Фізичні якості спортсмена

Фізичні якості спортсмена 24.07.2015 10:28

      Методичні рекомендації для студентів та членів збірної команди університету з  швидкісно – силової підготовки легкоатлетів.

 О.Т. Кузнєцова, А.І.Онуцький, О.В.Сініцина – Рівне: УДУВГП, 2003

 

Упорядники:

Кузнєцова О.Т. – викладач фізичного виховання Європейського університету.

Онуцький А.І. – завідувач кафедрою фізичного виховання УДУВГП.

Сініцина О.В. – старший викладач кафедри фізичного виховання УДУВГП.

Відповідальний за випуск:

Онуцький А.І. - завідувач кафедрою фізичного виховання.

Від упорядників: В даній роботі зроблена спроба висвітлити структуру річного планування і методику розвитку швидкісно-силових можливостей бігунів короткі дистанції, обґрунтувати раціональну побудову річного тренування і можливості його удосконалення на основі врахування динаміки фізичної та функціональної підготовленості бігунів на короткі відстані.

 

 

 

 

 

 

 

1. ПЕРЕДМОВА

Легка атлетика дістала титул „ Королева спорту”. Нею захоплюються мільйони людей на всіх континентах. Популярність легкої атлетики пояснюється дуже легко. Вона – демократична і кожному доступна. Кожен, хто хоче займатися атлетикою, хто хоче випити життєдайної вологи з бездонного джерела здоров’я і наснаги, має необмежені можливості.

Серед спортивних дисциплін сучасної легкої атлетики перше місце належить бігу на короткі дистанції. Десять комплектів нагород розігрується на олімпійських іграх, чемпіонатах світу та Європи (100, 200 і 400 м, естафетний біг 4 х 100 м та 4 х 4000 м у чоловіків та жінок).

Коли мова заходить про спринт, то мається на увазі (або будь-яка інша вправа циклічного характеру) з максимально можливою інтенсивністю рухів, максимальними зусиллями, „рух з найвищою швидкістю по дистанції” , „короткий вибух швидкості під час змагання”. Саме так визначається термін „спринт” у всіх тлумачних словниках і в спеціальній науково-методичній літературі.

Виходячи з даного визначення спринтерського бігу, не може бути, наприклад, „спринту впівсили”. Основною характеристикою спринтерського бігу є максимальна швидкість бігу по дистанції.

Актуальність. Для швидшого покращення результатів по даному бігу, необхідно використовувати науковий підхід та високу організацію спортивного тренування. У зв’язку з цим, перш за все вирішують питання оптимального управління тренування спортсменів.

Аналіз науково-методичної літератури показав, що на сьогоднішній день досить змістовно розроблені питання управління та контролю за спортивним тренуванням, побудови тренувального процесу в мікро циклах, планування річної, багаторічної підготовки, уявлення про механізми адаптації та фізичного навантаження і про фактори, які лімітують спортивну здатність.

Однак питання удосконалення організації швидкісно – силової підготовки висококваліфікованих бігунів на короткі дистанції в річному циклі, розроблені на наш погляд недостатньо.

Метою роботи є обґрунтування раціональної підготовки річного тренування та можливість її покращення на основі врахування індивідуальної динаміки фізичної спеціальної та функціональної підготовленості бігунів на короткі дистанції.

Теоретична значимість роботи полягає у визначені закономірностей взаємозв’язку між динамікою стану спортсмена та фізичним навантаженням, що задається на визначених етапах тренування, які проводяться протягом цілого року; виявлення особливостей довготривалої адаптації легкоатлетів-спринтерів до швидкісно – силових навантажень; уточнених даних про структуру та організацію процесу тренування бігунів на короткі дистанції в річному циклі.

Практичне значення роботи полягає в розробці рекомендацій по організації, плануванню навантаження швидкісно – силового характеру в річному циклі підготовки високо кваліфікаційних бігунів на короткі дистанції.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. СТАН ПИТАННЯ ЗА ДАНИМИ ЛІТЕРАТУРИ

 

„Важливе місце в системі підготовки легкоатлетів-спринтерів займає співвідношення рівнів розвитку сили і швидкості” (В.В.Петровський 1970 р., Ю.В.Верхоманський 1973 р.).

