КРИМІНАЛЬНЕ ПРОЦЕСУАЛЬНЕ ПРАВО УКРАЇНИ 22.01.2016 18:09

 

Вищий навчальний заклад «Національна академія управління»

 

Кафедра кримінального права та процесу

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

КРИМІНАЛЬНЕ ПРОЦЕСУАЛЬНЕ ПРАВО УКРАЇНИ

 

 

НАВЧАЛЬНО – МЕТОДИЧНИЙ КОМПЛЕКС

 

 

 

 

 

 

 

Обговорено і схвалено на засіданні кафедри  кримінального права та процесу

протокол № 1

від «  9 » вересня 2013 р.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Київ 2013

 

Обговорено і схвалено на засіданні Вченої ради

 ВНЗ «Національна академія управління»

Протокол № 1    від 12.09.2013 р.

 

 

 

 

Рецензенти:

Погорецький М.А. – перший заступник міжвідомчого науково-дослідного центру з проблем боротьби з організованою злочинністю при РНБО України, доктор юри­дичних наук, професор;

Удалова Л.Д. – професор кафедри кримінального процесу Київського націо­нального університету внутрішніх справ, доктор юридичних наук, професор

 

Укладачі:

Матвійчук Валерій Костянтинович –доктор юридичних наук, професор, Заслужений працівник народної освіти України

 

Карпенко Микола Іванович - доцент кафедри кримінального права та процессу ВНЗ «Національна академія управління»

 

 

 

 

Кримінальне процесуальне право України: Навчально - методичний комплекс // В.К. Матвійчук, М.І.Карпенко. – К.: ВНЗ «Національна академія управління», 2013. –      186с.

 

Запропонований читачу навчально – методичний комплекс “Кримінальне процесуальне право України” являє собою посібник, який може бути використаний як для самоосвіти, так і для проведення зі студентами юридичних вузів і факультетів семінарських, практичних занять та самостійної роботи з курсу “Кримінальне процесуальне право України”.

 

УДК  314(477)

ББК  66.2(4УКР)

 

© Оригінал-макет,

ВНЗ "Національної академії управління", 2013

 

 

Зміст

 

ПЕРЕДМОВА.	4
ПОРЯДОК ОЦІНЮВАННЯ ЗНАНЬ СТУДЕНТІВ.	6
ПРОГРАМА НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ.	9
ПРОГРАМА КУРСУ	13
РОБОЧА ПРОГРАМА НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ.	26
ОПИС ДИСЦИПЛІНИ.	28
СТРУКТУРА НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ.	33
МЕТОДИ НАВЧАННЯ.	41
МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ДО ПРОВЕДЕННЯ СЕМІНАРСЬКИХ ТА ПРАКТИЧНИХ ЗАНЯТЬ.	43
ПЛАНИ СЕМІНАРСЬКИХ, ПРАКТИЧНИХ ЗАНЯТЬ ТА САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ.	54
САМОСТІЙНА РОБОТА СТУДЕНТА ТА МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ СТОСОВНО ТАКОЇ РОБОТИ	108
МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ З ПІДГОТОВКИ РЕФЕРАТИВНИХ ПОВІДОМЛЕНЬ.	111
МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ З НАПИСАННЯ І ЗАХИСТУ КУРСОВИХ РОБІТ.	113
ТЕМАТИКА КУРСОВИХ РОБІТ.	116
МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ З НАПИСАННЯ КОНТРОЛЬНИХ РОБІТ.	119
ЗАВДАННЯ КОНТРОЛЬНИХ РОБІТ.	121
ЗАВДАННЯ ПО САМОСТІЙНІЙ РОБОТІ ДО ЗМІСТОВНИХ МОДУЛІВ.	127
ТЕСТОВІ ЗАВДАННЯ. ОРІЄНТОВНИЙ ПЕРЕЛІК ПИТАНЬ ДЛЯ ЗАЛІКУ. ОРІЄНТОВНИЙ ПЕРЕЛІК ПИТАНЬ ДЛЯ ІСПИТУ. ТЕМАТИКА ДИПЛОМНИХ ТА МАГІСТЕРСЬКИХ РОБІТ. ПЕРЕЛІК ЛІТЕРАТУРИ З НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ	139 178 180 183 184

 

 

 

 

 

 

1. ПЕРЕДМОВА

 

Запропонований читачу навчально – методичний комплекс “Кримінальне процесуальне право України” являє собою посібник, який може бути використаний як для самоосвіти, так і для проведення зі студентами юридичних вузів і факультетів семінарських і практичних занять та самостійної роботи з курсу “Кримінальне процесуальне право України”.

Комплекс включає опис дисциплін, програму курсу (побудовану за змістовними модулями, плани семінарських занять (побудовану за змістовними модулями, завданнями для самостійної роботи до змістовних модулів, список рекомендованих джерел, перелік тем курсових робіт та методичні рекомендації з їх написання, орієнтовний перелік питань для підсумкового контролю. Тимчасове положення з впровадження рейтингово - модульної системи оцінювання студентів з урахуванням вимог Болонської декларації. Структура навчально – методичного комплексу відповідає програмі навчального курсу.

Серцевиною процесу освіти, професійного становлення магістра - юриста є засвоєння ним відповідної сукупності знань, вмінь і навичок. Як свідчать наукові дослідження і досвід підготовки фахівців, вміння і навички набуваються значно повільніше, ніж знання. Особливо це стосується такої сфери юриспруденції, як застосування кримінального процесуального законодавства. Нічого дивного і несподіваного в цьому немає, оскільки саме ця сфера діяльності юриста багато в чому носить практичний характер і потребує не лише теоретичних знань, але і практичних навиків.

Ілюстрацією зазначеного може слугувати стан методики навчання умінням і навичкам проведення досудового розслідування і призначення покарання. Ця трагічна ситуація, нажаль, відповідає реальності, коли суддя і в наш час, як і раніше, отримує навички і уміння в значній мірі методом проб і помилок, не маючи необхідного практичного багажу після завершення процесу навчання в стінах ВНЗу.

В цьому плані ми надаємо серйозного значення цьому навчально – методичному комплексу, основне завдання якого ми бачимо в тому, щоб навчити студентів прикладенню теоретичних знань з кримінального процесуального права до практичної роботи, сформувати уміння і навчити використання догматики в правозастосовній діяльності. Природно, що тим самим не заперечується, а, навпаки, наголошується той факт, що відправним і дуже важливим моментом є знання студентами теорії кримінального процесуального права. Це той фундамент, який робить продуктивним послідуючі етапи навчання.

Таким чином, автори навчально - методичного комплексу пропонують особам, що навчаються, йти від знання основних положень кримінального процесуального права до їх застосування в право застосовній діяльності; від рішення конкретного випадку до повторення і поглиблення знань теорії, кримінальних процесуальних актів, судової практики. Тим самим забезпечується системний характер отримання знань і набуття необхідних умінь і навичок застосування кримінального процесуального закону; відбувається розумне поєднання методів дедукції, що пропонує рух знання від більш загального до менш загального, одиничного, і індукції, де перевагу має перше з них.

Необхідно звернути увагу на те, що під час самостійної роботи, на практичних заняттях необхідно вирішувати задачі, які мають вирішуватися в письмовій формі в окремому зошиті, з розгорнутим аналізом вирішення.

Додаткова література надається з метою поглибленого вивчення кримінального процесуального права та для підготовки курсових, дипломних, магістерських робіт.

Ухвалено:

Вченою радою ВНЗ «Національна академія управління»

від    серпня 2013 року, протокол № __

 

 

2. Порядок оцінювання знань студентів

 

            І. Загальні положення

 

1.1.        Цей порядок запроваджується з метою удосконалення чинної технології оцінювання знань студентів та адаптації її до загальноєвропейський вимог, визначених Європейською системою залікових кредитів (далі ECTS).

 

1.2.        Порядок розкриває основні принципи організації поточного і підсумкового оцінювання знань студентів усіх форм навчання ВНЗ «Національна академія управління». Порядок спрямовано на ефективну реалізацію таких завдань:

 

-          підвищення мотивації студентів до систематичної активної роботи, інтелектуальної напруги протягом усього періоду навчання, переорієнтація їхніх цілей з отриманням позитивної оцінки на формування стійких знань, умінь та навичок;

-          систематизацію знань, усунення розбіжностей між завданнями модульного контролю та програмою дисциплін;

-          подолання елементів суб’єктивізму під час оцінювання знань;

-          розширення через систему творчих самостійних завдань можливостей для розвитку студентів, всебічного розкриття їх здібностей та підвищення ефективності освітньої діяльності науково - педагогічного складу;

-          оптимізація навчального процесу.

 

ІІ Принципи та організація поточного і підсумкового оцінювання знань студентів.

 

            2.1. Оцінювання знань студентів з навчальних дисциплін здійснюється на основі результатів поточної успішності. Сумарна оцінка встановлюється від 0 до 100 балів. В залікову книжку виставляється сумарна оцінка за національною шкалою (відмінно, добре, задовільно, незадовільно) та оцінка за шкалою ECTS ( A, B, C, D, E, FX, F).

            2.2. Об’єктом оцінювання знань студентів є програмний матеріал навчальної дисципліни, засвоєння якого відповідно перевіряється під час поточного контролю та на іспиті.

            На іспиті оцінюванню підлягають:

-          володіння ключовими теоретичними знаннями про об’єкт дисципліни;

-          здатність творчо мислити та синтезувати знання;

-          уміння використовувати знання для розв’язання практичних завдань.

2.3. Максимально можлива оцінка за знання програмового матеріалу нормативної дисципліни дорівнює 100 балам і складається з оцінки за поточну успішність та оцінки за іспит. За поточну успішність студент може отримати максимум 50 балів і за іспит 50 балів.

2.4. Об’єктами поточного оцінювання знань студентів (50 балів максимум) є:

- відвідування студентами лекцій та їх підготовка до лекцій в системі випереджувального навчання та проведення проблемних лекцій;

- робота студентів на семінарських та практичних заняттях, їх активність, виконання завдань згідно планів занять;

- виконання модульних контрольних робіт.

Під час виконання завдань та відповідей на семінарських, практичних заняттях оцінюванню підлягають і рівень знань, продемонстрований у відповідях і виступах на семінарських, практичних заняттях та колоквіумах, активність в обговоренні питань, що внесені на семінарські заняття, результати виконання і захисту самостійних робіт, участь у дискусіях, ділових та рольових іграх.

Під час контролю виконання завдань для самостійної роботи оцінюванню підлягають: самостійне опрацювання теми в цілому чи окремих питань; підготовка рефератів, есе, конспектів навчальних та наукових текстів, переклад іншомовних текстів, підготовка реферативних матеріалів з публікацій.

Під час виконання модульних контрольних робіт оцінюванню підлягають теоретичні завдання та практичні навички, яких набув студент після опанування певного завершеного розділу навчального матеріалу. Контрольні роботи можуть проводитися у формі тестів, відповідей на теоретичні питання, розв’язання практичних завдань, виконання індивідуальних завдань, розв’язання виробничих ситуацій (кейсів).

При визначенні кількості модульних робіт слід враховувати, що один кредит містить 36 годин і має завершуватись модульним контролем.

Науково – педагогічні працівники повинні завчасно довести до відома студентів терміни та зміст контрольних завдань.

2.5. Структура поточної успішності (50 балів).

а) відвідування лекцій та підготовка до них - 10 балів

б) виконання завдань та відповіді на семінарських, практичних заняттях – 0-30 балів;

в) виконання завдань для самостійної роботи – 0-10 балів;

г) виконання 2-х модульних контрольних робіт – 0-20 балів.

д) студентам, які брали участь у поза навчальній науковій діяльності – в роботі конференцій, підготовці наукових публікацій, можуть присуджуватися додаткові бали за поточну успішність, але не більше 10 балів.

При цьому загальна кількість балів за поточну роботу не може перевищувати 50 балів. Додатково 20 балів студент може отримати виконавши творчі завдання.

2.6. Оцінки за різні види поточної роботи студентів фіксуються науково – педагогічними працівниками в журналах академічних груп. На останньому семінарському занятті сумарна оцінка в балах (від 0 до 50) за результатами всіх видів поточної успішності записується у відомість у графі «поточна успішність».

2.7.Результат іспиту оцінюється в діапазоні 0-50 балів.

 

Шкала оцінювання іспитових завдань

 

 

Якщо на іспиті відповідь студента оцінена менше 35 балів, він отримує незадовільну оцінку за результатами іспиту, набрані бали не враховуються у загальній підсумковій оцінці, а вона включає лише оцінку за поточну успішність.

У відомості записується сумарна оцінка за результатами поточної успішності та іспиту, яка виставляється в залікову книжку студента та додаток до диплому про освіту.

2.8. Поточна успішність з навчальних дисциплін, що підлягає контролю у формі диференційованого заліку оцінюється за шкалою 50 балів. Якщо за результатами поточного контролю студент набрав менше 35 балів, він отримує оцінку «не зараховано».

У разі невиконання окремих завдань поточного контролю з об’єктивних причин, студенти мають право, за дозволом начальника навчального відділу виконати їх до останнього семінарського заняття. Час та порядок складання визначає науково – педагогічний працівник.

2.9. Об’єктами поточного оцінювання знань студентів заочної форми навчання можуть бути: домашні письмові роботи з дисциплін, різні індивідуальні завдання, контрольні роботи, відображені у робочій програмі, вони оцінюються за шкалою 0-50 балів. Іспит оцінюється за шкалою 0-50 балів.

 

ІІІ. Шкала оцінювання: національна та ECTS

 

Сума балів за всі види навчальної діяльності		Оцінка за національною шкалою
	Оцінка за шкалою ECTS	для екзамену, курсового проекту (роботи) практики	для заліку
90-100	A	5 (відмінно)	зараховано
82-89	B	4 (добре)	зараховано
74-81	C	4 (добре)	зараховано
64-73	D	3 (задовільно)	зараховано
60-63	E	3 (задовільно)	зараховано
35-59	FX	2 (незадовільно) з можливістю повторного складання	не зараховано з можливістю повторного складання
034	F	2 (незадовільно) з обов’язковим повторним вивченням дисципліни	не зараховано з обов’язковим повторним вивченням дисципліни

               

 

Затверджено:

Перший проректор

ВНЗ «Національна академія

управління»

д.ю.н., професор

Матвійчук В.К.

__________________

 

 

 

ВНЗ «Національна академія управління»

 

 

 

КРИМІНАЛЬНЕ ПРОЦЕСУАЛЬНЕ ПРАВО УКРАЇНИ

 

 

ПРОГРАМА

нормативної навчальної дисципліни

підготовки бакалавра

 

Галузь знань 0304 “Право”

Напрям підготовки 6.030401 “Правознавство”

Освітньо – кваліфікаційний рівень «бакалавр»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Київ-2013

 

Розроблено та внесено: на засідання кафедри кримінального права та процесу,

протокол № 1   від   9 вересня  2013 р.

 

Розробники програми:

Матвійчук В.К., докт. юрид.наук, професор;

Карпенко М.І., канд. юрид. наук, доцент

 

Завідувач кафедри :                                                        Нікітін Ю.В., д.ю.н., професор

 

 

Затверджено та схвалено радою юридичного факультету, протокол №1 від

12 вересня 2013 р.

 

Декан юридичного факультету                                       Нікітін Ю.В., д.ю.н., професор

 

ВСТУП

            Програма вивчення нормативної навчальної дисципліни «Кримінальне процесуальне право України» складена відповідно до освітньої - професійної програми підготовки «бакалавра» напряму  6.030401 “Правознавство”.

Предметом вивчення навчальної дисципліни є норми кримінального процесуального законодавства, які застосовуються в зв’язку з проведенням досудового розслідування кримінального правопорушення, що вчинене і його судовим провадженням.

Програма навчальної дисципліни складається з таких змістовних модулів:

 

7-й семестр

1. Змістовний модуль. 1.1. Поняття, суть, завдання кримінального провадження в Україні. Предмет і система курсу “Кримінальне процесуальне право України”. 1.2. Кримінальне процесуальне законодавство України. 1.3. Засади кримінального провадження в Україні. 1.4. Учасники кримінального провадження.

2. Змістовний модуль. 2.1. Докази і доказування у кримінальному провадженні (загальні положення). Цілі, предмет, межі доказування та докази у кримінальному провадженні. 2.2. Процес доказування в кримінальному провадженні та його суб’єкти. 2.3. Показання осіб як докази в кримінальному провадженні. 2.4. Речові докази в кримінальному провадженні. 2.5. Висновок експерта як джерело доказів у кримінальному провадженні. 2.6. Протоколи слідчих і судових дій, протоколи з відповідними додатками та інші документи як джерела доказів. 2.7. Заходи забезпечення кримінального провадження. 2.8. Повідомлення та цивільний позов у кримінальному провадженні. 2.9. Процесуальні строки та процесуальні витрати. 2.10. Основні положення Загальної частини кримінального процесуального права інших держав.

3. Змістовний модуль. 3.1. Загальні положення досудового розслідування кримінального провадження. 3.2. Поняття і види слідчих дій. 3.3. Зупинення досудового слідства та його закінчення закриттям кримінальної справи або направленням її до суду для звільнення підозрюваного від кримінальної відповідальності. 3.4. Закінчення досудового слідства складанням обвинувального акта. 3.5. Особливості досудового розслідування кримінальних проступків. Оскарження рішень, дій чи бездіяльності під час досудового розслідування.

 

8-й семестр

4. Змістовний модуль. 4.1. Підсудність та підготовче провадження. 4.2. Загальні положення судового провадження у першій інстанції. 4.3. Підготовча частина судового засідання. 4.4. Процедура судового розгляду. 4.5. Судові рішення та особливі порядки провадження в суді першої інстанції.

5. Змістовний модуль. 5.1. Провадження в суді апеляційної інстанції. 5.2. Провадження в суді касаційної інстанції. 5.3. Провадження у Верховному Суді України та за ново виявленими обставинами.

6. Змістовний модуль. 6.1. Кримінальне провадження на підставі угод, у формі приватного обвинувачення та щодо окремої категорії осіб. 6.2. Кримінальне провадження щодо неповнолітніх. 6.3. Кримінальне провадження щодо застосування примусових заходів медичного характеру.

7. Змістовний модуль. 7.1. Виконання судових рішень. 7.2. Міжнародне співробітництво під час кримінального провадження. 7.3. Основні положення Особливої частини кримінального процесуального права інших держав.

 

1. Мета та завдання навчальної дисципліни

1.1. Метою викладання навчальної дисципліни «Кримінальне процесуальне право України» є з'ясування соціальної суті та юридичного змісту інститутів, понять та норм кримінального процесуального права України, взаємозв'язку її норм, оволодіння вміннями їх наукового та практичного застосування.

1.2. Основними завданнями вивчення дисципліни «Кримінальне процесуальне право України» є:

1. формування у студентів глибоких теоретичних та практичних знань щодо використання їх у своїй діяльності;

2. сприяти вихованню у студентів поважного ставлення до кримінального процесуального закону як важливого засобу захисту людини і громадянина, їх прав, свобод і законних інтересів, інтересів суспільства і держави від злочинних посягань.

1.3. Згідно з вимогами освітньо - професійної програми студенти повинні знати:

1. основні правові поняття, категорії, кримінально правові інститути, базою для яких є Конституція України, міжнародні правові акти, згоду на застосування яких дала Верховна Рада України та чинне кримінальне процесуальне законодавство;

2. загальні базові положення кримінального процесуального права України про його завдання, засади, учасників кримінального провадження;

3. досконало законодавчі та теоретичні питання, які стосуються: порядку проведення досудового розслідування, судового провадження у першій інстанції, судового провадження з перегляду судових рішень, особливих порядків кримінального провадження, виконання судових рішень тощо;

4. різні концепції, погляди, дискусійні положення з найбільш важливих питань, які є в науці кримінального процесуального права, що розвиває вміння критично обмірковувати проблемні питання, щоб мати про них свою аргументовану думку, а також розвивати правове мислення, що допоможе правильно орієнтуватися в різноманітних джерелах, що стосуються кримінального процесуального права.

Вміти:

1. в науковому і практичному плані застосовувати положення Кримінального процесуального кодексу України;

2. правильно аналізувати та тлумачити кримінальні процесуальні правові норми, положення постанов пленумів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищого Верховного Суду України та застосовувати їх до конкретних обставин кримінального провадження.

 

На вивчення навчальної дисципліни відводиться 216 годин, 7 кредитів ЕСТS

 

 

 

 

3. ПРОГРАМА КУРСУ

 

Інформаційний обсяг навчальної дисципліни

 

ЗМІСТОВНИЙ МОДУЛЬ 1.

 

Тема 1. ПОНЯТТЯ, СУТЬ, ЗАВДАННЯ КРИМІНАЛЬНОГО ПРОВАДЖЕННЯ В УКРАЇНІ. ПРЕДМЕТ І СИСТЕМА КУРСУ “КРИМІНАЛЬНЕ ПРОЦЕСУАЛЬНЕ ПРАВО УКРАЇНИ”

• Загальне поняття та історичні форми кримінального провадження. Поняття і завдання кримінального провадження як діяльності компетентних органів, посадових і службових осіб. Предмет і система курсу кримінального процесуального права України. Кримінальні процесуальні відносини. Механізм кримінально ‑ процесуального регулювання.
• Система (стадії) кримінального провадження.
• Кримінальні процесуальні функції: поняття, основні види, суб’єкти. Кримінальна процесуальна форма. Кримінальні процесуальні акти. Кримінальні процесуальні гарантії.
• Співвідношення понять “кримінальний процес”, “кримінальне судочинство”, «кримінальне провадження», “кримінальна юстиція”, “правосуддя”.
• Кримінальне процесуальне право в системі інших галузей вітчизняного права. Наука кримінального процесуального права. Кримінальне процесуальне право як навчальна дисципліна, її завдання.

 

Тема 2. КРИМІНАЛЬНЕ ПРОЦЕСУАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО УКРАЇНИ

• Загальна характеристика джерел кримінального процесуального права, їх перелік та ієрархія; Конституція України – нормативний акт прямої дії у сфері кримінального провадження. Міжнародні договори (багатосторонні та двосторонні) згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України, як джерело кримінального процесуального права. Чинний Кримінальний процесуальний кодекс України та його структура. Інші закони України, які регламентують окремі питання кримінального провадження. Рішення Конституційного Суду України в механізмі кримінального процесуального регулювання. Рішення Європейського суду з прав людини як джерело кримінального процесуального права України. Роль постанов Пленуму Верховного Суду України, Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в механізмі кримінального процесуального регулювання. Значення наказів, вказівок, інструкцій Генерального прокурора України, Міністра внутрішніх справ, Державної судової адміністрації України з питань кримінальної процесуальної діяльності та прокурорського нагляду. Норми кримінального процесуального права: їх структура та особливості, види кримінальних процесуальних норм за способом правового регулювання. Дія кримінального процесуального закону в просторі, часі та стосовно кола осіб. Особливості дії кримінального процесуального закону щодо певного кола осіб.

 

Тема 3. ЗАСАДИ КРИМІНАЛЬНОГО ПРОВАДЖЕННЯ В УКРАЇНІ

• Поняття, система і значення засад кримінального провадження, їх класифікація. Зв’язок та взаємообумовленість засад кримінального провадження. Загальна характеристика окремих засад кримінального провадження: 1) верховенство права; 2) законність (легітимність кримінального провадження) 3) рівність перед законом і судом; 4) повага до людської гідності; 5) забезпечення права на свободу та особисту недоторканність; 6) недоторканість житла чи іншого володіння особи; 7) таємниця спілкування; 8) невтручання у приватне життя; 9) недоторканність права власності; 10) презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини; 11) свобода від самовикриття та право не свідчити проти близьких родичів та члені сім’ї; 12) заборона двічі притягувати до кримінальної відповідальності за одне і те саме правопорушення; 13) забезпечення права на захист; 14) доступ до правосуддя та обов’язковість судових рішень; 15) змагальність сторін та свобода в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості; 16) безпосередність дослідження показань, речей і документів; 17) забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності; 18) публічність; 19) диспозитивність; 20) гласність і відкритість судового провадження та його повне фіксування технічними засобами; 21) розумність строків; 22) мова, якою здійснюється кримінальне провадження.
• Засади кримінального провадження України і проблеми реалізації міжнародних стандартів основних прав і свобод людини і громадянина.

 

Тема 4. УЧАСНИКИ КРИМІНАЛЬНОГО ПРОВАДЖЕННЯ

• Поняття суб’єктів кримінального провадження. Класифікація суб’єктів у теорії кримінального провадження (процесу), їх процесуальний статус.
• Органи досудового слідства і їх компетенція. Процесуальне становище слідчого в кримінальному провадженні. Керівник органу досудового розслідування, його процесуальне становище.
• Прокурор в кримінальному провадженні. Його процесуальне положення, завдання й повноваження у різних стадіях кримінального провадження.
• Суд, суддя, слідчий суддя
• Оперативні підрозділи, процесуальне положення, завдання і повноваження співробітників оперативних підрозділів в кримінальному провадженні.
• Державний захист працівників суду і правоохоронних органів.
• Суб’єкти кримінального провадження, які захищають свої інтереси, або представляють інтереси інших осіб.
• Підозрюваний, його права та обов’язки.
• Обвинувачений, його процесуальне становище.
• Процесуальне становище потерпілого в кримінальному провадженні.
• Цивільний позивач і цивільний відповідач як суб’єкти кримінального провадження.
• Захисник і його процесуальне становище. Допуск захисника до участі в кримінальному провадженні.
• Законний представник підозрюваного (обвинуваченого).
• Представники потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача.
• Особи, які є джерелом доказової інформації. Свідок у кримінальному провадженні. Особи, які не можуть бути свідками.
• Інші суб’єкти кримінального провадження. Експерт і спеціаліст у кримінальному провадженні. Їх права та обов’язки, відмінність в процесуальному становищі. Поняття, їх роль і повноваження в кримінальному провадженні.
• Обставини, що виключають можливість участі в кримінальному провадженні. Відводи, самовідводи і їх розв’язання.
• Забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному провадженні.

 

Змістовний модуль 2.

 

Тема 5. ДОКАЗИ І ДОКАЗУВАННЯ В КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОВАДЖЕННІ (ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ). ЦІЛІ, ПРЕДМЕТ, МЕЖІ ДОКАЗУВАННЯ ТА ДОКАЗИ У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОВАДЖЕННІ

• Поняття і значення кримінального процесуального доказування. Теорія пізнання як основа теорії доказування в кримінальному провадженні. Теорія доказів. Доказове право. Встановлення об’єктивної істини – мета доказування в кримінальному провадженні. Поняття предмету доказування в кримінальному провадженні та його структура. Межі доказування.
• Поняття доказу в кримінальному провадженні. Властивість доказів. Належність і допустимість доказів. Відносність доказів. Характеристика їх окремих джерел. Правила користування непрямими доказами.

 

Тема 6. ПРОЦЕС ДОКАЗУВАННЯ В КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОВАДЖЕННІ ТА ЙОГО СУБ’ЄКТИ

 

• Поняття процесу доказування та його елементи. Способи збирання і перевірки доказів у кримінальному провадженні, застосування науково ‑ технічних засобів для збирання і перевірки доказів. Обов’язок доказування вини підозрюваного (обвинуваченого).
• Співвідношення доказів та оперативно ‑ розшукових матеріалів. Роль оперативно ‑ розшукової діяльності в доказуванні.
• Захисник як суб’єкт доказування.
• Участь інших учасників кримінального провадження в доказуванні. Версії в процесі доказування. Участь у доказуванні підозрюваного, обвинуваченого, потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача та інших осіб.
• Презумпції і преюдиції в доказуванні. Моральні засади доказування в кримінальному провадженні.
• Поняття і значення оцінки доказів. Правила оцінки доказів.

 

Тема 7. ПОКАЗАННЯ ОСІБ ЯК ДОКАЗИ В КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОВАДЖЕННІ.

• Показання свідків, їх предмет, значення та оцінка. Особи, які не можуть бути допитані як свідки у кримінальному провадженні. Процес формування показань свідків, його етапи. Об’єктивні та суб’єктивні фактори, які впливають на формування показань свідка. Перевірка та оцінка показань свідка. Процесуальне становище свідка за КПК України: права, обов’язки, відповідальність. Імунітет свідків: сучасний стан та перспективи законодавчого врегулювання. Особливості показань неповнолітнього свідка. Процесуальні гарантії одержання правдивої інформації від нього.
• Показання потерпілого, їх предмет, значення та оцінка. Об’єктивні та суб’єктивні фактори, які впливають на формування показань потерпілого, особливості оцінки показань потерпілого від злочину.
• Показання підозрюваного та обвинуваченого, їх предмет, значення та оцінка. Зміцнення процесуальних гарантій їх прав. Обмова і самообмова в показаннях підозрюваного та обвинуваченого. Умова, за наявності якої показання обвинуваченого, який визнає себе винним, покладені в основу обвинувачення.
• Процесуальні гарантії (достовірності) вірогідності показань свідка, потерпілого, підозрюваного і обвинуваченого.

 

Тема 8. РЕЧОВІ ДОКАЗИ В КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОВАДЖЕННІ

• Речові докази, їх поняття, види та значення. Процес формування речових доказів, їх збереження.
• Процесуальний порядок оформлення предметів як речових доказів. Оцінка речових доказів. Визначення долі речових доказів при вирішенні кримінального провадження по суті.

 

Тема 9. ВИСНОВОК ЕСПЕРТА ЯК ДЖЕРЕЛО ДОКАЗІВ У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОВАДЖЕННІ.

• Поняття і значення висновку експерта як доказу в кримінальному провадженні, його предмет, значення і форма. Процесуальний статус судового експерта: права, обов’язки, відповідальність. Предмет судової експертизи та її види. Права учасників кримінального провадження та їх реалізація при призначенні та проведені судової експертизи. Випадки обов’язкового призначення експертизи.
• Підстави для відводу експерта. Постанова про призначення експертизи. Висновок експерта та його структура. Відмінність експерта від спеціаліста. Особливості оцінки висновку експерта.

 

Тема 10. ПРОТОКОЛИ СЛІДЧИХ І СУДОВИХ ДІЙ, ПРОТОКОЛИ З ВІДПОВІДНИМИ ДОДАТКАМИ, СКЛАДЕНІ УПОВНОВАЖЕНИМИ ОРГАНАМИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ ОПЕРАТИВНО ‑ РОЗШУКОВИХ ЗАХОДІВ, ТА ІНШІ ДОКУМЕНТИ ЯК ДЖЕРЕЛА ДОКАЗІВ

• Поняття та види протоколів слідчих дій як джерела доказів. Процесуальна форма та зміст протоколу слідчої дії. Додатки до нього.
• Судові протоколи: види, зміст та порядок складання. Журнал судового засідання. Поняття документа як джерела доказів.
• Протоколи з відповідними додатками, складені уповноваженими органами за результатами оперативно ‑ розшукових заходів, як джерело доказів.
• Перевірка і оцінка зазначених доказів.

 

Тема 11. ЗАХОДИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ КРИМІНАЛЬНОГО ПРОВАДЖЕННЯ

• Загальна характеристика заходів процесуального примусу за кримінальним процесуальним правом України, їх поняття, види та значення. Поняття, види і система заходів забезпечення кримінального провадження. Заходи забезпечення в системі інших заходів кримінального процесуального примусу. Підстави, мета і порядок застосування заходів забезпечення та обставини, які враховуються при їх виборі. Заходи забезпечення, які не зв’язані з позбавленням волі.
• Порядок обрання, зміни і скасування заходу забезпечення кримінального провадження. Тримання під вартою як запобіжний захід. Процесуальні гарантії законності застосування тримання під вартою. Строки тримання під вартою та порядок їх продовження.
• Затримання підозрюваного як тимчасовий запобіжний захід: поняття, суть, мета, підстави, строки, гарантії законності, умови затримання. Учасники кримінального провадження, які наділені правом затримувати осіб, що підозрюються у вчиненні злочину. Поняття тимчасового процесуального затримання, його відмінність від тримання під вартою, а також від адміністративного затримання. Підстави і процесуальний порядок відміни і зміни запобіжного заходу.
• Заходи з піклування про неповнолітніх дітей заарештованого та щодо охорони його власності.
• Прокурорський нагляд та судовий контроль за законністю застосування запобіжних заходів.

 

Тема 12. ПОВІДОМЛЕННЯ ТА ЦИВІЛЬНИЙ ПОЗОВ У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОВАДЖЕННІ

• Поняття та зміст повідомлення у кримінальному провадженні.
• Поняття і значення цивільного позову в кримінальному провадженні. Підстави і порядок пред’явлення цивільного позову. Поняття заходів забезпечення цивільного позову в кримінальному провадженні. Вжиття заходів забезпечення відшкодування матеріальних збитків по цивільному позову, як один із головних напрямів у діяльності органів досудового слідства. Доказування цивільного позову на досудовому слідстві і в суді. Розгляд цивільного позову судом. Оскарження і опротестування вироку в частині цивільного позову. Відшкодування витрат, які затрачені на лікування громадян, що постраждали від злочинних дій.

 

Тема 13. ПРОЦЕСУАЛЬНІ СТРОКИ ТА ПРОЦЕСУАЛЬНІ ВИТРАТИ

• Поняття, види і значення кримінальних процесуальних строків. Правила (порядок) обчислення кримінальних процесуальних строків. Обов’язкове додержання кримінальних процесуальних строків, їх зупинення, продовження та поновлення.
• Поняття, види, зміст, структура і значення процесуальних витрат. Порядок вирішення питання про відшкодування збитків, які заподіяно свідкам, потерпілим, експертам, спеціалістам, перекладачам, понятим. Стягнення процесуальних витрат. Розподіл процесуальних витрат.

 

Тема 14. ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ЗАГАЛЬНОЇ ЧАСТИНИ КРИМІНАЛЬНОГО ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ПРАВА ІНШИХ ДЕРЖАВ

• Загальні положення кримінального процесуального права Англії і Уельса, США, Німеччини, Франції. Загальна характеристика. Учасники кримінального провадження.

 

Змістовний модуль 3.

 

Тема 15. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ДОСУДОВОГО РОЗСЛІДУВАННЯ КРИМІНАЛЬНОГО ПРОВАДЖЕННЯ

• Поняття, завдання і значення досудового розслідування кримінального провадження. Особливості реалізації засад кримінального провадження в стадії досудового розслідування кримінальної справи. Публічність (офіційність) досудового розслідування. Всебічність, повнота і об’єктивність досудового розслідування. Швидкість досудового розслідування. Індивідуалізація досудового розслідування. Об’єднання і виділення матеріалів досудового розслідування. Одноосібне ведення досудового розслідування. Слідча група. Недопустимість розголошення відомостей досудового розслідування.
• Форми досудового розслідування, строки їх провадження. Поняття і види підслідності злочинів. Порядок вирішення спорів про підслідність. Окреме доручення. Суб’єкти процесуальної діяльності, які беруть участь у стадії досудового розслідування, їх визнання і залучення. Взаємодія слідчого з оперативними підрозділами.
• Використання науково ‑ технічних засобів під час провадження досудового розслідування. Значення оперативно ‑ розшукових заходів при розслідуванні злочинів і співвідношення кримінально ‑ процесуальної і оперативно ‑ розшукової діяльності оперативних підрозділів.
• Повноваження слідчого, його процесуальна самостійність і незалежність. Повноваження керівника органу досудового розслідування.
• Розслідування злочинів групою слідчих. Розмежування понять “група слідчих” і “слідчо ‑ оперативна група”.
• Початок провадження досудового слідства і місце його проведення.
• Строки досудового слідства. Порядок продовження строків досудового слідства.
• Необхідність виявлення причин і умов, які сприяють вчиненню злочинів. Процесуальне оформлення цієї діяльності.
• Процесуальне оформлення проведення слідчих дій. Відображення в протоколі слідчої дії, застосування технічних засобів.
• Участь у досудовому слідстві понятих, перекладача, спеціаліста. Поняття і значення взаємодії слідчого з оперативними підрозділами. Суб’єкти взаємодії. Правові основи взаємодії слідчого з оперативними підрозділами. Процесуальні форми взаємодії. Організаційні форми взаємодії слідчого з оперативними підрозділами.
• Оскарження дій слідчого й особи, яка проводить дізнання. Судовий контроль і нагляд прокурора за дотриманням законів при проведенні досудового розслідування.

 

Тема 16. ПОНЯТТЯ І ВИДИ СЛІДЧИХ ДІЙ (СЛІДЧИХ (РОЗШУКОВИХ) ДІЙ І НЕГЛАСНИХ (СЛІДЧИХ) РОЗШУКОВИХ ДІЙ)

• Поняття, види і система слідчих дій. Їх співвідношення з іншими процесуальними діями та оперативно ‑ розшуковими заходами. Класифікація слідчих дій. Загальні процесуальні умови проведення слідчих дій. Фіксація ходу та результатів проведення слідчих дій. Поняття, види та процесуальний порядок проведення допиту.
• Допит свідка і потерпілого. Процесуальне оформлення допиту свідка і потерпілого. Процесуальні особливості виклику, допиту, оформлення допиту неповнолітнього свідка і потерпілого, допит підозрюваного і його процесуальне оформлення. Порядок виклику і допиту підозрюваного. Поняття та процесуальний порядок одночасного допиту двох чи більше вже допитаних осіб для з’ясування причин розбіжностей у їхніх показаннях (проведення очної ставки). Види, умови, порядок і процесуальне оформлення пред’явлення для впізнання. Проведення допиту, впізнання у режимі відео конференції під час досудового розслідування. Проникнення до житла чи іншого володіння особи. Обшук. Види обшуку. Порядок провадження обшуку. Особливості проведення особистого обшуку. Підстави проведення виїмки документів, які містять державну таємницю і проведення виїмки в приміщеннях дипломатичних представництв. Процесуальне оформлення виїмки. Огляд. Поняття огляду і його види. Підстави і процесуальний порядок проведення окремих видів огляду. Процесуальне оформлення огляду. Особливості огляду трупа. Ексгумація трупа. Поняття, підстави, процесуальний порядок проведення ексгумації. Слідчий експеримент (відтворення обстановки і обставин події). Поняття, підстави і мета проведення слідчого експерименту (відтворення обстановки і обставин події) і перевірки показань на місці. Освідування. Види освідування. Процесуальний порядок проведення і оформлення освідування. Проведення освідування за відсутністю понятих. Одержання зразків для порівняльного дослідження. Підстави і процесуальний порядок одержання зразків для порівняльного дослідження і оформлення цих дій. Проведення експертизи. Підстави призначення і проведення експертизи. Зміст висновку експерта. Право підозрюваного (обвинуваченого) при призначенні і провадженні експертизи. Призначення додаткової, повторної, комплексної експертиз.
• Загальні положення про негласні слідчі (розшукові) дії (підстави проведення, розгляд клопотання про дозвіл на проведення негласної слідчої (розшукової дії), строк дії ухвали на проведення негласної слідчої (розшукової дії), вимоги до процесуальних документів, фіксація ходу і результатів негласних слідчих (розшукових дій), використання результатів) негласних слідчих (розшукових дій). Загальні положення про втручання у приватне спілкування, збереження інформації. Аудіо-, відеоконтроль особи. Накладення арешту на кореспонденцію. Огляд і виїмка кореспонденції. Зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж. Зняття інформації з електронних інформаційних систем. Інші види негласних слідчих (розшукових) дій. Обстеження публічно недоступних місць, житла чи іншого володіння особи. Установлення місцезнаходження радіоелектронного засобу. Спостереження за особою, річчю або місцем. Аудіо-, відеоконтроль місця. Контроль за вчиненням злочину. Виконання спеціального завдання з розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації. Використання конфіденційного співробітництва.

 

Тема 17. ЗУПИНЕННЯ ДОСУДОВОГО РОЗСЛІДУВАННЯ ТА ЙОГО ЗАКІНЧЕННЯ ЗАКРИТТЯМ КРИМІНАЛЬНОГО ПРОВАДЖЕННЯ АБО НАПРАВЛЕННЯМ ЙОГО ДО СУДУ ДЛЯ ЗВІЛЬНЕННЯ ПІДОЗРЮВАНОГО (ОБВИНУВАЧЕНОГО) ВІД КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ

Поняття, підстави зупинення дізнання та досудового слідства і обставини, що його зумовлюють. Процесуальний порядок зупинення дізнання та досудового слідства. Постанова про зупинення досудового розслідування. Оголошення розшуку підозрюваного (обвинуваченого) в процесі розслідування в зупиненому кримінальному провадженні. Міжнародний розшук підозрюваного (обвинуваченого).

Заходи щодо встановлення особи, яка вчинила злочин. Підстави та процесуальний порядок відновлення досудового розслідування.

Форми закінчення досудового розслідування. Закриття кримінального провадження як одна з форм закінчення досудового слідства. Підстави для закриття кримінального провадження. Процесуальні дії слідчого, прокурора щодо осіб, інтереси яких зачіпає закриття кримінального провадження. Оскарження постанови про закриття кримінального провадження. Нагляд прокурора за законністю закриття кримінального провадження. Судовий контроль щодо закриття кримінального провадження. Постанова про закриття кримінального провадження, її форма, зміст. Відмова слідчого в закритті кримінального провадження.

Загальні положення кримінального провадження під час звільнення особи від кримінальної відповідальності. Поняття і підстави звільнення особи від кримінальної відповідальності. Порядок звільнення від кримінальної відповідальності. Клопотання прокурора про звільнення від кримінальної відповідальності. Розгляд питання про звільнення від кримінальної відповідальності. Відновлення провадження при відмові від поручительства.

 

Тема 18. ЗАКІНЧЕННЯ ДОСУДОВОГО РОЗСЛІДУВАННЯ СКЛАДАННЯМ ОБВИНУВАЛЬНОГО АКТА

• Умови, за яких досудове розслідування в кримінальному провадженні можна вважати закінченим складанням обвинувального акта. Процесуальне значення та порядок ознайомлення учасників кримінального провадження з матеріалами кримінальної справи. Підстави і процесуальний порядок закінчення досудового розслідування складанням обвинувального акта. Оголошення потерпілому, цивільному позивачу, цивільному відповідачу, їх представникам, підозрюваному (обвинуваченому) та його законному представнику, його захиснику про закінчення досудового розслідування і роз’яснення їм прав при закінченні розслідування. Ознайомлення потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача, їх представників, підозрюваного (обвинуваченого), його законного представника і захисника з усіма матеріалами кримінального провадження. Процесуальні права учасників кримінального провадження під час ознайомлення з матеріальної кримінальної справи. Процесуальне оформлення оголошення учасникам кримінального провадження про закінчення досудового розслідування та пред’явлення їм матеріалів кримінальної справи для ознайомлення.
• Розгляд і вирішення клопотань учасників кримінального провадження про доповнення досудового розслідування.
• Поняття і значення обвинувального акта, реєстру матеріалів досудового розслідування. Форма і зміст обвинувального акта. Додатки до обвинувального акта.
• Перевірка прокурором кримінального провадження з обвинувальним актом. Обставини, які перевіряє прокурор у кримінальній справі з обвинувальним актом. Рішення прокурора в кримінальному провадженні з обвинувальним актом.

 

Тема 19. ОСОБЛИВОСТІ ДОСУДОВОГО РОЗСЛІДУВАННЯ КРИМІНАЛЬНИХ ПРОСТУПКІВ. ПРОДОВЖЕННЯ СТРОКУ ДОСУДОВОГО РОЗСЛІДУВАННЯ. ОСКАРЖЕННЯ РІШЕНЬ, ДІЙ ЧИ БЕЗДІЯЛЬНОСТІ ПІД ЧАС ДОСУДОВОГО РОЗСЛІДУВАННЯ

 

            Загальні положення досудового розслідування кримінальних проступків. Запобіжні заходи під час досудового розслідування кримінальних проступків. Особливості закінчення досудового розслідування кримінальних проступків. Клопотання прокурора про розгляд обвинувального акта у спрощеному провадженні.

            Загальні положення продовження строку досудового розслідування. Порядок їх продовження. Задоволення клопотання про продовження строку досудового розслідування. Відмова у задоволенні клопотання про продовження строку досудового розслідування.

            Рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора, які можуть бути оскаржені під час досудового розслідування, та право на оскарження. Строк подання скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора, її повернення або відмова відкриття провадження. Правові наслідки подання скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора під час досудового розслідування. Порядок розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора під час досудового розслідування. Рішення слідчого судді за результатами розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора під час досудового розслідування. Оскарження недотримання розумних строків.

            Оскарження ухвал слідчого судді під час досудового розслідування. Ухвали слідчого судді, які підлягають оскарженню під час досудового розслідування. Порядок оскарження ухвал слідчого судді.

 

Змістовний модуль 4.

 

Тема 20. ПІДСУДНІСТЬ ТА ПІДГОТОВЧЕ ПРОВАДЖЕННЯ

• Загальне поняття та значення підсудності кримінальних справ. Види підсудності, що передбачені чинним законодавством. Територіальна підсудність. Підсудність справ місцевому (районному, міському) суду. Спеціальна (персональна) підсудність. Інстанційна підсудність. Підстави та порядок направлення кримінального провадження з одного суду до іншого.
• Сутність, значення, завдання стадії підготовчого провадження. Питання, які з’ясовуються в підготовчому судовому засіданні. Види рішень у стадії підготовчого провадження, їх процесуальна форма та зміст. Вирішення питань, пов’язаних з підготовкою до судового розгляду.
• Закінчення підготовчого провадження і призначення судового розгляду. Матеріали кримінального провадження (кримінальна справа) та право на ознайомлення з ними.

 

Тема 21. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ СУДОВОГО ПРОВАДЖЕННЯ У ПЕРШІЙ ІНСТАНЦІЇ

• Поняття, завдання і значення стадії розгляду кримінального провадження у суді першої інстанції. Засади кримінального судочинства.
• Безпосередність, усність, безперервність, незмінність складу суду та змагальність розгляду тощо, як процесуальні умови встановлення об’єктивної істини в кримінальному провадженні. Запасний суддя. Сторони в судовому розгляді. Процесуальні права і обов’язки учасників судового розгляду. Роль суду під час відправлення правосуддя в кримінальному провадженні. Головуючий у судовому засіданні.
• Участь у судовому розгляді підсудного. Можливість судового розгляду справи за відсутністю підсудного. Законні представники підсудного. Участь у судовому розгляді прокурора, захисника, потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача та їх представників, перекладача, експерта, спеціаліста. Їх функції, права, обов’язки. Рівність прав учасників судового розгляду у поданні доказів, участі у їх дослідженні, заяві клопотань. Розпорядок судового засідання. Заходи, які вживаються до порушників порядку судового засідання. Ухвала судового засідання, її види, порядок винесення.
• Обрання, скасування або зміна запобіжного заходу в суді. Проведення експертизи за ухвалою суду. Застосування заходів забезпечення кримінального провадження та проведення слідчих (розшукових) заходів під час судового провадження. Об’єднання і виділення матеріалів кримінального провадження. Зупинення судового провадження. Проведення процесуальних дій у режимі відео конференції під час судового провадження.
• Межі судового розгляду. Визначення меж судового розгляду. Зміна обвинувачення в суді. Висунення додаткового обвинувачення. Відмова від підтримання державного обвинувачення. Погодження зміни обвинувачення, висунення нового обвинувачення та відмови від підтримання державного обвинувачення.

 

Тема 22. ПРОЦЕДУРА СУДОВОГО РОЗГЛЯДУ

            Відкриття судового засідання. Повідомлення про повне фіксування судового розгляду технічними засобами. Оголошення складу суду і роз’яснення права відводу. Повідомлення про права і обов’язки. Заборона присутності свідків у залі судового засідання. Початок судового розгляду. Роз’яснення обвинуваченому суті обвинувачення. Визначення обсягу доказів, що підлягають дослідженню, та порядку їх дослідження. Розгляд судом клопотань учасників судового провадження.

Співвідношення судового слідства і досудового слідства. Початок судового слідства. Допит обвинуваченого. Допит свідка. Допит потерпілого. Особливості допиту малолітнього або неповнолітнього свідка чи потерпілого. Пред’явлення для впізнання. Допит експерта в суді. Дослідження речових доказів. Дослідження документів. Дослідження звуко- і відеозаписів. Консультації та роз’яснення спеціаліста. Огляд на місці. Дії суду при встановленні в судовому засіданні неосудності обвинуваченого. Закінчення з’ясування обставин та перевірки їх доказами.

Судові дебати: предмет, порядок і значення. Репліки учасників судових дебатів. Останнє слово обвинуваченого, його значення, зміст, порядок промови. Вихід суду для ухвалення вироку. Таємниця наради суддів. Питання, що вирішуються судом при ухваленні вироку.

 

Тема 23. СУДОВІ РІШЕННЯ ТА ОСОБЛИВІ ПОРЯДКИ ПРОВАДЖЕННЯ В СУДІ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

            Види судових рішень. Законність, обґрунтованість і вмотивованість судового рішення. Порядок ухвалення судових рішень, їх форма. Зміст ухвали. Види вироків. Зміст вироку. Ухвалення судового рішення і окрема думка судді. Проголошення судового рішення. Звільнення обвинуваченого з-під варти. Заходи піклування про неповнолітніх, непрацездатних і збереження майна обвинуваченого. Виправлення описок і очевидних арифметичних помилок у судовому рішенні. Роз’яснення судового рішення.

            Особливі порядки провадження в суді першої інстанції: Спрощене провадження щодо кримінальних проступків. Провадження в суді присяжних (Порядок провадження в суді присяжних. Роз’яснення права на суд присяжних. Виклик присяжних. Права і обов’язки присяжного. Відбір присяжних у суді. Приведення присяжних до присяги. Недопустимість незаконного впливу на присяжного. Усунення присяжного. Порядок наради і голосування в суді присяжних).

 

 

 

 

Змістовний модуль 5.

Особлива частина кримінального процесуального права.

 

Тема 24. ПРОВАДЖЕННЯ В СУДІ АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ

• Система перегляду судових рішень у кримінальному судочинстві України. Поняття, завдання та значення провадження в суді апеляційної інстанції по кримінальних справах. Суб’єкти права на апеляційне оскарження судових рішень. Судові рішення, що можуть бути оскаржені в апеляційному порядку. Суди, які розглядають справи в апеляційному порядку, їх повноваження. Порядок і строки апеляційного оскарження. Наслідки порушення зазначених строків. Вимоги до апеляційної скарги: зміст та форма апеляційних скарг, доповнення, зміна та відкликання. Наслідки надходження апеляційної скарги до суду першої інстанції. Направлення кримінального провадження до суду апеляційної інстанції. Попередній розгляд справи судом апеляційної інстанції. Наслідки подання апеляційної скарги.
• Підготовка до апеляційного розгляду. Строки розгляду справи у суді апеляційної інстанції. Повідомлення про час, місце апеляційного розгляду. Перенесення апеляційного розгляду. Особливості розгляду справи у суді апеляційної інстанції, фіксування ходу апеляційного розгляду. Підстави для перегляду судових рішень в апеляційному порядку. Обсяг перевірки справи апеляційним судом. Особливості оцінки доказів судом апеляційної інстанції. Рішення апеляційного суду за результатами апеляційного розгляду. Процесуальні вимоги щодо оформлення цих рішень. Вирок та ухвала суду апеляційної інстанції і підстави та умови винесення. Підстави для скасування чи зміни вироку, їх характеристика. Порядок розгляду справи судом першої інстанції після скасування вироку апеляційним судом і повернення справи на новий судовий розгляд.
• Судові рішення суду апеляційної інстанції та звернення їх до виконання. Зміст ухвали суду апеляційної інстанції. Вирок, ухвала про застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру суду апеляційної інстанції. Недопустимість погіршення правового становища обвинуваченого. Порядок перевірки ухвал слідчого судді. Повернення матеріалів кримінального провадження.

 

Тема 25. ПРОВАДЖЕННЯ В СУДІ КАСАЦІНОЇ ІНСТАНЦІЇ

• Поняття, завдання та значення провадження в суді касаційної інстанції. Об’єкт касаційного оскарження. Суди, уповноважені здійснювати перевірку судових рішень у касаційному порядку, їх повноваження. Суб’єкти кримінально ‑ процесуальної діяльності, які мають право на касаційне оскарження, їх доповнення, зміна та відкликання. Порядок і строки касаційного оскарження, їх правова природа і правила обчислення. Наслідки порушення цих строків. Наслідки надходження касаційних скарг. Порядок і строки призначення справи до касаційного розгляду. Порядок касаційного розгляду. Особи, які беруть участь у розгляді справи в касаційному порядку. Підстави для перегляду судових рішень у касаційному порядку. Обсяг перевірки справ касаційним судом. Специфіка доказування в суді касаційної інстанції. Процесуальні вимоги до оформлення рішень суду касаційної інстанції. Рішення касаційного суду за результатами розгляду справи. Звернення рішень суду касаційної інстанції до виконання.

 

Тема 26. ПРОВАДЖЕННЯ У ВЕРХОВНОМУ СУДІ УКРАЇНИ ТА ЗА НОВОВИЯВЛЕНИМИ ОБСТАВИНАМИ

• Підстави для перегляду судових рішень Верховним Судом України. Право на звернення про перегляд судових рішень Верховним Судом України. Строк подання заяви про перегляд судового рішення. Вимоги до заяви про перегляд судового рішення. Порядок подання заяви про перегляд судового рішення. Перевірка і допуск Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ справи до провадження. Підготовка до перегляду і порядок розгляду справи Верховним Судом України. Повноваження Верховного Суду України та обов’язковість судових рішень Верховного Суду України.
• Поняття, сутність і завдання стадії перегляду судових рішень за нововиявленими обставинами. Значення цієї стадії в кримінальному провадженні. Відмінність між стадією касаційного провадження і стадією перегляду судових рішень за нововиявленими обставинами. Підстави для здійснення кримінального провадження за нововиявленими обставинами. Нововиявлені обставини. Приводи до порушення провадження за нововиявленими обставинами. Порядок перевірки та розслідування нововиявлених обставин. Особи, які мають право поставити питання про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами. Порушення питання про перегляд судових рішень з підстав неправильного застосування кримінального закону та істотного порушення кримінально ‑ процесуального закону, які істотно вплинули на правильність судового рішення. Дії судді щодо розгляду і перевірки клопотань про перегляд судових рішень за нововиявленими обставинами. Обговорення клопотання та призначення справи до судового розгляду. Органи, уповноважені на перегляд судових рішень, що набрали законної сили. Межі їх повноважень. Строки перегляду судових рішень за нововиявленими обставинами. Дії прокурора щодо відновлення справи у зв’язку з нововиявленими обставинами. Роль органів досудового слідства у встановленні нововиявлених обставин. Порушення питання про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами. Процесуальний порядок розгляду справ за нововиявленими обставинами. Підстави для відміни або зміни вироку, ухвали чи постанови суду.
• Суди, які уповноважені здійснювати перегляд судових рішень за нововиявленими обставинами. Абсолютна недопустимість погіршення становища заслуженого, виправданого чи особи, справу щодо якої закрито, при розгляді судових рішень за нововиявленими обставинами. Порядок розгляду справ та рішення суду за результатами перегляду судових рішень за нововиявленими обставинами, їх процесуальна форма та зміст.

 

Змістовний модуль 6.

 

• Тема 27. КРИМІНАЛЬНЕ ПРОВАДЖЕННЯ НА ПІДСТАВІ УГОД, У ФОРМІ ПРИВАТНОГО ОБВИНУВАЧЕННЯ ТА ЩОДО ОКРЕМОЇ КАТЕГОРІЇ ОСІБ

Угоди в кримінальному провадженні. Ініціювання та укладення угоди. Обставини, що враховуються прокурором при укладенні угоди про визнання винуватості. Зміст угоди про примирення та про визнання винуватості. Наслідки укладення та затвердження угоди. Загальний порядок судового провадження на підставі угоди. Вирок на підставі угоди. Наслідки невиконання угоди.

      Поняття кримінального провадження у формі приватного обвинувачення. Початок кримінального провадження у формі приватного обвинувачення. Відшкодування шкоди потерпілому в кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення.

      Кримінальне провадження щодо окремої категорії осіб: особи, щодо яких здійснюється особливий порядок кримінального провадження; повідомлення про підозру; особливості порядку притягнення до кримінальної відповідальності, затримання і обрання запобіжного заходу.

 

Тема 28. КРИМІНАЛЬНЕ ПРОВАДЖЕННЯ ЩОДО НЕПОВНОЛІТНІХ

            Загальні правила кримінального провадження щодо неповнолітніх. Порядок кримінального провадження щодо неповнолітніх. Обставини, що підлягають встановленню в кримінальному провадженні щодо неповнолітніх. Проведення експертиз, з’ясування умов життя та виховання неповнолітнього. Участь законного представника. Застосування до неповнолітнього підозрюваного, обвинуваченого запобіжного заходу. Виділення в окреме провадження щодо кримінального правопорушення, вчиненого неповнолітнім. Порядок застосування до неповнолітнього обвинуваченого примусових заходів виховного характеру.

            Застосування примусових заходів виховного характеру до неповнолітніх, які не досягли віку кримінальної відповідальності. Підстави для застосування примусових заходів виховного характеру. Досудове розслідування у кримінальному провадженні щодо застосування примусових заходів виховного характеру. Порядок судового розгляду. Ухвали суду в кримінальному провадженні щодо застосування примусових заходів виховного характеру. Дострокове звільнення від примусового заходу виховного характеру.

 

Тема 29. КРИМІНАЛЬНЕ ПРОВАДЖЕННЯ ЩОДО ЗАСТОСУВАННЯ ПРИМУСОВИХ ЗАХОДІВ МЕДИЧНОГО ХАРАКТЕРУ

• Поняття, підстави та значення застосування примусових заходів медичного характеру. Види примусових заходів медичного характеру за КК України. Порядок та особливості проведення досудового розслідування у справах про діяння неосудних осіб, які підпадають під ознаки суспільно небезпечних. Види процесуальних рішень за результатами проведення досудового розслідування.
• Особливості судового провадження у справах про неосудних осіб і осіб, які захворіли душевною хворобою після вчинення злочину. Ухвала суду про застосування примусового заходу медичного характеру, її структура і зміст. Заміна провадження та скасування примусового заходу медичного характеру: приводи, підстави, наслідки. Процесуальний порядок відновлення кримінального провадження щодо осіб, які захворіли душевною хворобою після вчинення злочину, а потім видужали. Підстави і порядок звільнення засудженого, що захворів душевною хворобою, від подальшого відбуття покарання. Порядок оскарження рішення суду.

 

Змістовний модуль VII.

 

Тема 30. ВИКОНАННЯ СУДОВИХ РІШЕНЬ

Поняття, значення та завдання стадії виконання судових рішень. Вступ вироку, ухвали суду в законну силу. Обов’язковість рішень суду. Порядок та строки звернення вироку до виконання. Відстрочка виконання вироку. Органи, які приводять вирок до виконання. Органи і служби, які виконують вирок і забезпечують виконання кримінальних покарань. Процесуальні питання, які виникають у стадії виконання вироку. Питання, які розв’язує суд при виконанні судових рішень у кримінальному провадженні. Процесуальний порядок розгляду та розв’язання питань, які виникають в процесі виконання покарань за вчинення злочинів. Підстави для звільнення від відбування кримінального покарання. Умовно ‑ дострокове звільнення від покарання і заміна покарання більш м’яким. Умови утримання осіб, засуджених до позбавлення волі. Розгляд судами клопотань про зняття судимості.

• Усунення судом неясностей у вироку і сумнівів, що виникли при їх виконанні, які не стосуються суті вироку і не погіршують становища засудженого.
• Нагляд прокурора за додержанням законів при виконанні вироків та інших судових рішень У кримінальних провадженнях.

 

Тема 31. МІЖНАРОДНЕ СПІВРОБІТНИЦТВО ПІД ЧАС КРИМІНАЛЬНОГО ПРОВАДЖЕННЯ

 

• Загальні засади міжнародного співробітництва. Обсяг міжнародного співробітництва під час кримінального провадження. Законодавство, що регулює міжнародне співробітництво під час кримінального провадження. Виконання процесуальних дій дипломатичними представництвами або консульськими установами. Запит про міжнародне співробітництво. Зберігання та передавання речових доказів і документів. Доказова сила офіційних документів.
• Міжнародна правова допомога при проведенні процесуальних дій. Запит про міжнародну правову допомогу, його зміст та форма. Наслідки виконання запиту в іноземній державі. Повідомлення про результати розгляду запиту. Конфіденційність. Порядок виконання запиту про міжнародну правову допомогу. Процесуальні дії, які можуть бути проведені в порядку надання міжнародної правової допомоги або які потребують спеціального дозволу. Вручення документів. Тимчасова передача. Розшук, арешт і конфіскація майна. Контрольована поставка. Прикордонне переслідування.
• Видача осіб, які вчинили кримінальне правопорушення (екстрадиція). Порядок підготовки документів та направлення запитів. Межі кримінальної відповідальності виданої особи. Тимчасова видача. Особливості тримання під вартою. Права особи, видача якої запитується. Особливості затримання особи, яка вчинила кримінальне правопорушення за межами України. Тимчасовий арешт. Екстрадиційний арешт. Припинення тимчасового арешту або запобіжного заходу. Проведення екстрадиційної перевірки. Спрощений порядок видачі осіб з України. Відмова у видачі особи (екстрадиції). Порядок оскарження рішення про видачу особи. Відстрочка передачі. Фактична передача особи.
• Кримінальне провадження в порядку перейняття. Порядок і умови перейняття кримінального провадження від іноземних держав. Неможливість перейняття кримінального провадження. Порядок кримінального провадження, що перейняте від іншої держави. Порядок і умови передання кримінального провадження компетентному органу іншої держави. Зміст та форма клопотання про передання кримінального провадження іншій державі. Наслідки передання кримінального провадження компетентному органу іншої держави.
• Визнання та виконання вироків судів іноземних держав та передача засуджених осіб. Підстави і порядок виконання вироків судів іноземних держав. Підстави розгляду питання про передачу засуджених осіб і їх прийняття для відбування покарання. Умови передачі засуджених осіб і їх прийняття для відбування покарання. Порядок і строки вирішення питання про передачу осіб, засуджених судами України, для відбування покарання в іноземних державах. Порядок розгляду запиту (клопотання) про передачу громадянина України, засудженого судом іноземної держави, для відбування покарання в Україні. Розгляд судом питання про приведення вироку суду іноземної держави у відповідність із законодавством України. Організація виконання покарання щодо переданої засудженої особи. Визнання та виконання вироків міжнародних судових установ.

