ІНДУКТИВНІ УМОВИВОДИ 14.10.2016 12:59

МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ

 

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ВНУТРІШНІХ СПРАВ

 

Кафедра соціально-гуманітарних дисциплін юридичного факультету

 

 

 

 

 

 

 

 

лекція

 

з дисципліни «Логіка»

 

 

Тема № 6. «ІНДУКТИВНІ УМОВИВОДИ»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Дніпропетровськ – 2015

 

 

 

РОЗРОБНИК:

Наріжний Ю.О., доцент кафедри соціально-гуманітарних дисциплін юридичного факультету, кандидат філософських наук, доцент.

 

 

 

 

РЕЦЕНЗЕНТИ:

 

 

 

Карпова С.Г. , доцент кафедри філософії ДНУ ім. О. Гончара, кандидат філософських наук

Кузьменко В.В., завідувач кафедри філософії та політології ДДУ ВС, доктор філософських наук

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розглянуто та схвалено на засіданні кафедри соціально-гуманітарних дисциплін __ серпня 2015 р., протокол №__.Рецензенти: доктор філософських наук Кузьменко В.В., профессор ДДУ ВС

 

 

 

                                                             ПЛАН ЛЕКЦІЇ

 

1. Індукція.
2. Індуктивні методи встановлення причинних зв’язків між явищами.

 

 

 

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

 

1. Жеребкін В.Є. Логіка.-К., 2004.-С. 167-202.
2. Титов В.Д. Логіка.-К., 2005.-С. 141-172.
3. Тофтул М.Г. Логіка.-К., 2002.-С. 203-254.
4. Хоменко І.В. Логіка для юристів.-К., 2004.-С. 135-154.

 

 

 

МЕТА ЛЕКЦІЇ

 

Ознайомити слухачів з особливостями і правилами конструювання індуктивних умовиводів.

 

 

 

ВСТУП

 

Загальне в природі і суспільстві не існує самостійно, до і поза одиничним, а одиничне не існує без загального; загальне існує в одиничному, через одиничне, тобто проявляється в конкретних предметах. Тому загальне, суттєве, повторюване і закономірне в предметах пізнається шляхом вивчення одиничного, і одним із засобів такого пізнання вмступає індукція.

Суддя і слідчий, оперативний працівник і експерт-криміналіст часто звертаються до аналогії. Тому необхідно розглянути сутність, структуру і правила цього виду умовиводу, що допоможе правильно оцінювати і використовувати ті результати, котрі можуть бути отримані за її допомогою.

Ключові поняття лекції: індукція, індуктивний метод.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ПИТАННЯ

 

ІНДУКЦІЯ

 

Індукцією називається опосередкований умовивід, у якому на основі знання частини предметів класу робиться висновок про всі предмети класу, про клас у цілому. Індукція (від лат. inductio – наведення) – це умовивід від часткового до загального. Засновки в індукції – це судження про окремі факти, одиничні предмети або групи предметів і явищ. Висновок – судження про клас предметів або явищ у цілому. У процесі пізнання предметів якогось класу ми виявляємо, що кожен предмет, який спостерігаємо, має певну ознаку. Під час подальшого спостереження предметів цього класу ми відмічаємо, що й вони мають ту саму ознаку. Не досліджуючи останніх предметів класу, ми робимо узагальнюючий висновок, що всі предмети цього класу мають певну, притаманну їм ознаку.

Прикладом індукції є такий умовивід:

Окунь дихає зябрами.

Карась дихає зябрами.

Лящ дихає зябрами.

Акула дихає зябрами.

Окунь, карась, лящ, акула – риби.

Отже, всі риби дихають зябрами.

У вигляді формули індуктивний умовивід можна записати так:

S₁ є Р

S₂ є Р

S₃ є Р

S₄ є Р

S₁, S₂, S₃, S₄ становлять частину предметів класу S.

Отже, всі S є Р.

Таким чином, від знання частини предметів класу переходимо до знання класу в цілому. Вивчивши частку предметів класу, ми робимо висновок про всі предмети класу. Знання, здобуте у висновку індуктивного умовиводу, за своїм обсягом ширше, ніж вихідне знання. Висновок в індукції охоплює увесь клас предметів. У засновках міститься знання про частину предметів класу.

Необхідно зазначити, що індукція і дедукція у процесі пізнання перебувають у нерозривному зв’язку. Це дві нерозривні сторони єдиного процесу пізнання, обидві вони важливі і необхідні, одна без другої втрачає своє значення і не може служити дієвим знаряддям пізнання. Без попередньої індукції не була б можлива ніяка дедукція. Щоб здобути дедуктивний висновок, треба мати загальне положення, більший засновок. Але загальне положення не дане нам у готовому вигляді, воно є результатом дослідження і узагальнення одиничних фактів. У формуванні загального положення або правила завжди так чи інакше бере участь індукція. Тому індукція передує дедукції, але водночас індукція неможлива без дедукції. В індуктивному узагальненні фактів завжди бере участь дедукція: під час дослідження і потім узагальнення часткових фактів ми орієнтуємося на те чи інше загальне положення.

