Криміналістика 15.10.2016 20:36

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

НАВЧАЛЬНО-НАУКОВИЙ ІНСТИТУТ ПРАВА ТА ПСИХОЛОГІЇ

КАФЕДРА КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВИХ ДИСЦИПЛІН

 

 

Навчально-методичні матеріали з дисципліни

«Криміналістика»

 

для студентів 3 курсу юридичного факультету

та факультету правового забезпечення підприємницької діяльності та психології ННІПП НАВС

 

 

 

 

 

 

 

 

Київ-2011

Укладачі: Доцент кафедри кримінально-правових дисциплін юридичного факультету – Прокопенко Г.І.

Рецензенти: Доктор юридичних наук, професор Лук’янчиков Є.Д.; професор, кандидат юридичних наук Тимошенко П.Ю., доцент кафедри, кандидат юридичних наук Семенов В.В.

 

 

 

Навчально-методичні матеріали з дисципліни «Криміналістика» затверджено на засіданні кафедри кримінально-правових дисциплін юридичного факультету ННІПП НАВС, протокол №  8, від 01.12.2011 р.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Опис дисципліни «Криміналістика» - ч. I

 

Курс	Характеристика дисципліни
Кількість залікових кредитів, відповідних ЕСTS: - кількість залікових кредитів - 1. Модулів: - кількість модулів 6 +(реферат, індивідуальне завдання, курсова робота тощо). Змістовних модулів: - 3 Загальна кількість годин: - 108 Тижневих годин: згідно розкладу	Рік підготовки: - 2012 Семестр: - 6. Лекцій: - 10 год. Семінарські заняття: - 14 год. Практичні заняття: - 24 год. Самостійна робота: - 48 год. Індивідуальна робота – 6 год. Модульний контроль – 6 год. Вид контролю: - залік.

 

 

1.1 Загальні рекомендації щодо вивчення дисципліни «Криміналістика»

Навчально-методичні матеріали з криміналістики розкривають обсяг вивчення навчальної дисципліни для студентів юридичного факультету Київського національного університету внутрішніх справ, які мають середню освіту та розкривають зміст тем, що винесені для вивчення.

Зміст курсу відображає сучасні концепцій науки, узагальнений світовий досвід роботи слідчих апаратів, криміналістичних служб та досвід роботи органів внутрішніх справ України з розкриття, розслідування та запобігання злочинів.

Згідно тематичного плану для проведення занять відводиться 108 годин, з них 18 годин лекцій, 10 годин семінарських занять, 16 годин практичних занять, 50 годин самостійної і 14 годин індивідуальної роботи.

Криміналістика належить до фундаментальних та професійно-орієнтованих навчальних дисциплін, бо складає основу формування спеціальних знань, умінь і навичок професійної діяльності правоохоронних органів України, чия діяльність пов'язана з запобіганням, розкриттям і розслідуванням злочинів, віднесених до їхньої компетенції. Через те зміст і рівень криміналістичної підготовки кадрів для зазначених підрозділів повинні відповідати сучасним вимогам, а аудиторні заняття - здійснюватися з урахуванням сучасних можливостей криміналістики у справі боротьби зі злочинністю.

Дисципліна «Криміналістика» складається з п’яти розділів: «Загальна теорія криміналістики», «Криміналістична техніка», «Криміналістична експертиза», «Криміналістична тактика» і «Криміналістична методика», об'єднаних 48 темами, послідовне вивчення яких має:

а) науково-юридичну мету:

- набуття умінь і навичок ефективного застосування положень криміналістики для забезпечення встановлення об'єктивної істини у кримінальних справах про злочини;

- опанування необхідною науково-методологічною підготовкою, яка забезпечує бачення виникаючих проблем, шляхів їх розв'язання, застосовуючи навички творчого мислення та самоудосконалення свого професійного рівня;

- формування навичок прийняття рішень у складних слідчих ситуаціях, опанування логікою доказування;

б) загальноосвітню мету:

- підвищення правової культури та ерудиції фахівців, оволодіти досвідом інших держав у застосуванні криміналістичних знань.

в) виховну мету:

- формування відданості ідеям істини, добра, справедливості і законності, почуття відповідальності перед людиною, суспільством і державою.

У цьому збірнику зосереджені плани семінарських і практичних занять з криміналістики для студентів денної форми навчання, а також мелодичні матеріали і рекомендації щодо самостійної підготовки до цих занять, які розроблені на підставі навчальної програми з криміналістики Вченою радою Київського національного університету внутрішніх справ та тематичного плану викладання курсу. Навчальний матеріал викладається з таким розрахунком, щоб студенти послідовно набували знань, умінь та навичок з конкретних тем курсу криміналістики та застосовували вже отриманні знання для вивчення подальших тем.

Для цілеспрямованої участі у навчальному процесі студенти повинні регулярно самостійно готуватися до аудиторних занять з криміналістики і добре уявляти собі основні види навчальних занять з цієї спеціальної дисципліни.

Самостійну роботу варто починати з вивчення тексту лекції, потім почитати й законспектувати в зошиті з підготовки до семінарів відповідний матеріал підручника та інших джерел. Читати треба уважно, всебічно та критично аналізувати прочитане. Зустрівши нове, незрозуміле слово або вираз, обов'язково необхідно з'ясувати його зміст. Не зробивши цього, студент ризикує сприйняти невірно значення слова або виразу і як правило, й всього тексту. Тут варто скористатися словниками, довідником криміналіста чи іншими джерелами. Перелік рекомендованої літератури не є вичерпним. Студенти мусять опановувати й інші джерела, у тому числі статті, що публікуються у сучасних юридичних виданнях.

Насамперед, глибокому вивченню концептуальних і найбільш важливих тем курсу криміналістики сприяють семінарські заняття. Семінар - це вид навчального заняття, на якому викладач організовує обговорення студентами питань програмного матеріалу. Семінари повинні сприяти розвитку творчої самостійності студентів, інтересу до криміналістичних досліджень, формуванню умінь і навичок публічного виступу та участі в дискусії, вихованню педагогічного такту, розвиткові культури мовлення, що є дуже важливим у роботі працівників правоохоронної діяльності.

Основою ефективного розгляду положень криміналістики на семінарських заняттях є належна підготовка студентів до семінарів із відповідних тем курсу, яка полягає у засвоєнні лекційного матеріалу та самостійній роботі студентів по конспектуванню рекомендованих нормативних актів, навчально-методичної та наукової літератури з криміналістики. Така робота передбачає використання навчальної програми, де кожне питання теми має бути засвоєним.

Під час семінарських занять кожен студент має бути готовим викласти свої міркування з обговорюваних питань і аргументовано відстоювати свою позицію. При цьому кафедра заохочує нестандартні виступи, які містять аналіз вимог чинного законодавства, науково-методичної літератури, розумну критику, вміння поєднувати теоретичний матеріал з практичною діяльністю правоохоронних органів в боротьбі зі злочинністю.

Обговорення питань теми на семінарі може відбуватися в різних формах: співбесіди, загально групової дискусії, заслуховування рефератів, «бліц» опитування шляхом письмового тестування, використання комп'ютерної техніки і т. ін.

Реферати, передбачені планами семінарських занять, мають бути присвячені складним питанням, які не висвітлюються в навчально-методичній літературі та потребують опанування певних джерел: наукових статей або монографій. Об'єм реферату має відповідати 5-7 хвилинам доповіді. Реферативні повідомлення заслуховуються, обговорюються та обов'язково оцінюються в ході семінарських занять і лише у виключних випадках без доповіді перевіряються викладачем. Реферати можуть бути основою для написання студентської наукової роботи.

Більшість занять з криміналістики – практичні, котрі мають за мету поглиблення й закріплення теоретичних знань, одержаних студентами на лекціях і за підсумками самостійної роботи. Під час їх проведення студенти навчальної групи поділяються на дві підгрупи (відповідно і викладання здійснюється двома викладачами), що більш ефективно сприяє набуттю практичних умінь і навичок роботи з техніко-криміналістичними засобами, відпрацюванню тактичних прийомів проведення та фіксації окремих слідчих дій, ознайомленню з методичними рекомендаціями щодо планування й організації розслідування злочинів.

До практичних занять студенти зобов'язані ретельно готуватися, добросовісно й акуратно відпрацьовувати відповідні контрольні питання і виконувати підготовчі дії, передбачені планами семінарських і практичних занять стосовно окремих тем (наприклад, схематично замалювати типи папілярних візерунків пальців рук у робочому зошиті, скласти письмовий план слідчої дії та ін.). Для виконання завдань на практичних заняттях кожний студент повинен мати зошит, у якому проводяться необхідні записи, замальовки, схеми і т. ін.

Готуючись до занять, студенти можуть користуватися допомогою чергового викладача-консультанта, а також техніко-криміналістичними засобами, зосередженими на кафедрі.

Практичні заняття з криміналістики проводяться на основі раціонального поєднання активних форм і методів навчання з урахуванням майбутньої практичної діяльності студентів. Зміст практичного заняття включає короткочасне опитування студентів з контрольних питань теми, що вивчається, та самостійне, під керівництвом викладача, виконання ними практичного завдання згідно запропонованої фабули кримінальної справи.

 

1.2. Засоби поточного, модульного та підсумкового контролю знань, умінь та навичок

Контроль навчальної роботи студентів денної форми навчання у міжсесійний період здійснюється в перебігу аудиторних занять, що провадяться відповідно до розкладу, а також шляхом перевірки результатів самостійно виконаних ними завдань, передбачених чинною програмою з криміналістики. Відповідно до наказу Міністерства освіти і науки України від 2 червня 1993 року № 161, контроль навчальної роботи студентів може бути поточним, модульним і підсумковим.

Поточний контроль - здійснюється під час проведення семінарських і практичних занять шляхом опитування студентів і виступає засобом активізації навчального процесу та підвищення його ефективності. Він включає як традиційні методи оцінки знань студентів у відповідності до розроблених критеріїв, так і методи експрес-аналізу знань за допомогою програмованого контролю чи комп'ютерної техніки.

Модульний контроль - здійснюється після вивчення кожної теми і розділу програми, виходячи з оцінок поточного контролю, результатів виконання практикумів з криміналістики (лабораторних робіт) з окремих тем курсу та співбесіди викладача з студентами з вивчених тем, а також шляхом рубіжного тестування (виконання тестових завдань), експрес-аналізу знань за допомогою технічних засобів навчання.

Результати модульного контролю використовуються викладачем для забезпечення ритмічної навчальної роботи студентів, прищеплювання останнім уміння чітко організувати свою працю, своєчасного виявлення відстаючих і надання ним допомоги у вивченні програмного матеріалу, а також для організації індивідуальних занять творчого характеру з найбільш підготовленими студентами(відмінниками).

Підсумковий контроль - здійснюється за результатами вивчення курсу у формі підсумкового заліку чи іспиту під час екзаменаційної сесії. З професійно-орієнтовних і спеціальних дисциплін складається усний екзамен у відповідності до навчальної програми та розроблених кафедрою на її основі іспитових квитків, затверджених у встановленому порядку.

Студент вважається допущеним до іспиту чи заліку, якщо він виконав всі види робіт, передбачених навчальним планом і програмою з криміналістики, включаючи підготовку практикумів(лабораторних робіт). Невиконання хоча б однієї з робіт, передбачених навчальною програмою курсу, тягне за собою недопуск студента до складання іспиту(заліку) з криміналістики.

Перелік питань, які виносяться на іспит(залік) з криміналістики, складається з питань, що розглядалися на семінарських і практичних заняттях, а також з питань, рекомендованих студентам для самостійного опрацювання у поза аудиторний час. При цьому кожний екзаменаційний білет містить в собі два теоретичних питання і одне практичне завдання.

 

1.3. Критерії оцінки знань, умінь та навичок

Основою для визначення оцінки під час іспиту(заліку) служить рівень засвоєння студентами теоретичного матеріалу та практичних умінь та навичок, передбачених навчальною програмою з криміналістики.

Результати складання іспиту оцінюються за чотирибальною шкалою оцінки знань і практичних навичок: «відмінно», «добре», «задовільно» і «незадовільно». Зокрема, при визначенні вимог до екзаменаційних оцінок з професійно-орієнтованих і спеціальних дисциплін із переважанням практичного навчання, до числа яких належить криміналістика, екзаменатор керується такими критеріями оцінки знань, умінь та навичок:

- оцінка «відмінно»(високий рівень навчальних досягнень) - виставляється студенту, який виявив всебічне, повне і глибоке знання навчально-програмного матеріалу, вичерпно, послідовно, грамотно і логічно його викладає, дає відповіді на всі питання екзаменаційного білету, грунтовно висловлюється і дискутує, тісно пов'язує при цьому теоретичний матеріал із практикою розкриття і розслідування злочинів, показує обізнаність з монографічною літературою.

Крім цього, студент вільно справляється з практичним завданням, наведеним у екзаменаційному білеті, правильно обґрунтовує прийняті рішення, володіє (не припускаючись помилок) необхідними навичками і прийомами застосування техніко-криміналістичних засобів і методів при розв'язанні завдань, пов'язаних із майбутньою професійною діяльністю, здатен виступати експертом чи консультантом у навчанні інших студентів.

- оцінка «добре»(достатній рівень навчальних досягнень) - виставляється студенту, який твердо засвоїв програмний матеріал і в повному обсязі, в межах навчальної літератури, його викладає, не припускаючись суттєвих помилок у відповіді на запитання на різні теми, розділу, добирає переконливі аргументи на підтвердження власної точки зору, може самостійно застосовувати теоретичні положення при розв'язанні практичних завдань, пов'язаних із майбутньою професійною діяльністю; володіє необхідними навичками застосування техніко-криміналістичних засобів і методів і спроможний до їхнього самостійного поповнення і відновлення в ході подальшої навчальної роботи і фахової діяльності.

- оцінка «задовільно» (середній рівень навчальних досягнень) - виставляється в разі, коли студент знає основний матеріал в обсязі подальшого навчання і майбутньої професійної діяльності, але виявляє прогалини(неточні відповіді та формулювання понять) при висвітленні питань екзаменаційного білету, практичне завдання виконує з певними труднощами, усунення котрих можливе лише з підказки викладача.

- оцінка «незадовільно»(початковий рівень навчальних досягнень) - виставляється студенту, який може відтворювати лише окремі криміналістичні терміни і поняття з програмного матеріалу, допускає змістовні помилки, невпевнено і з великими труднощами виконує(а тим паче не в змозі виконати) передбачене екзаменаційним білетом практичне завдання, не володіє навичками застосування техніко-криміналістичних засобів і методів при розв'язанні професійних завдань; не в змозі продовжити навчання або приступити до фахової діяльності по закінченні вузу без додаткових занять з криміналістики.

 

2. Структура залікового кредиту (схематичний план)

(6-й семестр)

ТЕМАТИЧНИЙ ПЛАН

з дисципліни «Криміналістика» кафедри кримінально-правових дисциплін ЮФ ННІПП НАВС

6 семестр 2011/2012 навчальний рік (набір 2009 року, 9 груп)

студентів 3 курсу ННІПП НАВС, юридичного  факультету

складений згідно з навчальною програмою, схваленою Вченою радою НАВС «__»______2011 року

розглянутий і схвалений на засіданні кафедри від «__» ___2011 року, протокол № ___

розглянутий і схвалений на засіданні методичної ради від «___»                    2011 року, протокол №__

 

№ з/п	Назви тем	Нормативний обсяг годин	з них									Прізвище та ініціали науково-педагогічного працівника		Технічні засоби/ Дидактичні засоби		Взаємозв`язок тем, що вивчаються, з іншими темами й дисциплінами (назва дисципліни, номер теми й вид заняття)		Примітки
			Всього годин з викладачем	з них				Самостійна робота	Індивідуальна робота*
				Лекцій	Семінарських занять	Практичних занять
	Змістовий модуль І	36	18	6	6	6	16		2			Читає лекції: Професор кафедри Тимошенко П.Ю. тема № 1,3; доцент кафедри Прокопенко Г.І. тема № 5, 7, 12.               Проводить заняття та приймає залік: групи № 301, 302, 303, 304 – доцент кафедри Прокопенко Г.І.; групи № 305, 306, 307, 308 -   професор кафедри Тимошенко П.Ю.; група № 309 -професор кафедри Мацишин В.С.**
1.	Тема 1. Предмет, завдання і система криміналістики	6	4	2	2	0	2		0					2/1-Л1/1 1/3-С1/1		С.з., т.1 Кримінальний процес		Т1л1-2 Т1с1-2
2.	Тема 2. Історія розвитку та сучасний стан криміналістики	4	0	0	0	0	4		0							С.з., т.2 Кримінальний процес
3.	Тема 3. Методологічні засади криміналістики	6	4	2	2	0	2		0					2/1-Л2/3 1/3-С2/3		С.з., т.1,3 Кримінальний процес		Т3л1-2 Т3с1-2
4.	Тема 4. Криміналістичне вчення  про механізм вчинення злочину	8	4	0	2	2	4		0					1/3-С3/4 1/4-П1/4		С.з., т.1,2 Кримінальний процес		Т4с1-2 Т4п1-2
5.	Тема 5. Криміналістична ідентифікація і діагностика	8	6	2	0	4	2		0					2/1-Л3/5 1/4-П2/5 1/4-П3/5		С.з., т.5 Кримінальний процес		Т5л1-2 Т5п1-2 Т5п2  «+»
6.	Тема 6. Основи теорії криміналістичного прогнозування	4	0	0	0	0	2		2							С.з., т.5 Кримінальний процес
	Змістовий модуль ІІ	36	18	2	6	10	16		2
7.	Тема 7. Загальні положення криміналістичної техніки	8	4	2	2	0	4		0					2/1-Л4/7 1/3-С4/7		С.з., т.2,3 Кримінальний процес		Т7л1-2 Т7с1-2
8.	Тема 8. Техніко-криміналістичне забезпечення розкриття злочинів. Технічні засоби і методи збирання криміналістичної інформації	10	6	0	2	4	4		0					1/3-С5/8 1/4-П4/8 1/4-П5/8		С.з., т.1,2,3 Кримінальний процес		Т8с1-2 Т8п1-2 Т8п2-2
9.	Тема 9. Криміналістична фотографія і відеозапис	8	4	0	2	2	4		0					1/3-С6/9 1/4-П6/9		С.з., т.5,4 Кримінальний процес		Т9с1-2 Т9п2-2
10.	Тема 10. Інформаційно-довідкове забезпечення розкриття злочинів (криміналістична реєстрація)	10	4	0	0	4	4		2					1/4-П7/10 1/4-П8/10		С.з., т.4,5 Кримінальний процес		Т10п1-2 Т10п2  «+»
	Змістовий модуль III	36	18	2	2	14	16		2
11.	Тема 11. Загальні положення криміналістичної експертизи	2	0	0	0	0	2		0							С.з., т.5,10,15 Кримінальний процес
12.	Тема 12. Криміналістичне дослідження слідів (слідознавство)	8	4	2	0	2	4		0					2/1-Л5/12 1/4-П9/12		С.з., т.5,10,15 Кримінальний процес		Т12л1-2 Т12п1-2
13.	Тема 13. Криміналістичне дослідження зброї, боєприпасів, вибухових речовин і пристроїв та слідів їх застосування (зброєзнавство)	4	2	0	0	2	2		0					1/4-П10/13		С.з., т.5,10,15 Кримінальний процес		Т13п1-2
14.	Тема 14. Криміналістичне дослідження документів (документознавство)	6	2	0	0	2	4		0					1/3-П11/14		С.з., т.5,10,15 Кримінальний процес		Т14п1-2
15.	Тема 15. Ідентифікація особи за ознаками зовнішності (габітоскопія)	6	4	0	2	2	2		0					1/3-С7/15 1/4-П12/15		С.з., т.5,10,15 Кримінальний процес		Т15с1-2 Т15п1-2
16.	Тема 16. Криміналістичне дослідження матеріалів, речовин і виробів	4	2	0	0	2	2		0					1/4-П13/14		С.з., т.5,10,15 Кримінальний процес		Т16п1-2
17.	Тема 17, 18, 19 Інші напрямки і види досліджень	6	4	0	0	4	0		2					1/4-П14/17 1/4-П15/18		С.з., т.5,10,15 Кримінальний процес		Т17п1-2 Т17п2 «+»
Всього годин		108	54	10	14	30	48		6
Підсумковий контроль		залік

 

           Примітка:  *       Індивідуальна робота не планується розкладом занять.

                                   **     Професору Мацишину В.С. – планувати четверту  пару (у зв'язку з роботою на двох факультетах).

                                   **** Практичні та семінарські заняття планувати у спеціалізованому класі криміналістики – аудиторія 202.

 

 

  Завідувач кафедри кримінально-правових дисциплін

  юридичного факультету ННІПП НАВС                                                                                                                      В.Я. Горбачевський

 

  ПОГОДЖЕНО

 

    Т.в.о. начальника  навчально-методичного центру НАВС                                                                                              А.Г. Лапко

 

 

    Начальник відділу комп'ютерного та програмного забезпечення НАВС                                                       В.В. Підвисоцький

 

3. Плани семінарських та практичних занять, самостійної та індивідуальної роботи

 

ЗМІСТОВНИЙ МОДУЛЬ 1.

 

Тема 1.1.1. Предмет, система і завдання криміналістики – 6 год.

 

Лекційне заняття            - 2 год.

Семінарське заняття      - 2 год.

Практичне заняття            - год.

Самостійна робота        - 2 год.

 

Ключові терміни та поняття до теми:

Криміналістика (від лат. criminalis – що належить до злочину) – багатопланова спеціальна юридична наука, виникла і розвивається як наука, що своїми положеннями сприяє діяльності правоохоронних органів зі встановлення істини у кримінальному судочинстві.

Криміналістика – наука про закономірності механізму вчинення злочину, виникнення джерел інформації про злочин і його учасників, закономірності збирання, дослідження, оцінки і використання доказів і розроблених на грунті цих закономірностей спеціальних засобів і методів розслідування злочинів та їх запобіганню.

 

Семінарське заняття – 2 год.

Мета заняття: з'ясування предмета, системи, завдань та ролі криміналістичної науки у професійній підготовці фахівців для органів України.

 

План семінару:

1. Сучасні уявлення щодо предмета науки криміналістики та закономірностей об'єктивної дійсності, що вивчаються нею.

2. Система науки криміналістики.

3. Основні категорії, класифікації та закони розвитку криміналістики.

4. Загальне та спеціальні завдання криміналістики.

5. Місце криміналістики в системі юридичних наук та її роль у професійній підготовці фахівців для правоохоронних органів України.

 

Питання для самоконтролю:

1. Що означає термін «криміналістика» і хто використав його вперше?

2. Що включає в себе предмет криміналістики; які закономірності вона вивчає?

3. Які загальні і спеціальні завдання криміналістики?

4. Чи є криміналістика юридичною, правовою наукою і який носить характер – теоретичний чи прикладний (проілюструйте на конкретних прикладах зв’язок криміналістики з суміжними юридичними та іншими науками)?

 

Теми рефератів, доповідей

1. Використання положень філософії, логіки, психології, етики та інших суспільних наук у розвитку криміналістичної теорії, розробці засобів і методів слідчої діяльності.

2. Співвідношення криміналістики і природничо-технічних наук.

3. Криміналістика і теорія оперативно-розшукової діяльності.

 

Питання для самостійної роботи:

Предмет криміналістики. Розвиток наукових уявлень про предмет криміналістики. Закономірності об'єктивної дійсності, що вивчаються криміналістикою. Принципи криміналістики, закони розвитку науки криміналістики.

Завдання криміналістики на сучасному етапі розвитку суспільства. Загальні, спеціальні та конкретні завдання криміналістики. Роль криміналістики у запобіганні злочинів. Система криміналістики.

Загальна теорія, окремі криміналістичні теорії і вчення. Мова криміналістики, її становлення і розвиток. Криміналістична техніка, експертиза, тактика і методика розслідування злочинів.

Криміналістика у системі інших наук і її значення в забезпеченні практичної діяльності у боротьбі із злочинністю. Використання положень філософії, логіки, психології, етики та інших суспільних наук у розвитку криміналістичної теорії, розробці засобів і методів слідчої діяльності. Співвідношення криміналістики і природничо-технічних наук. Роль криміналістики в забезпеченні застосування досягнень науково-технічного прогресу в діяльності по боротьбі зі злочинністю. Використання криміналістичних знань, засобів і методів у інших галузях людської діяльності.

 

Література до теми:[1-42, 55, 58, 60, 103, 108, 124, 127, 133, 134, 142, 145, 151, 161, 162, 178-188, 208-212]

 

 

Тема 1.2.2. Історія розвитку криміналістики – 4 год.

 

Лекційне заняття              - год.

Семінарське заняття        - год.

Практичне заняття           - год.

Самостійна робота        - 4 год.

 

Ключові терміни та поняття до теми:

Каральні органи, які працювали до цього часу на засадах життєвого досвіду і здорового глузду, тепер виявились безсилими. Звідси – соціальне замовлення на систему, здібну протистояти злочинності нової якості. На це замовлення держави і суспільства наука відповіла новими знаннями, які у сукупності австрійський вчений Ганс Гросс в кінці ХІХ століття назвав криміналістикою (від лат. сriminalis – що належить до злочину).

 

Теми рефератів, доповідей

1. Історія розвитку криміналістики і криміналістичних установ України.

2. Сучасний стан криміналістичної науки в Україні.

3. Стан криміналістики у країнах близького і дальнього зарубіжжя.

 

Питання для самостійної роботи:

Історія виникнення і використання прийомів, засобів виявлення та викриття злочинної діяльності. Основні етапи формування криміналістичних знань. Вчені, що сприяли становленню і розвитку криміналістики.

Історія криміналістики на Україні. Відомі українські криміналісти вчені і практики. Історія виникнення і розвитку криміналістичних закладів в Україні, їх сучасна система.

Етапи формування методологічних основ криміналістики, криміналістичної техніки і криміналістичної експертизи. Формування і розвиток криміналістичної тактики і методики розслідування злочинів.

Сучасний рівень і тенденції розвитку криміналістики в Україні. Напрямки розвитку криміналістики у зарубіжних країнах. Міжнародна координація в розвитку і реалізації засобів та методів боротьби зі злочинністю.

 

Література до теми:[1-42, 67, 162, 165, 178-188, 287-307]

 

 

Тема 1.3.3. Методологічні засади криміналістики – 6 год.

 

Лекційне заняття           - 2 год.

Семінарське заняття     - 2 год.

Практичне заняття           - год.

Самостійна робота        - 2год.

 

Ключові терміни та поняття до теми:

Метод, в широкому розумінні – це спосіб пізнання дійсності, вивчення явищ природи чи суспільного життя, спосіб досягнення будь-якої мети чи вирішення завдання.

Методи криміналістики – це способи вирішення наукових завдань в процесі криміналістичних досліджень теоретичного та прикладного характеру.

 

Семінарське заняття – 2 год.

Мета заняття: з'ясування методів науки криміналістики і практичної діяльності органів дізнання та досудового слідства по розкриттю і розслідуванню злочинів; опанування прийомами логічного мислення (аналіз, синтез, індукція, дедукція, гіпотеза, аналогія) в пізнанні істини під час розслідування злочинів.

 

План семінару:

1. Поняття методології криміналістики.

2. Характеристика загальнонаукових і спеціальних методів криміналістики.

3. Критерії допустимості спеціальних методів криміналістики в кримінальному судочинстві.

 

Питання для самоконтролю:

1. Поняття методології криміналістики.

2. У чому полягає суть діалектичного методу як основи методології криміналістики?

3. У чому полягає роль методу діалектичної логіки при практичному застосуванні методів криміналістики?

4. Дайте характеристику загальнонауковим методам криміналістики.

5. Які методи криміналістики відносяться до спеціальних?

 

Теми рефератів, доповідей

1. Методологія криміналістики – це сукупність певних методів практичної діяльності щодо розкриття, розслідування і запобігання злочинів.

2. Роль загальних методів криміналістики в розкритті, розслідуванні і запобіганні злочинів.

3. Використання спеціальних методів криміналістики під час вирішення поставлених перед нею завдань.

 

Питання для самостійної роботи:

Поняття і сутність методів криміналістики. Теорія відображення як методологічна основа формування криміналістичних знань і розробки прийомів та засобів роботи з доказами. Специфіка слідчого пізнання.

Види і характеристика методів криміналістики. Використання загальнонаукових методів у криміналістиці. Спеціальні методи криміналістики, їх формування і система. Критерії допустимості спеціальних методів криміналістики в кримінальному судочинстві.

Узагальнення слідчої, судової і експертної практики, як джерело розробки криміналістичних засобів, прийомів і методів.

Співвідношення методів криміналістики та методів практичної діяльності в розкритті злочинів.

 

Література до теми: [1-42, 106, 107, 152, 178-188, 208-212]

 

 

Тема 1.4.4. Криміналістичне вчення про механізм вчинення злочину – 8 год.

 

Лекційне заняття                 - год.

Семінарське заняття        - 2 год.

Практичне заняття           - 2 год.

Самостійна робота           - 4 год.

 

Ключові терміни та поняття до теми:

Діяльність – це взаємодія людини, суспільства загалом чи всього людства з навколишньою природою і матеріальним світом. Тому підхід до розуміння об’єкта і предмета криміналістики з боку діяльності буде найточнішим. Отже, в криміналістиці можна виділити два об’єкти чи двоєдиний об’єкт пізнання – злочинну діяльність та криміналістичну діяльність, розслідування першої та її запобіганню.

Злочинна діяльність окреслена і нормативно описана в кримінальному кодексі. Злочинні дії можуть учинятися індивідуально чи групою суб’єктів і мають ретельно продуманий і організований характер.

 

Семінарське заняття – 2 год.

Мета заняття: з’ясування поняття механізму вчинення злочинів, а також злочинної діяльності, її структури та елементів для розкриття і розслідування злочинів.

 

План семінару:

1. Поняття злочинної діяльності, її структура та елементи.

2. Механізм злочинної діяльності та його відображення в навколишньому середовищі.

3. Види взаємодій та їх енергетична сутність.

 

Практичне заняття – 2 год.

Мета заняття: з’ясування значення криміналістичної інформації, що міститься у протоколах слідчих дій та висновках експертів, для розкриття і розслідування окремих видів злочинів.

 

Контрольні питання:

1. Поняття криміналістичної(доказової) інформації та її джерела.

2. Сліди злочину як джерела криміналістичної інформації.

3. Характеристика джерел криміналістичної інформації

 

Теми рефератів, доповідей

1. Криміналістичне поняття способу вчинення злочину.

2. Детермінованість і повторюваність способів вчинення і приховання злочинів.

 

Питання для самостійної роботи:

Поняття та система механізму вчинення злочинів. Функціональна сторона злочину як об`єкт криміналістичного вивчення. Елементи механізму вчинення злочинів.

Виникнення інформації про злочин. Закономірності її виникнення. Інформація та доказ, їх взаємозв’язок та ознаки. Відображення інформації в об`єктах та суб`єктах злочину. Характеристика етапів відображення інформації та виникнення доказів.

Форми інформації про злочин, їх поняття та класифікація.

Поняття доказу, його ознаки. Встановлення доказів. Об’єктивні та суб’єктивні фактори, які впливають на виникнення доказів. Використання доказів. Вимоги, яким повинні відповідати докази.

 

Література до теми:[1-42, 93, 178-188, 208-212]

 

 

Тема 1.5.5. Криміналістична ідентифікація і діагностика – 8 год.

 

Лекційне заняття           - 2 год.

Семінарське заняття        - год.

Практичне заняття         - 4год.

Самостійна робота        - 2 год.

 

Ключові терміни та поняття до теми:

Теорія ідентифікації – це система правил і понять, необхідних для встановлення тотожності чи її відсутності.

Ідентифікація (від лат. identifiko – той самий) означає ототожнення, тобто встановлення об’єкта за якимись його властивостями чи ознаками. Тому ідентифікація – це пізнавальний процес виділення індивідуального, конкретного із загального.

Криміналістична ідентифікація – це процес порівняльного дослідження об’єктів, пов’язаних з подією, що розслідується, для вирішення питання щодо їх тотожності чи групової належності.

Теорія діагностики – це процес пізнання, в основі якого лежать загальні події (явища, факти), за їх результатами.

Діагностика (від грец. diagnostis – здібність розпізнавати), тобто установити схожість ситуації, що досліджується, з деякою типовою моделлю чи виявити щось конкретне, притаманне лише цій ситуації.

Криміналістична діагностика – це процес дослідження властивостей і стану об’єкта (ситуації) з метою установлення змін, які відбулися в ньому, причини цих змін і їх зв’язок із вчиненим злочином. Іншими словами, діагностика являє собою уявну реконструкцію вчиненого злочину, у ході якої мають перевагу висновки “зворотного напрямку”: від наслідку - до причини, від явища – до його суті, від відображення – до аналізу властивостей і стану відображення об’єкта.

Ідентифікація; діагностика; групофікація; ідентифікаційний період; ідентифікаційне поле; об’єкти і суб’єкти ідентифікації; види ідентифікації; диференціація; ідентифікаційне дослідження; експертиза; висновок експерта.

 

Практичне заняття – 4 год.

Мета заняття: перевірка й поглиблення знань студентів щодо видів і форм криміналістичної ідентифікації, встановлення групової приналежності та діагностики під час розслідування злочинів.

 

Контрольні питання:

1. Поняття криміналістичної ідентифікації як методу пізнання і одержання доказів при розслідуванні злочинів.

2. Об'єкти ідентифікації та їх ознаки. Види і форми ідентифікації.

3. Встановлення групової належності об'єкту і його доказове значення.

4. Поняття криміналістичної діагностики та її значення в розкритті і розслідуванні злочинів.

 

Питання для самоконтролю:

1. Поняття та сутність криміналістичної ідентифікації як методу пізнання при розслідуванні злочинів.

2. Об’єкти ідентифікації та їх ознаки. Види і форми ідентифікації.

3. Поняття та сутність групофікації об’єктів та їх доказове значення.

4. Поняття та сутність криміналістичної діагностики та її значення в розкритті і розслідуванні злочинів.

 

Теми рефератів, доповідей

1. Поняття і наукові засади теорії криміналістичної ідентифікації.

2. Поняття і наукові засади теорії криміналістичної діагностики.

3. Класифікація криміналістичних ідентифікаційних і діагностичних завдань.

 

Питання для самостійної роботи:

Поняття і наукові засади криміналістичної ідентифікації, її значення у слідчій, експертній і судовій діяльності. Види та форми криміналістичної ідентифікації. Ідентифікаційні ознаки і властивості, їх класифікація. Ототожнення і встановлення групової належності. Об'єкти і суб'єкти криміналістичної ідентифікації.

Процес криміналістичної ідентифікації. Методика ідентифікаційних досліджень. Застосування математичних і кібернетичних методів у ідентифікаційних дослідженнях.

Поняття і сутність криміналістичної діагностики. Наукові засади криміналістичної діагностики. Діагностичні завдання та методика їх вирішення. Значення криміналістичної діагностики для розкриття та розслідування злочинів.

 

Література до теми:[1-42, 178-188, 208-212]

 

 

Тема 1.6.6. Основи теорії криміналістичного прогнозування – 4 год.

 

Лекційне заняття              - год.

Семінарське заняття        - год.

Практичне заняття           - год.

Самостійна робота        - 4 год.

 

Ключові терміни та поняття до теми:

Криміналістичне прогнозування – це один із видів галузевого прогнозування, що грунтується на базі загальної прогностики, результатом якого є прогноз у формі наукового передбачення подальшого розвитку криміналістики як науки, цілеспрямованого корегування усіх видів практичної криміналістичної діяльності в умовах імовірної зміни і появи нових видів злочинної діяльності.

 

Теми рефератів, доповідей

1. Формування криміналістичного прогнозування: історія, сучасний стан, тенденції розвитку.

2. Криміналістичне прогнозування та його значення для практики розслідування злочинів.

 

Питання для самостійної роботи:

Наукові засади криміналістичного прогнозування. Зміст теорії криміналістичного прогнозування. Об`єкт та мета дослідження. Види і напрямки криміналістичного прогнозування. Класифікація даних, які використовуються для криміналістичного прогнозу. Методи прогнозування.

Криміналістична теорія временних зв’язків, її зміст та характеристика. Використання теорії временних зв`язків в розкритті злочинів.

Формування теорії криміналістичного аналізу її загальні положення. Використання аналізу в слідчій діяльності. Методи криміналістичного аналізу.

 

Література до теми:[1-42, 63, 71, 92, 178-188, 208-212]

 

 

ЗМІСТОВНИЙ МОДУЛЬ 2.

 

Тема 2.1.7. Загальні положення криміналістичної техніки. Основи криміналістичного вчення про фіксацію доказової інформації – 8 год.

 

Лекційне заняття          - 2 год.

Семінарське заняття     - 2 год.

Практичне заняття           - год.

Самостійна робота        - 4 год.

 

Ключові терміни та поняття до теми:

Криміналістична техніка – це розділ криміналістики, що являє систему наукових положень і розроблених на їх основі технічних засобів, методів виявлення, фіксації, вилучення, збереження і переробки інформації про подію, що розслідується, а також технічних засобів і методів для запобігання злочинам.

Криміналістична техніка; техніко-криміналістичні засоби і методи; принципи застосування техніко-криміналістичних засобів і методів.

 

Семінарське заняття – 2 год.

Мета заняття: ознайомлення з арсеналом техніко-криміналістичних засобів, що застосовуються для виявлення, фіксації, вилучення та дослідження доказової інформації у справах про окремі види злочинів.

 

План семінару:

1. Поняття, завдання і система «Криміналістичної техніки» як розділу науки криміналістики.

2. Класифікація техніко-криміналістичних засобів, прийомів і методів в криміналістиці та правові засади й умови їхнього застосування під час розслідування злочинів та судового розгляду кримінальних справ.

3. Техніко-криміналістичні засоби і методи, що використовуються для збирання інформації щодо злочину і його учасників під час провадження слідчих дій та набори, в які вони комплектуються.

4. Техніко-криміналістичні засоби і методи, що застосовуються для лабораторних досліджень речових доказів.

5. Загальна характеристика основного способу фіксації криміналістичної (доказової) інформації.

6. Загальна характеристика допоміжних способів фіксації криміналістичної .(доказової) інформації.

 

Питання для самоконтролю:

1. Що розуміється під криміналістичною технікою?

2. Що є предметом криміналістичної техніки?

3. Які завдання, джерела та система криміналістичної техніки.

4. Які існують критерії допустимості техніко-криміналістичних засобів прийомів і методів?

5. Яке доказове значення застосування криміналістичної техніки?

6. Які перспективи розвитку і проблеми комплектації техніко-криміналістичних засобів ?

7. Що є змістом криміналістичної фіксації доказової інформації?

8. Назвіть об’єкти і форми фіксації, а також обов’язкові умови при збиранні доказової інформації.

 

Теми рефератів, доповідей

1. Криміналістична техніка, що застосовується при роботі на місці події.

2. Правові засади застосування техніко-криміналістичних засобів, методів і прийомів у відповідності з Конституцією України.

3. Форми застосування науково-технічних засобів і спеціальних знань при розслідуванні злочинів.

4. Досвід комплексного використання техніко-криміналістичних засобів в конкретному відділі внутрішніх справ.

 

Питання для самостійної роботи:

Поняття, завдання і структура криміналістичної техніки. Джерела формування та розвитку криміналістичної техніки. Класифікація криміналістичних засобів і методів.

Завдання і можливості застосування вимірювальної, дослідницької, аналітичної і обчислювальної техніки.

Критерії допустимості використання технічних засобів і методів роботи з доказами у кримінальному судочинстві. Доказове значення результатів застосування криміналістичної техніки.

Перспективи розвитку криміналістичної техніки. Проблеми автоматизації криміналістичних досліджень.

 

Література до теми:[1-42, 53, 119, 126, 136, 137, 138, 150, 155, 158, 167-171, 176, 178-188, 208-212]

 

 

Тема 2.2.8. Техніко-криміналістичне забезпечення розкриття злочинів. Технічні засоби і методи збирання криміналістичної інформації – 10 год.

 

Лекційне заняття              - год.

Семінарське заняття     - 2 год.

Практичне заняття        - 4 год.

Самостійна робота        - 4 год.

 

Ключові терміни та поняття до теми:

Техніко-криміналістичне забезпечення розкриття і розслідування злочинів – це діяльність правоохоронних органів, яка направлена на створення умов постійної готовності до застосування засобів і методів криміналістичної техніки і реалізації цих умов в кожному конкретному випадку розслідування злочинів та їх запобіганню.

З метою розслідування злочину всі об’єкти, що причинно пов’язані з ним, мають бути виявлені, зафіксовані, вилучені та збережені.

Виявлення слідів злочину передбачає відшукування видимих, “проявлення” слабовидимих і невидимих слідів злочину.

Фіксація слідів злочину – це система дій по закріпленню (закарбуванню), згідно з формами установлених законом, фактичних даних, що мають значення для об’єктивного розслідування злочину, а також умов, засобів і способів їх виявлення та закріплення. Фіксація слідів злочину – одна з найважливіших із комплексу проблем, що пов’язані з вивченням і використанням закономірностей збирання доказів – базової стадії процесу доказування.

Вилучення слідів злочину передбачає їх упаковку, процесуальне оформлення і приєднання до кримінальної справи.

Зберігання слідів злочину передбачає обробку вилученої доказової інформації та її концентрацію для подальшого використання. На сьогодні – це комп’ютерні комплекси, що дозволяють вводити доказову інформацію, обробляти і зберігати її до запиту.

 

Семінарське заняття – 2 год.

Мета заняття: закріплення знань правозастосовчої практики техніко-криміналістичного забезпечення у сфері боротьби з проявами злочинності в Україні, зокрема, про поняття і зміст техніко-криміналістичного забезпечення та його організаційні і правові засади.

 

План семінару:

1. Зміст, поняття і структура техніко-криміналістичного забезпечення розкриття злочинів.

2. Значення і мета застосування техніко-криміналістичного забезпечення боротьби з організованою злочинністю, його поняття і зміст.

3. Організаційні і правові засади техніко-криміналістичного забезпечення боротьби з організованою злочинністю.

4. Види і характеристика техніко-криміналістичних засобів і методів. Критерії допустимості їх застосування при розслідуванні злочинів.

 

Практичне заняття – 4 год.

Мета заняття: ознайомлення з арсеналом техніко-криміналістичного забезпечення органів внутрішніх справ для збирання доказової інформації у справах про злочини.

 

Контрольні питання:

1. Класифікація техніко-криміналістичних засобів, прийомів і методів в криміналістиці та правові засади й умови їхнього застосування під час розслідування злочинів.

2. Техніко-криміналістичні засоби і методи, що використовуються для збирання інформації щодо злочину і його учасників під час провадження слідчих дій та набори, в які вони комплектуються.

3. Техніко-криміналістичні засоби і методи, що використовуються для лабораторних досліджень речових доказів.

 

Питання для самоконтролю:

1. Сформулюйте поняття та зміст техніко-криміналістичного забезпечення розкриття злочинів.

2. Назвіть організаційні і правові засади застосування техніко-криміналістичного забезпечення.

3. Які науково-технічні методи і засоби використовуються в умовах “польової криміналістики”?

4. Які ви знаєте криміналістичні способи фіксації ходу й результатів слідчих дій?

5. Назвіть принципи комплектування техніко-криміналістичних засобів та розкрийте їх сутність.

6. Які науково-технічні засоби входять в пересувні криміналістичні лабораторії?

7. Сформулюйте криміналістичні правила оформлення результатів застосування криміналістичної техніки.

 

Теми рефератів, доповідей

1. Сучасний стан техніко-криміналістичного забезпечення розкриття і розслідування злочинів в Україні.

2. Організаційні засади техніко-криміналістичного забезпечення органів внутрішніх справ України.

 

Питання для самостійної роботи:

Зміст техніко-криміналістичного забезпечення розкриття злочинів. Організаційні форми і умови його застосування.

Етапи, форми, об’єкти і обов’язкові умови збирання доказів при розкритті злочинів.

Технічні засоби і методи виявлення, фіксації, попереднього дослідження, вилучення слідів злочинів та речових доказів. Принципи комплектування науково-технічних засобів, що використовуються для розкриття злочинів.

Технічні засоби та методи лабораторного дослідження речових доказів.

Суб`єкти застосування криміналістичної техніки та їх характеристика. Основні напрямки застосування криміналістичної техніки в розкритті та профілактиці злочинів.

Процесуальні і криміналістичні правила оформлення застосування техніко-криміналістичних засобів і методів при розкритті злочинів.

 

Література до теми:[1-42, 50, 51, 56, 75, 131, 156, 174, 178-188, 208-212]

 

 

Тема 2.3.9. Криміналістична фотографія та відеозапис – 8 год.

 

Лекційне заняття             - год.

Семінарське заняття     - 2 год.

Практичне заняття        - 2 год.

Самостійна робота        - 4 год.

 

Ключові терміни та поняття до теми:

Криміналістична фотографія (походить від грец. photos – світло і grapho – пишу) – це система наукових положень і розроблених на їх засадах фотографічних засобів, прийомів і методів для збирання, дослідження і демонстрації доказів з метою розслідування злочинів та їх запобіганню.

Криміналістичний відеозапис – система наукових положень, методів, прийомів і технічних засобів, що використовуються для фіксації динамічних властивостей об’єктів, подій, явищ і слідчих дій з метою розслідування злочинів і їх запобіганню.

 

Семінарське заняття – 2 год.

Мета заняття: перевірка й поглиблення знань студентів щодо видів, способів і прийомів криміналістичної фотографії та відеозапису при запобіганні, розкритті та розслідуванні злочинів.

 

План семінару:

1. Поняття, система і значення криміналістичної фотографії в запобіганні, розкритті і розслідуванні злочинів.

2. Судово-оперативна(закарбовуючи) фотографія: методи і прийоми, які використовуються при збиранні доказової інформації.

3. Судово-експертна(дослідницька) фотографія: методи і способи, які використовуються при дослідженні об’єктів криміналістичної експертизи.

4. Криміналістичний відеозапис: засоби і методи, які використовуються при проведенні слідчих дій.

5. Процесуальні і криміналістичні правила оформлення фотознімків і відеофільмів як додатків до процесуальних документів.

 

Практичне заняття – 2 год.

Мета заняття: відпрацювання практичних умінь та навичок застосування засобів, методів і прийомів криміналістичної фотографії та відеозапису для фіксації ходу і результатів слідчих дій у справах про окремі види злочинів.

 

Контрольні питання:

1. Засоби, методи і прийоми криміналістичної фотографії, що застосовуються під час проведення слідчих дій.

2. Засоби, методи і прийоми криміналістичної фотографії, що застосовуються під час проведення криміналістичних експертиз.

3. Особливості фотозйомки цифровою фотокамерою.

4. Процесуальне і технічне оформлення факту і результатів застосування криміналістичної фотографії та відеозапису.

5. Значення результатів використання відеозапису у розслідуванні злочинів під час проведення слідчих дій та оперативно-розшукових заходів.

 

Питання для самоконтролю:

1. Поняття, значення та система криміналістичної фотографії у слідчій та експертній практиці.

2. Особливості фотографічної фіксації при проведенні слідчих дій і криміналістичної експертизи.

3. Криміналістичний відеозапис: відеографічні засоби і методи, які використовуються при проведенні слідчих дій.

4. Процесуальне і технічне оформлення факту і результатів застосування криміналістичної фотографії та відеозапису.

 

Теми рефератів, доповідей

1. Сучасні фотокамери: види, структура, призначення та принцип дії окремих вузлів та механізмів.

2. Сучасні фотоматеріали: види, характеристика, процес обробки.

3. Сучасна відеотехніка: види, структура, явища, які лежать в основі запису зображення на магнітну плівку.

 

Питання для самостійної роботи:

Поняття, можливості фіксації і дослідження візуальної інформації з метою розкриття злочинів.

Судова фотографія: види, методи і прийоми. Судово-оперативна фотографія: особливості фотографування місця події, трупа, речових доказів, живих осіб. Судово-дослідницька фотографія: поняття, завдання, методи.

Особливості застосування відеозапису: види, способи і засоби її здійснення при проведенні слідчих дій. Специфіка застосування фотографії і відеозапису у оперативно-розшуковій діяльності.

Правила оформлення результатів застосування засобів і методів фіксації візуальної інформації.

Фототехнічна експертиза: поняття, завдання і призначення.

Використання матеріалів відеозапису на досудовому слідстві і в суді.

 

Література до теми:[1-42, 77, 104, 178-188, 208-212]

 

 

Тема 2.4.10. Інформаційно-довідкове забезпечення розкриття злочинів (криміналістична реєстрація) – 10 год.

 

Лекційне заняття            - год.

Семінарське заняття       - год.

Практичне заняття        - 4год.

Самостійна робота        - 6год.

 

Ключові терміни та поняття до теми:

Криміналістична реєстрація – науково-розроблена система довідкових, розшукових та інших криміналістичних обліків об’єктів-носіїв криміналістично значимої інформації, що використовується для розслідування злочинів і їх запобіганню.

 

Практичне заняття - 4 год.

Мета заняття: відпрацювання умінь і навичок заповнення облікових карток на окремі об'єкти криміналістичного обліку, складання відповідних запитів.

 

Контрольні питання:

1. Характеристика інформаційно-довідкових систем, здійснюваних бюро органів внутрішніх справ.

2. Характеристика окремих видів криміналістичних обліків та інформаційно-довідкових систем (колекцій), здійснюваних науково-дослідними експертно-криміналістичними центрами МВС України.

 

Питання для самоконтролю:

1. Поняття та види криміналістичних обліків, їх призначення та завдання.

2. Які види обліків входять до центральних оперативно-розшукових обліків?

3. Назвіть підрозділи в яких ведуться криміналістичні обліки.

4. Що собою являють місцеві обліки?

5. Криміналістичні обліки в системі МВС України.

 

Теми рефератів, доповідей

1. Сучасний стан криміналістичної реєстрації.

2. Система, принципи організації та функціонування криміналістичної реєстрації.

3. Дактилоскопічний облік – сутність та значення для розкриття і розслідування злочинів.

 

Питання для самостійної роботи:

Поняття, завдання та види кримінальної реєстрації. Наукові і правові засади криміналістичного обліку. Спосіб вчинення та приховання злочинів як обліково-реєстраційний елемент злочинної діяльності.

Система, принципи організації і функціонування криміналістичних обліків. Взаємозв'язок окремих видів обліків. Способи реалізації даних обліків у розшуку осіб, предметів, у розкритті злочинів.

Допоміжні інформаційні системи, що використовуються правоохоронними органами в розшуковій діяльності.

Тенденції та перспективи розвитку криміналістичних обліків, проблеми їх автоматизації і комп'ютеризації.

 

Література до теми:[1-42, 59, 69, 112, 115, 125, 128, 144, 147, 154, 157, 159, 164, 172, 175, 178-188, 208-212]

 

 

ЗМІСТОВНИЙ МОДУЛЬ 3.

 

Тема 3.1.11. Загальні положення криміналістичної експертизи – 2 год.

 

Лекційне заняття         - год.

Семінарське заняття   - год.

Практичне заняття      - год.

Самостійна робота   - 2 год.

 

Ключові терміни та поняття до теми:

Експертиза взагалі (від лат. expertus – досвідчений, знаючий, тямущий) – це одна із форм використання науково-технічних досягнень різних галузей знань з метою забезпечення обгрунтованого та достовірного висновку експерта.

Криміналістична експертиза – один із розділів науки криміналістики, що являє собою систему наукових положень і розроблених на їх засадах спеціальних методів і методик для встановлення фактичних даних на основі дослідження об’єктів – матеріальних носіїв інформації з метою розслідування злочинів і їх запобіганню.

 

Теми рефератів, доповідей

1. Нові напрями експертних досліджень у криміналістиці.

2. Призначення та проведення експертиз на досудовому слідстві.

3. Методи дослідження речових джерел інформації експертом і спеціалістом у лабораторних умовах.

 

Питання для самостійної роботи:

Поняття і зміст криміналістичної експертизи. Наукові засади, система та завдання криміналістичних досліджень в криміналістиці. Об`єкти і суб`єкти криміналістичних досліджень та їх класифікація.

Основні напрями криміналістичних досліджень в криміналістиці. Методи досліджень, їх класифікація. Технічні засоби криміналістичних досліджень.

Застосування спеціальних знань як форма реалізації науково-технічних досягнень. Співвідношення компетенції і можливостей слідчого, спеціаліста і експерта у використанні спеціальних знань при дослідженні слідів та речових доказів.

Поняття, правові засади та види судових експертиз. Система судово-експертних закладів України.

 

Література до теми:[1-42, 61, 88, 89, 97, 140, 178-188, 208-212]

 

 

Тема 3.2.12. Криміналістичне дослідження слідів (слідознавство) – 8 год.

 

Лекційне заняття           - 2 год.

Семінарське заняття        - год.

Практичне заняття        - 2 год.

Самостійна робота        - 4 год.

 

Ключові терміни та поняття до теми:

Трасологія – головна підсистема криміналістичного дослідження матеріальних слідів – вивчає головним чином сліди-відображення зовнішньої будови об’єктів, що залишили їх, та з метою індивідуальної чи групової ідентифікації і вирішення різного роду діагностичних завдань.

Криміналістична трасологія (від франц. trace – слід і грец. logos – слово, вчення; букв. – вчення про сліди) – галузь криміналістики, що вивчає теоретичні основи слідознавства, закономірності виникнення слідів, що відображують механізм вчинення злочину, розробляє рекомендації щодо застосування засобів, методів і прийомів їх дослідження з метою встановлення обставин, що мають суттєве значення для розслідування злочинів та їх запобіганню.

Трасологія; слід; механізм утворення слідів; будова шкіри на долоні руки; папілярний візерунок; доріжка слідів ніг людини; зліпки слідів; знаряддя злому; колія і база транспорту; трасологічна експертиза.

 

Практичне заняття – 2 год.

Мета заняття: відпрацювання практичних навичок застосування техніко-криміналістичних засобів і методів для виявлення та фіксації слідів рук на різних поверхнях (папері, склі, дереві тощо) різними порошками, одержання зразків відбитків пальців рук живих осіб, виявлення, фіксації та вилучення слідів ніг людини і транспортних засобів, знарядь зламу, слідів їх застосування, замків і пломб.

 

Контрольні питання:

1. Предмет, система і завдання криміналістичної трасології. Механізм утворення слідів та їх класифікація в криміналістиці.

2. Техніко-криміналістичні засоби та прийоми виявлення і вилучення слідів під час огляду місця події.

3. Процесуальні вимоги щодо опису виявлених слідів у протоколі огляду та їх технічного оформлення.

4. Використання вилучених з місця події слідів у криміналістичних обліках і їх доказове значення у встановленні та ідентифікації злочинців.

5. Технологія одержання зразків трасологічних слідів для порівняльного дослідження.

6. Які вимоги ставляться до упакування об'єктів, що подаються на експертне дослідження?

7. Питання, що розв'язуються трасологічною експертизою.

 

Питання для самоконтролю:

1. На яких наукових положеннях базується слідознавство(трасологія)?

2. Що таке слід у трасології?

3. Який механізм утворення слідів та їх класифікація в криміналістиці?

4. Які загальні правила виявлення, фіксації і вилучення слідів?

5. Дайте характеристику слідів людини.

6.Охарактеризуйте сліди знарядь злому та інструментів.

7. Які Ви знаєте сліди транспортних засобів та їх класифікацію?

8. Перерахуйте основні методи і способи виявлення і фіксації слідів людини, знарядь злому та транспортних засобів.

9. Технологія одержання зразків трасологічних слідів для порівняльного дослідження.

10. Які вимоги ставляться до упакування об'єктів, що подаються на експертне дослідження?

11. Питання, що розв'язуються трасологічною експертизою.

 

Теми рефератів, доповідей

1. Предмет, система, завдання та наукові засади трасології. Її роль у розкритті, розслідуванні та запобіганні злочинів.

2. Сліди людини: їх класифікація, виявлення, фіксація, вилучення та дослідження при розкритті і розслідуванні злочинів.

3. Характеристика слідів злому та інструментів, їх збирання та дослідження при розкритті і розслідуванні злочинів.

4. Загальна характеристика та дослідження слідів транспортних засобів.

 

Питання для самостійної роботи:

Предмет, система і завдання слідознавства. Наукові засади слідознавства.

Механізм утворення слідів і їх класифікація.

Загальні правила виявлення, огляду, фіксації і вилучення слідів. Засоби та методи виявлення та вилучення слідів. Значення і можливості попереднього дослідження слідів у процесі проведення невідкладних слідчих дій та використання отриманих результатів у розкритті злочинів.

Види та характеристика слідів: людини (рук, ніг, тіла, зубів, виділень організму, взуття, одягу, рукавичок), транспортних засобів, знарядь злому і інструментів, матеріалів, речовин і виробів. Предмети як сліди злочину.

Особливості виявлення і вилучення вказаних категорій слідів. Коло обставин розслідуваної події, яке може бути вирішене на їх основі.

Трасологічна експертиза слідів і об'єктів, підготовка матеріалів для її проведення.

 

Література до теми:[1-42, 65, 73, 90, 163, 178-188, 208-212]

 

 

Тема 3.3.13. Криміналістичне дослідження зброї, боєприпасів, вибухових речовин і пристроїв та слідів їх застосування (зброєзнавство) – 4 год.

 

Лекційне заняття              - год.

Семінарське заняття        - год.

Практичне заняття        - 2 год.

Самостійна робота        - 2 год.

 

Ключові терміни та поняття до теми:

Криміналістичне зброєзнавство – це галузь криміналістичної експертизи, що вивчає принципи конструювання і закономірності дії різних пристроїв, функціонально призначених для ураження чи знешкодження людей, тварин чи інших матеріальних об’єктів, закономірності утворення слідів застосування цих пристроїв, а також розробляє засоби, прийоми та методи збирання, оцінки, дослідження й використання їх з метою розслідування злочинів та їх запобіганню.

Холодною зброєю в криміналістиці називають предмети, що спеціально виготовлені для безпосереднього нанесення тілесних ушкоджень, призначені для нападу і активного захисту, а також не мають прямого виробничого чи господарсько-побутового призначення.

Вибух взагалі – це процес швидкого вивільнення великої кількості енергії в закритому об’ємі.

Криміналістична вибухотехніка вивчає закономірності виникнення, отримання і використання криміналістичної інформації про вибухові речовини, засоби вибуху, вибухові пристрої та пов’язаних з ними осіб і об’єктів у разі розслідування злочинів та їх запобіганню.

 

Практичне заняття - 2 год.

Мета заняття: : відпрацювання прийомів огляду, фіксації та попереднього дослідження вогнепальної зброї, холодної зброї та вибухових речовин і пристроїв, слідів їх застосування.

 

Контрольні питання:

1. Предмет судової балістики та основні об'єкти балістичних досліджень у практиці органів внутрішніх справ.

2. Класифікація ручної вогнепальної зброї, механізм пострілу та виникнення його слідів.

3. Правила огляду вогнепальної зброї на місці події, фіксації та вилучення у кримінальних справах.

4. Поняття та класифікація холодної зброї. Прийоми слідчого огляду, фіксації та вилучення холодної зброї.

5. Види вибухових речовин і пристроїв та сліди їх застосування при учиненні злочинів.

6. Прийоми виявлення, огляду, фіксації та вилучення вибухівок і слідів вибуху на місці їхнього виявлення.

7. Підготовка та призначення експертизи зброї, вибухових речовин і пристроїв та слідів їх застосування. Питання, що розв'язуються криміналістичною експертизою зброї, вибухових речовин і пристроїв та слідів їх застосування..

 

Питання для самоконтролю:

1. Які напрямки включає криміналістичне зброєзнавство?

2. Назвіть види вогнепальної зброї та боєприпасів.

3. Як визначається калібр нарізної і гладкоствольної зброї?

4. Що являють собою сліди вогнепальної зброї, їх види?

5. Поняття і ознаки холодної зброї.

6. У чому суть судово-балістичної експертизи та експертизи холодної зброї?

 

Теми рефератів, доповідей

1. Судова балістика: поняття, наукові засади, роль у розслідуванні злочинів.

2. Засоби і методи виявлення, огляду, фіксації та вилучення об’єктів балістичного дослідження.

3. Дослідження холодної зброї: поняття, ознаки, класифікація і питання, що вирішуються даним дослідженням.

 

Питання для самостійної роботи:

Поняття зміст зброєзнавства, його наукові засади. Види та характеристика об'єктів балістичного дослідження: зброї, боєприпасів , слідів пострілу.

Засоби та методи виявлення, огляду, фіксації і вилучення зброї та слідів її застосування. Встановлення обставин використання зброї: спосіб виготовлення, напрямку, місця та дистанції пострілу.

Питання, які вирішуються криміналістичним дослідженням зброї, підготовка матеріалів для його проведення.

Холодна зброя. Поняття, класифікація. Питання, що вирішуються експертизою холодної зброї.

 

Література до теми:[1-42, 45, 47, 48, 57, 72, 75, 79, 82, 91, 110, 117, 141, 149, 178-188, 08-212]

 

 

Тема 3.4.14. Криміналістичне дослідження документів (документознавство) – 6 год.

 

Лекційне заняття            - год.

Семінарське заняття       - год.

Практичне заняття      - 2 год.

Самостійна робота      - 4 год.

 

Ключові терміни та поняття до теми:

Документ (від лат. dokumentum – все, що може слугувати свідченням, уроком, прикладом) – матеріальний об’єкт дослідження, що являє собою предмет (папір, тканину, фото-, відео плівку та ін.), на якому знаками мови, звуком тощо відображена інформація для її передачі в часі і просторі.

Криміналістичне дослідження документів – це галузь криміналістики, що вивчає закономірності природи писемності, способи підробки документів, а також, розробляє засоби і методи пізнання цих закономірностей з метою розслідування злочинів та їх запобіганню.

Криміналістичне дослідження письма – це підгалузь криміналістичного дослідження документів, що займається вивченням закономірностей формування письма і розробляє на їх основі методи і засоби збирання та дослідження письма для ототожнення автора і виконавця, а також встановлення інших фактів, пов’язаних з письмом.

Загальні ознаки писемної мови характеризують письмову мову людини в цілому – загальний рівень грамотності, лексика (словниковий запас, фразеологія і зображувально-виражальні засоби), стилістичні ознаки (манера викладу думок пишучим, відображена в побудові речень, побудові тексту в цілому).

Загальні ознаки почерку – це навички, що характеризують загальну будову знаків алфавіту (розмір, нахил, розгін), рухові навички (виробленість почерку, складність рухів, ступінь зв’язності) і навички розташування (топографічні ознаки).

Окремі ознаки почерку – матеріалізований прояв рухової навички, графічно відображений у письмі.

Технічне дослідження документів – це підгалузь криміналістичного дослідження документів, що розробляє і удосконалює методи і засоби дослідження з метою встановлення їх справжності.

Документообіг, вид документа, огляд документа, документ-речовий доказ, рукописний текст, машинописний текст, реквізит документа, технічна підробка документів, інтелектуальна підробка документів, почеркознавча експертиза, авторознавча експертиза, технічне дослідження документів, печатка, штамп, друкуючий пристрій, друкарській засіб, поліграфічна продукція.

 

Практичне заняття – 2 год.

Мета заняття: відпрацювання навичок огляду, фіксації та попереднього дослідження рукопису - виявлення ознак писемної мови і почерку з метою розшуку та ідентифікації автора рукопису, дослідження документів з метою виявлення ознак їхньої зміни (підробки), а також умінь за цими ознаками розпізнавати спосіб підробки документів.

 

Контрольні питання:

1. Поняття, види та наукові засади криміналістичного дослідження документів. Поняття та класифікація документів. Правила поводження з документами.

2. Дослідження рукописних документів. Поняття письма та почерку. Ознаки письмової мови і почерку, їх класифікація та ідентифікаційне значення. Неідентифікаційне дослідження рукописів і його цілі.

 3. Почеркознавча і авторознавча експертизи: поняття, завдання, можливості та підготовка матеріалів для призначення.

4. Технічне дослідження документів: поняття, зміст і види. Види підробки документів.

5. Дослідження машинописних текстів. Розшук та ідентифікація друкарської машинки.

6. Дослідження поліграфічної продукції. Встановлення виду, способу друку та особливостей використаних засобів (друкарських форм) з метою розшуку місця виготовлення досліджуваного матеріалу.

7. Техніко-криміналістична експертиза документів: поняття, коло вирішуваних питань, підготовка матеріалів для призначення.

 

Питання для самоконтролю:

1. Що таке письмова мова, почерк? Які ознаки почерку?

2. У чому полягає суть підготовки матеріалів для судово-почеркознавчої експертизи?

3. Назвіть та охарактеризуйте стадії методики судово-почеркознавчої експертизи.

4. Що відноситься до графічних ознак підпису?

5. У чому полягає суть авторознавчого дослідження? Охарактеризуйте методи авторознавчого дослідження.

6. Що таке документи у криміналістиці та правила поводження з ними?

7. Назвіть способи змін у документах та їх встановлення.

8. У чому полягає суть дослідження матеріалів документів ?

 

Теми рефератів, доповідей

1. Поняття, види та наукові основи криміналістичного дослідження документів.

2. Судове почеркознавство і його роль у розкритті, розслідуванні та запобіганні злочинів.

3. Авторознавча експертиза: поняття, завдання, можливості.

4. Способи захисту від підробки вітчизняних та іноземних паперових грошових знаків, цінних паперів.

5. Техніко-криміналістична експертиза документів: поняття, коло питань, що вирішуються нею, підготовка матеріалів для дослідження.

6. Технічне дослідження документів: поняття, зміст і види. Завдання і методика слідчого огляду документів. Види підробки документів. Ознаки зміни тексту документу та способи їх виявлення. Встановлення способу виготовлення документу і давності виконання тексту. Ідентифікація засобів і матеріалів, використаних для виготовлення документів. Поновлення змісту пошкоджених документів. Ознаки підробки відбитків печаток і штампів.

7. Дослідження машинописних текстів. Розшук та ідентифікація друкарської машинки.

8. Дослідження поліграфічної продукції. Встановлення виду , способу друку та особливостей використаних засобів (друкарських форм) з метою розшуку місця виготовлення досліджуваного матеріалу.

9. Техніко-криміналістична експертиза документів: поняття, коло вирішуваних питань, підготовка матеріалів для призначення.

 

Література до теми:[1-42, 46, 49, 54, 96, 130, 135, 139, 146, 148, 173, 177-188, 208-212]

 

 

Тема 3.5.15. Ідентифікація особи за ознаками зовнішності (габітоскопія) – 6 год.

 

Лекційне заняття             - год.

Семінарське заняття    - 2 год.

Практичне заняття       - 2 год.

Самостійна робота      - 2 год.

 

Ключові терміни та поняття до теми:

Габітоскопія (від лат. habitus – зовнішність людини, її конституція і від грец. skopeo – розглядати) – вчення про зовнішній облік людини, будову її тіла.

Криміналістична габітоскопія – це галузь криміналістики, що включає систему теоретичних положень про ознаки зовнішності людини, сукупність методів і науково-технічних засобів збирання, дослідження та використання цих ознак з метою розслідування злочинів та їх запобіганню.

Суб’єкти з-лочину (люди) на місці події залишають сліди і властивості: фізичні, біологічні та соціальні.

Фізичні властивості (зовнішні або анатомічні - ознаки і внутрішні або структурні - властивості) характеризують будову тіла як будь-якого матеріального утворення.

Біологічні властивості (динаміка, голос і мова) відображають функціональну діяльність людини і характеризують її  як живу біологічну систему, що діє в соціальному середовищі.

Соціальні властивості (персоно графічні, психофізіологічні і психологічні, світоглядні, виробничо-ділові, морально-побутові) характеризують людину як особистість на рівні індивідуальної і суспільної свідомості, її ставлення до закону, суспільства, моральних і етичних цінностей.

Словесний портрет – метод опису зовнішності людини з використанням спеціальної термінології і принципів з метою її ідентифікації за ознаками зовнішності.

Способи відтворення і закріплення ідеальних слідів пам’яті: опис, малювання, композиція за допомогою фотознімків, композиція за допомогою підсумовування малюнків, композиція комп’ютерною технікою.

Ідентифікація людини за ознаками зовнішності (ідеальними слідами) – в ході слідчої дії (пред’явлення для впізнання) за матеріальними слідами – в ході портретно-криміналістичної експертизи.

 

Семінарське заняття – 2 год.

Мета заняття: перевірка й поглиблення знань студентів з криміналістичної габітоскопії(ідентифікації особи за зовнішніми ознаками).

 

План семінару:

1. Сліди-ознаки зовнішньої будови людини та їх використання в розслідуванні злочинів.

2.Поняття і наукові засади криміналістичного вчення про ознаки зовнішності людини.

3. Класифікація і методика опису ознак зовнішності людини.

4. Джерела інформації про зовнішній вигляд людини.

5. Збирання і використання джерел інформації зовнішності людини для її розшуку й ідентифікації.

 

Практичне заняття – 2 год.

Мета заняття: набуття практичних навичок описування розшукуваної особи за методом «Словесного портрету».

 

Контрольні питання:

1. Методи і засоби встановлення та фіксації ознак зовнішності людини.

2. Система ознак зовнішності людини та їх ідентифікаційне значення.

3. Метод «Словесного портрета» та його використання в практичній діяльності по розкриттю і розслідуванню злочинів.

4. Технологія виготовлення композиційних портретів за допомогою спеціального приладу «Портрет» і комп'ютерної програми «Фоторобот».

5. Питання, що розв'язуються портретно-криміналістичною експертизою?

 

Питання для самоконтролю:

1. Що собою становить ідентифікація людини за ознаками зовнішності?

2. На які види поділяються зовнішні ознаки?

3. Що відноситься до особливих прикмет людини?

4. Як складається „словесний портрет” людини?

5. Як складається „фоторобот”?

6. Як виготовляються суб’єктивні композиційні портрети?

7. Які завдання вирішує портретно-криміналістична експертиза?

 

Теми рефератів, доповідей

1. Поняття та наукові основи ототожнення людини за її зовнішніми ознаками, завдання і значення даного ототожнення.

2. Ознаки зовнішності людини, їх характеристика, ідентифікаційне значення та класифікація.

3. Судово-портретна експертиза: поняття, наукові основи, коло питань, які вирішуються, методи підготовки матеріалів для призначення експертизи.

 

Література до теми:[1-42, 43, 81, 178-188, 208-212]

 

 

 

Тема 3.6.16. Криміналістичне дослідження матеріалів речовин і виробів – 4 год.

 

Лекційне заняття             - год.

Семінарське заняття       - год.

Практичне заняття       - 2 год.

Самостійна робота      - 2 год.

 

Ключові терміни та поняття до теми:

Криміналістичне дослідження речовин і матеріалів – галузь криміналістики, що вивчає закономірності виникнення, існування і зміни субстанціональних і морфологічних властивостей речовин і матеріалів, а також розроблених на їх засадах криміналістичних методів і технічних засобів дослідження речовин і матеріалів з метою розслідування злочинів та їх запобігання.

Діагностичні завдання прості (прямі) – пов’язані із встановленням складу речовин і матеріалів, їх природи, сфери застосування, властивостей.

Діагностичні завдання складні (комплексні) – пов’язані із встановленням факту і причини зміни первісного стану речовини чи матеріалу, їх складу і структури, хімічної чи фізичної дії; встановлення технології виробництва.

Ідентифікаційні завдання вирішуються шляхом порівняльних досліджень за сукупністю ознак, виявлених у процесі діагностики.

Діагностичні і ідентифікаційні дослідження речовин і матеріалів  проводяться з метою встановлення факту контактної взаємодії об’єктів.

Найбільш розповсюджені речовини і матеріали – речові докази – лакофарбуючі матеріали і покриття, об’єкти волокнистої природи, нафтопродукти і паливно-мастильні матеріали, скло і вироби з нього, метали і сплави, полімерні матеріали і вироби з них, наркотичні засоби і і сильнодіючі речовини, парфумерні і косметичні засоби.

 

Практичне заняття – 2 год.

Мета заняття: перевірка й поглиблення теоретичних знань студентів з питань криміналістичного дослідження речовин, матеріалів і виробів (волокнистих матеріалів, нафтопродуктів, лакофарбуючого покриття і матеріалів, металів і сплавів, полімерних матеріалів).

 

Контрольні питання:

1. Поняття криміналістичного дослідження речовин і матеріалів як окремої галузі криміналістичного дослідження і його завдання.

2. Основні напрямки криміналістичного дослідження даної галузі і види інструментальних методів дослідження речовин і матеріалів.

3. Основні питання, що вирішуються криміналістичним дослідженням речовин і матеріалів.

 

Питання для самоконтролю:

1. Що являє собою криміналістичне дослідження речовин і матеріалів і які його можливості?.

2. Які можливості дослідження об’єктів волокнистої природи?

3. Які можливості дослідження нафтопродуктів і паливно-мастильних матеріалів?

4. Які можливості дослідження скла і виробів з нього, металів і сплавів, полімерних матеріалів і виробів з них?

5. Які можливості експертиз і попередніх досліджень наркотичних засобів та сильнодіючих речовин?

 

Теми рефератів, доповідей

1. Речовини і матеріали як об’єкти сучасних криміналістичних досліджень.

2. Виявлення, фіксація і вилучення речовин і матеріалів при проведенні окремих слідчих дій.

3. Можливості і завдання експертних і попередніх криміналістичних досліджень найбільш розповсюджених речовин і матеріалів у практиці боротьби із злочинністю.

 

Література до теми:[1-42, 74, 83, 113, 114, 160, 178-188, 208-212]

 

 

Тема 6.4.17, 18, 19. Інші напрями і види криміналістичних досліджень – 6 год.

 

Лекційне заняття            - год.

Семінарське заняття      - год.

Практичне заняття      - 4 год.

Самостійна робота        - год.

 

Ключові терміни та поняття до теми:

Фоноскопія (від грец. phonema – звук і skopeo – дивлюсь, вивчаю) – галузь знання про звук.

Криміналістична фоноскопія – галузь криміналістики, що вивчає теоретичні положення вчення про звук і на їх засадах розробляє технічні засоби та методи збирання, дослідження й використання звукових слідів з метою розслідування злочинів та їх запобіганню.

Властивості звукових слідів – динамічність, розсіюваність, подільність, відображення.

Джерела звукових слідів – люди, живі організми, неживі об’єкти та їх системи, явища природи.

Способи фіксації звуку – органолептичний (органи слуху людини – „сліди пам’яті”), технічний (звукозаписуюча апаратура – звукозапис за способом перетворення і закріплення енергетичних сигналів поділяють на: механічний, магнітний, оптичний, цифровий).

Судово-фоноскопічна експертиза – дослідження слідів звуку об’єктів живої природи, відображених ідеально (уявні образи) або на матеріальні носії (магнітні стрічки, диски, дискети, компакт-диски, вінчестери,, мікросхеми, кристали).

Судово-акустична експертиза – дослідження слідів звуку об’єктів неживої природи та об’єктів штучного походження.

Судово-фонетична експертиза – за фонограмою мови людини встановлює психічний стан того, хто говорить, визначає ступінь його емоційної напруженості при відповіді на емоційний подразник або при усному поясненні.

Криміналістична одорологія (від лат. odor – запах і грецьк. logos – слово, вчення) – вчення про запахи для встановлення за допомогою нюху службово-розшукових собак осіб (запахоносіїв), які були присутні на місці злочину та залишили там свою запахову інформацію, а також їх речей, слідів, предметів.

Слід запаху – це частина цілого, що відокремилась від нього і перебуває в газоподібному стані.

Джерела слідів запаху – це всі матеріальні об’єкти живої і неживої природи, що перебувають у твердому, рідкому і газоподібному стані.

Властивості запахових слідів – безперервність механізму утворення, рухливість структури, розсіюваність і подільність.

Біологічний детектор – нюх службово-розшукової собаки.

Прийоми відділення сліду запаху від його носія – відсмоктування (забір) молекул запаху шприцом, забір запаху безпосередньо ємністю, адсорбування запахового сліду на нейтральний носій.

Вибірка – оперативно-тактичний захід щодо застосування фахівцем біологічного детектора з метою встановлення за запахом його джерела.

Мікрооб’єкти визначають як невидимі чи мало видимі неозброєним оком об’єкти, що не перевищують у всіх вимірах 2 мм і які зберегли в собі властивості цілого фізичного тіла.

Мікротіла, мікрочастинки, мікродеталі, мікросубстанції, мікроречовини, мікротраси, мікро сліди, мікроутворення

 

Практичне заняття – 2 год.

Мета заняття: відпрацювання прийомів огляду,фіксації, та попереднього дослідження відео-фономатеріалів, запахової інформації та мікрооб’єктів, які містять доказову інформацію, та їх використання у розкритті і розслідуванні злочинів.

 

Контрольні питання:

1. Поняття та різновиди відео-фономатеріалів, завдання і значення їх криміналістичного дослідження у розслідуванні окремих видів злочинів.

2. Поняття, прийоми і засоби фіксації, консервації та вилучення запахових слідів.

3. Поняття, класифікація, техніко-криміналістичні засоби та прийоми виявлення і фіксації мікрооб’єктів.

4.Підготовка і призначення експертиз(фоноскопічних, запахових та мікрооб’єктів).

 

Теми рефератів, доповідей

1. Можливості і завдання використання засобів та прийомів акустики у практиці боротьби зі злочинністю.

2. Проблеми, що вирішує судово-акустичне дослідження матеріалів звукозапису.

3. Поняття, наукові засади, завдання та можливості криміналістичної одорології в розкритті і розслідуванні злочинів.

4. Проблемні питання призначення та проведення одорологічної експертизи.

5. Мікрооб’єкти як носії криміналістично значимої доказової інформації при розслідуванні злочинів.

6. Мікрооб’єкти: прийоми їх виявлення і використання в розслідуванні злочинів.

 

Питання для самостійної роботи:

Можливості і завдання використання засобів та методів акустики у практиці боротьби зі злочинністю. Наукові засади криміналістичного дослідження звукових слідів.

Ідентифікація особи по голосу (фоноскопічна експертиза): сутність, коло питань, що вирішуються (включаючи діагностичні), особливості підготовки матеріалів для призначення експертизи.

Експертиза засобів і матеріалів звуко-відеозапису: сутність, характеристика ідентифікаційних і діагностичних питань, що вирішуються нею, підготовка матеріалів для проведення.

Оцінка результатів криміналістичного дослідження звукових слідів та їх використання у розкритті злочинів.

Поняття і наукові засади криміналістичної одорології. Завдання і можливості використання запахових слідів людини в розкритті та розслідуванні злочинів.

Засоби та методи консервації запаху людини. Застосування біологічних "датчиків" (службово-розшукових собак) для розшуку і встановлення підозрюваних.

Перспективи розвитку судової одорології. Проблеми одорологічної експертизи.

Поняття та класифікація мікрооб'єктів. Прийоми і засоби виявлення, вилучення та дослідження мікрооб'єктів.

Криміналістичне дослідження наркотичних, отруйних і сильнодіючих речовин. Завдання та особливості виявлення, фіксації і вилучення наркотичних, отруйних і сильнодіючих речовин і слідів їх застосування. Питання, що вирішуються при їх дослідженні Підготовка матеріалів для призначення експертизи.

Дослідження газової зброї, аерозольних балонів і предметів-носіїв та слідів їх застосування.

Напрямки розвитку експертних досліджень в криміналістиці.

 

Література до теми: [1-42, 100-102, 109, 116, 118, 178-188, 208-212].

 

Орієнтовний перелік питань для підсумкового контролю

 

1. Предмет криміналістики. Закономірності об'єктивної дійсності, що вивчаються криміналістикою.
2. Система криміналістики. Загальні та окремі завдання криміналістики
3. Криміналістичне поняття способу вчинення злочину. Детермінованість і повторюваність способів вчинення і приховання злочинів.
4. Види і характеристика методів криміналістики.
5. Критерії допустимості спеціальних методів криміналістики в кримінальному судочинстві.
6. Криміналістичне прогнозування і його роль у реалізації криміналістикою своїх службових функцій.
7. Історія виникнення і використання прийомів, засобів виявлення та викриття злочинної діяльності.
8. Поняття і структура криміналістичної техніки. Правові, організаційні, етичні і тактичні засади використання техніко - криміналістичних засобів.
9. Технічні засоби та прийоми виявлення, фіксації, вилучення, дослідження слідів злочинів та речових доказів. Комплектація науково-технічних засобів, що використовуються у слідчій діяльності.
10. Поняття і наукові засади криміналістичної ідентифікації, її значення в слідчій, експертній і судовій діяльності.
11. Види та форми криміналістичної ідентифікації. Ідентифікаційні ознаки і властивості, їх класифікація. Процес криміналістичної ідентифікації
12. Поняття і сутність криміналістичної діагностики. Наукові засади криміналістичної діагностики.
13. Значення криміналістичної діагностики для розкриття та розслідування злочинів.
14. Техніко-криміналістичне забезпечення розслідування злочинів.
15. Судова фотографія: види, методи і прийоми. Особливості фотографування окремих об'єктів місця події, трупа, речових доказів, живих осіб.
16. Правила оформлення результатів застосування засобів і методів фіксації візуальної інформації. Фототехнічна експертиза: поняття, завдання і призначення.
17. Особливості застосування відеозапису, види, способи і засоби її здійснення при проведенні слідчих дій.
18. Предмет, система і завдання трасології. Наукові засади трасології.
19. Трасологічна експертиза слідів і об’єктів, підготовка матеріалів для її проведення.
20. Механізм утворення слідів і їх класифікація.
21. Види та характеристика слідів людини.
22. Види та характеристика слідів транспортних засобів
23. Види та характеристика слідів знарядь злому і інструментів.
24. Поняття судової балістики, її наукові засади. Види та характеристика об'єктів ба­лістичного дослідження зброї, боєприпасів, слідів пострілу.
25. Засоби та методи виявлення, огляду, фіксації і вилучення зброї та слідів її застосування. Встановлення обставин використання зброї: спосіб виготовлення, направлення, місця та дистанції пострілу.
26. Судово-балістична експертиза: питання, які вирішує, підготовка матеріалів для її проведення.
27. Холодна зброя. Поняття, класифікація. Питання, що вирішуються експертизою холодної зброї.
28. Поняття, види та наукові засади криміналістичного дослідження документів.
29. Зміст і завдання криміналістичного дослідження документів. Поняття та класифі­кація документів. Правила поводження з документами.
30. Дослідження рукописних документів. Поняття письма та почерку. Ознаки письмової мови і почерку, їх класифікація та ідентифікаційне значення.
31. Технічне дослідження документів, поняття, зміст і види. Завдання і методика слідчого огляду документів
32. Види підробки документів. Ознаки зміни тексту документу та способи їх виявлення.
33. Дослідження поліграфічної продукції. Встановлення виду, способу друку та особливостей використаних засобів (друкарських форм) з метою розшуку місця виготовлення досліджуваного матеріалу.
34. Техніко-криміналістична експертиза документів: поняття, коло пи­тань, що вирішуються, підготовка матеріалів для призначення.
35. Поняття та наукові засади ототожнення особи за ознаками зовнішності, їх ідентифікаційне значення та класифікація. Система опису ознак зовнішності.
36. Засоби та методи фіксації (сумування, поєднання, об’єднання) зовнішніх ознак людини.
37. Судово-портретна експертиза: поняття, питання, що вирішуються, методи проведення, підготовка матеріалів для призначення.
38. Поняття та класифікація мікрооб'єктів. Прийоми і засоби виявлення, вилучення та дослідження мікрооб'єктів.
39. Можливості і завдання використання засобів та методів акустики у практиці боротьби зі злочинністю. Наукові засади судово-акустичних досліджень
40. Ідентифікація особи по голосу (фоноскопічна експертиза), сутність, коло питань, що вирішуються (включаючи діагностичні), особливості підготовки матеріалів для призначення експертизи.
41. Експертиза засобів і матеріалів звуко-відеозапису: сутність, характеристика ідентифікаційних і діагностичних питань, що вирішуються нею, підготовка матеріалів до проведення.
42. Поняття і наукові засади криміналістичної одорології. Завдання і можливості використання запахових слідів людини в розкритті та розслідуванні злочинів.
43. Перспективи розвитку судової одорології. Проблеми одорологічної експертизи.
44. Поняття, завдання та види кримінальної реєстрації. Наукові і правові засади криміналістичного обліку.

 

 

Список рекомендованої літератури до дисципліни

 

Підручники

1. Аверьянова Т.В.,Белкин Р.С., Корухов Ю.Г., Росинская Е.Р. Криминалистика: Учебник для вузов/ Под. ред. Р.С. Белкина.- 2-е изд. перераб. и доп.- М.: Норма, 2005 – 992с.
2. Белкин Р. С. Курс криминалистики. В 3-х тт. Т.1: Общая теория криминалистики.- Москва: Юристъ, 1997 р.– 408с.
3. Белкин Р. С. Курс криминалистики. В 3-х тт. Т.2: Частные криминалистические теории.- Москва: Юристъ, 1997 р.– 463с.
4. Белкин Р. С. Курс криминалистики. В 3-х тт. Т.3: Криминалистические средства, приемы и рекомендации.- Москва: Юристъ, 1997 р.– 480с.
5. Белкин Р. С. Общая теория советской криминалистики.- Саратов: Изд-во Сарат. ун-та, 1986 р.– 397с.
6. Біленчук П.Д. та ін. Балістика: криміналістичне вогнестрільне зброєзнавство: Підручник/ П.Д.Біленчук (ред.), А.В.Кофанов, О.Ф.Сулява.- Київ: Міжнародна агенція "Bee Zone", 2003.- 381c.
7. Ищенко Е.П. Криминалистика: Краткий курс/ Моск. гос. юрид. акад.- Москва: "Инфра-М", 2003.- 302с.
8. Коломацкий В. Г. Курс криминалистики. Дидактика и методика: Учебник.- М.: Акад. МВД СССР, 1991 р.– 353с.
9. Криміналістика. Академічний курс: підручник / Т.В. Варфоломеєва, В.Г. Гончаренко, В.І. Бояров [та ін.]. – К.: Юрінком Інтер, 2011. – 504 с. – Бібліогр.: с. 490–495.
10. Криминалистика. Ч.1 /Мин. юст. СССР. Всесоюз. ин-т юрид. наук; Ред. А.И. Винберг и С.П. Митричев.- М.: Госюриздат, 1950 р.– 303с.
11. Криминалистика. Учебник для высш. учеб. заведений /МГУ. ВНИИ криминалистики. Прокуратура СССР. Юрид. ф-т; Отв. ред. С.А. Голунский. - М.: Госюриздат, 1959 р.– 510с.
12. Криминалистика. Учебник для юрид. ин-тов и ф-тов /Отв. ред. А.Н. Васильєв, Б.Е. Богданов, А.Н. Васильев, В.Я. Колдин и др.- М.: Изд-во Моск. ун-та, 1963 р.– 619с.: илл.
13. Криминалистика. Учеб. для юрид. ф-тов и ин-тов /ВЮЗИ, Отв. ред. С.П. Митричев и М.П. Шаламов; Р.С. Белкин, А.И. Винберг, Б.Л. Зотов и др.- М.: Юрид. лит., 1966 р.– 607 с.: илл.
14. Криминалистика: Учеб. для юрид. Вузов: Т.1. /ВШ МВД СССР; Ред. Р.С. Белкин, Г.Г. Зуйков.- М.:1969 р.- 376с.
15. Криминалистика. Учеб. для юрид. Вузов: Т.2 /ВШ МВД СССР; Ред. Р.С. Белкин, Г.Г. Зуйков.- М.: 1970 р.– 478с.
16. Криминалистика. Учеб. для юрид. вузов: Т.2. Приложение /ВШ МВД СССР; Ред. Р.С. Белкин, Г.Г. Зуйков.- М.: 1970 р. – 53 с.
17. Криминалистика. Учеб для вузов: /Ред. И.Ф. Крылов. - Л.: Изд-во Ленингр. ун-та, 1976 р.– 591с.
18. Криминалистика. Учеб. для вузов МВД СССР, Т.1. /Акад. МВД СССР; В.С. Аханов, В.П. Бахин, Р.С. Белкин и др.; Ред. Р.С. Белкин, И.М. Лузгин.- М.: 1978 р.– 384с.: илл.
19. Криминалистика. Учеб. для вузов по спец. "Правоведение" /Б.Е.Богданов, А.Н. Васильев, В.Н. Герасимов и др.- М.: Изд-во МГУ, 1980 р.– 496с.
20. Криминалистика. Учеб. для вузов МВД СССР, Т.2. / Акад. МВД СССР; Ред. Р.С. Белкин, И.М. Лузгин. - М.: 1980 р.– 507с.
21. Основы криминалистики. Учеб. пособ. для студ. вузов, обуч. по спец. "Правоведение" /ВЮЗИ; Под ред. И.Ф.Пантелеева.- М.: 1984 р.- 326с.:илл.
22. Криминалистика. Учеб. для вузов по спец. "Правоведение" /Ю.П. Голдованский, А.С. Лазари, С.Г. Любичев и др.; Ред. И.Ф. Пантелеев, Н.А. Селиванов.- М.: Юрид. лит., 1988 р.– 670с.
23. Криминалистика. Учеб для вузов /А.Н. Васильев и др.; Ред. Н.П. Яблоков, В.Я. Колдин. - М.: Изд-во МГУ, 1990 р.– 464с.
24. Криминалистика. Учеб для юрид. ф-тов и вузов /Н.П. Яблоков. - М.: БЕК, 1995 р.– 708 с.
25. Криміналістика : Підручник для вищих навч. закладів /Укр. правнича фундація; П.Д. Біленчук, В.В.Головач, М.В. Салтевський, О.І. Котляревський та ін.. - Київ: Право, 1997 р. – 263 с.
26. Криминалистика. Учеб. /Ред. В.А. Образцов.- М.: Юристъ, 1997 р.– 757с.
27. Криміналістика. Криміналістична тактика і методика розслідування злочинів. Підручник для юрид. вузів /Нац. академія правових наук України; Ред. В.Ю. Шепітько.- Харків: Право, 1998 р.- 375с.
28. Криміналістика. Підручник /Акад. права і соц. відносин, Міжгал. ін-т післядип. освіти, НАВСУ, Нац. юрид. акад. ім. Я. Мудрого; Ред. П.Д. Біленчук, О.П. Дубовий, М.В. Салтевський, П.Ю. Тимошенко. - Київ: Атіка, 1998 р.– 416с.
29. Криминалистика. Учеб для вузов /Т.В. Аверьянова, Р.С. Белкин, ред., Ю.Г. Корухов, Е.Р. Росинская.- М.: НОРМА-ИНФРА, 1999 р.– 971с.
30. Криминалистика. Учебник /Под ред. А.Г. Филиппова.- Москва: Юриспруденция, 2000 р.– 352 с.
31. Криминалистика. Учебник /СПб гос. ун-т. Юрид. факультет; ред.: Т.А. Седова, А.А. Эксархопуло, ред.- СПб: Лань, 2001 р.– 926с.
32. Криміналістика: Підручник/ П.Д.Біленчук, В.К.Лисиченко, Н.І.Клименко та ін.; за ред. П.Д.Біленчука.- Київ: Атіка, 2001.- 543с.
33. Криміналістика: Підручник для студентів юридичних спеціальностей вузів/ Нац. юрид. академія України ім.Я.Мудрого; За ред. В.Ю.Шепітька; Авт. кол.: В.М.Глібко, А.Л.Дудніков та ін.- Київ: Ін-Юре, 2001.- 682с.
34. Криминалистика. Криминалистическая тактика и методика расследования преступлений. Учебник /Под ред. В.Ю. Шепитько.- Харьков: "Одиссей", 2001 р.– 527с.
35. Криміналістика: Підручник для студ. юрид. спец. ВЗО. Доп. М-вом освіти і науки України/ Нац. юрид. академія ім. Я.Мудрого; Ред.: В.Ю.Шепітько.- Вид. 2-ге, перероб. і допов.- Київ: Ін-Юре, 2004.- 725с.
36. Криминалистика: Учебник / Под ред. А.Г.Филиппова.- 3-е изд., перераб. и доп.- М.: Спарк, 2004.- 750с.
37. Правова інформатика. У 2-х т.: Підручник. Т.2/ Акад. правових наук України. НДЦ правової інформатики; За ред. В.Я.Тація, Я.Ю.Кондратьєва, М.Я.Швеця.- К.: Парламентське вид-во, 2004.- 416с.
38. Радянська криміналістика. Криміналістична техніка і слідча тактика: Підручник для юрид. вузів і фак. /За заг. ред. В.П. Колмакова.- К.: Вища школа, 1973 р.– 296с.
39. Специализированный курс криминалистики: Учебник для слушат. вузов МВД СССР /КВШ МВД СССР; Отв. ред. М.В. Салтевский.- Киев: НИ и РИО, 1987 р.– 384с.
40. Салтевський М.В. Криміналістика (у сучасному викладі): Підручник для ВНЗ. Затверд. М-вом освіти і науки України/ МВС України. НАВСУ.- Київ: Кондор, 2005.- 586с.
41. Скригонюк М.І. Криміналістика: Підручник.- К.: Атіка, 2005.- 496с.
42. Шепітько В.Ю. Криміналістика: підруч. для студ. вищ. навч. закл. / В.Ю. Шепітько. – К.: Ін Юре, 2010. – 496 с.
43. Шепитько Валерий Юрьевич Криминалистика: Курс лекцій.- Харьков: Одиссей, 2003 р.– 352с.
44. Яблоков Николай Павлович Криминалистика: Краткий учебный курс.- Москва: Норма-ИНФРА-М, 2000 р.- 371с.

 

Навчальні посібники

45. Акулов В.И. и др. Информационные свойства человека и их использование в работе органов внутренних дел: Учеб. пособие/ В.И.Акулов, Б.Е.Лукьянчиков, А.В.Старушкевич.- Киев: "НВТ Правник" - НАВСУ, 2000.- 43с.
46. Андреев Игорь Степанович и др. Криминалистика: Учеб. пособие для вузов/ Андреев И.С., Грамович Г.И., Порубов Н.И. - Минск: "Вышейшая школа", 1997 р. – 344 с.
47. Бахін В.П. і Михайлов М.А. Кримінальний вибух: поняття, характеристика, аналіз, розслідування./ Я.Ю.Кондратьєв, ред.- Київ, 2001.- 132с.
48. Визирова В.Н. Подготовка материалов для почерковедческой экспертизы/ (МВД ССР. ВНИИ). Визирова В.Н., Кулагин П.Г., Труфанова Л.И.).- Москва, Б.г.- 20с. (Б-чка эксперта).
49. Владимиров В.Ю. Теория и практика криминалистического оружиеведения/ МВД России. Санкт-Петербургский ун-т. Акад. права, экономики и безопасности жизнедеятельности; Под общ. ред. В.П.Сальникова.- СПб.: Фонд "Уничерситет", 2003.- 399с.- (Сер. Криминалистика: вчера, сегодня, завтра).
50. Взрывчатые вещества и взрывные устройства: Пособие/ МВД Украины. НАВСУ. Науч.-исследоват. экспертно-криминалистич. центр/И.П.Красюк, А.А.Садченко, В.Д.Захматов и др.- К., 2004.- 323с.
51. Воробей О.В. Криміналістичне дослідження паперових грошей: Посібник/ МВС України. НАВСУ.- Київ, 2003.- 179с.
52. Гончар В.К. та Золотар О. В. Знаряддя та прилади пошукової техніки: Навчально-методичний посібник/ МВС України. НАВСУ.- Київ, 2001.- 75с.
53. Гончар В.К. та Золотар О. В. Прилади спостереження в екстремальних умовах: Посібник/ МВС України. НАВСУ.- Київ, 2003.- 44с.- Для слухачів і студентів, а також викладачів та науковців навч. закладів МВС України.
54. Гора І. В. та Колесник В. А. Криміналістика: Посіб. для підготовки до іспитів - Київ: Вид. Поливода А.В., 2003 р.– 144с.
55. Дергай Г.Б. Современные возможности судебных экспертиз: Учеб. пособие/ Академия МВД Республики Беларусь.- Минск, 2000.- 130с.
56. Експертизи у судовій практиці: наук.-практ. посіб. / за заг. ред. В.Г. Гончаренка. – 2-ге вид., перероб. і допов. – К.: Юрінком Інтер, 2010. – 400 с.
57. Ефременко Н.В. и Захаренко Е. В. Исследование оттисков печатей и штампов: Учебное пособие/ МВД Республики Беларусь. Академия МВД.- Минск, 2000.- 36с.
58. Жарский В. Е. Криминалистика в зарубежных социалистических странах: (НРБ, ГДР, ЧССР): Учеб. пособие /Акад. МВД СССР.- Москва: 1980 р.– 46с.
59. Засоби і системи зв'язку ОВС: Навч. посіб./ МВС України. НАВСУ; М.В.Кобець, Є.В.Ланевський, В.Г. Хахановський, О.В.Яковенко.- Київ, 2004.- 83с.
60. Іщенко А.В. та Кобець М. В. Засоби і методи виявлення вибухових речовин та пристроїв у боротьбі з тероризмом: Навч.-практ. посіб./ МВС України. НАВСУ.- К., 2005.- 145с.
61. Кириченко С. А. та ін. Періодизація розвитку, поняття і системно-структурна будова криміналістики: Навчальний посібник /МВС України. КІВС; С.А. Кириченко, Ю.О. Кириченко, Ю.Д. Ткач; За ред. О.А. Кириченка.- Київ: РВВ КІВС, 2004 р.– 79с.
62. Іщенко А.В. та Шевченко А. С. Криміналістичне забезпечення розшуку безвісно відсутніх осіб: Посібник/ МВС України. ДНДЕКЦ. НАВСУ; За заг. ред. І.П.Красюка.- Київ: Ред.-видав. відділ МВС України, 2005.- 146с.
63. Календарь криминалиста: Авт.-сост. А.В. Ищенко, Д.А. Ищенко, – Харьков: РИФ “Арсис, ЛТД”, 2010. – 216 с.
64. Карпов Н.С. та Євдокименко С.В. Злочинна діяльність: Наукове видання/ МВС України. НАВСУ; Під ред. Бахіна В.П.- Київ, 2001.- 59с.
65. Каткова Т.В. и Кожевников Г. К. Судебные экспертизы (основания и процессуальный порядок назначения и производства, примерный перечень вопросов): Учебное пособие/ Ун-т внутр. дел. МВД Украины.- 2-е изд., доп.- Харьков: Рубикон, 2000.- 189с.- (Б-ка следователя).
66. Керівництво з розслідування злочинів: науково-практичний посібник / Кол. авторів: В.Ю. Шепітько, В.О. Коновалова, В.А. Журавель та ін.; За ред.. В.Ю. Шепітька. – “Одіссей”, 2010. – 960 с.
67. Корухов Ю. Г. Криминалистическая диагностика при расследовании преступлений: Научно-практическое пособие - М.: НОРМА-ИНФРА-М, 1998 р.– 283с.
68. Криминалистика. Схемы и терминология: Учебное пособие/ МВД России. Санкт-Петербургский ун-т. Академия права, экономики и безопасности жизнедеятельности; И.А.Возгрин, ред., В.П.Сальников, автор проекта, К.И.Сотников, И.И.Иванов, К.С.Кузьминых.- Санкт-Петербург: Фонд поддержки науки и образования в области правоохранит. деят-ти "Университет", 2000.- 150c.
69. Кримінальне судочинство в Україні: Судова практика. Злочини проти життя особи (вбивства): Офіц. вид. / Верх. Суд України; Відп. Ред.. П.П. Пилипчук. – К.: Вид. Дім “Ін Юре”, 2007. – 960 с.
70. Криміналістичне дослідження слідів рук: Науково - практичний посібник/ Держ. НДЕКЦ МВС України. НДБ суд. експертиз; О.П.Дубовий, В.Я.Лукашенко, Я.В.Рибалко, П.Ю.Тимошенко, Л.Чорнобай; Ред. Я.Ю.Кондратьєв.- К.: Атіка, 2000.- 149с.
71. Криминалистика: Учебное пособие в схемах /Под ред. А.Г.Филиппова. - Москва: Новый Юрист, 1998 р.– 223 с.
72. Криминалистика социалистических стран /МГУ им. М.В. Ломоносова; В.Я. Колдин, ред., Д.П. Поташник, Э. Штельцер и др. М.: Юрид. лит., 1986 р.– 509с.
73. Кудінов В.А. Організація інформаційного обліку МВС України щодо фактів фальшивомонетництва: Метод. рекомендації. МВС України. НАВСУ. Кафедра інформ. технологій.- К., 2005.- 43с.
74. Кузьмічов В. С. та Прокопенко Г.І. Криміналістика: Навчальний посібник /М-во освіти і науки України. НАВСУ; Заг. ред. В.Г. Гончаренка, Є.М. Моісеєва.- Київ: ЮрІнком Інтер, 2001 р.– 360с.
75. Лукьянчиков Е.Д. Криминалистическая идентификация объектов по следам памяти.- Донецк: Академия, 1998.- 112с.
76. Мельников І.М. Піротехнічні засоби та їх тактико-технічні характеристики: Посібник/ МВС України. НАВСУ. ННІПСК.- Київ, 2005.- 97с.
77. Методи виявлення слідів рук за допомогою хімічних речовин та їх сумішей: Метод. посіб. Вип.1/ МВС України.Держ. наук.-дослідн. експертно-криміналістич. центр; Авт.: А.О.Полтавський, Ю.В.Димитрова.- Київ, 2004.- 43с.
78. Михайлов М.А. и Позий В.С. Взрывчатка и наркотики: особенности назначения экспертиз: Практическое пособие для следоватилей и оперативных работников/ МВД Украины. Нац. ун-т ВД. Крымский юрид. ин-т.- Сімферополь: Доля, 2002.
79. Моторный И.Д. Криминалистическая взрывотехника: новое учение в криминалистике: Учеб.-метод. и справочн. пособ.- М.: Изд. И.И.Шумилова, 2000.- 177с.- (Сер."Б-ка оперативника (открытый фонд)").
80. Основы криминалистики: Учеб. пособ. для студ. вузов, обуч. по спец. "Правоведение" /ВЮЗИ; Под ред. И.Ф. Пантелеева.- М.: 1984 р.- 326с.
81. Паламарчук С.С. Основы применения средств видеозаписи: Учебные материалы/ МВД Украины. НАВДУ. Кафедра спец. техники.- Киев, 2003.- 67с.
82. Паламарчук С.С. та ін. Застосування засобів і матеріалів відеозапису у процесуальній діяльності правоохоронних органів: Посібник/ МВС України. НАВСУ.- Київ, 2005.- 119с.
83. Подшибякин А.С.Холодное оружие. 2-е изд. М.: АО «Центр ЮрИнфоР», 2002.- 242с.
84. Признаки внешности человека и использование информации о них в работе органов внутренних дел: Пособие/ НАВСУ; В.И.Акулов, Н.С.Карпов, Б.Е.Лукьянчиков и др. Под ред. В.Д.Сущенко.- Київ, 2001.- 61с.
85. Розкриття та розслідування злочинів слідчими та оперативними працівниками органів внутрішніх справ: зб. метод. рек. / за ред. П.В. Коляди. – К.: УВПД ГШ МВС України, 2010. – 385 с.
86. Рудюк С.М. та Сачаво А. Г. Історія виникнення та розвитку вогнепальної зброї: Навч. посібник/ НАВСУ. ННІПСК.- К.: Науковий світ, 2005.- 57с.
87. Садченко О.О. та ін. Словник термінів експертизи матеріалів, речовин та виробів/ МВС України. НАВСУ. ННІПСК; О.О.Садченко, О.О.Посільський, О.О.Давидова.- Київ, 2005.- 125с.
88. Салтевський М.В. Криміналістика: Навч.-довідковий посібник.- Київ: НТВ "Правник", 1996 р.– 159с.
89. Салтевский М. В. Криминалистика. В современном изложении юристов: Учеб. и практ. пособ. - Харьков: ИМП "Рубикон", 1996 р.– 432 с.
90. Справочная книга криминалиста/ Генеральная прокуратура РФ. НИИ проблем укрепления законности и правопорядка; Руковод. автор. колл. и ответ. ред. Н.А.Селиванов.- Москва: Норма - ИНФРА-М, 2001.- 712с.
91. Судово-експертна діяльність: Довідник для експертів/ МВС України. Держ. науково-дослідний експертно-криміналістичний центр; Ред.: І.П.Красюк; Упор.: Н.М.Дяченко, В.С.Пєчніков, О.Г.Рувін та ін.- Київ, 2002.- 319с.
92. Судово-експертна діяльність: Довідник для суддів/ М-во юстиції України; Ред. кол.: А.П.Заєць, Л.М.Горбунова та ін.- Вид. 2-е, перероб. та доп.- Київ: Ін-Юре, 2003.- 905с.
93. Тагаев Н.Н. Следы крови в следственной и экспертной практике: Метод. пособие.- Харьков: Консум, 2000.- 127с.- ("Эксперт").
94. Фатеев В.М.и.д. (Фатеев, Валерий Михайлович и др.) Пиротехника. В 2-х ч.: Пособие. Ч.2. Пиротехнические изделия/ МВД Украины. НАВДУ. Учебн.-научн. ин-т подгот.следоват. и криминалистов; В.М.Фатеев, С.М.Лапин, Е.О.Давыдова.- К.: "Пульсары", 2005.- 146с.
95. Федоренко Ю.І. та ін. Ідентифікація нарізної вогнепальної зброї методом реєстрації розсіяного корпускулярного випромінювання: Практичний посібник/ МВС України. НАВСУ; Ю.І.Федоренко, Г.Е.Массальський, І.І.Пающик.- Київ: Вид-во НАВСУ, 2001.
96. Чурпіта В.В. та Сервецький І. В. Криміналістичні закономірності усталеності способу вчинення злочину: Навчальний посібник/ НАВСУ.- Київ, 2000.- 83c.
97. Шепітько В.Ю. Довідник слідчого/ АПрН України.- Вид. 2-ге, перероб. та допов.- Київ: Ін-Юре, 2003.- 203с.- (Сер."Біб-ка слідчого").
98. Шеремет А.П. Криміналістика: Навч. посібник/ М-во освіти і науки України. Ужгородський держ. ін-т інформатики, економіки і права.- Київ: Центр навчальної літ., 2005.- 471с.
99. Щеголев И. Тайны почерка.- Санкт-Петербург: Питер, 2004.- 126с.- (Сер."Сам себе психолог").
100. Щербаковский М.Г. Судебные экспертизы: назначение, производство, использование: Учебно-практич. пособие.- Харьков: Эспада, 2005.- 536с.
101. Яблоков Н.П. Криминалистика: Краткий учебный курс.- Москва: Норма - ИНФРА-М, 2000.- 371с.- (Краткие учебные курсы юридических наук).
102. Яблоков Н.П. Криминалистика в вопросах и ответах.- Москва: Юристъ, 2000.- 222с.
103. Якимов И.Н. Криминалистика. Руководство по уголовной технике и тактике. - Новое изд., перепеч. с изд. 1925 г. - М.: ЛексЭст, 2003. - 496 с.

