ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ УПРАВЛІННЯ

Кафедра фінансів та банківської справи

ГРОШІ ТА КРЕДИт

Навчально-методичний комплекс

Київ – 2013

УДК  314(477)

ББК  66.2(4УКР)

Обговорено і схвалено на засіданні Вченої Ради

 ВНЗ «Національна академія управління»

Протокол № 5 від 30.08.2013 р.

Укладач:

Нам Вікторія Геннадіївна, ст.викладач

Рецензенти:

Єрохін Сергій Аркадійович, д.е.н., професор

Гроші і кредит: Навчально-методичний комплекс // В.Г. Нам. – К.: Національна академія управління, 2013. –  86 с.

Запропонований навчально-методичний комплекс "Гроші і кредит" являє собою посібник, який може бути використаний як для самоосвіти, так і для проведення зі студентами економічних вузів і факультетів семінарів, практичних занять та самостійної роботи з курсу "Гроші і кредит".

УДК  314(477)

ББК  66.2(4УКР)

© Оригінал-макет,

"Національної академії управління", 2013

ЗМІСТ

1. ПЕРЕДМОВА

Запропонований навчально-методичний комплекс "Гроші та кредит" являє собою посібник, який може бути використаний як для самоосвіти, так і для проведення зі студентами економічних вузів і факультетів семінарів, практичних занять та самостійної роботи з курсу "Гроші та кредит".

Комплекс включає опис дисципліни, програму курсу, плани семінарських занять, завдання для самостійної роботи, список рекомендованих джерел, перелік тем наукових есе, орієнтовний перелік питань для підсумкового контролю та методичні рекомендації. Також комплекс містить Тимчасове положення з впровадження рейтингово-модульної системи оцінювання студентів з урахуванням вимог Болонської декларації. Структура навчально-методичного комплексу відповідає програмі навчального курсу.

Навчальний курс "Гроші і кредит" входить до циклу загальноосвітніх економічних дисциплін і спирається на такі раніше засвоєні студентами предмети як "Основи економічної теорії", "Макроекономіка", "Мікроекономіка" та інші.

               Ухвалено:

Вченою радою НАУ

від 30 серпня 2012 року, протокол № _4__

ПОРЯДОК ОЦІНЮВАННЯ ЗНАНЬ СТУДЕНТІВ

            І. Загальні положення

1.1.        Цей порядок запроваджується з метою удосконалення чинної технології оцінювання знань студентів та адаптації її до загальноєвропейський вимог, визначених Європейською системою залікових кредитів (далі ECTS).

1.2.        Порядок розкриває основні принципи організації поточного і підсумкового оцінювання знань студентів усіх форм навчання НАУ. Порядок спрямовано на ефективну реалізацію таких завдань:

-          підвищення мотивації студентів до систематичної активної роботи, інтелектуальної напруги протягом усього періоду навчання, переорієнтація їхніх цілей з отриманням позитивної оцінки на формування стійких знань, умінь та навичок;

-          систематизацію знань, усунення розбіжностей між завданнями модульного контролю та програмою дисциплін;

-          подолання елементів суб’єктивізму під час оцінювання знань;

-          розширення через систему творчих самостійних завдань можливостей для розвитку студентів, всебічного розкриття їх здібностей та підвищення ефективності освітньої діяльності викладацького складу;

-          оптимізація навчального процесу.

ІІ Принципи та організація поточного і підсумкового оцінювання знань студентів.

            2.1. Оцінювання знань студентів з навчальних дисциплін здійснюється на основі результатів поточної успішності. Сумарна оцінка встановлюється від 0 до 100 балів. В залікову книжку виставляється сумарна оцінка за національною шкалою (відмінно, добре, задовільно, незадовільно) та оцінка за шкалою ECTS ( A, B, C, D, E, FX,F).

            2.2. Об’єктом оцінювання знань студентів є програмний матеріал дисципліни, засвоєння якого відповідно перевіряється під час поточного контролю та на іспиті.

            На іспиті оцінюванню підлягають:

-          володіння ключовими теоретичними знаннями про об’єкт дисципліни;

-          здатність творчо мислити та синтезувати знання;

-          уміння використовувати знання для розв’язання практичних завдань.

2.3. Максимально можлива оцінка за знання програмового матеріалу нормативної дисципліни дорівнює 100 балам і складається з оцінки за поточну успішність та оцінки за іспит. За поточну успішність студент може отримати максимум 50 балів і за іспит 50 балів.

2.4. Об’єктами поточного оцінювання знань студентів (50 балів максимум) є:

- відвідування студентами лекцій та їх підготовка до лекцій в системі випереджувального навчання та проведення проблемних лекцій;

            - робота студентів на семінарських та практичних заняттях, їх активність, виконання завдань згідно планів занять;

            - виконання модульних контрольних робіт.

Під час виконання завдань та відповідей на семінарських (практичних, лабораторних) заняттях оцінюванню підлягають і рівень знань, продемонстрований у відповідях і виступах на семінарських, практичних заняттях та колоквіумах, активність в обговоренні питань, що внесені на семінарські заняття, результати виконання і захисту лабораторних робіт, участь у дискусіях, ділових іграх.

Під час контролю виконання завдань для самостійної роботи оцінюванню підлягають: самостійне опрацювання теми в цілому чи окремих питань; підготовка рефератів, есе, конспектів навчальних та наукових текстів, переклад іншомовних текстів, підготовка реферативних матеріалів з публікацій.

Під час виконання модульних контрольних робіт оцінюванню підлягають теоретичні завдання та практичні навички, яких набув студент після опанування певного завершеного розділу навчального матеріалу. Контрольні роботи можуть проводитися у формі тестів, відповідей на теоретичні питання, розв’язання практичних завдань, виконання індивідуальних завдань, розв’язання виробничих ситуацій (кейсів).

При визначенні кількості модульних робіт слід враховувати, що один кредит містить 36 годин і має завершуватись модульним контролем.

Викладачі повинні завчасно довести до відома студентів терміни та зміст контрольних завдань.

2.5. Структура поточної успішності (50 балів).

а) відвідування лекцій та підготовка до них - 10 балів

б) виконання завдань та відповіді на семінарських (практичних, лабораторних) заняттях – 0-30 балів;

в) виконання завдань для самостійної роботи – 0-10 балів;

г) виконання 2-х модульних контрольних робіт – 0-20 балів.

д) студентам, які брали участь у позанавчальній науковій діяльності – в роботі конференцій, підготовці наукових публікацій, можуть присуджуватися додаткові бали за поточну успішність, але не більше 10 балів.

При цьому загальна кількість балів за поточну роботу не може перевищувати 50 балів. Додатково 20 балів студент може отримати виконавши творчі завдання.

2.6. Оцінки за різні види поточної роботи студентів фіксуються викладачами в журналах академічних груп. На останньому семінарському занятті сумарна оцінка в балах (від 0 до 50) за результатами всіх видів поточної успішності записується у відомість у графі «поточна успішність».

2.7.Результат екзамену оцінюється в діапазоні 0-50 балів.

Шкала оцінювання екзаменаційних завдань

Якщо на екзамені відповідь студента оцінена менше 35 балів, він отримує незадовільну оцінку за результатами екзамену, набрані бали не враховуються у загальній підсумковій оцінці, а вона включає лише оцінку за поточну успішність.

У відомості записується сумарна оцінка за результатами поточної успішності та іспиту, яка виставляється в залікову книжку студента та додаток до диплому про освіту.

2.8. Поточна успішність з навчальних дисциплін, що підлягає контролю у формі диференційованого заліку оцінюється за шкалою 50 балів.  Якщо за результатами поточного контролю студент набрав менше 35 балів, він отримує оцінку «не зараховано».

У разі невиконання окремих завдань поточного контролю з об’єктивних причин, студенти мають право, за дозволом начальника навчального відділу виконати їх до останнього семінарського заняття. Час та порядок складання визначає викладач.

2.9. Об’єктами поточного оцінювання знань студентів заочної форми навчання можуть бути: домашні письмові роботи з дисциплін, різні індивідуальні завдання, контрольні роботи, відображені у робочій програмі, вони оцінюються за шкалою 0-50 балів. Іспит оцінюється за шкалою 0-50 балів.

ІІІ. Шкала оцінювання: національна та ECTS

           “ЗАТВЕРДЖЕНО”

Перший проректор

ВНЗ «Національна академія

управління» Матвійчук В.К.,

д.ю.н., професор

____________________

“26”   вересня 2013 р.

Внз "Національна академія управління

Кафедра фінансів та банківської справи

гроші і кредит

3. ПРОГРАМА

навчальної дисципліни

підготовки бакалавра

Галузь знань 0305 "Економіка та підприємництво"

Напрям підготовки  6.030508  "Фінанси і кредит"

Освітньо-кваліфікаційний рівень "бакалавр"

Факультет ЕКОНОМІКИ ТА ІНФОРМАЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ

(Шифр за ОПП________)ЗАНЯТЬ

Київ-2013

Розроблено та внесено: на засідання кафедри фінансів та банківської справи протокол № 12  від 2 липня 2013 р.

Розробники програми з дисципліни «Гроші і кредит»:

Єрохін С.А., д.е.н., професор

Нам В.Г., ст.викл.

Заст.завідувача кафедри

д.е.н., професор                                                               Г.Г.Бурлака

Затверджено та схвалено радою факультету економіки та інформаційних технологій, протокол № 1 від  «25» вересня 2013 р.

Декан факультету економіки

та інформаційних технологій

д.фіз-мат.н, професор                                                      О.К.Лопатін                  

ВСТУП

Програма вивчення нормативної навчальної дисципліни "Гроші і кредит" складена відповідно до освітньо-професійної програми підготовки «бакалавра» напряму  0305 "Економіка та підприємництво".

Предметом вивчення  навчальної дисципліни є грошова система та банківська система як центральні ланки інфраструктури грошового ринку у їх взаємозв’язку та взаємодії.

Міждисциплінарні зв’язки:. Навчальна дисципліна "Гроші та кредит" є нормативною для підготовки студентів за спеціальністю «Фінанси і кредит», має теоретико-прикладний характер, входить до циклу загальноосвітніх економічних дисциплін і спирається на такі раніше засвоєні студентами предмети як "Основи економічної теорії", "Макроекономіка", "Мікроекономіка", "Фінанси" та інші.

Програма навчальної дисципліни складається з таких змістових модулів:

1. Мета та завдання навчальної дисципліни

1.1. Метою викладання навчальної дисципліни "Гроші і кредит" є набуття студентами комплексних знань про найважливіші теоретичні і практичні аспекти грошово-кредитного регулювання та специфіки використання інструментів грошово-кредитної політики для забезпечення сталого економічного розвитку країни з урахуванням обраної моделі.