Дані досліджень фізіологів свідчать про те, що наявність у м’язах нейромоторних рухових одиниць, різних за порогом активності, із збільшенням рівня розвитку сили, призводять до зменшення швидкості скорочення  м’язів, що негативно впливає на швидкісні можливості спортсмена. Саме це питання вивчено не достатньо.

В останні роки в європейських країнах стали складатися свої погляди на підготовку спринтерів, де особливо важливо відмічено систематичну роботу над удосконаленням спеціальної витривалості (Г. Шюссе).

Як потрібно тренуватись, щоб підвищити рівень сили, швидкості, гнучкості та інших фізичних якостей, добре описав В.М.Заціорський в своїй книзі, яка називається „Фізичні якості спортсмена”.

На думку багатьох авторів (В.С.Фардоіля, А.В. коробкова та ін.) ріст спортивних результатів залежить від спортивного навантаження та раціональних шляхів його використання, дозування та планування.

Роль режимів чергування вправ з відпочинком при розвиванні швидкості бігу, швидкісної витривалості та швидкісно – силових якостей вивчалась В.В.Петровським, Б.М.Юшко та ін. Тренери В.В.Петровським та Б.М.Юшко в своїх працях показали, що зростання функціональних можливостей організму спортсмена залежить як від раціонального чергування фізичних вправ та відпочинку в межах одного тренування, так і від чергування самих занять з відпочинком в тижневих циклах тренувань.

На сьогоднішній день більшість спеціалістів притримуються наступних методичних положень: при використанні вправ у процесі виховання спеціальних швидкісно – силових якостей, з ціллю створення умов для подальшого підвищення рівня розвитку швидкісно – силових можливостей окремих м’язів та груп м’язів , тобто підвищення швидкісно – силового потенціалу, застосовуються максимальні вправи, в яких долається опір, який дорівнює 80% і більше з інтенсивністю 90% і вище. 

Для підвищення степені використання швидкісно – силового потенціалу в процесі спортивної діяльності, в тренування включають спеціальні та основні вправи, в яких величина подолання опору дорівнює загальній. Значним недоліком зрушень на рівні використання швидкісно – силового потенціалу при виконані основних вправ зменшується. Це пояснюється тим, що виконуючи спеціальні та основні вправи спортсмен повторює їх, майже з однаковою швидкістю. Організм постійно адаптується до такої швидкості рухів і створюються сприятливі умови для утворення так званого „швидкісного бар’єру” , який різко гальмує подальше підвищення степені використання швидкісно – силового потенціалу. Як відомо, в процесі швидкісно – силової підготовки на кожному етапі річного тренування ставляться свої задачі.

На початку підготовчого періоду, перш за все ставиться задача встановлення уже досягнутих раніше найкращих показників швидкісно – силової підготовленості. Після її вирішення можна переходити до роботи, яка забезпечує досягнення  більш високих показників, тобто подальший розвиток. В загальному періоді тренування основна задача – „втримати” досягнутий в підготовчому періоді рівень розвитку швидкісно – силових якостей і покращити степінь використання їх в основних вправах. Таким чином, для процесу виховання спеціальних швидкісно – силових якостей в ході річного тренування у спортсменів, які вже досягли високих показників характерні процес розвитку „утримання” та поновлення. Спеціальні швидкісно – силові якості у кваліфікованих спортсменів на будь-якому етапі річного тренування розвиваються в умовах високої інтенсивності виконання вправ. Саме тому, щоб уникнути стресових явищ, необхідно систематично, з урахуванням індивідуальних особливостей і функціонального стану організму, чергувати в тижневому циклі великі об’єми тренувальної роботи з  середніми та малими, тобто застосовувати варіативний принцип. Як уже зазначалось, в процесі виховання швидкісно – силових якостей вирішуються дві задачі: підвищення швидкісно – силового потенціалу специфічних груп м’язів та підвищення степені його використання при виконанні основних вправ. Для вирішення першої задачі потрібні локальні та регіональні вправи, які включають подолання опору, використовується динамічний режим з акцентом на долаючий характер роботи м’язів. При використанні динамічного режиму з акцентом на поєднання поступливого та долаючого характеру роботи м’язів оптимальна величина опору – 70 – 76%  від максимальної при долаючому характері роботи м’язів; інтенсивність виконання вправ – максимальна (100%). Якщо використовується статичний режим, то величина напруги дорівнює 100% (максимальна) та 90 – 95% (субмаксимальна), а тривалість відповідно – 2 – 3 секунди і 3 – 4 секунди. При поєднані статичного та динамічного режимів (такі вправи отримали назву „вправи з вибухом” – після розвиту максимальної статичної напруги, яка викликана тиском на непорушно-закріплену опору, виникає моментальне звільнення опори від тиску). Величина долаючуго опору дорівнює 90 – 95%. Інтенсивність також максимальна. Головними методами при вирішенні задачі є метод короткотривалих  зусиль та повторів.