 

Монографії

104. Басай В.Д. Криміналістична одорологія (теоретичні, правові і методичні основи): Монографія/ Мін. освіти і науки України. Прикарпат. ун-т ім. В. Стефаника. Юрид. ін-т.- Коломия: Вік, 2003.- 499с.- Для спеціалістів, магістрів, післядипломної підготовки юристів та ін.
105. Басай В.Д. Основи криміналістичної одорології: Монографія.- Івано-Франківськ, 2002.- 480 с.
106. Басай В.Д. та Кириченко О.А. Основи одорології: Монографія/ М-во освіти і науки України. Прикарпатський ун-т ім. В. Стефаника. Юрид. ін-т.- Івано-Франківськ, 2002.- 576 с.
107. Бахин В.П. Криминалистика. Проблемы и мнения (1962-2002гг.): Монография.- Киев, 2002.- 266 с.
108. Бирюков В.В. Цифровая фотография: перспективы использования в криминалистике: Монография/ МВД Украины. Луганский ин-т внутренних дел.- Луганск, 2000.- 137 с.
109. Кримінально-процесуальні та криміналістичні прийоми і засоби протидії злочинній діяльності/ Євдокіменко С.В., Кузьмічов Я.В., Семенов В.В., Хільченко С.В.: Моногр.– Вид. ПАЛИВОДА А.В., 2006.– 352 с.
110. Іщенко Андрій Володимирович. Методологічні проблеми криміналістики. Монографія.- Київ: НВТ "Правник" - НАВСУ, 1997 р.– 99 с.
111. Іщенко А.В. Методичні проблеми криміналістичних наукових досліджень: Монографія/ НАВСУ. Держ. науково-дослідний експертно-криміналістич. центр МВС України; Заг. ред. І.П.Красюка.- Київ, 2003.- 359 с.
112. Карпов Н.С. Злочинна діяльність: Монографія/ МВС України. НАВСУ.- Київ, 2004.- 307 с.
113. Кириченко А.А., Кириченко А. А. и другие. Основы юридической одорологии(теорология, правовая процедура, методика): Монография/ Прикарпатский ун-т им.В.Стефаника. Гос. экспертно-криминалистич. центр МВД Респ. Беларусь; А.А.Кириченко, В.Д.Басай , А.М.Щитников.- Ивано-Франковск, Минск: Изд-во "Плай", ГЭКЦ МВД РБ, 2001.- 765 с.
114. Кофанов А.В. Криміналістичне дослідження гладкоствольної вогнепальної зброї: Монографія/ НАВСУ.- Київ, 2005.- 176 с.
115. Кузмічов В.С., Курта Є.О. Компроміс на досудовому слідстві(криміналістьичний аспект): Монографія.- К.: КНТ, 2007.- 136с.
116. Лук'янчиков Є.Д. Методологічні засади інформаційного забезпечення розслідування злочинів: Монографія/ МВС України. НАВСУ.- К., 2005.- 359 с.
117. Моісеєв О.М. Експертні технології: теорія формування і практика застосування: монографія. – Х.: Вид. агенція “Апостіль”, 2011. – 424 с.
118. Організований наркобізнес (поняття, форми, підстави кримінальної відповідальності): Монографія/ Ін-т вивчення проблем злочинності. Акад. прав. наук України; За заг. ред. Ю.В. Бауліна, Л.В.Дорош.- Харків: "Право", 2005.- 255 с.
119. Павленко Р.М. Попередження незаконного виробництва наркотичних засобів і психотропних речовин підрозділами Міністерства внутрішніх справ України: Монографія/ МВС України. НАВСУ.- Київ, 2005.- 275 с.
120. Правова інформатика. Системна інформатизація законотворчої, правозастосовної, правоохоронної, судочинної та правоосвітньої діяльності в Україні: Монографія/ АПрН України. НДЦ правової інформатики; Кол. авт.: М.Я.Швець (ред.), Р.А.Калюжний (ред.), В.Г.Хахановський, В.М.Брижко та ін.- Ужгород: Іва, 2003.- 165 с.
121. Рибальський О.В. Застосування вейвлет-аналізу для виявлення слідів цифрової обробки аналогових і цифрових фонограм у судово-акустичній експертизі: Монографія/ МВС України. НАВСУ.- К., 2004.- 167 с.
122. Рудюк С.М. та Сачаво А. Г. Історія виникнення та розвитку вогнепальної зброї: Навч. посібник/ НАВСУ. ННІПСК.- К.: Науковий світ, 2005.- 57 с.
123. Рыбальский О.В. и Жариков Ю. Ф. Современные методы проверки аутентичности магнитных фонограмм в судебно-акустической экспертизе: Монография/ МВД Украины. НАВДУ.- К., 2003.- 301 с.
124. Строков І.В. Правові та моральні засади застосування криміналістичних засобів: Монографія/ НАВСУ.- Київ, 2003.- 324 с.
125. Щур Б.В. Теоретичні основи формування та застосування криміналістичних методик. Монографія. – Х.: Харків юридичний, 2010. – 320 с.

 

Практикуми. Збірники задач

126. Баев Олег Яковлевич и др. Советская криминалистика: Сборник задач /О.Я.Баев, А.С.Одиноких, В.М.Самороковский.- Воронеж: Изд-во Воронеж. ун-та, 1982 р.– 146с.
127. Практикум з криміналістики:(програмовані завдання) /МВС України. Харківський ін-т ВС.- Х.: 1993 р.– 83с.
128. Сборник задач по криминалистике /М-во высш и сред. спец. образования СССР. ВЮЗИ.- Москва: 1973 р.– 69с.
129. Яковлев Яков Михайлович и Франк Лев Вульфович Задачник по криминалистике: Учеб. пособие /Таджик. ГУ.- Душанбе: 1962 р.– 220с.

 

Статті

130. Берназ В.Д., Матвієнко В.В. Про подальше вдосконалення самостійної роботи слухачів з криміналістики //Вісник Одеського інституту внутрішніх справ: - 1997. - Вип.2. - С. 173-175.
131. Бєгов Д.Д. Використання інформації при плануванні та проведенні окремих слідчих дій у справах про примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов"язань// Науковий вісник НАВСУ.- К., 2005.- Вип.1.- С.260-267.
132. Бирюков В.В. Фиксация доказательств. Криминалистический и процесуальный аспекты// Вісник Луганської академії внутрішніх справ.- Луганськ: РВВ ЛАВС, 2005.- Спец. вип.- Ч. 2.- С.52-57.
133. Бирюкова, Т.П. Шехавцов Р.Н. Направления совершенствования преподавания криминалистики// Вісник Луганської академії внутрішніх справ.- Луганськ: РВВ ЛАВС, 2005.- Спец. вип.- Ч. 2.- С.247-251.
134. Білоус, В. Т., Проценко Т. О. Значення своєчасного отримання інформації для оперативно-розшукової діяльності спецслужб зарубіжних країн// Науковий вісник НАВСУ.- К., 2005.- Вип.1.- С.137-144.
135. Будзієвський М.Ю. Класифікація документів у техніко-криміналістичному дослідженні// Науковий вісник НАВСУ.- К., 2005.- Вип.1.- С.145-155.
136. Вехов В.Б. Предмет, система и задачи криминалистического компьютероведения// Вісник Луганської академії внутрішніх справ.- Луганськ, 2005.- Ч.1., Спец.випуск.У 2-х ч.- С.7-14.
137. Гурак Р. Інтеграція у криміналістиці //Право України: - 2004. - №1. - С. 114-117.
138. Гурак Р. Проблеми криміналістики як основа формування криміналістичної теорії //Право України: - 2001. - №6. - С. 96-98.
139. Задніченко О. (Задніченко, Олег.) Актуальні питання експертизи документів, виконаних з використанням компьютерної техніки та програмного забезпечення// Підприємництво, господарство і право.- 2005.- №12.- С.178-181.
140. Єрьоменко С.М. Фундаментальні та прикладні дослідження в криміналістиці //Використання сучасних досягнень науки і практики у підвищенні ефективності боротьби зі злочинністю: - 2000. - С. 24-243.
141. Іщенко А.В., Азжеуров В.А. Порівняльні дослідження і криміналістика. //Науковий вісник НАВСУ: - 2000. - Вип.2. - С. 19-24.
142. Іщенко А.В. Основні напрямки наукових криміналістичних досліджень //Використання сучасних досягнень науки і практики у підвищенні ефективності боротьби зі злочинністю: - 2000. - С. 26-30.
143. Иванов Н. Экспертиза документов на машинных носителях и машинограмм// Законность.- 2005.- №8.- С.21-23.
144. Исаенко В.Н. Проблемы применения возможностей судебных экспертиз в расследовании серийных убийств// Российский следователь.- 2005.- №8.- С.6-9.
145. Іщенко А.В., Кобець М.В. Методики експертного дослідження вибухонебезпечних об’єктів// Науковий вісник НАВСУ.- К., 2005.- Вип.1.- С.278-286.
146. Карякин Евгений. Состязательность и криминалистика: конфликт или единая цель? //Уголовное право: - 2005. - №1. - С. 101-103.
147. Ким Д.В. Ситуационный подход как основа создания информационно-поисковых систем в расследовании преступлений// Российский следователь.- 2005.- №11.- С.2-3.
148. Китаев Н. Живучесть ложных представлений// Законность.- 2005.- №1.- С.43-45.
149. Клименко Н. Судове почеркознавство і його сучасні можливості// Право України.- 2005.- №4.- С.70-74.
150. Климчук М.П. Перевірка інформації про дорожньо-транспортну пригоду при зникненні водія з місця пригоди// Науковий вісник НАВСУ.- К., 2005.- Вип.1.- С.272-277.
151. Ковалёв К.Н.П.В.Л. (Ковалёв, К.Н. Попов В.Л.) Исследование изображений, изготовленных способом струйной печати, при помощи струйно-капельных принтеров// Вісник Луганської академії внутрішніх справ.- Луганськ: РВВ ЛАВС, 2005.- Спец. вип.- Ч. 2.- С.3-13.
152. Кузнецов А.А. Дифференциация снарядов по следам выстрела на повреждённых объектах при осмотре места проишествия// Вісник Луганської академії внутрішніх справ.- Луганськ: РВВ ЛАВС, 2005.- Спец. вип.- Ч. 2.- С.82-85.
153. Ковальова В. Створення та становлення експертно-криміналістичної служби в Україні //Право України: - 2001. - №2. - С. 127-129.
154. Колдин В.Я. Криминалистика: теоретическая наука или прикладная методология? //Вестник МГУ.Серия11 Право: - 2000. - №4. - С. 3-19.
155. Кузьмин С.В. Методология, метод, теория с позиции криминалистики //Известия вузов. Правоведение: - 2001. - №2. - С. 172-189.
156. Леканов Ю. Службе прокуроров-криминалистов - 50 лет// Законность.- 2005.- №1.- С.12-14.
157. Лук’янчиков Б.Є., Лук’янчиков Є.Д. Поняття і види криміналістичної інформації //Науковий вісник НАВСУ: - 2000. - Вип.1. - С. 72-77.
158. Мамонов В.С. О фиксации результатов осмотра места происшествия// Российский следователь.- 2005.- №11.- С.3-6.
159. Пашнєв Д.В. Спеціальні засоби збирання і дослідження слідів злочинів, вчинених з використанням комп’ютерних технологій// Вісник Луганської академії внутрішніх справ.- Луганськ: РВВ ЛАВС, 2005.- Спец. вип.- Ч. 2.- С.234-239.
160. Полтавський А.О. Криміналістична реєстрація: шляхи вдосконалення// Вісник Луганської академії внутрішніх справ.- Луганськ: РВВ ЛАВС, 2005.- Спец. вип.- Ч. 2.- С.219-224.
161. Попов И.В. Необходимость повышения качества фиксации следов на месте проишествия// Вісник Луганської академії внутрішніх справ.- Луганськ: РВВ ЛАВС, 2005.- Спец. вип.- Ч. 2.- С.57-63.
162. Прокопенко Г.І., Корнієнко В.В. Щодо організації розшуку злочинців, безвісти зниклих осіб, встановлення осіб невпізнаних трупів за допомогою дактилоскопічних обліків органів внутрішніх справ// Криміналістичний вісник: Науково-практичний збірник.- К.: ДНДЕКЦ МВС України та НАВСУ, 2002.- С.87-90.
163. Прокопенко О. Нейтронно-активаційний аналіз волосся -ефективний метод криміналістичного дослідження// Підприємництво, господарство і право.- 2005.- №2.- С.61-64.
164. Радецька В.Я. Мовні аспекти викладання криміналістики //Науковий вісник НАВСУ: - 2004. - С. 269-276.
165. Старушкевич У. Криміналістика у Російській Федерації: сучасні тенденції і перспективи //Право України: - 2004. - №4. - С. 146-149.
166. Самойленко О.А. Класифікація типових слідів вчинення викрадення майна з використанням комп’ютерних технологій// Вісник Луганської академії внутрішніх справ.- Луганськ: РВВ ЛАВС, 2005.- Спец. вип.- Ч. 2.- С.134-143.
167. Свобода Є. Проблеми становлення кримінальної реєстрації та спеціалізованих криміналістичних колекцій// Підприємництво, господарство і право.- 2005.- №1.- С.123-126.
168. Старушкевич У. Сучасні проблеми розвитку криміналістики в окремих країнах Західної Європи// Підприємництво, господарство і право.- 2005.- №1.- С.127-130.
169. Строков І.В. Завдання та тенденції розвитку криміналістики на сучасному етапі //Науковий вісник НАВСУ: - 2004. - С. 33-39.
170. Тихомиров А.М. Про затвердження індексів для маркування електродетонаторів і капсул-детонаторів у металевих гільзах: Наказ Державного комітету України з нагляду за охороною праці від 29 грудня 2004р.№281// Офіційний вісник України.- 2005.- №3.- Ст.176.
171. Тихомиров А.М. Інструкція про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень: Затв. наказ. Мін’юсту України від 30 грудня 2004р.№144/5// Офіційний вісник України.- 2005.- №5.- Ст.325.
172. Тихомиров А.М. Науково-методичні рекомендації з питань підготовки та призначення судових експертиз: Затв. наказ. Мін’юсту України від 30 грудня 2004р.№144/5// Офіційний вісник України.- 2005.- №5.- Ст.325.
173. Тихомиров А.М. Про внесення змін до Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 08.10.98 №53/5: Наказ Мін’юсту України від 10 червня 2005р.№59/5// Офіційний вісник України.- 2005.- №24.- Ст.1365.
174. Тихомиров А.М. Про затвердження Положення про експертно-кваліфікаційні комісії та атестацію судових експертів: Наказ Мін’юсту України від 9 серпня 2005р// Офіційний вісник України.- 2005.- №33.- Ст.1996.
175. Федюнин А.Е. О содержании ряда оперативно-розыскных мероприятий с учетом развития современных технологий в области передачи информации// Российский следователь.- 2005.- №1.- С.40-42.
176. Финогенов В.Ф. Использование специальных знаний при выявлении и иследовании подельных документов на автотранспортные средства// Российский следователь.- 2005.- №8.- С.12-15.
177. Удовенко Ж. Проблеми ефективності криміналістичного забезпечення процесу доказування на досудовому слідстві //Підприємництво, господарство і право: - 2003. - №2. - С. 97-99.
178. Усманов Р.А. Использование криминалистических учетов при раскрытии и расследовании преступлений// Российский следователь.- 2006.- №2.- C.2-5.
179. Шехавцов Р.Н. Методы и средства фиксации действий преступников и других заинтересованых лиц, противодействующих расследованию преступлений// Вісник Луганської академії внутрішніх справ.- Луганськ: РВВ ЛАВС, 2005.- Спец. вип.- Ч. 2.- С.13-17.
180. Шульга А.А. Компьютер и преступность: получение доказательственной информации о личности преступника по признакам его письменной речи// Вісник Луганської академії внутрішніх справ.- Луганськ: РВВ ЛАВС, 2005.- Спец. вип.- Ч. 2.- С.143-150.

 

Тези доповідей і матеріали конференцій

181. Актуальні проблеми криміналістики: Матеріали міжвузівської науково-практичної конференції студентів, студентів і слухачів (Донецьк, 2 березня 2001р.) /МВС України. Донецький ін-т внутрішніх справ.- Донецьк: 2001 р.– 234с.
182. Актуальні проблеми сучасної криміналістики: Матеріали науково-практичної конференції (Сімферополь - Алушта, 19-21 вересня 2002 р.). У 2-х ч. /МВС України. Нац. ун-т вн. справ. Кримський юрид. ін-т.- Сімферополь: Доля, 2002 р.– 267 с.
183. Актуальные проблемы советской криминалистики: Сб. статей / Всесоюз. ин-т по изуч. причин и разраб. мер предупр. преступности; Редкол.: В.Г. Танасевич (отв.ред.) и др.- Москва: 1980 р.– 103с.
184. Актуальные проблемы уголовного процесса и криминалистики на современном этапе: Межвуз. сб. науч. тр. /Од. ГУ. - Одесса: 1993 р. – 241 с.
185. Використання сучасних досягнень криміналістики у боротьбі зі злочинністю: Матер. ІІІ міжвуз. науково-практич. конф. студентів, студентів і слухачів. 28.03.03 /Донецький ін-т ВС МВС України.- Донецьк: 2003 р.– 323с.
186. Вопросы теории криминалистики и экспертно-криминалистические проблемы: Сб. науч. тр./ МВД СССР. ВНИИ.- Москва: 1990 р.– 88с.
187. Лучшие рефераты по криминалистике и криминологии.- Ростов-на-Дону: Феникс, 2002 р.– 223с.
188. Криминалистический сборник. Материалы научно-теоретической конференции на тему "Философские проблемы в криминалистике". 30-31.10.69 /Рижск. спец. сред. школа милиции МВД СССР. Науч.-тех. отд. МВД Латв. ССР.- Рига: 1970 р.– 72с.
189. Теория криминалистики и методика расследования преступлений: Сб. науч. Трудов /Всесоюз. юрид. заоч. ин-т; Отв. ред. В.А. Образцов.- М.: ВЮЗИ, 1990 р.– 139с.
190. Теорія і практика криміналістичного забезпечення розкриття та розслідування злочинів у сучасних умовах: Тези доповідей Міжнародної науково-практичної конференції /Національна академія внутрішніх справ України.– К., 2001.- 370с.
191. Теория и практика криминалистических экспертиз и исследований: Сб. науч. Трудов: //МВД СССР. ВНИИ; Редколл.: В.Ф. Статкус (отв. ред.) и др.- М.: 1989 р.– 120 с.

 

Нормативно-правові акти

192. Конституція України.– К., 1996.
193. Закон України “Про міліцію” № 565 від 20.12.1990 р.
194. Закон України “Про прокуратуру” №1789-12 від 25.11.1991 р.
195. Закон України “Про оперативно-розшукову діяльність” №2135-2 від 18.02.1992 р.
196. Закон України “Про службу безпеки України” № 2229-12 від 5.03.1992 р.
197. Закон України “Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю” № 3341-12 від 30.06. 1993 р.
198. Закон України “Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві” № 3783-12 від 23.12.1993 р.
199. Закон України “Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів” № 3781-12 від 23.12.1993 р.
200. Закон України “Про статус суддів” № 2862-12 від 15.12.1992 р.
201. Закон України “Про адвокатуру” № 2887-12 від 19.12.1992 р.
202. Закон України “Про судову експертизу” № 4038-12 від 25.02.1994 р.
203. Кримінальний кодекс України.– К., 2001.
204. Кримінально-процесуальний кодекс України. Науково-практичний коментар.– К., 2003.
205. Инструкция “Об организации производства судебних экспертиз в научно-исследовательских, судебно-экспертных учреждениях Министерства юстиции УССР”, утвержденная приказом Министра юстиции УССР 8/5 от 30.05.1988 г.
206. Інструкції про проведення судово-медичних експертиз (досліджень) у відділеннях судово-медичної токсикології, цитології, імунології, з приводу статевих станів бюро судово-медичної експертизи, затверджені наказом Міністерства охорони здоров’я України № 6 від 17.01.1995 р.
207. Інструкція про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень: Затв. наказ. Мін’юсту України від 30 грудня 2004р.№144/5// Офіційний вісник України.- 2005.- №5.- Ст.325.
208. Про внесення змін до Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 08.10.98 №53/5: Наказ Мін’юсту України від 10 червня 2005р.№59/5// Офіційний вісник України.- 2005.- №24.- Ст.1365.
209. Про затвердження Положення про експертно-кваліфікаційні комісії та атестацію судових експертів: Наказ Мін’юсту України від 9 серпня 2005р// Офіційний вісник України.- 2005.- №33.- Ст.1996.
210. Наказ МВС України “Про заходи щодо виконання Державної програми боротьби зі злочинністю” № 536 від 28.08.1993 р.

 

 

Енциклопедії на CD-ROM

211. Encyclopedia Britannica Cd97. Version 1.1. Encyclopedia Britannica Inc., 1997.
212. Multimedia World History. Bureau of Electronic Publishing Inc., 1994.

 

 

Адреси в глобальній комп'ютерній мережі Internet

213. КНУВС - www.naiau.kiev.ua
214. Російський НДІ інформаційних систем - http://www.riis.ru.
215. Центр інформатизації Міністерства утворення РФ – http//www.informika.ru.

 

 

 

 

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

НАВЧАЛЬНО-НАУКОВИЙ ІНСТИТУТ ПРАВА ТА ПСИХОЛОГІЇ

КАФЕДРА КРИМІНАЛЬНОГО ПРАВА І КРИМІНАЛІСТИКИ

 

 

 

Навчально-методичні матеріали з дисципліни

«Криміналістика»

 

для студентів 3 курсу ННІПП НАВС

 

 

 

 

 

 

 

 

Київ-2013

Укладачі: Доцент кафедриПрокопенко Г.І., кандидат юридичних наук, доцент кафедри Семенов В.В., професор кафедри, кандидат юридичних наук, старший науковий співробітник Мацишин В.С.

Рецензенти: Доктор юридичних наук, доцент Горбачевський В.Я., доктор юридичних наук, професор Лук’янчиков Є.Д.

 

 

 

Навчально-методичні матеріали з дисципліни «Криміналістика»  схвалено на засіданні кафедри кримінального права і криміналістики ННІПП НАВС 10.01.2013 р., протокол № 1

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Опис дисципліни «Криміналістика» - ч. I

 

Курс	Характеристика дисципліни
Кількість залікових кредитів, відповідних ЕСTS: - кількість залікових кредитів - 1(1 заліковий кредит = 36 академічним годинам). Модулів: - кількість модулів 1 +(реферат, індивідуальне завдання, курсова робота тощо). Змістовних модулів: - 3 Загальна кількість годин: - 108 Тижневих годин:	Рік підготовки: - 1. Семестр: - 6. Лекцій: - 10 год. Семінарські заняття: - 14 год. Практичні заняття: - 24 год. Самостійна робота: - 48 год. Індивідуальна робота – 6 год. Модульний контроль – 6 год. Вид контролю: - залік.

 

 

1.1 Загальні рекомендації щодо вивчення дисципліни «Криміналістика»

Навчально-методичні матеріали з криміналістики розкривають обсяг вивчення навчальної дисципліни для студентів юридичного факультету Київського національного університету внутрішніх справ, які мають середню освіту та розкривають зміст тем, що винесені для вивчення.

Зміст курсу відображає сучасні концепцій науки, узагальнений світовий досвід роботи слідчих апаратів, криміналістичних служб та досвід роботи органів внутрішніх справ України з розкриття, розслідування та запобігання злочинів.

Згідно тематичного плану для проведення занять відводиться 108 годин, з них 18 годин лекцій, 10 годин семінарських занять, 16 годин практичних занять, 50 годин самостійної і 14 годин індивідуальної роботи.

Криміналістика належить до фундаментальних та професійно-орієнтованих навчальних дисциплін, бо складає основу формування спеціальних знань, умінь і навичок професійної діяльності правоохоронних органів України, чия діяльність пов'язана з запобіганням, розкриттям і розслідуванням злочинів, віднесених до їхньої компетенції. Через те зміст і рівень криміналістичної підготовки кадрів для зазначених підрозділів повинні відповідати сучасним вимогам, а аудиторні заняття - здійснюватися з урахуванням сучасних можливостей криміналістики у справі боротьби зі злочинністю.

Дисципліна «Криміналістика» складається з п’яти розділів: «Загальна теорія криміналістики», «Криміналістична техніка», «Криміналістична експертиза», «Криміналістична тактика» і «Криміналістична методика», об'єднаних 48 темами, послідовне вивчення яких має:

а) науково-юридичну мету:

- набуття умінь і навичок ефективного застосування положень криміналістики для забезпечення встановлення об'єктивної істини у кримінальних справах про злочини;

- опанування необхідною науково-методологічною підготовкою, яка забезпечує бачення виникаючих проблем, шляхів їх розв'язання, застосовуючи навички творчого мислення та самоудосконалення свого професійного рівня;

- формування навичок прийняття рішень у складних слідчих ситуаціях, опанування логікою доказування;

б) загальноосвітню мету:

- підвищення правової культури та ерудиції фахівців, оволодіти досвідом інших держав у застосуванні криміналістичних знань.

в) виховну мету:

- формування відданості ідеям істини, добра, справедливості і законності, почуття відповідальності перед людиною, суспільством і державою.

У цьому збірнику зосереджені плани семінарських і практичних занять з криміналістики для студентів денної форми навчання, а також мелодичні матеріали і рекомендації щодо самостійної підготовки до цих занять, які розроблені на підставі навчальної програми з криміналістики Вченою радою Київського національного університету внутрішніх справ та тематичного плану викладання курсу. Навчальний матеріал викладається з таким розрахунком, щоб студенти послідовно набували знань, умінь та навичок з конкретних тем курсу криміналістики та застосовували вже отриманні знання для вивчення подальших тем.

Для цілеспрямованої участі у навчальному процесі студенти повинні регулярно самостійно готуватися до аудиторних занять з криміналістики і добре уявляти собі основні види навчальних занять з цієї спеціальної дисципліни.

Самостійну роботу варто починати з вивчення тексту лекції, потім почитати й законспектувати в зошиті з підготовки до семінарів відповідний матеріал підручника та інших джерел. Читати треба уважно, всебічно та критично аналізувати прочитане. Зустрівши нове, незрозуміле слово або вираз, обов'язково необхідно з'ясувати його зміст. Не зробивши цього, студент ризикує сприйняти невірно значення слова або виразу і як правило, й всього тексту. Тут варто скористатися словниками, довідником криміналіста чи іншими джерелами. Перелік рекомендованої літератури не є вичерпним. Студенти мусять опановувати й інші джерела, у тому числі статті, що публікуються у сучасних юридичних виданнях.

Насамперед, глибокому вивченню концептуальних і найбільш важливих тем курсу криміналістики сприяють семінарські заняття. Семінар - це вид навчального заняття, на якому викладач організовує обговорення студентами питань програмного матеріалу. Семінари повинні сприяти розвитку творчої самостійності студентів, інтересу до криміналістичних досліджень, формуванню умінь і навичок публічного виступу та участі в дискусії, вихованню педагогічного такту, розвиткові культури мовлення, що є дуже важливим у роботі працівників правоохоронної діяльності.

Основою ефективного розгляду положень криміналістики на семінарських заняттях є належна підготовка студентів до семінарів із відповідних тем курсу, яка полягає у засвоєнні лекційного матеріалу та самостійній роботі студентів по конспектуванню рекомендованих нормативних актів, навчально-методичної та наукової літератури з криміналістики. Така робота передбачає використання навчальної програми, де кожне питання теми має бути засвоєним.

Під час семінарських занять кожен студент має бути готовим викласти свої міркування з обговорюваних питань і аргументовано відстоювати свою позицію. При цьому кафедра заохочує нестандартні виступи, які містять аналіз вимог чинного законодавства, науково-методичної літератури, розумну критику, вміння поєднувати теоретичний матеріал з практичною діяльністю правоохоронних органів в боротьбі зі злочинністю.

Обговорення питань теми на семінарі може відбуватися в різних формах: співбесіди, загально групової дискусії, заслуховування рефератів, «бліц» опитування шляхом письмового тестування, використання комп'ютерної техніки і т. ін.

Реферати, передбачені планами семінарських занять, мають бути присвячені складним питанням, які не висвітлюються в навчально-методичній літературі та потребують опанування певних джерел: наукових статей або монографій. Об'єм реферату має відповідати 5-7 хвилинам доповіді. Реферативні повідомлення заслуховуються, обговорюються та обов'язково оцінюються в ході семінарських занять і лише у виключних випадках без доповіді перевіряються викладачем. Реферати можуть бути основою для написання студентської наукової роботи.

Більшість занять з криміналістики – практичні, котрі мають за мету поглиблення й закріплення теоретичних знань, одержаних студентами на лекціях і за підсумками самостійної роботи. Під час їх проведення студенти навчальної групи поділяються на дві підгрупи (відповідно і викладання здійснюється двома викладачами), що більш ефективно сприяє набуттю практичних умінь і навичок роботи з техніко-криміналістичними засобами, відпрацюванню тактичних прийомів проведення та фіксації окремих слідчих дій, ознайомленню з методичними рекомендаціями щодо планування й організації розслідування злочинів.

До практичних занять студенти зобов'язані ретельно готуватися, добросовісно й акуратно відпрацьовувати відповідні контрольні питання і виконувати підготовчі дії, передбачені планами семінарських і практичних занять стосовно окремих тем (наприклад, схематично замалювати типи папілярних візерунків пальців рук у робочому зошиті, скласти письмовий план слідчої дії та ін.). Для виконання завдань на практичних заняттях кожний студент повинен мати зошит, у якому проводяться необхідні записи, замальовки, схеми і т. ін.

Готуючись до занять, студенти можуть користуватися допомогою чергового викладача-консультанта, а також техніко-криміналістичними засобами, зосередженими на кафедрі.

Практичні заняття з криміналістики проводяться на основі раціонального поєднання активних форм і методів навчання з урахуванням майбутньої практичної діяльності студентів. Зміст практичного заняття включає короткочасне опитування студентів з контрольних питань теми, що вивчається, та самостійне, під керівництвом викладача, виконання ними практичного завдання згідно запропонованої фабули кримінальної справи.

 

1.2. Засоби поточного, модульного та підсумкового контролю знань, умінь та навичок

Контроль навчальної роботи студентів денної форми навчання у міжсесійний період здійснюється в перебігу аудиторних занять, що провадяться відповідно до розкладу, а також шляхом перевірки результатів самостійно виконаних ними завдань, передбачених чинною програмою з криміналістики. Відповідно до наказу Міністерства освіти і науки України від 2 червня 1993 року № 161, контроль навчальної роботи студентів може бути поточним, модульним і підсумковим.

Поточний контроль - здійснюється під час проведення семінарських і практичних занять шляхом опитування студентів і виступає засобом активізації навчального процесу та підвищення його ефективності. Він включає як традиційні методи оцінки знань студентів у відповідності до розроблених критеріїв, так і методи експрес-аналізу знань за допомогою програмованого контролю чи комп'ютерної техніки.

Модульний контроль - здійснюється після вивчення кожної теми і розділу програми, виходячи з оцінок поточного контролю, результатів виконання практикумів з криміналістики (лабораторних робіт) з окремих тем курсу та співбесіди викладача з студентами з вивчених тем, а також шляхом рубіжного тестування (виконання тестових завдань), експрес-аналізу знань за допомогою технічних засобів навчання.

Результати модульного контролю використовуються викладачем для забезпечення ритмічної навчальної роботи студентів, прищеплювання останнім уміння чітко організувати свою працю, своєчасного виявлення відстаючих і надання ним допомоги у вивченні програмного матеріалу, а також для організації індивідуальних занять творчого характеру з найбільш підготовленими студентами(відмінниками).

Підсумковий контроль - здійснюється за результатами вивчення курсу у формі підсумкового заліку чи іспиту під час екзаменаційної сесії. З професійно-орієнтовних і спеціальних дисциплін складається усний екзамен у відповідності до навчальної програми та розроблених кафедрою на її основі іспитових квитків, затверджених у встановленому порядку.

Студент вважається допущеним до іспиту чи заліку, якщо він виконав всі види робіт, передбачених навчальним планом і програмою з криміналістики, включаючи підготовку практикумів(лабораторних робіт). Невиконання хоча б однієї з робіт, передбачених навчальною програмою курсу, тягне за собою недопуск студента до складання іспиту(заліку) з криміналістики.

Перелік питань, які виносяться на іспит(залік) з криміналістики, складається з питань, що розглядалися на семінарських і практичних заняттях, а також з питань, рекомендованих студентам для самостійного опрацювання у поза аудиторний час. При цьому кожний екзаменаційний білет містить в собі два теоретичних питання і одне практичне завдання.

 

1.3. Критерії оцінки знань, умінь та навичок

Основою для визначення оцінки під час іспиту(заліку) служить рівень засвоєння студентами теоретичного матеріалу та практичних умінь та навичок, передбачених навчальною програмою з криміналістики.

Результати складання іспиту оцінюються за чотирибальною шкалою оцінки знань і практичних навичок: «відмінно», «добре», «задовільно» і «незадовільно». Зокрема, при визначенні вимог до екзаменаційних оцінок з професійно-орієнтованих і спеціальних дисциплін із переважанням практичного навчання, до числа яких належить криміналістика, екзаменатор керується такими критеріями оцінки знань, умінь та навичок:

- оцінка «відмінно»(високий рівень навчальних досягнень) - виставляється студенту, який виявив всебічне, повне і глибоке знання навчально-програмного матеріалу, вичерпно, послідовно, грамотно і логічно його викладає, дає відповіді на всі питання екзаменаційного білету, грунтовно висловлюється і дискутує, тісно пов'язує при цьому теоретичний матеріал із практикою розкриття і розслідування злочинів, показує обізнаність з монографічною літературою.

Крім цього, студент вільно справляється з практичним завданням, наведеним у екзаменаційному білеті, правильно обґрунтовує прийняті рішення, володіє (не припускаючись помилок) необхідними навичками і прийомами застосування техніко-криміналістичних засобів і методів при розв'язанні завдань, пов'язаних із майбутньою професійною діяльністю, здатен виступати експертом чи консультантом у навчанні інших студентів.

- оцінка «добре»(достатній рівень навчальних досягнень) - виставляється студенту, який твердо засвоїв програмний матеріал і в повному обсязі, в межах навчальної літератури, його викладає, не припускаючись суттєвих помилок у відповіді на запитання на різні теми, розділу, добирає переконливі аргументи на підтвердження власної точки зору, може самостійно застосовувати теоретичні положення при розв'язанні практичних завдань, пов'язаних із майбутньою професійною діяльністю; володіє необхідними навичками застосування техніко-криміналістичних засобів і методів і спроможний до їхнього самостійного поповнення і відновлення в ході подальшої навчальної роботи і фахової діяльності.

- оцінка «задовільно» (середній рівень навчальних досягнень) - виставляється в разі, коли студент знає основний матеріал в обсязі подальшого навчання і майбутньої професійної діяльності, але виявляє прогалини(неточні відповіді та формулювання понять) при висвітленні питань екзаменаційного білету, практичне завдання виконує з певними труднощами, усунення котрих можливе лише з підказки викладача.

- оцінка «незадовільно»(початковий рівень навчальних досягнень) - виставляється студенту, який може відтворювати лише окремі криміналістичні терміни і поняття з програмного матеріалу, допускає змістовні помилки, невпевнено і з великими труднощами виконує(а тим паче не в змозі виконати) передбачене екзаменаційним білетом практичне завдання, не володіє навичками застосування техніко-криміналістичних засобів і методів при розв'язанні професійних завдань; не в змозі продовжити навчання або приступити до фахової діяльності по закінченні вузу без додаткових занять з криміналістики.

 

2. Структура залікового кредиту (схематичний план)

(6-й семестр)

 

№ з/п	№ теми	Назва теми	Форма занять та кількість годин
			Л	С	П + МК*	Нормативний обсяг годин	Всього годин  з викладачем	Сам. роб.	Інд. роб.
1	2	3	4	5	6	7	8	9	10
Змістовний модуль 1 (36 год.)
1.1	1	Предмет, завдання і система криміналістики	2	2	0	6	4	2	0
1.2	2	Історія розвитку та сучасний стан криміналістики	0	0	0	4	0	4	0
1.3	3	Методологічні засади криміналістики	2	2	0	6	4	2	0
1.4	4	Криміналістичне вчення про механізм вчинення злочину	0	2	2	8	4	4	0
1.5	5	Криміналістична ідентифікація і діагностика	2	0	4*	8	6	2	0
1.6	6	Основи теорії криміналістичного прогнозування	0	0	0	4	0	2	2
Змістовний модуль 2 (36 год.)
2.1	7	Загальні положення криміналістичної техніки	2	2	0	8	4	4	0
2.2	8	Техніко-криміналістичне забезпечення розкриття злочинів. Технічні засоби і методи збирання криміналістичної інформації	0	2	4	10	6	4	0
2.3	9	Криміналістична фотографія і відеозапис	0	2	2	8	4	4	0
2.4	10	Інформаційно-довідкове забезпечення розкриття злочинів (криміналістична реєстрація)	0	0	4*	10	4	4	2
Змістовний модуль 3 (36 год.)
3.1	11	Загальні положення криміналістичної експертизи	0	0	0	2	0	2	0
3.2	12	Криміналістичне дослідження слідів (слідознавство)	2	0	2	8	4	4	0
3.3	13	Криміналістичне дослідження зброї, боєприпасів, вибухових речовин і пристроїв та слідів їх застосування (зброєзнавство)	0	0	2	4	2	2	0
3.4	14	Криміналістичне дослідження документів (документознавство)	0	0	2	6	2	4	0
3.5	15	Ідентифікація особи за ознаками зовнішності (габітоскопія)	0	2	2	6	4	2	0
3.6	16	Криміналістичне дослідження матеріалів, речовин і виробів	0	0	2	4	2	2	0
3.7	17, 18, 19	Інші напрями і види криміналістичних досліджень	0	0	4*	6	4	0	2
Всього:			10	14	30	108	54	48	6

 

 

 

ЗМІСТОВНИЙ МОДУЛЬ 1.

 

Тема 1.1.1. Предмет, система і завдання криміналістики – 6 год.

 

Лекційне заняття            - 2 год.

Семінарське заняття      - 2 год.

Практичне заняття            - год.

Самостійна робота        - 2 год.

 

Ключові терміни та поняття до теми:

Криміналістика (від лат. criminalis – що належить до злочину) – багатопланова спеціальна юридична наука, виникла і розвивається як наука, що своїми положеннями сприяє діяльності правоохоронних органів зі встановлення істини у кримінальному судочинстві.

Криміналістика – наука про закономірності механізму вчинення злочину, виникнення джерел інформації про злочин і його учасників, закономірності збирання, дослідження, оцінки і використання доказів і розроблених на грунті цих закономірностей спеціальних засобів і методів розслідування злочинів та їх запобіганню.

 

Семінарське заняття – 2 год.

Мета заняття: з'ясування предмета, системи, завдань та ролі криміналістичної науки у професійній підготовці фахівців для органів України.

 

План семінару:

1. Сучасні уявлення щодо предмета науки криміналістики та закономірностей об'єктивної дійсності, що вивчаються нею.

2. Система науки криміналістики.

3. Основні категорії, класифікації та закони розвитку криміналістики.

4. Загальне та спеціальні завдання криміналістики.

5. Місце криміналістики в системі юридичних наук та її роль у професійній підготовці фахівців для правоохоронних органів України.

 

Питання для самоконтролю:

1. Що означає термін «криміналістика» і хто використав його вперше?

2. Що включає в себе предмет криміналістики; які закономірності вона вивчає?

3. Які загальні і спеціальні завдання криміналістики?

4. Чи є криміналістика юридичною, правовою наукою і який носить характер – теоретичний чи прикладний (проілюструйте на конкретних прикладах зв’язок криміналістики з суміжними юридичними та іншими науками)?

 

Теми рефератів, доповідей

1. Використання положень філософії, логіки, психології, етики та інших суспільних наук у розвитку криміналістичної теорії, розробці засобів і методів слідчої діяльності.

2. Співвідношення криміналістики і природничо-технічних наук.

3. Криміналістика і теорія оперативно-розшукової діяльності.

 

Питання для самостійної роботи:

Предмет криміналістики. Розвиток наукових уявлень про предмет криміналістики. Закономірності об'єктивної дійсності, що вивчаються криміналістикою. Принципи криміналістики, закони розвитку науки криміналістики.

Завдання криміналістики на сучасному етапі розвитку суспільства. Загальні, спеціальні та конкретні завдання криміналістики. Роль криміналістики у запобіганні злочинів. Система криміналістики.

Загальна теорія, окремі криміналістичні теорії і вчення. Мова криміналістики, її становлення і розвиток. Криміналістична техніка, експертиза, тактика і методика розслідування злочинів.

Криміналістика у системі інших наук і її значення в забезпеченні практичної діяльності у боротьбі із злочинністю. Використання положень філософії, логіки, психології, етики та інших суспільних наук у розвитку криміналістичної теорії, розробці засобів і методів слідчої діяльності. Співвідношення криміналістики і природничо-технічних наук. Роль криміналістики в забезпеченні застосування досягнень науково-технічного прогресу в діяльності по боротьбі зі злочинністю. Використання криміналістичних знань, засобів і методів у інших галузях людської діяльності.

 

Література до теми:[1-42, 55, 58, 60, 103, 108, 124, 127, 133, 134, 142, 145, 151, 161, 162, 178-188, 208-212]

 

 

Тема 1.2.2. Історія розвитку криміналістики – 4 год.

 

Лекційне заняття              - год.

Семінарське заняття        - год.

Практичне заняття           - год.

Самостійна робота        - 4 год.

 

Ключові терміни та поняття до теми:

Каральні органи, які працювали до цього часу на засадах життєвого досвіду і здорового глузду, тепер виявились безсилими. Звідси – соціальне замовлення на систему, здібну протистояти злочинності нової якості. На це замовлення держави і суспільства наука відповіла новими знаннями, які у сукупності австрійський вчений Ганс Гросс в кінці ХІХ століття назвав криміналістикою (від лат. сriminalis – що належить до злочину).

 

Теми рефератів, доповідей

1. Історія розвитку криміналістики і криміналістичних установ України.

2. Сучасний стан криміналістичної науки в Україні.

3. Стан криміналістики у країнах близького і дальнього зарубіжжя.

 

Питання для самостійної роботи:

Історія виникнення і використання прийомів, засобів виявлення та викриття злочинної діяльності. Основні етапи формування криміналістичних знань. Вчені, що сприяли становленню і розвитку криміналістики.

Історія криміналістики на Україні. Відомі українські криміналісти вчені і практики. Історія виникнення і розвитку криміналістичних закладів в Україні, їх сучасна система.

Етапи формування методологічних основ криміналістики, криміналістичної техніки і криміналістичної експертизи. Формування і розвиток криміналістичної тактики і методики розслідування злочинів.

Сучасний рівень і тенденції розвитку криміналістики в Україні. Напрямки розвитку криміналістики у зарубіжних країнах. Міжнародна координація в розвитку і реалізації засобів та методів боротьби зі злочинністю.

 

Література до теми:[1-42, 67, 162, 165, 178-188, 287-307]

 

 

Тема 1.3.3. Методологічні засади криміналістики – 6 год.

 

Лекційне заняття           - 2 год.

Семінарське заняття     - 2 год.

Практичне заняття           - год.

Самостійна робота        - 2год.

 

Ключові терміни та поняття до теми:

Метод, в широкому розумінні – це спосіб пізнання дійсності, вивчення явищ природи чи суспільного життя, спосіб досягнення будь-якої мети чи вирішення завдання.

Методи криміналістики – це способи вирішення наукових завдань в процесі криміналістичних досліджень теоретичного та прикладного характеру.

 

Семінарське заняття – 2 год.

Мета заняття: з'ясування методів науки криміналістики і практичної діяльності органів дізнання та досудового слідства по розкриттю і розслідуванню злочинів; опанування прийомами логічного мислення (аналіз, синтез, індукція, дедукція, гіпотеза, аналогія) в пізнанні істини під час розслідування злочинів.

 

План семінару:

1. Поняття методології криміналістики.

2. Характеристика загальнонаукових і спеціальних методів криміналістики.

3. Критерії допустимості спеціальних методів криміналістики в кримінальному судочинстві.

 

Питання для самоконтролю:

1. Поняття методології криміналістики.

2. У чому полягає суть діалектичного методу як основи методології криміналістики?

3. У чому полягає роль методу діалектичної логіки при практичному застосуванні методів криміналістики?

4. Дайте характеристику загальнонауковим методам криміналістики.

5. Які методи криміналістики відносяться до спеціальних?

 

Теми рефератів, доповідей

1. Методологія криміналістики – це сукупність певних методів практичної діяльності щодо розкриття, розслідування і запобігання злочинів.

2. Роль загальних методів криміналістики в розкритті, розслідуванні і запобіганні злочинів.

3. Використання спеціальних методів криміналістики під час вирішення поставлених перед нею завдань.

 

Питання для самостійної роботи:

Поняття і сутність методів криміналістики. Теорія відображення як методологічна основа формування криміналістичних знань і розробки прийомів та засобів роботи з доказами. Специфіка слідчого пізнання.

Види і характеристика методів криміналістики. Використання загальнонаукових методів у криміналістиці. Спеціальні методи криміналістики, їх формування і система. Критерії допустимості спеціальних методів криміналістики в кримінальному судочинстві.

Узагальнення слідчої, судової і експертної практики, як джерело розробки криміналістичних засобів, прийомів і методів.

Співвідношення методів криміналістики та методів практичної діяльності в розкритті злочинів.

 

Література до теми: [1-42, 106, 107, 152, 178-188, 208-212]

 

 

Тема 1.4.4. Криміналістичне вчення про механізм вчинення злочину – 8 год.

 

Лекційне заняття                 - год.

Семінарське заняття        - 2 год.

Практичне заняття           - 2 год.

Самостійна робота           - 4 год.

 

Ключові терміни та поняття до теми:

Діяльність – це взаємодія людини, суспільства загалом чи всього людства з навколишньою природою і матеріальним світом. Тому підхід до розуміння об’єкта і предмета криміналістики з боку діяльності буде найточнішим. Отже, в криміналістиці можна виділити два об’єкти чи двоєдиний об’єкт пізнання – злочинну діяльність та криміналістичну діяльність, розслідування першої та її запобіганню.

Злочинна діяльність окреслена і нормативно описана в кримінальному кодексі. Злочинні дії можуть учинятися індивідуально чи групою суб’єктів і мають ретельно продуманий і організований характер.

 

Семінарське заняття – 2 год.

Мета заняття: з’ясування поняття механізму вчинення злочинів, а також злочинної діяльності, її структури та елементів для розкриття і розслідування злочинів.

 

План семінару:

1. Поняття злочинної діяльності, її структура та елементи.

2. Механізм злочинної діяльності та його відображення в навколишньому середовищі.

3. Види взаємодій та їх енергетична сутність.

 

Практичне заняття – 2 год.

Мета заняття: з’ясування значення криміналістичної інформації, що міститься у протоколах слідчих дій та висновках експертів, для розкриття і розслідування окремих видів злочинів.

 

Контрольні питання:

1. Поняття криміналістичної(доказової) інформації та її джерела.

2. Сліди злочину як джерела криміналістичної інформації.

3. Характеристика джерел криміналістичної інформації

 

Теми рефератів, доповідей

1. Криміналістичне поняття способу вчинення злочину.

2. Детермінованість і повторюваність способів вчинення і приховання злочинів.

 

Питання для самостійної роботи:

Поняття та система механізму вчинення злочинів. Функціональна сторона злочину як об`єкт криміналістичного вивчення. Елементи механізму вчинення злочинів.

Виникнення інформації про злочин. Закономірності її виникнення. Інформація та доказ, їх взаємозв’язок та ознаки. Відображення інформації в об`єктах та суб`єктах злочину. Характеристика етапів відображення інформації та виникнення доказів.

Форми інформації про злочин, їх поняття та класифікація.

Поняття доказу, його ознаки. Встановлення доказів. Об’єктивні та суб’єктивні фактори, які впливають на виникнення доказів. Використання доказів. Вимоги, яким повинні відповідати докази.

 

Література до теми:[1-42, 93, 178-188, 208-212]

 

 

Тема 1.5.5. Криміналістична ідентифікація і діагностика – 8 год.

 

Лекційне заняття           - 2 год.

Семінарське заняття        - год.

Практичне заняття         - 4год.

Самостійна робота        - 2 год.

 

Ключові терміни та поняття до теми:

Теорія ідентифікації – це система правил і понять, необхідних для встановлення тотожності чи її відсутності.

Ідентифікація (від лат. identifiko – той самий) означає ототожнення, тобто встановлення об’єкта за якимись його властивостями чи ознаками. Тому ідентифікація – це пізнавальний процес виділення індивідуального, конкретного із загального.

Криміналістична ідентифікація – це процес порівняльного дослідження об’єктів, пов’язаних з подією, що розслідується, для вирішення питання щодо їх тотожності чи групової належності.

Теорія діагностики – це процес пізнання, в основі якого лежать загальні події (явища, факти), за їх результатами.

Діагностика (від грец. diagnostis – здібність розпізнавати), тобто установити схожість ситуації, що досліджується, з деякою типовою моделлю чи виявити щось конкретне, притаманне лише цій ситуації.

Криміналістична діагностика – це процес дослідження властивостей і стану об’єкта (ситуації) з метою установлення змін, які відбулися в ньому, причини цих змін і їх зв’язок із вчиненим злочином. Іншими словами, діагностика являє собою уявну реконструкцію вчиненого злочину, у ході якої мають перевагу висновки “зворотного напрямку”: від наслідку - до причини, від явища – до його суті, від відображення – до аналізу властивостей і стану відображення об’єкта.

Ідентифікація; діагностика; групофікація; ідентифікаційний період; ідентифікаційне поле; об’єкти і суб’єкти ідентифікації; види ідентифікації; диференціація; ідентифікаційне дослідження; експертиза; висновок експерта.

 

Практичне заняття – 4 год.

Мета заняття: перевірка й поглиблення знань студентів щодо видів і форм криміналістичної ідентифікації, встановлення групової приналежності та діагностики під час розслідування злочинів.

 

Контрольні питання:

1. Поняття криміналістичної ідентифікації як методу пізнання і одержання доказів при розслідуванні злочинів.

2. Об'єкти ідентифікації та їх ознаки. Види і форми ідентифікації.

3. Встановлення групової належності об'єкту і його доказове значення.

4. Поняття криміналістичної діагностики та її значення в розкритті і розслідуванні злочинів.

 

Питання для самоконтролю:

1. Поняття та сутність криміналістичної ідентифікації як методу пізнання при розслідуванні злочинів.

2. Об’єкти ідентифікації та їх ознаки. Види і форми ідентифікації.

3. Поняття та сутність групофікації об’єктів та їх доказове значення.

4. Поняття та сутність криміналістичної діагностики та її значення в розкритті і розслідуванні злочинів.

 

Теми рефератів, доповідей

1. Поняття і наукові засади теорії криміналістичної ідентифікації.

2. Поняття і наукові засади теорії криміналістичної діагностики.

3. Класифікація криміналістичних ідентифікаційних і діагностичних завдань.

 

Питання для самостійної роботи:

Поняття і наукові засади криміналістичної ідентифікації, її значення у слідчій, експертній і судовій діяльності. Види та форми криміналістичної ідентифікації. Ідентифікаційні ознаки і властивості, їх класифікація. Ототожнення і встановлення групової належності. Об'єкти і суб'єкти криміналістичної ідентифікації.

Процес криміналістичної ідентифікації. Методика ідентифікаційних досліджень. Застосування математичних і кібернетичних методів у ідентифікаційних дослідженнях.

Поняття і сутність криміналістичної діагностики. Наукові засади криміналістичної діагностики. Діагностичні завдання та методика їх вирішення. Значення криміналістичної діагностики для розкриття та розслідування злочинів.

 

Література до теми:[1-42, 178-188, 208-212]

 

 

Тема 1.6.6. Основи теорії криміналістичного прогнозування – 4 год.

 

Лекційне заняття              - год.

Семінарське заняття        - год.

Практичне заняття           - год.

Самостійна робота        - 4 год.

 

Ключові терміни та поняття до теми:

Криміналістичне прогнозування – це один із видів галузевого прогнозування, що грунтується на базі загальної прогностики, результатом якого є прогноз у формі наукового передбачення подальшого розвитку криміналістики як науки, цілеспрямованого корегування усіх видів практичної криміналістичної діяльності в умовах імовірної зміни і появи нових видів злочинної діяльності.

 

Теми рефератів, доповідей

1. Формування криміналістичного прогнозування: історія, сучасний стан, тенденції розвитку.

2. Криміналістичне прогнозування та його значення для практики розслідування злочинів.

 

Питання для самостійної роботи:

Наукові засади криміналістичного прогнозування. Зміст теорії криміналістичного прогнозування. Об`єкт та мета дослідження. Види і напрямки криміналістичного прогнозування. Класифікація даних, які використовуються для криміналістичного прогнозу. Методи прогнозування.

Криміналістична теорія временних зв’язків, її зміст та характеристика. Використання теорії временних зв`язків в розкритті злочинів.

Формування теорії криміналістичного аналізу її загальні положення. Використання аналізу в слідчій діяльності. Методи криміналістичного аналізу.

 

Література до теми:[1-42, 63, 71, 92, 178-188, 208-212]

 

 

ЗМІСТОВНИЙ МОДУЛЬ 2.

 

Тема 2.1.7. Загальні положення криміналістичної техніки – 8 год.

 

Лекційне заняття          - 2 год.

Семінарське заняття     - 2 год.

Практичне заняття           - год.

Самостійна робота        - 4 год.

 

Ключові терміни та поняття до теми:

Криміналістична техніка – це розділ криміналістики, що являє систему наукових положень і розроблених на їх основі технічних засобів, методів виявлення, фіксації, вилучення, збереження і переробки інформації про подію, що розслідується, а також технічних засобів і методів для запобігання злочинам.

Криміналістична техніка; техніко-криміналістичні засоби і методи; принципи застосування техніко-криміналістичних засобів і методів.

 

Семінарське заняття – 2 год.

Мета заняття: ознайомлення з арсеналом техніко-криміналістичних засобів, що застосовуються для виявлення, фіксації, вилучення та дослідження доказової інформації у справах про окремі види злочинів.

 

План семінару:

1. Поняття, завдання і система «Криміналістичної техніки» як розділу науки криміналістики.

2. Класифікація техніко-криміналістичних засобів, прийомів і методів в криміналістиці та правові засади й умови їхнього застосування під час розслідування злочинів та судового розгляду кримінальних справ.

3. Техніко-криміналістичні засоби і методи, що використовуються для збирання інформації щодо злочину і його учасників під час провадження слідчих дій та набори, в які вони комплектуються.

4. Техніко-криміналістичні засоби і методи, що застосовуються для лабораторних досліджень речових доказів.

5. Загальна характеристика основного способу фіксації криміналістичної (доказової) інформації.

6. Загальна характеристика допоміжних способів фіксації криміналістичної .(доказової) інформації.

 

Питання для самоконтролю:

1. Що розуміється під криміналістичною технікою?

2. Що є предметом криміналістичної техніки?

3. Які завдання, джерела та система криміналістичної техніки.

4. Які існують критерії допустимості техніко-криміналістичних засобів прийомів і методів?

5. Яке доказове значення застосування криміналістичної техніки?

6. Які перспективи розвитку і проблеми комплектації техніко-криміналістичних засобів ?

7. Що є змістом криміналістичної фіксації доказової інформації?

8. Назвіть об’єкти і форми фіксації, а також обов’язкові умови при збиранні доказової інформації.

 

Теми рефератів, доповідей

1. Криміналістична техніка, що застосовується при роботі на місці події.

2. Правові засади застосування техніко-криміналістичних засобів, методів і прийомів у відповідності з Конституцією України.

3. Форми застосування науково-технічних засобів і спеціальних знань при розслідуванні злочинів.

4. Досвід комплексного використання техніко-криміналістичних засобів в конкретному відділі внутрішніх справ.

 

Питання для самостійної роботи:

Поняття, завдання і структура криміналістичної техніки. Джерела формування та розвитку криміналістичної техніки. Класифікація криміналістичних засобів і методів.

Завдання і можливості застосування вимірювальної, дослідницької, аналітичної і обчислювальної техніки.

Критерії допустимості використання технічних засобів і методів роботи з доказами у кримінальному судочинстві. Доказове значення результатів застосування криміналістичної техніки.

Перспективи розвитку криміналістичної техніки. Проблеми автоматизації криміналістичних досліджень.

 

Література до теми:[1-42, 53, 119, 126, 136, 137, 138, 150, 155, 158, 167-171, 176, 178-188, 208-212]

 

 

Тема 2.2.8. Техніко-криміналістичне забезпечення розкриття злочинів. Технічні засоби і методи збирання криміналістичної інформації – 10 год.

 

Лекційне заняття              - год.

Семінарське заняття     - 2 год.

Практичне заняття        - 4 год.

Самостійна робота        - 4 год.

 

Ключові терміни та поняття до теми:

Техніко-криміналістичне забезпечення розкриття і розслідування злочинів – це діяльність правоохоронних органів, яка направлена на створення умов постійної готовності до застосування засобів і методів криміналістичної техніки і реалізації цих умов в кожному конкретному випадку розслідування злочинів та їх запобіганню.

З метою розслідування злочину всі об’єкти, що причинно пов’язані з ним, мають бути виявлені, зафіксовані, вилучені та збережені.

Виявлення слідів злочину передбачає відшукування видимих, “проявлення” слабовидимих і невидимих слідів злочину.

Фіксація слідів злочину – це система дій по закріпленню (закарбуванню), згідно з формами установлених законом, фактичних даних, що мають значення для об’єктивного розслідування злочину, а також умов, засобів і способів їх виявлення та закріплення. Фіксація слідів злочину – одна з найважливіших із комплексу проблем, що пов’язані з вивченням і використанням закономірностей збирання доказів – базової стадії процесу доказування.

Вилучення слідів злочину передбачає їх упаковку, процесуальне оформлення і приєднання до кримінальної справи.

Зберігання слідів злочину передбачає обробку вилученої доказової інформації та її концентрацію для подальшого використання. На сьогодні – це комп’ютерні комплекси, що дозволяють вводити доказову інформацію, обробляти і зберігати її до запиту.

 

Семінарське заняття – 2 год.

Мета заняття: закріплення знань правозастосовчої практики техніко-криміналістичного забезпечення у сфері боротьби з проявами злочинності в Україні, зокрема, про поняття і зміст техніко-криміналістичного забезпечення та його організаційні і правові засади.

 

План семінару:

1. Зміст, поняття і структура техніко-криміналістичного забезпечення розкриття злочинів.

2. Значення і мета застосування техніко-криміналістичного забезпечення боротьби з організованою злочинністю, його поняття і зміст.

3. Організаційні і правові засади техніко-криміналістичного забезпечення боротьби з організованою злочинністю.

4. Види і характеристика техніко-криміналістичних засобів і методів. Критерії допустимості їх застосування при розслідуванні злочинів.

 

Практичне заняття – 4 год.

Мета заняття: ознайомлення з арсеналом техніко-криміналістичного забезпечення органів внутрішніх справ для збирання доказової інформації у справах про злочини.

 

Контрольні питання:

1. Класифікація техніко-криміналістичних засобів, прийомів і методів в криміналістиці та правові засади й умови їхнього застосування під час розслідування злочинів.

2. Техніко-криміналістичні засоби і методи, що використовуються для збирання інформації щодо злочину і його учасників під час провадження слідчих дій та набори, в які вони комплектуються.

3. Техніко-криміналістичні засоби і методи, що використовуються для лабораторних досліджень речових доказів.

 

Питання для самоконтролю:

1. Сформулюйте поняття та зміст техніко-криміналістичного забезпечення розкриття злочинів.

2. Назвіть організаційні і правові засади застосування техніко-криміналістичного забезпечення.

3. Які науково-технічні методи і засоби використовуються в умовах “польової криміналістики”?

4. Які ви знаєте криміналістичні способи фіксації ходу й результатів слідчих дій?

5. Назвіть принципи комплектування техніко-криміналістичних засобів та розкрийте їх сутність.

6. Які науково-технічні засоби входять в пересувні криміналістичні лабораторії?

7. Сформулюйте криміналістичні правила оформлення результатів застосування криміналістичної техніки.

 

Теми рефератів, доповідей

1. Сучасний стан техніко-криміналістичного забезпечення розкриття і розслідування злочинів в Україні.

2. Організаційні засади техніко-криміналістичного забезпечення органів внутрішніх справ України.

 

Питання для самостійної роботи:

Зміст техніко-криміналістичного забезпечення розкриття злочинів. Організаційні форми і умови його застосування.

Етапи, форми, об’єкти і обов’язкові умови збирання доказів при розкритті злочинів.

Технічні засоби і методи виявлення, фіксації, попереднього дослідження, вилучення слідів злочинів та речових доказів. Принципи комплектування науково-технічних засобів, що використовуються для розкриття злочинів.

Технічні засоби та методи лабораторного дослідження речових доказів.

Суб`єкти застосування криміналістичної техніки та їх характеристика. Основні напрямки застосування криміналістичної техніки в розкритті та профілактиці злочинів.

Процесуальні і криміналістичні правила оформлення застосування техніко-криміналістичних засобів і методів при розкритті злочинів.

 

Література до теми:[1-42, 50, 51, 56, 75, 131, 156, 174, 178-188, 208-212]

 

 

Тема 2.3.9. Криміналістична фотографія та відеозапис – 8 год.

 

Лекційне заняття             - год.

Семінарське заняття     - 2 год.

Практичне заняття        - 2 год.

Самостійна робота        - 4 год.

 

Ключові терміни та поняття до теми:

Криміналістична фотографія (походить від грец. photos – світло і grapho – пишу) – це система наукових положень і розроблених на їх засадах фотографічних засобів, прийомів і методів для збирання, дослідження і демонстрації доказів з метою розслідування злочинів та їх запобіганню.

Криміналістичний відеозапис – система наукових положень, методів, прийомів і технічних засобів, що використовуються для фіксації динамічних властивостей об’єктів, подій, явищ і слідчих дій з метою розслідування злочинів і їх запобіганню.

 

Семінарське заняття – 2 год.

Мета заняття: перевірка й поглиблення знань студентів щодо видів, способів і прийомів криміналістичної фотографії та відеозапису при запобіганні, розкритті та розслідуванні злочинів.

 

План семінару:

1. Поняття, система і значення криміналістичної фотографії в запобіганні, розкритті і розслідуванні злочинів.

2. Судово-оперативна(закарбовуючи) фотографія: методи і прийоми, які використовуються при збиранні доказової інформації.

3. Судово-експертна(дослідницька) фотографія: методи і способи, які використовуються при дослідженні об’єктів криміналістичної експертизи.

4. Криміналістичний відеозапис: засоби і методи, які використовуються при проведенні слідчих дій.

5. Процесуальні і криміналістичні правила оформлення фотознімків і відеофільмів як додатків до процесуальних документів.

 

Практичне заняття – 2 год.

Мета заняття: відпрацювання практичних умінь та навичок застосування засобів, методів і прийомів криміналістичної фотографії та відеозапису для фіксації ходу і результатів слідчих дій у справах про окремі види злочинів.

 

Контрольні питання:

1. Засоби, методи і прийоми криміналістичної фотографії, що застосовуються під час проведення слідчих дій.

2. Засоби, методи і прийоми криміналістичної фотографії, що застосовуються під час проведення криміналістичних експертиз.

3. Особливості фотозйомки цифровою фотокамерою.

4. Процесуальне і технічне оформлення факту і результатів застосування криміналістичної фотографії та відеозапису.

5. Значення результатів використання відеозапису у розслідуванні злочинів під час проведення слідчих дій та оперативно-розшукових заходів.

 

Питання для самоконтролю:

1. Поняття, значення та система криміналістичної фотографії у слідчій та експертній практиці.

2. Особливості фотографічної фіксації при проведенні слідчих дій і криміналістичної експертизи.

3. Криміналістичний відеозапис: відеографічні засоби і методи, які використовуються при проведенні слідчих дій.

4. Процесуальне і технічне оформлення факту і результатів застосування криміналістичної фотографії та відеозапису.

 

Теми рефератів, доповідей

1. Сучасні фотокамери: види, структура, призначення та принцип дії окремих вузлів та механізмів.

2. Сучасні фотоматеріали: види, характеристика, процес обробки.

3. Сучасна відеотехніка: види, структура, явища, які лежать в основі запису зображення на магнітну плівку.

 

Питання для самостійної роботи:

Поняття, можливості фіксації і дослідження візуальної інформації з метою розкриття злочинів.

Судова фотографія: види, методи і прийоми. Судово-оперативна фотографія: особливості фотографування місця події, трупа, речових доказів, живих осіб. Судово-дослідницька фотографія: поняття, завдання, методи.

Особливості застосування відеозапису: види, способи і засоби її здійснення при проведенні слідчих дій. Специфіка застосування фотографії і відеозапису у оперативно-розшуковій діяльності.

Правила оформлення результатів застосування засобів і методів фіксації візуальної інформації.

Фототехнічна експертиза: поняття, завдання і призначення.

Використання матеріалів відеозапису на досудовому слідстві і в суді.

 

Література до теми:[1-42, 77, 104, 178-188, 208-212]

 

 

Тема 2.4.10. Інформаційно-довідкове забезпечення розкриття злочинів (криміналістична реєстрація) – 10 год.

 

Лекційне заняття            - год.

Семінарське заняття       - год.

Практичне заняття        - 4год.

Самостійна робота        - 6год.

 

Ключові терміни та поняття до теми:

Криміналістична реєстрація – науково-розроблена система довідкових, розшукових та інших криміналістичних обліків об’єктів-носіїв криміналістично значимої інформації, що використовується для розслідування злочинів і їх запобіганню.

 

Практичне заняття - 4 год.

Мета заняття: відпрацювання умінь і навичок заповнення облікових карток на окремі об'єкти криміналістичного обліку, складання відповідних запитів.

 

Контрольні питання:

1. Характеристика інформаційно-довідкових систем, здійснюваних бюро органів внутрішніх справ.

2. Характеристика окремих видів криміналістичних обліків та інформаційно-довідкових систем (колекцій), здійснюваних науково-дослідними експертно-криміналістичними центрами МВС України.

 

Питання для самоконтролю:

1. Поняття та види криміналістичних обліків, їх призначення та завдання.

2. Які види обліків входять до центральних оперативно-розшукових обліків?

3. Назвіть підрозділи в яких ведуться криміналістичні обліки.

4. Що собою являють місцеві обліки?

5. Криміналістичні обліки в системі МВС України.

 

Теми рефератів, доповідей

1. Сучасний стан криміналістичної реєстрації.

2. Система, принципи організації та функціонування криміналістичної реєстрації.

3. Дактилоскопічний облік – сутність та значення для розкриття і розслідування злочинів.

 

Питання для самостійної роботи:

Поняття, завдання та види кримінальної реєстрації. Наукові і правові засади криміналістичного обліку. Спосіб вчинення та приховання злочинів як обліково-реєстраційний елемент злочинної діяльності.

Система, принципи організації і функціонування криміналістичних обліків. Взаємозв'язок окремих видів обліків. Способи реалізації даних обліків у розшуку осіб, предметів, у розкритті злочинів.

Допоміжні інформаційні системи, що використовуються правоохоронними органами в розшуковій діяльності.

Тенденції та перспективи розвитку криміналістичних обліків, проблеми їх автоматизації і комп'ютеризації.

 

Література до теми:[1-42, 59, 69, 112, 115, 125, 128, 144, 147, 154, 157, 159, 164, 172, 175, 178-188, 208-212]

 

 

ЗМІСТОВНИЙ МОДУЛЬ 3.

 

Тема 3.1.11. Загальні положення криміналістичної експертизи – 2 год.

 

Лекційне заняття         - год.

Семінарське заняття   - год.

Практичне заняття      - год.

Самостійна робота   - 2 год.

 

Ключові терміни та поняття до теми:

Експертиза взагалі (від лат. expertus – досвідчений, знаючий, тямущий) – це одна із форм використання науково-технічних досягнень різних галузей знань з метою забезпечення обгрунтованого та достовірного висновку експерта.

Криміналістична експертиза – один із розділів науки криміналістики, що являє собою систему наукових положень і розроблених на їх засадах спеціальних методів і методик для встановлення фактичних даних на основі дослідження об’єктів – матеріальних носіїв інформації з метою розслідування злочинів і їх запобіганню.

 

Теми рефератів, доповідей

1. Нові напрями експертних досліджень у криміналістиці.

2. Призначення та проведення експертиз на досудовому слідстві.

3. Методи дослідження речових джерел інформації експертом і спеціалістом у лабораторних умовах.

 

Питання для самостійної роботи:

Поняття і зміст криміналістичної експертизи. Наукові засади, система та завдання криміналістичних досліджень в криміналістиці. Об`єкти і суб`єкти криміналістичних досліджень та їх класифікація.

Основні напрями криміналістичних досліджень в криміналістиці. Методи досліджень, їх класифікація. Технічні засоби криміналістичних досліджень.

Застосування спеціальних знань як форма реалізації науково-технічних досягнень. Співвідношення компетенції і можливостей слідчого, спеціаліста і експерта у використанні спеціальних знань при дослідженні слідів та речових доказів.

Поняття, правові засади та види судових експертиз. Система судово-експертних закладів України.

 

Література до теми:[1-42, 61, 88, 89, 97, 140, 178-188, 208-212]

 

 

Тема 3.2.12. Криміналістичне дослідження слідів (слідознавство) – 8 год.

 

Лекційне заняття           - 2 год.

Семінарське заняття        - год.

Практичне заняття        - 2 год.

Самостійна робота        - 4 год.

 

Ключові терміни та поняття до теми:

Трасологія – головна підсистема криміналістичного дослідження матеріальних слідів – вивчає головним чином сліди-відображення зовнішньої будови об’єктів, що залишили їх, та з метою індивідуальної чи групової ідентифікації і вирішення різного роду діагностичних завдань.

Криміналістична трасологія (від франц. trace – слід і грец. logos – слово, вчення; букв. – вчення про сліди) – галузь криміналістики, що вивчає теоретичні основи слідознавства, закономірності виникнення слідів, що відображують механізм вчинення злочину, розробляє рекомендації щодо застосування засобів, методів і прийомів їх дослідження з метою встановлення обставин, що мають суттєве значення для розслідування злочинів та їх запобіганню.

Трасологія; слід; механізм утворення слідів; будова шкіри на долоні руки; папілярний візерунок; доріжка слідів ніг людини; зліпки слідів; знаряддя злому; колія і база транспорту; трасологічна експертиза.

 

Практичне заняття – 2 год.

Мета заняття: відпрацювання практичних навичок застосування техніко-криміналістичних засобів і методів для виявлення та фіксації слідів рук на різних поверхнях (папері, склі, дереві тощо) різними порошками, одержання зразків відбитків пальців рук живих осіб, виявлення, фіксації та вилучення слідів ніг людини і транспортних засобів, знарядь зламу, слідів їх застосування, замків і пломб.

 

Контрольні питання:

1. Предмет, система і завдання криміналістичної трасології. Механізм утворення слідів та їх класифікація в криміналістиці.

2. Техніко-криміналістичні засоби та прийоми виявлення і вилучення слідів під час огляду місця події.

3. Процесуальні вимоги щодо опису виявлених слідів у протоколі огляду та їх технічного оформлення.

4. Використання вилучених з місця події слідів у криміналістичних обліках і їх доказове значення у встановленні та ідентифікації злочинців.

5. Технологія одержання зразків трасологічних слідів для порівняльного дослідження.

6. Які вимоги ставляться до упакування об'єктів, що подаються на експертне дослідження?

7. Питання, що розв'язуються трасологічною експертизою.

 

Питання для самоконтролю:

1. На яких наукових положеннях базується слідознавство(трасологія)?

2. Що таке слід у трасології?

3. Який механізм утворення слідів та їх класифікація в криміналістиці?

4. Які загальні правила виявлення, фіксації і вилучення слідів?

5. Дайте характеристику слідів людини.

6.Охарактеризуйте сліди знарядь злому та інструментів.

7. Які Ви знаєте сліди транспортних засобів та їх класифікацію?

8. Перерахуйте основні методи і способи виявлення і фіксації слідів людини, знарядь злому та транспортних засобів.

9. Технологія одержання зразків трасологічних слідів для порівняльного дослідження.

10. Які вимоги ставляться до упакування об'єктів, що подаються на експертне дослідження?

11. Питання, що розв'язуються трасологічною експертизою.

 

Теми рефератів, доповідей

1. Предмет, система, завдання та наукові засади трасології. Її роль у розкритті, розслідуванні та запобіганні злочинів.

2. Сліди людини: їх класифікація, виявлення, фіксація, вилучення та дослідження при розкритті і розслідуванні злочинів.

3. Характеристика слідів злому та інструментів, їх збирання та дослідження при розкритті і розслідуванні злочинів.

4. Загальна характеристика та дослідження слідів транспортних засобів.

 

Питання для самостійної роботи:

Предмет, система і завдання слідознавства. Наукові засади слідознавства.

Механізм утворення слідів і їх класифікація.

Загальні правила виявлення, огляду, фіксації і вилучення слідів. Засоби та методи виявлення та вилучення слідів. Значення і можливості попереднього дослідження слідів у процесі проведення невідкладних слідчих дій та використання отриманих результатів у розкритті злочинів.

Види та характеристика слідів: людини (рук, ніг, тіла, зубів, виділень організму, взуття, одягу, рукавичок), транспортних засобів, знарядь злому і інструментів, матеріалів, речовин і виробів. Предмети як сліди злочину.

Особливості виявлення і вилучення вказаних категорій слідів. Коло обставин розслідуваної події, яке може бути вирішене на їх основі.

Трасологічна експертиза слідів і об'єктів, підготовка матеріалів для її проведення.

 

Література до теми:[1-42, 65, 73, 90, 163, 178-188, 208-212]

 

 

Тема 3.3.13. Криміналістичне дослідження зброї, боєприпасів, вибухових речовин і пристроїв та слідів їх застосування (зброєзнавство) – 4 год.

 

Лекційне заняття              - год.

Семінарське заняття        - год.

Практичне заняття        - 2 год.

Самостійна робота        - 2 год.

 

Ключові терміни та поняття до теми:

Криміналістичне зброєзнавство – це галузь криміналістичної експертизи, що вивчає принципи конструювання і закономірності дії різних пристроїв, функціонально призначених для ураження чи знешкодження людей, тварин чи інших матеріальних об’єктів, закономірності утворення слідів застосування цих пристроїв, а також розробляє засоби, прийоми та методи збирання, оцінки, дослідження й використання їх з метою розслідування злочинів та їх запобіганню.

Холодною зброєю в криміналістиці називають предмети, що спеціально виготовлені для безпосереднього нанесення тілесних ушкоджень, призначені для нападу і активного захисту, а також не мають прямого виробничого чи господарсько-побутового призначення.

Вибух взагалі – це процес швидкого вивільнення великої кількості енергії в закритому об’ємі.

Криміналістична вибухотехніка вивчає закономірності виникнення, отримання і використання криміналістичної інформації про вибухові речовини, засоби вибуху, вибухові пристрої та пов’язаних з ними осіб і об’єктів у разі розслідування злочинів та їх запобіганню.

 

Практичне заняття - 2 год.

Мета заняття: : відпрацювання прийомів огляду, фіксації та попереднього дослідження вогнепальної зброї, холодної зброї та вибухових речовин і пристроїв, слідів їх застосування.

 

Контрольні питання:

1. Предмет судової балістики та основні об'єкти балістичних досліджень у практиці органів внутрішніх справ.

2. Класифікація ручної вогнепальної зброї, механізм пострілу та виникнення його слідів.

3. Правила огляду вогнепальної зброї на місці події, фіксації та вилучення у кримінальних справах.

4. Поняття та класифікація холодної зброї. Прийоми слідчого огляду, фіксації та вилучення холодної зброї.

5. Види вибухових речовин і пристроїв та сліди їх застосування при учиненні злочинів.

6. Прийоми виявлення, огляду, фіксації та вилучення вибухівок і слідів вибуху на місці їхнього виявлення.

7. Підготовка та призначення експертизи зброї, вибухових речовин і пристроїв та слідів їх застосування. Питання, що розв'язуються криміналістичною експертизою зброї, вибухових речовин і пристроїв та слідів їх застосування..

 

Питання для самоконтролю:

1. Які напрямки включає криміналістичне зброєзнавство?

2. Назвіть види вогнепальної зброї та боєприпасів.

3. Як визначається калібр нарізної і гладкоствольної зброї?

4. Що являють собою сліди вогнепальної зброї, їх види?

5. Поняття і ознаки холодної зброї.

6. У чому суть судово-балістичної експертизи та експертизи холодної зброї?

 

Теми рефератів, доповідей

1. Судова балістика: поняття, наукові засади, роль у розслідуванні злочинів.

2. Засоби і методи виявлення, огляду, фіксації та вилучення об’єктів балістичного дослідження.

3. Дослідження холодної зброї: поняття, ознаки, класифікація і питання, що вирішуються даним дослідженням.

 

Питання для самостійної роботи:

Поняття зміст зброєзнавства, його наукові засади. Види та характеристика об'єктів балістичного дослідження: зброї, боєприпасів , слідів пострілу.

Засоби та методи виявлення, огляду, фіксації і вилучення зброї та слідів її застосування. Встановлення обставин використання зброї: спосіб виготовлення, напрямку, місця та дистанції пострілу.

Питання, які вирішуються криміналістичним дослідженням зброї, підготовка матеріалів для його проведення.

Холодна зброя. Поняття, класифікація. Питання, що вирішуються експертизою холодної зброї.

 

Література до теми:[1-42, 45, 47, 48, 57, 72, 75, 79, 82, 91, 110, 117, 141, 149, 178-188, 08-212]

 

 

Тема 3.4.14. Криміналістичне дослідження документів (документознавство) – 6 год.

 

Лекційне заняття            - год.

Семінарське заняття       - год.

Практичне заняття      - 2 год.

Самостійна робота      - 4 год.

 

Ключові терміни та поняття до теми:

Документ (від лат. dokumentum – все, що може слугувати свідченням, уроком, прикладом) – матеріальний об’єкт дослідження, що являє собою предмет (папір, тканину, фото-, відео плівку та ін.), на якому знаками мови, звуком тощо відображена інформація для її передачі в часі і просторі.

Криміналістичне дослідження документів – це галузь криміналістики, що вивчає закономірності природи писемності, способи підробки документів, а також, розробляє засоби і методи пізнання цих закономірностей з метою розслідування злочинів та їх запобіганню.

Криміналістичне дослідження письма – це підгалузь криміналістичного дослідження документів, що займається вивченням закономірностей формування письма і розробляє на їх основі методи і засоби збирання та дослідження письма для ототожнення автора і виконавця, а також встановлення інших фактів, пов’язаних з письмом.

Загальні ознаки писемної мови характеризують письмову мову людини в цілому – загальний рівень грамотності, лексика (словниковий запас, фразеологія і зображувально-виражальні засоби), стилістичні ознаки (манера викладу думок пишучим, відображена в побудові речень, побудові тексту в цілому).

Загальні ознаки почерку – це навички, що характеризують загальну будову знаків алфавіту (розмір, нахил, розгін), рухові навички (виробленість почерку, складність рухів, ступінь зв’язності) і навички розташування (топографічні ознаки).

Окремі ознаки почерку – матеріалізований прояв рухової навички, графічно відображений у письмі.

Технічне дослідження документів – це підгалузь криміналістичного дослідження документів, що розробляє і удосконалює методи і засоби дослідження з метою встановлення їх справжності.

Документообіг, вид документа, огляд документа, документ-речовий доказ, рукописний текст, машинописний текст, реквізит документа, технічна підробка документів, інтелектуальна підробка документів, почеркознавча експертиза, авторознавча експертиза, технічне дослідження документів, печатка, штамп, друкуючий пристрій, друкарській засіб, поліграфічна продукція.

 

Практичне заняття – 2 год.

Мета заняття: відпрацювання навичок огляду, фіксації та попереднього дослідження рукопису - виявлення ознак писемної мови і почерку з метою розшуку та ідентифікації автора рукопису, дослідження документів з метою виявлення ознак їхньої зміни (підробки), а також умінь за цими ознаками розпізнавати спосіб підробки документів.

 

Контрольні питання:

1. Поняття, види та наукові засади криміналістичного дослідження документів. Поняття та класифікація документів. Правила поводження з документами.

2. Дослідження рукописних документів. Поняття письма та почерку. Ознаки письмової мови і почерку, їх класифікація та ідентифікаційне значення. Неідентифікаційне дослідження рукописів і його цілі.

 3. Почеркознавча і авторознавча експертизи: поняття, завдання, можливості та підготовка матеріалів для призначення.

4. Технічне дослідження документів: поняття, зміст і види. Види підробки документів.

5. Дослідження машинописних текстів. Розшук та ідентифікація друкарської машинки.

6. Дослідження поліграфічної продукції. Встановлення виду, способу друку та особливостей використаних засобів (друкарських форм) з метою розшуку місця виготовлення досліджуваного матеріалу.

7. Техніко-криміналістична експертиза документів: поняття, коло вирішуваних питань, підготовка матеріалів для призначення.

 

Питання для самоконтролю:

1. Що таке письмова мова, почерк? Які ознаки почерку?

2. У чому полягає суть підготовки матеріалів для судово-почеркознавчої експертизи?

3. Назвіть та охарактеризуйте стадії методики судово-почеркознавчої експертизи.

4. Що відноситься до графічних ознак підпису?

5. У чому полягає суть авторознавчого дослідження? Охарактеризуйте методи авторознавчого дослідження.

6. Що таке документи у криміналістиці та правила поводження з ними?

7. Назвіть способи змін у документах та їх встановлення.

8. У чому полягає суть дослідження матеріалів документів ?

 

Теми рефератів, доповідей

1. Поняття, види та наукові основи криміналістичного дослідження документів.

2. Судове почеркознавство і його роль у розкритті, розслідуванні та запобіганні злочинів.

3. Авторознавча експертиза: поняття, завдання, можливості.

4. Способи захисту від підробки вітчизняних та іноземних паперових грошових знаків, цінних паперів.

5. Техніко-криміналістична експертиза документів: поняття, коло питань, що вирішуються нею, підготовка матеріалів для дослідження.

6. Технічне дослідження документів: поняття, зміст і види. Завдання і методика слідчого огляду документів. Види підробки документів. Ознаки зміни тексту документу та способи їх виявлення. Встановлення способу виготовлення документу і давності виконання тексту. Ідентифікація засобів і матеріалів, використаних для виготовлення документів. Поновлення змісту пошкоджених документів. Ознаки підробки відбитків печаток і штампів.

7. Дослідження машинописних текстів. Розшук та ідентифікація друкарської машинки.

8. Дослідження поліграфічної продукції. Встановлення виду , способу друку та особливостей використаних засобів (друкарських форм) з метою розшуку місця виготовлення досліджуваного матеріалу.

9. Техніко-криміналістична експертиза документів: поняття, коло вирішуваних питань, підготовка матеріалів для призначення.

 

Література до теми:[1-42, 46, 49, 54, 96, 130, 135, 139, 146, 148, 173, 177-188, 208-212]

 

 

Тема 3.5.15. Ідентифікація особи за ознаками зовнішності (габітоскопія) – 6 год.

 

Лекційне заняття             - год.

Семінарське заняття    - 2 год.

Практичне заняття       - 2 год.

Самостійна робота      - 2 год.

 

Ключові терміни та поняття до теми:

Габітоскопія (від лат. habitus – зовнішність людини, її конституція і від грец. skopeo – розглядати) – вчення про зовнішній облік людини, будову її тіла.

Криміналістична габітоскопія – це галузь криміналістики, що включає систему теоретичних положень про ознаки зовнішності людини, сукупність методів і науково-технічних засобів збирання, дослідження та використання цих ознак з метою розслідування злочинів та їх запобіганню.

Суб’єкти з-лочину (люди) на місці події залишають сліди і властивості: фізичні, біологічні та соціальні.

Фізичні властивості (зовнішні або анатомічні - ознаки і внутрішні або структурні - властивості) характеризують будову тіла як будь-якого матеріального утворення.

Біологічні властивості (динаміка, голос і мова) відображають функціональну діяльність людини і характеризують її  як живу біологічну систему, що діє в соціальному середовищі.

Соціальні властивості (персоно графічні, психофізіологічні і психологічні, світоглядні, виробничо-ділові, морально-побутові) характеризують людину як особистість на рівні індивідуальної і суспільної свідомості, її ставлення до закону, суспільства, моральних і етичних цінностей.

Словесний портрет – метод опису зовнішності людини з використанням спеціальної термінології і принципів з метою її ідентифікації за ознаками зовнішності.

Способи відтворення і закріплення ідеальних слідів пам’яті: опис, малювання, композиція за допомогою фотознімків, композиція за допомогою підсумовування малюнків, композиція комп’ютерною технікою.

Ідентифікація людини за ознаками зовнішності (ідеальними слідами) – в ході слідчої дії (пред’явлення для впізнання) за матеріальними слідами – в ході портретно-криміналістичної експертизи.

 

Семінарське заняття – 2 год.

Мета заняття: перевірка й поглиблення знань студентів з криміналістичної габітоскопії(ідентифікації особи за зовнішніми ознаками).

 

План семінару:

1. Сліди-ознаки зовнішньої будови людини та їх використання в розслідуванні злочинів.

2.Поняття і наукові засади криміналістичного вчення про ознаки зовнішності людини.

3. Класифікація і методика опису ознак зовнішності людини.

4. Джерела інформації про зовнішній вигляд людини.

5. Збирання і використання джерел інформації зовнішності людини для її розшуку й ідентифікації.

 

Практичне заняття – 2 год.

Мета заняття: набуття практичних навичок описування розшукуваної особи за методом «Словесного портрету».

 

Контрольні питання:

1. Методи і засоби встановлення та фіксації ознак зовнішності людини.

2. Система ознак зовнішності людини та їх ідентифікаційне значення.

3. Метод «Словесного портрета» та його використання в практичній діяльності по розкриттю і розслідуванню злочинів.

4. Технологія виготовлення композиційних портретів за допомогою спеціального приладу «Портрет» і комп'ютерної програми «Фоторобот».

5. Питання, що розв'язуються портретно-криміналістичною експертизою?

 

Питання для самоконтролю:

1. Що собою становить ідентифікація людини за ознаками зовнішності?

2. На які види поділяються зовнішні ознаки?

3. Що відноситься до особливих прикмет людини?

4. Як складається „словесний портрет” людини?

5. Як складається „фоторобот”?

6. Як виготовляються суб’єктивні композиційні портрети?

7. Які завдання вирішує портретно-криміналістична експертиза?

 

Теми рефератів, доповідей

1. Поняття та наукові основи ототожнення людини за її зовнішніми ознаками, завдання і значення даного ототожнення.

2. Ознаки зовнішності людини, їх характеристика, ідентифікаційне значення та класифікація.

3. Судово-портретна експертиза: поняття, наукові основи, коло питань, які вирішуються, методи підготовки матеріалів для призначення експертизи.

 

Література до теми:[1-42, 43, 81, 178-188, 208-212]

 

 

 

Тема 3.6.16. Криміналістичне дослідження матеріалів речовин і виробів – 4 год.

 

Лекційне заняття             - год.

Семінарське заняття       - год.

Практичне заняття       - 2 год.

Самостійна робота      - 2 год.

 

Ключові терміни та поняття до теми:

Криміналістичне дослідження речовин і матеріалів – галузь криміналістики, що вивчає закономірності виникнення, існування і зміни субстанціональних і морфологічних властивостей речовин і матеріалів, а також розроблених на їх засадах криміналістичних методів і технічних засобів дослідження речовин і матеріалів з метою розслідування злочинів та їх запобігання.

Діагностичні завдання прості (прямі) – пов’язані із встановленням складу речовин і матеріалів, їх природи, сфери застосування, властивостей.

Діагностичні завдання складні (комплексні) – пов’язані із встановленням факту і причини зміни первісного стану речовини чи матеріалу, їх складу і структури, хімічної чи фізичної дії; встановлення технології виробництва.

Ідентифікаційні завдання вирішуються шляхом порівняльних досліджень за сукупністю ознак, виявлених у процесі діагностики.

Діагностичні і ідентифікаційні дослідження речовин і матеріалів  проводяться з метою встановлення факту контактної взаємодії об’єктів.

Найбільш розповсюджені речовини і матеріали – речові докази – лакофарбуючі матеріали і покриття, об’єкти волокнистої природи, нафтопродукти і паливно-мастильні матеріали, скло і вироби з нього, метали і сплави, полімерні матеріали і вироби з них, наркотичні засоби і і сильнодіючі речовини, парфумерні і косметичні засоби.

 

Практичне заняття – 2 год.

Мета заняття: перевірка й поглиблення теоретичних знань студентів з питань криміналістичного дослідження речовин, матеріалів і виробів (волокнистих матеріалів, нафтопродуктів, лакофарбуючого покриття і матеріалів, металів і сплавів, полімерних матеріалів).

 

Контрольні питання:

1. Поняття криміналістичного дослідження речовин і матеріалів як окремої галузі криміналістичного дослідження і його завдання.

2. Основні напрямки криміналістичного дослідження даної галузі і види інструментальних методів дослідження речовин і матеріалів.

3. Основні питання, що вирішуються криміналістичним дослідженням речовин і матеріалів.

 

Питання для самоконтролю:

1. Що являє собою криміналістичне дослідження речовин і матеріалів і які його можливості?.

2. Які можливості дослідження об’єктів волокнистої природи?

3. Які можливості дослідження нафтопродуктів і паливно-мастильних матеріалів?

4. Які можливості дослідження скла і виробів з нього, металів і сплавів, полімерних матеріалів і виробів з них?

5. Які можливості експертиз і попередніх досліджень наркотичних засобів та сильнодіючих речовин?

 

Теми рефератів, доповідей

1. Речовини і матеріали як об’єкти сучасних криміналістичних досліджень.

2. Виявлення, фіксація і вилучення речовин і матеріалів при проведенні окремих слідчих дій.

3. Можливості і завдання експертних і попередніх криміналістичних досліджень найбільш розповсюджених речовин і матеріалів у практиці боротьби із злочинністю.

 

Література до теми:[1-42, 74, 83, 113, 114, 160, 178-188, 208-212]

 

 

Тема 6.4.17, 18, 19. Інші напрями і види криміналістичних досліджень – 6 год.

 

Лекційне заняття            - год.

Семінарське заняття      - год.

Практичне заняття      - 4 год.

Самостійна робота        - год.

 

Ключові терміни та поняття до теми:

Фоноскопія (від грец. phonema – звук і skopeo – дивлюсь, вивчаю) – галузь знання про звук.

Криміналістична фоноскопія – галузь криміналістики, що вивчає теоретичні положення вчення про звук і на їх засадах розробляє технічні засоби та методи збирання, дослідження й використання звукових слідів з метою розслідування злочинів та їх запобіганню.

Властивості звукових слідів – динамічність, розсіюваність, подільність, відображення.

Джерела звукових слідів – люди, живі організми, неживі об’єкти та їх системи, явища природи.

Способи фіксації звуку – органолептичний (органи слуху людини – „сліди пам’яті”), технічний (звукозаписуюча апаратура – звукозапис за способом перетворення і закріплення енергетичних сигналів поділяють на: механічний, магнітний, оптичний, цифровий).

Судово-фоноскопічна експертиза – дослідження слідів звуку об’єктів живої природи, відображених ідеально (уявні образи) або на матеріальні носії (магнітні стрічки, диски, дискети, компакт-диски, вінчестери,, мікросхеми, кристали).

Судово-акустична експертиза – дослідження слідів звуку об’єктів неживої природи та об’єктів штучного походження.

Судово-фонетична експертиза – за фонограмою мови людини встановлює психічний стан того, хто говорить, визначає ступінь його емоційної напруженості при відповіді на емоційний подразник або при усному поясненні.

Криміналістична одорологія (від лат. odor – запах і грецьк. logos – слово, вчення) – вчення про запахи для встановлення за допомогою нюху службово-розшукових собак осіб (запахоносіїв), які були присутні на місці злочину та залишили там свою запахову інформацію, а також їх речей, слідів, предметів.

Слід запаху – це частина цілого, що відокремилась від нього і перебуває в газоподібному стані.

Джерела слідів запаху – це всі матеріальні об’єкти живої і неживої природи, що перебувають у твердому, рідкому і газоподібному стані.

Властивості запахових слідів – безперервність механізму утворення, рухливість структури, розсіюваність і подільність.

Біологічний детектор – нюх службово-розшукової собаки.

Прийоми відділення сліду запаху від його носія – відсмоктування (забір) молекул запаху шприцом, забір запаху безпосередньо ємністю, адсорбування запахового сліду на нейтральний носій.

Вибірка – оперативно-тактичний захід щодо застосування фахівцем біологічного детектора з метою встановлення за запахом його джерела.

Мікрооб’єкти визначають як невидимі чи мало видимі неозброєним оком об’єкти, що не перевищують у всіх вимірах 2 мм і які зберегли в собі властивості цілого фізичного тіла.

Мікротіла, мікрочастинки, мікродеталі, мікросубстанції, мікроречовини, мікротраси, мікро сліди, мікроутворення

 

Практичне заняття – 2 год.

Мета заняття: відпрацювання прийомів огляду,фіксації, та попереднього дослідження відео-фономатеріалів, запахової інформації та мікрооб’єктів, які містять доказову інформацію, та їх використання у розкритті і розслідуванні злочинів.

 

Контрольні питання:

1. Поняття та різновиди відео-фономатеріалів, завдання і значення їх криміналістичного дослідження у розслідуванні окремих видів злочинів.

2. Поняття, прийоми і засоби фіксації, консервації та вилучення запахових слідів.

3. Поняття, класифікація, техніко-криміналістичні засоби та прийоми виявлення і фіксації мікрооб’єктів.

4.Підготовка і призначення експертиз(фоноскопічних, запахових та мікрооб’єктів).

 

Теми рефератів, доповідей

1. Можливості і завдання використання засобів та прийомів акустики у практиці боротьби зі злочинністю.

2. Проблеми, що вирішує судово-акустичне дослідження матеріалів звукозапису.

3. Поняття, наукові засади, завдання та можливості криміналістичної одорології в розкритті і розслідуванні злочинів.

4. Проблемні питання призначення та проведення одорологічної експертизи.

5. Мікрооб’єкти як носії криміналістично значимої доказової інформації при розслідуванні злочинів.

6. Мікрооб’єкти: прийоми їх виявлення і використання в розслідуванні злочинів.

 

Питання для самостійної роботи:

Можливості і завдання використання засобів та методів акустики у практиці боротьби зі злочинністю. Наукові засади криміналістичного дослідження звукових слідів.

Ідентифікація особи по голосу (фоноскопічна експертиза): сутність, коло питань, що вирішуються (включаючи діагностичні), особливості підготовки матеріалів для призначення експертизи.

Експертиза засобів і матеріалів звуко-відеозапису: сутність, характеристика ідентифікаційних і діагностичних питань, що вирішуються нею, підготовка матеріалів для проведення.

Оцінка результатів криміналістичного дослідження звукових слідів та їх використання у розкритті злочинів.

Поняття і наукові засади криміналістичної одорології. Завдання і можливості використання запахових слідів людини в розкритті та розслідуванні злочинів.

Засоби та методи консервації запаху людини. Застосування біологічних "датчиків" (службово-розшукових собак) для розшуку і встановлення підозрюваних.

Перспективи розвитку судової одорології. Проблеми одорологічної експертизи.

Поняття та класифікація мікрооб'єктів. Прийоми і засоби виявлення, вилучення та дослідження мікрооб'єктів.

Криміналістичне дослідження наркотичних, отруйних і сильнодіючих речовин. Завдання та особливості виявлення, фіксації і вилучення наркотичних, отруйних і сильнодіючих речовин і слідів їх застосування. Питання, що вирішуються при їх дослідженні Підготовка матеріалів для призначення експертизи.

Дослідження газової зброї, аерозольних балонів і предметів-носіїв та слідів їх застосування.

Напрямки розвитку експертних досліджень в криміналістиці.

 

Література до теми: [1-42, 100-102, 109, 116, 118, 178-188, 208-212].

 

Орієнтовний перелік питань для підсумкового контролю

 

1. Предмет криміналістики. Закономірності об'єктивної дійсності, що вивчаються криміналістикою.
2. Система криміналістики. Загальні та окремі завдання криміналістики
3. Криміналістичне поняття способу вчинення злочину. Детермінованість і повторюваність способів вчинення і приховання злочинів.
4. Види і характеристика методів криміналістики.
5. Критерії допустимості спеціальних методів криміналістики в кримінальному судочинстві.
6. Криміналістичне прогнозування і його роль у реалізації криміналістикою своїх службових функцій.
7. Історія виникнення і використання прийомів, засобів виявлення та викриття злочинної діяльності.
8. Поняття і структура криміналістичної техніки. Правові, організаційні, етичні і тактичні засади використання техніко - криміналістичних засобів.
9. Технічні засоби та прийоми виявлення, фіксації, вилучення, дослідження слідів злочинів та речових доказів. Комплектація науково-технічних засобів, що використовуються у слідчій діяльності.
10. Поняття і наукові засади криміналістичної ідентифікації, її значення в слідчій, експертній і судовій діяльності.
11. Види та форми криміналістичної ідентифікації. Ідентифікаційні ознаки і властивості, їх класифікація. Процес криміналістичної ідентифікації
12. Поняття і сутність криміналістичної діагностики. Наукові засади криміналістичної діагностики.
13. Значення криміналістичної діагностики для розкриття та розслідування злочинів.
14. Техніко-криміналістичне забезпечення розслідування злочинів.
15. Судова фотографія: види, методи і прийоми. Особливості фотографування окремих об'єктів місця події, трупа, речових доказів, живих осіб.
16. Правила оформлення результатів застосування засобів і методів фіксації візуальної інформації. Фототехнічна експертиза: поняття, завдання і призначення.
17. Особливості застосування відеозапису, види, способи і засоби її здійснення при проведенні слідчих дій.
18. Предмет, система і завдання трасології. Наукові засади трасології.
19. Трасологічна експертиза слідів і об’єктів, підготовка матеріалів для її проведення.
20. Механізм утворення слідів і їх класифікація.
21. Види та характеристика слідів людини.
22. Види та характеристика слідів транспортних засобів
23. Види та характеристика слідів знарядь злому і інструментів.
24. Поняття судової балістики, її наукові засади. Види та характеристика об'єктів ба­лістичного дослідження зброї, боєприпасів, слідів пострілу.
25. Засоби та методи виявлення, огляду, фіксації і вилучення зброї та слідів її застосування. Встановлення обставин використання зброї: спосіб виготовлення, направлення, місця та дистанції пострілу.
26. Судово-балістична експертиза: питання, які вирішує, підготовка матеріалів для її проведення.
27. Холодна зброя. Поняття, класифікація. Питання, що вирішуються експертизою холодної зброї.
28. Поняття, види та наукові засади криміналістичного дослідження документів.
29. Зміст і завдання криміналістичного дослідження документів. Поняття та класифі­кація документів. Правила поводження з документами.
30. Дослідження рукописних документів. Поняття письма та почерку. Ознаки письмової мови і почерку, їх класифікація та ідентифікаційне значення.
31. Технічне дослідження документів, поняття, зміст і види. Завдання і методика слідчого огляду документів
32. Види підробки документів. Ознаки зміни тексту документу та способи їх виявлення.
33. Дослідження поліграфічної продукції. Встановлення виду, способу друку та особливостей використаних засобів (друкарських форм) з метою розшуку місця виготовлення досліджуваного матеріалу.
34. Техніко-криміналістична експертиза документів: поняття, коло пи­тань, що вирішуються, підготовка матеріалів для призначення.
35. Поняття та наукові засади ототожнення особи за ознаками зовнішності, їх ідентифікаційне значення та класифікація. Система опису ознак зовнішності.
36. Засоби та методи фіксації (сумування, поєднання, об’єднання) зовнішніх ознак людини.
37. Судово-портретна експертиза: поняття, питання, що вирішуються, методи проведення, підготовка матеріалів для призначення.
38. Поняття та класифікація мікрооб'єктів. Прийоми і засоби виявлення, вилучення та дослідження мікрооб'єктів.
39. Можливості і завдання використання засобів та методів акустики у практиці боротьби зі злочинністю. Наукові засади судово-акустичних досліджень
40. Ідентифікація особи по голосу (фоноскопічна експертиза), сутність, коло питань, що вирішуються (включаючи діагностичні), особливості підготовки матеріалів для призначення експертизи.
41. Експертиза засобів і матеріалів звуко-відеозапису: сутність, характеристика ідентифікаційних і діагностичних питань, що вирішуються нею, підготовка матеріалів до проведення.
42. Поняття і наукові засади криміналістичної одорології. Завдання і можливості використання запахових слідів людини в розкритті та розслідуванні злочинів.
43. Перспективи розвитку судової одорології. Проблеми одорологічної експертизи.
44. Поняття, завдання та види кримінальної реєстрації. Наукові і правові засади криміналістичного обліку.

 

 

Список рекомендованої літератури до дисципліни

 

Підручники

1. Аверьянова Т.В.,Белкин Р.С., Корухов Ю.Г., Росинская Е.Р. Криминалистика: Учебник для вузов/ Под. ред. Р.С. Белкина.- 2-е изд. перераб. и доп.- М.: Норма, 2005 – 992с.
2. Белкин Р. С. Курс криминалистики. В 3-х тт. Т.1: Общая теория криминалистики.- Москва: Юристъ, 1997 р.– 408с.
3. Белкин Р. С. Курс криминалистики. В 3-х тт. Т.2: Частные криминалистические теории.- Москва: Юристъ, 1997 р.– 463с.
4. Белкин Р. С. Курс криминалистики. В 3-х тт. Т.3: Криминалистические средства, приемы и рекомендации.- Москва: Юристъ, 1997 р.– 480с.
5. Белкин Р. С. Общая теория советской криминалистики.- Саратов: Изд-во Сарат. ун-та, 1986 р.– 397с.
6. Біленчук П.Д. та ін. Балістика: криміналістичне вогнестрільне зброєзнавство: Підручник/ П.Д.Біленчук (ред.), А.В.Кофанов, О.Ф.Сулява.- Київ: Міжнародна агенція "Bee Zone", 2003.- 381c.
7. Ищенко Е.П. Криминалистика: Краткий курс/ Моск. гос. юрид. акад.- Москва: "Инфра-М", 2003.- 302с.
8. Коломацкий В. Г. Курс криминалистики. Дидактика и методика: Учебник.- М.: Акад. МВД СССР, 1991 р.– 353с.
9. Криміналістика. Академічний курс: підручник / Т.В. Варфоломеєва, В.Г. Гончаренко, В.І. Бояров [та ін.]. – К.: Юрінком Інтер, 2011. – 504 с. – Бібліогр.: с. 490–495.
10. Криминалистика. Ч.1 /Мин. юст. СССР. Всесоюз. ин-т юрид. наук; Ред. А.И. Винберг и С.П. Митричев.- М.: Госюриздат, 1950 р.– 303с.
11. Криминалистика. Учебник для высш. учеб. заведений /МГУ. ВНИИ криминалистики. Прокуратура СССР. Юрид. ф-т; Отв. ред. С.А. Голунский. - М.: Госюриздат, 1959 р.– 510с.
12. Криминалистика. Учебник для юрид. ин-тов и ф-тов /Отв. ред. А.Н. Васильєв, Б.Е. Богданов, А.Н. Васильев, В.Я. Колдин и др.- М.: Изд-во Моск. ун-та, 1963 р.– 619с.: илл.
13. Криминалистика. Учеб. для юрид. ф-тов и ин-тов /ВЮЗИ, Отв. ред. С.П. Митричев и М.П. Шаламов; Р.С. Белкин, А.И. Винберг, Б.Л. Зотов и др.- М.: Юрид. лит., 1966 р.– 607 с.: илл.
14. Криминалистика: Учеб. для юрид. Вузов: Т.1. /ВШ МВД СССР; Ред. Р.С. Белкин, Г.Г. Зуйков.- М.:1969 р.- 376с.
15. Криминалистика. Учеб. для юрид. Вузов: Т.2 /ВШ МВД СССР; Ред. Р.С. Белкин, Г.Г. Зуйков.- М.: 1970 р.– 478с.
16. Криминалистика. Учеб. для юрид. вузов: Т.2. Приложение /ВШ МВД СССР; Ред. Р.С. Белкин, Г.Г. Зуйков.- М.: 1970 р. – 53 с.
17. Криминалистика. Учеб для вузов: /Ред. И.Ф. Крылов. - Л.: Изд-во Ленингр. ун-та, 1976 р.– 591с.
18. Криминалистика. Учеб. для вузов МВД СССР, Т.1. /Акад. МВД СССР; В.С. Аханов, В.П. Бахин, Р.С. Белкин и др.; Ред. Р.С. Белкин, И.М. Лузгин.- М.: 1978 р.– 384с.: илл.
19. Криминалистика. Учеб. для вузов по спец. "Правоведение" /Б.Е.Богданов, А.Н. Васильев, В.Н. Герасимов и др.- М.: Изд-во МГУ, 1980 р.– 496с.
20. Криминалистика. Учеб. для вузов МВД СССР, Т.2. / Акад. МВД СССР; Ред. Р.С. Белкин, И.М. Лузгин. - М.: 1980 р.– 507с.
21. Основы криминалистики. Учеб. пособ. для студ. вузов, обуч. по спец. "Правоведение" /ВЮЗИ; Под ред. И.Ф.Пантелеева.- М.: 1984 р.- 326с.:илл.
22. Криминалистика. Учеб. для вузов по спец. "Правоведение" /Ю.П. Голдованский, А.С. Лазари, С.Г. Любичев и др.; Ред. И.Ф. Пантелеев, Н.А. Селиванов.- М.: Юрид. лит., 1988 р.– 670с.
23. Криминалистика. Учеб для вузов /А.Н. Васильев и др.; Ред. Н.П. Яблоков, В.Я. Колдин. - М.: Изд-во МГУ, 1990 р.– 464с.
24. Криминалистика. Учеб для юрид. ф-тов и вузов /Н.П. Яблоков. - М.: БЕК, 1995 р.– 708 с.
25. Криміналістика : Підручник для вищих навч. закладів /Укр. правнича фундація; П.Д. Біленчук, В.В.Головач, М.В. Салтевський, О.І. Котляревський та ін.. - Київ: Право, 1997 р. – 263 с.
26. Криминалистика. Учеб. /Ред. В.А. Образцов.- М.: Юристъ, 1997 р.– 757с.
27. Криміналістика. Криміналістична тактика і методика розслідування злочинів. Підручник для юрид. вузів /Нац. академія правових наук України; Ред. В.Ю. Шепітько.- Харків: Право, 1998 р.- 375с.
28. Криміналістика. Підручник /Акад. права і соц. відносин, Міжгал. ін-т післядип. освіти, НАВСУ, Нац. юрид. акад. ім. Я. Мудрого; Ред. П.Д. Біленчук, О.П. Дубовий, М.В. Салтевський, П.Ю. Тимошенко. - Київ: Атіка, 1998 р.– 416с.
29. Криминалистика. Учеб для вузов /Т.В. Аверьянова, Р.С. Белкин, ред., Ю.Г. Корухов, Е.Р. Росинская.- М.: НОРМА-ИНФРА, 1999 р.– 971с.
30. Криминалистика. Учебник /Под ред. А.Г. Филиппова.- Москва: Юриспруденция, 2000 р.– 352 с.
31. Криминалистика. Учебник /СПб гос. ун-т. Юрид. факультет; ред.: Т.А. Седова, А.А. Эксархопуло, ред.- СПб: Лань, 2001 р.– 926с.
32. Криміналістика: Підручник/ П.Д.Біленчук, В.К.Лисиченко, Н.І.Клименко та ін.; за ред. П.Д.Біленчука.- Київ: Атіка, 2001.- 543с.
33. Криміналістика: Підручник для студентів юридичних спеціальностей вузів/ Нац. юрид. академія України ім.Я.Мудрого; За ред. В.Ю.Шепітька; Авт. кол.: В.М.Глібко, А.Л.Дудніков та ін.- Київ: Ін-Юре, 2001.- 682с.
34. Криминалистика. Криминалистическая тактика и методика расследования преступлений. Учебник /Под ред. В.Ю. Шепитько.- Харьков: "Одиссей", 2001 р.– 527с.
35. Криміналістика: Підручник для студ. юрид. спец. ВЗО. Доп. М-вом освіти і науки України/ Нац. юрид. академія ім. Я.Мудрого; Ред.: В.Ю.Шепітько.- Вид. 2-ге, перероб. і допов.- Київ: Ін-Юре, 2004.- 725с.
36. Криминалистика: Учебник / Под ред. А.Г.Филиппова.- 3-е изд., перераб. и доп.- М.: Спарк, 2004.- 750с.
37. Правова інформатика. У 2-х т.: Підручник. Т.2/ Акад. правових наук України. НДЦ правової інформатики; За ред. В.Я.Тація, Я.Ю.Кондратьєва, М.Я.Швеця.- К.: Парламентське вид-во, 2004.- 416с.
38. Радянська криміналістика. Криміналістична техніка і слідча тактика: Підручник для юрид. вузів і фак. /За заг. ред. В.П. Колмакова.- К.: Вища школа, 1973 р.– 296с.
39. Специализированный курс криминалистики: Учебник для слушат. вузов МВД СССР /КВШ МВД СССР; Отв. ред. М.В. Салтевский.- Киев: НИ и РИО, 1987 р.– 384с.
40. Салтевський М.В. Криміналістика (у сучасному викладі): Підручник для ВНЗ. Затверд. М-вом освіти і науки України/ МВС України. НАВСУ.- Київ: Кондор, 2005.- 586с.
41. Скригонюк М.І. Криміналістика: Підручник.- К.: Атіка, 2005.- 496с.
42. Шепітько В.Ю. Криміналістика: підруч. для студ. вищ. навч. закл. / В.Ю. Шепітько. – К.: Ін Юре, 2010. – 496 с.
43. Шепитько Валерий Юрьевич Криминалистика: Курс лекцій.- Харьков: Одиссей, 2003 р.– 352с.
44. Яблоков Николай Павлович Криминалистика: Краткий учебный курс.- Москва: Норма-ИНФРА-М, 2000 р.- 371с.

