Написание контрольных, курсовых, дипломных работ, выполнение задач, тестов, бизнес-планов

Не нашли подходящий заказ?

Заказать в 1 клик: /contactus

Главная \ Методичні вказівки \ ГЕОГРАФІЯ СВІТУ

ГЕОГРАФІЯ СВІТУ

« Назад

ГЕОГРАФІЯ СВІТУ 11.10.2016 07:54

Національний авіаційний університет

Інститут міжнародних відносин

Кафедра країнознавства і туризму

В.І. Вишневський

Географія світу

Навчальний посібник

Київ “Інтерпрес ЛТД” 2015

УДК 911.3 : 796.5

Вишневський В.І. Географія світу: навчальний посібник. – К.: Інтерпрес ЛТД, 2015. – 112 с.

Висвітлено найважливіші відомості про сучасний світ: його природу, населення, господарську сферу. Наведено основні дані про Землю: її положення у Всесвіті, розміри, рух і природу. Наведено відомості про Світовий океан, моря, внутрішні води. Показано те, що собою являє рослинний і тваринний світ. Подано короткий опис материків і частин світу. Наведено найважливіші відомості про економіку світу. Висвітлено глобальні проблеми людства.

Розраховано на студентів вищих навчальних закладів, в яких готують фахівців у сфері туризму.

ISBN © В.І. Вишневський, 2015

Зміст

Вступ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	5
1. Земля, як планета . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	6
1.1. Сонячна система та її дослідження . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	6
1.2. Обертання Землі навколо Сонця та своєї осі . . . . . . . . . . . . . . .	12
1.3. Календарі: Юліанський та Григоріанський . . . . . . . . . . . . . . . .	14
1.4. Обертання Землі навколо своєї осі. Годинникові пояси . . . . . .	15
1.5. Сила Кориоліса та наслідки її дії . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	16
2. Найважливіші відомості про Землю . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	17
2.1. Форма і розміри . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	17
2.2. Земля на планах і картах . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	18
2.3. Градусна сітка і географічні координати . . . . . . . . . . . . . . . . . .	18
2.4. Орієнтування у просторі і часі . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	19
3. Літосфера і рельєф . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	20
3.1. Земні сфери. Літосфера і земна кора . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	20
3.2. Рухи земної кори . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	22
3.3. Землетруси і виверження вулканів . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	23
3.4. Гори, височини, низовини, западини . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	25
4. Атмосфера. Клімат світу . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	26
4.1. Будова атмосфери. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	26
4.2. Температура повітря та її розподіл на земній поверхні . . . . . . .	26
4.3. Загальна циркуляція атмосфери. Вітри . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	27
4.4. Розподіл опадів . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	26
4.5. Різноманітність клімату . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	30
4.6. Зміни клімату . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	31
4.7. Погода та її передбачення . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	32
5. Гідросфера . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	33
5.1. Гідросфера. Поширення води на Землі. . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	33
5.2. Кругообіг води . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	34
5.3. Моря та океани . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	35
5.4. Чорне та Азовське моря . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	39
5.5. Річки . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	41
5.6. Озера . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	43
6. Біосфера. Рослинний і тваринний світ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	44
7. Материки і частини світу . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .. . . . . . . .	46
7.1. Загальна характеристика . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	46
7.2. Європа . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	46
7.3. Азія . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	49
7.4. Африка . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	51
7.5. Америка . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	55
7.6. Австралія . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	58
7.7. Антарктида . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	60
8. Географія природних ресурсів . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	64
8.1. Земельні ресурси . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	64
8.2. Мінерально-сировинні ресурси . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	65
8.3. Біотичні ресурси . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	67
8.4. Водні ресурси . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	68
9. Населення світу. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	68
9.1. Чисельність та її зміни . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	68
9.2. Розміщення, найбільші країни . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	69
9.3. Склад населення . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	70
10. Світова економіка . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	72
10.1. Загальна характеристика . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	72
10.2. Основні показники . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	74
10.3. Промисловість . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	76
10.4. Сільське господарство . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	83
10.5. Транспорт . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	88
10.6. Туризм. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	92
10.7. Зовнішня торгівля . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	93
11. Глобальні проблеми людства . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	94
12. Контроль знань . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	101
Література та Інтернет-ресурси . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	103

Вступ

Актуальність вивчення дисципліни “Географія світу” студентами – майбутніми фахівцями у сфері туризму полягає в тому, що ця сфера людської діяльності стала планетарним явищем. Відповідно, уже недостатньо мати уявлення про свою Батьківщину і прилеглі країни. Нині актуальними є знання про весь світ.

Відповідні знання необхідні не лише у практичній роботі фахівця з туризму, вони піднімають людини з буденщини, роблять її цікавішою, а отже і більш привабливою у контактах з клієнтами.

Метоювивчення дисципліни є оволодіння знаннями про найважливіші відомості про сучасний світ: його природу та суспільство.

До найважливіших завдань належать:

отримання знань про найважливіші особливості Землі, як планети;
оволодіння знаннями про природу світу;
отримання знань про материки та океани,
оволодіння знаннями про політичну карту та економіку світу,
отримання знань про глобальні проблеми людства.

У результаті вивчення курсу студенти повинні знати:

основні відомості про природу світу: рельєф, клімат, водні об’єкти, рослинний і тваринний світ;
найважливіші відомості про економіку світу;
найважливіші відомості про глобальні проблеми людства.

Важливим є також набуття навичок орієнтування у сфері подій, що відбуваються, а також вміння використовувати отримані знання у практичній діяльності.

Навчальний матеріал дисципліни складається з двох розділів: “Природа світу” і “Людина і світ”.

Пропонована дисципліна має спільні риси з кількома іншими: землезнавством, крає- та країнознавством, історією туризму, географією туризму, світовою економікою, всесвітньою історією, безпекою життєдіяльності та ін.

Програма вивчення дисципліни передбачає лекційні та семінарські заняття, самостійну роботу студентів. Контроль знань вібувається шляхом складання іспиту.

1. Земля, як планета

1.1. Сонячна система та її дослідження

Сонячна система є однією з багатьох у Всесвіті. Вона знаходиться в одній з багатьох галактик, що має назву Чумацький шлях (Млечный Путь, Milky Way). Ця галактика має форму диску неймовірних розмірів – діаметр приблизно становить 100 тис. світлових років. Кількість зірок тут також дуже велика. Окрім зірок, тут чимало інших тіл, зокрема, планет. Але відкрити ці планети з огляду на величезні відстані довго не вдавалося. Це здійснили лише наприкінці 80-х років ХХ ст. Нині кількість відомих екзопланет перевищила 1000. Існують відомості, що деякі нагадують Землю.

Сонячна система складається з центрального світила – Сонця та великої кількості інших тіл, найбільші з яких називають планетами. Прийнято вважати, що справжніх планет у Сонячній системі вісім. Часто їх поділяють на дві групи. Перша складається з чотирьох наближених до Сонця: Меркурія, Венери, Землі та Марсу. Ці небесні тіла ще називають планетами Земної групи. Наступними є Юпітер, Сатурн, Уран і Нептун, які ще називають зовнішніми, або планетами Юпітерової групи.

Перші шість планет були відомі ще у стародавньому світі. Римляни дали їм назви відповідно до імен богів: Меркурій – торгівлі, Венера – краси, Марс – війни, Юпітер – Зевса, Сатурн – землеробства. Наступні планети було відкрито багато століть потому – після винаходу телескопу. Вважається, що це сталося на початку XVII ст. у Голландії. Першим, хто почав використовувати телескоп для астрономічних досліджень, став італієць Галілео Галілей. Завдяки телескопу в 1781 р. було відкрито Уран (бог неба), у 1846 р. – Нептун (бог океану).

З віддаленням від Сонця відстань планет між собою зростає в 1,5–2,0 рази. Винятком є так званий Пояс астероїдів між орбітами Марса та Юпітера. Якби астероїди являли би собою одне тіло, згадана закономірність виконувалася би повністю. Відстань від Землі до Сонця (в середньому вона становить 149,6 млн км) набула назви астрономічна одиниця – а.о. Уран перебуає на відстані 30 а.о.

Ще порівняно недавно вважалося, що планет дев’ять, остання з яких має назву Плутон. Її відкрив американець Клайд Томбо (1906–1997 рр.) в 1930 р., спираючись на дані про відхилення орбіти Нептуна. Відстань цього тіла від Сонця приблизно становить 40 а.о. Сумніви щодо статусу планети виникли тому, шо в 2005 р. за орбітою Плутона було знайдено близьке за розміром космічне тіло, яке назвали Ерида.

У 2006 р. за рішенням Міжнародного астрономічного союзу всі тіла Сонячної системи було вирішено поділити на три групи: планети, карликові планети та малі тіла Сонячної системи. Зазначеного року Плутон став вважатися карликовою планетою. До слова, в Україні є досить відомий підручник із землезнавства, що побачив світ у 2008 р., в якому сказано про існування дев’яти планет. Як видно, зреагувати на рішення, прийняте в 2006 р., не встигли.

Карликові планети (ввважається, що нині їх п'ять: Церера, Плутон, Ерида та ін.) менші за звичайні. Вони мають форму близьку до круглої, але не спромоглися очистити свої орбіти від інших. Решта тіл мають назву “малі тіла”.

У 2006 р. в американській лексиці з’явилося нове дієслово – to рluto (розплутонити, іншими словами, знизити статус).

Багато з планет Сонячної системи мають супутники. Загалом їх налічується значно більше ста. Два супутники має Марс, по кілька десятків Юпітер і Сатурн.

Наявність великої кількості малих тіл у Сонячній системі, що рухаються по різних орбітах, визначає можливість можливість їх періодичного зіткнення. Такі випадки неодноразово траплялися в історії Землі. Так, відомим стало падіння Тунгуського метиорита в Сибіру в 1908 р. Недавно – 15 лютого 2013 р. – метеорит упав поблизу Челябинська і це падіння бачило безліч людей. Падіння було показано і по телевізору. На жаль, при падінні метеориту було травмувано понад 1000 людей – насамперед від розбитого скла, адже було вибито шибки у сотнях будинків.

Нині досить часто в науковй літературі згадується метеорит Апофіс, який має пролетіти біля Землі у 2029 р.

Як не дивно, падіння метеориту може нести й деякий позитив. Окрім можливості його вивчення, місце падіння стає одразу відомим. Уже розглядається можливість встановлення в Челябинську відповідного монумента, який, вочевидь, приверне увагу туристів.

Довгий час дослідження космосу виконувалися лише із Землі, аж поки не розпочалася так звана космічна ера. Але для цього потрібні були величезні досягнення в науці і техніці. З’ясовано, що для виведення на орбіту супутника Землі потрібна швидкість 7,9 км/с. Збільшення швидкості супроводжується тим, що орбіта стає усе більш витягнутою. Коли швидкість доясягне 11,2 км/с, тіло залишає орбіту Землі. Цю швидкість називають другою космічною. У цьому разі тіло стає обертатися навколо Сонця. Третя космічна швидкість (16,7 км/с) дозволяє тілу залишити межі Сонячної системи. До слова, надзвукові літаки мають швидкість до 1 км/с, або 3600 км/год. Останнім часом з’явилися літаки, що літають навіть швидше.

В історії дослідження космосу можна виділити кілька визначних подій. Перший штучний супутник Землі було запущено в СРСР 4 жовтня 1957 р. Через побоювання відстати від конкурента, підготовка робилася нашвидко, з деяким ризиком. Тим, не менш, американців вдалося випередити – їх перший супутник було запущено лише за три місяці після радянського – 31 січня 1958 р.

Аби здійснити запуски довелося не лише збудувати ракети, а й космодроми – спеціально обладнані комплекси. Вимогами до них є віддаленість від густонаселених територій і близькість до екватора. Останнє пояснюється тим, що на екваторі лінійна швидкість тіл, що перебувають на поверхні, досить велика – вона становить приблизно 5% першої космічної швидкості. У колишньому СРСР було збудовано космодром Байконур (він розташований в центральній частині Казахстану), у США – на східному узбережжі штату Флорида біля мису Канаверал (нині цей космодром має назву Космічний ценрт імені Джона Кенеді). Може бути згаданий космодом Куру, який розташований у Гвіані за 5⁰ від екватора.

Саме з космодрому Байконур, а саме 12 квітня 1961 р. відбувся політ першої людини в космос – громадянина СРСР Юрія Гагаріна. На участь у польоті накладалися обмеження у зрості та вазі космонавта. Тож Юрій Гагарін мав зріст лише 157 см. США зі своїм першим польотом запізнилися – його здійснили 5 травня 1961 р. (Алан Шепард). До того ж це був не орбітальний, а суборбітальний політ з миса Канаверал з посадкою на Атлантику. Спражній космічний політ навколо Землі американцям вдалося здійснити лише на початку 1962 р.

Величезну роль у тому, що СРСР вдалося випередити США, належала С.П. Корольову (1907–1966 рр.). Цікаво, що світ дізнався про цю людину лише на третій день після його смерті – до цього С.П. Корольова було засекречено. Роки життя конструктора показують, що він помер дуже рано – значною мірою через те, що шість років з 1938 по 1944 рр. провів у засланні. Нині Житомир у багатьох громадян асоціюється саме із С.П. Корольовим. У Житомирі функціонує музей космонавтики імені С.П. Корольова. На батьківщині конструктора йому встановлено пам’ятник.

Смерть С.П. Корольова позначилася на тому, що на зміну успіхам прийшли невдачі. У 1967 р. під час спуску космічного корабля відмовила система розкриття парашута у Володимира Комарова. На його честь названо проспект, на якому розташований НАУ.

Втративши першість у космічних дослідженнях, США розпочали боротьбу за її повернення, використовуючи свій величезний економічний потенціал. Восени 1961 р. – невдовзі після успішного польоту Ю. Гагаріна – було прийнято програму “Аполлон”, головною метою якої стала висадка людини на Місяць.

Уперше це вдалося під час польоту космічного корабля “Аполлон-11”. Для того, аби побачити старт цього корабля (він відбувся 16 липня 1969 р.), у Флориду приїхало щонайменше 500 тис. туристів. Оскільки всіх розмістити було дуже важко, у деяких плавальних бассейнах навіть спустили воду аби поставити на дні роскладачки. І старт, і сам політ відбулися вдало. Посадковий модуль космічного корабля з двома астронавтами досяг місячної поверхні 20 липня 1969 р. Першою людиною, яка cтупила на Місяць, а саме 21 липня 1969 р. о 3-й годині за Всесвітнім часом, став Нейл Армстронг (1930–2012 рр.). Відомими на весь світ стали його слова: “That’s one small step for a man, but one giant leap for mankind”. За 15 хвилин до нього приєднався Едвин Олдрин. Ще один астронавт перебував на навколомісячній орбіті.

На поверхні Місяця астронавти залишили кілька медалей із зображення тих, хто досліджував космос і загинув. Дві медалі були із зображеннями Ю. Гагаріна та В. Комарова, решта – загиблих американських астронавтів. Водночас із Місяця було взято проби грунту.

На Землю космонавти повернулися 24 липня. Певний час вони провели в ізольованому стані з огляду на можливу небезпеку занесення на Землю небезпечних мікроорганізмів. 29 вересня 1969 р. усі три космонавти розпочали світове турне тривалістю 38 діб, під час якого було відвідано 29 міст у 22 країнах. Насиченість подорожі була такою, що, як написав у своїй книзі Ярослав Голованов, одного разу серед ночі дружина Олдрина сказала чоловіку: “Я знаю в якому я місті, але не знаю як зветься ця країна”.

Після історичного польоту на Місяць усі три його учасники прожили тривале і цікаве життя. Нейл Армстронг певний час працював викладачем в університеті. Одного разу йому сказали, що через відсутність вітрів і дощів на Місяці залишені ним сліди навічно там збережуться. ПОчувши це, він сказав: “Я сподіваюся, що в один прекрасний день хтось знову опиниться там і затопче їх”. У 40-у річницю польоту всі троє космонавтів були прийняті президентом США Бараком Обамою.

Загалом на Місяці побувало 12 осіб – учасників шести успішних польотів.

Розробка іншої довготривалої програми “Спейс Шаттл” також мала тривалу передісторію. Перехід на кораблі багаторазового використання насамперед був зумовлений величезною вартістю пілотованих польотів, адже після кожного з них від величезного корабля залишався лише один спускаємий модуль. Перший старт корабля “Колумбія” відбувся 12 квітня 1981 р. – у 20-у річницю польоту Ю. Гагаріна.

За період реалізації програми, яка тривала 30 років по липень 2011 р., було виконано 135 польотів. Загалом в космосі побувало 5 шаттлів: найбільше (39 разів) – “Дискавері”, найменше (10 разів) – “Челленджер”.

Контруктивно корабель багаторазового використання складається з головного модуля, до якого прикріплений величезний паливний бак. У свою чергу, до цього баку прикіплено два твердопаливні прискорювачі. На старті працюють як головні двигуни, так і прискорювачі. Потім прискорювачі відокремлюються і на парашутах спускаються в Атлантичний океан. Корабель продовжує розганятися за допомогою паливного бака, який видокремлюється, коли швидкість майже досягає орбітальної. За цим бак відокремлюється – його рештки падають в Індійський океан. Що ж до корабля, то він кілька днів (інколи до двох тижнів) перебуває на орбіті, а потім сідає на злітно-посадкову смугу, як звичайний літак.

На жаль, історія програми “Спейс Шаттл” містить дві сумні події: 28 січня 1986 р. на старті зазнав катастрофи корабель “Челленджер”, а 1 лютого 2003 р. під час спуску – корабель “Колумбія”. В обох випадках загинуло по семеро осіб. Загибель “Челленджера” сталася на очах мільйонів людей: багато хто бачив її на власні очі, інші по телевізору. Аварія сталася на 73-й секунді на висоті 14 км. У цей момент відбулася непередбачена руйнація одного з кріплень прискорювача, який за цим розвернувся навколо іншого кріплення, вдаривши при цьому по паливному баку.

Збереглися відомості про програму останнього польоту “Челленджера”. Передбачалося, що одна із жінок-астронавтів проведе уроки для школярів із космосу. Не судилося.

Третьою країною, яка здійснила запуск космонавта (в 2003 р.), став Китай.

Нині пілотовані дослідження космосу виконуються переважно на Міжнародній космічній станції (МКС), перші елементи якої було запущено в 1998 р. Станція є пілотованою з жовтня 2000 р. Програма МКС фінансується 15 країнами. До МКС неодноразово пристиковувалися шаттли з космонавтами, оремими модулями та іншим корисним вантажем. Нині станція являє величезну і дуже складну конструкцію вагою понад 400 т і довжиною понад 100 м. На станції побувало вже понад 200 осіб. До слова, саме до МКС було здійснено політ Денніса Тіто – першого космічного туриста, що заплатив за свій політ у космос 20 млн дол. Нині вартість істотно зросла.

Загалом у космосі побувало понад 500 осіб, зокрема понад 50 жінок. Багато хто побував у космосі кілька разів (найбільше – шість разів – Джон Янг). Близько 20 космонавтів є вихідцями з України: Леонід Каденюк, Павло Попович, Георгій Береговий, Леонід Кизим, Леонід Попов та ін. Багато з них закінчили Чернігівське льотне військове училище.

Різною є тривалість перебування в космосі. Найбільша тривалість одного перебування в космосі перевищує один рік – понад 437 діб (Валерій Поляков у 1995 р.).

Окрім пілотованих, здійснюються і беспілотні польоти. До їх числа, окрім першого польоту супутника, належать дослідження Місяця, Венери, Марса та інших планет. У 1962 р. космічні апарати почали використовуватися для зв’язку. У 1964 р. було запущено перший супутник на геостаціонарну орбіту. Кутова швидкість його обертання навколо Землі відповідає кутовій швидкості обертання самої Землі. Отже, супутник ніби нерухомо висить над певною точкою але на великій висоті – 35,8 тис. км. Тоді ж – у 60-х роках минулого століття почалися дослідження інших планет Сонячної системи: спочатку Венери, а згодом Марсу. У 1973 р. у США було запущено автоматичну міжпланетну станцію (АМС) Піонер-10, якій уперше надано третю космічну швидкість. У 1983 р. вона вийшла за межі Сонячної системи. Останній сигнал від станції зафіксовано в 2003 р. У 1977 р. запущено дві міжпланетні АМС: Вояджер-1 та Вояджер-2. Під час польоту цих АМС їм було надано додаткової швидкості шляхом використання гравітаційної сили планет, повз які вони пролітали. Нині швидкість АМС Вояджер-1 становить 17 км/с. Являє собою найвіддаленіший об’єкт, створений людиною. Його відстань від Землі перевищує 120 а.о. Попри тривалий час польоту та віддаленість від Землі, обидві АМС досі продовжують функціонувати. Передали на Землю чудові фотознімки Юпітера, Сатурна, Нептуна та їх супутників.

На початку 1990-х років виникла ідея щодо досліджень Плутона. У 1992 р. працівник НАСА задля дотримання протоколу подзвонив Клайду Томбо з проханням дозволити відвідати відкриту їм планету. Той, звісно, не заперечив, але сказав, що летіти доведеться дуже довго. У 2006 р. місія New Horizons (“Нові горизонти”) стартувала. Але на той час К. Томбо не стало – він помер у 1997 р. Ннайбільшого зближення з Плутоном АМС досягла в липні 2015 р. Найсенша відстань від поверхні становила 12,5 тис. км.

У 1973 р. у США було ініційовано систему глобального позиціюнування, до складу якої належить низка супутників, які перебувають на чітко розрахованих орбітах. Це дало змогу на початку 90-х років ХХ ст. запрацювати системі GPS.

Останнім часом значну увагу почали приділяти Марсу. Наприкінці 2011 р. до цієї планети було направлено марсохід “Кьюріосіті”, який досяг поверхні планети в серпні 2012 р. Являє собою пересувну лабораторію, що здатна робити аналізи грунту, взятого при бурінні.

У 2013 р. Китай запустив місяцехід на Місяць. У 2014 р. уперше вдалося посадити космічний аппарат на комету, а саме – Чурюмова-Герасименко. Цей космічний апарат було запущено в 2004 р.

До числа космічних держав, яких у світі близько десяти, належить й Україна. Роботи здійснюються Державним космічним агентством України, до складу якого належить низка підприємств: науково-дослідних, проектних, виробничих. В Україні налагоджено виробництво однієї з найскладніших складових космічної техніки, а саме ракетоносіїв. Загалом протягом 1991–2014 рр. було здійснено 143 пуски вітчизняних ракетоносіїв “Зеніт”, “Циклон”, “Дніпро”. Це відповідає 7% загальної кількості пусків у світі. Загалом українськими ракетоносіями запущено понад 1000 супутників.

Пуски космічних кораблів продовжувалися і в 2014 р., зокрема, за програмою “Морський старт”. Її суть – запуск космічного корабля з плавучої платформи “Одісей” з акваторії в Тихому океані. Загалом за цією програмою виконано близько 40 пусків.

Нині здійснюється співпраця з Бразилією щодо реалізації спільного космічного проекту двох держав. Сутність проекту полягає в тому, що Бразилія у рамках діяльності спільного підприємства “Алкантара Циклон Cпейс” майже на екваторі будує новий космодром “Алкантара”, а Україна виготовляє для запусків новий ракетоносій “Циклон-4”, а також стартовий стіл. Основною метою проекту є запуск у космос корисного вантажу масою 2–5,5 т на комерційній основі. На жаль, програма пригальмувалася.

Окрім зазначених міжнародних проектів, Україна бере участь ще в кількох: з Росією, США, Європейским Союзом.

Дослідження космосу виконують Кримська астрофізична обсерваторія (біля Бахчисараю), Головна астрономічна обсерваторія НАНУ (на околиці Києва в Голосіївському лісі) та ін.

Як уже зазначалося, наприкінці ХХ ст. з’явилося поняття космічного туризму – подорожі за власний рахунок. На сьогодні в космосі у такий спосіб побувало близько 10 осіб. Значно ширше використання в туризмі набули музеї, пам’ятники, які мають відношення до космонавтики. Як уже зазначалося, такий музей створено в Житомирі – батьківщині С.П. Корольова. Подібний музей існує і в Києві – в одному з корпусів НТУ “КПІ” (за пам’ятником Ігорю Сікорському). Неподалік встановлено погруддя видатних вчених та інженерів – фахівців у сфері космонавтики: Сергію Корольову, Володимиру Челомею, Архипу Люльці.

Ті, хто цікавиться космосом, відвідують місця падіння метеритів, астрономічні обсерваторії, планетарії, батьківщину видатних діячів. Зокрема, популярним центром туризму є Аризонський кратер у США. Хоча його розмір (1200 м у діаметрі) далеко не найбільший, кратер вирізняє дуже гарна збереженість. Тут налагоджена торгівля тим, що ніби являє уламки метеориту. Є кілька метеоритних кратерів і в Україні.

У Москві функціонує Меморіальний музей космонавтики, у Вашінгтоні – Національний музей авіації та космонавтики. Є змога відвідання туристами і мису Канавералл.

1.2. Обертання Землі навколо Сонця та своєї осі

Відомо, що Земля обертається не лише навколо Сонця, а й навколо своєї осі. Основні закони обертання тіл навколо Сонця були відкрито Кеплером на початку XVII ст. Законів загалом три, з яких особливої уваги потребують перші два.

За першим законом Кеплера, планети обертаються навколо Сонця по еліпсу, в одному з фокусів якого розташоване Сонце. Отже, згідно з першим законом, Земля обертається навколо Сонця не по колу, а по еліпсу. Це означає, що вона буває то ближче, то далі від Сонця. Середня відстань становить 149,6 млн км. У перигелії (найближча точка) Сонце перебуває на відстані 147,1 млн км, в афелії (найвіддаленіша точка) – на відстані 152,1 млн км. Зрозуміло, що кількість тепла, яку отримує Земля в різний час неоднакова – відмінність становить 7%. Найближче до Сонця Земля перебуває 3 січня, найдалі – 4 липня. Звернімо увагу на те, що 3 січня – це майже середина зими в північній півкулі. Це одна з причин того, що зима в північній півкулі не така холодна, як у південній.

Вартим уваги є й другий закон: радіус-вектор планети за однакові проміжки часу описує рівні площі. Це означає, що чим ближче планета (зокрема Земля) перебуває до Сонця, тим швидше вона рухається і, навпаки. Оскільки в січні Земля перебуває ближче до Сонця, ніж у липні, це означає, що зима у північній півкулі коротша, ніж у південній. Так справді і є. Це зумовлює певні відмінності у кліматі півкуль.

Розрахуємо час між 20 березня до 22 вересня і від 22 вересня до 20 березня, приймаючи для спільних дат, час становить півдоби. Отримаємо, що в першому випадку він становить 186 діб, у другому – 179 діб. Ця відмінність зумовлена дією другого закону Кеплера. У липні та в інші суміжні місяці року Земля рухається повільніше, ніж узимку. Отже, для подолання однакової відстані їй потрібно більше часу.

Насправді земна вісь протягом 26 тис. років робить повний цикл обертання. 13 тис. років тому більше тепла в червні отримувала не північна півкуля, а південна. Різною була й кількість тепла, що отримувалася різними півкулями. Це є чинником того, що клімат на Землі зазнає періодичних змін. 13 тис. років у північній півкулі почалося значне потепління – руйнування льодовика.

Додамо, що якщо нині вісь обертання Землі проходить біля Полярної зірки, то за кілька тисяч років люди будуть орієнтуватися зовсім на іншу зірку.

Земля обертається навколо Сонця, перебуваючи у певній уявній площині. Вісь її власного обертання навколо осі нахилена до площини орбіти під кутом 66°33^' (заокруглено 66,5°). Найвище Сонце піднімається в Північній півкулі за всесвітнім часом 21 червня, найменше – 21 грудня. Ці дати є днями літнього і зимового сонцестояння. 20 березня і 22 вересня відмінностей у кутах нахилу немає. Відповідно ці дні у північній півкулі називають днями весняного та осіннього рівнодення.

У свою чергу, існування певного нахилу вісі Землі до площини орбіти визначає різну висоту стояння Сонця над горизонтом і тривалість дня. Так, 21 червня, коли в північній півкулі Сонце піднімається найвище, опівдні на широті північного тропіка (23,5°) воно опиняється в зеніті. Якщо Київ розташований на широті 50,5° і відстоїть від тропіка на 27⁰, це визначає найбільшу висоту стояння Сонця – 63° (63° = 90°–27°). За півроку – 21 грудня найвища висота становить лише 16°.

Істотно різна висота стояння Сонця над обрієм є головною причиною змін пір року.

У різні сезони великою є й відмінність тривалості дня і ночі. У цілому за рік ця тривалість ніби має бути однаковою, але насправді тривалість дня всюди трохи більша. Це пояснюється тим, що Сонце не є точкою, а займає на небосхилі певний простір (0,5°). Інший чинник – рефрація (заломлення) променів при їх переході з менш до більш щільного середовища.

Якщо в Києві середня за рік тривалість сонячного сяйва становить 12 годин (насправді трохи більше), то у день літнього сонцестояння вона сягає 16 год 27 хвилин, а зимового – лише 8 год. У день весняного рівнодення (20 березня) тривалість дня становить 12 год 11 хв, 22 вересня – також 12 год 11 хв. В інші дні тривалість дня є такою: 1 січня – 8 год 5 хв, 1 лютого – 9 год 16 хв, 1 березня – 10 год 59 хв, 1 квітня – 12 год 57 хв., 1 травня – 14 год. 45 хв., 1 червня – 16 год, 09 хв, 1 липня – 16 год. 22 хв, 1 серпня – 15 год. 16 хв, 1 вересня – 13 год, 29 хв., 1 жовтня – 11 год, 38 хв, 1 листопада – 9 год, 44 хв, 1 грудня – 8 год 20 хв.

У теплу пору року тривалість дня з наближенням до Північного полюса зростає (є більшою, ніж у Києві), у холодну – зменшується (є меншою, ніж у Києві). Так, у Санкт-Петербурзі зимовий день дуже короткий. Натомість влітку Сонце заходить там лише на кілька годин. При цьому небо залишається світлим.

Дехто думає, що білі ночі – явище, що спостерігається лише в місті на Неві. Насправді, це стосується будь-якої місцевості у високих широтах.

На полюсах тривалість світлового дня є трохи більшою ніж півроку. Він починається на кілька днів раніше дня весняного рівнодення і закінчується пізніше дня осіннього рівнодення. Відповідно тривалість полярної ночі менша за тривалість полярного дня (приблизно на тиждень).

Врахування цих особливостей обов'язкове у туризмі. Узимку, насамперед у високих широтах, Сонце або зовсім не сходить (за полярним колом), або сходить на короткий час. Тому пропозиція зустріти Новий рік у Лапландії (північ Фінляндії) фактично означає провести весь час у темряві. Між тим, тур у Лапландію коштує не дешево – понад тисячу євро. У цей час мало туристів і в Санкт-Петербурзі.

1.3. Календарі: Юліанський та Григоріанський

Логічним є порівняння часу обертання Землі навколо Сонця з часом її обертання навколо своєї осі. У 46 р. до н.е. римським імператором Юлієм Цезарем було запроваджено календар, який набув назви юліанський. Його суть – тривалість звичайного року становить 365 діб, а кожного четвертого (високосного) – 366 діб. До слова, багато, хто думає, що такий календар діє і досі. Але це не так.

