|
|
Главная \ Методичні вказівки \ КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ В СИСТЕМІ ЮРИДИЧНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ
КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ В СИСТЕМІ ЮРИДИЧНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ« Назад
КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ В СИСТЕМІ ЮРИДИЧНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ 14.10.2016 12:59
МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ ФАКУЛЬТЕТ ЗАОЧНОГО НАВЧАННЯ ЦИВІЛЬНИХ ОСІБ ННІ ПОЗН
Кафедра загальноправових дисциплін
лекція
з дисципліни«Конституційне право України»
Тема № 7. Конституційно-правова відповідальність в системі юридичної відповідальності
(2 години)
Для заочного навчання цивільних осіб ННІ ПОЗН
Дніпропетровськ – 2015
Лекцію підготувала Наливайко Л.Р. – завідувач кафедри загальноправових дисциплін юридичного факультету Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ, доктор юридичних наук, професор
Рецензенти: Єрмоленко Д. О., проректор з науково-педагогічної роботи та допрофесійної підготовки, професор кафедри теорії та історії держави і права Класичного приватного університету, доктор юридичних наук, доцент
Максакова Р. М.,завідувач кафедри конституційного, адміністративного та трудового права Інституту управління та права Запорізького національного технічного університету, доктор юридичних наук, доцент
Лекція обговорена та схвалена на засіданні кафедри загальноправових дисциплін юридичного факультету «28» серпня 2015 р., протокол № 2
ПЛАН ЛЕКЦІЇ:
РЕКОМЕНДОВАНА Література:
Мета лекції:
Розкрити поняття та ознаки конституційно-правової відповідальності, функції конституційно-правової відповідальності, позитивний та ретроспективний аспекти конституційно-правової відповідальності, співвідношення конституційно-правової відповідальності з іншими видами юридичної відповідальності.
ВСТУП
Відповідальність – складне багатогранне поняття. Відповідальність – це ставлення особи до суспільства та держави, до інших осіб з точки зору виконання поставлених до неї певних соціальних, політичних, етичних, юридичних вимог; усвідомлення та правильне розуміння громадянином своїх обов’язків щодо суспільства, держави, інших осіб. У той же час відповідальність – це сукупність вимог, які ставляться суспільством і державою до державних органів, суспільних організацій, посадових осіб і громадян. Це той критерій, який дозволяє оцінити обсяг та якість виконання ними своїх обов’язків.
І. ПОНЯТТЯ ТА ОЗНАКИ КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ
У сучасній юридичній науці поняття юридичної відповідальності поєднує в собі два аспекти (деякі дослідники називають їх концепціями юридичної відповідальності): ретроспективний (негативний) та перспективний (позитивний). Ретроспективна відповідальність – це відповідальність за вже скоєне протиправне діяння і тому вона має реальний характер. Перспективна ж відповідальність припускає свідоме, відповідальне ставлення індивідів до своїх вчинків, способу життя, роботи, тобто це – основа поведінки суб’єктів, яка виключає порушення правових приписів. Можна стверджувати, що юридична відповідальність є перш за все відповідальним ставленням людини до своїх обов’язків, відповідальністю за правильне виконання особою (фізичною та юридичною) обов’язків, які покладені на неї законом. Громадянин, установа, організація, посадова особа, перш за все, несуть відповідальність за правильне виконання своїх обов’язків, тобто відповідальність в її позитивному значенні. Якщо ж обов'язок не виконаний, настає відповідальність в її, так би мовити, негативному значенні – примус, стягнення, покарання та ін. Слід зазначити, що і ця форма відповідальності – відповідальність за невиконання, порушення особою свого обов’язку, зовсім не характерна тільки для юридичної відповідальності, вона притаманна всім видам відповідальності (етичній, моральній). Визначення юридичної відповідальності може бути різним за змістом у залежності від точки відліку. Наприклад, юридична відповідальність може розглядатися через регулятивні та охоронні правовідносини, в яких зобов’язана сторона виступає як суб’єкт позитивної відповідальності; а у випадку скоєння правопорушення – негативної. Однією з головних проблем як нашого конституційного законодавства, так і законодавства зарубіжних країн є висвітлення та розробка питання про можливість існування ще одного виду юридичної відповідальності – конституційно-правової. Ця думка в юридичній літературі є новою і прогресивною, оскільки на сьогоднішній день нею зацікавилося багато вчених конституціоналістів, які у своїх роботах намагаються обґрунтувати правомірність її існування. В юридичній літературі конституційну відповідальність розуміють в різних аспектах: 1) по-перше, як основи адміністративної, кримінальної та іншої галузевої відповідальності, які виражаються в Конституції у вигляді узагальнених заборон будь-якої поведінки; 2) по-друге, як соціальна відповідальність позитивного плану, що пронизує Конституцію як один з її принципів; 3) по-третє, як відповідальність ретроспективного порядку, що встановлюється спеціальними органами (Конституційним Судом); 4) по-четверте, як відповідальність, що складається в межах конституційно-правових відносин і пов’язана з особливими конституційно-правовими санкціями. Проте, недостатня розробка питань конституційної відповідальності призводить до того, що вона лишається визнання навіть у нових роботах загального характеру, виключається з переліку видів відповідальності. Перш за все, українські та зарубіжні вчені з’ясовують співвідношення понять конституційної відповідальності та відповідальності за порушення норм конституційного права. У тій частині, під якою розуміється конституційна відповідність за порушення деяких норм конституційного права, що є одночасно й взагалі відповідальністю за порушення конституційних норм, ці поняття співпадають. Але оскільки порушення норм конституційного права спричиняє не тільки власне конституційну відповідальність, а й відповідальність інших галузей (іноді й неюридичну), то поняття відповідальності за порушення норм конституційного права ширше. А конституційна відповідальність виходить за межі відповідальності за порушення норм конституційного права, оскільки захищає деякі норми інших галузей. Одночасно, поняття конституційної відповідальності тісно пов’язане з поняттям юридичної відповідальності взагалі, бо останнє є значною мірою тим каркасом, основою, на базі якого моделюється поняття власне конституційної відповідальності. Найбільш поширеним визначенням юридичної відповідальності є розуміння її як обов’язку винного терпіти примусове позбавлення певних благ шляхом застосування засобів державного примусу за свою протиправну поведінку. Але виділяють й активний (позитивний) аспект юридичної відповідальності, згідно з яким вона розуміється як відповідальна поведінка, відповідальність за правильне виконання обов’язків, юридичну компетентність тощо. Українські автори визначають конституційну відповідальність як специфічний вид юридичної відповідальності, з власним механізмом, та колом суб’єктів і санкціями, який пов’язаний з діями політичного характеру й існує в позитивному і негативному аспектах. З метою повнішого визначення місця конституційної відповідальності, можна б було вказати й на зв’язок з соціальною відповідальністю взагалі, зазначити у сфері яких відносин існує саме цей вид відповідальності. Доцільно б було наголосити ще на нормативних та фактичних підставах відповідальності (щодо останніх, то викликає сумнів визначення їх лише як дій, не враховуючи бездіяльності та інших проявів фактичних підстав). На думку Л. Наливайко, конституційно-правова відповідальність – це вид соціальної та юридичної відповідальності, який існує у сфері конституційно-правових відносин, передбачений нормами конституційного права і характеризується специфічним колом суб’єктів, механізмом реалізації, санкціями й полягає у примусовому перетерпіванні засобів впливу за протиправне діяння (ретроспективний аспект) та у відповідальному стані зобов’язаного суб’єкту (позитивний аспект), виступає найважливішою гарантією реалізації й захисту Конституції. Ознаки конституційно-правової відповідальності Всі ознаки, на наш погляд, можна умовно поділити на дві групи: 1) ознаки, які характеризують конституційну відповідальність як суспільно-політичний феномен, її значення, місце у суспільстві, співвідношення, зв’язки з іншими видами відповідальності, тобто загальні ознаки, що показують це явище в цілому, не вдаючись до детальної характеристики; 2) більш конкретні ознаки, які вказують на специфічні риси, притаманні конституційно-правовій відповідальності, внутрішню сутність, за допомогою яких її можна відрізнити від інших видів юридичної відповідальності. До першої групи відносяться такі ознаки (загальні): 1. Конституційна відповідальність є видом юридичної відповідальності і, разом з тим, є особливою формою соціальної відповідальності. Вона є акумулятором різних видів соціальної відповідальності. Виступаючи у своєму позитивному аспекті, вона становить вищу форму соціальної відповідальності: у своєму позитивному відношенні до виконання соціальних обов’язків людина не усвідомлює їх конкретної належності до певної сфери, таке відношення формується на надгалузевому рівні конституційної відповідальності. 2. Складна структура цього явища витікає з попередньої ознаки, оскільки сюди включається й соціальна відповідальність, й загальні засади відповідальності, що спрямовують галузеві види юридичної відповідальності й конкретні прояви конституційної відповідальності. Цей інститут має складну внутрішню ієрархічну структуру. Вона складається не тільки із загальних заборон на вищому рівні системи, але також включає в себе норми, які визначають активну відповідальність суб’єкта, його можливу та соціально-необхідну поведінку. 