Кримінальне право (Загальна частина)

Поняття кримінального права використовують в чотирьох значеннях:

1. Як галузь законодавства

2. Як галузь права

3. Як різновид юридичної науки

4. Як профілююча навчальна дисципліна в юридичних ВУЗах

Кримінальне законодавство відрізняється від інших галузей  законодавства своїм специфічним предметом і методом правового регулювання

Предмет кримінального права становлять суспільні відносини, які виникають при вчиненні злочину між особою, яка його вчинила, та державою від імені якої виступають відповідні органи, вповноважені здійснювати дії, скеровані на розслідування злочину та відправлення правосуддя у кримінальних справах

Метод правового регулювання
для кримінального права полягає у застосуванні примусу у вигляді покарання 

Функції кримінального права:

Охоронна функція

Попереджувальна функція

Регулятивна функція

Виховна функція

Кримінальне право охороняє властивими йому заходами ті суспільні відносини, що регулюються іншими галузями права (ст. 1 КК України)

Виражається у створенні перешкод для вчинення злочинів шляхом встановлення кримінально-правової заборони, у заохоченні законослухняних громадян до активної протидії злочинним діянням, а злочинців - до відмови від доведення початих злочинів до кінця, до відновлення порушених їх вчинком благ та інтересів.

Це норми про обставини, що виключають кримінальну відповідальність (необхідна оборона, крайня необхідність), про звільнення від кримінальної відповідальності та покарання, погашення або зняття судимості

Виражається в формуванні у громадян поваги до охоронюваних кримінальним правом  суспільних відносин, інтересів і благ

    Принципи кримінального права:

                                                       1. Принцип законності

1) злочинність діяння та інші правові наслідки його здійснення визначаються виключно КК України;
2) ніхто не може бути визнаним винним у здійсненні злочину та  покараний інакше, ніж за вироком суду та відповідно до закону. Особа, що визнана винною в здійсненні злочину, користується правами та має обов’язки, визначені законом;
3) застосування кримінального права за аналогією не допускається;
4) зміст КК України необхідно розуміти у точній відповідності до його тексту

                                      2. Принцип рівності громадян перед законом

Особи, що вчинили злочин, рівні перед законом та підпадають під кримінальну відповідальність незалежно від статі, раси, національності, громадянства, мови, відношення до релігії, політичних переконань, освіти, соціального та майнового становища, приналежності до політичних партій, громадських об’єднань, місця проживання та ін.

               3. Принцип особистої відповідальності за наявності вини особи

Особа підлягає кримінальній відповідальності тільки за ті суспільно небезпечні діяння та суспільно небезпечні наслідки, до яких встановлена його вина, тобто умисел або необережність. Об’єктивне ставлення до вини, тобто відповідальність за невинне заподіяння шкоди не допускається

                                               4. Принцип справедливості

Покарання та інші заходи кримінально-правового характеру, що підлягають застосуванню до особи, яка вчинила злочин, повинні бути справедливими, тобто відповідати характеру та ступеню суспільної небезпечності скоєного, обставинам вчиненого та особі винного. Ніхто не може нести кримінальну відповідальність двічі за один той самий злочин

                                                      5. Принцип гуманізму

Покарання та інші заходи кримінального-правового характеру не мають на меті завдання фізичних страждань або приниження гідності людини. Особі, що скоїла злочин, повинно бути назначено покарання або застосовані інші заходи   кримінального-правового впливу, що необхідні та достатні для його виправлення та попередження нових злочинів

6. Принцип невідворотності кримінальної відповідальності

Кожна особа, що вчинила злочин, підлягає покаранню та іншим заходам кримінально-правового характеру. Звільнення від кримінальної відповідальності та покарання допускається лише у випадках передбачених Кримінальним кодексом

                   7. Принцип особистої відповідальності

Кримінальна відповідальність особи носить індивідуальний характер, тобто, ніхто не може бути притягнутий до кримінальної відповідальності інакше як за свої власні діяння, дії або бездіяльність

                                              8. Принцип демократизму

У випадках, що передбачені Кримінальним кодексом, до виправлення осіб, що вчинили злочини, можуть притягуватися політичні партії, громадські організації, органи самоуправління громадян або колективи за їх клопотанням та з їх згоди

Кримінальне право, як галузь права, тісно пов’язана з іншими галузями  права:

                                                       Конституційне право

норми права, що закріплені в Конституції України, мають основне значення для кримінального права, норми якого повинні повністю відповідати положенням конституції України. Якщо будь-яка норма входить у протиріччя з положенням Конституції України, то вона є неконституційною і повинна бути скасована

  Кримінально-процесуальне право

регламентує порядок порушення, розслідування та розгляду кримінальних справ. Кримінальне право обумовлює багато положень та інститутів кримінально–процесуального права. Кримінальне (матеріальне) право і кримінально-процесуальне право співвідносяться між собою як зміст і форма

Адміністративне право

передбачає відповідальність за різні правопорушення і виконує охорону функцію – захист суспільства від адміністративних правопорушень. Проте кримінальне право, на відмінність від адміністративного, охороняє  суспільство від найбільш небезпечних правопорушень – злочинів

Кримінально-виконавче право

регулює порядок та умови виконання покарання установами. Воно базується на відповідних нормах та інститутах кримінального права, які визначають підстави, межі та загальні умови призначення покарання

Міжнародне право

у ст. 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Цьому положенню відповідає ч. 5 ст. 3 КК України: “Закони України про кримінальну відповідальність повинні відповідати положенням, що містяться в чинних міжнародних договорах, згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України”

                   Методи науки кримінального права

                        Основні 

                       Допоміжні

1) філософський або діалектичний метод пізнання;
2) юридичний або догматичний метод;
3) соціологічний метод;
4) метод системного аналізу;
5) метод порівняльного правознавства або компаративістський метод;
6) історичний метод

У ролі допоміжних методів дослідження наука кримінального права використовує методи математичного моделювання, психологічного аналізу, експертних оцінок

                  Основні  методи науки кримінального права

                  Філософський або діалектичний метод

Як загальний метод пізнання дозволяє доглядати процеси та явища у їх взаєминах. Він полягає у використанні законів і категорій діалектики під час дослідження конкретних положень кримінального права

            Юридичний або догматичний метод

Цей метод ґрунтується на використанні правил формальної логіки та граматики. Він полягає у формуванні та розкритті юридичних понять, з'ясування дійсного смислу закону шляхом його тлумачення. За допомогою цього методу коментуються кримінальні закони, що особливо важливо для їх однакового застосування

Соціологічний метод

Надає можливості судити про ефективність кримінальних законів. Соціологічний метод вміщує в собі конкретно соціологічні методи дослідження (анкетування, аналіз статистичних даних)

Метод системного аналізу

Даний метод припускає вивчення кримінального права та його інститутів як цілісної системи, що складається з ряду підсистем, структурні елементи яких знаходяться між собою в тісній єдності та інтеграції. Метод системного аналізу потребує, щоб норми загальної частини розглядалися на підставі норм особливої частини, а норм особливої частини на базі норм загальної частини

Метод порівняльного правознавства або компаративістський  метод

Полягає у вивченні норм кримінального права держав близького та далекого  зарубіжжя з метою зіставлення з кримінальним правом України і використання досягнень інших держав для удосконалення вітчизняного кримінального законодавства

            Історичний метод або генетичний метод

Припускає вивчення норм кримінального права в історичному розвитку. Передбачає дослідження історії розвитку національного кримінального права, історії кримінального права зарубіжних країн

Законодавство України про кримінальну відповідальність становить Кримінальний кодекс України (ч. 1 ст. 3 КК України), який базується на:

Конституції України

Загальновизнаних принципах  і нормах міжнародного права

Статті закону про кримінальну відповідальність містять:

Задачі, підстави
кримінальної відповідальності

Підстави
звільнення від кримінальної відповідальності і
покарання

Визначення, які суспільно небезпечні діяння визнаються злочинами та які покарання можуть бути застосовані до осіб, що їх вчинили

Структура кримінального кодексу

Загальна частина

Особлива частина

складається із 15 розділів, у яких є  норми, що встановлюють загальні положення кримінального права, а також визначають його основні інститути (наприклад: поняття злочину та його види; вина та її форми; співучасть; повторність, сукупність та рецидив злочинів; покарання, його мета та види; підстави звільнення від кримінальної відповідальності та покарання)

складається із 20 розділів, що систематизовані залежно від тотожних благ, цінностей та інших сфер життєдіяльності людей, на які посягає відповідна група злочинів

Розділи Загальної та Особливої частин поділяються на статті

пронумеровані арабськими цифрами і мають заголовок, що відповідає їх змісту

більшість статей Загальної та Особливої частин КК України поділяються на частини, об’єднані єдиним абзацом, мають цифровий номер та починаються із великої літери. Окремі статті або частини статей поділяються на пункти, що також мають цифровий номер та круглу дужку (наприклад, ч. 2 ст. 69 або ч. 3 ст. 70 Загальної частини КК України або ч. 2, 3 ст. 120 Особливої частини КК України)

в окремих випадках пункти частини статті мають підпункти 
( наприклад, ч. 2 ст. 72 КК п\п а, б)

Норми Особливої частини КК України складаються з:

Диспозиції

Санкції

У диспозиції дається описання ознак конкретного злочину.

У санкції встановлюється вид та розмір покарання за злочин

Проста диспозиція

Описова диспозиція

Відсильна диспозиція

Відносно-визначені

Альтернативні

лише вказує на кримінально-карне діяння, не розкриваючи його зміст (ст. 369 КК - Пропозиція або давання хабара)

описує найбільш суттєві ознаки діяння та розкриває його зміст (ч.1 ст. 185 - Крадіжка)

називає лише діяння, але не містить у собі опису самого злочинного діяння, і відсилає до інших норм (статті або частині) кримінального закону. Наприклад, диспозиція ст. 122 КК відсилає до ст. 121 КК. Формулювання “Ті самі дії...” - також відноситься до різновиду відсильної диспозиції

вказує один вид основного покарання і його межі.
    Існує два різновиди відносно-визначених санкцій:
 1) в яких вказана мінімальна і максимальна межі покарання (караються ... на строк від... до ... років. Наприклад, ст. 111 КК- від 10 до 15 років);
2) в яких вказана лише максимальна межа покарання (караються ... на строк до ... років. Наприклад, ст. 116 КК- до 5 років)

містить не один, а два чи більше основних видів покарання (караються позбавленням волі на строк ... або довічним позбавленням волі. Наприклад, ст. 115 КК). Залежно від своєї побудови в альтернативній санкції можуть міститися:
 1) відносно визначений та абсолютно визначений вид покарання (ст. 112 КК);
2) два або більше відносно визначених видів покарання
(ст. 123, ст. 174 КК)

Іноді законодавець застосовує змішані (комбіновані) диспозиції. Це такі диспозиції, у яких одночасно містяться ознаки різних видів диспозицій
 (п. 13 ч. 2 ст. 115 КК — проста та відсильна)

Умови правильного застосування закону про кримінальну відповідальність:

Точне визначення часу вчинення злочину

Точне визначення часу дії
кримінального закону

Поняття дії кримінального закону в часі складається з таких основних компонентів:

1. Вступ закону до сили

2. Припинення дії закону

3. Зворотна сила закону

Порядок набрання чинності кримінального закону:

Відповідно до ч. 5 ст. 94 Конституції України та ч.1 ст.4 КК України закон набирає чинності через десять днів із дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше дня його опублікування. Днем вступу закону до сили є день, наступний після закінчення останньої доби встановленого терміну. Відлік діб починається з дня, наступного за оприлюдненням закону

Інший порядок набрання чинності кримінального закону:

а) коли в законі безпосередньо вказана дата, з якої цей закон набирає чинності

б) якщо в законі   безпосередньо зазначено, що він набирає чинності з дня його офіційного оприлюднення

Чинний закон припиняє свою дію у разі :

1. Скасування
 закону

2. Закінчення терміну
його дії

3. Заміни
новим
законом

4. Особливих умов або обставин, що обумовили його видання

Зворотна дія закону про кримінальну відповідальність у часі (ст. 5 КК України)

Містить питання про поширення дії кримінального закону на діяння, що вчинені до набрання ним
чинності

Є виключенням з правил, оскільки за загальним правилом закон зворотної дії не має

Відповідно до ч. 1 ст. 5 КК України закріплено: «Закон про кримінальну відповідальність, який скасовує злочинність діяння або пом’якшує кримінальну відповідальність має зворотну дію у часі, тобто поширюється на осіб, що вчинили відповідні діяння до набрання таким законом чинності, у т.ч. на осіб, які відбувають покарання або відбули покарання, але мають судимість»

Відповідно до ч. 3 ст. 5 КК України: «Закон про кримінальну відповідальність, який частково пом’якшує відповідальність, а частково її посилює, має зворотну дію в часі лише у тій частині, яка пом’якшує відповідальність»
 

Відповідно до ч.2 ст.5 КК України: «Закон про кримінальну відповідальність, що встановлює злочинність діяння або посилює кримінальну відповідальність, не має зворотної дії в часі»
 

Чинність кримінального закону у просторі визначається на підставі принципів :

Територіальний принцип

Принцип громадянства
 

Універсальний (космополітичний) принцип

Реальний принцип

Відповідно до ч. 1 ст.6 КК України особи, які вчинили злочини на території України, підлягають кримінальній  відповідальності за цим кодексом. Територіальний принцип полягає у суверенітеті держави, влада якої поширюється на всю його територію

Цей принцип визначений в ч. 1 ст. 7 КК України: “Громадяни України, особи без громадянства, що постійно проживають в Україні, які вчинили злочин за її межами, підлягають кримінальній відповідальності за цим кодексом, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов’язковість яких надана ВР України

Закріплений  ст. 8 КК України та полягає у тому, що іноземці та особи без громадянства, що не проживають постійно в Україні, які вчинили злочин за її межами, підлягають в Україні відповідальності за цим Кодексом у випадках, передбачених міжнародними договорами. Сутність даного принципу полягає  в спільності інтересів суверенних держав у боротьбі з міжнародними злочинами

Закріплений  ст. 8 КК України та полягає в можливості притягнення будь-якої особи, в т.ч. іноземця чи особи без громадянства, що постійно не проживають в Україні, до відповідальності за КК України за злочини, вчинені за її межами, якщо вони вчинили передбачені КК України особливо тяжкі злочини проти прав і свобод громадян України або її інтересів

Види тлумачення

1. За суб’єктом
тлумачення

2. За способом тлумачення

3. За обсягом тлумачення

1. Залежно від суб’єкта, що роз’яснює закон існує тлумачення закону :

Офіційне (легальне)

Судове

Наукове (доктринальне)

– це тлумачення законів або їх окремих положень
Конституційним
Судом України

– це тлумачення закону, що надається судом у процесі розгляду кримінальних справ

– це наукове тлумачення, яке дають наукові та навчальні юридичні установи, окремі фахівці, науковці та практики у монографічних працях, підручниках, наукових статтях, коментарях та ін.

казуальне тлумачення – тлумачення, що дається судами під час розгляду
конкретних кримінальних справ

правозастосовче тлумачення – тлумачення, що дається Пленумом Верховного Суду України на підставі вивчення та
узагальнення судової практики в своїх постановах

2. За способами тлумачення поділяють на:

Граматичне (філологічне)

Систематичне

Історичне

тлумачення полягає у з’ясуванні змісту кримінального закону шляхом етимологічного або синтаксичного аналізу тексту, слів, термінів, понять, що вживаються у законі

полягає у з’ясуванні змісту закону, його окремих положень шляхом зіставлення з іншими положеннями даного чи будь –якого іншого закону

полягає у з’ясуванні умов, причин що визначили його прийняття, звернення до аналогічних кримінальних законів, що діяли раніше

3. За обсягом тлумачення поділяють на:

Буквальне (адекватне)

Обмежувальне

Поширюване

 полягає у з’ясуванні змісту норми у точній відповідності з текстом кримінального закону

дає підстави застосовувати закон до більш вузького кола випадків, ніж це передбачає зміст тексту закону

полягає у наданні дії закону більш широкого змісту і дозволяє застосовувати його до більш широкого кола випадків, ніж це передбачає зміст тексту закону

Злочин – це правове та соціальне явище, категорія “злочин” має два значення

явище реальної дійсності

поняття, що визначене кримінальним законом

До ознак злочину відносять:

Суспільну небезпечність

Винність

Протиправність

Караність

полягає у тому, що діяння або заподіює збиток об’єктам кримінально-правової охорони, або містить у собі реальну можливість заподіяння шкоди певним сферам життєдіяльності людей. Виділяють характер та ступінь суспільної небезпечності

передбачає визнання діяння злочином лише за умови, що воно вчинене умисно або з необережності

полягає у тому, що конкретне суспільно небезпечне діяння визнається злочинним лише в тому випадку, якщо воно передбачене кримінальним законом

розуміють погрозу застосування покарання за злочин, що міститься у кримінально правових санкціях

Визначення поняття злочину:

Формальне

Матеріальне

Формально-матеріальне

відображає юридичну природу, юридичні ознаки злочину. Відповідно до такого визначення злочином визнається таке діяння, котре передбачене кримінальним законом, як кримінально каране. Голландія, Данія, Німеччина, Швейцарія, Швеція, Китай

вказує лише на соціальну сутність злочину, протиріччя його певним соціальним цінностям. Відповідно  до такого визначення злочин – це суспільно небезпечне діяння. Таке визначення злочину було характерним для перших кодексів радянської епохи (1922 –  1927рр.)