Насправді малоймовірним є те, щоб тривалість року була точно 365,25 діб (або, наприклад, 100 діб). Фактична тривалість становить 365,2422 доби, або 365 діб 5 год 48 хв і 46 с. Відмінність зовсім невелика – фактичний рік коротший за юліанський на 11 хв. і 14 с. Але за 128 років відмінність сягає 1 доби. Відповідно за 400 років день весняного рівнодення припаде на 17 березня, а не на 20-е.

Тут потрібно згадати про існування такого свята, як Пасха (Великдень). Його відзначають у першу неділю після дня весняного рівнодення, після повні. Отже, Пасха не може бути раніше 20 березня. Але, якщо рівнодення пересувається на більш ранню дату, то ніби може. Аби уникнути непорозумінь, потрібно було щось придумати. Реформу календаря здійснив Римський папа Григорій XIII у 1582 р. Суть реформ:

· після 4 жовтня 1582 р. вважати, що настало 15 жовтня,
· не вважати високосними роки, сотні яких не діляться на 4 (1700, 1800 та ін.).

Досить скоро на новий календар перейшла більшість європейських країн. У Росії, яка сповідує православ’я, реформу проігнорували. Її здійснили лише в 1918 р. і вона стосувалася громадського життя. Того року замість 1 лютого почали одразу рахувати 14 лютого. Як видно, відмінність становить 13 діб. Вона більша за 10 діб, тому що з 1582 р. у Росії вважалися високосними 1700, 1800 і 1900 рр.

Перехід на новий календар пояснює чому Жовтнева революція упродовж десятиліть відзначалася 7–8 листопада. Згаданий вище С.П. Корольов фактично народився наприкінці грудня 1906 р., а з переходом на новий календар – на початку 1907 р.

Підкреслимо, що реформа 1918 р. торкнулася громадського життя, але не торкнулася релігійного. Православна церква не перейшла на григоріанський календар і досі. Отже, у звичайному житті ми послуговуємося григоріанським календарем, а в релігійному – юліанським. Якщо у католиків Різдво відзначають 25 грудня, то у православних – 7 січня (відмінність становить 13 діб). Цікаво, що в обох випадках тривалість різдвяних канікул є майже однаковою. Що стосується Пасхи (Великодня), то відмінність може сягати місяця і більше.

Календарний рік прийнято поділяти на 12 місяців, деякі з назв яких успадковано з римських часів. Так, в англійській та російській мовах назви липня та серпня беруть початок від імен римських імператорів: Юлія Цезаря та Октавіана Августа. Назви кількох місяців походять від імен римських богів, інших – від числівників. Так, “сентябрь” означає сьомий, “октябрь” – восьмий. Поясненням є те, що в давнину початком року вважалося 1 березня, іншими словами, – прихід весни. Були часи, коли початком нового року вважалося 1 вересня (фактично це відповідає тому, що існує в освітній сфері). Новий рік з 1 січня було запроваджено Петром Першим.

1.4. Місцевий і поясний час. Годинникові пояси

Земля обертається навколо своєї осі приблизно за 24 год. Враховуючи, що коло поділяється на 360°, отримаємо, що одному годинниковому поясу відповідає 15°. Оскільки нульовий меридіан проходить через Гринвіч, то й нульовий годинниковий пояс фактично охоплює всю Велику Британію. На схід від неї розташований перший пояс, в якому живе більшість європейських країн. Київ розташований на довготі 30⁰, іншими словами, місцевий час тут різниться від гринвічського на 2 год.

У цілому годинникові пояси встановлюють з урахуванням державних та адміністративних кордонів аби мінімізувати незручності для людей, яким потрібно часто переходити з одного поясного часу на інший.

Україна простяглася із заходу на схід з 22° сх. д. до 40° сх. Відмінність у часі крайніх точок становить 72 хв. Отже, порівняно з Києвом, у Луганську Сонце сходить і заходить приблизно на півгодини раніше, а в Ужгороді – на півгодини пізніше.

Зазначені особливості потрібно враховувати при плануванні своїх подорожей. Подорожуючи на схід, варто очікувати на швидку зміну умов освітленості. Водночас, коли рухатися на захід, зміни є невеликими.

Отже, головним наслідком обертання Землі навколо своєї осі є зміна дня і ночі. Насправді воно впливає на вітри, припливи і відпливи, морські течії, зрештою на природу всієї Землі.

1.5. Сила Кориоліса та наслідки її дії

Обертання Землі навколо осі спричинює існування так званої сили Коріоліса. Вона виникає через те, що лінійна швидкість тіл, що лежать на різних широтах є різною. З урахуванням того, що довжина екватора становить 40 тис. км, а час обертання 24 год (86400 с), маємо, що лінійна швидкість тут становить 464 м/с. Водночас на полюсах вона дорівнює нулю. Отже, у разі переміщення тіла з північного полюса на екватор виникає сила, яка відхиляє тіло відносно земної поверхні праворуч. Величина цієї сили пропорційна швидкості руху тіла.

Наслідком дії сили Кориоліса є те, що тіла, які рухаються в північній півкулі, відхиляються праворуч, а в південній півкулі – ліворуч. Це, зокрема, зумовлює те, що в північній півкулі більше підмиваються праві береги річок. Поїзди у північній півкулі також частіше сходять з рейок у правий бік.

Питання для самоперевірки

1. Розрахувати час поширення сонячних променів до Землі, якщо відомо, що швидкість світла становить 300000 км/с.
1. 2. Скільки планет у Сонячній системі?
2. 3. Які події в історії вивчення космосу можна виділити?
3. 4. Чи з однаковою швидкістю Земля обертається навколо Сонця?
4. 5. За яким календарем живе більшість населення Землі?
5. 6. Чи буде 2100 р. високосним?
6. 7. Під яким кутом перебуває Полярна зірка до земної поверхні на Північному полюсі?

Домашнє завдання

З’ясувати які місця в Україні пов’язані з космосом і космонавтикою?

З використанням космічних знімків виміряти відстань від своєї домівки до території НАУ (сьомого корпусу НАУ).

Написати про відмінності юліанського і григоріанського календарів.

2. Найважливіші відомості про Землю

2.1.Форма і розміри

Те, що Земля має форму близьку до кулі знали ще в стародавньому світі. Грецький учений Ератосфен (276–194 р. до н.е.) визначив її розміри ще в третьому столітті до н.е. Це зроблено так. Ератосфен знав, що в Сієні (нині Асуані) у день літнього сонцестояння Сонце освітлює дно колодязів, іншими словами, перебуває в зеніті. Перебуваючи цього дня в Александрії, він виміряв кут між вертикаллю і Сонцем – 7,2°. Цы вимыри, зокрема, можна зробити, знаючи довжину катетів (вертикальна палка і тінь від неї). Зазначеному куту відповідає співвідношення: протилежний катет дорівнює 1, а прилеглий 8. Знайдений кут відповідає 1/50 частині кола (360° : 7,2° = 50). Отже, Ератосфену залишилося лише визначити відстань між Сієною та Александрією, що перебувають на однаковій довготі та помножити цю величину на 50. Отриманий Ератосфеном результат виявився дуже точним – похибка становила близько 1%.

Переконливим доказом кулястої форми Землі стала подорож Фернана Магелана у 1519–1522 рр.

Згодом форма була уточнена. Уперше це вдалося у XVIII ст. на підставі дослідів з маятником. Період коливання маятника залежить від його довжини та прискорення вільного тяжіння. Якщо довжина однакова, то відмінність у періоді можна пояснити лише відмінністю в силі тяжіння. Біля полюсів вона трохи більша, біля екватора – менша. Це навело на думку, шо Земля трохи приплюснута. Зрештою було встановлено, що Земля нагадує еліпсоїд обертання. Цю фігуру назвали геоїдом.

Розміри Землі є такими: полярний радіус – 6357 км, екваторіальний – 6378 км (відмінність – 21 км). Площа становить 510 млн км², довжина екватора – 40076 км, довжина кола за меридіаном – 40008 км (заокруглено – 40 тис. км).

2.2. Земля на планах і картах

У практичному житті, зокрема фахівців у сфері туризму, потрібно мати добре уявлення про земну поверхню. Цього досягають з допомогою карт і планів. Карта – це зменшене та узагальнене зображення Землі, побудоване в певному масштабі. План – це креслення ділянки місцевості у великому масштабі з використанням умовних знаків.

Зазначимо, що кулеподібна форма Землі не дозволяє побудувати карти без спотворень. Але їх усіляко прагнуть зменшити. Найменші спотворення звичайно роблять у центрі карт.

Велика різноманітність карт зумовлює те, що існує їх поділ за кількома ознаками: змістом, масштабом, призначенням.

За змістом поділяють на загальногеографічні та спеціальні. Загальногеографічні відображають найважливіші особливості місцевості з однаковою детальністю зображуваних об’єкrів: річок, гір та ін. До спеціальних карт належать туристичні. На останніх основну увагу тут приділяють показу туристичних об’єктів.

Важлива ознака карт – масштаб – співвідношення відстаней на карті, порівняно з відстанянню на місцевості. Так, наприклад, числовий масштаб 1 : 1 000 000 означає, що 1 см на карті відповідає 1 млн сантиметрів на місцевості. Фактично це означає, що 1 см на карті відповідає 10 км на місцевості. Існує поділ карт за масштабом. Так, карти в масштабі 1 : 10 000 000, укладені для великих регіонів, називають дрібномасштабними. Натомість карти в масштабі 1 : 10 000 є великомасштабними.

2.3. Градусна сітка і географічні координати

Ввжається, що градусну сітку запропонував згаданий вище грецький учений Ератосфен. Його ідея ґрунтувалася на ідеї вавилонян поділу кола на 360°.

Отже, градусна сітка утворюється паралелями і меридіанами.

Паралелі – уявні кола на поверхні Землі. Усі точки певної паралелі рівновіддалені від екватора – найдовшої з паралелей. Довжина паралелей збільшується при наближенні до екватора і зменшується до полюсів.

Меридіани – уявні лінії на поверхні Землі, проведені через Північний і Південний полюси. Усі меридіани на глобусі мають однакову довжину.

Ідея проведедення паралелей і меридіанів дозволяє визначати положення будь-якої точки на земній кулі за допомогою географічних координат: широти і довготи.

Географічна широта – відстань уздовж меридіана в градусах від екватора до певної точки земної кулі. За початок відліку широти беруть екватор – нульову паралель. Широти рахуються від 0° до 90° по обидва боки від екватора і відповідно називаються північними або південними. На картах паралелі надписують на бічних рамках, а на глобусі — на 0° і 180° меридіана.

Географічна довгота – відстань уздовж паралелі в градусах від початкового меридіана до певної точки земної кулі. За початок відліку широти беруть Ґринвіцький меридіан, який проходить біля Лондона. Довготу на схід від цього меридіана від 0° до 180° називають східною, на захід – західною.

Географічні координати можуть записуватися у градусах, хвилинах і секундах (навіть точніше). Наприклад: 44°15′ пн. ш., 101°30′ сх. д.

Відстань в 1° для широти і довготи різна і може дуже різнитися. 1° меридіану відповідає 111,1 км. Приблизно цій же величині відповідає 1° широти на екваторі – 111,3 км. Оскільки з віддаленням від екватора довжина параллелей зменшується, зменшується і відстань, що відповідає 1°. На широті 50°, на якій розташований Київ, 1° відповідає 71,7 км. Зрозуміло, що різною буває і відстань, що відповідає одній хвилині. Щонайбільше вона становить 1,86 км.

2.4. Орієнтування у просторі і часі

Орієнтування у просторі виконують за якимись орієнтирами. Найкращими орієнтирами вважають зірки і Сонце. Полярна зірка, що показує напрям на північ, розташована в зузір’ї Малої ведмедиці. Її знаходять за розташуванням зірок у сузір’ї Великої ведмедиці.

Інший орієнтир – Сонце. Опівдні воно перебуває на півдні. Після полудня воно розташовано у західній частині полусфери, до полудня – у східній. При цьому потрібно мати на увазі факт змін часу на літній та зимовий. Улітку сонце найвище піднімається близько 13-00, а взимку – близько 12-00. Схід і захід Сонця відбувається з однаковим інтервалом часу до і після полудня.

Окрім небесних тіл, для орієнтування можна використовувати наявність моху, колір кори дерев, розташування мурашників, положення алтарних частин православних церков. В останньому разі їх прийнято розташовувати на сході, а дзвіницю на заході. На куполі церков припіднята частина нижньої поперечини хреста повернута на північ.

Зазначимо, що соняшник насправді не повертається за Сонцем, а повернутий лише в один бік – на схід.

Приладом, який використовують для орієнтування, є компас.

Щодо довготи, то її можна встановити за часом сходу Сонця. Приміром, ви розташовані на широті Києва, але невідомо на якій довготі. Знаючи час сходу Сонця в цій місцевості і в Києві, можна встановити довготу. Так, якщо Сонце в місці вашого перебування зійшло на годину пізніше, ніж у Києві, це означає, що ви розташовані на 15° західніше.

Нині є змога орієнтуватися з використанням системи GPS. У цьому разі своє розташування можна визначити з точністю до 1 м.

Питання для самоперевірки

1. Хто вперше і як встановив розміри Землі?
2. Якою є форма і розміри Землі?
3. Що таке масштаб?

Домашнє завдання

1. Визначити географічні координати місця свого проживання та трьох обласних центрів України.

2. Визначити відстань від Києва до Північного полюса та екватора. Куди ближче?
3. Поїзд вирушає з Києва о 20-00 за місцевим часом і прибуває в Москву о 10-00 за місцевим часом. Відмінність у часі між Києвом і Москвою становить 1 год. Скільки годин поїзд перебуває в дорозі?

3. Літосфера і рельєф

3.1. Земні сфери. Літосфера і земна кора

Те, яким є поверхневий шар Землі, можна зрозуміти, дивлячись на її поверхню чи якісь відслонення. Те, якою є Земля всередині, підказують виверження вулканів. Гаряча лава, що з’являється на поверхні, показує, що на великих глибинах гірські породи перебувають не в твердому стані, а в рідкому. Про підвищення температур из глибиною свідчить і температура у шахтах і свердловинах. Розібратися в тому, що являють надра, допомагають і землетруси. Коли вони виникають, є можливість виміряти швидкість поширення хвиль. Інколи для того, аби з’ясувати те, що собою являють надра, бурять свердловини. У колишньому СРСР було пробурено так звану Кольську надглибоку свердловину. Її глибина – 12262 м. Найглибші у світі кар’єри сягають глибини 1,2 км, шахти – 3,9 км. Глибину 3,9 км має одна із золотодобувних шахт Південної Африки.

Зрештою, узагальнивши наявні дані, ученими було вирішено, що внутрішня будова Землі є такою: біля поверхні розташована земна кора, нижче – мантія, у центрі – ядро.

Магматичні породи, з яких складається мантія, у твердому стані є дуже міцними. До них належать, зокрема, граніти. Виділяють також метаморфічні породи, які зазнали перетворень під впливом високих температур і тиску. Магматичні та метаморфічні породи на більшій частині земної поверхні перекриті осадовими породами, які здебільшого утворилися внаслідок руйнування (ерозії) магматичних порід. Шар осадових порід може бути відсутній і водночас сягати товщини понад 10 км.

Вік найдавніших порід становить близько 4 млрд років. Є й такі породи, які утворюються нині.

Товщина земної кори приблизно становить 20 км, більше – під материками (60–70 км), менше – під океанами (10–15 км). Неоднакова товщина земної кори нагадує айсберги: чим вони вищі, тим більше занурені у воду, і навпаки. Інший приклад – корабель: великий занурений у воду більше, ніж малий.

Хоча в рельєфі є нерівності, сила тяжіння в різних точках Землі є приблизно однаковою. Це означає, що щільність порід у горах і під ними менша, ніж під ложем океану. Так само, щільність порід під материками менша, ніж щільність порід під океанами. Це означає, що материки не можуть перестати ними бути, іншими словами неможливо, щоб материки стали океанами, а океани материками. Отже, за умови, що середня щільність порід у літосфері становить 2,5 кг/дм³, маємо, що над сушею вона трохи менша, над океаном – трохи більша.

Прийнято вважати, що земна кора разом із верхньою частиною мантії являє собою літосферу. Її товщина сягає 100 км – найбільше під континентами. Межею літосфери та мантії є зона, де твердий стан гірських порід переходить на пластичний.

У земній корі спостерігаються певні особливості змін температури зі змінами глибини. Насамперед зі збільшенням глибини спостерігається помітне вирівнювання добових і сезонних коливань. На глибині 15–20 м вони зникають. Там спостерігається температура, близька до середньорічної. У погребі температура повітря теж більш-менш стала. Оскільки назовні вона істотно змінюється, маємо, що влітку в погребі прохолодніше, ніж назовні, а взимку тепліше.

Зазначену особливість потрібно враховувати при відвіданні печер, які звичайно глибші за погреб, і температура в яких є майже незмінною. Так, в Антонієвих печерах, що в Чернігові, температура становить 7–8 ⁰С, у печерах Криму – 10–11 ⁰С.

Водночас зі збільшенням глибини відбувається деяке підвищення температури. Воно менш помітне, ніж вирівнювання, але також зачіпає господарську сферу. У середньому зі збільшенням глибини на кожні 100 м температура зростає на 3 °С. Між іншим, це визначає, що температура повітря в глибоких шахтах значно вища, ніж на земній поверхні. Для поліпшення умов праці туди – на велику глибину – доводиться подавати свіже повітря.

3.2. Рухи земної кори

І земна кора, і літосфера, порівняно з розмірами Землі, є тонкими – на них припадає лише кілька відсотків земного радіуса. Отже, порівняно невелика за об’ємом і за масою є й тверда частина Землі. Стосовно маси можна сказати, що земні породи мають різну щільність: вона більша у породах, що лежать на великих глибинах і менша біля поверхні. Інакше бути не може, оскільки це зумовило би занурення верхніх шарів у нижні.

Оскільки і земна кора, і літосфера порівняно невеликі за товщиною і легші за внутрішні шари Землі, можна припустити, що сили, що на них впливають, здатні на них впливати. Кожен клаптик літосфери перебуває в русі: змінюється і горизонтальне, і вертикальне положення. Вертикальне положення може змінюватися, коли земна кора важчає. Наприклад це відбувається взимку, коли на Землю падає сніг. В історії Землі (зокрема Європи) бували періоди, коли шар снігу та льоду сягав 1 км.

Інша сила, що змінює положення земної кори, пов’язана з обертанням Землі навколо своєї осі. Близькість Місяця визначає те, що припливи і відпливи зачіпають і земну твердь.

Наявність гір і западин, вертикальні рухи земної кори спричинили те, що і кора і літосфера не являють собою щось ціле – вони розділені на блоки, які ще називають літосферними плитами. Виділяють сім (інколи вісім) літосферних плит, які певною мірою нагадують материки: Євразійська, Африканська, Північно-американська та ін.

Подібно до крижин у річці, літосферні плити рухаються з неоднаковою швидкістю: менші – швидше, більші – повільніше. Швидкість їх руху мізерна – 10–20 мм на рік. Але за тисячу років це становить 10–20 м, за мільйон років – 10–20 км, за мільярд – 10–20 тис. км. З цього видно, що в далекому минулому розташування материків та океанів було зовсім іншим. У майбутньому – за багато-багато років – вигляд Землі знову зміниться.

Віддалення літосферних плит спричинює розтягування земної кори та її тоншання, зближення – утворення гір і жолобів. Останні утворюються тоді, коли одна плита піднирює під іншу.

Окрім рухів літосферних плит, існують ще рухи земної кори у межах океанів. Найвиразніші вони в зоні так званих серединних хребтів. Вони порівняно вузькою смугою охоплюють усі океани. Тут відбувається розтягування земної кори. Осадових порід над хребтами майже немає. Тут спостерігається посилений тепловий потік. З віддаленням від хребтів вік земної кори зростає. Вірогідно біля материків земна кора занурюється вниз – відбувається свого роду циркуляція земних порід літосфери.

У свою чергу, рухи земної кори зумовлюють те, що гірські породи, перебуваючи в твердому стані, дуже часто мають похилене залягання. Це, зокрема часто видно у Карпатах і Кримських горах.

До слова, і Карпати і Кримські гори зазнають висхідних рухів – щороку їх висота збільшується на 10–20 мм. Водночас північ Криму і південь Херсонщини зазнають низхідних рухів.

Якщо через територію, яка зазнає висхідних рухів, тече річка, вона врізається в гірські породи – утворюється каньйон. За приклад може правити Дністровський каньйон.

3.3. Землетруси і виверження вулканів

Рухи земної кори практично ніколи не бувають однаковими за напрямком і швидкістю. Буває, що якась її частина зустрічає перешкоду і рух уповільнюється. Згодом сила переборює перешкоду – відбувається швидка зміна положення гірських порід. Саме через це трапляються землетруси. Звичайно вони відбуваються на краях літосферних плит та інших, менших за розмірів блоків.

Найчастіше землетруси трапляються на краях плит, зокрема на сході Євразійської плити і, відповідно, Євразії. Так, сильні землетруси властиві для Японії, Камчатки та ін. Останній катастрофічний землетрус стався в Японії 11 березня 2011 р. Наслідком стала загибель тисяч людей, а з урахуванням загиблих від цунамі – 19 тис.

Але ще страшнішим за наслідками став так званий Токійський землетрус 1923 р., коли загинуло 140 тис. У Китаї бували землетруси навіть зі страшнішими наслідками.

У колишньому СРСР найбільш руйнівними були землетруси в 1948 р. в Ашгабаді і в 1966 р. у Ташкенті. Останній сильний землетрус стався в 1988 р. у Вірменії; тоді загинуло понад 25 тис. осіб.

Насамкінець про землетруси в Україні. Найсильнішим за останні 100 років був Ялтинський землетрус у 1927 р. У Києві вони були в 1977 і 1986 рр.

Силу землетрусів визначають у балах. Коли починають розхитуватися висячі предмети, говорять, що сила землетрусу становить три бали. При чотирьох балах чується брязкіт скляних виробів, скрип дверей. При п’яти балах з’являються тріщини скла у вікнах і штукаурці. При шести балах відвалюються шматки штукатурки, спостерігаються невеличкі пошкодження будівель. При семи балах з’являються тріщини стін, дехто виявляється травмовамим. Насамкінець 12 балів означають руйнацію практично всіх споруд; при цьому виникають обвали, зсуви, великі тріщини на земній поверхні.

Значне поширення на Землі мають і вулкани. Цей термін походить від назви вулкана біля берегів Італії. Як уже зазначалося, їх виверження дозволяють з’ясувати що собою являють земні надра.

Діючих вулканів нараховують близько 600, згаслих – 300. Переважна їх більшість розташована по краях літосферних плит, де у земній корі можливі нещільності. Вулканів більше у низьких широтах, вірогідно тому, що тут більша відцентрова сила.

Виділяють кілька скупчень вулканів, але найбільше їх (понад половина загальної кількості) у Тихоокеанському поясі. Саме там розташований вулкан Кракатау, відомий своїм виверженням у 1883 р. Там же – на Гавайських островах розташований вулкан Мауна-Лоа висота якого від дна моря перевищує 8 км.

Загалом висота вулканів залежить від того, якою є лава. Коли вона рідка, вулкани невисокі, коли густа – високі та круті.

Далеко не завжди розплавлена порода виходить на поверхню. Буває так, що вона застигає у товщі землі. При цьому тиск знизу спричинює утворення пагорбів. Оскільки підвищені ділянки зазнають більшої ерозії, часто осадові породи зносяться і над ними можуть височити складені з кристалічних порід утворення.

Кілька вулканів є в Європі. Вірогідно найвідоміший – Везувій, виверження якого сталося в 79 р. н.е. у часи розквіту Римської імперії. В Італії відомим є також вулкан Етна, в Ісландії – Гекла. Останнім часом катастрофічних вивержень вулканів не було, але інколи вони спричинюють погіршення умов для авіації. Додамо, що виверження деяких вулканів спричинювало викидання в атмосферу великої кількості попелу, який погіршував прозорість атмосфери. Це навіть призводило до похолодання на Землі.

3.4. Рельєф. Гори, височини, низовини, западини

З будовою надр тісно пов’язаний рельєф. Піднятим ділянкам кристалічних порід відповідають гори і височини, опущеним – низовини і западини.

Амплітуда абсолютної висоти кристалічних порід істотно більша амлітуди рельєфу. Це випливає з того, що найнижчі за висотою кристалічні породи перекриті потужним шаром осадових порід. Як уже зазначалося, їх товща може перевищувати 10 км.

Найвищою точкою Землі вважається г. Джомолунгма – 8848 м (за різними даними – 8844–8852 м) у гірському хребті Гімалаї. Дещо північніше розташована г. Чогорі (8611 м) – друга за висотою. Належить до найскладніших щодо сходження. При сходженні на гору загинуло понад 20% альпіністів.

Найвищою горою Європи вважається Ельбрус – 5642 м, Африки – Кіліманджаро – 5895 м, Північної Америки – Мак-Кінлі – 6194 м, Півднної Америки – Аконкагуа – 6960 м. Усі ці гори давно підкорені, деякі є навіть об'єктами туризму.

Найнижчою на Землі вважається западина, в якій розташоване Мертве море – абсолютна висота водної поверхні становить тут близько мінус 420 м. Щороку рівень тут падає приблизно на 1 м. То ж вважати остаточною цю величину неможна.

Найглибше місце на Землі – Маріанська западина. Її глибина становить 11034 (11022) м.

В Україні найвища точка має висоту 2061 м (г. Говерла). Найнижче місце має абсолютну висоту приблизно мінус 5 м – таким є рівень води в Куяльницьому лимані, що в Одеській області. Насправді останніми роками рівень води в лимані знизився, зокрема, через зменшення водності р. Великий Куяльник, що впадає в лиман.

Середня висота суші – 875 м, середня глибина океану – 3710 м. Водночас зустрічаються і дещо інші дані.

Питання для самоперевірки

1. Завдяки чому є змога встановити те, що являє собою Земля всередині?
2. Які Вам відомі землетруси?
3. В яких регіонах України можливі найсильніші землетруси?
4. Які Вам відомі вулкани та факти їх виверження?

Домашнє завдання

1. Написати короткий реферат про руйнівні землетруси.

2. Написати короткий реферат про виверження вулканів.

4. Атмосфера. Клімат світу

4.1. Будова атмосфери

Атмосфера – повітряна оболонка, що оточує Землю. Верхня межа знаходиться на висоті 2000–3000 км від земної поверхні.

У будові атмосфери виділяють її газовий склад і вертикальну структуру.

У газовому складі атмосфери найбільше азоту (близько 78%) і кисню (близько 21%). Усі інші гази складають ледве лише 1%. Частка вуглекислого газу становить лише 0,037%. До складу атмосферного повітря належить і водяна пара, вміст якої може сягати 3%. Її вміст залежить від температури повітря – тепле може його містити значно більше за холодне.

У вертикальній структурі атмосфери виділяють п’ять сфер: тропосферу, стратосферу, мезосферу, іоносферу, екзосферу.

Тропосфера – найнижчий і найщільніший шар атмосфери, в якому зосереджено 80% її маси. Має середню висоту 10–12 км. Над полюсами простягається до висоти 7–9 км, над екватором – до 15–17 км. У тропосфері зосереджена майже вся водяна пара. Тут відбуваються найважливіші атмосферні процеси. У зв’язку з цим її інколи називають кухнею погоди.

Хоч повітря й легке, але усе ж щось важить. Щільність атмосфрного повітря залежить від температури: з її підвищенням щільність зменшується, при зниженні – зростає. Так, при мінус 20 ⁰С щільність становить 1,39 кг/м³, при 0 ⁰С – 1,29, при плюс 20 ⁰С – 1,20 кг/м³. Залежність щільності від температури зумовлює те, що повітря перебуває в постійному русі, оскільки його температура змінюється під впливом численних факторів.

Найлегшим вважається газ водень – 90 г/м³. Отже, наповнивши воднем повітряну оболонку об’ємом 1 м³, можна підняти в небо тіло вагою близько 1 кг. Підняти якесь тіло можна і підігріваючи повітря. У такий спосіб вдається піднімати в небо й туристів.

4.2. Температура повітря на земній поверхні

У більшості країн світу температура тіл і, зокрема повітря, вимірюється у градусах Цельсія – за пропозицією французького вченого Цельсія, який розділив усю різницю в температурі від танення води до її кипіння на 100 частин.

Температура повітря – надзвичайно важливий показник, який впливає на всі сфери людської діяльності і, звісно, на туризм.

Вона залежить передусім від кута падіння сонячних променів, а, отже, географічної широти. На екваторі, де промені падають майже прямовисно, істотно тепліше, ніж біля полюсів. На температуру впливає також близькість до океану, близькість до теплих чи холодних течій, висота місцевості, кут земної поверхні, хмарність, опади тощо.

Велика роль води пов’язана з тим, що її теплоємність у тисячі разів більша ніж у повітря.

Нині температуру повітря у світі вимірюють кожні 3 год. Окрім того, з використанням спеціальних термометрів вимірюється максимальна і мінімальна температура між строками. За даними спостережень, розраховують середньодобову, середньомісячну, середньорічну температуру. Аби дані з різних метеостанцій були співмірні, кліматичні дані прийнято осереднювати за 30 років. Зокрема є усереднення за 1961–1990 рр. Останнім часом виконують усереднення за 1981–2010 рр.

Для періоду 1961-1990 рр. середньорічна температура повітря в Києві становить 7,7 °С, у січні – мінус 5,6 °С, у липні – 19,3 °С. Максимальна зареєстрована температура становить 39,4 °С (у 1936 р.), мінімальна – 32,9 °С (1950 р.). Загалом в Україні спостерігалася темпертатура від мінус 41,9 °С до плюс 42,0 °С. Такі коливання зафіксовано в Луганську, де клімат більш континентальний ніж на решті території України.

Найвищу температуру на Землі зареєстровано в Лівії та Саудівській Аравії в 1922 р. – 58 °С. Найнижчу температуру виміряно в Антарктиді на російській станції “Восток” 21 липня 1983 р. – мінус 89,2 °С. На території Росії є місця, де температура знижувалася до мінус 71 °С.

4.3. Загальна циркуляція атмосфери Землі. Вітри

Уся система вітрів над земною кулею називається загальною циркуляцією атмосфери. Головною причиною руху повітря є різниця тиску, яка зумовлена нерівномірністю температури підстильної поверхні.

Для того, аби зрозуміти, якими мають бути основні риси атмосферної циркуляції, уявімо собі нерухому Землю. Оскільки в її низькі широти тепла надходить більше, ніж у високі, це зумовлює підйом повітряних мас над екватором та їх опускання у високих широтах. За найпростішою схемою має бути одна зона низького тиску біля екватора і дві – високого (біля полюсів).

Насправді ситуація є складнішою, зокрема, через те, що Земля обертається. Фактично повітря, що піднімається над екватором, опускається не над полюсами, а над широтою близько 30⁰. Опускання повітря супроводжується його нагріванням, а отже малою ймовірністю опадів. Для того, аби повітря могло опускатися на 30⁰ і на 90° необхідно щоб воно десь піднімалося. Це приблизно відбувається на широті 65°. Отже, у кожній півкулі існує не один циркуляційній вихор, а три.

