|
|
Главная \ Методичні вказівки \ Кримінальне право
Кримінальне право« Назад
Кримінальне право 09.09.2018 16:06
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ СУМСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
3474 МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ до виконання практичних завдань для студентів напряму підготовки 6.030402 « Правознавство» усіх форм навчання
Суми Сумський державний університет 2013
Методичні вказівки до виконання практичних завдань з курсу “Кримінальне право” (Загальна частина) / укладач
Кафедра адміністративного, господарського права та фінансово-економічної безпеки
Зміст С.
1. Вступ.............................................................................................4 2. Порядок розв’язання задачі .....................................................7 3. Словник основних термінів .....................................................21 4. Варіанти тестових завдань до навчальної дисципліни «Кримінальне право» (Загальна частина)………………………35 5. Варіанти контрольних питань до навчальної
Практичні заняття є найбільш поширеною формою професійного навчання студентів. За допомогою виконання завдань на практичних заняттях найкращим чином реалізовується принцип зв’язку теорії та практики. Корисним на практичних заняттях із кримінального права України є розв’язування задач (фабул) шляхом аналізу конкретних ситуацій на основі наданих матеріалів. Означений вид роботи дозволяє студентам виробити вміння давати власну кримінально-правову оцінку конкретним життєвим ситуаціям, поряд з одночасним закріпленням навичок самостійної роботи в правозастосовчій площині. Практичні завдання (задачі або фабули) мають на меті закріпити теоретичні знання студентів та сформувати вміння роботи з нормативними актами. Така форма роботи спрямована на оволодіння навичками щодо практики застосування норм кримінального законодавства, являє собою невід’ємну частину предмета кримінального права як навчальної дисципліни.
Цілі розв’язання задач із кримінального права
1. Досягнення високого рівня обґрунтування власної кримінально-правової оцінки фактичних обставин поданої ситуації. 2. Розвиток вмінь надавати окрему кримінально-правову оцінку конкретно представлених фактичних обставин запропонованої ситуації. 3. Максимальне наближення навчальних форм засвоєння кримінального права до змісту конкретних кримінально-правових елементів відповідних процесуальних документів реальних кримінальних справ. 4. Закріплення навичок самостійної роботи студентів з нормативним матеріалом кримінально-правового характеру.
Конструкція задачі з кримінального права
1. Умова. 2. Основне питання. Умова задачі − інформація про поєднання певних юридичних фактів. Періодично в умовах задачі подані доводи та оцінки конкретних суб’єктів кримінального судочинства. При розв’язанні задачі ця інформація також має бути предметом дослідження. Вагома кількість задач, крім основного варіанта, що запропонований для розв’язання, може включати один або декілька альтернативних варіантів. У такому випадку умови альтернативного варіанта задачі передбачають поєднання обставин, безпосередньо зазначених в умовах альтернативного варіанта з обставинами, наведеними в умовах основного варіанта задачі. Необхідно чітко з'ясувати зміст альтернативного варіанта умов задачі, оскільки можливо, що нові запропоновані умови можуть уточнювати або змінювати умови основного варіанта завдання. Загалом у більшості задач із Загальної частини кримінального права основне питання для вирішення конкретно сформульовано в умовах задачі. Окремі завдання із Загальної частини кримінального права, окрім основного питання, містять одне чи кілька додаткових питань. Такі види питань, як правило, сформульовані з тією метою, щоб спростити вирішення основного питання задачі. Таким чином, відповіді на проміжні питання повинні передувати відповіді на основне питання, тобто остаточному розв’язанню задачі. У певних фабулах із Загальної частини кримінального права можуть бути сформульовані конкретні рекомендації щодо полегшення вирішення задачі, наприклад: „Ознайомтеся зі ст. 187 КК України та коментарем до неї”. Такі рекомендації сприяють полегшенню закріпленню знань, поряд із положеннями Загальної частини КК України, і з Особливої частини кримінального права. Без урахування положень як Загальної, так і Особливої частин КК України надати відповідь на основне питання задачі із Загальної частини кримінального права не завжди є можливим. У разі якщо подібні рекомендації в умовах задачі відсутні, їх повинен сформулювати викладач, таким чином, спрямовуючи студента на правильний варіант відповіді, шляхом використання необхідних нормативно-правових джерел. Деякі фабули із Загальної частини кримінального права замість поставлених питань можуть містити сформульовані завдання у такому вигляді: „Дайте оцінку рішенню суду ”. У такому разі виконання означеного завдання є завершальним елементом розв’язання задачі.
2. Порядок розв’язання задачі
1. Установити кримінально-правовий зміст фактичних обставин ситуації, поданих в умовах фабули. 2. Визначити власну кримінально-правову оцінку наведеної ситуації у відповідній формі (у разі необхідності – у декількох формах). 3. Обґрунтувати власну кримінально-правову оцінки студентом із відповідними посиланнями на норми чинного законодавства. 4. Сформулювати остаточну відповідь на поставлені в задачі питання чи завдання.
1. Установлення кримінально-правового змісту фактичних обставин, поданих в умовах фабули передбачає такі стадії:
1.1. Уточнення, попереднє судження та систематизування фактичних обставин, поданих в умовах задачі. 1.2. Визначення положень кримінального права, які є правовим підґрунтям висновків щодо розв’язання задачі. 1.3. Установлення окремих положень правозастосовної практики і теорії кримінального права, які уточнюють, доповнюють чи конкретизують вже вищезазначені правові підстави. 1.4. Співвідношення уточнених і систематизованих фактичних обставин із відповідними нормами кримінального права та положеннями правозастосовної практики і кримінально-правової теорії. 1.5. Визначення попередніх і остаточних висновків щодо кримінально-правового змісту поданої в умовах задачі ситуації. поданих в умовах задачі, необхідно виконувати додержуючись певних правил, а саме: - якщо в умовах задачі конкретно не зазначено місце вчинення суб’єктом відповідних діянь (дій чи бездіяльності), не зазначено місце настання наслідків, необхідно дотримуватися позиції, що всі юридичні факти мали місце на території України; - якщо в умовах задачі конкретно не зазначено дату або час вчинення суб’єктом відповідних діянь (дій чи бездіяльності), а також не зазаначено дату або час настання інших юридичних фактів, необхідно керуватися тим, що всі зазначені події мали місце в межах чинності у часі останньої редакції відповідного закону про кримінальну відповідальність; - у разі, якщо в умовах задачі не зазначено період або час, який пройшов між окремими діяннями суб’єкта, необхідно вважати, що строк давності притягнення до кримінальної відповідальності за попереднє діяння на момент вчинення наступного ще не - у тих випадках, якщо в умовах фабули прямо не вказано на судимість суб’єкта, необхідно керуватися тим, що на момент вчинення ним відповідного діяння судимість не знято і не погашено; - якщо в умовах задачі конкретно не зазначено вік суб’єкта або потерпілого чи не зазначено, що суб’єкт або потерпілий є неповнолітньою або малолітньою особою, належить вважати, що такий суб’єкт або потерпілий досяг 18 років. Термін «неповнолітній», що вживається в умовах задачі, означає, що особа досягла: 14 або 16 років, однак не досягла 18 років, при цьому термін «малолітній» означає не досягнення особою 14 років; - у випадках, якщо в умовах задачі прямо не зазначено конкретний прояв медичного критерію неосудності суб’єкта або прямо не вказано на стан неосудності щодо вчиненого ним діяння, необхідно керуватися положенням, що суб’єкт вчинив діяння в стані осудності.
2. Уточнення специфічних фактичних обставин (на відміну від сформульованих вище загальноприйнятих презумпцій, тут здебільшого має діяти інша презумпція – «усі сумніви на користь суб’єкта»). Необхідно підкреслити, що і при застосуванні наведених нижче правил, а також і при здійсненні окремих відступів від них, формулюються юридично значущі попередні висновки. Дані висновки, безумовно, мають безпосередній вплив на зміст остаточної кримінально-правової оцінки. У зв’язку з цим, якщо виникає необхідність у формулюванні попередніх висновків, вони повинні бути викладені як окремий елемент розв’язання задачі у письмовій формі. У вигляді найбільш типових ситуацій презумпція «всі сумніви на користь суб’єкта» тлумачиться так: - якщо в умовах задачі діяння (дія чи бездіяльність), що вчинене суб’єктом, описане не достатньо конкретно ( наприклад, «наніс тілесні ушкодження», «пригрозив побити» тощо) та у зв’язку із цим подальша кримінально-правова оцінка не можлива без більш детальної конкретизації, така конкретизація повинна бути здійснена за варіантом, що є найбільш сприятливим для суб’єкта; - у випадку, якщо в умовах задачі прямо не зазначено, що суб’єкт вчинив певне діяння (дію чи бездіяльність), чи мали місце окремі юридично значущі ознаки такого діяння (наприклад, спосіб, мотив, мета тощо), дане діяння чи відповідні ознаки не повинні інкримінуватися суб’єктові; - якщо фактичні обставини зазначені в умовах задачі таким чином, що виникають сумніви відносно можливості інкримінування їх суб’єктові (наприклад, певні юридично значущі ознаки могли не усвідомлюватися співучасником злочину чи особою, яка його приховує, тощо), такі обставини відповідному суб’єктові не повинні інкримінуватись; - у разі, якщо певні умови зазначені в задачі таким чином, що не можливо точно визначити, в межах якого виду вини їх можна інкримінувати суб’єктові (наприклад, суб’єкт свідомо припускав їх настання чи легковажно розраховував на їх відвернення, бажав настання певних наслідків тощо) і ці обставині мають вплив на зміст відповідної кримінально-правової оцінки, вони мають інкримінуватися суб’єктові в межах «більш м’якого» виду вини; - у випадку, якщо в умовах задачі описано лише відповідне діяння суб’єкта (наприклад, побив, наніс кілька ударів тощо) і прямо не зазначено наслідки такого діяння (наприклад, тілесне ушкодження того чи іншого ступеня тяжкості, втрата свідомості, смерть тощо), необхідно виходити з того, що наслідки як такі не мали місця; Наведені вище правила, як вже зазначалося, поширюються на більшість випадків. Однак, можливі й винятки з цих правил. Наприклад, якщо в умовах задачі зазначеновказано, що суб’єкт незаконно виготовив чи переробив вогнепальну зброю, після чого зберігав її у себе вдома, можна практично беззаперечно вважати, що з боку суб’єкта мало місце не лише незаконне виготовлення, перероблення чи ремонт вогнепальної зброї (ст. 263-1 КК України), а й незаконне поводження зі зброєю (ст. 263 КК України).
3. Попередня кримінально-правова оцінка фактичних обставин Необхідність попередньої оцінки найчастіше виникає в тих випадках, коли відповідні фактичні обставини співвідносяться із кількісними та оцінними поняттями кримінального права, а саме, перш за все, з кількісними та оцінними ознаками юридичного складу злочину. Наприклад, в умовах задачі може бути зазначено, що, реалізуючи умисел на позбавлення життя потерпілого, суб’єкт наніс йому 15 ножових поранень, або подано інформацію щодо певної вартості викраденого майна. У подібних випадках виникає питання щодо можливості інкримінувати суб’єктові відповідні ознаки (у зазначених наведених – це кваліфікуючі ознаки «особлива жорстокість» та «значна шкода потерпілому»).
