ФМ

ФМ 02.10.2016 02:57

Тема 1. Управління вхідними ГП.

 

1. Зміст, задачі та склад вхідних ГП.

Зміст управління вхідними потоками:

1)    визначення складу вхідних потоків;

2)    визначення обсягу та періодичності формування кожного потоку;

3)    аналіз факторів, які впливають на формування вхідних потоків в абсолютному обсязі та в часі;

4)    виявлення впливу потоків на поточний фінансовий стан та кінцеві результати роботи підприємства;

5)    контроль за формуванням потоків та прийняття рішень по їх оперативному управлінню.

 

Загальні задачі управління вхідними потоками:

1)    підвищення кількості, розширення переліку коштів, знаходження їх оптимальної структури;

2)    збільшення абсолютної суми ГП;

3)    прискорення в часі надходження потоків від інших суб’єктів господарювання;

4)    зменшення витрат підприємства, пов’язаних з надходженням потоків;

5)    забезпечення стійкого фінансового стану підприємства, підвищення ефективності роботи, ріст прибутковості та рентабельності.

 

Складові вхідного ГП.

1)    Надходження виручки від реалізації:

- продукції, товарів, робіт, послуг;

- від іншої реалізації (ОФ, нематеріальних активів, ЦП, брокерських місць).

 

2)    Надходження позикових коштів:

- банківські кредити;

- фінансова допомога, яка повертається.

 

3)    Надходження коштів від фінансових інвестицій:

- реалізація корпоративних прав (% від акцій, доходи від вкладених коштів в статутний фонд інших підприємств);

- доходи від облігацій та інших державних і недержавних ЦП;

- % нараховані по рахунках підприємств в банках.

 

4)    Цільові надходження коштів:

- від інших суб’єктів господарювання (на фінансування спільних проектів, капітального вкладення, наукові дослідження, перепідготовка кадрів);

- одержання фінансової допомоги, що не повертається;

- із державних централізованих фондів.

 

 

5)    Інші надходження коштів:

- орендна плата;

- штрафи за порушення господарських договорів.

 

 

2. Управління ГП  „Виручка від реалізації”.

Виручка від реалізації формується по чотирьох напрямках:

1)    виробництво продукції (промисловість, с/г);

2)    реалізація товарів (торгівля і посередницька діяльність);

3)    виконання робіт (будівництво, науково-дослідницька діяльність);

4)    надання послуг (банківська діяльність, страхування, побутові та комерційні послуги).

 

Розпорядження окремими елементами виручки може бути:

- повним (амортизаційні відрахування, фонд оплати праці, чистий прибуток);

- тимчасовим (ПДВ, акциз, відрахування в цільові державні фонди, прибуток, накопичуваний для сплати податків).

 

Фактори, що впливають на абсолютну суму виручки від реалізації.

1. Виробничі:

а) залишки нереалізованої продукції на початок і кінець року;

б) обсяг виробленої продукції;

в) собівартість;

г) ПДВ, акциз;

д) дебіторська заборгованість;

е) залишки продукції на комісії та консигнації.

 

1. Цінові:

а) ціна придбання;

б) балансова і залишкова, відновлена вартість;

в) ціна реалізації;

г) оптова, фіксована, ринкова, договірна, регульована, дисконтна.

 

1. Організаційні:

а) прискорення розрахунків між підприємствами, підприємством і банком;

б) вибір нових форм розрахунків;

в) забезпечення вантажно-розвантажувальних робіт.

 

Шляхи одержання коштів:

1. Повна або часткова попередня оплата.
2. Відкриття акредитиву.
3. Здача товарів на комісію та консигнацію.
4. Виставки, ярмарки, реклама, знижки, презентації, дегустації, акції, подарунки.
5. Застава основних фондів клієнта при відсутності у нього грошей.
6. Грамотно складений договір зі штрафними санкціями.

Девіз фінансового менеджеру: „Краще дебіторська заборгованість, ніж залишки готової продукції на складі”.

 

3. Управління ГП „Отримання банківського кредиту”.

Причини формування потоку – отримання позикових коштів:

1. Нестача власних оборотних коштів.
2. Затримка надходження виручки від реалізації.
3. Проведення попередньої оплати ТМЦ.

Засоби залучення позикових коштів:

1. Отримання банківських кредитів (формується реальний ГП на підприємстві.
2. Отримання товарного кредиту (відстрочка платежу за ТМЦ).
3. Отримання податкового кредиту.

Задачі управління потоком отримання банківського кредиту:

1. Оптимізація розміру потоку.
2. Оперативне формування потоку.
3. Здешевлення вартості потоку.

Фактори, що впливають на задачу (1):

1.1.    Наявність власних оборотних коштів.

1.2.    Сезонні коливання заготівлі сировини в виробництві і реалізації продукції.

1.3.    Платоспроможність покупців.

1.4.    Надання товарного кредиту покупцям.

1.5.    Непогашення дебіторської заборгованості.

Шляхи вирішення задачі:

1. Збільшення власних оборотних коштів (визначення потреби та розрахунок нормативів та знаходження джерел фінансування.

2. Прискорення реалізації продукції.

3. Підвищення гарантій реалізації.

Фактори, що впливають на задачу (2):

2.1.  Кредитоспроможність підприємства.

2.2.  Наявність банку, що згоден кредитувати.

2.3.  Стійкі партнерські зв’язки з банком-кредитором.

Шляхи вирішення задачі:

1. Підвищення фінансової стійкості.

2. Використання факторингових послуг.