1.2.Основні завдання вивчення дисципліни "Гроші і кредит", що мають бути вирішені у процесі викладання дисципліни, є:

-          виявлення сутності грошей та їх функцій;

-          визначення сутності грошових агрегатів і формування загальної маси грошей в обігу, а також механізмів її поповнення;

-          встановлення основ функціонування грошового та валютного ринків та визначення інструментів їх регулювання;

-          з’ясування умов і факторів розвитку інфляції та наслідків її для суб’єктів економіки;

-          вивчення основ та ролі кредиту в умовах ринкової економіки

-          розкриття ролі, специфіки та практики використання грошово-кредитної політики центрального банку в механізмі державного регулювання економіки;

-          з’ясування  основних напрямків діяльності банків та небанківських фінансових інститутів щодо грошово-кредитного обслуговування господарюючих суб’єктів та населення в Україні;

-          вивчення діяльності міжнародних фінансово-кредитних установ та форм їх співробітництва з Україною.

-          .

1.3. Згідно з вимогами освітньо-професійної програми студенти повинні:

знати:

-          сутність, закономірності та механізми використання на макро- та мікрорівнях категорій грошей та кредиту;

-          призначення та механізми функціонування банків та небанківських фінансово-кредитних інститутів в ринковій економіці;

-          основні закономірності організації грошового обороту, його потоки та їх балансування;

-          специфіку функціонування грошового ринку та його основні складові частини та інструменти;

-          питання організації грошової системи та її державного регулювання;

-          проблемні питання, що стосуються застосування теоретичних положень організації грошово-кредитних відносин у практичній діяльності.

вміти:

-          на базі макроекономічних показників оцінювати стан та тенденції зміни монетарної сфери та їх вплив на реальний сектор економіки;

-          на базі чинної банківської статистики визначити основні монетарні індикатори (грошової маси, інфляцію, рівень банківського процента, валютного курсу та ін.);

-          визначати не тільки сутність, функції, закономірності та роль кредиту, але і форми кредиту, які використовуються у взаємовідносинах між кредитором та позичальником;

-          визначити сутність та місце фінансових посередників в реалізації грошово-кредитних відносин;

-          розрізняти сфери, напрямки та інструменти діяльності центрального банку, комерційних банків та небанківських фінансово-кредитних установ;

-          здійснювати наукові дослідження в галузі грошово-кредитних відносин.

.

На вивчення навчальної дисципліни відводиться 144 години/  4  кредити   ECTS.

3. ПРОГРАМА КУРСУ

2. Інформаційний обсяг навчальної дисципліни

ЗМІСТОВНИЙ МОДУЛЬ І. Гроші та грошові системи

Тема  1. Сутність  та функції грошей

   Сутність грошей. Гроші як загальний  еквівалент. Гроші як найбільш ліквідний актив. Гроші як універсальна загальна форма цінності. Гроші як засіб виконання певних економічних   функцій. Гроші як форма  суспільних відносин. Гроші як гроші і гроші як капітал. 

Походження грошей. Раціоналістична та еволюційна концепції походження грошей. Поява грошей як об’єктивний наслідок розвитку  товарного виробництва  та обміну. Роль держави  у творенні грошей.

Форми грошей та їх  еволюція. Причини та механізм  еволюції форм грошей від звичайних товарів першої необхідності до благородних металів. Причини та механізм демонетизації золота. Неповноцінні форми грошей та їх економічна природа. Еволюція неповноцінних грошей від урядових  зобов’язань (паперових грошей) до зобов’язань банків (кредитних грошей). Характеристика сучасних кредитних форм грошей (готівкових, депозитних, електронних).  Дискусії щодо ідеї приватних грошей.

Функції грошей. Поняття функції грошей та їх історичний розвиток. Функція міри цінності. Масштаб цін. Ціна як грошовий вираз цінності товарів. Міра цінності в умовах інфляції.

Функція засобу обігу, сфера її використання; реальність і кількісна визначеність грошей у цій функції . Гроші як засіб обігу  в умовах  інфляції.                                                                            

Функція  засобу  платежу, її відмінність від функції засобу обігу, сфера використання. Вплив інфляції на гроші як засіб платежу.

Функція засобу нагромадження, її форма та сфера використання. Вплив  інфляції на функцію засобу нагромадження.

Світові гроші. Еволюція золота як світових грошей. Передумови використання   національних та колективних валют в якості світових грошей. Вплив глобалізаційних процесів на світові гроші.

Взаємозв’язок функцій  грошей.

Якісні властивості грошей. Розвиток ринку та ускладнення його вимог до якості грошей . Стабільність  цінності  як базова якісна характеристика грошей. Економічність, довготривалість використання, однорідність, подільність та портативність грошей.   

Тема  2. Грошовий оборот  і  грошова  маса

Сутність грошового  обороту  як процесу руху грошей. Грошові платежі як елементарні складові  грошового обороту. Основні суб’єкти грошового обороту. Основні ринки, що взаємопов’язуються грошовим оборотом. Сукупний грошовий оборот як макроекономічне явище та оборот грошей на мікроекономічному рівні, їх єдність та відмінності. Економічна основа  грошового обороту. Єдність та безперервність як визначальні риси  грошового обороту.

Модель сукупного грошового обороту. Балансування грошового обороту.

Структура грошового обороту. Готівковий та безготівковий сектори грошового обороту.  Сектор грошового обігу,  фіскально-бюджетний та кредитний сектори.

Маса грошей, що обслуговує грошовий оборот: поняття,  склад  та чинники, що визначають її зміну. Показники маси грошей: грошові агрегати, їх характеристика; грошова база, її склад та економічний зміст.

Швидкість обігу грошей: поняття,  чинники, що визначають швидкість. Вплив швидкості на масу та стабільність грошей. Порядок визначення швидкості обороту грошей.

Монетизація економіки як макроекономічний показник і як чинник впливу на економічний розвиток.

Тема 3. Грошовий ринок

Сутність грошового ринку. Гроші як об’єкт купівлі-продажу. Суб’єкти та інструменти грошового ринку. Особливості прояву на грошовому ринку основних ринкових ознак – попиту, пропозиції, ціни. Функції грошового ринку. Проблеми взаємозв'язку між грошовим та фінансовим ринком.

Інституційна модель грошового ринку. Сектори прямого і опосередкованого фінансування. Потоки та суб’єкти в обох секторах грошового ринку. Банки і небанківські фінансово-кредитні  інститути   грошового ринку.

Структура грошового ринку. Критерії класифікації.  Ринок грошей і ринок капіталів. Ринок цінних паперів та валютний ринок як складові грошового ринку.

Механізм функціонування ринку грошей: Попит на гроші. Пропозиція грошей. Інструменти ринку грошей.

Механізм функціонування ринку капіталів: Заощадження населення як джерело і верхня межа пропозиції позичкового капіталу. Інвестиційні потреби та попит на капітал. Проблема трансформації заощаджень в інвестиції. Інструменти ринку капіталів.

Тема 4. Грошові системи

Сутність грошової системи, її призначення та місце в економічній системі країни. Елементи грошової системи.

Основні типи грошових систем, їх еволюція. Системи металевого й паперово-кредитного  обігу. Ринкові й неринкові, відкриті й закриті грошові системи. Банки як інституційна основа грошової системи.

Створення й розвиток грошової системи України. Необхідність створення грошової системи України. Особливості процесу запровадження національної валюти в Україні.

Державне регулювання грошового обороту як головне призначення грошової системи: необхідність, органи регулювання та методи.

Платіжні системи і їх роль в регулюванні грошового обороту.

Методи економічного регулювання грошового обороту, їх сутність та переваги.

Фіскально-бюджетна та грошово-кредитна політики  в системі державного регулювання грошового обороту, їх сутність та порівняльна оцінка. Дискусії щодо пріоритетності фіскальної та монетарної політики в системі державного регулювання економіки.

Тема 5. Інфляція і грошові реформи

Сутність, форми прояву та закономірності  розвитку інфляції.

Причини інфляції. Інфляція попиту та інфляція витрат.

Економічні та соціальні наслідки інфляції. Вплив інфляції на інвестиції та розвиток виробництва. Інфляція та економічний цикл.

Державне регулювання інфляції. Антиінфляційна політика.

Особливості інфляції в Україні в перехідний період.

Сутність грошових реформ. Види грошових реформ та способи їх класифікації.

Особливості проведення грошової реформи в Україні. Багатофакторність, багатоцільове спрямування та довготривалість грошової реформи в Україні. Порядок випуску гривні в оборот у вересні 1996 р.

Тема 6. Валютний ринок та валютні системи

Сутність валюти, її види та сфера використання. Чинники та значення конвертованості валюти. 

Валютний ринок: сутність, об’єкти та суб’єкти, ціна, інфраструктура. Чинники впливу на кон’юнктуру валютного ринку. Функції валютного ринку.   Основні операції на валютному ринку.

Валютний курс: сутність, основи формування та чинники впливу. Види валютних курсів.  Номінальний і реальний курси валют. Режими курсоутворення.

Валютні системи та валютне регулювання. Поняття, призначення та елементи   валютної системи. Валютне регулювання, його цілі, методи та вплив на економіку. Органи валютного регулювання. Особливості формування валютної системи в Україні.  Проблеми доларизації фіскальних та кредитних відносин в Україні.

Платіжний баланс та золотовалютні резерви. Сутність, побудова, призначення та використання платіжного балансу. Сутність, призначення та використання золотовалютних резервів.

Світова та міжнародні валютні системи. Поняття світової валютної системи, її елементи та етапи розвитку. Бреттонвудська та Ямайська світові валютні системи. Поняття міжнародної валютної системи. Формування Європейської валютної системи, трансформація її в Європейський валютний союз зі спільною валютою та єдиним центральним банком.

Міжнародні грошові ринки: сутність, призначення, інструменти. Основні світові центри ринків грошей та капіталів. Євроринок, його призначення та  структура. Інтеграція України у міжнародний грошовий ринок.

Тема  7. Теорії грошей

Теорія грошей як складова економічної теорії та закономірності її розвитку.

Товарна теорія грошей.

Класична кількісна теорія грошей, її основні постулати. Еволюція постулатів кількісної теорії. Номіналістичне трактування суті грошей послідовниками кількісної теорії. Кількісний фактор в працях  А.Сміта , Д.Рікардо, К. Маркса. “Трансакційний” варіант кількісної теорії І. Фішера.   

Неокласичний варіант розвитку кількісної теорії грошей. "Кон’юктурна"   теорія грошей  М. Туган-Барановського. "Кембриджська версія" кількісної теорії.

Внесок Д.Кейнса у розвиток кількісної теорії грошей. Зміна  акцентів в оцінці ролі держави в економічному  регулюванні та механізмі впливу на економіку.

Сучасний  монетаризм як новий напрямок кількісної теорії. Відмінності монетаристських  трактовок ролі держави в регулюванні економіки. Вклад М.Фрідмана  в розробку монетарної політики на основі неокласичного варіанту кількісної торії.

 "Передавальний механізм" у трактуванні представників різних напрямків кількісної теорії.

 Зближення позицій монетаристів та неокейнсіанців у їх рекомендаціях  щодо  грошово-кредитної політики в сучасних умовах. Кейнсіансько- неокласичний синтез.

ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ ІІ.  Кредит і фінансово-кредитні

установи

Тема 8. Сутність,  функції та роль кредиту. Теоретичні основи проценту

Сутність кредиту. Об’єкти та суб’єкти кредиту. Позичковий капітал та кредит. Необхідність кредиту. Загальні передумови формування кредитних відносин. Функції кредиту, їх сутність, призначення та прояви в економічній практиці.