4. Систематизування фактичних обставин, поданих в умовах задачі Систематизування фактичних обставин передбачає: Відтворення у розв’язанні задачі певної форми систематизування фактичних обставин як його окремого елеменат може взагалі не мати місця. В інших випадках конкретні правила систематизування передбачають необхідність додержання законів формальної логіки, в той час як конкретні форми відображення систематизування у розв’язанні залежать від різновиду задачі.
Наступний етап встановлення кримінально-правового змісту зазначених в умовах задачі фактичних обставин передбачає визначення певних норм кримінального права, які є правовими підставами відповідних висновків. На цій стадії необхідно брати до уваги загальні вимоги і додержуватися конкретних правил, що визначаються певним різновидом задачі. Загальні вимоги передбачають: - первинне визначення певних норм кримінального права, які можуть бути конкретним правовим підґрунтям відповідних висновків (наприклад, інститути Загальної частини кримінального права, групи норм Особливої частини кримінального права тощо); - установлення джерел кримінального права, які можуть містити кримінально-правові норми відповідного напрямку. Взагалі у переважній більшості випадків таким джерелом є КК України 2001 р., однак за певних обставин джерелами кримінального права можуть бути Конституція України, КК України 1960 р., міжнародні договори, рішення Конституційного Суду України, окремі закони інших галузей права; - вирішення питання про чинність відповідних положень зазначених вище джерел кримінального права щодо наведених в умовах задачі фактичних обставин. Так, за певних обставин виникає необхідність уточнення останньої і попередньої редакцій певних положень кримінального законодавства і з’ясування питання щодо того, яка саме з редакцій має застосовуватись у даному конкретному випадку. Якщо має місце колізія між положеннями окремих джерел, необхідно визначити, яке з них щодо застосування має пріоритет. Конкретні правила передбачають визначення норм кримінального права щодо кримінально-правового змісту фактичних
1.3. Установлення тих положень правозастосовної практики і теорії кримінального права, які уточнюють, доповнюють чи конкретизують названі вище правові підстави (орієнтири)
Суттєву роль у встановленні кримінально-правового змісту фактичних обставин задачі відведено відповідним положенням правозастосовної практики, а також теорії кримінального права. Ці положення за потреби конкретизують певні правові орієнтири. Визначення відповідних положень правозастосовної практики і теорії кримінального права при розв’язанні переважної більшості задач є обов’язковим у зв’язку з тим, що цілий ряд зазначених принципів впливає й на інші елементи розв’язання задачі, а саме ─ на обґрунтування здійсненої кримінально-правової оцінки. Положення правозастосовної практики не мають обов’язкового характеру, однак вони тією чи іншою мірою відображають існуючі в певний період реальні тенденції такої практики. У зв’язку і цим ці положення (особливо відповідні положення постанов Пленуму Верховного Суду України) повинні враховуватись у рішенні задачі. Поряд із положеннями правозастосовної практики, ніякі положення теорії кримінального права не можна розглядати як стовідсотково обов’язкові. До джерел правозастосовної практики необхідно віднести: - положення постанов Пленуму Верховного Суду України, в яких надаються роз’яснення з приводу застосування чинного законодавства України. Такі роз’яснення є основними правозастосовними орієнтирами для всіх судів загальної юрисдикції і є При розв’язанні фабули можна скористатися відповідними положеннями підручника, монографії, статті чи будь-якої іншої наукової публікації. Розглядається можливість формулювання власного теоретичного розуміння певного кримінально-правового явища, якщо відповідь буде обґрунтованою. Наукова обґрунтованість, значущість щодо вирішення конкретних питань кримінально-правового характеру, переконливість ─ це основні вимоги до будь-яких положень теорії кримінального права, що використовуються у розв’язанні задачі. Особливе місце серед джерел, що містять теоретичні положення, відводиться науково-практичним коментарям Кримінального кодексу України. Якщо має місце суперечність між положеннями окремих науково-практичних коментарів КК України або вони суперечать положенням інших теоретичних джерел, що використовуються при розв’язанні задачі, чи власній позиції студента у розв’язанні фабули, необхідно: - обов’язково зазначити таку суперечність у розв’язанні; Підсумовуючи вищезазначене, необхідно зауважити, що повноцінне розв’язання задачі в межах обґрунтування відповідної кримінально-правової оцінки вимагає наведення як положень правозастосовної практики, так і теорії кримінального права.
1.4. Співвідношення уточнених і систематизованих фактичних обставин з відповідними нормами кримінального права та положеннями правозастосовної практики і кримінально-правової теорії
Процес співвідношення відбувається після того, як наведені в умовах задачі фактичні обставини уточнено, систематизовано і попередньо оцінено, визначено відповідні правові орієнтири та положення правозастосовної практики, а також теорії кримінального права. За своїм загальним змістом він становить кілька взаємозв’язаних логічних операцій. Ці операції спрямовані на отримання нової інформації щодо того, яке кримінально-правове значення мають ті чи інші обставини. Точний зміст кожної з таких операцій прямо залежить від того завдання, яке стоїть перед студентом при розв’язанні задачі і може бути різним. Наприклад, в одному випадку мова йде про можливість визнання окремих обставин такими, що обтяжують покарання при його призначенні; в іншому йдеться про відповідність окремих фактичних обставин ознакам юридичного складу злочину.
1.5. Формулювання попередніх і остаточних висновків щодо кримінально-правового змісту наведених в умовах задачі
Кінцевим етапом встановлення кримінально-правового змісту наведених в умовах задачі фактичних обставин є формулювання попередніх і остаточних висновків щодо такого змісту. Попередні висновки стосуються насамперед створених окремих епізодів фактичних обставин, формулюються у межах типових юридичних конструкцій, складових частин юридичних складів злочинів, відповідних кримінально-правових інститутів, тощо. Остаточні висновки, що стосуються всіх наведених в умовах задачі фактичних обставин, є підсумковим результатом попередніх висновків. Зміст остаточних висновків відповідає хоча б одній з тих форм кримінально-правової оцінки, що використовується у реальних процесуальних документах і які є основними елементами розв’язання задачі. Зазначений збіг насамперед є характерним при розв’язанні задач з Особливої частини кримінального права (коли остаточні висновки безпосередньо втілюються у формулу кримінально-правової кваліфікації дій суб’єкта та в юридичне формулювання обвинувачення.) При розв’язанні певних фабул із Загальної частини кримінального права такий збіг може виключатися.
2. Визначення власної кримінально-правової оцінки наведеної ситуації у відповідній формі (у разі необхідності – у декількох формах)
Подальше розв’язання задачі, по суті, і зміст та обсяг його письмового відтворення залежать від того, чи збігаються остаточні висновки щодо кримінально-правового змісту фактичних обставин зі встановленою законом формою їх кримінально-правової оцінки. При формулюванні власної кримінальио-правової оцінки можливі такі варіанти:
- остаточні висновки повністю збігаються зі встановленою законом фор мою кримінально-правової оцінки фактичних обставин. У такому випадку у розв’язанні відтворюється відповідна форма такої оцінки. Саме ця форма є основним елементом розв’язання задачі. Цей варіант характерний для розв’язання задач з Особливої частини кримінального права, а також для розв’язання задач із Загальної частини кримінального права щодо комплексного застосування окремих його інститутів, які стосуються злочину; - остаточні висновки сформульовано в межах окремого інституту кримінального права, однак їх зміст не дає можливості безпосередньо відтворити ні встановлену законом форму кримінально-правової оцінки фактичних обставин, ні окремого її епізоду. В такому разі в розв’язанні безпосередньо повинні бути наведені остаточні висновки. Саме вони розглядатимуться як відповідна форма кримінально-правової оцінки фактичних обставин і становитимуть основний елемент розв’язання задачі. Цей варіант характерний для розв’язання більшості задач із Загальної частини кримінального права щодо застосування окремих інститутів, які стосуються заходів кримінально-правового впливу.
3. Обґрунтування власної кримінально-правової оцінки студентом із відповідними посиланнями на норми чинного законодавства
Це окремий елемент розв’язання задачі. При цьому, якщо йдеться про повноцінне розгорнуте рішення, він є таким самим обов’язковим, як і оцінка. Здійснюючи обґрунтування відповідної кримінально-правової оцінки, «автор» рішення має визначитися принаймні щодо двох питань: а) щодо форми обґрунтування; б) щодо «ієрархії» аргументів (доводів). Форма обґрунтування загалом не передбачає додержання якихось жорстких правил і визначається перш за все типом задачі. Так, обґрунтування при розв’язанні задачі із Загальної частини кримінального права в межах окремого інституту, що стосується злочину, передбачає спеціальне утворення відповідного «блоку» фактичних обставин, поглиблене дослідження змісту цього інституту, як правило, поетапне встановлення відповідності фактичних обставин конкретним його проявам і лише після цього формулювання проміжного, а потім і остаточного висновків. При розв’язанні задачі із Загальної частини кримінального права щодо комплексного застосування його інститутів, які стосуються злочину, обґрунтування може бути здійснено у «знятому» вигляді й обмежуватися відтворенням лише проміжних висновків та визначенням впливу кожного інституту на кваліфікацію злочину. Ще більш спрощена форма характерна для обґрунтування здійсненої кримінально-правової оцінки при розв’язанні задач із Особливої частини кримінального права. Що стосується "ієрархії" аргументів, які використовуються при обґрунтуванні власної кримінально-правової оцінки фактичних обставин, то тут необхідно мати на увазі: 1) всі аргументи (доводи) за характером свого впливу на 2) ієрархія обов’язкових нормативних аргументів визначається юридичною силою тих джерел кримінального права, з нормативних приписів яких вони безпосередньо випливають. Відповідно до ст. 8 Конституції України Основний закон України має найвищу юридичну силу, а його норми є нормами прямої дії. Тому, наприклад, у випадку виникнення колізій між положеннями Конституції України та положеннями КК України положення Конституції України мають пріоритет; 3) основні правозастосовні аргументи в принципі не повинні суперечити обов’язковим нормативним аргументам, тому, за загальним правилом, у разі виникнення колізій пріоритет мають останні. І лише у виняткових випадках, коли такі колізії викликані внутрішніми суперечностями відповідних обов’язкових нормативних аргументів між собою, основний правозастосовний аргумент, що ґрунтується на одному з них, може розглядатись як пріоритетний перед іншим; 4) інші необов’язкові аргументи – навіть якщо вони за змістом видаються більш переконливими, ніж обов’язкові нормативні аргументи чи основні правозастосовні аргументи – не можуть мати пріоритет перед останніми; 5) серед необов’язкових аргументів, що їх використовують при розв’язанні задач (крім основних правозастосовних аргументів), ієрархія у принципі неможлива. Однак якщо між деякими з них існують суперечності (колізії), такі аргументи мають бути наведені, а потім зроблений вибір на користь одного з них. При цьому бажано сам вибір також обґрунтувати. Подібне обґрунтування, як уже зазначалося, стає обов’язковим у разі, коли точка У деяких випадках викладач, задаючи студентам дві-три задачі на наступне практичне заняття, може дозволити їм не писати розгорнуте обґрунтування при розв’язанні однієї з них. Однак і в цих випадках таке обґрунтування має бути здійснене в повному обсязі, його ключові моменти зафіксовані в письмовому розв’язанні, щоб у разі необхідності відтворити відповідні аргументи в усній формі.
