Контроль на етапах НДДКР. Розрахунок бюджету, собівартості та оцінювання ефективності науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт

Контроль на етапах НДДКР. Розрахунок бюджету, собівартості та оцінювання ефективності науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт 12.09.2014 22:14

7.1. Форми контролю НДДКР

Під час реалізації НДДКР використовують різні форми контролю. Головні серед яких такі [2, с. 139-143 ]:

Спостереження за ходом виконання робіт. Усі системи такого контролю використовують критерії, які визначають «прогрес» у розвитку проекту (зміни у стані проекту).

Контроль на основі нормативів. До виконання робіт їх обсяг та нормативи з урахуванням укладеного договору, вже відомі. Це дозволяє нормувати майбутні роботи.

Фінансовий контроль. Цей контроль передбачає контролювання витрачання коштів на НДДКР і здійснюється центральною бухгалтерією та фінансовим відділом. До цієї роботи залучаються керівники, розробники і головні виконавці.

Оперативний контроль. Оперативний контроль проведення НДДКР здійснюється під час закриття місячних, квартальних і річних планів, а також планів за етапами.

Контроль роботи сумісних підприємств щодо виконання договірних взаємин із забезпечення ДКР. Такий контроль проводиться головним підприємством і розробником продукту.

Внутрішній контроль на підприємстві. Контроль на підприємстві полягає у контролюванні своєчасного поставлення купівельних виробів, що серійно випускаються промисловістю, матеріалів, напівфабрикатів, пристроїв тощо.

Контроль конструкторських документів.Конструкторські документи розробляються відповідно до державних стандартів і контролюються службами відділів стандартизації, нормоконтролю, головного маркетолога, головного технолога та ін.

 

7.2. Процес контролю НДДКР

Процес контролю включає три головні етапи [2, с. 144-146 ]:

1. Розроблення стандартів підприємства та критеріїв зміни результатів. Для вимірювання результатів НДДКР установлюють такі показники: кількість патентів, публікацій, звітів, завершених НДР і ДКР; обсяг прибутку, отриманого від упровадження і комерційного виробництва НДР і ДКР.

2. Зіставлення досягнутих результатів зі встановленими стандартами. Виконання контролю на цьому етапі потребує вимірювання й опрацювання результатів і виявлення доступності та відносно безпечних знайдених відхилень від норми і стандарту.

3. Здійснення необхідних коригувальних дій.

 

7.3. Методи розрахунку бюджету науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт

Під час прийняття рішення щодо виділення коштів на дослідження і розроблення використовують такі методи [19, с.111–112]:

Метод міжфірмових порівнянь використовують для наближеного визначення витрат на підставі інформації про фірми-конкуренти.

Метод постійного співвідношення до суми обігу ґрунтується на використанні заданого відсотка витрат на інновації до суми обігу.

Метод постійного співвідношення до прибутку ґрунтується на використанні заданого відсотка витрат на інновації до прибутку підприємства, хоча пов’язувати бюджет на НДДКР з прибутковістю не рекомендується.

Метод планування від «бази» ґрунтується на використанні основної величини витрат попереднього періоду з урахуванням поправок на чинники, які впливають на їх величину.

Метод розрахунку витрат на узгоджену програму ґрунтується на використанні результатів програмно-цільового планування за проектом або портфелем проектів. При цьому підсумовують витрати на окремі види робіт. Цей метод є розрахунково-аналітичним.

Процес складання бюджету НДДКР показано на рис. 2.

 

7.3. Собівартість нового продукту на ранніх стадіях розроблення та освоєння

Розглянемо методи розрахунку собівартості нових продуктів на ранніх стадіях розроблення та освоєння.

Метод питомих показників. За цим методом передбачають, що витрати змінюються пропорційно зміні визначального параметра виробу [35]. Собівартість нового виробу визначають як [35] :

,

де С_н – собівартість нового виробу; С_пит – питома собівартість, що припадає на одиницю параметра виробу-аналога; Х_н – величина основного параметра нового виробу.

