КРИМІНАЛЬНИЙ ПРОЦЕС 15.10.2016 07:52

 

6. Плани лекційних занять

 

Тема 1. Поняття, суть і завдання кримінального процесу

1. Поняття, суть і завдання кримінального процесу. Історичні форми кримінального процесу.

2. Поняття стадії кримінального процесу. Система стадій кримінального процесу, їх загальна характеристика, завдання та особливості.

3. Кримінально-процесуальні функції, їх види і значення.

4. Гарантії у кримінальному судочинстві, їх характеристика. Кримінально-процесуальні акти, їх види і значення.

 

Тема 2. Кримінальний процесуальний закон

1. Кримінальне процесуальне право – самостійна галузь права. Джерела кримінального процесуального права України.

2. Структура Кримінального процесуального кодексу України. Поняття, структура і види кримінальних процесуальних норм.

3. Чинність кримінального процесуального закону у просторі, часі і щодо осіб.

4. Значення рішень Конституційного Суду України, роз’яснень Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ для кримінального провадження.

5. Застосування кримінального процесуального закону за аналогією.

 

Тема 3. Засади кримінального провадження

1. Поняття та значення засад кримінального провадження. Класифікація засад кримінального провадження.

2. Система засад кримінального судочинства і правові гарантії їх реалізації. Суть та значення окремих засад кримінального процесу.

 

Тема 4. Суб’єкти кримінального процесу

1. Поняття суб’єктів кримінального процесу, їх місце і роль у кримінальному судочинстві.

2. Сторони та інші учасники кримінального провадження.

3. Класифікація суб’єктів у теорії кримінального процесу:

Суд, суддя в кримінальному процесі. Функції та повноваження суду (судді).

Слідчий суддя в досудовому провадженні.

Прокурор у кримінальному процесі та його процесуальне становище у різних стадіях кримінального процесу.

Органи досудового розслідування та їх компетенція. Керівник органу досудового розслідування.

Підозрюваний та обвинувачений, їх права та обов’язки. Потерпілий як учасник кримінального процесу.

Захисник і його процесуальне становище.

Експерт і спеціаліст у кримінальному провадженні, відмінність в їхньому процесуальному становищі.

Свідок, його права та обов’язки. Процесуальне становище перекладача в кримінальному провадженні.

Цивільний позивач та відповідач, їх представники.

Секретар судового засідання та судовий розпорядник.

4. Обставини, що виключають можливість участі в кримінальному провадженні. Відводи, самовідводи і порядок їх вирішення.

 

Тема 5. Докази і доказування у кримінальному процесі

1. Поняття, сутність і значення кримінально-процесуального доказування.

2. Предмет, межі і суб’єкти доказування у кримінальному провадженні. Обов’язок доказування у кримінальному процесі

3. Поняття доказів, та їх класифікація. Поняття джерел доказів та їх види. Способи збирання доказів та їх процесуальних джерел.

4. Належність, достовірність і допустимість доказів. Умови визнання доказів недопустимими.

 

          Тема 6. Відшкодування шкоди у кримінальному процесі

1. Поняття шкоди завданої кримінальним правопорушенням. Відшкодування (компенсація) шкоди потерпілому.

2. Поняття і значення цивільного позову у кримінальному провадженні. Підстави і порядок пред’явлення цивільного позову.

3. Процесуальні засоби забезпечення відшкодування, завданої кримінальним правопорушенням, шкоди та можливої конфіскації майна.

4. Вирішення цивільного позову. Відшкодування (компенсація) шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури та суду.

 

Тема 7. Процесуальні строки і витрати

1. Процесуальні строки і їх правова природа. Поняття, значення, види і правила обчислення процесуальних строків.

2. Процесуальні витрати, їх поняття, види і значення. Визначення розміру та розподіл процесуальних витрат. Зменшення розміру процесуальних витрат.

3. Рішення щодо процесуальних витрат.

 

Тема 8. Заходи забезпечення кримінального провадження

1. Поняття заходів забезпечення кримінального провадження та їх види.

2. Види заходів забезпечення кримінального провадження та їх характеристика.

Виклик слідчим, прокурором, судовий виклик і привід.

Привід та порядок його виконання.

Накладення грошового стягнення. Порядок вирішення питання про накладення грошового стягнення.

Тимчасове обмеження у користуванні спеціальним правом

Відсторонення від посади: порядок застосування та строки.

Тимчасовий доступ до речей і документів.

Тимчасове вилучення майна: підстави та процесуальний порядок проведення.

Арешт майна.

4. Поняття, підстави та мета застосування запобіжних заходів.

 

 

 

 

 

 

7. ПЛАНИ СЕМІНАРСЬКИХ ЗАНЯТЬ

 

Змістовий модуль 1.

 

Тема 1. Поняття, суть і завдання кримінального процесу

 

Семінарське заняття – 2 год.

 

Ключові терміни та поняття до теми: кримінальний процес; кримінальне провадження, кримінальна процесуальна діяльність; кримінальні процесуальні дії; історичні типи (форми, моделі) кримінального процесу; завдання кримінального процесу; стадії кримінального процесу; кримінальні процесуальні функції; кримінальні процесуальні відносини; кримінально процесуальна форма; кримінально процесуальні гарантії; кримінально процесуальні акти.

 

Семінарське заняття – 2 год.

1. Поняття, сутність і завдання кримінального процесу.

2. Система стадій кримінального процесу.

3. Кримінальні процесуальні функції, кримінальні процесуальні відносини і кримінально процесуальна форма. Процесуальні гарантії у кримінальному судочинстві.

4. Кримінальні процесуальні акти, їх види і значення.

 

Питання для самоконтролю:

1. В яких значеннях вживається термін «кримінальний процес»?

2. Як співвідносяться категорії «кримінальний процес», «кримінальне провадження», «правосуддя»?

3. Які є історичні типи (форми) кримінального процесу?

4. Які завдання кримінального процесу?

5. Дайте визначення стадії кримінального процесу.

6. Які стадії існують в кримінальному процесі України?

7. Назвіть види кримінально процесуальних функцій.

8. З якого моменту розпочинаються кримінальні процесуальні відносини і коли вони завершуються?

9. Які правовідносини вважаються кримінальними процесуальними?

10. З яких елементів складається структура кримінальних процесуальних відносин?

11. Назвіть види кримінальних процесуальних гарантій і які правові явища можна до них віднести.

12. Що таке кримінальна процесуальна діяльність?

13. Які акти є кримінальними процесуальними?

14. Вкажіть структуру постанови як кримінального процесуального акту.

15. З яких частин складається протокол слідчої дії?

 

 

Тема 2. Кримінальний процесуальний закон

 

Семінарське заняття – 2 год.

 

Ключові терміни та поняття до теми:

Кримінальне процесуальне право; кримінальний процесуальний закон; Кримінальний процесуальний кодекс України; кримінальне процесуальне законодавство; джерела кримінального процесуального права України; кримінальна процесуальна норма; гіпотеза, диспозиція і санкція кримінальної процесуальної норми; тлумачення кримінального процесуального закону; дія кримінального процесуального закону у просторі, часі та за колом осіб; зворотна дія кримінального процесуального закону; аналогія кримінального процесуального закону.

 

Семінарське заняття – 2 год.

1. Поняття, сутність і значення кримінального процесуального права.

2. Кримінальний процесуальний закон як джерело кримінального процесуального права, його поняття і структура. Значення рішень Європейського суду з прав людини Конституційного Суду України, постанов Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних та кримінальних справ та підзаконних нормативних актів для кримінального судочинства.

3. Поняття, структура і види кримінальних процесуальних норм.

4. Дія кримінального процесуального закону у просторі, часі та щодо осіб.

 

Питання для самоконтролю:

1. Поняття та співвідношення кримінального процесуального права і кримінального процесуального закону.

2. Система джерел кримінального процесуального права України.

3. Структура кримінальних процесуальних норм.

4. Види кримінальних процесуальних норм.

5. Структура Кримінального процесуального кодексу України.

6. Дія кримінального процесуального закону у часі.

7. Дія кримінального процесуального закону у просторі.

8. Дія кримінального процесуального закону щодо осіб.

9. Тлумачення кримінальних процесуальних норм.

10. Значення міжнародних нормативно-правових актів для кримінального процесу України.

 

 

 

Тема 3. Засади кримінального провадження

 

Семінарське заняття – 4 год.

 

Ключові терміни та поняття до теми:

Поняття засад кримінального провадження; класифікація засад кримінального процесу; конституційні засади кримінального процесу; спеціальні (галузеві) засади кримінального процесу; верховенство права і законність; публічність; диспозитивність; право на свободу та особисту недоторканність; невтручання у приватне життя; недоторканність житла чи іншого володіння особи; недоторканність права власності; розумні строки; презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини; змагальність сторін та свобода в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

 

Семінарське заняття  – 3.1 - 2 год.

1. Поняття і значення засад кримінального процесу.

2. Система та класифікація засад кримінального процесу і їх класифікація. Правові гарантії реалізації засад кримінального провадження.

3. Сутність та значення засад кримінального процесу: верховенства права і законності; рівності перед законом і судом; здійснення правосуддя виключно судами; участі народу у здійсненні правосуддя; незалежності і недоторканності суддів, їх підкорення лише закону; колегіального і одноособового розгляду справи судом; поваги до людської гідності; забезпечення права на свободу та особисту недоторканність; недоторканності житла та іншого володіння особи; таємниці спілкування; невтручання у приватне життя; недоторканності права власності; презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини; свободи від самовикриття та викриття близьких родичів та членів сім'ї.

 

Семінарське заняття 3.2 – 2 год.

4. Сутність та значення засад кримінального процесу: заборони двічі притягувати до кримінальної відповідальності за одне і те саме правопорушення; забезпечення права на захист; доступу до правосуддя та обов’язковість судових рішень; змагальності сторін та свободи в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості; безпосередності дослідження доказів; забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності; публічності; диспозитивності; гласності судового провадження та його повного фіксування технічними засобами; мови, якою здійснюється кримінальне провадження.

 

Питання для самоконтролю:

1. Як ви розумієте поняття “засада кримінального процесу”?

2. Чому йдеться мова про систему засад, а не про їх сукупність?

3. Які засади кримінального процесу проголошені у міжнародно-правових документах і як вони реалізуються в Україні?

4. Що таке конституційні засади, назвіть їх?

5. Які погляди щодо класифікації засад існують у спеціальній літературі?

6. Розкрийте зміст кожної з відомих вам засад.

7. У чому полягає засада публічності? Чи відрізняється вона від засади гласності?

8. Який зміст засади диспозитивності у кримінальному процесі?

9. Чи закріплена в законі засада презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини?

 

Змістовий модуль 2.

 

Тема 4. Суб’єкти кримінального процесу

 

Семінарське заняття – 6 год.

 

Ключові терміни та поняття до теми:

Суб’єкти кримінального провадження; сторони кримінального провадження; процесуальне становище; правовий статус; процесуальні права; процесуальні обов‘язки; суд; суддя; прокурор; слідчий; слідчий суддя; керівник органу досудового розслідування; підозрюваний; обвинувачений; захисник; потерпілий; цивільний позивач; цивільний відповідач; законний представник цивільного позивача; представник потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача; експерт; спеціаліст; свідок; секретар судового засідання; понятий; перекладач; заявник; судовий розпорядник.

 

Семінарське заняття –  4.1- 2 год.

1. Поняття і класифікація суб’єктів кримінального процесу.

2. Правовий статус суб’єктів, які здійснюють правосуддя і судовий контроль у кримінальному провадженні.

3. Сторона обвинувачення. Правове становище органів і осіб, які належать до сторони обвинувачення у кримінальному провадженні.

4. Сторона захисту. Правове становище осіб, які належать до сторони захисту в кримінальному провадженні.

5. Свідок, експерт і спеціаліст у кримінальному процесі.

6. Перекладач, поняті, заявник, секретар судового засідання, судовий розпорядник, їх права та обов`язки.

 

Семінарське заняття –  4.2- 4 год.

Проведення ролевих ігр:

Прокурор в кримінальному провадженні (досудове розслідування).

Сторона захисту в кримінальному провадженні.

 

 

Питання для самоконтролю:

1. Поняття суб’єктів кримінальної процесуальної діяльності.

2. Класифікація суб’єктів кримінального процесу.

3. Суд як орган правосуддя. Повноваження суду.

4. Роль і основні повноваження прокурора на всіх стадіях кримінального процесу.

5. Повноваження прокурора в суді.

6. Повноваження слідчого і керівника органу досудового розслідування.

7. Захисник у кримінальному провадженні, його права та обов`язки.

8. Обов’язкова участь захисника у кримінальному провадженні.

9. Обвинувачений, його права та обов`язки.

10. Підозрюваний, його права та обов`язки.

11. Потерпілий, його права та обов`язки.

12. Цивільний позивач та цивільний відповідач у кримінальному процесі, їх права та обов`язки.

13. Представник потерпілого, цивільного позивача і цивільного відповідача. Їх права та обов`язки. Законний представник цивільного позивача.

14. Поняття свідка, його права та обов`язки в кримінальному провадженні.

15. Експерт у кримінальному процесі, права та обов`язки експерта.

16. Спеціаліст у кримінальному судочинстві, його права та обов`язки.

17. Понятий і його процесуальне становище.

 

Тема 5. Докази і доказування у кримінальному процесі

 

Семінарське заняття – 4 год.

 

Ключові терміни та поняття до теми:

Кримінальне процесуальне доказування; доказове право; теорія доказів; процес доказування; суб‘єкти кримінального процесуального доказування; предмет та межі доказування; докази; класифікація доказів; класифікація доказів; прямі та непрямі, обвинувальні та виправдувальні, первинні та похідні докази; процесуальні джерела доказів; показання свідка, потерпілого, підозрюваного, обвинуваченого; висновок експерта; речові докази; документи; збирання, перевірка і оцінка доказів та їх процесуальних джерел; достовірність, належність, допустимість і достатність доказів.

 

Семінарське заняття 5.1. «Доказування» - 2 год.

1. Поняття, сутність, мета і значення кримінального процесуального доказування.

2. Збирання, перевірка і оцінка доказів як структурні елементи кримінального процесуального доказування.

3. Предмет, межі і суб`єкти доказування у кримінальному судочинстві.

 

Семінарське заняття 5.1. «Поняття доказу»- 2 год.

1. Поняття і класифікація доказів та їх джерел.

2. Характеристика окремих джерел доказів (показання, речові докази, висновок експерта, документи).

3. Збирання доказів та їх джерел у кримінальному провадженні.

 

Питання для самоконтролю:

1. Поняття та елементи кримінального процесуального доказування?

2. Які норми складають доказове право?

3. Яким чином збираються докази та їх джерела?

4. За якими правилами перевіряються докази та їх джерела?

5. Які існують процесуальні правила оцінки доказів та їх процесуальних джерел?

б. Що означає належність і допустимість доказів та їх джерел?

7. У чому полягає зміст предмету кримінального процесуального доказування?

8. Що треба розуміти під межами і обсягом доказування у кримінальному процесі?

9. Хто відноситься до суб`єктів кримінального процесуального доказування і на кого покладений обов`язок доказування у кримінальному провадженні?

10. Що треба розуміти під доказами та їх процесуальними джерелами в кримінальному процесі?

11. Яка існує класифікація доказів та їх джерел у кримінальному процесі?

12. Хто вважається свідком у кримінальному процесі?

13. Які відомості складають предмет показань свідка і потерпілого?

14. У чому полягають правила оцінки показань свідка і потерпілого?

15. Які відомості складають предмет показань підозрюваного і обвинуваченого, в чому полягають їх різновидності і правила оцінки?

16. В яких випадках призначення експертизи в кримінальному провадженні є обов`язковим?

17. Що таке висновок експерта, його доказове значення.

18. Що являють собою речові докази і в чому полягає порядок їх зберігання.

 

 

Змістовий модуль 3.

 

Тема 6. Відшкодування шкоди у кримінальному процесі

 

Семінарське заняття – 2 год.

 

Ключові терміни та поняття до теми:

Відшкодування шкоди потерпілому, завданої кримінальним правопорушенням; цивільний позов у кримінальному провадженні; позовна заява; підстави і порядок пред’явлення цивільного позову; процесуальні засоби забезпечення відшкодування шкоди; шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури та суду.

 

Семінарське заняття – 2 год.

1. Поняття та види шкоди, яка підлягає відшкодуванню (компенсації) у кримінальному провадженні.

2. Поняття та значення цивільного позову у кримінальному провадженні.

3. Предмет, підстави пред’явлення та порядок вирішення цивільного позову у кримінальному провадженні.

4. Відшкодування майнової (моральної) шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю правоохоронних органів та суду.

 

Питання для самоконтролю:

1. Яка шкода підлягає відшкодуванню (компенсації) у кримінальному провадженні?

2. Хто має право на компенсацію шкоди за рахунок Державного бюджету України?

3. Які підстави для заявлення цивільного позову у кримінальному провадженні?

4. У чому полягають переваги спільного розгляду кримінального провадження та цивільного позову?

5. Який порядок пред’явлення цивільного позову в кримінальному провадженні?

6. Форма та зміст позовної заяви.

7. На кому лежить обов’язок доказування цивільного позову в кримінальному провадженні?

8. Якими процесуальними заходами забезпечується відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням?

9. Які рішення може ухвалити суд щодо цивільного позову, заявленого у кримінальному провадженні?

10. Які наслідки неприбуття в судове засідання цивільного позивача і цивільного відповідача чи їх представників?

 

 

Тема 7. Процесуальні строки і судові витрати

 

Семінарське заняття – 4 год.

 

Ключові терміни та поняття до теми:

Процесуальні строки; класифікація процесуальних строків; порядок обчислення процесуальних строків; подовження, зупинення і відновлення процесуальних строків; процесуальні витрати; види процесуальних витрат; визначення розміру та розподіл процесуальних витрат; витрати, що покладаються на державу; рішення щодо процесуальних витрат.

 

Семінарське заняття  7.1 «Процесуальні строки» – 2 год.

1. Поняття, правова природа і значення процесуальних строків у кримінальному процесі.

2. Види процесуальних строків.

3. Порядок обчислення процесуальних строків.

 

Семінарське заняття  7.2 «Процесуальні витрати» – 2 год.

1. Судові витрати, їх поняття.

2. Структура, види і значення судових витрат.

4. Визначення розміру судових витрат, їх розподіл і порядок стягнення у кримінальному провадженні.

 

Питання для самоконтролю:

1. Процесуальні строки та їх значення у кримінальному процесі.

2. Яка існує класифікація строків у кримінальному процесі?

3. Який порядок встановлення процесуальних строків прокурором, слідчим суддею, судом?

4. Який порядок обчислення процесуальних строків?

5. У яких випадках процесуальні строки не вважаються пропущеними?

6. Які наслідки порушення процесуальних строків?

7. Який порядок поновлення процесуальних строків?

8. Що таке процесуальні витрати?

9. Які є види процесуальних витрат?

10. Який порядок зменшення розміру процесуальних витрат або звільнення від їх оплати, відстрочення та розстрочення процесуальних витрат.

11. Який процесуальний порядок розподілу процесуальних витрат?

12. Які витрати покладаються на державу?

 

 

 

Тема 8. Заходи забезпечення кримінального провадження

 

Семінарське заняття – 4 год.

 

Ключові терміни та поняття до теми:

Заходи забезпечення кримінального провадження та їх види; виклик слідчим, прокурором, судовий виклик і привід; накладення грошового стягнення; тимчасове обмеження у користуванні спеціальним правом; відсторонення від посади; тимчасовий доступ до речей і документів; тимчасове вилучення майна; арешт майна; запобіжні заходи та їх види; порядок, підстави та мета застосування запобіжних заходів; особисте зобов’язання; особиста порука; застава; домашній арешт; застосування електронних засобів контролю; тримання під вартою; затримання та його види; застосування запобіжних заходів щодо неповнолітніх.

 

Семінарське заняття 8.1. - 2 год.

1. Види заходів забезпечення кримінального провадження передбачено в КПК України.

2. Поняття, види та підстави запобіжних заходів.

3. Домашній арешт як вид запобіжного заходу.

 

Семінарське заняття 8.2. - 2 год.

1. Тримання під вартою як вид запобіжного заходу.

2. Проблема застосування строків тримання особи під вартою в контексті практики Європейського суду з прав людини та національного законодавства України.

3. Міжнародні стандарти процедури затримання та взяття під варту. 

 

Питання для самоконтролю:

1. Визначте поняття заходів забезпечення кримінального провадження.

2 Які види заходів забезпечення кримінального провадження передбачено в КПК України?

3. Як можна класифікувати заходи забезпечення кримінального провадже ння?

4. Визначте поняття запобіжних заходів.

5. Які види запобіжних заходів визначено в КПК України?

6. Що є підставою застосування запобіжних заходів?

7. У чому суть запобіжного заходу − особисте зобов'язання?

8. Скільки поручителів може бути у підозрюваного, обвинуваченого?

9. У чому суть запобіжного заходу − застава?

10. Хто і за якими правилами визначає розмір застави?

11. У чому суть домашнього арешту як запобіжного заходу?

12. У яких кримінальних провадженнях може бути застосований запобіжний захід тримання під вартою?

13. З якого моменту обчислюється строк тримання під вартою?

14. Які види затримання передбачено в КПК України?

15. Які причини неприбуття особи на виклик є поважними?

16. До кого може бути застосований привід?

17. За що може бути накладене грошове стягнення?

18. Які документи можуть бути тимчасово вилученими?

19. Щодо кого може бути здійснено відсторонення від посади?

20. В чому полягає тимчасовий доступ до речей і документів?

21. На яке майно можна накладати арешт?

 

 

 

8.  ПЛАНИ ПРАКТИЧНИХ ЗАНЯТЬ

 

 

Тема 1. Поняття, суть і завдання кримінального процесу

 

Практичне заняття – 2 год.

 

Практичні завдання  

 

1. Увечері до дому К. зайшов його знайомий М. та після нетривалого спілкування залишив у нього кожану куртку, яку пообіцяв забрати через декілька днів. Наступного дня до дому К. зайшли працівники міліції та після проведення обшуку вилучили куртку залишену М. та пояснили, що останній заволодів її під час вчинення грабежу П. Відносно М. порушено кримінальну справу за вчинення пограбування, а відносно К. – зберігання майна здобутого злочинним шляхом. Під час перевірки матеріалів кримінального провадження прокурор встановив, що слідчим незаконно притягнуто К. до кримінальної відповідальності та прийняв рішення щодо закриття кримінального провадження відносно К.

 

Яке з завдань кримінального судочинства обґрунтовує рішення прокурора?  

2. Під час підготовчого провадження захисник неповнолітнього обвинуваченого заявив клопотання про проведення закритого судового розгляду. Мотивував він тим, що обвинуваченому виповнилося лише 17 років та про злочин, крадіжку, можуть дізнатися багато осіб, що негативно вплине на його майбутнє. Прокурор заперечив щодо задоволення такого клопотання.

Яке рішення повинен прийняти суддя, обґрунтуйте його на підставі вимог КПК?

 

3. Під час ознайомлення з матеріалами кримінального провадження підозрюваний Р. заявив клопотання про проведення її колегіального розгляду в суді першої інстанції. Слідчий відмовив в задоволенні клопотання, мотивуючи тим, що колегіальний розгляд справи проводиться лише апеляційним судом, а злочин що вчинив Р.  підсудний районному суду.

Надайте оцінку рішення слідчого та обґрунтуйте свою відповідь.

 

4. Т. було затримано за підозрою у вчиненні розбійного нападу. Під час першого допиту слідчий заявив, що зібрано достатнього доказів винності Т. у вчиненні злочину, тому йому немає сенсу запрошувати адвоката для участі в справі. Про відмову від захисника було складено протокол. У подальшому, під час пред’явлення Т. обвинувачення, він висловив бажання мати захисника, але слідчий відмовив йому мотивуючи тим, що він раніше відмовився від захисника.

Надайте оцінку правильності рішення слідчого та обґрунтуйте свою відповідь.

 

 

 

Тема 2. Кримінальний процесуальний закон

 

Практичне заняття -  2 год.

 

Практичні завдання 

 

1. Неповнолітній П. (17 років) та його двоюрідний брат С. (старший за нього на два роки), вчинили розбійницький напад і були притягнені до кримінальної відповідальності.

С, затриманий як підозрюваний, відмовився від послуг захисника. Але через кілька днів, коли стало відомо, що при пред'явленні П. обвинувачення був присутній захисник:, він оскаржив дії слідчого прокурору. У скарзі С. стверджував, що слідчий поставив його у нерівне положення з П., незважаючи на те, що останній теж відмовився від послуг захисника. Такі дії слідчого обмежують його, С, права на захист й суперечать принципу рівності громадян перед законом і судом.