4. Остаточна відповідь на поставлені в задачі питання чи завдання Після формулювання власної кримінально-правової оцінки фактичних обставин, поданих в умовах задачі, студент, у належній формі, обґрунтувавши свої доводи, як правило, надає відповідь на всі поставлені у фабулі питання. У тому випадку, коли певні питання мають не лише кримінально-правовий, а й процесуальний характер, відповіді на них необхідно надавати окремо. Наприклад, у задачах із Загальної частини кримінального права можуть бути сформульовані такі питання: «Яке рішення повинен прийняти суд апеляційної інстанції?» або «Чи підлягає апеляція задоволенню?». Відповідь на наведені питання має надаватись у розв’язку після викладення його основної кримінально-правової частини. Як правило, такі відповіді зводяться до відповідної констатації, а саме: «Апеляційний суд повинен змінити вирок місцевого суду і перекваліфікувати дії суб’єкта з п. 2. ч. 2 ст. 115 на ст. 117 КК України» або «На підставі викладеного апеляція адвоката задоволенню не підлягає».
3. Словник основних термінів
Кримінальне право як галузь права – це система юридичних норм, прийнятих Верховною Радою України, що встановлюють, які суспільно небезпечні діяння є злочинами, і які покарання підлягають застосуванню до осіб, що їх вчинили. Принципи кримінального права – це основні, провідні засади, які закріплені в нормах права і визначають побудову всієї галузі права, окремих її інститутів, правотворчу і правозастосовчу діяльність. Загальна частина кримінального права – містить норми, що визначають завдання, принципи й основні інститути кримінального права. Вони закріплюють підстави кримінальної відповідальності, чинність кримінального закону у часі і просторі, поняття злочину і його види, осудність і неосудність, форми вини, співучасть, покарання і його види, порядок застосування окремих видів покарання, правила їх призначення, регулюють інститути, пов'язані зі звільненням від кримінальної відповідальності і покарання, погашенням і зняттям судимості, особливості відповідальності неповнолітніх тощо. Особлива частина кримінального права – містить норми, що описують конкретні види злочинів та конкретні межі покарання, які можуть бути призначені за вчинення певних злочинів. Ці норми і зосереджені в Особливій частині КК. Кримінальна відповідальність – це передбачені Кримінальним кодексом обмеження прав і свобод особи, яка вчинила злочин, що індивідуалізуються в обвинувальному вироку суду і здійснюються спеціальними органами виконавчої влади держави. Підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину. Злочином є передбачене цим Кодексом суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб'єктом злочину. Малозначне діяння – таке діяння, яке не становить суспільної небезпеки, тобто не завдало і не могло завдати істотної шкоди фізичній чи юридичній особі, суспільству або державі. Класифікація злочинів ─ це розподіл їх на групи залежно від того чи іншого критерію. Злочином невеликої тяжкості є злочин, за який передбачене покарання у вигляді позбавлення волі на строк не більше двох років, або інше, більш м'яке покарання. Злочином середньої тяжкості є злочин, за який передбачене покарання у вигляді позбавлення волі на строк не більше п' яти років. Тяжким злочином є злочин, за який передбачене покарання у вигляді позбавлення волі на строк не більше десяти років. Особливо тяжким злочином є злочин, за який передбачене покарання у вигляді позбавлення волі на строк понад десять років або довічного позбавлення волі. Склад злочину – це сукупність встановлених у кримінальному законі юридичних ознак (об'єктивних і суб'єктивних), що визначають вчинене суспільно небезпечне діяння як злочинне. Об'єкт злочину – це те, на що завжди посягає злочин і чому він завжди завдає певної шкоди. Це є ті суспільні відносини, що охороняються кримінальним законом. Об'єктивна сторона злочину – це зовнішня сторона (зовнішнє вираження) злочину, що характеризується суспільно небезпечним діянням (дією чи бездіяльністю), суспільно небезпечними наслідками, причинним зв'язком між діянням і суспільно небезпечними наслідками, місцем, часом, обстановкою, способом, а також засобами вчинення злочину. Суб'єкт злочину – це фізична осудна особа, яка вчинила злочин у віці, з якого відповідно до цього кодексу може наставати кримінальна відповідальність. Суб'єктивна сторона – це внутрішня сторона злочину, яка включає ті психічні процеси, що характеризують свідомість і волю особи в момент вчинення злочину. Ознаками суб'єктивної сторони як елемента складу злочину є вина, мотив і мета злочину. Злочинами з формальним складом називають такі, що не передбачають суспільно небезпечних наслідків як обов’язкової ознаки об’єктивної сторони, а тому злочин вважається закінченим із моменту вчинення зазначеного у законі діяння. Злочинами з матеріальним складом вважають такі, при конструюванні об'єктивної сторони яких законодавець як обов’язкову ознаку передбачає певні суспільно небезпечні наслідки. Злочини з усіченим складом – це такі, в яких момент закінчення злочину самим законом переноситься на стадію готування або на стадію замаху. Під кваліфікацією злочинів розуміють точне встановлення відповідності вчиненого винним суспільно небезпечного діяння складу конкретного злочину, закріпленого в кримінальному законі. Стадії злочину – це передбачені Кримінальним кодексом України, суспільно-небезпечні етапи його здійснення, які істотно різняться між собою ступенем реалізації злочинного наміру, тобто характером діяння (дії або бездіяльності) і моментом його закінчення (припинення), а тим самим і ступенем тяжкості вчиненого особою діяння. Закінченим злочином визнається діяння, яке містить всі ознаки складу злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК. Незакінчений злочин - це умисне, суспільно небезпечне діяння (дія чи бездіяльність), яке не містить усіх ознак складу злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК, у зв'язку з тим, що злочин не було доведено до кінця з причин, що не залежали від волі винного. Готування до злочину є підшукування або пристосування засобів чи знарядь, підшукування співучасників або змова на вчинення злочину, усунення перешкод, а також інше умисне створення умов для вчинення злочину. Замахом на злочин є вчинення особою з прямим умислом діяння (дії або бездіяльності), безпосередньо спрямованого на вчинення злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК України, якщо при цьому злочин не було доведено до кінця з причин, що не залежали від її волі. Замах на злочин є закінченим, якщо особа виконала всі дії, які вважала необхідними для доведення злочину до кінця, але злочин не було закінчено з причин, які не залежали від її волі. Замах на злочин є незакінченим, якщо особа з причин, що не залежали від її волі, не вчинила усіх дій, які вважала необхідними для доведення злочину до кінця. Добровільною відмовою є остаточне припинення особою за своєю волею готування до злочину або замаху на злочин, якщо при цьому вона усвідомлювала можливість доведення злочину до кінця. Під дійовим каяттям необхідно розуміти такі дії особи, які свідчать про щирий осуд вчиненого нею злочину і про прагнення усунути його наслідки. Співучастю у злочині є умисна спільна участь декількох суб'єктів злочину у вчиненні умисного злочину. Виконавцем (співвиконавцем) є особа, яка у співучасті з іншими суб'єктами злочину безпосередньо чи шляхом використання інших осіб, що відповідно до закону не підлягають кримінальній відповідальності за скоєне, вчинила злочин, передбачений Кримінальним кодексом. Організатором є особа, яка організувала вчинення злочину (злочинів) або керувала його (їх) підготовкою чи вчиненням. Організатором також є особа, яка утворила організовану групу, чи злочинну організацію або керувала нею, або особа, яка забезпечувала фінансування чи організовувала приховування злочинної діяльності організованої групи, або злочинної організації. Підбурювачем є особа, яка умовлянням, підкупом, погрозою, примусом або іншим чином схилила іншого співучасника до вчинення злочину. Пособником є особа, яка порадами, вказівками, наданням засобів чи знарядь або усуненням перешкод сприяла вчиненню злочину іншими співучасниками, а також особа, яка заздалегідь обіцяла переховати злочинця, знаряддя чи засоби вчинення злочину, сліди злочину чи предмети, здобуті злочинним шляхом, придбати чи збути такі предмети, або іншим чином сприяти приховуванню злочину. Проста форма співучасті (в літературі цю форму співучасті називають "співвиконавство" чи "співвинність") має місце там, де всі співучасники є виконавцями (співвиконавцями) злочину. Складна форма співучасті тобто співучасть з розподілом ролей полягає в тому, що співучасники виконують різнорідні ролі. Злочин визнається таким, що вчинений групою осіб, якщо у ньому брали участь декілька (два або більше) виконавців без попередньої змови між собою. Злочин визнається вчиненим за попередньою змовою групою осіб, якщо його спільно вчинили декілька осіб (дві або більше), які заздалегідь, тобто до початку злочину, домовилися про спільне його вчинення. Злочин визнається вчиненим організованою групою, якщо в його готуванні або вчиненні брали участь декілька осіб (три і більше), які попередньо зорганізувалися у стійке об'єднання для вчинення цього та іншого (інших) злочинів, об'єднаних єдиним планом із розподілом функцій учасників групи, спрямованих на досягнення цього плану, відомого всім учасникам групи. Злочин визнається вчиненим злочинною організацією, якщо він скоєний стійким ієрархічним об'єднанням декількох осіб (три і більше), члени якого або структурні частини якого за попередньою змовою зорганізувалися для спільної діяльності з метою безпосереднього вчинення тяжких або особливо тяжких злочинів учасниками цієї організації, або керівництва чи координації злочинної діяльності інших осіб, або забезпечення функціонування як самої злочинної організації, так і інших злочинних груп.
