Інфраструктура товарного ринку 22.01.2016 18:43

 

Кругообіг продуктів і доходів

 

Розрізняють три моделі кругообігу:

• Закрита модель без участі держави;
• Закрита модель з включенням держави;
• Відкрита модель із залученням зовнішньоекономічного сектору.

 

 

 

 

 

Рис.2. Закрита модель без участі держави

 

Ця модель відображає взаємозв’язок між фірмами та домогосподарствами на ринках благ, праці, фінансів.

 

 Поняття щодо економіки у стані рівноваги.

 

Державне втручання в економіку:

• Збір податків і здійснення соціальних виплат-трансфертів;
• Закупівля на ринку благ;
• Регулювання кількості грошей в обігу.

 

 

Рис. 3. Закрита модель з включенням держави

 

 

Ринкові відносини: сутність, функції, структура

 

Ринок —  система економічних відносин між людьми, що охоплюють процеси виробництва, розподілу, обміну і споживання; виступає як складний механізм функціонування економіки, заснованого на використанні різноманітних форм власності, товарно-грошових відносин і фінансово-кредитної системи.

 

Методологія та інструментарій  економічних досліджень

Основним специфічним методом дослідження макроекономіки є агрегування (від лат. – приєдную).

 

Метод агрегування  - припускає об'єднання, підсумовування однорідних показників (величин) з метою одержання більш загальних, узагальнених, сукупних показників (величин). Використання цього методу порозумівається необхідністю розгляду економіки в цілому. Макроекономіка використовує також агрегатні економічні показники, що характеризують економічну кон'юнктуру (ВНП, національний дохід, відсоткову ставку, загальний рівень цін, інвестиції і т.д.). Метод агрегування використовується і при вивченні ринків.

 

Ринок товарів і послуг - розглядається як система зв'язків різних економічних суб'єктів, що виробляють товари і послуги.

 

Ринок грошей (або капіталу) - досліджується з погляду потреби в грошовій масі і можливості забезпечення усіх потреб ліквідними активами і т.д.

 

Ринок праці – система зв’язків, пов’язана з інтеграційними процесами вільного пересуванням робочої сили; суспільно-економічна форма руху трудових ресурсів, властивий розвинутим товарно-грошовим відносинам спосіб включення робочої сили в економічну систему.  

 

Система ринків - вивчається за допомогою моделювання і моделей, що представляють теоретичні абстракції з екзогенними[6] й ендогенними[7] зв'язками.

 

Всі моделі можуть бути класифіковані:

а) за чинником часу:

• короткострокові,

• довгострокові;

б) за ступенем  поширення зв'язків:

• закриті (замкнута національна економіка),

• відкриті (зв'язки зовнішні);

в) за обліком часу як чинником, що визначає процес розвитку економіки:

• статичні,
• динамічні.

 

У побудові моделей використовуються залежності:

• дефініційні  — відбивають внутрішній зміст і структуру явищ і процесів;
• поведінкові — передають логіку поводження економічних суб'єктів, систему їхніх пріоритетів;
• технологічні — визначаються факторами виробництва, рівнем розвитку економіки;
• інституціональні — показують зв'язок між економічними показниками і державними інститутами, що регулюють економічну діяльність.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РИНКОВА ЕКОНОМІКА

 

 

 

 

 

 

ПЕРЕВАГИ     сприяє більш ефективному використанню ресурсів   викликає  необхідність гнучко реагувати і швидко      адаптуватись до умов, що змінюються         створює умови для оптимального  використання НТП при створенні нових товарів, впровадженні   нових технологій, нових  методів організації   і управління виробництвом   забезпечує свободу вибору       дій споживачів і виробників   націлює виробників        на задоволення потреб і підвищення   якості товарів і послуг

НЕДОЛІКИ    не сприяє збереженню        не відтворюваних  ресурсів що впливають на захист оточуючого середовища         не забезпечує розвитку        виробництва товарів та послуг  суспільного використання  (дамб, суспільного транспорту)   не створює умов для розвитку фундаментальної  науки, системи освіти і т. д.    не гарантує   права на працю,  відпочинок, дохід   не містить механізмів, що     перешкоджають виникненню         соціальної  несправедливості    не гарантує повної зайнятості   і стабільного рівня цін

 

Рис. 4. Переваги і недоліки ринкової економіки

 

Як видно зі схеми  (рис. 4),  ринок  “ігнорує” соціальний фактор, тому система ринкових взаємовідносин має потребу у регулюванні та контролю. Коли не створено суспільної системи контролю, більшість цих функцій , на нашу думку, повинна виконувати держава.

 

Особливості сучасного періоду соціально-економічного розвиту світової економіки

          Головне питання економічної теорії: чи здатний ринковий механізм ефективно вирішувати болючі соціально-економічні проблеми? Новий поштовх дискусії, яка  ведеться навколо цих питань, обумовив також феномен країн з перехідною економікою (до яких відноситься і Україна), розвиток яких  в концептуальному і практичному аспектах має великі невдачі, викликаючи у суспільстві досить чутливий конфлікт інтересів.

 

Дисфункція держави (слабка роль, слабкий вплив) у вирішенні проблем соціально-економічного розвитку фактично посилила виникнення та зростання економічної та соціальної диссиметрії, існування (в теоретичному і практичному аспектах), невизнання та нерозуміння суті якої, не сприяє кращому осмисленню реальних економічних процесів, що відбуваються в Україні і світі, а отже і не сприяє зняттю цієї диссиметрії ефективними заходами політики.

 

Соціальна диссиметрія [8]– термін практично не вживався в науковій літературі. Поняття природної (Л.Пастер, П.Кюрі, В.І.Вернадський), економічної (К.Маркс), інформаційної асиметрії (Д.Стиглиц)  мають своїх “родоначальників”. Їх праці визнанні і доведені як суттєві досягнення досвіду та спостереження. Що стосується поняття соціальної диссиметрії, то його визначення, на нашу думку, теж має право на життя, але потребує окремого дослідження і пояснення. Автор використовує його для пояснення тих соціально-економічних диспропорцій, які мають місце в реальному житті нашого суспільства.

 

Поняття, економічний зміст,  класифікація  ринків, структура, інфраструктура ринку

     Для більш глибокого розуміння ринкового процесу, місця інфраструктури в системі ринкових економічних відносин, складного механізму функціонування економіки далі наводиться декілька схем, що відображують сутність, функції, структура ринкових відносин.

Серед таких схем:

• Перехід від державного монополізму до ринкової економіки.
• Умови становлення ринкових відносин.    
• Функції ринку.       
• Сегментація ринку.     
• Структура ринку.    
• Моделі ринкової економіки.  
• Склад інфраструктурного комплексу економіки.    
• Класифікація інфраструктури ринку.     

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Рис. 5. Перехід від державного монополізму до ринкової економіки

 

 

Рис. 6. Умови становлення ринкових відносин

 

 

Рис. 7. Функції ринку

 

 

 

Рис. 8. Сегментація ринку

 

 

 

 

 

 

 

Рис. 9. Структура ринку

 

 

 

МОДЕЛІ РИНКОВОЇ ЕКОНОМІКИ
Американська модель: «ліберальна модель капіталізму»	Мала питома вага державної власності і мінімальна регулююча роль  держави Всемірне заохочення підприємця (80% нових робочих місць створюється за рахунок малого підприємця) Різка диференціація на багатих і бідних Прийнятний рівень життя малозабезпечених груп населення
Японська        модель	Високий рівень державного впливу на основі напрями економіки Складання планів розвитку економіки Незначна відмінність в рівні заробітної плати (17-кратне) між главою фірми та службовцями Соціальна направленість моделі
Німецька        модель	Високий рівень державного впливу на економіку Прогнозування основних макроекономічних показників Відмінності в рівні заробітної плати незначні (23-кратне)
Шведська       модель	Соціальна направленість, скорочення майнової нерівності, турбота про малозабезпечені прошарки населення Активне втручання держави в процес ціноутворення, встановлюючи фіксовані ціни Висока питома  вага державного сектору
Французька   модель	Висока регулююча роль держави (з 1947 р. зіставляючись  із 5-річним планом розвитком) Значні масштаби прямої підприємницької діяльності держави Втручання держави в процес накопичення капіталу
Південнокорейська  модель	Широко використовується планування економічного розвитку (з 1962 р. розроблюється 5-річні плани) Довгий час діяла державна монополія в кредитно-фінансовій сфері Регулювання зовнішньоекономічної сфери направлено  на стимулювання експорту і обмеження  імпорту
Китайська      модель	Здійснений перехід від моделі «централізованої планової економіки» до моделі  «соціалістичної планової товарної економіки» Співвідношення ринкових відносин з державним плануванням В сільському господарстві здійснено перехід від «народних комун» до системи  «сімейного підряду» Пожвавлення господарської діяльності підприємств держсектора шляхом відокремлення «права  власності» від «права господарювання» Встановлення прямих господарських зв’язків між підприємствами Створення системи ринків (фондові ринки, ринки послуг, ринки інформації, техніки, технології)

Рис. 10. Моделі ринкової економіки

 

Поняття комплексу інфраструктури економіки

     Сучасне розуміння інфраструктури економіки включає в себе важливі блоки, які визначають ефективність функціонування національної та інтернаціональної економік. Термін комплекс (від лат. – зв’язок, сполучення) означає сукупність, сполучення предметів, дій, явищ або якостей, щ складають одне ціле. Якщо економічна система є цілим, то і підсистема, яка забезпечує її функціонування не може не бути несуперечливим цілим, комплексом. Склад такого комплексу надано на схемі (Рис. 11).

 

Рис. 11. Склад інфраструктурного комплексу економіки

Виробнича інфраструктура – це сукупність галузей та підгалузей, основними функціями яких є виробничі послуги і забезпечення економічного обігу в народному господарстві.

Соціально-побутова інфраструктура - – це сукупність галузей та підгалузей, основними функціями яких є забезпечення матеріальних, культурно-побутових умов для розміщення і нормальної життєдіяльності населення.

Інституціональна інфраструктура – включає установи, що забезпечують управління народним господарством країни, регіону і формується з організацій і установ, які регулюють і направляють економіку, обслуговують економічну систему в ролі управляючої підсистеми.

Екологічна інфраструктура – складається із споруд, об’єктів, що призначені для охорони, відтворення і покращення оточуючого природного середовища.

Ринкова інфраструктура -  сукупність видів діяльності, що забезпечують ефективне функціонування об’єктів ринкової економіки  і їх єдності у відповідному реальному ринковому середовищі. Склад блоків ринкової інфраструктури представлено на схемі (Рис. 12)

 

Хронологія появи терміну «інфраструктура» в більшій мірі не визначена. Деякі дослідники називають 40-ві роки ХХ ст. Вважається, що вперше в своїх робота термін використав британський економіст Ханс Зінгер. В інших дослідженнях стверджується, що в економічну науку термін був введений у 1955 р. американським економістом  П Розенштейн-Роданом.

«Інфраструктура – це сукупність матеріальних, інституціональних і індивідуальних умов, що є у розпорядженні господарчих одиниць і що відповідають вирівнюванню прибутків, пов’язаних із рівною продуктивністю чинників, що дозволяють при доцільному розміщенні ресурсів забезпечити повну інтеграцію і можливо самий високий рівень господарської діяльності». Це визначення Р Іохімсена, німецького дослідника даної проблеми в основному узгоджується із поглядами більшості дослідників на сутність інфраструктури. Він також ввів в структурний перелік інфраструктури нові елементи – персональну і інституціональну складові, а також ті трансформації, які сприяють її формуванню і розвитку.

 

Рис. 12. Класифікація інфраструктури ринку (укрупнені блоки)

 

Функції   інфраструктури товарного ринку 

 

-       сприяння суб’єктам ринку в реалізації їх економічних інтересів;

-       організаційне оформлення комерційно-господарських відносин ділових партнерів;

-       забезпечення юридичного, фінансового, страхового, контрольного обслуговування;

-       вивчення кон’юнктури   ринку, товарів, конкурентів, посередників, споживачів;

-       власне торгова або інша комерційно-господарська діяльність;

-       посередництво в реалізації товарів, налагодження комерційно-господарських зв’язків;

-       надання відповідних послуг суб’єктам товарного ринку;

-       використання можливостей транспорту, засобів зв’язку, складського господарства, паливно-енергетичного комплексу.

 

      Ці функції повинні виконуватись відповідною розгалуженою структурою підприємств, організацій, установ – учасників товарного ринку.

Далі будуть надані схеми системи підприємств і організацій – елементів інфраструктури товарного ринку, склад якої представлено у виді схем.

 

 

 

 

 

Рис. 13. Елементи інфраструктури товарного ринку   

 

   

Як видно зі схеми  (рис. 13), елементи інфраструктури складають широкий спектр різнопланових рівноправних організацій і систем, які представляють різні сфери економіки країни. Ринкові відносини вимагають дотримання пропорційності, збалансованості між становленням, розвитком товарного ринку і його інфраструктурою, оскільки навіть часткова відсутність або порушення цього взаємозв’язку негативно відзначаються на комерційно-господарських зв’язках, діяльності конкретних суб’єктів товарного ринку.

       На жаль, нерозвиненість ринкової інфраструктури в Україні, її недосконалість, недоліки політики щодо комплексного розвитку соціальної і економічної інфраструктури, це підтверджують.

 

 

 

 

 

 

 

Рис. 14.  Транспортна система

 

 

 

 

 

Рис. 15.   Система зв’язку

 

 

 

 

 

 

 

 

Рис. 16.     Складське господарство

 

 

 

 

 

 

 

 

Рис. 17.      Паливно-енергетичний комплекс

 

 

 

 

 

 

 

Рис. 18.   Юридичні організації      

 

 

 

 

ТЕМА 2. ДІЯЛЬНІСТЬ  ГУРТОВИХ ПОСЕРЕДНИКІВ

НА ТОВАРНОМУ РИНКУ

 

«Ніколи світ не знаходився у полоні законів, що диктуються грошима, як сьогодні»                 Ж. Ат талі – Прем’єр-Міністр Франції.

Комерція – (від лат. – торгівля) – діяльність, яка направлена на отримання прибутку. Відповідно до словника Вебстера (США) комерція представляє собою взаємовигідний обмін.

Місце торгівлі в ринковій економіці та її роль у розвитку маркетингу

Торгівля – це:

1) форма обміну продуктами праці та послугами, що історично обумовлена виникненням і розвитком товарного виробництва;

2) галузь господарства, що відокремилась на основі суспільного розподілу праці, яка здійснює посередницьку діяльність з купівлі-продажу товарів і надання пов’язаних із цим послуг.

Торговельне посередництво – сприяння укладанню угод між продавцем і покупцем. Посередники – проміжна ланка між виробником товару і його споживачами і значно полегшує комерційно-господарські зв’язки між ними.

Перший вексель  - ХІІ ст., Венеція.

Перші паперові гроші – ХІІІ ст., Китай; золоті дукати – Венеція.

Перша біржа – ХІІІ ст. «Будинок Берза» - місце зустрічі купців – Нідерланди.

Тільки у 1930 р. офіційно з’явились поняття «гуртова» і «роздрібна» торгівля.

Принципи і особливості маркетингової діяльності торговельних посередників на товарному ринку.

Гуртова торгівля – діяльність з продажу і купівлі товарів (послуг) великими партіями.

Гуртова торгівля – важливий посередник.

 

Рис. 19. Гуртова торгівля в інфраструктурному комплексі: комерція, торгівля, посередництво в ієрархії економіки

 

 

Рис. 20.  Товарні ринки як суб’єкти комерції

 

 

 

 

 

Рис. 21. Класифікація послуг з гуртової торгівлі

ТЕМА 3. ОРГАНІЗАЦІЙНІ ФОРМИ ГУРТОВОЇ ТОРГІВЛІ

 

     Організований – це добре продуманий устрій, внутрішньо несуперечлива конструкція, внутрішня дисципліна.

    

       Поняття «організований товарний ринок» передбачає систему взаємопов’язаних торгових підприємств, організацій, які на основі діючого законодавства, правил і методів сучасної торгівлі здійснюють заготівлю товарної продукції, її збереження і реалізацію конкретним покупцям.

      До складу організованого товарного ринку входять такі торговельні підприємства і організації:

-       Гуртові і дрібно гуртові ринки;

-       Гуртові і дрібно гуртові магазини;

-       Підприємства дрібно гуртової торгівлі;

-       Торгові доми;

-       Гуртові ярмарки-виставки;

-       Біржова торгівля;

-       Аукціони та конкурси (тендери);

-       Комісійна торгівля;

-       Консигнаційна торгівля..

 

Рис. 22. Торгові підприємства і організації

 

 

Підприємства гуртової торгівліє проміжною ланкою між виробником і покупцями товарної продукції. Гуртова торгівля обслуговує головним чином покупців, що придбають товари з метою перепродажу або використання їх у відносно великих кількостях в професійних цілях.

 

 

 

Рис. 23. Класифікація гуртових продовольчих ринків за основними ознаками

 

Аукціонна гуртова торгівля

 

Ярмарково-виставкова гуртова торгівля

 

Біржова гуртова торгівля

 

 

Рис. 24 Основні форми організації гуртової торгівлі

 

 

 

Найменування послуг  оптової торгівлі	Вимога послуг (у % від числа гуртових підприємств регіону)
Закупка товарів на гуртових базах	100,0
Гуртова реалізація товарів	100,0
Формування  асортименту товарів	100,0
Формування портфелю замовлень і їх виконання	100,0
Укладення договорів на постачання	100,0
Встановлення господарських зв’язків на постачання	100,0
Оцінка кон’юнктури ринку	75,0
Надання послуг сервісу роздрібної торгівлі, в тому числі:	70,0
Інформування про готівковий асортимент товарів на складах	60,0
Надання посередницьких послуг з продажу залишків товарів	50,0
Юридична допомога роздрібним підприємствам при укладанні договорів	38,0
Прийняття товарів на склади під відповідальне збереження	60,0
Реклама товарів і їх якісних характеристик	40,0
Інформація покупців про міста продажу товарів	30,0
Доставка товарів з міст збереження до міст продажу	40,0
Збір і повернення транспортної тари	30,0
Сортування окремих видів товарів	10,0
Розфасовка товарів	5,0

 

Рис. 25. Основні види послуг гуртової торгівлі

Експертне бюро (відділ експертизи)

 

 

Рис. 26. Організаційна структура товарної біржі

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Рис. 27. Класифікація гуртових ярмарок

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Рис. 28. Класифікація аукціонів

 

 

ТЕМА 4. ОСОБЛИВІ МЕТОДИ ГУРТОВОЇ ТОРГІВЛІ

 

Метод  (від грец. – шлях дослідження, теорія, вчення) ) – спосіб досягнення якої-небудь мети, рішення конкретного завдання, сукупність прийомів або операцій практичного або теоретичного освоєння (пізнання) дійсності.

Метод – це:

1. Спосіб пізнання, дослідження явищ природи і суспільного життя;
2. Прийом, спосіб дії

 

       Відносно використання терміну «метод» в рамках нашої дисципліни, мова йде про сукупність прийомів або операцій практичного виконання завдань і функцій гуртової торгівлі.

