ФІЗИЧНЕ ВИХОВАННЯ СТУДЕНТІВ СПЕЦІАЛЬНИХ МЕДИЧНИХ ГРУП 25.07.2015 07:43
Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України
Національний університет водного господарства
та природокористування
Л.А. Петрук
В.М. Федотов
ФІЗИЧНЕ ВИХОВАННЯ
СТУДЕНТІВ
СПЕЦІАЛЬНИХ МЕДИЧНИХ ГРУП
Навчально-методичний посібник
Європейська кредитно-трансферна система
Рівне 2012
УДК 37.037(075.8)
ББК Ч 51 я7
П30
Затверджено вченою радою Національного університету
водного господарства та природокористування.
(Протокол № 9 від 30 вересня 2011р.)
Рецензенти:
Ярмощук О.О., кандидат наук з фізичного виховання і спорту, доцент кафедри ТМФВ Рівненського державного гуманітарного університету;
Зубрицька Є.Л., старший викладач кафедри фізичного виховання Національного університету водного господарства та природокористування (м. Рівне).
Петрук Л.А., Федотов В.М.
П30 Фізичне виховання студентів спеціальних медичних груп. Навчально-методичний посібник. – Рівне: НУВГП, 2012. – 112 с.
Навчально-методичний посібник містить робочу програму, лекційний курс, тестові завдання для перевірки засвоєння теоретичних знань та практичної підготовки, список рекомендованої літератури.
Навчально-методичний посібник відповідає робочій програмі дисципліни «Фізичне виховання» для вищих навчальних закладів та призначено для студентів спеціальних медичних груп усіх напрямів підготовки НУВГП.
УДК 37.037(075.8)
ББК Ч 51 я7
© Петрук Л.А., Федотов В.М.
© НУВГП, 2012
Зміст
Передмова………………………………………………....4
1. Фізичне виховання студентів спеціальних медичних
групп у вищих навчальних закладах освіти……….…….7
1.1 Планування та організація навчальних занять
зі студентами спеціальної медичної групи НУВГП…….8
2. Програма навчальної дисципліни…………….………...13
2.1. Тематичний план та розподіл навчального матеріалу..14
2.2. Програмний матеріал змістових модулів…………..…...15
3. Методичні рекомендації до вивчення окремих
змістових модулів і тем…………………..………….......18
4. Методи контролю та оцінювання знань………….…......96
4.1. Загальні положення…………………………………….....96
4.2. Об'єкти та методика оцінювання………………………...97
Рекомендована література….…………………................108
Передмова
Проблема фізичного розвитку студентів з відхиленнями в стані здоров’я має велике державне, наукове та практичне значення. Це зумовлено тим, що у вищих навчальних закладах України спостерігається стійка тенденція росту студентів, віднесених за станом здоров’я до спеціальної медичної групи (НУВГП – 19,3%).
Фізична культура є основним фактором зміцнення та відновлення здоров’я, засобом ліквідації недоліків у фізичному розвитку, стані здоров’я, джерелом підвищення загальної і розумової працездатності.
Предмет фізичного виховання вищої школи – це соціально-педагогічний процес цілеспрямованого систематичного впливу на людину фізичними вправами, натуральними силами природи, гігієнічними факторами з метою зміцнення здоров’я, розвитку рухових властивостей, вдосконалення морфологічних та функціональних можливостей, формування та покращення головних життєво-важливих рухових навичок та вмінь, а також пов’язаних з ними знань, забезпечення готовності людини до активної участі в суспільному, навчальному та культурному житті.
Мета фізичного виховання у вищому навчальному закладі – послідовне формування фізичної культури особистості фахівців освітньо-кваліфікаційного рівня «бакалавр», виховання здорової, всебічно розвинутої, фізично досконалої людини, виховання морально-вольових якостей та потреби у здоровому способі життя.
Курс фізичного виховання для студентів спеціальної медичної групи вирішує ті ж самі завдання, що і курс фізичного виховання для студентів основного та підготовчого відділень. Але особливістю занять у спеціальних медичних групах є не спортивна спрямованість, а цілеспрямоване використання фізичних вправ з метою поліпшення фізичного, психічного здоров'я, удосконалення функціональних можливостей організму за допомогою засобів фізичної культури і спорту.
Основними завданнями навчальної дисципліни «Фізичне виховання» (спеціальні медичні групи) є:
- зміцнення здоров'я, сприяння гармонійному фізичному розвитку та загартуванню організму;
- ліквідація залишкових явищ після перенесеного захворювання та підвищення фізичної і розумової працездатності;
- підвищення компенсаційних можливостей організму (механізмів загальної адаптації організму);
- формування та удосконалення основних рухових умінь та навичок, необхідних для опанування майбутньої професії;
- формування навичок і виховання звичок особистої і суспільної гігієни та здорового способу життя;
- оволодіння методиками самоконтролю за функціональною діяльністю організму під час занять фізичними вправами.
Студент повинен знати:
- теоретичні основи фізичного виховання, здорового способу життя та їх роль у формуванні гармонійно розвиненої особистості і підготовки її до професійної діяльності;
- основи організації та методики найбільш ефективних видів і форм рухової активності;
- основи методики оздоровлення і фізичного вдосконалення традиційними і нетрадиційними засобами та методами фізичної культури.
Студент повинен вміти:
- володіти системою практичних умінь та навичок, що забезпечують збереження та зміцнення здоров'я, розвиток та вдосконалення психофізичних здібностей і якостей;
- самостійно застосовувати набутті знання, засоби та методи фізичного виховання для досягнення особистих і професійних цілей.
Даний посібник написаний відповідно до навчальної програми з фізичного виховання для студентів вищих навчальних закладів освітньо-кваліфікаційного рівня «бакалавр».
В навчальному посібнику висвітлено питання планування та організації занять зі студентами спеціальної медичної групи, подана програма навчальної дисципліни «Фізичне виховання» (для студентів спеціальних медичних груп) та розподіл навчального матеріалу. Містить теоретичні та методичні рекомендації до вивчення окремих змістових модулів і тем. Велику увагу приділено підготовці лекційного матеріалу, який охоплює такі теми «Загальні принципи фізичної реабілітації», «Основи загальнооздоровчого тренування», «Особливості оздоровчого тренування при різноманітних відхилення в стані здоров'я», «Основи лікувального харчування» та «Нетрадиційні засоби усунення відхилень у стані здоров'я». Викладено об’єкти та методику оцінювання знань і умінь студентів, яка включає контрольні вправи, тестові завдання перевірки знань студентів, питання для самоконтролю, теми реферативних робіт.
При підготовці даної роботи був використаний узагальнений досвід практичної діяльності фахівців кафедри фізичного виховання Національного університету водного господарства та природокористування.
Даний посібник призначений для викладачів кафедри фізичного виховання, які працюють зі студентами спеціальних медичних груп та студентів із захворюваннями різних систем і органів.
1. Фізичне виховання студентів спеціальних медичних груп у вищих навчальних закладах освіти
Головним завданням вищої школи, відповідно до основних положень закону України «Про освіту», є розвиток інтелекту, формування моральних почуттів, виховання культури студентів і піклування про їх здоров’я. Фізичне виховання, як складова цілісного вузівського процесу, спрямоване на підготовку здорового спеціаліста, здатного організувати і вести здоровий спосіб життя.
Несприятлива екологічна ситуація, складні економічні і соціальні умови негативно впливають на рівень здоров’я і зростання захворюваності молодих людей. Перехід до іншого способу життя пов’язаний зі зміною побуту, місця проживання, впровадження новітніх технологій у навчання, різке зростання обсягу інформації, перевага шкідливих звичок на противагу здоровому способу життя – все це негативно впливає на організм студентської молоді. Сукупність таких факторів сприяє виникненню чи загостренню серцево-судинних, нервових, психічних, шлунково-кишкових та інших захворювань.
За даними інформаційних джерел у вищі навчальні заклади України до спеціальних медичних груп щорічно зараховують від 13 до 35 відсотків студентів. Кількість таких студентів у Національному університеті водного господарства та природокористування становить 19,3% від загального числа студентів І-ІV курсів. Нерідко в це число включають молодих людей з незначними відхиленнями або за суб’єктивним бажанням студента.
Проблема зміцнення здоров’я і підвищення фізичної підготовленості студентів спеціальних медичних груп на основі ефективних, науково обґрунтованих програм з фізичного виховання залишається в полі зору науковців (А.В. Магльований, В.М. Белов, А.Б. Котова, 1998; О.М. Вацеба, С.П. Козіброцький, 2003, 2005; Т.Ю. Круцевич, 2003; Т.В. Бойчук 2007 та ін.). Протягом багатьох років у вищих навчальних закладах України ведуться пошуки раціональних форм і методів організації занять з фізичного виховання студентів, які належать до спеціального медичного навчального відділення. Серед наукових робіт, присвячених фізичному вихованню студентів спеціальних медичних груп, все більшого значення набуває дослідження засобів та методів фізичного вдосконалення організму і дозування фізичних навантажень (В.П. Мурза, В.В. Макареня, О.В. Зеленюк, 1992; М.М. Мізеров, 1996; А.В. Магльований і співавт., 2004).
1.1 Планування та організація навчальних занять зі студентами спеціальної медичної групи НУВГП
Основою планування фізичного виховання у вищому навчальному закладі є наявність державних програм фізичного виховання (Л.П. Матвеев, А.Д. Новиков, 1976; А.А. Гужаловский, 1986; Б.А. Ашмарін, 1990; А.П. Матвеев, С.Б. Мельников, 1991; С.М. Канішевський, 1999; Ж.К. Холодов, В.С. Кузнецов, 2001; Б.М. Шиян, 2001 та ін.), які містять науково обґрунтовані завдання та засоби фізичного виховання, комплекси рухових умінь і навичок для засвоєння щодо конкретного контингенту, переліки відповідних норм та вимог.
Зважаючи на неабиякі проблеми щодо збереження здоров’я молоді у загальноукраїнському масштабі (Г.Л. Апанасенко, М.М. Амосов, О.Д. Дубогай, В.І. Завацький, Л.Я. Іващенко, Т.Ю. Круцевич, О.С. Куц, А.В. Магльований та ін.), однією із ключових проблем є підготовка і впровадження сучасних навчальних програм, які б забезпечували вимоги держави в сфері гармонійного розвитку, фізичного та психічного здоров’я молодої особи.
Міністерством освіти і науки України видано наказ №1078 від 27.11.2008, в якому основна увага приділяється питанню забезпечення у вищих навчальних закладах освіти організації спеціальних медичних груп та груп лікувальної фізичної культури.
Ефективність занять навчального процесу зі студентами спеціальних медичних груп значною мірою залежить від чіткого, методично грамотного планування, що дає змогу визначити мету, конкретні завдання, передбачити найефективніші засоби і шляхи їх розв’язання.
Планування навчального процесу з фізичного виховання студентів спеціальних медичних груп у НУВГП є реальним, виходить із наявної матеріально-технічної забезпеченості, бюджету часу, контингенту студентів, стану їхнього здоров’я та фізичної підготовленості.
У навчальній програмі з фізичного виховання для студентів спеціальних медичних груп запропоновані теми теоретичної та методичної підготовки.
Теоретична підготовка.
1. Загальні принципи фізичної реабілітації.
2. Основи загальнооздоровчого тренування.
3. Особливості оздоровчого тренування при різноманітних відхиленнях у стані здоров’я.
4. Основи лікувального харчування.
5. Нетрадиційні засоби для усунення відхилень у стані здоров’я.
Методична підготовка.
1. Методика загальнооздоровчого тренування.
2. Методика усунення окремих відхилень у стані здоров’я в процесі фізичного виховання.
3. Особливості методики загальної і професійно-прикладної фізичної підготовки при відхиленнях у стані здоров’я.
4. Особливості методики використання засобів фізичної культури для оптимізації працездатності, профілактики стомлення, підвищення ефективності праці при відхиленнях у стані здоров’я.
Особливої уваги заслуговує організація та методика проведення навчальних занять з фізичного виховання зі студентами спеціальної медичної групи.
Викладач фізичного виховання під час проведення навчальних занять з даною категорією студентів враховує нозологію захворювання їхнього організму, індивідуальні особливості, функціональні можливості та рівень фізичної підготовленості.
На кожному занятті студент отримує інформацію, яка спрямована на розширення їх уявлення про функції фізичної культури у житті людини, на підвищення мотивації у них до занять фізичними вправами, формування смаків, ідеалів, що ґрунтуються на естетичних уявленнях про красу людського тіла та його рухів. При плануванні занять спеціальної медичної групи передбачені контрольні тести, за допомогою яких визначаються функціональні можливості організму, виявляються слабкі ланцюги адаптації організму до фізичних навантажень, уточнюється діагностика відхилень у стані здоров'я, здійснюється контроль за динамікою функціонального стану та окремих етапах навчальних занять, що дає змогу вносити необхідні корективи у хід навчального процесу.
Заняття з фізичного виховання на першому курсі ВНЗ розпочинається з обов’язкового медичного огляду. Основним документом, яким керується лікар, є форма 0-86 медичної довідки, яку абітурієнт представляє для вступу у ВНЗ.
На початку кожного семестру студенти проходять поглиблений медичний огляд. На основі одержаних даних про стан здоров'я, фізичний розвиток та фізичну підготовленість студенти розподіляються на три навчальні відділення:
- основне (особи без відхилень у стані здоров'я, а також особи, які мають незначні відхилення у стані здоров'я, але мають хорошу фізичну підготовленість);
- підготовче (особи, що мають незначні відхилення у стані здоров'я, без достатньої фізичної підготовки);
- спеціальне (особи, які мають значні відхилення у стані здоров'я постійного чи тимчасового характеру, допущені до групових занять в умовах навчального закладу).
Такі навчальні відділення, як спеціальні медичні групи рекомендується формувати залежно від характеру порушень в організмі студента:
• група А - із захворюваннями серцево-судиної, дихальної та ендокринної систем;
• група Б - із захворюваннями шлунково-кишкового тракту та сечостатевої системи;
• група В - із порушеннями опорно-рухового апарату;
• група Г - із порушеннями жіночого біологічного циклу;
• група Д - із захворюваннями органів зору;
• група Е - із захворюваннями обміну речовин;
• група Є - із захворюваннями нервової системи.
Комплектуються групи у складі не більше 15 осіб.
Окремі автори вважають, що для більш диференційованого підходу до призначення рухових режимів, осіб спеціальної медичної групи рекомендується поділяти на дві групи в залежності від ступеня і характеру захворювань.
До першої відносять тих хто має відхилення у стані здоров’я зворотного характеру, ослаблених в зв’язку з різними захворюваннями та після перенесених захворювань.
До другої групи відносять осіб з органічними, не зворотними змінами органів і систем: ураження серця, судинної, сечовидільної системи, дихальна недостатність, захворювання печінки, гемофілія, висока ступінь рефракції зору, сколіози з патологічною етіологією, паралічі, після струсу мозку.
Спираючись на існуючий практичний досвід та в силу певних причин на кафедрі фізичного виховання НУВГП заняття осіб, які мають різні відхилення в стані здоров'я, проводяться спільно. При такій ситуації викладач чітко дотримується індивідуального підходу до кожного студента, окремо кожному визначає обсяг фізичного навантаження з урахуванням функціональних можливостей, стану здоров'я та рівня фізичної підготовленості.
Викладач, який проводить заняття зі студентами спеціальної медичної групи, разом з лікарем студентської поліклініки збирають та аналізують усі дані медичного обстеження (маса, зріст, життєва ємність легень, проби Штанге, Генчі, пульс, артеріальний тиск, динамометрія правої і лівої кисті). Крім цього, медичний працівник аналізує функціональний стан студентів за результатами функціональних проб (20 присідань за 30 с, індекс Руф'є). Усі ці вихідні дані необхідні для порівняльного аналізу фізичного розвитку студентів наприкінці семестру (навчального року), а також для занесення їх до щоденника фізичного самовдосконалення.
У спеціальне навчальне відділення зараховуються студенти, віднесені за даними медичного обстеження до спеціальної медичної групи. Студенти, які звільнені за станом здоров’я від практичних занять виконують розділи навчальної програми із теоретичної та методичної підготовки.
Переведення студентів у спеціальне навчальне відділення у зв’язку із хворобою може проводитись у будь який час навчального року.
2. Програма навчальної дисципліни
Характеристика дисципліни «Фізичне виховання»
(для студентів спеціальної медичної групи)
Курс:підготовка бакалаврів Напрям, спеціальність, освітньо-кваліфікаційний рівень Характеристика навчальної дисципліни
1 2 3
Кількість кредитів, відповідних ЕСТS -3,5 Всі напрями підготовки НУВГП Обов'язкова нормативна
Модулів – 2 Рік підготовки:1.
Семестр:1-2
Змістових модулів - 5 Лекції – 14 год.
Практичні – 112 год.
Загальна кількість годин - 126 Самостійна робота
Тижневих – 4 год. Освітньо-кваліфікаційний рівень: бакалавр Вид контролю: залік
2.1. Тематичний план та розподіл навчального
матеріалу
Назви тем
змістових модулів Кількість годин
Денна форма
лек-
ції практ.
заня-
ття само-
стійн.
роб. інші види роб.
1 2 3 4 5
І семестр
Змістовий модуль 1
Теоретична
підготовка.
Тема 1. 4 - - -
Легка атлетика.
Тема 1,2,3,4,5,6. - 24 - -
Змістовий модуль 2
Теоретична
підготовка.
Тема 2. 2 - - -
Загальнорозвиваючі
та спеціальні засоби фізичного впливу.
Тема 7,8,9,10,11,12. - 24 - -
Кількість годин 6 48 - -
ІІ семестр
Змістовий модуль 3
Теоретична
підготовка.
Тема 3. 4 - - -
Загальнооздоровчі та спеціальні засоби фізичного впливу.
Тема 13,14,15,16,17. - 20 - -
Змістовий модуль 4
Теоретична
підготовка.
Тема 4. 2 - - -
Атлетична і ритмічна гімнастика.
Тема 18,19,20,21,22. - 22 - -
Змістовий модуль 5
Теоретична
підготовка.
Тема 5. 2 - - -
Легка атлетика.
Тема 13,24,25,26. - 24 - -
Кількість годин 8 64 - -
Всього годин
14
112 - -
2.2 Програмний матеріал змістових модулів
Змістовий модуль 1
Теоретична підготовка.
Тема 1. Загальні принципи фізичної реабілітації.
Практичні заняття.
Легка атлетика.
Тема 1. Ознайомлення з методиками визначення стану здоров'я і фізичного розвитку, оцінкою рівня фізичної підготовки.
Тема 2. Ознайомлення з гігієнічними основами. Комплекси ранкової гігієнічної гімнастики з урахуванням індивідуальних відхилень у стані здоров'я.
Тема 3. Вправи загального розвитку та спеціальні підготовчі вправи для бігової підготовки. Оздоровчі аспекти використання ходьби і бігу.
Тема 4. Розвиток швидкісно-силових якостей та формування складно координаційних здібностей. Техніка бігу на короткі дистанції.
Тема 5. Розвиток фізичних якостей, необхідних для забезпечення здоров'я і оптимальних умов навчання. Техніка стрибків у довжину з місця.
Тема 6. Контроль розвитку фізичних якостей. Виконання контрольних нормативів змістового модуля.
Змістовий модуль 2
Теоретична підготовка.
Тема 2. Основи загальнооздоровчого тренування
Практичні заняття.
Загальнорозвиваючі та спеціальні засоби фізичного впливу.
Тема 7. Ознайомлення з основами загальнооздоровчих тренувань. Вправи на місці та в русі, вправи без предметів та на спеціальних спорудах (гімнастична стінка, лава, тренажери), елементи акробатики, різноманітні стрибки.
Тема 8. Основні рухи (ходьба, біг, стрибки), гігієнічні основи та складання комплексів ранкової гігієнічної гімнастики з урахуванням індивідуальних відхилень у стані здоров'я.
Тема 9. Загальнорозвиваючі вправи для формування правильної постави, розвитку м'язів та фізичних якостей.
Тема 10. Лікувальна та коригуюча гімнастики для відновлення втрачених рухових функцій та відхилень у стані здоров'я.
Тема 11. Розвиток фізичних якостей. Спеціальні вправи для реабілітації організму.
Тема 12. Виконання контрольних нормативів підсумкового контролю.
Змістовий модуль 3
Теоретична підготовка.
Тема 3. Особливості оздоровчого тренування при різноманітних відхиленнях у стані здоров'я.
Практичні заняття
Загальнооздоровчі та спеціальні засоби фізичного впливу.
Тема 13. Основні рухи (вправи на рівновагу, координацію, стрибки). Складання комплексів з урахуванням відхилень у стані здоров'я.
Тема 14. Загальнорозвиваючі та спеціальні вправи з предметами обтяження (палицями, гантелями, набивними м’ячами, гумовими амортизаторами, тренажерами) для гармонійного розвитку організму.
Тема 15. Вправи лікувальної фізичної культури та коригуючої гімнастики для відновлення рухових функцій організму, профілактиці захворювань та корекції постави.
Тема 16. Розвиток фізичних якостей. Спеціальні вправи для реабілітації при різних захворюваннях.
Тема 17. Контроль з теоретичної підготовки.
Змістовий модуль 4
Теоретична підготовка.
Тема: Основи лікувального харчування.
Практичні заняття
Гімнастика.
Тема 18. Підготовчі та спеціальні гімнастичні вправи в організації навчальної діяльності і оздоровленні студентів.