Розрахунки такого типу можна уточнити за допомогою диференційованих питомих показників, таких, як витрати на матеріали і трудомісткість на одиницю основного параметра. Тоді [35]:

,

де С_т – годинна тарифна ставка робочого відрядника (або годинна ставка робітника); К_Ц, К_З, К_ПВ – коефіцієнти, що враховують відповідно цехові, заводські й позавиробничі витрати; В_м.пит  – витрати на матеріали; t_пит – трудомісткість на одиницю основного параметра; Х_н  –  величина основного параметра нового виробу

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Рис. 2. Процес складання бюджету НДДКР (складено на основі [44, с. 107])

Метод питомих вагових витрат. Ґрунтується на розрахунку однієї зі статей калькуляції собівартості нового виробу прямим способом, наприклад, витрат на основні матеріали й комплектуючі вироби, і визначенні собівартості нового виробу за умови, що питома частка цієї статті в структурі собівартості нового виробу буде дорівнює питомій частці цієї статті в структурі собівартості виробу-аналога [35]:

,

де В_м.н – витрати на основні матеріали і комплектуючі; К_{Вм к} – питома частка статті витрат на основні матеріали і комплектуючі в структурі собівартості виробу-аналога.

Метод балів. Ґрунтується на оцінювання умовними балами основних технічних і експлуатаційних характеристик виробів, наприклад за десятибальною системою [35]. Метод балів застосовується на ранніх стадіях проектування для орієнтовних розрахунків витрат тільки у разі збереження принципу пропорційної залежності витрат від параметрів [35].

Метод кореляції. Ґрунтується на кореляційній залежності собівартості від певних параметрів виробу [35]. Цю залежність можна виразити або у вигляді лінійного рівняння [35]:

,

або у вигляді статечної залежності (за криволінійної форми кореляційного поля):

, якщо i = 1, ..., n,

де С_н — собівартість; х_i — параметр, що враховується; a₀, a_i, b_i — постійні, що характеризують ступінь впливу параметра на собівартість.

На підставі статистичних даних за три-п’ять років з виробництва виробів-аналогів можна визначити тенденції зміни собівартості і, якщо результати НДР докорінно не змінюють структуру і величину собівартості, визначити коефіцієнти рівняння (методом найменших квадратів) [35].

Метод укрупненої нормативної калькуляції. Ґрунтується на визначенні повної собівартості виробу методом прямого калькулювання за укрупненими статтями витрат на базі розрахункових нормативів та застосовується на стадії розробки конструкції виробу [39, с. 295]. Розрахунок собівартості виконують за формулою [39, с. 295]:

,

де С_н — собівартість; Н_пв— відсоток позавиробничих витрат; С_з – виробнича (заводська собівартість):

,

де М — вартість головних матеріалів; М^/ – вартість купівельних комплектуючих виробів; НР_Ц, НР_З – цехові та загальнозаводські непрямі витрати.

Метод середньої вартості функціональних елементів. Метод ґрунтується на обмеженості набору функціональних елементів для виготовлення виробу і застосовується здебільшого в приладобудуванні [35]. Це дозволяє визначити собівартість виробу (приладу) підсумовуванням вартості функціональних елементів з урахуванням їх класу [35]:

,

де С_в – собівартість виробу; n — кількість  різних класів у приладі; N_i — кількість елементів одного класу; S_i — середня вартість функціонального елемента; В_ком.р — витрати на загальне компонування й регулювання.

Метод аналогії. У разі використання цього методу підбирають виріб-аналог і порівнюють його найважливіші конструктивно-технологічні та інші характеристики з передбачуваними параметрами нової розробки [13, с. 135]. Собівартість нового виробу за цим методом можна розрахувати як [13, с. 135]:

,

де С_н – собівартість нового виробу, грн; С^а — фактична собівартість виробу-аналога, грн; k^ін — інтегральний коефіцієнт аналогії, що враховує ступінь відповідності конструктивно-технологічних параметрів нового виробу і виробу аналога.