 

Особливі методи гуртової торгівлі:

-       Зустрічна торгівля;

-       Компенсаційні угоди;

-       Толлинг;

-       Лізинг;

-       Факторинг;

-       Франчайзинг.

 

 

 

 

 

Рис. 29. Особливі методи гуртової торгівлі

 

 

 

 

 

 

 

ТЕМА 5. ДІЯЛЬНІСТЬ РОЗДРІБНИХ ПОСЕРЕДНИКІВ

НА ТОВАРНОМУ РИНКУ

 

 

Роздрібна торгівля – кінцева ланка, що замикає ланцюг господарських зв’язків в процесі товароруху від виробника до споживача;  діяльність суб’єктів

товарного ринку з продажу товарів, послуг безпосередньо споживачу.

 

Роздрібна торгівля в залежності від особливостей устрою торгових підприємств, методів обслуговування населення буває:

-       Стаціонарна торговельна мережа;

-       Пересувна торговельна мережа;

-       Посилкова торгівля

-       Універсальні магазини;

-       Спеціалізовані магазини;

-       Вузькоспеціалізовані магазини;

-       Комбіновані магазини;

-       Змішані магазини;

-       Торгівля за зразками;

-       Торгівля методом самообслуговування;

-       Автомати торгові;

-       Торгівля поштою;

-       Електронна торгівля (Інтернет).

 

Роздрібна торгова мережа буває:

-       Підприємства роздрібної торгівлі;

-       Підприємства дрібно роздрібної торгівлі.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ТЕМА 6.  КОМЕРЦІЙНО-ПОСЕРЕДНИЦЬКІ ОРГАНІЗАЦІЇ

 

Комерційно-посередницькі організації представляють собою проміжну ланку між виробником товару і його споживачами, вони значно полегшують комерційно-господарські зв’язки між ними, виступає постачальником товару.

 

Постачальники-посередники. – «чистий» посередник, який купуючи вироблену продукцію приймає на себе турботу про подальше просування товару, бере на себе фінансові  ризики, суттєво полегшує життя виробників товарів (Рис. 30).

Постачальників товарів можна поділити на дві категорії:

1. постачальники-виробники;
2. постачальники-посередники.

 

 

 

 

Рис. 30.   Комерційно-посередницькі організації 

 

 

 

 

 

 

 

 

Рис. 31.  Структура комерційно-посередницької фірми  

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ТЕМА 7.  ОРГАНІЗАЦІЇ  З НАДАННЯ  ПОСЛУГ

 

Економічна корисність робить послугу предметом торгівлі, оскільки вона має ознаки товару. Практично усі суб’єкти товарного ринку надають споживачам і один одному які-небудь послуги, що є додатком до основних функцій їх діяльності.

Між тим у складі інфраструктури товарного ринку визначились та активно діють організації, основне завдання яких пов’язане із наданням відповідних послуг суб’єктам цього ринку або послуги поряд із основною діяльністю носять домінуючий характер (Рис. 32)

 

 

 

Рис. 32.   Організації з надання послуг

 

 

 

 

ТЕМА 8. ІНФОРМАЦІЙНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ФУНКЦІОНУВАННЯ ТОВАРНОГО РИНКУ

 

 

       Велике сприяння розвитку товарного ринку має інформація. Якісна інформація має велике значення для успішного функціонування товарного ринку. Ряд організацій забезпечує суб’єктів товарного ринку оперативною об’єктивною інформацією, яка дозволяє їм успішно вести комерційно-господарську діяльність (Рис. 33).

 

 

 

 

 

 

 

Рис. 33.   Інформаційні організації 

 

 

 

 

 

 

 

Рис. 34. Схема здійснення рекламної діяльності

 

 

 

 

 

ТЕМА 9. ФІНАНСОВІ ОРГАНІЗАЦІЇ НА ТОВАРНОМУ РИНКУ

 

 

     Підприємницьке середовище складається не тільки з тих, хто безпосередньо здійснює свою комерційно-господарську діяльність, але також із їх взаємовідносин з відповідними проміжними суб’єктами, що суттєво допомагають підприємцям в реалізації своїх ділових інтересів.

Особливе місце відводиться  фінансовому обслуговуванню товарного ринку (Рис. 35).

 

 

 

Рис. 35.  Фінансові організації

 

ТЕМА 10. КОНТРОЛЮЮЧІ ОРГАНІЗАЦІЇ

 

        Функціонування товарного ринку підлягає регулюванню і контролю з боку відповідних органів, що представлені на схемі (Рис. 36).

 

   

 

Рис. 36  Контролюючі організації

ТЕМА 11. КАДРОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ФУНКЦІОНУВАННЯ

ТОВАРНОГО РИНКУ

 

 

     Товарний ринок знаходиться у тісному контакті із ринком праці, оскільки люба діяльність потребує докладання праці відповідних робітників. Підготовкою та реалізацією завдань із працезабезпечення суб’єктів товарного ринку займається ряд організацій (Рис. 37).

 

 

 

 

Рис. 37. Організації з кадрового забезпечення товарного ринку

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

9. ГЛОСАРІЙ  ДО КУРСУ «ІФРАСТРУКТУРА ТОВАРНОГО РИНКУ»

 

Тема 1. Інфраструктура товарного ринку: поняття та основні елементи

 

Глобалізація – об’єктивний процес поглиблення взаємозалежності між державами та суспільствами, сутністю якого є перетворення людства в єдину ієрархічну політико-економічну систему, що виникла і організована на основі  нееквівалентного обміну; як системний процес, має форми природного, політичного, економічного, соціального, гуманітарного, культурного, інформаційного,  прояву; демонструє унікальні можливості в розширенні масштабів свого прояву, охоплюючи світ як один ринок, єдиний простір і єдину державу; характеризується вільними ринковими стосунками; має фактично нерегульовані ринки (фактично обертають за день не менше 1,5 трильйона дол.; приблизно 400 трлн. дол. на рік/)[9]; відбувається інтеграція планетарного господарства; ігнорує соціальні проблеми; поруч з позитивними чинниками, несе в собі багато загроз: основною суперечністю Г. є усе наростаючий розрив між групою найбільш розвинених країн і рештою людства, в основі якого посилення економічної експлуатації. Це відставання в багатьох випадках набуває незворотного характеру.

 

Нова (інформаційна) економіка – радикальні зміни характеру виробництва;  в міжнародному економічному обміні; купують і продають концентровані знання: величезний обсяг інтелектуального змісту; в такій економіці видатки на інформацію становлять у середньому три чверті доданої вартості сучасної продукції (у 2000 р. вартість інтелектуального продукту в міжнародному економічному обміні зрівнялася з вартістю товарної маси); нові засоби виробництва: знання, комп’ютери, засоби зв’язку; нова інфраструктура економіки; новий капітал: інтелектуальний, людський, структурний, споживчий.

 

Інтелектуальний капітал  - це  інтелектуальний капітал, застосований у процесі економічного розвитку; за оцінками експертів у сучасному розвинутому суспільстві його вартість перевищує вартість основних фондів традиційних галузей індустрії.

 

Коефіцієнт Тобіна[10] - це співвідношення ринкової вартості до вартості заміни основних виробничих фондів; чим вищий цей коефіцієнт, тим вище інтелектуальний потенціал.

 

Людський капітал – сукупність знань, практичних навичок і творчих спроможностей працівників кампанії (організації), прикладених для виконання поточних завдань; високий рівень освіченості працівників організації не завжди відповідає високому рівню її людського капіталу.

 

Структурний капітал може бути об’єктом купівлі-продажу; його складовими є: технічне і програмне забезпечення, засоби зв’язку, організаційна структура, патенти, торгова марки, тощо; те, що дозволяє працівникам кампанії реалізувати свій виробничий потенціал.

 

Споживчий капітал – дослідники вважають його складовою частиною структурного; в загальному вигляді можна позначити його як стосунки організації зі споживачами її продукції або послуг; називають “капіталом стосунків”; багато спільного з людським; в новій економіці виробник і споживач усе частіше створюють щось нове спільне (звідси виникнення процесу кастомізації).

 

Ринок — це система економічних відносин між людьми, що охоплюють процеси виробництва, розподілу, обміну і споживання. Він виступає як складний механізм функціонування економіки, заснованої на використанні різноманітних форм власності, товарно-грошових відносин і фінансово-кредитної системи.

 

Диверсифікація ринків (від лат. різний + робити) -  об’єктивний процес  одночасного розвитку, коли масові ринки самі по собі розбиваються на різні ніші – мікро ринки.

 

 Інфраструктура (лат. - під  + структура) – складові частини загального устрою економічного або політичного життя, що носять залежний, допоміжний характер і забезпечує нормальну діяльність економічної або політичної системи в цілому. В економічну інфраструктуру входять транспорт і зв’язок, освіта і професійне навчання, житло і комунальне господарство, від стану яких залежить суспільне виробництво.

 

Інфраструктура ринку -  під ринковою інфраструктурою розуміється сукупність видів діяльності, що забезпечують ефективне функціонування об'єктів ринкової економіки і їхня єдність у визначеному реальному ринковому просторі.

 

Агрегування – є основним специфічним методом дослідження макроекономіки.  Метод агрегування припускає об'єднання, підсумовування однорідних показників (величин) з метою одержання більш загальних, узагальнених, сукупних показників (величин). Використання цього методу викликається необхідністю розгляду економіки в цілому. Макроекономіка використовує також агрегатні економічні показники, що характеризують економічну кон'юнктуру (ВНП, національний доход, процентну ставку, загальний рівень цін, інвестиції і т.д.).

Метод агрегування використовується і при вивченні ринків.

 

Тема 2. Діяльність гуртових посередників на товарному ринку

 

Торговельно-посередницька та посередницька діяльність на товарному ринку

Гуртова торгівля – проміжна ланка між виробниками і покупцями товарної продукції; торгівля великими партіями.

 

Гуртова торгівля –важливий посередник

 

Сутність і місце гуртової торгівлі у ринковому процесі

 

Функції гуртових посередників

Учасники ринкових каналів виконують наступні ключові функції:

Інформація – збір інформації та надання результатів маркетингових досліджень щодо ринкового середовища;

Просування– створення і поширення переконливої інформації щодо пропозиції;

Контакт – пошук і знаходження передбачуваних покупців і встановлення з ними відповідних відносин;

Адаптація – формування і пристосування  пропозиції до потреб покупця. Включаючи такі дії, як виробництво, сортування, збір та упакування;

Переговори – ведення переговорів про ціну та інші пункти пропозиції для того, щоб передати права або власності права володіння;

Фізичний розподіл – транспортування і збереження товарів;

Фінансування – покупка товарів і використання фондів   на покриття витрат і забезпечення роботи каналу;

Прийняття ризику – прийняття фінансових ризиків.

 

Перші п'ять функцій допомагають укладати угоди, останні три – виконувати укладені угоди.

 

 Діяльність гуртових посередників  у закупівлі товарів

 

     Діяльність гуртових посередників з продажу товарів

 

Тема 3. Організаційні форми гуртової торгівлі

 

Комерційно-посередницькі фірми – гуртові підприємства, що здійснюють гуртову торгівлю за свій рахунок або із залученням кредитів як із власних складів, так і зі складів виробників продукту або інших гуртових посередників; це проміжна ланка між виробником продукту і його споживачами.

 

Гуртові бази – це підприємства, організаційно об'єднуючі склади, спеціалізовані по технічних ознаках продукції, що переробляється, з єдиним енергетичними, транспортними й іншими комунікаціями, а також централізованими експедиційними, допоміжними службами, апаратом керування, що організує складування і відвантаження продукції.

 

Товарні біржі – організовані ринки біржових товарів із установленими правилами прийому, фіксованим членством; підприємства, які здійснюють гуртові або дрібно гуртові торгові операції купівлі-продажу товарів за стандартами, зразками із попередньою експертизою. Біржа (від. лат. – гаманець) – це регулярно функціонуюче торгове підприємство, по суті об’єднання посередників, організатор ринку.

 

Гуртові магазини – гуртові підприємства, організовані товарні ринки максимально наближені до покупця продукції, що організують продаж товарів відносно невеликими партіями в широкому асортименті.

 

Торгові доми– тип великих торгових підприємств, організацій, важливою особливістю яких є активне проникнення у сферу виробництва товарів, організація кооперації виробництва товарів, участь в кредитно-фінансових операціях, здійснення експортно-імпортних операцій із широкої номенклатури товарів та послуг; статус торгових домів інколи набувають брокерські фірми, що здійснюють угоди з реальним товаром за власний рахунок або за рахунок виробників або споживачів інших оптових підприємств.

 

Ярмарки-виставки (від нім. - щорічний ринок) – періодично (рідше –постійно діюче) організуються регулярно у відведеному місці, у відповідний період  короткочасні гуртові ринки на основі огляду зразків товарів, із масовою участю виробників різних галузей, представників підприємств, організацій посередників. Я. надають можливість організації комерційних контактів, обміну інформацією між різними учасниками ринку.

 

Аукціони (від лат. – продаж з публічних торгів)  – особливі ринки, створені у визначених місцях для продажу товарів, що володіють індивідуальними властивостями шляхом публічних торгів; вид ринкової торгівлі, за якою продавці максимально використовують пряму конкуренцію між присутніми при продажу товарів покупцями.

 

Агентські фірми (агент - від лат. – діючий) – підприємства, організації, що діють за дорученням виробника (принципала), незалежно від нього здійснюють операції, що пов’язані із продажем або купівлею товару за рахунок того, хто доручив таку роботу (принципала),  в його (принципала) інтересах на відповідній території, відповідно до угоди. 

 

Торгові і промислові агенти– особи, що діють відповідно до доручення торгових (промислових) або підприємств інших осіб як посередники у збуті товарів або їх реклами; діють на підставі угоди за фіксовану комісію.

 

Дистриб’ютер  (від англ. – розподільник) – займається розпродажем товару; отримує виключне право на закупівлю, збереження, продаж, визначення переліку товарів, послуг на конкретному ринку.

 

Дистриб’ютерські фірми - незалежні відносно великі комерційно-посередницькі організації, що мають у своєму розпорядженні свої або орендовані складські приміщення, здійснюють збут товарів на основі гуртових закупівель за свій рахунок товарної продукції безпосередньо у виробників, завозу їх зі складу, організації збереження та відвантаження покупцю.

 

Брокерські контори (фірми),– посередницькі торгові підприємства, що діють в інтересах своїх клієнтів за їхній рахунок (одержуючи за цю комісійну винагороду) і у своїх власних інтересах за свій рахунок; це посередник між виробниками, споживачами, брокерами, іншими дилерами

 

Брокер (від англ.. – комісіонер) – фізична особа, зареєстрована на товарній біржі у якості підприємця, має договірні відносини із брокерською організацією;  чистий посередник на товарному ринку, основне завдання якого є зведення контрагентів на товарній біржі.

 

Дилерські контори (фірми),– основна діяльність - перепродаж товарів із наданням їх споживачам в необхідній кількості, комплектах, партіях у потрібний час; дилерська фірма сама вибирає товар, продавців, покупців і одночасно може бути у відносинах із де6кількома суб’єктами товарного ринку; відносини можуть бути коротко часовими і разовими; характерною рисою роботи є необхідність швидкого обертання засовів, що вкладаються.

 

Дилер (віл лат. – торговець, агент) – незалежний відносно середній і малий підприємець, що здійснює професійні торгові операції, купуючи за свій рахунок у різних продавців товар, що користується масовим попитом, для наступного перепродажу. Здобуваючи товар д. лише на час стає їх власником, а потім перепродує їх від свого імені на любому ринку за любою ціною індивідуальним покупцям в порядку дрібнооптової або роздрібної торгівлі

 

Бартерна угода (від англ. barter – обмін, товарообмін) – прямий безгрошовий товарообмін , відповідно до якого суб’єкти товарного ринку обмінюються відповідної кількістю одного і декількома видами товару, послуг, еквівалентних за значенням і вартістю (ціною).

                                                                                                         

Комівояжери(відфр.)– роз'їзні агенти, представники  торгових фірм, що пропонують покупцям товари за наявним у них зразкам або каталогами;

 

Асоціативні (від англ. - з’єднання)  добровільні об'єднання підприємців і комерсантів. До них, зокрема, відносяться торгові (торгово-промислові) палати.

 

Постачальники-виробники – виробничі підприємства, фірми, приватні підприємці і т.п., що випускають товари споживчого призначення різного асортименту.

 

Постачальники – оптові підприємства – підприємства-агенти. Брокери, дилери, а також організатори оптового обороту – оптові ярмарки, аукціони, товарні біржі, оптові і дрібнооптові ринки. магазини-склади і т.п. Постачальники можуть розрізнятися за територіальною приналежністю, масштабом своєї діяльності, формою власності і т.д.

 

Довідка: - документ з короткими відомостями  про кого-небудь, або про що-небудь, посвідчення і т. і.

 

Оферта (від лат. – запропонований)– формальна пропозиція відповідній особі укласти угоду, в якій вказані усі необхідні для її укладання умови;   письмова пропозиція продавця, спрямована можливому покупцю, про продаж партії товарів на визначених продавцем умовах. В О. вказуються: найменування товару, його кількість, ціна, базисні умови і термін постачання, умови платежу, тара й упакування, порядок прийняття-передачі товару, юридична адреса, підпис. О. буває твердою ( пропозиція направляється одному можливому покупцю з вказівкою конкретного терміну) і вільною (пропозиція направляється одночасно декільком покупцям і не вказує на термін).

 

Оферент -  фірма чи особа, що виступає з офертою.

 

Акцепт (від лат. – прийнятий)– згода на укладання угоди у відповідності із пропозицією (оферта) іншої сторони; оплату грошових і товарних документів.

 

Транзит (від лат. – перехід, проходження) – перевіз вантажів з місця відправлення до місця призначення без перевантаження на проміжних пунктах; коли гуртове підприємство продає товари без завезення їх на свої склади.  Транзитний обіг гуртових баз підрозділяється на обіг за участю в розрахунках (оплачений чи із вкладенням базою власних коштів) і без участі в розрахунках (неоплачений, той, що організується); результатом цієї форми продажу буде відповідно гуртовий транзитний обіг;

 

Продаж товарів зі своїх складів - результатом цієї форми продажу буде відповідно гуртовий складський товарообіг; в гуртовому товарообігу баз переважна питома вага приходиться на гуртовий складський товарообіг.

 

Гуртові продовольчі ринки – місце купівлі-продажу сільськогосподарської сировини і продовольства гуртовими і роздрібними торговими підприємствами і приватними торговцями. Гуртові ринки в розвинених країнах займають серединне положення між гуртовим ярмарком і товарно-сировинною біржею. Однак на відміну від двох останніх гуртовий продовольчий ринок має власне складське господарство.

 

Організація роботи гуртового ринку. На гуртовому ринку передбачається павільйонно-секційна організація торгового процесу. Місцем проведення гуртових торгів є торговий зал гуртового ринку. Кількість і розташування товарних секцій у торговому залі гуртового ринку визначаються адміністрацією ринку. Товарні секції розділяються між собою перегородками. Крім товарної секції, чи торгового місця, гуртовий ринок повинний надавати приміщення для збереження товару, обладнання, відповідно до вимог щодо збереження окремих видів товарів.