 

Тема 32. ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ОСОБЛИВЇ ЧАСТИНИ КРИМІНАЛЬНО ‑ ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ПРАВА ІНШИХ ДЕРЖАВ

• Типологія кримінальних процесів Англії, Уельса, США, Німеччини, Франції.

 

Примітка.

Програма нормативної навчальної дисципліни визначає місце і значення навчальної дисципліни, її загальний зміст та вимоги до знань і умінь. Програма нормативної навчальної дисципліни є складовою державного стандарту вищої освіти.

 

 

Затверджено:

Перший проректор

ВНЗ «Національна академія

управління»

д.ю.н., професор

Матвійчук В.К.

__________________

 

 

 

ВНЗ «Національна академія управління»

Кафедра кримінального права та процесу

 

 

 

4. РОБОЧА ПРОГРАМА НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ

 

«КРИМІНАЛЬНЕ ПРОЦЕСУАЛЬНЕ ПРАВО УКРАЇНИ»

 

 

Галузь знань 0304 “Право”

Напрям підготовки 6.030401 “Правознавство”

Юридичний факультет

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Київ-2013

 

Робоча програма з дисципліни «Кримінальне процесуальне право України» для студентів за напрямом підготовки 6.030401 «Правознавство»

 

Розроблено та внесено: на засідання кафедри кримінального права та процесу,

протокол №   1  від    9 вересня 2013 р.

 

Розробники програми:

Матвійчук В.К., докт. юрид.наук, професор;

Карпенко М.І., канд. юрид.наук, доцент

 

Завідувач кафедри :                                                        Нікітін Ю.В., д.ю.н., доцент 

 

 

Затверджено  та схвалено радою юридичного факультету до друку, протокол № 1  від 12 вересня 2013 р.

 

Декан юр.ф-ту                                                                      Нікітін Ю.В., д.ю.н.,доцент

 

 

5. ОПИС ДИСЦИПЛІНИ

 

ДИСЦИПЛІНА: «КРИМІНАЛЬНЕ ПРОЦЕСУАЛЬНЕ ПРАВО УКРАЇНИ»

 

Кримінальне процесуальне право - спеціальна юридична профілююча дисципліна, яка передбачена навчальним планом для обов'язкового засвоєння, що вивчає законодавство, практику й науку про діяльність органів досудового слідства, прокуратури й суду з розкриття злочинів, викриття й покарання винних, а також відповідні права й обов’язки громадян і юридичних осіб, які залучаються до сфери кримінального провадження; яка передбачає вивчення комплексу кримінально - процесуальних інститутів та теоретичних положень; значного масиву як національних, так і міжнародно-правових актів, постанов Пленуму Верховного Суду України, Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

1. Опис навчальної дисципліни

Найменування показників	Галузь знань, напрям підготовки, освітньо - кваліфікаційний рівень	Характеристика навчальної дисципліни
Кількість кредитів відповідних ЕСТS -7	Галузь знань 0304 “Право” Напрям підготовки 6.030401 “Правознавство” Юридичний факультет	Нормативна
Модулів -	Спеціальність (професійне спрямування)	Рік підготовки
Змістовних модулів - 7		4-й
Індивідуальне Науково - дослідне  завдання ______    (назва)		Семестри
Загальна кількість годин 236		7-й	8-й
		Лекції -56
		Контрольні роботи - 8
Тижневих годин для денної форми навчання: аудиторних -104 самостійної роботи студента - 132	Освітньо - кваліфікаційний рівень: бакалавр	Семінарські - 40
		Самостійна робота - 132		-
		Вид контролю
		залік	іспит

 

1. 2.    Мета та завдання навчальної дисципліни

 

Метою дисципліни є ознайомлення студентів з системою загально - теоретичних та практично - орієнтованих знань, вмінь і навичок юридичного опосередкування, а саме: формування професійного юриста, здатного до прийняття самостійних рішень по складним юридичним питанням, правильної кваліфікації суспільно ‑ небезпечних діянь, суворого дотримання законності, основних прав і свобод людини та громадянина проголошених Конституцією України, інтересів суспільства і держави від злочинних посягань та надасть можливість поглибленого вивчення загальних базових положень кримінального процесуального права.

Місце навчальної дисципліни у навчальному процесі визначається за специфікою досліджуваних проблем і практичної спрямованості, яка нерозривно пов'язана з юридичною наукою, а саме: такими галузями, як конституційне право, адміністративне право, господарське процесуальне право, адміністративне судочинство, кримінальне право, міжнародне право тощо.

Завданням навчальної дисципліни є засвоєння студентами комплексу знань з теоретичних, методологічних та Загальної і Особливої частин кримінального процесуального права України.

Вміти:

1)               аналізувати та тлумачити кримінальні процесуальні норми чинного законодавства, положення постанов Пленуму Верховного Суду України та Вищого спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ;

2)               застосовувати кримінальні процесуальні норми та постанови пленумів до конкретних обставин кримінальних проваджень.

 

Предмет викладання кримінального процесуального права передбачає розкриття соціальної сутності і юридичного змісту кримінального процесуального закону, взаємозв'язку його норм, оволодіння вмінням їх наукового та практичного застосуванням.

Методи навчання: пропедевтичні лекції, самостійна робота студентів (написання наукових доповідей, написання рефератів, есе тощо), індивідуальні, семінарські та практичні заняття у різних формах (запитально - відповідальній, обговорення конкретних ситуацій, тестового опитування, вирішення конкретних правовий ситуацій, тощо), написання рефератів, курсових, дипломних, магістерських робіт та наукових статей.

Засоби навчання: робота з рекомендованими літературними джерелами (монографіями, підручниками, навчальними посібниками), нормативно - правовими актами (постановами Пленуму Верховного Суду України, Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ тощо), використання комп'ютерних технологій, матеріалів науково - практичних конференцій, виступів практичних працівників правоохоронних органів, розробки і наукові праці вчених ВНЗ «Національна академія управління», а також праці інших провідних дослідників як вітчизняних, так і закордонних.

Спираючись на отриманні знання з курсу “Кримінальне процесуальне право України” про основні правові інститути, категорії та поняття цієї галузі, студенти повинні не тільки розуміти, але й аналізувати проблемні питання цього курсу, а також пропонувати свої обґрунтовані пропозиції в кримінальне процесуальне законодавство України.

Збагачення студентів теоретичними знаннями передбачає засвоєння ними різних концепцій, поглядів, дискусійних положень з найбільш важливих питань, які є в науці кримінального процесуального права, розвиток вміння критично обмірковувати проблемні питання, щоб мати про них свою аргументовану думку, а також розвиток правового мислення, що допоможе правильно орієнтуватися в матеріалі, а в майбутньому на практиці.

У зв'язку з цим метою курсу також є не лише детальне вивчення студентами конспектів лекцій та чинного законодавства, керівних роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, підручників і навчальних посібників, а й необхідність вивчення додаткової літератури, що буде сприяти правильному вмінню аналізувати та тлумачити кримінально - правові норми чинного законодавства, положення постанов Пленуму Верховного Суду України, Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ та застосовувати їх до конкретних обставин; засвоєнню основних проблем науки кримінального процесуального права; знанню сучасних тенденцій кримінально - процесуальної політики в Україні.

З метою найкращого засвоєння матеріалу курсу при підготовці до кожного заняття рекомендується така методика роботи: уточнюється коло питань, що підлягають вивченню; аналізуються відповідні положення чинного кримінального процесуального законодавства; вивчається науково - практичний коментар кримінальних процесуальних норм, а також відомчі нормативні акти, що стосуються питань заняття; опрацьовуються теоретичні джерела з проблем теми (підручники, навчальні посібники, монографії, наукові статті, аналітичні огляди, узагальнення практики), наведені у цих матеріалах або запропоновані лектором та іншими науково ‑ педагогічними працівниками.

 

Навчальний курс “Кримінальне процесуальне право України” належить до тих дисциплін, засвоєння яких становить фундамент фахової підготовки правознавців у вищих навчальних закладах.

Метою викладання навчальної дисципліни є отримання студентами глибоких теоретичних знань щодо діяльності органів досудового слідства, прокуратури і суду по прийому, розгляду та вирішенню інформації про злочини, попередженню і розкриттю злочинів, розслідуванню та розгляду кримінальних справ, а також формування практичних навичок правильного застосування кримінального процесуального законодавства України при проведенні слідчих дій, прийнятті і оформленні рішень у справах про злочини.

В результаті вивчення дисципліни студенти повинні:

1) одержати необхідні знання з теорії кримінального процесуального права, кримінального процесуального законодавства та практики його застосування правоохоронними органами, судами;

2) вміти самостійно поглиблювати свої знання, правильно визначати, обґрунтовувати і відстоювати свою правову позицію;

3) набути навичок щодо правильного застосування кримінально - правових норм і вмілого використання законодавчих актів у практичній діяльності.

Курс кримінального процесуального права України складається з Загальної і Особливої частин і вивчається студентами протягом двох семестрів.

В Загальній частині розглядаються поняття кримінального процесу, його завдання, система, стадії і основні процесуально - правові категорії, джерела кримінально - процесуального права, засади (принципи) кримінального судочинства і суб'єкти кримінально - процесуальної діяльності, теорія доказів та деякі інші загальні питання провадження у кримінальних справах.

Особлива частина призначена для докладного висвітлення всіх стадій кримінального провадження і особливостей провадження з окремих категорій кримінальних справ.

Курс «Кримінального процесуального права України» знаходиться у тісному зв'язку з іншими навчальними дисциплінами юридичного характеру, перш за все, з теорією держави і права, яка забезпечує курс певним категоріальним апаратом, а також з конституційним, кримінальним, адміністративним, цивільним і цивільним процесуальним правом, оскільки в діяльності органів досудового розслідування, прокуратури і суду при розгляді й вирішенні кримінальних справ досить часто виникають питання, які тісно пов'язані з відшкодуванням завданої злочином шкоди, кваліфікацією суспільно ‑ небезпечних діянь, забезпеченням конституційних прав і свобод людини, адміністративною відповідальністю тощо.

При вивченні кримінального процесу студенти повинні активно використовувати свої знання щодо завдань, компетенції, структури і повноважень органів досудового розслідування; прокуратури, суду, що були ними отримані під час вивчення дисципліни «Судові та правоохоронні органи України».

Для засвоєння матеріалу курсу краще використовувати підручники і навчальні посібники, що були видані в Україні після прийняття Кримінального процесуального кодексу 2012 р.

При вивченні курсу не обійтися без нормативної бази і, перш за все, без таких актів законодавства як Конституція України, Кримінальний процесуальний кодекс України, Кримінальний кодекс України, законів України «Про судоустрій і статус суддів», «Про міліцію», «Про прокуратуру», «Про організаційно - правові основи боротьби з організованою злочинністю», “Про засади запобігання і протидії корупції”, «Про оперативно - розшукову діяльність», «Про державний захист працівників суду та правоохоронних органів», «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві», «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», "Про попереднє ув'язнення", “Про Військову службу правопорядку у Збройних Силах України” тощо.

На сучасному етапі судово - правової реформи йде інтенсивний процес становлення нового законодавства України, що вимагає від студентів, які вивчають означений курс, постійної уваги за періодичними виданнями, в яких публікуються закони України, а також інші нормативно - правові акти («Голос України», «Урядовий кур'єр», «Відомості Верховної Ради України», "Офіційний вісник України", “Офіційний вісник Президента України”) та аналізуються правові проблеми, пов'язані з їх реалізацією («Право України», «Юридичний вісник України», «Вісник Верховного Суду України», “Вісник прокуратури”, «Юридична наука» тощо).

 

 

1. 3.    Опис навчальної дисципліни
2. 4.     

найменування показників	Галузь знань, напрям підготовки, освітньо- кваліфікаційний рівень	Характеристика навчальної дисципліни
Кількість кредитів, відповідних ЕСТS -2	Галузь знань 0304 “Право” Напрям підготовки 6.030401 “Правознавство” Юридичний факультет	Нормативна
Модулів - 2	Спеціальність (професійне спрямування)	Рік підготовки
Змістовних модулів - 7		4-й
Індивідуальне науково-дослідне  завдання «План заходів протидії злочинності у різних сферах нородного господарства»		Семестр
Загальна кількість годин 288		7-8-й
		Лекції -16
Тижневих годин для денної форми навчання - 144 аудиторних -24 самостійної роботи студента – 264	Освітньо -кваліфікаційний рівень: бакалавр	Семінарські - 8
		Самостійна робота - 264
		Вид контролю
		Залік / іспит

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

6. СТРУКТУРА НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ

 

	Кількість годин
	Денна форма							Заочна форма
	усього	у тому числі					усього				у тому числі
		л	с	п	інд.	с.р.				л	с	п	інд.	с.р.
1	2	3	4	5	6	7	8			9	10	11	12	13

 

 

МОДУЛЬ 1

 

Змістовний модуль 1

 

Загальні положення.

 

1	Кількість годин
	Денна форма						Заочна форма
	усього	у тому числі					усього	у тому числі
		л	с	п	інд.	с.р.		л	с	п	інд.	с.р.
	2	3	4	5	6	7	8	9	10	11	12	13
Поняття, суть, завдання кримінального провадження в Україні. Предмет і система курсу “Кримінальне процесуальне право України” (тема 1.)	10	4	2			4	8	1				7
Кримінальне процесуальне законодавство України (тема 2.)	7	2	2			3	8	1				7
Засади кримінального провадження в Україні (тема 3.)	8	2	2			4	8	1				7
Учасники кримінального провадження (тема 4.)	8	2	2			4	8	1				7
Разом.	33	10	8	2		15	32	4				28

 

 

Змістовий модуль ІІ.

Загальна частина кримінального процесуального права України.

 

 

1	Кількість годин
	Денна форма						Заочна форма
	усього	у тому числі					усього	у тому числі
		л	с	п	інд.	с.р.		л	с	п	інд.	с.р.
	2	3	4	5	6	7	8	9	10	11	12	13
Докази і доказування у кримінальному провадженні (загальні положення). Цілі, предмет, межі доказування та докази у кримінальному провадженні (тема 5.)	8	2	2			4	8	1				7
Процес доказування в кримінальному провадженні та його суб’єкти (тема 6.)	5	2				3	8		1			7
Показання осіб як докази в кримінальному провадженні (тема 7).	3					3	7					7
Речові докази в кримінальному провадженні (тема 8).	3					3	7					7
Висновок експерта як джерело доказів у кримінальному провадженні (тема 9).	3					3	7					7
Протоколи слідчих і судових дій, протоколи з відповідними додатками та інші документи як джерела доказів (тема 10).	3					3	7					7
Заходи забезпечення кримінального провадження (тема 11).	8	2	2			4	8	1				7
Повідомлення та цивільний позов у кримінальному провадженні (тема 12).	8	2	2			4	8		1			7
Процесуальні строки та процесуальні витрати (тема 13).	4					4	7					7
Основні положення Загальної частини кримінального процесуального права інших держав (тема 14).	4					4	7					7
Разом	49	8	6			35	74	2	2			70

 

Змістовий модуль ІІІ.

Особлива частина кримінального процесуального права України.

Досудове розслідування.

 

1	Кількість годин
	Денна форма						Заочна форма
	усього	у тому числі					усього	у тому числі
		л	с	п	інд.	с.р.		л	с	п	інд.	с.р.
	2	3	4	5	6	7	8	9	10	11	12	13
Загальні положення досудового розслідування кримінального провадження (тема 15).	8	2	2			4	8	1				7
Поняття і види слідчих дій (тема 16).	10	4	2			4	8		1			7
Зупинення досудового слідства та його закінчення закриттям кримінальної справи або направленням її до суду для звільнення підозрюваного від кримінальної відповідальності (тема 17).	8	2	2			4	8		1			7
Закінчення досудового слідства складанням обвинувального акта (тема 18).	8	2	2			4	8	1				7
Особливості досудового розслідування кримінальних проступків. Оскарження рішень, дій чи бездіяльності під час досудового розслідування (тема 19).	6	2				4	6					6
Разом	42	12	8	2		20	40	2	2			34
Усього годин	124	30	22	4		70	146	8	4			132

Структура залікового кредиту 8-й семестр

Змістовний модуль ІV.

 

Особлива частина кримінального процесуального права України.

Судове провадження у першій інстанції.

 

1	Кількість годин
	Денна форма						Заочна форма
	усього	у тому числі					усього	у тому числі
		л	с	п	інд.	с.р.		л	с	п	інд.	с.р.
	2	3	4	5	6	7	8	9	10	11	12	13
Підсудність та підготовче провадження (тема 20).	8	2	2			4	10					9
Загальні положення судового провадження у першій інстанції (тема 21).	6	2				4	9	1				9
Підготовча частина судового засідання (тема 22)	5					5	10		1			9
Процедура судового розгляду (тема 23).	9	2	2			5	10	1				9
Судові рішення та особливі порядки провадження в суді першої інстанції (тема 24)	5					5	10		1			9
Разом	33	6	4			23	49	2	2			45

 

Змістовий модуль V.

 

Особлива частина кримінального процесуального права України.

Судове провадження з перегляду судових рішень.

 

1	Кількість годин
	Денна форма						Заочна форма
	усього	у тому числі					усього	у тому числі
		л	с	п	інд.	с.р.		л	с	п	інд.	с.р.
	2	3	4	5	6	7	8	9	10	11	12	13
Провадження в суді апеляційної інстанції (тема 25).	11	4	2			5	11	1	1			9
Провадження в суді касаційної інстанції (тема 26).	9	2	2			5	10	1				9
Провадження у Верховному Суді України та за ново виявленими обставинами (тема 27).	9	2	2			5	10	1				9
Разом	29	8	6			15	31	3	1			27

 

Змістовний модуль VI.

Особлива частина кримінального процесуального права України.

Особливі порядки кримінального провадження

 

1	Кількість годин
	Денна форма						Заочна форма
	усього	у тому числі					усього	у тому числі
		л	с	п	інд.	с.р.		л	с	п	інд.	с.р.
	2	3	4	5	6	7	8	9	10	11	12	13
6.1.    Кримінальне провадження на підставі угод, у формі приватного обвинувачення та щодо окремої категорії осіб (тема 28)	6	2				4	10					10
6.2.    Кримінальне провадження щодо неповнолітніх (тема 29)	8	2	2			4	11	1				10
6.3.    Кримінальне провадження щодо застосування примусових заходів медичного характеру (тема 30)	8	2	2			4	11	1				10
Разом	22	6	4			12	32	2				30

 

Змістовний модуль VІІ.

Особлива частина кримінального процесуального права України.

Виконання судових рішень та міжнародне співробітництво під час кримінального провадження

1	Кількість годин
	Денна форма						Заочна форма
	усього	у тому числі					усього	у тому числі
		л	с	п	інд.	с.р.		л	с	п	інд.	с.р.
	2	3	4	5	6	7	8	9	10	11	12	13
Виконання судових рішень (тема 31).	8	2	2			4	11	1				10
Міжнародне співробітництво під час кримінального провадження (тема 32).	10	4	2			4	11		1			10
Основні положення Особливої частини кримінального процесуального права інших держав (тема 33).	4					4	10					10
Разом	22	6	4			12	32	1	1			30
Усього годин	106	26	18			62	144	8	4			132

 

ТЕМИ СЕМІНАРСЬКИХ ЗАНЯТЬ

 

№ з/п	Назви тем	Кількість годин
1.	Поняття, суть, завдання кримінального провадження в Україні. Предмет і система курсу “Кримінальне процесуальне право України”	2
2.	Кримінальне процесуальне законодавство України	2
3	Засади кримінального провадження в Україні	2
4	Учасники кримінального провадження	2
5	Докази і доказування у кримінальному провадженні (загальні положення). Цілі, предмет, межі доказування та докази у кримінальному провадженні	2
6	Заходи забезпечення кримінального провадження	2
7	Повідомлення та цивільний позов у кримінальному провадженні	2
8	Процесуальні строки та процесуальні витрати	2
9	Загальні положення досудового розслідування кримінального провадження	2
10	Поняття і види слідчих дій	2
11	Зупинення досудового слідства та його закінчення закриттям кримінальної справи або направленням її до суду з обвинувальним актом	2
12	Підсудність та підготовче провадження	2
13	Судовий розгляд	2
14	Провадження в суді апеляційної інстанції	2
15	Провадження в суді касаційної інстанції	2
16	Провадження у Верховному Суді України та за ново виявленими обставинами	2
17	Особливі порядки кримінального провадження	4
18	Виконання судових рішень	2
19	Міжнародне співробітництво під час кримінального провадження	2
Разом		40

 

 

 

САМОСТІЙНА РОБОТА

 

№ з/п	Назви тем	Кількість годин
1.	Поняття, суть, завдання кримінального провадження в Україні. Предмет і система курсу “Кримінальне процесуальне право України”	4
2.	Кримінальне процесуальне законодавство України	3
3	Засади кримінального провадження в Україні	4
4	Учасники кримінального провадження	4
5	Докази і доказування у кримінальному провадженні (загальні положення). Цілі, предмет, межі доказування та докази у кримінальному провадженні	19
6	Заходи забезпечення кримінального провадження	4
7	Повідомлення та цивільний позов у кримінальному провадженні	4
8	Процесуальні строки та процесуальні витрати	4
9	Основні положення Загальної частини кримінального процесуального права інших держав	4
10	Загальні положення досудового розслідування кримінального провадження	4
11	Поняття і види слідчих дій	4
12	Зупинення досудового слідства та його закінчення закриттям кримінальної справи або направленням її до суду з обвинувальним актом	8
13	Особливості досудового розслідування кримінальних проступків. Оскарження рішень, дій чи бездіяльності під час досудового розслідування	4
14	Підсудність та підготовче провадження	4
15	Судовий розгляд	19
16	Провадження в суді апеляційної інстанції	5
17	Провадження в суді касаційної інстанції	5
18	Провадження у Верховному Суді України та за ново виявленими обставинами	5
19	Особливі порядки кримінального провадження	12
20	Виконання судових рішень	4
21	Міжнародне співробітництво під час кримінального провадження	4
22	Основні положення Особливої частини кримінального процесуального права інших держав	4
Разом		132

 

 

 

 

7. МЕТОДИ НАВЧАННЯ

                        Методи навчання (гр. methodos – шлях пізнання, спосіб знаходження істини) – це впорядковані способи взаємопов'язаної, цілеспрямованої діяльності науково – педагогічного працівника й студентів, спрямовані на ефективне розв'язання навчально - виховних завдань. Вони реалізуються через систему способів і прийомів та засобів навчальної діяльності.

                        Прийоми навчання – це складова методу, конкретні дії науково – педагогічного працівника і студента, спрямовані на реалізацію вимог тих чи інших методів.

                        Засоби навчання  - це різноманітні навчальні обладнання, що використовуються в системі пізнавальної діяльності (книги, письмове приладдя, лабораторні обладнання,  технічні засоби тощо).

                        При викладенні курсу «Кримінальне процесуальне право» використовуються наступні методи навчання:

1) методи навчання за джерелами передачі і сприйняття інформації. За цією класифікацією виділяються методи: словесні, наочні, практичні, роботи з джерелами (книгою), відеометод.

                        Словесні методи: розповідь, бесіда, лекція.

                        Розповідь – це монологічний виклад навчального матеріалу. При викладенні цього курсу цей метод використовується рідко. Як правило, вона містить міркування викладача, аналіз фактів, подій, прикладів, тобто поєднується з поясненням матеріалу, який вивчається (для створення в уяві певного образу).

                        Пояснення – вербальний метод навчання, за допомогою якого викладач розкриває сутність певного явища (наприклад, злочину і покарання), закону, об'єктивної сторони злочину. Він ґрунтується не стільки на уяві, скільки на логічному мисленні з використанням попереднього досвіду студентів (досвід студентів з певної галузі знань).

                        Лекція – це метод, за допомогою якого викладач у словесній формі розкриває сутність наукових понять, явищ, процесів, логічно пов'язаних , об'єднаних загальною темою.

                        Наочні методи: демонстрація, ілюстрація – це метод навчання, який передбачає показ предметів і процесів у натурі, динаміці (наприклад, знаряддя вчинення злочину або засоби вчинення злочину, місце вчинення злочину тощо).

                        Ілюстрація – метод навчання, за якого предмети і процеси розкриваються через їх символічне зображення (малюнки, схеми, графіки, статистика тощо).

                        Практичні методи : вправи, практичне заняття, рольова гра.

                        Вправи. Суть методу полягає в тому, що студенти виконують багаторазові дії, тобто тренуються у застосуванні засвоєного матеріалу на практиці (наприклад, у роботі «Юридичної клініки», під час рольових або ділових ігор тощо.

                        Практична робота спрямована на використання набутих знань у вирішенні практичних завдань із збірників завдань і практикумів.

                        Робота з книгою є одним з найважливіших методів навчання. Головна перевага методу полягає в тому, що студент має можливість багаторазово обробити навчальну інформацію в доступному для нього темпі та в зручний час (підручник, навчальний посібник, монографія, стаття тощо).

                        Структурний метод навчання за характером логіки пізнання: аналітичний метод, індуктивний метод, дедуктивний метод, продуктивний метод.

                        Аналітичний метод передбачає мислення або практичний розпад цілого на частини з метою вивчення їх суттєвих ознак тощо.

                        Індуктивний метод – це шлях вивчення явищ від одиничного до цілого.

                        Дедуктивний метод базується на вивченні навчального матеріалу від загального до окремого, одиничного тощо.

                        Методи навчання за рівнем самостійної розумової діяльності : репродуктивний, проблемний, частково-пошуковий, дослідницький.

                        Репродуктивний метод. Він має такі ознаки: 1) знання студентам пропонуються в готовому вигляді;  2) науково – педагогічний працівник не тільки повідомляє знання, а й пояснює їх; 3) студенти свідомо засвоюють знання, розуміють їх і запам'ятовують; 4) міцність засвоєння забезпечується багаторазовим їх повторенням (знань);

                        Метод проблемного викладу знань є перехідним  від виконавчої до творчої діяльності (викладач створює проблемну ситуацію і пропонує студентам її вирішити).

                        Частково - пошуковий метод включає студентів у пошук шляхів, прийомів і засобів розв'язання пізнавального завдання.

                        Дослідницький метод спрямований на включення студентів у самостійне розв'язання пізнавального завдання (без повідомлення знань).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

8. МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ДО ПРОВЕДЕННЯ СЕМІНАРСЬКИХТА ПРАКТИЧНИХ ЗАНЯТТЬ

 

Згідно з п.3.2 Положення про організацію навчального процесу у вищих навчальних закладах від 02.06.93 р. за № 161, розробленого Міністерством освіти України, Положення про державний вищий заклад освіти, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 5 вересня 1996 року за № 1074, п.2.1.2 Положення про кафедру ВНЗ “Національна  академія управління” одним з видів навчальних занять є семінарське заняття.

Семінарське заняття проводиться у відповідності з програмою, тематичним планом Загальної та Особливої частин кримінального права згідно з розкладами навчальних занять з тем, що вказані в робочих навчальних програмах і планах семінарських занять. Семінарське заняття проводиться з широким використанням чинного кримінального законодавства і рекомендованих джерел.

Цей вид занять є засобом розвитку у студентів, культури наукового мислення, а також призначений для поглибленого вивчення дисципліни, оволодіння методикою наукового пізнання. Семінарське заняття являє собою групове заняття, яке проводиться під керівництвом викладача, як правило, після прочитаної лекції з відповідної теми курсу і самостійної підготовки студентів групи. Це форма навчального заняття, при якій викладач організує дискусію навколо попередньо визначених тем, до котрих готують тези виступів на підставі індивідуально виконаних завдань (рефератів).

Семінарське заняття - це завжди безпосереднє контактування зі студентами встановлення довірливих відносин, продуктивне педагогічне спілкування. Викладачі формуючи атмосферу творчої роботи, орієнтують на виступи за характером оцінки, дискусії, співвідносячи їх із простим викладом вивчених та підготовлених тем, заслуховуванням рефератів. Викладач дає установку на прослуховування або акцентує увагу студентів на оцінці та обговоренні, залежно від тематики та ситуації. Враховуючи все це, викладач керує дискусією та розподілом ролей. Невпевненим студентам пропонуються окремі полегшені питання, які дають можливість виступити та відчути психологічний стан успіху.

Основними завданнями семінарського заняття є можливість:

-                     розвивати пізнавальну активність і самодіяльність, уміння творчо застосовувати матеріал лекцій;

-                     поглиблювати і закріплювати знання, отримані в процесі вивчення предмета;

-                     сприяти розвитку творчого мислення, вміння логічно висловлювати і аргументувати   свої   думки,   слухати   один   одного,   продуктивно критикувати.

Семінарські заняття виступають також засобом перевірки розвитку і закріплення навичок самостійної роботи, що є однією з найважливіших форм навчальної роботи студентів та сприяють вихованню ініціативи, активності, самостійності в роботі, привчають систематичному, планомірному засвоєнню навчального матеріалу, монографічної та іншої літератури, законодавства та підзаконних нормативних актів.

Відповідно до завдань, змісту в сучасних вищих навчальних закладах поширені семінарські заняття трьох типів:

1. Просемінар. Просемінари у ХУІП-ХІХ ст. існували під назвою попередніх семінарів для студентів першого семестру. В сучасних умовах в навчальних планах заняття під такою назвою відсутні, хоч широко застосовуються в педагогічній практиці окремих науково – педагогічних працівників. Головне їхнє завдання –  виробити у студента вміння виконувати різноманітні практичні роботи (навчитися працювати з книгою, першоджерелами, навчити реферуванню літератури, складанню тез іншими словами). Просемінари - це своєрідні навчально - методичний комплекси, які проводяться на молодших курсах.
2. Власне семінар. Це традиційне заняття, в якому ставка робиться на закріплення теоретичних відомостей, формування системи знань, підготовку до виконання подальших практичних завдань. Він може проходити у таких формах:

-       фронтальне семінарське заняття, що передбачає роботу всіх його учасників над темою та питаннями;

-       семінарське заняття з підготовленими доповідями, що передбачає проведення роботи стосовно декількох доповідей. Головна увага – підготовка самої доповіді та співдоповіді, інші учасники семінарського заняття вивчають основні джерела за обраною проблемою;

-  комбіноване - співвідносить комбіновані форми роботи, тобто частина питань розробляється всіма учасниками, решта - підготовка доповідей та повідомлень.

Крім цього існує класифікація поділу семінарських занять залежно від ролі, яку вони відіграють в навчально - виховній роботі вищого навчального закладу, і завдань, що ставляться перед ними, на такі групи (види):

-       сприйняття поглибленого вивчення певного систематичного курсу - пов'язаний неподільно з лекціями з того чи іншого курсу. З кожної теми студенти мають можливість прослухати не лише лекції науково – педагогічного працівника, а й самостійно попрацювати над літературою чи іншими навчальними матеріалами. В результаті проведення таких семінарських занять студенти можуть прочитати й законспектувати твори, передбачені для вивчення, осмислити ті питання, які ставляться науково – педагогічні працівники на лекціях і виносяться на семінарські заняття, підготувати реферати чи виступи і доповісти їх ними на заняттях. Рівень засвоєння навчального матеріалу студентами, цих предметів значно вищий, ніж з тих, де таких семінарів не передбачено;

-       вивчення окремих основних або найважливіших тем курсу до них відносять ті, що не пов'язані з усіма лекціями курсу. Вивчення деяких дисциплін передбачає в основному лекції і самостійну роботу студентів. Семінарські заняття проводяться   з найважливіших тем.

3. Спецсемінар. Спецсемінар дослідницького характеру з незалежною від лекцій тематикою - присвячений більш ґрунтовному вивченню тієї чи іншої наукової проблеми і тому має дослідницький характер. Вони проводяться на старших курсах і мають на меті ширше залучати студентів до науково - дослідницької роботи кафедр і вузу в цілому. Основне, чого набувають студенти на цих семінарських заняттях, - це уміння проводити наукові дослідження з  тих чи інших актуальних проблем. Практикується на старших курсах із фахових навчальних дисциплін та дисциплін спеціалізації. Він покликаний поєднувати теоретичну підготовку майбутніх фахівців з їх участю в науково-дослідній роботі.

За дидактичної метою семінари поділяються на заняття по:

• введенню в тему;
• плануванню вивчення теми;
• дослідженню фундаментальних освітніх об'єктів;
• представленню та захисту освітніх досягнень;
• поглибленню, узагальненню і систематизації знань;
• контрольні та залікові семінари;
• аналітичні семінари.

За методикою проведення розрізняють:

- вступні семінари (базується на досвіді та знаннях студенти збирають інформацію по новій темі та класифікують її);

- оглядові семінари (самостійний огляд студентами всієї теми за допомогою літератури);

- самоорганізуючі семінари студенти самостійно визначають мету заняття, розподіляють теми рефератів між собою, а в деяких випадках - готують реферати за власною ініціативою, доповідають та коментують їх);

- пошуковий семінар (передбачає дослідницьку діяльність студентів);

- семінар - "круглий стіл" (запрошуються фахівці або спеціально підготовлені студенти. Це обмін інформацією, відповіді на питання, колективний пошук нових шляхів вирішення проблеми (якщо вона є).

1. Аналіз виробничих (управлінських) ситуацій.

2. Вирішення службових задач: наочно, за допомогою відеопосібників і на ЕОМ.

1. Робота з документами і діловими паперами.
2. Моделювання ситуацій та коментар вирішення проблем, що виникають.

Перелік тем практичного заняття визначається робочою навчальною програмою дисципліни. Проведення ґрунтується на попередньо підготовленому методичному матеріалі - тестах для виявлення ступеня оволодіння студентами необхідними теоретичними положеннями, наборі завдань різної складності для розв'язування їх студентами на занятті.

Під час проведення практичного заняття група може бути поділена на підгрупи.

Структура практичного заняття:

• вступ науково – педагогічного працівника;
• відповіді на питання студентів з матеріалу, що залишився не зовсім зрозумілим;
• практична частина як планова;
• заключне слово науково – педагогічного працівника.

Різновиди занять залежать саме від практичної частини. Це може бути вирішення задач, виконання вправ, спостереження, експерименти.

Слід організовувати практичні заняття так, щоб студенти постійно відчували ускладнення завдань, які виконуються, були зайняті творчою роботою, пошуками правильних і точних рішень. Велике значення мають індивідуальний підхід і педагогічне спілкування. При розробці завдання і плану заняття науково – педагогічний працівник повинен враховувати рівень підготовки кожного студента і виступати в ролі консультанта, не принижуючи самостійності та ініціативи студента.

 

МЕТОДИКА ПІДГОТОВКИ ПРАКТИЧНИХ ЗАНЯТЬ

 

Загальна підготовка до практичних занять передбачає визначення їх тематики, розробку планів занять, визначення мінімуму обов'язкової для вивчення літератури, методичних рекомендацій. Проведення практичних занять базується на попередньо підготовленому методичному матеріалі - тести для виявлення ступеня оволодіння студентами необхідними теоретичними положеннями; комплекти завдань різної складності для роботи з ними на занятті.

Підготовка до практичного заняття проводиться поетапно: 1 етап - визначення цілі:

- формування конкретних (окремих) навичок і умінь;

 

МЕТОДИКА ПІДГОТОВКИ СЕМІНАРСЬКИХ ЗАНЯТЬ

 

Надані відомості щодо класифікації семінарських занять повинні зорієнтувати науково – педагогічного працівника у найперших кроках щодо його підготовки. Адже весь подальший хід роботи залежатиме від того, якого типу семінарське заняття він буде проводити.

Підготовка до семінарського заняття поділяється також на попередню та безпосередню. Попередня підготовка включає збір матеріалів по темі, розробку плану заняття, розробку методичних рекомендацій для проведення заняття; безпосередня - відвідування лекцій по темі семінарського заняття чи ознайомлення з її текстом; опрацювання літератури і нормативних документів, підготовку плану-конспекту і дидактичних матеріалів.

У плані вказується тема, мета, завдання вивчення навчального матеріалу, питання для обговорення, література (обов'язкова та додаткова). Якщо семінарське заняття формулюється у вигляді доповідей, то формулюються теми, до яких додається основна література для ознайомлення кожного учасника заняття. При проведенні комбінованого семінарського заняття визначаються питання для фронтального вивчення та розробляються теми рефератів. За наявності навчально-методичних комплексів необхідність в останніх видах роботи відпадає, тому що учасники семінару працюють відповідно до розробок кафедри.

Отже, алгоритм підготовчої роботи викладача до семінару може виглядати так:

1. Ретельно зважити зміст чергової теми семінарського заняття, її місця в загальній системі занять.

1. Опрацювати необхідну літературу (як рекомендовану для слухачів, так і додаткову).

3. Розробити план проведення семінарського заняття, що включає послідовне викладення в тезисній формі основних положень теми.

1. Скласти перелік основних, додаткових і навідних питань.
2. Підготувати ілюстративні приклади для зв'язку предмета з практикою, з життям.
3. Підготувати наочні й допоміжні засоби.

7. Особливо  спрогнозувати все те, що, як правило,  викликає певні труднощі у студентів.

8. Розподілити всі елементи семінарського заняття за часом.

 

МЕТОДИКА ПРОВЕДЕННЯ СЕМІНАРСЬКИХ ЗАНЯТЬ

 

Успіх семінарських занять значною мірою залежить від їх раціональної організації та активних методів проведення:

-   тематичні дискусії та диспути;

-   колективний пошук відповідей і ролей;

-  бесіда і вільний обмін думками;

-   інформація про конструктивні пропозиції студентів;

-   ігрове проектування.

Крім організаційних моментів, важливу роль відіграє методика проведення семінарських занять. Основними методами проведення є розповідь науково – педагогічного працівника (вступне і заключне слово), а також бесіда, ілюстрації і демонстрації, екскурсії. Звичайно, всі вони використовуються не ізольовано, а в єдності. Не існує жодного семінарського заняття, яке б проводилось одним методом. На кожному з них застосовуються різні методи, хоч один з них може бути і домінуючим.

Основною складовою частиною більшості семінарських занять є виступи студентів. А ці виступи можуть бути у вигляді розповіді (інколи включають елементи лекції), ілюстрації і демонстрації. Після виступу студента розгортається бесіда, в якій бере участь як доповідач, так і науково – педагогічний працівник і студенти.

Під час проведення семінарських занять науково – педагогічний працівник:

• повторює і закріплює знання студентів;
• демонструє неоднозначність підходів до вирішення теоретичних проблем;
• готує до застосування теоретичних відомостей на практиці;
• контролює засвоєння матеріалу.

Семінарське заняття є концентрованим проміжним підсумком всієї навчальної роботи на кафедрах, тому що проведення її на високому теоретичному і методичному рівнях значною мірою обумовлено:

1. Наявністю лекційних матеріалів, що відповідають вимогам сучасності.
2. Методикою читання лекцій.

З . Педагогічною майстерністю науково – педагогічного працівника.

4. Організацією на кафедрі та факультеті самостійної роботи студентів, постановкою консультаційної роботи на кафедрі і діяльністю навчальних кабінетів.

Під час проведення семінарського заняття слід виділяти і тримати під увагою такі основні компоненти:

- вступне слово науково – педагогічного працівника (визначається основна мета семінарського заняття; місце, що займають питання даного семінарського заняття в курсі, який вивчається; головні питання семінарського заняття; методичні рекомендації щодо виступу студентів з даної тематики;

- обговорювання питань семінарського заняття (використання обґрунтованих міркувань студентів з приводу виступів учасників семінарського заняття, запитань, які виникають у студентів організація дискусії, корегування її в межах запланованої теми, короткий висновок після кожного питання);

- заключне слово (реалізація мети семінарського заняття, конструктивний аналіз усіх виступів та відповідей, стимуляція активності студентів).

Студенти під час семінару можуть виступати з рефератами. Кожний доповідач повинен викласти зміст реферату усно за 10-15 хв. Студенти та науково – педагогічний працівник ставлять запитання, а виступаючі на них відповідають. Після цього виступають рецензенти від студентів, що попередньо ознайомились із текстами рефератів.

Подальший перебіг семінарського заняття передбачає виступи студентів, які зобов'язані висловити свою думку про реферат, про виступи товаришів, викласти суть однієї з проблем, винесених на розгляд на семінарське заняття. Виступ студентів не бажано переривати або виправляти. Робити це можна лише у разі грубих помилок. Після виступу можна ставити запитання.

В кінці заняття керівник підводить підсумки, дає оцінку виступів (якщо цього не було зроблено при обговоренні кожного питання) та настанови щодо підготовки до наступних занять.

Отже, хід семінарського заняття та його структура за традиційною методикою викладання може визначатися наступним чином:

1. Вступ: мотивація навчання, активізація опорних знань.
2. Оголошення теми і мети, порядку проведення.
3. Поступовий розгляд попередньо визначених питань у вигляді виступів, обговорення питання, рефератів, рецензій, відповідей, доповнень до них.
4. Підведення науково – педагогічним працівником або підготовленим студентом загального підсумку заняття.
5. Оголошення завдання, мотивація навчальної діяльності на майбутні заняття.

Загальну схему проведення семінарських занять залежно від мети, яку науково – педагогічний працівник перед собою ставить, можна представити так:

Заняття - вивчення нових знань:

1. Повідомлення теми і мети заняття.
2. Мотивація навчальної діяльності.
3. Активізація базових знань.
4. Усвідомлення та осмислення нового матеріалу, виділення головного, контроль рівня засвоєння.

Заняття - поглиблення знань та їх систематизація:

1. Повідомлення теми і мети заняття.
2. Мотивація навчальної діяльності.
3. Огляд та активізація раніше вивченого матеріалу.
4. Вивчення зв'язку між темами та розділами раніше вивченого матеріалу.
5. Систематизація вивчених знань.
6. Розгляд окремих деталей та особливостей вивченого матеріалу.
7. Ознайомлення з прийомами роботи з систематизації знань і самоконтролю рівня засвоєння матеріалу.
8. Індивідуалізація домашнього завдання.

Заняття - формування самостійної діяльності:

1. Повідомлення мети і завдань заняття.
2. Видача завдань і ознайомлення з методикою роботи.
3. Виконання роботи.
4. Аналіз одержаних результатів.
5. Виявлення труднощів у роботі.
6. Аналіз та оцінка застосування вивчених методів.
7. Пошук засобів для удосконалення самостійної роботи з матеріалом.
8. Індивідуалізація домашнього завдання.

Заняття проблемне (використання знань в неадекватних обставинах):

1. Повідомлення мети і завдань заняття.
2. Мотивація навчальної діяльності і постановка завдань.
3. Виявлення проблемної ситуації.
4. Висування і обґрунтування гіпотез.
5. Перевірка правильності гіпотез.
6. Аналіз результатів рішень, перевірка правильності обраних методів.
7. Аналіз причин допущених помилок.
8. Індивідуалізація домашнього завдання.

Заняття - формування вмінь і навичок:

1. Повідомлення мети і завдань заняття.
2. Мотивація навчальної діяльності.
3. Актуалізація опорних знань, вмінь і навичок.
4. Ознайомлення з методикою застосування нових знань.
5. Первинне формування вмінь.
6. Ознайомлення з методикою закріплення вмінь та формування навичок.

Крім того, можуть також проводитися заняття закріплення вмінь і навичок; перевірки знань, умінь і навичок; комбіноване заняття, що включає в себе набуття і відпрацювання практичних навичок:

-           ігрових (ділова гра, розігрування ролей, ігрове проектування);

-           неігрових (аналіз конкретних ситуацій, індивідуальний  тренаж, імітаційні вправи).

Останнім часом у методиці проведення семінарських занять застосовується багато різноманітного, практично використовуються різні варіанти їх проведення. Частіше всього це семінарські заняття із заздалегідь підготовленими доповідями. Також застосовуються виступи спеціальних опонентів за доповідями рецензентів, співдоповідачів. В обговоренні доповідей беруть участь усі студенти групи. Таким чином, науково – педагогічний працівник має можливість краще оцінити ступінь розвитку пізнавальних здібностей та самостійності студента - доповідача, наявність творчого підходу до роботи. Інші учасники отримують цікаву нову інформацію протягом заняття, яка стимулює їх мислення, бажання приймати участь в обговоренні, керівник заняття (науково – педагогічний працівник) повинен мати обов'язково додаткові питання або вміти підготувати їх, зорієнтувавшись і ході виступів, помічаючи найбільш проблемні та цікаві моменти, які ведуть до подальшої дискусії.

Слід уникати стандартизації семінарських занять, більше урізноманітнювати їх, активізувати пізнавальну діяльність студентів як під час самостійної підготовки, так і на самих заняттях.

Типовими помилками при проведенні семінарських занять є:

1. Намагання науково – педагогічного працівника перетворити семінар на лекцію, демонстрацію власних знань і професійної компетенції при низькій активності студентів.
2. Повне наслідування лекції, коли на семінарі відбувається буквально дослівний переказ сказаного лектором.
3. Перетворення виступу студентів на діалог “викладач – студент” на фоні інертності аудиторії.
4. Відхід від зазначеної теми семінару, обговорення інших проблем.
5. Недотримання розподілу часу, відсутність пропорції часу при розгляді питань.

ПРАКТИЧНЕ ЗАНЯТТЯ

 

Практичне заняття проводиться на підставі методичних рекомендацій по проведенню практичних і лабораторних занять, згідно з п.3.2 Положення про організацію навчального процесу у вищих навчальних закладах від 02.06.93 р. за № 161, розробленого Міністерством освіти України, Положення про державний вищий заклад освіти, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 5 вересня 1996 року ;за №.1074, п.2.1.2 Положення про кафедру ВНЗ “Національна академія управління”.

Практичне заняття є формою навчального заняття, де науково – педагогічний працівник організовує детальний розгляд студентами окремих теоретичних положень навчальної дисципліни та формує вміння і навички їх практичного застосування шляхом індивідуального виконання студентом відповідно до сформульованих завдань. Проводяться в аудиторіях або навчальних лабораторіях, оснащених необхідними технічними засобами навчання, обчислювальною технікою.

Практичні заняття – найбільш поширена форма професійного навчання фахівців, що дозволяє найкращим чином реалізувати принцип зв’язку теорії та практики, навчання з життям.

Основними цілями практичних занять є:

-                 формування у студентів умінь і навичок практичних дій, необхідних спеціалістам для грамотного виконання функціональних обов'язків;

-                 розвиток у студентів професійно - ділових якостей, що передбачені освітньо - кваліфікаційною характеристикою випускника певного освітнього рівня;

-                 формування у студентів інтересу до майбутньої спеціальності.

Головна мета набуття практичних умінь і навичок, повинна бути зрозумілою як науково – педагогічному працівнику, так і студентам.

Його завданнями можуть бути:

-                 підготовка до самостійного виконання практичних завдань;

-                 підготовка студентів до контрольних робіт;

-                 набуття вмінь застосування теоретичних знань на практиці;

-                 підготовка студентів до майбутньої практичної діяльності тощо.

На цих заняттях науково – педагогічний працівник організовує розгляд – слухачами студентами окремих теоретичних положень навчальної дисципліни, а головне - формує вміння і навички їх практичного застосування шляхом індивідуального виконання студентом відповідно сформульованих завдань.

Практичні заняття можуть проходити у таких формах:

1 . Аудиторні практичні заняття.

1. Практичні заняття в спеціальних класах (кабінетах).
2. Практичні заняття на тренажерах.
3. Практичні заняття на полігонах.
4. Практичні заняття безпосередньо в судах.

Досягнення високого кінцевого результату на практичних заняттях залежить від уміння науково – педагогічного працівника вибрати найбільш ефективні методи навчання з урахуванням інтелектуального рівня студентів якості їх підготовленості до заняття.           

Найбільш розповсюдженими методами є:

1. Вправи (групові і індивідуальні), в ході яких аналізується і відпрацьовуються :

-                 різні практичні дії;

-                 професійні ввідні з прийняттям по них конкретних рішень;

-                 службові задачі, що відображають поведінку спеціалістів в різних умовах професійної діяльності;

-                 службові документи.

-                 формування базових (складних) навичок і умінь, розвиток професійно - ділових якостей;

2 етап - розробка практичного заняття:

-                 визначення методу (методів)

-                 проведення; планування

-                 об'єму задач для відпрацювання;

-                 уявне конструювання практичного заняття, його частин, блоків;

3 етап - збір матеріалів для практичного заняття. На цьому етапі науково – педагогічний працівник повинен враховувати такі вимоги:

-                 реальність і вірогідність матеріалів;

-                 різноманітність матеріалів, їх новизна;

-                 дидактична доцільність і прийнятність матеріалів, їх повчальність;

-                 посильність засвоєння на високому рівні складності;

-                 юридична правомірність;

4 етап - підготовка методичних матеріалів до практичного заняття:

-                 розробка завдань для студентів;

-                 розробка методичних рекомендацій для науково – педагогічного працівника;

-                 розробка засобів наочності і дидактичних матеріалів;

5   етап (факультативний) - обговорення матеріалів практичного заняття з колегами по кафедрі і їх апробація;

6 етап - доопрацювання матеріалів і їх затвердження.

Тож, підготовка науково – педагогічного працівника до проведення практичного заняття передбачає: відвідування лекції по темі або ознайомлення з нею; вивчення методичних матеріалів; ознайомлення з літературою і нормативними документами; обмін думками з науково – педагогічними працівниками; підготовку необхідних дидактичних засобів.

Умовами ефективного проведення практичних занять є наступне:

-                 у розкладі практичні заняття повинні йти за лекціями з необхідним інтервалом, що дає можливість підготуватися до них, і який не повинен бути надто великим;

-                 вибір завдань, які забезпечують зв'язок теорії з практикою, значення теорії для вирішення соціально - професійних завдань;

-                 вибір завдань проблемного характеру та пошуку не тільки рішень, але й джерела отримання недостатньої інформації;

-                 навчання студентів прийомам роботи з джерелами отримання необхідної інформації;

-        використання за можливістю доступних технічних засобів (діапозитиви, перфокарти і т.п.). Розвитку самостійного та творчого мислення сприяє розбір та аналіз і різноманітних методів або способів вирішення, виконання практичних завдань, знаходження більш економного та раціонального рішення, стимулювання винахідливості та кмітливості.

  Для проведення практичного заняття науково – педагогічним працівником готуються відповідні методичні матеріали: тести для виявлення ступеня оволодіння студентами необхідними теоретичними положеннями; набір практичних завдань різної складності для розв’язування їх студентами на занятті та необхідні дидактичні засоби.

Науково – педагогічний працівник повинен самостійно знаходити та вибирати вправи, задачі, завдання творчого характеру, які взаємозв'язані з практикою професійної діяльності студента профілем його спеціальності. Більш поширеним набуває застосування ділової гри, підґрунтям якої є реальна виробнича (службова, практична) ситуація, де студенти поводять себе відповідно до вказаних «ролей», відображують службових осіб, що задіяні у вказаних обставинах.

 

МЕТОДИКА ПРОВЕДЕННЯ ПРАКТИЧНИХ ЗАНЯТЬ

 

Традиційно до складових елементів практичного заняття належать наступні етапи роботи:

-        повторення базового теоретичного матеріалу шляхом фронтальної бесіди у вигляді питань студентам з певною послідовністю або відповіді науково – педагогічного працівника на незрозумілі питання лекції;

-        пояснення нового типу задач з демонстрацією як загальних шляхів та правил рішення, так і розробки алгоритму їх рішення (для великої групи задач);

-                 організація рішення задач біля дошки (окремі студенти) повністю або самостійно);

-                 розбір їх рішення із опорою на теоретичний матеріал: пояснення домашнього завдання - зміст, методика роботи з ним, включаючи посилання на теоретичний матеріал.

На практичному занятті студенти під керівництвом науково – педагогічного працівника глибоко і всебічно обговорюють питання теми. Для посилення активності і закріплення знань науково – педагогічний працівник повинен залучати до участі в обговоренні теоретичних і практичних питань якомога більшу кількість студентів. Це досягається постановкою додаткових питань, спрямованих на розкриття, деталізацію різних аспектів основного питання, особливо практичного досвіду, складних ситуацій.

Після обговорення кожного питання науково – педагогічному працівнику доцільно дати оцінку виступів, акцентувати увагу на найбільш суттєвих положеннях, проблемах і можливих варіантах їх вирішення.

Велику користь на практичних заняттях дають розв'язування задач за методом конкретних ситуацій на основі первинних матеріалів. У кінці заняття науково – педагогічний працівник виставляє студентам оцінки за ступінь активності при обговоренні питань, за глибину засвоєння матеріалу, а також за належне виконання індивідуальних завдань і вміння використовувати отриманий матеріал. Оцінки, одержані студентом на практичних заняттях, враховуються при виставленні підсумкової оцінки з даної дисципліни.

Якщо студент пропустив заняття або під час занять не показав відповідних знань, йому призначається індивідуальна співбесіда як одна з форм контролю за засвоєнням навчального курсу.

Методика проведення практичних занять може бути різноманітною, вона залежить від авторської індивідуальності науково – педагогічного працівника, важливо, щоб різноманітними методами досягалася загальна дидактична мета.

Тобто на практичному занятті науково – педагогічний працівник організовує детальний розгляд студентами окремих теоретичних положень навчальної дисципліни та формує вміння і навички їх практичного застосування шляхом індивідуального виконання студентами відповідно до сформульованих завдань.

Найбільш типовими помилками при проведенні відкритих практичних занять є:

1.  Робота лише з тими студентами, які мають високі показники успішності.

2.    Низький рівень активності групи, відсутність співробітництва і взаємодопомоги.

Неврахування рівня підготовленості групи: занадто складні чи занадто легкі завдання.

Намагання уникнути проблемних питань, що можуть виникати під час вирішення завдань.

Відрив теорії від потреб практики.

Диспропорція між індивідуальними і груповими завданнями.

Відсутність проміжних висновків, що відділяють одне завдання від іншого.

Суттєве порушення запланованого хронометражу.

Занадто велика дистанція між науково – педагогічним працівником і студентами викладача.

Недосягнення поставленої мети.

 

 

1. 9.    ПЛАНИ СЕМІНАРСЬКИХ, ПРАКТИЧНИХ ЗАНЯТЬ ТА САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ З НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ «КРИМІНАЛЬНЕ ПРОЦЕСУАЛЬНЕ ПРАВО УКРАЇНИ»

 

Загальна та Особлива частини

 

Методичні поради.

Загальна та Особлива частини кримінального процесуального права України вивчається студентами згідно з програмою.

Під час проведення семінарських, практичних занять та самостійної роботи науково ‑ педагогічний працівник ставить перед студентами мету заняття та її досягнення.

Глибоке вивчення курсу передбачає опанування студентами різноманітними теоретичними концепціями, дискусійними положеннями, а також розвиток у них навичок критично аналізувати проблемні питання та висловлювати по ним свої міркування.

У зв'язку з цим підготовка до занять передбачає вивчення не тільки лекцій та підручників, а й також Кримінального процесуального кодексу України та коментаря до нього, монографічних джерел. Треба вивчати додаткову літературу, що запропонована в планах до семінарських, практичних занять та самостійної роботи, а також іншу спеціальну літературу. Теоретичний матеріал слід тісно пов'язувати з практичною діяльністю правоохоронних органів та суду.

В робочому зошиті слід записувати використану літературу та викладати обґрунтоване рішення практичних завдань, тези для виступів на семінарських заняттях.

Семінарські заняття. Метою семінарського заняття є поглиблення і закріплення знань, отриманих на лекції і в процесі самостійного вивчення законодавства, інших нормативних матеріалів, кримінально - правової літератури, необхідної для отримання спеціальних знань.

Студенти повинні вміти аналізувати кримінальні процесуальні норми чинного законодавства і застосовувати їх до конкретних обставин, знати сучасні тенденції політики в сфері кримінального судочинства і засвоїти основні проблеми науки кримінального процесуального права.

Семінарські заняття є одночасно і засобом перевірки знань студентів, а також відпрацювання навичок самостійного вивчення цього курсу, роботи з літературою, вміння логічно і послідовно здійснити викладення засвоєного матеріалу. В процесі виступу на семінарському занятті студенти повинні продемонструвати вміння виокреслити основні положення, ілюструвати їх застосування, а також робити практично значимі висновки із теоретичних положень.

У темах семінарських занять дається перелік найважливіших питань курсу, а також орієнтований список літератури, яку треба вивчити при самостійній підготовці до заняття.

Починати підготовку до семінару варто з вияснення змісту питань, які є в плані заняття. В окремих випадках це може вимагати уточнення спеціальної термінології чи перекладу незнайомих слів, звернення до лекції, інших джерел.

Практичні заняття. Практичне заняття є однією з важливих форм навчального процесу, передбачених навчальним планом. Своєю метою воно має допомагати студентам глибше усвідомити теоретичні положення, закріпити отримані знання, оволодіти необхідними навичками в застосуванні теоретичних знань у своїй майбутній практичній діяльності. Ці заняття тісно пов'язані з іншими формами навчального процесу - лекціями та семінарськими заняттями під керівництвом науково ‑ педагогічного працівника.

У лекції, на семінарських заняттях у зв'язку з нестачею часу чи з методичних поглядів можуть бути упущені окремі деталі тих чи інших питань. Практичні заняття ‑ можливість доопрацювати зі студентами всі деталі певної проблеми. Вони покликані навчити студентів правильно застосовувати закон до конкретних життєвих фактів, тобто правильно вирішити справу по суті.

При підготовці як до семінарського, так і практичного занять студенти повинні розв'язати завдання, які даються в практикумі з кримінального процесуального права України. При розв'язанні завдань слід спиратися на знання, отримані на лекціях, семінарських заняттях, під час самостійної роботи. Якщо студент виявить упущення в своїх знаннях при розв'язанні конкретних завдань, то він повинен поновити його шляхом самопідготовки.

Самостійна робота студентів. Вона передбачає: 1) підготовку до семінарських, практичних занять, контрольних робіт (опрацювання лекційного матеріалу, законодавчих актів та інших нормативних матеріалів, навчальної літератури, спеціальних джерел і інформації, періодики тощо); 2) виконання індивідуальних завдань; 3) опанування матеріалу, що винесений цілком на самостійне опрацювання згідно з робочою програмою; 4) написання контрольних та курсових робіт; 5) підготовка до заліку та іспиту.

Самостійна робота студентів при вивченні кримінального процесуального права має місце в процесі підготовки до семінарських та практичних занять, заліку, іспиту, при написанні рефератів, контрольних та курсових робіт, доповідей і повідомлень для виступів на наукових семінарах і конференціях. Її формами являються: вивчення відповідних положень Конституції України, законів, підручників і навчальних посібників, монографічної літератури і статей, постанов Пленуму Верховного Суду України, Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, конспектів лекцій, підбір необхідних матеріалів судової та слідчої практики.

При підготовці до семінарських та практичних занять результати самостійної роботи відображаються у вигляді конспектів нормативних матеріалів і рекомендованої літератури, робочих планів виступів студентів на названих заняттях, письмового вирішення задач і виконання завдань.

Основою правильної організації самостійної роботи студентів є її планування у відповідності з відведеними для цього бюджетом часу.

Починати самостійне вивчення теми і її питань потрібно з роботи над нормативними матеріалами. Опрацювавши рекомендовану літературу і документи, студент повинен з’ясувати задачі щодо дотримання законності при здійсненні кримінальної процесуальної діяльності при застосуванні норм кримінального процесуального права, по удосконаленню діяльності судових і правоохоронних органів.

Після глибокого осмислення змісту нормативних матеріалів, студент повинен скласти їх конспект. Як правило, конспект повинен бути невеликим по обсягу, оскільки кафедра рекомендує лише окремі сторінки підручників, документів, що відносяться до проблем кримінального процесуального права, що вивчаються.

Закінчивши конспектування нормативних матеріалів, студент вивчає рекомендовані акти законодавства.

Після цього потрібно вивчити конспект лекції по даній темі, відповідні глави підручника чи навчального посібника. Завершення цієї частини самостійної роботи дозволяє студенту мати мінімум знань по темі, але недостатньо для глибокого засвоєння питань, що вивчаються.

Глибоке засвоєння практичних аспектів теми потребує від студента вивчення рекомендованих постанов Пленуму Верховного Суду України, Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, оскільки в них роз’яснюються важливі кримінальні процесуальні поняття, даються рекомендації по застосуванню кримінального процесуального законодавства. Тому студент повинен пам’ятати, що правильне його застосування в майбутній діяльності неможливе без керівних роз’яснень вищих судових органів. Найважливіші положення постанов Пленуму Верховного Суду України, Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ студент повинен виписати в робочий зошит.

Глибоке засвоєння теоретичних аспектів теми вимагає від студента вивчення рекомендованої монографічної (додаткової) літератури і журнальних статей. Ця робота найбільш відповідає виробленню вміння самостійно мислити. Вивчаючи в складній дискусії кримінальні процесуальні проблеми, усвідомлюючи їх, порівнюючи спірні питання, оцінюючи надійність і ефективність їх аргументації, студент, по – перше, отримує глибокі теоретичні знання, необхідні для юриста вищої кваліфікації, по – друге, вчиться формулювати свою позицію по теоретичним питанням, обґрунтовуючи її.

Конспектування додаткової літератури не являється обов’язковим. Але студент повинен пам’ятати, що «саме бліде горнило, краще від самої світлої пам’яті».

Сума знань по темі, отриманих з названих джерел, дозволяє студенту перейти до вирішення задач і виконання завдань. Рішення викладається письмово, в робочому зошиті без переписування умови задачі чи завдання. Воно повинно бути аргументованим, посилатись на акти законодавства і роз’яснення, які є в постановах Пленуму Верховного Суду України, Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Самостійна робота при підготовці до заліку і іспиту не потребує конспектування і вирішення задач і завдань, а являє собою повторення пройденого матеріалу. При цьому особлива увага приділяється незадовільно вивченим питанням і темам.