У низьких широтах вітер дме в напрямку до екватору, причому відхиляючись: у північній півкулі праворуч, у південній – ліворуч. Це найбільш постійні вітри, що мають назву пасати.

У помірних широтах переважно дмуть західні вітри, їх утворення пояснюється тим, що від тропічних поясів високого тиску вітри спрямовані не лише до екватора, а й до зони низького тиску на широті близько 65° пн. ш. Cюди ж дмуть вітри з полярних широт. Відхилення вітрів праворуч зумовлює утворення великих атмосферних вихорів та нестійку погоду.

Загальна схема руху повітряних мас ускладнюється тим, що поверхня Землі неоднорідна – тут існує чимало ділянок, які по різному нагріваються. У цьому разі найперше мають бути згадані мусони – вітри, які виникають внаслідок різного нагрівання суші і моря протягом року.

Найкраще вона розвинута на сході Азії – найбільшої частини світу, яка межує з найбільшим океаном. Узимку, коли над сушею холодніше, вітри дмуть з Азії убік океану, улітку – навпаки. Отже, на сході Азії, зокрема в Японії та Китаї, влітку спостерігаються часті дощі. За півроку, коли настає зима, вітри дмуть у протилежний бік – з холодної суші убік більш теплого океану.

Близькими за фізичною суттю є вітри, що мають назву бризи. Денний бриз дме з моря на суходіл, нічний – навпаки.

Те, якою є циркуляція атмосфери, варто враховувати в туризмі, зокрема в походах, які звичайно виконують улітку. Сильне нагрівання намету вдень визначає те, що намет бажано розташовувати повернутим до моря. В цьому випадку прохолодний вітерець буде зменшувати нагрівання. Таке ж розташування вночі забезпечує збереження тепла в наметі.

До місцевих вітрів належать і гірсько-долинні. Їх сутність полягає в тому, що вдень під дією Сонця повітряна маса нагрівається. У цей час повітря піднімається вгору, зокрема схилами. Вночі відбувається протилежне явище – вихолодження повітря в долині. У цей час повітря рухається донизу. Отже, аби мати комфортним відпочинок бажано ставити намет отвором донизу. Як видно, тут багато спільного з бризами, виникнення яких зумовлено різним нагріванням моря та суші.

Загальна циркуляцію атмосфери ускладнюється й тим, що різні ділянки суші нагріваються чи охолоджуються під впливом випадкових факторів – більшого чи меншого надходження тепла і вологи. Так, якщо на якісь ділянці тиск зменшується, сюди починає надходити повітря з ділянок, що поблизу. Під дією сили Коріоліса вітер відхиляється праворуч. Саме так утворюються циклони та антициклони. У діаметрі вони можуть досягати кількох тисяч кілометрів.

Циклон – великомасштабний атмосферний вихор зі зниженим тиском у центрі. У північній півкулі циклони мають загальне обертання проти годинникової стрілки. Взимку з приходом циклону наступає потепління, влітку – зниження температури повітря.

Антициклон – область підвищеного атмосферного тиску з рухом повітря в північній півкулі обертання за годинниковою стрілкою. Для антициклонів характерні ясна погода, відсутність хмарності та опадів. Взимку з антициклоном у помірних широтах пов'язане зниження температури – насамперед уночі. Влітку, насамперед удень, спостерігаються дуже високі температури і невелика вологість.

Важлива особливість атмосфери – зниження температури в її нижній частині приблизно на 6 °С на 1 км підйому.

4.4. Розподіл опадів

Розподіл температури по земній поверхні та залежність від цього атмосферної циркуляції істотно впливають на розподіл атмосферних опадів.

Основними закономірностями цього розподілу є наступне:

опадів випадає більше у низьких широтах, ніж у високих;
опадів випадає більше біля океанів і морів, ніж у середині континентів;
на сході континентів опадів випадає більше, ніж на заході;
у горах опадів випадає більше, ніж на рівнині.

Додамо, шо на розподіл опадів впливає і згаданий вище факт опускання повітряних мас у тропічних широтах. Отже, у тропічних широтах опадів в цілому випадає небагато.

Велика кількість факторів визначає, що кількість опадів в окремих точках планети різниться на три порядки. Якщо в деяких пустелях річна кількість опадів становить 10 мм на рік, то в найбільш дощових місцях 10000 мм. Дуже посушливим місцем вважається пустеля Атакама, дуже дощовим – селище Черапунджи в Індії.

Досить значними є відмінності в кількості опадів по території України – більш як у чотири рази. У Карпатах кількість опадів сягає 1600 мм, а на Херсонщині лише 400 мм. Найбільша кількість опадів (1650 мм) випадає на метеостанції Плай (Закарпатська область), найменша (368 мм) – на метеостанції Стрілкове, що на Херсонщині. У Києві норма опадів становить 650 мм і це приблизно відповідає середній по Україні. Це означає, що на кожен квадратний метр міста щороку випадає 65 відер води.

Окрім закономірностей, які охоплюють значні території та великі проміжки часу, існують ті, які стосуються невеликих часових величин. Так, в Україні найчастіше дощ випадає у після полуденний час і це пояснюється посиленням конвекції.

Зрозуміло, що опади здатні істотно впливати на туристичну сферу. У більшості випадків вони для туристів небажані, принаймні тому, що заважають бачити туристичні об’єкти та вимагають носіння парасольки. Отже, подорожі потрібно організовувати туди і тоді, де опадів порівняно небагато. Особливо це стосується регіонів, де опадів незрівняно більше ніж в Україні. Так, плануючи подорож в Китай, Японію чи Індію, потрібно враховувати те, що для цих країн характерним є мусонний клімат з істотно різним напрямком вітрів улітку та взимку. Улітку, особливо в його другу половину тут майже не припиняються дощі (рис. 4.1).

4.5. Різноматнітність клімату

Подібно до температури повітря, клімат залежить від низки чинників:

географічної широти,
висоти над рівнем моря,
віддаленостю від океану,
близькості проходження течій,
захищеності території горами,
наявності лісу та ін.

В останні роки помітну роль почав відігравати антропогенний чинник. Так, у великих містах помітно тепліше, ніж на їх околицях. Окрім того, у містах звичайно випадає більше опадів.

У кожній точці Землі під впливом великої кількості чинників створився свій особливий клімат. У зв’язку з різноманітністю клімату, запропоновано кілька його класифікацій. Найпоширеніою є та, в якій враховується надходження тепла залежно від географічної широти. Відповідно до класифікації російського кліматолога Бориса Алісова виділяють наступні кліматичні пояси: екваторіальний, два тропічних (по одному в кожній півкулі), два помірних і два полярних. Між ними розташовані перехідні пояси: субекваторіальний, субропічний і субполярний. Отже, маємо 13 кліматичних поясів. Зрозуміло, що в кожній смузі, яка тягнеться через усю земну кулю також клімат різний. Залежно від впливу океану чи суші виділяють морський, помірно-континентальний, континентальний та різко-континентальний типии клімату.

4.6. Зміни клімату

Старожили згадують, що ще кілька десятиліть тому на Землі було помітно холодніше – насамперед узимку. Звичним був товстий шар снігу.

Ці спогади підтверджують дані спостережень, а також інші дані. Так, знаходження у земних породах залишків тих чи інших рослин і тварин відображають кліматичні умови в минулому. Нижчою за сучасну була температура у XVI–початку XIX ст. Цей період набув назви Малий льодовиковий період. У XVII ст. траплялося, що замерзав Босфор.

Регулярні спостереження, розпочаті наприкінці XIX ст., показують, що з того часу глобальна температура повітря підвищилася на 0,7 °С, а в Україні щонайменше на 1,5 °С (рис. 4.2).

Хоча такі зміни ніби є й невеликі, але відповідають змінам на кількасот кілометрів. Це видно з такого прикладу. Середньорічна температура в Києві становить 7,7 °С, в Одесі – 10,2 °С. Відмінність становить 2,5 °С. Здається, що це небагато, але, вочевидь, що клімат цих міст істотно різний – в Одесі помітно тепліше, ніж у Києві. Біля Одеси зустрічаються виноградники, яких немає біля Києва.

Підвищення температури повітря на 1,5 °С показує, що за останні 100–120 років Київ ніби змістився на половину відстані між фактичним його розташуванням та Одесою. Можна сказати й інакше – нині клімат у Києві приблизно такий самий, як 100 років тому в Умані.

4.7. Погода та її передбачення

Загалом погодою вважається стан атмосфери в певному місці та в певний час. Дуже часто саме погода визначає умови туристичної подорожі – сприятливі чи несприятливі. Але знаючи чинники формування клімату можна більш менш упевнено говорити про ту чи іншу погоду.

Так, захід Сонця у хмару в Україні та й значній частині Європи звичайно супроводжується тим, шо наступного дня спостерігається дощ.

Існує дуже багато прикмет, які дозволяють прогнозувати погоду – деякі краще, деякі гірше. Так безхмаре небо ввечері майже гарантовано означає сильне зниження температури вночі. Коли ластівки літають високо, це ознака гарної погоди, низько – наближається дощ. На рослинах багато павутиння – гарна погода утримається. Немає вранці роси – буде дощ.

Додає точності в прогнозах використання барометра. Зниження атмосферного тиску говорить про наближення вітряної погоди та ще й з дощем. Підвищення тиску свідчить про встановлення сталої погоди без опадів.

Збільшення точності прогнозу відбувається на підставі даних спостережень і розрахунків. Спостереження виконують у приземному шарі атмосфери та з використанням супутників. Порівняння даних за суміжні терміни дозволяє встановити спрямованість атмосферних процесів і в такий спосіб прогнозувати погоду.

Оскільки повітря має якусь щільність, зрозуміло, що з висотою місцевості він має зменшуватися – приблизно на 1 мм рт. ст. на кожні 10 м підйому. Отже, вимірюючи тиск, можна приблизно встановлювати висоту місцевості. Якщо тиск при підйомі зменшився на 10 мм, висота приблизно зросла на 100 м. Зрозуміло, що тиск у Києві, чи якомусь іншому місті є меншим за 760 мм і це знову ж таки залежить від висоти.

Контрольні запитання

1. Чому найвища і найнижча температура в Україні зафіксована не у Львові, а в Луганську?

2. У вересні 213 р. у Києві випало 211 мм опадів. Скільки відер води випало протягом цього місяця на 1 м²?

Домашнє завдання

1. Написати короткі реферати про пасати, мусони, бризи, урагани, погодні екстренуми, циклони та атициклони, народні прикмети погоди (на вибір).

2. Ознайомитися із сайтами Українського гідрометценту (www.meteo.com.ua), Центральної геофізичної обсерваторії (www.cgo.kiev.ua) та www.tutiempo.net.

3. Написати коротке повідомлення про клімат будь-якого великого міста України чи світу.

5. Гідросфера

5.1. Гідросфера. Поширення води на Землі

Гідросферою є вся наявна на Землі вода, її водна оболонка. До її складу належить вода в оеканах і морях, річках, озерах, льодовиках, атмосфері.

Найважливіша характеристика гідросфери – об’єм. Уявлення про нього можна отримати, глянувши на глобус чи карту світу – більша частина планети вкрита водою. Саме в океані зосереджена основна маса води на Землі. Його середня глибина становить 3710 м. При площі 361 млн км² її об’єм дорівнює 1,34 млрд км³. На цю складову припадає 96,5% об’єму гідросфери. Значно меншим і приблизно однаковим є об’єм підземних вод та об’єм льдовиків.

Може здатися, що об’єм льодовиків має бути значно більшим за об’єм підземних вод. Але потрібно взяти до уваги те, що підземні води поширені не лише під поверхнєю суші, а й океану. Щодо льодовиків, то їх площа становить 16 млн км². Їх середня товщина – 1,7 км, максимальна – 4,8 км. Близько 90% льоду зосереджено в Антарктиді, 10 % – в Гренландії, решта становить менше 1%.

З наступних складових можна виділити воду в озерах. Що стосується води в болотах, річках та атмосфері, то її об’єм, порівняно з іншими складовими, зовсім невеликий.

Важливими властивостями води є те, що вона є гарним розчинником. Важливим є й те, що найбільшу щільність прісна вода має при температурі 4 °С, а не 0 °С, як дехто вважає. Отже, коли вода холодна (при температурі менше 4 ⁰С), біля поверхні перебуває холодніша і менш щільна вода, ніж біля дна.

5.2. Кругообіг води

Надзвичайно важливим процесом на Землі є кругообіг води. Без нього життя на планеті хоч і існувало би, але зовсім в інших формах.

Для уявлення того, що собою являє кругообіг, потрібно згадати, що вода здатна випаровуватися. Середній шар випаровування з поверхні Землі становить близько 1 м. Якщо це так, об’єм випаровування становитиме 510 тис. км³. Насправді випаровується трохи більше – 577 тис. км³, у середньому шар випаровування становить 1132 мм. З цієї кількості 507 тис. км³(88%) випаровується з поверхні океану (в середньому 1402 мм), 70 тис. км³(12%) – з поверхні суші (469 мм). Як видно, шар випаровування з поверхні утричі більший, ніж поверхні суші.

Більша частина об’єму води, що випаровується з поверхні океану (а саме – 457 тис. км³), згодом випадає на його поверхню у вигляді опадів. Решта (50 тис. км³) переноситься на сушу і потім повертається у вигляді річкового, льодовикового і підземного стоку. Найбільшою є частка річкового – він становить 44 тис. км³. Цю величину можна порівняти з чисельністю населення – 7,2 млрд осіб. Отримаємо, що на одного мешканця Землі щороку припадає 6 тис. м³ річкової води.

Для усієї Землі та окремих її регіонів існує водний баланс, який записується рівнянням: Х = У + Z. За цим рівнянням опади (Х), що випадають на територію суші, перетворюються на пару (Z) та річковий стік (У). Водночас рівняння для океану буде іншим: випаровування з його поверхні дорівнює опадам на його поверхню та надходженню води з річковим стоком (Z = Х + У).

Насправді ретельні розрахунки показують, що в останні десятиліття баланс не витримується. Нині води в океан надходить трохи більше, ніж втрачається. Отже, води на суші поступово меншає, а в океані – більшає. Перше дає підставу думати про втрату води з льодовиків, друге – про підвищення рівня Світового океану. Досі достеменно невідомо, чи зменшується льодовий покрив Антарктиди, але відомо, що вони зменшуються в горах, зокрема в Альпах. Стосовно рівня Світового океану, то він справді зростає – в останні десятиліття на 2–3 мм/рік. Хоч це ніби і небагато, але призводить до затоплення низинних ділянок на узбережжі. Найбільше це явище турбує ті країни, що мають невелику абсолютну висоту, наприклад Мальдівські острови. Існують проблеми відступу берега і в Україні, зокрема в Херсонській області, що є найнижчою.

5.3. Моря та океани

Значна увага до морів та океанів зумовлена тим, що саме тут зосереджена основна кількість води на Землі. Якби не було морів та океанів, не було би і річок.

Уся сукупність гідравлічно пов’язаних океанів, морів, проток і заток має назву Світовий океан. Його площа становить 361 млн км². Звичайно його поділяють на чотири частини: Тихий (його площа – 179 млн км²), Атлантичний (91 млн км²), Індійський (76 млн км²) та Північний Льодовитий (15 млн км²). Інколи (насамперед західні вчені) виділяють ще й Південний навколо Антарктиди. У цьому разі площа трьох найбільших зменшується.

У межах океанів виділяють близько 60 морів. До найбільших належать Філіппінське (5,3 млн км²), Аравійське (4,8 млн км²) та Коралове (4,1 млн км²). Найменшим за площею є Мармурове море (11 тис. км²), а за об’ємом – Азовське.

В океанах і морях виділяють затоки, бухти, лимани, фіорди, протоки. Фактично бухти, лимани і фіорди є затоками, але з деякими особливостями. Так, бухтами звичайно називають невеличкі затоки, добре захищені від морських хвиль.

Може здатися, що з віддаленням від берега глибина Світового океану поступово збільшується. Насправді це не зовсім так. Спочатку глибина зростає повільно і дно є близьким до горизонтального. Такі умови спостерігаються приблизно до глибини 200 м. Цю частину дна називають шельфом. Далі крутизна дна істотно збільшується. Цю частину називають материковий схил (інакше – батіаль). Ще нижче (приблизно з 2500 м) дно ізнов стає майже горизонтальним – це ложе океану – абісаль. Насамкінець ложе де-не-де перерізають жолоби або западини. Вони порівняно невеликі за площею, але глибокі. Найглибший, а саме – Маріанський – має глибину 11034 м (за іншими даними 11022 м).

Характерна особливість морської води – її досить велика солоність. У середньому вона становить 35‰, або 35 г/дм³. Насправді в різних океанах і морях солоність має деякі відмінності, зокрема через надходження прісної води. Меншою є солоність у високих широтах і більшою в низьких. Останнє пояснюється концентруванням солей при випаровуванні.

Залежно від місцевих умов солоність в окремих морях може істотно різниться. Найбільша солоність у Червоному морі – до 41‰. Незрівнянно менша вона в Чорному (15–18‰), ще менша – в Азовському (близько 10‰) і ще менша – в Балтійському (5–8 ‰).

До слова, воду з Чорного моря в невеликій кількості можна споживати (тим паче – з Азовського). Це видно з того, що добова потреба людини в солі становить близько 10 г. У склянці води з Чорного моря міститься близько 3 г солі, що значно менше добової норми споживання. Ще один факт – столова ложка з гіркою має об’єм близько 15 см³ і містить 30 г солі і саме це відповідає нормі внесення солі на 1 л води при солінні овочів. При цьому споживання солінь є звичним для більшості людей.

Наявність солей визначає певні фізичні особливості морської води. Так, густина води, що має солоність 35‰, становить 1,028 кг/дм³. При цій солоності температура замерзання становить мінус 1,9 °С. Отже, мінусова температура води – це реальність.

Склад солей у відкритих морях порівняно близький, що було встановлено ще під час першої океанографічної експедиції на судні “Челенджер”. Найбільшим є вміст NaCl – 77,8% та MgCl₂ – 10,9%. У цілому вміст хлоридів становить майже 89%. Досить часто мінералізацію морської води визначають лише за вмістом хлору.

Морська сіль є об’єктом промислу. Найчастіше її видобувають використовуючи процес випаровування. Причому цей процес може бути природним чи штучним.

Вода може містити лише певну кількість розчиненої солі. На цю здатність трохи впливає температура. Так, при температурі 10 °С у воді може бути щонайбільше 357 г/дм³, при 30 °С – 361 г/дм³. Отже, солоність води у природних водоймах може в 10 разів перевизувати солоність світового океану.

Важлива властивість води, зокрема морської, – можливість утримання в ній газів. Останнє дозволяє жити у воді різноманітним організмам. На відміну від солі, кількість розчинених газів у воді істотно залежить від температури. Коли температура підвищується з 10 °С до 30 °С розчиненість газів зменшується вдвічі.

Оскільки вода є рідиною, в океані вона перебуває у постійному русі. Так, під дією вітру формуються хвилі, виникають течії, формуються згінно-нагінні явища. Ще одне важливе явище – припливи і відпливи.

Найбільш характерними для морів та океанів є вітрові хвилі. Їх розмір насамперед залежить від швидкості вітру та розмірів водойми (довжини розгону, ширини та глибини). Певну роль відіграє і тривалість вітру, адже хвилям потрібно розвинутися.

Висота хвиль визначається за різницею у висотному положенні гребеня та улоговини. Довжина відповідає відстані між двома гребенями чи улоговинами. Звичайно співвідношення між висотою та довжиною в морі є таким: довжина у 30–40 разів більша за висоту. У невеликих водоймах хвилі крутіші.

Усі хвилі різні за розміром і формою. Якщо виміряти в морі 100 хвиль, то найвища виявиться в 2,5 рази вища за середню. Отже, якщо середня висота хвиль становить 10 м, то найбільша сягає 25 м. В океані спостерігали й більші – до 30 м.

Специфічним видом хвиль є цунамі. Основна причина їх виникнення – землетрус. Оскільки останні часто виникають на узбережжі чи під дном Тихого океану, це визначає те, що й цунамі тут досить поширені. До катастрофічних наслідків призвело цунамі, що сталося 11 березня 2011 р. у Тихому океані. Наслідком стала аварія на АЕС Фукусіма-1. Ще одне руйнівне цунамі сталося в Індійському океані 26 грудня 2004 р. Тоді загинуло понад 200 тис. людей. Кілька разів невеличке цунамі спостерігали і на Чорному морі. Один такий випадок стався внаслідок згаданого вище Ялтинського землетрусу – у 1927 р. Тоді цунамі сталося в Балаклавській бухті, що орієнтована на південь. Зовсім недавно – 27 червня 2014 р. – цунамі спостерігали і в Одесі. Воно записано на камеру відео спостереження.

Є й такі хвилі, які не видно на поверхні – це так звані внутрішні хвилі, що виникають на поверхні водних мас з різною щільністю.

Надзвичайно важливу роль у природних процесах на Землі відіграють морські течії. Найпотужнішими є ті, що формуються під впливом сильних і постійних вітрів. До них, зокрема, належать пасатні течії. Вони охоплюють екваторіальну смугу трьох океанів і є визначальними у загальній циркуляції вод Світового океану. Під впливом пасатів рівень води на сході континентів є вищим, ніж на заході.

Для Європи і, зокрема України, дуже важливими є течії в північній частині Атлантичного океану. У цьому разі важливою виявляється форма і розташування Південної Америки. Той факт, що материк має форму трикутника, виступ якого розташований південніше екватора, визначає, що Північна пасатна течія спрямовується в Карібське море, а згодом в Мексиканську затоку. Постійне надходження сюди води зумовлює те, що звідти виходить тепла і потужна течія – Гольфстрим. До неї приєднується тепла Антильська течія, що оминає з півночі Кубу. Тут витрата води Гольфстриму стає найбільшою: вона сягає 80 млн м³/с, що на порядок більше сумарної витрати всіх річок світу. Швидкість течії сягає 1–2 м/с, ширина сягає 100 км, глибина – 700–800 м. Далі течія все більше відхиляється на схід, зокрема тому, що з півночі уздовж берегів Америки на південь рухається вода Лабрадорської течії.

В Атлантиці, південніше Ньфаулендської банки Гольфстрим зазнає поділу: найважливіша його частина продовжує рухатися на північний схід – цю течію часто називають Північно-Атлантичною.

Менша частина Гольфстриму відхиляється на схід, утворюючи згодом біля берегів Північної Африки прохолодну Канарську течію. Неподалік від берегів Ісландії відбувається ще один поділ течії – у напрямку на північний захід відокремлюється течія Ірмінгера.

Зрозуміло, що на своєму шляху температура Гольфстриму поступово знижується, меншою стає й витрата води. З наближенням до Північного Льодовитого океану відбувається занурення води, оскільки вона має порівняно велику солоність і тому важча за менш солону воду Арктики. Прийнято вважати, що течія закінчується у Баренцевому морі.

Гольфстрим відіграє колосальну роль у кліматі Європи. Близькість Ірландії до Гольфстриму визначає те, що тут навіть зустрічаються бамбук і пальми. Великий вплив течія має на клімат Ісландії та Норвегії. Завдяки Гольфстриму незамерзаючим є порт Мурманськ, розташований за Полярним колом. Певною мірою течія впливає і на клімат України.

Вітри, напрям яких періодично змінюються, можуть впливати на рівень води. Такі зміни рівня, спричинені дією вітру, називають згінно-нагінними явищами. Інколи вони сягають амплітуди понад 1 м. Такими, зокрема, бувають згони і нагони на Азовському морі. Тому не треба дивуватися, що в деяких базах відпочинку будинки стоять на палях.

Рівень води в океані зазнає змін і в результаті дії сили тяжіння між Землею, Місяцем і Сонцем. Найбільші припливи і відпливи формуються тоді, коли Сонце і Місяць перебувають на одній прямій із Землею. У цьому разі сила тяжіння Сонця та Місяця додаються. Такий стан тіл називають сизигією, а припливи – сизигійними. Коли Земля, Місяць і Сонце утворюють прямий кут, їх сили нівелюються. Такі припливи називають квадратурними. Їх висота порівняно невелика.

Велична припливів і відпливів істотно залежить від місцевих умов. Максимальна амплітуда (до 18 м) спостерігається в затоці Фанді на атлантичному узбережжі Канади. У внутрішніх морях амплітуда невелика. У Чорному морі припливи і відпливи практично відсутні. В Азовському про них і не чули.

Припливні явища спостерігаються і в нижній течії великих річок, наприклад у гирлі Амазонки.

Як уже зазначалося, нині спостерігається підвищення рівня Світового океану, що пов’язано передусім з термічним розширенням товщі води і таненням гірських льодовиків.

5.4. Чорне та Азовське моря

Чорне море. Площа моря становить 422 тис. км², максимальна глибина сягає 2245 м, середня – 1315 м. Довжина української частини берегів становить трохи більше 1600 км.

Важлива особливість моря – його значна ізольованість від Світового океану. Воно сполучається з Мармуровим морем протокою Босфор.

У Чорне море впадає кілька річок, з яких найбільшою є Дунай. Окрім того, у море впадають досить великі Дніпро і Дністер.

Річковий стік разом з атмосферними опадами на поверхню моря перевищують випаровування з його поверхні. Через це солоність води в Чорному морі приблизно вдвічі менша ніж у Світовому океані і становить 15–18 ⁰/₀₀. Окрім того, рівень води в морі вищий ніж у сусідньому Мармуровому. Отже, з Чорного моря вода переважно рухається через Босфор у Мармурове. Щоправда, це стосується переважно верхнього шару води, яка більш прісна і менш важка. У нижньому шарі вода Босфором рухається убік Чорного моря. Утім водообмін у цілому невеликий, що насамперед зумовлено невеликим поперечним перерізом Босфору.

Ізольованість моря і його досить значна глибина зумовлюють те, що вертикальне перемішування в ньому обмежене. Це визначає, що водна товща моря у цілому складається з двох шарів води: поверхневого завтовшки 150–200 м і того, що лежить нижче. Останній позбавлений кисню. Натомість тут присутній газ сірководень (H₂S).

Плануючи відпочинок на Чорному морі, варто взяти до уваги наявність у ньому так званої Основної чорноморської течії. Ця течія охоплює значну частину акваторії та орієнтована проти годинникової стрілки. Це визначає, що біля Південного берегу Криму течія спрямована зі сходу на захід (від Феодосії до Севастополя). Біля берегів Болгарії течія має рух із півночі на південь.

Наявність ОЧТ впливає і на температуру води, і на її солоність. Так, прісна вода р. Дунай поширюється в морі не рівномірно, а переважно у південному напрямку. Через це солоність води біля берегів Румунії менша, ніж біля Криму.

До речі, наявність Кримських гір істотно позначається на кліматі Південного берегу Криму. Як не дивно, але тут тепліше, ніж у Бургасі (Болгарія), який розташований за 220 км на південь від Ялти. У січні в Ялті середня температура становить 3,9 °С, у Бургасі – 2,1 °С. Відповідно в липні маємо 23,2 °С і 21,9 °С. Цікаво, що температура в липні в Ялті така сама, як у Стамбулі, що розташований за кількасот кілометрів на південь.

Слабкий водообмін зі Світовим океаном, а також значний обсяг річкового стоку зумовлюють те, що Чорне море у цілому є досить забрудненим. Особливо це стосується північно-західної частини моря, до якої має вихід Україна. Це пояснюється низкою чинників. Саме в цю частину моря впадає Дунай, який виносить багато забруднювальних речовин. Значно меншою є роль Дніпра, що пояснюється його меншою водністю (у чотири–п’ять разів), а також акумуляцією частини речовин у водосховищах. Важливим фактором забруднення моря є Одеса, що є найбільшим містом на морі. Окрім того, ця частина моря є наймілкішою – тут переважають глибини до 50 м.

Даючи характеристику Чорному морю, варто сказати і про Босфор. Його довжина становить близько 30 км, найменша ширина – трохи більше 700 м. На обох берегах Босфору в його південній частині розташоване одне з найбільших міст світу – Стамбул. Тут мешкає 15 млн осіб, що вдвічі більше, ніж у сусідній Болгарії. Над протокою перекинуто два мости без проміжних опор. Висота їх над водою – 64 м. Окрім того, 29 жовтня 2013 р. під Босфором було розпочато рух залізничним тунелем Мармарей. Його спорудження тривало 9 років. Дата пуска відповідає 90- річчю з того дня, коли президентом країни став Ататюрк.

Азовське море є найвіддаленішим від океану, наймілкішим у світі і водночас найменшим за об’ємом. Максимальна глибина становить лише 13,5 м. Невеликим є море і за площею – вона дорівнює лише 38 тис. км², а з затокою Сиваш – 40 тис. км².

Той факт, що Азовське море дуже мале (його об’єм у 200 разів менший за об’єм Чорного) робить його дуже уразливим щодо антропогенного впливу.

Ще в середині XX ст. Азовське море вважалося дуже високопродуктивним. До того ж значну частку рибного стада складали осетрові. Тепер вони майже зникли, насамперед внаслідок хижацього лову.

Значного удару по морю завдало зарегулювання річкового стоку та зменшення притоку води, що сталося при створенні на р. Дон великого Цимлянського водосховища, втрат води з його поверхні на додаткове випаровування, а також через забір води для господарських потреб. Наслідком стало те, що в 80-х роках ХХ аа. у морі почали фіксувати збільшення мінералізації води.

В останні два десятиріччя водозабір зменшився і це сприяло тому, що мінералізація води в морі почала наближатися до природної – тепер вона становить 8–10 ⁰/₀₀.

Важливою проблемою Азовського моря є його забруднення. Воно відбувається в результаті надходження річкового стоку, а також інших чинників, зокрема скидання стічних вод. Так, на березі моря розташований великий металургійний центр України – м. Маріуполь з двома потужними комбінатами: “Азовсталь” та аа. Ілліча. Негативний вплив на море спричинило спорудження Росією дамби у Керченській протоці восени 2003 р. Хоч дамба і недобудована, наслідком її створення стало зменшення водообміну, посилення розмиву острова Тузла, а також погіршення умов для міграції риби. У листопаді 2007 р. під час шторму в протоці затонуло 5 суден, зокрема з вантажем нафтопродуктів.

5.5. Річки

Річка, ріка – природний водотік, що постійно або більшу частину часу тече у виробленому ним самим руслі. Найважливішими характеристиками річок є їх довжина, площа водозбору, водність.

Річки поділяють на великі і малі, рівнинні та гірські. Разом з тим, чітких меж тут немає.

Великі річки мають довжину в кількасот, а деякі навіть у кілька тисяч кілометрів. Їх ширина може сягати кількох кілометрів, а глибина десятків метрів. Деякі малі річки мають довжину лише кілька метрів.

Для рівнинних річок характерні невеликі похил і швидкість течії, для гірських – значний похил і велика швидкість течії, а також значна каламутність води. Різним є й склад донних відкладів.

Розмір річок найбільше залежить від площі водозбору та кліматичних умов в його межах. Річковий водозбір (басейн) – частина земної поверхні, яка належить певній річковій системі і відокремлена від інших вододілом. Площа водозбору може дорівнювати кільком квадратним кілометрам і сягати мільйонів квадратних кілометрів. Іншим найважливішим фактором є клімат. Відомим є вислів російського кліматолога Олександра Воєйкова про те, що річки є продуктом клімату. У цьому разі найважливішу роль відіграє кількість опадів та випаровування з поверхні водозбору, яке найбільше залежить від температури повітря, його вологості та швидкості вітру.