3. Оперативне оформлення кредиторського договору та отримання кредиту.

Фактори, що впливають на задачу (3):

3.1.  Термін користування кредитом (плановий – згідно договору, додатковий – пролонгування кредиту і прострочення).

3.2.  Обсяг отримання кредитів.

3.3.  Вид кредитування (довго-, середньо-, короткостроковий).

 

Шляхи вирішення:

1. Зниження обсягу отриманих кредитів.

2. Зниження терміну користування кредитом.

 

4. Управління грошовим потоком ”Надходження коштів від фінансових інвестицій”.

Особливість потоку в тому, що цей грошовий потік не пов’язаний з формуванням валового доходу. Він впливає безпосередньо на кінцеві результати роботи підприємства і формування прибутку.

Задачі, які вирішують при управлінні потоком:

1. Збільшення абсолютної суми потоку.
2. Гарантія надходження грошей та зниження ступеню ризику.
3. Прискорення отримання грошей у часі.

Фактори, що впливають на задачу (1):

1.1.         Обсяг фінансових інвестицій.

1.2.         Період інвестування.

1.3.         Розмір % ставок та рівень доходності інвестицій.

1.4.         Структура фінансових інвестицій.

1.5.         Наявність вільних фінансових ресурсів підприємства.

1.6.         Умови оподаткування доходів від окремих інвестицій.

Шляхи вирішення:

1. Збільшення абсолютного обсягу фінансових інвестицій.

2. Вкладення коштів з урахуванням формування структури портфелю інвестицій.

3. Використання пільг.

4. Знаходження фінансових ресурсів для отримання інвестицій.

Фактори, які впливають на задачу (2):

2.1.         Напрямки здійснення інвестицій.

2.2.         Умови здійснення інвестицій.

Шляхи вирішення:

1. Вкладання коштів на депозитні рахунки.

2. Купівля державних цінних паперів.

3. Купівля майна та нерухомості.

4. Придбання інвестиційних сертифікатів.

Фактори, які впливають на задачу (3):

3.1.  Напрямки та вид вкладання коштів.

3.2.  Умови виплати доходів по окремим інвестиціям.

Шляхи вирішення:

1. Депозитні рахунки.

2. Придбання державних ЦП.

 

 

 

 

Тема 2. Управління вихідними ГП

 

1. Склад вихідних потоків

    I. Оплата рахунків:

1)    За ТМЦ;

2)    Послуги, роботи;

3)    Сплата штрафів.

4)    Погашення кредиторської заборгованості.

 

 II. Платежі державі:

1)    Сплата податків.

2)    Відрахування в цільові державні фонди.

3)    Сплата штрафів.

 

III. Виплати робітникам:

1)    Заробітна плата.

2)    Премії.

3)    Винагороди.

4)    Соціальне страхування.

5)    Матеріальна допомога.

6)    Інші виплати.

 

IV. Перерахування коштів банкам:

1)    Погашення кредитів.

2)    Сплата %.

3)    Оплата банківських послуг.

 

V. Здійснення інвестицій:

1)    Корпоративні права.

2)    Купівля акцій.

3)    Депозитні та поточні рахунки.

 

VI. Інші перерахування коштів:

1)    Оренда

2)    Благодійні внески.

 

Загальні задачі управління вихідними потоками:

1. Оптимальне визначення абсолютного обсягу вихідних потоків та їх можливе скорочення (це відноситься до всіх потоків, крім фінансових інвестицій).

2. Здійснення платежів по вихідним потокам у встановлені терміни.

3. Забезпечення стійкої платоспроможності підприємства, збільшення обсягу прибутку.

 

                  I. Управління грошовим потоком „Оплати суб’єктів господарювання”.

Особливості:

1. Формування обсягу потоку залежить від підприємства та від політики держави.

2. Формування потоку в часі здійснюється в міру виникнення потреби, згідно з договорами.

3. Джерела коштів для здійснення потоків – це оборотні кошти (власні чи позикові) і виручка від реалізації.

4. Рівномірне формування потоку в часі.

 

Задачі управління:

1. Абсолютне зменшення обсягу потоку.

Шляхи вирішення:

² Зменшення вартості ТМЦ

² Скорочення запасів ТМЦ у покупців

 

2. Дотримання термінів сплати рахунків

Шляхи:

² Забезпечення стійкої платоспроможності

² Збереження власних оборотних коштів

² Своєчасна реалізація продукції

² Зменшення кредиторської заборгованості

² Оперативне отримання кредиту

² Контроль за здійсненням платежів по рахункам

² Надання підприємствам права самостійно визначати черговість платежів

² Підвищення штрафних санкцій за порушення термінів сплати рахунків

 

3. Скорочення чи виключення попередньої оплати рахунків постачальникам ТМЦ

Шляхи:

² Стабілізація фінансового стану підприємства

 

 

                       II. Управління грошовим потоком „Платежі державі”.

Особливості формування:

1. Обсяг потоку формується під впливом податкової політики держави і показників діяльності підприємства.

2. Терміни формування потоку визначаються державою.

3. Джерела платежів – це собівартість, прибуток, ціна.

4. Вплив на фінансово-господарську діяльність здійснюється через формування собівартості і прибутку та через розподіл прибутку.

 

 

Задачі:

1. Зниження обсягу потоку – зниження собівартості і підвищення обсягу прибутку.