 

Дрібногуртові магазини-склади – це різновид гуртового ринку. Такі підприємства, орієнтовані на дрібних покупців - роздрібних торговців, власників наметів, ларьків, невеликих магазинів, що закуповують товари невеликими партіями. Технологія роботи цих магазинів проста і ефективна.

 

Магазин-склад являє собою приміщення, обладнане рядами стелажів. Магазин-склад діє по методу самообслуговування, покупець має доступ до всіх запасів товару. Товари покупець складає на візок, а далі в касовому вузлі розраховується;  товар доставляється само вивозом.

 

Торговий дім – тип великих торгових підприємств, організацій, найважливішою особливістю яких є активне проникнення в сферу виробництва товарів, участь у кредитно-фінансових операціях, здійснення експортно-імпортних операцій з великої кількості товарних груп. Для того, щоб вважати  велику  гуртово-роздрібну фірму торговим домом, необхідно, щоб вона була інтегрована в сферу виробництва і фінансів. Торговий дім – це також добровільний асоціативний союз виробничих, транспортних, будівельних, торгових, банківських, страхових організацій. Торгові доми діють у багатьох випадках як акціонерні товариства, можуть організовуватися шляхом перетворення товарних бірж, оптових баз, великих підприємств роздрібної торгівлі.

 

Гуртові ярмарки -  форма торгівлі, де визначається результат договорів щодо постачання товарів. Продаж-закупівля товарів на гуртових ярмарках – одна з найстарших форм гуртової торгівлі. Гуртові ярмарки проводилися ще в дореволюційний час. Основна мета ярмаркових торгів – гуртовий продаж і закупівля товарів, висновок щодо прямих договорів чи контрактів між продавцями і покупцями. На гуртових ярмарках підсилюється вплив торгових організацій на виробництво товарів щодо  їхнього асортименту і якості, прискорюється процес висновку договорів, тому що постачальники і покупці безпосередньо контактують. Окрім територіальної ознаки, гуртові ярмарки класифікуються також з товарної і галузевої ознак.

 

Товарна ознака - означає вид товарів, що реалізуються на ярмарку. За цією ознакою ярмарки можуть бути спеціалізованими (ярмарки легкої, меблевої промисловості) і універсальними (різні види товарів як промислового, так і сільськогосподарського виробництва).

 

Галузеві ознаки ярмарки розподіляються на галузеві (проводить одна галузь  виробництва) і міжгалузеві (ті, що охоплюють вироби різних галузей виробництва).

 

Біржі (від лат. bursa – гаманець) – форма організованого гуртового ринку; регулярно функціонуючий оптовий ринок товарів, сировини, цінних паперів. Для бірж характерна купівля-продаж масових  товарів, що продаються за стандартами або за стандартними зразками. Біржова  торгівля в промислово розвитих країнах впливає на стан товарних ринків зерна й інших сільськогосподарських продуктів, цукру, вовни, кава, каучуку, нафти, нафтопродуктів, будматеріалів, кольорових і чорних металів і ін. Біржова торгівля поділяється на ринки:

-       наявного товару,

-        ф'ючерсний

-       фондовий..

 

Купівля-продаж реального товару - такі угоди, що передбачають обов'язковий продаж товару після проведення торгів або негайну передачу документів на право власності на товар.  При здійсненні угоди на реальний товар продавець повинен мати у своєму розпорядженні товар у наявності і пред'явити його для постачання в термін, передбачений у біржовому договорі (контракті).

 

Варрант (від англ.. – повноваження, правочин)-спеціальне складське свідчення;  За угодою продавець повинний здати товар на біржовий склад, оплатити страхування свого товару і його збереження на складі і отримати свідчення про це.

 

Ф'ючерсні угоди (від. англ. – похідний фінансовий інструмент) - передбачають проведення торгів без обов'язкового наступного постачання товарів. Це продаж ще невиробленого  товару чи фізично відсутнього на  момент досягнення угоди. Фактично відбувається акт купівлі-продажу права на майбутній товар; це угода купівлі-продажу стандартних контрактів.

 

Ф’ючерс (ф’ючерсний контракт) - стандартний терміновий біржовий контракт купівлі-продажу базового активу, відповідно за висновком якого сторони (продавець и покупець) домовляються тільки про рівень ціни активу, и несуть  обов’язки перед біржею впритул до його виконання.

 

Хедж ( від англ. Hedging, Hedge) — засіб зменшення ризику шляхом укладання відповідної угоди. Форма страхування вартості товару або прибутку, валютного ризику при здійсненні ф'ючерсних угод у банківській, страховій, біржовій та комерційній практиці. Учасники угоди мають можливість застерегтись, знизити ступінь фінансового ризику, пов'язаного з можливою зміною кон'юнктури ринку, попиту чи рівня цін упродовж виконання умов угоди. Важливий інструмент зниження ризиків для виробників і продавців: за підсумком ф'ючерсної угоди в контракті обумовлюється ціна товару і термін його постачання.

 

Хеджування - найбільш ефективним методом мінімізації ризиків є хеджування. Його можна визначити як сукупність дій та засобів, спрямованих на усунення ризиків або їх утримання на прийнятному рівні та отримання прибутку. Хеджування являє собою систему економічних відносин учасників фінансового ринку, які пов'язані зі зниженням кредитних та цінових ризиків і досягаються за рахунок одночасності та протилежного спрямування торгових угод на строковому ринку і ринку реального товару. Інструментом хеджування є інструменти строкового ринку (деривативи) - форвардні контракти, опціони та ф'ючерсні контракти.

 

Маклер  (від нім. – звідник) – посередник із укладання угод на фондових, товарних і валютних біржах; працівник біржі, що веде торги на біржі; торги відбуваються в секціях біржі; в кожній секції, що спеціалізується    на окремому  виді товару, дирекція біржі призначає маклера – ведучого торги.

 

Брокер (від англ.) – посередник під час укладання угод, спеціалізується з відповідних видів товарів, послуг; діє за дорученням і за рахунок клієнтів, отримує від них спеціальне винагородження. Біржовий посередник між продавцями і покупцями із здійснення торгових операцій з придбання, продажу й обміну товарів на біржі. Брокери виступають як представники (працівники) брокерських фірм, компаній, контор, або як незалежні особи;

 

Аукціон (від лат. auctio – продаж з публічного торгу) – спосіб продажу товарів, що мають  індивідуальні властивості, з публічного торгу в заздалегідь встановлений час і у призначеному місці.

 

Аукціонні торги – вид ринкової торгівлі, відповідно до якої продавець, бажаючи дістати максимальний прибуток, використовує пряму конкуренцію декількох покупців, що  присутні при продажі. При цьому продавець призначає стартову ціну товару, що збільшується в ході аукціону до граничного рівня,  виходячи з платоспроможності присутніх на продажу покупців. Аукціони розрізняються за технологією проведення.

 

 Аукціон за згодою - торги починаються з оголошення мінімальної ціни, встановленої продавцем, після чого покупці роблять до неї надбавки (наддачі) на величину не нижче мінімальної надбавки, зазначеної в правилах проведення торгу.

 

Аукціон зі зниженням ціни (або голландський) - ведеться з поступовим зниженням спочатку названої, явно  завищеної, стартової ціни доти, поки один з покупців не висловить згоду купити даний товар за цією ціною.

 

Аукціонний торг із підвищенням цін може вестися гласним і негласним способами:

 

Негласний (німий) – торг, коли покупці подають аукціоннику заздалегідь домовлені знаки про згоду підняти ціну на встановлену величину надбавки. Аукціонник щоразу повідомляє нову ціну, не називаючи покупця. Негласне проведення торгу дозволяє зберегти потай ім'я покупця. Аукціони є комерційними організаціями.

 

Конкурс (тендер) – особлива форма видачі замовлень на постачання товарів чи підрядів на виконання робіт,  припускає залучення пропозицій від декількох  постачальників чи підрядників з метою забезпечення найбільш вигідних комерційних і інших умов угоди для організаторів торгів.

 

Міжнародні торги (tenders) – спосіб закупівлі товарів, розміщення замовлень і видачі підрядів, що припускає залучення, до визначеного, заздалегідь встановленого терміну, пропозицій від декількох  постачальників чи підрядників різних країн і висновок контракту з тим з них, пропозиція якого найбільш вигідна організаторам торгів ( за ціною і іншими комерційними  і технічними умовами). У залежності від способу проведення розрізняють торги: відкриті  (публічні) і закриті (обмежені або негласні).

 

Відкриті торги - залучаються всі бажаючі фірми і організації, як місцеві, так і іноземні. Шляхом відкритих торгів в основному розміщають замовлення на стандартне й універсальне устаткування, а також на невеликі за обсягами підрядні роботи.

 

Закриті торги - запрошуються  лише визначені фірми, яким висилаються спеціальні запрошення. В основному це престижні, відомі в даній галузі виробництва фірми, що мають великий досвід роботи і відповідну техніко-технологічну базу виробництва. Через закриті торги розміщаються замовлення на унікальне, складне і спеціальне устаткування, комплектні вироби.

 

Комісійні будинки ( магазини) – це самостійні, незалежні підприємства , що спеціалізуються на виконанні доручень клієнтів з купівлі-продажу непродовольчих товарів, а також представляють їх інтереси на ф'ючерсній біржі. Вони існують для надання відповідних послуг суб'єктам товарного ринку, в основному - малим підприємствам.

 

Консигнація ( від лат. consignatio – письмовий доказ, документ) – форма комісійного продажу товарів, за якою їх власник (консигнант) передає комісіонеру ( консигнаторові) товар для продажу зі складу останнього, тобто надає  товар у розпорядження комісіонера на визначений термін для реалізації.

 

Тема 4. Особливі методи гуртової торгівлі

 

Зустрічна торгівля - операція купівлі-продажу, за якою у єдиному документі, що підписується сторонами, передбачаються взаємні зобов'язання сторін: або проведення  безгрошового обміну товарами рівної вартості, або прийняття в оплату поставлені однією з сторін частково кошти і частково товари.

 

Бартер - різновид зустрічної торгівлі. Бартерна операція – це заздалегідь оцінений еквівалентний обмін товарами. Еквівалентність обміну досягається за рахунок рівності вартості обмінюваних товарів за світовими цінами, або, за тими, що часто застосовується на внутрішньому ринку, – за середніми оптовими цінами. Бартерний контракт за своєю структурою і змістом являє собою начебто подвоєний контракт купівлі-продажу з усіма властивими йому особливостями взаємин сторін. Визначення сторін у бартерному контракті відрізняється тим, що кожна з сторін є одночасно і продавцем і покупцем.  Ціни бартерного контракту спочатку узгоджуються на однакових  умовах базисних постачань, а потім до них робляться виправлення.

 

Компенсаційні угоди – форма домовленості, основним змістом якої є продаж виробничого устаткування на умовах комерційних  кредитів. Основною перевагою компенсаційних угод є те, що вони дають можливість   організувати нове виробництво, вкладаючи засоби в будівельні чи монтажні роботи, а за отримане устаткування розплачуватися готовою продукцією. Компенсаційні угоди можуть бути  простими і складними.

 

Проста компенсаційна угода - полягає в тому, що підприємство на основі підтвердженого банком проекту, або самостійно  залучаючи посередницькі структури, може звернутися до постачальників необхідного устаткування  з запитом про постачання на умовах розрахунку готовою продукцією. До кожного запиту додається проект компенсаційного контракту

 

Компенсаційний контракт – це проект, яким встановлюється розрахований покупцем період розстрочки платежу з визначенням мораторію на час, необхідний для монтажу організації виробництва. У контракті гарантується своєчасність погашення комерційного кредиту. Такі гарантії можуть являти собою безумовні зобов'язання погашення заборгованості кредитів (у випадку затримки), постачаючи компенсаційні товари.

 

Складна компенсаційна угода найчастіше поєднує у собі елементи зустрічної торгівлі і тендера.

 

Толллинг (від англ. - стягнення мита) –  операції з давальницькою сировиною, їх суть полягає в тому, що власник сировини, з не привабливими потужностями по її переробці, передає її переробному підприємству у обсязі, що забезпечує одержання необхідної кількості готової продукції, оплату витрат переробника й одержання переробником прибутку на капітал, вкладений їм у процес переробки. Операції з давальницькою сировиною мають всі ознаки зустрічної торгівлі, оскільки передбачають еквівалентний обмін товарами й оформляються єдиним договором. Сторонами договору є, з одного боку, постачальник сировини й одержувач готової продукції, з іншого боку - переробник. Предметом договору є переробка готової сировини в готову продукцію з встановленими в договорі технічними показниками.

 

Лізинг ( від англ. to lease – орендувати, здавати в найми)  -  вид діяльності із придбання майна (устаткування) фізичною чи юридичною особою за визначену плату, на певний термін і на визначених умовах, обумовлених угодою із правом викупу майна лізингоотримувачем. У лізинговій угоді, як правило, беруть участь три сторони: лізингонадавач, лізингоотримувач і продавець (постачальник).

Термін ввійшов у вживання в останній чверті ХІХ століття, коли в 1977 р. телефонна компанія «Белл» прийняла рішення не продавати свої телефонні апарати, а здавати їх в оренду. Однак від ідеї лізингу до створення першої лізингової фірми, для якої саме операції лізингу стали предметом основної діяльності, пройшло ще багато часу. Перша незалежна лізингова компанія «Юнайтед Стейстс лізинг корпорейшнз» була створена в Сан-Франциско (США) у 1952 р. Сьогодні лізинг є одним із  засобів капіталовкладень практично у всіх країнах.

В Україні з 10.01.1998 р. діє Закон України «Про лізинг».

 

Лізингонадавач – особа (фізична або юридична), яка за рахунок притягнутих  або власних  коштів придбає майно і надає його як предмет лізингу лізингоотримувачу у користування за відповідну плату, на визначений термін і на визначених умовах   з  переходом чи без переходу до лізингоотримувача права власності на предмет лізингу.

 

Лізингоотримувач – фізична чи юридична особа, яка у відповідності з договором лізингу приймає предмет лізингу за визначену плату, на визначений термін і на визначених умовах у тимчасове володіння і у користування у відповідності із угодою лізингу.

 

Продавець (постачальник) – фізична чи юридична особа, яка у відповідності із договором купівлі-продажу із лізингонадавачем продає лізингонадавачу в обумовлений термін вироблене ( що поставляється) їм майно, що є предметом лізингу. Продавець (постачальник)  зобов'язаний передати предмет лізингу лізингонадавачу чи лізингоотримувачу відповідно до умов договору закупівлі-продажу. Лізингова діяльність безпосередньо здійснюється лізинговими компаніями.

 

Форми лізингу – основними є: внутрішній і міжнародний лізинг.

 

Типи лізингу:

а)  у залежності від терміну розрізняють:

-       Довгостроковий лізинг - лізинг, здійснюваний протягом трьох років і більш;

-       Середньостроковий лізинг – лізинг, здійснюваний протягом від півтора до трьох років;

-       Короткостроковий лізинг – лізинг, здійснюваний протягом менш                                                     півтора років;

                 

б)  у залежності від змісту лізингових операцій розрізняють:

- фінансовий;

- поворотний;

-  оперативний лізинг.

 

Фінансовий лізинг – вид лізингу, за яким лізингонадавач зобов'язується придбати у власність зазначене лізингоотримувачу майно у визначеного продавця і передати лізингоотримувачу дане майно як предмет лізингу за визначену плату, на певний термін і на визначених умовах у тимчасове володіння і користування. При цьому термін, на який предмет лізингу передається лізингоотримувачу, порівнюється за тривалістю із терміном повної амортизації предмету чи лізингу, перевищує його.

 

Поворотний лізинг – різновид фінансового лізингу, за яким продавець (постачальник) предмету лізингу  одночасно виступає і як лізингоотримувач. Тобто, поворотний лізинг передбачає викуп лізингонадавачем майна  у власника (постачальника) і передачу цього майна у лізинг тому самому власнику.

 

Пайовий лізинг – оренда здійснюється за участю декількох суб'єктів лізингу  із залученням одного чи декількох кредиторів.

 

Оперативний лізинг – вид лізингу, за яким лізингонадавач закуповує на свій страх і ризик майно і передає його лізингоотримувачу як предмет лізингу  за визначену плату, на певний строк, і на визначених умовах у тимчасове володіння і користування. Термін, на який майно передається в лізинг, встановлюється на підставі договору лізингу. Після закінчення терміну  дії даного договору і за умови виплати лізингоотримувачем повної суми, передбаченої договором лізингу, предмет лізингу повертається лізингонадавачу, при цьому лізингоотримувач не має права вимагати переходу права власності на предмет лізингу. За оперативним лізингом предмет лізингу може бути переданий у лізинг неодноразово протягом повного терміну його амортизації. За оперативним лізингом предмет лізингу враховується у балансі лізингонадавача.

 

Амортизація – (від лат.-  погашення ).

 

Лізингові платежі – це взаєморозрахунки лізингонадавача і лізингоотримувача; розмір, спосіб здійснення і періодичність лізингових платежів визначається договором лізингу; лізингові платежі направляються безпосередньо на адресу лізингонадавача. Лізинговий договір укладається на певний термін. Договір фіксує в основному так званий базовий період, протягом якого обидві сторони мають гарантований правовий статус, а договір не може бути відмінний.

 

Факторинг (від англ.. – маклер, посередник) – надання комерційними банками певних фінансових послуг клієнтам-юридичним особам. Послуга факторингу полягає в тому, що фактор-фірма купує у клієнта право на стягнення боргів і частково оплачує своїм клієнтам вимоги до їх боржників. Друга частина боргу за вирахуванням відсотків повертається клієнтам після погашення боржником свого боргу. Тобто клієнт фактор-фірми може швидше повернути свої борги, а фактор-фірма отримує за це відсоток.

Операція, що здійснюється  фактор-фірмою, є купівлею вимог із товарних постачань на договірній основі. У результаті подібної операції підприємець, що продає вимоги, протягом 2-3 днів одержує від 71 до 90% суми вимог у виді авансу; 10-30%, що  залишаються, є для фактор-фірми свого роду гарантійною сумою, що призначається до виплати підприємцю при отриманні фактор-фірмою  рахунку на оплату вимоги боржником.

 

Франчайзинг (від фр.  - пільга, привілей) - сама коштовна і корисна пільга, яка потрібна початківцю: можливість використовувати опрацьовані і ті, що виправдали  себе, технології, відому і популярну торгову марку, можливість навчатися й одержувати необхідні консультації. За традицією, що сформувалась, термін франчайзинг використовується переважно для позначення визначеної системи організації ринкових відносин в цілому. Термін франчайзинг за змістом використовується як   поняття комерційна концесія, тобто розуміється як система відносин із організації промислового використання в цілому в підприємницькій діяльності об'єктів виключного права. Франчайзинг використовується в самих різних видах бізнесу.

 

Франшиза – визначення договірних відносин (договору) між конкретними партнерами у реалізації цієї системи відносин (франчайзингу) на практиці. Термін франшиза використовується як зміст іншого терміну - договірна комерційна концесія.