При вирішенні другої задачі необхідні спеціальні вправи регіонального та глобального характеру. При використанні спеціальних вправ глобального  впливу в поєднанні з основними вправами, величина опору повинна дорівнювати змагальній або повинна бути більшою чи меншою її, але в межах, які дозволяють зберегти специфічну структуру основного руху. В першому випадку потрібна максимальна (100%) інтенсивність (на денний проміжок асу), в другому (тобто, коли величина опору більша, ніж змагальна) і в третьому (менша змагальної) – відповідно максимальна (90 - 95%)  та субмаксимальна (80 – 90%).

 

Головними методами будуть наступні:

1. Варіативного впливу.

2. Короткотривалих зусиль.

3. Повторний.

При виконанні спеціальних вправ регіонального впливу (коли використовується динамічний режим з акцентом на поєднання поступливого та долаючого характеру роботи м’язів). При поступливому характері роботи м’язів необхідна оптимальна величина опору (дія якого припиняється при переході до волаючої роботи), яка дозволяє перевищувати змагальну потужність „вибухового” зусилля при переході до долаючого характеру роботи м’язів (коли величина долаючого опору дорівнює змагальній). Інтенсивність виконання даних вправ повинна бути максимальною. Головні методи – метод короткотривалих зусиль  та повторний.  

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3. ФІЗІОЛОГІЧНА ТА БІОХІМІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ОСНОВНИХ ФІЗИЧНИХ ЯКОСТЕЙ БІГУНІВ НА КОРОТКІ ВІДСТАНІ

 

 

Спринт є відносно простим видом діяльності і успіх в ньому залежить в основному від двох факторів: темпу (кількості) кроків та довжини кроку. Важливим критерієм, який забезпечує успіх спринтера, є швидкість.

Під швидкістю розуміють здатність людини здійснювати рух в мінімальній для даних умов відрізок часу.

Виділяють основні форми прояву швидкості:

а) швидкість поодинокого руху;

б) час рухової реакції на зорові, слухові подразники;

в) частота рухів;

Фізіологічними припущеннями прояву швидкості є:

а) рухливість нервових процесів;

б) інтенсивність вольових зусиль;

в) еластичність м’язів та їх здатність;

г) якість спортивної техніки;

д) біохімічний механізм скорочення м’язів.

Інтенсивність виховання швидкості пов’язана з фізіологічними процесами, які проходять в організмі при виконанні швидких рухів. Біг на короткі дистанції здійснюється майже повністю за рахунок енергетичних процесів. В бігові на 100 м організм спортсмена здатний використовувати лише 5 – 10% необхідного йому кисню. Киснева заборгованість доходить до 90 – 95% за 11,0 сек. Чим вища ця киснева заборгованість, тим сильніше виражені анаеробні шляхи ре синтезу АТФ – креатин фосфатної та гліколітичної. Саме тому дуже важливо, щоб в процесі тренування організм синтезував більшу кількість аденозинтрифосфорної кислоти, яка являється головним енергетичним джерелом швидких рухів під впливом ферментів-каталізаторів, які синтезуються м’язовими клітинами (в мітохондріях клітин).

Біохімічною основою швидких рухів є наявність енергетичних запасів у м'язах (АТФ, креатин фосфат), темпу мобілізації хімічної енергії, здатність погасити високий кисневий борг, потужності буферних систем (ферменти, кислотно-лужний показник).

Окрім швидкості на швидкість бігу впливає довжина кроку, яка залежить від потужності відштовхування, в основі якого лежить якість сили.

Сила виражається в здатності людини долати зовнішній опір або протидіяти йому під впливом напружень м’язів. Говорячи про силу, слід відмітити чотири якісно специфічних види її прояву: абсолютну, вибухову, швидку силу, а також силову витривалість (Ю.В.Верхоманськи,1977).