 

Навчальні посібники

45. Акулов В.И. и др. Информационные свойства человека и их использование в работе органов внутренних дел: Учеб. пособие/ В.И.Акулов, Б.Е.Лукьянчиков, А.В.Старушкевич.- Киев: "НВТ Правник" - НАВСУ, 2000.- 43с.
46. Андреев Игорь Степанович и др. Криминалистика: Учеб. пособие для вузов/ Андреев И.С., Грамович Г.И., Порубов Н.И. - Минск: "Вышейшая школа", 1997 р. – 344 с.
47. Бахін В.П. і Михайлов М.А. Кримінальний вибух: поняття, характеристика, аналіз, розслідування./ Я.Ю.Кондратьєв, ред.- Київ, 2001.- 132с.
48. Визирова В.Н. Подготовка материалов для почерковедческой экспертизы/ (МВД ССР. ВНИИ). Визирова В.Н., Кулагин П.Г., Труфанова Л.И.).- Москва, Б.г.- 20с. (Б-чка эксперта).
49. Владимиров В.Ю. Теория и практика криминалистического оружиеведения/ МВД России. Санкт-Петербургский ун-т. Акад. права, экономики и безопасности жизнедеятельности; Под общ. ред. В.П.Сальникова.- СПб.: Фонд "Уничерситет", 2003.- 399с.- (Сер. Криминалистика: вчера, сегодня, завтра).
50. Взрывчатые вещества и взрывные устройства: Пособие/ МВД Украины. НАВСУ. Науч.-исследоват. экспертно-криминалистич. центр/И.П.Красюк, А.А.Садченко, В.Д.Захматов и др.- К., 2004.- 323с.
51. Воробей О.В. Криміналістичне дослідження паперових грошей: Посібник/ МВС України. НАВСУ.- Київ, 2003.- 179с.
52. Гончар В.К. та Золотар О. В. Знаряддя та прилади пошукової техніки: Навчально-методичний посібник/ МВС України. НАВСУ.- Київ, 2001.- 75с.
53. Гончар В.К. та Золотар О. В. Прилади спостереження в екстремальних умовах: Посібник/ МВС України. НАВСУ.- Київ, 2003.- 44с.- Для слухачів і студентів, а також викладачів та науковців навч. закладів МВС України.
54. Гора І. В. та Колесник В. А. Криміналістика: Посіб. для підготовки до іспитів - Київ: Вид. Поливода А.В., 2003 р.– 144с.
55. Дергай Г.Б. Современные возможности судебных экспертиз: Учеб. пособие/ Академия МВД Республики Беларусь.- Минск, 2000.- 130с.
56. Експертизи у судовій практиці: наук.-практ. посіб. / за заг. ред. В.Г. Гончаренка. – 2-ге вид., перероб. і допов. – К.: Юрінком Інтер, 2010. – 400 с.
57. Ефременко Н.В. и Захаренко Е. В. Исследование оттисков печатей и штампов: Учебное пособие/ МВД Республики Беларусь. Академия МВД.- Минск, 2000.- 36с.
58. Жарский В. Е. Криминалистика в зарубежных социалистических странах: (НРБ, ГДР, ЧССР): Учеб. пособие /Акад. МВД СССР.- Москва: 1980 р.– 46с.
59. Засоби і системи зв'язку ОВС: Навч. посіб./ МВС України. НАВСУ; М.В.Кобець, Є.В.Ланевський, В.Г. Хахановський, О.В.Яковенко.- Київ, 2004.- 83с.
60. Іщенко А.В. та Кобець М. В. Засоби і методи виявлення вибухових речовин та пристроїв у боротьбі з тероризмом: Навч.-практ. посіб./ МВС України. НАВСУ.- К., 2005.- 145с.
61. Кириченко С. А. та ін. Періодизація розвитку, поняття і системно-структурна будова криміналістики: Навчальний посібник /МВС України. КІВС; С.А. Кириченко, Ю.О. Кириченко, Ю.Д. Ткач; За ред. О.А. Кириченка.- Київ: РВВ КІВС, 2004 р.– 79с.
62. Іщенко А.В. та Шевченко А. С. Криміналістичне забезпечення розшуку безвісно відсутніх осіб: Посібник/ МВС України. ДНДЕКЦ. НАВСУ; За заг. ред. І.П.Красюка.- Київ: Ред.-видав. відділ МВС України, 2005.- 146с.
63. Календарь криминалиста: Авт.-сост. А.В. Ищенко, Д.А. Ищенко, – Харьков: РИФ “Арсис, ЛТД”, 2010. – 216 с.
64. Карпов Н.С. та Євдокименко С.В. Злочинна діяльність: Наукове видання/ МВС України. НАВСУ; Під ред. Бахіна В.П.- Київ, 2001.- 59с.
65. Каткова Т.В. и Кожевников Г. К. Судебные экспертизы (основания и процессуальный порядок назначения и производства, примерный перечень вопросов): Учебное пособие/ Ун-т внутр. дел. МВД Украины.- 2-е изд., доп.- Харьков: Рубикон, 2000.- 189с.- (Б-ка следователя).
66. Керівництво з розслідування злочинів: науково-практичний посібник / Кол. авторів: В.Ю. Шепітько, В.О. Коновалова, В.А. Журавель та ін.; За ред.. В.Ю. Шепітька. – “Одіссей”, 2010. – 960 с.
67. Корухов Ю. Г. Криминалистическая диагностика при расследовании преступлений: Научно-практическое пособие - М.: НОРМА-ИНФРА-М, 1998 р.– 283с.
68. Криминалистика. Схемы и терминология: Учебное пособие/ МВД России. Санкт-Петербургский ун-т. Академия права, экономики и безопасности жизнедеятельности; И.А.Возгрин, ред., В.П.Сальников, автор проекта, К.И.Сотников, И.И.Иванов, К.С.Кузьминых.- Санкт-Петербург: Фонд поддержки науки и образования в области правоохранит. деят-ти "Университет", 2000.- 150c.
69. Кримінальне судочинство в Україні: Судова практика. Злочини проти життя особи (вбивства): Офіц. вид. / Верх. Суд України; Відп. Ред.. П.П. Пилипчук. – К.: Вид. Дім “Ін Юре”, 2007. – 960 с.
70. Криміналістичне дослідження слідів рук: Науково - практичний посібник/ Держ. НДЕКЦ МВС України. НДБ суд. експертиз; О.П.Дубовий, В.Я.Лукашенко, Я.В.Рибалко, П.Ю.Тимошенко, Л.Чорнобай; Ред. Я.Ю.Кондратьєв.- К.: Атіка, 2000.- 149с.
71. Криминалистика: Учебное пособие в схемах /Под ред. А.Г.Филиппова. - Москва: Новый Юрист, 1998 р.– 223 с.
72. Криминалистика социалистических стран /МГУ им. М.В. Ломоносова; В.Я. Колдин, ред., Д.П. Поташник, Э. Штельцер и др. М.: Юрид. лит., 1986 р.– 509с.
73. Кудінов В.А. Організація інформаційного обліку МВС України щодо фактів фальшивомонетництва: Метод. рекомендації. МВС України. НАВСУ. Кафедра інформ. технологій.- К., 2005.- 43с.
74. Кузьмічов В. С. та Прокопенко Г.І. Криміналістика: Навчальний посібник /М-во освіти і науки України. НАВСУ; Заг. ред. В.Г. Гончаренка, Є.М. Моісеєва.- Київ: ЮрІнком Інтер, 2001 р.– 360с.
75. Лукьянчиков Е.Д. Криминалистическая идентификация объектов по следам памяти.- Донецк: Академия, 1998.- 112с.
76. Мельников І.М. Піротехнічні засоби та їх тактико-технічні характеристики: Посібник/ МВС України. НАВСУ. ННІПСК.- Київ, 2005.- 97с.
77. Методи виявлення слідів рук за допомогою хімічних речовин та їх сумішей: Метод. посіб. Вип.1/ МВС України.Держ. наук.-дослідн. експертно-криміналістич. центр; Авт.: А.О.Полтавський, Ю.В.Димитрова.- Київ, 2004.- 43с.
78. Михайлов М.А. и Позий В.С. Взрывчатка и наркотики: особенности назначения экспертиз: Практическое пособие для следоватилей и оперативных работников/ МВД Украины. Нац. ун-т ВД. Крымский юрид. ин-т.- Сімферополь: Доля, 2002.
79. Моторный И.Д. Криминалистическая взрывотехника: новое учение в криминалистике: Учеб.-метод. и справочн. пособ.- М.: Изд. И.И.Шумилова, 2000.- 177с.- (Сер."Б-ка оперативника (открытый фонд)").
80. Основы криминалистики: Учеб. пособ. для студ. вузов, обуч. по спец. "Правоведение" /ВЮЗИ; Под ред. И.Ф. Пантелеева.- М.: 1984 р.- 326с.
81. Паламарчук С.С. Основы применения средств видеозаписи: Учебные материалы/ МВД Украины. НАВДУ. Кафедра спец. техники.- Киев, 2003.- 67с.
82. Паламарчук С.С. та ін. Застосування засобів і матеріалів відеозапису у процесуальній діяльності правоохоронних органів: Посібник/ МВС України. НАВСУ.- Київ, 2005.- 119с.
83. Подшибякин А.С.Холодное оружие. 2-е изд. М.: АО «Центр ЮрИнфоР», 2002.- 242с.
84. Признаки внешности человека и использование информации о них в работе органов внутренних дел: Пособие/ НАВСУ; В.И.Акулов, Н.С.Карпов, Б.Е.Лукьянчиков и др. Под ред. В.Д.Сущенко.- Київ, 2001.- 61с.
85. Розкриття та розслідування злочинів слідчими та оперативними працівниками органів внутрішніх справ: зб. метод. рек. / за ред. П.В. Коляди. – К.: УВПД ГШ МВС України, 2010. – 385 с.
86. Рудюк С.М. та Сачаво А. Г. Історія виникнення та розвитку вогнепальної зброї: Навч. посібник/ НАВСУ. ННІПСК.- К.: Науковий світ, 2005.- 57с.
87. Садченко О.О. та ін. Словник термінів експертизи матеріалів, речовин та виробів/ МВС України. НАВСУ. ННІПСК; О.О.Садченко, О.О.Посільський, О.О.Давидова.- Київ, 2005.- 125с.
88. Салтевський М.В. Криміналістика: Навч.-довідковий посібник.- Київ: НТВ "Правник", 1996 р.– 159с.
89. Салтевский М. В. Криминалистика. В современном изложении юристов: Учеб. и практ. пособ. - Харьков: ИМП "Рубикон", 1996 р.– 432 с.
90. Справочная книга криминалиста/ Генеральная прокуратура РФ. НИИ проблем укрепления законности и правопорядка; Руковод. автор. колл. и ответ. ред. Н.А.Селиванов.- Москва: Норма - ИНФРА-М, 2001.- 712с.
91. Судово-експертна діяльність: Довідник для експертів/ МВС України. Держ. науково-дослідний експертно-криміналістичний центр; Ред.: І.П.Красюк; Упор.: Н.М.Дяченко, В.С.Пєчніков, О.Г.Рувін та ін.- Київ, 2002.- 319с.
92. Судово-експертна діяльність: Довідник для суддів/ М-во юстиції України; Ред. кол.: А.П.Заєць, Л.М.Горбунова та ін.- Вид. 2-е, перероб. та доп.- Київ: Ін-Юре, 2003.- 905с.
93. Тагаев Н.Н. Следы крови в следственной и экспертной практике: Метод. пособие.- Харьков: Консум, 2000.- 127с.- ("Эксперт").
94. Фатеев В.М.и.д. (Фатеев, Валерий Михайлович и др.) Пиротехника. В 2-х ч.: Пособие. Ч.2. Пиротехнические изделия/ МВД Украины. НАВДУ. Учебн.-научн. ин-т подгот.следоват. и криминалистов; В.М.Фатеев, С.М.Лапин, Е.О.Давыдова.- К.: "Пульсары", 2005.- 146с.
95. Федоренко Ю.І. та ін. Ідентифікація нарізної вогнепальної зброї методом реєстрації розсіяного корпускулярного випромінювання: Практичний посібник/ МВС України. НАВСУ; Ю.І.Федоренко, Г.Е.Массальський, І.І.Пающик.- Київ: Вид-во НАВСУ, 2001.
96. Чурпіта В.В. та Сервецький І. В. Криміналістичні закономірності усталеності способу вчинення злочину: Навчальний посібник/ НАВСУ.- Київ, 2000.- 83c.
97. Шепітько В.Ю. Довідник слідчого/ АПрН України.- Вид. 2-ге, перероб. та допов.- Київ: Ін-Юре, 2003.- 203с.- (Сер."Біб-ка слідчого").
98. Шеремет А.П. Криміналістика: Навч. посібник/ М-во освіти і науки України. Ужгородський держ. ін-т інформатики, економіки і права.- Київ: Центр навчальної літ., 2005.- 471с.
99. Щеголев И. Тайны почерка.- Санкт-Петербург: Питер, 2004.- 126с.- (Сер."Сам себе психолог").
100. Щербаковский М.Г. Судебные экспертизы: назначение, производство, использование: Учебно-практич. пособие.- Харьков: Эспада, 2005.- 536с.
101. Яблоков Н.П. Криминалистика: Краткий учебный курс.- Москва: Норма - ИНФРА-М, 2000.- 371с.- (Краткие учебные курсы юридических наук).
102. Яблоков Н.П. Криминалистика в вопросах и ответах.- Москва: Юристъ, 2000.- 222с.
103. Якимов И.Н. Криминалистика. Руководство по уголовной технике и тактике. - Новое изд., перепеч. с изд. 1925 г. - М.: ЛексЭст, 2003. - 496 с.

 

Монографії

104. Басай В.Д. Криміналістична одорологія (теоретичні, правові і методичні основи): Монографія/ Мін. освіти і науки України. Прикарпат. ун-т ім. В. Стефаника. Юрид. ін-т.- Коломия: Вік, 2003.- 499с.- Для спеціалістів, магістрів, післядипломної підготовки юристів та ін.
105. Басай В.Д. Основи криміналістичної одорології: Монографія.- Івано-Франківськ, 2002.- 480 с.
106. Басай В.Д. та Кириченко О.А. Основи одорології: Монографія/ М-во освіти і науки України. Прикарпатський ун-т ім. В. Стефаника. Юрид. ін-т.- Івано-Франківськ, 2002.- 576 с.
107. Бахин В.П. Криминалистика. Проблемы и мнения (1962-2002гг.): Монография.- Киев, 2002.- 266 с.
108. Бирюков В.В. Цифровая фотография: перспективы использования в криминалистике: Монография/ МВД Украины. Луганский ин-т внутренних дел.- Луганск, 2000.- 137 с.
109. Кримінально-процесуальні та криміналістичні прийоми і засоби протидії злочинній діяльності/ Євдокіменко С.В., Кузьмічов Я.В., Семенов В.В., Хільченко С.В.: Моногр.– Вид. ПАЛИВОДА А.В., 2006.– 352 с.
110. Іщенко Андрій Володимирович. Методологічні проблеми криміналістики. Монографія.- Київ: НВТ "Правник" - НАВСУ, 1997 р.– 99 с.
111. Іщенко А.В. Методичні проблеми криміналістичних наукових досліджень: Монографія/ НАВСУ. Держ. науково-дослідний експертно-криміналістич. центр МВС України; Заг. ред. І.П.Красюка.- Київ, 2003.- 359 с.
112. Карпов Н.С. Злочинна діяльність: Монографія/ МВС України. НАВСУ.- Київ, 2004.- 307 с.
113. Кириченко А.А., Кириченко А. А. и другие. Основы юридической одорологии(теорология, правовая процедура, методика): Монография/ Прикарпатский ун-т им.В.Стефаника. Гос. экспертно-криминалистич. центр МВД Респ. Беларусь; А.А.Кириченко, В.Д.Басай , А.М.Щитников.- Ивано-Франковск, Минск: Изд-во "Плай", ГЭКЦ МВД РБ, 2001.- 765 с.
114. Кофанов А.В. Криміналістичне дослідження гладкоствольної вогнепальної зброї: Монографія/ НАВСУ.- Київ, 2005.- 176 с.
115. Кузмічов В.С., Курта Є.О. Компроміс на досудовому слідстві(криміналістьичний аспект): Монографія.- К.: КНТ, 2007.- 136с.
116. Лук'янчиков Є.Д. Методологічні засади інформаційного забезпечення розслідування злочинів: Монографія/ МВС України. НАВСУ.- К., 2005.- 359 с.
117. Моісеєв О.М. Експертні технології: теорія формування і практика застосування: монографія. – Х.: Вид. агенція “Апостіль”, 2011. – 424 с.
118. Організований наркобізнес (поняття, форми, підстави кримінальної відповідальності): Монографія/ Ін-т вивчення проблем злочинності. Акад. прав. наук України; За заг. ред. Ю.В. Бауліна, Л.В.Дорош.- Харків: "Право", 2005.- 255 с.
119. Павленко Р.М. Попередження незаконного виробництва наркотичних засобів і психотропних речовин підрозділами Міністерства внутрішніх справ України: Монографія/ МВС України. НАВСУ.- Київ, 2005.- 275 с.
120. Правова інформатика. Системна інформатизація законотворчої, правозастосовної, правоохоронної, судочинної та правоосвітньої діяльності в Україні: Монографія/ АПрН України. НДЦ правової інформатики; Кол. авт.: М.Я.Швець (ред.), Р.А.Калюжний (ред.), В.Г.Хахановський, В.М.Брижко та ін.- Ужгород: Іва, 2003.- 165 с.
121. Рибальський О.В. Застосування вейвлет-аналізу для виявлення слідів цифрової обробки аналогових і цифрових фонограм у судово-акустичній експертизі: Монографія/ МВС України. НАВСУ.- К., 2004.- 167 с.
122. Рудюк С.М. та Сачаво А. Г. Історія виникнення та розвитку вогнепальної зброї: Навч. посібник/ НАВСУ. ННІПСК.- К.: Науковий світ, 2005.- 57 с.
123. Рыбальский О.В. и Жариков Ю. Ф. Современные методы проверки аутентичности магнитных фонограмм в судебно-акустической экспертизе: Монография/ МВД Украины. НАВДУ.- К., 2003.- 301 с.
124. Строков І.В. Правові та моральні засади застосування криміналістичних засобів: Монографія/ НАВСУ.- Київ, 2003.- 324 с.
125. Щур Б.В. Теоретичні основи формування та застосування криміналістичних методик. Монографія. – Х.: Харків юридичний, 2010. – 320 с.

 

Практикуми. Збірники задач

126. Баев Олег Яковлевич и др. Советская криминалистика: Сборник задач /О.Я.Баев, А.С.Одиноких, В.М.Самороковский.- Воронеж: Изд-во Воронеж. ун-та, 1982 р.– 146с.
127. Практикум з криміналістики:(програмовані завдання) /МВС України. Харківський ін-т ВС.- Х.: 1993 р.– 83с.
128. Сборник задач по криминалистике /М-во высш и сред. спец. образования СССР. ВЮЗИ.- Москва: 1973 р.– 69с.
129. Яковлев Яков Михайлович и Франк Лев Вульфович Задачник по криминалистике: Учеб. пособие /Таджик. ГУ.- Душанбе: 1962 р.– 220с.

 

Статті

130. Берназ В.Д., Матвієнко В.В. Про подальше вдосконалення самостійної роботи слухачів з криміналістики //Вісник Одеського інституту внутрішніх справ: - 1997. - Вип.2. - С. 173-175.
131. Бєгов Д.Д. Використання інформації при плануванні та проведенні окремих слідчих дій у справах про примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов"язань// Науковий вісник НАВСУ.- К., 2005.- Вип.1.- С.260-267.
132. Бирюков В.В. Фиксация доказательств. Криминалистический и процесуальный аспекты// Вісник Луганської академії внутрішніх справ.- Луганськ: РВВ ЛАВС, 2005.- Спец. вип.- Ч. 2.- С.52-57.
133. Бирюкова, Т.П. Шехавцов Р.Н. Направления совершенствования преподавания криминалистики// Вісник Луганської академії внутрішніх справ.- Луганськ: РВВ ЛАВС, 2005.- Спец. вип.- Ч. 2.- С.247-251.
134. Білоус, В. Т., Проценко Т. О. Значення своєчасного отримання інформації для оперативно-розшукової діяльності спецслужб зарубіжних країн// Науковий вісник НАВСУ.- К., 2005.- Вип.1.- С.137-144.
135. Будзієвський М.Ю. Класифікація документів у техніко-криміналістичному дослідженні// Науковий вісник НАВСУ.- К., 2005.- Вип.1.- С.145-155.
136. Вехов В.Б. Предмет, система и задачи криминалистического компьютероведения// Вісник Луганської академії внутрішніх справ.- Луганськ, 2005.- Ч.1., Спец.випуск.У 2-х ч.- С.7-14.
137. Гурак Р. Інтеграція у криміналістиці //Право України: - 2004. - №1. - С. 114-117.
138. Гурак Р. Проблеми криміналістики як основа формування криміналістичної теорії //Право України: - 2001. - №6. - С. 96-98.
139. Задніченко О. (Задніченко, Олег.) Актуальні питання експертизи документів, виконаних з використанням компьютерної техніки та програмного забезпечення// Підприємництво, господарство і право.- 2005.- №12.- С.178-181.
140. Єрьоменко С.М. Фундаментальні та прикладні дослідження в криміналістиці //Використання сучасних досягнень науки і практики у підвищенні ефективності боротьби зі злочинністю: - 2000. - С. 24-243.
141. Іщенко А.В., Азжеуров В.А. Порівняльні дослідження і криміналістика. //Науковий вісник НАВСУ: - 2000. - Вип.2. - С. 19-24.
142. Іщенко А.В. Основні напрямки наукових криміналістичних досліджень //Використання сучасних досягнень науки і практики у підвищенні ефективності боротьби зі злочинністю: - 2000. - С. 26-30.
143. Иванов Н. Экспертиза документов на машинных носителях и машинограмм// Законность.- 2005.- №8.- С.21-23.
144. Исаенко В.Н. Проблемы применения возможностей судебных экспертиз в расследовании серийных убийств// Российский следователь.- 2005.- №8.- С.6-9.
145. Іщенко А.В., Кобець М.В. Методики експертного дослідження вибухонебезпечних об’єктів// Науковий вісник НАВСУ.- К., 2005.- Вип.1.- С.278-286.
146. Карякин Евгений. Состязательность и криминалистика: конфликт или единая цель? //Уголовное право: - 2005. - №1. - С. 101-103.
147. Ким Д.В. Ситуационный подход как основа создания информационно-поисковых систем в расследовании преступлений// Российский следователь.- 2005.- №11.- С.2-3.
148. Китаев Н. Живучесть ложных представлений// Законность.- 2005.- №1.- С.43-45.
149. Клименко Н. Судове почеркознавство і його сучасні можливості// Право України.- 2005.- №4.- С.70-74.
150. Климчук М.П. Перевірка інформації про дорожньо-транспортну пригоду при зникненні водія з місця пригоди// Науковий вісник НАВСУ.- К., 2005.- Вип.1.- С.272-277.
151. Ковалёв К.Н.П.В.Л. (Ковалёв, К.Н. Попов В.Л.) Исследование изображений, изготовленных способом струйной печати, при помощи струйно-капельных принтеров// Вісник Луганської академії внутрішніх справ.- Луганськ: РВВ ЛАВС, 2005.- Спец. вип.- Ч. 2.- С.3-13.
152. Кузнецов А.А. Дифференциация снарядов по следам выстрела на повреждённых объектах при осмотре места проишествия// Вісник Луганської академії внутрішніх справ.- Луганськ: РВВ ЛАВС, 2005.- Спец. вип.- Ч. 2.- С.82-85.
153. Ковальова В. Створення та становлення експертно-криміналістичної служби в Україні //Право України: - 2001. - №2. - С. 127-129.
154. Колдин В.Я. Криминалистика: теоретическая наука или прикладная методология? //Вестник МГУ.Серия11 Право: - 2000. - №4. - С. 3-19.
155. Кузьмин С.В. Методология, метод, теория с позиции криминалистики //Известия вузов. Правоведение: - 2001. - №2. - С. 172-189.
156. Леканов Ю. Службе прокуроров-криминалистов - 50 лет// Законность.- 2005.- №1.- С.12-14.
157. Лук’янчиков Б.Є., Лук’янчиков Є.Д. Поняття і види криміналістичної інформації //Науковий вісник НАВСУ: - 2000. - Вип.1. - С. 72-77.
158. Мамонов В.С. О фиксации результатов осмотра места происшествия// Российский следователь.- 2005.- №11.- С.3-6.
159. Пашнєв Д.В. Спеціальні засоби збирання і дослідження слідів злочинів, вчинених з використанням комп’ютерних технологій// Вісник Луганської академії внутрішніх справ.- Луганськ: РВВ ЛАВС, 2005.- Спец. вип.- Ч. 2.- С.234-239.
160. Полтавський А.О. Криміналістична реєстрація: шляхи вдосконалення// Вісник Луганської академії внутрішніх справ.- Луганськ: РВВ ЛАВС, 2005.- Спец. вип.- Ч. 2.- С.219-224.
161. Попов И.В. Необходимость повышения качества фиксации следов на месте проишествия// Вісник Луганської академії внутрішніх справ.- Луганськ: РВВ ЛАВС, 2005.- Спец. вип.- Ч. 2.- С.57-63.
162. Прокопенко Г.І., Корнієнко В.В. Щодо організації розшуку злочинців, безвісти зниклих осіб, встановлення осіб невпізнаних трупів за допомогою дактилоскопічних обліків органів внутрішніх справ// Криміналістичний вісник: Науково-практичний збірник.- К.: ДНДЕКЦ МВС України та НАВСУ, 2002.- С.87-90.
163. Прокопенко О. Нейтронно-активаційний аналіз волосся -ефективний метод криміналістичного дослідження// Підприємництво, господарство і право.- 2005.- №2.- С.61-64.
164. Радецька В.Я. Мовні аспекти викладання криміналістики //Науковий вісник НАВСУ: - 2004. - С. 269-276.
165. Старушкевич У. Криміналістика у Російській Федерації: сучасні тенденції і перспективи //Право України: - 2004. - №4. - С. 146-149.
166. Самойленко О.А. Класифікація типових слідів вчинення викрадення майна з використанням комп’ютерних технологій// Вісник Луганської академії внутрішніх справ.- Луганськ: РВВ ЛАВС, 2005.- Спец. вип.- Ч. 2.- С.134-143.
167. Свобода Є. Проблеми становлення кримінальної реєстрації та спеціалізованих криміналістичних колекцій// Підприємництво, господарство і право.- 2005.- №1.- С.123-126.
168. Старушкевич У. Сучасні проблеми розвитку криміналістики в окремих країнах Західної Європи// Підприємництво, господарство і право.- 2005.- №1.- С.127-130.
169. Строков І.В. Завдання та тенденції розвитку криміналістики на сучасному етапі //Науковий вісник НАВСУ: - 2004. - С. 33-39.
170. Тихомиров А.М. Про затвердження індексів для маркування електродетонаторів і капсул-детонаторів у металевих гільзах: Наказ Державного комітету України з нагляду за охороною праці від 29 грудня 2004р.№281// Офіційний вісник України.- 2005.- №3.- Ст.176.
171. Тихомиров А.М. Інструкція про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень: Затв. наказ. Мін’юсту України від 30 грудня 2004р.№144/5// Офіційний вісник України.- 2005.- №5.- Ст.325.
172. Тихомиров А.М. Науково-методичні рекомендації з питань підготовки та призначення судових експертиз: Затв. наказ. Мін’юсту України від 30 грудня 2004р.№144/5// Офіційний вісник України.- 2005.- №5.- Ст.325.
173. Тихомиров А.М. Про внесення змін до Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 08.10.98 №53/5: Наказ Мін’юсту України від 10 червня 2005р.№59/5// Офіційний вісник України.- 2005.- №24.- Ст.1365.
174. Тихомиров А.М. Про затвердження Положення про експертно-кваліфікаційні комісії та атестацію судових експертів: Наказ Мін’юсту України від 9 серпня 2005р// Офіційний вісник України.- 2005.- №33.- Ст.1996.
175. Федюнин А.Е. О содержании ряда оперативно-розыскных мероприятий с учетом развития современных технологий в области передачи информации// Российский следователь.- 2005.- №1.- С.40-42.
176. Финогенов В.Ф. Использование специальных знаний при выявлении и иследовании подельных документов на автотранспортные средства// Российский следователь.- 2005.- №8.- С.12-15.
177. Удовенко Ж. Проблеми ефективності криміналістичного забезпечення процесу доказування на досудовому слідстві //Підприємництво, господарство і право: - 2003. - №2. - С. 97-99.
178. Усманов Р.А. Использование криминалистических учетов при раскрытии и расследовании преступлений// Российский следователь.- 2006.- №2.- C.2-5.
179. Шехавцов Р.Н. Методы и средства фиксации действий преступников и других заинтересованых лиц, противодействующих расследованию преступлений// Вісник Луганської академії внутрішніх справ.- Луганськ: РВВ ЛАВС, 2005.- Спец. вип.- Ч. 2.- С.13-17.
180. Шульга А.А. Компьютер и преступность: получение доказательственной информации о личности преступника по признакам его письменной речи// Вісник Луганської академії внутрішніх справ.- Луганськ: РВВ ЛАВС, 2005.- Спец. вип.- Ч. 2.- С.143-150.

 

Тези доповідей і матеріали конференцій

181. Актуальні проблеми криміналістики: Матеріали міжвузівської науково-практичної конференції студентів, студентів і слухачів (Донецьк, 2 березня 2001р.) /МВС України. Донецький ін-т внутрішніх справ.- Донецьк: 2001 р.– 234с.
182. Актуальні проблеми сучасної криміналістики: Матеріали науково-практичної конференції (Сімферополь - Алушта, 19-21 вересня 2002 р.). У 2-х ч. /МВС України. Нац. ун-т вн. справ. Кримський юрид. ін-т.- Сімферополь: Доля, 2002 р.– 267 с.
183. Актуальные проблемы советской криминалистики: Сб. статей / Всесоюз. ин-т по изуч. причин и разраб. мер предупр. преступности; Редкол.: В.Г. Танасевич (отв.ред.) и др.- Москва: 1980 р.– 103с.
184. Актуальные проблемы уголовного процесса и криминалистики на современном этапе: Межвуз. сб. науч. тр. /Од. ГУ. - Одесса: 1993 р. – 241 с.
185. Використання сучасних досягнень криміналістики у боротьбі зі злочинністю: Матер. ІІІ міжвуз. науково-практич. конф. студентів, студентів і слухачів. 28.03.03 /Донецький ін-т ВС МВС України.- Донецьк: 2003 р.– 323с.
186. Вопросы теории криминалистики и экспертно-криминалистические проблемы: Сб. науч. тр./ МВД СССР. ВНИИ.- Москва: 1990 р.– 88с.
187. Лучшие рефераты по криминалистике и криминологии.- Ростов-на-Дону: Феникс, 2002 р.– 223с.
188. Криминалистический сборник. Материалы научно-теоретической конференции на тему "Философские проблемы в криминалистике". 30-31.10.69 /Рижск. спец. сред. школа милиции МВД СССР. Науч.-тех. отд. МВД Латв. ССР.- Рига: 1970 р.– 72с.
189. Теория криминалистики и методика расследования преступлений: Сб. науч. Трудов /Всесоюз. юрид. заоч. ин-т; Отв. ред. В.А. Образцов.- М.: ВЮЗИ, 1990 р.– 139с.
190. Теорія і практика криміналістичного забезпечення розкриття та розслідування злочинів у сучасних умовах: Тези доповідей Міжнародної науково-практичної конференції /Національна академія внутрішніх справ України.– К., 2001.- 370с.
191. Теория и практика криминалистических экспертиз и исследований: Сб. науч. Трудов: //МВД СССР. ВНИИ; Редколл.: В.Ф. Статкус (отв. ред.) и др.- М.: 1989 р.– 120 с.

 

Нормативно-правові акти

192. Конституція України.– К., 1996.
193. Закон України “Про міліцію” № 565 від 20.12.1990 р.
194. Закон України “Про прокуратуру” №1789-12 від 25.11.1991 р.
195. Закон України “Про оперативно-розшукову діяльність” №2135-2 від 18.02.1992 р.
196. Закон України “Про службу безпеки України” № 2229-12 від 5.03.1992 р.
197. Закон України “Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю” № 3341-12 від 30.06. 1993 р.
198. Закон України “Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві” № 3783-12 від 23.12.1993 р.
199. Закон України “Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів” № 3781-12 від 23.12.1993 р.
200. Закон України “Про статус суддів” № 2862-12 від 15.12.1992 р.
201. Закон України “Про адвокатуру” № 2887-12 від 19.12.1992 р.
202. Закон України “Про судову експертизу” № 4038-12 від 25.02.1994 р.
203. Кримінальний кодекс України.– К., 2001.
204. Кримінально-процесуальний кодекс України. Науково-практичний коментар.– К., 2003.
205. Инструкция “Об организации производства судебних экспертиз в научно-исследовательских, судебно-экспертных учреждениях Министерства юстиции УССР”, утвержденная приказом Министра юстиции УССР 8/5 от 30.05.1988 г.
206. Інструкції про проведення судово-медичних експертиз (досліджень) у відділеннях судово-медичної токсикології, цитології, імунології, з приводу статевих станів бюро судово-медичної експертизи, затверджені наказом Міністерства охорони здоров’я України № 6 від 17.01.1995 р.
207. Інструкція про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень: Затв. наказ. Мін’юсту України від 30 грудня 2004р.№144/5// Офіційний вісник України.- 2005.- №5.- Ст.325.
208. Про внесення змін до Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 08.10.98 №53/5: Наказ Мін’юсту України від 10 червня 2005р.№59/5// Офіційний вісник України.- 2005.- №24.- Ст.1365.
209. Про затвердження Положення про експертно-кваліфікаційні комісії та атестацію судових експертів: Наказ Мін’юсту України від 9 серпня 2005р// Офіційний вісник України.- 2005.- №33.- Ст.1996.
210. Наказ МВС України “Про заходи щодо виконання Державної програми боротьби зі злочинністю” № 536 від 28.08.1993 р.

 

 

Енциклопедії на CD-ROM

211. Encyclopedia Britannica Cd97. Version 1.1. Encyclopedia Britannica Inc., 1997.
212. Multimedia World History. Bureau of Electronic Publishing Inc., 1994.

 

 

Адреси в глобальній комп'ютерній мережі Internet

213. КНУВС - www.naiau.kiev.ua
214. Російський НДІ інформаційних систем - http://www.riis.ru.
215. Центр інформатизації Міністерства утворення РФ – http//www.informika.ru.

 

 

 

Питання:
І. Теорія та методологія криміналістики:
Поняття і значення криміналістики.
Криміналістика як наука і навчальна дисципліна.
Історія криміналістики в Україні.
Сучасний стан і перспективи розвитку криміналістики в Україні.
Предмет та обєкти науки криміналістики.
Предмет і завдання криміналістики.
Методи криміналістики.
Система науки криміналістики.
Розвиток криміналістики за кордоном.
Теоретичні і методологічні основи криміналістики як частина криміналістики.
Взаємозвязок криміналістики з оперативно-розшуковою діяльністю, судовою медициною, судовою психіатрією та юридичною психологією.
Завдання, функції криміналістики. ЇЇ принципи і закони.
Найвидатніші представники криміналістичної науки та їх внесок у її становлення.
Традиційні уявлення про природу криміналістики. Сучасний стан цього питання.
Генезис питання про предмет, систему і обєкти криміналістики.
Загальнонаукові методи криміналістики.
Спеціальні (окремі) методи криміналістики.
Поняття і види криміналістичної ідентифікації.
Співвідношення криміналістики з кримінальним правом, кримінальним процесом, кримінологією.
Критерії допустимості спеціальних методів криміналістики в кримінальному судочинстві.
Поняття і види криміналістичної ідентифікації.
Обєкти криміналістичної ідентифікації, їх класифікація.
Субєкти криміналістичної ідентифікації.
Поняття і класифікація ідентифікаційних ознак.
Ідентифікаційні ознаки, їх властивості і види.
Структура процесу криміналістичної ідентифікації.
Стадії ідентифікаційного дослідження.
Використання математичних методів і компютерних технологій в ідентифікаційних дослідженнях.
Види та форми криміналістичної ідентифікації.
Поняття, сутність та методика криміналістичної діагностики.
Обєкти і субєкти криміналістичного діагностування.
Структура процесу криміналістичного діагностування.
Криміналістичне прогнозування та його наукове і прикладне значення.
Методологія криміналістики як науки і як виду практичної діяльності.
Чуттєво-раціональні та формально-логічні методи криміналістики.
Поняття, види та джерела криміналістичних знань.
II. Криміналістична техніка:
Поняття і завдання криміналістичної техніки як частини криміналістики.
Науково – технічні засоби, які використовуються для лабораторного дослідження речових доказів.
Судова фотографія, поняття і види.
Судова фотографія: види і завдання.
Правила фотографування речових доказів в натуральну величину.
Фотографування місця події.
Судово-оперативна фотографія: поняття, види.
Панорамна фотографія.
Сигналетична (впізнавальна) зйомка.
Судово-дослідницька фотографія.
Фотоматеріали та їх класифікація.
Механізм утворення слідів – відображень.
Папілярні узори, їх властивості, типи та види.
Класифікація слідів у трасології.
Динамічні і статичні сліди в трасології.
Сліди знарядь зламу, їх класифікація.
Встановлення (відновлення) тексту, залитого чорнилом, фарбою.
Опис сліду босої ноги людини в протоколі огляду місця події.
Доріжка слідів та її криміналістичне значення.
Опис сліду взуття в протоколі огляду місця події.
Виявлення й фіксація слідів пальців рук людини.
Сліди транспортних засобів та їх криміналістичне значення.
Фіксація слідів ніг і транспортних засобів.
Поняття судової балістики і основні обєкти судово – балістичного дослідження.
Боєприпаси до вогнепальної зброї як обєкт судово-балістичного дослідження.
Механізм утворення слідів на гільзі та кулі під час пострілу. Їх криміналістичне значення.
Сліди застосування вогнепальної зброї.
Питання, які вирішуються судово-балістичною експертизою.
Основні способи підробки документів.
Підчистка як спосіб підробки документів: ознаки і способи виявлення.
Витравлювання як спосіб підробки документів: ознаки і способи виявлення.
Ознаки підробки підпису і способи її виявлення.
Ознаки підробки печаток і штампів. Способи їх виявлення.
Криміналістичне дослідження машинописного тексту.
Загальні і окремі ознаки почерку.
Криміналістичне дослідження письма.
Класифікація ознак зовнішності людини.
Словесний портрет.
Поняття судової балістики. ЇЇ наукові основи та співвідношення з криміналістичним зброєзнавством.
Наукові основи криміналістичного дослідження письма (письмової мови та почерку).
Різновиди, завдання та можливості техніко-криміналістичної експертизи документів.
Підготовка матеріалів для призначення авторознавчої експертизи. Види порівняльних зразків письмової мови та вимоги до них.
Поняття криміналістичного (письмомовного) дослідження документів і його завдання та обєкти.
Письмова мова як обєкт криміналістичного дослідження. Співвідношення авторознавства і почеркознавства.
Документ як обєкт криміналістичного дослідження. Криміналістична класифікація документів.
Підготовка матеріалів для призначення почеркознавчої експертизи. Види порівняльних зразків почерку та вимоги до них.
Ідентифікаційні (загальні та окремі) ознаки письмової мови.
Способи і засоби збирання інформації про зовнішність людини з метою пошуку та встановлення особи.
Судово-криміналістичне дослідження ознак зовнішності людини.
Генотипоскопічний аналіз у кримінальному судочинстві.
Криміналістична (кримінальна) реєстрація.
Криміналістичні обліки та їх види.
Криміналістичні обліки та їх характеристика.
Обєкти криміналістичного обліку.
Оперативно-довідкові криміналістичні обліки. Характеристика та їх можливості.
Криміналістично-пошукові обліки. Характеристика та їх можливості.
Довідково-допоміжні криміналістичні обліки, їх характеристика і можливості.
Система та структура складових криміналістичної техніки як частини криміналістики.
Поверхневі та обємні сліди. Методи (способи) їх виявлення та факультативної фіксації.
Холодна зброя. Поняття, види та криміналістичне значення.
Поняття та криміналістична класифікація зброї.
Криміналістичне вибухознавство та його співвідношення з судовою (криміналістичною) балістикою.
Вогнепальна зброя як обєкт судової балістики.
III. Криміналістична тактика:
Криміналістична (слідча) тактика як складова частина криміналістики: поняття і завдання.
Тактичний прийом і тактична операція.
Поняття криміналістичної версії, її логічна природа.
Поняття і види планів розслідування злочинів.
Стадії (етапи) планування розслідування злочинів.
Принципи планування розслідування злочинів.
Завершальний етап розслідування злочинів, його зміст і завдання.
Характеристика засобів криміналістичної тактики.
Становлення та сучасний стан уявлень про криміналістичну тактику.
Система та структура складових криміналістичної тактики.
Структура та характеристика елементів загальних положень криміналістичної тактики.
Слідча дія як основний засіб криміналістичної тактики. Поняття, види, періодизація.
Слідча ситуація. Поняття, види, значення.
Тактичне рішення й тактичний ризик у криміналістиці.
Тактична операція й тактична комбінація як засоби криміналістичної тактики.
Етапи і структура організації розслідування злочинів
Планування розслідування злочинів. Поняття, завдання, види, принципи, етапи та форми.
Версія в структурі планування розслідування злочинів. Поняття, значення, види, принципи.
Правила конструювання і перевірки слідчих версій. Типові помилки цих процесів.
Поняття, види та принципи слідчого огляду.
Стадії огляду місця події. Завдання, що вирішуються на кожній із них.
Підготовка до огляду місця події.
Учасники огляду місця події та їх роль.
Негативні обставини, що можуть бути виявлені під час огляду місця події. Їх криміналістичне значення.
Поняття і види обшуку, умови правомірності його проведення.
Тактика проведення обшуку в приміщенні.
Тактика особистого обшуку.
Особливості тактики проведення групового обшуку.
Тактика проведення виїмки.
Відмінність обшуку від виїмки.
Поняття і види відтворення обстановки і обставин події.
Стадії відтворення обстановки і обставин події та завдання, які вирішуються на кожній із них.
Підготовка до відтворення обстановки і обставин події.
Загальні тактичні умови проведення відтворення обстановки і обставин події.
Поняття, види і завдання допиту.
Стадії допиту і завдання, які вирішуються на кожній із них.
Стадії допиту свідка.
Завдання слідчого під час прослуховування вільної розповіді в процесі допитів.
Підготовка до допиту обвинуваченого.
Підготовка до допиту підозрюваного.
Тактичні прийоми допиту підозрюваного, який не бажає давати показання.
Тактичні прийоми допиту з урахуванням ситуаційних факторів.
Тактичні прийоми допиту в безконфліктній ситуації.
Тактичні прийоми допиту в конфліктній ситуації, коли допитуваний дає неправдиві показання.
Особливості тактики допиту неповнолітніх.
Особливості тактики допиту потерпілих.
Тактика допиту підозрюваного в безконфліктній ситуації.
Тактичні прийоми допиту свідка за умов конфліктної ситуації.
Тактичні прийоми допиту підозрюваного в ситуації, коли він відмовляється давати показання.
Тактика допиту обвинуваченого, який дає неправдиві показання.
Особливості тактики допиту неповнолітнього обвинуваченого.
Тактика очної ставки.
Застосування звукозапису і відеозапису під час допитів.
Підготовка до предявлення для впізнання.
Тактика предявлення для впізнання предметів.
Особливості тактики предявлення для впізнання трупа.
Взаємодія слідчого і експерта під час призначення й проведення судових експертиз.
Тактика освідування.
Види (класифікація) криміналістичних експертиз.
Тактика призначення судової експертизи.
Державні судово-експертні установи в Україні.
Питання, які вирішуються авто технічною експертизою.
Методи і способи, що використовуються під час огляду місця події.
Науково-технічні (пошукові та фіксуючі) засоби, що використовуються в процесі огляду місця події.
Тактичні прийоми обшуку, їх види та значення.
Поняття, завдання і види предявлення для впізнання.
Загальні правила щодо організації й проведення предявлення для впізнання живих осіб.
Особливості тактики предявлення для впізнання тварин.
Особливості тактики судових допитів.
Процесуальні та організаційні питання призначення судової експертизи.
Підготовчий етап призначення судових експертиз. Загальні правила, структура, завдання.
Сутність етапу проведення судової експертизи.
Функції та дії слідчого на етапі проведення судових експертиз.
Загальні положення методики проведення судово-експертних досліджень.
Висновок експерта. Види та правила оцінки.
Криміналістичні ситуації та їх види.
Чинники, що впливають на формування криміналістичних (слідчих) ситуацій.
Організація розслідування злочинів. ЇЇ поняття, рівні та субєкти здійснення.
Негативні обставини, що можуть бути виявлені у ході обшуків. Їх криміналістичне значення.
ІV. Криміналістична методика:
Поняття і завдання методики розслідування окремих видів злочинів як частини криміналістики.
Поняття криміналістичної характеристики злочинів, її співвідношення з кримінально-правовою і кримінологічною характеристиками злочинів.
Структура криміналістичної характеристики злочинів.
Елементи криміналістичної характеристики злочинів.
Криміналістична характеристика вбивств.
Початковий етап розслідування вбивств.
Типові версії розслідування вбивств за ситуації, коли виявлено труп із ознаками насильницької смерті. Завдання цієї ситуації та шляхи їх вирішення.
Слідчі дії та оперативно – розшукові заходи початкового етапу розслідування вбивств.
Криміналістична характеристика розкрадань, вчинюваних привласненням, розтратою майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем.
Криміналістична характеристика крадіжок чужого майна.
Криміналістична характеристика квартирних крадіжок.
Початковий етап розслідування квартирних крадіжок.
Криміналістична характеристика грабежів.
Початковий етап розслідування грабежів.
Криміналістична характеристика розбійницьких нападів.
Криміналістична характеристика хуліганства.
Типові слідчі ситуації, які виникають на початковому етапі розслідування хуліганства.
Криміналістична характеристика шахрайства.
Криміналістична характеристика хабарництва.
Початковий етап розслідування хабарництва.
Способи вчинення шахрайства.
Початковий етап розслідування шахрайства.
Предмет допиту потерпілого під час розслідування шахрайства.
Початковий етап розслідування злочинів, його зміст і завдання.
Початковий етап розслідування хуліганства.
Криміналістична характеристика злочинних порушень правил безпеки праці.
Криміналістична характеристика злочинних порушень правил охорони водних ресурсів.
Початковий етап розслідування злочинних порушень правил охорони водних ресурсів.
Слідчі дії та оперативно-розшукові заходи початкового етапу розслідування злочинних порушень правил охорони водних ресурсів.
Криміналістична характеристика злочинних порушень встановлених законодавством вимог пожежної безпеки.
Початковий етап розслідування злочинних порушень встановлених законодавством вимог пожежної безпеки.
Завершальний етап розслідування злочинних порушень встановлених законодавством вимог пожежної безпеки.
Криміналістична характеристика злочинних порушень правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту.
Типові слідчі ситуації які виникають на початковому етапі розслідування порушень правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту.
Особливості тактики проведення окремих слідчих дій під час розслідування злочинних порушень правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту.
Судові експертизи, які найчастіше призначаються під час розслідування хуліганства.
Судові експертизи, які найчастіше призначаються в процесі розслідування вбивств.
Судові експертизи, які найчастіше призначаються під час розслідування злочинних порушень встановлених законодавством вимог пожежної безпеки.
Судові експертизи, які найчастіше призначаються у ході розслідування порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту.
Судові експертизи, які найчастіше призначаються під час розслідування злочинних порушень правил охорони вод.
Способи розкрадань, вчинюваних привласненням, розтратою майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем.
Особливості організації та планування розслідування розкрадань. Обставини, що підлягають встановленню.
Початковий етап розслідування розкрадань, вчинюваних привласненням, розтратою майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем.
Особливості виконання окремих слідчих дій під час розслідування розкрадань, вчинюваних привласненням, розтратою майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем.
Криміналістична характеристика розбійницьких нападів.
Особливості розслідування розбійницьких нападів.
Планування розслідування шахрайства. Типові слідчі ситуації.
Початковий та наступний етапи розслідування шахрайства.
Криміналістична характеристика вимагання.
Планування та початковий етап розслідування вимагання.
Особливості тактики проведення окремих слідчих дій під час розслідування вимагання.
Особливості порушення кримінальної справи про хабарництво. Типові ситуації початкового етапу розслідування й дії слідчого.
Особливості тактики проведення окремих слідчих під час розслідування хабарництва.
Початковий етап розслідування підпалів та інших злочинів, повязаних з виникненням пожеж.
Особливості тактики проведення окремих слідчих дій під час розслідування підпалів та інших злочинів, повязаних з виникненням пожеж.
Особливості тактики проведення окремих слідчих дій під час розслідування екологічних злочинів.
Види, завдання та можливості судових експертиз у справах про вбивства.
Криміналістична класифікація способів розкрадань, вчинюваних привласненням, розтратою майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем.
Типові слідчі ситуації початкового етапу розслідування розкрадань, вчинюваних привласненням, розтратою майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем.
Сутність, завдання та вимоги до здійснення дослідчої перевірки у справах про хабарництво.
Тактика затримання з поличним у справах про хабарництво.
Причини та „слідова картина як елементи криміналістичної характеристики злочинних порушень правил дорожнього руху та експлуатації транспорту.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

І. Теорія  та методологія криміналістики:

1. 1.      Поняття і значення криміналістики.

Сучасну криміналістику необхідно  розуміти і вивчати у декількох аспектах – як юридичну науку, як вид діяльності і як навчальну дисципліну.

Як юридична  наука  прикладного характеру криміналістика– це галузь специфічних наукових знань, з одного боку про злочинну діяльність, а з іншого – про діяльність щодо виявлення, розкриття, розслідування й попередження злочинів та встановлення істини  у процесі судочинства.

Як навчальна дисципліна криміналістика містить теоретичні і методичні положення, визначення та окремі криміналістичні теорії щодо її техніко-тактичного арсеналу.

Криміналістика — це наука, яка дійсно знаходиться на передньому краї боротьби зі злочинністю. Саме криміналістика на основі своїх наукових досліджень та розробок пропонує оперативно-розшуковим працівникам, слідчим, експертам, суддям науково обґрунтовані та перевірені практикою засоби, прийоми та методи розкриття злочинів, розслідування та судового розгляду кримінальних справ.

Криміналістика привертає до себе увагу насамперед тим, що вона допомагає встановити істину, проникнути у невідоме, таємне.

Значення криміналістики для практичної діяльності у сфері кримінального судочинства полягає в тому, що вона на основі наукових досліджень і практичних розробок:

- надає слідчим, суддям, прокурорм, о-р-працівникам, експертам-криміналістам накуково обгрунтовані засоби, прийоми і методи розкриття, розслідування й попередження злочинів;

- задовольняє сучасні потреби слідчої, експертно-криміналістичної і судової практики в ефективних засобах і методах діяльності для виконання завдань кримінального судочинства.

 

1. 2.      Криміналістика як наука і навчальна дисципліна.

Як юридична  наука  прикладного характеру криміналістика– це галузь специфічних наукових знань, з одного боку про злочинну діяльність, а з іншого – про діяльність щодо виявлення, розкриття, розслідування й попередження злочинів та встановлення істини  у процесі судочинства.

Як навчальна дисципліна криміналістика містить теоретичні і методичні положення, визначення та окремі криміналістичні теорії щодо її техніко-тактичного арсеналу.

Криміналістика — це наука, яка дійсно знаходиться на передньому краї боротьби зі злочинністю. Саме криміналістика на основі своїх наукових досліджень та розробок пропонує оперативно-розшуковим працівникам, слідчим, експертам, суддям науково обґрунтовані та перевірені практикою засоби, прийоми та методи розкриття злочинів, розслідування та судового розгляду кримінальних справ.

Криміналістика привертає до себе увагу насамперед тим, що вона допомагає встановити істину, проникнути у невідоме, таємне.

 

 

1. 3.      Історія криміналістики в Україні.

У розвитку вітчизняної криміналістики загальноприйнятим є її поділ на три етапи:

1 етап її становлення і накопичення емпіричного матеріалу (кінець ХІХ ст. 1930-і роки;

2 етап формування окремих криміналістичних теорій (кінець 1930-х років – кінець 1960-х років;

3 етап формування загальної теорії криміналістики і подальшого розвитку окремих її теорій (з кінця 1960-х до тепер і далі).

Вітчизняними криміналістами виступили:

Євген Федорович Буринський (1849-1912 рж.) – батько судової фотографії, засновник першої вітчизняної судово-експертної лабораторії. Започаткував основи судового почеркознавства, запровадив у криміналістиці принцип криміналістичної трансформації.

Микола Сергійович Бокаріус (1869-1931 р.ж.) – доктор медицини, відомий судовий медик  і криміналіст, засновник і перший директор Харківського НДІ СЕ, засновник і редактор журналу “Архів кримінології і судової медицини.

Сергій Михайлович Потапов (1873-1957 р.ж.) – ініціатор створення теорії криміналістичної ідентифікації. Першим читав курс кримінальної техніки. З 1914 по 1919 рр. завідував Київським кабінетом н/с експертизи, а з 1920 по 1922 рр. був старшим науковим співробітником Одеської лабораторії н/с експертизи.

Серій Іванович Тихенко (1896-1971 р.ж.) – професор криміналістики, заслужений діяч науки і техніки, автор багатьох наукових досліджень у галузі судової експертизи, а також розробки методики розслідування розкрадань.

Микола Прокопович Макаренко (1874-1945 р.ж.) – професор, завідувач кабінету науково-судової експертизи в Одесі з першого дня його утворення в 1914 році, а потім керівник Одеського НДІ СЕ (1925-1938 рр.) Працював над розробкою техніки розслідування злочинів.

Іван Миколайович Якімов (1884-1954 р.ж.) – започаткував единий методичний підхід до розслідування злочинів, детально дослідив різновиди слідчого огляду, розробив основи обшуку. Автор перших методичних посібників з криміналістики.

Сергій Миколайович Матвіїв (1881-1937 р.ж.) – доктор медицини і криміналістики. Сфера діяльності – експертиза речових доказів. Широкий розголос отримали його праці щодо дослідження розбитого скла: він встановив ознаки, за якими можна визначити напрям пострілу або нанесення удару.

Цей перелік за бажанням можна продовжити.

1. 4.      Сучасний стан і перспективи розвитку криміналістики в Україні.

Сучасний стан розвитку криміналістики в Україні характеризується формуванням загальної теорії криміналістики, розробкою і впровадженням сучасних науково-технічних засобів і інформаційних технологій в практику боротьби зі злочинністю, удосконаленням прийомів криміналістичної тактики, запропонуванням методик розслідування нових видів злочинів. Розвиток криміналістики пов’язаний з формуванням певних наукових шкіл криміналістів. Інтенсивно розвиваються всі розділи криміналістики, виникають нові напрями, теорії та вчення.

Важливим свідченням високого рівня розвитку криміналістики в Україні є підготовка і видання підручників. У 1973 р. видано підручник «Радянська криміналістика. Криміналістична техніка і слідча тактика» за редакцією В. П. Колмакова, написаний українськими вченими-криміналістами. У 1988 р. вийшов друком підручник «Радянська криміналістика. Методика розслідування окремих видів злочинів» за редакцією В. К. Лисиченка.

За часів незалежності України перший підручник для юридичних вищих навчальних закладів і юридичних факультетів був підготовлений у 1998 р. колективом викладачів кафедри криміналістики Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого «Криміналістика. Криміналістична тактика і методика розслідування злочинів» за редакцією В. Ю. Шепітька. У 2001 р. цим самим колективом авторів здійснюється видання повного курсу криміналістики.

Виникнення, розвиток і впровадження криміналістичнихзнаньв Україні безг редньо пов'язані з науковою і практичною діяльністю науково-дослідних інс Міністерства юстиції України, кафедр криміналістики Київського й Одеськогоуі і тетів, Харківського юридичного інституту. Вчені, які очолювали ці установи: у К С.І.Тихенко(1896- І97І),уХаркові-М.М.Гродзінськийі В.П.Колмаков(І9ІЗ-підготували плеяду нині активно працюючих на кафедрах і в інститутах молодих ф які становлять школу українських криміналістів (В.О. Коновалова, А. М. Колесі \ і В.І.Гончаренко, В.КЛисіченко, М.В.Салтевський, Г.А.Матусовський, М.Я.Сегал

Нині в системі Міністерства юстиції України функціонують сім інститутів с> експертиз - Харківський, Київський, Одеський, створені ще 1925 р., Донець* Львівський, відкриті 1995 р., Кримський і Дніпропетровський, відкриті 2002 р.

МВС України мас мережу експертних криміналістичних центрів. У кожном> ному і міському УВС функціонує експертно-криміналістичний центр, відділ, відл ня чи група, а в МВС України -науковоекспертно-дослідний криміналістичний .

Основними завданнями експертно-криміналістичних підрозділів є: а) техніко-міналістичне обслуговування органів дізнання і слідства криміналістичною і с\ надання практичної допомоги у використанні її при збиранні джерел доказів; б) пг дення попереднього дослідження речових джерел інформації для органів дізнаї провадження судових експертиз; г) виявлення за допомогою криміналістичного причетних до вчинення злочинівосіб.

 

1. 5.      Предмет та об”єкти науки криміналістики.

Першим спробував визначити предмет криміналістики  Г.Гросс. До теперішнього часу вчені-криміналісти не дійшли єдиної думки про визначення предмета криміналістики.

 Р.С.Белкін дав визначення, яке стало етапним і найпоширенішим у розвитку науки криміналістики – це наука про закономірності виникнення, збирання, дослідження та використання доказів у кримінальних справах і розроблені на ґрунті цих закономірностей спеціальні засоби і методи судочинного дослідження й запобігання злочинів.

Предмет криміналістики утворюють дві групи закономірностей:

І група: закономірності виникнення слідів злочину (закономірності між дією та її наслідками; закономірності зв”язку між способом дії та слідами злочину, між способом і особою злочинця; закономірності залежності способу дій від конкретних умов перебігу злочинної діяльності тощо).

ІІ група: закономірності роботи з доказами (закономірності щодо: пошуку, фіксації, зберігання, перевірки і використання джерел інформації про злочин).

об'єкти криміналістики виступають частиною об”єктивної реальності життя суспільства і становлять головний інтерес для криміналістики.

У криміналістиці виділяють два об”єкти пізнання :

а) злочинна діяльність;

б) криміналістична діяльність .

Аналіз злочинної діяльності, передбачає розгляд таких її елементів, що утворюють її зміст:

а) суб”єкти (головні та другорядні учасники злочинного діяння);б) предмет (жертва) посягання;в) мета посягання (вся суб”єктивна сторона складу злочину);г) безпосередня злочинна поведінка (способи і засоби, що застосовані злочинцем для досягнення мети, тобто об”єктивна сторона);д) обстановка вчинення злочину (тобто всі умови, що оточують злочинця в момент вчинення злочину);е) результат (фізична, матераільна, моральна шкода, інші злочинні наслідки).

Криміналістина діяльність як об”єкт криміналістики – це протилежність злочинної діяльності, що нею породжена і направлена на розкриття, розслідування й попередження злочинів та їх судовий розгляд.

Криміналістична діяльність поділяється на декілька видів:

- криміналістична діяльність щодо розкриття, розслідування й судового розгляду злочинів;- єксперно-криміналістична діяльність;- оперативно-розшукова діяльність;

- криміналістична профілактична діяльність;- криміналістична науково-педагогічна діяльність.

Структура всіх видів криміналістичної діяльності зовні, за назвою її елементів, схожа зі структурою злочинної діяльності і складається із таких елементів:

- об”єкт – будь-який вид злочинів, передбачений ККУ;- суб”єкт. - слідчі, судово-слідчі дії, а також методи, прийоми і засоби їх виконання, як найважливіші елементи  провадження судочинства на всіх його етепах;- обстановка та умови розслідування й

 

1. 6.      Предмет і завдання криміналістики.

Першим спробував визначити предмет криміналістики  Г.Гросс. До теперішнього часу вчені-криміналісти не дійшли єдиної думки про визначення предмета криміналістики.

 Р.С.Белкін дав визначення, яке стало етапним і найпоширенішим у розвитку науки криміналістики – це наука про закономірності виникнення, збирання, дослідження та використання доказів у кримінальних справах і розроблені на ґрунті цих закономірностей спеціальні засоби і методи судочинного дослідження й запобігання злочинів.

Предмет криміналістики утворюють дві групи закономірностей:

І група: закономірності виникнення слідів злочину (закономірності між дією та її наслідками; закономірності зв”язку між способом дії та слідами злочину, між способом і особою злочинця; закономірності залежності способу дій від конкретних умов перебігу злочинної діяльності тощо).

ІІ група: закономірності роботи з доказами (закономірності щодо: пошуку, фіксації, зберігання, перевірки і використання джерел інформації про злочин).

Головне завдання криміналістики можна сформулювати як - забезпечення боротьби зі злочинністю відповідними для потреб практики засобами, способами та методами отри­мання й використання доказової інформації.

Окрім цього, криміналістика виконує ще й певні спеціальні завдання:

• вивчення закономірностей слілоутворсішя, збору та вико рпстання доказової інформації;
• вивчення практики розкриття й розслідування злочинів, зокрема: досвід і новації інших держав;
• вироблення теоретичних основ діяльності щодо виявлення, збирання, дослідження й використання доказової інформації;
• наираиювання практичних рекомендацій технічного і мето­дичного характеру;

•  розроблення заходів і засобів попередження злочинів.
Спеціальні завдання криміналістики, своєю чергою, через

їхні динамічність, взаємообумовленість із соціальними змінами у суспільстві й потребою слугувати практиці боротьби зі зло­чинністю, змйшсіиио законності й правопорядку, - реалізуються і через конкретні завдання, які визначаються конкретними, сьогоденними потребами практики (конкретні завдання - зав­дання певного періоду, яке вирішує криміналістика).

 

1. 7.      Методи криміналістики.

Метод криміналістики – це спосіб вивчення й дослідження, який використовується у криміналістиці для пізнання її предмету та об'єктів.

Найбільш розповсюдженим серед науковців є поділ (класифікація) методів криміналістики як науки за принципом узагальненості на три великі групи:

1. всезагальний (діалектичний) метод пізнання;
2. загальнонаукові (загальні) методи;
3. спеціальні (окремі) методи.

І. Діалектичний метод, що засвідчує принципову можливість відображення й пізнання всіх явищ та фактів навколишнього світу, їх взаємозв'язок, взаємообумовленість, є основою (базисом) для всіх інших методів пізнання дійсності, виступає методологією криміналістичного дослідження.

ІІ. Загальнонаукові (загальні) методи – це ті, що використовуються у всіх (або багатьох) науках чи сферах діяльності людей.

Вони, у свою чергу, поділяються ще на декілька різновидів:

1)      чуттєво-раціональні;

2)      логічні або методи формальної логіки;

3)      математичні методи;

4)      кібернетичні методи.

ІІІ. Спеціальні методи -   такі, сфера застосування яких обмежена однією чи декількома науками. Система спеціальних методів складається з двох груп:

а) власне криміналістичні методи;

б) спеціальні методи інших наук.

 

 

1. 8.      Система науки криміналістики.

Система криміналістики – це складові її частини або розділи, які розташовані в певній послідовності, яким притаманна наявність внутрішніх і зовнішніх взаємних зв'язків.     

У відповідності  з сучасним уявленням більшості вітчизняних вчених-криміналістів система криміналістики об'єднує чотири розділи:

1 – теорія та методологія криміналістики;2 – криміналістична техніка;

3 – криміналістична (слідча) тактика;4 – методика розслідування окремих видів злочину (криміналістична методика).

Теорія та методологія криміналістики – це система її світоглядних принципів, теоретичних концепцій, категорій, понять, методів, визначень і термінів, які відображають у сукупності весь предмет криміналістики, його внутрішні та зовнішні зв'язки.

У загальну теорію входять певні окремі теорії-вчення, наприклад, криміналістичну ідентифікацію і діагностику, про механізм слідоутворення, спосіб вчинення злочину, криміналістичну характеристику злочину, про версії та планування розслідування. Цей перелік постійно збагачується, що приводить до виникнення нових теорій.

Окрім цього цей розділ утворюють також:

-          мова науки (система її понять, термінів, знаків, криміналістичних категорій);

-          системність науки, тобто криміналістичні класифікації;

-          вчення про методи криміналістики, наукових досліджень.

Криміналістична техніка - це розділ про систему наукових положень та рекомендацій щодо застосування технічних засобів, прийомів і методів призначення яких є збір, фіксація та дослідження доказової інформації для розкриття, розслідування, судового розгляду та попередження злочинів.

Структура розділу вміщує:наукові засади криміналістичної техніки;судову фотографію, відеозапис;трасологію (слідознавство);судову балістику (зброєзнавство); документознавство;габітологію;криміналістичну фоноскопію;одорологію;криміналістичну реєстрацію.

Криміналістична (слідча) тактика – це третій розділ криміналістики, який містить науково вироблену систему прийомів проведення слідчих та судово-слідчих дій, загальні та спеціальні рекомендації про організацію й планування процесу Криміналістична методика (методика розслідування окремих видів злочинів) – сукупність криміналістичних знань і рекомендацій, що базуються на них щодо розслідування і попередження окремих видів злочинів.

Складовими криміналістичної методики виступають:

-          криміналістична характеристика злочинів;

-          загальні принципи організації розслідування злочинів;

-          принципи побудови та шляхів практичного використання методик розслідування й попередження конкретних видів злочинів і т.д.

 

1. 9.      Розвиток криміналістики за кордоном.

За кордоном піонерами криміналістики були:

Альфонс Бертільон (1853-1914 р.ж.) – директор бюро ідентифікації Паризької поліцейської префектури, автор:

- антропометричного методу криміналістичної реєстрації злочинців,

- системи опису ознак зовнішності людини – „словесного портрету”,

- методів метричної фотозйомки на місці події та впізнавальної (сигналітичної)  фотозйомки.  Першим запропонував термін “ідентифікація”.

Вільям Гершель (1833-1917рж.) англійський криміналіст, першовідкривач  феномену папілярних узорів як засобу ідентифікації особи.

Едмон Локар (1877-1966 р.ж.) французький криміналіст і судовий медик, засновник Ліонської лабораторії техніко-поліцейських методів. Розробив пороскопічний  метод дослідження слідів пальців рук, графометричний метод дослідження почерку, методику багатьох експериментальних досліджень з використанням хімічних методів. (Пороскопія – криміналістичне дослідження пор, як джерел інформації для розшуку та ідентифікації людей. Еджескопія – крим дослідження нерівностей будови країв папілярних ліній на долонних поверхнях рук і підошв ніг).

Генрі Фолдс (1843-1930рж.) англійський лікар-криміналіст, першим запропонував використовувати відбитки пальців, вилучених з місця події для розшуку і встановлення злочинців.

Ганс Гросс (1847-1915 р.ж.) австрійський практик-юрист і науковець, професор університетів у Граці та Празі, тривалий час викладав у Чернівецькому університеті, засновник першого у світі криміналістичного музею в Граці. Першим обґрунтував самостійний характер криміналістики, побудови її теми як науки. Його фундаментальні праці “Кримінальна психологія”. Грац, 1898; Посібник для судових слідчих, чинів загальної та жандармської поліції. – Грац, 1892 (протягом 1895-1896 рж. витримало три російськомовні перекладені видання); Посібник для судових слідчих як система криміналістики. - Грац, 1898 (рос. перекл. СПб, 1908) – ці праці навіть зараз носять енциклопедичний характер. Власне Г. Гроссом було у 1897  році запропоновано   термін “криміналістика”.

Рудольф Арчибальд Рейсс (1876-1928 рж.) відомий швейцарський криміналіст, засновник однієї з перших в історії криміналістичних лабораторій і курсів для вивчення працівниками поліції наукових методів дослідження речових доказів у Лозанні.

 

 

 

1. 10.  Теоретичні і методологічні основи криміналістики як частина криміналістики.

Теорія та методологія криміналістики – це система її світоглядних принципів, теоретичних концепцій, категорій, понять, методів, визначень і термінів, які відображають у сукупності весь предмет криміналістики, його внутрішні та зовнішні зв'язки.

У загальну теорію входять певні окремі теорії-вчення, наприклад, криміналістичну ідентифікацію і діагностику, про механізм слідоутворення, спосіб вчинення злочину, криміналістичну характеристику злочину, про версії та планування розслідування. Цей перелік постійно збагачується, що приводить до виникнення нових теорій.

Окрім цього цей розділ утворюють також:

-          мова науки (система її понять, термінів, знаків, криміналістичних категорій);

-          системність науки, тобто криміналістичні класифікації;

-          вчення про методи криміналістики, наукових досліджень.

 

 

 

1. 11.        Взаємозв”язок криміналістики з оперативно-розшуковою діяльністю, судовою  медициною, судовою психіатрією  та юридичною психологією.

Криміналістика та теорія оперативно-розшуковоїдіяльності.

Взаємозв'язок криміналістики та ОРД виявляється, по-перше, в тому, що при розробленні проблем тактики та методики розслідування враховуються можливост оперативно-розшукових засобів і методів збирання інформації та прийомів її документування спеціальними засобами (фото, кіно, відеозапис, звукозапис). По-друге цей зв'язок виявляється у тому, що криміналістичні рекомендації, крім усього іншо­го, повинні спрямовуватись на створення оптимальних умов для проведення тактич­них операцій, елементом яких обов'язково має бути оперативно-розшуком діяльність. У свою чергу, рекомендації оперативно-розшукової діяльності сприяють виконанню слідчих дій, наприклад, підготовці до обшуку, перевірці показань на місці, допиту, затриманню, які нерідко проводяться разом з оперативно-розшуковими заходами.

сті купюр, монет.

Криміналістика та судова медицина. Криміналістика та судова медицина мають найдавніші та найтісніші зв'язки. Судово-медичні знання використовувалися у розкритті злочинів значно раніше, ніж виникла криміналістика.Тому деякі медичні прийо­ми виявлення слідів злочину на тілі людини були запозичені криміналістикою і, нав­паки , багато кримінайктичних способів і технічних засобів з успіхом використову­ються в судовій медицині.

Криміналістика та судова психіатрія. Судова психіатрія, як і судова медицина, сформувалася окремо від криміналістики і внаслідок чіткого розмежування предметів дослідження зберігає свою самостійність. Судова медицина досліджує тканини та різні об'єкти життєдіяльності людини, а також трупи. Судова психіатрія досліджує психіку людини, її поведінку при розладах психіки. Психічний стан злочинця безпосередньо пов'язаний із призначенням міри покарання і, зокрема, з притягненням людини до кримінальної відповідальності.

Криміналістика та судова психологія. Дані психології широко використовуються у криміналістичній тактиці та методиці розслідування окремих видів злочинів, а та­кож для формування окремих методик; створення теорії спілкування на досудовому та судовому слідстві; вчення про навички, методи розпізнавання інсценувань.

 

 

1. 12.  Завдання, функції криміналістики. ЇЇ  принципи і закони.

Головне завдання криміналістики можна сформулювати як - забезпечення боротьби зі злочинністю відповідними для потреб практики засобами, способами та методами отри­мання й використання доказової інформації.

Окрім цього, криміналістика виконує ще й певні спеціальні завдання:

• вивчення закономірностей слілоутворсішя, збору та вико рпстання доказової інформації;
• вивчення практики розкриття й розслідування злочинів, зокрема: досвід і новації інших держав;
• вироблення теоретичних основ діяльності щодо виявлення, збирання, дослідження й використання доказової інформації;
• наираиювання практичних рекомендацій технічного і мето­дичного характеру;

•  розроблення заходів і засобів попередження злочинів.
Спеціальні завдання криміналістики, своєю чергою, через

їхні динамічність, взаємообумовленість із соціальними змінами у суспільстві й потребою слугувати практиці боротьби зі зло­чинністю, змйшсіиио законності й правопорядку, - реалізуються і через конкретні завдання, які визначаються конкретними, сьогоденними потребами практики (конкретні завдання - зав­дання певного періоду, яке вирішує криміналістика).

функцій криміналістики – це основні напрямки діяльності.Їх поділяють на:

а) методологічну – забезпечення правильного розуміння предмету і змісту криміналістичної науки, її ролі у процесі пізнання та практичної діяльності; дозволяє правильно визначити співвідношення науки і практики;

б)  синтезуючу – криміналістика відображає у собі загальні процеси інтеграції наукового знання.;

г) прогнозуючу – тобто криміналістика прогнозує форми практичного використання своїх положень у майбутньому.

Як і кожна наука, криміналістика також має свої специфічні закони свого розвитку.

Закони розвитку науки – це відображення тих факторів, умов, принципів, які визначають напрям і зміст науки, її змін у конкретних умовах існування суспільних явищ та форм їх пізнання.

 До них можна віднести:

а) закон зв'язку і успадкованості між існуючими і такими, що виникають криміналістичними концепціями,

б) закон активного творчого пристосування сучасних досягнень для потреб практики тих наук, розробки яких не можуть прямо, безпосередньо використані у судочинстві без їх спеціального пристосування, обробки диференціації, інтеграції;

в) закон обґрунтування, обумовлення криміналістичних рекомендацій потребами практики судочинства і вдосконалення цієї практики на ґрунті досягнень криміналістичної науки;

г) закон прискорення темпів розвитку криміналістики на базі науково-технічного прогресу як у сфері криміналістики, так і у галузі суміжних наук.

 

Принципи криміналістики-певні вихідні положення, керівні ідеї.

Принципи криміналістики як науки:

а) принцип можливості пізнання матеріального світу – означає, що з позицій матеріалізму світ є пізнаваним, тобто що всі факти, явища і процеси, які стають об'єктами вивчення криміналістики є пізнаваними;

б) принцип об'єктивності – виражає незалежність криміналістичних наукових прикладних досліджень від будь-яких політичних позицій, мотивів, наявність заінтересованості у досягненні максимально точного відображення закономірностей та процесів реального світу;

в) принцип історизму – відображає діалектичну вимогу розглядати предмет криміналістики, її зміст, функції, зв'язки з іншими науками під кутом зору їх виникнення та зміни у динаміці історії;

г) принцип системності науки – передбачає такий підхід до предмету криміналістики, за якого вона у цілому, а також окремі її розділи і напрями, об'єкти, що нею вивчаються, явища тощо – розглядаються як взаємопов'язані та взаємозалежні частини одного цілого, які між собою утворюють взаємообумовлену систему.

Принципи криміналістики як виду діяльності практичної

-         принцип законності;

-         принцип пріоритету закону над рекомендаціями;

-         принцип зв'язку науки і практики;

-         принцип раціональної організації розслідування, побудови і перевірки версій, криміналістичної реконструкції;

-         принцип творчого підходу до вирішення практичних завдань тощо.

 

 

1. 13.  Найвидатніші представники  криміналістичної науки та їх внесок у її становлення.

За кордоном піонерами криміналістики були:

Альфонс Бертільон (1853-1914 р.ж.) – директор бюро ідентифікації Паризької поліцейської префектури, автор:

- антропометричного методу криміналістичної реєстрації злочинців,

- системи опису ознак зовнішності людини – „словесного портрету”,

- методів метричної фотозйомки на місці події та впізнавальної (сигналітичної)  фотозйомки.  Першим запропонував термін “ідентифікація”.

Вільям Гершель (1833-1917рж.) англійський криміналіст, першовідкривач  феномену папілярних узорів як засобу ідентифікації особи.

Едмон Локар (1877-1966 р.ж.) французький криміналіст і судовий медик, засновник Ліонської лабораторії техніко-поліцейських методів. Розробив пороскопічний  метод дослідження слідів пальців рук, графометричний метод дослідження почерку, методику багатьох експериментальних досліджень з використанням хімічних методів. (Пороскопія – криміналістичне дослідження пор, як джерел інформації для розшуку та ідентифікації людей. Еджескопія – крим дослідження нерівностей будови країв папілярних ліній на долонних поверхнях рук і підошв ніг).

Генрі Фолдс (1843-1930рж.) англійський лікар-криміналіст, першим запропонував використовувати відбитки пальців, вилучених з місця події для розшуку і встановлення злочинців.

Ганс Гросс (1847-1915 р.ж.) австрійський практик-юрист і науковець, професор університетів у Граці та Празі, тривалий час викладав у Чернівецькому університеті, засновник першого у світі криміналістичного музею в Граці. Першим обґрунтував самостійний характер криміналістики, побудови її теми як науки. Його фундаментальні праці “Кримінальна психологія”. Грац, 1898; Посібник для судових слідчих, чинів загальної та жандармської поліції. – Грац, 1892 (протягом 1895-1896 рж. витримало три російськомовні перекладені видання); Посібник для судових слідчих як система криміналістики. - Грац, 1898 (рос. перекл. СПб, 1908) – ці праці навіть зараз носять енциклопедичний характер. Власне Г. Гроссом було у 1897  році запропоновано   термін “криміналістика”.

Рудольф Арчибальд Рейсс (1876-1928 рж.) відомий швейцарський криміналіст, засновник однієї з перших в історії криміналістичних лабораторій і курсів для вивчення працівниками поліції наукових методів дослідження речових доказів у Лозанні.

НАШІ видатні питання №3

1. 14.  Традиційні уявлення про природу криміналістики. Сучасний стан цього питання.

За своєю природою криміналістика — це юридична наука. Такий погляд сформувався в 1952—1955 рр. і згодом став панівним у правовій науці. Зміст цієї концепції та її обґрунтування полягають у таких тезах:

1) криміналістика — правова наука, оскільки її предмет і об’єкти пізнання належать до сфери правових явищ;

2) криміналістика — правова наука, тому що її службова функція і завдання належать до правової сфери діяльності державних органів, правових процесів розслiдування та судового розгляду;

3) усі рекомендації криміналістики мають правовий характер, засновані на законі, відповідають його духу і букві;

4) головним «живильним середовищем» для криміналістики є право;

5) багато наукових рекомендацій криміналістики запроваджуються у змісті правових норм;

6) історично криміналістика була народжена у межах саме правової — кримінально-процесуальної науки.

Історія криміналістики знає й інші погляди на природу криміналістики. Одним із таких напрямів є визначення природи криміналістики як технічної або природничо-технічної науки. Ці погляди характерні для етапу становлення криміналістики як самостійної галузі знань (представники таких поглядів — Р. А. Рейс, Е. Локар, Г. Ю. Маннс, В. І. Громов, Є. У. Зіцер). Причина такої оцінки природи криміналістики — у її змісті на той час (поліцейська чи кримінальна техніка), а також прагнення відмежуватися від кримінально-процесуальної науки у самостійну галузь, створити власний предмет і методи дослідження. Причиною є також суттєвий вплив на криміналістику природничих і технічних наук (математики, фізики, хімії, біології, психології та ін.), використання методів і прийомів цих наук.

Криміналістику розглядали також як науку подвійної природи — правову і технічну (найчіткіше цей погляд сформулював П. І. Тарасов-Радіонов). Прибічники такого підходу наполягали на двох напрямах у криміналістиці: 1) розкриття і розслідування злочинів; 2) методи дослідження речових доказів. Помилковість поглядів концепції подвійної природи криміналістики полягає у механічному розподілі єдиної науки на правові та неправові її розділи.

Розвиток криміналістики, особливості її предмета, складність закономірностей, які вона вивчає, залишають дискусійним питання про природу науки. В останні роки з’явилися нові погляди на природу криміналістики, згідно з якими криміналістика — це наука синтетичної природи (Р. С. Бєлкін та ін.). На думку цих вчених, в криміналістиці неможливо виділити суто правові та суто природничо-наукові, або технічні розділи, комплекси знань як певні фіксовані структури. Вона являє собою єдиний сплав знань.

 

1. 15.   Генезис питання про предмет, систему і об”єкти криміналістики.

Із аналізу предмету криміналістики не складно виокремити об'єкти криміналістики ( тобто окремі види діяльності людей, які виступають частиною об”єктивної реальності життя суспільства і становлять головний інтерес для криміналістики).

У криміналістиці виділяють два об”єкти пізнання (або двоєдиний об”єкт):

а) злочинна діяльність;

б) криміналістична діяльність щодо розкриття, розслідування, судового розгляду злочину та його попередження.

Предмет криміналістики є багатогранним і складним. У юридичній літературі мають місце різні визначення пред­мета криміналістики: як науки про розслідування злочи­нів, або науки про розкриття злочинів, або науки про сукуп­ність технічних засобів, тактичних прийомів і методич­них рекомендацій. Останнім часом криміналістику визна­чають як науку про технології та засоби практичного слідознавства у кримінальному судочинстві. Однак усі ці визначення звужують реальний предмет криміналістики та закономірності, що вивчає ця наука.

Питання про предмет криміналістики тривалий час за­лишалося дискусійним (наприклад, дискусії про предмет криміналістики 50-х чи 70-х рр.), що пов'язано зі складніс­тю об'єкта пізнання (вивченням злочинної діяльності та діяльності щодо протидії злочинності). У 1967 р. Р. С. Бєлкін сформулював нове визначення предмета криміналі­стики, яке стало панівним. Ця дефініція враховувала цілий ряд закономірностей, охоплювала головний зміст криміна­лістики. У криміналістиці розглядають двоєдиний об'єкт пізнання — злочинну діяльність, злочинну поведінку і діяльність щодо їх розкриття, розслідування, встановлен­ня істини у справі.

Криміналістика — це наука про закономірності зло­чинної діяльності та її відображення в джерелах інфор­мації, які слугують основою для розробки засобів, прийомів і методів збирання, дослідження, оцінки і викорис­тання доказів з метою розкриття, розслідування, судового розгляду та попередження злочинів.

Система криміналістики — це її складові розділи (час­тини), що перебувають у тісних взаємозв'язках. Сучасні уявлення про зміст криміналістики дають змогу вирізнити в її системі чотири розділи:

1. Загальна теорія криміналістики — це її методоло­гічна основа, яка являє собою систему принципів, концепцій, категорій, понять, методів, що відображають предмет криміналістики як ціле. Основні елементи: а) вступ до за­гальної теорії криміналістики; б) окремі криміналістичні теорії; в) вчення про методи криміналістики; г) вчення про мову криміналістики; ґ) криміналістична систематика.

2. Криміналістична техніка — розділ криміналісти­ки, що є системою наукових положень і розроблюваних на їх основі технічних засобів, прийомів та методів, призна­чених для збирання, дослідження і використання доказів. Криміналістична техніка виникла внаслідок впроваджен­ня досягнень природничих і технічних наук у практику бо­ротьби зі злочинністю. Система криміналістичної техніки охоплює такі основні галузі: судова фотографія; судовий кіно- і відеозапис; трасологія; судова балістика; криміна­лістичне дослідження письма; техніко-криміналістичне до­ слідження документів; криміналістичне ототожнення особи за ознаками зовнішності; кримінальна реєстрація.

 3. Криміналістична тактика є інтелектуальним яд­ром криміналістики. Це розділ криміналістики, який являє собою систему наукових положень і розроблюваних на їх основі рекомендацій щодо організації і планування досудо-вого і судового слідства, визначення лінії поведінки осіб, які здійснюють судове дослідження, щодо прийомів прове­дення слідчих та судових дій, спрямованих на збирання і дослідження доказів, на встановлення обставин, що сприя­ють вчиненню і приховуванню злочинів. До складу кри­міналістичної тактики входять: вчення про криміналістич­ну версію і планування розслідування, концепція слідчої ситуації, тактичного рішення і тактичного ризику, системи тактичних прийомів проведення слідчих і судових дій (так­тичні комбінації) та ін.

 

1. 16.  Загальнонаукові методи криміналістики.

 Загальнонаукові (загальні) методи – це ті, що використовуються у всіх (або багатьох) науках чи сферах діяльності людей.

Вони, у свою чергу, поділяються ще на декілька різновидів:

1)чуттєво-раціональні;2)логічні3);математичні методи;4)кібернетичні методи.

1. Чуттєво-раціональні методи поєднують у собі і чуттєве і раціональне пізнання, оскільки сприймається не звичайна маса (сума) окремих ізольованих між собою елементів, а їх сукупність, певним чином систематизована.

До чуттєво-раціональних методів відносять:

а) спостереження;б) описування;в) порівняння;г) експеримент (дослід);д) моделювання.

Спостереження – сприйняття певного об'єкта, явища, процесу, яке відбувається для їх системного, цілеспрямованого, запланованого вивчення. Спостереження може бути двох видів – безпосереднім (прямим), опосередкованим (не прямим).

Описування – має місце тоді, коли встановлені шляхом спостереження чи іншими методами вказуються, тобто зазначаються, спеціальним засобом фіксації – вербально-графічним.

Описування може бути безпосередні або опосередкованим.

Порівняння – співставлення властивостей або ознак двох або декількох об'єктів.

Експеримент  (дослід) – відтворення явища або події для вивчення зв'язків його з іншими явищами, діяннями чи процесами.

Моделювання  полягає у заміні об'єкта – оригінала моделі, тобто спеціально створеним аналогом.

2. Логічні методи або методи формальної логіки.

До них належать:а) аналіз і синтез;б) індукції та дедукції;в) гіпотеза і аналогія;г) абстрагування (конкретизація) і узагальнення та ін.

3. Математичні методи:

а) вимірювання;б) вираховування;в) геометричні побудови.

Вимірювання – полягає в порівнянні досліджуваної величини із одною їй величиною і встановленні кількісного співвідношення між відомою та невідомою величинами.

Вираховування – використовується для встановлення названих вище параметрів, а також використовується під час проведення математичного моделювання.

Геометричні побудови – без них неможливо побудувати плани, креслення, схеми; цей метод безпосередньо пов'язаний з вимірюванням.

 

 

1. 17.  Спеціальні (окремі) методи криміналістики.

 Спеціальні методи -   такі, сфера застосування яких обмежена однією чи декількома науками. Система спеціальних методів складається з двох груп:

а) власне криміналістичні методи;

б) спеціальні методи інших наук.

А. – це методи, які початково були розроблені виключно криміналістичною наукою, і лише нею використовувалися:

1)      техніко-криміналістичні методи;2)структурно-криміналістичні методи.

1 – методи, що використовуються у галузі техніко-криміналістичних наукових досліджень:

а) фотографічні;б) трасологічні;в) балістичні;г) одорологічні тощо.

 

2) структурно-криміналістичні – методи побудови у криміналістиці певних структурних систем (планування )

Б. Спеціальні методи інших наук – вони можуть бути використані криміналістикою або безпосередньо, тобто без модифікації або такі, що модифіковані – пристосовані до вирішення криміналістичних завдань. Найбільш частіше використовуються:

-          фізичні, хімічні і фізико-хімічні методи, призначенням яких є аналіз морфології (зовнішньої будови), складу (елементного, молекулярного, фазово-якісного і кількісного), структури, фізичних і хімічних властивостей речовин і матеріалів.

-          біологічні методи використовуються для дослідження об'єктів біологічного походження (крові, частинок епідермісу, виділень людського організму, волосся людини і шерсті тварин, частин рослин тощо);

-          антропологічні і антропометричні методи використовуються для встановлення особи загиблого за залишком кісток, а також  під час формалізованого опису зовнішності людини для її розшуку, а також для вироблення загальноприйнятих критеріїв наступного впізнання людини, оголошеної в розшук тощо;

-          соціологічні методи – анкетування під час вивчення кримінальних справ або інтерв'ювання працівників правоохоронних органів.;

-          психологічні методи використовуються під час вироблення тактичних прийомів і комбінацій тощо (рефлексивність, насильство, хитрощі).  

 

 

 

 

1. 18.  Поняття і види криміналістичної ідентифікації.

Ідентифікацію розглядають у двох значеннях (аспектах):

-          як вид криміналістичної діяльності (тобто як окремий метод криміналістики);

-          як загальнонауковий метод, що окрім криміналістики використовується і в інших науках (фізика, хімія, біологія, генетика, кібернетика тощо).

Криміналістична ідентифікація – процес порівняльного дослідження об”єктів, пов”язаних з подією, що розслідується, для вирішення питання щодо їх тотожності.

І. За  сферою  застосування (тобто форма) обумовлює поділ криміналістичної ідентифікації на види (класифікація):

1) Процесуальна ідентифікація під час виконання:

-          пред'явлення для впізнання;ідентифікаційних експертиз;слідчих та судових оглядів, освідувань;обшуків і виїмок;очних ставок, допитів;

2) Непроцесуальна ідентифікація у ході виконання чи використання:

-          криміналістичних та оперативних обліків;ідентифікаційних досліджень за оперативними матеріалами;перевірки (встановлення) особи за документами;

-          різноманітних оперативно-розшукових міроприємств та заходів.

ІІ. Залежно від форм відображення матеріальних об”єктів під час їх взаємодії

а) матеріально-фіксована - коли ознаки відображеного об'єкта закріплюються у матеріальних об'єктах (слідах, кресленнях, описаннях тощо);

б)психофізіологічна - коли мисленний образ фіксується у пам'яті конкретної людини. У цьому випадку суб'єктом ідентифікації, тобто особою, яка може здійснити ототожнення, може бути тільки ця конкретна особа – свідок, потерпілий, обвинувачений (наприклад, свідок бачив злочинця, запам'ятав його зовнішність і у змозі впізнати його за мисленним образом; на відміну від цього, ідентифікацію за матеріально-фіксованим відображенням може виконати інші особа, наприклад, слідчий, суддя, експерт.)

 

Ккриміналістичну ідентифікацію поділяють як дослідницьку діяльність на:

1)      ідентифікація за матерально-фіксованим відображенням;

2)      ідентифікація за ідеальними (не матеріальними) слідами відображення (уявленими образами, слідами пам'яті).    

ІІІ. За природою ідентифікуючих об'єктів на:

а) загальну;б) знакову.

ІV. За об”єктом дослідження:

1)      ідентифікація людини;2)ідентифікація предметів, речей та речовин;

3)ідентифікація тварин;4)ідентифікація процесів, станів, явищ тощо.

VІ. Залежно від галузі галузі криміналістичної техніки криміналістичну ідентифікацію поділяють на:

1)      дактилоскопічну;зброєзнавчу;судово-балістичну;трасологічну;почеркознавчу;

2)      техніко-криміналістичну;ідентифікацію людини за ознаками зовнішнотсі тощо.

VІІ. За рівнем досягнутої індивідуальності (або за доказовим значенням):

а) на родову;б) на видову;в) на групову;г) на індивідуальну (або власне криміналістичну).

VІІІ. За суб”єктом ототожнення к/ідетифікацію поділяють на:

1)      ідентифікацію, виконувану слідчим;

2)      ідентифікацію, виконувану дізнавачем;

3)      ідентифікацію, виконувану прокурором (обвинувачем);

4)      ідентифікацію, виконувану захисником (адвокатом);

5)      ідентифікацію, виконувану свідком, потерпілим тощо;

6)      ідентифікацію, виконувану судом (суддею).

ІХ. За способом відображення ідентифікаційної інформації на:

а) ідентифікацію цілісних структур;

б) ідентифікацію розділеного цілого;

в) ідентифікацію джерела пошкодження.

 

 

 

1. 19.  Співвідношення криміналістики з кримінальним правом, кримінальним процесом, кримінологією.

Криміналістика та кримінальне право. Зв'язок криміналістики та кримінально-

права є взаємообумовленим. Дані кримінального права про поняття злочину, оз-

наки його складу, форми вини, стадії злочинної діяльності є відправними для

формування елементів криміналістичної характеристики, конструювання слідчих

версій, планування, прогнозування і розроблення методик розслідування окремих

видів злочинів узагалі. Криміналістика вивчає слідчу практику, звертаючи при цьо-

вагу насамперед на нові засоби та способи злочинної діяльності, які в законі

рідко одержують статус кваліфікуючих ознак. Отже, криміналістичні знання впли-

отьпа вдосконалення кримінального права.

Криміналістика і кримінальний процес. Норми кримінально-процесуального права регулюють діяльність, пов'язану з порушенням кримінальних справ, проведенням дізнання, досудового та судового слідства. Зв'язок кримінального процесу  з криміналістикою особливо важливий, оскільки засоби криміналістичної діяльності —наукові  рекомендації, тактичні рішення і психологічні прийоми спілкування під час  слідчих дій реалізуються у кримінально-процесуальному полі. Будь-які криміналі­стічні рекомендації, технічні засоби та методики збирання, дослідження і ви корис­ний доказів повинні відповідати духу та літері кримінально-процесуального закону. Найбільший вплив криміналістика чинить на вдосконалення кримінально-про-. дуального законодавства. Розробляючи нові засоби та методи виявлення і фіксації джерел інформації, криміналістика вдосконалює слідчу практику

Криміналістика та кримінологія.

Дані кримінології використовуються у криміналістиці для розроблення кримі­налістичної характеристики, встановлення кореляційних зв'язків між її елемента­ми .визначення найімовірних осередків злочинності, часу проведення оперативни» заходів І слідчих дій.

 

 

 

1. 20.  Критерії допустимості спеціальних методів криміналістики в кримінальному  судочинстві.

Критерії допустимості:

- науковість методу – під якою треба розуміти наукову обґрунтованість і достовірність отримуваних результатів, їх точність та надійність.

-          безпечність методу, тобто що його використання не загрожує здоров'ю чи життю людей, а якщо загрожує, то потребує у цьому зв'язку дотримання правил технічної безпеки;

-          законність та етичність – тобто допустимими є тільки методи, які відповідають конституційним вимогам, принципам, моральним критеріям суспільства. Вони не повинні обмежувати права громадян, не принижують їх честі та гідності, виключають погрози, насилля і не приводять до порушень норм кримінально-процесуального закону;

-          ефективність методів – в оптимальні строки і з найбільшою продуктивністю призводить до позитивних і бажаних результатів;

-          рентабельність – затрати сил та засобів повинні бути співрозмірними з досягненим.

Недопустимими є методи, що не ґрунтуються на науці, або що опираються на псевдонаукові теорії, наприклад, астрологію, гадання тощо;

 

 

 

1. 21.  Поняття і види криміналістичної ідентифікації.

Ідентифікацію розглядають у двох значеннях (аспектах):

-          як вид криміналістичної діяльності (тобто як окремий метод криміналістики);

-          як загальнонауковий метод, що окрім криміналістики використовується і в інших науках (фізика, хімія, біологія, генетика, кібернетика тощо).

Криміналістична ідентифікація – процес порівняльного дослідження об”єктів, пов”язаних з подією, що розслідується, для вирішення питання щодо їх тотожності.

І. За  сферою  застосування (тобто форма) обумовлює поділ криміналістичної ідентифікації на види (класифікація):

1) Процесуальна ідентифікація під час виконання:

-          пред'явлення для впізнання;ідентифікаційних експертиз;слідчих та судових оглядів, освідувань;обшуків і виїмок;очних ставок, допитів;

2) Непроцесуальна ідентифікація у ході виконання чи використання:

-          криміналістичних та оперативних обліків;ідентифікаційних досліджень за оперативними матеріалами;перевірки (встановлення) особи за документами;

-          різноманітних оперативно-розшукових міроприємств та заходів.

ІІ. Залежно від форм відображення матеріальних об”єктів під час їх взаємодії

а) матеріально-фіксована - коли ознаки відображеного об'єкта закріплюються у матеріальних об'єктах (слідах, кресленнях, описаннях тощо);

б)психофізіологічна - коли мисленний образ фіксується у пам'яті конкретної людини. У цьому випадку суб'єктом ідентифікації, тобто особою, яка може здійснити ототожнення, може бути тільки ця конкретна особа – свідок, потерпілий, обвинувачений (наприклад, свідок бачив злочинця, запам'ятав його зовнішність і у змозі впізнати його за мисленним образом; на відміну від цього, ідентифікацію за матеріально-фіксованим відображенням може виконати інші особа, наприклад, слідчий, суддя, експерт.)

 

Ккриміналістичну ідентифікацію поділяють як дослідницьку діяльність на:

3)      ідентифікація за матерально-фіксованим відображенням;

4)      ідентифікація за ідеальними (не матеріальними) слідами відображення (уявленими образами, слідами пам'яті).    

ІІІ. За природою ідентифікуючих об'єктів на:

а) загальну;б) знакову.

ІV. За об”єктом дослідження:

2)      ідентифікація людини;2)ідентифікація предметів, речей та речовин;

3)ідентифікація тварин;4)ідентифікація процесів, станів, явищ тощо.

VІ. Залежно від галузі галузі криміналістичної техніки криміналістичну ідентифікацію поділяють на:

3)      дактилоскопічну;зброєзнавчу;судово-балістичну;трасологічну;почеркознавчу;

4)      техніко-криміналістичну;ідентифікацію людини за ознаками зовнішнотсі тощо.

VІІ. За рівнем досягнутої індивідуальності (або за доказовим значенням):

а) на родову;б) на видову;в) на групову;г) на індивідуальну (або власне криміналістичну).

VІІІ. За суб”єктом ототожнення к/ідетифікацію поділяють на:

7)      ідентифікацію, виконувану слідчим;

8)      ідентифікацію, виконувану дізнавачем;

9)      ідентифікацію, виконувану прокурором (обвинувачем);

10)  ідентифікацію, виконувану захисником (адвокатом);

11)  ідентифікацію, виконувану свідком, потерпілим тощо;

12)  ідентифікацію, виконувану судом (суддею).

ІХ. За способом відображення ідентифікаційної інформації на:

а) ідентифікацію цілісних структур;

б) ідентифікацію розділеного цілого;

в) ідентифікацію джерела пошкодження.

 

 

 

1. 22.  Об”єкти криміналістичної ідентифікації, їх класифікація.

В ідентифікації беруть участь 2 групи об'єктів:

1)      Ті, що підлягають ідентифікації (шукані, ототожнювані тобто  ідентифікуємі). У цих об”єктах вивчаються властивості притаманні їм самим.

2)      Ті, з допомогою яких проводиться ідентифікація (ототожнюючі тобто ідентифікуючі). У цих об”єктах вивчаються властивості інших, відображених в них об”єктів.

Серед ідентифікуємих можуть бути:

• люди (запідозрені, підозрювані, обвинувачені, свідки, потерпілі);
• тварини (як правило домашні тварини, сільськогосподарська худоба);
• предмети, речі (цілі, їх елементи, частини, взаємопов'язані комплекси предметів);
• населені пункти;
• ділянки місцевості, шляхів, доріг тощо;
• витвори мистецтва;
• соціальні та природні об'єкти (споруди, будови, житлові кімнати, підсобні приміщення, водойми тощо);

Ідентифікуючими об'єктами виступають:

1. матеріально-фіксавані відображення ( це:

-          сліди рук, ніг, зубів та інших частин тіла людини, предметів, її одягу, взуття; знаряддя злочину; частини зброї на кулях і гільзах;

-          копії цих слідів у вигляді зліпків, відтисків, фотознімків;

-          картотеки відбитків пальців, колекції куль та гільз, вилучених з місця події тощо;

-          документи, у яких в письмовій формі зафіксовано результати  проведенго ототожнення, приміром, печаток і штампів за їх відтиском, осіб – за почерком,  друкарських машинок – за друкованим текстом тощо;

-          докуенти, що містять інформацію криміналістичних обліків (дані реєстрації злочинців, невпізнаних трупів, безвісті зниклих),

1. ідеальні відображення (уявні образи, тобто сліди пам”яті, збережені про подію злочину свідками потерпілими, підозрюваними, обвинуваченими, підсудними);
2. описи (словесні портрети – мальовані, композиційні).

Разом з тим, у процесі ототожнення окрім як названих двох груп об'єктів використовуються у багатьох випадках ще й порівняльні зразки.

 

1. 23.  Суб”єкти криміналістичної ідентифікації.

 Коло суб'єктів криміналістичної ідентифікації достатньо широке:

-          експерт;слідчий, суддя, працівник органу дізнання;спеціаліст;будь-який інший учасник кримінального процесу (свідок, потерпілий, підозрюваний та ін.)

Експерт – проводить ідентифікацію тільки у процесуальній формі, результатом якої є його висновок щодо проведеної ідентифікаційної експертизи.

Висновок про наявність або відсутність тотожності внаслідок дослідження матеріально-фіксованих відображень об'єкта, має значення джерела доказу у матеріалах кримінальної справи.

Слідчий і суд (суддя) – можуть здійснювати криміналістичну ідентифікацію як у процесуальній, так і у не процесуальній формі. Наприклад, коли слідчий або суд перед початком процесуальної дії, впевняються, що перед ними саме викликана ними особа – має місце елементарний акт криміналістичної ідентифікації. Вилучаючи з місця обшуку шукані речі, ознаки яких відомі слідчому з матеріалів справи – теж не процесуальна ідентифікація).

Ідентифікація має місце і під час пред'явлення для впізнання (людей, предметів), під час якого впізнаючий ототожнює об'єкт за мисленним образом. На підставі такої опосередкованої ідентифікації слідчий, суд (суддя) роблять висновки про тотожність певних об'єктів, що може виступати підставою для прийняття відповідних процесуальних рішень: про проведення допиту, арешту, вилучення предмета тощо.

Знайшовши на місці події відбиток – слід пальця із завитковим узором, слідчий буде враховувати це під час відібрання порівняльних зразків. І якщо в тих осіб, котрих перевіряють на предмет залишення саме ними знайденого сліду не виявиться такого типу папілярного узору, то відбитки їх пальців слідчий не відправить на експертизу.

Деякі види ідентифікації слідчий, суддя можуть проводити на основі доказів, що вже містять відомості про ототожнення.

Ідентифікація може проводитись і спеціалістом ( не експертом)У такому разі вона може відбуватись як у процесуальній, так і не процесуальній формі.

Якщо спеціаліст дає усний висновок, що фіксується в протоколі відповідної слідчої дії, до якої він залучався слідчим – результати такої криміналістичної ідентифікації матимуть процесуальну форму.

Свідки, потерпілі й інші учасники процесу, що залучаються, проводять ідентифікацію наприклад, під час впізнання об'єктів, у ході співставлення опису ознак предмета з самим предметом в натурі тощо.

 

1. 24.  Поняття і класифікація ідентифікаційних ознак.

Комплекс ознак, що сприяє отриманню необхідної й достатньої уяви про ідентифікований та ідентифікуючий об'єкт, називають ідентифікаційними ознаками.

Ідентифікаційні ознаки можуть бути класифіковані за різними критеріями:

1. За відношенням до об'єкта в цілому:

а) загальні (групові) ознаки – відображають найбільш суттєві, постійні властивості об'єктів або груп об'єктів: форма, розмір, колір, функціональну належність.

б) окремі – специфічні для конкретного об'єкта ознаки, за якими можна виділити цей об'єкт із групи однорідних об'єктів та ідентифікувати його.

ІІ. За структурною природою:

а) внутрішні ознаки;б) зовнішні.

ІІІ. За характером встановлення ознак:

а) якісні (атрибутивні) – визначаються якісними характеристиками. Наприклад, якісна характеристика типу і виду папілярного узору: завитковий круговий; завитковий простий чи складний;

б) кількісні ознаки – виражаються числовими величинами, за якими встановлюються розмір сліду, кількість нарізів у каналі ствола зброї.

IV. За причинами виникнення:

а) закономірні (необхідні) – ті в яких проявляється сутність об'єкта без них об'єкт не був би тим, чим він є.

б) випадкові – які не характеризують сутність предмета, носять випадковий характер, хоча виникли під дією закономірних факторів (наприклад, нерівності в каналі ствола пістолета, закономірно залишають на кулі слід у вигляді трас – потертостей тощо).

V. За походженням:

а) власні;б) набуті.

VІ.  За зв'язком з іншими ознаками:

а) залежні;б)незалежні.

VІІ. За тривалістю періоду, протягом якого ознака характерна для об'єкта:

а) стійкі;б) відносно стійкі.

VІІІ. За кількістю об'єктів, яким притаманні однакові ознаки:

а) родові (групові) ознаки;б) індивідуальні.

ІХ. За значенням (роллю) в ідентифікаційному процесі:

а) ті, які потрібно ідентифікувати (шукані, пізнавальні);

б) ті, яким ідентифікують (ідентифікуючі).

1. 25.  Ідентифікаційні ознаки, їх властивості і види.

Комплекс ознак, що сприяє отриманню необхідної й достатньої уяви про ідентифікований та ідентифікуючий об'єкт, називають ідентифікаційними ознаками.

Ідентифікаційні ознаки можуть бути класифіковані за різними критеріями:

1. За відношенням до об'єкта в цілому:

а) загальні (групові) ознаки – відображають найбільш суттєві, постійні властивості об'єктів або груп об'єктів: форма, розмір, колір, функціональну належність.

б) окремі – специфічні для конкретного об'єкта ознаки, за якими можна виділити цей об'єкт із групи однорідних об'єктів та ідентифікувати його.

ІІ. За структурною природою:

а) внутрішні ознаки;б) зовнішні.

ІІІ. За характером встановлення ознак:

а) якісні (атрибутивні) – визначаються якісними характеристиками. Наприклад, якісна характеристика типу і виду папілярного узору: завитковий круговий; завитковий простий чи складний;

б) кількісні ознаки – виражаються числовими величинами, за якими встановлюються розмір сліду, кількість нарізів у каналі ствола зброї.

IV. За причинами виникнення:

а) закономірні (необхідні) – ті в яких проявляється сутність об'єкта без них об'єкт не був би тим, чим він є.

б) випадкові – які не характеризують сутність предмета, носять випадковий характер, хоча виникли під дією закономірних факторів (наприклад, нерівності в каналі ствола пістолета, закономірно залишають на кулі слід у вигляді трас – потертостей тощо).

V. За походженням:

а) власні;б) набуті.

VІ.  За зв'язком з іншими ознаками:

а) залежні;б)незалежні.

VІІ. За тривалістю періоду, протягом якого ознака характерна для об'єкта:

а) стійкі;б) відносно стійкі.

VІІІ. За кількістю об'єктів, яким притаманні однакові ознаки:

а) родові (групові) ознаки;б) індивідуальні.

ІХ. За значенням (роллю) в ідентифікаційному процесі:

а) ті, які потрібно ідентифікувати (шукані, пізнавальні);

б) ті, яким ідентифікують (ідентифікуючі).

Для результативного ототожнення ідентифікаційні ознаки повинні відповідати певним вимогам або властивостям:

1)                        бути оригінальними, специфічними або дискретними (тобто, наскільки ознака специфічна, оригінальна, конкретно зовні виражена і наскільки повно й точно відображає властивість (певну) об'єкту, настільки вона неспростовно підтверджує тотожність об'єкту. Наприклад, родима пляма, шрам тощо.

2)                        бути здатною до відтворення, тобто до багаторазового відображення (наприклад, малюнок папілярного узору у відбитку пальця).

3)                        наявність чіткої вираженості ознаки, її яскравість, очевидна примітність (косоокість, великий ніс, криві зуби тощо);

4)                        простота виявлення ознаки;

5)                        відносна стійкість, оскільки всі об'єкти матеріального світу з часом або у залежності від умов використання, зберігання тощо – видозмінюються.

 

 

 

 

1. 26.  Структура процесу  криміналістичної ідентифікації.