Розрізняють два види індуктивних умовиводів: повна індукція і неповна індукція.

Повною індукцією називається умовивід, у якому загальний висновок про клас предметів робиться на основі вивчення всіх предметів цього класу.

У повній індукції розрізняють засновки подвійного типу.

1. Засновки, у котрих виражені судження про окремі факти. Їх у повній індукції стільки, скільки налічується предметів, що складають даний клас.
2. Один із засновків у повній індукції є судження, у котрому виражено знання про те, що перелічені предмети вичерпують собою клас досліджуваних предметів. У практиці мислення цей засновок звичайно не висловлюється, а мається на думці.

Повна індукція дає висновки не ймовірні, а достовірні. У цьому важлива перевага повної індукції. Основою достовірності висновків є те, що засновки у повній індукції вичерпують клас предметів. Повна індукція застосовна не завжди. Вона можлива лише в тих випадках, коли кількість предметів, що складає клас, невелика, чітко обмежена і всіх їх можна вивчити (наприклад, різновиди трикутників, види пінгвінів, стріляні гільзи на місці злочину тощо).

Неповною індукцією називається умовивід, у якому загальний висновок виводиться із засновків, котрі не охоплюють усіх предметів класу.

У неповній індукції загального висновку про клас предметів ми доходимо на основі вивчення тільки якоїсь частини предметів цього класу. Індукція називається неповною саме тому, що клас предметів, про який ми робимо узагальнюючий висновок, досліджується нами не повністю.

Особливість неповної індукції полягає в тому, що те, що нам відоме про частину предметів класу, ми поширюємо на увесь клас, на всі його предмети. У неповній індукції знання з вивчених фактів переноситься на факти, котрі не вивчалися; ознаку, яка належить предметам, що спостерігалися, ми приписуємо і тим предметам даного роду, котрі не були об’єктом нашого спостереження. Ця властивість неповної індукції досить важлива для пізнання.

Розрізняють такі види неповної індукції: індукція через простий перелік, індукція через відбір фактів і наукова індукція.

Індукція через простий перелік (популярна індукція) – це такий умовивід, у якому загальний висновок про клас предметів робиться на тій підставі, що серед спостережуваних фактів не траплялося жодного, який би суперечив узагальненню.

Сутність індукції через простий перелік полягає в тому, що зі спостереження повторюваної ознаки в ряді однорідних фактів (предметів, явищ) при відсутності суперечливого цій повторюваності випадку робиться загальний висновок про належність даної ознаки усім предметам (фактам) цього ж роду.

Приклад:

Петренко не знав потерпілого.

Іваненко не знав потерпілого.

Сидоренко не знав потерпілого.

Петренко, Іваненко, Сидоренко – свідки у справі.

Отже, всі свідки у справі не знали потерпілого.

Основою висновку в індукції через простий перелік є повторюваність однорідних фактів при відсутності серед них суперечного випадку. Інколи узагальнюючий висновок висловлюється в результаті спостереження всього двох предметів. У цьому перевага даного виду індуктивних умовиводів. Але індукція через простий перелік не дає нам достовірних висновків, її висновки тільки імовірні. Зумовлено це тим, що висновок в індукції через простий перелік виявляється мало обґрунтованим.

Індукція через відбір фактів, які виключають випадкові узагальнення, є умовиводом, у якому до висновку про клас у цілому ми доходимо на підставі знання частини предметів класу.

В індукції через відбір фактів висновок робиться на основі відібраних за певною системою чи випадкового збігу фактів взагалі й абсолютно. Можливість випадкового добору з маси явищ тих, котрі мають тільки виділену ознаку, теоретично теж залишається. Але завдяки тому, що досліджуються предмети, які не першими трапились, а предмети, спеціально відібрані за системою, раніше розробленою і перевіреною практикою, натрапити на випадковий збіг фактів практично неможливо.

Приклад. До магазину надійшли цигарки. Є підозра, що всі вони відволожені. Щоб перевірити якість усієї партії, досліджується не кожна пачка і не з одного ящика, а береться кілька пачок вибірково з різних ящиків і з різних місць ящика. Здобуті дані узагальнюються.

Індукцією через відбір фактів користуються часто при визначенні якості або сортності різних товарів, виробів, продуктів, при визначенні належності якоїсь ознаки більшій групі однорідних предметів, що зосереджені в одному й тому ж місці або в різних місцях тощо.