з’єднує в собі соціальну та юридичну характеристику злочину. Відповідно такого визначення злочин – це суспільно небезпечне та передбачене кримінальним законом діяння (формально-матеріальне визначення характерне для КК України, Болгарії)

Класифікація злочинів залежно  від ступеня тяжкості

Злочини невеликої тяжкості
( ч. 2 ст.12 КК України)

Злочини середньої тяжкості
( ч.3 ст.12 КК України)

Тяжкі злочини
( ч.4 ст.12 КК України)

Особливо
тяжкі злочини
( ч.5 ст.12 КК України)

покарання  у  виді позбавлення волі на строк не більше двох років,  або інше,  більш м'яке пока-рання за винятком основного покарання у виді штрафу в розмірі понад три тисячі НМДГ

покарання  у виді штрафу в розмірі не більше десяти тисяч НМДГ або позбавлення  волі на строк не більше п'яти років

основне покарання у виді штрафу в розмірі не більше двадцяти  п'яти  тисяч НМДГ або позбавлення волі на строк не більше десяти років

основне пока-рання  у  виді  штрафу в розмірі понад двадцять п'ять тисяч НМДГ,  позбав-лення волі на строк понад десять років або довічного позбавлення волі

Значення такої класифікації злочинів  залежно від ступеня тяжкості

може бути основою і для встановлення відповідної санкції під час криміналізації діяння

є основою правових умов застосування інститутів кримінального права

Ознаки суб’єкта злочину

1.         Фізична особа

2. Осудність

3. Вік

КК України відповідальність юридичних осіб не передбачена, хоча в деяких країнах вона існує

здатність особи усвідомлювати свої дії, їх суспільне значення і керувати ними, а також здатність відповідати за вчинені дії

особа повинна досягти передбаченого в законі віку (ст.22 КК України)

Різні категорії осіб, що є спеціальними суб'єктами, можна класифікувати на визначені групи  залежно від спеціальних ознак, що визначають суб'єкта конкретних видів злочинів:

- громадянство визначає відповідальність за державну зраду (ст.111 КК) і шпигунство (ст.114 КК)

- посадове положення визначає суб'єктів значного числа злочинів, таких, як злочини у сфері службової діяльності  (розділ XVII КК України), певні злочини проти правосуддя

- професійна діяльність є необхідною ознакою суб'єкта таких злочинів, як ненадання допомоги хворому медичним працівником (ст.139 КК)

- військова служба визначає коло суб'єктів злочинів проти встановленого порядку несення військової служби (розділ XIX КК України)

- особливе відношення до потерпілого характеризує суб'єктів таких злочинів, як залишення в небезпеці (ст. 135 КК), втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність
(ст. 304 КК)

- особливий правовий статус характерний для визнання суб'єктом засуджених, що втекли з місця позбавлення волі або з-під варти, чи дії, що дезорганізують роботу виправних установ (ст. 393, 392 КК)

-особливий стан визначає суб'єкта таких злочинів, як зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби (ст. 130 КК) чи зараження венеричною хворобою (ст.133 КК)

Змішана формула неосудності

1. Медичний (біологічний) критерій неосудності передбачає наявність у особи всіх можливих психічних захворювань, що істотно впливають на свідомість і волю людини. У частині 2 ст. 19 КК України визначено чотири види психічних захворювань:
а) хронічна психічна хвороба;
б) тимчасовий розлад психічної діяльності;
в) недоумство;
г) інший хворобливий стан психіки

2. Юридичний критерій неосудності включає відсутність у особи здатності усвідомлювати свої дії (інтелектуальна ознака) чи керувати ними (вольова ознака). Юридичний критерій неосудності виражається в нездатності особи під час вчинення суспільно небезпечного діяння усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними саме внаслідок наявності психічного захворювання, тобто медичного критерію.
У частині 2 ст. 19 КК України юридичний критерій неосудності виражений двома ознаками:
1) інтелектуальною – особа не могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність);
2) вольовою – особа не могла керувати ними

1. Медичний (біологічний) критерій неосудності передбачає наявність у особи психічних захворювань, що істотно впливають на свідомість і волю людини, а саме: 

хронічної психічної хвороби (досить поширений вид захворювання психіки, до якого належать: шизофренія, епілепсія, параноя, прогресивний параліч, маніакально-депресивний психоз та ін. (захворювання, що мають тенденції до прогресування, у тому числі і ті з них, що протікають в формі приступів)

тимчасового розладу психічної діяльності ( гостре, нетривале психічне захворювання, що відбувається у вигляді нападів. Це захворювання раптово виникає (часто як наслідок тяжких душевних травм) і за сприятливих обставин раптово минає. До таких захворювань належать різного роду патологічні афекти, патологічне сп’яніння, алкогольні психози, біла гарячка та ін.)

недоумства (олігофренії) (найтяжче психічне захворювання, що є постійним, природженим видом порушення психіки, що вражає розумові здібності людини. Існують три форми слабоумства: ідіотія (найбільш глибокий ступінь розумового недорозвитку), імбецильність (менш глибокий), дебільність (найлегша форма)

іншого хворобливого стану психіки (такі хворобливі розлади психіки, що їх не охоплюють вищезазначені три види психічних захворювань. До них належать явища абстиненції при наркоманії (наркотичне голодування) та ін. Це не психічні захворювання в чистому вигляді, але за своїми психопатичними порушеннями вони можуть бути прирівняні до них

Юридичний критерій неосудності

Інтелектуальна ознака критерію неосудності знаходить свій вияв у тому, що особа вчинивши те чи інше діяння, небезпечне для суспільства, “не усвідомлювала фактичну сторону своїх дій, або не могла розуміти їх суспільний зміст”, а тому не може розуміти і його суспільну небезпечність

Вольова ознака критерію неосудності свідчить про такий ступінь руйнування психічною хворобою вольової сфери людини, коли вона не може керувати своїми діями (бездіяльністю)

Обмежена осудність

значення обмеженої осудності, як вказано в ч. 2 ст. 20 КК України, полягає в тому, що вона враховується судом під час призначення покарання і є підставою для застосування примусових заходів медичного характеру

1) обмежена осудність пов'язана з наявністю в суб'єкта певного психічного розладу, психічної аномалії

2) внаслідок цього психічного стану особа не повною мірою здатна усвідомлювати фактичні ознаки і суспільну небезпечність вчиненого діяння. Однак, на відміну від неосудної особи, здатність усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і (або) керувати ними не виключається

3) обмежена осудність не виключає осудності як обов'язкової ознаки суб'єкта, а отже, не виключає і кримінальної відповідальності за вчинене

Вік, з якого може наставати кримінальна відповідальність (ст. 22 КК України)

16 років  (ч.1 ст. 22  КК України)

14 років (ч.2 ст. 22  КК України)

В основу зниження віку кримінальної відповідальності, як відзначає В. Я. Тацій, покладені такі критерії:

- рівень розумового розвитку, свідомості людини, що свідчать про можливість вже в 14 років усвідомлювати суспільну небезпеку і протиправність злочинів, перерахованих у
ч. 2 ст. 22 КК

- значна поширеність більшості з цих злочинів серед підлітків

- значна суспільна небезпека (вага) більшості з цих злочинів

Межі віку кримінальної відповідальності (щодо певних видів покарань)

довічне позбавлення волі не призначається особам, у віці до 18 років

виправні роботи й обмеження волі не призначаються жінкам та чоловікам, що досягли пенсійного віку

довічне позбавлення волі не призначається особам, що досягли 65-річного віку

Значення суб'єктивної сторони:

а) впливає на кваліфікацію злочину

б) дає можливість відмежувати один злочин від іншого

в) дає можливість відмежувати злочинне від незлочинного

г) впливає на призначення покарання

д) впливає на рішення питання про звільнення від кримінальної відповідальності і покарання

Ознаки суб'єктивної сторони            
 злочину

1. Вина
(обов’язкова ознака)
 (ст. 23 КК України)

2. Мотив
(факультативна ознака)

3. Мета
(факультативна ознака)

Відповідно до ст. 21 КК, вина – це психічне відношення особи до вчиненого нею суспільно небезпечного діяння  (дії чи бездіяльності), передбаченого діючим КК, і його наслідків, виражене  у формі умислу чи  необережності

Мотивом злочину називаються ті внутрішні спонукання, якими керується суб'єкт при здійсненні злочину. Мотив – це рушійна сила злочину, це внутрішня причина його здійснення

Мета злочину – це той кінцевий результат, що міститься у свідомості винного, до якого він прагне, скоюючи злочин

1. Елементи вини

Зміст вини

Сутність вини

Форми вини

Ступінь вини

є відображення в психіці (свідомості) особи об'єктивних ознак вчиненого діяння, тобто фактичних ознак, що характеризують об'єкт і об'єктивну сторону. Таким чином, зміст вини визначається змістом об'єктивних ознак конкретного складу

визначає соціальну природу вини, оскільки вина проявляється в злочинному діянні. Отже, соціальна сутність вини складається в негативному відношенні особи до суспільних відносин, тим цінностям, благам, що охороняються нормами права

умисел і необережність

визначає вагу скоєного злочинного діяння

Значення вини:

1. Вина особи в злочині обов'язково повинна бути встановлена, виходячи з об'єктивних обставин справи. Вина входить у зміст предмета доказування по кожній справі. Вина - це прояв психічної діяльності особи під час вчинення злочину

2. Діє принцип суб'єктивного ставлення в вину, тобто відповідальності за вчинене діяння і його наслідки лише при наявності вини

3. Відсутність вини означає відсутність суб'єктивної сторони і, отже, складу злочину, кримінальної відповідальності і покарання

4. Вина має суттєве значення для правильної кваліфікації злочину і для визначення міри покарання за вчинене

Форми вини

1. Умисел (ст. 24 КК)

2. Необережність (ст.  25 КК)

Злочин визнається скоєним умисно, якщо особа, яка його  вчинила, усвідомлювала суспільно небезпечний характер вчиненого нею діяння (дії чи бездіяльності), передбачала суспільно небезпечні наслідки та бажала чи свідомо допускала настання цих наслідків

Злочин визнається вчиненим з необереж-
ності, якщо особа яка його вчинила перед-
бачала можливість настання суспільно
 небезпечних наслідків вчиненого нею
діяння, але легковажно розраховувала на
їх відвернення, або хоч і не передбачала
можливості настання суспільно небезпеч-
них наслідків свого діяння, але повинна
була і могла їх передбачати

Прямий умисел
       (ч.2 ст. 24 КК)

Непрямий
умисел
(ч.3 ст. 24)

Злочинна самовпевненість
(ч. 2 ст. 25 КК)

Злочинна недбалість
(ч.3 ст. 25 КК)

має місце там, де особа усвідомлює суспільно небезпечний характер вчиненого нею діяння, передбачає можливість чи неминучість настання суспільно небезпечних наслідків цього діяння і бажає настання цих наслідків

має місце там,
де особа
усвідомлює суспільно
небезпечний
 характер
вчиненого
нею діяння,
передбачає тільки
можливість
настання
суспільно небезпечних наслідків цього
 діяння, не бажає
цих наслідків, хоч
свідомо допускає
 їхнє настання

має місце там, де особа передбачає можливість настання суспільно небезпечних наслідків вчиненого нею діяння, але легковажно розраховує на їх відвернення

має місце там, де особа не передбачає можливості настання суспільно небезпечних наслідків вчиненого нею діяння, хоча повинна була і могла їх передбачати

Спеціальні види умислу

1. Заздалегідь обміркований  умисел – між виникненням умислу вчинити злочин і його реалізацію є певний, іноді дуже тривалий період часу

2. Раптово виниклий умисел характерний для тих випадків, коли між виникненням і реалізацією наміру на здійснення злочину практично немає розриву чи в  часі цей розрив украй незначний

3. Різновидом раптово виниклого умислу є афектований умисел, до ознак якого відносяться раптовість виникнення, короткочасність протікання

4. Конкретизований – це такий вид умислу, при якому особа чітко і ясно розуміє  наслідки свого діяння

5. Неконкретизований умисел - це такий вид умислу, при якому особа передбачає настання суспільно небезпечних наслідків, але не розуміє, у чому вони конкретно проявляться

1. Умисел складається з інтелектуальної і вольової ознак (моментів)

1. Інтелектуальний момент прямого умислу полягає:

1. Інтелектуальна ознака  непрямого умислу складається з двох елементів:

а) в усвідомленні особою суспільно небезпечного характеру вчиненого нею діяння

а) особа усвідомлює суспільно небезпечний
 характер вчиненого діяння

б) у передбаченні  можливості чи неминучості настання суспільно небезпечних наслідків цього діяння

б) передбачає можливість настання наслідків цього діяння

2. Вольова ознака (момент) прямого
 умислу

2. Вольова ознака непрямого умислу

визначається в законі словами  
«особа бажає настання суспільно
 небезпечних наслідків». Причому, бажання може означати:
а) прагнення досягти мети свого вчинку
 (особа з помсти убиває потерпілого
 – смерть потерпілого – це той наслідок,
  до якого особа прагне);
б) але бажання може означати і прагнення до кількох цілей, коли в особи маються і цілі другорядні (під час розбою особа нападає на потерпілого і заподіює йому поранення з метою заволодіння майном, отже, заподіяння поранення – другорядна мета)

виключає бажання настання наслідків, а характеризується їхнім свідомим допущенням.
Свідоме допущення наслідків передбачає:
а) даний наслідок виступає як побічний
результат поведінки суб'єкта;
б) особа при цьому прагне до досягнення
якихось інших наслідків, до інших бажаних
 цілей – вони можуть бути злочинними і
незлочинними;
в) свідоме допущення означає надію
 «на або»  або байдуже відношення
до злочинних наслідків

Відмінність непрямого умислу від прямого

Цю відмінність варто проводити як за інтелектуальним, так і за вольовим моментами, а саме:

а) за характером передбачення: при непрямому умислу особа передбачає лише можливість настання наслідків свого діяння, а при прямому – як можливість, так і неминучість  наслідків вчиненого їм діяння. Дуже часто на практиці виникають ситуації, коли особа передбачає неминучість настання наслідків свого діяння, а вольовий момент чітко не вдається установити (наприклад, нанесення в бійці глибокого ножового поранення в груди, від чого потерпілий помер). Коли особа передбачає неминучість наслідків, варто вважати, що має місце прямий умисел. Передбачення неминучості наслідків означає наявність  прямого умислу

б) за вольовою ознакою: при прямому умислі особа бажає настання наслідків, а при
непрямому умислі, навпаки, не бажає, а настання наслідків нею лише свідомо допускається, вони виступають як можливий побічний результат діяння винного

2.  Необережність складається з інтелектуальної і вольової ознак (моментів)

Злочинна самовпевненість містить у собі дві ознаки (моменти): інтелектуальний і вольовий

Злочинна недбалість містить у собі
два елементи: інтелектуальний і вольовий

Інтелектуальна ознака при самовпевненості містить у собі:
а) передбачення фактичних ознак вчиненого особою діяння;
б) передбачення можливості настання
суспільно небезпечних наслідків;
в) передбачення розвитку причинного
зв'язку.
Вольова ознака – особа легковажно
розраховувала на  відвернення
наслідків

Інтелектуальна ознака (момент) злочинної недбалості в законі чітко не сформульований,
але його наявність передбачається:
а) у свідомому недотриманні правил
обережності, у свідомій зневазі до існуючих, установлених (писаних чи неписаних) правил
обережності;
 б) інтелектуальна ознака злочинної недбалості
 може проявлятися й у неусвідомленому чи в
 недостатньо усвідомленому порушенні
правил  обережності .
Вольовий момент складається у відсутності
певної поведінки, спрямованої на організацію
своїх дій

Відмінність злочинної самовпевненості від непрямого умислу

1. Відмінність за характером передбачення (за інтелектуальним моментом) – при непрямому  умислі передбачення завжди конкретне, а при самовпевненості – абстрактне (не плутати з конкретним розрахунком при самовпевненості на ненастання наслідків).
 2. При непрямому умислі через конкретне передбачення особа свідомо допускає  настання наслідку, а при самовпевненості особа легковажно розраховує на відвернення наслідків

Казус (випадок)

Казус (випадок) – це невинне заподіяння шкоди суспільним відносинам, що
виключає притягнення до кримінальної відповідальності  особи, що вчинила дане
діяння.