Найбільша водність річок спостерігається після танення снігу та сильних дощів. Можливі випадки, коли рівень води у річках піднімається на 5 і навіть 10 м. При цьому затоплюються величезні площі земель, що супроводжується загибеллю людей.

Під час повені на р. Хуанхе восени 1887 р. загинуло 900 тис. осіб. Загибель людей трапляється і в Україні, проте кількість загиблих незрівнянно менша.

Буває й так, що внаслідок відсутності опадів річки зменшуються в розмірах і навіть пересихають.

Деякі річки, як рівнинні, так і гірські, на своєму шляху інколи зустрічають міцні породи, що важко піддаються розмиву. Залежно від місцевих умов, це спричинює утворення порогів і водоспадів. Так, відомими є Дніпровські пороги, що нині затоплені. Разом з тим, ааме порогів є на інших річках, наприклад, на Південному Бузі. Найбільш відома порожиста ділянка розташована біля с. Мегія.

Великими і відомими водоспадами є Ніагарський (на кордоні між США та Канадою), Вікторія (на р. Замбезі в Південній Африці). В Україні відомиими є водоспади Учан-Су біля Ялти, Джур-Джур біля Алушти та Джурин на півдні Тернопільської області. Усі вони є об’єктами туризму.

Найбільшою за водністю рікою світу є Амазонка. За рік вона виносить в океан майже 7000 км³ води – у 130 разів більше за Дніпро. Найдовша річка світу – Ніл. Його довжина – 6,7 тис. км. Такою є довжина разом з річкою Кагера, що впадає в оз. Вікторія. Сам же Ніл бере початок з оз. Вікторія. Воно розташовано на екваторі. Можна вважати, що сам Ніл починається в південній півкулі. Перетнувши наприкінці свого шляху Єгипет, впадає в Середземне море.

Найбільшою рікою Європи, як за довжиною, так і водністю, є Волга. Впадає в Каспійське море, утворюючи велику дельту. Кілька гирлових рукавів у східній частині дельти належить Казахстану. Волгою налагоджено рух круїзних суден.

Найбільшою рікою Західної та Центральної Європи є Дунай. Ця ріка відома ще й тим, що перетинає, або до неї мають вихід 10 країн Європи: Німеччина, Австрія, Словаччина, Угорщина, Хорватія, Сербія, Румунія, Болгарія, Молдова, Україна. Цікавим є факт того, що у верхній течії водність Дунаю зменшується, але поряд з-під землі з’являється потік, що належить до басейну Рейна.

Найбільшою річкою України є Дніпро. Площа його водозбору становить 504 тис. км², проте інколи зустрічаються й інші значення. У минулому довжина становила 2285 км. Після створення каскаду з шести водосховищ вона зменшилася до 2145 км.

Прийнято вважати, що Дніпро за площею водозбору і довжиною поступається в Європі лише Волзі та Дунаю. Насправді, окрім цих двох рік, дещо більшою, ніж у Дніпра, є площа водозбору Ками – найбільшої притоки Волги. За своєю довжиною Дніпро поступається й Уралу.

Іншими великими річками України вважаються Дністер, Південний Буг, Дністер, Десна. Окрім того, Україна має вихід до найбільшої річки Західної та Центральної Європи – Дунаю. Усі вони є об’єктами туризму, зокрема, водного. По Дніпру ходять круїзні судна, по інших річках виконуються сплави на плотах і байдарках.

На багатьох річках створені ставки і водосховища, які часто використовуються для відпочинку.

5.6. Озера

Озеро – заповнена водою природна улоговина на земній поверхні. Озера різняться від ставків і водосховищ тим, що створені природою.

Основна особливість, що вирізняє озеро від річки, – уповільнена течія. Ця особливість визначає термічний режим, циркуляцію, накопичення донних відкладів та ін.

Поділяються на безстічні і проточні. Є й перехідні, коли проточність існує лише певний час.

Основними характеристиками озер є площа, об’єм води, середня і максимальна глибина.

Рівень води, а отже основні характеристики озер, залежать від співвідношення складових водного балансу. Прибутковими складовими є опади, річковий стік, надходження підземних вод, скиди підприємств. Витратні складові: випаровування, стік води з озера, водозабір.

Найбільші озера: Каспійське море (374 тис. км²), Верхнє, Вікторія. За винятком Каспійського моря, найбільшим озером Європи є Ладозьке. Найглибшим озером Землі є Байкал.

В Україні великих озер немає. Найбільш відомим є Світязь, яке розташоване в північно-західному куточку країни. Це озеро в Україні найглибше – його глибина сягає 58 м. До слова, озеро являє собою об’єкт туризму.

Чимало озер є в межах Києва, зокрема поблизу Дніпра. Найбільшим є Алмазне в лівобережній частині міста.

Питання для самоперевірки

1. Чому водні ресурси України в розрахунку на душу населення є меншими, ніж у цілому в світі?
2. На сході чи на заході континентів рівень води є вищим і чому?
3. Що є головною причиною існування річок?
4. Чому одні річки великі, а інші малі?
5. Якою є середня солоність Світового океану, орного та Азовського морів?

Домашнє завдання

1. Написати реферат про Гольфстрим.

2. Написати реферат про Чорне та Азовське моря (на вибір).

3. Написати реферат про найбільші річки світу (на вибір).

5.7. Біосфера. Рослинний і тваринний світ

Біосфера – частина земного простору, в яій поширене життя. Цей термін запропонував австрійський геолог Едуард Зюсс у 1875 р. Є й інше тлумачення біосфера – сукупність усього живого на Землі. У другому разі для усієї сукупності живих організмів придумано слово “біота”. Цей термін запропонував у 1907 р. румунський біолог Е. Раковице.

Переважна частина біомаси Землі (понад 99 %) зосереджена на суші. Приблизно таким самим є співвідношення фітомаси (на неї припадає 99 % загальної) і зоомаси (1 % загальної).

У фітомасі найбільшою є частка лісу – 90%. Особливо значною є частка вологих тропічних лісів. У свою чергу, у зоомасі близько 90% припадає на біомасу безхребетних.

Хоча маса живих організмів порівняно невелика, її роль на Землі надзвичайно велика. Саме завдячуючи живій речовині сталися зміни складу атмосфери та утворився ґрунтовий покрив. Наявність живої речовини змінило навіть зовнішній вигляд нашої планети – тепер значні її простори забарвлені у зелений колір.

Надзвичайну складність і збалансованість процесів у біосфері яскраво підтвердили дослідження, проведені у США в 1991 р. Суть досліджень полягала у спробі створення штучної біосфери (вона набула назви “Біосфера-2”). У величезному комплексі, ізольованому від атмосфери, були створені і ліс, і море. Дуже великою виявилася і кількість внесених видів рослин і тварин – 3800. Проте стабільності Біосфери-2 не було досягнуто. Досить швидко всередині створеного комплексу збільшилася концентрація діоксиду вуглецю, розбалансувалися й інші складові.

Великі і стабільні у просторі і часі угруповання називають біомами. Так, найхолодніші простори Землі займають полярні пустелі. У більш теплих районах виділяють тундру. У напрямку до екватора найпоширенішими біомами є ліси, лісостеп, трав’янисті біоми (степ, саванна, пампа).

Усі живі організми поділяють на великі групи – царства. Найчастіше виділяють чотири царства: бактерій, грибів, рослин і тварин,

Кожна з перелічених груп відіграє колосальну роль на Землі, проте увага людей звичайно прикута до царств рослин і тварин.

Царство рослин поділяється на підцарства нижчих і вищих, які у свою чергу поділяється на класи, відділи, родини, роди і насамкінець види. За різними даними, у цілому налічується від 350 до 500 тис. видів рослин.

Царство тварин поділяється на підцарства одноклітинних (найпростіших) і багатоклітинних. Багатоклітинні поділяються приблизно на 20 типів, з яких найвідомішими є молюски, членистоногі, хордові. Останній тип поділяється на три підтипи, в яких найбільшу цікавість мають хребетні (інша назва – черепні). Далі існує поділ на родини, роди і аж до видів, яких налічується близько 1,5 млн.

Саме підтип хребетних звичайно привертає найбільшу увагу в туризмі. Тут існує поділ на класи: риби, земноводні (до них належать жаби, саламандри), плазуни (змії, ящірки), птахи, ссавці.

Різноманітність рослинного і тваринного світу залежать як від природних умов, так і впливу людини. Чисельність видів у цілому більша в умовах теплого і вологого клімату. Різноманітність зростає одночасно зі збільшенням різноманітності природних умов. У країнах, де теплий клімат, де є вихід до моря, де є гори і низовини, біорізноманіття більше, ніж у країнах, розташованих у суворих умовах з порівняно однорідними природними умовами.

Відповідно до умов існування, живі істоти поділяють на екологічні групи. Так, серед птахів виділяють групи лісових птахів (тетерук), коловодних птахів (пелікан), степових (дрохва). Ссавців поділяють на наземних (лев), підземних (кріт), водних (кит), напівводних (тюлень), літаючих.

Україна в цілому відзначається досить значним багатством рослинного і тваринного світу. За різноманіттям тваринного світу Україна в Європі поступається лише Росії та Туреччині. При цьому слід враховувати, що більша частина цих країн розташована не в Європі, а в Азії. Біорізноманіттю сприяють велика територія, наявність гірських масивів, вихід до Чорного та Азовського морів.

У цілому на території країни нараховують понад 70 тис. видів рослин і тварин. Флора країни перевищує 25 тис. видів, фауна – 45 тис. Із 45 тис. видів тварин нараховується понад 44 тис. видів безхребетних і майже 1 тис. хребетних. Найчисельнішими серед безхребетних є комахи, яких нараховується 35 тис. видів. Біорізноманіття хребетних становить майже 200 видів ссавців, 400 видів птахів, 200 видів риб. Порівняно невеликим (21 вид) є видове різноманіття плазунів. Найменшим (17 видів) є видове різноманіття земноводних.

Знання рослинного і тваринного світу – важлива складова надання послуг у сфері екологічного туризму.

7. Материки і частини світу

7.1. Загальна характеристика

Із загальної площі земної кулі (510 млн км²) 361 млн км² припадає на океани і 149 млн км² – на сушу. Це відповідно становить 61% і 39%.

У свою чергу, всю сушу прийнято поділяти на шість частин світу і шість материків. У більшості випадків їх назви збігаються. Але материк Євразія складається з Європи та Азії. Америка, як частина світу, поділяється на материки Північну Америку та Південну Америку.

У стародавньому світі, зокрема у Стародавній Греції, знали три частини світу: Європу, Азії та Африку. Останню часто називали Лівією.

У більшості довідкових джерел наведено наступні дані щодо площі частин світу: Європа – 10,5 млн км², Азія – 43,4 (або 43,5), Африка – 30,3, Америка – 42,5 (24,2 + 18,3), Австралія – 8,5, Антарктида – 14 млн км².

7.2. Європа

Європа – батьківщина сучасної цивілізації. Її площа – 10,5 млн км², або 8% площі суші. Точні розміри визначити важко, оскільки дискусійним є східний кордон. Найчастіше межу проводять по східним схилам Уральських гір (що вже викликає певну незгоду), по р. Емба, Кума-Маницькій западині, протоці Босфор. Дехто вважає, що кордон проходить по р. Урал. Дискусійність кордонів Європи робить умовним розташування її центру. Хоча відповідний знак встановлено біля м. Рахів, але не всі погоджуються, що це правильно.

Від інших частин світу вирізняє велика порізаність берегової лінії, безліч заток, півостровів та островів. Площа півостровів – чверть загальної. Найбільшими є Скандинавський, Піренейський, Апенінський, Балканський, Дещо менші: Ютландія, Бретань, Кримський.

Острови займають 7% загальної. Найбільшими є Великобританія, Ісландія, Шпіцберген, Нова Земля. Безліч островів розташовано в Середземному морі.

Омивається Аталантичним і Північним Льодовитим океанами, а також численними морями. Найбільше з них – Середземне, яке в свою чергу, поділяється на кілька: Егейське, Іонічне та ін. До морів Атлантичного океану належать також Мармурове, Чорне та Азовське. На півночі омивається Північним, Норвезьким, Баренцевим і Білим морями. Окрім того, виділяють Балтійське та Ірландське моря.

Найвідоміші протоки: Гібралтарська (найменша ширина – 14 км), Ла-Манш, Па-де-Кале, Босфор, Каттегат і Скагеррак. Останні дві – досить широкі протоки між Ютландією та Скандинавією.

Оскільки нульовий меридіан проходить через Лондон, маємо, що Європа розташована у східній та західній півкулях. Північна частина розташована за північним полярним колом. Материкова частина має найбільшу широту (мис Нордкін 71⁰).

Східна частина Європи переважно рівнинна, західна – гориста. На сході велику площу займає Східно-Європейська (Руська) рівнина. У цілому відповідає Східно-Європейській платформі. У межах рівнини є підвищені ділянки та опущені. Підвищені ділянки є височинами. До них належать Валдайська, Середньоруська, Придніпровська височини. Низовинами є Прикаспійська, Причорноморська, Поліська. Найнижче місце Європи знаходиться на Прикаспійській низовині – мінус 27 м.

Західна Європа переважно гориста. Тут великими за площею та високими є аамез найвищою горою Монблан (4807 м). З високих гір можуть бути виділені Скандинавські гори, Піренеї, Карпати (найвища точка – Герлаховски Штіт – 2654 або 2655 м), Родопи, Стара Планіна.

Є менші за площею та висотою гори: Судети, Рудні гори, Вогези, Андалузькі гори.

Якщо вважати, що Європа простягається до Кавказу, то найвищою горою є г. Ельбрус (5642 м).

До височин Західної Європи належать Баварське плоскогір’я, до низовин – Північно-німецька, Середньо- і Нижньодунайська, Придніпровська та ін.

В Європі є й кілька вулканів: Гекла, Етна, Стромболі. Найбільш високим та активним з-поміж них є Етна. Розташований на Сицілії. Неподалік розташований і Стромболі, який водночас є й островом і вулканом.

Середня висота Європи становить близько 300 м, що порівняно небагато.

Більша частина Європи характеризується помірним кліматом, північ – субполярним, південь – субтропічним. На півночі Скандинавії клімат субарктичний. Те саме стосується північних районів Росії. Субтропічний клімат характерний для Середземноморських країн.

Істотний вплив на клімат чинить віддаленість від Атлантичного океану. На заході Європи клімат морський, на сході – континетальний. Виділяють ще помірно-континентальний клімат, характерний для України і в цілому для більшості європейських країн.

Значну роль у кліматичних особливостях Європи відіграє не лише віддаленість від Атлантичного океану, а й факт існування Північно-Атлантичної течії. Наслідком є те, що з віддаленням на схід темпетарура на тій самі широті стає помітно нижчою. Так, Берлін розташований значно північніше за Київ, але тут у цілому тепліше, насамперед за рахунок теплої зими (табл. 7.1).

Таблиця 7.1

Характерна температура повітря та кількість опадів у деяких містах Європи (1961–1990 рр.)

Місто	Температура, град			Опади, мм
Місто	січень	липень	середня	Опади, мм
Рейкьявік	4,9	10,3	7,0	801
Лондон	3,5	16,5	9,6	754
Париж	3,4	18,4	10,6	650
Берлін	–0,4	17,9	8,9	591
Мадрид	6,1	24,4	14,3	456
Афіни	10,2	27,8	18,4	371
Будапешт	–0,5	21,5	11,2	563
Київ	–5,6	19,3	7,7	650
Стамбул	5,6	23,2	14,1	-
Санкт-Петербург	–7,8	17,7	5,0	635
Москва	–9,3	18,2	5,0	691

Європа відома кількома великими річками. Найбільшими є Волга та Дунай. До числа найбільших належать Рейн, Північна Двіна, Дніпро.

Найбільшим озером є Каспійське море. Помітно поступаються йому Ладозьке та Онезьке озера. Наступним є оз. Венерн у Швеції. У Західній Європі досить великими озерами є Балатон в Угорщині та Женевське на кордоні між Швейцарією та Францією.

Територія Європи зазнала істотних змін внаслідок господарської діяльності. Уся вкрита полями, помережена шляхами сполучень.

Стосовно населення можна скзати, що за чисельністю воно досить стале, але водночас дуже різноманітне за національним складом. Останнє значною мірою пояснюється існуванням природних перешкод, зокрема, наявністю гір, островів і півостровів. Більшість європейських народів утворили свої національні держави, або принаймні, мають свої автономії.

Найбільш поширеними є слов’янська, германська та романська мовні групи.

В Європі налічується близько 50 країн, з яких 44 – розташовані суто в Європі. Частково розташовані Росія, Казахстан і Туреччина. Дискусійним є належність до Європи Грузії та Азербайджану. Невизнаними або частково визнаними є Косово і Придністровська республіка. Щодо Абхазії та Південної Осетії, то вони, на додаток, аам дискусійно європейські. Є й такі країни, існування яких викликає посмішку. Такою країною, зокрема, є Сіленд.

Усі ці країни поділяють на чотири або п'ять груп. Якщо чотири, то це країни Північної, Західної, Південної та Східної Європи. Детальнішим є поділ на п'ять груп. У цьому разі до країн Центральної Європи належать Польща, Чехія, Словаччина, Угорщина. Що ж до України, то вона в обох випадках вважається країною Східної Європи.

Більша частина країн Європи, за винятком Східної Європи, належить до Європейського Союзу, яких нині 28. Останнім – 28-м членом 1 липня 2013 р. стала Хорватія.

Частка валового світового продукту, що припадає країни ЄС, приблизно такж як на США. Найважливіші інституції ЄС: Європейський парламент та Європейська Комісія. Останній являє собою спільний уряд ЄС. Кожен член Єврокомісії представляє не інтереси своєї країни, а виконує певні функції. З 2004 р. Його головою є португалець за походженням Жозе Мануель Баррозу.

7.3. Азія

Найбільша частина світу – її площа 43,4 (або 43,5) млн км². Вважають, що назва походить від слова “схід”.

Азія тримає першість за кількома показниками:

площею,
чисельністю населення (60% загального),
найбільшою висотою,
найвищею точкою,
найнижчою точкою,
найбільшою за населенням країною.

Найпівнічніша точка (мис Челюскин) має широту 77⁰43'. Найпівденніша (мис Піай) лише трохи не досягає екватора – відстоїть від нього на 1°16'. Як і Європа, розташована у двох півкулях: східній та західній. У західній знаходиться півострів Чукотка.

Від інших частин світу відокремлена океанами (загалом навколо Азії їх чотири) та численними морями. Від Африки відокремлена Червоним морем і Баб-ель-Мальдебською протокою, від Північної Америки – Беринговою протокою. Дискусійною і слабко вираженою є межа з Європою. На заході кордон проходить по східним схилам Уральських гір.

Значна частина Азії являє собою півострови. До найбільших належать Мала Азія, Аравійський, Індостан, Індокитай, Корейський, Камчатка, Чукотка, Таймир.

Велику площу займають й острови. На півночі розташовані Північна Земля і Новосибірські острови, на сході: Японські, Тайвань, Великі Зондські та Малі Зондські.

Особливість Азії – її найбільша висота з-поміж інших частин світу. Вона становить 950 м. Приблизно три чверті території вкрито горами і плоскогір’ями.

У межах Азії розташований хребет Гімалаї – найвищий на Землі. Його висота сягає 8848 м. Там же в Азії розташовані гірські масиви Тибет, Памир, Саяни, Алтай. Значну площу мають Східно-Сибірське плоскогір’я та Іранське нагір’я. Відомою є г. Фудзіяма – 3776 м.

Найбільшими є Західно-Сибірська і Туранська низовини.

Великі розміри визначають наявність значних покладів корисних копалин. Азія відома тим, що тут видобувають основну частину нафти у світі. До найбагатших країн належать Росія, Саудівська Аравія, Іран та Ірак.

Великі розміри Азії, близькість до найбільшого океану, наявність великих гір – основні аамеии впливу на кліматичні умови. Якщо на півночі клімат холодний актичний, то на півдні – екваторіальний. Зокрема, екваторіальний клімат характерний для Індонезії. Для Індії та країн Індокитаю характерний субекваторіальний, для країн Аравійського півострова – тропічний, для країн Близького сходу та Закавказзя субтропічний клімат. Те саме стосується більшої частини Китаю та півдня Японських островів. Для більшої частини Сибіру та Далекого сходу характерний помірний клімат. На Тихоокеанському узбережжі поширений мусонний клімат. У центрі Азії клімат різко континетальний (табл. 7.2).

Таблиця 7.2

Характерна температура повітря в деяких містах Азії

Місто	Температура, град			Опади, мм
Місто	січень	липень	середня	Опади, мм
Анкара	0,1	22,9	9,6	413
Анталья	9,9	28,1	18,4	1079
Тегеран	3,0	30,4	17,1	230
Токіо	5,2	25,2	15,6	1406
Пекін	–4,3	25,9	11,8	578
Мумбай	24,5	27,7	27,5	–

Пустелі: Велика Аравійська, Гобі, Такла-Макан, Каракуми та Кизилкуми.

Азія відома тим, що тут течуть великі річки. Умовно їх можна розділити за напрямком течії. Перша група тече на північ (Лєна, Єнисей), друга на схід (Янцзи), третя (Інд та Ганг) – на південь.

Найбільшою за водністю річкою Азії є Янцзи, яка водночас належить до найбільших у світі. Хуанхе – річка, що несе багато наносів.

У 2012 р. на р. Янцзи закінчено будівництво найпотужнішої ГЕС світу “Три ущелини”.

В Азії мешкає понад половина усього людства – 4,3 млрд осіб. У кількох країнах населення перевищує 100 млн осіб: Китай (1,35 млрд), Індія (1,20 млрд), Індонезія (240 млн), Пакистан (175 млн), Бангладеш (170 млн), Філіпіни (106 млн).

В Азії налічується близько 54 країн. Найбільшими за площею є Росія (частково розташована в Європі), Китай та Індія. Китайська економіка є другою у світі після США. За кілька років відбудеться випередження, оскільки темпи приросту в Китаї є більшими – звичайно вони становлять 8–9% на рік. Цікаво, що Китайська економіка колись уже була лідером у світі, щоправда, кількасот років тому. Потім її випередила Велика Британія.

7.4. Африка

Третя за розмірами частина світу, яку вважають батьківщиною людства. Площа (разом з островами) – 30,3 млн км². На відміну від інших частин світу, має мало півостровів та островів.

В Африці мешкає близько 1 млрд осіб і налічується приблизно 55 держав.

Африка тримає першість за кількома показниками:

це найтепліша частина світу,
тут тече найдовша річка світу,
тут розташована найбільша пустеля світу (Сахара),
тут найнижчий рівень благополуччя людей,
це регіон з найбільшим приростом населення.

Додамо, що Африка ще й найбільш неспокійна частина світу: тут раз за разом виникають збройні конфлікти, які стосуються й громадян України. Так, можуть бути згадані громадянська війна в Лівії (2011 р.) та політичне протистояння в Єгипті.

У деяких країнах центральний уряд не здатен контролювати всю територію країни. Інколи це призводить до їх поділу. Так, у січні 2011 р. відбувся референдум у Південному Судані, згідно з яким утворилася однойменна країна. Цю країну визнано в Україні.

Нині найбільшою за площею є Алжир, найбільшою за населенням – Нігерія, найпотужнішою – Південна Африка.

На суспільний та економічний розвиток Африки істотно вплинула работогівля, а також той факт, що більша її частина тривалий час являла собою колонію західних країн.

Більшу частину Африки являє собою тектонічну платформу. Є досить високою – 750 м. Найвища точка – г. Кіліманджро – 5895 м.

         Відомим, зокрема, є оповідання Ернеста Хемінгуея “Сніги кіліманджаро”, яке починається так: “Кіліманджаро – вкрита снігом гора заввишки 19710 футів, яку вважають найвищою в Африці. Її західна вершина мовою масаї звється “Нгає-Нгаї”, тобто “Божий дім”. Майже біля самої тієї вершини лежить висохлий і замерзлий труп леопарда. Чого шукав леопард на такій височині – ніхто пояснити не може”.

В Африці виділяють кілька гірських масивів. Найвищим є Східно-африканське плоскогір’я, в межах якого і розташована щойно згадана г. Кіліманджаро. Досить високими є також Атлаські гори (висота до 4165 м), розташовані на північному заході. На протилежному боці Африки – на південному сході розташовані Драконові гори. Серед пустелі Сахара височать нагір’я Ахаггар і Тибесті. На північному сході розташоване Ефіопське нагір’я.

Серед опущених ділянок можна виділити низовину Конго. З низинних ділянок відомою є западина Каттара. Її найменша глибина становить –132 м. Існує ідея прокласти сюди тунель із Середземного моря. Це дало би змогу запрацювати ГЕС.

Клімат Африки здебільшого спекотний. Із семи основних та шести перехідних кліматів світу найпоширенішими є екваторіальний, субекваторіальний та тропічний. Вони утворюють відповідні кліматичні пояси. І лише на крайньому півночі, зокрема в Тунісі та Алжирі, а також на крайньому півдні є території із субтропічним кліматом.

З огляду на те, що найвідвідуванішою країною для українців є Єгипет, доцільно навести відомості про місцеві кліматичні умови. У січні в цій країні приблизно така ж температура, як у нас у вересні. Кількість опадів приблизно в 50 разів менша, ніж в Україні (табл. 7.3).

Таблиця 7.3

Характерна температура повітря в деяких містах Африки

Місто	Температура, град			Опади, мм
Місто	січень	липень	середня	Опади, мм
Каїр	13,6	27,6	21,4	26
Хургада	15,7	29,7	23,4	5

Кліматичні особливості визначили те, що в Африці є кілька пустель: Сахара, Калахарі, Наміб. Остання розташована біля берегів Атлантики.

Рельєф Африки та її клімат визначають те, що найбільше річок та найбільша їх водність спостерігаються в Екваторіальній Африці. Головний вододіл проходить по східній частині континету. Отже, найбільшою за водністю є р. Конго (Заїр). За цим показником вона поступається лише Амазонці. Найбільшою за довжиною є Ніл. Щоправда, найбільшою є довжина тоді, коли приплюсувати довжину р. Кагера, що впадає в оз. Вікторія. З інших річок потрібно згадати Нігер, Замбезі та Оранжеву.

До найвідоміших африканських див належать водоспади, зокрема водоспад Вікторія на р. Замбезі, який відкрив Давид Лівінстон у 1855 р. Зазначимо, що водоспад значно вищий і ширший за Ніагарський.

Майже третину території займають безстічні території.

В Африці чимало й озер, найбільше – в Екваторіальній Африці. Найбільшим є оз. Вікторія, яке розташоване на екваторі. Вважається другим за площею прісноводним озером світу (після оз. Верхнє). Неподалік розташоване друге за глибиною озеро світу – Танганьїка (1435 м).

На межі між Сахарою та екваторіальною Африкою розташоване оз. Чад – безстічне і зі значними коливаннями розмірів.

Менш відомим є оз. Ассаль, що розташоване в Екваторіальній Африці в Джібуті. Належить до найсолоніших у світі – солоність тут сягає 380⁰/₀₀. Рівень моря в цьому озері відповідає найнижчому місцю Африки –155 м.

Зазначимо, що саме природа Африки звичайно привертає найбільшу увагу туристів.

Вище зазначалося, що Африку характеризує значний приріст населення. Про це красномовно свідчить такий факт: у 1950 р. тут мешкало лише 220 млн осіб.

Дві третини населення Африки мешкає в сільській місцевості. Найбільшими містами звичайно є столиці, населення в яких сягає кількох мільйонів осіб. Більшість африканських міст є молодими: вони виникли з появою європейців.

Однією з особливостей африканського населення є трайбалізм – психологія належежності до якогось племені. Цікаво, що острів Мадагаскар населяють представники австралоїдної раси. Їх предки, а не африканці заселили острів, переправившись через океан. Сприяли переселенню пасатні вітри та супутні течії.

Найпоширенішою мовою в Африці є арабська. Досить багато людей говорить європейськими мовами – у деяких країнах англійська чи французька є державною. Так, англійська поширена в Нігерії, Судані, Південній Африці. Французька мова є державною в Кот-д”Івуарі, Демократичній республіці Конго, Нігері. Окрім того, французька дуже поширена в Алжирі і Мароко.

Більшість населення Африки зайнято у сільському господарстві, насамперед у рослинництві. Незважаючи на це, забезпечити себе продовольством африканські країни не в змозі. Найбільші площі зайняті культурами, що використовуються для місцевого споживання: просо, сорго, кукурудза і пшениця. З експортних культур важливою є какао, до певної міри чай.

У промисловості найважливіше місце займає гірничодобувна.

Африку часто поділяють на кілька частин, найчастіше – на північну, що населена арабами, і ту, що лежать на південь від Сахари. В останньому разі йдеться про Африку, в якій домінує негроїдне населення.

Для півночі часто використовують слово “Магріб”. Звичайно під цим словом розуміють регіон, що лежить на захід від Єгипту: Алжир, Туніс, Лівія та ін. Більш детальним є поділ Африки на північну, західну внутрішню, західну прибережну, східну, центральну та південну.

Відмінним є рівень розвитку, як окремих держав, так і регіонів. Найпоужнішою в економічній сфері є Південна Африка, що нині за ВВП перебуває на 25 місці у світі. Значно випереважає Україну. Друге місце за економічним розвитком посідає Єгипет.

Цікавим є те, що кілька десятиліть тому на Південну Африку припадала третина ВВП усього континенту. Але з часом, певною мірою через зменшення ролі Великої Британії, розвиток країни пригальмувався.

Нині кілька країн Африки мають ВВП на душу населення вищий, ніж у Південній Африці і в півтора рази вищий, ніж в Україні. Трохи втішає те, що в є й Африці значно менш розвинуті країни. До них насамперед належать Демократична Республіка Конго, Зімбабве, Ліберія, Сомалі, Бурунді, Еритрея, ЦАР, Нігер. Рівень ВВП на душу населення тут є меншим, ніж 1000 доларів на рік, що приблизно на порядок менше, ніж в Україні (7,5 тис. доларів за ПКС).

7.5. Америка

Третя за розмірами частина світу – її площа 42,5 млн км². Поділяється на два материки: Північну (24,2 млн км²) і Південну (18,3 млн км²).

Вважається, що Америку було відкрито 14 жовтня 1492 р. Христофором Колумбом. Назву “Америка” запропонувава картограф Вальдземюллер у 1507 р. на честь Амеріго Веспуччі, який талановито описав відкриті землі.

Окрім іспанців, америку досліджували англійці, французи, росіяни.

В Америці налічується близько 35 країн, з яких 23 розташовані в Північній і 12 Південній Америці. Таке досить незвичне співвідношення пояснюється існуванням багатьох невеличких країн у Центральній Америці, що належить до Північної. Найбільшими за площею та економічним розвитком є США, Канада і Бразилія.

Америка тримає першість за кількома показниками:

найбільша довжина з півночі на південь,
тут тече найбільша річка світу,
тут розташована найпотужніша країна світу,
тут, а саме – в Південній Америці розташований найвищий водоспад світу – Анхель.

Населення Америки становить близько 1 млрд. осіб.