 

Договірна комерційна концесія  - контракт, за яким одна особа (правовласник), що має відпрацьовану на практиці систему ведення визначеної комерційної діяльності, надає іншій особі (правовласнику) право на використання цієї системи за визначену винагороду і на визначених угодою умовах.

 

Франчайзер (правовласник) - особа, що надає франшизу. Основним внеском франчайзера стає торгова марка, ноу-хау, технології; франчайзеру йде визначений відсоток прибутку, отриманий від реалізації товару, він також отримує плату за використання свого імені.

 

Франчайза (користувач) - особа, що отримує франшизу.  Витрати на безпосередню організацію бізнесу, у тому числі на утримання апарату управління, оренду лежать на франчайзі.

 

Види франчайзингу:

-       товарний,

-       діловий,

-        виробничий.

 

Товарний франчайзинг використовується в сфері торгівлі, може застосовуватися як до товарів, виробником яких є сам франчайзер, так і до товарів, що поставляються іншими фірмами, і тими, що продаються під торговою маркою франчайзера. Головне, що відрізняє товарний франчайзинг від звичайної оптової торгівлі -  прихильність франчайзи до товарного знаку і торгової марки франчайзера

 

Діловий франчайзинг відрізняється від торгового тем, що основним предметом франшизної угоди є передача технології (ноу-хау) і ліцензії на її використання. Франчайзер у цьому випадку поставляє франчайзи  товари чи послуги  для їх реалізації клієнтам. Разом з тим, він може брати за договором на себе функції забезпечення франчайзи визначеними матеріалами (устаткування, упакування, ділові бланки та інші аксесуари бізнесу). Як і у товарному франчайзинзі, докладно обумовлюються зобов'язання франчайзера з реклами, організації справи і навчання фахівців франчайзи.

 

Виробничий франчайзинг - корпоративна форма контрактних угод. Невелика фірма в цьому випадку   виступає не просто під торговою маркою франчайзера і реалізує його продукцію і послуги, але ще й включається в повний цикл господарської діяльності великої корпорації, виконуючи рівні з нею вимоги технологічного процесу, якості, навчання персоналу, виконання плану продажів, оперативної звітності. Ця форма передбачає тісний контакт франчайзера і франчайзи, детальну регламентацію діяльності і високий ступінь відповідальності невеликої фирми–франчайзи. Така форма франчайзингу характерна для підприємств суспільного харчування, прокату і побутового обслуговування, ділових і професійних послуг бізнесу і населенню.

 

Відрахування (платежі) франчайзи франчайзеру  можна розділити на дві групи:

 Перша – разові,  первісні одноразові платежі (так званий вступний внесок), що виробляються франчайзи і здійснюються до початку випуску і реалізації чи надання послуг за комерційною концесією;

Друга– періодичні відрахування в залежності від обсягів продажу (обороту, прибутку), що, у свою чергу, повинні розглядатися як поточні, у відповідності до умов договору, виробничі витрати (платежі), пов'язані із виробництвом і реалізацією продукції.

 

Визначення Ж.Ж. Ламбена франшизы в маркетингу – франшиза – це вертикальна договірна маркетингова система для збуту споживчих товарів і послуг. Вона передбачає довгострокові договірні відносини, за якими одна фірма, названа франшизером, надає іншій фірмі право на ведення визначеного бізнесу на обмеженій території при дотриманні встановлених правил і під визначеною маркою.

 

Ламбен Жан-Жак - Відомий європейський маркетолог, професор, пропонує найбільш повний і систематичний виклад фундаментальних принципів маркетингу в тісному взаємозв'язку із загальною стратегією розвитку фірми. Особлива увагу приділяє завданню ефективного сполучення стратегії й тактики маркетингу. Уперше запропонував  науково обґрунтований підхід до вивчення потреб і поведінкової реакції покупців товарів споживчого і промислового попиту. Його відома робота: «Менеджмент, ориентированный на рынок. Стратегический и операционный маркетинг. – СПб.: Питер, 1995».

 

Тема 5. Діяльність роздрібних посередників на товарному ринку

 

Роздрібна  торгівля – діяльність суб’єктів  товарного ринку з продажу товарів, послуг безпосередньо споживачеві.

Організаційні форми підприємств роздрібної торгівлі можна розділити на:

-          магазинні торгові підприємства;

-           посилкові; 

-           торгівлю із  доставкою додому.

 

Види магазинних торгових підприємств:

 

Малий магазин -  продаж продовольчих, галантерейних, господарських і інших товарів;   розміщається в невеликих  населених пунктах міського типу, в сільській місцевості;  містить широкий, але не заглиблений асортимент товарів;

Спеціалізований магазин - має у продажу небагато товарних груп (текстиль, взуття, галантерея, меблі); Покупець отримує кваліфіковане  обслуговування і великий вибір при вузькому, але заглибленому  асортименті;

Бутик – спеціалізований магазин для особливо модних товарів;

Вузько спеціалізований магазин – торгує товарами визначеної товарної категорії (наприклад, капелюхи, кава, риба)  з асортименту спеціалізованого магазина і може запропонувати багатий  асортимент;

Універсальний магазин – є магазином із продажу продовольчих, галантерейних, господарських і інших товарів у виді великого підприємства. «Під одним дахом» покупець знайде різноманітний набір усіляких товарів;

Ринок споживачів - побудований на основі принципу самообслуговування. Великі торгові зали, розташовані найчастіше на окраїні міста з гарними можливостями для паркування автомобілів,  різноманітний асортимент не створює проблем для покупців; часто обновлює товари, створює атмосферу великого ринку;

Торгові ряди –  спеціалізовані магазини у формі великого  підприємства (текстиль, скло, порцеляна, товари домашнього побуту) з незначним побічним асортиментом;

Торговий центр –  об'єднання в одному просторі самостійних підприємств роздрібної торгівлі і побутового обслуговування різних форм і розмірів ( продовольчі товари, текстиль, кафе, банк, перукарський салон);

Колективний універсальний магазин – утворюється  спільно декількома підприємствами роздрібної торгівлі. Окремі підприємства працюють як відділи універсального магазина, оскільки вони не вказують  назв  своїх фірм і між ними немає видимих розходжень;  спільно пропонують свої послуги  і здійснюють рекламу;

Магазин у магазині  - є підприємством роздрібної торгівлі, що орендує приміщення в універсальному магазині, за свій рахунок і самотужки здійснює продаж товарів на виділеній йому площі.

Торгова філія підприємства – є торговим місцем децентралізованого великого підприємства. Характерною ознакою торгових філій є наявність аналогічного асортименту товарів і уніфіковане оформлення торгових залів і вітрин. Централізована закупівля товарів і частково їх власне виробництво сприяє зниженню витрат;

Дисконтний будинок – це магазин без особливого оформлення, без індивідуального обслуговування покупців і сервісу. Асортимент обмежений  ходовими споживчими товарами, продаж яких для економії витрат здійснюється прямо з піддонів і картонних упакувань;

Магазин з низькими цінами - пропонує  нескладні товари широкого вжитку  (магазини - склади на підприємствах);

Контора по прийому замовлень  - це торгове  місце,  де покупці замовляють товари за зразками та каталогами;

Ларьок – торгове місце, де покупцю пропонується повсякденний асортимент самих ходових товарів, які не вимагають спеціального збереження.

 

Функції роздрібних торговців:

 

Забезпечення визначеного асортименту товарів

Середній супермаркет пропонує близько 15 тис. найменувань товарів більш ніж від 500 виробників. Пропонуючи такий різноманітний асортимент, торговець надає своїм покупцям можливість придбати товари самих різних марок, фасонів, розмірів, розцвічень і цін в одному  місці;

Дроблення партій товарів, що надходять;

 З метою зниження витрат на перевезення, виробники відправляють роздрібним торговцям великі партії товарів у відповідному упакуванні і тарі, а роздрібні торговці пропонують продукти в невеликих кількостях, що відповідають запитам окремих споживачів і домогосподарств;

Збереження запасів;

Завдяки даній функції ми, як споживачі, зберігаємо вдома лише невелику кількість товарів, знаючи, що їх завжди можна придбати в магазині; Підтримуючи визначений обсяг запасів, роздрібні торговці створюють додаткову перевагу для споживачів, тому що витрати останніх на збереження скорочуються.

Забезпечення сервісу:

Роздрібні торговці надають покупцям послуги, що полегшують процес купівлі і використання товарів (наприклад, в кредит);  Торгівля демонструє наявні товари так, що споживачі мають можливість розглянути їх, потримати в руках, а іноді  і випробувати ще до того, як вони зроблять покупку. Дуже  часто торгові працівники повідомляють додаткову інформацію про товар.

Збільшення цінності товарів і послуг:

Пропонуючи визначений асортимент, розбиваючи великі партії на більш дрібні, зберігаючи запаси і надаючи послуги, роздрібні торговці збільшують цінність товарів і послуг для покупців. Усі ці дії складають від 20 до 50% вартості товарів, що продаються у роздріб; високий показник підкреслює важливість роздрібних торговців, їх роль у задоволенні потреб.

 

Постачальники– це фірми, у яких роздрібні торговці здобувають товари.

 

Типи постачальників:

-       постачальники марок фірм-виробників,

-       приватних марок, ліцензійних марок

-       товарів загального асортименту;

 

Постачальники   марок фірм-виробників.

Торгові марки виробників, відомі як загальнонаціональні торгові марки  - це товари, розроблені, виготовлені і просуваються самим постачальником. Виробник відповідає за створення як товарів, так і за його імідж. Придбання товарів у таких постачальників впливає на імідж магазину, потік покупців, дозволяє знизити витрати із продажу. Торговці зацікавлені в марках виробників, останні широко відомі покупцям, і добре ними сприймаються.

Постачальники приватних марок

Приватні торгові марки – це марки (товари), розроблені, але які просуваються роздрібним торговцем. Як правило, фахівці з закупівель розробляють специфікацію на товар, а потім зв'язуються з фірмами-постачальниками і домовляються про його виробництво; за просування такої марки відповідає  торговець, а не виробник.

 Постачальники ліцензійних марок

У даному випадку власник торгової марки видає ліцензію на право розробки, виробництва і продажу товарів під його маркою. Особа, що одержала ліцензію (ліцензіат), може бути:

а) роздрібним торговцем, що укладає з фірмою - виробником договір про виготовлення товару;

б) третьою стороною, що згодна поставити вже готовий товар і продати його торговцям;

В останні роки число ліцензійних марок збільшилось. Ліцензійні марки поєднують у собі деякі переваги марок фірм-виробників і приватних марок.

Постачальники товарів загального асортименту

Під товарами загального асортименту  розуміються продукти, що не мають яких-небудь торгових марок і не рекламовані. В основному вони продаються в аптеках, продовольчих магазинах і магазинах низьких цін. Роблячи закупівлі  у постачальників таких товарів, роздрібні торговці можуть отримати великий прибуток; торгівля товарами загального асортименту приносить втрати, завдає шкоди продажу марок виробників.

 

Методи продажу товарів у роздрібній торгівлі:

-       самообслуговування;

-       обслуговування через прилавок;

-       продаж за зразками;

-       продаж із відкритою викладкою;

-       продаж за попередніми замовленнями;

-       продаж поштою;

-       продаж через Інтернет;

Продаж товарів на основі самообслуговування  - прискорює операції з продажу товарів, збільшує пропускну здатність магазинів, розширює

обсяг реалізації товарів. Цей метод передбачає доступ покупців у торговому залі до товарів, можливість самостійно відбирати без допомоги продавця; вибрані товари оплачуються у вузлах розрахунку. При самообслуговуванні змінюються планування торгового залу,  інших приміщень, зміняються функції працівників;

Продаж товарів через прилавок -  включає виконання наступних операцій:

-   Зустріч  із покупцем;

-   Пропозиція і показ товарів;

-       Допомога у виборі товарів і консультація;

-       Пропозиція супутніх товарів;

-       Проведення технологічних операцій, позв'язаних з нарізкою,   зважуванням, відмірюванням;

-       Розрахункові операції;

-       Упакування і видача покупок;

На проведення  ручних технологічних операцій витрачається багато праці і часу. На якість та рівень обслуговування покупців істотно впливають кваліфікація торгового персоналу, а також організація й обслуговування робочого місця продавця.

Продаж товарів за зразками -  передбачаєвикладення зразків у торговому залі і самостійне ( чи за допомогою продавця) ознайомлення з ними покупців. При цьому методі продажу робочі запаси розміщають окремо від зразків. Даний метод зручний тим, що на порівняно невеликій площі торгового залу можна виставити зразки досить різноманітного асортименту товарів; метод застосовується для продажу технічно складних і великогабаритних товарів. Продаж великогабаритних товарів за зразками об’єднують з доставкою їх додому споживачеві зі складів магазину, оптових  баз чи промислових підприємств-виробників;  дозволяє скоротити потреби в складських приміщеннях, зменшити  транспортні витрати.

Продаж товарів з відкритою викладкою і вільним доступом - покупці мають можливість самі ознайомитися і відібрати викладені на робочому місці продавця товари. Функції продавця за цим методом продажу зводяться до консультування покупців, допомоги у виборі товарів, зважуванні, упакуванні і відпуску відібраних ними товарів; застосування цього методу допомагає прискорити операції  продажу товарів, збільшити пропускну здатність магазину, підвищити продуктивність праці. Зручний при продажу тканин, взуття, господарських товарів, одягу й інших непродовольчих товарів; особлива увага приділяється розміщенню  і викладенню товарів.

Торгівля по попередніх замовленнях  - це продаж переважно продовольчих товарів -  замовлення можуть бути прийняті в магазині, поштою, по телефону;  Доставляються  додому або  забираються покупцями.

Продаж через автомати;

Продаж поштою;

Продаж через Інтернет.

 

Тема 6. Комерційно-посередницькі організації

 

Агент  (від лат. –agentis- діючий ) незалежний від принципала, свою комерційну діяльність здійснює самостійно; у ролі партнера робить дії щодо пошуку, організації і висновку до угод, пов'язаних із купівлею-продажем товарної продукції в інтересах принципала; сприяючи здійсненню товарної угоди, сам агент не бере участі у ній як покупець товару; обслуговуючи торгові угоди, агент не стає власником товару, навіть тимчасово;

 

Агентські операції – виконання доручення, наданого однією стороною (виробником-продавцем або принципалом), незалежній від неї іншій стороні  (агенту), виконувати дії, пов'язані із  продажем чи купівлею товару за рахунок і від імені поручителя на визначеній території;

 

 Принципал – виробник–продавець;

 

Агентські фірми - безпосередньо здійснюють операції купівлі – продажу; є постійними представниками принципалів і зобов'язані діяти в межах повноважень. Їхня діяльність регулюється спеціальним договором (агентською угодою);  використовують письмове доручення.

 

Агентська угода регулює такі  види  відносин:

- Між принципалом і агентом (внутрішня угода, що встановлює права     та обов'язки сторін, масштаб повноважень агента і його винагороду);

- Між принципалом і третьою особою (звичайний договір купівлі-продажу з деякими відмітними ознаками, наявністю представника, доручення і т.д.);

- Між агентом і третьою особою (виникають при виняткових обставинах).

 

Обов'язки агентської фірми:

- Не може здобувати товар принципала без його дозволу;

- Не може бути агентом покупця (тобто третього особи) і одержувати подвійні комісійні без ведення і згоди принципала;

- Інформувати принципала – розкривати усі факти, що можуть вплинути на рішення останнього щодо прийому замовлення від клієнта, а також розкривати йому будь-який особистий інтерес, а саме, що вона може мати від угоди;

- Несе відповідальність перед принципалом за будь-який збиток, заподіяний недотриманням відповідних вимог;

- Не має права надавати  покупцям гарантію у відношенні проданих товарів, якщо таке право не надано йому за згодою;

- Не розкривати конфіденційну інформацію, визначену принципалом у якості такої, ні в період виконання угоди, ні після його завершення.

- Ведення обліку і збереження власності принципала окремо від своєї;

- Звіт перед принципалом  за відповідною  формою, встановленою принципалом.

 

 Делькредере (від нім.- порука + від іт. - на віру) -  поручництво комісіонера перед комітентом; обов'язки агента, коли він може приймати на себе, (тобто гарантувати), виконання угоди перед принципалом, що надається йому. У випадку невиконання третьою особою (юридичною чи фізичною) зобов'язань  за угодою, агент приймає на себе відшкодування принципалу фінансових збитків. Винагорода за делькредере не входить у комісійну винагороду і може бути встановлена угодою комісії як окрема винагорода комісіонера.

 

Умови делькредере  - дозволяють принципалу помітно  знижувати чи виключати  комерційні ризики, тому що агент, максимально використовуючи знання локального (місцевого) ринку, здатний забезпечити умови для успішного завершення угоди.

 

Універсальні агентські фірми - можуть чинити будь-як юридичні дії від імені принципала;

 

Спеціальні агентські фірми - чинять тільки угоди, конкретно зазначені в дорученні, виданої принципалом.

 

Генеральні агентські фірми - мають право укладати будь-як угоди в сфері діяльності принципала.

 

Типи агентських фірм:

 агенти виробників – працюють на декілька підприємств, що виробляють  різні, що не конкурують між собою товари. В агентській угоді з кожним виробником узгоджуються політика цін, територіальні межі діяльності, процедура обробки і проходження замовлень, послуг по доставці, комісійні ставки, гарантії.  Такі агенти досить інформовані про асортимент товарної продукції, володіють інформацією про кон'юнктуру ринку;

агенти збутові–  є збутовим апаратом  принципала і не мають територіальних обмежень. Ведуть роботу з цінами, кредитом, Обсягами й асортиментом постачань, товарорухом;

агенти-комісіонери – вступають у фізичне володіння товарами, потім самостійно реалізують їх від свого імені, але за рахунок принципала. Мають у своєму розпорядженні власні чи орендовані складські площі для приймання, збереження і відпуску товарів. Надають суб'єктам товарного ринку відповідні послуги: консультаційні, інформаційні, по формуванню асортименту і т.п. Як правило, такі агентські фірми не працюють за довгостроковою згодою з принципалом. Їх послугами користаються підприємства, коли необхідно терміново реалізувати середні і великі обсяги товарних надлишків.

 

Оціночні показники діяльності агента:

1. Обсяги продажів за визначений період;
2. Своєчасні взаєморозрахунки;
3. Ступінь участі у витратах на рекламу;
4. Показники задоволеності клієнтів;
5. Показники розвитку матеріально-технічної бази.

 

Дилер  (від англ. – dealer – торговець,  агент)  - незалежний посередник ( середній чи дрібний підприємець), що здійснює професійні торгові операції. Здобуваючи товари, дилер стає на деякий час їх власником, а потім перепродує їх від свого імені на будь-якому ринку за будь-якою ціною індивідуальним покупцям у порядку дрібнооптової чи роздрібної торгівлі.

 

Дилерські фірми  -  посередники між виробниками, споживачами, брокерами,  іншими дилерами. Основна діяльність фірма-перепродаж товарів. Дилерська фірма сама вибирає товар, продавців, має одночасно відносини з декількома суб'єктами товарного ринку.  Як правило, не мають свого складського приміщення, орендують площі. Орендна плата,  процентні ставки по кредиту змушують дилерські фірми максимально скорочувати час реалізації товарів.