На скільки обґрунтована скарга С. ? У чому суть принципу рівності громадян перед законом і судом? Чи існує різниця між поняттями «право обвинуваченого (підозрюваного) на захист» і «право обвинуваченого мати захисника»?

 

2. Під час судового розгляду щодо обвинуваченню Онопка в вчиненні грабежу суд встановив, що він, румун за національністю, має незакінчену середню освіту, володіє молдавською та російською мовами.

Під час досудового розслідування переклад здійснював студент юридичного факультету Л., який в цей час проходив практику у слідчого і добре володіє молдавською мовою. Він же допоміг Онопкі розібратися із змістом повідомлення про підозру та матеріалами кримінального провадження.

Враховуючи те, що Онопко не володіє мовою судочинства обвинувальний акт було складено також російською. Під час підготовчого провадження суддя прийняв рішення про повернення обвинувального акта прокуророві, тому що порушено засади кримінального провадження.

Надайте оцінку рішення судді. Які вимоги кримінально-процесуального закону були порушені у справі?

 

  3.   10 червня 2013 р. неповнолітній Ж. необережним пострілом із знайденого ним у лісі ще 2 роки тому пістолета поранив свого однокласника Е. Лікар, до якого звернувся Е. про допомогу, повідомив 12 червня ц.р. міліцію. Цього ж дня, було проведено огляд місця події, освідування потерпілого, у неповнолітнього Ж. вилучено зброю та порушено кримінальне провадження. Під час досудового розслідування Ж. заявив, що з вилученого у нього пістолета у травні він здійснив постріл невідому жінку, яка йшла лісом. Крім того, експертиза вогнепальної зброї довела, що пострілом з цього ж пістолета був убитий гр.  А. у  2006 році. 

Визначить з якого моменту почалися кримінально-процесуальні відносини у справі Ж. ?

 

 

Тема 3. Засади кримінального провадження

 

Практичне заняття – 4 год.

 

Практичне заняття 1.

Розв`язати ситуаційні завдання:

1. Один з членів слідчо-оперативної групи, яка прибула на місце події, став вимагати, щоб усі сторонні відійшли подалі і не заважали проведенню огляду. Він пояснив, що засада гласності кримінального провадження поширюється лише на стадію судового розгляду, а зараз слід забезпечити нерозголошення даних досудового рослідування.

Чи є правильними дії і роз'яснення члена слідчо-оперативної групи?

2. У клопотанні про застосування запобіжного заходу слідчий вказав, що під час досудового слідства встановлена вина І. у вчиненні шахрайства.

Підозрюваний І. оскаржив це рішення, оскільки вважав, що його слідчий у клопотанні безпідставно назвав винним у вчиненні злочину.

Чи правий підозрюваний? Про дію положень яких засад кримінального процесу можна вести мову в даному випадку? Чи однакові поняття “вина” й “винність”(“винуватість”)?

3. Захисник у своїй апеляційній скарзі на вирок суду стосовно П., угорця за національністю, просив скасувати обвинувальний вирок через те, що в його обґрунтування суд поклав не показання, які П. дав у судовому засіданні, а ті, що є в протоколі його допиту як підозрюваного. При цьому, суд не звернув уваги на те, що допит підозрюваного П., який, крім рідної, слабо розуміє російську мову, здійснював за дорученням слідчого оперативний співробітник, який вільно володіє угорською, російською і українською мовами. Показання П. цей співробітник оперативного підрозділу сам переклав і запротоколював російською мовою на бланку протоколу допиту підозрюваного, виготовленого українською мовою.

Дайте оцінку ситуації, що склалася. Чи може розраховувати захисник на скасування вироку суду?

4. Неповнолітній П., 17 років та його двоюрідний брат С., старший за нього на два роки, вчинили розбійницький напад і були притягнені до кримінальної відповідальності.

Затриманий як підозрюваний, С. відмовився від послуг захисника. Але через кілька днів, коли він узнав, що при допиті П. був присутній захисник, він оскаржив дії слідчого прокурору. У скарзі С. стверджував, що слідчий поставив його у нерівне положення з П., незважаючи на те, що останній теж відмовився від послуг захисника. Такі дії слідчого обмежують його, С., права на захист й суперечать принципу рівності громадян перед законом і судом.

На скільки обґрунтованою є скарга С.? В чому полягає сутність рівності громадян перед законом i судом? Чи існує різниця між поняттями “право на захист” i “право мати захисника”?

5.     10 червня 2013 р. неповнолітній Ж. необережним пострілом із знайденого ним у лісі ще 2 роки тому пістолета поранив свого однокласника Е. Лікар, до якого звернувся Е. про допомогу, повідомив 12 червня ц.р. міліцію. Цього ж дня, було проведено огляд місця події, освідування потерпілого, у неповнолітнього Ж. вилучено зброю та порушено кримінальне провадження. Під час досудового розслідування Ж. заявив, що з вилученого у нього пістолета у травні він здійснив постріл невідому жінку, яка йшла лісом. Крім того, експертиза вогнепальної зброї довела, що пострілом з цього ж пістолета був убитий гр.  А. у  2006 році. 

Визначить з якого моменту почалися кримінально-процесуальні відносини у справі Ж. ?

6. До прокурора району звернулась гр-ка Т. з заявою, щоб притягнути до кримінальної відповідальності сусіда Ш., який у суперечці побив її 80-річного чоловіка П., інваліда I групи, завдавши йому легкі тілесні ушкодження. Прокурор дав вказівку керівнику слідчого підрозділу органу внутрішніх справ провести досудове розслідування обставин побиття П.

Через кілька днів до слідчого, який проводив розслідування даного кримінального правопорушення, надійшло клопотання потерпілого П. про закриття справи у зв`язку з його примиренням з Ш. Слідчий відмовив у задоволенні клопотання. Мотивував він відмову тим, що досудове розслідування було почато за вказівкою прокурора, а сам потерпілий є обмежено дієздатним.

Чи правильно діяв слідчий? У чому сутність публічності як засади кримінального провадження?

7. До органу внутрішніх справ одного з районів Київської області надійшло телефонне повідомлення від громадянина Б. про те, що двоє чоловіків, яких він раніше не бачив у його селі, проникли через вікно до будинку його сусіда Л., який з родиною знаходиться на відпочинку. За цим повідомленням було прийнято рішення про початок досудового розслідування і проведено огляд місця події, під час якого були зафіксовані сліди проникнення до приватного будинку Л. Прибувши через тиждень з відпочинку, Л. подав районному прокурору скаргу на дії працівників міліції, зазначивши, що проведенням огляду його житла без рішення суду було порушено його конституційне право на недоторканність житла.

Чи обґрунтована скарга Л.? Чи порушенні засади кримінального провадження в цій ситуації?

8. Раніше судимий В., який був за крадіжку засуджений до п'яти років позбавлення волі, оскаржив вирок суду на тій підставі, що при вирішенні справи було порушено принцип рівності громадян перед законом і судом, оскільки його співучасник за вчинення цього ж злочину був засуджений лише до двох років позбавлення волі.

Дайте оцінку доводам засудженого.

 

9. Неповнолітній П. (17 років) та його двоюрідний брат С. (старший за нього на два роки), вчинили розбійницький напад і були притягнені до кримінальної відповідальності.

С, затриманий як підозрюваний, відмовився від послуг захисника. Але через кілька днів, коли стало відомо, що при пред'явленні П. обвинувачення був присутній захисник:, він оскаржив дії слідчого прокурору. У скарзі С. стверджував, що слідчий поставив його у нерівне положення з П., незважаючи на те, що останній теж відмовився від послуг захисника. Такі дії слідчого обмежують його, С, права на захист й суперечать принципу рівності громадян перед законом і судом.

На скільки обґрунтована скарга С. ? У чому суть принципу рівності громадян перед законом і судом? Чи існує різниця між поняттями «право обвинуваченого (підозрюваного) на захист» і «право обвинуваченого мати захисника»?

10. Під час судового розгляду щодо обвинуваченню Онопка в вчиненні грабежу суд встановив, що він, румун за національністю, має незакінчену середню освіту, володіє молдавською та російською мовами.

Під час досудового розслідування переклад здійснював студент юридичного факультету Л., який в цей час проходив практику у слідчого і добре володіє молдавською мовою. Він же допоміг Онопкі розібратися із змістом повідомлення про підозру та матеріалами кримінального провадження.

Враховуючи те, що Онопко не володіє мовою судочинства обвинувальний акт було складено також російською. Під час підготовчого провадження суддя прийняв рішення про повернення обвинувального акта прокуророві, тому що порушено засади кримінального провадження.

Надайте оцінку рішення судді. Які вимоги кримінально-процесуального закону були порушені у справі?

 

Практичне заняття – 2.

Проведення модульного контролю.

 

 

Тема 4. Суб’єкти кримінального процесу

 

Практичне заняття – 2 год.

 

Практичні завдання. 

Розв`язати ситуаційні завдання:

1. До слідчого, який розслідував дорожньо-транспортну пригоду, з'явився начальник АТП гр. М. з проханням визнати його цивільним позивачем на суму 19250 гривень, оскільки наслідком злочинних дій обвинуваченого Т., який у нетверезому стані виїхав на тракторі К-700 на зустрічну смугу, була не лише загибель водія АТП, а й пошкодження транспортного засобу. Слідчий відмовив у задоволенні цього клопотання.

Чи вірно вчинив слідчий? Хто і за яких умов може визнаватися цивільним позивачем у кримінальній справі?

2. У розмові з адвокатом підозрюваний у вчиненні крадіжки М. розповів, що він не причетний до цього злочину, але визнає себе винним, щоб уникнути відповідальності за два вбивства, які він вчинив раніше.

Як повинен діяти адвокат: відмовитися від здійснення захисту підозрюваного тому, що він дізнався про інші злочини та подати заяву про вчинення вбивств М. або продовжити виконувати свої обов’язки щодо захисту підозрюваного?

3.      Вироком суду Божена Д. було засуджено до 12 років позбавлення волі. Переглядаючи справу в апеляційному суді встановлено, що для участі в судовому засіданні в цій справі були допущені як захисники Божен Л. і Божен І. — батько і брат засудженого, які на досудовому слідстві допитувались як свідки щодо обставин злочину та обставин, що характеризують особу обвинуваченого. Суд скасував ухвалу суду про визнання Божена Л. та Божена І. Захисниками, а ви­рок залишив без змін.

Чи можуть близькі родичі підсудного бути його захисниками у справі?

Якщо визнати, що батько і брат не могли бути за­хисниками у даній справі, то чи повинно це вплинути на законність вироку, винесеного за наявності такої обставини?

 

4. Гр. Г. звинувачувався у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 296 КК України. Викликаний для допиту як свідок батько підозрюваного Г. показав про відомі йому обставини вчинення сином злочину.

Чи міг близький родич обвинуваченого давати показання проти останнього?

Що повинен зробити слідчий при зазначених вище обставинах, щоб не порушити закон?

            5. Під час розбійного нападу К. було завдано тілесні ушкодження, внаслідок яких він помер у лікарні. Після порушення кримінальної справи до слідчого звернувся рідний брат К. з вимогою визнати його потерпілим та прийняти  цивільний позив щодо відшкодування збитків, пов’язаних з лікуванням  та похованням брата.

      Яке рішення повинен прийняти слідчий? Сформулюйте відповідь слідчого на заяву брата гр. К.

6. Під час судового розгляду справи прокурор відмовився від підтримання державного обвинувачення, мотивуючи своє рішення тим, що на його переконання в діях підсудного відсутній склад злочину та заявив клопотання про закриття кримінальної справи. 

Яке рішення повинен прийняти суд?

7. Адвокат М., який брав участь як захисник у допиті підозрюваного в крадіжці гр. Б., через деякий час звернувся до слідчого, у провадженні якого знаходилась кримінальна справа, з проханням допитати його як свідка, оскільки гр. Б. не виплатив йому гонорар і обрав собі іншого захисника, а від гр. Б. йому відомо де заховано викрадені речі і хто ще брав участь у вчиненні злочину.

Як  повинен діяти слідчий?

 

8. Т. було затримано за підозрою у вчиненні розбійного нападу. Під час першого допиту Т. відмовився від захисника. У подальшому він висловив бажання мати захисника.

Яке рішення повинен прийняти слідчий?

9. Під час досудового слідства слідчий заявив підозрюваному, що останній повинен знайти іншого захисника, тому, що виникає необхідність його допиту як свідка. Після цього слідчий виніс постанову про усунення захисника від участі в кримінальної справи, яку надав для ознайомлення захисникові.

Надайте оцінку діям  слідчого, обґрунтуйте ваше рішення. Який порядок усунення захисника від участі в кримінальній справі?

 

 

Тема 5. Докази і доказування у кримінальному процесі

 

Практичне заняття – 4 год.

 

Практичне заняття 1.

Розв`язати ситуаційні завдання:

1. Гр-ка А. допитана як свідок у кримінальному  провадженні про хуліганство. Вона розповіла, що сама хуліганських дій, що відбувались у дворі, не бачила. Проте впевнена, що хуліган — гр-н К., який був раніше двічі судимий за подібні злочини. Крім того, А. назвала декілька фактів, які негативно характеризують сусідку по квартирі Ч. і пояснила, що останній, безперечно, повинні бути відомі обставини злочину, адже вона розповідала про це увечері на кухні.

Які докази має слідчий внаслідок допиту А.?

2. Потерпіла у кримінальному провадженні про зґвалтування заявила такі клопотання: а) про освідування підозрюваного Г. для виявлення на його тілі подряпин, які вона залишила йому, коли чинила опір; б) про витребування документів, які підтверджують, що Г. неодноразово доставлявся до міліції у нетверезому стані; в) про допит осіб, яким відомо, що і батько підозрюваного судимий за крадіжки; г) про огляд її плаття, яке розірвав ґвалтівник.

Яке доказове значення мають обставини, про з'ясування яких заявила клопотання потерпіла? Дайте оцінку кожному з них.

3. Під час огляду місця події виготовлено гіпсовий зліпок вдавленого сліду ноги можливого злочинця, а також зроблена фотозйомка приміщення, з якого викрадені цінності.

Чи є зліпок і фотографії самостійними джерелами доказів? Яка їх правова природа?

4. Б. за підробленим лотерейним квитком одержав велику суму грошей.

До якого виду джерел доказів належать лотерейний квиток і гроші?

5. До якого виду джерел доказів потрібно віднести магнітну плівку, якщо на ній зафіксована розмова заявника і підозрюваного, під час якої останній вимагає виплатити йому певну суму грошей у вигляді викупу?

6. Журналіст Р. зняв на відео фрагмент хуліганських дій, вчинених на вулиці групою підлітків.

Чи є відеозапис вказаної події самостійним джерелом доказів? Як оформити його залучення до процесу доказування у кримінальній справі?

7. У висновку судово-медичного експерта вказано: «Заподіяні М. тілесні ушкодження відносяться до тяжких. За часом вони можуть відноситись до строку, який указаний потерпілим. Ушкодження могли бути заподіяні металевим стержнем, що був направлений для експертного дослідження».

Дайте оцінку доказовому значенню висновку експерта.

8. Під час футбольного матчу один з глядачів вистрілив із ракетниці і поранив Н. Потерпілий заявив клопотання про допит як свідків двадцяти уболівальників, з якими він приїхав на стадіон з іншого міста.

Чи повинен слідчий задовольнити це клопотання?

9. У справі про заподіяння тяжких тілесних ушкоджень Л. одержані такі дані:

а) свідок С. пояснив: З. під час випивки сказав йому, що це він побив Л.;

б) свідок П. бачив З. недалеко від того місця, де був знайдений Л. у непритомному стані;

в) у підсобному приміщенні, що належить З., було знайдено ломик, яким, за висновком експерта, могли бути нанесені удари Л.;

г) З. заперечує причетність до злочину і стверджує, що в той вечір, коли було вчинено злочин, він знаходився в гостях у своїх знайомих.

Дайте оцінку доказам, які є у справі, класифікуйте їх.

10. З приватного сільського господарства було викрадено четверо коней, яких мали намір продати за 150 тис. доларів США.

До якого виду доказів слід віднести в даному випадку коней?

11. Слідчий викликав як свідка приватного нотаріуса П. і запропонував їй дати відповіді на питання про дату, час та інші обставини відвідування нотаріуса підозрюваним Г., а також про зміст вчинених нею нотаріальних дій. Шмельова відповідати на будь-які питання слідчого відмовилася, вказавши на неможливість розкриття професійної таємниці нотаріуса.

Чи є законною відмова нотаріуса П. від давання показань?

Як повинен діяти слідчий в цій ситуації?

12. Громадянин Д. підозрювався у вчиненні умисного вбивства. На допиті він заявив, що злочин вчинити не міг, тому що в цей день знаходився у відрядженні в іншому місті. На підтвердження цього факту він пред’явив залізничні квитки в обидва напрями.

Визначте джерела доказів і самі докази в цій ситуації, класифікуйте їх.

13. Підозрюваний в ухиленні від сплати податків С. та його захисник адвокат Б. їхали вдвох в автомобілі під керуванням С. Під час цієї поїздки С. не впорався з керуванням і здійснив наїзд на пішохода, завдавши йому тяжкі тілесні ушкодження. За фактом цієї дорожньо-транспортної пригоди було розпочато досудове розслідування і адвокат Б. був викликаний для допиту як свідок. Проте, він давати показання відмовився, мотивуючи це тим, що він не може надавати інформацію про свого підзахисного.

Чи є законною відмова адвоката Б. від давання показань?

14. Майстер виробничої дільниці Т притягувався до кримінальної відповідальності за порушення правил охорони праці, яке призвело до заподіяння тілесних ушкоджень робітнику М (ч. 1 ст. 271 КК України). Під час досудового слідства була проведена технічна експертиза. У судове засідання для з’ясування певних спеціальних питань, які не були вирішені у висновку експерта, суд викликав експерта, який проводив експертизу на досудовому слідстві, і спеціаліста – інженера з техніки безпеки. Після оголошення висновку експерта та його допиту з низки спеціальних питань, суд заслухав і думку спеціаліста з цих же питань. У вироку суд послався на висновок експерта й думку, висловлену в судовому засіданні спеціалістом, як на докази, що підтверджують винуватість Т.

Оцініть дії суду.

15. В обвинувального вироку суд вказав, що показання свідків Ж. і Р. не можуть бути взяті до уваги, оскільки ці громадяни знаходяться в дружніх відносинах з обвинуваченим. Показання ж свідка У. слід вважати правдивими тому, що він похилого віку, позитивно характеризується на роботі та в побуті.

Оцініть висновки суду.

За якими правилами здійснюється оцінка показань свідків?

16. У кримінальному провадженні про контрабанду як свідок був допитаний рідний брат підозрюваного М. Під час допиту свідка слідчий не роз’яснив йому усіх процесуальних прав. У судовому розгляді адвокат, який захищав М., заявив клопотання про визнання показань свідка недопустимим доказом і виключення їх загалом з матеріалів кримінального провадження. Прокурор заперечував проти цього, вказуючи, що показання цього свідка можуть бути визнані недопустимими лише в частині, яка стосується відповідей на запитання про причетність до вчинення злочину брата цього свідка. Інші дані, що містяться в його показаннях, свідок зобов’язаний був повідомити слідчому в будь-якому випадку, тому в цій частині вони можуть бути використані як докази.

Дайте правову оцінку ситуації, що склалася.

17. Громадянин Н. підозрювався у зґвалтуванні Ч. Слідчий звернув увагу на дивну поведінку потерпілої, яка не завжди логічно давала показання і забувала про що говорила, у зв’язку з чим у слідчого виникли сумніви щодо її психічного стану і він призначив судово-психіатричну експертизу.

Чи правильно вчинив слідчий?

У яких випадках призначення судово-психіатричної експертизи є обов’язковим?

 

Практичне заняття – 2.

Проведення модульного контролю.

 

Тема 6. Відшкодування шкоди у кримінальному процесі

 

Практичне заняття – 2 год.

 

 

Практичні завдання 

Розв`язати ситуаційні завдання:

1. Украдений у Д. костюм С. здав до ломбарду. Слідчий здійснив виїмку цього костюма із ломбарду і приєднав його як речовий доказ до справи. Д. і адміністрація ломбарду звернулись до слідчого із заявою про визнання їх цивільними позивачами в кримінальній справі.

Яке рішення повинен прийняти слідчий при розгляді цих заяв?

2. Під час розгляду в суді справи за обвинуваченням П. в хуліганських діях, підсудний заявив клопотання про визнання його цивільним позивачем. Він пояснив, що потерпілий Н., обороняючись, а потім затримуючи його разом з працівниками міліції, розірвав на ньому дорогу шкіряну куртку.

Яким чином слід вирішити це клопотання?

3. Водій тролейбуса С., порушив правила дорожнього руху і вчинив наїзд на автомобіль Т., внаслідок чого Т. був тяжко травмований і йому заподіяно значну матеріальну шкоду.

Кого слід визнати цивільним відповідачем у кримінальній справі?

4. З квартири Б. були вкрадені його особисті речі і позичений ним у Р. портативний телевізор. Б. просить визнати його цивільним позивачем на всю суму украденого, а Р. — на суму, яка складає вартість телевізора.

Яким повинно бути рішення слідчого з цього питання?

5. Слідчий прийняв рішення про забезпечення можливої конфіскації майна, яке належить підозрюваному С. Установлено, що С. має приватний будинок, автомашину, фортепіано, грошовий вклад на велику суму в Ощадбанку і коштовності.

Які процесуальні заходи потрібно здійснити, щоб забезпечити збереження цього майна? Яких заходів необхідно було б вжити, якщо у справі є цивільний позов?

6. Потерпілий Р. у справі про квартирну крадіжку подав заяву про визнання його цивільним позивачем. До суми, що вказана у заяві, він включив гроші, які йому прийдеться витратити за ремонт пошкодженої злочинцем скрипки. Вона була украдена і повернена потерпілому лише через півроку. Крім того, Р. поставив питання про стягнення на його користь суми грошей, які він міг би за цей час заробити, граючи на скрипці в ресторані.

Як повинна бути вирішена заява потерпілого?

7. Ю. постраждав від дорожньо-транспортної пригоди. З переломами і пошкодженнями внутрішніх органів його помістили в лікарню, де він знаходився два місяці. Потім ще місяць лікувався амбулаторно. У зв'язку з інвалідністю виконувати попередню роботу Ю. не міг і був переведений на іншу роботу з меншою заробітною платою.

Які рішення у зв'язку з викладеним повинен прийняти суд?

8. До слідчого звернулася гр-ка О. з заявою про визнання її потерпілою і цивільним позивачем у кримінальному провадження про викрадення килима у гр-на В., бо вона купила даний килим біля входу на місцевий ринок у гр-на С. за 700 гривень, а потім він був в неї вилучений працівниками міліції.

Як повинен діяти в даний ситуації слідчий?

9. Л. повідомлено про підозру за вчинення крадіжки фотоапарата, який коштує 3400 гр., з квартири свого сусіда Д. На момент розкриття злочину Л. фотоапарат вже продав невстановленому чоловіку біля залізничного вокзалу за 1500 гр., а гроші програв у казино.

Потерпілий заявив слідчому вимогу щодо відшкодування йому завданих збитків, а також повідомив про те, що у квартирі Л., який мешкає з батьками, є такі цінні речі: майже нові капелюх Л. з хутра норки і його шкіряна куртка, люстра, килим і мисливська рушниця батька обвинуваченого. Ці предмети б задовольнили його майнові претензії щодо Л.

Що повинен робити слідчий у цій ситуації? Спробуйте оформити за слідчого у цій справі заяву Д. і процесуальні документи, пов‘язані з її прийняттям та забезпеченням майнових інтересів потерпілого.

 

 

Тема 7. Процесуальні строки і судові витрати

 

Практичне заняття  - 2 год.

 

Практичні завдання. 

Розв`язати ситуаційні завдання:

1. До підозрюваного К. обрано запобіжній захід взяття під варту. За два дні до закінчення строку тримання начальнику слідчого ізолятору зателефонував слідчий та попередив, що строк його тримання закінчується в неділю та буде продовжено наступного дня після закінчення, а також що обвинуваченого не можна відпускати зі слідчого ізолятора.  Свою вимогу слідчий мотивував тим, що питання про продовження строку суддя не може розглянути в неділю.

Яке рішення повинен прийняти начальник слідчого ізолятору? Який порядок продовження строку тримання під вартою?

2.  Потапенко отримав постанову закриття кримінального провадження щодо його заяви про вчинення злочину гр. Н. Вважаючи, що таке рішення є необґрунтованим, Потапенко на сьомий день після отримання постанови, направив скаргу до суду. Слідчий суддя за результатами розгляду скарги прийняв рішення про відмову в її прийнятті в зв’язку з пропущенням строку на оскарження такого рішення.

Чи правильне рішення прийняв суд? Обґрунтуйте відповідь.