Роль науково – педагогічного працівника в організації самостійної роботи студентів полягає в наданні допомоги в здійсненні цієї важливої роботи і контролі за її проведенням.

Надання допомоги в організації самостійної роботи має місце в процесі читання лекції, проведення семінарських та практичних знань, групових та індивідуальних консультацій.

У лекціях студентам даються рекомендації методичного характеру про те, як вивчати кримінальне процесуальне право, яку основну та додаткову літературу, акти законодавства, постанови пленуму Верховного Суду України, Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ потрібно опрацювати. При проведенні самостійних і практичних занять науково – педагогічний працівник звертає увагу студентів на особливу важливість вивчення певних нормативно – правових актів і літературних джерел для засвоєння тієї чи іншої теми, конкретного питання. Важливу роль для правильної організації самостійної роботи студентів має їх особисте спілкування з науково – педагогічним працівником в процесі індивідуальних консультацій. При особистому спілкуванні з науково – педагогічним працівником студент має можливість задати йому питання, почути його роз’яснення по проблемам, що його цікавлять, отримати поради по плануванню самостійної роботи, по раціональному опрацюванню кримінальної процесуальної літератури, реферату, наукової доповіді чи повідомлення і т. д. В цілому таке спілкування пробуджує у студента інтерес до кримінального процесуального права, розширює його наукові інтереси і часто викликає потяг до більш глибокого з’ясування теоретичних проблем даної науки шляхом заняття науково – дослідницькою роботою в науковому семінарі, проблемній групі студентів.

Контроль за самостійною роботою студентів науково – педагогічний працівник здійснює на семінарських та практичних заняттях, в процесі прийняття заліку та іспиту. Але найбільш дієвою формою контролю є систематична перевірка науково – педагогічним працівником ведення студентами конспектів лекцій і першоджерел, а також робочих зошитів. Після таких перевірок науково – педагогічний працівник дає вказівки студентам по усуненню недоліків при веденні названих зошитів.

Вся робота науково – педагогічного працівника по організації самостійної роботи студентів повинна бути направлена на вироблення у них переконання про необхідність глибокого знання кримінального процесуального законодавства, що викликано вимогами їх професійного обов’язку. Таке знання необхідно не тільки для правильної відповіді на іспиті, але й для вірного застосування законів і інших нормативно – правових актів в майбутній практичній діяльності.

 

 

Тема 1. Поняття, суть, завдання кримінального провадження в Україні. Предмет і система курсу “Кримінальне процесуальне право України”

Семінар – 2 год.

1. Поняття, суть, завдання кримінального провадження.

2. Кримінальні процесуальні відносини.

3. Стадії кримінального провадження: поняття, зміст, завдання.

Вирішити завдання і тести по темі №1, які містяться в навчально – методичному комплексі.

Теми рефератів:

1. Історичні форми кримінального процесу.
2. Механізм кримінально ‑ процесуального регулювання.
3. Кримінальні процесуальні функції.
4. Кримінальна процесуальна форма.
5. Кримінальні процесуальні акти.
6. Кримінальні процесуальні гарантії.
7. Кримінальне процесуальне право в системі інших галузей вітчизняного права.

Перелік ключових термінів та понять

Кримінальне процесуальне право – це 1) вид державної діяльності щодо розслідування, судового розгляду і винесення рішень з кримінальних справ; 2) галузь права; 3) наука; 4) навчальна дисципліна.

Стадії кримінального провадження – це відносно відокремлена частина кримінального провадження, яка має свої окремі завдання, процесуальні акти, своїх суб’єктів.

Функції кримінального провадження – це певні напрямки діяльності учасників (суб’єктів) кримінальної процесуальної діяльності.

Кримінальна процесуальна форма – це певна сукупність умов, установлених законом для провадження слідчих і судових дій.

Кримінальні процесуальні відносини – це такі стосунки, які регулюються нормами кримінального процесуального права.

Процесуальні гарантії – це передбачені законом норми, які забезпечують судочинство в кримінальному провадженні.

Методичні вказівки та рекомендації.

Особливе значення цієї теми полягає в тому, що вона є базовою для засвоєння усіх наступних тем курсу. У зв'язку з цим студенти повинні чітко розуміти поняття кримінального провадження, його сутність, загальне значення і завдання. При цьому, слід звернути увагу на те, що поняття кримінального провадження в правовій теорії не є однозначним і по - різному трактується у підручниках, монографіях та навчальних посібниках. Засвоєння вказаного поняття, перш за все, потребує чіткого з'ясування елементів, які повинні входити до його змісту. Для цього краще проаналізувати декілька поглядів щодо визначення поняття кримінального провадження і виявити ті елементи, які вважаються характерними і властивими кримінальному провадженню переважною більшістю науковців.

При вивченні завдань кримінального провадження, необхідно мати на увазі, що основні з них закріплені у ст.2 КПК України. Студенти повинні чітко знати зміст цієї статті та вміти розкрити як її загальну сутність, так і показати, що розуміють під охороною прав та законних інтересів учасників кримінального провадження, що являє собою завдання швидкого і повного розкриття злочинів, як характеризуються інші завдання.

Необхідно засвоїти систему кримінального судочинства, а також знати, що таке стадія кримінального провадження. Стадія - самостійний етап кримінального судочинства, який має своє специфічне завдання, своє коло суб'єктів процесуальної діяльності, властиву йому кримінальну процесуальну форму, правовідносини та рішення. У кримінальному провадженні існує вісім стадій і студенти повинні їх знати та давати їм відповідну характеристику.

При вивченні цієї теми треба чітко засвоїти такі категорії кримінальної процесуальної науки, як "процесуальні функції", "процесуальні правовідносини", "процесуальна форма", "процесуальні гарантії". Ці поняття мають важливе значення для засвоєння всього курсу кримінального процесуального права.

Кримінальні процесуальні функції виражають безпосередню мету, призначення та предмет діяльності суб'єкта, визначають його процесуальний статус, роль та місце у кримінальному провадженні. При цьому, треба мати на увазі, що зміст та коло процесуальних функцій фахівцями визначаються неоднаково.

Кримінальні процесуальні правовідносини виникають, розвиваються, змінюються та закінчуються у нерозривному зв'язку з кримінальною процесуальною діяльністю, їх можна характеризувати особливим колом суб'єктів, специфікою прав та обов'язків цих суб'єктів і тим, що вони пов'язані з кримінальними правовими відносинами.

Теоретичне вивчення цієї проблеми слід тісно пов'язувати з аналізом конкретних норм кримінального процесуального права.

При вивченні питання про кримінальну процесуальну форму необхідно з початку засвоїти саме визначення, яке в юридичній літературі трактується по різному. Потім розкрити сутність процесуальної форми та її значення, обов'язково враховуючи при цьому положення ст.1 КПК України.

Вивчаючи кримінальні процесуальні акти слід мати на увазі, що вони класифікуються на відповідні групи. Знання класифікації дає можливість чітко засвоїти, які акти є взагалі у кримінальному провадженні. Оскільки без процесуальних документів не має і не може бути процесуальної діяльності, потрібно знати визначення кримінального процесуального акта, розуміти його правову природу та вимоги, яким він повинен відповідати, вміти показати їх значення. Знання цього питання потребує відповідного звернення до конкретних кримінальних процесуальних норм.

Крім того, при самостійній підготовці:

1. Розв'язати ситуаційні завдання:

1.1. Які завдання кримінального провадження передбачені у ст.2 КПК України:

-    охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження;

-    швидке і повне розкриття злочинів;

-    охорона прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві;

-    викриття винних;

-    швидке і повне розслідування злочинів;

-    забезпечення правильного застосування закону з тим, щоб кожний, хто вчинив злочин, був притягнутий до відповідальності;

-    щоб кожний, хто вчинив злочин, був покараний;

-    щоб жоден невинний не був покараний;

-    щоб кожний, хто вчинив злочин, був притягнутий як обвинувачений;

-    сприяння зміцненню законності;

-    відвернення і викоренення злочинів;

-    виховання громадян у дусі неухильного виконання законів.

1.2. Зазначте з яких стадій складається система кримінального процесу:

-    дізнання;

-    досудове слідство;

-    досудове розслідування;

-    притягнення особи як обвинуваченого;

-    закінчення досудового розслідування складанням обвинувального акта;

-    попередній розгляд справи суддею;

-    судове провадження у першій інстанції;

-    судове слідство;

-    останнє слово підсудного;

-    постановляння вироку;

-    провадження в суді касаційної інстанції;

-    апеляційне провадження;

-    виконання судових рішень;

-    нагляд прокурора за виконанням судового рішення у кримінальній справі;

-    закриття кримінальної справи;

-    відновлення кримінального провадження за нововиявленими обставинами.

1.3. Назвіть кримінальні процесуальні функції:

-    провадження дізнання;

-    досудове розслідування;

-    розслідування кримінальної справи;

-    застосування запобіжних заходів;

-    обвинувачення;

-    захист;

-    провадження експертизи;

-    прокурорський нагляд за додержанням законів органами досудового слідства;

-    підтримання і забезпечення цивільного позову в кримінальному провадженні;

-    судовий розгляд кримінальних справ;

-    вирішення кримінальної справи по суті;

-    профілактика злочинів;

-    виховання громадян у дусі неухильного виконання законів.

1.4. Назвіть момент з якого починаються кримінальні процесуальні відносини:

а) з моменту вчинення злочину;

б) коли заява або повідомлення про злочин надійшли до слідчого, прокурора чи суду;

в) з початку процесуальної перевірки заяви (повідомлення) про злочин особою, яка проводить дізнання, слідчим, прокурором, суддею;

г) коли прийнято рішення про порушення кримінальної справи.

Список рекомендованих джерел до теми 1.

Нормативно ‑ правові акти.

1. Конституція України: статті 3, 6, 8, 21, 22.
2. Кримінальний процесуальний кодекс України: статті 1, 2, 7, 12, 13, 15, 16.
3. Науково – практичний коментар до Кримінально – процесуального кодексу України / За заг. ред. Матвійчука В.К. / В. К. Матвійчук, І. О. Харь, - К. : Алеута; КНТ; ЦУЛ, 2010 – 460 с.
4. Кримінальний процесуальний кодекс України. Науково – практичний коментар: у 2 т. Т. 1 / О.М.Бандурка, Є.М. Блажівський, Є.П.Бурдоль та ін.; за заг. ред. В.Я.Тація, В.П.Пшонки, А.В.Портнова. – Х.: Право, 2012.- 768 с.
5. Кримінальний процесуальний кодекс України: структурно – логічні схеми і таблиці, типові бланки та зразки процесуальних документів : науково – практичний посібник / [авт. кол.: Андреєв Р.Г., Блажівський Є.М., Гошовський М.І. та ін.]. – К.: Алерта, 2012. – 736 с.
6. Кримінальний процес [текст]: підручник. / За заг. ред. В.В. Коваленка, Л.Д. Удалової, Д.П. Письменного. – К.: «Центр учбової літератури», 2013. – 544 с.
7. Про організацію роботи овс щодо розкриття злочинів: наказ МВС України від 18 жовтня 1993 р. № 701.

Судова практика.

1. Постанова  Пленуму  Верховного  Суду  України  «Про  застосування  Конституції України при здійсненні правосуддя» від 1 листопада 1996 р. № 9.

 

Тема 2. Кримінальне процесуальне законодавство України.

Семінар – 2 год.

1. Загальна характеристика джерел кримінального процесуального права.
2. Кримінальний процесуальний кодекс України та його структура.
3. Норми кримінального процесуального права: їх структура та особливості, види кримінальних процесуальних норм за способом правового регулювання.
4. Дія кримінального процесуального закону у просторі, часі та стосовно кола осіб.

Теми рефератів, доповідей.

1. Конституція України – нормативний акт прямої дії у сфері кримінального провадження.
2. Міжнародні договори, згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України, як джерело кримінального процесуального права.
3. Інші закони України, які регламентують окремі питання кримінального судочинства.
4. Рішення Конституційного Суду України в механізмі кримінального процесуального регулювання.
5. Рішення Європейського суду з прав людини як джерело кримінального процесуального права.
6. Роль постанов Пленуму Верховного Суду України в механізмі кримінального процесуального регулювання.
7. Значення наказів, вказівок, інструкцій Генерального прокурора України та Міністра внутрішніх справ з питань кримінальної процесуальної діяльності та прокурорського нагляду.
8. Особливості дії кримінального процесуального закону щодо окремих осіб.

 

Перелік ключових термінів та понять

Кримінальний процесуальний закон – це нормативно ‑ правовий акт вищого представницького законодавчого органу держави, який має вищу юридичну силу та регулює суспільні відносини в сфері кримінального судочинства.

Джерела кримінального процесуального права – це форми його існування і прояву.

Норми кримінального процесуального права – це встановлені державою загальнообов’язкові правила поведінки суб’єктів кримінальної процесуальної діяльності.

Методичні вказівки та рекомендації.

Готуючись до семінару, необхідно, перш за все, пам'ятати, що змістом кримінального процесуального закону є кримінальні процесуальні норми, які встановлюються державою (приймаються органом законодавчої влади - Верховною Радою України), є загальними і обов'язковими правилами поведінки для всіх суб'єктів кримінальної процесуальної діяльності, виконання яких забезпечується в основному добровільними діями учасників кримінального провадження, а у необхідних випадках засобами державного примусу і загрозою юридичної відповідальності. По-друге, лише кримінальний процесуальний закон є джерелом кримінального процесуального права, а останнє являє собою сукупність кримінальних процесуальних норм, закріплених у законі.

Зовнішньою документальною формою кримінального процесуального законодавства є акти законодавства (Кримінальний процесуальний кодекс України, Закон України "Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві", а також деякі інші акти, прийняті вищим органом державної влади). Але треба мати на увазі, що кримінальні процесуальні норми можуть складати частину змісту так званих комплексних актів, у яких регламентуються положення кримінального процесуального порядку і положення, віднесені до інших галузей права (Конституція України, закони України "Про судоустрій і статус суддів", "Про прокуратуру", Кодекс торговельного мореплавства України тощо).

Студенти повинні знати, що кримінальні процесуальні норми поділяються на такі, що зобов'язують, уповноважують і забороняють.

Норми, що зобов'язують, категорично диктують суб'єктам кримінальної процесуальної діяльності певну поведінку.

Норми, що уповноважують, наділяють учасників кримінального судочинства відповідними процесуальними правами.

Норми, що забороняють, зобов'язують учасників кримінального провадження утримуватися від вчинення певних дій. Норми, що забороняють, можна розглядати як різновид зобов'язуючих або імперативних норм.

Норми кримінального процесуального права можуть бути закріплені в одній або в кількох статтях закону, а іноді кілька норм міститься в одній статті.

Важливим є й положення теорії права про те, що норми кримінального процесуального права, як майже всі правові норми за своєю структурою складаються з трьох частин: гіпотези, диспозиції і санкції. Особливістю норм кримінального процесуального права є те, що їх санкції нерідко містяться в інших статтях або ж формуються стосовно до кількох або до багатьох однорідних норм.

Розглядаючи ці питання у ході підготовки до семінарського та практичного занять, студенти повинні звернути увагу на те, що є можливим і практично необхідним застосування кримінального процесуального закону за аналогією. Це зумовлено наявністю в ньому прогалин, хоч кількість їх шляхом постійного вдосконалення кримінального процесуального законодавства і зменшується, але усунути їх зовсім і створити ідеальний кримінальний процесуальний кодекс, який з вичерпною повнотою регулював би всі питання, неможливо. При цьому студенти повинні знати, що для уникнення порушень принципу законності при застосуванні кримінального закону за аналогією, треба додержуватися певних умов.

Важливе значення має з'ясування студентами питань про чинність кримінального процесуального закону в просторі, у часі і щодо осіб (ст. ст. 4 – 6 КПК України).

Відносно правил чинності кримінального процесуального закону в просторі треба пам'ятати, що порушення, розслідування і розгляд кримінальних справ на території України здійснюється за правилами Кримінального процесуального кодексу нашої держави незалежно від місця вчинення злочину. В основному це положення стосується і виконання доручень органів кримінальної юстиції інших держав про провадження окремих судових чи слідчих дій у порядку надання їм правової допомоги у сфері кримінального судочинства.

Чинність кримінального процесуального закону в часі полягає в тому, що органи досудового розслідування, прокурор і суд застосовують процесуальні норми, які діють на момент провадження в справі.

Що стосується осіб, то кримінальний процесуальний закон розповсюджується на громадян України, іноземців (за винятком осіб, які користуються правом дипломатичної недоторканності) та осіб без громадянства.

Завдання для самопідготовки:

1. Проаналізувати структурну побудову кримінальних процесуальних норм, які закріплені в ст.ст. 65 – 67, 95, 97 КПК України на предмет визначення у них гіпотези, диспозиції та санкції.

2. Вирішити завдання і тести по темі № 2, які містяться в навчально – методичному комплексі.

 

Список використаних джерел до теми № 2.

Нормативно‑правові акти:

1. Конституція України: статті 8, 9, 19, 22, 26, 80, 92 (пункти 1, 2, 141) 105, 107, ч. 3 ст. 126, 152.
2. Декларація про державний суверенітет України: Прийнята Верховною Радою України 16 липня 1990р. - Відомості Верховної Ради України. -1990. - № 31. - Ст.429.
3. Кримінальний процесуальний кодекс України: статті 1, 4- 5, 17, 542 - 544.
4. Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 р.
5. Віденська конвенція про дипломатичні зносини від 18 квітня 1961 р. Статті 22, 24, 26, 27, 29—31, 37, 39// Кримінально-процесуальний кодекс з постатейними матеріалами / За ред. Шибіко В. П. - К.: Юрінком Інтер, 2000. - С. 155 - 166.
6. Віденська конвенція про консульські зносини від 24 квітня 1963 р. (глава 2) //Там само. — С. 175-184.
7. Закон України «Про громадянство України» від 18 січня 2001 р.
8. Закон України «Про правовий статус іноземців» від 4 лютого 1994 р. (витяг) // Там само. — С. 178.
9. Закон України «Про статус народного депутата України».
10. Закон України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» від 23 грудня 1997 р. (ст. 20) // Там само — С. 200.
11. Про проголошення незалежності України: Постанова Верховної Ради Української РСР від 24.08.1991. – Відомості Верховної Ради України. – 1991. ‑ № 35. - Ст.466.
12. Про Концепцію судово-правової реформи в Україні: Постанова Верховної Ради України від 28 квітня 1992 року // Голос України. - 1992. – 12 серпня. -№ 152.
13. Концепція реформування кримінальної юстиції в Україні. Указ Президента України від 8.04.2008 р.
14.  Про приведення законодавства України у відповідність з Європейськими конвенціями з питань кримінального судочинства: Постанова Верховної Ради України від 22 вересня 1995 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1995.-№33.-Ст.258.
15. Положення про дипломатичні представництва та консульські установи іноземних держав в Україні, затверджене Указом Президента України від 10 червня 1993 р. // Там само. — С. 193.
16. Положення про торговельне представництво України за кордоном (статті 1, 3, 7), затверджене Указом Президента України від 17 серпня 1993 р. //Голос України. — 1993. —26 серп.
17. Науково – практичний коментар до Кримінально – процесуального кодексу України / За заг. ред. Матвійчука В.К. / В. К. Матвійчук, І. О. Харь, - К. : Алеута; КНТ; ЦУЛ, 2010 – 460 с.
18. Кримінальний процесуальний кодекс України. Науково – практичний коментар: у 2 т. Т. 1 / О.М.Бандурка, Є.М. Блажівський, Є.П.Бурдоль та ін.; за заг. ред. В.Я.Тація, В.П.Пшонки, А.В.Портнова. – Х.: Право, 2012.- 768 с.
19. Кримінальний процесуальний кодекс України: структурно – логічні схеми і таблиці, типові бланки та зразки процесуальних документів : науково – практичний посібник / [авт. кол.: Андреєв Р.Г., Блажівський Є.М., Гошовський М.І. та ін.]. – К.: Алерта, 2012. – 736 с.
20. Кримінальний процес [текст]: підручник. / За заг. ред. В.В. Коваленка, Л.Д. Удалової, Д.П. Письменного. – К.: «Центр учбової літератури», 2013. – 544 с.

 

Тема 3. Засади кримінального провадження в Україні.

Семінар – 2 год.

1. Поняття, система і значення засад кримінального провадження, їх класифікація. Зв’язок і взаємообумовленість засад кримінального провадження.
2. Загальна характеристика окремих засад кримінального провадження.

Теми рефератів, доповідей

1. Правові гарантії реалізації засад (принципів).
2. Презумпція невинуватості.
3. Забезпечення апеляційного і касаційного оскарження рішення суду.
4. Охорона прав і свобод людини і громадянина в кримінальному судочинстві.

Перелік ключових термінів та понять.

Засади кримінального провадження – це основні положення, які закріплені в законі і виражають саму суть певного типу кримінального провадження (судочинства).

Методичні вказівки та рекомендації.

При вивченні цієї теми потрібно мати на увазі, що вона є одною із основних тем з курсу кримінального процесуального права. Складнощі у засвоєнні питань теми у студентів можуть виникнути через великий обсяг правової інформації, що зумовлено дискусійними поглядами науковців на природу засад кримінального провадження (судочинства), визначення їх поняття і системи, в яку деякі автори включають від двадцяти двох до сорока засад (принципів).

Треба пам'ятати, що по даному питанню існують три основні точки зору науковців:

1. Принципи кримінального процесу - це такі основоположні засади, які закріплено в законі (М.Л.Якуб, Михеєнко М.М. та ін.).

2. Принципи кримінального судочинства - це керівні ідеї та відправні начала, які закріплені в законі, а також ті, які не дістали такого закріплення в правових нормах, але випливають з них (П.І. Репешко та ін.).

3. Принципи кримінального процесу - це такі положення та керівні ідеї, які не потребують обов'язкового законодавчого закріплення та оформлення (В.М.Савицький, В.Т.Томін та інш.).

Пануючою в теорії вважається перша з наведених точок зору, згідно з якою до принципів (засад) слід відносити лише положення, які закріплені в правових нормах. При цьому система кримінальних процесуальних засад розподіляється на дві основні групи:

1. Конституційні засади (принципи).

2. Інші галузеві засади (принципи).

Дуже поширеним є також розподіл засад (принципів) на такі, що пронизують всі стадії кримінального провадження, та ті засади, які хоча б і є характерними для всього судочинства, але діють лише в деяких з його стадій (наприклад, учать в суді присяжних, колегіальність чи одноособовість при розгляді кримінальних справ у суді тощо).

Треба мати на увазі, що за останні роки деякі із засад дістали свого розвитку і вдосконалення. Удосконалення системи засад кримінального провадження продовжується зараз в рамках практичного втілення вимог Конституції України від 28 червня 1996р., Концепції судово - правової реформи в Україні, яку було затверджено Постановою Верховної Ради України від 28 квітня 1992 р., КПК України від 13.04.2012р.

Слід уяснити, що засади виражають домінуючі в державі політичні та правові ідеї, які стосуються завдань, способу формування і здійснення кримінального провадження (судочинства), тобто положення, які визначають головні, найважливіші моменти устрою й діяльності суб'єктів кримінального судочинства. Порушення будь - якої із засад означає незаконність рішення в кримінальній справі та обов'язково тягне за собою його скасування.

Студенти повинні чітко уяснити та вміти розкрити зміст кожної із засад, пояснити її роль і значення в загальній системі демократичних засад кримінального судочинства.

Треба пам'ятати, що за обсягом змісту і сферою дії засади кримінального провадження іноді значно розрізняються, але відмінність ця швидше суто кількісна, а не якісна. Тому засади не можна поділяти на основні й неосновні, головні і другорядні. Тільки реалізація всіх засад в їх сукупності, в системі, у взаємозв'язку і взаємодії може привести до виконання завдань кримінального судочинства.

На семінарському занятті слід розглянути теоретичні питання, які пов'язані з поняттям і змістом засад кримінального провадження, а також чітко визначити які засади кримінального провадження належать до конституційних, а які з них закріплені в Кримінальному процесуальному кодексі, а також розкрити їх зміст. Доцільно використовувати при цьому схеми, діафільми, які є на кафедрі. Все це повинно виробити навики по реалізації нормативних положень кримінального судочинства в практичній діяльності. Засвоєнню питань теми буде сприяти й аналіз правових норм, що закріплюють засади кримінального провадження і забезпечують їх реалізацію.

На практичних заняттях доцільно проводити дискусії по обговоренню монографічних досліджень відомих авторів, реферативних та наукових повідомлень, підготовлених студентами під керівництвом науково – педагогічних працівників. Рішення ситуаційних та контрольних завдань дасть змогу перевірити рівень засвоєння навчального матеріалу студентами і покаже їх вміння використовувати отримані знання на практиці.

Готуючись до занять студентам слід обов'язково ознайомитися з рекомендованою по даній темі літературою, перелік якої наведено нижче.

Завдання для самостійної роботи. Вирішити завдання і тести по темі № 3, які містяться в навчально – методичному комплексі.

 

Список використаних джерел до теми № 3.

Акти законодавства.

1. Конституція України, прийнята на 5-й сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р.
2. Кримінальний процесуальний кодекс України від 13.04.2012 р.
3. Загальна декларація прав людини 1948 р.
4. Міжнародний пакт про громадянські та політичні права 1966 р. // Права людини. Міжнародні договори України: Декларації, документи. - К.,1992.
5. Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 р. № 2453-VI.
6. Закон України «Про мови в Українській РСР» від 28 жовтня 1989 р. № 8312‑ХІ (статті 18—23) // Відомості Верховної Ради УРСР. — 1989. — № 45 (додаток). — Ст. 631.
7. Права людини. Міжнародні договори України, декларації, документи. — К., 1992.
8. Європейська конвенція про захист прав людини і оосновоположних свобод від 4 листопада 1950 року // Вісник Верховного Суду України. — 1997. — № 3 (вкладка) або: Юридичний вісник України. — 1998. — 8‑14 січня. — № 2.
9. Науково – практичний коментар до Кримінально – процесуального кодексу України / За заг. ред. Матвійчука В.К. / В. К. Матвійчук, І. О. Харь, - К. : Алеута; КНТ; ЦУЛ, 2010 – 460 с.
10. Кримінальний процесуальний кодекс України. Науково – практичний коментар: у 2 т. Т. 1 / О.М.Бандурка, Є.М. Блажівський, Є.П.Бурдоль та ін.; за заг. ред. В.Я.Тація, В.П.Пшонки, А.В.Портнова. – Х.: Право, 2012.- 768 с.
11. Кримінальний процесуальний кодекс України: структурно – логічні схеми і таблиці, типові бланки та зразки процесуальних документів : науково – практичний посібник / [авт. кол.: Андреєв Р.Г., Блажівський Є.М., Гошовський М.І. та ін.]. – К.: Алерта, 2012. – 736 с.
12. Кримінальний процес [текст]: підручник. / За заг. ред. В.В. Коваленка, Л.Д. Удалової, Д.П. Письменного. – К.: «Центр учбової літератури», 2013. – 544 с.

Судова практика:

1. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 1 листопада 1996 р. № 9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя».
2. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 р. №8 «Про застосування законодавства, яке забезпечує право на захист у кримінальному судочинстві».
3. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 13 червня 2007 р. № 8 «Про незалежність судової влади» // Вісник Верховного Суду України. — 2007. — № 6.

 

Тема 4. Учасники кримінального провадження

Семінар – 2 год.

1. Поняття учасників кримінального провадження, їх місце і роль у кримінальному судочинстві. Класифікація суб’єктів кримінальної процесуальної діяльності.
2. Суд як орган здійснення правосуддя. Повноваження суду, судді і головуючого у судовому засіданні.
3. Слідчий суддя, його права та обов’язки.
4. Керівник органу досудового розслідування, слідчий, його права та обов’язки.
5. Прокурор у кримінальному провадженні. Права та обов’язки прокурора на різних стадіях кримінального провадження.

Теми рефератів та доповідей

1. Обставини, що виключають можливість участі в справі слідчого судді, суді, присяжного і прокурора. Порядок заявлення їм відводу і самовідводу.
2. Керівник органу досудового розслідування, його роль і повноваження.
3. Особа, яка проводить дізнання, її процесуально ‑ правове становище.
4. Поняття підозрюваного і його процесуальне становище.
5. Поняття обвинуваченого і його процесуальне становище.
6. Потерпілий від злочину та його представник, їх права та обов’язки.
7. Свідок у кримінальній справі. Права та обов’язки свідків. Особи, які не можуть виступати свідками у справі.

Перелік ключових термінів та понять.

            Учасники кримінального провадження – це підозрюваний, обвинувачений, захисник, потерпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач та їхні представники.

            Суд – єдиний уповноважений державний орган, на який покладена функція правосуддя.

            Органи досудового розслідування – це згідно зі ст. 38 КПК України: слідчі органів внутрішніх справ, органів безпеки; органів, що здійснюють контроль за додержанням податкового законодавства, органів державного бюро розслідувань

            Підозрюваним є особа, якій у порядку, передбаченому ст. ст. 276 – 279 КПК, повідомлено про підозру, або особа, яка затримана за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення.

            Обвинуваченим (підсудним) є особа, обвинувальний акт щодо якої переданий до суду в порядку, передбаченому ст. 291 КПК.

            Потерпілим у кримінальному провадженні може бути фізична особа, якій кримінальним провадженням завдано моральної, фізичної або майнової шкоди, а також юридична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано майнової шкоди.

Методичні вказівки та рекомендації.

Починаючи вивчення такої важливої теми як "Учасники кримінального провадження", студентам необхідно, перш за все, чітко засвоїти зміст поняття учасників кримінального провадження і зрозуміти існуючі в теорії критерії та види їх класифікації, значення розподілу учасників на окремі групи, після чого буде можливим вивчення й усвідомлення місця кожного учасника провадження і ролі, яку він відіграє у кримінальному судочинстві.

Важливе значення має правильне з'ясування повноважень того чи іншого суб'єкта кримінальних процесуальних правовідносин. Студентам необхідно правильно розуміти основні теоретичні положення даної теми, оскільки це дозволить їм на практиці ефективно використовувати норми кримінального процесуального закону, якими регламентовані права і обов'язки учасників кримінального провадження.

На семінарських заняттях слід розглянути теоретичні питання, які пов'язані з поняттям учасників кримінального провадження, а також розкрити їх зміст. Доцільно використовувати при цьому схеми, діафільми, які є на кафедрі. Засвоєнню питань теми буде сприяти й аналіз правових норм, що закріплюють повноваження окремих учасників процесуальних відносин і забезпечують їх реалізацію.

Завдання для самостійної роботи. Вирішити завдання і тести по темі № 4, які містяться в навчально – методичному комплексі.

 

Список використаних джерел до теми № 4.

Нормативно ‑ правові акти:

1. Конституція України. - К., 1996.
2. КПК України: статті 3, 31, 36 – 45, 55 - 74.
3. Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 07 липня 2010 р. № 2453-VІ.
4. Закон України «Про прокуратуру» від 5 листопада 1991 р. № 1789-ХІІ зі змінами й доповненнями.
5. Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012р. №5076-VІ.
6. Закон України «Про попереднє ув'язнення» від 30 червня 1993 р. № 3352-XII зі змінами й доповненнями.
7. Закон України «Про оперативно - розшукову діяльність» від 18 лютого 1992 р. № 2135-ХІІ зі змінами й доповненнями.
8. Закон України “Про судову експертизу” від 25 лютого 1994 р. Відомості Верховної Ради України. - 1994. - № 28. - Ст.232.
9. Закон України “Про безоплатну правову допомогу” від 02.06.2011р. №3460-VІ.
10. 5. Порядок і умови проведення конкурсу та вимог до професійного рівня адвокатів, які залучаються до надання безоплатної вторинної правової допомоги, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2011р. №1362.
11. Правила поведінки в ізоляторах тимчасового утримання осіб, затриманих і взятих під варту: Затверджено наказом МВС України від 14 серпня 1995 р. № 548 дск.
12. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням громадянина Солдатова Геннадія Івановича щодо офіційного тлумачення положень ст. 59 Конституції України, ст. 44 Кримінально-процесуального кодексу України, статей 268, 271 Кодексу України про адміністративні правопорушення (справа про право вільного вибору захисника) від 16 листопада 2000 р.
13. Положення, про порядок короткочасного затримання осіб, які підозрюються у вчиненні злочину від 13 липня 1976 р. № 4203-ІХ // Відомості Верховної Ради СРСР, — 1977. — №1. — Ст. 2.
14. Науково – практичний коментар до Кримінально – процесуального кодексу України / За заг. ред. Матвійчука В.К. / В. К. Матвійчук, І. О. Харь, - К. : Алеута; КНТ; ЦУЛ, 2010 – 460 с.
15. Кримінальний процесуальний кодекс України. Науково – практичний коментар: у 2 т. Т. 1 / О.М.Бандурка, Є.М. Блажівський, Є.П.Бурдоль та ін.; за заг. ред. В.Я.Тація, В.П.Пшонки, А.В.Портнова. – Х.: Право, 2012.- 768 с.
16. Кримінальний процесуальний кодекс України: структурно – логічні схеми і таблиці, типові бланки та зразки процесуальних документів : науково – практичний посібник / [авт. кол.: Андреєв Р.Г., Блажівський Є.М., Гошовський М.І. та ін.]. – К.: Алерта, 2012. – 736 с.
17. Кримінальний процес [текст]: підручник. / За заг. ред. В.В. Коваленка, Л.Д. Удалової, Д.П. Письменного. – К.: «Центр учбової літератури», 2013. – 544 с.

Судова практика:

18. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 р. № 8 “Про застосування законодавства, яке забезпечує право на захист у кримінальному судочинстві».

 

 

 

 

 

Змістовний модуль 2.

Загальна частина кримінального процесуального права України.

 

Тема 5. Докази і доказування в кримінальному провадженні (загальні положення). Цілі, предмет, межі доказування та докази в кримінальному провадженні.

Семінар – 2 год.

1. Поняття і значення кримінального процесуального доказування. Поняття, предмет доказування в кримінальній справі та його структура. Межі доказування.
2. Поняття доказів в кримінальному провадженні.
3. Класифікація доказів. Характеристика їх окремих джерел.

Теми рефератів, доповідей

1. Теорія пізнання як основа теорії доказування в кримінальному провадженні.
2. Теорія доказів.
3. Доказове право.
4. Встановлення об’єктивної істини – мета доказування в кримінальному провадженні.
5. Належність і допустимість доказів.
6. Недопустимість доказів та відомостей, які стосуються особи підозрюваного, обвинуваченого.
7. Відносність доказів.
8. Правила користування непрямими доказами.
9. Характеристика окремих джерел доказів.

Перелік ключових термінів та понять.

Доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому КПК порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.

Джерелами доказів є: показання свідків, потерпілого, підозрюваного, обвинуваченого; висновок експерта, речові докази, протоколи слідчих і судових дій; інші документи.

Доказове право – це система правових норм, які регламентують виявлення, процесуальне закріплення, перевірку і оцінку доказів, а також доказування всіх обставин, які мають значення для справи.

Теорія доказів – це система відповідних теоретичних положень, законодавства і практика його застосування.

Доказування – це діяльність судді, слідчого судді, слідчого, прокурора з виявлення, закріплення, перевірки й оцінки доказів.

Предмет доказування – це сукупність обставин чи фактів, які необхідно встановити для розгляду справи по суті.

Класифікація доказів – це розподіл доказів на окремі групи.

Завдання для самостійної роботи. Вирішити завдання і тести по темі № 5, які містяться в навчально – методичному комплексі.

 

Список використаних джерел до теми № 5.

Нормативно ‑ правові акти:

1. Кримінально-процесуальний кодекс України: статті 84 - 110.
2. Закон України “Про оперативно - розшукову діяльність” Прийнятий 18 лютого 1992р. // Відомості Верховної Ради України. - 1992. - № 22. – ст. 303.
3. Порядок обчислення розміру фактичних витрат закладу охорони здоров'я на стаціонарне лікування потерпілого від злочинного діяння та зарахування стягнених з винних осіб коштів до відповідного бюджету і їх використання, затверджений постановою Кабінету Міністрів від 16 липня 1993 р. (зі змінами і доповненнями).
4. Науково – практичний коментар до Кримінально – процесуального кодексу України / За заг. ред. Матвійчука В.К. / В. К. Матвійчук, І. О. Харь, - К. : Алеута; КНТ; ЦУЛ, 2010 – 460 с.
5. Кримінальний процесуальний кодекс України. Науково – практичний коментар: у 2 т. Т. 1 / О.М.Бандурка, Є.М. Блажівський, Є.П.Бурдоль та ін.; за заг. ред. В.Я.Тація, В.П.Пшонки, А.В.Портнова. – Х.: Право, 2012.- 768 с.
6. Кримінальний процесуальний кодекс України: структурно – логічні схеми і таблиці, типові бланки та зразки процесуальних документів : науково – практичний посібник / [авт. кол.: Андреєв Р.Г., Блажівський Є.М., Гошовський М.І. та ін.]. – К.: Алерта, 2012. – 736 с.
7. Кримінальний процес [текст]: підручник. / За заг. ред. В.В. Коваленка, Л.Д. Удалової, Д.П. Письменного. – К.: «Центр учбової літератури», 2013. – 544 с.

Судова практика.

8. Про додержання судами України процесуального законодавства, яке регламентує судовий розгляд кримінальних справ: постанова Пленуму Верховного Суду України від 27 грудня 1985р. № 11 (п. 12) (зі змінами і доповненнями).
9. Про застосування судами України законодавства, що регулює повернення кримінальних справ на додаткове розслідування: постанова Пленуму Верховного Суду України від 11 лютого 2005 р. № 2 (п. 11) (зі змінами і доповненнями).
10. Про виконання судами України законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України з питань судового розгляду кримінальних справ і постановлення вироку: постанова Пленуму Верховного Суду України від 29 червня 1990 р. № 5 (п. 16) (зі змінами і доповненнями).

 

Тема 6. Процес доказування в кримінальному провадженні та його суб’єкти.

Семінар

1. Поняття процесу доказування та його елементи.
2. Способи збирання та перевірки доказів у кримінальному провадженні.
3. Обов’язок доказування вини підозрюваного (обвинуваченого).
4. Захисник як суб’єкт доказування.

Теми рефератів, доповідей

1. Оцінка доказів.
2. Участь інших учасників кримінального провадження в доказуванні.
3. Версії в процесі доказування.
4. Планування в процесі доказування.

Перелік ключових термінів та понять.

            Процес доказування – це діяльність із виявлення та пізнання з допомогою доказів певних фактів для вирішення конкретного кримінального провадження.

            Оцінка доказів – це визначення достовірності доказів.

            Необхідно під час самостійної роботи вирішити завдання № 163‑166 практикуму «Кримінально – процесуальне право України», що стосуються цієї теми.

Завдання для самостійної роботи. Вирішити завдання і тести по темі № 6, які містяться в навчально – методичному комплексі.

 

Список використаних джерел до теми № 6.

Нормативно ‑ правові акти.

1. Кримінальний процесуальний кодекс України: статті 91 – 110.
2. Науково – практичний коментар до Кримінально – процесуального кодексу України / За заг. ред. Матвійчука В.К. / В. К. Матвійчук, І. О. Харь, - К. : Алеута; КНТ; ЦУЛ, 2010 – 460 с.
3. Кримінальний процесуальний кодекс України. Науково – практичний коментар: у 2 т. Т. 1 / О.М.Бандурка, Є.М. Блажівський, Є.П.Бурдоль та ін.; за заг. ред. В.Я.Тація, В.П.Пшонки, А.В.Портнова. – Х.: Право, 2012.- 768 с.
4. Кримінальний процесуальний кодекс України: структурно – логічні схеми і таблиці, типові бланки та зразки процесуальних документів : науково – практичний посібник / [авт. кол.: Андреєв Р.Г., Блажівський Є.М., Гошовський М.І. та ін.]. – К.: Алерта, 2012. – 736 с.
5. Кримінальний процес [текст]: підручник. / За заг. ред. В.В. Коваленка, Л.Д. Удалової, Д.П. Письменного. – К.: «Центр учбової літератури», 2013. – 544 с.

Судова практика.

6. Про практику застосування судами України законодавства, що регулює повернення кримінальних справ на додаткове розслідування: постанова Пленуму Верховного Суду України від 11 лютого 2005 р. № 2 (п. 3).
7. Про виконання судами України законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України з питань судового розгляду кримінальних справ і постановлення вироку: постанова Пленуму Верховного Суду України від 29 червня 1990 р. № 5 (пункти 16, 17) (зі змінами і доповненнями).

 

Тема 7. Показання осіб як докази в кримінальному провадженні.

Самостійна робота – 2 год.

1. Показання свідків, їх предмет, значення та оцінка. Особи, які не можуть бути допитані як свідки в кримінальному провадженні.
2. Показання потерпілого, їх предмет, значення та оцінка. Особливості оцінки показань потерпілого від злочину.
3. Показання підозрюваного та обвинуваченого, їх предмет, значення та оцінка.

Теми рефератів, доповідей.

1. Процес формування показань свідків, його етапи.
2. Особливості показань неповнолітнього свідка.
3. Процесуальні гарантії одержання правдивої інформації від неповнолітнього свідка.
4. Обмова і самообмова у показаннях підозрюваного та обвинуваченого.

Перелік ключових термінів та понять.

            Показання свідка – це повідомлення певної особи про обставини справи.

            Показання підозрюваного – це повідомлення особи з приводу обставин її затримання або застосування запобіжного заходу.

            Обмова – це показання підозрюваного (обвинуваченого), у яких він повідомляє про участь його в злочині, який він не вчиняв.

Завдання для самостійної роботи. Вирішити завдання і тести по темі № 7, які містяться в навчально – методичному комплексі.

 

Список використаних джерел до теми № 7.

Нормативно‑правові акти.

1. КПК України: статті 95 - 97.
2. Науково – практичний коментар до Кримінально – процесуального кодексу України / За заг. ред. Матвійчука В.К. / В. К. Матвійчук, І. О. Харь, - К. : Алеута; КНТ; ЦУЛ, 2010 – 460 с.
3. Кримінальний процесуальний кодекс України. Науково – практичний коментар: у 2 т. Т. 1 / О.М.Бандурка, Є.М. Блажівський, Є.П.Бурдоль та ін.; за заг. ред. В.Я.Тація, В.П.Пшонки, А.В.Портнова. – Х.: Право, 2012.- 768 с.
4. Кримінальний процесуальний кодекс України: структурно – логічні схеми і таблиці, типові бланки та зразки процесуальних документів : науково – практичний посібник / [авт. кол.: Андреєв Р.Г., Блажівський Є.М., Гошовський М.І. та ін.]. – К.: Алерта, 2012. – 736 с.
5. Кримінальний процес [текст]: підручник. / За заг. ред. В.В. Коваленка, Л.Д. Удалової, Д.П. Письменного. – К.: «Центр учбової літератури», 2013. – 544 с.

Судова практика.

6. Про практику застосування судами законодавства, яким передбачені права потерпілих від злочинів: постанова Пленуму Верховного Суду України від 2 липня 2004 р. № 13.
7. Про додержання судами України процесуального законодавства, яке регламентує судовий розгляд кримінальних справ: постанова Пленуму Верховного Суду України від 27 грудня 1985 р. № 11 (пункти 4, 5) (зі змінами і доповненнями).

 

Тема 8. Речові докази в кримінальному провадженні.

Самостійна робота – 2 год.

1. Поняття і значення речових доказів як одного з джерел доказів у кримінальному провадженні.
2. Види речових доказів.
3. Процесуальний порядок оформлення предметів як речових доказів.

Перелік рефератів, доповідей.

1.Визначення долі речових доказів при вирішенні кримінального провадження.

Перелік ключових термінів та понять.

            Речові докази – це предмети, які були знаряддям вчинення злочину або були об’єктом злочинних дій.

Завдання для самостійної роботи. Вирішити завдання і тести по темі № 8, які містяться в навчально – методичному комплексі.

 

Список використаних джерел до теми № 8.

Нормативно ‑ правові акти.

1. Кримінально-процесуальний кодекс України: статті 98 - 100.
2. Науково – практичний коментар до Кримінально – процесуального кодексу України / За заг. ред. Матвійчука В.К. / В. К. Матвійчук, І. О. Харь, - К. : Алеута; КНТ; ЦУЛ, 2010 – 460 с.
3. Кримінальний процесуальний кодекс України. Науково – практичний коментар: у 2 т. Т. 1 / О.М.Бандурка, Є.М. Блажівський, Є.П.Бурдоль та ін.; за заг. ред. В.Я.Тація, В.П.Пшонки, А.В.Портнова. – Х.: Право, 2012.- 768 с.
4. Інструкція про порядок вилучення, обліку, зберігання і передачі речових доказів по кримінальних справах, цінностей і іншого майна органами попереднього слідства, дізнання і судами, затверджена наказом міністра юстиції СРСР 18 жовтня 1989 р. № 34/15 і введена в дію з 1 липня 1990 р.
5. Кримінальний процесуальний кодекс України: структурно – логічні схеми і таблиці, типові бланки та зразки процесуальних документів : науково – практичний посібник / [авт. кол.: Андреєв Р.Г., Блажівський Є.М., Гошовський М.І. та ін.]. – К.: Алерта, 2012. – 736 с.
6. Кримінальний процес [текст]: підручник. / За заг. ред. В.В. Коваленка, Л.Д. Удалової, Д.П. Письменного. – К.: «Центр учбової літератури», 2013. – 544 с.

Судова практика.

7. Про практику застосування судами України законодавства про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної злочином, і стягнення безпідставно нажитого майна: постанова Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1989 р. № 3 (пункти 19, 20) (зі змінами і доповненнями від 3 грудня 1997 р.).
8. Про судову практику в справах про злочини проти власності: постанова Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 р. № 10.

 

Тема 9. Висновок експерта як джерело доказів у кримінальному провадженні.

Самостійна робота – 2 год.

1. Поняття і значення висновку експерта як доказу в кримінальному провадженні.
2. Процесуальний статус судового експерименту: права, обов’язки, відповідальність.
3. Висновок експерта та його структура.

Перелік рефератів, доповідей.

1. Предмет судової експертизи та її види.
2. Права учасників кримінального провадження та їх реалізація при призначенні та проведенні судової експертизи.
3. Постанова при призначенні експертизи.
4. Особливості оцінки висновку експерта.

Перелік ключових термінів та понять.

            Експерт – це особа, яка володіє спеціальними знаннями в науці, техніці, мистецтві та якій постановою або ухвалою доручено проведення експертизи.

            Висновок експерта – це процесуальний документ, складений експертом, у якому даються відповіді на ті питання, які поставлені експерту в постанові досудового слідства.

Завдання для самостійної роботи. Вирішити завдання і тести по темі № 9, які містяться в навчально – методичному комплексі.

 

Список використаних джерел до теми № 9.

Нормативно ‑ правові акти.

1. Кримінальний процесуальний кодекс України: статті 101 - 102.
2. Закон України “Про судову експертизу” від 25 лютого 1994р. (зі змінами і доповненнями).
3. Науково – практичний коментар до Кримінально – процесуального кодексу України / За заг. ред. Матвійчука В.К. / В. К. Матвійчук, І. О. Харь, - К. : Алеута; КНТ; ЦУЛ, 2010 – 460 с.
4. Кримінальний процесуальний кодекс України. Науково – практичний коментар: у 2 т. Т. 1 / О.М.Бандурка, Є.М. Блажівський, Є.П.Бурдоль та ін.; за заг. ред. В.Я.Тація, В.П.Пшонки, А.В.Портнова. – Х.: Право, 2012.- 768 с.
5. Кримінальний процесуальний кодекс України: структурно – логічні схеми і таблиці, типові бланки та зразки процесуальних документів : науково – практичний посібник / [авт. кол.: Андреєв Р.Г., Блажівський Є.М., Гошовський М.І. та ін.]. – К.: Алерта, 2012. – 736 с.
6. Кримінальний процес [текст]: підручник. / За заг. ред. В.В. Коваленка, Л.Д. Удалової, Д.П. Письменного. – К.: «Центр учбової літератури», 2013. – 544 с.

 

Тема 10. Протоколи слідчих і судових дій, протоколи з відповідними додатками та інші документи як джерела доказів.

Практичне заняття

1. Поняття і види протоколів слідчих дій як джерело доказів.
2. Процесуальна форма та зміст протоколу слідчої дії.
3. Поняття документа як джерела доказів. Види документів.

Теми рефератів, доповідей.

1. Судові протоколи: види, зміст, порядок складання.
2. Перевірка й оцінка документів як джерела доказів.
3. Протоколи з відповідними та інші документи, як джерела доказів.

Перелік ключових термінів та понять.

            У випадках, передбачених КПК України, хід і результати проведення процесуальної дії фіксуються у протоколі.

            Документ – це джерело доказів, якщо в ньому викладені або засвідчені обставини, які мають значення для кримінального провадження.

Завдання для самостійної роботи. Вирішити завдання і тести по темі № 10, які містяться в навчально – методичному комплексі.

 

Методичні вказівки та рекомендації до теми 5‑10.

Перш за все треба пам'ятати, що ці теми найважливіші та найскладніші з курсу, оскільки доказування є основним змістом всієї кримінальної процесуальної діяльності і всіх правовідносин, що виникають під час провадження в справах про злочини.

Основні теоретичні питання з цієї проблеми будуть розглянуті при читанні лекцій, інші питання потрібно буде обговорити і засвоїти при проведенні семінарських, практичних занять у навчальних групах.

Необхідно звернути увагу на те, що за своєю гносеологічною суттю доказування в кримінальному провадженні є різновидом людського пізнання дійсності, а саме фактів, явищ і подій минулого, що мають кримінально - правове значення. При доказуванні застосовуються (з урахуванням специфіки) всі закони і категорії логіки. За своїм змістом кримінально - процесуальне доказування поділяється на два види: 1) доказування як дослідження фактичних обставин справи; 2) доказування як логічне і процесуальне обґрунтування певних тверджень, висновків та рішень в кримінальному провадженні.

Кримінально-процесуальне доказування регулюється правовими нормами, сукупність яких утворює доказове право, що вивчається теорією доказів.

Питання про докази займають одне із найважливіших місць в системі кримінального процесуального права і врегульовані в ст.ст. 84 - 110 КПК України.

Окрему увагу бажано приділити з'ясуванню сутності засобів збирання (формування) доказів та їх процесуальних джерел; правилам перевірки і оцінки доказів та їх джерел; висвітленню сутності достовірності, належності, допустимості і достатності доказів; особливостям процесу доказування в окремих стадіях кримінального судочинства.

Суттєвим є питання про предмет доказування, під яким розуміється така сукупність передбачених кримінальним процесуальним законом обставин, встановлення яких необхідно для вирішення заяв і повідомлень про злочин, кримінального провадження в цілому або судової справи в стадії виконання судового рішення, а також для прийняття процесуальних заходів профілактичного характеру.

Межі доказування і суб'єкти доказування - це питання, які обов'язково повинні мати місце при розгляді теми в цілому. Під межами доказування розуміють такий обсяг доказового матеріалу, який забезпечує надійне і достовірне встановлення всіх обставин, що входять до предмету доказування. Обов'язок доказування законом повністю покладено на осіб, які здійснюють провадження в кримінальному провадженні.

Безперечно, що питання про поняття і класифікацію доказів та їх джерел займає важливе місце при розгляді теми. Потрібно мати на увазі, що у кримінальному судочинстві доказами є фактичні дані, відомості про факти, обставини справи, які використовуються як аргументи. Треба знати, що докази класифікуються на прямі і непрямі, обвинувальні і виправдовувальні, первинні і похідні, а також за джерелами одержання відомостей про факти.

Характеризуючи джерела доказів, треба виходити з того, що в Кримінальному процесуальному кодексі містяться такі види процесуальних джерел доказів: показання свідка, потерпілого, підозрюваного, обвинуваченого, висновок експерта, речові докази, документи, протоколи слідчих і судових дій, протоколи з відповідними додатками, інші документи. При розкритті змісту кожного з них, треба пам'ятати, що документи як самостійне джерело доказів, відрізняються від протоколів слідчих і судових дій, але іноді можуть виступати в справі і як речові докази.

На семінарських заняттях слід розглянути теоретичні питання, які пов'язані з визначенням загального поняття кримінального процесуальне доказування, його видів і елементів. Студенти повинні розкрити зміст теорії доказів і доказового права, їх співвідношення. Обов'язково з'ясовують знання студентів щодо способів збирання доказів, правил їх перевірки і оцінки, в тому числі з урахуванням специфіки в кожній стадії кримінального судочинства. Також обговорюються проблеми предмету, меж і суб'єктів доказування, поняття і класифікації доказів та їх джерел. Засвоєнню питань теми буде сприяти й аналіз окремих правових норм, що регулюють доказування в кримінальному провадженні.

На практичних заняттях доцільно проводити дискусії по обговоренню реферативних та наукових повідомлень, підготовлених студентами під керівництвом науково ‑ педагогічних працівників. Рішення ситуаційних та контрольних завдань дасть змогу перевірити рівень засвоєння навчального матеріалу студентами і покаже їх вміння використовувати отримані знання на практиці.

Готуючись до занять студентам слід обов'язково ознайомитися з рекомендованою по даній темі літературою.

Список використаних джерел до теми 10.

Нормативно ‑ правові акти.

1. Кримінальний процесуальний кодекс України: статті 103 - 110.
2. Закон України “Про оперативно - розшукову діяльність” від 18 лютого 1992 р. (статті 8, 10) (зі змінами і доповненнями).
3. Закон України “Про організаційно - правові основи боротьби з організованою злочинністю” від 30 червня 1993 р. (ст. 15) (зі змінами і доповненнями).
4. Науково – практичний коментар до Кримінально – процесуального кодексу України / За заг. ред. Матвійчука В.К. / В. К. Матвійчук, І. О. Харь, - К. : Алеута; КНТ; ЦУЛ, 2010 – 460 с.
5. Кримінальний процесуальний кодекс України. Науково – практичний коментар: у 2 т. Т. 1 / О.М.Бандурка, Є.М. Блажівський, Є.П.Бурдоль та ін.; за заг. ред. В.Я.Тація, В.П.Пшонки, А.В.Портнова. – Х.: Право, 2012.- 768 с.
6. Кримінальний процесуальний кодекс України: структурно – логічні схеми і таблиці, типові бланки та зразки процесуальних документів : науково – практичний посібник / [авт. кол.: Андреєв Р.Г., Блажівський Є.М., Гошовський М.І. та ін.]. – К.: Алерта, 2012. – 736 с.
7. Кримінальний процес [текст]: підручник. / За заг. ред. В.В. Коваленка, Л.Д. Удалової, Д.П. Письменного. – К.: «Центр учбової літератури», 2013. – 544 с.

 

Тема 11. Заходи забезпечення кримінального провадження.

Семінар – 2 год.

1. Загальна характеристика заходів забезпечення кримінального провадження в кримінальному процесуальному праві України, їх поняття, види та значення.
2. Поняття, види і система заходів забезпечення кримінального провадження.
3. Запобіжні заходи, затримання особи.
4. Тримання під вартою як запобіжний захід.
5. Затримання особи без ухвали слідчого судді, суду, як тимчасовий запобіжний захід: поняття, суть, мета, підстави, строки, гарантії і його законність, умови затримання.

Теми рефератів, доповідей.

1. Запобіжні заходи в системі інших заходів забезпечення кримінального провадження.
2. Підстави, мета і порядок застосування заходів забезпечення кримінального провадження та обставини, які враховуються при їх виборі.
3. Порядок обрання, зміни і скасування запобіжного заходу.
4. Строки тримання під вартою та порядок їх продовження.

 

Перелік ключових термінів та понять.

      Заходи забезпечення кримінального провадження – це заходи, які в примусовому порядку забезпечують виконання учасниками судочинства їхніх процесуальних обов’язків, дають можливість збирати докази та виключають злочинну діяльність з боку підозрюваного (обвинуваченого).

Методичні вказівки та рекомендації.

            Засвоєння цієї теми має важливе практичне значення тому, що своєчасне застосування заходів забезпечення кримінального провадження при наявності для цього підстав створює благотворні умови для встановлення об'єктивної істини в кримінальному провадженні. І, навпаки, безпідставне, не обгрунтоване застосування заходів забезпечення кримінального провадження, завжди пов'язаного з обмеженням свободи підозрюваного чи обвинуваченого, веде до істотного порушення прав людини та тягне за собою несприятливі наслідки до посадових осіб, які його обрали, у вигляді дисциплінарної, матеріальної чи кримінальної відповідальності.

Студенти повинні уявляти систему заходів кримінального провадження, яка складається з окремих груп, серед яких особливе місце посідають запобіжні заходи, які забезпечують не ухилення підозрюваного (обвинуваченого) від правосуддя. Слід відзначити, що в теорії кримінального процесуального права не має єдиного погляду щодо визначення поняття заходів забезпечення кримінального провадження. Так, Строгович М.С., перш за все, говорить про те, що це примусові заходи, які обмежують свободу обвинуваченого, а вже потім вказує на їх мету (виходячи з перелічених у законі підстав для їх обрання); Михеєнко М.М., більш докладно вказує відносно кого та ким застосовуються запобіжні заходи; Гуткін І.М. відмічає, що сутність запобіжних заходів полягає у позбавленні чи обмеженні свободи обвинуваченого (підозрюваного), погрозі майнових збитків чи встановленні за ним нагляду. Найбільш повне та вдале, на нашу думку, визначення запобіжних заходів пропонують Дубинський А.Я. та Сербулов А.М., які підкреслюють, що запобіжні заходи - це передбачені законом засоби процесуального примусу, які застосовуються у визначеному процесуальному порядку слідчим, прокурором і судом стосовно до обвинувачених (засуджених), а у виключних випадках - до підозрюваних, і полягають в позбавленні чи обмеженні свободи цих осіб або у встановленні за ними спостереження (нагляду) з тим щоб забезпечити їх участь в судочинстві і перешкодити їх можливим спробам сховатися від слідства і суду, завадити встановленню істини або виконанню вироку, а також подовженню злочинної діяльності.

Серед запобіжних заходів особливу увагу слід приділити триманню під вартою, розуміти відмінність цього запобіжного заходу від затримання особи за підозрою у вчиненні злочину і позбавлення волі, як кримінального покарання. Студенти повинні також знати суть запобіжних заходів, які не пов'язані з позбавленням волі і давати характеристику кожного з них. При цьому треба відокремлювати від них зобов'язання з'являтися за викликом і повідомляти про зміну місця проживання.

Порядок обрання, зміни і скасування запобіжних заходів докладно врегульований нормами, які містяться в розділі ІІ КПК України, але готуючись до занять студентам доцільно не лише вивчити положення цього розділу КПК, а й пригадати з раніш вивченої теми "Засади кримінального провадження" такі загальні положення, як недоторканість особи, право на захист, презумпція невинуватості. Слід звернути увагу й на особливості процесуального порядку зміни або скасування на досудовому слідстві запобіжного заходу.

Завдання для самостійної роботи. Вирішити завдання і тести по темі № 11, які містяться в навчально – методичному комплексі.

 

            Список використаних джерел до теми № 11.

1. Конституція України, прийнята на 5-й сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р.
2. Кримінальний процесуальний кодекс України: статті 131 – 213.
3. Закон України «Про попереднє ув'язнення» від 30 червня 1993 р.
4. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 р. (т. зв. «Європейська конвенція»). Протоколи № 1, 2, 4, 6,7, 11 до неї (Закон України про ратифікацію від 17 липня 1997 р. Набрала чинності для України 11 вересня 1997 р.) (Протокол № 11 — 1 листопада 1998 р.).
5. Закон України "Про судоустрій і статус суддів": Прийнятий 7 липня 2010 р. № 2453-VI.
6.  Мінімальні стандартні правила поводження з в'язнями: Резолюція Економічної і Соціальної Ради ООН 663 (XXIV) від 31 липня 1957 року та (LХІІ) від 13 травня 1977 року // Права людини і професійні стандарти для юристів в документах міжнародних організацій. - Амстердам-Київ, 1996.-С.174-188.
7. Науково – практичний коментар до Кримінально – процесуального кодексу України / За заг. ред. Матвійчука В.К. / В. К. Матвійчук, І. О. Харь, - К. : Алеута; КНТ; ЦУЛ, 2010 – 460 с.
   1. Кримінальний процесуальний кодекс України. Науково – практичний коментар: у 2 т. Т. 1 / О.М.Бандурка, Є.М. Блажівський, Є.П.Бурдоль та ін.; за заг. ред. В.Я.Тація, В.П.Пшонки, А.В.Портнова. – Х.: Право, 2012.- 768 с.
   2. Кримінальний процесуальний кодекс України: структурно – логічні схеми і таблиці, типові бланки та зразки процесуальних документів : науково – практичний посібник / [авт. кол.: Андреєв Р.Г., Блажівський Є.М., Гошовський М.І. та ін.]. – К.: Алерта, 2012. – 736 с.
   3. Кримінальний процес [текст]: підручник. / За заг. ред. В.В. Коваленка, Л.Д. Удалової, Д.П. Письменного. – К.: «Центр учбової літератури», 2013. – 544 с.

Судова практика.

1. Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя: постанова Пленуму Верховного Суду України від 1 листопада 1996 р. № 9 // Постанови Пленуму Верховного Суду України в кримінальних справах (1973-1998) / Бюлетень законодавства і юридичної практики України. - К., -1998.
2.  Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням МВС України щодо офіційного тлумачення положень ч. З ст. 80 Конституції України (справа про депутатську недоторканність) від 27 жовтня 1999 року // Офіційний вісник України. - 1999. - № 44. - Ст.2193.
3. Про практику застосування судами застави як запобіжного заходу: постанова Пленуму Верховного Суду України від 26 березня 1999 р. № 6 // Право України. - 1999. - № 11. - С.135-137.
4. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 25 квітня 2003 р. № 4 «Про практику застосування судами запобіжного заходу у вигляді взяття під варту та продовження строків тримання під вартою на стадіях дізнання і досудового слідства» (зі змінами від 11 червня 2004 р.).

 

Тема 12. Повідомлення та цивільний позов у кримінальному провадженні.