 

Послуги дилерів:

-  Маркетингові дослідження;

-  Реклама ;

-  Передпродажний сервіс;

-  Централізована доставка товарів;

-  Післяпродажний сервіс;

Використовуючи як посередника дилерську фірму, виробник звільняється від комерційного ризику внаслідок зміни кон'юнктури ринку.

 

Дистриб’ютор ( від англ. distributor - розподільник) -  незалежні, відносно великі комерційно-посередницькі організації, що отримують виключне право на закупівлю, збереження, продаж, що мають у розпорядженні свої чи орендовані складські площі, що здійснюють збут товарів на основі оптових закупівель за свій рахунок безпосередньо у виробників із завезенням її на склад і організацією збереження;

 

Групи  дистриб’юторів: 

- дистриб’ютори регулярного типу -  мають чи орендують складські приміщення;

- дистриб’ютори  нерегулярного типу -  не мають (не орендують) складські приміщення.

Перші, як правило, здійснюють  комерційну і виробничу діяльність у повному обсязі;

Других, називають торговими маклерами,  відрізняються більш вузьким профілем роботи; як правило мають справу з великогабаритними вантажами, транспортування і передача яких дуже трудомістка;

 

Брокерські організації - фірми і контори торгових посередників у процесі організації і здійсненні угод купівлі-продажу товарно-матеріальних цінностей на товарних біржах;

 

Брокер( від англ. broker – комісіонер) – посередник на товарному ринку, основний  обов'язок якого – зведення контрагентів товарної біржі; фізична особа, зареєстрована на товарній біржі як підприємець і має договірні відносини з брокерською організацією; фахівець з кон'юнктури ринку;

 

Брокерські операції  - встановлення за допомогою посередника контактів між продавцем і покупцем; брокерська організація не є представником, не знаходиться в тривалих договірних відносинах з жодною із сторін і діє на основі окремих доручень, їй надаються спеціальні повноваження на здійснення кожної окремої угоди і вона зобов'язана діяти суворо в межах своїх повноважень; у коло турбот не входять матеріальні запаси, питання складування, фінансування, які-небудь ризики, пов'язані з реалізацією товарів;

 

Бартерна угода ( від англ. barter – змінювати, товарообмін) – це прямий безгрошовий товарообмін, за яким суб'єкти товарного ринку обмінюються визначеною кількістю одного чи декількох видів товарів, послуг, еквівалентних  за значимістю і вартістю (ціною).

 

Бартерні контори - здійснюють чисте посередництво на товарному ринку при обслуговуванні комерційних інтересів суб'єктів-контрагентів бартерних угод; виконують як прямий двосторонній обмін, так і більш складні трьох -, чотирьох - і більш багатобічні (ланцюгові) обміни, що дозволяють знизити чи ліквідувати кризи неплатежів. Бартерні контори, в основному, займаються товарами виробничого призначення.

 

Торгово-промислові палати - координують підприємництво, представляючи інтереси ділових кіл в органах влади і управління; сприяють розвитку підприємництва, створенню ефективної інфраструктури ринку, погоджують і представляють інтереси всіх учасників ринку, що прийняли їх членство.

Розрізняють:

-       місцеві,

-       регіональні,

-       національні торгово-промислові палати,

-       Міжнародні торгово-промислові палати;

 

Функції торгово-промислових палат:

 

-   сприяння розвитку підприємницької діяльності в країні і за кордоном;

- надання національним і закордонним фірмам інформаційних і консультаційних послуг;

- сприяння підприємцям  з питань патентування винаходів, реєстрації товарних знаків, сприяння реалізації їх прав на об'єкти промислової й інтелектуальної власності;

- участь у розробці і затвердженні  регламентів  Міжнародного комерційного арбітражного суду, Морської арбітражної комісії, третійських судів;

- розвиток співробітництва в галузі міжнародного комерційного арбітражу, складання арбітражних застережень ;

- сприяння в організації виставок, ярмарків і забезпечення участі національних експонентів в роботі закордонних і міжнародних виставок;

- надання видавничих і рекламних послуг, видання спеціалізованих видань;

- оформлення документів, пов'язаних з експортом-імпортом товарів, свідчення обставин форс-мажору і т.д.

-  видача дозволів  на відкриття представництв іноземних торговельних палат на національній території;

- співробітництво з закордонними торгово-промисловими палатами і Міжнародною торговельною палатою.

 

Тема 7. Організації із надання послуг

 

Прокат -  одержання  в тимчасове користування (напрокат) машин, устаткування, приладів і інших технічних засобів, предметів побутового користування з наступним їх поверненням власникам.

 

Спеціалізовані прокатні відділення і пункти - організації, що надають послуги з прокату; можуть бути самостійними, незалежними  організаціями, або функціонувати у складі підприємств гуртової торгівлі, товарних бірж, інформаційно-комерційних центрів;

 

Види прокату – прямий і посередницький.

Прямий прокат  - припускає функціонування організацій, що формують свій прокатний фонд. Предмети прокату перебувають на балансі прокатної організації.

Посередницькому прокат - організації виступають у ролі посередників із залучення в господарський обіг предметів прокату, що знаходяться на балансі підприємств-власників і тимчасово не використовуваних.

 

Прокатна організація-посередник  - здійснює комплекс робіт з пошуку, виявлення, обліку і залучення у господарський обіг предметів прокату, а потім вступає в комерційні контакти з підприємствами - потенційними партнерами у посередницькому прокаті. Прокатна організація-посередник несе перед власником майна відповідальність за технічну справність, комплектність і своєчасність повернення предметів прокату. Розрахунки за користування технічними засобами здійснюються власником і посередником за встановленими тарифами;

 

Лізинг ( від англ. lease- оренда, майнове наймання) –  фінансова операція, що передбачає передачу в користування на довгий термін нерухомого чи продуктивного рухомого майна;  лізинг є формою вкладення засобів в основні фонди без одноразової мобілізації власних або притягнутих коштів;

 

Оренда – специфічний спосіб фінансування технічних нововведень. Оренда заснована на майновому наймі у відповідності до угоди, коли одна сторона  (орендар) бере у користування у іншої сторони (орендодавця) на тривалий термін ( від шести місяців до декількох років) за визначену плату засоби виробництва і в міру витікання терміну користується,  повертає, або  стає їх власником, придбаючи ці засоби по залишковій вартості.

 

Лізингова угода  - ґрунтується на  договорах:

-  договір закупівлі-продажу  - укладається між виробниками машин, устаткування власником відповідної площі і лізинговою організацією, що отримує майно;

-            договір між лізинговою організацією й орендарем (користувачем) -   перша сторона передає у тимчасове користування придбане раніше майно; 

 

Етапи лізингової угоди –

перший – попередній  - оформляється заявка майбутнього лізингоотримувача, готується висновок про кредитоспроможність клієнта, розраховується ефективність лізингового проекту, усе це відбивається в замовленні, що направляється постачальнику.

другий етап -  містить у собі юридичне закріплення лізингової угоди. При цьому оформлюються: договір закупівлі-продажу об'єкту лізингу, акт прийняття об'єкту лізингу в експлуатацію, договір на технічне обслуговування об'єкту лізингу, договір страхування об'єкту лізингу, лізингова угода.

третій етап – період використання об'єкту лізингу, виплата лізингового платежу;

 

Фінансовий лізинг  - характеризується тривалим терміном оренди, протягом якого відбувається амортизація всієї чи більшої частини вартості об'єктів лізингу. Нагадує покупку товару у кредит, коли орендар зобов'язується робити періодичні платежі лізингової  організації чи банку. При цьому лізингонадавач за рахунок орендної плати  відшкодовує витрати за здане в оренду майно, а також отримує прибуток від лізингу.

 

Оперативний лізинг  - має на увазі передачу в оренду майна на термін, що може бути коротше періоду його економічного функціонування. Такий лізинг нагадує позичку, що може бути анульована в будь-який момент часу. На відміну від фінансового лізингу, де орендар сам несе відповідальність за одержання техніки, устаткування, сам страхує це майно, виплачує податки, амортизаційні відрахування, при оперативному лізингу всі ці обов'язки виконує лізингова організація.

 

Інжиніринг – (від англ. engineering – технічний , винахідливість)  – це сукупність інтелектуальних  видів діяльності, спрямованих на  розробку і реалізацію проектів різного призначення. Суб'єкти товарного ринку, що мають потребу в інжиніринговому обслуговуванні, звертаються в інжинірингову фірму, що направляє групу фахівців для оцінки майбутнього проекту. На підставі такої оцінки готується контракт, в якому закладається склад і терміни виконання робіт, загальну вартість, порядок прийняття робіт і розрахунків.

 

Інжинірингові фірми– надають на комерційній основі  комплекс послуг із обґрунтування різних проектів, створення комплекту технічної документації,  розробки рекомендацій щодо організації і розвитку виробництва;

 

Інжинірингові послуги:

-  Послуги передпроектного характеру - маркетингові дослідження, дослідницькі роботи, планування забудови, реконструкції і т.д.;

- Проектні послуги - підготовка генеральних планів, схем, рекомендацій, складання робочих креслень, специфікацій, попередня оцінка вартості проекту і т.д.;

-  Післяпроектні послуги - проведення проектно-здавальних іспитів, організація торгів, підготовка контрактної документації;

-  Послуги соціального характеру - техніко-економічні, аналітичні дослідження, огляд і іспит машин, устаткування, підготовка до аукціонів, розробка технології, заходів щодо наукової організації праці й ін.

 

Спеціалізовані фірми -  основна діяльність – інжинірингові послуги;  Спеціалізовані фірми в залежності від виду наданих послуг бувають: інженерно-будівельними, інженерно-дослідницькими, інженерно-консультативними;

Інженерно-будівельні фірми надають звичайний повний комплекс інженерно-технічних послуг, включаючи проектування об'єкту, участь у будівельних і монтажних роботах при спорудженні об'єкта замовника, постачання устаткування, монтаж, налагодження, пуск в експлуатацію. Такі фірми нерідко беруть на себе функції генерального підрядника об'єкту, залучаючи  у якості субпостачальників машинобудівні і будівельні компанії.

 Інженерно - дослідницькі фірми спеціалізуються на розробці нових технологічних процесів і матеріалів, рішеннях проблем, пов'язаних із комерційним освоєнням технічних нововведень, розробці різних проектів.

Інженерно-консультативні фірми  самі не займаються ні виробництвом, ні будівництвом. Консультують суб'єктів товарного ринку з інженерних проблем у продовж усіх етапів конкретного  проекту або якогось конкретного етапу. Такі фірми здійснюють свою діяльність головним чином у наукомістких галузях.

 

Промислові фірми - поряд із основною виробничою діяльністю фірма надає інжинірингові послуги.

 

Консалтингові  фірми  (від англ. consulting – що радить, консультуючий)  Перелік консультаційних послуг дуже різноманітний:

-  загальне управління ;

-  діяльність адміністрації;

-  фінансове управління;

-  управління персоналом;

-  маркетинг;

-  інформаційні технології;

-  спеціальні послуги (юридичні, психологічні).

 

Консультаційні фірми – самостійні, незалежні комерційні організації, що надають послуги на договірній основі. В них працюють висококваліфіковані фахівці в галузі теорії і практики сучасного підприємництва. Такі фірми можуть бути:

-       універсальні– консультують із широкого спектру організаційно-управлінської діяльності;

-       спеціалізовані - обмежуються окремим профілем консультаційної діяльності.

Види консультування:

-  експертне  консультування – проведення діагностики, розробка рішень, рекомендацій з їх впровадження;

-  процесне консультування – розробка пропозицій з поліпшення різних процесів;

-  навчальне консультування – передбачає навчання.

 

Тема 8. Інформаційне забезпечення функціонування товарного ринку

 

Маркетингові центри  - спеціалізовані, самостійні, незалежні організації, що надають  на комерційній основі послуги з маркетингу;   мають у своєму розпорядженні відносно невеликі штати висококваліфікованих фахівців-маркетологів. Головне завдання інформаційно-комерційних центрів – створення юридичним і фізичним особам сприятливих умов для висновку щодо господарських договорів і угод із продажу і закупівлі товарів на товарному ринку.

 

Абонементне обслуговування за договорами  - надання послуг  протягом усього терміну дії договору,  оплата цих послуг відбувається  шляхом регулярного перерахування платежів.

 

Виставки  -  одна із структур, що надає суб'єктам товарного ринку  інформаційні послуги.

 

Інформаційні функції виставок:

- Створення інформаційно-довідкової системи і банку даних про  продуцентів товарного ринку;

-  Висвітлення досягнень і перспектив розвитку в галузі науки і техніки;

-  Інформування потенційних споживачів  про нову продукцію і сфери її застосування;

-  Рекламування продукції і продуцентів (виробників продукту);

-  Обмін комерційною інформацією;

-  Консультування потенційних споживачів.

 

 

Функції рекламних агентств:

-  Пошук рекламодавців і формування портфелю замовлень;

-  Розробка планів рекламних компаній;

-  Створення рекламної продукції;

-  Взаємодія з засобами масової інформації;

-  Розміщення рекламної продукції;

-  Розробка,  виготовлення, поширення рекламних сувенірів;

-  Проведення семінарів, конференцій;

 

Типи рекламних агентств:

-  Перший -  агентства, що здійснюють повний рекламний супровід фірми:  розробку ідеї, фірмового стилю, логотипа  фірми, образа рекламованого продукту;  оцінку ефективності реклами і коректування рекламної діяльності фірми.

- Другий - медіа-байєри або агентства, що є посередниками між власниками інформаційного  простору і рекламодавцями.

-  Третій - виробники засобів рекламного впливу, наприклад, специфічних рекламоносіїв.

-  Четвертий - це креатині (від лат. креатура – створювати) агентства з невеликою групою людей, що спеціалізуються на розробці «креативу», тобто, розробку рекламних кампаній для клієнта, образів торгової марки, дизайну фірмового стилю і т.п.

 

Мережні агентства -  агентства зі світовим іменем, мають клієнтів, яких  визнають в усьому світі, у тому числі й в Україні; мають можливість одержувати великі знижки на ТВ за рахунок великих обсягів реклами;

 

Локальні агентства  - основною перевагою локального агентства вважають креативність, мобільність і індивідуальний підхід до кожного клієнта;

     

Агентство повного сервісу –  організація, яка виконує основні функції: управління рахунком, створення реклами, планування і придбання площі і часу в СМИ і дослідження; має власну бухгалтерію, відділ руху, що виконує всю роботу з внутрішнього відстеження реалізації проектів, підрозділ для виробництва широкомовної і друкованої продукції; може виконувати роботу із зв'язків із громадськістю, дослідницькі проекти, прямий маркетинг, маркетинг заходів і просування продажів.

 

Спеціалізовані агентства - спеціалізуються на визначених функціях (наприклад, творчих чи по закупівлі площі і часу в СМИ), у визначених  аудиторіях чи у визначених галузях. Існують спеціалізовані агентства в різних галузях маркетингу, таких як прямий маркетинг, стимулювання збуту, зв'язків з громадськістю, маркетинг через суспільні і спортивні заходи, дизайн упакування, дизайн корпоративної символіки і т. і.

 

Творчі майстерні –  невеликі агентства, що творчо  вирішують завдання  клієнтів; мають у штаті письменників, художників, журналістів; готують рекламу для друкованих СМИ, зовнішню рекламу, рекламу для радіо і телебачення;

 

Агентства у середині фірм – рекламні агентства, що знаходяться у  власності чи під управлінням компанії, що займається рекламною діяльністю; в міру потреби внутрішньофірмові агентства включають у свій штат укладачів рекламних текстів, художників, дослідників реклами, ін.;

 

Віртуальні агентства - групи людей, що працюють за концепцією, що називається віртуальним офісом; співробітники не мають постійного офісу,  працюють вдома, в автомобілі, у клієнта. Наради організуються за принципом  відео конференцій чи за допомогою електронної пошти.

 

Тема 9. Фінансові організації

 

Банківська система - невід'ємний інститут товарного ринку: суб'єкти товарного ринку будують свої  розрахунково-касові, кредитні взаємини з банками;

 

Банк (від італ. Banco – стіл) – фінансова організація, що виготовляє,  зберігає, надає, розподіляє, обслуговує, контролює кошти і цінні папери;

 

Банківські операції  - діяльність банків на товарному ринку;

 

Види банківських операцій:

Кредитні - видача позик  суб'єктам товарного ринку під визначений відсоток на певний термін; гарантом при цьому виступає застава рухомого і нерухомого майна клієнтів, а також страхування ризику непогашення кредиту страховою організацією;

Розрахункові– регулювання руху, переміщення збережених коштів, відстеження відповідності надходження і витрат (що рухаються  різноманітними каналами), динаміки руху грошей  на розрахункових рахунках підприємств, організацій, установ, здійснення необхідних платежів з доручення власників коштів, вкладників;

Касові– прийом і видача грошей і цінностей клієнтам банку через операційну касу;

Комісійні  - видача клієнтам банку доручень з операцій, пов'язаних з купівлею-продажем, перекладом грошей, оформленням цінних паперів,  прийняттям платежів, посередництвом і консультаціями по різних угодах;

Курсові – покупка і продаж іноземної валюти і цінних паперів;

Фінансові – реалізація державних, акціонерних, облігаційних позик, посередництво і збільшення акціонерного капіталу;

Засновницькі – участь у заснуванні нових підприємств, організацій.

 

Банківська система України  - дворівнева:    

   - Перший – Національний банк України – є вищим органом банківського регулювання і контролю за діяльністю комерційних банків, інших кредитних організацій;  заснований державою; служить органом державного управління й одночасно є комерційним підприємством, що торгує грошима; проводить загальнонаціональну грошово-кредитну політику, впливає на стан фінансового сектору країни;

-  Другий  – комерційні банки – універсальні кредитні установи, що концентрують значну частину фінансових ресурсів;

     

Типи банків  - класифікуються за:

- формою власності – державні, акціонерні, змішані, приватні, колективні;

-    розміром - великі, середні, дрібні;

-    територіальною ознакою;

-    сферою  діяльності;

-    спеціалізацією – універсальні, спеціалізовані.

Банки фактично є фінансовими посередниками.

 

Інвестиційні компанії -  спеціалізовані фінансові і кредитні установи, створені у формі акціонерних товариств закритого і відкритого типу; є одночасно покупцями, власниками, емітентами і продавцями цінних паперів;  випускаючи власні цінні папери, залучають кошти, вкладені згодом у цінні папери різних акціонерних компаній для одержання по них доходу; отримані доходи дозволяють їм створювати власні фінансові резерви, виплачувати акціонерам дивіденди, фінансувати різні проекти; бувають закритого і відкритого типу;

Компанії закритого типу  - здійснюють випуск цінних паперів відразу у визначеній кількості, а новий покупець здобуває їх тільки у колишніх власників за дійсною ринковою ціною;

Компанії відкритого типу - випускають цінні папери поступово, визначеними порціями, головним чином для нових покупців, що дозволяє  збільшувати грошовий капітал, методично нарощувати інвестиції в цінні папери;

 

Фінансові компанії  - теж спеціалізовані фінансові установи, що діють у сфері споживчого кредиту, спеціалізуються на кредитуванні окремих   галузей чи наданні визначених видів кредиту;

 

Типи фінансових компаній:

Перший –  з фінансування продаж у розстрочку (у кредит), як правило, товарів тривалого користування, надання позичок дрібним підприємцям, роздрібним торговцям;

Другий – із особистого фінансування, видачі позичок споживачеві або тільки одному підприємцю;

 

Інвестиційні фонди  - установи  для акумулювання коштів; акціонерні  товариства відкритого типу;  здійснюють діяльність із вкладення коштів шляхом випуску власних акцій, вкладення коштів у цінні папери інших емітентів, торгівлі цінними паперами;

 

Емітент – (від лат. – випускати)  - установа або підприємство, що створює емісію;

 

Емісія  - (від лат. – випускати, випромінювати) – в економіці – випуск грошей.

