Клопотання про арешт майна

1. 1.  З клопотанням про арешт майна до слідчого судді, суду має право звернутися прокурор, слідчий за погодженням з прокурором, а з метою забезпечення цивільного позову - також цивільний позивач.
2. 2.   У клопотанні слідчого, прокурора про арешт майна повинно бути зазначено:

1)  підстави, у зв 'язку з якими потрібно здійснити арешт майна;

2)  перелік і види майна, що належить арештувати;

3)  документи, що підтверджують право власності на майно, що належить аре­штувати.

До клопотання також мають бути додані оригінали або копії документів та інших матеріалів, якими слідчий, прокурор обґрунтовує доводи клопотання.

1. 3.   У клопотанні цивільного позивача, слідчого, прокурора про арешт майна під­озрюваного, обвинуваченого, іншої особи для забезпечення цивільного позову повинно бути зазначено:

1) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням;

2)  докази факту завдання шкоди і розміру цієї шкоди.

1. 4.  Вартість майна, яке належить арештувати з метою забезпечення цивільного позову, повинна бути співмірною із розміром шкоди, завданої кримінальним право­порушенням.
2. 5.   Клопотання слідчого, прокурора про арешт тимчасово вилученого майна по­винно бути подано не пізніше наступного робочого дня після вилучення майна, інакше майно має бути негайно повернуто особі, у якої його було вилучено.

1. Клопотання про застосування арешту майна на підставі ухвали слідчого судді подається до місцевого суду, у межах територіальної юрисдикції якого знаходиться орган досудового розслідування. З клопотанням про арешт має право звертатися про­курор, слідчий за погодженням з прокурором, а з метою забезпечення цивільного позову — також цивільний позивач. Фактичною підставою арешту майна є сукупність фактичних даних, що вказують на завдання кримінальним правопорушенням матері­альної та/чи моральної шкоди, заявлення цивільного позову про її відшкодування або можливість заявлення такого позову та накладення майнових стягнень, конфіскації майна за вироком суду. Необхідність арешту майна зумовлюється обґрунтованою під­озрою вважати, що незастосування цього заходу зумовить труднощі чи неможливість виконання вироку в частині забезпечення можливої конфіскації майна або цивільного позову чи перешкоджатиме встановленню істини внаслідок того, що таке майно може бути приховане, відчужене чи пошкоджене.

1. 2.  У клопотанні слідчого, прокурора про арешт майна повинно бути зазначено: 1) підстави, у зв'язку з якими потрібно здійснити арешт майна; 2) перелік і види май­на, що належить арештувати; 3) документи, що підтверджують право власності на майно, що належить арештувати. З метою встановлення майна чи коштів, на які може бути накладено арешт, слідчий може направити запити в: Бюро технічної інвентари­зації, нотаріальні контори, державне підприємство «Інформаційний центр», управлін­ня державного архітектурно-будівельного контролю місцевих держадміністрацій, банківські установи, державні податкові адміністрації (інспекції); органи Державто- інспекції, органи Державної комісії з цінних паперів, Єдиний державний реєстр під­приємств та організацій України Держкомстату України, Український центр сертифі- катних аукціонів та його регіональні відділення, державну інспекцію судноплавного нагляду та її структурні підрозділи на місцях, страхові організації. Оригінали або копії документів та інших матеріалів, якими слідчий, прокурор обґрунтовує доводи клопотання, мають бути додані до клопотання.
2. 3.  Цивільний позов пред'являється, якщо кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнову та/або моральну шкоду (ч .1 ст. 128 КПК). У клопотанні цивільного позивача, слідчого, прокурора про арешт май­на для забезпечення цивільного позову повинно бути зазначено: 1) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням; 2) докази факту завдання шкоди і розміру цієї шкоди. Розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, встановлюється виходячи з фактичної вартості викраденого чи пошкодженого майна. Вартість такого майна необхідно визначати з урахуванням його фактичного стану на момент вчинен­ня кримінального правопорушення, а не на момент його набуття потерпілим. У про­вадженнях щодо кримінальних правопорушень економічної спрямованості визначен­ня розміру шкоди здійснюється на підставі ревізії, інвентаризації, аудиту та бухгал­терської експертизи.