Казус полягає в тому, що особа не передбачає можливості настання суспільно
небезпечних наслідків вчиненого їм діяння, і за обставинами справи не могла і не повинна була їх передбачати

Подвійна (складна) чи змішана форма вини

У діючому праві існують склади злочинів, кваліфіковані за наслідками. Це такі
склади, де як кваліфікуюча ознака фігурує якийсь наслідок, що обтяжує відповідальність (кваліфікацію). Прикладами можуть бути, зокрема, ч. 2 ст. 121 КК,
ч. 3 ст. 133 КК, ч. 2 ст.134 КК

3. Мотив та мета складу злочину: поняття, види, значення

Факультативні ознаки суб'єктивної сторони

Мотивом злочину називаються ті внутрішні спонукання, якими керується суб'єкт при здійсненні злочину. Мотив в одних випадках виступає  як необхідна, обов'язкова ознака складу, в інших – як кваліфікуюча ознака, а, по-третє, враховується при призначенні покарання в ролі пом'якшуючої чи обтяжуючої обставини. Мотив злочину властивий лише навмисним злочинам. Але мотивація визначеного роду має місце і при здійсненні необережних злочинів

Мета злочину – це той кінцевий (проміжний) результат, що міститься у свідомості винного, до якого він прагне, скоюючи злочин. Мета є лише в злочинах, вчинених із прямим умислом. У ряді випадків у КК мета позначена як основна, обов'язкова ознака суб'єктивної сторони конкретного складу злочину, в інших – як кваліфікуюча ознака; у всіх інших випадках вона враховується судом лише при призначенні покарання

   Мотиви поділяються на дві великі групи

1. Мотиви низинного характеру (низинні мотиви)

Цілі злочину можуть бути:

2. Мотиви, позбавлені низинного змісту, характеру

1. Найближчі

2. Кінцеві (проміжні і перспективні)

Емоції

Аналізуючи структуру суб'єктивної сторони складу злочину, потрібно звернути увагу на місце в ній емоцій. Емоції лежать в основі будь-якої діяльності людини. Це реакція людини на вплив внутрішніх та зовнішніх подразників, що має яскраво виражене суб’єктивне забарвлення, що охоплює всі види чутливості та переживань. Реакція людини в цьому випадку залежить від почуттів та настрою. Вітчизняне кримінальне право не розглядає емоції як ознаку суб'єктивної сторони складу злочину, визнаючи при цьому, що у певних випадках вони впливають на поводження винної особи. Дана позиція відрізняється від точки зору російських правознавців, якими останнім часом емоції включені в число факультативних ознак складу злочину

           Значення факультативних ознак суб'єктивної сторони складу злочину

     Не забуваючи про те, що мотив і мета розглядаються в науці кримінального права,
як факультативні ознаки, можна зазначити їхнє  значення при наданні юридичної оцінки вчиненому злочинцем:

1. У деяких складах  злочинів вони виступають як його обов'язкові ознаки (корисний мотив під час крадіжки)

2. У деяких складах  злочинів вони виступають як його кваліфікуючі ознаки
(корисний мотив під час кваліфікованого вбивства)

 3. У деяких складах  злочинів вони виступають як ознаки, що враховуються під час
призначення покарання в ролі пом'якшуючих чи обтяжуючих обставин (ст.ст. 66,
67 КК)

Помилки:

1) За причинами і  умовами виникнення

2) За характером

3) За значущістю

4) За предметом омани

5) За впливом на притягнення особи до кримінальної відповідальності

пробачливі і невибачливі помилки
 

помилкове представлення про наявність ознак, що фактично відсутні, і помилкове представлення про відсутність ознак, що фактично є в наявності

 істотні і несуттєві
 

юридичні і фактичні

винні і невинні

Юридичні помилки:

1. Помилка в злочинності діяння (суб'єкт вважає своє діяння злочином, хоча воно не закріплено  як таке  в карному законі (мнимий злочин)

2. Помилка в незлочинності діяння (суб'єкт вважає своє діяння правомірним, у той час як закон відносить його до злочину)

3. Помилка у вигляді і розмірі покарання

4. Помилка в кваліфікації діяння

Фактичні помилки

 помилка в об'єкті і суміжні з нею (у
предметі, в особистості, відхилення дії)

 у кваліфі-куючих ознаках
 

у
характері
діяння
 

у
наслідках
 

у
розвитку причинного зв'язку
 

негідний замах
 

у мотиві

Об'єкт злочину має важливе теоретичне і практичне значення й в основних рисах зводиться до такого:

1. Об'єкт злочину – елемент кожного злочинного діяння, будь-який злочин є таким тільки тоді, коли суспільним відносинам охоронюваним кримінальним правом заподіюється чи може бути заподіяна істотна шкода. Це знаходить підтвердження в такій законодавчо закріпленій ознаці злочину, як суспільна небезпека

2. Об'єкт злочину – обов'язкова ознака складу злочину. Юридичне значення об'єкта, насамперед, визначається тим, що він є обов'язковим елементом будь-якого складу злочину. Не може бути жодного конкретного складу злочину (вбивство, крадіжка, державна зрада й ін.) без безпосереднього об'єкта посягання

3. Об'єкт злочину має принципове значення для кодифікації кримінального законодавства. За ознакою родового об'єкта злочину будується Особлива частина Кримінального кодексу України

4. Правильне встановлення об'єкта злочину дозволяє відмежувати злочин від інших правопорушень і аморальних провин. Крім того, при явній малозначності реальної чи можливої шкоди яким-небудь суспільним відносинам, навіть охоронюваним кримінальним правом, не може йти мова про злочин (ч. 2 ст. 11 КК — малозначне діяння), тому що об'єкту не спричиняється тієї шкоди, що передбачається від злочину

5. Об'єкт злочину дозволяє визначити характер і ступінь суспільної небезпеки злочинного діяння, тобто, яким саме суспільним відносинам, охоронюваним кримінальним правом, і в якому ступені (наскільки серйозно) заподіяна чи могла бути заподіяна шкода

6. Об'єкт злочину має важливе, а іноді і вирішальне, значення для правильної кваліфікації діяння й відмежування одного злочину від іншого. Неприйняття до уваги специфіки об'єкта посягання, неправильне його встановлення приводить на практиці до судових помилок

Суспільні відносини

складаються самі по собі в процесі існування суспільства будь-якої соціально-економічної формації

не створюються законом, хоча закон може сприяти їхньому утворенню, розвитку і зміцненню відповідно до інтересів особистості,  суспільства і держави

існують об'єктивно

структура суспільних відносин являє собою цілісну систему утворюючих його елементів, відповідним чином взаємозалежних і взаємодіючих один із одним

суспільні відносини, як цілісна система, а не які-небудь його складові частини можуть бути визнані об'єктом злочину

Структурними елементами суспільних відносин є:

1. суб'єкти (носії) відносин

2. предмет, із приводу якого існують відносини

3) соціальний зв'язок (суспільно значуща діяльність) як зміст відносин

як суб'єкти суспільних відносин можуть виступати фізичні і юридичні особи, колективи, об'єднання, а також сама держава

предметом суспільних відносин можуть виступати, насамперед, фізичні тіла, речі (природні об'єкти, різні товари чи предмети, які не мають ознак товару), а також сама людина

під соціальним зв'язком найчастіше розуміють визначену взаємодію, взаємозв'язок суб'єктів

1. КЛАСИФІКАЦІЯ ОБ’ЄКТІВ ПО ВЕРТИКАЛІ

Загальний об’єкт злочину –  це сукупність усіх суспільних відносин, охоронюваних кримінальним правом від злочинних посягань

Родовий об’єкт злочину – це об'єкт, що охоплює визначене коло тотожних чи однорідних за своєю соціально-політичною чи економічною сутністю суспільних відносин, що у силу цього повинні охоронятися єдиним комплексом взаємозалежних кримінально-правових норм         

Безпосередній об’єкт злочину – ті конкретні суспільні відносини, що поставлені законодавцем під охорону визначеного кримінального закону і яким заподіюється шкода злочином

2. КЛАСИФІКАЦІЯ ОБ’ЄКТІВ ПО ГОРИЗОНТАЛІ

Основним безпосереднім об’єктом є ті суспільні відносини, які насамперед і головним чином прагнув поставити під охорону законодавець

Додатковим безпосереднім об’єктом є суспільні відносини, яким поряд з основним об'єктом злочину завжди заподіюється чи створюється загроза заподіяння шкоди, або даним суспільним відносинам шкода може і не заподіюватися (вони можуть бути не поставлені під погрозу заподіяння шкоди)

Додатковий безпосередній об’єкт

Додатковий обов'язковий об'єкт
 

Додатковий факультативний об'єкт
 

 це такий об'єкт, який у даному складі злочину є завжди. Так, у складі розбою основним безпосереднім об'єктом є власність, а додатковим обов'язковим – особистість

  це такий об'єкт, який при здійсненні визначеного злочину може існувати поряд з основним, а може бути відсутнім (наприклад, відносини власності і здоров'я під час хуліганства)

                 Предмет відрізняється від об'єкту злочину такими ознаками:

на відміну від об'єкта, що є обов'язковою ознакою будь-якого складу злочину, предмет злочину ознака факультативна.

на відміну від об'єкта злочину, якому завжди наноситься шкода в результаті здійснення злочинного діяння предмет може не тільки отримувати шкоду від злочину, а також може і залишатися незмінним

предмет злочину – це завжди речі матеріального світу, тоді як об'єкт злочину – це суспільні відносини

предмет злочину необхідно відрізняти від знарядь і засобів здійснення злочинного діяння як ознаки об'єктивної сторони злочину.  Якщо предмет злочину – це речі матеріального світу, з визначеними властивостями яких кримінальний закон пов'язує наявність у діях особи ознак конкретного складу злочину, то знаряддя і засоби здійснення злочину – ті предмети, що використовуються злочинцем для здійснення

Ознаки об’єктивної сторони
складу злочину

Обов’язкова ознака

Факультативні ознаки

Діяння у формі дії або бездіяльності. Суспільно небезпечна дія або бездіяльність – найважливіша, основна і обов’язкова ознака об’єктивної сторони будь-якого складу злочину. Відсутність цієї ознаки виключає склад злочину

Суспільно небезпечні наслідки, причинний зв’язок між діянням і суспільно небезпечними наслідками, місце, час, обставини, спосіб та засоби вчинення злочину

Ознаки об’єктивної сторони кожного складу злочину закріплюються в диспозиціях
статей особливої частини КК у таких трьох формах:

а) в одних диспозиціях вказується лише сама суспільно небезпечна дія чи бездіяльність

б) в інших диспозиціях йдеться тільки про суспільно небезпечні наслідки
 

в) у деяких статтях вказуються як на дії чи без дії, так і на суспільно небезпечні наслідки

Наприклад, у статтях КК України, які передбачають відповідальність за шпигунство (ст. 114), залишення в небезпеці
(ч. 1, ч. 2 ст. 135), створення злочинної організації (ст. 255), втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність
(ст. 304). Причому, так можуть бути описані як диспозиції статтей у формальних, так і матеріальних складах. Наприклад, крадіжка
(ст. 185) або грабіж (ст. 186 КК)

Наприклад, це такі, які передбачають відповідальність за вбивство через необережність
(ст. 119), умисне тяжке або середньої тяжкості тілесне ушкодження (ст.ст. 121, 122). У цих випадках вчинення суспільно небезпечного
діяння, яке призвело до вказаних наслідків, є зрозумілим саме по собі

Це ч. 3 ст. 135 КК, яка передбачає відповідальність за залишення в небезпеці, якщо воно спричинило смерть особи або інші тяжкі наслідки; ч. 1
ст. 194 КК, яка передбачає відпові-дальність за умисне знищення чужого майна, що заподіяло шкоду у великих розмірах та деякі інші

Значення об’єктивної сторони складу злочину:

 об’єктивна сторона є обов’язковим елементом складу злочину і тому входить до юридичної підстави кримінальної відповідальності. Таким чином, особа може бути притягнута до кримінальної відповідальності лише тоді, коли у вчиненому нею діянні встановлені всі ознаки складу злочину

 ознаки об’єктивної сторони багато в чому визначають суспільну небезпечність злочину і тому об’єктивні ознаки діяння враховуються під час вирішення питання про криміналізацію тих чи інших, тобто визнання їх злочинними і караними самим законодавцем

об’єктивна сторона має важливе значення для правильної кваліфікації злочину. За об’єктивними ознаками суспільно небезпечного діяння, за характером поведінки особи можна встановити інші елементи й ознаки складу злочину: об’єкт, якому заподіюється шкода, відповідну форму вини, мотив, мету злочину, які не завжди вказуються в диспозиціях статей Особливої частини КК, і, таким чином, правильно кваліфікувати вчинене

об’єктивна сторона має значення для розмежування злочинів, а також відмежування злочинних діянь від незлочинних

врахування ознак об’єктивної сторони складу злочину дозволяє в кожному конкретному випадку правильно визначити ступінь тяжкості вчиненого злочину і відповідно до цього призначити покарання, що відповідає вчиненому (ст. 65 КК)

Діяння

Дія у кримінально-правовому розумінні

Бездіяльність у кримінально-правовому
 розумінні

це активний, вольовий, свідомий акт зовнішньої поведінки суб’єкта, який відображається у вчиненні суспільно небезпечного посягання, визначеного кримінальним  законом

 це суспільно небезпечна пасивна поведінка особи (суб’єкта), тобто невиконання дій, які особа повинна була і могла вчинити, чи не попередила настання суспільно небезпечних наслідків, які була зобов’язана і могла попередити

     Особа не підлягає кримінальній відповідальності, якщо вона діє проти власної волі, під впливом непереборної сили чи фізичного примусу, оскільки за таких обставин немає вольового акту (розділ VIII КК України  «Обставини, що виключають злочинність діяння»)

 Під непереборною силою слід розуміти таку дію сил природи, механізмів, устаткувань, людей, звірів, інших об’єктивних  факторів, через які особа позбавляється можливості діяти як належить  відповіднос за  своєю волею і свідомістю (хвороба, стихійне лихо тощо). Наприклад, немає складу відхилення від призову на строкову військову службу, якщо призовник не з’явився у зазначений термін на призовний пункт внаслідок тяжкої хвороби або через порушення нормального руху транспорту

Фізичний примус (ст. 40 КК ) – це, так би мовити, один із різновидів непереборної сили. Під фізичним примусом розуміють фізичну дію на особу. Це можуть бути: побої, зв’язування, тортури, мордування, позбавлення волі й подібні дії, мета яких – примусити особу вчинити злочин

Кримінальна відповідальність за дію чи бездіяльність, вчинені під впливом психічного примусу, може бути виключена лише тоді, коли буде визнано, що їх вчинено в стані крайньої необхідності, з метою захисту більш важливих інтересів (ст. 39, ч. 2 ст. 40 КК)

                Наслідки

наслідки матеріального характеру

наслідки нематеріального характеру

- наслідки фізичного характеру (наприклад, до такого виду наслідків можна віднести тілесні ушкодження різної ступені тяжкості (статті 121-
125 КК), смерть людини під час  вбивства (статті 115-119КК);

- матеріальна шкода, наприклад, у злочинах проти власності. Причому, наслідки майнового характеру можуть виражатися у позитивній шкоді або в упущеній вигоді (неодержані доходи)