Шляхи:

² Зміна структури прибутку

² Використання податкових пільг

² Оптимізація показників, які використовуються при розрахунках податків

 

2. Перерахування коштів у встановлені терміни виключаючи штрафні санкції

Шляхи:

² Підтримка платоспроможності підприємства

² Контроль за своєчасним оформленням платіжних доручень для сплати податків

² Оформлення кредитів при тимчасовій неплатоспроможності підприємства

 

 

                   III. Управління потоком „Виплати робітникам”

Особливості формування:

1. Обсяг потоку залежить від обсягу виробництва, трудомісткість виробництва, продуктивності праці.

2. Формування потоку і часі, так як терміни виплати заробітної плати регулюються законодавством, а виплати премії, винагород – самим підприємством.

3. Джерела здійснення потоку – це собівартість впливає на формування прибутку, а величина прибутку впливає на розподіл.

 

Задачі:

1. Оптимізація суми потоку та його структура

2. Оптимізація термінів формування потоків

3. Забезпечення виплат у встановлені терміни

Шляхи вирішення:

Стан платоспроможності і отримання кредитів банку.

 

1.                     IV.  Управління потоком „Перерахування коштів банкам”

Особливості формування:

Абсолютна сума потоку формується під впливом обсягу виробничої діяльності, сезонних коливань у виробництві і реалізації продукції, фінансового стану підприємства, політики держави у визначенні облікової ставки, користуванні іншими послугами банків.

 

 

Задачі:

Оптимізація обсягу потоків

Зменшення вартості потоку

Шляхи:

Зниження обсягу отриманих кредитів

Підвищення платоспроможності

 

                        V. Управління потоком „Здійснення інвестицій”

Особливості формування фінансових інвестицій:

1. Обсяг інвестицій та їх напрямки визначаються кожним підприємством самостійно.

2. Обсяг та напрямки інвестицій залежать від наявності фінансових ресурсів, їх складу і структури.

 

Задачі:

1. Знаходження джерел ресурсів для фінансування інвестицій, підвищення їх обсягу, зниження вартості

2. Визначення напрямків інвестицій, їх структури з урахуванням рівня дохідності, тобто формування портфеля інвестицій.

 

 

 

 

 

 

 

 

Тема 3. Необхідність та значення оцінки вартості грошей в часі.

Фінансовий менеджмент потребує постійного здійснення різних фінансово-економічних розрахунків, пов’язаних з потоками грошових коштів у різні періоди часу.

Концепція оцінки вартості грошей в часі базується на тому, що вартість грошей на протязі часу змінюється з урахуванням норми прибутку на грошовому ринку, якою виступає норма %.

Під % розуміють суму доходів від використання грошей на грошовому ринку.

% ставка – це величина, яка характеризує інтенсивність нарахування %. Приріст початкової суми боргу – збільшення суми боргу за рахунок приєднання нарахованих %.

Множник (К приросту) – це величина, яка показує у скільки разів зріс початковий капітал.

Період нарахування – це проміжок часу, за який нараховується %. Він може розвиватися на інтервалі нарахування.

Інтервал нарахування – це мінімальний період, після закінчення якого нараховується %.

У фінансовому менеджменті використовується два основних поняття:

1. FV – майбутня вартість грошових коштів;

2. PV – теперішня вартість грошових коштів.

FV – це сума фінансованих в теперішній момент коштів, в яку вони перетворяться через певний період часу з урахуванням певної ставки %. Інвестиційний процес завжди пов’язаний з ризиком, так як посилює невизначеність і чим триваліші терміни окупності витрат, тим проект більш ризикований. Тому при прийнятті рішень фінансовому менеджеру необхідно враховувати фактор часу-дисконтування.

Дисконтування дозволяє визначити поточний грошовий еквівалент суми, яка буде отримана в майбутньому.

Для цього необхідно очікувану до отримання суму зменшити на дохід за правилами простих і складних відсотків.

PV – це сума майбутніх грошових активів, приведених з урахуванням визначеної ставки відсотку (дисконтної ставки) до теперішнього періоду.

 

 

 

Тема 4. Сутність дисконтування та компаундирування

Компаундирування – це арифметична дія визначення кінцевої вартості потоку готівки з урахуванням відсотків.

Дисконтування – це процес визначення поточної вартості потоку готівки і даний процес є прямою протилежністю компаундируванню.

Простим відсотком називається сума, яка нараховується по початковій, теперішній вартості вкладу в кінці одного періоду платежу, обумовленого умовами вкладання грошових коштів. Для визначення % застосовується формула:

I = P × n × i,

P – початкова сума грошових коштів;

n – кількість окремих періодів, по яким здійснюється кожний процентний платіж в загальному обумовленому періоді часу;

i – використовувана % ставка, виражена десятковими дробами.

Наприклад:

Визначити суму простого проценту за рік, якщо Р=1000 грн., % ставка виплачується щоквартально – 20%.

І = 1000 × 4 × 0,2 = 800 грн.

 

Майбутня вартість (S)

S = P + I = P(1 + n × i),

Множник (1+n×i) називається множником чи коефіцієнтом приросту простих відсотків, його значення завжди повинно бути більше 1.

Визначення сучасної чи теперішньої величини Р називається дисконтуванням, а визначення майбутньої величини S – компаундингом.

При розрахунках суми простого % в процесі дисконтування розраховують дисконт – це дохід, отриманий за обліковою ставкою, тобто різниця між розміром кредиту та безпосередньою сумою, що визначається:

D = S – S ×	1
	1 + n × і

 

 Наприклад:

Визначити суму дисконту по простому % за рік при умові:

S = 1000 грн.;

i = 20% в квартал;

D = 1000 -	1000	= 444 грн.
	1+4×0,2

 

Теперішня вартість – це:

P = S – D = S ×	1
	1+n×i

Множник	1	називається дисконтним множником простих %. Його
	1+п×і

значення завжди менше 1.

