Кримінальне право (Особлива частина) 09.09.2018 11:42

 

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
СУМСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

 

 

 

     3868 МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ
та завдання до практичних (семінарських)
занять з курсу «Кримінальне право» (Особлива частина)
для студентів напряму підготовки
6.030401 « Правознавство»
усіх форм навчання

 

 

 

 

Суми
Сумський державний університет
2015
 

            Методичні вказівки та завдання до семінарських і практичних занять з курсу “Кримінальне право” (Особлива частина) / укладач  А. М. Клочко. – Суми : Сумський державний університет, 2015. – 123 с.

         Кафедра адміністративного, господарського права та фінансово-економічної безпеки

 

 

 

 

 

                                                                                    
                                                   С.                                 

Зміст

1. ВСТУП.. 4

2. Завдання до семінарських та практичних занять  8

3. Список  літератури. 101

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                                    

 

1. ВСТУП

З метою грунтовного засвоєння курсу «Кримінальне право» (Особлива частина) необхідно поєднувати отримані студентами знання на лекціях з наполегливою підготовкою до практичних та семінарських занять. Практичні заняття спрямовані на набуття студентами навичок застосування кримінального законодавства при вирішенні того чи іншого завдання.       
            Семінарські заняття спрямовані на виявлення студентами знань із теорії кримінального права, кримінального законодавства та судової практики.      
            Кожна із вищезазначених форм занять може застосовуватись окремо, однак з метою найкращого засвоєння студентами навчального матеріалу доцільніше одночасно поєднувати елементи як практичного, так і семінарського заняття.            Курс «Кримінальне право» (Особлива частина) спрямований на виховання у студентів поваги до закону, формування у студентів ґрунтовних знань кримінального законодавства, вміння правильно тлумачити положення кримінального закону та застосовувати їх у практичній діяльності.       
            Необхідними завданнями вивчення дисципліни є ознайомлення студентів із кримінально-правовими інститутами Особливої частини кримінального права України; формування вмінь самостійно тлумачити і застосовувати відповідні правові приписи з урахуванням конкретних прикладів слідчої та судової практики.

У результаті вивчення курсу «Кримінальне право» (Особлива частина) студенти повинні знати: чинне кримінальне законодавство й інші нормативно-правові акти з метою оволодіння відповідними темами; систему Особливої частини Кримінального кодексу України (далі КК); зміст інститутів Особливої частини кримінального права України; роз’яснення Пленуму Верховного Суду України з питань застосування норм Особливої частини КК.        
            Студенти також повинні вміти: вирішувати питання про наявність чи відсутність у діянні ознак конкретного складу злочину; визначати зміст елементів конкретного виду злочинів та ознак, що їх характеризують; на основі отриманих знань правильно застосовувати положення КК при вирішенні конкретних завдань.           
        Розпочинаючи до виконання практичних завдань, необхідно уважно ознайомитися з конспектом лекцій з конкретної теми, відповідними розділами та положеннями рекомендованої літератури.           
      Розпочинаючи розв’язання задачі, необхідно уважно ознайомитися з її умовами. З метою правильного розв’язання задачі з Особливої частини кримінального права рекомендується дотримуватись певної послідовності, а саме:         
1) необхідно визначити місце складу злочину в системі Особливої частини КК. Наприклад, розбій належить до злочинів, що передбачені Розділом VI Особливої частини КК «Злочини проти власності» (ст. 187 КК України);      
2) потрібно з'ясувати визначення цього злочину відповідно до закону про кримінальну відповідальність. Так, наприклад,
розбій – це напад із метою заволодіння чужим майном, поєднаний із насильством, небезпечним для життя чи здоров’я особи, яка зазнала нападу, або з погрозою застосування такого насильства  (ч. 1 ст. 187 КК України);      
3) провести аналіз ознак складу цього злочину (об'єкта, предмета (за наявності), об'єктивної та суб'єктивної сторін, суб'єкта);      
4) з'ясувати (за наявності) кваліфікуючі обставини розглядуваного злочину (наприклад, при розбої – з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище);         
5) в окремих випадках необхідно провести відмежування розглядуваного злочину від суміжних (наприклад, розбій (ч. 1
ст. 187 КК України) від грабежу (ч. 1 ст. 186 КК України).     
      Вирішення завдань за окремими темами повинно бути виконано у письмовій формі у зошиті і відповідати таким вимогам:          
1) необхідно встановити наявність або відсутність складу злочину в діянні осіб, характеристика яких надана в умовах задачі. У разі, якщо вчинене діяння не містить складу злочину, потрібно
зазначити, які саме ознаки складу злочину відсутні;                 
2) якщо ознаки складу злочину мають місце, необхідно точно зазначити частину, пункт і статтю Особливої частини КК, що підлягає застосуванню у конкретному випадку;      
3) при кваліфікації незакінченого злочину (готування до злочину чи замаху на злочин) та за співучасті необхідно зазначити  відповідні посилання на статті Загальної частини КК України;
4) якщо в певних задачах із питань кваліфікації злочинів необхідно звернутися до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, в такому випадку потрібно оформити розгорнуту відповідь із детальним посиланням на ці роз'яснення;      
5) кваліфікація злочину повинна бути детально мотивована шляхом юридичного аналізу складу злочину, а саме –  характеристики об'єкта, предмета (за наявності), об'єктивної і суб'єктивної сторін та суб'єкта злочину;        
6) якщо при розв’язуванні задачі встановлені кваліфікуючі ознаки злочину, необхідно розкрити їх зміст;             
7) при встановленні сукупності злочинів, а також вчиненні самостійних злочинів декількома особами та певного злочину за співучасті осіб, необхідно надавати кваліфікацію кожному із злочинів.        
      Під час практичного заняття студент доповідає зміст завдання та відповідає на поставлені в ньому запитання. В обговоренні запропонованого розв’язування задачі може взяти участь кожен студент, який має свою власну обгрунтовану думку щодо відповіді на поставлене питання.Студенти можуть доповнювати відповіді один одного,  аргументовано заперечувати проти суджень свого опонента.       
      Наприкінці заняття після закінчення обговорення завдань студентами викладач робить висновок, звертаючи увагу на помилки і неточності запропонованих розв’язків та відповідей, а також відмічає правильні розв’язки та доповіді, після чого виставляє відповідні оцінки.    
            Підготовка та написання рефератів є  важливим для засвоєння матеріалу лекцій,  а також підготовка додаткової
інформації з теми, що вивчається.
            Написання реферату за заданою проблематикою необхідно починати з ретельно підготовленого вступу. У вступі визначаються мета дослідження, практичне і теоретичне значення теми, з максимально можливою точністю встановлюються межі досліджуваної теми, а також методи дослідження.
            В основній частині реферату насамперед викладається зміст досліджуваної проблеми. Наслідком проведеного дослідження можуть бути пропозиції щодо оптимізації кримінального законодавства. Робота повинна завершуватись аргументованими висновками.           
             З метою контролю оволодіння знаннями, одержаними студентами під час вивчення навчальної дисципліни «Кримінальне право» (Особлива частина), використовуються контрольні питання.

 

 

 

 

 

 

 

 2. Завдання до семінарських та практичних занять 
 

Тема 1. ПОНЯТТЯ, СИСТЕМА ТА ЗНАЧЕННЯ ОСОБЛИВОЇ ЧАСТИНИ КРИМІНАЛЬНОГО ПРАВА

       План семінарського заняття

1. Поняття та принципи Особливої частини кримінального права України.
2. Зв’язок Загальної та Особливої частин кримінального права.
3. Система Особливої частини Кримінального кодексу України. Критерії поділу на розділи та статті.  
4.  Значення Особливої частини кримінального права України.
5. Завдання Особливої частини  КК у механізмі соціального контролю злочинності.        
 

      Методичні вказівки щодо вивчення теми

Під час вивчення першого питання необхідно засвоїти, що Особлива частина кримінального права містить статті, що визначають особливості злочинності і караності окремих суспільно небезпечних діянь, а також включають вичерпний перелік таких діянь.       
            Поряд із Особливою частиною як сукупністю юридичних норм, що регламентують відповідальність за окремі види злочинів, виділяють й Особливу частину науки кримінального права, що становить один із її важливих розділів. Наука що досліджує Особливу частину кримінального права, – це сукупність уявлень, поглядів та ідей про систему законодавчих норм, які складають Особливу частину, про окремі злочини,  передбачені кримінальним законодавством. Предметом цієї науки є норми Особливої частини кримінального права, практика їх застосування. Ця наука спрямована на підвищення ефективності застосування норм кримінального права, розроблення пропозицій щодо подальшого удосконалення кримінального законодавства.
           
            Найважливішим принципом кримінального права є положення, що немає злочину без вказівки про це в законі. Цей принцип знаходить своє повне відображення в Особливій частині кримінального Кодексу України (далі — КК). Особлива частина КК побудована відповідно до загальновизнаних для всього кримінального права принципів, найважливішим з яких є законність. Згідно з цим принципом ним ніхто не може бути притягнутий до кримінальної відповідальності та засуджений, якщо він не вчинить злочин, ознаки якого зазначені в Особливій частині КК. У конкретних статтях Особливої частини кримінального права також знайшли своє відображення принципи гуманізму, демократизму, патріотизму, економії заходів державного примусу, відповідальності за конкретний злочин.          
         При вивченні другого питання потрібно звернути увагу на те, що жодна стаття Особливої частини КК не може бути застосована без урахування положень Загальної частини, а при вчиненні особою незакінченого злочину і при співучасті статті Загальної частини (відповідно ст. 14, 15, 27 КК) не тільки застосовуються, але і знаходять своє закріплення у кримінально-правовій кваліфікації.    
            Розглядаючи третє питання, необхідно звернути увагу на те, що система Особливої частини кримінального права являє собою науково обґрунтоване розміщення статей, що описують ознаки і межі караності окремих суспільно небезпечних діянь, за певними групами або розділами КК залежно від спільності родового об’єкта. Особлива частина КК України складається із двадцяти розділів. До структури КК необхідно віднести Прикінцеві та перехідні положення, що складаються з двох розділів. У кримінально-правовій літературі виникає дискусія, чи є необхідність  відносити до структури КК Додаток – Перелік майна, що не підлягає конфіскації за судовим вироком.          
       Традиційним критерієм формування системи Особливої частини КК для українського кримінального законодавства виступає саме родовий об’єкт злочину. Послідовність розміщення розділів та груп злочинів у КК прийнято ставити в залежність від значущості та соціальної цінності родового об’єкта. Необхідно засвоїти, що норми Особливої частини КК класифікуються залежно від їх змісту на: заборонні, роз’яснювальні та заохочувальні.   
            Аналізуючи четверте питання, необхідно запам’ятати, що значення Особливої частини КК полягає в тому, що вона встановлює законодавчі межі криміналізації суспільно небезпечних діянь, чим забезпечує реальні основи для дотримання законнності. В Особливій частині законодавець диференціює кримінальну відповідальність за конкретні злочини з урахуванням їх тяжкості (характеру і ступеня суспільної небезпечності), визначаються і точно описуються ті суспільно небезпечні діяння, які посягають на інтереси особи, суспільства або держави і які є злочинами. Відповідно до ст. 2 КК підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, що містить склад злочину, передбаченого КК. Для притягнення особи до кримінальної відповідальності необхідно встановити, що у вчиненому діянні є ознаки складу певного злочину.    
            При опрацюванні п’ятого питання потрібно засвоїти, що законодавець має на меті сформувати у людей негативне ставлення до злочинних проявів, оголошуючи відповідні діяння злочинними і караними. Диференціація кримінальної відповідальності за злочини з урахуванням їх тяжкості створює ефективні можливості для здійснення цілеспрямованої кримінальної політики. Попередження вчинення злочинів можливе шляхом утримання нестійких членів суспільства від вчинення злочинів під загрозою покарання. У цьому виражається загальнопревентивна функція норм Особливої частини КК.    
           
    
Питання для самоконтролю      

1. Назвіть дати прийняття та набрання чинності КК України?
2. Дайте визначення поняття Особливої частини КК.  
3. Поясніть причини необхідності внесення змін та доповнень до Особливої частини КК 1960 р.          
4. Що являє собою система Особливої частини кримінального права?         
5. Опишіть структуру Особливої частини чинного КК.           

    Теми рефератів для самостійної роботи

1. Специфіка Особливої частини кримінального права, її єдність і зв’язок із Загальною частиною.        
2. Співвідношення кримінально-правової норми та статті Особливої частини Кримінального кодексу.
3. Класифікація норм Особливої частини КК.   
4. Основні зміни у структурі Особливої частини КК 2001р. щодо структури Особливої частини 1960 р.           
5. Перспективи розвитку кримінального законодавства України.

Основна література:          1–6.

Додаткова література:  94, 106, 107, 142, 146,  163, 186, 187.           
 

            Тема 2. НАУКОВІ ОСНОВИ КВАЛІФІКАЦІЇ ЗЛОЧИНІВ              
 

       План семінарського заняття           

1. Поняття та юридична основа кваліфікації злочинів.
2. Етапи кваліфікації злочину.
3. Методика аналізу конкретних складів злочинів.     
   4.  Значення правильної кваліфікації.      
   5.  Конкуренція норм Особливої частини КК.

           
      
Методичні вказівки щодо вивчення теми        

      Розпочинаючи опрацювання першого питання, необхідно засвоїти, що під кваліфікацією злочину розуміють встановлення та юридичне закріплення точної відповідності між ознаками вчиненого діяння та ознаками складу злочину, передбаченого кримінально-правовою нормою. Поняття кваліфікації злочину розглядається, з одного боку, як процес встановлення ознак злочину в діях особи, а з іншого – як результат діяльності слідчих та судових органів у виявленні відповідності ознак вчиненого діяння змісту кримінально-правової норми, відображеної у тексті КК України. Ці два аспекти є взаємозв’язаними. Юридичною основою кваліфікації злочинів є наявність складу злочину в діянні певної особи. У разі відсутності складу злочину в діяннях певної особи відсутня і потреба у кваліфікації.     
      При опрацюванні другого питання важливо зрозуміти, що етапи кваліфікації виділяються в межах окремих її стадій, є  окремими складовими процесу кваліфікації злочинів. В юридичній літературі існують різні позиції та думки з приводу кількості, видів, змісту стадій та етапів кваліфікації злочинів. Позиція одних вчених полягає в тому, що етапами процесу кваліфікації злочинів повинні бути визнані стадії кримінального процесу. Інші вчені виокремлюють основні три етапи кваліфікації, а саме: 1) встановлення фактичних обставин справи; 2) встановлення кримінально-правової норми; 3) встановлення тотожності ознак кваліфікованого суспільно небезпечного діяння з ознаками певного складу злочину, передбаченими окремою  кримінально-правовою нормою. Наявність різних наукових поглядів щодо питання визначення етапів кваліфікації злочинів свідчить про необхідність подальшого опрацювання та удосконалення положень цього питання.  
            Третє питання потребує висвітлення методики аналізу конкретних складів злочинів. Важливо запам’ятати, що урахування всіх ознак, що характеризують кожний елемент складу злочину, має важливе значення для вибору тієї норми КК, в якій цей склад описаний. Кваліфікація передбачає точний юридичний аналіз елементів складу злочину: об'єкта, об'єктивної сторони,  суб'єкта та суб’єктивної сторони злочину.
            Для визначення об'єкта злочину в певних випадках важливе значення мають дані щодо особи, яка є потерпілою від злочинного посягання. Ознаки, що визначають об'єктивну сторону складу злочину в переважній більшості, прямо зазначені в диспозиціях відповідних статей КК. Важливе значення має з'ясування стадії вчинення злочину. Для визначення об'єктивної сторони необхідним є встановлення суспільно небезпечних наслідків, що впливають на кваліфікацію злочину. У злочинах із матеріальним складом необхідно встановлювати причинний зв'язок між суспільно небезпечним діянням і наслідками, що настали. У певних випадках об'єктивну сторону злочину характеризують спосіб, місце, час і обстановка вчинення діяння.
            Чітке встановлення ознак суб'єктивної сторони злочину: вини, мотиву і мети діяння та ознак суб'єкта злочину є необхідними складовими  правильної кваліфікації.
            Розглядаючи четверте питання, необхідно звернути увагу на той факт, що за допомогою правильної кваліфкації досягається істина у кожній кримінальній справі, реалізуються цілі та завдання кримінально-правової політики держави, забезпечується дотримання законності та виноситься обґрунтований судовий вирок.             
            Під час розгляду п’ятого питання необхідно визначити
поняття конкуренції кримінально-правових норм, при якій одне й те саме діяння підпадає під ознаки двох або більше статей КК, з’ясувати відмінність конкуренції від сукупності злочинів, визначити види конкуренції кримінально-правових норм та правила кваліфікації злочинів у таких випадках.     
 

     Питання для самоконтролю 

1. Дайте визначення поняття «кваліфікація злочину».
2. Перелічіть етапи кваліфікації злочину.
3. Перелічіть умови правильної кваліфікації злочинів.


4. У чому полягає значення правильної кваліфікації злочину поряд із призначенням покарання?
5. Поясніть співвідношення конкуренції статей кримінального закону із сукупністю злочинів.

    Теми рефератів для самостійної роботи 
 
1. Кримінальний закон – юридична основа кваліфікації злочинів.
2. Поняття, види та етапи кваліфікації злочину.
3. Правила кваліфікації злочинів.
4. Об'єкт конкуренції у кримінальному праві.
5. Поняття та ознаки конкуренції кримінально-правової норми.

Основна література: 1–6.       
Додаткова література: 47, 96, 120, 124,  125, 126, 144, 145, 146,  164, 172, 173, 179, 190.      
 

Тема 3. ЗЛОЧИНИ ПРОТИ ОСНОВ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ

    План практичного заняття
 

1. Загальна характеристика та види злочинів проти основ національної безпеки України.

2. Дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади.

3. Державна зрада. Умови звільнення особи від кримінальної відповідальності за державну зраду.

4. Посягання на життя державного чи громадського діяча.

5. Кримінально-правова характеристика шпигунства; відомості, що становлять державну таємницю; спеціальна підстава звільнення від кримінальної відповідальності особи, яка вчинила шпигунство.      
 

Методичні вказівки щодо вивчення теми        
           
          Розглядаючи перше питання, необхідно звернутися до положень ст. 17 Конституції України, яка проголошує, що захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної й інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього українського народу. Кримінально-правова охорона є одним із засобів такого захисту. Забезпечення державної безпеки і захист державного кордону України покладаються на військові формування та правоохоронні органи держави.           
            Злочини проти основ національної безпеки України передбачені в першому розділі Особливої частини КК України. Залежно від безпосереднього об’єкта можна визначити таку класифікацію цих злочинів: злочини, що посягають на основи конституційної системи України (ст. ст. 109, 110, 112 КК); злочини, що посягають на основи зовнішньої безпеки України (ст. ст. 111, 114 КК); злочини, що посягають на основи внутрішньої безпеки і економічної системи України (ст. 113 КК). Необхідно звернути особливу увагу на спеціальні види звільнення від кримінальної відповідальності за наявності сукупності умов, зазначених у ст. 111 і 114 КК України.    
          Родовим об’єктом цих злочинів є зовнішня і внутрішня безпека України. Залежно від конкретних ситуацій основним безпосереднім об’єктом можуть бути: державний суверенітет, територіальна цілісність, недоторканність і обороноздатність. Додатковим безпосереднім об’єктом визначають, залежно від конкретних проявів, особистість, матеріальні і духовні цінності. Об’єктивна сторона злочинів проти основ національної безпеки України виражається в конкретних активних діях, однак шляхом злочинної бездіяльності може вчинюватися  в окремих випадках диверсія. Суб’єктивна сторона злочинів проти основ національної


безпеки України характеризується виною у формі прямого умислу. Необережне заподіяння шкоди основам національної безпеки України має наслідком  кримінальну відповідальність за іншими статтями Особливої частини КК. У більшості складів зазначеної групи злочинів містяться вказівки щодо спеціальної мети діяння – заподіяння шкоди національним інтересам України.
            Суб’єктом злочинів може бути фізична осудна особа, що досягла 16-річного віку, при посяганні на життя державного чи громадського діяча і диверсії кримінальна відповідальність настає з 14 років. Необхідно зауважити, що суб’єктом державної зради може бути лише громадянин України, шпигунства – іноземний громадянин або особа без громадянства.     
            При опрацюванні другого питання необхідно запам’ятати, що безпосереднім об’єктом злочину, передбаченого ст. 109 КК «Дії, спрямовані на насильницьку зміну або повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади», є суспільні відносини, що забезпечують внутрішню безпеку України у сферах функціонування конституційного ладу і діяльності державної влади. Об’єктивна сторона цього злочину може бути виражена у чотирьох формах, які прямо зазначені в диспозиціях ч.1 та ч. 2 ст. 109.  Суб’єктивна сторона характеризується виною у формі прямого умислу, поєднаною зі спеціальною метою – насильницькою зміною чи поваленням конституційного ладу або насильницьким захопленням державної влади. Суб’єкт злочину – загальний, ч. 2 ст. 109 КК передбачає спеціальний суб’єкт злочину – представника влади. Необхідно також з’ясувати та запам’ятати обставини, що підсилюють відповідальність за дії, спрямовані на насильницьку зміну або повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади, передбачені положеннями ч. 3 ст. 109 КК.         
            Аналізуючи третє питання теми щодо злочину, передбаченого ст. 111 КК «Державна зрада», необхідно зазначити, що його безпосереднім об’єктом є національна безпека України переважно у сфері державної безпеки, інформаційній, економічній, науково-технологічній і воєнній сферах.          
            Об’єктивна сторона державної зради виражається в таких діяннях: перехід на бік ворога в умовах воєнного стану чи в період збройного конфлікту; шпигунство; надання іноземній державі, іноземній організації або їх представникам допомоги у проведенні підривної діяльності проти України.  Державна зрада є закінченим злочином з моменту вчинення будь-якого із зазначених діянь  незалежно від того, чи привело це до заподіяння шкоди державній безпеці України чи ні. Суб’єктивна сторона даного злочину характеризується виною у формі прямого умислу. Необхідно звернути увагу на мету вчинення державної зради, оскільки це має значення для правильної кваліфікації. Суб’єктом державної зради може бути лише громадянин України, що досяг 16 років. Важливою є норма, передбачена ч. 2 ст. 111 КК, відповідно до якої громадянин України звільняється від кримінальної відповідальності, якщо він на виконання злочинного завдання іноземної держави, іноземної організації чи їх представників не вчинив ніяких дій і добровільно заявив органам державної влади України про свій зв’язок з ними та про отримане завдання. Ця норма КК є заохочувальною.     
        При підготовці четвертого питання та аналізі злочину, передбаченого ст. 112 КК «Посягання на життя державного або громадського діяча», необхідно вказати основний безпосередній об’єкт злочину, яким є національна безпека у політичній сфері країни. Додатковим обов’язковим об’єктом злочину є  життя державного чи громадського діяча. Коло осіб, які можуть бути потерпілими від цього злочину, зазначено у диспозиції ст. 112 КК, цей перелік є вичерпним. Обов’язковою ознакою злочину є те, що посягання на життя зазначених осіб здійснюється у зв’язку з виконанням ними державної або громадської діяльності.  Об’єктивна сторона злочину виражається у вбивстві чи замаху на вбивство державного або громадського діяча, вчинене в зв’язку з їх державною чи громадською діяльністю. Суб’єктивна сторона характеризується прямим умислом, обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони є певний мотив – бажання не допустити чи припинити державну або громадську діяльність визначених осіб, змінити її характер, або помста за таку діяльність. Суб’єкт – особа, яка досягла 14 років. При вирішенні питання щодо кваліфікації діяння за ст. 112 КК необхідно засвоїти, що норма, передбачена п. 8 ч. 2 ст. 115 КК, є загальною по відношенню до норми ст. 112 КК, тому важливо провести чітке їх розмежування.          
         Аналізуючи п’яте питання щодо злочину, передбаченого ст. 114 КК «Шпигунство», особливу увагу необхідно звернути на його предмет – відомості, що містять державну таємницю. Об’єктом шпигунства є національна безпека України в інформаційній, політичній, економічній, воєнній і науково-технологічній сферах. З об’єктивної сторони шпигунство виражається в двох формах: передача іноземній державі, іноземній організації чи їх представникам відомостей, що становлять державну таємницю та збирання з метою передачі зазначеним адресатам таких відомостей, а також визначити їх зміст і момент закінчення злочину. Суб’єктивна сторона шпигунства характеризується виною у формі прямого умислу, а при збиранні зазначених відомостей – і спеціальною метою – передачею цих відомостей іноземній державі, іноземній організації чи їх представникам. Суб’єктом шпигунства може бути лише іноземець чи особа без громадянства.

    Питання для самоконтролю  

1. Дайте загальну характеристику першого розділу Особливої частини КК України.        
2. Дайте кримінально-правову характеристику злочину,


передбаченого ст. 109 КК України.         
3. Назвіть умови звільнення особи від кримінальної відповідальності при  вчиненні державної зради.  
4. Визначте коло осіб, які можуть бути потерпілими від злочину, передбаченого ст. 112 КК України «Посягання на життя державного чи громадського діяча».     
5. Назвіть спеціальні підстави звільнення від кримінальної відповідальності особи, яка вчинила шпигунство.            

    Задачі

1. Туристи із Германії Йоханн та Грета, завербовані іноземною розвідкою, фотографували на території України лінії електропередач, залізниці, шосейні шляхи. Як необхідно кваліфікувати їх дії?       
            Варіант: розпитували громадян про рівень життя населення в Україні, можливі порушення прав і свобод людей, наукові розробки з питань забезпечення державної безпеки, інформацію про осіб, які працювали та працюють у Службі Безпеки України (СБУ).  Як необхідно кваліфікувати їх дії?  

2. Науковий співробітник одного з вищих навчальних закладів Сидоров за певну суму грошей надав можливість аспіранту з–за кордону сфотографувати документи, що містили державну таємницю. Під час слідства було встановлено, що аспірант був агентом іноземних розвідувальних органів. Дайте кваліфікацію діям Сидорова.        

 3. громадянин Молдови Мунтяну приїхав відпочивати до
м. Львова. Він мав при собі літературу націоналістичного спрямування, яку безкоштовно поширював серед населення. Виявилося, що Мунтяну був членом націоналістичної партії


Молдови. Орендувавши приміщення палацу культури, під виглядом проведення літературних вечорів Мунтяну проводив агітаційну роботу із закликами визнати м. Львів територією Молдови. Під час одного з таких виступів Мунтяну був затриманий співробітниками СБУ. Чи є в його діях склад злочину? Якщо так, то поясніть чому і який саме?         