Сила залежить від:

1) сили скорочення кожного м’язового волокна, тобто від його товщини (фізіологічний поперек м’яза);

2) попереднього розтягування м’яза;

3) кількості рухових одиниць одночасно підключених до роботи;

4) адаптаційно-трофічного впливу нервової системи.

Фізіологічною основою сили є процеси в м'язах, які пов’язані із залученням в роботу як найбільшої кількості рухових одиниць клітин м’язів, що призводить до посилення здатності скорочення м’язових волокон і м’яза в цілому.

Будь-який прояв сили м’язів утворюється нервовими імпульсами, які ідуть від нервових клітин рухової зони кори головного мозку через рухові нервові клітини спинного мозку до м’яза. Рухова одиниця (РО) – це ціла система, яка складається з нервової клітини та м’язових волокон, які управляють нею. Ясно, що чим більше нервових клітин напружилось, тим вища ступінь прояву сили.

Для того, щоб в роботу включалась все більша кількість РО, необхідно все більше подразників. А це досягається в процесі тренування.

З точки зору біохімічних позицій сила м’язів визначається перш за все кількістю та якостями скорочувальних білків м’язів. Разом з тим скорочувальний білок виконує і іншу функцію – функцію розщеплення основного джерела енергії (АТФ) скорочення м’язів і перетворення вивільненої енергії в механічну енергію роботи м’язів.

Під час бігу працюють бедра, стопа, м’язи тулуба та рук. При бігові на 100 м зусилля м’язів, які розвиваються спринтером, досягають величезних висот. Наприклад, зусилля в центрі важкості стопи перевищують вагу спортсмена в 21 раз, а в центрі важкості бедра – 8,5 раз. Біг спринтера викликає повне використання енергії і здійснюється майже в без кисневих умовах. Продукти обміну, які не видаляються окисленням швидко накопичуються в м'язах, погіршуючи при цьому швидкість протікання нервових процесів, порушуючи нервово - м’язову координацію, що в результаті призводить до різкого скорочення тривалості роботи.

Так як витривалість виховується в боротьбі зі втомою в процесі тренування, спринтер повинен виконувати відповідну роботу, яка викликає втому.

Не можна забувати проте, що тільки при хорошій базі загальної витривалості можна ефективно розвивати спеціальну витривалість спринтера. Спеціальна витривалість – це риса, без якої спортсмен не може домагатися високого результату незалежно від того, на якому рівні розвитку знаходиться у нього швидкість та сила.

З експериментальних досліджень та спостережень, з практики спорту видно, що швидкість залежить від величини АТФ – активності міозину та наявності креатин фосфату, а сила – від загальної сили м’яза, наявності в ньому білків антиміозинового комплексу та їх АТФ – сективності та наявності. Основу витривалості, тобто здатність зберігати дану інтенсивність роботи в часі, складають біохімічні механізми ре синтезу АТФ, які забезпечують зберігання рівноважного балансу або, можливо, меншого його порушення в працюючому м’язі. Якщо швидкість та сила визначаються якостями самого робочого органу – м’яза, витривалість залежить від функціональних можливостей вегетативних систем стену НС та внутрішнього середовища організму. Чим вища інтенсивність навантаження, яке застосовується в процесі тренування, тим в більшій степені посилюються анаеробні механізми ре синтезу АТФ і тим більше зростає енергетичний потенціал м’яза. Чим довші навантаження, тим більше значення впливу дихального ре синтезу організму АТФ.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

4. СУЧАСНА СТРУКТУРА ПЛАНУВАННЯ РІЧНОЇ ПІДГОТОВКИ БІГУНІВ НА КОРОТКІ ДИСТАНЦІЇ

При побудові тренувального процесу необхідно виходити з основних закономірностей адаптації та враховувати наступні методичні положення:

І. Оптимальне поєднання локальних тренувальних програм в окремому тренувальному занятті, яке передбачає такий вид взаємозв’язку між ними, коли одна програма доповнює іншу.

Спеціальні дослідження показали, які можна поєднувати, є:

 а) програми, які направлені на розвиток загальної силової та бігової витривалості з програмами силової підготовки (метод повторних зусиль, який сприяє розвитку силової витривалості);

б) програми, які направлені на розвиток швидкості бігу з програмами стрибкової підготовки та метання ядра;

в) програми, які направлені на розвиток швидкості бігу з програмами силової підготовки (метод динамічних зусиль, який сприяє розвитку вибухової сили) і з програмами, які направлені на удосконалення техніки.