Семінарське заняття – 2 год.

1. Поняття і значення цивільного позову в кримінальному провадженні. Підстави і порядок пред’явлення цивільного позову.
2. Поняття заходів забезпечення цивільного позову в кримінальній справі. Вжиття заходів забезпечення для відшкодування матеріальних збитків в цивільному позові.
3. Доказування цивільного позову на судовому слідстві.
4. Розгляд цивільного позову судом.
5. Повідомлення в кримінальному провадженні, його зміст.

Теми рефератів, доповідей.

1. Оскарження і опротестування вироку в частині цивільного позову.
2. Відшкодування витрат, затрачених на лікування громадян, що постраждали від злочинів.

Перелік ключових термінів.

            Цивільний позов у кримінальному провадженні – це один із засобів, що спрямований на усунення злочинних наслідків у вигляді майнової шкоди.

Методичні вказівки і рекомендації.

Завданням кримінального судочинства є охорона прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб, які беруть в ньому участь. Для виконання цих завдань кримінальне процесуальне законодавство передбачає відповідні заходи, серед яких є й такі, що дозволяють відшкодувати матеріальні збитки, завдані злочинами (ст. ст. 127 - 130 КПК тощо).

Цивільний позов у кримінальному провадженні - це заявлена при провадженні у кримінальній справі вимога особи (фізичної або юридичної), яка зазнала матеріальної або моральної (немайнової) шкоди від злочину, про її відшкодування до підозрюваного (обвинуваченого) або до осіб, які несуть матеріальну відповідальність за дії підозрюваного (обвинуваченого).

Передбачена законом можливість спільного розгляду кримінального провадження і цивільного позову обумовлена наявністю єдиного юридичного факту, який є основою притягнення особи до кримінальної і цивільної відповідальності в разі заподіяння матеріальної або моральної (немайнової) шкоди. Такий спільний розгляд сприяє повному, всебічному й об'єктивному дослідженню обставин кримінальної справи, більш швидкому відшкодуванню заподіяної злочином шкоди, полегшує можливість доказування підстав і розміру цивільного позову, дає значну процесуальну економію, усуваючи дублювання в роботі судів. На кінець, необхідно мати на увазі, що точне встановлення розміру матеріальної шкоди нерідко має не тільки цивільно - правове, але й кримінально - правове значення.

Не всі цивільно - правові відносини, які виникли в зв'язку з вчиненням злочину, можуть бути встановлені і реалізовані в процесі провадження у кримінальній справі, а лише ті, котрі виникли в результаті безпосереднього завдання шкоди злочином. Необхідно пам'ятати, що в кримінальному провадженні не можливо подати позов про відшкодування шкоди хоча і завданого підозрюваним (обвинуваченим), але не в результаті злочинних дій.

Підставою для заявлення цивільного позову в науці цивільного судочинства прийнято вважати юридичні факти. Це положення повністю переноситься в кримінальне судочинство. Цими фактами прийнято вважати: а) вчинення злочину; б) наявність матеріальної або моральної шкоди, завданої цим злочином; в) наявність причинного зв'язку між злочином і шкодою.

Законодавче регулювання правовідносин, які виникають у зв'язку з цивільним позовом викликає ряд проблем практичного характеру. Студенти повинні знати їх і вміти обґрунтовувати в ході семінарського заняття, шляхи по їх вирішенню. Немає єдиної точки зору щодо можливості заявлення регресного позову в кримінальному провадженні. Зустрічаються протилежні рішення з цього питання і у судовій практиці.

Необхідно пам'ятати, якщо шкода, завдана спільними діями декількох осіб, то позов може бути пред'явлений до всіх осіб, що вчинили злочин. Закриття кримінального провадження з підстав не реабілітуючого характеру не звільняє особу від обов'язку відшкодувати у встановленому законом порядку матеріальні збитки, завдані її протиправними діями.

Проблематичними у процесуальній науці є питання про можливість відшкодування збитків понесених потерпілим у зв'язку з неотриманням через вчинення злочину очікуваного прибутку, а також щодо можливості відшкодування завданої злочином шкоди шляхом відновлення пошкодженого майна.

Обов'язково треба з'ясувати особливості порядку доказування цивільного позову у справі про злочин і засоби забезпечення цивільного позову в кримінальному провадженні.

Завдання для самостійної роботи. Вирішити завдання і тести по темі № 12, які містяться в навчально – методичному комплексі.

 

Список використаних джерел до теми № 12.

Нормативно-правові акти.

1. Конституція (Основний Закон) України. - К., 1996.
2. Кримінальний процесуальний кодекс України: статті 127 – 130, 111 - 112.
3. Науково – практичний коментар до Кримінально – процесуального кодексу України / За заг. ред. Матвійчука В.К. / В. К. Матвійчук, І. О. Харь, - К. : Алеута; КНТ; ЦУЛ, 2010 – 460 с.
4. Кримінальний процесуальний кодекс України. Науково – практичний коментар: у 2 т. Т. 1 / О.М.Бандурка, Є.М. Блажівський, Є.П.Бурдоль та ін.; за заг. ред. В.Я.Тація, В.П.Пшонки, А.В.Портнова. – Х.: Право, 2012.- 768 с.
5. Кримінальний процесуальний кодекс України: структурно – логічні схеми і таблиці, типові бланки та зразки процесуальних документів : науково – практичний посібник / [авт. кол.: Андреєв Р.Г., Блажівський Є.М., Гошовський М.І. та ін.]. – К.: Алерта, 2012. – 736 с.
6. Кримінальний процес [текст]: підручник. / За заг. ред. В.В. Коваленка, Л.Д. Удалової, Д.П. Письменного. – К.: «Центр учбової літератури», 2013. – 544 с.

 

Тема 13. Процесуальні строки та процесуальні витрати.

Семінарське заняття

1. Поняття, види і значення кримінальних процесуальних строків.
2. Правила (порядок) обчислення кримінальних процесуальних строків.
3. Поняття, види, зміст, структура і значення процесуальних витрат.
4. Стягнення процесуальних витрат.

Теми для рефератів, доповідей.

1. Обов’язкове додержання кримінальних процесуальних строків, їх зупинення і продовження та відновлення.
2. Порядок вирішення питання про відшкодування збитків, які заподіяно свідкам, потерпілим, експертам, спеціалістам, перекладачам, понятим.

Перелік ключових термінів та понять.

            Кримінальні процесуальні строки – це встановлений законом або уповноваженим учасником судочинства період часу, протягом якого учасники судочинства повинні прийняти належне рішення у справі, вчинити встановлені законом дії або утриматися від їх вчинення.

            Під кримінальними процесуальними витратами слід розуміти, витрати, зв’язані з провадженням в кримінальних провадженнях, які відшкодовуються з бюджету або коштів учасників кримінального судочинства.

Методичні вказівки та рекомендації.

Ця тема особливо важливе має значення для студентів, оскільки вміння правильно орієнтуватися у строках кримінальної процесуальної діяльності дозволить їм, як майбутнім працівникам органів досудового розслідування, своєчасно вживати процесуальних заходів щодо встановлення обставин у кримінальних справах і швидко, без порушень закону розкривати злочини.

Під процесуальним строком слід розуміти передбачений кримінальним процесуальним законом період часу, термін на протязі якого органи, що ведуть процес повинні вчинити певні процесуальні дії (прийняти рішення) або утриматися від їх вчинення (прийняття), а інші учасники судочинства реалізувати свої права чи виконати покладені на них обов'язки.

Точне обчислення і дотримання процесуальних строків забезпечує швидкість і ефективність досудового розслідування і судового розгляду кримінальної справи, а також права осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві. У деяких випадках порушення процесуальних строків призводить до зволікання у розслідуванні кримінальних справ, до порушення прав і інтересів людини під час здійснення правосуддя і тягне за собою притягнення винних посадових осіб до відповідальності. Якщо ж такі порушення пов'язані з обмеженням права особи на захист, то вони розглядаються як суттєві порушення кримінального процесуального закону і тягнуть за собою скасування основного рішення у справі. Пропущення відповідного строку учасником провадження у кримінальній справі може призвести до втрати ним можливості реалізувати своє процесуальне право (наприклад, це стосується права на принесення апеляційної скарги). У той же час законодавець іноді передбачає можливість подовження або відновлення процесуальних строків, якщо це обумовлено об'єктивними причинами.

У кримінальному провадженні строки обчислюються годинами, днями і місяцями. При обчисленні строків в годинах і днях не береться до уваги той день (доба) і та година, від яких починається відлік строку. Якщо строк обчислюється в днях, то він закінчується о 24 годині останньої доби, але якщо відповідну дію належить провести в суді або в органах досудового розслідування чи прокуратури, то строк закінчується у встановлений час закінчення робочого дня в цих установах.

Строк не вважається пропущеним, коли скаргу або інший документ здано особою до закінчення строку на пошту.

Глава 8 КПК включає статті, які регулюють питання відшкодування витрат, що були понесені в результаті розслідування і розгляду кримінальної справи. Такі судові витрати складаються: 1) із витрат на правову допомогу; 2) витрат, пов’язаних із прибуттям до місця досудового розслідування або судового провадження; 3) витрат, пов’язаних із залученням потерпілих, свідків, спеціалістів, перекладачів та експертів; 4) витрат, пов’язаних із зберіганням і пересиланням речей і документів.

Процесуальні витрати покладаються на засуджених, за винятком виплат перекладачам, або приймаються на рахунок держави.

Свідки, потерпілі, експерти, фахівці, перекладачі, поняті мають право на відшкодування витрат, які пов'язані з їх явкою за викликом (кошти на проїзд, витрати по найму житла, добові). За вказаними особами зберігається середня заробітна плата за місцем їх роботи. Особам, які не є працівниками підприємств, організацій, установ виплачується винагорода за відрив їх від занять.

Розміри сум, які підлягають виплаті у зв'язку з явкою або в якості винагороди, а також порядок таких виплат врегульований спеціальною інструкцією, що затверджена урядом держави.

Завдання для самостійної роботи. Вирішити завдання і тести по темі № 13, які містяться в навчально – методичному комплексі.

 

Список використаних джерел до теми 13.

Нормативно-правові акти

1. Конституція (Основний Закон) України. - К., 1996.
2. Кримінальний процесуальний кодекс України: статті 49, 113 – 126, 291, 572, 594.
3. Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно – розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» від 1 грудня 1994 р.
4. Закон України «Про безоплатну правову допомогу» від 02.06.2011р.
5. Постанова Кабінету Міністрів України від 1 липня 1996 р. № 710 «Про затвердження Інструкції про порядок і розміри відшкодування витрат та виплати винагороди особам, що викликаються до органів дізнання, досудового слідства, прокуратури, суду або до органів, у провадженні яких перебувають справи про адміністративні правопорушення, та виплати державним спеціалізованим установам судової експертизи за виконання їх працівниками функцій експертів і спеціалістів».
6. Постанова Кабінету Міністрів України від11.06.2008 р. № 539.
7. Постанова Кабінету Міністрів України від 18 квітня 2012 р. № 305 «Питання оплати послуг адвокатів, які надають вторинну правову допомогу особам, затриманим в адміністративному або кримінально – процесуальному порядку, а також у кримінальних справах».
8. Науково – практичний коментар до Кримінально – процесуального кодексу України / За заг. ред. Матвійчука В.К. / В. К. Матвійчук, І. О. Харь, - К. : Алеута; КНТ; ЦУЛ, 2010 – 460 с.

9. Кримінальний процесуальний кодекс України. Науково – практичний коментар: у 2 т. Т. 1 / О.М.Бандурка, Є.М. Блажівський, Є.П.Бурдоль та ін.; за заг. ред. В.Я.Тація, В.П.Пшонки, А.В.Портнова. – Х.: Право, 2012.- 768 с.
10. Кримінальний процесуальний кодекс України: структурно – логічні схеми і таблиці, типові бланки та зразки процесуальних документів : науково – практичний посібник / [авт. кол.: Андреєв Р.Г., Блажівський Є.М., Гошовський М.І. та ін.]. – К.: Алерта, 2012. – 736 с.
11. Кримінальний процес [текст]: підручник. / За заг. ред. В.В. Коваленка, Л.Д. Удалової, Д.П. Письменного. – К.: «Центр учбової літератури», 2013. – 544 с.

 

Тема 14. Основні положення Загальної частини кримінального процесуального права деяких інших держав.

Самостійна робота - 2 год.

1. Загальні положення кримінального процесуального права Англії, Уельса, США, Німеччини, Франції.
2. Загальна характеристика учасників процесу за кримінальним процесуальним правом Англії, Уельса, США, Німеччини, Франції.

Виноситься на самостійне вивчення.

Список використаних джерел до теми 14 та 32.

1. Уголовно - процессуальный кодекс Франции. — М., 1967.
2. Федеративная Республика Германия. Конституция и законодательные акты. — М.: Прогресс, 1991.
3. Федеративная Республика Германия. Уголовно - процессуальный кодекс. — М.: Манускрипт, 1994.
4. Апарова Т.В. Суды и судебный процесс Великобритании, Англии, Уэльса, Шотландии. — М., 1996.
5. Бернэм У. Суд присяжных заседателей. — М., 1994.
6. Боботов С.В. Правосудие во Франции. — М., 1994.
7. Бутов В.Н. Уголовный процесс Австрии. — Красноярск, 1988.
8. Властин В. Служба обвинения в США: закон и политика. — М., 1987.
9. Головко Л.В. Дознание и предварительное следствие в уголовном процессе Франции. — М., 1995.
10. Гуценко К.Ф. Уголовная юстиция США. — М., 1979.
11. Давид Репе. Основные правовые системы современности. — М., 1988.
12. Джинджер Энн Ф. Верховный суд и права человека в США. — М., 1987.
13. Защита прав человека в современном мире. — М., 1993.
14. Карлен Д. Американские суды: система и персонал. — М., 1972.
15. Кларк Лерой Д. Большое жюри: использование политической власти и злоупотребление ею. — М., 1978.
16. Ковалев В.А., Чаадаев С.Г. Органы расследования и судебная система Великобритании. — М., 1985.
17. Кросс Р. Прецедент в английском праве. — М., 1985.
18. Лейленд Я. Кримінальне право: злочин, покарання, судочинство (Англ. підхід). — К.: Основи, 1996.
19. Лубенский А.И. Предварительное расследование по законодательству капиталистических государств. — М., 1977.
20. Махов В.Н., Пешков М.А. Уголовный процес США (досудебные стадии). — М., 1998.
21. Михеєнко М.М., Молдован В.В., Радзієвська Л.К. Порівняльне судове право.— К., 1993.
22. Михеенко М.М., Шибико В.П. Уголовно-процессуальное право Великобритании, США и Франции. — К., 1988.
23. Мідор Даніель Д. Суди в Сполучених Штатах Америки. — Сент-Пол, Мінесота, 1991.    
24. Николайчик В.М. Уголовный процесс США. — М., 1981.
25. Полянский Я.Н. Уголовное право и уголовный суд Англии. — М., 1969.
26. Соединенные Штаты Америки. Конституция и законодательные акты. — М., 1993.
27. СССР—Англия: юстиция и сравнительное правоведение // Материалы сов. —англ. симпозиума. — М., 1986.
28. Сучасні системи адвокатури / За ред. О.Д. Святоцького. — К., 1993.
29. Уайнреб Л. Отказ в правосудии: Уголовный процесс в США. — М., 1985.
30. Уолкер Р. Английская судебная система. — М., 1980.
31. Филимонов Б.А. Защитник в германском уголовном процессе. — М., 1997.
32. Филимонов Б.А. Основы теории доказательств в германском уголовном процессе. — М., 1994.
33. Филимонов Б.А. Уголовный процесс ФРГ. — М., 1974.
34. Филиппов С.В. Судебная система США. — М., 1980.
35. Фридмен Л. Введение в американское право. — М., 1993.
36. Шарвен Р. Юстиция во Франции. — М., 1978.

 

Змістовний модуль 3.

Особлива частина кримінального процесуального права.

Тема 15. Загальні положення досудового розслідування кримінального провадження.

Семінарське заняття – 2 год.

1. Поняття, завдання і значення досудового розслідування кримінального провадження.
2. Особливості реалізації засад кримінального провадження в стадії досудового розслідування кримінальної справи.
3. Форми досудового розслідування, строки їх провадження.
4. Поняття і види підслідності кримінальних справ. Порядок вирішення спорів про підслідність.
5. Суб’єкти процесуальної діяльності, які беруть участь у стадії досудового розслідування, їх визнання і залучення.

Теми рефератів, доповідей.

1. Взаємодія слідчого з оперативними підрозділами (правові, процесуальні та організаційні форми взаємодії).
2. Повноваження слідчого, його процесуальна самостійність і незалежність.
3. Повноваження керівника органу досудового розслідування.
4. Строки досудового розслідування. Порядок їх продовження.
5. Процесуальне оформлення проведення слідчих дій. Відображення в протоколі слідчої дії застосування технічних засобів.
6. Участь у досудовому розслідуванні понятих, перекладача, спеціаліста.

Перелік ключових термінів, понять.

            Досудове розслідування – це діяльність органів прокуратури, дізнання і слідства з виявлення, оцінки і закріплення доказів з метою розкриття злочинів.

            Форми досудового розслідування - це дізнання і досудове слідство.

            Підслідність - це сукупність встановлених законом ознак кримінального провадження, відповідно до яких вона належить до відання того чи іншого органу розслідування.

Методичні вказівки і рекомендації.

Досудове розслідування, як і інші стадії кримінального провадження, має самостійний характер, що обумовлено як специфічними завданнями, що ставляться перед цією частиною судочинства, так і певними особливостями процесуальної форми. Одною з основних особливостей цієї стадії є те, що провадження в ній може відбуватися в двох формах: у формі дізнання і формі досудового слідства. Тому в курсі кримінального процесуального права відводиться значна увага вивченню теми "Загальні положення досудового розслідування кримінального провадження", під якими розуміють систему встановлених кримінальним процесуальним законом правових положень, що визначають процесуальний порядок провадження досудового розслідування. Загальними умовами вони є тому, що містять вимоги, які регламентують для всіх органів досудового слідства порядок проведення досудового розслідування злочинів, від якого не можна відступати. Студенти повинні розуміти сутність і співвідношення таких понять як "досудове розслідування", "дізнання", "досудове слідство".

По чинному кримінальному процесуальному законодавству, досудове слідство обов'язково проводиться по всім злочинам, крім тих, по яких кримінальне провадження здійснюється у формі приватного обвинувачення.

Порядок провадження дізнання залежить від характеру суспільної небезпеки злочину.

В теорії кримінального процесуального права загальними (основними) положеннями (умовами) досудового розслідування називають визначені законом на основі засад кримінального провадження основні положення, правила, які віддзеркалюють характерні риси та особливості досудового розслідування як стадії і своїми вимогами спонукають органи досудового слідства до швидкого, раціонального, всебічного, повного й об'єктивного дослідження всіх обставин кримінальної справи, виконання завдань даної стадії й охорони в ній прав, свобод та законних інтересів громадян. Існує декілька класифікацій загальних умов досудового розслідування.

КПК України містить главу 19, якою передбачені загальні положення досудового розслідування.

До загальних положень досудового розслідування, що містяться в нормах КПК, належать правила, що регулюють початок досудового розслідування, підслідність кримінальних справ; строки досудового розслідування; об'єднання і виділення матеріалів досудового розслідування; провадження слідства в справі групою слідчих; забезпечення прав учасників кримінального провадження; недопустимість розголошення відомостей досудового розслідування; складання процесуальних документів при провадженні досудового розслідування; використання науково - технічних засобів при розкритті і розслідуванні злочину; залучення громадськості до розкриття злочинів; виявлення причин та умов, що сприяли вчиненню злочину та вжиття заходів до їх усунення; здійснення прокурорського нагляду і відомчого контролю за законністю в діяльності органів досудового розслідування та інші. Студенти повинні вивчити зазначені положення, розуміти їх сутність і значення, уявляти їх дію в кримінально-процесуальній діяльності органів досудового розслідування.

Завдання для самостійної роботи. Вирішити завдання і тести по темі № 15, які містяться в навчально – методичному комплексі.

 

Список використаних джерел до теми № 15.

Нормативно-правові акти.

1. Конституція України. – К., 1996.
2. КПК України: статті 214 - 222.
3. Закон України «Про прокуратуру» від 5 листопада 1991 р. (статті 30 — 32) (зі змінами) / / Відомості Верховної Ради України. 1991. № 53. — Ст. 793.
4. Закон України «Про оперативно - розшукову діяльність» від 18 лютого 1992 р. (статті 1—8, 10) (зі змінами) // Відомості Верховної Ради України. — 1992. — № 22. — Ст. 303.
5. Наказ Генерального прокурора України від 19 вересня 2005 р. № 4/1 гн «Про організацію прокурорського нагляду за додержанням законів органами, які проводять дізнання та досудове слідство».
6. Науково – практичний коментар до Кримінально – процесуального кодексу України / За заг. ред. Матвійчука В.К. / В. К. Матвійчук, І. О. Харь, - К. : Алеута; КНТ; ЦУЛ, 2010 – 460 с.

7. Кримінальний процесуальний кодекс України. Науково – практичний коментар: у 2 т. Т. 1 / О.М.Бандурка, Є.М. Блажівський, Є.П.Бурдоль та ін.; за заг. ред. В.Я.Тація, В.П.Пшонки, А.В.Портнова. – Х.: Право, 2012.- 768 с.
8. Кримінальний процесуальний кодекс України: структурно – логічні схеми і таблиці, типові бланки та зразки процесуальних документів : науково – практичний посібник / [авт. кол.: Андреєв Р.Г., Блажівський Є.М., Гошовський М.І. та ін.]. – К.: Алерта, 2012. – 736 с.
9. Кримінальний процес [текст]: підручник. / За заг. ред. В.В. Коваленка, Л.Д. Удалової, Д.П. Письменного. – К.: «Центр учбової літератури», 2013. – 544 с.

 

Тема 16. Поняття і види слідчих дій (слідчих (розшукових) дій і негласних слідчих (розшукових) дій).

Семінар – 2 год.

1. Поняття, види і система слідчих дій, їх співвідношення з іншими процесуальними діями та оперативно - розшуковими заходами.
2. Загальні процесуальні умови проведення слідчих дій. Фіксація ходу та результатів проведення слідчих дій.
3. Поняття, види та процесуальний порядок проведення слідчих (розшукових) дій.
4. Допит свідка і потерпілого. Процесуальні особливості виклику, допиту, оформлення допиту неповнолітнього свідка, потерпілого.
5. Допит підозрюваного і його процесуальне оформлення. Порядок виклику і допиту підозрюваного.
6. Поняття та процесуальний порядок проведення очної ставки. Види, умови, порядок і процесуальне оформлення пред’явлення для впізнання.
7. Поняття, види та процесуальний порядок проведення негласних слідчих (розшукових) дій.
8. Види негласних слідчих (розшукових) дій, що стосуються втручання у приватне спілкування.
9. Інші види негласних слідчих (розшукових) дій, їх характеристика.

Теми рефератів, доповідей.

1. Класифікація слідчих дій.
2. Слідчий експеримент (відтворення обстановки і обставин події). Поняття, підстави і мета проведення слідчого експерименту.
3. Поняття слідчого експерименту і перевірки свідчень на місці.
4. Огляд. Поняття огляду і його види. Підстави і процесуальний порядок проведення окремих видів огляду. Процесуальне оформлення огляду. Особливості огляду трупу.
5. Ексгумація трупа. Поняття, підстави, процесуальний порядок проведення ексгумації.
6. Освідування. Види освідування. Процесуальний порядок проведення і оформлення освідування. Освідування за відсутністю понятих.
7. Обшук. Види обшуку. Порядок провадження обшуку. Особливості проведення особистого обшуку.
8. Виїмка. Різниця між обшуком і виїмкою. Підстави проведення виїмки документів, які містять державну таємницю і проведення виїмки в приміщеннях дипломатичних представництв. Процесуальне оформлення.
9. Поняття і порядок накладення арешту на кореспонденцію та зняття інформації з каналів зв’язку.
10. Очна ставка (одночасний допит двох чи більше вже допитаних осіб для з’ясування причин розбіжностей у їхніх показаннях). Поняття, підстави і порядок проведення очної ставки. Процесуальне оформлення очної ставки.
11. Одержання зразків для порівняльного дослідження. Підстави і процесуальний порядок одержання зразків для порівняльного дослідження і оформлення цих дій.
12. Проведення експертизи. Підстави призначення і проведення експертизи. Зміст висновку експерта. Допит експерта. Право підозрюваного (обвинуваченого) при призначенні і проведенні експертизи. Призначення додаткової і повторної експертизи.
13. Зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж. Поняття, підстави і порядок проведення, процесуальне оформлення.
14. Зняття інформації з електронних інформаційних систем. Поняття, підстави і порядок проведення, процесуальне оформлення.
15. Обстеження публічно недоступних місць, житла чи іншого володіння особи. Поняття, підстави і порядок проведення, процесуальне оформлення.
16. Контроль за вчиненням злочину. Поняття, підстави і порядок проведення, процесуальне оформлення.
17. Виконання спеціального завдання з розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації. Поняття, підстави і порядок проведення, процесуальне оформлення.

 

Перелік ключових термінів і понять.

            Свідка можна допитувати про факти кримінальної справи, про особу підозрюваного (обвинуваченого), потерпілого (ст. 224 КПК).

            Очна ставка – це слідча дія, яка проводиться між двома раніше допитаними особами, в показаннях яких є суттєві суперечності (ст. 224 КПК).

            Пред’явлення для впізнання – це встановлення, чи є дана особа, чи предмет, саме тією особою чи предметом, на які вказав свідок, потерпілий, підозрюваний, обвинувачений.

Обшук – це невідкладна слідча дія, яка полягає в примусовому відшукуванні і вилученні слідчим в будь-якому місці знарядь злочину, цінностей, здобутих злочинним шляхом або предметів і документів, які мають доказове значення.

Огляд – це невідкладна слідча дія, яку можна проводити до моменту внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань.

Освідування – це така слідча дія, яка має на меті виявлення на тілі живої людини слідів злочину або особливих прикмет.

Провадження слідчих дій одна з найбільших за обсягом тем кримінального провадження. Враховуючи те, що в юридичній літературі висловлюються різні думки щодо змісту поняття слідчих дій, а також, що у даний час відбулося збільшення слідчих дій згідно нового процесуального законодавства, вивчення її потрібно почати саме з чіткого засвоєння поняття слідчих дій та їх характерних рис.

У першу чергу, треба пам'ятати, що слідчі дії визначені в КПК України і перелік їх є вичерпним; у законі докладно регламентований порядок їх провадження; слідчі дії можуть проводитися лише відповідними посадовими особами (особою, яка проводить дізнання, слідчим, керівником органу досудового розслідування, прокурором, слідчим суддею); вони направлені на виявлення, фіксацію та перевірку доказів; обов'язково повинні бути оформлені згідно з вимогами статей глави 5 КПК України.

Також дискусійним серед юристів є питання про класифікацію слідчих дій, поділ їх на певні види, тим більше, що цей поділ є дещо умовним. Обов'язково слід звернути увагу на те, що крім класифікації слідчі дії відрізняються за своєю процесуальною формою.

Віднесення тієї чи іншої процесуальної дії до слідчої базується на відповідних підставах, але і ці підстави по різному вказуються у працях вчених, підручниках і навчальних посібниках.

При визначенні поняття та кола слідчих дій, мабуть доцільно керуватися двома критеріями: спрямованістю процесуальної дії на встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження, та наявності самостійної детальної процедури провадження. Тоді їх можна визначити як такі, що являють собою групу кримінальних процесуальних дій, які є основними засобами встановлення обставин, що мають значення для кримінальної справи і характеризуються самостійною, детальною процедурою провадження.

Студенти повинні ретельно вивчити правила проведення і оформлення всіх слідчих дій, а також їх окремих видів, що закріплюється шляхом вирішення ситуаційних завдань, деякі з яких з складанням процесуальних документів.

Завдання для самостійної роботи. Вирішити завдання і тести по темі № 16, які містяться в навчально – методичному комплексі.

 

Список використаних джерел до теми № 16.

Нормативно-правові акти.

1. Конституція України: статті 29, 59, 62, 63, 80.
2. Кримінальний процесуальний кодекс України: статті 103 – 107, 214 - 275.
3. Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012р. №5076-VІ.
4. Закон України «Про статус народного депутата України».
5. Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 07 липня 2010 р. № 2453-VI.
6. Наказ МВС України від 28 грудня 1995 р. № 864 «Про затвердження Інструкції про порядок виконання постанов прокурорів, суддів, слідчих, органів дізнання і ухвал судів про привід підозрюваних, обвинувачених, підсудних, свідків і потерпілих» / Кримінально-процесуальний кодекс України з постатейними матеріалами / Відп. ред. Шибіко В. П. — К.: Юрінком Інтер, 2000. — С. 458.
7. Методичні рекомендації щодо пред'явлення для впізнання на попередньому слідстві / Наказ МВС України від 25 липня 2001 року № 5483 / Кл.
8. Науково – практичний коментар до Кримінально – процесуального кодексу України / За заг. ред. Матвійчука В.К. / В. К. Матвійчук, І. О. Харь, - К. : Алеута; КНТ; ЦУЛ, 2010 – 460 с.
9. Кримінальний процесуальний кодекс України. Науково – практичний коментар: у 2 т. Т. 1 / О.М.Бандурка, Є.М. Блажівський, Є.П.Бурдоль та ін.; за заг. ред. В.Я.Тація, В.П.Пшонки, А.В.Портнова. – Х.: Право, 2012.- 768 с.
   1. Кримінальний процесуальний кодекс України: структурно – логічні схеми і таблиці, типові бланки та зразки процесуальних документів : науково – практичний посібник / [авт. кол.: Андреєв Р.Г., Блажівський Є.М., Гошовський М.І. та ін.]. – К.: Алерта, 2012. – 736 с.
   2. Кримінальний процес [текст]: підручник. / За заг. ред. В.В. Коваленка, Л.Д. Удалової, Д.П. Письменного. – К.: «Центр учбової літератури», 2013. – 544 с.

Судова практика.

1. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 1 листопада 1996 р. «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя».
2. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 р. № 8 «Про застосування законодавства, яке забезпечує право на захист у кримінальному судочинстві».

 

Тема 17. Зупинення досудового розслідування та його закінчення закриттям кримінального провадження або направленням його до суду для звільнення підозрюваного (обвинуваченого) від кримінальної відповідальності.

Семінарське заняття – 2 год.

1. Поняття, підстави зупинення дізнання та досудового слідства і обставини, що його зумовлюють.
2. Процесуальний порядок зупинення дізнання та досудового слідства. Постанова про зупинення досудового розслідування.
3. Підстави та процесуальний порядок відновлення досудового розслідування.
4. Форми закінчення досудового розслідування.
5. Нагляд прокурора за законністю закриття кримінального провадження. Судовий контроль за законністю закриття кримінального провадження.

Теми рефератів і доповідей.

1. Оголошення розшуку підозрюваного (обвинуваченого) в процесі досудового розслідування в разі його зупинення.
2.  Міжнародний розшук підозрюваного (обвинуваченого).
3. Заходи щодо встановлення особи, яка вчинила злочин.
4. Закриття кримінального провадження як одна з форм закінчення досудового слідства. Підстави для закриття кримінального провадження.
5. Процесуальні дії слідчого, прокурора щодо осіб, інтереси яких зачіпає закриття кримінального провадження.
6. Оскарження постанови про закриття кримінального провадження.
7. Постанова про закриття кримінального провадження, її форма, зміст.
8. Відновлення досудового розслідування в закритому кримінальному провадженні.
9. Поняття, порядок і підстави для направлення кримінального провадження до суду для звільнення особи від кримінальної відповідальності.

Перелік ключових термінів та понять.

            Зупинення досудового розслідування – це вимушене тимчасове припинення слідчим чи іншою особою, яка здійснює досудове розслідування, процесуальної діяльності в кримінальному провадженні, внаслідок наявності в кримінальній справі обставин, що перешкоджають подальшому провадженню й закінченню досудового розслідування.

Закриття кримінального провадження – одна з форм закінчення досудового розслідування відповідно до ст. 284 КПК України.

Методичні вказівки та рекомендації.

Студенти повинні розуміти, що засвоєння даної теми має для їх подальшої практичної діяльності дуже важливе значення, оскільки від законного та обґрунтованого прийняття рішень про закінчення досудового розслідування будуть завжди залежати результати їх діяльності в боротьбі зі злочинністю. Вміння правильно застосовувати норми КПК у випадках зупинення і відновлення кримінального провадження в кримінальній справі буде говорити про їх професійні здібності. Відсутність же знань з питань теми при розслідуванні злочинів може призвести до порушення законності й потягнути притягнення винних у цьому осіб до суворої відповідальності.

Отже, студенти повинні засвоїти, що зупинення досудового розслідування є вимушеним тимчасовим припиненням слідчим процесуальної діяльності у справі про злочин, яке викликане такими вказаними в законі (ст. 280 КПК) обставинами: 1) місцезнаходження підозрюваного (обвинуваченого) невідоме; 2) психічне або інше тяжке захворювання підозрюваного (обвинуваченого) перешкоджає закінченню досудового розслідування; 3) наявна необхідність виконання процесуальних дій у межах міжнародного співробітництва. Зупинення досудового розслідування за інших причин не припустиме. При цьому треба, звернути увагу на умови за яких дозволяється зупинити досудове розслідування, а також повноваження слідчого судді в разі прийняття рішення щодо зупинення досудового розслідування.

Студенти повинні знати, що відновлення досудового розслідування відбувається не лише у випадках, коли відпадають підстави для його зупинення, а й тоді, коли необхідно провести якісь слідчі дії в кримінальному провадженні. Як зупинятися, так і відновлятися досудове розслідування в кримінальному провадженні може необмежену кількість разів, головним при цьому є законність і обґрунтованість прийнятих рішень, їх своєчасність.

Що стосується закінчення розслідування в стадії досудового розслідування, то воно відбувається в декількох формах і є припустимим лише після досягнення завдань вказаної стадії. Існують такі основні форми закінчення досудового розслідування: 1) закриття кримінального провадження; 2) закінчення досудового розслідування складанням обвинувального акта; 3) закінчення досудового розслідування складанням обвинувального акта, клопотання і звернення до суду для застосування примусових заходів медичного або виховного характеру.

Закриття кримінального провадження відбувається за мотивованим рішенням слідчого чи прокурора або суду за наявності підстав, вказаних у законі, і в порядку, передбаченому законом. Студенти повинні знати, що підстави для закриття кримінального провадження є як реабілітуючі, так і нереабілітуючі. В останніх випадках закриття кримінального провадження повинно бути узгоджено слідчим з прокурором, який здійснює нагляд, і здійснюється виключно судом відповідно до вимог ст. 44 КК України.

Одержані теоретичні знання студенти повинні закріпити та перевірити себе шляхом розв'язання конкретних завдань з використанням макетів кримінальних справ. Особливу увагу необхідно приділити складанню процесуальних актів (постанов), для чого на практичних заняттях слід націлювати студентів на виконання цієї роботи.

Потрібно чітко уявляти, які процесуальні документи слід складати в кримінальному провадженні, коли вона зупиняється. В яких формах закінчується досудове розслідування (згідно ст. 283 КПК України) та якими процесуальними документами це оформлюється?

Завдання для самостійної роботи. Вирішити завдання і тести по темі № 17, які містяться в навчально – методичному комплексі.

 

Список використаних джерел до теми № 17.

Нормативно-правові акти.

1. Конституція України (Основний Закон). - К., 1996.
2. Кримінальний процесуальний кодекс України: статті 280 - 293.
3. Кримінальний кодекс України: статті 44, 45—49, ч. 1 ст. 97.
4. Про Конституційний Суд України: Закон України // Відомості Верховної Ради України. -1996. -№ 49.
5. Про адвокатуру та адвокатську діяльність. Закон України від 05.07.2012р. №5076-VІ.
6. Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві: Закон України від 23 грудня 1993 р. // Голос України. -1994. - 2 березня.
7. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням МВС України щодо офіційного тлумачення положень ч. З ст. 80 Конституції України (справа про депутатську недоторканність) від 27 жовтня 1999 року // Офіційний вісник України. - 1999.- № 44.- Ст. 2193.
8. Науково – практичний коментар до Кримінально – процесуального кодексу України / За заг. ред. Матвійчука В.К. / В. К. Матвійчук, І. О. Харь, - К. : Алеута; КНТ; ЦУЛ, 2010 – 460 с.

9. Кримінальний процесуальний кодекс України. Науково – практичний коментар: у 2 т. Т. 1 / О.М.Бандурка, Є.М. Блажівський, Є.П.Бурдоль та ін.; за заг. ред. В.Я.Тація, В.П.Пшонки, А.В.Портнова. – Х.: Право, 2012.- 768 с.
10. Кримінальний процесуальний кодекс України: структурно – логічні схеми і таблиці, типові бланки та зразки процесуальних документів : науково – практичний посібник / [авт. кол.: Андреєв Р.Г., Блажівський Є.М., Гошовський М.І. та ін.]. – К.: Алерта, 2012. – 736 с.
11. Кримінальний процес [текст]: підручник. / За заг. ред. В.В. Коваленка, Л.Д. Удалової, Д.П. Письменного. – К.: «Центр учбової літератури», 2013. – 544 с.

Судова практика.

1. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 р. № 12 «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності».
2. Про практику застосування судами законодавства, що регулює закриття кримінальних справ: Узагальнення Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України / Вісник Верховного Суду України. — 2004. — № 2.

 

Тема 18. Закінчення досудового розслідування складанням обвинувального акта і зверненням до суду.

Семінарське заняття – 2 год.

1. Умови, за яких досудове розслідування в кримінальному провадженні можна вважати закінченим, складанням обвинувального акта.
2. Підстави і процесуальний порядок закінчення досудового розслідування, складанням обвинувального акта.
3. Процесуальне оформлення оголошення учасникам кримінального провадження про закінчення досудового розслідування та відкриття їм матеріалів кримінальної справи для ознайомлення.
4. Поняття і значення обвинувального акта. Форма і зміст обвинувального акта. Реєстр матеріалів досудового розслідування. Додатки до обвинувального акта.

Теми рефератів, доповідей.

1. Процесуальне значення та порядок ознайомлення учасників кримінального провадження з матеріалами кримінальної справи.
2. Оголошення потерпілому, цивільному позивачу, цивільному відповідачу, їх представникам, підозрюваному (обвинуваченому) та його захиснику про закінчення досудового розслідування і роз’яснення їм прав при закінченні досудового слідства.
3. Ознайомлення потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача, їх представників, підозрюваного (обвинуваченого), його законного представника і захисника з усіма матеріалами кримінального провадження, крім окремих матеріалів, визначених в ст. 290 КПК.
4. Процесуальні права учасників кримінального провадження під час ознайомлення з матеріалами кримінальної справи.
5. Розгляд і вирішення клопотання учасників кримінального провадження про доповнення досудового розслідування.
6. Перевірка прокурором кримінального провадження з обвинувальним актом. Питання, які перевіряє прокурор у кримінальному провадженні з обвинувальним актом. Рішення прокурора в кримінальному провадженні з обвинувальним актом.

Перелік ключових термінів та понять.

            Обвинувальний акт - це процесуальний акт, в якому зроблені підсумки досудового розслідування на основі оцінки зібраних у кримінальному провадженні доказів.

Завдання для самостійної роботи. Вирішити завдання і тести по темі № 18, які містяться в навчально – методичному комплексі.

 

Список використаних джерел до теми №18.

Нормативно-правові акти.

1. Конституція України (Основний Закон). - К., 1996.
2. Кримінальний процесуальний кодекс України: статті 132 - 293.
3. Науково – практичний коментар до Кримінально – процесуального кодексу України / За заг. ред. Матвійчука В.К. / В. К. Матвійчук, І. О. Харь, - К. : Алеута; КНТ; ЦУЛ, 2010 – 460 с.
4. Кримінальний процесуальний кодекс України. Науково – практичний коментар: у 2 т. Т. 1 / О.М.Бандурка, Є.М. Блажівський, Є.П.Бурдоль та ін.; за заг. ред. В.Я.Тація, В.П.Пшонки, А.В.Портнова. – Х.: Право, 2012.- 768 с.
5. Кримінальний процесуальний кодекс України: структурно – логічні схеми і таблиці, типові бланки та зразки процесуальних документів : науково – практичний посібник / [авт. кол.: Андреєв Р.Г., Блажівський Є.М., Гошовський М.І. та ін.]. – К.: Алерта, 2012. – 736 с.
6. Кримінальний процес [текст]: підручник. / За заг. ред. В.В. Коваленка, Л.Д. Удалової, Д.П. Письменного. – К.: «Центр учбової літератури», 2013. – 544 с.

Судова практика.

7. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 р. № 8 «Про застосування законодавства, яке забезпечує право на захист у кримінальному судочинстві».
8. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 2 липня 2004 р. № 13 «Про практику застосування законодавства, яким передбачені права потерпілих від злочинів».

 

Тема 19. Особливості досудового розслідування кримінальних проступків. Продовження строку досудового розслідування. Оскарження рішень, дій чи бездіяльності під час досудового розслідування.

Самостійна робота – 2 год.

1. Порядок здійснення досудового розслідування кримінальних проступків.
2. Порядок продовження строку досудового розслідування.
3. Порядок оскарження рішень, дій чи бездіяльності під час досудового розслідування.

Теми рефератів, доповідей.

1. Заходи забезпечення кримінального провадження і порядок їх застосування під час досудового розслідування кримінальних проступків.
2. Система запобіжних заходів і порядок їх застосування під час досудового розслідування кримінальних проступків.
3. Особливості застосування слідчих дій під час досудового розслідування кримінальних проступків.
4. Порядок і компетенція щодо продовження строку досудового розслідування.
5. Строк подання скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора, її повернення або відмова відкриття провадження.

Перелік ключових термінів та понять.

            Дізнання – форма досудового розслідування, в якій здійснюється розслідування кримінальних проступків.

            Закон України про кримінальну відповідальність – законодавчі акти України, які встановлюють кримінальну відповідальність (Кримінальний кодекс України та закон України про кримінальні проступки).

Завдання для самостійної роботи. Вирішити завдання і тести по темі № 19, які містяться в навчально – методичному комплексі.

 

Список використаних джерел до теми №19.

Нормативно - правові акти.

1. Конституція України (Основний Закон). - К., 1996.
2. Кримінальний процесуальний кодекс України: статті 294 - 313.
3. Науково – практичний коментар до Кримінально – процесуального кодексу України / За заг. ред. Матвійчука В.К. / В. К. Матвійчук, І. О. Харь, - К. : Алеута; КНТ; ЦУЛ, 2010 – 460 с.
4. Кримінальний процесуальний кодекс України. Науково – практичний коментар: у 2 т. Т. 1 / О.М.Бандурка, Є.М. Блажівський, Є.П.Бурдоль та ін.; за заг. ред. В.Я.Тація, В.П.Пшонки, А.В.Портнова. – Х.: Право, 2012.- 768 с.
5. Кримінальний процесуальний кодекс України: структурно – логічні схеми і таблиці, типові бланки та зразки процесуальних документів : науково – практичний посібник / [авт. кол.: Андреєв Р.Г., Блажівський Є.М., Гошовський М.І. та ін.]. – К.: Алерта, 2012. – 736 с.
6. Кримінальний процес [текст]: підручник. / За заг. ред. В.В. Коваленка, Л.Д. Удалової, Д.П. Письменного. – К.: «Центр учбової літератури», 2013. – 544 с.

Судова практика.

 

 

Змістовний модуль 4.

Особлива частина кримінального процесуального права.

 

Тема 20. Підсудність та підготовче провадження.

Семінар – 2 год.

1. Загальне поняття та значення підсудності кримінальних проваджень.
2. Види підсудності, що передбачені чинним КПК України.
3. Підстави та порядок передачі справ з одного суду до іншого.
4. Сутність, значення, завдання стадії підготовчого провадження. Питання, які з’ясовуються суддею в зв’язку з підготовкою до судового розгляду.
5. Підстави і порядок повернення кримінального провадження прокурору для продовження досудового розслідування.

Теми рефератів, доповідей.

1. Територіальна підсудність.
2. Підсудність справ місцевому суду.
3. Інстанційна підсудність.
4. Види рішень суду в стадії підготовчого провадження, їх процесуальна форма, зміст.
5. Підготовчі дії до слухання кримінального провадження в судовому засіданні.
6. Закриття кримінального провадження судом в стадії підготовчого провадження.

Перелік ключових термінів та понять.

            Підсудність – це сукупність юридичних ознак (властивість справи) кримінального провадження, на основі яких КПК України визначає суд, що має право розглянути кримінальне провадження і вирішити його по суті.

            Встановити підсудність, означає, визначити, який суд повинен розглянути конкретне кримінальне провадження.

            Підготовче провадження - це стадія кримінального судочинства, в якій суддя не вирішуючи наперед питання про винність, перевіряє наявність всіх необхідних фактичних і юридичних підстав для розгляду кримінального провадження в судовому засіданні.

Методичні вказівки та рекомендації.

3 моменту надходження кримінального провадження з обвинувальним актом до суду бере свій початок нова стадія кримінального судочинства – підготовче провадження. Суддя, отримавши кримінальне провадження з обвинувальним актом, затвердженим прокурором, з'ясовує питання щодо можливості призначення судового розгляду. Студенти повинні усвідомити, що підготовче провадження здійснюється судом з обов'язковою участю прокурора та інших учасників сторін кримінального провадження. Про день підготовчого провадження повідомляються також інші учасники кримінального судочинства, однак, слід мати на увазі, що неявка вказаних учасників не перешкоджає розгляду кримінального провадження.

Студенти повинні розуміти, що у стадії підготовчого провадження суддею не вирішується питання про доведеність вини підозрюваного (обвинуваченого), воно є компетенцією лише суду й вирішується в наступній стадії кримінального судочинства. Дана стадія є контрольною стадією стосовно досудового розслідування й підготовчо-організаційною щодо судового розгляду кримінального провадження. Основне призначення цієї стадії полягає в тому, щоб не допустити до судового розгляду неповно розслідуваних справ, а також справ, розслідування яких проводилось з порушенням вимог процесуального закону.

Завдання для самостійної роботи. Вирішити завдання і тести по темі № 20, які містяться в навчально – методичному комплексі.

 

Список використаних джерел до теми № 20.

Нормативно-правові акти.

1. Конституція України (Основний Закон). - К., 1996.
2. Кримінальний процесуальний кодекс України: статті 314 - 317.
3. Кримінальний кодекс України: статті 44—49.
4. Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 07 липня 2010 р. № 2453-VI.
5. Науково – практичний коментар до Кримінально – процесуального кодексу України / За заг. ред. Матвійчука В.К. / В. К. Матвійчук, І. О. Харь, - К. : Алеута; КНТ; ЦУЛ, 2010 – 460 с.
6. Кримінальний процесуальний кодекс України. Науково – практичний коментар: у 2 т. Т. 2 / Є.М. Блажівський, Ю.М.Грошевий, Ю.М. Дьомін та ін.; за заг. ред. В.Я.Тація, В.П.Пшонки, А.В.Портнова. – Х.: Право, 2012.- 664 с.
7. Кримінальний процесуальний кодекс України: структурно – логічні схеми і таблиці, типові бланки та зразки процесуальних документів : науково – практичний посібник / [авт. кол.: Андреєв Р.Г., Блажівський Є.М., Гошовський М.І. та ін.]. – К.: Алерта, 2012. – 736 с.
8. Кримінальний процес [текст]: підручник. / За заг. ред. В.В. Коваленка, Л.Д. Удалової, Д.П. Письменного. – К.: «Центр учбової літератури», 2013. – 544 с.

Судова практика.

9. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 2 липня 2004 р. № 13 «Про практику застосування судами законодавства, яким передбачені права потерпілих від злочинів» // Вісник Верховного Суду України. — 2004. — № 8 (48).
10. Про практику застосування судами законодавства, що регулює закриття кримінальних справ (Узагальнення Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України) //Вісник Верховного Суду України. — 2004. — № 2.

 

Тема 21. Загальні положення судового провадження у першій інстанції.

Семінарське заняття

1. Поняття, завдання і значення стадії розгляду кримінального провадження у першій інстанції.
2. Засади судового провадження.
3. Загальні положення судового розгляду.
4. Сторони в судовому провадженні в суді першої інстанції при розгляду кримінального провадження.
5. Процесуальні права і обов’язки учасників судового провадження в суді першої інстанції.
6. Межі судового розгляду.

Теми рефератів, доповідей.

1. Роль суду під час відправлення правосуддя в кримінальному провадженні. Головуючий судового засідання.
2. Порядок винесення ухвал у судовому розгляді кримінальних справ.
3. Зупинення розгляду кримінального провадження: підстави і порядок.
4. Зміна обвинувачення в суді.
5. Висунення додаткового обвинувачення.
6. Обрання, скасування або зміна запобіжного заходу в суді.
7. Участь у судовому розгляді підсудного. Можливість судового розгляду кримінального провадження за відсутністю підсудного. Законні представники підсудного.
8. Участь у судовому розгляді прокурора, захисника, потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача та їх представників, перекладача, експерта, спеціаліста, їх функції, права та обов’язки.
9. Рівність прав учасників судового розгляду у поданні доказів, участі у їх дослідженні, заяві клопотань.
10. Розпорядок судового засідання. Заходи, які вживаються до порушників порядку судового засідання.

Перелік ключових термінів, понять.

      Судовий розгляд кримінального провадження – це центральна, найважливіша стадія кримінального судочинства, яка полягає в тому, що суд з участю суб’єктів кримінального провадження досліджує в судовому засіданні всі докази й постановляє вирок.

      Межі судового розгляду кримінального провадження – це процесуальна діяльність суду в рамках обставин справи, що підлягають доказуванню та колом обвинувачених (підсудних) і обвинуваченням, яке їм висунуте.

Методичні вказівки та рекомендації.

Судовий розгляд кримінального провадження – це встановлена законом система процесуальних дій суду та учасників судового розгляду, послідовне проведення яких спрямоване на всебічне, повне і об'єктивне дослідження матеріалів кримінального провадження, встановлення в ньому істини і постановлення законного, обґрунтованого та справедливого вироку.

Студенти, розглядаючи цю тему, повинні мати на увазі, що судовий розгляд є центральною і найважливішою стадією кримінального провадженя. Однак це не применшує значення попередніх стадій. Судовий розгляд не зводиться до перевірки матеріалів досудового розслідування. Він являє собою якісно нове дослідження обставин справи як за процесуального формою, так і за методами. У судовому розгляді кримінального провадження керівна роль належить судові. Він є головним суб'єктом цієї стадії: здійснює правосуддя, постановляє вирок і ухвали і несе всю повноту відповідальності за правильне вирішення кожного кримінального провадження.

Студенти повинні знати загальні положення судового розгляду, їм, слід розуміти такі вимоги кримінального процесуального закону як: незмінність складу суду при розгляді справи, безперервність судового розгляду, рівність прав учасників судового розгляду, наслідки їх неявки до суду, межі судового розгляду та ін.

Кримінальний процесуальний закон, практика і теорія виділяють декілька структурних елементів судового розгляду - частин, які об'єднують окремі процесуальні дії в певні групи з чітко окресленим змістом:

1) підготовча частина судового засідання;

2) судове слідство;

3) судові дебати;

4) останнє слово підсудного;

5) постановлення і проголошення вироку.

Кожна з цих частин має свої конкретні завдання. Проте, перебуваючи у взаємозв'язку і взаємообумовленості, вони в кінцевому рахунку мають своїм завданням правильне вирішення справи (ст. ст. 318 - 380 КПК).

Завдання для самостійної роботи. Вирішити завдання і тести по темі № 21, які містяться в навчально – методичному комплексі.

 

Список використаних джерел.

Нормативно - правові акти.

1. Конституція України: розділ VIII.
2. Кримінальний процесуальний кодекс України: статті 318 - 380.
3. Науково – практичний коментар до Кримінально – процесуального кодексу України / За заг. ред. Матвійчука В.К. / В. К. Матвійчук, І. О. Харь, - К. : Алеута; КНТ; ЦУЛ, 2010 – 460 с.
4. Кримінальний процесуальний кодекс України. Науково – практичний коментар: у 2 т. Т. 2 / Є.М. Блажівський, Ю.М.Грошевий, Ю.М. Дьомін та ін.; за заг. ред. В.Я.Тація, В.П.Пшонки, А.В.Портнова. – Х.: Право, 2012.- 664 с.
5. Кримінальний процесуальний кодекс України: структурно – логічні схеми і таблиці, типові бланки та зразки процесуальних документів : науково – практичний посібник / [авт. кол.: Андреєв Р.Г., Блажівський Є.М., Гошовський М.І. та ін.]. – К.: Алерта, 2012. – 736 с.
6. Кримінальний процес [текст]: підручник. / За заг. ред. В.В. Коваленка, Л.Д. Удалової, Д.П. Письменного. – К.: «Центр учбової літератури», 2013. – 544 с.

Судова практика.

1. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 27 грудня 1985 р. № 11 «Про додержання судами України процесуального законодавства, яке регламентує судовий розгляд кримінальних справ» (з наступними змінами).
2. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 1 листопада 1996 р. № 9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» (пункти 1—10).
3. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 р. № 8 «Про застосування законодавства, яке забезпечує право на захист у кримінальному судочинстві» (пункти 1—20).
4. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 13 червня 2007 р. № 8 «Про незалежність судової влади» // Вісник Верховного Суду. — 2007. — № 6.

 

Теми 22-23. Підготовча частина судового засідання. Процедура судового розгляду.

Семінарське заняття – 2 год.

1. Судове слідство, його сутність, значення, зміст.
2. Початок судового слідства. Встановлення порядку дослідження доказів.
3. Оголошення обвинувального акта і ухвалення порядку дослідження доказів.
4. Процесуальний порядок допиту підсудного, потерпілого, свідків. Оголошення попередніх показань цих осіб.
5. Проведення інших слідчих дій.
6. Судові дебати: предмет, порядок і значення.
7. Останнє слово підсудного, його значення, зміст, порядок промови.

Теми рефератів, доповідей.

1. Процесуальний порядок провадження слідчих дій в суді.
2. Співвідношення судового і досудового слідства.
3. Особливості призначення експертизи в суді. Допит експерта.
4. Огляд місця події, предметів, оголошення документів.
5. Доповнення судового розгляду (судового слідства).
6. Підстави та порядок відновлення слідчих дій в судовому засіданні.

Перелік ключових термінів, понять.

            Судове слідство – це центральна, головна частина судового розгляду, завданням якої є остаточне дослідження й оцінка доказів у справі в умовах гласності, усності, змагальності сторін, безпосередності сторін.

            Судові дебати – це промови прокурора, потерпілого та його представника, цивільного позивача, цивільного відповідача або їх представників, захисника, підсудного.

Методичні вказівки та рекомендації.

Судове слідство - це основна частина судового розгляду, суть якої полягає у дослідженні судом за участь сторін (учасників судового розгляду) всіх обставин справи, всіх доказів, зібраних як органами досудового розслідування, так і витребуваних судом за власною ініціативою та за клопотаннями учасників судового розгляду. Судове слідство не повторює слідства досудового. Версія обвинувачення і висновки обвинувального акта для суду мають імовірний характер. Суд є самостійним у висуванні версій та дослідженні доказів. Студентам слід засвоїти, що від того, наскільки повно, всебічно й ретельно будуть досліджені докази, залежить встановлення істини в кримінальному провадженні та постановляння законного й обґрунтованого вироку, який, в свою чергу, може ґрунтуватися лише на доказах, які були розглянуті в судовому засіданні (ст. 370 КПК).

Завдання для самостійної роботи. Вирішити завдання і тести по темі № 22 - 23, які містяться в навчально – методичному комплексі.

 

 

Список використаних джерел

Нормативно - правові акти.

1. Конституція України (Основний Закон).-К., 1996.
2. Кримінальний процесуальний кодекс України: статті342 – 368, 370.
3. Науково – практичний коментар до Кримінально – процесуального кодексу України / За заг. ред. Матвійчука В.К. / В. К. Матвійчук, І. О. Харь, - К. : Алеута; КНТ; ЦУЛ, 2010 – 460 с.
4. Кримінальний процесуальний кодекс України. Науково – практичний коментар: у 2 т. Т. 2 / Є.М. Блажівський, Ю.М.Грошевий, Ю.М. Дьомін та ін.; за заг. ред. В.Я.Тація, В.П.Пшонки, А.В.Портнова. – Х.: Право, 2012.- 664 с.
5. Кримінальний процесуальний кодекс України: структурно – логічні схеми і таблиці, типові бланки та зразки процесуальних документів : науково – практичний посібник / [авт. кол.: Андреєв Р.Г., Блажівський Є.М., Гошовський М.І. та ін.]. – К.: Алерта, 2012. – 736 с.
6. Кримінальний процес [текст]: підручник. / За заг. ред. В.В. Коваленка, Л.Д. Удалової, Д.П. Письменного. – К.: «Центр учбової літератури», 2013. – 544 с.

Судова практика.

1. Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя: постанова Пленуму Верховного Суду України від 01 листопада 1996 року № 9.

 

Тема 24. Судові рішення та особливі порядки провадження в суді першої інстанції.

Семінарське заняття

1. Поняття та процесуальне значення судового рішення. Властивості вироку.
2. Види вироків та підстави їх ухвалення.
3. Складові вироку та їх зміст.
4. Проголошення судового рішення та роз’яснення його змісту.

Теми рефератів, доповідей.

1. Таємниця нарадчої кімнати під час ухвалення судового рішення.
2. Питання, що вирішуються судом під час ухвалення судового рішення. Порядок їх вирішення. Окрема думка судді.
3. Піклування суду про особисті та майнові інтереси засудженого або виправданого.

Перелік ключових термінів та понять.

Судове рішення – це рішення суду про винність або невинуватість відданої до суду особи.

Методичні вказівки та рекомендації.

            Під час розгляду даної теми студентам необхідно уяснити поняття та процесуальне значення судового рішення, його властивості.

            Особливу увагу необхідно звернути на вимоги, яким повинен відповідати вирок з точки зору його змісту, структури, порядку ухвалення.

            Важливо засвоїти основні вимоги, що повинні пред’являтися до судового рішення – це його законність, обґрунтованість і вмотивованість.

            Законним може бути судове рішення, винесене на основі правильного застосування матеріального закону і з дотриманням при розслідуванні та розгляді кримінального провадження вимог процесуального закону.

            Обґрунтованість судового рішення означає, що його зміст і висновки мають відповідати фактичним обставинам кримінального провадження, базуватися на доказах, розглянутих у судовому засіданні.

            Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

            Завдання для самостійної роботи. Вирішити завдання і тести по темі № 24, які містяться в навчально – методичному комплексі.

 

Список використаних джерел до теми № 24.

Нормативно - правові акти.

1. Кримінальний процесуальний кодекс України: статті 369 - 380.
2. Положення про порядок здійснення помилування, затверджене Указом Президента України від 12 квітня 2000 р. № 588/2000 // Урядовий кур’єр. – 2000. - № 77.- 26 квітня.
3. Науково – практичний коментар до Кримінально – процесуального кодексу України / За заг. ред. Матвійчука В.К. / В. К. Матвійчук, І. О. Харь, - К. : Алеута; КНТ; ЦУЛ, 2010 – 460 с.
4. Кримінальний процесуальний кодекс України. Науково – практичний коментар: у 2 т. Т. 2 / Є.М. Блажівський, Ю.М.Грошевий, Ю.М. Дьомін та ін.; за заг. ред. В.Я.Тація, В.П.Пшонки, А.В.Портнова. – Х.: Право, 2012.- 664 с.

Судова практика.

5. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 27 грудня 1985 р. № 11 «Про додержання судами України процесуального законодавства яке регламентує судовий розгляд кримінальних справ» (пункти 19, 20) (зі змінами і доповненнями).
6. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 29 червня 1990 р. № 5 «Про виконання судами України законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України з питань судового розгляду кримінальних справ і постановлення вироку» (пункти 13—26) (зі змінами і доповненнями).

 

Змістовний модуль 5.

Особлива частина кримінального процесуального права.

 

Тема 25. Провадження в суді апеляційної інстанції.

Семінар – 2 год.

1. Поняття, завдання та значення провадження в суді апеляційної інстанції.
2. Суб’єкти права на апеляційне оскарження судових рішень. Судові рішення, що можуть бути оскаржені в апеляційному порядку.
3. Порядок і строки апеляційного оскарження. Наслідки порушення зазначених строків.
4. Зміст та форма апеляційних скарг, доповнення, зміна та відкликання.
5. Повноваження суду апеляційної інстанції, їх система.
6. Процесуальний порядок розгляду судових рішень в суді апеляційної інстанції.

Теми рефератів, доповідей.

1. Наслідки надходження апеляційних скарг до суду першої інстанції. Направлення справи до суду апеляційної інстанції.
2. Прийняття апеляційної скарги судом апеляційної інстанції та підготовка до апеляційного розгляду.
3. Строки розгляду справи у суді апеляційної інстанції.
4. Повідомлення про час, місце апеляційного розгляду. Перенесення апеляційного розгляду.
5. Особливості розгляду справи в суді апеляційної інстанції.
6. Фіксування ходу апеляційного розгляду.
7. Підстави для перегляду судових рішень в апеляційному порядку.
8. Особливості оцінки доказів судом апеляційної інстанції.
9. Рішення апеляційного суду за результатами апеляційного розгляду. Процесуальні вимоги щодо оформлення цих рішень.
10. Вирок та ухвала апеляційного суду: підстави та умови винесення.
11. Підстави для скасування чи зміни вироку, їх характеристика.
12. Порядок перевірки ухвал слідчого судді.
13. Звернення до виконання рішення апеляційного суду.
14. Письмове апеляційне провадження: підстави та порядок його здійснення.

Перелік ключових термінів, понять.

            Провадження в суді апеляційної інстанції – це стадія кримінального провадження, в якій суд вищестоящої інстанції на підставі апеляційної скарги перевіряє законність і обґрунтованість судового рішення суду першої інстанції, що не набрали законної сили, а також ухвали про застосування чи незастосування примусових заходів медичного чи виховного характеру, ухвалені місцевим судом, про закриття кримінального провадження тощо.