3. Куценко подав заяву до міліції про вчення крадіжки з його квартири. Слідчий прийняв заяву в середу, розглянув її та в понеділок вніс дані до єдиного реєстра та порушив кримінальне провадження. Куценко оскаржив дії слідчого до прокурора, мотивуючи тим, що слідчий порушив встановлений порядок та терміни і наполягав на його покаранні за порушення вимог КПК.

Чи є в діях слідчого порушення строків порушення кримінальної справи? Яке рішення повинен прийняти прокурор?

4. У суботу о 21 годині був затриманий за підозрою у вчиненні крадіжки гр. Д. У понеділок о 10-й годині матеріали справи з поданням про взяття Д. під варту слідчий надав прокуророві.

Який строк є в розпорядженні прокурора для того, щоб прийняти рішення про направлення подання до суду?

 

 

Тема 8. Заходи забезпечення кримінального провадження

 

Практичне заняття – 4 год.

 

Практичне заняття 1. 

Розв`язати ситуаційні завдання:

1. Слідчий отримав рапорт оперуповноваженого, в яко­му вказувалось, що згідно з наявною оперативно-розшуковою інформацією, підозрюваний має намір шляхом погроз примусити двох свідків змінити свої показання.

Чи може ця обставина вплинути на зміну запобіжного заходу та взяття його під варту? Які є підстави для застосування таких заходів?

2. До підозрюваного  К. застосовано запобіжний захід у вигляді взяття під варту, оголошено, що строк його перебування в слідчому ізоляторі продовжено до чотирьох місяців.

Чи має право К. оскаржити таке рішення та куди він повинен звернутись  з приводу подання скарги? Який порядок продовження строку тримання під вартою?

3. Слідчий встановив, що обвинувачений Ю. розтрачує майно, на яке накладено арешт та передане йому для збереження.

Чи є ця обставина підставою для зміни обраного у відно­шенні до Ю. запобіжного заходу у вигляді підписки про невиїзд?

4. До М. обрано запобіжний захід ‒ взяття під варту. До арешту вона працювала на малому підприємстві «Атлант» і проживав в ізольованій квартирі з п'ятирічним сином.

Які заходи повинен вжити слідчий у зв'язку із взяттям під варту М.?

5. На другій день після затримання Н. по підозрі у вчиненні злочину до слідчого звернувся директор підприємства на якому працював підозрюваний з заявою про передачу його на поруки. При цьому, поручителем може виступити він особисто або трудовий колектив. Про особисту поруку директор підприємства написав заяву слідчому.

Яке рішення повинен прийняти слідчий? Який порядок застосування запобіжних заходів особиста поруку та порука трудового колективі?

6. Працівник міліції помітив на вокзалі громадянина, прикмети якого співпадали з описом зовнішності небезпечно­го злочинця. Прикмети були вказані в орієнтуванні, яке скла­дене зі слів очевидців.

Чи є підстави для затримання цього громадянина за підозрою у вчиненні злочину?

7. В ящику для зберігання інструментів на робочому міс­ці слюсаря Микитенка виявлено саморобний пістолет.

Чи є підстави для затримання Микитенка та обрання запобіжного заходу?

 

Практичне заняття – 2.

Проведення модульного контролю.

 

 

9. Завдання для самостійної роботи

 

Змістовий модуль 1.

 

Тема 1. Поняття, суть і завдання кримінального процесу

 

Самостійна робота – 4 год.

Вивчити і законспектувати відповіді з таких питань:

1. Мета і завдання кримінального процесу.

2. Співвідношення понять «кримінальний процес», «кримінальне провадження», «судочинство», «правосуддя».

3. Кримінальна процесуальна теорія, її предмет, система, метод і значення для законотворчої практики та діяльності органів кримінальної юстиції.

4. Співвідношення і взаємодія кримінального права та кримінального процесу.

5. Взаємодія кримінального процесуального і міжнародного та адміністративного права.

6. Моральні засади кримінального судочинства.

7. Історичні типи кримінального процесу. Їх характеристика.

 

 

Тема 2. Кримінальний процесуальний закон

 

Самостійна робота – 4 год.

Вивчити і законспектувати відповіді з таких питань:

1. Поняття кримінального процесуального права.

2. Джерела кримінального процесуального права України.

3. Поняття і види кримінальних процесуальних норм.

4. Структура кримінальної процесуальної норми.

5. Дія кримінального процесуального закону в часі.

6. Дія кримінального процесуального закону в просторі.

7. Дія кримінального процесуального закону щодо осіб.

8. Тлумачення кримінальних процесуальних норм.

9. Застосування кримінального процесуального закону за аналогією.

 

 

Тема 3. Засади кримінального провадження

 

Самостійна робота – 4 год.

Вивчити і законспектувати відповіді з таких питань:

1. Що розуміють під поняттям «засади кримінального процесу»?

2. Чому йдеться мова про систему засад, а не про їх сукупність?

3. Які існують класифікації засад кримінального провадження?

4.Які принципи кримінального процесу проголошені у міжнародно-правових документах і як вони реалізуються в Україні?

5. Що таке конституційні принципи кримінального процесу, назвіть їх?

6. У чому полягає суть публічності? Чи відрізняється ця засада від гласності?

7. Розкрийте суть принципів презумпції невинуватості, змагальності, диспозитивності, права людини на свободу та особисту недоторканність, права особи на захист, недоторканності житла та іншого володіння особи.

 

 

Змістовий модуль 2.

 

Тема 4. Суб’єкти кримінального процесу

 

 

Самостійна робота – 8 год.

Вивчити і законспектувати відповіді з таких питань:

1. Поняття і класифікація суб`єктів кримінального процесу.

2. Суд як орган правосуддя. Повноваження суду.

3. Слідчий суддя як орган судового контролю у досудовому провадженні.

4. Роль і основні повноваження прокурора у кримінальному процесі.

5. Повноваження слідчого і керівника слідчого підрозділу.

6. Процесуальні повноваження оперативних підрозділів і їх співробітників у кримінальному провадженні.

7. Обставини, що виключають можливість участі в кримінальному провадженні суддів, слідчих суддів, прокурорів, захисників, слідчих.

8. Захисник, його права і обов`язки.

9. Законний представник обвинуваченого (підсудного), потерпілого, цивільного позивача і відповідача.

10. Засуджений і виправданий в кримінальному процесі, особливості їх становища.

11. Особи, які не можуть бути свідками в кримінальній справі.

12. Правове становище перекладача в кримінальному процесі.

13. Педагог і лікар як суб‘єкти кримінальних процесуальних відносин.

14. Правовий статус секретаря судового засідання і судового розпорядника.

 

 

Тема 5. Докази і доказування у кримінальному процесі

 

Самостійна робота – 6 год.

Вивчити і законспектувати відповіді з таких питань:

1. Поняття і система доказового права.

2. Збирання доказів та їх джерел у справі про злочин.

3. Правила перевірки доказів та їх джерел.

4. Процесуальні правила оцінки доказів та їх процесуальних джерел.

5. Належність і допустимість доказів та їх джерел.

7. Предмет показань свідка і потерпілого.

8. Правила оцінки показань свідка і потерпілого.

9. Предмет показань підозрюваного і обвинуваченого, в чому полягають їх різновидності і правила оцінки.

10. Висновок експерта, його доказове значення у кримінальному процесі.

11. Речові докази і порядок їх зберігання. Вирішення долі речових доказів.

12. Документи як докази. Документ як речовий доказ.

   

 

Змістовий модуль 3.

 

Тема 6. Відшкодування шкоди у кримінальному процесі

 

Самостійна робота – 16 год.

Вивчити і законспектувати відповіді з таких питань:

1. У чому полягають переваги спільного розгляду кримінальної справи і цивільного позову.

2. Які норми кримінального процесуального закону регулюють правовідносини, що пов`язані з відшкодуванням шкоди, завданої злочином.

3. В якій формі та у який спосіб можна заявити цивільний позов у кримінальній справ.

4. Назвіть підстави для цивільного позову в кримінальній справі.

5. До якого моменту може з’явитися цивільний позов у кримінальній справі.

6. Чи може бути заявлений позов у кримінальній справі в порядку регресу.

7. Чи допускається накладення арешту на майно, вартість якого перевищує завдану злочином шкоду.

8. У чому полягають особливості досудового провадження у кримінальній справі, в якій заявлено цивільний позов.

9. Чи є особливості судового розгляду кримінальної справи, в якій заявлено цивільного позову.

10. Яким чином вирішується цивільний позов про відшкодування моральної (немайнової) шкоди у кримінальній справі.

11. Засоби забезпечення цивільного позову в кримінальному процесі.

12. Порядок накладення арешту на нерухоме майно, вклади і цінності обвинуваченого.

13. Порядок скасування арешту, накладеного на майно.

14. Наслідки залишення цивільного позову в кримінальній справі без розгляду.

 

Тема 7. Процесуальні строки і судові витрати

 

Самостійна робота – 10 год.

Вивчити і законспектувати відповіді з таких питань:

1. Поняття, значення і правова природа процесуальних строків у кримінальному судочинстві.

2. Види процесуальних строків і порядок їх обчислення.

3. Обов`язковість додержання процесуальних строків суб`єктами кримінально-процесуальної діяльності.

4. Порушення процесуальних строків і їх наслідки.

5. Порядок подовження, зупинення і відновлення процесуальних строків.

6. Судові витрати, їх поняття, структура, види і значення.

7. Визначення судових витрат у кримінальному провадженні і порядок їх стягнення.

 

Тема 8. Заходи забезпечення кримінального провадження

 

Самостійна робота – 8 год.

Вивчити і законспектувати відповіді з таких питань:

1. Міжнародні стандарти процедури затримання та взяття під варту. 

2. Поняття, види та підстави запобіжних заходів.

 

1. Визначте поняття заходів забезпечення кримінального провадження.

2 Які види заходів забезпечення кримінального провадження передбачено в КПК України?

3. Як заходи забезпечення кримінального провадження можна класифікувати?

4. Визначте поняття запобіжних заходів.

5. Які види запобіжних заходів визначено в КПК України?

6. Що є підставою застосування запобіжних заходів?

7. У чому суть запобіжного заходу − особисте зобов'язання?

8. Скільки поручителів може бути у підозрюваного, обвинуваченого?

9. У чому суть запобіжного заходу − застава?

10. Хто і за якими правилами визначає розмір застави?

11. У чому суть домашнього арешту як запобіжного заходу?

12. У яких кримінальних провадженнях може бути застосований запобіжний захід тримання під вартою?

13. З якого моменту обчислюється строк тримання під вартою?

14. Які види затримання передбачено в КПК України?

15. Які причини неприбуття особи на виклик є поважними?

16. До кого може бути застосований привід?

17. За що може бути накладене грошове стягнення?

18. Які документи можуть бути тимчасово вилученими?

19. Щодо кого може бути здійснено відсторонення від посади?

20. В чому полягає тимчасовий доступ до речей і документів?

21. На яке майно можна накладати арешт?

 

 

10. Індивідуальні навчально-дослідні завдання

 

Змістовий модуль 1.

 

Тема 1. Поняття, суть і завдання кримінального процесу

 

Теми рефератів, доповідей:

1. Історичні типи (форми) кримінального судочинства.

2. Кримінальний процес як юридична наука.

3. Історія становлення та розвитку вітчизняного кримінального процесу.

4. Моральні засади кримінального судочинства.

5. Сучасні напрями удосконалення кримінальної процесуальної форми.

 

 

Тема 2. Кримінальний процесуальний закон

 

Теми рефератів, доповідей

1. Актуальні питання вдосконалення кримінального процесуального законодавства, яке регулює діяльність органів досудового розслідування.
2. Шляхи удосконалення кримінального процесуального законодавства, що регулює судову діяльність.
3. Тлумачення кримінального процесуального закону.
4. Аналогія кримінального процесуального закону.
5. Судовий прецедент як джерело кримінального процесуального права в окремих державах (на прикладі Англії, Австралії, США, Канади).
6. Рішення Європейського суду з прав людини як джерело кримінального процесуального права.

 

 

Тема 3. Засади кримінального провадження

 

Теми рефератів, доповідей

1. Дія принципу особистої недоторканності людини під час розслідування злочинів.
2. Принцип недоторканності житла і його реалізація в Україні.
3. Презумпція невинуватості як принцип кримінального процесу.
4. Диспозитивність як принцип кримінального судочинства.
5. Свобода від самовикриття, викриття членів сім`ї та близьких родичів як конституційний принцип правосуддя у кримінальних справах.
6. Розумність кримінальних процесуальних строків як засада кримінального провадження.
7. Участь народу України у здійсненні правосуддя в кримінальних справах.
8. Незалежність і недоторканність суддів, підкорення їх тільки закону як конституційна засада українського правосуддя.

 

 

 

Змістовий модуль 2.

 

Тема 4. Суб’єкти кримінального процесу

 

Теми рефератів, доповідей

1. Роль слідчого в реалізації кримінальних процесуальних функцій.

2. Забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному процесі.

3. Проблеми забезпечення прав і законних інтересів підозрюваного в Україні.

4. Міжнародні стандарти незалежності та недоторканності суддів при здійсненні правосуддя у кримінальних справах.

5. Роль спеціаліста у кримінальному судочинстві.

6. Захисник в кримінальному процесі.

7. Слідчий суддя, його права і обов’язки при здійснені судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів у кримінальному провадженні.

 

 

Тема 5. Докази і доказування у кримінальному процесі

 

Теми рефератів, доповідей:

1. Правові гарантії у кримінальному процесуальному доказуванні.

2. Непрямі докази в кримінальному процесі.

3. Використання результатів оперативно-розшукових заходів під час кримінально-процесуального доказування.

4. Презумпції та преюдиції в кримінальному процесуальному доказуванні.

5. Висновок експерта як джерело доказів.

6. Речові докази у кримінальному процесі.

 

 

Змістовий модуль 3.

 

Тема 6. Відшкодування шкоди у кримінальному процесі

 

Теми рефератів, доповідей

1. Цивільний позов як кримінальний процесуальний засіб забезпечення прав і законних інтересі осіб, що постраждали від вчинення злочину.

2. Особливості накладення арешту на нерухоме майно підозрюваного, обвинуваченого.

3. Накладання арешту на банківські вклади підозрюваного, обвинуваченого.

 

 

Тема 7. Процесуальні строки і судові витрати

 

Теми рефератів, доповідей

1. Безоплатна правова допомога у кримінальному провадженні і визначення розміру та відшкодування витрат на оплату праці адвоката, призначеного захисником у кримінальній справі.

2. Визначення розміру судових витрат, пов‘язаних з проведенням судової експертизи у кримінальній справі.

3. Визначення розміру відшкодування витрат, пов‘язаних з явкою і виплатою винагороди перекладачу у кримінальній справі

4. Судові витрати, пов‘язані з участю потерпілих і свідків у кримінальному процесі.

5. Визначення розміру судових витрат, пов‘язаних із збереженням речових доказів у кримінальній справі.

6. Європейські стандарти визначення строків та їх дотримання у кримінальному процесі України.

 

 

Тема 8. Заходи забезпечення кримінального провадження

 

Теми рефератів, доповідей:

1. Застосування запобіжного заходу у вигляді застави: історія розвитку та проблеми застосування.

         2. Домашній арешт як засіб процесуального примусу: вітчизняний та закордонний досвід застосування.

         3. Застосування запобіжного заходу тримання під вартою: напрями удосконалення законодавства.

         4. Затримання як тимчасовий запобіжний захід.

 

 

11. Методичні вказівки (рекомендації) для викладачів і студентів

Тема 1. Поняття, суть і завдання кримінального процесу

Під час вивчення теми необхідно звернути увагу на наступні питання:

Поняття, суть і завдання кримінального процесу.

Кримінальне процесуальне право і його місце в системі інших галузей права. Історичні форми кримінального процесу.

Поняття стадії кримінального процесу. Система стадій кримінального процесу, їх загальна характеристика, завдання та особливості.

Кримінально-процесуальні функції, їх види і значення. Поняття, структура і особливості кримінально-процесуальних правовідносин.

Кримінально-процесуальна форма. Особливості кримінально-процесуальної форми. Уніфікація і диференціація процесуальної форми, сучасні проблеми удосконалення кримінально-процесуальної форми.

Гарантії у кримінальному судочинстві, їх характеристика. Кримінально-процесуальні акти, їх види і значення.

Фіксування кримінального провадження.

 

Тема 2. Кримінальний процесуальний закон

Під час вивчення теми необхідно звернути увагу на наступні питання:

Кримінальне процесуальне право – самостійна галузь права. Джерела кримінального процесуального права України.

Поняття кримінального процесуального закону та його значення.

Структура Кримінального процесуального кодексу України. Поняття, структура і види кримінальних процесуальних норм.

Чинність кримінального процесуального закону у просторі, часі і щодо осіб.

Значення рішень Конституційного Суду України, роз’яснень Пленуму Верховного Суду України, Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, відомчих нормативних актів МВС і Генеральної прокуратури України для кримінального судочинства.

Умови застосування кримінального процесуального закону за аналогією.

 

Тема 3. Засади кримінального провадження

Під час вивчення теми необхідно звернути увагу на наступні питання:

Поняття та значення засад кримінального провадження. Класифікація засад кримінального провадження. Система засад кримінального судочинства і правові гарантії їх реалізації.

Суть та значення окремих засад кримінального процесу: верховенство права; законність; рівність перед законом і судом; повага до людської гідності; забезпечення права на свободу та особисту недоторканність; недоторканність житла чи іншого володіння особи; таємниця спілкування; невтручання у приватне життя; недоторканність права власності; презумпція невинуватості; свобода від самовикриття та право не свідчити проти близьких родичів та членів сім'ї; заборона двічі притягувати до кримінальної  відповідальності за одне і те саме правопорушення; забезпечення права на захист; доступ до правосуддя; змагальність; безпосередність дослідження показань, речей і документів; забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності; публічність; диспозитивність; гласність і відкритість судового розгляду; розумність строків; мова, якою здійснюється кримінальне судочинство.

 

4. Суб’єкти кримінального процесу

Під час вивчення теми необхідно звернути увагу на наступні питання:

Поняття суб’єктів кримінального процесу, їх місце і роль у кримінальному судочинстві.

Сторони та інші учасники кримінального провадження. Класифікація суб’єктів у теорії кримінального процесу.

Суд, суддя в кримінальному процесі. Функції та повноваження суду (судді). Слідчий суддя в досудовому провадженні.

Прокурор у кримінальному процесі та його процесуальне становище у різних стадіях кримінального процесу.

Органи досудового розслідування та їх компетенція. Керівник органу досудового розслідування. Процесуальне становище слідчого органу досудового розслідування в кримінальному процесі. Процесуальна самостійність і незалежність слідчого.

Підозрюваний та обвинувачений, їх права та обов’язки. Захисник і його процесуальне становище. Залучення захисника до кримінального провадження.

Потерпілий як учасник кримінального процесу. Представники та законні представники потерпілого, їх права та обов’язки.

Експерт і спеціаліст у кримінальному провадженні, відмінність в їхньому процесуальному становищі.

Свідок, його права та обов’язки. Особи, які не можуть бути допитані як свідки.

Процесуальне становище перекладача в кримінальному провадженні. Цивільний позивач та відповідач, їх представники.

Секретар судового засідання та судовий розпорядник. Обставини, що виключають можливість участі в кримінальному провадженні.

Відводи, самовідводи і порядок їх вирішення. Державний захист працівників суду і правоохоронних органів.

 

5. Докази і доказування у кримінальному процесі

Під час вивчення теми необхідно звернути увагу на наступні питання:

Поняття, сутність і значення кримінально-процесуального доказування. Доказове право. Елементи кримінально-процесуального доказування.

Предмет, межі і суб’єкти доказування у кримінальному провадженні. Обов’язок доказування у кримінальному процесі. Особливості доказування в окремих стадіях кримінального провадження. Поняття доказів, та їх класифікація. Поняття джерел доказів та їх види.

Способи збирання доказів та їх процесуальних джерел. Перевірка і оцінка доказів та їх джерел. Належність, достовірність і допустимість доказів. Умови визнання доказів недопустимими. Достатність доказів для прийняття рішення у кримінальній справі.

Показання свідків і потерпілих. Показання осіб. Показання з чужих слів.

Речові докази, строки і порядок їх зберігання.

Документи, як джерела доказів. Вирішення питання про речові докази і документи.

Висновок експерта і його доказове значення.

 

          6. Відшкодування шкоди у кримінальному процесі

Під час вивчення теми необхідно звернути увагу на наступні питання:

Поняття шкоди завданої кримінальним правопорушенням. Відшкодування (компенсація) шкоди потерпілому. Поняття і значення цивільного позову у кримінальному провадженні. Переваги спільного розгляду цивільного позову і матеріалів кримінального провадження. Форма і зміст позовної заяви. Підстави і порядок пред’явлення цивільного позову. Доказування цивільного позову.

Особливості досудового провадження, в якому заявлено цивільний позов.

Процесуальні засоби забезпечення відшкодування, завданої кримінальним правопорушенням, шкоди та можливої конфіскації майна. Вирішення цивільного позову.

Відшкодування (компенсація) шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури та суду.

 

7. Процесуальні строки і витрати

Під час вивчення теми необхідно звернути увагу на наступні питання:

Процесуальні строки і їх правова природа. Поняття, значення, види і правила обчислення процесуальних строків. Обов’язковість додержання процесуальних строків.

Порушення процесуальних строків і їх наслідки. Порядок подовження, зупинення і відновлення процесуальних строків.

Процесуальні витрати, їх поняття, види і значення. Визначення розміру та розподіл процесуальних витрат. Зменшення розміру процесуальних витрат. Звільнення від оплати, відстрочення та розстрочення процесуальних витрат. Витрати, що покладаються на державу.

Рішення щодо процесуальних витрат.

 

8. Заходи забезпечення кримінального провадження

Під час вивчення теми необхідно звернути увагу на наступні питання:

Поняття заходів забезпечення кримінального провадження та їх види. Правила застосування заходів забезпечення кримінального провадження.

Виклик слідчим, прокурором, судовий виклик і привід. Порядок здійснення виклику. Повістка про виклик. Привід та порядок його виконання.

Накладення грошового стягнення. Порядок вирішення питання про накладення грошового стягнення.

Тимчасове обмеження у користуванні спеціальним правом. Порядок та строки тимчасового обмеження у користуванні спеціальним правом.

Відсторонення від посади: порядок застосування та строки.

Тимчасовий доступ до речей і документів. Речі і документи, до яких заборонено доступ. Виконання ухвали суду про тимчасовий доступ до речей і документів. Тимчасове вилучення майна: підстави та процесуальний порядок проведення.

Арешт майна. Підстави для арешту майна. Клопотання про арешт майна та його розгляд.

Поняття, підстави та мета застосування запобіжних заходів. Місце запобіжних заходів серед інших заходів процесуального примусу. Види запобіжних заходів. Обставини, що враховуюються при обранні запобіжного заходу. Клопотання про застосування запобіжного заходу.

Застосування запобіжних заходів щодо неповнолітніх. Підстави і процесуальний порядок скасування чи зміни запобіжного заходу.

 

 

12. Навчально-методичні матеріали для поточного, проміжного

контролю та перелік питань підсумкового контролю

 

Тема 1. Поняття, суть і завдання кримінального процесу

 

 

Питання для самоконтролю:

1. В яких значеннях вживається термін «кримінальний процес»?

2. Як співвідносяться категорії «кримінальний процес», «кримінальне провадження», «правосуддя»?

3. Які є історичні типи (форми) кримінального процесу?

4. Які завдання кримінального процесу?

5. Дайте визначення стадії кримінального процесу.

6. Які стадії існують в кримінальному процесі України?

7. Назвіть види кримінально процесуальних функцій.

8. З якого моменту розпочинаються кримінальні процесуальні відносини і коли вони завершуються?

9. Які правовідносини вважаються кримінальними процесуальними?

10. З яких елементів складається структура кримінальних процесуальних відносин?

11. Назвіть види кримінальних процесуальних гарантій і які правові явища можна до них віднести.

12. Що таке кримінальна процесуальна діяльність?

13. Які акти є кримінальними процесуальними?

14. Вкажіть структуру постанови як кримінального процесуального акту.

15. З яких частин складається протокол слідчої дії?

 

 

Тема 2. Кримінальний процесуальний закон

 

Питання для самоконтролю:

1. Поняття та співвідношення кримінального процесуального права і кримінального процесуального закону.

2. Система джерел кримінального процесуального права України.

3. Структура кримінальних процесуальних норм.

4. Види кримінальних процесуальних норм.

5. Структура Кримінального процесуального кодексу України.

6. Дія кримінального процесуального закону у часі.

7. Дія кримінального процесуального закону у просторі.

8. Дія кримінального процесуального закону щодо осіб.

9. Тлумачення кримінальних процесуальних норм.

10. Значення міжнародних нормативно-правових актів для кримінального процесу України.

 

 

Тема 3. Засади кримінального провадження

 

Питання для самоконтролю:

1. Як ви розумієте поняття “засада кримінального процесу”?