Програмами, які поєднувати не можна, є:

а) програми розвитку швидкості бігу з програмами, які направлені на розвиток всіх видів бігової витривалості;

б)   програми розвитку швидкості бігу з програмою силової підготовки (метод повторних зусиль, який сприяє розвитку силової витривалості і метод максимальних зусиль, який сприяє розвитку максимальної сили);

в)  програми розвитку максимальної сили з програмами, які направлені на розвиток всіх видів бігової витривалості (загальна, спеціальна, силова, швидкісна) і з програмами, які направлені на удосконалення техніки бігу.

ІІ. Оптимальний розподіл тренувальних програм в різних структурних частинах тренувального процесу, який включає:

а) їх оптимальне кількісне співвідношення (наприклад, в тижневому циклі з 6 занять включається 3 програми, які направлені на розвиток швидкості бігу і 3 програми  - на розвиток швидкісної витривалості);

б) послідовність завдань з тренувальними програмами, які поєднуються в тижневому блоці;

в) динаміку навантаження в циклі.

ІІІ. Раціональне поєднання тренувальних програм в часі, яке забезпечує досягнення необхідного кумулятивного тренувального ефекту.

ІV. Оптимальна тривалість тренувальних програм.

Оптимальна побудова тренувального процесу багато в чому пов’язана з раціональним плануванням річного циклу. Ефективність такого планування визначається:

- структурою річного циклу;

- основними задачами по етапах підготовки;

- розподілів об’ємів основних тренувальних засобів по тижнях (52 тижні);

- календарем та системою змагань;

- закономірностями розвитку та становлення спортивної форми;

- динамікою тренувальних навантажень в річному циклі;

раціональною організацією педагогічного та медико-біологічного контролю (Ю.В.Верхоманський, 1981, 1985, А.П.Матвєєв, 1972, 1977, В.Н.Платонов, 1984, 1986).

Перший цикл підготовки – 20 тижнів: осінньо-зимовий підготовчий період (14 тижнів) і зимовий період змагань (6 тижнів).

Перший етап осінньо-зимового підготовчого періоду – загально підготовчий – 4 тижні. Головними завданнями даного етапу є:

1) підвищення загальної функціональної підготовленості, загальної витривалості;

2) удосконалення техніки бігу на дистанції.

Головні тренувальні засоби: крос аеробний (ЧСС 132 – 156 уд./хв..), перемінний біг серіями: 1 хв. (300 – 350 м) + 2 хв./200 м) – 2 – 3 серії х 3 - 4 повтори, спеціальні бігові вправи, метання набивного м’яча (ядра), спортивні ігри.

Другий етап – загальної та спеціальної силової витривалості – 5 тижнів.

Головні завдання етапу:

1) розвиток загальної та спеціальної силової витривалості, силових можливостей;

2) удосконалення координаційної структури рухів в бігові на дистанції.

Основні засоби тренування: крос силовий (ЧСС при бігові 144 – 198 уд./хв.); інтервальний та повторний біг на відрізках 100 – 400 м; біг вгору та під гору на відрізках 30 – 150 м; силова підготовка (комплекс вправ), метання набивного м’яча, ядра (комплекс вправ); спеціальні бігові вправи (СБВ) 4 – 5 вправ х 100 – 150 м х 1 – 2 серії.

Третій етап – етап швидкісно-силової підготовки – 5 тижнів.

Головні завдання етапу:

1) розвиток швидкості бігу, швидкісної та спеціальної витривалості, швідкісно-силових можливостей;

2) удосконалення бігу зі старту, стартового розгону та бігу по дистанції.

Основні тренувальні засоби: інтервальний, повторний біг на відрізках 20 – 30 м , силова підготовка, стрибкова підготовка, метання набивного м’яча, ядра, СБВ (5 вправ 150 м).

Зимовий період змагань – 6 тижнів.

Головними завданнями є:

1) розвиток і підтримання максимальної швидкості, швидкісної витривалості, швидкісно-силових можливостей;

2) удосконалення координаційної структури рухів під час бігу зі старту, стартового розгону, бігу по дистанції, фінішування;

3) досягнення високого рівня спортивної форми;

4) сприяння підвищенню психологічної стійкості спортсменів до перенесення тренувальних навантажень та виступів на змаганнях.