Отже, групофікація є ідентифікаційним процесом встановлення групової належності, окремо криміналістичною теорією, практична реалізація якої у судово-слідчій практиці дає змогу встановлювати не тотожність, а схожість однорідних об'єктів і на цій підставі відносити їх до класу, виду, роду, групи.

Клас – це сукупність предметів, явищ, що мають спільні ознаки, однакові якості (по іншому розряд, підрозділ). У логіці це – сукупність однорідних предметів, явищ за спільними ознаками і входить до складу загального вищого розділу – роду.

Тип – це зразок, модель, форма, яким відповідає певна група предметів, понять, явищ.

Група – це сукупність предметів, явищ, речовин і т. і., внутрішньо об'єднаних  на основі спільності, подібності властивостей, ознак.

Однорідні об'єкти – такі, які незважаючи на певні відмінності, разом з тим, наділені сукупністю певних співпадаючих групових ознак (наприклад, ножі мають однакові зовнішні параметри, цільове призначення і т. д.).

Об'єктами групофікації – є дві групи об'єктів, що порівнюються.

Останні можуть бути: а) індивідуально-визначеними; б) предмети-речовини (як зазначалось: сипкі, рідкі, газоподібні), наділені лише властивостями – внутрішніми якостями, достатніми для віднесення речовин до певної однієї групи, роду, виду, класу.

 

 

 

 

1. 27.  Стадії ідентифікаційного дослідження.

Процес (процедура) ідентифікаційного дослідження за матеріально-фіксованими відображеннями охоплює наступні стадії та їх етапи:

I стадія – попереднє дослідження, утворене етапами:

1. ознайомлення з матеріалами;
2. з”ясування завдань;
3. загальний огляд об'єктів, що підлягають ідентифікації і тих, якими буде проводитись ототожнення;
4. роздільне дослідження.

II стадія – детальне дослідження, утворене етапами:

1. виявлення, аналіз і дослідження ознак;
2. експертний дослід (факультативний етап) (наприклад, сліди бойка та зуба викидувача (зачіпки) відтворюються шляхом виконання експериментальної стрільби з ототожнюваної (шуканої) зброї);
3. порівняльне дослідження, яке можу здійснюватись трьома способами:

1)      – зіставленням;2)– суміщенням;3)– накладенням.

 Зіставлення – коли порівнювані об'єкти розташовуються поряд так, щоб можна було одночасно спостерігати їх ознаки.

Суміщення – коли порівнювані об'єкти розміщуються в одному полі так, щоб ознаки одного об'єкта становили продовження ознак іншого.

Накладення – коли порівнювані об'єкти розміщують так, щоб вони контактували один з одним і щоб їх можна було спостерігати в прохідному світлі .

III стадія – оцінка результатів і формулювання висновків, які можна класифікувати на види:- За природою на:

а) стверджувальні (що стверджують факт тотожності);

б) заперечувальні (що виключають тотожність).

- За формою вираження на:

а) категоричні (достовірні);б) імовірні (припускні).

- За характером відносин між об'єктом дослідження і тим, що стверджується (або заперечується) на підставі процесу ідентифікації на:

а) ассерторичні;б) проблематичні;в) розмежувальні;г) умовно-визначені.

Ассерторичний висновок констатує факт, що мав місце в дійсності.Проблематичні висновки містять припущення можливості існування певного факту в минулому. Розмежувальні – допускають рівну можливість залишення відображення одним із двох об'єктів, заперечуючи всі інші об'єкти однорідні з ними.

Умовно-визначені висновки формулюються тоді, коли судження експерта будується за відсутності у нього інформації про фактори, що можуть впливати на кінцевий результат (досліджуваний факт).

IV стадія (характерна для експертної ідентифікації) –

1)оформлення матеріалів дослідження утворена етапами2):упорядкування (складання) висновків;3)оформлення додатків (фототаблиць, інших матеріалів).

 

 

 

1. 28.  Використання математичних методів і комп”ютерних  технологій в  ідентифікаційних дослідженнях.

 

 

 

 

1. 29.  Види та форми криміналістичної ідентифікації.

І. За  сферою  застосування (тобто форма) обумовлює поділ криміналістичної ідентифікації на види (класифікація):

1) Процесуальна ідентифікація під час виконання:

-          пред'явлення для впізнання;ідентифікаційних експертиз;слідчих та судових оглядів, освідувань;обшуків і виїмок;очних ставок, допитів;

2) Непроцесуальна ідентифікація у ході виконання чи використання:

-          криміналістичних та оперативних обліків;ідентифікаційних досліджень за оперативними матеріалами;перевірки (встановлення) особи за документами;

-          різноманітних оперативно-розшукових міроприємств та заходів.

ІІ. Залежно від форм відображення матеріальних об”єктів під час їх взаємодії

а) матеріально-фіксована - коли ознаки відображеного об'єкта закріплюються у матеріальних об'єктах (слідах, кресленнях, описаннях тощо);

б)психофізіологічна - коли мисленний образ фіксується у пам'яті конкретної людини. У цьому випадку суб'єктом ідентифікації, тобто особою, яка може здійснити ототожнення, може бути тільки ця конкретна особа – свідок, потерпілий, обвинувачений (наприклад, свідок бачив злочинця, запам'ятав його зовнішність і у змозі впізнати його за мисленним образом; на відміну від цього, ідентифікацію за матеріально-фіксованим відображенням може виконати інші особа, наприклад, слідчий, суддя, експерт.)

 

Ккриміналістичну ідентифікацію поділяють як дослідницьку діяльність на:

5)      ідентифікація за матерально-фіксованим відображенням;

6)      ідентифікація за ідеальними (не матеріальними) слідами відображення (уявленими образами, слідами пам'яті).    

ІІІ. За природою ідентифікуючих об'єктів на:

а) загальну;б) знакову.

ІV. За об”єктом дослідження:

3)      ідентифікація людини;2)ідентифікація предметів, речей та речовин;

3)ідентифікація тварин;4)ідентифікація процесів, станів, явищ тощо.

VІ. Залежно від галузі галузі криміналістичної техніки криміналістичну ідентифікацію поділяють на:

5)      дактилоскопічну;зброєзнавчу;судово-балістичну;трасологічну;почеркознавчу;

6)      техніко-криміналістичну;ідентифікацію людини за ознаками зовнішнотсі тощо.

VІІ. За рівнем досягнутої індивідуальності (або за доказовим значенням):

а) на родову;б) на видову;в) на групову;г) на індивідуальну (або власне криміналістичну).

VІІІ. За суб”єктом ототожнення к/ідетифікацію поділяють на:

13)  ідентифікацію, виконувану слідчим;

14)  ідентифікацію, виконувану дізнавачем;

15)  ідентифікацію, виконувану прокурором (обвинувачем);

16)  ідентифікацію, виконувану захисником (адвокатом);

17)  ідентифікацію, виконувану свідком, потерпілим тощо;

18)  ідентифікацію, виконувану судом (суддею).

ІХ. За способом відображення ідентифікаційної інформації на:

а) ідентифікацію цілісних структур;

б) ідентифікацію розділеного цілого;

в) ідентифікацію джерела пошкодження.

 

Розрізняють наступні форми застосування криміналістичної ідентифікації (тлумачне розуміння форми – це спосіб організації відповідного виду діяльності):

1. Процесуальна ідентифікація, яка здійснюється під час:

а) дізнання і досудового слідства;

б) судового розгляд у к/ справ.

2.  Непроцесуальна ідентифікація, яка може  мати місце під час:

а) оперативно-розшукової діяльності;

б) адміністративно-правової діяльністі.

 

 

 

1. 30.  Поняття, сутність та методика криміналістичної діагностики.

Термін “криміналістична діагностика” був запропонований В.Снетковим.

Криміналістична діагностика – це процес дослідження властивостей і стану об”єкта (ситуації) з метою установлення змін, які відбулися в ньому, причини цих змін і їх зв”язок із вчиненим злочином.

Іншими словами к/діагностика являє собою уявну реконструкцію вчиненого злочину, у ході якої мають  перевагу висновки „т.з. зворотного напряму”: від наслідку – до причини, від явища – до його суті, від відображення – до аналізу властивостей і стану відображення об”єкта.

До криміналістичних діагностичних досліджень відносять:

1)                       визначення властивостей та стану об'єкта, їх відповідності заданим характеристикам (наприклад, із якого металу виготовлено предмет; чи справний замок тощо);

2)                       встановлення факту та причин початкового стану об'єкта або його не відповідності заданим характеристика (це стосується дослідження обставин події), наприклад, з якого боку відбувався злам перешкоди; чи піддавались документи частковим змінам тощо;

3)                       аналіз кримінальної ситуації: обставин місця, часу, механізму взаємодії суб'єктів, предметів, причинно-наслідкових зв'язків, механізму злочинної події (наприклад, встановлення механізму виникнення й розвитку пожежі, причинно-наслідкового зв'язку між коротким замиканням та виникненням пожежі).

Спеціальні діагнос­тичні методики:

Одним із основних методів, що використовуються під час діагностичних досліджень, є аналогія, бо для криміналістичних ситуацій характерні повторюваність події, дії, наявність типо­вих випадків, подій, шо має наслідком виникнення таких, що повторюються, типових слідів.

Відомості про типові ситуації використовуються згодом під час вирішення зворотніх діагностичних досліджень.

Зворотні діагностичні завдання - рух дослідження від на­слідку (результату) до причин.

Більшість складних завдань діагностичних досліджень -саме зворотні.

Основним методом тут виступає моделювання: уявне, фізич­не, математичне. Скажімо, пряме завдання - встановити склад і

марку металу, з якого виготовлено відламок ножа, а зворотне - це за відламком визначити ніж, технологію його виготовлення або причину поломки тощо.

 

 

1. 31.  Об”єкти і суб”єкти криміналістичного діагностування.

Об'єктами криміналістичного діагностування є:

І. Діагностовані (ті, що підлягають діагностуванню або шукані) – стан, властивість об'єкта, механізм події, ситуація (наприклад, з якого боку було вибите вікно, ззовні чи зсередини).

ІІ. Діагностуючі (ті, з допомогою яких відбувається діагностика) – ознаки, що відображають у матеріальному вигляді та характеризують стан, властивості об'єкта, механізм події (наприклад, наявність під вікном шматків битого скла й відсутніх таких фрагментів всередині кімнати – свідчення того, що вікно було розбите зсередини приміщення).

 

Суб'єктами діагностики – це особи, які  вирішують діагностичні завдання під час розкриття й розслідування злочину, вирішення кримінальної справи у суді, а також у ході проведення профілактичних заходів: експерт, слідчий, суддя, спеціаліст, подеколи інші учасники процесу.

Слідчий і суддя здійснюють діагностування як у процесуальній, так і у непроцесуальній формі у ході провадження у справі: під час огляду місця події для з'ясування механізму вчинення злочину; під час конструювання та перевірці слідчих та судових версій тощо.

Експерт – завжди у процесуальній формі, під час виконання судової експертизи, а також в непроцесуальній, коли розробляє експертні методики.

 

 

 

1. 32.  Структура процесу криміналістичного діагностування.

Етапи  діагностичного дослідження.

Їх кількість залежить від складності вирішуваного завдання.

І. Формулювання завдання діагностичного дослідження.

ІІ. Вирішення простого діагностичного завдання.

Для цього вивчають ознаки об'єкта, за якими визначають його властивості, стан (наприклад, встановлюють хімічний склад мікрочастинок вибухової речовини з місця події).

Якщо ставиться тільки це завдання – дослідження завершується. Якщо ж просте завдання є тільки початком вирішення складного, - переводять до наступного етапу.

ІІІ. Побудова типової моделі.

На підставі результатів вирішення простого завдання будують (реконструюють)типову модель процесу, способу дій, події, явища (наприклад, на підставі структурного складу вибухової речовини та аналізу походжень – моделюють умови вибуху).

ІV. Встановлення наслідків із побудованої моделі та порівняння цих встановлених (гіпотетичних) наслідків з відображеннями на елементах уречевленої обстановки, виявлення специфічних особливостей.

V.Формулювання або побудова   висновку.

- за позитивного результату порівняння – встановлюється механізм даної події, процесу, дії (наприклад, встановлення механізму вибуху), а за негативного результату – повернення до першого або другого етапу.

 

 

 

1. 33.  „Криміналістичне прогнозування та його наукове і прикладне значення.

 Прогнозування — практику розробки прогнозів, намагаючись досягти випереджаючого розвитку першої у порівнянні з прогностикою.

Термін «криміналістичне прогнозування» доцільно розглядати у двох аспектах:

а) як спеціальну діяльність щодо реалізації положень криміналістичної прогностики на практиці за допомогою використання найефективніших прогностичних методик і спрямовану на побудову прогнозів щодо визначення основних тенденцій, шляхів розвитку криміналістичних об’єктів, їх стану в майбутньому;

б) як галузь правового (юридичного) прогнозування, що є різновидом передбачення у сфері боротьби зі злочинністю, де спільною сферою прогностичних досліджень правознавців, процесуалістів та криміналістів є передбачення тенденцій і перспектив розвитку та вдосконалення методів і засобів здійснення розслідування, розширення доказової бази, своєчасного введення нормативного регулювання і відповідальності.

 

Оскільки прогнозування є невід’ємною функцією криміналістики, то й об’єктами прогнозу виступають сама наука криміналістика та об’єкти її пізнання:

а) злочин (функціональна сторона злочинної діяльності) і породжувані ним наслідки;

б) діяльність щодо розкриття, розслідування та попередження злочинів.

Спрямованість здійснення прогностичних досліджень може мати науковий, науково-прикладний та практичний характер.

1. Наукові дані:

а) положення загальної теорії та окремих криміналістичних теорій (наприклад, дані щодо повторюваності способу вчинення і приховання злочинів, механізмів слідоутворення, навичок злочинної діяльності при збереженні стабільності детермінуючих чинників);

б) результати наукометричних досліджень у криміналістиці (наприклад, висновки щодо напрямів, інтенсивності та змісту дисертаційних досліджень з певних проблем криміналістики);

в) відомості, що характеризують сучасний рівень розвитку природничих та технічних наук, дані яких використовуються в криміналістиці, а також тенденції і перспективи розвитку науково-технічного прогресу (наприклад, результати досліджень у сфері природничих, технічних та суспільних наук постають інформаційною базою для побудови прогнозів про шляхи та напрями трансформації та адаптації цих результатів для удосконалення науково-технічних засобів криміналістики і методів їх практичного застосування);

г) результати соціологічних, правових та кримінологічних прогнозів;

ґ) опитувальні дані (результати анкетування, інтерв’ювання наукових і практичних працівників, а також висновки (думки) експертів щодо об’єкта і ситуації прогнозу).

 

б) кількісні характеристики злочинності, її окремих видів, динаміки.

3. Узагальнені дані практики (в тому числі зарубіжний досвід):

а) інформація про нові способи вчинення злочинів, нові різновиди злочинних посягань, нові види предмета посягань, трансформацію обстановки, в якій вчиняються ті чи інші злочини;

б) відомості про ефективність тих чи інших засобів, прийомів та методів криміналістики для процесу розслідування і попередження злочинів певного виду;

в) інформація про нові засоби і прийоми судового дослідження, що виникли на практиці тощо.

За масштабом охоплення обставин і фактів, що відображаються в прогностичних судженнях, та обсягом розв’язуваних завдань в судово-слідчій практиці прогнозування диференціюється на стратегічне, тактичне та індивiдуальне.

Стратегічне прогнозування пов’язане з прогнозуванням перспектив розслідування і судового розгляду у справі в цілому,.

Тактичне прогнозування — це прогнозування результативності планованих тактичних операцій, слідчих дій та прийомів з метою вирішення тактичних завдань у конкретних ситуаціях розслідування і судового розгляду, а також наслідків використання одержаних результатів у доказуванні, ступеня тактичного ризику і засобів його мiнiмізації тощо.

 

Індивідуальне прогнозування спрямоване на розробку прогностичної моделі щодо:

а) можливої поведінки професіональних і непрофесіональних учасників під час досудового слідства та судового розгляду;

б) можливого прояву в невстановленого і незатриманого злочинця та його спільників елементів доказової поведінки;

 

 

1. 34.  Методологія криміналістики як науки і як виду практичної діяльності.

методологія криміналістики – це система її світоглядних принципів, теоретичних концепцій, категорій, понять, методів, визначень і термінів, які відображають у сукупності весь предмет криміналістики, його внутрішні та зовнішні зв'язки.

У загальну теорію входять певні окремі теорії-вчення, наприклад, криміналістичну ідентифікацію і діагностику, про механізм слідоутворення, спосіб вчинення злочину, криміналістичну характеристику злочину, про версії та планування розслідування. Цей перелік постійно збагачується, що приводить до виникнення нових теорій.

Окрім цього цей розділ утворюють також:

-          мова науки (система її понять, термінів, знаків, криміналістичних категорій);

-          системність науки, тобто криміналістичні класифікації;

-          вчення про методи криміналістики, наукових досліджень.

 

 

 

 

1. 35.  Чуттєво-раціональні та формально-логічні методи криміналістики.

Загальнонаукові (загальні) методи – це ті, що використовуються у всіх (або багатьох) науках чи сферах діяльності людей.

Вони, у свою чергу, поділяються ще на декілька різновидів:

1)чуттєво-раціональні;2)логічні3);математичні методи;4)кібернетичні методи.

1. Чуттєво-раціональні методи поєднують у собі і чуттєве і раціональне пізнання, оскільки сприймається не звичайна маса (сума) окремих ізольованих між собою елементів, а їх сукупність, певним чином систематизована.

До чуттєво-раціональних методів відносять:

а) спостереження;б) описування;в) порівняння;г) експеримент (дослід);д) моделювання.

Спостереження – сприйняття певного об'єкта, явища, процесу, яке відбувається для їх системного, цілеспрямованого, запланованого вивчення. Спостереження може бути двох видів – безпосереднім (прямим), опосередкованим (не прямим).

Описування – має місце тоді, коли встановлені шляхом спостереження чи іншими методами вказуються, тобто зазначаються, спеціальним засобом фіксації – вербально-графічним.

Описування може бути безпосередні або опосередкованим.

Порівняння – співставлення властивостей або ознак двох або декількох об'єктів.

Експеримент  (дослід) – відтворення явища або події для вивчення зв'язків його з іншими явищами, діяннями чи процесами.

Моделювання  полягає у заміні об'єкта – оригінала моделі, тобто спеціально створеним аналогом.

2. Логічні методи або методи формальної логіки.

До них належать:а) аналіз і синтез;б) індукції та дедукції;в) гіпотеза і аналогія;г) абстрагування (конкретизація) і узагальнення та ін.

 

 

 

 

 

 

 

1. 36.  Поняття, види та джерела криміналістичних знань.

Джерела криміналістичної інформації — це матеріальні об'єкти живої та неживої природи: люди, тварини, комахи, мікроорганізми, об'єкти рослинного походження, фізичні тіла неорганічного похо­дження — тверді, сипучі, рідкі та газоподібні. В процесі механізму злочину вони вступають у взаємодію і стають джерелами інформації. Механізм та форми відображення інформації залежать, перш за все, від рівня організації об'єкта та форми руху матерії (механічної,      | фізичної, хімічної, біологічної та психічної), що лежать в основі ут­ворення слідів. Психічна форма руху та відображення притаманна тільки людині. Ось чому закономірності утворення інформації про злочини в пам'яті людини складають самостійне вчення, основи якого входять в систему криміналістичних знань.

Залежно від механізму утворення слідів, інформацію про об'єкт, що утворює та сприймає сліди, запам'ятовують шляхом: 24

—  розміщення у просторі об'єкта;

—  об'єму, який займає предмет у просторі;

—  кількісної характеристики об'єкта (вага, питома вага, густина);

—  якісної структури об'єкта.

 

 

 

ІІ. Криміналістична техніка:

 

1. 37.  Поняття і завдання криміналістичної техніки як частини криміналістики.

У криміналістиці поняття "криміналістична техніка" виникло для позначення сукупності технічних пристроїв, пристосувань і матеріалів, які застосовують для виявлення, фіксації і дослідження матеріальних джерел інформації..

Поняття "криміналістична техніка" нині використовують у двох значеннях: як розділ криміналістики; як технічні засоби, а також їх сукупність і прийоми використання у розслідуванні злочинів.

Криміналістична техніка як розділ криміналістики — це сукупність наукових положень і рекомендацій щодо застосування природничо-наукових методів і технічних засобів під час розкриття злочинів.

У другому значенні криміналістична техніка — це сукупність (система) спеціальних засобів і методів (у тому числі суспільнонауко-вих), які застосовують для виявлення, фіксації, дослідження, оцінювання та використання доказів під час розслідування злочинів. Отже, криміналістична техніка — це розділ криміналістики, що становить систему теоретичних положень (концепцій, теорій) і створених на їх основі технічних засобів і методів, застосовуваних для збирання, обробки, дослідження, використання і подання криміналістичної інформації для розслідування й попередження злочинів.

Завданнякриміналістичної техніки:

•   розробка технічних засобів і методів, що забезпечують залучення до процесу доказування нових джерел криміналістичної інформації;•   виявлення та вилучення матеріальних слідів злочину:•   з'ясування механізму утворення слідів і причин взаємодії;

•   виявлення властивостей, станів, групової належності й тотожності об'єктів — джерел інформації;•   обробка й використання криміналістичної інформації для розслідування та попередження злочинів;

•   розробка прийомів і технічних засобів оцінювання та подання криміналістичної інформації у правоохоронній діяльності.

1. 38.  Науково – технічні засоби, які використовуються для лабораторного  дослідження речових доказів.

Науково-технічні засоби криміналістики — це прилади, пристосування і матеріали, які використовуються для збирання і дослідження доказів або створення умов, що ускладнюють учинення злочинів. Такі засоби можуть бути розподілені на кілька груп:

1) взяті без змін з різних технічних і природничо-технічних наук;

2) спеціально пристосовані для криміналістичних цілей;

3) спеціально розроблені для цілей криміналістики.

Науково-технічні методи й засоби криміналістичної техніки зас-

тосовують переважно в експертній практиці,

До технічних засобів наукового дослідження належать оптичні,

мікроскопічні, джерела ультрафіолетового, інфрачервоного і рентге-

нівського випромінювання, засоби спектрального аналізу та фізико-

хімічних досліджень.

Методи збирання криміналістичної інформації технічними засоба-

ми поділяють на такі:

· польової криміналістики, які застосовують слідчий і оперативні

працівники для виявлення, фіксації та попереднього досліджен-

ня матеріальних джерел інформації;

· науково-дослідні, які застосовують експерти у судових експерти-

зах та попередніх дослідженнях за завданнями слідчого органу

чи органу дізнання.

До перших належать судово-фотографічні методи (панорамний,

масштабний, сигналетичний, репродукційний, стереоскопічний, ве-

ликомасштабний, мікроскопічний, вимірювальний), методи копію-

вання та моделювання слідів та ін. Науково-дослідними називають

фізичні, хімічні, біологічні, математичні, кібернетичні та інші мето-

ди. Вони, як правило, потребують лабораторних експертних дослід-

жень (наприклад, спектрального аналізу, хроматографії, електронної

мікроскопії, рентгенографії та ін.).

Методи експертних досліджень речових доказів розрізняють за

видом або засобом енергії, яку використовують: фотографічні, мікро-

скопічні, кольороподільні, вимірювальні, люмінесцентні, спектраль-

ні, рентгенографічні, атомно-адсорбційні, електронно-графічні, ска-

нувальні й тунельні. Останні застосовують для дослідження об’єктів

на молекулярному та атомному рівнях.

 

 

1. 39.  Судова фотографія, поняття і види.

Застосування судової фотографії при проведенні слідчих дій передбачено кримінально-процесуальним законодавством.

Судова фотографія — це галузь криміналістичної техніки, яка розробляє фотографічні засоби, прийоми і методи виявлення, фіксації і дослідження доказів. Зміст судової фотографії становлять наукові положення і практичні рекомендації щодо використання фотографії в розслідуванні злочинів. Використання фотографічної зйомки в розслідуванні злочинів зумовлено такими чинниками:

1) дає змогу якнайточніше зафіксувати об’єкт, його стан, ознаки;

2) забезпечує швидку фіксацію тих чи інших об’єктів;

3) дає адекватне уявлення про зображений на фотознімку об’єкт; фотографічне зображення має властивість наочності й документальності;

4) існує можливість одержання слабковидимих і невидимих деталей, слідів, ознак.

Судова фотографія поділяється на фотографію судово-оперативну (фіксуючу) та судово-дослідницьку (експертну).

Судово-оперативна фотографія являє собою сукупність методів, прийомів і засобів, що застосовуються при провадженні слідчих чи оперативно-розшукових дій для фіксації обстановки, слідів та інших об’єктів. Фіксація в судовій фотографії має на меті точно і повно відобразити об’єкти у тому вигляді та стані, у якому вони спостерігаються на момент фотозйомки. Фотозйомка виступає додатковим засобом фіксації у процесі здійснення слідчої дії. Судово-оперативна фотографія як спосіб фіксації під час розслідування застосовується у поєднанні з оформленням протоколу, схем і планів. Об’єктами судово-оперативної фотозйомки є: місцевість і приміщення, а також їх окремі ділянки, предмети, сліди, трупи, живі особи, окремі дії учасників слідчих дій та їх результати. Судово-оперативну фотозйомку здійснює слідчий, оперативний працівник органу дізнання або спеціаліст за допомогою фотографічної техніки, що входить до фотокомплекту слідчого.

Судово-дослідницька фотографія — це система спеціальних методів, прийомів і засобів, що застосовуються для одержання нових фактів при провадженні судових експертиз. Дослідження з використанням засобів і методів судової фотографії передбачає виявлення слабковидимих або зовсім невидимих за звичайних умов ознак, подібності або різниці між ними. Судово-дослідницьку фотографію іноді називають експертною, через те що її методи і засоби застосовують експерти під час своїх досліджень. Об’єктами судово-дослідницької фотографії є речові докази, які піддаються експертному дослідженню, порівняльні зразки та матеріали, що використовуються під час експертизи. Така фотографія здійснюється за особливих умов освітлення, проведенням зйомки в невидимих променях, зйомкою люмінесценції, посиленням контрастів, із використанням розрізнення кольорів, методом мікрофотографії тощо.

 

1. 40.  Судова фотографія: види і завдання.

Судова фотографія поділяється на фотографію судово-оперативну (фіксуючу) та судово-дослідницьку (експертну).

Судово-оперативна фотографія являє собою сукупність методів, прийомів і засобів, що застосовуються при провадженні слідчих чи оперативно-розшукових дій для фіксації обстановки, слідів та інших об’єктів. Фіксація в судовій фотографії має на меті точно і повно відобразити об’єкти у тому вигляді та стані, у якому вони спостерігаються на момент фотозйомки. Фотозйомка виступає додатковим засобом фіксації у процесі здійснення слідчої дії. Судово-оперативна фотографія як спосіб фіксації під час розслідування застосовується у поєднанні з оформленням протоколу, схем і планів. Об’єктами судово-оперативної фотозйомки є: місцевість і приміщення, а також їх окремі ділянки, предмети, сліди, трупи, живі особи, окремі дії учасників слідчих дій та їх результати. Судово-оперативну фотозйомку здійснює слідчий, оперативний працівник органу дізнання або спеціаліст за допомогою фотографічної техніки, що входить до фотокомплекту слідчого.

Судово-дослідницька фотографія — це система спеціальних методів, прийомів і засобів, що застосовуються для одержання нових фактів при провадженні судових експертиз. Дослідження з використанням засобів і методів судової фотографії передбачає виявлення слабковидимих або зовсім невидимих за звичайних умов ознак, подібності або різниці між ними. Судово-дослідницьку фотографію іноді називають експертною, через те що її методи і засоби застосовують експерти під час своїх досліджень. Об’єктами судово-дослідницької фотографії є речові докази, які піддаються експертному дослідженню, порівняльні зразки та матеріали, що використовуються під час експертизи. Така фотографія здійснюється за особливих умов освітлення, проведенням зйомки в невидимих променях, зйомкою люмінесценції, посиленням контрастів, із використанням розрізнення кольорів, методом мікрофотографії тощо.

Завданнясудової фотографії:

•   забезпечувати технічними засобами та практичними прийомами виявлення, фіксації та дослідження матеріальних джерел доказової інформації;

•   здійснювати об'єктивну фіксацію слідчих дій і їх результатів;

•   удосконалювати наявні та розробляти нові технічні засоби збирання, фіксації та дослідження доказів;

•   забезпечувати принцип наочності в доказуванні та профілактичній діяльності слідчого, органу дізнання.

 

 

1. 41.  Правила фотографування речових доказів в натуральну величину.

Суть вимірювального методу полягає у фотографуванні об’єкта

(слідів, документів, знарядь злому) разом з розташованим поруч мас-

штабом (масштабною лінійкою), що дає змогу за одержаним знімком

визначити справжні розміри об’єкта порівнянням його з одиницею

масштабу. Цей метод називають також масштабним, а процес — мас-

штабною зйомкою. Для здійснення масштабної зйомки необхідно

так розмістити фотоапарат, щоб його оптична вісь була перпендику-

лярна до площини розташування об’єкта.

Широкомасштабний метод застосовують переважно для деталь-

ної зйомки, фіксації документів, зброї та знаряддя, ушкоджень на тілі

трупа, слідів знарядь злому. Для виконання оглядової зйомки вимі-

рювальним методом користуються лінійними чи квадратними масш-

табами, фішками, а також спеціальними приладами

Стереоскопічний вимірювальний фотографічний метод є класич-

ним. Суть його полягає в одержанні стереопари знімків і їх матема-

тичній обробці для визначення справжніх розмірів.

Суть репродукційного методу зйомки полягає у застосуванні фото-

графічних засобів та прийомів для репродукції плоских об’єктів, пе-

реважно документів.

 

 

1. 42.  Фотографування місця події.

У судово-оперативній фотографії найпоширенішим видом зйомки є фотозйомка місця події. До фотографічної фіксації місця події ставляться такі вимоги: 1) порядок фотозйомки та процедури огляду місця події є взаємопов’язаними; 2) фотозйомка повинна передувати іншим методам фіксації; 3) засоби і методи фотозйомки обираються залежно від ситуації огляду, для забезпечення повноти, всебічності та точності фіксації; 4) сукупність фотознімків повинна давати повне й чітке уявлення про обстановку злочину, його сліди і деталі; 5) до внесення якихось змін в обстановку необхідно сфотографувати загальний вигляд місця події і взаємне розташування об’єктів; окремі сліди і предмети спочатку фотографуються у тому вигляді, в якому вони були виявлені.

Розрізняють чотири види фотографічної зйомки на місці події: орієнтуючу, оглядову, вузлову і детальну. Цей розподіл певною мірою є умовним.

Орієнтуюча зйомка своїм завданням має фіксацію певного об’єкта або місця події разом із оточуючими його предметами, будівлями, місцевістю, тобто орієнтуючий знімок повинен містити зображення власне місця події на фоні оточуючих предметів чи місцевості.

Оглядова зйомка застосовується для фіксації загального вигляду місця події без оточуючих предметів. Аби зафіксувати взаємне розташування найважливіших об’єктів, відобразити їх специфіку, зйомку провадять із різних боків. Важливою вимогою щодо оглядових знімків є повнота зображення місця події.

Вузлова зйомка — це зйомка частин (вузлів) об’єкта. Вузол — це частина місця події, де виявлені сліди злочину. При такій зйомці великим планом фотографуються певні ділянки місця події, що мають важливе значення, та об’єкти, з якими були пов’язані дії злочинця.

Детальна зйомка — це зйомка окремих слідів, предметів, деталей обстановки місця події. Її завжди провадять масштабним способом: великим планом із масштабною лінійкою. Детальній зйомці піддаються насамперед предмети і сліди, які не можуть бути вилучені з місця події, швидко змінюють свої властивості або мають небезпеку їх ушкодження.

 

 

1. 43.  Судово-оперативна фотографія: поняття, види.

Судово-оперативна фотографія являє собою сукупність методів, прийомів і засобів, що застосовуються при провадженні слідчих чи оперативно-розшукових дій для фіксації обстановки, слідів та інших об’єктів.

Фотографічна зйомка трупа має певні особливості. При фотографуванні трупа використовуються орієнтуюча, оглядова, вузлова і детальна зйомки. Фотозйомка трупа на місці його виявлення провадиться для фіксації його загального вигляду, пози і положення щодо навколишнього оточення, слідів і ушкоджень на тілі, одязі, наявності та розміщення трупних плям, синців.

Фотографування слідів на місці їх виявлення використовується для фіксації місця їх знаходження, загального вигляду, стану, індивідуальних особливостей. Місце виявлення сліду фіксують зйомкою на фоні оточуючих об’єктів, потім окремо фіксується слід, а також його деталі та особливості. При фотозйомці слідів на місці події рекомендується така послідовність дій: спочатку фотографують предмет, на якому виявлені сліди, потім взаємне розташування слідів, і останнє — кожний слід окремо за методом великомасштабної зйомки.

Фотозйомка при відтворенні обстановки і обставин події (під час слідчого експерименту або перевірки показань на місці) застосовується для фіксації найбільш істотних моментів процесу і результатів зазначених дій у взаємозв’язку з конкретною матеріальною обстановкою руху.

Фотозйомка при проведенні обшуку передбачає використання орієнтуючої, оглядової, вузлової і детальної зйомок. Фотозйомка при обшуку доцільна для фіксації місця розташування об’єкта обшуку, місць розташування предметів пошуку, схованок, їх особливостей, будови. У разі необхідності застосовується масштабна зйомка.

Фотозйомка при пред’явленні для впізнання провадиться з метою фіксації запропонованих для впізнання об’єктів. Таке фотографування дає наочне уявлення про правильність добору об’єктів і дає змогу зафіксувати ряд ознак, за якими об’єкт був упізнаний.

 

 

1. 44.  Панорамна фотографія.

Панорамна фотозйомка полягає в суворому послідовному фотографуванні частин місцевості чи приміщення за горизонталлю чи вертикаллю, а також довгих, високих споруд і окремих великих об’єктів, що не вміщаються в один кадр великого плану. Потім з окремих зафіксованих частин складають одне загальне зображення, яке називається фотопанорамою. Розрізняють лінійну, кругову і ярусну панорами.

При лінійній панорамній зйомці камера переміщується по прямій лінії уздовж об’єкта, на однаковій відстані від нього. Кожний наступний кадр повинен частково перекривати зображення попереднього.

Кругова панорамна зйомка доцільна у тих випадках, коли необхідно зафіксувати з різних боків далеко розташовані об’єкти. Фотографування провадиться з однієї точки, а камеру після кожного кадру повертають навколо її вертикальної осі на певний кут. Фотоапарат рекомендується встановлювати на штатив, використовувати спеціальну головку з градуйованою шкалою. При зйомці необхідно забезпечувати часткове перекриття попереднього кадру. Частина попереднього кадру, що перекривається наступним, повинна становити 10—15 % його площі. Повна кругова панорама є зображенням місцевості по колу (360°).

На відміну від кругової, ярусна зйомка здійснюється поворотом фотокамери навколо її горизонтальної осі; застосовується для фіксації високих об’єктів. При цьому масштаб нижніх і верхніх кадрів буде різним внаслідок збільшення відстані до частини об’єкта, що знімається.

Для того щоб панорамний знімок мав високу якість, усі фрагменти повинні мати однакову щільність. Тому рекомендується фотографувати всі частини об’єкта в однакових умовах.

1. 45.  Сигналетична  (впізнавальна)  зйомка.

Впізнавальна фотозйомка застосовується для фіксації зовнішності злочинців, з метою використання їх знімків у криміналістичному обліку, під час розшуку та ідентифікації, а також щодо невпізнаних трупів для обліку їх та встановлення осіб загиблих.

При зйомці живих осіб звичайно виготовляють три погрудних знімки з зображеннями в 1/7 натурального розміру: правий профіль, вид спереду (анфас) і з поворотом голови праворуч (лівий напівпрофіль). У повний комплект входить також четвертий знімок — вид спереду на повний зріст. Третій і четвертий знімки можна замінити одним — із зображенням людини на повний зріст із поворотом усього корпуса праворуч. На знімках у профіль і анфас людина повинна бути зображена без головного убору, шарфа, окулярів, на третьому знімку — в тому вигляді, у якому вона була затримана. Ретуш упізнавальних знімків не допускається.

Упізнавальна зйомка трупа має свої особливості. Спотворене обличчя трупа попередньо відновлюють і провадять його «туалет». Відновлення обличчя полягає в накладенні швів на рани, а «туалет» — у припудренні шкіри, підфарбуванні губ та ін. Обличчя трупа повинно бути сфотографоване до відновлення і «туалету», та після цього. Труп фотографується в тому ж одязі, в якому його виявили, а оголений труп прикривають шматком тканини.

Обличчя трупа слід фотографувати у фас, обидва профілі (лівий і правий), а також у 3/4 повороту обличчя. Перед зйомкою необхідно надати трупу певне положення, зручне для фотографування. Обличчя трупа фотографується з розплющеними очима.

 

1. 46.  Судово-дослідницька фотографія.

Судово-дослідницька фотографія як розділ (галузь) криміналістичної тех­ніки досліджує методи та засоби природничих і технічних наук і на цій основі розробляє нові засоби й методики або пристосовує вже розроблені для до­слідження матеріальних джерел доказової інформації.

Судово-дослідницька фотографія як практична галузь - це сукупність за­собів криміналістичної техніки та спеціальних засобів і методів зйомки речо­вих доказів з метою одержання доказової інформації, яку важко одержати шляхом звичайної фотозйомки.

Фотографічна зміна контрастів широко застосовується при техніко-криміналістичному дослідженні документів. При цьому використовуються: ефект контрасту за яскравістю (у одноколірних об’єктів за світлістю, що виникає в результаті неоднакового відбиття світла або нерівномірності освітлення), ефект контрасту за кольором (відмінності об’єктів чи їх частин за кольором), тіньовий контраст (виникає за рахунок тіней, які утворюються від нерівностей поверхні об’єкта).

Кольороподіл — це процес збільшення кольорового контрасту шляхом дослідження або фотографування об’єкта крізь спеціальний світлофільтр.

Кольорова трансформація — це посилення кольорового контрасту шляхом передачі на фотознімку одних кольорів іншими, більш насиченими.

Виявлення невидимих об’єктів може бути здійснено шляхом фотографування з використанням мікроскопа. Мікрофотографія — це фотозйомка, що застосовується для виявлення мікроструктури і мікрорельєфу досліджуваних об’єктів. Мікрофотозйомка зі значним збільшенням провадиться звичайним фотоапаратом, мікрофотонасадкою, мікрофотокамерою.

В експертній практиці використовуються методи фотозйомки в невидимих променях спектра. Позитивний результат дає фотозйомка в інфрачервоних, ультрафіолетових чи рентгенівських променях.

Фотографування в інфрачервоних променях — це фотозйомка об’єкта, який освітлюється тепловими променями. Об’єктив оснащується інфрачервоним фільтром, а об’єкт освітлюється електролампами розжарювання. Використовується з метою дослідження документів.

Фотографування в ультрафіолетових променях — метод, заснований на дії ультрафіолетових променів, відбитих від об’єкта зйомки. Для збудження люмінесценції об’єкт освітлюють ультрафіолетовим світлом ртутно-кварцевої лампи. За допомогою такої фотозйомки відновлюють витравлені, вицвілі або написані «симпатичними» чорнилами тексти.

Фотографування в рентгенівських променях — метод отримання тіньового зображення за рахунок дії на фотоматеріал рентгенівських променів, які пройшли крізь сфотографований об’єкт. Застосовується для вивчення внутрішньої будови частин вогнепальної зброї, замків, пошуку захованих предметів, читання деяких текстів.

 

 

 

1. 47.  Фотоматеріали та їх класифікація.

Негативи сигналетичних знімків при зйомці великоформатними камерами доцільно виготовляти не на склі, а на плівці («Панхром» або «Ізохром»), щоб їх можна було зберігати в справах. Наявність негатива дозволить отримати при розмноженні високоякісні знімки, не удаючись до репродукції. Обробляють негативи вирівнюючим дрібнозернистим проявником Д-76 або А-12, суворо дотримуючи температурного режиму і часу проявки. Відбит­ки виготовляються на нормальному  глянцевому папері За цих умов зображення правильно передає градацію тонів знятого об'єкту, зберігаючи всі напівтони. На таких фотознімках чітко проглядаються всі найважливіші упізнавальні ознаки сфотографованих осіб. Використання більш контрастного фотопаперу  призводить до появи різких меж між світлом та тінню, зникненню півтонів, виникненню надмірно затінених ділянок. Внаслідок цього окремі прикмети видаються викривленими або ж не проглядаються зовсім.

Щоб уникнути знищення або зміни ідентифікаційних ознак сигналетичні знімки не ретушують.

Правила сигналетичної зйомки поширюються і на фотографічну фіксацію зовнішності загиблих, у випадках виявлення невпізнаних трупів

 

 

1. 48.  Механізм утворення слідів – відображень.

Слідоутворення – це процес взаємодії двох фізичних тіл або систем, які обмінюючись енергією, набувають інших ознак і властивостей, тобто відбивають (відображають) одне одного.

Такий механізм може бути різним: слідоутворення може здійснюватися в результаті фізичних, хімічних, біологічних та інших процесів. Матеріально-фіксовані сліди виникають у результаті механічної контактної взаємодії двох об’єктів: один об’єкт утворює слід (той, який залишив слід) — слідоутворюючий об’єкт, інший — сприймає змінення (на якому утворився слід) — слідосприймаючий. Ділянки поверхні об’єктів, якими вони стикаються під час утворення сліду, називаються контактними поверхнями, а факт взаємодії — слідовим контактом. Сліди завжди залишаються на слідосприймаючих об’єктах.

Слід виникає за умови, що слідоутворюючий об’єкт є твердішим, ніж слідосприймаючий і діє з такою силою, яка зможе викликати його відбиття. Утворення слідів при взаємодії слідоутворюючого і слідосприймаючого об’єктів залежить від ряду чинників: твердості об’єктів, напрямку взаємодії, розташування об’єктів, сили і характеру взаємодії.

 

1. 49.  Папілярні узори, їх властивості, типи та види.

 

Найпростішим і найменш розповсюдженим серед людей (всього у 5% людей землі) є ДУГОВИЙ папілярний узор, у якого папілярні лінії (один потік всього) плавно підіймаючись на одному боці і досягнувши певної висоти плавно опускаються на протилежному боці.

Цей тип узору дельт не має.

Види цього типу: прості, шатрові, пірамідальні, з невизначеним центром, обманнопетлеві.

 

У ПЕТЛЕВОМУ узорі, який є дещо складніший за дуговий за будовою, (а серед людей найбільш розповсюдженим до 65%); папілярні лінії, що утворюють центральну частину малюнка, проходять від одного краю пальця до центру нігтьової фаланги, потім згинаються і повертаються до того ж краю, утворюючи таким чином петлю.

Види петель: типові (прості), замкнуті, зігнуті, паралельні, половинчаті, обманнозавиткові,  подвійні.

У залежності від того, куди обернена ножка петлі – до мізинця чи до великого пальця – їх поділяють, відповідно, на ульнарні (мізинцеві) та радіальні (великопальцеві).

 

ЗАВИТКОВИЙ (круговий) узор є найбільш складним за будовою (формою). До 30 % людей мають такий тип узора.

Піднявшись уверх, папілярна лінія (потік) може утворити коло, овал, спіраль, може повернутися на той самий бік чи закінчитися на протилежному боці.

Для цього типу характерні не менше 2-х дельт (зліва і справа від центральної частини), хоча може бути бути, зрідка правда, і 3-4 дельти; 3 потоки папілярних ліній.

ВИДИ: прості, петлі-клубки, петлі-спіралі; петлі-овали (равлики), спіралеподібні, вигнуті петлі.

 

і окремі (індивідуальні) ознаки – деталі будови папілярних узорів:

- початок (основа) лінії – той її край, який розташований лівіше і нижче, а кінцем (вершиною) – край, що знаходиться правіше і вище;

- вилка (вила) – роздвоєння ліній, коли за ходом годинникової стрілки папілярна лінія розгалужується на дві, або навпаки, злиття, якщо дві лінії з'єднуються в одну;

- гачок (відгілкування) – коротке відгалуження роздвоєної лінії    утворює з основною лінією (стовбуром) гострий кут.;

- мостик – з'єднання двох ліній короткою поперечною (з”єднучою)  лінією;

- дельта;

-          фрагмент (відривок), відрізок – коротка ізольована лінія;

-          точка –папілярна точка;

-          острівок (очко) – роздвоєння папілярних ліній і наступне її з'єднання;

-          особливості будови пор (пороскопічний напрям дослідження);

-   особливості країв папілярних ліній (еджеоскопічний....).

Але тільки папілярні узори найбільш придатні для ідентифікації, оскільки тільки їм притаманні:

ІНДИВІДУАЛЬНІСТЬ – яка означає, що кожний папілярний узор, маючи багато добре виражених ознак, разом з тим притаманний лише певній людині.

Ця властивість обумовлена особливостями анатомічної будови шкіри.

Неможливість співпадіння папілярних узорів не тільки у двох людей, але й навіть у однієї людини на різних руках або пальцях (у сукупності загальних та окремих ознак) вже доведена не тільки багаторічною практикою, але й математичними розрахунками.

СТІЙКІСТЬ– характеризується тим, що малюнок папілярних ліній формується ще в період внутрішньоутробного (до 6-ти місяців вагітності) життя зародку людини та майже не змінюється до повного розкладу тканини після її смерті.

Папілярний узор зовні змінюється лише у масштабі і до певних меж і часу.

Тобто ці зміни абсолютно не впливають на взаєморозташування ознак.

ВІДНОВЛЮВАНІСТЬ – здатність папілярних узорів набувати попереднього вигляду після пошкодження верхнього шару шкіри, тобто після неглибоких ушкодженнях (термічних або хімічних впливах), папілярні лінії відновлюються протягом певного часу після заживлення рани.

МОЖЛИВІСТЬ ДО КЛАСИФІКАЦІЇ – папілярні узори класифікують за

десятипальцевою системою;

пятипальцевою;

однопальцевою.

 

1. 50.  Класифікація слідів у трасології.

Єдиної загальноприйнятої класифікації слідів злочину не­має, навіть трасологічпої.

Можна запропонувати таку розширену слідознавчо-трасологічну класифікацію слідів злочину у криміналістиці.

>  Слід злочину можна поділяти за характером або структур­но-просторовою формою на:

- сліди у широкому розумінні (значенні);

- сліди у вузькому розумінні (значенні), трасологічні.

>  Сліди злочи­ну в широкому розумінні можна поділити на три великі класи:

1)Сліди людини2)Сліди засобів учинення злочину3)Сліди матеріальною середовища

> Сліди злочину від людини за посієм відображення інфор­мації поділяються па дві групи:

•  нематеріальні (ідеальні) сліди, тобто об'єктивні образи про злочин;

• матеріальні сліди злочину.

Нематеріальні (ідеальні) сліди злочину можуть поділятися за предметом інформації (про які об'єкти відомо людині):

-  інформація про людей; образи про речі;образи про події;

-  інформація про способи дії людини тощо. Нематеріальні сліди за рецепторами сприйняття ідеальної

інформації, згодом відображеної у пам'яті, можна поділяти на сприйняті:

- зором;- слухом;-  нюхом;-  на смак;-  на дотик.

За характером формування слідів пам'яті нематеріальні слі­ди можна класифікувати як:

-- інформацію віл осіб, які безпосередньо сприймали подію злочину (очевидці, виконавці, жертви);

-  інформацію від осіб, які опосередковано сприймають по­дію злочину (свідки - неочевидні, поняті, фахівці);

-  інформацію сторонніх осіб, які не мають стосунку до події розслідуваного злочину, але мають іншу інформацію (знання -професійні, експериментальні: спеціалісти, експерти, ревізори, консультанти тощо).

У Сліди у вузькому значенні - трасологічні - можна поділяти іа характером змін в об'єктах слідоутворення на:

1)Сліди-предмети Своєю чергою, сліди-предмети утворюють три великі групи.

•  Частини, фрагменти цілого,що утво­рюються внаслідок пошкоджень або руйнувань різних об'єк­ті;

•  Запиральні та фіксуючі пристрої.

•  Вироби-носії слідів різних об'єктів.

2)Сліди-речовини3)Сліди-відбитки

>  За об'єктом слілоутворення трасологічні сліди поділяють­ся на:

-  гомологічні - сліди людини;-  механічні - сліди зламу, транспортну, механізмів;

-  балістичні - сліди зброї;-  сліди тварин.

>  За зв'язком механічного стану об'єктів з виникаючими слі­дами сліди-відбитки поділяють на:

-  статичні сліди, що виникають внаслідок впливу на слідо-сприймальний об'єкт;

-  динамічні сліди утворюються у випадках, коли слідоутво-рювальний об'єкт рухається паралельно чи під будь-яким ку­том окрім прямого.

> За мірою (величиною) відображеного рельєфу, або по-іншо­му: за характером (ступенем) змін у слідосприймальному об'єкті:

- об'ємні - утворюються внаслідок значної зміни слідоспри­ймального об'єкта в об'ємні (принцип залишкової деформації).

-  поверхневі - залишаються тоді, коли обидва об'єкти, що беруть участь у слідоутворенні, за твердістю наближено рівні.

>   За характером змін поверхневого шару площини слідо-сприймального об'єкта:

-  сліди нашарування - утворюються під час відокремлення частинок від поверхні слідоутворювального;

-  сліди-відшарування - утворюються внаслідок відокрем­лення частинок від поверхні слідосприймального об'єкта .

>  За ступенем можливості візуального сприйняття сліду:

-  видимі - ті, що легко проглядаються простим оком;

-  невидимі, яких не можна побачити не тільки візуально, а й за допомоги оптичних засобів;

-  слабовидимі - спостерігаються за певних умов.

>  За кольором чи забарвленістю:

-  кольорові та безкольорові;- забарвлені та безбарвні.

>  За видом та формою відображення ознак у сліді:

- лінійні і вузькоканальні; площинні та заглиблені (надповерхневі);

>  За розмірами:

-  мікросліди;-  макросліди.

>  За кількістю:

- одинарні;- множинні.

>  Залежно від характеру слідосприймальної поверхні:

-  слід на твердій чи м'якій поверхні;

- слід на глянцевій чи шерехатій поверхні;

- слід на фарбованій чи безкольоровій поверхні тощо.

>  За видом енергії, що використовується у слідоутворенні:

-  сліди механіко-фізичного впливу;

-  сліди біологічного впливу;

-  сліди хімічного впливу;

- сліди термічного впливу;

-  сліди радіаційного впливу.

 

 

1. 51.  Динамічні і статичні сліди в трасології.

За зв'язком механічного стану об'єктів з виникаючими слідами сліди – відбитки поділяють на:

а – статичні сліди, що виникають внаслідок впливу на слідосприймаючий об'єкт у перпендикулярному напрямі, коли кожна точка поверхні, рельєфу слідоутворюючого об'єкта залишає своє точне зображення на слідосприймаючому об'єкті (сліди тиснення, удару, ходи, бігу, кочення, циліндричного предмету).

Статистичний слід утворюється контактною в момент контакту один відносно одного не переміщаються, через що сліди на “більш точно відображають зовнішню будову слідоутворюючого об'єкта.

б – динамічні сліди – утворюються у випадках, коли с/у  об'єкт рухається  паралельно або під будь-яким кутом крім прямого (щодо с/п по поверхні, коли кожна точка поверхні залишає слід у вигляді траси (лінії).

Виступаючі наверх частини рельєфу утворюють заглиблення (борозни), а від впадин на с\у об'єкті на с/с залишаються виступи (валики).

Це сліди ковзання, розрубу, розпилу, сверління, юза, гальмування тощо);

в – комплексні (змішані, статико-динамічні (комбіновані – у літературі їх називають по-різному).

Наприклад, відбиток ніг людини під час швидкого бігу чи ходи;

сліди віджиму, тобто коли лом спочатку вбито у ущілину, а потім  ним розсувають дверні полотна тощо.

1. 52.  Сліди знарядь зламу, їх класифікація.

Від застосування знарядь  та інструментів на зламаних перепонах чи запираючих пристроях частіш за все виявляють:

сліди-відображення;

сліди-речовини (мікроскопічні стружки, ошурки, частинки розрубленої поверхні тощо),

сліди-предмети (відламки, частини перепон, запираючих пристроїв, знарядь та інструментів).

За характером впливу знарядь та інструментів на різні перепони утворюються:

поверхневі сліди;об'ємні сліди.

За характером механічної дії об'єктів слідоутворення:

а) статичні;б) динамічні, які за кількістю і локалізацією:

-          одиночні (шило, кінчик ножа, відмички)

-          лінійні (лезом, викруткою, склорізом

-          площинні (площина леза, ножа).

Поверхневі сліди під час зламу зустрічаються зрідка і утворюються за рахунок нашарування на слідоутворюючу поверхню різних речовин, що знаходяться на знарядді зламу.

Крім слідів нашарування утворюються сліди відшарування, що виникають від контакту знаряддя зламу з поверхнею об'єкта, на якому знаходиться певна речовина.

Типовими слідами – відображеннями знарядь та інструментів є об'ємні сліди, які поділяються на:

- сліди віджиму і удару, що утворюються натиском, ударом знаряддя зламу по поверхні перепони .

- сліди ковзання (тертя або свердління) – утворюються від ріжучої частини інструмента.

За зовнішнім виглядом рельєфу слід розрізу схожий на слід тертя.

 У залежності від виду ріжучого інструмента сліди різання поділяються на:

- сліди звичайного різання , що виникають від інструменту з одним лезом;

- сліди зустрічного розрізу, що утворюються інструментами з двома ріжучими частинами;

- сліди розрізу з відокремленням відщепу або стружки  так звані сліди стругання або тесання;

- сліди розрізу з відокремленням частинок (ошурок), тобто сліди пиляння або свердління.

Від дії засобів зламу термічної (хімічної) дії утворюються відповідні сліди термічного і хімічного впливу (наприклад, дверці металевого сховища можуть бути зламані з використанням апарату для газокисневого різання або електрозварки).

 У залежності від місця виявлення сліди знарядь зламу і інструментів можуть класифікуватися на:

ті, які утворилися на запираючих пристроях;

ті, що утворилися на різноманітних перепонах.

1. 53.  Встановлення (відновлення) тексту, залитого чорнилом, фарбою.

У судово-слідчій практиці інколи виникають випадки, коли документи, які мають важливе значення для встано­влення істини, пошкоджені — тексти залиті, закреслені чи замазані певними барвниками. Можливість прочитання таких записів і обрання відповідних методів дослідження залежать від таких факторів: 1) який барвник використо­вувався для виконання запису; 2) який саме барвник було застосовано для пошкодження записів; 3) з якого матеріа­лу виготовлено основу документа.

У криміналістиці розроблено достатньо методів дослідження закритих текстів, а саме:

а) вивчення документів "на просвіт",б) дослідження властивостей відбиття і поглинення барвників штрихів маскуючої плями,в) відновлення тексту під плямою фізико-хімічними методами;г) посилення контрасту шляхом кольороділення і  кольоророзрізнення барвника штрихів і маскуючого тексту;д) кольорова трансформацію;

е) збудження люмінесценцій;ж) бетаграфія (фотографування в м'яких бетапроменях).

Вивчення документа "на просвіт", тобто у проникному світлі.

Якщо проникний документ є одностороннім, то пляма барвника в місцях розташування знака, літери буде удвічі щільнішою, ніж між літерами. Тому, якщо з протилежного боку документа спрямувати потужний концентрований пучок світла, то проміжки між літерами будуть світлими, а штрихи літер - темними.

Дослідження властивостей відбиття  й поглинання барвників тексту і плями.

Освітлений сонячним світлом предмет сприймається зором людини такого кольору, який він відбиває; фіолетова пляма є фіолетовою тому, що  барвник відбиває фіолетову зону спектра, а всі інші поглинає.

Відновлення тексту під плямою маскуючого барвника фізико-хімічними методами.

Відновлення тексту можливе: а) видаленням плями (зіскоблюванням, стиранням, розчиненням, відкопіюванням, використанням ультразвуку); б) вилученням барвника з-під плями дифузокопіювальним способом.

Посилення контрасту кольороділенням та іншими способами.

Кольоровиділення - це спеціальний метод доведення малих контрастів до порогу сприйняття ока людини шляхом поєднання кількох негативів, виготовлених з одного й того ж об'єкта.

Кольоророзрізнення - поняття ширше за кольороділення.

Одним із різновидів цієї методики є метод кольорової трансформації,  суть якого полягає у збільшенні контрасту шляхом передачі (подання) кольоровості досліджуваного об'єкта в додаткових кольорах

 

 

1. 54.  Опис сліду босої ноги людини в протоколі огляду місця події.

Сліди ніг сприяють встановленню деяких важливих обставин, спрощуючих пошук особи, що їх залишила.

За слідами можна припускати:

-          про особливості людини (її зріст, ознаки ходи);

-          про ознаки взуття;

-          про обставини дій (напрям і темп руху) тощо.

 За слідами босої ноги визначають: а)розмір ступні (довжину у цілому, б) ширина плесна, п'ятки, мостової (проміжної) частини); в)ширину і довжину кожного пальця; г)загальну форму ступні (форма сліду) залежить   від підйому ступні, яка буває високою, середньою, низькою; д) загальну будову папілярних узорів;  е)наявність рефлексорних (згинальних) складок (це за суттю є загальні ознаки).

До окремих ознак слідів босої ноги відносять: співвідношення розмірів пальців, їх форму, розташування відносно переднього края плесні, вигін окремих пальців, наявність, форму та розташування різноманітних пошкоджень і деформації (рубців, мозолів тощо), окремі ознаки папілярних узорів.

Протоколювання як процесуальна форма способу фіксації слі­дів взуття є видом створення носія інформації, де має бути вказано:

1) місце виявлення слідів взуття;

2) вид і розміри сліду взуття;

3) дані вимірів елементів ходи;

4) індивідуальні особливості підошви взуття;

5)  криміналістичні способи фіксації слідів взуття, у тому числі із застосуванням вимірювального фотографування, кіно-, відеоза-пису, а також упакування вилученого.

 

 

1. 55.  “Доріжка слідів” та її криміналістичне значення.

сліди ніг можуть бути одиничними, а можуть бути множинними.

Значна кількість слідів ніг, що пов'язані  єдиним механізмом утворення та напрямом, називається доріжкою слідів ніг, тобто коли сліди утворюють систему:

1) доріжка слідів повинна мати не менше 20 слідів і пряму лінію ходу (напрямку руху);

2) вимірювання мають здійснюватись на місці події, а потім на панорамному масштабному знімку;

3) вимірюють усі ознаки в кожному сліду,  а потім обчислюють середнє арифметичне значення ознаки, що відображується в протоколі огляду місця події --- саме з дотримання цих правил можна отримати відносно постійні результати вимірювань ознак локомоційних рухів людини.

Елементами доріжки слідів ніг є:

-          розмах ніг, тобто довжина кроку правої та лівої ніг;

-          поперечне розміщення ніг, що відображається в ширині кроку;

-          поворот ступні навколо вертикальної осі ноги, що відображає кут розвороту ступінь;

-          лінія ходи;

-          лінія напряму ходи;

-          кут кроку (лівого, правого).

Ці елементи вимірюють і визначають кількістю в сантиметрах і градусах.

За елементами доріжки можна встановити приблизний зріст, стать особи, вік, функціональні особливості, нижні кінцівки, (професію, захворювання, аномалії рухового апарата), визначити як вона йшла (кроком, бігла); з багажем чи без нього  тощо.

 

 

 

1. 56.  Опис сліду взуття в протоколі огляду місця події.

Сліди взуття — це утворення, що виникли під час ходьби.

Сліди взуття мають загальні й окремі ознаки. До загальних ознак сліду взуття можна віднести:

1) довжину сліду взуття;

2) довжину підошви взуття за віссю сліду;

3) ширину підошви взуття в найширшому місці;

4) ширину підошви взуття в найвужчому місці;

5) довжину підбора (корка) за віссю сліду;

6) ширину підбора (корка) в найширшому місці.

Окремі ознаки сліду взуття є найважливішими для процесу ідентифікації. До окремих ознак сліду взуття віднесено:

1) особливості окремих частин сліду;

2) дефекти поверхні підошви.

За слідом взуття на місці події можна встановити:

1) зріст людини, яка залишила слід (довжину підошви потрібно помножити на 7 — результат приблизний);

2) вік, стать (за розмірами, формою взуття);

3) приблизну вагу людини.

 

1. 57.  Виявлення й фіксація слідів пальців рук людини.

Виявлення слідів починається з візуального огляду (тобто огляду неозброєним оком).

Якщо результат негативний, продовжують візуальний огляд, але вже з використанням оптики та спеціальних умов освітлення.

Якщо ж сліди невидимі, тоді пошук поєднують із застосуванням певних спеціальних методів виявлення і фіксації слідів рук.

Криміналістикою напрацьовані методи виявлення слідів рку людини.

І. У залежності від того,  шукають видимі чи невидимі сліди:

а) методи виявлення видимих слідів;б) методи виявлення невидимих слідів.

ІІ. За сутністю, що складає основу методу або використаного технічного засобу:

а) фізичні (механічні) методи;б) хімічні;в) комплексні (фізико-хімічні),г) радіографічні.

Суть механічних (фізичних) методів полягає в обробці потожирових слідів речовинами, які з'єднуються з речовиною сліда механічним шляхом, не вступаючи з нею у хімічну реакцію. Різновидами є: методи адгезії, змочування, конденсації, гальваностегії та люмінісценції.

АДГЕЗІЯ (як вже наголошувалось) – це прилипання, зчеплення поверхонь різних тіл.

Якщо на невидимий слід  потрапляють частинки будь-якої речовини, то вони прилипають і слід стає видимим.

Виявлення невидимих слідів за допомогою порошків на основі їх адгезійних властивостей одержало назву порошкових методів.

ЗМОЧУВАННЯ. Змочувальні це також частково адгезійні способи – полягають у тому, що за рахунок цього поверхневого фізичного явища під час стикання рідини з твердим тілом не всі тіла змочуються водою.

КОНДЕНСАЦІЯ – ущільнення, згущення, перехід речовини з газоподібного стану в рідкий або твердий, кристалічний.

Це фізичне явище становить сутність методів виявлення слідів парами йоду, кіпоттю свічки, що горить, металами, розпиленнями у вакуумі.

Сутність даного способу полягає у тому, що частки твердої речовини, які перебувають у газоподібному стані, вибірково конденсуються і таким чином забарвлюють слід або поверхність слідоносія.

Внаслідок цього слід стає видимим – забарвленим або незабарвленим.

На основі явища конденсації розроблені два методи виявлення потожирових невидимих слідів пальців рук:

а) обробки парами йоду (застосовується у слідчій практиці);

б) вакуумне  напилювання (застосовується в експертній практиці);

Суть безпосереднього нанесення йоду на об'єкт: у склянку досить помістити кілька кристаликів йоду і накрити їх шматком прозорого скла (органічного скла).

Через 10-15 хв. скло внаслідок конденсації покриється частинами йоду (набуває коричневого кольору).

Потім його належить прикладати до того місця документа (предмета), де ймовірно знаходиться слід, і він стане видимий, оскільки частки йоду забарвлять потожирову речовину в коричневий колір.

Суть виявлення слідів обкурювання парами йоду. Він є найбільш поширеним на практиці і в експертних дослідженнях.

Основу його становить природна властивість йоду сублімуватися, тобто переходити з твердого стану в газоподібний (зважений).

Прокачуючи повітря за допомогою груші, відводять пари до потрібного місця на об'єкті і виявляють слід.

 

ГАЛЬВАНОСТЕГІЯ – є лабораторним методом виявлення слідів рук.

У гальванічну ванну занурюють досліджуваний об'єкт і подають постійну електричну напругу.

Внаслідок електролізу на поверхні об'єкта, де відсутня потожирова речовина, осідає метал, а слід залишається чистим і, таким чином, видимим.

ХІМІЧНІ МЕТОДИ . За цих методів хімічна речовина вступає в реакцію з потожировою і утворює забарвлене з'єднання в тих місцях, де розташовується слід. Внаслідок цього він стає видимим.

РАДІОГРАФІЧНИЙ – метод – суть в тому, що досліджуваний об'єкт, на якому припускається наявність слідів, опромінюють потоком нейтронів, внаслідок чого деякі елементи, що входять до складу потожирової речовини (натрій, калій, кальцій, фосфор), стають радіоактивними.

Виявлені сліди фіксують загальними способами й засобами: протоколюванням (вербально-графічний вид фіксації), копіюванням, моделюванням, фотографуванням, вилученням слідів безпосередньо з носієм, на якому виявлений слід (наочно-образний) вид фіксації.

Спосіб фіксації і технічні засоби, що застосовуються, залежать від багатьох чинників і у виду сліду, характеру об'єкта-носія, речовини сліду тощо.

На місці події краще використати перш за все неушкоджувальні методи виявлення слідів, такі, як візуальний огляд, а також застосовувати оптичні засоби, люмінесцентні, рентгенографічні, фотографічні методи.

Порошкові методи рекомендують для виявлення слідів на шорстких об'єктах, папері, фруктах, шкірі, тканинах тощо.

Забарвлені та видимі сліди вилучають разом із слідоносіями, з об'ємних слідів виготовляють зліпки.

 

1. 58.  Сліди транспортних засобів та їх криміналістичне значення.

Сліди транспортних засобів – це сліди, що відображають зовнішню будову окремих частин транспорту (протекторів, частин кузова тощо); віддалених під час розслідуваної події від транспортного засобу частини; речовини, що використовуються для експлуатації автомобіля тощо) гальмівна речовина рідина, тосол, мастила), які були виявлені на місці цієї події.

Сліди транспортних засобів стають об'єктами криміналістичного дослідження, коли транспорт використовувався як предмет посягання; засіб вчинення злочину або пересування у зв'язку зі вчиненням злочину і т.д.

Класифікація слідів транспортних засобів:

І. За видом транспортного засобу:

а) сліди самохідного транспорту;б) сліди несамохідного транспорту.

ІІ. За видом механізмів, що залишили сліди:

а) сліди ходової частини;б) сліди неходової частини.

ІІІ. За видом ходової частини:а) сліди колісного транспорту – сліди котіння (коліс, шин);б) сліди гусеничного транспорту – сліди тиснення;в) сліди полозкового транспорту – сліди ковзання.

IV. За характером слідосприймаючої поверхні:

а) об'ємні (утворюються на пластичних поверхнях (грунт, сніг);

б) поверхневі (нашарування, відшарування; видимі та невидимі, слабковидимі; забарвлені та безбарвні.

V. Поверхневі за характером відображення:

а) позитивні (відображають тільки виступаючу частину малюнка протектора);

б) негативні (за рахунок нашарування бруду, що залишився у заглибинах протектора).

VІ. За механізмом утворення:

а) динамічні;б) статичні.

VІІ. За характером носія та відображення:

а) сліди-відбитки;б) сліди-предмети;в) сліди-речовини.

VІІІ. За місцем відображення у поєднанні з слідоутворюючим об'єктом:

а) сліди-відбитки, утворені на дорожньому покритті від ходової частини колісного, гусеничного, полозкового транспорту, що утворились під час руху чи стоянки транспорту;

б) сліди-відбитки, утворені на різноманітних об'єктах неходовими частинами, а іншими деталями транспортного засобу (бампером, крилами, радіатором, решіткою тощо);

в) сліди-відбитки різних об'єктів   матеріальної обстановки місця події, що утворилися на технічному засобі чи на декількох технічних засобах;

г) сліди-предмети (речовини), що відділилися від технічного засобу (деталі, інструменти – ЗІП, дрібні частини, ПММ тощо).

Є комплекс слідів транспортних засобів, які свідчать про ознаки ходової частини транспорту:1 – вид ходової частини;2 – ширину колії;3 базу транспортного засобу і т.д

 

1. 59.  Фіксація слідів ніг і транспортних засобів.

Фіксація:опис у протоколі,фотографування,копіювання,виготовлення зліпків,складаня схем.

У протоколі слідчого огляду слід зазначити: місце і час ииявлення слідів; на якій поверхні вони виявлені (пісок, глина, сніг, асфальт тощо); вид сліду (об'ємний, поверхне-пий); форма (сліди черевиків, чобіт, босої ноги); розміри сліду; індивідуальні особливості підошви; дані вимірів еле­ментів доріжки слідів; спосіб виявлення і фіксації сліду; спосіб вилучення сліду та його упаковка.

Сліди ніг (взуття) фотографуються за правилами мас­штабної зйомки. Об'ємні сліди ніг на снігу фотографують із жовтим або жовтогарячим світлофільтром і з блендою. Доріжка слідів фотографується панорамним способом.

Під час огляду одиночного сліду взуття підлягають ви­мірюванню такі параметри: 1) довжина сліду; 2) довжина і ширина підметки; 3) довжина і ширина проміжної части­ни; 4) довжина і ширина підбора.

Завжди необхідно намагатися вилучити слід в натурі. Якщо це неможливо, вдаються до копіювання слідів ніг.

Способи фіксації слідів транспортних засобів:

 1) опис у протоколі; 2) фотографування; 3) виготовлення схем, за­мальовок; 4) копіювання; 5) виготовлення зліпків.

У протоколі слідчого огляду необхідно зазначати: міс­цезнаходження слідів і час їх виявлення; вид і стан ґрунту або покриття дороги, де виявлено сліди; вид слідів (об'ємні, поверхневі); кількість слідів, їх розташування між собою; ширину кожного сліду; глибину об'ємних слідів щодо по­верхні дороги; розмір колії; форму малюнка протектора шин, їх розміри, індивідуальні особливості; довжину сліду одного оберту колеса; довжину шляху гальмування; озна­ки напрямку руху; ознаки шляху гальмування і ступінь його відображення

 

1. 60.  Поняття  судової  балістики і основні  об”єкти судово – балістичного дослідження.

Судова або криміналістична балістика – розділ (підгалузь) криміналістичного зброєзнавства, що вивчає технічні питання, які виникають у ході провадження в справах, пов'язаних із застосуванням а також кримінальним носінням, зберіганням, виготовленням, збутом, викраденням тощо вогнепальної зброї, боєприпасів до неї, вибухових речовин і пристроїв, а також розробляє засоби і прийоми дослідження цих об'єктів та слідів їх використання як доказової інформації під час розкриття, розслідування й попередження злочинів.

Об'єкти судової балістики.

Якщо більш розширено підходити до питання об'єктів судової балістики, то серед таких можна назвати:

- вогнепальна зброя та її частини, тайники її зберігання;

- пристрої та предмети, які не є зброєю, але схожі з нею: стартові, будівельно-монтажні, пневматичні та газові пістолети, запальнички, іграшки під зброю тощо;

- боєприпаси, гільзи, кулі, шріт, капсулі, пижі, прокладки;

- матеріали та інструменти для виготовлення та спорядження бойових припасів;

- вибухові речовини (порох та його компоненти), вибухові пристрої (гранати, міни тощо);

- сліди – відбитки на гільзах, кулях, шротах, прокладках і пижах;

- кульові, дробові пробоїни та пошкодження – вм’ятини, тріщини, розриви, роздуття зброї, укорочення стволу та інші його зміни.

У вузькому розумінні до об'єктів судової балістики можна віднести:

1. вогнепальну зброю;
2. боєприпаси до вогнепальної зброї;
3. сліди від застосування вогнепальної зброї: 

а) сліди на кулях;

б) гільзах;

в) на перешкодах.

 

1. 61.  Боєприпаси до вогнепальної зброї як об”єкт судово-балістичного дослідження.

Власне до бойових припасів відносяться патрони – тобто боєзаряди, що об'єднують у собі всі елементи, необхідні для пострілу.

Такі патрони ще називають унітарними, в яких всі елементи об'єднані гільзою, в єдине ціле.

їх класифікація:

І. Патрони можна поділяти за видом зброї:

гвинтівочні;рушничні;пістолетні;револьверні;проміжкові – комплексні: для карабінів та автоматів; для двоствольної чи короткоствольної дрібнокаліберної зброї.

2. За калібром можуть бути: каліберними;підкаліберні.

  3. За особливостями гільзи:  а) за формою гільзи бувають – 1) циліндричними; б) конічні; в) пляшкоподібні.

Б. За особливостями донної частини – 1) кільцево-проточні; 2) шляпкоподібні.

В. За матеріалом: - 1) металічні; 2) папкові (картонні); 3) пластмасові з металічною основою.

4. За особливостями кулі (снаряду):

А) За призначенням: звичайні; спеціальні,комбіновані.

Б. За формоюнаконечника:тупоконечні ,гостроконечн,із заокругленою головною частиною,із полусферичною головною частиноюплоскі.

Г. За конструкцією:а) оболончасті,б) напівоболончасті,в) безоболончасті.

Д. За розмірами. Окрім як калібр, кулі мають довжину (різну).

Ж. За способом закріплення кулі у гільзі:

а) пояскового обжиму б) кернування в) суцільного обжиму г) сегментний обжим.

5. За особливостями порохового заряду :а) димний заряд;б) бездимний заряд.

Отже унітарні патрони складаються з таких частин: гільза;снаряд;заряд порох);капсуль.

 

1. 62.  Механізм утворення слідів на гільзі та кулі під час пострілу. Їх криміналістичне значення.

Механізм утворення слідів під час  заряджанням зброї: під час заряджання неавтоматичної зброї патрон вручну вставляють у патронник, потім замикають ствол.

На денці гільзи утворюються сліди ковзання від щитка колодки, інколи сліди від бойка у вигляді трас, але це не закономірні сліди, а тому вони лише подеколи використовуються для ідентифікації у якості індивідуальних ознак.

Під час заряджання автоматичної зброї затвор, рухаючись уперед, натикається на патрон, який знаходиться в магазині, і досилає його в патронник, при цьому на кромці денця гільзи може утворитися слід досилання, Тут гільза ковзає по губках магазину і на її корпусі інколи виникають лінійні сліди ковзання у вигляді паралельних борозенок..

Далі затвор продовжує рухатись уперед, досилає патрон у патронник, і коли патрон повністю увійде в патронник, зачіпка викидача  заскочить в кільцеву проточку і залишить слід ковзання .

Утворення слідів зброї (пострілу) на гільзі під час пострілу.

Натиском на спусковий гачок, ударник з бойком зривається з бойового зводу і, рухаючись уперед, натискається на капсуль, утворюючи на ньому об'ємний слід тиснення , статичний, Від удару бойка капсуль загоряється і підпалює пороховий заряд. У патроннику виникає великий тиск порохових газів, під дією яких снаряд отримує кінетичну енергію і виштовхується із ствола, а гільза з такою ж силою притискується до затвору і на її денці утворюються сліди тиску, які називаються слідами попереднього зрізу затвора .

Утворення слідів під час екстрагування (викидання) гільзи.

Процедура пострілу триває мить, за цей час затвор набуває моменту руху і, переборюючи стан спокою, починає рухатись назад.

Зачіпка викидача, який утримує гільзу в чашечці (вінчику) затвора, витягує гільзу і разом з нею відходить назад.

У цей час на стінках гільзи, під час її руху по патроннику можуть утворюватись сліди патронника від нерівностей, які є на його стінках (але це не закономірні сліди).

Сліди патронника мають форму паралельних трас, розміщених на циліндричній частині гільзи, ближче до її денця.

Як тільки гільза покине патронник, вона натикається на відбивач, одержує обертовий момент і викидається.

Під час цього від удару гільзи об відбивач на її нижній кромці утворюється закономірний статичний слід тиску, який називається слідом відбивача.

►Сліди на снарядах (кулях, шроті).

На снарядах (куля, шріт) залишаються сліди каналу ствола зброї.

Для нарізної зброї ці сліди поділяються на  первинні  та вторинні.

Під тиском газів снаряд, що рухається по стволу, ковзає по його стінках і на циліндричній частину кулі утворюються сліди полів нарізів і сліди граней нарізів, а саме:

куля, залишаючи патронник, рухається прямолінійно і при вході в нарізи на ній залишаються первинні сліди нарізів (полів і граней), які є динамічними (тертя) і розміщені вони паралельно осі кулі у вигляді борозенок та валиків;

Сліди від нарізів, що знаходяться вже під кутом до повздовжньої осі -  називаються вторинними (повторними) слідами каналу ствола нарізів зброї.

 

1. 63.  Сліди застосування вогнепальної зброї.

Застосування вогнепальної зброї утворює багато слідів на місці події. Сліди зброї різноманітні і залежать від низки чинників: моделі зброї, використовуваних боєприпасів, умов учинення злочину, дій, що проводяться суб'єктом для приховування стя злочину.                                                                                                                  

По-перше, сліди з6рої-це сліди-предмети: залишена зброя, боєприпаси, приладдя (шомпол, протирання, кобура, пакувальний матеріал, в якому зберігалася зброя, тканина, папір, дерево, патрони з осічкою, гільзи, дріб, пижі, прокладки, незгорілі пороіія ки, сліди кіптяви).                                                                                                  

По-друге, сліди зброї— це сліди взаємодії зброі, боєприпасів з предметами матеріального середовища (обстановки), пробоїни, вм'ятини, зруйновані предмети (склянік,ерамічні), нарешті, це сліди на тілі людини, пробоїни, розриви, окопчування тканини.

Найбільша кількість слідів зброї залишається на гільзах, снарядах (куля, дріб), перешкодах, на предметах і тілі потерпілого і того, хто стріляв (на руках, обличчі, одягу) Тому при огляді місця події саме на ці джерела інформації треба звертати особливу увагу проводити їх огляд і дослідження за участю фахівця. Вид слідів, особливості їх розташування допоможуть вирішити багато питань, що виникають перед слідчим.

 

1. 64.  Питання, які вирішуються судово-балістичною експертизою.

Судово-балістична експертиза – різновид криміналістичної експертизи щодо дослідження вогнепальної зброї, боєприпасів та слідів пострілу для встановлення фактів, пов'язаних із застосуванням цієї зброї.

Під час дослідження зброї та боєприпасів судово-балістична експертиза вирішує:

класифікаційні;діагностичні;ідентифікаційні завдання.

Класифікаційні дослідження сприяють встановленню виду зброї, її системи або моделі за стріляними гільзами та кулями, які виявлені на місці події.

Діагностичні дослідження сприяють з'ясуванню: чи відноситься представлений експерту предмет до вогнепальної зброї; його технічний стан; спосіб виготовленні, зміст знищених маркувальних позначень, які були на ній.

Ідентифікаційні дослідження мають завдання: визначення конкретного екземпляру зброї, із якої були вистрілені снаряди  і гільзи; встановлення наявності або відсутності зв'язку між боєприпасами і матеріалами, виявленими на місці події, і боєприпасами й матеріалами, виявленими у конкретної особи.

Ось наближені переліки:

І. Наближений перелік питань дослідження зброї: чи відноситься даний предмет до категорії вогнепальної зброї?до якого виду і зразка (моделі) відноситься дана вогнепальна зброя?чи справна дана зброя, і чи придатна для пострілів; якщо не справна, то у чому полягає несправність?який калібр представленої на експертизу вогнепальної зброї?частиною вогнепальної зброї якого виду і зразка (моделі) є дана деталь (магазин, затвісь барабана револьвера, щічка рукоятки пістолета тощо)?

заводським чи кустарним способом виготовлено дану зброю ? і т. д.

ІІ. Перелік питань щодо дослідження бойових припасів, куль, шротів, картечі, пижів, прокладок, гільз:до якого зразку відноситься даний патрон ?заводським чи кустарним способом виготовлений даний патрон?чи вистрілена куля (гільза) із даного екземпляру зброї?чи є на кулі сліди рикошету?.

ІІІ. Перелік запитань щодо дослідження слідів пострілу:Чи є дане пошкодження вогнепальним?чим утворене дане пошкодження?сліди якої кількості попадань із вогнепальної зброї є на даному?із якої зброї виконано постріл у даний об'єкт?

з якої відстані виконано постріл? чи є сліди близького пострілу?з якого місця стріляли?

у якій послідовності стріляли?яке кульове пошкодження виконано першим? і т. д.

 

 

1. 65.  Основні способи підробки документів.

Відомі три види кримінальної підробки документів:

1. Повна підробка,
2. Часткова підробка,
3. Виготовлення документа довільної форми.

Повна підробка документів полягає у цілісному виготовленні в злочинних цілях всіх складових частин документу і реквізитів,по – іншому це виготовлення фальшивого документа, який повністю імітує справжній.

Часткова підробка – це внесення у справжній документ певних окремих змін шляхом:

        1. підчистки;2.витравлювання;3)змивання;4)дописки, вставки, додруковування;4)заміни частин документу;підробки підписів, відтисків печаток і штампів.

Підчистка – це механічне видалення штрихів, літер, знаків, слів тексту реквізитних позначень тощо шляхом відділення часток матеріального носія відображеної в документі інформації.

Витравлення – вплив на графічні реквізити документа хімічними реактивами, внаслідок чого між барвником і окислювачем відбувається хім. реакція, і як результат відбувається або обезбарвлення, або розчинення і змивання барвника.

Змивання – видалення тексту розчинниками, а також речовинами комбінованої дії, для прикладу СМЗ /синтетичними миючими засобами/.

Додруковування – часткові зміни в документах шляхом долучення нових слів, знаків або частин машинописного тексту, з метою зміни змісту або реквізитів документу.

Виправлення  тексту  – часткові зміни в документах шляхом безпосереднього внесення змін або зміною одних знаків іншими, тобто тут не має місця попередня підготовка у вигляді підчисток, витравлювань чи змивання старого тексту чи знаків.

Заміна частин документу /фотографій, листів у багато сторінкових документах/ характерна для підробки документів, що посвідчують особу тощо

 

1. 66.  Підчистка як спосіб підробки документів: ознаки і способи виявлення.

Підчистка – це механічне видалення штрихів, літер, знаків, слів тексту реквізитних позначень тощо шляхом відділення часток матеріального носія відображеної в документі інформації.

Засоби підчистки: загострені тверді предмети /бритва, лезо ножа, голка, мікроскальпель/, гумка, порошок пемзи тощо.

Ознаки підчистки:

-                     порушення структури поверхневого шару паперу /кострубатість, ворсистість волокон, втрата глянсуватості і проклейки/,

-                     на місці підчистки шар носія стає тоншим,

-                     порушується фонова, захисна сітка, графлення штрихів та букв тощо,

-                     розплив і більш поглиблене проникнення чорнил нового тексту в товщину паперу /носія/,

-                     залишки штрихів первинного тексту,

-                     барвник в нових графічних елементах самітно люмінесціює,

-                     наявність трас від предмету, яким полірували місце підчистки.

Способи виявлення підчистки:

-                     порушення структури поверхні носія – легко виявляється мікроскопом, лупою під нахиленим струменем світла,

-                     порушення мікроструктури речовини штрихів, деформацію ліній фонової чи захисної сітки – з допомогою лупи, збільшуючих приладів,

-                     утоншення, прохудіння паперу – на просвіт, тобто оглянути документ в проникаючому світлі, /у місці підчистки буде пляма світла/,

-                     для виявлення і відновлення підчищених записів: контрасну зйомку, фотографування в ультрафіолетових променях або інфрачервоних тощо, використати метод дифузор-копіювання, люмінесценції, фотографувати документ з використанням світофільтрів тощо.

 

 

 

 

1. 67.  Витравлювання як спосіб підробки документів: ознаки і способи виявлення.

Витравлення – вплив на графічні реквізити документа хімічними реактивами, внаслідок чого між барвником і окислювачем відбувається хім. реакція, і як результат відбувається або обезбарвлення, або розчинення і змивання барвника.

Як витравлюючи речовини використовують кислоти, луги, окислювачі, які вступають у реакцію з речовиною, що формує знак.

Витравлювання, як і підчистку, здійснюють по площі, наносячи травильний розчин на весь текст, або тільки впливаючи на штрихи тексту, наприклад пером /кваліфіковане витравлення/.

Ознаки витравлювання:

-                     порушення проклейки паперу, що викликає її пористість, гігроскопічність, поява матової поверхні,

-                     має місце зміна кольору паперу в місцях витравлювання, а саме пожовтіння,

-                     папір стає ламким, через що на ньому утворюються тріщини,

-                     спостерігається обезбарвлення записів, виконаних на сусідніх з місцем витравлювання ділянках,

-                     наявні залишки слабко видимих штрихів первинних записів,

-                     оглядаючи документ в ультрафіолетових променях спостерігається відмінність в люмінесценції підданого витравлювання місця тексту з іншою поверхнею,

Засоби виявлення:

-                     огляд за бокового освітлення, спостереження через лупу або мікроскоп

-                     контрастність різних ділянок – світлофільтрами

-                     у вигляді люмінесціюючих плям сліди витравлювання спостерігаються в променях ультрафіолетової лампи /ОЛД – 41, УК – 1, „Таран”, УФО – 4А, „Фотон”/

-                     зйомкою на кольоровому матеріалі, або контрастною чи інфрачервоно-люмінісцентною зйомкою,

1. 68.  Ознаки підробки підпису і способи її виявлення.

Досягається це різними способами:

І. Графічна підробка – шляхом повторення по пам’яті почерку і підпису особи, від імені якої виконується підпис, тобто змальовування з пам’яті

ІІ. Технічна підробка, тобто з допомогою певних технічних прийомів, які передбачають попереднб підготовку, використання спец. пристосувань, засобів тощо.

Розрізняють такі види технічної підробки підписів:

а/ попереднє змальовування підпису з оригіналу, з наступною обвідкою заготовки,б/ копіювання підпису через копіювальний папір,в/ перемальовування на просвіт /через скло/,г/ передавлюваннямд/ з допомогою матеріалів, що мають копіювальні властивості /вологе копіювання/,ж/ фотомеханічне копіювання,з/ електрографічнек/ інші

- підробка підпису з використанням копіювального паперу: справжній документ з підписом накладають на підроблюваний, а між ними поміщають копіювальний папір.

- підробка підпису з перемальовуванням на просвіт: підроблюваний документ накладається на справжній, а потім підпис перемальовується олівцем або зразу чорнилами, пастою тощо.

- підробка підпису передавлюванням: справжній підпис передавлюється на підроблений документ шляхом обведення по ній з сильним натиском певним гострим предметом без пошкодження структури предмету.

-                     вологе копіювання: ґрунтується на безпосередньому перенесенні барвника справжнього підпису на підробний документ.

- фотомеханічний спосіб полягає у виготовленні цинкографського кліше,

- електрографічний спосіб - це за суттю принцип простіших видів ксерокопіювання

Основні загальні ознаки технічної підробки підписів:

- повільність рухів, що полягає у характерних неприродних викривленнях, згинах і тупих закінченнях штрихів;; підмальовуваннях; наявності штрихів чорного копіювального паперу;

- розпливи штрихів, нечіткість країв, блідність наявність забруднень та залишків сторонньої речовини.

- для підробок, отриманих фотографічним способом характерно: повне відтворення мікроструктури штрихів металічного кліше.

- для електрографічної підробки: краї штрихів нерівні, навколо них спостерігається фон у вигляді крапок того ж кольору, що й штрихи підпису, відсутність рельєфності штрихів.

Засоби виявлення ознак підробки: мікроскопи, ЕОП, ІЧ-промені, світлофільтри, спостереження у боковому світлі.Вологе копіювання – УФВ.

 

 

 

 

1. 69.  Ознаки підробки печаток і штампів. Способи їх виявлення.

Відбитки, нанесені печатками фабричного виготовлення, мають ознаки, знання яких дає змогу встановлювати підроблені відбитки.

Це такі ознаки:а/ геометричні форми ліній рамок правильні,б/ лінії рамок мають однакову товщину;в/ літери відбитку відповідають стандарту друкарського шрифту; г/ контури літер рівні, а їх відбиток не має розпливу барвника,д/ вертикальне розташування літер є суворо перпендикулярним по лінії рядка,е/ радіальний нахил однаковий, тобто осі літер відбитку перетинаються в одній точці – центрі круга,ж/ інтервали між літерами і рядками однакові,

Основні способи підробки печаток і штампів:

а/ рисування (малювання) відбитку печатки /штампа/ на документі,

б/ копіювання справжнього відбитку на підробний документ, /вологе копіювання, або через кп. папір/,

в/ отримання відбитку з допомогою підробленого кліше.

Є декілька способів виготовлення підробних кліше:

- вирізуванням, (із цупких матеріалів),- гравіруванням, набором, витравлюванням;- фотомеханічним способом,- з допомогою типографських шрифтів.

г/ отримання відбитка з допомогою сторонніх предметів, схожих зовні з печатками /штампами/, але маючими інше призначення /значки, монети тощо/,

д/ шляхом монтажу букв і цифр;

ж/ із справжніх печаток

з/ ксероксами

Рисування відбитку печатки на документах застосовується не часто, головним чином у разі преклейки фотознімку на паспоті, правах водія, військовому квитку тощо.

Ознаки:

-                     1)дорисовуючи печатки, злочинець намагається правильно виконати коло рамки, тому іноді на документі можна побачити ямку від голки ніжки циркуля,2)літери, як правило, не мають відповідного радіального нахилу,3)наявність нерівномірного розподілу барвника у штрихах відбитку,4)різна конфігурація одних і тих самих знаківмають місце спотворення малюнку окремих букв та їх елементів, подвоєння деяких штрихів.

Копіювання:

а/ через копіювальний папір з наступним обведенням штрихів барвником. Ознаки: спостерігаються залишки барвника копіювального паперу.

б/ вологе копіювання – з використанням проміжкового кліше в якості якого використовують зволожений фотопапір, липку ленту тощо.

Отримання відбитку з допомогою підробленого кліше:

а/ Ознаки підробки відбитків, нанесених з вирізаних кліше : літери не мають стандартної форми, штрихи нерівні, відсічки відсутні, овали кутасті, а з’єднувальні штрихи перерізані.

б/ за використання набірних кліше: літери відповідають друкарському шрифту, але їх вертикальне розташування, інтервали, лінія рядка можуть бути зміненим;

оглядаючи відбиток печаток, треба звертати увагу на розподіл барвника в штрихах літер: - якщо відбиток нанесений з синтетичного кліше, то барвник мастика розподіляється по полю штриха рівномірно, края штрихів рівні і нерозпливчаті; - якщо відбиток від металевого кліше тоді барвник витискається з-під площин літери, і по краю штриха виникають розпливи з чіткими краями барвника

Додатково: характерно також відсутність пробільного матеріалу, нерівні рядкові лінії, граматичні /подеколи/ помилки, порушені правила типографського набору.

Одним із способів підробки відбитків печаток є виготовлення печаток або штампів шляхом монтажу букв і цифр, вирізаних із справжніх печаток чи штампів, що вже не експлуатують /виявляють шляхом порівняння зі справжнім відбитком за особливостями шрифту, розташуваннями окремих знаків і рядків між собою./

 

 

 

1. 70.  Криміналістичне дослідження машинописного тексту.

Особливості огляду та переднього виявлення ознак машинописного тексту та їх дослідження.

            Оглядом машинописного тексту документа перш за все треба установити, на чому він віддрукований:

-                        на звичайній канцелярській машинці,

-                        на сучасному друкуючому пристрої: принтері, принтері,

У першому випадку відбиток утворюється, якщо внаслідок удару /натиснення/ друкованої форми, на якій знаходився барвник.

У другому випадку відбиток знака також утворюється внаслідок удару /тиснення/, але барвника на друкованій формі немає.

Він знаходиться над поверхнею паперу і штрихи відбитків літер, нанесений через барвну стрічку або копіювальний папір, відображають їх структуру.

 Якщо виявитьися, що текст нанесений через барвну стрічку /копіювальний папір/, то в ході подальшого дослідження можна визначити модель друкарської машинки; чи є вона пристроєм з монолітним або складеним літероносієм.

Оскільки друкуючі форми – літери нерухомо закріплені на літероносії, то під час друку вони зберігають однакові інтервали між літерами, які в старих машинках змінюються внаслідок викривлення важелів.

Відхилення літер від вертикального положення також не може бути, якщо машинка не зіпсована.

У тесті немає і такої окремої ознаки, як виступання окремих літер над верхнім рядком або опусканні під нижнім.

У текстах зберігається окрема ознака – деформування знака.

Навіть поверхневим оглядом машинописного і друкарського текстів у документі його не можна сплутати з текстом, нанесеним матричним друком.

Матричний спосіб формування знаків використаний у принтерах, плотерах і ксероксах, які мають конструктивні особливості, що дає змогу диференціювати їх за друкованим текстом у документах.

Спосіб формування знаків однаковий, але способи відображення інформації на папері різні.

Тому знак /літера/ формується у вигляді забарвлених відбитків голок і забарвлених точок, нанесених „вистрілюванням” барвника із сопла мікро капіляра.

Під час мікроскопічного дослідження матричних знаків-відбитків можна визначити вид головки принтера, а отже його модель.

Відомо, що головка принтера являє собою вертикальну матрицю голок.

У вертикальному штриху знака можна підрахувати кількість точок і таким способом попередньо визначити вид головок принтера.

Матричний друк здійснюється в автоматичному режимі за спеціальною програмою, тобто можна обрати будь-який шрифт, його розміри, форму, інтервали між знаками і рядками, запрограмувати поля, абзаци та ін.

Отже загальні традиційні ознаки машинописного тексту в даному тексті не можна брати за основу диференціації, оскільки вони зберігаються до зміни програми друку, що може зробити оператор.

Ще складніше відрізнити тексти, нанесені лазерними принтерами та ксероксами цього виду від інших видів.

Характерною ознакою, що в даному випадку відображається в текстах, є спосіб відображення інформації на папері: струминний або електрофотографічний.

Штрихи літер лазерного друку мають характерний блиск при вертикальному освітленні.

 

1. 71.  Загальні і окремі ознаки почерку.

Почерк – це графічна сторона письма, сутність якої полягає у зображенні думки автора графічними знаками мовного алфавіту (цифровими знаками)ю. Із застосуванням координованої системи специфічних рухів шляхом автоматизованого відображення писемних навиків.

Загальні ознаки – це ті, що характеризують почерк у цілому і вони проявляються в більшості письмових знаків, відносяться до всієї системи руху вцілому, їх неважко зауважити шляхом огляду рукопису.

І.          ВИРОБЛЕНІСТЬ почерку – характеризує сформованість письмово-рухових навиків, визначається ступенем володіння технікою письма виконавцем документа, його здатністю користуватися загальноприйнятою системою скоропису.

А) темпом письма, б) автоматизмом, в) координацією рухів.

Розрізняють: швидкий темп письма, середній, низький повільний темп почерку.

           Ступінь координації рухів може бути: високим, середнім, низьким.

           Координація у сукупності з темпом письма дає змогу поділяти почерк за виробленістю на:

1/ високовироблений,2/ середньовироблений,3/ мало вироблений /низький/.

            ІІ.        Ступінь складності рухів /складність почерку або загальний тип/ будова /почерку/ - характеризує побудову почерку, специфіку сформованості письмово-рухових навиків, пристосованість їх до темпу письма.

            За складністю почерки поділяються:

1/ прості,2/ спрощені,3/ ускладнені,4/ стилізовані.

            ІІІ.       Загальна форма рухів в почеркові характеризує структуру рухів відносно їх траєкторії /за Орловою В.Ф./. Ці рухи виконуються особою, яка пише, в площині паперу.

            До ознак форми руху відносять: переважуючу форму рухів під час виконання окремих літер, знаків.

            За формою рухів почерк буває:

            1/ прямолінійна /кутова/ форма почерку,   2/ криволінійна /округлена/, 3/ змішана форма.

            IV.       Загальний напрям рухів – у яку сторону відносно годинникової стрілки виконуються рухи.

            Не характерно тільки для округлої та частково для змішаної форми рухів почерку:

            1 – лівоокружні /рухи проти ходу годинникової стрілки/,            2 – право окружні /рухи за годинниковою стрілкою/,3 – змішаний загальний напрям /ліво-право чи право-ліво/.

            V.        Нахил почерку – визначається вертикальністю розміщення елементів письмового знаку, тобто кутом до лінії рядка:

1 – правопохилий 2 – прямий:;3 – лівопохилий;4 – право- чи ліво- косопохилені, 5 – змішаних похил

VI.       Розмір почерку – характеризує висоту рядкових елементів букв.

1 – дрібний почерк,2 – середній почерк,3 – великий.

 

VII.     Розгін почерку – визначається співвідношенням висоти літери до її ширини.

За розгоном почерк буває:1 – великий розгін,2 – середній розгін:3 – малий розгін.

VIII.    Ступінь зв’язності почерку – характеризується кількістю знаків, виконаних без відриву пера /письмового приладдя/ від паперу.

1 – зв’язаний почерк:;2 – уривчастий;3 – середньозв’язний.

IX.       Натиск почерку характеризує розміщення точки прикладення найбільшої сили під час виконання знака або за Образцовим характеризується співвідношенням ширини основних /головних/ та з’єднувальних штрихів з силою вдавлення штрихів.

За ступенем вдавленості /тиску/:1 – почерк із сильним натиском,2 – слабкий,3 – середній натиск.

Окремі знаки почерку – це сукупність навиків виконання рукописного документа, що відображаються   у властивих конкретному виконавцю письма способах написання літер та зв’язкових штрихів між ними, а також у розташуванні знаків та їх елементів між собою, окрім цього, це також специфічні відхилення у написанні  від типових прописів конкретної мови, з яких починається навчання техніці письма в школі.

Ця класифікація найбільш повна, деталізована і придатна для роботи. Разом з тим її ще можна доповнити

1. 1.        НЕЗВИЧНА АБО ІНДИВІДУАЛЬНО-ОСОБЛИВА ФОРМА РУХУ – різноманітні за формою відхилення рухів, якими виконуються елементи письмових знаків та з’єднання між ними; Розрізняють:  а) спрощену форму; б) ускладнену форму руху;в) петляста форма виконання літер та елементів; г) кутаста форма виконання літер та елементів;д)хвиляста форма виконання літер та елементів; ж) прямолінійна форма виконання літер та елементів;з) дугова форма виконання літер та елементів.
2. 2.        НАПРЯМОК РУХУ – характеризує рух письмового приладдя:

-   1)правоокружний напрямок;2)лівоокружний (проти годинникової стрілки);3)лінійні рухи знизу догору, точка початку руху – внизу відвідний рух;4)лінійні рухи зверху донизу;5)зліва  направо;6)зправа наліво.

1. 3.        ДОВЖИНА (відносна протяжність) руху – це характеристика розмірності руху під час виконання надрядкових елементів і підрядкових елементів, а іноді й знака в цілому.

в письмових знаках спостерігається зменшення або збільшення  протяжності окремих рухів.

1. 4.        БЕЗПЕРЕРВНІСТЬ РУХІВ  (або ВИД З’ЄДНАНИХ РУХІВ) – визначається вивчення місць з’єднань літер або окремих елементів, що залежить  від способу з’єднання елементів та від частоти відриву письмового приладдя від паперу.

Розрізняють:

-          1)злитий вид з’єднання;2)інтервальний;3)незв’язний.

1. 5.        ПОСЛІДОВНІСТЬ РУХІВ -  має місце тоді, коли у рукописі зустрічаються письмові знаки, що виконані специфічними відмінними від природньої послідовності у відтворенні елементів рухами.
2. 6.        ВІДНОСНЕ РОЗМІЩЕННЯ РУХІВ (ОСОБЛИВОСТІ РОЗМІЩЕННЯ РУХІВ) – характерна і стійка ознака, що фіксується вивченням окремих елементів письмових знаків і самих  знаків з точки зору їх просторової орієнтації.

Відносне розміщення точок початку і закінчення руху може бути:

-          верхнім;середнім;нижнім.

1. 7.        СКЛАДНІСТЬ РУХІВ – охоплює всі попередні групи і вказує, наскільки спрощені чи ускладнені рухи у у літерах у порівнянні з типовими прописами.
2. 8.        РОЗЛАДИ ПОЧЕРКУ – наслідки хворобливих процесів чи захворювань:

-           хворобливе ускладення  літер та знаків,2)атоксія;3)хвилястість штрихів,4)мікрографія.

 

 

1. 72.  Криміналістичне дослідження письма.

Криміналістичне дослідження письма може проводитись у двох формах:

а/ попереднє дослідження /результати якого фіксуються у протоколі огляду документа/

б/ судово-експертне, яке полягає у призначенні і проведенні авторознавчої чи почеркознавчої ек-з.

Третій етап методики дослідження документів – це етап призначення й проведення с/ек-з:

Незалежно від виду призначуваної експертизи цієї групи, слідчий, суд /суддя/, орган дізнання надсилає в експертну установу чи експерту такі документи:

а/ постанову, ухвалу про призначення експертизи, б/ документи, рукописи та інші матеріали, в яких є письмо, що досліджується,в/ порівняльні зразки письма /письмової мови чи почерку/,г/ деякі матеріали справи, де містяться відомості щодо можливого автора і виконавця, а також документи щодо умов виконання документів, які досліджуються тощо.

            До порівняльних зразків письмової мови ставляться відповідні вимоги:

-           щодо об’єму, походження,часу виконання,тактики отримання.

Походження. Підібрані зразки за походженням можуть і повинні бути вільними, відносно вільними та експериментальними.

            Вільними зразками вважаються документи, виконані /складені, написані, надруковані на множильних апаратах тощо/ досліджуваною особою самостійно.

Експериментальні зразки – це тексти, виконані досліджуваною особою у зв’язку з розслідуванням справи, на пропозицію слідчого, суду, експерта чи іншої особи, що відбирає ці зразки під час виконання опер.-розшукових міроприємств

Судово-авторознавча експертиза може вирішувати дві групи завдань:

            а – ідентифікаційні: встановлення тотожності автора конкретного документа; встановлення або виключення із числа авторів.

            б – діагностичні: визначення належності тексту конкретного документа до певного мовного стилю; факту навмисного спотворення письмової мови та фактів, що стосуються умов складання тексту документа тощо.

Наближений перелік питань експерту – авторознавцю:

-1)одна чи різні особи є авторами представлених на дослідження документів,2)чи є автором документу конкретна особа,3)рівень грамотності автора документу та ступінь володіння ними навиками письмово-мовного характеру,4)чи навмисно або ненавмисно змінена письмова мова представоленого документа.

Почеркознавчі експертизи.

            Методикою с-поч-знавчої експертизи розроблені вимоги, що пред’являються до порівняльних зразків /по аналогії зі зразками для авторознавчої експертизи/:

-           достовірність,-           співставлюваності,-   належної якості,-       достатність тощо.

            Достовірність походження зразка означає, що слідчий повинен впевнетись, ким виконано текст документа, що скеровується для експертизи в якості вільних зразків.

            Співставлюваність-зразки повинні бути виконані з використанням фрагментів досліджуваного тексту.

            Належна якість – що зразки не повинні допускати великого розриву в часі від періоду виконання досліджуваного документу. Достатність, тобто бути за обсягом не менше рекомендованих інструкцією.

Для вирішення судово-почеркознавчих завдань /аналогічно до авторознавчих/ потрібні такі види зразків почерку:

-           вільні- умовно-вільні,експериментальні.

Під час їх підбору необхідно керуватись наступним(вільні зразки)

-           за наявності великої їх кількості відбирати потрібно саме ті, що за часом могли бути виконані в часи злочинних діянь цієї особи; або за змістом були схожі з тими, що потрібно досліджувати;

-           за кількістю текст вільні зразки повинні бути об’ємнішими і містити вирази, слова, склади, букви, цифри, розділові знаки – що є у досліджуваному тексті;

-           щоб зразки були виконані на тій же мові, що й досл. док-нт;

-           щоб зразки були виконані схожим з досліджуваним документом приладом /ручкою, олівцем, пером тощо/ і на схожому папері.

Умовно-вільні-правила такі як і у вільних.

Під час отримання експериментальних зразків необхідно керуватись наступним:

-           для письма під диктовку повинні бути підготовлені схожі до досліджуваного  документу папір, ручка, чорнила, олівець;

-           обвинувачений /підозрюваний/ повинен під диктовку текст досліджуваного документу.

-  під час диктовки необхідно спостерігати за тим, щоб обвинувачений писав звичним для себе, а не спотвореним почерком.

- забороняється показувати обвинуваченому теуст досліджуваного документа, вимагаючи від нього написання букв потрібної форми.

- рекомендується попередньо взяти від особи певне письмове пояснення, автобіографію або інший виконаний рукописом документ.

- кожен зразок під диктовку повинен засвідчуватись підписом особи і слідчого, що диктував текст.

 

 

1. 73.  Класифікація ознак зовнішності людини.

Ознаки зовнішності та властивості зовнішності – це зовнішні та внутрішні (структурні) особливості зовнішності людини в цілому або окремих її елементів.

І. Всі ознаки зовнішності можна поділити на дві групи:

1) особисті (тобто такі, що завжди і невід'ємно належать людині) ознаки людського організму або прояви його життєдіяльності (властивості);

2) (супутні ознаки) то такі, що додатково характеризують (облік зовнішність людини) – це ознаки предметів одягу, носильних речей, письмових приладів, прикрас тощо.

ІІ. У свою чергу особисті ознаки поділяються на:

1) загальнофізичні ознаки зовнішності та її елементів: стать, вік, зріст, вага, будова тіла (статура) тощо; 

2) демографічні і антропологічні ознаки: раса, національність, народність, етнічна група;

3) анатомічні  ознаки зовнішності будови тіла людини та його елементів;

4) функціональні властивості (ознаки), обумовлені специфікою проявів життєвоважливих функцій організму людини: осанка – стан, хода, артикуляція, жестикуляція, міміка, голос, мова, звички тощо.

ІІІ. Супутні ознаки та елементи (тобто елементи і ознаки одягу, дрібних речей, що носить особа) поділяються на:

1) виробничі, тобто ті, що утворюються в процесі виготовлення цих речей та предметів;

  2) відображувані, тобто – що проявляються під час використання, експлуатації носильних речей, предметів.

IV. Зо об'ємом на:

1) загальні – найбільш помітні, великі;

 2) окремі або детальні – це деталі загальних ознак.

V. За часом виникнення й прояву на:

1) постійні – ті, що притаманні людині з моменту її народження і протягом всього життя;

2) тимчасові – можуть виникати і зникати,

 VІ. За причиною виникнення на:

1) необхідні – ті, що обов'язково притаманні людям певної групи (волосяний покрив на обличчі чоловіків);

2) випадкові – необов'язково притаманні (родимі плями, пухирці, горбинки на шкірі).

VІІ. За характером утворення на:

1) природні – притаманні людині від народження або проявляються з часом;

2) штучні – з'являються внаслідок свідомого або випадкового внесення змін людиною до своєї зовнішності, або така зміна внаслідок впливу побічних випадкових факторів;

3) паталогічні  – викликані порушенням нормальної будови елементів зовнішності внаслідок захворювання.

VІІІ. За характером прояву на:

1) особливі прикмети, тобто крайньої ступені вираженості різних елементів, тобто яскраво помітні, наглядні, кидливі у вічі: дуже високий зріст, дуже великий чи довгий ніс тощо:   чи рідкісні елементи: пігментна пляма, бородавка на обличчі, або на кисті руки; аномалії, хворобливі зміни: заїкання, викривлення хребта, горб; відсутність окремих елементів зовнішності; татуювання, рідкісні супутні речі, предмети та їх ознаки;

2) приховані, ускладнено наглядні – що виявляються спеціальним спостереженням, розглядування з близької відстані чи протягом певного часу чи багаторазово.

ІХ. Кожна анатомічна ознака зовнішності ще може поділятись або характеризуватись за:

1) формою : круглі, овальні, квадратні, прямі, хвилясті, опуклі та ін.;

2) розміром: великі, малі, середні, дуже малі, дуже великі.3) положенням: пряма, виступаюча, піднята та ін.;4) кольором;5) кількістю;6) ступенем симетрії та вираженості.

 

 

1. 74.  Словесний портрет.

У криміналістиці під словесним портретом розуміють – науково-обгрунтовану систему опису зовнішніх ознак та властивостей людини із використанням спеціальної впорядкованої та загальноприйнятої термінології для розшуку і ототожнення людини.

Словесний портрет сприяє  впорядкованому  і уніфікованому (тобто однотипному, однаковому) фіксуванню інформації про зовнішність людини.

Основні правила (чи принципи за І.Ф.Герасимовим) описання зовнішності людини методом словесного портрету:

1)      оптимальна повнота опису;2)вживання єдиної спеціальної уніфікованої термінології;3)послідовність описання;4)описання частин голови (обличчя) у фас і профіль; )     описання окремих частин і деталей тіла із зазначенням їх величини, форми (контуру), положень, кольору (якщо це можливо), особливостей.