Стадії та закономірності руху кредиту.

Принципи кредитування, їх сутність та практичне значення.

Форми та види кредиту. Поняття форми кредиту, критерії їх класифікації. Поняття виду кредиту та критерії їх класифікації. Економічна характеристика основних видів кредиту: банківського, комерційного, споживчого,   державного. Банківський кредит як центральний вид кредиту.

Економічні межі кредиту. Поняття межі кредиту. Причини та наслідки порушення межі кредиту.

Роль кредиту в розвитку економіки. Розвиток кредиту в Україні в трансформаційний економіці.

Теоретичні концепції кредиту: натуралістична теорія, капіталотворча теорія; кейнсіанські погляди на сутність і роль кредиту, монетаристські погляди на кредит.

 Поняття проценту та процентної ставки. Види процента в залежності від виду позичкових інструментів.

Функції та роль процента. Стимулююча та розподільча функції, функція збереження позичкового капіталу. Роль проценту – у підвищенні ефективності господарювання, у перерозподілі капіталу між сегментами фінансового ринку, у капіталізації доходів населення та покращенні його соціального стану. Процентна ставка як інструмент державного регулювання монетарної сфери та економіки.

Процент в банківській діяльності. Види банківського проценту. Процентна маржа та її роль у формуванні прибутку банків. Чинники, що впливають на рівень банківського проценту. Способи визначення процентних ставок в банківській практиці.

Тема 9. Фінансове посередництво грошового ринку

Сутність фінансового посередництва як виду діяльності та його призначення. Послуги фінансових посередників на ринку: зменшення ризиків, підвищення ліквідності та забезпечення інформації. Види фінансових посередників: депозитні, контрактні, інвестиційні, державні фінансові установи.

Економічні вигоди фінансового посередництва.

Банки як провідні фінансові посередники. Сутність та функції банків, переваги банків перед іншими фінансовими посередниками. Дискусії щодо сутності банків.

Загальна характеристика небанківських фінансових посередників.

Інститути ринку цінних паперів.

Фінансове регулювання: необхідність, цілі та організаційна структура. Банківська система в механізмі фінансового регулювання: поняття, цілі та функції. Принципи побудови банківської системи.

Тема 10.  Теоретичні засади діяльності комерційних банків

Призначення та класифікація комерційних банків. Поняття банку,  призначення, принципи класифікації, види банків.

Походження та розвиток банків. Еволюція банків від приватних кредиторів до багатофункціональних посередників на грошовому ринку. 

Банківська діяльність як галузь економіки. Банк як фірма, порядок створення, реєстрації та ліцензування банку. Висока ризиковість банківської діяльності та необхідність її регулювання і контролю. Банківська паніка та її можливі наслідки. Способи втручання держави в банківську галузь. Види послуг, що надаються банками.

Банківництво як вид бізнесу. Баланс банку, його активи, пасиви та капітал. Джерела формування ресурсів банків та напрямки їх використання. Доходи, витрати та прибуток банку. Механізми ціноутворення на банківські продукти.

Стабільність банків та механізми її забезпечення. Поняття банківської стабільності, її показники, чинники впливу та значення. Складові механізму забезпечення стабільності банків: формування громадської довіри до банків, державний нагляд і контроль, управління ризиками, встановлення економічних нормативів діяльності, страхування банківських вкладів, створення внутрішніх резервів для покриття збитків, рівень банківського менеджменту.

Розвиток комерційних банків в Україні. Загальна характеристика їх сучасного стану та проблем розвитку. Особливості  організації, призначення та діяльності основних видів українських банків: універсальних, ощадних, іпотечних.

Тема 11.  Основи діяльності центрального банку країни

Призначення, основи організації та роль центрального банку. Засади організації центральних банків. Забезпечення стабільності грошей та банківської діяльності як прояв ролі центральних банків.

Походження та розвиток центральних банків. Чинники, що спричинили появу центральних банків. Незалежний статус центральних банків.

Функції центрального банку, їх сутність та відмінність від його операцій. Основна мета діяльності центрального банку. Характеристика основних функцій: регулятивної, яка здійснюється через забезпечення та управління пропозицією грошей; управління банківською системою – через регулювання і контроль за банківською діяльністю; організації та управління грошовим оборотом в країні; банківське обслуговування загальнодержавних потреб; інформаційно-аналітичної.

Проведення грошово-кредитної політики центральними банками. Цілі грошово-кредитної політики: стратегічні, проміжні та поточні. Суперечливість цілей та шляхи їх узгодження. Види грошово-кредитних політик за їх впливом на економіку. Інструменти грошово-кредитної політики. Організаційне забезпечення грошово-кредитної політики в Україні.

Місце центрального банку в системі регулювання і контролю за банківською діяльністю.

Тема 12. Міжнародні фінансово-кредитні установи

Інтеграційні процеси у світовій економіці та необхідність регулювання міжнародних валютних та фінансово-кредитних відносин. Створення міжнародних фінансових інститутів.

Міжнародний валютний фонд. Організація та функціональне призначення МВФ. Напрямки співпраці МВФ з Україною.

Група світового банку. Основи організації, структура та призначення СБ. Форми співпраці структур СБ з Україною.

Регіональні міжнародні кредитно-фінансові інституції. Європейський банк реконструкції та розвитку. Порядок створення, призначення і функції ЄБРР. Основні операції ЄБРР. Напрямки співробітництва з Україною.

Банк міжнародних розрахунків. Необхідність та порядок створення БМР. Функції банку. Роль БМР у розвитку міжнародного співробітництва у валютно-кредитній сфері.

           “ЗАТВЕРДЖЕНО”

Перший проректор

ВНЗ «Національна академія

управління» Матвійчук В.К.,

д.ю.н., професор

____________________

“26”   вересня 2013 р.

Внз "Національна академія управління

Кафедра фінансів та банківської справи

4. РОБОЧА ПРОГРАМА НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ

гроші і кредит

Галузь знань 0305 "Економіка та підприємництво"

Напрям підготовки  6.030508  "Фінанси і кредит"

Освітньо-кваліфікаційний рівень "бакалавр"

Факультет ЕКОНОМІКИ ТА ІНФОРМАЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ

Київ-2013

Робоча програма з дисципліни «Гроші і кредит» для студентів за напрямом підготовки 6.030508 «Фінанси і кредит»

Розроблено та внесено: на засідання кафедри фінансів та банківської справи протокол № 12  від 2 липня 2013 р.

Розробники програми:

Єрохін С.А., д.е.н., професор

Нам В.Г., ст.викл.

Заст.завідувача кафедри

д.е.н., професор                                                               Г.Г.Бурлака

Затверджено та схвалено радою факультету економіки та інформаційних технологій, протокол № 1 від  «25» вересня 2013 р.

Декан факультету економіки

та інформаційних технологій

д.фіз-мат.н, професор                                                      О.К.Лопатін                  

5. ОПИС ДИСЦИПЛІНИ

ДИСЦИПЛІНА: «ГРОШІ І КРЕДИТ»

Дисципліна"Гроші і кредит"  є обов’язковою за навчальними планами економічних вищих навчальних закладів. "Гроші і кредит"  - одна з найважливіших в переліку фінансових дисциплін. Крім того, дана дисципліна зумовлює розкриття теоретичних положень грошей і кредиту взагалі. Це передбачає визначення їх ролі і призначення, організаційних основ функціонування системи гроші і кредит, характеристики її складових, вивчення сфер фінансових відносин.

Програма вивчення нормативної навчальної дисципліни "Гроші і кредит"  складена відповідно до освітньо-професійної програми підготовки бакалаврів напряму "Економіка і підприємництво".

Предметом вивчення  навчальної дисципліни є грошова система та банківська система як центральні ланки інфраструктури грошового ринку у їх взаємозв’язку та взаємодії.

Навчальна дисципліна "Гроші та кредит" є нормативною для підготовки студентів за спеціальністю «Фінанси і кредит», має теоретико-прикладний характер, входить до циклу загальноосвітніх економічних дисциплін і спирається на такі раніше засвоєні студентами предмети як "Основи економічної теорії", "Макроекономіка", "Мікроекономіка", "Фінанси" та інші.

1.    Опис навчальної дисципліни

2. Мета та завдання навчальної дисципліни

2.1.  Метою викладання навчальної дисципліни "Гроші і кредит" є набуття студентами комплексних знань про найважливіші теоретичні і практичні аспекти грошово-кредитного регулювання та специфіки використання інструментів грошово-кредитної політики для забезпечення сталого економічного розвитку країни з урахуванням обраної моделі.

2.2. Основні завдання вивчення дисципліни "Гроші і кредит", що мають бути вирішені у процесі викладання дисципліни, є:

-          виявлення сутності грошей та їх функцій;

-          визначення сутності грошових агрегатів і формування загальної маси грошей в обігу, а також механізмів її поповнення;

-          встановлення основ функціонування грошового та валютного ринків та визначення інструментів їх регулювання;

-          з’ясування умов і факторів розвитку інфляції та наслідків її для суб’єктів економіки;

-          вивчення основ та ролі кредиту в умовах ринкової економіки

-          розкриття ролі, специфіки та практики використання грошово-кредитної політики центрального банку в механізмі державного регулювання економіки;

-          з’ясування  основних напрямків діяльності банків та небанківських фінансових інститутів щодо грошово-кредитного обслуговування господарюючих суб’єктів та населення в Україні;

-          вивчення діяльності міжнародних фінансово-кредитних установ та форм їх співробітництва з Україною.

2.3. Згідно з вимогами освітньо-професійної програми студенти повинні:

знати:

-          сутність, закономірності та механізми використання на макро- та мікрорівнях категорій грошей та кредиту;

-          призначення та механізми функціонування банків та небанківських фінансово-кредитних інститутів в ринковій економіці;

-          основні закономірності організації грошового обороту, його потоки та їх балансування;

-          специфіку функціонування грошового ринку та його основні складові частини та інструменти;

-          питання організації грошової системи та її державного регулювання;

-          проблемні питання, що стосуються застосування теоретичних положень організації грошово-кредитних відносин у практичній діяльності.

 вміти:

-          на базі макроекономічних показників оцінювати стан та тенденції зміни монетарної сфери та їх вплив на реальний сектор економіки;

-          на базі чинної банківської статистики визначити основні монетарні індикатори (грошової маси, інфляцію, рівень банківського процента, валютного курсу та ін.);

-          визначати не тільки сутність, функції, закономірності та роль кредиту, але і форми кредиту, які використовуються у взаємовідносинах між кредитором та позичальником;

-          визначити сутність та місце фінансових посередників в реалізації грошово-кредитних відносин;

-          розрізняти сфери, напрямки та інструменти діяльності центрального банку, комерційних банків та небанківських фінансово-кредитних установ;

-          здійснювати наукові дослідження в галузі грошово-кредитних відносин.

.

6. Програма навчальної дисципліни

Змістовний модуль 1.Гроші та грошові системи

Тема  1. Сутність і функції грошей

Тема  2. Грошовий оборот і грошова маса

Тема 3. Грошовий ринок

Тема 4. Грошові системи

Тема 5. Інфляція і грошові реформи

Тема 6. Валютний ринок та валютні системи

Тема 7. Теорії грошей

6. Структура навчальної дисципліни

Модуль 1.