4. співробітнику СБУ Степаненко під час виконання оперативно-розшукових заходів стала відома секретна інформація  одного із спеціалізованих закритих підприємств міністерства Оборони України щодо технології виготовлення систем наведення ракет малого радіуса. Цю інформацію Степаненко запропонував представнику однієї іноземної фірми за значну матеріальну винагороду.  Степаненко домовився із іноземцем про місце передачі інформації та отримання коштів, однак під час зустрічі обидва були затримані співробітниками СБУ. Іноземець стверджував, що намвгався отримати інформацію для використання в комерційних цілях, а Степаненко заявив, що передати нформацію за винагороду його спонукали складні сімейні обставини. Дайте кваліфікацію діям Степаненка та іноземця.          

5. Шершньов у приватній розмові зі своїм другом Кроповим розповів, що знає деталі організації та проведення оперативно-розшукових дій. На підтвердження цього він продемонстрував ксерокопії з підручників, що мають гриф обмеження доступу. Кропов попросив дати йому ці ксерокопії на один вечір. Шершньов погодився з умовою, що Кропов нікому не буде показувати ці відомості. Кропов вдома зробив ксерокопії зазначених відомостей з метою передати їх у подальшому представнику іноземної держави. Свої наміри Кропов реалізував. Дайте кваліфікацію діям Шершньова та  Кропова.

 

Теми рефератів для самостійної роботи        

1. Злочини, що посягають на основи конституційної системи України.
2. Злочини, що посягають на основи зовнішньої безпеки України.
3. Злочини, що посягають на основи внутрішньої безпеки і економічної системи України.          
4. Злочини проти основ національної безпеки у політичній сфері.
5. Спеціальні підстави звільнення від кримінальної відпові-дальності за вчинення злочинів проти основ національної безпеки України.

Основна література: 1–6. 
Додаткова література:  7, 12, 13, 38, 56, 89, 143.

 

 Тема 4. ЗЛОЧИНИ ПРОТИ ЖИТТЯ ТА ЗДОРОВ’Я ОСОБИ. ЗЛОЧИНИ ПРОТИ ЖИТТЯ ОСОБИ

       План практичного заняття
 

1. Загальна характеристика злочинів проти життя. 

2. Кримінально-правова характеристика вбивства без пом’як-шуючих та обтяжуючих обставин.          
3. Вбивство при обтяжуючих обставинах.

4. Вбивство при пом’якшуючих обставинах.     
5. Вбивство через необережність.

           
        Методичні вказівки щодо вивчення теми
 

При підготовці першого питання необхідно звернутися до положень ст. 27 Конституції України, яка проголошує, що  кожна людина має невід’ємне право на життя. Обов’язок держави – захищати життя людини. Основну частину злочинів проти життя, за винятком доведення до самогубства (ст. 120 КК) та погрози вбивством (ст. 129 КК), складають вбивства
(ст. 115–119 КК). Необхідно засвоїти поняття та види вбивств,  їх характерні ознаки. Об’єктом цієї групи злочинів є життя особи. Необхідно визначити початковий та кінцевий моменти життя. Об'єктивна сторона вбивства – вчинення протиправної дії (фізичний чи психічний вплив на людину) або бездіяльність
(невчинення будь-яких дій, що могли б відвернути смерть потерпілого). Суб'єктивна сторона вбивства – вчинення злочину з умислом (прямим або непрямим) і через необережність (злочинну самовпевненість або злочинну недбалість). Суб'єктом вбивства може бути будь-яка особа, яка досягла 14 років, за вбивства, передбачені ст. 115–117, і 16 років – за вбивства, передбачені
ст. 118, 119 КК.        
            Важливо визначити момент закінчення вбивства, провести класифікацію окремих видів вбивств залежно від форми вини. Норми, що стосуються умисних вбивств, необхідно класифікувати  залежно від наявності або відсутності обтяжуючих або пом’якшуючих обставин, зазначених у характеристиці окремих складів. Необхідно запам’ятати, що умисне вбивство, вчинене за наявності як обтяжуючих, так і пом’якшуючих обставин, підлягає кваліфікації як вбивство, вчинене за пом’якшуючих обставин.        
         При аналізі другого питання необхідно засвоїти, що необхідною умовою кваліфікації діяння, вчиненого за
ч.1 ст. 115 КК, є відсутність будь-яких пом'якшуючих або обтяжуючих обставин, зазначених у статтях 116 – 118 КК або
ч. 2 ст. 115 КК. Об'єктом злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК, є життя людини. Об'єктивна сторона цього злочину визначена в диспозиції статті як злочин з матеріальним складом.  Обов'язковою ознакою цього складу злочину є настання налідку у вигляді смерті людини. Між дією або бездіяльністю винного і настанням смерті потерпілого повинен бути встановлений


причинний зв'язок. Суб'єктивна сторона злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК, характеризується умисною формою вини (прямим або непрямим умислом). Мотив, мета й емоційний стан винного в момент вчинення злочину на кваліфікацію не впливають. Суб'єктом злочину може бути фізична осудна особа, що досягла 14-річного віку. 
            При  опрацюванні третього питання для кваліфікації умисного вбивства при обтяжуючих обставинах необхідно встановити хоча б одну ознаку, передбачену ч. 2 ст. 115. Умисне вбивство при обтяжуючих обставинах, порівняно з іншими видами вбивств становить незрівнянно велику суспільну небезпеку вчиненого. Обтяжуючі обставини при вбивстві зазначені у пунктах 1–14 ч. 2 ст.115 КК. Якщо в діях винної особи таких ознак вбачається декілька, то всі вони повинні отримувати самостійну правову  оцінку за відповідним пунктом ч. 2 ст. 115. При дослідженні четвертого питання особливу увагу необхідно зосередити на тому, що кримінальний закон передбачає три склади вбивств, що розглядаються як вчинені при пом’якшуючих обставинах: умисне вбивство, вчинене у стані сильного душевного хвилювання (ст. 116 КК); умисне вбивство матір’ю своєї новонародженої дитини (ст. 117 КК); умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця
(ст. 118 КК). Ці види злочинів належать до привілейованих складів умисних вбивств. Пом'якшення кримінальної відповідальності за вчинення вищезазначених злочинів обумовлено особливими обставинами, які необхідно ретельно дослідити.
          При розгляді п’ятого питання необхідно визначити об’єктивні та суб’єктивні ознаки вбивства через необережність, передбачені ст. 119 КК. Об'єктом цього злочину є життя особи. Об'єктивна сторона характеризується: 1) діянням – посяганням на життя іншої людини; 2) наслідками у вигляді її смерті; 3) причинним зв'язком між зазначеними діянням і наслідками. Злочин вважається закінченим з моменту настання смерті особи. Суб'єкт злочину є загальним. Із суб'єктивної сторони злочин характеризується необережністю: злочинною самовпевненістю або злочинною недбалістю. Вбивство через необережність необхідно відмежувати від випадкового заподіяння смерті (казусу), коли особа, яка заподіяла смерть потерпілому, не передбачала настання смерті потерпілого від своїх дій (бездіяльності) і за обставинами справи не повинна була або не могла цього передбачати. Також необхідно звернути увагу на кваліфікуючі ознаки вбивства через необережність, передбачені  ч. 2 ст. 119 КК.  

    Питання для самоконтролю

1. Дайте поняття визначення «вбивство», перелічіть види вбивств? 
2. Поясніть сутність «простого» вбивства.         
3. Назвіть основні обставини, що є обтяжуючими при вчиненні вбивства, чи є їх перелік, закріплений у КК, вичерпним?  
4. Дайте поняття та поясніть сутність привілейованого вбивства. 5. У чому полягає відмінність вбивства через необережність від інших злочинів, наслідком яких є смерть потерпілої особи?

     Задачі

1. Варламова та Єременко вирішили зареєструвати шлюб. Однак через декілька днів після подання відповідної заяви, Єременко дізнався, що Варламова хворіє на туберкульоз. У зв’язку з такими обставинами чоловік відмовився від реєстрації шлюбу. Варламова, глибоко вражена цим вчинком покінчила життя самогубством. Поясніть, чи можна притягнути Єременка до кримінальної відповідалності за доведеня Варламової до самогубства?
           

2. Петренко, який був електриком за фахом, для охорони свого квітника огородив його сталевим дротом і ввечері під’єднав до електромережі. Сусід Петренка Сергієнко, вмикаючи електричне освітлення на вулиці, потрапив під напругу і був смертельно травмований. Чи є склад злочину в діях Петренка? Якщо так, то поясніть який і чому?         
           
3. Співробітник одного з науково-дослідних інститутів Семененко розробив формулу ліків, які, на його думку, могли вилікувати його тяжкохвору дружину. Однак ліки не були належним чином перевірені, випробувані  і зареєстровані. Після тривалого вживання цих ліків дружина Семененка померла. Експертиза встановила, що смерть настала внаслідок передозування одним із хімічних елементів, що знаходився у складі ліків, які приймала дружина Семенека. Вирішіть питання щодо відповідальності Семененка.

Варіант: дружина Семененка залишилася живою, однак було встановено, що внаслідок вживання винайдених її чоловіком ліків стан здоров’я жінки значно погіршився.       
           
4. Громадянин Бруньов разом зі своєю дівчиною Ганною та її подругою Тетяною вживали алкогольні напої. Увечері Бруньов, перебуваючи у стані алкогольного сп’яніння, пішов проводжати Ганну й Тетяну додому. Коли вони зайшли на міст, що знаходився над залізничними коліями, він став з ними прощатися. Стоячи біля перил мосту та не координуючи належно свої дії, Бруньов, щоб поцілувати Ганну на прощання, підняв її на руки. Остання, не бажаючи цього, штовхнула його руками в обличчя, внаслідок чого Бруньов не зумів утримати дівчину, і вона, перехилившись через перила, впала з мосту. Від одержаних при падінні травм Ганна померла. Дайте кримінально-правову оцінку діям Бруньова.  


5. Труфаненко упродовж дня вживав алкогольні напої. Ввечері він вирішив відвідати  Мисловського, якому давав гроші в борг із метою повернути свої кошти. Однак Мисловський повертати гроші відмовився і, посміхаючись, зауважив, що взагалі ніяких грошей повертати Труфаненку не збирається. Труфаненко розхвилювався, після чого пішов додому, де продовжив вживати   алкогольні напої. Того ж дня вночі Труфаненко повернувся до будинку Мисловського і знову почав вимагати від нього повернути гроші, внаслідок чого між ними виникла суперечка. Труфаненко з метою помсти за систематичні образи з боку Мисловського позбавив його життя за допомогою праски, яку схопив зі стола вдома у Мисловського та вдарив потерпілого по голові. Кваліфікуйте дії Труфаненка.

    Теми рефератів для самостійної роботи

 

1. Життя як основний безпосередній об’єкт злочинів проти життя.

2. Єдність умислу на вбивство двох або більше осіб як обов’язкова ознака суб’єктивної сторони умисного вбивства двох або більше осіб.

3. Відмежування вбивства, вчинене способом, небезпечним для життя багатьох осіб, від терористичного акту.

4.         Особливості кваліфікації умисного вбивства з корисливих мотивів.

5. Вбивство, поєднане із зґвалтуванням або насильницьким задоволенням статевої пристрасті неприродним способом.     

Основна література: 1–6. 
Додаткова література:  26, 33, 55, 87, 92, 97, 123, 131, 154, 157, 174, 177, 195, 196.         
 

 

 

 

 

Тема 5. ЗЛОЧИНИ ПРОТИ ЖИТТЯ ТА ЗДОРОВ’Я ОСОБИ. ЗЛОЧИНИ ПРОТИ ЗДОРОВ’Я ОСОБИ
 

      План практичного заняття
 

1. Загальна характеристика і види злочинів проти здоров’я особи.
2. Поняття та кримінально-правова характеристика тілесного ушкодження, види тілесних ушкоджень.
3. Умисне тяжке тілесне ушкодження.    
4. Умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження.
5. Умисне легке тілесне ушкодження.
 

       Методичні вказівки щодо вивчення теми

         Розглядаючи перше питання, необхідно зазначити, що найбільш поширеними злочинами проти здоров’я є тілесні ушкодження. Чинне кримінальне законодавство не містить визначення поняття тілесного ушкодження, однак воно формулюється на підставі медичних та кримінально-правових ознак. Характер і тяжкість тілесних ушкоджень визначаються судово-медичною експертизою на підставі Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, затверджених Наказом Міністерства охорони здоров’я України
№ 6 від 17 січня 1995 р., згідно з якими характер і ступінь тілесних ушкоджень визначаються за такими трьома критеріями: медичним, економічним, естетичним. Усі злочини, що посягають на здоров'я людини, можна розділити на три підгрупи:

1. злочини проти здоров'я (статті 121 —128, 130 і 133 КК);
2. злочини, що становлять небезпеку для життя і здоров'я людини (статті 129, 134 —137 КК);
3. злочини, що становлять небезпеку для життя і здоров'я людини, вчинені у сфері медичного обслуговування (статті 131, 132, 138—145 КК).

Опрацьовуючи друге питання, необхідно звернути увагу, що за ступенем тяжкості тілесні ушкодження у КК поділяються на три види: тяжкі тілесні ушкодження; тілесні ушкодження середньої тяжкості; легкі тілесні ушкодження, які у свою чергу, поділяються на: легкі тілесні ушкодження, що призвели до короткочасного розладу здоров’я потерпілого чи викликали короткочасну втрату працездатності; легкі тілесні ушкодження, що не призвели до короткочасного розладу здоров’я чи не викликали короткочасної втрати працездатності.         
            Необхідно надати кримінально-правову характеристику тілесним ушкодженням. Так, об’єктом цих злочинів є здоров’я особи. Важливо завоїти, що тілесне ушкодження є посяганням на здоров'я іншої людини. Заподіяння самому собі тілесного ушкодженняме не є злочином і має наслідком кримінальну відповідальність у випадках, якщо воно є засобом вчинення іншого злочину. З об'єктивної сторони тілесне ушкодження може бути заподіяне дією або бездіяльністю винного. Вплив може застосовуватися як фізичний, так і психічний. При заподіянні тілесного ушкодження шляхом бездіяльності мається на увазі нездійснення винним дій, які запобігли б заподіянню шкоди чужому здоров'ю, за умови, якщо він був зобов'язаний і мав можливість здійснити їх. Склад злочину тілесного ушкодження вважається закінченим із моменту настання злочинного наслідку у вигляді шкоди здоров'ю людині різної тяжкості. Необхідно встановити причинний зв'язок між діянням винного і шкідливими наслідками для здоров'я потерпілого, які настали. Суб'єктивна сторона тілесних ушкоджень може виражатися в умисній і необережній формі вини. Якщо умисел винного був спрямований на заподіяння невизначеної шкоди здоров'ю, відповідальність настає за фактично заподіяне тілесне ушкодження. Суб'єктом злочинів, передбачених статтями 121 і 122 КК, може бути особа, яка досягла 14 років. За інші тілесні ушкодження відповідальність настає із 16 років.            
            При опрацюванні третього питання необхідно запам’ятати, що під умисним тяжким тілесним ушкодженням розуміють ушкодження, небезпечне для життя в момент його заподіяння, чи таке, що призвело до втрати будь-якого органу або до втрати його функцій, психічної хвороби чи іншого розладу здоров'я, поєднаного із стійкою втратою працездатності не менш ніж на одну третину (не менш 33%), або переривання вагітності чи непоправне знівечення обличчя. Цей склад злочину передбачений ст. 121 КК України. Об'єктом умисного тяжкого тілесного ушкодження є здоров'я людини. Об'єктивна сторона умисного тілесного ушкодження характеризується дією або бездіяльністю винної особи, а також злочинним наслідком та причинним зв'язком між діянням і наслідком. Цей злочин належить до категорії тяжких. Він є найтяжчим із злочинів проти здоров'я людини.  Суб'єктивна сторона умисного тяжкого тілесного ушкодження характеризується умисною виною. Суб'єктом цього злочину є фізична, осудна особа, яка до моменту вчинення злочину досягла віку 14 років. Кваліфікованими ознаками умисного тяжкого тілесного ушкодження є вчинення його способом, що має характер особливого мучення, або вчинення групою осіб, а також з метою залякування потерпілого або інших осіб, або вчинене на замовлення, або спричинило смерть потерпілого.
            Аналізуючи четверте питання теми, особливу увагу необхідно звернути на те, що умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження не є небезпечним для життя і не має наслідків, передбачених у статті 121 КК. Однак таке ушкодження спричиняє тривалий розлад здоров’я або значну стійку втрату працездатності менш ніж на одну третину. Об’єктом цього злочину є здоров’я особи. Об’єктивну його сторону характеризують: 1) діяння (дія або бездіяльність); 2) наслідки у вигляді середньої тяжкості тілесного ушкодження; 3) причинний зв’язок між зазначеними діянням та наслідками.  
            Злочин вважається закінченим з моменту настання зазначених у ч. 1 ст. 122 наслідків. Тривалим необхідно вважати розлад здоров’я строком понад 3 тижні (більш ніж 21 день). Суб’єктом злочину є осудна особа, яка досягла 14-річного віку. Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим або непрямим умислом. Найчастіше умисел має неконкретизований характер.
            Мотив цього діяння не має значення для його кваліфікації. Кваліфікованими видами умисного середньої тяжкості тілесного ушкодження (ч. 2 ст. 121) є вчинення його з метою: 1) залякування потерпілого або його родичів; 2) їх примусу до певних дій.  
           При опрацюванні п’ятого питання необхідно засвоїти, що
умисним легким тілесним ушкодженням є таке ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров’я або незначну втрату працездатності.
            Об’єктом цього злочину є здоров’я особи. З об’єктивної сторони злочин характеризується вчиненням тілесних ушкоджень двох видів: 1) легкого тілесного ушкодження (ч. 1 ст. 125); 2) легкого тілесного ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров’я або незначну втрату працездатності (ч. 2 ст. 125). Під незначною стійкою втратою працездатності необхідно розуміти втрату загальної працездатності до 10 %. Злочин вважається закінченим із моменту заподіяння фізичної шкоди у вигляді наслідків, зазначених у частині 1 або 2 ст. 125. Суб’єктом злочину є осудна особа, яка досягла 16-річного віку. Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим або непрямим умислом. Якщо умисел винного було спрямовано на заподіяння тяжких тілесних чи середньої тяжкості тілесних ушкоджень, а в результаті його дій потерпілому було заподіяно лише легкі тілесні ушкодження, вчинене необхідно кваліфікувати за спрямованістю умислу.              

      


Питання для самоконтролю      

1. Дайте визначення поняття «тілесне ушкодження».   
2. Надайте загальну характеристику злочинам проти здоров’я особи.
3. Які бувають види тілесних ушкоджень?         
4. Розлад здоров’я якої тривалості необхідно вважати тривалим?
5. Розлад здоров’я якої тривалості необхідно вважати короткочасним?

     Задачі

1. Громадянин Хромов під час однієї зі сварок жорстоко побив свою дружину, яка перебувала на четвертому місяці вагітності, що призвело до передчасних пологів і смерті дитини. Дайте кваліфікацію діям Хромова. Чи має значення для кваліфікації, якщо з’ясується, що Хромов не знав про вагітність дружини?           
           
2. Жмайлов і Кононов, перебуваючи у нетверезому стані, з ініціативи Жмайлова, який перебував у неприязних стосунках із Михайловим, викликали останнього з будинку і упродовж  години жорстоко били його в різні частини тіла руками, ногами і дерев’яною палицею. Цими діями потерпілому були завдані  тілесні ушкодження у вигляді струсу мозку, численних ушкоджень обличчя, голови, грудної клітки, а також переломів трьох ребер із пошкодженням внутрішніх органів. Від  нанесених ударів Михайлов відчував особливі фізичні страждання і перебував на лікуванні 3 місяці. Дайте кваліфікацію діям Жмайлова і Кононова.     
 

3. Під час святкування дня народження між Ябуровим та Шоніним виникла сварка, під час якої Ябуров вдарив останнього по руці розбитим келихом. Шоніну були заподіяні тілесні ушкодження, які спричинили розлад здоров’я упродовж 6 днів.

            Визначте відповідальність Ябурова.        
4. Увечері на вулиці Шуляк та Купенко зустріли Прохорова і Смолова. Шуляк без жодного приводу ударив кулаком в обличчя Смолова і став переслідувати Прохорова, однак останній зміг утекти. Повернувшись до Смолова, який лежав на землі, Шуляк і Купенко перетягли його подалі від свідків у город і почали бити ногами. Від отриманих ушкоджень Смолов через декілька днів помер у лікарні. З висновку судово-медичної експертизи стало відомо, що Смолов від отриманих тілесних ушкоджень зазнавав особливо сильних больових відчуттів. Визначте відповідальність Шуляка і Купенка.    
 

5.  Петренко у дворі будинку свого батька вечеряв разом з членами сім’ї та іншими особами, серед яких був Сидоров.  Коли Сидоров вийшов з двору, за ним слідом вибіг Петренко, який, почувши шум від мотоцикла, що проїхав поряд, вирішив, що Сидоров намагається викрасти його мотоцикл. Через це між ними виникла сварка. Сидоров відштовхнув від себе Петренка, після чого той у запалі гніву схопив торбинку зі скляною банкою, що висіла на паркані, і вдарив нею Сидорова по обличчю, внаслідок чого банка розбилася. Сидорову було заподіяно числені поранення обличчя, у тому числі правого ока, що призвело до втрати цим оком зору на 100 %. Під час лікування потерпілого у лікарні око йому було видалено.     
            Визначте відповідальність Петренка. Чи зміниться кваліфікація, якщо буде встановлено, що зір у правому оці Сидорова до ушкодження становив лише  3 %?

            Теми рефератів для самостійної роботи

1. Види тілесних ушкоджень.       
2. Відмінність тяжкого тілесного ушкодження від замаху на вбивство.        
3. Побої і мордування.        
4. Обставини, що пом’якшують відповідальність за нанесення тілесних ушкоджень.        
5. Правила судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень.

Основна література: 1–6. 
Додаткова література:  102, 113, 140.

Тема 6. ЗЛОЧИНИ ПРОТИ ВОЛІ, ЧЕСТІ ТА ГІДНОСТІ ОСОБИ
 

         План практичного заняття          
 

1. Поняття та зальна характеристика злочинів проти волі, честі та гідності особи. 
2. Незаконне позбавлення волі або викрадення людини: кримінально-правова характеристика, відмежування від суміжних злочинів.     
3. Захоплення заручників. 
4. Торгівля людьми або інша незаконна угода щодо передачі людини: аналіз юридичних складів злочину.           
5. Незаконне поміщення у психіатричний заклад.

            Методичні вказівки щодо вивчення теми
 

При вивченні першого питання необхідно зазначити, що Конституція України у ч. 1 ст. 29 проголошує право на свободу та особисту недоторканність та у ч. 1 ст. 33 гарантує свободу пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Держава забезпечує недоторканність особистості, її свободи, честі і гідності шляхом встановлення за посягання на вказані цінності кримінальної відповідальності, яка міститься у нормах, передбачених кримінальним законодавством. У чинному КК України, на відміну від кодексу 1960 року,


злочинам проти волі, честі та гідності присвячений самос-тійний розділ. Об’єктом цих злочинів виступає невід’ємне конституційне право на свободу (волю) людини. Треба засвоїти, що саме розуміють під фізичною свободою та особистою недоторканністю, честю та гідністю, звернути увагу, що з об’єктивної сторони всі злочини даного розділу вчиняються лише шляхом дії, а їх суб’єктивна сторона характеризується наявністю прямого умислу. Суб’єкти цих злочинів можуть бути різними залежно від складу. Так, наприклад, суб’єкт злочину «незаконне поміщення у психіатричний заклад», є спеціальним. У зв’язку з цим, необхідно уважно вивчити ознаки суб’єкта у кожному зі складів даного розділу.     
      При опрацюванні другого питання: «Незаконне позбавлення волі або викрадення людини», що передбачене ст. 146 КК України, необхідно запам’ятати, що безпосереднім об’єктом викрадення людини є фізична свобода конкретної особи. Додатковим об’єктом можуть виступати безпека життя, здоров’я особи, відносини власності та ін. Об’єктивна сторона  злочину виражається у таємному або відкритому викраденні людини, тобто у вилученні проти її волі з місця перебування (проживання, роботи, навчання, відпочинку та ін.) та переміщення в інше місце, визначене викрадачем, наприклад, в інший будинок, гараж, підвал, де особа утримується в неволі. Злочин вважається закінченим і з моменту фактичного вилучення особи та початку її примусового утримання. Час, протягом якого утримується особа, значення не має.  Суб’єктивна сторо-на злочину, передбаченого ч. 1 ст. 146 КК, характеризується прямим умислом: винний усвідомлює незаконність своїх діянь як викрадення людини чи протиправного позбавлення її волі і бажає їх вчинити. Суб’єктом злочину є будь-яка фізична особа, яка досягла 16-річного віку. У ч. 2 ст. 146 КК передбачено ряд обтяжуючих обставин цього злочину, а у ч. 3 ст. 146 КК –  
особливо кваліфіковані види, які потребують ретельного дослідження.      
       