 

Клірингові установи  –  розрахункові центри, палати, доми.

 

Кліринг  (від англ. Clearing - очищати) – система безготівкових розрахунків між країнами, компаніями, фірмами, підприємствами за поставлені, продані  товари, цінні папери, надані послуги. Розрахунки засновані на взаємному заліку сторонами вимог і зобов’язань.

 

Фондові і валютні біржі. Товарний ринок не може існувати без паралельного ринку цінних паперів (фондового ринку). Фондовий ринок складається із первинного і вторинного. На первинному продаються знову випущенні цінні папери для отримання ресурсів для реманентів (уряду, місцевих органів влади, підприємств, організацій, установ).

Після випуску цінні папери стають предметом перепродажу на так званому вторинному ринку.

 

Фондова біржа – це організований, такий, що знаходиться у відповідному місці, регулярно функціонуючий за встановленими правилами ринок цінних паперів.

 

Страхування – це система форм і методів формування цільових фондів грошових коштів і їх використання з метою обов’язкового відшкодування матеріальної шкоди під час негативних явищ, що відбулись.

 

Основні функції страхування:

-       відновлювально-компенсаційна;

-       охоронно-попереджувальна.

 

Сторони страхування:

-       страховик – спеціальна страхова організація;

-       страхувальник – особа,  яка вносить до страхового фонду відповідні платежі.

-                              

Договір страхування передбачає відповідні права і обов’язки страховика і страхувальник, закріплених письмовим договором. Підтвердженням такого договору є страхове свідоцтво ( страховий поліс).

 

 

Тема 10. Контролюючі організації

 

Рахункова палата України  - вищий державний контрольний орган; має повну організаційну і функціональну незалежність; забезпечена правовими гарантіями; є повноправним членом міжнародних організацій, що поєднують контрольно-ревізійні органи: ИНТОСАИ, ЕВРОСАИ;

 

Основні задачі Рахункової палати України:

-          захист державних економічних інтересів;                

-          контроль за своєчасним виконанням дохідних і видаткових статей державного бюджету і  позабюджетних фондів;

-          визначення ефективності і доцільності витрат державних коштів і використання державної власності;

-          проведення експертизи і складання висновку з найважливіших державних проектів (державного бюджету, законів з бюджетно-фінансових питань, міжнародних договорів, державних програм, що зачіпають інтереси державного бюджету, і ін.);

-          щоквартальне представлення парламенту країни оперативного звіту про хід виконання державного бюджету (у порівнянні з затвердженими контрольними показниками).

 

Контрольні повноваження Рахункової палати України поширюються на:

а) усі державні органи й установи України;

б) державні позабюджетні фонди;

в) органи місцевого самоврядування;

г) фінансово-кредитні установи незалежно від видів і форм власності;

д) відповідні структури (військові, спортивні, культурні, суспільні й ін.), що користаються податковими, митними, іншими пільгами і перевагами.

 

Практична діяльність Рахункової палати:

- Оперативний контроль за використанням державного бюджету, повнотою і своєчасністю грошових надходжень, фактичною витратою бюджетних асигнувань і відповідністю їхнім показникам, затвердженим законом. Щомісячний звіт про хід виконання федерального бюджету складається на основі інформації про доходи (по джерелах) і витратах (по видах витрат, міністерствам, відомствам, підприємствам і організаціям федерального значення, суб'єктам Російської Федерації).

-  Комплексні  ревізії  і  тематичні перевірки   (організуються по місцеві  розташування об'єкта);

-    Експертизи і висновки;

Проводиться експертиза найважливіших проектів законів; програм;

-    Аналіз результатів конкретних заходів:

встановлюються причини і наслідки виявлених відхилень і порушень при формуванні доходів і витрат коштів державного бюджету, розробляються пропозиції по удосконалюванню бюджетного законодавства і розвитку бюджетно-фінансової системи України;

 

Податкова  система – державна система регулювання доходів;

 

Органи інспекції податкової системи – державні установи, що виконують контрольні функції щодо регулювання доходів; 

 

Функції центрального органу податкової системи:

-  участь разом з Міністерством фінансів у розробці податкової політики і податкового законодавства;

- спостереження за виданням різними відомствами нормативних документів щодо оподатковування;

- розробка форм податкових розрахунків, звітів, декларацій, інших документів, пов'язаних із обчисленням і сплатою податків;

-  контроль за правильністю обчислення і своєчасністю внесення в бюджет всіх обов'язкових платежів;

-        підготовка пропозицій із вдосконалення податкового законодавства.

 

Територіальні податкові інспекції  (регіональні і місцеві) зобов'язані:

-       діяти у суворій відповідності із податковим і бюджетним законодавством;

-       контролювати дотримання податкового законодавства;

-       вести у встановленому порядку облік і реєстрацію платників податків;

-       охороняти комерційну таємницю і таємницю інформації про внески;

-       щомісяця представляти фінансовим органам і органам державного казначейства данні про суми податків і інших платежів у бюджет; що фактично надійшли;

-       інформувати органи Міністерства фінансів про усі випадки несплати підприємствами, організаціями податків;

-       формувати звітність про податкову інспекцію у вищестоящу організацію;

 

Податки - обов'язкові платежі фізичних і юридичних осіб, стягнуті державою для забезпечення її соціально-економічної і військово-політичної діяльності; податки являють собою граничну форму економічних нормативів, що мають єдине вираження і єдині правила дії для всіх суб'єктів товарного ринку;

Оподатковування - спосіб регулювання доходів і джерел поповнення державних коштів;

Суб'єкти оподатковування (платники податків) - юридичні і фізичні особи,  що зобов'язані за законом сплачувати податки, збори;

 

Об'єкти оподатковування - нерухоме і рухоме майно, обороти із реалізації товарів, результати виконаних робіт, зроблених послуг, доходи і кошти, що надходять підприємству, організації від інших господарюючих суб'єктів, прибуток від реалізації основних фондів, іншого майна, земельних угідь, лісового фонду, водяних ресурсів та ін., а також доходи громадян;

 

Засоби  стягнення податків:

- адміністративний  -  передбачає обчислення і вилучення податку до джерела утворення - об'єкт, з якого стягується податок, здійснюється бухгалтерією підприємства, організації, чи установи іншим органом (податковим);

- деклараційний - передбачає подачу платником податків у податкові органи офіційної заяви у виді декларації про величину об'єкту обчислення (у декларацію включають дані про доходи і витрати платника, про джерела доходів, податкові пільги, порядок обчислення обсягу податку);

- кадастровий - передбачає використання кадастру (реєстру), що містить перелік типових даних щодо оцінки і середньої прибутковості об'єкта обчислення (землі, будинків).

Функції податків в умовах ринкової економіки:

-            фіскальна (фіск. - державна скарбниця), яка проявляється в забезпеченні держави фінансовими ресурсами, необхідними для успішного здійснення її діяльності;

-            регулююча - податки приймають участь у перерозподільному процесі, впливають на відтворення (стимулюють чи стримують його темпи), підсилюють чи послабляють накопичення капіталу,  розширюють чи зменшують платоспроможний попит населення;

 

Державний комітет України з питань технічного регулювання та споживчої політики. 1 жовтня 2002 року з метою підвищення ефективності реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів та відповідно до пункту 15 частини першої статті 106 Конституції України Указом Президента України було створено центральний орган виконавчої влади зі спеціальним статусом - Державний комітет України з питань технічного регулювання та споживчої політики (Держспоживстандарт України).Система Держспоживстандарту України - здійснює також перевірку торгівлі з метою державного захисту прав споживачів і інтересів держави;

 

 

Основні задачі Держспоживстандарту України:

-       формування і реалізація державної політики в сфері стандартизації,   метрології і сертифікації;

-       забезпечення єдності вимірів в країні;

-       організація і проведення робіт з обов'язкової сертифікації товарної продукції;

-       здійснення державного контролю і нагляду за дотриманням обов'язкових вимог державних стандартів, правил метрології і сертифікації;

-       визначення заходів державного захисту інтересів споживачів і держави за допомогою розробки і застосування нормативних документів з стандартизації.

Органи санітарно-епідеміологічного нагляду - функціонують з метою забезпечення санітарно-епідеміологічного благополуччя і профілактики захворювань людини; контроль спрямований на попередження, виявлення, ліквідацію небезпечного і шкідливого впливу  оточуючого середовища  на здоров'я людини; постійно відслідковують дотримання суб'єктами товарного ринку санітарного законодавства;

 

Пожежний нагляд - державна, єдина, самостійна, оперативна протипожежна служба організує розробку і здійснення державних заходів, нормативне регулювання і контроль за пожежною безпекою в торгових об'єктах товарного ринку; державний пожежний нагляд здійснюється управліннями пожежної охорони  державного та обласного рівнів через місцеві органи управління пожежної охорони;

 

Митні служби (від татар. - тамга - мито) – здійснюють  державне регулювання ввозу і вивозу товарів, що перетинають кордон країни; сукупність засобів і методів такого регулювання; здійснюють єдину митну політику держави, мета якої: захист економічних інтересів країни; участь у реалізації торгово-політичних задач із захисту українського товарного ринку, стимулювання розвитку національної економіки, забезпечення найбільш ефективного використання інструментів митного контролю і регулювання товарообігу на митній території держави, забезпечення єдиної митної території країни (сухопутна територія, територіальні і внутрішні води, повітряний простір над ними); центральним органом  виконавчої влади в Україні, на який покладено безпосереднє керівництво митною справою, є Державна митна служба.

 

 Аудиторські організації(від англ. — перевірка, ревізія)  - комерційні, позавідомчі організації, що надають на основі ліцензії платні послуги суб'єктам товарного ринку, здійснюючи  незалежну фінансову і бухгалтерську експертизу, організації обліку і звітності, контролю за діяльністю суб'єктів; завдання аудиторської служби - дати об'єктивний висновок про фінансове положення підприємства, організації, що перевіряється, дотримання законодавства, особливо податкового, правомірності  проведених угод, правильності представленої звітності; аудиторські фірми займаються не тільки перевіркою, але і візуванням фінансово-господарських чи банківських документів; надають різноманітний спектр інших послуг: консультації з економічних і організаційних питань, оподатковування, спеціальні послуги, пов'язані з рішенням проблем неплатоспроможності, консультації  про корпоративні структури, стан і перспективи зміни ринків, збуту відповідної продукції  в середині країни і за кордоном, з питань руху цін, можливостей і  умов проведення кредитних операцій і т.д.

 

 

Тема 11. Кадрове забезпечення функціонування товарного ринку

 

Організації з трудового забезпечення -  займаються підготовкою і реалізацією задач із трудового забезпечення суб'єктів товарного ринку. Товарний ринок знаходиться у тісному контакті із ринком праці, оскільки просування товарної продукції від виробників до споживачів вимагає  праці відповідних працівників. При цьому в рамках визначеного економічного простору діє механізм взаємовідносин між роботодавцями і найманими робітниками; основними елементами кого механізму  є попит на працівників, пропозиція, ціна праці (заробітна плата), конкуренція, інфраструктура.

 

Ринок праці - функціонує як:

-       зовнішній - рух працівників даної професії між підприємствами, організаціями;

-       внутрішній - переміщення працівників в межах одного даного підприємства, організації по вертикалі або по горизонталі.  

 

Державна служба зайнятості населення - система державних органів, створена для проведення єдиної державної політики зайнятості; є структурою спеціальних державних органів, покликаних забезпечити координацію, вирішення питань зайнятості населення, регулювання попиту та пропозиції на робочу силу, сприяти непрацюючим громадянам у працевлаштуванні, організації їх професійної підготовки, наданні соціальної підтримки безробітним. Послуги надаються службою зайнятості безкоштовно. До складу служби зайнятості входять обласні, міські, районні центри зайнятості; Служби зайнятості нижчестоящих рівнів підлеглі у своїй діяльності вищим органам виконавчої влади в межах їх компетенції.

Державний вплив на зайнятість буває:

-       Пасивний - надання соціальної допомоги незайнятому населенню;

-        Активний - запобігання безробіття.

 

Пріоритетні напрямки діяльності державної служби зайнятості населення:

-       аналіз стану ринку праці, прогноз попиту та пропозиції на    працівників;

-       перевірка вірогідності інформації, що надходить від суб'єктів товарного ринку, про вільні робочі місця і вакансії;

-       інформування населення і роботодавців про стан ринку праці;

-       забезпечення в межах своєї компетенції соціального захисту тимчасово незайнятих громадян;

-       реєстрація й облік громадян, що звертаються з питань працевлаштування;

-       забезпечення населення достовірною, повною, оперативною інформацією про можливість працевлаштування, професійне навчання і перенавчання;

-       професійна орієнтація громадян і надання їм допомоги у виборі придатної професії, роботи;

-       квотування робочих місць для інвалідів, молоді, демобілізованих військовослужбовців і інших груп безробітних;

-       видача посібників по безробіттю;

-       надання допомоги роботодавцям у підборі необхідних їм працівників;

-       організація навчання тимчасово непрацюючих громадян по придбанню нової професії;

-       консультування суб'єктів товарного ринку з політики зайнятості;

-       розпорядження фондом зайнятості;

-       розробка і реорганізація державної і регіональних програм зайнятості населення;

-       здійснення контролю за виконанням підприємствами, організаціями законодавства про зайнятість.

Державний фонд зайнятості населення -  не входить до складу бюджетів адміністративних одиниць; формується на відповідні щомісячні відрахування роботодавців. Фонд складають: цільові фінансові відрахування підприємств, пов'язані з відшкодуванням витрат на створення спеціальних робочих місць; дотації з бюджетів різних рівнів; добровільні внески підприємств, громадських організацій, громадян; доходи від надання платних послуг територіальними органами служби зайнятості, благодійних заходів, ін.

Кошти Фонду зайнятості  - витрачаються на:

- виплату допомоги по безробіттю;

- виплату стипендій, тим хто навчається за направленням служби зайнятості;

- оплату навчання за договорам и;

- надання матеріальної допомоги;

- субсидування зайнятості інвалідів;

- організацію суспільних робіт;

- фінансову допомогу роботодавцям у створенні робочих місць;

-  інвестування підприємств, організацій, що здійснюють за договорами професійну підготовку і перепідготовку безробітних з наступним їхнім працевлаштуванням;

 

Учбові заклади з професійного навчання. Основне джерело поповнення товарного ринку висококваліфікованими спеціалістами є система народної освіти;

 

Служби з перепідготовки і підвищення кваліфікації кадрів – забезпечують прискорення процесу оновлення знань, необхідних для більш високої професійної підготовки персоналу;

 

Підвищення кваліфікації – навчання, обумовлене моральним старінням знань, навичок, зміни характеру і змісту праці і направлене на отримання нових знань і навичок, вивчення передового досвіду;

 

Додаток (до теми І)

 

Склад деяких елементів інфраструктури товарного ринку, вивчення яких знаходиться поза програмою курсу, але які мають важливе значення для розуміння обсягу всього інфраструктурного комплексу ринкової економіки. 

 

Транспортна система:

-          Залізничний транспорт;

-          Автомобільний транспорт;

-          Водний транспорт;

-          Повітряний транспорт;

-          Трубопровідний транспорт;

 

Система зв'язку:

-          Поштовий зв’язок;

-          Електричний зв’язок;

-          Телевізійний і радіозв’язок;

-          Мобільний зв’язок;

-          Космічний зв’язок;

 

Складське господарство:

-          Склади;

-          Обладнання для розміщення матеріалів і виробів;

-          Підйомно-транспортні машини і механізми;

-          Тара;

 

Паливно-енергетичний комплекс:

-          Нафтовий підкомплекс;

-          Газовий підкомплекс;

-          Вугільний підкомплекс;

-          Електроенергетичний підкомплекс.

 

Юридичні організації:

-          Юридичні кампанії;

-          Нотаріальні контори (нотаріат – від англ. – писар);

-          Адвокатура (від лат. – юридична консультація);

-          Судова система.

 

 

10. РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

 

Основна

1. Єрмошенко М.М. Комерційна діяльність посередницьких організацій: навч. посіб. [2–е вид.]. – К.: Національна академія управління, 2006. – 348 с.
2. Інфраструктура товарного ринку. Під ред. І.В. Сороки. – Київ, НМЦВО МОіН України, НВФ «Студцентр», 2002
3. Ибрагимов Л.А. Инфраструктура  товарного рынка . – М.: Изд. «ПРИОР», 2001. – 256с.
4. Маркетинг. Підручник. За заг. Ред.. М.М. Єрмошенка, С.А. Єрохіна. – К.: ВНЗ «Національна академія управління», 2011. 632 с.
5. Основи економічної теорії: політекономічний аспект. Підручник. Під ред.. Г.Н, Климка, В.П. Нестеренка, – К.: Вища школа - Знання, 1997. – 743 с.
6. Федько В.П., Федько Н.Г. Инфраструктура товарного рынка. – Ростов на Дону, Феникс, 2000. – с. 512.