- нематеріальними наслідками є негативні зміни в об’єкті посягання, які поєднані з порушенням інтересів учасників суспільних відносин та мають нематеріальний характер. Це може бути шкода політичним інтересам (злочини проти основ національної безпеки України), соціальним (злочини проти виборчих, трудових та інших особистих прав і свобод людини і громадянина), організаційним (злочини у сфері службової діяльності, злочини проти правосуддя) та деякі інші

Наслідки залежно  від виду безпосереднього об’єкта

основні наслідки

додаткові наслідки

Наслідки залежно  від законодавчого прийому опису злочинних
наслідків у складі злочину

вказівка на один (єдиний) наслідок,
що має кримінально-правове значення (наприклад, під час конструювання складу крадіжки (ст. 185 КК), умисного вбивства (ст. 115 КК)

вказівка на два і більше можливих (альтернативних) наслідків, що виступають обов’язковою ознакою складу злочину (наприклад, у кваліфікованому складі умисного пошкодження або знищення майна
(ст. 194 КК)

Наслідки залежно  від конкретизації злочинних наслідків у диспозиції статті Особливої частини КК

конкретно визначені наслідки,
наприклад, смерть потерпілого під час умисного вбивства (ст. 115 КК)

наслідки, для визначення яких застосовуються оціночні терміни і поняття, з’ясування обсягу і змісту яких вимагає уточнення і конкретизації по кожній справі (наприклад, указівка на „тяжкі наслідки”, „особливо тяжкі наслідки”, „великий збиток” тощо)

Наслідки  залежно  від впливу на кваліфікацію злочину

наслідки, які виступають необхідною ознакою основного (простого) складу закінченого злочину, наприклад, шкода у великих розмірах при умисному знищенні або пошкодженні чужого майна (ч. 1 ст. 194 КК)

наслідки, які виступають кваліфікуючою обставиною, наприклад, майнова шкода в особливо великих розмірах, загибель людей чи інші тяжкі наслідки під час умисного знищення або пошкодження чужого майна
(ч. 2 ст. 194 КК)

Залежно від того, чи включено суспільно небезпечні наслідки в диспозицію статті
Особливої частини КК як обов’язкову ознаку складу злочину чи ні, всі злочини
поділяються на дві групи:

Злочини з матеріальним складом

Злочини з формальним складом

Злочини з матеріальним складом – це такі злочини, в яких суспільно небезпечні наслідки передбачаються як обов’язкова ознака об’єктивної сторони злочину. Тобто це такі злочини, для встановлення об’єктивної сторони складу яких необхідно встановити не тільки суспільно небезпечні наслідки, але й відповідно суспільно небезпечні наслідки та причинний зв’язок. До таких злочинів належать, наприклад, крадіжка, грабіж, вбивство, заподіяння тілесних ушкоджень тощо

Злочини з формальним складом – це такі злочини, в яких сам факт вчинення суспільно небезпечного діяння, передбаченого законом, утворює закінчений злочин. Тобто настання суспільно небезпечних наслідків у таких злочинах виходить за рамки їх складу та не є обов’язковою ознакою об’єктивної сторони цих складів злочину. Наприклад, погроза вбивством, зґвалтування

У теорії кримінального права виділяють такі різновиди необхідного причинного зв’язку:

1) безпосередній
(прямий) причинний зв’язок

2) опосередкований необхідний
причинний зв’язок

3) необхідний
причинний зв’язок при співучасті

наприклад, настання смерті внаслідок ножового поранення

коли суб’єкт злочину для заподіяння суспільно небезпечних наслідків застосовує різні механізми, пристосування, поводження тварин, інші засоби вчинення злочину чи використовує поведінку інших осіб, які виступають як своєрідний „засіб” вчинення злочину, наприклад, неосудні особи, які не досягли віку кримінальної відповідальності, перебували у стані крайньої необхідності, виконували наказ чи розпорядження або діяли у силу фактичної помилки

коли дії співучасників (організатора, підбурювача, пособника) перебувають у причинному зв’язку зі злочином, вчиненим виконавцем

4) необхідний причинний зв’язок за наявності особливих умов на боці потерпілого

Місце вчинення
злочину

Час вчинення злочину

Спосіб вчинення злочину

 це певна територія або інше місце, де вчинюється суспільно небезпечне діяння і настають його суспільно небезпечні наслідки

 це певний проміжок часу, протягом якого вчинюється суспільно небезпечне діяння і настають суспільно небезпечні наслідки

ті прийоми та методи, що використовував злочинець для вчинення злочину

Обставини вчинення злочину – це конкретні об’єктивні умови, в яких вчиняється злочин

Склад злочину утворюють такі елементи:

Об'єкт злочину

Об'єктивна сторона злочину

Суб'єкт злочину

Суб'єктивна
сторона злочину

Під об’єктом розуміють ті інтереси (блага), яким заподіюється чи може бути заподіяна шкода в результаті злочинного замаху і, які охороняються кримінальним законом від цих зазіхань. Об’єкт є тим, на що завжди посягає злочин і, чому він завжди заподіює певної шкоди

зовнішня сторона злочину (або зовнішній акт поведінки), що характеризується суспільно небезпечним діянням (дією чи бездіяльністю), суспільно небезпечними наслідками, причинним зв'язком між діянням і суспільно небезпечними наслідками, місцем, часом, обставинами, способом, а також засобами вчинення злочину

це фізична, осудна особа, яка вчинила злочин у віці, з якого відповідно до Кримінального Кодексу України може наставати кримінальна відповідальність
(ст. 18 КК)

внутрішня сторона злочину, тобто психічна діяльність особи, що відображає ставлення її свідомості і волі до суспільно небезпечного діяння, яке нею вчиняється, і до його наслідків

Ознаки злочину поділяються на дві групи

Обов’язкові

Факультативні

ознаки, притаманні складу усіх злочинів без винятку:
для об’єкта злочину – соціальні інтереси чи блага (суспільні відносини), що охороняються кримінальним законом;
для об’єктивної сторони – діяння (дія чи бездіяльність);
для суб’єкта – фізична особа, осудність, вік;
для суб’єктивної сторони – вина

ознаки, що є обов’язковими для одних складів і необов’язковими для інших. До таких ознак відносять: час, місце, обставини та спосіб вчинення злочину, мотив та мету, ознаки, що характеризують спеціального суб’єкта злочину і т. ін.

Основний
 (простий)

Кваліфікований

Із особливо обтяжуючими (кваліфікуючими) обставинами

Привілейованим
(із пом’якшуючими обставинами)

визнається склад злочину, що містить сукупність об'єктивних та суб'єктивних ознак, що завжди мають місце під час вчинення цього виду злочину, однак, не передбачає додаткових ознак, що підвищують чи знижують рівень суспільної небезпеки вчиненого, тобто не містить ні обтяжуючих, ні пом’якшуючих ознак

визнається склад злочину, що містить обтяжуючі вину обставини (кваліфікуючі ознаки), наявність яких тягне підвищене покарання  порівняно зі злочином, що утворює основний склад

тобто такими, які надають злочину особливої суспільної небезпечності

є склад злочину, що, крім ознак основного складу, містить ще й ознаки, що виступають підставою для значного зменшення розміру покарання  порівняно із покаранням, встановленим за злочин, що утворює основний склад, тобто містить пом’якшуючі обставини

Види складів злочину за способом опису в
 законі ознак або за структурою

Простий

Складний

склад злочину характеризується однією
формою вини, містить опис одного діяння, що посягає на один об’єкт

склад злочину із кількома об’єктами або який передбачає дві чи більше дії або дві різні форми вини. До складних належать також альтернативні склади злочину, об’єктивна сторона яких описує не одну злочинну дію чи спосіб дії, або не один злочинний наслідок, а кілька варіантів, наявність хоча б одного з яких є підставою для вирішення питання про кримінальну відповідальність

Види складів злочину за особливостями
конструкції ознак об'єктивної сторони злочину

Матеріальні склади

Формальні склади

Усічені склади

момент закінчення злочину законодавець пов'язує з настанням злочинних наслідків. Обов'язковою ознакою об'єктивної сторони у таких складах злочину виступають суспільно небезпечні наслідки

 для наявності закінченого злочину потрібно лише вчинити діяння, зазначене в законі. Настання тих чи інших наслідків, що можуть бути викликані цим діянням, на кваліфікацію не впливає

момент закінчення злочину законодавець переносить на стадію готування або замаху. Для визнання такого злочину закінченим не потрібно не тільки настання злочинних наслідків, але і доведення до кінця тих дій, що здатні викликати дані наслідки

Умови вірної кваліфікації злочину:

точне і повне встановлення фактичних обставин справи

глибоко професійне вивчення фактичних обставин справи

визначення приблизного кола норм, під дію яких може підпадати вчинене діяння

порівняння ознак злочинів, названих у диспозиціях виділених для аналізу статей КК, з ознаками вчиненого діяння

розмежування суміжних складів злочину

побудова висновку і закріплення в процесуальному документі остаточної кваліфікації, що полягає:

а) у вказівці відповідної статті чи пункту, частини статті Особливої частини КК, що передбачає кримінальну відповідальність за даний вид злочину,
б) у вказівці (у разі потреби) статті Загальної частини КК, що встановлює відповідальність за незакінчену злочинну діяльність, співучасть, множинність злочинів тощо

До незакінченого злочину відносяться:

1) готування до злочину і замах на злочин

2) є добровільна відмова від доведення злочину до кінця

злочин, перерваний з обставин, що не
залежать від особи

злочин, перерваний з волі діяча

Існують три стадії злочинної діяльності:

Готування до злочину
ст. 14 КК України

Замах на злочин
ст. 16 КК України

Закінчений злочин
ч. 1 ст. 13 КК України

Момент закінчення злочинів із матеріальним, формальним та усіченим складом

Злочин із матеріальним складом

Злочин із формальним складом

Злочин з усіченим складом

вважається закінченим із того моменту, коли настав вказаний у диспозиції статті Особливої частини КК суспільно небезпечний наслідок (вбивство є закінченим із моменту позбавлення життя іншої людини (ст. 115-119 КК)

вважається закінченим із моменту вчинення самого діяння незалежно від настання суспільно небезпечних наслідків (розголошення державної таємниці (ч. 1 ст. 328) вважається закінченим із моменту розголошення відомостей, що є державною таємницею)

є різновидом злочинів із формальним складом, тому вони є закінченими з моменту вчинення самого діяння, однак момент закінчення злочину переноситься законодавцем на попередню стадію, тобто на стадію готування до злочину або замаху на злочин (бандитизм (ст. 257 КК) є закінченим злочином з моменту організації озброєної банди з метою нападу на підприємства, установи, організації або на окремих осіб)

Незакінчений злочин

Готування до злочину

Замах на злочин

Ч. 2 ст. 13 КК України

                      Готування до злочину

З об’єктивної (зовнішньої) сторони

З суб’єктивної (внутрішньої) сторони

може проявлятися в різних діях, але спільним для них є те, що всі вони полягають лише у створенні умов для вчинення злочину, який, однак, не доводиться до кінця з причин, які не залежать від волі винного (наприклад, винного затримали органи влади)

можливе лише з прямим умислом, тобто особа усвідомлює, що створює умови для вчинення певного злочину і хоче створити такі умови. При цьому винний має умисел не обмежуватися лише готуванням до злочину, а вчинити такі дії, які призведуть до закінчення злочину

Об’єктивні ознаки замаху є

а) вчинення діяння, безпосередньо спрямованого на вчинення злочину

б) недоведення злочину до кінця

в) причини недоведення злочину до кінця не залежать від волі винного

таке діяння, що безпосередньо посягає на об’єкт, що знаходиться під охороною кримінального закону, створює безпосередню небезпеку заподіяння йому шкоди

вказує на незавершеність його об’єктивної сторони. Вона не отримує свого повного розвитку, тобто повною мірою не здійснена

такі причини можуть бути різними (опір жертви, невміння користуватися зброєю, затримання злочинця тощо). Якщо злочин не доведений до кінця з власної волі особи, кримінально караний замах відсутній внаслідок добровіль-ної відмови (ст. 17 КК України)

З суб'єктивної сторони

замах на злочин можливий тільки з прямим умислом. При замаху на злочин особа усвідомлює суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачає його суспільно небезпечні наслідки і хоче довести розпочатий нею злочин до кінця з настанням зазначених наслідків

                               Замах на злочин

Закінчений замах на злочин

Незакінчений замах на злочин

якщо особа виконала усі дії, які вважала необхідними для доведення злочину до кінця, але злочин не було закінчено з причин, які не залежали від її волі (ч. 2 ст.
15 КК)

якщо особа з причин, що не залежали від її волі, не вчинила усіх дій, які вважала необхідними для доведення злочину до кінця ( ч. 3 ст. 15 КК)

Залежно від придатності об’єкта і засобів посягань розрізняють:

Придатний замах на  злочин

Непридатний замах на злочин

це вчинення особою з прямим умислом діяння, безпосередньо спрямованого на вчинення злочину на придатні об’єкти і придатними, якщо при цьому злочин не було доведено до кінця з причин, що не залежали від волі особи

- замах на непридатний об’єкт ( може бути тоді, коли об’єкт не має необхідних властивостей (ознак) або він зовсім відсутній, внаслідок чого винний не може довести злочин до кінця)

- замах з непридатними засобами (може бути тоді, коли особа помилково чи через незнання застосовує такі засоби, за допомогою яких, внаслідок їх об’єктивних властивостей, неможливо закінчити злочин. Замах із непридатними засобами може бути як закінченим, так і незакінченим)

абсолютно непридатні засоби

відносно непридатні засоби

засоби, використання яких за будь-яких умов (обставин) не може привести до закінчення злочину (наприклад, спроба отруїти людину речовиною, помилково прийнятою за отруту)

 засоби, які лише за даних конкретних обставин не можуть привести до виконання задуманого (наприклад, спроба вчинити вбивство з вогнепальної зброї, що виявилася зіпсованою)

Значення поділу замаху на злочин на види

1. Поділ замаху на злочин необхідний для призначення покарання (закінчений замах на злочин за ступенем реалізації умислу своїми ознаками ближчий до закінченого злочину, і тому він завжди більш небезпечний, ніж незакінчений замах на злочин. Між ними існує різниця в ступені реалізації умислу і, виходячи з цього, у виконанні об’єктивної сторони злочину. У закінченому замаху на злочин суб’єкт виконав усі заплановані ним дії, зробив усе, що вважав за необхідне для доведення злочину до кінця, а при незакінченому замаху на злочин винний не зробив усього, що він вважав за необхідне для доведення злочину до кінця)

2. При незакінченому і закінченому замаху на злочин суспільно небезпечний наслідок не настає з різних причин (при незакінченому замаху на злочин він взагалі не може настати, оскільки винний не закінчив саме діяння, необхідне для спричинення наслідку, а при закінченому замаху на злочин суспільно небезпечний наслідок міг настати, бо винним виконані усі дії для його спричинення)

3. Поділ замаху на злочин на закінчений і незакінчений має значення і під час вирішення питання про добровільну відмову від доведення злочину до кінця (добровільна відмова під час незакінченого замаху на злочин можлива завжди, а при закінченому – тільки в окремих випадках)

4. Специфічні особливості непридатного замаху інколи можуть бути підставою для пом’якшення покарання чи для повного звільнення від кримінальної відповідальності

Відмежування замаху на злочин від закінченого злочину

1. Замах на злочин відрізняється від закінченого злочину об’єктивною стороною (при замаху на злочин вона не завершена, відсутні деякі її ознаки (або не доведене до кінця діяння, що утворює об’єктивну сторону складу злочину, або відсутній суспільно небезпечний наслідок), а при закінченому злочині об’єктивна сторона повністю виконана)

2. Замах на злочин відрізняється від готування до злочину характером вчинених діянь  (при замаху на злочин діяння безпосередньо спрямоване на вчинення злочину, а при готуванні до злочину лише створюються умови для вчинення злочину)

Ознаки добровільної відмови

остаточне припинення особою готування до злочину або замаху на злочин

відмова від вчинення  злочину з волі самої особи

наявність у особи
усвідомлення можливості довести злочин до кінця

Означає остаточну відмову від доведення злочину до кінця, тобто дійсну і безповоротну відмову особи від вчинення задуманого нею злочину і відсутність  умислу продовжити його в майбутньому. Перерва у вчиненні злочину, його
призупинення, тимчасова відмова від доведення його до кінця не створюють добровільної відмови від вчинення злочину, оскільки не припиняється загроза,  небезпека заподіяння шкоди об'єкту, який охороняється кримінальним законом