Складний % - сума приросту грошових коштів, яка виникає при умові, що сума простого % не виплачується після кожного періоду, а приєднується до суми основного вкладу і в наступному платіжному періоді сама приносить дохід.

S_c = P(1 + i)ⁿ

ð P =	S
	(1 + i)n

I_c = S_c − P_c

 

Наприклад:

Визначити теперішню вартість грошових коштів і суму % за складним % за рік. Майбутня вартість – 1000 грн., ставка 20О% - в квартал.

Ps =	1000	= 482
	(1 + 0,2)4
Dc =	1000 - 482	= 518 грн.

 

 

 

 

Множники (1+ і)п та	1	- множник приросту та множник дисконтування
	(1+і)п

складних відсотків.

При оцінці вартостей грошей у часі за складним відсотком, необхідно мати на увазі, що результат оцінки має великий вплив не тільки на розмір %, а й на періодичність виплат на протязі обумовленого періоду часу.

Чим більша кількість платіжних періодів, тим менше може бути рівень ставки % для досягнення заданого результату.

Приклад.

Перед фінансовим менеджером стоїть завдання розмістити 100 тис.грн. на депозитний вклад строком на 1 рік. Банк № 1 виплачує дохід по складному % у розмірі 23% щоквартально, банк № 2 – 30% один раз у 4 місяці, банк № 3 – 45% два рази на рік, банк № 4 – 100% один раз на рік.

Банк №	Теперішня вартість вкладу (Р)	Ставка	Майбутня вартість наприкінці періоду
			1-го	2-го	3-го	4-го
1	100 000	23	123	151	186	229
2	100 000	30	130	169	220	-
3	100 000	45	145	210	-	-
4	100 000	100	200	-	-	-

 

Ануїтети

Окремі види грошових потоків, які оцінюються в часі, здійснюються послідовно, через рівні проміжки часу та в рівних розмірах. Така послідовність грошових потоків носить назву ануїтет (фінансова рента). Прикладом ануїтету може бути: щоквартальні суми % по облігаціям чи ощадним сертифікатам, рівномірна сплата внесків за орендоване майно, рівномірне нарахування сум амортизації, регулярні внески в Пенсійний фонд, погашення довгострокового кредиту і виплати % по ЦП.

Ануїтети мають різні характеристики:

1) величину кожного окремого платежу;

2) інтервал часу між двома послідовними платежами (період ануїтету);

3) термін від початку ануїтету до кінця його останнього періоду;

4) бувають необмежені в часі (довічні);

5) % ставкою, що застосовується при рості чи дисконтуванні.

Майбутня вартість ануїтету:

Sa = A × Ja

A – сума ануїтетного платежу;

Ja – множник приросту ануїтету і визначається за спеціальними таблицями із врахуванням % і п.

Теперішня вартість ануїтету:

PA =	A	ðPA =	A		PA =	A	×(1 -	1	)
	Da		(1+i)n			i		(1+i)n

Da – дисконтний множник з таблиці.

 

Ціна акцій і облігацій

Номінальна вартість облігації – це її об’явлена вартість.

Купонна ставка % - емітент буде платити визначену суму за визначений період:

Купонна ставка =	Купонний доход
	Номінальна вартість

 

 

Ціна облігації:

1. Розрахувати поточну вартість доходу;

2. Розрахувати поточну вартість номінальної ціни;

3. Сума ((1)+(2)).

Оцінка звичайних акцій визначається трьома факторами:

1. Річні дивіденди;

2. Темпи приросту дивідендів;

3. Ставка дисконту.

Оцінка акцій з постійним дивідендом:

PA =	D
	K

D – постійний дивіденд;

K – ставка дисконту.

Оцінка акцій з постійним приростом дивіденду (формула Гордона):

P0 =	DO × (1+q)	=	D1
	Ks - q		Ks – q

P₀ – ціна акції;

D₀ – останній виплачений дивіденд;

D₁ – очікувані дивіденди на 1 акцію через 1 рік;

K_s – ставка доходу;

q – темп приросту дивідендів.

 

Приклад.

Останній раз фірма виплатила дивіденд в 1,8 у.о. Але дивіденд щорічно збільшується на 6%. Ставка доходу 11%.

Визначити РО.

Р0 =	1,8 × (1+0,06)	= 38,16 (у.о.)
	0,11-0,06

Коли ставка доходу збільшиться до 15%, то ціна акції буде:

Р0 =	1,8 × (1+0,06)	= 21,2 (у.о.)
	0,15 – 0,06

 

 

Тема: Фінансовий аналіз діяльності підприємства.

  1.Значення та цілі фінансового аналізу  в здійсненні функцій фінансового менеджменту.

1. Фактори фінансового стану підприємства та структура  аналізу фінансової діяльності           .підприємства.
2. Сутність , методи, показники та інформаційна база аналізу фінансового стану підприємства.
3. Аналіз фінансової стійкості та стабільності підприємства.
4. Аналіз платоспроможності підприємства.
5. Аналіз ліквідності підприємства.
6. Прогнозування банкрутства підприємства.
7. Аналіз показників прибутковості підприємства.

 

Фінансовий аналіз є основа для управління фінансами підприємства.

В узагальненому вигляді він   має 3 головних напрямки.