Змістовний модуль 1.Гроші та грошові системи

Змістовний модуль 2.  Кредит і фінансово-кредитні установи

Тема 8. Сутність,  функції та роль кредиту. Теоретичні основи проценту.

Тема 9. Фінансове посередництво грошового ринку

Тема 10. Теоретичні засади діяльності комерційних банків

Тема 11. Основи діяльності центрального банку країни

Тема 12. Міжнародні фінансово-кредитні установи

Теми семінарських занять

Теми практичних занять

Самостійна робота

Індивідуальні завдання

Індивідуальні завдання є однією з форм самостійної роботи студентів, яка передбачає створення умов для якнайповнішої реалізації творчих можливостей студентів і має на меті поглиблення, узагальнення та закріплення знань, які студенти одержують в процесі навчання, а також застосування цих знань на практиці.

До індивідуальних завдань належать: підготовка рефератів, есе, виконання розрахункових, графічних робіт, оформлення звітів, аналіз практичних ситуацій, підготовка реферативних матеріалів з фахових публікацій, власні дослідження до конференцій, участь в олімпіадах тощо.

Складовою індивідуальних завдань є підготовка курсових і дипломних робіт, яка здійснюється відповідно до робочого навчального плану та вимог щодо їх змісту.

Індивідуальні завдання виконуються студентами самостійно під керівництвом викладача. Як правило, індивідуальні завдання виконуються окремо кожним студентом. У тих випадках, коли завдання мають комплексний характер, до їх виконання можуть залучатися кілька студентів.

Як форма самостійної роботи наукове есе є різновидом індивідуального творчого дослідження, в якому в стислому вигляді висвітлюється сутність проблеми або дається наукова порівняльна характеристика явищ, категорій, теорій тощо. Причому, найважливішим у науковому есе є формулювання власної позиції, оцінки, шляхів вирішення проблеми тощо.

Тексту есе передує простий план, що має здебільшого три пункти. В кінці есе подається список літературних джерел (10 найменувань орієнтовно), які були використані для написання роботи. Обсяг наукового есе становить 4,5 – 5,0 аркушів тексту на папері формату А4. В друкованому варіанті на одній сторінці тексту міститься до 30 рядків по 68-70 знаків кожному. Для цього зазвичай використовується шрифт Times New Roman розміру 14 та міжрядковий інтервал значенням 1,5. Якщо текст написаний від руки, то обсяг роботи збільшується в 1,5 – 2,0 рази залежно від індивідуальних особливостей написання.

Наукове есе подається викладачу під час проведення аудиторних занять протягом кожного модуля, але не пізніше дня проведення семінарського (практичного) заняття з останньої теми модуля. Якщо есе подане із запізненням, то за кожен день після встановленого строку подання есе з оцінки за роботу знімається один бал. Після 5 днів запізнення есе не приймаються. Якщо студент не зміг вчасно підготувати есе з поважних обставин, то питання приймання на перевірку есе вирішується викладачем індивідуально щодо кожного студента.

Найкращі наукові есе рекомендуються викладачем для доповіді на наукових конференціях, подання на конкурси, гранти, тощо.

Тематика наукових есе з дисципліни "Гроші та кредит":

1. Необхідність та сутність грошей.
2. Причини та наслідки демонетизації золота.
3. Масштаб цін в умовах золотого стандарту та демонетизації золота.
4. Електронні гроші. 
5. Порівняльна характеристика кредитних та паперових грошей.
6. Кількісна характеристика грошової маси в Україні за період 2002-2012 рр.
7. Швидкість обігу грошей та її вимірювання
8. Характеристика сучасних засобів платежу, які обслуговують грошовий оборот.
9. Причини та наслідки демонетизації економіки України в 1991-1995рр.

10. Особливості формування попиту на гроші в Україні.

11. Фінансове посередництво на грошовому ринку України.

12. Канали прямого та опосередкованого фінансування на грошовому ринку України.

13. Проблеми та перспективи розвитку ринку цінних паперів в Україні.

14. Дослідження мотивів накопичення грошей монетаристами і кейнсіанцями.

15. Попит на гроші як економічне явище.

16. Пропозиція грошей – сутність та чинники зміни.

17. Механізм балансування попиту і пропозиції на грошовому ринку.

18. Становлення та розвиток грошової системи України

19. Грошова система, її призначення та роль в економічній системі країни.

20. Необхідність та методи державного регулювання грошового обороту України.

21. Типи грошових систем, їх переваги та недоліки.

22. Банки як інституційна основа грошового обороту.

23. Платіжні системи і їх роль у регулюванні грошового обороту.

24. Фіскально-бюджетна та грошово-кредитна політики в системі державного регулювання грошового обороту.

25. Економічна суть та форми прояву інфляції.

26. Методи регулювання інфляції.

27. Світовий досвід антиінфляційної політики.

28. Інфляція в Україні в перехідний період.

29. Світовий досвід проведення грошових реформ.

30. Грошова реформа в СРСР 1922-1924 рр.

31. Основні риси та особливості грошової реформи в Україні

32. Розвиток валютного ринку України.

33. Становлення та розвиток валютної системи України.

34. Платіжний баланс України: стан та динаміка змін.

35. Становлення та розвиток Європейської валютної системи.

36. Реальний валютний курс: сутність, механізм визначення та використання.

37. Теорія грошей як складова економічної теорії та закономірності її розвитку.

38. Кількісна теорія грошей: причини виникнення та основні постулати.

39. Еволюція постулатів кількісної теорії.

40. «Трансакційний варіант» кількісної теорії грошей.

41. "Кембріджська версія" кількісної теорії грошей.

42. Вклад Дж. Кейнса у розробку кількісної теорії грошей.

43. Монетаризм та його сучасне застосування.

44. Кон’юнктурна теорія грошей М.Туган-Барановського.

45. Необхідність кредиту в ринковій економіці.

46. Аналіз поглядів українських і зарубіжних економістів на сутність кредиту.

47. Формування позичкового капіталу суспільства і банків.

48. Функції кредиту в працях українських і зарубіжних економістів.

49. Емісійна функція банківського кредиту.

50. Погляди українських і зарубіжних економістів на принципи кредитування.

51. Сутність кредиту, характеристика визначальних ознак кредитних відносин.

52. Порівняльна характеристика кредиту на тлі інших економічних категорій (грошей, фінансів, торгівлі).

53. Класифікація банківського кредиту.

54. Міжгосподарський кредит та його розвиток в Україні.

55. Іпотечний кредит: його становлення та розвиток в Україні.

56. Кредитні спілки на ринку кредитів.

57. Державний кредит та його розвиток в Україні.

58. Міжнародний кредит.

59. Сутність та функції позичкового процента.

60. Процентна політика комерційних банків.

61. Види процентних ставок.

62. Інституціональна структура фінансового посередництва в Україні.

63. Стан та перспективи розвитку кредитних спілок  в Україні.

64. Роль страхових компаній  у фінансовому посередництві та їх взаємодія з банками.

65. Державне регулювання фінансового посередництва.

66. Державний нагляд за діяльністю фінансових посередників.

67. Роль банківської системи в регулюванні фінансового посередництва.

68. Походження та розвиток банків.

69. Іпотечні банки та перспективи їх діяльності в Україні.

70. Специфіка банківської діяльності, необхідність та способи її регулювання.

71. Формування ресурсної бази комерційного банку.

72. Активні операції комерційних банків.

73. Доходи, витрати та прибутки банку.

74. Характеристика основних банківських ризиків та їх впливу на бізнес банків

75. Стабільність комерційних банків та механізм її забезпечення в Україні.

76. Формування та розвиток комерційних банків в Україні.

77. Основні чинники, що впливають на прибутковість банку.

78. Міжнародне банківництво і його вплив на банківський сектор України.

79. Походження центральних банків та їх розвиток.

80. Операції Національного банку України як банка банків.

81. Функції центрального банку та їх зміст.

82. Незалежність центрального банку та чинники, що її визначають.

83. Сутність та цілі грошово-кредитної політики НБУ.

84. Інструменти грошово-кредитної політики НБУ.

85. Діяльність НБУ як фінансового агента уряду.

86. Міжнародний валютний фонд та його відносини з Україною.

87. Міжнародний банк реконструкції та розвитку, результати його роботи в Україні та перспективи подальшого співробітництва.

88. Європейський банк реконструкції та розвитку. Форми співробітництва з Україною.

7. МЕТОДИ НАВЧАННЯ

Методи навчання (гр. methodos – шлях пізнання, спосіб знаходження істини) – це впорядковані способи взаємопов'язаної, цілеспрямованої діяльності викладача й студентів, спрямовані на ефективне розв'язання навчально-виховних завдань. Вони реалізуються через систему способів і прийомів та засобів навчальної діяльності.

                        Прийоми навчання – це складова методу, конкретні дії викладача і студента, спрямовані на реалізацію вимог тих чи інших методів.

                        Засоби навчання  - це різноманітні навчальні обладнання, що використовуються в системі пізнавальної діяльності (книги, письмове приладдя, лабораторні обладнання,  технічні засоби тощо).

                        При викладенні курсу «Банківська система» використовуються наступні методи навчання:

1) методи навчання за джерелами передачі і сприйняття інформації. За цією класифікацією виділяються методи: словесні, наочні, практичні, роботи з джерелами (книгою), відеометод.

                        Словесні методи: розповідь, бесіда, лекція.

                        Розповідь – це монологічний виклад навчального матеріалу. При викладенні цього курсу цей метод використовується рідко. Як правило, вона містить міркування викладача, аналіз фактів, подій, прикладів, тобто поєднується з поясненням матеріалу, який вивчається (для створення в уяві певного образу).

                        Пояснення – вербальний метод навчання, за допомогою якого викладач розкриває сутність певного явища (наприклад, злочину і покарання), закону, об'єктивної сторони злочину. Він ґрунтується не стільки на уяві, скільки на логічному мисленні з використанням попереднього досвіду студентів (досвід студентів з певної галузі знань).

                        Лекція – це метод, за допомогою якого викладач у словесній формі розкриває сутність наукових понять, явищ, процесів, логічно пов'язаних , об'єднаних загальною темою.

                        Наочні методи: демонстрація, ілюстрація – це метод навчання, який передбачає показ предметів і процесів у натурі, динаміці (наприклад, знаряддя вчинення злочину або засоби вчинення злочину, місце вчинення злочину тощо).

                        Ілюстрація – метод навчання, за якого предмети і процеси розкриваються через їх символічне зображення (малюнки, схеми, графіки, статистика тощо).

                        Практичні методи : вправи, практичне заняття, рольова гра.

                        Вправи. Суть методу полягає в тому, що студенти виконують багаторазові дії, тобто тренуються у застосуванні засвоєного матеріалу на практиці (наприклад, під час рольових або ділових ігор тощо).

                        Практична робота спрямована на використання набутих знань у вирішенні практичних завдань із збірників завдань і практикумів.

                        Робота з книгою є одним з найважливіших методів навчання. Головна перевага методу полягає в тому, що студент має можливість багаторазово обробити навчальну інформацію в доступному для нього темпі та в зручний час (підручник, навчальний посібник, монографія, стаття тощо).