Ексцес виконавця має місце там, де виконавцем вчинені такі злочинні дії, що не охоплювалися ні прямим, ні непрямим умислом інших співучасників. Кількісний ексцес має місце там, де виконавець, почавши вчиняти злочин, що був задуманий співучасниками, вчиняє дії однорідного характеру, але більш тяжкі. Якісний ексцес має місце там, де виконавець вчиняє неоднорідний, зовсім інший, ніж був задуманий співучасниками, злочин на додаток до того, що було погоджено із співучасниками. Невдале підбурювання або пособництво має місце там, де можливий (передбачуваний, потенційний) виконавець відхиляє пропозицію вчинити злочин (брати участь у вчиненні злочину), що може виходити від підбурювача, пособника чи навіть організатора. Добровільна відмова при співучасті – це своєчасне усунення особою за своєю волею особистої участі в злочині внаслідок прийнятого нею остаточного рішення при усвідомленні можливості доведення цього злочину іншими співучасниками до кінця. Причетність до злочину – це дія чи бездіяльність, яка хоч і пов'язана з вчиненням злочину, але не є співучастю в ньому. Заздалегідь не обіцяне приховування злочину – це заздалегідь не обіцяна активна діяльність особи щодо приховування злочинця, засобів і знарядь вчинення злочину, його слідів або предметів, здобутих злочинним шляхом. Заздалегідь не обіцяне придбання чи збут майна, здобутого злочинним шляхом – це заздалегідь не обіцяна активна діяльність особи, що виявляється у купівлі або іншій оплатній передачі майна, здобутого злочинним шляхом, або зберіганні такого майна. Потурання виражається в тому, що особа, яка зобов'язана була і могла перешкодити вчиненню злочину, такому злочину не Множинність злочинів – це вчинення однією особою особисто або у співучасті двох або більше самостійних закінчених або незакінчених злочинів. Одиничний злочин – діяння, яке містить ознаки лише одного (єдиного) передбаченого законом про кримінальну відповідальність самостійного складу злочину. В кожній статті (або частині статті) Особливої частини КК описуються ознаки окремих одиничних закінчених злочинів. Прості одиничні злочини – такі злочини, які характеризується відносною нескладністю законодавчого визначення їх об’єктивної та суб’єктивної сторін. Ускладнені одиничні злочини – такі злочини, які порівняно з простими злочинами, ускладнені додатковими об’єктивними чи суб’єктивними ознаками, які надають їм зовнішньої схожості з множинністю злочинів. Триваючий злочин – це такий одиничний злочин, який, почавшись дією чи бездіяльністю особи, характеризується безперервним здійсненням складу певного злочину. Складний (складений) злочин – це такий одиничний злочин, який складається з двох чи більше злочинних діянь, кожне з яких, якщо розглядати їх ізольовано, є самостійним одиничним злочином, але які (через їх органічну єдность, типовість, поширеність одночасного вчинення тощо) об’єднані законодавцем в окремий одиничний злочин, передбачений однією статтею (частиною статті) Особливої частини КК. Злочин із похідними наслідками (злочин із віддаленими наслідками, злочин, що кваліфікується за наслідками) – це такий одиничний злочин, який має в об’єктивній стороні одне діяння, яке тягне за собою два наслідки, що настають послідовно один за одним, і при цьому перший із наслідків спричинює другий. Крім того, такі злочини, як правило, мають змішану форму вини. Продовжуваний злочин – це такий одиничний злочин, який складається з двох або більше тотожних діянь, об'єднаних єдиним злочинним наміром.
Ідеальна сукупність злочинів – така сукупність злочинів, при якій всі злочини, що її складають, особа вчиняє одним діянням. Реальна сукупність злочинів – така сукупність злочинів, за якою кожен злочин, що її складає, особа вчиняє окремим самостійним діянням. Конкуренція статей КК – наявність двох чи більше статей Особливої частини КК, які з різним ступенем деталізації описують одне й те саме злочинне діяння і встановлюють за нього різну за ступенем суворості кримінальну відповідальність. Повторність злочинів – це такий вид множинності злочинів, при якому особа вчиняє два чи більше одиничних злочини, що передбачені, як правило, однією й тією самою статтею Особливої частини КК незалежно від засудження за окремі з них. Повторність тотожних злочинів – вчинення особою двох чи більше одиничних злочинів, які містять ознаки одного й того самого складу злочину. Повторність однорідних злочинів – вчинення особою двох чи більше злочинів, що посягають на тотожні чи подібні об’єкти кримінально-правової охорони, вчиняються з однією і тією самою формою вини і щодо яких у КК є спеціальне застереження про те, що їх вчинення одного після одного необхідно вважати повторним. Повторність, не пов’язана із засудженням особи за раніше вчинений злочин (так звана «фактична повторність») – має місце там, де особа вчинила декілька тотожних, або (у випадках, спеціально передбачених КК) однорідних злочинів, за жоден з яких вона ще не була засуджена. Повторність, пов’язана із засудженням особи за раніше вчинений злочин – має місце там, де особа, яка вже була засуджена за злочин, упродовж строку відбування покарання, або погашення судимості вчинила новий тотожний, або однорідний злочин. Рецидив злочинів – вчинення нового умисного злочину особою, яка має судимість за умисний злочин. Загальний рецидив – рецидив, що утворюється різнорідними злочинами. Спеціальний рецидив – рецидив, що утворюється тотожними чи однорідними злочинами. Простий (одноразовий) рецидив – це рецидив, при якому новий умисний злочин вчиняється особою, яка має одну судимість за раніше скоєний умисний злочин. Складний (багаторазовий) рецидив – це вчинення нового умисного злочину особою, яка має дві чи більше судимості за раніше вчинені умисні злочини. Пенітенціарний рецидив – має місце там, де новий умисний злочин вчиняється особою, яка за раніше вчинений умисний злочин відбуває або відбула покарання у вигляді позбавлення волі. Непенітенціарний рецидив – коли новий умисний злочин вчиняється особою, яка за раніше вчинений злочин відбуває, або відбула покарання, менш суворе, ніж позбавлення волі. Обставини, що виключають злочинність діяння, – це передбачені КК та іншими нормативно-правовими актами зовнішньо подібні із злочинами суспільно корисні (соціально прийнятні) та правомірні вчинки, що виключають підставу кримінальної відповідальності за шкоду, завдану правоохоронюваним інтересам. Необхідна оборона – це правомірний захист правоохоронюваних інтересів особи, суспільства або держави від суспільно небезпечного посягання, спричинений необхідністю його негайного відвернення або припинення шляхом завдання тому, хто посягає, шкоди, що відповідає небезпеці посягання й обставинам захисту. Перевищення меж необхідної оборони – це умисне завдання тяжкої шкоди тому, хто посягає (смерті або тяжких тілесних ушкоджень), явно несумісної з небезпечністю посягання або явно невідповідної обставинам захисту. Правомірне затримання злочинця потерпілими або іншими особами – це насильницькі дії, спрямовані на короткострокове позбавлення волі особи, яка вчинила злочин, з метою доставлення її до органів влади, якщо такі дії спричинювалисятнеобхідністю затримання і відповідали небезпечності вчиненого посягання й обставинам затримання злочинця. Крайня необхідність – це вимушене завдання особою шкоди правоохоронюваним інтересам з метою усунення загрозливої небезпеки, якщо вона в цій обстановці не могла бути усунута іншими засобами і якщо завдана шкода є рівнозначною або менш значною, ніж шкода відвернута. Фізичний примус (насильство) – це протиправний фізичний вплив на людину (наприклад, застосування фізичної сили, нанесення удару, побоїв, тілесних ушкоджень, введення в організм різноманітних препаратів і т. п.) з метою примусити її вчинити злочин (наприклад, не перешкоджати проникненню в сховище, видати чуже майно і т. п.). Виконання законного наказу як обставина, що виключає злочинність діяння, – це правомірне завдання шкоди правоохоронним інтересам людини, суспільства або держави особою, зобов'язаною виконати цей наказ. Виправданий ризик як обставина, що виключає злочинність діяння, – це вчинення діяння (дії або бездіяльності), пов'язаного із завданням шкоди правоохоронним інтересам особи, суспільства або держави для досягнення значної суспільно корисної мети, якщо ця мета у даній обстановці не могла бути досягнута неризикованою дією (бездіяльністю) і вжиті особою запобіжні заходи давали достатні підстави розраховувати на завдання шкоди правоохоронним інтересам. Звільнення від кримінальної відповідальності – це реалізація державою в особі суду свого повноваження, відповідно до якого вона відмовляється за наявності підстав, передбачених КК, від державного осуду особи, що вчинила злочин, а також від покладання на неї обмежень особистого, майнового або іншого характеру, передбачених законом за вчинення даного злочину. Система покарань – це встановлений кримінальним законом і обов’язковий для суду вичерпний перелік покарань, розташованих у певному порядку за ступенем їх суворості. Громадські роботи – це основний вид покарання, який полягає у виконанні засудженим упродовж строку, встановленого вироком суду, у вільний від роботи чи навчання час безоплатних суспільно корисних робіт, вид та характер яких визначають органи місцевого самоврядування (наприклад, прибирання вулиць, благоустрій території, ремонт доріг, будинків, споруд, комунікацій тощо). Виправні роботи – це основний вид покарання, згідно з яким на засудженого упродовж строку, встановленого вироком, покладається обов’язок працювати за місцем його робити, періодично з'являтися на реєстрацію до кримінально виконавчої інспекції, а також встановлюється заборона на звільнення з роботи за власним бажанням і на виїзд за межі України без дозволу кримінально-виконавчої інспекції. З усієї суми заробітку засудженого до виправних робіт примусово здійснюються щомісячні відрахування в дохід держави в межах від десяти до двадцяти відсотків. Службові обмеження для військовослужбовців – це основний вид покарання, який призначається в межах від шести місяців до двох років і при застосуванні якого засуджений не може бути підвищений за посадою і у військовому званні; строк покарання не зараховується йому в строк вислуги років для присвоєння чергового військового звання; упродовж строку покарання із усієї суми грошового забезпечення засудженого здійснюються відрахування в доход держави в межах від десяти до двадцяти відсотків. Арешт - це основний вид покарання, який призначається судом у межах від одного до шести місяців і відбувається засудженим у спеціальних установах виконання покарання – арештних до Обмеження волі - це основний вид покарання, яке полягає в триманні засудженого в кримінально-виконавчій установі відкритого типу – виправному центрі без ізоляції від суспільства, але в умовах здійснення за ним нагляду та обов'язкового залучення до праці. Тримання в дисциплінарному батальйоні військо-вослужбовців – це основний вид покарання, що застосовується лише до військовослужбовців строкової служби і полягає у примусовому направленні засудженого на строк від шести місяців до двох років в особливу військову частину - дисциплінарний батальйон, який призначений для відбування покарання військовослужбовцями, що вчинили злочини під час проходження ними дійсної (строкової) військової служби. Позбавлення волі на певний строк – це основний вид покарання, яке встановлюється в межах від одного до п'ятнадцяти років і згідно з яким засуджений ізолюється від суспільства шляхом поміщення його в спеціальну кримінально-виконавчу установу на строк, встановлений вироком суду. Довічне позбавлення волі – це найбільш суворий вид основного покарання, згідно з яким засуджений ізолюється від суспільства шляхом примусового поміщення його до спеціальної кримінально-виконавчої установи без зазначення у вироку конкретного строку тримання там. Конфіскація майна – це примусове безоплатне вилучення у власність держави всього або частини майна, що є власністю засудженого. Штраф - це покарання, яке полягає у грошовому стягненні, що накладається судом у випадках і межах, встановлених в Особливій частині КК. Загальні засади призначення покарання – це система встановлених законом і обов'язкових для суду вихідних вимог (відправних правил), із яких має виходити суд при визначенні підстав, порядку та меж призначення покарання і якими він повинен керуватися, обираючи міру покарання за кожної окремої кримінальної справи і щодо кожної конкретної особи, якій це покарання призначається. Обставини, які пом’якшують і обтяжують покарання, – це встановлені судом за конкретною справою об'єктивні та суб'єктивні чинники, що не є ознаками конкретного складу злочину і не впливають на його кваліфікацію, проте знижують чи підвищують суспільну небезпечність вчиненого діяння і (або) особи винного і тим самим впливають на пом'якшення чи посилення покарання. Сукупністю вироків визнається ситуація, за якої засуджений після ухвалення вироку, але до повного відбуття призначеного цим вироком покарання, вчиняє новий злочин. Звільнення від покарання – це відмова держави від застосування покарання до особи, яка обвинувальним вироком суду була визнана винною у вчиненні злочину. Звільнення від покарання у зв’язку з втратою особою суспільної небезпечності – це відмова держави від призначення покарання особі, яка вчинила злочин невеликої або середньої тяжкості і яку, з урахуванням бездоганної поведінки і сумлінного ставлення до праці на час розгляду справи в суді, не можна вважати суспільно небезпечною. Іспитовий строк – це певний проміжок часу, впродовж якого здійснюється контроль за засудженим і останній під загрозою реального відбування призначеного покарання зобов'язаний виконувати покладені на нього обов'язки та інші умови випробування. Звільнення від відбування покарання у зв’язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку – це відмова держави від виконання призначеного особі покарання у тих випадках, коли воно не було виконане впродовж певного строку з дня набуття вироком законної чинності. Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання – це звільнення особи від подальшого відбування призначеного їй судом покарання, яке фактично вже нею відбувається, під умовою не вчинення нового злочину упродовж строку, який залишився до моменту закінчення відбуття покарання. Заміна невідбутої частини покарання більш м’яким – це звільнення засудженого від подальшого відбування призначеного йому вироком суду одного виду покарання шляхом заміни невідбутої частини цього покарання іншим, більш м’яким видом покарання. Звільнення від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, – це відмова держави від подальшого виконання покарання щодо вказаних категорій засуджених за умови, що вони доведуть своє виправлення і чесно виконають материнський обов’язок. Звільнення від покарання у зв’язку з амністією – це відмова держави від застосування до особи, яка вчинила злочин, призначеного їй судом покарання або відмову держави від подальшого виконання покарання щодо такої особи. Звільнення від покарання у зв’язку з помилуванням – це відмова держави в особі Президента України від подальшого виконання щодо засудженої особи призначеного їй судом покарання. Погашення судимості – це автоматичне її припинення при встановленні певних, передбачених законом, умов. Зняття судимості – це припинення судимості постановою суду. Примусовими заходами медичного характеру є надання амбулаторної психіатричної допомоги, поміщення особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною КК України, у спеціальний лікувальний заклад.