1. Оцінка фінансових потреб підприємства.
2. Розподіл потоків грошових коштів в залежності від конкретних планів підприємства, визначення додаткових обсягів залучених фінансових ресурсів та визначення каналів їх одержання.
3. Забезпечення жорсткої системи фінансової звітності, яка б  об єктивно відбивала процеси та забезпечувала б наочність в контролі за фінансовим становищем підприємства.

 Фінансовий аналіз вирішує питання :

-         поточного руху коштів

-         їх формування і використання

-         поточно, коротко- та довгострокового планування,  прогнозування, бюджетування, ефективне  розміщення грошових коштів

-         аудит

Фінансового аналіз використовується   в здійсненні всіх функцій фінансового менеджменту.

Про фінансовий стан підприємства судять по таким  важливим факторам:

1.Наявність вкладених оборотних коштів.

2.Зміна кредиторської заборгованості.

3.Наявність грошових коштів та  цінних  паперів що швидко реалізуються.

4.Запас джерел власних коштів та їх співвідношення з позиковими коштами.

5.Маневровість власних коштів.

6.Накопичення амортизації.

7.Реальна вартість основних засобів та майна підприємства.

8.Обертаємість оборотних коштів.

9.Ліквідність оборотних коштів.

10.Коефіцієнти покриття та чистої виручки.

11.Оцінка збереження власних ресурсів, сконцентрованих в статутному, акціонерномі та пайових фондах.

12.Фінансові результати та їх використання.

 

 

           Структура аналізу фінансового стану підприємства

 

1.Економічна оцінка балансу підприємства.

        -аналіз балансу

2.Характеристика майна підприємства та джерел його придбання

     -всього майна

    -основних засобів

    -оборотних коштів(матеріальних та грошових)

3.Аналіз фінансової стійкості та стабільності.

4.Аналіз ліквідності та платоспроможності.

5. Аналіз фінансових результатів, їх використання за рахунок резервів.

 

Сутність аналізу   фінансового стану полягає  в тому, що під фінансовим аналізом діяльності підприємства розуміють наявність , розміщення та використання фінансових ресурсів.

 

Мета фінансового аналізу:

Оцінити поточний та перспективний стан підприємства, виявити джерела коштів, оцінити можливість і доцільність їх мобілізації, можливість розвитку підприємства з урахуванням його фінансового забезпечення, оцінити результативність діяльності з метою подвищення його ефективності.

Значення фінансового аналізу:

1. 1.     Знаходження резервів для покращення фінансового стану підприємства.
2. 2.     Об єктивно оцінювати раціональність та ефективність використання фінансових ресурсів
3. 3.     Своєчасно приймати рішення відносно підвищення платоспроможності підприємства.
4. 4.     Забезпечити виробничий та соціальний розвиток підприємства за рахунок виявлених резервів.
5. 5.     При необхідності розробити план фінансового оздоровлення та санації.

Методи аналізу  фінансової діяльності  підприємства:

1. Метод розрахунку різноманітних відносних показників та коефіціентів-це обчислення  пропорцій співвідношення між  окремими статтями звітності.

Перевага цього методу-простота розрахунку та можливість виключення впливу інфляційних процесів.

1. Метод  прямого розрахунку-це визначення прямим рахунком питомої ваги окремих статей фінансових звітів.
2. Нормативний метод-співставлення фактичних показників з нормативними.
3. Метод порівняння-це порівняння показників за кілька звітних періодів чи  по аналогічних підприємствах.
4. Метод групування-це узагальнення фінансових потоків по якійсь ознаці групування.
5. Читання звітності-це вивчення абсолютних показників , які є в звітності.
6. Горизонтальний аналіз-дозволяє вивчити зміни різних статей звітності за кілька звітних періодів.
7. Вертикальний аналіз-проводиться з метою виявлення питомої ваги окремих статей фінансових звітів в загальному підсумковому показнику , який приймається за 100 %.
8. Трендовий аналіз-виявлення основних тенденцій розвитку в часі показників звітності.
9. Факторний аналіз-дозволяє виявити кількісну суму впливу кожного з факторов на загальну суму прибутку.
10. Логічний метод- логічний аналіз та висновки по його результатах.

 Показники аналізу фінансової діяльності застосовуються в комплексі.

Кількість і різновид показників залежать від мети аналізу.

Існує 10 груп показників:

1 Показники прибутковості та рентабельності.

2 Показники ліквідності та платоспроможності.

3 Показники фінансової стабільності та фінансової стійкості.

4 Показники акціонерного капіталу.

5 Показники управління активами.

6 Показники управління пасивами.

7 Показники ринкової вартості акций.

8 Показники ділової активності.

9 Показники майнового стану.

10 Показники економічного потенціалу підприємства.

Фінансову стабільності та фінансову стійкість оцінюють за допомогою системи показників та

системи коефіцієнтів.

 

 Система показників (формули в роздатковому матеріалі)

1.Показник заборгованості кредиторам..

2.Показник заборгованості акціонерам.

3.Показник покриття % по надходженням.

4.Показник покриття платежів по довгостроковим пасивам чи з фіксованим строком сплати.

5.Показник покриття грошовими потоками

=(П+РПЛ)\(ПО+РПЛ+Д\(1-Т)+РПО), де

П-прибуток до сплати податків

РПЛ-річні платежі по лізінговим забов язанням

ПО-% платежі по облігаціям

Д-дивіденди по привілейованим акціям

Т-податок на прибуток

РПО- річні платежі по основному облігаційному боргу.

6.Співвідношення між цінними паперами з фіксованими та нефіксованими доходами.

Система коефіціентів фінансової стійкості.