                        Структурний метод навчання за характером логіки пізнання: аналітичний метод, індуктивний метод, дедуктивний метод, продуктивний метод.

                        Аналітичний метод  передбачає мисленнєвий або практичний розпад цілого на частини з метою вивчення їх суттєвих ознак.

                        Індуктивний метод – це шлях вивчення явищ від одиничного до цілого.

                        Дедуктивний метод базується на вивченні навчального матеріалу від загального до окремого, одиничного.

                        Методи навчання за рівнем самостійної розумової діяльності : репродуктивний, проблемний, частково-пошуковий, дослідницький.

                        Репродуктивний метод. Він має такі ознаки: 1) знання студентам пропонуються в готовому вигляді;  2) викладач не тільки повідомляє знання, а й пояснює їх; 3) студенти свідомо засвоюють знання, розуміють їх і запам'ятовують; 4) міцність засвоєння забезпечується багаторазовим їх повторенням (знань);

                        Метод проблемного викладу знань є перехідним  від виконавчої до творчої діяльності (викладач створює проблемну ситуацію і пропонує студентам її розв’язати).

                        Частково-пошуковий метод  включає студентів у пошук шляхів, прийомів і засобів розв'язання пізнавального завдання.

                        Дослідницький метод спрямований на включення студентів у самостійне розв'язання пізнавального завдання (без повідомлення знань).

8. МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ДО ПРОВЕДЕННЯ СЕМІНАРСЬКИХ ТА ПРАКТИЧНИХ ЗАНЯТЬ

Згідно з п.3.2 Положення про організацію навчального процесу у вищих навчальних закладах від 02.06.93 р. за № 161, розробленого Міністерством освіти України, Положення про державний вищий заклад освіти, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 5 вересня 1996 року за № 1074, п.2.1.2 Положення про кафедру ВНЗ "Національна  академія управління" одним з видів навчальних занять є семінарське заняття.

Семінарське заняття проводиться у відповідності з програмою, тематичним планом Загальної та Особливої частин кримінального права згідно з розкладами навчальних занять з тем, що вказані в робочих навчальних програмах і планах семінарських занять. Семінарське заняття проводиться з широким використанням чинного кримінального законодавства і рекомендованих джерел.

Цей вид занять є засобом розвитку у студентів, культури наукового мислення, а також призначений для поглибленого вивчення дисципліни, оволодіння методикою наукового пізнання. Семінарське заняття являє собою групове заняття, яке проводиться під керівництвом викладача, як правило, після прочитаної лекції з відповідної теми курсу і самостійної підготовки студентів групи. Це форма навчального заняття, при якій викладач організує дискусію навколо попередньо визначених тем, до котрих готують тези виступів на підставі індивідуально виконаних завдань (рефератів).

Семінарське заняття - це завжди безпосереднє контактування зі студентами встановлення довірливих відносин, продуктивне педагогічне спілкування. Викладачі формуючи атмосферу творчої роботи, орієнтують на виступи за характером оцінки, дискусії, співвідносячи їх із простим викладом вивчених та підготовлених тем, заслуховуванням рефератів. Викладач дає установку на прослуховування або акцентує увагу студентів на оцінці та обговоренні, залежно від тематики та ситуації. Враховуючи все це, викладач керує дискусією та розподілом ролей. Невпевненим студентам пропонуються окремі полегшені питання, які дають можливість виступити та відчути психологічний стан успіху.

Основними завданнями семінарського заняття є можливість:

-  розвивати пізнавальну активність і самодіяльність, уміння творчо застосовувати матеріал лекцій;

-  поглиблювати і закріплювати знання, отримані в процесі вивчення предмета;

-  сприяти розвитку творчого мислення, вміння логічно висловлювати і аргументувати   свої   думки,   слухати   один   одного,   продуктивно критикувати.

Семінарські заняття виступають також засобом перевірки розвитку і закріплення навичок самостійної роботи, що є однією з найважливіших форм навчальної роботи студентів та сприяють вихованню ініціативи, активності, самостійності в роботі, привчають систематичному, планомірному засвоєнню навчального матеріалу, монографічної та іншої літератури, законодавства та підзаконних нормативних актів.

Відповідно до завдань, змісту в сучасних вищих навчальних закладах поширені семінарські заняття трьох типів:

1. Просемінар. Просемінари у ХУІП-ХІХ ст. існували під назвою
   попередніх семінарів для студентів першого семестру. В сучасних умовах в
   навчальних планах заняття під такою назвою відсутні, хоч широко застосовуються в педагогічній практиці окремих викладачів. Головне їхнє
   завдання –  виробити у студента вміння виконувати різноманітні практичні роботи (навчитися працювати з книгою, першоджерелами, навчити реферуванню літератури, складанню тез іншими словами). Просемінари - це своєрідні навчально-методичний комплекси, які проводяться на молодших курсах.
2. Власне семінар. Це традиційне заняття, в якому ставка робиться на закріплення теоретичних відомостей, формування системи знань, підготовку до виконання подальших практичних завдань. Він може проходити у таких формах:

-       фронтальне  семінарське заняття,  що  передбачає роботу всіх його учасників над темою та питаннями;

-       семінарське заняття з підготовленими доповідями, що передбачає проведення роботи стосовно декількох доповідей. Головна увага – підготовка самої доповіді та співдоповіді, інші учасники семінарського   заняття вивчають основні джерела за обраною проблемою;

-  комбіноване - співвідносить комбіновані форми роботи, тобто частина питань розробляється всіма учасниками, решта - підготовка доповідей та повідомлень.

Крім цього існує класифікація поділу семінарських занять залежно від ролі, яку вони відіграють в навчально-виховній роботі вищого навчального закладу, і завдань, що ставляться перед ними, на такі групи (види):

-       сприйняття поглибленого вивчення певного систематичного курсу - пов'язаний неподільно з лекціями з того чи іншого курсу. З кожної теми студенти мають можливість прослухати не лише лекції викладача, а й самостійно попрацювати над літературою чи іншими навчальними матеріалами. В результаті проведення таких семінарських занять студенти можуть прочитати й законспектувати твори, передбачені для вивчення, осмислити ті питання, які ставляться викладачами на лекціях і виносяться на семінарські заняття, підготувати реферати чи виступи і доповісти їх ними на заняттях. Рівень засвоєння навчального матеріалу студентами, цих предметів значно вищий, ніж з тих, де таких семінарів не передбачено;

-       вивчення окремих основних або найважливіших тем курсу до них відносять ті, що не пов'язані з усіма лекціями курсу. Вивчення деяких дисциплін передбачає в основному лекції і самостійну роботу студентів. Семінарські заняття проводяться   з найважливіших тем.

3. Спецсемінар. Спецсемінар дослідницького характеру з незалежною від лекцій тематикою - присвячений більш ґрунтовному вивченню тієї чи іншої наукової проблеми і тому має дослідницький характер. Вони проводяться на старших курсах і мають на меті ширше залучати студентів до науково-дослідницької роботи кафедр і вузу в цілому. Основне, чого набувають студенти на цих семінарських заняттях, - це уміння проводити наукові дослідження з  тих чи інших актуальних проблем. Практикується на старших курсах із фахових навчальних дисциплін та дисциплін спеціалізації. Він покликаний поєднувати теоретичну підготовку майбутніх фахівців з їх участю в науково-дослідній роботі.

За дидактичної метою семінари поділяються на заняття по:

• введенню в тему;
• плануванню вивчення теми;
• дослідженню фундаментальних освітніх об'єктів;
• представленню та захисту освітніх досягнень;
• поглибленню, узагальненню і систематизації знань;
• контрольні та залікові семінари;
• аналітичні семінари.

За методикою проведення розрізняють:

• § вступні семінари (базується на досвіді та знаннях студенти збирають інформацію по новій темі та класифікують її);
• · оглядові семінари (самостійний огляд студентами всієї теми за допомогою літератури);
• · самоорганізуючі семінари студенти самостійно визначають мету заняття, розподіляють теми рефератів між собою, а в деяких випадках - готують реферати за власною ініціативою, доповідають та коментують їх);
• · пошуковий семінар (передбачає дослідницьку діяльність студентів);
• · семінар - "круглий стіл" (запрошуються фахівці або спеціально підготовлені студенти. Це обмін інформацією,  відповіді на питання,  колективний пошук нових шляхів вирішення проблеми (якщо вона є)).

1. Аналіз виробничих (управлінських) ситуацій.
2. Вирішення службових задач: наочно, за допомогою відеопосібників і на ЕОМ.
3. Робота з документами і діловими паперами.
4. Моделювання ситуацій та коментар вирішення проблем, що виникають.

Перелік тем практичного заняття визначається робочою навчальною програмою дисципліни. Проведення ґрунтується на попередньо підготовленому методичному матеріалі - тестах для виявлення ступеня оволодіння студентами необхідними теоретичними положеннями, наборі завдань різної складності для розв'язування їх студентами на занятті.

Під час проведення практичного заняття група може бути поділена на підгрупи.

Структура практичного заняття:

• вступ викладача;
• відповіді на питання студентів з матеріалу, що залишився не зовсім   зрозумілим;
• практична частина як планова;
• заключне слово викладача.

Різновиди занять залежать саме від практичної частини. Це може бути вирішення задач, виконання вправ, спостереження, експерименти.

Слід організовувати практичні заняття так, щоб студенти постійно відчували ускладнення завдань, які виконуються, були зайняті творчою роботою, пошуками правильних і точних рішень. Велике значення мають індивідуальний підхід і педагогічне спілкування. При розробці завдання і плану заняття викладач повинен враховувати рівень підготовки кожного студента і виступати в ролі консультанта, не принижуючи самостійності та ініціативи студента.

МЕТОДИКА ПІДГОТОВКИ ПРАКТИЧНИХ ЗАНЯТЬ

Загальна підготовка до практичних занять передбачає визначення їх тематики, розробку планів занять, визначення мінімуму обов'язкової для вивчення літератури, методичних рекомендацій. Проведення практичних занять базується на попередньо підготовленому методичному матеріалі - тести для виявлення ступеня оволодіння студентами необхідними теоретичними положеннями; комплекти завдань різної складності для роботи з ними на занятті.

Підготовка до практичного заняття проводиться поетапно: 1 етап - визначення цілі:

- формування конкретних (окремих) навичок і умінь;

МЕТОДИКА ПІДГОТОВКИ СЕМІНАРСЬКИХ ЗАНЯТЬ

Надані відомості щодо класифікації семінарських занять повинні зорієнтувати викладача у найперших кроках щодо його підготовки. Адже весь подальший хід роботи залежатиме від того, якого типу семінарське заняття він буде проводити.

Підготовка до семінарського заняття поділяється також на попередню та безпосередню. Попередня підготовка включає збір матеріалів по темі, розробку плану заняття, розробку методичних рекомендацій для проведення заняття; безпосередня - відвідування лекцій по темі семінарського заняття чи ознайомлення з її текстом; опрацювання літератури і нормативних документів, підготовку плану-конспекту і дидактичних матеріалів.