«Кримінальне право » (Загальна частина)
Тема 1 Поняття, система, ознаки кримінального права Питання 1. До основних принципів кримінального права належать: Варіанти відповідей Питання 2. Назвіть види санкцій.
Питання 5. Кримінальне право як наука містить: 1. Коментування закону про кримінальну відповідальність.
ТЕМА 2 Кримінальна відповідальність та її підстава
Питання 1. Назвіть найбільш точне визначення, що становить законодавство України про кримінальну відповідальність. Варіанти відповідей Питання 2. Дайте правильну відповідь щодо структури Кримінальних кодексів 1960 р. та 2001 р. Питання 3. Кримінальне право як галузь права найбільш тісно пов’язана з іншими галузями права, а саме: Варіанти відповідей Питання 4. Назвіть підстави кримінальної відповідальності.
3. Кримінальній відповідальності підлягає особа, яка вчинила будь-яке суспільно небезпечне діяння. 4. Кримінальній відповідальності підлягає особа, в діях якої є склад злочину. Питання 5. Громов і Кузін у під'їзді будинку, де мешкали, знайшли портмоне, в якому було 2500 грн і поділили їх між собою. Наступного дня вони дізналися, що ці гроші загубив їх сусід по під'їзду Шевченко. Громов на вимогу Шевченка повернув йому 1250 грн, а Кузін категорично відмовився зробити це. Чи підлягають кримінальній відповідальності Громов і Кузін?
ТЕМА 3 Чинність закону про кримінальну відповідальність у часі і просторі
Питання 1. В яких випадках закон має зворотну силу? Питання 2. Поняття дії кримінального закону в часі складається з таких основних компонентів: Варіанти відповідей 1. Набрання законом чинності. 1. Зменшує мінімальну або максимальну межі покарання. 5. Закон про кримінальну відповідальність, який частково пом’як-шує відповідальність, а частково її посилює.
Питання 4. Лікар-хірург Пекалєв, який працював старшим судновим лікарем плавбази, під час її перебування в плаванні зробив за грошову винагороду операції переривання вагітності 14 жінкам – членам екіпажу і працівникам переробних цехів. Варіанти відповідей Питання 5. Який вид тлумачення необхідно застосувати у диспозиції ст. 205 КК України? ТЕМА 4 Поняття злочину, складу злочину, стадії вчинення злочину
Питання 1. Назвіть ознаки злочину. Питання 3. Назвіть елементи складу злочину. Питання 4. В яких варіантах відповідей подано правильне співвідношення між злочином та складом злочину? Питання 5. Назвіть види складів злочинів залежно від ступеня суспільної небезпеки діяння. Питання 6. В яких варіантах відповідей подане правильне співвідношення між суспільною небезпечністю і кримінальною протиправністю? Питання 7. Назвіть ознаки, які визначають характер і сутність суспільної небезпечності злочину. Питання 8. Громадянин Сидоренко проходив по вулиці Шевченка. Порівнявшись з будинком № 1, він посковзнувся на льоду і впав. Під час падіння збив із ніг громадянку Шелехову, яка також упала і вдарилась головою об бруківку. Через 2 дні вона померла в лікарні. Чи є у діях Сидоренка ознаки злочини? Варіанти відповідей
ТЕМА 5 Елементи та ознаки складу злочину (ч. 1). Об’єктивні ознаки складу злочину
Питання 1. Що є об'єктом злочину за кримінальним правом? Питання 2. Назвіть види об'єктів злочину. Варіанти відповідей Питання 3. За допомогою якого об'єкта провадиться розмежування складів злочину?
Питання 5. Кіптенко в нічний час, погрожуючи вбивством, відібрав у громадянки Нестеренко її хутряну шубу та золоті вироби (обручки та сережки). На підтвердження погрози він під час скоєння злочину тримав у руці пістолет, тобто вчинив розбійний напад. Назвіть безпосередній об'єкт цього злочину.
Елементи та ознаки складу злочину (ч. 2) Об’єктивні ознаки складу злочину
Питання 1. Назвіть основні та факультативні ознаки об'єктивної сторони складу злочину.
Питання 3. Які особливості причинного зв'язку у кримінальному праві?
1. Дія має бути необхідною умовою настання наслідків. Питання 5. Тарасенко в ніч на 1 квітня побив свою дружину, потім сповістив про це в швидку допомогу. Черговий швидкої допомоги на виклик не відреагував, тому що знав, що Тарасенко любить пожартувати. Дружина від завданих тілесних ушкоджень померла. За висновком судово-медичної експертизи тілесні ушкодження були несумісні з життям потерпілої.
ТЕМА 6 Елементи та ознаки складу злочину (ч. 1). Суб’єктивні ознаки складу злочину
Питання 1. Хто визнається суб'єктом злочину, враховуючи, що особа досягла віку, з якого настає кримінальна відповідальність, і є осудною?
Питання 2. З якого віку за загальним правилом настає кримінальна відповідальність? Питання 3. Назвіть психічні розлади здоров'я, які належать до медичного критерію неосудності. Питання 4. Вкажіть статті Кримінального кодексу України, в яких передбачено відповідальність спеціального суб'єкта.
Елементи та ознаки складу злочину (ч. 2). Суб’єктивні ознаки складу злочину Питання 1. Зазначити факультативні ознаки суб'єктивної сторони злочину. 1. Вина. 5. Умисел. 2. Осудність. 6. Мета злочину. 3. Мотив злочину. 7. Емоційний стан. 4. Необережність. Питання 2. Назвіть форми вини, передбачені кримінальним законом. Питання 3. Назвіть елементи, які розкривають зміст прямого умислу. 1. Усвідомлення суспільно небезпечного характеру своєї дії (бездіяльності). Питання 4. Які ознаки притаманні злочинній самовпевненості? (ч. 2 ст. 25 КК)? 1. Усвідомлення суспільно небезпечного характеру своїх дій. 2. Передбачення настання суспільно небезпечних наслідків. 3. Непередбачення настання суспільно небезпечних наслідків. 4. Передбачення можливості настання суспільно небезпечних наслідків своїх дій. 5. Свідоме допущення настання суспільно небезпечних нас-лідків. Питання 5. Палкін і Конопленко на даху 5-поверхового будинку розпивали спиртні напої. Палкін, перебуваючи у стані сп'яніння, побачив біля під'їзду цього самого будинку свого брата. Заявивши, що зараз налякає брата, кинув тому під ноги пляшку з-під горілки. У цей час брат Палкіна, який стояв, рушив до під'їзду, і кинута пляшка попала йому в голову. У результаті цих дій, брат Палкіна загинув. Визначте форму вини Палкіна щодо смерті брата. 3. Змішана форма вини. 6. Злочинна недбалість.
ТЕМА 7 Стадії вчинення злочину
Питання 1. Назвіть стадії вчинення злочину. Питання 2. Що необхідно розуміти під готуванням до злочину? Питання 3. Чи можлива попередня злочинна діяльність у необережних злочинах? 2. Так, тому що особу не можна залишати безкарною при випадковому ненастанні шкідливих наслідків необережного діяння. 3. Ні, тому що логічно неможливо готуватися або робити замах на вчинення злочину, не бажаючи завдати шкоди охоронюваним суспільним відносинам. 4. Інколи можлива. Питання 4. Назвіть обставини, які засвідчують добровільність відмови від вчинення злочину (ст. 17 КК). Питання 5. Купченко вночі проник до магазину з метою викрадення грошей із сейфу. У зв'язку з тим, що з допомогою відмичок відкрити замок сейфа не зміг, він утік із магазину, нічого не вкравши. Варіанти відповідей 1. Купченко повинен відповідати за закінчений злочин, передбачений ч. 3 ст. 185 КК. 2. Купченко не підлягає кримінальній відповідальності, тому що добровільно відмовився від доведення умислу до кінця. 3. Купченко підлягає відповідальності за готування до 4. Купченко підлягає відповідальності за вчинення незакінченого замаху на крадіжку. ТЕМА 8 Співучасть у злочині
Питання 1. Назвіть обов'язкові ознаки співучасті у злочині. Варіанти відповідей Питання 2. Назвіть види співучасників, які передбачені кримінальним законодавством. Питання 3. Назвіть форми співучасті у відповідальності до кримінального законодавства України. Питання 4. У чому відмінність причетності до злочину від співучасті?