3. Конституційно-правова відповідальність є одним з елементів конституційного ладу, тому що виступає особливим феноменом у системі соціальних зв’язків. Суть цього феномену, на наш погляд, може бути зрозумілою лише при дослідженні ролі конституційної відповідальності в системі більш високого рівня – конституційного ладу. 4. Конституційна відповідальність має політичний характер, що зумовлюється специфікою конституційних правовідносин. Вона часто має спільні з політичною відповідальністю підстави, суб’єкти, наслідки, побутує навіть думка, що конституційна відповідальність є різновидом політичноїю Політична відповідальність особи означає не порушення нею конституційних норм, не виконання обов’язків, а втрату нею політичної підтримки з різних підстав. 5. Конституційно-правова відповідальність є однією з специфічних системоутворюючих, кваліфікаційних ознак конституційного права як галузі права. Інститут конституційної відповідальності входить до методу конституційного права, відокремлює цю галузь від інших, вказує на її якісну своєрідність, самостійність. 6. Значення конституційної відповідальності для легалізації та леґітимації державної влади. Легалізація державної влади – поняття юридичне, воно співвідноситься з визнанням, підтримкою того чи іншого явища, інституту, органу, Основним законом. Леґітимація державної влади представляє собою делегування, передачу влади суспільством його особливій організації – державі, її структурам. Ця передача реалізується на передбачених умовах, що державна влада буде відповідати уявленням людей про її діяльність, їх очікуванням. Тому існування реальної конституційної відповідальності державних органів, посадових осіб, в цілому відповідальності держави перед особою, суспільством є тим чинником, який стверджує у правосвідомості людини уявлення про справедливість, розумність існуючої державної влади, забезпечуючи тим її леґітимність. 7. Ще можна сказати, що конституційна відповідальність має важливе значення як гарантія існування, реалізації та охорони Конституції України. Основне призначення конституційної відповідальності – захист Конституції, тоді як інші види юридичної відповідальності покликані виконувати більш розширені функції, хоча не можна недооцінювати роль адміністративної та інших видів юридичної відповідальності у справі охорони Конституції. Визначення конституційної відповідальності самостійним видом у системі юридичної відповідальності передбачає розкриття її основних (специфічних) положень, які подані в наступній групі ознак та проявляються в усіх елементах змісту цього інституту:
3. Тому наступною ознакою є специфічність підстав конституційно-правової відповідальності. Підставою позитивної конституційної відповідальності є факт набуття спеціального конституційного правового статусу, а підставою ретроспективної – юридичний факт неправомірного виявлення в конституційно-правовій сфері порушення норм Конституції, які відповідно конкретизуються в конституційному законодавстві. Специфічною підставою ретроспективної конституційної відповідальності є конституційний делікт (правопорушення). 4. Специфічність санкцій конституційно-правової відповідальності, яка зумовлюється характером урегульованих суспільних відносин та їх суб’єктів. 5. Конституційно-правова відповідальність має специфічні процедурно-процесуальні форми реалізації, якими виступають: для позитивної відповідальності – система організаційно-процесуальних взаємовідносин з приводу звітності, підконтрольності суб’єктів тощо; для ретроспективної – певний порядок порушення та розгляду питання про відповідальність винних суб’єктів, що здійснюється уповноваженими суб’єктами правозастосовчої діяльності. Тобто, реалізація конституційної відповідальності здійснюється певними органами, структурами, посадовими особами. ВИСНОВКИ ДО ПЕРШОГО ПИТАННЯ Отже, конституційно-правова відповідальність – це вид соціальної та юридичної відповідальності, який існує у сфері конституційно-правових відносин, передбачений нормами конституційного права і характеризується специфічним колом суб’єктів, механізмом реалізації, санкціями й полягає у примусовому перетерпіванні засобів впливу за протиправне діяння (ретроспективний аспект) та у відповідальному стані зобов’язаного суб’єкту (позитивний аспект), виступає найважливішою гарантією реалізації й захисту Конституції.
ІІ. ПОЗИТИВНИЙ ТА РЕТРОСПЕКТИВНИЙ АСПЕКТИ КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ
В науковій літературі прийнято розглядати конституційно-правову відповідальність у двох аспектах – позитивному та ретроспективному. В залежності від цього виділяються відповідно два види такої відповідальності – позитивна та ретроспективна конституційно-правова відповідальність. Зауважимо, що дуалістичність конституційно-правової відповідальності визнає переважна більшість вчених-конституціоналістів, проте їх увага в основному зосереджена на дослідженні «негативного» її аспекту. Як вважає Г. Задорожня, такий стан справи має цілком об’єктивне підґрунтя, оскільки реальність ретроспективної відповідальності, на відміну від «позитивної», не викликає сумнівів. Незважаючи на той факт, що більшість науковців зацікавлені дослідженням «негативного» аспекту, пропонуємо розглянути і проаналізувати обидва аспекти конституційно-правової відповідальності. В теорії права, як зазначає П. Рабинович, розрізняють два види відповідальності держави перед людиною: позитивну і негативну. Позитивна відповідальність полягає в тому, що держава повинна створювати різноманітні умови, необхідні для здійснення прав і свобод людини. Ця відповідальність покликана сприяти правоздійсненню, його полегшувати. Позитивна відповідальність виражається в обов’язковому здійсненні належним чином певних «позитивних» дій в будь-яких регулятивних правовідносинах і характеризується психічним ставленням до виконання покладених на суб’єкт правовідносин обов’язків. В. Савин зазначає, що «позитивна» відповідальність полягає в обов’язку виконувати відповідну дію, яка відповідає нормам права. Вона характеризується активними елементами правосвідомості, а також виявляється і в інших елементах правової дійсності – вимогах законності і, можливо, в особливій якості юридичних обов’язків, – все-таки в першу чергу стосується правосвідомості. На відміну від позитивної відповідальності негативна завжди пов’язана із вчиненням особою протиправного діяння і супроводжується негативними для неї наслідками у вигляді певних санкцій. Негативна відповідальність держави перед людиною полягає в її зобов’язаннях відшкодувати ті чи інші збитки (матеріальні, моральні), які спричинені рішеннями, неправомірними діями чи бездіяльністю державних органів, органів місцевого самоврядування, їх службовими і посадовими особами тощо. Негативна відповідальність настає за невиконання певних функцій і порушення законів. Негативна відповідальність полягає в перетерпіванні санкцій за протиправне діяння. Виходячи із зазначеного, можна додати, що позитивна відповідальність – це відповідальність «наперед», а негативна – за «неправомірне минуле». Тривалий час негативно-ретроспективний підхід в юридичній науці був єдиним. Він і сьогодні залишається панівним. Але є такий факт, що «позитивна» та «ретроспективна» відповідальність в конституційному праві тісно пов’язані між собою: по-перше, «позитивна» відповідальність розглядається як етап оцінки, внаслідок якої може настати одна з форм відповідальності ретроспективної; по-друге, «ретроспективна» юридична відповідальність в конституційному праві настає лише в тому разі, якщо «не спрацював» механізм «активної» відповідальності. Отже, «позитивна» відповідальність є необхідною умовою настання «ретроспективної», яка бере за основу першу відповідальність. Виходячи з цього взаємозв’язку, необхідним є розгляд «позитивної» відповідальності. Деякі вчені-конституціоналісти трактують позитивну відповідальність як усвідомлення та сприйняття морального обов’язку відповідною посадовою особою щодо необхідності виконання дорученої їй справи. Позитивна відповідальність – це розуміння важливості своїх дій для суспільства, прагнення та бажання виконати їх якнайкраще, найефективніше, швидше, тобто належним чином виконати свою соціальну роль. Позитивна відповідальність трактується як покладення на суб’єкта конституційно-правових відносин обов’язку виконувати ті чи інші завдання в інтересах конструктивного розвитку виокремлених відносин і відповідати за свою діяльність. На думку інших вчених, позитивна відповідальність є відповідальною поведінкою, підзвітністю, усвідомленням необхідності неухильного виконання професійних обов’язків, встановлених законом. Б. Назаров позитивну (перспективну, активну) відповідальність розуміє як певний внутрішній стан індивіда, який пов’язується з відповідальною поведінкою, що характеризується глибоким усвідомленням необхідності дотримуватися вимог правових і моральних норм, повагою до закону, до права та передбачає активний вплив на перебіг подій, внесок у розвиток суспільства тощо. З цього визначення можна зробити висновок, що позитивна відповідальність є саме належною поведінкою, є належним виконанням своїх обов’язків індивідуумом. Існує й така думка, що «позитивна» відповідальність має місце в конституційному праві , але з одним дуже важливим застереженням: сфера її поширення надто обмежена. «Позитивною» (тобто існуючої до правопорушення) може бути лише правова відповідальність державних органів