2. Чому йдеться мова про систему засад, а не про їх сукупність?

3. Які засади кримінального процесу проголошені у міжнародно-правових документах і як вони реалізуються в Україні?

4. Що таке конституційні засади, назвіть їх?

5. Які погляди щодо класифікації засад існують у спеціальній літературі?

6. Розкрийте зміст кожної з відомих вам засад.

7. У чому полягає засада публічності? Чи відрізняється вона від засади гласності?

8. Який зміст засади диспозитивності у кримінальному процесі?

9. Чи закріплена в законі засада презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини?

 

Змістовий модуль 2.

 

Тема 4. Суб’єкти кримінального процесу

 

Питання для самоконтролю:

1. Поняття суб’єктів кримінальної процесуальної діяльності.

2. Класифікація суб’єктів кримінального процесу.

3. Суд як орган правосуддя. Повноваження суду.

4. Роль і основні повноваження прокурора на всіх стадіях кримінального процесу.

5. Повноваження прокурора в суді.

6. Повноваження слідчого і керівника органу досудового розслідування.

7. Захисник у кримінальному провадженні, його права та обов`язки.

8. Обов’язкова участь захисника у кримінальному провадженні.

9. Обвинувачений, його права та обов`язки.

10. Підозрюваний, його права та обов`язки.

11. Потерпілий, його права та обов`язки.

12. Цивільний позивач та цивільний відповідач у кримінальному процесі, їх права та обов`язки.

13. Представник потерпілого, цивільного позивача і цивільного відповідача. Їх права та обов`язки. Законний представник цивільного позивача.

14. Поняття свідка, його права та обов`язки в кримінальному провадженні.

15. Експерт у кримінальному процесі, права та обов`язки експерта.

16. Спеціаліст у кримінальному судочинстві, його права та обов`язки.

17. Понятий і його процесуальне становище.

 

Тема 5. Докази і доказування у кримінальному процесі

 

Питання для самоконтролю:

1. Поняття та елементи кримінального процесуального доказування?

2. Які норми складають доказове право?

3. Яким чином збираються докази та їх джерела?

4. За якими правилами перевіряються докази та їх джерела?

5. Які існують процесуальні правила оцінки доказів та їх процесуальних джерел?

б. Що означає належність і допустимість доказів та їх джерел?

7. У чому полягає зміст предмету кримінального процесуального доказування?

8. Що треба розуміти під межами і обсягом доказування у кримінальному процесі?

9. Хто відноситься до суб`єктів кримінального процесуального доказування і на кого покладений обов`язок доказування у кримінальному провадженні?

10. Що треба розуміти під доказами та їх процесуальними джерелами в кримінальному процесі?

11. Яка існує класифікація доказів та їх джерел у кримінальному процесі?

12. Хто вважається свідком у кримінальному процесі?

13. Які відомості складають предмет показань свідка і потерпілого?

14. У чому полягають правила оцінки показань свідка і потерпілого?

15. Які відомості складають предмет показань підозрюваного і обвинуваченого, в чому полягають їх різновидності і правила оцінки?

16. В яких випадках призначення експертизи в кримінальному провадженні є обов`язковим?

17. Що таке висновок експерта, його доказове значення.

18. Що являють собою речові докази і в чому полягає порядок їх зберігання.

 

 

Тема 6. Відшкодування шкоди у кримінальному процесі

 

Питання для самоконтролю:

1. Яка шкода підлягає відшкодуванню (компенсації) у кримінальному провадженні?

2. Хто має право на компенсацію шкоди за рахунок Державного бюджету України?

3. Які підстави для заявлення цивільного позову у кримінальному провадженні?

4. У чому полягають переваги спільного розгляду кримінального провадження та цивільного позову?

5. Який порядок пред’явлення цивільного позову в кримінальному провадженні?

6. Форма та зміст позовної заяви.

7. На кому лежить обов’язок доказування цивільного позову в кримінальному провадженні?

8. Якими процесуальними заходами забезпечується відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням?

9. Які рішення може ухвалити суд щодо цивільного позову, заявленого у кримінальному провадженні?

10. Які наслідки неприбуття в судове засідання цивільного позивача і цивільного відповідача чи їх представників?

 

 

Тема 7. Процесуальні строки і судові витрати

 

Питання для самоконтролю:

1. Процесуальні строки та їх значення у кримінальному процесі.

2. Яка існує класифікація строків у кримінальному процесі?

3. Який порядок встановлення процесуальних строків прокурором, слідчим суддею, судом?

4. Який порядок обчислення процесуальних строків?

5. У яких випадках процесуальні строки не вважаються пропущеними?

6. Які наслідки порушення процесуальних строків?

7. Який порядок поновлення процесуальних строків?

8. Що таке процесуальні витрати?

9. Які є види процесуальних витрат?

10. Який порядок зменшення розміру процесуальних витрат або звільнення від їх оплати, відстрочення та розстрочення процесуальних витрат.

11. Який процесуальний порядок розподілу процесуальних витрат?

12. Які витрати покладаються на державу?

 

 

Тема 8. Заходи забезпечення кримінального провадження

 

Питання для самоконтролю:

1. Визначте поняття заходів забезпечення кримінального провадження.

2 Які види заходів забезпечення кримінального провадження передбачено в КПК України?

3. Як заходи забезпечення кримінального провадження можна класифікувати?

4. Визначте поняття запобіжних заходів.

5. Які види запобіжних заходів визначено в КПК України?

6. Що є підставою застосування запобіжних заходів?

7. У чому суть запобіжного заходу − особисте зобов'язання?

8. Скільки поручителів може бути у підозрюваного, обвинуваченого?

9. У чому суть запобіжного заходу − застава?

10. Хто і за якими правилами визначає розмір застави?

11. У чому суть домашнього арешту як запобіжного заходу?

12. У яких кримінальних провадженнях може бути застосований запобіжний захід тримання під вартою?

13. З якого моменту обчислюється строк тримання під вартою?

14. Які види затримання передбачено в КПК України?

15. Які причини неприбуття особи на виклик є поважними?

16. До кого може бути застосований привід?

17. За що може бути накладене грошове стягнення?

18. Які документи можуть бути тимчасово вилученими?

19. Щодо кого може бути здійснено відсторонення від посади?

20. В чому полягає тимчасовий доступ до речей і документів?

21. На яке майно можна накладати арешт?

 

Приблизний перелік питань для ЗАЛІКУ:

1. Поняття та завдання кримінального провадження.
2. Поняття стадій кримінального процесу і їх система.
3. Кримінальне процесуальне право і його джерела.
4. Чинність кримінального процесуального закону в просторі, у часі і за колом осіб.
5. Кримінальна процесуальна норма, її структура і види.
6. Конституція України як джерело кримінального процесуального права.
7. Кримінальний процесуальний кодекс України: його структура і загальна характеристика.
8. Значення Рішень Європейського суду з прав людини для кримінального судочинства України.
9. Поняття і значення кримінальної процесуальної форми.
10. Поняття і види кримінальних процесуальних гарантій.
11. Кримінальні процесуальні відносини: поняття і зміст.
12. Кримінальні процесуальні акти: поняття, види і значення.
13. Поняття, значення і система засад (принципів) кримінального процесу.
14. Конституційні засади (принципи) кримінального процесу.
15. Презумпція невинуватості.
16. Принцип (засада) змагальності сторін у кримінальному провадженні.
17. Верховенство права і законність як засади (принципи) кримінального процесу.
18. Публічність як засада (принцип) кримінального процесу.
19. Диспозитивність у кримінальному провадженні.
20. Недоторканність житла та іншого володіння особи.
21. Доступ до правосуддя та обов’язковість судових рішень
22. Невтручання у приватне життя.
23. Таємниця спілкування.
24. Кримінальні процесуальні гарантії і їх види.
25. Забезпечення підозрюваному, обвинуваченому і засудженому права на захист.
26. Забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності.
27. Гласність і відкритість судового провадження та його повне фіксування технічними засобами.
28. Мова, якою здійснюється кримінальне провадження.
29. Поняття і класифікація суб’єктів кримінальної процесуальної діяльності.
30. Сторона обвинувачення.
31. Сторона захисту у кримінальному провадженні.
32. Суд як орган правосуддя.
33. Слідчий суддя та його повноваження.
34. Присяжний як носій судової влади.
35. Функції і повноваження прокурора в кримінальному процесі.
36. Секретар судового засідання і судовий розпорядник як учасники кримінального провадження.
37. Процесуальний статус слідчого.
38. Керівник органу досудового розслідування і його правове становище.
39. Правове становище оперативних підрозділів і їх співробітників у кримінальному провадженні.
40. Особи, які мають власний інтерес у кримінальній справі.
41. Підозрюваний, його права і обов’язки.
42. Обвинувачений в кримінальному процесі.
43. Потерпілий: поняття та процесуальний статус.
44. Захисник у кримінальному провадженні, його процесуальні права та обов’язки.
45. Експерт і спеціаліст в кримінальному процесі.
46. Свідок у кримінальному провадженні, його права і обов’язки.
47. Цивільний позивач і його представник у кримінальному провадженні.
48. Цивільний відповідач і його представник у кримінальному провадженні.
49. Законний представник підозрюваного, обвинуваченого і його процесуальні права та обов’язки.
50. Правове становище перекладача у кримінальному провадженні.
51. Понятий, його процесуальні права і обов’язки.
52. Заявник як учасник кримінального провадження.
53. Забезпечення безпеки учасників кримінального процесу.
54. Підстави і порядок відводу суддів та слідчих суддів.
55. Підстави і процесуальний порядок відводу прокурора.
56. Підстави і процесуальний порядок відводу слідчого.
57. Поняття і значення кримінального процесуального доказування.
58. Способи збирання доказів.
59. Перевірка й оцінка доказів.
60. Предмет, межі і суб’єкти доказування в кримінальному процесі.
61. Поняття і класифікація доказів.
62. Належність та допустимість доказів.
63. Показання як джерела доказів у кримінальному провадженні.
64. Речові докази у кримінальному провадженні.
65. Документи як джерела доказів у кримінальному провадженні
66. Висновок експерта в кримінальному процесуальному доказуванні.
67. Використання оперативно-розшукової інформації при здійсненні кримінального процесуального доказування.
68. Заходи забезпечення кримінального провадження: поняття, види і значення.
69. Правила застосування заходів забезпечення кримінального провадження.
70. Виклик і привід у кримінальному провадженні.
71. Накладення грошевого стягнення у кримінальному провадженні.
72. Тимчасове обмеження у користуванні спеціальним правом.
73. Поняття, підстави і мета застосування запобіжних заходів.
74. Порядок обрання, зміни і скасування запобіжного заходу.
75. Тримання під варту як запобіжний захід.
76. Застава як запобіжний захід.
77. Домашній арешт як запобіжний захід.
78. Особиста порука як запобіжний захід.
79. Особисте зобов’язання як запобіжний захід.
80. Затримання особи як запобіжний захід
81. Забезпечення відшкодування шкоди, завданої злочином.
82. Цивільний позов у кримінальному провадженні.
83. Відсторонення особи від посади на час кримінального провадження.
84. Підстави і порядок тимчасового вилучення майна у кримінальному провадженні.
85. Тимчасовий доступ до речей і документів.
86. Арешт майна під час кримінального провадження.
87. Кримінальні процесуальні строки та їх види.
88. Порядок обчислення кримінальних процесуальних строків.
89. Кримінальні процесуальні витрати та їх види.
90. Порядок визначення розміру і стягнення судових витрат у кримінальному провадженні.

 

13. Навчально-методичне та матеріально-технічне забезпечення

навчальної дисципліни

Викладання дисципліни забезпечено текстами фондових лекцій, мультимедійними матеріалами для проведення лекційних занять, ролевими іграми, передбаченими тематичним планом.

 

 

 

14. Навчально-методичні матеріали для лекцій

 

Тема 1. Поняття, суть і завдання кримінального процесу

План:

1. Поняття, суть і завдання кримінального процесу. Історичні форми кримінального процесу.

2. Поняття стадії кримінального процесу. Система стадій кримінального процесу, їх загальна характеристика, завдання та особливості.

3. Кримінально-процесуальні функції, їх види і значення.

4. Гарантії у кримінальному судочинстві, їх характеристика. Кримінально-процесуальні акти, їх види і значення.

 

Для захисту особи, суспільства і держави від кримінальних правопорушень, забезпечення того, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, необхідно встановити фактичні обставини кримінального правопорушення, винуватість особи у його вчиненні та інші обставини, що мають значення для кримінального провадження. У цьому аспекті на основі багаторічного досвіду історично сформувалась чітко визначена системна діяльність у сфері розслідування кримінальних правопорушень, здійснення правосуддя у кримінальному провадженні та виконання судових рішень. Ця діяльність у загальному виді і є кримінальним процесом.

Враховуючи надзвичайно важливе значення кримінального судочинства у розбудові демократичної правової держави, необхідність реформування кримінального процесу України відповідно до міжнародних принципів та цінностей судочинства, що обумовлюється не лише практичною необхідністю здійснення таких кроків всередині нашої держави, а й потребою виконання Україною взятих на себе міжнародних зобов’язань, Указом Президента України від 8 квітня 2008 року № 311 було схвалено Концепцію реформування кримінальної юстиції України, а 13 квітня 2012 року Верховною Радою України прийнято новий Кримінальний процесуальний кодекс України. Він покликаний удосконалити правове регулювання у сфері кримінального судочинства, привнести у нього європейські цінності та принципи, перетворити неухильне дотримання прав людини у ключову ідею всього кримінального процесу, а також забезпечити реальну, а не задекларовану рівність процесуальних можливостей сторін кримінального провадження та утвердити змагальність процесу.

Кримінальний процес належить до числа тих навчальних дисциплін, які посідають провідне місце у професійній підготовці юристів різної спеціалізації. У реальному житті практично кожному випускникові юридичного закладу освіти так чи інакше доведеться зіткнутися з фактами злочинів. Тому глибоке вивчення кримінально-процесуального права та теорії кримінального процесу – одна з основних умов успішної роботи на посадах слідчих, прокурорів, суддів, адвокатів, співробітників оперативних підрозділів органів внутрішніх справ та в інших сферах правозастосовчої діяльності. Важливо й те, що сам кримінальний процес дозволяє поглибити уявлення про істину, законність та справедливість, вчить уважному і чуйному ставленню до людини, навіть якщо вона переступила межу, дозволену законом.

Термін «процес» походить від латинського «processus» й означає рух, діяльність, просування вперед. У правозастосовчій діяльності ці слова набувають іншого, дещо відмінного від буквального змісту значення, а саме: кримінальне провадження (досудове і судове) щодо кримінальних правопорушень (кримінальних проступків і злочинів). У цьому аспекті як синонім вживається поняття «кримінальне судочинство».

Поняття «кримінальний процес» вживають у таких значеннях.

Кримінальний процес як специфічний вид діяльності – це врегульована кримінально-процесуальним законом діяльність органів досудового розслідування, прокуратури і суду за участю інших фізичних та юридичних осіб, спрямована на розслідування кримінальних правопорушень, викриття осіб, які їх вчинили, здійснення правосуддя у кримінальному провадженні, а також на вирішення питань, пов’язаних із виконанням судових рішень.

Кримінальний процес як галузь права (кримінальне процесуальне право) – це одна із галузей права України, сукупність правових норм, що регулюють діяльність органів досудового розслідування, прокуратури і суду, а також інших фізичних та юридичних осіб, що залучаються у сферу кримінального судочинства, під час кримінального провадження.

Кримінальний процес як галузь науки – це галузь правової науки, предметом дослідження якої є кримінально-процесуальне право, практика його застосування, а метою – вироблення рекомендацій щодо удосконалення законодавства та практики діяльності суб’єктів кримінального процесу.

Кримінальний процес як навчальна дисципліна – це дисципліна, яку вивчають у вищих навчальних закладах юридичного профілю, предметом якої є кримінально-процесуальне законодавство, практика його застосування, а також наука кримінального процесу.

кримінальний процес (кримінальне судочинство) – це діяльність уповноважених суб’єктів, спрямована на захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, забезпечення невідворотності кримінальної відповідальності та реалізацію інших норм кримінального закону, охорону прав та законних інтересів учасників кримінального провадження та вирішення інших завдань, які поставлені перед нею, що здійснюється на підставах і в порядку, передбачених кримінальним процесуальним законом.

Кримінальний процес (кримінальне судочинство) – це діяльність уповноважених суб’єктів, спрямована на захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, забезпечення невідворотності кримінальної відповідальності та реалізацію інших норм кримінального закону, охорону прав та законних інтересів учасників кримінального провадження та вирішення інших завдань, які поставлені перед нею, що здійснюється на підставах і в порядку, передбачених кримінальним процесуальним законом.

Завданнями кримінального процесу є:

1) захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень;

2) охорона прав та законних інтересів учасників кримінального провадження;

3) забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Стадії кримінального процесу – це відносно самостійні етапи кримінально-процесуальної діяльності, що характеризуються безпосередніми завданнями, специфічним колом суб’єктів процесуальної діяльності, властивою їм кримінально-процесуальною формою та підсумковими рішеннями.

Система стадій кримінального процесу:

досудове розслідування;

підготовче провадження;

судовий розгляд;

провадження з перегляду судових рішень;

виконання судових рішень;

Кримінально-процесуальна форма – це визначений законом порядок кримінального провадження загалом, порядок виконання окремих процесуальних дій та порядок прийняття процесуальних рішень. Кримінально-процесуальна форма є уніфікованою, а у деяких випадках, встановлених законом, диференційованою.

Кримінально-процесуальна форма створює визначений, детально врегульований і обов’язковий режим кримінального провадження. Цей порядок є єдиним (уніфікованим) для усіх кримінальних проваджень, що є гарантією дотримання прав суб’єктів кримінального процесу. Проте у деяких випадках законодавець встановлює особливі порядки провадження – диференційовані форми (залежно від суб’єкта суспільно небезпечного діяння або характеристик кримінального провадження).

Особливу (диференційовану) форму (порядок) кримінального провадження становлять:

- кримінальне провадження на підставі угод (гл. 35 КПК);

- кримінальне провадження у формі приватного обвинувачення (гл. 36 КПК);

- кримінальне провадження щодо окремої категорії осіб (гл. 37 КПК);

- кримінальне провадження щодо неповнолітніх (гл. 38 КПК);

- кримінальне провадження щодо застосування примусових заходів медичного характеру (гл. 39 КПК);

- кримінальне провадження, яке містить відомості, що становлять державну таємницю (гл. 40 КПК);

- кримінальне провадження на території дипломатичних представництв, консульських установ України, на повітряному, морському чи річковому судні, що перебуває за межами України під прапором або з розпізнавальним знаком України, якщо це судно приписано до порту, розташованого в Україні (гл. 41 КПК).

Значення кримінально-процесуальної форми полягає в такому:

- вона забезпечує дотримання режиму законності в кримінальному процесі;

- створює необхідні умови для швидкого, повного та неупередженого кримінального провадження;

- забезпечує захист прав і законних інтересів осіб, які беруть участь у кримінальному провадженні;

- сприяє забезпеченню виховного впливу кримінального процесу;

- забезпечує єдиний порядок кримінального провадження.

Функції кримінального процесу (кримінально-процесуальні функції) – це визначені законом основні напрями кримінально-процесуальної діяльності. Основними кримінально-процесуальними функціями є: 1) функція обвинувачення; 2) функція захисту; 3) функція вирішення кримінального провадження по суті (правосуддя).

Кримінально-процесуальні правовідносини – це врегульовані кримінальним процесуальним законом суспільні відносини, що виникають і розвиваються у зв’язку зі здійсненням кримінального провадження. Специфічною особливістю кримінально-процесуальних правовідносин є участь у них представника держави, наділеного владними повноваженнями. Без владного начала в кримінально-процесуальних правовідносинах неможливий розвиток кримінального судочинства, виконання завдань, що стоять перед ним.

Кримінально-процесуальні гарантії – це передбачені кримінальним процесуальним законом засоби забезпечення ефективного здійснення кримінального судочинства, виконання його завдань. Систему кримінально-процесуальних гарантій становлять: 1) кримінально-процесуальна форма; 2) принципи кримінального процесу; 3) процесуальний статус учасників кримінального процесу; 4) можливість застосування заходів забезпечення кримінального провадження; 5) прокурорський нагляд; 6) судовий контроль; 7) відомчий контроль; 8) інститут оскарження дій, рішень і бездіяльності органів і посадових осіб, що здійснюють кримінальне провадження; 9) юридична відповідальність учасників кримінального процесу та інші.

Процесуальний акт - поняття складне, яке включає в себе не тільки певні дії суб’єктів кримінального провадження, що виконуються ними в процесі здійснення своїх повноважень, а й кримінально-процесуальні документи, що складаються при цьому. Кримінально-процесуальні документи – це письмові документи, складені на підставі кримінально-процесуального закону уповноваженим на те суб’єктом у зв’язку із виконанням процесуальних дій або прийняттям процесуальних рішень, у якому зафіксована інформація про хід і результати кримінально-процесуальної діяльності.

Основними видами кримінально-процесуальних документів є: постанова, протокол, ухвала, вирок, обвинувальний акт.

 

 

Тема 2. Кримінальний процесуальний закон

План:

1. Кримінальне процесуальне право – самостійна галузь права. Джерела кримінального процесуального права України.

2. Структура Кримінального процесуального кодексу України. Поняття, структура і види кримінальних процесуальних норм.

3. Чинність кримінального процесуального закону у просторі, часі і щодо осіб.

4. Значення рішень Конституційного Суду України, роз’яснень Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ для кримінального провадження.

5. Застосування кримінального процесуального закону за аналогією.

 

Провадження у кримінальних справах у відповідності з Конституцією Україні повинно здійснюватись виключно у порядку, який встановлюється зако­ном. Таким систематизованим законом, що визначає права і обов'язки учасників кримінально-процесуальних відносин та порядок провадження у кримінальних справах, є цей Кримінально-процесуальний кодекс України.

Кримінально-процесуальне право є обов'язковим компонентом, важливою ланкою всієї системи права в Україні.

Правильне розуміння кримінально-процесуального права є необхідною умовою для відмежування цього поняття від інших, подібних до нього.

У судовій практиці при вирішенні конкретних справ виникають такі ситуації, коли виконання приписів процесуальних норм тягне за собою порушення норм матеріального права, і навпаки. Проте кримінально-процесуальним законом не передбачено, як повинен діяти в таких випадках суд. У результаті, зустрічаючись з подібними колізіями, суди чинять по-різному, але в більшості випадків судова практика надає перевагу процесуальному закону.

Кримінальне судочинство являє собою сферу суспільних відносин, у якій панує правова форма регулювання. Однак, воно відрізняється і тим, що застосування норм закону в багатьох випадках ґрунтується на моральних нормах. Норми права в кримінально-процесуальному законодавстві визначають порядок діяльності, повноваження посадових осіб, статус учасників процесу, характер і порядок прийняття й оскарження рішень та інш. Але варто звернути увагу, що кримінально-процесуальний закон не дає повної свободи в розпорядженні процесуальними правами.

Тому виникає необхідність у додатковому регулюванні дії суб'єктів кримінально-процесуального доказування. Таке додаткове регулювання обумовлюється особливостями цієї форми суспільних відносин, де суб'єкти кримінально-процесуального доказування для досягнення цілей слідчої діяльності розкриття злочину наділені значними владними повноваженнями. Іншою особливістю процесу розслідування кримінальних справ є також і те, що закон не дає чіткої регламентації всіх засобів і методів проведення слідчих дій. Багато питань процесу розслідування не мають конкретного визначення в законі й у цьому плані гостро встає проблема: якими засобами буде відбуватися досягнення цілей кримінального судочинства. У зв'язку з цим, А.Ф. Коні писав: “В кожній судовій дії поряд із питанням, що варто провести, виникає питання “як” це провести”.

Панування правової форми регулювання в кримінальному процесі зовсім не означає, що мораль, як форма суспільної свідомості, зовсім витиснута з його норм, і що моральні вимоги діють у цій сфері лише винятково через правові розпорядження. Мова йде про складну взаємодію норм права і моралі в процесі розслідування кримінальних справ.

Характеризуючи специфіку права і його соціальних функцій, Л.С. Явич підкреслював, що право не може бути очищене від моралі, відокремлено відділене від впливу її норм. “Цинічно зневажаючи загальнолюдськими категоріями справедливості, правди і неправди, добра і зла, законодавці і судді не можуть боротися зі злочинами, виправляти вдачі людей, зміцнювати престиж права і правосуддя”.

Багато норм кримінально-процесуального законодавства, визначаючи правові гарантії охорони моральних цінностей особистості, чітко визначають поведінку слідчого, прокурора, судді (наприклад, заборонено домагатися показань обвинувачуваного й інших осіб, що беруть участь у справі, шляхом насильства, погроз і інших незаконних дій). Однак, законом заборонені тільки ті дії або способи їхнього здійснення, що явно і при будь-яких умовах суперечать моралі.