Тема 19. Використання гімнастичних вправ, предметів, снарядів та тренажерів у реабілітації після професійного перевтомлення та захворювання для покращення здоров'я.
Тема 20. Оздоровчо-гігієнічна гімнастика. Формування правильної постави, різносторонній розвиток опорно-рухового апарату.
Тема 21. Елементи коригуючої гімнастики, танцювальної аеробіки, оздоровчого шейпінгу. Дихальні вправи для релаксації. Атлетична гімнастика як засіб фізичного виховання.
Тема 22. Контроль розвитку фізичних якостей.
Змістовий модуль 5
Теоретична підготовка.
Тема 5. Нетрадиційні засоби для усунення відхилень у стані здоров'я.
Практичні заняття
Легка атлетика.
Тема 23. Вправи загального розвитку та спеціальні легкоатлетичні вправи. Удосконалення техніки бігу на короткі дистанції.
Тема 24. Розвиток фізичних якостей, необхідних для підвищення функціональних можливостей. Удосконалення стрибків у довжину з місця.
Тема 25. Оздоровчі аспекти використання легкоатлетичних вправ, техніка бігу на середні дистанції.
Тема 26. Контроль розвитку фізичних якостей. Виконання контрольних нормативів.
3. Методичні рекомендації до вивчення окремих
змістових модулів та тем
Змістовий модуль 1
Тема 1. Загальні принципи фізичної реабілітації
План
1. Визначення поняття "реабілітація".
2. Види, періоди і етапи реабілітації .
3. Завдання, мета принципи фізичної реабілітації .
4. Засоби фізичної реабілітації .
1. Визначення поняття “реабілітація ”
Фізична реабілітація - це медичне функціональне і соціально-трудове відновлення хворих, яке здійснюється проведенням комплексних медичних, психологічних, педагогічних та інших заходів, за допомогою яких стає можливим повернути людей до повноцінного життя і праці. Практична діяльність фахівців цього профілю здійснюється у лікарнях, ВНЗ (спеціальні групи та групи лікувальної гімнастики), спеціалізованих реабілітаційних центрах, санаторіях (ортопедичних, неврологічних, судинних, кардіологічних та інших), які укомплектовані лікарями відповідних спеціальностей. Особливе місце, серед спеціалістів, посідає фахівець із фізичної реабілітації. Він розробляє методику застосування фізичних і психологічних вправ, добирає засоби і форми лікувальної фізичної культури, масажу на різних етапах лікування, окреслює та виконує програму подальшого функціонального відновлення психофізичної дієздатності хворої людини, виявляє і розширює резервні можливості організму за допомогою індивідуально підібраних програм.
Останнім часом у медицині все більше стверджується реабілітаційний нап¬рям, стрижнем якого є етапне, відновне комплексне лікування захворювань. У цьому процесі провідну роль відіграє фізична реабілітація. Вона по¬ліпшує якість лікування, запобігає можливим ускладненням при різних захворю¬ваннях і травмах, прискорює відновлення функцій органів і систем, тренує і загар¬товує організм, повертає працездатність.
Термін “реабілітація” був запозичений з юриспруденції. У медицині даний термін став використовуватись з початку ХХ-го сторіччя. По відношенню до осіб з фізичними вадами слово “реабілітація” почало вживатись з 1918 року, коли в Нью-Йорку був організований Інститут Червоного Хреста. Перша, а потім і друга світова війни слугували потужним поштовхом розвитку ідей медичної реабілітації, оскільки після цих війн різко зросла кількість людей з фізичними вадами (дисфункціями).
Медична реабілітація, за визначенням комітету експертів Всесвітньої організації охорони здоров’я (1980) – це активний процес, метою якого є досягнення повного відновлення порушених внаслідок захворювання або травми функцій.
Згідно з міжнародною класифікацією Всесвітньої організації охорони здоров’я виділяють наступні рівні медико-біологічних і психо-соціальних наслідків хвороби або травми, які повинні враховуватись при проведенні реабілітації: ушкодження або втрата анатомічних, фізіологічних, психологічних функцій; порушення життєдіяльності, яке виникає в результаті ушкодження, втрати або обмеження можливості здійснювати щоденну діяльність, соціальні обмеження, які виникають в результаті ушкодження і порушення життєдіяльності, обмеження соціальної ролі, яка вважається нормальною для даного індивідуума.
Всі наслідки хвороби взаємопов’язані: ушкодження обумовлює порушення життєдіяльності, яке призводить до соціальних обмежень і до порушення якості життя. Схематично можна представити взаємозв’язок захворювання і його наслідків наступним чином (рис. 1)
Рис. 1. Взаємозв’язок патологічного процесу і його наслідків
(за А.Н. Беловою) [2]
До організаційних основ реабілітації відносять наступні дії: здійснення комплексної вихідної оцінки стану хворого; проведення реабілітації за індивідуальною програмою, яка складена основі оцінки стану хворого; здійснення оцінки ефективності реабілітаційних заходів в динаміці і при завершенні курсу реабілітації; складання рекомендацій по лікувальним і соціальним заходам, які необхідні на подальших етапах реабілітації. Схематично послідовність реабілітаційних заходів можна представити наступним чином
Дана схема притаманна і іншим галузям фізичної реабілітації і відноситься до основ фізичної реабілітації, так як вона залишається сталою, а змінюється лише сфера її застосування.
Фізична реабілітація – це процес, метою якого є запобігання захворювання і допомога хворому у досягненні максимальної психічної, фізичної, професійної, соціальної та економічної повноцінності (визначення дав комітет експертів ВООЗ у 1963 р.).
2. Види, періоди і етапи реабілітації
Є три види реабілітації: медична, соціальна (побутова), професійна (виробнича).
Медична реабілітація є фундаментом реабілітаційного процесу і спрямована на відновлення здоров’я, усунення патологічного процесу, попередження ускладнень, відновлення або часткову компенсацію порушених функцій.
Складовою частиною медичної реабілітації є фізична реабілітація. Вона мобілізує резервні сили організму, активізує його захисні й пристосувальні механізми, попереджує ускладнення, прискорює відновлення функцій різних органів і систем, скорочує терміни клінічного і функціонального відновлення, адаптує до фізичних навантажень, тренує і загартовує організм, відновлює працездатність.
Одночасно з фізичною реабілітацією проводиться психологічна підготовка хворого до подолання труднощів, пов’язаних з хворобою. Ця підготовка передує працетерапії, що починається під час медичної реабілітації.
Соціальна (побутова) реабілітація – державно-суспільні дії, що спрямовані на повернення людини до активного життя та праці.
Основною метою реабілітації хворих з важкими травмами, психічними захворювання¬ми, ураженням нервової системи і іншими захворюваннями є розвиток навичок щодо самообслуговування.
Професійна (виробнича) реабілітація, основною метою якої є підготовка пацієнта до праці. Її реалізація залежить від хвороби, функціонального стану, умов праці. Залежно від цього реабілітолог, фахівці з працетерапії, психологи, педагоги, соціологи, проводять роботу з адаптації, реадаптації чи перекваліфікації з подальшим працевлаштуванням пацієнта.
Рішення про повернення пацієнта до попередньої роботи, чи створення полегшених умов праці, приймає лікарсько-консультативна комісія (ЛКК). У разі різкого обмеження працездатності комісія скеровує хворих до медико-соціальної експертної комісії (МСЕК) для встановлення інвалідності. Висновки ЛКК і МСЕК є обов’язковими для адміністрації підприємств, неза¬лежно від виду власності.
Наведені види реабілітації мають особливість в тому, що кожний вид починається не після закінчення попереднього, а зароджується в ньому раніше і поступово стає основним на конкретному етапі реабілітації. Реабілітація має бути безперервною.
У медичній реабілітації, згідно з рекомендаціями експертів ВООЗ, розрізняють два періоди: лікарняний та після лікарняний. У кожного з них є визначені етапи. Перший період включає І етап реабілітації – лікарняний (стаціонарний) і після лікарняний період, II етап – поліклінічний або санаторний і III етап – диспансерний.
І етап реабілітації – лікарняний (стаціонарний) розпочинається у лікарні, де лікар складає хворому програму реабілітації. Вона спрямована на ліквідацію патологічного процесу, відновлення функцій органів і систем, уражених хворобою, поступову фізичну активізацію хворого.
IІ етап реабілітації – поліклінічний або санаторний, починається після виписки хворого зі стаціонару. Основну увагу у програмі реабілітації приділяють поступовому збільшенню фізичних навантажень, підвищенню функціональної здатності, підготовці людини до трудової діяль¬ності.
III етап реабілітації – диспансерний. Основною метою цього етапу є нагляд за реабілітованим. Програма передбачає профілактичні заходи, періодичні перебування у санаторії, заняття фізичними вправами, медичні обстеження для визначення функціональних можливостей організму.
Таким чином, принципова схема сучасної системи медичної реабілітації виглядає так: лікарня – поліклініка (або реабілітаційний центр, санаторій) – диспансер.
3. Завдання, мета і принципи фізичної реабілітації
Метою фізичної реабілітації – є застосування фізичних вправ з профілактичною і лікувальною метою у процесі відновлення здоров'я. Фізична реабілітація є невід'ємною складовою частиною медичної реабілітації і застосовується в усіх її періодах і етапах.
Головними завданнями реабілітації є: а) функціональне відновлення; б) пристосування до повсякденного життя і праці; в) залучення до трудового процесу; г) диспансерний нагляд за реабілітованими. Основна мета реабілітації – адаптація до праці.
Реабілітація буде малоефективною, якщо не дотримуватись основних її принципів:
1) ранній початок реабілітаційних заходів;
2) безперервність реабілітаційних заходів;
3) комплексність реабілітаційних заходів;
4) індивідуальність реабілітаційних заходів, реабілітаційні програми складають індивідуально для кожного;
5) необхідність реабілітації у колективі;
6) повернення хворого до активної праці.
4. Засоби фізичної реабілітації
Фізичну реабілітацію використовують у соціальній та професіональній реабілітації. Її засобами є: лікувальна фізична культура, лікувальний масаж, фізіотерапія, механотерапія, працетерапії.
Лікувальна фізична культура ¬¬¬- метод лікування, що використовує засоби і принципи фізичної культури для лікування захворювань і ушкоджень, попередження їх загострень і ускладнень, відновлення здоров’я і працездатності.
Головним засобом лікувальної фізичної культури (ЛФК) є фізичні вправи. Їх основою є м'язова діяльність, біологічна роль якої має надзвичайно велике значення у житті людини. Існує безпосередня залежність і тісний взаємозв'язок між м'язовою роботою і діяльністю внутрішніх органів, нормальним функціонуванням центральної нервової системи (ЦНС). З огляду на це, зниження рухової активності (гіподинамія) призводить до порушень функціонального стану організму.
ЛФК входить до комплексного методу лікування, особливістю якого є поєднання позитивного впливу на організм різних засобів і методів лікування. Це забезпечує найшвидше одужання і реабілітацію хворих з максимальним ефектом за короткий час. Розрізняють терапевтичні, хірургічні і ортопедичні методи лікування, дієтотерапію, психотерапію.
Головною особливістю, яка виділяє ЛФК з усіх інших методів лікування, є свідома і активна участь хворого у процесі лікування фізичними вправами.
Показана лікувальна фізична культура практично при всіх захворюваннях і у будь-якому віці.
Протипоказаннями є загальний важкий стан хворого, сильний біль, загроза тромбоемболії, кровотеча, висока температу¬ра, збільшення швидкості осідання еритроцитів (ШОЕ), інтоксикація, злоякісні пухлини.
Механізми лікувальної дії фізичних вправ. Цілюща дія ЛФК на організм здійснюється шляхом взаємодії нервової і гуморальної систем, моторно-вісцеральними рефлексами.
Розрізняють чотири основних механізми лікувальної дії фізичних вправ на організм хворого: тонізуюча, трофічна дія, формування компенсацій і нормалізація функцій (В.К. Добровольський, 1970).
Тонізуюча дія фізичних вправ. Спеціально підібрані вправи здатні посилювати процеси гальмування чи збудження у ЦНС і тим самим сприяють відновленню нормальної рухливості та врівноваженості нервових процесів. Тонізуючий вплив фізичних вправ тим більший, чим більше м'язів залучається у рухову діяльність і чим вище м'язове зусилля.
Трофічна дія фізичних вправ. У процесі руху виникають пропріоцептивні імпульси, що йдуть у вищі відділи нервової системи та вегетативні центри і перебудовують їх функціональний стан, що сприяє покращанню трофіки внутрішніх органів та тканин. М'язова діяльність стимулює обмінні, окисно-відновні та регене¬ративні процеси в організмі.
Формування компенсацій. Фізичні вправи сприяють якнайшвидшому відновленню порушеної хворобою функції органа. Формування компенсації зумовлене рефлекторними механізмами.
Нормалізація функцій. Від¬новлення анатомічної цілісності ще не є свідченням функціонального одужання хворого. Нормалі¬зація функцій виникає під впливом постійно зростаючого фізичного навантаження, внаслідок чого пос-тупово вдосконалюються регуля¬торні процеси в організмі.
Усі названі вище механізми лі¬кувальної дії фізичних вправ дозволяють визначати ЛФК як:
• метод неспецифічної терапії, що втягує у відповідну реакцію організм на усіх його рівнях;
• метод патогенетичної терапії, що впливає на загальну реактивність організму, механізми розвитку і перебігу патологічного процесу;
• метод функціональної терапії, що стимулює і відновлює функцію органа або системи, загалом всього організму;
• метод підтримуючої терапії, що підтримує і розвиває пристосувальні процеси, зберігаючи функцію ураженої системи та життєдіяльність людини;
• лікувально-педагогічний процес, що передбачає свідому і активну участь хворого у лікуванні.
Засоби лікувальної фізичної культури. До засобів ЛФК належать фізичні вправи, які застосовуються у вигляді гімнастичних, ідеомоторних, спортивно-прикладних вправ та ігор.
Гімнастичні вправи класифікуються за анатомічною ознакою, за активністю виконання, за характером вправ, за використанням предметів і приладів.
Ідеомоторні вправи виконуються тільки в уяві. Такі вправи під¬тримують стереотип рухів, рефлекторно підсилюють діяльність серцево-судинної, дихальної та інших систем організму, зменшують наслідки тривалої гіподинамії.
Розрізняють вправи загальнорозвиваючі і спеціальні. Співвідношення цих двох видів вправ у комплексах лікувальної гімнастики змінюється залежно від характеру та важкості захворювання, клінічного перебігу, рухового режиму і періоду застосування ЛФК.
Спортивно-прикладні вправи. До них відносять ходьбу, біг, стрибки, лазіння, метання, пересування на лижах, плавання, прогулянки, екскурсії, туризм. Призначаються спортивно-прикладні вправи, у після лікарняний період на II та III етапах реабілітації.
Ходьба є складовою частиною практично всіх занять з ЛФК і широко використовується при переважній більшості захворювань і травм у лікарняний і після лікарняний періоди реабілітації.
Біг суттєво впливає на серцево-судинну та дихальну системи, обмін речовин і використовується у санаторно-курортних умовах, на початкових стадіях деяких захворювань, а також у період одужання.
Стрибки відносять до вправ підвищеної інтенсивності, що ставлять значні вимоги до організму хворих. Вони сприяють удосконаленню координації рухів та швидкості рухової реакції, зміцнюють опорно-руховий апарат.
Лазіння по канату застосовують для зміцнення м'язів рук, ніг і тулуба, для розвитку рухливості у суглобах верхніх і нижніх кінцівок, покращання координації рухів.
Метання складаються із кидків малих м'ячів у ціль, передавання набивних м'ячів партнерові. Ці вправи сприяють розвитку сили м'язів плечового поясу, збільшують рухливість суглобів, удосконалюють м'язово-суглобову чутливість, координацію рухів, викликають позитивні емоції у хворих.
Пересування на лижах сприяє загальному зміцненню організму, збільшує силу великих м'язових груп, позитивно впливає на хворих з функціональними розладами нервової системи.
Плавання показане при захворюваннях серцево-судинної і дихальної систем, порушеннях обміну речовин, наслідках травм опорно-рухового апарату, порушеннях постави і сколіозах у дітей. Воно сприяє удосконаленню терморегуляції, загартуванню організму.
Прогулянки, екскурсії, туризм, теренкур застосовують при захворюваннях серцево-судинної, дихальної і нервової систем, опорно-рухового апарату з метою покращання загального фізичного і психоемоційного стану.
Ігри поділяють малорухливі, рухливі і спортивні. Вони спрямовані на вдосконалення координації рухів, швидкості рухової реакції, розвиток уваги, відволікання хворого від думок про хворобу.
Природні чинники ¬¬¬– сонце, повітря і воду ¬¬¬– використовують у процесі застосування різноманітних форм ЛФК для підвищення опірності організму негативним впливам зовнішнього середовища.
Форми лікувальної фізичної культури: ¬ранкова гігієнічна гімнастика, лікувальна гімнастика, самостійні заняття, лікувальна ходьба, теренкур, спортивні вправи та ігри, гідрокінезитерапія.
Ранкову гігієнічну гімнастику виконують після нічного сну. Основними завданнями ранкової гігієнічної гімнастики є: збудження організму після нічного сну, підняття загального тонусу хворого, надання йому бадьорого настрою і приведення організму у робочий стан. Комплекси ранкової гігієнічної гімнастики складаються із загальнорозвиваючих вправ.
Лікувальна гімнастика – головна форма ЛФК. Вона розв'язує основні завдання лікувальної дії фізичних вправ. У комплекс лікувальної гімнастики включають вправи для загального розвитку і спеціальні.
Заняття лікувальною гімнастикою складаються з трьох частин: вступної, основної та заключної.
Вступна частина становить 10-20 % часу всього заняття. Її мета – підготовка організму до виконання вправ основної частини.
Основна частина становить 50-70 % часу заняття лікувальною гімнасти¬кою. У ній вирішують головні завдання. Вправи для загального розвитку чергують зі спеціальними.
Заключна частина заняття з лікувальної гімнастики триває 10-20 % часу. Її завданням є зменшення фізичного навантаження і приведення організму до спокійного стану.
При проведенні занять з лікувальної гімнастики слід дотримуватись таких методичних правил:
1. Характер вправ, фізіологічне навантаження, дозування і вихідні положення мають відповідати загальному стану хворого і ступеню тренованості.
2.Фізичні вправи мають впливати на весь організм.
Лікувальний масаж
Це масаж, що застосовують для лікування різних захворювань, називається лікувальним. Він є ефективним засобом функціональної терапії і тому використовується на всіх етапах медичної реабілітації хворих.
Дозовані механічні подразнення тіла людини, виконувані руками масажиста, викликають місцеві і загальні нейрогуморальні зрушення в організмі, що зумовлено рефлекторними реакціями і виділенням біологічно активних речовин. У надзвичайно складному процесі дії масажу на організм людини виділяють три основних механізми: нервоворефлекторний, гуморальний і механічний.
Нервоворефлекторний меха¬нізм дії масажу полягає в механічному подразненні різних рецепто¬рів, закладених у шкірі, зв'язках, фасціях, м'язах (пропріорецептори), судинах (ангіорецептори), внутрішніх органах (інтерорецептори). По-тік імпульсів від збуджених рецеп¬торів приходить до різних відділів центральної нервової системи (ЦНС), де вони синтезуються у загальну відповідну реакцію, що викликає функціональні зміни у систе¬мах і внутрішніх органах організму за типом моторновісцеральних рефлексів.
Гуморальний механізм дії масажу пояснюється надходжен-ням у кров біологічно активних ре¬човин — гістаміну, ацетилхоліну, продуктів розпаду білка (амінокислоти та поліпептиди), що утворю¬ються у шкірі під безпосередньою механічною і тепловою дією маса¬жу. Біологічно активні речовини розширюють судини і підвищують їх еластичність, поліпшують кровопостачання і процеси обміну, передачу нервових імпульсів м'язам.
Механічна дія масажу полягає у зміщенні та розтягненні тканин, виділен¬ні злущених поверхневих клітин шкіри, підвищенні температури ділянки тіла. Все це сприяє ліквідації застійних явищ і набряків, збільшенню рухливості тканин і суглобів, відновленню їхніх функцій.
Вплив масажу на нервову систему. Масаж різнобічно діє як на периферичну, так і на центральну нервову систему. Подразнення рецепторів передається у нервові центри, змінюючи рівень збудження і швидкість перебігу нервових процесів. Масаж стимулює функціональну здатність ЦНС.
Вплив масажу на шкіру не обмежується очищенням її від злущених клітин епідермісу, пилу, мікробів, поліпшенням функції сальних та потових за¬лоз. Він підсилює кровопостачання, стимулює лімфообіг, обмінні процеси, активізує шкірне дихання і шкірно-м'язовий тонус.
Вплив масажу на м'язову систему полягає у збільшенні скорочувальної здатності, сили і працездатності м'язів, швидкості перебігу відновних процесів у них, нормалізації їх тонусу; розсмоктуванні крововиливів і набряків, прискоренні процесів регенерації; відновленні еластичності м'язів.
Вплив масажу на зв'язково-суглобовий апарат полягає у сприянні поліпшенню еластичності і міцності зв'язок і сухожилків, рухливості у суглобах, прискорює розсмоктування крововиливів, допомагає ліквідувати патологічні змі¬ни у суглобах .
Вплив масажу на кровоносну і лімфатичну системи проявляється, насамперед, у розширенні та збільшенні числа функціонуючих капілярів. Швидкість кровообігу прис-корюється, покращується венозний кровообіг.