та посадових осіб. Що стосується відповідальності громадян як суб’єктів конституційного права, то її правовим вираженням завжди була, є і буде тільки «ретроспективна» відповідальність - відповідальність за правопорушення. Слушно зазначає А. Червяцова, стверджуючи, що позитивна відповідальність громадян має не правовий, а моральний характер. На нашу думку, це твердження є влучним, оскільки позитивна відповідальність передбачає перш за все порядність індивідуума, його належну поведінку, його ставлення саме до норм моралі, його усвідомлення щодо моральної поведінки. Позитивна конституційно-правова відповідальність з відповідними санкціями виявляється головним чином у її спрямовуючому впливі – як відповідальне відношення суб’єктів до своїх конституційних компетенцій й дійове правомірне (суспільно-корисне чи позитивне) їхнє виконання. Позитивна спрямованість конституційно-правової відповідальності асоціюється з підконтрольністю та юридичною компетентністю. Позитивна відповідальність орієнтує соціальні суб’єкти на необхідність співвідносити свою поведінку з вимогами конституційних приписів та інших нормативно-правових актів і максимальної суспільної доцільності. Позитивна відповідальність справляє вплив на особисту свободу, визначаючи вибір варіанта поведінки і його реалізацію. Це елемент механізму регулювання і контролю поведінки людини в її суспільних зв’язках. В. Демиденко з цього приводу наводить свою цікаву думку, що свобода і відповідальність нероздільні як дві сторони соціально-історичної необхідності. Позитивна відповідальність передбачає вибір індивіда стосовно своєї поведінки, яка в свою чергу може бути позитивною або ж негативною для суспільства. Позитивна відповідальність – явище скоріше соціальне, а не правове, оскільки вона не має ознак формальної визначеності, державної примусовості та процесуальної форми реалізації. Отже, позитивна відповідальність носить моральний характер, вона тісно пов’язана з такими поняттями, як «сумлінне ставлення до своїх обов’язків» та «почуття відповідальності». Відношення до права є не правовим, а моральним, позитивна відповідальність виступає моральною категорією, і найцікавіше те, що сприяти на поведінку людини можна не через вплив на неї правовим способом, а іншим способом впливу на особистість та її духовний світ. Позитивною прийнято вважати відповідальну поведінку, відповідальне ставлення суб’єкта конституційно-правових відносин до своїх обов’язків, належне їх виконання. Підставами такої відповідальності є належне здійснення суб’єктом конституційних правовідносин певних функцій. Отже, державний орган, посадова особа несуть відповідальність вже тому, що до цього зобов’язує їх правовий статус. О. Майданник зазначає, що, якщо розглядати юридичну відповідальність як явище загальносоціальне, котре, зокрема, передбачає сумлінне виконання специфічного юридичного обов’язку, то, очевидно, є підстави для виділення такого її виду як позитивна юридична і, в тому числі, конституційно-правова відповідальність. В даному разі йдеться не про відповідальність за правопорушення, а про правомірну поведінку, яка характеризується відповідальним ставленням суб’єкта до покладених на нього обов’язків. Як бачимо, ця відповідальність характеризується відповідальним ставленням суб’єкта до покладених до нього обов’язків, тобто це може бути сумлінне виконання доручених обов’язків, наприклад це може стосуватися носіїв владних повноважень, оскільки дотримання прав і свобод з їх сторони є гарантом законності та правопорядку, наявності демократичності в державі. Тому ми вважаємо, позитивну відповідальність необхідно виділяти аби запобігати появі саме другого аспекту конституційно-правової відповідальності – ретроспективного, який можливий лише при правопорушеннях. А. Червяцова у своєму дисертаційному дослідженні доходить висновку, що позитивною відповідальністю може бути лише конституційно-правова відповідальність держави, органів публічної влади та посадових осіб. Позитивність конституційно-правової відповідальності зазначених суб’єктів обумовлена специфікою їхнього правового статусу, який характеризується імперативністю: закон визначає цілі та задачі діяльності органів публічної влади (посадових осіб), у залежності від досягнення (виконання) яких можна судити про ефективність роботи носія владних повноважень, отже, про його «відповідальну» або «безвідповідальну» поведінку. Щодо відповідальності інших суб’єктів конституційного права, то її правовим виразом буде виключно ретроспективна відповідальність. Отже, позитивна конституційно-правова відповідальність – це відповідальність за правомірну діяльність, існує незалежно від правопорушення. Позитивною може бути лише конституційно-правова відповідальність держави, органів публічної влади й посадових осіб. Враховуючи особливості законодавчої термінології, специфіку правового статусу державно-владних суб’єктів, «позитивний» аспект конституційно-правової відповідальності може бути визначений як стан відповідальності, що складається з відповідальності за що-небудь та відповідальності перед ким-небудь. З вищесказаного можна зробити висновок, що наявність позитивного аспекту в конституційно-правовій відповідальності є доречним, оскільки саме відповідальна поведінка вищих посадових осіб є гарантом законності. Конституційно-правова відповідальність – це, перш за все, відповідальність органів державної влади, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб перед народом за неналежну реалізацію тих владних повноважень, які народ їм передав, реальна гарантія проти зловживання права. Тому, на нашу думку, наявність позитивної відповідальності посадових осіб є обов’язковою аби уникати протиправних діянь з боку державних органів. На думку В. Невінського, нині потребує подальшого розвитку ідея конституційно-правової відповідальності як позитивної відповідальності, що передбачає формування в громадян, посадових осіб, виборних представників, колегіальних органів публічної влади почуття громадянського обов'язку щодо дотримання і захисту Конституції, неухильного виконання рішень Конституційного Суду як вищого судового органу конституційного контролю. Розуміння позитивної відповідальності у конституційному праві підміняється моральним спонуканням суб’єкта до професійного виконання своїх посадових обов’язків, проте, як зауважує В. Погорілко, «моральне ставлення суб’єкта конституційно-правових відносин до виконання своїх обов’язків лежить поза межами конституційно-правового регулювання». Крім того, термін «позитивна відповідальність» містить у собі змістовне протиріччя, бо будь-яка «відповідальність» сама по собі є негативним наслідком для суб’єкта, тобто передбачає настання негативних наслідків, які знаходять своє вираження у відповідній втраті морального, матеріального чи іншого зразка, а тому немає логічного зв’язку між «відповідальністю» та поняттям «позитивна». Тому в деяких науковців виникає сумнів стосовно саме позитивного аспекту в конституційно-правовій відповідальності, постає питання щодо доцільності введення у правовий обіг поняття «позитивна відповідальність». Д. Липинський у своїй монографічній праці виділив сім основних напрямів у теорії позитивної відповідальності, а саме: 1) усвідомлення обов'язку; 2) обов'язок надати звіт; 3) обов'язок дотримуватись приписів, вимог правових норм; 4) статусна відповідальність; 5) добровільна форма реалізації відповідальності; 6) позитивна відповідальність – це реальна правомірна поведінка; 7) заохочувальна позитивна відповідальність. Позитивна відповідальність пов’язана з правомірною поведінкою, і в разі її дотримання, ця поведінка заохочується. Більшість авторів зосереджені розглядом «негативного» аспекту конституційно-правової відповідальності, а саме ретроспективної відповідальності. При цьому конституційно-правова відповідальність розуміється ними як негативна оцінка діяльності суб’єкта, внаслідок чого він зазнає несприятливих наслідків – обмеження або позбавлення політичних, юридичних або інших інтересів. Так, Б. Страшун підкреслює, що конституційно-правову відповідальність слід розуміти тільки як «негативну». На його думку, поділ відповідальності на «позитивну» та «негативну» є нонсенсом, ураховуючи, що фактично мова йде про зовсім різні речі: одна справа, коли ми говоримо про коло завдань і повноважень, за які відповідає посадова особа, а інше – коли ця особа або орган піддається , негативним наслідкам. Ретроспективна відповідальність – це відповідальність за вже скоєне протиправне діяння і тому вона має реальний характер. Ретроспективна конституційно-правова відповідальність можлива лише у випадку конституційно-правового делікту, коли має місце негативне відхилення у фактичній поведінці суб’єктів конституційно-правових відносин від вимог нормативно-правових актів. Йдеться або про пряме порушення конституційних чи інших правових заборон, або про невиконання функцій, завдань, обов’язків, покладених на органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб, громадян, або перевищення (зловживання) ними своїми повноваженнями. Негативна конституційно-правова відповідальність – відповідальність за правопорушення; виникає внаслідок порушення конституційно-правової норми (скоєння конституційного делікту), полягає у застосуванні до винної особи певних мір правового впливу, покладенні на неї обов’язку зазнати обмежень матеріального, нематеріального та (або) організаційного характеру. О. Майданник зазначає, що питання ретроспективної відповідальності трактується у юридичній літературі неоднаково. Вчинення правопорушення не завжди є обставиною, яка мала місце в минулому. Воно може продовжуватися, тривати. Тому немає