            Третє питання теми відведено складу злочину, передбаченого ст. 147 КК «Захоплення заручників». Основним об’єктом цього злочину є свобода людини, а додатковим об’єктом є громадська безпека, життя, здоров’я особи, власність. Ст. 147 встановлює відповідальність за захоплення фізичної особи як потерпілого від злочину. Об’єктивна сторона злочину полягає у захопленні або триманні особи як заручника. Злочин вважається закінченим з моменту, коли потерпілий фактично позбавляється волі. Суб’єктом злочину є осудна особа, яка досягла 14-річного віку. Важливо звернути увагу, що суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом та спеціальною метою: спонукання держави, організацій чи окремих громадян вчинити будь-які дії або утриматися від вчинення будь-якої дії як умови звільнення особи. Кваліфікованими видами цього злочину є: 1) вчинення його щодо неповнолітнього; 2) вчинення організованою групою; 3) захоплення або тримання особи як заручника, поєднане з погрозою знищення людей; 4) спричинення діянням тяжких наслідків.       
       Аналізуючи четверте питання: «Торгівля людьми або інша незаконна угода щодо передачі людини», потрібно розглянути об’єктивні та суб’єктивні ознаки цього злочину. Так, основним безпосереднім його об'єктом є воля і гідність людини, додатковим факультативним об'єктом можуть виступати здоров'я людини, встановлений порядок здійснення службовими особами своїх повноважень, встановлений порядок перетинання державного кордону України. З об'єктивної сторони злочин, передбачений
ст. 149 КК, може виражатися у таких формах: 1) продаж людини; 2) інша сплатна передача людини; 3) здійснення стосовно людини будь-якої іншої незаконної угоди, пов'язаної із законним чи незаконним переміщенням за її згодою або без згоди через державний кордон України. У перших двох формах злочин є закінченим із моменту продажу (іншої сплатної передачі) людини іншій особі (особам). Злочин у його третій формі є закінченим із моменту переміщення людини через державний кордон України.  Суб'єкт злочину є загальним, а суб'єктивна сторона передбачає прямий умисел і, як правило, корисливий мотив. Кваліфіковані види торгівлі людьми зазначені у ч. 2 ст. 149 КК,  особливо кваліфіковані види – у ч. 3 ст. 149 КК. Необхідно опрацювати інформацію щодо санкцій за вчинення цих злочинів, а також уважно продивитися значення термінів, що використовуються у тексті цієї кримінально-правової норми.          
       Останнє питання теми відведене ст. 151 КК «Незаконне поміщення в психіатричний заклад». Основним безпосереднім об’єктом злочину є воля, гідність, особиста недоторканість людини. Додатковим факультативним об’єктом можуть бути життя та здоров’я особи. Потерпілим від злочину може бути лише психічноздорова особа.  Об’єктивна сторона злочину  полягає у: 1) примусовій госпіталізації до психіатричного закладу психічно здорової особи з метою її лікування чи обстеження;
2) примусовому  утриманні такої особи всупереч її волі та бажанню в такому закладі; 3) триманні в психіатричному закладі особи, яка вже вилікувалася і не повинна утримуватись в умовах стаціонару. Злочин вважається закінченим з моменту фактичного незаконного поміщення особи до стаціонарного психіатричного закладу незалежно від терміну перебування потерпілого в ньому або з моменту, коли особі  безпідставно відмовлено у виписці зі стаціонару. Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом.  Мотиви цього злочину можуть бути різними.  Особливу увагу необхідно звернути на суб’єкта злочину, який є спеціальним. Це особа, до посадових обов’язків якої входить прийняття рішення про поміщення особи до психіатричного закладу чи щодо продовження терміну утримання в ньому, звернення з відповідною заявою до суду.         

  

   

            Питання для самоконтролю

1. Надайте загальну характеристику злочинів проти волі, честі та гідності особи.  
2. Надайте кримінально-правову характеристику злочину «Незаконне позбавлення волі або викрадення людини».
3. Поясніть відмежування захоплення заручників від позбавлення волі або викрадення людини.           
4. Розкрийте сутність злочину: «Торгівля людьми або інша незаконна угода щодо людини: аналіз юридичних складів злочину».
5. Поясніть особливості кваліфікації незаконного поміщення в психіатричний заклад.

     Задачі       

1. Громадяни, які відбували покарання у місцях позбавлення волі, Каменський та Прохоров розробили план втечі з виправної колонії і почали його реалізовувати. З цією метою вони захопили двох заручників і забарикадувались у приміщенні медчастини.  Під загрозою позбавлення життя захоплених осіб Каменський та Прохоров зажадали від адміністрації виправної колонії надання у їх розпорядження заправленого автомобіля. Їх вимогу було задоволено. Після виїзду з виправної колонії вжитими заходами втікачів вдалося затримати і обеззброїти.     

2. Громадянин Кнуренко проживав в одній квартирі із своїм братом пенсійного віку, який хворів на запалення головного мозку. Для того щоб позбутись небажаного сусідства, Кнуренко домовився із головним лікарем психоневрологічного диспансеру Карпенком, що останній за грошову винагороду помістить його брата на стаціонарне лікування до психіатричного закладу. Отримавши 1000 доларів винагороди, Карпенко вчинив задумане.


Під час перевірки психіатричного закладу було з’ясовано, що брат Кнуренка є цілком психічно здоровим.            
            Дайте кваліфікацію діям Кнуренка та Карпенка. Чи зміниться рішення, у випадку, якщо брат Кнуренка через безвихідність свого положення покінчив життя самогубством?

3. Громадянка України Петрова, яка упродовж двох років займалася проституцією у Туреччині, вступила у змову із власником нічного клубу Туреччини Халедом, якому були потрібні три молоді жінки для сексуальної експлуатації. Він обіцяв заплатити по 3 тисячі американських доларів за кожну жінку. Для реалізації цієї злочинної угоди Петрова приїхала до України і знайшла трьох дівчат, яким запропонувала роботу офіціанток у Туреччині. Безпосередньо перед відправленням їх за кордон одна дівчина відмовилася їхати. Тому Петрова відвезла двох дівчат, відібрала у них паспорти і продала їх гр-ну Халеду, а потім ще раз повернулась до України. Знайшовши в Україні дівчину віком 16 років, вона разом із своїм знайомим Сидоренком підробила закордонний паспорт для цієї дівчини, згідно з яким їй було 18 років. Переправивши дівчину до Туреччини, Петрова також продала її гр-ну Халеду.        
            Кваліфікуйте дії Петрової, Халеда та Сидоренка. Визначте, чи виступають два факти продажу одним продовжуваним злочином або має місце повторність? 

4. Громадянка Шумакова тривалий час лікувалася від безпліддя. Її чоловік погрожував розлученням, якщо вона не зможе народити йому дитину. Коли Шумакова нарешті завагітніла, лікарі попередили її про патологію у розвитку плода. Під час пологів дитина померла, але Шумакова домовилась із головним лікарем пологового будинку Кіптевим, який передав їй за винагороду у сумі 10 тис. доларів дитину, народжену іншою жінкою, якій сказав, що її дитина після пологів померла. Кваліфікуйте дії Шумакової та Кіптева.

5. Директор дитячого будинку Туляєва за допомогою посередника Громової знайшла сімейну пару громадян США, які бажали усиновити дитину за винагороду. Туляєва домовилась із головним лікарем дитячої лікарні Ткаченком  про внесення у лікувальну картку заздалегідь неправдивих даних про наявність  у дитини тяжкої хвороби – порушення амінокислотного обміну. За наявності такої хвороби у дитини процедура її усиновлення значно спрощувалась. Після усиновлення дитини за сприяння у цій справі громадяни США передали Туляєвій 10 тисяч доларів, 4 з яких вона передала Громовій. Під час слідства були доведені ще два епізоди, аналогічні наведеному. 
            Як необхідно кваліфікувати дії Туляєвої, Громової, громадян США і Ткаченка?  Як співвідносяться між собою статті 149 КК та 169 КК?        

            Теми рефератів для самостійної роботи

1. Мотиви вчинення злочину «Підміна дитини».          
2. Кваліфікуючі ознаки злочину «Використання малолітньої дитини для заняття жебрацтвом». 
3. Суб’єкти злочину «Незаконне поміщення у психіатричний заклад».
4. Форми об’єктивної сторони злочину «Торгівля людьми або інша незаконна угода щодо людини: аналіз юридичних складів злочину».
5. Мета експлуатації як обов’язкова ознака суб’єктивної сторони злочину «Експлуатація дітей».

Основна література: 1–6.
Додаткова література: 1, 2, 17, 32, 46, 57, 84, 112, 149, 150, 161.
                               


           

Тема 7. ЗЛОЧИНИ ПРОТИ СТАТЕВОЇ СВОБОДИ ТА СТАТЕВОЇ НЕДОТОРКАНОСТІ ОСОБИ
 

       План практичного заняття
 

1. Поняття та кримінально-правова характеристика зґвалтування.
2. Насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом.
3. Примушування до вступу у статевий зв'язок.
4. Статеві зносини з особою, яка не досягла статевої зрілості:
аналіз юридичних складів злочину.         
5. Розбещення неповнолітніх: аналіз юридичних складів злочину.
 

         Методичні вказівки щодо вивчення теми
 

Розкриваючи поняття зґвалтування, необхідно з’ясувати, що розуміють під визначеннями: «фізичне насильство, погроза його застосування, використання безпорадного стану потерпілої особи». Необхідно звернути увагу, при яких обставинах зґвалтування визнається вчиненим із використанням безпорадного стану потерпілої особи внаслідок вживання алкогольних чи наркотичних засобів або дії на організм отруйних та інших сильнодіючих речовин; вказати, як вирішується питання про наявність або відсутність безпорадного стану внаслідок малолітнього віку потерпілої особи. При аналізі об’єктивної сторони зґвалтування необхідно зупинитися на особливостях добровільної відмови від вчинення цього злочину. Також важливо засвоїти, що цей злочин є закінченим із моменту початку статевого акту всупереч волі потерпілої особи. При розгляді суб’єктивних ознак цього злочину необхідно вказати, що суб’єктом зґвалтування є фізична осудна особа чоловічої чи жіночої статі, яка досягла 14 років, а суб’єктивна сторона характеризується виключно прямим умислом, однак відповідальність за особливо тяжкі наслідки (ч. 4 ст. 152 КК) настає тоді, коли винний передбачав їх можливість або міг і повинен був їх передбачити.       
            При розгляді другого питання та ознак злочину, передбаченого ст. 153 КК «Насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом», необхідно визначити особливості його об’єктивної сторони, що виражається у задоволенні статевої пристрасті неприродним способом із застосуванням фізичного насильства, погрози його застосування або з використанням безпорадного стану потерпілої особи. При цьому важливо з’ясувати, вчинення яких саме дій розуміють під задоволенням статевої пристрасті неприродним способом; розглянути інші ознаки, що за своїм змістом майже збігаються з відповідними ознаками зґвалтування, та провести розмежування між цими злочинами. Особливості суб’єкта цього злочину в тому, що ним може бути особа чоловічої або жіночої статі (залежно від змісту вчинюваних дій сексуального характеру), якій виповнилось 14 років.           
            Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом. За спрямованістю умислу цей злочин потрібно відрізняти від інших посягань, наприклад, від замаху на зґвалтування. Мотиви цього злочину можуть бути такі самі, як і мотиви зґвалтування. Кваліфікуючими ознаками злочину є вчинення його: 1) повторно; 2) групою осіб; 3) особою, яка раніше вчинила один із злочинів, передбачений статтями 152 або 154 КК; 4) щодо неповнолітнього або неповнолітньої (ч. 2 ст. 153 КК), а особливо кваліфікуючими – вчинення злочину щодо малолітнього (малолітньої), а також спричинення особливо тяжких наслідків (ч. 3 ст. 153 КК).  
            Про опрацюванні третього питання, а саме – дослідженні ознак злочину, передбаченого ст. 154 КК: «Примушування до вступу в статевий зв’язок», необхідно відмітити, що цей злочин має двооб’єктний склад: основним безпосереднім об’єктом є статева свобода, а додатковим факультативним можуть бути право власності, честь і гідність особи. Необхідно зрозуміти сутність понять: «примушування»,  «матеріальна та службова залежність». Необхідно звернути увагу, що потерпілою від цього злочину може бути особа жіночої або чоловічої статі, що матеріально чи службово залежна від винного. Об'єктивна сторона злочину виражається у примушуванні особи жіночої чи чоловічої статі до вступу у статевий зв'язок природним або неприродним способом. Злочин є закінченим з моменту здійснення на волю потерпілої особи психічного тиску у формі примушування її до вступу в статевий зв’язок. Склад цього злочину є усіченим.  Суб'єкт злочину є спеціальним (фізична осудна особа чоловічої або жіночої статі, що досягла 16-річного віку, від якої жінка або чоловік матеріально чи службово залежні). Суб'єктивна сторона злочину передбачає прямий умисел і, як правило, сексуальний мотив. Кваліфікуючими ознаками цього злочину є примушування до вступу у статевий зв'язок, поєднане з погрозою: 1) знищення, пошкодження або вилучення майна потерпілої (потерпілого) чи її (його) близьких родичів;
2) розголошення відомостей, що ганьблять її (його) чи близьких родичів.
            Характеризуючи ознаки злочину, передбаченого
ст. 155 КК «Статеві зносини з особою, яка не досягла статевої зрілості», необхідно з’ясувати, хто може бути потерпілим від цього злочину, а також, що стан статевої зрілості є виключно біологічним поняттям, яке не стосується соціальних факторів. Питання про досягнення потерпілим статевої зрілості вирішується у кожному конкретному випадку на підставі висновку судово-медичної експертизи. Потрібно визначити особливості об’єктивної сторони, момент закінчення злочину, вказати ознаки, за якими цей злочин відрізняється від зґвалтування. Так, об’єктивна сторона злочину полягає у вчиненні природного статевого акту з особою, яка не досягла статевої зрілості. Статеві зносини у даному разі не поєднуються із застосуванням фізичного насильства, погрозою його застосування або з використанням безпорадного стану потерпілої особи. Злочин визнається закінченим із початку вчинення хоча б одного статевого акту. Суб’єктом злочину є особа чоловічої або жіночої статі, якій виповнилося 16 років. Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом. Психічне ставлення до стану статевої зрілості потерпілої особи може бути і необережним — коли винний знав або допускав, що потерпіла особа не досягла статевої зрілості, або коли він міг і повинен був це передбачати. Кваліфікуючими ознаками злочину визнаються: 1) вчинення його батьком, матір’ю або особою, що їх замінює;
2) спричинення безплідності чи інших тяжких наслідків.        
            Аналізуючи п’яте питання, що стосується ст. 156 КК: «Розбещення неповнолітніх», необхідно звернути увагу на те, що потерпілим від цього злочину може бути особа чоловічої або жіночої статі, яка не досягла 16-річного віку. Необхідно також визначити види розпусних дій (фізичні та інтелектуальні), їх зміст; зазначити особливості кваліфікації за сукупністю з іншими злочинами. Розглядаючи об’єктивні ознаки цього злочину, необхідно звернути увагу на те, що родовим та безпосереднім його об'єктом є статева свобода і статева недоторканність особи. Додатковим факультативним безпосереднім об'єктом злочину є нормальний фізичний, психічний і соціальний розвиток неповнолітніх. Об'єктивна сторона злочину, передбаченого
ст. 156 КК, виражається у вчиненні розпусних дій щодо особи, яка не досягла 16-річного віку. Злочин має формальний склад, є закінченим із моменту вчинення розпусних дій. Згода потерпілого на вчинення щодо нього таких дій на кваліфікацію за ст. 156 КК не впливає. При опрацюванні суб’єктивних ознак необхідно звернути увагу, що суб’єктом цього злочину є фізична осудна особа чоловічої або жіночої статі, яка досягла 16-річного віку. Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом і, як правило, сексуальним мотивом, однак винний може керуватися й іншими мотивами.  У разі сумлінної помилки особи щодо віку потерпілого відповідальність за
ст. 156 КК виключається. Необхідно також уважно ознайомитися із кваліфікуючими ознаками злочину, передбаченими
ч. 2 ст. 156 КК.

    Питання для самоконтролю

1. Надайте загальну характеристику злочинам проти статевої свободи і статевої недоторканності особи.

2. Надайте кримінально-правову характеристику зґвалтуванню.

3. Назвіть кваліфікуючі та особливо кваліфікуючі ознаки зґвалтування.

4. У чому полягає сутність добровільної відмови при
зґвалтуванні?
5. Поясніть особливості кваліфікації статевих злочинів за сукупністю.

       Задачі

1. 16-річний Cергієнко зустрічався з Шараповою. Коли Шараповій виповнилося 15 років, Сергієнко вступив із нею у статевий зв’язок. Через певний період це знову повторилося. Про вік Шарапової Сергієнко знав. В акті судово-психіатричної експертизи зазначено, що у Шарапової не виявлено ніякого психічного захворювання, відставання в психічному розвитку або якихось психологічних змін в емоційно-вольовій сфері. Вона розуміла характер вчинюваних з нею дій. Статевої зрілості Шарапова досягла.            
               Чи підлягає Сергієнко кримінальній відповідальності?
Якщо так, дайте кваліфікацію його діям.      
               Варіант: Шарапова не досягла статевої зрілості.         

2. Громадянин Чубенко товаришував із громадянкою Шуваловою.  Вони вирішили подати заяву про реєстрацію шлюбу. Скориставшись прихильністю до нього Шувалової, Чубенко здійснив із нею статевий акт. Після цього він відмовився від реєстрації шлюбу, про що вже було відомо широкому колу осіб із родичів і знайомих Шувалової. Вважаючи себе зганьбленою, Шувалова намагалася покінчити життя самогубством.     
             Поясніть, чи є в діях Чубенка склад злочину?

3. Громадянин Журбенко на вулиці запрошував дівчат віком від 6 до 10 років до себе додому подивитися мультиплікаційні фільми. Під час перегляду мультфільму Журбенко починав роздягатися та займатися мастурбацією. Дівчат, які перелякавшись, починали кричати, Журбенко відпускав, пригрозивши тим, що якщо це стане відомо ще комусь, то їм буде дуже погано. Одна з дівчат, Ірина, кричати не стала, тому Журбенко, скориставшись цим, вступив із нею у статевий зв’язок.       
               Визначте відповідальність Журбенка.           

4. Жолобов і Крюков на квартирі останнього вступали між собою у статеві відносини. Робили вони це тоді, коли дружина Жолобова йшла на роботу, а вдома залишався п’ятирічний хлопчик Олег. Не один раз такі дії відбувались на його очах. Дайте кваліфікацію ситуації.           

5. Начальник державної установи Кіктев, залишившись на одинці з секретарем Василенко, почав спонукати її до вступу з ним у статевий зв’язок, не давав можливості вийти їй із приміщення, пропонував роздягнутись, роздягався сам, заявляв, що звільнить її з роботи, якщо вона відмовить. Незважаючи на тривалість домагань, Василенко не погодилась їх задовольнити. Кваліфікуйте дії Кіктева.

               Теми рефератів для самостійної роботи  

 

1. Особливості об’єктивної сторони зґвалтування.

2. Зґвалтування, вчинене групою осіб.

3. Особливості кваліфікації зґвалтування за сукупністю з іншими злочинами.

4. Відмежування насильницького задоволення статевої прис-трасті від зґвалтування.

5. Відмежування примушування до вступу в статевий зв’язок від зґвалтування.
 

Основна література: 1–6.
Додаткова література: 3, 22, 99, 100, 122, 130, 151, 156, 162, 168, 169, 192, 193.

 

Тема 8. ЗЛОЧИНИ ПРОТИ ВИБОРЧИХ, ТРУДОВИХ ТА ІНШИХ ОСОБИСТИХ ПРАВ І СВОБОД ЛЮДИНИ І ГРОМАДЯНИНА
 

   План практичного заняття                     

1. Загальна характеристика злочинів проти виборчих прав.    
2. Перешкоджання здійсненню виборчого права або права брати участь у референдумі, роботі виборчої комісії або комісії з референдуму чи діяльності офіційного спостерігача.             
3. Фальсифікація виборчих документів, документів референдуму чи фальсифікація підсумків голосування, надання неправдивих відомостей до органів Державного реєстру виборців чи фальсифікація відомостей Державного реєстру виборців.        
4. Порушення таємниці голосування.           
5. Порушення законодавства про референдум.

 

   Методичні вказівки щодо вивчення теми              

        Cт. 38 Конституції України проголошує право громадян
Ук­раїни брати участь в управлінні державними справами, у
все­українському та місцевих референдумах, вільно обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого
са­моврядування. Порушення цього конституційного принципу спричиняє злочин проти виборчих прав громадян. Злочини, які посягають на виборчі права громадян охоплюються статтями 157— 160 КК України.                Надаючи загальну харак-теристику цим злочинам, необхідно звернути увагу на зміни, яких зазнали відповідні кримінально-правові норми. Необхідно з’ясувати об’єктивні та суб’єктивні ознаки цих складів, визначити ознаки потерпілої особи, вказати ознаки суб’єкта злочину, встановити кваліфікуючі ознаки, з’ясувати особливості кваліфікації. Так, родовим об'єктом злочинів, передбачених розділом IV Особ­ливої частини КК, є охоронювані кримінальним законом суспі­льні відносини, які забезпечують конституційні права і свобо­ди людини і громадянина. Деякі склади мають свій предмет посягання, наприклад, у ст. 158 КК України, предметом злочину можуть бути виборчі документи, документи референдуму, скриньки з бюлетенями. Об'єктивна сторона цих злочинів може виражатися в різних залежнос від складу формах (у діях чи бездіяльності). Наприклад, шляхом бездіяльності може в окремих випадках вчинюватися злочин, передбачений
ст. 159 КК. Обов’язковою ознакою об’єктивної сторони деяких злочинів є час їх вчинення (наприклад, у ст. 159 КК). Суб’єкт злочину може мати спеціальні ознаки, наприклад, ним може бути службова особа. Суб'єктивна сторона характеризується виною у формі прямого умислу. В певних складах має значення мета вчинення злочину (наприклад, у ст. 158 КК).             
          При розгляді другого питання необхідно проаналізувати, в яких саме формах та якими способами може бути вчинено злочин, передбачений ст. 157 КК «Перешкоджання здійсненню виборчого права або права брати участь у референдумі, роботі виборчої комісії або комісії з референдуму чи діяльності офіційного спостерігача». Так, об'єктом злочину є виборчі права громадян, які полягають у праві обирати та бути обраними. Потерпілими від цього злочину можуть бути: виборці; кандидати на виборні посади в органах державної влади та органах місцевого самоврядування; громадяни, які мають право брати участь у референдумі, та ряд інших категорій осіб. Об'єктивна сторона злочинів, передбачених цією статтею, виражається у формі: 1) перешкоджання вільному здійсненню громадянином свого виборчого права або права брати участь у референдумі, перешкоджання діяльності іншого суб'єкта виборчого процесу, ініціативної групи референдуму, комісії з референдуму, члена виборчої комісії, члена ініціативної групи референдуму, члена комісії з референдуму або офіційного спостерігача при виконанні ними своїх повноважень, а також ухилення члена виборчої комісії у роботі комісії без поважних причин (ч. 1–3 ст. 157 КК);       
2) втручання службової особи з використанням службового становища у здійснення виборчою комісією чи комісією з референдуму їх повноважень, установлених законом
(ч. 4 ст. 157 КК). Злочин є закінченим з моменту фактичного перешкоджання здійсненню громадянином свого виборчого права або права брати участь у референдумі, діяльності іншого суб'єкта виборчого процесу, ініціативної групи референдуму, комісії з референдуму.  Суб'єкт злочину є загальним щодо ч. 1 ст. 157 КК та спеціальним щодо ч. 4 ст. 157 КК – службова особа. Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом, а для злочину, передбаченого ч. 4 ст. 157 КК, також характерна і спеціальна мета – вплинути на рішення виборчої комісії чи комісії з референдуму. Необхідно також звернути особливу увагу на кваліфікуючі та особливо кваліфікуючі ознаки.     
      При розгляді третього питання, а саме злочину, передбаченого ст. 158 КК «Фальсифікація виборчих документів, документів референдуму чи фальсифікація підсумків голосування, надання неправдивих відомостей до органів Державного реєстру виборців чи фальсифікація відомостей Державного реєстру виборців» необхідно з’ясувати його предмет, в яких формах з об’єктивної сторони може бути вчинено цей злочин, особливості суб’єкта та інші ознаки. Так, об'єктом цього злочину є встановлений законом порядок виготовлення, зберігання та використання виборчих документів та документів референдуму, який забезпечує нормальну організацію та проведення виборів і референдуму, правильний підрахунок голосів та встановлення результатів голосування. Предметом цього злочину у певних його формах є виборчі документи, документи референдуму, скриньки з бюлетенями. З об'єктивної сторони злочин, передбачений ст. 158, може проявлятися у різних формах, нариклад: 1) незаконне виготовлення виборчих бюлетенів, бланків відкріпних посвідчень, бюлетенів для голосування на референдумі;
2) зберігання завідомо незаконно виготовлених виборчих бюлетенів, бланків відкріпних посвідчень, бюлетенів для голосування на референдумі, а також в інших, передбачених положенями ст. 158 КК України, діях.  Злочин вважається закінченим з моменту вчинення хоча б однієї з описаних у диспозиціях частин 1, 2, 4, 7 (за винятком діянь, які утворюють кваліфіковані склади цього злочину), 8, 9 – 11 ст. 158 дій. Суб'єкт злочину, передбаченого частинами 1, 5, 6 ст. 158, загальний, частинами 2, 3, 4, 7, 8, 9, 10 цієї статті – спеціальний, ч. 11 – як загальний, так і спеціальний. З суб'єктивної сторони цей злочин може бути вчинений лише із прямим умислом.     
               Аналізуючи четверте питання, – злочин, передбачений ст. 159 КК «Порушення таємниці голосування», необхідно звернути увагу на те, що обов’язковою ознакою об’єктивної сторони складу злочину є час його вчинення та визначити, в чому виявляється порушення таємниці голосування. Об’єктом злочину є виборче право громадян у частині здійснення ними голосування під час виборів. Об’єктивна сторона злочину проявляється у діях або бездіяльності, які спрямовані на одержання чи розголошення відомостей, про результати голосування виборцем (виборцями) шляхом порушення встановлених законом вимог для забезпечення таємниці голосування або створення умов, які дають змогу контролювати волевиявлення виборців під час
голосування.
               Злочин вважається закінченим з моменту вчинення дії або бездіяльності, які призвели до порушення таємниці голосування. Суб’єкт злочину спеціальний. Ним може бути лише член виборчої комісії або інша службова особа, які порушують таємницю голосування, використовуючи владу чи службове становище. Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом: винний усвідомлює, що порушує таємницю голосування, нехтуючи встановленими законом вимогами для забезпечення таємниці голосування або спеціально створюючи умови, які дають змогу контролювати волевиявлення виборців під час голосування, і бажає вчинити такі дії.            
               П’яте питання відведене вивченню складу злочину, передбаченого ст. 160 КК України: «Порушення законодавства про референдум». Об'єктом цього злочину є право громадян на участь у всеукраїнському та місцевих референдумах, а також встановлений порядок організації та проведення всеукраїнського або місцевого референдумів. Предметом злочину в окремих його формах є документи референдуму. З об'єктивної сторони цей злочин може бути вчинений у формі: 1) перешкоджання вільному здійсненню громадянином права брати або не брати участь у
референдумі; 2) перешкоджання веденню агітації до дня проведення референдуму; 3) підроблення документів референдуму; 4) приписування голосів; 5) неправильного підрахунку голосів; 6) порушення таємниці голосування. Цей злочин у перших його двох формах вважається закінченим із моменту, коли в результаті насильства, обману, погроз, підкупу або інших дій відбулося фактичне перешкоджання здійсненню громадянином права брати або не брати участь у референдумі, вести агітацію до дня проведення референдуму. В інших формах він є закінченим із моменту фактичного вчинення дій, які їх утворюють. Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим або непрямим умислом. Особливу увагу також необхідно
приділити вивченню кваліфікуючих та особливо кваліфікуючих ознак цього злочину.    