Материки розділені Панамським перешийком, що має найменшу ширину 48 км. Невелика ширина перешийку є такою, що Америку, як частину світу, поділяють на два материки.

Дамо їх характеристику окремо.

Північна Америка має форму трикутника, що гострим кінцем орієнтований на південь.

Омивається трьома океанами. Назви морів у цілому маловідомі. Найвідомішими є Карибське на півдні, та Саргасове – на сході. Водночас досить відомими є дві затоки: Мексиканська на півдні та Гудзонова на півночі. Характеризуються зовсім різними умовами, що позначається на кліматичних характеристиках континента.

Має кілька великих півостровів: Аляску та Лабрадор. Помітно меншими є Флорида та Каліфорнія. Окрім того, є півострів Юкатан.

До Північної Америки належить найбільший острів світу – Гренландія. На півночі також розташований острів Баффінова Земля. На півдні розташовані Карибські острови, які поділяють на Великі та Малі Антильські, а також Багамські.

Має два відомих гірських масиви: Кордильєри на заході та Аппалачі на сході. У Кордильєрах окремо виділяють хребет Сьєра-Невада, Аляскинський. Найвиша точка – г. Мак-Кінлі (6192 м). Названа на честь американського президента.

Велику площу у передгір’ях Кордильєр займають Великі рівнини.

Важлива особливість клімату – значні відмінності в температурі по широті на порівняно невеликій відстані. У свою чергу, це зумовлює значні відмінності в атмосферному тиску та виникнення сильних вітрів – торнадо. Часто вони призводять до значних руйнувань (табл. 7.4).

Таблиця 7.4

Характерна температура повітря в деяких містах Північної Америки

Місто	Температура, град			Опади, мм
Місто	січень	липень	середня	Опади, мм
Нью-Йорк	–0,3	24,9	12,6	1201
Вашингтон	1,4	26,7	14,5	1379
Чикаго	–6,1	22,9	9,5	910
Лос-Анжелес	14,6	23,5	18,9	375

З кліматом тісно пов’язані внутрішні води, зокрема річки та ї водність. Найбільша річка Північної Америки – Міссісіпі. Відома, зокрема, тим, що разом із притокою Міссурі, належить до найдовших у світі. Довжина сягає майже 6300 км. Власне, й водність також велика – у 9 разів більша за Дніпро.

На заході відомими річками є Колумбія та Колорадо. Гранд-каньйон, в якому тече Колорадо, має глибину до 1600 м, а ширину на рівні плато 6–29 км.

Завдячуючи письменницькому таланту Джека Лондона, відою річкою Аляски є Юкон. Проте, найбільшою річкою півночі є Маккензі.

У північній Амриці розташована група найбільших у світі прісноводних озер: Верхнє, Мічіган, Гурон, Ері та Онтаріо. З озер витікає повноводна річка Св. Лаврентія. Між озерами Ері та Онтаріо розташований найвідоміший водоспад світу – Ніагарський.

Розташування природних зон має деякі особливості. На півночі поширена зона арктичних пустель. Далі на південь вона змінюється на тундру і тайгу. Південніше тайги природні зони змінюються не лише з півночі на південь, а й зі сходу на захід.

Відомою особливістю Сьєра-Невади є поширення секвой – дерев заввишки до 100 м.

Населення Аівнічної Америки приблизно становить 500 млн осіб, з яких більше половини (315 млн) мешкають у США.

Найпоширенішими мовами є англійська та іспанська. В Канаді однією з державних мов є французька.

Найбільшими містами Північної Америки є Мехіко та Нью-Йорк. Цікавим є той факт, що Мехіко розташований на висоті більшій за висоту Говерли – 2240 м. Це робить клімат міста прохолоднішим, ніж якби воно було розташовано на узбережжі.

Південна Америка, як і Північна, нагадує трикутник. Але, на відміну від Північної Америки, вона має більш рівну берегову лінію. Тут немає великих островів, півостровів і заток. Із заток найвідомішими є Маракайбо і Ла-Плата, з островів – Вогняна Земля. До Піденної Америки належать Фолклендські о-ви.

Відомими є протоки: Дрейка та Магеланова. Перша вважається найширшою у світі.

У рельєфі Південної Америки чітко виражена гірська система Анд, яка вважається найдовшою у світі. Найвища точка – г. Аконкагуа (6960 м). На сході піднятими є Бразильське плоскогір’я, на північному сході – Гвіанське нагір’я.

Низовини: Амазонська (найбільша в світі), Ла-Платська, Орінокська.

Клімат в Південній Америці у цілому значно тепліший, ніж у Північній, але прохолодніший, ніж в Африці. Перше пояснюється тим, що південно-американський трикутник перетинається екватором, а Північна Америка – полярним колом.

Ще одна особливість Південної Америки полягає в тому, що цей материк є найвологішим у світі. На клімат материка впливають як пасати, так і мусони. Зокрема, мусонні дощі характерні для грудня–лютого.

Розташування більшої частини материка в південній півкулі визначає те, що тут тепліше у січні і холодніше в липні (табл. 7.5).

Таблиця 7.5

Характерна температура повітря в деяких містах Південної Америки

Місто	Температура, град			Опади, мм
Місто	січень	липень	середня	Опади, мм
Ріо-де-Жанейро	26,2	21,3	23,7	1172
Буенос Айрес	24,5	11,0	17,6	1147

Кліматичні особливості визначають поширення тих чи інших ландшафтів. На Амазонській низовині поширена сельва, oщо з іспанської (selva), означає ліс. Уиочнимо, що йдеться про вологий ліс в екваторіальному та субекваторіальному тропічних поясах. Протилежність Сельві являє пустеля Атакама. Її виникнення значною мірою пояснюється близькістю Перуанської течії, яка, у свою чергу, виникла через існування в Тихому океані пасатних вітрів і Пасатної течії.

Значно більше випадає опадів в екваторіальній частині Південної Америки, що, зрештою й визначає те, що тут тече найбільша річка світу – Амазонка. Її довжина разом з притокою Укаялі становить близько 6600 км. Проте, більш вражаючою є водність – 220 тис. м³/с, що в 130 разів більше за Дніпро.

Особливістю річки є й те, що вона повноводна упродовж майже усього року. Це пояснюється тим, що річковий басейн (його площа – 7 млн км²) розташований у двох півкулях. За цих умов опадів випадає більше, то в одній, то в іншій. Більше опадів, як уже зазначалося, випадає у грудні–лютому. Тому невдовзі – березні–травні водність стає найбільшою.

Другою відомою річкою Південної Америки є Парана, водозбір якої розташований південніше Амазонки. Парана відома ще й тим, що тут ще донедавна була найпотужніша ГЕС світу – “Ітайпу”.

Третя відома річка – Оріноко. Розташована на півночі. На одній із її приток розташований найвищий водоспад світу – Анхель (1054 м).

Найвідоміше озеро – Тікікака. Лежить в Андах на висоті 3800 м.

Население Південної Америки приблизно дорівнює 400 млн осіб, у тому числі в Бразилії трохи більше половини. Особливістю населення є дуже змішаний расовий склад. Більшість населення є мулатами, метісами та самбо.

У більшості країн державною є іспанська мова, у Бразилії – португальська.

Вважається, що корінне населення Америки – індіанці – заселили Америку, порейшовщи Берінгову протоку 40–60 тис. років тому.

Більшість країн Південної америки належать до групи країн, що розвиваються. До слова, розвиваються досить стрімко. Так, недавно Бразилія за обсягом ВВП випередила Велику Британію.

Найбільшими містами є Сан-Паулу та Буенос-Айрес.

7.6. Австралія

Як частина світу має назву “Австралія та Океанія”. Має найменшу площу з-поміж інших частин світу – вона становить 8,5 млн км². Окрім материка, до частини світу належать острови Нова Гвінея, Нова Зеландія та ще низка менших островів.

Назва “Австралія” походить від латинського слова “Південний”. Окрім цієї назви, досить поширена ще й така – “Зелений континент”.

Вважається, що Австралію, точніше – північну її частину, відкрив голандський мореплавець Віллєм Янсзон у 1606 р. Як і належить, відкриті землі він назвав Новою Голландією. Пізніше кілька відкриттів здійснив його співвітчизник Абель Тасман. На його честь, зокрема, названо великий острів, що відокремлений Бассовою протокою.

Зазначимо, що голандцями відкриті землі не освоювалися. Згодом тут з’явилися англійці. Так, у 1770 р. значну частину берегів дослідив Джеймс Кук. Першу британську колонію Новий Південний Уельс було засновано в 1788 р. Серед перших переселенців переважали заслані. 1 січня 1901 р. розкидані колонії об’єдналися у федерацію – Австралійський Союз.

Як материк, Австралія має кілька заток і півостровів. Найбільшою є Велика Австралійська затока на півдні та затока Карпентарія на півночі. На півночі розташований півострів Арнемленд, на північному сході – Йорк. Уздовж північно-східних берегів тягнеться найдовший у світі Великий бар’єрний риф.

Австралія – досить низька чстина світу – її середня висота – 350 м. Найбільшу висоту має Великий Вододільний хребет. У південній його частині розташована г. Косцюшко заввишки 2228 м (за іншими даними – 2230 м). Гору названо на честь національного героя Польші – Костюшка. Поясненням є підкорення вершини польським альпіністом у 1840 р.

Австралія перебуває в межах чотирьох кліматичних поясів: від субекваторіального на півносі до помірного на о. Тасманія.

Неподалік г. Костюшко бере початок р. Муррей. Вона приймає притоку Дарлінг, що також бере початок на Великому Вододільнму хребті.

В Австралії є одне відоме озеро – Ейр. Є безстічним. Рівень води у ньому нижчий за рівень моря – приблизно мінус 15 м.

Більша частина континенту є безстічною, насамперед через невелику кількість опадів. На значній території поширені пустелі: Велика піщана, Вкторія, Сімсон. Окрім пустель, значні площі займають саванни.

Ізольованість Австралії визначила особливість її рослинного і тваринного світу. Більшість видів рослин і тварин є ендемічними. Єдиний виняток – птахи, але й серед них кількість ендемічних видів близька до половини.

Найвідомішим австралійським деревом є евкаліпт. З тварин найвідомішиі сумчасті, зокрема кенгуру та коала. Останні харчуються виключно листям евкаліпту. В Австралії є страуси, зокрема, страус ему. Дивною твариною є качконіс – ссавець, що відкладає яйця. На півночі зустрічаються крокодили.

На самому материку розташована лише одна країна – Австралія. Досить багато країн розташовано на островах.

Океанією вважається велика частина островів у Тихому океані. Виділяють Меланезію, Мікронезію, Полінезію та Нову Зеландію.

Найбільшими островами є Нова Гвінея та Нова Зеландія, на які припадає 85 % площі. Досить великими островами є Соломонові, Фіджі, Гавайські. Деякі острови належать великим державам, деякі є самостійними. До останніх належать Папуа–Нова Гвінея, Фіджі.

Населення країни Австралія становить близько 23 млн осіб, Океанії – 15 млн. Острови здебільшого населяють папуаси.

7.7. Антарктида

Антарктида – найхолодніша частина світу, майже повністю вкрита кригою. Про те, що ця земля має існувати, свідчать айсберги, які не можуть утворитися в океані. Отже, про існування Антарктиди здогадувалися давно, але доясягти її не вдавалося. Її відкрито останньою. Це пояснюється двома обставинами: віддаленістю та складністю плавання у високих прилеглій до Антарктиди акваторії. Наприкінці XVIII ст. зовсім близько до Антарктиди наближався відомий англійський мореплавець Джеймс Кук.

Найчастіше роком відкриття вважають 1820-й. У цьому разі пальму першості віддають російській експедиції Фадея Беллінсгаузена і Михайла Лазарєва. Щоправда, сказати, що ними було відкрито материк досить важко. Тим не менше, саме завдяки цьому плаванню було відкрито кілька островів, які мають російські назви.

У 1822–1823 рр. біля Антарктиди побував шотландець Уеддел. На його честь названо море. Пізніше – у 1841 р. біля берегів Антаррктиди побував Джеймс Росс, якому належить відкриття вулкану Еребус та шельфового льодовика, названого на його честь – Росса.

Драматичною виявилася боротьба за підкорення Південного полюса. У цьому разі варто згадати те, що в 1908 чи в 1909 р. було підкорено Північний полюс. Важається, що це зробили Роберт Пірі та Фредерік Кук. Тут потрібно назвати норвезців, а саме Фритьофа Нансена та Руаля Амундсена, які також прагнули цього.

Отже, після підкорення Північного полюсу розвернулася боротьба за підкорення Південного: насамперед між англійцями та норвезцями. Обидві експедиції висадилися на березі моря Росса в січні 1911 р. Потім провели там зиму (вона в південній півкулі відповідає червню–серпню).

Опинившись в Антарктиді, збудували бази на березі. Зробили кілька проміжних баз у напрямку полюса.

Норвезька експедиція Амундсена вирушила на полюс 20 жовтня, англійська Скотта – 1 листопада. Першими – 14 грудня 1911 р. – Південного полюса досягла команда Амундсена. Аби потім не було сумнівів, провели там кілька днів, обійшовши все навкруги. Поверулися 26 січня – всі цілі та здорові. Щоправда, значно менше стало собак. У дорозі провели 99 діб.

Успіх норвезців не був випадковим. Достатньо сказати, що Амундсен почав ходити на лижах майже тоді, як і ходити. Спочатку хотів досягти Північного полюса, але передумав, оскільки Північний полюс було вже підкорено. В експедиції на Південний полюс використав судно “Фрам”, яке раніше було побудовано для експедиції Нансена.

Англійці, яких очолював Роберт Скотт, під час подорожі використовували мотосані, поні та собак. Це не виправдалося. Йшли повільно. Дісталися полюса 17 січня. Отже, відносно Амундсена запізнилися на місяць. Повертатися назад довелося змученими і за умов настання холодів. Спочатку загинув один учасник експедиції, згодом другий. Не судилося повернутися і Скотту. Його намет з ним самим і двома замерзлими супутниками було знайдено пошуковим загоном в листопаді 1912 р. У наметі було знайдено 14 кг скам’янілостей, які полярники зібрали по дорозі. У січні 2013 р. експедиційний корабель відійшов у напрямку Великої Британії.

Після досягнення Південного полюса в дослідженнях усе більше почали використовувати літак. Значних масштабів набули ці дослідження в середині 50-х років минулого століття. У 1956–1957 рр. тут з’явилася низка антарктичних станцій.

У 1957–1958 рр. через Антарктиду, зокрема через Південний полюс і станцію на ній, пройшла перша британська трансантарктична експедиція.

Нині в Антарктиді налічується близько 40 постійно діючих станцій. До них, зокрема, належить “Амундсен-Скотт” на Південному полюсі. Запрацювала в 1956 р. Спочатку її зробили в товщі криги. У 1957 р. тут проведено першу зимівлю. Нинішня станція незрівнянно більша за першу. Для її створення було виконано близько 1000 рейсів великих літаків. Збудована на палях. Завдяки цьому під будинком не розтоплюється крига. Окрім того, з-під станції видувається сніг. Рух льодовика визначив те, що за час існування станції вона змістилася від полюса приблизно на 200 м.

На станцію налагоджено авіаперевезення. Окрім того, сюди прокладено шосе зі станції Мак-Мердо.

Станція “Амундсен-Скотт” спроможна прийняти до 200 осіб, але взимку на ній залишається близько 50. Тут є ігровий та атлетичний спортивні зали, бібліотека.

Середня температура січня тут мінус 28,4 ⁰С, липня – мінус 59,8 ⁰С, середня – мінус 49,5 ⁰С.

Найбільшим поселенням в Антарктиді і водночас полярною станцією є “Мак-Мердо”. Належить США. Тут мешкає близько 1200 осіб. Вважається неофіційною столицею Антарктиди. Розташована на широті 78⁰ біля льодовика Росса і водночас біля будиночка, який спорудив Роберт Скотт ще в 1902 р.

Відомою російською станцією є “Восток”, що споруджена на так званому полюсі Недосяжності. Запрацювала в 1957 р., і це дає змогу подати усереднені кліматичні показники за тривалий період спостережень: січень – мінус 35,5 ⁰С (грудень трохи тепліший), серпень (найхолодніший місяць) – мінус 75,4 ⁰С, середня річна – мінус 57,3 ⁰С, кількість опадів – 4,5 мм. Як уже зазначалося, саме тут у 1983 р. виміряно найнижчу температуру повітря на Землі – мінус 89,2 ⁰С.

Станція “Восток” розташована не лише у віддаленій точці, а й на великій висоті – майже 3,5 км. Тут помітна нестача кисню – його тут стільки, як у помірних широтах на висоті 5 км. Під станцією “Восток” на глибині 4 км знайдено підлідне озеро площею близько 10 тис. км².

З інших станцій можна згадати російські “Мирний” і “Беллінсгаузен”, французьку “Дюмон–Дюрвіль”.

Нині найбільше станцій в Антарктиді мають Аргентина та Росія, дещо менше – США, Австралія та Чилі.

Є в Антарктиді й українська станція, яка має назву “Академік Вернадський”. У 1996 р. придбана у Великої Британії за символічну ціну – один фунт стерлінгів. Отже, станцію фактично подаровано. Раніше вона мала назву “Фарадей”. Станція розташована на острівці Галіндез поблизу Антарктичного півострова на широті 65⁰. Отже, полярної ночі та дня тут не буває.

Перщу експедицію на станцію “Академік Вернадський” було організовано з використанням літака, що вилетів з Києва в січні 1996 р. Дві наступні експедиції виконано на судні “Ернст Кренкель”. Останнім часом використовується літак, який з України прямує в Аргентину – в м. Ушуайа, що є найпівденнішим на планеті (знаходиться на острові Вогняна Земля). Там орендується судно, яке завантажується паливом та продуктами харчування. Звичайно це робиться у січні–лютому, коли в південній півкулі літо.

Після того, як судно уходить, на станції залишаються зимувальники – близько 12 осіб. З-поміж них найбільше метеорологів. До складу зимувальників належать також гляціолог, геофізик, фахівець у сфері техніки. Є також зв’язківець, лікар, кухар.

Важлива умова життєзабезпечення станції – наявність електроенергії. Її виробляє постійно діючий електрогенератор. Загалом їх на станції три: один перебуває в роботі, другий – у ремонті, третій – у резерві.

Зимувальники є чоловіками. Лише в другій експедиції було четверо жінок.

Той факт, що станція розташована на острові, досить далеко від центру Антарктиди, визначає те, що тут досить м’який клімат. У січні температура повітря становить близько 0 ⁰C, у липні – мінус 20 ⁰C.

Досить часто до берегів Антарктиди підходять туристичні судна. Інколи туристи з’являються і на полярних станціях, зокрема українській. Одного разу сюди навідався Білл Гейтс.

Багаторічні дослідження дають змогу описати природу Антарктиди. Сучасна її площа становить 14 млн км². Ця площа непостійна – взимку (червень-серпень) зростає, влітку – зменшується. Насправді земля в Антарктиді являє собою скупчення островів, вкритих величезною льодовою шапкою. Площа суші – близько 10 млн км².

Особливістю Антарктиди є дуже холодний клімат. Його вдалося вивчити не лише за допомогою наземних спостережень, а й шляхом космічного зандування з використанням супутників. Найнижча виміряна з космосу температура становить мінус 93,2 ⁰C. Це спостерігалося 10 серпня 2010 р. Цікаво, що саме в ці дні в Україні спостерігалася рекордно висока температура – до 40 ⁰C.

Товща криги в Антарктиді сягає 4,8 км, середня становить 2 км. У цій товщі зосереджено 80% усієї прісної води на Землі та 90% води льодовиків. В Антарктиді є й кілька величезних озер, вкритих кригою.

На деяких прибережних ділянках криги немає. Звичайно там скелі, інколи вкриті тундровою рослинністю. Спостереження, що виконуються в Антарктиді, показують, що там теплішає – плоша ділянок з рослинністю зростає.

Характерними тваринами є пінгвіни і тюлені. Деякі види тюленей, зокрема морський леопард, полюють за меншими. Найбільшими за розмірами є морські слони. Багато в Антарктиді і птахів, що можуть літати.

Інколи Антарктиду поділяють на дві частини: Західну та Східну, причому східна займає дві третини загальної площі. До західної належить так званий Антартичний півострів, який ніби є продовженням Анд. Продовженням півострова є кілька островів: Південні Шетландські та Південні Оркнейські.

Видіяляють два величезні шельфові льодовики: Росса та Ронне, кожен з яких відповідає площі Франції. Є й менші шельфові льодовики, зокрема, Шеклтона.

Найбільшою вдачею для туристів вважається побачити те, як відколюється айсберг.

У 1979 р. у мами-аргентинки народилася перша в Антарктиді дитина.

8. Географія природних ресурсів

8.1. Земельні ресурси

Площа суші становить 149 млн км², але частина її зайната льодовиками. Звичайно земельні ресури (земельний фонд) оцінюють у 130 млн км², або 13 млрд га. Отже, в середньому на одного мешканця Землі припадає майже 1,9 га. На жаль, більша частина цієї площі не має великої цінності – пригадаймо пустелю Сахару. Орні землі займають лише 10,6 % від площі земельного фонду, або близько 14 млн км². Забезпеченість орними землями на душу населення становить трохи менше 0,20 га, або 20 соток.

Ще 1% земельного фонду зайнято багаторічними насадженнями: садами і виноградниками. Ці 11–12% площі суші являють основу продовольчої безпеки людства і національного багатства окремих країн.

За площею орних земель на першому місці перебувають США – 186 млн га. Орні землі тут становлять 20% площі країни. Далі перелік є таким: Індія, Росія, Китай, Австралія, Канада, Бразилія, Казахстан та Україна. Як видно, наша держава перебуває на 9 місці, випереджаючи такі великі країни, як Саудівська Аравія та Алжир. У нас забезпеченість орними землями становить 0,74 га на душу населення, що майже в 4 рази більше середнього у світі.

Частка орних земель у різних країнах істотно різниться. У деяких країнах (Індія, Бангладеш, Данія) розораність сягає 50% загальної території. Приблизно такою самою є розораність в Україні.

Додамо, що багатство якоїсь країни на орні землі не є вичерпною характеристикою багатства на земельні ресурси. Певну роль відіграє і родючість земель. До найбільш родючих земель належать чорноземи, площа яких у світі приблизно становить 314 млн га. Найбільші площі чорноземів (майже половина загальної) зосереджені в Росії (Краснодарський край, Ростовська область). Площа чорноземів в Україні становить приблизно становить 28 млн га або 9% світової. Чорноземи є також у Казахстані, Китаї, Румунії, Угорщині, США, Аргентині.

Певну роль у забезпеченні людства продовольством відіграють пасовища. Найбільша їх площа в Австралії та Китаї – приблизно по 4 млн га. Наступні місця займають Казахстан і Бразилія.

Варто сказати і про те, що хоч науково-технічний прогрес і дозволяє освоїти нові землі, збільшити площу орних земель практично не вдається. Упродовж історії людства більше земель втрачено, ніж їх нині використовують. Проблемою для більшості земель є втрата їх родючості внаслідок ерозії. Тут звичайно підраховують втрати грунту в тоннах, зменшення вмісту гумусу на певний відсоток, або повну втрату внаслідок недоцільності використання. Вважається, що найбільшими є втрати грунту в тоннах в Індії. Загальні втрати у світі обчислюються в десятках мільйонів тонн щороку.

8.2. Мінерально-сировинні ресурси

Звичайно їх поділяють на паливні, рудні і нерудні.

Паливні.За обсягом найбільшими є поклади вугілля. Вони оцінені у кілька трильйонів тонн. Перші місця за покладами займають США Росія і Китай. У першу десятку входять Австралія, Німеччина, Індія та Україна. З країн, що розташовані порівняно неподалік від України, потрібно назвати Польщу.

Поклади нафти оцінюють у кілька сотень мільярдів тонн – приблизно 500 млрд т. У цьому разі виділяються Венесуела (46–47 млрд. т) і Саудівська Аравія (36 млрд т). У цій країні розташовано найбільше родовище світу – Гавар. Там же розташовано найбільше шельфове родовище світу – Сафанія. Особливістю родовищ цього регіону є дуже великий дебіт свердловин – до 1 тис. т щодня. З деяких нафтових родовищ вже видобуто по кілька мільярдів тонн.

У першу десятку за покладами входять Канада, Іран, Ірак, Кувейт, ОАЄ, Росія, Лівія. Багаті на нафту Нігерія. Алжир і США. Так, у Кувейті відоме родовище Великий Буркан (Ель-Буркан), в Іраку – Кіркук. Родовища Венесуели розташовані навколо лагуни Маракайбо. Родовища США розташовані в районі Галфа (Техас, Луїзіана), Аляски (Прадхо-Бей).

Значної уваги потребують родовища Росії, насаперед через близькість цієї країни, а також те, що на тих родовищах працює досить багато українців. Насамперед це родовища Західного Сибіру, серед яких можна виділити Самотлор. Багато нафти видобувають також в європейській частині, зокрема в Татарстані.

З країн Європи своїми покладами виділяються Норвегія та Велика Британія, які мають поклади в Північному морі. Так, у британський сектор потрапило родовище Пайпер.

Раніше багатою вважалася і Румунія (район міста Плоешті). Це, поміж іншого, відігравало велику роль у Другій світовій війні.

З країн, що розташовані порівняно неподалік від України, можна згадати Азербайджан та Казахстан. Щодо останнього, то тут виділяється родовище Тенгіз (Атирауська обл.).

В Україні поклади нафти є, але вони задовольняють потреби країни лише на чверть. Решту доводиться купляти за кордоном.

Третій ресурс – газ. Тут рахують на сотні трильйонів кубічних метрів. Лідерами є Росія та Іран. Найбільші російські родовища розташовані у Західному Сибіру: Уренгой, Ямбургське, Медвеже. Нещодавно відкрито Штокманівське родовище у Баренцевому морі.

Великі запаси мають Катар, Туркменія, ОАЄ, США, Саудівська Аравія. В Європі досить великими ресурсами володіють Норвегія та Нідерланди. В обох випадка ці поклади зосереджені в Північному морі. У Голандії виділяється родовище Слохтерен.

За покладами урану на першому місці перебуває Австралія, на другому – Казахстан, на третьому-четвертому – Канада і Росія. Є уран і в Україні. Його видобувають у Кіровоградській області.

Рудні.За покладами залізної руди на першому місці перебуває Росія. Наступні місця займають США, Бразилія, Австралія, Україна. З європейських країн може бути згадана Швеція.

В Україні кар’єр Південного ГЗК у Кривому Розі сягає глибини 389 м. Там же у Кривому Розі працює шахта “Родіна” – 1520 м. Отже, дно кар’єру Південного ГЗК (і не лише його) має абсолютну позначку значно нижчу за рівень води в Чорному морі.

За покладами марганцевих руд на першому місці Південна Африка, на другому – Україна.

За покладами бокситів виділяються Гвінея, Австралія, Бразилія.

На мідь багаті Демократична Республіка Конго та Замбія (Мідний пояс), Казахстан, Росія, Канада, а з недавнього часу Польща.

На нікель дуже багата Канада (родовище Садбері), Росія.

Олово – Китай, Бразилія та Малайзія.

Свинець – Австралія та Китай.

Золото: Китай, Південна Африка, Австралія, США, Росія.

Срібло – Перу, Польща.

У цілому дуже багаті на руди кольорових металів Росія, Канада, Австралія, іншими словами, великі за площею країни.

З країн-сусідів України поліметалічні руди зустрічаються в Румунії (околиці м. Бая-Маре), видобуток яких інколи впливає на стан р. Тиса.

Нерудні. До них належить будівельна сировина, сировина для хімічної промисловості та ін.

Так, з нерудної сировини можна згадати кам’яну та калійну сіль, фосфорити. На кам’яну сіль дуже багата Україна, а з країн-сусідів Росія, Білорусь та Польща. На калійну сіль багаті Канада, Росія і Білорусь.

На фосфорити багаті Алжир і Марокко.

8.3. Біотичні ресурси

Поділяються на рослинні і тваринні. Найважливішим видом рослинних ресурсів є лісові.

Лісистість світу становить 27 %, або 40 млн км². Усі ліси приблизно порівно поділені між північною і південною півкулями. У північній півкулі домінують хвойні (їх 67 %), у південній – листяні (їх 97 %).

Найбільше лісів у Росії, на яку припадає 22 % лісів світу. На другому місці Бразилія, на третьому – Канада.

Запас деревини в лісах становить 380 млрд м³, або по 54 м³ на душу населення. Запаси деревини в Росії – 82 млрд м³(21 % світового обсягу).

Варто зазначити, що хоч площа і запаси мають велике значення, але це не єдиний показник. Важливим є приріст – у світі він становить 2 м³/рік*га, або 8 млрд м³ загалом. Це трохи більше ніж 1 м³ на душу населення. В Україні приріст становить 3,7 м³/рік*га. У Росії він утричі менший, адже тривалість вегетації тут менша. Менший приріст і у Фінляндії – країні, яка вважається багатою на ліс.

Площа лісів, що вирубуються, нині становить 13 млн га щороку. Це більше за площу всіх лісів України. Водночас частина відновлюється. Різниця (фактичне зменшення) становить 7,3 млн га. Найбільше скорочення відбувається в Південній Америці та Африці. Водночас в Європі та Росії лісистість збільшується. Те саме стосується України.

Окрім того, що рослинні ресурси знаходять значне використання в будівництві, деревообробній промисловості, вони ж слугують дуже важливим фактором туризму. Об’єктом туризму є, зокрема, секвойя, батьківщиною якої є Північна Америка.

Найважливішим видом тваринних ресурсів є риба. Деяку роль відіграють і ссавці.

Велику рибопродуктивність має Тихий океан, Північне море, прибережні ділянки Перу.

До тваринних ресурсів належать, зокрема китові. Нині в господарській сфері практично не мають значення, оскільки полювання на них майже повсюдно заборонено. На півночі поширені ластоногі, а саме моржі. Певну роль в економіці окремих регіонів мають хутряні звірі, зокрема соболь, песець.

Окрім того, що тварини використовуються як джерело їжі та хутра, вони також слугують об’єктами туризму. Насамперед це стосується великих і добре помітних тварин. Так, багато туристів подорожує з метою побачити слонів, жираф, крокодилів.

8.4. Водні ресурси

Це поняття має кілька тлумачень. Так, водними ресурсами Землі є вся наявна на планеті вода. Але більшість цієї води малопридатна для господарської сфери. Приміром, морську воду не можна пити, не можна нею і поливати городину. Прісної води мало і переважна її частина знаходиться на суші, а саме в Антарктиді. Усе це визначає, що звичайно водними ресурсами вважають об’єм води, що утворюється на певній території протягом року. Найчастіше – це річний обсяг річкового стоку.

Загальний обсяг річкового стоку у світі приблизно становить 44 тис. км³, що майже в тисячу разів більше за стік Дніпра.

Найбагатшими на водні ресурси є Бразилія, Росія, Канада і Китай. Бідними є маленькі країни та ще й з посушливим кліматом. Вірогідно, найбіднішим за цим показником є Ватікан.