переконливих підстав для того, щоб вважати відповідальність за вчинення правопорушення відповідальністю за минуле, тобто ретроспективною. Це, швидше, негативна реакція суб’єкта правовідносин, уповноваженого контролювати додержання вимог права, на діяння суб’єкта, що порушує правові приписи незалежно від того: мало таке місце в минулому чи воно продовжується, триває. О. Майданник зазначає, що розглядуване питання вимагає глибшого наукового дослідження, з чим ми і погоджуємося, оскільки б це уникнуло спірні моменти навколо цієї проблематики. Таким чином, ретроспективна відповідальність настає лише тоді, коли для цього є нормативна основа, тобто коли вона зазначається в законодавстві. Отже, на відміну від «позитивної» відповідальності, «негативна» має правовий характер, тобто є правовим вираженням, має свій вплив на особу, яка зловживає правом. У свою чергу, В. Полевий у своїй дисертації акцентує увагу на тому, що конституційно-правова відповідальність відіграє подвійну роль: по-перше – спонукає до позитивного, сумлінного, творчого ставлення до виконання функцій, покладених на суб’єкта його конституційним статусом; по-друге – є засобом покарання винних та відновлення порушених конституційних правовідносин. Із зазначеного бачимо, що ця подвійна роль охоплює позитивний та негативний аспект конституційно-правової відповідальності, де саме проспективна конституційно-правова відповідальність передбачає сумлінне ставлення до виконання своїх обов’язків, а ретроспективна – це відповідальність за скоєння протиправного діяння, яка передбачається покаранням винного в цьому діянні. Підсумовуючи викладене вище, можна зробити висновок, що позитивна (перспективна, активна) відповідальність розуміється як певний внутрішній стан індивіда, який пов’язується з відповідальною поведінкою, що характеризується глибоким усвідомленням необхідності дотримуватися вимог правових і моральних норм, повагою до закону, до права та передбачає активний вплив на перебіг подій, внесок у розвиток суспільства тощо. З цього визначення можна зробити висновок, що позитивна відповідальність є саме належною поведінкою, є належним виконанням своїх обов’язків індивідуумом. Позитивна відповідальність громадян має не правовий, а моральний характер. Що ж стосується негативного аспекту конституційно-правової відповідальності, то ретроспективна відповідальність – це відповідальність за вже скоєне протиправне діяння і тому вона має реальний характер. Ретроспективна конституційно-правова відповідальність можлива лише у випадку конституційно-правового делікту, коли має місце негативне відхилення у фактичній поведінці суб’єктів конституційно-правових відносин від вимог нормативно-правових актів. ВИСНОВКИ ДО ДРУГОГО ПИТАННЯ Отже, після розгляду цієї теми зауважимо, що існують як прихильники тільки вузького розуміння відповідальності, так званої «ретроспективної», так і прихильників «двоаспектної» відповідальності, яка включає «ретроспективну» і «позитивну» відповідальність. Сенс протистояння цих двох концепцій утому, що одна визнає можливість відповідальності лише після правопорушення, інша – виходить із існування відповідальності ще до порушення норми. Ми ж вважаємо, що ці два компоненти взаємодоповнюють один одного, вони пов’язані між собою. Позитивна відповідальність передбачає моральне спонукання суб’єкта до професійного виконання своїх посадових обов’язків. Позитивна відповідальність носить моральний характер, вона тісно пов’язана з такими поняттями, як «сумлінне ставлення до своїх обов’язків» та «почуття відповідальності», тому існування «позитивного» аспекту є важливим атрибутом для забезпечення гарантії реалізації прав людини в Україні. Ретроспективна відповідальність в конституційному праві настає лише в тому разі, якщо «не спрацював» механізм «активної» відповідальності, тобто позитивної. «Негативна» має правовий характер, тобто є правовим вираженням, має свій вплив на особу, яка зловживає правом. Тому, на нашу думку, існування і «позитивного» і «негативного» аспектів конституційно-правової відповідальності є обов’язковим для забезпечення правопорядку в суспільстві, та в державі загалом. Таким чином, наукове опрацювання досліджуваної проблематики, дозволяє зробити такий висновок, а саме те, що «позитивний» аспект конституційно-правової відповідальності існує до правопорушення, а «негативний» аспект вже після настання правопорушення, негативних дій.
ІІІ. ФУНКЦІЇ КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ
Важливим питанням для розуміння конституційної відповідальності є виділення її функцій. В науці досліджуються функції юридичної відповідальності в цілому, а функції конституційно-правової відповідальності, їх поняття та види залишаються без належної уваги науковців. Функції конституційно-правової відповідальності можна визначити як основні напрямки її впливу на поведінку людей та суспільно-правові відносини, які виникають в сфері дії норм конституційного права; це цілеспрямовані засоби реалізації та захисту конституційних норм, а також досягнення мети конституційної відповідальності; це головні напрямки юридичного впливу як на правопорушника, так і на інших осіб з метою захисту правопорядку, державної дисципліни і виховання суб’єктів конституційно-правових відносин, що скоїли чи можуть скоїти конституційно-правовий делікт. Види функцій конституційної відповідальності: 1. Правоорієнтуюча. Позитивна конституційна відповідальність орієнтує суб’єктів конституційно-правових відносин співвідносити власну правову поведінку з конституційно-правовим статусом, з потребами законності та максимальною суспільною доцільністю. Така відповідальність виникає з моменту надання особі (фізичній чи юридичній) певного кола прав та обов’язків. Ретроспективна конституційна відповідальність похідна від позитивної і вона виникає вже при існуванні першої, однак наступає з моменту досягнення особою конституційної деліктоздатності і вчинення нею конституційного правопорушення – і вже примусові санкції “орієнтують” її та інших суб’єктів конституційного права на подальшу правомірну та суспільно-корисну поведінку. 2. Попереджувальна (превентивна). Сама можливість застосування примусових заходів впливу, настання негативних обмежень матеріального та морального характеру, притягнення до конституційної відповідальності формує у свідомості суб’єкта конституційно-правових відносин почуття відповідальності, необхідності правомірної, суспільно-корисної поведінки і тим самим запобігає скоєння конституційного правопорушення. Така функція покликана забезпечити формування в адресатів норм конституційного права мотивів, які спонукають його додержувати закони, поважати права та інтереси інших осіб. 3. Організуюча (установча). Як при позитивній, так і при ретроспективній конституційній відповідальності є доцільним певне “наведення порядку” в індивідуальному відношенні, думках, бажаннях, вчинках кожного суб’єкта конституційно-правових відносин з метою узгодження власної поведінки з вимогами норм конституційного права. Така установка може бути реалізована добровільно – при позитивній відповідальності, а також примусово – при репресивній відповідальності, однак керуюча мета одна – наведення порядку та злагодженості в реалізації конституційно-правових відносин. 4. Обмежувальна. Існує думка, з якою ми погоджуємося, що високий рівень позитивної відповідальності в потенційних суб’єктів конституційної відповідальності значно обмежує можливість застосування щодо таких осіб ретроспективної конституційної відповідальності. Однак практика свідчить, що високоморальне відношення до власних обов’язків присутнє далеко не в усіх суб’єктів конституційно-правових відносин. Найбільш ефективно ця функція реалізується при застосуванні ретроспективної відповідальності, коли правопорушник примусово обмежується у своїй юридично значимій поведінці для запобігання скоєння ним нових посягань на конституційні норми, правопорядок та несення передбачених законом санкцій, що формують конституційну відповідальність. Така функція також може тлумачитися і в такому значенні, що органи державної влади, посадові особи, громадяни та інші суб’єкти конституційного права зобов’язані діяти на підставі і в межах визначених конституційним та іншим галузевим законодавством. 5. Правоохоронна. Особливістю конституційної відповідальності є те, що перш за все вона спрямована на охорону, захист Конституції та конституційних законів від правопорушних посягань, можливих суспільно-шкідливих вчинків і згубної бездіяльності, пасивності органів державної влади при вирішенні питань державного значення – що в кінцевому результаті призведе до руйнації пріоритетів та вимог проголошених в Конституції. Взагалі, охоронну функцію виконує сама Конституція через заборону та санкції, які в ній встановлені. Однак засобом, інститутом охорони конституційної законності безперечно виступає конституційна відповідальність. 6. Стимулююча (активізуюча). Можливість застосування та притягнення винного до конституційної відповідальності певним чином стимулює діяльність органів державної влади та посадових осіб в розробці, прийнятті та виконанні суспільно важливих рішень; підвищує активність в реалізації конституційних норм, у виборі найбільш корисного конституційного варіанту поведінки, всебічно заоохочує активність громадян у здійсненні власних прав і законних інтересів, гарантованих Конституцією, творчу ініціативу депутатів та посадових осіб при прийнятті рішень, покликаних забезпечити реалізацію та охорону конституційних приписів. 