,

де k₁ — коефіцієнт зміни складності нового виробу; k₂ — коефіцієнт зміни рівня уніфікації; k₃ — коефіцієнт зміни рівня технологічної оснастки; k₄ — коефіцієнт зміни використання дорогоцінних матеріалів і покупних виробів.

Метод агрегування. Ґрунтується на підсумовуванні собівартості окремих блоків, вузлів виробу з додаванням витрат на складання і непрямих витрат, собівартість окремих блоків і вузлів визначають іншими методами [39, с. 283].

 

7.4. Собівартість науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт

Собівартість НДДКР калькулюванням розраховують у випадку наявності інформації за усіма видами витрат. Собівартість за такого методу розраховується на основі Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження типового положення з планування обліку і калькулювання собівартості науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт» № 830, від 20.06.1996 р. [38]:

 

7.5. Кошторисна собівартість науково-дослідної теми

Кошторисну собівартості науково-дослідної теми визначають таким чином як наведено у праці [32]:

Кошторис витрат на виконання теми (кошторисна собівартість) складається з таких типових статей витрат:

S_кош = S_м + S_{ЗП осн} + S_{ЗП дод} + S_уст + S_накл + S_є.п.+ S_відр+ S_кон,

де S_кош  – кошторисна собівартість; S_м – прямі матеріальні витрати; S_{ЗП осн} – витрати на основну заробітну плату виконавців теми (включаючи керівника теми); S_{ЗП дод}  – витрати на додаткову зарплату виконавців теми; S_уст – витрати на використання устаткування; S_є.п. – відрахування за єдиним соціальним податком; S_накл – накладні (загальногосподарські) витрати; S_відр – витрати на відрядження виконавців; S_кон – контрагентські витрати.

Прямі матеріальні витрати розраховують як:

,

де S_м – прямі матеріальні витрати; k_т – коефіцієнт, що враховує транспортно-заготівельні витрати  (k_т=1,15...1,25); m – кількість видів (номенклатура) матеріальних ресурсів, що споживаються під час виконанні теми; N_витр.i – кількість матеріальних ресурсів i-го виду, планованих до використання при виконанні теми (шт., кг, м, м² і т.ін.); Ц_i – ціна придбання одиниці i-го виду споживаних матеріальних ресурсів (грн/шт., грн/кг, грн/м, грн/м² і т.ін.).

Витрати на основну заробітну плату виконавців теми (S_ЗП.осн) розраховують як:

S_ЗПосн.=,

де S_ЗПосн. – витрати на основну заробітну плату виконавців теми; n – кількість видів робіт (категорій виконавців); Т_i – зайнятість за темою i-ї категорії виконавців, міс.; L_міс.i – місячні оклади виконавців i-ї категорії, грн/міс.; R_i – кількість виконавців i-ї категорії.

Для наукових праць, фінансованих з держбюджету, значення L_міс.i відповідають тарифним ставкам (окладам) Єдиної тарифної сітки.

Витрати на додаткову зарплату виконавців ураховують оплату відпусток, доплати за виконання цивільних обов’язків і інші доплати, передбачені Трудовим кодексом:

S_ЗПдод. = S_ЗПоснa,

де S_{ЗП дод} – витрати на додаткову зарплату виконавців; S_ЗПосн – витрати на основну заробітну плату виконавців теми; α – коефіцієнт, що враховує витрати на додаткову зарплату (α = 0,10...0,15).

Витрати на використання устаткування:

,

де S_уст – витрати на використання устаткування; m – кількість типів устаткування, використовуваних під час виконання теми; С _м-гі – собівартість однієї машино-години роботи i-го типу устаткування, грн/машино-год; t_машi – планована тривалість використання устаткування i-гo типу під час виконанні теми, год.