 

Додаткова

 

1. Бланк Й. А. Торгово-посредническое предпринимательство: экономические основы биржевой торговли и брокерской деятельности. – К.: Укр. фин. группа, 1992. – 231 с.
2. Войчак А. В. Организационно-экономический механизм посреднической деятельности предприятий оптовой торговли. – К.: Высшая школа, 1991. – 111 с.
3. Гаркавенко С. С.,Маркетинг: Підручник для вузів. – К.: Лібра, 2002.
4. Голошубова Н. О., Мазаракі А. А., Коваленко Л.Складське господарство оптової торгівлі. — К.: Вища шк., 1994.
5. Грищенко І.М. Маркетингові основи комерційного посередництва: Навч. посібник. – К.: Грамота, 2006. – 304 с.
6. Жуковский 3. Й., Чабаров Б. А. Комплексная механизация и автоматизация складского хозяйства. – К.: Техніка, 1993. – 116 с.
7. Коммерческо-посредническая деятельность на товарном рынке: Учеб. пособие / Под общ. науч. ред. проф. А. В. Зырянова. – Екатеринбург, 1995. – 416 с.
8. Корольков І. І., Маркевич І. С. Організація торгівлі в зарубіжних країнах: Навч. посібник. —К.: Київ. торг.-економ. ін-т, 1991. — 57 с.
9. Котлер Ф. Основы маркетинга. – М.: Прогресс, 1990. – 736 с.
10. Крысин Ю. И., Мишукова Л. А. и др. Оптовая торговля средствами производства в условиях рыночной экономики: Опыт США. – М.: Междунар. отношения, 1992. – 215 с.
11. Леви М., Вейтц Б. А. Основы розничной торговли. – СПб.: Питер, 1999.
12. Лизинг и коммерческий кредит. – М.: Истсервис, 1993. – 100 с.
13. Лиходій В. Г., Єрмошенко М. М. Маркетинг: Навч. посібник. – К.: Національна академія управління, 2002. – 404 с.
14. Луців Б. Л. Лізинг і факторинг як альтернатива джерела кредитування та інструмент збуту: Навч. посібник для економічних спец. – К.: УСЛО, 1993.– 69 с.
15. Панкратов Ф. Г., Серегина Т. К. Коммерческая деятельность. – М.: Маркетинг, 2000.
16. Порядинський В. Н. та ін. Підприємництво в торгівлі або як вести торгове діло: закони, коментарі, рекомендації. – К.: Укрінформ, 1993. –162 с.
17. Синецкий Б. И. Основы коммерческой деятельности. – М.: Юрист, 1998.
18.  Экономическая теория. Задачи, логические схемы, методические материалы / Под ред.А.И. Добрынина,Л.С. Тарасевича. Учебник для вузов.- СПб.: Изд. Питер,1999. – 448  с.

 

Електронні посилання.

 

1. http://www.president.gov.ua/content/ker-program.html

2. http://www.president.gov.ua/content/ker-proekt.html?PrintVersion

     Офіційне Iнтернет-представництво Президента України

3. ttp://www.dssu.gov.ua/control/uk/publish/article/bottom?art_id=32938&cat_id=32838

  

 

 

11. ДОДАТКИ

 

Додаток 1 [11]

 

Програма економічних реформ

 

Світова економічна криза не оминула Україну, болісно зачепивши майже всі галузі економіки, тисячі компаній і мільйони громадян. Криза загострила результати бездіяльності останніх років. В умовах, коли джерела швидкого зростання докризових років вичерпано, єдиний шлях виходу України на траєкторію сталого розвитку – це рішучі й всеосяжні реформи, спрямовані на підвищення конкурентоспроможності економіки.

 

Пропонована Програма розроблена Комітетом з економічних реформ  на виконання поставленого Президентом України завдання з відновлення економічного зростання й модернізації економіки країни.

 

Реформи спрямовані на побудову сучасної, стійкої, відкритої й конкурентоспроможної у світовому масштабі економіки, формування професійної й ефективної системи державного управління, і зрештою – на підвищення добробуту українських громадян.

 

Програма охоплює широкий набір стратегічних перетворень за п'ятьма напрямами:

1. Створення базових передумов економічного росту через утримання низького рівня інфляції, стабілізації державних фінансів і створення стійкої фінансової системи.
2. Формування режиму максимального сприяння бізнесу шляхом зменшення втручання держави в економіку, зниження адміністративних бар'єрів для його розвитку, модернізації податкової системи й поглиблення міжнародної економічної інтеграції України.
3. Модернізація інфраструктури й базових секторів шляхом усунення усталених структурних проблем в енергетичній, вугільній, нафтогазовій галузях і ЖКГ, а також розвитку транспортної інфраструктури й ринку землі. Перехід від дотацій до самоокупності виробництва й соціальних послуг.
4. Збереження й розвиток людського й соціального капіталу шляхом підвищення ефективності й стабільності соціального захисту, поліпшення якості й доступності освіти й медичного обслуговування.
5. Підвищення ефективності державного управління шляхом реформування державної служби й виконавчої влади (цей блок реформ буде представлений восени 2010 року).

 

Програма створювалася в робочих групах Комітету з економічних реформ, які об'єднали зусилля представників держапарату, регіональної влади, бізнесу, українського й міжнародного експертного співтовариства.

 

По кожному напряму реформ погоджено і взято до виконання детальний план-графік реалізації з визначенням необхідних кроків, відповідальних осіб, строків і проміжних результатів.

 

На першому етапі впровадження Програми економічних реформ (до кінця 2010 року) особлива увага приділяється підготовці та прийняттю ключових законопроектів, необхідних для здійснення реформ.

 

На місцевому рівні триває розроблення регіональних програм на базі національної Програми реформ.

 

Комітет з економічних реформ через Координаційний центр з упровадження економічних реформ забезпечить моніторинг і контроль реалізації реформ, координацію кроків між державними органами, а також коригування Програми в міру вирішення поставлених завдань або зміни умов її реалізації.

 

Додаткок 2[12]

 

Перелік законопроектів, необхідних для реалізації програми економічних реформ

 

1. Стабілізація державного бюджету

 

– Проект Закону України «Про державне прогнозування та стратегічне планування в Україні» (щодо визначення правових, економічних та організаційних засад формування цілісної системи державного прогнозування та стратегічного планування розвитку України; встановлення загального порядку розроблення, затвердження та виконання відповідних документів, а також прав та відповідальності учасників державного прогнозування та стратегічного планування);

 

– Проект Закону України «Про державну допомогу підприємствам реального сектору економіки»;

 

– Проект Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про інвестиційну діяльність» (щодо запровадження державної реєстрації інвестиційних проектів, які потребують державної підтримки та проведення оцінювання їх економічної ефективності);

 

– Проект Закону України «Про основні принципи надання інвестиційних субвенцій»;

 

– Проект Закону України «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України» (щодо удосконалення бюджетної системи на всіх рівнях, створення стимулів та передумов для підвищення якості управління бюджетними коштами);

 

– Проект Закону України «Про державний та гарантований державою борг України» (щодо регулювання відносин, які виникають при здійсненні боргової політики та операцій Уряду з державними борговими інструментами, регламентації визначальних принципів організації системи управління державним боргом, підвищення прозорості і відповідальності органів виконавчої влади за боргові рішення, створення ефективного механізму);

 

– Проект Закону України «Про Фонд майбутніх поколінь»;

 

– Проект Закону України «Про здійснення державних закупівель»;

 

– Проект Закону про внесення змін до Закону України «Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні» (щодо зміцнення фінансової дисципліни, підвищення ефективності та оперативності проведення ревізій).

 

 

 

 2. Реформа податкової системи

 

– Проект Податкового кодексу.

 

3. Розвиток фінансового сектора;

 

– Проект Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо діяльності Національного банку України» (щодо уточнення цілей діяльності НБУ, встановлення вимог до посадових осіб НБУ);

 

 

– Проект Закону України «Про внесення змін до деяких Законів України (щодо нагляду на консолідованій основі)» (щодо вимог до материнського банку банківської групи, відповідальної особи змішаної банківської групи);

 

– Проект Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо посилення захисту прав кредиторів» (щодо обмеження прав особи розпоряджатися грошовими коштами, які знаходяться на нових відкритих нею рахунках, якщо особа має заборгованість за кредитним договором тощо);

 

– Проект Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про банки і банківську діяльність» (щодо особливостей корпоративного управління у банках; щодо приведення банківського законодавства у відповідність до Закону України «Про акціонерні товариства», підвищення ролі наглядової ради у банках, для уточнення розподілу повноважень між органами управління та контролю банків);

 

– Проект Закону України «Про гарантування вкладів фізичних осіб»;

 

– Проект Закону України «Про внесення змін до статті 3 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» (щодо скасування вимоги погодження регуляторних актів спеціально уповноваженого органу виконавчої влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг та Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку зі спеціально уповноваженим органом виконавчої влади з питань державної регуляторної політики);

 

– Проект Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обігу на вторинному ринку іпотечних цінних паперів» (щодо дозволу Державній іпотечній установі здійснювати заміну, зворотній викуп або передавання іпотечних активів, які були включені до складу іпотечного покриття);

 

– Проект Закону України Про похідні (деривативи) (щодо удосконалення правових та організаційних умов випуску та обігу похідних (деривативів) з метою стимулювання розвитку строкового ринку);

 

– Проект Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про іпотечні облігації» (щодо удосконалення механізмів емісії та обігу цільових облігацій);

 

– Проект Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо цільових облігацій» (щодо удосконалення механізмів емісії та обігу цільових облігацій, забезпечення регулятора ринку достатніми повноваженнями для гарантування захисту законних прав інвесторів);

 

– Проект Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок» щодо українських депозитарних розписок;

 

– Проект Закону України «Про внесення змін до законів України «Про господарські товариства» та «Про цінні папери та фондовий ринок» (щодо розкриття інформації на фондовому ринку);

 

– Проект Закону України «Про систему депозитарного обліку цінних паперів» (щодо врегулювання питання створення та функціонування Центрального депозитарію цінних паперів в Україні, передбачення чіткої процедури можливості передання функції з депозитарного обслуговування обігу державних цінних паперів від НБУ до Центрального депозитарію);

 

– Проект Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» (щодо повноважень Державній комісії з цінних паперів та фондового ринку щодо можливості здійснення пруденційного нагляду на фондовому ринку);

 

– Проект Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)» (нова редакція) (щодо покращення системи управління інститутів спільного інвестування, удосконалення порядку створення, функціонування та ліквідації інвестиційних фондів, зосередження норм, які регулюють діяльність корпоративних інвестиційних фондів, в одному Законі);

 

– Проект Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (щодо підвищення вимог до статутного капіталу банківських та небанківських фінансових установ) внесення змін до деяких законів України щодо підвищення вимог до статутного капіталу професійних учасників фондового ринку та фінансових установ.

 

4. Реформа міжбюджетних регіональних відносин

 

– Закон України «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України» (щодо удосконалення процедур затвердження і виконання місцевих бюджетів; розширення доходної бази та упорядкування видаткових повноважень органів місцевого самоврядування; удосконалення міжбюджетних відносин).

 

 5. Реформа медичного обслуговування

 

– Проект Закону України «Про загальнообов’язкове державне медичне страхування» (щодо запровадження додаткових джерел фінансування охорони здоров'я; запровадження договірних відносин та закупівлі медичних послуг за громадські кошти; забезпечення гарантованого рівня надання безоплатної кваліфікованої медичної допомоги у визначеному законодавством обсязі);

 

– Проект Закону України «Про основні засади діяльності у сфері охорони здоров’я» (щодо правових, економічних, організаційних та соціальних основ охорони здоров'я в Україні з метою забезпечення гармонійного розвитку фізичних і духовних сил, високої працездатності, довголітнього активного життя громадян, запобігання і зниження захворюваності, інвалідності та смертності, поліпшення спадковості, а також регулювання суспільних відносин у цій сфері);

 

– Проект Закону України «Про заклади охорони здоров’я» (щодо удосконалення порядку організації медичного обслуговування населення та діяльності закладів охорони здоров'я, забезпечення підвищення якості медичного обслуговування, запровадження договірних відносин між замовниками та постачальниками медичних послуг, створення механізмів раціонального використання фінансових, кадрових та матеріально-технічних ресурсів галузі);

 

– Проект Концепції Закону України «Про загальнодержавну систему екстреної медичної допомоги» (щодо основних засад державної політики у сфері надання екстреної медичної допомоги для створення загальнодержавної системи екстреної медичної допомоги в Україні, яка є складовою національної безпеки країни).

 

6. Реформа системи пенсійного забезпечення

 

– Проект Закону України «Про збір та облік єдиного соціального внеску» (щодо консолідації в одному органі подібних для всіх фондів функцій, а саме: взяття на облік страхувальників, формування та ведення Державного реєстру соціального страхування, забезпечення звітності, здійснення контролю за повнотою та своєчасністю сплати єдиного соціального внеску);

 

– Проект Закону України «Про внесення змін до деяких законів України» (щодо забезпечення стабільності фінансування системи пенсійного забезпечення);

 

– Проект Закону України «Про запровадження накопичувальної системи загальнообов’язкового державного пенсійного страхування»;

 

– Проект Закону України «Про обов’язкову професійну пенсійну систему».

 

7. Реформа системи соціальної підтримки

 

– Проект Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (щодо унормування обсягу пільг з проїзду у міському та приміському транспорті окремих категорій громадян);

 

– Проект Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо об’єднання всіх видів державної допомоги у єдину систему державної соціальної допомоги, підвищення розміру допомоги, посилення її адресності та використання непрямих методів оцінювання майнового стану претендентів на її одержання);

 

– Проект Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо пільг з оплати житлово-комунальних послуг окремим категоріям громадян»;

 

– Проект Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо пільг з оплати телекомунікаційних послуг» (щодо визначення, що пільги з оплати телекомунікаційних послуг окремим категоріям громадян надаються в межах встановлених норм.

 

8. Реформа системи освіти

 

– Проект Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів (щодо удосконалення управління професійно-технічною освітою);

 

– Проект Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про дошкільну освіту» (щодо обов’язковості здобуття дітьми п’ятирічного віку дошкільної освіти);

 

– Проект Закону України «Про внесення змін і доповнень до деяких законодавчих актів України про освіту в частині запровадження інтегрованого та інклюзивного навчання у загальноосвітніх навчальних закладах» (щодо забезпечення автономії загальноосвітніх навчальних закладів; щодо забезпечення можливості отримувати професійну підготовку в загальноосвітніх навчальних закладах; щодо можливості утворення освітніх округів як добровільних об’єднань навчальних закладів системи загальної середньої освіти; щодо підвищення престижності вчительської праці);

 

– Проект Закону України «Про вищу освіту» (нова редакція) (щодо адаптації українського законодавства до вимог Болонського процесу; приведення норм закону до сучасних потреб економіки).

 

9. Дерегулювання діяльності малого й середнього бізнесу

 

– Проект Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності» та Кодексу України про адміністративні правопорушення (щодо посилення відповідальності дозвільних органів за порушення законодавства з питань видавання документів дозвільного характеру);

 

– Проект Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (щодо викладення Закону в новій редакції);

 

– Проект Закону України «Про внесення змін до деяких законів України стосовно набуття права на вчинення певних дій щодо провадження господарської діяльності або видів господарської діяльності на підставі декларації відповідності матеріально-технічної бази вимогам законодавства»;

 

– Проект Закону України «Про внесення змін до деяких Законів України щодо приведення законів у відповідність до вимог Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності», у тому числі щодо скасування документів дозвільного характеру, застосування яких є недоцільним та економічно невиправданим»;

 

– Проект Закону «Про перелік документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності» (щодо затвердження переліку документів дозвільного характеру, які дають право на провадження певних дій щодо здійснення господарської діяльності, а також визначення об’єктів, на які видаються документи дозвільного характеру);

 

– Проект Закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо скорочення видів ліцензування»;

 

– Проект Закону про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення механізму державної реєстрації припинення суб'єктів господарювання (щодо запровадження дієвого механізму взаємообміну між органами державної статистики, державної податкової служби, Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування повідомленнями, що підтверджують у юридичної особи/фізичної особи – підприємця як платників податків (страхових внесків) відсутність або наявність заборгованості за податками, зборами (обов'язковими платежами), внесками на загальнообов’язкове державне соціальне та пенсійне страхування, іншими платежами до Пенсійного фонду України та фондів соціального страхування);

 

– Проект Закону про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо запровадження системи електронної державної реєстрації суб'єктів господарювання);

 

– Проект Закону про внесення змін до Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» (щодо узгодження окремих положень);

 

– Проект Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про безпечність та якість харчових продуктів» (щодо визначення обов’язковості виконання відповідних положень Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» стосовно всіх санітарних та фітосанітарних заходів, а також всіх аспектів надання споживачам інформації про властивості харчових продуктів);

 

– Проект Закону України «Про офіційний контроль, що здійснюється з метою перевірки виконання вимог продовольчого законодавства» (щодо визначення механізмів координації та інтеграції діяльності контролюючих органів на загальнонаціональному, регіональному та місцевому рівнях);

 

– Проект Закону України «Про внесення змін та доповнень до деяких законів України» (стосовно гармонізації законодавства з європейським в частині переліку дозвільних документів, сертифікатів, погоджень, висновків, що мають отримуватися виробниками харчових продуктів);

 

– Проект Закону України «Про внесення змін та доповнень до деяких законів України» (стосовно адміністративної та кримінальної відповідальності за порушення вимог законодавства щодо безпечності харчових продуктів і інформування споживачів про їх властивості);

 

– Проект Закону України «Про загальні вимоги до предметів та матеріалів, що контактують із харчовими продуктами» (нова редакція);

 

– Проект Закону України «Про інформування споживачів стосовно властивостей харчових продуктів» (нова редакція);

 

– Проект Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо інформування населення про вміст у харчовій продукції генетично модифікованих організмів»;

 

– Проект Закону України «Про ринковий нагляд» (щодо правових і організаційних засад здійснення ринкового нагляду за відповідністю продукції, введеної в обіг, встановленим вимогам щодо безпечності та захисту прав споживачів на основі принципів Європейського Союзу);

 

– Проект Закону України «Про внесення змін до деяких законів України (щодо скасування реєстрації декларацій виробника про відповідність)»;

 

– Проект Закону України «Про загальну безпеку продукції» відповідно до Директиви 2001/95 (щодо встановлення правових та організаційних засад забезпечення введення в обіг та розміщення на ринку в Україні виключно безпечної продукції);

 

– Проект Закону України «Про відповідальність постачальника за дефектну продукцію»;

 

– Проект Закону України «Про метрологію та метрологічну діяльність» (нова редакція);

 

– Проект Закону України «Про розвиток та підтримку малого і середнього підприємництва в Україні» (щодо забезпечення сприятливих умов розвитку малого і середнього підприємництва; розвитку суб'єктів малого і середнього підприємництва з метою формування конкурентного середовища в економіці України та забезпечення їх конкурентоспроможності);

 

– Проект Закону України «Про ремісничу діяльність» (щодо основних напрямів державної підтримки ремісничої діяльності, взаємодії державних органів, органів місцевого самоврядування та ремісничих організацій; правового статусу ремісничих організацій; критеріїв віднесення професії до ремісничої);

 

– Проект Закону України «Про саморегулівні організації» (щодо реалізації можливостей громадян України брати безпосередню участь в управлінні державними справами, як це гарантовано Конституцією України, через процедуру делегування відповідних повноважень фаховим самоврядним і саморегулюючими об’єднанням);

 

– Проект Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо приведення їх у відповідність до Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» (щодо порядку розробки, розгляду та прийняття регуляторних актів);

 

– Проект Закону України «Про здійснення прискореного перегляду регуляторних актів, прийнятих органами та посадовими особами місцевого самоврядування, щодо їх відповідності принципам державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».