7. Регулятивна (інтегративна). Під час застосування конституційної відповідальності регулюються, умовно кажучи, два різновиди суспільних відносин. По-перше, відносини між правопорушником та постраждалою особою. В принципі, регулюються такі ж відносини, які існували до скоєння конституційного правопорушення, однак після його скоєння особа, яка порушила конституційні права та інтереси другої сторони, не виконала власні конституційні обов’язки перед нею, зобов’язана виконувати ті ж обов’язки, що існували раніше, але вже в примусовому порядку. По-друге, це “нові” відносини, які виникають при наявності факту скоєння конституційного правопорушення, але вони виникають між правопорушником і державним органом, який представляє інтереси особи та, на який покладено обов'язок забезпечення охорони й реалізації конституційних норм. Метою цієї функції є також врегулювання, узгодження поведінки кожного суб’єкта конституційно-правових відносин з правопорядком та дисципліною, проголошених в Конституції. 8. Правозабезпечувальна. Провідною метою конституційної відповідальності є безпосереднє забезпечення реалізації конституційних норм в життя. Ця мета досягається також засобами процедурно-процесуальної реґламентації, кореспондуючих приписів суб’єктам конституційно-правових відносин, конкретизацією повноважень, конституційних норм та контролю. Поряд з цими засобами, які з часом не здатні забезпечити досягнення поставленої мети, включається в дію крайній та ефективний засіб – конституційна відповідальність. У даній ситуації забезпечення реалізації Конституції та конституційних законів досягається примусово, що дуже не бажано для потенційного суб’єкта конституційної відповідальності. 9. Репресивно-каральна. Деякі вчені ще називають її штрафною, однак зміст від цього не змінюється. Така функція свідчить про те, що конституційна відповідальність є: по-перше, актом відплати держави та суспільства по відношенню до правопорушника; по-друге, засобом, що попереджає нове конституційне правопорушення. Ця функція реалізується тільки в процесуальній формі і визначається актами державних органів та посадових осіб, які наділені відповідними повноваженнями. Також у цій функції реалізується певна сутність конституційної відповідальності. Отже, не слід забувати, що вона є своєрідним “покаранням” за протиправну дію чи бездіяльність, пасивність, необґрунтованість та недоцільність прийнятих рішень органами державної влади та посадовими особами, “покаранням” громадян й інших суб’єктів конституційно-правових відносин за невиконання конституційних та інших правових обов’язків, ігнорування приписів, проголошених у Конституції України. 10. Сигналізаційна (інформаційна). Застосування конституційної відповідальності щодо самого правопорушника, а також до осіб, що його оточують, сигналізує про небажаність для потенційного суб’єкта конституційної відповідальності вчиняти дії, які засуджуються Конституцією, про необхідність узгоджувати власну юридично значиму поведінку з конституційними приписами, про те, що конституційна відповідальність дійсно реалізується на практиці й приносить як наслідок державний і громадський осуд, а також негативні санкції та обмеження морального й матеріального характеру. 11. Правовиховна (профілактична). Ця функція реалізується також поряд з морально-виховною функцією, адже виховання можливе лише через внутрішнє розумове усвідомлення особи про суспільну корисність і правомірність власної поведінки та її наслідків. Така функція особливо актуальна при застосуванні конституційної відповідальності. Ми глибоко переконані, що потенційних суб’єктів конституційної відповідальності обов’язково необхідно виховувати в дусі точного виконання конституційних приписів. Особливо це стосується державних органів та посадових осіб, які приймають та реалізують важливі рішення для держави й суспільства. Ми маємо справу з підготовленими та кваліфікованими кадрами – немає жодної гарантії, що навіть при застосуванні до них конституційної відповідальності вони не будуть займати нові посади та приймати важливі рішення. Отже, якщо хоча б деякою мірою ця функція реалізувалась – ми мали б невелику надію, що такі особи будуть дотримуватись конституційних вимог у подальшій діяльності. 12. Дисциплінуюча. Ця функція дещо подібна до попередньої. В даній ситуації лише сама можливість застосування конституційної відповідальності та реалізації обмежувальних несприятливих санкцій дисциплінує поведінку та діяльність органів державної влади, посадових осіб, громадян до якісного виконання своїх конституційних прав та обов’язків, що спонукає їх до дотримання конституційних норм. 13. Правозахисна, та її різновид – правовідновлююча функція. В даному аспекті мова йде про те, що конституційна відповідальність покликана охороняти не тільки саму Конституцію від протиправних посягань, але вона також є суттєвим механізмом захисту, здійснення й забезпечення прав людини та громадянина, які гарантовані безпосередньо Основним законом. Похідною функцією від правозахисної є правовідновлююча, або ще її називають компенсаційна. При застосуванні конституційної відповідальності, на правопорушника покладається обов'язок відновити незаконно порушені ним суспільно-правові відносини, права та інтереси постраждалої сторони, а також примусове виконання невиконаного обов’язку. Однак ця функція може бути реалізована і без втручання державних органів та застосування примусу. Правопорушник може сам виконати свої обов’язки, поновити порушені права, припинити протиправний стан. Зрозуміло, що правовідновлювана функція виникає з моменту скоєння конституційного правопорушення та завершує свою дію з поновленням порушеного правопорядку. 14. Політична (ідеологічна). Хотіли б ми того, чи ні, однак конституційна відповідальність виступає безпосереднім інструментом реалізації державної політики. І саме вона віддзеркалює ті політичні настрої суспільства, мету і завдання державної політики, потреби та вимоги державної влади, що панують на сучасному етапі, а також вона є складовим елементом у формуванні певної ідеології. ВИСНОВКИ ДО ТРЕТЬОГО ПИТАННЯ Таким чином, функції конституційно-правової відповідальності можна визначити як основні напрямки її впливу на поведінку людей та суспільно-правові відносини, які виникають в сфері дії норм конституційного права; це цілеспрямовані засоби реалізації та захисту конституційних норм, а також досягнення мети конституційної відповідальності; це головні напрямки юридичного впливу як на правопорушника, так і на інших осіб з метою захисту правопорядку, державної дисципліни і виховання суб’єктів конституційно-правових відносин, що скоїли чи можуть скоїти конституційно-правовий делікт.
IV. СПІВВІДНОШЕННЯ КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ З ІНШИМИ ВИДАМИ ЮРИДИЧНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ
На сьогодні загальновизнаними є кримінальна, адміністративна, цивільно-правова, дисциплінарна, матеріальна види відповідальності. За суто галузевим принципом виділяються перші три види відповідальності; функціональний принцип покладений в основу останнього виду відповідальності. Юридична відповідальність як система складається з елементів, якими виступають окремі види відповідальност. Кожний вид є підсистемою в системі юридичної відповідальності, виступає як самостійна система. Її компоненти – норми, які закріплюють відповідальність в окремих інститутах права. Між елементами юридичної відповідальності, а також усередині кожного з них існує тісний зв’язок та взаємозалежність, взаємопроникнення. Наприклад, за одне і те правопорушення, за певних умов, можна притягти до різних видів відповідальності. Наявністю взаємозалежних зв’язків пояснюється і той факт, що такі види відповідальності, як кримінальна, цивільна, дисциплінарна, адміністративна можуть застосовуватися для захисту норм інших галузей права, зокрема конституційного. Коротко визначимо особливості кримінальної відповідальності. Кримінальна відповідальність становить собою реальну соціальну взаємодію спеціальних органів держави та особи, визнаної винною у вчиненні злочину, в результаті чого особа терпить обмеження. Згідно з Кримінальним кодексом України, основними принципами кримінальної відповідальності є принцип законності, принцип відповідальності особи за скоєне діяння при наявності вини (до того ж лише особистої) та принцип відповідальності тільки за ті діяння, які визначені кримінальним законом як злочинні. Характерними ознаками кримінальної відповідальності є її зв’язок тільки із спеціальним видом правопорушення – злочином, обов’язок особи відповідати перед державою за свої злочинні діяння та бути покараною, а також те, що міра відповідальності (покарання) особи за скоєний нею злочин визначається лише судом у відповідності із законом. Вид та міра позбавлень особистого (наприклад, позбавлення волі), майнового (наприклад, штраф, конфіскація майна) або іншого характеру (наприклад, позбавлення права займати певні посади) визначені лише в законі і передусім у санкціях статей Кримінального кодексу України, які передбачають відповідальність за скоєний злочин. Підставою кримінальної відповідальності є склад злочину, тобто наявність у діях чи бездіяльності особи всіх юридичних ознак злочину, визначених кримінальним законом. Думки, прагнення, переконання, якщо вони не були втілені в конкретному протиправному діянні, самі собою не породжують кримінальної відповідальності. Для виникнення кримінальної відповідальності необхідна наявність дій – навмисних чи необережних. Також це наявність об’єктивних (об’єкт, діяння, причинний зв’язок між ними, час, спосіб, місце, обставини скоєння злочину) та суб’єктивних (суб’єкт, вина, мотиви, цілі, емоційний стан) ознак, що характеризують певне суспільно небезпечне діяння як злочин. Кримінальна відповідальність