Методичні вказівки та рекомендації.

Під час розгляду даної теми студентам необхідно уяснити, що згідно нового КПК апеляційна скарга може бути подана на вироки, які не набрали законної сили, ухвалені судом першої інстанції, на ухвали про застосування чи незастосування примусових заходів виховного, медичного характеру, ухвалені місцевими судами; на ухвали, ухвалені місцевим судом, про закриття кримінального провадження, а також на окремі ухвали слідчого судді. Також необхідно засвоїти, що апеляційна скарга на судове рішення суду першої інстанції може бути подана відповідно протягом тридцяти чи семи днів, а засудженим, який перебуває під вартою, строк подачі апеляційної скарги обчислюється з моменту вручення йому копії судового рішення.

Апеляційні скарги розглядаються апеляційними судами, до яких відносяться Апеляційний суд Автономної Республіки Крим, апеляційні суди областей, міст Києва та Севастополя - на судові рішення районних (міських) судів та міжрайонних (окружних) судів.

Завдання для самостійної роботи. Вирішити завдання і тести по темі № 25, які містяться в навчально – методичному комплексі.

 

Список використаних джерел до теми

Нормативно ‑ правові акти.

1. Конституція України (Основний Закон). - К., 1996.
2. Кримінальний процесуальний кодекс України: статті 392 - 423.
3. Закон України «Про прокуратуру» від 5 листопада 1991 р. з наступними змінами (статті 37, 40).
4. Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 р. № 2453-VI.
5. Науково – практичний коментар до Кримінально – процесуального кодексу України / За заг. ред. Матвійчука В.К. / В. К. Матвійчук, І. О. Харь, - К. : Алеута; КНТ; ЦУЛ, 2010 – 460 с.
6. Кримінальний процесуальний кодекс України. Науково – практичний коментар: у 2 т. Т. 2 / Є.М. Блажівський, Ю.М.Грошевий, Ю.М. Дьомін та ін.; за заг. ред. В.Я.Тація, В.П.Пшонки, А.В.Портнова. – Х.: Право, 2012.- 664 с.
7. Кримінальний процесуальний кодекс України: структурно – логічні схеми і таблиці, типові бланки та зразки процесуальних документів : науково – практичний посібник / [авт. кол.: Андреєв Р.Г., Блажівський Є.М., Гошовський М.І. та ін.]. – К.: Алерта, 2012. – 736 с.
8. Кримінальний процес [текст]: підручник. / За заг. ред. В.В. Коваленка, Л.Д. Удалової, Д.П. Письменного. – К.: «Центр учбової літератури», 2013. – 544 с.

Судова практика.

9. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 25 квітня 2003 р. № 4 «Про практику застосування судами запобіжного заходу у вигляді взяття під варту та продовження строків тримання під вартою на стадіях дізнання і досудового слідства» (пункти 17, 18).
10. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 р. № 8 «Про застосування законодавства, яке забезпечує право на захист у кримінальному судочинстві» (пункти 19, 21—25).
11. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 2 липня 2004 р. № 13 «Про практику застосування судами законодавства, яким передбачені права потерпілих від злочинів» (пункти 12, 32).
12. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 3 червня 2005 р. № 7 «Про практику застосування судами примусових заходів медичного характеру та примусового лікування» (п. 23).
13. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006р. № 1 «Про практику постановлення судами вироків (постанов) при розгляді кримінальних справ в апеляційному порядку».

 

Тема 26. Провадження в суді касаційної інстанції.

Семінарське заняття – 2 год.

1. Поняття, завдання та значення касаційного провадження. Об’єкт касаційного оскарження.
2. Суди уповноважені здійснювати перевірку судових рішень у касаційному порядку, їх повноваження.
3. Суб’єкти кримінально ‑ процесуальної діяльності, які мають право на касаційне оскарження, їх доповнення, зміст та відміна.
4. Особи, які беруть участь у розгляді кримінального провадження в суді касаційної інстанції.
5. Обсяг перевірки справи судом касаційної інстанції.
6. Рішення суду касаційної інстанції за результатами розгляду кримінального провадження.

Теми рефератів, доповідей.

1. Строки касаційного оскарження, їх правова природа і правила обчислення. Наслідки порушення цих строків.
2. Наслідки надходження касаційних скарг.
3. Порядок і строки касаційного провадження.
4. Специфіка доказування в суді касаційної інстанції.
5. Межі перегляду судом касаційної інстанції.
6. Повноваження суду касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги.
7. Письмове касаційне провадження.
8. Процесуальні вимоги до оформлення рішень суду касаційної інстанції.
9. Звернення рішень суду касаційної інстанції до виконання.

Перелік ключових термінів та понять.

            Провадження в суді касаційної інстанції – це стадія кримінального провадження, в якій суд вищого рівня перевіряє за касаційними скаргами судові рішення апеляційних судів, а також вироки місцевих судів і ухвали апеляційного суду, постановлені стосовно цих вироків.

Методичні вказівки та рекомендації.

У касаційному порядку згідно ст. 424 КПК можуть бути оскаржені вироки й ухвали апеляційного суду, постановлені ним в апеляційному порядку, а також у касаційному порядку можуть бути перевірені вироки та ухвали місцевих (районного, міського, міжрайонного (окружного) судів, ухвали апеляційного суду, постановлені щодо цих вироків та ухвал.

Касаційні скарги на судові рішення, зазначені в ст. 424 КПК, можуть бути подані протягом трьох місяців з моменту проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції, а засудженим, який перебуває під вартою, в той же строк з моменту вручення йому копії вироку чи ухвали.

Касаційні скарги та подання розглядаються колегією суддів Судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ - на судові рішення, постановлені Апеляційним судом Автономної Республіки Крим, апеляційними судами областей, міст Києва і Севастополя, вироки районних, районних у містах, міських та міськрайонних судів.

Завдання для самостійної роботи. Вирішити завдання і тести по темі № 26, які містяться в навчально – методичному комплексі.

 

Список рекомендованих джерел до теми

Нормативно ‑ правові акти.

1. Конституція України. – К., 1996.
2. Кримінальний процесуальний кодекс України: статті424 - 443.
3. Закон України «Про прокуратуру» від 5 листопада 1991 р. з наступними змінами (статті 37, 40).
4. Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 р. №2453-VI.
5. Науково – практичний коментар до Кримінально – процесуального кодексу України / За заг. ред. Матвійчука В.К. / В. К. Матвійчук, І. О. Харь, - К. : Алеута; КНТ; ЦУЛ, 2010 – 460 с.

6. Кримінальний процесуальний кодекс України. Науково – практичний коментар: у 2 т. Т. 2 / Є.М. Блажівський, Ю.М.Грошевий, Ю.М. Дьомін та ін.; за заг. ред. В.Я.Тація, В.П.Пшонки, А.В.Портнова. – Х.: Право, 2012.- 664 с.

7.Кримінальний процесуальний кодекс України: структурно – логічні схеми і таблиці, типові бланки та зразки процесуальних документів : науково – практичний посібник / [авт. кол.: Андреєв Р.Г., Блажівський Є.М., Гошовський М.І. та ін.]. – К.: Алерта, 2012. – 736 с.

8.Кримінальний процес [текст]: підручник. / За заг. ред. В.В. Коваленка, Л.Д. Удалової, Д.П. Письменного. – К.: «Центр учбової літератури», 2013. – 544 с.

Судова практика.

1. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 25 квітня 2003 р. № 4 «Про практику застосування судами запобіжного заходу у вигляді взяття під варту та продовження строків тримання під вартою на стадіях дізнання і досудового слідства» (пункт 18).
2. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 р. № 8 «Про застосування законодавства, яке забезпечує право на захист у кримінальному судочинстві» (пункт 25).
3. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 3 червня 2005 р. № 7 «Про практику застосування судами примусових заходів медичного характеру та примусового лікування» (пункт 23).

 

Тема 27. Провадження у Верховному Суді України та за нововиявленими обставинами.

Семінарське заняття – 2 год.

1. Поняття, сутність і завдання перегляду судових рішень Верховним Судом України. Значення цієї стадії кримінального провадження.
2. Строк подання заяви про перегляд судового рішення, вимоги до неї, порядок подання заяви.
3. Повноваження Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ щодо заяв про перегляд судових рішень у Верховному Суді України.
4. Порядок розгляду судового рішення Верховним Судом України.
5. Поняття, сутність і завдання перегляду судових рішень за нововиявленими обставинами. Значення цієї стадії кримінального провадження.
6. Підстави для перегляду судових рішень за нововиявленими обставинами.
7. Нововиявлені обставини. Приводи до порушення кримінального провадження за нововиявленими обставинами.
8. Особи, які мають право поставити питання про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами.
9. Процесуальний порядок розгляду судових рішень за нововиявленими обставинами.
10. Порядок розгляду та рішення суду за результатами перегляду судових рішень за нововиявленими обставинами, їх процесуальна форма та зміст.

Теми рефератів, доповідей.

1. Відмінність між стадією провадження в суді касаційної інстанції і стадією провадження у Верховному Суді України.
2. Відмінність між стадією провадження в суді касаційної інстанції і стадією перегляду рішень за нововиявленими обставинами.
3. Порушення питання про перегляд судових рішень з підстав неправильного застосування кримінального закону та істотного порушення кримінального процесуального закону, які істотно вплинули на правильність судового рішення.
4. Дії судді щодо розгляду і перевірки заяв про перегляд судових рішень за нововиявленими обставинами.
5. Органи перегляду судових рішень, що набрали законної сили. Межі їх повноважень.
6. Строки перегляду судових рішень за нововиявленими обставинами.

Перелік ключових термінів та понять.

            Перегляд судових рішень за нововиявленими обставинами – це стадія кримінального провадження, в якій відбувається перегляд судових рішень, що набрали законної сили внаслідок виявлення нових обставин, які раніше не були відомі особам, що розслідували справу, або суду, який розглядає її та які встановлюють незаконність і необґрунтованість винесеного у справі судового рішення, а також обставини, що встановлюють неправильне застосування норм матеріального права та істотні порушення кримінального процесуального закону й які істотно вплинули на правильність судового рішення.

            Завдання для самостійної роботи. Вирішити завдання і тести по темі № 27, які містяться в навчально – методичному комплексі.

 

Методичні вказівки та рекомендації.

Під час розгляду даної теми студентам необхідно звернути увагу на те, що підставами для перегляду судових рішень, що набрали законної сили, Верховним Судом України є підстави, що зазначені в ст. 445 КПК, а за нововиявленими обставинами є нововиявлені обставини, а також неправильне застосування кримінального закону та істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, які істотно вплинули на правильність судового рішення.

Список використаних джерел.

Нормативно ‑ правові акти.

1. Кримінальний процесуальний кодекс України: статті 444 - 467.
2. Кримінальний кодекс України: розділ XVIII Особливої частини.
3. Закон України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» від 17 квітня 1991 р.
4. Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 р. № 2453-VI..
5. Закон України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» від 23 грудня 1997 р. (ст. 13).
6. Науково – практичний коментар до Кримінально – процесуального кодексу України / За заг. ред. Матвійчука В.К. / В. К. Матвійчук, І. О. Харь, - К. : Алеута; КНТ; ЦУЛ, 2010 – 460 с.
7. Кримінальний процесуальний кодекс України. Науково – практичний коментар: у 2 т. Т. 2 / Є.М. Блажівський, Ю.М.Грошевий, Ю.М. Дьомін та ін.; за заг. ред. В.Я.Тація, В.П.Пшонки, А.В.Портнова. – Х.: Право, 2012.- 664 с.
8. Кримінальний процесуальний кодекс України: структурно – логічні схеми і таблиці, типові бланки та зразки процесуальних документів : науково – практичний посібник / [авт. кол.: Андреєв Р.Г., Блажівський Є.М., Гошовський М.І. та ін.]. – К.: Алерта, 2012. – 736 с.
9. Кримінальний процес [текст]: підручник. / За заг. ред. В.В. Коваленка, Л.Д. Удалової, Д.П. Письменного. – К.: «Центр учбової літератури», 2013. – 544 с.

 

Змістовний модуль 6.

Особлива частина кримінального процесуального права.

 

Тема 28. Кримінальне провадження на підставі угод, у формі приватного обвинувачення та щодо окремої категорії осіб

Семінарське заняття

1. Кримінальне провадження на підставі угод.
2. Кримінальне провадження у формі приватного обвинувачення.
3. Кримінальне провадження щодо окремої категорії осіб.

Теми рефератів, доповідей.

1. Угоди в кримінальному провадженні, їх ініціювання та укладення.
2. Обставини, що враховуються прокурором при укладенні угоди про визнання винуватості.
3. Зміст угоди про примирення чи визнання винуватості та їх наслідки.
4. Загальний порядок судового провадження на підстави угоди, судові рішення та їх наслідки.
5. Поняття кримінального провадження у формі приватного обвинувачення та його початок.
6. Особи, щодо яких здійснюється особливий порядок кримінального провадження та його процедура.

Перелік ключових термінів та понять.

            КПК 2012 р. закріплює два види угод, які можуть укладатися учасниками кримінального провадження в кримінальному судочинстві. І якщо угода про примирення між потерпілим та підозрюваним (обвинуваченим) у тій чи іншій мірі відома вітчизняному законодавству, то угода про визнання винуватості є новим інститутом кримінального процесуального права.

            Метою угоди є суб’єктивно бажаний результат, який повинен настати після її укладення та затвердження.

Методичні вказівки та рекомендації.

Під час розгляду даної теми студентам необхідно звернути увагу на те, що підставами для укладення зазначених угод є бажання сторін кримінального провадження і наявність обставин, які враховуються прокурором при укладенні угоди про визнання винуватості.

Завдання для самостійної роботи. Вирішити завдання і тести по темі № 28, які містяться в навчально – методичному комплексі.

 

Список використаних джерел.

Нормативно ‑ правові акти.

1. Кримінальний процесуальний кодекс України: статті 468 - 483.
2. Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 р. № 2453-VI..
3. Науково – практичний коментар до Кримінально – процесуального кодексу України / За заг. ред. Матвійчука В.К. / В. К. Матвійчук, І. О. Харь, - К. : Алеута; КНТ; ЦУЛ, 2010 – 460 с.
4. Кримінальний процесуальний кодекс України. Науково – практичний коментар: у 2 т. Т. 2 / Є.М. Блажівський, Ю.М.Грошевий, Ю.М. Дьомін та ін.; за заг. ред. В.Я.Тація, В.П.Пшонки, А.В.Портнова. – Х.: Право, 2012.- 664 с.
5. Кримінальний процесуальний кодекс України: структурно – логічні схеми і таблиці, типові бланки та зразки процесуальних документів : науково – практичний посібник / [авт. кол.: Андреєв Р.Г., Блажівський Є.М., Гошовський М.І. та ін.]. – К.: Алерта, 2012. – 736 с.
6. Кримінальний процес [текст]: підручник. / За заг. ред. В.В. Коваленка, Л.Д. Удалової, Д.П. Письменного. – К.: «Центр учбової літератури», 2013. – 544 с.

 

Тема 29. Кримінальне провадження щодо неповнолітніх

Семінарське заняття – 2 год.

1. Поняття та значення особливого порядку провадження в кримінальних провадженнях про злочини неповнолітніх.
2. Особливості предмета доказування в кримінальних провадженнях про злочини неповнолітніх.
3. Особливості провадження досудового розслідування в кримінальних провадженнях про злочини неповнолітніх.
4. Особливості судового розгляду кримінального провадження про злочини неповнолітніх.
5. Порядок застосування до неповнолітніх примусових заходів виховного характеру.
6. Застосування примусових заходів виховного характеру до неповнолітніх, які не досягли віку кримінальної відповідальності.

Теми рефератів, доповідей.

1. Які передумови призначення судово – медичної експертизи для встановлення точного віку неповнолітнього?
2. Які передумови призначення судово – психологічної експертизи?
3. Особливості затримання неповнолітніх підозрюваних і застосування до них заходів забезпечення кримінального провадження?
4. Участь у судовому розгляді представників служби в справах дітей та кримінальної міліції в справах дітей, їх повноваження.

Перелік ключових термінів та понять.

            Малолітня особа – дитина до досягнення нею чотирнадцяти років.

            Неповнолітня особа – малолітня особа, а також дитина у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років.

Методичні вказівки та рекомендації.

Під час вивчення теми основну увагу слід звернути на такі моменти, як особливості порядку проведення досудового розслідування та судового розгляду в кримінальних провадженнях про злочини неповнолітніх.

Студенти повинні засвоїти, яке коло питань вирішується судом при проведенні судового розгляді. Вирішуючи питання про відшкодування збитків, заподіяних злочинними діями неповнолітнього, суд, керуючись вимогами ЦК (ст.1178), виходить з того, що за шкоду, заподіяну неповнолітнім, який не досяг 15-ти річного віку, відповідають його батьки (усиновителі) чи опікуни і піклувальники, якщо не доведуть, що шкоди було завдано не з їхньої вини. Неповнолітній віком від 14 до 18 років відповідає за заподіяну ним шкоду на загальних підставах, а якщо у нього немає на праві власності майна або заробітку, достатнього для відшкодування заподіяної ним шкоди, вона повністю або у відповідній частині відшкодовується його батьками (усиновителями), опікунами чи піклувальниками (ст.1179 ЦК).

Завдання для самостійної роботи. Вирішити завдання і тести по темі № 29, які містяться в навчально – методичному комплексі.

 

Список використаних джерел до теми

Нормативно ‑ правові акти.

1. Кримінальний процесуальний кодекс України: статті 3, 484 - 502.
2. Кримінальний кодекс України: статті 97 - 108.
3. Кримінально - виконавчий кодекс України: статті 1 – 10, 19, 143 – 149.
4. Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх: Закон України від 24.01.1995р. //Відомості ВР України. - 1995. - № 6. - Ст.35; 1999. - № 4. – Ст. 35.
5. Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні: Закон України від 05.02.1993р. (із змінами, внесеними Законами України №655 - XIV від 13.05.99 і №696-XIV від 21.05.99).
6. Науково – практичний коментар до Кримінально – процесуального кодексу України / За заг. ред. Матвійчука В.К. / В. К. Матвійчук, І. О. Харь, - К. : Алеута; КНТ; ЦУЛ, 2010 – 460 с.
7. Кримінальний процесуальний кодекс України. Науково – практичний коментар: у 2 т. Т. 2 / Є.М. Блажівський, Ю.М.Грошевий, Ю.М. Дьомін та ін.; за заг. ред. В.Я.Тація, В.П.Пшонки, А.В.Портнова. – Х.: Право, 2012.- 664 с.
8. Кримінальний процесуальний кодекс України: структурно – логічні схеми і таблиці, типові бланки та зразки процесуальних документів : науково – практичний посібник / [авт. кол.: Андреєв Р.Г., Блажівський Є.М., Гошовський М.І. та ін.]. – К.: Алерта, 2012. – 736 с.
9. Кримінальний процес [текст]: підручник. / За заг. ред. В.В. Коваленка, Л.Д. Удалової, Д.П. Письменного. – К.: «Центр учбової літератури», 2013. – 544 с.

Судова практика:

10. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2004 р. №2 “Про застосування судами законодавства про відповідальність за втягнення неповнолітніх у злочинну чи іншу антигромадську діяльність”.
11. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 16.04.2004 р. №5 “Про практику застосування судами України законодавства у справах про злочини неповнолітніх”.
12. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 15.05.2006 р. №2 “Про практику розгляду справ про застосування примусових заходів виховного характеру”.

 

Тема 30. Кримінальне провадження щодо застосування примусових заходів медичного характеру.

Семінарське заняття – 2 год.

1. Підстави для застосування примусових заходів медичного характеру.
2.  Порядок досудового провадження про застосування примусових заходів медичного характеру.
3. Провадження в суді першої інстанції щодо застосування примусових заходів медичного характеру.

Теми рефератів, доповідей.

1. Поняття, підстави та значення застосування примусових заходів медичного характеру.

2. Види примусових заходів медичного характеру за КК.

3. Порядок та особливості проведення досудового розслідування в кримінальних провадженнях про діяння неосудних осіб, які підпадають під ознаки суспільно небезпечних.

4. Види процесуальних рішень за результатами проведення досудового розслідування щодо означених осіб.

5. Особливості судового провадження у справах про неосудних і осіб, які захворіли душевною хворобою після вчинення злочину.

6. Ухвала суду про застосування примусового заходу медичного характеру, її структура і зміст.

7. Заміна, продовження та скасування примусового заходу медичного характеру: приводи, підстави, наслідки.

8. Процесуальний порядок відновлення кримінального провадження щодо осіб, які захворіли душевною хворобою після вчинення злочину, а потім видужали.

9. Підстави і порядок звільнення засудженого, що захворів душевною хворобою, від подальшого відбування покарання.

10. Підстави та порядок оскарження рішення суду стосовно вказаних осіб.

Перелік ключових термінів та понять.

            Примусові заходи медичного характеру застосовуються лише до осіб, які є суспільно небезпечними.

            Примусовими заходами медичного характеру є надання амбулаторної психіатричної допомоги, поміщення особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною Кримінального кодексу, в спеціальний лікувальний заклад з метою її обов’язкового лікування, а також запобігання вчиненню нею суспільно небезпечних діянь.

Методичні вказівки та рекомендації.

Особливості кримінального провадження в справах про неосудних, обмежено осудних осіб і осіб, які захворіли на душевну хворобу після вчинення злочину, зумовлені специфічним суб'єктом суспільно небезпечного діяння і кримінальних процесуальних відносин. Саме враховуючи психічний стан таких осіб на момент вчинення суспільно небезпечного діяння або кримінального провадження, коли вони не усвідомлюють своїх дій чи не можуть належним чином керувати ними, законодавець передбачив ряд спеціальних гарантій дотримання прав і законних інтересів таких осіб у кримінальному судочинстві, специфічний предмет доказування у справах даної категорії і спеціальні засоби впливу медичного характеру, які відрізняються від засобів кримінального покарання і передбачені в ст. 94 КК.

Основні особливості кримінального провадження полягають у тому, що в таких справах обов'язковим є провадження судово - психіатричної експертизи; при встановлені факту душевного захворювання особи обов'язковою є участь захисника; по закінченню досудового розслідування, яке у таких справах проводиться завжди, складається клопотання про застосування примусових заходів медичного характеру і направляється до суду для вирішення питання про застосування примусових заходів медичного характеру; в цих кримінальних провадженнях не має стадії підготовчого провадження; в судовому засіданні, яке провадиться за загальними правилами, участь особи щодо якої розглядається кримінальне провадження не є обов'язковою і може мати місце лише в тому разі, якщо цьому не перешкоджає характер її захворювання; у випадку присутності в суді ця особа не допитується, а її пояснення не можуть розглядатися як джерело доказів; у судовому розгляді бере участь законний представник неосудного; після закінчення судового слідства висловлюються захисник і прокурор, після чого суд виходить у нарадчу кімнату для винесення ухвали .

Завдання для самостійної роботи. Вирішити завдання і тести по темі № 30, які містяться в навчально – методичному комплексі.

 

Список використаних джерел до теми 30.

Нормативно ‑ правові акти.

1. Кримінальний процесуальний кодекс України: статті 503 - 516.
2. Кримінальний кодекс України: статті92 - 96.
3. Про психіатричну допомогу: Закон України від 22 лютого 2000 року. //Офіційний вісник України. - 2000. - № 12. - Ст.444. 
4. Про затвердження положень та інструкцій щодо застосування примусових заходів медичного характеру до осіб, які страждають на психічні розлади: наказ МОЗ від 8 жовтня 2001 року № 397 // Юридичний вісник України. - 2002. - 1-7 червня. -  С.13-15.
5. Науково – практичний коментар до Кримінально – процесуального кодексу України / За заг. ред. Матвійчука В.К. / В. К. Матвійчук, І. О. Харь, - К. : Алеута; КНТ; ЦУЛ, 2010 – 460 с.
6. Кримінальний процесуальний кодекс України. Науково – практичний коментар: у 2 т. Т. 2 / Є.М. Блажівський, Ю.М.Грошевий, Ю.М. Дьомін та ін.; за заг. ред. В.Я.Тація, В.П.Пшонки, А.В.Портнова. – Х.: Право, 2012.- 664 с.
7. Кримінальний процесуальний кодекс України: структурно – логічні схеми і таблиці, типові бланки та зразки процесуальних документів : науково – практичний посібник / [авт. кол.: Андреєв Р.Г., Блажівський Є.М., Гошовський М.І. та ін.]. – К.: Алерта, 2012. – 736 с.
8. Кримінальний процес [текст]: підручник. / За заг. ред. В.В. Коваленка, Л.Д. Удалової, Д.П. Письменного. – К.: «Центр учбової літератури», 2013. – 544 с.

Судова практика.

9. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 3 червня 2005 р. №7 «Про практику застосування судами примусових заходів медичного характеру та примусового лікування» // Постанови Пленуму Верховного Суду України в кримінальних справах / За заг. ред. В.Т. Маляренка; Упорядник П.П. Пилипчик. – К.: Юрінком Інтер, 2007. — С. 325 ‑ 337.

 

Змістовний модуль 7.

Особлива частина кримінального процесуального права.

 

Тема 31. Виконання судових рішень.

Семінарське заняття – 2 год.

1. Поняття, значення та завдання стадії виконання судових рішень.
2. Вступ вироку, ухвали суду в законну силу. Обов’язковість рішень суду.
3. Порядок та строки звернення вироку суду до виконання. Відстрочка виконання вироку суду.
4. Органи, які приводять вирок до виконання та які виконують вирок і забезпечують виконання кримінальних проваджень.
5. Процесуальні питання, які виникають у стадії виконання судових рішень та які розв’язує суд при виконанні судових рішень у кримінальному провадженні.

Теми рефератів, доповідей.

1. Процесуальний порядок розгляду розв’язання питань, які виникають в процесі виконання покарань за вчинення злочинів.
2. Підстави для звільнення від відбування кримінального покарання.
3. Умовно ‑ дострокове звільнення від покарання і заміна покарання більш м’якими.
4. Умови утримання осіб, засуджених до позбавленням волі.
5. Розгляд судами клопотань про зняття судимості.
6. Усунення судом неясностей у судовому рішенні і сумнівів, що виникли при їх виконанні, які не стосуються суті вироку і не погіршують становище засудженого.
7. Нагляд прокурора за законністю виконання судових рішень.

Перелік ключових термінів та понять.

            Виконання вироку – це стадія кримінального провадження, в якій суд звертає до виконання вироки, ухвали, слідкує за приведенням їх до виконання, а також вирішує питання, які виникають при виконанні процесуальних актів суду.

Методичні вказівки та рекомендації.

Виконання судового рішення є кінцевою з числа основних етапів судочинства стадією кримінального провадження. Саме на цій стадії, за умов постановлення судом законного, обґрунтованого й справедливого вироку, який не викликає ні в кого заперечень і вступив у законну силу, повністю відбувається реалізація загальних завдань кримінального судочинства в кримінальних провадженнях. Специфіка даної теми полягає в тому, що вона містить у собі широкий комплекс питань, частина з яких регламентується нормами не лише кримінального процесуального, а й кримінального, адміністративного, кримінально ‑ виконавчого та деяких інших галузей права. Хоч зрозуміло, що в предмет вивчення теми входять питання процесуального характеру, що виникають під час виконання судового рішення.

Під час вивчення теми основну увагу слід звернути на такі моменти, як вступ вироку, ухвали суду в законну силу та приведення вироку до виконання, процесуальний порядок вирішення питань, пов'язаних з виконанням вироку.

Вивчаючи дану стадію кримінального судочинства, необхідно засвоїти, що виконання вироку є досить складним правовим явищем, яке охоплює окрім адміністративної та іншої діяльності кримінально ‑ виконавчих установ, також діяльність суду, прокуратури, а в окремих випадках і органів внутрішніх справ, інших органів, установ, громадських організацій по зверненню вироку до виконання, здійсненню його виконання, нагляду й контролю за виконанням судового рішення.

Необхідно чітко уявити, що таке вступ вироку в законну силу, коли цей момент наступив і якими властивостями характеризується вирок, який вступив у законну силу.

Студенти повинні засвоїти, яке коло питань вирішується судом у стадії виконання судового рішення та який процесуальний порядок їх вирішення передбачається в чинному кримінальному процесуальному законодавстві.

            Завдання для самостійної роботи. Вирішити завдання і тести по темі № 31, які містяться в навчально – методичному комплексі.

 

Нормативно ‑ правові акти.

1. Кримінальний процесуальний кодекс України: статті 532 - 540.
2. Кримінальний кодекс України: статті 78, 79, 81—85, 91.
3. Кримінально - виконавчий кодекс України: статті 11—19, 25, 26, 29, 30, 36, 41, 47, 48, 50, 57, 87, 91, 154.
4. Закон України «Про Військову службу правопорядку у Збройних Силах України» від 7 березня 2002 р. (п. 8 ст. 8) // Відомості Верховної Ради України. - 2002. - № 32. - Ст. 225.
5. Положення про спостережні комісії, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 1 квітня 2004 р. №429 // Офіційний вісник України. — 2004. — № 13. — Ст. 905.
6. Науково – практичний коментар до Кримінально – процесуального кодексу України / За заг. ред. Матвійчука В.К. / В. К. Матвійчук, І. О. Харь, - К. : Алеута; КНТ; ЦУЛ, 2010 – 460 с.
7. Кримінальний процесуальний кодекс України. Науково – практичний коментар: у 2 т. Т. 2 / Є.М. Блажівський, Ю.М.Грошевий, Ю.М. Дьомін та ін.; за заг. ред. В.Я.Тація, В.П.Пшонки, А.В.Портнова. – Х.: Право, 2012.- 664 с.
   1. Кримінальний процесуальний кодекс України: структурно – логічні схеми і таблиці, типові бланки та зразки процесуальних документів : науково – практичний посібник / [авт. кол.: Андреєв Р.Г., Блажівський Є.М., Гошовський М.І. та ін.]. – К.: Алерта, 2012. – 736 с.
   2. Кримінальний процес [текст]: підручник. / За заг. ред. В.В. Коваленка, Л.Д. Удалової, Д.П. Письменного. – К.: «Центр учбової літератури», 2013. – 544 с.

Судова практика.

1. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 28 вересня 1973 р. № 8 (з наступними змінами і доповненнями) «Про практику застосування судами законодавства про звільнення від відбуття покарання засуджених, які захворіли на тяжку хворобу».
2. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 1990 р. № 11 «Про практику застосування судами України процесуального законодавства при вирішенні питань, пов'язаних з виконанням вироку».
3. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 26 квітня 2002 р. № 2 «Про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання і заміну не відбутої частини покарання більш м'яким» (пункти 13—21).
4. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 26 грудня 2003 р. № 16 «Про практику застосування судами України законодавства про погашення і зняття судимості».

 

 

Тема 32. Міжнародне співробітництво під час кримінального провадження.

Семінарське заняття – 2 год.

1. Міжнародна правова допомога при проведенні процесуальних дій.

2. Видача осіб, які вчинили кримінальне правопорушення (екстрадиція).

3. Кримінальне провадження в порядку перейняття.

4. Визнання та виконання вироків судів іноземних держав та передача засуджених осіб.

Теми рефератів, доповідей.

1. Загальні засади міжнародного співробітництва.

2. Порядок розгляду запиту про міжнародну правову допомогу.

3. Тимчасова передача та виклик особи, яка перебуває за межами України.

4. Порядок здійснення екстрадиції особи, що вчинила кримінальне правопорушення.

5. Строки тримання під вартою особи щодо якої здійснюється екстрадиція.

6. Підстави і порядок здійснення перейняття кримінального провадження від іноземних держав.

7. Умови і порядок, за яких здійснюється виконання вироків судів іноземних держав.

8. Умови і порядок, за яких здійснюється передача засуджених осіб.

Перелік ключових термінів та понять.

Міжнародна правова допомога — проведення компетентними органами однієї держави процесуальних дій, виконання яких необхідне для досудового розслідування, судового розгляду або для виконання вироку, ухваленого судом іншої держави або міжнародною судовою установою.

Видача особи (екстрадиція) - видача особи державі, компетентними органами якої ця особа розшукується для притягнення до кримінальної відповідальності або виконання вироку. Екстрадиція включає: офіційне звернення про встановлення місця перебування на території запитуваної держави особи, яку необхідно видати, та видачу такої особи; перевірку обставин, що можуть перешкоджати видачі; прийняття рішення за запитом; фактичну передачу такої особи під юрисдикцію запитуючої держави.

Перейняття кримінального провадження - здійснення компетентними органами однієї держави розслідування з метою притягнення особи до кримінальної відповідальності за злочини, вчинені на території іншої держави, за її запитом.

Методичні вказівки та рекомендації.

Під час вивчення теми основну увагу слід звернути на законодавство, що регулює міжнародне співробітництво під час кримінального провадження, його зміст, мету, порядок реалізації.

Вивчаючи дану тему, необхідно засвоїти загальні поняття засад міжнародного співробітництва, порядок його здійснення.

Необхідно чітко уявити, що таке являє собою міжнародне співробітництво під час кримінального провадження.

Студенти повинні засвоїти, яке коло питань вирішується в процесі реалізації положень законодавства України щодо міжнародного співробітництва під час кримінального провадження.

Список використаних джерел до теми

Нормативно ‑ правові акти.

1. Кримінальний процесуальний кодекс України: статті 541 - 614.
2. Кримінальний кодекс України: стаття 10.
3. Науково – практичний коментар до Кримінально – процесуального кодексу України / За заг. ред. Матвійчука В.К. / В. К. Матвійчук, І. О. Харь, - К. : Алеута; КНТ; ЦУЛ, 2010 – 460 с.
4. Кримінальний процесуальний кодекс України. Науково – практичний коментар: у 2 т. Т. 2 / Є.М. Блажівський, Ю.М.Грошевий, Ю.М. Дьомін та ін.; за заг. ред. В.Я.Тація, В.П.Пшонки, А.В.Портнова. – Х.: Право, 2012.- 664 с.
5. Кримінальний процесуальний кодекс України: структурно – логічні схеми і таблиці, типові бланки та зразки процесуальних документів : науково – практичний посібник / [авт. кол.: Андреєв Р.Г., Блажівський Є.М., Гошовський М.І. та ін.]. – К.: Алерта, 2012. – 736 с.
6. Кримінальний процес [текст]: підручник. / За заг. ред. В.В. Коваленка, Л.Д. Удалової, Д.П. Письменного. – К.: «Центр учбової літератури», 2013. – 544 с.
7. Наказ Генерального прокурора України від 26.12.2005 р. № 8гн “Про організацію роботи органів прокуратури України у галузі міжнародного співробітництва і правової допомоги”.
8. Інструкція про організаційно – протокольне забезпечення заходів міжнародного співробітництва, які здійснюються органами прокуратури України (затверд. 26.12.2005р.).
9. Інструкція про порядок розгляду в органах прокуратури України запитів про видачу правопорушників (затв. 23.05.2007 р. наказом Генерального прокурора №8гн-1).
10. Інструкція про порядок підготовки, передачі та виконання органами прокуратури України звернень про правову допомогу у кримінальних справах (26.12.2005р.)

 

Тема 33. Основні положення Особливої частини кримінального процесуального права зарубіжних держав.

Самостійна робота.

1. Основні положення Особливої частини кримінального процесуального права зарубіжних держав.
2. Типологія кримінальних процесів Англії, Уельса, США, Німеччини, Франції.

Список використаних джерел.

1. Уголовно - процессуальный кодекс Франции. — М., 1967.
2. Федеративная Республика Германия. Конституция и законодательные акты. — М.: Прогресс, 1991.
3. Федеративная Республика Германия. Уголовно-процессуальный кодекс. — М.: Манускрипт, 1994.
4. Апарова Т, В. Суды и судебный процесс Великобритании, Англии, Уэльса, Шотландии. — М., 1996.
5. Бернэм У. Суд присяжных заседателей. — М., 1994.
6. Боботов С.В. Правосудие во Франции. — М., 1994.
7. Бутов В.Н. Уголовный процесс Австрии. — Красноярск, 1988.
8. Властин В. Служба обвинения в США: закон и политика. — М., 1987.
9. Головко Л.В. Дознание и предварительное следствие в уголовном процессе Франции. — М., 1995.

1. Гуценко К.Ф. Уголовная юстиция США. — М., 1979.
2. Давид Репе. Основные правовые системы современности. — М., 1988.
3. Джинджер Энн Ф. Верховный суд и права человека в США. — М., 1987.
4. Защита прав человека в современном мире. — М., 1993.
5. Карлен Д. Американские суды: система и персонал. — М., 1972.
6. Кларк ЛеройД. Большое жюри: использование политической власти и злоупотребление ею. — М., 1978.
7. Ковалев В.А., Чаадаев С.Г. Органы расследования и судебная система Великобритании. — М., 1985.
8. Кросс Р. Прецедент в английском праве. — М., 1985.
9. Лейленд Я. Кримінальне право: злочин, покарання, судочинство (Англ.. підхід). — К.: Основи, 1996.
10. Лубенский А. И. Предварительное расследование по законодательству капиталистических государств. — М., 1977.
11. Махов В.Н., Пешков М.А. Уголовный процес США (досудебные стадии). — М., 1998.
12. Михеєнко М.М., Молдован В.В., Радзієвська Л.К. Порівняльне судове право.— К., 1993.
13. Михеенко М.М., Шибико В.П. Уголовно-процессуальное право Великобритании, США и Франции. — К., 1988.
14. Мідор Даніель Д. Суди в Сполучених Штатах Америки. — Сент-Пол, Мінесота, 1991.
15. Николайчик В.М. Уголовный процесс США. — М., 1981.
16. Полянский Я.Н. Уголовное право и уголовный суд Англии. — М., 1969.
17. Соединенные Штаты Америки. Конституция и законодательные акты. — М., 1993.
18. СССР—Англия: юстиция и сравнительное правоведение // Материалы сов. —англ.. симпозиума. — М., 1986.
19. Сучасні системи адвокатури / За ред. О. Д. Святоцького. — К., 1993.
20. Уайнреб Л. Отказ в правосудии: Уголовный процесс в США. — М., 1985.
21. Уолкер Р. Английская судебная система. — М., 1980.
22. Филимонов Б.А. Защитник в германском уголовном процессе. — М., 1997.
23. Филимонов Б.А. Основы теории доказательств в германском уголовном процессе. — М., 1994.
24. Филимонов Б.А. Уголовный процесс ФРГ. — М., 1974.
25. Филиппов С.В. Судебная система США. — М., 1980.
26. Фридмен Л. Введение в американское право. — М., 1993.
27. Шарвен Р. Юстиция во Франции. — М., 1978.

 

10. САМОСТІЙНА РОБОТА СТУДЕНТА

 

Самостійна робота студента передбачає:

• Підготовку до семінарських, практичних занять, контрольних робіт (опрацювання лекційного матеріалу, законодавчих та інших нормативних матеріалів, навчальної літератури, спеціальних джерел і інформації, періодики тощо).
• Виконання індивідуальних  завдань.
• Опанування матеріалу, що винесений цілком на самостійне опрацювання згідно з робочою програмою.
• Написання контрольних та курсових робіт.
• Підготовка до захисту та іспиту.
• Опрацювання завдань і тестів для самостійної роботи.

 

Методичні рекомендації з організації

самостійної роботи

Самостійна підготовка є важливою складовою частиною навчального процесу. Вона ставить за мету успішне оволодіння студентами курсу кримінального процесуального права, вироблення у них навичок і вміння правильного застосування теоретичних положень науки кримінального процесуального права в практичній діяльності юристів. Досягнення цієї мети потребує від студентів навичок самостійного мислення, оволодіння методами аналізу наукових проблем, методикою роботи з літературою і законодавчими матеріалами.

Самостійна робота студентів при вивченні кримінального процесуального права має місце в процесі підготовки до семінарських та практичних занять, іспитів і заліків, при написанні рефератів, контрольних та курсових робіт, доповідей і повідомлень для виступів на наукових семінарах і конференціях. Її формами являються: вивчення відповідних положень Конституції України, кримінального процесуального законодавства, підручників і навчальних посібників, монографічної літератури і статей, постанов пленумів Верховного Суду України і Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, конспектів лекцій, підбір необхідних матеріалів судової та слідчої практики.

При підготовці до семінарських та практичних занять результати самостійної роботи відображаються у вигляді конспектів нормативних матеріалів і рекомендованої літератури, робочих планів, виступів студентів на названих заняттях, письмового вирішення задач і виконання завдань.

Основою правильної організації самостійної роботи студентів являється її планування у відповідності з відведеними для цього бюджетом часу.

Починати самостійне вивчення теми і її питань потрібно з роботи над нормативними матеріалами. Опрацювавши рекомендовану літературу і документи, студент повинен з’ясувати задачі по боротьбі із злочинністю (окремими видами злочинів), сформульовані вимоги, що з них витікають по зміцненню законності при застосуванні норм кримінального процесуального права, по удосконаленню діяльності правоохоронних органів. У ряді випадків вивчення нормативних матеріалів вимагає від студента з’ясування вміщених в них методологічних положень, що служать основою теоретичної розробки інститутів кримінального процесуального права і удосконалення чинного кримінального процесуального законодавства.

Після глибокого осмислення змісту нормативних матеріалів, студент повинен скласти їх конспект. Як правило, конспект повинен бути невеликим по обсягу, оскільки кафедра рекомендує лише окремі сторінки підручників, документів, що відносяться до проблем кримінального процесуального права, що вивчаються.

Закінчивши конспектування нормативних матеріалів, студент вивчає рекомендовані кримінальні процесуальні закони. При цьому потрібно з’ясувати зміст диспозиції кримінально-процесуальної норми. При вивченні норм кримінального процесуального права необхідно звертати увагу на бланкетні диспозиції. Точне знання положень, що забороняються, як правило, вимагає від студента додаткового вивчення нормативних актів, які регламентують ту чи іншу діяльність.

Після цього потрібно вивчити конспект лекції по даній темі, відповідні глави підручника чи навчального посібника. Завершення цієї частини самостійної роботи дозволяє студенту мати мінімум знань по темі, але недостатньо для глибокого засвоєння питань, що вивчаються.

Глибоке засвоєння практичних аспектів теми потребує від студента вивчення рекомендованих постанов пленумів Верховного Суду України і Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, оскільки в них роз’яснюються важливі кримінально - правові поняття, проводиться розмежування суміжних злочинів, даються рекомендації по застосуванню кримінальних процесуальних норм. Тому студент повинен пам’ятати, що правильне застосування кримінального процесуального законодавства в його майбутній діяльності неможливе без керівних роз’яснень вищих судових органів. Найважливіші положення постанов пленуму Верховного Суду України і Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ студент повинен виписати в робочий зошит.

Глибоке засвоєння теоретичних аспектів теми вимагає від студента вивчення рекомендованої монографічної (додаткової) літератури і журнальних статей. Ця робота найбільш відповідає виробленню вміння самостійно мислити. Вивчаючи в складній дискусії кримінально-правові проблеми, усвідомлюючи їх, порівнюючи спірні питання, оцінюючи надійність і ефективність їх аргументації, студент, по-перше, отримує глибокі теоретичні знання, необхідні для юриста вищої кваліфікації, по-друге, вчиться формулювати свою позицію по теоретичним питанням, обґрунтовуючи її.

Конспектування додаткової літератури не являється обов’язковими. Але студент повинен пам’ятати, що “саме бліде чорнило, краще від самої світлої пам’яті”.

Сума знань по темі, отриманих з названих джерел, дозволяє студенту перейти до вирішення задач і виконання завдань. Рішення викладається письмово, в робочому зошиті без переписування умови задачі. Воно повинно бути аргументованим, посилатись на кримінальне процесуальне законодавство і роз’яснення, які є в постановах пленумів Верховного Суду України і Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

При вивченні Загальної і Особливої частин кримінального процесуального права студент повинен самостійно вивчити тему “Кримінальне процесуальне право зарубіжних країн”. Учбове заняття по цій темі не проводиться.

Самостійна робота при підготовці до іспитів і заліків не потребує конспектування і вирішення задач, а являє собою повторення пройденого матеріалу. При цьому особлива увага приділяється незадовільно вивченим питанням і темам (питання організації самостійної роботи при написанні рефератів, курсових і контрольних робіт викладається в окремих методичних рекомендаціях).

Роль науково – педагогічного працівника в організації самостійної роботи студентів полягає в наданні допомоги в здійсненні цієї важливої роботи і контролі за її проведенням.

Надання допомоги в організації самостійної роботи має місце в процесі читання лекції, проведення семінарських та практичних знань, групових та індивідуальних консультацій.

В лекціях студентам даються рекомендації методичного характеру про те, як вивчати кримінальне процесуальне право, яку основну та додаткову літературу, законодавчі акти, постанови пленумів Верховного Суду України і Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ потрібно опрацювати. При проведенні самостійних і практичних занять науково – педагогічний працівник звертає увагу студентів на особливу важливість вивчення певних нормативних актів і літературних джерел для засвоєння тієї чи іншої теми, конкретного питання. Важливу роль для правильної організації самостійної роботи студентів має їх особисте спілкування з науково – педагогічним працівником в процесі індивідуальних консультацій. При особистому спілкуванні з науково – педагогічним працівником, студент має можливість задати йому питання, почути його роз’яснення по проблемам, що його цікавлять, отримати поради по плануванню самостійної роботи, по раціональному опрацюванню кримінальної процесуальної літератури, по методиці зібрання матеріалу для виконання курсової роботи, реферату, наукової доповіді чи повідомлення і т.д. В цілому таке спілкування пробуджує у студента інтерес до кримінального процесуального права, розширює його наукові інтереси і часто викликає потяг до більш глибокого з’ясування теоретичних проблем даної науки шляхом заняття науково-дослідницькою роботою в науковому семінарі, проблемній групі студентів.

Контроль за самостійною роботою студентів науково – педагогічний працівник здійснює на семінарських та практичних заняттях, в процесі прийняття іспитів та заліків. Але найбільш дієвою формою контролю є систематична перевірка науково – педагогічним працівником ведення студентами конспектів лекцій і першоджерел, а також робочих зошитів. Після таких перевірок науково – педагогічний працівник дає вказівки студентам по усуненню недоліків при веденні названих зошитів.

Вся робота науково – педагогічного працівника по організації самостійної роботи студентів повинна бути направлена на вироблення у них переконання про необхідність глибокого знання кримінального процесуального законодавства, що викликано вимогами їх професійного обов’язку. Таке знання необхідно не тільки для правильної відповіді на іспиті, але й для вірного застосування кримінального процесуального законодавства в майбутній практичній діяльності.

 

 

11. Методичні рекомендації

з підготовки реферативних повідомлень

 

Вибір теми реферативного повідомлення проводиться студентами до початку занять за узгодженням з науково – педагогічним працівником, який проводить семінарські, практичні та інші заняття у відповідних навчальних групах. Перевагу слід віддавати питанням, які мають важливе теоретичне та практичне значення, або є найбільш складними для опанування і в зв’язку з цим потребують більш широкого й детального розгляду:

Мета:

- більш поглиблене засвоєння студентами важливих теоретичних положень, які виносять на розгляд семінарського чи практичного заняття; зв’язок цих положень з діяльністю правоохоронних органів;

- прищеплення студентам навичок самостійної роботи з нормативними матеріалами і літературними джерелами;

- контроль знань студентами навчального матеріалу.

Структура:

Реферативне повідомлення передбачає наступні частини: вступ, описова частина, висновки.

У вступній частині розкривається актуальність теми, перелік рекомендованої літератури. При цьому бажано витримувати наступну послідовність:

–  закони та інші нормативні акти;

–  навчальна, монографічна та інша література;

–  слідча та судова практика.

В основній частині розкривається суть питання, аналізуються нормативні матеріали, судова практика, точки зору вчених, які досліджували і досліджують цю проблему, в даний час вказується важливість для практики, висловлюється та обгрунтовується думка студента, наводиться теоретичний матеріал та практика застосування кримінального процесуального закону.

Висновок передбачає стисле резюме з найбільш важливих положень питання, що викладене в реферативному повідомленні.

Оформлення:

Реферативне повідомлення повинно бути виконане самостійно, розбірливим почерком або надруковане. Аркуші підшиваються та нумеруються. На титульному листі вказується назва роботи, прізвище виконавця, номер навчальної групи. Використану по тексту літературу необхідно “знести” в підстрочник, де вказати назву джерела, рік та місце видання, а також відповідну сторінку.

Обсяг роботи не повинен перевищувати 8-10 сторінок рукописного тексту формату А – 4.

Методика:

Перед тим, як розпочати написання реферату, необхідно вивчити літературу, передбачену по даній темі планом проведення та рекомендовану науково – педагогічним працівником.

Методологічною основою роботи повинні бути праці по філософії та соціології права, державні документи з питань боротьби із злочинністю в Україні.

В зв’язку з тим, що в останні роки в чинне кримінальне процесуальне законодавство України внесено багато змін та доповнень, студентам, які готують реферативні повідомлення, необхідно обов’язково враховувати ці положення.

Щоб реферат був змістовним і відповідав вимогам, які пред’являються до такого виду робіт, студенту який його виконує, важливо “схопити” суть питання, іншими словами, те головне без якого неможлива сама його постановка. Це найбільш складна і відповідальна сторона роботи, що виконується, тому вона вимагає глибокого знання того чи іншого питання.

Наприклад, неможливо дати повну юридичну оцінку складу злочину, без відповіді на питання про поняття злочину, тому, що думка про склад злочину може бути реалізована лише на грунті того, чи вчинено взагалі злочин. В реферативному повідомленні з цього питання повинен знайти своє відображення цілий ряд самостійних положень:

–  Соціально - політична та правова характеристика злочину як основа для конструювання конкретного складу злочину;

– розкриття головних ознак злочину в процесі проведення досудового розслідування.

Структурно - описова частина реферативного повідомлення повинна мати наступний вигляд:

– спочатку окреслюється суспільно - політична характеристика питання, яке розглядається, його практичне значення;

– аналізується нормативний матеріал (закони, укази, постанови, відомчі накази, інструкції), керівні роз’яснення пленумів Верховного Суду України і Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, літературні джерела: висвітлюється особиста думка студента відносно тієї чи іншої позиції питання, яке розглядається, чи його згода з однією із думок, висловлених в літературі.

Кожна думка, незгода з відомими точками зору мають бути обгрунтованими. Це означає, що студент, посилаючись на нормативний матеріал, судову та слідчу практику (з вказівкою джерела інформації) або шляхом логічних висновків повинен довести життєвість, перевагу своєї позиції.

Реферативне повідомлення може супроводжуватись з використанням на кожне реферативне повідомлення відводиться в середньому 10 хвилин ТЗН.

Реферативне повідомлення обов’язковою оцінюється науково – педагогічним працівником.

12. МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ з написання і захисту курсових робіт

 

1. Тему курсової роботи студент вибирає самостійно із переліку тем курсових робіт, що пропонується в цих методичних рекомендаціях.
2. Перед написанням курсової роботи необхідно скласти список літератури, яка підлягає вивченню, уважно з нею ознайомитися. На підставі отриманих знань складається план курсової роботи. План необхідно узгодити з науково – педагогічним працівником, який веде в групі семінарські і практичні заняття.
3. В зв’язку з тим, що за останні роки в чинне кримінальне процесуальне законодавство внесено зміни і доповнення, студентам при підготовці курсових робіт необхідно враховувати положення нових законодавчих актів і постанов пленумів Верховного Суду України і Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
4. Курсова робота повинна носити самостійний характер. Недопустимо запозичення тексту, фактичних даних з літературних джерел без оформлення посилання на них.
5. Щоб курсова робота була змістовною і відповідала всім вимогам, студент повинен глибоко зрозуміти суть написання. Це найбільш важливий, складний і відповідальний момент підготовчого етапу написання курсової роботи.

Структурно - описувальна частина курсової роботи повинна бути представлена таким чином:

1)   Спочатку дається суспільно - політична характеристика питання, що розглядається.

2)   Розкривається його практична значимість.

3)    Аналізується нормативний матеріал (закон і підзаконні акти), керівні роз’яснення пленумів Верховного Суду України і Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, літературні джерела.

4)    Приводиться думка студента по тій чи іншій позиції з питання, що розглядається, або його згода з одним із суджень, що приведено в літературі. Кожна думка, непогодження з відомими точками зору повинна бути обгрунтована. Це значить, що студент, посилаючись на нормативний матеріал, судову і слідчу практику (з вказанням джерела інформації) або шляхом логічного висновку, повинен показати “Життєвість”, перевагу своєї позиції в дискусії.

Оформлення курсової роботи. Текст повинен бути виконаний розбірливим почерком. Якщо робота написана на окремих листках, вони повинні бути підшиті і понумеровані.

На першому (титульному) листі вказують найменування роботи, прізвище і ініціали виконавця, номер навчальної групи. Використану по тексту літературу дають в підряднику, вказуючи автора (авторів), повне найменування джерела, видавництва, рік його видання, сторінки, з яких приводяться цитати або інший матеріал. Оптимальний обсяг роботи 25-30 сторінок тексту набраних на комп’ютері, формату А – 4.

В кінці роботи дається список використаної літератури. При цьому джерела в списку приводяться в такій послідовності:

1)   Методологічні матеріали.

2)   Закони та інші нормативні акти;

3)   Навчальна, монографічна та інша література.

Професійний рівень юристів багато в чому визначається вмінням правильно тлумачити закони та інші нормативні акти, своєчасно і правильно приймати правові рішення, юридичного грамотно складати процесуальні акти.

Ці завдання необхідно вирішувати на протязі всього навчального процесу і зокрема, важливе знання в закріпленні знань студентів, вироблені в них творчого підходу в отриманні навичок самостійної професійної діяльності займає курсова робота. Вона покликана сприяти закріпленню теоретичних знань, отриманих в процесі вивчення кримінального процесуального права, привиттю практичних навичок та навичок науково - дослідницької роботи.

Крім того, при перевірці курсових робіт та в ході їх захисту, здійснюється контроль знань студентів, виявляються ті з них, хто схильний до наукової роботи. Останні можуть залучатись, за їх бажанням, до НДР, готуватись до вступу в аспірантуру.

Результати рецензування курсових робіт показують, що більшість студентів сумлінно відносяться до цього навчального завдання, дотримуються вказівок науково – педагогічних працівників і рекомендацій, що містяться в навчально - методичній літературі.

Але деякі студенти виконують роботу недоброякісно, допускають серйозні помилки.

Найбільш характерними з них є:

1. В роботах не використовуються, або використовуються недостатньо нормативні матеріали, судова практика, літературні джерела.

2. Роботи виконуються без урахування змін, внесених в чинне кримінальне процесуальне законодавство.

3. В роботах студенти посилаються на постанови Пленуму Верховного Суду України або роблять посилання на постанови, які втратили юридичну силу. Тому кримінально-правові питання розкриваються поверхово або неправильно. Щоб не допускати подібних помилок, необхідно користуватись Вісником Верховного Суду України, постановами вищого судового органу, збірником постанов Пленуму Верховного Суду України.

4. Мають місце випадки, коли студенти не проявляють необхідної самостійності і творчого відношення до виконання курсових робіт, а дослівно переписують текст із того чи іншого джерела. Механічне запозичення не сприяє глибокому, творчому вивченню і засвоєнню програмного матеріалу. Тому такі роботи до захисту не допускаються.

Проте студенти мають право опиратися в своїй роботі на відповідну навчальну і монографічну літературу по даній проблемі.

Якщо при цьому він приводить цитату або запозичує із літературного джерела якісь теоретичні положення (наприклад: визначення, висновки соціологічного дослідження, результати узагальнення судової практики. думку автора літературного джерела з того чи іншого приводу і т.п.), то в обов’язковому порядку належить робити посилання на літературне джерело. По чинному зараз ГОСТу дослівно запозичений текст береться в лапки, в кінці його ставиться символ, а в підряднику – прізвище і ініціали автора названої роботи, місце видання, назва видавництва, рік видання і номер (номери) сторінок, на яких в джерелі вміщений текст.

У випадку, коли запозичений текст (думка, ідея і т.п.) перефразується, в виносці перед прізвищем автора ставиться "Див.": Наприклад: "на думку Л.Кривоченко, до моменту початку досудового розслідування необхідно внести відповідні відомості в Єдиний реєстр досудових розслідувань».**

Якщо ж робота, із якої запозичений текст, опублікована в журналі, збірнику праць, матеріалів науково-практичної конференції і т.п. в виносці після прізвища автора (авторів) і назви роботи ставляться дві косі риски і далі назва журналу (збірника праць і т.п.), рік видання, номер і сторінка, із якої взято текст для курсової роботи. Наприклад: "як показують узагальнення судової практики, що проводяться в судах, підлітками вчиняється 44 % крадіжок індивідуального майна громадян, 27 % хуліганств, 16% розкрадань майна. При цьому 80 % злочинів вчиняються особами у віці від 16 до 17 років".***

Так оформлюються і виноски при посиланнях на закони, укази і постанови верховних органів влади і управління нашої держави, постанови пленумів Верховного суду України і Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ та інші матеріали, що опубліковані в періодичній пресі.

Виноски на Кримінальний процесуальний і інший кодекси не потрібні, крім випадків запозичення тексту із коментаря до відповідної статті чи необхідності звернути увагу.

 

 

 

 

 

 

 

 

* Коржанський М.Й. Кримінальне право України. – Київ: Наукова думка, 1996. – С. 80.

** Див. Кривоченко Л.Н. Класификация преступлений. – Харьков: Высшая школа, 1983. – С.83.

*** Див. Румянцев А. Практика рассмотрения дел о преступлениях несовершеннолетних // Сов. юстиция. – 1987. –С.11.

13. Тематика контрольних та курсових робіт

з навчальної дисципліни «Кримінальне процесуальне право України»

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

1. Історичні форми кримінального процесу.
2. Суть та завдання кримінального провадження.
3. Співвідношення понять «правосуддя», «кримінальний процес», «судочинство в кримінальних справах», «кримінальне провадження».
4. Механізм та елементи кримінально-процесуального регулювання.
5. Система кримінального процесу.
6. Поняття стадії кримінального процесу, види стадій.
7. Кримінально-процесуальні відносини, їх структура, види та їх особливості.
8. Поняття кримінально-процесуальних гарантій та їх законодавче закріплення.
9. Поняття кримінально-процесуальної функції, їх види, зміст та характеристика.
10. Поняття кримінально-процесуального акта, види кримінально-процесуальних актів.
11. Співвідношення кримінального процесуального права з кримінальним правом та іншими галузями права.
12. Предмет, завдання науки кримінального процесуального права.
13. Джерела кримінального процесуального права.
14. Міжнародні багатосторонні договори, які регулюють кримінально-процесуальні відносини в Україні.
15. Співвідношення кримінально-процесуальної норми і статті кримінального процесуального закону.
16.  Дія кримінального процесуального закону в просторі і часі.
17. Засада кримінального провадження – законність: поняття, зміст, законодавче врегулювання.
18. Засада кримінального провадження – забезпечення права на свободу та особисту недоторканність: поняття, зміст, законодавче врегулювання.
19. Засада кримінального провадження – невтручання в приватне життя: поняття, зміст, законодавче врегулювання.
20. Засада кримінального провадження – презумпція невинуватості: поняття, зміст, законодавче врегулювання.
21. Засада кримінального провадження – забезпечення права на захист: поняття, зміст, законодавче врегулювання.
22. Засада кримінального провадження – доступ до правосуддя та обов’язковість судових рішень: поняття, зміст, законодавче врегулювання.
23. Засада кримінального провадження – змагальність сторін та свобода в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконаності: поняття, зміст, законодавче врегулювання.
24. Засада кримінального провадження – гласність і відкритість судового провадження та його повне фіксування технічними засобами: поняття, зміст, законодавче врегулювання.
25. Засада кримінального провадження – розумні строки: поняття, зміст, законодавче врегулювання.
26. Суб’єкти кримінально-процесуальної діяльності.
27. Функції суду в сфері кримінального провадження.
28. Процесуальний статус судді в кримінальному провадженні.
29. Функції прокурора в кримінальному провадженні, його процесуальний статус.
30. Завдання і повноваження слідчого.
31. Повноваження керівника органу досудового розслідування.
32. Визнання потерпілим і його процесуальний статус у кримінальному провадженні.
33. Підозрюваний у кримінальному провадженні та підстави для затримання особи як підозрюваного.
34. Учасники кримінального провадження, які мають право мати в ньому свого представника.
35. Час з якого захисник допускається в кримінальне провадження і випадки, коли його участь у справі є обов’язковою.
36. Обставини, що виключають участь у кримінальному провадженні особи як захисника.
37. Цивільний відповідач і його статус.
38. Експерт у кримінальному провадженні, його права та обов’язки.
39. Процесуальне становище спеціаліста та обставини за яких він бере участь у кримінальному провадженні.
40. Мета доказування в кримінальному провадженні.
41. Поняття, зміст істини в кримінальному провадженні, її характер.
42. Предмет доказування в кримінальному провадженні та елементи, що становлять його структуру.
43. Додаткові елементи структури предмета доказування в окремих категоріях справ.
44. Подія злочину як обставина, що підлягає доказуванню.
45. Вимоги кримінального процесуального закону щодо встановлення суб’єкта і суб’єктивної сторони злочину.
46. Мета встановлення обставин, які характеризують підозрюваного (обвинуваченого) як особистість.
47. Поняття доказу в кримінальному провадженні, джерела доказів.
48. Класифікація доказів та їх джерела.
49. Доказове значення первинних і похідних доказів та їх джерела.
50. Критерії (підстави) поділу доказів на прямі і непрямі.
51. Правила користування непрямими доказами, які виробила теорія доказів.
52. Доказування як діяльність суб’єктів кримінального провадження.
53. Елементи (етапи) процесу доказування.
54. Слідчі (розшукові) дії для збирання доказів.
55. Способи засвідчення і закріплення доказової інформації.
56. Перевірка доказів та способи їх перевірки.
57. Оцінка доказів.
58. Роль негласних слідчих (розшукових) дій у процесі доказування.
59. Версія в доказуванні в кримінальних провадженнях, види версії.
60. Планування в процесі доказування.
61. Правова презумпція, види презумпції в кримінально ‑ процесуальному доказуванні.
62. Обов’язок доказування вини підозрюваного (обвинуваченого).
63. Обов’язки захисника в процесі доказування.
64. Форми використання спеціальних знань у кримінальному провадженні.
65. Моральні засади доказування в кримінальному провадженні.
66. Вимоги професійної етики, що використовується в процесі доказування.
67. Фактори, що впливають на повноту і достовірність показань свідка і потерпілого.
68. Особи, які не можуть бути допитані як свідки.
69. Особливості формування показань неповнолітніх свідків.
70. Права та обов’язки свідка в кримінальному провадженні.
71. Предмет показань потерпілого та особливості їх оцінки.
72. Предмет показань підозрюваного, обвинуваченого, їх види.
73. Речові докази в кримінальному провадженні, підстави для віднесення матеріального об’єкта до речових доказів.
74. Похідні речові докази.
75. Відмежування речового доказу від документа як окремого джерела доказу.
76. Структура і зміст постанови про призначення експертизи.
77. Структура і зміст висновку експерта.
78. Вимоги до форми і змісту протоколів слідчих дій, передбачені кримінальним процесуальним законом.
79. Поняття та види заходів забезпечення кримінального провадження.
80. Поняття та види запобіжних заходів, передбачені КПК України.