1.Коефіцієнт співвідношення позикових ПК та власних коштів ВК.

                                             Кс=ПК\ВК

2 Коефіцієнт маневрування власними коштами.

                         Км=власні оборотні кошти\ власні  кошти

3 Коефіцієнт накопичення амортизації А.

                         Ка=сума амортизації\початкова вартість майна

4 Коефіцієнт реальної вартості основних засобів ОЗ в майні М підприємства.

                                       Кр=(ОЗ-А)\М

5 Коефіцієнт обертаємості оборотних коштів.

                        Ко=реалізація\сер.вартість оборотних коштів

6 Середній термін погашення дебіторської заборгованості.

                   Вд=сер.сума коштів в розрахунках\виручка

7 Коефіцієнт обертаємості коштів в розрахунках(дебіторська заборгованість)

                     Кд= реалізація\ сер.сума коштів в розрахунках

 

                Аналіз платоспроможності підприємства.

Платоспроможність –це спроможність підприємства погашати довгострокові забов язання при настанні строку.

Існує 9 засобів оцінки платоспроможності:

1. Відношення довгострокової заборгованості до акціонерного капіталу.
2. Відношення виручки до. довгострокової заборгованості
3. Відношення чистого прибутку до виплачених % по кредитах.
4. Відношення виручки до % по кредитах.
5. Відношення балансового прибутку до постійних витрат.
6. Відношення виручки до постійних витрат.
7. Відношення стійких активів до довго- та середньо-строкової заборгованості.
8. Співвідношення нерозподіленого прибутку до всієї суми активів.
9. Формула Уілксона-використовується для передбачення краху підприємства та показує його ліквідаційну вартість.

                         Аналіз ліквідності підприємства.

Ліквідність- це спроможність підприємства своєчасно погасити свої зобов язання(усі). (формули в роздатковому матеріалі)

При  аналізі ліквідності необхідно проаналізувати фінансову гнучкість підприємства, тобто визначити наскільки ліквідні активи , який % незадіяного капіталу , чи спроможно підприємство швидко змінити свою інвестиційну та виробничу діяльність.

                       Аналіз банкрутства підприємства.

При аналізі  фінансового стану треба звернути увагу на такі фактори:

-         збитки(в процесі поточної діяльності)

-         відмови від комерційного кредиту

-         нестачу оборотного капіталу.

Існують аналітичні методи передбачення можливого банкрутства.В практиці використовують

Z-рахунок Альтмана.

                      

 

                               Z-рахунок Альтмана=

Оборотний капітал\активи*1.2

+нерозподілений прибуток\активи*1.4

+ доход від осн.діяльності\ активи *3.3

+ринкова вартість усіх акцій\пасиви*0.6

+обсяг продаж\ активи*1

 

Ймовірність банкрутства визначається величиною отриманого показника по такій шкалі:

Z-рахунок                                      Ймовірність

1,8  і нижче                                    дуже висока

1,81-2,7                                           висока

2,8-2,9                                              можлива

3 та више                                         дуже низька

 

Аналіз показників прибутковості.

Показники прибутковості ділять на 2 групи. (формули в роздатковому матеріалі)

1. Показники прибутковості інвестицій (№1-6 включно)
2. Показники прибутковості продаж(№7,8)

 

 

 

 

 

Сила операционного рычага  или эффект производственного рычага.

 

Действие операционного или производственного рычага проявляется в том, что любое изменение выручки от реализации всегда порождает более сильное изменение прибыли.

                            І год               ІІ год

Выручка от        11000             12000    (+9,1%)

реализации

Пер.И                   9300              10146,3

П.И.                      1500              1500

Прибыль                200              353,7  (+77%)

Решая задачу максимизации темпов роста прибыли можно манипулировать увеличение или изменением переменных и постоянных затрат и в зависимости от этого вычислять на сколько процентов возрастет прибыль. Например, при увеличении переменных затрат на 9,1%, а постоянных затрат всего на 1%, прибыль увеличится на 69,4%. Пятипроцентное увеличение постоянных затрат снижает темпы прироста прибыли по сравнению с первым годом до 39,4%. В практических расчетах применяют формулу:

 

СОР   ₌ В – Пер.И   или   ВМ

ЭПР      Прибыль              П

 

СОР = 11000 – 9300 = 8,5

                   200

Т.е. при увеличении выручки на 3%, прибыль возрастет на 25,5%,при снижении выручки на 10%, прибыль снизится на 85%.

СОР действует так, чем больше постоянные затраты при постоянной выручке, тем сильнее действует ОР и наоборот. СОР в значительной степени зависит от среднего уровня фондоемкости, чем больше стоимость основных средств, тем больше постоянные затраты. Когда выручка снижается, СОР возрастает как при повышении, так и при понижении удельного веса постоянных затрат в общей их сумме. Каждый процент снижения выручки дает тогда все больший процент снижения прибыли. При возрастании выручки, если порог рентабельности пройден, СОР убывает, т.е. каждый процент прироста выручки дает все меньший процент прироста прибыли, при этом доля постоянных затрат в общей сумме снижается. На небольшом удалении от порога рентабельности СОР будет максимальной, а затем вновь будет убывать в плоть до нового скачка постоянных затрат с преодолением нового порога рентабельности.

Запас финансовой прочности = выручка – порог рентабельности

Если выручка опускается ниже порога рентабельности, то финансовое  состояние предприятия ухудшается, образуется дефицит ликвидных средств.