Щодо України то її власні водні ресурси можна визначити, якщо порахувати весь обсяг води, що стікає з поверхні країни. Приблизно цей обсяг становить 52 км². Це відповідає 1,1 тис. м³ на одного мешканця. З одного боку, це ніби цілком вдосталь, а з іншого – це майже в 6 разів менше, ніж у середньому в світі.

Отже, важливим є не лише обсяг річкового стоку, а обсяг, що припадає на душу населення. Так, багатими є вже згадані Росія і Канада, а також Норвегія. Бідними є більшість арабських країн. До слова, це один із чинників міграції за кордон.

Вода дуже потрібна в господарській сфері і цей фактор впливає на економічний розвиток країн. Коли води не вистачає, погіршуються умови життя людей, насамперед тому, що вода стає забрудненою. Нестача чистої води – реалії деяких регіонів країни. Те саме стосується багатьох країн, де населенню доводиться споживати ту воду, яка є.

Досить часто водні проблеми спричинюють напруженість між країнами. Так, існують проблеми з використання води р. Іордан, до якої мають вихід Ізраїль, Сірія, Іорданія, Ліван та ще й Палестинська Автономія.

Відомим фактом є те, що з карти світу практично зникло Аральске море. Для того, аби мати доступ до води, Казахстан збудував дамбу, яка дає змогу існувати частині моря.

9. Населення світу

9.1. Чисельність та її зміни

Протягом більшої частини історії людства населення досить стрімко зростало. Винятком були роки з значними епідеміями, зокрема чуми. Так, дуже страшною виявилася епідемія в 1346–1353 р. в Європі. У деяких регіонах втрати становили від чверті до половини населення. Вважається, що ця епідемія виникла внаслідок природних процесів у Центральній Азії, а саме змін клімату, який зумовим переселення зголоднілих і водночас хворих тварин ближче до людей. Нині у містах Західної Європи зустрічаються так звані чумні колони, встановлені на знак пам’яті померлих і припинення епідемії.

Пізніше негативний вплив на населення спричинили світові війни.

Особливо стрімке зростання населення відбулося після Другої світової війни. Так, у 1960 р. населення склало 3 млрд, у 1974 – 4, в 1987 р. – 5, у 1999 р. – 6 млрд. Як видно, період, протягом якого населення збільшувалося на 1 млрд, постійно зменшувався: 14 років для збільшення з 3 до 4 млрд, 13 років – з 4 до 5, 12 років – з 5 до 6. Наприкінці 2011 р. населення світу досягло 7 млрд. Нині воно становить 7,2 млрд.

Упродовж останніх 50 років найвищий приріст – на 2,2% спостерігався у 1963 р. Останнім часом він зменшився до 1,1%, але, порівняно з 1963 р., населення збільшилося удвічі. Отже, щорічний приріст залишається порівняно сталим – на рівні 80 млн на рік. Це відповідає зростанню приблизно на 3 особи щосекунди.

Нині найбільший приріст населення в Індії – 15 млн щороку; у Китаї він становить 6,0 млн.

У майбутньому приріст зменшиться. Очікується, що 8 млрд буде в 2025 р.

9.2. Розміщення, найбільші країни

Нині 60% населення мешкає в Азії, де воно перевищує 4 млрд. У Китаї та Індії воно становить 41% загального. 1 млрд або 15% населення мешкає в Африці, 733 млн або 11% – в Європі.

Упродовж періоду після Другої світової війни розподіл населення у світі істотно змінився: помітно збільшилася частка Африки, водночас значно зменшилася частка Європи. В Європі населення зростає дуже повільно, і це відбувається передусім за рахунок іміграції.

У світі нараховується 12 країн з населенням понад 100 млн. Більшість з них мають досить значний приріст населення. Винятком є лише Росія та Японія.

Щодо населення України, то нині його визначити проблематично. Наприкінці 2013 р. звичайно називалася цифра 45 млн. Але з того часу, Росією було анексовано Крим, багато людей вимушені були залишити батьківщину.

У будь-якому разі Україну за чисельністю населення випереджає Росія, Німеччина, Туреччина, Франція, Велика Британія, Італія, а з недавнього часу ще й Іспанія (табл. 9.1).

Таблиця 9.1

Найбільші за населенням країни світу, млн (кінець 2014 р.)

№	Країна	Населення	№	Країна	Населення
1	Китай	1360	8	Бангладеш	166
2	Індія	1240	9	Росія	142
3	США	319	10	Японія	127
4	Індонезія	254	11	Мексика	120
5	Бразилія	203	12	Філіпіни	108
6	Пакистан	196	13	Ефіопія	96,6
7	Нігерія	177	14	В’єтнам	93,4

Щільність населення в різних країнах дуже різна: існують коливання більш, як на два порядки. Зокрема дуже велика щільність (понад 5 тис. осіб на км²) у Монако та Сінгапурі. З порівняно великих країн вона велика у Бангладеш – 1010, Південній Кореї – 500, Нідерландах – 400. Зі справді великих країн найвища щільність населення в Індії.

Водночас є країни з невеликою щільністю населення. У Росії вона значно менша за 10 осіб на 1 км². Меншою ніж у Росії вона в Австралії та Ісландії.

9.3. Склад населення

Згідно даних ЦРУ, середній вік населення світу в 2014 р. становить 29,7 роки, жінок трохи більше, чоловіків – трохи менше.

В Україні середній вік становить 40,6 років, іншими словами на 11 років більше, ніж у середьому у світі. Ще більший він в Японії (44,6) та Німеччині (44,3); значно менший – в Африці. У Нігері він становить 15 років, Нігерії – 19.

Протягом 2013 р. середня народжуваність у світі становила 18,7, смертність – 7,9. У багатьох європейських країнах смертність перевищує народжуваність. Якщо населення і не зменшується, то за рахунок іммігрантів. В Україні ці показники становлять 9,5 і 15,8. За рівнем народжуваності ми випереджаємо лише кілька країн, де середній вік більший: Японію, Німеччину, Італію. Водночас незрівнянно вища народжуваність в Нігері та Уганді – близько 50 дітей на 1000 осіб населення.

Міське населення у світі – 52,1%. В Україні рівень урбанізації становить 68%. Більшим у цілому рівень урбанізації в Західній Європі, де він сягає 90%. Менший за 50% він у Китаї – 43% та Індії – 29%. Невеликою є урбанізація в більшості країн Африки. У Нігері вона становить 16%.

Економічне активне населення – 3,3 млрд осіб, що приблизно відповідає половині загального.

Найбільші світові агломерації: Токіо – 37, Делі – 22, Сан-Паулу – 20, Мумбай – 20 млн, Мехіко (19,5 млн). Насправді, точно сказати скільки тут живн людей неможливо. Власне, це стосується й Києва.

Співвідношення хлопчиків і дівчат при народженні – 1,07, а самого населення – 1,01. Чоловіче населення переважає в арабських і слабко розвинених країнах: Саудівській Аравії, Індії. Водночас в Україні, Росії, Білорусі значно переважає жіноче населення.

Середня фертильність у світі – 2,43 дітей на одну жінку. В Україні вона вдвічі менша – 1,30. Це чи не найгірший показник у світі. Щоправда він менший у Південній Кореї – 1,24, Тайвані – 1,11, Сінгапурі – 0,80. Водночас у Нігері фертильність становить 6,9, в Сомалі – 6,1, Нігерії – 5,25. Середній показник для Африки – близько 5.

Істотні відмінності в народжуваності показують, що в найближчі десятиліття розподіл населення по країнах і континентах істотно зміниться. Різко впаде частка Європи, натомість так само різко зросте частка Африки.

Середня тривалість життя у світі – 68,4 років (чоловіків – 66, жінок – 70).

В Японії вона становить 82 роки. Майже така ж вона в інших високорозвинених країнах. В Україні маємо 69,1, Росії – 70,2. В африканських країнах вона значно менша: Мозамбіку – 41,4, Анголі – 38,5. Отже, відмінність сягає двох разів. Поміж іншого, це спричинено великою відмінністю в дитячій смертності: в Японії вона становить 3 випадки на 1000 осіб населення, а в багатьох африканських країнах – понад 100.

Найбільшим народом світу вважаються китайці. За ними з великим відривом слідують хіндустанці, американці, бенгальці та араби. Чисельність цих чотирьох народів є більшою за 200 млн. До них наближаються бразильці, які, як і американці, сформувалися в результаті змішування кількох народів.

Зазначимо, що бенгальці є основним народом Бангладеш та сходу Індії (штат Західна Бенгалія).

Сьомим за чисельністю народом є росіяни, яких за різними оцінками налічується від 140 до 200 млн.

Бажано знати також про деякі інші народи, згадки про яких можна зустріти в літературі.

Бербери – загальна назва корінних народів Північної Африки, що прийняли іслам у VII cт.

Курди – найбільший народ, який не спромігся утворити власну державу. Їхня чисельність – близько 30 млн осіб. Мешкають переважно в Туреччині, Ірані та Іраку.

Релігія: християни – 33,4 % (найпоширенішим напрямком тут є католицизм – 16,8 %), мусульмани – 22,7 %. Індуїзм сповідують 13,8 %. В останні роки частка мусульман та індуїстів зростає.

У світі є кілька систем писемності, найпоширенішими з яких є латинська, кирилицька, арабська, іерогліфічна.

Найбільш поширеною мовою є китайська (12,4%). Поширеними є також іспанська, англійська, арабська та хінді.

Письменність населення світу становить – 84%. Найбільше неписьменних в Індії та Китаї, а також Пакистані і Бангладеш.

Зазначимо, що різноманітність культур, традицій та інші особливості дозволяють поділити світ на кілька цивілізаційних регіонів, у межах яких люди ближчі, а в разі перебування в різних, – дальші. Так, можна говорити про Західну Європу, яку поєднує високий рівень розвитку, політична стабільність, легкість перетину державних кордонів. Наступний регіон – Північна Африка і Середній Схід. Тут об’єднавчою силою слугує релігія, а саме – іслам. Окремий регіон – Африка південніше Сахари. Північна Америка в цивілізаційному аспекті поділяється на Північну (до неї належать США та Канада), а також Латинська Америка.

10. Світова економіка

10.1. Загальна характеристика

Світова економіка – багаторівнева глобальна система господарювання, що об’єднує національні економіки світу. Ознаками світової економіки є розвинута система обміну товарами і послугами, рух факторів виробництва, зокрема капіталу, технологій, робочої сили, існування міжнародних форм виробництва (ТНК). Найважливішою кількісною характеристикою є валовий світовий продукт.

Формування світової економіки відбувалося упродовж усієї історії людства. У цьому процесі можна виділити три етапи: доіндустріальний, індустріальний і постіндустріальний.

Доіндустріальний період був найтривалішим. Характерний простим за змістом використанням природних ресурсів, насамперед земельних. Закінчився в епоху Великої промислової революції наприкінці XVIII ст.

Індустріальний період тривав менше двосот років. Характерна особливість – домінування промисловості – насамперед у створюваних матеріальних цінностях.

Постіндустріальний період у розвинених країнах розпочався в 1970-х роках, у менш розвинених – пізніше. Головна особливість постіндустріальної економіки: перерозподіл трудових ресурсів і складових ВВП зі сфери виробництва у сферу послуг. Додамо, що для постіндустріального періду властивий розвиток духовної сфери, а саме – науки, мистецтва, літератури. Як наслідок, для постіндустріального періоду характерні інтелектуалізація, гуманізація, екологізація. Останніми роками усе більшу роль відіграє інформатизація. У цьому списку й туризм, який також стає у світі все більш популярним.

У сучасній світовій економіці виділяють галузеву і просторову структуру. Галузева структура – це поділ на основні галузі: виробничу (сільське господарство, промисловість, будівництво) і сферу послуг (транспорт, торгівля та ін.). Їх розвиток і розподіл у світі дуже різниться: існують країни, де сфера сільського господарства сягає половини ВВП і є країни, де сільського господарства практично немає. Те саме можна сказати про сферу послуг: у розвинених країнах вона сягає 70–80%.

У галузевій структурі та просторовій структурі виділяють макро-, мезо- і мікрорівні, в яких поступово відбуваються певні зміни.

У галузевій структурі на макрорівні спостерігається зростання невиробничої сфери за рахунок невиробничої. На мезорівні, зокрема у промисловості, зменшується частка видобувних галузей, а в сільському господарстві рослинництва. Насамкінець відбуваються зміни в мікроструктурі – відбувається перерозподіл виробництва у бік його більшої наукоємкості. Так, у машинобудуванні поступово зменшується роль с/г машинобудування, натомість зростає роль побутового.

Просторова структура значною мірою являє собою розміщення національних економік – це її макрорівень. Мезорівень просторової структури – це розташування окремих регіонів у межах конкретних країн. Мікрорівень – це розташування окремих підприємств.

Подібно до галузевої структури, у просторовій також відбуваються зміни: одні країни розвиваються швидше за інші. Дуже швидко Китай, дуже повільно Україна. На мезорівні – це зміни на регіональному рівні в межах однієї країни.

Окрім зазначених, у світовій економіці у просторовому аспекті виділяють ще й регіони світового рівня, зокрема, північ і південь, захід і схід. Останнім часом найяскравіше виділяються три економічно розвинені регіони: Північна Америка (США та Канада), Європа, Східна Азія (Китай, Японія, Південна Корея та ін.).

У світовій економіці існують структури, об’єднані за якимись ознаками, близьким розташуванням, багатством на певні природні ресурси, спеціалізацією виробництва. Так, в Європі існує регіональне економічне та політичне об’єднання Європейський Союз, у Північній Америці – угруповання НАФТА. У сфері сировинних багатств виділяється ОПЕК, що нараховує 12 держав–членів. Було 13, але Габон вийшов. Прибутки ОПЕК нині перевищують 1 трлн дол.

Стосовно спеціалізації виробництва, то тут насамперед мають бути згадані ТНК, багато з яких мають обсяг виробництва більший, ніж в окремих державах. Сукупна частка цих ТНК у виробництві настільки велика, що дає змогу говорити про так звану другу економіку. Більшість ТНК працює у сфері послуг і наукоємкого виробництва. Так, відомими є такі ТНК, як Sony, Samsung, BMW, Ford, British Petrolium, Coca-cola та ін. У туризмі поширені готельні мережі Hilton, Global Hyatt та ін.

Розвитку світової економіки сприяє діяльність численних міжнародних організацій, зокрема ООН та її складових: Міжнародного валютного фонду та ін.

Найважливіший кількісний показник обсягу економіки – ВВП (англ. – GDP). Являє собою сукупну вартість товарів і послуг, вироблених на території країни протягом року. Використовується й інший показник – ВНП – валовий національний продукт. Являє собою сукупну вартість товарів і послуг, вироблених протягом року національними виробниками. В останньому разі частиною ВНП є кошти, зароблені з кардоном, зокрема філіями національних компаній. У розвинених країнах ВНП є більшим за ВВП, у слабко розинених – навпаки.

Оскільки в усіх країнах є свої вартісні особливості товарів і послуг знайдено можливість їх порівняння шляхом використанням такого поняття, як паритет купівельної спроможності (ПКС). У цьому разі великий ВВП розвинених країн зменшується за рахунок великої вартості товарів і послуг, які є високими через велику вартість робочого часу.

10.2. Основні показники

Валовий світовий продукт, згідно даних ЦРУ, у 2013 р. становив 87,2 трлн. дол. Останніми роками він зростає зі швидкістю близько 3%. більше, порівняно з попереднім роком. Середній рівень на душу населення – 13,1 тис. дол.

Складові світового продукту: с/г – 6%, промисловість – 31%, послуги – 63%. В Україні співвідношення є дещо іншим: с/г – 10%, промисловість – 34%, послуги – 56%. Отже, порівняно з усім світом, в Україні досить значною є частка с/г і невеликою – послуг.

Зайнятість у світі: с/г – 34%, промисловість – 23%, послуги – 42%. Як видно, найвищі прибутки мають люди, зайняті у сфері послуг, найменше – у с/г.

Перше місце у світі за обсягом ВВП за паритетом купівельної спроможності (ПКС) посідає США – 16,7 трлн дол.

На другому місці ЄС – спільнота 28 держав – у 2013 р. ВВП за ПКС тут становив 15,85 трлн дол. Останніми роками економіка ЄС перебуває с стані застою без помітної тенденції ні до розвитку, ні до падіння.

Третю сходинку у світовій економіці посідає Китай, і він же посідає другу сходинку як окрема країна. Його обсяг – 13,4 трлн дол. Тут зростання незрівнянно більше – 8–9%. Щоправда, в 2012 р. воно зменшилося до 7,8%. За кілька років китайська економіка за ПКС має випередити економіку США. Нині близько 20 країн мають ВВП, що перевищує 1 трлн. Дол. (табл. 10.1).

Таблиця 10.1

Перші 20 країн світу за обсягом ВВП, млрд дол., 2013 р.

Місце	Країна	Обсяг	Місце	Країна	Обсяг
1	США	16,7	11	Італія	1,80
2	Китай	13,4	12	Південна Корея	1,67
3	Індія	4,99	13	Канада	1,52
4	Японія	4,73	14	Іспанія	1,39
5	Німеччина	3,23	15	Індонезія	1,28
6	Росія	2,55	16	Туреччина	1,17
7	Бразилія	2,42	17	Австралія	1,00
8	Велика Британія	2,39	18	Іран	0,99
9	Франція	2,28	19	Саудівська Аравія	0,93
10	Мексика	1,84	20	Тайвань	0,93

У 2013 р. частка США у світовій економіці становила по 19%, Європейського Союзу – 18%, Китаю – 15%, Росії – 2,9%. Наведені дані корисно мати на увазі при розгляді питання про доцільність входження в той чи інший економічний союз.

Ще донедавна розподіл місць у першій десятці був зовсім іншим. Так, у 2012 р. Індія випередила Німеччину. В останні роки істотно піднялася Бразилія.

ВВП України у 2013 р. становив 337 млрд дол., що відповідає менш ніж 0,4% валового світового продукту. За обсягом ВВП Україна перебуває у п’ятій десятці світу, щороку відкочуючись на одне-два місця. Нині ми поступаємося трьом африканським країнам: Південній Африці, Нігерії та Єгипту. Перед нами Австрія, населення якої у 5 разів менше за Україну. Польща, що має населення менше, ніж Україна, має ВВП удвічі більший. На жаль, нині ВВП України є меншим, ніж у 1991 р. Останнім часом економіка країни перебуває у стані застою. Значної шкоди завдала економіці країни й російська агресія.

Розвиток економіки нерозривно пов’язаний з туризмом. Власне, він же є складовою світової економіки. У разі уповільнення зростання економіки, істотно уповільнюється і розвиток туризму. Додамо, що з економічною сферою пов’язані окремі напрямки туризму: сільський (зелений), індустріальний та ін. Розвиток туризму істотно залежить від транспорту.

Важливим є показник ВВП на душу населення. Відмінність між країнами тут становить майже два порядки. Дуже високий він у Сингапурі (61 тис. дол.), Норвегії (56 тис. дол.), США (51 тис. дол.), Німеччині (40 тис.). У Росії він становить 18,1 тис. дол., в Україні – 7,4 тис. дол. На жаль, за цим показником Україна перебуває далеко за першою сотнею держав. Є навіть африканські країни, що нас випереджають: Південна Африка, Туніс, Лівія. Водночас у нас ситуація трохи краща, порівняно з Вірменією та Грузією, і значно краща, ніж Молдові (3,8 тис. дол.) Остання вважається найбіднішою країно. Європи. Ще менший ВВП у Сомалі, Нігері, Демократичній республіці Конго (менше 1000 дол).

10.3. Промисловість

Промисловість нараховує понад 10 підгалузей. До найважливіших належить машинобудування, харчова, легка та ін. У деяких країнах (Росія, Канада) важливу роль відіграє гірничодобувна. Окрім того, що промисловість забезпечує численні потреби людини, вона ж являє собою об’єкт промислового чи індустріального туризму.

Гірничодобувна. У гірничодобувній промисловостінайважливішим є видобуток паливних ресурсів. Нині світовий видобуток нафти становить близько 4,4 млрд т. Точні дані знайти досить важко через те, що чимало країн для підрахунку використовують одиницю об’єму барель. Об’єм бареля – 159 л, але вага нафти в цьому об’ємі неоднакова – 0,135–0,136 т. До того ж часто відомості подаються в розрахунку на один день. Отже, за вагою барель різниться від тонни більш як у 7 разів.

Наявні дані свідчать, що поступово видобуток нафти зростає. В останні роки винятком був лише 2009-й.

Найбільші виробники: Росія та Саудівська Аравія, які видобувають більш як по 500 млн т, або чверть усього світового обсягу. За даними ЦРУ, у 2013 р. Росія видобула 10,44 млн барелей на день, а Саудівська Аравія в 2012 р. – 11,73.

Понад 200 млн т видобувають Іран і Китай, понад 100 млн т – Канада, Мексика, ОАЄ, Бразилія, Кувейт, Венесуела, Ірак, Норвегія, Нігерія, Алжир та ще кілька країн. Близьким до 100 млн т є видобуток у Кахастані. Із сусідів України, окрім Росії, трохи нафти видобуває Румунія (табл. 10.2).

Таблиця 10.2

Країни з найбільшим видобутком нафти, млн т, 2013 р.

(https://yearbook.enerdata.net/crude-oil-production.html)

Місце	Країна	Обсяг	Місце	Країна	Обсяг
1	Сауд. Аравія	538	6	Канада	200
2	Росія	524	7	Кувейт	166
3	США	439	8	ОАЄ	162
4	Китай	213	9	Венесуела	159
5	Іран	208	10	Ірак	149

Видобуток в Україні становить близько 3,5 млн т, що незрівнянно менше, ніж у провідних країн.

Світовий експорт нафти – 2,5 млрд т, що майже відповідає половині видобутку. Найбільші експортери: Саудівська Аравія (380 млн т), Росія (близько 250 млн т) та Іран. У першому випадку експортується понад половина видобутку, у другому – майже половина. Подальші місця займають ОАЄ, Ірак, Нігерія, Норвегія, Венесуела, Кувейт, Канада.

Експорт сягає величезних сум. Це видно з того, якою є ціна на нафту. У листопаді 2014 р. вона становила 80 дол/баррель, а в листопаді 2013 р. вона навіть перевищувала 100 дол/барель.

Якщо вдатися трохи в деталі, то має бути сказано, що ціна на нафту залежить від її якості, або ж сказати – марки. В Європі еталонною є марка Brent – за назвою родовища в Північному морі. Належить до дорогих. Те саме можна сказати про так звану арабську легку (Arab Light). Дешевшими є WTI (West Texas Intermediate) та Urals – суміш нафт, що видобувають у Росії. Остання має великий вміст сірки і тому порівняно дешева.

Знання обсягу експорту та вартості нафти дозволяє оцінити обсяг експорту. Так, російський експорт становить близько 200 млрд дол., або більше як по 1000 дол. на душу населення.

Найбільшим імпортером є США – близько 450 млн т, що становить майже 1,5 млн т. щоденно. Значно менше купляють нафти Китай (близько 270 млн т), Японія, Індія, Німеччина, Південна Корея, Італія, Франція.

Залежність розвинених країн світу від імпорту нафти визначає те, що їх політика спрямована на зниження цін. Водночас для Росії, інших нафтовидобуваючих країн інтереси є протилежними. Це є чинником певної конфронтації.

Світовий видобуток газу – близько 3,5 трлн. м³. Лідерами США і Росія. Цікаво, що вихід США на перше місце значною мірою відбувся завдяки впровадженню нових технологій, а саме початку видобутку сланцевого газу, тобто того, що досить сильно зв’язаний гірськими породами (табл. 10.3).

Близько третини видобутого газу експортується. Найбільші експортерами є Росія (близько 200) млрд м³), Норвегія, Катар, Канада, Алжир.

Найбільші імпортери: Японія, Німеччина, Італія.

Україна видобуває близько 19 млрд м³. Приблизно таким же є імпорт. Ще кілька років тому імпорт газу був значно більшим. Нині у країні здійснюються заходи, спрямовані на мінімізацію купівлі газу, практично весь обсяг якого надходить з Росії.

Наведені дані показують, що найбільшими нафто- і газодобувними країнами є Росія і США. Причому США ще донедавна дуже поступався Росії. Зменшення енергозалежності США створило певний надлишок енергоресурсів у світі. Це зумовило стабілізацію і навіть зниження цін. Наслідком стало погіршення економічного становища Росії – політичного супротивника США.

Світовий видобуток вугілля – 7,8 млрд т, з яких 1 млрд припадає на буре. Перші місця (2013 р.) посідають Китай – 3,58 млрд т, США – 916 млн т, Індія – 615, Австралія – 459, Індонезія – 421, Росія – 339 млн т, Південна Африка – 257 млн т. Як видно, понад 40% всього вугілля у світі видобувається в Китаї.

В Європі досить багато вугілля видобувають лише в Німеччині (переважно буре), Польщі та Україні.

До гірничорудної промисловості належить також видобуток залізної руди і руд кольорових металів, будівельної сировини та ін. Загальний обсяг сягає кількох десятків мільярдів тонн щороку. Великий обсяг залізної руди видобувається в Україні. Останнім часом залізнорудні кар’єри і шахти, зокрема в Кривому Розі, стали об’єктами індустріального туризму.

Електроенергетика. Світове виробництво – 20,7 трлн. кВт-год. Експорт – лише 0,6 трлн. кВт-год.

Найбільші виробники (2012 р.): Китай – 4,9 трлн. кВт-год, США – 4,12, Росія – 1064, Японія – 936, Індія – 880 млрд кВт-год. В Україні воно становить 198 млрд і ми в Європі, окрім Росії, поступаємося Німеччині, Франції, Іспанії та Італії.

Електроенергетика світу сприається на “трьох китів”: приблизно 50% виробляється на ТЕС, 20% – на АЕС і 20% – на ГЕС. Решта припадає на так звані альтернативні джерела: сонячну, вітрову, геотермальну та інші види.

Поширення ТЕС істотно залежить від наявних паливних ресурсів. Тпе, у Польщі, де багато вугілля, майже вся електроенергія виробляється саме на них.

Звичайно рахують не АЕС, а блоки на АЕС. Їх приблизно 440. Найбільше – у США (104), Франції (58) та Японії (50), Росії (32). Є країни, де досить багато блоків виведено з експлуатації (Німеччина, США), а є такі, де вони будуються. Останнє особливо характерне для Китаю. Україна з чотирма АЕС і 15 блоками посідає приблизно 10 місце у світі.

Найпотужніші ГЕС світу: “Три ущелини” в Китаї на р. Янцзи та “Ітайпу” на р. Парана на кордоні Бразилії та Парагваю. ГЕС “Три ущелини” почали будувати в 1992 р., завершили в 2012 р. Загальна потужність – 22,5 млн кВт, проектне виробництво електроенергії – 100 млрд кВт-год. При спорудженні довелося відселити 1,2–1,3 млн місцевих жителів.

ГЕС “Ітайпу” трохи менш потужна, ніж “Три ущелини” – на ній встановлено 20 гідроагрегатів загальною потужністю 14 млн кВт. Будівництво закінчено в 2007 р. Затим кілька років ГЕС була найпотужнішою у світі, поступившись згодом ГЕС на Янцзи. Забезпечує понад 95% потреб в електроенергії Парагваю та чверть – Бразилії.

Останнім часом у світі усе більшу частку виробляють з використанням нетрадиційних електростанції: вітрових, сонячних, геотермальних. Певну роль ВЕС почали відігравати і в Україні. Нині працює понад 10 ВЕС: Донузлавська, Прісноводненська, Тарханкутська, Ботієвська, Судакська. Потужність сучасних вітроустановок – по 2–3 тис.кВт. Звичайно їх встановлюють групами.

З кожним роком ефективнішою стає сонячна електроенергетика. Нині вартість одного Вата потужності становить близько 1 Євро. З’явилися сонячні станції і в Україні. Так, одна з найбільших збудована біля селища Владиславівка у Криму.

Чорна металургія. Основна продукція галузі – сталь. Являє собою сплав заліза з вуглецем, в якому вуглецю менше 2,1%. Виробляють з чавуну шляхом розжарювання з одночасним перемішуванням.

Світове виробництво в 2013 р. – 1,6 млрд т, що більше, ніж у попередні роки. Обсяги збільшили більшість країн, але вражаючим є поступ Китаю: 2000 р. – 127, 2008 р. – 500, 2010 р. – 627 млн т, 2013 р. – 779 млн. т. Отже, за 13 років відбулося зростання у п’ять разів. Друге місце посідає Японія, третє – США. До 2013 р. Україна входила у першу десятку країн світу (табл. 10.4).

В останні десятиліття чорна металургія пересувається до морського узбережжя, що пояснюється підвезенням сюди сировини морським транспортом.

Ціна на сталь становить 700–800 дол. за тонну. Отже, продаючи 1 млн т, можна отримати 700–800 млн доларів, 10 млн – 7–8 млрд дол. Україна, продаючи більше половини свого виробництва, отримує понад 10 млрд. дол. Це являє собою основне джерело валютних надходжень країни. Разом з тим, це ж визначає значну залежність економіки країни від економічної ситуації у світі. Україна зацікавлена у стрімкому розвитку світової економіки, який супроводжується зростанням попиту на сталь і ціни на неї.

Металургійні комбінати, зокрема українські, є об’єктами індустріального туризму.

Кольорова металургія. Загальне виробництво істотно менше, ніж сталі. З огляду на велику кількість металів, великою є кількість гравців. На географію виробництва впливає низка чинників, зокрема вміст металу в руді. У важких металів (мідь, свинець) він невеликий. Тому виробництво тяжіє до сировинних джерел.

Провідну роль у виробництві кольорових металів займає алюміній. Його особливість – відсутність у природі. Почали виробляти лише в середині XIX ст. в обсягах кілька кілограмів. Нині виробляють понад 50 млн т. Це в 30 разів менше сталі. Перші місця займають Китай (з величезним відривом), Австралія, Росія, Канада, США.

Для виробництва алюмінію характерна орієнтація на споживача та джерело дешевої електроенергії.

Провідна фірма – Русал, яка, поміж іншого, є власником єдиного в Україні Запорізького алюмінієвого заводу.

Важливою є мідна промисловість (близько 20 млн т), в якій провідні місця займають Китай і Чилі. Досить багато виробляється в Японії та США. Чільні місця займають також Польща та Казахстан.

Найбільший споживач – Китай.

Третю сходинку за важливістю займає виробництво цинку – 12–13 млн т. Найбільші виробники – Китай, Перу, Австралія.

Інші види: свинцева, олов’яна та ін.

Машинобудування. Являє собою основну галузь промисловості розвинених країн.Має кілька підгалузей: транспортне, сільськогосподарське, енергетичне, електротехнічне.

У транспортному виділяється автомобілебудування. Щорічне виробництво становить 70–80 млн, або майже 2 шт. щосекунди. Можна сказати й інакше – виробництво автомобілів приблизно відповідає щорічному приросту населення. У 2011 р. вироблено 80 млн: 60 легкових і 20 вантажних (табл. 10.5).

Таблиця 10.5

Виробництво автомобілів (млн) у 2011 р.

Місце	Країна	Кількість	Місце	Країна	Кількість
1	Китай	18,42	7	Бразилія	3,41
2	США	8,65	8	Мексика	2,68
3	Японія	8,40	9	Іспанія	2,35
4	Німеччина	6,31	10	Франція	2,24
5	Південна Корея	4,66	11	Канада	2,13
6	Індія	3,93	12	Росія	2,00

Виробництво в Україні становить близько 100 тис. Значна частина належить до викруткового виробництва.