Питання 5. Борисенко, перебуваючи біля пивного ларка, посварився з Микитенком, який кілька разів вдарив його. Розлютувавшись, Борисенко сходив додому і повернувся з ножем. Побачивши в руках у Борисенка ніж, Микитенко кинувся тікати. Борисенко став його переслідувати. У цей час по вулиці ішов Троцький і, жартуючи, підставив Микитенку ногу, від чого той упав. Цим скористався Борисенко, який підбіг до Микитенка, що лежав на землі, і наніс йому кілька ударів ножем. Від нанесених тілесних ушкоджень Микитенко відразу ж помер. Яку роль у вбивстві відіграють зазначені вище особи?
ТЕМА 9 Множинність злочинів (повторність, сукупність, рецидив)
Питання 1. Які ви знаєте форми множинності злочинів? 1. Складні складені злочини. 2. Продовжувані злочини. 5. Рецидив злочинів. 6. Триваючі злочини. 7. Латентні (не враховані) злочини. 1. Проста. 4. Повторна. 2. Складна. 5. Реальна. Питання 4. Які правові наслідки рецидиву? Варіанти відповідей 1. Ця обставина розглядається як кваліфікуюча ознака у деяких складах злочинів. 2. Застосування умовно-дострокового звільнення виключається. 4. Виключає право на помилування. 5. Покарання за сукупністю злочинів може бути призначено вище вищої межі. 4. Сукупність злочинів.
ТЕМА 10 Поняття, ознаки та види обставин, що виключають злочинність діяння
Питання 1. Назвіть види обставин, що виключають суспільну небезпечність і протиправність діяння. Питання 2. Назвіть умови правомірності необхідної оборони, які належать до нападу. Варіанти відповідей
1. Захист інтересів держави, суспільства, людини. 2. Суспільна небезпечність посягання. 3. Завдання шкоди нападнику. 4. Дійсність нападу. 5. Відповідність захисту характерові та інтенсивності нападу. 2. Явна невідповідність захисту небезпечності посягання чи обстановці захисту. 5. Використання для захисту засобів, яких не мав нападник. Питання 4. У чому полягає відмінність необхідної оборони від крайньої необхідності? Питання 5. Павлюк систематично пиячив, наносив побої іншим особам, вчиняв сварки. Якось ввечері він, перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, схопив дружину за волосся, затягнув в іншу кімнату і, поваливши на підлогу, став бити її ногами, погрожуючи, що заріже. Він протягнув руку за ножем, але дружина встигла першою схопити ніж і нанесла ним Павлюку три поранення, від яких він помер. Чи підлягає дружина Павлюка кримінальній відповідальності? 1. Так, тому що вона вчинила умисне вбивство. 4. Так, тому що вона вчинила умисне вбивство у стані сильного душевного хвилювання, яке раптово виникло внаслідок неправомірних дій або тяжкої образи з боку потерпілого. 5. Ні, тому що дружина Павлюка діяла у стані крайньої необхідності.
ТЕМА 11 Звільнення від кримінальної відповідальності
Питання 1. Назвіть види звільнення від кримінальної відповідальності. Варіанти відповідей 1. Звільнення у зв’язку із дійовим каяттям. 3. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку із притягненням особи до адміністративної відповідальності. 4. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку із вчиненням вперше необережного тяжкого злочину. 5. Звільнення від кримінальної відповідальності з передачею особи на поруки громадській організації або трудовому колективу.
Питання 2. Назвіть підстави звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку із дійовим каяттям. Варіанти відповідей 1. Коли особа вчинила злочин, який не становить великої суспільної небезпеки, активно сприяла розкриттю злочину. 2. Якщо особа раніше вчинила інший злочин, за який не притягувалася до кримінальної відповідальності. 3. Якщо буде визнано, що її виправлення і виховання можливе без застосування кримінального покарання. 4. Якщо особа вперше вчинила діяння, що містить ознаки злочину. 5. Якщо особа вчинила умисний злочин, але щиро покаялася та відшкодувала завдану шкоду.
Питання 3. Назвіть умови застосування давності притягнення до кримінальної відповідальності.
3. Невчинення упродовж передбачених законом строків нового злочину відповідної тяжкості. 4. Давність притягнення до кримінальної відповідальності зас-тосовується до осіб, які захворілі психічною хворобою. 5. Давність притягнення до кримінальної відповідальності зас-тосовується до осіб, які захворіли іншою тяжкою хворобою. 6. Неухилення від слідства і суду.
Питання 4. За яких умов переривається строк давності притягнення до кримінальної відповідальності? Варіанти відповідей 1. Коли особа вчинила будь-який новий злочин середньої тяж-кості, тяжкий чи особливо тяжкий злочин. 2. Коли особа вчинила лише умисний злочин. 3. Коли особа вчинила необережний злочин, за який може бути призначено покарання до одного року позбавлення волі. 4. Коли особа вчинила новий злочин, за який може бути притягнута де кримінальної відповідальності на строк більше трьох років. 5. Коли особа вчинила новий злочин, за який вона може бути притягнута до кримінальної відповідальності на строк більше двох років. 6. Коли особа вчинила новий злочин, за який вона може бути притягнута до кримінальної відповідальності на строк більше чотирьох років.
Питання 5. Громадянин Ольшанченко, звільнившись із місць позбавлення волі (де відбував покарання у вигляді позбавлення волі строком на два роки за крадіжку майна), влаштувався на роботу водієм на підприємство, а через вісім місяців вчинив умисний злочин, передбачений ст. 296 КК Україні (хуліганство). Чи можна звільнити Ольшанченка від кримінальної відповідальності у зв’язку із передачею його на поруки колективу підприємства?
Варіанти відповідей 1. Так, можна звільнити громадянина Ольшанченка від кримінальної відповідальності, тому що він вчинив не тяжкий злочин. 2. Можна, тому що щодо Ольшанченка раніше не застосовувався такий вид звільнення як передача на поруки підприємству. 3. Можливо, тому що щодо Ольшанченка раніше не застосовувались інші підстави звільнення від кримінальної відповідальності. 4. Ні, тому що Ольшанченко раніше вчинив злочин, судимість за який не знято і не погашено у встановленому законом порядку.
ТЕМА 12 Поняття покарання, його ознаки Питання 1. Які із видів покарань можуть застосовуватися лише як основні? 2. Позбавлення військового та спеціального звання. 3. Позбавлення права займати певні посади чи займатися певною діяльністю. 5. Виправні роботи. 6. Конфіскація майна.
4. Завдання фізичних та моральних страждань у зв’язку із вчиненням злочину. 7. Призначення покарання відповідного за тяжкістю вчиненому злочину.
1. Система покарань встановлюється лише законом. Перелік покарань, що утворюють систему, обов¢язковий для суду. 2. Покарання зазначені у ст. 51 КК України у вигляді від менш суворих до більш суворих. 3. Перелік покарань, що утворюють систему, не є вичерпним. 5. Система покарань передбачає їх розміщення у певному порядку за ступенем їх тяжкості.
Варіанти відповідей 1. Громадські роботи. 3. Службові обмеження для військовослужбовців. 4. Арешт. 5. Позбавлення військового, спеціального звання. 6. Тримання у дисциплінарному батальйоні військовослужбовців. 7. Позбавлення рангу, чину, або кваліфікаційного класу.
Питання 5. Непрацююча Жукова вирішила обікрасти продовольчу крамницю. Коли за її діями ніхто не спостерігав, вона заволоділа товарами на суму 1500 грн, вчинивши злочин, передбачений ч. 3 ст. 185 КК України. На суді Жукова виправдовувалася тим, що вирішила вчинити злочин лише для того, щоб прогодувати себе та свою шестирічну доньку. Суд призначив Жуковій покарання у вигляді позбавлення волі строком на 3 роки та штраф у розмірі 1500 грн. Чи правильне рішення суду? Варіанти відповідей 1. Так, рішеня суду є правильним. 2. Ні, рішення суду не є неправильним, оскільки не можна було призначати покарання у вигляді штрафу. 4. Суд міг звільнити Жукову від відбування покарання з випробуванням. 5. Суд не міг звільнити Жукову від відбування покарання з випробуванням. ТЕМА 13 Призначення покарання
Питання 1. Назвіть положення, які належать до загальних засад призначення покарання за кримінальним правом України. 1. У межах, встановлених статтею Особливої частини КК, яка передбачає відповідальність за даний злочин. 2. Відповідно до положень Загальної частини Кримінального кодексу. 3. З урахуванням класифікації злочинів. 4. Керуючись своєю правосвідомістю. 5. Ураховуючи особу винного. 6. Ураховуючи громадську думку як наслідок вчиненого злочину. Варіанти відповідей 1. Вчинення злочину неповнолітніми. 4. Вчинення злочину щодо вагітної жінки.
Питання 3. В яких межах суд остаточно визначає покарання при вчиненні особою кількох злочинів? 3. У межах, установлених статтею, що передбачає більш суворе покарання. 4. У межах, установлених статтею, що передбачає покарання з урахуванням повторності вчинення злочинів.
Питання 4. Назвіть принципи визначення остаточного покарання, які передбачені законом при чиненні кількох злочинів. 2. Принцип поглинання. 3. Принцип головного покарання. 4. Принцип самостійності виконання покарань. 5. Принцип приєднання покарань при невідбутому покаранні за попереднім вироком.
Питання 5. Дмитренко був затриманий за крадіжку індивідуального майна (ч. 1 ст. 185 КК). Під час слідства було встановлено, що перед цим злочином він вчинив хуліганство у складі групи осіб (ч. 2 ст. 296 КК). Суд за ч. 1 ст. 185 КК призначив йому покарання у вигляді позбавлення волі на строк 1,5 року, а за ч. 2 ст. 296 КК ─ 3,5 року позбавлення волі. Яку остаточну міру покарання може призначити суд, застосовуючи принцип складання покарань за сукупністю злочинів. Варіанти відповідей 4. У межах від 4,5 до шести років позбавлення волі. 5. У межах від 4,5 до 5,5 року позбавлення волі. 6. У межах від 3,5 до 4 років позбавлення волі.
Питання 6. Які із перелічених покарань не можуть бути призначені неповнолітньому за вчинений злочин? 1. Виправні роботи. 2. Конфіскація майна. 4. Позбавлення права займати певні посади. 5. Штраф. Питання 7. На який строк призначаються виправні роботи? 1. Від одного місяця до одного року. 2. Від двох місяців до одного року. 5. Від шести місяців до двох років. 6. Від одного місяця до двох років. Питання 8. На який строк призначається позбавлення волі? 4. Від одного року до десяти років. 5. За тяжкі злочини і в деяких випадках ─ на строк не більше 15 років. 5. Позбавлення волі до двадцяти років. ТЕМА 14 Звільнення від покарання та його відбування
Питання 1. До яких категорій осіб може застосовуватись умовно-дострокове звільнення від покарання? 2. До вагітних жінок, жінок, які мають дітей віком до восьми та до десяти років. 4. До осіб, засуджених до виправних робіт.