 При добровільній відмові від вчинення злочину особа свідомо, зі своєї волі припиняє злочинну діяльність. Ініціатива добровільної відмови (прохання, умовляння або навіть погрози) може належати й іншим особам (наприклад, родичам або жертві), але остаточне рішення про припинення злочинної діяльності приймає самостійно особа, яка добровільно відмовляється від доведення злочину до кінця

Особа вважає, що причини (обставини), які він не в змозі подолати для закінчення початого їм злочину, відсутні і їй вдасться в даних конкретних умовах його завершити

Добровільна відмова від доведення злочину до кінця

1.   Добровільна відмова від злочину можлива тільки в незакінченому злочині, лише до моменту закінчення злочину, бо тільки в цьому випадку особа може ліквідувати створену нею небезпеку заподіяння шкоди об'єкту, який охороняється кримінальним законом

2. На стадії готування до злочину добровільна відмова можлива у всіх випадках, причому у формі простої бездіяльності. Утримання від подальших дій зі створення умов для вчинення злочину усуває небезпеку для об'єкта, який охороняється кримінальним законом і виключає можливість вчинення злочину

3.  На стадії незакінченого замаху на злочин добровільна відмова, як і при готуванні до злочину, можлива завжди. Також достатньо утримання від подальших дій, які були безпосередньо спрямовані на вчинення злочину

4.  На стадії закінченого замаху на злочин добровільна відмова можлива лише в тих випадках, коли між здійсненим діянням і ймовірним настанням суспільно небезпечних наслідків є певний проміжок часу, у ході якого особа контролює розвиток причинного зв'язку, може втрутитись і перешкодити настанню суспільно небезпечного наслідку

Правові наслідки добровільної відмови від злочину

1. Добровільна відмова від злочину є самостійною підставою виключення кримінальної відповідальності за незакінчений злочин, оскільки шляхом добровільної відмови особа усуває створену нею небезпеку, не дає їй реалізуватися, перетворитися на фактичне заподіяння шкоди об'єкту, перешкоджає закінченню злочину

2. Особа, що добровільно відмовилася від доведення злочину до кінця, не підлягає кримінальній відповідальності за вчинені нею готування до злочину або замах на злочин

3. Якщо в діянні (діях або бездіяльності), яке вчинене особою до добровільної відмови, вже міститься склад іншого закінченого злочину, кримінальна відповідальність настає за це посягання, а за добровільно припинене готування або замах відповідальність виключається

Ознаки дійового каяття

Об'єктивні ознаки

Суб'єктивні ознаки

певна активна поведінка особи, яка вчинила злочин

осуд винним своїх дій

Дійове каяття може проявлятися в різних виглядах:

 запобігання шкідливих наслідків вчиненого злочину

відшкодування заподіяного збитку або усуненні заподіяної шкоди

сприяння розкриттю злочину

 з'явлення із зізнанням

інші подібні дії, що пом'якшують наслідки вчиненого злочину і відповідальність за нього

Відмінність дійового каяття від добровільної відмови від доведення злочину до кінця

Добровільна відмова

Дійове каяття

можлива тільки при незакінченому злочині

має місце як при незакінченому, так і при закінченому злочині

може виявитися й у бездіяльності, у простому (чистому) утриманні від подальшого вчинення злочину

завжди потребує тільки активної поведінки особи

можлива лише від злочинів, вчинених з прямим умислом

може бути як в умисних, у тому числі вчинених з непрямим умислом, так і в необережних злочинах

особа звільняється від кримінальної відповідальності внаслідок саме добровільної відмови від вчинення злочину, що свідчить про відсутність в її діянні складу злочину

склад злочину має місце, і тому воно, як правило, розглядається як обставина, що пом'якшує покарання. Навіть, якщо особа при дійовому каятті в деяких випадках і звільняється від кримінальної відповідальності (наприклад, ст. 45 КК), то не у зв'язку з відсутністю в її діянні складу злочину, а з інших обставин, зазначених у законі

Співучасть у злочині
(об’єднання, коли кілька осіб вчиняють злочин спільно і умисно)

Не утворює будь-яких особливих, інших підстав відповідальності, підставою відповідальності тут є склад злочину, який вчинений у співучасті

Інститут співучасті включений до КК України, щоб на його підставі визначити, як і за що відповідають ті особи, що безпосередньо у вчиненні об’єктивних ознак злочину не брали участі

Об’єднання зусиль двох або більше осіб при вчиненні злочину підвищує небезпечність самого злочину, полегшує його вчинення і приховування

Зміст співучасті

Об'єктивні ознаки  співучасті

Суб'єктивні ознаки

виражені в законі словами: злочин,
вчинений декількома (двома або більше) суб’єктами злочину спільно

виражені в законі вказівкою, що співучасть — це умисна спільна участь у вчиненні умисного злочину

Об’єктивні ознаки співучасті виявляються у такому:

1) співучасть є тільки там, де в злочині беруть участь кілька осіб (хоча б дві особи), законодавець називає мінімальну кількість учасників злочину, хоча їх може бути і більше. Кожна з цих осіб повинна мати ознаки суб’єкта злочину — бути фізичною особою осудною і досягти віку кримінальної відповідальності

2) співучасть — це діяльність спільна. Спільність як об'єктивна ознака співучасті містить такі три моменти:

а) злочин вчиняється загальними зусиллями всіх співучасників. Роль, функції кожного із співучасників можуть відрізнятися, але при цьому злочин — це результат загальної, спільної діяльності всіх співучасників, кожен із них вніс у вчинення злочину свій внесок;

б) спільність також означає, що наслідок, який досягається в результаті вчинення злочину, є єдиним, неподільним, загальним для всіх співучасників. За цей наслідок відповідальність несуть всі співучасники, незалежно від тієї ролі, яку кожен з них виконував у злочині

в) спільність при співучасті означає, що між діями співучасників і тим злочином, що вчинив виконавець є причинний зв’язок. Причому опосередкований причинний зв’язок, тому що загальний результат досягається лише шляхом свідомої діяльності виконавця. Діяльність кожного співучасника повинна за часом передувати тому злочину, що вчиняє виконавець, вона створює реальну можливість для виконавця вчинити даний злочин

З суб’єктивної сторони співучасть характеризується умисною формою вини,
що передбачає:

1. Наявність умислу кожного із співучасників стосовно їх власних дій (бездіяльності)

2. Наявність умислу стосовно діянь інших співучасників, у т. ч. виконавця і співвиконавця

3. Єдність наміру всіх співучасників вчинити один і той самий злочин

4. Єдність злочинного інтересу для всіх співучасників, тобто спрямованість їх умислу на досягнення загального злочинного результату

Співучасть включає

Інтелектуальний момент умислу

Вольовий момент умислу

означає, що умислом охоплюється усвідомлення кожним із учасників:
- суспільно небезпечного характеру особисто вчиненого діяння;
- факту вчинення всіма співучасниками одного й того самого злочину;
- характеру дій інших співучасників;
- можливості діяти спільно з ними;
- наявності умислу в їх діях;
- спрямованості їх дій (бездіяльності) на досягнення загального злочинного результату

виявляється насамперед у бажанні
настання наслідків, коли всі співучасники бажають, щоб настали наслідки, яких своїми безпосередніми діями прагне досягти виконавець

Види співучасників
(ч. 1 ст. 27 КК) України

1. Виконавець (співвиконавець) злочину

особа, яка у співучасті з іншими суб’єктами злочину безпосередньо чи шляхом використання інших осіб, що відповідно до закону не підлягають кримінальній відповідальності за скоєне, вчинила злочин, передбачений КК України (ч.2 ст. 27 КК України)

2. Організатор злочину

особа, яка організувала вчинення злочину (злочинів) або керувала його  (їх) підготовкою  чи вчиненням. Організатором також є особа, яка утворила організовану групу чи  злочинну організацію або керувала нею, або особа, яка забезпечувала  фінансування чи   організовувала приховування злочинної діяльності організованої групи або злочинної організації (ч. 3 ст. 27 КК України)

Підбурювач

особа,  яка умовлянням, підкупом, погрозою, примусом  або іншим чином схилила іншого співучасника до вчинення  злочину (ч. 4 ст. 27 КК України)

Пособник

особа, яка порадами,  вказівками,  наданням засобів чи знарядь або усуненням перешкод сприяла вчиненню злочину іншими співучасниками, а також особа, яка заздалегідь  обіцяла переховати  злочинця,  знаряддя чи засоби вчинення злочину,  сліди злочину чи предмети, здобуті злочинним шляхом, придбати чи збути такі предмети, або іншим чином сприяти приховуванню злочину (ч. 5 ст. 27 КК України) 

Всі пособницькі дії поділяються на такі два види:

а) пособництво фізичне

б) пособництво інтелектуальне

1) надання засобів чи знарядь виявляється в тому, що пособник передає в розпорядження виконавця чи інших співучасників різні предмети матеріального світу, що забезпечують досягнення співучасниками їх злочинних намірів

1) надання порад, вказівок виражається в тому, що пособник може, наприклад, пояснити, як краще проникнути у приміщення для вчинення крадіжки, тощо

2) усунення перешкод вчиненню злочину полягає в усуненні перешкод, що заважають реалізації злочинних намірів співучасників

2) заздалегідь обіцяне приховування злочинця, засобів і знарядь вчинення злочину, слідів злочину або предметів, здобутих злочинним шляхом

3) фізичне пособництво може полягати в сприянні приховуванню злочину

Співучасть

1) проста співучасть

2) складна співучасть

(співвиконавство, співвинність) має місце там, де всі співучасники є виконавцями злочину і всі вони виконують однорідну роль. Однак, їх дії можуть мати різний характер. Проте з погляду форми співучасті їх ролі є однорідними, всі вони виконують дії, описані в диспозиції статті Особливої частини КК як ознаки об’єктивної сторони конкретного складу злочину

(співучасть з розподілом ролей) виявляється в тому, що співучасники виконують різнорідні ролі, тут має місце розподіл ролей – один або кілька з них - виконавці, інші – підбурювачі, пособники і т. п. При цій формі співучасті не всі співучасники є виконавцями злочину

За суб’єктивними ознаками, за стійкістю суб’єктивних зв’язків, стійкістю умислу
ст. 28 КК України розрізняє вчинення злочину такими злочинними групами:

а)         вчинення злочину групою осіб (ч. 1 ст. 28 КК)

б)вчинення злочину групою осіб за попередньою змовою (ч. 2
ст. 28 КК)

в) вчинення  злочину організованою групою (ч. 3
ст. 28 КК)

г)вчинення злочину злочинною організацією (ч. 4 ст. 28 КК)

якщо злочин спільно вчинили декілька (два або більше)виконавців без попередньої змови. Діяльність одного виконавця приєднується до діяльності іншого (інших) виконавця вже в процесі вчинення злочину, але до його закінчення. Ця форма співучасті передбачена в деяких статтях КК як кваліфікуюча ознака злочину (наприклад, при зґвалтуванні -
 ст. 152 КК України)

коли злочин спільно вчинили декілька осіб (дві або більше), які заздалегідь, тобто до початку злочину, домовилися про спільне його вчинення. Вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб передбачено як кваліфікуючу ознаку в багатьох статтях КК України (наприклад, у всіх корисливих злочинах проти власності)

якщо в готуванні або вчиненні злочину брали участь декілька осіб (три і більше), які попередньо зорганізувалися у стійке об’єднання для вчинення цього та іншого (інших) злочинів, об’єднаних єдиним планом з розподілом функцій учасників групи, спрямованих на досягнення цього плану, відомого всім учасникам групи

якщо злочин вчинений стійким ієрархічним об’єднанням декількох осіб (п’ять  і більше), члени чи структурні частини якого за попередньою змовою зорганізувалися для спільної діяльності з метою безпосереднього вчинення тяжких або особливо тяжких злочинів учасниками цієї організації, або керівництва чи координації злочинної діяльності інших осіб, або забезпечення функціонування як самої злочинної організації, так і інших злочинних груп

Кримінальна відповідальність співучасників
(ст. 29 КК України)

1. Виконавець (співвиконавець) підлягає кримінальній відповідальності за статтею Особливої частини КК України, яка передбачає вчинений ним злочин
(ч. 1 ст. 29 КК)

2. Організатор, підбурювач та пособник  підлягають кримінальній відповідальності за відповідною частиною статті 27 КК  і тією статтею (частиною  статті) Особливої частини  КК України, яка передбачає злочин, вчинений виконавцем (ч. 2 ст. 29 КК)
 

3. Ознаки, що характеризують особу окремого співучасника злочину, ставляться  в вину лише цьому співучасникові. Інші обставини, що обтяжують відповідальність і передбачені у статтях
Особливої частини КК як ознаки злочину, що впливають на кваліфі-кацію дій виконавця,  ставлять у вину лише  співучаснику, який усвідомлював ці обставини
ч. 3 ст. 29 КК)

4. У разі вчинення виконавцем незакінченого  злочину інші співучасники підлягають   кримінальній відповідальності    за співучасть у незакінченому злочині
(ч. 4 ст. 29 КК)
 

5. Співучасники не підлягають кримінальній відповідальності за діяння, вчинене виконавцем,  якщо воно не  охоплювалося  їхнім умислом (ч. 5 ст. 29 КК)

Кримінальна відповідальність організаторів та учасників організованої групи чи злочинної організації  (ст. 30 КК України)

1) Відповідальність співучасників, які діють в організованій групі або злочинній організації, визначається таким чином:

1. Організатор організованої  групи чи злочинної організації

2. Інші учасники організованої групи чи злочинної організації

підлягає кримінальній відповідальності  за  всі злочини, вчинені  організованою групою чи злочинною  організацією, якщо  вони охоплювалися його умислом (ч. 1
ст. 30 КК)

підлягають кримінальній відповідальнос-ті за злочини,  у підготовці або вчиненні яких вони брали участь,  незалежно від тієї ролі, яку виконував у злочині кожен із них (ч. 2 ст. 30 КК)

2) При простій співучасті, всі співучасники несуть відповідальність за тією статтею Особливої частини КК, яка передбачає вчинений ними злочин (ч. 1 ст. 29)

а) виконавець (співвиконавці) відповідають за тією статтею Особливої частини КК, яка передбачає відповідальність за вчинений ними злочин
(ч. 1 ст. 29 КК)

б) всі інші співучасники (організатори, підбурювачі, пособники) відповідають за відповідною частиною ст. 27 КК і за той злочин, що вчинив виконавець (ч. 2 ст. 29 КК)

в) дії всіх співучасників у зв’язку з цим, за винятком виконавця (виконавців), кваліфікуються за тією статтею Особливої частини КК, за якою кваліфіковані дії виконавця, але з обов’язковим посиланням на відповідну частину ст. 27 КК

Під час вирішення питання про відповідальність співучасників виникає проблема щодо ставлення їм у вину об’єктивних і суб’єктивних ознак злочину, що характеризують підвищену або, навпаки, знижену відповідальність виконавця
 (ч. 3 ст. 29 КК)

1) Об’єктивні обставини  вчиненого виконавцем злочину

2) Суб’єктивні ознаки, які визначають кваліфікацію злочину, вчиненого виконавцем

можуть бути поставлені у вину іншим співучасникам лише за умови, що вони заздалегідь знали про ці обставини, були поінформовані про них. Якщо ж співучасники не були поінформовані про наявність цих обставин (не усвідомлювали їх існування), вони за них відповідальності не несуть і ці обставини не можуть визначати кваліфікацію діянь співучасників

можуть бути поставлені у вину іншим співучасникам також за умови, що вони заздалегідь знали про них, були поінформовані про їх наявність. Якщо ж ці ознаки їм заздалегідь не були відомі, співучасники не були поінформовані про них, ці суб’єктивні ознаки не можуть бути поставлені їм у вину

3) Обставини, що посилюють або пом’якшують відповідальність

однак характеризують лише особу співучасника, навіть якщо інші співучасники знали про їх наявність, ставлять у вину лише тому співучаснику, на боці якого вони мають місце

Спеціальні питання відповідальності за співучасть:

1. Співучасть у злочинах із спеціальним суб’єктом

а) суб'єктом злочину із спеціальним суб’єктом може бути лише особа, якій властиві ознаки спеціального суб’єкта;
б) виконавцем злочину із спеціальним суб’єктом може бути тільки цей спеціальний суб’єкт;
в) розглядається можливість співучасті осіб, що не є спеціальними суб’єктами  у злочинах із спеціальним суб’єктом;
ґ) особи, що не мають ознак спеціального суб’єкта, можуть виступати як організатори, підбурювачі, пособники того злочину, виконавцем якого є спеціальний суб’єкт (ці співучасники несуть відповідальність за тією статтею КК, що передбачає злочин, вчинений виконавцем - спеціальним суб’єктом);
д) якщо злочин із спеціальним суб’єктом характеризується тим, що частина його об’єктивної сторони може бути виконана особою, яка не є спеціальним суб’єктом, останній підлягає відповідальності як співвиконавець

2. Провокація злочину

Провокація злочину — ситуація, коли особа підбурює (провокує) виконавця або інших співучасників на вчинення злочину з метою його подальшого викриття. Провокація злочину розглядається як співучасть у спровокованому злочині, оскільки різниця в мотивах у провокатора та інших співучасників не має значення для притягнення їх до відповідальності

3. Ексцес виконавця

Ексцес виконавця означає, що інші співучасники не передбачали, не бажали і не  допускали вчинення тих злочинних дій, що вчинив виконавець

4. Безнаслідкова співучасть

Безнаслідкова співучасть означає, що виконавцю не вдалося вчинити закінчений злочин і він вчинив лише готування або замах, на якому його злочинна діяльність була припинена (перервана). У таких ситуаціях виконавець несе відповідальність за готування до злочину або замах на злочин. Інші ж співучасники відповідають за співучасть у готуванні до злочину або за співучасть у замаху на злочин, залежно від того, на якій з цих стадій була припинена (перервана) злочинна діяльність виконавця

5. Невдале підбурювання або пособництво

Невдале підбурювання або пособництво — може бути там, де можливий (передбачуваний, потенційний) виконавець відхиляє пропозицію вчинити злочин (брати участь у вчиненні злочину), що може виходити від підбурювача, пособника чи навіть організатора. В таких випадках відсутня змова, яка є обов’язковою ознакою співучасті, тут немає змови на спільне вчинення злочину, вона не відбулася, тому що пропозиція брати участь у злочині не була прийнята (була відхилена) виконавцем

7. Добровільна відмова співучасників

Добровільною відмовою у незакінченому злочині є остаточне припинення особою за своєю волею готування до злочину або замаху на злочин, якщо при цьому вона усвідомлювала можливість доведення злочину до кінця

Види ексцесу виконавця:

Кількісний ексцес

Якісний ексцес

виконавець, почавши вчиняти злочин, що був задуманий співучасниками, вчиняє дії однорідного характеру, але більш тяжкі. Тут задуманий співучасниками злочин ніби “переростає” у більш тяжкий

виконавець вчиняє неоднорідний, зовсім інший, ніж був задуманий співучасниками, злочин на додаток до того, що було погоджено із співучасниками. При такому ексцесі виконавець відповідає за правилами реальної сукупності злочинів: за задуманий і вчинений за угодою з співучасниками злочин і за той, що був наслідком його ексцесу

Добровільна відмова співучасників (ст. 31 КК)

1. У разі добровільної відмови від вчинення злочину виконавець (співвиконавець)  не підлягає кримінальній відповідаль-ності за наявності умов, передбачених статтею
17 КК. У цьому випадку інші співучасники підлягають кримінальній відповідаль-ності за готування до того злочину або замах на той злочин, від вчинення якого добровільно відмовився виконавець (ч.1 ст. 31 КК)

2. Не підлягають кримінальній відповідаль-ності при добровільній  відмові  організатор, підбурювач чи пособник, якщо вони відвернули вчинення злочину   або своєчасно повідомили відповідні органи державної влади про злочин, що готується або вчиняється. Добровільною відмовою пособника є також ненадання ним засобів чи знарядь вчинення злочину або не усунення перешкод вчиненню злочину (ч. 2
ст. 31 КК)

3. У разі добровільної  відмови  будь-кого  із  співучасників виконавець  підлягає кримінальній відповідальності за готу-вання до  злочину або за замах на злочин  залежно від того,  на якій із цих стадій його діяння було припинено (ч. 3 ст. 31 КК)

Види причетності до злочину

1. Заздалегідь не обіцяне приховування злочину

2. Заздалегідь не обіцяне придбання чи збут майна, добутого злочинним шляхом

3. Заздалегідь не обіцяне потурання
 злочину

4. Заздалегідь обіцяне (тобто обіцяне до закінчення злочину) недонесення про злочин

- активна діяльність особи щодо приховуванню злочинця, засобів і знарядь вчинення злочину, його слідів або предметів, здобутих злочинним шляхом

- активна діяльність особи, що виявляється у купівлі або іншій оплатній передачі майна, здобутого злочинним шляхом, або зберіганні такого майна ( мова йде лише про дії, заздалегідь не обіцяні)

означає що особа, яка зобов'язана була і могла перешкодити вчиненню злочину, такому злочину не перешкоджає: злочин відбувається

- неповідомленні органам влади про злочин, що готується або вже вчинений. Недонесення — це пасивна діяльність (бездіяльність), злочином не визнається. Лише у випадку, якщо в діях такої особи містяться ознаки іншого самостійного складу злочину, вона підлягає за нього кримінальній відповідальності

Суб’єктний склад
множинності

Елементний склад множинності

Кількісний склад множинності

Якісний склад множинності

полягає у тому, що одна і та сама особа вчиняє сама два злочини та більше або бере участь у їх вчиненні

полягає у поєднанні елементів, кожен з яких повинен бути не адміністративним, цивільним деліктом тощо, а злочином, і мати усі ознаки відповідного складу

визначається кількістю утворюючих її елементів – злочинів, яких повинно бути не менше, ніж два

визначає її конкретну форму – повторність, сукупність або рецидив злочинів та залежить від співвідношення елементів, що утворюють множинність

Значення множинності злочинів

має вплив на кваліфікацію злочинів (множинність злочинів використовується як кваліфікуюча ознака при конструюванні окремих складів злочинів (п. 13 ст. 115 КК) та як обставина, яка обтяжує покарання (п. 1 ст. 67 КК)

має значення для призначення покарання, коли суд може врахувати як обставину, яка обтяжує покарання повторність або рецидив злочину

несе негативні правові наслідки для винного у вигляді переривання строків давності притягнення до кримінальної відповідальності та виконання обвинувального вироку, а також при засудженні з випробуванням

Одиничні злочини

Прості

Ускладнені

вчинюються шляхом вчинення однієї
суспільно небезпечної дії

триваючі

вчинюються шляхом бездіяльності

продовжувані

характеризуються наявністю щонайменше двох тотожних (однорідних – у випадках спеціально передбачених Законом) суспільно небезпечних дій, поєднаних загальним злочинним умислом

складені

включають в себе декілька (два або більше) різнорідних суспільно небезпечних та протиправних діяння, поєднаних загальним злочинним умислом

Форми множинності злочинів
(відповідно до положень розділу VІІ КК України )

1.  Повторність  злочинів
(ст. 32 КК)

2. Сукупність злочинів
(ст. 33 КК)

3. Рецидив злочинів
    (ст. 34 КК)

вчинення двох або більше злочинів, передбачених тією самою статтею або частиною статті Особливої частини КК

має місце в разі вчинення особою двох або більше злочинів, передбачених різними статтями або різними частинами статті Особливої частини КК, за жоден з яких її не було засуджено

вчинення нового умисного злочину особою, яка має судимість за умисний злочин

1. Види повторності злочинів

За елементним складом

За значенням

повторність поділяється на два різновиди : 
-  повторність тотожних злочинів;
-  повторність однорідних злочинів у випадках, спеціально вказаних у Законі

повторність поділяється на два різновиди: - повторність як обставина, що обтяжує покарання;
- повторність як обставина, що входить до окремих складів злочинів

2. Види сукупності злочинів

Реальна сукупність злочинів

Ідеальна сукупність злочинів

послідовне вчинення злочинів – елементів сукупності - утворює даний вид сукупності злочинів, має місце в тих випадках, коли суспільно небезпечне діяння наступного злочину вчиняється після закінчення попереднього суспільно небезпечного діяння

одночасне вчинення злочинів– елементів сукупності, - утворює ідеальну сукупність злочинів, має місце в тих випадках, коли в один період часу вчинюються два суспільно небезпечних діяння (як правило дія та бездіяльність), які не охоплюються єдиним складом злочину

3. Види рецидиву злочинів

Залежно від характеру злочинів, що входять у рецидив:

загальний рецидив

спеціальний  рецидив

рецидив, до якого входять різнорідні злочини, тобто не тотожні за родовим чи безпосереднім об'єктом і ті, що мають різні форми вини

рецидив до якого входять тотожні або однорідні злочини, тобто однакові за складом або такі, що мають тотожні або подібні безпосередні об'єкти і вчинені за однієї й тієї ж форми вини

Залежно від кількості судимостей:

простий рецидив

складний рецидив

особа має дві судимості

рецидив злочинів, при якому особа має три та більше судимості

За ступенем суспільної небезпечності:

пенітенціарний рецидив

рецидив тяжких і особливо тяжких
злочинів

має місце там, де особа, яка була засуджена до позбавлення волі, знову вчиняє протягом строку судимості новий злочин, за якого знову засуджується до позбавлення волі.

рецидив, при якому особа, маючи судимість за один із таких злочинів, знову вчиняє, незалежно від їх послідовності, новий такий же злочин

необхідна оборона (ст. 36 КК)

затримання особи, що вчинила злочин (ст. 38 КК)

крайня необхідність (ст. 39 КК)

фізичний або психічний примус (ст. 40 КК)

виконання наказу або розпорядження (ст. 41 КК)

діяння, пов'язане з ризиком (ст. 42 КК)

виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації (ст.43 КК)

Ознаки обставин, що виключають злочинність діяння

1. Свідомі вольові вчинки людини у формі дії або бездіяльності, які викликані винятковими обставинами, що і визначають необхідність здійснення діяння, сполученого з заподіянням шкоди

2. Діяння зовні підпадає під ознаки злочину, передбаченого відповідною статтею або частиною статті Особливої частини КК

3. Ці вчинки визнаються правомірними нормами кримінального законодавства Однак, зазначені обставини знайшли своє закріплення не тільки в КК, а й в інших законодавчих актах

4.  Ці обставини є суспільно корисними, відповідають інтересам особи, суспільства та держави

5. За заподіяну шкоду, при наявності цих обставин, особи не підлягають кримінальній відповідальності

є абсолютним правом – кожна особа має право вжити заходів оборони від суспільно небезпечного посягання незалежно від того, чи має вона можливість уникнути посягання або звернутися за допомогою до представників влади чи інших осіб

є суб'єктивним правом, а не обов'язком громадянина, тому відмова останнього від використання свого права не тягне за собою будь-якої відповідальності

Умови необхідної оборони

громадянин не зобов'язаний повідомляти державним або іншим органам чи службовим особам про вчинений ним акт необхідної оборони, хоча він і має право зробити таке повідомлення в інтересах правильного вирішення кримінальної справи, що порушується у зв'язку з суспільно небезпечним посяганням

дії, вчинені у стані необхідної оборони, якщо при цьому не було перевищено її межі, вважаються правомірними і не можуть бути підставою для притягнення особи не тільки до кримінальної, а й до цивільно-правової чи будь-якої іншої юридичної відповідальності

право на необхідну оборону виникає лише за наявності відповідної підстави

підставою необхідної оборони є вчинення суспільно небезпечного посягання, що викликає у того, хто захищається, необхідність у негайному його відверненні чи припиненні шляхом заподіяння шкоди тому, хто посягає (ч. 1 ст. 36 КК)

необхідна оборона від правомірних дій неможлива

необхідна оборона можлива при суспільно небезпечному посяганні особи, що не досягла віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність, або при посяганні неосудної особи, а також особи, що діє в стані фактичної помилки, тобто при суспільно небезпечних посяганнях, які не є злочинами

наявність суспільно небезпечного посягання означає, що посягання повинне існувати в дійсності, а не в уяві, психіці особи, в іншому випадку має місце уявна оборона
 (ст.37 КК)

надаючи громадянам право на необхідну оборону, закон передбачає лише такі випадки захисту, за яких громадянин змушений невідкладно заподіяти шкоду тому, хто посягає, з тим, щоб відвернути чи припинити посягання та ефективно здійснити захист

Підстава необхідної оборони складається з двох елементів:

1) наявності суспільно небезпечного посягання

2) необхідності в його негайному відверненні чи припиненні

Ознаки необхідної оборони характеризують:

1) мету необхідної оборони

2) спрямованість (об'єкт) заподіяння шкоди

3) характер дій того, хто захищається

4) своєчасність
необхідної
оборони

необхідною обороною є тільки дії, спрямовані на заподіяння шкоди з метою захисту правоохоронюваних інтересів від суспільно небезпечного посягання

захист повинен полягати в активних діях, пов'язаних із заподіянням шкоди саме і тільки особі, яка посягає, на його права та інтереси

поведінка особи, яка захищається, при необхідній обороні може бути тільки активною, тобто може виражатися лише в діях, на що прямо вказується в ч.1 ст. 36 КК

означає, що необхідна оборона  можлива від наявного посягання, яке вже почалось і ще не закінчилось

5) співрозмірність необхідної оборони

шкода, заподіяна тому, хто посягає, повинна бути необхідною і достатньою в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання. Заподіяна тому, хто посягає, тяжка шкода (смерть або тяжкі тілесні ушкодження) повинна відповідати двом взаємопов'язаним обставинам: 1) небезпечності посягання і 2) обстановці захисту
(ч.1, 3 ст.36 КК)

Види ексцесу оборони:

1) перевищення меж допустимої шкоди

2) перевищення меж достатньої шкоди

має місце там, де при захисті від посягання відносно невеликої суспільної небезпечності особа, яка захищалася, умисно заподіює тому, хто посягає, смерть або завдає йому тяжких тілесних ушкоджень

визначається тим, що особа, яка захищається, усвідомлюючи свою очевидну перевагу над особою, яка посягає, умисно, без необхідності позбавляє її життя або завдає тяжких тілесних ушкоджень, тобто заподіює тяжку шкоду, явно більшу, ніж вона достатня у сприятливій обстановці захисту, що склалася для того, хто захищається

Відповідно до ч. 5 ст. 36 КК не є ексцесом оборони і не має наслідком кримінальну відповідальність заподіяння тому, хто посягає, будь-якої шкоди у таких ситуаціях:

1) напад озброєної особи

2) напад групи осіб

3) протиправне насильницьке вторгнення в житло чи інше приміщення

Уявна оборона не тягне за собою кримінальної відповідальності
при «вибачальній помилці», а саме, при наявності таких ознак:

1) обстановка, що склалася, давала особі достатні підстави вважати, що мало місце реальне посягання (ч. 2 ст. 37 КК)

2) особа не усвідомлювала і не могла усвідомлювати помилковості свого припущення(ч. 2 ст. 37 КК)

Затримання злочинця та заподіяння йому шкоди характеризують:

1) мета затримання

2) особа, яка підлягає затриманню

3) характер дій при затриманні

4) своєчасність затримання

дії потерпілих та інших осіб визнаються правомірними, якщо вони мали своєю метою затримання злочинця і доставлення його органам влади
(ч. 1 ст. 38 КК)

затримання лише злочинця, а не інших правопорушників, тобто затримання особи, яка вчиняє або вже вчинила злочинне посягання

полягає в діях потерпілих або інших осіб, пов'язаних із позбавленням злочинця особистої волі, а також заподіянням йому у разі потреби шкоди

затримання може бути вчинене лише в момент або безпосередньо після вчинення злочинного посягання
 (ч. 1 ст. 38 КК)

5) необхідність заподіяння шкоди

бажане затримання злочинця, не пов'язане із заподіянням шкоди його життю, здоров'ю або майну, проте за певних умов у потерпілих або інших осіб відсутня реальна можливість без серйозної небезпеки для себе або інших осіб здійснити ненасильницьке затримання злочинця

6) співрозмірність шкоди, заподіяної злочинцю при його затриманні

вимушене заподіяння шкоди не може бути безмежним, тому застосовані до злочинця в кожному випадку насильницькі заходи повинні мати визначені межі. Ці межі залежать від відповідності шкоди, що заподіюється  двом взаємопов'язаним обставинам:
1) небезпеці посягання і 2) обстановці затримання злочинця