      Питання для самоконтролю  

1. Дайте загальну характеристику злочинам проти виборчих прав громадян.      
2. Назвіть форми вчинення злочину, передбаченого ст. 157 КК
«Перешкоджання здійсненню виборчого права або права брати участь у референдумі, роботі виборчої комісії або комісії з референдуму чи діяльності офіційного спостерігача».           
3. Визначте предмет злочину «Фальсифікація виборчих документів, документів референдуму чи фальсифікація підсумків голосування, надання неправдивих відомостей до органів Державного реєстру виборців чи фальсифікація відомостей
Державного реєстру виборців».      
4. Надайте характеристику об’єктивної сторони фальсифікації виборчих документів, документів референдуму чи фальсифікації підсумків голосування, надання неправдивих відомостей до органів Державного реєстру виборців чи фальсифікації відомостей Державного реєстру виборців.            
5. Назвіть ознаки суб’єкта злочину «Порушення таємниці голосування».

   Задачі

1. Голова сільської ради Самойлова з метою перешкоджання обранню до ради небажаного кандидата Петрова в день виборів роздала окремим виборцям бюлетені з відміченими прізвищами і запропонувала їм опустити їх у такому вигляді до виборчої урни. Чи є в діях Самойлової та громадян, яким роздавалися бюлетні з відміченими прізвищами, склад злочину? Якщо так, визначте їх відповідальність.

2. Член виборчої комісії Лисенко видав чотирири бюлетені для голосування під час виборів до Верховної Ради громадянці Варламовій, яка проголосувала за себе та членів своєї родини. Чи є в діях Лисенка та Варламової склад злочину? Якщо так, визначте їх відповідальність.      

3. Громадянка Одинцова була ярою прихильнецею одного з кандидатів на пост президента країни Адміральченка. Всіх своїх сусідів, близьких родичів та друзів вона схиляла та агітувала під час голосування віддати свій голос саме Адміральченку. До тих осіб, які не поділяли її поглядів, Одинцова  ставилася дуже аргесивно. Будучи членом виборчої комісії, Одинцова мала доступ до заповнених бюлетенів. Через те, що ій особисто була цікавою думка сусідів стосовно їх воєвиявлення, Одинцова уважно переглядала їх заповнені бюлетені. Після проведення виборів, Одинцова зустріла у супермаркеті свою сусідку Купцову та обговорювала з нею інформацію про те, хто із  сусідів кому із кандидатів віддав свій голос. Виявилося, що саме кандидату  Адміральченку більшість із сусідів так, як і решта громадян, віддали свої голоси, і він був обраний на відповідну посаду.       
      Визначте, чи є в діях Одинцової склад злочину?  

4. Член виборчої комісії Ярмак склав список виборців, до якого включив декілька прізвищ осіб мікрорайону, які недавно померли. Громадяни Авдєєв та Ніколаєв у день проведення виборів прийшли на виборчу дільницю та віддали свої голоси кандидату Вольнову, поставивши відповідні відмітки в бюлетенях, замість померлих осіб. Бюлетені для голосування їм передав Ярмак. Чи є склад злочину в діях Ярмака, Авдєєва та Ніколаєва?  Якщо так, то який саме? Чи повинен кандидат Вольнов понести крімінальну відповідальність?         

5. На виході з виборчих дільниць у день голосування громадяни Жмайлов та Демченко, які представлялися співробітниками соціологічних служб, проводили опитування виборців, як вони зазначали, з метою прогнозування виборів до часу оголошення офіційних даних  виборчими комісіями. Виборцям говорили, що їх опитують на умовах нерозголошення.
      Чи є склад злочину в діях Жмайлова та Демченка? Якщо так, то який?          

   


               Теми рефератів для самостійної роботи  

1. Характеристика основних складів злочинів проти виборчих прав.    
2. Кваліфікуючі ознаки злочину «Голосування виборцем на виборчій дільниці більш ніж один раз».           
3. Поняття: «надання фінансової (матеріальної) допомоги» щодо складу злочину «Порушення порядку фінансування виборчої кампанії кандидата, політичної партії (блоку)».               
4. Незаконне знищення виборчої документації або документів референдуму.
5. Порушення законодавства про референдум членом комісії з проведення референдуму або іншою службовою особою.           

Основна література: 1–6.
Додаткова література: 50, 114, 115, 179.

 

Тема 9. ЗЛОЧИНИ ПРОТИ ВЛАСНОСТІ

                План практичного заняття
 

1. Загальна характеристика та види злочинів проти власності.
2. Крадіжка. Кримінально-правова характеристика обставин, що обтяжують різні форми таємного викрадення чужого майна.
3. Грабіж. Кримінально-правова характеристика складів злочину.
4. Розбій. Відмінність розбою від насильницького грабежу.
5. Аналіз юридичних складів злочину «вимагання».    

            Методичні вказівки щодо вивчення теми        
 

Починаючи  розгляд першого питання та вивчення теми «Злочини проти власності», необхідно мати на увазі, що чинний КК охороняє всі форми власності від злочинних посягань. Під час опрацювання питань заняття необхідно використовувати Постанову Пленуму Верховного Суду України № 10 від 06 листопада 2009 р. «Про судову практику у справах про злочини проти власності». Необхідно засвоїти поняття, ознаки та види злочинних посягань на власність. Залежно від наявності або відсутності корисливого мотиву злочини проти власності поділяються на дві групи: корисливі та некорисливі злочини проти власності. Серед корисливих злочинів проти власності виділяють злочини, пов’язані з обертанням чужого майна на користь винного або інших осіб та не пов’язані з таким обертанням.
               За способом вчинення, предметом злочину, іншими об'єктивними, а також суб'єктивними ознаками ці злочини поділяють на три групи :           
               1) діяння, які характеризуються протиправним корисливим оберненням на свою користь чи користь інших осіб чужого майна, яке заподіює пряму шкоду власникові і здійснюється, як правило, проти волі власника: крадіжка (статті 185, 188); грабіж (статті 186, 188); розбій (ст. 187); вимагання (ст. 189); шахрайство (ст. і 90); привласнення чи розтрата чужого майна, яке було ввірене особі чи перебувало в її віданні
(ч. 1 ст. 191); привласнення, розтрата або заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем (ч. 2 ст. 191);  
               2) діяння, які характеризуються протиправним корисливим заподіянням шкоди власникові без обернення на свою користь чи користь інших осіб чужого майна (без заподіяння прямих збитків власникові) або з оберненням на свою користь майна, яке не є чужим (є нічийним): заподіяння майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою (ст. 192); привласнення особою знайденого або чужого майна, що випадково опинилось у неї (ст. 193); придбання, отримання, зберігання чи збут майна, завідомо одержаного злочинним шляхом (ст. 198);           
               3) некорисливі посягання на власність, пов'язані із заподіянням майнової шкоди власникові іншим чином: умисне знищення або пошкодження майна (ст. 194); погроза знищення майна (ст. 195); порушення обов'язків щодо охорони майна (ст. 197).     
               Важливо приділити особливу увагу характеристиці предмету злочинів проти власності. Так, предметом можуть бути: приватне, колективне або державне майно. Необхідно також засвоїти, які предмети не відносяться до предмета злочинів проти власності (предмети, що знаходяться в природному стані, вогнепальна зброя, бойові припаси, вибухові речовини, радіоактивні матеріали тощо). Крім майна, у деяких злочинах проти власності предметом може бути право на майно, а також дії майнового характеру.             
               При опрацюванні другого питання, необхідно запам’ятати, що відповідно до положень ст. 185 КК крадіжка є таємним викраденням чужого майна. Закінченою крадіжка визнається з моменту вилучення майна і отримання винним можливості хоча б початкового розпорядження вилученим. Предметом цього злочину є чуже майно. Об’єктивна сторона крадіжки (ч. 1 ст. 185 КК) обов’язково включає такі ознаки: 1) дію (таємне, незаконне, безоплатне, поза волею власника ви­лучення чужого майна); 2) наслідок, який полягає в заволодінні чужим майном; 3) причинний зв’язок між дією та наслідком; 4) спосіб учинення злочину, що характеризується таємністю. Суб'єктом злочину може бути осудна особа, яка досягла 14-річного віку. Із суб’єктивної сторони крадіжка передбачає прямий умисел, при якому винний усвідомлює, що вилучає чуже майно таємно. Під час вивчення цього питання необхідно уважно розглянути кваліфікуючі та особливо кваліфікуючі ознаки, провести відмежування крадіжки від грабежу.      
      При вивченні ст. 186 КК необхідно запам’ятати, що родовим


та безпосереднім об'єктом грабежу злочину є врегульовані законом суспільні відносини власності. Якщо при грабежі застосовується насильство, то додатковими необхідними безпосередніми об'єктами злочину є здоров'я, психічна або фізична недоторканність людини. Предметом злочину є чуже майно. Об'єктивна сторона грабежу (ч. 1 ст. 186 КК) передбачає відкрите викрадення чужого майна. Обов'язковими ознаками об'єктивної сторони грабежу є: 1) дія (відкрите, незаконне, безоплатне, поза волею власника вилучення чужого майна);
2) наслідок, що полягає в заволодінні винним чужим майном;
3) причиновий зв'язок між дією та наслідком, а також 4) спосіб вчинення злочину, який характеризується відкритістю. Грабіж, як і крадіжка, вважається закінченим з моменту вилучення майна і отримання початкової можливості розпорядитися ним як своїм власним. Суб'єкт злочину – фізична осудна особа, яка досягла 14-річного віку. Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом і корисливим мотивом. Кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 2 ст. 186 КК) є вчинення його: 1) з насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого; 2) з погрозою застосування такого насильства; 3) повторно; 4) за попередньою змовою групою осіб. Необхідно провести розмежування грабежу і крадіжки, а також
насильницького грабежу і розбою. 
        Розглядаючи четверте питання, необхідно засвоїти, що розбій належить до найбільш небезпечних корисливо-насильницьких злочинів. Він посягає на два об'єкти: право власності й особу (її здоров'я і життя). Обов’язковим додатковим об’єктом розбою є життя і здоров’я потерпілих. Об’єктивна сторона розбою полягає в нападі з метою заволодіння чужим майном, поєднаному із насильством, небезпечним для життя чи здоров’я особи, яка зазнала нападу, або з погрозою застосування такого насильства. До насильства у складі розбою належить і насильство, небезпечне для життя в момент заподіяння. Насильство при розбої є способом заволодіння майном і, як правило, передує йому, однак може застосовуватися і після заволодіння майном для його утримання. Розбій належить до усічених складів злочинів, тому вважається закінченим з моменту нападу, тобто з моменту застосування насильства, незалежно від того, чи вдалося винному заволодіти майном, чи ні. Суб'єктом розбою є осудна особа, яка досягла 14-річного віку. Суб'єктивна сторона цього злочину характеризується прямим умислом та корисливим мотивом. Обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони розбою є мета, з якою здійснюється напад, – заволодіння чужим майном. Кваліфікованими видами розбою є розбій:
1) вчинений за попередньою змовою групою осіб, або 2) особою, яка раніше вчинила розбій або бандитизм (ч. 2 ст. 187), або
3) організованою групою (ч. 4 ст. 187); 4) поєднаний з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище (ч. 3
ст. 187), або 5) із заподіянням тяжких тілесних ушкоджень (ч. 4 ст. 187): 6) спрямований на заволодіння майном у великих чи
7) особливо великих розмірах (ч. 4 ст. 187). Необхідно провести відмежування розбою від насильницького грабежу.               
               Розпочинаючи опрацювання п’ятого питання, а саме,
ст. 189 «Вимагання» необхідно запам’ятати, що безпосереднім додатковим об’єктом вимагання є безпека життя, здоров’я, честь, гідність, особиста недоторканність потерпілих. Предметом вимагання є не лише майно, а й право на майно, а також дії майнового характеру.  
               Об’єктивна сторона вимагання виражається у вимозі передачі чужого майна чи права на майно або вчинення будь-яких дій майнового характеру з погрозою насильства над потерпілим чи його близькими родичами, обмеження прав, свобод або законних інтересів цих осіб, пошкодження чи знищення їхнього майна або майна, що перебуває в їхньому віданні чи під охороною, або розголошення відомостей, які потерпілий чи його
близькі родичі бажають зберегти у таємниці. Потерпілими можуть бути: власник, особа, якій майно ввірене на законній підставі, близькі родичі цих осіб.             
               Спосіб вимагання – погроза заподіяння шкоди потерпілому або його близьким родичам, зміст якої може бути різним.   Суб'єктом злочину може бути осудна особа, яка на момент його вчинення досягла 14-річного віку. Суб'єктивна сторона вимагання характеризується прямим умислом. Кваліфікованими і особливо кваліфікованими видами злочину закон визнає вимагання: 1) вчинене повторно або 2) за попередньою змовою групою осіб, або 3) службовою особою з використанням свого службового становища, або 4) з погрозою вбивства чи заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, або 5) з пошкодженням чи знищенням майна (ч. 2 ст. 189), або
6) організованою групою (ч. 4 ст. 189); 7) що завдало значної шкоди потерпілому (ч. 2 ст. 189), або 8) майнової шкоди у великих (ч. 3 ст. 189) чи 9) в особливо великих (ч. 4 ст. 189) розмірах; 10) поєднане з насильством, небезпечним для життя чи здоров'я особи (ч. 3 ст. 189), або 11) із заподіянням тяжкого тілесного ушкодження (ч. 4 ст. 189).             

  Питання для самоконтролю      

1. Надайте загальну характеристику злочинам проти власності.
2. Поясніть, якими ознаками відрізняється крадіжка від інших злочинів проти власності.                
3. Назвіть об’єктивні та суб’єктивні ознаки грабежу.
4. Поясніть, у чому особливість об’єкта злочину «Розбій»?      
5. Назвіть кваліфікуючі ознаки вимагання.

     Задачі              

1. Громадянин Ігнатенко, перебуваючи  у будинку подружжя Семенових, після спільного вживання з ними алкогольних напоїв, наніс приятелю удар молотком по голові, а потім ножем у шию. Після цього Ігнатенко вдарив його дружину ножем у живіт. Від одержаних поранень потерпілі померли, а Ігнатенко, заволодівши 5000 грн, зник із місця вчинення злочину.   
               Дайте кваліфікацію діям Ігнатенка.
   Чи має значення для кваліфікації час виникнення умислу на заволодіння майном?        

2. Громадянин Ващук, перебуваючи у приміщенні театру, скориставшись відсутністю гардеробниці, проник до приміщення гардеробу. Він схопив дві норкові шуби, які були здані до гардеробу відвідувачками театру. Після цього Ващук намагався зникнути, але був помічений адміністратором театру Саєнком. Адміністратор намагався зупинити Ващука, щоб повернути речі відвідувачів, однак злочинець устиг зникнути з викраденим хутром.          
    Як необхідно кваліфікувати дії Ващука? Чи зміниться кваліфікація, якщо Ващук залишив шуби і втік? Якщо Ващук, при спробі втерти, послизнувся, впав та зламав ногу?     
              
3. Симонов перебував у неприязних стосунках із Зотовим. В темний період доби громадянин Симонов, перебуваючи у стані алкогольного сп’яніння, через вікно проник у будинок Зотова, де напав на нього і завдав йому ударів по голові й тулубу, спричинивши тяжкі тілесні ушкодження. Після цього Симонов заволодів майном потерпілого на суму 10 000 грн.    
               Визначте відповідальність Симонова.

4. Громадянка Бабенко одержувала пенсійні виплати, призначені ій за віком, упродовж 6 місяців. Однак, при проведенні перевірки було встановлено, що до пенсійного віку їй не вистачає 7 років. Документ про народження, який Бабенко подала у відділ соціального забезпечення, був виданий її старшій сестрі, яка померла через 2 роки після народження .

         Дайте кваліфікацію діям Бабенко?

5. Охоронці автостоянки «Десна» громадяни Немченко та Волошин під час нічних чергувань зливали з паливних баків автомобілів невелику кількість бензину – по 2 – 3  літри з кожного. Отриманий таким чином бензин реалізовували та використовували для власних потреб.

     Дайте кваліфікацію діям Немченка й  Волошина.  

     Теми рефератів для самостійної роботи

 

1. Поняття особливої історичної, наукової, художньої або культурної цінності при незаконному привласненні особою знайденого або чужого майна, що випадково опинилося у неї.       

2. Умисне пошкодження об’єктів електроенергетики загально-небезпечним способом.

3. Погроза знищення чужого майна шляхом підпалу, вибуху або іншим загальнонебезпечним способом.    

4. Спричинення тяжких наслідків при необережному знищенні або пошкодженні майна.

5. Самовільне заняття земельної ділянки та самовільне будівництво.     
 

Основна література:         1–6.
Додаткова література: 6,  54, 68, 69, 70, 71, 86, 88, 90, 91, 118, 129, 132, 133, 136, 147,  165, 166,  171.        
 

Тема 10. ЗЛОЧИНИ У СФЕРІ ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

 

      План практичного заняття
           

1. Поняття, загальна характеристика та види злочинів у сфері господарської діяльності.  
2. Виготовлення, зберігання, придбання, перевезення, пересилання, ввезення в Україну з метою використання при продажу товарів, збуту або збут підроблених грошей, державних цінних паперів, білетів державної лотереї, марок акцизного збору чи голографічних захисних елементів. 
3. Незаконні дії з документами на переказ, платіжними картками та іншими засобами доступу до банківських рахунків, електронними грошима, обладнанням для їх виготовлення.
4. Незаконне виготовлення, підроблення, використання або збут незаконно виготовлених, одержаних чи підроблених контрольних марок. 
5. Виготовлення, збут та використання підроблених недержавних цінних паперів.

 

      Методичні вказівки щодо вивчення теми           

      При опрацюванні першого питання необхідно запам’ятати, що «Злочини у сфері господарської діяльності» містяться у розділі VII КК України (статті 199–233 Особливої частини КК).     
       Важливо зауважити, що Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо гуманізації відповідальності за правопорушення у сфері господарської діяльності» від 15 листопада 2011 р. структура розділу VII Особливої частини КК України піддалася значному реформуванню, частину господарських злочинів було декриміналізовано. Необхідно уважно ознайомитись із положеннями цього закону. Родовим об’єктом злочинів у сфері господарської діяльності можна визначити суспільні відносини, що виникають у процесі виробництва всією сукупністю галузей господарства суспільного продукту, його розподілу та обміну, виконання робіт та надання послуг вартісного характеру, а також у процесі формування та виконання бюджетів від результатів господарювання. Для більшої конкретизації  залежно від галузі виробництва або виду діяльності в господарських злочинах виділяють ще й видові об’єкти, за якими і визначається їх система. Як окремі напрямки або галузі, що потребують кримінально-правового захисту від злочинних проявів, можна визначити такі групи суспільних відносин, що існують у межах всієї сфери господарювання: суспільні відносини у сфері кредитно-посередницької та банківської діяльності; суспільні відносини зовнішньоекономічної діяльності; суспільні відносини у сфері підприємницької діяльності; суспільні відносини у сфері приватизації; суспільні відносини у сфері державних фінансів; суспільні відносини у сфері споживчого ринку. Безпосереднім об'єктом цих злочинів є нормальна діяльність та інтереси окремих галузей народного господарства України. Об'єктивна сторона переважної більшості господарських злочинів полягає в активних діях. Деякі господарські злочини вчинюються шляхом  бездіяльності, наприклад, ст. 212 ККУ. Об'єктивна сторона окремих господарських злочинів включає як обов'язкові ознаки – спосіб, час, місце скоєння злочину, наприклад, ст. 201 ККУ. Більшість господарських злочинів належать до злочинів із формальним складом. Сам факт скоєння злочину без урахування наслідків становить закінчений злочин (ст. 199, 200 ККУ). Окремі господарські злочини належать до злочинів із матеріальним складом, наприклад, ч. 3 ст. 206 ККУ. Суб'єктом вчинення таких злочинів є фізична осудна особа, яка досягла 16-річного віку. Деякі господарські злочини вчинюються спеціальним суб'єктом. Так, щодо злочину, передбаченого ст. 227 ККУ, суб'єктом можуть бути лише особи, на яких покладено відповідальність за випуск на ринок України продукції належної якості. Суб'єктивна сторона господарських злочинів характеризується, у переважній більшості,  умисною формою вини, хоча деякі злочини можуть вчинятися як умисно, так і необережно (ст. 227 ККУ). Мотив і мета у деяких складах господарських злочинів є обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони (ст. 232 ККУ). У більшості злочинів цього розділу ККУ мотивом є користь, а метою –  отримання наживи. Таким чином, під злочинами у сфері господарської діяльності розуміємо вчинене приватною або посадовою особою при здійсненні господарської діяльності умисне або необережне суспільно небезпечне діяння (дію чи бездіяльність), що завдає істотної шкоди цій корисній діяльності.

    Опрацьовуючи друге питання, а саме положення ст. 199 ККУ, необхідно запам’ятати, що основним об'єктом цього злочину є встановлений законом порядок формування і функціонування грошової системи України як частини економічної системи України. Його додатковим факультативним об'єктом можуть виступати відносини власності. Предметом злочину є:
1) національна валюта України; 3) іноземна валюта; 3) державні цінні папери; 4) білети державної лотереї. Об'єктивна сторона злочину полягає у: 1) виготовленні; 2) зберіганні; 3) придбанні;
4) перевезенні; 5) пересиланні; 6) ввезенні в Україну або 7) збуті зазначених вище предметів. Склад цього злочину є формальним. Злочин вважається закінченим з моменту вчинення будь-якого із зазначених у ч. 1 ст. 199 діянь. У випадках зберігання відповідних предметів злочин є закінченим з моменту вчинення тих початкових дій, унаслідок яких виникає ситуація зберігання. Суб'єкт злочину є загальним. Його суб'єктивна сторона характеризується прямим умислом. Кваліфікуючими ознаками злочину є вчинення його: 1) повторно; 2) за попередньою змовою групою осіб; 3) у великому розмірі (ч. 2 ст. 199 КК).             
               Аналізуючі третє питання, а саме: «Незаконні дії з документами на переказ, платіжними картками та іншими засобами доступу до банківських рахунків, електронними грошима, обладнанням для їх виготовлення», передбачене
ст. 200 ККУ, необхідно засвоїти, що об'єктом цього злочину є встановлений порядок виготовлення, використання та обігу документів на переказ, платіжних карток чи інших засобів доступу до банківських рахунків, який забезпечує нормальне функціонування банківської системи України. Предметом злочину є: 1) документи на переказ грошових коштів; 2) платіжні картки; 3) інші засоби доступу до банківських рахунків. Об'єктивна сторона злочину полягає у: 1) підробці; 2) придбанні; 3) зберіганні; 4) перевезенні; 5) пересиланні: 6) використанні чи 7) збуті зазначених вище предметів. Злочин, залежно від способу, є закінченим з моменту вчинення однієї із перелічених у
ч. 1 ст. 200 дій. Суб'єктом злочину може бути будь-яка особа віком від 16 років. Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом. Обов'язковою ознакою підробки, придбання, зберігання, перевезення, пересилання відповідних предметів злочину є мета їх збуту. Кваліфікуючими ознаками злочину є вчинення його; 1) повторно; 2) за попередньою змовою групою осіб. 
                При опрацюванні четвертого питання, а саме,
ст. 216 КК, необхідно запам’ятати, що основним безпосеред-нім об’єктом цього злочину є фінансова система держави в частині встановленого законодавством порядку сплати акцизного збору на алкогольні напої і тютюнові вироби та надходжень від реалізації контрольних марок для маркування упаковок примірників аудіовізуальних творів та фонограм. Додатковим обов’язковим об’єктом виступають авторське та суміжні права, права і законні інтереси споживачів, осіб, які займаються
розповсюдженням примірників аудіовізуальних творів та фонограм. Предметом злочину є: 1) марки акцизного збору на алкогольні напої і тютюнові вироби; 2) контрольні марки для маркування упаковок примірників аудіовізуальних творів та фонограм; 3) голографічні захисні елементи. Об’єктивна сторона злочину полягає у вчиненні однієї з таких дій: 1) незаконне виготовлення марок акцизного збору, контрольних марок для маркування упаковок примірників аудіовізуальних творів та фонограм або голографічних захисних елементів; 2) їх підроблення; 3) використання незаконно виготовлених, незаконно одержаних або підроблених марок акцизного збору, контрольних марок чи голографічних захисних елементів; 4) збут незаконно виготовлених, незаконно одержаних або підроблених марок акцизного збору, контрольних марок чи голографічних захисних елементів. Злочин вважається закінченим із моменту вчинення будь-якої із перелічених дій. Суб’єктом злочину у формі незаконного виготовлення марої акцизного збору, контрольних марок і голографічних захисних елементів є працівники спеціалізованих підприємств, які здійснюють їх виготовлення. Суб’єкт злочину в інших його формах загальний. Із суб’єктивної сторони злочин характеризується прямим умислом. Кваліфікуючими ознаками злочину (ч, 2 ст. 216) є вчинення його: 1) повторно; 2) за попередньою змовою групою осіб. Необхідно уважно опрацювати ці положення ст. 216 ККУ.       
              
               При підготовці п’ятого питання а саме, ст. 224 КК, необхідно вивчити об’єктивні та суб’єктивні ознаки цього злочину. Так, об'єктом злочину є встановлений законом порядок виготовлення та обігу недержавних цінних паперів. Предметом злочину є недержавні цінні папери, що існують у документарній (паперовій) формі. Такими цінними паперами відповідно до чинних законів України можуть бути акції, облігації підприємств, ощадні сертифікати, інвестиційні сертифікати, векселі. Об'єктивна сторона злочину полягає у: 1) виготовленні підроблених недержавних цінних паперів; 2) їх збуті;
3) використанні їх іншим чином. Суб'єкт злочину загальний. Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом. Кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 2 ст. 224) є: 1) вчинення його повторно; 2) заподіяння ним значної матеріальної шкоди, а особливо кваліфікуючими (ч. 3 ст. 224): 1) вчинення його організованою групою; 2) заподіяння ним особливо великої матеріальної шкоди.             