Основні засоби тренування: інтервальний, перемінний біг, біг з ходу, естафетний біг на відрізках 20 – 300 м, силова підготовка, стрибкова підготовка, СБВ (5 х 50 м), метання набивного м’яча, ядра.

Другий цикл підготовки – 29 тижнів, весняно-літній підготовчий період (11 тижнів) і літній період змагань (18 тижнів).

Весняно-літній підготовчий період складається  з трьох етапів:

Перший – загально підготовчий – 2 тижні. Основні завдання етапу:

1) підвищеня фізичної та функціональної підготовленості загальної витривалості.

Основні тренувальні засоби: крос, крос аеробно-анаеробний (ЧСС 144 – 186 уд./хв..), крос силовий (ЧСС при бігові 144 – 198 уд./хв.), біг вгору та під гору на відрізках 50 – 150 м; силова підготовка, метання набивного м’яча, ядра, СБВ ( 4 – 5 х 100 – 150м).

Третій етап – етап швидкісно-силової підготовки – 5 тижнів.

Основні завдання:

1) розвиток швидкості бігу, швидкісної та спеціальної витривалості, швідкісно-силових можливостей;

2) удосконалення техніки бігу.

Головні  тренувальні засоби: крос аеробно-анаеробний (ЧСС 144 – 186 уд./хв..), інтервальний, повторний біг на відрізках 50 – 150 м, біг зі скатом на відрізках 50 – 150 м, силова підготовка, стрибкова підготовка СБВ (5 х 150 м).

Літній період змагань складається з чотирьох етапів у зв’язку з тим, що спортсменам приходиться набувати високої спортивної форми і посилено виступати як на відбірних (друга половина травня – червень), так і на основних змаганнях сезону (серпень – перша половина вересня). Однак, ця структура міняється з року в рік в залежності від календаря змагань.

Перший етап – розвитку максимальної швидкості та реалізації спортивної готовності – 6 тижнів.

Завдання етапу:

1) розвиток швидкості бігу, швидкісної та спеціальної витривалості, швідкісно-силових можливостей;

2)  подальше удосконалення техніки бігу.

Основні засоби тренування: повторний, перемінний біг, інтервальний біг, біг з сходу на відрізках 20 – 30 м, біг під гору на відрізках 20 – 50 м, стрибкова підготовка, СБВ (5 х 50 м), метання м’яча, ядра.

Другий етап – загально підготовчий – 2 тижні. Він характеризується зменшеним об’ємом та інтенсивністю засобів тренування.

Завдання етапу:

1) оновлення організму спортсмена;

2) лікування та профілактика травм;

3) сективний відпочинок.

Третій етап - швидкісно-силова підготовка – 3 тижні.

Задачі етапу:

1) розвиток швидкості бігу, швидкісної та спеціальної витривалості, швідкісно-силових можливостей;

2) підвищення психологічної стійкості до перенесення інтенсивних тренувальних навантажень і виступу на змаганнях;

3) входження в спортивну форму.     

Основні засоби тренування: інтервальний, перемінний, повторний біг на відрізках 20 – 30 м, біг зі скатом на відрізках 100 м, силова підготовка, стрибкова підготовка СБВ (5 х 50 м).

Четвертий етап – етап розвитку максимальної швидкості, спеціальної витривалості та реалізації спортивної готовності – 7 тижнів.

Завдання етапу:

1) подальший розвиток або підтримання рівня максимальної швидкості, спеціальної витривалості, швідкісно-силових можливостей;

2) досягнення високого рівня спортивної форми і результатів в основних змаганнях.

Головні засоби тренування такі ж самі, як і на першому етапі літнього періоду змагань.

Перехідний період – 3 тижні.

Основні завдання:

1) оновлення організму спортсмена;

2) поглиблене медичне обстеження;

3) лікування та профілактика травм.

Основні засоби тренування: крос аеробний, спортивні ігри.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                 5. ПІСЛЯМОВА

 

Спортивне тренування – це багаторічний педагогічний процес, ціллю якого є удосконалення рухових якостей та навичок спортсменів; розширення його функціональних можливостей. Тренування складається з декількох окремих, невзаємопов’язаних видів підготовки (програм впливу), які здійснюються протягам року послідовно або паралельно. Успіх тренувань залежить не тільки від методично-правильно побудованої кожної окремої програми, але і від правильного поєднання цих програм в річному циклі тренування. Фізичні навантаження, які застосовуються, викликають відповідні біохімічні та фізіологічні зміни в організмі. Самк тому доцільно розділити тренувальні навантаження на групи відповідно до характеру їх біохімічного та фізіологічного впливу.