Питання 2. Які особи визнаються такими, що не мають судимості згідно з діючим кримінальним законодавством із моменту відбуття покарання? Варіанти відповідей 1. Особи, звільнені від покарання у зв'язку з тим, що пройшли строки давності виконання обвинувального вироку. 2. Особи, засуджені за вироком суду без призначення покарання. 3. Особи, що відбули покарання за діяння, злочинність та караність якого усунута законом. 4. Особи, що були реабілітовані. 5. Особи, які засуджені до кримінальної відповідальності у вигляді штрафу, якщо впродовж шести місяців після відбуття покарання не вчинили нового злочину. 6. Особи, які за вироком суду позбавлені права займати визначені посади чи займатися певною діяльністю без виконання цього покарання.
Питання 3. Обов’язки, які покладає суд на особу, звільнену від відбування покарання з випробуванням, такі: Варіанти відповідей 2. Не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу кримінально-виконавчої інспекції. 3. Відшкодувати потерпілому завдану шкоду. 4. Повідомляти кримінально-виконавчу інспекцію про зміну місця проживання, роботи або навчання. 5. Періодично з'являтися для реєстрації в кримінально-виконавчій інспекції. 6. Пройти курс лікування від алкоголізму, наркоманії або захворювання, що становить небезпеку для здоров'я інших осіб.
Питання 4. Визначте правильні строки давності виконання обвинувального вироку. Варіанти відповідей 1. Один рік – у разі засудження до покарання менш суворого, ніж обмеження волі. 2. Два роки – у разі засудження до покарання менш суворого, ніж обмеження волі. 3. Три роки – у разі засудження до покарання у вигляді обмеження волі або позбавлення волі за злочин середньої тяжкості. 4. Чотири роки – у разі засудження до покарання у вигляді позбавлення волі за злочин середньої тяжкості, а також при засудженні до позбавлення волі на строк не більше п’яти років за тяжкий злочин. 5. П'ять років – у разі засудження до покарання у вигляді позбавлення волі за злочин середньої тяжкості, а також при засудженні до позбавлення волі на строк не більше п’яти років за тяжкий злочин. 6. Шість років – у разі засудження до покарання у вигляді позбавлення волі на строк більше п’яти років за тяжкий злочин, а також при засудженні до позбавлення волі на строк не більше десяти років за особливо тяжкий злочин.
Питання 5. За вбийство двох осіб, які явно для винного перебували в безпорадному стані, Шамшуров був засуджений до довічного позбавлення волі. Після оголошення вироку, скориставшись халатністю співробітників конвойної служби, засуджений утік із залу суду. Через 15 років він з’явився до правоохороних органів і попросив звільнити його від покарання у зв’язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку. Чи може Шамшуров бути звільнений від покарання на підставі ст. 80 КК України? Варіанти відповідей 1. Так, може бути звільнений, оскільки з моменту оголошення вироку Шамшуров не вчинив жодного злочину. 2. Так, може бути звільнений, однак у зв’язку з тим, що він був засуджений до довічного позбавлення волі відповідно до п. 5 ст. 80 КК це питання вирішується судом. 3. Ні, не може бути звільнений, оскільки перебіг давності для Шамшурова був зупинений у зв’язку із втечею із залу суду. 4. Ні, не може, оскільки перебіг давності для Шамшурова був зупинений. 5. Ні, не може, оскільки він був засуджений до довічного позбавлення волі. ТЕМА 15 Судимість
Питання 1. Такими, що не мають судимості, визнаються: Варіанти відповідей 1. Особи, засуджені до позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю після виконання цього покарання. 2. Військовослужбовці, які відбули покарання на гауптвахті замість арешту. 3. Особи, які були реабілітовані. 4. Особи, засуджені до обмеження волі після відбуття покарання. 5. Особи, засуджені до позбавлення волі або основного покарання у вигляді штрафу за тяжкий злочин після відбуття покарання. 6. Особи, засуджені до позбавлення волі або основного покарання у вигляді штрафу за особливо тяжкий злочин, якщо вони впродовж п’яти років з дня відбуття покарання (основного та додаткового) не вчинять нового злочину. Питання 2. Як обчислити строки погашення судимості? 1. Строки погашення судимості обчислюються з дня відбуття основного покарання. 2. До строку погашення судимості не зараховується час, уродовж якого вирок не було виконано, якщо при цьому давність виконання вироку не переривалася. 3. Якщо вирок не було виконано, судимість погашається після закінчення строків давності виконання вироку. 4. Якщо особу було достроково звільнено від відбування покарання, то строк погашення судимості переривається. 5. Якщо невідбуту частину покарання було замінено більш м'яким покаранням, то строк погашення судимості обчислюється з дня відбуття більш м'якого покарання. 6. Якщо особа, що відбула покарання, до закінчення строку погашення судимості знову вчинить злочин, перебіг строку погашення судимості не переривається, а продовжує обчислюватися поряд із строком погашення судимості за новий злочин.
Питання 3. Правові наслідки судимості такі: Варіанти відповідей 1. Наявність судимості має значення при працевлаштуванні до правоохоронних органів. 3. Особи, які були реабілітовані, визнаються такими, що не мають судимості. 4. Особи, засуджені за вироком суду і звільнені від покарання, визнаються такими, що мають судимість. 5. Особи, засуджені за вироком суду без призначення покарання, визнаються такими, що не мають судимості.
Питання 4. Назвіть категорію засуджених, судимість яких погашається через вісім років, якщо вони з дня відбуття покарання не вчинять нових злочинів. Варіанти відповідей 1. Особи, засуджені до позбавлення волі на строк понад десять років. 2. Особи, засуджені до позбавлення волі на строк до шести років.
4. Особи, засуджені до позбавлення волі на строк більше шести років, але не більше десяти років. 5. Особи, які вчинили тяжкий злочин.
Питання 5. Акушера-гінеколога міської лікарні Симонова було засуджено за незаконне проведення аборту за ч. 2 ст. 134 КК України до 3 років позбавлення волі з позбавленням його права займатися лікарською діяльністю на 3 роки. Згідно зі ст. 75 КК України Симонов був звільнений від відбування основного покарання з іспитовим строком на два роки. Обчисліть строк погашення судимості. Варіанти відповідей 2. Після закінчення іспитового строку. 3. Після закінчення іспитового строку і через 3 роки після позбавлення права займатися лікарською діяльністю. 4. Через 5 років після позбавлення права займатися лікарською діяльністю. 5. Після закінчення іспитового строку і через 4 роки після позбавлення права займатися лікарською діяльністю. ТЕМА 16 Примусові заходи медичного характеру та примусове лікування Питання 1. Примусові заходи медичного характеру можуть бути застосовані судом до осіб: 1. Які вчинили у стані неосудності суспільно небезпечні діяння. 2. Які вчинили у стані обмеженої осудності злочини. 3. Які вчинили злочини у стані сильного душевного хвилювання. 4. Які вчинили злочини у стані алкогольного чи наркотичного сп’яніння. 5. Які вчинили злочин у стані осудності, але захворіли на психічну хворобу до постановлення вироку, або під час відбування покарання.
Питання 2. Суд може застосувати такі примусові заходи медичного характеру: 1. Надання амбулаторної психіатричної допомоги в добровільному порядку. 2. Госпіталізація до психіатричного закладу із звичайним наглядом. 3. Госпіталізація до психіатричного закладу з особливим наглядом. 4. Госпіталізація до психіатричного закладу з посиленим наглядом. 5. Госпіталізація до психіатричного закладу із суворим наг-лядом. 6. Госпіталізація до неврологічного відділення лікарні.
Питання 3. Особи, до яких застосовані примусові заходи медичного характеру, підлягають огляду комісією лікарів-психіатрів для вирішення питання про наявність підстав для звернення до суду із заявою про припинення або про зміну застосування такого заходу не рідше одного разу на: Варіанти відповідей 1. 2 місяці. 2. 3 місяці. 3. 4 місяці. 4. 6 місяців. 5. 1 рік. Питання 4. У разі призначення покарання у вигляді позбавлення волі або обмеження волі примусове лікування здійснюється: Варіанти відповідей 1. У психіатричному закладі з особливим наглядом. 2. У психіатричному закладі з посиленим наглядом. 3. У психіатричному закладі із суворим наглядом. 4. За місцем відбування покарання. 5. У неврологічному відділенні лікарні.
Питання 5. За умисне завдання тяжкого тілесного ушкодження щодо Симонова була порушена кримінальна справа за ст. 121 КК. На стадії досудового слідства судово-психіатрична експертиза встановила, що він страждає на шизофренію в параноїдальній формі, а тому щодо вчиненого ним суспільно небезпечного діяння є неосудним. Комісія лікарів-психіатрів визнала, що стосовно Симонова необхідно застосувати примусовий захід медичного характеру. Як має вирішити справу суд? Варіанти відповідей 1. Госпіталізувати Симонова до психіатричного закладу із суворим наглядом. ТЕМА 17 Особливості кримінальної відповідальності та покарання Варіанти відповідей 1. У разі вчинення ним вперше злочину невеликої тяжкості. 2. У разі вчинення ним вперше умисного злочину середньої тяжкості. 3. У разі вчинення ним вперше необережного злочину середньої тяжкості. 4. У разі вчинення ним вперше умисного тяжкого злочину. 5. У разі вчинення ним вперше умисного злочину середньої тяжкості за умов, що злочин не було вчинено групою осіб, групою осіб за попередньою змовою або організованою групою чи злочинною організацією.
Питання 2. До неповнолітніх, визнаних винними у вчиненні злочину, судом можуть бути застосовані такі основні види покарань: 1. Штраф. 2. Громадські роботи. 3. Конфіскація майна. 4. Виправні роботи. 5. Арешт. 6. Довічне позбавлення волі. 7. Позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю. Питання 3. Покарання у вигляді позбавлення волі призна-чається неповнолітньому: 1. За вчинений повторно злочин невеликої тяжкості ─ на строк не більше одного року та шести місяців. 2. За злочин середньої тяжкості ─ на строк не більше п’яти років. 3. За тяжкий злочин ─ на строк не більше семи років. 4. За особливо тяжкий злочин ─ на строк не більше десяти років. 5. За особливо тяжкий злочин, поєднаний з умисним позбавленням життя людини, ─ на строк від п'ятнадцяти років до довічного позбавлення волі.