    Питання для самоконтролю

1. Надайте визначення поняття злочинів у сфері господарської діяльності.          
2. Які злочини належать до таких, що посягають на встановлений порядок виготовлення і використання документів у господарській діяльності?        
3. Надайте кримінально-правову характеристику злочину, передбаченого ст. 199 КК.     
4. Опишіть об’єктивні та суб’єктивні ознаки злочину, передбаченого ст. 216 КК «Незаконне виготовлення, підроблення, використання або збут незаконно виготовлених, одержаних чи підроблених контрольних марок». 
5. Надайте кримінально-правову характеристику злочину, передбаченого ст. 224 КК.

    Задачі


1. Колекціонер Карпіщенко займався виготовленням із міді фальшивих “золотих” царських монет, які збував його знайомий Рухлов. Їм вдалося реалізувати 20 таких монет. Визначте відповідальність Карпіщенка і Рухлова.      

2. Громадяни Авраменко та Сергієнко, маючи у своєму розпорядженні комп’ютерно-копіювальну техніку, виготовили 100 екземплярів акцій прибуткового підприємства “Весна” (номіналом 200 грн кожна), після чого збували їх громадянам за готівкові кошти. Визначте відповідальність Авраменка та Сергієнка.

3. Студент одного з навчальних закладів м. Дніпропетровська Самсоненко надавав послуги своїм однокурсникам із виготовлення квитків на проїзд у тролейбусах. Чи повинен Самсоненко бути притягнутий до кримінальної відповідальності?        
4. Громадяни Шеремет разом із Шуваловим за допомогою комп’ютерної техніки виготовили десять стодоларових купюр. Під час спроби розрахуватись однією з них на ринку м. Харкова Шувалов був затриманий та доставлений у відділення міліції. Визначте відповідальність Шеремета та Шувалова.            

5. Громадянин Германії Шульц, повертаючись із туристичної подорожі по Україні, намагався незаконно вивезти за кордон золоті вироби на суму 6063 долари, а також 5600 євро, поклавши їх у мильницю та між сторінками книги. Визначте відповідальність Шульца.            






    Теми рефератів для самостійної роботи

1. Поняття та ознаки злочинів у сфері господарської діяльності.
2. Критерії поділу злочинів, передбачених розділом VII Особливої частини КК України, на види.
3. Критерії визначення розмірів отриманого доходу, заподіяної шкоди та інших наслідків у злочинах у сфері господарської діяльності.
4. Особливості предметів злочинів у сфері господарської діяльності.
5. Правова регламентація господарської діяльності в Україні.

Основна література:         1–6.
Додаткова література:  8, 9, 10, 11, 18, 19, 20,  21, 24, 25, 35,36, 37, 39, 41, 42, 51, 52, 53, 58, 59, 60, 61, 62, 63, 64, 65, 67, 82, 83, 85,  103, 104, 105, 119, 134, 137, 138, 139, 153, 176, 178, 188.              
              

Тема 11. ЗЛОЧИНИ ПРОТИ ДОВКІЛЛЯ

     План практичного заняття                   

1. Поняття, загальна характеристика та види злочинів проти довкілля. 
2. Аналіз юридичного складу злочину «порушення правил екологічної безпеки».             
3. Забруднення атмосферного повітря.          
4. Порушення правил охорони вод.               
5. Порушення ветеринарних правил.
 

     Методичні вказівки щодо вивчення теми            

    Розпочинаючи опрацювання першого питання теми, необхідно засвоїти, що злочини проти довкілля – це передбачені кримінальним законом суспільно небезпечні діяння, які посягають на навколишнє природне середовище чи його окремі сфери. Вони розміщені у розділі VIII Особливої частини КК. Предметом екологічних злочинів є компоненти природного середовища – земля, її надра, вода, атмосферне повітря, рослинний і тваринний світ. Об'єктом злочинів проти довкілля є блага, що охороняються кримінальним законом, – навколишнє природне середовище, його об'єкти та екологічна безпека. Родовим об'єктом злочинів проти довкілля є суспільні відносини, що забезпечують охорону довкілля, його науково обґрунтоване раціональне використання і відтворення природних ресурсів, охорону нормального екологічного стану біосфери. За своїм безпосереднім об'єктом усі злочини проти довкілля можуть бути поділені на такі групи: 1) злочини проти екологічної безпеки (статті 236, 237, 238 і 253 КК); 2) злочини у сфері землевикористання, охорони надр, атмосферного повітря (статті 239, 239-1, 239-2, 240, 241 і 254 КК); 3) злочини у сфері охорони водних ресурсів (статті 242, 243 і 244 КК); 4) злочини у сфері лісовикористання, захисту рослинного і тваринного світу (статті 245, 246, 247, 248, 249, 250, 251 і 252КК). Об'єктивна сторона більшості екологічних злочинів характеризується дією, а злочину, передбаченого ст. 237 КК, – бездіяльністю. Більшість складів злочинів проти довкілля сконструйовані як матеріальні, а саме передбачають заподіяння шкоди тим чи іншим природним об’єктам, здоров’ю і життю людей тощо. Суб’єктами злочинів проти довкілля можуть бути особи, які досягли 16-річного віку. Суб’єктом злочину, передбаченого ч. 2 ст. 244 ККУ, може бути лише іноземна особа. Суб’єктами злочинів, передбачених статтями 236, 237, 238, 243, можуть бути лише службові особи. Суб'єктивна сторона екологічних злочинів характеризується як умислом так і  необережністю.

       При опрацюванні другого питання, необхідно проаналізувати об’єктивні та суб’єктивні ознаки злочину, передбаченого
ст. 236 КК: «Порушення правил екологічної безпеки». Основним безпосереднім об'єктом злочину є екологічна безпека як умова життєдіяльності людини, флори і фауни в частині нормативно визначеного порядку виконання робіт, пов'язаних з проектуванням, будівництвом, експлуатацією об'єктів, потенційно шкідливих для навколишнього природного середовища, а додатковим обов'язковим об'єктом – життя людини або інші блага. Предметом цього злочину є підприємства, споруди, пересувні засоби та інші об'єкти, у зв'язку з проектуванням, експлуатацією яких існує небезпека негативного впливу на людину і довкілля. Об'єктивна сторона злочину характеризується сукупністю трьох ознак: 1) діяння – порушення порядку проведення екологічної експертизи, правил екологічної безпеки під час проектування, розміщення, будівництва, реконструкції, введення в експлуатацію, експлуатації та ліквідації підприємств, споруд, пересувних засобів та інших об'єктів;
2) наслідки у вигляді загибелі людей, екологічного забруднення значних територій або інших тяжких наслідків; 3) причинний зв'язок між діянням та наслідками.     За своєю конструкцією склад злочину матеріальний. Злочин є закінченим з моменту настання суспільно небезпечних наслідків, передбачених ст. 236. Суб'єкт злочину спеціальний. Це особа, на яку покладено правовий обов'язок дотримуватися відповідних приписів законодавства щодо порядку проведення державної екологічної експертизи, правил екологічної безпеки. Суб'єктивна сторона злочину визначається психічним ставленням особи до наслідків і за загальним правилом, характеризується необережною формою вини.
               Аналізуючи третє питання, а саме ст. 241: «Забруднення атмосферного повітря», необхідно запам’ятати, що основним безпосереднім об'єктом цього злочину є порядок охорони атмосферного повітря, встановлений з метою збереження, поліпшення та відтворення його стану, раціонального використання для виробничих потреб, відвернення і зменшення шкідливого впливу на атмосферне повітря, а також право людини на сприятливе довкілля. Його додатковим об'єктом можуть бути життя і здоров'я особи, інші блага. Предметом злочину є атмосферне повітря – природна суміш газів (кисень, азот, аргон, вуглекислий газ, неон тощо), яка знаходиться у відкритому просторі над територією України за межами житлових, виробничих та інших приміщень. Об'єктивна сторона полягає у: 1) забрудненні або 2) іншій зміні природних властивостей атмосферного повітря шляхом насичення його зазначеними у ч. 1 ст. 241 речовинами і матеріалами, якщо це створило небезпеку для життя, здоров'я людей або для довкілля. Злочин є закінченим з моменту, коли внаслідок забруднення або іншої зміни природних властивостей атмосферного повітря створено небезпеку для життя, здоров'я людей або для довкілля. Суб'єкт злочину спеціальний: це працівник підприємства, установи, організації, у зв'язку з діяльністю яких відбуваються забруднення чи інша негативна зміна атмосферного повітря і на якого покладено правовий обов'язок дотримуватися спеціальних правил з приводу забезпечення чистоти й оптимального стану атмосферного повітря. Суб'єктивна сторона злочину характеризується умисною або необережною формами вини. Психічне ставлення винного до тяжких наслідків (ч. 2 ст. 241) може характеризуватися лише необережністю. Кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 2 ст. 241) є загибель людей або інші тяжкі наслідки.  
               При опрацюванні четвертого питання необхідно звернути увагу на те, що призначенням ст. 242 ККУ є захист водних ресурсів у процесі народно-господарського, побутового, рекреаційного та іншого водокористування. Основним безпосереднім об'єктом злочину є встановлений порядок раціонального використання, відтворення та охорони водних об'єктів від забруднення, засмічення та виснаження. Його додатковим об'єктом можуть бути життя та здоров'я особи, власність, інші блага. Предметом злочину є водні об'єкти, конкретні різновиди яких перелічено у диспозиції ч. 1 ст. 242. Об'єктивна сторона злочину характеризується сукупністю трьох ознак: 1) діяння – порушення правил охорони вод; 2) наслідки у


вигляді забруднення поверхневих чи підземних вод і водоносних горизонтів, джерел питних, лікувальних вод або зміни їхніх природних властивостей, або виснаження водних джерел, що створило небезпеку для життя, здоров'я людей чи для довкілля; 3) причинний зв'язок між діянням та наслідками. Для визнання злочину закінченим необхідно, щоб забруднення, зміна природних властивостей вод або виснаження водних об'єктів створили небезпеку для життя, здоров'я людей чи довкілля. Суб'єкт злочину є загальним. Суб'єктивна сторона злочину характеризується умисною або необережною формою вини. Кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 2 ст. 242) є спричинення: 1) загибелі або захворювання людей; 2) масової загибелі об'єктів тваринного і рослинного світу; 3) інших тяжких наслідків.      
    Розглядаючи останнє питання теми, передбачене ст. 251 КК «Порушення ветеринарних правил», необхідно звернути увагу на те, що  диспозиція ст. 251 є бланкетною, що у кожному конкретному випадку вимагає встановлення того, які саме ветеринарні правила порушені особою і в яких нормативних актах ці правила закріплені. Основним безпосереднім об'єктом злочину є встановлений порядок захисту тваринного світу в частині дотримання ветеринарних правил, попередження і боротьби із заразними хворобами диких і свійських тварин. Додатковим об'єктом може бути здоров'я населення. Предметом злочину є:
1) тварини, птиця, інші представники фауни, здоров'я яких охороняється спеціальними правилами, їхні ембріони, запліднена ікра; 2) продукти тваринного походження; 3) сировина тваринного походження; 4) корми тваринного походження і кормові добавки.  Об'єктивна сторона злочину характеризується сукупністю трьох ознак: 1) діяння – порушення ветеринарних правил; 2) тяжкі наслідки; 3) причинний зв'язок між діянням і наслідками. Злочин вважається закінченим з моменту настання тяжких наслідків. Суб'єкт злочину є загальним.  Суб'єктивна сторона цього злочину визначається психічним ставленням до наслідків і, за загальним правилом, характеризується необережністю. Проте не виключається можливість порушення ветеринарних правил з непрямим умислом.

    Питання для самоконтролю    

1. Надайте загальну характеристику злочинам проти довкіл-ля.             
2. Поясніть, що є предметом злочину  «Порушення правил екологічної безпеки»?            
3. Зазначте, коли настає момент закінчення злочину: «Забруднення атмосферного повітря»?         
4. Розкрийте об’єктивні та суб’єктивні ознаки злочину: «Порушення правил охорони вод».          
5. Надайте кримінально-правову характеристику злочи-ну: «Порушення ветеринарних правил»,

                Задачі  

1. Директор сільськогосподарського підприємства громадянин Маковецький, із метою підвищення родючості ґрунтів наказав своїм підлеглим внести до них подвійну дозу імпортних добрив. Однак після проведених робіт було встановлено, що термін використання добрив уже сплив, та що їх використання може мати негативні  наслідки як для довкілля, так і для здоров’я людей. Щоб не нести додаткових витрат із приведенням цих земель до належного стану, Маковецький вирішив не поширювати інформацію щодо небезпечного стану земель. Через певний період часу овочі, що були зібрані на території, яка була оброблена подвійною дозою добрив, реалізовувалися в торгових місцях міських ринків. У людей, які придбавали такі овочі, погіршувалось самопочуття та виникали стійкі алергічні реакції. Десять осіб було госпіталізовано. Стан чотирьох осіб, одна з яких є дитиною, лікарями оцінювався як середньої тяжкості. Визначте відповідальність Маковецького.     

2. Металургійне підприємство, розміщене на околиці міста Харкова, здійснило викид в атмосферне повітря продуктів переробки, які перевищували відповідні санітарні норми і були шкідливими для здоров‘я населення. В результаті таких дій громадяни, прилеглого до підприємства району, почали скаржитися на погане самопочуття і частіше хворіти на захворювання дихальних шляхів. Мешканці міста неодноразово зверталися з вимогами усунення причин забруднення повітря до директора підприємства та до міської влади. Однак директор підприємства Одинцов зазначав, що на відповідні пристрої та фільтри в нього немає коштів. Визначте відповідальність Одинцова. Чи має значення для кваліфікації фінансове становище підприємства?

3. Лісничий Канівець, виконуючи планову роботу із санітарної вирубки дерев, вирубував та реалізовував стороннім особам для будівництва дерева, які не підлягали вирубуванню. В результаті цих дій лісничим було заподіяно шкоду лісовому господарству в сумі 10000 тис. грн та незаконно отримано 4000 грн. Визначте відповідальність Канівця.

4. Керівник приватного підприємства Онищук з метою розширення виробничої діяльності звернувся до свого знайомого Кібенка, який працював в установі Міськпроекту, з проханням розробити проект комплексу з виробництва лакофарбової продукції. Виробництво такої продукції потребує особливої уваги щодо дотримання вимог охорони довкілля. З метою зменшення витрат на проектування та будівництво виробничого комплексу Онищук попрохав Кібенка виключити з проекту систему очистки води. Останній погодився, взявши за таку послугу 4000 доларів США. Робота цього виробничого комплексу без очисних споруд завдала значної шкоди довкіллю.      
      Визначте відповідальність громадян Онищука та Кібенка.
5. Працівники прокуратури Петров та Чаганець, перебуваючи на території заповітної зони, у зв’язку з виконанням ними службових повноважень з приводу розслідування вбивства, вирішили пополювати. З дозволу лісничого вони, використовуючи табельну зброю, вбили дванадцять лисиць, чим заподіяли шкоду державі в розмірі приблизно 8000 грн. Проаналізуйте ситуацію та визначте відповідальність Петрова, Чаганця та лісничого.

      Теми рефератів для самостійної роботи

 

1. Відмежування злочинів проти довкілля від злочинів проти власності.

2. Шкода від незаконної порубки лісу, незаконного полювання, а також незаконного зайняття рибним, звіриним або іншим водним добувним промислом.

3. Порушення правил охорони надр: аналіз юридичних складів злочину.

4. Умисне знищення або пошкодження територій, взятих під охорону держави, та об'єктів природно-заповідного фонду: аналіз юридичних складів злочину, відмежування цього злочину від знищення або пошкодження лісових масивів.       

5. Безгосподарське використання земель.

 

Основна література: 1–6.
Додаткова література:  43, 44, 45, 49, 66, 127, 128, 141, 170, 194.         

Тема 12. ЗЛОЧИНИ ПРОТИ ГРОМАДСЬКОЇ БЕЗПЕКИ

   План практичного заняття    
 

1. Загальна характеристика та види злочинів проти громадської безпеки.
2. Кримінально-правова характеристика створення злочинної організації.
3. Сприяння учасникам злочинних організацій та укриття їх злочинної діяльності.           

4. Форми та ознаки бандитизму.  
5. Кримінально-правова характеристика створення не передбаче-них законом воєнізованих або збройних формувань.

 

   Методичні вказівки щодо вивчення теми              

     Кримінальна відповідальність за злочини проти громадської безпеки передбачена розділом ІХ Особливої частини КК (статті 255–270-1 КК). Надаючи загальну характеристику цьому розділу Особливої частини КК, необхідно запам’ятати, що під злочинами проти громадської безпеки у кримінально-правовій літературі розуміють суспільно-небезпечні, передбачені КК винні діяння (дії або бездіяльність), вчинені суб’єктами злочину, що порушують громадську безпеку і створюють загальну небезпеку загибелі людей чи настання інших тяжких наслідків або заподіюють такі наслідки. Родовим об’єктом цих злочинів є громадська безпека.  З урахуванням специфіки безпосередніх об’єктів і джерел підвищеної небезпеки всі злочини проти громадської безпеки можна поділити на чотири групи: 1) злочини, пов’язані з діяльністю злочинних організацій (ст.ст. 255–257, 258-3, 260); 2) злочини, пов’язані з тероризмом (ст.ст. 258–258-2, 258-4, 2585 259 і 266); 3) злочини, що порушують правила поводження з предметами, які становлять підвищену суспільну небезпеку (ст.ст. 262–265-1, 267–269); 4) злочини, пов’язані з порушенням спеціальних правил (ст.ст. 261, 270, 270-1). Предмети злочинів проти громадської безпеки повинні бути придатними руйнувати, спричиняти тілесні ушкодження чи смерть людині, заподіювати значну матеріальну шкоду. Об’єктивна сторона складів злочинів проти громадської безпеки характеризується в основному
проявом суспільно небезпечного діяння. Склади злочинів є формальними. Однак деякі злочини проти громадської безпеки належать до таких, що мають усічені склади (наприклад, ст. 255 КК), а також матеріальні склади (наприклад, ст. 270 КК). Суб’єкт злочинів даного розділу, як правило, загальний. За бандитизм
(ст. 257 КК), терористичний акт (ст. 258 КК), крадіжку, грабіж,


розбій і вимагання предметів, передбачених
ст. 262 КК, відповідальність настає із 14-річного віку. У злочинах, передбачених ч. 2 ст. 256, ст. 262 КК, а також злочинах, які полягають у порушенні певних правил, суб’єктом злочину може бути службова особа чи особа, що наділена відповідними повноваженнями щодо конкретних джерел загальної небезпеки. Суб’єктивна сторона майже всіх злочинів проти громадської безпеки характеризується умислом. Посягання, що полягають у порушенні певних правил, учиняються зі змішаною формою вини. Деяким злочинам проти громадської безпеки властива спеціальна мета (наприклад, при бандитизмі (ст. 257) метою злочину є напад на підприємства, установи, організації чи на окремих осіб).      
     При опрацюванні другого питання, передбаченого ст. 255 КК, необхідно звернутися до положень Загальної часини КК, а саме до ч. 4 ст. 28 КК та пригадати визначення поняття «злочинна організація».  Об'єктом цього злочину є громадська безпека. З об’єктивної сторони злочин може виражатися у таких формах: 1) створення злочинної організації; 2) керівництво злочинною організацією; 3) участь у злочинній організації; 4) участь у злочинах, вчинюваних такою організацією; 5) організація, керівництво чи сприяння зустрічі представників злочинних організацій або організованих груп для розроблення планів і умов спільного вчинення злочинів, матеріального забезпечення злочинної діяльності чи координації дій об’єднань злочинних організацій або організованих груп. Злочин вважається закінченим із моменту вчинення одного із діянь, передбачених диспозицією ч. 1 ст. 255 КК, тобто склад злочину є усіченим. Суб’єкт злочину є загальним – фізична осудна особа, що досягла 16-річного віку. Особа віком від 14 до 16 років може нести відповідальність лише за окремі злочини, вчинені у складі злочинної організації (наприклад, за грабіж (ст. 186 КК). Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом. Частиною 2 ст. 255 КК передбачено спеціальний вид звільнення від кримінальної відповідальності при позитивній посткримінальній поведінці особи, яка вчинила злочин, передбачений ч. 1 ст. 255 КК.

     Опрацьовуючи третє питання, передбачене ст. 256 КК України: «Сприяння учасникам злочинних організацій та укриття їх злочинної діяльності», необхідно засвоїти, що об'єктом цього злочину є громадська безпека. Об’єктивна сторона злочину включає в себе заздалегідь не обіцяне: 1) сприяння учасникам злочинних організацій; 2) укриття їх злочинної діяльності;
3) здійснення інших дій щодо створення умов, які сприяють їх злочинній діяльності.        Склад злочину формальний. Злочин вважається закінченим із моменту вчинення хоча б однієї із зазначених дій. Суб'єкт злочину є загальним. Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом. Кваліфікуючими ознаками злочину є вчинення його: 1) службового особою;
2) повторно.        
   Четверте питання відведене вивченню складу злочину, передбаченого ст. 257 КК «Бандитизм». Об'єктом бандитизму є громадська безпека. Об'єктивна сторона бандитизму може виражатися в трьох формах: 1) організація озброєної банди для нападу на підприємства, установи, організації чи на окремих осіб; 2) участь у такій банді; 3) участь у вчинюваному бандою нападі. Для складу бандитизму досить вчинення хоча б однієї з цих дій. Відповідно до ст. 257 КК організація озброєної банди є закінченим злочином із моменту її створення незалежно від того, чи вчинили члени банди хоча б один напад. Суб'єкт бандитизму — будь-яка особа, яка досягла 14-річного віку. Із суб'єктивної сторони бандитизм характеризується прямим умислом. 
     Розглядаючи останнє питання теми, а саме ст. 260 КК «Створення не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань», необхідно звернути увагу, що об'єктом цього злочину є громадська безпека від діяльності непередбачених законами України воєнізованих або збройних формувань. Об'єктивна сторона злочину виражається у таких формах:
1) створення непередбачених законом України воєнізованих формувань; 2) участь у їх діяльності (ч. 1 ст. 260);
3) створення непередбачених законом збройних формувань;
4) участь у їх діяльності (ч. 2 ст. 260); 5) керівництво зазначеними формуваннями; 6) їх фінансування, постачання їм зброї, боєприпасів, вибухових речовин чи військової техніки (ч. 3
ст. 260); 7) участь у складі вказаних формувань у нападі на підприємства, установи, організації чи на громадян (ч. 4 ст. 260). Злочин вважається закінченим з моменту створення воєнізованого або збройного формування, навіть якщо не вчинено жодної дії, заради якої вони були створені. Суб'єкт злочину загальний. За окремі злочини, вчинювані у ході нападів у складі воєнізованого чи збройного формувань у випадках, передбачених ч. 2 ст. 22, відповідальність настає із 14-річного віку. Суб'єктивна сторона злочину характеризується умислом. Ставлення до наслідків у вигляді загибелі людей чи інших тяжких наслідків
(ч. 5 ст. 260) характеризується необережністю. Кваліфікуючими ознаками злочину, передбаченого ч. 4 ст. 260, є: 1) загибель людей; 2) настання інших тяжких наслідків (ч. 5 ст. 260). У частині 6 ст. 260 передбачено спеціальний вид звільнення від кримінальної відповідальності при позитивній посткримінальній поведінці особи, яка створила відповідне воєнізоване чи збройне формування або брала участь у їх діяльності.              

    Питання для самоконтролю

1. Надайте загальну характеристику злочинам проти громадської безпеки.
2. Поясніть, коли злочин «Створення злочинної організації» вважається закінченим?      
3. У чому полягає зміст «заздалегідь не обіцяного сприяння» учасникам злочинних організацій та укриттю їх злочинної діяльності для кваліфікації діяння за ст. 256 КК?
4. Назвіть форми та ознаки бандитизму.       
5. Зазначте момент закінчення злочину «Створення не


передбачених законом воєнізованих або збройних формувань».            

     Задачі

1. Учні випускного класу однієї зі шкіл м. Дніпропетровська  Василенко та Остапчук систематично телефонували службовим особам метрополітену та повідомляли їм про мінування стацій та закладення отруйних речовин у місцях посадки людей у вагони. Декілька разів після повідомлень про нібито «небезпеку» у метрополітені припинявся рух поїздів. У зв’язку з цим метрополітену була завдана матеріальна шкода у вигляді недоотриманого прибутку в розмірі 7600,00 грн. Визначте відповідальність Василенка та Остапчука.  

2. Громадяни Волковець і Хромов, перебуваючи у стані алкогольного сп’яніння, вночі ходили по території гуртожитку, стукали в двері кімнат, нецензурно висловлювалися, на зауваження інших осіб не реагували, намагалися влаштувати бійку. При цьому Хромов погрожував іншим громадянам саморобним пістолетом, спрямовуючи його на них. Судово-криміналістична експертиза встановила, що пістолет був технічно несправним і не придатним для здійснення пострілів.              
Варіант 1. Пістолет був придатним для  здійснення пострілів.
Варіант 2. Хромов зробив постріл і поранив одного чоловіка.
               Проаналізуйте подані варіанти та вирішіть питання щодо відповідальності  Волковця і Хромова.

3. Громадянин Суворов носив із собою подарований йому іноземним туристом мисливський ніж зарубіжної фірми. На цей ніж Суворов кустарним способом наніс серію та номер, присвоєні заводом-виготовлювачем іншому ножу, на носіння якого Cуворов мав право, але який загубив. Суворов був членом товариства


мисливців і рибалок, у його мисливському квитку зафіксовано дозвіл на носіння мисливського ножа. Поясніть, чи підлягає Суворов кримінальній відповідальності?              

4. Громадянин Тураєв звернувся до Коваленка, який був співробітником оперативного підрозділу, із проханням допомогти уникнути викриття одного з членів злочинного угруповання.  За таку «послугу» Тураєв запропонував Коваленку грошову винагороду. Коваленко погодився, в результаті чого  допоміг уникнути кримінальної відповідальності громадянину Брускову. Визначте відповідальність Тураєва та Коваленка.

5. У листопаді на одній із станцій метро відбувся вибух. За результатами проведених слідчих дій було встановлено, що вибух був організований однією з політичних  партій з метою провокації воєнного конфлікту в країні. Дайте кримінально-правову оцінку вчиненому.
              