Для багатьох видів устаткування собівартість однієї машино-години роботи i-го типу устаткування розраховують таким чином:

,

де Ф_ЗП – річний фонд основної й додаткової зарплати, відрахування по соціальному податку персоналу, що обслуговує устаткування (якщо такий персонал є), грн/рік; Е – річні витрати на електроенергію, споживану устаткуванням, грн/рік; А – річні амортизаційні відрахування на устаткуванню, грн/рік; М_в – річні витрати на допоміжні матеріали, пов’язані з роботою устаткування (папір, картриджі, магнітна стрічка i т. ін.), грн/рік;     Р – річні витрати на ремонтне обслуговування устаткування, грн/рік; F_год.еф  – річний ефективний фонд часу роботи устаткування, год.

Річний фонд основної й додаткової заробітної плати, відрахування за соціальним податком персоналу, що обслуговує устаткування, визначають так:

,

де m – чисельність персоналу, що обслуговує устаткування; L_міс.i – місячний оклад i-гo працівника, що обслуговує устаткування, грн/міс.; α – коефіцієнт, що враховує витрати на додаткову заробітну плату обслуговуючого персоналу; k_с – коефіцієнт, що враховує відрахування за єдиним соціальним податком.

Річні витрати на електроенергію, споживану устаткуванням, Е:

,

де N_y – установлена потужність устаткування, Вт; С_е – тариф на електроенергію, грн/ Вт-год; k_ву – коефіцієнт використання устаткування за потужністю (зазвичай для багатьох видів устаткування k_ву = 0,75...0,9).

Річні витрати на допоміжні матеріали (М_доп) визначають або з урахуванням норм їх витрати і відпускних цін на них, або у відсотковому відношенні до ціни устаткування.

Річні витрати на ремонтне обслуговування устаткування (Р) розраховують або з обліком наявних питомих нормативів витрат цього виду (тобто витрат на одну годину роботи устаткування, на одиницю продуктивності устаткування), або за аналогією з розрахунком М_доп у відсотковому відношенні до ціни устаткування.

Річний ефективний фонд часу:

,

де F_річ.н – річний номінальний фонд часу, год.; k_вик – коефіцієнт використання, що враховує корисне використання; устаткування в організації протягом року; D – кількість робочих днів у році; T_зм – тривалість зміни, год; f – планована змінність роботи.

Відрахування за єдиним соціальним податком:

S_є.под. = (S_ЗПосн + S_ЗПдод)k_с,

де S_є.под.– відрахування за єдиним соціальним податком; k_с – коефіцієнт, що відповідає діючій ставці єдиного соціального податку.

Накладні (загальногосподарські  й загальновиробничі) витрати:

S_накл. = (S_ЗПосн + S_{ЗП дод})k_н,

де S_накл – накладні (загальногосподарські  й загальновиробничі) витрати; k_н – коефіцієнт, що враховує накладні витрати (k_н = 0,8...2,2).

Витрати на відрядження виконавців (S_ком) визначають відповідно до плану виконання теми і з урахуванням діючих норм відрядних витрат різного виду та транспортних тарифів. Контрагентські витрати (S_кон) включають витрати, пов’язані з виконанням робіт науково-дослідної теми сторонніми організаціями (контрагентами, субпідрядниками). Величина витрат залежить від планованого обсягу цих робіт і визначається за домовленістю з контрагентом.

 

7.6. Оцінювання річного економічного ефекту під час виробництва та експлуатації нових продуктів

Річний економічний ефект під час виробництва нових виробів.Річний економічний ефект під час виробництва (освоєння) нових виробів [35]:

,

де Е_р – річний економічний ефект під час виробництва (освоєння) нових виробів; П_ч — прибуток від реалізації нових виробів після виплати податків і відсотків за кредити; К— капітальні вкладення; Є_н — норма рентабельності.

У випадку, коли новий виріб освоюється замість виробу-аналога:

,

де Еr_Н, Er_A — економічний ефект під час виробництва нового виробу і виробу-аналога відповідно.

Якщо капітальні вкладення пов’язані з уведенням основних фондів, то під час розрахунку річного економічного ефекту можна ураховувати амортизаційні відрахування, тоді:

,

де Є_н — норма рентабельності; А_р – амортизаційні відрахування.

У цьому випадку річна рентабельність капітальних вкладень (R_К) на освоєння нових виробів оцінюють співвідношенням:

,

де А_р – амортизаційні відрахування; П_р — річний прибуток від реалізації нових виробів; К— капітальні вкладення.