передбачає законодавчо обґрунтований обов’язок особи, яка скоїла злочин, піддатися осуду з боку держави та бути покараною у повній відповідності до закону. Такий обов’язок виникає з моменту скоєння особою злочину і створює тим самим кримінальні правовідносини між винною особою та державою. Це означає, що держава, в особі свого органу влади, яким є суд, має право застосувати до правопорушника міри державного примус. З наведених вище ознак видно, що кримінальна відповідальність, як і конституційна, є певного роду правовідносинами зі своїми об’єктами, суб’єктами, які наділені правами та обов’язками. Але, якщо проаналізувати їх суб’єктивний та об’єктивний склад, то можна побачити, що він відрізняється. Кримінальна відповідальність має своїм об’єктом ті особисті, майнові та інші блага, позбавлення яких передбачається в санкції статті Кримінального кодексу. Що ж до суб’єктів таких відносин, то ними є держава з одного боку та особа, яка скоїла злочин, з іншого. Конституційна ж відповідальність своїм об’єктом має позбавлення тих чи інших осіб державно-владних повноважень, усунення з відповідальних посад, визнання неконституційними актів чи їх окремих положень, припинення дії актів органів виконавчої влади тощо. Її суб’єктивний склад є дещо ширшим і включає державу, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, суспільні організації, посадових, фізичних осіб. Кримінальна відповідальність, на відміну від конституційної, є ретроспективною і ніколи не може бути позитивною. Якщо і далі порівнювати ці види юридичної відповідальності, то можна зробити висновок, що кримінальна відповідальність є чітко визначеною й конкретизованою і може бути застосована лише у кримінальному законодавстві. Вона може наставати як за конституційне правопорушення, так і без нього, за аморальний вчинок (позитивна відповідальність); кримінальна – лише за вчинення злочину, передбаченого Кримінальним кодексом. Відповідальність у кримінальному праві також передбачає застосування як основних, так і додаткових покарань (конфіскація майна), що не є характерними для конституційної відповідальності; і зумовлена, у більшості випадків, діяльністю спеціальних компетентних органів держави. Спільними для цих видів є настання негативних наслідків для правопорушника. Адміністративна відповідальність – це один із видів юридичної відповідальності, якому притаманні всі ознаки останньої (настає при наявності вини, на основі норм права, за правопорушення, пов’язана з державним примусом). Адміністративна відповідальність має публічний державно-обов’язковий характер. Проявляється це в тому, що проступок є порушенням правопорядку, охорона якого – завдання і функція держави. Підставою адміністративної відповідальності є адміністративне правопорушення. Законодавством передбачена адміністративна відповідальність за дії з ознаками злочину, що не мають суспільної небезпеки як злочин. Притягнення до адміністративної відповідальності – це обов’язок державних органів, яким це право надано чинним законодавством. Всі вони суб’єкти державної виконавчої влади. Суб’єктами адміністративної юрисдикції є також і суди (судді). Суть адміністративної відповідальності полягає ще й в тому, що до винних у скоєнні правопорушення застосовуються адміністративні стягнення – адміністративний штраф, адміністративний арешт, конфіскація майна (речей, грошей), попередження, сплатне вилучення предмета, позбавлення спеціального права, виправні роботи, відшкодування майнових збитків. Законодавством встановлений особливий порядок притягнення до адміністративної відповідальності. Він спрощений, що створює умови для його оперативності та економічності; надаючи в той же час необхідні гарантії здійснення права на захист. Адміністративна відповідальність має в більшості випадків репресивний характер. Звідси її специфіка, яка передбачає встановлення вини, що є проявом волі фізичної особи. Це вид юридичної відповідальності детально врегульований нормами адміністративного права, в яких подається вичерпний перелік адміністративних вчинків, адміністративних стягнень та органів, уповноважених їх застосовувати. До адміністративної відповідальності притягуються порушники загальнообов’язкових правил (норм), встановлених повноважними органами. Суб’єктами адміністративного правопорушення можуть бути як фізичні особи – громадяни і посадові особи, так і юридичні. В адміністративній відповідальності знаходять прояв обидва аспекти правової відповідальності: позитивний та ретроспективний. Норми, що встановлюють адміністративну відповідальність, мають допоміжне значення щодо багатьох галузей права. Співвідношення адміністративної відповідальності та конституційної відповідальності виражається насамперед у тому, що в них проявляються два аспекти – позитивний та ретроспективний. Це пояснюється тим, що вони відносяться до сфери державного управління, виконавче-розпорядчої діяльності. І якщо для адміністративної відповідальності ця сфера є основною, то для конституційної вона є складовою частиною. Адміністративна відповідальність у позитивному аспекті передбачає виховання почуття морального обов’язку, внутрішньої потреби виконувати правові приписи, заборони. Саме в такому контексті вона тісно взаємодіє з конституційною відповідальністю, виконуючи ніби-то допоміжну роль. Ще однією їх спільною рисою є те, що вони мають публічний характер, тобто тісно пов’язані з функціонуванням держави. Але все ж таки, у більшості інших ознак вони не відповідають один одному. Це, насамперед, проявляється в конкретизації адміністративної відповідальності, її репресивному характері. Вона передбачає чітке встановлення вини правопорушника, його деліктоздатності і визначає, що єдиною підставою притягнення особи до адміністративної відповідальності є скоєння нею адміністративного проступку, а такі риси не є обов’язковими для конституційної відповідальності. Ще однією значною відмінністю між конституційною відповідальністю, адміністративною та кримінальною є те, що перша передбачає настання негативних наслідків не лише для окремої фізичної особи, а й для колегіального органу як сукупності осіб, що повністю не береться до уваги як адміністративним, так і кримінальним правом. Хоча окремі автори (В.І.Димченко, В.А.Новосьолов) відстоюють думку про те, що суб’єктом адміністративної відповідальності (суб’єктом адміністративного правопорушення) можуть бути і колективні формування, але це предмет окремого дослідження. Цивільно-правовій відповідальності притаманні всі ознаки юридичної відповідальності. До них можна віднести такі, які вказують, що вона є однією з форм державного впливу, застосовується лише до осіб, які скоїли правопорушення, реалізується компетентними органами держави та полягає у застосуванні до правопорушника цивільно-правових санкцій. Цивільно-правова відповідальність настає в результаті порушення як абсолютних, так і зобов’язальних прав. Порушення абсолютного правовідношення означає невиконання абсолютного обов’язку, який покладається законом на громадян й організації і в силу якого вони повинні утримуватися від порушення абсолютного права, що спричиняє за собою позадоговірну відповідальність у вигляді небажаних майнових наслідків. У разі порушення договірного зобов’язального відношення цивільно-правова відповідальність настає за невиконання або неналежне виконання зобов’язання. Цивільно-правова відповідальність виникає за таких основних умов: а) наявність майнових збитків; б) протиправність дій, які заподіяли шкоду; в) причинний зв’язок між протиправною дією і шкодою; г) вина особи, яка заподіяла шкоду. Головна функція, яку виконує цей вид відповідальності, - відновлення порушених прав чи інтересів, що можуть бути матеріальними або такими, що не мають матеріального прояву – особисті немайнові права. З цього випливають санкції – це, по-перше, виплата витрат, зроблених кредитором, втрата чи пошкодження його майна; по-друге, неодержані доходи, які кредитор мав би одержати, коли б боржник виконав зобов’язання, тобто відшкодування “позитивної шкоди в майні” та “втраченої користі” у вигляді пені чи неустойки. Для виникнення цивільно-правової відповідальності дія чи бездіяльність, якими заподіяно шкоду, повинні бути протиправними, тобто забороненими законом. У сфері цивільних правовідносин протиправні дії (бездіяльність) порушують не лише об’єктивну норму права, а й суб’єктивне право тієї чи іншої особи. Необхідною умовою виникнення цього виду відповідальності є наявність певного причинного зв’язку між протиправною дією та шкодою. Для того, щоб визнати особу відповідальною за шкоду, необхідно, щоб ця шкода була результатом саме її дії або бездіяльності. Це безпосередньо випливає із змісту ст. 203,440 ЦК України. Таким чином, коли цивільно-правова відповідальність дійсно має місце, то вона становить собою невигідні майнові наслідки, встановлені законом чи договором на випадок невиконання абсолютного обов’язку, а також неналежного його виконання. Цивільно-правова відповідальність встановлюється з виховною метою, оскільки спонукає боржника належним чином виконувати зобов’язання під загрозою зазнати небажаних матеріальних наслідків, а отже, й сприяє зміцненню договірної дисципліни, належного виконання завдань господарськими організаціями, задоволенню інтересів громадян; і для відновлення майнового стану кредитора, зокрема, шляхом відшкодування завданих йому збитків, тобто виступає як у позитивному, так і в ретроспективному аспектах. Основною особливістю при вирішенні питання про співвідношення конституційної та цивільної відповідальності є те, що остання носить переважно майновий характер і спрямована, як правило, на захист майнових інтересів