ОПТИМАЛЬНА повнота описування – описання повинно відповідати меті, завданням дії, тобто застосуванню для розшуку і ототожненню описаної людини.

В умовах оперативної діяльності можна обмежуватись скороченим описом зовнішності людини, за якою спостерігають.

ЄДИНА СПЕЦІАЛЬНА термінологія, що використовується у складенні словесного портрету, запроваджена з метою точного опису і однозначного розуміння ознак та властивостей зовнішності людини, яку ототожнюють.

Єдина термінологія усуває суб'єктивізм у читанні зафіксованих в описі ознак, забезпечує точність опису і попереджає помилки.

Чітка послідовність описання (від загального до окремого), полягає в тому, що спочатку виділяють загальнофізичні властивості – ознаки, потім демографічні й антропологічні ознаки: стать, вік, ріст, вагу, расу, національність, народність тощо, а вже потім анатомічні за окремими елементами тіла: тулуб, кінцівки, обличчя (голова) та інші частини тіла.

ФОРМА ознаки зовнішності визначається візуально у двох положеннях: у фас і профіль, шляхом порівняння з відомими геометричними фігурами (круг, овал, квадрат, прямокутник, трикутник – це так звана геометричність ознаки).

У профіль визначають контурність (контур) ознаки, порівнюючи контур з формою ліній: пряма, хвиляста, опукла, угнута, кутаста тощо.

РОЗМІР  ознаки зовнішності – це кількісна характеристика, виражена не в абсолютній величині ,а у відносній порівняно з поряд існуючою ознакою.

Для визначення розміру ознаки існують три системи градацій: тричленна, п”ятичленна, семичленна.

Тричленна градація використовує всього три терміни: малий, середній, великий.П”ятичленна – п'ять: дуже малий, дуже великий, великий, малий, середній.Семичленна – додано ще дві градації: нижче середнього, вище середнього.ПОЛОЖЕННЯ ознаки – це розташування її в просторі відносно вертикального або горизонтального напряму.КОЛІР ознаки – це спектральна характеристика поверхні описуваного елементу тіла (зовнішності)

1. 75.  Поняття судової балістики. ЇЇ наукові основи та співвідношення з криміналістичним зброєзнавством.

Криміналістичне зброєзнавство – це галузь криміналістичної техніки, що вивчає принципи конструювання й закономірності дії різних пристроїв, функціонально призначених для ураження людини, тварини або інших матеріальних об'єктів, закономірності утворення слідів застосування цих пристроїв, та розробляє засоби і прийоми збирання й оцінки таких об'єктів та слідів під час розкриття, розслідування та попередження злочинів.

Судова або криміналістична балістика – розділ  криміналістичного зброєзнавства, що вивчає технічні питання, які виникають у ході провадження в справах, пов'язаних із застосуванням а також кримінальним носінням, зберіганням, виготовленням, збутом, викраденням тощо вогнепальної зброї, боєприпасів до неї, вибухових речовин і пристроїв, а також розробляє засоби і прийоми дослідження цих об'єктів та слідів їх використання як доказової інформації під час розкриття, розслідування й попередження злочинів.

Наукову базу судової балістики, окрім положень криміналістики, про що буде йти мова згодом, утворюють розробки загальної балістики, артилерії та інших військових наук (матеріальної частини зброї, конструювання зброї), а також фізики, хімії і особливо, судової медицини.

 

1. 76.  Наукові основи криміналістичного дослідження письма (письмової мови та почерку).

Почерк є графічною стороною письма, його динаміч­ною функцією, а письмова мова відображає його інтелектуальну функцію. Тобто письмова мова є відображенням інтелектуальних навиків людини, а почерк — динамічних.

Основа формування навиків взагалі — фізіологічна теорія І.П. Павлова про динамічний стереотип. Навики письмової мови і почерку у цьому розумінні не є винятком, їм притаманні власти­вості та ознаки, відомі з психології та фізіології вищої нервової діяльності, а саме: динамічність, стійкість, автоматичність, варіа­тивність, відображуваність.

Здавна письмо використовували при розслідуванні злочинів для встановлення особи, яка його писала, і пов'язаних з цим об­ставин. Спочатку досліджувалася лише графічна сторона пись­ма, тому такий розділ дослідження письма називали каліграфією, графологією, а зараз — почеркознавством.

Упродовж всього життя людини почерк зазнає певних змін, він розвивається, вдосконалюється. Найбільшу ста­більність має сформований почерк, який частіше за все є наявним у особи 25-річного віку. Варіант ознак почерку не може вважатися перешкодою щодо ідентифікації.

Почерк людини пов'язаний з її умовно-рефлекторни­ми діями та діяльністю великих півкуль головного мозку. Навчання письму, неодноразові повтори написання одних і тих самих літер, цифр, знаків призводять до вироблення графічних навичок. Властивості почерку (індивідуальність та відносна сталість) пов'язані з динамічним стереотипом (нейрофізіологічною основою навичок).

 

 

1. 77.  Різновиди, завдання та можливості техніко-криміналістичної експертизи документів.

Техніко-криміналістична експертиза документів, у залежності від об’єкту дослідження вирішуваних завдань має декілька різновидів:

1/експертиза реквізитів документів.2/експертиза відбитків печаток і штампів.

3/експертиза поліграфічної продукції.4/експертиза сучасних друкованих форм і одержаних з їх допомогою відбитків.5/експертиза сучасних друкованих форм і одержаних з їх допомогою відбитків.6/  експертиза грошових знаків та цінних паперів.7/          експертиза матеріалів документів та засобів письма.

1. Експертизою реквізитів документів може бути встановлено:

-           спосіб виготовлення бланка документа /типографським тощо/,

-           чи одним і тим же способом виготовлені бланки декількох документів,

-           відповідність бланка встановленій формі,

-                      чи вносились зміни до початкового змісту документа заздалегідь заготовлений бланк або частину якогось документа з підписом та іншими реквізитами,

-           приладдя і речовину, якими виконані записи,

-                      зміст початкових записів, що були змінені,

-           початковий зміст записів чи інших реквізитів документа, що зникли,

-           зміст спалених документів,

-           послідовність нанесення записів та інших реквізитів,

-           абсолютна чи відносна давність виготовлення документу,

-           чи не виконані записи конкретним письмовим приладдям ,

-           чи не складали раніше окремі частини записів одне ціле документу,

                        2. Експертизою відбитків печаток і штампів може бути встановлено:

-           яким способом виготовлено відбиток у даному документі,

-           одним чи різними способами виготовлені надіслані для дослідження друкарської форми,

-           що виконано раніше: текст чи відбиток штампа, підпис чи відбиток печатки,

-           фабричним чи саморобним способом виготовлені печатки,

-           чи домальвана окрема частина відбитка печатки /штампи/,

-                      зміст тексту на відбитку печатки /штампа/.

            3. Експертизою машинописних текстів може бути встановлено:

-           тип, систему, модель друкарської машинки чи іншого букводрукючого апарату /,

-           порядковий номер закладки примірника документа, надрукованого через копіювальний папір,

-           кількість примірників надрукованих в одній закладці,

-                      чи присутній в документі додрукований пізніше текст,

-           чи одночасно віддруковані декілька примірників документа,

            4. Експертизою поліграфічної продукції може бути встановлено:

-           вид, рід і спосіб друкування,

-           чи не віддруковано документ конкретним способом,

-           вид набору,

            5. Експертизою сучасних друкованих форм та їх відбитків може:

-           яким способом друку виготовлений документ,

-           яким способом виготовлена друкована форма,

-           чи даною друкованою формою надрукований документ,

-           чи на даному друкуючому пристро\ віддрукований документ,

6. Експертизою грошових знаків та цінних паперів може бути встановлено:

-           чи надана експерту купюра грошовим знаком конкретної держави,

-           чи є купюра справжньою,

-           чи вже колись вилучалась такого характеру підробка,

-           чи одним способом виготовлені купюри ,

-           якщо представлені на експертизу купюри підроблені і раніше такі підробки не вилучались, тоді яке обладнання, матеріали були використані, де вони застосовуються, характер і перелік підприємств, що з ним працюють,

-           чи є ознаки внесення змін у реквізити цінного паперу, якщо так, тоді встановити спосіб зміни їх початкового змісту та ін.

            7. Експертизою засобів письма та матеріалів документів може бути встановлено:

-           вид матеріалів написання,

-           чи використані для виготовлення документу конкретні матеріали написання,

-           чи не мають матеріали написання, які використані джля виготовлення декількох документів, загальнк джерело походження,

-           якою речовиною виведено записи тощо.   

 

1. 78.  Підготовка матеріалів для призначення авторознавчої експертизи. Види порівняльних зразків письмової мови та вимоги до них.

Незалежно від виду призначуваної експертизи цієї групи, слідчий, суд /суддя/, орган дізнання надсилає в експертну установу чи експерту такі документи:

а/ постанову, ухвалу про призначення експертизи, б/ документи, рукописи та інші матеріали, в яких є письмо, що досліджується,в/ порівняльні зразки письма /письмової мови чи почерку/,г/ деякі матеріали справи, де містяться відомості щодо можливого автора і виконавця, а також документи щодо умов виконання документів, які досліджуються тощо.

До порівняльних зразків письмової мови ставляться відповідні вимоги:

-           щодо об’єму, походження,   часу виконання,тактики отримання.

            Об’єм. У методичних вказівках для правоохоронних органів йде мова, що зразки за об’ємом повинні бути до п’яти сторінок машинописного тексту і до 10 стор. Рукописного тексту.

Походження. Підібрані зразки за походженням можуть і повинні бути вільними, відносно вільними та експериментальними.

Вільними зразками вважаються документи, виконані  досліджуваною особою самостійно, власноручно, поза зв’язком із розслідуванням, тобто до порушення кримінальної справи, а щодо відносно вільних – можливо і після порушення к/с, але без жодного відношення до розслідування. Експериментальні зразки – це тексти, виконані досліджуваною особою у зв’язку з розслідуванням справи, на пропозицію слідчого, суду, експерта чи іншої особи, що відбирає ці зразки під час виконання опер.-розшукових міроприємств.

Час виконання. Вільні зразки повинні бути якомога наближеними до часу появи досліджуваного документу.

Тактика – це підбір зразків: слідкувати за різноманітністю тематики, бо це сприятиме більш повно прослідкувати лексичні особливості та виявленню деяких елементів стилю викладу думок.

Судово-авторознавча експертиза може вирішувати дві групи завдань:

            а – ідентифікаційні: встановлення тотожності автора конкретного документа; встановлення або виключення із числа авторів досліджуваного документа; визначення факту складання документа різними авторами, а також встановлення того, автор і виконавець /рукописного/ документа різні особи.

            б – діагностичні: визначення належності тексту конкретного документа до певного мовного стилю; факту навмисного спотворення письмової мови та фактів, що стосуються умов складання тексту документа тощо.

 

1. 79.  Поняття криміналістичного (письмомовного) дослідження документів і його завдання та об”єкти.

Криміналістична документалістика (документологія, документоскопія) – це система наукових знань про різновиди документів, що функціонують у кримінальному судочинстві, а також про засоби, прийоми, методи їх  дослідження, використання цієї  інформації в правових і криміналистичних цілях.

Серед загальних завдань криміналістичної документалістики можна виділити три групи таких:

1. Встановлення функції документа у можливій конкретній злочинній діяльності.
2. 2.        Встановлення виконавця документу ( суть почеркознавства)
3. 3.        Встановлення автора документа ( суть авторознавства)

Конкретним завданням техніко-криміналістичного дослідження документів виступають:

-          встановлення способу виготовлення документа або окремих його фрагментів;

-          виявлення  наявних у документі змін (ознак підробки);

-          відновлення видозмінених або ушкоджених (напів –або майже знищених, наприклад спалених, залитих фарбою чи іншими барвниками, змитих, витравлених хім.препаратами тощо) документів або текстів документів;

-          дослідження посвідчувальних ознак на документах (т.б. відтисків, печаток);

-          встановлення засобів і знарядь, що застосовувались для виготовлення документів, та ряд інших завдань;

 

 

1. Письмова мова як об”єкт криміналістичного дослідження. Співвідношення авторознавства і почеркознавства.

Письмова мова – це зміст документа, який характеризується специфікою мовно-змістовних засобів.

Ознаки письмової мови поділяються на:

І. Загальні ознаки письмової мови.

ІІ. Окремі /або індивідуальні/ ознаки письмової мови.

Загальні ознаки характеризують письмову мову людини в цілому і вони притаманні всім людям що вміють письмово висловлювати свої думки, дає змогу попередньо диференціювати авторів рукописів чи машинописних текстів перш за все за ступенем володіння письмовою мовою.

До загальних ознак відносять:

1/ загальний зміст документу,

2/ рівень володіння письмовою мовою або ступінь грамотності /тобто граматичні ознаки/,

3/ лексичні ознаки,

4/ стиль викладу /стилістичні ознаки/,

5/ ознаки просторової орієнтації /топографічні ознаки письмової мови/,

6/ ознаки загального рівня розвитку автора п/м.

До окремих граматичних ознак письмової мови нале­жать орфографічні чи пунктуаційні помилки, своєрідність побудови окремих речень, наявність у реченнях стилістич­них чи синтаксичних помилок (вживання архаїзмів, діа­лектизмів, жаргону, скорочень, професіоналізмів, тавтоло­гії тощо).

Новим напрямом розвитку криміналістичної техніки є судове авторознавство, яке базується на наукових заса­дах щодо встановлення автора тексту за допомогою даних лінгвістики (фразеології, граматики та ін.). Такі дослід­ження проводяться на підставі призначення авторознавчої експертизи.

Криміналістичне дослідження письма (судове почер­кознавство) — це галузь криміналістичної техніки, що вивчає закономірності письма, процес його дослідження, можливість ідентифікації людини за почерком та вирі­шує інші завдання почеркознавчої експертизи.

 

 

 

 

1. 81.  Документ як об”єкт криміналістичного дослідження. Криміналістична класифікація документів.

Документи у криміналістиці поділяються на такі види:

1. 1.      За способом і засобами фіксації інформації документи можуть поділятись на:

а) письмові документи;б) кінодокументи;в) фотодокументи;г) відеодокументи;

д) ізодокументи

1. Письмові документи за  формою письма можуть бути поділені на:

а) машинописьні документи;б) рукописні документи;в) комп`ютерні.

1. 3.      За видом  матеріалу, на якому зафіксовані документологічні об`єкти:

а) документи виготовлені на стандартному матеріалі  з використанням стандартних речовин та приладів,

б) документи виконані нестандартним способом на нестандартному матеріалі.

1. 4.      За метою виготовлення документа, останні можна поділяти на ті що:

а) виготовлені у злочинних цілях;б) виготовлення у правомірних цілях;

1. 5.      За співвідношенням часу виготовлення документа і вчинення розслідуваного злочину:

а) виготовлення до вчинення  злочину;б) під час вчинення злочину;в) після вчинення злочину, але під час провадження у справі тощо

1. За суб`єктом виготовлення  документа:

а) документи, складені злочинцем;б) документ, складений іншими учасниками подій;

в) документи, складені слідчим;г) документи, складені прокурором.

1. 7.      За змісто та характером інформації документи поділяються на такі групи:

а) письмові акти;б) історичні достовірні письмена;в) матеріальні об`єкти, в яких міститься певна інформація.

Письмові документи за джерелом складання та реквізитними ознаками можуть поділятись на :

а) офіційні документи (публічні);

б) неофіційні документи (приватні);

Офіційні – це публічні документи юридичних та фізічних осіб, що знаходяться у матеріалах державних та громадських організацій, а також ті, що засвідчені державними органами і містять необхідні реквізити.

     Офіційні документи повинні бути достовірними, незалежними та допустимими, а за формою відповідати певним реквізитам.

Неофіційні документи – це приватні документи (особисті листи, щоденники, рукописи)

1. 8.       За юридичним значенням документи поділяють на:

а) справжні;б) не справжні;

 Справжній документ той, що виконаний у відповідності установленою або прийнятою за обв`язкову формою. Він може бути:1)дійсним;2)недійсним.

За видом підробки несправжні документи можуть бути:

а) документи, що містять ознаки матеріальної підробки;

б) документи, що містять інтелектуальну підробку.

9. Матеріально підроблені документи за об`ємом підробки поділяються на :

а) документи, що містять ознаки часткової підробки;

б) документи – повністю підробленні, у тому числі виготовлені довільно.

10. За відношенням до джерела походження або складання документів:

а) документи оригінали;б) документи копії;

11.За доказовим значенням:

а) документи, що мають доказове значення;б) документи, що не мають доказового значання;

 

12.а) об`ємні документи;

б) площині документи;

в) стрічкові документи;

Об`ємні документи – матеріальні предмети, котрі являють собою фізичне тіло, яке відбиває інформацію зміною своїх зовнішніх ознак і функціональних властивостей.

Площинні документи – це матеріальні предмети – документи, що відображають інформацію на площині в двох вимірах.

Стрічкові (лінійні) документи – це такі матеріальні предмети, що являють собою форму стрічки, на якій послідовно фіксується інформація.

ДОКУМЕНТ – це носій матеріально- фіксоваої інформації , яка відображає своїм змістом і власивостями юридично значущі відносини та факти, які породжують правові наслідки під час використання її носіїв як джерела доказів.

 

 

1. 82.  Підготовка матеріалів для призначення почеркознавчої експертизи. Види порівняльних зразків почерку та вимоги до них.

Незалежно від виду призначуваної експертизи цієї групи, слідчий, суд /суддя/, орган дізнання надсилає в експертну установу чи експерту такі документи:

а/ постанову, ухвалу про призначення експертизи, б/ документи, рукописи та інші матеріали, в яких є письмо, що досліджується,в/ порівняльні зразки письма /письмової мови чи почерку/,г/ деякі матеріали справи, де містяться відомості щодо можливого автора і виконавця, а також документи щодо умов виконання документів, які досліджуються тощо.

            Методикою с-поч-знавчої експертизи розроблені вимоги, що пред’являються до порівняльних зразків /по аналогії зі зразками для авторознавчої експертизи/:

-           достовірність,-           співставлюваності,-   належної якості,-       достатність тощо.

            Достовірність походження зразка означає, що слідчий повинен впевнетись, ким виконано текст документа, що скеровується для експертизи в якості вільних зразків.

            Співставлюваність-зразки повинні бути виконані з використанням фрагментів досліджуваного тексту.

            Належна якість – що зразки не повинні допускати великого розриву в часі від періоду виконання досліджуваного документу. Достатність, тобто бути за обсягом не менше рекомендованих інструкцією.

Для вирішення судово-почеркознавчих завдань /аналогічно до авторознавчих/ потрібні такі види зразків почерку:

-           вільні- умовно-вільні,експериментальні.

Під час їх підбору необхідно керуватись наступним(вільні зразки)

-           за наявності великої їх кількості відбирати потрібно саме ті, що за часом могли бути виконані в часи злочинних діянь цієї особи; або за змістом були схожі з тими, що потрібно досліджувати;

-           за кількістю текст вільні зразки повинні бути об’ємнішими і містити вирази, слова, склади, букви, цифри, розділові знаки – що є у досліджуваному тексті;

-           щоб зразки були виконані на тій же мові, що й досл. док-нт;

-           щоб зразки були виконані схожим з досліджуваним документом приладом /ручкою, олівцем, пером тощо/ і на схожому папері.

Умовно-вільні-правила такі як і у вільних.

Під час отримання експериментальних зразків необхідно керуватись наступним:

-           для письма під диктовку повинні бути підготовлені схожі до досліджуваного  документу папір, ручка, чорнила, олівець;

-           обвинувачений /підозрюваний/ повинен під диктовку текст досліджуваного документу.

-  під час диктовки необхідно спостерігати за тим, щоб обвинувачений писав звичним для себе, а не спотвореним почерком.

- забороняється показувати обвинуваченому теуст досліджуваного документа, вимагаючи від нього написання букв потрібної форми.

- рекомендується попередньо взяти від особи певне письмове пояснення, автобіографію або інший виконаний рукописом документ.

- кожен зразок під диктовку повинен засвідчуватись підписом особи і слідчого, що диктував текст.

Вільні – документи, виконані обвинуваченим /підозрюваним/ не у зв’язку зі справою до її порушення.Умовно – вільні зразки – тексти, написані обвинуваченим не у зв’язку з к/с, але після її порушення. Експериментальні звичні зразки такі, що не вимагають особливих умов для їх отримання.А експериментальні спеціальні – ті, для отримання яких потрібні спеціальні умови, максимально наближені до тих, за яких виконувались досліджувані рукописи.

 

 

1. 83.  Ідентифікаційні (загальні та окремі) ознаки письмової мови.

Письмова мова – це зміст документа, який характеризується специфікою мовно-змістовних засобів.

Ознаки письмової мови поділяються на:

І. Загальні ознаки письмової мови.

ІІ. Окремі /або індивідуальні/ ознаки письмової мови.

До загальних ознак відносять:

1/ загальний зміст документу,2 граматичні ознаки,3/ лексичні ознаки,

4/стилістичні ознаки,5/ топографічні ознаки письмової мови,6/ ознаки загального рівня розвитку автора п/м.

1))Загальний зміст документу - це його суть та сенс.

Ознайомлюючись зі змістом аналізують:

1 – тему;2 – відомості фактичного характеру, посилання на джерела та використані матеріали;3 – згадування про самого автора.

2))Граматичні ознаки – відображають ступінь дотримання автором системи граматичних норм мови, які його свого часу навчали у школі чи іншим способом. Граматичні ознаки поділяють на:а – орфографічні,

б – синтаксичні,в – пунктуаційні;

Загальний рівень грамотності може бути:1)високим;2)середнім;3)низьким.

            3/ Лексичні ознаки – є відображенням у змісті документу мовних засобів письма, якими володіє автор, виражаючи свої думки в рукописі чи машинописному тексті.

            До лексичних ознак відносять:

            а – словниковий запас,б фразеологію,в – зображувально-виразові знаки.

            4.))Стилістичні ознаки письмової мови – це сукупність прийомів використання лексичних, фразеологічних і зображувальних засобів мови; манера викладення думок, зворотів у реченні, їх до зміні, синтаксичній структурі, структурі фраз і побудові тексту в цілому.

5))Топографічні ознаки (розташування тексту та його частин на папері, тобто ознаки просторової орієнтації засобів письма), а також інші незначні звички письмової мови:поля,абзаци;рядки.

6))Ознаки загального рівня розвитку автора – це те, що за оригінальним текстом  можна судити про загальний рівень розвитку автора.

II. До окреми (індивідуальних) ознак письмової мови відносять:

1)                 Усталені лексичні та граматичні помилки:

2)                    своєрідні конструкції речень;

3)                    Усталене використання певних слів: професіоналізмів, жаргонних слів…

4)                    Своєрідна топографія письмової мови;

5)                    Своєрідні ознаки формально-логічних навиків п/м,;

6)                    Різноманітні розлади п/м.

Ці розлади п/м можуть бути наслідком досить чисельної групи захворювань

 

 

1. 84.  Способи і засоби збирання інформації про зовнішність людини з метою пошуку та встановлення особи.

Криміналістичне дослідження ознак та їх джерел здійснює­ться з метою розшуку безвісти пропалих осіб, злочинців, що пе­реховуються, встановлення осіб невпізнаних трупів, ідентифікації людини, створення автоматизованих банків даних, організації оперативних і криміналістичшіх обліків.

Матеріальні джерела, які цілком відбивають зовнішній ви­гляд людини або його окремі частини, зустрічаються рідко внас­лідок низки причин.

Сліди зовнішніх ознак нерідко можуть бути невидимими або маловидимими. Це не тільки сліди рук, шкірного покриву обличчя на полірованих предметах, а й сліди загальної будови тіла. Найчастіше як матеріальні джерела інформації про зовніш­ність людини використовують фотознімки, кіноплівки, відеогра­ми, а також кісткові останки. Останки тіла людини як матеріальні сліди несуть інформа­цію про зовнішній вигляд людини, його біологічну сутність. Для одержання такої інформації призначається судово-медична або портретно-криміналістична експертиза. Найбільш поширеними джерелами інформації щодо зовні­шності особи є люди,ідеальні відображення яких зафіксовані в процесуальних і непро-цесуальних документах (кримінальних справах, особистих спра­вах, медичних картках, спортивних і військових документах), картках кримшалістичних обліків, документах різного довідкового обліку. В таких джерелах містяться демографічні дані, а також відображені деякі ознаки зовнішності (зріст, маса, група крові). Якщо в документах є знім­ки, можна визначити майже усі ознаки будови обличчя.

У криміналістиці відомі такі способи відтворення і закріп­лення ідеальних слідів пам'яті як в процесуальних, так і непроце-суальних документах: 1) опис; 2) рисування; 3) композиція за до­помогою фотознімків; 4) композиція за допомогою підсумовування рисунків. Це технічні прийоми матеріалізації слідів пам'яті. Особливістю вилучення інформації із особистішого джерела є добровільне волевиявлення розкрити суб'єктивний образ зовні. Тут недопустимими є технічні засоби або тактичні прийоми, пов'язані з насильством або мордуванням людини.

Ідентифікованою за ознаками зовнішності є особа, яка перевіряється (розшукувана особа). Це може бути підозрюваний, обвинувачений, підсудний, засуджений. Ідентифікуючими об'єктами виступають: мисленнєвий образ зовнішнього вигляду, який зафіксований у пам'яті свідка, потерпілого, іншої особи; при цьому ототожнення здійснюється шляхом пред'явлення для впізнання; матеріальна фіксація зовнішнього вигляду людини на фотознімку або відеоплівці; словесний опис зовнішності людини з використанням спеціальної тератології (наприклад, у криміналістичному обліку розшукуваної особи) чи в довільній формі (під час допиту потерпілого); останки людини (труп, частини розчленованого трупа, череп).

 

 

1. 85.  Судово-криміналістичне дослідження ознак зовнішності людини.

Важливу і суттєву роль в ідентифікації особи за її зовнішністю відіграє криміналістична портретна (або судово-портретна чи судово-фотопортретна) експертиза.

У залежності від характеру об'єктів є такі види судово-портретної експертизи:

1 – експертиза зображень людей за фотографіями з метою встановлення того чи зображена на двох і більше фотографіях одна і та сама особа;

2 – експертиза невпізнаного трупа (фотографії якого надані) і зажиттєвої фотографії особи для встановлення особи трупа;

3 – експертиза зажиттєвого фотозображення безвісті зниклої особи і черепу трупа для встановлення питання, чи може виявлений череп належати людині;

4 – експертиза посмертної маски невстановленої людини і зажиттєвих фотозображень безвісті зниклого з метою впізнання трупа.

До експертів звертаються й з метою встановлення ними факту про те, що на фотографіях, які мають значення для слідства, зображено конкретну особу тощо.

Процес експертного дослідження складається із п'яти стадій:

1 – підготовчої;2 – аналітичної;3 – порівняльної;4 - синтезу і узагальнення;5 – фіксація результатів дослідження.

На першій стадії відбувається вивчення властивостей наданих експерту об'єктів і вплив їх на передачу ознак зовнішності.

На другій (аналітичній) стадії здійснюється роздільне вивчення об'єктів.

Поряд з описом, на цій стадії та наступній третій – застосовують й інші прийоми демонстрації співпадаючих ознак: а)Співставлення б) суміщенняв) накладення.

На четвертій стадії – синтезу і узагальнення результатів – проводиться оцінка дійсно співпалих і відмінних ознак, формулюються висновки.

На п'ятій стадії дослідження відбувається фіксація його результатів – складається висновок експерта, до якого долучаються фототаблиця із розміченими та нерозміченими (контрольними) фотографіями.

Якщо на експертизу скеровано череп і зажиттєве зображення підлягаючій ототожненню особи, тоді дослідження провадиться дещо за іншою методикою.

Початково за черепом встановлюється стать і наближений вік особи, якій цей череп належав.Після цього із зажиттєвої фотографії виготовляють діапозитив.Череп фотографують у тому ж масштабі та ракурсі, що й обличчя, зображене на діапозитиві.

У слідчій і оперативно-розшуковій практиці інколи звертаються до експертно-скульптурної реконструкції обличчя за черепом (метод М.М.Герасімова).

Суть методу: на череп наносять воскову композицію шаром, що обумовлюється товщиною м'яких тканин на відповідних ділянках обличчя (голови).Отриманий скульптурний портрет може бути в оперативних цілях пред'явлений для впізнавання, а також співставлений за методом словесного портрету із зажиттєвими зображеннями безвісті зниклої особи.

1. 86.  Генотипоскопічний аналіз у кримінальному судочинстві.

МЕТОДИКА геноідентифікаційного дослідження наступна:

1. Молекули ДНК, виділені із яких-небудь клітин людини  розміщують в чотири пробірки: по дві для ідентифікованого й ідентифікуючого об”єктів.

2. У кожну пробірку додають так званий рестикційний фермент, який специфічно руйнує азотисту основу ДНК. Внаслідок цього ДНК розщеплюється на фрагменти, що містять вже згадувані міні-сателіти.

3.Далі - ці фрагменти   сортують за їх розмірами.

Для цього: містиме із пробірок переносять на світлочутливі пластини, покриті гелем  і  певний час діють на них електрострумом, тобто для їх проявки, застосовують електрофорез.

Розташування цих полос – ЕЛЕКТРОФОРЕОГРАМА –  і відповідає особливостям конкретного ланцюга ДНК.

Загальна кількість відмінних між собою полос на електрофореограмі у двох кровнонеспоріднених людей буде  більше 10. А у кровноспоріднених – не більше 10.

Аналіз можна виконати на дуже малій кількості біологічного матеріалу – достатньо краплини крові чи однієї волосини.

У однієї й тієї ж людини у всіх клітинах будь-яких її органів – серці, легенях, почці, крові, мізках, шкірі, спермі, слюні тощо – сателітні ділянки ДНК абсолютно однакові.

Однак кожна клітина її організму починаючи з періоду внутріутробного  розвитку і навіть після смерті, буде зберігати свій незмінний вид індивідуальних компонентів ДНК.

Тим більше у багатьох випадках електрофореограми можуть виявлятись єдиним засобом ідентифікації особи.

Біологічні тканини, що перебувають поза організмом, піддаються змінам, а ДНК – деградації, внаслідок процесів загнивання біологічного матеріалу.

Тому забезпечення правильного зберігання біологічних об'єктів має для генотипоскопічної експертизи важливе значення.

Такі об'єкти потребують консервації у вигляді сухих плям зі зберіганням за умов кімнатної температури, а якщо помістити у морозильник (принаймні до мінус 10⁰ С) – тоді за такої температури зберігання біологічні об”єкти можуть зберігатися і бути придатними для генотипоскопічного  дослідження доволі тривалий час (роки).

1. 87.  Криміналістична (кримінальна) реєстрація.

Криміналістична реєстрація  – це науково розроблені засади і правила функціонування системи обліків осіб, предметів та інших об'єктів і відомостей щодо них, які мають криміналістичне значення.

Система реєстрації складається з підсистем (складових), тобто із певних видів криміналістичних обліків, які відрізняються між собою обліковими відомостями, а також способами і формами їх накопичення й систематизації.

Юридичними підставами реєстрації окремих категорій осіб виступають:1)постанова прокурора, слідчого або особи, що провадить дізнання про обрання щодо конкретної особи запобіжного заходу – взяття під варту або постанова про притягнення як обвинуваченого;2)вирок або ухвала суду;3)постанова про оголошення розшуку обвинуваченого;4)протокол затримання підозрюваного.

Розділи і блоки системи кримінальної реєстрації хоча й відрізняються за змістом, але утворюють єдине ціле і дають за такими правилами, засадами:

1 – обліки формуються або з оригіналів об'єктів,або із описань об'єктів, або із фото-, відео-, фотозображень (відеозображень);

2 – незалежно від призначення обліків всі вони є різновидами інформаційно-пошукових систем,

3 – інформація зосереджена в обліках, і запити на її пошук піддаються спеціальному термінологічному опрацюванню з допомогою інформаційно-текстової мови;

4 – нормальне і ефективне функціонування ІПС забезпечується єдністю термінів і понять, що вживаються в банках даних;

5 – запити складаються з використанням всієї інформації з тим, щоб максимально звузити зону пошуку даних;

6 – інформаційне забезпечення криміналістичної діяльності повинно ґрунтуватись на фактах, що встановлені за допомогою законних засобів та методів;

7 – забезпечення повинно бути своєчасним і системним;

8 – у сукупності отримана із обліків інформація повинна повно і об'єктивно відображати особливість об'єкту пізнання і створювати передумову для вирішення відповідних завдань у сфері криміналістичної діяльності;

9 – у структуру інформаційного забезпечення може входити вихідна  і кінцева інформація;

10 – класифікація обліків здійснюється за різними підставами.

Безпосереднім призначенням кримінальної реєстрації є утворення попередніх умов для ідентифікації об’єктів, що реєструються, наведення про них відповідних довідок. За допомогою реєстраційних даних здійснюється розшук та ідентифікація об’єктів шляхом порівняння матеріалів реєстрації з ознаками об’єкта, що перевіряється.

 

 

1. 88.  Криміналістичні обліки та їх види.

Криміналістичний облік це один із складових елементів криміналістичної реєстрації, що характеризується властивою саме для нього обліковою криміналістично-значущою інформацією і специфічними способами і формами її накопичення й систематизації.

Криміналістичні обліки можуть класифікуватись, тобто поділятись на види за різними критеріями.

1. Так за рівнем централізації обліки можуть бути:

а) місцеві – у РВ (МВ) внутрішніх справ;б) регіональні – в ЕКВ УВС областей, ІЦ УВС областей тощо;в) центральні – КЦ МВС, ГІБ МВС тощо.

2. За рівнем технічного оснащення:

а) ручні;б) механізовані;в) автоматизовані.

3. За видом облікових об'єктів:

а) облік людей;б) облік тварин; в) облік предметів, речей, зброї, б/н;г) облік слідів.

4. За способом фіксації реєстраційної інформації:

а) описовий облік;б) графічний;в) наглядно-образний;г) колекційний;д) змішаний облік.

5. За формою або способом накопичення інформації:

а) картотечний спосіб обліку;б) колекційний, альбомний;в) набір магнітофонних стрічок, дисків, відеозаписів;г) списки;д) банки даних, автоматизовані банки даних.

6. Залежно від особливостей облікових об'єктів та характеризуючих їх ознак обліки поділяються на:а)оперативно-довідкові обліки;б) криміналістично-пошукові;в) довідково-допоміжні.

Оперативно-довідкові обліки наступні:

алфавітний (прізвищний);дактилоскопічний;

відеобанки і відеотеки;облік правопорушень і злочинів, вчинених іноземцями та ОБГ;

облік антикваріата та культурних цінностей;нарізної вогнепальної зброї;документів загально-державного обороту і номерних речей;розшукуваного і безгоспного автотранспорту.

Криміналістично-пошукові обліки наступні:

за способом вчинення злочинів;осіб, що зникли безвісті, невпізнаних трупів, невстановлених хворих та дітей;слідотеки;кулегільзотеки;підроблених грошових (паперових та металевих) знаків;

підробних документів, виготовлених поліграфічним способом.

Довідково-допоміжні наближено наступні:

колекції вогнепальної та холодної зброї, б/п;

колекції слідів знарядь зламу та інструментів;

колекції деталей, частин виробів тощо;

колекції речовин і матеріалів;

атласи спектрів, хроматограм, рентгенограм;

каталоги;

фонотеки голосу і мови.

 

1. 89.  Криміналістичні обліки та їх характеристика.

Характеризувати криміналістичні обліки будемо за групами, виділені за їх поділом у залежності від функціональних ознак, а саме:

1)Оперативно-довідкові.2)Криміналістично-розшукові.3)Довідково-допоміжні.

1)У їх основу покладено зовнішні очевидні, візуальні ознаки осіб, предметів, речей, виробів тощо.

Алфавітний (прізвищний) облік – суть зводиться до заповнення алфавітної картки зі слів особи, що реєструється, або за матеріалами справи, чи за складеною розшукною карткою.

Дактилоскопічний облік.

Дактилоскопічному обліку підлягають особи, що були заарештовані, засуджені до позбавлення волі, а також затримані за бродяжництво та жебрування (жебрацтво).

Облік адміністративно-правових порушень й осіб, які їх вчинили.

Облік правопорушень та злочинів, вчинених іноземцями, особами без громадянства і громадянами України, що постійно проживають за кордоном, а також щодо цих осіб – ведеться з метою накопичення, збереження й надання інформації в заінтересовані служби відповідних органів.

Облік крадених, загублених і вилучених номерних речей та виробів, антикваріату (годинники, фото-, кіно-, відеотехніка, автотранспорт тощо).

2)Даний облік містить:Облік за способом вчинення злочинів.Облік осіб, що пропали безвісті, невпізнаних трупів, невідомих хворих і дітей. Криміналістичний облік осіб, оголошений у розшук.Облік вогнепальної зброї – загубленої, краденої або зданої.Облік слідів пальців рук, вилучених з місць нерозкритих злочинів (слідотека)Облік стріляних куль, гільз та патронів зі слідами зброї ведеться у вигляді колекцій об'єктів або їх фотознімків.Облік грошових знаків (паперових підроблених грошей) Облік підроблених металевих грошей.Облік підроблених документів, виконаних поліграфічним способом.

3) Довідково-допоміжні обліки або як їх ще називають у літературі – експертно-криміналістичні колекції і картотеки призначені для оперативного забезпечення процесів виявлення, розкриття і розслідування злочинів і зосереджені на регіональному рівні в ЕКЦ та центрі в КЦ МВС.Містять:

а)Колекції слідів знарядь зламуб) Довідкові колекції зброї та бойових припасів

в)Натурні колекції різноманітних речовин.

 

1. 90.  Об”єкти криміналістичного обліку.

За існуючим в Україні порядком можна навести наступний перелік об'єктів, що підлягають криміналістичній реєстрації:

1 – невідомі злочинці, які переховуються від суду та слідства, від відбуття покарання;

2 – обвинувачені, що були заарештовані;

3 – особи, затримані за бродяжництво, жебрування;

4 – особи, які вчинили злочин, але звільнені у зв'язку із вжиттям заходів громадського впливу або через обставини, що змінилися;

5 – засуджені особи;

6 – особи, які пропали безвісті;

7 -  хворі, які перебувають в лікувальних установах, будинках престарілих, дитячих будинках і через свій стан не можуть повідомити персонографічні дані;

8 – невпізнані трупи осіб, які загинули внаслідок злочинів, нещасних випадків;

9 – крадена, втрачена, вилучена та добровільно здана зброя;

10 – кулі, гільзи, патрони із слідами зброї, виявлені на місці події, нерозкритого злочину;

11 – викрадені та загублені, а також вилучені у затриманих речі;

12 – номерні речі та вироби, зв'язані із злочинами;

13 – автотранспортні засоби, належність яких не встановлена;

14 – підроблені документи, виготовлені поліграфічним способом;

15 – підроблені грошові знаки (паперові гроші);

16 – паспорти – викрадені, втрачені, такі, що належать злочинцям, а також бланки викрадених паспортів;

17 – зразки почерків осіб, які займаються підробленням лікарським рецептів, головним чином наркотичні та подібні їм речовини;

18 – пригульна худоба, викрадена і така, що розшукується;

19 – сліди пальців рук з місць нерозкритих злочинів 9в картотеці зберігають фотознімки слідів);

20 – сліди знарядь зламу та інструментів з місць нерозкритих злочинів (зберігаються як сліди, так і їх зліпки);

21 – факти розкрадання вантажів на залізничному транспорті;

22 – способи вчинення злочинів, які залишилися нерозкритими та інші.

У цьому зв'язку можна перейти до висвітлення наступного питання, пов'язаного з класифікацією криміналістичних обліків.

 

 

1. 91.  Оперативно-довідкові криміналістичні обліки. Характеристика та їх можливості.

У їх основу покладено зовнішні очевидні, візуальні ознаки осіб, предметів, речей, виробів тощо.

Алфавітний (прізвищний) облік – суть зводиться до заповнення алфавітної картки зі слів особи, що реєструється, або за матеріалами справи, чи за складеною розшукною карткою.

До алфавітної картки заносяться такі відомості: персонографічні та демографічні дані; наявність судимості; амністії; місце відбуття покарання; час затримання, суду, період відбуття покарання; номери к/с; підстави УДЗ або дата смерті; перебування у розшуці, підстави до такого, час, ініціатор розшуку; час затримання (ким, коли, де, за що, які вживались заходи тощо).

Об'єкти алфавітного обліку:

особи, що вчинили злочин, незалежно від виду запобіжного заходу;

засуджені або ті, що відбувають покарання;

оголошені у розшук;

Дактилоскопічний облік.

Дактилоскопічному обліку підлягають особи, що були заарештовані, засуджені до позбавлення волі, а також затримані за бродяжництво та жебрування (жебрацтво).

Дактилооблік зводиться до наступного: на спеціальному бланку – дактилокарті – розміщують фарбовані десять відбитків пальців правої та лівої рук у певному порядку.

Потім виводять дактилоскопічну формулу – її головну та додаткову частини.

Існує кілька видів дактилоскопічного обліку.

Якщо для обліку відбирають всі десять відбитків пальців, то облік зветься десятипальцевим.

У ньому розкладка (систематизація карток) проводиться за дактилоформулою, що слугує як вже наголошувалось кодом реєстрації.

Дактилоскопічний облік, в якому використовують тільки п'ять відбитків пальців, називається п”ятипальцевим.  

Систематизація карток у картотеці ведеться спочатку згідно до належності відбитків до правої та лівої рук, а в середині кожної групи – за спеціальною формулою.

Якщо систематизація карток здійснюється за одним відбитком пальця, то картотеку називають однопальцевою.

Існують також картотеки поверхонь долонь, однак в МВС України вони не ведуться.

Можливі картотеки відбитків окремих частин обличчя – губів, кінчика носа, вушної раковини, лоба.

3. Облік осіб за ознаками зовнішності на базі відеозаписів (відеобанки і відеотеки).

Відео- і фотозображення осіб, засуджених за вчинення злочинів (у тому числі “злодіїв у законі” і авторитетів кримінального середовища):соби, що вчинили вбивства, розбійні напади, грабежі, рекет, зґвалтування;кишенькові злодії; ті, що скуповують крадене;крадії (угонщики) транспортних засобів;наркомани.

4. Облік адміністративно-правових порушень й осіб, які їх вчинили. Ведуть органи міліції, а вся інформація концентрується в АБД (автоматизований банк даних) – область, АБД – центр.

Картка на особу та адміністративне правопорушення заноситься до картотек, які класифікуються за прізвищами або способами вчинення адміністративного правопорушення.

5. Облік правопорушень та злочинів, вчинених іноземцями, особами без громадянства і громадянами України, що постійно проживають за кордоном, а також щодо цих осіб – ведеться з метою накопичення, збереження й надання інформації в заінтересовані служби відповідних органів.

Облік формується як у прізвищній так і дактилоскопічній картотеках, а також централізованої автоматизованої системи (АІС) “Кримінал-1”, який сприяє значно прискорити опрацювання й отримання узагальненої інформації.

 

6. Облік крадених, загублених і вилучених номерних речей та виробів, антикваріату (годинники, фото-, кіно-, відеотехніка, автотранспорт тощо).

Здійснюється шляхом опису ознак і номера об'єкта, його особливих прикмет, матеріалу, кольору, ступеня експлуатації тощо.

 

 

 

1. 92.  Криміналістично-пошукові обліки. Характеристика та їх можливості.

ІІ. Криміналістично-розшукові обліки.

1. Облік за способом вчинення злочинів – ведеться на картках МОС (модус – спосіб, операнді – дія, сістем – система).

В картці описуються спосіб дії злочинця та сліди, що залишені на місці події.

2. Облік осіб, що пропали безвісті, невпізнаних трупів, невідомих хворих і дітей.

Цей облік централізований і побудований на використанні ознак зовнішності та одягу.

Картка на особу, що пропала безвісті включає персонографічні, соціально-побутові та виробничі відомості, які слідчий одержує із заяви родичів і близьких, а також за місцем роботи такої особи.

Впізнавальна карточка на зниклих безвісті осіб містить наступні відомості: прізвище, ім'я, по батькові, рік та місце народження, останнє місце проживання; описання зовнішності; стан зубного апарата; характерні прикмети голосу (мови); захворювання, група крові; опис одягу і взуття на момент зникнення, розміри головного убору і взуття; інформація про інші предмети, документи і цінності, що були у зниклого; професію, рід занять, час і обставини зникнення, дата подачі заяви (повідомлення) про зникнення; де і коли зареєстрована заява, номер розшукової справи.

Облік невпізнаних трупів.

Виявивши труп особи, яку встановити немає можливості, його реєструють у картотеці невпізнаних трупів.

Впізнавальні картки на невпізнані трупи містить наступні відомості: довжина трупа, наближений вік; опис обличчя і характеристика зубного апарату; особливі прикмети (родимі плями, татуювання, шрами, анатомічні відхилення тощо); дата і місце виявлення трупа; причина смерті і час її настання (за даними судово-медичного розтину); стан трупа, час і місце захоронення, номер могили; опис одягу, взуття та інших супутніх предметів і документів; стан здоров'я за життя (за судово-медичними даними); номер кримінальної справи або матеріалів перевірки.

Зворотня сторінка карти містить відбитки пальців рук. 

Облік невстановлених громадян або дітей.

3. Криміналістичний облік осіб, оголошений у розшук.

Це облік, що функціонує незалежно від алфавітного та дактилоскопічного і має за мету забезпечити міроприємства державного розшуку осіб, що переховуються від органів влади.

4. Облік вогнепальної зброї – загубленої, краденої або зданої.

В реєстраційній картці відображають: вид зброї, номер, серію, рік випуску, завод-виготовлювач, модель, калібр; особливі прикмети; ініціатор розшуку або орган, що виявив зброю; приналежність зброї, причина постановки на облік, номер кримінальної справи або матеріалів перевірки; відмітка про експертне дослідження зброї.

5. Облік слідів пальців рук, вилучених з місць нерозкритих злочинів (слідотека) і осіб, взятих міліцією на облік.

Цей облік регіонально-місцевий.

6. Облік стріляних куль, гільз та патронів зі слідами зброї ведеться у вигляді колекцій об'єктів або їх фотознімків.

7. Облік грошових знаків (паперових підроблених грошей) ведеться в картотеці обліку документів, виконаних поліграфічним способом. Він – централізовано-місцевий в ЕКВ – області та КЦ МВС.

8. Облік підроблених металевих грошей ведеться криміналістичними підрозділами у вигляді колекцій монет або їх фотознімків.

Монету поміщують у колекцію, яка називається монотекою, а її фотознімки направляють в КЦ МВС.

9. Облік підроблених документів, виконаних поліграфічним способом, є централізованим та ведеться криміналістичними підрозділами у вигляді колекцій підроблених документів або їх фотознімків.

Сам документ направляють в Центральну картотеку, а фотознімки зберігають в ЕКВ області.

 

 

1. 93.  Довідково-допоміжні криміналістичні обліки, їх характеристика і можливості.

Довідково-допоміжні обліки або як їх ще називають у літературі – експертно-криміналістичні колекції і картотеки призначені для оперативного забезпечення процесів виявлення, розкриття і розслідування злочинів і зосереджені на регіональному рівні в ЕКЦ та центрі в КЦ МВС.

Сукупності індивідуальних ознак, що характеризують вищеперераховані об'єкти довідково-допоміжних обліків, сприяють встановленню цілого ряду важливих для розшуку обставин.

І. Колекції слідів знарядь зламу сприяють з'ясуванню знаряддя, котрим міг бути залишений слід на місці події; виявити і наглядно уявити аналог знаряддя злочину або інших предметів, зв'язаних з вчиненням злочину.

2. Довідкові колекції зброї та бойових припасів – сприяють визначенню за наявними зразками системи і моделі зброї із довідкової зброї використовуються під час проведення експериментальної стрільби із досліджуваної зброї, якщо аналогічні деталі в ній відсутні або несправні.

3. Натурні колекції різноманітних речовин і матеріалів використовуються для встановлення природи цих об'єктів у ході порівняльних досліджень, для класифікації об'єктів за зовнішнім виглядом, а також є джерелами еталонів для кількісних методів аналізу.

Використання в криміналістичних дослідженнях сучасних фізико-хімічних методів аналізу, таких як хроматографія, атомна і молекулярна спектроскопія, рентгенівські методи тощо є неможливим без застосування спеціальних атласів спектрів, хроматограм, рентгенограм, каталогів якісного і кількісного складу речовин та матеріалів.

Ці каталоги складаються за об'єктами експериментального дослідження.

Під час аналізу здійснюється порівняльне дослідження спектра або рентгенограми невідомої речовини і відповідно матеріалу з атласу.

 

1. 94.  Система та структура складових криміналістичної техніки як частини криміналістики.

Криміналістична техніка як розділ криміналістики має певну систему. До неї входять такі складові:

•   основи криміналістичної техніки (загальні положення);

•   відеозапис, судова фотографія та кінематографія;

•   трасологія;

•   судова балістика;

•   техніко-криміналістичне дослідження документів;

•   криміналістичне дослідження письма;

•   ідентифікація людини за ознаками зовнішності (судова

габіто-логія);

•   кримінальна реєстрація.

 

 

1. 95.  Поверхневі та об”ємні сліди. Методи (способи) їх виявлення та факультативної фіксації.

Об'ємні (вдавлені) сліди відображають зовнішню бу­дову слідоутворюючого об'єкта в об'ємі, тобто у всіх трьох його вимірах — за довжиною, шириною і глибиною. Вони виникають від вдавлення слідоутворюючого об'єкта у по­датливу слідосприймаючу поверхню, яка при цьому де­формується. Часто об'ємні сліди утворюються на слідо-сприймаючій поверхні (наприклад, ґрунті, деревині, плас­тиліні, замазці) в результаті натискання або удару (сліди взуття на снігу, сліди пальців рук на пластиліні та ін.). Об'ємний слід дає змогу уявити зовнішню будову та окремі елементи слідоутворюючого об'єкта. Поверхневі (площинні) сліди виникають у результаті змін, що відбуваються на поверхні слідосприймаючого об'єкта (за двома вимірами — довжиною і шириною). Оби­два об'єкти, що беруть участь у слідоутворенні, за твердіс­тю приблизно однакові. До поверхневих слідів можуть належати, наприклад, сліди пальців рук на поверхні меб­лів, сліди босих ніг на паркетній підлозі, сліди протектора транспортного засобу на асфальті.

Поверхневі сліди звичайно поділяють на два види: сліди нашарування і сліди відшарування.

Виявлення, фіксація та вилучення матеріальних слідів здійснюється час­тіше всього у ході огляду місця події. Методи та засоби виявлення й фіксації слідів залежать від виду, поверхні та матеріалу слідосприймаючого об'єкта. Засоби фіксації: протоколювання, фотографування, копіювання, моде­лювання, вилучення предмета разом зі слідом.

 

 

 

1. 96.  Холодна зброя. Поняття, види та криміналістичне значення.

холодна зброя – це зброя, що діє шляхом прикладення мускульної сили людини під час нападу та нанесення тілесних ушкоджень, чи під час активного захисту у ході рукопашного бою; або ж для мисливства і занять спортом.

Вона поділяється: а) клинкову; б) ударно-дроблячу.

За характером уражаючої дії клинкова зброя поділяється на колючу, рублячу, колюче-рублячу, колюче-ріжучу.

Клинкова ще поділяється на: а) з довгим прямим клинком (лезом): мечі, шпаги, палаші;

б) з довгим і вигнутим лезом: саблі, шашки, ятагани;

в) з коротким клинком (лезом): стилети, кортики, кінжали, ножі, штики.

Ударно- роблячі – дубини, булави, шестопери (парначі), кістені, надолонники, кастети.

 

 

1. 97.  Поняття та криміналістична класифікація зброї.

Під зброєю  розуміють пристрої та предмети конструктивно призначені для ураження під час озброєної боротьби живої сили, технічних засобів противника, для пошкодження інших об'єктів чи для досягнення інших цілей: подачі сигналів, спортивних змагань, тренувань тощо.Види зброї:

Вогнепальна зброя – це механічний пристрій багаторазової дії, в якому для вильоту кулі з каналу ствола з тим, щоб уражати на відстані ціль, використовується енергія хімічного розкладу вибухових речовин.

холодна зброя – це зброя, що діє шляхом прикладення мускульної сили людини під час нападу та нанесення тілесних ушкоджень, чи під час активного захисту у ході рукопашного бою; або ж для мисливства і занять спортом.

Газова зброя та, що призначена для тимчасового ураження живої цілі шляхом застосування сльозоточивих або подразнюючих людський організм газів.

Кидальна зброя – та, що призначена для ураження цілі на відстані снарядом, який отримує направлений рух за допомогою мускульної сили людини або механічного пристрою (спис, лук, арбалет).

Пневматична зброя  - та, що призначена для ураження цілі на відстані снарядом, що отримує направлений рух за рахунок енергії стисненого, зжиженого або (отвердженного) – вибухові пристрої та речовини.

З'являються нові види зброї, що ґрунтуються на інших конструктивних принципах, - метальна вогнепальна і токсична (токсинна), електрошокові пристрої тощо.

 

 

 

1. 98.  Криміналістичне вибухознавство та його співвідношення з судовою (криміналістичною) балістикою.

Вибух є процесом швидкого звільнення великої кількості енергії в обмеженому об'ємі.

Уражаюча дія, а отже й слідоутворення відбуваються внаслідок 1) механічної; 2) фівзичної й 3)  хімічної взаємодії вибухової хвилі, осколків, які розкидаються, теплоти, що виділяється і хімічних з'єднань при згоранні вибухової речовини.

Тому, слідами вибуху є:а) частини зруйнованого вибухом цілого (осколки (відламки), частини вибуховоо пристрою, снаряда, пакувального матеріалу, шматки паперу, тканини і т. п.);б) частки непрореагованої вибухової речовини (порошинки, запалювальні суміші, бертолетова сіль, селітра, гексоген тощо); в) сліди кіптяви і згорання вибухових речовин на пошкоджених об'єктах;г) сліди запаху вибухової речовини;д) сліди механічних, фізичних і хімічних змін пошкоджених предметів (розриви, злами, кручення, зрушення, оксидація, поява нової речовини тощо.

Під час вибуху на тілі людини залишаються сліди розриву тканин, окіпчування, переломи, синці, опіки і т. п.

Вибухові пристрої складаються: із заряда вибухової речовини, приводного (реагуючого) пристрою, вибухівника і корпуса (металічного, дерев'яного, пластмасового).Деякі види саморобного вибухового пристрою можуть бути безкорпусними,  їх часто маскують під портфелі, посилки, ручні ліхтарики, термоси тощо.За конструкцією привідного пристрою і вибухівника саморобні вибухові пристрої можуть бути: контактними і безконтактними.

Вибухивники можуть бути ударні (що спрацьовують від удару, натискання), дистанційні (механічні або електричного впливу), неконтактні (вібраційні, акустичні, радіолокаційні тощо), запрограмовано-виконуючі (що спрацьовують за закодованим сигналом).

 

1. 99.  Вогнепальна зброя як об”єкт судової балістики.

Вогнепальна зброя – це механічний пристрій багаторазової дії, в якому для вильоту кулі з каналу ствола з тим, щоб уражати на відстані ціль, використовується енергія хімічного розкладу вибухових речовин.

Вогнепальна зброя повинна відповідати певним критеріям: а) загальному критерію; б) спеціальним критеріям.

Загальний критерій визначає цільове призначення зброї – (в боротьбі знищувати живу силу і технічні споруди чи об'єкти). Але цього замало, треба щоб предмет відповідав спеціальним критеріям:

1)для викиду, метання, треба снаряда повинна бути використана енергія, яка утворюється під час згорання вибухової речовини т. з. вогнепальність.

2)предмет повинен мати ствол;

3)наявність у предмета пристрою для запалення заряду(ударно-спускового механізму);

4)достатня вражаюча дія снаряда, тобто убивність;

5)достатня міцність конструкції предмета – зброї;

6)надійність.

судово-балістичну класифікацію вогнепальної зброї.

І. За цільовим призначенням:

а) бойова (військова і кримінальна);б) цивільна;в) службова.

Бойова (військова) – зброя  призначена для вирішення бойових завдань, прийнята на озброєнні армії на інших  військових формувань.

Цивільна – для використання державними посадовими особами, яким законом дозволено носіння, зберігання і використання вказаної зброї для самозахисту або для виконання покладених на них обов'язків.

ІІ. Бойова зброя в свою чергу поділяється на:

а) артилерійську;б) стрілкову.

ІІІ. Бойова стрілкова зброя поділяється на:

а) груповуб) індивідуальну.

 IV. Цивільна зброя поділяється на:

а) зброя самозахистуб) спортивна зброя: - для тренування стрілків;- в) мисливська зброя.

V. Ручна вогнепальна зброя поділяється за калібром:

а) дрібнокаліберну: б) середньокаліберну:;в) крупнокаліберну: більше 10 мм.

VІ. За довжиною стволу:

а) короткоствольна:;б) середньоствольна;в) довгоствольна.

VІІ. За будовою каналу ствола:

гладкоствольна;нарізна;комбінована.

 VІІІ. За кількістю стволів:

а) одноствольна;б) багатоствольна.

ІХ. За кількістю зарядів-патронів:

а) однозарядні;багатозарядні.

ХІ. За способом зарядки:

а) шомпольна;б) казнозарядна.

ХІІ. У залежності від снаряду:

а) кульова зброя; б) кульово-дробова;в) дробова (шротна).

ХІІІ. У залежності від способу запалювання капсуля:

а) зброя бокового бою;б) зброя колового бою;в) зброя центрального бою.

ХІV. За характером стріляючого механізму:

а) зброя термічної діїб) куркового механізму;в) ударникового механізму;г) курково-ударниковий;д) затворні механізми;е) механізм електрозапалюючої дії.

XV. За способом виготовлення або походження:

а) стандартна і атипова;б) заводська,

 XVІ. За конструкцією:

гвинтівки;карабіни;автомати;автомати-карабіни;пістолети;пістолети-кулемети;револьвери;

XVІІІ. Можна поділяти вогнепальну зброю за пробивною силою:

ХІХ. Можна поділяти вогнепальну зброю за моделями:

ХХ. Можна поділяти вогнепальну зброю за найменуванням:

 

 

ІІІ. Криміналістична тактика:

 

1. 100.                    Криміналістична (слідча) тактика як складова частина криміналістики: поняття і завдання.

Криміналістична тактика – це самостійний розділ криміналістики про систему наукових положень і рекомендацій щодо організації та планування попереднього ( досудового) та судового слідства, які розробляються з метою визначення оптимальної лінії поведінки осіб, реалізуючих доказування, і прийомів провадження слідчих та судових дій, спрямований на збирання й дослідження доказів.

У більш загальному розумінні, тактика – це система засобів, спрямованих на досягнення визначеної мети через боротьбу, зіткнення інтересів та подолання опору.

Термін “тактика” у криміналістиці має деякі елементи умовності, оскільки вона не рівноцінна воєнній тактиці. Криміналістичну тактику не можна зводити тільки до тих способів, які приводять до усунення конфліктних взаємозв’язків та протидії.

Слідча ж тактика – це підгалузь криміналістичної тактики, яка містить систему наукових положень і рекомендацій щодо організації та планування розслідування й тактики виконання слідчих дій.

У структурному відношення в тактиці виділяють два розділи (система криміналістичної тактики) :

∙ Загальні положення (загальна частина),

∙ Тактика провадження окремих слідчих дій(спеціальна частина).

   Завдання  криміналістичної тактики наступні :

1)  надання допомоги працівникам слідства, дізнання науково-обгрунтованими рекомендаціями щодо організації тп планування розслідування, охоплюючи взаємодію всіх учасників розкриття злочинів з тим, щоб раціонально використовувати наявні сили і засоби;

2)  розробка  комплексу положень і конкретних тактичних прийомів, що підвищують ефективність процесуальних дій слідчого за умов різноманітних ситуацій;

3)  розробка рекомендацій для переборення протидії слідству і суду з боку заїнтересованих осіб, чи тих, хто помиляються;

4)         з урахуванням  сучасних умов новим завданням є напрацювання комплексу тактичних прийомів і організаційних заходів щодо забезпечення збереження і стійкості вже отриманих доказів та їх джерел(носіїв) у тому числі захист і охорона від різноманітного тиску (загроз життю і здоров’ю)  свідків, потерпілих, експертів, часто слідчих та суддів; збереження матеріальних джерел доказів (речових, документів) тощо .Під тактикою у криміналістиці розуміють  винятково “слідчу тактику”, тобто тактику виконання слідчих дій. Однак, це не зовсім виправдано, оскільки реально у криміналістиці напрацьовані і використовуються  на практиці наукові положення і рекомендації також щодо:

• судової тактики;
• кримінальної тактики;
• пошуково-розшукової тактики.

 

 

1. 101.                    Тактичний прийом і тактична операція.

Під тактичним прийомом, як правило, розуміють - найбільш рацінальний, найбільш ефективний засіб дії або найбільш раціональну лінію поведінки особи, яка здійснює процесуальні дії (за Бєлкіним).

Але є й інші позиції щодо розуміння т/прийому, зокрема О.М. Васильєв розглядає т/п як своєрідну наукову рекомендацію.

Разом з тим, видається, що правильною є перша позиція, оскільки :

1. Визначення поняття т/прийому як наукової рекомендації містить вказівку на джерело його формування, але не відбиває самої сутності прийому;

2. В етимологічному розумінні “прийом” означає “спосіб здійснення чого небудь”, рекомендація ж –це тільки порада, побажання.

3. Спосіб передбачає практичну реалізацію прийому, тоді як рекомендація існує лише абстрактно.

Т/п виконуватиме свї функції тільки у тому разі, якщо він відповідатиме низці  вимог (принципів):

- законність як принцип застосування т/прийомів полягає в тому, що за своїм характером, змістом і цілеспрямованістю ці прийоми повинні повністю відповідати духу і букві закону.

З урахуванням викладеного, тактичний прийом — це спосіб здійснення процесуальної дії, спрямований на досягнення її конкретної мети, заснований на психологічному механізмі його реалізації, і найбільш раціональний і ефективний у певних ситуаціях.

Тактичний прийом виконуватиме свої функції тільки в тому разі, якщо він відповідатиме низці вимог, до числа яких належать законність, етичність, науковість, вибірковість, пізнавальна цінність.

Недопустимими є тактичні прийоми, засновані на насильстві, погрозах, обмані, використанні аморальних спонукань, культурної відсталості, релігійних упереджень тощо.

Джерелами тактичних прийомів виступають:

1. науки : логіка, психологія, лінгвістика, соціологія, наука управління;

2. відповідні теорії : прогнозу, ігор, систем тощо;

3. результати криміналістичних наукових пошуків;

4. слідча чи судова практика, тощо.

Тактичні прийоми виконують різноманітні функції :

1. Загальні функції (що виходять за рамки ізольованої дії і характерні для низки процесуальних дій - пізнавальна, прогностична, комунікативна функція, регулятивна ф-я .

2. Окремі функції (притаманні внутрішньому змістові окремої процесуальної дії - функція викриття, спонукання, корекції, діагностична, пошукова, усунення протидії, стимулювання обшукуваної до співпраці, одержання від особи пошукової інформації тощо ).

Видається , що заслуговують на увагу такі підстави класифікації т/п :

1. 1.      За видом процесуальної дії :

а) т/п огляду місця події б) т/п допиту в) т/п обшуку г) т/п інших процесуальних дій.

                       II. За діапазоном вживання (застосування):

а) т/п, які використовуються під час провадження тільки окремих слідчих (судових)дійб) т/п, які використовуються у декількох (багатьох)процесуальних діях.

II. За  об”єктом спрямованості (або сфери реалізації):

а) т/п, спрямовані на здійснення впливу на людину;б) т/п, спрямовані на дослідження матеріального середовища .

                          IV. За ситуаційною варіантністю (т/п, які диференціюються залежно від ситуації процесуальної дії).

                  V. За характером інформації :

а) т/п, які грунтуються на словесній інформації;б) т/п , які грунтуються на матеріалізованій інформаціїв) т/п, які грунтуються на логіко-розумовій інформації.

Тактична операція – це комплекс слідчих дій, оперативно-розшукових, організаційних та інших заходів, спрямованих на досягнення з урахуванням наявної у к/с ситуації завдань щодо розслідування злочинів і об”єднаних загальним (спільним) задумом та реалізованих під єдиним керівництвом у відповідності з раніше складеним планом.

            На відміну від тактичної комбінації як комплексу тактичних прийомів у рамках однієї слідчої дії, тактична операція може осягати кілька взаємопов”язаних слідчих дій та інших заходів, наприклад :слідчі дії;оперативно-розшукові заходи...

          Необхідною умовою розгляду т/о як одного цілого, як комплексу є виявлення  внутрішньосистемних зв”язків даного  утворення.

Системний аналіз т/о дозволяє виділити такі види зв”язків :

      - за  метою т/о (всі заходи в кінцевому результаті повинні бути направлені на її досягнення);

      - за змістом особистої методики доказування;

          Зрештою будь-яка тактична операція спрямована на збудування певної системи доказування за :

      - послідовністю проведення тих чи інших заходів;

     - часом та місцем її проведення;

     - єдиним змістом т/о, якщо навіть окремі елементи її виконуються різними посадовими особами, що узгодили головні параметри спільної діяльності;

     - відображення змісту окремих дій в одному погодженому плані;

     - організацією роботи співробітників, залучених до проведення т/о  : забезпечення всіх різноманітних видів в середині т/о за умови необхідної організації взаємодії слідчого з працівниками інших служб органів внутрішніх справ.

Зрештою будь-яка тактична операція спрямована на збудування певної системи доказування за :

      - послідовністю проведення тих чи інших заходів;

     - часом та місцем її проведення;

     - єдиним змістом т/о, якщо навіть окремі елементи її виконуються різними посадовими особами, що узгодили головні параметри спільної діяльності;

     - відображення змісту окремих дій в одному погодженому плані;

     - організацією роботи співробітників, залучених до проведення т/о  : забезпечення всіх різноманітних видів в середині т/о за умови необхідної організації взаємодії слідчого з працівниками інших служб органів внутрішніх справ.

 

 

 

 

1. 102.                    Поняття криміналістичної версії, її логічна природа.

Методом організації розслідування виступає планування дій осіб, які провадять це розслідування, а логічною основою планування слугує версія.

Версія – обгрунтоване припущення про наявність і обставини розслідуваної події або окремих фактів, що мають значення для цього розслідування й які пояснюють походження, зміст та зв”язки між цими обставинами і фактами.

За логічною природою версія або як її ще узагальнено називають криміналістична версія є різновидом гіпотези, яка у свою чергу буває : а) науковою; б) окремою; в) робочою (тимчасовою).Версія – різновид окремої гіпотези (припущення, що співвідноситься лише з певним одним або декількома фактами, явищами і пояснює тільки їх ).

Ознаки, що відрізняють версію від окремих гіпотез  (припущено в інших сферах досліджень, пізнання, не пов”язаних із розслідуванням чи судовим розглядом к/с у судах).

1. версія конструюється й використовується в специфічній сфері суспільної практики- кримінальному судочинстві;
2. конструюється й перевіряється спец. уповноваженими на те законом суб”єктами;
3. пояснює факти та обставини, значущі для встановлення істини у кримінальній справі;

    4.     перевірка її відбувається за умов можливої активної протидії з боку осіб, заінтересованих у прихованні істини.

Практичне значення версії полягає у тому, що ними забезпечується планування розслідування, а перевірка версій забезпечує повноту та всебічність розслідування.

структура версії охоплює такі обов”язкові елементи :

а) основу, базис, тобто достовірні відомості, якими володіє компетентна особа, що буде констуювати версію;

б) логічне опрацювання інформації, обдумування (обміркування) її;

в) припущення, т.б. об”єктивне пояснення події, дії, явища, процесу, висунуті внаслідок обмислення інформації- власне конструювання версії;

г) мисленне дослідження версій, що полягає в умовному передбаченні всіх можливих наслідків;

д) практичну перевірку та оцінку всіх сконструйованих версій.

 

1. 103.                    Поняття і види планів розслідування злочинів.

Під плануванням розслідування розуміють визначення шляхів розкриття злочинів, окреслення обставин, які підлягають з’ясуванню, а також встановлення найдоцільніших строків проведення необхідних слідчих дій та оперативно-розшукових заходів.

Значення планування розслідування визначається важливістю завдань, які можуть бути вирішені з його допомогою. До завдань планування досудового слідства належать:

1) визначення правильних шляхів розкриття злочину;

2) забезпечення об’єктивності, повноти та всебічності розслідування;

3) своєчасне застосування науково-технічних і тактичних прийомів криміналістики з урахуванням особливостей кожної справи;

4) забезпечення найбільш ефективного поєднання оперативно-розшукових заходів і слідчих дій при розслідуванні;

5) сприяння економії сил і засобів слідчого апарату, швидкість розслідування.

Існує кілька рівнів планування (тобто видів планів за рівнем планування):

а) планування роботи слідчого (календарний план);

б) планування розслідування в кримінальній справі;

в) планування початкового, наступного, заключного етапів розслідування.

г)   планування слідчої дії;

д) планування тактичної операції;

е) планування тактичного прийома;

Кожен рівень (вид планування за рівнем) складається з таких етапів або стадій :

- визначення загального напряму дій, формування цілей, побудова версій та виведення із них логічних висновків, завдань, підзавдань;

- виділення обставин, які необхідно встановити : предмета і меж доказування, обставин, з”ясування котрих є необхідним для встановлення істини.

- визначення засобів, за допомогою яких будуть встановлені обставини вчиненого злочину (визначення кола  слідчих та інших дій і міроприємств опер.-пошукового та орган.-техн. характеру; визначення тактики намічених дій), та засобів прийняття тактичних рішень.

- визначення виконавців і термінів виконання, послідовності проведення намічених дій.

- оформлення наміченої програми у вигляді письмових планів розслідування, схем, графіків, карток тощо.

За формою плани поділяються на : а) письмові, б) уявні (усні).

 

1. 104.                    Стадії (етапи) планування розслідування злочинів.

Кожен рівень (вид планування за рівнем) складається з таких етапів або стадій :

- визначення загального напряму дій, формування цілей, побудова версій та виведення із них логічних висновків, завдань, підзавдань;

- виділення обставин, які необхідно встановити : предмета і меж доказування, обставин, з”ясування котрих є необхідним для встановлення істини.

- визначення засобів, за допомогою яких будуть встановлені обставини вчиненого злочину (визначення кола  слідчих та інших дій і міроприємств опер.-пошукового та орган.-техн. характеру; визначення тактики намічених дій), та засобів прийняття тактичних рішень.

- визначення виконавців і термінів виконання, послідовності проведення намічених дій.

- оформлення наміченої програми у вигляді письмових планів розслідування, схем, графіків, карток тощо.

Планування окремої слідчої дії включає три стадії :

- визначення  часу, місця проведення, кінцевої мети та змісту майбутньої слідчої дії, кола питань, які треба з”ясувати та обставин, що потребують встановлення;

- встановлення (вибір) конкретних ресурсів – інформаційних, психологічних, технічних, що знаходяться у слідчого, та визначення їх співвідношення з конкретною метою, якої необхідно досягти.

- безпосереднє розроблення організаційно-тактичного змісту слідчої дії із визначенням послідовності застосування тактичних прийомів та тактичних операцій.

 

 

1. 105.                    Принципи планування розслідування злочинів.

Процес встановлення об”єктивної істини під час розслідування злочинів залежить від принципів планування, які мають відповідати принципам кримінального процесу, визначатися ними.

До принципів планування належить :

1. Індивідуальність – обумовлюється неповторністю кожного із розслідуваних злочинів і особливостями особистості слідчого, який реалізує планування.

План повинен будуватися тільки на даних, отриманих у ході конкретного слідства.

2. Принцип динамічності означає, що ця діяльність не є разовим актом, а відбувається постійно протягом всього процесу розслідування.

3. Конкретність планування полягає у відсутності в розроблюваних планах загальних формулювань.

4. Законність – тобто точне, неухильне дотримання закону у розслідуванні.

5. Обгрунтованість плану розслідування або його ще називають принципом реальності, тобто потрібно намічати тільки реальне, конкретно виконуване тощо.

6. Оптимальність як принцип означає, що планування проводиться з тим, щоб завдання та мета досягалися з якнайменшою затратою сил, засобів за найкоротший строк, досягти найбільш можливу, переконливу реалізацію запланованого.

7. Принцип врахування  взаємозв”язку намічених дій, тобто рішення кожного завдання й запланованих для цього дій завжди зв”язаного з вирішенням інших завдань у справі й проведенням інших слідчих дій, тому під час планування потрібно враховувати ці зв”язки, а отже планувати дії з урахуванням результатів інших дій, їх можливого впливу на наступні дії, отримувані результати.

 

 

1. 106.                    Завершальний етап розслідування злочинів, його зміст і завдання.

Завершальний етап – заключний період розслідування – розпочинається моментом прийняття слідчим рішення про закінчення розслідування і завершується скеруванням справи прокуророві або складення постанови про закриття кримінальної справи тощо. За змістом цей етап охоплює оцінку зібраних доказів, виконання додаткових і повторних дій та визначення порядку завершення розслідування.

 

 

 

1. 107.                    Характеристика засобів  криміналістичної тактики.

Засоби криміналістичної тактики - це знаряддя праці, за допомогою яких особа, у провадженні якої перебуває справа, вирішує тактичні завдання розслідування злочинів чи вирішення справи в суді, тобто це процесуальний, непроцесуальний та організаційний інструментарій її діяльності. Засоби криміналістичної тактики поділяються на дві групи:

1)  криміналістичні засоби, Що містяться в законі,- основні;

2) допоміжні криміналістичні засоби.

Якщо вести мову про розслідування, яке є процесуальною діяльністю, то треба зазначити, що певною мірою закон визначає центральну, головну групу цих засобів, якими слідчий чи працівник органу дізнання користується (не обов'язково, щоб усе це він виконував особисто, бо він вправі давати доручення па проведення відповідних дій), коли збирає, досліджує та використовує в доказуванні інформацію.

Згідно з чинним законодавством до основної групи належать:

∙ слідчі дії;

∙ інші процесуальні дії: відібрання пояснень, витребування документів, предметів тощо;

∙ призначення ревізій, інвентаризацій тощо;

∙ оперативно-розшукові заходи.

Реалізація названих засобів залежить від конкретної криміналістичної ситуації, через що криміналістична тактика розробила комплекс допоміжних, власне тактичних засобів, які, не будучи процесуальними, все ж обумовлені досягненнями на­уки, узагальненнями матеріалів криміналістичної практики (оперативної, слідчої, частково судової), сприяють ефективні­ше та з меншою витратою сил і засобів виконувати, передусім, слідчі та інші процесуальні дії, а в підсумку вирішувати завдан­ня кримінального судочинства.

До другої групи засобів криміналістичної тактики відносять:

∙ тактичний прийом, як спосіб провадження процесуальної дії, спрямований на досягнення її мети;

∙ тактична комбінація - система тактичних прийомів, тобто упорядкована сукупність взаємопов'язаних і взаємообумовлс-иих прийомів, що мають цільову спрямованість у процесі її ре­алізації;

∙ тактична операція - система слідчих дій, що спрямована на виконання завдання розслідування у відповідній слідчій (криміналістичній) ситуації. Хоча тактична операція може охоплювати, поряд із сукупністю слідчих дій чи однією дією, також комплекс інших процесуальних неироцесуальних та ор­ганізаційних дій;

∙ тактична (криміналістична) рекомендація - науково обгрунтована і перевірена практикою порада щодо вибору й застосування засобів, прийомів і форм поведінки;

∙ тактичне рішення - сформована у свідомості слідчого тощо уявна модель майбутніх дій, що має на меті виконання тактичного завдання чи низки таких, які виникли в конкретній ситуації провадження у справі.

1. 108.                    Становлення та сучасний стан уявлень про криміналістичну тактику.

У період зародження криміналістики як самостійної галузі знань тактика розглядалась як частина поліцейської (кримінальної) техніки. У працях вчених Австро-Угорщини і Німеччини Г. Гросса, А. Вейнгарта, Г. Шнейкерта, В. Штібера та інших відображено перші уявлення про криміналістичну тактику. Зокрема, А. Вейнгарт вказував, що у боротьбі зі злочинністю, як і на війні, насамперед необхідні енергійна діяльність, прояв особистої ініціативи та швидкість.

Термін «тактика» означає теорію і практику підготовки та ведення бою. У більш загальному розумінні — це система засобів, спрямованих на досягнення певної мети через боротьбу, зіткнення інтересів та подолання опору.

В історії науки існує чимало термінів, що визначали її поняття: кримінальна тактика, слідча тактика, криміналістична тактика. Процес становлення і розвитку тактики йшов від вивчення особи злочинця та засобів вчинення злочинів, розробки ефективних методів їх розкриття до дослідження прийомів провадження окремих слідчих (судових) дій.

 У теоретичному аспекті судова тактика залишається до цього часу недостатньо дослідженою. Проблеми застосування судом даних криміналістики знайшли своє відображення у концепції Л. Ю. Ароцкера (1965), який писав, що визначення черговості встановлення фактів у справі, послідовність провадження судових дій, побудова судового слідства відповідно до характеру кримінальної справи (категорії злочину) — всі ці положення криміналістичної тактики мають бути відомі суду.

Тенденції розвитку криміналістичної тактики потребують розширення меж її дослідження. За своїм змістом криміналістична тактика повинна мати трирівневу структуру:

1) загальні положення (поняття і предмет криміналістичної тактики, її принципи, елементи планування і організація розслідування, вчення про криміналістичну версію та ін.);

2) підгалузі (слідча тактика, судова тактика, тактика розшукової діяльності, тактика злочинної діяльності);

3) окремі наукові теорії (теорія прийняття тактичних рішень, теорія слідчої ситуації, теорія систематизації тактичних прийомів та ін.).

 

 

1. 109.                    Система та структура складових криміналістичної тактики.

У структурному відношення в тактиці виділяють два розділи (система криміналістичної тактики)  Загальні положення (загальна частина), Тактика провадження окремих слідчих дій(спеціальна частина).

 Структура загальної частини к/тактики наступна :

а) вчення про криміналістичну версію,

б) планування розслідування та його організація,

в) принципи взаємодії між слідчими та іншими працівниками органів, що ведуть боротьбу зі злочинністю,

г)рекомендації щодо використання на досудовому слідстві техніко-криміналістичних засобів і прийомів збирання і дослідження доказів,

д) рекомендації щодо використання  в криміналістичному судочинстві спеціальних знань, допомоги спеціалістів та ін.

      Другий розділ криміналістичної тактики містить положення про тактичні прийоми і рекомендації щодо провадження окремих слідчих дій.

     за своїм змістом і характером вирішуваних завдань криміналістична тактика у недалекій перспективі повинна мати дещо іншу ніж зараз, трьохрівневу структуру,

  I. Загальні положення (поняття й предмет криміналістичної тактики; її принципи, елементи організації та планування розслідування; вчення про    криміналістичну версію тощо);

  II. Спеціальні підгалузі криміналістичної тактики (слідча тактика; судова та   тактика злочинної діяльності);

  III. Окремі наукові теорії (теорія систематизації тактичних прийомів; теорія слідчої     ситуації; теорія тактичної рекомендації й операції (комбінації),  теорія розробки тактичних завдань, прийняття тактичних  рішень та ін).

 

 

1. 110.                    Структура та характеристика елементів загальних положень криміналістичної тактики.

Структура загальної частини к/тактики наступна :

а) вчення про криміналістичну версію,

б) планування розслідування та його організація,

в) принципи взаємодії між слідчими та іншими працівниками органів, що ведуть боротьбу зі злочинністю,

г)рекомендації щодо використання на досудовому слідстві техніко-криміналістичних засобів і прийомів збирання і дослідження доказів,

д) рекомендації щодо використання  в криміналістичному судочинстві спеціальних знань, допомоги спеціалістів та ін.

      Другий розділ криміналістичної тактики містить положення про тактичні прийоми і рекомендації щодо провадження окремих слідчих дій.

 

 

1. 111.                    Слідча дія як  основний засіб криміналістичної тактики. Поняття, види, періодизація.

Слідча дія – це передбачені к-п-законом засоби, які застосовуються компетентними особами для збирання, дослідження й використання доказової інформації під час провадження у кримінальній справі.

           Провадження слідчої дії, за звичай, складається  з 4-х етапів(періодизація):

           1) підготовка до проведення; 2) власне проведення;  3) фіксація ходу і результатів;  4) оцінка результатів.

1. Підготовка до проведення: оцінюється слідча ситуація, що склалася, вибираються відповідні тактичні прийоми та технічні засоби, створюються умови для успішного            проведення с/дій.

2.Власне проведення : застосовуються тактичні прийоми й технічні засоби з дотримання процесуальної процедури, з метою виявлення, фіксації та дослідження доказової  інформації та її джерел або носіїв.

3.Фіксація ходу і результатів : відподними засобами та способамивідображуються застосовані    прийоми та технічні методи дослідження, поведінка учасників, місце, час проведення та одержані результати.

4.Оцінка результатів : одержані результати оцінюються з позиції вірогідності отриманої інформації, визначають їхнє місце і значення в системі доказів.

          У криміналістичному аспекті найбільш суттєвими є поділи с/д за такими підставами:

1. У залежності від виду об’єкта, на який спрямована пізнавальна суть слідчої дії.

а) речові слідчі дії, за допомогою яких одержують інформацію із  матеріальних джерелб) особистісні с/д - ті, що пов’язані з одержанням інформації із ідеальних(немат.) джерел (від людей),

в) комплексні (змішані ). (освідування, с/експеримент).

1. 2.      За приводами для проведення:

а) обов’язкові (потреба упроведенні випливає із вимог закону);

б) диспозитивні (проводяться за углядом слідчого у залежності  від потреб розслідування).

1. За місцем або часом виконання у процесі розслідування :

а) початково-невідкладні;б) початкові;в) наступні.

1. За послідовністю проведення :

а) первинні;б) повторні.

1. За об’ємом одержаної інформації та об’ємом дослідних дії:

а) основні;б) додаткові.

1. 112.                    Слідча ситуація. Поняття, види, значення.

Слідча ситуація - це сукупність умов, за яких на даний момент здійснюється розслідування, тобто обстановка, в якій проходить процес розслідування. С/с класифікуються за різними критеріями, а саме :

1)      за суб’єктом пізнання : а) слідча;   б) судова; в) експертна;  г) пошукова.

      2) за елементним складом : а) прості б) складні

2)      за співвідношенням інтересів учасників : а) проблемні (конфліктні);

                                                      б) безпроблемні (безконфліктні).

     4)  за розповсюдженістю :     а) типові б) нетипові( специфічні).

     5)  за характером конфлікту :а) суворого суперництва;

                                                 б) несуворого суперництва.

6)      за впливом на розслідування : а) сприятливі;б) не сприятливі.

    7)   за часом утворення :                 а) початкові;б) проміжні; в) кінцеві.

    8)   за легальністю :                        а) відкриті б) закриті

Характер слідчої (криміналістичної) ситуації визначають дві групи факторів :

       а) об’єктивні;       б) суб’єктивні .

  Об’єктивні фактори : а) наявність у слідчого доказів та орієнтуючої інформації ;    б) наявність і стабільність існування ще не використаних джерел док. (інформації) та інжих надійних каналів поступлення орієнтовної інформації;в) інтенсивність процесів зникнення доказів (інформації) і сила факторів, що впливають на ці незворотні процеси;

  г) наявність у даний момент у слідчого, органу дізнання необхідних сил, можливостей, засобів, часу і їх використання найбільш оптимально;

Суб’єктивні фактори :а) психологічний стан осіб - учасників б) психологічний стан слідчого,  в) протидія встановленню об’єктивної істини з боку злочинця та його зв’язків;  г) безконфліктний перебіг розслідування;

 

1. 113.                    Тактичне рішення й тактичний ризик  у криміналістиці.

Т/р – це визначення мети тактичного впливу на слідчу ситуацію в цілому або на окремі її компоненти, на хід і результати процесу розслідування та його елементи, вибір методів, прийомів та засобів досягнення мети.

              Тактичне рішення складається з таких частин :

1. інформаційної (полягає в аналізі та оцінці с/с та її компонентів (факторів), процесуальних     завдань; у створенні уявної інформативної моделі та ін.);

2. організаційної (містить висновки про розподіл функцій, форми та напрями взаємодії, резервні можливості, виконання необхідних організаційних заходів);

3. операційної (полягає у визначенні мети тактичного впливу, тобто вичленуванні проблеми;   конкретизаціїспособів її досягнення (вирішення ) …).

        Т/р поділяються на  а) процесуальні і  б) непроцесуальні.

         Процесуальні т/р – вибір слідчих дій, запобіжних заходів, інших засобів процесуального   впливу.       Непроцесуальні т/р – це прийоми і засоби реалізації процесуальних рішень, тому вони   повинні відповідати принципам кримінального процесу : законності,    етичності, обгрунтованості, своєчасності, реальності виконання.

                    У криміналістиці тактичний ризик може бути визначений – як виконання слідчим або суддею діяльності в умовах можливого виконання негативних наслідків.

            За ступенем локалізації ризик повинен поширюватися на :

1. Проведення тактичних операцій;2. Здійснення слідчих (судових дій та о-р-заходів);3. Застосування систем (підсистем )тактичних прийомів окремих процесуальних дій;4. Використання окремих тактичних прийомів.

            Т/ризик обумовлений об’ктивними та суб’єктивними чинниками :

1)об’єктивні – а)відсутність або недостатність інформації,-б) наявність суперечливих даних, що знижують можливість прогнозу ходу   розслідування  (судового розгляду ) в)мождивих ситуацій процесуальної   дії та ін.

2)суб’єктивні- а)досвід слідчого або судді під час оцінки зібраного матеріалу,б)можливостями використання рефлексивного мислення, в)вмінням аналізувати   та прогнозувати можливі сутуації.

       В обранні тактики у ситуації т/ризику необхідно дотримувати таких положень :

1. Прогнозувати можливе настання результату як наслідку реалізації тактичного рішення;

2. Варіювати доказовою інформацією;

1. Визначати допустимість т/ризику у конкретній ситуації.
   1. 114.                    Тактична  операція й тактична комбінація  як засоби криміналістичної тактики.

Тактична комбінація – поєднання (сполучення) тактичних прийомів в рамках однієї  із слідчих дій з метою вирішення конкретного завдання у відповідній ситуації.

                   Класифікація т/к :

1. За видами слідчих дій, у рамках яких проводяться т/к;
2. За тактичними  завданнями, які вирішуються під час їх проведення (систему т/завдань);
3. За змістом т/к:

а) т/комбінації, направленні на забезпечення повноти  виявлення та закріплення слідів б) т/комбінації, пов”язані з забезпеченням необхідних для проведення слідчої дії обставин, які поділяються у свою чергу :

- т/к, націлені  на відтворення  такої обстановки, коли потерпілий  чи свідок може пригадати окремі обставини-т/к, покликані  усувати або  нейтралізувати  нег. наслідки  суперечливої ситуації- т/к, направлені на  попередження можливих спроб обв. (підозр.) здійснювати втечу під час проведення окремої слідчої дії в) тактичні комбінації як засіб психологічного впливу слідчого на  обвинуваченого (підозрюваного), які протидіють встановленню істини  у справі.

         

           Тактична операція – це комплекс слідчих дій, оперативно-розшукових, організаційних та інших заходів, спрямованих на досягнення з урахуванням наявної у к/с ситуації завдань щодо розслідування злочинів і об”єднаних загальним (спільним) задумом та реалізованих під єдиним керівництвом у відповідності з раніше складеним планом.

            На відміну від тактичної комбінації як комплексу тактичних прийомів у рамках однієї слідчої дії, тактична операція може осягати кілька взаємопов”язаних слідчих дій та інших заходів, наприклад :1)слідчі дії;2)оперативно-розшукові заходи;та інші...

Необхідною умовою розгляду т/о як одного цілого, як комплексу є виявлення  внутрішньосистемних зв”язків даного  утворення.

Системний аналіз т/о дозволяє виділити такі види зв”язків :

      - за  метою т/о (всі заходи в кінцевому результаті повинні бути направлені на її досягнення);

      - за змістом особистої методики доказування;

          Зрештою будь-яка тактична операція спрямована на збудування певної системи доказування за :

      - послідовністю проведення тих чи інших заходів;     - часом та місцем її проведення;

     - єдиним змістом т/о, якщо навіть окремі елементи її виконуються різними посадовими особами, що узгодили головні параметри спільної діяльності;

     - відображення змісту окремих дій в одному погодженому плані;

     - організацією роботи співробітників, залучених до проведення т/о  : забезпечення всіх різноманітних видів в середині т/о за умови необхідної організації взаємодії слідчого з працівниками інших служб органів внутрішніх справ.

1. 115.                    Етапи і структура організації розслідування злочинів

Організація розслідування  - значно ширше поняття, ніж планування. Вона передбачає різні діяльності щодо розкриття, розслідування й запобігання злочинів:

       1. вищий – система заходів, які забезпечують ефективність діяльності усіх компетентних (правоохоронних) органів.

       2. управлінський -  управління певним видом діяльності окремо взятого правоохоронного органу.

        3. методичний – організація розслідування конкретного злочину .

         4. тактичний – організація проведення окремої слідчої дії  або організаційно- технічного заходу.

          Організація розслідування означає :

    1. розроблення погодженого плану засобів правоохоронних органів (слідчого апарату, міліції, прокуратури) на випадок небезпечних, надзвичайних подій;

У  цьому плані передбачається формування слідчих груп, бригад, тех.зас.

    2. у справах, порушених за оперативними матеріалами, розроблення спільно зі слідчим план реалізації матеріалів;

    3. налагодження належної взаємодії слідчого з оперативними працівниками, громадськістю, які залучаються до розслідування (розкриття) злочину;

    4. забезпечення  кваліфікованого керівництва слідчо-оперативною групою (СОГ), бригадою;

    5. чітке визначення  обов”язків між членами СОГ;

    6. організація регулярних оперативних нарад СОГ з метою обговорення результатів і наступних завдань розслідування;

   7. налагодження систематичного обміну інформацією;

   8. спланування роботи слідчого з урахуванням усіх справ, які є у провадженні;

   9. забезпечення  технічної оснащеності СОГ;

 10. забезпечення чіткого виконання плану розслідування;

 11. підбір необхідного нормативного матеріалу для забезпечення нерозголошення даних попереднього слідства;

Можна виділити такі етапи організації розслідування :

      Вивчення інформаційної моделі криміналістичної структури конкретного виду злочину :  кримінальну, криміналістичну характеристики, предмет доказування тощо.

1. Вивчення  первинної інформації, що служила підставою для порушення к/справи, приводи та достатні підстави.
2. Визначення сукупності питань, на які треба шукати відповіді у ході розслідування, робить можливим перейти до наступного етапу - етапу формування безпосередніх завдань.
3. Етап побудови прогностичної моделі діяльності.
4. Етап прийняття  рішень про напрям діяльності, проведення конкретних дій.

Організація будь-якої діяльності,  в тому числі і організація діяльності щодо розслідування, відбувається шляхом застосування  відповідних засобів, а саме :

       1. Процесуальні засоби організації розслідування.

Вони визначені КПК, а тому є обов”язковими  під час провадження розслідування.

         2. Психологічні засоби організації розслідуваня.

Під психологічними засобами організації розслідування треба розуміти сукупність прийомів і методів активізації діяльності слідчого (мислительних процесів, вольових зусиль, регуляції емоційних станів) та інших суб”єктів діяльності.

        3. Управлінські засоби організації діяльності.

        4. Тактичні засоби організації розслідування : всі форми взаємодії слідчого з оперативно- розшуковими службами, органами дізнання, контрольними інспекціями, закладами тощо.

       5.  Технічні засоби організації розслідування.

 

 

1. 116.                    Планування розслідування злочинів. Поняття, завдання, види, принципи, етапи та форми.

Під  плануванням розслідування розуміють мислительну практичну діяльність, направлену на  визначення шляхів розкриття злочинів, окреслення обставин, які підлягають з”ясуванню, а також встановлення найбільш доцільних строків проведення необхідних слідчих дій та оперативно-розшукових заходів. До завдань планування розслідування належать :

1. Орієнтування в обставинах вчиненого злочину;
2. Визначення правильних шляхів розкриття злочину;
3. Пошук доказів і джерел їх отримання;
4. Встановлення й розшук злочинців за гарячими слідами;
5. Забезпечення об”єктивності, повноти та всебічності розслідування;
6. Своєчасне застосування науково-технічних і тактичних прийомів криміналістики з урахуванням особливостей кожної справи;
7. Забезпечення найбільш ефективного поєднання оперативно-розшукових заходів і слідчих дій у розслідуванні;
8. Сприяння економії сил і засобів слідчого апарату, швидкість розслідування;
9. Встановлення причин і умов, що сприяли вчиненню конкретного злочину.

До принципів планування належить :

1. Індивідуальність.2)Динамічності3).Законність.4)Обгрунтованість плану розслідування.5)Принцип врахування  взаємозв”язку намічених дій

  Існує кілька рівнів планування (тобто видів планів за рівнем планування):

а) планування роботи слідчого (календарний план);

б) планування розслідування в кримінальній справі;

в) планування початкового, наступного, заключного етапів розслідування.

г)   планування слідчої дії;

д) планування тактичної операції;

е) планування тактичного прийома;

Кожен рівень (вид планування за рівнем) складається з таких етапів або стадій :

      - визначення загального напряму дій,     - виділення обставин, які необхідно встановити      - визначення засобів, за допомогою яких будуть встановлені обставини

Форми планування:усна та письмова.

 

 

1. 117.                    Версія в структурі планування розслідування злочинів. Поняття, значення, види, принципи.

Версія – обгрунтоване припущення про наявність і обставини розслідуваної події або окремих фактів, що мають значення для цього розслідування й які пояснюють походження, зміст та зв”язки між цими обставинами і фактами.

  Класифікація:

1. За об”ємом понять або пояснюваних ними фактів версії діляться:

1. Загальні.  2.  Окремі.

 Загальні – ті, що пояснюють подію в цілому, а також причиновий зв”язок  між фактами, які входять у склад злочину.

 Окремі – ті, що стосуються наявності та характеру окремих фактів, які підлягають доказуванню (суб”єкт злочину, спосіб вчинення злочину, форма, вид вини тощо).

1. II.                За  розповсюдженістю.
2. Типові. 2.    Нетипові, або їх ще називають конкретні (специфічні).

 III. За сферою використання або суб”єктом конструювання :

1. Слідчі;
2. Оперативно-розшукові;
3. Судові;
4. Експертні;
5. Версії інших учасників кримінального процесу.

   IV. За ступенем ймовірності :

1. малоймовірні;  2.   більш ймовірні.

V. За часом побудови (конструювання):

1. початкові;
2. наступні.

 VI. За відношенням до предмету доказування :

1. виправдувальні;
2. обвинувачувальні;
3. нейтральні.

  VII. Похідним поділом від поділу за предметом обвинувачення є поділ за приорітетністю припущення, взятого за основу.

1. основні версії;
2. контрверсії.

VIII. За направленістю:

1. Ретроспективні версії – пояснюють минулі події, обставини тощо.
2. Перспективні (прогностичні ) версії – пояснюють події майбутнього, наприкдад по-

ведінку злочинця, який переховується від слідства; появу слідів тощо.

 

 

 

1. 118.                    Правила конструювання і перевірки  слідчих версій. Типові помилки цих процесів.

      Конструювання і перевірка версій являє собою результат логічного осмислення фактів, для чого використовуються всі форми логічного мислення : аналіз і синтез із застосуванням всіх відомих мислительних операцій, таких як індукція, дедукція, аналогія, конкретизація, порівняння, узагальнення тощо.

Побудова та перевірка версій грунтується на аналізі вихідної слідчої ситуації та криміналістичної характеристики злочину.

        Побудова версій повинна відповідати таким вимогам – правилам :

1. версії повинні бути реальними, обгрунтованими  існуючими фактами;
2. вони не повинні суперечити науковим даним;
3. версія повинна бути конкретною;
4. вона повинна бути логічно правильно побудованою і не суперечливою сама собі;
5. кожна версія повинна мати контрверсію, тобто мати протилежне пояснення факту;

         Одним із способів побудови (конструювання ) нових версій є метод інверсії, який означає пояснення досліджуваного факту з діаметрально протилежної позиції.

          Для конструювання версій може бути використаний і метод емпатії, що полягає в ототожненні особи однієї людини з особою іншої.

          Важливе місце в мислительній діяльності слідчого у побудові версій займає інтуїція.

 Перевірка версій являє собою зміст всього процесу розслідування і розкладається на два етапи:

1. ►Аналіз версій;
2. ►Практична перевірка версій, а також перевірка отриманих із цієї перевірки наслідків.

За своєю чергою другий етап охоплює чотири стадії:

1)      прорахування всіх можливих наслідків із перевірки версії;

2)      визначення слідчих дій і встановлення їх черговості з метою перевірки наслідків;

3)      виконання запланованих слідчих дій;

4)      оцінка отриманих фактичних даних і висновок про істинність або неправильність версії.

            Логічним завершенням цього процесу буде утвердження єдиної версії як єдиноможливого пояснення розслідуваної події.

             Отже перевірка версій – це діяльність, направлена на встановлення фактичних обставин, які підтверджують або спрстовують припущення, що утворювало зміст версії.

             Перевірка, як і побудова версій, повинна також відповідати певним вимогам – правилам:

1)      Із версій повинні бути отримані всі випливаючі наслідки;

2)      Наслідки повинні бути логічно обумовлені між собою;

3)      Результати перевірки окремих версій використовуються як підстави для конструювання загальних версій;

4)      Послідовність перевірки визначається практичними умовами розслідування;

5)      Перевірка версії може бути здійснена як слідчим, так і оперативним шляхом.

Дві помилки: по-перше, захопившись однією версією, він може ігнорувати необхідність побудови й перевірки інших.По-друге, слідчий може захопитись розробкою й перевіркою нереальних за даних умов версій і тим самим утруднити пізнання справжніх обставин справи.

 

 

 

1. 119.                    Поняття, види та  принципи слідчого огляду.

Слідчий огляд – це передбачена ст. КПК України слідча дія, яка полягає у безпосередньому сприйнятті, дослідженні й фіксації слідчим об’єктів з метою виявлення слідів злочину та інших речових доказів, з’ясування обставин розслідуваної події.

Об’єктами слідчого огляду можуть бути:

-       1)будь-які фрагменти матеріального середовища;2)речові об’єкти;3)матеріально фіксовані сліди,4)тіло живої людини.

Існує декілька класифікацій видів слідчого огляду.

1. За об’єктом огляду с/огляд поділяється на:

а/ огляд місця події;б/ зовнішній огляд трупа поза місцем події;

в/ огляд предметів, транспортних засобів;г/ огляд документів та поштово-телеграфної кореспонденції;

д/ огляд тварин та їх трупів;е/ огляд ділянок місцевості і приміщень поза місцем події;

є/ огляд тіла живих осіб /освідування/.

1. За часом виконання або за послідовністю виконання с/о поділяється на:

а/ першочерговий /первинний/,б/ повторний.

1. За об’ємом виконання:

а/ основний;б/ додатковий.

1. За факультативним /необов’язковим/ суб’єктивним складом:

а/ огляд із залученням свідка;б/ із підозрюваним /обвинуваченим/;

в/ з потерпілим;г/ із залученням спеціаліста;

д/ із прокурором, адвокатом підозрюваного /обвинуваченого/ тощо.

1. У залежності від стадії на якій проводиться слідчий огляд:

а/ огляд на стадії порушення к/справи;б/ огляд під час провадження дізнання;

в/ власне слідчий огляд;д/ огляд на стадії судового слідства.

1. За способом виконання безпосередньо робочої стадії огляду:

а/ ексцентричний або концентричний огляд;б/ суцільний або вибірковий;

в/ фронтальний, за ділянками, човником /човниковий спосіб огляду/.

Ще можна поділяти: за видом фіксації результатів та перебігу огляду: а) огляд з вертально-графічним способом; б) графічний у поєднанні з наглядно-образним; в)вербально-графічний, у поєднанні з предметним способом тощо (інші поєднання); за обумовленістю виконання: а)невідкладний та  б)плановий/; за суб’єктами виконання   : а)слідчо-оперативною групою,  б)слідчим/, та ін.

Принципи:

1. принцип єдності /спільності/ керівництва оглядом, так звана единоначальність у проведенні огляду.
2. Своєчасність /або невідкладність/.
3. Об’єктивність /неупередженість/.
4. Повнота огляду.
5. Планомірність /системність/.
6. Цілеспрямованість.
7. Задоволення потреби у використанні н-т-засобів, методів і допомоги спеціалістів, та допомоги громадськості.
8. Безпечність проведення с/огляду.
9. Залучення до огляду співробітників оперативних підрозділів і використання інформації, отриманої оперативним шляхом.
10. Дотримання криміналістичних правил поводження з оглядуваними об’єктами.

 

 

1. 120.                    Стадії огляду місця події. Завдання, що вирішуються на кожній із них.

Розрізняють три етапи огляду місця події:

1. підготовчий етап;
2. робочий /дослідницький/ етап;
3. заключний /завершальний/ етап.

Підготовчий етап охоплює дві стадії:

1. підготовка слідчого до виїзду на місце події;
2. дії слідчого на місці події до початку робочого етапу.

Після закінчення підготовчого етапу розпочинається власне огляд місця події – його робочий (дослідницький) етап, котрий  свою чергу складається з двох стадій:

а) загальний огляд (статична стадія);

б)детальний огляд (динамічна стадія).

Статична стадія складається:

1. ознайомчо-орієнтаційна підстадія;
2. статично-оглядова підстадія (статичної стадії робочого етапу).

Завдання огляду місця події можуть бути:

1. вивчення й фіксація обстановки місця події з метою з’ясування характеру і мехаізму події;
2. виявлення та вилучення слідів злочину, які у подальшому можуть слугувати речовими доказами у справі;
3. з’ясування ознак, що характеризують осіб, учасників вчинення злочину /їх кількість, наближений вік, фізичні дані, наявність у них певних звичок, навиків, психічних відхилень, а також обізнаності їх про життєвий устрій, розпорядок роботи потерпілому тощо/;
4. фіксація особливостей, притаманних потерпілому чи іншим об’єктам посягання;
5. встановлення обставин, що відображають об’єктивну сторону злочину: час і спосіб його вчинення, дії злочинця на місці події, наслідки злочину, наявність зв’язків між діями злочинця та його наслідками;
6. виявлення ознак, що вказують а мотиви та цілі вчиненого злочину;

 

 

1. 121.                    Підготовка до огляду місця події.

Підготовчий етап охоплює дві стадії:

1)підготовка слідчого до виїзду на місце події;

2)дії слідчого на місці події до початку робочого етапу.

— Отримавши повідомлення про злочин чи вказівку виїхати на місце події для його огляду слідчий повинен  (перша стадія):

1. уточнити характер події згідно з повідомленням, що надійшло: що мало місце; де; коли; хто і коли виявив подію; хто із працівників правоохоронних органів або інших посадових осіб знаходиться на місці події;
2. вжити заходів /через органи міліції або адміністрацію установи/ щодо охорони місця події і надання допомоги потерпілому, забезпечити порядок та безпеку для оточуючих; виявити очевидців тощо;
3. перевірити готовність науково-технічних засобів або дати вказівку щодо цього спеціалісту-криміналісту;
4. викликати для участі в огляді співробітника органу дізнання і в необхідних випадках кінолога з собакою;
5. запросити для участі в огляді відповідних спеціалістів /напр., у справах про вибухи – спеціаліста у вибухових справах; за наявності потреби оглядати труп – спеціаліста із судової медицини або іншого лікаря/, а також криміналіста із відповідною технікою;
6. вирішити питання про запрошення понятих, особливо у випадках, коли місцем події є віддалена місцевість або коли огляд відбувається у нічний час тощо/як правило про це дається доручення працівникам міліції/;
7. повідомити начальника слідчого підрозділу або прокурора про виїзд, узгодивши з ним склад слідчо-оперативної групи, забезпечення її транспортними засобами для виїзду на місце події тощо.

Після прибуття слідчого на місце події починається друга стадія підготовчого етапу огляду, під час якого він:

1. вживає заходи для надання допомоги потерпілому;
2. сприяє у запобіганні або ослабленні шкідливих наслідків події: сприяє тушінню пожежі, спасанні цінного майна тощо;
3. перевіряє, як відбувається охорона місця події та захист слідів злочину, а якщо виникає потреба повторно вживає заходів до забезпечення цих міроприємств;
4. видаляє з місця події сторонніх осіб;
5. шляхом опитування працівників міліції та посадових осіб, що перебувають на м.п., а також очевидців отримує інформацію про подію, про те, які зміни внесені  обстановку з моменту перебігу події;
6. опитує очевидців та потерпілих про обставини події;
7. роз’яснює спеціалістам і понятим їх права і обов’язки, у разі потреби попереджає понятих про нарозголошення ними відомостей, отриманих під час огляду місця події, а спеціаліста – про відповідальність за відмову або ухиляння від виконання обов’язків спеціаліста;
8. дає додаткові завдання на проведення оперативно-розшукових міроприємств /у разі потреби/; переслідування «по гарячих слідах», встан. очев.
9. вживає заходів для покращення умов огляду /забезпечує освітлення, обладнує місце для складання протоколу огляду тощо/;
10. якщо треба оглянути велику за площею територію, декількох приміщень, тоді до огляду можна залучити ще одного слідчого чи групи їх.
11. визначає функції кожного учасника огляду.

 

 

 

1. 122.                    Учасники огляду місця події та їх роль.

Учасників огляду місця події умовно можна поділити на 5 груп.

˚Відповідальним за проведення огляду, як вже наголошувалось, є слідчий чи інша особа, у провадженні якої перебуває справа, або якій доручено виконання цієї слідчої дії.

Якщо у зв’язку з подією злочину, огляд розпочав оперативний працівник, а під час огляду прибув слідчий цього ж відомства, керівництво переходить до слідчого.

Оперативний працівик у цій ситуації виконуватиме доручення слідчого.

˚Наступна група учасників – це працівники міліції та спеціалісти.

Працівники міліції забезпечують охорону та дисципліну на місці проведення слідчої дії, допомагають у встановленні свідків та очевидців.

Вживають оперативні заходи до виявлення й затримання підозрюваних, встановлення потерпілих, обмінюються інформацією, отриманою в ході огляду, вирішують разом зі слідчим інші завдання.

Вони покликані допомагати слідчому у вирішення питань, що вимагають спеціальних знань у тих чи інших сферах науки, техніки, мистецтва.

˚Третя група учасників – особи, що присутні на огляді.

Це поняті та представники закладів, установ, організацій, у яких проводиться огляд.

Участь понятих регламентується законом: ними можуть бути особи, не зацікавлені в результатах розслідування справи, що здатні за своїм інтелектом та фізичними можливостями сприймати й розуміти значення всіх дій, виконуваних під час слідчого огляду.

Для того, що не відчувати труднощі з підбором понятих у безлюдних місцевостях, а також щоб не допустити залучення до справи понятими заінтересованих осіб, а також завчасного розголошення даних про хід розслідування, а саме огляду, понятих доцільно підбирати до початку слідчого огляду /особливо до виїзду на місце події/.

Присутність представників ю/осіб, на території яких проводиться огляд, бажано тому, що вони можуть дати пояснення, надати необхідні документи, провести до потрібного місця, відкрити приміщення, організувати допоміжні роботи, надати іншу допомогу.

˚Четверта частина учасників – потерпілі, свідки, підозрювані, обвинувачені та захисники тощо.

Перераховані учасники к/процесу можуть бути корисними і необхідними хоча б тому, що вони більше за інших обізнані про об’єкт огляду, а також тому, що частина із них має бажання допомогти слідчому встановити істину, виконати роботу без порушень закону тощо.

-          Захисник допускається до огляду тільки після його вступу у справу,   

5 група учасників – допоміжний персонал.

Його завдання – надавати допомогу технічну: розбір завалів, розкопки, водолазні роботи – огляди, охорона місця тощо.