     Теми рефератів для самостійної роботи             

1. Втягнення у вчинення терористичного акту.          
2. Публічні заклики до вчинення терористичного акту.           
3. Напад на об’єкти, на яких є предмети, що становлять підвищену небезпеку для оточення.         
4. Недбале зберігання вогнепальної зброї або бойових припасів.
5. Відмінність злочину «Порушення встановлених законодавст-вом вимог пожежної безпеки» від адміністративного правопорушення.

           Основна література: 1–6.    
          Додаткова література: 4, 5,  14, 23, 27, 40, 72,73, 74,  75, 76, 77, 78, 79, 80, 95, 101, 116, 148, 152, 158, 159, 175, 181, 182, 183, 184, 185, 186.  

Тема 13. ЗЛОЧИНИ ПРОТИ БЕЗПЕКИ ВИРОБНИЦТВА
 

  План практичного заняття       

1. Загальна характеристика та види злочинів проти безпеки виробництва.
2. Порушення вимог законодавства про охорону праці.           
3. Порушення правил безпеки під час виконання робіт із підвищеною небезпекою.          
4. Порушення правил безпеки на вибухонебезпечних підприємствах або у вибухонебезпечних цехах.        
5. Порушення правил, що стосуються безпечного використання промислової продукції або безпечної експлуатації будівель і споруд.       

   Методичні вказівки щодо вивчення теми              

   При опрацюванні першого питання необхідно засвоїти, що, виходячи із подібності безпосередніх об’єктів, характеру виробництва та суспільно небезпечних наслідків, злочини цієї групи можливо класифікувати на: 1)  злочини у сфері безпеки праці (статті 271 і 272); 2) інші злочини у сфері безпеки виробництва (статті 273–275). Родовим об’єктом злочинів проти безпеки виробництва є відносини, що забезпечують безпеку виробництва.  Безпосередні об’єкти окремих злочинів проти безпеки виробництва входять у систему відносин родового об’єкта, однак мають і свої особливості. Вони залежать від видів безпеки виробництва, рівнів безпеки, характеру можливої шкоди та сфер її поширення. Додатковими обов’язковими об’єктами всіх злочинів, що посягають на безпеку виробництва, виступають життя і здоров’я людини, а додатковими факультативними об’єктами злочинів, передбачених ст. 272–275, – власність і довкілля (екологічна безпека). Потерпілими від цих злочинів можуть бути або тільки працівники виробництва (ст. 271 і 272), або і працівники виробництва, і сторонні особи (ст. 273 і 274), або лише сторонні особи (ст. 275 КК). Об’єктивна сторона злочинів проти безпеки виробництва характеризується матеріальним складом, тому необхідно встановлення діяння, наслідків і причинного зв’язку. Суб’єкт злочинів проти безпеки виробництва – спеціальний. Це особи, які зобов’язані дотримуватися правил безпеки виробництва. Із суб’єктивної сторони щодо порушення правил безпеки можуть мати місце умисел або необережність щодо наслідків – тільки необережність. Особливу увагу необхідно звернути на покарання за вчинення цих злочинів.              
   При опрацюванні другого питання «Порушення вимог законодавства про охорону праці», передбаченого ст. 271 КК, необхідно запам’ятати, що основним безпосереднім об’єктом цього злочину є конституційне право людини і громадянина на безпечні умови праці. Додатковим обов’язковим об’єктом є здоров’я особи. Потерпілим від злочину може бути особа, яка має постійний або тимчасовий зв’язок із даним підприємством, установою, організацією чи з виробничою діяльністю громадянина – суб’єкта підприємницької діяльності. Об’єктивна сторона характеризується: 1) діянням (дією або бездіяльністю);
2) наслідками у вигляді шкоди здоров’ю (ч. 1 ст. 271  КК) або загибелі людей чи іншими тяжкими наслідками (ч. 2 ст. 271 КК); 3) причинним зв’язком між діянням і наслідками. Крім того, особливе значення має  місце вчинення злочину. Злочин вважається закінченим із моменту заподіяння шкоди здоров’ю потерпілого. Суб’єкт злочину спеціальний, а саме: 1) є службова особа підприємства, установи, організації або громадянин – суб’єкт підприємницької діяльності; 2) особа, яка несе спеціальні обов’язки з охорони праці. Суб’єктивна сторона злочину характеризується, як правило, складною формою вини: до самого порушення вимог законодавства про охорону праці особа ставиться умисно (інколи – необережно), а до його суспільно


небезпечних наслідків – лише необережно. 
                Аналізуючи третє питання «Порушення правил безпеки під час виконання робіт із підвищеною небезпекою» (ст. 272 КК), необхідно визначитись із переліком робіт, які належать до категорії робіт із підвищеною небезпекою. У зв’язку з цим, необхідно опрацювати положення постанови Кабінету Міністрів України від 26 жовтня 2011 р. № 1107 “Про затвердження Порядку видачі дозволів на виконання робіт підвищеної небезпеки та на експлуатацію (застосування) машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки”. Основним безпосереднім об’єктом цього злочину є безпека праці під час виконання робіт із підвищеною небезпекою. Потерпілим унаслідок злочинних діянь, передбачених ст. 272 КК, є працівник виробництва. Об’єктивна сторона злочину характеризується: 1) діянням – порушенням правил безпеки під час виконання робіт із підвищеною небезпекою на виробництві або будь-якому підприємстві;
2) наслідками у вигляді загрози загибелі людей чи настання інших тяжких наслідків (ч. 1 ст. 272 КК) або у вигляді загибелі людей чи інших тяжких наслідків (ч. 2 ст. 272 КК); 3) причинним зв’язком між діянням і наслідками. Крім того, обов’язковими ознаками об’єктивної сторони складу цього злочину є обстановка і місце його вчинення. Злочин вважається закінченим із моменту настання відповідних наслідків, зазначених у частинах 1 і 2
ст. 272 КК. Суб’єкт злочину спеціальний – особа, яка зобов’язана дотримуватися правил безпеки під час виконання робіт із підвищеною небезпекою. Суб’єктивна сторона злочину визначається ставленням винного до наслідків і характеризується необережністю. Виною у цьому складі злочину охоплюється знання винним правил, порушення яких йому інкримінується.
                Аналізуючи четверте питання теми ст. 273 «Порушення правил безпеки на вибухонебезпечних підприємствах або у вибухонебезпечних цехах», необхідно запам’ятати, що родовим


об'єктом цього злочину є безпека виробництва. Безпосереднім об'єктом злочину є безпека на вибухо-небезпечних підприємствах або у вибухонебезпечних цехах. Додатковим необхідним безпосереднім об'єктом злочину є здоров'я людини. Додаткові факультативні безпосередні об'єкти злочину – життя людини, власність, довкілля. Потерпілими від злочину можуть бути як працівники вибухонебезпечних підприємств (цехів), так і сторонні особи. Об'єктивна сторона злочину (ч. 1 ст. 273 КК) характеризується: 1) діянням у формі порушення правил безпеки на вибухонебезпечних підприємствах або у вибухонебезпечних цехах; 2) наслідками у вигляді створення загрози загибелі людей чи настання інших тяжких наслідків, заподіянням шкоди здоров'ю потерпілого; 3) причинним зв'язком між зазначеними діянням і наслідками; 4) місцем вчинення злочину. Злочин є закінченим із моменту настання наслідків у вигляді створення загрози загибелі людей чи настання інших тяжких наслідків або заподіяння шкоди здоров'ю потерпілого. Суб'єкт злочину є спеціальним. Це особа, зобов'язана дотримуватися правил безпеки під час виконання робіт з підвищеною небезпекою. Суб'єктивна сторона злочину характеризується необережністю щодо наслідків. Порушення може бути як умисним, так і необережним. Кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 2 ст. 273 КК) є спричинення: 1) загибелі людей; 2) інших тяжких наслідків.
               При опрацюванні останнього питання теми «Порушення правил, що стосуються безпечного використання промислової продукції або безпечної експлуатації будівель і споруд», необхідно засвоїти, що основним безпосереднім об'єктом злочину, передбаченого ст. 275 КК, є безпека використання промислової продукції та безпечне використання будівель і споруд, а додатковим обов'язковим його об'єктом – життя та здоров'я особи. Предметом злочину є: 1) промислова продукція; 2) будівлі і споруди. Об'єктивна сторона злочину характеризується: 1) діянням у вигляді порушення правил, що стосуються безпечної експлуатації будівель і споруд; 2) наслідками у вигляді загрози загибелі людей чи настання інших тяжких наслідків або у вигляді заподіяння шкоди здоров'ю потерпілого (ч. 1 ст. 275), або у вигляді загибелі людей чи інших тяжких наслідків (ч. 2 ст. 275); 3) причинним зв'язком між діянням і наслідками, а також 4) часом вчинення злочину. Злочин вважається закінченим із моменту настання наслідків, зазначених у частинах 1 і 2 ст. 275 КК. Суб’єкт злочину є спеціальним, а саме – особа, яка зобов’язана дотримуватися відповідних правил безпеки.  Суб’єктивна сторона злочину визначається ставленням винного до наслідків і характеризується необережністю.

     Питання для самоконтролю

1. Надайте загальну характеристику злочинам проти безпеки виробництва.       
2. Поясніть, які категорії осіб можуть бути потерпілими від злочину «Порушення вимог законодавства про охорону праці»?
3. Зазначте, які види робіт належать до категорії робіт із підвищеною небезпекою?           
4. Назвіть ознаки суб’єкта злочину «Порушення правил безпеки на вибухонебезпечних підприємствах або у вибухонебезпечних цехах».
5. Зазначте, що є предметом злочину «Порушення правил, що стосуються безпечного використання промислової продукції або безпечної експлуатації будівель і споруд»? 

               Задачі

1. Для прискорення процесу подання будівельних матеріалів на споруду, яка будувалася, бригадир Тимощук дав розпорядження двом робітникам, Василенку та Пилипчуку, закидувати цеглу на другий поверх. Василенко хотів різко закинути чергову цеглину, але не розрахував її ваги, розтягнув м’язи і травмував руку. Цеглина, яку він кинув, замість другого поверху споруди полетіла вгору і впала на ногу Купенку. При цьому Купенку були заподіяні тілесні ушкодження середньої тяжкості. Сам Василенко був непрацездатним упродовжн 7 днів.                 
               Визначте відповідальність бригадира Тимощука.       
              
2. На спеціальному майданчику, який належав підприємству з видобутку вугілля, знищувалися вибухові речовини, в яких закінчився термін зберігання. Внаслідок порушення встановлених правил користування вибуховими речовинами стався вибух однієї тонни вибухівки. У результаті вибуху загинули два робітники підприємства і було пошкоджено виробничий корпус. Начальник ділянки Максименко, порушуючи вимоги інструкції при проведенні вибухових робіт, особисто ними не керував. Чи підлягає кримінальній відповідальності громадянин Максименко? Хто може бути  суб’єктом цього злочину?

3. Керівник будівельних робіт із зведення сховища овочів, громадянин Кубрак, усупереч вимогам будівельних норм і правил допустив до виконання цих робіт робітників без захисних пристроїв і засобів. Унаслідок таких порушень бригадир Сидоренко, який працював без захисного паска, впав із висоти п`яти метрів і одержав тяжкі тілесні ушкодження.
 Визначте відповідальність громадянина Кубрака.         
 Варіант: Сидоренко, впавши з висоти п’яти метрів, помер.

4. Громадянин Шведов працював бригадиром будівельного управління. Під час зведення житлового будинку він не дав вказівку підлеглим обгородити отвір у перекритті над сходами з метою убезпечення працівників від нещасних випадків. У цей отвір впав каменяр Пилипенко і, від отриманих пошкоджень, не приходячи до свідомості, помер. Визначте відповідальність бригадира Шведова.              


5. Підприємство з виготовлення іграшок займалося випуском дитячих іграшкових рушниць, які стріляють невеликими гумовими кульками. В інструкції з використання було зазначено, що вони призначені для дітей віком 8–10 років і є безпечними для людини при дальності пострілу не менш 2 м. На цю іграшку завод-виробник мав сертифікат відповідності стандартам безпеки. У прокуратуру міста надійшли заяви від кількох батьків, чиї малолітні діти отримали тілесні ушкодження в результаті використання таких іграшок. При цьому батьки стверджували, що ці наслідки викликані надмірною жорсткістю використаних в іграшках кульок. Чи повинні керівники підприємства понести відповідальність за настання суспільнонебезпечних наслідків? Якщо так, поясніть, яку саме.

        Теми рефератів для самостійної роботи

1. Особливості потерпілого від порушення вимог законодавства про охорону праці.                                      
2. Співвідношення загальної норми за ст. 271 КК та спеціальних норм, визначених в інших статтях цього розділу. 
3. Кримінально-правова характеристика порушення правил безпеки під час виконання робіт із підвищеною небезпекою.        
4. Предмет порушення правил, що стосуються безпечного використання промислової продукції або безпечної експлуатації будівель і споруд.     
5. Види порушень правил, що стосуються безпечного використання промислової продукції або безпечної експлуатації будівель і споруд.           

         Основна література: 1–6.      
         Додаткова література:  15, 28, 29, 30, 31, 81, 93, 108, 109, 110, 111, 121, 160.          

 

Тема 14. ЗЛОЧИНИ ПРОТИ БЕЗПЕКИ РУХУ ТА ЕКСПЛУАТАЦІЇ ТРАНСПОРТУ
  
               План практичного заняття         

1. Загальна характеристика та види злочинів проти безпеки руху та експлуатації транспорту.       
2. Порушення правил безпеки руху або експлуатації залізничного, водного чи повітряного транспорту.     
3. Угон або захоплення залізничного рухомого складу, повітря-ного, морського чи річкового судна.           
4. Порушення правил повітряних польотів. 
5. Порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами. 
                
  Методичні вказівки щодо вивчення теми

               Починаючи вивчення теми, необхідно зазначити, що в Україні існує розвинена транспортна система. У чинному КК відповідальність за злочини у сфері безпеки руху та експлуатації транспорту передбачена розділом XI Особливої частини «Злочини проти безпеки руху та експлуатації транспорту». Головною ознакою, за якою злочини об’єднані в єдиний розділ, є родовий об’єкт – суспільні відносини, що забезпечують безпеку руху та експлуатації транспорту. В розділі XI Особливої частини КК злочини розміщені в певній послідовності. На першому місці знаходяться злочини, які вчиняються на залізничному, водному чи повітряному транспорті (ст. ст. 276-285 КК), на другому – на автомобільному і міському електротранспорті (ст. ст. 286-
290 КК) і завершують розділ злочини, що виражаються в порушенні чинних на транспорті правил та в пошкодженні магістральних трубопроводів (ст. ст. 291, 292 КК). Залежно від ступеня суспільної небезпеки злочини проти безпеки руху та експлуатації транспорту можна систематизувати в групи в такій послідовності: злочинні порушення чинних на транспорті правил (ст. 276, 276-1, 281, 282, 286, 288, 291 КК); злочини, пов’язані із пошкодженням чи знищенням транспортних засобів, їх частин або комунікацій (ст. 277, 290, 292 КК); злочини, пов’язані із незаконним заволодінням або блокуванням транспортних засобів чи комунікацій (ст. 278, 279, 289 КК); інші транспортні злочини (ст. 280, 283-285, 287 КК). Безпосередні об’єкти окремих злочинів проти безпеки руху та експлуатації транспорту залежать від видів транспорту, характеру об’єктивної сторони та кваліфікуючих обставин. Предметом злочинів проти безпеки руху та експлуатації транспорту можуть бути: залізничний, водний чи повітряний транспорт, колії, засоби сигналізації та зв’язку
(ст. 276, 291 КК); шляхи сполучення та споруди на них, транспортні засоби (ст. 277, 286, 287, 289 КК); залізничний рухомий склад, повітряне, морське чи річкове судно (ст. 278, 283-285 КК); магістральні нафто-, газо- та нафтопродуктопроводи
(ст. 292 КК); транспортні комунікації, транспортне підприємство, вокзал, аеродром, порт, станції (ст. 279 КК); ідентифікаційний номер, номер двигуна, шасі або кузова, номерна панель з ідентифікаційним номером транспортного засобу (ст. 290 КК). З об’єктивної сторони ці злочини побудовані по-різному. Більша частина злочинів мають  матеріальні склади. У злочинах, передбачених ст. 276, 281, 282, 286, 288, 291 КК, діяннявиражається в порушенні певних правил, диспозиції цих норм є бланкетними, тому для встановлення змісту об’єктивної сторони необхідно звертатися до відповідних нормативно-правових актів. Як обов’язкова ознака деякі статті XI розділу Особливої частини КК передбачають спосіб вчинення злочину або обстановку вчинення злочину, або місце вчинення злочину. Суб’єктом злочинів проти безпеки руху та експлуатації транспорту є фізична особа, що досягла 16-річного віку. В


окремих статтях передбачений спеціальний суб’єкт. Суб’єктивна сторона злочинів проти безпеки руху та експлуатації транспорту характеризується залежно від складності об’єктивної сторони. Злочини з формальним складом вчиняються лише з прямим умислом. Вина у злочинах із матеріальним складом характеризується по-різному і для правильної кваліфікації потрібно встановлювати психічне ставлення особи до діяння та його наслідків.  
               Розпочинаючи опрацювання другого питання, необхідно визначити об’єктивні та суб’єктивні ознаки злочину, передбаченого ст. 276 КК України. Так, основним безпосереднім об'єктом цього злочину є безпека руху або експлуатації залізничного, водного або повітряного транспорту. Його додатковим факультативним об'єктом можуть бути життя і здоров'я особи; власність, довкілля, інші блага. Об'єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 276, передбачає: 1) діяння у двох формах: а) порушення правил безпеки руху або експлуатації транспорту; б) недоброякісний ремонт транспортних засобів, колій, засобів сигналізації та зв'язку; 2) наслідки, залежно від яких диференційована відповідальність у різних частинах ст. 276;
3) причинний зв'язок між діянням і наслідками, що ним заподіяні. Суб'єкт злочину спеціальний. Це осудна особа, яка досягла 18-річного віку і є працівником залізничного, водного або повітряного транспорту (згідно з чинними правилами руху й експлуатації залізничного, водного, повітряного транспорту та ремонту його об'єктів до відповідних видів робіт допускаються лише особи, які досягли 18-річного віку). Суб'єктивна сторона злочину характеризується необережністю. Кваліфікуючими ознаками злочину є заподіяння ним: 1) потерпілому середньої тяжкості чи тяжких тілесних ушкоджень; 2) великої матеріальної шкоди (ч. 2 ст. 276), а особливо кваліфікуючою – загибель людей (ч. 3 ст. 276).  
               Розглядаючи третє питання теми «Угон або захоплення залізничного рухомого складу, повітряного, морського чи річкового судна», передбачене ст. 278 КК України, необхідно запам’ятати, що основним безпосереднім об'єктом цього злочину є контрольоване використання засобів залізничного, водного і повітряного транспорту. Його додатковим факультативним об'єктом можуть бути життя та здоров'я особи, власність, інші блага. Предметом злочину є залізничний рухомий склад, повітряне, морське чи річкове судно.  Об'єктивна сторона злочину полягає у вчиненні двох альтернативних дій щодо рухомого складу залізничного, водного чи повітряного транспорту, а саме його: 1) угону; 2) захоплення. Угон є закінченим із моменту початку руху. Закінченим захоплення є з моменту отримання можливості керування транспортним засобом, приведення його в рух, визначення маршруту чи зупинення. Суб'єктом злочину є осудна особа, яка досягла 14-річного віку. Суб'єктивна сторона злочину характеризується умислом. Кваліфікований вид злочину має місце, коли описані у ч. 1 ст. 278 дії: 1) вчинюються за попередньою змовою групою осіб; 2) поєднані з насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого (ч. 2 ст. 278), а особливо кваліфікований вид злочину – коли дії, передбачені ч. 1 або 2 ст. 278: 1) вчинено організованою групою; 2) поєднано з насильством, небезпечним для життя чи здоров'я потерпілих; 3) спричинили загибель людей чи інші тяжкі наслідки (ч. 3 ст. 278).          
               При опрацюванні четвертого питання теми, передбаченого ст. 281 КК України, необхідно запам’ятати, що oсновним безпосереднім об'єктом цього злочину є безпека руху на повітряному транспорті. Його додатковим факультативним об'єктом можуть виступати життя і здоров'я особи, власність, довкілля, інші блага. Об'єктивна сторона злочину може бути виконана шляхом дії або бездіяльності і полягає в порушенні правил безпеки польотів, яке створило небезпеку для життя людей або небезпеку настання інших тяжких наслідків. Злочин є закінченим із моменту порушення правил безпеки польотів, яке створило небезпеку настання тяжких наслідків. Суб'єкт злочину є спеціальним. Ним є осудна особа, яка досягла 16-річного віку і не є працівником повітряного транспорту. Працівники транспорту за порушення правил безпеки польотів повітряних суден несуть відповідальність за ст. 276. Суб'єктивна сторона злочину, передбаченого ч. 1 ст. 281, характеризується умисним або необережним ставленням винної особи до порушення правил повітряних польотів та утворюваної ним небезпеки для життя людей або настання інших тяжких наслідків.
               Розглядаючи п’яте питання теми, необхідно засвоїти об’єктивні та суб’єктивні ознаки злочину: «Порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами», передбаченого ст. 286 КК України. Родовим об'єктом цього злочину є безпека руху або експлуатації транспорту. Безпосередній об'єкт злочину – безпека дорожнього руху або експлуатації автотранспорту і міського електротранспорту. Додатковим необхідним безпосереднім об'єктом злочину є здоров'я і життя людини. Предметом злочину згідно з прим. до ст. 286 КК є транспортні засоби, під якими в цій статті необхідно розуміти всі види автомобілів, трактори та інші самохідні машини, трамваї і тролейбуси, а також мотоцикли та інші механічні транспортні засоби. Об'єктивна сторона злочину (ч. 1 ст. 286 КК) містить: 1) діяння (дія чи бездіяльність) у формі порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту; 2) наслідки у вигляді спричинення потерпілому середньої тяжкості тілесного ушкодження; 3) причиновий зв'язок між діянням і наслідками; 4) обстановку вчинення злочину. Злочин є закінченим з моменту настання зазначених у ст. 286 КК наслідків. Суб'єкт злочину – спеціальний, тобто фізична осудна особа, яка досягла 16-річного віку і керує транспортним засобом. Суб'єктивна сторона злочину характеризується необережною формою вини, що визначається характером ставлення винного до наслідків. Кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 2 ст. 286 КК) є спричинення в результаті порушення правил безпеки дорожнього руху чи експлуатації транспорту смерті потерпілого або заподіяння тяжкого тілесного ушкодження. Особливо кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 3 ст. 286 КК) є спричинення в результаті порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту загибелі кількох осіб.

           Питання для самоконтролю

1. Надайте загальну характеристику злочинам проти безпеки руху та експлуатації транспорту.     
2. Поясніть, у чому полягають особливості суб’єкта вчинення злочину «Порушення правил безпеки руху або експлуатації залізничного, водного чи повітряного транспорту»?   
3. Поясніть, коли «угон» та  «захоплення» вважаються закінченими в контексті ст. 278?                
4. У чому полягає особливість об'єктивної сторони злочину: «Порушення правил повітряних польотів»?   
5. Що є предметом злочину «Порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами»?

     Задачі

1. Підлітки Астахов та Носов, яким було по 17 років, повертаючись із подорожі приміським поїздом до м. Харкова, шуткували. На прохання Носова його товариш Астахов зірвав стоп-кран. У результаті цього залізниці була заподіяна значна матеріальна шкода.   
               Визначте відповідальність підлітків Астахова та Носова.         
2. Громадянин Ващук, повертаючись додому з ресторану, перебував у стані алкогольного сп’яніння. У зв’язку з цим він вирішив передати право на керування транспортним засобом своєму 17 річному синові Олегу. У зв’язку з відсутністю достатнього досвіду керування в Олега сталася ДТП. У результаті дорожньо-транспортної пригоди громадянину Півню  було заподіяно тілесні ушкодження середньої тяжкості.            
               Визначте відповідальність громадян Ващука та його сина Олега.

3. Громадянин Шувалов керував проведенням ремонту залізничної колії.  У процесі роботи він віддав розпорядження не проводити заміну застарілих шпал, оскільки, на його думку, вони були ще в доброму стані. Через місяць на місті проведення «умовного» ремонту відбувся нещасний випадок, у результаті якого поїзд зійшов із рейок. Фахівцями було встановлено, що у разі заміни цих шпал аварії могло б і не бути. Близько 50 осіб отримали тілесні ушкодження різної тяжкості. 

Визначте, чи підлягає громадянин Шувалов кримінальній відповідальності?

4. Група із шістьох осіб займалася викраденням престижних автомобілів. Автомобілі згодом розбирали на запчастини, які потім реалізовували через мережу автостанцій.             
                Дайте кримінально-правову оцінку вчиненому.

5. Громадянин Пилипець захопив літак, який прямував до Києва, погрожуючи зброєю пілоту. На вимогу Пилипця пілот вимушений був летіти до Страсбурга. Згодом з’ясувалося, що таким чином Пилипець намагався привернути до себе увагу.
           Визначте відповідальність Пилипця.
 

       Теми рефератів для самостійної роботи

1. Неповідомлення капітаном назви свого судна при зіткненні суден.
2. Випуск в експлуатацію технічно несправних транспортних засобів або інше порушення їх експлуатації.
3. Порушення правил, норм і стандартів, що стосуються убезпечення дорожнього руху.  
4. Незаконне заволодіння транспортним засобом.      
5.  Знищення, підробка або заміна номерів вузлів та агрегатів транспортного засобу . 

         Основна література: 1–6.      
         Додаткова література:  167, 189.

Тема 15. ЗЛОЧИНИ ПРОТИ ГРОМАДСЬКОГО ПОРЯДКУ ТА МОРАЛЬНОСТІ        

        План практичного заняття 

1. Загальна характеристика злочинів проти громадського порядку та моральності.           
2. Групове порушення громадського порядку.            
3. Хуліганство.   
4. Жорстоке поводження з тваринами.          
5. Створення або утримання місць розпусти і звідництво.