ПР = 1500/0,1545 = 9708,7

11000 – 9708,7 = 1291,3 – запас финансовой прочности, т.е. предприятие способно выдержать двенадцати процентное снижение выручки без серьезной угрозы  финансовому положению предприятию. Если у предприятия:

1)    солидный (более 10%) запас финансовой прочности;

2)    благоприятное значение СОР при разумном удельном весе (меньше 50%) постоянных затрат в общей сумме затрат;

3)    положительный и высокий уровень экономической рентабельности активов;

4)    нормальное значение дифференциала (более 2%) и спокойное значение ЭФР (до 5%), это предприятие весьма привлекательно для инвесторов и кредиторов.

 

Конспект лекцій з курсу „ФІНАНСОВИЙ МЕНЕДЖМЕНТ”

 

Тема 8: УПРАВЛІННЯ ОБОРОТНИМИ АКТИВАМИ

1.Політика УОА

2.Управління запасами

3.Управління дебіторською заборгованістю

4.Управління грошовими активами

5.Управління фінансуванням оборотних активів

 

1.Політика УОА

 

Управління оборотними активами складає найбільш велику частину операцій фінансового менеджменту. Це пов’язано з тим, що активи обслуговують усі стадії виробничо-комерційного циклу і знаходяться в постійному русі. Виробничо-комерційний цикл – це період повного обороту всієї суми оборотних активів, в процесі якого відбувається зміна їх форм.

Розрахунок тривалості виробничо-комерційного циклу (Т_ВКЦ):

Т_ВКЦ = Т_г + Т_в + Т_о.г + Т_з

Т_г – період обороту грошових активів в днях;

Т_в – період обороту виробничих запасів в днях;

Т_о.г – період обороту запасів готової продукції;

Тз – період інкасації дебіторської заборгованості в днях.

 

Політика управління оборотними активами передбачає:

1. Формування окремих видів оборотних активів і загального їх розміру відповідно до обсягу господарської діяльності підприємства та його ВКЦ.

2. Облік сезонних коливань діяльності підприємства.

3. Забезпечення прискорення обертання оборотних активів у розрізі окремих їх видів та в цілому.

З метою ефективного управління обертанням оборотних активів їх прийнято розділяти на три групи:

1. Високообертаємі  активи.

2. Оборотні активи з нормальною обертаємістю.

3. Низькообертаємі активи.

4. Забезпечення достатньої ліквідності оборотних активів.

5. Забезпечення підвищення рентабельності оборотних активів.

Існує дві групи оборотних активів:

-       оборотні активи, які приносять прямий дохід у формі % і дивідендів

-       оборотні активи, які не приносять прямий дохід

6. Забезпечення мінімізації втрат окремих видів оборотних активів в процесі їх використання. Ділять активи на дві групи:

- оборотні активи, на які впливає інфляція (гроші, короткострокові депозити, дебіторська заборгованість в національній валюті);

- оборотні активи, на які не впливає інфляція (запаси сировини, готова продукція, стійка валюта).

7. Формування принципів фінансування окремих видів оборотних активів.

8. Формування оптимальної структури джерел фінансування оборотних активів.

 

В практиці фінансового менеджменту управляють трьома групами оборотних активів:

- запаси ТМЦ;

- дебіторська заборгованість;

- грошові активи.

 

2. Управління запасами

В процесі управління запасами встановлюють середній розмір фінансових коштів, що відволікається на формування запасів в цілому та в розрізі окремих їх видів:

1. Сезонні коливання розміру запасів

2. Обертання окремих видів запасів

 

Політика управління запасами являє собою складову частину загальної політики УОА, яка складається з оптимізації загального їх розміру і структури з позицій найбільш ефективного здійснення ВКЦ (виробничо-комерційного циклу).

Зміст політики управління запасами:

1. Визначення необхідного обсягу фінансових коштів, які авансуються в формування запасів ТМЦ.

Для визначення необхідного обсягу фінансових ресурсів для купівлі ТМЦ, запаси ТМЦ  групуються по двом видам:

- виробничі запаси;

- запаси готової продукції.

В розрізі кожного з видів, потреба в них визначається по таким групам:

- запаси поточного зберігання;

- запаси сезонного зберігання;

- запаси цільового призначення.

Необхідний обсяг фінансових ресурсів для формування запасів ТМЦ визначається за формулою:

ФК₃ = СВ × Н₃ – К3

ФК₃ – фінансові кошти для запасу;

СВ – середньоденний обсяг витрат на запаси в сумі;

Н₃ – норматив зберігання запасів в днях;

К₃ – середня сума кредиторської заборгованості.

 

2. Мінімізація поточних витрат по обслуговуванню запасів

Розрахунок оптимального розміру партії поставки, при якій мінімальні сукупні поточні витрати по обслуговуванню запасів здійснюються за моделлю Уілсона:

ОРпп =	√	2+3р+ТВ1
		ТВ2

 3р – необхідний розмір закупівлі товарів;

ТВ₁ – розмір поточних витрат по розміщенню заказу, доставці товарів, на одну партію;

ТВ₂ – розмір поточних витрат по зберіганню запасів на одну партію.

 

3. Забезпечення своєчасного залучення в оборот зайвих запасів ТМЦ

Розмір фінансових коштів, які вивільняються з обороту, визначаються по формулі:

ФК_в = З_н – З_ф = (З_дн – З_дф) × СВ

 

З_н – норматив запасу (сума)

З_ф – фактичний запас (сума)

З_дн – норматив запасів у днях

З_дф – фактичний запас у днях

СВ – середньоденний обсяг витрат на запаси.