 

 

1. 123.                    Негативні обставини, що  можуть бути виявлені під час огляду місця події. Їх криміналістичне значення.

Негативні обставини – це реальні явища у вигляді матеріальних відображень /хоча можуть проявлятись і як ідеальні відображення у вигляді специфічних показань чи поведінки/ певних супутніх злочинним діянням процесів, котрі совєю наявністю чи відсутністю на місці події, за своїм розміщенням, локалізацією або іншими суттєвими ознаками не відповідають встановленим фактичним даним, суперечать механізму розвитку події.

Негативні обставини можуть виникати внаслідок випадковостей, помилкових діянь злочинців чи інших учасників події, або ж навіть навмисних дій осіб, заінтересованих у протидії розслідуванню.

Саме негативні обставини особливо є цінними для викриття цих інсценувань злочинів, тобто штучного створення особою, заінтересованою у відповідному /бажаному для неї/ завершенні розслідування, обстановки, що не відповідає фактично відбулому на цьому місці події.

 

 

1. 124.                    Поняття і види обшуку, умови правомірності його проведення.

Умови правомірності: Обшук проводиться за вмотивованою постановою слідчого з санкції прокурора чи його заступника, за винятком житла чи іншого володіння особи. Відповідно до КПК обшук житла чи іншого володіння особи, за винятком невідкладних випадків, проводиться лише за вмотивованою постановою судді. При необхідності провести обшук слідчий за погодженням з прокурором звертається з поданням до судді за місцем провадження слідства (ст. 177 КПК).

ОБШУК – це обгрунтована матеріалами справи слідча дія, змістом якої є примусове обстеження приміщень, споруд, ділянок місцевості, інших матеріальних об’єктів, окремих фізичних осіб, залучених у сферу судочинства з метою розшукання і вилучення предметів і документів, що мають для нього значення, а також виявлення розшукуваних громадян та їх трупів. Обшуки можуть бути класифіковані на види за різними підставами:

1) У залежності від виду злочину:а) обшук під час розслідування вбивств;б) обшук під час розслідування розкрадань;в) обшук під час розслідування крадіжок;г) обшук під час розслідування контрабанди тощо.2)У залежності від етапу розслідування:а)обшук на початковому етапі розслідування;б) обшук на послідуючих етапах розслідування;3)У залежності від черговості проведення або за принципом повторності (повторюваності);а) перервний (коли проводиться вперше);б) повторний (коли первинний проходив за несприятливих умов: дощ, вночі; через що він не міг дати позитивні результати; або через певні причини був проведений неякісно4) За об’єктом обслідування об’єктів обшуку:а) основний;б)додатковий (коли щось обшукують, що не було обшукано під час     основного).5)У залежності від часу проведення (за одночасністю):а) груповий (одночасний у декількох осіб чи місцях);б) одночасний (різночасовий у декількох осіб);   в) самостійний – в одному місці чи в однієї особи.6)У залежності від характеру об’єктів обшуку:а) обшук приміщень: жилих, нежилих, приміщень дипломатичних представництв;   б) обшук ділянок місцевості;в) особистий обшук;г) обшук транспортних засобів.7)За характером об’єктів пошуку (за предметом пошуку):а) обшук на виявлення предметів – речових доказів та документів:знарядь і засобів вчинення злочинів;об’єктів, що мають на собі сліди злочину;інших предметів, що перебувають у певному зв’язку із злочинною подією;різноманітних документів;б) обшук на виявлення предметів і документів, заборонених у   вільному обігу або що можуть бути доказами в інших кримінальних            справах;  в) обшук на виявлення грошей та цінностей, набутих злочинним   шляхом; г) обшук на виявлення цінностей та майна обвинувачуваного або     підозрюваного з метою забезпечення цивільного позову або  можливості конфіскації майна;д) обшук на виявлення осіб, що переховуються від слідства чи суду; е) обшук на виявлення осіб, яких насильно переховують у тих чи  інших місцях; є) обшук на виявлення трупів або частин розчленованого трупа.8)За юридичними підставами проведення: а) санкціонований обшук;б) обшуки, що проводяться у виняткових випадках без санкції прокурора або постанови судді. в) особисті обшуки, що проводяться і без постанови і без санкції.

 

 

1. 125.                    Тактика проведення обшуку в приміщенні.

Обшук у приміщенні передбачає примусове обстеження всіх приміщень, які є у володінні фізичних чи юридичних осіб, якщо там можуть знаходитися об’єкти пошуку. Обшук приміщень полягає у вивченні та аналізі конструктивних вузлів будинку (споруди), житлових і підсобних приміщень, предметів домашньої обстановки. Обшук рекомендується розпочинати з найбільш «важких» ділянок приміщення, проводити пошук спочатку у нежитлових, а потім у житлових приміщеннях, здійснювати обшук у напрямку від входу до приміщення.

Під час обшуку приміщень необхідним є обстеження окремих вузлів будівлі або споруди, до яких належать підвальна частина будівлі, горище, сходи, міжповерхові перекриття, стіни і перегородки, санітарно-технічні вузли і комунікації. При обстеженні конструктивних вузлів будівлі слід звертати увагу на елементи, що не передбачені проектом, відсутність окремих деталей, неоднорідність пофарбування, відмінність у штукатурці, пошкодження павутиння. Предмети пошуку можуть бути за карнизами, балками, замурованими у стінах тощо.

У процесі обшуку в житлових приміщеннях необхідно ретельно обстежувати предмети обстановки. Перевіряючи меблі, слід спочатку дослідити предмети чи документи, які знаходяться в (на) них, а потім самі предмети обстановки. Треба оглянути усі пази, щілини, виміряти і порівняти усі внутрішні та зовнішні габарити.

Пошукові дії в службових приміщеннях слід розпочинати з робочого місця обшукуваного. Насамперед оглядають робочий стіл, сейфи і шафи. У службових приміщеннях тайників, як правило, не роблять, але предмети маскують, ховають за книжки, папки, папір, що створює певні труднощі у доступі до предмета пошуку.

Особливо важливо дотримуватись наступних рекомендацій:

а) по можливості обслідувати об’єкт без порушення його цілісності б) обслідування зі зламом (частковим) об’єкту проводити тільки за наявності для цього достатніх підстав, але і в цьому випадку намагатись діяти раціонально в) під час вилучення предметів забезпечити цілісність ознак  г) акцентувати увагу на відсутність предметів, про наявність яких в обшукуваного було відомо слідству або ж котрі повинні б бути на місці обшуку д) виконати повторний обхід і огляд об’єкту обшуку.

 

 

1. 126.                    Тактика особистого обшуку.

Обшук особи полягає у примусовому обстеженні людини, її одягу, взуття та інших речей. Обшук особи та виїмка у неї предметів і документів провадяться в порядку, передбаченому статтями 177 і 178 КПК. Обшук особи, як правило, проводиться за постановою слідчого. Проте існують випадки, коли обшук можна здійснювати без винесення постанови:

1) при фізичному захопленні підозрюваного уповноваженими на те особами, якщо є достатні підстави вважати, що затриманий має при собі зброю або інші предмети, які становлять загрозу для оточуючих, чи намагається звільнитися від доказів, які викривають його чи інших осіб у вчиненні злочину;

2) при затриманні підозрюваного;

3) при взятті підозрюваного, обвинуваченого під варту;

4) за наявності достатніх підстав вважати, що особа, яка знаходиться в приміщенні, де проводиться обшук чи примусова виїмка, приховує при собі предмети або документи, які мають значення для встановленя істини у справі.

У процесі обшуку необхідно передбачити можливість вчинення опору обшукуваним. Тому слідчий повинен дотримуватися певних правил, що забезпечують безпеку. Зокрема, обшукуваного необхідно поставити обличчям до стіни чи автомобіля під кутом 45° з широко розставленими ногами і розведеними руками. Таке положення зменшує стійкість обшукуваного.

Обшук особи рекомендується проводити у певній послідовності — «зверху донизу». Спочатку обстежують головний убір, потім верхній одяг (пальто, сукню, піджак, брюки тощо), взуття. Окремі предмети одягу знімають з метою обстеження білизни та інших речей. Особливу увагу слід приділяти кишеням, швам на одязі, підкладці пальта чи піджака, закаблукам взуття.

Такий обшук виконує особа однієї статі з обшукуваним. У разі необхідності для цього запрошують медичного працівника.

До обшуку особи належить й обстеження речей, які є у обшукуваного: портфелів, дипломатів, валіз, сумок, гаманців. Ці речі ретельно досліджують з метою виявлення тайників та предметів, які шукають.

 

 

1. Особливості тактики проведення групового обшуку.

Груповий обшук — це кілька одночасних обшуків, що здійснюються по одній справі у різних осіб, в різних місцях (тактична операція). Проведення групового обшуку має певну специфіку, а саме:

1) одночасно працюють кілька слідчо-оперативних груп;

2) реально існує кілька об’єктів обшуку;

3) має місце єдине керівництво у проведенні обшуку кількох об’єктів;

4) існує єдність часу початку обшуку на всіх об’єктах;

5) запропоновано єдиний план проведення обшуку;

6) визначені засоби зв’язку між учасниками обшуку і порядок обміну інформацією між ними.

У процесі групового обшуку можуть бути складені різні схеми, зокрема схеми злочинних зв’язків, службової взаємодії, родинних зв’язків підозрюваних осіб.

 

 

1. 128.                    Тактика проведення виїмки.

Виїмка — це самостійна слідча дія, яка проводиться при необхідності вилучення лише певних предметів і документів, коли точно відомо, де і в кого вони знаходяться. Виїмка проводиться за вмотивованою постановою слідчого. Проведення виїмки не потребує санкції прокурора. Винятком є виїмка документів, що становлять державну таємницю. У цих випадках виїмка проводиться з санкції прокурора або його заступника і в порядку, погодженому з керівником відповідної установи. Примусова виїмка із житла чи іншого володіння особи проводиться лише за вмотивованою постановою судді (ст. 178 КПК).

Виїмка здійснюється щодо предметів і документів, які знаходяться у віданні установ, організацій та підприємств. У деяких випадках виникає необхідність у виїмці й в окремих громадян.

Виїмка, як правило, проводиться у дений час, за винятком випадків, коли ця дія є невідкладною. Невідкладною є виїмка, якщо мають місце підстави вважати, що предмети або документи можуть бути знищені або переховані.

При виїмці повинна бути забезпечена присутність особи, у володінні якої знаходяться предмети, що підлягають вилученню, або повнолітніх членів її сім’ї. У разі відсутності цих осіб виїмка може здійснюватись у присутності представника житлово-експлуатаційної організації чи місцевої Ради народних депутатів. Виїмку в установах і на підприємствах бажано проводити у присутності особи, у веденні якої знаходяться предмети чи документи.

У приміщеннях, що їх займають дипломатичні представництва, а також у приміщеннях, де проживають члени дипломатичних представництв та їхні сім’ї, які користуються правом дипломатичної недоторканності, виїмка може проводитись тільки за згодою дипломатичного представника.

Виїмка проводиться у присутності двох понятих. Про проведення виїмки складається протокол, копія якого вручається особі, в якої проведено виїмку, чи повнолітнім членам її сім’ї або представникові житлово-експлуатаційної організації чи місцевої Ради народних депутатів.

Виїмка може бути здійснена у примусовому порядку. Згідно зі ст. 183 КПК у разі відмови виконати вимоги слідчого виїмка проводиться у примусовому порядку.

 

 

1. 129.                    Відмінність обшуку від виїмки.

Обшук і виїмку об’єднує:

а) Одна і та ж мета – вилучення від фізичних і юридичних осіб предметів – речових доказів та документів;

б) Вилучення названих об’єктів, що мають значення для справи, відбувається незалежно від бажання й волі тих, хто їх зберігає чи володіє ними;

в) Співпадіння значної частини процесуальних вимог щодо проведення обшуку і виїмки та ін.

Основна відмінність між цими слідчими діями полягає в тому, що під час виїмки на відміну від обшуку, слідчому або іншій особі, яка здійснює провадження в справі, чи доручено провести слідчу дію, точно відомо, що, де і в кого шукати.

У ході виїмки пошукові дії, як такі відсутні, і це обумовлює меншу ступінь, порівняно з обшуком, втручання в особисте життя громадян та зачіпання їх інтересів.Вилучення у ході виїмки може бути здійснено як шляхом добровільної видачі, так і в примусовому порядку. Виїмка проводиться тільки щодо певних, конкретно визначених предметів, тоді як об’єкти, що підлягають вилученню у ході обшуку, можуть бути відомі тільки орієнтовно, а іноді навіть н6е відомі взагалі.

У процесі виїмки та обшуку підлягають обов’язковому вилученню виявлені предмети та речі, що вилучені з вільного цивільного обігу та заборонених для використання. Окрім цього може мати місце відповідний пошук майна для забезпечення відшкодування заподіяних збитків або можливості конфіскації. У цьому випадку обшук і виїмка супроводжуються застосуванням спеціального заходу процесуального примусу, яким є опис і накладання арешту на майно. Хоча цей захід може, згідно ст. 126 КПК, проводитись і самостійно.

 

 

1. 130.                    Поняття і види відтворення обстановки і обставин події.

Відтворення обстановки і обставин події – це слідча дія, передбачена ст. 194 КПК України, що полягає у здійсненні дослідів з метою перевірки факту можливості існування і перебігу за певних умов тих чи інших подій, явищ, процесів, а також у зіставленні показань раніше допитаних у кримінальній справі осіб з фактичною обстановкою конкретного місця події, щодо обставин якої ці особи свідчили.

Відтворення обстановки і обставин події, що передбачено ст. 194 КПК, охоплює по суті дві самостійні слідчі дії:

1) перевірку на місці показань обвинуваченого, підозрюваного, потерпілого чи свідка з метою їх уточнення і доповнення у присутності понятих;

2) експериментальну перевірку правдивості показань цих осіб, інших обставин і припущень щодо можливості чути або бачити за певних умов що-небудь, що стосується цих обставин, проникнути до даного приміщення названим у свідченнях способом або певною особою, подолати названу в показаннях відстань тощо.

У діяльності органів розслідування серед інших слідчих дій, спрямованих на розкриття злочинів, широко застосовується слідчий експеримент.

 І. За характером  встановлюваної інформації на:

1. відтворення обстановки і обставин події, якими встановлюються факти, обставини, причиннові зв”язки щодо загальновідомих відомостей;
2. відтворення обстановки і обставин події, якими встановлюється інформація щодо сфер конкретних наукових знань.

ІІ. За періодичністю та обумовленістю проведення на:

1. первінні відтворення обстановки і обставин події;
2. повторні.

ІІІ. За структурою та характером дослідних дій, відтворення обстановки і обставин події поділяють на:

1. якісно-явищні, тобто ті, що мають за мету встановити якісну наявність або відсутність теоретично-можливого явища;
2. вимірювальні –  є більш складними, ними ще виявляють кількісну визначеність (величину) відповідної властивості об”єкта;
3. мислительні.

ІV. За ступенем активності дій людини, які власне спричинили потребу їх перевірки на:

1. відтворення обстановки і обставин події для перевірки активних (умисних) дій;
2. для перевірки ненавмисних, випадкових діянь;
3. для перевірки явищ, подій тощо.

V. За сферою застосовуваних знань та за характером отриманих результатів на:

1. відтворення обстановки і обставин події з використанням для його проведеня загальновідомих знань та відтворення з використанням спеціальних знань;
2. психологічні відтворення обстановки і обставин події та тактичні відтворення;
3. відтвореня з позитивними результатами та відтворення обстановки і обставин події з негативними результатами.

VІ. Найбільш повним і поширеним у криміналістиці є поділ різновидів цієї слідчої дії за характером її завдань на:

1)відтворення обстановки і обставин події для встановлення можливості відповідним способом  конкретною особою взагалі спроиймати 2)відтворення з метою перевірки можливості вчинення взагалі чи конкретною особою певних дій, за певних просторово-часових умов,3)відтворення обстановки та обставин події з метою з”ясування можливості існування конкретного явища, процесів, фактів за відповідних умов.4)відтворення для з”ясування механізму розслідуваної чи пов”язаної з нею події,5)відтворення для перевірки і уточнення на місці показань відповідних суб”єктів кримінального процесу.

 

 

 

1. 131.                    Стадії відтворення обстановки і обставин події  та  завдання, які вирішуються на кожній із них.

Є дві стадії:

І. Підготовча стадія, яка своєю чергою поділяється на два етапи:

1.підготовка до слідчої дії до виїзду на місце її проведення;

2.підготовка до відтворення обстановки і обставин події після прибуття на місце її проведення, але до безпосереднього її виконання.

ІІ. Робоча стадія.

На підготовчій стадії першого етапу, тобто до виїзду на місце проведення відтворення обстановки і обставин події слідчий:

А.  Визначає:

1.Мету та вид відтворення обстановки і обставин події.

2.Умови проведення відтворення обстановки і обставин події, зокрема:

• час проведення слідчої дії. Час обумовлюється характером факту, що  підлягає перевірці.

Вибір часу є суттєвим у разі, якщо у ході дослідження (дослідних дій) повинні  бути дотримані часові і пов”язані з ними умови перебігу конкретних процесів, явищ, тощо.період часу завжди повинен бути максимально наближеним за своїми характеристиками.

• місце проведення відтворення обстановки і обставин події.

Якщо перевірювана ситуація обумовлена конкретним місцем, тоді відтворення повинно  відбутись саме на ньому. Коли ж ситуація не “прив”язана” до конкретного місця, тоді відтворення може проводитись дезавгодно, навіть у кабінеті слідчого

• зміст, черговість (послідовність) і способи дослідних чи інших дій під час відтворення;
• потребу або відсутність у реконструкції обстановки на місці проведення слідчої дії.

3.Потребу або відсутність у використанні під час відтворення матеріалів, предметів, речей (речовіих доказів або їх замінників).

Найкращим варіантом є вибір саме тих предметів, знарядь, що фігурують у матеріалах справи, особливо якщо сутність відтворення полягає у безпосередньому їхньому застосуванні. Оскільки значення знарядь та предметів у проведенні дослідних дій є важливим, слідчому необхідно завчасно  визначити (продумати) доставку цих об”єктів до місця проведення слідчої дій та перевірити їх стан.

4.Потребу або відсутність потреби використання у  ході відтворення обстановки і обставин події відповідних технічних засобів для забезпечення транспортування, зв”язку, освітленя.

5.Коло учасників слідчої дії, їх кількість, властивості та обов”язки.

Б. Складає подробний письмовий план проведення відтворення обстановки і обставин події.

План повинен містити пункти про  такі обставини:

• місце і час проведення слідчої дії;
• коло питань та запитань (у разі перевірки показань на місці), що підлягають з”ясуванню (перевірці);
• кількість учасників, їх завдання, розташування, послідовність дій, умови поведінки;
• сутність дослідів, їх послідовність, варіантність із прив”язкою до конкретних виконавців та учасників;
• заходи щодо забезпечення явки учасників, транспортування їх та предметів, знарядь, матеріалів – необхідних для відтворення;
• техніко-криміналістичні засоби зв”язку, освітлення, фіксації результатів тощо;
• заходи безпеки та ін.

В. Виконує наступні  організаційні міроприємства, зокрема:

1.вживає заходи для придбання об”єктів, необхідних для реконструкції обстановки і місця відтворення обстановки і обставин події;

2.готує  необхідні   для дослідів речові докази або їх замінники;

3.готує самостійно або дає доручення щодо забезпечення слідчої дії технічними засобами її проведення та фіксації результатів:

• валізу слідчого, фото-, кіно-фіксуючі, відео-, звукозаписуючі засоби;
• освітлювальні пристрої, засоби зв”язку (рацію, мобільні телефони, гучномовці, свистки, сигнальні прапорці, ракетниці тощо);

4.узгоджує взаємодію із працівниками міліції чи інших служб щодо:

• доставки на місце проведення слідчої дії осіб – підконвойних;
• охорони місця проведення дослідів чи інших дій;
• забезпечення безпеки проведення відьворення обстановки і обставин події;

5.попереджає адміністрацію юридичних осіб чи власників  приміщень про майбутню слідчу дію, що відбуватиметься на їх території чи помешканні;

6.забезпечує явку у визначений час та місце учасників відтворення, пересування їх на місці і з нього після завершення слідчої дії.

Після прибуття на місце відтворення обстановки  і обставин події, але до його початку, слідчий також повинен виконати ряд підготовчих дій:

1.оглянути місце проведення дослідних дій чи місця перевірки показань на ньому;

2.уточнити зміни в обстановці;

3.у разі потреби реконструювати обстановку;

4.перевірити відповідність умов проведення відтворення умовам перевірюваної події або показань.

5.впевнившись  про відповідність обстановки проведення слідчої дії реальній, тобто тій що мала місце під час вчинення злочину, слідчий організовує охорону цього місця та забезпечення безпеки її учасників;

6.далі слідчий інструктує і розташовує на місці учасників слідчої дії, визначає сигнали і засоби зв”язку між ними;

7.у разі потреби попередньо фіксує обстановку місця відтворення (фотозйомкою або  відеозаписом) – як негайно після прибуття на місце слідчої дії, так і після його реконструкції, коли така проводилась;

8.щодо виїзду на місце перевірки показань, безпосередньо перед виїздом за пропозицією слідчого особа, показання якої будуть перевірені, у присутності понятих та інших учасників повинна пояснити куди і яким маршрутом треба туди рухатись.

 

 

1. 132.                    Підготовка до відтворення обстановки і обставин події.

Підготовча стадія, яка своєю чергою поділяється на два етапи:

1)підготовка до слідчої дії до виїзду на місце її проведення;

2)підготовка до відтворення обстановки і обставин події після прибуття на місце її проведення, але до безпосереднього її виконання.

На підготовчій стадії першого етапу, тобто до виїзду на місце проведення відтворення обстановки і обставин події слідчий:

А.  Визначає:

6. Мету та вид відтворення обстановки і обставин події.
7. Умови проведення відтворення обстановки і обставин події, зокрема:
8. Потребу або відсутність у використанні під час відтворення матеріалів, предметів, речей (речовіих доказів або їх замінників).
9. Потребу або відсутність потреби використання у  ході відтворення обстановки і обставин події відповідних технічних засобів для забезпечення транспортування, зв”язку, освітленя.
10. Коло учасників слідчої дії, їх кількість, властивості та обов”язки.

Б. Складає подробний письмовий план проведення відтворення обстановки і обставин події.

План повинен містити пункти про  такі обставини:

• місце і час проведення слідчої дії;
• коло питань та запитань (у разі перевірки показань на місці), що підлягають з”ясуванню (перевірці);
• кількість учасників, їх завдання, розташування, послідовність дій, умови поведінки;
• сутність дослідів, їх послідовність, варіантність із прив”язкою до конкретних виконавців та учасників;
• заходи щодо забезпечення явки учасників, транспортування їх та предметів, знарядь, матеріалів – необхідних для відтворення;
• техніко-криміналістичні засоби зв”язку, освітлення, фіксації результатів тощо;
• заходи безпеки та ін.

В. Виконує інші  організаційні міроприємства.

Після прибуття на місце відтворення обстановки  і обставин події, але до його початку, слідчий також повинен виконати ряд підготовчих дій:оглянути місце проведення дослідних дій чи місця перевірки показань на ньому;

9. уточнити зміни в обстановці;
10. у разі потреби реконструювати обстановку;
11. перевірити відповідність умов проведення відтворення умовам перевірюваної події або показань.
12. впевнившись  про відповідність обстановки проведення слідчої дії реальній, тобто тій що мала місце під час вчинення злочину, слідчий організовує охорону цього місця та забезпечення безпеки її учасників;
13. далі слідчий інструктує і розташовує на місці учасників слідчої дії, визначає сигнали і засоби зв”язку між ними;

 

 

 

1. 133.                    Загальні тактичні умови проведення відтворення обстановки і обставин події.

Методика слідчого експерименту передбачає виконання та дотримання правил його проведення — процесуальних та тактичних. До процесуальних правил належать такі:

1) при проведенні слідчого експерименту обов’язковою є участь понятих; як уже зазначалося, їх кількість визначається характером дослідів та розташуванням учасників експерименту;

 

2) необхідною є участь фахівців у випадках, коли їхні спеціальні знання можуть бути використані для відтворення обстановки події або явища, а також для визначення місця розташування учасників експерименту або їхніх поз — у разі визначення пози потерпілого при пораненні та ін.;

3) доцільною є присутність при проведенні експерименту осіб, показання яких перевіряються; якщо слідчим експериментом перевіряється можливість певних осіб бачити або чути щось, участь їх в експерименті є обов’язковою;

4) про перебіг і результати проведення слідчого експерименту складається протокол відповідно до ст. 195 КПК.

До тактичних правил проведення відтворення обстановки і обставин події належать такі:

1. Відтворення  має бути проведено в умовах максимально наближених до умов реального перебігу досліджуваної події (діянь):
2. Для унеможливлення випадковості в результатах дослідних дій, їх треба проводити неоднократно (багаторазово їх повторювати).
3. У тих випадках, коли слідчий недостатньо володіє інформацією про потрібні умови, відповідні параметри  дії (події), що перевіряється (наприклад, недостатньо інформації про тривалість впливу  чи силу впливу або силу удару), доцільно не лише повторювати досліди, а й змінювати умови дослідів, тобто застосовувати різноваріантні умови експериментів ( ускладнені або спрощені).
4. Досліди, особливо складні, тривалі за часом  повинні проводитись у декілька етапів, черговість яких та специфіку визначає слідчий.
5. Після прибуття на місце перевірки показань за пропозицією слідчого, перевірювана особа, йдучи попереду інших учасників, без сторонньої допомоги і втручання визначає напрямок руху і спочатку розповідає про відомі їй обставини злочину, після чого  вказує де вони мали місце і демонструє окремі свої дії та дії інших учасників події.
6. Показання повинні перевірятись лише на тому місці, де відбувалась досліджувана подія, де було ним  або підозрюваним (обвинуваченим), свідком (потерпілим) залишено сліди чи знаряддя злочину тощо.
7. У разі потреби слідчий оглядає вказані перевірюваною особою місця і об”єкти.
8. Якщо перевіряються показання на місці кількох осіб, кожна з них виводиться на нього окремо, іншим складом понятих, водія тощо.

1. 134.                    Поняття, види і завдання допиту.

Допит – це слідча дія, спрямована на збирання та первірку інформації щодо питань, які мають значення для встановлення істини у справі, шляхом особистого і безпосереднього спілкування слідчого (суду) з допитуваною особою із використанням напрацьованих криміналічтикою тактичних засобів.

Отже, завданням допиту є одержання якомога повних, достовірних і об’єктивних відомостей (інформації) стосовно обставин злочину, який розслідується або перевірка вже наявної інформації.

види допиту:

І. За суб’єктом проведення допиту:

а) допит проведений працівником органу дізнання;

б) – І І – слідчим;в) – І І – прокурором;г) – І І – суддею (судом).

ІІ. Залежно від процесуального становища допитуваного:

а) допит свідка;

б) допит потерпілого;

в) – І І – підозрюваного;

г) – І І – обвинуваченого;

д) – І І – підсудного;

е) – І І – експерта.

ІІІ. Залежно від вікових особливостей допитуваної особи:

а) допит малолітнього;б) – І І – неповнолітнього;в) – І І – дорослої особи;г) – І І – особи похилого віку.

ІХ. Залежно від певних так званих девіантних (особливих, виняткових, первинних) властивостей особи допитуваного:

а) допит звичних (без девіантних властивостей) людей;

б) допит рецидівістів;

в) допит осіб з психічними вадами, алкоголіків, наркоманів тощо;

г) допит засуджених, що утримуються в місцях відбуття покарання;

д)допит іноземців або осіб з особливим регламентно-свідоцьким статусом.

Х. Від структури учасників допиту, тобто від суб’єктного складу:

а) допит, що роводиться самостійно слідчим, прокурором, дізнавачем;

б) допит з участю третіх осіб: - з участю прокурора, нач. слідч. під.;

- захисника;

- представників (законних, адвоката);

-педагога, родичів, психолога,    спеціаліста

ХЙ. За послідовністю (черговістю) проведення:

а) первинний;

б) повторний (з’ясовуються обставини, про які допитуваний вже давав показання під час первинного, з’явилась інформація, що ці свідчення умисно неповні, або виникли сумніви щодо їх достовірності, або первинний допит проведено неналежними способами та засобами тобто з порушенням процесуальної форми).

ХЙЙ. За об’ємом з’ясовуваних питань:

а) основний;

б) додатковий (отримання показань щодо окремих обставин, про які об’єктивних причин  не йшлося під часпопередніх допитів).

ХЙЙЙ. Залежно від місця проведення допиту:

а) допит на місці події;

б) допит у кабінеті особи,у провадженні якої знаходиться кримінальна справа у залі судового засідання,за місцем проведення виїздного засідання суду;

в) за місцем знаходження допитуваного:вдома,в мед установі,за місцем навчання,роботи або за місцем реалізації застосованого засобу процесуального примусу тощо.

ЙЧ.Залежно від позиції, яку займе допитувана особа:

а) допит особи, яка дає правдиві показання;

б) допит особи, яка дає помилкові свідчення;

в) допит особи, яка дає завідомо неправдиві показання.

Ч. За ситуацією, що склалась на допиті:

а) допит у безконфліктній ситуації;

б) дрпит у конфліктній ситуації.

ЧЙ. Залежно від процесуально-тактичних особливостей:

а) звичайний допит;

б) допит під час очної ставки;

в) прехресний допит (судово-слідчий).

ЧЙЙ. У залежності від використання науково-технічних засобів:

а) допит із застосуванням звуко- та відеозапису;

б) допит без використання технічних засобів.

1. 135.                    Стадії допиту і завдання, які вирішуються на кожній із них.

Завданням допиту є одержання якомога повних, достовірних і об’єктивних відомостей (інформації) стосовно обставин злочину, який розслідується або перевірка вже наявної інформації.

Умовно допит складається із двох стадій:

І. Стадія підготовки до допиту;

ІІ.Робоча стадія, яка своєю чергою складається із наступних етапів:

1.вступний етап,

2.етап вільної розповіді,

3.етап запитань – відповідей,

4.завершальний етап.

1.Підготовка до допиту, реалізується  шляхом виконання наступних заходів та міроприємств, а саме:

а) визначення кола осіб, які підлягають допиту;

б) визначення послідовності їх допиту (за умови що допиту підлягають декілька осіб);

в) визначення матеріалів справи з уточненням обставин, що можуть бути відомими конкретним свідкам, потерпілим, підозрюваним (обв.);

г) визначення предмету допиту з урахуванням можливості його корегування;

д) вивчення особи допитуваного;

е) підбір речових доказів та інших матеріалів для пред’явлення допитуваному;

є) вирішення питання щодо часу та місця допиту, способу виклику на допит;

ж) вивчення питань, що відносяться до спеціальних знань, котрі можуть виявитись потрібними під час допиту, скориставшись для цього консультаціями спеціалістів тощо;

з) визначення переліку необхідних технічних засобів фіксації допиту та їх підготовка;

и) визначення учасників (третіх осіб) проведення допиту;

і) прогнозування можливих ситуацій допиту, визначивши можливість виникнення у допитуваного реакцій на використання того чи іншого тактичного прийому або небажаного психічного стану, а для цього обрати найдоцільні способи встановлення психологічного контакту тощо;

ї) складання плану допиту.

 

 

1. 136.                    Стадії допиту свідка.

Умовно допит складається із двох стадій:

І. Стадія підготовки до допиту;

ІІ.Робоча стадія, яка своєю чергою складається із наступних етапів:

5.вступний етап,

6.етап вільної розповіді,

7.етап запитань – відповідей,

8.завершальний етап.

Порядок допиту свідка наступний:

-    встановлення особи свідка, що з’явився за викликом;

-    роз’яснення йому прав і обов’язків свідка;

-    роз’яснення змісту с. 69, 69^-1 , 70 КПК;

-    попередження про кримінальну відпоідальність за завідомо неправдиві показання (ст. 384 КК) та відмову від показань (ст. 385 КК);

-    встановлення стосунків свідка з іншими учасниками процесу, якщо такі відомі йому;

-    пропозиція викласти відомі йому факти, що стосуються обставин справи;

-    постановка у необхідних випадках доповнюючих, уточнюючих та контрольних запитань;

-    попередження в кінці допиту (в необхідних випадках) про нерозголошення даних попереднього розслідування (ст. 121 КПК + 387 КК).

 

 

 

1. 137.                    Завдання слідчого  під час прослуховування вільної розповіді в процесі допитів.

 

 

1. 138.                    Підготовка до допиту обвинуваченого.

Підготовка до допиту, реалізується  шляхом виконання наступних заходів та міроприємств, а саме:

б) визначення послідовності їх допиту (за умови що допиту підлягають декілька осіб);

в)  визначення матеріалів справи з уточненням обставин,Слідчий завчасно, на етапі підготовки:робить закладки у потрібних місцях матеріалів справи, виписує прізвища, адреси, систематизує письмові документи та речові докази. Підготовлені для пред’явлення у відповідній послідовності на допиті докази, покликані, у разі прогнозованої потреби, відіграти роль тактичних (інформаційних у цьому разі) ударів, скерованих на руйнування можливої протидії слідству.г) визначення предмету допиту з урахуванням можливості його корегування; д) вивчення особи допитуваного;Найбільш ретельно вивчається слідчим обвинувачений, оскільки він є заінтересованою особою у справі, і найменш ніж інші допитквані схильний повідомляти правду. Відомості про особу обвинуваченого дозволяють слідчому спрогнозувати можливу поведінку допитуваного в тій чи іншій ситуації під час допиту і правильно обрати той чи інший тактичний прийом.

е) підбір речових доказів та інших матеріалів для пред’явлення допитуваному; ж) вивчення питань, що відносяться до спеціальних знань, котрі можуть виявитись потрібними під час допиту, скориставшись для цього консультаціями спеціалістів тощо; з) визначення переліку необхідних технічних засобів фіксації допиту та їх підготовка;і) прогнозування можливих ситуацій допиту, визначивши можливість виникнення у допитуваного реакцій на використання того чи іншого тактичного прийому або небажаного психічного стану, а для цього обрати найдоцільні способи встановлення психологічного контакту тощо; ї) складання плану допиту

 

 

 

1. 139.                    Підготовка до допиту підозрюваного.

У ході підготовки до проведення допиту підозрюваного необхідно:

а. визначити предмет допиту; тобто  коло обставин, до  числа яких належать обставини, пов’язані безпосередньо з подією злочину (його способом, місцем вчинення, часом, наслідками та ін.), які встановлюють або спростовують винність у його вчиненні певних осіб та мотиви їх дій. Практично предметом допиту можуть бути будь-які обставини, що мають значення для встановлення істини у справі. Предметом допиту підозрюваного є обставини, на підставі яких особа була затримана, або до неї було обрано запобіжний захід до пред’явлення обвинувачення.

-          б)сформулювати запитання та визначити порядок їх послідовності;

-          в) визначити які докази та матеріали можуть бути використані під час допиту для викриття підозрюваного;

г)визначити послідовність проведення допитів за наявності кількох осіб – підозрюваних. Слідчий завчасно, на етапі підготовки: робить закладки у потрібних місцях матеріалів справи,виписує прізвища, адреси, систематизує письмові документи та речові докази.

Підготовлені для пред’явлення у відповідній послідовності на допиті докази, покликані, у разі прогнозованої потреби, відіграти роль тактичних (інформаційних у цьому разі) ударів, скерованих на руйнування можливої протидії слідству.

 

1. 140.                    Тактичні прийоми допиту підозрюваного, який не бажає давати показання.

Тактичними прийомами переборення відмови від дачі обвинуваченим показань виступають:

-          переконання обвинуваченого в неправильності обраної ним  

     позиції;

-          повідомлення обвинуваченому про те, що його співучасники на відміну від нього вже дають показання, в тому числі і такі, що викривають його у злочині;

-          використання протиріч між інтересами співучасників;

Для того щоб переконати обвинуваченого в неправильності обраної ним позиції, слідчий повинен роз’яснити йому, до яких негативних наслідків призведе його відмова:

-          затримка з розслідуванням;

-          створення перешкод щодо встановлення ступеня вини співучасників;

-          ускладнення із встановленням справжніх обставин справи, в тому числі таких, що пом’якшують вину обвинуваченого або навіть виключають її.

Повідомляючи обвинуваченому про те, що співучасники його викривають, не потрібно знайомити його із змістомтаких показань (до дачі ним показань особисто).

Окрім цього обвинувачений може змінити свої показання та позиції навіть із остраху запізнитись з визнанням своєї вини, якщо слідчого вдається у цьому переконати, з тим, щоб саме йому врахувалось розкаяння та сприяння слідству.

Мова йтиме про комбінацію з використанням так званих трансферів– спеціальних пристосувань для захисту різноманітних об’єктів шляхом залишення на суб’єкті посягання слідів його злочинних діянь.(тільки щодо підозрюваного)

 

 

1. 141.                    Тактичні  прийоми допиту з урахуванням ситуаційних  факторів.

Тактичні прийоми допиту залежно від наявності ситуації допиту:

а) ті, що застосовуються в безконфліктних ситуаціях;

б) т/п, що застосовуються в конфліктних ситуаціях.

Типові слідчі ситуації можна поділяти:а) так звані конфліктні з категоричним і некатигоричним протистоянням – коли:допитувана особа повідомляє завідомо неправдиві показання;має місце відмова допитуваного від показань.

б) так звані безконфлікні ситуації:повідомлення достовірних показань допитуваним;виникнення перекручень у показаннях, через помилки у формуванні показань;виникнення суперечностей, недоречностей, невідповідностей у показаннях, внаслідок добросовісного помиляння, чи дії випадкових факторів ( дві останні – так звані помилкові показання);неможливість повідомлення певної інформації, внаслідок забування      окремих моментів.

 Тактичні прийоми направлені на розпізнання (правдивих і ) неправдивих показань.  Це:створення нормальної, невідволікаючої увагу допитуваного обстановки;уточнення й конкретизація непевних, неповних показань, суперечностей;постановка запитань для повторного викладу окремих чи всіх фактів;формування у допитуваного (думки) враження про неможливість і недоцільність повідомляти неправду, замовчувати про певні факти;б) т/п, що мають за мету використання позитивних якостей особи допитуваного щоб спонукати до дачі правдивих показань, зокрема:нейтралізувати негативні якості свідка;використати його позитивні риси;звернення до почуття справедливості, совісті , чесності, добросовісного виконання своїх обов’язків;надання допомоги у боротьбі зі злочинністю тощо;в) т/п використовуючи для викриття допитуваного у брехні:створити на допиті вийнятково робочу обстановку;дотримуватись конкретної поведінки;сформувати у допитуваного переконання про те, що брехати немає сенсу і що будь – який прояв неправди буде викритий, слідчий рішуче налаштований на встановлення істини у справі;застосовувати раптову постановку запитань, які стосуються найважливіших обставин справи;створити у допитуваного думки (враження) про обізнаність слідчого про всі обставини справи і наявність у нього достатніх доказіввідволікти уваги допитуваного від надуманих показань брехні ;використати пред’явлення доказів без роз’яснення їх змісту та відношення (належності) до справи (інформація для роздуму);раптово (неочікувано для свідка) пред’явити найбільш вагомі для доказів або пред’явити їх у певній послідовності продемонструвати відеофільмів, магнітофоні записи тощо.

 

1. 142.                    Тактичні прийоми допиту в безконфліктній ситуації.

Безконфліктна ситуація складається в разі: повідомлення достовірних показань допитуваним; виникнення перекручень у показаннях, через помилки у формуванні показань; виникнення суперечностей, недоречностей, невідповідностей у показаннях, внаслідок добросовісного помиляння, чи дії випадкових факторів; неможливість повідомлення певної інформації, внаслідок забування      окремих моментів. Тактика допиту за умов безконфліктної ситуації спрямована на підтримання такої ситуації та надання особі допомоги в повному та об’єктивному висвітленні відомих йому обставин справи. Під час допиту особи, в безконфліктній ситуації, яка не може пригадати всі обставини сприйнятої події, або добросовісно помиляється щодо окремих обставин може бути застосована система тактичних прийомів, спрямована на актуалізації забутого у пам’яті, а також пред’явлення доказів. Для актуалізації забутого з використанням феномену асоціативних зв’язків можуть бути застосовані такі тактичні прийоми: постановка нагадуючих запитань, показ доказів, демонстрація іншої матеріалізованої інформації, допит на місці, оголошення показань інших осіб.

В процесі її використання ефективним може стати кожен із зазначених прийомів або їх комплекс залежно від психологічних особливостей допитуваного її своєрідності забутого матеріалу. Мета постановки нагадуючих запитань, очевидно, полягає у нагадуванні обставин, що сприяють збудженню асоціативних зв’язків.

Дані для нагадуючих запитань слідчий одержує з матеріалів кримінальної справи, показань інших осіб, оперативно – розшукових відомостей. Позитивний ефект у пригадуванні забутого має постановка запитань у хронологічній або логічній послідовності про попередні супровідні та наступні за подією злочину обставин (тобто реалізується прийом асоціації суміжності).

Процес пригадування під час застосування показу свідку або обвинуваченому речових або письмових доказів (документів), грунтується не тільки на розумових асоціаціях схожості, контрастності, а й на безпосередніх зорових відчуттях. У процесі показу тих чи інших доказів допитуваний впізнає предмет, сприйнятий раніше, і пригадує обставини, пов’язані з ним.

Тактичним прийомом, який сприяє актуалізації забутого, є демонстрація допитуваному іншої матеріалізованої інформації. Для цього можуть бути успішно використані різні фотознімки, схеми, малюнки, макети, а також такі системи, як “фоторобот”, мальований портрет, альбом з типовими малюнками елементів зовнішності людини, альбом з типовими малюнками елементів зовнішності людини, альбом зразків різних фасонів одягу, кольорові репродукції вантажних і легкових автомобілів тощо. Якщо допитуваний забув будь – яке прізвище, можна запропонувати йому ту чи іншу довідкову книгу (наприклад, телефонну),з тим щоб знайшов це або схоже прізвище (асоціація з схожістю, контрастом та наглядністю).

Отже, суть цього тактичного прийому полягає в демонстрації (показі) допитуваному аналога раніше сприйнятого предмета або окремих його ознак.

Актуалізації забутого може допомогти допит особи на місці. Психологічною підставою його є повторне сприйняття допитуваним обстановки, в якій відбувався злочин. Таке сприйняття збуджує асоціативні зв’язки і стимулює більш повне відтворення обставин, які цікавлять слідчого. Слідча практика свідчить про ефективність використання цього т/прийому. Не варто плутати допит на місці з перевіркою показань на місці. В останньому випадку показання, що були дані  раніше перевіряються оглядом місця події з участю раніше допитаної особи, тобто тут показання співставляються з обстановкою.

До названої системи тактичних прийомів належить оголошення показань інших осіб.

 

1. 143.                    Тактичні прийоми допиту  в конфліктній ситуації, коли допитуваний дає неправдиві показання.

прийоми емоційного впливу,прийоми логічного впливу,тактичною комбінацією(стосовно обвинуваченого).

Тактична допиту недобросовісного свідка полягає: у достовірному встановленні причин і мотивів, що спонукають його давати неправдиві показання із наступним застосуванням відповідних т/прийомів для переборення цих чинників. Зокрема такі:

а) тактичні прийоми направлені на розпізнання (правдивих і ) неправдивих показань.  Це:

-          створення нормальної, невідволікаючої увагу допитуваного обстановки;

-          уточнення й конкретизація непевних, неповних показань, суперечностей;

-          постановка запитань для повторного викладу окремих чи всіх фактів;

-          формування у допитуваного (думки) враження про неможливість і недоцільність повідомляти неправду, замовчувати про певні факти;

б) т/п, що мають за мету використання позитивних якостей особи допитуваного щоб спонукати до дачі правдивих показань, зокрема:

-          нейтралізувати негативні якості свідка;

-          використати його позитивні риси;

-          звернення до почуття справедливості, совісті , чесності, добросовісного виконання своїх обов’язків;

-          надання допомоги у боротьбі зі злочинністю тощо;

в) т/п використовуючи для викриття допитуваного у брехні:

-          створити на допиті вийнятково робочу обстановку;

-          дотримуватись конкретної поведінки;

-          сформувати у допитуваного переконання про те, що брехати немає сенсу і що будь – який прояв неправди буде викритий, слідчий рішуче налаштований на встановлення істини у справі;

-          застосовувати раптову постановку запитань, які стосуються найважливіших обставин справи;

-          створити у допитуваного думки (враження) про обізнаність слідчого про всі обставини справи і наявність у нього достатніх доказів;

-          відволікти уваги допитуваного від надуманих показань брехні ;

-          використати пред’явлення доказів без роз’яснення їх змісту та відношення (належності) до справи (інформація для роздуму);

-          раптово (неочікувано для свідка) пред’явити найбільш вагомі для доказів або пред’явити їх у певній послідовності продемонструвати відеофільмів, магнітофоні записи тощо.

 

1. 144.                    Особливості тактики допиту неповнолітніх.

Тактика допиту неповнолітніх обумовлюється в першу чергу їх віковими психологічними особливостями; незначними життєвим досвідом.

Знання цих особливостей має велике значення для обрання прийомів встановлення психологічного контакту, вибору режиму проведення допиту, здійснення впливу на неповнолітнього, оцінки його свідчень.

Для дітей дошкільної вікової групи (від 3 до 7 років) характерна кмітливість, їх сприйняттю притаманна деталізація.

Під час відтворення події, що спостерігалася особою цієї вікової категорії, діти можуть свідчити про факти, яких не помітили дорослі. У цьому віці діти не мають достатньої здатності до послідовного логічного мислення і можуть давати лише нескладні відповіді на зрозумілі їм запитання.

Для дітей дошкільного і молодшого шкільного віку (від 7 до 11-12 років) характерна наявність підвищеного навіювання та схильності до фантазії.

Підлітковий вік (від 11 до 14-15 років) – це перехідний етап від дитинства до дорослості. Принципово нова відмінна риса цього віку- “почуття дорослості”. Підліткам притаманна імпульсивність, швидка зміна настрою, негативізм. Ці риси можуть бути причиною відмови від спілкування зі слідчим і повідомлення необхідної інформації.

Якщо свідком є неповнолітній, який не досяг 14 років, допит має проводитись у присутності педагога. Присутність педагога на допиті свідків у віці від 14 до 16 років не є обов’язковою. Це питання у кожному випадку вирішує слідчий.

Під час підготовки до проведення допиту, насамперед необхідно визначити, хто саме буде присутнім на допиті неповнолітнього та на більш доцільне місце проведення допиту (вдома, у школі, в кабінеті слідчого).

Обстановка проведення допиту повинна сприяти встановленню психологічного контакту з допитуваним.

До виклику на допит н/л необхідно ретельно вивчити наявні дані що характеризують того (рівень розвитку, інтереси та схильності, особливості характеру, схильність до навіювання та фантазування, поведінку вдома та школі тощо побутові умови) та ін.

Треба заздалегідь підготувати запитання, які необхідно з’ясувати у н/л. вони мають бути простими, доступними для розуміння допитуваного. Викоанння такого завдання забезпечується складанням плану допиту.

У процесі допиту н/л слідчому необхідно встановити з ним психологічний контакт. Для цього рекомендується провести бесіди на загальні теми (спорт, навчання, ігри, нові фільми, книжки тощо), продемонструвати знання його потреб та інтересів.

Враховуючи швидку втомлюваність дитини, її нездатність тривалий час бути зосередженою на одному й тому ж об’єкті, слідчий не повинен затягувати допит. Коли ж допит об’єктивно повинен бути тривалим, доцільно робити перерви, під час котрих малолітнім потрібно давати можливість відволіктись, відпочити за грою, заспокоїтись.

Основним засобом викриття неправди в показаннях н/л, в першу чергу малолітніх, виступають такі прийоми емоційного впливу:

-          роз’яснення важливості говорити правду;

-          демонстрація проінформованості про обставини життя допитуваного, його інтереси та потреби;

-          роз’яснення сутності і значення пред’явлених і оголошених матеріалів;

-          роз’яснення неправильно занятої позиції, помилкового розуміння “геройства”, “товариськості” та інші.

Ефективним може виявитись і повторний допит неповнолітнього.

Під час допиту неповнолітніх, особливо підозрюваних та обвинувачених, слідчий повинен триматись спокійно, доброзичливо, але й достатньо твердо й наполегливо.

Така манера сприяє встановленню необхідної сприятливої для успішного допиту обстановки, навертає н/л на відверту розмову.

Нервозність слідчого, його зриви, скоріш ніж під час допиту дорослого, призведуть до протистояння з боку допитуваного, він відмовиться давати показання, замкнешся в собі або від переляку або від хвилювання або це призведе до плутанини, а можливо й до самообмови.

Неповнолітньому допитуваному потрібно допомогти у формуванні правдивих показань, а також полегшити  перехід від дачі ним неправдивих до правдивих показань. Це досягається встановленням причин неправди та роз’ясненням можливості та необхідності змінити свою позицію як в інтересах слідства, так і для полегшення власної участі.

 

1. 145.                    Особливості тактики допиту потерпілих.

Процесуальний порядок допиту свідка та потерпілого визначається ст.ст. 166 – 171 КПК України.

Перед початком допиту слідчий повинен роз’яснити  свідку зміст ст. 69 КПК яка передбачає, що особа може відмовитись давати показання або пояснення  щодо себе, членів сім’ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом.

У протоколі повинна міститись відмітка про роз’яснення вимог ст. 69^-1, 70 КПК та права і обов’язки засвідчена підписом допитуваного свідка. Якщо зазначена вимога не була виконана, показання свідка вважаються такими, що одержані з порушенням вимог закону, і не матимуть значення.

Порядок допиту свідка наступний:

-          встановлення особи свідка, що з’явився за викликом;

-          роз’яснення йому прав і обов’язків свідка;

-          роз’яснення змісту с. 69, 69^-1 , 70 КПК;

-          попередження про кримінальну відпоідальність за завідомо неправдиві показання (ст. 384 КК) та відмову від показань (ст. 385 КК);

-          встановлення стосунків свідка з іншими учасниками процесу, якщо такі відомі йому;

-          пропозиція викласти відомі йому факти, що стосуються обставин справи;

-          постановка у необхідних випадках доповнюючих, уточнюючих та контрольних запитань;

-          попередження в кінці допиту (в необхідних випадках) про нерозголошення даних попереднього розслідування (ст. 121 КПК + 387 КК).

Допит потерпілого проводиться за правилами допиту свідка. Необхідно врахувати, що давати показання – це право, а не обов’язок потерпілого. Тому потерпілий, який погодився давати показання попереджується тільки про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивих показань за ст. 384 КК.

Під час проведення допиту потерпілого слідчий може застосовувати такі ж тактичні прийоми, як і під час допиту свідка.

Тактичні особливості допиту потерпілого обумовлються його процесуальним становищем та психічним станом у момент сприйняття подій, що мали місце.

Оскільки потерпілий володіє більшою інформацією про обставини справи, ніж інші учасники (за виключенням обвинуваченого), розслідування справи дуже часто розпочинається саме з допиту потерпілого.

Потерпілий може озвучувати свої припущення та версії і аргументувати їх.

Оцінюючи показання потерпілого та обираючи тактичні прийоми його допиту необхідно врахувати його психічний стан у момент сприйняття події.

Переляк, хвилювання, страх та фізичні страждання можуть сприяти спотвореному сприйняттю обставин події та перешкоджати правильному викладу фактів на допиті.

У таких випадках рекомендується відкласти допит потерпілого з метою його заспокоєння та зняття емоційної напруги.

У справах про статеві злочини потерпілі іноді ухиляються від дачі показань, або дають їх у неповному обсязі внаслідок небажання компроментувати себе або з почуття сором’язливості. У цих випадках буде доцільним роз’яснити, що справа буде розглядатись у закритому судовому засіданні, або запропонувати власноручно записати показання в протоколі.

 

1. 146.                    Тактика допиту підозрюваного в безконфліктній ситуації.

Предметом допиту обвинуваченого є обставини, що сформульовані у постанові про притягнення особи як обвинуваченого.

Обвинувачений не зобов’язаний давати показання у справі, однак, дотримуючи процесуальний порядок проведення допиту та застосовуючи окремі тактичні прийоми, слідчий повинен переконати обвинуваченого у недоцільності приховання істини у справі.

Процесуальний порядок допиту обвинуваченого визначено ст. ст. 143 - 146 КПК.

Тактичні прийоми допиту мають свої особливості.

1. Слідчий повинен ретельно вивчити матеріали справи для правильного обрання моменту допиту обвинуваченого.

Якщо всі обставини справи, з яких необхідно допитати обвинуваченого повністю не досліджені або не перевірені, чи є сумніви для слідчого, проведення допиту буде передчасним і не принесе бажаного результату.

Коли у справі є кілька обвинувачених, а важливе значення має правильне визначення слідчим питання щодо  черговості їх допиту, слідчий повинен врахувати:

-   яку роль відіграв той чи інший обвинувачений у спільній злочинній діяльності;

-   яке покарання загрожує йому за вчинений злочин;

-   у яких стосунках він знаходиться з іншими обвинуваченими;

-   які докази його винності;

-   його особисті якості тощо.

Допит обвинуваченого (початковий і основний) починається із запитання слідчого: чи визнає допитуваний свою вину.

Тактика проведення допиту обвинуваченого визначається ставленням обвинуваченого до пред’явленого йому обвинувачення і до провадження кримінальної справи в цілому. Можливі такі типові ситуації:

а) обвинувачений визнає себе винним повністю;

б) обвинувачений визнає себе винним частково;

в) обвинувачений не визнає себе винним і дає неправдиві показання;

г) обвинувачений не визнає себе винним і не бажає давати показання;

д) обвинувачений визнає себе винним, але відмовляється від дачі показань.

За ситуації коли обвинувачений визнає себе винним і його показання відповідають іншим матеріалам кримінальної справи – завдання слідчого полягає у перевірці щирості такого зізнання шляхом деталізації його показань або проведенням додаткового допиту. Це здійснюється з метою виключення самообмови чи приховування більш тяжкого злочину.

У випадках, коли обвинувачений визнає свою вину, але його показання  через  його добросовісне помиляння не відповідаютьіншим матеріалам справи перевірка показань здійснюється шляхом:

-   деталізації показань обвинуваченого;

-   встановленням з’ясування обставин, про які може знати тільки та особа, яка вчинила злочин;

-   проведення повторного допиту із зміною порядку послідовності встановлення обставин, щодо яких обвинувачений вже допитувався;

-   якщо обвинувачений не може чітко відтворити окремі деталі або обставини події, можна скористатися тактичними прийомами актуалізації забутого.

 

1. 147.                    Тактичні прийоми допиту свідка за умов конфліктної ситуації.

Під час допиту у конфліктній ситуації – коли свідок є недобдросовісним і не бажає повідомляти правду.

До ознак, що свідчать про неправдивість показань можна віднести:

-   наявні протиріччя між інформацією у показаннях і відомостями з тих самих питань, які містяться в інших джерелах;

-   повідомлення однією й тією ж особою різних показань щодо одних і тих самих обставин тощо;

-   нечіткість, неконкретність відомостей, що містяться в показаннях за умови відсутності суб’єктивних та об’єктивних факторів, що могли негативно впливати на формування свідоцьких показань;

-   співпадіння у навіть незначних подробицях показань декількох осіб щодо одних і тих самих обставин тощо;

-   обмовки, неконтрольовані висказування, що вказують на обізнаність допитуваного про обставини, про які з його слів йому нічого не відомо;

-   наявність в показаннях фраз, виразів, слів, які не відповідають рівню розвитку допитуваного;

-   вперте підкреслювання своєї порядності та нарочито демонстрації щодо процесу з’ясування своєї обставин події й виявлення винних;

-   очевидні ухилення від відповіді на прямі запитання та ін.

Типовими мотивами неправдивості показань свідка (потерпілого):

-   страх перед можливою помстою з боку злочинців або їх прибічників;

-   прохання, умовляння, підкуп, шантаж чи інший вплив з боку цих осіб;

-   намагання приховати свою власну не дуже привабливу поведінку під час перебігу розслідування події тощо;

-   намагання допомогти злочинцю внаслідок родинних, товариських, інтимних чи інших стосунків;

-   бажання (потерпілого) приховати наявність та джерело набуття викраденого у нього майна та цінностей;

-   скептичне відношення до можливостей правоохоронних органів щодо розкриття злочину й намір уникнути обтяжливої участі у доволі тривалому кримінальному судочинстві у справі;

-   негативне відношення до правоохоронних органів в цілому, і міліції, зокрема тощо;

-   намір самому розквитатися зі злочинцем.

Тактична допиту недобросовісного свідка полягає: у достовірному встановленні причин і мотивів, що спонукають його давати неправдиві показання із наступним застосуванням відповідних т/прийомів для переборення цих чинників. Зокрема такі:

а) тактичні прийоми направлені на розпізнання (правдивих і ) неправдивих показань.  Це:

-   створення нормальної, невідволікаючої увагу допитуваного обстановки;

-   уточнення й конкретизація непевних, неповних показань, суперечностей;

-   постановка запитань для повторного викладу окремих чи всіх фактів;

-   формування у допитуваного (думки) враження про неможливість і недоцільність повідомляти неправду, замовчувати про певні факти;

б) т/п, що мають за мету використання позитивних якостей особи допитуваного щоб спонукати до дачі правдивих показань, зокрема:

-   нейтралізувати негативні якості свідка;

-   використати його позитивні риси;

-   звернення до почуття справедливості, совісті , чесності, добросовісного виконання своїх обов’язків;

-   надання допомоги у боротьбі зі злочинністю тощо;

в) т/п використовуючи для викриття допитуваного у брехні:

-   створити на допиті вийнятково робочу обстановку;

-   дотримуватись конкретної поведінки;

-   сформувати у допитуваного переконання про те, що брехати немає сенсу і що будь – який прояв неправди буде викритий, слідчий рішуче налаштований на встановлення істини у справі;

-   застосовувати раптову постановку запитань, які стосуються найважливіших обставин справи;

-   створити у допитуваного думки (враження) про обізнаність слідчого про всі обставини справи і наявність у нього достатніх доказів;

-   відволікти уваги допитуваного від надуманих показань брехні ;

-   використати пред’явлення доказів без роз’яснення їх змісту та відношення (належності) до справи (інформація для роздуму);

-   раптово (неочікувано для свідка) пред’явити найбільш вагомі для доказів або пред’явити їх у певній послідовності продемонструвати відеофільмів, магнітофоні записи тощо.

У процесі допиту свідка як і будь – кого іншого, необхідно спостерігати за поведінкою допитуваного та його психо –фізіологічними реакціями.

Таке спостереження дає змогу слідчому реєструвати стан свідка орієнтуючи функцію на потребу опрацювання результатів такого спостереження з тим, щоб дати оцінку показань особи: чи вони правдиві чи ні тощо. Є сенс більш подробно зупинитись на цих питаннях, але це в кінці лекції, після з’ясування основних питань теми допиту у кримінальному судочинстві.

 

1. 148.                    Тактичні прийоми допиту  підозрюваного в ситуації, коли він відмовляється давати показання.

Закон не зобов’язує обвинуваченого давати показання, як і не забороняє йому давати неправдиві показання. Цим законодавець, як видається, покладає на слідчого обов’язок встановити істину незалежно від показань та поведінки і позиції обвинуваченого, з урахуванням ймовірності неправдивих показань з його боку, а можливо й самообмови.

Але слідчий повинен завжди пам’ятати, що обвинувачений, зазвичай, як будь – хто інший краще знає про обставини підготовки, вчинення та приховання злочину, його мотиви та мету.

Містима в показаннях обвинуваченого інформація – докази можуть виявитися дуже важливими, а отже їх відсутність лише негативно відобразиться на повноті розслідування (достатності).

Окрім цього, отримання нових і повних показань від обвинуваченого, суттєво прискорить розслідування, оскільки з них слідчий дізнається про існування інших джерел доказів.

Все це обумовлює завдання не тільки викрити обвинуваченого у неправді, коли той обрав такий спосіб протидії слідству, але й перебороти відмову від дачі показань.

Тактичними прийомами переборення відмови від дачі обвинуваченим показань виступають:

-   переконання обвинуваченого в неправильності обраної ним  позиції;

-   повідомлення обвинуваченому про те, що його співучасники на відміну від нього вже дають показання, в тому числі і такі, що викривають його у злочині;

-   використання протиріч між інтересами співучасників;

Для того щоб переконати обвинуваченого в неправильності обраної ним позиції, слідчий повинен роз’яснити йому, до яких негативних наслідків призведе його відмова:

-   затримка з розслідуванням;

-   створення перешкод щодо встановлення ступеня вини співучасників;

-   ускладнення із встановленням справжніх обставин справи, в тому числі таких, що пом’якшують вину обвинуваченого або навіть виключають її.

Повідомляючи обвинуваченому про те, що співучасники його викривають, не потрібно знайомити його із змістомтаких показань (до дачі ним показань особисто).

Окрім цього обвинувачений може змінити свої показання та позиції навіть із остраху запізнитись з визнанням своєї вини, якщо слідчого вдається у цьому переконати, з тим, щоб саме йому врахувалось розкаяння та сприяння слідству.

 

1. 149.                    Тактика допиту обвинуваченого, який дає неправдиві показання.

А Використати так звані прийоми емоційного впливу:

а) спонукати розкаятись і визнати вину шляхом розтлумачення допитуваному як шкідливих наслідків замовчування та брехні, так і позитивних наслідків визнанням вини та активної співпраці зі слідством, у тому числі й щодо злочинів, вчинених допитуваним у минулому, роз’яснити зміст і значення дійового  каяття;

б) впливати на позитивні сторони особи допитуваного; використати його інтереси, хобі; відзиви про його високий професійний рівень та авторитет серед оточуючих;

в) т/п – використання антипатії, яку відчуває обвинувачений до співучасників, коли така є і проаналізувати його залежності від них, котра принижує його гідність. Підсилити сумніви у їх “надійності” і нездатність до кінця притримуватися наперед обумовленої між ними лінії поведінки на слідстві;

г) використати фактор раптовості шляхом постановки неочікуваних запитань в ситуації, коли обвинувачений таких запитань не очікує, оскільки вже внутрішньо демобілізувався на інший перебіг подій чи заспокоєний безпечним з його точки зору, змістом та напрямом допиту (інколи цей прийом ще називають “лобовим допитом”).

Б Використати, так звані прийоми логічного впливу:

а) пред’явлення доказів, що спростовують показання допитуваного (про особи пред’явлення доказів вже йшла мова);

б) пред’явлення доказів, які вимагають від обвинуваченого деталізації своїх та чужих показань, а це призведе до оголення протиріч між позицією допитуваного та іншими співучасниками;

в) логічний аналіз протиріч, які є в показаннях допитуваного;

г) логічний аналіз протиріч між інтересами допитуваного та інших співучасників;

д) постановка контрольних запитань щодо фактів, точно встановлених у справі;

е) максимальна деталізація показань;

є) запропонувати обвинуваченому повторно викласти показання про подію в цілому або окремих її обставинах.

 Тактичні  комбінації прийомі:

1)      прийоми, що мають за мету приховати від допитуваного обізнаність слідчого про ті чи інші обставини справи;

2)      метод непрямого (побічного) допиту, прийоми, що мають за мету створення ситуації, за якої допитуваний обмовляється:

3)      створення напруги – забезпечується шляхом пред’явлення маси доказів, нагадуванням про мораль в оцінці вчиненого злочину. “допуск легенди” – допитуваному надається можливість безперешкодно викладати надумані свідчення щодо розслідуваної події, щоб згодом, використовуючи їх нелогічність, суперечності матеріалам справи продемонструвати завідому неправду, а отже спонукати до дачі правди;

4)      форсування темпа допиту і незамітний перевід допиту з однієї сфери блоку питань до іншої з розрахунку на обмовлення за інерцією про обставини, які відомі лише злочинцю або особі, що була присутня на місці вчинення злочину;

5)      використання “слабких місць” особистості обвинуваченого.

 

 

1. 150.                    Особливості тактики допиту неповнолітнього обвинуваченого.

Під час допиту неповнолітніх, особливо підозрюваних та обвинувачених, слідчий повинен триматись спокійно, доброзичливо, але й достатньо твердо й наполегливо.

Така манера сприяє встановленню необхідної сприятливої для успішного допиту обстановки, навертає н/л на відверту розмову.

Нервозність слідчого, його зриви, скоріш ніж під час допиту дорослого, призведуть до протистояння з боку допитуваного, він відмовиться давати показання, замкнешся в собі або від переляку або від хвилювання або це призведе до плутанини, а можливо й до самообмови.

Неповнолітньому допитуваному потрібно допомогти у формуванні правдивих показань, а також полегшити  перехід від дачі ним неправдивих до правдивих показань. Це досягається встановленням причин неправди та роз’ясненням можливості та необхідності змінити свою позицію як в інтересах слідства, так і для полегшення власної участі.

Тактика допиту неповнолітніх обумовлюється в першу чергу їх віковими психологічними особливостями; незначними життєвим досвідом.

Знання цих особливостей має велике значення для обрання прийомів встановлення психологічного контакту, вибору режиму проведення допиту, здійснення впливу на неповнолітнього, оцінки його свідчень.

Для дітей дошкільної вікової групи (від 3 до 7 років) характерна кмітливість, їх сприйняттю притаманна деталізація.

Під час відтворення події, що спостерігалася особою цієї вікової категорії, діти можуть свідчити про факти, яких не помітили дорослі. У цьому віці діти не мають достатньої здатності до послідовного логічного мислення і можуть давати лише нескладні відповіді на зрозумілі їм запитання.

Для дітей дошкільного і молодшого шкільного віку (від 7 до 11-12 років) характерна наявність підвищеного навіювання та схильності до фантазії.

Підлітковий вік (від 11 до 14-15 років) – це перехідний етап від дитинства до дорослості. Принципово нова відмінна риса цього віку- “почуття дорослості”. Підліткам притаманна імпульсивність, швидка зміна настрою, негативізм. Ці риси можуть бути причиною відмови від спілкування зі слідчим і повідомлення необхідної інформації.

Якщо свідком є неповнолітній, який не досяг 14 років, допит має проводитись у присутності педагога. Присутність педагога на допиті свідків у віці від 14 до 16 років не є обов’язковою. Це питання у кожному випадку вирішує слідчий.

Під час підготовки до проведення допиту, насамперед необхідно визначити, хто саме буде присутнім на допиті неповнолітнього та на більш доцільне місце проведення допиту (вдома, у школі, в кабінеті слідчого).

Обстановка проведення допиту повинна сприяти встановленню психологічного контакту з допитуваним.

До виклику на допит н/л необхідно ретельно вивчити наявні дані що характеризують того (рівень розвитку, інтереси та схильності, особливості характеру, схильність до навіювання та фантазування, поведінку вдома та школі тощо побутові умови) та ін.

Треба заздалегідь підготувати запитання, які необхідно з’ясувати у н/л. вони мають бути простими, доступними для розуміння допитуваного. Викоанння такого завдання забезпечується складанням плану допиту.

У процесі допиту н/л слідчому необхідно встановити з ним психологічний контакт. Для цього рекомендується провести бесіди на загальні теми (спорт, навчання, ігри, нові фільми, книжки тощо), продемонструвати знання його потреб та інтересів.

Враховуючи швидку втомлюваність дитини, її нездатність тривалий час бути зосередженою на одному й тому ж об’єкті, слідчий не повинен затягувати допит. Коли ж допит об’єктивно повинен бути тривалим, доцільно робити перерви, під час котрих малолітнім потрібно давати можливість відволіктись, відпочити за грою, заспокоїтись.

Основним засобом викриття неправди в показаннях н/л, в першу чергу малолітніх, виступають такі прийоми емоційного впливу:

-          роз’яснення важливості говорити правду;

-          демонстрація проінформованості про обставини життя допитуваного, його інтереси та потреби;

-          роз’яснення сутності і значення пред’явлених і оголошених матеріалів;

-          роз’яснення неправильно занятої позиції, помилкового розуміння “геройства”, “товариськості” та інші.

 

1. 151.                    Тактика очної ставки.

Очна ставка — це слідча (судова) дія, яка передбачає одночасний допит раніше допитаних осіб про обставини, щодо яких були дані істотно суперечливі показання.

Очна ставка може бути проведена між двома допитаними раніше свідками, свідком і обвинуваченим або підозрюваним, між двома обвинуваченими чи підозрюваними. Очна ставка може бути проведена також у суді. Головні характеристики очної ставки такі:

1) єдність предмета (особи допитуються за одних обставин);

2) єдність об’єкта (очна ставка являє собою процес безперервного порівняння показань двох одночасно допитуваних осіб);

3) єдність часу (допит двох осіб здійснюється у їх присутності протягом слідчої дії);

4) єдність місця (особи допитуються в одному місці);

5) допитувані повинні бути поставлені у рівні умови сприйняття запитань слідчого і показань один одного;

6) єдність документування (процедура очної ставки фіксується в одному протоколі слідчої дії).

Підготовка до очної ставки передбачає вирішення таких питань: між якими особами вона буде проведена; які запитання слід поставити; які суперечності необхідно усунути та яким шляхом; які взаємовідносини між допитуваними мають місце; яка черговість допиту осіб на очній ставці буде ефективною; які тактичні прийоми доцільно застосувати.

Сутність очної ставки полягає в тому, що слідчий по черзі пропонує кожному з допитуваних дати показання про обставини, в яких виявлено істотні суперечності. Під час очної ставки допитуваним може бути дозволено ставити запитання один одному, але слідчому треба пильно контролювати цей процес.

Проведення очної ставки передбачає «ефект присутності», коли обвинуваченому треба давати показання у присутності особи, яка знає дійсні обставини події, що відбулася. Допитувані впливають один на одного своїм авторитетом, вольовими якостями, життєвим досвідом. Однак такий вплив може бути й негативним, коли авторитет недобросовісного учасника (який може мати злочинний характер) впливає на добросовісного. Складні психологічні стосунки можуть виникати при очній ставці потерпілого і обвинуваченого. Якщо є симптоми нестійкості потерпілого, очну ставку проводити не слід.

Тактика очної ставки має певну специфіку, яка пов’язана з розширеним складом її учасників; ускладненим інформаційним обміном; сильним психологічним впливом учасників очної ставки один на одного; зниженням рівня прогнозу слідчого; можливістю зміни показань; підвищеним ступенем тактичного ризику.

1. 152.                    Застосування  звукозапису і відеозапису під час допитів.

Додатковими методами фіксації допиту є звуко- та відеозапис, застосування яких повинно здійснюватися у відповідності до вимог ст. ст. 85-1, 85-2 КПК України.

Щодо застосування відеозапису, доречно зауважити, що як засвідчує слідча практика, названий факультативний спосіб фіксації ходу та результатів допиту використовується слідчими недостатньо.

Основна причина - необізнаність і недооцінка тактичного значення його застосування й небажання обтяжувати себе додатковими турботами щодо підготовки та роботи з цими засобами, оскільки це дещо ускладнює процедуру і робить довшим сам допит.

У чому переваги матеріалу, отриманого з використанням відеозапису?

Закон встановлює можливість використання матеріалів звукозапису допиту в процесі доказування як додатки до протоколу цієї слідчої дії.

У всій сукупності ці деталі відеозапису відображають ту ступінь психологічної свободи і розкутості особи на допиті, котра переконує у щирості її показань чи навпаки.

Неможливо не згадати ще про один важливий аспект змісту відео документів, а також, у більшому, і фото- та кіно документів – повністю у всіх деталях відображати процедуру допиту. Іншими словами з цих матеріалів можна побачити, як слідчий проводив допит чи одну ставку, чи не порушував прав учасників слідчої  дії, якою була тактика, етика тощо.

Ці матеріали, за умови належного проведення слідчої дії, стовідсотково позбавлять недобросовісного учасника допиту чи очної ставки можливості скомпроментувати результати слідчої дії, роблячи неправдиві заяви про немов би допущені слідчим порушення закону. Адже ці особи розуміють, що саме аналізом відео-, кіно- та фотодокументів їх брехливі твердження будуть спростовані.

Наявність, насамперед, відео документів допиту у ході якого були отримані правдиві показання, безумовно ускладнюють наступну можливу зміну показань чи відмову від них особи, яка раніше дала правдиві показання.

Ще раз можна назвати випадки, за яких рекомендовано застосувати під час допиту чи очної ставки відеозапис:

-   під час допиту особи будь – якого процесуального статусу, якщо вона перебуває в тяжкому або небезпечному для життя стані. Тобто коли з цих причин повторний допит буде у майбутньому не можливим;

-   потерпілих у справах про згвалтування (оскільки згодом часто вони схильні до кардинальної зміни своїх початково обвинувачувальних показань на виправдувальні);

-   потерпілих від злочинів, що вчиняються на грунті конфліктів між членами сім’ї або родичами (оскільки згодом є ймовірною їхня змова та принципова зміна показань).

-   свідків, які є єдиними очевидцями злочину (оскільки на них згодом можуть вплинути заінтересовані особи, що призведе до суттєвої зміни ними показань);

-   потерпілих і важливих свідків, якщо вони найближчим часом повинні виїхати, наприклад, у тривале відрядження (цією дією наперед усувається потреба їх повторних допитів чи очних ставок);

-   підозрюваних (обвинувачених), що готові дати правдиві показання, у справах про тяжкі злочини, про що можна дізнатись із попередньої розмови, отримання пояснень тощо (це особливо важливо на початкових фазах допиту, а тому треба мати на поготові відео записуючу апаратуру);

-   підозрюваного (обвинуваченого), коли у слідчого з’явились переконливі докази його вини або які спростовують неправдиве алібі – з тим, щоб додатково зафіксувати процес викриття й факт визнання особою своєї вини;

-   допиту малолітнього чиї мовні та конклюдивні особливості важко передати в протоколі слідчої дії;

-   коли проводиться допит за окремим дорученням;

-   для фіксації допиту осіб, які були піддані дослідженню судово – психіатричної експертизи;

-   у випадках, коли залучається перекладач;

-   під час очної ставки, коли є підстави для очікування поведінських ексцесів, зокрема агресії з боку допитуваних (відеозапис буде стимулюючим фактором, зрештою зафіксує агресію чи чогось подібного, хоча ніщо не перешкоджає слідчому запросити до кабінету конвоїра чи працівника міліції);

1. 153.                    Підготовка до пред”явлення для впізнання.

До підготовчих заходів (системи процесуальних, тактичних та організаційно-допоміжпих дій) відносять:

• попередній допит особи (осіб), яка буде впізнавати;

• аналіз наявної слідчої ситуації та внесення тактичного рі­шення щодо потреби в проведенні пред'явлення для впізнання та визначення його завдань;

•  підбір і підготування об'єктів для пред'явлення для впізнання;

• підбір учасників слідчої дії - понятих, осіб, разом з якими буде пред'являтися впізнаваний об'єкт (надалі називатимемо їх статистами), а також групи забезпечення: працівників міліції (у разі потреби), спеціалістів тощо;

•  вибір місця, часу, визначення й забезпечення інших умов проведення пред'явлення для впізнання;

•  вибір і підготування необхідного комплексу технічних за­собів (зв'язку, транспорту, фіксації ходу та результатів слідчої

дії та ін.);

• у разі потреби провести консультації з відповідними спеці­алістами без запрошення або із запрошенням їх до участі у слід­чій дії, обумовивши умови прибуття на місце її проведення;

• у разі потреби передбачити забезпечення охорони підозри > ваного (обвинуваченого), який перебуває під вартою, або щодо якого передбачаються її застосування негайно після завершем

іія слідчої дії та інші заходи

 

 

 

1. 154.                    Тактика  пред”явлення для впізнання предметів.

Загальний порядок п\в предметів визначено ст..175 КПК.

У ході допиту впізнаю чого, окрім іншого з"ясуванню підлягає: найменування та призначення предмету, спосіб виготовлення та інші загальні й окремі ознаки, що можуть виникнути у ході виготовлення предмета чи його експлуатації \дефекти обробки, сліди ремонту, зношеності тощо.Як вже зазначалось, предмети пред"являються в групі однорідних \однорідність - це: загальне призначення, одне найменування, форма, колір, однакова ступінь зношеності\. Щоб зручно розрізняти предмети, що п\в, до кожного з них прикріплюється бірка з номером, про що робиться відмітка у протоколі \зазначається, який саме номер наданий кожному з предметів.

Показ одного предмета, в тому числі унікального не може слугувати як пред"явлення для впізнання ні за формою, ні за суттю. Саме тому унікальні речі \предмети\ не пред"являються...

Впізнаваний предмет, а також підібрані однорідні предмети без впізнаю чого, але в присутності понятих розставляються в місці проведення с\д у довільній формі..

Документи, так само п\в серед схожих. Окрім цього потрібно мати на увазі:

1. документ впізнається за загальним видом, графікою та загальним зоровим видом текстовки,
2. загальні та окремі ознаки письма (почерку і письмової мови) не можуть слугувати підставою для п\в документа (звичайно, мова йде про письмові документи), оскільки їх аналіз провадиться винятково почеркознавчою та авторознавчою експертизою.

 

1. 155.                    Особливості тактики пред”явлення для впізнання трупа.

Тактичні особливості цього різновиду п\в наступні:

1)п\в проводиться або в морзі, або на місці події,-  

2) в силу специфіки об"єкта впізнання, закон не вимагає п\в трупа людини з однорідними об'єктами.

Не буде порушенням цієї тактико-етичної вимоги і тоді, 1)коли внаслідок аварії чи іншої масової загибелі людей на місці подіі в процесі впізнавання знаходиться багато трупів людей, оскільки спеціальних дій з боку слідчого для підбору однорідних об"єктів пред"явлення для впізнання не проводилось,-2)коли виявляють труп невідомої особи, перш за все шляхом використання ЗМІ та криміналістичних обліків намагаються встановити, хто з місцевих мешканців останнім часом зник безвісти.

 Коли є заявники зникнення людини, їх допитують як про обставини зникнення, так і про зовнішність зниклого. Тільки за умови співпадіння цих ознак з ознаками виявленого трупа -1) останній пред'являється заявникам для впізнання, яке відбуваться здебільшого у морзі. За такої ситуації працівники моргу також є учасниками впізнання,2)якщо на трупі є ушкодженя  за вказівкою слідчого судмедексперт виконує "туалет" та реставрацію трупа, максимально можливо надаючи йому зажиттєвого вигляду,-3) спочатку труп пред'являється заявникам, за негативного результату - іншим особам. Хоча можлива ситуація, за якої труп пред"являється мешканцям довколишніх населених пунктів на місці' його виявлення ще до його відправлення в морг. Це робиться з метою економії часу та можливості оперативного встановлення особи трупа.-4),труп пред'являється для впізнання на місці його виявлення, як правило, у тому ж одязі, в якому він був одягненим в момент виявлення, хіба що є інформація про перевдягнення злочинцем трупа, з метою ускладнити встановлення особи загиблого,5) коли слідча дія відбувається в морзі, то труп пред'являється без одягу та предметів і речей, що знаходились в момент його виявлення при ньому. Ці об"єкти пред'являються для впізнання окремо, за правилами п\в предметів тощо, 6)під час впізнавання трупа людини відкритим залишається тільки його обличчя, інші частини накриваються простирадлом. Впізнаючий у разі потреби може оглянути й інші  частини трупа, особливо якщо він заявляє, що на них можуть знаходитись індивідуалізуючи ознаки.Своєчасне пред'явлення трупа людини для впізнання слугує основною тактичною передумовою, яка забезпечує оперативне встановлення особи загиблого.Коли труп пред'явити для впізнання не можливо,або коли проведені пред'явлення виявились безрезультатними, тоді до дачі дозволу на поховання трупа, слідчий повинен виконати ще такі дії:-1) труп   фотографують   за   правилами  сигнал   етичної   зйомки 2)труп дактилоскопують,3) вилучають і зберігають одяг, взуття, речі та предмети, знайдені при трупі, протези зубів та кінцівок та деякі інші біологічні об"єкти,4)   описують в протоколі огляду зовнішність і прикмети загиблого, його носильних речей.

 

1. 156.                    Взаємодія слідчого і експерта під час призначення  й проведення судових експертиз.

Необхідність наукового забезпечення розслідування визначає види взаємодії слідчого з експертом, фахівцем у відповідних галузях знань. Така взаємодія здійснюється в процесі:

а)  виконання доручень правоохоронних органів при проведенні ревізій, перевірок та інших дій щодо контролю за дотриманням законодавства України;

б)  підготовки та проведення огляду місця події;

в) проведення інших слідчих дій (слідчого експерименту, перевірки показань на місці, обшуку тощо);

г) підготовки та збирання матеріалів для експертного дослідження;

ґ) складних експертних досліджень, коли попередні результати потребують уточнення питань, поставлених слідчим, або виникає необхідність у додаткових матеріалах.

На етапі розслідування злочину слідчий і експерт-криміналіст разом аналізують отримані на початковому етапі розслідування злочину дані про подію злочину та можливих його учасників на підставі отриманої кожним із них інформації. На основі такого обміну інформацією розроблюються та висуваються слідчі версії, узгоджуються заходи для їх перевірки, визначаються конкретні виконавці та розроблюється узгоджений план розслідування справи.

 

 

1. 157.                    Тактика освідування.

Цей різновид слідчого огляду провадиться з метою виявлення на тілі живої людини слідів злочину, особливих прикмет та інших ознак, які можуть свідчити про зв’язок цієї особи із розслідуваною подією.

Освідування має дві принципові відмінності від інших видів слідчого огляду.

По-перше для його проведення слідчий виносить спеціальну постанову. Ця постанова обов’язкова для виконання особою, щодо якої вона складена.

По-друге, якщо освідування проводиться щодо особи іншої зі слідчим статі й супроводжується оголенням освідуваного, слідчий не буде присутнім в огляді, такий доручається іншому слідчому однаєї з освідуваним статі або лікар, зі слів якого слідчий потім складає протокол.

Зрозуміло також, що понятими запрошуються також особи тієї ж статі, що й освідуваний.

Слідчий у протоколі вказіє, що він складений зі слів лікаря, який проводив освідування, а поняті засвідчують підписами достовірність протокола.

Отже у такому випадку взагалі відсутня основна ознака слідчого огляду – дослідження об’єкта особисто слідчим.

Освідуванню можуть бути піддані підозрювані, потерпілі, свідки.

Конкретними завданнями освідування є:

-    чи є на тілі освідуваного особливі прикмети, які саме і де;

-    чи є на тілі півні пошкодження, які й де;

-    чи є на тілі або одязі освідуваної особи частинки тих чи інших речовин, які він міг винести з місця події або привести на нього;

-    чи є на тілі або одязі ознаки, що свідчать про його професію;

-    чи відповідають пошкодження на одязі освідуваного пошкодженням на його тілі тощо.

Освідування як різновид слідчого огляду треба відмежовувати від судово-медичного освідування як різновиду судово-медичної експертизи.

Слідче освідування не вимагає спеціальних знань.

У його ході встановлюються ознаки вчинення злочину /наприклад, травми, отриманої під час боротьби із потерпілим, що захищався й чинив нападнику опір/, які дозволятимуть ідентифікувати особу /шрами, родимі плями, татуювання/, встановити факт перебування особи у певному місці /наявність у волоссі або у вушних раковинах підозрюваного частинок штукатурки або фарби, що потрапили туди, тоді, коли той робив пройом /лаз/ у стіні.

Ці та інші спец питанння вирішуються саме під час судово-медичного освідування – про причини та давність спричинення т/ушкоджень, про їх тяжкість, про вроджені або набуті анатомічні чи фізичні аномалії тощо.

Освідування слідчий проводить у певій послідовності: спочатку оглядаються ділянки тіла, не закриті одягом, потім одяг, а після цього решта ділянок тіла.

 

 

 

1. 158.                    Види (класифікація) криміналістичних  експертиз.

Види:

1.  За РІВНЕМ судової експертизи.

У  загальній теорії криміналістики прийнято виділяти чотири рівні судових експертиз:

- клас \тип\,

- рід

- вид

- різновид \підвид\.

 Отже судові експертизи можна класифікувати за  класом, родом та іншими рівнями.

 Так, усі сучасні с\е, які виконуються на території України, ділять на десять класів:

1.Криміналістичні (Почеркознавчу, Авторознавчу, Техніко-криміналістична експертиза документів, Фототехнічну, Балістичну,  Вибухотехнічну, Трасологічну Фонографічну, Фоноскопічну, Лінгвістичну, Портретну, Документів, обладнаних спец. Засобами захисту,  С\е відновлення номері \знаків\, Матеріалознавчу \матеріалів, виробів, речовин.

2. Медичні та психофізіологічні (Судово – медичну, С\психіатричну, С\психологічну, Психолого –психіатричну).

3. Інженерно –транспортні(автотехнічна)

4. Економічні,(бухгалтерська)

5. Інженерно –технічні,(будівельно-технічна)

6. Інженерно – технологічні,(товарознавча)

7. Біологічні,(зоологічна)

8. Сільськогосподарські,(ветеринарна)

9. Екологічні,

10.  Мистецькознавчі.

2.  За ХАРАКТЕРОМ ПРЕДМЕТУ АБО ГАЛУЗЗЮ СПЕЦІАЛЬНИХ ЗНАНЬ С\Е ПОДІЛЯЮТЬСЯ , майже аналогічно поділу с\експертиз на класи з деталізацією на роди:

- криміналістичні с\е та її різновиди,

- медичні та психофізіологічні та їх різновиди,

- інженерно-транспортні і так далі.

  3. Усі криміналістичні ще діляться на різновиди за  РІВНЕМ РОЗПОВСЮДЖЕННЯ на:

- традиційні \дактилоскопічна, почеркознавчі, авторознавча, судово-балістична тощо\,

- нетрадиційні \експертиза матеріалів, речовин та виробів : нафтопродуктів,паливно-мастильних матеріалів, лаків та покриття тощо, експертиза грунту, фоноскопічна, фонографічна \фонетична\, полі

- графологічна, гіпнорепродуктивна, графологічна тощо\.

 4. Залежно від  ХАРАКТЕРУ ЗАВДАНЬ ТА МЕТОДІВ ДОСЛІДЖЕННЯ :

- ідентифікаційні \для встановлення індивідуальної тотожності\,

- класифікаційні \для класифікації об”єкта дослідження, встановлення його групової належності, виду, роду\,

- діагностичні \для встановлення стану об”єкта, його властивостей, встановлення можливості здійснення об”єктом певної дії тощо\,

- ситуаційні \ пов”язані з дослідження об”екта, його ознак та властивостей залежно  конкретної ситуації та обстановки на місці події\,

- змішані \найбільш розповсюджені\.

5. Залежно від  ЧЕРГОВОСТІ \ПОСЛІДОВНОСТІ\  проведення:

-  первинні  \за якої об”єкт досліджується вперше\,

-  повторні  \призначаються у разі необґрунтованості висновку у первинній експертизі або суперечить іншим матеріалам справи чи породжує сумнів у правильності такого висновку.

6.  За ОБ”ЄМОМ  проводимих досліджень с\е поділяються на :

- основні  \висновки яких охоплюють основний комплекс питань, які вимагали експертного дослідження\,

- додаткові \ними вирішуються питання, які з об”ективних причин не входили в перелік основної експертизи або доповнюють чи уточнюють відповіді основної.

   7. Залежно від  КІЛЬКІСНОГО СКЛАДУ  експертів:

- одноособові \ проводяться одним експертом\,

- комісійні \проводяться групою експертів однієї галузі спеціальних знань.

   8. За  СКЛАДОМ ВИКОРИСТОВУВАНИХ С\ЗНАНЬ:

- однорідні \такі, під час провадження яких використовуються с\знання з галузі однієї науки \знань\,

- комплексні  \використовуються декілька різних але суміжних галузей с\знань.

   9. Залежно від  МІСЦЯ ПРОВЕДЕННЯ с\е :

- такі, що проводяться в експертних установах,

- такі, що проводяться поза межами експертних установ.

 10. Залежно від ВИДУ ВИСНОВКУ ЕКСПЕРТА.

 

1. 159.                    Тактика призначення судової експертизи.

Питання призначення експертизи поділяються на процесуальні та організаційні.

Судові експертизи провадяться за призначенням слідчого, судді \суду\ , тобто тих осіб, у провадженні котрих перебуває кримінальна справа. Рішення про призначення с\е ці особи приймають за своїм розсудом або у зв”язку з прямою вказівкою на це у законі \ст..76 КПК:

 1)для встановлення причин смерті, для встановлення тяжкості та характеру тілесних ушкоджень, 2)для визначення психічного стану підозрюваного \обвинуваченого\ 3)за наявності в справі даних, які викликають сумнів щодо його осудності, 4)для встановлення статевої зрілості потерпілої в справах про злочини, передбачені КК, 5)для встановлення віку підозрюваного \обвинуваченого\, якщо це має значення для вирішення питання про його кримінальну відповідальність і якщо про це немає відповідних документів та неможливо їх одержати.

 Не призначення с\е у випадках, передбачених законом оцінюється як неповнота дізнання або досудового слідства і тягне за собою повернення справи на додаткове розслідування.

ПРЕДМЕТ СУДОВОЇ ЕКСПЕРТИЗИ – специфічні факти обставини справи\, що досліджуються і встановлюються на досудовому та судовому слідстві з допомогою відповідних спеціальних знань наприклад, причина смерті  загиблого, характер та тяжкість пошкоджень тіла потерпілого тощо\.

ОБ”ЄКТ  с\е – це наявні у справі носії інформації про факти і події, котрі підлягають дослідженню з використанням спеціальних знань. Такими можуть виступати матеріальні предмети будь-якої природи у тому числі люди, будь-які явища, процеси тощо.

Судова експертиза призначається і проводиться лише щодо порушеної к\с.

Кримінально-процесуальне законодавство регламентує правовий статус експерта, встановлює вимоги щодо нього. С\е можуть бути особи, які мають необхідні знання для того щоб дати висновок з досліджуваних питань.

Судовими експертами не можуть бути:

-  визнані недієздатними і ті що мають судимість \ст..11 Закону\,

-  особи, які перебувають у службовій або іншій залежності від обвинуваченого, потерпілого або які раніше були ревізорами у справі \ст..75 КПК\

  Судові експертизи проводяться здебільшого в спеціальних експертних установах або відомчих службах. Окрім цього за наявності до того причин, про які згодом, проведення с\е може бути доручено фахівцям і за межами цих установ та служб.

Відповідно до ст..7 Закону  судово-експертну діяльність здійснюють державні спеціалізовані установи, що є у складі таких відомств: МЮ, МВС, МОЗ, МО, СБУ.

Як вже зазначалось судово-експертна діяльність може також здійснюватись поза спеціалізованими експертними установами, а саме на підприємницьких засадах спеціалістами інших відомств (на підставі спеціального дозволу – ліцензії), а також громадянами за разовими договорами.

 

 

1. 160.                    Державні судово-експертні установи в Україні.

   Судові експертизи проводяться здебільшого в спеціальних експертних установах або відомчих службах. Окрім цього за наявності до того причин, про які згодом, проведення с\е може бути доручено фахівцям і за межами цих установ та служб.

   Відповідно до ст..7 Закону  судово-експертну діяльність здійснюють державні спеціалізовані установи, що є у складі таких відомств: МЮ, МВС, МОЗ, МО, СБУ.

     У системі МЮ, на сьогоднішній день діють  5-ть НДІСЕ та 4-ри їх філіали:

1.       Київський НДІСЕ.У місті Тернополі є філія.2.Львівський НДІСЕ.3.Харківський НДІСЕ.Має Дніпропетровську філію,Кримський філіал 4.Донецький НДІСЕ.5.       Одеський НДІСЕ,має Миколаївський філіал.

            МВС має свою структури зовану мережу експертних установ у державі. У Міністерстві існує Державний науково-дослідний експертно-криміналістичний центр \ДНДЕКЦ\.  При УМВС в областях діють – обласні науково-дослідні експертно-криміналістичні центри \НДЕКЦ\.  При міських та районних  відділах внутрішніх справ – діють експертно-криміналістичні відділення, групи експертів або експерти.

       У системі МОЗ зосереджені  судово-медичні та судово-психіатричні експертні установи \обласні бюро судово-медичних експертиз, судові відділення обласних психоневрологічних лікарень з мережею міжрайонних \районних\ відділень і центрів.

   МОЗ має свої самостійні  судово-медичні лабораторії та психіатричні відділення військових регіональних госпіталів, які входять у склад медслужби МО.   

     Система експертних установ СБУ також побудована з урахуванням адміністративно-територіального поділу Украіни. У центральний апарат СБУ входить науково-експертний криміналістичний відділ  з відділеннями криміналістичних експертиз і криміналістичної техніки. В обласних центрах  діють криміналістичні групи.

    Прокуратура України своєї відомчої експертної служби не має, Однак майже в кожній прокуратурі передбачено штатну посаду прокурора-криміналіста.

 

 

 

1. 161.                    Питання, які вирішуються авто технічною експертизою.

Питання, які вирішуються авто технічною експертизою проводиться при розслідуванні і судовому розгляді крим.справ про ДТП.Предметом є: технічний стан транспорту,дорожня обстановка;дії учасників і механізм ДТП,обставини,що сприяють виникненню ДТП.Об'єктами дослідження є:автотранспорт,міський електротранспорт, трактори і самохідні механізми,агрегати,деталі і сліди на них;дорога, поле, двір, інші місця, де рухається транспорт;матеріали справи і речові докази.Найбільше значення мають питання визначення технічного стану транспортного засобу,стану тормозної системи і ефективності її дії,порушення правил дорожнього руху, яка була дорожня ситуація при ДТП-небезпечна чи аварійна, хто її створив.

 

 

1. 162.                    Методи і способи, що використовуються під час огляду місця події.

Є два методи огляду – суб’єктивний та об’єктивний.

Суб’єктивний полягає в тому, що слідчий оглядає лише ті об’єкти, які знаходились на уявному шляху руху злочинця, до яких він можливо торкався, лише ті ділянки території, де найбільш ймовірно виявлення слідів та речових доказів.

Об’єктивний метод полягає в тому, що місце події оглядається повністю, тобто має місце суцільний огляд місця події.

Якщо під час огляду застосовується об’єктивний метод, огляд виконується одним із трьох способів:

а. концентричним /від периферії до центра місця події, тобто слідчий рухається по спіралі, поступово звужуючи кола і наближуючись до центра/;

б. ексцентричним /огляд проводиться від центра до периферії, тобто рух слідчого відбувається у напрямку розгортання спіралі/;

в. спосіб фронтального огляду /коли вся територія, що підлягає огляду, ділиться на умовні смуги /ділянки/, ширина /розміри/ яких забезпечують належний огляд всієї смуги /ділянки/ людиною, що рухається або по осьовій лінії або човником/;

Вибір того чи іншого способу огляду місця події повністю залежить від конкретних обставин події.

Якщо на м.п. є об’єкт, де можна виявити найбільшу кількість слідів /такими об’єктами можуть бути, наприклад, труп, зламаний сейф, з якого злочинці виймали речі тощо/, - він береться за центр м.п., а тому огляд починається із нього й відбуватиметься ексцентричним способом.

Коли такого об’єкта не існує, м.п. зазвичай оглядається концентричним способом – від периферії до геометричного центра.

Фронтальним способом оглядають видовжені у просторі або значні за площею ділянки місцевості.

 

1. 163.                    Науково-технічні (пошукові та фіксуючі) засоби, що використовуються  в процесі огляду місця події.

Одним із (способів)  методів фіксації місця події є фотозйомка і відеозапис. Традиційними видами фотозйомки є орієнтовна, оглядова, вузлова, детальна.

Орієнтовна фотозйомка передбачає зйомку місця події разом з прилеглими будівлями, приміщеннями, об’єктами. Вона виконується, як правило, панорамним методом (лінійна і кругова панорама).

Оглядова фотозйомка ставить за мету сфотографувати об’єкт без прилеглої території.

Вузлова фотозйомка має за мету фіксування окремих вузлів місця події, які є найбільш важливими для розслідування і зосереджують значну кількість слідів (злом дверей і знаряддя злому, труп і пістолет, що лежить поруч).

 Крім цих видів застосовується детальна фотозйомка, що має за мету фіксацію окремих слідів або речових доказів у масштабі. У випадках, коли на місці події знайдені сліди або речові докази (дрібні частки, сліди рук) і вони не можуть бути вилучені внаслідок різних причин, виконується крупномасштабна фотозйомка.

Поряд з фотозйомкою може бути проведений відеозапис. Він застосовується у випадках, коли подія ще не завершена (пожежа, екологічна катастрофа, автопригода), або в інших випадках, коли слідчий вважає це за потрібне.

Застосування лупи, світофільтрів, ультрафіолетових освітлювачів, запилюючих порошків до результатів, уявного аналізу у багатьох випадках додає деяку кількість виявлених ознак, правильна оцінка котрих багато в чому визначає можливість розгляду знайденого як речового доказу.

 

 

 

1. 164.                    Тактичні прийоми обшуку, їх види та значення.

класифікації тактичних прийомів обшуку, що реалізуються саме в ході його пошукового етапу.

1)За функціональною направленістю:

а) тактичні прийоми, що виконують пошукову функцію:

-   аналіз обстановки окремих ділянок приміщення,співставлення предмету пошуку із різними об’єктами місця обшуку,орієнтація на професійні навички обшукуваної особи;

   б) тактичні прийоми, що виконують комунікативну функцію з обшукуваним:

-   роз’яснення неправильно зайнятої обшукуваним позиції,постановка обшукуваному контрольних запитань,застосування навіювання у формі наказу ;

2)За об’єктом направленості:

а) тактичні прийоми, направлені на створення впливу на обшукуваного:

-   розмова на сторонню тему,розвідка словами, пояснення мети обшуку та ін.

   б) тактичні прийоми, направлені на дослідження матеріальної обстановки:

-   аналіз виявлених слідів та їх ознак,аналіз ознак предметів пошуку.

-   3. За об’ємом (широтою) використання:

а) тактичні прийоми, що використовуються тільки під час обшуку:

-   розвідка словами,орієнтація на професійні навички обшукуваного…

   б) тактичні прийоми, що застосовуються під час провадження різних слідчих дій:

-   контрольні запитання, постановка різноманітних запитань,розмова на сторонню тему,

-   роз’яснення потреби допомогти органам розслідування та ін.

4.За особливостями реалізації (застосування) такт.прийоми діл.:

а) тактичні прийоми, що реалізуються безпосередньо і особисто слідчим;б) – ІІ -, що реалізуються шляхом розподілу ролей між учасниками слідчо-оперативної групи.

5.За характером використовуваної інформації:

а) тактичні прийоми, що грунтуються на словесній  інформації:

-   розмова на сторонню тему,постановка нейтральних запитань тощо;

   б) тактичні прийоми, застосування яких поєднане з використанням матеріалізованої інформації:показ обшукуваному аналогу предмету пошуку,

   в) т/п, що грунтуються на логіко-мислительній інформації:

-   аналіз ознак предмету пошуку,моделювання минулої події тощо.

6.За характером слідчої ситуації, що може утворюватись на робочій стадії обшуку.

 

1. 165.                    Поняття, завдання і види пред”явлення для впізнання.

Предявлення для впізнання - це слідча дія, яка полягає в пред"явленні особі будь-якого об’єкту з метою його ототожнення або встановлення групової належності з об’єктом, котрий раніше спостерігався цією особою у зв’язку з обставинами, що мають значення для розслідуваної справи.

Іншими словами, потреба у проведенні цієї слідчої дії виникає тоді, коли необхідно встановити, чи є людина або певний об’єкт тими ж яких свого часу бачила особа у зв’язку з фактами, що мають зв"язок із розслідуваним злочином і щодо яких вона давала попередні показання.

Безпосередніми завданнями пред’явлення для впізнання може бути:

1 встановити, чи цю людину раніше, за обставин, які є важливими для слідства, бачив свідок (потерпілий, підозрюваний, обвинувачений) ,

2. чи належать особі, що впізнає , пред’явлені їй об’єкти (речі, предмети, знаряддя злочину) або чи бачила вона їх раніше за певних умов,

3. кому належить труп  людини, особа якої не встановлена.

Відповідно до вимог ст.ст..174-176 КПК України суб'єктами впізнавання можуть бути:

• свідки, потерпілі, підозрювані, обвинувачені,  підсудні.

Об’єктами що пред’являються для впізнання можуть бути  будь-які об’єкти матеріального  світу, що являють інтерес для слідчого та допускають їх пред’явлення для впізнання суб’єкту з дотриманням процесуальних вимог.(А. Особи,Б. Трупи людей, тварин. В. Предмети.

Г. Документи. Д. Ділянки місцевості. Е. Приміщення.

Класифікація:

1. Залежно від суб"єкта впізнавання:

А. Пред "явлення для впізнання свідком,

Б. — підозрюваним,

В. — обвинуваченим,

Г. — потерпілим,

Д. — підсудним.

2.   За формою проведення впізнавання:

А. Пред"явлення об’єкта в натурі безпосереднє впізнавання,

Б. Пред"явлення об’єкта, зображеного чи іншим способом зафіксованого на фотографії, кіно-, відео стрічці або аудіо касеті  опосередковане впізнавання.

3.   За кількістю проведення дослідних дій щодо одного й того ж об’єкта впізнання:

А. Первинне, тобто основне,

Б. Повторне

4. За кількістю осіб, які одночасно впізнають об’єкт:

А. Одностороннє впізнавання.

Б. Зустрічне впізнавання про цей різновид ще йтиме мова згодом.

 5.   Залежно від рецепторів органів чуття, котрими власне здійснюється впізнавання:

А. П\в, де використовують органи зору, тобто зорове    впізнавання об"акта за його

виглядом.

Б. П\в на слух, тобто за голосом,

В. П\в з використанням інших органів чуття: на дотик, на нюх, на смак \дегустування\ тощо.

 6.   За видом психічного процесу впізнавання об’єкта:

А. Симутивне \або ще називають "синтезоване", коли висновок про тотожність чи нетотожність роблять із сприйняття об’єкта в цілому, тобто має місце так зване загальне сприйняття без зауважень окремого,

Б. Сукцесивне "аналітичне" - висновок роблять із аналізу окремих ознак об’єкта, а вже потім - загальний висновок про сам об’ект.

7.   І за найбільш  розповсюдженим критерієм  п\в можна поділяти за характером об’єкта впізнавання:

А. П\в людей,

Б. П\в предметів, речей, документів,

В. П\в трупа людини чи частин розчленованого трупа,

Г. Тварин чи їх трупів,

Д. Пред"явлення для впізнання ділянок місцевості та приміщень

 

1. 166.                    Загальні правила щодо організації  й проведення пред”явлення для впізнання живих осіб.

Необхідність проведення п\в живої людини може виникнути за наступних ситуацій:

• допитуваний пояснює,що з особою, про яку він дав показання він не знайомий, але запам"ятав її і в змозі впізнати,
• допитана особа повідомляє певні відомості, пов"язані із розслідуваною подією про будь-кого зі своїх знайомих, але останній заперечує факт знайомства і заявляє, що допитана особа йому не знайома,
• коли необхідно встановити особу людини, яка не має документів, або пред"явила не свої документ
• допитуваний знає в обличчя особу, про яку дає свідчення, але не може повідомити про неї жодних даних.
• коли впізнаючи особа знайома з впізнаваним, але не може назвати його прізвище, імені, по батькові або неправильно їх називає.

     Порядок пред"явлення для впізнання особи в натурі за зовнішнім виглядом проходить за переліченими вище загальними правилами, з урахуванням наступних особливостей:

1. )першими  заходять  поняті,  інші  учасники  \захисник,  представники,  спеціалісту  та статисти2) запрошують впізнаваного, котрому пропонують зайняти будь-яке місце серед статистів,

3)останнім заходить впізнаючий.

Процес пред’явлення можна поділити на три стадії. На першій стадії перед пред’явленням особи для впізнання, в присутності понятих їй пропонують зайняти будь-яке місце серед інших осіб і роз’яснюють її права. На другій стадії впізнаючий запрошується до приміщення, де знаходяться всі учасники впізнання, його попереджають про кримінальну відповідальність за давання свідомо неправдивих показань (якщо це потерпілий або свідок) та за відмову  від давання показань (якщо це свідок). Після цього у особи, яка впізнає, з’ясовують, чи задовольняють її умови, чи їй добре видно зовнішні прикмети всіх осіб. При позитивній відповіді впізнаючому пропонують подивитися на групу осіб, впізнати серед них потрібну особу і пояснити, за якими ознаками він її впізнав. При цьому не треба квапити його з відповіддю, слід дати йому час на обдумування. Якщо впізнаючий вагається з відповіддю, можна запропонувати пред’явленим особам пройтись по кабінету з метою спостереження їх у русі чи дозволити пред’явленим особам розмовляти між собою.

 

Третя стадія полягає у встановленні тотожної чи групової належності або відмінності конкретного об’єкта. Названі впізнаючим прикмети, ознаки повинні бути виражені в певній формі. Виконання цієї вимоги багато в чому залежить від правильно поставлених йому уточнюючих і конкретизуючих запитань.

Результат пред’явлення для впізнання може бути позитивним, коли впізнаючий заявляє про впізнання і вказує не тільки загальні прикмети і ознаки, а й особливі, на яких ґрунтувалося впізнання. Результат для впізнання може бути й негативним. Це може статися, коли, наприклад, з моменту спостереження пройшло багато часу; особа, яку впізнають, різко змінила свою зовнішність; впізнаючий боїться помсти; для впізнання пред’явлено іншу особу тощо.

У випадках, коли виникає необхідність забезпечення особистої безпеки особи, що впізнає, п\в проводиться поза візуальним спостереженням особи, яку впізнають за правилами ч.4 ст.174 КПК.Окрім цього, наголосимо ще на наступному:

• не можна одночасно п\в декільком впізнаючим одного впізнаваного ,

• коли відбувається п\в однієї особи по черзі декільком впізнаючим слідчий повинен надати впізнаваному можливість за своїм бажанням змінювати своє місце серед статистів, коли проводиться пред"явлення для впізнання декількох осіб одному впізнаю чому, цеповинно відбуватись відокремлено щодо кожного впізнаваного.

 

1. 167.                    Особливості тактики пред”явлення для впізнання тварин.

Тварини - це домашня худоба, птахи, свійські та інші домашні тварини, тактика п\в яких має деякі особливості:

• тварини пред'являються серед інших одного роду, віку, масті, угодованості тощо, місцем п\в може бути скотний двір, поле, вигін, де знаходиться стадо
• впізнаючий оглядає всіх тварин, беручи до уваги породу, масть, вгодованість, вік, вагу, наявність тавра, речей, що знаходяться при тварині, фізичні особливості та дефекти, особливості дресирування,
• важливою показовою ознакою слугує реагування тварини (птаха) на присутність впізнаю чого та на його сигнали. Тому допускається кликати тварину, називаючи її на прізвисько.

 

 

 

 

1. 168.                    Особливості тактики судових допитів.

Тактика  судового допиту. Для неї характерні декілька етапів, принаймі два:

Перший – підготовка до судового допиту.

Другий – власне допит під час судового слідства.

ПІДГОТОВКА охоплює:

А) Вивчення матеріалів справи (спец. Літератури, документів тощо).

Б) Визначення кола осіб, які підлягають допиту.

В) Скласти план допиту із зазначенням:

-          черговості допитів конкретних осіб;

-          вибраного виду допиту (шахматного, очною ставкою);

-          визначенням тактичних прийомів, конкретних доказів, які потрібно буде використати під час допиту за можливих його ситуацій.

Щодо тактичних прийомів, то це в основному схожі до тих, що використовуються на досудовому слідстві:

- прийоми на встановлення психологічного контакту,

- на згадування забутого,

 - на переборення різних форм протидії тощо.

Якщо згадати про типові варіанти ситуацій, що виникають на судовому допиті та їх тактичне значення, тоді варто зазначити, що їх можна диференціювати не менш різноаспектно, як на досудових  допитах. Тим не менш, також є найбільш суттєвим підхід до поділу їх – залежно від обстановки проведення допиту, а саме:

А. Безконфліктна ситуація.

Б. Конфліктна з незначним суперництвом між допитуваним і особою (особами), які допитують.

В. Конфліктна зі значним суперечництвом (протидією).

Обидві останні ситуації характеризуються небажанням допитуваної особи у встановленні істини в справі.

Незначне суперництво – це коли має місце часткове визнання підсудним своєї вини.