Згідно з п. 2 Порядку обчислення розміру фактичних витрат закладу охорони здоров'я на стаціонарне лікування потерпілого від кримінального правопорушення та зарахування стягнення з винних осіб коштів до відповідного бюджету і їх викорис­тання, який затверджений постановою КМУ від 16 липня 1993 р. № 545, сума коштів, яка підлягає відшкодуванню, визначається закладом охорони здоров'я, в якому пере­бував на лікуванні потерпілий, виходячи з кількості ліжко-днів, проведених ним у стаціонарі, та вартості витрат на його лікування на день. Кількість ліжко-днів ви­значається на підставі медичної картки стаціонарного хворого (форма 003/у) або інших документів, які підтверджують дату госпіталізації та виписки хворого із стаціонару лікувального закладу. Цивільний кодекс України не обмежує відшкодування витрат лише тими, які були витрачені на стаціонарне лікування, а визначає, що особа, яка вчинила кримінальне правопорушення, зобов' язана відшкодувати витрати закладові охорони здоров'я на лікування потерпілого від цього кримінального правопорушення, крім випадку завдання шкоди при перевищенні меж необхідної оборони або у стані сильного душевного хвилювання, що виникло раптово внаслідок насильства або тяж­кої образи з боку потерпілого (ч.1 ст. 1206 ЦК).

Певні особливості має визначення розміру відшкодування моральної шкоди. У по­станові ПВСУ № 4 від 31.03.1995 р. «Про судову практику в справах про відшкоду­вання моральної (немайнової) шкоди» вказано, що під моральною шкодою слід розу­міти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкоджен­ням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи по­шкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ді­лової репутації фізичної або юридичної особи (ч. 2 ст. 23 ЦК).

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається залежно від ха­рактеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а та­кож з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення (ч. 3 ст. 23 ЦК). Пле­нум роз'яснює, що при визначенні розміру шкоди необхідно враховувати стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для віднов­лення попереднього стану. При визначенні розміру відшкодування враховуються ви­моги розумності і справедливості. При необхідності визначення розміру моральної шкоди може бути призначена судово-психологічна експертиза, порядок призначення та проведення якої регулюється Інструкцією про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, що затверджена наказом Міністерства юстиції України від 8 жовтня 1998 р. № 53/5.

4. Вартість майна, яке належить арештувати з метою забезпечення цивільного по­зову, повинна бути співмірною із розміром шкоди, завданої кримінальним правопо­рушенням, тобто має відповідати розміру цивільного позову. У разі заподіяння особі шкоди неправомірно вчиненими діями кількох осіб, розмір відшкодування визнача­ється з урахуванням ступеня вини кожної з них. Солідарну відповідальність по від­шкодуванню шкоди несуть особи, діяння яких були об'єднані спільним злочинним наміром, а заподіяна ними шкода стала наслідком їх спільних дій. Є неприпустимим покладення солідарної відповідальності на осіб, яких хоча й притягнуто до криміналь­ної відповідальності в одному кримінальному провадженні, але за самостійні кримі­нальні правопорушення, не пов'язані спільним наміром, а так само на осіб, коли одних з них засуджено за корисливі кримінальні правопорушення, наприклад, за розкрадан­ня, а інших — за халатність, незважаючи на те, що дії останніх об'єктивно сприяли першим у вчиненні кримінального правопорушення.

1. 5.  До клопотання слідчого, прокурора про арешт тимчасово вилученого майна додається витяг з ЄРДР щодо кримінального провадження, у рамках якого подається клопотання (ч. 6 ст. 132 КПК). Якщо клопотання слідчого, прокурора про арешт тим­часово вилученого майна подано з порушенням визначених цією нормою строків (не пізніше наступного робочого дня після вилучення майна), то майно, яке було тимча­сово вилучене, має бути негайно повернуто особі, у якої воно було вилучено.