Можна виділити такі ознаки кримінально-процесуального закону:

1) це акт, що має найвищу юридичну силу;

2) він формулює принципи і регулює процедуру кримінального судочинства;

3) він регламентує діяльність учасників процесу, надаючи їм певні права й обов'язки;

4) цей акт націлений на вирішення завдань кримінального процесу.

Зовнішньою, документальною формою кримінально-процесуального закону є нормативні акти, які можна класифікувати за різними підставами:

1) за юридичною силою — закони (КПК) і підзаконні акти (наприклад, Інструкція про порядок прийому, реєстрації, обліку та розгляду в органах, підрозділах та установах внутрішніх справ України заяв, повідомлень та іншої інформації про злочини і пригоди);

2) за сферою дії — загальнообов'язкові, спеціальні, локальні;

3) за ступенем загальності правових норм — загальні та норми, що конкретизують;

4) за характером волевиявлення — норми, що встановлюють, норми, що змінюють, і норми, що скасовують;

5) за часом дії — визначено-строкові та невизначено-строкові;

6) за суб'єктами нормотворчості — видані Верховною Радою України, Президентом України, Кабінетом Міністрів України, міністерствами, відомствами.

Слід також пам'ятати, що на відміну від кримінального застосування кримінально-процесуального закону за аналогією є можливим і необхідним, оскільки кримінально-процесуальне законодавство має чимало прогалин. Звичайно, в міру внесення змін і доповнень до кримінально-процесуального закону цих прогалин стає все менше, однак вимога щодо усунення цих прогалин в повному обсязі є нереальною і нездійсненною. Тому ті аспекти кримінально-процесуальної діяльності, що не врегульовано законодавцем, регулюються за аналогією іншими нормами кримінально-процесуального закону.

Система кримінально-процесуального законодавства.

Кодекс складається з 9 розділів і 36 глав, які умовно по­діляють на Загальну та Особливу частини. До Загальної частини входить перший розділ Кодексу "Загальні положення", який об'єднує норми, що стосуються усіх стадій і форм провадження кримінальних справ. Особлива частина об'єднує інші розділи Кодексу, в яких містяться норми, що регламентують кожну стадію провадження.

Кримінально-процесуальний кодекс є найважливішим, але не єдиним законом, що регламентує провадження у криміналь­них справах. До законодавчих актів, що входять до кримінально-процесуального законодавства слід віднести:

1. Про адвокатуру: Закон України від 19 грудня 1992 року.
2. Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві: Закон України від 23 грудня 1993 р.
3. Про міліцію: Закон України  від 20 грудня 1990 року.
4. Про оперативно-розшукову діяльність: Закон України від 18 лютого 1992р.
5. Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю: Закон України від 30 червня 1993 р.
6. Про попереднє ув`язнення: Закон України від 30 червня 1993 р.
7. Про прокуратуру: Закон України від 5 листопада 1991 р. 
8. Про статус суддів: Закон України від 15 грудня 1992 року.
9. Про судоустрій та статус суддів. Закон України від 7 липня 2010 р.

Окремого розгляду під час вивчення системи кримінально-процесуального законодавства потребують постанови Пленумів Верховного Суду та Вищого спеціалізованого Суду з розгляду цивільних та кримінальних справ України. Від часу набрання чинності нового КК України з'явилося чимало Законів України, якими внесено зміни та доповнення до чинного кримінального законодавства. У зв'язку з цим набуває актуальності питання правозастосовного тлумачення закону про кримінальну відповідальність. 

Постанови ПВСпУ є роз'ясненнями, в котрих дається тлумачен­ня кримінально-правових норм і які орієнтують судову практику на правильне застосування чинного законодавства. Це сприяє усуненню прогалин і недоліків у кримінальному законодавстві. При цьому в постановах ПВСпУ йдеться про легітимні повноваження, якими законодавець наділив судові органи - правом видавати певні роз'яснення щодо положень, які не відображені чи нечітко закріплені в кримінально-правових нормах. Набуваючи форми постанов, роз'яснення ПВСпУ мають загальний характер і не підміняють законів.

Особливістю кримінально-процесуальної діяльності є досить детальна регламентація її нормами кримінально-процесуального права. У зв'язку з цим для теорії і практики кримінального судочинства набуває великого значення розробка питань про те, як у правовій нормі формулюється державна воля, якими засобами досягається поєднання її з волею суб'єктів правовідносин, яким є шлях найбільш ефективного впливу правової норми на суспільні відносини для одержання найкращого практичного результату.

Частина цих питань може бути з'ясована при розгляді видів і структури кримінально-процесуальних норм.

Кримінально-процесуальна норма як загальноправова норма має такі особливі риси:

1) це загальновизнане правило поведінки, що формулюється державою і має загальнообов'язковий характер (положення норм права повинні сприйматися як безумовна вказівка до дій, що виходить з державних структур, і не підлягають обговоренню або оцінці з приводу їх доцільності чи раціональності);

2) це формально визначене правило поведінки (в нормі закріплюються права й обов'язки учасників відносин, а також санкції за порушення встановлених норм: приписи норм повинні виконуватися в тому обсязі, в якому вони формально закріплені);

3) це правило поведінки загального характеру (правило поведінки адресовано не конкретній особі, а поширюється на всіх, хто стає учасником відносин, що регламентується нормою права);

4) це правило поведінки, що набуває характеру нормативності у чітко встановленому порядку (норма стає такою тоді, коли вона видається вповноваженим на те органом у межах його компетенції і в рамках встановленої процедури, тобто з додержанням порядку розробки, обговорення, прийняття, набуття чинності, зміни та відміни дії і змісту норм);

5) це правило, здійснення якого забезпечується державою (держава створює реальні умови і засоби, що сприяють безперешкодному здійсненню правил поведінки, а також створюються засоби заохочення, переконання, примусу і санкцій за невиконання вимог).

Кримінально-процесуальна норма — це встановлене законом правило чи порядок діяльності або поведінки учасників кримінального судочинства, яке забезпечується силою державного примусу.

Кримінально-процесуальна норма як загальноправова норма має такі особливі риси:

1) це загальновизнане правило поведінки, що формулюється державою і має загальнообов'язковий характер (положення норм права повинні сприйматися як безумовна вказівка до дій, що виходить з державних структур, і не підлягають обговоренню або оцінці з приводу їх доцільності чи раціональності);

2) це формально визначене правило поведінки (в нормі закріплюються права й обов'язки учасників відносин, а також санкції за порушення встановлених норм: приписи норм повинні виконуватися в тому обсязі, в якому вони формально закріплені);

3) це правило поведінки загального характеру (правило поведінки адресовано не конкретній особі, а поширюється на всіх, хто стає учасником відносин, що регламентується нормою права);

4) це правило поведінки, що набуває характеру нормативності у чітко встановленому порядку (норма стає такою тоді, коли вона видається уповноваженим на те органом у межах його компетенції і в рамках встановленої процедури, тобто з додержанням порядку розробки, обговорення, прийняття.

      

Кримінально-процесуальний закон, як і будь-який закон, має власні правила дії в часі, просторі й стосовно осіб. Вони викладенні у ст. 3 КПК України.

Дія кримінально-процесуального закону в просторі може бути територіальною й екстериторіальною.

Територіальна чинність кримінально-процесуального закону окреслена територією України та визначається державним суверенітетом. Провадження у кримінальних справах на території України здійснюється за правилами Кримінально-процесуального кодексу України незалежно від місця вчинення злочину.

Екстериторіальна дія закону регулюється міжнародними договорами та передбачає поширення законодавства певної держави за межі її території. Так, провадження в кримінальних справах про злочини, вчинені на повітряному, морському чи річковому судні, що перебуває поза межами України під прапором або розпізнавальним знаком України, здійснюється згідно з кримінально-процесуальним законодавством України, якщо інше не перед­бачено міжнародними договорами.

Чинність кримінально-процесуального закону в часі може бути прямою та зворотною. Пряма дія закону полягає в тому, що при провадженні у кримінальній справі застосовується кримінально-процесуальний закон, який діє під час провадження дізнання, досудового слідства чи судового розгляду справи.

За загальним правилом, закон зворотної сили не має (ст. 58 Конституції України). Проте кримінально-процесуальний закон, згідно з яким покращується становище учасників процесу (надаються нові додаткові права, скасовуються певні обмеження тощо), має зворотну силу, тобто поширюється на ті кримінально-процесуальні відносини, що виникли до його прийняття.

Чинність кримінально-процесуального закону щодо осіб характеризується загальним правилом: закон діє стосовно всіх осіб, які перебувають на території його дії та є суб'єктами відносин, котрі він регулює. Дія кримінально-процесуального закону поширюється на всіх громадян України, осіб без громадянства й іноземних громадян, окрім осіб, які користуються правом дипломатичної недоторканності (дипломатичним імунітетом).

 

ТЕМА 3.  Засади кримінального провадження

План:

1. Поняття, значення і класифікація засад кримінального провадження.

2. Засади кримінального провадження.

Висновки

 

При вивченні цієї теми потрібно мати на увазі, що вона є однією з основних тем з курсу кримінального процесу. Складнощі у засвоєні питань теми у курсантів можуть виникнути через великий обсяг правової інформації, що зумовлено дискусійними поглядами науковців на природу засад кримінального судочинства, визначення їх поняття і системи, в яку відповідно до Кримінального процесуального кодексу від 13 квітня 2012 року віднесено двадцять дві засади.

Виходячи з того, що в КПК не визначено чіткого поняття «засад (принципів) кримінального процесу», по даному питанню існують три основні точки зору науковців:

1.Принципи (засади) кримінального процесу – це такі основоположні засади, які закріплено в законі (М.Л. Якуб, Михеєнко М.М. та ін.)

2.Принципи (засади) кримінального судочинства – це керівні ідеї та відправні начала, які закріплені в законі, а також ті, які не дістали такого закріплення в правових нормах, але випливають з них (П.І. Репешко та ін.).

3.Принципи (засади) кримінального процесу – це такі положення та керівні ідеї, які не потребують обов’язкового законодавчого закріплення та оформлення (В.М. Савицький, В.Т. Томін та інш.)

Пануючою в теорії вважається перша з наведених точок зору, згідно з якою до засад (принципів) слід відносити лише положення, які закріплені в правових нормах.

Слід уяснити, що засади (принципи) виражають домінуючі в державі політичні та правові ідеї, які стосуються завдань, способу формування і здійснення кримінального судочинства, тобто положення, які визначають головні, найважливіші моменти устрою й діяльності суб'єктів кримінального судочинства. Порушення будь-якої з засад означає незаконність рішення в справі та обов'язково тягне за собою його скасування.

Треба пам'ятати, що за обсягом змісту і сферою дії засади кримінального процесу іноді значно розрізняються, але відмінність ця швидше суто кількісна, а не якісна. Тому засади не можна поділяти на основні й неосновні, головні і другорядні. Тільки реалізація всіх засад в їх сукупності, в системі, у взаємозв'язку і взаємодії може привести до виконання завдань кримінального судочинства.

 

Засади кримінального процесуального права – це закріплені в правових нормах вихідні положення, що відбивають панівні в державі політичні та правові ідеї і визначають сутність організації і діяльності державних органів щодо здійснення кримінального провадження.

Ознаки засад кримінального процесуального права:

1)вони втілені у формі правових норм. Не можна вважати принципами ті наукові та політичні ідеї, що не дістали відображення у нормах права;

2)норми-принципи є не вивідними, а навпаки – із них виводяться всі інші норми кримінально-процесуального права (які перебувають «під нормами-принципами»);

3)вони є найзагальнішими, фундаментальними правовими положеннями;

4)на їх основі побудована і діє вся кримінально-процесуальна система (ця ознака принципів характеризує процес із середини);

5)вони характеризують кримінальний процес у цілому – ззовні;

6)норми-принципи діють на всіх або на більшості стадій кримінального процесу і обов'язково в його центральній стадії – судовому розгляді кримінальної справи;

7)порушення одного принципу, як правило, призводить до порушення інших принципів і тим самим до порушення законності при провадженні у кримінальній справі;

8)недотримання хоча б одного принципу спричиняє скасування прийнятих у справі рішень та інші негативні наслідки.

Значення засад кримінального процесуального права полягає в тому, що вони є:

1)гарантією дотримання прав і законних інтересів особи в кримінальному процесі;

2)гарантією прийняття законних і обґрунтованих рішень у кримінальній справі;

3)вихідними положеннями для тлумачення окремих кримінально-процесуальних норм;

4)засобом, завдяки якому досягається упорядкованість у розв’язанні питань, щодо яких є прогалини в праві, та у випадках застосування кримінально-процесуального права за аналогією;

5)підґрунтям для вирішення всіх суперечностей, що виникають під час провадження у кримінальній справі.

Усі засади кримінального процесу тісно пов'язані між собою, взаємно обумовлюють один одного, а тому утворюють систему. В свою чергу, в цій системі можна виокремити засади, що мають однакові ознаки. В процесуальній літературі залежно від певних ознак засади кримінально-процесуального права поділяють на кілька груп.

За юридичною силою джерела, в якому їх закріплено:

-      конституційні – в Конституції України (головним чином у розділі 2 та в ст. 129);

-    спеціальні (інші) – в інших законах, передусім, у КПК.

Поділ засад процесу на конституційні та спеціальні зовсім не означає, що одні із них (конституційні) є головними, а інші (спеціальні) – другорядними. Всі вони мають у кримінальному процесі однакові юридичну силу і значення.

Залежно від поширеності на функціональні частини кримінально-процесуальної діяльності розрізняють засади:

-     обвинувачення (переслідування);

-     захисту;

-     правосуддя (вирішення справи).

Залежно від поширеності на галузі права засади поділяють на:

-    загальноправові, тобто ті, що діють у всіх галузях права (наприклад, засада законності), але виявляються з певними особливостями в кримінально-процесуальному праві;

-    міжгалузеві – діють у кількох галузях права (наприклад, засада змагальності) і також по-особливому – в кримінально-процесуальному праві;

-     галузеві – діють лише в межах кримінального процесу (наприклад, засада розумності строків).

 

Залежно від організаційної побудови кримінального процесу засади поділяють на:

-  суто організаційні (наприклад, призначення слідчих і прокурорів, централізація та єдиноначальність у системі органів прокуратури, виборність і призначення суддів тощо)

-  організаційно-функціональні (наприклад, засада одноособовості і колегіальності, нагляду вищестоящих суддів за судовою діяльністю нижчестоящих)

-   функціональні, суто кримінально-процесуальні (наприклад, засада презумпції невинуватості, змагальності тощо).

Засада верховенства права - це кримінально-процесуальне положення, яке полягає в тому, що людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Дана засада закріплена в ст. 8 Конституції України та ст. 8 КПК. Відповідно до ст. 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Принцип верховенства права означає, що у правовій державі має панувати закон, а не інтереси осіб, у руках яких у певний момент перебуває влада; функції держави полягають у регулюванні відносин між усіма суб’єктами права на основі закону.

Засада законності в кримінальному провадженні – це вимога точного і неухильного застосування законів органами досудового розслідування, прокуратури, суду, дотримання (виконання) всіма іншими суб'єктами кримінального провадження, державними і недержавними установами й організаціями, посадовими особами, громадянами приписів Конституції України, законів і відповідних нормативних актів.

Зміст засади кримінального провадження полягає, в тому, що:

1. Під час кримінального провадження суд, слідчий суддя, прокурор, начальник органу досудового розслідування, слідчий, інші службові особи органів державної влади зобов'язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, КПК, міжнародних договорів України, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства.

2. Прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий зобов'язані всебічно, повно і неупереджено дослідити обставини кримінального провадження, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують підозрюваного, обвинуваченого, а також обставини, що пом'якшують чи обтяжують його покарання, надати їм належну правову оцінку та забезпечити прийняття законних і неупереджених процесуальних рішень.

3. Закони та інші нормативно-правові акти України, положення яких стосуються кримінального провадження, повинні відповідати КПК. При здійсненні кримінального провадження не може застосовуватися закон, який суперечить КПК.

4. У разі якщо норми КПК суперечать міжнародному договору України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, застосовуються положення відповідного міжнародного договору.

5. Кримінальне процесуальне законодавство застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

6. У випадках, коли положення КПК не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, встановлені ч. 1 ст. 7 КПК.

Засада рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом. У статті 1 Загальної декларації прав людини проголошено, що всі люди народжуються вільними й є рівними за своєю гідністю та правами. Вони наділені розумом і совістю та повинні діяти один щодо одного в дусі братерства. Кожна людина має всі права і всі свободи, проголошені цією Декларацією, незалежно від раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних або інших переконань, національного чи соціального походження, майнового, станового або іншого становища (ст. 2).

Конституція України закріплює основні засади правового статусу людини і громадянина в Україні, тобто ті провідні ідеї, що покладені в основу змісту й умов реалізації прав та обов'язків людини і громадянина в нашій державі. Передусім це стосується частин 1, 2 ст. 24 Конституції України, відповідно до яких: «Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками». Крім того, ч. 2 ст. 21 Конституції України закріплює засаду невідчужуваності та непорушності прав і свобод людини. Відповідно до цієї засади не допускається не тільки відчуження прав і свобод, якими людина володіє, а й обмеження їхнього змісту, створення перешкод для їх реалізації тощо. Дані положення повною мірою поширюються і на передбачені кримінально-процесуальним законом права суб'єктів кримінального провадження.

Засада поваги до людської гідності під час кримінального провадження (Стаття 11) означає, що органи та посадові особи, які здійснюють кримінальне судочинство обмежуються в виборі засобів проведення процесуальних дій та повинні забезпечувати людську гідність особи, уникати застосування її приниження.

Реалізація поваги до людської гідності забезпечується запровадження певних правил (заборон) під час здійснення кримінального судочинства:

- заборона під час кримінального провадження піддавати особу катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує її гідність, поводженню чи покаранню,

- вдаватися до погроз застосування такого поводження,

- утримувати особу у принизливих умовах, примушувати до дій, що принижують її гідність;

- надання права кожної особі  захищати усіма засобами, що не заборонені законом, свою людську гідність, права, свободи та інтереси, порушені під час здійснення кримінального провадження.

Засада забезпечення права людини на свободу та особисту недоторканність означає, що під час кримінального провадження ніхто не може триматися під вартою, бути затриманим або обмеженим у здійсненні права на вільне пересування в інший спосіб через підозру або обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення, інакше як на підставах та в порядку, передбачених КПК. Право на свободу і особисту недоторканність є одним із основних прав особи, яке гарантується як міжнародно-правовими актами про права людини, так і Конституцією України, Кримінально-процесуальним кодексом.

Кожен, кого затримано через підозру або обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення або інакше позбавлено свободи, повинен бути в найкоротший строк доставлений до слідчого судді для вирішення питання про законність та обґрунтованість його затримання, іншого позбавлення свободи та подальшого тримання. Затримана особа негайно звільняється, якщо протягом сімдесяти двох годин з моменту затримання їй не вручено вмотивованого судового рішення про тримання під вартою.

Засада недоторканності житла чи іншого володіння особи полягає у тому, що не допускається проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку інакше як за вмотивованим судовим рішенням, крім випадків, передбачених КПК (ст. 13 КПК). Право на недоторканність житла покликане забезпечувати свободу особи від незаконних вторгнень у сферу її особистого життя і гарантується особі незалежно від того, є вона громадянином України, іноземцем чи особою без громадянства. Недоторканність житла передбачає недопустимість проникнення будь-яких суб'єктів до житла без згоди осіб, які в ньому проживають.

Засада невтручання у приватне життя (ст. 15 КПК). У ст. 32 Конституції України закріплено, що ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України. Відповідно до Рішення Конституційного Суду № 2-рп/2012 від 20.01.2012 року, інформацією про особисте та сімейне життя особи є будь-які відомості та/або дані про відносини немайнового та майнового характеру, обставини, події, стосунки тощо, пов’язані з особою та членами її сім’ї, за винятком передбаченої законами інформації, що стосується здійснення особою, яка займає посаду, пов’язану з виконанням функцій держави або органів місцевого самоврядування, посадових або службових повноважень. Така інформація про особу є конфіденційною. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Засада таємниці спілкування є формою втілення у кримінально-процесуальне законодавство положень статей 31 Конституції України, а також узгоджується із ст. 17 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, яка передбачає:

Зміст цієї засади полягає в тому, що:

1. Під час кримінального провадження кожному гарантується таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції, інших форм спілкування.

2. Втручання у таємницю спілкування можливе лише на підставі судового рішення, у випадах, передбачених КПК, з метою виявити та запобігти тяжкому чи особливо тяжкому злочину, встановити його обставини, особу, яка вчинила злочин, якщо іншими способами неможливо досягти цієї мети.

3. Інформація, отримана внаслідок втручання у спілкування, не може бути використана інакше як для вирішення завдань кримінального судочинства.

Засада недоторканості права власності. Стаття 41 Конституції України передбачає, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об'єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Засада презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини.

Юридичний зміст цієї засади полягає у такому:

• ніхто не зобов'язаний доводити свою винуватість у вчиненні злочину або меншу винуватість, або наявність обставин, що виключають кримінальну відповідальність особи;

• обов'язок доведення винуватості особи покладено на слідчого, прокурора, а у справах приватного обвинувачення - на потерпілого чи його представника;

• заборонено перекладати обов'язок доведення на обвинуваченого, домагатися його показань шляхом насильства, погроз та інших незаконних заходів;

• обвинувачення не може ґрунтуватися на засадах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях;

• усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь;

• недоведеність участі обвинуваченого у вчиненні злочину в юридичному відношенні означає його невинуватість і тягне за собою закриття кримінального провадження на досудовому слідстві і постановлення виправдувального вироку в стадії судового розгляду;

• факт притягнення особи до участі у справі як підозрюваної, обвинуваченої, обрання щодо неї запобіжного заходу не повинні розцінюватися як доказ її винуватості;

• до остаточного вирішення кримінальної справи й офіційного визнання особи винною у вчиненні злочину з нею не можна поводитися як з винною, а також публічно, в засобах масової інформації та в будь-яких офіційних документах стверджувати, що ця особа є злочинцем.

Засада свободи від самовикриття та право свідчити проти близьких родичів та членів сім'ї міститься в ч. 1 ст. 63 Конституції України, яка проголошує, що особа не несе відповідальності за відмову давати показання або пояснення щодо себе, членів сім'ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом. Теж положення закріплено в ст. 18, 224 КПК України. Зміст даної засади полягає в тому, що:

1.Жодна особа не може бути примушена визнати свою винуватість у вчиненні кримінального правопорушення або примушена давати пояснення, показання, які можуть стати підставою для підозри, обвинувачення у вчиненні нею кримінального правопорушення.

2. Кожна особа має право не говорити нічого з приводу підозри чи обвинувачення проти неї, у будь-який момент відмовитися відповідати на запитання, а також бути негайно повідомленою про ці права.

3. Жодна особа не може бути примушена давати пояснення, показання, які можуть стати підставою для підозри, обвинувачення у вчиненні її близькими родичами чи членами її сім'ї кримінального правопорушення.

Засада заборони двічі притягувати до кримінальної відповідальності за одне і те саме правопорушення (ст. 19 КПК).

В ст. 61 Конституції України зазначено, що ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення. Юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Зміст даної засади полягає в тому, що:

1. Ніхто не може бути двічі обвинуваченим або покараним за кримінальне правопорушення, за яким він був виправданий або засуджений на підставі вироку суду, що набрав законної сили.

2. Кримінальне провадження підлягає негайному закриттю, якщо стане відомо, що по тому самому ж обвинуваченню існує вирок суду, який набрав законної сили.

Засада забезпечення підозрюваному та обвинуваченому права на захист. Право на захист є конституційною засадою, яка повинна суворо виконуватися на всіх стадіях кримінального процесу як важлива гарантія встановлення істини і винесення законного, обґрунтованого і справедливого вироку. Стаття 63 Конституції України передбачає, що підозрюваний чи обвинувачений мають право на захист. Засуджений користується усіма правами людини і громадянина, за винятком обмежень, які визначені законом і встановлені вироком суду. Майже кожна стаття Конституції, що закріплює права, свободи та обов'язки людини і громадянина, передбачає можливість реалізації права на захист.

Забезпечення підозрюваному і обвинуваченому права на захист полягає в тому, що закон:

1) наділяє їх як суб'єктів кримінального провадження такою сукупністю процесуальних прав, використання якої дозволяє їм особисто захищатися від підозріння чи обвинувачення у вчиненні злочину, обстоювати свої законні інтереси (це можна назвати особистим захистом);

2) надає згаданим особам право скористатися допомогою захисника, а в окремих випадках визнає участь захисника в справі обов'язковою (це можна назвати професійним захистом);

3) покладає на слідчого, прокурора і суд обов'язок роз'яснити підозрюваному і обвинуваченому їх процесуальні права ( ч. 2 ст. 20 КПК України) і забезпечити їм можливість здійснення цих прав і захисту від підозріння й обвинувачення, а також охорону їх особистих і майнових прав; це можна назвати службовим, або офіційним, захистом.