Вплив масажу на дихальну систему пов'язується із загально-рефлекторними впливами, що зменшують або збільшують частоту дихання, покращують легеневу вентиляцію. Масаж інтенсифікує кровообіг у малому колі, сприяє ліквіда¬ції застійних явищ у легенях, покращує транспортацію газів кров’ю.
Таким чином, масаж позитивно діє на різноманітні системи і органи хворої людини, цілеспрямовано змінює їх функціональний стан, сприяє відновленню нормальної діяльності організму. Тому масаж, як ефективний метод функціональної терапії, застосовують при різних захворю-ваннях і травмах у лікарняний і після лікарняний періоди реабілітації хворих.
Протипоказання для застосування лікувального масажу у більшості такі самі, як і для ЛФК, але є деякі додаткові, а саме: захворювання і пошкодження шкіри, алергія з висипаннями, запалення лімфатичних судин, гнійний процес. Не роблять масаж живота при грижі, наявності каменів в жовчному і сечовому міхурах, в періоди менструації і вагітності.
Форми і методи лікувального масажу
Лікувальний масаж проводиться у формі загального і місцевого масажу ручним (мануальним) чи апаратним методом. Виконується він масажистом, а також самостійно хворим (самомасаж).
Ручний масаж є основним методом, тому що його можна застосовувати на ранніх етапах лікування. Різновидом ручного лікувального масажу є сегментарно-рефлекторний і точковий.
Сегментарно-рефлекторний масаж — це масаж визначених зон поверхні тіла, через які можна впливати на внутрішні органи.
Точковий масаж — це масажування вузько окреслених "точкових"' ділянок. Масажу підлягають біологічно активні точки, які топографічно відповідають проекції нервових стовбурів і судинно-нервових пучків, що проходять у тканинах. Основними прийомами є розтирання, тиск, вібрація, свердління, які виконуються одним чи кількома пальцям.
Апаратний масаж виконують спеціальними апаратами шляхом безпо¬середнього контакту зі шкірою або через повітряне чи водне середовище. Основними видами його є вібраційний, вакуумний (пневматичний і гідравлічний) масаж.
Вібраційний масаж передає безпосередньо тілу механічну вібрацію, що діє на шкіру, м'язи та інші тканини, за допомогою різної форми масажних на¬конечників (вібратори).
Дія вакуумного (пневматичного) масажу відбувається внаслідок ритмічного чергування підвищеного і зниженого тиску повітря на поверхню ті¬ла через спеціальний пристрій.
Гідромасаж чи водний масаж — це комбіноване використання механіч¬ної, термічної, хімічної дії води і масажних маніпуляцій руками чи апаратами.
Фізіотерапія
Фізіотерапія, що у перекладі з грецької означає лікування природними чинниками, широко застосовується у комплексі засобів фізичної реабілітації при лікуванні різних захворювань та з метою профілактики. Розрізняють природні фізичні лікувальні чинники – сонце, повітря, вода (прісна, морська, мінеральна), лікувальні грязі (пелоїди) та преформовані (штучні), які одержують за допомогою спеціальних апаратів.
Механізми лікувальної дії фізичних чинників
Променеві, температурні, електричні, механічні, хімічні та інші види енергії діють на організм через шкіру, дихальні шляхи, слизові оболонки, подразнюючи у них численні рецептори. Увібрана клітинами енергія подразника змінює їх фізико-хімічний стан, внутрішньоклітинний обмін, енергопотенціал і дає початок взаємопов'язаним нервово-рефлекторному і гуморальному механізмам дії на організм.
Фізичні лікувальні чинники, як і інші засоби фізичної реабілітації, впливають на крово- та лімфо- обіг, тонус судин, процеси мікроциркуляції, ферментативну активність і обмін речовин, імунітет, діяльність ЦНС і внутрішніх органів.
Фізичні лікувальні чинники сприяють розсмоктуванню набряків, крововиливів, інфільтратів, рубців, спайок, попереджають і лікують контрактури, підвищують м'язовий тонус.
Класифікація лікувальних фізичних чинників
Сучасна фізіотерапія у своєму арсеналі нараховує близько 80 лікувальних методів. Залежно від фізичних властивостей і біологічних дій розрізняють 10 груп штучно отриманих і природних лікувальних чинників.
I група. Електричні струми низької напруги (гальванізація, медикаментозний електрофорез, електростимуляція, діадинамотерапія, ампліпульсотерапія, електросон).
II група. Електричні струми високої напруги (дарсонвалізація).
III група. Електричні та магнітні поля (індуктотермія, УВЧ терапія, мікрохвильова терапія, магнітотерапія).
IV група. Світло (інфрачервоне, видиме, ультрафіолетове і монохроматичне випромінювання).
V група. Механічні коливання (інфразвук, ультразвук).
VI група. Штучне повітряне середовище (аероіони, гідроаероіони, аерозолі, електроаерозолі).
VII група. Змінний атмосферний тиск (баротерапія).
VIII група. Радіоактивні чинники (радонова вода, альфааплікатори).
IX група. Водолікувальні чинники (гідротерапія, бальнеотерапія).
X група. Тепло лікувальні чинники (пелоїди, глина, пісок, парафін,
озокерит).
Механотерапія
Механотерапія – лікування фізичними вправами, виконуваними за допо¬могою спеціальних апаратів. Точно спрямовані та дозовані рухи, діють локально на тканини, підсилюють крово- і лімфо- обіг, збільшують еластичність м'язів і зв'язок, повертають суглобам властиву їм функцію.
Апарати типу маятника діють за принципом балансуючого маятника, за рахунок сили інерції якого забезпечуються коливальні рухи у суглобах, що й призводить до збільшення ампліту¬ди рухів у них.
Апарати блокового типу діють за принципом блоку з вантажа¬ми, за допомогою яких збільшується сила м'язів.
Апарати, що діють за принципом важеля, використовують для окремих м'язових груп.
Показання до застосування механотерапії: контрактури різного походження, артрози, артрити, туго рухливість суглобів після травм.
Протипоказана вона при рефлекторних контрактурах, різкому ослабленні сили м'язів, прогресуючих набряках, недостатній консолідації кістко¬вої мозолі при переломах, наявності больового синдрому і підвищеної рефлекторної збудливості м'язів.
У лікарняний період реабілітації механотерапію застосовують, переважно, у вільному руховому режимі. У травматології її починають після зняття іммобілізації, повного формування рубців після травм м'яких тка¬нин, в тому числі й опіків.
У після лікарняний період реабілітації продовжуються заняття на механо-терапевтичних апаратах блокового типу і важелях, метою яких є повне відновлення сили м'язів і рухливості у суглобах.
Механотерапію у системі фізичної реабілітації застосовують як самостійний засіб, так і включають у комплекси лікувальної гімнастики в основну частину заняття.
До механо-терапевтичних апаратів загальної дії належать тренажери різних конструкцій. Вони шляхом дозованих фізичних навантажень дозволяють вибірково вплива¬ти на опорно-руховий апарат, серцево-судинну, дихальну і нервову системи, підвищувати фізичну працездатність.
Показання до застосування тренажерів: захворювання серцево-судинної системи, ішемічна хвороба серця, хро¬нічні неспецифічні захворювання легенів, артрити, артрози, порушення жиро¬вого обміну.
Протипоказання: недостатність кровообігу, загострення хроніч¬ної недостатності, тромбофлебіт, інфаркт міокарда давниною менше 12 міс, міокардити, гострі інфекційні захворювання, значна ко¬роткозорість, ожиріння ІІІ¬¬¬-ІV ступеня, захворювання нирок, вагітність понад 22 тижні.
Працетерапія
Працетерапія – це лікування працею з метою відновлення порушених функцій і працездатності хворих.
Основні завдання відновлення працездатності згідно з рекомендаціями Ко¬мітету експертів ВООЗ (1964) такі: повернути хворому самостійність у повсяк¬денному житті, повернути його до колишньої роботи, підго¬тувати хворого до виконання іншої роботи з повним або неповним робочим днем відповідно до його працездатності. Засобом працетерапії є трудові рухи і різноманітні трудові процеси.
Показання до застосування працетерапії: травми і захворювання опорно-рухового апарату, поранення м'яких тканин, опіки, контрактури, хірургічні втручання; захворювання серцево-судинної, дихальної, нервової систем, обміну речовин, психічні захворювання.
Протипоказання: захворювання у гострій стадії, запальні захворювання у фазі загострення, схильність до кровотечі, злоякісні новоутворення.
Розрізняють загальнозміцнюючу (тонізуючу), відновну і професійну працетерапію.
Загальнозміцнююча (тонізуюча) працетерапія. Її основним завданням є: відвернути увагу хворого від неприємних відчуттів і думок, викликати позитивні емоції, підвищити нервово-психічний життєвий тонус хворого.
Відновна працетерапія націлена на попередження рухових порушень або відновлення тимчасово зниженої у хворого функції рухового апарату, адаптацію його до фізичних навантажень.
Мета професійної працетерапії — відновити рухові виробничі навички і працездатність, полегшити хворому повернення до попередньої роботи.
Поєднання засобів фізичної реабілітації
Комплексне лікування передбачає використання різноманітних засобів і методів.
Лікувальна фізична культура сполучається з усіма засобами фізичної реа¬білітації і комбінується здебільшого з лікувальним масажем і фізіотерапією у лікарняному і після лікарняному періодах реабілітації. Для більшості хворих застосовують два типи комбінування цих лікувальних засобів: перший – спо¬чатку фізичні вправи, потім – масаж і через 30-90 хв – фізіотерапевтична процедура; другий – першою проводиться фізіотерапевтична процедура, а че¬рез 23 год – фізичні вправи, потім – масаж.
Лікувальний масаж органічно поєднується з фізичними вправами. Під час його проведення виконують пасивні і активні рухи, вправи на розтягування, розслаблення, властиві для того чи іншого суглоба.
Лікувальний масаж може поєднуватися з фізіотерапією у різній послідовності. Він нерідко передує фізіотерапевтичним процедурам, що підвищує їх ефективність.
Фізіотерапія практично завжди застосовується з фізичними вправами. Переважну більшість фізіотерапевтичних процедур можна призна¬чати в один день з лікувальною гімнастикою.
Фізіотерапевтичні процедури часто комбінують з масажем. Спочатку застосовують теплові процедури (солюкс, парафін, озокерит, грязі та ін.), що готує м'язові тканини до механічних дій і після невеликої паузи масажують прогріту ділянку тіла. При набряку тканин, лімфостазі та інших судинних розладах теплові процедури повинні проводи¬тись після масажу.
Електростимуляцію часто поєднують з масажем. При застосуванні високочастотної електротерапії і масажу їх переважно призначають у різні дні, у разі необхідності використання цих чинників в один день — масаж проводять через 23 год після проведення ін¬дуктотермії.
Різноманітні ванни можна використовувати в один день з масажем.
При загартовуванні після всіх холодових процедур рекомендуються масаж або самомасаж з використанням прийомів розтирання, розминання, вібрації.
Механотерапія більш ефективна у поєднанні з лікувальною гімнастикою, вправами у воді, електростимуляцією, тепловими процедурами, лікувальним масажем.
Працетерапія комбінується з ЛФК. Після працетерапії для скорішого відновлення організму після роботи застосовують масаж або самомасаж.
Термін "реабілітація" має широке змістове розуміння. У медицині вона визначається як процес відновлення здоров’я і праце¬здатності.
Комітет експертів з реабілітації ВООЗ (1963) наголосив, що реабілітація – це процес, "метою якого є запобігання інвалідності під час лікування захво¬рювання і допомога хворому у досягненні максимальної фізичної, психічної, професійної, соціальної та економічної повноцінності". Реалізація цієї мети можлива у разі залу¬чення до реабілітаційного процесу державних і соціально-суспільних закладів.
Реабілітації підлягають хворі з травмами і деформаціями опорно-рухового апарату, серцево-судинними, неврологічними і психічними захворюваннями; набутими і вродженими дефектами, після хірургічних втручань; інфекційними і хронічними захворюваннями.
Комплекс реабілітаційних заходів, починають проводити з першого дня перебування хворого у лікарні. Проводять їх за індиві¬дуальною програмою протягом лікування у стаціонарі і продовжують після ви¬писки у реабілітаційному центрі, спеціалізованому санаторії, поліклініці тощо. Лікар визна¬чає показання і протипоказання до застосування засобів реабілітації, призна¬чає руховий режим, час, обсяг, вид, період та етап реабілітації, послідовність застосування її засобів. Він залучає відповід¬них фахівців.
Серед них фахівець з фізичної реабілітації, що закінчив вищий навчальний заклад з фізичного виховання і спорту, посідає одне з провідних місць.
Запитання для самоконтролю
1. Дайте визначення поняттю „реабілітація ”.
2. Скільки видів реабілітації існує? Перерахуйте їх.
3. Складовою частиною якого виду реабілітації є фізична реабілітація?
4. Назвіть, які є періоди фізичної реабілітації.
5. Перерахуйте три етапи фізичної реабілітації.
6. Що є основною метою реабілітації?
7. Які головні завдання реабілітації?
8. Назвіть основні принципи фізичної реабілітації.
9. Назвіть основні засоби фізичної реабілітації.
10. Які засоби фізичної реабілітації добре поєднуються між собою?
Змістовий модуль 2
Тема 2: Основи загальнооздоровчого тренування
План
1. Форми і засоби загальнооздоровчого тренування.
2. Основи оздоровчої ходьби.
3. Оздоровчий біг.
4. Зміцнення здоров'я плаванням , загартуванням.
5. Ритмічна та атлетична гімнастики.
6. Фізкультурно - оздоровчий фітнес.
1. Форми і засоби загальнооздоровчого тренування
Загальнооздоровче тренування – це система фізичних вправ для профілактики і лікування окремих захворювань та зміцнення здоров’я людини.
Загальними засобами загальнооздоровчого тренування є:
1. Ранкова загальнорозвиваючі гімнастика;
2. Оздоровча ходьба;
3. Оздоровчий біг;
4. Фізичні вправи у воді;
5. Фізкультурно – оздоровчий фітнес;
6. Ритмічна та атлетична гімнастика;
7. Рухливі та спортивні ігри.
Ранкова загально-розвиваюча гімнастика проводиться з використанням роздільного і змішаного методів. Загально-розвиваюча гімнастика – провідна форма загальнооздоровчого тренування.
Оздоровчий біг розглядається як різновидність фізичних вправ. Як форму, загальнооздоровче тренування використовує:
а) біг підтюпцем в чергуванні з ходьбою і дихальними вправами;
б) безперервний і довготривалий біг підтюпцем для осіб молодого і зрілого віку;
в) спортивні вправи в загально-розвиваючому тренуванні використовують у вигляді плавання, спортивних ігор, ритмічної та атлетичної гімнастики, фізкультурно-оздоровчого фітнесу. Дані вправи мають дозований характер.
В результаті недостатньої рухової активності в організмі людини порушуються нервово-рефлекторні зв'язки, що приводить до розладу регуляції діяльності серцево-судинної і інших систем, порушенню обміну речовин і розвитку дегенеративних захворювань (атеросклероз і ін.). Для нормального функціонування людського організму й збереження здоров'я необхідна певна «доза» рухової активності. В економічно розвинених країнах за останні 100 років питома вага м'язової роботи, як генератора енергії, використаної людиною, скоротився майже в 200 разів, що привело до зниження енерговитрат на м'язову діяльність. Різке обмеження рухової активності в останні десятиліття привело до зниження функціональних можливостей людей.
Таким чином, у більшої частини сучасного населення економічно розвинених країн виникла реальна небезпека розвитку гіпокінезії. Синдром, або гіпокінетична хвороба, являє собою комплекс функціональних і органічних змін, що розвиваються в результаті неузгодженості діяльності окремих систем і організму в цілому із зовнішнім середовищем
Розрізняють загальний і спеціальний ефект фізичних вправ, а також їхній опосередкований вплив на фактори ризику. Загальний ефект тренування полягає у витраті енергії, прямо-пропорційному тривалості й інтенсивності м'язової діяльності, що дозволяє компенсувати дефіцит енерговитрат.
Спеціальний ефект оздоровчого тренування пов'язаний з підвищенням функціональних можливостей серцево-судинної системи. Він полягає в економії роботи серця в стані спокою й підвищенні резервних можливостей апарата кровообігу при м'язовій діяльності. Один з найважливіших ефектів фізичного тренування — зменшення частоти серцевих скорочень у спокої (брадикардія) як прояв економії серцевої діяльності.
Фізична культура є основним засобом, що затримує вікове погіршення фізичних якостей і зниження адаптаційних здатностей організму.
Адекватне фізичне тренування, заняття оздоровчою фізичною культурою - здатні в значній мірі призупинити вікові зміни різних функцій. У будь-якому віці за допомогою тренування можна підвищити аеробні можливості, рівень витривалості, показники біологічного віку організму і його життєздатності.
Одними із самих популярних засобів, рекомендованих для профілактики і оздоровлення є біг, ходьба, плавання, загартовування та оздоровчий фітнес. Необхідно також додати, що дані вправи не будуть ефективні, якщо вони виконуються час від часу, адже одним з основних переваг подібних вправ є їхня систематичність. Також важко очікувати ефекту без правильного харчування, загартовування організму, здорового способу життя.
2. Основи оздоровчої ходьби
Самий популярний та доступний засіб оздоровчого тренування це ходьба та біг. Однак, дані лікарського контролю свідчать про те, що 25- 50 % людей, які займаються оздоровчим бігом, змушені повністю припинити або надовго перервати тренування через болі в різних відділах хребта та суглобах ніг.
Величезні перевантаження при швидкій ходьбі по твердій поверхні отримують п’яти, трохи менші - гомілки. Особливо великі вони на п'ятах, трохи менше на гомілці. Перевантаження доходять до хребта і голови. Коли це повторюється протягом багатьох років то виникає патологія.
Рекомендації із профілактики впливу швидкої ходьби на організм людини звичайно пов'язані з підбором м'яких покриттів і раціонального взуття. Ходьба по м'якому ґрунті не тільки безпечна, але й просто приємна.
Твердість ґрунту можна також компенсувати посиленням амортизаційних властивостей взуття. Вкладайте у взуття різні по м'якості й товщині поролонові устілки, надягайте товсті вовняні носки. Обов'язково вибирайте взуття з еластичною підошвою, що гнеться.
Крім взуття і якості траси, уваги заслуговує й техніка ходьби. Раціональна ходьба різко знижує струси й ударні хвилі. Прагніть звести до мінімуму (повністю уникнути їх неможливо) вертикальні переміщення тіла при ходьбі.
Правильна ходьба гармонійна. Виникає відчуття плавності рухів тіла. Кроки вже перестають сприйматися як окремі рухові акти і кожний рух природно вливається в загальний ритм. Крім усього іншого, така ходьба дуже економічна. Заощаджена на кожному кроці енергія дозволяє значно збільшити дальність переходів.
Дозування навантажень для людей з мінімальними відхиленнями в стані здоров'я.
Для того, щоб правильно дозувати навантаження для людей з мінімальними відхиленнями в стані здоров’я, необхідно бігати з годинником із секундною стрілкою й навчитися вимірювати свій пульс.
Самоконтроль.
Займаючись загальнооздоровчим тренуванням, дуже важливо не допустити передозування, особливо людям зі змінами в серцево-судинній системі. Тому дуже важливий самоконтроль. Адекватність навантаження можна простежити по наступних тестах:
Вимірюйте пульс через 10 хвилин після закінчення бігу. Якщо він вище 100 ударів у хвилину, то навантаження було надмірним.
Ортостатична проба. Порахуйте пульс за одну хвилину лежачи в ліжку ранком, відразу після пробудження, потім не поспішаючи встаньте й виміряйте пульс через одну хвилину стоячи. Якщо стоячи пульс перевищує вихідну величину на 20, то це говорить про те, що навантаження надмірні, організм не встигає відновлюватися.
Якщо різниця в пульсовій не більше 12 - навантаження адекватні Вашим можливостям. Різниця в 16-18 ударів говорить про те, що величина навантаження на межі припустимого.
У міру росту фізичних можливостей величина ортостатичної проби й ранковий пульс відразу після пробудження будуть зменшуватися.
Інші ознаки перетренування: поганий сон, млявість і сонливість у плині дня, зниження працездатності, іноді пітливість, загострення хронічного захворювання, неприємні відчуття в області серця, підйом артеріального тиску. У цьому випадку також необхідно знизити навантаження приблизно в 1,5-2 рази й звернути більше увагу на дієту й релаксацію.
Регулярні тренування в оздоровчому бігу позитивно впливають на всі ланки опорно-рухового апарата, перешкоджаючи розвитку дегенеративних змін, пов'язаних з віком і гіподинамією. Циклічні вправи (біг, велосипед, плавання) збільшують приплив лімфи до суглобних хрящів і міжхребетних дисків, що є кращою профілактикою артрозу й радикуліту. Позитивний вплив бігу на функцію суглобів можливо тільки за умови використання адекватних навантажень, поступового їхнього збільшення в процесі занять.
3. Оздоровчий біг
Повільний біг (підтюпцем) - наступний етап після оздоровчої ходьби. До нього можна переходити, якщо ви зможете без задишки пройти 5 км за 45-50 хвилин. Переходячи на біг, його слід чергувати з ходьбою, щоб уникнути перенапруження.