Питання 4. Суд застосовує до неповнолітніх такі примусові заходи виховного характеру: 1. Застереження. 2. Обмеження дозвілля. 3. Встановлення особливих вимог до поведінки неповнолітнього. 4. Передача неповнолітнього під нагляд батьків. 5. Передача неповнолітнього під нагляд окремих громадян на їхнє прохання. 6. Покладення на неповнолітнього, який досяг сімнадцятирічного віку і має майно, кошти або заробіток, обов'язку відшкодування завдання майнових збитків. 7. Направлення неповнолітнього до спеціальної навчаль-но-виховної установи для дітей і підлітків до його виправлення, але на строк, що не перевищує двох років. Питання 5. 13-річний Лисенко систематично тікав з дому, роз’їжджав по різних містах країни і займався дрібними крадіжками. У другому і третьому класах він залишався на другий рік, а потім зовсім покинув школу. В 12-річному віці Лисенко викрав у своєї старшої сестри сережки, але при спробі виїхати з Дніпропетровська його було затримано на вокзалі. Які заходи кримінально-правового впливу можуть бути застосовані до Лисенка? Варіанти відповідей 1. Примусові заходи медичного характеру та примусове лікування. 2. Примусові заходи виховного характеру. 3. Виправні роботи. 4. Передача під нагляд батькам. 5. Обмеження дозвілля. 5. Варіанти контрольних питань до навчальної
1. Поняття, завдання та система кримінального права. Наука кримінального права як галузь правознавства. 2. Кримінальне право та суміжні галузі права. 3. Поняття закону про кримінальну відповідальність, його ознаки та значення. 4. Структура закону про кримінальну відповідальність. 5. Тлумачення закону про кримінальну відповідальність. Види тлумачення. 6. Структура Кримінального кодексу України. Загальна та Особлива частини КК, їх єдність та взаємозв’язок. 7. Чинність закону про кримінальну відповідальність щодо злочинів, вчинених на території України. 9. Чинність закону про кримінальну відповідальність щодо злочинів, вчинених за межами України іноземцями або особами без громадянства, що не проживають постійно в Україні. 10. Видача особи, яка обвинувачується у вчиненні злочину, та особи, яка засуджена за вчинення злочину. 11. Чинність закону про кримінальну відповідальність у часі. 12. Зворотна дія закону про кримінальну відповідальність у часі. 13. Поняття злочину (формальне, матеріальне, формально-матеріальне, їх сутність). 14. Ознаки злочину. Відмінність злочину від інших правопорушень. 15. Класифікація злочинів. 16. Поняття кримінальної відповідальності. 17. Підстави кримінальної відповідальності. Форми реалізації кримінальної відповідальності. 18. Поняття складу злочину та його ознаки. 19. Співвідношення злочину і складу злочину. 20. Види складів злочину. 21. Кваліфікація злочинів. 22. Поняття об’єкта злочину. Дискусія стосовно об’єкта злочину у науці кримінального права. 23. Поняття предмета злочину та його місце у структурі складу злочину. 24. Класифікація (види) об’єктів злочину. 25. Поняття і значення об’єктивної сторони злочину. 26. Суспільно небезпечне діяння (дія чи бездіяльність). 27. Суспільно небезпечні наслідки: поняття, види, кримінально-правове значення (злочини з матеріальними та формальними складами). 28. Причинний зв’язок у кримінальному праві та його значення. 29. Місце, час, обстановка, спосіб та засоби вчинення злочину як факультативні ознаки, що характеризують об’єктивну сторону. 30. Поняття суб’єкта злочину. Види суб`єктів злочину. 31. Поняття неосудності, її критерії . Наслідки визнання особи неосудною. 32. Відповідальність за злочини, вчинені у стані сп’яніння, та її обґрунтування. 33. Поняття і значення суб’єктивної сторони злочину. 34. Поняття і значення вини в кримінальному праві. Форми вини у кримінальному праві, їх значення. 35. Умисел та його види. 36. Відмежування прямого умислу від непрямого. Особливості умислу в злочинах із формальним складом. 37. Необережність та її види. 38. Злочинна самовпевненість: її інтелектуальний та вольовий моменти. Відмежування злочинної самовпевненості від непрямого умислу. 39. Злочинна недбалість: її об’єктивний та суб’єктивний критерії, їх значення. 40. Змішана (подвійна, складна) форма вини, її значення для кваліфікації злочину. 41. Мотив та мета злочину як факультативні ознаки суб’єктивної сторони злочину. 42. Випадок (казус) як невинне завдання суспільно небезпечних наслідків. Його відмінність від злочинної недбалості. 43. Юридична помилка, її значення для кримінальної відповідальності. 44. Фактична помилка, її види та значення для кримінальної відповідальності. 45. Поняття та види стадій вчинення злочину. 46. Готування до злочину та його види. 47. Відмежування готування до злочину від виявлення умислу. Відповідальність за готування до злочину. 48. Замах на злочин, його поняття, об’єктивні та суб’єктивні ознаки. 49. Види замаху на злочин (закінчений та незакінчений). Непридатний замах та його види. 50. Поняття закінченого злочину. Момент закінчення злочину з матеріальним, формальним та усіченим складом. 51. Відмежування замаху на злочин від закінченого злочину та від готування до злочину. 52. Відповідальність за готування до злочину та замах на злочин. 53. Поняття добровільної відмови від доведення злочину до кінця, її ознаки. 54. Стадії вчинення злочину, на яких можлива добровільна відмова від злочину. 55. Дійове каяття. Його відмінність від добровільної відмови від доведення злочину до кінця. 56. Поняття, ознаки та значення співучасті у злочині. 57. Об’єктивні та суб’єктивні ознаки співучасті. Спільність умислу співучасників злочину. 58. Спільність участі осіб у вчиненні злочину (зміст ознаки). 59. Форми співучасті. 60. Види співучасників та їх визначення у КК України. 61. Виконавці та співвиконавці злочину. 62. Організатор злочину. 63. Підбурювач до злочину. Способи підбурювання. 64. Пособник злочину. Відмінність пособництва від підбурювання. 65. Підстави та межі відповідальності співучасників. 66. Спеціальні питання відповідальності за співучасть. 67. Співучасть у злочинах із спеціальним суб’єктом. Посередня винність (виконання) як спеціальні питання відповідальності за співучасть. 68. Провокація злочину як спеціальне питання відповідальності за співучасть. 69. Ексцес виконавця. Види ексцесу. 70. Невдале підбурювання та пособництво і безнаслідкова співучасть як спеціальні питання відповідальності за співучасть. 71. Добровільна відмова співучасників. Відповідальність при добровільній відмові співучасників. 72. Поняття і види причетності до злочину (переховування, неповідомлення, потурання). Відповідальність за причетність до злочину. 73. Повторність, сукупність та рецидив злочинів як види множинності злочинів. 74. Одиничний злочин як структурний елемент множинності злочинів. Види одиничних злочинів. 75. Поняття сукупності злочинів та її ознаки. 76. Види сукупності злочинів. 77. Повторність як вид множинності злочинів. Види повторності. 78. Відмежування повторності від суміжних із нею понять. 79. Рецидив злочинів: поняття, ознаки, види. 80. Правові наслідки повторності, сукупності та рецидиву злочинів. 81. Поняття та види обставин, що виключають злочинність діяння. 82. Поняття необхідної оборони. Підстави необхідної оборони та її ознаки. 83. Перевищення меж необхідної оборони. 84. Уявна оборона. Відповідальність при уявній обороні. 85. Поняття та підстави затримання особи, що вчинила злочин. Ознаки правомірного затримання. 86. Поняття, підстави та ознаки крайньої необхідності. 87. Відмінність крайньої необхідності від необхідної оборони та затримання злочинця. 88. Фізичний або психічний примус. 89. Виконання наказу або розпорядження як обставина, що виключає злочинність діяння. 90. Діяння, пов’язане з ризиком. 91. Виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації. 92. Поняття і види звільнення від кримінальної відповідальності. 93. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням строків давності. 94. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку із зміною обстановки. 95. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку із дійовим каяттям. 96. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з передачею особи на поруки. 97. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку із примиренням винного з потерпілим. 98. Поняття покарання та його ознаки. 99. Мета покарання та її ознаки. 100. Поняття системи покарань за кримінальним правом. Система покарань за чинним законодавством про кримінальну відповідальність. 101. Види покарань за кримінальним правом. 102. Довічне позбавлення волі. 103. Позбавлення волі: поняття та зміст. Види та строки. 104. Виправні роботи як вид покарання. 105. Громадські роботи як вид покарання. 106. Поняття та зміст позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю. 107. Штраф як вид покарання. 108. Арешт як вид покарання. 109. Конфіскація майна: поняття, зміст та її види. 110. Позбавлення військових, спеціальних звань, рангів, чинів, кваліфікаційних класів: зміст, умови та порядок застосування. 111. Загальні засади призначення покарання. 112. Обставини, які пом’якшують покарання. 113. Обставини, які обтяжують покарання. 114. Призначення покарання за сукупністю злочинів. 115. Призначення покарання за сукупністю вироків. 116. Призначення більш м’якого покарання, ніж передбачено законом. 117. Поняття звільнення від покарання та його відбування. 118. Поняття звільнення від відбування покарання з випробуванням та його підстави. 119. Обов’язки, які покладає суд на особу, звільнену від відбування покарання з випробуванням. Застосування додаткових покарань у разі такого звільнення. 120. Правові наслідки звільнення від відбування покарання з випробуванням. 121. Звільнення від відбування покарання з випробуванням вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до семи років. 122. Звільнення від покарання у зв’язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку. 123. Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання. 124. Заміна невідбутої частини покарання більш м’яким видом покарання. 125. Звільнення від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років. 126. Звільнення від покарання за хворобою. 127. Звільнення від покарання на підставі Закону України про амністію або акту про помилування. 128. Судимість, її правові наслідки, строки погашення та зняття судимості. 129. Примусові заходи медичного характеру та примусове лікування. 130. Особливості кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх.
Навчальне видання
МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ до виконання практичних завдань для студентів напряму підготовки 6.030402 « Правознавство» усіх форм навчання
Відповідальний за випуск В. М. Семенов Редактор Н. З. Клочко Комп’ютерне верстання А. М. Клочко
Підп. до друку 25.01.13 поз. Формат 60×84/16 Ум. друк. арк. 4,88. Обл.-вид. арк. 3,94. Тираж пр. Зам. №
Видавець і виготовлювач Сумський державний університет, вул. Римського-Корсакова, 2, м. Суми, 40007 Свідоцтво суб’єкта видавничої справи ДК № 3063 від 17.12.2007.
Сумський державний університет До друку в світ дозволяю на підставі «Єдиних правил», п. 2.6.14 Заступник першого проректора ─ начальник організаційно - методичного управління В. Б. Юскаєв
3474 МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ до виконання практичних завдань для студентів напряму підготовки 6.030402 « Правознавство» усіх форм навчання
Усі цитати, цифровий та фактичний матеріал, бібліографічні відомості перевірені, написання одиниць відповідає стандартам
Укладач А. М. Клочко
Відповідальний за випуск В. М. Семенов
Декан юридичного факультету А. М. Куліш
Суми Сумський державний університет 2013
КомментарииКомментариев пока нет Пожалуйста, авторизуйтесь, чтобы оставить комментарий. |