Засада доступу до правосуддя та обов’язковість судових рішень. Статтею 21 КПК України закріплено засаду доступу до правосуддя, зміст якого полягає в тому, що:

1. Кожному гарантується право на справедливий розгляд та вирішення справи у розумні строки незалежним і неупередженим судом, створеним на підставі закону.

2. Вирок та ухвала суду, що набрали законної сили в порядку, визначеному КПК, є обов'язковими і підлягають безумовному виконанню на всій території України.

3. Кожен має право на участь у розгляді в суді будь-якої інстанції справи, що стосується його прав та обов'язків, у передбаченому КПК.

4. Якщо інше не передбачене КПК, здійснення кримінального провадження не може бути перешкодою для доступу особи до інших засобів правового захисту у випадку, якщо під час кримінального провадження порушуються її права, гарантовані Конституцією України та міжнародними договорами України.

Засада змагальності сторін та свобода в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Засада змагальності сторін – це правове положення, згідно з яким двом рівноправним сторонам (обвинувачення і захисту) забезпечується можливість брати активну участь у дослідженні обставин кримінальної справи перед незалежним арбітром – судом, який не може здійснювати інших функцій, окрім функції правосуддя.

Змагальність кримінального процесу, таким чином, характеризується наявністю таких рис:

1) чітке розмежування функцій обвинувачення, захисту і вирішення справи;

2) право суб'єктів відстоювати свої інтереси шляхом змагання між собою;

3) рівність процесуально-правових можливостей сторін обвинувачення і захисту;

4) особлива роль суду у процесі як незалежного і неупередженого суб'єкта. Суд не може перебирати на себе ні функцію захисту, ні функцію обвинувачення, так само як і жодна зі сторін не може виконувати функції суду.

Засада безпосередності дослідження показань, речей і документів передбачає, що суд досліджує докази безпосередньо. Показання учасників кримінального провадження суд отримує усно.

Не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених КПК. Суд може прийняти як доказ показання осіб, які не дають їх безпосередньо в судовому засіданні, лише у випадках, передбачених КПК.

Засада права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності. Зміст даної засади закріплений в ст. 24 КПК України:

1. Кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом.

2. Гарантується право на перегляд вироку, ухвали суду, що стосується прав, свобод чи інтересів особи, судом вищого рівня в порядку, передбаченому цим Кодексом, незалежно від того, чи брала така особа участь у судовому розгляді.

Засада публічності закріплена в ст. 25 КПК України та передбачає, що прокурор, слідчий зобов'язані в межах своєї компетенції розпочати досудове розслідування в кожному випадку безпосереднього виявлення ознак кримінального правопорушення (за виключенням випадків, коли кримінальне провадження може бути розпочате лише на підставі заяви потерпілого) або в разі надходження заяви про вчинення кримінального правопорушення, а також вжити всіх передбачених законом заходів для встановлення події кримінального правопорушення та особи, яка його вчинила.

Засада публічності кримінального процесу проявляється:

як вимога закону до державних органів, що уповноважені здійснювати кримінальне судочинство, вести процес від імені держави (ех оffiсіо);

як вимога закону до цих органів керуватися законом, діяти в межах своїх повноважень на виконання поставлених завдань за власною ініціативою, в інтересах держави, незалежно від інтересів, бажань та уподобань будь-яких інших державних органів, службових осіб, політичних партій і громадських організацій, окремих громадян;

заінтересовані громадяни та організації мають право звертатися до уповноважених державних органів за захистом своїх прав та законних інтересів, що охороняються законом, а останні зобов'язані вжити заходи щодо захисту їхніх прав та законних інтересів.

Засада диспозитивності – це конституційно-правове положення, згідно з яким суб’єктам кримінального процесу надано та забезпечено можливість вільно в межах закону обирати способи поведінки для захисту своїх кримінально-правових і процесуальних прав, а також впливати на хід та результати кримінально-процесуальної діяльності ( п.4 ч.3 ст. 129; ч.1 ст.63 Конституції України, ст. 26 КПК).

Дія цієї засади забезпечується наступними положеннями:

1. Сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених КПК.

2. Відмова прокурора від підтримання обвинувачення тягне за собою закриття кримінального провадження за винятком випадків, передбачених КПК.

3. Слідчий суддя, суд у кримінальному провадженні вирішує лише ті питання, що винесені на його розгляд сторонами та віднесені до його компетенції КПК.

4. Кримінальне провадження у формі приватного обвинувачення розпочинається лише на підставі заяви потерпілого. Відмова потерпілого, а у випадках, передбачених КПК, – його представника від обвинувачення є безумовною підставою для закриття кримінального провадження у формі приватного обвинувачення.

Засада гласності та відкритості судового провадження та його повне фіксування технічними засобами полягає насамперед у тому, що розгляд справ у всіх судах є відкритим, крім випадків, передбачених законом.

Засада розумних строків полягає в тому, що під час кримінального провадження кожна процесуальна дія або процесуальне рішення повинні бути виконані або прийняті у розумні строки. Розумними вважаються строки, що є об'єктивно необхідними для виконання процесуальних дій та прийняття процесуальних рішень. Розумні строки не можуть перевищувати передбачені КПК строки виконання окремих процесуальних дій або прийняття окремих процесуальних рішень (ч.1 ст. 28 КПК).

Проведення досудового розслідування у розумні строки забезпечує прокурор, слідчий суддя (в частині строків розгляду питань, віднесених до його компетенції), а судового провадження – суд.

Засада мови, якою здійснюється кримінальне провадження.

Засада мови, якою здійснюється провадження, є виявом високої поваги до людини, її прав і свобод. Вона повністю відповідає правовій державі. Але крім цієї політико-етичної норми, вона має значення підґрунтя для додержання інших засад судочинства, оскільки забезпечує рівність громадян перед законом і судом, право на захист, належну реалізацію суб'єктами кримінального провадження своїх прав і виконання ними процесуальних обов'язків, що загалом сприяє встановленню істини в справі. Слід зазначити, що таким чином забезпечується більш ефективне здійснення виховної функції судочинства.

Засада мови, якою здійснюється кримінальне провадження, ґрунтується на таких положеннях:

• кримінальне провадження в Україні провадиться державною українською мовою;

сторона обвинувачення, слідчий суддя та суд складають процесуальні документи державною мовою;

особі повідомляється про підозру у вчиненні кримінального правопорушення державною мовою або будь-якою іншою мовою, якою вона достатньо володіє для розуміння суті підозри у вчиненні кримінального правопорушення;

слідчий суддя, суд, прокурор, слідчий забезпечують учасникам кримінального провадження, які не володіють чи недостатньо володіють державною мовою, право давати показання, заявляти клопотання і подавати скарги, виступати в суді рідною або іншою мовою, якою вони володіють, користуючись при цьому в разі необхідності послугами перекладача в порядку, передбаченому КПК;

судові рішення, якими суд закінчує судовий розгляд по суті, надаються сторонам кримінального провадження або особі, стосовно якої вирішено питання щодо застосування примусових заходів виховного або медичного характеру, у перекладі на їх рідну або іншу мову, якою вони володіють. Переклад інших процесуальних документів кримінального провадження, надання копій яких передбачено КПК, здійснюється лише за клопотанням зазначених осіб. Переклад судових рішень та інших процесуальних документів кримінального провадження засвідчується підписом перекладача.

 

 

 

Тема 4. Суб’єкти кримінального процесу

План:

1. Поняття суб’єктів кримінального процесу, їх місце і роль у кримінальному судочинстві.

2. Сторони та інші учасники кримінального провадження.

3. Класифікація суб’єктів у теорії кримінального процесу:

Суд, суддя в кримінальному процесі. Функції та повноваження суду (судді).

Слідчий суддя в досудовому провадженні.

Прокурор у кримінальному процесі та його процесуальне становище у різних стадіях кримінального процесу.

Органи досудового розслідування та їх компетенція. Керівник органу досудового розслідування.

Підозрюваний та обвинувачений, їх права та обов’язки. Потерпілий як учасник кримінального процесу.

Захисник і його процесуальне становище.

Експерт і спеціаліст у кримінальному провадженні, відмінність в їхньому процесуальному становищі.

Свідок, його права та обов’язки. Процесуальне становище перекладача в кримінальному провадженні.

Цивільний позивач та відповідач, їх представники.

Секретар судового засідання та судовий розпорядник.

4. Обставини, що виключають можливість участі в кримінальному провадженні. Відводи, самовідводи і порядок їх вирішення.

 

Поняття і класифікація суб’єктів кримінального процесу

Кримінальний процесуальний кодекс України, прийнятий 13 квітня 2012 року, чітко не визначає поняття і не подає класифікацію суб’єктів кримінального провадження, тому їх називають по-різному:

1) особи, які беруть участь у процесуальній дії – статті 104, 107 КПК;

2) учасники кримінального провадження – статті 27, 113, 237 КПК та ін.;

 3) учасники судового провадження – статті 34, 107, 317, 347 КПК та ін.;

4)сторони кримінального провадження – статті 22, 26, 68, 69, 71 КПК та ін.;

5) фізичні особи 36, 39 КПК.

Згідно пункту 19 ст. 3 КПК сторонами кримінального провадження – з боку обвинувачення є слідчий, керівник органу досудового розслідування, прокурор, а також потерпілий, його представник та законний представник; з боку захисту є підозрюваний, обвинувачений (підсудний), засуджений, виправданий, особа, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішувалося питання про їх застосування, їхні захисники та законні представники.

Згідно пункту 26 ст. 3 КПК то учасниками судового провадження є сторони кримінального провадження, потерпілий, його представник та законний представник, цивільний позивач, його представник та законний представник, цивільний відповідач та його представник, а також інші особи, за клопотанням або скаргою яких у випадках, передбачених цим Кодексом, здійснюється судове провадження.

Усі особи, які вступають в процесуальні правовідносини, незалежно від підстав і обсягу їх прав, повноважень чи обов’язків, стадії кримінального процесу, в котрій вони беруть участь, чи тривалості їх участі в процесі, є суб’єктами кримінального процесу. В кримінально-процесуальні відносини різні особи втягуються по-різному. Перші – в силу необхідності захищати свої права і законні інтереси (потерпілий, цивільний позивач тощо); другі – в силу своїх посадових обов’язків (слідчий, прокурор, суддя тощо); треті – за дорученням чи угодою (представник цивільного позивача, захисник тощо); четверті – притягаються до участі в процесі у примусовому порядку (підозрюваний, обвинувачений, підсудний).

Усі суб’єкти процесу характеризуються тим, що вони:

а) беруть участь у проваджені на підставах і у порядку, передбачених кримінально-процесуальним законом, за умови, що відсутні обставини, за яких закон виключає можливість їх участі у проваджені;

б) мають визначені права та обов’язки (закон визначає порядок їх реалізації);

в) діють у кримінальному судочинстві відповідно до своїх прав та обов’язків у встановленому порядку;

г) вступають у процесуальні правовідносини;

д) несуть відповідальність за невиконання своїх обов’язків або порушення прав інших учасників.

Усі без винятку суб’єкти кримінального процесу зобов’язані дотримуватись чинного законодавства, поважати честь і гідність інших учасників процесу й мають право на забезпечення-особистої безпеки.

За характером виконуваних функцій, завдань і свого процесуального статусу вони поділялись на чотири групи.

1. Державні органи і посадові особи, які ведуть кримінальний процес і залучають до його сфери всіх інших суб’єктів кримінально-процесуальної діяльності (суд, суддя, прокурор, слідчий, начальник слідчого відділу, орган дізнання, особа, яка провадить дізнання).

2. Особи, які захищають свої або представлені інтереси в кримінальному процесі. Вони можуть здійснювати функцію приватного обвинувачення або функцію захисту від підозри, обвинувачення і захисту інших законних інтересів: потерпілий, цивільний позивач та їх представники; підозрюваний; особа, щодо якої вирішується питання про відмову в порушенні або про закриття кримінальної справи з нереабілітуючих обставин; особа, щодо якої орган дізнання без порушення кримінальної справи встановлює у порядку протокольної форми досудової підготовки матеріалів обставини вчинення нею злочину; обвинувачений (підсудний, засуджений, виправданий), його законний представник; захисник; цивільний відповідач і його представник; особа, яка вчинила діяння у стані неосудності або захворіла на душевну хворобу після вчинення злочину, щодо якої розслідується справа і вирішується питання про застосування примусового заходу медичного характеру.

3. Представники громадських організацій і трудових колективі: громадський обвинувач і громадський захисник, а також всі інші представники громадськості, спеціально уповноважені для участі в судовому розгляді справи; представники органів, які відають виконанням покарання.

4. Особи які відіграють допоміжну роль у кримінальному процесі: заявник про злочин; особа, яка дає пояснення органу дізнання, слідчому, прокурору, судді; свідок; експерт, керівник експертної установи; спеціаліст; перекладач; особа, яка розуміє знаки німого або глухого; поняті; поручителі; заставодавці; педагог; лікар, батьки або інші законні представники неповнолітнього свідка, разом з якими впізнаваний пред’являється для впізнання; особи, які беруть участь у відтворенні обстановки й обставин події; обшукуваний, освідуваний; особа, у якої беруть зразки для експертного дослідження; особи, що займають приміщення, в якому провадяться обшук, виїмка, огляд або опис майна; особи, присутні при провадженні обшуку або виїмки; особа, котрій передано на зберігання майно, на яке накладено арешт; секретар судового засідання.

 

Суд, слідчий суддя, присяжний як суб’єкти кримінально-процесуальної діяльності

Суд – це єдиний державний орган, на який покладена функція правосуддя. Відповідно до ч. 1 ст. 127 Конституції України, правосуддя здійснюють професійні судді й, у визначених законом випадках, народні засідателі та присяжні. Відмова у здійсненні правосуддя не допускається.

У кримінальному судочинстві суд – це активний його суб’єкт. Тому не можна вважати суд виключно арбітром у кримінальному процесі. Коли суд здійснює правосуддя, він реалізує суддівську дискрецію, або суддівський розсуд. Суддівський розсуд – це передбачена юридичними нормами правозастосовна діяльність суду, яка здійснюється у процесуальній формі та встановлених кримінальним процесуальним законодавством межах, повинна бути мотивованою та полягає у виборі варіантів вирішення у кримінальному судочинстві правових питань, що виникають.

Кримінальне провадження в суді першої інстанції щодо злочинів, за вчинення яких передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк більше десяти років, здійснюється колегіально судом у складі трьох професійних суддів.

Сторона обвинувачення

Прокурор – це суб’єкт кримінального процесу, що бере участь у всіх його стадіях, здійснюючи при цьому нагляд за дотриманням законів і підтримуючи державне обвинувачення у суді.

Згідно ст. 121 Конституції України прокурор виконує у кримінальному процесі дві функції: функцію підтримання державного обвинувачення і функцію нагляду за дотриманням законів органами розслідування.

Як прокурори у кримінальному процесі можуть виступати особи, перераховані у п. 15 ст. 3 КПК, а саме: Генеральний прокурор України, перший заступник, заступники Генерального прокурора України, їх старші помічники, помічники, прокурори Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя, прокурори міст і районів, районів у містах, міжрайонні та спеціалізовані прокурори, їх перші заступники, заступники прокурорів, начальники головних управлінь, управлінь, відділів прокуратур, їх перші заступники, заступники, старші прокурори та прокурори прокуратур усіх рівнів, які діють у межах повноважень, визначених цим Кодексом;

Відповідно до чинного законодавства органами досудового розслідування (органами, що здійснюють дізнання і досудове слідство) є слідчі підрозділи:

- органів внутрішніх справ;

- органів безпеки;

- органів, що здійснюють контроль за додержанням податкового законодавства;

- органів державного бюро розслідувань.

Керівник органу досудового розслідування – це уповноважена державою посадова особа, що очолює орган досудового розслідування. Він організовує досудове розслідування.

Сторона захисту

Підозрюваним є особа, якій у порядку, передбаченому статтями 276-279 цього Кодексу, повідомлено про підозру, або особа, яка затримана за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення.

Обвинуваченим (підсудним) є особа, обвинувальний акт щодо якої переданий до суду у порядку, передбаченому статтею 291 цього Кодексу.

Захисником є адвокат, який здійснює захист підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, виправданого, особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішується питання про їх застосування, а також особи, стосовно якої передбачається розгляд питання про видачу іноземній державі (екстрадицію).

Захисником не може бути адвокат, відомості про якого не внесено до Єдиного реєстру адвокатів України або стосовно якого у Єдиному реєстрі адвокатів України містяться відомості про зупинення або припинення права на заняття адвокатською діяльністю.

Захисник не має права взяти на себе захист іншої особи або надавати їй правову допомогу, якщо це суперечить інтересам особи, якій він надає або раніше надавав правову допомогу.

Потерпілий та його представник у кримінальному процесі. Їх процесуальний статус

Потерпілим у кримінальному провадженні може бути фізична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано моральної, фізичної або майнової шкоди, а також юридична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано майнової шкоди.

Права і обов'язки потерпілого виникають в особи з моменту подання заяви про вчинення щодо нього кримінального правопорушення або заяви про залучення його до провадження як потерпілого.

Інші учасники кримінального провадження.

Заявником – є фізична або юридична особа, яка звернулася із заявою або повідомленням про кримінальне правопорушення до органу державної влади, уповноваженого розпочати досудове розслідування, і не є потерпілим.

Заявник має право:

1) отримати від органу, до якого він подав заяву, документ, що підтверджує її прийняття і реєстрацію;

2) подавати на підтвердження своєї заяви речі і документи;

3) отримати інформацію про закінчення досудового розслідування.

Цивільним позивачем у кримінальному провадженні є фізична особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, а також юридична особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової шкоди, та яка в порядку, встановленому цим Кодексом, пред‘явила цивільний позов.

Права та обов'язки цивільного позивача виникають з моменту подання позовної заяви органу досудового розслідування або суду.

Цивільний позивач має права та обов'язки, передбачені КПК для потерпілого, в частині, що стосуються цивільного позову, а також має право підтримувати цивільний позов або відмовитись від нього до видалення суду в нарадчу кімнату для ухвалення судового рішення. Цивільний позивач повідомляється про прийняті процесуальні рішення в кримінальному провадженні, що стосуються цивільного позову, та отримує їх копії у випадках та в порядку, встановлених цим Кодексом для інформування та надіслання копій процесуальних рішень потерпілому.

Цивільним відповідачем у кримінальному провадженні може бути фізична або юридична особа, яка в силу закону несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану злочинними діями (бездіяльністю) підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, та до якої пред'явлено цивільний позов у порядку, встановленому цим Кодексом.

Свідком є фізична особа, якій відомі або можуть бути відомі обставини, що підлягають доказуванню під час кримінального провадження, і яка викликана для давання показань.

Особа, яку залучають до проведення процесуальних дій під час досудового розслідування як понятого або яка стала очевидцем таких дій, зобов'язана на вимогу слідчого, прокурора не розголошувати відомості щодо проведеної процесуальної дії.

Експертом у кримінальному провадженні є особа, яка володіє науковими, технічними або іншими спеціальними знаннями, має право відповідно до Закону України "Про судову експертизу" на проведення експертизи і якій доручено провести дослідження об'єктів, явищ і процесів, що містять відомості про обставини вчинення кримінального правопорушення, та дати висновок з питань, які виникають під час кримінального провадження і стосуються сфери її знань.

Спеціалістом у кримінальному провадженні є особа, яка володіє спеціальними знаннями та навичками застосування технічних або інших засобів і може надавати консультації під час досудового розслідування і судового розгляду з питань, що потребують відповідних спеціальних знань і навичок.

Спеціаліст може бути залучений для надання безпосередньої технічної допомоги (фотографування, складення схем, планів, креслень, відбір зразків для проведення експертизи тощо) сторонами кримінального провадження під час досудового розслідування і судом під час судового розгляду.

У разі необхідності у кримінальному провадженні перекладу пояснень, показань або документів сторони кримінального провадження або слідчий суддя чи суд залучають відповідного перекладача (сурдоперекладача).

Секретар судового засідання:

-       здійснює судові виклики і повідомлення;

-       перевіряє наявність та з'ясовує причини відсутності осіб, яких було викликано до суду, і доповідає про це головуючому;

-       забезпечує контроль за повним фіксуванням судового засідання технічними засобами;

-       веде журнал судового засідання;

-       оформляє матеріали кримінального провадження в суді;

-       виконує інші доручення головуючого в судовому засіданні.

До участі в кримінальному провадженні головуючим у судовому засіданні може залучатися судовий розпорядник.

Судовий розпорядник:

1) забезпечує належний стан зали судового засідання і запрошує до неї учасників кримінального провадження;

2) оголошує про вхід суду до зали судового засідання і вихід суду із неї;

3) стежить за дотриманням порядку особами, присутніми у залі судового засідання;

4) приймає від учасників кримінального провадження та передає документи і матеріали суду під час судового засідання;

 

5) виконує розпорядження головуючого про приведення до присяги свідка, експерта;

6) виконує інші розпорядження головуючого, пов'язані із забезпеченням умов, необхідних для здійснення судового провадження.

 

 

 

Тема 5. Докази і доказування у кримінальному процесі

План:

1. Поняття, сутність і значення кримінально-процесуального доказування.

2. Предмет, межі і суб’єкти доказування у кримінальному провадженні. Обов’язок доказування у кримінальному процесі

3. Поняття доказів, та їх класифікація. Поняття джерел доказів та їх види. Способи збирання доказів та їх процесуальних джерел.

4. Належність, достовірність і допустимість доказів. Умови визнання доказів недопустимими.

 

Доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.

Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.

Показання (Стаття 95).

Показання - це відомості, які надаються в усній або письмовій формі під час допиту підозрюваним, обвинуваченим, свідком, потерпілим, експертом щодо відомих їм обставин у кримінальному провадженні, що мають значення для цього кримінального провадження.

Підозрюваний, обвинувачений, потерпілий мають право давати показання під час досудового розслідування та судового розгляду.

Свідок, експерт зобов'язані давати показання слідчому, прокурору, слідчому судді та суду в установленому цим Кодексом порядку.

Сторони кримінального провадження, потерпілий мають право отримувати від учасників кримінального провадження та інших осіб за їх згодою пояснення, які не є джерелом доказів.

Показання з чужих слів (Ст. 97 КПК).

Показаннями з чужих слів є висловлювання, здійснене в усній, письмовій або іншій формі, щодо певного факту, яке ґрунтується на поясненні іншої особи.

Показання з чужих слів не може бути допустимим доказом факту чи обставин, на доведення яких вони надані, якщо показання не підтверджується іншими доказами, визнаними допустимими.

У будь-якому разі не можуть бути визнані допустимим доказом показання з чужих слів, якщо вони даються слідчим, прокурором, співробітником оперативного підрозділу або іншою особою стосовно пояснень осіб, наданих слідчому, прокурору або співробітнику оперативного підрозділу під час здійснення ними кримінального провадження.

Право давати показання під час досудового розслідування та судового розгляду мають: підозрюваний, обвинувачений, потерпілий, свідок, експерт.

Потерпілий дає пояснення, показання з приводу наданої заяви, обставин вчинення кримінального правопорушення та заподіяння шкоди.

Свідок дає показання з приводу обставин вчинення кримінального правопорушення, що стали йому відомі як очевидцю, або з приводу обставин, що підлягають доказуванню та характеризують обвинуваченого.

Не можуть без їх згоди бути допитані як свідки особи, які мають право дипломатичної недоторканності, а також працівники дипломатичних представництв - без згоди представника дипломатичної установи.

 

Речові докази (Ст. 98 КПК).

Речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були:

1)                знаряддям вчинення кримінального правопорушення;

2)                зберегли на собі його сліди;

3)                містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, (предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом).

Документи є речовими доказами, якщо вони містять зазначені ознаки.

 

Документи (Ст. 99 КПК).

Документом є спеціально створений з метою збереження інформації матеріальний об'єкт, який містить зафіксовані за допомогою письмових знаків, звуку, зображення тощо відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження.

До документів, за умови наявності в них відомостей, передбачених частиною першою цієї статті, можуть належати:

1) матеріали фотозйомки, звукозапису, відеозапису та інші носії інформації (у тому числі електронні);

2) матеріали, отримані внаслідок здійснення під час кримінального провадження заходів, передбачених чинними міжнародними договорами, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України;

3) складені в порядку, передбаченому цим Кодексом, протоколи процесуальних дій та додатки до них, а також носії інформації, на яких за допомогою технічних засобів зафіксовано процесуальні дії;

4) висновки ревізій та акти перевірок.