У плані вказується тема, мета, завдання вивчення навчального матеріалу, питання для обговорення, література (обов'язкова та додаткова). Якщо семінарське заняття формулюється у вигляді доповідей, то формулюються теми, до яких додається основна література для ознайомлення кожного учасника заняття. При проведенні комбінованого семінарського заняття визначаються питання для фронтального вивчення та розробляються теми рефератів. За наявності навчально-методичних комплексів необхідність в останніх видах роботи відпадає, тому що учасники семінару працюють відповідно до розробок кафедри.

Отже, алгоритм підготовчої роботи викладача до семінару може виглядати так:

1. Ретельно зважити зміст чергової теми семінарського заняття, її місця в загальній системі занять;
2. Опрацювати необхідну літературу (як рекомендовану для слухачів, так і додаткову);

3.  Розробити план проведення семінарського заняття, що включає послідовне викладення в тезисній формі основних положень теми;

1. Скласти перелік основних, додаткових і навідних питань;
2. Підготувати ілюстративні приклади для зв'язку предмета з практикою, з життям;
3. Підготувати наочні й допоміжні засоби;

7.  Особливо  спрогнозувати все те, що, як правило,  викликає певні
труднощі у студентів;

8.  Розподілити всі елементи семінарського заняття за часом.

МЕТОДИКА ПРОВЕДЕННЯ СЕМІНАРСЬКИХ ЗАНЯТЬ

Успіх семінарських занять значною мірою залежить від їх раціональної організації та активних методів проведення:

-   тематичні дискусії та диспути;

-   колективний пошук відповідей і ролей;

-  бесіда і вільний обмін думками;

-   інформація про конструктивні пропозиції слухачів (курсантів,
студентів);

-   ігрове проектування.

Крім організаційних моментів, важливу роль відіграє методика проведення семінарських занять. Основними методами проведення є розповідь викладача (вступне і заключне слово), а також бесіда, ілюстрації і демонстрації, екскурсії. Звичайно, всі вони використовуються не ізольовано, а в єдності. Не існує жодного семінарського заняття, яке б проводилось одним методом. На кожному з них застосовуються різні методи, хоч один з них може бути і домінуючим.

Основною складовою частиною більшості семінарських занять є виступи студентів. А ці виступи можуть бути у вигляді розповіді (інколи включають елементи лекції), ілюстрації і демонстрації. Після виступу студента розгортається бесіда, в якій бере участь як доповідач, так викладач і студенти.

Під час проведення семінарських занять викладач:

• повторює   і   закріплює   знання   студентів;
• демонструє неоднозначність підходів до вирішення теоретичних проблем;
• готує до застосування теоретичних відомостей на практиці;
• контролює засвоєння матеріалу.

Семінарське заняття є концентрованим проміжним підсумком всієї навчальної роботи на кафедрах, тому що проведення її на високому теоретичному і методичному рівнях значною мірою обумовлено:

1. Наявністю лекційних матеріалів, що відповідають вимогам сучасності.
2. Методикою читання лекцій.

З . Педагогічною майстерністю викладача.

4. Організацією на кафедрі та факультеті самостійної роботи студентів постановкою консультаційної роботи на кафедрі і діяльністю навчальних кабінетів.

Під час проведення семінарського заняття   слід виділяти і тримати під увагою такі основні компоненти:

• вступне слово викладача (визначається основна мета семінарського заняття; місце, що займають питання даного семінарського заняття в курсі, який вивчається; головні питання семінарського заняття; методичні рекомендації щодо виступу студентів з даної тематики;
• обговорювання питань семінарського заняття (використання обґрунтованих міркувань студентів з приводу виступів учасників семінарського заняття, запитань, які виникають у студентів організація дискусії, корегування її в межах запланованої теми, короткий висновок після кожного питання);
• заключне слово (реалізація мети семінарського заняття, конструктивний аналіз усіх виступів та відповідей, стимуляція активності  студентів).

Студенти під час семінару можуть виступати з рефератами. Кожний доповідач повинен викласти зміст реферату усно за 10-15 хв. Студенти та викладач ставлять запитання, а виступаючі на них відповідають. Після цього виступають рецензенти від студентів, що попередньо ознайомились із текстами рефератів.

Подальший перебіг семінарського заняття передбачає виступи студентів, які зобов'язані висловити свою думку про реферат, про виступи товаришів, викласти суть однієї з проблем, винесених на розгляд на семінарське заняття. Виступ студентів не бажано переривати або виправляти. Робити це можна лише у разі грубих помилок. Після виступу можна ставити запитання.

В кінці заняття керівник підводить підсумки, дає оцінку виступів (якщо цього не було зроблено при обговоренні кожного питання) та настанови щодо підготовки до наступних занять.

Отже, хід семінарського заняття та його структура за традиційною методикою викладання може визначатися наступним чином:

1. Вступ: мотивація навчання, активізація опорних знань.
2. Оголошення теми і мети, порядку проведення.
3. Поступовий розгляд попередньо визначених питань у вигляді виступів, обговорення питання, рефератів, рецензій, відповідей, доповнень до них.
4. Підведення викладачем або сильним студентом загального підсумку заняття.
5. Оголошення завдання, мотивація навчальної діяльності на майбутні
   заняття.

Загальну схему проведення семінарських занять залежно від мети, яку викладач перед собою ставить, можна представити так:

Заняття - вивчення нових знань:

1. Повідомлення теми і мети заняття.                                           
2. Мотивація навчальної діяльності.
3. Активізація базових знань.                   
4. Усвідомлення та осмислення нового матеріалу, виділення головного, контроль рівня засвоєння.

Заняття - поглиблення знань та їх систематизація:

1. Повідомлення теми і мети заняття.
2. Мотивація навчальної діяльності.
3. Огляд та активізація раніше вивченого матеріалу.
4. Вивчення зв'язку між темами та розділами раніше вивченого матеріалу.
5. Систематизація вивчених знань.
6. Розгляд окремих деталей та особливостей вивченого матеріалу.
7. Ознайомлення з прийомами роботи з систематизації знань і самоконтролю рівня засвоєння матеріалу.
8. Індивідуалізація домашнього завдання.

Заняття - формування самостійної діяльності:

1. Повідомлення мети і завдань заняття.
2. Видача завдань і ознайомлення з методикою роботи.
3. Виконання роботи.
4. Аналіз одержаних результатів.
5. Виявлення труднощів у роботі.
6. Аналіз та оцінка застосування вивчених методів.
7. Пошук засобів для удосконалення самостійної роботи з матеріалом.
8. Індивідуалізація домашнього завдання.

Заняття проблемне (використання знань в неадекватних обставинах):

1. Повідомлення мети і завдань заняття.
2. Мотивація навчальної діяльності і постановка завдань.
3. Виявлення проблемної ситуації.
4. Висування і обґрунтування гіпотез.
5. Перевірка правильності гіпотез.
6. Аналіз результатів рішень, перевірка правильності обраних методів.
7. Аналіз причин допущених помилок.
8. Індивідуалізація домашнього завдання.

Заняття - формування вмінь і навичок:

1. Повідомлення мети і завдань заняття.
2. Мотивація навчальної діяльності.
3. Актуалізація опорних знань, вмінь і навичок.
4. Ознайомлення з методикою застосування нових знань.
5. Первинне формування вмінь.
6. Ознайомлення з методикою закріплення вмінь та формування навичок.

Крім того, можуть також проводитися заняття закріплення вмінь і навичок; перевірки знань, умінь і навичок; комбіноване заняття, що включає в себе набуття і відпрацювання практичних навичок:

-           ігрових (ділова гра, розігрування ролей, ігрове проектування);

-           неігрових (аналіз конкретних ситуацій, індивідуальний  тренаж, імітаційні вправи).

Останнім часом у методиці проведення семінарських занять застосовується багато різноманітного, практично використовуються різні варіанти їх проведення. Частіше всього це семінарські заняття із заздалегідь підготовленими доповідями. Також застосовуються виступи спеціальних опонентів за доповідями рецензентів, співдоповідачів. В обговоренні доповідей беруть участь усі студенти групи. Таким чином, викладач має можливість краще оцінити ступінь розвитку пізнавальних здібностей та самостійності студента-доповідача, наявність творчого підходу до роботи. Інші учасники отримують цікаву нову інформацію протягом заняття, яка стимулює їх мислення, бажання приймати участь в обговоренні, керівник заняття (викладач) повинен мати обов'язково додаткові питання або вміти підготувати їх, зорієнтувавшись і ході виступів, помічаючи найбільш проблемні та цікаві моменти, які ведуть до подальшої дискусії.

Слід уникати стандартизації семінарських занять, більше урізноманітнювати їх, активізувати пізнавальну діяльність студентів як під час самостійної підготовки, так і на самих заняттях.

Типовими помилками при проведенні семінарських занять є:

1. Намагання викладача перетворити семінар на лекцію, демонстрацію власних знань і професійної компетенції при низькій активності студентів.
2. Повне наслідування лекції, коли на семінарі відбувається буквально дослівний переказ сказаного лектором.
3. Перетворення виступу студентів на діалог "викладач – студент" на фоні інертності аудиторії.
4. Відхід від зазначеної теми семінару, обговорення інших проблем.
5. Недотримання розподілу часу, відсутність пропорції часу при розгляді питань.

ПРАКТИЧНЕ ЗАНЯТТЯ

Практичне заняття проводиться на підставі методичних рекомендацій по проведенню практичних і лабораторних занять, згідно з п.3.2 Положення про організацію навчального процесу у вищих навчальних закладах від 02.06.93 р. за № 161, розробленого Міністерством освіти України, Положення про державний вищий заклад освіти, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 5 вересня 1996 року ;за №.1074, п.2.1.2 Положення про кафедру ВНЗ "Національна академія управління".

Практичне заняття є формою навчального заняття, де викладач організовує детальний розгляд студентами окремих теоретичних положень навчальної дисципліни та формує вміння і навички їх практичного застосування шляхом індивідуального виконання студентом відповідно до сформульованих завдань. Проводяться в аудиторіях або навчальних лабораторіях, оснащених необхідними технічними засобами навчання, обчислювальною технікою.

Практичні заняття – найбільш поширена форма професійного навчання фахівців, що дозволяє найкращим чином реалізувати принцип зв’язку теорії    та практики, навчання з життям.

Основними цілями практичних занять є:

-                 формування у студентів умінь і навичок практичних дій, необхідних спеціалістам для грамотного виконання функціональних обов'язків;

-                 розвиток   у  студентів професійно-ділових якостей, що передбачені освітньо-кваліфікаційною характеристикою випускника певного освітнього рівня;

-                 формування у студентів інтересу до майбутньої спеціальності.

Головна мета набуття практичних умінь і навичок, повинна бути зрозумілою як викладачу, так і студентам.

Його завданнями можуть бути:

-                 підготовка до самостійного виконання практичних завдань;

-                 підготовка студентів до контрольних робіт;

-                 набуття вмінь застосування теоретичних знань на практиці;

-                 підготовка студентів до майбутньої практичної діяльності тощо.

На цих заняттях викладач організовує розгляд – слухачами студентами окремих теоретичних положень навчальної дисципліни, а головне - формує вміння і навички їх практичного застосування шляхом індивідуального виконання студентом відповідно сформульованих завдань.