         Методичні вказівки щодо вивчення теми        

                Починаючи вивчення цієї теми, необхідно зазначити, що родовим об’єктом злочинів  XII розділу Особливої частини КК є громадський порядок та моральність. Основним безпосереднім об’єктом злочинів, передбачених ст. 293–295 КК, є громадський порядок, а ст. 297–304 КК – моральність, ст. 296 КК – і громадський порядок, і суспільна моральність. Обов’язковими та факультативними додатковими безпосередніми об’єктами залежно від форм вчинення злочину та кваліфікуючих ознак, можуть виступати життя і здоров’я особи, відносини власності, авторитет органів державної влади, громадська безпека та ін. В окремих злочинах, насамперед, в злочинах проти моральності, виділяються предмет злочину та потерпілий від злочину. З об’єктивної сторони більшість злочинів проти громадського порядку та моральності вчинюються шляхом активних дій (хуліганство – ст. 296 КК, тощо). Окремі злочини, наприклад, знищення, пошкодження або приховування документів чи унікальних документів Національного архівного фонду –
ст. 298–1 КК, можуть вчинюватися як шляхом дії, так і шляхом бездіяльності. Більшість злочинів проти громадського порядку та моральності – злочини з формальними складами, що вважаються закінченими з моменту вчинення діяння. Суб’єктом злочинів проти громадського порядку та моральності можуть бути, як правило, фізичні осудні особи, які досягли на момент вчинення злочину 16 років. За хуліганство (ст. 296 КК) відповідальність настає з 14 років. Деякі із розглядуваних злочинів можуть вчинюватися спеціальними суб’єктами злочину: службова особа – суб’єкт за ч. 5 ст. 298 КК, організатор масових заворушень чи групових порушень громадського порядку – суб’єкт
ст. 293, 294 КК тощо. Суб’єктом окремих злочинів є особа, яка на момент вчинення злочину досягла 18–річного віку (ч. 2, 3 ст. 300, ч. 2, 4 ст. 301, ч.3 ст. 302 КК, ч.3 ст. 303 і ст. 304 КК). Суб’єктивна сторона злочинів проти громадського порядку та моральності характеризується умисною формою вини. У більшості випадків умисел прямий. Необхідною ознакою окремих складів злочинів проти громадського порядку та моральності є мотив та мета.           
       Опрацювання другого питання теми, необхідно розпочати з аналізу злочину: «Групове порушення громадського порядку», передбаченого ст. 293 КК України. Його об'єктом є громадський порядок. Об'єктивна сторона злочину включає в себе як обов'язкові ознаки: 1) діяння, 2) наслідки та 3) причинний зв'язок між діянням і наслідками. Діяння при вчиненні злочину, передбаченого ст. 293, виконується, як правило, шляхом дії і полягає в: 1) організації групових дій, що призвели до грубого порушення громадського порядку або суттєвого порушення роботи транспорту, підприємства, установи чи організації;
2) активній участі в них. Не виключається вчинення цього злочину і шляхом бездіяльності. Вона, зокрема, може мати місце, коли організатор або активний учасник дій не вживають заходів до припинення порушень громадського порядку іншими учасниками, які вони спричинили своїми попередніми діями. Цей злочин у формі організації групових дій буде вважатися закінченим, коли дії з організації групових дій призвели до зазначених у диспозиції ст. 293 КК наслідків: грубого порушення громадського порядку та суттєвого порушення роботи транспорту, підприємства, установи чи організації. Злочин у формі активної участі у групових діях буде вважатися закінченим із моменту вчинення дій. Це означає, що склад злочину, передбачений ст. 293 КК, за конструкцією є матеріально–формальним. Суб’єкт злочину є загальним, тобто– фізична осудна особа, яка досягла 16-річного віку. Суб’єктивна сторона злочину характеризується умисною формою вини у вигляді прямого умислу.
               Розпочинаючи вивчення третього питання, необхідно запам’ятати, що основним безпосереднім об'єктом злочину, передбаченого ст. 296 КК України «Хуліганство», є громадський порядок. Його додатковим факультативним об'єктом можуть бути здоров'я особи, авторитет органів державної влади, громадська безпека. Аналіз диспозиції ст. 296 свідчить, що обов'язковою ознакою об'єктивної сторони цього злочину є лише вчинення діяння, яке полягає у грубому порушенні громадського порядку та супроводжується особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом. Суб'єктом хуліганства є осудна особа, яка досягла 14-річного віку. Суб'єктивна сторона хуліганства характеризується умисною виною і мотивом явної неповаги до суспільства. Вчиненням злочину з хуліганських мотивів є умисне вчинене на ґрунті явної неповаги до суспільства, нехтування загальнолюдськими правилами співжиття і нормами моралі, а так само вчинення злочину без будь–якої причини чи з використанням малозначного приводу. Кваліфікований вид хуліганства (ч. 2 ст. 296) наявний, коли дії, передбачені ч. 1
ст. 296, вчинено групою осіб. Особливо кваліфіковані види хуліганства передбачені ч. 3 та 4 ст. 296.         
      При опрацюванні  четвертого питання теми, а саме злочину «Жорстоке поводження з тваринами», передбаченого ст. 299
КК України, необхідно засвоїти, що його об'єктом є моральні засади суспільства в частині ставлення до тварин.  Предметом злочину є тварини, що належать до хребетних.  Об'єктивна сторона злочину може виражатися у двох формах: 1) знущання над тваринами; 2) нацькування тварин одна на одну. Обов'язковою ознакою складу злочину у першій із його форм є ознака об'єктивної сторони – спосіб (застосування жорстоких методів), або ознака суб'єктивної сторони – хуліганський мотив. Проте ці дві ознаки можуть проявлятися одночасно. Суб'єкт злочину є загальним. Суб'єктивна сторона злочину характеризується умислом.  Кваліфікований вид жорстокого поводження з тваринами має місце, коли такі дії вчинено у присутності малолітнього, тобто особи, яка не досягла 14-річного віку.               
          При розгляді останнього питання теми «Створення або утримання місць розпусти і звідництво», передбаченого ст. 302 КК України, необхідно запам’ятати, що  об'єктом цього злочину є суспільні відносини, що забезпечують основні принципи суспільної моральності у сфері статевих стосунків. З об'єктивної сторони цей злочин полягає у створенні або утриманні місць розпусти, а також у звідництві для розпусти. Суб'єктивна сторона цього злочину характеризується прямим умислом. Мотиви і мета вчинення злочину можуть бути різними.  Суб'єктом цього злочину є  будь-яка особа, яка досягла 16-річного віку. Частина 2 ст. 302 передбачає відповідальність за ті самі дії, вчинені з метою наживи або особою, раніше судимою за такий злочин, або вчинені організованою групою. Для кваліфікації дій за ч. 2 досить


вчинити будь-яку дію, зазначену у ній. Кваліфікуючими ознаками за ч. 2 ст. 302 КК є вчинення дій, передбачених ч. 1, з метою наживи; особою, раніше судимою за цей злочин; організованою групою. Під метою наживи необхідно розуміти корисливі мотиви. Частина 3 ст. 302 посилює відповідальність за дії, передбачені частинами 1 або 2 цієї статті, вчинені із залученням неповнолітнього.     
           Необхідно уважно вивчити положення вищезазначених складів злочинів КК України щодо конкретних меж
відповідальності за їх вчинення.                    

    Питання для самоконтролю    

1. Надайте загальну характеристику злочинам проти громадського порядку й моральності.           
2. Розкрийте поняття та ознаки діяння при груповому порушенні громадського порядку.
3. Назвіть суб’єктивні ознаки хуліганства.   
4. Назвіть об'єктивні ознаки жорстокого поводження з тваринами.
5. Розкрийте зміст кваліфікуючих ознак злочину «Створення або утримання місць розпусти і звідництво».

     Задачі

1. Громадянин Сушко був доставлений до лікарні з пошкодженням лівої руки. Перебуваючи у нетверезому стані, Сушко почав ображати лікарів та нецензурно висловлюватися. Лікар Семененко зробив йому зауваження, щоб Сушко поводився належним чином і не заважав бригаді швидкої надавати йому медичну допомогу. Незважаючи на це, Сушко вдарив лікаря кулаком в обличчя, спричинивши останньому тяжкі тілесні ушкодження в вигляді пошкодження ока.

               Надайте кримінально-правову оцінку діям громадянина Сушка.            


2. Громадянин Котенко організував групу осіб з метою підшукування юних дівчат, які за винагороду повинні були надавати сексуальні послуги чоловікам. До складу цієї групи входили троє студентів одного з вищих навчальних закладів
м. Тернополя. Котенко залучив хлопців до такої діяльності, пообіцявши їм заздалегідь матеріальну винагороду.

    Надайте кримінально-правову оцінку діям Котенка та членам групи.

3. Маючи бажання весело провести час, молоді люди зібралися групою із 14 осіб. Прямуючи вулицями одного з мікрорайонів м. Дніпропетровська, вони порушували роботу автомобільного транспорту, оскільки перекривали невеличкі вулиці, а також розфарбовували  вітрини магазинів, нищили  дерева. За якими ознаками відрізняється групове порушення громадського порядку від хуліганства, вчиненого групою осіб?           
            Надайте кримінально-правову оцінку вчиненому.

4. Неповнолітні молоді люди Жолобов, Хромов та Василенко зібралися вдома у Шувалова. Разом вони вживали алкогольні напої. Після 23-ї години хлопці вийшли на подвір’я багатоповерхового будинку. На вулиці вони голосно розмовляли, порушуючи цим самим спокій громадян. Літній головік із вікна другого поверху будинку зробив їм зауваження, на що підлітки у відповідь почали його ображати.  Після цього підлідки піднялися до дверей квартири чоловіка, почали в них стукати і розписали їх непристойними висловами.   
            Надайте кримінально-правову оцінку вчиненому діянню хлопців.

5. Громадянин Великоднєв систематично вживав алкогольні напої з неповнолітніми Петром та Олегом. Поясніть, чи підлягає Великоднєв кримінальній відповідальності?        


 

              

Теми рефератів для самостійної роботи  
 
1. Злочини проти громадського порядку.     
2. Злочини проти моральності.       
3. Мотив вчинення злочину, передбаченого ст. 296 КК «Хулі-ганство».
4. Предмет злочину ««Жорстоке поводження з тваринами».   
5. Кваліфікуючі ознаки злочину «Створення або утримання місць розпусти і звідництво».

         Основна література: 1–6.      
         Додаткова література:  197–199.

                                       3. Список основної  літератури

1. Гуторова Н. А. Уголовное право Украины. Особенная часть: конспект лекций / Н. А. Гуторова. — Харьков : Одиссей, 2003.  
2. Кримінальне право України. Особлива частина: підручник для студ. юрид. ВНЗ і факультетів / за ред. П. С. Матишевського,
С. С. Яценка, П. П. Андрушка. – К. : Юрінком Інтер, 1999.– 903 с.
3. Кримінальне право України. Особлива частина: підручник для студентів вищ. навч. закл. освіти / за ред. М. І. Бажанова,
В.В. Сташиса, В. Я. Тація. – К; X.: Юрінком Інтер-Право, 2001. – 494 с.              
4. Кримінальне право. Особлива частина: підручник для студентів юрид. ВНЗ і факультетів / Г. В. Андрусів, П. П. Андрушко,
С. Я. Ляхова та ін.; за редакцією П. С. Матишевського та ін. — К.: Юрінком Інтер, 1999.
5. Курс уголовного права. Особенная часть: учебник для вузов / под ред. доктора юридических наук, профессора Г. Н. Борзенкова и доктора юридических наук, профессора В. С. Комиссарова. — М. : ИКД Зерцало-М, 2002.
6. Навроцький В. О. Кримінальне право України. Особлива частина: курс лекцій. – К.: Т-во „Знання”, 2000. – 771 с.
                    
                         Список додаткової літератури                

1. Акімов М. Кримінальна відповідальність за захоплення заручників / М. Акімов // Право України. – 2002. – № 3. – С. 150–154.
2. Акімов М. Порівняльний аналіз відповідальності за захоплення заручників за кримінальним законодавством деяких країн / М. Акімов // Право, підприємництво і господарство. – 2003. – № 6. – С. 75–78.         
3. Александров Ю. Злочини проти статевої свободи /
Ю. Александров // Юридичний вісник України. – 2002. – С. 9.
4. Антипенко В. Поняття тероризму (кримінально-правове визначення) / В. Антипенко // Право України. – 1999. – № 2. –
С. 92-95.               
5. Антипов В. И. Уголовно-правовая борьба органов внутренних дел с посягательствами на общественную безопасность: учебное пособие. / В. И. Антипов. – К., 1987. – 88 с.       
6. Антонюк Н. О. Заподіяння майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою: форми вчинення / Н. О. Антонюк // Вісник Львівського Національного університету. Серія юридична. – 2005. – № 41. – С. 314-323.
7. Андрусів Г. В. Відповідальність за злочини проти держави /
Г. В. Андрусів, О. Ф. Бантишев. – К. : Редакційно-видавничий центр „Київський університет”, 1997. – 162 с.            
8. Андрушко П. Кримінальна відповідальність за ухилення від сплати податків, зборів, інших обов’язкових платежів (Коментар до статті 148-2 Кримінального кодексу України) / П. Андрушко // Юридичний вісник України. – 2001. – 15–21 березня.   
9. Андрушко П. П. Легалізація (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом: Кримінально-правова характеристика /


П. П. Андрушко, М. Є. Короткевич. – К.: Юрисконсульт, 2005. – 292 с.               
10. Афанасьєв Р. Захист банківської таємниці / Р.  Афанасьєв // Прокуратура. Людина. Держава. – 2005. – № 2. – С. 76–82.       
11. Баліна С. Н. Правові основи приватизації в Україні та їх захист від злочинних посягань: навч. посібник / С. Н. Баліна // Фонд державного майна України. – К.: Атіка, 1999. – 159 с.          
12. Бантишев О. Ф. Кримінальна відповідальність за злочини проти основ національної безпеки України (проблеми кваліфікації). / О. Ф. Бантишев. – Національна академія Служби безпеки України. – К.: Видавництво Національної академії СБУ,   2004. – 122 с.        
13. Бантышев А. Ф. Уголовная ответственность за особо опасные преступления против государства (основы квалификации) /
А. Ф Бантышев; Национальная академия Службы безопасности Украины. – К.: Изд-во НА СБУ, 2000. – 135 с.                           
14.          Бантишев О. Ф. Тероризм: сучасний стан та міжнародний досвід боротьби: посібник / О. Ф. Бантишев,
В. П. Журавльов, Р. А. Калюжний, В. В. Коваленко,
В. В. Колосков // Координаційний комітет по боротьбі з корупцією і організованою злочинністю при Президентові України; Міжвідомчий науково-дослідний центр з проблем боротьби з організованою злочинністю / Я. Ю. Кондратьєв ( ред.), Б. В. Романюк (ред.). – К.: Національна академія внутрішніх справ України, 2003. – 451 с.      
15. Батуринська О. До питання про потерпілого від порушень вимог законодавства про охорону праці (ст. 271 КК України) /
О. Батуринська // Право, підприємництво і господарство. – 2003. – № 8. – С. 85–88.         
16. Бауер Л. О. Визначення безпосереднього об’єкта складу злочину, передбаченого ст. 171 ККУ / Л. О. Бауер, С. Ф. Денисов // Актуальні проблеми сучасної науки і правоохоронної


діяльності: матеріали X науково-практичної конференції курсантів та слухачів 30 травня 2003 року. – Х,  2003. – С. 148–149.            
17. Бауськов Д. Отграничение насильственного похищения человека от захвата заложника / Д. Бауськов // Уголовное право. – 2002. – № 2.     
18. Беницкий А. С. Уголовная ответственность за легализацию (отмывание) денежных средств и иного имущества, приобретенных преступным путем: проблемы квалификации и совершенствования законодательства / А. С. Беницкий //   Луганск: РИО ЛИВД, 2001. – 352 с.         
19. Берзін П. Визначення складу та розміру доходу в злочинах у сфері господарської діяльності / П. Берзін // Право, підприємництво і господарство. –2003. – № 7. – С. 98–103.        
20. Берзін П. Незаконна приватизація державного, комунального майна / П. Берзін // Прокуратура. Людина. Держава. – 2005. –
№ 9. – С. 43– 58. 
21. Бєлінський О. Відповідальність за окремі правопорушення у сфері оподаткування / О. Бєлінський, В. Філіпов, В. Лобач // Право України. – 1996. – № 8. – С. 17– 21.              
22. Білобородько Ю. І. Деякі спірні питання кваліфікації зґвалтувань за кваліфікуючими ознаками, передбаченими ч. 3, 4 ст. 152 КК України / Ю. І. Білобородько, С. Ю. Романов // Актуальні проблеми сучасної науки і правоохоронної діяльності: матеріали 11 науково-практичної конференції курсантів та слухачів, 29 травня 2004 р. Х., 2004. – С. 89-90.          
23. Бєлоконєв В. Співвідношення понять „боєприпаси” і „вибухові речовини” у кримінальному праві / В. Бєлоконєв // Право України. – 1997. – № 2. – С. 27–30.             
24. Білоус В. Т. Координація боротьби з економічною злочинністю: монографія / В. Т. Білоус. – Ірпінь: Академія державної податкової служби України, 2002. – 449 с.


25. Бондарева М. „Відмивання” грошей: міжнародні кримінально-правові аспекти проблеми / М. Бондарева // Право України. – 1999. – № 1. – С. 95–99. 
26. Борисов В. И., Куц В. Н. Преступления против жизни и здоровья: вопросы квалификации / В. И. Борисов,  В. Н. Куц. – Харьков : НПКФ „Консул”, 1995. – 104 с.           
27. Борисов В. Науковий семінар з проблеми боротьби з тероризмом та злочинами терористичної спрямованості /
В. Борисов, В. Ємельянов // Вісник Академії правових наук України. – 1998. – № 4 (15). – С. 207-223.        
28. Борисов В.Л. Науково-практичний коментар до розділу X „Злочини проти безпеки виробництва” КК України 2001 року /
В. Л. Борисов // Право і безпека. –2003. – № 2’2.        
29. Борисов В. Конституція і кримінально-правова охорона безпечності виробництва / В. Борисов // Право України. – 1992. – № 10. – С. 35-37.               
30. Борисов В. Щодо родового об’єкта злочинів проти безпеки виробництва / В. Борисов, О. Пащенко // Вісник Академії правових наук України. – 2005. – № 1.           
31. Борисов В. І. Родовий об’єкт злочинів проти безпеки виробництва / В. І. Борисов // Вісник Академії правових наук України. – 1995. – № 3. – С. 144–151. 
32. Борьба против использования труда детей / Департамент труда США (USDOL) / О. П. Петращук (заг.ред.укр.вид-ня). – К.: Университетское издание „Пульсары”, 2002. – 148 с. 
33. Бояр-Созонович Т. С. Международный терроризм: политико-правовые аспекты /  Т. С. Бояр-Созонович. – К.; – Одесса, 1991.
34. Брич Л. Розмір суспільно-небезпечних наслідків ухилення від сплати податків, зборів, інших обов’язкових платежів / Л. Брич // Вісник Львівського університету. Серія юридична. – 2000. –
Вип. 35. – Львів, 2000. – С. 429–434.             
35. Брич Л. Ознаки посадової особи та кваліфікація господарських злочинів, вчинених нею / Л. Брич,
В. Навроцький // Підприємництво, господарство і право. – 2001. – № 1. – С. 58–62; № 2. – С 68–71.            
36. Брич Л. П. Кваліфікація ухилення від сплати обов’язкових внесків державі / Л. П. Брич. – Львів, 1998. – 76 с.       
37. Брич Л. Розмір суспільно-небезпечних наслідків ухилення від сплати податків, зборів, інших обов’язкових платежів / Л. Брич // Вісник Львівського університету. Серія юридична. – 2000. –
Вип. 35. – С. 429-434.        
38. Бурик М. М. Правові основи національної безпеки України / М. М. Бурик // Держава і право: зб. наук. Праць / Ін-т держ. і права ім. В. М. Корецького. – К., 2005. – Вип. 29. – С. 82-88.              
39. Верещак В.М.  Питання, що стосуються розгляду справ про фальшивомонетництво / В. М. Верещак // Коментар судової практики в кримінальних та адміністративних справах: Постанови Пленуму Верховного Суду України (1995–1997). – К.: Юрінком Інтер, 1998. – С. 5–12.           
40. Верещак В. Розгляд справ про злочини, пов’язані з пожежами: Коментар судової практики з кримінальних справ / В. Верещак // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. –1996. – № 6. – С. 77–81.              
41. Волобуєв А. Особливості суб’єкта шахрайства з фінансовими ресурсами / А. Волобуєв, Ю. Кондра // Прокуратура. Людина. Держава. – 2004. – № 4. – С. 54–57.     
42. Вусатий Г. О. Об’єктивні ознаки складу злочину за ст. 209 ККУ: проблеми та перспективи вдосконалення / Г. О. Вусатий // Часопис Київського університету права. – 2003. – № 2. – С. 51–58. 43. Гавриш С. Б. Кримінально-правова охорона довкілля в Україні. Проблеми теорії, застосування і розвитку кримінального законодавства / С. Б. Гавриш. – К.: Інститут законодавства Верховної Ради України, 2002. – 635 с.     
44. Гавриш С. Б. Уголовно-правовая охрана природной среды Украины / С. Б. Гавриш. – Х.: Основа, 1994. – 639 с.     


45. Гавриш С. Б. Экологические преступления: квалификация и методика расследования / С. Б. Гавриш, В. Г. Грузкова. – Харьков, 1994.          
46. Гаджиев С. Н. Ответственность за преступления, посягающие на личную свободу человека / С. Н. Гаджиев // Право: Теория и Практика. – 2003. – № 7. 
47. Гаухман Л. Д. Квалификация преступлений: закон, теория, практика / Л. Д. Гаухман. – М.: АО „Центр ЮрИнфоР”, 2001. – 316 с.
48. Гега П. Правові основи податкової системи, правопорушення, проблеми, рішення / П. Гега. – К., 1996.
49. Голуб С. Об’єктивна сторона складу незаконного полювання і питання його кваліфікації / С. Голуб // Право України. – 1998. – № 3. – С. 54–57.    
50. Готін О. М. Злочини проти виборчих, трудових та інших особистих прав і свобод людини і громадянина: навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / М-во внутр. справ України, Луган. держ. ун-т внутр. справ. О. М. Готін. – 2-ге вид., стер. – Луганськ: ЛДУВС, 2006. – 190 с.              
51. Гревцова Р. Проблеми удосконалення кримінальної відповідальності за злочини, що посягають на права та законні інтереси суб’єктів оподаткування / Р. Гревцова // Право, підприємництво і господарство. – 2002. – № 5. – С. 67–71.              
52. Гуторова Н. Відповідальність за порушення порядку зайняття господарською та банківською діяльністю: історія розвитку і проблеми застосування кримінального законодавства /
Н. Гуторова // Право, підприємництво і господарство. – 2002. –
№ 1. – С. 81–84.  
53. Гуторова Н. О. Кримінально-правова охорона державних фінансів України / Н. О. Гуторова. – Харків: Вид-во нац. ун-ту внутр. справ, 2001. – 384 с.            



54. Гуня І. І. Кримінально-правове визначення розбою та деякі питання його кваліфікації / І. І. Гуня // Право і безпека. – 2004. – № 32. – С. 49–53.             
55. Дідківська Н. Співвідношення різновидів умисного вбивства, передбачених пунктами 9, 10 ч. 2 ст. 115 КК України /
Н. Дідківська // Прокуратура. Людина. Держава. – 2005. – № 5. – С. 65-71.          
56. Діордіца І. Кримінально-правове розуміння національної безпеки України за Кримінальним кодексом України від 5 квітня 2001 року / І. Діордіца // Підприємництво, господарство і право. – 2006. – № 9. – С. 121–124.               
57. Дмитриев Д. Н. Факторы, детерминирующие незаконное лишение свободы /Д. Н.Дмитриев // Право: теория и практика. – 2004. – № 15. 
58. Доля Л. Небезпека легалізації (відмивання) грошових коштів та іншого майна, одержаних злочинним шляхом /Л. Доля // Право України. – 2002. – № 2. – С. 89-93.   
59. Дорош Л. Актуальні проблеми захисту ринку цінних паперів в Україні /Л. Дорош // Вісник Академії правових наук. – 2000. – № 3 (22). – С. 168–176.        
60. Дорош Л. Актуальні проблеми захисту ринку цінних паперів в Україні / Л. Дорош // Вісник Академії правових наук. – 2000. – № 3 (22). — С. 168–176.      
61. Дудоров О. О. Ухилення від сплати податків: кримінально-правові аспекти. – К.: Істина, 2006. – 647 с.
62. Дудоров О. О. Злочини у сфері підприємництва: навч. посібник / О. О. Дудоров, М. І. Мельник, М. І. Хавронюк; за ред. М. I. Хавронюка. – К.: Атіка, 2001. – С. 427–532.
63. Дудоров О. О. Злочини у сфері господарської діяльності: кримінально-правова характеристика / О. О. Дудоров. – К.: Юридична практика, 2003. – 923 с.     
64. Дудоров О. Суб’єктивна сторона ухилення від сплати


податків: питання теорії та судової практики / О. Дудоров // Юридичний вісник України. – 1998. – 26 лютого-4 березня.
65. Дудоров О. Відповідальність за неподання податкової декларації і навмисну несплату податків за федеральним законодавством США / О. Дудоров, Д. Каменський // Право, підприємництво і господарство. – 2002. – № 6. – С. 58-62.  
66. Дудоров О. О. Відповідальність за злочини проти довкілля: Науково-практичний коментар розділу VІІІ Особливої частини нового КК України / О. О. Дудоров // Азовський регіональний
ін-т управління при Запорізькому держ. ун-ті. – Бердянськ: АРІУ при ЗДУ, 2001. – 84 с.  
67. Дьомін Ю. Про необхідність удосконалення законодавства щодо порядку переміщення через митний кордон України культурних цінностей / Ю. Дьомін, О. Кравченко // Вісник прокуратури. – 2001. – №1. – С. 29 –31.  
68. Дьоменко С. Поняття вимагання за Кримінальним кодексом України та його відмінність від чинного раніше законодавства / С. Дьоменко // Право, підприємництво і господарство. – 2003. – № 6. – С. 71-74.    
69. Дьоменко С. В. Деякі проблеми відмежування вимагання від суміжних складів злочинів та кваліфікація за сукупністю /
С. В. Дьоменко // Бюлетень Міністерства юстиції України. – 2003. – № 10. – С. 30–39.     
70. Емельянов В. П. Защита права собственности уголовным законодательством / В. П. Емельянов. – Харьков: Рубикон, 1996. – 127 с.    
71. Ємельянов В. П. Кваліфікація злочинів проти власності: навч. посібник / В. П. Ємельянов // Нац. юрид. акад. ім. Я. Мудрого. – Х.: Рубікон, 1996.     
72. Ємельянов В. Кримінальна відповідальність за злочини терористичної спрямованості проти державних діячів /
В. Ємельянов // Право України. – 2000. – № 1. – С. 98-99.        
73. Ємельянов В. Об’єкт тероризму: його ознаки / В. Ємельянов // Право України. – 1999. – № 11. – С. 104–106.       
74. Ємельянов В. П. Злочини терористичної спрямованості /
В. П. Ємельянов. – Х.: Рубікон, 1997. – 160 с.             
75. Ємельянов В. Щодо кримінально-правового визначення тероризму / В. Ємельянов // Право України. – 1999. – № 8. – С. 83-85.     
76. Емельянов В. П. Терроризм – как явление и как состав преступления / В. П. Емельянов. – Х.: Право, 1999. – 272 с.       
77. Емельянов В. П. Терроризм и преступления с признаками терроризирования (уголовно-правовое исследование) /
В. П. Емельянов. – М.: NОТА ВЕNE, 2000. – 320 с.   
78. Єрмак О. Умови звільнення від кримінальної відповідальності учасника злочинної організації (порівняльно-правовий аспект) /
О. Єрмак // Право, підприємництво і господарство. – 2002. –  
№ 9. – С. 88–91.  
79. Зарубежное законодательство в борьбе в терроризмом / отв. редактор И. С. Власов. – М: Городец-издат, 2002. –144 с.
80. Зброя: придбання, зберігання, використання: збірник нормативних актів / уклад.: А. С. Мацко, І. В. Бойко. – К.: Юрінком Інтер, 1998. – С. 7–74.               
81. Зинченко Э. Н. Уголовная ответственность за нарушение правил безопасности горных работ / Э. Н. Зинченко. – Киев; Донецк: Головное издательство издательского объединения „Вища школа”, 1979. – 148 с.
82. Ігнатенко Ю. Окремі питання кваліфікації злочинів, пов’язаних з неутриманням чи неперерахуванням до бюджету сум прибуткового податку або податку доходів фізичних осіб /
Ю. Ігнатенко // Прокуратура. Людина. Держава. – 2005. – № 6. – С. 33-35.          
83. Карпец И. И. Преступления международного характера /
И. И. Карпец. – М.: Юрид. лит., 1979. – 264 с.