осіб як фізичних, так і юридичних. У більшості своїх визначень вони протилежні один одному і відносяться до різних сфер правового регулювання: конституційна – до публічної, а цивільна – до приватної. Але не зважаючи на відмінності, можна визначити і їх спільні риси. Перша – це можливість настання відповідальності без вини. У цивільному праві – за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, а у конституційному – неспроможність належним чином виконувати свої обов’язки та ін. Друга ж полягає в тому, що санкції конституційно-правових та цивільно-правових норм, на відміну від санкцій норм кримінального права, мають неординарний характер. Одні з них становлять собою міри відповідальності, інші – міри захисту правопорядку та суб’єктивних прав. Отже, можна зазначити, що цивільна та конституційна відповідальність більш схожі у контексті їх розуміння як юридичної відповідальності з її основними рисами. На відміну від інших видів юридичної відповідальності, дисциплінарна спрямована на забезпечення дисципліни. Вона полягає в застосуванні у встановленому законодавством порядку мір дисциплінарного стягнення до робітника чи службовця, які скоїли дисциплінарний проступок. Підставою застосування засобів дисциплінарної відповідальності є, як правило, скоєння дисциплінарного проступку. На жаль, дисциплінарне законодавство, на відміну від кримінального та адміністративного, не дає чіткого визначення дисциплінарного проступку і не містить за рядом винятків, конкретних його складів, що суттєво відрізняє цей вид юридичної відповідальності від інших. Але в дисциплінарному законодавстві мають місце ті чи інші ознаки, які можна об’єднати поняттям складу дисциплінарного проступку. Ці ознаки характеризують його з точки зору об’єкта посягання, об’єктивної сторони, суб’єкта і суб’єктивної сторони. Дисциплінарний проступок – протиправне, винне діяння, що посягає на державну дисципліну, скоєне при виконанні трудових обов’язків і за яке законом передбачається відповідальність. В юридичній літературі дисциплінарну відповідальність поділяють на загальну і спеціальну. Спеціальна дисциплінарна відповідальність відрізняється від загальної: за суб’єктами на яких вона поширюється і якими застосовується; за засобами впливу; за порядком провадження. Спеціальна дисциплінарна відповідальність може бути: а) в порядку підпорядкованості; б) за статутами про дисципліну; в) за особливими положеннями та правилами. У державному апараті дисциплінарну відповідальність, в залежності від органів, до яких вона застосовується, можна поділити на відповідальність: а) в органах державного врядування; б) судових органах; в) в органах прокуратури. У межах зазначених видів дисциплінарної відповідальності застосовуються різні засоби дисциплінарного впливу, які можуть бути класифіковані за різними підставами. В юридичній літературі немає єдності в питанні про те, які засоби впливу за дисциплінарні проступки можна вважати дисциплінарною відповідальністю. Одні автори до дисциплінарної відповідальності відносять лише дисциплінарні стягнення, інші – будь-які дисциплінарні засоби. При віднесенні тих чи інших засобів впливу до дисциплінарної відповідальності з точки зору Л.І.Антонової, Б.І.Кожохіна повинні врахуватися три головних критерії: 1) чи пов’язаний проступок із службою тієї чи іншої особи; 2) чи покладається засіб впливу в порядку службової підлеглості; 3) чи є реальним перетерпіванням негативних наслідків. Керуючись цими критеріями, дисциплінарною відповідальністю слід вважати всі засоби перетерпівання, які застосовуються в порядку службової підлеглості, як правило, за скоєння проступку по службі. Ці засоби різноманітні, їх можна класифікувати за такими підставами: в залежності від головної мети застосування; за суб’єктом, до якого засоби впливу застосовуються; за характером перетерпівання та ін. У залежності від мети застосування, міри дисциплінарної відповідальності можна поділити на три групи: 1) засоби дисциплінарного присічення; 2) засоби дисциплінарного стягнення; 3) засоби дисциплінарного поновлення. Головною метою застосування засобів дисциплінарного присічення є присічення скоєння проступку. Головна мета застосування засобів дисциплінарного покарання (дисциплінарних стягнень) – кара за скоєний проступок. Засоби дисциплінарного поновлення, на думку автора, ставлять за мету: поновлення порушеного правопорядку, відшкодування заподіяної шкоди (до таких засобів слід віднести відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації). Слід зазначити, що коло суб’єктів дисциплінарного провадження не обмежується тільки правопорушниками і органами (посадовими особами), що застосовують засоби дисциплінарного впливу. До них слід віднести також індивідуальних і колективних суб’єктів, які порушують норми про притягнення тих чи інших робітників державного апарату до дисциплінарної відповідальності. До суб’єктів дисциплінарного провадження слід віднести також законних представників, свідків, експертів та інших осіб, які беруть, участь у дисциплінарному провадженні, в тому числі й осіб, які забезпечують виконання дисциплінарних стягнень. На жаль, законодавство не фіксує обставин, які виключають дисциплінарне провадження. До них слід було б віднести: 1) відсутність події і складу дисциплінарного проступку; 2) неосудність особи, яка скоїла протиправне діяння (у формі дії чи бездії); 3) дії особи в стані крайньої необхідності; 4) видання акта, який усуває застосування дисциплінарного стягнення; 5) скасування акта, який встановлював дисциплінарну відповідальність; 6) закінчення строків, які передбачені для покладання дисциплінарного стягнення; 7) припинення службових (трудових) відносин; 8) смерть особи, стосовно якої було розпочато дисциплінарне провадження. Дисциплінарне провадження розподіляється на ряд стадій: 1) дисциплінарне розслідування; 2) розгляд справ про дисциплінарні проступки; 3) оскарження та опротестування рішень з дисциплінарних справ; 4) виконання рішень про застосування засобів дисциплінарного впливу. Крім того, дисциплінарне провадження можна поділити на звичайне (загальне) та особливе, передбачене для окремих категорій робітників державного апарату. Отже, порівнюючи дисциплінарну відповідальність з конституційною, слід зауважити, що перша будується на взаємовідносинах між працівником та власником підприємства, організації, установи чи уповноваженим ним органом і має ряд характерних ознак. До них можна віднести такі: встановлення деліктоздатності суб’єкта, протиправності його діяння, причинного зв’язку між діянням та його протиправними наслідками. Також основною рисою є те, що вона настає лише у разі скоєння дисциплінарного проступку. Отже, можна зробити висновок, що дисциплінарна відповідальність має об’єктом впливу трудові правовідносини, відносини по забезпеченню дисципліни праці та внутрішнього розпорядку підприємства, організації, установи. Конституційна відповідальність відрізняється від дисциплінарної як за об’єктним так і суб’єктним складом, а також за умовами її настання. Деякі спільні їх риси можна виявити проаналізувавши такий правовий інститут як відставка. Відставка як міра конституційної відповідальності іноді дуже схожа на дисциплінарну як за формою, так і за порядком застосування. Різниця тут полягає лише в тому, що дисциплінарна відповідальність застосовується за порушення трудової (службової) дисципліни, а конституційна – має більш широке коло передумов. Ще однією спільною рисою є те, що як для конституційної відповідальності, так і для дисциплінарної головним є сам факт скоєння певної дії (а не настання суспільно небезпечних наслідків). Самостійним видом юридичної відповідальності є також і матеріальна відповідальність. Цей вид відповідальності ставить за мету – відшкодування збитків, яких зазнали підприємства, установи, організації в результаті винних протиправних дій своїх робітників, в тому числі посадових осіб. Обов’язок робітника – відшкодувати збитки. Межі матеріальної відповідальності і порядок стягнення регулюються чинним законодавством України. Матеріальна відповідальність за нормами трудового права настає лише в тому випадку, якщо шкода підприємству заподіяна його робітниками, тобто особами, які перебувають з цим підприємством у трудових відносинах. У випадку заподіяння збитку особами, що не перебувають у трудових відносинах з підприємством, настає цивільно-правова відповідальність за нормами Цивільного кодексу України. Матеріальна відповідальність застосовується і в тих випадках, коли робітник після заподіяння шкоди припинив трудові відносини з підприємством, установою, організацією (звільнився за власним бажанням чи звільнений за ініціативою власника або уповноваженого ним органу). Основними умовами застосування матеріальної відповідальності у відповідності з чинним законодавством є: 1) наявність прямого дійсного збитку для підприємства; 2) протиправність поведінки (дії чи бездіяльність) робітника; 3) причинний зв’язок між поведінкою робітника і збитками, що виникли; 4) вина робітника. Відсутність хоча б однієї з цих умов виключає можливість покладання на робітника матеріальної відповідальності. Під прямим дійсним збитком, зокрема, розуміють втрату, погіршення чи зниження цінності майна, яке належить підприємству; необхідність зробити додаткові витрати на придбання або поновлення майна чи інших цінностей; зробити надмірні виплати, наприклад, у зв’язку із стягненням штрафів, виплатою заробітної платні за час вимушеного прогулу робітнику, якого неправильно звільнили за ініціативою власника чи уповноваженого ним органу тощо. Чинне законодавство знає два основних види матеріальної відповідальності – обмежена та повна. Остання є свого роду винятком і може застосовуватися лише у випадках, які прямо передбачені законом. Матеріальна відповідальність може застосовуватися разом з дисциплінарною, адміністративною та кримінальною. Тобто виступає не лише як основний вид реагування на скоєння правопорушення, а й як додатковий. Щодо порівняння матеріальної відповідальності з конституційною, слід зазначити, що перша побудована за функціональним принципом і за своїми ознаками є обслуговуючою (може нести додатковий характер), найбільш пов’язаною з дисциплінарною відповідальністю. Основна мета матеріальної відповідальності (на відміну від конституційної) – відшкодування нанесених збитків, а отже й санкція її – це виплата грошової суми, яка може покладатися як на фізичних, так і на юридичних осіб. Як і конституційна, матеріальна відповідальність також може виступати у позитивному та ретроспективному значенні. Важливо мати на увазі, що не дивлячись на суттєві розбіжності видів відповідальності, конституційна відповідальність має риси, спільні для юридичної відповідальності всіх видів. Це, як зазначає Т.