Біг корисний тим, що залучає до роботи всі органи і системи організму (дихальну, серцево-судинну, м'язову). Він дає значне навантаження на опорно-руховий апарат, суглоби, зв'язки, сухожилля, хребет.
За науковими даними, вплив бігу на організм є дуже позитивним:
- знижує рівень холестерину в крові і цим сприяє профілактиці атеросклерозу;
- збільшує ударний об'єм серця;
- поліпшує кровообіг у нижніх кінцівках за рахунок скорочень їхніх м'язів і активного проштовхування крові в напрямку до серця (м'язовий насос), що сприяє профілактиці варикозного розширення вен;
- після бігу довгий час зберігаються розширеними артерії м'язів, що сприяє нормалізації показників артеріального тиску крові.
Таким чином, біг сприяє нейтралізації трьох основних чинників ризику серцево-судинних захворювань: підвищеного рівня холестерину в крові, гіпертонії і надмірної маси тіла.
Учені стверджують, що регулярні заняття бігом сповільнюють процес старіння організму на 10-20 років. Це підтверджується спеціальними тестами фізичної працездатності.
За допомогою бігу відбувається зняття психологічного стресу, тож біг є емоційною розрядкою, яка так потрібна в нашому неспокійному житті.
Для того, щоб досягти вираженого оздоровчого ефекту, фізичні вправи мають супроводжуватися значною витратою енергії і давати тривале рівномірне навантаження системам дихання і кровообігу. При цьому частоту серцевих скорочень слід поступово довести до 120-130 ударів за хвилину.
Бігати потрібно так, щоб не відчувати задишки. Біг дає найбільший фізіологічний ефект за одиницю часу.
Оздоровчі ходьба і біг мають величезний вплив на стан здоров'я, якщо дотримуватися правильного способу життя.
Протипоказання. Стани, при яких бігати заборонено:
- уроджені пороки серця і мітральний стеноз (звуження передсердя шлуночкового отвору);
- перенесений інсульт або інфаркт міокарда;
- різко виражені порушення серцевого ритму, типу миготливої аритмії;
- недостатність кровообігу або легенева недостатність;
- висока артеріальна гіпертензія;
- хронічні захворювання нирок: тіреотоксікоз, цукровий діабет;
- глаукома й прогресуюча короткозорість, яка загрожує відшарування сітківки;
- будь-яке гостре захворювання.
Рекомендації по оздоровчому бігу. Техніка бігу. Насамперед, намагайтеся максимально розслабитися. Бігайте так, щоб витрачати якнайменше сил, легко, неквапливо, м'яко, щоб біг приносив приємні відчуття. Кроки повинні бути дрібними, дихати бажано через ніс.
Одяг. Одягайтеся по погоді, але краще так, щоб у міру прогрівання, через кілька кіл частину одягу можна було б зняти.
Де бігати? Зручніше за все дозувати навантаження, бігаючи колами на стадіоні.
Коли бігати? Якщо Ви обмежені тимчасовими рамками, то бігайте в будь-який час. Багато хто вважають кращий час для бігу з 16 до 19 годин.
Частота. Бігати потрібно через день або три рази в тиждень. Саме при такому режимі бігу ефект капіляризації максимальний, а небезпека перетренування мала.
Техніка оздоровчого бігу. Правильна, відповідно законам біомеханіки, техніка бігу надає, тому хто біжить, естетичну насолоду.
Легкості бігу досягти непросто. Величина перевантажень залежить від величини вертикальних переміщень тіла бігуна. Відомо, що при бігу є фаза польоту. Завдання бігуна - звести до мінімуму хвилеподібні коливання тіла.
Струси у зв'язку з бічними коливаннями тіла виникають при занадто широкій постановці стоп. Нераціонально також ставити стопи по одній лінії. При правильній постановці стоп внутрішні краї слідів утворюють одну пряму лінію.
Бігуни знають, яке велике значення має крок з п'ятки. П'ятка першою торкається ґрунту. В наступній фазі носок м'яко опускається на землю. Цей спосіб не забезпечує істотного зниження струсів і щадного режиму бігу. Амортизація здійснюється тут переважно колінним суглобом.
Постановка стопи з носка. Прийнятий спортсменами спосіб забезпечує амортизаційне плавне навантаження ноги. У момент постановки стопи п'ята трохи піднята над ґрунтом, м'яко опускається на нього.
Постановка стопи відразу на всю площину. Цей спосіб характерний для бігу слабо підготовлених людей. В оздоровчому бігу залежно від індивідуальних особливостей, ступені тренованості, стомлення, самопочуття перед пробіжкою, якості взуття й покриття потрібно переходити в міру потреби з одного способу бігу на іншій.
Навантаження на хребет при бігу залежить не тільки від способу постановки стопи. Рух ноги вперед повинен виконуватися насамперед за рахунок роботи коліна. Це значить, що нога досить сильно згинається в колінному суглобі при пасивному відставанні гомілки з відносно розслабленими м'язами стегна. Уникайте натискання на виставлену вперед ногу.
Довжина кроку. Дуже важливо вибрати для себе оптимальну довжину кроку. Прагнення до межі подовжити крок приводить до порушень плавного бігу, сприяє "натиканню" на ногу, вимагає великої витрати сил і різко збільшує навантаження на хребет.
Довжина кроку залежить від росту й довжини ніг, ваги, рівня тренованості, способу постановки стопи й швидкості бігу. У тренованих чоловіків зростом 175 см середня довжина коливається в межах 110- 130 см.
Постава бігуна. Основна вимога - вертикальне положення тулуба. Зайвий нахил уперед збільшує небезпеку "натикання" на ногу при постановці стопи. Відхилення тулуба назад приводить до надмірного підйому стегна й робить біг напруженим, "гарцюючим".
Робота рук. Руки допомагають зберегти рівновагу й стабілізують положення тулуба. Скручування тулуба нейтралізується правильною роботою рук, площина відповідності яких повинна становити з напрямком бігу кут приблизно в 45°.
Руки повинні бути зігнуті в ліктях приблизно під кутом 90°.
Біг під гору. У цьому випадку швидкість зростає сама собою. Неминуче «натикання» на ногу, удари й струси відчуваються у всіх ланках тіла. Саме тому бігуни вперше виявляють біль у суглобах саме при бігу під гору. Болючі відчуття з'являються найчастіше в області коліна.
Навчання правильній техніці бігу дозволить уникнути перевантаження хребта й суглобів.
Біг - цілющий засіб не тільки при захворюваннях серцево-судинної, дихальної й інших систем організму, його використовують як "ліки" при остеохондрозі. Біохімічною основою такого зцілення хребта є місцеве посилення обміну речовин.
4. Зміцнення здоров`я плаванням, загартовуванням
Плавання — одна з кращих фізичних вправ для зміцнення здоров'я. Під час плавання працюють практично всі м'язи тіла, серцево-судинна і дихальна системи. Плавання розвиває координацію рухів, витривалість, силу м'язів, гнучкість суглобів.
Плавання гармонізує всі системи організму. Найефективнішою формою загартовування є купання в річці, озері, морі. Тут усе діє в комплексі - і свіже повітря, і сонце, і вода, і рухові вправи (плавання, пірнання). Особливо корисні морські купання. Солі, що містяться в морській воді, стимулюють рефлекторні реакції.
Чудовою процедурою є плавання в басейні. Воно сприяє росту та пропорційному розвитку. Горизонтальне положення тіла під час плавання сприяє рівномірному переміщенню крові по судинах, що важливо для функціонування серцево-судинної системи. Безперервне чергування напруження і розслаблення створює умови для розвитку кістково-м'язової системи. Додаткова витрата зусилля на подолання опору води розвиває дихальний апарат та збільшує життєву ємкість легенів.
Одним із найкращих засобів профілактики різних порушень постави та її лікування є плавання, що підвищує рухливість хребта й зміцнює великі м'язи тулуба, так званий "м’язовий корсет".
Загартовуємо організм
Купання у відкритих водоймах - один з найкращих способів загартовування. Практично здоровій людині варто орієнтуватися на такі дані:
Температура води Тривалість купання, хв.
22-25 10- 15
18-21 5- 10
14-17 3-5
10- 13 2-3
Купання у відкритих водоймах підсилює ефект охолодження. Плавання в проточній воді впливає на організм сильніше, ніж у стоячій. Воно тонізує нервову систему. Морські купання, впливають як механічно (гідромасаж), так і хімічно (вплив розчинених у морській воді солей). Купання, особливо морські, привчають вегетативну нервову систему до гнучкого реагування на холод. Це - найбільш цінний метод загартовування.
Варто притримуватися наступних рекомендацій:
- кращий час для купання 10-12 і 15-18 годин;
- у жару краще не входити у воду відразу, необхідно спочатку охолонути в тіні або змочити шкіру водою;
- не входьте у воду спітнілими;
- після купання насухо витирають голову, якщо мерзнете, потрібно розтерти тіло рушником або зробити самомасаж і швидко одягтися;
- після купання бажано перемінити мокрий купальник на сухий;
- не можна купатися при гострому нездужанні або поганому самопочутті, жінкам не рекомендується купатися під час менструацій.
5. Ритмічна та атлетична гімнастики
В наш час юнаки захоплюються атлетичною гімнастикою. Це захоплення цілком можна використати для формування інтересу до занять фізичними вправами.
Для всіх вікових груп потрібно передбачити зміцнення якомога більшої кількості м'язових груп. Особливої уваги заслуговують ті групи, що формують поставу.
У фізичному вихованні молодих людей при виборі методів силової підготовки перевагу необхідно надавати методу повторних зусиль, що супроводжується збільшенням м'язової маси.
На заняттях фізичного виховання спеціальні гімнастичні атлетичні вправи на силу повинні розумно поєднуватись з програмним матеріалом, що вивчається в даний час.
Дівчатам більш відповідають ритмічна і елементи художньої гімнастики, вправи з рівноваги, танцювальні рухи.
Велике значення у вихованні дівчат мають гімнастичні вправи. Вони, як засіб фізичного виховання, повинні забезпечити дівчатам прекрасну будову тіла, розвинути грацію і силу, підготувати до легких пологів і народження здорового потомства.
Однією з найпоширеніших і доступних форм самостійних занять є ранкова гімнастика. Її головне призначення — оптимізувати перехід від тривалого відпочинку (сну) до повсякденної життєдіяльності. У межах гімнастики можна частково розв'язати й такі завдання, як відновлення і збереження правильної постави, підтримання досягнутого рівня розвитку окремих рухових якостей, загальної тренованості.
Схема комплексу ранкових вправ:
- "вирівнюючі" вправи ("потягування" з випрямленням кінцівок і тулуба, лежачи і стоячи);
- вправи, що не форсовано активізують кровообіг переважно у великих м'язових групах нижніх кінцівок і тазової області (ходьба, повільні присідання або розтягування гумового джгута ногами в положенні сидячи);
- нахили, повороти, обертання тулуба з одночасними рухами рук, поступовим збільшенням амплітуди і темпу рухів;
- вправи загального або регіонального впливу, але не з граничними зусиллями ("віджимання" в упорі лежачи, тренування з гумовими амортизаторами);
- серія "розтягуючих" рухів (почергові махові рухи руками і ногами з поступовим збільшенням амплітуди до максимальної);
- циклічні вправи, що активізують функції дихання і серцево-судинної системи в межах аеробного режиму (серійні підскоки на місці або біг 3-5 хв, що викликають підвищення частоти пульсу до 140-150 уд/хв.;
- заключна, заспокійливо-перехідна серія рухів (ходьба, вправи на дихання, розслаблення).
Тривалість заняття 15-18 хв.
У практиці фізичного виховання можна спостерігати, коли одні і ті ж гімнастичні вправи дають різні ефекти, а різні фізичні вправи можуть привести до однакових. результатів. Аналіз цих явищ показує, що ефективність фізичного виховання залежить не лише від фізичних вправ, але й від тих факторів, які супроводжують їх виконання. Таких факторів є багато, але всі вони можуть бути об'єднані в чотири великі групи.
До першої групи відносяться індивідуальні особливості студентів, їх моральні, вольові й інтелектуальні якості, тип нервової діяльності, рівень знань, умінь і навичок, фізичний розвиток і підготовленість, стан здоров'я, інтерес до занять.
Другу групу складають особливості самих вправ, їх характер, складність, новизна й емоційність.
Велике значення має емоційний стан студентів при виконанні вправ. Відомо, що надмірно високий чи низький емоційний настрій гальмує не тільки процес засвоєння техніки фізичних вправ, але й розвиток фізичних якостей.
Третя група факторів включає зовнішні умови виконання вправ (місце проведення, санітарно-гігієнічні умови, стан матеріально-технічної бази).
Четверту групу факторів, що визначають вплив фізичних вправ, представляють дії викладача щодо раціональної побудови процесу фізичного виховання. Як суб'єкт цього процесу, він зобов'язаний знати його закономірності, психологічні, фізіологічні і біохімічні реакції на виконання фізичних вправ.
Фази виконання вправ
Рухи, що входять до складу рухової дії, виконуються у певній послідовності і їх можна умовно поділити на три фази:
- підготовчу;
- основну (або головну);
- заключну.
Всі три фази взаємопов'язані, протікають плавно і обумовлюють одна одну.
У підготовчій фазі - створюються найсприятливіші умови для виконання рухів основної фази.
Рухи в основній фазі спрямовані безпосередньо на вирішення основного рухового завдання. З біодинамічної точки зору найважливішим у цій фазі є раціональне використання зусиль у потрібному місці, напрямку і в необхідний момент.
Рухи в заключній фазі спрямовані на успішне завершення вправи і полягають у пасивному згасанні або активному гальмуванні рухової дії.
6. Фізкультурно-оздоровчий фітнес
З англійської слово "фітнес" можна перекласти як "відповідність" чи "готовність". Фітнес дає нам змогу адаптуватися відповідно до оптимальних параметрів роботи нашого організму. А також бути готовими гідно витримати навантаження сучасного життя з його несамовитими темпами. Є два основні різновиди фітнесу - фізкультурно-оздоровчий фітнес та спортивний. Оздоровчий включає раціональне харчування, рухову активність і фізичні навантаження. Зовсім інша річ – спортивний фітнес, коли людина тренується, для отримання максимального результату, для перемоги на змаганнях.
Інструментарій фізкультурно-оздоровчого фітнесу дуже широкий – біг, їзда на велосипеді, плавання, заняття в тренажерній залі, аеробіка в усіх її різновидах тощо.
За даними фахівців, на 70% клієнтами фітнес-центрів сьогодні справді є жінки (відповідно, й асортимент видів тренування для них набагато ширший). Однак і чоловікам туди вхід не заборонений.
Весь арсенал сучасного фітнесу містить три базові складники:
- аеробне тренування;
- силове тренування;
- раціональне харчування.
Аеробне тренування - "візитівка" фітнесу. Саме завдяки інтенсивним руховим вправам можна ефективно "спалити" зайвий жир. Найпростіша аеробна вправа - ритмічний біг протягом 25-30 хв..
Цікавішою і привабливішою є аеробіка - танцювальні вправи під музику.
Традиційна аеробіка, нині має масу різновидів: степ-аеробіка (вправи з підняттям на спеціальну невисоку лаву - "степ"), слайд-аеробіка ("ковзкі" рухи на спеціальних килимках), аква-аеробіка (вправи в басейні), фітнес-данс (танцювальні вправи), фітнес-йога (використання елементів йоги), вправи з елементами бойових мистецтв тощо.
Мета силового тренування - розвинути м'язову систему. Найпростіші силові тренування - вправи з власною вагою. Тренування з вагою базуються на трьох основних вправах: лежачи на горизонтальній лаві, станова тяга і присідання зі штангою. Решта вправ - надбудова для цього фундаменту.
У раціональному харчуванні головне - визначити баланс білків, жирів і вуглеводів у їжі так, щоб забезпечити "матеріал" для м'язової тканини, енергію для тренувань та умови для "спалювання" зайвого жиру.
Однією з найактуальніших і разом з тим ще не повністю вирішених проблем є нормування рухової активності людини: визначення мінімальних і максимальних величин фізичних навантажень в оздоровчому тренуванні. Недостатньо обґрунтовані й оптимальні рухові режими для профілактики захворювань і соматичного здоров'я студентів. Нерозв'язаним є питання розрахунку рівня навантаження та його допустимих верхніх меж. Це найбільшою мірою сприяло б покращенню фізіологічних і біохімічних показників, які визначають резерви здоров'я. Вирішення цих питань є особливо важливим для студентської молоді, яка займається оздоровчим тренуванням.
Встановлено, що найбільшого рівня ефективності оздоровчого тренування можна досягти за умови використання базових методичних принципів (поступовості і безперервності фізичного навантаження, адекватності фізичного навантаження до рівня здоров'я, цілеспрямованості засобів оздоровчого тренування, ритмічності застосування засобів різної спрямованості), а також такого співвідношення затрат часу на розвиток фізичних якостей: на загальну витривалість виділяють 50-60% усього часу, на силу і силову витривалість - 15-20%, на швидкість і швидкісну витривалість - до 10%, на гнучкість - 5-10%, на спритність 10-15% від загального часу занять.
Треба сказати, що багато відомих людей, які залишили добрий слід в історії людства, фізичним вправам надавали великого значення.
Адже фізичні вправи можуть замінити багато ліків, але жодні ліки не замінять фізичних вправ.
Запитання до самоконтролю :
1. Що таке загальнооздоровче тренування ?
2. Форми та засоби загальнооздоровчого тренування.
3. Основи оздоровчої ходьби.
4. Яке дозування і методи самоконтролю є при оздоровчій ходьбі?
5. Вплив оздоровчого бігу на організм.
6. Рекомендації по оздоровчому бігу.
7. Чим корисні водні процедури?
8. Які основні чинники сприяють загартуванню організму?
9. Яке значення мають вправи з ритмічної або атлетичної гімнастики?
10. Базові складники фізкультурно-оздоровчого фітнесу.
Змістовий модуль 3
Тема 3: Особливості оздоровчого тренування при різноманітних відхиленнях у стані здоров'я.
План
1. Сучасна концепція оздоровчого тренування студентської молоді.
2. Засоби оздоровчого тренування.
3.Лікувальна фізкультура при захворюванні серцево-судинної системи.
3.1 Гіпертонічна хвороба (есенціальна гіпертензія).
3.2Вегето-судинна дистонія (нейрон-циркулярна дистонія).
4.Лікувальна фізкультура при захворюваннях органів травлення.
4.1 Гастрит.
4.2 Дискинезії жовчних шляхів.
5. Лікувальна фізкультура при захворюваннях нирок.
5.1 Нефроптоз.
6. Лікувальна фізкультура при травмах і захворюваннях центральної та переферичної нервової системи.
6.1 Остеохондроз хребта.
6.2 Плоскоступість.
7. Особливості занять фізичними вправами зі студентами, які мають відхилення в стані здоров’я.
7.1 Захворювання серцево-судинної системи.
7.2 Функціональні порушення постави і сколіози.
7.3 Захворювання органів травлення.
7.4 Хвороби нирок і сечовивідних шляхів.
7.5 Хвороби суглобів.
Оздоровче тренування обмежує несприятливий вплив на хворого. В період видужання оздоровче тренування допомагає відновити працездатність. Поступове збільшення фізичного навантаження забезпечує тренування організму, сприяє нормалізації і вдосконаленню його функцій.
При виконанні фізичних вправ змінюється діяльність всіх систем організму. Підбираючи спеціальні вправи і змінюючи їх дозування, можна цілеспрямовано впливати і змінювати конкретні функції організму, а через зміну функції - впливати на відновлення пошкодженої системи. Завдяки поступовому тренуванню в процесі курсу лікування розширюються функціональні можливості організму, підвищується адаптація до побутових і виробничих навантажень.
1. Сучасна концепція оздоровчого тренування студентської молоді
Здоров'я людини – це найбільша гуманістична цінність у нашому світі. Воно є благом, ресурсом, умовою не тільки особистого благополуччя людини, але і благополуччя її близьких, колективу, в якому вона працює. На жаль, рівень здоров'я населення України і, зокрема, студентської молоді, залишає бажати кращого. До 90 % студентів мають серйозні відхилення в стані здоров'я, 50 % стоїть на диспансерному обліку, кожен 5-й студент віднесений до підготовчої, спеціальної медичної групи або звільнений за станом здоров'я від фізичних навантажень. Рівень більш ніж 50% молодих людей, що навчаються, не відповідає навіть середньому рівню державного стандарту фізичної підготовленості. Особливе поширення серед студентів, мають захворювання серцево-судинної, дихальної, травної, імунної систем і опорно-рухового апарату. Сформувати, зберегти і зміцнити здоров'я молоді – найважливіше завдання нашого суспільства. Визнається, що найважливішим фактором формування здоров'я і підготовки студентської молоді до активної життєдіяльності є фізичне виховання. Разом з тим численні дані свідчать, що методи базового фізичного виховання здійснюваними в спеціальних медичних групах, основу яких складають положення лікувальної фізичної культури, не сприяють належною мірою зміцненню здоров'я студентів. За М.М. Амосовим для зміцнення здоров'я потрібна фізкультура. Виходячи з сучасних наукових положень про шляхи формування здоров'я розроблена й випробувана на практиці педагогічна концепція оздоровчого тренування (ОТ), на принципах якої пропонується планувати методику практичних занять базового фізичного виховання і спеціалізованих медичних груп. Першорядне значення в концепції надається психофізіологічній підготовці, гармонійному розвитку й удосконаленню органів і функціональних систем, що забезпечують динамічне здоров'я, високу працездатність і надійність організму, стійкість і витривалість до впливу найрізноманітніших несприятливих факторів середовища. У зв'язку з цим заняття ОТ повинно містити, як обов'язковий компонент, цілеспрямоване формування фізичних і психічних якостей, рухових навичок, необхідних для успішної багаторічної життєдіяльності в будь-якому обраному напрямку. Для реалізації всіх цих завдань пропонується використовувати комплекс адекватних засобів і методів:
• вправи для нормалізації функцій хребта і зміцнення його м'язового корсету;
• загально-розвиваючі вправи;
• гімнастику для мозку за В.Е. Нагорним і капілярів за
К. Ніші;
• аеробні вправи (тривалі ходьба, біг, плавання й ін.);
• вправи на гнучкість, розтягування (стретчинг);
• вправи на реакцію, швидкість, спритність.