 

Питання про долю речових доказів і документів, які були надані суду, вирішується судом при ухваленні судового рішення, яким закінчується кримінальне провадження. Такі докази і документи повинні зберігатися до набрання рішенням законної сили. При цьому:

1) гроші, цінності та інше майно, які належать обвинуваченому і були підшукані, виготовлені, пристосовані або використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення, конфіскуються;

2) гроші, цінності та інше майно, які призначалися для схиляння особи до вчинення кримінального правопорушення, фінансування та (або) матеріального забезпечення кримінальних правопорушень або винагороди за їх вчинення, конфіскуються;

3) майно, яке вилучене з обігу, передається відповідним установам або знищується;

4) майно, яке не має ніякої цінності і не може бути використане, знищується, а в разі необхідності - передається до криміналістичних колекцій експертних установ або заінтересованим особам на їх прохання;

5) гроші, цінності та інше майно, які були об'єктом кримінального правопорушення або іншого суспільно небезпечного діяння, повертаються законним володільцям, а в разі невстановлення їх - передаються в дохід держави в установленому Кабінетом Міністрів України порядку;

6) гроші, цінності та інше майно, набуте в результаті вчинення кримінального правопорушення, доходи від них передаються в дохід держави;

7) документи, що є речовими доказами, залишаються у матеріалах кримінального провадження протягом усього часу їх зберігання.

 

Висновок експерта (Ст. 101 КПК).

Висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень та зроблені за їх результатами висновки, обґрунтовані відповіді на запитання, поставлені особою, яка залучила експерта, або слідчим суддею чи судом, що доручив проведення експертизи.

 

Кожна сторона кримінального провадження має право надати суду висновок експерта, який ґрунтується на його наукових, технічних або інших спеціальних знаннях.

Висновок повинен ґрунтуватися на відомостях, які експерт сприймав безпосередньо або вони стали йому відомі під час дослідження матеріалів, що були надані для проведення дослідження. Експерт дає висновок від свого імені і несе за нього особисту відповідальність.

Висновок експерта надається в письмовій формі, але кожна сторона має право звернутися до суду з клопотанням про виклик експерта для допиту під час судового розгляду для роз'яснення чи доповнення його висновку.

Висновок передається експертом стороні, за клопотанням якої здійснювалася експертиза.

Висновок експерта не є обов'язковим для особи або органу, яка здійснює провадження, але незгода з висновком експерта повинна бути вмотивована у відповідних постанові, ухвалі, вироку.

Висновок експерта надають:

Сторона обвинувачення щодо експертиз проведених під час досудового розслідування (Стаття 243). Сторона обвинувачення залучає експерта за наявності підстав для проведення експертизи, у тому числі за клопотанням сторони захисту чи потерпілого);.

Сторона захисту щодо експертиз проведених за їх ініціативою (клопотанням), ухвалою слідчого судді  (Стаття 243). Сторона захисту має право самостійно залучати експертів на договірних умовах для проведення експертизи, у тому числі обов’язкової. Експерт може бути залучений слідчим суддею за клопотанням сторони захисту у випадках та в порядку, передбачених статтею 244 цього Кодексу).

Суд у разі призначення експертизи під час судового розгляду. Підстави (ст.332):

Суд має право своєю ухвалою доручити проведення експертизи експертній установі, експерту або експертам незалежно від наявності клопотання, якщо:

1) суду надані кілька висновків експертів, які суперечать один одному, а допит експертів не дав змоги усунути виявлені суперечності;

2) під час судового розгляду виникли підстави, для встановлення психічного стану особи.

 

Докази повинні бути: належними та допустимими.

Належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів (ст. 85 КПК).

Доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом (ст. 86 КПК).

Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення.

Недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини.

Визнання доказів недопустимими (Ст. 89 КПК).

Суд вирішує питання допустимості доказів під час їх оцінки в нарадчій кімнаті під час ухвалення судового рішення.

У разі встановлення очевидної недопустимості доказу під час судового розгляду суд визнає цей доказ недопустимим, що тягне за собою неможливість дослідження такого доказу або припинення його дослідження в судовому засіданні, якщо таке дослідження було розпочате.

Сторони кримінального провадження, потерпілий мають право під час судового розгляду подавати клопотання про визнання доказів недопустимими, а також наводити заперечення проти визнання доказів недопустимими.

 

Поняття доказування та його предмет.

Для успішного вирішення завдань кримінального судочинства суд, суддя, прокурор, слідчий зобов'язані встановити: чи був вчинений злочин, який саме, хто винний у його вчиненні, та інші обставини, що мають значення для закон­ного і обґрунтованого вирішення справи і захисту прав і законних інтересів учасників процесу тобто пізнати ти явища, що складають подію злочину. Метою кримінально-процесуального пізнання є одержання знання про факти, що підлягають встановленню у кримінальній справі. Злочин для осіб, на яких законом покладено обов'язок розслідування і розгляду справи, завжди є подією минулого, яку вони повинні пізнати.

Обов'язок доказування (Ст. 92).

Обов'язок доказування обставин, передбачених статтею 91 цього Кодексу, за винятком випадків, передбачених частиною другої цієї статті, покладається на слідчого, прокурора та, в установлених цим Кодексом випадках, - на потерпілого.

Обов'язок доказування належності та допустимості доказів, даних щодо розміру процесуальних витрат та обставин, які характеризують обвинуваченого, покладається на сторону, що їх подає.

Кримінально-процесуальне доказування традиційно розгля­дають як практичну діяльність уповноважених законом суб'єктів, яка відбувається в особливій процесуальній формі, шляхом зби­рання, перевірки та оцінки доказів. Кожний з зазначених елементів відображає конкретну діяльність спрямовану на встановлення обставин вчинення злочину та складає систему доказування.

Тому елементами системи доказування слід назвати:

1)           збирання доказів або їх подання учасниками процесу;

2)           оцінку доказів (перевірку належності і достовірності);

3)           визнання допустимості доказу.

 

Збирання доказів (Ст. 93).

Збирання доказів є одним з еле­ментів доказування та визначається як врегульовану КПК діяльність уповноважених суб'єктів по виявленню й фіксації у процесуальних документах і додатках до них матеріальних та ідеальних слідів злочину або інших фактичних даних, що мають доказове зна­чення.

Збирання доказів здійснюється сторонами кримінального провадження, потерпілим.

Сторона обвинувачення здійснює збирання доказів шляхом:

проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій,

витребування та отримання від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, службових та фізичних осіб речей, документів, відомостей,

отримання висновків експертів, висновків ревізій та актів перевірок,

проведення інших процесуальних дій, передбачених Кодексом.

 

Сторона захисту, потерпілий здійснює збирання доказів шляхом:

витребування та отримання від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, службових та фізичних осіб речей, копій документів, відомостей,

отримання висновків експертів, висновків ревізій, актів перевірок;

ініціювання проведення слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових) дій та інших процесуальних дій,

здійснення інших дій, які здатні забезпечити подання суду належних і допустимих доказів.

Ініціювання стороною захисту, потерпілим проведення слідчих (розшукових) дій здійснюється шляхом подання слідчому, прокурору відповідних клопотань, які розглядаються в порядку, передбаченому статтею 220 цього Кодексу. Постанова слідчого, прокурора про відмову в задоволенні клопотання про проведення слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових) дій може бути оскаржена слідчому судді.

 

Оцінка доказів

Слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв’язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

 

 

          Тема 6. Відшкодування шкоди у кримінальному процесі

1. Поняття шкоди завданої кримінальним правопорушенням. Відшкодування (компенсація) шкоди потерпілому.

2. Поняття і значення цивільного позову у кримінальному провадженні. Підстави і порядок пред’явлення цивільного позову.

3. Процесуальні засоби забезпечення відшкодування, завданої кримінальним правопорушенням, шкоди та можливої конфіскації майна.

4. Вирішення цивільного позову. Відшкодування (компенсація) шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури та суду.

Відшкодування шкоди у кримінальному провадженні

 

ПЛАН:

1. Поняття та види шкоди, яка підлягає відшкодуванню у  кримінальному провадженні.

2. Поняття, значення, предмет та підстави цивільного позову про відшкодування майнової (моральної) шкоди, завданої кримінальним правопорушенням.

3. Відшкодування майнової (моральної) шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю правоохоронних органів та суду.

 

У КПК України закріплено інститут відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушення чи незаконними рішеннями, діями або бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Під час  дослідженні вищезазначеного інституту слід зосередити увагу лише на найбільш актуальних питаннях, які мають першочергове значення для теорії та практики кримінального судочинства.

Визначено поняття та види шкоди, завданої кримінальним правопорушенням або незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю правоохоронних органів чи суду. Поняття та значення її відшкодування дозволяє дієво й ефективно забезпечити реалізацію конкретних форм відшкодування шкоди як на стадії досудового розслідування, так і в судовому провадженні.

Завдання кримінального судочинства полягають не лише у призначенні покарання особі, котра вчинила кримінальне правопорушення, але й в усуненні його наслідків, зокрема, пов'язаних з порушенням майнових прав громадян, підприємств, установ, що потерпіли від вчинення кримінального правопорушення.

 

У КПК України в главі 9 закріплено інститут відшкодування (компенсації) шкоди у кримінальному провадженні, цивільний позов. Так, у статях 127 та 130 визначено два види шкоди, які підлягають відшкодуванню (компенсації), а саме: відшкодування (компенсація) шкоди потерпілому та відшкодування (компенсація) шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю правоохоронних органів або суду.

види шкоди, які підлягають відшкодуванню, їх забезпечення, порядок відновлення прав потерпілого (а також відповідно підозрюваного, обвинуваченого) порушених внаслідок вчинення кримінального правопорушення (чи незаконних рішень, дій або бездіяльності правоохоронних органів чи суду), слід з’ясувати  зміст поняття шкоди, яке не має єдиного визначення в законодавстві.

Моральна шкода як наслідок вчинення кримінального правопорушення чи  незаконного рішення, дії (бездіяльності) правоохоронного чи судового органу має немайновий характер і виражається, відповідно до ст. 23 Цивільного Кодексу (далі – ЦК) України, у фізичних і душевних стражданнях, приниженні честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Можливість і підстави компенсації моральної шкоди, завданої внаслідок порушення прав особи, закріплені у вказаній статті, а також 1167, 1168 ЦК. На жаль, ці положення не знайшли свого відображення в нормах КПК. Оперуючи цим поняттям жодна з його статей не закріплює його визначення та порядок застосування механізму відшкодування.

ст. 23 ЦК України визначає різновиди моральної шкоди досить широко – вона може полягати: 1) у  фізичному  болю  та  стражданнях,  яких  фізична особа зазнала у зв’язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім’ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Судовою практикою зокрема, також сформульовано поняття моральної шкоди. Так, згідно п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 р. під моральною шкодою слід розуміти  втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань,  або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного  законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі,  гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв’язку з ушкодженням здоров’я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв’язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв’язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків. Під  немайновою шкодою, заподіяною юридичній особі, слід розуміти втрати немайнового характеру, що настали у зв’язку з приниженням її ділової репутації, посяганням на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошенням комерційної таємниці, а також вчиненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності.

 

Фізична шкода як вид шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, представляє собою сукупність змін, які об’єктивно відбулись у стані людини як фізичної істоти (тілесні ушкодження, розлад здоров’я, біль). Безумовно, фізична шкода може бути завдана тільки людині, оскільки юридична особа не має ознак фізичної сутності (життя та здоров’я).

У разі завдання фізичної шкоди, людина зазнає й шкоди моральної. Моральні страждання в такому випадку, як правило, виявляються у відчуттях страху, сорому, приниження, а також в інших, несприятливих для людини в психологічному аспекті, переживаннях, пов’язаних із втратою роботи, тимчасовою непрацездатністю, неможливістю продовжувати активне громадське життя, з обмеженням або позбавленням яких-небудь прав громадян тощо та ін.

І фізична, і моральна шкода тісно між собою пов’язані. Після нанесення вони по суті є непоправними і практично не можуть бути відшкодовані. Неможливо відшкодувати (визначити еквівалент) втрати здоров’я, неможливо відшкодувати почуття страху, відчуття болю.

Тому відшкодування фізичної та моральної шкоди припускає можливість їх компенсації. При цьому поряд з цим має відбуватися відшкодування витрат, які пов’язані з нанесенням фізичної чи моральної шкоди (вартість ліків, медичних послуг, реабілітаційних заходів тощо).

У відповідності з нормами Особливої частини КК України наслідки злочинного діяння можуть відображатися у тій чи іншій сфері фізичного стану людини, зокрема у вигляді заподіяння смерті, шкоди здоров’ю (тяжкої, середньої чи легкої тяжкості тілесних ушкодження), фізичного болю. Такі зміни відбуваються, наприклад, внаслідок вбивства (ст.ст. 115-119 КК України), доведення до самогубства (ст. 120 КК України), нанесення тілесних ушкоджень (статті 121-125, 128 КК України), побоїв і мордування (ст. 126 КК України), катування (ст. 127 КК України) та ін. Крім того, з точки зору порушеного вчиненням злочину блага людини та характеру наслідків такого порушення, до злочинів, які завдають шкоди здоров’ю, слід віднести і ті злочини, що спричиняють розлад здоров’я, який сам по собі не є тілесними ушкодженнями. Наприклад, зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби (ст. 130 КК України), незаконне проведення дослідів над людиною, що спричинило тривалий розлад здоров’я потерпілого (ч. 2 ст. 142 КК України), експлуатація дітей, що спричинила істотну шкоду для здоров’я, фізичного розвитку дитини (ч. 2 ст. 150 КК України) тощо.

Фізична шкода як шкода, що завдається в матеріальній сфері, може бути об’єктивно оцінена, через що в певних випадках вона впливає на юридичну кваліфікацію діяння. Фізична шкода, на відміну від моральної, може бути встановлена за узагальненими критеріями, без ретельного і всебічного вивчення обставин заподіяння шкоди, особистості заподіювача шкоди й особи, яка зазнала страждань. Так, черепно-мозкова травма, завдана в результаті дорожньо-транспортної пригоди, має однаковий ступінь тяжкості незалежно від даних про особу потерпілого. Водночас, застосувавши максимально індивідуальний підхід до оцінки моральних страждань потерпілих (враховуючи неможливість продовжувати активне громадське життя, порушення звичайних життєвих зв’язків, втрату роботи чи заробітку тощо), можна дійти висновку про різний ступінь завдання моральної шкоди кожному з них.

Майнова шкода, завдана кримінальним правопорушення чи незаконними рішеннями, діями (бездіяльністю) правоохоронного або судових органів є найбільш поширеним негативним наслідком як вчинення злочину (кримінального правопорушення) так і прийняття незаконного рішення, дії (бездіяльності). Крадіжки, грабежі, розбої, вимагання, знищення або пошкодження майна та деякі інші злочини кримінального права, а також незаконне накладення арешту на майно, незаконне відсторонення від роботи (посади), незаконна конфіскація майна завдають особі майнової шкоди, котра полягає в позбавленні її належних їй цінностей, грошей, майна, матеріальних благ.

За цивільним позовом у кримінальній справі чи з ініціативи суду з засудженого можуть бути стягнуті також кошти, витрачені закладом охорони здоров’я на стаціонарне лікування особи, потерпілої від злочину. Відповідальність за відшкодування таких витрат згідно п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 7 липня 1995 р. № 11 “Про відшкодування витрат на стаціонарне лікування особи, яка потерпіла від злочину, та судових витрат” може покладатися на засуджених при заподіянні шкоди як умисними, так і необережними діями. Такі витрати не підлягають стягненню лише при вчиненні злочинів у стані сильного душевного хвилювання, що раптово виникло внаслідок протизаконного насильства чи тяжкої образи з боку потерпілого, або при перевищенні меж необхідної оборони.

Отже, враховуючи те, що діяльність по відновленню порушених майнових прав особи є, по суті, цивільно-правовою, до поняття майнової шкоди, завданої вченням злочину, повинні включатись й інші (крім безпосереднього обмеження матеріального блага) складові. Це: 1) безпосереднє обмеження матеріального блага особи (викрадення, пошкодження, знищення майна, накладення арешту на майно тощо); 2) неодержані доходи (позбавлення заробітку внаслідок втрати потерпілим працездатності чи його зменшення, позбавлення заробітку внаслідок відсторонення його від роботи (посади)  тощо); 3) витрати, що викликані завданням шкоди здоров’ю потерпілого (витрати на лікування, протезування, сторонній догляд тощо); 4) витрати на поховання; 5) втрата особами, що перебували на утриманні померлого, його заробітку; 6) витрати закладу охорони здоров’я на стаціонарне лікування особи, потерпілої від злочину.

 

Таким чином, поняття майнової шкоди в кримінальному процесі може бути сформульовано таким чином: майнова шкода – це наслідки кримінального правопорушення або іншого суспільно-небезпечного діяння чи незаконного рішення, дії чи бездіяльності правоохоронного або судового органу, що мають вартісну форму та полягають у безпосередньому обмеженні матеріального блага особи (викрадення, пошкодження, знищення майна), у позбавленні її можливості одержати заплановані доходи (позбавлення заробітку внаслідок втрати працездатності чи його зменшення тощо) а також у понесенні особою будь-яких додаткових майнових витрат (на лікування, протезування, сторонній догляд, поховання; втрата особами, що перебували на утриманні померлого, його заробітку).

 

Цивільний позов порівняно з іншими непозовними формами відшкодування шкоди, як слушно зазначається в юридичній літературі, має певні переваги, оскільки його розгляд і вирішення в кримінальному процесі здійснюється при активній участі зацікавлених сторін, що в свою чергу, сприяє більш глибокому дослідженню всіх обставин справи, які стосуються виду і розміру шкоди, завданої кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням і правильному вирішенню питання про її відшкодування.

КПК не містить визначення поняття цивільного позову в кримінальному процесі. Ця проблема була об'єктом неодноразового обговорення на сторінках юридичної літератури. На нашу думку, важливість законодавчого врегулювання має рацію, цивільний позов можна було б визначити в КПК як вимогу фізичної чи юридичної особи, якій завдано шкоду кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, її представника, законного представника (на захист інтересів неповнолітніх осіб та осіб, визнаних у встановленому законом порядку недієздатними чи обмежено дієздатними), прокурора (у випадку необхідності пред'явлення цивільного позову в інтересах держави, а також громадян, які за станом здоров’я та інших поважних причин не можуть захистити свої права) до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння про відшкодування цієї шкоди, заявлену органам, які здійснюють кримінальне провадження, і таку, що вирішується судом у його рамках.

За загальними правилами, цивільний позов у кримінальному провадженні пред'являється до підозрюваного, обвинуваченого, оскільки він несе відповідальність за заподіяну ним майнову, фізичну, моральну шкоду або до особи, яка в силу закону несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану кримінально-протиправними діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння (ст.ст. 62, 128 КПК).

Цивільними відповідачами у кримінальному провадженні можуть бути фізичні (батьки, усиновителі, піклувальники, опікуни)  або юридичні особи, які в силу закону несуть цивільну відповідальність за шкоду, завдану злочинними діями (бездіяльністю) підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.

У кримінальному судочинстві відшкодування витрат на стаціонарне лікування потерпілого може покладатися тільки на особу, вина якої у вчиненні злочину встановлена обвинувальним вироком суду (у тому числі без призначення покарання, із звільненням від покарання, з умовним засудженням).

Доказування цивільного позову, який був заявлений у кримінальному провадженні, відбувається за правилами, встановленими кримінальним процесуальним законом. Це означає, що обов’язок доказування виду та розміру шкоди, яку було завдано кримінальним правопорушенням, покладається на орган, який провадить розслідування в кримінальному провадженні.

Забезпечення цивільного позову в кримінальному провадженні і можливої конфіскації майна здійснюється шляхом накладення арешту на майно (п. 7 ч. 2 ст. 128 КПК). Арешт може бути накладено на нерухоме і рухоме майно, результати інтелектуальної, творчої діяльності, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковому вигляді, цінні папери, корпоративні права, які перебувають у власності підозрюваного, обвинуваченого  або осіб, які в силу закону несуть цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, i перебувають у нього або в інших фізичних, або юридичних осіб (ч. 3 ст. 170 КПК).

Слідчий суддя або суд під час судового провадження накладає арешт на майно у вигляді речей. Крім того, у випадку задоволення цивільного позову суд за клопотанням прокурора, цивільного позивача може вирішити питання про накладення арешту на майно для забезпечення цивільного позову до набрання судовим рішенням законної сили, якщо таких заходів не було вжито раніше.

Відшкодуванню також підлягають майнова (моральна) шкода, завдана незаконними рішеннями чи діями (бездіяльністю) органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.

Визначений КПК порядок відшкодування (компенсація) шкоди у кримінальному провадженні передбачає забезпечення гарантій Конституції України (ст. 56) право громадян на життя, здоров’я, власність, їх надійного захисту від протиправних посягань та відшкодування (компенсацію) заподіяних ними збитків.

 

 

Тема 7. Процесуальні строки і витрати

План:

1. Процесуальні строки і їх правова природа. Поняття, значення, види і правила обчислення процесуальних строків.

2. Процесуальні витрати, їх поняття, види і значення. Визначення розміру та розподіл процесуальних витрат. Зменшення розміру процесуальних витрат.

3. Рішення щодо процесуальних витрат.

 

Поняття процесуальних строків та їх значення у кримінальному процесі

Для забезпечення швидкого та повного розслідування і судового розгляду у кримінальному процесуальному законодавстві існує інституція процесуальних строків. Збирання, перевірка та закріплення доказів вимагає жорстких меж і обмежень: не можна допустити, щоб процес доказування продовжувався надмірно довго. Встановити істину у кримінальному провадженні в кожному конкретному випадку з урахуванням його складності можливо у визначені строки.

У кримінальному процесі здійснення ряду процесуальних дій обмежено встановленими законом процесуальними строками, які допомагають забезпечити учасникам кримінальної процесуальної діяльності здійснення їх прав та законних інтересів. Необхідно зазначити, що інститут процесуальних строків “пронизує” весь кримінальний процес.

Відповідно до КПК України засадою кримінального провадження є розумні строки, тобто кожна процесуальна дія або процесуальне рішення повинні бути виконані або прийняті у розумні строки.

Процесуальнi строки в кримiнальному процесi є рiзновидом правових засобів, спрямованих на забезпечення правильного здiйснення по кожному кримінальному провадженню визначених законом завдань, тобто рiзновидом процесуальних гарантiй.

Статтею 113 КПК України визначено, що процесуальні строки – це встановлені законом, прокурором або судом проміжки часу, у межах яких учасники кримінального провадження зобов'язані (мають право) приймати процесуальні рішення чи вчиняти процесуальні дії.

У кримiнальному процесi не всі процесуальнi дiї регламентованi за допомогою строків. Haдмipнe регулювання процесу строками перешкоджатиме здiйсненню стороною обвинувачення і судом cвoїx функцiй. Ці мiркування обумовили рацiональне використання в кримінальному процесі такого правового засобу, яким є процесуальний строк. Закон не обмежує тривалiсть часу провадження бiльшостi слiдчих дiй (обшуку, виїмки тощо), в деяких випадках передбачаються альтeрнативнi строки (клопотання про тимчасове обмеження у користуванні спеціальним правом розглядається слідчим суддею не пізніше трьох днів з дня його надходження до суду) та строки умовні, тобто ті, які не є категоричними та можуть бути продовжені при визначених умовах у встановленому законом порядку (строки заходів забезпечення кримінального провадження, строки досудового розслідування).

У переважній більшості випадків у законі позначається початок і точна тривалість строку. При застосуванні норм, що встановлюють строки, у яких позначено лише початок, виникає необхідність точно визначити їх закінчення. Момент закінчення таких строків вираховується за спеціальними правилами, що іменуються правилами обчислення строків, які ми розглянемо згодом.

Встановлення в законі процесуальних строків полягає в тому, щоб термін кримінального провадження не був надмірним, а швидкість не перетворювалась би в невиправдану поспішність, щоб часові межі кримінального провадження дозволяли б всім її учасникам реалізувати свої повноваження, а органам, які безпосередньо провадять кримінальне провадження - вирішити покладені на них завдання.

Процесуальні строки є необхідним організаційним заходом, що забезпечує оперативність та ефективність розслідування, а також судового провадження. Організуюче значення встановлених законом строків визначається тим, що вони забезпечують достатній час та обумовлюють необхідні темпи вирішення завдань, які стоять перед органами та посадовими особами, що безпосередньо провадять досудове розслідування і судове провадження. Без наявності встановлених кримінальним процесуальним законом строків, без їх належного дотримання при здійсненні кримінального провадження виникатимуть безліч порушень прав та законних інтересів особи, які усунути і поновити дуже складно, а іноді неможливо.