 

10. Приватизація й управління державною власністю

 

– Проект Закону України «Про Фонд державного майна України» (щодо основ діяльності Фонду державного майна України, його статусу, функцій, повноважень та порядку їх здійснення);

 

– Проект Закону України «Про Державну програму приватизації» (щодо цілей, пріоритетів та умов приватизації на подальші роки);

 

– Проект Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань приватизації» (щодо формування чіткої, ефективної правової бази у сфері приватизації);

 

– Проект Закону України «Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації» (щодо збереження у державній власності лише тих об’єктів, які забезпечують виконання державою своїх основних функцій та гарантують національну безпеку);

 

– Проект Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань приватизації та земельних відносин» (щодо надання органам приватизації усіх повноважень, необхідних для формування земельних ділянок, що підлягають продажу разом з об’єктом приватизації або вносяться до статутних капіталів господарських товариств);

 

– Проект Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про управління об’єктами державної власності» (щодо передання від уповноважених органів управління до Фонду державного майна України та зосередження у нього функцій управління підприємствами та майновими комплексами державного сектора економіки);

 

– Проект Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо прав концесіонерів)»;

 

– Проект Закону України «Про основні засади взаємодії держави з приватними партнерами»;

 

11. Розвиток науково-технічної й інноваційної сфери

 

– Проект Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про інноваційну діяльність» (щодо визначення основних суб’єктів інноваційної інфраструктури, які надають послуги суб’єктам інноваційної діяльності);

 

– Проект Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності» (щодо забезпечення концентрації інтелектуальних та фінансових ресурсів на пріоритетних напрямах інноваційного розвитку);

 

– Проект Закону України «Про внесення змін до деяких законів України, щодо діяльності технологічних парків» (щодо активізації діяльності технологічних парків, стимулювання реалізації інноваційних проектів, посилення відповідальності технологічних парків за дотримання вимог Закону, а також чіткого визначення механізмів реалізації окремих положень Закону);

 

– Проект Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо діяльності наукових парків» (щодо чіткого визначення суб'єктів господарювання, яким надається державна підтримка при виконанні проектів наукового парку, що передбачена Законом України «Про наукові парки», та уточнення окремих положень зазначеного закону).

 

12. Міжнародна інтеграція та співпраця

 

– Проект Закону України «Про ратифікацію Конвенції Ради Європи про захист осіб у зв`язку з автоматизованою обробкою персональних даних та Додаткового протоколу до неї щодо уповноважених органів нагляду та міждержавних інформаційних потоків;

 

– Проект Закону України «Про ратифікацію Конвенції Ради Європи про заходи щодо протидії торгівлі людьми»;

 

– Проект Закону України «Про захист персональних даних» (щодо створення належної правової та інституційної бази для запровадження системи захисту персональних даних відповідно до міжнародних та європейських стандартів);

 

– Проект Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (щодо засад державної міграційної політики) (щодо створення єдиної міграційної служби, до сфери компетенції якої належали б ключові завдання управління міграцією, а також створення належного механізму міжвідомчої співпраці між міграційною службою та усіма правоохоронними органами, у тому числі, задля можливості обміну інформацією та взаємного доступу до відомчих баз даних).

 

13. Реформа електроенергетики й підвищення енергетичної ефективності економіки

 

– Проект Закону України «Про державне регулювання в енергетиці України» (щодо удосконалення системи державного регулювання та визначення незалежного статусу регулятора в енергетиці);

 

– Проект Закону України «Про основи функціонування ринку електричної енергії України» (урегулювання принципів функціонування та розвитку ринку електричної енергії України, в т.ч. передбачення переходу до прямих договорів);

 

– Проект Закону України «Про внесення змін до закону про природні монополії» (щодо визначення статусу, прав й обов’язків органів регулювання природних монополій; впровадження методики формування тарифів для суб’єктів природної монополії, що стимулює оптимізацію витрат. Виключення положень щодо того, що тарифи для суб’єктів природної монополії, формуються, виходячи із витрат відповідно до податкового законодавства);

 

– Проект Закону України «Про внесення змін до деяких законів України» (щодо запровадження економічної відповідальності споживачів, у тому числі населення, за несвоєчасну оплату спожитої електроенергії та отриманих житлово-комунальних послуг; скасування положень законів України, що обмежують енергопостачальні компанії у відключенні від електропостачання боржників, у тому числі населення; врегулювання питання плати за приєднання споживачів до електричних мереж;

 

– Проект Закону України «Про землі енергетики та правовий режим спеціальних зон енергетичних об'єктів» (щодо вилучення земельних ділянок для суспільних потреб з будівництва об’єктів електро-, теплоенергетики та спрощення процедур виділення землі та приєднання до електричних мереж);

 

– Проект Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу» (щодо врегулювання заборгованості між суб’єктами оптового ринку електричної енергії, внесення змін до порядку проведення розрахунків).

 

14. Реформа вугільної галузі

 

– Проект Закону України «Про державну підтримку підприємств вугільної промисловості» (передбачає порядок виділення коштів держпідтримки у вигляді дотацій, субсидій і субвенцій з урахуванням вимог СОТ);

 

– Проект Закону України «Про приватизацію підприємств вугільної промисловості» (розкриває порядок приватизації та преференції для інвесторів);

 

– Проект Закону України, що визначає основи функціонування ринку вугільної продукції (встановлює правила поступового переходу від моделі ринку єдиного оператора до моделі прямих господарських договорів вугільною продукцією, визначає основні принципи ціноутворення на вугільну продукцію).

 

15. Реформа нафтогазової промисловості

 

– Кодекс України «Про надра»;

 

– Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (про заходи, спрямовані на забезпечення стабільного функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу).

 

16. Реформа житлово-комунального господарства

 

– Про особливість передання в оренду й концесію об'єктів централізованого водо-, теплопостачання й водовідведення, які перебувають у комунальній власності;

 

– Про Національну комісію регулювання ринку комунальних послуг України (щодо визначення правових засад організації та діяльності Національної комісії регулювання ринку комунальних послуг України);

 

– Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення відповідальності за правопорушення у сфері житлово-комунального господарства (щодо посилення відповідальності фізичних та юридичних осіб за правопорушення у сфері житлово-комунального господарства, а також визначення контролюючих органів у зазначеній сфері);

 

– Про внесення змін до деяких законів України щодо здійснення державного контролю (нагляду) у сфері житлово-комунального господарства (щодо приведення відомчих законів Мінжитлокомунгоспу у відповідність до Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності»; правового врегулювання питання щодо державного контролю (нагляду) у сфері житлово-комунального господарства);

 

– Закон України «Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України «Про тимчасову заборону стягнення із громадян України пені за несвоєчасне внесення плати за житлово-комунальні послуги».

 

17. Розвиток транспортної інфраструктури

 

– Закон України «Про морські порти»;

 

– Закон України «Про судноплавство на внутрішніх водних шляхах»;

 

– Закон України «Про міжнародний реєстр суден»;

 

– Закон України «Про паливний (місцевий) збір»;

 

– Закон України «Про державне приватне партнерство»;

 

– Повітряний кодекс (нова редакція);

 

– Кодекс торговельного мореплавства (нова редакція);

 

– Внесення змін до Земельного кодексу, Водного кодексу та до законів:

«Про транзит вантажів»

«Про автомобільні дороги»

«Про місцеві державні адміністрації»

«Про джерела фінансування дорожнього господарства»

«Про ставки акцизного збору і ввізного мита на деякі товари (продукцію)»

«Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»

«Про автомобільний транспорт»

«Про залізничний транспорт»

«Про дорожній рух»

«Про перелік об’єктів права приватної власності, що не підлягають приватизації»

«Про концесії»

«Про інвестиційну діяльність»

«Про телекомунікації»

«Про поштовий зв’язок»

«Про передачу об’єктів права державної та комунальної власності»

до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення доступу до загальнодоступних (універсальних) телекомунікаційних послуг

 

– Закон України «Про метрополітени».

 

18. Розвиток сільського господарства й земельна реформа

 

– Проект Закону України «Про ринок земель»;

 

– Проект Закону України «Про державний земельний кадастр»;

 

– Проект Закону України «Про засади сталого розвитку сільських територій»;

 

– Проект Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про державну підтримку сільського господарства в Україні» (про врегулювання порядку отримання висновку про відповідність);

 

– Проект Закону України «Про товарну біржу» (нова редакція);

 

– Проект Закону України «Про деривативи і строкові контракти» (щодо ф’ючерсних контрактів та опціонів, базовим активом яких є окремі види зернових та олійних культур).

 

 

Додаток 3.

 

Основні завдання Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики. [13]

 

Технічне регулювання:

 

Головними складовими технічного регулювання як основи надійного захисту прав споживачів є  системи стандартизації, метрології, сертифікації:

 

• Стандартизація - це діяльність, що полягає у встановленні положень для загального і багаторазового застосування щодо наявних чи можливих завдань з метою досягнення оптимального ступеня впорядкування у певній сфері, результатом якої є підвищення ступеня відповідності продукції, процесів та послуг їх функціональному призначенню, усунення бар'єрів у торгівлі і сприяння науково-технічному співробітництву.
• Метрологія - наука про вимірювання, яка включає як теоретичні, так і практичні аспекти вимірювань у всіх галузях науки і техніки.
• Сертифікація - процедура, за допомогою якої визнаний  в установленому порядку орган документально засвідчує відповідність продукції, систем якості, систем управління якістю, систем управління довкіллям, персоналу встановленим законодавством вимогам.
• Споживча політика: створення сприятливих умов для насичення споживчого ринку якісними та безпечними товарами (роботами, послугами), підвищення рівня захисту здоров’я та безпеки споживачів, удосконалення законодавства України з захисту прав споживачів, його адаптація до законодавства ЄС.
• Управління якістю: забезпечення міжгалузевої координації та функціонального регулювання у сфері управління якістю, сприяння впровадженню на вітчизняних підприємствах сучасних систем управління.

 

Основними завданнями Держспоживстандарту України є участь у формуванні та забезпечення реалізації державної політики, міжгалузева координація та функціональне регулювання у сфері захисту прав споживачів, стандартизації, метрології, сертифікації, управління якістю.

 

Основною метою Держспоживстандарту України є посилення захисту прав споживачів шляхом удосконалення системи технічного регулювання.

 

Пріоритетні напрями діяльності:

 

• Створення ринкових механізмів захисту прав споживачів, адекватних європейським вимогам.
• Дотримання балансу інтересів споживачів, виробників, підприємців, органів влади у забезпеченні пріоритетів державної політики у сфері захисту прав споживачів.
• Підвищення ефективності функціонування національної системи технічного регулювання в інтересах споживачів на основі гармонізації законодавства з вимогами Всесвітньої торгової організації та Європейського Союзу.
• Удосконалення державного контролю і нагляду на споживчому ринку та  виробництві.
• Продовження роботи щодо створення в органах  місцевого  самоврядування структурних підрозділів з питань захисту прав споживачів.
• Переорієнтування основних завдань стандартизації і сертифікації на потреби пересічного громадянина.
• Використання у повній мірі адміністративного ресурсу для підтримки вітчизняного товаровиробника з метою захисту українського ринку від небезпечних та фальсифікованих товарів.
• Забезпечення балансу між технічним регулюванням та споживчою політикою.
• Поширення практики співробітництва з виробниками продукції в напрямку виявлення на ринку фальсифікованих товарів, робіт та послуг.
• Використання наявної випробувальної бази для реалізації регіональних програм з проблем споживчої політики.
• Організація інформаційного забезпечення підприємств щодо сучасних систем управління відповідно до національних та міжнародних стандартів ISO серій 9001, 14001, 18000, 22000, 26000; участь в організації підготовки та підвищення кваліфікації фахівців у сфері управління якістю; співпраця з громадськими та професійними організаціями з питань управління якістю; організація і проведення науково-практичних та конкурсно-виставкових заходів у цій сфері.

 

Додаток 4

 

ПЕРЕЛІК ДЕЯКИХ ЗАКОНОДАВЧО-НОРМАТИВНИХ АКТІВ,  ЩО     РЕГУЛЮЮТЬ ВІДНОСИН У СФЕРІ РИНКОВОЇ ІНФРАСТРУКТУРИ  (потребує уточнення)

 

ПЕРЕЛІК СПЕЦІАЛЬНИХ ВИДАНЬ З МАРКЕТИНГУ

1.  АРХИВ ЕФЕКТИВНОГО МАРКЕТИНГ А (на СD* (рос.) Статті журналів "Отдел маркетинга" і "Менеджмент и менеджер" з маркетингу тел.248-67-19, 244-05-90 без реклами

2.  АРХИВ ЗФФЕКТИВНОГО РR (на СD)* (рос.) Статті журналів "РR-менеджер" і "Отдел маркетинга" тел.248-67-19, 244-05-90 без реклами

3.  МАРКЕТИНГ- КОМПЛЕКТ у складі:

ж. «Маркетинг и реклама» (рос, укр.) - ефективні маркетинг і реклама українського підприємництва. Журнал для роботи!

ж. «Маркетинговые исследования в Украине» (рос, укр.) - аналіз ринків, організацій та технологій маркетингових досліджень

Комплексна інформація з практики маркетингу та маркетингових досліджень. Повний  спектр маркетингу!

тел.(057) 704-12-45, 417-30-71   обсяг реклами - 4%

4.  МАРКЕТИНГ В УКРАЇНІ (укр.) Видання Української Асоціації маркетингу. В журналі новини Українського маркетингу, огляди ринків, сучасні маркетингові технології і
документи

тел.456-08-94    обсяг реклами - 5%

5.  МАРКЕТИНГ И РЕКЛАМА (рос, укр.) Ефективні маркетинг і реклама українського підприємництва. Журнал для роботи! тел.(057) 704-12-45, 41 7-30-71  обсяг реклами - 5%

6. МАРКЕТИНГ ОВЬІЕ ИССЛЕДОВАНИЯ В УКРАИНЕ (рос, укр.) Аналіз ринків, організація та технології маркетингових досліджень. тел.(057) 704-12-45. 41 7-30-71 обсяг реклами - 3%

7.  МЕНЕДЖМЕНТ - КОМПЛЕКТ (на СО)* (рос.) Понад нових 500 статей з менеджменту, маркетингу, РR. тел.248-67-19. 244-05-90 без реклами

8.НАУКА ПРОДАЖ: ОТ ТЕХНОЛОГИИ К ИСКУССТВУ (рос) Ефективні маркетингові та рекламні технології та методика продажу   тел.(050) 667-18-07       обсяг реклами - 1%

9.  НОВЬІЙ МАРКЕТИНГ (рос.) Видання надає вичерпну інформацію про різні маркетингові технології, інструменти та тенденції + "Справочник маркетолога" - щомісячний практичний додаток (форми для заповнення, каталог потрібний маркетологам
підрядників та інш.) тел.494-40-79    обсяг реклами - до 20%

10. ОТДЕЛ М А.РКЕТИНГА (рос, укр.) Практика маркетингу для фахівців маркетингових підрозділів.

тел.248-67-19. 244-05-90                    обсяг реклами - 10%

11.  СОЦІОЛОГІЯ: ТЕОРІЯ, МЕТОДИ, МАРКЕТИНГ (укр., рос) Соціологічна теорія. Методологія. Практика.     тел.253-21 -79    без реклами

 

 

 

 

 

13. САЙТИ, КОРИСНІ МАРКЕТОЛОГУ

1. www.free-lance.ru - портал, на якому можна замовити виконання роботи або навпаки знайти роботодавця. Відслідковуються ціни на виконання певних проектів у певній галузі. Система рейтингу та відгуків дозволяє знайти оптимального виконавця(замовника). Для маркетологів існує окремий підрозділ із темами: рекламні концепції, контекстна реклама, РК- менеджмент, збір та обробка інформації, дослідження, бізнес плани, організація заходів, медіапланування.
   1. http:// socialmention.com - сервіс для моніторингу  інформації у соціальних мережах (англ.).
   2. http:// www.europages.com.ru - Професійна пошукова система В2В
   3. http:// marketing.ua-24.com - портал новин. Також містить рейтинг українських підприємств по галузях.
   4. http:// reklamist.com.ua - інформаційний блог.
   5. http:// www.proreklamu.com - інформаційний портал.
   6. http:// www.4p.com.ua - інформаційний портал + новини.

 

 

14. ВИДАННЯ, ЩО МІСТЯТЬ МАРКЕТИНГОВУ ІНФОРМАЦІЮ

1. АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ЕКОНОМІКИ (укр., рос, англ.) Наукові дослідження з актуальних проблем економічної теорії, державного регулювання, розвитку та реформування економіки, фінансів, маркетингу та бізнесу

тел.280-80-56    обсяг реклами - 5%

2.       БИЗНЕС - ЗНЦИКЛОПЕДИЯ «УПРАВЛЕНИЕ ОТЕЛЕМ»* (рос, укр.) Інформує про поточний стан готельної галузі, надає аналіз тенденцій її розвитку. Детально викладені
методи боротьби з проблемами в готельному бізнесі, висвітлені стратегічні антикризові маркетингові заходи тощо

тел.585-08-38 (39)                   без реклами

3.       ЕФЕКТИВНІ КОРМИ ТА ГОДІВЛЯ (укр.) Поживність кормів, кормові добавки, маркетинг.

(Видання в січні, квітні, липні, листопаді не виходить. Передплату на січень, квітень, липень, листопад не приймають).

Тел.. 520-98-62, (04472); 50-643, 50-645 обсяг  реклами - не більше 20%

4.       ЗОВНІШНЯ ТОРГІВЛЯ: ПРАВО ТА ЕКОНОМІКА (укр.) Міжнародні фінанси, фінанси України, міжнародна економіка, міжнародний менеджмент, маркетинг, зовнішня
торгівля, економічна та соціальна політика, правознавство, економіка України

тел.528-10-02, (067); 234-16-11                    без реклами

5.       KOSMETIK INTERNATIONAL JOURNAL (рос.) Науково-практичне видання для косметологів. Нові концепції догляду за шкірою, апаратна косметологія, мистецтво
спілкування з клієнтом, менеджмент і маркетинг салонів краси, огляди професійного життя.

тел.594-95-95, 594-96-96                    обсяг реклами - 20%

1. 6.                            ЛЕГКА ПРОМИСЛОВІСТЬ (укр.) Економіка. Управління. Маркетинг. Кадри. Мода. Наука.

      тел.287-03-74    обсяг реклами — 20%

1. 7.                            ПЕРСОНАЛ (укр.) Журнал інтелектуальної еліти. Наукове видання з політичних, філософських і соціологічних наук. Містить матеріали з менеджменту, маркетингу, економіки, релігії, психології. Проблеми управління персоналом.

      тел.490-95-18    обсяг реклами - 20%

 

1. 8.                            УПРАВЛІННЯ. ЕКОНОМІКА ТА ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЯКОСТІ В ФАРМАЦІЇ (укр., рос, англ.) В журналі публікуються статті з менеджменту та маркетингу усіх ланок фармацевтичної галузі, стандартизації та валідації  фармацевтичного виробництва

ХАРКІВ: тел. (057) 714-13-70     обсяг реклами - 15%

1. 9.                            ШИНА ПЛЮС (рос); Журнал для фахівців автосервісу та автомобілістів. Усе про шини, шиноремонт. автосервісне устаткування, технології, матеріали, маркетинг. Видання для тих, кого "годують колеса", хто їх виробляє, продає, ремонтує, забезпечує сервісне обслуговування

тел.(0412) 41-83-29       обсяг реклами - 10%

10.     ЮРИДИЧЕСКИЕ ФИРМЬІ УКРАИНЬІ 2010* (рос). Усенко О.О. Довідник (2010).-128 стор. Статистична і маркетингова інформація, зібрана шляхом щорічної дослідницької програми - 10 найбільш розповсюджених галузей практики;провідні юристи; юрисконсульти та юридичні фірми України.

Тел.. 495-27-77