Дидактичне наповнення програми складають силова гімнастика, бодібілдинг, спортивні ігри з м'ячем. З метою загартовування, ефективного тренування пристосовно-захисних систем і механізмів організму частина занять ОТ проводиться на відкритому повітрі. Принципове значення має компонування засобів в одному занятті, частота тренувань на тиждень, розподіл дидактичного матеріалу в динаміці річного тренувального циклу. Кожне заняття оздоровчим тренуванням включає підготовчу, основну і заключну частини. Підготовча частина (розминка) триває 5-7 хв. Усі вправи виконуються м'яко, у повільному і середньому темпі. Після кожної серії обов'язково слід виконувати вправи на розслаблення для активізації капілярної системи. Основна частина заняття займає 30-40 хв. У цій частині послідовно виконуються наступні групи вправ:
• аеробні вправи – до 25 хв;
• загально-розвиваючі вправи – 5-10 хв;
• вправи на швидкість (2-4 рази);
• вправи силової гімнастики – 5-7 хв;
•спортивна гра чи спеціальні вправи на спритність, реакцію, оперативне мислення – 5-7 хв;
У заключній частині протягом 3-5 хв виконуються вправи, що приводять організм до норми. Основна, активна частина занять, проводиться при інтенсивності 60-80% від резервних можливостей організму тих, хто займається, зазвичай при пульсі 130-150 ударів на хв.
Ця схема занять зберігається протягом усього річного циклу підготовки. По ній проводиться не менше 2-х занять на тиждень. Для осіб з низьким рівнем фізичної підготовленості, що мають відхилення в стані здоров'я, рекомендується збільшити кількість занять до 4-5 на тиждень, але проводити додаткові заняття за скороченою програмою. Для студентів вузів річний цикл ОТ пристосовується до структури навчального року. Він складається з двох мезоциклів, розділених іспитами і канікулами, під час яких фізична підготовка проводиться в основному зі спрямованістю на активний відпочинок. На початку кожного мезоциклу, після сесії, канікул фізична підготовка спрямована, головним чином, на створення та вдосконалення бази загальної працездатності, підвищенню можливостей серцево-судинної, дихальної систем, вольовій підготовці, зміцненню опорно-рухового апарату, вдосконаленню міжм'язової- та внутрішньо-м'язової координації, освоюється й удосконалюється техніка основних вправ. Всі інші аспекти ОТ і, насамперед формування основних рухових якостей і навичок, здійснюється на цьому фундаменті.
При формуванні рухових навичок застосовується наступний алгоритм:
• створення уяви про руховий акт;
• попереднє розділене вивчення рухів і дій;
• деталізоване вивчення техніки рухів;
• досягнення майстерності в оволодінні технікою освоєної дії і пристосуванні її до реальних умов прояву.
Для осіб, що мають відхилення в стані здоров'я, ОТ здійснюється в принципі за такою ж програмою, але з урахуванням медичних протипоказань, обмежень і рекомендацій лікуючого лікаря. З метою мотивації рухової активності і контролю за ефективністю ОТ на початку і наприкінці річного семестрового циклу тренування проводиться діагностика стану здоров'я і тестування загально-кондиційної і спеціальної психофізіологічної і психофізичної підготовленості з аналізом і визначенням рейтингу досягнутої фізичної досконалості. Обов'язковою умовою ефективного здійснення ОТ для всіх контингентів студентів є засвоєння основ валеологічної культури і проведення тренувань у режимі здорового способу життя.
2. Засоби оздоровчого тренування
Лікувальна фізкультура (ЛФК) — метод, що використовує засоби фізичної культури з лікувально-профілактичною метою для більш швидкого і повноцінного відновлення здоров'я і попередження ускладнень захворювання.
Діючим фактором ЛФК є фізичні вправи, спеціально організовані (гімнастичні, спортивно-прикладні, ігрові) і застосовані як неспецифічний подразник з метою лікування і реабілітації хворого. Фізичні вправи сприяють відновленню не тільки фізичних, але і психічних сил.
Особливістю методу ЛФК є також його природно-біологічний зміст, тому що в лікувальних цілях використовується одна з основних функцій, властивому всякому живому організмові, — функція руху. Остання являє собою біологічний подразник, що стимулює процеси росту, розвитку і формування організму.
ЛФК є також методом функціональної терапії. Фізичні вправи, стимулюючи функціональну діяльність всіх основних систем організму, у підсумку призводять до розвитку функціональної адаптації хворого. Тренування хворого варто розглядати як процес систематичного і дозованого застосування фізичних вправ з метою загального оздоровлення організму, поліпшення функції органу, порушеного хворобливим процесом, розвитку, утворення і закріплення моторних (рухових) навичок і вольових якостей.
Для більшості хворих характерне зниження життєвого тонусу. Воно неминуче в умовах постільного режиму через зменшення рухової активності.
Фізичні вправи діють тонізуюче, сприяють прискоренню процесів метаболізму у тканинах, нормалізації кислотно-лужної рівноваги, судинного тонусу, гомеостазу. Вони сприяють мобілізації захисних сил організму хворого і репаративної регенерації ушкоджених тканин.
3. Лікувальна фізкультура при захворюваннях серцево-судинної системи
Серцево-судинна система забезпечує постачання до тканин необхідних для їхньої життєдіяльності поживних речовин, кисню, води і настільки ж безперервне виведення продуктів обміну речовин за допомогою рідкого середовища, що рухається.
До системи кровообігу відносяться: серце, що виконує функцію насосу, і периферичні кровоносні судини — артерії, вени і капіляри. Кров, що виштовхується серцем, розноситься до тканин через артерії, артеріоли (дрібні артерії) і капіляри, а потім повертається до серця по венулам (дрібних венах) і великим венам. Будь-яке захворювання серцево-судинної системи веде до зниження функції кровообігу.
Реабілітація хворих із серцево-судинними захворюваннями – одна із самих актуальних проблем охорони здоров'я, тому що серцево-судинні захворювання посідають перше місце серед причин смерті. За даними Всесвітньої організації охорони здоров'я, у всіх країнах світу число їх зросло.
Виникненню серцево-судинних захворювань сприяють гіподинамія, нераціональне харчування, несприятливі екологічні фактори, а також шкідливі звички (паління, алкоголізм), стресові ситуації, психоемоційні перевантаження.
Для профілактики серцево-судинних захворювань необхідні адекватний руховий режим, дієтотерапія, застосування загально зміцнювальних засобів (загартовування, масаж, лазня й ін.).
Лікувальна і профілактична дія помірних фізичних навантажень обумовлена тренуванням мікроциркуляції (м'язового кровотоку) тканин опорно-рухового апарату. Фізичні вправи сприяють прискоренню крово- і лімфотоку, збільшенню обсягу циркулюючої крові, ліквідації застійних явищ в органах, посиленню метаболізму тканин, нормалізації психоемоційного статусу хворого.
Завдання ЛФК при захворюваннях серцево-судинної системи визначаються характером захворювання і періодом хвороби.
У гострому періоді (палатний або домашній режим) лікувальна гімнастика виконується лежачи, потім — сидячи; поступово руховий режим розширюється.
У період видужування ЛФК — ефективний засіб реабілітації (відбудовного лікування). Основним видом фізичної активності є дозована ходьба, що сприяє фізіологічному відновленню функції серця.
Ціль підтримуючого періоду — закріплення досягнутих результатів і відновлення фізичної працездатності пацієнта.
Гіпертонічна хвороба (ессенціальна гіпертензія)
Гіпертонічна хвороба складає близько 80-85% усіх випадків підвищення артеріального тиску (АТ).
Гіпертонічна хвороба — підвищення артеріального тиску від устя аорти до артеріол включно. В основі лежить функціональне звуження артеріол, що обумовлене посиленням тонусу гладкої мускулатури артеріальних стінок. Основним симптомом є високий артеріальний тиск.
Характерними ознаками гіпертонії є головні болі, шум у голові, порушення сну, зрідка виникають носові кровотечі.
Консервативне лікування включає дотримання режиму праці і відпочинку, обмеження прийому повареної солі, прийом диуретиків (сечогінних), індивідуальну лікарську терапію, масаж, дозовану ходьбу, лижні прогулянки та ін.
В основному використовуються помірні циклічні вправи (ходьба, лижні прогулянки), достатній відпочинок, сон і масаж.
Вегето-судинна дистонія (нейро-циркуляторна дистонія)
Вегето-судинна дистонія – це вазомоторне порушення, що супроводжується дискоординованими реакціями на різних ділянках судинної системи.
Розрізняють системні і регіонарні вегето-судинні дистонії. Системні або нейрон-циркуляторні дистонії протікають по гіпер- і гіпотензивному типу. Перший тип вегето-судинної дистонії характеризується невеликими і протікаючими підйомами артеріального тиску в межах 140/90-159/94 мм рт. ст. і різноманітними нервово-вегетативними симптомами (емоційна лабільність, неспокійний сон, швидка стомлюваність, частотою і лабільністю пульсу, пітливість, почуття страху і т.д.).
Другий тип вегето-судинної дистонії протікає по гіпотензивному типу (нейрон-циркуляторна астенія). Артеріальна гіпотензія характеризується зниженням систолічного тиску нижче 100 мм рт. ст., діастолічного тиску — нижче 60 мм рт. ст., відзначаються слабість, запаморочення, головний біль, підвищена стомлюваність, сонливість, млявість, схильність до ортостатичних реакцій, непритомностям і т.п.
4. Лікувальна фізкультура при захворюваннях органів тралення
Захворювання органів травлення часто вражають людей найбільш працездатного віку, обумовлюючи високий показник тимчасової непрацездатності.
При захворюваннях травної системи спостерігаються зміни рухової, секреторної й всмоктувальної функцій. Патологічні процеси шлунково-кишкового тракту знаходяться в найтіснішому взаємозв'язку між собою й обумовлені порушенням нервової регуляції.
У результаті порушення секреторної функції розвиваються гастрити, виразка шлунка і дванадцятипалої кишки та ін., а при розладі моторної функції — коліти, запори та ін.
Основними засобами лікування хвороб органів травлення є дієтотерапія, лікарські засоби, масаж, рухи, фізіо- і гідро- процедури. ЛФК при цій патології робить загально тонізуючу дію, налагоджує нейрогуморальну регуляцію, стимулює крово- і лімфообіг в органах черевної порожнини, зміцнює м'язи черевного преса, сприяє нормалізації евакуаторної і моторної функцій кишечнику та ін.
Результат впливу фізичних вправ залежить від їхнього виду, дозування, ритму і темпу виконання, від етапу їхнього застосування, тривалості курсу, а також від сполучення їх з дієтою та іншими лікувальними засобами.
Таким чином, ЛФК і масаж впливають на органи черевної порожнини, стимулюють регуляторні механізми травної системи.
Гастрит — запалення слизової оболонки шлунка, може бути гострим і хронічним. Гастрит гострий найчастіше є наслідком зловживання алкоголю, недоброякісної або незвичної їжі, деяких ліків, харчової токсикоінфекції, гострого отруєння.
Виявлено також, що кисневе голодування організму, дуже впливає на результат багатьох внутрішніх захворювань. Тривала гіпоксія призводить до атрофії слизової оболонки шлунку. Таким чином, гіпоксія є причиною хронічного атрофічного гастриту. Гастрит хронічний — запальна зміна слизової оболонки шлунка ендогенної або екзогенної природи.
Характерними ознаками хронічного гастриту є: неприємний смак у роті, відрижка кислим, нудота, особливо ранком, тяжкість в епігастрїї, метеоризм і болі, що нагадують виразкові.
Велику роль у виникненні хронічного гастриту грають зловживання алкоголем, паління, наркотики, неповноцінне харчування, нерегулярність прийому їжі. Гастрити підрозділяються (з урахуванням секреторної функції шлунка) на гастрит із секреторною недостатністю, гастрит з підвищеною секрецією і кислотністю, гастрит з нормальною секреторною функцією.
Для лікування застосовують дієтотерапію, лікарську терапію, вітаміни та інші засоби. Рекомендуються ЛФК, прогулянки, ходьба на лижах, плавання. При санаторно-курортному лікуванні: плавання, ходьба і біг, ігри, дієта, прийом кисневого коктейлю, ЛФК та ін.
Лікувальна гімнастика включає загальнорозвиваючі і дихальні вправи, вправи на розслаблення. Корисні прогулянки, контрастний душ.
Дискинезії жовчних шляхів. Дискинезіі жовчних шляхів характеризуються розладом рухової функції окремих частин жовчовивідної системи. Цьому сприяють різні вегетативно-нервові порушення. Дискинезіі жовчних шляхів є початковим етапом у патогенезі інших захворювань жовчних шляхів, сприяючи утворенню каменів у жовчному міхурі і розвиткові інфекції. Часто поєднуються з іншими функціональними порушеннями — дискинезією дванадцятипалої кишки, змінами функції шлунка, кишечника, підшлункової залози.
Для гіперкінетичної форми дискинезії характерні приступоподібні болі (жовчні кольки), що виникають після фізичних навантажень (перевантажень) і нерідко супроводжуються нудотою, блювотою, а також дратівливістю, головним болем, погіршенням загального стану.
Гіпокінетична дискинезія виявляється періодично виникаючими болями і почуттям розпирання в правому підребер'ї, іноді диспептичними явищами і погіршенням загального стану.
Комплексне лікування включає масаж, лікувальна гімнастика, дієтотерапію, фізіо- і гідротерапію, лікарську терапію, фітотерапію й інші лікувальні засоби.
У період повної ремісії рекомендуються ігри, ходьба на лижах, плавання та оздоровчі вправи.
При гіперкінетичній формі дискинезії лікувальна гімнастика проводиться лежачи на спині, правому і лівому боці. Включають загально-розвиваючі, дихальні вправи і вправи на розслаблення. Не рекомендуються вправи для черевного пресу, вправи зі снарядами (гантелями, набивними м'ячами), а також напруження і з затримкою дихання. Темп виконання вправ повільний і середній. Тривалість занять 15-20 хв. У період повної ремісії - дозована ходьба, прогулянки на лижах, плавання, трудотерапія, загально розвиваючі вправи.
5. Лікувальна фізкультура при захворюванні нирок
Нефроптоз — опускання нирки. Нирка є рухомим органом: при подиху, зміні положення тіла, фізичних напругах вона може зміщатися донизу, навколо вертикальної, сагитальної або фронтальної осі.
Недостатня еластичність фасціальних листків, слабкий розвиток жирової капсули або сильне схуднення, істотно впливають на рухливість нирки. Слабкість фасціальних пластинок часто служить проявом загальної недостатності сполучної тканини. Поряд з нефроптозом спостерігається опущення й інших органів (шлунка, матки, передньої стінки піхви), тобто загальний спланхноптоз. Нефроптоз зустрічається переважно в жінок, особливо у тих, які багато народжували. У чоловіків нефроптоз зустрічається приблизно в 10 разів рідше, ніж у жінок.
Нефроптоз часто є результатом травми — удару в поперекову ділянку , різкого струсу тіла при падінні, сильного скорочення черевних м'язів при надмірній фізичній напрузі.
При нефроптозі виникають болючі, диспепсичні розлади, порушення функції сусідніх органів, знижується працездатність.
Поряд із ЛФК проводиться масаж спини, живота, стегон. Тривалість масажу 10—15 хв. Курс 15-20 процедур. У рік 3-4 курси.
6. Лікувальна фізкультура (ЛФК) при травмах і захворюваннях центральної і периферичної нервової системи
При ушкодженнях і захворюваннях нервової системи виникають розлади, що різко знижують працездатність хворих. Загальними при всіх ушкодженнях і захворюваннях нервової системи є обмеження амплітуди рухів, зниження м'язового тонусу, вегето-трофічні розлади та ін.
Розвиток відбудовних процесів у нервовій тканині відбувається під впливом збережених функцій, тобто іде перебудова нервової тканини, змінюється кількість відростків нервових кліток, їхніх розгалужень на периферії; також іде перебудова синаптичних зв'язків і компенсація після загибелі частини нервових кліток.
Процес відновлення нервової системи відбувається у нервових клітках, нервових волокнах і в структурних елементах тканин за рахунок відновлення проникності і збудливості мембран, нормалізації внутрішньоклітинних окислювально-відновних процесів і активізації ферментних систем, що приводить до відновлення провідності по нервових волокнах і синапсах.
Комплексна система реабілітації включає застосування ЛФК, гидрокінезотерапію, різні види масажу, трудотерапію, фізіотерапію, санаторно-курортне лікування, загальнооздоровчі вправи. У кожному окремому випадку визначається сполучення і послідовність застосування тих або інших засобів реабілітації.
ЛФК у неврології має ряд правил, дотримання яких робить цей метод найбільш ефективним: раннє застосування ЛФК; використання її засобів і прийомів для відновлення тимчасово порушених функцій або для максимальної компенсації втрачених; підбір спеціальних вправ у сполученні з загально-розвиваючими, загально-зміцнювальними вправами і масажем; активне і неухильне розширення рухового режиму від положення лежачи до переходу в положення сидячи, стоячи і т.п. Усі вправи об’єднуються в різних комбінаціях і залежать від характеру й обсягу рухового дефекту, етапу реабілітації, віку і статі хворого. Реабілітація неврологічних хворих вимагає тривалого тренування компенсаторних механізмів, щоб забезпечити достатню компенсацію втрачених або порушених функцій.
Реабілітація багато в чому залежить і від самого хворого, від того, наскільки старанно він виконує запропоновану лікарем-реабілітологом або методистом ЛФК програму, допомагає коректувати її в залежності від своїх функціональних можливостей.
Остеохондроз хребта
Дегенеративні зміни міжхребцевих дисків виникають у результаті фізіологічного нейроендокринного процесу старіння і внаслідок зношування під впливом одномоментних травм або повторних мікротравм. Якнайшвидшому відновленню функції хребетного стовпа допомагають загальний масаж, кріомассаж, вібраційний масаж, лікувальна гімнастика, гідрокинезотерапія.
Методика масажу. Спочатку проводять попередній масаж спини з використанням прийомів поглажування, неглибокого розминання м'язів усієї спини. Потім переходять до масажу хребетного стовпа, застосовуючи прийоми розтирання, долонею, розминання фалангами перших пальців, ординарне і подвійне кільцеве разминання широких м'язів спини. На закінчення проводять активно-пасивні рухи, дихальні вправи. Тривалість масажу 10-15 хв. Курс 15-20 процедур.
Плоскостопість. Плоскостопість - деформація склепіння стопи в сполученні з пронацією і супінацією. Виникає в результаті, слабості мускулатури ніг, перенесеного рахіту та ін. Ознакою вираженої плоскостопусті є зміна форми стопи. При лікуванні проводиться масаж не тільки стіп, але і всього тіла.
ЛФК дає ефект в поєднанні з масажем. Включають також вібраційний масаж стоп і гомілок, ходьбу і біг, сольові ванни для стоп, парафінові (або озокеритові) аплікації. Особливе значення приділяють масажеві стоп, гомілок.
7. Особливості занять фізичними вправами зі студентами, що мають відхилення у стані здоров’я
Студенти вузів, в залежності від фізичного розвитку, стану здоров'я і функціональної підготовки, розділені на 3 групи: основну, підготовчу і спеціальну. Студенти, що мають відхилення в стані здоров'я (хронічні захворювання або ушкодження опорно-рухового апарату), займаються в спеціальних медичних групах.
Основним критерієм для включення в спеціальну медичну групу є те або інше захворювання, низький рівень фізичної підготовки, вогнища хронічної інфекції.
Перед викладачами спеціальних медичних груп студентів стоять наступні завдання: поліпшення функціонального стану і попередження прогресування хвороби; підвищення фізичної і розумової працездатності, адаптація до зовнішніх факторів; зняття стомлення і підвищення адаптаційних можливостей; виховування потреби в загартовуванні, заняттях оздоровчою фізкультурою.
Заняття з фізкультури в спеціальних медичних групах проводяться при наступних захворюваннях: хвороби органів кровообігу; хвороби суглобів; хвороби органів дихання; хвороби органів травлення; хвороби нирок і сечових шляхів; ендокринні і обмінні захворювання; жіночі хвороби; нервові і психічні хвороби; хірургічні хвороби; травматологія і ортопедія; очні хвороби і лор органів; шкірні хвороби.
Система реабілітації включає заняття з фізкультури, заняття ЛФК, теренкур, прогулянки на лижах, оздоровчі вправи. Бажані циклічні види спорту, особливо при захворюваннях серця, легень, ожирінні і т.п.