Лідером за чисельністю є США – близько 250 млн, що перевищує чверть світової кількості (вона становить близько 900 млн). Були часи, коли на США припадало 50% автопарку світу. На другому місці Японія – 80 млн.

Суднобудування: два світових лідери: Японія та Південна Корея. Розвинуте в Китаї, Німеччині, США, Франції, Фінляндії, Польщі.

У жовтні 2009 р. спущено на воду найбільший у світі лайнер “Oasis of the Seas”. Його водомісткість становить 225 тис. т, довжина 361 м, ширина 60 м і висота 72 м. Для порівняння, Титанік мав довжину 269 м і ширину 28 м. Новозбудоване судно здатне перевозити 6300 пасажирів і 2100 осіб команди. Збудоване в м. Турку. Вартість судна – близько 1 млрд євро. Невдовзі спущено і друге подібне судно – навіть трохи більше. Обидва плавають під прапором Багамських островів.

На борту є аквапарк, вулиця з магазинами, низка спортивних майданчиків, дитячий садок.

За кілька років до цього там же в Турку було збудовано серію практично однакових круїзних суден, що мали назу “Freedom of the Seas”, “Independence of the Seas”.

Власником суден є компанія Royal Caribbean Cruises, що має штаб-квартиру в Майямі. Власне, там же – у Карібському морі і здійснюється більшість круїзів.

Але найбільшим судном (щоправда, вантажним) був супертанкер Seawise Giant (інші назви – Knock Nevis, Mount), який збудували в Японії у 1979 р. Кілька разів змінював свого господаря і назву. Дедвейт – 565 тис. т, довжина – 466 м, висота борту – 30 м, осадка 24,6 м. У 2010 р. припинив плавання. До найбільших належав і Battilus (553 тис. т).

Авіабудування. Лідерами є США, Франція, Росія. У цьому списку є й Україна, яка є батьківщиною найбільшого, але єдиного екземпляра літака “Мрія”. Може злетіти, маючи масу 600 т. Літак збудували ще в 1988 р. Його було, зокрема, використано для запуску космічного апарату “Буран”, що стартував безпосередньо з літака.

Але в туризмі, звісно, важливим є розвиток пасажирського авіабудування. В останньому разі варто згадати Airbus 380 – найбільший пасажирський літак світу, що виконує регулярні рейси. Має змогу перевозити до 525 пасажирів у салонах трьох класів і навіть 900 пасажирів в економ-класі. Здатен піднятися в небо, маючи масу 560 т. Максимальна дальність – 15 тис. км. Почав експлуатуватися з 2007 р.

У зазначеному літаку є три палуби: нижня вантажна, друга і третя пасажирські. На другій палубі в один ряд стоять 10 крісел, на третій – 8. Особливостями літака є невеликі витрати пального на перевезенні одного пасажира (приблизно такі, як в автомобілі), а також невеликий рівень шуму та досить високий тиск (як на висоті 1500 м).

З інших великих літаків можна виділити Boeing 777. Його особливістю є не лише великий розмір, а й змога без дозаправки літати на відстань у 21 тис. км – іншими словами, у будь-яку точку світу. Почав експлуатуватися в 1995 р.

Ще недавно технічною своєю досконалістю вражав Boeing 747. Був найбільшим літаком упродовж 37 років – з 1970 до 2007-го. Загалом було збудовано понад 1500 екземплярів, кілька з яких протягом експлуатації розбилися.

Boeing 747 є літаком, що використовується Президентом США.

Тісно пов’язане з авіабудуванням космічне машинобудування. Лідером є США, але в гурті виробників і Україна.

Енергетичне машинобудування: виробництво устаткуввання для електростанцій. Японська “Тошиба”, українська – “Турбоатом”.

Електротехнічна: виробництво товарів, що використовуються в електротехніці.

Хімічна промисловість: виробництво мінеральних добрив (Китай, США), пластмас (США), хімічних волокон (США, Китай).

Лісова, деревообробна і целюлозно-паперова. Лідер за обсягами виробництва паперу – США. Чільне місце в Китаю, Японії, Канади. Великим на душу населення є виробництво у Фінляндії, Швеції, Канаді. Усі ці три країни багато паперу експортують.

Легка промисловість: текстильна (Китай), швейна, взуттєва.

10.4. Сільське господарство

Продукція, що виробляється, забезпечує людей продовольством. Деяка продукція споживається напряму, деяка є сировиною для зарчової, легкої та інших галузей виробництва. Водночас сільське господарство та сільський побут є основою сільського зеленого туризму. Від промисловості вирізняє дещо більша інерційність, менша продуктивність праці.

За продукцією, що виробляється, поділяється на рослинництво і тваринництво. У розвинених країнах переважає тваринництво, у відсталих – рослинництво. Звичайно рослинництво розвинуто краще, коли гарні грунтово-кліматичні умови. У країнах, де вони незадовільні, переважає тваринництво. Сільськогосподарська сфера дає можливість для розвитку агротуризму (сільського зеленого туризму).

Для с/г властиві дуже великі відмінності у продуктивності праці. Є країни, де у сфері с/г залучене майже все доросле населення і тим не менше продовольства не вистачає. Є й такі країни (зокрема США), де в с/г зайнято лише 1% працездатного населення і водночас значний експорт с/г продукції.

Часто поділяють на споживче і товарне. Перше – для себе, друге – на продаж.

Поділяють на кілька сфер (по вертикалі), звичайно чотири:

виробництво,
переробка,
зберігання і збут,
страхування, наука, реклама та ін.

Основні чинники зростання виробництва за умов незмінності посівних площ:

механізація,
хімізація,
меліорація,
селекція,
генна інженерія.

Механізація полягає у значному використанні машин. Хімізація – комплекс заходів, спрямованих на підвищення врожайності та збереження с/г культур від хворобі і шкідників. Дуже багато добрив застосовують у Голландії та Японії – по 400–500 кг на га.

Меліорація земель полягає в підвищенні їх родючості завдяки створенню біль сприятливих умов для с/г рослин переважно шляхом змін водного режиму грунтів. Поділяється на осушення та зрошення.

Перші місця за площею зрошення займають Китай та Індія, що пов’язано не лише з великими розмірами і населенням цих країн, а й кліматичними умовами, а саме – сухістю холодного періоду року. Клімат також вплинув на вибір с/г культур. Тут домінує рис.

Генна інженерія – сукупність прийомів, спрямованих на отримання бажаних властивостей організмів шляхом маніпуляції з генами.

Найбільшими виробниками с/г продукції за вартісними показниками є Китай, Індія та США. Чільне місце займають Бразилія, Японія, Росія, Іспанія та Франція.

Рослинництво є основною галуззю с/г світу, особливо у теплих країнах і тих, що розвивається (часто ці поняття тотожні).

Найважливішу роль у рослинництві відіграють зернові культури, посіви яких займають найбільші площі – 7 млн км², або більше половини сумарної посівної.

Валовий збір зерна становить 2,5 млрд т, або 0,3 т на душу населення. Переважна частина збору (понад 2 млрд т) споживається країнами-виробниками, решта – надходить на експорт.

Основні виробники зернових: Китай – 450 млн т, США – 370, Індія – 250 млн т. Значно поступаються їм Росія, Індонезія, Франція. В Україні збір зернових становить близько 50 млн т, або трохи більше 1 т на душу населення. Це втричі більше середнього світового рівня і це дає змогу значну частину врожаю експортувати.

Подібно до електроенергетики, зернове господарство світу спирається на трьох китів: кукурудзу, рис і пшеницю. Валовий збір кукурудзи приблизно – 900 млн т, рису – 740, пшениці – 700 млн. т. Четвертою культурою є ячмінь, валовий збір якого у п’ятеро менший за збір пшениці чи рису. За цим слідує просо та овес.

Перше місце за кукурудзою (maize) посідають США – 270 млн т, або майже третина світового. На друговму місці Китай. Батьківщиною ж є Мексика (табл. 10.6).

Таблиця 10.6

Найбільші виробники найважливіших культур (2012 р.)

http://faostat.fao.org/site/339/default.aspx

Культура	Місце у світі
Культура	1-е	2-е	3-є	4-е
пшениця	Китай	Індія	США	Франція
кукурудза	США	Китай	Бразилія	Індія
рис	Китай	Індія	Індонезія	Бангладеш
ячмінь	Росія	Німеччина	Франція	Австралія
картопля	Китай	Індія	Росія	США
цукрова тростина	Бразилія	Індія	Китай	Таїланд
цукровий буряк	Росія	Франція	США	Німеччина
насіння соняшнику	Україна	Росія	Аргентина	Китай
яблука	Китай	США	Туреччина	Польща
апельсини	Бразилія	США	Китай	Індія
мандарини	Китай	Іспанія	Бразилія	Туреччина
лимони	Китай	Індія	Мексика	Аргентина
банани	Індія	Китай	Філіпіни	Еквадор
виноград	Китай	США	Італія	Франція
оливки	Іспанія	Італія	Греція	Туреччина
кава	Бразилія	В’єтнам	Індонезія	Колумбія
чай	Китай	Індія	Кенія	Шрі-Ланка
какао	Кот Д’івуар	Індонезія	Гана	Нігерія
бавовна	Китай	Індія	США	Пакистан
Соя	США	Бразилія	Аргентина	Індія

Пшениця – головна продовольча культура усієї історії людства. Культивується близько 10 тис. років. Використовується для виробництва хліба, макаронних виробів, як фуражна культура та ін. На першому місці Китай (121 млн т), на другому – Індія (65 млн т), США – 62 млн т, Франція – 40.

Рис – основна продовольча культура Південно-східної Азії. Особливістю культури значна є потреба в теплі та воді, що визначає обмеженість посівів у світі. Значний обсяг збору досягається більшою, ніж у пшениці врожайністю, а також двома врожаями з однієї площі.

Китай – близько 200 млн т, Індія – 155–160 млн т. У невеликих обсягах вирощується на півдні Одеської та Херсонської областей, а також на півночі Криму.

Цікаво, що китайською мовою “їсти” означає “їсти рис” – “чи фань”. Сніданок звучить “цзао фань” (вранішній рис), обід – “у фань” (полуденний рис), вечеря – “вань фань” (пізній рис). Отже, зрозуміло, що слово “фань” означає рис.

Четверта культура – ячмінь (barley). Валовий збір – близько 150 млн т. Лідирує Росія, інші місця періодично займають Німеччина, Україна, Франція. Є ярим та озимим. Окрім прямого споживання людиною, використовується як фуражна культура. Знаходить використання у пивоварінні.

Основні експортери зернових: Австралія, Аргентина, США. До них належить й Україна.

Нині (грудень 2012 р.) ціна на зерно пшениці становить приблизно 340 дол/т. На кукурудзу вона трохи менша, на рис – трохи більша.

Україна експортує приблизно половину свого збору.

Після зернових культур за валовим збором слідує картопля. Перше місце за збором займає Китай. Україна у першій десятці.

Фрукти: апельсини, виноград, банани, яблука.

Яблука. Безсумнівний лідер – Китай – 36 млн т. Це майже на порядок більше, ніж у США – 4,3. В Європі виділяється Польща – 2,5 млн т.

Апельсини. Безсумнівний лідер – Бразилія – 20 млн т. Але збір у США (8 млн т) відповідає 25 кг на душу населення.

Тонізуючі культури: кава, чай, какао.

Батьківщиною кави є Африка, але нині більша частина збору припадає на Латинську Америку. Навпаки – какао зі своєї батьківшини (Америки) перенеслося на узбережжя Гвінейської затоки.

Світове виробництво кави – 7,8 млн т, або майже по 1 кг на душу населення. Лідер – Бразилія – 2,8 млн т.

Чай – 3,7 млн т. Лідери Китай та Індія, поступається Кенія та Шрі Ланка.

Олійні культури: соя, соняшник, ріпак, оливки, олійна пальма. Рослинну олію отримують також з насіння бавовни.

Лідером за збором сої є США. Останніми роками дуже поширилася і в Україні. Нині ми приблизно на 10 місці у світі.

Цукроноси: цукрові тростина і буряк. Найбільший збір тростини мають Бразилія, Індія та Китай, цукрового буряка – Росія, Франція, Україна у першій десятці.

Серед виробників рослинницької продукції Україна насамперед виділяється виробництвом насіння соняшнику та соняшникової олії. За експортом олії (воно перевищує 80% загального виробництва) ми на першому місці у світі. Частка української олії на світовому ринку перевищує 50 % світової.

Волокниcті культури:бавовна, льон, джут, сизаль, шовк.

До сільського господарства належить і квітникарство, за яким відомими є успіхі Голландії.

Експорт. США продає найбільше соєвих бобів, кукурудзи та пшениці, Нідерланди – сиру та квітів, Еквадор – бананів.

Тваринництво. Виділяють скотарство, свинарство, птахівництво, вівчарство. Як і в рослинництві, існують колосальні відмінності у продуктивності. Продукція – результат розведення та утримання свійських тварин: м’ясо, молоко, яйця. Їх загальна кількість (врх, свиней, овець, кіз, верблюдів, коней) співвідносна з чисельністю людей – 6 млрд. Найбільшим є поголів’я врх – 1,5 млрд голів; за цим – овець – 1,2 млрд, свиней – 1,0, кіз – 1,0 млрд.

Найбільше поголів’я врх в Індії, свиней та овець – у Китаї. У Китаї поголів’я свиней сягає половини світового. Великими є й відмінності на душу населення. У Новій Зеландії на 1 людину припадає 15 овець.

Цікаво навести дані і по Україні. Нині поголів’я корів (5,5 млн) є меншим, ніж у 1945 р.

Молоко. Світове виробництво у 2011 р. – 615 млн т, або по 84 л на одну людину на рік. Поступово зростає – на 5–10 млн т щороку. Найбільшими виробниками є США, Індія та Китай (табл. 10.7).

М’ясо. Світове виробництво – 300 млн т, або в два рази менше, ніж молока. Першість за всіма видами має Китай – 75 млн т, або чверть світового. Наступні місця – США (43), Бразилія (20), Німеччина (8), Росія (6), Франція (5,8).

Яловичина. Безсумнівний лідер – США.

Свинина. Безсумнівний лідер – Китай.

Курятина. Безсумнівний лідер – США.

Баранина. Безсумнівний лідер – Китай.

М’ясо верблюда – Судан.

Конина – Китай.

Яйця. Безсумнівний лідер – Китай (табл. 10.8).

Таблиця 10.8

Найважливіші виробники найважливіших продуктів тваринництва

Культура	Місце у світі
Культура	1-е	2-е	3-є	4-е
Молоко	США	Індія	Китай	Бразилія
Яловичина	США	Бразилія	Китай	Аргентина
Свинина	Китай	США	Німеччина	Іспанія
Курятина	США	Китай	Бразилія	Мексика
Баранина	Китай	Австралія	Нова Зеландія	Іран
Яйця	Китай	США	Індія	Японія

Специфічним видом тваринництва є бджільництво. Його світове виробництво – 1,4 млн т, або по 0,2 кг на душу населення на рік. Лідером за збором меду є Китай. Україна у першій п’ятірці: приблизно таким самим як у нас, воно є в США, Аргентині та Туреччині. Вітчизняне виробництво – 70 тис. т (8% світового). Це відповідає 1,5 кг на душу населення, що майже на порядок більше, ніж у світі та в будь-якої країни-сусіда.

До сільського господарства належить рибна галузь. За даними ФАО (www.fao.org/fishery/sofia/en) у 2011 р. її було виловлено 154 млн т. З усієї виловленої риби 90,4 млн т припадає на виловлену у природних умовах і 63,6 млн т на вирощену і виловлену (аквакультура). У свою чергу, з 90,4 млн т виловленої у природних умовах риби 78,9 млн т припадає на океан і 11,5 млн т на внутрішні водойми.

Зазначимо, що світовий вилов в обсязі 90 млн т є практично сталим – з 1990 р. він практично не змінюється. Разом з тим, спостерігається деяке зниження частки моря і водночас зростання частки внутрішніх водойм.

Водночас загальний вилов риби дещо зростає – ще кілька років тому він становив 140 млн т. Збільшення вилову відбувається за рахунок аквакультури – насамперед у прісноводних водах.

Споживання риби становить близько 130 млн т, або по 17–18 кг на душу населення. Тут існує ледь помітне зростання за рахунок аквакультури.

Найбільше риби в морі ловлять (без аквакультури): Китай – 15 млн т, Перу (7 млн т), Індонезія (5 млн т), у внутрішніх водах – найбільше Китай та Бангладеш. Лідер у сфері аквакультури – Китай.

Ще порівняно недавно велику роль мав видобуток китів. Так у 1962 р. було видобуто 66 тис. голів. За цим поголів’я зменшилося, що визначило мораторій на видобуток.

Загалом виловом риби займаються приблизно 55 млн осіб, іншими словами, майже кожен сотий мешканець Землі. Найбільше риболовів в Азії, зокрема в Китаї.

Чисельність суден (переважна більшість з них риболовецькі) становить 4,4 млн. Переважають невеликі, інколи навіть без двигуна.

10.5. Будівництво

Будівництво – галузь матеріального виробництва, в якій створюються готові до експлуатації будівлі, будівельні конструкції, споруди, їх комплекси. Розрізняють такі галузі будівництва:

промислове,
транспортне,
житлово-цивільне,
гидротехнічне.

Об’єкти будівництва звичайно поділяють на будівлі та споруди. У будівлях виділяють будинки – об’ємні об'єкти, що мають внутрішні приміщення. Іншими будівлями є башти, мости, тунелі, аеродроми.

Об‘єкти будівництва знаходять величезне використання в туризмі. Звичайно привертають увагу великі, незвичні будівлі та ще й створені відомими митцями.

До найвідоміших будівель світу належать піраміди Єгіпту, Велика китайська стіна, Ейфелева вежа та ін.

10.6. Транспорт

Транспорт – одна з найважливіших складових сфери послуг. Виділяють залізничний, автомобільний, морський, трубопровідний, річковий, авіаційний, гужовий.Поширення залежить від природних умов і розвиненості країни. Використання транспорту – важлива складова переважної більшості туристичних подорожей.

У транспортних перевезеннях виділяють вантажне і пасажирське. Обсяг перевезень визначається: у вантажному транспорті – вагою вантажів та вантажооборотом, у пасажирському – кількістю перевезених пасажирів та пасажирооборотом. Вантажооборот є результатом множення ваги вантажу на дальність їх перевезення. Розмірність – тонно-кілометр. У пасажирському транспорті аналогічний показник має назву пасажиро-кілометр. Нині основними видами транспорту є морський у вантажному та автомобільний – у пасажирському.

У транспорті зайнято понад 100 млн людей.

Залізничний. Перша залізниця була збудована у Великій Британії у 1825 р. У Росії це відбулося в 1837 р. Перша залізниця в Україні збудована в 1861 р. – вона зв’язала Пшемисль та Львів. У Київ залізниця прийшла в 1868 р., причому не з Москви, а з південного заходу. Нині за довжиною залізниць беззаперечно лідирують США (табл. 10.9).

Таблиця 10.9 Лідери серед країн світу за довжиною залізниць, 2010-2013 рр.			Таблиця 10.10 Лідери серед країн світу за довжиною автошляхів, 2011-2013 р.
Місце	Країна	Довжина, тис. км	Місце	Країна	Довжина, млн км
1	США	225	1	США	6,6
2	Росія	128	2	Індія	4,9
3	Китай	103	3	Китай	4,4
4	Індія	64	4	Бразилія	1,8
5	Канада	46	5	Росія	1,3
6	Німеччина	42	6	Японія	1,2
7	Австралія	38	7	Канада	1,0

У світі існує відмінність у ширині колії, що дещо ускладнює перетин поїздами кордонів. Так, в Україні (як і в цілому у країнах колишнього СРСР) основною є ширина колія 1520 мм. Це відстань між внутрішніми гранями рейок. У країнах Західної Європи панує ширина 1435 мм. Через це на кордоні поїзди надовго зупиняються задля того, щоб у них замінили колісні пари.

В останні десятиліття усе більшим стає поширення швидкісного руху поїздів, де швидкість перевищує 200 км/год. Найбільшими є успіхи в Японії та Франції. Так, у Японії швидкісний рух лінією Сінкансен розпочався в 1964 р. Тоді на маршруті Токіо–Осака швидкість сягала 210 км/год. Нині середня швидкість є вищою за 250 км/год. Транспортна мережа Сінкансен є дуже поширеною: щороку нею користуються десятки мільйонів людей. Кількість перевезених пасажирів уже сягнула кількох мільярдів.

Друга швидкісна мережа залізниць з’явилася у Франції – найбільшій країні західної Європи. Система, що має назву TGV, запрацювала в 1981 р. на маршруті Париж–Ліон. З огляду на поширення системи на сусідні країни, кількість перевезених пасажирів тут також сягнула кількох мільярдів.

Нині відстань між Парижем і Лондоном поїзди долають за 2 год. 15 хв, а між Брюселем і Лондоном за 1 год. 51 хв. Зрозуміло, що така швидкість, помножена на надійність, серйозно вдарила по авіаційному сполученню між цими містами.

Найдовшою залізницею у світі вважається так звана Трансибибірська магістраль, яка зв’язує Москву і Далекий Схід. Має довжину 9,3 тис. км. Побудована на зламі XIX і XX століть: будівництво розпочалося в 1891 р., а наскрізний рух відкрився в 1903 р. Спочатку рух здійснювася по ділянці в Манчжурії; у 1916 р. закінчилося будівництво шляху лише по території Росії. Нині рух пасажирських поїздів відбувається через день, тривалість поїздки – 6 діб і 2 год.

У 2009 р. з’явився рух швидкісними поїздами і між Санкт-Петебургом і Москвою. Тривалість поїздки – приблизно 4 год. Поїзди “Сапсан” придбано в німецької компанії Simens. На жаль, початок руху супроводився численними випадками загибелі людей, які переходили колії у невстановлених місцях. Причина – велика швидкість руху, до якої люди не звикли.

Сумної слави набули поїзди компанії “Хюндай”, закуплені Україною напередодні проведення Євро-2012. Загалом було закуплено 10 поїздів на суму 307 млн доларів. Через постійні поломки рух за деякими напрямками відмінено. Нині почали курсувати поїзди вітчизняного виробництва – з грудня 2014 р. на маршруті Київ–Кривий Ріг.

Якщо порівняти залізничний транспорт України та Західної Європи, то основними відмінностями в Європі є більші комфорт, частота і точність курсування, швидкість, але істотно інша вартість. На багатьох станціях продаж квитків виконується з використанням автоматів. У багатьох випадках відкриття вагонів відбувається самим пасажиром, якому потрібно натиснути на кнопку.

На жаль, останнім часом припинили рух прямі поїзди Київ–Берлін і Київ–Вроцлав. Фактично з Києва у західному напрямку курсує лише один поїзд Київ–Варшава.

Важливу роль відіграють тунелі. До найбільших і найвідоміших належать тунель під Ла-Маншем (довжина – майже 50 км, збудований в 1994 р.) та тунель Сейкан (54 км, 1988 р.) між японськими островами Хонсю та Хоккайдо. У жовтні 2013 р. почав експлуатуватися тунель під Босфором. До цього пасажирам доводилося у Стамбулі робити пересадку. Це може помітно вплинути на перевезення між Європою та Азією.

Нині завершується будівництво Готардського тунелю в Швейцарії, який має довжину 57 км. Його мають ввести в дію в 1916 р.

Невеличкі тунелі є й в Україні: у Карпатах і біля Севастополя. Вірогідно найвідомішим є Бескідський тунель на трасі, що сполучає Львів та Ужгород. Має довжину 1750 м і функціонує з 1886 р. Є однопутним. Наприкінці 2013 р. розпочалося будівництво його нової гілки.

Автотранспорт. Важливі показники автотранспорту: довжина автошляхів, кількість рухомого складу, обсяг перевезень.

Найбільша довжина автошляхів у США, де вона має протяжність близько 7 млн км. Великою вона є в Китаї, Індії, Бразилії, Японії.

Світовий автопарк недавно перевищив 1,0 млрд. Поступово зростає, але бувають і паузи. Так, у США у 2008 р. нараховувалося 250 млн, а наступного – 246 млн. Вплинула і криза, і насиченість ринку. Окрім США, найбільшою автомобілізацією можуть похвалитися Італія, а за нею Франція, Велика Британія та Японія. У цих країнах співвідношення на людину припадає більше за 0,5 авто.

Другим за кількістю автомобілів є Китай.

У цілому в світі домінує правосторонній рух. Лівостороннім є у Великій Британії, а також у країнах, що перебували під її впливом: Австралії, Індії, Пакистані, Бангладеш, Індонезії, а також у кількох країнах Південної Африки. Те саме стосується Японії. У зв’язку з тим, що лівосторонній поширений у кількох великих країнах (Індії, Японії, Великій Британії), виходить, шо по правій стороні їздять дві третини машин, по лівій – третина.

Подібно до залізничних, існує чимало автомобільних тунелів. Їх довжина менша за залізничні, оскільки автомобілю властива більша маневреність. Нині найдовшим є тунель Лайердаль у Норвегії, збудований у 2000 р.; його довжина – понад 24 км. Вірогідно найвідомішим є Сен-Готардський у Швейцарських Альпах. Його довжина – майже 17 км.

Нині автобусне сполучення стає усе більш поширеним в Україні: як у внутрішніх перевезеннях, так і міжнародних. Щодня з Києва відправляються десятки міжнародних рейсів: у Польщу, Німеччину, Чехію та ін. До числа найвідоміших фірм належить Ecolines, яка в 2014 р. пропонувала поїздки з України в 21 країну Європи. Зокрема двічі на добу (вранці та ввечері) відправляються автобуси у Варшаву.

Морський. Відіграє головну роль у міжнародних перевезеннях. Головні складові: судна і порти. Морські траси визначаються розташуванням портів і морських каналів. Морський транспорт широко використовується і в туризмі. Окрім руху туристів за маршрутом між якимись портами, значну популярність мають морські круїзи. В останньому разі відбувається не лише рух, а й відпочинок.

Перші парові судна з’явилися на початку XIX ст. Вважається, що винахідником пароплава став Роберт Фультон. Уперше рух парового судна відбувся на р. Сєна у Парижі в 1803 р. Але підтримки у Франції Фультон не знайшов. Тому перебрався на батьківщину в США, де у 1807 р. спромігся організувати регулярне судноплавство р. Гудзон. Отже, пароплав почав курсувати на два десятиліття раніше за паровоз.

Поступово судна ставали все більшими і більшими. Нині досягли розмірів, коли здатні перевозити населення невеличких міст. Прикладом може бути англійське судно “Куін Мері I”. Довжина – 311 м, осадка – 11,9 м, швидкість – до 28,5 вузлів (1 вузол – відповідає швидкості 1 морська миля на годину – 1,852 км/год). Поширення цієї одиниці пояснюється тим, що 1,852 км – це довжина 1 хвилини меридіану. Знаючи це, можна встановити розмір Землі.

Судно ходило морями 31 рік: з 1936 по 1967-й. У серпні 1942 р. прийняло на борт понад 15 тис. військогослужбовців. 2 жовтня 1942 р. з цим же судном сталася надзвичайна подія: воно зіштовхнулося з крейсером супроводження, який за кілька хвилин пішов на дно. Загалом перевезло кілька мільонів людей. У 2004 р. у Франції спущено на воду Куін Мері II довжиною 345 м і швидкістю 30 вузлів.

Світовий вантажооборот становить блиько 40 трлн т*км. Це відповідає 1 млрд т на 40 тис. км, або 10 млрд т. на 4 тис. км.

Вантажі поділяються на наливні, навалочні та генеральні (в упаковці – в контейнерах, мішках).

Ще кілька десятиліть домінували наливні. Тепер між усіма видами є приблизна рівність.

Протягом усієї історії людства в перевезеннях домінував Атлантичний океан, на який і нині припадає приблизно половина перевезень. До середини ХХ ст. було значним пасажирське судноплавство, але нині майже відійшло у минуле. Час перетину океану зменшився до 3,5 діб.

Тихий океан – третина перевезень. Поступово його частка зростає.

Північний Льодовитий океан має значення лише для Росії, де функціонують досить великі порти Мурманськ та Архангельськ. Останніми роками трасою “Севморпуть” щороку проходило приблизно по 40 суден. Цей шлях із Роттердама в Шанхай коротший за шлях через Суецький канал, але дуже короткою є навігація.

Порти. Їх кількість обраховується тисячами. Можна вважати, що їх приблизно 10 тис. Проте, лише частина виконує міжнародні перевезення.

Часто поділяють на універсальні та спеціалізовані. Спеціалізовані звичайно орієнтовані на експорт. Їх найчастіше створюють для експорту якогось виду сировини: нафти, вугілля, скрапленого газу.

Ще порівняно недавно найбільшим портом світу вважався Роттердам. Нині ситуація докорінно змінилася на користь китайських портів (табл. 10.11).

Найбільшим портом світу з великим відривом є Шанхай, що розташований у гирлі Янцзи Режим доступу – http://www.ship-technology.com/features/feature-the-worlds-10-biggest-ports.

Для порівняння, всі порти України (звичайно їх нараховують 19) в 2013 р. переробили 148 млн т. вантажів, іншими словами, у три–чотири рази менше за якийсь з найбільших портів світу.

Найбільшими портами України в 2013 р. були Южний (43 млн т), Одеський (23 млн т), Миколаївський (20 млн т), Іллічівськ (16 млн т), Маріуполь (15,0). Найменший порт – Усть-Дунайськ.

Більшість вантажів є експортними: нах припадає понад половина переробів вантажів. Далі слідує транзит, імпорт і каботаж [http://ccb.at.ua/publ/analitika/pervyj_poslekrizisnyj_pljus/2-1-0-49].

Найбільш глибоководний порт України – Южний (Південний), в якому є змога підходу суден з осадкою 15,0 м. Іллічівський порт дозволяє підхід суден до 14,5 м. Порти, розташовані в Азовському морі та мілководних затоках, забезпечують підхід зі значно меншою осадкою: Маріуполь – 8,0 м, Білгород-Дністровський – 4,3 м.

Існує судноплавна компанія “Укрферрі”, яка виконує рейси поромів за маршрутами Іллічівськ – Варна, Іллічівськ – Батумі. Відбуваються раз на 5–7 днів. Судна: “Герої Плєвни”, “Герої Шипки”, “Герої Одеси”.

На Чорному морі найбільшими портами є румунський Констанца та російський Новоросійськ. Новоросійський порт – найбільший у Росії, його вантажооборот – приблизно 80 млн т. Основний вантаж – нафта.

Судноплавні канали. Суецький канал було відкрито 17 листопада 1869 р. Зазначиимо, що для споглядання за його відкриттям було організовано тур Томасом Куком.

Початкова довжина каналу становила 162,5 км, глибина – 8 м. У 1957–1958 та 1967–1975 рр. не функціонував. В останньому випадку 14 суден вимушені були простояти 8 років.

Перше припинення роботи каналу пояснюється тим, що раніше належав акціонерній компанії, але в 1956 р. його було націоналізовано. Друга перерва сталася через арабо-ізраїльську війну.