Науковою індукцією називається умовивід, в якому загальний висновок про всі предмети класу робиться на підставі знання необхідних ознак або причинних зв’язків частини предметів класу.

Наукова індукція – найдосконаліший вид індукції. Висновок робиться на підставі встановлення того, що спостережувана ознака є неодмінною, істотною ознакою предметів, що вивчаються. Тут для узагальнення висновку однієї повторюваності ознаки або факту недостатньо. Необхідно встановити, використовуючи метод наукового пізнання, що спостережувана ознака є ознакою істотною, неодмінною. Знання того, що спостережувана ознака є істотною, служить логічною основою висновку в науковій індукції, бо якщо ознака є істотною, то вона неодмінно належить усім предметам класу.

Наукова індукція дає висновки не тільки ймовірні, а й достовірні. Кількість вивчених предметів або фактів для висновку в науковій індукції значення не має. Висновок може бути зроблений на основі дослідження всього одного явища або одного факту. Так, установивши, що властивість металу проводити електрику – це неодмінна, суттєва властивість, роблять достовірний висновок про те, що всі метали електропровідні.

В індуктивних умовиводах слід уникати наступних помилок.

-         Поспішне узагальнення. Коли перші результати узагальнюються і видаються за закономірність без належної перевірки. Тим самим бажане видається за дійсне.

-         Узагальнення без достатньої підстави. Коли узагальнюють по випадковим, не типовим, індивідуальним ознакам.

-         Підміна причинного зв’язку зовнішнім порядком. Суть помилки у тому, що звичайна послідовність у часі визнається за причинно-наслідковий зв’язок. Бо не все, що передує якому-небудь явищу у часі, є його причиною, хоча причина завжди передує наслідку у часі.

-         Підміна умовного безумовним. Коли те, що було істинним за певних умов визнається як закономірність за будь яких умов.

 

ВИСНОВКИ З ПЕРШОГО ПИТАННЯ:

Таким чином, індукцією називається опосередкований умовивід, у якому на основі знання частини предметів класу робиться висновок про всі предмети класу, про клас у цілому. Розрізняють два види індуктивних умовиводів: повна індукція і неповна індукція. Повною індукцією називається умовивід, у якому загальний висновок про клас предметів робиться на основі вивчення всіх предметів цього класу. Неповною індукцією називається умовивід, у якому загальний висновок виводиться із засновків, котрі не охоплюють усіх предметів класу.

 

ІІ. ПИТАННЯ

ІНДУКТИВНІ МЕТОДИ ВСТАНОВЛЕННЯ ПРИЧИННИХ ЗВ’ЯЗКІВ

 

Однією з форм загальгого зв’язку є причинний зв’язок. Під причинним зв’язком розуміють такий зв’язок двох або більше явищ, коли одне з них неодмінно народжує інше. Явище, котре викликає інше явище, називається причиною, а явище, народжене причиною, називають наслідком. Причинний зв’язок є зв’язком об’єктивним. Він існує поза нашою свідомістю, незалежно від неї. Причинність є загальним універсальним зв’язком, бо не існує явищ, котрі б не мали своїх причин. Встановити причини – означає дати відповідь на запитання про те, чому явище відбувається, чим воно викликане, що лежить в його основі.

Причинний зв’язок має такі особливості:

1. Між причиною і наслідком існує послідовність у часі (причина передує наслідку).
2. Чимало явищ викликаються не однією причиною, а кількома.
3. Чимало явищ є наслідком спільної дії двох або декількох причин (змішування дій).

В логіці розроблено п’ять наукових методів встановлення причинного зв’язку між явищами: метод єдиної схожості, метод єдиної різниці, сполучений метод схожості і різниці, метод супутніх змін, а також метож остач.

Метод єдиної схожості застосовується у тих випадках, коли явище, причину котрого треба встановити, виникає за самих різних умов, але при наявності однієї загальної обставини. Сутність методу виражається так: якщо два чи більше випадків досліджуваного явища мають спільну лише одну обставину, а всі інші обставини різні, то ця єдина схожа обставина і є причиною цього явища. Модель методу єдиної схожості така:

 

АБЦ – викликає Г

АДЗ – викликає Г

АВК – викликає Г

Можливо, що А є причиною Г

 

Метод єдиної схожості є ефективним при вивченні таких явищ, котрі можна лише спостерігати у звичайних умовах, але не можна перевірити за допомогою експерименту. Застосовується у судово-слідчій практиці при висуванні, доведенні і спростуванні різноманітних версій.