Невід'ємною частиною фізичного виховання є лікарський контроль, що проводиться відповідно до «Положення про лікарський контроль за фізичним вихованням населення». Насамперед, це семестрові поглиблені медичні обстеження студентів. Існує багато форм фізичної культури, що використовуються для нормалізації функціонального стану і постави студентів, а також для профілактики захворювань.
Захворювання серцево-судинної системи. Для студентів із захворюваннями серцево-судинної системи показана фізкультура в поєднанні з загартовуванням. Заняття проводиться так, щоб переважали циклічні рухи (різні види ходьби і бігу, їхнє поєднання, лижні прогулянки, дихальні і оздоровчі вправи). Виключаються вправи з затримкою дихання, натужуванням і т.п.
У процесі занять необхідний контроль за пульсом, диханням, кольором шкіри і загальним станом студента.
Функціональні порушення постави і сколіози. Функціональні порушення постави — це м'язовий дисбаланс. Вони зв'язані з функціональними змінами при гіподинамії. Порушення постави виявляється в зменшенні або збільшенні фізіологічної кривизни хребетного стовпа.
Для попередження дефектів постави і її нормалізації необхідні щоденні заняття фізкультурою У заняття включають рухливі ігри (або елементи спортивних ігор), дихальні і загально-розвиваючі вправи, ходьбу, біг. При регулярних заняттях (3—5 разів у тиждень по 35—45 хв.) вдається ліквідувати функціональні порушення постави. Сколіоз — прогресуюче захворювання хребта, характеризується його скривленням. Деформація хребта веде до численних порушень діяльності внутрішніх органів.
В залежності від ступеня сколіозу застосовують той або інший комплекс фізичних вправ, вправи на розслаблення і дихальні вправи. Вправи з гантелями, набивними м'ячами виконуються в положенні лежачи, вправи з гімнастичною палицею, вправи на розтягування на гімнастичній стінці та інші - успішно тренують м'язи. Регулярні заняття фізкультурою дають можливість зупинити прогресування хвороби, ліквідувати м'язову асиметрію і т.п.
Захворювання органів травлення. Особливо часто зустрічаються гіперацидний гастрит, виразка шлунка і дванадцятипалої кишки, холецистити і дискинезії жовчних шляхів, коліти. Характер впливу тренувань на травлення різний: слабкі навантаження стимулюють, сильні гнітять функцію шлунково-кишкового тракту.
Відновлення умовно-рефлекторної діяльності шлунково-кишкового тракту починається через час після прийому їжі і досягає максимуму лише через 3—3,5 години після їжі. Таким чином, виконання фізичних вправ незабаром після їжі порушує природні процеси травлення.
Заняття проводяться в період ремісії. В заняття включають ходьбу, біг, дихальні і загально-розвиваючі вправи, рухливі ігри і ін.
У домашніх умовах після виконання оздоровчих вправ показані душ або обтирання прохолодною водою.
Хвороби нирок і сечових шляхів. Частіше за все зустрічаються наступні захворювання: гідронефроз, гломеруло-нефрит, пієліт, пієлонефрит, нирко-кам’яна хвороба, цистит, опущення нирки та ін.
Заняття фізкультурою проводяться в період ремісії. В заняття включають дозовану ходьбу, біг, рухливі ігри загально-розвиваючі і дихальні вправи, заняття на тренажерах, ходьба по пересіченій місцевості.
Хвороби суглобів. За даними соціології, кожен п'ятий житель планети має порушення функцій суглобів. З численних захворювань суглобів найбільш поширені запальні захворювання - артрити і дегенеративні артрози.
Артрити — системне захворювання сполучної тканини, що являється головним чином хронічним прогресуючим запаленням суглобів, обмеженням рухів у суглобі (суглобах), атрофією м'язів та ін. При прогресуванні захворювання обмеження рухів наростає, болі в суглобі виникають не тільки при навантаженні, але й у спокої.
Роль тренувань у період ремісії особливо значуща. Під впливом фізичних вправ активізується діяльність серцево-судинної, дихальної системи, нервово-м'язового апарата, нормалізується обмін речовин, поліпшується рухливість у суглобі, збільшується сила м'язів, зникає біль.
Активні рухи варто виконувати у положенні лежачи, сидячи, у воді, у висах та ін.. Виконання вправ не повинне супроводжуватися болючими відчуттями.
При артозах показані заняття на тренажерах, снарядах. Крім того, у заняття включають рухливі ігри, ходьбу, плавання.
При проведенні самостійних занять включають ранкову гігієнічну гімнастику і процедури, що гартують організм.
У відповідності з метою, оздоровче тренування студентів, віднесених до спеціальних медичних груп направлено на:
- підвищення функціональної активності органів і систем організму студентів ослаблених хворобою;
- загартування організму. Ця обставина набуває вирішального значення за наявності в групі студентів із серцево-судинними захворюваннями, хронічною пневмонією, бронхіальною астмою та ін.;
- розвиток фізичних здібностей і оволодіння руховими навиками, які компенсують існуючі недоліки організму;
- вироблення активного ставлення студентів до переборення своєї фізичної недосконалості;
- забезпечення студентів необхідними методичними знаннями про причини хвороби і відставання в розвитку, про оздоровчі засоби і методи, які компенсують недоліки організму, навчання методиці самоконтролю;
- формування стійкої системи звичок до систематичних занять оздоровчо-лікувальною фізкультурою;
- прищеплення навичок та виховання звичок особистої та громадської гігієни, необхідних у побуті та навчанні.
Запитання для самоконтролю
1. Які засоби і методи рекомендовані для оздоровчого тренування?
2. Як формується річний цикл оздоровчого тренування?
3. Який вплив оздоровчого тренування на серцево-судинну систему?
4. Який вплив оздоровчого тренування на органи черевної порожнини?
5. Які особливості занять оздоровчим тренуванням зі
студентами, які мають відхилення у стані здоров’я?
Змістовий модуль 4
Тема 4: Основи лікувального харчування
План
1. Харчування: основні поняття, функції, компоненти.
2. Культура харчування, харчування і захворюваність, харчування і ожиріння .
3. Оздоровчі системи.
Всесвітня організація охорони здоров’я, усі цивілізовані країни визнали харчування одним з найголовніших факторів забезпечення та покращення здоров’я населення.
Згідно з оцінкою експертів ВООЗ, здоров’я громадян на 50% залежить від соціально-економічних умов і способу життя, найважливішою складовою якого є харчування.
Харчування – головний керований чинник, що забезпечує нормальний ріст та розвиток здоров’я та якість життя людини, працездатність, активне довголіття, творчий потенціал нації.
Науковим фундаментом ефективного використання фактора харчування в збереженні здоров’я людини і профілактиці захворювань є теоретичне обґрунтування взаємозв’язку харчування та життєдіяльності організму.
Історія розвитку і становлення науки про харчування розглядає три основні теорії: античну та дві сучасні – теорію збалансованого і адекватного харчування.
Кінець ХІХ і перша половина ХХ сторіччя ознаменувалися такими фундаментальними досягненнями науки про харчування, як відкриття вітамінів, амінокислот і мінеральних речовин. Також встановилося уявлення про їжу, як джерело енергетичних витрат людини.
Ці дані стали науковим підґрунтям для створення класичної теорії збалансованого харчування.
На основі цієї теорії розроблено різні харчові раціони для всіх груп населення, створено нові харчові технології, виявлено раніше невідомі амінокислоти, вітаміни, мікроелементи.
Наприкінці 80-х років ХХ століття, завдяки розвитку науки і досягненням у галузі фізіології, фізіології, біохімії, мікробіології, були відкриті нові механізми травлення.
Наприкінці ХХ століття теорія збалансованого харчування була піддана критиці.
Спираючись на нові наукові відкриття, академік А.М. Уголєв у 1992 році сформував теорію адекватного харчування. За теорією А.М. Уголєва:
- харчові речовини утворюються з їжі при ферментативному розщепленні її макромолекул за рахунок порожнинного і мембранного травлення;
- нормальне харчування обумовлено не лише потоком корисних речовин з шлунково-кишкового тракту у внутрішнє середовище організму, а й ендогенними потоками харчових і регуляторних речовин;
- необхідним компонентом їжі є не тільки корисні, але й баластні речовини ( харчові волокна ) ;
- значну роль у процесах травлення і всмоктування харчових речовин відіграє симбіотична мікрофлора.
Практичною реалізацією постулатів теорій збалансованого та адекватного харчування стали закони раціонального харчування:
- рівновага між енергією, що надходить з їжею ( калорійність їжі) і енергетичними витратами організму;
- еквівалентність кількості нутрієнтів, необхідних для забезпечення пластичних процесів та регуляції фізіологічних функцій, енерговитратам;
- адекватність харчування фізіологічним потребам організму відповідно до статі, віку та фізичного навантаження;
- збалансованість між білками, жирами, вуглеводами, вітамінами, мінеральними і баластними речовинами, що надходять до організму;
- безпечність їжі, дотримання режиму харчування;
- профілактична спрямованість раціону харчування.
Демографічна ситуація в країні оцінюється як кризова. За даними статистики, в Україні щорічно неухильно скорочується тривалість життя населення.
Катастрофічне скорочення тривалості життя зумовлює гостру необхідність підняття питань про харчування.
Продовольча безпека будь-якої держави, згідно з визначенням ВООЗ, це «спроможність держави забезпечити фізичну і економічну доступність продуктів харчування всім громадянам і соціальним групам країни, яка гарантована наявністю власного виробництва продовольства і прийняттям соціальної політики, що забезпечує достатній прожитковий «мінімум»».
Ідеологічною та організуючою основною для дій і заходів уряду, спрямованих на вирішення питань гармонізації харчування, має стати концепція державної політики.
Науковцями Академії медичних наук України розроблено проект концепції державної політики в галузі харчування населення України.
Піднесення питань харчування населення України на державний рівень, законодавче і нормативне впровадження концепції державної політики в галузі харчування, здійснення відповідних заходів з боку Уряду, безумовно, дозволять поліпшити структуру споживання харчових продуктів, подолати негативні тенденції у стані здоров’я нації, зумовлені порушенням харчового статусу людини, підвищити якість життя і працездатності населення, поліпшити демографічну ситуацію в Україні.
1. Харчування: основні поняття, функції, компоненти
Наукове обґрунтування різних вікових і професійних груп населення також базується на вченні про функції їжі. Згідно із сучасним уявленням, їжа в організмі людини виконує важливі функції, завдяки правильно організованому харчуванню. Підтримання їх на адекватному екологічному рівні людини, забезпечує сталість внутрішнього середовища організму і гарантує людині міцне здоров’я.
Тривалий час харчові речовини поділяли на дві групи: макронутрієнти (білки, жири, вуглеводи ) і мікронутрієнти (вітаміни, макро- та мікроелементи).
Саме ці класи нутрієнтів багато років були предметом досліджень нутриціологів і дієтологів, які займалися питаннями раціонального та лікувально-профілактичного харчування.
Для макро- і мікронутрієнтів з достатнім ступенем надійності встановлено величини фізіологічних потреб для різних груп населення.
Їжа – це складна суміш харчових речовин ( біля 2000), з яких більше 60 відноситься до числа незамінних. Якість харчового раціону в значний мірі визначається вмістом білків, жирів, вуглеводів, мінеральних речовин, вітамінів. При цьому важлива не тільки кількість цих речовин але і їх правильне співвідношення. Так співвідношення білків, жирів і вуглеводів повинна складати 1:1, 2:4.
Білки – основа всіх клітин, вони є будівельним матеріалом, а також беруть участь в обміні речовин, у формуванні імунітету, в утворенні деяких сполук, що виконують в організмі складні функції. Білки, на відміну від жирів та вуглеводів, не утворюються з інших речовин, тобто є незамінною частиною їжі. Біологічна цінність різних видів білків обумовлюється їх амінокислотним складом. Із відомих нині 20 амінокислот 8 – незамінні (лізин, триптофан, фенілаланін, лецитин, ізолатицин, валін, треонін, метіонін). Вони не синтезуються в організмі і тому повинні обов’язково надходити з їжею. Як нестача, так і надмір білків у їжі негативно позначаються на здоров’ї.
Жири – мають найбільшу енергетичну цінність. Вони необхідні для нормальної діяльності центральної нервової системи, для кращого засвоєння білків, мінеральних речовин, жиророзчинних вітамінів А, D, Е. У середньому людині на добу необхідно 120 гр. жирів. Надмір насичених жирних кислот часто є причиною порушення обміну жирів і збільшення вмісту холестерину в крові. Холестерин – „винуватець” розвитку атеросклерозу, що в свою чергу призводить до виникнення стенокардії, ішемічної хвороби серця, атеросклеротичного кардіосклерозу, інфаркту міокарда, інсульту.
Вуглеводи – значне джерело енергії, вони задовольняють 50-60% добової потреби організму в енергії. Головними постачальниками вуглеводів є продукти рослинного походження: хліб, крупи, макаронні вироби, картопля, овочі, фрукти. За хімічним складом вуглеводи поділяють на прості ( глюкоза, фруктоза тощо) і складні (геміцелюлоза, крохмаль, пектини тощо). Слід пам’ятати, що 80 % добової потреби людини у вуглеводах необхідно забезпечувати за рахунок складних вуглеводів, 20 % - за рахунок простих легкозасвоюваних. Надмір останніх в раціоні може сприяти виникненню ожиріння, цукрового діабету, атеросклерозу.
Кальцій - необхідний для побудови кісткової тканини. Джерелом легкозасвоюваного кальцію є молоко та молочні продукти.
Калій - внутрішньоклітинний елемент, регулює кислотно-основну рівновагу крові, активізує роботу деяких ферментів, бере участь у багатьох процесах обміну речовин, у передачі нервових імпульсів. Калій нормалізує тиск крові.
Залізо - кровотворний елемент, входить до складу гемоглобіну, міоглобіну, деяких ферментів. За нестачі заліза спостерігається розвиток анемії. При цьому знижується стійкість організму, з'являється швидка стомлюваність, нудота, зменшується апетит, з'являється головний біль, серцебиття.
Фтор - необхідний для розвитку зубів. Бере участь в утворенні кісткових тканин, нормалізує фосфорно-кальцієвий обмін. За недостатнього вмісту фтору у воді виникає карієс, за надмірного - флюороз.
Йод - виникнення та поширення ендемічного зобу пов'язані як з дефіцитом йоду в навколишньому середовищі так і з неправильним харчуванням населення.
За недостатності йоду в організмі порушується функція щитовидної залози, вона збільшується в розмірах (зоб), тисне на трахею, судини. При цьому жінки страждають безпліддям, під час пологів підвищується ризик народження фізично і психологічно неповноцінної людини, збільшується дитяча смертність у зв'язку зі зменшенням опору організму інфекціям, у дітей спостерігається низький коефіцієнт розвитку.
Фосфор - входить до складу білків, кісткової тканини. Виконує важливу роль в обміні речовин, функції нервової тканини, м'язів, печінки, нирок. За нестачі його спостерігається розм'якшення кісток, за надмірного надходження - порушення засвоєння кальцію і виведення його з кісток.
Магній - бере участь в обміні вуглеводів, входить до складу кісток, забезпечує нормальну діяльність м'язів серця і його кровопостачання, регулює діяльність нервової системи. Магній розширює судини, стимулює рухову функцію кишок і жовчовиділення, сприяє виведенню холестерину з кишечнику. Надмір магнію знижує засвоєння кальцію.
Вітаміни - вкрай необхідні поживні речовини для організму людини. Вітаміни містяться в продуктах в незначній кількості, але їх вплив є значним для здоров'я та працездатності. Вони є незамінними компонентами харчування, забезпечують життєво необхідні процеси в організмі, беруть активну участь в обміні речовин. Достатня кількість вітамінів в організмі забезпечується лише надходженням їх з різноманітною їжею.
Вітамін А (ретинол) - необхідний для нормального росту, функції зору, обміну речовин. Ретинол надходить до організму з продуктами тваринного походження, з рослинною їжею - у вигляді каротину, який у печінці перетворюється на вітамін. Потреба - 1 мг на добу.
Вітамін С (аскорбінова кислота) - бере участь в процесі кровотворення, сприяє засвоєнню в організмі інших вітамінів, білків, заліза, поліпшує роботу печінки, функцію нервової та ендокринної систем. Оптимальна потреба дорослої людини - 70мг на добу.
Вітаміни групи В - В1, В2, В6 - (тіамін, рибофлавін, піридоксин) регулюють обмін речовин, функцію багатьох органів і систем. Потреба в них підвищується при м'язових навантаженнях, нервово - психічних напруженнях. За нестачі їх в організмі порушуються функції нервової, травної, серцево-судинної систем, уповільнюються процеси росту, кровотворення, знижується стійкість організму проти різних хвороб.
Вітамін Е (токофероли) - сприяє засвоєнню жирів, вітамінів А, Д, бере участь в обміні білків, вуглеводів, впливає на функцію статевих та ендокринних залоз.
Біологічно активні добавки до їжі - це концентрати натуральних або ідентичних натуральним біологічно активних речовин, які призначені для безпосереднього вживання або введення до складу харчових продуктів. БАД розроблені з метою корекції хімічного складу раціонів харчування, щоб задати їм певне біологічне направлення.
Харчування забезпечує організм енергією, необхідною для процесів життєдіяльності. Відновлення клітин і тканин в організмі відбувається за рахунок надходження з їжею пластичних речовин - білків, жирів, вуглеводів, вітамінів, мінеральних речовин. Правильне харчування, з урахуванням умов життя, праці, побуту забезпечує сталість внутрішнього середовища організму людини, діяльність різних органів і систем, гармонійний розвиток, високу працездатність.
Неправильне харчування призводить до появи багатьох захворювань внаслідок зниження захисних властивостей організму.
Раціональне харчування - це правильно організоване і своєчасне забезпечення організму смачно приготовленою і безпечною їжею, вміст в раціоні оптимальної кількості харчових речовин, необхідних для розвитку і життєдіяльності організму.
Тому раціональне харчування — це фізіологічно повноцінне харчування здорових людей, яке призначене для профілактики аліментарних захворювань, насамперед хвороб недостатнього харчування.
Таким чином, в основі сучасних уявлень про харчування повинна лежати концепція оптимального харчування, яка передбачає необхідність і обов'язковість повного забезпечення потреб організму не тільки в енергії, ессенціальних, мікро - і макронутрієнтах, але і в необхідних баластних та мінорних нехарчових біологічно активних компонентах їжі, перелік і значення яких неможливо вважати остаточно вивченими і встановленими. Лише таке харчування спроможне запобігти розвиткові хронічних неінфекційних захворювань.
Для нормальної життєдіяльності людини необхідно не тільки забезпечення адекватної (відповідно потребам організму) кількості енергії і харчових речовин, але і дотримання відповідних співвідношень між чисельними факторами харчування. Харчування з оптимальним співвідношенням харчових речовин вважають збалансованим.
Воно передбачає:
- відповідність харчування фізіологічним потребам та енерговитратам організму;
- дотримання кількісної та якісної збалансованості за основними харчовими та біологічно активними речовинами в добовому раціоні;
- дотримання правильного режиму харчування.
Раціональне харчування в сучасних умовах запобігає нагромадженню радіонуклідів, сприяє їх знешкодженню та швидкому виведенню з організму, має значення для нормалізації обміну речовин, вітамінного статусу та інших змін, що можуть виникнути в організмі під впливом іонізуючого випромінювання. Нестача білків, вітамінів, мікроелементів веде до значного накопичення в організмі радіонуклідів.
Останнім часом у населення України спостерігається значне порушення структури харчування, а саме: дефіцит у раціоні продуктів тваринного походження (молоко, м'ясо, риба, яйця), свіжої рослинної їжі (фрукти, овочі та інші рослини) і надлишок споживання тваринних жирів, хлібобулочних і борошняних виробів. Причинами такої розбалансованості є низька купівельна спроможність населення, а також недостатні знання та низький рівень культури харчування, шкідливі звички та недотримання режиму харчування .
2. Культура харчування: харчування і захворюваність, харчування і ожиріння
"Наше здоров'я в наших руках" проста істина, основа здорового способу життя. Здоровий спосіб життя - це фізична активність, правильне харчування без переїдання і порушення режиму, відмова від шкідливих звичок (пияцтво, куріння), зловживання окремими продуктами.
Харчування відноситься до тих факторів навколишнього середовища, вплив яких на організм відбувається не зразу, а поступово. У зв'язку з цим шкода неправильного харчування також виявляється не зразу.
Якщо ж з'явилися зайві кілограми - підвищить рухому активність, скоротіть калорійність раціону за рахунок цукру, борошняних і кондитерських виробів, білого хліба, картоплі.
Ожиріння з'являється тоді, коли харчування постачає більше енергії, ніж організм може витратити
Відомо, що для нормальної життєдіяльності організму в харчовім раціоні необхідно біля 600 всмоктуючих компонентів, що відповідають застосуванню 32 харчових продуктів.
Їжа являється єдиним постачальником речовин, із яких будуються клітини організму.
Можна вважати, що фактор харчування впливає на довготривалість життя і активну діяльність людини.
Високий рівень смертності дітей обумовлений недостатністю харчування в 75% випадків залежить не від компонентів харчування, а від дефіциту окремих компонентів харчування.
Людський організм постійно під впливом тих чи інших шкідливих факторів, приводить до виникнення нової ситуації: змінюється внутрішній стан організму, в ньому порушується нормальний обмін, біохімічні процеси.
Внаслідок цього в організмі накопичуються шкідливі речовини (токсини, шлаки), які поступають із зовнішнього середовища і залишаються в середині організму в результаті порушення нормального обміну біохімічних процесів.