 

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

1. Суть досудового розслідування кримінального провадження.
2. Зміст стадії досудового розслідування, її завдання і структура.
3. Підслідність кримінальних правопорушень.
4. Система слідчих (розшукових) дій: поняття, зміст, законодавче врегулювання.
5. Система негласних слідчих (розшукових) дій: поняття, зміст, законодавче врегулювання.
6. Закриття кримінального провадження в стадії досудового розслідування.
7. Порядок закінчення досудового розслідування складанням обвинувального акта.
8. Підготовче провадження в кримінальному судочинстві України.
9. Судове слідство в кримінальному провадженні України.
10. Судові дебати в кримінальному провадженні України.
11. Судове рішення в кримінальному провадженні України.
12. Основні риси провадження в суді апеляційної інстанції за КПК України.
13. Підстави для скасування чи зміни вироку або ухвали суду в першій інстанції.
14. Особливості кримінального провадження в справах про злочини неповнолітніх.
15. Особливості досудового розслідування справ щодо осіб, які на час вчинення суспільно небезпечного діяння не досягли віку кримінальної відповідальності.
16. Особливості досудового розслідування справ щодо неосудних і обмежено осудних осіб.
17. Основні риси провадження в суді касаційної інстанції за КПК України.
18. Кримінальне провадження на підставі угод та в формі приватного обвинувачення.
19. Міжнародна правова допомога при проведенні процесуальних дій.
20. Видача осіб, які вчинили кримінальне правопорушення (екстрадиція).

 

Студенти можуть запропонувати свою тему роботи, попередньо узгодивши її з науково – педагогічним працівником.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. 14.  МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

З НАПИСАННЯ КОНТРОЛЬНИХ РОБІТ

 

Виконання контрольних робіт із кримінального процесуального права є складовою частиною навчального процесу, засобом перевірки самостійної роботи студентів та їхньої підготовки до складання заліку і іспиту з цієї дисципліни.

Підготовка до виконання контрольної роботи вимагає оволодіння матеріалом курсу "Кримінальне процесуальне право України" за підручниками та іншою спеціальною літературою, ретельного вивчення норм ратифікованих Україною міжнародних договорів із прав людини та кримінального процесуального права, Конституції України, Кримінального процесуального кодексу України та інших джерел кримінального процесуального права, а також постанов пленумів Верховного Суду України і Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з питань застосування норм кримінального процесуального закону.

Виконання контрольних робіт по Загальній та Особливій частинах Кримінального процесуального кодексу України полягає в розгляді теоретичних положень КПК, розв'язанні практичних задач і складанні проектів процесуальних актів. Лише розв'язання задачі або лише складання зразка процесуального акта не дає підстав для позитивної оцінки контрольної роботи.

Контрольні роботи виконуються українською (російською) мовою в обсязі 10 - 15 сторінок формату А 4 друкованого тексту з обов’язковим використанням не менше 10 літературних джерел (законодавчих та інших нормативно – правових актів, процесуальної літератури, слідчої та судової практики, тощо).

   Робота починається з плану, де є вступ, основна частина з 2-3 питань, що розкривають зміст теми, короткі висновки, список використаної літератури, нормативно – правових актів, інших джерел.

   У вступі слід визначити завдання, що ставить перед собою автор та мету обрання саме цієї теми, її актуальність.

   В основній частині необхідно розкрити суть і зміст окремих питань теми, посилаючись на наявні друковані та нормативно – правові джерела, вказавши власне ставлення до питань, що розкриваються.

   У висновку необхідно вказати на конкретний внесок автора у розширення висвітленої в роботі теми, які нові публікації, нормативно – правові акти, інші джерела використано ним при її підготовці.

   В роботі повинні бути посилання на джерела, які цитує автор, або на основі яких робляться узагальнення, висвітлюються суть і зміст теми. Ці посилання можуть міститися як по ходу тексту в квадратних дужках, так і під рядками на кожній сторінці. Нумерація посилань може вестися як послідовно від першого до останнього, так і з номера першого на кожній сторінці.

   В кінці роботи необхідно подати список опрацьованої та використаної літератури, нормативно – правових актів та інших джерел при підготовці до написання контрольної роботи. Літературу та інші джерела у списку необхідно розміщувати у алфавітному порядку прізвищ їх авторів та назв робіт, якщо це джерело не має автора.

   Нормативно – правові акти необхідно розташовувати за їх юридичним значенням: закони України, укази Президента України, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, положення тощо і зазначити їх перед бібліографічною літературою.

   Кожне джерело повинно мати вихідні дані. Прізвище та ініціали автора, місце і рік його видання.

   Контрольні роботи виконують студенти усіх форм навчання. Вибір теми проводиться у відповідності з останньою цифрою номера залікової книжки. У зв’язку з цим на титульному аркуші роботи слід зазначити її номер.

Умови задач переписувати в зошит не треба, необхідно лише назвати номер варіанта, номер задачі та дати на поставлені запитання вичерпні відповіді, які мають грунтуватися на нормах кримінального процесуального законодавства, а також нормативних роз'ясненнях пленумів Верховного Суду України, Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Виконана контрольна робота має бути подана до відділу заочної форми навчання ВНЗ «Національна академія управління» для перевірки в перший день прибуття студента на сесію, під час якої складатиметься залік чи іспит з кримінального процесуального права України.

Студентів, які своєчасно не подадуть контрольні роботи або ж подадуть роботи, виконані не за своїм варіантом чи виконають контрольну роботу, яка буде оцінена менше 36 балів, до складання заліку чи іспиту допускатися не будуть як такі, що не виконали навчальну програму.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. 15.  ЗАВДАННЯ КОНТРОЛЬНИХ РОБІТ

на перший семестр вивчення навчальної дисципліни (статті 1 – 213 Кримінального процесуального кодексу України)

 

ВАРІАНТ 1.

1. Завдання Кримінального процесуального кодексу України, їх зміст.
2. Система заходів забезпечення кримінального провадження, їх роль в невідворотності покарання за вчинений злочин.
3. Задача. Громадянина П. було засуджено за ч. 5 ст. 185 КК України до семи років позбавлення волі. Крім того, за цивільним позовом потерпілому відшкодовано 25 000 грн. завданої злочином шкоди.

            Дайте визначення поняття цивільного позову в кримінальному провадженні та підготуйте проект цивільного позову до підозрюваного.

 

ВАРІАНТ 2.

1. Кримінально – процесуальні гарантії: поняття, їх зміст, види, значення.
2. Засада кримінального провадження - забезпечення права на свободу та особисту недоторканність: поняття, зміст, законодавче врегулювання.

1. Задача. Р. був затриманий безпосередньо після здійснення розбійного нападу на громадянку С. Слідчий порушив клопотання перед суддею про застосування до затриманого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. До слідчого судді слідчим був доставлений затриманий. А також з’явився захисник, який заявив клопотання про ознайомлення з наявними матеріалами кримінального провадження, оскільки без цього вирішити питання про законність застосування взяття під варту неможливо. Слідчий заперечив і заявив, що судді досить ознайомитися з клопотанням про застосування взяття під варту і протоколом допиту потерпілого. Всі матеріали захисник може вивчити після закінчення досудового слідства. Слідчий суддя клопотання захисника відхилив, заслухав захисника і слідчого після чого виніс ухвалу про обрання відносно Р. запобіжного заходу – тримання під вартою.

Чи відповідають дії слідчого судді вимогам КПК України? Роз’ясність процедуру застосування тримання під вартою як запобіжного заходу і при цьому права особи, до якої цей захід застосовується, і його захисника?

 

ВАРІАНТ 3.

1. Кримінально – процесуальна форма, кримінально – процесуальні акти: поняття, їх зміст, види, значення.
2. Засада кримінального провадження - законність: поняття, зміст, законодавче врегулювання.

3. Задача. Під час проведення огляду місця події злочину (умисного знищення майна гр. К.), слідчий з допомогою експерта криміналіста знайшов відбитки пальців на побитому трюмо, сліди крові, невідомо ким залишені. Як повинен діяти слідчий у цьому випадку? Як має здійснюватися фіксація речових доказів? До якого виду речових доказів належить знайдене на місці події?

 

ВАРІАНТ 4.

1. Загальна характеристика джерел кримінального процесуального права.
2. Засада кримінального провадження - забезпечення права на захист: поняття, зміст, законодавче врегулювання.

3. Задача. Потерпілий заявив слідчому, що він не може назвати точних прикмет осіб, що вчинили розбійний напад на нього, пам’ятає лише, що то були молоді хлопці, один з яких – високий, а інший – середній на зріст. Але якби йому їх пред’явили – обох зразу, то він їх упізнав би неодмінно.

            Слідчий пред’явив потерпілому М.. підозрюваних Б. і Р. разом із двома іншими громадянами. Потерпілий показав на них як на осіб, котрі вчинили стосовно нього розбій, назвавши деякі додаткові прикмети, про які він забув повідомити під час допиту. Чи має таке пред’явлення для впізнання доказове значення? Відповідь аргументуйте.

 

ВАРІАНТ 5.

1. Дія кримінального процесуального закону в просторі, часі та стосовно кола осіб. Відповідь аргументувати з використанням прикладів.
2. Засада кримінального провадження - змагальність сторін та свобода в поданні ними суду свої доказів і у доведенні перед судом їх переконливості: поняття, зміст, законодавче врегулювання.

3. Задача. Слідчий прокуратури області після проведення всіх можливих, на його думку, слідчих дій у справі про умисне вбивство гр. В., виніс постанову про зупинення судового слідства у зв’язку з не встановленням особи, яка вчинила злочин.

            Рідний брат загиблого К., юрисконсульт одного з підприємств, який ще донедавна працював слідчим прокуратури сусідньої області взявся самотужки розкрити цей злочин. Маючи ще при собі посвідчення слідчого, він провів допити ряду свідків, очні ставки й інші слідчі дії, в результаті чого зібрав достатню інформацію про вчинення вбивства гр-ном З. Всі зібрані і складені ним документи К. передав разом із своїм поясненням про шляхи пошуків вбивці прокурору області.

            Оцініть доказове значення поданих документів. Що має робити прокурор області у цій ситуації?

            Що змінилося б у відповіді, якби К. ще працював на час пошуків особи, винної у вбивстві його брата, у прокуратурі сусідньої області?

 

ВАРІАНТ 6.

1. Кримінально – процесуальні функції: поняття, їх зміст, види, суб’єкти, значення.
2. Засада кримінального провадження - доступ до правосуддя та обов’язковість судових рішень: поняття, зміст, законодавче врегулювання.

3. Задача. Після прибуття на пасажирську станцію Харків поїзда № 24 із Рівно у двох сумках, залишених у багажному ящику під місцем № 10 першого вагону, було знайдено загорнуті у білизну частини трупа жінки у віці до 50 років. Голови трупа не було.

            Перевірка касових документів показала, що у цьому вагоні їхали військовослужбовці А. і В. На допитах вони показали, що сумки занесла у вагон під час посадки на станції Рівно літня жінка, яка їхала на місці № 12.

            За біркою пральні на рушнику, було встановлено його володаря – Д., мешканку м. Рівно, 1933 року народження, пенсіонерку. Оглядом квартири Д., було встановлено, що вбивство і розчленування трупа вчинено у цій квартирі. Пізніше у квартирі Д. були затримані подружжя О., які пояснили, що ключ від квартири їм дала мати чоловіка О. – С.

            Оцініть зібрані у справі докази. Чи достатньо їх для розкриття злочину? Якими засобами можна було б поповнити цей доказовий матеріал? До яких видів доказів необхідно віднести виявлене в потязі?

 

ВАРІАНТ 7.

1. Поняття суб’єктів кримінального провадження, їх класифікація у теорії кримінального процесуального права та процесуальний статус.

2. Засада кримінального провадження – гласність і відкритість судового провадження та його повне фіксування технічними засобами: поняття, зміст, законодавче врегулювання.

3. Задача. При огляді місця події – крадіжки з магазину с. Кірово була застосована службово ‑ розшукова собака, яка привела співробітників міліції до будиночка, де жили робітники, що займалися осушенням болота, а потім накинулася на робітника П. В ході досудового слідства П. було вручено письмове повідомлення про підозру. На допиті після пред’явлення підозри П. винним себе не визнав, заявив, що до крадіжки відношення не має, а собака облаяла його помилково, так як хтось із будиночка виходив на вулицю в його чоботях. Цю заяву слідчий розцінив як спробу підозрюваного уникнути відповідальності і в обвинувальному акті серед інших доказів винуватості П. указав на поведінку службово ‑ розшукової собаки, описану у “протоколі по судовій одорології” і приведеній вище.

            Дайте оцінку дій слідчого. Дайте визначення поняття доказу по кримінальному провадженню. Відповідь аргументуйте.

 

ВАРІАНТ 8.

1. Поняття предмета доказування в кримінальному провадженні, його структура та межі доказування.
2. Засада кримінального провадження – розумні строки: поняття, зміст, законодавче врегулювання.

3. Задача. До слідчого, який розслідував дорожньо-транспортну пригоду, з’явився начальник автоколони Б. з проханням визнати його цивільним позивачем на суму 25 000 грн., оскільки наслідком злочинних дій підозрюваного Т., який у стані алкогольного сп’яніння виїхав на тракторі на зустрічну смугу, оскільки внаслідок ДТП була не лише загибель водія їх автоколони, а й пошкодження транспортного засобу. Слідчий відмовив у задоволенні даного клопотання.

            Чи вірно поступив слідчий? Хто і при яких умовах може визнаватися цивільним позивачем у кримінальному провадженні? За яких умов може бути заявлений регресний позов і, зокрема, до кого саме?

 

ВАРІАНТ 9.

1. Моральні основи кримінального судочинства (моральна свідомість, моральна діяльність, моральні відносини): поняття, зміст, законодавче врегулювання.

2. Засада кримінального провадження – презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини: поняття, зміст, законодавче врегулювання.

3. Задача. Консул однієї з іноземних держав разом із акредитованим журналістом своєї держави здійснював туристичну поїздку по Україні. Під час знаходження в м. Житомир, вони зустріли громадянина Туреччини, посварилися з ним і в бійці завдали останньому ножові поранення.

            Після затримання і доставки до відділу внутрішніх справ консул і журналіст вимагали їх негайно звільнити, посилаючись на своє іноземне підданство.

Хто з іноземних громадян користується недоторканністю? Який порядок притягнення до кримінальної відповідальності іноземців? Відповідь аргументуйте.

 

ВАРІАНТ 10.

1. Показання осіб як процесуальне джерело доказів в кримінальному провадженні.
2. Запобіжний захід – тримання під вартою: поняття, зміст, законодавче врегулювання.

3. Задача. В ході досудового розслідування Х. двічі заявляв клопотання про призначення йому перекладача у зв’язку з тим, що він недостатньо володіє українською мовою, якою ведеться розгляд кримінального провадження. Це клопотання спочатку слідчий, а потім прокурор відхилили, мотивуючи свою відмову тим, що Х. вчиться у вищому навчальному закладі з українською мовою навчання і достатньо вільно говорить українською.

            У судовому засіданні захисник обвинуваченого заявив клопотання про відкладення слухання справи з необхідністю повторного розслідування тому, що досудове слідство у справі його підзахисного, який слабо володіє українською мовою, велося без участі перекладача.

            Яке рішення за клопотанням захисника повинен прийняти суд? Відповідь аргументуйте.

 

Завдання контрольних робіт на другий семестр вивчення навчальної дисципліни

 

ВАРІАНТ 1.

1. Поняття, завдання і значення досудового розслідування кримінального провадження.
2. Екстрадиція: поняття, зміст, порядок реалізації.

3. Задача. К. без будь-якої видимої причини вдарив сокирою по голові слюсаря В. , заподіявши йому середньої тяжкості тілесні ушкодження. В ході досудового розслідування кримінального провадження за ознаками злочину, передбаченого ст. 122 КК України, встановлено, що К. був комісований з армії - у зв'язку з психічним захворюванням і неодноразово перебував на лікуванні в психіатричній лікарні. Висновком судово-психіатричної експертизи, яка була призначена слідчим, було встановлено, що К. хворіє на хронічне психічне захворювання - шизофренію параноїдальної форми і вказані дії вчинив під впливом манії переслідування. К. є неосудним і підлягає примусовому лікуванню в психіатричній лікарні з посиленим наглядом.

            Чи здійснюється за таких обставин кримінальне провадження? Якщо так, то яким чином?

 

ВАРІАНТ 2.

1. Повноваження слідчого, його процесуальна самостійність і незалежність. Відповідь конкретизувати прикладами з посиланням на положення КПК України.
2. Зміст та форма запиту про міжнародну правову допомогу з складанням проекту зазначеного процесуального документа.

3. Задача. К. і Б. було засуджено судом за ст. 118 КК України за вбивство з перевищенням меж необхідної оборони до двох років виправних робіт. Обоє з вироком суду не погодилися, вважаючи, що ніякого перевищення меж необхідної оборони вони не допустили, діяли цілком правомірно. Захисники участі у справі не брали. Наступного дня після вручення копії обвинувального вироку К. загинув в автомобільній катастрофі. Б. же подав апеляційну скаргу з проханням вирок районного суду скасувати і справу закрити за відсутністю в його діях і діях К. складу злочину.

Чи передбачає кримінальний процесуальний закон можливості захисту законних інтересів засудженого К. в ситуації, що склалася? Відповідь аргументуйте.

 

ВАРІАНТ 3.

1. Система слідчих (розшукових) дій: поняття, зміст, законодавче врегулювання.
2. Межі судового розгляду: поняття, зміст, законодавче врегулювання.

3. Задача. Сімнадцятилітній М. на мотоциклі марки «Ява» їхав по жвавій вулиці з перевищенням допустимої швидкості руху і збив одинадцятилітнього хлопчика, заподіявши йому відкритий перелом правої ноги і множинні удари. Зробивши наїзд, М. не намагався сховатися з місця події, а негайно зупинився, викликав машину швидкої допомоги, повідомив своє ім’я, прізвище, домашній адрес і дочекався приїзду працівників ДАІ, яким розповів про свій наїзд на хлопчика. Працівники міліції затримали М., доставили його до відділу, де був складений протокол затримання і М. був поміщений в ізолятор тимчасового затримання.

Оцініть дії працівників міліції щодо їх законності. Відповідь аргументуйте.

 

ВАРІАНТ 4.

1. Негласні слідчі (розшукові) дії – втручання в приватне спілкування: поняття, зміст, законодавче врегулювання.
2. Застосування примусових заходів виховного характеру до неповнолітніх, які не досягли віку кримінальної відповідальності: поняття, зміст, законодавче врегулювання.
3. Задача. Л., якого звинувачували в порушенні правил адміністративного нагляду (ст. 395 КК України), в судовому засіданні відмовився від послуг адвоката і заявив, що захищатиметься самостійно.

Після виступу в судових дебатах прокурора Л. було надано останнє слово, а далі суд пішов до нарадчої кімнати і виніс обвинувальний вирок.

Яке порушення кримінального процесуального закону допустив суд? Чи може воно бути підставою для скасування вироку? Відповідь аргументуйте.

 

ВАРІАНТ 5.

1. Інші види негласних слідчих (розшукових) дій: поняття, зміст, законодавче врегулювання.
2. Стадія кримінального провадження - підготовче провадження: поняття, зміст, завдання, законодавче врегулювання.

3. Задача. Під час розгляду кримінального провадження про обвинувачення П. за ст. 135 КК України (у підготовчій частині судового засідання) суддя, попри заперечення прокурора, задовольнив клопотання захисника підсудного про виклик до суду ще двох свідків, які не були допитані на досудовому слідстві. Незадоволений таким рішенням суду прокурор почав кидати репліки на адресу судді, звинувачуючи його в необ'єктивності та упередженості щодо сторони обвинувачення. Головуючий зробив йому зауваження про недопустимість такої поведінки, на що державний обвинувач відповів погрозою заявити йому відвід. Слідом за прокурором потерпілий також почав висловлювати обурення діями судді та звинуватив його «у несправедливості». Головуючий попередив прокурора і потерпілого, що у випадку продовження порушення ними порядку судового засідання він усуне їх від участі у розгляді справи.

Якою є роль головуючого у судовому засіданні? Які заходи вправі вживати головуючий до учасників судового розгляду та інших осіб, які присутні в залі суду, коли вони не виконують його розпоряджень? Дайте оцінку діям головуючого в судовому засіданні? Відповідь аргументуйте.

 

ВАРІАНТ 6.

1. Поняття, підстави зупинення досудового розслідування і обставини, що його зумовлюють.
2. Судове слідство, його сутність, значення, зміст.

3. Задача. Місцевий районний суд у вироку по справі Б. та К., засуджених за грабіж, допустив непослідовність в оцінці показань засудженого. Визнаючи Б. винним у грабежі потерпілої П., суд водночас відзначив, що визнає достовірними і його показання про те, що він намагався вчинити цей грабіж.

Кваліфікуйте це порушення, вкажіть його наслідки. Чи допущено порушення КПК України? Які наслідки такого порушення? Відповідь аргументуйте.

 

ВАРІАНТ 7.

1. Поняття і значення обвинувального акта. Форма і зміст обвинувального акта, додатки до нього.

2. Поняття, завдання та значення стадії кримінального провадження – провадження в суді апеляційної інстанції.

3. Задача. Слідчий виніс постанову про призначення почеркознавчої експертизи в кримінальному провадженні про злочин, передбачений ст. 366 КК України, доручивши її проведення експертам Науково-дослідного інституту судових експертиз. Підозрюваний В., ознайомившись із цією постановою, заперечував проти того, щоб експертизу проводили в інституті. Він просив слідчого доручити її проведення своєму сусідові по будинку, викладачеві кафедри криміналістики П., який тривалий час працював експертом і якому він більше довіряє, бо добре знає його особисто.

Як слідчий має реагувати на це клопотання підозрюваного? Який порядок призначення експертизи особам, які не працюють в експертній установі?

 

ВАРІАНТ 8.

1. Поняття та процесуальне значення вироку. Складові вироку та їх зміст.
2. Стадія кримінального провадження – провадження за ново виявленими обставинами: поняття, завдання, зміст, законодавче врегулювання.

3. Задача. Адвокат, що виступав в суді апеляційної інстанції як захисник у справі Р., що обвинувачувався в самовільному полюванні з використанням бойової зброї, оскаржив ухвалу суду апеляційної інстанції, що залишила в силі обвинувальний вирок, і просив суд касаційної інстанції відмінити його на тій підставі, що на досудовому розслідуванні і в суді Р. не була надана допомога перекладача, хоча він погано володіє українською мовою, на якій велося провадження у справі, і це порушення привело, на його думку, до засудження невинного. Суд касаційної інстанції, розглянувши справу, відмінив вирок і припинив справу за недоведеністю пред'явленого обвинувачення і відсутністю можливості зібрати додаткові докази.

Чи засновано на законі рішення суду касаційної інстанції? Які рішення можуть бути ухвалені судом касаційної інстанції ?

 

ВАРІАНТ 9.

1. Звільнення особи від кримінальної відповідальності: поняття, зміст, законодавче врегулювання.
2. Стадія кримінального провадження – провадження у Верховному Суді України: поняття, завдання, зміст, законодавче врегулювання.
3. Задача. У справі, порушеній за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, що призвів до зіткнення двох автомобілів і загибелі одного пасажира, слідчий з метою перевірки показань одного з водіїв вирішив провести слідчий експеримент (відтворення обстановки і обставин події) з участю тих самих автомобілів, які було відновлено. Експеримент знову призвів до зіткнення автомашин, внаслідок якого дістав легкі тілесні ушкодження понятий (який сидів в одній з машин і спостерігав за розвитком подій), але підтвердив правдивість показань водія, який брав участь у відтворенні.

Оцініть дії слідчого. Чи мають доказове значення результати цієї слідчої дії? Відповідь аргументуйте.

 

ВАРІАНТ 10.

1. Оскарження рішень, дій чи бездіяльності під час досудового розслідування: поняття, зміст, мета, законодавче врегулювання.
2. Кримінальне провадження на підставі угод та у формі приватного обвинувачення: поняття, зміст, законодавче врегулювання.
3. Задача. Районним судом К. було засуджено за ч. 2 ст.364 КК України до 5 років позбавлення волі. Переглядаючи справу в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції не виявив у протоколі судового засідання даних про те, що С. було допитано під час судового слідства. Яке рішення і на якій підставі має винести апеляційна інстанція? Чи допускає кримінальний процесуальний закон можливість судового розгляду і вирішення кримінальної справи без проведення допиту підсудного?

 

 

 

 

16. ЗАВДАННЯ ПО САМОСТІЙНІЙ РОБОТІ ДО ЗМІСТОВНИХ МОДУЛІВ

 

ЗМІСТОВНИЙ МОДУЛЬ 1.

 

1. Визначтесь в наведеному переліку зі стадіями кримінального провадження:

1)      судові дебати;

2)      проведення перевірки повідомлень про злочини;

3)      виконання вироку;

4)      постановлення вироку;

5)      досудове розслідування;

6)      судове слідство;

7)      апеляційне провадження;

8)      касаційне провадження;

9)      провадження у справах про злочини неповнолітніх;

10)  попередній розгляд справи суддею;

11)  провадження по застосуванню примусових заходів медичного характеру.

 

2. Назвіть з перерахованих нижче завдання кримінального провадження:

1)      викриття винних у вчиненні злочину;

2)      сприяння зміцненню законності;

3)      захист майнових та пов’язаних з майновими прав та інтересів потерпілих від злочинів;

4)      охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження;

5)       виконання вироку і виправлення та перевиховання засуджених;

6)      швидке і повне розкриття злочинів.

 

3. У підготовчому провадженні судового розгляду щодо К., обвинуваченого у злісному хуліганстві, заявив клопотання про розгляд справи в закритому судовому засіданні. Своє клопотання К. мотивував тим, що він, вчинив у стані алкогольного сп’яніння низку постидних дій, не хоче надавати їм розголошення перед своїми рідними і знайомими. При цьому К. заявив, що якщо кримінальне провадження буде розглядатися в присутності публіки, то він відмовиться давати показання.

Чи підлягає задоволенню клопотання обвинуваченого? В яких передбачених законом випадках кримінальне провадження розглядається в закритому судовому засіданні?

 

4. Коли вступає в законну силу кримінальний процесуальний закон? Наступні варіанти відповідей: 1) негайно після опублікування закону в офіційних друкованих виданнях; 2) через 10 днів з моменту опублікування закону; 3) після опублікування в періодичному виданні, але з дня, який зазначений в законі; 4) через 10 днів із часу публікації закону в офіційних друкованих виданнях, якщо в самому законі немає іншої вказівки про введення в дію, але не раніше дня опублікування цього закону.

 

5. В. був затриманий міліцією при виготовлені останнім фальшивих монет номіналом 1 грн. Під час складання протоколу затримання він заявив клопотання про надання йому з цього моменту захисника, оскільки проти нього слідчим почата обвинувальна діяльність. Із метою захисту від неї він і потребує допомоги захисника.

Чи підлягає клопотання затриманого негайному задоволенню? З якого моменту починається функція обвинувачення і захисту в кримінальному провадженні України?

 

6. Під час провадження досудового розслідування в кримінальному провадженні слідчий прийшов до висновку, що в кримінальному процесуальному законодавстві України відсутня норма права, яка точно відображає ситуацію, що склалася в ході досудового слідства.

Чи може бути застосований кримінальний процесуальний закон за аналогією?

 

7. Чи визначено в кримінальному процесуальному законодавстві поняття засади? А) визначення принципу міститься в КПК; б) поняття засади визначено лише в теорії кримінального процесуального права; в) поняття засади закріплено в Конституції України.

Дайте обґрунтовану відповідь.

 

8. 17-річний К., що потерпів від злочину, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України, на момент розгляду кримінального провадження в судовому засіданні виїхав з м. Києва до м. Владивостока і проживав там у свого батька.

Як забезпечити прибуття потерпілого на судове засідання?

 

9. Апеляційний суд Черкаської обл., переглядаючи справу стосовно неповнолітнього П. і К., засуджених за розбій і крадіжку та зґвалтування, дійшов висновку, що місцевий суд першої інстанції усебічно, повно і об’єктивно розглянув це кримінальне провадження в закритому судовому засіданні. Водночас він не виявив у кримінальному провадженні постанови судді про необхідність розгляду кримінальної справи в закритому судовому засіданні.

Яке рішення має винести у зв’язку з цим суд апеляційної інстанції?

 

10. Розглядаючи кримінальне провадження за обвинувачення К. за ч. 2 ст. 187 КК України, суд установив, що К. не знає української мови, малограмотний. На досудовому слідстві К. не був призначений перекладач.

Яке рішення має прийняти суд? Які вимоги КПК України були порушені?

 

11. Г., з’ясувавши, що вся сім’я К. виїхала на дачу, з допомогою пристосувань відкрив замок їх квартири, проник до неї, зібравши цінні речі, намагався винести їх, але в дверях зустрівся з родичем господаря квартири К., який затримав Г. і змусив його повернути всі речі.

Чи потрібно кого-небудь із сім’ї Г. визнати потерпілим у цьому кримінальному провадженні?

 

ЗМІСТОВНИЙ МОДУЛЬ 2.

 

1. Двоє 16-річних хлопців зірвали з голови гр-ки Д. норкову шапку і кинулися тікати. На крик Д. вискочив з будинку її чоловік, майстер спорту з дзюдо, і наздогнавши хлопців затримав їх. Завівши грабіжників до свого будинку, він примусив їх написати на ім’я начальника РУВС пояснення про обставини вчиненого ними злочину, а потім відвів їх до райуправління міліції і передав черговому разом з письмовими поясненнями.

Чи можуть ці пояснення мати доказове значення у кримінальному провадженні?

 

2. У кримінальному провадженні В., який обвинувачувався у вбивстві з необережності, була поведена судово - автотехнічна експертиза. У висновку експерта зазначалося, що В., який не вмів керувати автомашиною, сидів за кермом і це призвело до нещасного випадку.

Оцініть доказове значення висновку експерта.

 

3. К. затриманий за підозрою у вчиненні 22 грудня 2012 року крадіжки майна за місцем роботи в м. Києві, на допиті заявив слідчому, що крадіжку вчинити не міг, оскільки в цей період їздив до м. Львова провідати хворих батьків. При особистому обшуку у нього були вилучені два квитка на поїзд Київ - Львів за 19 лютого і Луцьк - Київ за 27 грудня 2012 року.

Про які джерела і види доказів говориться в умові завдання?

 

4. Затриманий за підозрою у вчиненні розбійного нападу Ж. під час допиту заявив, що він повністю визнає себе винним, але вчинених ним дій не пам’ятає, що й було зафіксовано в протоколі допиту.

Чи можна вважати, що в результаті допиту були одержані показання підозрюваного, які можуть бути покладені в основу обвинувачення.

 

5. Слідчий прокуратури району Б., після проведення слідчих дій у кримінальному провадженні про умисне вбивство способом особливо жорстокого поводження громадянина Д. (на його думку достатніх слідчих дій) виніс постанову про зупинення досудового слідства у зв’язку з не встановленням особи, яка вчинила злочин.

Знайомий загиблого Т. самотужки добув інформацію про причетність до вбивства Д., якогось Ж. Всі зібрані ним матеріали він передав прокурору району.

Оцініть доказове значення матеріалів зібраних Т.

 

6. Під час презентації торгівельного центру «Зоря» П., знаходячись у стані алкогольного сп’яніння, накинувся з брутальною лайкою на офіціантку Т., яка обслуговувала гостей і ударив її декілька раз кулаком в обличчя, заподіявши їй легкі тілесні ушкодження з короткочасним розладом здоров’я. Очевидцями хуліганських дій П. було 69 чоловік.

Чи потрібно всіх допитувати в якості свідків? Розкрийте поняття меж доказування і визначте їх значення у встановленні обставин кримінального провадження.

 

7. Даючи аналіз доказів в обвинувальному акті, слідчий зазначив, що “П. свою вину не визнав, але свою не винуватість не довів”. Прокурор району запропонував слідчому цю фразу вилучити з обвинувального акта, що останній і зробив, але оскаржив дії прокурора району.

Дайте оцінку діям прокурора району та слідчого.

 

8. 15 травня 2012 року Г. у якого був автомобіль “Опель Вектор”, приїхав до С. і домовився з останнім продати йому зазначений автомобіль за 17 тис. доларів США. С. під час передачі грошей заплатив йому 10 тис. доларів США, а замість решти грошей підклав йому чисті аркуші за форматом купюр (“люльку”). Суд визнав С. винним у шахрайстві за ч. 4 ст. 190 КК України.

До яких джерел доказів належать гроші?

 

9. На місці події знайдено недопалок цигарки. У підозрюваного відібрані зразки слини для ідентифікації із залишками слини від недопалку.

Чи належать зразки слини до самостійного виду джерел доказів?

 

10. Під час проведення огляду місця події злочину (умисного знищення майна гр-на К.), слідчий з допомогою експерта криміналіста знайшов відбитки пальців на побитому трюмо, сліди крові, невідомо ким залишені.

Як повинен діяти слідчий у цьому випадку? Як має здійснюватися фіксація речових доказів?

До якого виду речових доказів належить знайдене на місці події?

 

11. Київським районним судом машиніста потягу було засуджено за ч. 1 ст. 276 КК України.

Як на доказ вини підсудних суд послався на висновок технічної експертизи. Цю експертизу проводили під час досудового слідства працівники Південної залізниці, яку в цьому кримінальному провадженні  визнано цивільним відповідачем.

Чи міг висновок технічної експертизи бути джерелом доказів за цих обставин?

 

12. Результати огляду місця події (ДТП) були зафіксовані у протоколі огляду дорожньо - транспортної події, до якого була додана схема розташування транспортних засобів та знімки. На знімку було видно, що зображення колеса знаходилося в 5 метрах від одного з автомобілів, про який нічого не було сказано в протоколі огляду місця події.

Яке значення мають додатки до протоколу огляду ДТП?

 

13. У справі про зґвалтування В. неповнолітньої Д. були проведені слідчі дії: 1) огляд місця події; 2) допит потерпілої Д.; 3) освідування потерпілої; 4) затримання В. у підозрі вчинення злочину; 5) застосування до підозрюваного запобіжного заходу тримання під вартою.

Які із перерахованих слідчих дій є запобіжними заходами?

 

14. П. було затримано працівниками міліції одразу ж після вчинення хуліганства стосовно Б. і доставлено до райвідділу внутрішніх справ. У протоколі затримання в графі «Підстави затримання» було зазначено: «За вчинення злісного хуліганства».

Чи відповідає вимогам кримінального процесуального закону такий запис?

 

15. Відносно М., підозрюваного в розбійних нападах на жінок, був застосований запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. Із-за складності справи слідчий не зміг закінчити досудове розслідування кримінального провадження до закінчення 2‑х місячного терміну тримання М. під вартою.

Як повинен в даному випадку поступити слідчий? Хто, по яких підставах і на який час може продовжити термін тримання під вартою на досудовому слідстві?

 

16. При притягненні І. до кримінальної відповідальності за ч. 5 ст. 185 КК України (крадіжки мотоцикла), потерпілий С. заявив позв про відшкодування йому 1 000 доларів США.

Який предмет цивільного позову має місце в цьому кримінальному провадженні?

 

17. Чи можуть бути підставою цивільного позову в кримінальному провадженні такі юридичні факти: 1) підстави цивільного позову; 2) розмір цивільного позову; 3) особа, якій злочином завдано матеріальних збитків; 4) вина цивільного відповідача?

Обґрунтуйте відповідь.

 

18. Як обчисляються процесуальні строки, встановлені КПК України та чи беруться до уваги той день і та година, від яких починається процесуальний строк?

Обґрунтуйте свою відповідь з посиланням на статтю КПК України.

 

1. Назвіть процесуальні витрати та дайте їх аналіз.

 

20. В., якого звинувачували в розкраданні чужого майна на суму 6000 грн., було виправдано вироком місцевого районного суду відповідно за відсутністю в його діях складу злочину та за недоведеністю його участі у вчиненні злочину. Заявлений до В. цивільний позов суд залишив без розгляду.

Оцініть законність вироку суду в частині цивільного позову.

 

ЗМІСТОВНИЙ МОДУЛЬ 3.

 

1. До райвідділу внутрішніх справ звернулася з письмовою заявою громадянка В. Вона повідомила про те, що була зґвалтована невідомим злочинцем недалеко від свого будинку, коли поверталася з роботи. Заявниця просила знайти ґвалтівника і притягти його до кримінальної відповідальності. Крім того вона заявила, що може впізнати ґвалтівника.

            Як в цьому випадку мають діяти службові особи?

 

2. До керівника органу досудового розслідування П. поступила анонімна заява про те, що організована група у складі Р., К. і Т. систематично займається здирством на ринку і що облік торговців і дні сплати ними «дані», а також заходів прийнятих до боржників, веде З., який зберігає свої записи в тайнику в своїй квартирі по вул. Леніна, 9 кв. 3. У цій же заяві зазначалося, що своє прізвище заявник не повідомляє із-за боязні бути покаліченим або убитим. Керівник органу досудового розслідування П. ніяких заходів за заявою, що поступила, не прийняв.

Чи є анонімні листи приводом для внесення відповідної інформації до Єдиного реєстру досудових розслідувань? Чи правильно поступив керівник органу досудового розслідування П. в даному випадку?

 

3. До капітана судна «Єрмаков», приписаного до Одеського морського порту, що знаходився у відкритому морі, звернулась буфетниця К. зі скаргою на те, що матрос Р. намагався її зґвалтувати і при цьому завдав побої. За пропозицією капітана судна К. подала письмову скаргу, в якій просила присоромити і покарати Р., але в той же час заперечувала проти його засудження.

            Яке рішення повинен ухвалити капітан судна за цією скаргою? Які особливості початку досудового розслідування у кримінальних провадженнях про зґвалтування?

 

4. Інспектор районного управління пенсійного фонду В. допоміг своїй сестрі В.М. оформити одержання пенсії на підставі фальшивих документів. Інспектор державної служби по боротьбі з економічною злочинністю Л. виявив цей факт і, відібравши від В. пояснення, доповів про нього начальнику райвідділу внутрішніх справ, висловивши при цьому свою думку з приводу кваліфікації злочину. Він вважав, що дії В. слід кваліфікувати за ч. 1 ст. 364 КК України, а В.М. за ст. 193 і ч. 3 ст. 358 КК України.

            Як має діяти інспектор державної служби по боротьбі з економічною злочинністю? Який порядок передачі справи за підслідністю?

 

5. Про проведення очної ставки між підозрюваним Т. і свідком О. слідчий склад протокол і запропонував допитаним підписати кожну сторінку протоколу і кожну свою відповідь на поставлені запитання. Свідок О. погодився на це. Підозрюваний же категорично заперечив проти цього і поставив свій підпис лише в кінці протоколу.

            Як має діяти слідчий у цій ситуації?

6. На допиті потерпілий Б. повідомив слідчому, що під час вчинення його побиття К. і Д. завдали йому ударів руками та ногами. Б. просив відобразити цей факт у протоколі допиту або в якомусь іншому документі.

            Закінчивши допит потерпілого слідчий запросив двох понятих, оглянув у їх присутності побої на тілі потерпілого, та зафіксував це у протоколі освідування.

            Якою є мета проведення освідування? Назвіть види освідування. Яким є процесуальний порядок проведення освідування?

            Дайте правову оцінку діям слідчого.

 

7. Слідчий виконав у кримінальному провадженні такі дії: склав план досудового розслідування по кримінальній справі, визнав особу потерпілою, викликав свідків, призначив ревізію, визначив коло питань, які слід з’ясувати під час допиту, провів дві очні ставки, взяв під варту підозрюваного, вжив заходів щодо піклування про неповнолітніх дітей останнього, наклав арешт на банківський рахунок підозрюваного, провів виїмку і огляд документів.

            Які з перерахованих дій є процесуальними? Виділіть слідчі дії.

 

8. Слідчий запропонував Ч., який розумів знаки глухонімих, з’ясувати у німого свідка обставини злочину, очевидцем яких він був. Після цього слідчий допитав Ч. як свідка.

            Дайте оцінку діям слідчого. Який порядок допиту глухонімого свідка?

 

9. Після поховання К., який загинув під час дорожньо - транспортної пригоди в результаті наїзду на нього автомашини, виникла необхідність в одержанні зразків його волосся.

            Яким чином потрібно оформити і провести цю слідчу дію?

 

10. Розслідуючи кримінальне провадження про контрабанду тютюнових виробів, слідчий викликав на допит як свідків В. і Б. Приступивши до допиту, він переконався в тому, що кожен з них погано володіє українською мовою, на якій ведеться досудове розслідування.

            Якими повинні бути подальші дії слідчого? Які додаткові дані слід відобразити в протоколі допиту кожного з цих свідків?

 

11. У кримінальному провадженні про порушення правил дорожнього руху, що призвело до тяжких наслідків, слідчий встановив, що на місці події у момент ДТП знаходився 14-річний Вадим – учень 8 класу ліцею. Вирішивши допитати Вадима, слідчий направив повістку про виклик на допит директорові ліцею, запропонувавши йому з’явитися разом з Вадимом. У призначений час директор ліцею і Вадим з’явилися на допит. Вадим був допитаний як свідок у присутності директора.

            Оцініть дії слідчого. Який порядок виклику і допиту неповнолітнього свідка?

12. Проведеним у кримінальному провадженні досудовим розслідуванням встановлено, що шахрайство вчинив Б. Після вчинення злочину він зник. Вжитими заходами встановити його місце знаходження не вдалося.

Які процесуальні дії необхідно виконати до зупинення досудового розслідування у кримінальному провадженні?

 

13. З квартири гр-ки І. була здійснена крадіжка речей. Потерпіла в своїй заяві повідомила, що крадіжку могла зробити її знайома Д., яка жила в неї перед вчиненням злочину кілька днів.

Слідчий оголосив розшук Д., а за 7 днів до закінчення строку досудового слідства, виніс постанову про зупинення досудового слідства.

Оцініть дії слідчого. Вкажіть перелік документів, які слідчий повинен направити органу розшуку.

 

14. Після закінчення досудового слідства у справі про ДТП, в якому загинув потерпілий В. слідчий ознайомив із матеріалами справи дружину загиблого, громадянку В.Р., а потім підозрюваного П., який заявив клопотання про доповнення досудового слідства, які були слідчим задоволені. Після цього підозрюваний знову був ознайомлений з усіма матеріалами кримінального провадження. Дізнавшись про доповнення досудового слідства, громадянка В. Р. заявила клопотання про ознайомлення і її з додатковими матеріалами досудового слідства.

Яке рішення повинен прийняти слідчий?

 

15. Визнавши досудове слідство закінченим, а зібрані докази достатніми для складання обвинувального акта, слідчий повідомив потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача, підозрюваного і одночасно роз'яснив їм, що вони мають право на ознайомлення з матеріалами кримінального провадження. Всі зазначені учасники кримінального провадження виявили бажання знайомитися з матеріалами кримінальної справи.

В якому обсязі і в якій послідовності ці особи будуть знайомитися з матеріалами кримінального провадження?

 

ЗМІСТОВНИЙ МОДУЛЬ 4.

 

1. Вироком місцевого районного суду Б. і Х. було засуджено за ч. 1 ст. 296 КК України. Переглядаючи справу в апеляційному порядку, апеляційний суд не виявив у кримінальному провадженні ухвалу судді про призначення судового розгляду.

Яке рішення і на якій підставі має винести суд апеляційної інстанції?

 

2. Р. після розпивання спиртних напоїв в привокзальному кафе вчинив на вокзалі злісне хуліганство, у зв'язку з чим був затриманий і поміщений в ІТУ. Проте того ж дня Р. втік з-під варти, приїхав в м. Черкаси де вчинив квартирну крадіжку, після чого виїхав в м. Київ. На одній із станцій поблизу м. Бровари він намагався шляхом застосування насильства відібрати у підлітка сумку з речами, але був затриманий при вчиненні цього злочину. В ході досудового розслідування кримінального провадження за фактом розбійного нападу, який вівся прокуратурою Броварського району, були отримані дані про здійснення Р. злочинів в м. Черкаси. Прокурор району зажадав звідти кримінальні провадження і об'єднав їх в одне провадженні, а після закінчення досудового слідства направив об’єднану кримінальну справу до суду.

Якому суду підсудне дане кримінальне провадження ?

 

3. Під час розгляду кримінального провадження про обвинувачення П. за ст. 135 КК України (у підготовчій частині судового засідання) суддя, попри заперечення прокурора, задовольнив клопотання захисника підсудного про виклик до суду ще двох свідків, які не були допитані на досудовому слідстві. Незадоволений таким рішенням суду прокурор почав кидати репліки на адресу судді, звинувачуючи його в необ'єктивності та упередженості щодо сторони обвинувачення. Головуючий зробив йому зауваження про недопустимість такої поведінки, на що державний обвинувач відповів погрозою заявити йому відвід. Слідом за прокурором потерпілий також почав висловлювати обурення діями судді та звинуватив його «у несправедливості». Головуючий попередив прокурора і потерпілого, що у випадку продовження порушення ними порядку судового засідання він усуне їх від участі у розгляді справи.

Якою є роль головуючого у судовому засіданні? Які заходи вправі вживати головуючий до учасників судового розгляду та інших осіб, які присутні в залі суду, коли вони не виконують його розпоряджень? Дайте оцінку діям головуючого в судовому засіданні?

 

4. В підготовчій частині судового засідання обвинувачений заявив відвід судді Л. обгрунтувавши його тим, що він проживає в одному з ним будинку і йому часто доводилося з ним сваритися через те, що він постійно пред'являв до нього претензії з приводу його, нібито потворної поведінки.

Чи підлягає задоволенню відведення, заявлене суді?

 

5. У судовому засіданні під час слухання справи М. і К., обвинувачених за ч. 2 ст. 368 КК України, було встановлено, що копію обвинувального акта підсудному М. вручено в день розгляду кримінального провадження, а підсудному К. — за два дні до розгляду.

Головуючий роз'яснив підсудним їхнє право на одержання копій обвинувального акта не пізніше як за три доби до дня розгляду кримінального провадження в суді, а також заявив, що кримінальна справа може бути розглянута в цьому судовому засіданні лише за наявності згоди на це підсудних.

Чи правильним є роз'яснення головуючого? Обґрунтуйте свою відповідь.

 

6. У процесі допиту підсудного Б. головуючий порівняв його показання в суді з показаннями на досудовому слідстві і звернув увагу на розбіжності в них. Захисник підсудного просив головуючого дотримуватися порядку оголошення показань підсудного, передбаченого законом.

Дайте оцінку зауваженням захисника.

 

7. К. засуджено за ч. 2 ст. 248 КК України за незаконне полювання. У судовому засіданні він відмовився від адвоката, заявивши, що захист своїх інтересів здійснюватиме сам.

В апеляційній скарзі, Корчик вказав, що суд не надав йому слова для виголошення захисної промови.

Яке рішення і на якій підставі має винести суд апеляційної інстанції?

 

8. Підсудний Б., який обвинувачувався за ч. 5 ст. 185 КК України, під час виголошення останнього слова дуже розхвилювався і знепритомнів, а потім помер.

Як бути суду в цій ситуації? Чи може він піти до нарадчої кімнати і винести судове рішення ?

 

9. Кримінальна справа по обвинуваченню Р. і Д. в здійсненні декількох квартирних крадіжок розглядалася по першій інстанції під головуванням судді Д.О. В ході цього судового засідання були допитані потерпілі свідки. Після триденної перерви, викликаної раптовим тяжким захворюванням Д.О., склад суду змінився і розгляд кримінального провадження продовжений під головуванням судді М.А. При розгляді справи оновленим складом суду раніше допитані потерпілі і свідки не допитувалися і їх свідчення не дослідилися. У вироку ж суд послався на ці свідчення як на докази винності обвинувачених.

Роз’ясніть загальні умови судового розгляду. Вкажіть які з них порушені судом. Як повинен був поступити суд в даній ситуації ?

 

10. Т. звинувачувався в умисному вбивстві з особливою жорстокістю своєї дружини. Як на досудовому розслідуванні, так і на судовому слідстві Т. винним себе в пред'явленому йому обвинуваченні визнав не повністю і заявив, що не хотів заподіювати особливі страждання, а просто відразу не міг завдати смертельного удару. На судовому слідстві встановлено спричинення потерпілій множинних тілесних ушкоджень в області голови і грудей, але яке з цих пошкоджень було смертельним встановити не вдалося. Захисник обвинуваченого заявив клопотання про перекваліфікацію дій Т. на умисне вбивство без обтяжливих обставин.

Чи може суд задовольнити клопотання захисника? Які межі зміни обвинувачення в суді?

 

11. В судовому засіданні у справі Г., обвинуваченого в повторній крадіжці, обвинувачений заявив в останньому слові, що обидві крадіжки він вчинив не один, а удвох з К. і по його (К.) пропозиції. Оскільки К. вже мав дві судимості і боявся суворого покарання, то він попросив Г. взяти все на себе, що Г. і зробив.

Як в даному випадку повинен поступити суд. Яке значення останнього слова обвинуваченого?

 

12. Один із суддів місцевого Шевченківського районного суду м. Києва, під час постановлення вироку зайняв окрему позицію відносно кваліфікації дій засудженого.

Як цю позицію оформити? Яке юридичне значення має окрема думка судді?

 

ЗМІСТОВНИЙ МОДУЛЬ 5.

 

1. М. за обвинувальним вироком суду був засуджений на два роки позбавлення волі. Сторони захисту та обвинувачення в апеляційному порядку вирок не оскаржили. До закінчення строку на апеляційне оскарження до апеляційного суду надійшла апеляційна скарга матері засудженого, яка просила змінити призначене синові покарання на покарання, не пов'язане з позбавленням волі, посилаючись на те, що без батька залишилися троє малолітніх дітей, а дружина М. за станом здоров'я працювати не може. М. після ознайомлення зі скаргою написав заперечення на неї, зазначивши, що він з нею не погоджується і бажає відбувати призначене йому покарання.

Назвіть суб'єктів права на апеляційне оскарження. Чи підлягає розгляду це кримінальне провадження в суді апеляційної інстанції?

 

2. Захисник засудженого Т. вирішив подати апеляційну скаргу на обвинувальний вирок, в якій довести, що його підзахисного засуджено незаконно, і просити суд апеляційної інстанції вирок скасувати, а справу закрити. Повідомивши про це Т., який перебував під вартою, він дізнався від нього, що вироком він задоволений, оскаржувати його не збирається і вимагає від адміністрації слідчого ізолятора негайного відправлення до місця відбування покарання.

Незважаючи на відсутність згоди свого підзахисного, захисник оскаржив вирок.

Чи може захисник без згоди свого підзахисного оскаржувати судове рішення?

 

3. Вироком місцевого Святошинського районного суду м. Києва від 17 березня 2012 р. Д. був засуджений за контрабанду. Справа щодо Д. розглядалася під головуванням судді Б., яка на день постановлення вироку була суддею Шевченківського районного суду м. Києва, а її перевід до Святошинського районного суду фактично був узгоджений у всіх інстанціях, але ще не був юридично оформлений.

Чи є в цьому випадку підстави для зміни чи скасування вироку?

 

4. Вироком місцевого районного суду К. було засуджено за ч. 1 ст. 296 КК України до 2 років позбавлення волі. У межах апеляційного строку до місцевого районного суду надійшов адресований апеляційному суду і підписаний мешканцями будинку, де проживав засуджений, лист із проханням пом'якшити йому міру покарання.

Місцевий районний суд приєднав листа до справи як апеляційну скаргу і надіслав його після закінчення строку на апеляційне оскарження до апеляційного суду.

Яке рішення має винести суд апеляційної інстанції? Чи може бути такий лист приводом до розгляду справи в суді апеляційної інстанції?

 

5. При розгляді кримінального провадження про зловживання службовим становищем обвинувачений К. в судовому слідстві відмовився від послуг захисника адвоката В. і прийняв захист на себе. Суд звільнив В. від подальшої участі в кримінальному провадженні. Після оголошення вироку дружина чоловіка засудженого К. звернулася до адвоката В. з проханням подати на вирок апеляційну скаргу, оскільки сам К. від оскарження вироку відмовився, мотивуючи це даремністю звернення до несправедливого суду. Адвокат написав скаргу від свого імені і передав її дружині обвинуваченого, яка своєчасно направила її до суду, що ухвалив вирок. У скарзі вказувалося на неповноту дослідження доказів і помилкову оцінку деяких з них.

Чи може така скарга вважатися апеляційною?

 

6. Ухвалою суду апеляційної інстанції визнано доказаним вчинення Б. суспільно небезпечного діяння, передбаченого ч. 3 ст. 121 КК України, але він був звільнений від кримінальної відповідальності, і до нього застосовані примусові заходи медичного характеру.

У касаційній скарзі захисник Б. стверджував, що ознаки тяжких тілесних ушкоджень не можуть стосуватися діянь, вчинених неосудними особами. Б. тяжко хворий, тому до нього не можуть бути застосовані положення про прямий умисел або свідоме допущення наслідків.

Чи обґрунтовані доводи захисника, викладені у касаційній скарзі? Чи є підстави для скасування або зміни ухвали суду апеляційної інстанції?

 

7. К. засуджений місцевим районним судом за ч. 2 ст. 185 КК України до двох років позбавлення волі. Цим же вироком частково був задоволений цивільний позов потерпілого?

В апеляційному порядку вирок не переглядався.

Засуджений подав касаційну скаргу на вирок, у якій просив замінити йому позбавлення волі на звільнення від відбування покарання з випробуванням, а прокурор вніс касаційну скаргу в частині цивільного позову, вважаючи, що суд першої інстанції помилково задовольнив цивільний позов частково.

Суд касаційної інстанції, розглянувши справу за касаційною скаргою засудженого та прокурора, дійшов висновку, що скарга прокурора обґрунтована та підлягає задоволенню. Водночас суд касаційної інстанції визнав, що призначене К. покарання є явно м'яким та не відповідає ступеню тяжкості злочину та особі засудженого.

З урахуванням вказаних обставин, суд касаційної інстанції скасував вирок і повернув справу на новий судовий розгляд.

Дайте оцінку рішенню суду касаційної інстанції.

 

8. Адвокат Р., що виступав в суді апеляційної інстанції як захисник у справі Ю., що обвинувачувався в самовільному полюванні з використанням бойової зброї, оскаржив ухвалу суду апеляційної інстанції, що залишила в силі обвинувальний вирок, і просив суд касаційної інстанції відмінити його на тій підставі, що на досудовому розслідуванні і в суді Ю. не була надана допомога перекладача, хоча він погано володіє українською мовою, на якій велося провадження у кримінальній справі, і це порушення привело, на його думку, до засудження невинного. Суд касаційної інстанції, розглянувши справу, відмінив вирок і припинив справу за недоведеністю пред'явленого обвинувачення і відсутністю можливості зібрати додаткові докази.

Чи засновано на законі рішення суду касаційної інстанції? Які рішення можуть бути ухвалені судом касаційної інстанції ?

 

9. С. визнаний винним і засуджений за умисне вбивство своєї дочки до 9 років позбавлення волі. Через півтора роки після вступу вироку в законну силу до прокурора, що підтримував обвинувачення у справі С., з'явився свідок у цій справі Ф. і повідомив, що він надавав завідомо неправдиві показання, викриваючі С. у вбивстві, на прохання дружини С., що обіцяла сплатити йому за це 1000 доларів. Свою обіцянку С.Г. так і не виконала. Йому відомо також, що завідомо неправдиві показання у кримінальному провадженні С. дали ще два інших свідка.

Які дії повинні бути зроблені прокурором за заявою Ф.? Що є підставою відновлення кримінального провадження за ново виявленими обставинами?

 

10. П. притягався до кримінальної відповідальності за зґвалтування неповнолітньої, але за недостатністю доказів виправданий судом. Цьому рішенню, в основному, сприяло те, що єдиний свідок-очевидець злочину Р. своєчасно допитаний не був, а надалі органам розслідування  встановити місцезнаходження Рогова М. не вдалося. Через один рік і три місяці після оголошення вироку Р. був виявлений працівниками міліції, де він останнім часом постійно проживав. Р. пояснив працівникам міліції, що не ховався, а переїхав до м. Києва на постійне прохання родичів П., що безкоштовно віддали йому їх пустий будинок в м. Києві за те, щоб він не надавав показань у кримінальному провадженні. У своєму письмовому поясненні Р. детально розповів про обставини здійснення П. злочину.  Пояснення Рогова міліція направила прокуророві, що виступав у кримінальному провадженні П. як державний обвинувач.

Чи є обставини, повідомлені Р. що знов відкрилися? Що повинен зробити прокурор, що отримав пояснення  Рогова М.? Які терміни перегляду вироків за ново виявленими обставинами?

 

ЗМІСТОВНИЙ МОДУЛЬ 6.

 

1. К. без будь-якої видимої причини вдарив сокирою по голові слюсаря В. , заподіявши йому середньої тяжкості тілесні ушкодження. В ході досудового розслідування кримінального провадження, розпочатого за ознаками ст. 122 КК України, встановлено, що К. був комісований з армії — у зв'язку з психічним захворюванням і неодноразово перебував на лікуванні в психіатричній лікарні. Висновком судово - психіатричної експертизи, яка була призначена слідчим, було встановлено, що К. хворіє на хронічне психічне захворювання — шизофренію параноїдальної форми і вказані дії вчинив під впливом манії переслідування. К. є неосудним і підлягає примусовому лікуванню в психіатричній лікарні з посиленим наглядом.

            Чи проводиться за таких обставин кримінальне провадження?

 

2. В. на пустинній нічній вулиці напав на Р. і, загрожуючи гостро вигостреною велосипедною спицею, яку він приставив до її шиї, відібрав золотий ланцюжок з хрестом, золоті сережки і золоте кільце з діамантом. В. було повідомлено про підозру в розбої і відносно його застосований запобіжний захід тримання під варту. Через тиждень після цього В. захворів тимчасовим розладом душевної діяльності і поміщений в лікарню. Слідчий, закінчивши досудове розслідування, виніс клопотання про направлення кримінального провадження до суду для застосування примусових заходів медичного характеру.

Оцініть дії прокурора. У яких випадках кримінальне провадження припиняється, а в яких випадках направляється до суду для застосування примусових заходів медичного характеру?

 

3. При допиті підозрюваного Б. слідчий звернув увагу на нелогічність його висловів і дивність в поведінці. У зв'язку з сумнівом в повноцінності підозрюваного слідчий призначив судово-психіатричну експертизу.

По висновку комісії експертів - психіатрів Б. страждає хронічною душевною хворобою і у момент вчинення суспільно - небезпечного діяння не міг віддавати звіт своїм діям і керувати ними. По характеру захворювання Б. представляє небезпеку для суспільства і потребує примусового лікування в психіатричній  лікарні.

Повідомлення про підозру Б. не направлялось, хоча у кримінальному провадженні зібрані достатні докази для нього.

Отримавши висновок судово - психіатричної експертизи, слідчий прийшов до висновку про необхідність направлення кримінальної справи до суду для застосування  примусових заходів медичного характеру.

Які процесуальні дії надалі повинен виконати слідчий в цілях реалізації своїх висновків?

 

4. Під час проведення досудового слідства у справі про вчинення грабежу неповнолітнім Г. слідчий встановив, що у підозрюваного відсутні документи про його вік. Мати неповнолітнього заявила, що її синові виповнилося15 років, але документів про народження сина (свідоцтва про народження, паспорта) немає, і вона не знає, куди вони поділися. Мати рекомендувала слідчому витребувати довідку про вік сина зі школи, де він навчався.

Яких заходів має вжити слідчий для встановлення віку підозрюваного в описаній ситуації?

 

5. Неповнолітній К. у складі групи дорослих осіб вчинив низку крадіжок. З матеріалів кримінальної справи вбачалося, що організатором злочинів був неповнолітній К. Захисник останнього після повідомлення йому про підозру заявив клопотання про виділення матеріалів кримінальної справи про злочини, вчинені його підзахисним, в окреме провадження.

Якими є підстави і порядок виділення матеріалів кримінальної справи про злочин неповнолітнього в окреме провадження?

Як має діяти слідчий щодо заявленого клопотання.

 

6. Неповнолітній В. по підбурюванню раніше судимого П. чинив зухвалі хуліганські дії, в ході яких заподіяв Щ. тяжкі тілесні ушкодження, що призвели до смерті потерпілого. Слідчий, що проводив досудове слідство, не встановили і не намагалися встановити наявність дорослого підбурювача П.

Розкрийте предмет доведення у кримінальних справах про злочини неповнолітніх ?