Практичні заняття можуть проходити у таких формах:

1 . Аудиторні практичні заняття;

1. Практичні заняття в спеціальних класах (кабінетах);
2. Практичні заняття на тренажерах;
3. Практичні заняття на полігонах;
4. Практичні заняття безпосередньо в судах.

Досягнення  високого  кінцевого  результату  на  практичних  заняттях залежить від уміння викладача вибрати найбільш ефективні методи навчання з урахуванням інтелектуального рівня студентів якості їх підготовленості до заняття.        

Найбільш розповсюдженими методами є:

1. Вправи    (групові    і    індивідуальні),    в    ході    яких    аналізується    і відпрацьовуються :

-                 різні практичні дії;

-                 професійні ввідні з прийняттям по них конкретних рішень;

-                 службові задачі, що відображають поведінку спеціалістів в різних    умовах професійної діяльності;

-                 службові документи.

-                 формування базових (складних) навичок і умінь, розвиток професійно-ділових якостей.

2 етап - розробка практичного заняття:

-                 визначення методу (методів)

-                 проведення; планування

-                 об'єму задач для відпрацювання;

-                 уявне конструювання практичного заняття, його частин, блоків.

3 етап - збір матеріалів для практичного заняття. На цьому етапі викладач повинен враховувати такі вимоги:

-                 реальність і вірогідність матеріалів;

-                 різноманітність матеріалів, їх новизна;

-                 дидактична доцільність і прийнятність матеріалів, їх повчальність;

-                 посильність засвоєння на високому рівні складності;

-                 юридична правомірність.

4 етап - підготовка методичних матеріалів до практичного заняття:

-                 розробка завдань для студентів;

-                 розробка методичних рекомендацій для викладача;

-                 розробка засобів наочності і дидактичних матеріалів.

5   етап (факультативний) - обговорення матеріалів практичного заняття з
колегами по кафедрі і їх апробація.

6 етап - доопрацювання матеріалів і їх затвердження.

Тож, підготовка викладача до проведення практичного заняття передбачає: відвідування лекції по темі або ознайомлення з нею; вивчення методичних матеріалів; ознайомлення з літературою і нормативними документами; обмін думками з викладачами; підготовку необхідних дидактичних засобів.

Умовами ефективного проведення практичних занять є наступне:

-                 у розкладі практичні заняття повинні йти за лекціями з необхідним інтервалом, що дає можливість підготуватися до них, і який не повинен бути надто великим;

-                 вибір завдань, які забезпечують зв'язок теорії з практикою, значення теорії для вирішення соціально-професійних завдань;

-                 вибір завдань проблемного характеру та пошуку не тільки рішень, але й джерела отримання недостатньої інформації;

-                 навчання студентів прийомам роботи з джерелами отримання необхідної інформації;

-        використання за можливістю доступних технічних засобів
(діапозитиви, перфокарти і т.п.). Розвитку самостійного та творчого
мислення сприяє розбір та аналіз і різноманітних методів або способів
вирішення, виконання практичних завдань, знаходження більш економного та раціонального рішення, стимулювання винахідливості та кмітливості.

  Для проведення практичного заняття викладачем готуються відповідні методичні матеріали: тести для виявлення ступеня оволодіння студентами необхідними теоретичними положеннями; набір практичних   завдань   різної   складності   для   розв'язування   їх   студентами на занятті та необхідні дидактичні засоби.

Викладач повинен самостійно знаходити та вибирати вправи, задачі, завдання творчого характеру, які взаємозв'язані з практикою професійної діяльності студента профілем його спеціальності. Більш поширеним набуває застосування ділової гри, підґрунтям якої є реальна виробнича (службова, практична) ситуація, де студенти поводять себе відповідно до вказаних «ролей», відображують службових осіб, що задіяні у вказаних обставинах.

МЕТОДИКА ПРОВЕДЕННЯ ПРАКТИЧНИХ ЗАНЯТЬ

Традиційно до складових елементів практичного заняття належать наступні етапи роботи:

-        повторення базового теоретичного матеріалу шляхом фронтальної бесіди у вигляді питань студентам з певною послідовністю або відповіді викладача на незрозумілі питання лекції;

-        пояснення нового типу задач з демонстрацією як загальних шляхів та правил рішення, так і розробки алгоритму їх рішення (для великої групи задач);

-                 організація рішення задач біля дошки (окремі студенти) повністю або самостійно);

-                 розбір їх рішення із опорою на теоретичний матеріал:  пояснення
домашнього завдання - зміст, методика роботи з ним, включаючи посилання
на теоретичний матеріал.               

На практичному занятті студенти під керівництвом викладача глибоко і всебічно обговорюють питання теми. Для посилення активності і закріплення знань викладач повинен залучати до участі в обговоренні теоретичних і практичних питань якомога більшу кількість студентів. Це досягається постановкою додаткових питань, спрямованих на розкриття, деталізацію різних аспектів основного питання, особливо практичного досвіду, складних ситуацій.

Після обговорення кожного питання викладачу доцільно дати оцінку виступів, акцентувати увагу на найбільш суттєвих положеннях, проблемах і можливих варіантах їх вирішення.

Велику користь на практичних заняттях дають розв'язування задач за методом конкретних ситуацій на основі первинних матеріалів. У кінці заняття викладач виставляє студентам оцінки за ступінь активності при обговоренні питань, за глибину засвоєння матеріалу, а також за належне виконання індивідуальних завдань і вміння використовувати отриманий матеріал. Оцінки, одержані студентом на практичних заняттях, враховуються при виставленні підсумкової оцінки з даної дисципліни.

Якщо студент пропустив заняття або під час занять не показав відповідних знань, йому призначається індивідуальна співбесіда як одна з форм контролю за засвоєнням навчального курсу.

Методика проведення практичних занять може бути різноманітною, вона залежить від авторської індивідуальності викладача, важливо, щоб різноманітними методами досягалася загальна дидактична мета.

Тобто на практичному занятті викладач організовує детальний розгляд студентами окремих теоретичних положень навчальної дисципліни та формує вміння і навички їх практичного застосування шляхом індивідуального виконання студентами відповідно до сформульованих завдань.

9. плани семінарських занять, ПРАКТИЧНИХ ЗАНЯТЬ
ТА САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ З КУРСУ «Гроші і кредит»

ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ І

Тема 1. Сутність і функції грошей

Семінарське заняття - 2год, самостійна робота - 8год.

1. Необхідність та умови появи грошей.
2. Раціоналістична концепція виникнення грошей та її різновиди, суть та основні постулати.
3. Еволюційна концепція виникнення грошей, суть та основні постулати.
4. Функції грошей.
5. Еволюція форм грошей.

Тема 2. Грошовий обіг і грошова маса.

Семінарське заняття - 2год, самостійна робота - 8год.

1. Грошовий оборот і його структура, грошовий обіг.

2. Грошова маса. Грошові агрегати. Грошова база.

3. Швидкість обігу грошей та порядок її розрахунку.

4. Закон грошового обігу.

Тема 3. Грошовий ринок

Семінарське заняття - 2год, самостійна робота - 8год.

1. Грошовий ринок його структура і суб’єкти.
2. Попит на гроші і фактори, що його визначають.
3. Суть та механізми формування пропозиції грошей.
4. Рівновага на грошовому ринку і процент.

Тема 4. Грошові системи

Семінарське заняття - 2год, самостійна робота - 8год.

1. Грошова система і її склад.
2. Основні типи грошових систем і їх еволюція.
3. Створення і розвиток грошової системи в Україні.

Тема 5. Інфляція і грошові реформи

Семінарське заняття - 2год, самостійна робота - 8год.

1. Сутність інфляції та причини її виникнення.
2. Класифікація видів інфляції.
3. Форми і методи стабілізації грошей.
4. Грошові реформи: методи та наслідки їх проведення.

Тема 6. Валютний ринок і його регулювання

Семінарське заняття - 2год, самостійна робота - 8год.

1. Поняття валюти, її види і призначення.
2. Валютні відносини та валютні системи.
3. Конвертованість валюти.
4. Валютні курси та методи їх регулювання.

Тема 7. Теорії грошей

Самостійна робота - 8год.

1. Класична кількісна теорія грошей.
2. Неокласичний варіант кількісної теорії грошей.
3. Кейнсіанська теорія грошей.
4. Сучасний монетаризм як напрям розвитку кількісної теорії.
5. Сучасний кейнсіансько-неокласичний синтез у теорії грошей

ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ ІІ

Тема 8. Сутність, функції та роль кредиту. Теоретичні основи проценту.

Семінарське заняття - 2год, самостійна робота - 8год.

1. Теорії кредиту.
2. Форми та види кредиту.
3. Позичковий процент, його суть і роль.
4. Функції та роль кредиту.

Тема 9. Фінансове посередництво грошового ринку

Семінарське заняття - 2год, самостійна робота - 8год.

1. Поняття кредитної системи, її структура і напрями удосконалення.
2. Інфраструктура кредитного ринку та роль фінансових посередників в реалізації кредитних відносин.
3. Класифікація фінансових посередників, їх економічне призначення, функції та відмінності.

Тема 10. Теоретичні засади діяльності комерційних банків

Семінарське заняття - 2год, самостійна робота - 8год.

1. Виникнення та розвиток банків.
2. Банківська система України.
3. Види банків, їх відмінності.
4. Функції та операції комерційного банку.

Тема 11. Основи діяльності центрального банку країни

Семінарське заняття - 2год, самостійна робота - 8год.

1. Виникнення центральних банків
2. Форми організації центральних банків
3. Проблема незалежності центральних банків.
4. Структура та управління НБУ.
5. Функції і операції НБУ.

Тема 12. Міжнародні фінансово-кредитні установи

Семінарське заняття - 2год, самостійна робота - 8год.

1. Міжнародний валютний фонд.
2. Світовий банк.
3. Регіональні міжнародні кредитно-фінансові інституції.
4. Європейський банк реконструкції та розвитку.
5. Банк міжнародних розрахунків.

10. Методичні рекомендації ЩОДО організації

самостійної роботи

Самостійна робота студента передбачає:

• Підготовку до семінарських, практичних занять, контрольних робіт (опрацювання лекційного матеріалу, законодавчих та інших нормативних матеріалів, навчальної літератури, спеціальних джерел і інформації, періодики тощо);
• Виконання індивідуальних  завдань;
• Опанування матеріалу, що винесений цілком на самостійне опрацювання згідно з робочою програмою;
• Написання контрольних та курсових робіт;
• Підготовка до захисту та іспиту.
• Опрацювання тестів для самостійної роботи

Методичні рекомендації з організації

самостійної роботи

Самостійна робота студентів при вивченні дисципліни "Гроші та кредит" має місце в процесі підготовки до семінарських та практичних занять, іспитів і заліків, при написанні рефератів, контрольних та курсових робіт, доповідей і повідомлень для виступів на наукових семінарах і конференціях. Її формами являються вивчення відповід­них законодавчих актів України, підруч­ників і навчальних посібників, монографічної літератури і статей, конспектів лекцій, аналітичних та статистичних даних по банківській діяльності українських банків.