Спринтерський біг потребує від спортсменів високого рівня розвитку швидкості рухів, м’язової сили та вміння її концентрувати в поштовху, який швидко виконується, високої координації рухів, а також вміння розслабляти м’язи. Всі  ці вимоги визначають вибір засобів та методів тренування, а також правильне їх поєднання і розподіл в річному циклі підготовки.

В цьому плані важливе значення має планування і побудова швидкісно-силової підготовки.

Наша робота в даному напрямку дозволила від слідкувати динаміку розвитку швидкісно-силових можливостей на різних етапах річного циклу і створити оптимальний варіант планування швидкісно-силової підготовки бігунів на короткі дистанції.

Застосування отриманих даних в тренувальному процесі бігунів на короткі дистанції сприяло б підвищенню ефективності управління спортивним тренуванням та досягненню спортсменами більш короткі строки високих результатів.

 

 

                                

                                

6. ВИСНОВКИ

1. В результаті аналізу навчально-тренувального процесу бігунів на короткі дистанції виявлені обсяги основних засобів тренування і особливості організації спеціальної силової підготовки в річному циклі у спринтерів високої кваліфікації. Аналіз показав, що спринтери, які успішно виступають на відповідних змаганнях, основний обсяг засобів швидкісно-силової підготовки виконують на спеціальних етапах, тривалість яких 9 – 12 тижнів. В першому підготовчому періоді такий етап припадає на листопад – січень. Обсяг швидкісно-силового навантаження, яке виконується за цей час, в середньому складає 47,5% від річного. В другому підготовчому періоді етап спеціальної силової підготовки припадає на березень – квітень.  Обсяг швидкісно-силового навантаження на етапі в середньому складає 24,9% від річного. В періоді змагань (лютий, червень – серпень) середній обсяг засобів швидкісно-силової підготовки в місяць складає 4,2% від річного.

2. Встановлено, що в підготовчому періоді виконання великого обсягу швидкісно-силового навантаження протягом 11 – 12 тижнів супроводжується у спринтерів значним пониженням рівня спеціальної силової підготовленості. Через три тижні – підвищуються результати цих показників. Відмінний приріст рівня спеціальної силової підготовленості обумовлений проявом кумулятивного тренувального ефекту попереднього швидкісно-силового навантаження.

3. Величина приросту функціональних показників спеціальної фізичної підготовленості носить індивідуальний характер, а тривалість приросту постійна. Стабілізація цих показників на досягнутому рівні свідчить про досягнення організмом повної адаптації до навантажень відповідної направленості, що дозволяє судити про тривалий характер тренувальних впливів.

4. Високий рівень силової і швидкісно-силової підготовленості і повна адаптація до навантажень відповідного спрямування досягаються в першому циклі за 10 – 12 тижнів, у другому  - 8 -10 тижнів підготовки. При раціональній організації тренувального  процесу досягнутий рівень силової та швидкісно-силової підготовленості підтримується протягом  8-10 тижнів.

5. Найбільш ефективною є наступна послідовність застосування  методів швидкісно-силової підготовки:

- метод повторних зусиль для розвитку загальної та спеціальної силової витривалості;

- метод максимальних зусиль для розвитку максимальної сили;

- метод повторних зусиль для  розвитку швидкої сили та підтримання максимальної;

- метод динамічних зусиль для розвитку вибухової сили.

6. Необхідно враховувати межу тренувальних засобів, які входять до програми швидкісно-силової підготовки, тобто використовувати оптимальний обсяг силової роботи, перевищення якого веде до зниження адаптаційних можливостей і ефективності всього тренування.

 

                            7. ПРАКТИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

- Важливе місце в системі підготовки спринтерів займає співвідношення рівнів розвитку сили та швидкості.

- Результати спринтерів залежить від функціональних можливостей організму і частково від стану нервово - м’язової системи.

- Ріст спортивних  результатів залежить від спортивних навантажень та їх раціональних шляхів використання, дозування і планування.

- Управління процесом спортивного тренування неможливо без чітко організованого контролю за змінами функціонального стану організму спортсмена, його фізичних якостей під впливом тривалого тренування протягом етапу, періоду, річного циклу.