Наслідком цього являється зниження адаптованих можливостей організму, порушення окисно-відновного процесу, що збільшує потребу організму в біологічно активних речовинах, які знаходяться в їжі.
Науковці підкреслюють ті обставини, що охорона чистоти внутрішнього стану людини повинна бути признана одним із основних принципів гігієни харчування і гігієнічного нормування. Вони надають велике значення науковим дослідженням пов'язаними із вивченням метаболічних процесів, направленими на детоксикацію продуктів харчування і на активацію процесів самоочищення організму.
В другій половині XX ст. в країнах з високо розвинутою економікою змінилась структура захворюваності населення.
Велику роль в ній стали займати захворювання порушеного метаболізму, в число котрих входять: атеросклероз, цукровий діабет, жовчнокам’яна хвороба, подагра, включається і ожиріння.
Широкі епідеміологічні дослідження свідчать про розповсюдження надмірної маси тіла серед населення за останні 3-4 десятиліття.
3. Оздоровчі системи
Останні 25-30 років на шпальтах газет, журналів, в популярних книжках, в теле- та радіо ефірі триває дискусія з приводу роздільного харчування, яке пов'язують з ім'ям американського лікаря Герберта Шелтона. Світ розділився на прихильників та критиків роздільного харчування і якщо переглянути за останні 2-3 роки пресу, то можна побачити як надмірно емоційну рекламу та пропаганду такої дієти, так і категоричне заперечення її доцільності.
Приймання їжі, як і сон, є найбільш часте та регулярне фізіологічне відправлення, яке кожна людина має приємність виконувати. Якщо людина здорова, то основною її турботою є приготування страв і споживання їх, не замислюючись особливо, корисною чи шкідливою для здоров'я є та чи інша страва, головне, щоб вона була смачною.
Якщо ж ви захворіли, якщо хвороба набула хронічного перебігу, то вам потрібне дієтичне харчування.
При всій їх ефективності, дієти використовувати самотужки за межами медичного закладу практично неможливо, тому що необхідно знати дію тих чи інших продуктів та страв на організм хворої людини, а також особливості перебігу тої чи іншої хвороби.
Сьогодні книжковий ринок пропонує нам масу популярної літератури, що висвітлює принципи роздільного харчування.
Останнім часом з'являються одна за одною праці, в яких викладаються нові, як вважають їх автори, концепції про харчування. Стають модними дієти Г.Шелтона, Г.С.Шаталової, П.Брега, Ю.С.Ніколаєва та ін.
Ми їмо для того, щоби забезпечити себе необхідною енергією та пластичними речовинами. Все це є в продуктах харчування, які ми споживаємо, але не в готовому виді, а у вигляді складних сполук, які мають пройти певну обробку в шлунково-кишковому тракті людини, перш ніж організм зможе використати їх для своїх потреб. Коли людина здорова, то їжа добре перетравлюється і засвоюється, при умові, що її кількість не була надмірною. Якщо людина переїла, або хвора, то їй може забракнути сил та енергії перетравити спожиту їжу. В кращому випадку мудрий організм викине її за допомогою блювання або поносу. В гіршому - все це може всмоктатись і тоді ваша печінка мусить добре попрацювати, щоби знешкодити токсичні продукти.
Подальше накопичення шлаків приводить до порушення функцій внутрішніх органів і розвитку багатьох хронічних захворювань.
Як же нам в цій ситуації може зарадити роздільне харчування?
Харчові продукти представляють собою складну суміш жирів білків та вуглеводів, тому не завжди можна чітко визначити до якої категорії можна віднести той чи інший продукт харчування - до жирів, білків чи вуглеводів. Треба відрізняти природне поєднання речовин, до якого організм адаптований, від штучного, яке утворюється під час приготування страв.
Інша справа, що під час довгого зберігання продуктів або неправильної їх обробки ці ферменти руйнуються і тоді організм змушений виконувати більшу роботу по перетравленню їжі.
Можна довго сперечатися на предмет доцільності роздільного харчування для здорової людини, але в тому, що воно може бути корисним для хворої або ослабленої людини особисто сумніву немає.
Безперечно, що не кожна людина має можливість самостійно розібратися в тонкощах кухні роздільного харчування, для цього і існують лікарі і вони не повинні просто заперечувати або критикувати систему Г.Шелтона, а в першу чергу добре розібратися в фізіології травлення їжі і згадати слова Гіппократа: "Людина народжується здоровою, а всі хвороби приходять до неї через рот".
До найбільш вагомих факторів здорового способу життя належить харчування. Адже цілком зрозуміло, що саме із харчових продуктів організм отримує будівельний матеріал та енергію для реалізації всіх функцій. Якісний склад їжі безумовно і визначає стан органів та систем організму.
Змінивши своє харчування, збагативши раціон цінними для організму речовинами, ви маєте реальну можливість покращити, стан свого здоров’я зменшити кількість медикаментозних препаратів, покращити якість життя та продовжити його тривалість.
Науковцями Академії медичних наук України розроблено проект концепції державної політики в галузі харчування населення України, яка побудована на основі даних постійного спостереження за станом харчування і здоров’я населення, прогнозів розвитку науки і техніки у сфері виробництва сільськогосподарської сировини і харчових продуктів, розширення медичних знань щодо потреб людини в харчових речовинах і енергії.
Запитання для самоконтролю
1. Яку роль відіграє лікувальне харчування в житті людини.
2. Які основні теорії харчування ? Перерахуйте їх.
3. Демографічна ситуація в країні та державна політика в галузі харчування населення.
4. Харчування, основні компоненти їжі.
5. Культура харчування : гігієна, режим, дієти.
6. Яку роль відіграє харчування при різноманітних відхиленнях в стані здоров’я .
7. Які оздоровчі системи харчування Ви знаєте ?
Змістовий модуль 5
Тема 5: Нетрадиційні засоби усунення відхилень у стані здоров'я
План
1. Масаж
1.1. Лікувальний масаж
1.2. Точковий масаж
2. Дихальна гімнастика
3. Голодування як фактор оздоровлення
4. Гомеопатія
5. Ароматерапія
6. Фітнес
Людство стоїть на порозі нового тисячоліття. Воно бере з собою у майбутнє здобутки існуючої цивілізації. Однак серед здобутків є і хвороби, і вади, і шкідливі звички. Це саме хвилювало і стародавніх лікарів. Позитивний досвід цих лікарів і їх боротьби із багатьма захворюваннями використовується у так званих нетрадиційних методах лікування.
Нетрадиційні методи лікування цінний досвід стародавньої медицини, який потребує нового переосмислення з наукових, морально-етичних, соціально-біологічних позицій.
Традиційні і нетрадиційні методи лікування не заперечують, а взаємодоповнюють одні одних. В майбутньому, коли лікарі розширять свій арсенал лікувальних методів, коли назавжди зникне поняття “безперспективний хворий, розподіл на традиційні і нетрадиційні методи лікування стане досить умовним.
До нетрадиційних методів лікування відноситься масаж, дихальна гімнастика, гомеопатія, фітнес, ароматерапія, глинотерапія та ін.
1. Масаж
Масаж — одне з чудових відкриттів людства. Протягом багатьох віків він приносить користь людям: зміцнює їх здоров’я, підвищує життєвий тонус, звільняє від хвороб. Як лікувальний, гігієнічний і косметичний засіб він був відомий стародавнім китайцям, індусам, єгиптянам та іншим народам.
Масаж — це реальна альтернатива багатьом видам і способам медикаментозного лікування. І якщо ми нині говоримо про екологічно чисті виробництва, екологічно чисті продукти, то настав час також подумати про екологічно чисті методи лікування з точки зору природи людського організму.
Застосовуючи масаж, ми ставимо певні конкретні завдання і сподіваємося на хороші результати. Якщо його роблять здоровій людині, то відповідна реакція не примусить довго чекати, відповідатиме очікуваній.
При виконанні масажних маніпуляцій особам, які мають окремі зміни в органах і тканинах, передбачити відповідну реакцію хворого значно складніше. Вибираючи тактику, глибину і тривалість масажу, слід бути дуже обережним. Необхідно так побудувати процес лікування, щоб викликана “дія” рівнялася одержаній “протидії”.
Навіть, якщо масаж виконує і не лікар, то дотримання заповіді “Не зашкодь!” є обов’язковим. Від того, як буде виконано масажні маніпуляції, залежить тривалість процесу одужання хворого.
Лікувальний масаж. Масаж, який застосовується для лікування серцево-судинних захворювань, має бути помірним, обережним, регулярним. При захворюваннях серцево-судинної системи дія масажних маніпуляцій спрямована на регуляцію капілярного кровообігу з метою нормалізації гемодинамічних розладів. Правильно виконаний курс масажу є активним адапогеном до несприятливих факторів, які викликали захворювання. У результаті його застосування поліпшуються показники дихання тканин і газообміну в серцево-судинній системі.
Як метод лікування масаж найбільше “відзначився” саме у випадках захворювань опорно-рухового апарату. Досвід лікування тяжких недугів, пов’язаних із патологією опорно-рухового апарату, свідчить про можливість повного відновлення втрачених функцій у хворих, які були надовго приковані до ліжка.
Як відомо, остеохондроз — це дегенеративно-дистрофічний процес, що характеризується ураженням хрящової тканини зв’язкового апарату хребта. Схильність до такого захворювання може передаватися у спадок.
Під впливом дегенеративно-дистрофічного процесу хрящова тканина хребта втрачає свою еластичність і “вапнякується”. Настає так звана нейрон-ортопедична стадія, коли під дією ваги власного тіла хребці вклинюються один в одного. Найменша деформація посилює цей процес: здавлюються нервові корінці, порушується мікроциркуляція у хребцях, наростає лімфостаз, нагромаджуються недоокислені продукти. Так виникають передумови неврологічного етапу остеохондрозу. Такий хворий потребує допомоги мануального терапевта, тобто спеціаліста, який може руками вправити зміщені хребці.
Як наука мануальна терапія існує відносно недавно, з середини ХІХ століття. Цей термін означає “лікування руками”.
Нині мануальна терапія визнана лікувальною дисципліною. Нею займаються професійно підготовлені лікарі по техніці виконання маніпуляцій руками, яка вимагає від них підготовки, швидкої реакції, високої точності та швидкості рухів. На думку багатьох спеціалістів мануальна терапія у поєднанні з масажем може дати чудові результати одужання.
Точковий масаж. У східній медицині точковий масаж входить до системи лікування як рівноправний метод поряд з голковколюванням, а також іншими різновидами масажу. Поглажування, розтирання, розминання, постукування вдало доповнюються прийомами натискування пальцем і обертання його в ділянках так званих “точок життя”. Всього їх описано майже 700, але такими, на які впливають найчастіше, є 150.
“Точки життя” називаються біологічно активними. В основі їх застосування лежить метод складної рефлекторної багатокомпонентної дії на патологічний процес. Спосіб впливу може бути різним — від натискування пальцем до припікання сигаретою. Його вибирає той, хто лікує. Він визначає силу впливу, послідовність, періодичність, вибір місця і часу, виконання маніпуляцій, враховує фактори, які сприяють одужанню, і фактори, які є причиною захворювання.
У давнину лікарі опиралися на медичні та філософсько-етичні концепції того часу. Вони виробили і сформулювали основні положення, методи і засоби лікування стародавньої східної медицини.
Лікування має бути індивідуальним для кожної людини та її хвороби.
Відзначаючи переваги точкового масажу порівняно з іншими методами, потрібно вказати на його простоту, швидкість і ефективність. Короткочасність ефекту, у якому “звинувачують” цей метод, може стати незаперечною перевагою тоді, коли під рукою немає необхідних інструментів і медикаментів. Крім того, він не вносить в організм інфекцію із зовнішнього середовища.
Протипоказаннями до застосування точкового масажу є: злоякісні та доброякісні новоутворення будь-якої локалізації, у тому числі мастопатія, аденома, гострі гарячкові захворювання, активні форми туберкульозу, виразкова хвороба шлунку і дванадцятипалої кишки, різке виснаження, глибоке ураження внутрішніх органів з тяжким розладом їх функцій, захворювання крові, стан психічного напруження, вагітність тощо.
Точковий масаж не єдиний спосіб впливу на “точки життя”. Акупунктура (голкорефлексотерапія) — найбільш випробуваний із усіх відомих для нашої медицини нетрадиційних методів лікування.
Вважається, що найбільш корисними ефектами акупунктури є знеболювання, розслаблення спазмів м’язів, поліпшення кровообігу у тканинах, зниження високої концентрації ліпідів у крові, зменшення впливу надмірних емоцій і психічної депресії, посилення імунних реакції і збільшення опірності до інфекцій.
Сфера застосування голковколювання розширюється. Анестезіологія, хірургія, акушерство і гінекологія, дерматологія, неврологія, гастроентерологія, педіатрія, урологія, отоларингологія успішно використовують його методи. Поряд з ними існують також інші способи активного адаптогенного впливу на організм людини.
2. Дихальна гімнастика
Дихальна гімнастика – це система вправ, спрямована на оволодіння мистецтвом правильно дихати. Накопичений багатий досвід свідчить про те, що завдяки використанню дихальних вправ досягається повний контроль над організмом.
Регульоване і цілеспрямоване дихання сприяє омолодженню організму лікуванню і профілактиці хвороб, отже, хорошому здоров'ю і подовженню життя.
Суть дихальної гімнастики, запропонованої лікарем, академіком Бутейко К.П., полягає в тому, що фізичне оздоровлення можливе лише за умови: людина повинна змінити свою свідомість, очистити, оздоровити дух. Головною особливістю методу є зменшення глибини дихання, що означає значне розслаблення дихальних м’язів.
Дихальна гімнастика за методикою Стрельнікової А.Н. Цю гімнастику рекомендовано використовувати не лише при захворюванні дихальної системи, але й при різноманітних серцево-судинних хворобах, вегето-судинній дистонії, статевих розладах у жінок та чоловіків та при багатьох інших хворобах.
Дихальна гімнастика за Стрельніковою передбачає динамічні дихальні вправи, які супроводжуються рухами рук тулуба та ніг.
3. Голодування як фактор оздоровлення
Мета оздоровчого голодування - звільнити організм від шлаків, які накопичились у ньому внаслідок неправильного харчування. Голодування – найбільш сильний та радикальний спосіб підтримання високого рівня здоров'я.
Голодування – це усвідомлене утримання від вживання їжі протягом деякого часу.
Терміни голодування можуть бути:
– малі – 24–48 годин;
– середні – 3–7 діб;
– тривалі – 7–30 діб і більше.
Цикли голодування можуть бути:
– щотижневі – від 24 до 42 годин;
– щомісячні – до 3 діб;
– щоквартальні – при зміні сезону року від 3 до 10 і більше днів;
– щорічні – від 7 до 20 і більше днів.
Голодування, як оздоровчий метод було відоме здавна. Його мета – очищення організму від наслідків неправильного харчування. У процесі голодування відбувається самооновлення всіх функцій організму, а отже, його омолодження.
Голодування – це не тільки метод оздоровлення організму, але і метод, який має великий лікувальний ефект. Стародавні цілителі лікували голодом багато хвороб. З допомогою голодування під час хвороби організм не тільки очищається, але й отримує фізіологічний відпочинок, усі функціональні системи організму переключаються на процеси оздоровлення.
У процесі голодування розрізняють три стадії:
Перша стадія голодування триває від одного до чотирьох днів. У цей період людина припиняє вживати їжу.
На першій стадії голодування почуття голоду загострюється, завжди дуже хочеться їсти. Перебороти таке бажанняі даний етап утримання від їжі можна виключно вольовими зусиллями.
Друга стадія голодування починається після того, як період збудженого стану переходить у загальмований, унаслідок чого відчуття голоду повністю зникає. У цей час включаються фізіологічні механізми на «поїдання» власної тканини. У першу чергу засвоюються жирові запаси і хворобливо змінені клітини. Життєво важливі клітини й органи не втрачають своєї ваги.
Наприкінці цієї стадії, коли вся резервна тканина організму вже використана, знову з'являється сильне відчуття голоду. Саме його наявність, а також очищення слизових оболонок рота і язика вказують на закінчення другого періоду голодування.
У третій стадії голодування, якщо людина не припиняє голодувати після завершення другої стадії, починається утилізація її життєво важливих органів і тканин, що призводить до незворотних патологічних процесів, а потім і до смерті через повне виснаження організму.
Існує декілька різновидів голодування. До них належать такі:
1. Звичайне голодування, що супроводжується вживанням кип'яченої води, регулярним очищенням за допомогою клізм.
2. Сухе голодування – голодування без вживання води.
3. Напівсухе голодування – голодування без надходження до організму води, але з обливанням тіла, прийняттям ванн або вологих обгортань.
4. Урине голодування.
4. Гомеопатія
Народна медицина не випадково притягує все більше уваги, як із сторони спеціалістів, так і всіх, кого цікавлять “нетрадиційні”, методи діагностики і лікування. Сконцентрований у народній медицині багатовіковий досвід, знання про суть людської природи, допомагають нам подивитися на себе з “забутої сторони, побачити у знахарстві не тільки містику, але й корисні ідеї.
Не дивлячись на те, що народна медицина має ті ж методи лікування, що і офіційна: масаж, бальнеологія, гомеопатія, рефлексотерапія, гіпноз і навіювання – вони до цього часу протистоять один одному, вважаючи народну медицину, парамедициною, альтернативною медициною.
Гомеопатія – це альтернативний напрямок в медицині, який ґрунтується на використанні методу лікування малими дозами і по принципу подібності.
Основоположником гомеопатії вважається Крістіан Ганеман. Дослідивши лікарські речовини і переконавшись, що у великих дозах вони викликають хворобливу симптоматику у здорових, Ганеман почав зменшувати дози ліків, які застосовувались для лікування. При цьому він помітив, що зменшуючи дози, починається лікувальний ефект. І як би ці дози не були малими, призначені відповідно з принципом подібності, вони проявляють лікувальну дію.
Гомеопатія виникла в надрах клінічної медицини і продовжує в них існувати. В ній використовуються всі положення фізіології, патологічної фізіології, патологічної анатомії, біохімії, генетики і других медичних наук.
Бактерицидними властивостями гомеопатичні ліки не володіють, вони підсилюють захисні властивості організму.
Гомеопатія відрізняється і шляхом приготування ліків шляхом послідовності розведення. Динамізація, тобто проявлення прихованих лікарських властивостей препарату – це належить гомеопатії.
5. Ароматерапія
Ароматерапі́я — це стародавнє, вдосконалене віками мистецтво використання ефірних олій, фітонцидів рослин та інших ароматних речовин для укріплення фізичного та психічного здоров'я та для косметичного догляду за тілом. Ефірні олії додають у воду для ванн, використовують в аромалампах і в композиціях для масажу. Кожен із таких методів дозволяє корисним речовинам проникати в організм різними шляхами: через органи дихання або шкіру.
Сучасна ароматерапія – це профілактичний, оздоровчий, повністю натуральний метод підтримки доброї психоемоційної і фізичної форми.
Незалежно від методу ароматерапії (масаж, ванни, інгаляції), всі діючі речовини ефірних олій швидко проникають у кров людини, яка й розносить цілющі молекули по всьому організму. Ефірні олії захищають від бактерій і грибків, покращують мікроциркуляцію крові і лімфатичної рідини, впливають на обмін речовин, приводять до рівноваги біохімічні процеси, які відбуваються в організмі.
6. Фітнес
До свого тіла слід ставитися, як до коштовності, яку слід берегти та повсякденно турбуватися про неї. Одним зі способів досягнення цієї мети є заняття фітнесом.
Нині індустрія фітнесу перебуває в пошуку ще більш економних стосовно часу видів тренувань. Найліпшими з таких програм є:
- пілатес;
- каланетика;
- фітнес-езотерика.
Пілатес – це метод управління власним тілом, який передбачає гармонійне поєднання фізичних та емоційних навантажень. Багатство емоцій, пластика тіла, фізична та емоційна розрядка – ось результати занять пілатесом.
Каланетика – це повільна та спокійна гімнастика зі статичними навантаженнями. Вона характеризується високим рівнем ефективності, сприяє підтяжці м'язів та швидкому зниженню ваги та об’ємів тіла, активізує імунну систему організму.
Каланетика допоможе побудувати фігуру бездоганної форми: виправиться осанка, зникне остеохондроз, піднімуться груди, стане пласким та підтягнутим живіт. За короткий проміжок часу той, хто регулярно практикує каланетику, стає більш гнучким, підтягнутим. Рухи стають більш плавними, координованими.
Фітнес-езотерика, як свідчить сама назва методу, значну увагу приділяє духовній сфері людини, прийомам медитації під час занять.
Медитація – це розумова дія, спрямована на те, щоб привести людську психіку у стан поглибленого зосередження. Вірно вибрані та виконані елементи медитації допомагають зняти стрес, справитися з депресією.
Нетрадиційні методи лікування у найближчому майбутньому мають стати відомими і доступними для кожного хворого.
Нетрадиційні методи лікування потребують такого ж бережного ставлення, як і фольклорні традиції кожного народу нашої планети. Вони мають стати тією втраченою ланкою між минулим і сьогоденням в ім’я майбутнього, в ім’я здоров’я і щастя тих, кому ми залишимо нашу Землю, нашу цивілізацію.
Крізь кожний нетрадиційний метод лікування червоною ниткою проходять почуття справжньої любові до ближнього, почуття жалості і милосердя. Науково переосмислюючи пошуки і здобутки минулих поколінь, ми покликані зберегти й використати їх дорогоцінні паростки досвіду на користь людства.