84. Казан В. А. Уголовная ответственность за торговлю людьми: международно-правовые нормы и законодательство Украины / В. А. Казан // Проблеми законності. – 2000. – Вип. 43. – С. 145– 151.
85. Калужна О. Підроблені гроші, державні цінні папери, білети державних лотерей: питання ознак та якості „підробленості” /
О. Калужна // Вісник Львівського університету. Серія юридична. – 2004. – Вип. 40. – С. 334–340.
86. Каплан Ю. Яким бути законодавству про кримінальну відпо- відальність за розкрадання / Ю. Каплан // Право України. – 1992. – № 4. – С. 45–46.    
87. Киричук О. В. Злочини проти здоров’я у новому КК України / О. В. Киричук // Право України. – 2001. – № 7.       
88. Клименко В. А. Уголовно-правовая борьба с вымагательством индивидуального имущества граждан: учебное пособие /
В. А. Клименко, Н. И. Мельник. – К., 1993. – 92 с.    
89. Климчук О. Нове у кримінальній відповідальності за диверсію / О. Климчук // Підприємництво, господарство і право. – 2002. – № 3. – С. 84–86.         
90. Клочко А. М. Проблемні питання  кваліфікації злочинів проти власності / А. М. Клочко // Матеріали науково-теоретичної конференції «Актуальні проблеми правової системи України». –  Суми, 2012. –  С. 25–28.         
91. Клочко А. М. Розбійні напади на фінансово-кредитні установи як небезпечні корисливо-насильницькі злочини / А. М. Клочко, М. І. Логвиненко // Правовий вісник Української академії банківської справи. – 2012.  – № 2(7).  – С. 84–88.             
92. Кобзаренко П. В. Логічні аспекти кваліфікації умисних вбивств за обтяжуючих обставин / П. В. Кобзаренко,
В. Л. Володарський // Вісник Київського університету. Юр. науки. – 1995. – Вип. 33/34. – С. 123–134.        
93. Кобзаренко П. В. Про об’єктивну сторону злочинних порушень правил при проведенні будівельних робіт /
П. В. Кобзаренко // Вісник Київського університету. Серія права. – К., 1971. – Вип. 12. – С. 26-27.              
94. Кобзева Е. В. Оценочные признаки в уголовном законе: Резу-льтаты экспертного опроса / Е. В. Кобзева, Н. А. Лопашенко // Правоведение. – 2002. – № 2 (241). – С. 90–101.      
95. Кононенко В. Деякі питання судової практики у справах про бандитизм / В. Кононенко // Право України. – 1996. – № 4. –
С. 25-28.               
96. Коржанський М. Й. Кваліфікація злочинів /          
М. Й. Коржанський. – К.: Атіка, 2002. – С. 450–491.  
97. Коржанський М. Й. Кваліфікація злочинів проти особи та власності /  М. Й. Коржанський. – К.: Юрінком, 1996.   
98. Короткова Л. Підвищувати відповідальність батьків за виховання дітей / Л. Короткова, О. Вихров // Право України. – 1996. – № 4. – С. 46–48.    
99. Косенко С. Захист новим кримінальним законом неповнолітніх від статевих злочинів / С. Косенко // Право України. – 2002. – № 5. – С. 42.          
100. Косенко С. Поняття кримінологічної характеристика статевих злочинів щодо неповнолітніх / С. Косенко // Підприємництво, господарство і право. – 2003. – № 5 – С. 104–105.
101. Кофанов А. В. Деякі аспекти незаконного обороту зброї /
А. В. Кофанов // Вісник НУВС. – 1999. – № 5. – С. 47–56.       
102. Кошелєв Б. Розгляд справ про заподіяння тілесних ушкоджень / Б. Кошелєв // Право України. – 1992. – № 3. – С. 15–16.  
103. Кравченко О. Окремі проблеми, що постали у судовій практиці при розгляді справ про контрабанду /О. Кравченко // Право України. – 2000. – № 1. – С. 73–75.            
104. Кравченко О. Щодо добровільної відмови від вчинення злочину на стадії замаху по справах про контрабанду /
О. Кравченко // Право України. – 1999. – № 4. – С. 47–48.       
105. Кравченко О. О. Кримінально-правові норми про контрабанду потребують реконструкції / О. О. Кравченко // Вісник Верховного Суду України. – 2001. – № 1. – С. 50–54.          
106. Кропачев Н. М. Уголовно-правовое регулирование. Меха-низм и система. – СПб.; Санкт-Петербургский государственный университет, 1999. – 262 с. 
107. Кругликов Л. Л. О конструировании квалифицированных составов преступлений / Л. Л. Кругликов // Правоведение. – 1989. – № 2. – С. 43–49.     
108. Лановенко И. П. Охрана трудовых прав: Теоретические проб-лемы развития уголовного законодательства Украинской ССР. – К., 1975.          
109. Лановенко И. П. Безопасность труда в горной промышленности и уголовный закон / И. П. Лановенко,  
А. Н. Скрипник, Б. Г. Розовский. – К., 1978.               
110. Лановенко И. П. Уголовно-правовая охрана трудовых прав граждан /  И. П. Лановенко, Г. И. Чангули. – К.: Наукова думка, 1989. – 280 с. 
111. Лановенко І. П. Боротьба із злочинами проти трудових прав і безпеки виробництва / І. П. Лановенко. – К., 1972. –
215 с.                    
112. Левковський В. Ф. Міжнародно-правові аспекти боротьби з торгівлею жінками і дітьми / В. Ф. Левковський // Боротьба з організованою злочинністю і корупцією. – 2003. – № 7.           
113. Лизогуб Я. Щодо юридичної узгодженості окремих приписів ст. 143 КК України / Я. Лизогуб // Прокуратура. Людина. Держава. – 2005. – № 2. – С. 49–53.     
114. Лихова С. Кримінально-правова охорона виборчих прав громадян за новим КК України / С. Лихова // Право України. – 2002. – № 2. – С. 115–119.
115. Лихова С. Я. Кримінально-правова охорона виборчих прав громадянина та шляхи її вдосконалення / С. Я. Лихова // Наукові записки. – К.: Національний університет „Києво-Могилянська


академія”, 2000. – Т. 18. Правничі науки. – С. 29–35. 
116. Лихова С. Бандитизм: спірні питання кваліфікації /
С. Лихова, Я. Нагнойний // Право України. – 1998. – № 3. – С. 75–76.
117. Лобань Д. Механізм та порядок застосування положень ч. 3 ст. 175 КК України / Д. Лобань // Прокуратура. Людина. Держава. – 2004. – № 11 – С. 25–28.    
118. Логвиненко А. М. Причинний комплекс вчинення розбійних нападів на банківські установи / А. М. Логвиненко // Держава і право. – 2010. – Вип. 47. – С. 534–539.             
119. Львов Б. Уголовная ответственность за нарушение бюджетного законодательства / Б. Львов, И. Бене-дисюк // Бизнес. – 1998.    
120. Маляренко В. Т. Про кваліфікацію діяння при порушенні кримінальної справи / В. Т. Маляренко // Вісник Верховного Суду України. – 2000. – № 5. – С. 39–43.  
121. Маляренко В. Практика розгляду справ про порушення правил охорони праці і безпеки ведення робіт: Коментар судової практики з кримінальних справ / В. Маляренко, В. Борисов // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. – 1996. – № 6. – С. 81–88.         
122. Маляренко В. Т., Мачужак Я. В. Про статеві злочини та інші сексуальні зловживання щодо малолітніх і неповнолітніх /
В.Т. Маляренко, Я. В. Мачужак // Коментар судової практики в кримінальних та адміністративних справах: Постанови Пленуму Верховного Суду України (1995-1997). – К.: Юрінком Інтер, 1998. – С. 20–42.             
123. Мамчур В. Проблема визначення поняття вбивства в кримінальному праві України / В. Мамчур // Право України. – 1999. – № 3. – С. 71–73.    
124. Марін О. Кваліфікація злочинів при конкуренції кримі-нально-правових норм. Монографія. – К.: Атіка, 2003. – 224 с.
125. Марінчак Т. Помилки у кваліфікації злочинів: монографія / Т. Марінчак. – К.: Атіка, 2004. – 188 с.       
126. Марінчак Т. Причини помилок у кваліфікації злочинів і результати соціологічного дослідження / Т. Марінчак // Право України. – 2001. – № 7. – С. 48.     
127. Матвейчук В. К. Квалификация незаконной охоты /
В. К. Матвейчук. – К., 1992.            
128. Матвейчук В. К. Уголовно-правовая борьба органов внутренних дел с преступным загрязнением водных объектов /
В. К. Матвейчук / В. К. Матвейчук. – К., 1992.           
129. Матышевский П. Преступления против собственности и смежные с ними преступления / П. Матишевський. – К.: Юрінком, 1996.            
130. Мачужак Я. В. Відповідальність за статеві злочини та інші сексуальні зловживання щодо малолітніх і неповнолітніх /
Я. В. Мачужак // Вісник Верховного Суду України. – 1997. – № 3. – С. 52-60.    
131. Мельник М. Вбивства на замовлення – деякі аспекти кримінологічної характеристики та проблеми кваліфікації /
М. Мельник, М. Хавронюк // Право України. – 1997. – № 7. –
С. 45–49.              
132. Мельник М. Відмежування вимагательства від розбою і насильственного грабежу / М. Мельник // Радянське право. – 1991. – № 10. – С. 30–33.
133. Мельник О. В. Особливості застосування законодавства про відповідальність за вимагання / О. В. Мельник // Вісник Національного університету внутрішніх справ. – 2002. – Вип. 19. – С. 24–28.   
134. Мельник Н. Уголовная ответственность за нарушения бюджетного законодательства: комментарий и некоторые выводы / Н. Мельник, Н. Хавронюк // Предпринимательство, хозяйство и право. – 1997. – № 11. – С. 25–33.           
135. Митрофанов А. А. Основні напрямки кримінально-правової політики в Україні: формування та реалізація. – Одеса: Вид-во Одеського юридичного інституту, 2004. –
132 с.     
136. Мойсик В. Г. Проблеми відмежування шахрайства з фінансовими ресурсами від злочинів проти власності /
В. Г. Мойсик // Адвокат. – 2002. – № 1. – С. 3–10.      
137.        Мойсик В. Р. Про об’єкт і предмет шахрайства з фінансовими ресурсами / В. Р. Мойсик // Вісник Верховного Суду України. – 2002. – № 1. – С. 34-41. 
138. Мойсик В. Р. Шахрайство з фінансовими ресурсами (ст. 148-5 КК України) / В. Р. Мойсик, П. П. Андрушко/ Вісник Верховного Суду України. – 2000. – № 2. – С. 32–37.             
139. Мойсик В. Р. Порівняльно-правовий аналіз законодавства США та України про відповідальність за ухилення від сплати податків / В. Р. Мойсик, О. О. Дудоров // Адвокат. – 1998. – № 2. – С. 12–17.
140. Мусієнко А. Трансплантація органів та тканин: Проблемні аспекти правового регулювання в Україні / А. Мусієнко // Прокуратура. Людина. Держава. – 2004. – № 5. – С. 84–88.           
141. Навроцький В. О. Злочини проти природи: лекції для студентів юридичного факультету / В. О. Навроцький. – Львів, 1997. – 56 с.  
142. Навроцький В. О. Вступ до Особливої частини кримінального права України: лекції для студентів юридичного факультету / В.  О. Навроцький. – Львів, 1997. – 32 с.       
143. Навроцький В. О. Злочини проти держави: лекції для студентів юридичного факультету /  В. О. Навроцький. – Львів, 1997. – 48 с.  
144. Навроцький В. О. Проблеми кваліфікації злочинів: конспект лекцій / В. О. Навроцький .– Львів, 1993. – 82 с.    
145. Навроцький В. О. Специфіка принципів кримінально-правової кваліфікації / В. О. Навроцький // Вісник НУВС. – 2000. – № 10. –256 с.           
146. Навроцький В. О. Теоретичні проблеми кримінально-правової кваліфікації / В. О. Навроцький.  – К.: Атіка, 1999. – 418 с.           
147. Навроцький В. О. Злочини проти власності: лекції для студентів юридичного факультету / В. О. Навроцький. – Львів, 1997. – 80 с.  
148. Навроцький В. О. Злочини проти громадської безпеки, громадського порядку та народного здоров’я: лекції для студентів юридичного факультету / В. О. Навроцький. – Львів, 1997. –
С. 29–43.              
149. Надьон О. В. Торгівля жінками як кримінально-правова та соціальна проблема сучасності: монографія / О. В. Надьон. – К.: Атіка, 2004. – 288 с.        
150. Нелегальна міграція та торгівля жінками у міжнародно-правовому аспекті: у 2 кн. – К.: Університет держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, Київський університет права, Національна академія внутрішніх справ України, 2001. – Книга перша. – 1012 с. (ч. І. – С. 1–512; ч. II. – С. 513–1012); Книга друга. – 772 с. (ч. III. – С. 1–486; ч. IV. – С. 487–772).           
151. Озерський І. Девіація психосексуального розвитку як підґрунтя вчинення статевих злочинів / І. Озерський // Право України. – 2004. – № 11. – С. 94–97.          
152. Окнян В. Відмежування злочинних порушень правил пожежної безпеки від адміністративних правопорушень та суміжних злочинів / В. Окнян // Юридичний вісник України. – 1998. – 30 квітня – 6 травня.  
153. Омельчук О. Загальна характеристика об’єкта контрабанди // Вісник Львівського університету/ О. Омельчук // Серія юридична. –  2000. Вип. 35 – С. 435–438.    
154. Остапенко Л. Визначення поняття «життя» як об’єкта кримінально-правової охорони /Л. Остапенко // Право, підприємництво і господарство. – 2003. – № 4. – С. 105-108.     
155. Остапенко Л. Проблемні питання кваліфікації умисного вбивства та перевищення меж необхідної оборони /
Л. Остапенко // Право, підприємництво і господарство. – 2003. –
№ 6. – С. 71–74.  
156. Панєвін О. Усунути помилки в справах про статеві злочини / О. Панєвін // Право України. – 1992. – № 10. – С. 28–31.     
157. Пилипчук П. Проблеми кваліфікації умисного вбивства, вчиненого на замовлення / П. Пилипчук, М. Мельник // Право України. – 1999. – № 2. – С. 31–35.
158. Пироженко О. С. Ознаки складу бандитизму в рамках інституту співучасті / О. С. Пироженко, Д. П. Альошин // Актуальні проблеми сучасної науки і правоохоронної діяльності, матеріали Х науково-практичної конференції курсантів та слухачів 30 травня 2003 р., Харків. – 2003. – С. 119–120.       
159. Пінчук М. Кримінально-правова характеристика незакон-ного поводження зі зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинами // Право України. – 2004. – № 10. – С. 69–75.     
160. Пінчук О. Відповідальність за порушення актів про охорону праці / О. Пінчук // Охорона праці. – 1997. – № 6.    
161. Політова А. С. Історико-правовий аналіз кримінальної відповідальності за злочини проти особистої волі людини /
А. С. Політова. – К., 2001. – 189 с. 
162. Пономаренко Є. Обставини, що обтяжують кримінальну
відповідальність за зґвалтування / Є. Пономаренко // Право України. – 2006. – № 7. – С. 82.           
163. Пономаренко Ю. До питання про можливість зворотної дії кримінального закону в часі при збільшенні мінімального розміру заробітної плати / Ю. Пономаренко // Підприємництво,   господарство і право. – 2000. – № 9.                   
164. Причини необґрунтованого засудження громадян та безпідставного виправдання винних осіб (аналіз судової практики) // Вісник Верховного Суду України. – 2000. – № 5. –
С. 26–31.              
165. Репешко П. Кримінально-правовий захист права власності в Україні / П. Репешко // Право України. – 1997. – № 6. – С. 36–37.    
166. Ришелюк А. Про деякі проблеми визначення грошових величин у тексті Кримінального Кодексу України / А. Ришелюк // Право, підприємництво і господарство. – 2003. – № 7. – С. 86–88.
167. Романов М. С. Диференціація порушень правил безпеки дорожнього руху // Радянське право. – 1983. – № 12. – С. 39-41.
168. Свиридов Б. Кримінальна відповідальність за злочини проти статевої недоторканності особи / Б. Свиридов // Право України. – 1999. – № 5. – С. 74–75.             
169. Синєокий О. Насильницький гомосексуалізм: деякі кримі-нально-правові та криміналістичні проблеми / О. Синєокий // Вісник Академії правових наук України. – 2000. – № 3 (22). –
С. 195–207.          
170. Скворцова О. Проблеми визначення родового об’єкта злочинів у галузі захисту рослин та охорони рослинницького світу / О. Скворцова  // Право, підприємництво і господарство. – 2003. – № 4. – С. 111–112.              
171. Смаглюк О. Шахрайство, вчинене шляхом незаконних операцій з використанням електронно обчислювальної техніки / О. Смаглюк // Підприємництво, господарство і право. – 2002. –
№ 6. – С. 82–87.  
172. Сопельник И. В. Квалификация преступлений и важность при этом объективных и субъективных признаков состава /
И. В. Сопельник // Митна справа. – 2004. – № 3. – 203 с.          
173. Сопельник И. В. К вопросу квалификации преступлений судебными и правоохранительными органами Украины /
И. В. Сопельник, С. С. Березовский // Митна справа. – 2004. –
№ 3. – 203 с.        
174. Сташис В. В. Личность под охраной уголовного закона (Глава III Уголовного кодекса Украины с научно-практическим комментарием). – Симферополь: Таврида, 1996. – 236 с.  
175. Стрижевська А. А. Проблеми кримінально-правової


характеристики дій, пов’язаних з використанням газових пістолетів (револьверів) і балончиків / А. А. Стрижевська // Вісник Київського університету. Юридичні науки. – 1995.  
Вип. 33/34. – С. 135–140.  
176. Сухонос  В. В. Легалізація злочинних доходів у банківській сфері і боротьба з нею / В. В. Сухонос // Правовий вісник Української академії банківської справи. – 2012. – № 1(6). –
С. 149–153.          
177. Сухонос В. В. Смертна кара: історія і сучасність / 
В. В. Сухонос // Правовий вісник Української академії банківської справи. – 2012 – № 2 (7). – С. 81–83.     
178. Сухонос В. В. Концептуальні організаційно-правові засади функціонування системи економічної безпеки банків /
В. В. Сухонос // Правовий вісник Української академії банківською справи. – 2011. – № 1. – С. 64–66.        
179. Тарарухин С. А. Квалификация преступлений в судебной и следственной практике. – К.: Юрінком, 1995. – 208 с.       
180. Тимошенко І. Реалізація захисту виборчих прав громадян в Україні / І. Тимошенко // Підприємництво, господарство і право. – 2004. – № 7.              
181. Тихий В. П. Злочини проти суспільної (загальної) безпеки: конспект лекцій / В. П. Тихий. – Х., 1996. – 67 с.       
182. Тихий В. П. Об’єкт злочинів проти суспільної безпеки /
В. П. Тихий // Вісник Академії правових наук України. – 1995. – № 3. – С. 136-144.         
183. Тихий В. П. Ответственность за преступления против общес-твенной безопасности: учебное пособие / В. П. Тихий. – Харьков, 1984. – 68 с.            
184. Тихий В. П. Ответственность за хищение огнестрельного оружия, боевых припасов и взрывчатых веществ по советскому уголовному праву / В. П. Тихий. – Харьков, 1976. – 128 с.            
185. Тихий В. П. Уголовная ответственность за нарушение правил безопасности обращения с общеопасными предметами: учебное пособие / В. П. Тихий. – К., 1989. – 80 с.                  
186. Тихий В. П. Уголовно-правовая охрана общественной безопасности / В. П. Тихий. – Харьков, 1981. – 172 с.     
187. Тростюк З. Співвідношення термінологічного апарату Особливої частини КК України з суміжними категоріями /
З. Тростюк // Вісник Львівського університету. Серія юридична.– Львів. – 2000. Вип. 35.  – С. 410–416.     
188. Тучков С. Характеристика злочинів у сфері господарської діяльності, що вчиняються шляхом підроблення / С. Тучков // Право, підприємництво і господарство. – 2002. – № 10. –
С. 96– 98.             
189. Фесенко Є. В. Незаконне заволодіння транспортним засобом буде невигідним // Економіка. Фінанси. Право. – 1997. – № 7. –
С. 13–18.              
190. Хавронюк М. Правила кваліфікації злочинних діянь: досвід Молдови, Іспанії, еtс. / М. Хавронюк // Підприємництво, господарство і право. – 2005. – № 5. – С. 220.             
191. Харченко В. Охорона інтелектуальної власності в новому Кримінальному кодексі України / В. Харченко // Право України. – 1995. – № 2. – С. 31–33.              
192. Цвіліховський Л. Деякі питання застосування законодавства про відповідальність за вчинення статевих злочинів: Коментар судової практики з кримінальних справ / Л. Цвіліховський // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. – 1996. – № 6. – С. 47–52.         
193. Шевченко М. О. Психологічні критерії виникнення злочинів проти статевої недоторканності людини / М. О. Шевченко,
А. Б. Блага // Актуальні проблеми сучасної науки і правоохоронної діяльності:   матеріали 11-ї науково-прак-тичної конференції курсантів та слухачів, 29 травня 2004 р. – Харків, 2004. – С. 102-103.
194. Шпонька В. Кримінальна відповідальність за знищення або


пошкодження деревно-чагарникових насаджень /
В. Шпонька // Радянське право. – 1988. – № 8. – С. 28–30.       
195. Ягодинський В. Кваліфікація умисних вбивств з корисливих мотивів та розбійних нападів зі смертельними наслідками /
В. Яготинський // Право України. – 1996. – № 11. – С. 42–44. 
196. Ярмиш Н. Жорстоке поводження як одна з форм доведення до самогубства / Н. Ярмиш // Право України. – 1992. – № 7. –
С. 45– 46.             
197. Яценко С.С. Про вдосконалення інституту кримінально-правової охорони громадського порядку // Сучасні проблеми держави і права. – К.: Либідь, 1990. – С. 120–124.     
198. Яценко С. С. Уголовно-правовая охрана культурных ценностей // Проблемы борьбы с преступлениями в сфере экономики: межвуз. соб. науч. трудов. – К.: КВШ МВД СССР, 1990. – С. 179.     
199. Яценко С. С. Уголовно-правовая охрана общественного порядка (Сравнительно-правовой аспект). – К.: Изд-во при Киев. гос. ун-те издательского объединения „Вища школа”, 1986. –
С. 3-29.

 

 

 

                              

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Навчальне видання

 

 

МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ

та завдання до семінарських і практичних

занять з курсу

 «Кримінальне право»
(Особлива частина)

для студентів напряму підготовки

6.030401 « Правознавство»

усіх форм навчання

 

 

 

Відповідальний за випуск В. М. Семенов

Редактор Н. В. Лисогуб

Комп’ютерне верстання А. М. Клочко

 

 

Підп. до друку  22.01.15, поз.

Формат 60*84/16 Ум. друк. арк.      . Обл.-вид. арк.
Тираж       пр. Зам. №     
Собівартість видання         грн.         к.

 

 

 

 

 

 

 

 

Видавець і виготовлювач

Сумський державний університет,

вул. Римського-Корсакова, 2, м. Суми, 40007

Свідоцтво суб’єкта видавничої справи ДК № 3062 від 17.12.2007.

 

                            Міністерство освіти і науки України

Сумський державний університет

До друку та в світ

дозволяю на підставі

«Єдиних правил», п. 2.6.14                  

Начальник організаційно-методичного

управління                                                                    В. Б. Юскаєв
 

 

3868 МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ

та завдання до семінарських і практичних

занять з курсу

 «Кримінальне право»
  (Особлива частина)

для студентів напряму підготовки

6.030402 « Правознавство»

усіх форм навчання

 

Усі цитати, цифровий

та фактичний матеріал,

бібліографічні відомості перевірені,

написання одиниць відповідає

стандартам

 

Укладач                                                                     А. М. Клочко

 

Відповідальний за випуск                                       В. М. Семенов

 

Декан юридичного факультету                               А. М. Куліш

 

Суми

Сумський державний університет

                                                       2015