Право на заподіяння шкоди у стані крайньої необхідності виникає за наявності відповідної підстави, що складається з двох елементів:

наявність небезпеки, яка безпосередньо загрожує правоохоронним інтересам особи, суспільства або держави

неможливості усунення цієї небезпеки іншими засобами, крім заподіяння шкоди цим інтересам

небезпека повинна бути наявною, тобто такою, що безпосередньо загрожує завданням шкоди правоохоронним інтересам або вже її завдає, небезпека повинна бути дійсною, тобто існувати реально, а не в уяві особи

особа в обстановці, яка склалася, вимушена заподіяти шкоду, оскільки інші можливості усунути безпосередню небезпеку відсутні

Дії щодо заподіяння шкоди правоохоронним інтересам при наявності основ крайньої необхідності повинні задовольняти ознакам правомірності, які характеризують:

1) мету крайньої необхідності

2) спрямованість (об'єкт) заподіяння шкоди

3) характер дій при крайній необхідності

4) своєчасність заподіяння шкоди

це усунення небезпеки. Мета досягається тільки шляхом заподіяння шкоди правоохоронним інтересам

шкода заподіюється правоохоронним інтересам держави суспільства або особі. Шкода при крайній необхідності може бути заподіяна лише інтересам «третіх осіб»

крайня необхідність припускає лише активну поведінку суб'єкта

шкода може бути заподіяна лише протягом часу, поки існує стан крайньої необхідності, якщо такий стан ще не виник або вже минув, то заподіяння шкоди в цьому випадку може тягнути відповідальність на загальних засадах

5) межі заподіяння шкоди

КК не визначає межі заподіяння шкоди в стані крайньої необхідності, проте висновок про ці межі може бути зроблений, виходячи з тлумачення ч. 2 ст. 39 КК, що визначає перевищення меж крайньої необхідності як умисне заподіяння шкоди більш значної, ніж відвернена шкода

Кримінальна відповідальність при крайній необхідності

особа не підлягає кримінальній відповідальності за перевищення меж крайньої необхідності, якщо внаслідок сильного душевного хвилювання, викликаного небезпекою, що загрожувала, вона не могла оцінити відповідність заподіяної шкоди цій небезпеці (ч. 3 ст. 39 КК)

перевищення меж крайньої необхідності враховується законом як обставина, яка пом'якшує покарання (п. 8 ч. 1 ст. 66 КК)

Відмежування крайньої необхідності від необхідної оборони

Необхідна оборона

Крайня необхідність

1. Підставою є суспільно небезпечне посягання людини, що викликає необхідність у його негайному відверненні або припиненні

1. Підстава – небезпека, що безпосередньо загрожує правоохоронним інтересам, яку не можна усунути в даній обстановці інакше, ніж заподіянням шкоди

2. Шкода повинна бути заподіяна лише тому, хто посягає

2. Шкода заподіюється правоохоронним інтересам держави, суспільства або особи

3. Заподіяна тому, хто посягає, шкода повинна відповідати небезпеці посягання та обстановці захисту

3. Заподіяна шкода повинна бути рівнозначною або менш значною, ніж відвернена шкода

4. Перевищення меж необхідної оборони тягне привілейовану відповідальність і лише у випадках, спеціально передбачених статтями 118 і 124 КК

4. За перевищення меж крайньої необхідності відповідальність настає на загальних засадах, хоча сам факт такого перевищення розглядається як обставина, яка пом'якшує покарання

Фізичний примус

1) фізичний примус, внаслідок якого особа не могла керувати своїми діями (вчинками) (тобто непереборний фізичний примус, ч. 1 ст. 40 КК)

2) фізичний примус, внаслідок якого особа  зберігала можливість керувати своїми діями (переборний фізичний примус) та психічний примус
(ч. 2 ст. 40 КК)

Ознаки виконання наказу характеризують:

1) мету виконання наказу

2) суб'єкт виконання наказу

3) характер дії
(бездіяльності)

4) об’єкт заподіяння шкоди

дія або бездіяльність особи повинна бути підпорядкована меті виконання законного наказу

особа, яка зобов'язана виконати законний наказ

як активний так і пасивний

правоохоронні інтереси особи, суспільства або держави

5) межі заподіяння шкоди

заподіяння шкоди лише в цих межах наказу визнається правомірним

6) своєчасність виконання наказу

заподіяння шкоди правоохоронним інтересам повинно визнаватися правомірним, якщо виконання законного наказу мало місце протягом часу, визначеного в цьому наказі

Підстави виправданого ризику

1) наявність об'єктивної ситуації, що свідчить про необхідність досягнення значної суспільно корисної мети

2) неможливість досягнення цієї мети неризикованим діянням

3) прийняття особою запобіжних заходів для відвернення шкоди правоохоронюваним інтересам

Ознаки діяння, пов'язаного з ризиком характеризують:

1) мету діяння, пов'язаного з ризиком

2) характер діяння

3) об’єкт заподіяння шкоди при виправданому ризику

4) межі заподіяння шкоди

досягнення значної суспільно корисної мети

як активний так і пасивний

правоохоронні інтереси особи, суспільні інтереси або інтереси держави

ризик не визнається виправданим, якщо він завідомо створював загрозу для життя інших людей або загрозу екологічної катастрофи чи інших надзвичайних подій

5) своєчасність ризикованого діяння

повинно бути вчинено лише протягом часу існування умов виправданого ризику

Заподіяння шкоди під час виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи або злочинної організації має ознаки, що характеризують:

1) мету заподіяння шкоди

2) суб'єкт заподіяння шкоди

3) об’єкт заподіяння шкоди

4) межі заподіяння шкоди

попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації

особи, які відповідно до чинного закону виконують спеціальне завдання в складі організованої групи або злочинної організації

інтереси особи, суспільства, держави, що охороняються кримінальним законом

особа може, беручи участь у злочинній організації, заподіяти будь-яку шкоду, навіть вчинити злочин, за умов, якщо не було перевищення допустимих меж

5) характер дії (бездіяльності)

дії (бездіяльність) особи, яка заподіює шкоду в складі організованої групи або злочинної організації, повинні збігатися з ознаками якогось злочину, за винятком тих, що передбачені в ч. 2 ст. 43 КК

Звільнення від кримінальної відповідальності
(розділ IХ Загальної частини КК)

можливе лише в тому випадку, коли у вчиненому суспільно небезпечному діянні міститься склад злочину, тобто є підстава кримінальної відповідальності

прийняте у відповідності із законом рішення про звільнення від кримінальної відповідальності за вчинений злочин анулює ряд його можливих кримінально-правових наслідків

злочин, вчинений особою після звільнення від кримінальної відповідальності, вважається юридично першим

Відмінність звільнення від кримінальної відповідальності
від звільнення від покарання:

1) Звільнення від кримінальної відповідальності

2. Звільнення від покарання

вирок не виноситься

відбувається тільки на підставі обвинувального вироку суду

може бути звільнений обвинувачений або підсудний

може бути звільнений  тільки засуджений

об’єм кримінально-репресивного впливу на злочинця фактично обмежується заходами процесуального примусу

є формою реалізації кримінальної відповідальності, тому особа та її діяння піддаються в цьому разі офіційному державному осуду у вигляді визнання її винною у вчиненні злочину обвинувальним вироком суду

здійснюється виключно судом
(ч. 2 ст. 44 КК)

здійснюється судом на підставі закону України про амністію чи акту про помилування (ч. 1 ст. 74 КК).

Види звільнення від кримінальної відповідальності

1) у зв’язку з добровільною відмовою від доведення злочину до кінця (ст. 17 КК)

2) у зв’язку з дійовим каяттям (ст. 45 КК)

3) у зв’язку з примиренням винного з потерпілим (ст. 46 КК)

4) у зв’язку з передачею особи на поруки (ст.47 КК)

5) у зв'язку зі зміною обстановки (ст. 48 КК)

6) у зв’язку із закінченням строків давності (ст. 49 КК)

7) у зв’язку з амністією (ст. 86 КК) або помилуванням (ст. 87 КК)

8) звільнення від кримінальної відповідальності із застосуванням примусових заходів виховного характеру до неповнолітнього (ст. 97 КК)

9) звільнення від кримінальної відповідальності із застосуванням заходів, передбачених Дисциплінарним статутом Збройних Сил України (ч. 4 ст. 401 КК)

10) спеціальні види звільнення від кримінальної відповідальності, передбачені Особливою частиною КК (ч. 2 ст. 111, ч. 2 ст. 114, ч. 3 ст. 175, ч. 4 ст. 212, ч. 2 ст. 255,  ч. 6 ст. 260, ч. 3 ст. 263, ч. 4 ст. 289, ч. 4 ст. 307, ч. 4 ст. 309, ч. 4 ст. 311, ч. 6 ст. 369 КК)

Звільнення від кримінальної відповідальності:

Умовне

Безумовне

звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з передачею особи на поруки (ст. 47 КК) і звільнення від кримінальної відповідальності із застосуванням примусових заходів виховного характеру до неповнолітнього  (ст. 97 КК). Умовність звільнення полягає в тому, що рішення про нього стає остаточним лише в тому випадку, якщо особа виконає поставлені їй судом умови

всі інші види звільнення. Безумовне звільнення означає, що рішення про звільнення одразу приймається остаточно і ніяких вимог щодо подальшої поведінки особи при цьому не висувається

Звільнення від кримінальної відповідальності:

Загальне

Спеціальне

загальні види передбачені Загальною частиною КК і можуть реалізовуватися в разі вчинення значної кількості злочинів

спеціальні види описані у статтях Особливої частини КК і можуть застосовуватися тільки у випадку вчинення обмеженої кількості точно вказаних у відповідних статтях Особливої частини КК злочинів

Звільнення від кримінальної відповідальності:

Обов’язкове

Необов’язкове (факультативне)

є імперативним, тобто його здійснення за наявності вказаних у відповідній статті обставин обов’язкове для суду.  Про це свідчить текст статей, в яких сказано: “...звільняється від кримінальної відповідальності...”

звільнення, передбачене ст. 47, ст. 48,
ч. 1 ст. 97, ч. 4 ст. 401 КК. Згідно цих статтей суд має право, але не зобов’язаний здійснити звільнення, навіть якщо у наявності всі вказані у цих статтях обставини. На необов’язковий характер звільнення безперечно вказують слова “...може бути звільнено...” в диспозиціях статей

Злочин вважається вчиненим вперше в таких випадках:

1) якщо раніше особа не вчиняла ніколи злочинів

2) якщо особа раніше вчиняла злочини, притягалася до кримінальної відповідальності за їх вчинення, але кримінально-правові наслідки цього для неї вже минули і згідно з установленим законом порядком вона вважається такою, що не має судимості

3) якщо особа вчиняла раніше злочини, але на законних підставах була звільнена від кримінальної відповідальності за їх вчинення

Ознаки дійового каяття:

щире каяття особи

активне сприяння розкриттю злочину

повне відшкодування завданих збитків або усунення заподіяної шкоди

Формальні критерії для визначення кола діянь, після вчинення яких дозволяється звільнення у зв’язку з примиренням (ст. 46 КК):

злочин повинен бути юридично першим

невеликий ступінь тяжкості злочину

Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з передачею особи на поруки

застосовується лише щодо осіб, які вперше вчинили злочин невеликої або середньої тяжкості

даний вид звільнення від кримінальної відповідальності є необов’язковим (факультативним)

обов’язковою умовою передачі особи на поруки є її щире каяття

вимагається наявність клопотання колективу підприємства, установи чи організації про передачу особи їм на поруки

є умовним – особі відводиться своєрідний іспитовий термін тривалістю один рік

у разі порушення умов передачі на поруки особа притягається до кримінальної відповідальності за вчинений нею злочин

колектив-поручитель не несе юридичної відповідальності за наслідки поручительства, і він може в будь-який час відмовитися від нього, якщо переконається, що особа не виправдує виявленої їй довіри

Різновиди звільнення від кримінальної відповідальності відповідно до ст. 48 КК:

у зв’язку зі зміною обстановки, яка викликала втрату суспільної небезпечності діяння

у зв’язку зі зміною обстановки, яка потягла за собою втрату суспільної небезпечності особи злочинця

мають відбутися такі зміни, при яких не тільки конкретне, але й усі інші подібні діяння в нових умовах втрачають суспільну небезпечність

змінюється оцінка особи – в умовах нової обстановки вона перестає бути суспільно небезпечною

Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності (ст. 49 КК)

основна умова звільнення від кримінальної відповідальності – закінчення після вчинення злочину певного проміжку часу (строку давності)

особа не повинна до закінчення зазначених строків вчинити новий злочин

особа не повинна ухилятися від слідства або суду

Строки давності, після перебігу яких особа звільняється від кримінальної відповідальності  (ч. 1ст. 49 КК)

1) два роки – у разі вчинення злочину невеликої тяжкості, за який передбачене покарання менш суворе, ніж обмеження волі

2) три роки – у разі вчинення злочину невеликої тяжкості, за який передбачене покарання у виді обмеження або позбавлення волі

3) п’ять років – у разі вчинення злочину середньої тяжкості

4) десять років – у разі вчинення тяжкого злочину

5) п’ятнадцять років – у разі вчинення особливо тяжкого злочину

Диференційовані строки давності

тривалість залежить від ступеню тяжкості злочину

для злочинів невеликої тяжкості тривалість залежить від виду покарання, передбаченого санкцією статті

чим більш небезпечним є злочин, тим довший строк давності встановлено щодо нього

Порядок обчислення строків давності (ст. 49 КК)

початок обчислення строку давності не залежить від настання наслідків злочину

при незакінченому злочині початком перебігу давності є день, в який були припинені чи не вдалися підготовчі дії або злочин не було доведено до кінця з причин, що не залежали від волі винного

для співучасників злочину строк давності обчислюється з дня, коли була завершена та роль, яку виконував конкретний співучасник

для триваючих злочинів строк давності обчислюється з моменту припинення з волі чи всупереч волі винного дії чи бездіяльності

при злочинах, що продовжуються, строк давності обчислюється з моменту здійснення винним останнього зі злочинних актів, які охоплювалися єдиним наміром і були спрямовані на досягнення єдиної мети

Винятки з правила про обов’язкове звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням строків давності

факультативне незастосування давності
(ч. 4 ст. 49 КК)

обов’язкове незастосування давності
(ч. 5 ст. 49 КК)

питання про застосування давності щодо особи, яка вчинила особливо тяжкий злочин, за який згідно із законом може бути призначено довічне позбавлення волі, вирішується судом

давність не застосовується у разі вчинення злочинів проти миру та безпеки людства, передбачених у статтях 437-439 і ч. 1
ст. 442 КК України

1)повинно бути відповідним тяжкості вчиненого злочину

2) повинно бути справедливим і достатнім для виправлення засудженого

Основні принципи, властиві каральній політиці держави

1) застосування сурових заходів покарання до рецидивістів і осіб, що вчинили тяжкі та особливо тяжкі злочини, а також до активних учасників організованих злочинних груп

2) застосування покарань, не пов’язаних з ізоляцією винного від суспільства, і навіть звільнення від відбування покарань осіб, що вчинили вперше злочини невеликої і середньої тяжкості

Основні ознаки покарання

1. Покарання застосовується від імені держави, тобто це є міра державного примусу

2. Покарання застосовується тільки за вироком суду від імені держави, що надає йому публічного характеру

3. Покарання застосовується тільки до особи, що визнана винною у вчиненні злочину

4. Покарання полягає в передбачених законом втратах та обмеженнях прав та свобод засудженого - саме в цьому полягає карна сутність покарання, яка робить його найсуворішим заходом державного примусу

5. У покаранні знаходить своє вираження засудження, негативна оцінка з боку держави як вчиненого злочину, так і самого злочинця

6. Покарання має особистий характер

7. Наслідком покарання є судимість

Основні групи теорій покарання

1) абсолютні теорії покарання
(теорії відплати)

2) відносні теорії покарання
(теорії досягнення корисних цілей)

Представники абсолютної теорії (Кант, Гегель та їх прибічники) не бачили в покаранні ніякого іншого змісту, крім єдиної абсолютної ідеї – відплати за вчинений злочин

Прихильники відносних теорій вбачали сенс покарання в досягненні певної мети (наприклад, стримування інших осіб від вчинення злочинів, тобто виконання мети загального попередження)

Чинне кримінальне законодавство називає метою покарання:

1) кару як відплату за вчинене

2) виправлення засудженого

3) попередження вчинення нових злочинів самим засудженим (спеціальне попередження)

4) попередження вчинення злочинів з боку інших осіб
(загальне попередження)

знаходить своє вираження не тільки в застосуванні покарання, але також у санкції статті і відповідній нормі Загальної частини, де передбачений конкретний вид покарання, описані характерні його ознаки

припускає усунення суспільної небезпечності особи, тобто такий вплив покарання, в результаті якого засуджений під час і після його відбування не вчинить нового злочину

полягає в такому впливі покарання на засудженого, що позбавляє його можливості знову вчиняти злочин

припускає такий вплив покарання, що забезпечує попередження вчинення злочину з боку інших осіб

1. Система покарань встановлюється тільки законом

2) Перелік покарань, що утворюють систему, обов’язковий для суду

3) Перелік покарань, що утворюють систему є вичерпним

4) Система покарань передбачає їх розміщення у певному порядку за ступенем їх суворості ( у ст. 51 КК України вони розташовані від менш суворих до більш суворих)

Класифікація покарань

1) за порядком (способом) їх призначення

2) за суб’єктом, до якого застосовується покарання

3) за можливістю визначення строку покарання та ін.