Таку позицію він обирає тоді, коли повністю заперечувати свою причетність до злочину (з різних причин) він не в змозі, а тому зосереджує свій опір на тих окремих епізодах – фрагментах криміналу, які найважче об’єктивно встановити.

Значне (кардинальне) суперництво – характеризується повним запереченням вини (інколи всупереч фактам і здоровому глузду) і полягає у впертому протистоянню встановленню у справі істини за допомогою неправдивих показань або відмови від дачі будь – яких свідчень.

 

 

1. 169.                    Процесуальні та організаційні питання призначення судової експертизи.

Cудові експертизи провадяться за призначенням слідчого,судді,тобто тих осіб,у провадженні яких перебуває кримін.справа..Рішення про призначення суд.екс-зи ці особи приймають на свій розсуд або на підставі прямої вказівки на це у законі:-для встновлення причин смерті,для встановлення тяжкості й характеру тілесних ушкоджень,-для визначення психічного стану під-го зу наявності у справі даних,які викликають сумнів щодо його осудності,-для встановлення статевої зрілості потерпілої у справах про злочини,передб.155Кку.,-для встановлення віку підозрюваного.Судова експертиза призначається і проводиться лише щодо порушеної кримін.справи.К-п-не зак-во регламентує правовий статус експерта,встановлює вимоги щодо нього.Судовими експертами можуть бути особи,які мають необхідні знаненя для того,щоб дати висновок із досліджуваних питаньСудовий експерт має певні обовязки:зявлятися за викликом слідчого і давати правильний висновок на поставлені питання,відмовитись від дання висновку з питань,що виходять за межі його компетенції,письмово повідомити про це орган,який призначив експертизу,-аналогічно діятиколи наданих йому матеріалів недостатньо для дання висновку,-дослідження проводити повно,давати обгрунтований і обєктивний пись.висновок,заявляти самовідвід за наявності для цього законних підстав.Права експерта:ознайомлюватися з матеріалами справи,які стосуються предмета судової експертизи,-клопотати про надання нових матеріалів,необхідних для дання висновку,-вказувати в акті судової експертизи на виявлені в ході її проведення факти,які мають значення для справи і з приводу яких йому не було поставлено слідчим питань,-з дозволу слідчого бути присутнім на допиті,-подавати скарги на дії особи,у провадженні якої перебуває справа,якщо ці дії порушують права судового експерта,_отримувати винагороду за проведення судової експертизи,якщо її виконання не є службовим завданням.

 

 

 

1. 170.                    Підготовчий етап призначення судових експертиз. Загальні правила, структура, завдання.

Призначенню й проведенню судових експертиз повинна передувати їх ретельна ПІДГОТОВКА. Етап підготовки включає:

1. Збирання та підготовка необхідних матеріалів для  експертного дослідження.

2. Вибір моменту та визначення черговості призначення експертизи \коли є потреба у призначенні декількох с\е\.

3. Визначення мети, конкретних завдань експертного дослідження та вибір експертної установи або експерта.

4. Визначення предмета судової експертизи та формулювання питань суд експерту.

 Загальні правила:

- обов”язковість проведення підготовчих дій для випадків обов”язкового призначення с\е,

- своєчасність призначення с\е,

- проведення попереднього до експертного дослідження і вивчення деяких об”єктів з метою встановлення потреби їх спеціального дослідження, із залученням експерта,

- отримання,  у разі потреби зразків для порівняльного дослідження,

- обов”язковість процесуальної фіксації та упакування об”єктів, що підлягають експертному дослідженню,

- з”ясування конкретних обставин у справі, необхідних для дачі експертом висновку,

- правильне складення постанови про призначення с\е.

Завдання – здійснення усіх дій необхідних для належного приготування до проведення експертизи, з метою отримання чіткої відповіді на поставлені запитання.

 

 

 

1. 171.                    Сутність етапу проведення судової експертизи.

Сутність етапу ПРОВЕДЕННЯ С\ЕКСПЕРТИЗИ полягає:

-         1. У діях слідчого, пов”язаних із забезпеченням можливості реально проводити експертом доручених йому досліджень.

-         2. У методиці безпосереднього проведення  судово-експертних досліджень фахівцем- експертом.

Під час проведення експертом судово-експертних дій слідчий не без діє, а виконує організаційну, контролюючу, забезпечуючи, фіксуючу  функції, а саме:

-         створює належні умови для роботи експерта \експертів\, особливо за проведення експертизи за межами експертної установи \у разі потреби забезпечує приміщенням чи лабораторією, транспортними засобами та зв”язку тощо\,

-         є присутнім  \у разі потреби\ під час проведення експертом досліджень. Є випадки, коли така присутність – обов”язкова, а саме:

а) якщо слідчим дано дозвіл бути присутнім на проведенні дослідних дій іншим заінтересованим особам,

б) коли об”єктом дослідження є хтось із учасників процесу \підозрюваний, обвинувачений, потерпілий, свідок \,

в) якщо метод експертного дослідження пов”язаний зі знищенням речового доказу,

г) якщо в ході експертного дослідження виявляються раніше не відомі предмети, сліди тощо.

-         Надає за власною ініціативою або за клопотанням експерта додаткові матеріали  розслідування, нові додаткові об”єкти, для чого може проводити відповідні слідчі дії або вживати інші  заходи. Інколи такі с\дії чи інші заходи проводяться з участю експерта \останній самостійно вчиняти дії щодо збору поза межами експертного дослідження додаткових матеріалів \об”єктів\ не в праві\,

-         Ставить пред експертом нові  додаткові запитання,

-         Слідкує за планом роботи експерта, цікавиться результатами е\дослідження \без втручання у цей процес\,

-         Дає дозвіл на присутність обвинуваченого \підозрюваного\ у місці проведення експертом досліджень, а також на участь експерта у слідчих діях, проводимих слідчим тощо.

 

      БЕЗПОСЕРЕДНЄ ЕКСПЕРТНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ – це процес дослідження об”єктів \матеріалів справи\, що надані експерту у рамках призначення судової експертизи.

   Правила, яких повинен дотримуватись експерт:

-         об”єктами дослідження можуть бути тільки матеріали, які процесуально належно закріплені у у кримінальній справі,

-         експерт не вправі, як вже наголошувалось, самостійно займатись збором матеріалів та об”ектів дослідження,

-         об”єктами експертизи \дослідження\ повинні бути не копії, а оригінали \ за винятком випадків, коли це забезпечити не можливо \,

-         в акті \висновку\ експерта повинно бути відображено увесь хід досліджень, всі виконані дії з наданими об”єктами та матеріалами,

-         обов”язково конструюються і перевіряються всі експертні версії у ході дослідження.

 

Процес проведення експертного дослідження залежить від роду і виду с\е і складається із декількох основних етапів: підготовчого, дослідницького та заключного.

 

 

 

1. 172.                    Функції та дії слідчого на етапі проведення судових експертиз.

Під час проведення експертом судово-експертних дій слідчий не без діє, а виконує організаційну, контролюючу, забезпечуючи, фіксуючу  функції, а саме:

-         створює належні умови для роботи експерта \експертів\, особливо за проведення експертизи за межами експертної установи \у разі потреби забезпечує приміщенням чи лабораторією, транспортними засобами та зв”язку тощо\,

-         є присутнім  \у разі потреби\ під час проведення експертом досліджень. Є випадки, коли така присутність – обов”язкова, а саме:

а) якщо слідчим дано дозвіл бути присутнім на проведенні дослідних дій іншим заінтересованим особам,

б) коли об”єктом дослідження є хтось із учасників процесу \підозрюваний, обвинувачений, потерпілий, свідок \,

в) якщо метод експертного дослідження пов”язаний зі знищенням речового доказу,

г) якщо в ході експертного дослідження виявляються раніше не відомі предмети, сліди тощо.

-         Надає за власною ініціативою або за клопотанням експерта додаткові матеріали  розслідування, нові додаткові об”єкти, для чого може проводити відповідні слідчі дії або вживати інші  заходи. Інколи такі с\дії чи інші заходи проводяться з участю експерта \останній самостійно вчиняти дії щодо збору поза межами експертного дослідження додаткових матеріалів \об”єктів\ не в праві\,

-         Ставить пред експертом нові  додаткові запитання,

-         Слідкує за планом роботи експерта, цікавиться результатами е\дослідження \без втручання у цей процес\,

-         Дає дозвіл на присутність обвинуваченого \підозрюваного\ у місці проведення експертом досліджень, а також на участь експерта у слідчих діях, проводимих слідчим тощо.

 

1. 173.                    Загальні положення методики проведення судово-експертних досліджень.

      БЕЗПОСЕРЕДНЄ ЕКСПЕРТНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ – це процес дослідження об”єктів \матеріалів справи\, що надані експерту у рамках призначення судової експертизи.

   Правила, яких повинен дотримуватись експерт:

-         об”єктами дослідження можуть бути тільки матеріали, які процесуально належно закріплені у у кримінальній справі,

-         експерт не вправі, як вже наголошувалось, самостійно займатись збором матеріалів та об”ектів дослідження,

-         об”єктами експертизи \дослідження\ повинні бути не копії, а оригінали \ за винятком випадків, коли це забезпечити не можливо \,

-         в акті \висновку\ експерта повинно бути відображено увесь хід досліджень, всі виконані дії з наданими об”єктами та матеріалами,

-         обов”язково конструюються і перевіряються всі експертні версії у ході дослідження.

   Процес проведення експертного дослідження залежить від роду і виду с\е і складається із декількох основних етапів: підготовчого, дослідницького та заключного.

          ПІДГОТОВЧИЙ ЕТАП – ЦЕ:

 -         ознайомлення експерта з постановою про призначення експертизи та іншою вихідною інформацією \експерт вивчає обставини справи та питання  поставлені слідчим\,

-         з”ясування експертом завдань, поставлених слідчим, тобто експерт визначає свої можливості \компетентність\ щодо дачі відповідей на питання в постанові,

-         огляд об”єктів дослідження та визначення їх придатності, вивчення стану та цілісності упаковки об”єктів, їх відповідності переліку, зазначеному у постанові чи супровідному листі,

-         визначення достатності об”єктів дослідження та матеріалів справи \коли експерт з”ясовує недостатність, він зобов”язаний повідомити особу, яка призначила експертизу про необхідність надати додаткові матеріали або порівняльні зразки тощо.

-         І останнє, що виконує експерт на підготовчому етапі – це складає план дослідження.

    ДОСЛІДНИЦЬКИЙ ЕТАП складається,  як правило, із:

А. Роздільного \детального\ дослідження,

Б. Порівняльного дослідження,

В. Експертного експерименту \у разі потреби\.

    Суть РОЗДІЛЬНОГО дослідження полягає в тому, що надані для дослідження об”єкти – речові докази та порівняльні зразки досліджуються роздільно.

    ЕКСПЕРТНИЙ ЕКСПЕРИМЕНТ, зазвичай, проводиться під час не ідентифікаційних експертиз, коли необхідно перевірити припущення про механізм утворення слідів, з”ясувати можливість існування \перебігу\ певних явищ , напр.., можливість пострілу із конкретної зброї, ступінь пружності клинка тощо.

    ПОРІВНЯЛЬНЕ дослідження, своєю чергою, як правило складається з двох частин: а)порівняння загальних ознак речового доказу і порівняльного \порівняльних\  зразків, внаслідок чого можна буде зробити висновок або про відмінність об”єктів, або про їх спільний рід, вид чи групу, б) друга частина – порівняння окремих ознак, на підставі якого експерт може  зробити висновок про наявність або відсутність тотожності об”єктів.

   Експерт використовує у своїй діяльності різноманітні МЕТОДИ ЕКСПЕРТНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ, тобто систему способів, прийомів, операцій для вирішення експертних завдань.

   У теорії криміналістики існують різні класифікації цих методів:

 А. За ступенем  їх розповсюдження й сферою застосування на:

-         всезагальний метод експертизи – метод матеріалістичної діалектики,

-         загальні методи – спостереження, порівняння, моделювання, порівняння, описування, вимірювання, експеримент, метод історизму тощо,

-         окремо наукові методи,

-         спеціальні \багато об”єктні\  методи.

   Б. За стадіями процесу експертного дослідження на :

-         методи роздільного дослідження,

-         методи порівняльного дослідження,

-         методи проведення експертного експерименту.

   В. За іншими критеріями, такими як: залежно від виду експертизи, від завдань експертизи, від виду наукового походження методу тощо.

    Сукупність застосування методів експертного дослідження призвело до виникнення різноманітних ЕКСПЕРТНИХ МЕТОДИК, які також  поділяються на види:

-         родова \видова\ методика – це методика проведення с\експертиз конкретного виду \роду\,

-         типова – методика вирішення типових експертних завдань і задач. Це вираз узагальненого досвіду виконання таких експертиз,

-         конкретна \окрема\ - методика вирішення конкретної експертної задачі \завдання\.  Це результат або пристосування чи видозмінення типової експертної методики або творчого підходу експерта до вирішення експертного завдання.

   І нарешті підходимо до ЗАКЛЮЧНОГО  етапу судової експертизи, під час якого експерт шляхом аналізу і синтезу: 1)-підводить підсумок виконаного дослідження,2)робить загальні висновки, оформляє матеріали окремим актом, а у разі потреби – з додатками до нього .

 

1. 174.                    Висновок експерта. Види та правила оцінки.

Після проведення необхідних досліджень, експерт з дотриманням вимог ст.. 200 КПК складає письмовий акт –ВИСНОВОК, що містить: вступну, дослідницьку та заключну  частини.

    У ВСТУПНІЙ ЧАСТИНІ зазначаються:

-   найменування судової експертизи з вказівкою, як правило, на її номер,

-   дата і місце складення висновку,

-   дата складення постанови про призначення с\е, посада та прізвище її автора,

-   перелік об”єктів дослідження та порівняльних зразків,

-   короткий опис обставин справи та питання, поставлені слідчим перед експертом для вирішення,

-   відомості про особу експерта \посада, стаж, освіта, спеціальність, вчений ступінь\,

-   відмітка, що експерт попереджений про к\відповідальність за ст..385 КПК,

-   клопотання про надання додаткових матеріалів та результати їх розгляду \якщо таке мало місце\,

-   відомості про участь експерта у проведенні слідчих дій \коли це мало місце\,

-   прізвища та процесуальний стан осіб, які брали участь у проведенні експертизи.

    У ДОСЛІДНИЦЬКІЙ ЧАСТИНІ 

-  описання виду і стану об”єктів, що були направлені на експертизу,

-  виклад процесу експертного дослідження

-  наукове пояснення виявлених і з”ясованих  діагностичних, ідентифікаційних, класифікаційних ознак з наведенням розрахунків та довідкових даних, якими користувався експерт,

-  відзначаються результати співставлення об”єктів за іх загальними і окремими ознаками, відмічаються виявлені спів падіння та відмінності,

-  виклад обґрунтування експертної оцінки результатів порівняння, діагностування,  класифікації,

   У ЗАКЛЮЧНІЙ ЧАСТИНІ:

-  повідомляються встановлені експертом факти і містяться відповіді на поставлені питання,

-  коли якесь питання залишається без відповіді, через неможливість його дослідження, експерт зобов”язаний спочатку  ще в дослідницькій, а згодом і у заключній – зазничити причини залишення питання без відповіді.

1. За ВИЗНАЧЕНІСТЮ:-   категоричні -  ймовірні \припускні\.

2. Залежно від ВІДНОШЕННЯ  ДО ВСТАНОВЛЮВАНОГО ФАКТА:

a. позитивні \стверджувальні\,b.      негативні  \заперечуючи\.

3. Щодо ХАРАКТЕРУ ВІДНОСИН МІЖ СЛІДСТВОМ ТА ЙОГО ПІДСТАВАМИ:

c. умовні висновки,d. безумовні висновки, тобто без жодних умовних позицій, майже категорично.

 4. Залежно від ВИБОРУ ОДНІЄЇ ІЗ ДВОХ \ЧИ КІЛЬКОХ\ ВЗАЄМОЗАПЕРЕЧНИХ МОЖЛИВОСТЕЙ:1.альтернативні2.безальтернативні,

 5. Залежно від ОБ”ЄМУ:-  висновок про окремий \одиничний\  факт,-   висновки про множину фактів тощо.

Необхідними вимогами, яким повинен відповідати висновок експерта є його:

-         логічність,-         послідовність та чіткість викладу,-         подробність опису виконаного експертом дослідження,

ОЦІНКА висновку проводиться шляхом перевірки:

-  процедури проведення судової експертизи,

-  наукової обґрунтованості  висновку,

-  доказового значення результатів.

Насамперед перевіряється ДОТРИМАННЯ ПРОЦЕСУАЛЬНИХ ВИМОГ ЗАКОНУ на всіх етапах – від призначення с\експертизи до отримання висновку,

Оцінка НАУКОВОЇ ОБГРУНТОВАНОСТІ висновку експерта полягає в аналізі умов та методів проведеного дослідження

У ході оцінки ДОКАЗОВОГО ЗНАЧЕННЯ висновку, слідчий... використовуючи методи логічного аналізу, способи групування, зіставлення та порівняння висновку з іншими доказами та матеріалами кримінальної справи.

1. 175.                    Криміналістичні ситуації та їх види.

Слідча ситуація - це сукупність умов, за яких на даний момент здійснюється розслідування, тобто обстановка, в якій проходить процес розслідування. С/с класифікуються за різними критеріями, а саме :

3)      за суб’єктом пізнання : а) слідча;   б) судова; в) експертна;  г) пошукова.

      2) за елементним складом : а) прості б) складні

4)      за співвідношенням інтересів учасників : а) проблемні (конфліктні);

                                                      б) безпроблемні (безконфліктні).

     4)  за розповсюдженістю :     а) типові б) нетипові( специфічні).

     5)  за характером конфлікту :а) суворого суперництва;

                                                 б) несуворого суперництва.

7)      за впливом на розслідування : а) сприятливі;б) не сприятливі.

    7)   за часом утворення :                 а) початкові;б) проміжні; в) кінцеві.

    8)   за легальністю :                        а) відкриті б) закриті

Характер слідчої (криміналістичної) ситуації визначають дві групи факторів :

       а) об’єктивні;       б) суб’єктивні .

  Об’єктивні фактори : а) наявність у слідчого доказів та орієнтуючої інформації ;    б) наявність і стабільність існування ще не використаних джерел док. (інформації) та інжих надійних каналів поступлення орієнтовної інформації;в) інтенсивність процесів зникнення доказів (інформації) і сила факторів, що впливають на ці незворотні процеси;

  г) наявність у даний момент у слідчого, органу дізнання необхідних сил, можливостей, засобів, часу і їх використання найбільш оптимально;

Суб’єктивні фактори :а) психологічний стан осіб - учасників б) психологічний стан слідчого,  в) протидія встановленню об’єктивної істини з боку злочинця та його зв’язків;  г) безконфліктний перебіг розслідування;

1. 176.                    Чинники, що впливають на формування криміналістичних (слідчих) ситуацій.

Характер слідчої (криміналістичної) ситуації визначають дві групи факторів :

       а) об’єктивні;       б) суб’єктивні .

  Об’єктивні фактори : а) наявність у слідчого доказів та орієнтуючої інформації ;    б) наявність і стабільність існування ще не використаних джерел док. (інформації) та інжих надійних каналів поступлення орієнтовної інформації;в) інтенсивність процесів зникнення доказів (інформації) і сила факторів, що впливають на ці незворотні процеси;

  г) наявність у даний момент у слідчого, органу дізнання необхідних сил, можливостей, засобів, часу і їх використання найбільш оптимально;

Суб’єктивні фактори :а) психологічний стан осіб - учасників б) психологічний стан слідчого,  в) протидія встановленню об’єктивної істини з боку злочинця та його зв’язків;  г) безконфліктний перебіг розслідування;

II. Фактори, що впливають на характер формування с/с ще можна поділити за природою і значенням :    

а)   інформаційні фактори : відомості про обставини злочину, джерела отримання доказів, обізнаність зацікавлених осіб про хід розслідування.

б)  фактори процесуального і тактичного характеру : можливості отримання і використання доказів; тактичні особливості вирішення завдань, проблем, що виникають.

в)  психологічні фактори : взаємовідносини слідчого з іншими учасниками кримінально- процесуальної діяльності з урахуванням психологічних особливостей цих осіб.

г)  організаційні й матеріально-технічні фактори : наявність необхідних сил і засобів, можливості їх використання.

ٱ. III. Ще можна поділяти фактори за об’ємом і характером елементів, що утворюють с/с :

а)  фактори, що впливають на с/с у вузькому розумінні – це характеристика відомостей, які є у слідчого на конкретному етапі розслідування;

б)  фактори, що впливають на с/с у широкому розумінні – сукупність всіх умов, які впливають і визначають особливості розслідування в цілому.

 

 

 

1. 177.                    Організація розслідування злочинів. ЇЇ поняття, рівні та суб”єкти здійснення.

Організація розслідування  - значно ширше поняття, ніж планування. Вона передбачає різні діяльності щодо розкриття, розслідування й запобігання злочинів (структура):

 1. вищий – система заходів, які забезпечують ефективність діяльності усіх компетентних (правоохоронних) органів.

2. управлінський -  управління певним видом діяльності окремо взятого правоохоронного органу.

3. методичний – організація розслідування конкретного злочину .

4. тактичний – організація проведення окремої слідчої дії  або організаційно- технічного заходу.

Організація розслідування означає :

1. розроблення погодженого плану засобів правоохоронних органів (слідчого апарату, міліції, прокуратури) на випадок небезпечних, надзвичайних подій;

У  цьому плані передбачається формування слідчих груп, бригад, тех.зас.

2. у справах, порушених за оперативними матеріалами, розроблення спільно зі слідчим план реалізації матеріалів;

3. налагодження належної взаємодії слідчого з оперативними працівниками, громадськістю, які залучаються до розслідування (розкриття) злочину;

4. забезпечення  кваліфікованого керівництва слідчо-оперативною групою (СОГ), бригадою;

5. чітке визначення  обов”язків між членами СОГ;

6. організація регулярних оперативних нарад СОГ з метою обговорення результатів і наступних завдань розслідування;

7. налагодження систематичного обміну інформацією;

8. спланування роботи слідчого з урахуванням усіх справ, які є у провадженні;

9. забезпечення  технічної оснащеності СОГ;

10. забезпечення чіткого виконання плану розслідування;

11. підбір необхідного нормативного матеріалу для забезпечення нерозголошення даних попереднього слідства;

12. забезпечення діяльності членів СОГ за умов дотримання наукової організації праці та управління.

 

1. 178.                    Негативні обставини, що можуть бути виявлені у ході обшуків. Їх криміналістичне значення.

Негативні обставини що  можуть бути виявлені під час огляду місця події за своїм характером можуть бути поділені на дві групи: 1) пов'язані з відсутністю слідів, які у зв'язку з аналізом обставин мають бути, і 2) пов'язані з наявністю слідів у разі, коли природний перебіг подій не передбачає їх.Під час огляду трупа-странгуляційна борозна мала посмертний характер,тому настання смерті не є наслідком самогубства. Подібні обставини є негативними і свідчать про інсценування події. Наявність слідів лещат на замку, дужку якого перепиляно за заявою потерпілого, також є негативною обставиною-наявність слідів, яких за природним розвитком події не повинно бути. Порушення логіки розвитку подій в 1 і 2 випадках є показником інсценування події (у 1 випадку -відсутність належних слідів, у 2 -наявність їх там, де вони не повинні бути). На такі суперечності слід звертати увагу при зіставленні характеру події і тих версій, які виникають у процесі огляду місця події, окремих слідів і речових доказів. До негативних обставин можуть бути віднесені й такі, як невиправдано ускладнена картина події, а саме: безліч розкиданих речей, що не обумовлено метою події; надмірне пошкодження тих чи інших предметів обстановки; ви¬везення значної кількості викраденого майна за час, протягом якого це неможливо зробити.

 

 

Криміналістична методика:

1. 179.                    Поняття і завдання методики розслідування окремих видів злочинів як  частини криміналістики.

Поняття «криміналістична методика» містить у собі родове поняття «методика». У семантичному розумінні, методика -це сукупність взаємопов'язаних способів і методів доцільного проведення будь-якої роботи.

Методика розслідування як розділ науки криміналістики досліджує загальнотеоретичні положення і принципи, що ма­ють на меті створити власне криміналістичну теорію розсліду­вання окремих видів (груп) злочинів методами і засобами кри­міналістики.

Завданнями криміналістичної методики  виступають:

1)  систематичне узагальнення слідчої, судової та експертної практики провадження у кримінальних справах;

2) вивчення криміногенної обстановки в цілому в державі та ( окремих регіонах, стану, структури та динаміки злочинності;

3)  аналіз кримінального, кримінально-процесуального, кри-ннально-виконавчого, адміністративного, цивільно-правового, . такох< іншого галузевого законодавства, пов'язаного з установленням юридичної відповідальності за правопорушення в різних сферах діяльності (господарської, фінансової, банків­ської, податкової, екологічної) тощо;

4)  розроблення найбільш ефективних методів і засобів роз­криття, розслідування злочинів, судового розгляду криміналь­них справ, побудова їх криміналістичної характеристики; опти-мізація процесу розслідування окремих видів і груп злочинів та судового розгляду щодо них кримінальних справ на основі вико­ристання даних про типові слідчі, судові ситуації; напрацюван-ия системи типових версій і комплексів (алгоритмів) слідчих, судових дій, організаційних і оперативно-розшукових заходів;

5)  вдосконалення процесу прогнозування змін у структурі злочинності і розроблення відповідно до цього нових окремих методик розслідування та вдосконалення тих, що застосову­ються (реалізація прогностичної функції криміналістики);

6)  напращовання окремих методик судового розгляду кримі­нальних справ щодо злочинів певних видів (груп).

Як видно з наведеного, названі завдання є доволі різиоаспект-ними, через що їх можна поділити на:

А. Загальні, що полягають у сприянні правоохоронним орга­нам у боротьбі зі злочинністю, а прокуратурі, крім того, разом із судом і професійним захистом у досягненні ними основної ме­ти кримінального судочинства, зокрема такого застосування за­кону, яке забезпечувало б, з одного боку, притягнення до кримі­нальної відповідальності кожного, хто вчинив злочин, а з іншо­го - гарантувало би від безпідставного покарання невинних у його вчиненні.

Б. Спеціальні - а) вивчення з позицій криміналістики злочи­нів і злочинності; б) вивчення та узагальнення передового досвіду відшукання, виявлення, розкриття, розслідування й по­передження злочинів, а також судового розгляду щодо них кри­мінальних справ; в) установлення закономірностей організації та здійснення розслідування злочинів і судового розгляду щодо них кримінальних справ; г) розроблення науково обґрунтова­них рекомендацій внщо розслідування та судового дослідження злочинів окремих видів і груп.

 

 

 

1. 180.                    Поняття криміналістичної характеристики злочинів, її співвідношення з кримінально-правовою і кримінологічною характеристиками злочинів.

Криміналістична характеристика злочинів - це система узагальнених теоретичних даних (науково узагальненої інфор­мації) та розроблених на їх основі наукових висновків і реко­мендацій щодо найважливіших криміналістично значущих ознак розслідуваних суспільно небезпечних діянь.

Знання криміналістичних характеристик є необхідним для організації швидкого, всебічного та об'єктивного провадження в кримінальних справах. Основне їх призначення полягає в то­му, щоб інформувати слідчого відомостями про типові для пев­ного виду чи групи злочинів ознаками.

Розпочавши розслідування пізнанням усіх необхідних обставин злочину, яких може бути доволі багато і які можуть мати иайрізномаиітні ознаки, слідчий поки що не знає, котрі з них відіграватимуть вирішальне значення для встановлення істини. За цієї ситуації знання всієї сукупності типізованих у системі криміналістичної характеристики певного виду злочи­нів закономірно взаємозв'язаних елементів дозволить слідчому за окремими з них, уже відомими на початок розслідування, зі значною часткою ймовірності робити висновки й про інші.

Зміст (структура) криміналістичних характеристик видів чи груп злочинів залежить від:

1)        сутності характеризованого злочинного діяння;

2)   виду і рівня напрацювання окремої методики розсліду­
вання таких злочинів;

3)         завдань і способів наукового дослідження питання

1. 181.                    Структура криміналістичної характеристики злочинів.

Зміст (структура) криміналістичних характеристик видів чи груп злочинів залежить від:

3)        сутності характеризованого злочинного діяння;

4)   виду і рівня напрацювання окремої методики розсліду­
вання таких злочинів;

3)         завдань і способів наукового дослідження питання

Здебільшого   криміналістична   характеристика   охоплює

такий набір узагальнених даних про:

1)       способи вчинення злочинів. Однак доволі часто цей еле­мент диференціюють відповідно до етапів злочинної діяльності на: а) способи готування до злочину (пошук відповідних зна­рядь злочину, заходи щодо створення лишку сировини, готової продукції, резерву коштів тощо); б) способи вчинення злочину (ненасильницькі дії, заходи з заволодіння майном, його вилу­чення, збуту, реалізації); в) способи приховування злочину (мас­кування злочинних дій);

2)   обстановку вчинення злочину: місце як частина матері­ального середовища, що охоплює, крім приміщення та ділянки місцевості, сукупність різних предметів. До обстановки нале­жать також чинники регулятивного характеру, що визначають порядок діяльності людей у побуті і трудовій діяльності;

3)   предмет злочинного посягання: кошти, цінні папери, матері­альні цінності у вигляді сировини, палива, матеріалів, напівфабри­катів, готових виробів з урахуванням їхньої споживчої вартості, які можуть бути віднесені до різних джерел посягання (підзвітні цінності, невраховані цінності, створені під час їх виробництва за рахунок лишку, який надійшов зі сторони (сторонні цінності), від співучасників, майно, приховане від оподаткування);

4)   наслідки у вигляді будь-яких матеріальних навколишніх змін (слідова картина), обумовлених злочином, виражені у фізичній матеріальній шкоді або ж відображені в матеріальній обстановці злочину (характерні сліди пошкоджень, викликані злочинними діями, їх локалізація і взаємозв'язок), і моральній шкоді, заподіяній злочином;

5)   мотиви і цілі злочинного діяння;

6)   властивості особи злочинця, які характеризуються фізич­ними, соціально-демографічними даними; категорії службових матеріально-відповідальних та інших осіб, які можуть бути причетними до злочину; чинники, що мали вплив на формуван­ня та здійснення злочинної мети, створення злочинної групи, розподіл ролей між співучасниками;

7)   властивості особи потерпілого (демографічні дані, відо­
мості про спосіб життя, риси характеру, звички, зв'язки і сто­
сунки, ознаки віктимпості тощо).

Структура криміналістичної характеристики для окремих видів і груп злочинів не є однаковою: в одних характеристиках деякі елементи переважають, тобто мають більш важливіше криміналістичне значення, в інших - його втрачають. Усе зале жить від ролі, яку цей елемент відіграє в розкритті й розсліду вапні виду злочинів. Так, відомості про способи можливого вчинення умисних злочинів виступають найбільш важливими у криміналістичній характеристиці, а у злочинах, вчинених з необережності, відіграють другорядну, похідну роль

 

 

 

 

1. 182.                    Елементи криміналістичної характеристики злочинів.

Здебільшого   криміналістична   характеристика   охоплює

такий набір узагальнених даних про:

8)       способи вчинення злочинів. Однак доволі часто цей еле­мент диференціюють відповідно до етапів злочинної діяльності на: а) способи готування до злочину (пошук відповідних зна­рядь злочину, заходи щодо створення лишку сировини, готової продукції, резерву коштів тощо); б) способи вчинення злочину (ненасильницькі дії, заходи з заволодіння майном, його вилу­чення, збуту, реалізації); в) способи приховування злочину (мас­кування злочинних дій);

9)   обстановку вчинення злочину: місце як частина матері­ального середовища, що охоплює, крім приміщення та ділянки місцевості, сукупність різних предметів. До обстановки нале­жать також чинники регулятивного характеру, що визначають порядок діяльності людей у побуті і трудовій діяльності;

10)предмет злочинного посягання: кошти, цінні папери, матері­альні цінності у вигляді сировини, палива, матеріалів, напівфабри­катів, готових виробів з урахуванням їхньої споживчої вартості, які можуть бути віднесені до різних джерел посягання (підзвітні цінності, невраховані цінності, створені під час їх виробництва за рахунок лишку, який надійшов зі сторони (сторонні цінності), від співучасників, майно, приховане від оподаткування);

11)наслідки у вигляді будь-яких матеріальних навколишніх змін (слідова картина), обумовлених злочином, виражені у фізичній матеріальній шкоді або ж відображені в матеріальній обстановці злочину (характерні сліди пошкоджень, викликані злочинними діями, їх локалізація і взаємозв'язок), і моральній шкоді, заподіяній злочином;

12)мотиви і цілі злочинного діяння;

13)властивості особи злочинця, які характеризуються фізич­ними, соціально-демографічними даними; категорії службових матеріально-відповідальних та інших осіб, які можуть бути причетними до злочину; чинники, що мали вплив на формуван­ня та здійснення злочинної мети, створення злочинної групи, розподіл ролей між співучасниками;

14)властивості особи потерпілого (демографічні дані, відо­
мості про спосіб життя, риси характеру, звички, зв'язки і сто­
сунки, ознаки віктимпості тощо).

Структура криміналістичної характеристики для окремих видів і груп злочинів не є однаковою: в одних характеристиках деякі елементи переважають, тобто мають більш важливіше криміналістичне значення, в інших - його втрачають. Усе зале жить від ролі, яку цей елемент відіграє в розкритті й розсліду вапні виду злочинів. Так, відомості про способи можливого вчинення умисних злочинів виступають найбільш важливими у криміналістичній характеристиці, а у злочинах, вчинених з необережності, відіграють другорядну, похідну роль

1. 183.                    Криміналістична характеристика вбивств.

Криміналістична  характеристика  вбивств  - це система взаємопов”язаних узагальнених  даних про найбільш типові ознаки, які проявляються у способі та механізмі вбивства, обстановці його вчинення, особі вбивці й жертви та  в інших аспектах цього злочину, відомості про які є важливими для практичного вирішення завдань кримінального судочинства  під час провадження у кримінальних справах про вбивства.

            Структурними  елементами криміналістичної характеристики  вбивств  є:

1. відомості про найбільш типові способи вчинення  вбивств;
2. способи приховання злочину;
3. узагальнені відомості про час, місце, обстановку вчинюваних вбивств;
4. сукупність найбільш характерних слідів цього злочину ( слідова  картина);
5. відомості  про  типові особистісні характеристики вбивці;
6. характеристики  жертв;

1)Отже,  спосіб вбивства  - це сукупність методів і прийомів, знарядь і засобів, а також здійснення з їх використанням діянь щодо підготовки і вчинення вбивства.

Знання способів вчинення  вбивства  допомагає слідчому або працівнику органу дізнання:

А.  Встановити вид зброї або знаряддя, що використовувались для злочину;

Б. Намітити коло осіб, серед яких  потрібно шукати підозрюваного. Адже спосіб вбивства може вказувати на стать злочинця, його фізичну силу, інші фізичні дані; спеціальні навички; рід занять; військовий чи інший досвід; вміння  володіти певними  знаряддями тощо;

В.  Сприяє відшуканню і виявленню слідів та інших доказів на місці події;

Г.  Викрити інсценування самогубства, нещасного випадку, завчасної (скоронастиглої) смерті або окремих обставин злочину ( місце, час, мотив тощо).

2)Приховання злочину – діяльність (елемент злочинної діяльності), що має за мету перешкодити розслідуванню шляхом заховування, знищення, маскування або фальсифікації слідів злочину і злочинця та їх носіїв[1].

Якщо говорити про конкретні способи приховання вбивств, то варто назвати наступні:

-                               дії, щодо знищення чи приховання трупа або  його  частин;

-                               переміщення трупа з місця вбивства на інше місце;

-                               розчленування або  спотворення трупа;

-                               заховання  знарядь вбивства, одягу і взуття вбивці, речей жертви;

-                               знищення слідів на місці вбивства;

-                               інсценування події під самогубство, нещасний випадок, природню смерть тощо.

►Наступним   елементом криміналістичної характеристики  вбивств є  слідова  картина,  тобто узагальнені дані про комплекс слідів, що відображають картину події злочину ( труп, сліди його розчленування або знищення, знаряддя  вбивства, зброя і таке інше ).

►Наступним   елементом криміналістичної характеристики  вбивств є  слідова  картина,  тобто узагальнені дані про комплекс слідів, що відображають картину події злочину ( труп, сліди його розчленування або знищення, знаряддя  вбивства, зброя і таке інше ).

Слідова  картина дозволяє:

-                               побудувати модель механізму минулої події;

-                               перевірити показання  обвинуваченого і свідків щодо  події вбивства шляхом співставлення слідів, виявлених на місці його вчинення;

-                               відшуковувати  додаткові сліди злочину,знаючи якою закономірно повинна б бути слідова картина за тих чи інших ситуацій та діянь  тощо.

►Щодо  відомостей  про типові  особистісні характеристики вбивці ,  варто зазначити, що  побутові вбивства частіш за все вчиняються емоційно – нестійкими, зухвалими, цинічними, жорстокими  особами, які  зловживають алкоголем, наркотиками  тощо.

Особливу групу  обвинувачених у вбивствах  утворюють наймані вбивці.(кілери)

Характеристика  особи жертви.   Потерпілими від вбивств часто стають особи, які:

-                               залюбки розпивають спиртні напої із випадковими знайомими;

-                               демонструють свою перевагу над іншими;

-                               вступають у сварки і бійки із оточуючими;

-                               так чи інакше зв”язані із злочинним світом та ін.

Місце  вбивства,  зазвичай, зв”язане з житлом злочинця або його жертви; з місцем, на якому переважно перебуває  у вільний час потерпілий; шлях руху  жертви на роботу, до місця відпочинку, до рідних, знайомих тощо.

Час вбивства  щодо  наперед  підготовлених злочинів обирається так, щоб  зникнення жертви було виявлено якомога пізніше і заява про факт зникнення особи чи виявлення її трупа потрапила в правоохоронні органи  через  більш менш тривалий  проміжок  часу.

Останнім в аналізованій системі елементів криміналістичної характеристики  виступає обстановка вчинення  вбивств.  Це своєрідне поле діяльності ( дій ) злочинця, котре той обирає або завчасно, або  опиняється в ньому випадково.

 

 

1. 184.                    Початковий етап розслідування вбивств.

   Основне  завдання  початкового етапу розслідування  вбивства  полягає  в збиранні якомога об”ємної  інформації щодо всіх  елементів  складу цього злочину: про особу вбивці, співучасників,  жертву, очевидців;  мету , мотиви   злочину;  механізм злочину та його наслідки тощо

.На початковому етапі розслідування  будь якого різновиду вбивства обов”язково складається  загальний розгорнутий план  розслідування,  котрий будується  з урахуванням загальних версій та  початково одержаної інформації.

Комплекс  слідчих і розшукових дій у ході розслідування  вбивств визначається, як вже зазначалось, наявною криміналістичною ( слідчою ) ситуацією, що склалась на  конкретному етапі  провадження. Враховують особливості злочину, рід і вид смерті, спосіб її спричинення, застосовані знаряддя вбивства, способи маскування, дані про особу  загиблого та осіб, імовірно причетних до вчинення злочину, мотиви вбивства. У плані важливо також реально визначити строки, най оптимальну  послідовність виконання  слідчих та оперативно – розшукових дій.  

   Так чи інакше, як вже зазначалось, у типовий слідчих дій на початковому етапі розслідування входять:

-    огляд місця події і трупа; допити  очевидців,  інших свідків ( із числа родичів, знайомих, сусідів, співробітників тощо );призначення  й проведення судово – медичної експертизи трупа; різновидів криміналістичних експертиз  речових доказів тощо;підготовка до пред”явлення трупа для впізнання і його пред”явлення;переслідування і розшук вбивці; затримання, особистий обшук, освідування й допит підозрюваного;підготовка і пред”явлення  підозрюваного  для впізнання;обшук за місцем проживання й праці підозрюваного та ін.

 

 

1. 185.                    Типові версії  розслідування вбивств за ситуації, коли виявлено труп із ознаками насильницької смерті. Завдання цієї ситуації та шляхи їх вирішення.

ВЕРСІЇ  - версій про те, що вбивство  вчинено іншим або за умов необхідної оборони.  Перевіряються версії про самообмову. це  версії про особу вбивці, версії, як вже було сказано, про мотиви вбивства; розшукові версії щодо місцезнаходження злочинця, який переховується.версії про механізм вбивства і особу жертви. Коли встановлюють особу  жертви, вивчаються версії щодо осіб, у кого була потреба не тільки вчинити вбивство, але і приховати його, передбачаючи  своє  не уникне викриття. двох протилежних версій : а) вбивство – самогубство; б) вбивство – нещасний випадок;  в) вбивство – природна смерть.

ЗАВДАННЯ - . Встановити місце вчинення вбивства;Встановити, які  зміни відбулися на місці події; Встановити причину смерті; Встановити час настання смерті; З”ясувати механізм злочину, тобто встановити як і чим  було спричинено  смерть, а також  спосіб підготовки вбивства і спосіб приховання його  Встановити  особу жертви;Встановити, хо  знаходився ( міг знаходитись ) на місці вбивства або поблизу нього; З”ясувати  суб”єктивний бік злочину;  Встановити, хто вбивця. Потрібно виконати цілеспрямований пошук інших  частин трупа; Виявити осіб, які зникли без вісти, але ще не взятих на відповідний облік; Встановити спосіб вбивства і побудувати версії щодо часу та  можливих місць розчленування; Сконструювати та перевірити версії про  особу вбивці.

ШЛЯХИ ВИРІШЕННЯ - затримання, допит і особистий обшук підозрюваного;освідування підозрюваного  чи призначення щодо нього судово – медичної   експертизи;огляд місця події, обшук помешкання чи за місцем роботи підозрюваного з вилученням чи окремою виїмкою  його одягу, взуття, окремих предметів тощо;допити свідків – очевидців, інших свідків;призначення судових експертиз.допити заявників про злочини;виконуються оперативно -  розшукові міроприємства для встановлення особи загиблого;проводять перевірку за обліком безвісно відсутніх і облік засуджених;органам дізнання доручається проведення оперативних розшукових міроприємств з метою встановлення особи загиблого, мотиву вбивства і особи, яка вчинила злочин

 

 

1. 186.                    Слідчі дії та оперативно – розшукові заходи початкового етапу  розслідування вбивств.

До слідчих дій на початковому етапі розслідування входять:

  -    огляд місця події і трупа;- проводиться невідкладно після одержання повідомлення про виявлення  трупа ( його частин )  зі слідами насильницької смерті. Потім слідчий опитує громадян, що перебувають  на місці події і мають відношення до неї, знайомиться із навколишньою обстановкою, одержує інформацію від оперативних працівників, котрі вже встигли опитати громадян За  наявності на місці події трупа, огляд провадиться у певній послідовності ексцентричним способом, тобто від центра місця події ( трупа ) і спіраллю до периферії. У ході огляду трупа  досліджують предмети, виявлені у кишенях; із кишень вилучають мікрочастинки; описують ступінь  зношення  одягу, взуття, відповідність їх сезону, фізичним даним потерпілого

допити  очевидців,  інших свідків ( із числа родичів, знайомих, сусідів, співробітників тощо ); Допит очевидців та інших  свідків також проводиться  після огляду місця події та трупа. Під час допиту потерпілого потрібно  у такій ситуації необхідно застосувати звукозапис. Окрім цього потрібно вилучити  та долучити до справи:записні книжки потерпілого, фотознімки, документи;зображення або зразки викрадених предметів; зразки почерку потерпілого;

призначення  й проведення судово – медичної експертизи трупа; різновидів криміналістичних експертиз  речових доказів тощо; Призначення цієї експертизи є невідкладною слідчою дією, яка виконується зазвичай негайно після огляду місця події.   На судово – медичному дослідженні трупа бажана присутність слідчого або  оперативного працівника. Варто згадати про можливості судово – медичної експертизи щодо ідентифікації людини за умов  виявлення невпізнаного трупа. Судово – медична експертиза речових доказів призначається як на початковому, так і на наступному етапі провадження  у справі.  Проведенням такої експертизи встановлюється наявність, походження, конкретна чи групова  приналежність виділень організму людини, виявлених на місці події

-    підготовка до пред”явлення трупа для впізнання і його пред”явлення;

-    переслідування і розшук вбивці;

-     затримання, особистий обшук, освідування й допит підозрюваного; підготовка і пред”явлення  підозрюваного  для впізнання;

-    обшук за місцем проживання й праці підозрюваного та ін.

 

1. 187.                    Криміналістична характеристика розкрадань, вчинюваних привласненням, розтратою майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем.

Розкрадання, що вчиняються привласненням, розтратою майна  або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем (ст.. 191 КК України) – це активні дії особи, якій чуже майно, гроші, цінні папери тощо ввірені на зберігання для визначеного законом чи угодою розпорядження, управління, експлуатації, яка однак відособлює і викрадає їх з метою розпорядитись як своїм власним (привласнення) або, не відособлюючи, розходує, продає, споживає (розтрата).

Криміналістична характеристика  привласнення, розтрати майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем охоплює наступні елементи:

1. Обстановка  розкрадання.
2. Способи вчинення розкрадань
3. Узагальнені  дані про предмет посягання
4. Слідові картина
5. Дані про особливості особи злочинця (злочинців)
6. Дані про особистість потерпілих

Обстановка розкрадання :  

а) місце (галузь виробництва, сфера обслуговування, виробнича дільниця, структурний підрозділ організації, підприємства та ін.);

б) умови, що визначаються :

-  технологічним процесом або операцією,

-  системою обліку та звітності,

-  зберіганням та рухом коштів, матеріальних цінностей,

- документообігом ( оформлення та рух управлінських, проектних, облікових, бухгалтерських, лабораторних, технічних, технологічних та інших документів);

-   видом продукції, що використовується;

в) час (астрономічний) і сезонність робіт;

г) канали збуту та реалізації  здобутого злочинним шляхом.

Узагальнені дані про предмет посягання.  Це – грошові кошти, у тому числі валюта; матеріальні цінності у вигляді сировини, матеріалів, пального, продукції, напівфабрикатів, готових виробів з урахуванням їх споживчої вартості,  котрі можуть бути віднесені до різних джерел  розкрадання (підзвітні цінності; невраховані цінності;  такі,  що створені на підприємстві в організації, установі за рахунок лишків, які надійшли зі сторони, від співвласників та ін.).

Дані про особливості суб”єктів розкрадання ( тобто категорії службових, матеріально-відповідальних осіб, технічний персонал та інші особи, які можуть  бути причетними до злочину; чинники що вплинули на формування та здійснення злочинної мети, створення злочинної групи, розподіл ролей між співучасниками та ін.).

Узагальнені типовім дані про потерпілих від розкрадань. Потерпілими у справах про розкрадання, зазвичай,  виступають фізичні особи – громадяни (а юридичні особи – цивільними позивачами), які ввірили своє майно, гроші, цінні папери іншій особі або організації.

Слідова картина -  наслідки розкрадання, відображені у матеріальній обстановці злочину (характерні сліди, їх локалізація та взаємозв’язок), викликані службовими та позаслужбовими діями та зв’язками розкрадачів, способом життя, поведінкою у побуті, особистими зв’язками;

спосіб вчинення розкрадання – це комплекс умисних дій щодо підготовки, вчинення  та приховування (латентування) злочину, котрі вчиняються розкрадачами залежно від ряду  об”єктивних  і суб”єктивних   факторів специфічними прийомами у певній послідовності та для досягення злочинної мети.

 

 

1. 188.                    Криміналістична характеристика  крадіжок  чужого майна.

Криміналістична характе­ристика крадіжок містить узагальнюючі відомості про своєрід­ні ознаки (елементи), такі, як:

- обстановку, в якій готуються і вчиняються крадіжки;

-  предмет злочинного посягання;

-  способи вчинення крадіжок;

- типові сліди (слідова картина);

- особу злочинця (типи і характер злодійських груп, мотиви поведінки тощо);

- особу потерпілого від злочину.

> Обстановка, в якій готуються і вчиняються крадіжки. Обстановка крадіжки - це, переважно, просторово-часові обс­тавини, що характеризують подію злочину.

> Важливе місце серед елементів криміналістичної характе­ристики крадіжок посідають відомості про предмет злочинно­го посягання. Предметом крадіжок можуть бути автомобілі, мотоцикли, мопеди як засіб пересування або як комплекти різних агрегатів і деталей, які можна розібрати (двигун, шасі, колеса, магніто­фон та ін.). У сфері комунального господарства предметами крадіжок є електролічильники, колективні телевізійні антени, агрегати ліфтів тощо.

> Найінформативнішим джерелом у криміналістичній ха­рактеристиці крадіжок виступають відомості щодо способів вчинення злочинів цього виду. За останні роки крадіжки чужого майна набули рис організованої та професійної спрямованос­ті, вирізняються кваліфікованими способами їх учинення, що охоплюють, аналогічно способам розкрадань, різноманітні дії з підготування до крадіжки, безпосереднього заволодіння матері­альними цінностями (майном), а також приховуванню слідів злочинного посягання.

>  Одним із наступних елементів криміналістичної характе­ристики крадіжок є відомості про типові сліди (слідова картина). Механізм утворення слідів під час учинення крадіжок обумов­люється характером взаємодії злочинця з навколишньою матері­альною обстановкою. На місці події сліди залишають: а) злочи­нець (сліди рук, ніг, зубів, губ, крові, слини, інших виділень і рідин людського організму, губної помади, мікрочастинок одягу І взуття, запахові сліди та ін.); б) знаряддя злочину.. Сліди свідчать про певні навички, звички та інші якості особи злочинця.

>  У криміналістичній характеристиці крадіжок особливе місце посідають відомості про особу злочинця. Злочинців, які вчиняють крадіжки, можна умовно поділити на:

- професіональних злодіїв, для яких крадіжки є основним джерелом існування.

- не професіональних злодіїв, тобто осіб, які вчинили кра­діжку через якісь конкретні обставини.

> У криміналістичній характеристиці крадіжок особистого майна громадян варто вирізнити такий елемент, як особа потерпілого.

 

1. 189.                    Криміналістична характеристика квартирних крадіжок.

Криміналістична характе­ристика крадіжок містить узагальнюючі відомості про своєрід­ні ознаки (елементи), такі, як:

- обстановку, в якій готуються і вчиняються крадіжки;

-  предмет злочинного посягання;

-  способи вчинення крадіжок;

- типові сліди (слідова картина);

- особу злочинця (типи і характер злодійських груп, мотиви поведінки тощо);

- особу потерпілого від злочину.

> Обстановка, в якій готуються і вчиняються крадіжки. Обстановка крадіжки - це, переважно, просторово-часові обс­тавини, що характеризують подію злочину.

> Важливе місце серед елементів криміналістичної характе­ристики крадіжок посідають відомості про предмет злочинно­го посягання. Предметом крадіжок можуть бути автомобілі, мотоцикли, мопеди як засіб пересування або як комплекти різних агрегатів і деталей, які можна розібрати (двигун, шасі, колеса, магніто­фон та ін.). У сфері комунального господарства предметами крадіжок є електролічильники, колективні телевізійні антени, агрегати ліфтів тощо.

> Найінформативнішим джерелом у криміналістичній ха­рактеристиці крадіжок виступають відомості щодо способів вчинення злочинів цього виду. За останні роки крадіжки чужого майна набули рис організованої та професійної спрямованос­ті, вирізняються кваліфікованими способами їх учинення, що охоплюють, аналогічно способам розкрадань, різноманітні дії з підготування до крадіжки, безпосереднього заволодіння матері­альними цінностями (майном), а також приховуванню слідів злочинного посягання.

>  Одним із наступних елементів криміналістичної характе­ристики крадіжок є відомості про типові сліди (слідова картина). Механізм утворення слідів під час учинення крадіжок обумов­люється характером взаємодії злочинця з навколишньою матері­альною обстановкою. На місці події сліди залишають: а) злочи­нець (сліди рук, ніг, зубів, губ, крові, слини, інших виділень і рідин людського організму, губної помади, мікрочастинок одягу І взуття, запахові сліди та ін.); б) знаряддя злочину.. Сліди свідчать про певні навички, звички та інші якості особи злочинця.

>  У криміналістичній характеристиці крадіжок особливе місце посідають відомості про особу злочинця. Злочинців, які вчиняють крадіжки, можна умовно поділити на:

- професіональних злодіїв, для яких крадіжки є основним джерелом існування.

- не професіональних злодіїв, тобто осіб, які вчинили кра­діжку через якісь конкретні обставини.

> У криміналістичній характеристиці крадіжок особистого майна громадян варто вирізнити такий елемент, як особа потерпілого.

 

1. 190.                    Початковий етап розслідування квартирних крадіжок.

Вихідними даними для порушення кримінальної справи про вчинення крадіжок є такі: а) заяви громадян чи посадових осіб; б) заяви очевидців чи інших осіб, які дізналися про крадіжку; в) заяви громадян про злочинну діяльність конкретних осіб; г) затримання з краденим; ґ) інші джерела. Кожне повідомлення про факт крадіжки вимагає негайного реагування. Насамперед необхідно встановити, на якому об’єкті чи в кого, де, коли вчинена крадіжка, що саме при цьому викрадено.

Визначення спрямування розслідування, технічних завдань і засобів їх вирішення багато в чому зумовлене слідчими ситуаціями, що склалися залежно від часу, що минув з моменту крадіжки, чи виявлення її слідів, предмета крадіжки, поведінки винних, потерпілих, свідків та ін. Найбільш типовими слідчими ситуаціями початкового етапу розслідування крадіжок є такі:

1. Факт крадіжки виявлено і підозрюваного затримано з речовими доказами або по «гарячих слідах». Як правило, це ті випадки, коли інформування про проникнення злодія у приміщення здійснюється за допомогою заздалегідь установлених у ньому засобів охоронної сигналізації чи інформація надійшла від конкретних очевидців злочину, які часто самостійно або з участю працівників міліції затримують злочинців з краденим. Основне тактичне завдання в даній ситуації — закріпити сліди злочину. Типові версії у вказаній ситуації: факт крадіжки мав місце і вчинена вона затриманим; затриманий придбав крадене майно або взяв його для схову та ін.

2. Факт крадіжки встановлено, є відомості про гаданого злочинця (групу осіб), проте нікого не затримано. У розслідуваній ситуації визначальним чинником є час. Дії слідчого і працівника кримінального розшуку мають відзначатися максимальною оперативністю і спрямованістю на збирання пошукової експрес-інформації шляхом короткого опитування обізнаних осіб про кількість, індивідуальні прикмети зовнішності злочинців (стать, вік, особливі прикмети, одяг та ін.), в якому напрямі вони зникли, можливі місця їх знаходження, а також характер чи специфічні ознаки викраденого ними майна. Після чого негайно здійснюється переслідування злодія (злодійської групи) по «гарячих слідах», а також використання оперативних можливостей органів дізнання. Зокрема, організовуються тактичні операції: «Розшук злочинця», «Затримання по «гарячих слідах», «Розшук викраденого майна», «Встановлення свідків», що містять різноманітні слідчі дії та оперативно-розшукові заходи. Так, коло свідків у справі про крадіжку визначається залежно від особливостей розслідуваної події. Наприклад, у справі про квартирну крадіжку слід виявляти свідків насамперед серед мешканців будинку, де вчинена крадіжка (з числа пенсіонерів, домашніх господарок, учнів), а також серед працівників житлово-експлуатаційних контор (двірників, слюсарів, електриків та ін.). При розслідуванні крадіжок, учинених з приміщення державних чи колективних організацій, свідки виявляються з числа клієнтів, працівників та осіб, які охороняли даний об’єкт. Особливу групу свідків становлять працівники комісійних крамниць, ломбардів, а також водії таксі.

3. Факт крадіжки встановлено (зламані вхідні двері, своєрідний безлад у приміщенні, відсутнє певне майно), але дані про суб’єкта злочину відсутні. Така слідча ситуація в інформаційному плані є найменш сприятливою, а в організаційному — найскладнішою. Основні завдання — встановлення особи, яка вчинила крадіжку, і виявлення викраденого. Для цього можуть провадитися тактичні операції «Збирання відомостей про злочинця» і «Розшук викраденого майна». Реалізація цих тактичних операцій може здійснюватися таким чином: попереднє опитування потерпілого (матеріально відповідальної особи) щодо змін в обстановці місця події (поява невідомих, незвичне розташування або зникнення певних предметів тощо); огляд місця події, що включає дослідження матеріальної обстановки (не тільки приміщення, з якого вчинена крадіжка, а й оточуючої місцевості — сходових площадок, горищ і підвалів житлових будинків, дворів, підсобних приміщень та ін.); допит потерпілого та свідків (черговість допиту цих осіб визначається залежно від того, хто з них першим виявив крадіжку і повідомив про неї в міліцію); призначення і проведення судових експертиз; перевірка за криміналістичними обліками (дактилоскопічним, за способом учиненого злочину); постановка на облік викрадених номерних предметів; вивчення матеріалів раніше не розкритих крадіжок, учинених аналогічним способом.

Для початкового етапу розслідування крадіжок характерні також певні типові слідчі версії. Так, при розслідуванні крадіжок чужого майна, вчинених шляхом проникнення у приміщення, висуваються такі версії:

1) крадіжку вчинила стороння особа;

2) крадіжку вчинила стороння особа за участю або при сприянні працівника об’єкта, який не є (у цьому випадку) матеріально відповідальною особою;

3) крадіжку вчинив працівник даного об’єкта, який не є (у цьому випадку) матеріально відповідальною особою, або особа, яка охороняла даний об’єкт;

4) крадіжку вчинила стороння особа, але факт крадіжки використано матеріально відповідальною особою для приховання недостачі або присвоєння інших цінностей, що є у її розпорядженні;

5) крадіжку вчинила стороння особа при сприянні матеріально відповідальної особи, яка намагається приховати недостачу;

6) крадіжку зі зломом інсценувала матеріально відповідальна особа метою приховання недостачі або ухилення від сплати податків (нібито викрадене майно списується на збитки і тим самим знижується реальний прибуток, що підлягає оподаткуванню).

Для розслідування крадіжок особистого майна громадян, які вчинено з квартир, будинків, дач, характерні такі типові версії:

а) щодо події злочину:

— крадіжка дійсно мала місце;

— крадіжки фактично не було, а заявник помиляється щодо події злочину, або крадіжка інсценована ним самим з метою приховання факту загублення чи розтрати довірених власнику приміщення документів, коштовностей, зброї тощо;

б) щодо осіб, причетних до вчинення крадіжки, то вона вчинена:

— однією особою чи злодійською групою;

— особою з числа родичів потерпілого;

— особою, обізнаною про місця знаходження викраденого;

— особою, яка має певні навички;

— особою, яка раніше проводила якісь роботи у потерпілого або побувала в його квартирі з іншого приводу;

в) щодо місць можливого перебування злочинця: квартири; заміські дачі родичів, знайомих; готелі, вокзали та ін.;

г) щодо місць знаходження викраденого майна:

— сховано за місцем мешкання, роботи злодія, його знайомих, родичів;

— здано до комісійних крамниць, ломбардів;

— реалізовано;

— вивезено за межі даного населеного пункту;

— відправлено поштовою посилкою та ін.

Висунення робочих версій у конкретному випадку розслідування залежить від обсягу зібраної первісної інформації та слідчої ситуації, що склалася. Так, при висуненні версій про осіб, причетних до вчинення крадіжки, беруться до уваги спосіб учинення злочину, вид і кількість викрадених цінностей, а також відомості, отримані в результаті дослідження слідів та інших речових доказів, виявлених на місці злочину.

 

 

1. 191.                    Криміналістична характеристика грабежів.

Типові елементи криміналістичної характеристики грабежів і розбійних нападів є такими:

1.  Узагальнена інформація про можливі безпосередні пред­мети злочинного посягання.

2.  Відомості про обстановку вчинення злочину (місце, час, умови зберігання й охорони майна).

3.  Відомості про своєрідні ознаки способів учинення злочи­нів, тобто послідовне здійснення комплексу дій, котрі скерова­ні на досягнення бажаного результату (підготовка, відкрите викрадення майна чи напад, приховування слідів злочину).

4.  Відомості щодо особистості суб'єкта злочину.

5.  Особа потерпілого.

Особам, які вчиняють грабежі й розбої, притаманні цинізм, зухвалий і нахабний характер злочинних дій. Такі злочини за­звичай вчиняються в присутності очевидців у парках, на вокза­лах, у громадському транспорті, кафе та інших громадських місцях. Злочинці розраховують, що очевидці не перешкоджати­муть злочинові, боячись наразитися на напад. Вчиняючи грабіж чи розбійний напад, злочинці враховують певні обставини (міс­це події, риси, властиві особі потерпілого, характер майна, яким передбачається заволодіти) і визначають спосіб, час, знаряддя.

Найбільш типовими підготовчими для вчинення грабежу чи розбою діями є:

- попередня розвідка щодо об'єкта посягання;

- розроблення плану вчинення злочину;

-  підбір учасників і розподіл функцій між ними (за умов учинення групового злочину);

- вибір (визначення) найбільш вдалих місця і часу;

-  підготування засобів маскування зовнішності, зброї, зна­рядь зламу, транспортних засобів тощо.

Типовими способами вчинення грабежів і розбоїв є такі:

- силове й миттєве знімання головних уборів і шарфів;

-  виривання сумок, портфелів та інших носильних предме­тів із рук потерпілого (ривок);

- заволодіння майном у спосіб фізичного або психологічно­го тиску або ж із застосуванням зброї;

- заволодіння майном введенням в організм потерпілих от­рути, сильнодіючих наркотичних речовин тощо.

 

1. 192.                    Початковий етап розслідування грабежів.

Вихідними даними для порушення кримінальної справи про грабіж або розбій є такі джерела:

а) заява потерпілого;

б) повідомлення службових осіб про вчинення злочину;

в) заява очевидців про розбійницький напад;

г) затримання з речовим доказом у момент вчинення злочину;

ґ) інші джерела.

Для порушення кримінальної справи про грабіж або розбій необхідна наявність у первісних матеріалах даних про характер та обставини події. Зміст початкового етапу розслідування грабежів або розбоїв у кожному конкретному випадку визначається слідчою ситуацією, яка так чи інакше пов’язана з обставинами, що характеризують злочин, тобто з часом, що минув з моменту грабежу чи розбою, споживчою вартістю викрадених предметів, поведінкою потерпілого, свідків і злочинців.

Після отримання інформації про вчинений злочин слідчий оцінює її практичну значущість, правдивість. З урахуванням зібраних і задокументованих відомостей слідчий визначає їх вірогідність, достатність для початку розслiдування і вирішує, чи забезпечать вони судову перспективу кримінальної справи. Якщо наявних відомостей недостатньо або вони викликають сумнів, то згідно зі ст. 97 КПК проводиться попередня перевірка. Така перевірка передбачає встановлення додаткових обставин або їх вірогідності шляхом отримання пояснень від потерпілого, очевидців, уточнення окремих елементів на місці злочину. Разом з тим необхідно в процесі перевірки звертати увагу на конкретні ознаки, притаманні даному виду злочину. До них можна віднести:

а) наявність ознак старанної підготовки, зухвальства, проявленого нападаючими;

б) ретельне спостереження за жертвою, про що свідчать сліди, залишені на місці спостереження;

в) характер спрямованості діянь: напад на людину, квартиру, дачу, вчинений з метою заволодіння грошима, цінним майном, документами або утаєння більш тяжкого злочину;

г) спосіб зникнення з місця події;

ґ) способи приховання і реалізації злочинно придбаного майна і цінностей;

д) дані про осіб, які раніше вчиняли подібні злочини, їхні зв’язки.

Встановлення названих ознак здійснюється як на стадії дослідчої перевірки, так і на початковому етапі розслідування. Виявлення вказаних ознак проводиться поетапно, оскільки вони тісно пов’язані між собою.

Отже, грабіж чи розбійницький напад характеризується певною слідчою ситуацією, а також особливостями, що дозволяє сформулювати типові основні напрями розслідування, тобто визначити комплекс слідчих дій та оперативно-розшукових заходів. Прийнявши рішення про порушення кримінальної справи за ознаками ст. 186 або ст. 187 КК, слідчий дає ретельну процесуально-криміналістичну оцінку наявної початкової інформації. Наявність необхідних відомостей про злочин, осіб, які вчинили напад, місце їх знаходження, товарну цінність і значущість викраденого, місця приховання і збування забезпечує не тільки слідчу і судову перспективу, а й дозволяє визначити комплекс слідчих дій та оперативно-розшукових заходів.

У справах про грабежі чи розбійницькі напади слідчий вже на початковому етапі розслідування, як правило, має певну інформацію про обставини виявленого злочину, а часто й про осіб, які його вчинили. Ця інформація надходить слідчому з заяв потерпілих та інших джерел. Оцінюючи цю інформацію і результати первинної перевірки, слідчий має можливість вже на початковому етапі розпочати перевірку висунутих версій і планування розслiдування.

Планування розслідування грабежів та розбійницьких нападів здійснюється з урахуванням даних, одержаних внаслідок проведення перевірочних заходів. Особливістю планування є врахування слідчої ситуації, що склалася на початковому етапі розслідування. Існують дві головні слідчі ситуації: перша з них, коли особа, яка вчинила злочин, відома, друга — коли злочинець невідомий. Як правило, на початковому етапі розслідування у справах про грабіж чи розбійницький напад можна висунути такі типові версії:

1) мав місце грабіж чи розбійницький напад;

2) злочин вчинено підозрюваною чи іншою особою;

3) злочину не було, повідомлення неправдиве.

 

 

1. 193.                    Криміналістична характеристика розбійницьких нападів.

Типові елементи криміналістичної характеристики грабежів і розбійних нападів є такими:

1.  Узагальнена інформація про можливі безпосередні пред­мети злочинного посягання.

2.  Відомості про обстановку вчинення злочину (місце, час, умови зберігання й охорони майна).

3.  Відомості про своєрідні ознаки способів учинення злочи­нів, тобто послідовне здійснення комплексу дій, котрі скерова­ні на досягнення бажаного результату (підготовка, відкрите викрадення майна чи напад, приховування слідів злочину).

4.  Відомості щодо особистості суб'єкта злочину.

5.  Особа потерпілого.

Особам, які вчиняють грабежі й розбої, притаманні цинізм, зухвалий і нахабний характер злочинних дій. Такі злочини за­звичай вчиняються в присутності очевидців у парках, на вокза­лах, у громадському транспорті, кафе та інших громадських місцях. Злочинці розраховують, що очевидці не перешкоджати­муть злочинові, боячись наразитися на напад. Вчиняючи грабіж чи розбійний напад, злочинці враховують певні обставини (міс­це події, риси, властиві особі потерпілого, характер майна, яким передбачається заволодіти) і визначають спосіб, час, знаряддя.

Найбільш типовими підготовчими для вчинення грабежу чи розбою діями є:

- попередня розвідка щодо об'єкта посягання;

- розроблення плану вчинення злочину;

-  підбір учасників і розподіл функцій між ними (за умов учинення групового злочину);

- вибір (визначення) найбільш вдалих місця і часу;

-  підготування засобів маскування зовнішності, зброї, зна­рядь зламу, транспортних засобів тощо.

Типовими способами вчинення грабежів і розбоїв є такі:

- силове й миттєве знімання головних уборів і шарфів;

-  виривання сумок, портфелів та інших носильних предме­тів із рук потерпілого (ривок);

- заволодіння майном у спосіб фізичного або психологічно­го тиску або ж із застосуванням зброї;

- заволодіння майном введенням в організм потерпілих от­рути, сильнодіючих наркотичних речовин тощо.

 

В останні роки характерною особливістю розбійницького нападу є тс, що такі злочинні акції звичайно здійснюються гру­пою, що робить звичайні способи їх вчинення більш витончени­ми, досконалими і результативними для злочинців. Нерідко ви­користовуються різноманітні види сучасної вогнепальної зброї, найновіші технічні пристосування, інструменти та інші засоби ураження.

194. Криміналістична характеристика хуліганства.

Основними елементами криміналістичної характеристики являються сукупності ознак, які визначають:               

1. Спосіб приготування, скоєння та приховування злочину. Ознаки способу злочину, відображення їх в матеріальній обстановці місці скоєння та інших джерелах використовуються для визначення шляхів встановлення злочинця, його співучасників, вияснення обставин злочину та ін.   

2. Місце, час, обстановка, знаряддя та засоби скоєння злочину. Місце скоєння злочину в криміналістичній характеристиці відображається різними, в тому числі деталізуючими ознаками. Обстановка місця скоєння злочину- - частина матеріального середовища, яка включає, крім ділянки території, сукупність різних предметів, поведінки учасників події, психологічні відносини між ними та ін.

              3. Предмет посягання.

  4. Особа потерпілого. Дані про потерпілого займають важливе місце в криміналістичних характеристиках, особливо злочинів проти життя, здоров'я та гідності особи.

             5. Особа злочинця - поняття широке, яке виражає сутність особи, складний комплекс ознак що його характеризують, властивостей, зв'язків і відносин, його моральний та духовний світ, взяті в розвитку, в взаємодії з соціальними та індивідуальними життєвими умовами, які в тій чи іншій мірі

 

 

195.Типові слідчі ситуації, які виникають на початковому етапі розслідування хуліганства.

На початку розслідування висувають і перевіряють загальні типічні версії:

• підозрюваний вчинив кримінально наказуємі хуліганські дії,
• у діях підозрюваного міститься склад не хуліганства, а іншого злочину,
• подозреваемий учинив дрібне хуліганство.

очатковий етап розслідування хуліганства починається з аналізу та оцінки первинних матеріалів. Це дозволяє визначити слідчу ситуацію, а потім спланувати тактичні операції для її вирішення.

Типові слідчі ситуації:

1. Осіб затримано на місці події, є свідки, потерпілий і матеріальні сліди. Це характерно для хуліганства, скоєного на вулиці, в громадському транспорті, в комунальній квартирі та інше.

2. Особа, яка скоїла хуліганські дії, знаходиться на місці події і продовжує їх скоювати. Це типово для квартирного дебошу, порушень правил поводження на пляжі, при спробі зриву громадських заходів (концерт, збори), коли хулігани, не звертаючи уваги на попередження громадян, погрожують застосуванням фізичної сили, нанесенням тілесних ушкоджень.

3. Хуліганські дії скоєні в минулому, особи злочинців відомі. Ця ситуація типова при порушенні кримінальної справи по заяві потерпілих.

4. Особа, яка скоїла хуліганські дії, зникла, вона відома лише в об'ємі ознак зовнішності, які встигли запам'ятати потерпілий та свідки. Це типово для скоєння хуліганства в громадському транспорті, в малолюдних місцях, місцях відпочинку, де хулігану не було вчинено потрібного опору, і він зник.

5. Знайдено сліди хуліганських дій, злочинець невідомий, свідків не має. Це характерно для хуліганства, скоєного ‘без свідків’ (глум над пам'ятниками культури, нанесення на парканах і будовах нецензурних текстів, які ганблять честь та гідність громадянина, спричинення шкоди державному або особистому майну і т.д.).

Розслідування повинно бути організованим і цілеспрямованими, слідчі дії повинні виконуватись в визначеній послідовності, погоджуватись з оперативними заходами. З цією метою здійснюється планування (в усній чи письмовій формі). Усна форма - отримавши повідомлення про подію хуліганства, орган дізнання або слідчий оцінює його і визначає, чи достатньо підстав для порушення кримінальної справи про хуліганство (ст.94 КПК України, ст.206 КК України). Якщо необхідно, проводиться перевірка в відповідності зі ст.97 КПК України та приймається рішення про порушення справи, намічаються початкові слідчі дії. Фактично це і є планування, яке здійснюється в усній формі. Воно характерне для простих слідчих ситуацій, які зустрічаються частіше всього на початковому етапі розслідування.

Реалізація тактичної операції завжди починається з планування системи слідчих дій, оперативно-розшукових та організаційних заходів, направлених на рішення конкретної задачі розслідування.

196.Криміналістична характеристика шахрайства.

Криміналістична характеристика  шахрайства  містить відомості про  своєрідні ознаки (елементи), такі як:

1. Спосіб шахрайства.
2. Місце і обстановка.
3. Час вчинення  злочину.
4. Предмет злочинного посягання.
5. Слідові картина.
6. Особа злочинця.
7. Особа потерпілого.

1. Способи вчинення шахрайства.  Існують різноманітні способи шахрайства, які можуть бути класифіковані за різними критеріями. Так, залежно від спрямованості шахрайського посягання  розрізняють такі основні способи шахрайства:

А. Способи шахрайства з метою заволодіння державним або колективним майном.

            Б. Способи заволодіння  індивідуальним майном громадян.

2. Місце і обстановка. Місце  вчинення шахрайства обирається  з урахуванням можливості реалізації обраного способу злочину, предмета посягання й особи жертви. Деякі  спроби шахрайства можуть реалізуватися у кількох місцях, не пов”язаних між собою. Мова може йти про територіальне поширення будь-якого виду шахрайства. Шахраї можуть створювати “спеціальні фірми”,  в яких здійснюється збирання грошей від громадян (оформлення віз чи паспортів для виїзду за кордон, різні туристичні афери, довічне страхування, підтримка клубів, побудова класичних фінансових пірамід, благодійні заходи та ін.).

3. Час вчинення злочину.   Час є не тільки елементом криміналістичної характеристики злочину, а й дозволяє встановлювати черговість, розвиток різних явищ і процесів у часі. Важливо з”ясувати початок і закінчення  шахрайського діяння, його протяжність у часі. Шахрайство може  мати тривалий часовий період, складатися з кількох часових відрізків.У більшості випадків шахрайство вчиняється у денний час.

4. Предмет злочинного посягання. Предметом посягання  шахрайства можуть бути матеріальні цінності у всій їх різноманітності:гроші;промислові товари, сировина;продукти харчування, спиртні напої, напівфабрикати;

1. 5. Особа злочинця.  Суб”єктом шахрайства може бути відповідно до чинного законодавства України тільки приватна особа, яка досягла на момент вчинення злочину 16 років.

Шахраї можуть бути поділені на певні групи:

1. “нові” шахраї, що використовують механізми ринкових відносин,;2)шахраї-гастролери, які постійно роз”їжджають  і негайно зникають з місць вчинення злочинних діянь;3)шахраї-гравці, які використовують азартні ігри; і т.д.

• 6. Особа потерпілого. Дані про жертву злочину мають важливе значення в системі криміналістичної характеристики шахрайства. Спостерігається певний зв”язок між особливостями особи потерпілого і особи злочинця, простежується відома вибірковість з боку шахрая. Система ознак, що належить до особи потерпілого містить:демографічні відомості (стать, вік, місце проживання, роботи та ін.);дані про спосіб життя, риси характеру.

7. Слідова картина (сліди шахрайства). Для злочинної діяльності у формі шахрайства взагалі не характерні сліди, залишені на місці події.. У більшості випадків сліди злочинної діяльності зберігаються в документах та їх реквізитах, вони часто містять відомості, важливі для розслідування. Сліди можуть  бути виявлені на предметах, залишених шахраєм. Характерними  слідами для шахрайства є ідеальні сліди .

 

197.Криміналістична характеристика хабарництва.

Хабарництво є одним з найбільш складних для розслідування злочинів. По-перше, воно відбувається в більшості випадків під час відсутності очевидців. Це пояснюється тим, що всі учасники злочину - хабародавець, взяткополучатель і посередник - зацікавлені в здійсненні злочину й приймають всі міри до приховання слідів своєї злочинної діяльності. По-друге, тому що всі учасники злочину несуть карну відповідальність за вчинене, вони звичайно відмовляються давати правдиві показання, створюють своєрідну кругову поруку. По-третє, нерідкі випадки хабарництва за здійснення законних дій. При цьому встановлення факту дачі-одержання хабара ускладнюється, тому що відсутні сліди (головним чином, у документах) здійснення незаконних дій, а за кінні дії, природно, не завжди свідчать про злочин. По-четверте, у ряді випадків хабарники пов'язані з розкрадачами державного, муніципального й приватного майна й інших осіб, що роблять економічні злочини, і викрити нерідко розгалужену й глибоко законспіровану групу злочинців дуже складно. По-п'яте, у порівнянні з іншими злочинами при розслідуванні хабарництва порівняно невеликий обсяг доказів, у більшості випадків обвинувачення будується на побічних доказах, оцінка яких представляє значні труднощі. У сучасних умовах змінилася якісна характеристика хабарництва: суми хабарів незмірно зросли в порівнянні з тими сумами, які передавалися в колишні роки. Змінився й предмет хабара. В умовах інфляції й дефіциту хабара найчастіше даються не грошима, а коштовними предметами: меблевими гарнітурами, автомобілями, коштовностями й т.п. Нерідкі факти оформлення на роботу взяткополучателя і його близьких при фактичному невиконанні ними яких-небудь обов'язків. У комерційні структури зараховуються посадові особи із числа працівників виконавчої влади, банківські працівники, податкові інспектори й ін.

У зв'язку з новими функціями банків по видачі ліцензій комерційним структурам на банківську діяльність, наданню позичок, кредитів, видачі готівки , оформленню інших фінансових операцій акціонерним товариствам, спільним підприємствам, акціонерним комерційним банкам хабарі даються банківським працівникам. Відомі факти хабарництва серед працівників недавно створених податкових інспекцій. З'явилися випадки хабарництва при приватизації житла, головним чином за зниження вартості приватизованих квартир, оформлення приватизації й ін. Цілком реальний прогноз про подальше поширення хабарництва за зниження вартості приватизованого майна, надання пільг за користування землею, виділення кращих земельних наділів, виробничих фондів при виході з колгоспів і радгоспів, завищення частки в неподільному фонді підприємства при його розділі або ліквідації. Працівники місцевих адміністрацій, префектур і мерій одержують хабарі за реєстрацію акціонерних товариств, спільних підприємств і інших комерційних структур, особливо за виділення їм приміщень. Хабарі даються за перерахування державних безготівкових грошей на рахунки акціонерних товариств і спільних підприємств із наступним вилученням готівки і їхнім поділом. Працівники торгівлі одержують більші суми хабарів за відпустку перекупникам необмеженої кількості товарів, минаючи торговельні зали, для наступного їхнього перепродажу. У зв'язку із введенням численних обмежень на ввіз і вивіз різних товарів за кордон хабарництво одержало певне поширення серед працівників митної служби. Відомі випадки одержання хабарів посадовими особами бірж за першочергове включення продукції в реалізацію, вигідне визначення стартової ціни продукції, реалізованої через біржі

 

 

 

198.Початковий етап розслідування хабарництва.

На початковому етапі розслідування по даній категорії злочинів можливі три типові ситуації: 1) є відомості про хабарництво, що відбулося, які надійшли від органів дізнання й хабародавця; 2) має місце заява громадянина про вимагання у нього хабара й передбачуваній її передачі; 3) інформація про хабарництво отримана при розслідуванні іншого злочину. Процес розслідування ситуаційно обумовлений і впливає на обрання відповідних слідчих дій і оперативно-розшукових заходів.

При розслідуванні  хабарництва  необхідно  виходити  з  типових версій:  1) одержання і давання хабара дійсно мали місце; 2) мала місце провокація хабара; 3) мала місце інша (незлочинна) подія (наприклад, був повернутий борг); 4) службова особа виконала юридично значиму дію, хабар не одержувала; має місце обмова.

Як першочергові слідчі дії при розслідуванні хабарництва можугь бути названі: допит заявника; допит хабародавця і хабарника; обшук у хабародавця і хабарника; затримання при одержанні хабара; огляд предмета хабара; огляд місця події; пред’явлення для впізнання предмета хабара.

Допит заявника передбачає уточнення і деталізацію обставин, що  містяться в заяві: звідки відомо про передавання хабара, про факт вимагання хабара, хто це може підтвердити, хабар передано чи тільки планується, про яку грошову суму йде мова, коли повинен бути переданий хабар, яким чином, через кого та ін. Заявниками можуть бути особи, які вже передали хабар, або особи, у відношенні яких має місце вимагання хабара, інші особи, яким відома інформація про хабарництво. У відповідності до ст. 369 КК України особа, яка дала хабар, звільняється від кримінальної відповідальності, якщо стосовно неї мало місце вимагання хабара або якщо після давання хабара вона добровільно заявила про те, що сталося, до порушення кримінальної справи щодо неї органу, наділеному законом правом на порушення кримінальної справи.

Важливого значення набуває допит хабародавця.  Під час такого допиту з’ясовується: коли і при яких обставинах відбулося знайомство з хабарником; які склалися з ним стосунки; скільки часу вони знайомі; які дії повинен був вчинити (або не вчинювати) хабарник в інтересах хабародавця (чи інших осіб); у чому полягав предмет хабара; хто його визначив і яким чином; в який спосіб мав бути переданий хабар; чи були посередники і хто саме; чи відомі інші факти хабарництва та ін.

При допиті хабарника необхідно встановити такі обставини: які його службові функції та повноваження; чи знайшов він з хабародавцем (з якого часу, хто познайомив, при яких обставинах); хто запропонував хабар; яким чином це було зроблено; які дії необхідно було вчинити (або не вчинити); чи відображувались ці дії в документах та в яких саме; в який спосіб передбачалося передавання хабара; чи отримував раніше хабарі та за які дії; тощо.

Під час розслідування хабарництва необхідно проводити виїмку документів. Йдеться про документи в яких відображаються результати діяльності хабарника (накази, розпорядження, угоди, довідки та ін.). 

У більшості випадків обшук по даній категорії справ провадиться з метою виявлення предмета хабара, документів, що підтверджують дії хабарника, цінностей, записок та ін. Причому, у деяких випадках проводиться певний погоджений комплекс дій (тактична або оперативно-тактична операція). Тому важливо, щоб всі дії були проведені в межах закону, предмет хабара одержав "статус" речового доказу, факт передавання хабара був чітко зафіксований. Предмет хабара необхідно індивідуалізувати, для цього проводиться у необхідних випадках його обробка люмінесцентними барвниками, що має значення для подальшої ідентифікації, одержання доказів контактної взаємодії хабарника з відповідним предметом.

З метою виявлення хабарництва позитивний ефект надає використання технічних засобів спостереження та фіксації, прослуховування телефонних переговорів (зняття інформації з каналів зв'язку).

Про розслідуванні хабарництва призначаються судові експертизи: технічна експертиза документів, судово-почеркознавча, судово-авторознавча, дактилоскопічна та інші трасологічні експертизи, судово-хімічна, судово-економічна та ін

 

199.Способи вчинення шахрайства.

Способи вчинення шахрайства.  Існують різноманітні способи шахрайства, які можуть бути класифіковані за різними критеріями. Так, залежно від спрямованості шахрайського посягання  розрізняють такі основні способи шахрайства:

А. Способи шахрайства з метою заволодіння державним або колективним майном.

            Б. Способи заволодіння  індивідуальним майном громадян.

Шахрайство з метою заволодіння державним або колективним майном реалізується такими  способами:

-          заволодіння матеріальними цінностями шляхом отримання цього майна за підробленими документами на базах, складах та інших об”єктах з використанням упущень відповідних службових осіб;

-          незаконне одержання  майна на прокат за фіктивними або чужими документами (частіш за все  викраденими) із наступним привласненням чи продажем цього майна;

-          обрахунки касирів чи продавців під час розміну купюр грошей чи купівлі товару;

-          придбання  товарів у магазинах за  підробленими  касовими чеками;

-          заволодіння грошовими коштами шляхом незаконного отримання державних пенсій або інших виплат від органів соціального захисту за допомогою підроблених документів про стаж роботи, заробіток, багатодітність, інвалідність та інші дані, необхідні для отримання пенсії, допомоги тощо;

-          привласнення майна, помилково відпущеного у великій кількості чи кращої якості;

-          постачання товарів у меншій кількості та нижчої якості, ніж передбачено договором;

-          заволодіння майном шляхом придбання тих або інших товарів в кредит за підробленими документами і ухилення від сплати решти суми;

-          отримання авансу за обіцянку виконати певні роботи чи за постачання товарів з наступним ухиленням від виконання зобов”язань за договором;

-          заволодіння значними грошовими сумами в банківських  установах шляхом використання у банківських  розрахунках між організаціями фальшивих кредитових авізо і різного роду чекових документів (із пред”явленням підроблених паспортів чи без такого);

-          одержання грошей під виглядом продажу приватизованого житла тощо.

Способи шахрайства з метою заволодіння індивідуальним майном громадян:

-          підміна предметів продажу, обміну і грошових коштів, що підлягають передачі контрагенту (використання шахраями грошових і  майнових “ляльок” тощо);

-          продаж виробів нижчої, ніж передбачено домовленістю, якості (продаж прикрас з міді, латуні чи бронзи як золотих – “фармазонство”);

-          обрахування потерпілого  під час розміну великих купюр грошей або купівлі;

-          заволодіння предметами угоди без наміру виконати зобов”язання за договором (залишення потерпілого під якимось приводом і зникнення через прохідний двір – “протяг”);

-          підкидання потерпілому фіктивних цінностей, втягнення його у “розподіл” знахідки і видурювання грошей як частини вартості “знайденого”;

-          обман під час азартних ігор ( в карти, в  “наперсток “ (шулерство) тощо;

-          проведення лотерей, продаж облігацій, ворожіння чи знахарство як форми обману;

-          продаж неіснуючого або чужого майна (наприклад, квартири, дачі тощо, що знаходяться у тимчасовому користуванні шахрая);

-          продаж невідчужуваного майна;

-          заволодіння грошовими коштами або іншими цінностями під приводом придбання дефіцитних предметів або надання якихось послуг (так звані  облудливі обіцянки );

-          збирання “пожертвувань”;

-          шлюбні афери (тобто укладення шлюбу із заможною особою);

-          заволодіння майном і грошима шляхом  видавання себе особою, що виконує службові (владні) повноваження;

-          проведення обшуку від імені працівників міліції, прокуратури або стягнення штрафу;

-          заволодіння грошима під приводом збору громадських внесків з різних підстав (прибирання й охорони під”їздів,  боротьби із  комахами, ремонту водопровідних, отоплювальних систем, надання допомоги окремим особам тощо).

Залежно від сфери соціально-економічної діяльності  способи  шахрайства можуть бути поділені на:

1. способи соціальної допомоги (підроблення документів з метою отримання пенсій чи допомог; надання довідки про значно завищену заробітну плату з метою підвищення пенсії та ін.);
2. побутового обслуговування (отримання речей, що дорого коштують, за документами своїх родичів, за викраденими чи знайденими документами);
3. страхування (завищення сум шкоди, що підлягають сплаті клієнтові в результаті обумовлених страхових подій);
4. туризму (туристичні афери);
5. вивезення робочої сили за кордон (афери зі збирання грошей у бажаючих поїхати на заробітки) та ін.

            Способи шахрайства можна поділяти і залежно від характеру “стосунків”, що виникають між підприємствами чи господарськими товариствами:

1. фіктивне представництво (використання фіктивних документів про належність до тієї чи іншої фірми з метою укладення договір і отримання товару без оплати);
2. фіктивне посередництво (особа чи  група осіб діють від імені неіснуючої фірми з метою укладення договору з  підприємством на закупівлю в нього сировини, матеріалів тощо для іншого підприємства; від  першого підприємства шахрай отримує матеріальні цінності, а від другого  - гроші);
3. отримання позик під фіктивні проекти (шахрай пред”являє документи, що нібито підтверджують його наміри);

            Залежно  від тривалості злочину  можна виділити такі способи шахрайства:

1. одноразові (отримання товару в кредит без наміру наступної виплати грошей);
2. тривалі (незаконне отримання пенсії або грошової допомоги).

Залежно  від характеру локалізації шахрайства можуть бути названі такі способи:

1. спрямовані на вузьке коло жертв;2)спрямовані  на широке охоплення населення.

 

 

200.Початковий етап розслідування шахрайства.

Найбільш загальні типові слідчі ситуації на початковому етапі розслідування шахрайства такі:

1) є дані про подію злочину і особу злочинця;

2) злочинець затриманий відразу після вчинення злочину;

3) є дані про подію злочину, спосіб його вчинення, особа злочинця невідома;

4) є дані про подію злочину, але механізм вчинення шахрайства і особа злочинця невідомі.

Запропоновані типові ситуації передбачають висунення і перевірку слідчих версій. Основою для цього можуть бути такі загальні типові припущення: шахрайство мало місце; вчинено інший злочин; надійшла неправдива заява і злочинного діяння взагалі не було. Якщо передбачається, що шахрайство мало місце, то можливе існування таких типових версій: заволодіння матеріальними цінностями чи грошима могло бути вчинене за допомогою підроблених документів (доручень, накладних, кредитових авізо, договорів, посвідчень тощо); заволодіння майном могло бути вчинене за допомогою легальних форм підприємницької діяльності чи використання фіктивних підприємств; заволодіння майном припускається вчиненим за допомогою «ляльок» (речових чи грошових), підміни товарів або грошових знаків; заволодіння грошима (іншими цінностями) передбачається вчиненим за допомогою азартних ігор; заволодіння майном припускається вчиненим групою шахраїв-гастролерів та ін. Залежно від ситуації і версії, що перевіряється, слідчий обирає найбільш доцільні слідчі дії та оперативно-розшукові заходи, визначає їх послідовність і відповідний комплекс.

На початковому етапі розслідування шахрайства дії слідчого визначаються залежно від характеру даних, які в нього є. У процесі розслідування мають бути доведені такі обставини: подія шахрайства (час, місце, спосіб вчинення злочину та ін.); винність конкретної особи у шахрайстві і мотиви вчинення злочину; обставини, що впливають на ступінь і характер відповідальності обвинуваченого; характер і розміри шкоди, заподіяної шахрайством; обставини, що сприяли вчиненню шахрайства.

Для перевірки версії про те, що шахрайства не було, необхідно встановити, чи мав заявник майно і цінності, на які він посилається як на предмет злочинного посягання, чи не міг він його розтратити. У такому разі необхідно детально допитати заявника про обставини передачі майна та його індивідуальні ознаки. У заявника доцільно з’ясувати, де і коли було придбане майно або цінності, хто знав про їх існування, яким чином відбувалася подія, за яких обставин, в якому місці, хто міг бачити передачу майна, хто перебував на місці вчинення злочину тощо.

У разі підтвердження заяви потерпілого порушується кримінальна справа. Якщо з часу вчинення злочину минуло небагато часу, організується спостереження в місцях найбільш ймовірної появи злочинця. За кримінальними обліками органів внутрішніх справ перевіряється, чи є у них дані про осіб, які мають властивості, притаманні шахраю, чи не зареєстровані нерозкриті шахрайства, що вчинені способом, аналогічним використаному підозрюваним. Інформацію про особу злочинця важливо отримати від потерпілого і свідків.

 

 

201.Предмет допиту потерпілого під час розслідування шахрайства.

Допитами потерпілого  встановлюють:

-          коли, де  і за яких умов шахрай вчинив обман чи зловживання  довір”ям і заволодів майном (на вулиці, на ринку, в помешканні, банку, на підприємстві. Чи були там люди, хто міг бачити момент спілкування з шахраєм (шахраями);

-          чому потерпілий опинився в цьому місці;

-          чи був він один або з ким-небудь з числа своїх знайомих;

-          чи були якісь особи разом з шахраєм (скільки їх було);

-          як вони поводили себе (як звертались один до одного, які імена або прізвища називали, про що розмовляли, які прикмети кожного із них);

-          обставини, за яких потерпілий познайомився із шахраями ( чи знав він їх раніше);

-          який спосіб шахрайства був застосований злочинцем, які предмети та документи пред”являв, на які факти та обставини посилався під час розмови. Які засоби використовував для обману чи введення потерпілого в оману ;

-          які предмети чи документи передано шахраю (їх особливі ознаки – прикмети);

-          хто мав відомості про наявність у потерпілого майна або про його намір набути дефіцитні речі або  вчинити відповідну угоду;

-          які сліди або предмети міг залишити злочинець на місці вчинення шахрайства;

-          звідки шахрай з”явився, прийшов, чи мав він транспортний засіб, який, хто ним керував, які його прикмети ( у тому числі  номер, серія тощо);

-          коли і на підставі чого він запідозрив, що став жертвою злочину;

-          які індивідуальні особливості майна, переданого злочинцям;

-          в якому напрямку і за яких обставин  злочинці втекли;

-          за яких  тощо.

Звичайно цей перелік є наближеним і не охоплює усіх питань, які з”ясовуються під час допиту потерпілого у ході розслідування різних форм і видів шахрайства.

 

202.Початковий етап розслідування злочинів, його зміст і завдання.

Етап розслідування - це такий період розслідування, у ході якого поряд із загальними вирішуються й свої, властиві конкретному етапу, завдання.

Перший етап - період провадження первинних, невідклад них слідчих дій, а також оперативно-розшукових заходів, скерованих на вирішення загальних і специфічних завдань (установлення події, що має ознаки злочину; виявлення, пересліду­вання й затримання особи, винної у вчиненні злочину «по гаря­чих слідах» тощо).

Первинні, невідкладні слідчі дії здійснюються у відносно об­межений проміжок часу, але встановити його тривалість для всіх випадків розслідування злочинів наперед неможливо.

У загальному вигляді необхідно зазначити, що початковий етап розслідування завершується зникненням невідкладності у проведенні слідчих дій.

Обмежений строк початкового етапу розслідування злочи­нів вимагає максимальної інтенсифікації діяльності слідчого.

 

 

203.Початковий етап розслідування хуліганства.

Кримінальне законодавство визначає  хуліганство – умисні дії що грубо порушують громадський порядок і виражають  явну неповагу до суспільства, супроводжуюче застосуванням насилля  до громадян або погрозою його застосування, а також пошкодженням чужого майна.

Злістним визнається хуліганство, якщо воно скоєно групою осіб за попереднім зговором або організованною групою, пов’язано з опіром представнику влади або іншій особі, виконуючому обов’язки по охороні громадського порядку,  особою раніше засудженою за хуліганство.

Справи про злочини, передбачені ст.206 КК України, при наявності підстав можуть порушуватися по будь-якому вказаному в ст.94 КПК України приводу. При цьому органи дізнання і слідчі повинні враховувати дві особливості: наявність достатніх даних, які вказують на ознаки кримінально-караного хуліганства, оскільки хуліганські вчинки, в залежності від характеру, ступеня порушення і повторності, можуть тягти за собою як кримінальну, так і адміністративну відповідальність; спрощений порядок провадження в справах про злочини, передбачені ч.І ст.206 КК України, які за загальним правилом порушуються судом по матеріалах органів міліції або інших органів дізнання (ст.430 КПК України).

Приводами до порушення кримінальної справи, як показує практика, найчастіше є заяви потерпілих, повідомлення установ, організацій, службових осіб, представників громадськості або очевидців хуліганства. Нерідко справи про хуліганські вчинки порушуються на підставі протоколу затримання правопорушників в момент вчинення злочину або ж внаслідок безпосереднього виявлення прокурорсько-слідчими працівниками ознак кримінально-караного хуліганства. Як уже відзначалося, повідомлення про хуліганські дії поступають або в момент їхнього вчинення, або відразу після закінчення і потребують негайного реагування з боку робітників міліції для припинення хуліганства і затримки злочинців.

Якщо повідомлення про хуліганство надійшло з запізненням, як правило проводять попередню перевірку. У заявника і свідків-очевидців відбирають пояснення, відбирають різні документи (медичні довідки, характеристики), іноді проводять огляд місця злочину.

На початку розслідування висувають і перевіряють загальні типічні версії:

- підозрюваний вчинив кримінально наказуємі хуліганські дії,

- у діях підозрюваного міститься склад не хуліганства, а іншого злочину,

- подозреваемий учинив дрібне хуліганство.

 

204. Криміналістична характеристика злочинних порушень правил безпеки праці.

Чинним законодавством передбачена відповідальність за порушення посадовими особами підприємств, установ і організацій загальних або спеціальних правил охорони праці, якщо ці порушення могли спричинити нещасні випадки з людьми або інші тяжкі наслідки або спричинили тілесні ушкодження, втрату працездатності, смерть людини або заподіяння тяжких тілесних ушкоджень. Як самостійні склади злочину закон виділяє порушення правил гірських робіт, будівельних, санітарних і протипожежних правил, правил експлуатації будівельних механізмів при виробництві будівельних робіт, виробничо-технічної дисципліни або правил, що забезпечують безпеку виробництва у вибухонебезпечних цехах, правил зберігання, використання, обліку, перевезення вибухових і радіоактивних речовин або піротехнічних виробів. Зв'язок розслідуваної події з певними виробництвами, технологічними процесами й видами робіт, своєрідність правил техніки безпеки й промислової санітарії обумовлюють наявність у загальній методиці розслідування даних злочинів ряду особливостей стосовно до окремих галузей економіки й на окремих виробництвах. Незважаючи на ці особливості, криміналістичний аналіз злочинів в області охорони праці дає можливість виявити ряд загальних рис, властивому способу їхнього здійснення й приховання, виявити характерні для даного виду злочинів сліди, установити найпоширеніші порушення правил охорони праці. Найбільше часто зустрічають наступні злочинні порушення цих правил:

- допуск до провадження робіт ненавчених або непідготовлених осіб;

-дача вказівок і розпоряджень про провадження робіт, що суперечать правилам безпеки праці;

-внесення змін у технологічні процеси, конструкції верстатів і механізмів, видання інструкцій і пам'яток, що суперечать вимогам безпеки праці: - незадовільна підготовка працівників в області охорони праці;

- незадовільний контроль за технічним станом устаткування й засобів захисту;

-незадовільний контроль за безпечним провадженням робіт;

-незадовільна організація робіт і заходів щодо техніки безпеки. Злочин в області охорони праці звичайно не обмежується порушенням якого-небудь одного правила техніки без небезпеки або промислової санітарії, а являє собою сукупність порушень зазначених правил. Особливістю даного виду злочинів є наявність складного причинного зв'язку між порушенням правил безпеки праці й наслідками, що наступили в результаті цього. Допущені порушення неминуче спричиняють виникнення різноманітних факторів, що обумовлюють, у свою чергу, настання шкідливих наслідків. Залежно від характеру допущених порушень такі фактори можуть ставитися до технічної або організаційної сторони виробничого процесу або до промислової санітарії. Відповідно до цього причини нещасних випадків прийнято підрозділяти на технічні, організаційні й санітарно-гігієнічні. Причини технічного характеру пов'язані з неналежним ремонтом і експлуатацією встаткування, прихованими дефектами вузлів і деталей машин, конструктивними недоліками механізмів і агрегатів. Незадовільна організація виробничих процесів у цілому або окремих технологічних операціях, робочих місць, нераціональне розміщення встаткування, неналежне розміщення працівників і т.п. становлять організаційні причини. До санітарно-гігієнічних причин ставляться різні фактори зовнішнього середовища, пов'язані з виробництвом, здатні зробити шкідливий вплив на організм людини (висока або низька температура, виробничі шуми, загазованість або запыленность виробничих приміщень і т.п. ). шкідливі наслідки, Що Наступили, обумовлюються дією як однієї, так і комплексом різнорідних причин. Так, несправність вентиляційного встаткування через неякісний ремонт (технічна причина) спричиняє загазованість виробничого приміщення (санітарно-гігієнічна причина), що при відсутності в працівників індивідуальних засобів захисту (організаційна причина) приводить до нещасного випадку.

Розглянуті злочини супроводжуються утворенням різних слідів, що дозволяють установити факт порушення конкретних правил охорони праці, винних осіб, з'ясувати обставини події. Найчастіше ці сліди залишаються на місці події, зберігаються в документації, що ставиться до провадження робіт, при виконанні яких стався нещасний випадок.

205.Криміналістична характеристика злочинних порушень правил охорони водних ресурсів.

Розробка криміналістичної характеристики екологічних злочинів (злочинів проти довкілля) тісно пов’язана з їх класифікацією та базується на широкій системі екологічного законодавства.

Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища» (ст. 70) встановлено, що визначення складу екологічних правопорушень та злочинів, порядок притягнення винних до адміністративної та кримінальної відповідальності за їх вчинення встановлюється відповідно до КпАП та КК.

Для розробки та використання окремих методик розслідування екологічних злочинів необхідно враховувати класифікацію та систему адміністративних екологічних деліктів, що передбачені відповідними нормами КпАП. Щодо цього важливого значення набуває той факт, що ряд екологічних норм кримінального закону містить адміністративну преюдицію (наприклад, ст. 85 КпАП «Порушення правил використання об’єктів тваринного світу» та ст. 248 КК «Незаконне полювання»).

Криміналістична характеристика будується з урахуванням особливостей екологічних злочинів, які виявляються у тому, що:

1) злочинні дії (бездіяльність) службових осіб (керівників підприємств, установ, організацій), а також інших осіб, які безпосередньо відповідають за встановлення та експлуатацію очисних споруд або виконують іншу роботу, пов’язану з транспортуванням відходів, викидів та їх знешкодженням, мають наслідком утворення певних комплексів — слідів у широкому та вузькому значенні;

2) факти про вчинення вказаних злочинів відображаються у розпорядженнях (письмових та усних) про зміну роботи очисних установок, про доручення обслуговування механізмів некомпетентним працівникам тощо, виявлення і аналіз яких дають змогу встановити безпосередні причини порушення екологічних правил;

3) процес забруднення та його наслідки, що містяться у зміні фізичних, хімічних, біологічних властивостей вод, атмосферного повітря, забруднення їх шкідливими для здоров’я людей відходами промислового виробництва, призводить до утворення слідів — наслідків забруднення, пов’язаних з порушенням екологічного балансу, захворюваннями тощо;

4) своєрідність сфери створення і знаходження слідів (водної, повітряної) відображається на їх стійкості, сприяє їх пересуванню, значному поширенню тощо.

Серед екологічних злочинів вирізняються ті, безпосереднім об’єктом яких є відносини у сфері охорони водних ресурсів, атмосферного повітря, землі, що передбачені ст. 241 КК («Забруднення атмосферного повітря»), ст. 242 КК («Порушення правил охорони вод»), ст. 243 («Забруднення моря») та ін. Вказані злочини відрізняються специфікою, яку необхідно враховувати під час їх розслідування.

 

 

206.Початковий етап розслідування  злочинних порушень правил охорони водних ресурсів.

Вирішуючи питання про порушення кримінальної справи, необхідно враховувати, що ці злочини вважаються закінченими з моменту забруднення водойм, водних джерел та підземних вод неочищеними та незнешкодженими стічними водами, викидами та відходами промислових, сільськогосподарських, комунальних та інших підприємств, установ, організацій за умови, що це забруднення створювало реальну можливість заподіяння шкоди здоров’ю людей або сільськогосподарському виробництву чи рибним запасам. Аналогічно вирішується питання щодо випадків забруднення атмосферного повітря шкідливими для здоров’я людей відходами промислового виробництва.

При вирішенні питання про достатність підстав для порушення кримінальної справи та під час розслідування необхідним є знання стандартів якості навколишнього природного середовища. Екологічні стандарти встановлюють гранично допустимі нормативи шкідливого антропогенного впливу на навколишнє середовище, перевищення яких створює загрозу збереженню оптимальних умов існування людини та її зовнішнього оточення.

Встановлено нормативи гранично допустимих концентрацій (ГДК) забруднюючих речовин в атмосфері, водоймах, ґрунті; ступені шкідливих фізичних впливів на атмосферне повітря, шуму, вібрації, інших хімічних, фізичних, біологічних чинників; нормативи гранично допустимого навантаження (ГДН) на природне середовище, що використовується в сільськогосподарських, рекреаційних цілях, та нормативи санітарно-захисного характеру.

Виробничо-господарські стандарти покликані лімітувати параметри виробничо-господарської діяльності певного об’єкта з метою екологічного захисту зовнішнього середовища. До них належать нормативи гранично допустимих викидів (ГДВ) шкідливих речовин і шкідливих фізичних, хімічних, біологічних впливів, а також технологічні, містобудівельні, рекреаційні та інші нормативи господарської діяльності. Слід враховувати, що ГДВ визначаються на рівні, при якому викиди забруднюючих речовин від конкретного джерела не призведуть до перевищення ГДК, встановлених у цьому районі.

У разі потреби слідчий проводить перевірочні дії шляхом відібрання пояснень від окремих громадян або посадових осіб, витребування документів (ст. 97 КПК) з метою визначення підстав для порушення кримінальної справи за ознаками відповідних статей КК. За відсутності ознак складу екологічних злочинів вирішується питання про притягнення винних осіб до адміністративної або іншої відповідальності.

У процесі планування слідства необхідно з’ясувати обставини, загальна система яких визначена у ст. 64 КПК і конкретизується ознаками злочину, описаними в диспозиції відповідних статей КК, а також криміналістичною характеристикою даних злочинів. Щодо розслідування екологічних злочинів, такими обставинами є:

1) який об’єкт зазнав забруднення (ділянка землі, водоймище тощо);

2) у чому саме виявилось забруднення;

3) які наслідки сталися внаслідок порушення правил скидання неочищених і незнешкоджених стічних вод, викидів чи відходів у водоймище або шкідливих відходів виробництва в атмосферу, забруднення моря шкідливими речовинами;

4) які матеріальні збитки заподіяні внаслідок цього;

5) чи містить дане порушення ознаки складу злочину або правопорушення, що спричиняє відповідальність за статтями КпАП;

6) місцезнаходження безпосереднього джерела забруднення, характер його діяльності та технології виробництва;

7) час викиду відходів і виявлення його наслідків;

8) які екологічні правила порушені;

9) хто винний у їх порушенні;

10) мотиви порушень, якими керувались винні особи;

11) які умови сприяли порушенню екологічних правил.

У процесі висунення слідчих версій і планування розслідування у цій категорії справ необхідно враховувати типові вихідні дані та слідчі ситуації.

Типовими є ситуації, коли до правоохоронних органів надходять факти про порушення правил охорони навколишнього середовища: 1) від відповідних служб екологічного контролю або 2) обґрунтовані заяви від громадян, організацій, установ тощо. У першому випадку органи екологічного контролю нерідко мають дані про факти порушень та їх наслідки, що зафіксовані за допомогою приладів, а також документально, під час відомчого розслідування. У подібних випадках слідчий висуває версії щодо конкретного об’єкта — джерела забруднення і особи, відповідальної за дотримання відповідних правил; причин порушень, що були припущені; механізму події, його наслідків. Для даної ситуації характерний такий комплекс слідчих дій: огляд місця події, огляд очисних споруд, огляд документів, допит свідків, призначення судових експертиз, допит потерпілих, допит обвинувачених, відтворення обстановки і обставин події (слідчий експеримент і перевірка показань на місці).

 

 

 

207.Слідчі дії та оперативно-розшукові заходи початкового етапу розслідування злочинних порушень правил охорони водних ресурсів.

Огляд місця події, ділянок місцевості, очисних споруд у справах про злочинні порушення правил екологічної безпеки може проводитись як невідкладна слідча дія у випадках виявлення очевидних ознак грубих порушень екологічного режиму чи шкідливих наслідків таких порушень (шкоди здоров’ю людей, сільськогосподарському виробництву, що викликало масову загибель риби, тощо). В інших випадках огляд місця події проводиться після опитування очевидців та інших осіб, огляду відповідних документів, завдяки чому особа, яка проводить огляд, одержує інформацію про розслідувану подію.

Місцем події може бути ділянка місцевості (місце вивезення або знешкодження викидів, відходів виробництва та ін.), ділянки акваторії прісних водойм, каналів, стічних промислових та побутових вод, моря, природні стоки вод, приміщення промислових, сільськогосподарських, комунальних та інших підприємств, установ, організацій, що можуть виявитися джерелом забруднення водойм та атмосферного повітря (виробничі та інші споруди, очисні, вловлюючі установки).

При підготовці до огляду треба вирішити питання про участь у ньому відповідних спеціалістів, у необхідних випадках — аквалангістів, водолазів, біологів, лікарів санепідстанцій, інженерів з очисних споруд, агрономів та ін. Необхідно також забезпечити готовність засобів криміналістичної техніки (слідча валіза), підсобних технічних засобів з урахуванням специфіки розслідування та огляду по даній категорії справ (наприклад, вимірювальні прилади, а також прилади, необхідні для складання плану місцевості, засоби для отримання проб води, повітря, ґрунту та ін.). Лише внаслідок огляду місця події можна безпосередньо дослідити обстановку, з’ясувати важливі для розкриття даного злочину обставини, а саме:

1) джерела (осередки) забруднення, місця викиду шкідливих речовин;

2) зону забруднення, напрямки його поширення;

3) чинники, що вплинули на поширення забруднення (інтенсивність викиду відходів, течія, вітер, рельєф місцевості тощо);

4) наслідки забруднення (наявність загиблої риби, водоплавної птиці, тварин, загиблих посівів та ін.);

5) сліди забруднення (мазут, інші матеріали та речовини на поверхні водойм, різні викиди та відходи виробництва тощо).