 

4. Реальне відображення в фінансовому обліку вартості запасів ТМЦ в умовах інфляції

Здійснюється шляхом їх переоцінки.

 

3. Управління дебіторською заборгованістю

Управління дебіторською заборгованістю – одна з найважливіших задач фінансового менеджменту.

В процесі управління дебіторською заборгованістю вивчається:

1. Середній розмір фінансових активів, які відволікаються в дебіторську заборгованість.

2. Склад дебіторської заборгованості по окремим видам:

- дебіторська заборгованість по комерційному кредиту;

- дебіторська заборгованість по авансам за товари;

- споживчому кредиту;

- дебіторська заборгованість інших видів.

3. Середній період інкасації (отримання) дебіторської заборгованості в днях.

4. Склад дебіторської заборгованості за термінами її погашення:

- нормальна;

- прострочена;

- безнадійна.

5. Вік дебіторської заборгованості.

Політика управління дебіторською заборгованістю передбачає мінімум загального її розміру та термінів повернення.

Зміст політики управління дебіторською заборгованістю:

1. Формування принципів здійснення розрахунків з контрагентами.

Два напрямки:

- формування для підприємства прийнятних термінів платежів

- формування прийнятних форм розрахунків з партнерами.

2. Виявлення фінансових можливостей надання підприємствам комерційного та споживчого кредиту.

3. Визначення можливої суми оборотних активів, які відволікаються в дебіторську заборгованість.

4. Визначення складу та оцінки майбутніх дебіторів по товарним операціям.

5. Лімітування розмірів кредиту, що надається.

6. Оцінка розміру фінансових втрат від відволікання оборотних активів і можливостей їх компенсації.

7. Формування умов забезпечення вилучення дебіторської заборгованості.

На підприємстві формується система заходів. Наприклад, оформлення кожного комерційного кредиту забезпеченням векселями; вимога страхування дебіторами окремих видів комерційного кредиту; надання гарантій ін. партнерам тощо.

8. Формування системи штрафів за прострочку виконання зобов’язань.

9. Визначення процедури вилучення дебіторської заборгованості.

10. Використання сучасних форм рефінансування дебіторської заборгованості, тобто переведення в інші форми оборотних активів: факторинг, облік векселів чи їх продаж на фондовому ринку, форфейтинг.

 

4. Управління грошовими активами

Грошові активи – головний об’єкт фінансового менеджменту, в складі оборотного капіталу.

Основною метою фінансового менеджменту в процесі управління грошовими активами є забезпечення постійної платоспроможності підприємства.

Грошові активи складаються з трьох елементів:

1. Грошові активи в національній валюті: каса, розрахунковий рахунок, спеціальні рахунки, гроші в дорозі.

2. Грошові активи в іноземній валюті.

3. Резерви грошових активів у формі короткострокових вкладень.

 

Політика управління грошовими активами, полягає в оптимізації загального їх залишку з позиції забезпечення постійної платоспроможності.

Політика управління грошовими активами передбачає:

1. Визначення мінімально необхідної потреби в грошових активах для здійснення поточної господарської діяльності.

Мінімально необхідна потреба в грошових активах (ГА) здійснюється по формулі:

ГАmin=	ПОГА	=	Передбач. обсяг платіж.обороту по поточ.операціях в періоді
	ОГА		Обертання ГА

 

 

1. Диференціація мінімально необхідної потреби в грошових активах в розрізі основних видів поточних господарчих операцій.

Здійснюється тільки на підприємствах, які ведуть зовнішньоекономічну діяльність.

2. Виявлення діапазону коливань залишку грошових активів по окремим етапам майбутнього періоду.

Застосовуються різні моделі визначення мінімального, оптимального, максимального та середнього залишку ГА.

2.1. Згідно з моделлю Баумоля залишки ГА визначаються:

¨     мінімальний залишок приймається рівним нулю

¨     оптимальний (він і МАХ) розраховується по формулі:

ГАмах=	√	2 × ВК × ЗГА
		СПКФВ

ВК – середня сума витрат по обслуговуванню однієї операції з короткостроковими фінансовими вкладеннями

З_ГА – загальні витрати ГА в очікуваному періоді

СП_КФВ – ставка % по короткостроковим фінансовим вкладенням в періоді

¨     середній залишок планується як половина оптимального залишку.

2.2. Згідно з моделлю Міллера-Орра, залишок ГА визначається:

¨     мінімальний залишок = мінімальному резерву в звітному періоді

¨     оптимальний залишок розраховується по формулі:

ГАопт =	3√	ЗГА × ВК × Від2ГА
		4 × СПКФВ

Від²_Га – сума максимального відхилення ГА від середнього в звітному періоді

¨     максимальний залишок приймається в трикратному розмірі

¨     середній дорівнює сумі Га мінімальних та максимальних поділеної на три.

3. Коректировка потоку платежів з метою зменшення максимальної та середньої потреби в грошових активах (шляхом оперативного регулювання).

4. Забезпечення прискорення обороту грошових активів.

5. Забезпечення рентабельного використання тимчасово вільного залишку грошових активів.

 

5. Управління фінансуванням оборотних активів

Процес диференційованого вибору фінансових джерел різних складових частин активів.

Особливе значення надається формуванню чистого працюючого капіталу (ЧПК) (чистого оборотного капіталу, чистих оборотних активів, робочого капіталу).

ЧПК = Загальна сума оборотних поточних активів –

          - Загальна сума короткострокових поточних фінансових           зобов’язань

Частина оборотних активів, яка формується за рахунок власного та довгострокового позиченого капіталу.