Метод єдиної різниці застосовується тоді, коли мають два випадки, в одному із котрих досліджуване явище виникає, а в іншому не виникає. При цьому другий випадок відрізняється від першого лише однією обставиною, а всі інші є схожими. Сутність методу така: якщо випадок, у котрому досліджуване явище настає і випадок, у котрому воно не настає, в усьому схожі й різні тільки в одній обставині, то ця обставина, наявна в першому випадку і відсутня у другому, і є причиною явища, що вивчається. Метод єдиної різниці можна побудувати за такою моделлю:

За обставин АБВ виникає явище Г

За обставин БВ явище Г відсутнє

Можливо обставина А є причиною Г

 

Даний метод пов’язаний як із спостереженням, так і з науковим експериментом. Висновок найчастіше має достовірний характер. Метод єдиної різниці в судово-слідчій практиці застосовується досить широко. Найчастіше його застосовують в судовій експертизі, під час проведення слідчих експериментів і висування версій.

Сполучений метод схожості і різниці являє собою комбінацію перших двох методів – схожості і різниці. Сутність методу виражає положення: якщо два чи більше випадків виникнення досліджуваного явища мають загальним лише одну обставину, а два чи більше випадків не виникнення цього явища мають загальним тільки відсутність тієї ж обставини, то ця обставина і є причиною явища, що вивчається. Цей метод можна побудувати за такою моделлю:

 

І-й ряд (схожість) АВС – викликає Г

АДЄ – викликає Г

АЛМ – викликає Г

ІІ-й ряд (різниця) За умов ВС відсутнє Г

За умов ДЄ відсутнє Г

За умов ЛМ відсутнє Г

Можливо, що А є причиною Г

 

Сполучений метод дає висновок імовірніший, ніж висновок за кожним із цих методів окремо. Тому в судово-слідчій практиці до нього вдаються досить часто.

Метод супутніх змін застосовується при аналізі схожих випадків, в котрих видозміна однієї із обставин неодмінно призводить до видозміни досліджуваного явища. Сутність методу виражає положення: якщо виникнення чи зміна одного явища щоразу викликає певні зміни іншого явища, то обидва ці явища перебувають у причинному зв’язку одне з одним. Модель методу супутніх змін така:

А₁ ВС викликає Г ₁

А₂ВС викликає Г₂

А₃ВС викликає Г₃

Можливо, що А є причиною Г

 

Даний метод можна застосовувати не завжди, а лише у тих ситуаціях, коли є можливість точно зафіксувати кількісні зміни в припущенні стосовно причини і наслідку. В юриспруденції даний метод застосовується лише у правовій статистиці.

Метод остач застосовується при дослідженні складного явища, частина елементів якого вже отримала пояснення, а другу частину ще необхідно пояснити. Сутність методу така: якщо складне досліджуване явище викликається складною причиною, котра складається із сукупності однорідних передуючих обставин і ми знаємо, що деякі з цих обставин є причинами частини явища, то остача цього явища викликається останніми обставинами. Модель методу остач можна побудувати так:

 

АБЦ викликає явище ВГД

А викликає явище В

Б викликає явище Д

Можливо, що Ц є причиною Г

 

Метод остач широко застосовується в судовій практиці. Ним нерідко користуються для визначення кількості співучасників злочину.

Загалом розглянуті методи встановлення причинних зв’язків за своєю логічною структурою є складними міркуваннями, у яких власне індуктивні узагальнення будуються із застосуванням дедуктивних висновків. Спираючись на властивості причинного зв’язку, дедукція виступає засобом виключення випадкових обставин, тим самим вона корегує і спрямовує індуктивне узагальнення.

 

 

 

 

ВИСНОВКИ З ДРУГОГО ПИТАННЯ:

 

Таким чином, під причинним зв’язком розуміють такий зв’язок двох або більше явищ, коли одне з них неодмінно народжує інше. Явище, котре викликає інше явище, називається причиною, а явище, народжене причиною, називають наслідком. Причинний зв’язок є зв’язком об’єктивним. Він існує поза нашою свідомістю, незалежно від неї. Причинність є загальним універсальним зв’язком, бо не існує явищ, котрі б не мали своїх причин. Встановити причини – означає дати відповідь на запитання про те, чому явище відбувається, чим воно викликане, що лежить в його основі.

 

висновки З ТЕМИ:

 

Таким чином, індуктивні умовиводи являють собою логічні процедури, за допомогою яких узагальнюються результати досліджень. Отримані за допомогою індукції узагальнення відіграють важливу евристичну роль: вони стають провідними припущеннями, здогадами або гіпотетичними поясненнями, котрі перевіряються, уточнюються. Взаємозв’язок індукції і дедукції забезпечує логічну спрямованість і обгрунтованість висновків.

 

Запитання на закріплення матеріалу

1. Що таке індукція?
2. Які види індуктивних умовиводів ви знаєте?
3. В чому полягає різниця між повною та неповною індукцією?
4. Які методи індуктивні методи пізнання ви знаєте?
5. Охарактеризуйте встановлення причинних зв’язків між явищами.