Критерієм прийняття рішення щодо освоєння нових виробів є:

R_К > Є_Н (Т_ок< Т_ок.н,  Е_р > 0 )

де Т_ок, Т_ок.н — термін окупності інвестицій: розрахунковий і нормативний відповідно.

.

Показник економічного ефекту від виробництва нових виробів має бути величиною додатною, тобто рентабельність інвестицій має перевищувати норматив: R_К > Є_н.

Для розрахунку річної рентабельності капітальних вкладень (R_К) із зведенням доходів і витрат до одного моменту часу (t₀) розв’язують таке завдання: знаходять значення R_К, за якого інтегральний економічний ефект за розрахунковий період (термін економічного життя інвестицій) Е_І дорівнює нулю:

, якщо ,

де П_Чt — прибуток від реалізації нових виробів t-го року; К_t — капіталовкладення t-го року; T — кількість років життєвого циклу інвестицій; J_q — коефіцієнт дисконтування; Є_н — норма рентабельності; t – рік.

Річний економічний ефект і економічна ефективність під час експлуатації нових виробів.Методи розрахунку річного економічного ефекту залежать від того, чи відрізняються порівнювані варіанти річної продуктивності виробів. Якщо вони однакові (Q_Н = Q_А), річний економічний ефект розраховують на базі абсолютних величин капітальних вкладень К і експлуатаційних витрат В [35]:

, якщо К_Н > К_А,  І_А > І_Н,

де Е_р – річний економічний ефект; К_Н, К_А — абсолютна величина капітальних вкладень нового виробу і виробу-аналога відповідно; І_Н, І_А — абсолютна величина експлуатаційних витрат нового виробу і виробу-аналога відповідно; Є_н — норма рентабельності.

Якщо ж у новому варіанті річна продуктивність виробу вища, ніж у аналога (Q_Н > Q_А), то річний економічний ефект (Е_і) розраховують на базі питомих величин витрат k, і:

, якщо k_Н  > k_А,  i_А  >  i_Н,

де Е_р – річний економічний ефект; k_Н, k_А — питомі капітальні вкладення нового виробу і виробу-аналога відповідно; і_Н, і_А — питомі експлуатаційні витрати нового виробу і виробу-аналога відповідно; Є_н — норма рентабельності.

Для економічного оцінювання нового виробу розраховують також термін окупності додаткових капіталовкладень (Т_ок) і рентабельність інвестицій (у розглядуваному випадку — капітальних вкладень).

Розрахункову рентабельність (бухгалтерська норма рентабельності) капітальних вкладень оцінюють за співвідношенням

 або .

 Термін окупності розраховують як величину, обернену розрахунковій рентабельності (бухгалтерській нормі рентабельності):

.

Величину норми рентабельності можна також припустити такою, що дорівнює фактичній рентабельності капіталовкладень за кращими проектами аналогічного напряму, реальній процентній ставці на ринку капіталів або банківському відсотку.

Якщо в процесі експлуатації нової розробки (нового виробу) збільшується прибуток і знижується собівартість продукції, річний економічний ефект можна розрахувати як [35]:

,

де Е_р – річний економічний ефект; П_А — річний прибуток під час експлуатації виробу; Q_н,Q_а — обсяг виробництва продукції (робіт)під час експлуатації нової розробки виробу та під час експлуатації розроблення наявного на підприємстві виробу відповідно; С_н, С_а — собівартість продукції під час експлуатації нового виробу й виробу-аналога відповідно; К — додаткові капіталовкладення на нову розробку виробу; Є_н — норма рентабельності.

Інтегральний показник (коефіцієнт) якості нового виробу визначають за формулою [35]:

,

де К_я – інтегральний показник (коефіцієнт) якості; n — кількість параметрів виробу; a_i — ваговий коефіцієнт значущості i-го параметра; b_iН, b_iА — значення i-го параметра нового виробу та виробу-аналога відповідно, оцінені експертами в балах.