Запитання для самоконтролю
1. Які методики оздоровлення можна віднести до так званих нетрадиційних методів оздоровлення?
2. Який з нетрадиційних методів лікування ви вважаєте найбільш поширеним в Україні. Обґрунтуйте свою думку, наведіть приклади.
3. При яких відхиленнях у здоров’ї рекомендують дихальну гімнастику. Чому?
4. Які методики дихальної гімнастики ви знаєте? Коротко охарактеризуйте кожну з них. Підкресліть відмінності.
5. Що є головною метою оздоровчого голодування?
6. Перелічіть різновиди та стадії голодування.
7. Що таке гомеопатія? Сформулюйте основні особливості.
8. Що таке ароматерапія, яка її головна мета?
9. Розкажіть про виникнення та розвиток фітнесу. Чому, на вашу думку, фітнес завоював таку значну кількість прихильників?
10. Які види фітнесу найбільше підходять для використання в домашніх умовах?
4. Методи контролю та оцінювання знань
4.1. Загальні положення
Для оцінювання знань використовується система зі 100-бальною шкалою оцінювання. Розподіл балів, що присвоюється студентам за кожний модуль, а також шкала оцінювання знань за Європейською кредитно-трансферною та акумулюючою системою (ЕСТS) наведені в таблиці 4.1.
Таблиця 4.1
Оцінка за
шкалою ЕСТS Шкала Результат оцінювання
А 90-100
зараховано
В 82-89
С 74-81
D 64-73
Е 60-63
Fx 35-59 не зараховано з можливістю повторного складання
F 1-34 не зараховано з обов’язковим повторним вивченням дисципліни
4.2. Об'єкти та методика оцінювання
Модуль 1
Об'єктами оцінювання знань є:
1. Робота на практичних заняттях.
2. Модульний контроль.
3. Контроль з теоретичної підготовки.
Розподіл балів за цими об’єктами оцінювання наведено у таблиці 4.2.
Таблиця 4.2
Модуль 1 Су-
ма
Змістовий модуль 1 Змістовий модуль 2
Теоретична підготовка – 4 год.
(заняття 1,2)
Легка атлетика – 24 год.
(заняття 3-14) Теоретична підготовка – 2 год.
(заняття 15)
Загальнорозвиваючі та спеціальні засоби фізичного впливу – 24 год.
(заняття 16-27)
Робота на практичних заняттях – 28 балів
Контроль з теоретичної підготовки - 16 балів
Модульний контроль – 10 балів
Робота на практичних заняттях – 26 балів
Контроль з теоретичної підготовки - 10 балів
Модульний контроль – 10 балів
54 46 100
Модульний контроль (1 змістовий модуль)
Для модульного контролю студентам спеціальної медичної групи пропонується обрати дві контрольні вправи (табл.4.3) з урахуванням індивідуальних відхилень у стані здоров'я.
Таблиця 4.3
Види випробувань Стать Кількість балів
5 4 3 2 1
12-хвилинна
ходьба, м чол. 2100 2000 1900 1800 1700
12-хвидинна ходьба, м жін. 1900 1800 1700 1600 1500
продовження табл.4.3
6-хвилинний біг
(к-сть м.) чол. 1165 1205 1245 1285 1315
жін. 880 930 980 1030 1050
Згинання
і розгинання рук в упорі від підлоги
(разів) чол.
34 28 22 16 11
жін. 20 17 12 9 7
Підтягування на перекладині (разів) чол. 14 12 10 8 6
Вис на зігнутих руках, с чол. 50 40 30 23 10
жін. 18 15 12 9 5
Модульний контроль (2 змістовий модуль)
Для модульного контролю студентам спеціальної медичної групи пропонується обрати дві контрольні вправи (табл.4.4) з урахуванням індивідуальних відхилень у стані здоров'я.
Таблиця 4.4
Види випробувань Стать Кількість балів
5 4 3 2 1
Піднімання в сід за 1 хв. (разів) чол. 43 37 30 24 18
жін. 37 32 25 19 14
У висі піднімання ніг, торкаючись перекл. (разів)
чол.
10
8
6
5
4
Нахил тулуба вперед з полож. сидячи, чи стоячи на лаві, см чол.
15 12 10 7 5
жін.
16 14 12 10 7
Піднімання тулуба з полож. лежачи у присід протягом 30 с (разів) чол.
24 22 20 18 16
жін. 19 17 15 13 11
продовження табл.4.4
Присідання
на одній нозі права/ліва (разів) чол. 14/
10 12/8 9/6 6/4 4/3
жін. 9/7 8/6 7/5 6/4 5/3
Модуль 2
Об’єктами оцінювання знань модулю є:
1. Робота на практичних заняттях.
2. Модульний контроль.
3. Контроль з теоретичної підготовки.
Розподіл балів за цими об’єктами оцінювання наведено у таблиці 4.5.
Таблиця 4.5
Модуль 2 Сума
Змістовий модуль 3 Змістовий
модуль 4 Змістовий
модуль 5
Теор. Підготовка
– 4 год.
(заняття 1)
Загальнооздоровчі та спеціальні засоби фізичного впливу
– 20 год
(заняття 2-11) Теор. підготовка
– 2 год.
(заняття 12)
Атлетична і ритмічна гімнастика – 22 год
(заняття 13-23)
Теор. підготовка
– 2 год.
(заняття 24)
Легка атлетика
– 22 год
(заняття 25-36)
Робота на практ. заняттях – 18 балів
Контроль з теор. підготовки – 4 бали
Робота на практ. заняттях – 18 балів
Контроль з теор. підготовки – 6 балів
Модульний контроль – 10 балів Робота на
практ. заняттях
– 18 балів
Контроль з
теор. підготовки
– 16 бал
Модульний
контроль – 10 балів
22 34 44 100
Модульний контроль (4 змістовий модуль)
Для модульного контролю студентам спеціальної медичної групи пропонується обрати дві контрольні вправи (табл..4.6) з урахуванням індивідуальних відхилень у стані здоров'я.
Таблиця 4.6
Види випробувань Стать Кількість балів
5 4 3 2 1
Стрибок у довжину
з місця, см чол. 210 190 180 175 170
жін. 195 180 174 165 150
Стрибок в гору,
см чол. 46 42 35 29 25
жін. 36 34 30 26 20
Човниковий біг
4 х 9 м, с чол. 10.8 11.2 11.7 12.2 12.7
жін. 12.2 12.5 13.1 13.5 14.0
Піднімання
ніг у висі
на перекладині
(рази) чол. 21 18 13 7 5
жін. 17 14 8 4 3
Динамометрія основної кисті, кг чол. 38 37 36 35 34
жін. 22 21 20 19 18
Модульний контроль (5 змістовий модуль)
Для модульного контролю студентам спеціальної медичної групи пропонується обрати дві контрольні вправи (табл.4.7) з урахуванням індивідуальних відхилень у стані здоров'я.
Таблиця 4.7
Види випробувань Стать Кількість балів
5 4 3 2 1
12-хвилинна
ходьба, м чол. 2100 2000 1900 1800 1700
12-хвидинна ходьба, м жін. 1900 1800 1700 1600 1500
6-хвилинний біг
(к-сть м.) чол. 1165 1205 1245 1285 1315
жін. 880 930 980 1030 1050
Згинання
і розгинання рук
в упорі від
підлоги (разів) чол.
34 28 22 16 11
жін. 20 17 12 9 7
Біг на 100 м, с чол. 15.0 15.5 16.0 16.3 16.5
жін. 16.0 16.5 17.0 17.6 19.2
Стрибки
через скакалку
за 30 с (разів) чол. 50 45 40 35 30
жін. 50 45 40 35 30
Контроль з теоретичної підготовки
1. Дайте визначення поняттю „реабілітація”:
а) це медичне функціональне і соціально-трудове відновлення хворих, яке здійснюється проведенням комплексних медичних, психологічних, педагогічних та інших заходів, за допомогою яких стає можливим повернути людей до повноцінного життя і праці;
б) це процес, метою якого є запобігання захворювання і допомога хворому у досягненні максимальної психічної, фізичної, професійної, соціальної та економічної повноцінності (визначення дав комітет експертів ВООЗ у 1963 р.).
в) це застосування з лікувальною і профілактичною метою фізичних вправ і природних факторів у комплексному процесі відновлення здоров'я, фізичного стану та працездатності хворих.
2. Основні етапи фізичної реабілітації:
а) медичний, соціальний, професійний;
б) медичний, побутовий, виробничий;
в) лікарняний, після лікарняний, диспансерний.
3. Основна мета фізичної реабілітації:
а) застосування фізичних вправ з профілактичною і лікувальною метою у процесі відновлення здоров'я;
б) функціональне відновлення, адаптація до праці;
в) пристосування до повсякденного життя і праці;
4. Які головні завдання реабілітації:
а) функціональне відновлення;
б) пристосування до повсякденного життя і праці;
в) залучення до трудового процесу;
г) диспансерний нагляд за реабілітованими.
5. Основні засоби фізичної реабілітації:
реабілітації і застосовується в усіх її періодах і етапах.
а) лікувальна фізична культура, лікувальний масаж, фізіотерапія, механотерапія, праце терапія;
б) лікувальний масаж, світлолікування, лікувальні грязі, механотерапія;
в) лікувальна фізична культура, масаж, озокерит, іпотерапія, дельфінотерапія.
6. ЧСС здорової людини у нормі:
а) 70-80 уд/хв;
б) 60-70 уд/хв.;
в) 80-90 уд/хв..
7. Головний засіб ЛФК:
а) фізичні вправи;
б) лікувальний масаж;
в) аромотерапія.
8. Кров'яний тиск – це:
а) тиск крові на стінки судин;
б) об'ємом крові, який серце перекачує в одиницю часу;
в) амплітуда коливань крові у судинному руслу.
9. У дорослих людей кров'яний тиск у нормі становить:
а) 110/135 – 60/85 мм. рт. ст.;
б) 130/145 – 75/90 мм. рт. ст.;
в) 90/105 – 50/65 мм. рт. ст..
10. Кровоносна систему людини:
а) серце, судини (якими кров рухається до тканин і органів називають артеріями, артеріолами, капілярами. По венах кров повертається до серця);
б) велике коло кровообігу, мале коло кровообігу, серце, артерії, вени, капіляри;
в) серце, артерії, артеріоли, капіляри.
11. Загальнооздоровче тренування – це:
а) система фізичних вправ для профілактики і лікування окремих захворювань та зміцнення здоров’я людини;
б) комплекси фізичних вправ, які спрямовані на вдосконалення певних фізичних якостей;
в) вибрані фізичні вправи, які спрямовані на вдосконалення певних м’язових груп.
12. Основними засоби загальнооздоровчого тренування:
а) ранкова загально розвиваюча гімнастика, оздоровчий біг;
б) оздоровча ходьба, фізичні вправи у воді, рухливі ігри;
в) ритмічна та атлетична гімнастика, фітнес, спортивні ігри.
13. Користь оздоровчого бігу на організм полягає у:
а) залучає до роботи всі органи і системи організму (дихальну, серцево-судинну, м'язову), навантаженні опорно-рухового апарату (суглоби, зв'язки, сухожилля, хребет);
б) знижує рівень холестерину в крові і цим сприяє профілактиці атеросклерозу; збільшує ударний об'єм серця;
в) поліпшує кровообіг у нижніх кінцівках за рахунок скорочень їхніх м'язів і активного проштовхування крові в напрямку до серця (м'язовий насос), що сприяє профілактиці варикозного розширення вен;
14. Раціональне харчування:
а) це правильно організоване і своєчасне забезпечення організму смачно приготовленою і безпечною їжею, вміст в раціоні оптимальної кількості харчових речовин, необхідних для розвитку і життєдіяльності організму;
б) це фізіологічно повноцінне харчування людини, яке призначене для профілактики захворювань та хвороб недостатнього харчування;
в) це фізіологічно повноцінне харчування здорових людей з урахуванням їх віку, статі, характеру праці та інших факторів.
15. Основні компоненти харчування:
а) білки, жири, вуглеводи, мінеральні речовини;
б) білки, жири, вуглеводи, вітаміни;
в) білки, жири, вуглеводи, біологічно активні добавки.
16. Травна система людини:
а) ротова порожнина, глотка, стравохід, шлунок, дванадцятипала кишка, тонкий та товстий кишечник, анальний отвір;
б) ротова порожнина, стравохід, шлунок, печінка, жовчний міхур, тонкий та товстий кишечник;
в) ротова порожнина, стравохід, шлунок, кишечник.
17. Нетрадиційні методи оздоровлення:
а) дихальна гімнастика, аромотерапія, Су - Джок терапія;
б) голодування, кольоротерапія, точковий масаж;
в) рефлексотерапія, гомеопатія, звукотерапія.
18. Які існують стилі плавання:
а) кроль на грудях, кроль на спині, брас, батерфляй;
б) кроль на грудях, брас, батерфляй, вільний стиль;
в) кроль на грудях, кроль на спині, брас, батерфляй.
19. Основні відділи хребта людини:
а) шийний, грудний, поперековий, крижовий, куприковий;
б) шийний, грудний, поперековий, куприковий;
в) шийний, грудний, поперековий, крижовий.
20. Назвіть основні чинники, які сприяють загартуванню організму:
а) сонце, повітря, вода;
б) ранкова гімнастика, водні процедури, сонячні ванни;
в) фізичні вправи, сонце, вода.
Тематика
рефератів з фізичного виховання
1. Історія розвитку фізичної культури та спорту в Україні.
2. Фізична культура і спорт як засіб спрямованого впливу на психофізичний стан студентів.
3. Система фізичного виховання у вищих навчальних закладах.
4. Фізичне виховання і основи здорового способу життя студентів.
5. Фізична підготовка в системі фізичного вдосконалення людини.
6. Оздоровче і прикладне значення занять фізичною культурою та спортом.
7. Основи професійно-прикладної фізичної підготовки.
8. Основи системи забезпечення працездатності та її відновлення засобами фізичної культури і спорту.
9. Спорт в системі формування особистості.
10. Основи методики загартування.
11. Нетрадиційні системи зміцнення здоров'я та фізичного вдосконалення особистості
12. Основи раціонального харчування при різноманітних видах і умовах праці.
13. Оздоровче та прикладне значення туризму. Види туризму.
14. Основи організації та проведення самостійних занять фізичними вправами.
15. Здоровий спосіб життя як передумова ефективної професійної діяльності майбутнього фахівця.
16. Фізична культура та здоровий спосіб життя в різні вікові періоди життя людини.
17. Фізична культура та спорт у структурі вільного часу студентів.
18. Фізичний стан людини та його корекція фізичними вправами.
19. Використання малих форм активного відпочинку під час розумових навантажень студентів.
20. Профілактика «хвороб цивілізації» засобами фізичної культури і спорту.
21. Корекція зору засобами фізичної культури.
22. Використання засобів ЛФК у профілактиці і лікуванні захворювань (враховуючи конкретне захворювання студента).
23. Оригінальна система фізичного самовдосконалення у сучасному суспільстві.
24.Сучасна концепція оздоровчого тренування студентської молоді.
25. Резерви нашого організму.
26. Оздоровча психофізична система Порфирія Іванова.
27. Парадоксальна дихальна гімнастика К.П.Бутейка.
28. Дихальна гімнастика О.М.Стрельникової.
29. Природа – наш лікар.
30. Емоції і здоров'я.
Рекомендована література
1. Амосов М.М. Енциклопедія Амосова. Алгоритм здоров'я. М.: Видавництво АСТ; Донецьк: Сталкер, 2002.
2. Белова А.Н. Нейрореабилитация: руководство для врачей. М.: Антидор, 2000. 568 с.
3. Бирюков А.А. Массаж. Учебник. – М.: Физкультура и спорт., 1988. – 254 с.
4. Большая энциклопедия народной медицины. - М. : ЭКСМО, 2005
5. Васичкин В.И. Методика лечебного массажа. – СПб.: Лань., 1997. – 125 с.
6. Губергирц А.Я., Линевский Ю.В. Лікувальне харчування. Київ. "Вища школа", 1989.
7. Дмитревская Т. Г, Аббясов И. Х. Нетрадиционные методы лечения: Учеб. пособие для преподавателей и студентов мед. училищ и колледжей / Кузнецкий медицинский колледж. - Калуга : Издательство Н.Бочкаревой, 2000.
8. Дубровський В.І. «Лікувальна фізична культура», - М.: Владос, 2004р.
9. Душанин С.А., Иваненко Л.Я., Пирогова Е.А. Тренировочные программы для здоровья. – Киев: Здоров’я, 1985. – 32 с.
10. Завистовская О.П. Дієтичне харчування при різних захворюваннях. 1967.
11. Касьян Н.А. Мануальная терапия при остеохондрозе позвоночника.-М.,1986.
12. Колобов Ф.Г. Спасительное дыхание по Бутейко. – Д.: Сталкер, 1999.
13. Кривенко В. Ароматерапия и аромамассаж//Мир натуральной медицины.— 1996.— № 1.
14. Культура фізичного здоров'я / Н.А. Агадчанян, В.А. Ананьєв, Ю.А. Андрєєв і ін. // Основи валеології. У трьох книгах / Під загальною ред. акад. В.П. Петленко. Книга друга. - К.: Олімпійська література, 1999.
Курченко М.І. Нетрадиційні методи лікування. -К., 1989.
15. Медицинская реабилитация/ Под. ред. акад. РАМН, проф. Боголюбова В.М. В 3-х т. – Москва – Пермь: ИПК «Звезда», 1998.
16. Миронов К.Н., Лазарева Г.Ю., Полушкина Н.Н. Справочник по нетрадиционной медицине.- М.: Изд-во "Экзамен", 2005.
17. Мошков В.Н. «Загальні основи фізичної культури», - М.: Медицина, 1993р.
18. Мурза В. П. Фізичні вправи і здоров’я. – К., 1991.
19. Мухін В.М. Фізична реабілітація. Підручник. – К.: Олімпійська література, 2000. – 423 с.
20. Пильненький В., Куц О. Інтенсивність навантажень і рівень фізичної підготовленості студентів, що займаються оздоровчим тренуванням // Молода спортивна наука України: Зб. Наук. Пр. З галузі фіз.. культури та спорту. Вип.. 6. – Т. 1. – Л. : 2002. – С. 346-349.
21. Покровський В.А. Гігієна. М: Медицина. 1979.
22. Популярно про харчування. Під ред. Столмаковой А.И., Мартьшюка И.О.Київ, "Здоров'я". 1989.
23. Поташнюк Р.З., Завадська Л.А. Фізична реабілітація. – Рівне, 2004.
24. Раєвський Р.Т., Канішевський С.М., Попичко А.Ф., Лапко В.Г. Здоров'я студентської молоді й шляхи його формування в системі освіти //
25. Здоров’я і освіта: проблеми та перспективи: Матеріали ІІІ Всеукраїнської науково-практичної конференції. - Донецьк: ДонНУ, 2004.
26. Физическая реабилитация / Под ред. проф. Попова С.Н., Изд. 2-е. – Ростов: «Феникс», 2004. – 608 с.
27. Цимбал Н.М. Практикум з валеології. Методи зміцнення фізичного здоров’я . Навчально-методичний посібник.- Тернопіль : Навчальна книга – Богдан” , 2000. – 168
28. Щетинин М.Н. Дыхательная гимнастика А.Н. Стрельниковой. М: Метафора. 2004
Предметний покажчик
А
аеробне тренування 52
аромотерапія 94
артеріальний тиск 61
артрит 71
Б
білки 76
брадикардія 40
В
вегето-судинна дистонія 62
вуглеводи 77
Г
гастрит 63
гіпертонічна хвороба 61
гіподинамія 25, 43
гіпокінезія 40
голодування 91
гомеопатія 93
Д
дискинезія жовчних шляхів 64
дихальна гімнастика 90
Ж
життєва ємкість легень 48
жири 76
З
загальнооздоровче тренування 39, 42
загартування 47, 48
здоровий спосіб життя 81
здоров'я 7, 22, 24, 25, 39, 56
Л
лікарська консультаційна комісія (ЛКК) 23
лікувальна фізична культура 19, 25, 59
М
масаж 19, 25, 29, 32, 37, 87
медико-соціальна експертна комісія (МСЕК) 23
медитація 95
м’язова діяльність 25, 40
механотерапія 34
Н
нетрадиційні методи лікування 86
нефроптоз 65
О
оздоровче тренування 56
остеохондроз 67, 88
П
пілатес 94
плавання 47
плоскостопість 68
постава 48, 50, 69
працездатність 19, 22, 25
працетерапія 22, 35
Р
ранкова гігієнічна гімнастика 29, 49
раціональне харчування 53, 79
реабілітація: 19
- медична 20, 22, 23
- фізична 19, 22, 24, 36
рухова активність 40
С
самоконтроль 42
серцево-судинна система 60, 69
сколіоз 70
спеціальні медичні групи 68
Т
травна система 63
Ф
фізичні вправи: 24, 47, 50, 59
- загальнорозвиваючі 27, 29, 50
- спеціальні 27, 29
- спортивно-прикладні 27
фізичні навантаження 23
фізичні якості 51
фізіотерапія 32, 36
фітнес 52
функції : 20, 22, 50
- анатомічні 20
- психологічні 20
- фізіологічні 20
Х
Харчування 73
Ч
частота серцево-судинних скорочень (ЧСС) 42, 44