1. За порядком призначення покарань (ст. 52 КК України)

a) основні покарання

б) додаткові покарання

в) покарання, що можуть призначатися і як основні, і як додаткові

- це покарання, що призна-чаються у вироці лише як  самостійні покарання. До основних покарань закон відносить:
- громадські роботи;
- виправні роботи;
- службові обмеження для військовослужбовців;
- арешт;
- обмеження волі;
- тримання у дисциплінарному батальйоні військовослужбовців;
- позбавлення волі на певний строк;
- довічне позбавлення волі

- це такі покарання, що призначаються лише на додаток до основних покарань і самостійно застосовуватися не можуть. До них відносяться:
- конфіскація майна;
- позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину, або кваліфікаційного класу

- це позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю і штраф

2. За суб’єктом, до якого застосовуються покарання

Загальні покарання

Спеціальні покарання

можуть бути застосовані до будь-якої особи

призначаються лише певному класу засуджених і не можуть застосовуватися до будь-якої особи

3) За можливістю визначення строку

Строкові покарання

Безстрокові покарання

- громадські роботи;
- виправні роботи;
- службові обмеження для військовослужбовців;
- арешт;
- обмеження волі;
- тримання у дисциплінарному батальйоні військовослужбовців;
- позбавлення волі на певний строк;
- позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю

- позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину, або кваліфікаційного класу;
- довічне позбавлення волі

1. Громадські роботи полягають у виконанні засудженим у вільний від роботи та навчання час безоплатних суспільно корисних робіт, вид яких визначають органи місцевого самоврядування (збирання сміття, озеленення вулиць та інше). Громадські роботи встановлюються на строк від 60 до 240 годин і відбуваються не більш 4 годин на день. Це покарання не застосовується до осіб, визнаних інвалідами І або ІІ групи, вагітних жінок, осіб, які досягли пенсійного віку, а також до військовослужбовців строкової служби (ст. 56 КК)

2. Виправні роботи застосовуються до особи за місцем роботи  на строк, визначений за вироком суду, з відрахуванням у доход держави відповідного відсотка її заробітку. Цей відсоток встановлюється у межах від 10 до 20 відсотків. Виправні роботи призначаються на строк від 6 місяців до 2 років. Виправні роботи не застосовуються до вагітних жінок та жінок, які перебувають у відпустці по догляду за дитиною, до непрацездатних, до осіб, що не досягли 16-річного віку, та тих, що досягли пенсійного віку, а також до військовослужбовців, працівників правоохоронних органів, нотаріусів, суддів, прокурорів, адвокатів, державних службовців, посадових осіб органів місцевого самоврядування (ст. 57 КК)

3. Службові обмеження для військовослужбовців призначаються військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової служби, на строк від 6 місяців до 2 років із відрахуванням у доход держави від 10 до 20 відсотків грошового забезпечення, одержуваного засудженим. Таке покарання призначається, якщо це прямо передбачено в законі (ст. 58 КК)

4. Арешт виражається у триманні засудженого в умовах ізоляції і встановлюється на строк від 1 до 6 місяців. Військовослужбовці відбувають це покарання на гаупвахті. Арешт не застосовується до осіб віком до 16 років, вагітних жінок та до жінок, які мають дітей віком до 8 років (ст. 60 КК)

5. Обмеження волі полягає в утримані особи в кримінально- виконавчих установах відкритого типу без ізоляції від суспільства в умовах здійснення за нею нагляду з обов’язковим залученням засудженого до праці. Це покарання призначається на строк від 1 до 5 років. Воно не може бути призначене до неповнолітніх, вагітних жінок та до жінок, які мають дітей віком до 14 років, до осіб, що досягли пенсійного віку, військовослужбовців строкової служби та до інвалідів І та ІІ груп (ст. 61 КК)

6. Тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців є спеціальним покаранням і застосовується тільки до військовослужбовців строкової служби. Воно полягає в примусовому направленні на встановлений строк від 6 місяців до 2 років у особливу військову частину-дисциплінарний батальйон. Час перебування в дисциплінарному батальйоні в строк служби не зараховується. Після відбування покарання вони повертаються в свою частину для подальшого проходження служби
(ст. 62 КК)

7. Позбавлення волі на певний строк – це покарання, що полягає в ізоляції засудженого та поміщення його у кримінально-виконавчі установи на певний строк, зазначений у вироку суду. Позбавлення волі встановлюється на строк від 1 до 15 років. Позбавлення волі є основним покаранням і застосовується за вчинення злочинів, що становлять значну тяжкість, коли, виходячи із характеру і ступеня їх суспільної небезпечності і з урахуванням особи винного, необхідна його ізоляція від суспільства (ст. 63 КК)

8. Довічне позбавлення волі може бути застосоване за вчинення особливо тяжких злочинів, коли це спеціально передбачено санкцією статті Особливої частини КК і за умови, що суд визнає неможливим застосування до засудженого позбавлення волі на певний строк. Довічне позбавлення волі не застосовується до осіб, що вчинили злочин у віці до 18 років і до осіб у віці понад 65 років, а також до жінок, що були в стані вагітності під час вчинення злочину чи на момент постановлення вироку (ст. 64 КК)

9. Позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину, або кваліфікаційного класу призначається лише при засудженні особи за тяжкий чи особливо тяжкий злочин. Вчинення саме таких злочинів ганьбить звання, ранг, чин, кваліфікаційний клас, тому закон надає суду право позбавити засудженого цього статусу ( ст. 54 КК)

10. Конфіскація майна полягає в примусовому безоплатному вилученні у власність держави всього або частини майна, яке є особистою власністю засудженого. Конфіскація майна призначається за тяжкі і особливо тяжкі корисливі злочини лише як додаткове покарання і тільки у випадках, прямо передбачених санкцією статті, за якою кваліфіковане діяння засудженого. Перелік майна, який не підлягає конфіскації, визначається законом. Конфіскацію можна поділити на повну, часткову або спеціальну (вилучаються спеціальні предмети, які є засобами або знаряддями злочину) (ст. 59 КК)

11. Штраф відповідно до закону є грошовим стягненням, що накладається судом у випадках і межах, встановлених в Особливій частині КК. Штраф може призначатися як основне, так і як додаткове покарання лише у випадках, коли це передбачено санкцією статті КК, за якою кваліфікується злочин (ст. 53 КК)

12. Позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю може призначатися на строк від 2 до 5 років як основне  і на строк від 1 до 3 років - як додаткове покарання. Це покарання застосовується у тих випадках, коли за характером вчинення винним службових злочинів або при занятті певною діяльністю суд визнає неможливим збереження за ним права обіймати ці посади або права займатися відповідною діяльністю. Зазначене покарання позбавляє засудженого суб’єктивного права на вільний вибір посади, певних занять протягом часу, встановленого у вироку суду (ст. 55 КК)

Принцип справедливості

Індивідуалізація покарання

Принцип гуманізму

виражається забороною повторного засудження особи за вчинення одного злочину, знаходить своє втілення  відповідно до покарання суспільній небезпеці вчиненого діяння та особі винного

полягає в урахуванні всіх факторів, які характеризують діяння та особу винного. Індивідуалізація покарання: в законі та в суді. Індивідуалізація покарання в законі носить абстрактний характер і зобов’язує суддю враховувати всі обставини, перелічені в ст. 65 КК України. Індивідуалізація покарання в суді – це застосування положень Загальної та Особливої частини КК України під час призначення покарання конкретній особі з урахуванням особливостей особи винного та вчиненого діяння

втілюється у можливості суду мінімізувати покарання, тобто призначити строк ув’язнення (розмір штрафу) менше, ніж передбачено санкцією статті

Загальні засади призначення покарання (ст. 65 КК)

1) Суд призначає покарання у межах, установлених у санкції статті Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за вчинений злочин

у відносно-визначеній санкції, де вказані найменший та найбільший розміри покарання, суддя має право призначити покарання в указаних межах

у відносно-визначеній санкції, де вказаний лише найбільший розмір покарання, суддя керується положеннями Загальної частини КК про мінімальний та максимальний розміри для даного виду покарання

в альтернативних санкціях суд повинен вирішити питання про можливість виправлення особи, що вчинила злочин, без ізоляції від суспільства та лише у разі, коли таке виправлення не можливе, призначити покарання у вигляді позбавлення волі

2) Суд призначає покарання відповідно до положень Загальної частини КК

1) додержання вимог Загальної частини КК про цілі покарання

 2) додержання вимог Загальної частини КК про систему та види покарання

3) додержання вимог Загальної частини КК про стадії вчинення злочину

4) додержання вимог Загальної частини КК про співучасть у злочині

3) Суд враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом’якшують та обтяжують покарання

cтупінь тяжкості вчиненого злочину залежить від положень ст. 12 КК, яка виділяє злочини невеликої тяжкості, середньої тяжкості, тяжкі та особливо тяжкі злочини

особа винного ( існують такі поняття, як суб’єкт злочину (ст. ст. 18, 22 КК), особа, що вчинила злочин (ст. 86 КК), засуджений (ст. 87 КК)

обставини, що пом’якшують та обтяжують покарання – різноманітні фактори, що стосуються особи винного та вчиненого ним діяння, і які відповідно зменшують або підвищують суспільну небезпечність вчиненого діяння і особи, що його вчинила

Сукупність ознак особи, що вчинила злочин

1. Ознаки суб’єкту злочину

2. Ознаки, які характеризують особу злочинця

вік кримінальної відповідальності, осудність, певні ознаки спеціального суб’єкту (службове становище, наявність родинних зв’язків та ін.) та ознаки, що характеризують  попередню злочинну діяльність особи

психологічні та соціальні властивості особи, фізичний та психічний стан особи, яка вчинила злочин, її соціальний та правовий статус

Обставини, що суд повинен враховувати під час призначення покарання, що стосуються особи винного

Умови неправильного морального формування

Обставини, які характеризують особу в момент вчинення злочину

Обставини, що пом’якшують покарання (ст. 66 КК)

1) з'явлення із зізнанням, щире каяття або активне сприяння розкриттю злочину

2) добровільне відшкодування завданого збитку або усунення заподіяної шкоди

2-1) надання медичної або іншої допомоги потерпілому безпосередньо після вчинення злочину

3) вчинення злочину неповнолітнім

4) вчинення злочину жінкою в стані вагітності

5) вчинення злочину внаслідок збігу тяжких особистих, сімейних чи інших обставин

6) вчинення злочину під впливом погрози, примусу або через матеріальну, службову чи іншу залежність

7) вчинення злочину під впливом сильного душевного хвилювання, викликаного неправомірними або аморальними діями потерпілого;

8) вчинення злочину з перевищенням меж крайньої необхідності

9) виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації, поєднане з вчиненням злочину у випадках, передбачених КК

Обставини, що обтяжують покарання (ст. 67 КК)

1) вчинення злочину особою повторно та рецидив злочинів

2) вчинення злочину, групою осіб за попередньою змовою

3)вчинення злочину на ґрунті расової, національної чи релігійної ворожнечі або розбрату

4) вчинення злочину у зв'язку з виконанням потерпілим службового або громадського обов'язку

5) тяжкі наслідки, завдані злочином

6) вчинення злочину щодо малолітнього, особи похилого віку або особи, що перебуває в безпорадному стані

7) вчинення злочину щодо жінки, яка завідомо для винного перебувала у стані вагітності

8) вчинення злочину щодо особи, яка перебуває в матеріальній, службовій чи іншій залежності від винного

9) вчинення злочину із використанням малолітнього або особи, що страждає психічним захворюванням чи недоумством

10) вчинення злочину з особливою жорстокістю

11) вчинення злочину з використанням умов воєнного або надзвичайного стану, інших надзвичайних подій

12) вчинення злочину загальнонебезпечним способом

13) вчинення злочину особою, що перебуває у стані алкогольного сп'яніння або у стані, викликаному вживанням наркотичних або інших одурманливих засобів

Призначення більш м'якого покарання, ніж передбачено законом (ст. 69 КК)

За наявності декількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може за особливо тяжкий, тяжкий злочин або злочин середньої тяжкості призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті Особливої частини КК або перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті за цей злочин

Суд не має права призначити покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої для даного виду покарання в Загальній частині КК

Суд також може не призначати додаткового покарання, що передбачене в санкції статті Особливої КК як обов'язкове

Дані умови виключають злочини невеликої тяжкості

Призначення покарання більш м’якого, ніж передбачено законом:

Призначення покарання нижчого від найнижчої межі

Перехід до іншого, більш м’якого виду покарання

суддя обирає вид покарання, що передбачено в санкції статті (альтернативна санкція), і у разі, коли визначені мінімальний та максимальний  розміри покарання, суддя може призначити покарання менше, ніж мінімальний розмір покарання, передбачений у даній статті

перехід до іншого, більш м’якого виду покарання, ніж передбачено законом можливий з урахуванням положень
ст. 51 КК, де визначена система кримінальних покарань. Згідно даної системи суд має право перейти до більш м’якого покарання згідно ієрархічної побудови системи покарань

Призначення покарання за сукупністю злочинів (ст. 70 КК)

При сукупності злочинів суд, призначивши покарання (основне і додаткове) за кожний злочин окремо, визначає остаточне покарання шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим або шляхом повного чи часткового складання призначених покарань

Під час складання покарань остаточне покарання за сукупністю злочинів визначається в межах, встановлених санкцією статті Особливої частини КК, яка передбачає більш суворе покарання

Якщо хоча б один із злочинів є умисним тяжким або особливо тяжким, суд може призначити остаточне покарання за сукупністю злочинів у межах максимального строку, встановленого для даного виду покарання в Загальній частині КК

Якщо хоча б за один із вчинених злочинів призначено довічне позбавлення волі, то остаточне покарання за сукупністю злочинів визначається шляхом поглинання будь-яких менш суворих покарань довічним позбавленням волі

До основного покарання, призначеного за сукупністю злочинів, можуть бути приєднані додаткові покарання, призначені судом за злочини, у вчиненні яких особу було визнано винною

Призначення покарання за сукупністю вироків (ст. 71 КК)

Якщо засуджений після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання вчинив новий злочин, суд до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком

При складанні покарань за сукупністю вироків загальний строк покарання не може перевищувати максимального строку, встановленого для даного виду покарання в Загальній частині КК

При складанні покарань у вигляді позбавлення волі загальний строк покарання, остаточно призначеного за сукупністю вироків, не повинен перевищувати п'ятнадцяти років, а у випадку, якщо хоча б один із злочинів є особливо тяжким, загальний строк позбавлення волі може бути більшим п'ятнадцяти років, але не повинен перевищувати двадцяти п'яти років

При складанні покарань у вигляді довічного позбавлення волі та будь-яких менш суворих покарань загальний строк покарання, остаточно призначеного за сукупністю вироків, визначається шляхом поглинення менш суворих покарань довічним позбавленням волі

Остаточне покарання за сукупністю вироків має бути більшим від покарання, призначеного за новий злочин, а також від невідбутої частини покарання за попереднім вироком

Призначене хоча б за одним із вироків додаткове покарання або невідбута його частина за попереднім вироком підлягає приєднанню до основного покарання, остаточно призначеного за сукупністю вироків