Д.Шон “негативна оцінка державою діяльності громадянина, державного органу, посадової особи”. Однак, на думку Ю.А.Дмитрієва та Ф.Ш.Ізмайлової, в цьому і полягає основна складність покладення конституційної відповідальності: її встановлення відноситься до компетенції вищих органів самої державної влади. Практично ж мова йде про необхідність встановлення відповідальності вищими органами і посадовими особами стосовно самих себе. У чому ж полягає принципова різниця конституційної відповідальності (кримінальної, цивільно-правової, адміністративної, дисциплінарної і матеріальної)? Перш за все в її змісті. Конституційна відповідальність – це відповідальність за неналежне здійснення публічної влади. А звідси витікає специфічний набір підстав для встановлення конкретної відповідальності органу чи посадової особи і перелік санкцій, які за своїм характером суттєво відрізняються від санкцій, що використовуються в інших видах юридичної відповідальності. При цьому конституційна відповідальність не має практичного сенсу, якщо в країні відсутня система контролю за діяльністю державних органів, яка також включає своє коло засобів, прийомів і методів. Слід зазначити також, що наявність у конституційному праві “власної відповідальності не заперечує того загально визнаного положення, що на захист даної галузі спрямована вся система права в цілому. Такий “посилений” захист саме і пояснюється особливістю конституційно-правової відповідальності, яка інтегрує основні засади – “орієнтири” відповідальності в інших галузях права (таке орієнтування можливе лише в єдиній цілісній системі). У систему конституційно-правової відповідальності як складовий елемент включається сукупність приписів, які містяться в нормах конституційного права і вказують на можливість примусового впливу до винних суб’єктів, що порушили конституційно-правові норми, а також визначають засоби поновлення порушених суспільних відносин. У разі порушення даної групи норм, відповідальність реалізується в конкретних конституційно-правових відносинах. Мірою відповідальності в цьому випадку служать санкції, закріплені безпосередньо в нормах конституційного права. Отже, розвиток конституційно-правової відповідальності як порівняно нового галузевого виду відповідальності породжує певні проблеми співвідношення окремих видів відповідальності (підсистем) в системі юридичної відповідальності. Проблемою, що виникає в результаті розвитку конституційної відповідальності є можливість різних взаємозв’язків цього виду відповідальності та інших видів галузевої відповідальності (що ще раз підкреслює системний характер юридичної відповідальності). В одних випадках відповідальність за конституційним правом виключає застосування галузевої відповідальності. Так, звільнення з посади усуває питання про притягнення винного суб’єкта до дисциплінарної відповідальності. Можливі випадки, коли конституційно-правова відповідальність застосовується одночасно з галузевою – причинний зв’язок між ними може бути різним. ВИСНОВКИ ДО ЧЕТВЕРТОГО ПИТАННЯ Отже, дослідження юридичної відповідальності як складної системи дозволяє зробити висновок про те, що вона включає як самостійний елемент конституційно-правову відповідальність, яка відіграє подвійну роль у механізмі забезпечення норм права: по-перше, як основа формування відповідальності в інших галузях права і, по-друге, як негативні наслідки, які примусово застосовуються до порушників конституційних норм. Таким чином, конституційна відповідальність є самостійною галуззю в системі права, має певні особливості, які проявляються в предметному критерії, методі правового регулювання, характерній внутрішній і зовнішній формі, особливому механізмі регулювання суспільних відносин. Тому конституційно-правову відповідальність можна подати як складний за структурою, комплексний за змістом, охоронний за призначенням інститут системи.
ВИСНОВКИ З ТЕМИ
Отже, можна підвести наступні підсумки: 1. Конституційно-правова відповідальність – це вид соціальної та юридичної відповідальності, який існує у сфері конституційно-правових відносин, передбачений нормами конституційного права і характеризується специфічним колом суб’єктів, механізмом реалізації, санкціями й полягає у примусовому перетерпіванні засобів впливу за протиправне діяння (ретроспективний аспект) та у відповідальному стані зобов’язаного суб’єкту (позитивний аспект), виступає найважливішою гарантією реалізації й захисту Конституції. 2. Після розгляду цієї теми зауважимо, що існують як прихильники тільки вузького розуміння відповідальності, так званої «ретроспективної», так і прихильників «двоаспектної» відповідальності, яка включає «ретроспективну» і «позитивну» відповідальність. Сенс протистояння цих двох концепцій утому, що одна визнає можливість відповідальності лише після правопорушення, інша – виходить із існування відповідальності ще до порушення норми. Ми ж вважаємо, що ці два компоненти взаємодоповнюють один одного, вони пов’язані між собою. Позитивна відповідальність передбачає моральне спонукання суб’єкта до професійного виконання своїх посадових обов’язків. Позитивна відповідальність носить моральний характер, вона тісно пов’язана з такими поняттями, як «сумлінне ставлення до своїх обов’язків» та «почуття відповідальності», тому існування «позитивного» аспекту є важливим атрибутом для забезпечення гарантії реалізації прав людини в Україні. Ретроспективна відповідальність в конституційному праві настає лише в тому разі, якщо «не спрацював» механізм «активної» відповідальності, тобто позитивної. «Негативна» має правовий характер, тобто є правовим вираженням, має свій вплив на особу, яка зловживає правом. Тому, на нашу думку, існування і «позитивного» і «негативного» аспектів конституційно-правової відповідальності є обов’язковим для забезпечення правопорядку в суспільстві, та в державі загалом. 3. Наукове опрацювання досліджуваної проблематики, дозволяє зробити такий висновок, а саме те, що «позитивний» аспект конституційно-правової відповідальності існує до правопорушення, а «негативний» аспект вже після настання правопорушення, негативних дій. 4. Функції конституційно-правової відповідальності можна визначити як основні напрямки її впливу на поведінку людей та суспільно-правові відносини, які виникають в сфері дії норм конституційного права; це цілеспрямовані засоби реалізації та захисту конституційних норм, а також досягнення мети конституційної відповідальності; це головні напрямки юридичного впливу як на правопорушника, так і на інших осіб з метою захисту правопорядку, державної дисципліни і виховання суб’єктів конституційно-правових відносин, що скоїли чи можуть скоїти конституційно-правовий делікт. 5. Дослідження юридичної відповідальності як складної системи дозволяє зробити висновок про те, що вона включає як самостійний елемент конституційно-правову відповідальність, яка відіграє подвійну роль у механізмі забезпечення норм права: по-перше, як основа формування відповідальності в інших галузях права і, по-друге, як негативні наслідки, які примусово застосовуються до порушників конституційних норм. 6. Конституційна відповідальність є самостійною галуззю в системі права, має певні особливості, які проявляються в предметному критерії, методі правового регулювання, характерній внутрішній і зовнішній формі, особливому механізмі регулювання суспільних відносин. Тому конституційно-правову відповідальність можна подати як складний за структурою, комплексний за змістом, охоронний за призначенням інститут системи.
МЕТОДИЧНІ ПОРАДИ ЩОДО ПІДГОТОВКИ ДАНОЇ ТЕМИ
В ході лекції розглянуто лише частину з того значного кола питань, що необхідно буде опанувати майбутнім юристам при вивченні курсу. Саме тому при підготовці до практичних занять з теми рекомендується звернутись не лише до базових підручників, а ще й до інших джерел, які можна знайти у бібліотеці університету або у книжковому фонді навчально-методичного кабінету кафедри загальноправових дисциплін. В процесі вивчення теми лекції пропонується для кращого засвоєння навчального матеріалу ознайомитись з підручниками та посібниками з числа зазначених у списку літератури. При використанні джерел закордонних авторів необхідно опанувати навчальний матеріал, корегуючи його з урахуванням положень законодавства України. Пропонується звернути особливу увагу на низку питань, що є дискусійними серед науковців, а тому іноді відзначаються суттєво відмінними один від одного поглядами вирішення теоретичної проблеми.
КомментарииКомментариев пока нет Пожалуйста, авторизуйтесь, чтобы оставить комментарий. |