 

7. Сімнадцятилітній М. на мотоциклі марки «Ява» їхав по жвавій вулиці з перевищенням допустимої швидкості руху і збив одинадцятилітнього хлопчика, заподіявши йому відкриті перелом правої ноги і множинні удари. Зробивши наїзд, М. не намагався сховатися з місця події, а негайно зупинився, викликав машину швидкої допомоги, повідомив своє ім’я, прізвище, домашній адрес і дочекався приїзду працівників ДАІ, яким розповів про свій наїзд на хлопчика. Працівники міліції затримали М., доставили його до відділу, де був складений протокол затримання і М. поміщений в ізолятор тимчасового затримання.

Оцініть дії працівників міліції.

8. Шістнадцятилітній М. на наполегливе прохання свого батька приватного радіо майстра, систематично здійснював крадіжки радіодеталей з цеху збірки радіоприймачів заводу фірми “Рок”. М. працював у фірмі електрозварником і мав доступ в цей цех. При черговій спробі винести радіодеталі він був затриманий працівником позавідомчої охорони і доставлений в міліцію. Черговий слідчий склав протокол затримання М. і помістив його в ізолятор тимчасового затримання, але родичів М. про затримання не повідомив. Того ж дня за фактом крадіжки радіодеталей було розпочато кримінальне провадження. Слідчий, якому доручили провадження у кримінальній справі, на наступний після затримання день допитав М. без участі захисника. При допиті наявність можливих підбурювачів не з'ясовувалась. М. після закінчення допиту заявив, що він хотів би, щоб в справі брав участь захисник, а так само його батько як законний представник. Слідчий відповів, що завтра він постарається забезпечити затриманому М. допомогу захисника і вирішить питання про участь його батька як законного представника.

Чи засновані на законі дії із затримання і подальшого допиту неповнолітнього затриманого?

 

ЗМІСТОВНИЙ МОДУЛЬ 7.

1. Вироком місцевого районного суду Б. був засуджений за ч. 2 ст. 185 КК України до 3 років позбавлення волі. Через 5 днів після оголошення вироку засуджений подав до суду апеляційну скаргу, в якій, не оспорюючи своєї вини у вчиненні злочину та обраного судом покарання, просив зарахувати у строк покарання попереднє ув'язнення. При цьому він зазначив, що 10 січня був затриманий за підозрою у вчиненні крадіжки, але через 10 днів (20 січня) був з-під варти звільнений. Після повідомлення про підозру йому було обрано запобіжний захід — тримання під вартою, що було приведено до виконання 20 березня. 20 квітня суддя під час підготовчого провадження кримінальної справи змінив обраний запобіжний захід на особисте зобов’язання.

            Чи є законною скарга засудженого? Як має діяти суд?

 

2. Вироком місцевого районного суду П. було визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 185 КК України. Суд обрав йому покарання у виді позбавлення волі на 3 роки з конфіскацією майна. На виконання вироку у засудженого був конфіскований костюм, дублянка і телевізор.

            Чи підлягають конфіскації перелічені речі, належні засудженому?

 

3. За висновком медичної комісії, яка складалася з двох лікарів психіатрів, двох лікарів психотерапевтів і двох лікарів психологів, засуджений В. був визнаний хворим на епілепсію. Начальник кримінально ‑ виконавчої установи підготував документи і разом з висновком комісії направив їх до суду, який постановив В. вирок, для вирішення питання про можливість звільнення останнього від відбування покарання як таку особу, яка захворіла на тяжку хворобу.

            Суддя призначив комплексну психолого ‑ психіатричну експертизу.

            Визначтесь чи можливе звільнення В. за наявності вказаного захворювання? Як має діяти суд у зазначеному випадку?

17. ТЕСТОВІ ЗАВДАННЯ

 

1. ПОНЯТТЯ, СУТЬ, ЗАВДАННЯ КРИМІНАЛЬНОГО ПРОВАДЖЕННЯ В УКРАЇНІ.

 

1. Які з наведених нижче положень відповідають ознакам поняття кримінального процесуального права?

1)         Це самостійна галузь, що визначає, які суспільно небезпечні діяння визнаються злочинами;

2)         це прецендентне право, що представляє собою сукупність не кодифікованих норм;

3)         це сукупність норм, що регулюють діяльність органів досудового слідства, прокуратури, суду з розкриття злочинів, викриттю і покаранню винних, а також права і обов'язки громадян, які залучаються до сфери кримінального судочинства;

4)         це сукупність рішень Верховного Суду України з окремих кримінальних справ, та керівних роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, а також наказів, інструкцій та вказівок Генерального прокурора України;

5)         це сукупність інструкцій.

 

2. Що таке кримінально ‑ процесуальна форма?

1)          Це діяльність державних органів, службових осіб і громадян по прийняттю і оформленню дій та звернення до виконання процесуальних рішень;

2)          це визначена кримінальним процесуальним законом система стадій кримінального провадження;

3)          це формальне дотримання кримінального процесуального закону і спрощене виконання його вимог по вчиненню і оформленню окремих процесуальних дій, прийняттю, оформленню та зверненню до виконання процесуальних рішень;

4)          це передбачений КПК України порядок усієї кримінально - процесуальної діяльності, а також порядок здійснення й оформлення окремих процесуальних дій, прийняття, оформлення та звернення до виконання процесуальних рішень;

5)          це змістовне дотримання КПК України.

 

3.  Що відноситься до стадій кримінального провадження?

1)      Провадження дізнання;

2)      досудове розслідування;

3)      відання обвинуваченого до суду;

4)      попередній розгляд справи суддею;

5)      впізнання особи.

 

4. Який кримінальний процес діє в Україні?

1)      Розшуковий;

2)      обвинувальний;

3)      змішаний;

4)      інквізиційний;

5)      частковий.

 

5. До кримінально ‑ процесуальних функцій відноситься:

1)     Кримінальне переслідування;

2)     захист;

3)      розкриття злочинів;

4)     судовий контроль;

5)     нагляд.

 

2. КРИМІНАЛЬНЕ ПРОЦЕСУАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО УКРАЇНИ

 

1. В якому з наведених варіантів правильно вказано джерело кримінального процесуального права:

1)     ухвала Конституційного Суду України;

2)     постанова Кабінету Міністрів України;

3)     міжнародний договір, ратифікований Верховною Радою України;

4)     наказ Генерального прокурора України;

5)   розпорядження Президента України.

2. В якому з наведених варіантів неправильно вказано джерело кримінального процесуального права:

1) закон України;

2} міжнародний догорів, ратифікований Верховною Радою України;

3) рішення Конституційного Суду України;

4) рішення місцевої ради;

5) рішення Європейського суду з прав людини.

3. В якому з наведених варіантів правильно визначено структурні елементи Кримінального процесуального кодексу України:

1) Загальна і Особлива частини, розділи, статті, частини статей;

2)     Загальна частина, розділи, глави, статті, параграфи;

3)     розділи, глави, параграфи, статті;

4)     розділи, глави, статті, частини статей;

5)   розділи, підрозділи, глави, статті, частини статей.

4. В якому з наведених варіантів правильно визначено особливість структурної побудови кримінальної процесуальної норми:

1)     в основному складається з диспозиції;

2)     в основному складається з диспозиції та гіпотези;

3)    в основному складається з диспозиції та санкції;

4)     в основному складається з гіпотези, диспозиції та санкції;

5)   в основному складається з гіпотези та санкції.

5. Яким нормативно - правовим актом визначено поняття «території України», на яку поширюється чинність кримінального процесуального закону:

1)     Конституція України;

2)     Кримінальний процесуальний кодекс;

3)     Закон «Про державний кордон України»;

4)     Закон «Про дію міжнародних договорів на території України»;

5)     Декларація про державний суверенітет України.

 

3. ЗАСАДИ КРИМІНАЛЬНОГО ПРОВАДЖЕННЯ В УКРАЇНІ

 

1. Яке з наведених тверджень є положенням засади національної мови кримінального судочинства?

1)       В Україні кримінальне провадження провадиться українською та російською мовами;

2)       кримінальне провадження може провадитись мовою більшості населення України;

3)       особи, які не володіють мовою кримінального провадження можуть користуватися послугами перекладача;

4)       матеріали кримінального провадження вручаються підозрюваному для ознайомлення в перекладі на його рідну мову або мову якою він володіє;

5)       особи, які не володіють мовою можуть користуватися допомогою адвоката.

2. Що означає засада публічності у кримінальному провадженні?

1)      Розгляд справ у всіх судах відкритий, без винятків і обмежень;

2)      публічне оголошення вироків у всіх випадках і висвітлення їх в засобах масової інформації;

3)      обов'язок слідчого, прокурора та суду в кожному випадку виявлення ознак злочину розпочати кримінальне провадження;

4)      право бути присутнім під час судового засідання особам, які досягли 16-річного віку;

5)      право бути присутнім при виконанні рішення суду.

3. Яке положення входить до змісту кримінальної процесуальної засади забезпечення права підозрюваного на захист?

1)      Підозрюваний зобов'язаний давати показання тільки в присутності адвоката;

2)      підозрюваний має право мати захисника і побачення з ним до першого допиту;

3)      підозрюваний має право ознайомлюватися з усіма матеріалами кримінального провадження для побудови лінії свого захисту;

4)      вимагати перевірки керівником органу досудового розслідування правомірності затримання;

5)      вимагати контролю правомірності затримання.

1. Хто згідно з кримінальним процесуальним законом дає дозвіл на зняття інформації з каналів зв’язку і накладення арешту на кореспонденцію:

1)     голова місцевого суду:

2)     голова апеляційного суду;

3)     суддя відповідного місцевого суду;

4)     слідчий суддя;

5)     суддя апеляційного суду.

5. Під котрим номером у відповіді правильно вказано орган, визначений у Конституції України, за рішенням якого може бути проведено арешт (тримання під вартою) особи:

1) слідчого із санкції прокурора;

2)прокурора;

3) слідчого судді;

4) прокурор за поданням;

5) суддя апеляційного суду.

 

4. УЧАСНИКИ КРИМІНАЛЬНОГО ПРОВАДЖЕННЯ

 

1. В якій відповіді вірно вказано, хто визнається  підозрюваним :

1)      особа, якій пред'явлено обвинувачення;

2)      особа, щодо якої складено обвинувальний акт;

3)      особа, затримана за підозрою у вчиненні злочину;

4)      особа, затримана по обвинуваченню у вчиненні злочину;

5)      особа, щодо якої в установленому законом порядку винесено обвинувальний акт.

2. В якій відповіді правильно вказано, яка особа вважається потерпілою:

1) фізична особа, якій злочином заподіяно моральну, фізичну або майнову шкоду;

2)  фізична особа, якій суспільно небезпечним діянням заподіяно моральну, фізичну або майнову шкоду;

3)   фізична особа, якій злочином заподіяно моральну, фізичну або майнову шкоду та яка визнана такою за постановою особи, яка проводить дізнання, слідчого та судді чи ухвалою суду;

4)  юридична особа у випадку заподіяння злочином шкоди її майну та діловій репутації;

5)  фізична особа, яка зазнала матеріальної шкоди від злочину і пред'явила вимогу про відшкодування збитків.

3. В якій відповіді правильно вказано, хто вирішує питання про відвід прокурора на досудовому слідстві:

      1)      захисник;

      2)      суд, який розглядатиме кримінальне провадження;

      3)      прокурор, якому заявлено відвід;

      4)      слідчий суддя;

      5)      вищестоящий прокурор

 

4. В яких відповідях правильно названі права захисника:

1) звертатися до суду з поданням про зміну запобіжного заходу;

2) брати участь у судовому засіданні при апеляційному розгляді кримінального провадження:

3) збирати і приєднувати до кримінального провадження докази;

4) відмовитися від участі у розгляді кримінального провадження;

5) подавати зауваження на протокол судового засідання;

6) у необхідних випадках залучати спеціаліста.

 

5. В яких відповідях правильно названі права експерта:

1)      порушувати клопотання про представлення нових матеріалів, необхідних для надання висновку;

2)      одержувати висновки спеціалістів щодо питань експертизи;

3)      самостійно збирати докази для експертного дослідження;

4)      проводити без відома слідчого дослідження, що можуть призвести до повного або часткового знищення об'єктів;

5)      самостійно призначати експертизу;

6)      за наявності відповідних підстав на забезпечення безпеки.

 

5. ДОКАЗИ І ДОКАЗУВАННЯ В КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОВАДЖЕННІ

 

1. Під яким номером у відповіді правильно названі елементи процесу доказування:

1)      витребування, фіксація та використання доказів;

2)      збирання, перевірка й оцінка доказів;

3)      виявлення, вилучення та дослідження доказів;

4)      належність, допустимість і достовірність доказів;

5)      пошук, виявлення та фіксація доказів.

 

2. Під яким номером у відповіді правильно вказано стадію кримінального провадження, доказування в якій не стосується обставин, що входять до предмета доказування в кримінальній справі:

1)      порушення кримінальної справи;

2)    досудове розслідування кримінального провадження;

3)   судовий розгляд кримінального провадження;

4)   апеляційне провадження;

5)      виконання вироку чи іншого судового рішення у кримінальному провадженні.

3. Під яким номером у відповіді правильно наведені елементи предмета доказування:

1)      подія злочину (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення злочину);

2)   обставини, що характеризують особу потерпілого;

3)      розмір витрат закладу охорони здоров'я на стаціонарне лікування обвинуваченого;

4)      розмір витрат закладу охорони здоров'я на амбулаторне лікування потерпілого від злочинного діяння;

5)      розмір сум, витрачених на зберігання, пересилання і дослідження речових доказів.

 

4. Під яким номером у відповіді правильно наведено джерело доказів у кримінальному провадженні:

1)      показання цивільного відповідача;

2)      протокол обшуку;

3)      протокол допиту експерта;

4)      протокол допиту підсудного;

5)      матеріали звукозапису, кінозйомки, відеозапису.

5. Під яким номером у відповіді правильно вказано, в яких випадках призначається повторна експертиза:

1)      якщо висновок експерта викликає сумніви у сторони захисту;

2)      якщо висновок експерта визнано не обгрунтованим;

3)      якщо висновок експерта не дає відповідей на всі поставлені перед експертом питання;

4)      якщо експертиза була визнана неповною;

5)      якщо експерт не компетентний.

 

6. Під яким номером у відповіді правильно вказано, з якого віку свідок попереджається про кримінальну відповідальність за давання завідомо неправдивих показань:

1)      з 21 року;

2)      з 16 років;

3)      з 14 років;

4)    з 18 років;

5)  з 15 років.

7. Під яким номером у відповіді правильно вказано, як зберігаються гроші як речові докази у кримінальному провадженні:

1) у сейфі слідчого;

2) в обвинуваченого до моменту постановлення вироку;

3) у конвертах при справі;

4) у кімнаті зберігання речових доказів;

5) у кредитній установі.

8. Під яким номером у відповіді неправильно вказано, протокол якої слідчої дії може виступати як джерело доказів у кримінальному провадженні:

1)      обшуку;

2)      огляду місця події;

3)      освідування;

4)      очної ставки;

5) слідчого експерименту.

9. Під яким номером у відповідях правильно наведені елементи процесу доказування:

1)      збирання, перевірка й оцінка доказів:

2)   виявлення, вилучення та дослідження доказів;

3)   пошук, виявлення та закріплення доказів;

4)   витребування, фіксація та використання доказів;

5)   висунення та перевірка версій.

 

10. У відповідях під котрими номерами правильно наведені елементи процесу доказування:

1)      використання доказів;

2)      збирання доказів;

3)      оцінка доказів;

4)      закріплення доказів;

5)      перевірка доказів;

6)      висунення версій;

7)      фіксація доказів.

11. Під якими номерами у відповідях правильно названі властивості доказів:

1)      достовірність;

2)      вірогідність;

3)      допустимість;

4)      всебічність;

5)      належність;

6)      імовірність;

7)      винятковість.

12. Під якими номерами у відповідях правильно вказано як класифікуються докази залежно від механізму їх формування:

1)      речові;

2)      прямі;

3)      непрямі;

4)      особистісні;

5)      первинні;

6)      похідні;

7)      виправдувальні.

13. Під якими номерами у відповідях правильно вказано, як класифікуються докази залежно від наявності проміжного джерела між доказом і обставиною, яка підлягає доказуванню (за характером формування джерела);

1)	похідні;
2)	непрямі;
3)	первинні;
4)	особистісні;
5)	обвинувальні;
6)	виправдувальні:
7)	прямі.

14. Під якими номерами у відповідях правильно вказано, хто не може бути допитаний як свідок:

1)      працівники суду;

2)      свідок, який дає показання під псевдонімом - щодо дійсних даних про його особу;

3)      викладачі юридичних вузів з приводу обставин, які стали відомі під час здійснення професійної діяльності;

4)      Президент України;

5)      представник потерпілого про обставини, які стали йому відомі при наданні юридичної допомоги довірителю;

6)      працівник міліції;

7)      лікарі з приводу обставин, які стали відомі під час здійснення професійної діяльності.

15. Під якими номерами у відповідях правильно наведені елементи предмета доказування:

1)      винність обвинуваченого у вчиненні злочину та мотиви злочину;

2)      обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання;

3)      розмір витрат закладу охорони здоров'я на амбулаторне лікування потерпілого від злочинного діяння;

4)      обставини, що характеризують особу потерпілого;

5)      розмір витрат закладу охорони здоров'я на стаціонарне лікування підозрюваного;

6)      розмір сум, витрачених на зберігання, пересилання і дослідження речових доказів;

7)      причини й умови, які сприяли вчиненню злочину.

 

6. ЗАХОДИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ КРИМІНАЛЬНОГО ПРОВАДЖЕННЯ

 

1. В якій відповіді правильно вказано, на підставі якого процесуального документа здійснюється відсторонення підозрюваного від посади:

1)      за вмотивованою постановою слідчого, санкціонованою прокурором або його заступником;

2)    за постановою прокурора;

3)    за постановою судді;

4)    за вмотивованою постановою прокурора;

5)  за ухвалою слідчого судді.

 

2. В якій відповіді правильно вказано тимчасовий запобіжний захід, як його розуміє законодавець:

1)      привід;

2)    застава;

3)   взяття на поруки;

4)   затримання підозрюваного;

5) нагляд командування військової частини.

 

3. В якій відповіді правильно вказано загальний строк тримання підозрюваного під вартою під час досудового слідства (без продовження):

1)	4 місяці;
2)	6 місяців
3)	1 місяць;
4)	2 місяці;
5)	3 місяці.

 

4. В якій відповіді правильно вказано максимальний строк тримання підозрюваного під вартою внаслідок його продовження суддею Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справВерховного суду України:

1)      6 місяців;

2) 9 місяців;

3)  12 місяців;

4)  18 місяців;

5)  24 місяців.

 

5. В якій відповідях неправильно вказано заходи забезпечення кримінального провадження:

1)явка з повинною;

2)   затримання;

3)   обшук;

4)   привід;

5)  відсторонення від посади.

 

6. Запобіжні заходи як специфічна група заходів процесуального примусу застосовуються до:

1)      потерпілого;

2)    свідка;

3)    експерта;

4)    підозрюваного;

5)    обвинуваченого (підсудного);

6)    спеціаліста;

7)  засудженого.

 

7. В яких відповідях правильно вказано, хто може внести заставу в кримінальному провадженні:

1)      обвинувачений (підсудний);

2)      ЛНУ імені Івана Франка;

3)      Львівське обласне управління юстиції;

4)      державний цільовий фонд;

5)      будь-яка фізична особа;

6)      юридична особа недержавної форми власності;

7)      державне підприємство.

8. В яких відповідях правильно вказано, кого слідчий зобов'язаний повідомити про взяття підозрюваного під варту:

1)      житлово-експлуатаційну організацію за місцем його проживання;

2)      адміністрацію за місцем праці підозрюваного;

3)      сусідів;

4)      тещу;

5)      дружину (чоловіка);

6)      будинковий комітет за місцем проживання обвинуваченого;

7)      родичів.

 

7. ЦИВІЛЬНИЙ ПОЗОВ У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОВАДЖЕННІ

 

1. У відповіді під яким номером правильно вказано випадки пред'явлення цивільного позову в кримінальному провадженні:

1)      коли особа зазнала від злочину фізичної шкоди;

2)      в разі порушення права на захист при проведенні дізнання;

3)      коли особі заподіяно фізичну шкоду під час відтворення обстановки та обставин події;

4)      коли особа зазнала від злочину матеріальної шкоди;

5)      якщо особа витребує майно з чужого незаконного володіння.

2. У відповіді під яким номером правильно вказано, хто може бути визнаний цивільним позивачем у кримінальному провадженні:

1)      потерпілий від злочину, що пред'явив вимогу про відшкодування моральної шкоди;

2)      громадянин, підприємство, установа чи організація, які зазнали матеріальної шкоди від злочину і пред'явили вимогу про її відшкодування;

3)      будь-яка фізична особа;

4)      будь-яка юридична особа;

5)      прокурор, якщо він подає цивільний позов на користь юридичної особи.

3.У відповіді під яким номером правильно вказано, до якого часу може бути пред'явлений цивільний позов у кримінальному провадженні:

1)      до моменту набрання обвинувальним вироком суду законної сили;

2)      до моменту повідомлення особі про підозру;

3)      до початку судового слідства;

4)      до початку розгляду справи в суді апеляційної інстанції;

5)      до видалення суду в нарадчу кімнату.

4.У відповіді під яким номером правильно вказано, яке рішення приймає суд щодо цивільного позову при постановлені обвинувального вироку:

1)      зупиняє провадження до набрання вироком законної сили;

2)      залишає без відповіді;

3)      виділяє в окреме провадження;

4)      залишає позов без розгляду і передає для розгляду в порядку цивільного судочинства;

5)      задовольняє позов або відмовляє в ньому.

5.У відповіді під яким номером правильно вказано випадки пред'явлення цивільного позову в кримінальному провадженні:

1)      коли особа зазнала від злочину фізичної шкоди;

2)      коли особа зазнала від злочину матеріальної шкоди;

3)      в разі порушення права на захист при проведенні дізнання;

4)      коли особі заподіяно фізичну шкоду під час відтворення обстановки та обставин події;

5)      якщо особа витребовує майно з чужого ведення.

6.В яких відповідях правильно вказано випадки, коли суд залишає цивільний позов без розгляду: якщо суд постановляє виправдувальний вирок у зв'язку з відсутністю в діях особи складу злочину;

1)      якщо вимоги цивільного позивача не підтверджені доказами в кримінальному провадженні;

2)      якщо цивільний позивач відмовився від заявлених вимог;

3)      якщо цивільний позивач не з'явився у судове засідання і не заявив клопотання про розгляд позову в його відсутності та не був підтриманий прокурором;

4)      якщо цивільний позивач і відповідач є юридичними особами;

5)      якщо суд постановляє обвинувальний вирок із звільненням від покарання;

6)      якщо суд виніс постанову про застосування до особи примусових заходів медичного характеру.

7.В яких відповідях правильно вказано, які суб'єкти кримінального провадження вправі пред'явити та підтримувати цивільний позов у кримінальному процесі:

1)      потерпілий:

2)      слідчий;

3)      представник цивільного відповідача;

4)      заявник;

5)      цивільний позивач;

6)      прокурор;

7)      представник служби в справах неповнолітніх.

 

8. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ДОСУДОВОГО РОЗСЛІДУВАННЯ КРИМІНАЛЬНОГО ПРОВАДЖЕННЯ

 

1. В якій відповіді правильно вказано загальний строк, протягом якого може здійснюватися досудове слідство у кримінальному провадженні:

1) 10 днів;

2) два місяці;

3) місяць;

4) ЗО днів;

5) 90 днів.

2. В якому з наведених варіантів правильно вказано, що є підставою для об'єднання кримінальних справ в одне провадження:

1)      якщо кримінальні провадження ]розслідуються одним слідчим;

2)      якщо кримінальні провадження стосуються підозри однієї особи у вчиненні кількох злочинів;

3)      якщо у кількох кримінальних провадженнях одна й та сама особа виступає як потерпіла;

4)      якщо одним із підозрюваних у кримінальній справі є неповнолітній;

5)       якщо кримінальні провадження стосуються (однотипних злочинів, вчинених різними підозрюваними.

 

3. В якому з наведених варіантів правильно визначено поняття «підслідності» кримінальних проваджень:

1)закріплені в законі правила, які визначають розподіл кримінальних проваджень між різними органами досудового розслідування;

2)      сукупність встановлених ознак справи, керуючись якими прокурор на основі внутрішнього переконання визначає слідчого, відповідального за її розслідування;

3)      правила, які регулюють відносини, що виникають у зв'язку із визначенням належності розслідування кримінальних проваджень до відання певного органу досудового слідства;

4)закріплені в законі правила, керуючись якими слідчий, прокурор визначають належність кримінальних проваджень до відання того чи іншого органу досудового розслідування;

5)сукупність встановлених законом ознак кримінальної справи, відповідно до яких вона належить до відання того чи іншого органу досудового розслідування.

 

4. В яких відповідях правильно вказано, які обов'язкові реквізити повинна містити постанова слідчого у кримінальному провадженні:

1)      стаття Кримінального процесуального кодексу, на підставі якої прийнято рішення;

2)      посада і прізвище прокурора, що здійснює нагляд за досудовим слідством;

3)      кримінальна справа, в якій проводиться слідство;

4)      докази, якими обґрунтовується прийняте рішення;

5)      прізвище захисника, якщо він бере участь у справі;

6)      місце і час складання постанови;

7)      строк для подачі заперечень на постанову слідчого.

 

5. В яких із наведених варіантів правильно вказано підстави для виділення кримінального провадження в окреме провадження:

1)      якщо один із співучасників злочину перебуває в розшуку;

2)      якщо в діях одного зі співучасників відсутній склад злочину;

3)      якщо один із співучасників є працівником правоохоронного органу;

4)      якщо одним із співучасників виступає неповнолітній;

5)      якщо одного зі співучасників стосуються положення закону про амністію;

6)      якщо стосовно одного з підозрюваних є клопотання потерпілого про звільнення його від кримінальної відповідальності;

7)      якщо один з підозрюваних заявив відвід слідчому.

 

6. В яких відповідях правильно вказано види судового контролю за законністю дій і рішень органів досудового слідства під час досудового розслідування кримінального провадження:

1)      наступний;

2)      ревізійний;

3)      поступальний;

4)      особливий;

5)      наглядовий;

6)      попередній;

7)      перспективний.

 

9. ПОНЯТТЯ І ВИДИ СЛІДЧИХ ДІЙ

 

1. В якій відповіді правильно вказані питання, які забороняється ставити при допиті підозрюваного, обвинуваченого, свідка та потерпілого:

1)      контрольні;

2)      навідні;

3)      нагадуючі;

4)      деталізуючі;

5)      додаткові

 

2. В якій відповіді правильно названа максимальна межа віку неповнолітнього свідка, до досягнення якого його допит проводиться за обов'язковою участю педагога:

1) 16 років;

2)  14 років;

3)  12 років;

4)  18 років;

5)  11 років.

 

3. В якій відповіді правильно вказано слідчу дію, що передбачена КПК України:

1)	затримання;
2)	освідування;
3)	опитування;
4)	етапування;
5)	експеримент.

4. В якій відповіді правильно вказано процесуальну передумову проведення одночасного допиту двох чи більше вже допитаних осіб (очної ставки):

1)      наявність істотних суперечностей у попередніх показаннях учасників дії;

2)      наявність у підозрюваного захисника, що представляє його інтереси;

3)      відсутність заперечень захисника обвинуваченого:

4)      наявність єдиного процесуального статусу в учасників, з якими проводиться дія;

5)      відсутність попередніх показань учасників слідчої дії.

5. В яких відповідях правильно названі способи виклику свідка для допиту:

1)      телефонограмою;

2)      телеграмою;

3)      факсом;

4)      повісткою;

5)      листом;

6)      шляхом повідомлення його родичів;

7)      шляхом приводу.

6. В яких відповідях правильно названі невідкладні випадки, за яких обшук житла чи іншого помешкання особи може бути проведений без ухвали слідчого судді:

1)  захист прав і свобод інших людей;

2)  врятування майна;

3)  запобігання злочинам;

4)  врятування життя людей;

5)  безпосереднє переслідування осіб, які підозрюються у вчиненні злочину;

6)  охорона здоров я населення;

7)  з'ясування істини під час розслідування кримінальної справи.

7. В яких відповідях правильно названі слідчі дії, які проводяться за участю понятих:

1)слідчий огляд;

2)      очна ставка;

3)      виїмка:

4)      допит;

5)      слідчий експеримент;

6)      призначення експертизи;

7)      одержання зразків для експертного дослідження.

8. В яких відповідях правильно названо, з яких процесуальних дій фактично складається слідчий експеримнтї:

1)слідчий огляд;

2)      слідче відтворення;

3)      слідче моделювання;

4)      відтворення обстановки і обставин події;

5)      відібрання пояснень від осіб;

6)      пред'явлення для впізнання приміщень, місцевості;

7)      перевірка показань на місці.

 

10. ЗУПИНЕННЯ ДОСУДОВОГО СЛІДСТВА ТА ЙОГО ЗАКІНЧЕННЯ ЗАКРИТТЯМ КРИМІНАЛЬНОГО ПРОВАДЖЕННЯ АБО НАПРАВЛЕННЯМ ЙОГО ДО СУДУ ДЛЯ ЗВІЛЬНЕННЯ ПІДОЗРЮВАНОГО ВІД КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ

 

1. В якій відповіді надано правильне визначення зупинення досудового слідства:

1)      одна із форм закінчення досудового слідства, що полягає у прийнятті слідчим чи прокурором рішення про припинення провадження у кримінальній справі та вирішення інших процесуальних питань;

2)      необхідна умова для направлення справи до суду для прийняття рішення про припинення провадження у кримінальній справі та вирішення інших процесуальних питань;

3)      тимчасова вимушена перерва у провадженні досудового слідства, зумовлена обставинами, передбаченими в законі, які унеможливлюють його подальше провадження;

4)      необхідна умова для ознайомлення учасників процесу після закінчення досудового слідства з матеріалами кримінального провадження;

5)      перерва у провадженні досудового слідства, спричинена необхідністю викликати свідків і потерпілих на допит.

1. В якій відповіді надано правильне визначення закриття кримінального провадження:

1)      тимчасова вимушена перерва у провадженні досудового слідства, зумовлена обставинами, передбаченими у законі, які унеможливлюють його подальше провадження;

2)       одна із форм закінчення досудового слідства, що полягає у прийнятті слідчим чи прокурором рішення про припинення провадження у кримінальній справі та вирішення інших процесуальних питань;

3)      необхідна умова для ознайомлення учасників процесу після закінчення досудового слідства з матеріалами кримінальної справи;

4)      необхідна умова для направлення справи до суду для прийняття рішення про припинення провадження у кримінальній справі та вирішення інших процесуальних пи­тань;

5)      перерва у провадженні досудового слідства, спричинена необхідністю викликати свідків і потерпілих на допит.

1. В якій відповіді правильно наведені підстави для зупинення досудового слідства:

1)коли підозрюваний перебуває за кордоном;

2)      коли місцезнаходження підозрюваного невідоме;

3)      коли місцезнаходження потерпілого невідоме;

4)      коли місцезнаходження підозрюваного невідоме;

5)      коли психічне або інше тяжке захворювання свідка перешкоджає закінченню провадження в справі.

1. В якій відповіді правильно наведені підстави для зупинення досудового слідства:

1)      коли не встановлено особу, яка вчинила злочин;

2)      коли не встановлено особу потерпілого;

3)      коли не встановлено всіх співучасників злочину;

4)      коли не встановлено особу підсудного;

5)      коли психічне або інше тяжке захворювання свідка перешкоджає закінченню провадження в справі.

1. В якій відповіді правильно наведені підстави для зупинення досудового слідства:

1)      коли хронічне захворювання підозрюваного перешкоджає закінченню провадження у кримінальній справі:

2)      коли психічне або інше тяжке захворювання потерпілого перешкоджає закінченню провадження у кримінальній справі;

3)      коли психічне або інше тяжке захворювання підозрюваного перешкоджає закінченню провадження у кримінальній справі;

4)      коли підозрюваний перебуває за кордоном;

5)      коли психічне або інше тяжке захворювання свідка перешкоджає закінченню провадження в кримінальній справі.

6. В якій відповіді правильно наведені підстави для відновлення зупиненого слідства у кримінальному провадженні:

1)      коли спливли строки досудового слідства;

2)      коли наявні підстави для закриття кримінального провадження;

3)      якщо є така вказівка прокурора;

4)      коли відпали підстави для зупинення слідства;

5)      якщо підозрюваний помер.

 

7. В якій відповіді правильно наведені підстави для відновлення зупиненого досудового слідства у кримінальному провадженні:

1)      коли підозрюваний перебуває за кордоном;

2)      коли виникла необхідність і можливість проведення окремих слідчих дій по збиранню й перевірці доказів, що мають значення для зупиненої кримінального провадження;

3)      коли не встановлено особу потерпілого;

4)      коли спливли строки досудового слідства;

5)      якщо підозрюваний помер.

1. В якій відповіді правильно наведені підстави для закриття кримінального провадження, досудове слідство в якому зупинено:

1)      закінчення строків давності притягнення до кримінальної відповідальності;

2)      коли місцезнаходження підозрюваного невідоме;

3)      коли психічне або інше тяжке захворювання підозрюваного перешкоджає закінченню провадження в кримінальній справі;

4)      коли не встановлено особу, яка вчинила злочин;

5)      коли не встановлено особу свідка.

1. В якій відповіді правильно наведені підстави для закриття кримінальної справи, слідство в якій зупинено:

1)      коли спливли строки досудового слідства;

2)      коли відпали підстави до зупинення слідства;

3)      коли обвинувачений перебуває за кордоном;

4)      коли внаслідок зміни обстановки вчинене особою діяння втратило суспільну небезпечність або особа перестала бути суспільно небезпечною;

5)      коли не встановлено особу свідка.

10. В якій відповіді правильно наведені підстави для закриття кримінального провадження, досудове слідство в якому зупинено:

1)      смерть підозрюваного;

2)      дійове каяття підозрюваного;

3)      примирення підозрюваного з потерпілим;

4)      передання обвинуваченого на поруки колективу підприємства, установи чи організації;

5)      коли не встановлено особу свідка.

1. В якій відповіді правильно наведені підстави для закриття кримінального провадження слідчим під час досудового слідства:

1)      коли не встановлено особу свідка;

2)      коли місцезнаходження підозрюваного невідоме;

3)      коли не встановлено особу, яка вчинила злочин;

4)      дійове каяття особи примирення підозрюваного з потерпілим;

5)      щодо особи, про яку є не скасована постанова слідчого, прокурора про закриття кримінальної справи по тому ж обвинуваченню.

1.  В якій відповіді правильно наведені підстави для закриття кримінального провадження слідчим під час досудового слідства:

1)      закінчення строків давності притягнення до кримінальної відповідальності;

2)      щодо особи, про яку по тому ж обвинуваченню є вирок, що набрав законної сили, або ухвала суду про закриття кримінальної справи з тієї ж підстави;

3)      передання особи на поруки колективу підприємства, установи чи організації;

4)      примирення підозрюваного з потерпілим;

5)      коли не встановлено особу свідка.

 

11. ЗАКІНЧЕННЯ ДОСУДОВОГО СЛІДСТВА СКЛАДАННЯМ ОБВИНУВАЛЬНОГО АКТА

 

1. В якій відповіді правильно названо, яка частина матеріалів кримінального провадження не надається для ознайомлення учасникам процесу після закінчення досудового слідства:

1)      матеріали, що стосуються накладення арешту на кореспонденцію:

2)      матеріали, що стосуються підстав і приводів для порушення кримінальної справи:

3)      матеріали, що стосуються цивільного позову;

4)      матеріали, що стосуються застосування до особи заходів безпеки;

5)      матеріали, що стосуються оперативно-розшукових заходів, проведених у кримінальній справі.

2. В якій відповіді названо учасників кримінального провадження, яких слідчий зобов'язаний у першу чергу ознайомити з матеріалами закінченого розслідуванням кримінального провадження:

1)      підозрюваний, його захисника та законного представника;

2)      потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача та їхніх представників;

3)      свідків;

4)      представників громадськості та трудових колективів;

5)      перекладачів, експертів, спеціалістів.

3. В якій відповіді правильно названо учасників кримінального провадження, яким матеріали закінченого розслідуванням кримінального провадження пред'являються для ознайомлення не в повному обсязі, а лише в певній частині:

1)      цивільний відповідач і його представник;

2)      підозрюваний, його захисник і законний представник;

3)      потерпілий та його представник;

4)      цивільний позивач та його представник;

5)      експерт, перекладач, спеціаліст.

4. В якій відповіді правильно названо процесуальний документ, який складає слідчий після закінчення досудового слідства у справах осіб, визнаних неосудними:

1)      обвинувальний висновок;

2)      постанова про закінчення досудового слідства;

3)      клопотання про застосування примусових заходів медичного характеру;

4)      постанова про закриття справи;

5)      постанова про направлення справи до суду для вирішення питання про застосування примусових заходів медичного характеру.

5. В якій відповіді правильно названий процесуальний документ, який складається слідчим після закінчення досудового слідства, коли ним зібрані достатні докази, що вказують на вчинення підозрюваним злочину:

1)      обвинувальний висновок:

2)      постанова про направлення справи до суду для віддання обвинуваченого до суду;

3)      протокол про закінчення досудового слідства і направлен­ня справи до суду;

4)      постанова про закінчення досудового слідства;

5)      обвинувальний акт.

6. В якій відповіді правильно названий процесуальний документ, що складається слідчим, про оголошення підозрюваному про закінчення досудового слідства і про пред'явлення йому та його захисникові матеріалів кримінального провадження:

1)      подання;

2)      протокол:

3)      постанова;

4)      окрема постанова;

5)      ухвала.

7. В якій відповіді правильно вказано частини, з яких складається обвинувальний акт:

1)      вступної, описової, резолютивної;

2)      вступної, описової, мотивувальної;

3)      описової, резолютивної;

4)      описової, мотивувальної;

5)      вступної, мотивувальної, резолютивної.

8. В якій відповіді правильно вказано, чи дозволяє КПК України обмежити підозрюваного та його захисника в часі при ознайомленні з матеріалами кримінального провадження:

1)  так, якщо цього вимагають інтереси досудового слідства;

2)   в жодному випадку не можна;

3)   не можна, якщо проти цього заперечує підозрюваний, а в інших випадках дозволяється;

4)   так. у випадку закінчення строків досудового слідства;

5)   так. якщо підозрюваний і його захисник явно намагаються затягнути закінчення досудового слідства.

 

9. В якій відповіді правильно названа послідовність ознайомлення учасників кримінального процесу з матеріалами закінченого розслідування у кримінальному провадженні:

1)      підозрюваний, потерпілий, свідки, поняті, експерти;

2)      потерпілий, підозрюваний, цивільний позивач, цивільний відповідач та їхні представники;

3)      потерпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач та їхні представники, прокурор, підозрюваний та його захисник;

4)      потерпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач та їхні представники, підозрюваний, його захисник і законний представник;

5)      підозрюваний, його захисник і законний представник, цивільний позивач, цивільний відповідач, потерпілий та їхні представники.

10. В яких відповідях правильно названі форми закінчення досудового слідства:

1)      складання постанови про направлення справи до суду для вирішення питання про призначення справи до розгляду;

2)      складання постанови про звільнення особи від відповідальності;

3)      складання обвинувального акта;

4)      складання постанови про зупинення досудового слідства;

5)      складання постанови про закриття кримінальної справи;

6)      складання постанови про направлення справи до суду для вирішення питання про застосування примусових заходів лікування;

7)      складання постанови про направлення справи до суду для притягнення особи до відповідальності.

 

11. В яких відповідях правильно названі права потерпілого, цивільного позивача чи відповідача під час ознайомлення з матеріалами досудового розслідування кримінального провадження:

1)      робити виписки із кримінального провадження;

2)      давати пояснення по суті кримінального провадження;

3)      заявляти клопотання про доповнення кримінального провадження;

4)      обговорювати зі слідчим тактику обвинувачення;

5)      оскаржувати рішення органу дізнання:

6)      отримати копію постанови про притягнення особи як обвинуваченого;

7)      клопотати про вилучення з кримінального провадження недопустимих доказів.

 

12. ПІДСУДНІСТЬ ТА ПІДГОТОВЧЕ ПРОВАДЖЕННЯ

 

1. В якій відповіді правильно надане визначення стадії підготовчого провадження по кримінальній справі суддею:

1)      самостійна стадія кримінального процесу, яка має своїм завданням вирішити організаційні питання, пов'язані з розглядом і вирішенням справи судом першої інстанції, а також з'ясувати, чи зібрані в справі докази вини підозрюваного є належними, допустимими та достатніми для розгляду справи по суті;

2)      стадія кримінального процесу, яка має своїм завданням здійснити судовий контроль щодо законності й обґрунтованості дій і рішень органів та посадових осіб, які ведуть кримінальний процес, на попередніх його стадіях та з'ясувати, чи немає перешкод для призначення справи до судового розгляду; вчинити організаційні дії, які необхідні для забезпечення належних умов розгляду справи по суті;

3)      самостійна стадія кримінального процесу, яка має своїм завданням попередньо з'ясувати, чи зібраними на досудовому слідстві доказами підтверджується вина обвинуваченого у вчиненні злочину, а також вирішити організаційні питання, пов'язані з розглядом справи по суті;

4)      стадія кримінального процесу, яка має своїм завданням провести судовий контроль за законністю й обґрунтованістю дій та рішень органів, які ведуть кримінальний процес, і з'ясувати, чи не було допущено на попередніх стадіях порушень вимог КПК, без усунення яких справа не може бути призначена до судового розгляду; з'ясувати, чи підсудна дана справа цьому судові; чи немає підстав для зупинення або закриття провадження у справі; чи є достатньо доказів вини підозрюваного; чи складено обвинувальний акт відповідно до вимог КПК; чи немає підстав для обрання, зміни або скасування запобіжного заходу до обвинуваченого; вирішити клопотання сторін, які були заявлені. та вирішити питання, які стосуються підготовчих до суду дій;

5)      стадія кримінального процесу, яка має своїм завданням здійснити судовий контроль за законністю та обґрунтованістю дій і рішень органів, які ведуть кримінальний процес; з'ясувати, чи підсудна дана справа судові, на розгляд якого вона надійшла, чи визнає підозрюваний свою вину, чи немає підстав для притягнення до кримінальної відповідальності інших осіб; чи правильно кваліфіковані діяння підозрюваного за статтями Кримінального кодексу, чи немає підстав розглядати справу в закритому судовому засіданні; вирішити питання, пов'язані з підготовкою справи до судового розгляду (організаційні питання).

 

2. Кримінальне провадження повинно бути призначено до розгляду в суді не пізніше (...) діб, а судовий розгляд має бути призначений - не пізніше (...) діб після постановлення ухвали про його призначення:

1)      10,20;

2)      15,30;

3)      10,30;

4)      5, 1О;

5)      15,20.

3. В якій відповіді правильно вказано, що є завданням стадії підготовчого провадження:

1)перевірити, чи достатньо зібрано доказів у кримінальному провадженні;

2)      перевірити чи не має підстав для призначення судової експертизи або проведення інших слідчих дій;

3)      визначити чи розгляд справи в суді провести за участю прокурора;

4)      попередньо з'ясувати обставини кримінального провадження та вжити заходів для повного, всебічного й об'єктивного розгляду кримінальної справи;

5)      здійснити контроль за дотриманням органами досудового розслідування всіх вимог кримінального процесуального закону та виконати підготовчо-організаційні дії для належного розгляду справи в суді.

 

4. Яке з перерахованих питань суддя не вправі з'ясовувати під час підготовчого провадження:

1)      чи достатньо зібрано доказів вини підозрюваного, щоб кримінальну справу можна було розглядати в судовому засіданні;

2)      чи підсудна кримінальна справа суду, на розгляд якого вона надійшла:

3)      чи немає підстав для закриття кримінальної справи або її зупинення;

4)      чи складено обвинувальний акт відповідно до вимог КПК;

5)      чи не було допущено під час досудового розслідування вимог КПК, без усунення яких кримінальна справа не може бути призначена до судового розгляду.

5. В яких відповідях правильно вказані питання, що вирішуються суддею в ухвалі про підготовку до судового розгляду кримінального провадження:

1)      про розгляд кримінального провадження у відкритому чи закритому судовому засіданні;

2)      про визнання особи обвинуваченою;

3)      про зміну, скасування чи обрання запобіжного заходу;

4)      про залишення цивільного позову без розгляду;

5)      про список осіб, які не підлягають виклику в судове засідання;

6)      про призначення прокурора - обвинувача;

7)      про зміну кваліфікації на статтю з меншою санкцією.

 

13. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ СУДОВОГО ПРОВАДЖЕННЯ У ПЕРШІЙ ІНСТАНЦІЇ

 

1. В якій відповіді правильно вказані учасники судового розгляду, які належать до сторони обвинувачення:

1)      суд (суддя), прокурор, цивільний позивач:

2)      прокурор, потерпілий, цивільний позивач, представники потерпілого та цивільного позивача;

3)      суд (суддя), прокурор, потерпілий, представник потерпілого, цивільний позивач;

4)      прокурор, цивільний позивач, цивільний відповідач, потерпілий;

суд (суддя), прокурор, потерпілий і цивільний позивач та їхні представники.

 

2. В якій відповіді правильно вказані учасники судового розгляду, які належать до сторони захисту:

1)      захисник підсудного, потерпілий і цивільний відповідач та їхні представники;

2)      захисник підсудного, підсудний, свідки на стороні підсудного, цивільний відповідач і його представник:

3)      підсудний, його захисник і прокурор, який відмовився від обвинувачення, оскільки докази, на його думку, не підтверджують обвинувачення, а також цивільний відповідач;

4)      захисник підсудного, цивільний позивач, цивільний відповідач та їхні представники, законний представник не­повнолітнього підсудного;

5)      підсудний, законний представник неповнолітнього підсудного, захисник, цивільний відповідач і його представник.

14. ПІДГОТОВЧА ЧАСТИНА СУДОВОГО ЗАСІДАННЯ

 

1. В якій відповіді правильно вказано процесуальну дію суду, яку він вправі вчинити в підготовчій частині судового розгляду в зв'язку з відкладенням розгляду кримінального провадження:

1)      дати доручення слідчому провести окремі слідчі дії;

2) призначити судову експертизу;

3) допитати свідків, які з'явились;

4) видалити підсудного із зали судового засідання:

5) заявити відвід прокурору.

2. В якій відповіді правильно вказано наслідки неявки у судове засідання підсудного, явка якого є обов'язковою:

1)      зупиняється провадження у кримінальній справі;

2)      накладається штраф;

3)      відкладається розгляд кримінальної справи;

4)      продовжується розгляд кримінальної справи;

5)      підсудний видаляється із зали судового засідання тимчасово або на весь час судового розгляду.

 

3. Якою з наведених процесуальних дій суддя (головуючий) завершує підготовчу частину судового розгляду:

1)      оголошенням обвинувального акта;

2)      з'ясуванням наявності клопотань сторін та їх розв'язання;

3)      роз'ясненням процесуальних прав учасникам судового розгляду;

4)      видаленням свідків із зали суду;

5)      винесенням ухвали про перехід до судового слідства.

 

4. В якому з наведених варіантів правильно визначено завдання, які вирішуються в підготовчій частині судового розгляду:

1)      встановлення обставин, що підлягають з'ясуванню в кримінальному провадженні;

2)      перевірка зібраних під час досудового розслідування доказів;

3)      перевірка законності та повноти проведення досудового слідства в кримінальному провадженні;

4)      забезпечення умов для повного й правильного вирішення кримінального провадження;

5)      забезпечення обізнаності суду з матеріалами кримінального провадження, що розглядається.

 

15. ПРОЦЕДУРА СУДОВОГО РОЗГЛЯДУ

1. В якій відповіді правильно вказано, з оголошення яких процесуальних документів розпочинається судове слідство у кримінальному провадженні:

1)      позовна заява;

2) обвинувальний виступ прокурора;

3) обвинувальний акт;

4) постанова про притягнення особи як обвинуваченої;

5) постанова прокурора про направлення справи до суду;

6)      постанова про призначення справи до розгляду та порушення кримінальної справи;

7)      скарга законного представника підсудного.

 

2. З якого моменту розпочинається проведення судового слідства в кримінальному провадженні:

1)      з моменту оголошення складу суду;

2)      з моменту оголошення ухвали про порядок дослідження доказів;

3)      з моменту оголошення обвинувального акта;

4)      з моменту оголошення про закінчення підготовчої частини судового розгляду;

5)      з моменту оголошення про початок судового слідства.

 

3. Який із вказаних процесуальних документів повинен бути оголошений на початку судового слідства:

1)постанова про призначення справи до судового розгляду;

2) постанова про притягнення особи як обвинуваченої;

3) скарга потерпілого у справах приватного обвинувачення;

4) скарга цивільного відповідача;

5) постанова про порушення кримінальної справи.

4. В якому з наведених варіантів правильно вказано умову, дотримання якої дозволяє прокурору оголосити в судовому засіданні лише резолютивну частину обвинувального акта:

1)      одержання дозволу суду;

2) згода сторін процесу;

3) великий обсяг обвинувального акта;

4) наявність в обвинувальному акті інформації про заходи безпеки, застосовані щодо суб'єктів процесу;

5) надмірна натуралізація опису події злочину в обвинувальному акті.

 

5. В якій відповіді правильно вказано суб'єкта кримінального процесу, який вправі оголосити в судовому засіданні попередні показання (свідка), що є в кримінальному провадженні:

1)      прокурор:

2) захисник;

3) суддя;

4) потерпілий:

5) секретар судового засідання.

 

6. В якій відповіді правильно вказано мету, з якою проводиться допит експерта в суді:

1)      з метою роз'яснити чи доповнити даний ним висновок;

2)      з метою отримання кваліфікованих відповідей на поставлені запитання;

3)      з метою визначення осудності чи неосудності особи:

4)      з метою розв'язання спірних питань між сторонами обвинувачення та захисту;

5)      з метою інформувати суд про найновіші досягнення у сфері техніки.

7. В якій відповіді правильно вказано, з оголошення яких процесуальних документів розпочинається судове слідство в кримінальному провадженні:

1)     позовна заява;

2)     обвинувальний виступ прокурора;

3)                              обвинувальний висновок;

4)     постанова про притягнення особи як обвинуваченої;

5)     постанова про прокурора про направлення справи до суду;

6)     постанова про призначення справи до розгляду та порушення кримінальної справи;

7) скарга законного представника підсудного.

8. В яких із наведених варіантів правильно визначені умови проведення скороченого судового слідства:

1)      повне визнання підсудним своєї вини;

2) примирення між підсудним і потерпілим;

3) визнання цивільним позивачем розміру цивільного позову;

4)      добровільність волевиявлення учасників процесу щодо проведення скороченого судового слідства;

5)      наявність обставин, які встановлені рішенням суду в іншій справі;

6)      визнання прокурором недоцільності здійснення провадження в кримінальній справі;

7)      відсутність заперечення судді щодо проведення сторонами скороченого судового розгляду.

 

9. В яких відповідях правильно вказано етапи судового розгляду кримінального провадження:

1)      визначення порядку й обсягу дослідження доказів;

2)      судові змагання;

3)      передній розгляд кримінального провадження суддею;

4)      підготовча частина;

5)      завершальна частина;

6)      останнє слово прокурора;

7)      судові дебати.

1. В яких відповідях правильно вказано етапи судового розгляду кримінального провадження:

1)      передній розгляд кримінальної справи суддею;

2)      підготовча частина;

3)      останнє слово прокурора;

4)      набрання вироком законної сили;

5)      судові доручення;

6)      завершальна частина;

 

11. В яких відповідях правильно вказано випадки відновлення судового слідства в кримінальному провадженні після його завершення:

1)      в учасників судових дебатів виникла потреба подати нові докази, яких не було у справі;

2) якщо відпала потреба в розшуку підсудного, який ухилявся від явки до суду;

3) необхідність для суду, який видалився в нарадчу кімнату, з'ясувати будь-яку обставину, що має значення для вирішення кримінального провадження;

4) в учасників судового розгляду виникла потреба заявити відвід судді, що розглядає справу;

5) в суду виникла необхідність змінити обвинувачення не більш м'яке;

6) суд, який видалився в нарадчу кімнату, порушив таємницю цієї наради;

7) неможливість винесення судового рішення протягом одного дня.

 

16. СУДОВІ РІШЕННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

 

1. В якій відповіді неправильно наведені внутрішні властивості

вироку:

1)      законність;

2) конкретність;

3) мотивованість;

4) обґрунтованість;

5) справедливість.

2. В якій відповіді неправильно наведені властивості вироку:

1)      необов'язковість;

2) законність;

3) виключність;

4) преюдиціальність;

5) обґрунтованість.

3. В якій відповіді правильно зазначено підстави для ухвалення виправдувального вироку:

1)      смерть підсудного;

2) однобічність і неповнота досудового слідства;

3) відсутність події злочину;

4) відсутність скарги потерпілого у справах приватного обвинувачення;

5) врятування підсудним життя багатьох людей.

4. В якій відповіді правильно зазначено підстави для ухвалення виправдувального вироку:

1)      порушення права обвинуваченого на захист;

2) однобічність і неповнота досудового слідства;

3) недоведеність участі підсудного у вчиненні злочину;

4) невідповідність висновків судового слідства матеріалам досудового розслідування;

5) врятування підсудним життя багатьох людей.

 

5. В якій відповіді неправильно зазначено, в яких випадках після проголошення вироку головуючий повинен дати розпорядження про звільнення підсудного з-під варти:

1)      при виправданні підсудного по одному з трьох обвинувачень у вчиненні грабежів;

2) при виправданні підсудного;

3) при звільненні підсудного від відбуття покарання;

4) при засудженні підсудного до покарання, не пов'язаного з позбавленням волі;

5) при засудженні підсудного до покарання, не пов'язаного з позбавленням волі, або при звільненні підсудного від відбуття покарання.

 

6. В якій відповіді правильно зазначено, коли суд залишає заявлений у кримінальному провадженні цивільний позов без розгляду:

1)      через необізнаність цивільного відповідача з матеріалами кримінальної справи;

2) через відсутність події злочину;

3) через відсутність у діях підсудного складу злочину;

4) через невелику суспільну небезпеку вчиненого;

5) через смерть підсудного.

7. В якій відповіді правильно зазначено, коли суд відмовляє в задоволенні в цивільному позові заявленому в кримінальному провадженні:

1)      через відсутність у діях підсудного складу злочину;

2) через відсутність події злочину;

3) через психічне або інше тяжке захворювання обвинуваченого;

4) через невелику суспільну небезпеку вчиненого;

5) через смерть підсудного.

8. В якій відповіді неправильно зазначено обставини, котрі зазначаються у вступній частині обвинувального вироку:

1)      назва суду, який виносить вирок;

2) місце і час ухвалення вироку;

3) склад суду, секретар, учасники судового розгляду, перекладач, якщо він брав участь у судовому засіданні;

4) покарання, яке призначається підсудному;

5) кримінальний закон, що передбачає злочин, у вчиненні якого обвинувачується підсудний.

9.В якій відповіді неправильно зазначено обставини, котрі зазначаються у вступній частині обвинувального вироку:

1)      назва суду, який виносить вирок;

2) місце і час постановлення вироку;

3) склад суду, секретар, учасники судового розгляду, перекладач, якщо він брав участь у судовому засіданні;

4) прізвище, ім'я та по батькові підсудного, рік, місяць і день його народження, місце народження і місце проживання, заняття, освіта, сімейний стан та інші відомості про особу підсудного, що мають значення для справи;

5) формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним.

10. В якій відповіді неправильно зазначено питання, які вирішуються судом під час ухвалення вироку:

1)      чи винен підсудний у вчиненні злочину;

2)      яка саме міра покарання повинна бути призначена підсудному і чи повинен він її відбувати;

3)      чи підлягає задоволенню пред'явлений цивільний позов, на чию користь і в якому розмірі, і чи підлягають відшкодуванню збитки, заподіяні потерпілому, а також кошти, витрачені закладом охорони здоров'я на його стаціонарне лікування, якщо цивільний позов не був заявлений;

4)      який примусовий захід виховного характеру потрібно застосувати до неповнолітнього;

5)      що зробити з речовими доказами, зокрема з грошима, цінностями й іншими речами, нажитими злочинним шляхом.

1. В якій відповіді неправильно зазначено питання, які вирішуються судом під час постановлення вироку:

1)      який запобіжний захід слід обрати щодо підсудного;

2)      чи підлягає підсудний покаранню за вчинений ним злочин;

3)      які примусові заходи медичного характеру застосувати до підсудного;

4)      на кого повинні бути покладені судові витрати й у якому розмірі;

5)      чи необхідно застосувати до підсудного заходи безпеки.

12. В якій відповіді правильно зазначено види обвинувального вироку:

1)      без призначення покарання;

2)      з призначенням покарання;

3)      з умовним засудженням;

4)      з відстрочкою виконання вироку;

5)      із задоволенням цивільного позову.

13. В якій відповіді правильно зазначено підстави для ухвалення обвинувального вироку із звільненням від покарання:

1)відсутність складу злочину;

2) недоведеність участі підсудного у вчиненні злочину;

3) наявність закону про амністію;

4) смерть підсудного;

5) примирення потерпілого з підсудним.

14.В якій відповіді правильно зазначено підстави для ухвалення обвинувального вироку із звільненням від покарання:

1) відсутність складу злочину;

2) втрата особою суспільної небезпеки;

3) недоведеність участі підсудного у вчиненні злочину;

4) смерть підсудного;

5) примирення потерпілого з підсудним.

 

15. В якій відповіді правильно зазначено випадки порушення таємниці нарадчої кімнати:

1)      судді перервали обговорення ухвалення вироку в нарадчій кімнаті у зв'язку з перервою на відпочинок;

2) у нарадчій кімнаті під час ухвалення вироку в справі про навмисне вбивство перебували 2 судді та 3 народні засідателі;

3) у нарадчій кімнаті під час ухвалення вироку перебував прокурор;

4) у нарадчій кімнаті під час ухвалення вироку в справі про розбій з проникненням в житло перебували три судді;

5) у нарадчій кімнаті під час ухвалення вироку в справі про державну зраду перебували три судді.

1. В якій відповіді правильно зазначено випадки порушення таємниці нарадчої кімнати:

1)      у нарадчій кімнаті під час ухвалення вироку в справі про розбій з проникненням в житло перебували три судді:

2) якщо під час ухвалення вироку в нарадчу кімнату заходили запасний засідатель або секретар судового засідання;

3) судді перервали обговорення ухвалення вироку в нарадчій кімнаті у зв'язку з перервою на відпочинок;

4) у нарадчій кімнаті під час ухвалення вироку в справі про навмисне вбивство перебували 2 судді та 3 народні засідателі;

5) у нарадчій кімнаті під час ухвалення вироку в справі про державну зраду перебували три судді.

17. В яких відповідях правильно наведені властивості вироку:

1)      виключність;

2) чесність;

3) обов'язковість;

4) необов'язковість;

5) законність;

6) обізнаність;

7)      моральність.

 

18. В яких відповідях правильно наведені властивості вироку:

1)      доброчесність;

2) мотивованість;

3) законність;

4) обізнаність;

5) обґрунтованість;

6) моральність;

7)      правоздатність.

19. В яких відповідях неправильно зазначено обставини, котрі зазначаються у вступній частині обвинувального вироку:

1)      назва суду, який виносить вирок;

2)      місце і час постановлення вироку:

3) формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним;

4) склад суду, секретар, учасники судового розгляду, перекладач, якщо він брав участь у судовому засіданні;

5)      прізвище слідчого, який закінчив розслідування кримінальної справи;

6) прізвище, ім'я та по батькові підсудного, рік. місяць і день його народження, місце народження і місце проживання, заняття, освіта, сімейний стан та інші відомості про особу підсудного, що мають значення для справи;

7)      покарання, яке призначається підсудному

1. В яких відповідях правильно зазначено, який порядок підписання вироку суду:

1)вирок підписують усі судді, які брали участь у розгляді справи;

2) вирок підписує той суддя із складу суду, котрий його складав;

3) вирок підписує один суддя, коли справа розглядалась ним одноособово;

4) вирок підписує суддя і секретар судового засідання:

5)вирок підписує прокурор;

6) вирок підписує секретар судового засідання;

7) вирок підписують народні засідателі.

 

21. В яких відповідях правильно зазначено обставини, котрі зазначаються у мотивувальній частині обвинувального вироку:

1)      формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, з зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків злочину, форми вини і мотивів злочину;

2)      кримінальний закон, що передбачає злочин, у вчиненні якого обвинувачується підсудний;

3)      обставини, які визначають ступінь тяжкості вчиненого злочину;

4)      назва суду, який виносить вирок;

5)      вирішення долі речових доказів, що є у справі;

6)      місце і час постановлення вироку;

7)      обставини, що пом'якшують або обтяжують покарання.

22. В яких відповідях неправильно зазначено обставини, котрі зазначаються у резолютивній частині обвинувального вироку:

1)      назва суду, який виносить вирок;

2) обставини, які визначають ступінь тяжкості вчиненого злочину;

3) покарання, призначене підсудному по кожному з обвинувачень. що визнані судом доведеними;

4) формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним. із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків злочину, форми вини і мотивів злочину;

5) остаточна міра покарання, обрана судом;

6) початок строку відбуття покарання;

7) рішення про цивільний позов.

23. В яких відповідях правильно вказано види обвинувальних вироків згідно з законодавством України:

1)      без призначення покарання;

2)з призначенням покарання;

3) із звільненням засудженого від відповідальності;

4)із звільненням засудженого від покарання;

5)із звільненням засудженого під поручительство;

6) із звільненням від відбування покарання з випробуванням;

7)з призначенням покарання із застосуванням примусового заходу виховного характеру.

 

17. ПРОВАДЖЕННЯ В СУДІ АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ

 

1. В якій відповіді правильно вказаний строк для подання апеляційної скарги на вироки, постановлені місцевими судами, ухвали про застосування чи незастосування примусових заходів виховного медичного характеру та на окремі ухвали, винесені місцевими судами:

1)      15 діб:

2)      7 діб;

3)      Здоби:

4)      один місяць;

5)      5 діб.