При підготовці до семінарських та практичних занять результати самостійної роботи відображаються у вигляді конспектів керівних матеріалів і рекомендованої літератури, робочих планів виступів студентів на названих заняттях, письмового вирішення задач і виконання завдань.

Основою правильної організації самостійної роботи студентів являється її планування в відповідності з відведеними для цього бюджетом часу.

Глибоке засвоєння теоретичних аспектів теми вимагає від студента вивчення рекомендованої монографічної (додаткової) літератури і журнальних статей.

Сума знань по темі, отриманих з названих джерел, дозволяє студенту перейти до вирішення задач і виконання завдань.

Самостійна робота при підготовці до екзаменів і заліків не потребує конспектування і вирішення задач, а являє собою повторення пройденого матеріалу. При цьому особлива увага приділяється незадовільно вивченим питанням і темам.

Роль викладача в організації самостійної роботи студентів полягає в наданні допомоги в здійсненні цієї важливої роботи і контролі за її проведенням.

Надання допомоги в організації самостійної роботи має місце в процесі читання лекції, проведення семінарських та практичних знань, групових та індивідуальних консультацій.

Контроль за самостійною роботою студентів викладач здійснює на семінарських та практичних заняттях, в процесі прийняття екзаменів та заліків. Але найбільш дієвою формою контролю є систематична перевірка викладачем ведення студентами конспектів лекцій і першоджерел, а також робочих зошитів. Після таких перевірок викладач дає вказівки студентам по усуненню недоліків при веденні названих зошитів.

Контроль за обов'язковою самостійною роботою студента передбачає виконання студентом домашніх (розрахункових) завдань. Такі завдання розробляються кафедрою та доводяться до студентів. Контроль передбачає перевірку правильності виконання завдань. Максимальна оцінка складає 5 балів, її отримують студенти, які виконали усі завдання. Успішність усіх інших студентів оцінюється в 0 балів.

З метою мотивації наукової роботи студентів, викладачі здійснюють контроль виконання студентами завдань самостійної роботи студентів. Студент самостійно, з урахуванням власних інтересів, вибирає та виконує одне або декілька завдань, тип яких наведений нижче:

1. Підготовка навчальних чи наукових конспектів текстів.

2. Написання реферату за заданою тематикою.

3. Аналітичний (критичний) огляд наукових публікацій за заданою проблематикою.

4. Формування аналітичних звітів за заданою тематикою.

5. Написання курсової роботи за заданою проблематикою.

Формами контролю за вибірковими завданнями можуть бути: розгляд підготовлених матеріалів під час аудиторних занять; обговорення та/або захист матеріалів реферату та курсової роботи під час; доповідь на наукових студентських конференціях (семінарах); публікація статей або доповідей в збірниках (журналах).

11. Методичні рекомендації

з підготовки реферативних повідомлень

Вибір теми реферативного повідомлення проводиться студентами до початку занять за узгодженням з викладачем, який проводить семінарські, практичні та інші заняття у відповідних навчальних групах. Перевагу слід віддавати питанням, які мають важливе теоретичне та практичне значення, або є найбільш складними для опанування і зв’язку з цим потребують більш широкого й детального розгляду:

Мета:

–               більш поглиблене засвоєння студентами важливих теоретичних положень, які виносять на розгляд семінарського чи практич­ного заняття;

–               прищеплення студентам навичок самостійної роботи з норматив­ними матеріалами і літературними джерелами;

–               контроль знань студентів навчального матеріалу.

Структура:

Реферативне повідомлення передбачає слідуючі частини: вступ, описова частина, висновки.

У вступній частині розкривається актуальність теми перелік рекомен­дованої літера­тури. При цьому бажано витримувати слідуючу послідовність:

–               закони та інші нормативні акти;

–               навчальна, монографічна та інша література.

В основній частині розкривається суть питання, аналізуються норма­тивні матеріали, практика, точки зору вчених, які досліджували і досліджують цю проблему, в даний час вказується важливість для практики, висловлює­ть­ся та обгрунтовується думка студента, наводиться теоретичний мате­ріал.

Висновок передбачає стисле резюме з найбільш важливих положень питання, що викладене в реферативному повідомленні.

Оформлення:

Реферативне повідомлення повинно бути виконане самостійно, розбірливим почерком або надруковане. Аркуші підшиваються та нумеруються. На титульному листі вказується назва роботи, прізвище виконавця, номер навчальної групи. Використану по тексту літературу необхідно “знести” в підстрочник, де вказати назву джерела, рік та місце видання, а також відповідну сторінку.

Обсяг роботи не повинен перевищувати 8-10 сторінок рукописного тексту формату А – 4.

Методика:

Перед тим, як розпочати написання реферату, необхідно вивчити літературу, передбачену по даній темі планом проведення та рекомендо­вану викладачем.

Методологічною основою роботи повинні бути праці по філософії та соціології науки.

Щоб реферат був змістовним і відповідав вимогам, які пред’явля­ються до такого виду робіт, студенту який його виконує, важливо “схопити” суть питання, іншими словами, те головне без якого неможлива сама його постановка. Це найбільш складна і відпо­відальна сторона роботи, що виконується, тому вона вимагає глибокого знання того чи іншого питання.

Структурно-описова частина реферативного повідомлення повинна мати слідуючий вигляд:

–               спочатку окреслюється суспільно-політична характеристика питан­ня яке розглядається, його практичне значення;

–               аналізується нормативний матеріал (закони, укази, постанови, відом­­чі накази, інструкції), літературні джерела: висвітлюється особиста думка студента відносно тієї чи іншої позиції питання, яке розглядається, чи його згода з однією із думок, висловлених в літературі.

Кожна думка, незгода з відомими точками зору мають бути обгрунто-ваними. Це означає, що студент, посилаючись на норматив­ний матеріал, судову та слідчу практику (з вказівкою джерела інформації) або шляхом логічних висновків повинен довес­ти життєвість, приорітет своєї позиції.

Реферативне повідомлення може супроводжуватись з використан­ням на кожне реферативне повідомлення відводиться в середньому 10 хвилин ТЗН.

Реферативне повідомлення обов’язковою оцінюється викладачем.

12. МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ
з написання і захисту курсових робіт

1. Тему курсової роботи студент вибирає самостійно із переліку тем курсових робіт, що пропонується в цих методичних рекомендаціях.
2. Перед написанням курсової роботи необхідно скласти список літератури, яка підлягає вивченню, уважно з нею ознайомитися. На підставі отриманих знань складається план курсової роботи. План необхідно узгодити з викладачем, який веде в групі семінарські і практичні заняття.
3. В зв’язку з тим, що за останні роки в діюче законодавство внесено ряд змін і доповнень, студентам при підготовці курсових робіт необхідно враховувати положен­ня нових законодавчих актів.
4. Курсова робота повинна носити самостійний характер. Недопустимо запозичення тексту, фактичних даних з літературних джерел без оформлення посилання на них.
5. Щоб курсова робота була змістовною і відповідала всім вимогам, студент повинен глибоко зрозуміти суть написання. Це найбільш важливий, складний і відповідальний момент підготовчого етапу написання курсової роботи.
6. У курсовій роботі повинні знайти відображення ряд самостійних положень.

Структурно-описувальна частина курсової роботи повинна бути представлена таким чином:

1)        Спочатку дається суспільно-політична характеристика питання, що розглядаєть­ся;

2)        Розкривається його практична значимість;

3)         Аналізується нормативний матеріал (закон і підзаконні акти), літературні джере­ла;

4)         Приводиться думка студента по тій чи іншій позиції з питання, що розглядаєть­ся, або його згода з одним із суджень, що приведено в літературі. Кожна думка, непогодження з відомими точками зору повинна бути обгрунтована. Це значить, що студент, посилаючись на нормативний матеріал, судову і слідчу практику (з вказанням джерела інформації) або шля­хом логічного висновку, повинен показати “Життєвість”, приорітет своєї позиції в дискусії.

Оформлення курсової роботи. Текст повинен бути виконаний розбірливим почерком. Якщо робота написана на окремих листках, вони повинні бути підшиті і понумеровані.

На першому (титульному) листі вказують найменування роботи, прізвище і ініціали виконавця, номер навчальної групи. Використану по тексту літературу дають в підряднику, вказуючи автора (авторів), повне найменування джерела, видавництва, рік його видання, сторінки, з яких приводяться цитати або інший матеріал. Оптимальний обсяг роботи 25-30 сторінок тексту набраних на комп’ютері, формату А – 4.

В кінці роботи дається список використаної літератури. При цьому джерела в списку приводяться в такій послідовності:

1)        Методологічні матеріали;

2)        Закони та інші нормативні акти;

3)        Навчальна, монографічна та інша література.

При перевірці курсових робіт та в ході їх захисту, здійснюється контроль знань студентів, виявляються ті х них, хто схильний до наукової роботи. Останні можуть залучатись, за їх бажанням, до НДР, готуватись до вступу в аспірантуру.

Результати рецензування курсових робіт показують, що більшість студентів сумлінно відносяться до цього навчального завдання, дотримуються вказівок викладачів і рекомендацій, що містяться в навчально-методичній літературі.

Але деякі студенти виконують роботу недоброякісно, допускають серйозні помилки.

Найбільш характерними з них є:

1. В роботах не використовуються, або використовуються недостатньо нормативні матеріали, судова практика, літературні джерела.

2. Роботи виконуються без урахування змін, внесених в діюче законодавство.

3. В роботах студенти посилаються на документи, які втратили юридичну силу.

4. Мають місце випадки, коли студенти не проявляють необхідної самостійності і творчого відношення до виконання курсових робіт, а дослівно переписують текст із того чи іншого джерела. Механічне запозичення не сприяє глибокому, творчому вивченню і засвоєнню програмного матеріалу. Тому такі роботи до захисту не допускаються.

Проте студенти мають право опиратися в своїй роботі на відповідну навчальну і монографічну літературу по даній проблемі.

Якщо при цьому він приводить цитату або запозичує із літературного джерела якісь теоретичні положення (наприклад: визначення, висновки соціологічного дослідження, результати узагальнення судової практики. думку автора літературного джерела з того чи іншого приводу і т.п.), то в обов’язковому порядку належить робити посилання на літературне джерело. По діючому зараз ГОСТу дослівно запозичений текст береться в лапки, в кінці його ставиться символ, а в підряднику – прізвище і ініціали автора названої роботи, місце видання, назва видавництва, рік видання і номер (номери) сторінок, на яких в джерелі вміщений текст.

У випадку коли запозичений текст (думка, ідея і т.п.) перефразується, в виносці перед прізвищем автора ставиться "Див."

Якщо ж робота, із якої запозичений текст, опублікована в журналі, збірнику праць, матеріалів науково-практичної конференції і т.п. в виносці після прізвища автора (авторів) і назви роботи ставляться дві косі риски і далі назва журналу (збірника праць і т.п.), рік видання, номер і сторінка, із якої взято текст для курсової роботи.

Так оформлюються і виноски при посиланнях на закони, укази і постанови верховних органів влади і управління нашої держави, постанови Пленуму Верховного суду України і інші матеріали, що опубліковані в періодичній пресі.

Виноски на кодекси не потрібні, крім випадків запозичення тексту із коментаря до деякої статті чи необхідності звернути увагу.