При розслідуванні екологічних злочинів велике значення має огляд документів щодо правил охорони навколишнього середовища, для чого необхідно знати їх номенклатуру. Документи можуть бути оглянуті за місцем їх знаходження або, коли необхідно ретельно їх вивчити та співставити дані, що в них містяться, вони мають бути вилучені шляхом виїмки. До таких документів можуть належати:

1) документація на проектування захисних споруд (очисних, фільтруючих, відстійних);

2) документи про права та обов’язки осіб, які відповідають за додержання екологічних правил;

3) журнали чергових посадових осіб промислових, енергетичних, сільськогосподарських, комунальних та інших підприємств, установ і організацій, що здійснюють згідно з виробничим (технологічним) процесом скидання стічних вод, відходів виробництва;

4) журнали (книги) обліку виробничих викидів;

5) транспортні документи на перевезення відходів виробництва (наряди, накладні, шляхові листи тощо);

6) документи про отримання відходів виробництва в місцях їх знешкодження, зберігання, утилізації (звалища, відвали тощо);

7) документи (інструкції, накази, розпорядження) про експлуатацію промислових, енергетичних, сільськогосподарських, комунальних об’єктів (систем) та дозволи на скидання стічних вод, викидів виробництва, відходів;

8) документи, що містять відомості про встановлені несправності, ремонт очисних, вловлюючих, каналізаційних та інших пристроїв;

9) документи контролю, проведеного відповідними інспекціями, станціями, службами і лабораторіями;

10) документи річних, морських, повітряних суден, плавзасобів (платформ та інших конструкцій), що містять відомості про скидання забруднюючих море речовин, відходів та матеріалів.

Загальним напрямом допиту незалежно від особи, яку допитують, є встановлення факту забруднення вод або атмосферного повітря, причин та обставин такого забруднення, його наслідків, осіб, які відповідають за дотримання правил охорони довкілля, ступеня їх вини, можливості відвернути забруднення та його наслідки.

Кримінальний закон одним із серйозних наслідків порушення правил екологічної безпеки визначає заподіяння шкоди здоров’ю людей. Не всі випадки забруднення вод та атмосферного повітря призводять до безпосереднього завдання шкоди здоров’ю людей, наслідки забруднення можуть бути виявлені лише через значний час. У зв’язку з цим під час підготовки до допиту потерпілого необхідно використовувати дані, що містяться в історії хвороби потерпілого, висновках медико-санітарної експертної комісії (МСЕК), судово-медичного експерта. Під час допиту з’ясовуються факти перебування потерпілого у місцях, які було забруднено шкідливими речовинами, відстань до цих місць, використання в їжу риби, виловленої у забрудненому водоймищі, продуктів, що виросли на ланах, зрошених неочищеними стічними водами тощо.

У процесі розслідування екологічних злочинів для вирішення найбільш важливих завдань виникає потреба у проведенні тактичних операцій, до яких у зазначеній категорії справ належать такі: «Встановлення порушень екологічних стандартів», «Встановлення джерела забруднення», «Визначення об’єкта та наслідків забруднення», «Визначення документів, що відображають дотримання екологічних стандартів (правил)» та ін.

 

 

 

208.Криміналістична характеристика злочинних порушень встановлених законодавством вимог пожежної безпеки.

Підпали та інші злочини, пов’язані з виникненням пожеж, спричиняють збитки господарству, майну, життю та здоров’ю громадян. Основним завданням при розслідуванні цих злочинів є дослідження всіх обставин, пов’язаних із пожежею, встановленням причин, виявленням винних у її виникненні. Кримінальне законодавство України передбачає відповідальність за умисне знищення або пошкодження майна (ст. 194 КК), знищення або пошкодження лісових масивів (ст. 245 КК), терористичний акт (ст. 258 КК), порушення правил поводження з вибуховими, легкозаймистими та їдкими речовинами або радіоактивними матеріалами (ст. 267 КК), незаконне перевезення на повітряному судні вибухових або легкозаймистих речовин (ст. 269 КК), порушення встановлених законодавством вимог пожежної безпеки (ст. 270 КК), порушення правил безпеки на вибухонебезпечних підприємствах або у вибухонебезпечних цехах (ст. 273 КК), порушення правил ядерної або радіаційної безпеки (ст. 274 КК) та ін.

Криміналістична характеристика цього виду злочинів включає:

а) способи вчинення злочину;

б) способи приховування;

в) сукупність найбільш типових слідів;

г) дані про особу злочинця;

ґ) дані про особу потерпілого.

Можна виділити пожежі та підпали: а) від легкозаймистих речовин; б) з використанням спеціальних пристроїв; в) при створенні умов, що сприяють самозайманню; г) при порушенні правил пожежної безпеки.

Порушення встановлених законодавством вимог пожежної безпеки трапляються у разі: а) експлуатації опалювальних, освітлювальних, інших приладів; б) використання приладів, установок, устаткування, не обладнаного протипожежним захистом; в) ведення робіт з відкритим вогнем; г) порушення правил зберігання, перевезення, виготовлення різних легкозаймистих речовин та матеріалів.

 

 

209.Початковий етап розслідування  злочинних порушень  встановлених законодавством вимог пожежної безпеки.

Підставою для порушення кримінальної справи є матеріали, які свідчать про те, що пожежа сталася внаслідок підпалу або порушення встановлених законодавством вимог пожежної безпеки, а також заяви громадян.

Типові слідчі ситуації на початковому етапі розслідування підпалів і порушень встановлених законодавством вимог пожежної безпеки:

а) є дані про подію злочину та спосіб його вчинення, особа злочинця невідома;

б) є дані про подію злочину, проте спосіб його вчинення і особа злочинця невідомі.

Залежно від ситуації слідчий обирає оптимальні слідчі дії, оперативно-розшукові заходи, а в окремих випадках — тактичні операції, спрямовані на затримання злочинця, виявлення речових доказів, встановлення документів, що належать до забезпечення пожежної безпеки, з’ясування причин та умов, що сприяли виникненню пожежі. Першочергові слідчі дії при розслідуванні пожеж:

а) огляд місця події;

б) призначення пожежно-технічної, судово-медичної, криміналістичної експертиз;

в) обшуки у підозрюваних осіб;

г) освідування;

ґ) допити свідків.

Якщо внаслідок пожежі є жертви, необхідно встановити:

1) в якому місці виявлено труп;

2) поза трупа в момент виявлення (поза «боксера» свідчить про прижиттєвий характер ушкоджень);

3) ушкодження на трупі (від високої температури, вогнестрільної рани; ушкодження, заподіяні внаслідок обвалу будівлі тощо);

4) стан одягу та знайдених біля трупа предметів;

5) наявність слідів пальної рідини на одязі і поблизу трупа (можливе свідчення самоспалення). Ці дані відображаються в протоколі огляду місця події.

У процесі огляду дуже важлива координація дій слідчого і оперативно-розшукових працівників.

 

 

210.Завершальний етап розслідування злочинних порушень встановлених законодавством вимог пожежної безпеки.

Розслідування пожеж, встановлення винних у них конкретних осіб завжди пов’язані з певними труднощами. Це пояснюється, з одного боку, різноманітністю об’єктів і чинників, що сприяють виникненню пожеж, а з іншого — тим, що швидке поширення вогню, що супроводжується високою температурою, а іноді вибухами та іншими явищами, не тільки істотно змінює обстановку на місці пожежі, а й знищує предмети і сліди, що вказують на її причини. З’ясування обставин виникнення пожежі та її причин вимагає від слідчого різнобічних знань та професійної майстерності, тісної взаємодії з фахівцями, організованості та спостережливості, вміння швидко орієнтуватися не тільки в обстановці на місці події, а й у ситуаціях, що виникають у процесі її розслідування.

Типові слідчі ситуації на наступному етапі розслідування:

1. Пожежа виникла внаслідок підпалу чи порушення встановлених законодавством вимог пожежної безпеки певною особою.

2. З’ясовані обстановка і механізм розвитку пожежі після її виявлення, викликані нею шкідливі наслідки, але не встановлені обставини виникнення пожежі, її вогнище, безпосередня причина, а також причетні до неї особи.

Враховуючи індивідуальні особливості пожежі, що розслідується, зібрані на початковому етапі фактичні дані про неї, слідчий повинен побудувати всі версії, що об’єктивно випливають із встановлених обставин події про можливе вогнище та безпосередню причину пожежі, поведінку учасників і службових осіб, відповідальних за дотримання вимог пожежної безпеки на даному об’єкті, та інші обставини, що раніше не були детально досліджені.

Розробляється детальний план перевірки кожної з побудованих версій, який з урахуванням завдань, обумовлених конкретною ситуацією, в подальшому уточнюється і доповнюється.

Типові версії про причини пожеж:

1) недотримання вимог пожежної безпеки;

2) підпал (мотиви його можуть бути конкретизовані — через помсту, з метою приховання іншого злочину тощо);

3) самозаймання речовин чи матеріалів внаслідок неправильного їх зберігання;

4) стихійні явища (удар блискавки та ін.).

Складність має побудова версій щодо осіб, які причетні до виникнення пожежі. У зв’язку з цим мають бути виявлені всі особи, які перебували до пожежі на даному об’єкті, з’ясовані місце і час їх перебування, всі види робіт, які вони виконували, тощо. Показання кожної з цих осіб мають бути не лише зафіксовані, а й перевірені.

Мотивоване подання слідчого з конкретної справи про пожежу, складене на підставі всебічного аналізу встановлених під час розслідування обставин її виникнення, причин і умов, що їй сприяли, є основним процесуальним документом профілактичного характеру, а також одним із найефективніших засобів запобігання злочинам, пов’язаним з порушенням встановлених законодавством вимог пожежної безпеки.

 

 

211.Криміналістична характеристика злочинних порушень правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту.

Типовими елементами криміналістичної характеристи ДТП є узагальнені відомості про:

1)  обстановку ДТП;

2)  механізм ДТП;

3)  причини дорожньо-транспортних подій;

4)  слідову картину;

5)  особу злочинця;

6)  особу потерпілого.

Обстановка ДТП .Дорожня обстановка становить складну сукупність умов за яких відбувається рух на певній ділянці дороги чи вулиці  і характеризується комплексом елементів або чинників, що і має враховувати водій під час керування транспортним засобом

/ група (статичні елементи):

-          особливості планування доріг і вулиць, їхні технічні хараї терпстикп (профіль, ширина проїжджої частини, тип і стан до­рожнього покриття);

-          наявність засобів автоматичного та іншого регулюнліт і дорожнього руху (огорожі, розмітки, дорожні знаки, зупинки міського транспорту);

-          освітлення проїжджої частини в темний час доби;

-          будови, споруди і зелені насадження, розміщені поруч 11 дорогою тощо.

II група (динамічні елементи дорожньої обстановки):

-          інтенсивність і швидкість руху машин і пішоходів, пері  м шення інших об'єктів по дорожньому полотну;

-          поведінка пішоходів і водіїв транспорту;

-          зміна сигналів регулювання руху;

-          маневри руху автомашини;

-          оглядовість, видимість тощо.

Механізм ДТП. Механізм ДТП - складна система взаємодії чотирьох елементів:

1)             водій (його кваліфікація, досвід роботи, стан здоров'я, тривалість перебування за кермом тощо;

2)      автомобіль (його технічний стан);

3)      дорога (стан дорожнього покриття, рельєф - ухил, під­няття, наявність чи відсутність дорожніх знаків тощо);

4)      навколишнє середовище (перешкоди, зокрема інші транс­портні засоби, люди, погодні умови, видимість тощо).

У ДТП вирізняють три фази:

початкова. її характеризують передаварійні умови руху транспортного засобу і пішоходів, що передують виникненню небезпечної ситуації, за якої учасники руху ще можуть і повин­ні негайно вжити всіх можливих заходів для попередження ДТП;

кульмінаційна. Виникає за умови, що під час початкової фа­зи не було вжито названих вище заходів. Під час цієї фази від­бувається зближення транспортного засобу і пішохода (або ж транспортних засобів між собою) тощо. Ситуація з небезпечної трансформується в аварійну. За цієї фази учасники дорожньо­го руху вже не в змозі уникнути ДТП. Кульмінаційна фаза характеризується подіями, які породжують найбільш тяжкі

наслідки ДТП (травми (смерть) пішоходів, пасажирів, водіїв). Вона минає швидко і відбувається на ділянці дороги незначної протяжності;

завершальна. Вона часто збігається в часі з припиненням ру­ху транспортного засобу.

Узагальнені дані про особу злочинця. Важливою особливістю цього елемента криміналістичної характеристики злочинних порушень правил дорожнього руху є те,що ці злочинні  порушення можуть бути вчинені лише з необережності.

Суб'єктами ДТП виступають:

-          водії, особа, що керує ТЗ, а також інструктор під час навчальної їзди в автомобілях із подвійним керуванням(мінімальний вік щодо категорії водіїв - 16 років).

-          посадові особи підприємств, організацій, які відповідають за технічніш стан та експлуатації! транспортних засобів.

     - особа, яка досягла 16-річпого віку, відповідальна за будіп ництво, реконструкцію, ремонт, експлуатацію автомобілі.нн шляхів, вулиць, залізничних переїздів. а також особа, яка виконує ці роботи,

     - пасажири, пішоходи, велосипедні тн погоничі та пастухи худоби, особи, що керують гужі ч транспортом, які досяглії 1б-річпого віку.

Особу водія конкретизує: його вік, фахова підготовка, наявність чи  відсутність практичних павичок, стаж роботи, стан роботи, стан здоровя, наявність вад або захворювань.

Дії потерпілого в ДТП також виступають важливим її елементом, тим паче, що деякі з них самі порушують правила дорожнього руху. Частка ДТП з вини пішоходів - 20%. З огляду на це стан здоров'я потерпілого, його вік, фізичні та психічні характеристики, наявність захворювань зору, слуху, а також з'ясування, чи не перебував він у стані сп'яніння,- важливі аспекти, які впливають на механізм виникнення й перебігу автоподії.

Причини дорожньо-транспортних подій. Причини, що породжують виникнення ДТП, можна умовно, за суб'єктною складовою поділити па чотири групи:

І група - порушення певними особами правил руху та екс­плуатації транспорту.

Порушення водіями - правил руху та експлуатації транс­порту, зокрема:

Порушення, допущені пішоходами, пасажирами:

Порушення, допущені велосипедистами, водіями гужового транспорту.

Порушення з вини працівників автогосподарств, відпові­дальних за технічний стан чи експлуатацію ТЗ (диспетчери, ме­ханіки, завідувачі гаражів)

Порушення, вчинені особами, відповідальними за будівниц­тво, ремонт або утримання доріг, вулиць, дорожніх споруд,

II група - несправності транспортних засобів:

Ш група - несприятливі дорожні умови.

IV група - випадкові причини, тобто випадковий збіг обста­вин, що не могли бути передбачені учасниками руху (несправ­ність транспорту, що виникла зненацька, розрив камери тощо).

 

Слідові картина залежить від виду дтп

 

 

 

212.   Типові слідчі ситуації які виникають на початковому етапі розслідуваній порушень правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту.

Слідчі ситуації початкового етапу розслідування ДТП можуть бути типізовані за такими підставами.

> За часом, що минув од моменту ДТП до отримання пові­домлення про нього:

•  сприятлива ситуація щодо можливості одержання кри­міналістично значимої інформації та доказів, оскільки інфор­мація (повідомлення) про ДТП надходить у ДАІ (до слідчого)
негайно після її вчинення;

•  несприятлива ситуація - оскільки від моменту ДТП мину­ло багато часу. Інформація про подію надходить до слідчого через декілька діб, тижнів або навіть місяців після її вчинення.

> За місцем перебування водіїв і ТЗ після ДТП:

•  сприятлива ситуація - на місці події зберігаються всі дже­рела інформації: є водій, транспорт, потерпілі та свідки (або вони з об'єктивних причин відсутні, але є достовірні відомості
про них). Ця ситуація є найрозповсюдженою і виникає тоді, коли мало місце зіткнення транспортних засобів. Основні зусилля слід­ства спрямовані на дослідження обстановки місця події, вста­новлення причин ДТП, збирання доказів, що підтверджують провину його учасників.

Послідовність слідчих дій за цієї ситуації така:

огляд місця події; допит свідків очевидців, потерпілого, водія; освідування водія й потерпілого;

призначення судово-медичної експертизи;

•  малосприятлива ситуація - на місці події є транспорт, потерпілі та свідки (або свідків немає), а водій сховався і особа його - невідома. Ситуація характеризується наявністю відо­мостей про час, місце вчинення злочину, його наслідки.

Звичайно, так поводяться особи, які вчинили викрадення транспорту або намагаються протидіяти розслідуванню через висунення неправдивої версії про викрадення їхнього авто­транспорту, для чого вони вже після події звертаються до мілі­ції із заявою про крадіжку, домовляються з родичами, знайоми­ми щодо неправдивих свідчень.

За малосприятливої ситуації передусім необхідно встановити особу, яка перебувала за кермом на момент події, вжити заходів щодо її розшуку й затримання, з'ясувати причини, що змусили водія зникнути з місця події.

Послідовність слідчих дій, щоби з'ясувати ці обставини:

огляд місця події зі звертанням особливої уваги на ті вузли й деталі автомобіля, де повинні були залишитися сліди рук, крові, волокна одягу водія;

допити свідків, які бачили водія в момент аварії та коли він залишив місце події; допит (після встановлення) власника ТЗ; призначення судово-медичної експертизи;

•  несприятлива ситуація - відсутня більша частина елемен­тів джерел інформації про ДТП. Несприятлива ситуація буває двох підвидів:

а)      на місці події є тільки свідки, а водій і ТЗ відсутні (ві­домостей про них немає), потерпілого відправлено до ліку­вальної установи у стані, що унеможливлює з ним спілку­вання;

б)      на місці події є тільки потерпілий (труп), інших джерел інформації немає.  Відомо про час, місце вчинення події, їїнаслідки і про ТЗ.

Ця ситуація є найскладнішою і досить поширеною на почат­ковому етапі розслідування. Тут основну увагу слідства потріб­но зосередити на встановленні факту ДТП, виявленні водія і транспорту, що брав участь у події, можливих свідків.

Послідовність дій, щоби з'ясувати ці обставини:

огляд місця події; опитування очевидців, потерпілих (про ознаки транспорту і прикмети водія);

організовування  загороджувальних  заходів  на  шляху можливого пересування транспорту;

перевірка підприємств із ремонту автомобілів, гаражів і автостоянок; обхід житлових будинків, підприємств і закладів, розмі­щених у районі події - для встановлення свідків; огляд ТЗ - за місцем його виявлення; (у разі потреби) проведення очних ставок між свідками (потерпілим) і водієм (якщо такий вже буде встановлений); призначення судових експертиз.

За малосприятливої та несприятливої ситуацій потерпілий (якщо він лишився живим), свідки-очевидці мали можливість побачити водія, що вчинив ДТП. Звичайно водій, перед тим як зникнути з місця події, виходить із ТЗ, щоби переконатись, чи потерпілий мертвий (або перебуває у несвідомому стані). Викриттю неправдивого алібі водія після його затримання сприятиме й судово-медична експертиза.

213. Особливості тактики проведення окремих слідчих дій під час розслідування злочинних порушень правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту.

За всіх наведених вище ситуацій на початковому етапі роз­слідування злочинних порушень правил безпеки дорожнього руху першою невідкладною слідчою дією виступає огляд місця події.

У ході огляду необхідно вирішити такі завдання:

виявити, зафіксувати і вилучити сліди та інші речові докази; з'ясувати обстановку події;

встановити технічний стан ТЗ; розшукати злочинця, який зник із місця ДТП (у разі по­треби);

встановити причини та умови, що сприяли ДТП. Типовими об'єктами огляду ДТП витсупають:

частина (відрізок) вулиці (дороги) та прилегла до неї об­становка; труп (коли такий є); ТЗ.

До початку огляду необхідно визначити межі місця події. У ході огляду необхідно встановити:

тип покриття проїжджої частини; радіус повороту і профіль дороги (горизонтальний, схил чи підняття); ширину проїжджої частини (за наявності осьової лінії визначити відстань від неї до тротуару, узбіччя); стан дорожнього покриття, його дефекти; наявність і  розташування дорожніх знаків, світлофора, дороговказів, зупинок транспорту і переходів та ін.

З'ясуванню механізму ДТП допоможе вивчення його слідів.

Найпоширенішими слідами виступають сліди руху ТЗ. їх вивчення дозволить установити вид і тип ТЗ, характерні особ­ливості шин.

Під час допиту свідків-очевидців і потерпілих коло з'ясову­ваних обставин можна поділити на чотири групи:

про умови сприйняття події; про дорожні умови і дорожню обстановку; про обставини ДТП;

про дії водія та інших осіб після події.

Розшук водія і транспортного засобу. У тих випадках, коли водій зник з місця події на ТЗ, для розшуку використову­ють відомості, одержані під час огляду місця події та допитів очевидців і потерпілих. Якщо подія сталася недавно, то за показаннями очевидців, за слідами шин, краплями води (тосолу) і мастила, за бризками з калюж і деякими іншими ознаками визначається напрямок, в якому поїхав ТЗ, і організовується переслідування «по гаря­чих слідах».

Передусім перевіряються особи, які мають будь-яку причет­ність до цього ТЗ (родичі, знайомі власника тощо) або відомос­ті щодо яких є в криміналістичних обліках (наприклад, раніше засуджені за викрадення транспорту).

Під час розслідування ДТП обов'язково призначається й проводиться судово-медична експертиза для:

встановлення характеру тілесних ушкоджень;

встановлення механізму утворень тілесних ушкоджень;

визначення причини смерті тощо.

Інші слідчі дії. За необхідності у справах цієї категорії можуть бути проведені як невідкладні такі слідчі дії:

виїмка (одягу потерпілих; документів водія чи підприєм­ства, за яким закріплено ТЗ; документів, що характеризують його технічний стан); пред'явлення для впізнання (трупа; предметів, що нале­жать учасникам події; ТЗ; водія); очні ставки (між свідком і водієм; між водіями тощо).

Відтворення обстановки та обставин події. Зазвичай воно проводиться для встановлення:

- швидкості руху ТЗ і пішоходів;

- взаємного розташування ТЗ;

- встановлення умов видимості з місця водія тощо. Відтворення обстановки та обставин події проводиться за відсутності слідів гальмування ТЗ.

Призначення й виконання інших видів судових експертиз.

Автотехиічиа експертиза. Призначається для дослідження водії ДТП.

Коло питань, що вирішуються виконанням автотехнічної експертизи дослідження події ДТП, можна поділити на три групи.1)швидкість руху2)забезпечення водієм правил

безпеки3)причинові зв’язки між ДТП та наслідками

 

 

214.Судові експертизи, які найчастіше призначаються під час розслідування хуліганства.

При розслідуванні таких справ судово-медична експертиза живих осіб може вирішувати широке коло питань, зокрема про характер і ступінь тяжкості тілесних ушкоджень, про давність і механізм утворення ушкоджень, про рід і вид знарядь, якими вони заподіяні. Судово-психіатрична експертиза призначається для визначення психічного стану обвинуваченого при наявності даних, які викликають сумнів щодо його осудності. Судово-медичну експертизу речових доказів доцільно призначати для встановлення виду досліджуваної речовини, групових і типових ознак крові, волосся, слини, сперми,сечі та інших об'єктів судово-медичного характеру. Це має місце переважно у випадках, коли, наприклад, потерпілому під час хуліганства наносяться поранення, а при огляді одежі виявляються свіжі плями крові.

Хулігани, як правило не турбуються про знищення відбитків пальців на місці події. Тому добрі результати дає дактилоскопічна експертиза.

По справам про хулігансво можуть бути назначені експертизи- почеркознавча, судово-балістична, криміналістичне дослідження холодної зброї.

Важливі питання можуть вирішувати також судово-хімічні, біологічні та інші експертизи, можливості яких використовуються ще недостатньо.

Узагальнення практики показує, що при розслідуванні справ про хуліганство в основному призначаються судово-медичні експертизи потерпілих і судово-психіатричні експертизи обвинувачених, проведення яких у випадках, передбачених ст.76 КПК України, є обов'язкове. Що ж до судово-медичних експертиз речовин-доказів, хімічних, біологічних та криміналістичних експертиз, то вони призначаються луже рідко. Таке становище пояснюється головним чином недооцінкою ролі і значення вказаних експертиз при розслідуванні хуліганських вчинків та недостатньою обізнаністю працівників слідчих органів з досягненнями експертної практики.

 

 

215.Судові експертизи, які найчастіше призначаються в процесі розслідування вбивств.

У справах про вбивства суд - мед. експертиза трупа призначається обов’язково. Серед питань, що розв’язуються судово-медичною експертизою, можуть бути такі: причина смерті, час її настання; характер та послідовність ушкоджень; чи міг постраждалий сам нанести собі ушкодження; прижиттєвість або посмертність ушкоджень трупа; його резус-фактор, що сприяє визначенню особливостей крові, сліди якої можуть бути виявлені на одязі підозрюваного. Судово-медична експертиза відкриває можливість для індивідуальної ідентифікації особи по крові, частках м’язів, фрагментах кісток тощо. Поряд із судово-медичною експертизою можуть призначатися й інші експертизи, в тому числі судово-балістична, суд.-психіатрична, трасологічна, дактилоскопічна, біологічна та ін.

До питань, що вирішуються генотипоскопічною експертизою (молекулярно –генетичним методом ) належать:

-  чи належать кров, сперма, волосини  підозрюваній особі;

-  чи належать частини тіла одній або різним людям;

кому належали частини трупа ( кров, волосся тощо ) – особі жіночої чи чоловічої статі та інш.

 

 

 

216.Судові експертизи, які найчастіше призначаються під час розслідування злочинних порушень  встановлених законодавством вимог пожежної безпеки.

Найчастіше у справах про пожежі призначається пожежно-технічна експертиза. За допомогою пожежно-технічної експертизи з’ясовуються:

1) джерело виникнення вогню і шляхи його поширення;

2) технічні причини пожежі;

3) несправність протипожежної техніки і причини її виникнення;

4) чи можливе загоряння певної речовини з тих чи інших причин (від іскри, недопалка);

5) чи можливе самозаймання певної речовини залежно від конкретних умов;

6) чи не було короткого замикання;

7) чи правильно змонтовані та експлуатувались опалювальні та освітлювальні прилади;

8) чи можливе спалахування певного матеріалу від вказаного джерела з відомої відстані;

9) які пожежонебезпечні властивості має та чи інша речовина;

10) чи всі заходи пожежної безпеки були дотримані при виконанні певних робіт;

11) причини, що сприяли виникненню і поширенню пожежі, та заходи щодо їх запобігання.

Якщо на місці події знайдено труп, призначається судово-медична експертиза, яка вирішує такі питання:

1) причина смерті;

2) час настання смерті;

3) характер і походження ушкоджень на трупі;

4) чи викликані ушкодження обвалом частин будівлі, що горіла;

5) прижиттєво чи посмертно спричинені вогнем ушкодження та ін.

Для з’ясування складу предметів, що згоріли, і виявлених речовин, їх властивостей та інших питань, що мають значення для розслідування, призначається судово-хімічна експертиза. На її розв’язання залежно від обставин, що з’ясовуються, можуть бути поставлені такі запитання:

1) чи не містять попіл, зола та обвуглені залишки домішок пального;

2) чи немає на предметах, вилучених з місця пожежі, слідів пальних речовин;

3) що є речовиною спаленого предмета за даними дослідження золи чи обвуглених залишків;

4) що є вмістом вогнища пожежі;

5) чи могло виникнути самозаймання речовини, що знаходилася на місці пожежі, та при яких умовах;

6) чи схожа речовина, виявлена на місці пожежі (пальні матеріали), на речовину, вилучену під час обшуку в підозрюваного.

У слідчій практиці мають місце випадки, коли результати судово-хімічної експертизи щодо складу досліджуваної золи спростовують заяви матеріально відповідальних осіб про майно, що згоріло, його характер і сприяють викриттю розкрадань державного або колективного майна.

При розслідуванні підпалів і порушень встановлених законодавством вимог пожежної безпеки широко використовуються також висновки дактилоскопічної, трасологічної, судово-балістичної, почеркознавчої експертиз.

Криміналістична експертиза, що призначається у справах про пожежі, вирішує такі питання:

1) встановлення особи за слідами пальців рук і босих ніг;

2) ідентифікації взуття за слідами, зброї — за стріляними кулями і гільзами, особи — за почерком (записки, залишені на місці події); відновлення змісту документів, що згоріли, тощо.

 

 

217.   Судові експертизи, які найчастіше призначаються   у ході розслідування порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту.

Під час розслідування ДТП обов'язково призначається й проводиться судово-медична експертиза для:

встановлення характеру тілесних ушкоджень;

встановлення механізму утворень тілесних ушкоджень;

визначення причини смерті тощо.

Тілесні ушкодження, спричинені в результаті ДТП, у спеці­альній експертній літературі переділяють на:

специфічні; характерні: нехарактерні.

Специфічні тілесні ушкодження передають деякі властивості деталей ТЗ. Наприклад, відбитки протектора шин на тілі або одязі потерпілого. Характерні - виникають тільки за конкретних обставин ДТП. Наприклад, випадання з ТЗ, наїзд на людину. Нехарактерні - виникають від дії на тіло людини будь-яко­го тупого чи гострого предмета. Призначення й виконання інших видів судових експертиз. Автотехнічна експертиза. Призначається для дослідження події ДТП.

Коло питань, що вирішуються виконанням автотехнічної експертизи дослідження події ДТП, можна поділити на три групи.

1 група: вирішення питання про швидкість руху транспорт­них засобів і пішоходів на момент ДТП; про відстані між транс­портними засобами, транспортним засобом і  пішоходом на різних етапах події; про технічний стан ТЗ; про характернесправностей ТЗ тощо.

2 група: питання оцінювання дій водія щодо забезпечення ним вимог безпеки дорожнього руху. Наприклад: як треба було діяти водієві в конкретній ситуації; чи мав водій змогу уник­нути наїзду на пішохода тощо.

3 група: питання, скеровані  на встановлення причинних зв'язків між діями учасників ДТП та їх наслідками. Експерт може відповісти на запитання про те, чи перебувають у при­чинному зв'язку з наслідками злочину певні дії водія, пішохода під кутом зору їх невідповідності вимогам безпеки руху.

Трасологгчна експертиза призначається й виконується для встановлення механізму ДТП. Наприклад, проведенням цього виду експертизи може бути встановлено в разі спору або прихо­вування чи неможливості визначення оглядом місця події -взаєморозташування на момент ДТП транспортних засобів, а отже, і конкретне місце на проїжджій частині, де сталося їх зіткнення; взаєморозташування на місці ДТП транспортного засобу і пішохода, на якого було скоєно наїзд тощо.

Для дослідження слідів відшарування фарби, характеру і складу відповідної рідини часто у таких справах призначають судово-хімічну експертизу.

Крім того, призначають комплексні судові експертизи: медико-автотехнічну, медико криміналістичну, трасолого-авто-технічну тощо.

 

 

218.   Судові експертизи, які найчастіше призначаються під час розслідування злочинних порушень правил охорони вод.

Експертиза допомагає встановити місце, час і безпосередню причину забруднення, несправність очисного спорудження, з'ясувати причини її виникнення, визначити коло осіб, відповідальних за допущене порушення правил, виявити факти, що сприяли забрудненню, і ін. По справах про злочинні порушення правил охорони навколишнього середовища найбільше часто призначаються наступні експертизи.

Судово-медична експертиз" проводиться для встановлення причин смерті у випадках отруєння людей з летальним результатом. Крім того, на її дозвіл можуть бути поставлені питання: про наявність у крові окису вуглецю: чи представляють небезпеку для здоров'я людей викиди в атмосферу кіптяви й пилу, золи, газів і інших речовин у певній концентрації; у якій кількості і як вони діють на організм людини; і ін. Судово-медична експертиза (при участі епідеміолога) може бути призначена з метою встановлення причини захворювання й рішення питання про небезпеку для здоров'я людей скидання (викиду) шкідливих речовин, виявлення обставин, що сприяли здійсненню злочину. Судово-медична експертиза призначається при падежі тварин і загибелі риби, викликаних викидом в атмосферу шкідливих відходів виробництва або скиданням у водойму неочищених і незнешкоджених стічних вод. Об'єктами її дослідження можуть бути трупи різних видів тварин, забруднені пасовища, водопої, корми, вироби й продукти тваринного походження. На дозвіл експертів можуть бути поставлені наступні питання: коли наступила смерть тварини; яка причина захворювання, чи є причиною загибелі (захворювання) тварин отруєння; якою речовиною воно викликано; яким шляхом отруйні отруйні речовини потрапили в організм тварини; чи є причиною загибелі або захворювання тварин скидання у водойму неочищених і незнешкоджених стічних вод, відходів виробництва; чи зробив викид шкідливих речовин в атмосферу впливу на продуктивність тварин: і ін. Для визначення характеру й розміру збитку, заподіяного рибному господарству в результаті забруднення водойми, для встановлення причин і обставин загибелі риби й планктонів, визначення перспектив відновлення кормових організмів у водоймі призначається іхтіологічна експертиза. На її дозвіл можуть бути поставлені питання: яка кількість певного виду риб змінилася природні властивості; чи могли заподіяти шкоду рибним запасам водойми скидання неочищених і незнешкоджених стічних вод, що містять певні речовини, наприклад, нафтопродукти, що перевищують гранично припустимі концентрації; у чому може виразитися шкода рибному господарству від скидання стічних вод і інших відходів виробництва; чи є в представлені на дослідження екземплярах риб речовини, що створюють погрозу життєдіяльності водойми; і ін.

 

219.   Способи розкрадань, вчинюваних привласненням, розтратою майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем.

Спосіб вчинення розкрадання – це комплекс умисних дій щодо підготовки, вчинення та приховування злочину, які вчиняються розкрадачами залежно від ряду об’ктивних і суб’ктивних чинників специфічними прийомами у певній послідовності та для досягнення злочинної мети. Спосіб вчинення розкрадання утворено з ряду сладових: *способу підготування до розкрадання (прийом для створення неврахованих лишків сировини, готової продукції, коштів та ін.); *способу вчинення розкрадання (прийоми заволодіння майном, його вилучення, збуту); *способу приховування зл-нів, маскування злоч. дій і їх наслідків; * обставини, що обумовили вибір розкрадачами певних способів (загальних для різних галузей, характерних для конкретної галузі виробництва, технології виготовлення певних видів сировини, напівфабрикатів, готових виробів та ін.); *прийоми, що використовуються злочинцями – комплекси різноманітних дій, що власне утворюють своєю сукупністю спосіб (способи) розкрадання.  Тобто, прийоми є складовими частинами способу. На вибір способів розкрадання впливають певні об”єктивні  та суб”єктивні  фактори. Зокрема, до факторів першого виду відносять: *посадове становище розкрадача (розкрадачів), тобто характер зв”язку винної особи з предметом злочинного посягання, характер наявності у злочинця  можливості до вчинення  привласнення чи розтрати; *наявність  співучасників та їх посадове становище; *особливості  виготовлюваних, оброблюваних, обслуговуваних тощо матеріальних цінностей, сировини, напівфабрикатів; *вид виробничо-господарської операції, у ході виконання якої вчиняється злочин; *обстановка на виробничо-господарському об”єкті: характер підприємства, установи,  організації; особливості його діяльності (обліку, звітності, технологічного процесу, організації охорони); *правового захисту новітніх напрямів підприємництва; *наявності необхідних  сил і засобів у правоохоронних органів щодо забезпечення режиму законності. До суб”єктивних  факторів, що впливають на спосіб розкрадання належать: *наявність у суб”єкта  злочину певних навичок у застосуванні конкретного способу вчинення розкрадання; *знання  розкрадачами особливостей умов  виробництва і обстановки на підприємстві; *ступінь злочинної кваліфікації; *наявність спеціальної (фахової) освіти; *мета і мотиви вчинення розкрадання; *поведінка інших осіб  (керівника підприємства, установи, організації, ревізора, контролюючого працівника, які допускають  службову недбалість, беруть хабар тощо).

 

 

 

            220.     Особливості  організації та  планування  розслідування  розкрадань.  Обставини,  що підлягають встановленню.

Приводами для порушення кримінальної справи є:

1.заяви громадян або представників громадськості (заяви та  листи дійсних чи колишніх працівників підприємства, установи, організації, на якому мають місце факти розкраданню; заяви і повідомлення із числа клієнтів суб”єкта  господарювання; заяви громадян : пайовиків, акціонерів, вкладників тощо);

2.повідомлення службових осіб підприємств, установ, організації (зокрема, повідомлення організацій – засновників юридичних  осіб; фінансових, податкових, контролюючих органів тощо);

3.публікації, повідомлення, передачі тощо у ЗМІ;

4.явка з повинною;

5.безпосереднє виявлення ознак розкрадання органом дізнання, слідчим, прокурором, суддею, судом.

Підстави  до порушення кримінальної справи – це фактичні дані (відомості про факти), що вказують на ознаки  злочину. Такими фактичними даними  слугують, у більшому, відомості про  сліди-ознаки відповідних елементів складу розкрадань.                                                                                                                                          

У ході розслідування розкрадань, вчинюваних привласненням, розтратою майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем повинні бути встановлені (доказані)  наступні обставини:

1.спосіб розкрадання (готування, вчинення, приховування);

2.факти привласнення або інші форми відчуження ввіреного майна;

3.вид і розмір незаконно відчуженого від власника майна (цінностей);

4.місце і час (період) усіх злочинних діянь;

5.особа або особи, що вчинили розкрадання, роль кожного;

6.вина, мотиви і цілі злочинних дій кожного обвинуваченого;

7.обставини, що характеризують особу обвинуваченого; обставини, які пом”якшують та обтяжують  покарання;

8.характер і розмір шкоди;

9.інші злочини, що певним способом зв”язані із розслідуваним покаранням;

1. причини і умови. Що сприяли вчиненню цього злочину та ін.

1.Встановлення способу розкрадання.Від способу розкрадання залежить, встановлення розміру викраденого, учасників злочинної групи, характеру і розміру шкоди та інших важливих обставин.

2.Встановлення фактів вилучення або інших  способі відчуження ввіреного майна. Не завжди стає можливим виявити усе викрадене, оскільки воно часто  швидко реалізується, перетворюється в гроші  які витрачаються або  надійно переховуються. Відчужене розтратою майно, споживається, продається чи іншим способм реалізується.

3.Вид і розмір розкраденого.  Види привласненого чи розтраченого – це,товари, гроші, цінні папери тощо. Викрадене повинно бути конкретизовано за назвою, зовнішнім виглядом, формою, кольором, номерами та іншими індивідуальними   позначенням. Розмір відчуженого майна встановлюється в сумі за цінами на день розкрадання

4.Місце і часовий період вчинення всіх злочинних діянь.  Привласнення, розтрати і службові заволодіння чужого  майна, зазвичай, вчиняються протягом тривалого часового періоду. Розкрадання реалізуються у декілька етапів, епізодів.  Час (період), протягом якого вчинялись розкрадання, інтервал кожної злочинної операції і місця їх перебігу (підприємство, установа, організація) – повинні бути визначені в цілому та щодо окремих епізодів.

5. Розкрадач чи група розкрадачів та роль кожного у злочині.  Встановлюючи обвинуваченого, потрібно достовірно переконатися, що це власне та особа, якій було ввірено майно власником. Якщо у розкраданні брало участь декілька осіб, тоді необхідно встановити злочинну роль і дії кожної із них .

   6. Вина, мотиви і цілі злочинних дій обвинуваченого (обвинувачених).  потрібно доказати намір обвинуваченого збагатитись чи одержати щось реально для себе, своїх близьких; доказати, що вилучене він відокремив від загальної маси цінностей і приєднав до свого майна з метою розпорядитись ним як власним, а потім  звернув на свою користь або, не відокремлюючи, розтратив цінності в корисливих цілях.

7.Обставини, що характеризують обвинуваченого.  Вивчаючи особу обвинуваченого у розкраданні, слідчі з”ясовують його стать, вік, освіту, місце народження та виховання, місце роботи і посаду, трудовий стаж, характеристику за місцем роботи, проживання, матеріальний стан та його зміни у часі, стан здоров”я, житлові умови, наявність або відсутність судимостей, умови формування психологічної направленості корисливого типу і трансформування її в умисел на вчинення  даного злочину. Перевіряють наявність або відсутність обставин, що звільняють від кримінальної відповідальності, пом”якшуючих та обтяжуючих  караність обставин.

8. Характер і розмір шкоди.  Розкрадання завжди супроводжується заподіянням матеріальної шкоди, яка, зазвичай, буває більшою за  суму безпосередньо привласненого чи розтраченого. Характер і розмір шкоди можуть бути обтяжуючими караність обставинами; вони впливають на кваліфікацію зловживання службовими повноваженнями, якщо вони супроводжують розкрадання; впливають на оцінку  особи розкрадача і на визначення виду і міри покарання, а також на пред”явлення та забезпечення цивільного позову.

9. Зв”язок  розкрадання з іншими злочинами.

Особливості планування розслідування розкрадань У плануванні широко використовують схеми злочинних зв”язків, джерел розкрадання, каналів збуту, руху привласнених чи розтрачених  сум. Використовуються й інші  різноманітні ілюструючи злочинну діяльність матеріали.

Варто зазначити, що для розслідування розкрадання , як і для більшості злочинів, характерно письмове планування всіх основних етапів цієї діяльності. Таких ,умовно,  є чотири:

1.проведення перевірочних дій і вирішення питання про порушення кримінальної справи;

2.початок розслідування (проведення первинних слідчих та організаційних дій і оперативно-розшукових заходів);

3.провадження подальшого слідства;

4.завершення досудового слідства.

Здійснюючи планування і використовуючи комп”ютерну техніку, слідчі  із допомогою спеціалістів (чи самостійно) створюють банки даних про підозрюваних, свідків, інших осіб, котрі потрапили у сферу розслідування у справі; про джерела розкрадань, канали збуту викраденого тощо.  Робота із комп”ютером більш ефективна, порівняно із паперовими носіями.                    Застосовуючи принципи системи управління, деякі слідчі складають план-графік  провадження усієї справи, від початку і до завершення розслідування. На ці строки наперед і завчасно планується створення  слідчо-оперативні групи.

 

221.   Початковий етап розслідування  розкрадань, вчинюваних привласненням, розтратою майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем.

На початковому етапі  вирішуються наступні загальні завдання: а) виявити якомога більше речових доказів розкрадання; б) виявити такі важливі сліди способів розкрадань, як надлишки або недостачі матеріальних цінностей та грошей;  в) забезпечити належне зберігання облікових  документів – об”єктів майбутнього судочинного  дослідження ;   г) забезпечити повернення  викраденого і відшкодування шкоди;  д) забезпечити  майбутнє проведення відповідних судових експертиз тощо.

Ці  завдання виконуються встановленням: 1. номенклатури і місця знаходження документів (ручного і машинного обліку), в яких могли відобразитись ознаки злочину, і забезпеченням їх цілісності. Велике значення має аналіз змісту неофіційних документів (записок, нотаток, чорнових записів, розрахунків та ін.);  2. встановленням місця знаходження сировини, напівфабрикатів, матеріалів, готової продукції, товарів і забезпечення їх цілості;  3. виявленням вимірювальних приладів, що використовуються, - вагів, дозаторів, лекал, трафаретів, штампів, касових апаратів;  їх перевіркою, фіксацією показань, опечатуванням   4. перекриттям доступу до електронно-обчислювальних засобів;  5. встановленням місця знаходження майна і грошових коштів, що належать розкрадачам та іншими заходами і діями.

1) ситуації (коли справа порушується без матеріалів ревізії), слідчий володіє тактичною перевагою перед заінтересованими  особами (розкрадачами), які не обізнані про те, що досудове розслідування вже розпочате. Ця тактична перевага реалізується  відшуканням доказів розкрадання з використанням фактору раптовості у ході проведення слідчих дій.  Раптовість  у цій ситуації для матеріально-відповідальних осіб виступають також  такі організаційні міроприємства  як   інвентаризації, ревізії, контрольні  закупки тощо.

Для проведення  обшуків та інвентаризацій  створюються спеціальні групи.  Для обшуків залучають  слідчих, оперативних працівників. Для інвентаризацій – працівників організації, в яких проводять інвентаризації (інвентаризаторів).

Обшуки провадаться за місцями роботи і проживання осіб,  в яких за інформацією  у слідчого можуть знаходитись  викрадені цінності, гроші, речі, придбані на крадені кошти тощо. Під час обшуків шукають тайники, а також потрібно звертати  увагу  на сліди предметів, що свого часу  знаходились в приміщеннях, але на момент обшуку відсутні:  периферичні та локальні  сліди від картин, килимів, меблів,  люстр, документи на придбані в магазинах  коштовні предмети (теле-, радіо-, відеоапаратуру, комп’ютерну  та різноманітну побутову техніку, транспортні засоби тощо).

Інвентаризації провадать за місцем  роботи всіх матеріально-відповідальних осіб, причетних  до виробничо-господарської діяльності. Інколи  приймають рішення провести інвентаризацію за попереднім місцем роботи запідозреної у розкраданнях  особи.

За допомогою  пошукових завдань, запитів  перевіряють заклади і установи, де можуть знаходитись гроші, валюта, коштовності, що належать обвинуваченому: відділення ощадних та інших банків,  страхові  товариства, ломбарди комісійні магазини, ательє пошиву одягу, майстерні побутового обслуговування.

Час  накладення арешту на майно  обирається залежно від процесуального статусу особи. Щодо обвинуваченого – негайно після пред”явлення обвинувачення. Щодо матеріально-відповідальних осіб – після встановлення  факту недостачі, коли  у слідчого з”являється  обов”язок  забезпечити відшкодування шкоди.

До першочергових, за розглядуваної  ситуації розслідування розкрадань,  відносять також  дії щодо забезпечення виконання у подальшому різноманітних судових експертиз: товарознавчої, технологічної, економічної, судово-бухгалтерської та ін.  Для призначення й виконання цих експертиз потрібні зразки товарів або виробів, сировини тощо.

За ситуації (2), коли  кримінальна справа порушується  внаслідок затримання  осіб за порушення ними певних правил, що зумовлює  підозру у їх причетності до розкрадання, характер та черговість дій слідчого й оперативного працівника  обумовлюються конкретною обстановкою.  Тут  особливо важливими є високий професіоналізм учасників затримання,  основним завданням яких  буде одержання якомога більше доказів злочинної діяльності розкрадачів.

Діючи в умовах цієї ситуації, слідчий  повинен  відштовхуватись  від , типових загальних версій: а) розкрадання мало місце;  б) розкрадання не було, однак  очевидні певні порушення, що мають ознаки іншого злочину.

За ситуації (3),  коли кримінальна  справа порушується за матеріалами ревізії або перевірки (аудиторської, прокурорської тощо), початково вивчають ці матеріали з точки зору того, які конкретні факти розкрадань виявлені, якими документами та поясненнями вони підтверджуються. Потім, зазвичай, допитують ревізора або аудитора. Після цих дій слідчий складає план допиту матеріально-відповідальної особи (осіб). планують і виконують такі первинні дії: а) огляд і виїмку документів, що стосуються операції, визнаної ревізією необґрунтованою;  б) допити осіб, відповідальних  за встановлені ревізією зловживання;  в) обшуки у цих осіб з метою відшукання й вилучення предметів і документів, які можуть мати   значення  речових доказів, або майна для забезпечення цивільного позову чи можливої конфіскації;  г) допити свідків, про які є інформація в матеріалах ревізії.

 

222.   Особливості виконання окремих слідчих дій під час розслідування розкрадань, вчинюваних привласненням, розтратою майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем.

   Розглянемо особливості виконання  тільки деяких : 1. допитів свідків;  2. оглядів  і виїмок документів;  3.провадженнях  інвентаризацій і ревізій; 4. затриманнях розкрадачів із поличним;  5. призначеннях  судових експертиз;  6. відтвореннях обстановки і обставин події; 7. допитах обвинувачених.

1.Допити свідків.  Як свідки допитуються:

-    особи, причетні до певних виробничих або товарно-грошових операцій (представники адміністрації, що давали дозвіл на виконання операцій або  ставили свої підписи  на сумнівних документах; облікові або бухгалтерські  працівники;  комірники; працівники охорони; водії тощо);

-    особи, в обов”язки котрих входило здійснення контролю за здійсненням відповідних операцій, у тому числі і ревізори;

-    співробітники  відділів претензій та рекламацій від отримувачів продукції;

-    представники місцевих  відділі (відділень)  державного органу, що контролює справність  відповідних  вимірювальних технічних засобів;

Основні  питання,  які потрібно з”ясувати у ході допиту:

-    обставини здійснення незаконних дій

-    характеристика  викраденого майна

-    справжність або фіктивність відповідних документів

-    запроваджена на  даному підприємстві  система документообігу та які ухилення від неї  практикувались, чи відповідають встановленим  вимогам умови зберігання, транспортування вантажів, норми природних втрат);

-    відносини допитуваного  із обвинуваченого, оцінка факту вчиненого  розкрадання та ін.

2. Огляд, виїмка та дослідження документів.  Слідчий одержує документи: а) разом  з  первинними матеріалами   б) від  різних заінтересованих осіб (заявників, цивільних позивачів  тощо), які  надають їх за власною ініціативою або на пропозицію слідчого;  в) за результатами  виїмки, яка дозволяє  забезпечити повноту документів, що вилучаються,  унеможливлює знищення чи фальсифікацію документів.

Прийоми аналізу документів, що  допомагають  встановлювати  розкрадання ділять на  декілька груп:

А) аналіз окремого документа : перевірка за формою – чи має документ всі необхідні реквізити, чи є серед них сумнівні; арифметична перевірка – контроль за правильністю кінцевих показників, підрахованих за горизонтальними рядками та вертикальними графами;  нормативна перевірка – вивчення змісту документа  відповідності його діючим  нормативним актам, правилам та інструкціям, тощо.

Б) аналіз декількох документів, що відображають  одну і ту ж або декілька взаємозв”язаних операцій: зустрічна перевірка -  співставлення різних екземплярів  одного й того ж документа;  метод взаємного контролю – співставлення різних,  які з різних  боків відображають одну операцію

В) аналіз облікових даних, що відображають рух однорідних матеріальних цінностей, -  відтворення кількісно-сумарного обліку і контрольне  співставлення залишків.

Г) методи фактичного контролю – перевірка стану  засобів підприємства; фактична перевірка господарських операцій, відображених в документі, - контроль наявності в натурі продукції, зазначеної в документі.

3.Проведення інвентаризацій і ревізій.  Інвентаризація (перевірка фактичної наявності товарно-матеріальних цінностей і грошових засобів, а також  всіх рахунків  суб”єкта господарювання на певний  часовий момент)  провадиться на вимогу  прокурора, слідчого інвентаризаційною комісією, яка спеціально утворена за вказівкою вищої організації. Слідчий не входить  до її складу, але  можу бути присутнім під час виконання інвентаризації.

Ревізія провадиться для перевірки дотримання всіх правил фінансового обліку та фінансової дисципліни в діяльності ревізованої організації.  Вона передбачає  контроль правильності ведення операцій  бухгалтерського обліку, матеріального  обліку складського господарства, оперативного обліку  у сфері виробництва з метою виявлення ознак   привласнень та розтрат майна.

Приводами для провадження ревізії слугують затримання з поличним службової, матеріально-відповідальної або іншої особи, якій ввірені під звіт цінності; повідомлення про факти  розкрадань; припущення, що окрім встановлених фактів конкретні особи вчинили інші розкрадання.  Приводами можуть бути також мотивоване клопотання обвинуваченого;  потреба  перевірити його показання щодо вчинених розкрадань; повідомлення експерта-бухгалтера про неможливість дати висновок без попередньої ревізійної перевірки. Спеціалістів, які проводитимуть  ревізію у більшому  призначають керівники  вищестоящої щодо ревізованої організації (відомча ревізія) або  керівництво  КРУ (позавідомча ревізія) тощо.

У ході ревізії  досліджують або виконують:

-    первинні документи і записи в облікових  реєстрах;

-     повну або  часткову (вибіркову) інвентаризацію;

-     спостереження за операціями, які  провадаться на ревізованому  об”єкті; 

Ревізія провадиться за постановою слідчого

4.Затримання із поличним

Затримання з поличним, як правило, виконують:  а) в момент збуту викраденого; б) під час його транспортування; в) коли виготовляється не облікована продукція; г) під час обману покупців або замовників – на момент продажу чи доставки товарів тощо.

 Підготовка включає  Чітке  визначають склад оперативної групи;  розподіляють  обов”язки між її учасниками;  визначають час і місце затримання з тим, щоб забезпечити його раптовість; вирішують питання щодо одночасного затримання всіх  розкрадачів злочинної групи.  Затримання необхідно зафіксувати з допомогою фото- і відео зйомки,  забезпечити оперативну групу потрібними транспортними засобами.

5.Призначення судових експертиз. 

Судово-бухгалтерська експертиза  призначається і провадиться для вирішення таких питань:

а. Перевірки  і встановлення факту  і розмірів недостачі або надлишків товарно-матеріальних цінностей, грошових засобів та виявлення інших зловживань, часу й місця їх здійснення;

б. Перевірки обґрунтованості витрат (розходу) сировини, матеріалів і готової продукції;

в. Виявлення випадків порушення фінансової дисципліни;

тощо.

Криміналістичні експертизи.  експертизи документів, що призначаються для ідентифікації й діагностування  особи за письмовою мовою і почерком (авторознавча і почеркознавча), а також техніко-криміналістична експертиза документів, котра необхідна для ідентифікації чи розпізнавання   печаток, штампів, пишучих машин, приладів, встановлення повного чи  часткового підроблення документів, виявлення в них записів,  закритих плямами, прочитання мало видимих і невидимих текстів, а також вирішення інших питань.

Судово-технологічна експертиза може встановити правильність застосовуваних на даному підприємстві норм витрачання сировини, встановити справжню його кількість, потрібну для виготовлення конкретного  виробу, вирішити питання про  вплив змін технологічного процесу на економію матеріалів, визначити можливі розміри такої економії і т.п. 

Також можуть призначатись; санітарно-харчова  експертиза.

судово агротехнічна, зоотехнічна і ветеринарна  експертизи,товарознавча експертиза,судово-хімічна

6. Доволі часто  в процесі розслідування розкрадань виникає потреба у  виконанні відтворення обстановки і обставин події

7. Допити обвинувачених.  Основними  питаннями, що підлягають з”ясуванню  допитами обвинувачених є:

а) факти участі в незаконних операціях та розкраданнях (наприклад, чи визнає висновки ревізії, результати інвентаризації правильними, якщо ні, тоді чому; чи правильно встановлено  розміри виявленої недостачі або надлишків;  які причини цього та ін.;

б) учасники розкрадання (наприклад, хто ще, крім допитуваного брав участь в незаконних операціях, хто керував, яка роль кожного  члена злочинної групи);

в) особливості структури й функціонування  підприємства та обставини, що  сприяли розкраданню;

г) умови та спосіб життя допитуваного та інші.

 

В окремих випадках може бути проведена очна ставка.

 

 

 

223.   Криміналістична характеристика розбійницьких нападів.

Типові елементи криміналістичної характеристики грабежів і розбійних нападів є такими:

1.  Узагальнена інформація про можливі безпосередні пред­мети злочинного посягання.

2.  Відомості про обстановку вчинення злочину (місце, час, умови зберігання й охорони майна).

3.  Відомості про своєрідні ознаки способів учинення злочи­нів, тобто послідовне здійснення комплексу дій, котрі скерова­ні на досягнення бажаного результату (підготовка, відкрите викрадення майна чи напад, приховування слідів злочину).

4.  Відомості щодо особистості суб'єкта злочину.

5.  Особа потерпілого.

Особам, які вчиняють грабежі й розбої, притаманні цинізм, зухвалий і нахабний характер злочинних дій. Такі злочини за­звичай вчиняються в присутності очевидців у парках, на вокза­лах, у громадському транспорті, кафе та інших громадських місцях. Злочинці розраховують, що очевидці не перешкоджати­муть злочинові, боячись наразитися на напад. Вчиняючи грабіж чи розбійний напад, злочинці враховують певні обставини (міс­це події, риси, властиві особі потерпілого, характер майна, яким передбачається заволодіти) і визначають спосіб, час, знаряддя.

Найбільш типовими підготовчими для вчинення грабежу чи розбою діями є:

- попередня розвідка щодо об'єкта посягання;

- розроблення плану вчинення злочину;

-  підбір учасників і розподіл функцій між ними (за умов учинення групового злочину);

- вибір (визначення) найбільш вдалих місця і часу;

-  підготування засобів маскування зовнішності, зброї, зна­рядь зламу, транспортних засобів тощо.

Типовими способами вчинення грабежів і розбоїв є такі:

- силове й миттєве знімання головних уборів і шарфів;

-  виривання сумок, портфелів та інших носильних предме­тів із рук потерпілого (ривок);

- заволодіння майном у спосіб фізичного або психологічно­го тиску або ж із застосуванням зброї;

- заволодіння майном введенням в організм потерпілих от­рути, сильнодіючих наркотичних речовин тощо.

 

 

224.   Особливості розслідування розбійницьких нападів.

Для порушення кримінальної справи про грабіж або розбій необхідна наявність у первісних матеріалам даних про характер та обставини події. Зміст початкового етапу розслідування грабежів або розбоїв у кожному конкретному випадку визначається слідчою ситуацією, яка так чи інакше пов'язана з обставинами, що характеризують злочин, тобто з часом, що минув з моменту грабежу чи розбою, споживчою вартістю викрадених предметів, поведінкою потерпілого, свідків і злочинців.

Після отримання інформації про вчинений злочин слідчий оцінює її практичну значущість, правдивість. З урахуванням зібраних і задокументованих відомостей слідчий визначає їх вірогідність, достатність для початку розслідування і вирішує, чи забезпечать вони судову перспективу кримінальної справи. Якщо наявних відомостей недостатньо або вони викликають сумнів, то згідно зі ст. 97 КПК проводиться попередня перевірка. Така перевірка передбачає встановлення додаткових обставин або їх вірогідності шляхом отримання пояснень від потерпілого, очевидців, уточнення окремих елементів на місці злочину. Разом з тим, необхідно в процесі перевірки звертати увагу на конкретні ознаки, притаманні даному виду злочину. До них можна віднести:

а)  наявність ознак старанної підготовки, зухвальства, проявленого нападаючими;

б)  ретельне спостереження за жертвою, про що свідчать сліди, залишені на місці спостереження;

в)  характер спрямованості діянь: напад на людину, квартиру, дачу, вчинений з метою заволодіння грошима, цінним майном, документами або утаєння більш тяжкого злочину;

г)  спосіб зникнення з місця події;

ґ) способи приховання і реалізації злочинно придбаного майна і цінностей;

д)  дані про осіб, які раніше вчинили подібні злочини, їхні зв'язки.

Встановлення названих ознак здійснюється як на стадії дослідчої перевірки, так і на початковому етапі розслідування. Виявлення вказаних ознак проводиться поетапно, оскільки вони тісно пов'язані між собою.

Отже, грабіж чи розбійницький напад характеризується певною слідчою ситуацією, а також особливостями, що дозволяє сформулювати типові основні напрями розслідування, тобто визначити комплекс, слідчих дій та опе-ративно-розшукових заходів. Прийнявши рішення про порушення кримінальної справи за ознаками ст. 186 або ст. 187 КК, слідчий дає ретельну процесуально-криміналістичну оцінку наявної початкової інформації. Наявність необхідних відомостей про злочин, осіб, які вчинили напад, місце їх знаходження, товарну цінність і значущість викраде* ного, місця приховання і збування забезпечує не тільки слідчу і судову перспективу, а й дозволяє визначити комплекс слідчих дій та оперативно-розшукових заходів.

У справах про грабежі чи розбійницькі напади слідчий вже на початковому етапі розслідування, як правило, має певну інформацію про обставини виявленого злочину, а часто й про осіб, які його вчинили. Ця інформація надходить слідчому з заяви потерпілих та інших джерел. Оцінюючи цю інформацію і результати первинної перевірки, слідчий має можливість вже на початковому етапі розпочати перевірку висунутих версій і планування розслідування.

Планування розслідування грабежів та розбійницьких нападів здійснюється з урахуванням даних, одержаних у результаті проведення перевірочних заходів. Особливістю планування є врахування слідчої ситуації, що склалася на початковому етапі розслідування. Існують дві головні слідчі ситуації: перша з них, коли особа, яка вчинила злочин, відома, друга — коли злочинець невідомий. Як правило, на початковому етапі розслідування в справах пр"о грабіж чи розбійницький напад можна висунути такі типові версії:

1)  мав місце грабіж чи розбійницький напад;

2)  злочин вчинено підозрюваною чи іншою особою;

3)  злочину не було, повідомлення неправдиве.

225.   Планування розслідування шахрайства. Типові слідчі ситуації.

Шахрайство — це заволодіння чужим майном або придбання права на майно шляхом обману чи зловживання довірою.

Найбільш загальні типові слідчі ситуації на початковому етапі розслідування шахрайства такі:

1) є дані про подію злочину і особу злочинця;

2) злочинець затриманий відразу після вчинення злочину;

3) є дані про подію злочину, спосіб його вчинення, особа злочинця невідома;

4) є дані про подію злочину, але механізм вчинення шахрайства і особа злочинця невідомі.

Запропоновані типові ситуації передбачають висунення і перевірку слідчих версій. Основою для цього можуть бути такі загальні типові припущення: шахрайство мало місце; вчинено інший злочин; надійшла неправдива заява і злочинного діяння взагалі не було. Якщо передбачається, що шахрайство мало місце, то можливе існування таких типових версій: заволодіння матеріальними цінностями чи грошима могло бути вчинене за допомогою підроблених документів (доручень, накладних, кредитових авізо, договорів, посвідчень тощо); заволодіння майном могло бути вчинене за допомогою легальних форм підприємницької діяльності чи використання фіктивних підприємств; заволодіння майном припускається вчиненим за допомогою «ляльок» (речових чи грошових), підміни товарів або грошових знаків; заволодіння грошима (іншими цінностями) передбачається вчиненим за допомогою азартних ігор; заволодіння майном припускається вчиненим групою шахраїв-гастролерів та ін. Залежно від ситуації і версії, що перевіряється, слідчий обирає найбільш доцільні слідчі дії та оперативно-розшукові заходи, визначає їх послідовність і відповідний комплекс.

Для перевірки версії про те, що шахрайства не було, необхідно встановити, чи мав заявник майно і цінності, на які він посилається як на предмет злочинного посягання, чи не міг він його розтратити. У такому разі необхідно детально допитати заявника про обставини передачі майна та його індивідуальні ознаки. У заявника доцільно з’ясувати, де і коли було придбане майно або цінності, хто знав про їх існування, яким чином відбувалася подія, за яких обставин, в якому місці, хто міг бачити передачу майна, хто перебував на місці вчинення злочину тощо.

У разі підтвердження заяви потерпілого порушується кримінальна справа. Якщо з часу вчинення злочину минуло небагато часу, організується спостереження в місцях найбільш ймовірної появи злочинця. За кримінальними обліками органів внутрішніх справ перевіряється, чи є у них дані про осіб, які мають властивості, притаманні шахраю, чи не зареєстровані нерозкриті шахрайства, що вчинені способом, аналогічним використаному підозрюваним. Інформацію про особу злочинця важливо отримати від потерпілого і свідків.

 

 

226.   Початковий та наступний етапи розслідування шахрайства.

На початковому етапі розслідування шахрайства дії слідчого визначаються залежно від характеру даних, які в нього є. У процесі розслідування мають бути доведені такі обставини: подія шахрайства (час, місце, спосіб вчинення злочину та ін.); винність конкретної особи у шахрайстві і мотиви вчинення злочину; обставини, що впливають на ступінь і характер відповідальності обвинуваченого; характер і розміри шкоди, заподіяної шахрайством; обставини, що сприяли вчиненню шахрайства.

Для перевірки версії про те, що шахрайства не було, необхідно встановити, чи мав заявник майно і цінності, на які він посилається як на предмет злочинного посягання, чи не міг він його розтратити. У такому разі необхідно детально допитати заявника про обставини передачі майна та його індивідуальні ознаки. У заявника доцільно з’ясувати, де і коли було придбане майно або цінності, хто знав про їх існування, яким чином відбувалася подія, за яких обставин, в якому місці, хто міг бачити передачу майна, хто перебував на місці вчинення злочину тощо.

У разі підтвердження заяви потерпілого порушується кримінальна справа. Якщо з часу вчинення злочину минуло небагато часу, організується спостереження в місцях найбільш ймовірної появи злочинця. За кримінальними обліками органів внутрішніх справ перевіряється, чи є у них дані про осіб, які мають властивості, притаманні шахраю, чи не зареєстровані нерозкриті шахрайства, що вчинені способом, аналогічним використаному підозрюваним. Інформацію про особу злочинця важливо отримати від потерпілого і свідків.

Діяльність слідчого на наступному етапі розслідування розпочинається з аналізу й оцінки зібраних фактичних даних, урахування нових слідчих ситуацій, визначення подальшого спрямування розслідування.

Типовими слідчими ситуаціями на цьому етапі розслідування можуть бути такі:

1) встановлено конкретну особу та її причетність до вчиненого шахрайства, пред’явлено обвинувачення;

2) є підозрюваний, зібрані докази, але їх недостатньо для встановлення причетності підозрюваного до вчиненого шахрайства, обвинувачення не пред’явлено;

3) зібрано недостатньо доказів, немає підозрюваного, не встановлено особу злочинця;

4) зібрані докази свідчать про відсутність складу злочину (шахрайства) у діях підозрюваного.

Якщо особа підозрюваного встановлена, то можуть мати місце такі типові слідчі ситуації при розслідуванні шахрайства: підозрюваний визнає себе винним; підозрюваний не визнає себе винним.

Типовими слідчими діями на наступному етапі розслідування є: допит свідків, допит підозрюваного (обвинуваченого), пред’явлення для впізнання, очна ставка, призначення та проведення експертиз та ін.

 

227.   Криміналістична характеристика вимагання.

У криміналістичній характеристиці вимагань, насамперед, варто вирізнити узагальнену інформацію про:

- суб'єкт злочину;

- жертву злочину;

- способи вчинення вимагання;

- обставини та слідову картину;

-  предмет злочинного посягання.

Вимагачів, за соціальним статусом, можна поділити на такі категорії:

- кримінальні елементи,; зовні законослухняні громадяни.

Вимагання часто:

- вчиняється організованою злочинною групою,

- може супроводжуватися захопленням заручників.

Жертви вимагання також можуть бути роздічепі па декіль­ка груп:

- законослухняні громадяни, частіше ті, які зайняті комер­ційною діяльністю, інколи державні службовці, чиї функції пов'язані з управлінням майном, розподілом квот на експорт­но-імпортні операції, виділенням земель, орендою приміщень

і под.;

- особи, діяльність яких має протиправний характер: хабар­ники, учасники незаконних і сумнівних угод, організатори фі­нансових «пірамід», посередники в обготівкуванні і «відмиван­ні» грошей та ін.

Предметом вимагання можуть бути:

- майно,- гроші,- цінності,- право на майно,- вимога вчинити інші дії майнового характеру

 Засоби вимагання:

- погроза фізичним насильством чи знищенням майна;

- погроза розповсюдити ганебні відомості чи іншу небажану інформацію щодо потерпілого чи його близьких родичів або людей, яка може заподіяти істотну шкоду їхнім правам і закон­ним інтересам.

Найбільш поширеними способами вчинення вимагання (за­лежно від способу впливу злочинців па потерпілого) є:

-  погрози психологічного характеру (демонстрація морду­вань, знарядь і результатів насильства - від побоїв до вбивства;

-  пряме передання коштів, цінних паперів на пред'явника або майна потерпілого;

-  переведення коштів на визначений вимагачами рахунок у банку;

- переоформлення на ім'я зазначених вимагачами осіб і пе­редання їм документів, що дають право на майно: доручень на керування автомобілем із правом його продажу, заповітів, дар­чих, договорів купівлі-продажу, генеральних доручень на право вчинення угод із нерухомістю тощо;

- оформлення на користь вимагачів строкових розписок або анулювання боргових розписок, отриманих потерпілим від тре­тіх осіб;

-  переадресування на ім'я зазначених вимагачами осіб цін­них паперів, наприклад, векселів (індосамент);

- оплата нав'язаних послуг, виконуваних організаціями, що їх контролюють вимагачі, у сумі, що явно перевищує обсяг ви­конаних робіт;

  вимога на постачання сировини, матеріалів або встанов­лення каналів збуту готової продукції, виробленої потерпіли­ми, на умовах вимагачів;

- прийняття на роботу зазначених вимагачами осіб за умови одержання ними зарплати без виконання роботи;

- здача в оренду приміщення за невисоку плату;

. - злочинці можуть втягнути майбутню жертву в азартну гру, фінансувати її ризиковану угоду, а потім, висунув пі и завід омо неможливі для виконання умови повернення боргу, зажадати від жертви перелаиия майна, прав на майно, поєднуючи це з погрозами фізичної розправи чи розголошенням ганебних відо­мостей.

 

 

228.   Планування та початковий етап розслідування вимагання.

Приводи для порушення кримінальної справи:

-  заява особи, що піддається вимаганню, його близьких чи знайомих;

-  повідомлення службових осіб державних органів або гро­мадо ьких органі за цій;

- повідомлення в засобах масової інформації;

- явка з повинною;

- безпосередня ініціатива правоохоронних органів.

Типові версії:

- вимагання справді мало місце;

- мало місце інсценування вимагання.

Отримана інформація підлягає ретельній перевірці, оскільки не виключено, що:

- заявник намагався за допомогою такої інформації усунути конкурента, який реально до вимагання не вдавався;

- погроза є удаваною і не переслідувала мети майнової виго­ди, а слугувала лише засобом застерегти, злякати.

Якщо в повідомленні міститься інформація про захоплення заручника і вона підтверджена перевіркою, всі подальші дії спрямовуються на пошук місцеперебування заручника, його звільнення і лише супутньо вживаються заходи для збирання доказів вимагання і под.

Вихідними для планування можуть бути такі ситуації:

1) отримана інформація свідчить про злочинні дії вимагачів, які ще не доведено до кінця: сформульовано певні вимоги, ви­словлено погрози або вже почато дії насильницького характеру;

2) вимагання закінчено, але жертва не звертається до право­охоронних органів;

3) вимагання має тривкий характер, що спонукає потерпілих заявити про цс до правоохоронних органів;

4)  про факт вимагання стало відомо з оперативних джерел, про що жертва підтвердила згодом в неофіційному порядку.

Перша і третя ситуації вимагають оперативного реагування:

- вжиття невідкладних заходів до припинення злочинних дій;

- вжиття невідкладних дій для звільнення заручників, якщо мало місце їх захоплення;

-  невідкладної організації затримання вимагачів на місці злочину.

Друга і четверта ситуації дозволяють ретельніше підготува­тися до розслідування: всебічно вивчити особу злочинців і жер­тви; з'ясувати і проаналізувати мотиви і мету вимагачів,

У слідчого є можливість скласти деталізований план первин­них слідчих дій та визначити коло і завдання оперятивно-роз-шукових заходів.

Слід мати на увазі можливість відмови з боку потерпілого підтвердити факт вимагання зі страху перед злочинцями через можливість розголошення власних минулих протиправних або аморальних дій чи поведінки (ситуація 2).

У ситуації 4 варто передбачити такі дії та оперативні заходи, які спонукали б потерпілого дати офіційну інформацію про вчинений щодо нього злочин.

У плані варто передбачити заходи для виявлення предмета вимагання, знарядь і засобів злочину:

- вогнепальної та холодної зброї;

- вибухових пристроїв, вибухових речовин;

-засобів фізичного впливу па потерпілого (предметів, шо використовувалися під час катувань, нападу і побиття жертви

та іи.);

- документів загрозливого чи іншого доказового змісту;

-  грошей, цінностей чи іншого майна, що були предметом

вимагання;

- частини упакованіія предметів вимагання;

- фонозаписів переговорів жертви зі здирниками, зроблених з ініціативи потерпілого, або злочинцями для спонукання жерт­ви виконати їхні вимоги;

- медичних документів, що підтверджують побої, катування чи іншу фізичну шкоду здоров'ю потерпілого.

 

 

229.   Особливості тактики проведення окремих слідчих дій під час розслідування вимагання.

Слідчі дії плануються й проводяться залежно від того, за якої ситуації порушується кримінальна справа.

• Природно, що коли отримано інформацію про захоплення заручника, то насамперед проводиться операція з його звіль­нення і захоплення осіб, які його охороняють, та інших учасни­ків злочину.

        >    Якщо надійшла заява про ще не закінчене чи тривке бага торазове вимагання і перевіркою це підтверджено, первинною слідчою дією буде допит заявника, у ході якого з'ясовується:

- чи відомо заявникові про здирників - хто вони, в яких від­носинах із ними він був до вимагання;

-  якщо їхня особистість заявникові не відома, то кого і за якими ознаками він може підозрювати;

-  як і за яких обставин заявникові було передано вимоги здирників, у чому вони полягають;

- чи реальними є домагання здирників;та інша інформація.

 >Якщо злочин не закінчений чи ще триває, то після допиту потерпілого негайно організовується захоплення злочинців на місці злочину.

Створюється слідчо-оперативна група і проводяться такі заходи по звільненю особи.

• Затримані вимагачі обшукуються, знаряддя злочину та інші об'єкти кримінального і викривально-доказового характе­ру вилучаються та описуються в протоколі обшуку. затримані негай­но допитуються,

> Важливе доказове значення часто мають і результати огля­ду місця, де утримувався заручник. Тут можуть бути виявлені:

- предмети, що слугували знаряддями, інструментами кату­вань і пристосування для цього;

- сліди, за допомогою яких можна відтворити минулі події, встановити кількість і особистість тих, хто охороняв заручника чи брав участь у застосуванні до нього фізичного впливу;

- предмети, залишені злочинцями, і т. Ін.

> Якщо вимагачі тільки висунули свої вимоги і переговори з жертвою ще тривають, тоді можна організувати їх прослухову-

вання і звукозапис.

• Якщо потерпілий вів запис переговорів, які вже відбулися, аудіокасота (інший носій) повинна бути оглянута, фонограма.

     >   Окрім фоноскоп і чної, фонографічної експертиз у таких справах можуть бути призначені й проведені інші різновиди су­дових експертиз:

1) дактилоскопічні (для дослідження слідів рук на предметах иимагання);

2)трасологічні (для дослідження слідів зубів на харчових продуктах за місцем утримання заручника);

3) судово-хімічні,

4)почеркознавчі, авторознавчі, техні ко-крим і нал і стичного дослідження документів (за наявності листування між жертвою і злочинцями);

5) ґрунтознавча та біологічна експертизи.

 

 

230.   Особливості порушення кримінальної справи про хабарництво. Типові ситуації початкового етапу розслідування й дії слідчого.

Кримінальні справи про хабарництво порушуються за матеріалами органів боротьби з економічною злочинністю, організованою злочинністю і корупцією. Такі справи пов'язані з заявами, що надійшли в органи прокуратури про майбутню дачу хабара в зв'язку з вимагання^ та іншими обставинами. Іноді справи про хабарництво порушуються в результаті явки з повинною, коли хабародавець звертається в органи прокуратури або дізнання з заявою про вчинений хабар, сподіваючись на звільнення від кримінальної відповідальності, якщо стосовно нього мало місце вимагання хабара, або він добровільно заявив після давання хабара про те, що сталося, до порушення кримінальної справи (ч. З ст. 369 КК). Незалежно від зазначених ситуацій перевірочні дії та початок розслідування здійснюються з урахуванням того, що:

1) заява може бути наклепницькою і тоді гласна її перевірка може скомпрометувати службову особу;

2)  у випадку достовірності викладених у заяві фактів така перевірка може насторожити винних і пов'язаних із ними осіб, що може негативно вплинути на результати розслідування.

Версія «хабарництво вчинене» перевіряється шляхом з'ясування способу передачі предмета хабара:

1) прямої (безпосередньо службовій особі, поштовим відправленням, банківським перерахуванням, через третю особу, яка не є посередником);                                          

2) замаскованої під законні дії (дарування, отримання премії, спадщини, гонорару, кредиту, погашення боргу, купівлі-продажу, виконання робіт, послуг тощо).

Програма початкових слідчих дій складається з:

а) допиту заявника з метою одержання відомостей щодо предмета хабара, його особливостй, характеру дій, які повинна здійснити службова особа, встановлення осіб, що можуть підтвердити показання заявника;

б) затримання хабародавця (посередника) в якості підозрюваної особи з отриманим хабаром;

в) обшуку місця передачі хабара, особи, що одержала хабар, хабародавця (посередника), за наявності даних про передачу хабара, із метою виявлення предмета хабара, упаковки тощо;

г) допит зазначених осіб як підозрюваних;

ґ) огляд предмета хабара для встановлення його особливостей, приналежності раніше певній особі. Наприклад, при виявленні в підозрюваного грошових купюр у протоколі огляду повинно бути зазначено номінал кожної купюри, зовнішній вигляд, написи, забруднення та інші індивідуальні ознаки, упаковка;

д)  огляд місця передачі хабара, місця зустрічей учасників злочину з метою виявлення матеріальних слідів, що вказують  на  перебування  в  даному  місці  певних  осіб (слідів рук, особистих предметів та ін.);

е)  пред'явлення для впізнання предмета хабара особам, які раніше бачили цей предмет, у тому числі хабародавцю.

 

 

231.   Особливості тактики проведення окремих слідчих під час розслідування хабарництва.

Тактика допиту свідків враховує ставлення їх до розслідуваної події та суб'єктів діяння. Найбільш поінформованими про злочинну діяльність обвинувачених бувають їх родичі, колеги по службі та інші близькі до них особи. Заінтересованість зазначених осіб у виправданні злочинців від обвинувачення вимагає ретельного вивчення особи допитуваного та використання доказів, спрямованих на викриття неправдивих показань.

Тактика допиту свідків, не заінтересованих у вирішенні справи (відвідувачі установи, деякі співробітники та ін.), зводиться до детального відтворення важливих для розслідування обставин із використанням тактичних прийомів, зокрема, спрямованих на відновлення в їх пам'яті забутих фактів.

Допит обвинувачених здебільшого пов'язаний із труднощами, які обумовлені, як правило, заперечуванням пред'явленого обвинувачення з огляду на заздалегідь продуману поведінку на випадок розслідування і неправдиві показання співучасників даного злочину (хабаредавців, посередників).

При допиті хабародавця виявляються суперечності в його показаннях, які він дає з метою пом'якшити свою відповідальність або уникнути її. У сприятливих ситуаціях хабародавець, бажаючи досягти зазначеної мети може давати правдиві показання, що сприяє викриттю хабарника.

При допиті посередника з'ясовується: хто та при яких обставинах залучав його як посередника; чи не був він сам ініціатором цього; яка винагорода була йому запропонована (або він зажадав) і що фактично одержав; коли він зустрічався з особою, що одержала хабар, і хабародавцем, при яких обставинах; хто про них може дати показання.

Для перевірки показань про обставини давання й одержання хабара, усунення суперечностей у показаннях, а також в цілому викритті учасників злочину проводиться очна ставка. У деяких випадках для клопотання про очну ставку походить від обвинуваченого. Однак при цьому слід встановити, чи не буде спроб з боку обвинуваченого яким-небудь способом вплинути на іншого учасника очної ставки з метою змінений останнім своїх показань.

При розслідуванні хабарництва може проводитися пред'явлення для впізнання з метою встановлення особи, якій був переданий хабар (особа, що одержала хабар, посередник), якщо допитувана особа (хабародавець, свідок) не може назвати прізвище, адресу або конкретну посаду обвинуваченого. Може виникнути ситуація, коли обвинувачений, що визнав свою вину, стверджує, що може впізнати особу, яка дала йому хабар, хоча й не знає його прізвища, місця проживання або роботи. У таких випадках доцільно провести пред'явлення для впізнання обвинуваченим хабародавця. Ця слідча дія проводиться також і для впізнання предметів, які раніше належали хабародавцю та були виявлені у особи, що отримала хабар, або у посередника.

Якщо виникає необхідність в уточненні місця передачі хабара або місця проживання учасників хабарництва, проводиться перевірка показань на місці. При допиті, що обов'язково передує перевірці показань, докладно з'ясовуються деталі матеріальної обстановки місця передачі хабара, які можуть стати відомими лише в результаті безпосереднього сприйняття їх допитуваним.

При необхідності перевірити показання очевидців передачі хабара з метою встановлення можливості за певних умов бачити або чути те, що відбувається, доцільно провести слідчий експеримент.

Провадження судових експертиз по справах про хабарництво пов'язане з вирішенням питань, що відносяться до компетенції почеркознавчої, техніко-криміналістичної експертизи документів, судово-економічних, трасологічних та інших видів експертиз.

 

 

232.   Початковий етап розслідування підпалів та інших злочинів, пов"язаних з виникненням пожеж.

Підставою для порушення кримінальної справи є матеріали, які свідчать про те, що пожежа сталася внаслідок підпалу або порушення встановлених законодавством вимог пожежної безпеки, а також заяви громадян.

Типові слідчі ситуації на початковому етапі розслідування підпалів і порушень встановлених законодавством вимог пожежної безпеки:

а) є дані про подію злочину та спосіб його вчинення, особа злочинця невідома;

б) є дані про подію злочину, проте спосіб його вчинення і особа злочинця невідомі.

Залежно від ситуації слідчий обирає оптимальні слідчі дії, оперативно-розшукові заходи, а в окремих випадках — тактичні операції, спрямовані на затримання злочинця, виявлення речових доказів, встановлення документів, що належать до забезпечення пожежної безпеки, з’ясування причин та умов, що сприяли виникненню пожежі. Першочергові слідчі дії при розслідуванні пожеж:

а) огляд місця події;

б) призначення пожежно-технічної, судово-медичної, криміналістичної експертиз;

в) обшуки у підозрюваних осіб;

г) освідування;

ґ) допити свідків.

 

 

233.   Особливості тактики проведення окремих слідчих дій під час розслідування підпалів та інших злочинів, пов"язанихз виникненням пожеж.

Огляд місця події у справах про пожежі повинен проводитися негайно. Для цього запрошуються фахівці — інженер-електрик, інженер-будівельник (якщо є дані про те, що поширенню пожежі сприяли конструктивні дефекти будівництва), інженер-хімік (якщо є припущення про можливе самозаймання речовини) та інші спеціалісти — відповідно до специфіки об’єкта, що оглядається.

Під час огляду місця події особлива увага приділяється вивченню обстановки і слідів, що дає змогу з’ясувати:

1) вогнище пожежі;

2) обставини, що сприяли поширенню вогню;

3) час виникнення пожежі;

4) її причини;

5) засоби підпалу;

6) винних;

7) стан протипожежних засобів та заходів;

8) характер і розміри заподіяних збитків.

При огляді трупа необхідно зафіксувати позу, визначити ступінь обгоряння, наявність кіптяви у дихальних шляхах, слідів боротьби та ін.

Допит свідків і потерпілих у справах про пожежі проводиться, як правило, після огляду місця події. Обсяг і характер питань, що з’ясовуються у свідків та потерпілих, зумовлені слідчими версіями, спрямованими на встановлення причин пожежі. Однак до моменту допиту вони не завжди бувають чітко сформульовані. У всіх випадках виявлення пожежі у свідків і потерпілих доцільно з’ясувати обставини:

а) що відносяться до моменту виникнення пожежі та передували їй (стан протипожежних пристроїв, дотримання правил експлуатації освітлювальних і опалювальних приладів, їх технічний стан, місце і час виникнення пожежі, колір полум’я, диму, його запах, поширення вогню, особи, які перебували поблизу, вибігали з будинку та ін.);

б) що є підставою для встановлення причини пожежі (стан опалювальної системи, виявлення пристосувань для підпалу, наявність декількох вогнищ пожежі, дані про недбале поводження з опалювальними приладами, встановлення попередніх випадків загоряння внаслідок недбалого поводження з недопалками, сірниками тощо);

в) що вказують на особу, винну в підпалі або порушенні протипожежних правил (хто погрожував підпалом, кого бачили біля пожежі перед подією чи втікаючим з місця події, хто порушив протипожежні правила, хто останнім виходив з приміщення та ін.).

Призначення експертиз. Найчастіше у справах про пожежі призначається пожежно-технічна експертиза. За допомогою пожежно-технічної експертизи з’ясовуються:

1) джерело виникнення вогню і шляхи його поширення;

2) технічні причини пожежі;

3) несправність протипожежної техніки і причини її виникнення;

4) чи можливе загоряння певної речовини з тих чи інших причин (від іскри, недопалка);

5) чи можливе самозаймання певної речовини залежно від конкретних умов;

6) чи не було короткого замикання;

7) чи правильно змонтовані та експлуатувались опалювальні та освітлювальні прилади;

8) чи можливе спалахування певного матеріалу від вказаного джерела з відомої відстані;

9) які пожежонебезпечні властивості має та чи інша речовина;

10) чи всі заходи пожежної безпеки були дотримані при виконанні певних робіт;

11) причини, що сприяли виникненню і поширенню пожежі, та заходи щодо їх запобігання.

Обшук повинен бути проведений своєчасно і ретельно. Під час обшуку слідчий може виявити знаряддя і засоби підпалу, взуття, в якому підпалювач був на місці події, рушник, ганчірки, одяг зі слідами пальних речовин, залишки тканин або частин предметів, знайдених на місці підпалу. Також можуть бути знайдені пляшки з пальними рідинами; листи з погрозами підпалу або такі, що свідчать про неприязні стосунки, та інші матеріали. Обшуку в приміщенні передує особистий обшук підозрюваного: кишень одягу, взуття, де можуть бути сліди пальних речовин, кіптява, сажа або сліди дії вогню. На виявлене під час обшуку майно підозрюваного в підпалі накладається арешт з метою забезпечення відшкодування матеріальних збитків.

234.   Особливості тактики проведення окремих слідчих дій під час розслідування екологічних злочинів.

Огляд місця події, ділянок місцевості, очисних споруд у справах про злочинні порушення правил екологічної безпеки може проводитись як невідкладна слідча дія у випадках виявлення очевидних ознак грубих порушень екологічного режиму чи шкідливих наслідків таких порушень (шкоди здоров’ю людей, сільськогосподарському виробництву, що викликало масову загибель риби, тощо). В інших випадках огляд місця події проводиться після опитування очевидців та інших осіб, огляду відповідних документів, завдяки чому особа, яка проводить огляд, одержує інформацію про розслідувану подію.

Місцем події може бути ділянка місцевості (місце вивезення або знешкодження викидів, відходів виробництва та ін.), ділянки акваторії прісних водойм, каналів, стічних промислових та побутових вод, моря, природні стоки вод, приміщення промислових, сільськогосподарських, комунальних та інших підприємств, установ, організацій, що можуть виявитися джерелом забруднення водойм та атмосферного повітря (виробничі та інші споруди, очисні, вловлюючі установки).

При підготовці до огляду треба вирішити питання про участь у ньому відповідних спеціалістів, у необхідних випадках — аквалангістів, водолазів, біологів, лікарів санепідстанцій, інженерів з очисних споруд, агрономів та ін. Необхідно також забезпечити готовність засобів криміналістичної техніки (слідча валіза), підсобних технічних засобів з урахуванням специфіки розслідування та огляду по даній категорії справ (наприклад, вимірювальні прилади, а також прилади, необхідні для складання плану місцевості, засоби для отримання проб води, повітря, ґрунту та ін.). Лише внаслідок огляду місця події можна безпосередньо дослідити обстановку, з’ясувати важливі для розкриття даного злочину обставини, а саме:

1) джерела (осередки) забруднення, місця викиду шкідливих речовин;

2) зону забруднення, напрямки його поширення;

3) чинники, що вплинули на поширення забруднення (інтенсивність викиду відходів, течія, вітер, рельєф місцевості тощо);

4) наслідки забруднення (наявність загиблої риби, водоплавної птиці, тварин, загиблих посівів та ін.);

5) сліди забруднення (мазут, інші матеріали та речовини на поверхні водойм, різні викиди та відходи виробництва тощо).

При розслідуванні екологічних злочинів велике значення має огляд документів щодо правил охорони навколишнього середовища, для чого необхідно знати їх номенклатуру. Документи можуть бути оглянуті за місцем їх знаходження або, коли необхідно ретельно їх вивчити та співставити дані, що в них містяться, вони мають бути вилучені шляхом виїмки. До таких документів можуть належати:

1) документація на проектування захисних споруд (очисних, фільтруючих, відстійних);

2) документи про права та обов’язки осіб, які відповідають за додержання екологічних правил;

3) журнали чергових посадових осіб промислових, енергетичних, сільськогосподарських, комунальних та інших підприємств, установ і організацій, що здійснюють згідно з виробничим (технологічним) процесом скидання стічних вод, відходів виробництва;

4) журнали (книги) обліку виробничих викидів;

5) транспортні документи на перевезення відходів виробництва (наряди, накладні, шляхові листи тощо);

6) документи про отримання відходів виробництва в місцях їх знешкодження, зберігання, утилізації (звалища, відвали тощо);

7) документи (інструкції, накази, розпорядження) про експлуатацію промислових, енергетичних, сільськогосподарських, комунальних об’єктів (систем) та дозволи на скидання стічних вод, викидів виробництва, відходів;

8) документи, що містять відомості про встановлені несправності, ремонт очисних, вловлюючих, каналізаційних та інших пристроїв;

9) документи контролю, проведеного відповідними інспекціями, станціями, службами і лабораторіями;

10) документи річних, морських, повітряних суден, плавзасобів (платформ та інших конструкцій), що містять відомості про скидання забруднюючих море речовин, відходів та матеріалів.

Загальним напрямом допиту незалежно від особи, яку допитують, є встановлення факту забруднення вод або атмосферного повітря, причин та обставин такого забруднення, його наслідків, осіб, які відповідають за дотримання правил охорони довкілля, ступеня їх вини, можливості відвернути забруднення та його наслідки.

У зв’язку з цим під час підготовки до допиту потерпілого необхідно використовувати дані, що містяться в історії хвороби потерпілого, висновках медико-санітарної експертної комісії (МСЕК), судово-медичного експерта. Під час допиту з’ясовуються факти перебування потерпілого у місцях, які було забруднено шкідливими речовинами, відстань до цих місць, використання в їжу риби, виловленої у забрудненому водоймищі, продуктів, що виросли на ланах, зрошених неочищеними стічними водами тощо.

У процесі розслідування екологічних злочинів для вирішення найбільш важливих завдань виникає потреба у проведенні тактичних операцій, до яких у зазначеній категорії справ належать такі: «Встановлення порушень екологічних стандартів», «Встановлення джерела забруднення», «Визначення об’єкта та наслідків забруднення», «Визначення документів, що відображають дотримання екологічних стандартів (правил)» та ін.

235.   Види, завдання та можливості судових експертиз у справах про вбивства.

У справах про вбивства суд.- мед. експертиза трупа призначається обов’язково. Серед питань, що розв’язуються судово-медичною експертизою, можуть бути такі: причина смерті, час її настання; характер та послідовність ушкоджень; чи міг постраждалий сам нанести собі ушкодження; прижиттєвість або посмертність ушкоджень трупа; його резус-фактор, що сприяє визначенню особливостей крові, сліди якої можуть бути виявлені на одязі підозрюваного. Судово-медична експертиза відкриває можливість для індивідуальної ідентифікації особи по крові, частках м’язів, фрагментах кісток тощо. У практику запроваджено генотипоскопічну суд.-мед. експертизу, за допомогою якої ідентифікують особу за ознаками крові, встановлюють належність частин тіла одній людині, її стать тощо. Проведенням суд.-мед. експертизи реч. доказів встановлюється наявність, походження, конкретна чи групова належність виділень організму людини, виявлених на місці події, на знаряддях вбивства, тілі, одязі потерпілого, підозрюваного, на ін. об’єктах. Досліджують кров, потожирові виділення, сперму, слину, вміст кишечника, ін. виділення, волосся тощо. Цитологічному дослідженню піддають частини шкіри, клітини внутр. органів і кісток

   Основними ЗАВДАННЯМИ, які вирішуються проведення с\експертиз є:

А – ідентифікація об”єктів  і суб”єктів за залишеними слідами \ідентифікаційні завдання\,

Б – діагностика механізму події \тобто  збільшити обізнаність про елементи криміналістичної структури злочину, зв”язків між цими елементами, розширити знання про етапи розвитку конкретного злочину \підготовка, механізм злочину, результати, можливі наслідки\уявні\, забезпечити  пізнання різних процесів взаємодії та його результатів тощо\ - це так звані діагностичні завдання,

В – експертна профілактика – діяльність  щодо виявлення обставин, які сприяли  вчиненню злочинів, та напрацювання заходів для їх усунення.

  

236.   Криміналістична класифікація способів розкрадань, вчинюваних привласненням, розтратою майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем.

Залежно від характеру документального оформлення (обліку)  джерела розкрадання  способи поділяються на: А. Способи розкрадань врахованих (облікованих) цінностей; Б. Способи розкрадань неврахованих (не облікованих) цінностей.

До способів розкрадань врахованих (облікованих)  цінностей належать: *очевидне  привласнення або розтрата матеріально-відповідальною особою  ввіреного  їй майна (розтрата авансових засобів, одержаних як попередня оплата за договором купівлі-продажу); *розкрадання шляхом заниження в документах якісних показників продукції, фіктивного  списання наявних на балансі цінностей (списання грошових засобів на невиконувані рекламні, транспортні, ремонтні й інші роботи із наступним їх привласненням); *розкрадання, що маскуються  підробленням первинних документів  або облікових записів; *розкрадання  грошових засобів, що вчиняються шляхом обману покупців або замовників із наступним вилученням зайво одержаних грошей та ін.

До способів розкрадань  неврахованих (не облікованих)  цінностей належать: *виготовлення неврахованої продукції із сировини та матеріалів, нелегально зекономлених (надлишкових) під час виробничого процесу, і збут цієї продукції через працівників оптової та роздрібної торгівлі, або на ринках; * виготовлення неврахованої продукції із незаконно придбаних сировини та матеріалів і наступний їх збут через торгівельні підприємства та ринки; *повне або часткове неврахування (необлікування) майна, котре поступає на об”єкт із наступним його викраденням.

Залежно від виду виробничо-господарської операції  способи розкрадань поділяються на такі, що вчиняються: *у ході прийоми (отримання, поступлення) цінностей; *під час їх зберігання; *в процесі перероблення, дороблення; *під час відпускання (видачі) майна; *у ході складення облікових документів чи внесення у них записів; *у процесі бухгалтерського аналізу цих документів; *під час облікових дій щодо грошових коштів тощо.

Залежно від форми (зовнішнього прояву і сутності внутрішньої організації)  розкрадання способи поділяються на: *способи, що є типовими для всіх галузей господарювання; *способи, які характерні для окремих галузей, видів виробництва.

У відповідності з предметом злочинного посягання : *способи розкрадання матеріальних цінностей; *способи розкрадання коштів (грошей, валюти та ін.).

Залежно від загального механізму злочинної операції під час махінацій із предметом розкрадання:  *способи, що реалізуються операціями, які проводяться без офіційного оформлення документів (або з фіктивним документальним  прикриттям), - так звані “бездокументні операції”; *такі, що проводяться під документальним прикриттям; *способи, для котрих властиві операції, які здійснюються без фактичного руху товарів, - так звані “безтоварні операції”; *способи, яким характерні “товарні операції”.

 

 

237.   Типові слідчі ситуації початкового етапу розслідування розкрадань, вчинюваних привласненням, розтратою майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим  становищем.

Характер і структура початкового етапу розслідування розкрадань, вчинюваних привласненням, розтратою майна або заволодіння ним шляхом зловживання  службовим  становищем значно залежать від наявної слідчої ситуації.  Ця ситуація, в основному, обумовлюється об”ємом і  змістом наявної у слідчого інформації щодо розслідуваного злочину.

Відповідно названих факторів на момент порушення кримінальної справи про розкрадання утворюються дві типові ситуації:

1.ситуація, за котрої встановлено факт розкрадання, але ще не відомо про осіб, що його вчинили;

2.ситуація, за котрої ймовірні розкрадачі відомі, але сам факт розкрадання ще достовірно не встановлений.

Для першої ситуації головним у розслідуванні на його початковому  етапі, природно, є встановлення розкрадачів; для другої – пошук доказів причетності запідозрених осіб до злочину (аналіз документів, з”ясування обставин вчинення сумнівних операцій тощо).  В обох випадках конструюються загальні версії щодо фактів розкрадання та осіб, що їх вчинили.

Разом з тим, більш прийнятним є розгляд слідчих ситуацій початкового етапу розслідування даного злочину залежно від приводів і підстав порушення щодо нього кримінальної справи   за трьома групами:

1.ситуація, щодо котрої кримінальна справа порушується за результатами виконання оперативно-розшукових заходів та виявлення ознак розкрадання безпосередньо органом дізнання (співробітниками служби боротьби з економічними злочинами або служби боротьби з організованою злочинністю, відповідних підрозділів СБУ, податкової міліції тощо).

2.ситуація, щодо котрої кримінальна справа порушується у випадках затримання  на місці злочину  співробітниками органів, що не проводять цільової оперативно-розшукової для цього діяльності ( ДАІ, ППС, служби дільничних інспекторів та ін.)  осіб  за порушення ними певних правил, що викликає підозру в причетності до розкрадання.

3.ситуація – кримінальна справа порушується за результатами документальної ревізії, інвентаризації, перевірок (прокурорської, аудиторської), які  проводились органами прокуратури, контролюючими органами тощо (за власною ініціативою, за заявами і повідомленнями громадян, службових осіб, у ЗМІ; внаслідок явки з повинною та ін.).

 

 

 

238.   Сутність, завдання та вимоги до здійснення дослідчої перевірки у справах про хабарництво.

Приводами до поруш. крим. справи щодо хабар-ва: письм.чи усні повідом-ня до слід. органів про скоєний злочин (чи такий, що готується); явка з повин.; статті, замітки і листи, опублік. в друкованих ЗМІ; дані про вчинений злочин, безпосередньо виявлені орг.дізнання, слідчим, прокурором чи судом. Повідом. про вчинене хабарництво чи таке, що готується, можуть надходити також і від учасників злочину, інших осіб, що були очевидцями передачі хабарів чи знають про це від третіх осіб; службових осіб, яким пропонували хабар; від органів дізнання, що виконали необхідні оперативно-розшукові заходи з метою виявлення злочину, і осіб (особи), що його вчинили.

Попередня перевірка матер.:. коли в матер. хоча і містяться дані, що вказ.на можлив. зл., проте вони недостат. для поруш. КРИМ. справи. Необхідно здійсн. у максим.о стиснутий термін. Шляхом виклику заявника: дня уточн.і вичерп. висвітл.обставин, викладених заяві; для з'ясув., чи виконано ту дію (дії), за яку (які) давали й одерж. хабара; чи існували які-неб. відхил. від звич. порядку викон-ня таких дій і т.д. Виклик інших осіб для одерж.пояснень можливий лише у вип-ках, коли без цього неможливо виріш. пит. щодо поруш. крим. справи. Заборонено виклик. для одерж. пояснень тих, на кого лягає підозра в одержанні, чи посеред-ві давання хабара.Іноді доцільно удатися ДО провед. ревізій і відомчих перевірок.

Програми типового початкового слідства може налічувати такі дії:

Затримання з речовим доказом – ефект.засіб викриття хабарників. Здебільш. воно викон-ся за всебічно перевір. заяв. конкрет. особи, щодо якої має місце вимагання хабара. Для викриття хабарників можна використ. Суд.-оперативне фотограф-ння, кінозйомку, відео- та аудіозапис, ОР можливості орг. дізнання. Затриманню повин. передувати ретельна, детал. підготовка цієї слід.дії.

Момент затрим. з реч. док. визнач-ся і конкрет. обстав. справи. Його здійснюють у мом. дав-ня і одерж-ня хабара або відразу після його вруч-ня. Затримня необх. викон. так, щоб хабарник не зміг звільнитись від предмета хабара (викинути його), що є найважлив. реч. док. Допити.Безпосеред. після затрим.необхідно допитати хабарника. На початк. стадії розслідув. така слідча дія часто буває найефект.засобом викриття підозр-них у вчин-ні зл-ну. Найкращ. результ. досяг. тоді, коли забезпеч. раптовість допиту, і підозрювані не встигають до нього підготув. Якщо крим.справу порушено за заявою, то однією з первин. слід. дій є допит заявника. Його здійсн. з метою уточнення обставин, викладених у заяві. Якщо є очевидці злочину, їх теж необхідно допитати на початку розслідув.. Обшуки. Особист. обшук і обшук за місцем прожив.співучасн. хаб-ва, а також у робоч.кабінеті служб. особи - хабарника - здійснюють з метою виявл. і вилуч.: предметів хабара; док-тів, що свідчать про підготовку зл-ну; цін-тей, нажитих злочин. шляхом.Здебільш.особист.обшук і обшук приміщень здійснюють одночас. Огляди. Предмет хабара обов'язк. підлягає огляду. Під час цієї слідчої дії фікс. усі дані,що хар-зують його індивідуал. ознаки і вартість. Не можна відмовлят. від огляду місця передав.я хабара: фіксація у протоколі огл. Доклад. даних щодо місця, де передавали хабар, буде корисною для перевірки показань причетних.

 

 

239.   Тактика затримання з поличним у справах про хабарництво.

При проведенні операції затримання з поличним доцільно:

1) затримати одержувачів у момент узяття ними хабаря, а у разі їх оброблення хімічними маркерами, то після контакту купюр зі шкірою рук чи одягом;

2) просікти спробу сховати, а також позбутися отриманого хабаря ;

3) звернутися за допомогою до спільників, які спостерігали за процесом передачі хабаря;

4) зафіксувати акт затримання за допомогою відеозапису;

5) вжити заходів щодо виявлення та затримання спільників одержувача, які таємно спостерігали за тим, що відбувається.

Затримання з речовим доказом - ефективний засіб ви­криття хабарників. Здебільшого воно викопується за всебічно перевіреною заявою конкретної особи, щодо якої має місце вимагання хабара.

Для викриття хабарників можуть використовуватися судо­во-оперативне фотографування, кінознімання, відео- та аудіо-заиис, оперативно-розшукові можливості органів дізнання. Затриманню має передувати ретельне, детальне підготування цієї слідчої дії.

Момент затримання на місці злочину визначається конкрет­ними обставинами справи. Воно проводиться в момент давання і одержання хабара або відразу після його вручення. Затри­мання повинно бути виконане так, щоб хабарник не зміг звіль­нитися від предмета хабара, що є найважливішим речовим доказом.

 

 

 

 

240.   Причини та „слідова картина" як елементи криміналістичної характеристики злочинних порушень правил дорожнього руху та експлуатації транспорту.

Причини дорожньо-транспортних подій. Причини, що породжують виникнення /ІТИ, можна умовно, за суб'єктною складовою поділити па чотири групи:

І група - порушення певними особами правил руху та експлуатації транспорту.

1.  Порушення водіями правил руху та експлуатації транспорту, зокрема.

-перевищення встановленої швидкості руху;

-недотримання правил обгону, повороту чи рядності; наїзд на смугу зустрічного руху

-порушення правил проїзду перехресть;

-недотримання безпечної дистанції руху;

- перевезення   пасажирів у  непристосованому для  цього транспорті;

- неправильне завантаження та укріплення вантажу на транспорті;

-недотримання сигналів світлофору;

- виїзд на вочевидь технічно несправному транспорті; порушення правил руху на залізничних переїздах; управління  ТЗ  у  стані  алкогольного  чи   наркотичного сп'яніння.

2.  Порушення, допущена пішоходами, пасажирами:

перехід проїжджої частини перед рухомим транспортом;

рух уздовж проїжджої частини дороги;

перехід проїжджої час тини у не призначених для переходу місцях;

недотримання дорожніх знаків і сигналів світлофора;

ігри дітей і підлітків па проїжджій частині дороги;

посалка і висадка пасажирів під час руху транспорту;

їзда па підніжках;

раптова поява па проїжджій частині пішоходів;

проїзд па транспорті пасажирів у етапі сп'яніння. Якщо при ньому водій не порушував правил дорожнього руху, він не підлягатиме кримінальній відповідальності.

3.  Порушений, дотщеиі велосипедистами, водіями гужового транспорту.

4.  Порушення з вини працівників автогосподарств,відповідальних за технічний стан чи експлуатацію ТЗ (диспетчери,завідувачі гаражів), зокрема:

- випуск на лінію технічно несправного транспорту

- неякісний ремонт транспортного засобу;

- порушення порядку технічного огляду транспорту;

- невжиття заходів із запобігання експлуатації технічно несправного транспорту;

- порушення правил контролю за виходом транспорту на її нію;

- допуск до кермування ТЗ особи, яка не має чи яку позбавлено прав водія, або такої, що перебуває в стані сп'яніння;

- грубе порушення режиму роботи водія.

5.  Порушення, вчинені особами, відповідальними за будівнийтво, ремонт або утримання доріг, вулиць, дорожніх споруд дії яких виразились у:

- невідповідності параметрів дороги стандартам, що забезпечують безпечний рух;

- несвоєчасному ремонті дорожнього полотна;

- відсутності належного контролю за станом доріг, вулиці мостів, залізничних переїздів;

- неякісному ремонті доріг і дорожніх споруд;

- порушенні правил проведення ремонтних робіт (відсуі ність огорожі, попереджувальних знаків);

- недостатній освітленості вулиць тощо.

II  група - несправності транспортних засобів:

- що виникли під час руху раптово;

- заводські чи конструкторські дефекти (невдосконалена гальмівна система).

III група - несприятливі дорожні умови.

IV група - випадкові причини, тобто випадковий збіг обіставинвин, що не могли бути передбачені учасниками руху (несправність ність транспорту, що виникла зненацька, розрив камери тощо)

Усі наведені вище причини ще можна класифікувати за хн рактером на:

1)  суб'єктивні (всі наведені вище причини, обумовлені відповідними порушеннями правил дорожнього руху та експлуи тації транспортних засобів певними особами);

2)  об'єктивні - всі інші.

Слідова картина. Цей елемент криміналістичної характе­ристики відображає, насамперед, узагальнені дані щодо матері­альних наслідків відповідного виду ДТП, або, по-іншому, спосіб учинення злочину. Кожному виду ДТП властиві свої матеріальні сліди, які обу­мовлені особливостями форми руху, що лежить в основі меха­нізму простої контактної взаємодії. Зокрема, у ході зіткнення двох ТЗ, що рухаються назустріч один одному, на кузові чи його елементах у місці безпосереднього контакту утворюються об'ємні сліди тиску (ум'ятини); - під час наїзду на перешкоду транспорт рухається прямолі­нійно або прямолінійно-поступально до нерухомого об'єкта. Як наслідок - виникають сліди ковзання. На трупі та на його одя­зі також залишаються відповідні пошкодження від частин ТЗ (сліди бампера, протектора на одязі потерпілого, нашарування ґрунту, часточок фарби, відламки скла, сліди волочіння, речі потерпілого, відповідні тілесні ушкодження тощо); - під час обгонів, об'їздів, крутих поворотів виникає обер­тальний момент, тобто обертально-поступальний рух, що ство­рює концентричні сліди ковзання. На проїзжій частині залишаються сліди - плями рідин, мастила, крові, осипу - розбитого фарного скла, окремих деталей кузова, сипучих речовин; на транспортному засобі (безпосередньо на кузові в місці  зіткнення чи контакту під час наїзду, а також на ходовій і донній частинах) - сліди,    зокрема мікрочастинок (маловидимі та невидимі): сліди нашарування (від одягу потерпілого, волосся, кров, мізкова речовина, шматочки шкіри тіла). Для ДТП є характерними також ідеальні сліди, виявлені допитами.