2. В якій відповіді правильно вказано, що повинен зробити головуючий у разі невиконання особою, яка подала апеляційну скаргу, вимог, передбачених законом щодо її змісту та форми:

1)      закрити апеляційне провадження;

2)      залишити апеляційну скаргу без руху;

3)      повернути апеляцію такій особі;

4)      визнати апеляцію такою, що не підлягає розгляду;

5)      зупинити апеляційне провадження.

3. В якій відповіді правильно вказано, що повинен зробити головуючий у разі одержання апеляційної скарги, поданої з пропуском встановленого строку на апеляційне оскарження та за відсутності клопотання про його відновлення:

1)визнати апеляцію такою, що не підлягає розгляду;

2) закрити апеляційне провадження;

3) повернути апеляцію такій особі;

4) залишити апеляцію без руху;

5) зупинити апеляційне провадження.

4.В якій відповіді правильно вказаний строк, протягом якого після повідомлення про надходження апеляційної скарги та закінчення строку на апеляційне оскарження суд, який виніс оскаржене судове рішення, повинен передати кримінальну справу разом з поданою апеляційною скаргою та запереченнями на неї до апеляційного суду:

1)      3 місяці;

2)  3 доби;

3)  15 діб;

4) 7 діб;

5) два місяці.

 

5. В якій відповіді правильно названа підстава для проведення апеляційним судом судового слідства в повному обсязі чи частково;

1)      коли суд першої інстанції допустив істотне порушення вимог кримінально-процесуального закону;

2) коли призначене судом першої інстанції покарання не відповідає тяжкості злочину й особі засудженого;

3) коли суд першої інстанції неправильно застосував кримінальний закон;

4) коли висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам справи;

5) коли судове слідство судом першої інстанції було проведено неповно чи однобічно.

6. В якій відповіді правильно вказано випадок, коли суд апеляційної інстанції повинен вийти за межі апеляційних вимог, здійснюючи перегляд кримінальної справи:

1)      якщо суд першої інстанції неправильно застосував закон;

2)      якщо виникли підстави для прийняття рішення на користь осіб, які не оскаржували рішення;

3)      якщо особа, що подала скаргу, під час апеляційного розгляду заявить додаткові вимоги;

4)      якщо до апеляційної скарги, поданої учасником процесу, приєднався прокурор;

5)      якщо за результатами перегляду справи встановлено ще й інших осіб, причетних до скоєння злочину і які не були притягнуті до кримінальної відповідальності.

 

7. В якій відповіді правильно вказано, до якого суду подається апеляційна скарга на ухвалу слідчого судді про застосування запобіжного заходу тримання під вартою:

1)      до місцевого суду за місцем знаходження органу досудового слідства;

2)      до апеляційного суду;

3)      до місцевого суду, на території юрисдикції якого знаходиться місце попереднього ув'язнення;

4)      до місцевого суду, який прийняв відповідне рішення;

5)      до апеляційного суду за підсудністю, визначеною прокурором, що здійснює нагляд за слідчим.

 

8. В яких відповідях правильно названі судові рішення, на які може бути подана апеляційна скарга:

1)      ухвали про направлення кримінальної справи за підсудністю, ухвалені місцевими судами;

2)      ухвали місцевого суду про розв'язання клопотань учасників процесу;

3)      ухвали про застосування примусових заходів медичного характеру, винесені місцевими судами;

4)      ухвали про відновлення судового слідства, винесені місцевими судами;

5)      ухвали місцевого суду про закриття кримінальної справи;

6)      ухвали про дотримання порядку в залі судового засідання, винесені місцевими судами;

7)      вироки, постановлені місцевими судами.

9. В яких відповідях правильно названо суб'єктів, на яких покладається обов'язок додавати до своїх апеляційних скарг стільки копій, щоб їх можна було вручити всім учасникам судового розгляду, інтересів яких стосується апеляція:

1)      захисник;

2)      потерпілий;

3)      засуджений:

4)      цивільний позивач;

5) законний представник особи, щодо якої застосовані примусові заходи медичного характеру;

6)      прокурор;

7) обвинувачений, справу щодо якого повернуто на додаткове розслідування.

10. В яких відповідях правильно названо суб'єктів, на яких покладається обов'язок посилатись на відповідні аркуші кримінальної справи при обгрунтуванні в апеляційній скарзі необхідності зміни чи скасування судового рішення:

1)      потерпілий;

2)      засуджений:

3)      захисник:

4)      цивільний позивач:

5) законний представник особи, щодо якої застосовані примусові заходи медичного характеру;

6)      прокурор;

7) обвинувачений, кримінальну справу щодо якого повернуто на додаткове розслідування.

11. В яких відповідях правильно названі випадки обов'язкового виклику засудженого, виправданого та їхніх законних представників у суд апеляційної інстанції:

1)якщо апеляційний суд визнає необхідним провести судове слідство;

2) для давання пояснень;

3) за клопотанням прокурора;

4) якщо в апеляції ставиться питання про погіршення їхнього становища:

5) якщо це сприятиме захисту його прав і законних інтересів;

6) якщо це необхідно для встановлення істини по кримінальній справі;

7) якщо про це надійшло клопотання від засудженого, який утримується під вартою.

12. В яких відповідях неправильно названі суб'єкти, які мають право подати апеляційну скаргу:

1)      захисник потерпілого;

2)      голова Верховного суду України та його заступники;

3) понятий щодо відмови у застосуванні до нього заходів забезпечення безпеки;

4)      особа, щодо якої винесено окрему ухвалу;

5) неповнолітній, щодо якого застосовано примусовий захід виховного характеру;

6)      спеціаліст на вирок суду;

7)      цивільний відповідач.

13. В яких відповідях правильно названі випадки безумовного скасування вироку, ухвали суду першої інстанції в зв'язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону:

1)      порушено правила підслідності;

2) обвинувальний акт не затверджений прокурором;

3) порушені права та законні інтереси потерпілого;

4) порушені принципи кримінального судочинства;

5) розслідування справи проводила особа, яка підлягала відводу;

6) ненадання підсудному можливості виступити в судових дебатах;

7) не призначення експертизи у випадках її обов'язкового призначення.

14. В яких відповідях правильно названі випадки скасування апеляційним судом вироку суду першої інстанції та ухвалення свого вироку:

1)      необхідність пом'якшення виду призначеного покарання у разі, коли воно за своєю суворістю не відповідає тяжкості злочину й особі засудженого;

2)      необхідність застосування кримінального закону про менш тяжкий злочин;

3)      необхідність застосування закону про більш тяжкий злочин, за умови, що засудженому було пред'явлено обвинувачення у вчиненні такого злочину і від цього обвинувачення він захищався в суді першої інстанції;

4)      необхідність застосування більш суворого покарання;

5)      скасування необгрунтованого виправдувального вироку суду першої інстанції;

6)      необхідність зменшення сум, які підлягають стягненню із засудженого;

7)      необхідність пом'якшення розміру призначеного покарання у разі, коли воно за своєю суворістю не відповідає тяжкості злочину й особі засудженого.

 

15. В яких відповідях правильно названі випадки безумовного скасування вироку, ухвали суду першої інстанції в зв'язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону:

1)      порушено правила підслідності;

2) за наявності підстав для закриття кримінальної справи її не було закрито;

3) порушені права та законні інтереси потерпілого;

4) порушено таємницю наради суддів;

5) порушені засади кримінального судочинства;

6) не призначена експертиза у випадках її обов'язкового призначення;

7) проведення слідчих дій з недотриманням вимог закону.

16. В яких відповідях правильно названі випадки безумовного скасування вироку, ухвали суду першої інстанції в зв'язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону:

1)      справу розглянуто апеляційним судом у першій інстанції;

2) вирок винесено незаконним складом суду;

3) порушені права та законні інтереси потерпілого;

4) порушені засади кримінального судочинства;

5) ненадання підсудному можливості виступити в судових дебатах;

6) не призначення експертизи у випадках її обов'язкового призначення;

7) порушено правило про незмінність складу суду.

17. В яких відповідях правильно названі випадки скасування судом апеляційної інстанції вироку суду першої інстанції та ухвалення свого вироку:

1)      скасування необгрунтованого виправдувального вироку суду першої інстанції;

2) необхідність пом'якшення виду призначеного покарання у разі, коли воно за своєю суворістю не відповідає тяжкості злочину й особі засудженого;

3) необхідність застосування кримінального закону про менш тяжкий злочин;

4) неправильне звільнення засудженого від відбуття покарання;

5) необхідність зменшення сум, які підлягають стягненню із засудженого;

6)      необхідність збільшення обсягу обвинувачення за умови, що засудженому було пред'явлено обвинувачення у вчиненні злочину в такому обсязі й від цього обвинувачення він захищався в суді першої інстанції; ₄

7)      необхідність пом'якшення розміру призначеного покарання у разі, коли воно за своєю суворістю не відповідає тяжкості злочину й особі засудженого.

18. В яких відповідях правильно названі випадки зміни судом апеляційної інстанції вироку (ухвали) суду першої інстанції:

1)      пом'якшення призначеного у вироку покарання;

2)      зміна кваліфікації злочину та застосування кримінального закону про більш тяжкий злочин;

3)      у разі коли зміна вироку не погіршить становище засудженого;

4)      збільшення сум, що підлягають стягненню, якщо це не впливає на обсяг обвинувачення та кваліфікацію злочину;

5)      якщо виявлено неістотні порушення кримінального процесуального закону;

6)      виявлення під час розгляду кримінальної справи нових доказів, які не були покладені в основу обґрунтування рішення судом першої інстанції;

7)      наявність описок чи помилок у вироку суду.

 

1. 18.  ПРОВАДЖЕННЯ В СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ

 

1. В якій відповіді неправильно названо суб'єкта, який вправі подати касаційні скарги на судові рішення:

1)      особа, щодо якої винесено окрему ухвалу суду;

2) захисник виправданого;

3) обвинувачений, щодо якого справу повернуто на додаткове розслідування;

4) представник цивільного позивача;

5) обвинувачений, щодо якого кримінальне провадження закрито.

2. В якій відповіді неправильно названо прокурора, який вправі внести касаційну скаргу на судові рішення:

1)      Генеральний прокурор України;

2) прокурор, який затвердив обвинувальний акт;

3) прокурор міста Києва;

4) прокурор, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції;

5) заступник прокурора області.

3.В якій відповіді правильно вказаний строк на касаційне оскарження судових рішень:

1)      6 місяців;

2)      один місяць;

3)      3 місяці;

4)      15 діб;

5)      7 діб.

4. В якій відповіді правильно вказаний строк на касаційне оскарження судових рішень:

1)      3 місяці:

2)  15 діб:

3) один місяць:

4) 7 діб:

5) 6 місяців.

5. В якій відповіді правильно вказано, чи вправі касаційний суд вийти за межі касаційних вимог, викладених в касаційній скарзі:

1) вправі, якщо цим не погіршується становище засудженого чи виправданого;

2)  не вправі, якщо проти цього заперечує прокурор:

3)  не вправі, якщо розгляд справ здійснюється у відсутності засудженого чи виправданого;

4)  вправі, якщо це зумовлено однобічністю і неповнотою судового розгляду;

5)  вправі, якщо одержана згода всіх учасників судового розгляду.

6.В якій відповіді правильно вказано до якого суду подаються касаційні скарги на судові рішення, що набрали законної сили:

1)      до місцевого суду, що ухвалив оскаржуване судове рішення;

2)      до місцевого суду за місцем виконання вироку;

3)      до апеляційного суду, який здійснював апеляційний перегляд рішення;

4)      до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ;

5)      до Верховного суду України.

7. В яких відповідях неправильно названі основні риси касаційного провадження:

1)      ревізійне начало;

2)поєднання перевірки законності з перевіркою обґрунтованості судового рішення;

3) можливість подання (витребування) нових (додаткових) матеріалів;

4) можливість касаційного суду провести, у разі необхідності, попередній розгляд справи та судове слідство;

5)можливість касаційного суду у випадках вказаних в законі ухвалити свій вирок чи ухвалу:

6)недопустимість погіршення становища засудженого та виправданого;

7)свобода касаційного оскарження.

8. В яких відповідях неправильно названі рішення, які приймає касаційний суд за результатами розгляду кримінальної справи:

1)      ухвалює свій вирок, скасовуючи повністю або частково вирок суду першої чи апеляційної інстанції;

2)      змінює вирок чи ухвалу;

3)      скасовує вирок чи ухвалу і повертає справу на новий апеляційний розгляд;

4)      скасовує вирок чи ухвалу і закриває кримінальну справу;

5)      ухвалює свою ухвалу, скасовуючи повністю або частково ухвалу суду першої чи апеляційної інстанції:

6)      залишає вирок чи ухвалу без зміни, а касаційні скарги без задоволення;

7)      виносить ухвалу про зупинення касаційного провадження.

9. В яких відповідях правильно названі підстави для скасування або зміни вироку чи ухвали місцевого суду в касаційному порядку:

1)      невідповідність призначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженого:

2)      невідповідність висновків суду, викладених у вироку чи ухвалі, фактичним обставинам кримінальної справи;

3) неправильне застосування кримінального закону;

4)      істотне порушення вимог кримінального процесуального закону;

5)      однобічність і неповнота дізнання, досудового чи судового слідства;

6) явна несправедливість судового рішення;

7) нововиявлені обставини.

10. В яких відповідях правильно названі випадки, за яких кримінальний процесуальний закон забороняє судді касаційного суду витребувати кримінальну справу:

1)      якщо судове рішення оскаржене з підстав, не передбачених законом;

2)      якщо зі скарги і наданих судових рішень та інших документів вбачається, що підстав для їх задоволення немає;

3)      якщо особа відмовилась від своїх касаційних вимог та за відсутності касаційних скарг інших учасників процесу;

4)      якщо не дотримані вимоги закону щодо змісту та форми касаційної скарги;

5)      якщо оскаржене судове рішення виконане більш ніж на третину;

6)      якщо рішення суду першої інстанції винесено колегіально;

7)      якщо особа раніше вже подавала касаційні скарги в інших кримінальних справах.

11. В яких відповідях неправильно названі підстави для скасування або зміни вироку апеляційного суду в касаційному порядку:

1)      встановлення нових обставин, які не були відомі суду на час ухвалення вироку, але вказують на незаконність прийнятого рішення;

2) невідповідність висновків суду, викладених у вироку чи ухвалі, фактичним обставинам кримінального провадження;

3) необхідність проведення нового судового розгляду кримінального провадження;

4) неправильне застосування кримінального закону;

5) істотне порушення вимог кримінального процесуального закону:

6) однобічність і неповнота дізнання, досудового чи судового слідства;

7) невідповідність призначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженого.

 

1. 19.  ПРОВАДЖЕННЯ У ВЕРХОВНОМУ СУДІ УКРАЇНИ ТА ЗА НОВОВИЯВЛЕНИМИ ОБСТАВИНАМИ

 

1. В якій відповіді правильно названий день виявлення нових обставин щодо свідка, потерпілого, судового експерта, перекладача у зв'язку з даванням ними завідомо неправдивих показань, завідомо неправильного висновку, пояснень чи перекладу:

1)      день складання прокурором висновку про підтвердження таких обставин матеріалами розслідування;

2) день складання прокурором за матеріалами розслідування обвинувального акта;

3) день ухвалення Конституційним Судом України відповідного рішення;

4) день встановлення обставин, що мають істотне значення для кримінального провадження;

5) день набрання законної сили вироком суду.

 

2. В яких відповідях правильно названі підстави для провадження у Верховному Суді України:

1)      неоднакове застосування судом (судами) одного і того самого положення закону;

2) визнання судового рішення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, таким, що порушує міжнародні зобов'язання України:

3) неправильне застосування кримінального закону та істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, які істотно вплинули на правильність судового рішення;

4) неправильне застосування судом норм міжнародних договорів України;

5) нововиявлені обставини;

6) невідповідність рішенням Верховного суду України;

7) застосування судом нормативно-правового акта, який не відповідає нормам Конституції України.

3. В яких відповідях правильно названі нововиявлені обставини:

1)      скасування судового рішення, яке стало підставою для ухвалення вироку чи ухвали, що підлягають перегляду;

2) встановлена Конституційним Судом України неконституційність закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого судом при вирішенні справи, якщо рішення суду ще не виконане;

3) всі інші обставини, які не були відомі суду при винесенні судового рішення і які самі по собі або разом із раніше виявленими обставинами доводять неправильність засудження або виправдання підсудного;

4) фальсифікація доказів, неправильність перекладу, а також показань свідка, потерпілого, обвинуваченого, підсудного, висновку і пояснень судового експерта, на яких ґрунтується вирок;

5) істотні для кримінального провадження обставини, що не були і не могли бути відомі учасникові процесу на час розгляду кримінальної справи;

6) зловживання прокурора, дізнавача, слідчого чи суддів під час провадження у кримінальній справі:

7) зловживання потерпілого, цивільного позивача та їх представників під час провадження у справі.

4. В яких відповідях правильно названі суб'єкти, які вправі приносити заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами:

1)      прокурор, який затвердив обвинувальний акт;

2) прокурор Автономної Республіки Крим, прокурор області, прокурор міст Києва і Севастополя;

3) прокурор, який брав участь у розгляді кримінальної справи судом касаційної інстанції;

4) військовий прокурор (на правах прокурора області);

5) прокурор, який брав участь у розгляді кримінальної справи судом першої інстанції;

6) Генеральний прокурор України та його заступники;

7) прокурор, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції.

5. В яких відповідях правильно названо види проваджень, з яких складається перегляд судових рішень за ново виявленими обставинами:

1)перегляд рішень, що набрали законної сили;

2) перегляд рішень у порядку повторної апеляції;

3) перегляд рішень в порядку повторної касації;

4) перегляд рішень в порядку нагляду;

5) перегляд рішень за обставинами, визначеними у мировій угоді;

6) перегляд рішень за нововиявленими обставинами;

7) перегляд рішень за касаційними скаргами.

6. В яких відповідях правильно названо положення, які характеризують порядок здійснення розслідування нововиявлених обставин:

1)      розслідування нововиявлених обставин здійснює прокурор, слідчий, а в справах приватного обвинувачення - потерпілий чи його представник;

2)      про призначення розслідування нововиявлених обставин прокурором виноситься постанова;

3)      розслідування нововиявлених обставин здійснюється протягом одного року з дня виявлення цих обставин;

4)      розслідування нововиявлених обставин здійснюється у строк, який визначається прокурором, що його призначив;

5)      розслідування нововиявлених обставин здійснюється у строк, встановленого для проведення досудового слідства;

6)      після закінчення розслідування прокурор вносить заяву до апеляційного суду про перегляд справи за нововиявленими обставинами;

7)      після закінчення розслідування прокурор направляє матеріали розслідування разом із своїм висновком вищестоящому прокурору для вирішення питання про внесення заяви.

 

20. КРИМІНАЛЬНЕ ПРОВАДЖЕННЯ ЩОДО НЕПОВНОЛІТНІХ

 

1. В якій відповіді правильно зазначено, які справи вважаються справами про злочин неповнолітнього:

1)      справи, в яких особа не досягла віку кримінальної відповідальності;

2)      справи, в яких суб'єкт злочину досяг віку кримінальної відповідальності (14, 16 років), але не досяг 18-річного віку до моменту провадження у кримінальній справі;

3)      справи, в яких особа не досягла 11-річного віку;

4)      справи, в яких суб'єкт злочину досяг віку кримінальної відповідальності (14, 16 років), але не досяг 20-річного віку до моменту провадження у кримінальній справі;

5)      справи, про суспільно-небезпечні діяння, вчинені неосудними неповнолітніми.

2. В якій відповіді правильно зазначено хто, за загальним правилом, провадить досудове слідство у всіх справах про злочини, вчинені неповнолітніми:

1)      слідчі податкової міліції;

2)      слідчі органів внутрішніх справ;

3)      слідчі служби безпеки;

4)      слідчі прокуратури;

5)      прокурор.

3. В якій відповіді правильно зазначено як встановлюється вік неповнолітнього у разі відсутності відповідних документів та неможливості їх одержання:

1)      шляхом допитів батьків неповнолітнього чи осіб, котрі їх заміняють;

2)      шляхом освідування неповнолітнього;

3)      шляхом проведення судово-медичної експертизи;

4)      шляхом пред'явлення неповнолітнього для впізнання;

5)      шляхом проведення судово-психіатричної експертизи.

4. В якій відповіді неправильно зазначено, для встановлення яких обставин справи про злочин неповнолітнього проводиться експертиза спеціалістами в галузі дитячої та юнацької психології, психіатрії або комплексна експертиза у вказаних галузях знань:

1) для з'ясування питання, чи міг він повністю усвідомлювати значення своїх дій;

2)         для з'ясування питання в якій мірі неповнолітній міг керувати своїми діями;

3)         для встановлення стану загального розвитку неповнолітнього;

4)         для встановлення рівня розумової відсталості неповнолітнього;

5)         для встановлення типу характеру неповнолітнього.

5. В якій відповіді правильно зазначено через кого неповнолітній підозрюваний, який перебуває під вартою, викликається до слідчого, прокурора чи до суду:

1)      через адміністрацію місця попереднього ув'язнення;

2)      через адміністрацію навчального закладу, де він навчається;

3)      через його батьків або інших законних представників;

4)      через представника місцевої ради депутатів:

5)      через представника виконавчого комітету місцевої ради депутатів.

6. Під яким номером у відповіді правильно зазначено, що повинно бути з'ясовано в кожному випадку слідчим, якщо неповнолітній брав участь у вчиненні злочину разом з дорослим:

1)      можливість їх солідарної відповідальності;

2)      можливість закриття кримінальної справи щодо неповнолітнього;

3)      можливість зупинення провадження щодо неповнолітнього;

4)      можливість притягнення його до кримінальної відповідальності;

5)      можливість виділення справи про неповнолітнього в окреме провадження.

7. Під яким номером у відповіді неправильно зазначено кого повідомляє суд про час і місце розгляду справи неповнолітнього:

1)      спостережну комісію;

2)      службу в справах неповнолітніх;

3)      міліцію у справах неповнолітніх;

4)      підприємство, установу та організацію, в яких навчався неповнолітній;

5)      підприємство, установу та організацію, в яких працював неповнолітній.

8. Під яким номером у відповіді правильно зазначено, коли суд під час судового розгляду справи вправі своєю ухвалою видалити неповнолітнього підсудного із залу судового засідання:

1) коли допитуються інші учасники процесу;

2)         коли допитуються представники навчального закладу, де навчається неповнолітній;

3)         на час дослідження обставин, що можуть негативно вплинути на неповнолітнього;

4)         коли допитуються його батьки;

5)         коли про це просить сам неповнолітній.

9. Під яким номером у відповіді правильно зазначено, на який строк особу, яка вчинила у віці від 11 до 14 суспільно-небезпечне діяння, може бути поміщено у приймальник розподільник для неповнолітніх:

1) до 35 діб; 2) до ЗО діб; 3) до 20 діб; 4) до 15 діб; 5) до 10 діб.

10. Під яким номером у відповіді правильно зазначено, який спеціальний запобіжний захід застосовується до неповнолітнього підозрюваного:

1)      підписка про невиїзд;

2)      обмеження в часі перебування поза місцем його проживання;

3)      поміщення в приймальник-розподільник;

4)      затримання;

5)      віддання неповнолітнього під нагляд батьків, опікунів, піклувальників або адміністрації дитячої установи.

11. У відповідях під котрими номерами правильно зазначено обставини, які складають спеціальний предмет доказування у справах про злочини неповнолітніх:

1)      подія злочину;

2)      осудність неповнолітнього;

3)      характеристика особи неповнолітнього;

4)      причини і умови, які сприяли вчиненню злочину;

5)      умови життя та виховання неповнолітнього;

6)      обставини, що негативно впливали на виховання неповнолітнього;

7)      обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.

12. У відповідях під котрими номерами правильно зазначено, які обставини у справах про злочини неповнолітніх, крім обставин, зазначених у ст. 91 КПК України, необхідно також з'ясувати:

1)      вік неповнолітнього (число, місяць, рік народження);

2)      об'єктивну сторону злочину;

3)      розмір витрат закладу охорони здоров'я на стаціонарне лікування потерпілого від злочину;

4)      умови життя та виховання неповнолітнього;

5)      обставини, що негативно впливали на виховання неповнолітнього;

6)      вид і форма вини неповнолітнього;

7)      об'єкт злочину.

13. У відповідях під котрими номерами правильно зазначено обставини, які складають спеціальний предмет доказування у справах про злочини неповнолітніх:

1)  подія злочину;

2)   стан здоров'я та загального розвитку неповнолітнього;

3)   осудність неповнолітнього;

4)   причини і умови, які сприяли вчиненню злочину;

5)  умови життя та виховання неповнолітнього;

6)   обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання;

7)   вік неповнолітнього (число, місяць, рік народження).

14. У відповідях під котрими номерами правильно зазначено, які обставини у справах про злочини неповнолітніх, крім обставин, зазначених у ст. 91 КПК України, необхідно також з'ясувати:

1)      вік неповнолітнього (число, місяць, рік народження);

2)      об'єктивну сторону злочину;

3)      розмір витрат закладу охорони здоров'я на стаціонарне лікування потерпілого від злочину;

4)      вид і форма вини неповнолітнього;

5)      наявність дорослих підмовників та інших осіб, які втягнули неповнолітнього в злочинну діяльність;

6)      об'єкт злочину;

7)      характеристику особи неповнолітнього.

 

21. КРИМІНАЛЬНЕ ПРОВАДЖЕННЯ ЩОДО ЗАСТОСУВАННЯ ПРИМУСОВИХ ЗАХОДІВ МЕДИЧНОГО ХАРАКТЕРУ

 

1. В якій відповіді правильно вказаний обов'язковий випадок призначення судово-психіатричної експертизи:

1)      визначення психічного стану очевидця подій;

2)      встановлення тяжкості психічної хвороби обвинуваченого;

3)      встановлення психічного стану підозрюваного, якщо у слідчого є сумніви в його інтелектуальному розвитку;

4)      визначення психічного стану підозрюваного (обвинуваченого) за наявності в справі даних, які викликають сумнів щодо його осудності;

5)      встановлення психічного стану потерпілого, якщо слідчий дійшов висновку, що обвинувачений не розуміє значення своїх дій і не може керувати ними.

2. В якій відповіді правильно вказано назву процесуального документу. яким вирішується питання про застосування примусових заходів медичного характеру:

1)      розпорядження судді;

2)      ухвала судді;

3)      висновок суду;

4)      постанова прокурора;

5)      вирок суду.

3. В якій відповіді правильно вказана підстава для застосування примусових заходів медичного характеру:

1)      недосягнення особою 14-річного віку;

2)      визнання особи інвалідом II групи;

3)      визнання особи обмежено осудною;

4)      психічна хвороба особи;

5)      тяжка психічна чи інша хвороба.

4. В якій відповіді правильно вказаний один з видів примусових заходів медичного характеру, які можуть застосовуватись до осіб, визнаних неосудними:

1)      надання амбулаторної психіатричної допомоги в приватному порядку;

2)      госпіталізація до приватного психіатричного закладу;

3)      госпіталізація до державного психіатричного закладу;

4)      надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку;

5)      поміщення до психіатричного закладу в умовах, що виключають її небезпечну поведінку.

 

5. В яких відповідях правильно названі документи, на підставі яких здійснюється розгляд питання про скасування примусових заходів медичного характеру:

1)      висновок комісії лікарів - психіатрів з обгрунтуванням необхідності скасування заходів медичного характеру;

2)      історія хвороби особи, до якої застосовується примусові заходи медичного характеру;

3)      довідка диспансеру;

4)      заключення експертизи;

5)      подання регіонального органу охорони здоров'я з обґрунтуванням необхідності скасування заходів медичного характеру.

6. В яких відповідях правильно названі учасники процесу, які обов'язково беруть участь в судовому засіданні у кримінальній справі по застосуванню примусових заходів медичного характеру:

1)      експерт, який проводив судово-психіатричну експертизу;

2)      громадський обвинувач;

3)      захисник;

4)      представник спостережної комісії;

5)      комісія експертів, що проводила експертизу в повному складі;

6)      прокурор;

7)      особа, стосовно якої розглядається кримінальне провадження.

7. В яких відповідях правильно вказані питання, які повинні бути вирішені в ухвалі суду (судді) про застосування примусових заходів медичного характеру:

1)      про скасування запобіжного заходу щодо особи;

2)      які саме заходи медичного характеру слід застосовувати до неосудного у випадку встановлення судом необхідності їх застосування;

3)      про обрання запобіжного заходу;

4)      про вік особи;

5)      чи мало місце суспільно-небезпечне діяння, з приводу якого проводилось кримінальне провадження;

6)      про утримання особи;

7) про відшкодування процесуальних витрат родичами неосудного та іншими особами, які несуть за нього майнову відповідальність.

 

8. В яких відповідях правильно вказано, яким судом здійснюється скасування або зміна примусових заходів медичного характеру:

1)      вищестоящим апеляційним судом;

2)      судом за місцем лікування хворого;

3)      касаційним судом в порядку виключного провадження;

4)      судом, який застосував такі заходи;

5)      судом за місцем проживання неосудного (його родичів);

6)      судом за місцем проживання його родичів;

7)      судом за місцем проживання сусідів.

 

9. В яких відповідях правильно вказані рішення суду, які приймаються ним у справах про застосування примусових заходів медичного характеру:

1)      про зупинення провадження у справі;

2)      про встановлення нагляду родичів над неосудною особою;

3)      про продаж особистих речей неосудного;

4)      про встановлення піклування над неосудним;

5)      про закриття кримінального провадження;

6)      про застосування примусових заходів медичного характеру;

7)      про направлення кримінального провадження для проведення дізнання.

10. В яких відповідях правильно вказані випадки закриття кримінального провадження про суспільно-небезпечні діяння неосудних або обмежено осудних осіб:

1)      визнання судом за непотрібне застосовувати примусові заходи медичного характеру в зв'язку зі станом здоров'я особи:

2)      неосудний відданий під опіку держави у зв'язку з відсутністю родичів;

3)      якщо неосудна особа не досягла на час вчинення нею діяння 11-річного віку;

4)      якщо неосудна особа не досягла на час вчинення нею діяння 18-річного віку;

5)      недоведеність вчинення діяння неосудного особою;

6)      якщо неосудна особа не досягла на час вчинення нею діяння 16-річного віку;

7)      якщо неосудна особа не досягла на час вчинення нею діяння 17-річного віку.

 

22. ВИКОНАННЯ СУДОВИХ РІШЕНЬ

 

1. В якій відповіді правильно вказано суд, який здійснює звернення вироку до виконання:

1)      суд, який постановив вирок;

2)      суд апеляційної інстанції;

3)      суд, за місцем знаходження якого буде здійснюватись виконання вироку;

4)      суд касаційної інстанції;

5)      суд, за місцем проживання засудженого.

 

2. В якій відповіді правильно вказано час набрання законної сили вироку, який постановлений місцевим судом:

1)      після закінчення строку на подання касаційної скарги, внесення касаційного подання;

2) після закінчення строку на подання апеляцій;

3) з моменту проголошення вироку в судовому засіданні;

4)  з моменту вручення копії вироку засудженому;

5)      з моменту звернення вироку до виконання.

3. В якій відповіді правильно вказано, коли починається виконання обвинувального вироку:

1)      після набрання ним законної сили;

2) після закінчення строку на подання касаційної скарги, внесення касаційного подання;

3) після закінчення строку на подання апеляцій;

4) негайно після проголошення вироку;

5) після вручення копії вироку засудженому.

4. В якій відповіді правильно вказано, коли виконується виправдувальний вирок:

1)      після закінчення строку на подання апеляційної скарги;

2) після закінчення строку на подання касаційної скарги, внесення касаційного подання;

3) негайно після його складання;

4) після вручення копії вироку засудженому;

5) негайно після проголошення вироку.

5. В якій відповіді правильно вказано, коли набирають законної сили ухвали суду, які не підлягають оскарженню:

1)після закінчення строку на подання касаційної скарги;

2) після вручення копії ухвали засудженому;

3)    протягом трьох днів з моменту їх винесення;

4)    негайно після їх винесення:

5)    після закінчення строку на подання апеляційної скарги.

6. В якій відповіді правильно вказано, коли виконується вирок, що звільняє підсудного від покарання, в цій частині:

1)  після вручення копії вироку засудженому:

2)   після закінчення строку на подання касаційної скарги;

3)   негайно після проголошення вироку;

4)   після набрання ним законної сили;

5)   після закінчення строку на подання апеляційної скарги.

7. В якій відповіді правильно вказано, на якій території підлягає виконанню вирок суду, що набрав законної сили:

1)  за місцем проживання засудженого;

2)   за місцем виконання покарання;

3)   на території дії юрисдикції суду, який ухвалив вирок;

4)   на всій території України:

5)   на території дії юрисдикції суду апеляційної інстанції, який переглядав вирок.

8. В якійвідповіді правильно вказано час набрання законної сили вироком, який ухвалений судом апеляційної інстанції:

1)   з моменту проголошення вироку в судовому засіданні;

2)    після закінчення строку на подання апеляційної скарги;

3)    після закінчення строку на подання касаційної скарги;

4)    з моменту вручення копії вироку засудженому;

5)    з моменту звернення вироку до виконання.

9. В якій відповіді правильно вказано строк, протягом якого вирок звертається до виконання:

1)      через три доби з моменту вручення вироку засудженій особі;

2) негайно, після проголошення вироку судом;

3) після закінчення строку на апеляційне оскарження вироку;

4) не пізніше як через три доби з дня набрання ним законної сили;

5) через сім діб з дня набрання ним законної сили.

10. В якій відповіді правильно вказано документ, який суд надсилає органу, на який покладено обов'язок виконання вироку:

1)      розпорядження про направлення особи етапом до місця відбування покарання;

2) виконавчий лист;

3) наказ про виконання вироку;

4) ухвалу про звернення вироку до виконання;

5) розпорядження про виконання обвинувального вироку.

11. В якій відповіді правильно вказано орган, до якого суд надсилає копію вироку в разі звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням:

1)прокурор;

2) апеляційний суд;

3) орган виконання покарань за місцем проживання засудженого;

4) організація за місцем роботи засудженого;

5) в такому випадку суд не направляє копії вироку жодному органу.

12.В якій відповіді правильно вказано, який орган застосовує до засудженого умовно-дострокове звільнення:

1)      суд за місцем відбуття покарання засудженого;

2) суд, який постановив вирок;

3) орган, що відає відбуванням покарання;

4) орган, що відає виконанням покарання;

5) апеляційний суд за місцем відбуття покарання засудженого.

13. В якій відповіді правильно вказано орган, який здійснює звільнення від відбування покарання вагітних жінок-засуджених:

1)      суд апеляційної інстанції за місцем відбуття покарання засудженого;

2) спостережна комісія;

3) суд, який постановив вирок;

4) орган, що відає відбуванням покарання;

5) суд за місцем відбуття покарання засудженого.

14. В якій відповіді правильно вказано орган, який здійснює звільнення від покарання з випробуванням після закінчення іспитового строку:

1)      суд, який ухвалив вирок;

2) суд апеляційної інстанції за місцем покарання засудженого;

3) суд за місцем проживання засудженого;

4) орган, що відає відбуванням покарання;

5) орган, що відає виконанням покарання.

 

15. В якій відповіді правильно вказано орган, який здійснює скасування звільнення від відбування покарання з випробуванням:

1)      суд, який ухвалив вирок;

2) суд апеляційної інстанції за місцем проживання покарання засудженого;

3) суд за місцем проживання засудженого;

4) орган, що відає відбуванням покарання;

5) орган, що відає виконанням покарання.

16. В якій відповіді правильно вказано орган, який вирішує питання, пов'язані з виконанням вироку:

1)      орган, що відає відбуванням покарання;

2) орган, що відає виконанням покарань;

3) суд апеляційної інстанції;

4) місцевий суд, який постановив вирок;

5) касаційний суд.

17. В якій відповіді правильно вказано орган, який ініціює перед судом заміну штрафу покаранням у вигляді громадських робіт:

1)      орган, що відає відбуванням покарання;

2) служба у справах неповнолітніх;

3) орган, що відповідальний за приведення вироку до виконання;

4) спостережна комісія;

5) прокурор.

18. В якій відповіді правильно вказано строк, протягом якого може бути порушено повторне клопотання про дострокове зняття судимості:

1)      не раніше як через шість місяців з дня відмовлення;

2) не раніше як через рік з дня відмови в цьому;

3) після закінчення строку на апеляційне оскарження ухвали про відмову в достроковому знятті судимості;

4) не пізніше як через рік з дня відмовлення;

5) після набрання ухвалою про відмову в достроковому знятті судимості законної сили.

19. В якій відповіді правильно вказано момент набрання законної сили вироком в разі подачі апеляційної скарги, якщо його не скасовано:

1)після вручення копії вироку засудженому;

2) з моменту звернення вироку до виконання;

3) протягом трьох днів після розгляду справи апеляційною інстанцією;

4) після розгляду справи апеляційною інстанцією;

5) після закінчення строку на касаційне оскарження вироку.

20. В якій відповіді правильно вказано момент набрання вироком законної сили у випадку касаційного оскарження його частини:

1)      в неоскарженій частині вирок набирає законної сили після закінчення строку на апеляційне оскарження;

2)      в неоскарженій частині вирок набирає законної сили після закінчення строку на касаційне оскарження;

3)      після винесення касаційним судом ухвали про результати розгляду скарги чи подання;

4) після закінчення строку на касаційне оскарження;

5)      після попереднього розгляду справи судом касаційної інстанції.

21.В якій відповіді правильно вказано порядок виконання ухвали апеляційного суду щодо вироку та ухвали місцевого суду:

1)      апеляційний суд сам звертає до виконання своє рішення;

2)      справа надсилається до суду касаційної інстанції;

3)      рішення апеляційного суду не звертається до виконання;

4)      справа надсилається до суду першої інстанції для подальшого звернення до виконання;

5)      апеляційний суд надсилає своє рішення до органу, який відає виконанням покарання.

22. В якій відповіді правильно вказано порядок виконання ухвали касаційного суду:

1)      касаційний суд сам звертає до виконання свою ухвалу;

2)      справа надсилається до суду, який розглянув її у першій інстанції для подальшого звернення до виконання;

3)      справа надсилається до суду апеляційної інстанції;

4) ухвала касаційного суду не звертається до виконання;

5) касаційний суд надсилає свою ухвалу безпосередньо до органу, який відає виконанням покарання.

23. В яких відповідях правильно вказані питання, які суд вирішує на стадії виконання вироку:

1)  про перегляд рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами;

2)   про звільнення від покарання за хворобою;

3)   про перегляд рішення у зв'язку з неправильним застосування кримінального закону, що істотно вплинуло на можливість його виконання;

4)   про звільнення від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років;

5)   про скасування ухвал, постановлених судом на стадії виконання вироку;

6)   про заміну невідбутої частини покарання більш м'яким;

7)   про витребування додаткових доказів для належного виконання рішення.

24. В яких відповідях правильно вказані питання, які суд не вправі вирішувати під час виконання вироку, у зв'язку з його недоліками:

1)      про скасування заходів по забезпеченню цивільного позову;

2)      про зміну розміру штрафу;

3)      про зміну порядку і способу виконання вироку в частині цивільного позову, коли неможливо виконати вирок в порядку встановленому раніше;

4)      про уточнення призначеного покарання в частині його строку;

5)      про усунення неточностей, допущених у вироку при написанні імені;

6)      про долю речових доказів, якщо її не вирішено вироком суду;

7)      про долю неповнолітніх дітей засудженого, які залишились без догляду.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

18. ОРІЄНТОВНИЙ ПЕРЕЛІК ПИТАНЬ ДЛЯ ПІДГОТОВКИ ДО ЗАЛІКУ

 

Історичні форми кримінального процесу.

Поняття, суть і завдання кримінального провадження (судочинства).

Поняття стадій кримінального провадження та їх система.

Кримінально-процесуальна форма, функції, правовідносини.

Кримінально – процесуальні гарантії.

Чинність кримінального процесуального закону в просторі, у часі та щодо осіб.

Джерела кримінального процесуального права.

Поняття, значення і система засад (принципів) кримінального провадження (судочинства).

Загальна характеристика конституційних засад кримінального провадження.

Засада кримінального провадження верховенство права.

Засада кримінального провадження законність.

Засада кримінального провадження рівність перед законом і судом.

Засада кримінального провадження повага до людської гідності.

Засада кримінального провадження забезпечення права на свободу та особисту недоторканність.

Засада кримінального провадження недоторканність житла чи іншого володіння особи.

Засада кримінального провадження таємниця спілкування.

Засада кримінального провадження невтручання в приватне життя.

Засада кримінального провадження недоторканність права власності.

Засада кримінального провадження презумпція невинуватості.

Засада кримінального провадження свобода від самовикриття та право не свідчити проти близьких родичів та членів сім’ї.

Засада кримінального провадження заборона двічі притягувати до кримінальної відповідальності за одне і те саме правопорушення.

Засада кримінального провадження забезпечення права на захист.

Засада кримінального провадження доступ до правосуддя та обов’язковість судових рішень.

Засада кримінального провадження змагальність сторін та свобода в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконаності.

Засада кримінального провадження безпосередність дослідження показань, речей і документів.

Засада кримінального провадження забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності.

Засада кримінального провадження публічність.

Засада кримінального провадження диспозитивність.

Засада кримінального провадження гласність і відкритість судового провадження та його повне фіксування технічними засобами.

Засада кримінального провадження розумні строки.

Засада кримінального провадження мова, якою здійснюється кримінальне провадження.

Поняття і класифікація суб’єктів кримінально-процесуальної діяльності.

Державні органи і посадові особи, які здійснюють кримінальне провадження.

Прокурорський нагляд в кримінальному судочинстві.

Потерпілий в кримінальному провадженні.

Процесуальне поняття підозрюваного (обвинуваченого), його права і обов’язки.

Захисник в кримінальному судочинстві.

Порядок призначення захисника.

Порядок відмови підозрюваного, обвинуваченого від захисника.

Цивільний позивач, цивільний відповідач в кримінальному провадженні.

Представники потерпілого, цивільного позивача і цивільного відповідача.

Поняття і значення кримінально-процесуального доказування.

Способи збирання доказів та їх процесуальних джерел.

Перевірка й оцінка доказів та їх джерел.

Особливості процесу доказування в стадії досудового розслідування кримінального провадження.

Особливості процесу доказування в стаді судового розгляду.

Предмет доказування в кримінальному провадженні.

Суб’єкти доказування в кримінальному провадженні.

Поняття доказів та їх процесуальних джерел.

Загальна характеристика джерел доказів.

Показання свідка, як джерело доказів.

Показання потерпілого, як джерело доказів.

Показання підозрюваного й обвинуваченого, як джерела доказів.

Протоколи судових і слідчих дій, як джерела доказів.

Документи, як джерела доказів.

Висновок експерта, як джерело доказів.

Процесуальні строки та процесуальні витрати в кримінальному судочинстві.

Заходи забезпечення кримінального провадження.

Забезпечення безпеки учасників кримінального провадження.

Моральні основи кримінального судочинства (моральна свідомість, моральна діяльність, моральні відносини).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

19. ОРІЄНТОВНИЙ ПЕРЕЛІК ПИТАНЬ ДЛЯ ПІДГОТОВКИ ДО ІСПИТУ.

Історичні форми кримінального процесу.

Поняття, суть і завдання кримінального провадження (судочинства).

Поняття стадій кримінального провадження та їх система.

Кримінально-процесуальна форма, функції, правовідносини.

Поняття і значення процесуальної форми.

Поняття і види кримінально - процесуальних гарантій.

Чинність кримінального процесуального закону в просторі, у часі та щодо осіб.

Джерела кримінального процесуального права.

Поняття, значення і система засад (принципів) кримінального провадження (судочинства).

Загальна характеристика конституційних засад кримінального провадження.

Засада кримінального провадження верховенство права.

Засада кримінального провадження законність.

Засада кримінального провадження рівність перед законом і судом.

Засада кримінального провадження повага до людської гідності.

Засада кримінального провадження забезпечення права на свободу та особисту недоторканність.

Засада кримінального провадження недоторканність житла чи іншого володіння особи.

Засада кримінального провадження таємниця спілкування.

Засада кримінального провадження невтручання в приватне життя.

Засада кримінального провадження недоторканність права власності.

Засада кримінального провадження презумпція невинуватості.

Засада кримінального провадження свобода від самовикриття та право не свідчити проти близьких родичів та членів сім’ї.

Засада кримінального провадження заборона двічі притягувати до кримінальної відповідальності за одне і те саме правопорушення.

Засада кримінального провадження забезпечення права на захист.

Засада кримінального провадження доступ до правосуддя та обов’язковість судових рішень.

Засада кримінального провадження змагальність сторін та свобода в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконаності.

Засада кримінального провадження безпосередність дослідження показань, речей і документів.

Засада кримінального провадження забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності.

Засада кримінального провадження публічність.

Засада кримінального провадження диспозитивність.

Засада кримінального провадження гласність і відкритість судового провадження та його повне фіксування технічними засобами.

Засада кримінального провадження розумні строки.

Засада кримінального провадження мова, якою здійснюється кримінальне провадження.

Поняття і класифікація суб’єктів кримінально-процесуальної діяльності.

Державні органи і посадові особи, які здійснюють кримінальне провадження.

Прокурорський нагляд в кримінальному судочинстві.

Потерпілий в кримінальному провадженні.

Процесуальне поняття підозрюваного (обвинуваченого), його права і обов’язки.

Захисник в кримінальному судочинстві.

Порядок призначення захисника.

Порядок відмови підозрюваного, обвинуваченого від захисника.

Цивільний позивач, цивільний відповідач в кримінальному провадженні.

Представники потерпілого, цивільного позивача і цивільного відповідача.

Поняття і значення кримінально-процесуального доказування.

Способи збирання доказів та їх процесуальних джерел.

Перевірка й оцінка доказів та їх джерел.

Особливості процесу доказування в стадії досудового розслідування кримінального провадження.

Особливості процесу доказування в стаді судового розгляду.

Предмет доказування в кримінальному провадженні.

Суб’єкти доказування в кримінальному провадженні.

Поняття доказів та їх процесуальних джерел.

Загальна характеристика джерел доказів.

Показання свідка, як джерело доказів.

Показання потерпілого, як джерело доказів.

Показання підозрюваного й обвинуваченого, як джерела доказів.

Протоколи судових і слідчих дій, як джерела доказів.

Документи, як джерела доказів.

Висновок експерта, як джерело доказів.

Процесуальні строки та процесуальні витрати в кримінальному судочинстві.

Заходи забезпечення кримінального провадження.

Забезпечення безпеки учасників кримінального провадження.

Моральні основи кримінального судочинства (моральна свідомість, моральна діяльність, моральні відносини).

Забезпечення реабілітації осіб, незаконно притягнутих до відповідальності.

Поняття і класифікація доказів.

Поняття, підстави і мета застосування запобіжних заходів.

Порядок обрання, зміни і скасування запобіжного заходу.

Тримання під вартою.

Застава.

Обставини, що виключають кримінальне провадження.

Співвідношення дізнання і досудового слідства.

Поняття і характеристика загальних положень досудового розслідування.

Взаємодія слідчого з оперативними підрозділами.

Діяльність слідчого по відшкодування матеріальної шкоди, завданої злочином.

Поняття та види слідчих (розшукових) дій.

Допит свідка і потерпілого.

Затримання і допит підозрюваного.

Очна ставка.

Огляд і його види.

Ексгумація трупа.

Освідування.

Пред'явлення для впізнання.

Слідчий експеримент.

Обшук як слідча дія.

Призначення експертизи.

Поняття та види негласних слідчих (розшукових) дій.

Підстави та процесуальний порядок зупинення досудового розслідування.

Форми закінчення досудового розслідування.

Підстави та процесуальний порядок закриття кримінального провадження.

Процесуальний порядок закінчення досудового розслідування складанням обвинувального акта.

Дії і рішення прокурора в кримінальному провадженні, яке надійшло до нього з обвинувальним актом.

Суть і значення стадії підготовчого провадження.

Процесуальний порядок і строки підготовчого провадження.

Рішення, які приймаються в стадії підготовчого провадження.

Суть, структура і значення стадії судового розгляду.

Межі судового розгляду.

Судове слідство.

Судові дебати й останнє слово підсудного.

Процесуальний порядок винесення судового рішення.

Структура і зміст вироку.

Ухвали суду.

Поняття, значення та основні риси апеляційного провадження.

Порядок розгляду справи в суді апеляційної інстанції.

Форма і зміст апеляційної скарги і строки її принесення.

Рішення, які приймає суд апеляційної інстанції.

Поняття, значення та основні риси касаційного провадження.

Порядок розгляду справи в суді касаційної інстанції.

Підстави для зміни і скасування вироку.

Провадження у Верховному Суді України.

Провадження за ново виявленими обставинами.

Особливі порядки кримінального провадження.

Суть і значення стадії виконання судових рішень.

Набрання вироком законної сили і порядок звернення його до виконання.

Особливості провадження в справах про злочини неповнолітніх.

Особливості провадження в справах приватного обвинувачення.

Провадження в справах про неосудних і обмежено осудних осіб та осіб, які захворіли на душевну хворобу після вчинення злочину.

Міжнародне співробітництво під час кримінального провадження.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

20. ТЕМАТИКА ДИПЛОМНИХ ТА МАГІСТЕРСЬКИХ РОБІТ З НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ “КРИМІНАЛЬНЕ ПРОЦЕСУАЛЬНЕ ПРАВО УКРАЇНИ”

 

1.Історичні форми кримінального судочинства.

1. Питання кримінального судочинства в Європейській конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
2. Питання кримінального судочинства в Міжнародному пакті про громадянські і політичні права 1966 р.
3. Розвиток засад (принципів) кримінального провадження в Конституції України 1996р.
4. Засада кримінального провадження – законність в судочинстві України.
5. Засада кримінального провадження – забезпечення права на свободу та особисту недоторканність в судочинстві України.
6. Засада кримінального провадження – невтручання в приватне життя в судочинстві України.
7. Засада кримінального провадження – презумпція невинуватості в судочинстві України.
8. Засада кримінального провадження – забезпечення права на захист в судочинстві України.
9. Засада кримінального провадження – доступ до правосуддя та обов’язковість судових рішень в судочинстві України.
10. Засада кримінального провадження – змагальність сторін та свобода в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконаності в судочинстві України.
11. Засада кримінального провадження – гласність і відкритість судового провадження та його повне фіксування технічними засобами в судочинстві України.
12. Засада кримінального провадження – розумні строки в судочинстві України.
13. Суд присяжних у сучасному кримінальному судочинстві.
14. Повноваження прокурора в кримінальному провадженні України.
15. Слідчий у кримінальному провадженні України.
16. Підозрюваний (обвинувачений) в кримінальному провадженні України.
17. Потерпілий у кримінальному провадженні України.
18. Захисник у кримінальному провадженні України.
19. Предмет доказування в кримінальному провадженні.
20. Процес доказування в кримінальному провадженні.
21. Речові докази в кримінальному провадженні.
22. Затримання підозрюваного у вчиненні злочину.
23. Тримання під вартою як запобіжний захід.
24. Застава як запобіжний захід у кримінальному провадженні.
25. Закриття кримінального провадження в стадії досудового розслідування.
26. Закінчення досудового розслідування складанням обвинувального акта.
27. Судове слідство в кримінальному провадженні.
28. Судовий вирок в кримінальному судочинстві України.
29. Апеляційне провадження в сучасному кримінальному судочинстві.
30. Касаційне провадження в сучасному кримінальному судочинстві.
31. Особливості кримінального провадження щодо неповнолітніх.
32. Особливості провадження у справах неосудних і осіб, які захворіли душевною хворобою після вчинення злочину.

 

Примітка: використання в дипломній або магістерській роботі постанов Пленуму Верховного Суду України, Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, матеріалів судової, прокурорської, слідчої або адвокатської практики є обов’язковим.

 

21. Перелік літератури з навчальної дисципліни

 «Кримінальне процесуальне право України», що є в бібліотеці ВНЗ «Національна академія управління»

 

Монографії:

- Бараннік Р.В., Шибіко В.П. Право особи на свободу від самовикриття, викриття членів її сім’ї чи близьких родичів у кримінальному процесі України: монографія. – К.: КНТ, 2008. – 212с.

- Бойко В.П. Правила про недопустимість погіршення становища обвинуваченого як процесуальні гарантії: Монографія. – К.: Атіка, 2008. – 192с.

- Белоусов А.В. Процесуальное закрепление доказательств при расследовании преступлений. М.: ООО Издательство «Юрлитинформ», 2001. – 174с.

- Булейко О.Л. Участь понятих у кримінальному процесі: монографія. – К.: КНТ, 2010. – 168с.

- Вещественные доказательства: Информационные технологии процессуального доказывания /Под общ. ред. Колдина В.Я. М.: Изд. Норма. – 2002. – 768с.

- Гошовський М.І., Кубинська О.П. Потерпілий у кримінальному процесі. – К., Юрінком Інтер. – 1998. – 192с.

- Даневский В.П. Наше предварительное следствие, его недостатки и реформы. – К.: Семенко Сергей. – 2003. – 142с.

- Зейкан Я.П. Захист у кримінальній справі. К.: КНТ. – 2006. – 600с.

- Зинин А.М., Майлис Н.П. Судебная экспертиза. Учебник. – М.: Право и закон. – 2002. – 320с.

- Єні О.В. Клопотання у кримінальному процесі України: законодавче регулювання: моногр. О.В.Єні. – К.: Алерта, 2012. – 204с. – (Серія «Бібліотека прокурора»).

- Кистяковский А.Ф. Общая часть уголовного судопроизводства. К.: Изд. Семенко Сергія, 2005. – 118с.

- Михайленко А.Р. Расследование преступлений: Законность и обеспечение прав граждан. – К.: Юринком Интер, 1999. – 448с.

- Шумило М.Є. Реабілітація в кримінальному процесі України. Монографія. – Харків: Арсіс, 2001. – 320с.

 

Підручники:

- Коваленко Є.Г. Теорія доказів у кримінальному процесі України. Підручник. – К.: Юрінком Інтер, 2006. – 637с.

- Кримінальний процес України. Підручник /Ю.М.Грошевий та ін. – Харків: Право, 2000. – 496с.

- Кримінальний процес [текст]: підручник. / За заг. ред. В.В. Коваленка, Л.Д. Удалової, Д.П. Письменного. – К.: «Центр учбової літератури», 2013. – 544 с.

- Кримінальний процес: підручник Ю.М.Грошевий, В.Я.Тацій, В.П.Пшонка та ін.; за заг. ред.. В.Я.Тація, В.П.Пшонки. – Х.: Право, 2013. – 824с.

- Назаров В.В., Омельяненко Г.М. Кримінальний процес України: Підручник. – К.: Юридична думка, 2005. – 548с.

- Тертишник В.М. Кримінально – процесуальне право України: Підручник. 4-те вид., доп. і переробл. – К.: Видавництво А.С.К., 2003. – 1120с. (Економіка. Фінанси. Право)

- Удалова Л.Д. Кримінальний процес України. Загальна частина: Підручник. – К.: Кондор, 2005. – 152с.

Удало ва Л.Д. Кримінальний процес України. Особлива частина: Підручник. – К.: Кондор, 2005. – 280с.

-     Якупов Р.Х. Уголовный процесс. Учебник для вузов. М.: «Зерцало». 1998. – 468с.

 

 

Навчальні посібники, практикуми:

- Басиста І.В., Галаган В.І., Удовенко Ж.В. Кримінальний процес України: Навч. посіб. – К.: Центр учбової літератури, 2010. – 352 с.

- Бобечко Н.Р. Апеляційне та касаційне оскарження судових рішень у кримінальному судочинстві України: Науково – практичний посібник За ред. академіка АПрН України, проф. В.Т.Нора. – К.: Алерта; КНТ; ЦУЛ, 2010. – 144с.

- Гончаров І.Д. Кримінально – процесуальне право України. Досудове слідство: Навчальний посібник. – К.: Центр навчальної літератури, 2005. – 248с.

- Грошевой Ю.М., Стахівський С.М. Докази і доказування у кримінальному процесі. Науково – практичний посібник. К.: КНТ. – 2006. – 272с.

- Зразки процесуальних документів кримінального провадження [текст] практичний посібник – К.: «Центр учбової літератури», 2013, 332с.

- Каркач П.М. Державне обвинувачення в суді за новим кримінальним процесуальним законодавством України: навч. посіб. П.М.Каркач. – Х.: Право, 2013. – 184с.

- Каткова Т.В., Каткова А.Г. Закінчення досудового слідства та складання обвинувального висновку в кримінальній справі. Навч. посібник. – Х.: «Рубікон», 2002. – 96с.

- Коваленко Є.Г. Кримінальний процес України. Навчальний посібник. – К.: Юрінком Інтер, 2003. – 576с.

- Кримінальне процесуальне право України [текст] : Навчальний посібник для підготовки до іспитів. – К.: «Центр учбової літератури», 2013. – 216с.

- Кримінальне судочинство в Україні: Законодавство та практика застосування. – Навч. посібник. – Харків: Консум, 2001. – 712с.

- Кубинська О.П., Кубинська О.А. Кримінальний процес України. Навч. посібник. – К.:Прецедент, 2005. – 202с.

- Кучинська О.П. Кримінально – процесуальні документи. Досудове та судове провадження:  навч.-практ.посіб. О.П.Кучинська. – К.: Юрінком Інтер, 2009. – 408с.

- Лобойко Л.М. Стадії кримінального процесу: Навч. посібник. – К.: Центр навч. літератури. – 2005. – 176с.

- Лобойко Л.М. Кримінально – процесуальне право: Курс лекцій. Навч. посібник. – К.: Істина, 2005. – 456с.

- Лобойко Л.М. Кримінально – процесуальне право: посібник. – К.: Істина, 2006. – 208с.

- Лобойко Л.М. Кримінально – процесуальне право: Навч. посібник для підготовки до державного іспиту. – К.: Істина, 2006. – 208с.

- Ляш А.О. Кримінальний процес (Загальна частина): Навч. посіб. Для дист. Навч. – К.: Університет «Україна», 2006. – 224с.

- Маляренко В.Т. Кримінальний процес України: Стан та перспективи розвитку: Навч. посібник. – К.: Концерн «Видавничий Дім «Ін юре». – 2004. – 600с.

- Михайленко О.Р. Складання процесуальних документів у кримінальних справах: Навч. посібник. – К.: Юрінком Інтер. – 2000. – 250с.

- Молдован А.В. Кримінальний процес: Україна, ФРН, Франція, Англія, США: Навч. посібник. – К.: Центр навчальної літератури. – 2005. – 352с.

- Молдован В.В., Кацавець Р.С. Кримінальний процес України. Практикум: Навч. посібник. – К.: Алеута. – 2006. – 297с.

- Молдован В.В., Кацавець Р.С. Процесуальні документи: Навч. посібник. – К.: Алерта. – 2008. – 376с.

- Черепій П.М. Система повноважень органів кримінального судочинства у ФРН і Україні. Навч. посібник. К.: Центр навчальної літератури, 2005. – 416с.

- Шибіко В.П., Молдован В.В. Кримінальний процес: практикум. – К.: Юрінком Інтер, 2000. – 304с.

 

 

 

4) Коментарі:

- Науково – практичний коментар до Кримінально – процесуального кодексу України / За заг. ред. Матвійчука В.К. / В. К. Матвійчук, І. О. Харь, - К. : Алеута; КНТ; ЦУЛ, 2010 – 460 с.

- Кримінальний процесуальний кодекс України. Науково – практичний коментар: у 2 т. Т. 1 / О.М.Бандурка, Є.М. Блажівський, Є.П.Бурдоль та ін.; за заг. ред. В.Я.Тація, В.П.Пшонки, А.В.Портнова. – Х.: Право, 2012.- 768 с.

- Кримінальний процесуальний кодекс України. Науково – практичний коментар: у 2 т. Т. 2 / Є.М. Блажівський, Ю.М.Грошевий, Ю.М. Дьомін та ін.; за заг. ред. В.Я.Тація, В.П.Пшонки, А.В.Портнова. – Х.: Право, 2012.- 664 с.

- Кримінальний процесуальний кодекс України: структурно – логічні схеми і таблиці, типові бланки та зразки процесуальних документів : науково – практичний посібник / [авт. кол.: Андреєв Р.Г., Блажівський Є.М., Гошовський М.І. та ін.]. – К.: Алерта, 2012. – 736 с.

 

Інформаційні джерела нормативно - правових актів на електронних носіях та В Інтернеті

1. Електронні бази законодавства України: Інфодиск: „Законодавство Украины” (нормативно-правова база українською мовою – понад 80 000 документів); ЛИГА: ЗАКОН; Нормативні акти України (НАУ); Парус-Консультант; Юрист + Закон.

2. Верховна Рада України  − http:// www.rada.gov.ua

3. Президент України − http:// www.president.gov.ua

4. Кабінет Міністрів України − http:// www.kmu.gov.ua

5. Конституційний суд України − http:// www.ccu.gov.ua

6. Верховний суд України − http:// www.scourt.gov.ua

7. Вищий адміністративний суд України - http:// www.vasu.gov.ua

8. Уповноважений Верховної Ради України з прав людини −

     http:// www.ombudsman.kiev.ua

9. Міністерство освіти і науки України − http:// www.mon.gov.ua

10. Міністерство праці та соціальної політики України − http:// www.mlsp.gov.ua

11. МОП − http:// www.ilo.org.

12. Рада Європи − http:// www.coe.int

13. Права людини − http:// www.humanrights.coe.int

14. Європейський суд з прав людини − http:// www.echr.coe.int

15. Український портал практики Європейського суду з прав людини − http:// www.eurocourt.org.ua

16. Європейська соціальна хартія − http:// www.chartesociale.coe.int

17. Європейський Союз − http:// europa.eu.int/index-en.htm

18. База законодавства ЄС - EUR-Lex − http:// europa.eu.int/eur-lex