Нині довжина каналу становить 193,3 км, глибина – 24 м, ширина – 205 м. Це найбільш завантажений міжнародний морський судноплавний коридор у світі – протягом року ним проходить 18–20 тис. cуден. Канал не має шлюзів. Перехід триває 13–14 годин. Вартість проходу – 150–250 тис. дол. Щороку судна, які проходять через канал, залишають Єгипту 4–5 млрд дол.

Розміри каналу визначили стандарт суден, які здатні через нього проходити. Їх навзва – Суецмакс: осадка – 20 м, висота – 68 м (лімітується мостом – 70 м), ширина – 64 м (за погодженням можна трохи більше). Звичайно в грузі – 150–160 тис. т.

Оскільки канал є нешлюзованим, це дозволяє воді та живим організмам вільно рухатися з одного моря в інше. Раніше на шляху міграції було дуже солоне озеро, яке слугувало бар’єром. Нині поглиблення каналу зумовило посилення водообміну. Тепер біота рухається переважно з Червоного моря до Середземного.

Панамський канал було збудовано в 1914 р. Має довжину 81,6 км. Має двохниткові шлюзи. Розміри шлюзових камер: ширина 33,53 м, довжина – 304,8 м, мінімальна глибина – 12,55 м. Останніми роками обсяг перевезень перевищив 300 млн т. Панамакс – найбільші судна, що проходять через канал. Довжина – 294 м, ширина – 32,3 м, осадка – 12,0 м. Це відповідає 70 тис. т.

Рух забезпечується електровозами, що мають назву мули.

До 31 грудня 1999 р. належав США. Нині є власністю Панами.

Кильський канал. Розташований на півночі Німеччини. Споруджений у 1895 р. Довжина – 98 км, глибина – 11 м. Є шлюзованим.

Коринфський канал у Греції.

Додамо, що до морських каналів належать ті, які сполучають не лише океани і моря, а й інші водойми. Так, у безпосередній близькості до України фунціонує Сулинський канал.

Річковий. Важливість на порядок менша, ніж у морського.Головні складові:судноплавні шляхи, порти і судна. Ще донедавна найбільша довжина шляхів була в Росії. Нині вона перейшла до Китаю, де сягає 100 тис. км. Китай тримає першість і за обсягом пасажироперевезень. Окрім згаданих країн, велике значення має річковий транспорт у США та Бразилії.

Найважливіші судноплавні річки: Рейн, Дунай, Міссісіпі, Волга.

В Україні судноплавним є Дніпро, невеличка ділянка Прип’яті та гирлова ділянка Південного Бугу. У 2011 р. було перевезено 6,7 млн т вантажів.

Для поліпшення умов судноплавства на багатьох річках виконано будівництво різноманітних гідровузлів, а також судноплавних каналів.

В Європі виділяється канал Рейн–Майн–Дунай. Його довжина – 171 км, ширина – 55 метров, глибина – 4 м. На каналі збудовано 16 шлюзів: 11 – у рейнському басейні, 5 – у басейні Дунаю. На рейнському схилі відбувається підйом з 231 м до 406 м, на дунайському – зниження до 336 м. Будівництво, яке коштувало 2,3 млрд євро, виконано протягом 1960–1992 рр.

Кількома річками виконуються круїзи: Дунаєм, Волгою, Рейном, Нілом. Вартість круїзів становить приблизно 1,5 тис. доларів за тиждень.

Трубопровідний транспорт насамперед використовується у транспортуванні лише двох товарів: нафти і газу. Окрім того, існують так завні продуктопроводи, якими транспортують продукти нафто- і газопереробки.

Перший нафтопровід довжиною 6 км було споруджено в США в 1865 р. Згодом вони оперізали весь світ: їх сумарна довжина в десятки разів більша за довжину екватора. Із загальної довжини трубопроводів лідерство належить газопроводам, аде вони підходять мало не в кожний дім.

Нині беззаперечним лідером за довжиною нафто- і газопроводів є США, де їх сумарна довжина сягає 800 тис. км. На другому місці Росія (250 тис км), що пояснюється значним видобутком нафти і газу, а також величезними розмірами країни. Чільне місце в Канаді (100 тис. км) та Китаю (70 тис. км).

Відомими нафтопроводами, що відіграють значну роль в економіці світу, є “Дружба” (з російського міста Самара в Західну Європу), ТНК (з родовища Тенгіз до Новоросійська), Трансаляскинський, Трансаравійський.

Значним є розвиток трубопровідного транспорту і в Україні. Насамперед це пояснюється розташуванням країни на шляху дуже багатої на енергоносії Росії та бідної на ці ресурси Західної Європи.

Особливо велику роль відіграє газотранспортна сиатема країни. Її створення розпочалося ще до Другої світової війни. Тоді, зокрема, збудували газопровід зДашави до Львова. Розвиток будівництва значною мірою був пов’язаний з необхідністю транспортування власного газу до Києва та інших великих міст, зокрема Москви і Мінська. Але згодом власні ресурси значною мірою було вичерпано. Старі газопроводи почали використовуватися в реверсному режимі. Окрім того, збудовано низку нових, якими російський газ транспортується в Європу.

Нині довжина ГЗС країни становить 37 тис. км, або майже відповідає довжині екватора. З цієї довжини 22 тис. км є магістральними газопроводами, які звичайно мають великий діаметр – до 1420 мм. На вході пропускна здатність ГЗС становить 288 млрд м³/рік, на виході – 178,5 млрд м³/рік. Найважливішими є магістральні газопроводи “Союз”, “братерство”, “Уренгой–Помари–Ужгород”.

Транспортування газу по трубах виконують 72 компресорних станції, загальною потужність 5 млн кВт. Надзвичайно важлива складова ГЗС – підземні сховища, об’єм яких становить 31 млрд м³.

Зрозуміло, що закритість ресурсів російського газу від Західної Європи визначала інтерес з будівництво газопроводів безпосередньо до споживача. Так було збудовано газопроводи “Блакитний потік” і “Північний потік”. Перший прокладено по дну Чорного, другий – Балтійського моря.

Авіаційний. Динамічний вид транспорту, яким у 2012 р. перевезено 2,9 млрд пасажирів, іншими словами, майже половина населення Землі. Домінує в міжнародних пасажирських перевезеннях. У світі понад 15 тис. аеропортів. Беззаперечний лідер за перевезеннями – США.

Найбільші аеропорти (2011 р.): Атланта (США) – 92 млн, Пекін – 77, Хітроу (Лондон) – 70, О’Хара (Чикаго) – 66 млн, Ханеда (Японія) – 62 млн, Лос–Анжелес – 62, Шарль-де-голь (61), Даллас – 57, Франкфурт – 56. Окрім Франкфурта, з досить близьких аеропортів має бути згаданий “Ататюрк” у Стамбулі. У першій десятці немає жодного російського аеропорту і тим паче українського. Водночас російські аеропорти незрівнняно більші за українські. Лідерами за 2013 р. були Домодєдово (31 млн) і Шерементьєво (30 млн.). http://www.sodtur.ru/publ/rejtingi/avia_rejtingi/30_krupnejshikh_aehroportov_mira/15-1-0-45.

У 2013 р. в Україні перевезено 15,1 млн пасажирів, з яких 7,93 млн припадає на Бориспіль. На другому місці – Жуляни (1,84 млн), на третьому – Сімферополь (1,20 млн), далі Донецьк (1,11), Одеса (1,07). Аеропорти є ще в кількох містах, але поява літака там більше виняток, ніж правило. Істотно вплинула на перевезення російська агресія.

10.7. Пошта і зв’язок

Зародилися ще в стародавньому світі. Спочатку для зв’язку використовувся людський голос. Згодом звукові сигнали почали подаватися барабаном, а світлові – вогнищами. У Стародавньому Єгипті, так само – у Греції та Римі з’явилися гінці, що рухалися пішки або верхи. Відомо, що інформацію про перемогу на Марафонському полі доніс афінянам саме піший кур’єр.

У середні віки для перевезень почали використовуватися поштові карети. Їх швидкість і лімітувала швидкість поширення пошти. Для прискорення пересування пасажирів і пошти з’явилися поштові станції, розташовані звичайно на відстані, яку міг долати кінь за добу.

У XIX ст. було винайдено поштовий конверт і поштова марки. Наприкінці XIX ст. винайшли телефон і радіо.

Революційною подією, що змінила передачу інформації стала поява Інтернету. Її зародки з’явилися в США у 1960-х роках, спочатку у військовому застосуванні – можливості обміну повідомленнями в умовах війни. Перший сервер запрацював у 1969 р. На початку 1970-х років завдяки прокладанню оптичного кабелю через Атлантику з’явився зв’язок між Америкою та Європою.

Поява Інтернету в Україні відбулася майже одночасно з проголошенням державності країни. У 1992 р. з’явився доме .ua.

Нині приблизно третина населення світу є користувачем Інтернету. Такою ж приблизно є частка в Україні.

10.8. Туризм

Важливою складовою світової економіки став туризм. Причому з кожним роком його роль зростає. Сказане добре ілюструють статистичні дані Всесвітньої туристичної організації. Відповідно до відомостей ВТО, у 2012 р. кількість перетинів державних кордонів досягла 1,035 млрд осіб. Зростання за рік склало 4%. Кількість міжнародних поїздок зростає майже в усіх регіонах світу. Щоправда, інколи виникають проблеми, пов’язані з політичними подіями в окремих країнах. Останнє, зокрема, трапилося недавно в Єгипті.

Приблизно половину міжнародних поїздок припадає на Європу: 52% відправлень і 43% прибуттів. На другому місці Азіатсько-тихоокеанський регіон (АТР): 22% відправлень і 30% прибуттів.

Лідерами за кількістю іноземних туристів в останні роки є Франція, США та Китай (табл. 10.3). У першу двадцятку країн входить і Україна. Водночас, як це видно з таблиці, положення країн досить хитке.

Надходження від іноземного туризму уперше перевищили 1 трлн. дол і досягли 1,075 трлн. дол. Найьбільшими є надходження у США (понад 100 млрд. дол.), а також в Іспанії, Франції та Китаї – понад 50 млрд дол. Перше місце у надходженнях США пояснюється великими розмірами цієї країни та її віддаленістю, що визначає досить тривале перебування тут туристів. За даними ВТО понад 4 млрд дол заробляє на іноземцях і Україна. Це становить приблизно по 100 дол на одного мешканця.

Цікавими є також відомості про витрати окремих країн у цій сфері. Перше місце у світі за цим показником у 2012 р. посів Китай – 102 млрд доларів США. Друге–третє місця посіли відповідно Німеччина (83,8 млрд) та США (83,5 млрд). Стосовно Німеччини це становить понад 1000 Євро на кожного мешканця.

10.9. Зовнішня торгівля

Світовий експорт товарів (а, отже, і імпорт) становить (2011 р.) приблизно 18 трлн. дол., що становить майже чверть валового світового продукту. Стає усе більшим, причому зростає швидше за валовий світовий продукт. Так, у 2000 р. він становив 13 трлн. дол. Це пояснюється зростаючою інтернаціоналізацією виробництва, діяльністю ТНК.

Якщо частка експорту більша за середню, говорять про відкритість економіки, експортоорієнтовану економіку, імпортозалежну економіку.

Найбільштий експорт товарів мають Китай, Німеччина, США та Японія. Найбільший імпорт – США, Китай, Німеччина та Японія.

Лідерами за обсягами зовнішньої торгівлі є США (понад 3 трлн дол), Китай (майже 3 трлн дол.) та Німеччина (табл. 10.12).

Таблиця 10.12

Країни-лідери за обсягами зовнішньої торгівлі

Експорт			Імпорт
Місце	Країна	Обсяг	Місце	Країна	Обсяг
1	Китай	1581	1	США	1935
2	Німеччина	1303	2	Китай	1327
3	США	1289	3	Німеччина	1099
4	Японія	730	4	Японія	639
5	Франція	517	5	Франція	588
6	Нідерланди	487	6	Велика Британія	563
7	Півд. Корея	464	7	Італія	473
8	Італія	448	8	Гон Конг	437
9	Велика Британія	410	9	Нідерланди	430
10	Росія	400	10	Південна Корея	422

У цілому в торгівлі товарами виділяються три регіони: Західна Європа, Південно-східна Азія та Північна Америка.

Найбільшу вартість в експорті мають машини; істотно поступається ним сировина.

Обсяг експорту та імпорту України на порядок менший, ніж у провідних країнах світу. Так, у 2012 р. експорт товарів становив 69, імпорт – 85 млрд дол. Значною мірою негативне сальто в торгівлі товарами покривалося позитивним в торгівлі послугами: експорт – 13,5, імпорт – 6,7. Зрештою, негативне сальдо становило 9 млрд. дол. Це відповідає 200 дол. на душу населення на рік.

Основним партнером України традиційно є Росія. У 2011 р. експорт становив 19 млрд, імпорт – 29 млрд. Значно поступаються Німеччина (1,8 і 6,9) і Китай (2,2 і 6,3). Як видно, торговельний баланс з цими країнами негативний. Натомість з Туреччиною, Італією та більшістю країн, що не належать до розвинених, баланс позитивний.

11. Глобальні проблеми людства

Глобальні проблеми людства – сукупність природних і соціальних проблем, від вирішення яких залежить прогрес людства і збереження цивілізації. У більшості випадків ці проблеми не можуть бути вирішені навіть найпотужішою країною. Ці проблеми у тій чи іншій мірі стосуються усіх. Додамо, що часто проблеми пов’язані.

До глобальних проблем можна віднести:

збереження миру, уникнення нової світової війни,
зростання полярності між окремими частинами людства,
продовольчу,
енергетичну,
демографічну,
зміну клімату,
СНІД,
наркоманію.

Існування цих та інших проблем зумовило виникнення такої сфери знань і навіть науки, як глобалістика.

Проблема збереження миру існувала упродовж всієї історії людства. Час від часу у різних куточках спалахували війни, які інколи охоплювали величезні простори. Після кількох десятиліть відносного спокою з часу закінчення Другої світової війни зазначена проблема напряму торкнулася України. У 2014 р. збройний напад на Україну здійснила Росія. Спочатку (у березні 2014 р.) без значного кровопролиття було анексовано Крим, а згодом введено війська на схід країни. Наслідком цієї війни стала загибель тисяч людей. Десятки тисяч було скалічено, понад мільйон стали переселенцями.

Ще страшнішими за наслідками може бути ядерна війна. В останньому випадку вона загрожує самому існування людства. Існують розрахунки того, що в разі виникнення ядерної війни відбудеться не лише різке зростання радіоактивного забруднення, а й значне затемнення Землі внаслідок зменшення прозорості атмосфери. За цим можуть настати “ядерна ніч” та “ядерна зима”. Загроза тут у тому, що це призведе до припинення вегетації рослин, що в свою чергу, призведе до припинення відтворення продовольства.

Зменшенню загрози війни сприяє розуміння її небезпеки та страшних наслідків. Для зменшення загрози війни було здійснено кілька кроків: часткове ядерне роззброєння та боротьба за нерозповсюдження ядерної зброї. Так, у 1963 р. трьома країнами: СРСР, США та Великою Британією було укладено договір про заборону випробовувань ядерної зброї у трьох сферах: наземні, у космосі та під водою. У 1968 р. п’ять ядерних країн підписали угоду про нерозповсюдження ядерної зброї. Наприкінці ХХ ст. підписано договори між СРСР (Росією) та США про зменшення кількості бойових ядерних зарядів.

Незважаючи на це, кількість членів “ядерного клубу” поступово зростає. Засновниками цього “клубу” можна вважати США, які стали власниками зброї в 1945 р. У 1949 р. випробовування виконав СРСР, у 1952 р. – Велика Британія, у 1960 р. – Франція, у 1964 р. – Китай. Новими членами невдовзі стали Індія (1974 р.), Пакистан (1998 р.), КНДР (2006 р.). Неофіційним членом клубу вважається Ізраїль.

У цьому списку є й втрати. Після розпаду СРСР три країни: Україна, Білорусь та Казахстан відмовилися від ядерної зброї. Те саме стосується Південної Африки, яка є єдиною країною, яка створила ядерну зброю і згодом добровільно роззброїлася.

Нині існує загроза того, що ядерною зброєю заволодіє Іран.

Зростання полярності у світі відбувається за багатьма ознаками і зумовлено багатьма чинниками. Так, можна говорити про полярність економічного розвитку, етнічну полярність та ін.

Інколи економічні відмінності у світі називають проблемою “північ-південь”. Ще кілька десятиліть тому вважалося, що прірва має зменшуватися, але вона зростає. ВВП на душу населення найрозвиненіших і найвідсталіших країн світу сягає 100 разів. 500 найбагатших людей світу володіють приблизно таким самим багатством, як 500 млн найбідніших.

З різним розвитком світу пов’язано поняття “золотий мільярд” – такою є чисельність населення найбагатших країн світу: США, Євросоюзу та Японії.

Наслідками зростаючої нерівності є зростання трудової міграції, злочинності, соціальних конфліктів. Окремою проблемою, що переросла в глобальну, став тероризм.

Поки етнічні проблеми є регіональними, але їх значне поширення свідчить про набуття глобальних ознак.

Інколи конфлікти переростають у війни. Так, етнічний фактор є головною причиною військових дій між Ізраілем і Палестиною. Цей же фактор спричинив війни в Югославії, на Кавказі. Щодо етнічних конфліктів меншого масштабу, то вони виникають постійно. Наприклад відомим є етнічний конфлікт, який стався в 2006 р. у Казахстані на нафтовому родовищі Тенгіз між працюючими там казахами і турками. У бійці взяли участь близько тисячі осіб. Великою виявилася й кількість жертв.

Постійними є етнічні конфлікти в Росії і, зокрема, в Москві. Хоча тут найбільше росіян, але вони складають меншість населення. Більшість складають азербайджанці, українці, татари, башкири та ін. У Москві азербайджанців стільки або навіть більше, ніж у Баку. Тут існує велика відмінність між реаліями та офіційними даними. Про зміни демографічної ситуації говорять імена новонароджених. Так, поширеними іменами новонароджених дівчат є Злата та Аміна. У Росії – понад 3000 мечетей. Очікується, що за 5–10 років більшість російських військовослужбовців будуть мусульманами.

Тероризм. Ним вважається політика застосування терору, іншими словами залякування і насильства.

Прояви тероризму можна знайти ще у Стародавньому світі. Але особливо він посилився в останні десятиліття. Поштовхом для сучасного тероризму стали національно-визвольні рухи після Другої світової війни.

Навіть, якщо якийсь терористичний акт виглядає локальним, насправдні у ньому задіяні релігійно-культурні чи етнічно-національні чинники. Тут існують матеріально-фінансова підтримка та участь волонтерів.

Важливо зазначити, що тероризм здатен порушити баланс сил у світі, який грунтується на поняттях ВВП, сили армії та ін.

Ось короткий перелік найвідоміших терористичних подій:

1995 р., 20 березня – газова атака в токійському метро. Наслідки: 12 загиблих і 5 тис. постраждалих;
2001 р., 11 вересня – атака смертників на будівлі Всесвітнього торговельного центру та Пентагону;
2002 р., 23–26 жовтня – захоплення кіноконцертного залу на Дубровці, де йшов мюзикл “Норд-Ост”. Терористи захопили близько 800 заручників. 26 жовтня відбувся штурм із застосування газу. При штурмі загинуло 130 заручників і 36 терористів.

Цей перелік можна доповнити кількома вибухами в Московському і Мінському метро, кількома випадками захоплення заручників на Північному Кавказі, численними вибухами в Ізраїлі, Іраку та ін.

Зрештою, в кількох країнах (США, Росії, Індії, Ізраїлі, Колумбії та Іраку) чисельність жертв тероризму давно перевалила за 1000.

На жаль, у 2014 р. тероризм поширився і на територію України.

СНІД. Синдром набутого імунодефіциту відбувається на тлі ВІЧ-інфекції. Хвороба супроводжується зменшенням лімфоцитів, що у свою чергу супроводжується численними інфекціями. Звичайно передається статевим шляхом і потраплянні вірусу в кров.

Встановлено, що СНІД виник в Екваторіальній Африці наприкінці XIX або початку XX ст. Набув відомості з 1981 р., коли його виявили у чотирьох громадян США. За цим поширення СНІД набуло ознак пандемії.

Точна цифра хворих на СНІД невідома, але це десятки мільйонів осіб. Найбільше хворих в Індії та Південній Африці. Понад 1 млн зареєстрованих у США та Росії. Варто сказати, що разючого зростання хворих не відбувається через їх велику смертність – половина тих, у кого виявлено хворобу, вже померла.

Дуже високою є частка інфікованих в Україні. Вірогідно це 1–2 млн, що становить приблизно 3 % населення. Серед молодих людей ця частка вища. Вона вища в Києві та південно-східних областях, де сягає 5 %. Незрівнянно вищим є рівень захворюваності в Південній Африці, як країні, так і регіоні – 20–25%.

Не обов’язково, що ВІЧ-інфікована мама передасть хворобу своїй дитині.

Продовольча проблема існує тому, що ресурси Землі, зокрема площа оброблюваних земель, обмежені, а чисельність населення невпинно зростає. Наслідком є те, що значна частина населення недоїдає. Найбільше таких людей в Африці.

Енергетична проблема, так само, як і продовольча, пов’язана з обмеженістю ресурсів Землі. За останні піввіку ціна на нафту підскочила у 50 разів: з двох до 100–110 доларів за баррель. У 2014 р. відбулося зниження ціни в два рази.

Глобальне потепління. Його називають “глобальним”, оскільки воно справді спостерігається на всій земній кулі: у північній її частині і південній, на сушею і над океаном.

Підвищення середньорічної температури повітря на Землі за період після 1861 р. становить близько 1,0 ⁰С. Практично таким самим воно є і для періоду з 1881 р. Хоча таке зростання і здається порівняно невеликим, воно є найcтрімкішим в історії планети.

Найбільшим є підвищення температури над сушею у північній півкулі, дещо меншим – на сушею у південній півкулі. Найменше підвищилася температура повітря над океаном.

В Україні та прилеглих районах сусідніх держав підвищення температури є більшим, ніж у цілому у світі, і становить близько 1,5 ⁰С. Особливо стрімким стало підвищення температури в останні два десятиріччя. На півночі України воно більше, ніж на півдні.

Найбільше підвищення температури повітря спостерігається протягом холодної пори року (насамперед у грудні–березні). У ці місяці температура підвищилася майже на 2,0 ⁰С. Водночас улітку та восени температура змінилася неістотно.

Наслідки глобального потепління важко перерахувати. Зокрема, підвищення температури спричинило зростання випаровування з поверхні океану і суші і, як наслідок, посилення інтенсивності водообміну. Глобальне потепління вплинуло на стан льодовиків, насамперед гірських: їх площа та об’єм зменшуються. Окрім того, зменшується тривалість льодового періоду на річках і водоймах, а також товщина криги.

Підвищення зимових температур спричинює скорочення зони вічної мерзлоти, яка має значне поширення в Росії. Порівняно з початком XIX ст., вона відійшла на 100 км. У свою чергу, ґрунт, що розморожується, виділяє метан і вуглекислий газ, які посилюють процес потепління. При цьому відбуваються і зміни рослинного покриву.

Танення льодовиків супроводжується перерозподілом водних мас із високих широт у низькі. Це призводить до гальмування обертання Землі, посилення землетрусів та інших природних явищ.

Причиною зростання глобальної температури багато хто вважає посилення парникового ефекту внаслідок викиду в атмосферу парникових газів, а саме – діоксиду вуглецю і метану. Порівняно з доідустріальною епохою вміст СО₂ збільшився з 0,028% до 0,039–0,040%, тобто більш як на третину. Вміст метану в атмосфері збільшився більш, як удвічі.

Аби зміни клімату не призвели до катастрофічних наслідків, у м. Кіото в 1997 р. було підписано так званий Кіотський протокол, згідно з яким країни-підписанти взяли на себе зобов’язання скоротити викиди на 5–8%.

Зрозуміло, що подальший економічний розвиток і вимога щодо обмеженння викидів СО₂ знаходяться у певному протиріччі. Фактично такі вимоги зумовлюють необхідність структурних зрушень в економіці, на що потріні роки і великі кошти. США протокол не підписали.

Нині усе більше вчених сходяться на думці, що глобальне потепління насамперед є природним процесом. Про це свідчить той факт, що в коливаннях вмісту вуглекислого газу і температури другі випереджають перші.

Проблема руйнування озонового шару є прикладом проблеми, яку людству вдалося вирішити. Сутність проблеми полягає у вибірковому поглинанні променів різної довжини при проходженні атмосфери. Сонячна енергія надходить до Землі не лише у вигляді видимого світла, а й теплового та ультрафіолетового випромінювання.

Ультрафіолетове випромінювання, хоч і потрібне, але в обмеженій кількості. Воно проможне руйнувати органічні молекули і клітини тіла. Найгіршими є такі наслідки, як рак шкіри і катаракта кришталика очей.

Найбільше поглинання та ослаблення (у кілька тисяч разів) ультрафіолетового випромінювання відбувається у так званому озоновому шарі, що розташований на висоті 20–30 км. Найбільшою є тут роль озону (О₃).

Уперше зменшення вмісту озону було зафіксовано над Антарктидою на початку 1970-х років. Результати спостережень, що одразу стали більш ретельними, показали, що зазначена діра поступово збільшується. З часом вона вдвічі перевищила площу Антарктиди. Згодом зменшення озонового шару було зафіксоване і в північній півкулі, в тому числі над Україною.

Відповідні дослідження показали, що важливим чинником розкладання озону є його взаємодія з атомами хлору, кожен атом якого може зруйнувати до 1 млн молекул озону.

Виявилося, що зростання концентрації хлору в атмосфері пов’язане з діяльності людини, а саме – виробництвом хлорфторуглеродів, або фреонів – газів, що містять хлор і фтор.

Зазначені речовини знайшли значне використання у техніці, зокрема у побутових холодильниках та аерозольних балончиках. Свого часу для підкреслення їх нетоксичності винахідники вдихали їх у себе і задували ними свічку. Тим самим демонструвалася і така важлива сторона хладагентів, як їх негорючість. Ще одна важлива особливість (яка сприяла розвитку виробництва фреонів ) – дуже велика стійкість.

Але стійкі біля поверхні Землі, фреони легко руйнуються в стратосфері під впливом УФ-випромінювання. При цьому відбувається вивільнення атомів хлору, які і руйнують озон.

З’ясування причин руйнації озонового шару дало змогу перейти до практичного вирішення виниклої проблеми. Уже наприкінці 1970-х років у розвинутих країнах світу були введені обмеження на випуск озонруйнівних речовин. Згодом, а саме – в 1987 р., у м. Монреалі був підписаний так званий Монреальський протокол, згідно з яким країни–підписанти взяли на себе зобов’язання припинити виробництво озонруйнівних фреонів (їх перелік подано у додатку). Поступово вдалося налагодити випуск хладагентів, які на озон не впливають. Останнім часом, порівняно з 1988 р. (коли виробництво фреонів досягло свого максимуму), воно зменшилося на два порядки. Це сприяло тому, що озоновий шар почав відновлюватися.

12. Контроль знань

Земля – планета Сонячної системи.
Рух Землі навколо Сонця. Юліанський та Григоріанський календарі.
1. Обертання Землі навколо своєї осі. Годинникові пояси.
2. Форма і розміри Землі.
3. Дослідження космосу. Туристичні об’єкти, пов’язані з космосом.
4. Орієнтування у просторі.
5. План і карта: основні відмінності.
6. Градусна сітка Землі та географічні координати. Визначення координат.
7. Літосфера і земна кора. Рухи земної кори.
8. Літосферні явища. Виверження вулканів, землетруси.
9. Гори, височини, низовини, западини.
10. Українські Карпати і Кримські гори. Особливості туристичного використання.
11. Атмосфера та її будова.
12. Температура повітря та її розподіл на земній поверхні.
13. Фактори впливу на температуру повітря.
14. Загальна циркуляція атмосфери Землі. Вітри.
15. Погода і клімат. Фактори, які вливають на клімат. Зміни клімату.
16. Прогноз погоди. Наукові методи і народні прикмети.
17. Клімат України. Плюси і мінуси в туризмі.
18. Гідросфера. Поширення води на Землі.
19. Світовий океан. Моря та океани.
20. Найважливіші морські течії та причини їх виникнення. Вплив на клімат.
21. Найбільші річки світу та можливість їх використання в туризмі.
22. Набільші річки України та їх можливість використання в туризмі.
23. Чорне та Азовське моря: можливість їх використання в туризмі.
24. Озера. Найбільші озера світу та України.
25. Рослинний і тваринний світ. Важливість відповідних знань у туризмі.
26. Материки і частини світу: загальна характеристика.
27. Європа: характеристика природних умов.
28. Азія: характеристика природних умов.
29. Африка: характеристика природних умов.
30. Америка: характеристика природних умов.
31. Австралія: характеристика природних умов.
32. Антакртида: характеристика природних умов. Станція “Академік Вернадський”.
33. Основні складові природних ресурсів Землі.
34. Мінерально-сировинні ресурси.
35. Населення світу та його зміни.
36. Розподіл населення Землі у просторі. Найбільші країни.
37. Склад населення Землі.
38. Сутність світової економіки. Валовий світовий продукт. Паритет купівельної спроможності.
39. Країни з найбільшим ВВП.
40. Промисловість світу.
41. Паливна промисловість світу.
42. Електроенергетика світу.
43. Транспортне машинобудування світу.
44. Сільське господарство світу.
45. Зернове господарство світу.
46. Тваринництво світу.
47. Транспорт світу.
48. Морський транспорт світу. Морські судноплавні канали.
49. Залізничний транспорт світу та України
50. Авіаційний транспорт світу та України.
51. Торгівля товарами і послугами.
52. Глобальні проблеми людства.

Література та Інтернет-ресурси

Література

Багров М.В., Боков В.О., Черваньов І.Г. Землезнавство. – К.: Либідь, 2000. – 464 с.
Олійник Я.Б., Федорищак Р.П., Шищенко П.Г. Загальне землезнавство. – К.: Знання-прес, 2008. – 342 с.
Олійник Я.Б., Шищенко П.Г. Степаненко А.В., Масляк П.О. Географія. Україна і світ. – К.: Т-во «Знання, КОО, 2008. – 456 с.
Олійник Я.Б., Смирнов І.Г. Географія світового господарства (з основами економіки). – К., 2011. – 640 с.

Інтернет-ресурси

www.mon.gov.ua – сайт Міністерства освіти і науки України.
www.ukrstat.gov.ua – сайт Державної служби статистики.
www.korrrespondent.net – сайт української мережі новин.
www.un.org – сайт ООН.
www.unwto.org – сайт Всесвітньої туристичної організації.
www.epp.eurostat.ec.europa.eu – сайт Статистичного управління Єврокомісії.
www.cia.gov/cia/publications/factbook – сайт ЦРУ.
www.fao.org – сайт ФАО.
www.worldwatch.org – сайт Інституту Worldwatch.
www.europe.eu.int – сайт Європейського Союзу.
www.worldbank.org – сайт Світового Банку.
www.meteo.com.ua – сайт Українського гідрометцентра.
www.cgo.kiev.ua – сайт Центральної геофізичної обсерваторії.
www.tutiempo.net – сайт метеорологічної служби Іспанії з відомостями про погоду і клімат світу.

ГЕОГРАФІЯ СВІТУ

Комментарии