Класифікація строків у кримінальному процесі:

- залежно від того, ким встановлюються ті чи інші строки (строки, передбачені в Конституції України, а також в міжнародних правових документах, ратифікованих Україною; строки, які встановлені КПК України та іншими підзаконними нормативно-правовими актами, що регулюють кримінальне провадження; строки, визначенні у рішеннях правозастосовувача);

- за належністю до регулювання провадження на окремих стадіях кримінального провадження (процесуальні строки, які регулюють правовідносини під час досудового провадження; в стадіях судового провадження; строки, дія яких розповсюджується одночасно на різні стадії кримінального провадження);

- залежно від способу виконання завдань кримінального судочинства (діловодні та процесуальні);

- в залежності від функціонального призначення строків у кримінальному процесі (строки, які гарантують права і законні інтереси учасників кримінального провадження; строки, які гарантують швидкість проведення кримінального провадження; строки, які гарантують здійснення прокурорського нагляду та судового контролю за дотриманням законів у кримінальному провадженні);

- в залежності від того, кому адресовані строки (строки, що стосуються діяльності державних органів, які здійснюють провадження; строки, щодо діяльності інших учасників провадження);

- за цілями, для яких встановлені строки; за характером їх дій і правовими наслідками, які настають у зв`язку із закінченням того чи іншого строку (строки здійснення слідчих (розшукових), негласних слідчих (розшукових), судових та інших процесуальних дій; строки прийняття процесуальних рішень; строки застосування заходів забезпечення кримінального провадження; строки подання учасниками кримінально-процесуальної діяльності клопотань, скарг, заяв);

- за визначеністю строків (абсолютно визначені; відносно визначені; невизначені; альтернативні (загальні та виключні);

 

- за юридичним значенням (процесуальні строки, строки давності та строки примусової дії);

- за правовими наслідками закінчення строків у кримінальному провадженні (обмежуючі в часі дії, вчинення яких залежить від волі суб`єкта і які є його правом; обмежуючі в часі вчинення обов`язкових процесуальних дій; обмежуючі триваючі дії);

- відповідно до загальноприйнятого в теорії права поділу строків за юридичними наслідками (правовстановлюючі (правостворюючі); правозмінюючі та правоприпиняючі (правообмежуючі).

 

Пiд процесуальними витратами розумiють витрати на забезпечення кримінального провадження, відшкодування яких покладається на певних його учасників та на державу.

Процесуальні витрати – це юридичне поняття, межi якого встановлюються кримінальним процесуальним правом. Вiднесення до них витрат, пов'язаних з кримінальним провадженням, але не передбачених статтями 118-123 КПК, недопустимо.

Стаття 118 КПК України передбачає, що процесуальні витрати складаються із:

1) витрат на правову допомогу;

2) витрат, пов'язаних із прибуттям до місця досудового розслідування або судового провадження;

3) витрат, пов'язаних із залученням потерпілих, свідків, спеціалістів, перекладачів та експертів;

4) витрат, пов'язаних із зберіганням і пересиланням речей і документів.

 

Стаття 119 КПК України передбачає, що суд, враховуючи майновий стан особи (обвинуваченого, потерпілого), за власною ініціативою або за її клопотанням має право своєю ухвалою зменшити розмір належних до оплати процесуальних витрат чи звільнити від їх оплати повністю або частково, чи відстрочити або розстрочити сплату процесуальних витрат на визначений строк.

Якщо оплату процесуальних витрат відстрочено або розстрочено до ухвалення судового рішення, витрати розподіляються відповідно до судового рішення.

Витрати, пов’язані з оплатою допомоги захисника, несе підозрюваний, обвинувачений.

Витрати, пов’язані з оплатою допомоги представника потерпілого, цивільного позивача та цивільного відповідача, які надають правову допомогу за договором, несе відповідно потерпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач.

Витрати, пов’язані із прибуттям до місця досудового розслідування або судового провадження (ст. 121 КПК)

 

Витрати, пов’язані із прибуттям до місця досудового розслідування або судового провадження, - це витрати обвинуваченого, підозрюваного, до якого не застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, його захисника, представника потерпілого, пов’язані з переїздом до іншого населеного пункту, найманням житла, виплатою добових (у разі переїзду до іншого населеного пункту), а також втрачений заробіток чи витрати у зв’язку із відривом від звичайних занять.

Граничний розмір компенсації за судовим рішенням витрат, пов’язаних із прибуттям до місця досудового розслідування або судового провадження, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Витрати, пов’язані із залученням потерпілих, свідків, спеціалістів, перекладачів та експертів (ст. 122 КПК)

Витрати, пов’язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів та експертів, несе сторона кримінального провадження, яка заявила клопотання про виклик свідків, залучила спеціаліста, перекладача чи експерта, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Витрати, пов’язані із участю потерпілих у кримінальному провадженні, залученням та участю перекладачів для перекладу показань підозрюваного, обвинуваченого, потерпілого, цивільного позивача та цивільного відповідача, здійснюються за рахунок коштів Державного бюджету України в порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України. Залучення стороною обвинувачення експертів спеціалізованих державних установ, а також проведення експертизи за дорученням слідчого судді або суду здійснюється за рахунок коштів, які цільовим призначенням виділяються цим установам з Державного бюджету України.

Витрати, пов’язані із зберіганням і пересиланням речей і документів

 (ст. 123 КПК України)

Витрати, пов’язані із зберіганням і пересиланням речей і документів, здійснюються за рахунок Державного бюджету України в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

 

 

Тема 8. Заходи забезпечення кримінального провадження

План:

1. Поняття заходів забезпечення кримінального провадження та їх види.

2. Види заходів забезпечення кримінального провадження та їх характеристика.

Виклик слідчим, прокурором, судовий виклик і привід.

Привід та порядок його виконання.

Накладення грошового стягнення. Порядок вирішення питання про накладення грошового стягнення.

Тимчасове обмеження у користуванні спеціальним правом

Відсторонення від посади: порядок застосування та строки.

Тимчасовий доступ до речей і документів.

Тимчасове вилучення майна: підстави та процесуальний порядок проведення.

Арешт майна.

4. Поняття, підстави та мета застосування запобіжних заходів.

 

Завдання кримінального судочинства визначені в ст. 2 Кримінального процесуального кодексу України, де вказано, що ними є “захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура”. Тобто інтереси суспільства щодо протидії злочинності, відновлення порушених злочином прав та понесення винними особами кримінальної відповідальності задовольняються за допомогою кримінального процесу.

Для забезпечення вказаних завдань законодавець покладає на суб’єктів кримінального провадження певні обов’язки та визначає їх права. При цьому держава розраховує на те, що суб’єкти кримінального провадження будуть активно брати участь у кримінальному судочинстві, сприяти досягненню його завдань, та добросовісно виконувати процесуальні обов’язки.

Втім, завдання кримінального судочинства не завжди співпадають з інтересами всіх сторін провадження, а тому суб’єкти провадження можуть перешкоджати досягненню визначених законом завдань шляхом невиконання процесуальних обов’язків чи зловживання наданими правами. А тому, для забезпечення досягнення завдань кримінального судочинства, кримінально-процесуальне законодавство передбачає можливість застосування заходів забезпечення кримінального провадження.

Розділ ІІ Кримінального процесуального кодексу України від 13 квітня 2012 року визначає новий перелік заходів процесуального примусу, які іменуються “Заходами забезпечення кримінального провадження”. В теорії кримінального процесу термін “заходи забезпечення кримінального провадження” практично не використовується.

 

Розділ ІІ Кримінального процесуального кодексу України визначає порядок обрання, зміни та скасування заходів забезпечення кримінального провадження.

Заходи забезпечення кримінального провадження (заходи кримінально-процесуального примусу) − це передбачені кримінально-процесуальним законом процесуальні засоби державно-правового примусу, що застосовуються уповноваженими на те органами (посадовими особами), які здійснюють кримінальне провадження, у чітко визначеному законом порядку стосовно осіб, котрі залучаються до кримінально-процесуальної діяльності, для запобігання та припинення їхніх неправомірних дій, забезпечення виявлення та закріплення доказів з метою досягнення дієвості кримінального провадження.

Заходи процесуального примусу відрізняються від інших заходів державного примусу та характеризуються певними специфічними ознаками:

1) вони мають процесуальний характер і регулюються кримінально-процесуальним законом, а тому є складовою кримінально-процесуальної форми. Цією ознакою вони відрізняються від інших примусових заходів, які застосовуються при провадженні щодо кримінальних правопорушень;

2) підстави, межі та порядок їх застосування детально регламентовані законом;

3) специфічна їх мета − забезпечити досягнення дієвості кримінально-процесуального провадження та вирішення завдань кримінального судочинства;

4) примусовий характер, який залежить не від порядку їх реалізації, а від самої законодавчої моделі, що передбачає можливість застосування примусу;

5) виключний характер − вони застосовуються лише в тих випадках, коли іншими заходами завдання кримінального судочинства досягнути неможливо;

6) специфічний суб’єкт застосування − процесуальний примус є різновидом державного примусу, а тому суб’єктом його застосування завжди є виключно компетентні державні органи та посадові особи, які здійснюють кримінальне провадження.

Заходи забезпечення кримінального провадження можуть застосовуватися до різних суб’єктів кримінально-процесуальної діяльності − підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, свідка, а також інших осіб залежно від обставин кримінального провадження та поведінки його суб’єктів. Законодавець в нормах, які визначають порядок застосування кожного заходу забезпечення кримінального провадження, визначає коло осіб, щодо яких вони можуть бути застосовані та порядок їх обрання, зміни чи скасування.

Заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження.

Заходами забезпечення кримінального провадження є (ст.131):

1) виклик слідчим, прокурором, судовий виклик і привід;

2) накладення грошового стягнення;

3) тимчасове обмеження у користуванні спеціальним правом;

4) відсторонення від посади;

5) тимчасовий доступ до речей і документів;

6) тимчасове вилучення майна;

7) арешт майна;

8) затримання особи;

9) запобіжні заходи.

Заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються на підставі ухвали слідчого судді або суду, за винятком випадків, передбачених цим Кодексом.

Застосування заходів забезпечення кримінального провадження допускається, якщо:

1) існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження;

2) потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні слідчого, прокурора;

3) може бути виконане завдання, для виконання якого слідчий, прокурор звертається із клопотанням.

Під час розгляду питання про застосування заходів забезпечення кримінального провадження сторони кримінального провадження повинні подати слідчому судді або суду докази обставин, на які вони посилаються.

 

Запобіжними заходами є: Стаття 176.

1) особисте зобов'язання ст. 179;

2) особиста порука ст. 180;

3) застава ст. 181;

4) домашній арешт ст. 182;

5) тримання під вартою ст. 183.

Тимчасовим запобіжним заходом є затримання особи, яке застосовується з підстав та в порядку, визначеному цим Кодексом.

Слідчий суддя, суд відмовляє у застосуванні запобіжного заходу, якщо слідчий, прокурор не доведе, що встановлені під час розгляду клопотання про застосування запобіжних заходів обставини, є достатніми для переконання, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів, передбачених частиною першою цієї статті, не може запобігти доведеним під час розгляду ризику або ризикам. При цьому найбільш м'яким запобіжним заходом є особисте зобов'язання, а найбільш суворим - тримання під вартою.

Запобіжні заходи застосовуються  під час досудового розслідування - слідчим суддею за клопотанням слідчого, погодженим з прокурором, або за клопотанням прокурора,

під час судового провадження - судом за клопотанням прокурора.

Метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам:

1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду;

2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення;

3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні;

4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином;

5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.

Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених цим Кодексом.

Особисте зобов'язання.  (Ст. 179). Особисте зобов'язання полягає у покладенні на підозрюваного, обвинуваченого зобов'язання виконувати покладені на нього слідчим суддею, судом обов'язки.

Підозрюваному, обвинуваченому письмово під розпис повідомляються покладені на нього обов'язки та роз'яснюється, що в разі їх невиконання до нього може бути застосований більш жорсткий запобіжний захід і на нього може бути накладено грошове стягнення в розмірі від 0,25 розміру мінімальної заробітної плати до 2 розмірів мінімальної заробітної плати.

Контроль за виконанням особистого зобов'язання здійснює слідчий, а якщо справа перебуває у провадженні суду, - прокурор.

 

Особиста порука Стаття 180.  Особиста порука полягає у наданні особами, яких слідчий суддя, суд вважає такими, що заслуговують на довіру, письмового зобов'язання про те, що вони поручаються за виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків відповідно до ст. 194 (Застосування запобіжного заходу) і зобов'язуються за необхідності доставити його до органу досудового розслідування чи в суд на першу про те вимогу.

Домашній арешт (ст. 181).   Домашній арешт полягає в забороні підозрюваному, обвинуваченому залишати житло цілодобово або у певний період доби. Домашній арешт може бути застосовано до особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за вчинення якого законом передбачено покарання у виді позбавлення волі.

Застава (ст. 182).  Застава полягає у внесенні коштів у грошовій одиниці України на спеціальний рахунок, визначений в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, з метою забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків, під умовою звернення внесених коштів у доход держави в разі невиконання цих обов'язків.

Розмір застави визначається у таких межах:

1) щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні злочину невеликої або середньої тяжкості, - від одного до двадцяти розмірів мінімальної заробітної плати;

2) щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні тяжкого злочину, - від двадцяти до вісімдесяти розмірів мінімальної заробітної плати;

3) щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні особливо тяжкого злочину, - від вісімдесяти до трьохсот розмірів мінімальної заробітної плати.

У виключних випадках, якщо слідчий суддя, суд встановить, що застава у зазначених межах не здатна забезпечити виконання особою, що підозрюється, обвинувачується у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину, покладених на неї обов'язків, застава може бути призначена у розмірі, який перевищує вісімдесят чи триста розмірів мінімальної заробітної плати відповідно.

Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосований, окрім як:

1) до особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено основне покарання у виді штрафу в розмірі понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, - виключно у разі, якщо прокурором, крім наявності підстав, передбачених статтею 177 Кодексу, буде доведено, що підозрюваний, обвинувачений не виконав обов'язки, покладені на нього при застосуванні іншого, раніше обраного запобіжного заходу, або не виконав у встановленому порядку вимог щодо внесення коштів як застави та надання документа, що це підтверджує;

2) до раніше судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк до трьох років, виключно у разі, якщо прокурором, крім наявності підстав, передбачених статтею 177 Кодексу, буде доведено, що, перебуваючи на волі, ця особа переховувалася від органу досудового розслідування чи суду, перешкоджала кримінальному провадженню або їй повідомлено про підозру у вчиненні іншого злочину;

3) до раніше не судимої особи, яка підозрюється чи обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк до п'яти років, - виключно у разі, якщо прокурором, крім наявності підстав, передбачених статтею 177 Кодексу, буде доведено, що перебуваючи на волі, ця особа переховувалася від органу досудового розслідування чи суду, перешкоджала кримінальному провадженню або їй повідомлено про підозру у вчиненні іншого злочину;

4) до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п'ять років;

5) до раніше судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад три роки;

6) до особи, яку розшукують компетентні органи іноземної держави за кримінальне правопорушення, у зв'язку з яким може бути вирішено питання про видачу особи (екстрадицію) такій державі для притягнення до кримінальної відповідальності або виконання вироку, в порядку і на підставах, передбачених розділом IX Кодексу або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов'язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов'язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.

Строк дії ухвали слідчого судді, суду про тримання під вартою або продовження строку тримання під вартою не може перевищувати шістдесяти днів. Строк тримання під вартою обчислюється з моменту взяття під варту, а якщо взяттю під варту передувало затримання підозрюваного, обвинуваченого, - з моменту затримання. У строк тримання під вартою включається час перебування особи в медичному закладі під час проведення стаціонарної психіатричної експертизи. У разі повторного взяття під варту особи в тому ж самому кримінальному провадженні строк тримання під вартою обчислюється з урахуванням часу тримання під вартою раніше.

Строк тримання під вартою може бути продовжений слідчим суддею в межах строку досудового розслідування в порядку, передбаченому цим Кодексом. Сукупний строк тримання під вартою підозрюваного, обвинуваченого під час досудового розслідування не повинен перевищувати:

1) шести місяців - у кримінальному провадженні щодо злочинів невеликої або середньої тяжкості;

2) дванадцяти місяців - у кримінальному провадженні щодо тяжких або особливо тяжких злочинів.

Клопотання про продовження строку тримання під вартою подається до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого здійснюється досудове розслідування.

 

 Застосування запобіжного заходу

Слідчий суддя, суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про:

1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення;

2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених ст.177 Кодексу;

3) недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.

 

Зміна запобіжного заходу

Прокурор, слідчий за погодженням з прокурором,  підозрюваний, обвинувачений, до якого застосовано запобіжний захід, його захисник, має право звернутися до слідчого судді, суду із клопотанням про зміну запобіжного заходу, в тому числі про скасування, зміну або покладення додаткових обов'язків, чи про зміну способу їх виконання.

 

Припинення дії запобіжних заходів

Ухвала про застосування запобіжного заходу припиняє свою дію після закінчення строку дії ухвали про обрання запобіжного заходу, ухвалення виправдувального вироку чи закриття кримінального провадження в порядку, передбаченому цим Кодексом.

 

 

 

 

 

15. Рекомендована література.

 

Нормативно-правові акти і документи

Закони України і міжнародні документи

1. Конституція України (прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р.). // Відомості Верховної Ради України. – 1996. ‑ № 30. ‑ Ст.141; [Електронний ресурс]. – Режим доступу (станом на 01. 07. 2012 р.): http://zakon1.rada.gov.ua.
2. Загальна декларація прав людини від 10 груд. 1948 р. // Права людини. Міжнародні договори України, декларації, документи. – К., 1992. – С.18‑24.
3. Міжнародний пакт про громадянські i політичні права від 16 груд. 1966 р. // Права людини. Міжнародні договори України, декларації, документи. – К., 1992. – С. 36‑62.
4. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод від 4 лист. 1950 р. // Офіційний вісник України. ‑ 1998. ‑ № 13. ‑ Ст. 270.
5. Кримінальний кодекс України (прийнятий 5 квітня 2001 р.) // Відомості Верховної Ради України. – 2001. ‑ № 25-26. ‑ Ст.131; [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua.
6. Кримінальний процесуальний кодекс України: Закон України від 13 квіт. 2012 р. // Голос України. ‑ 2012. ‑ 19 травня (№ 90‑91).
7. Кримінально-виконавчий кодекс України (прийнятий 11 липня 2003 р.) // Голос України. – 2003. – 29 серпня. ‑ № 161. ‑ [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua.
8. Кримінально-процесуальний кодекс України (прийнятий 28 грудня 1960 р.) // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1961. ‑ № 2. ‑ Ст.15. ‑ [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua.
9. Кодекс законів про працю України (Затверджений Законом від 10.12.71): Офіц. текст із змін. та доп. станом на 13.12.2012 р. / Мін. юстиції України. – К.: Форум, 2012. – 169 с.
10. Кодекс торговельного мореплавства України. Прийнятий 23.05.2005 р.: Офіц. текст зі змінами та доп. станом на 20.05.2012 р. // Мін-во юстиції України. - К.: Форум, 2012.  – 181 с.
11. Кодекс України про адміністративні правопорушення: станом на 03.09.2012 р. ‑ Суми: ТОВ "ВВП НОТІС, 2012. – 262 с.
12. Сімейний кодекс України: (станом на 14 лют. 2012 р.). ‑ Суми: ТОВ"ВВП НОТІС", 2012. – 79 с.
13. Про адвокатуру та адвокатську діяльність: Закон України від 5 липня 2012 р. // Голос України. ‑ 2012. – 14 серпня.‑ № 148-149; [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua.
14. Про безоплатну правову допомогу: Закон України від 2 червня 2011 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2011. – № 51. – Ст. 577.
15. Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини: Закон України від 23 лютого 2006 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2006. ‑ № 30. ‑ Ст.260.
16. Про доступ до судових рішень: Закон України від 22 грудня 2005 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2006. ‑ № 15. ‑ Cт.128.
17. Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Кримінального процесуального кодексу України: Закон України від 13 квітня 2012 р. // Голос України. ‑ 2012. ‑ 19 травня. ‑ № 90-91.
18. Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів: Закон України від 23 грудня 1993 р. // Голос України. ‑ 1994. ‑ 2 березня; [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua.
19. Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві: Закон України від 23 грудня 1993 р. // Голос України. ‑ 1994. – 2 березня; [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua.
20. Про застосування амністії в Україні: 3акон України від 1 жовтня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. ‑ 1996. ‑ № 48. ‑ Ст.263; [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua.
21. Про Конституційний Суд України: Закон України від 16 жовтня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 49. – Ст.272.
22. Про міжнародні договори України: Закон України від 29 черв. 2004 р. // Відомості Верховної Ради України. ‑ 2004. ‑ № 50. ‑ Ст.540.
23. Про міліцію: Закон України  від 20 грудня 1990 р.// Відомості Верховної Ради України. ‑ 1991. ‑ №4. ‑ Ст.20; [Електронний ресурс]. – Режим доступу (станом на 01. 07. 2012 р.): http://zakon1.rada.gov.ua.
24. Про оперативно-розшукову діяльність: Закон України від 18 лютого 1992 р. // Голос України. ‑ 1992. ‑ 27 березня; [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua.
25. Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю: Закон України від 30 червня 1993 р. // Голос України. – 1993. – 6 серпня.
26. Про попереднє ув`язнення: Закон України від 30 червня 1993 р. // Відомості Верховної Ради України. ‑ 1993.‑ № 35.‑ Ст.360; [Електронний ресурс]. – Режим доступу (станом на 01. 07. 2012 р.): http://zakon1.rada.gov.ua.
27. Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянину незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури i суду: 3акон України від 1 грудня 1994 р. // Відомості Верховної Ради України. ‑ 1995. ‑ № 1. ‑ Ст. 1.
28. Про прокуратуру: Закон України від 5 листопада 1991 р. // Голос України. – 1991. ‑ 12 грудня; [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua.
29. Про Службу безпеки України: Закон України від 25 березня 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 27. – Ст. 382.
30. Про судову експертизу: Закон України від 25 лютого 1994 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 28. – Ст. 232; [Електронний ресурс] ‑ Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4038-12.
31. Про судоустрій і статус суддів: Закон України від 7 липня 2010 р. // Голос України. – 2010. ‑ 3 серпня. ‑ № 142; [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua.
32. Перелік майна, що не підлягає конфіскації за судовим вироком: Додаток до Кримінального кодексу Української РСР від 28 грудня 1960 р. // Відомості Верховної Ради УРСР.‑ 1961. – № 2. ‑ Ст.14.
33. Модельный Уголовно-процессуальный кодекс государств-участников СНГ. Принят 17 февраля 1996 г. на 7-м Пленарном заседании Межпарламентской Ассамблеи. ‑ СПб, 1996 г. // Информационный бюллетень. – 1996. ‑ № 10, приложение. ‑ [Електронний ресурс] Режим доступу: http://www.iacis.ru/html/?id=22&pag=31&nid=1.

Підзаконні нормативно-правові акти

1. Про концепцію судово-правової реформи в Україні: Постанова Верховної Ради України від 28 квітня 1992 р. // Голос України. – 1992. – 12 серпня.
2. Концепція реформування кримінальної юстиції України, затв. Указом Президента України від 8 квітня 2008 р. № 311/2008 // Офіційний вісник України. – 2008. – № 27. – Ст. 838.
3. Положення про дипломатичні представництва та консульські установи іноземних держав в Україні, затв. Указом Президента України від 10 червня 1993 р. // Голос України. ‑ 1993. – 26 червня; [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://portal.rada.gov.ua.
4. Порядок ведення Єдиного державного реєстру судових рішень, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 25 травня 2006 р. № 740. ‑ [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua
5. Порядок зберігання речових доказів стороною обвинувачення, їх реалізації, технологічної переробки, знищення, здійснення витрат, пов’язаних з їх зберіганням і пересиланням, схоронності тимчасово вилученого майна під час кримінального провадження, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 19 листопада 2012 р. № 1104. ‑ [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua
6. Порядок отримання дозволу суду на здійснення заходів, які тимчасово обмежують права людини, та використання добутої інформації: затв. Постановою Кабінету Міністрів України від 26 верес. 2007 р. №1169. ‑ [Електронний ресурс]. ‑ Режим доступу: http://portal.rada.gov.ua.
7. Порядок передачі на зберігання тимчасово вилучених під час кримінального провадження документів, які посвідчують користування спеціальним правом, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 19 листопада 2012 р. № 1104. ‑ [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua
8. Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України у зв’язку з прийняттям Кримінального процесуального кодексу України: Постанова Кабінету Міністрів України від 19 вересня 2012 р. № 868 // Офіційний вісник України. - 2012. ‑ № 71. – Ст.2870.
9. Про реалізацію окремих положень Кримінального процесуального кодексу України: Постанова Кабінет Міністрів України від 19 листопада 2012 р. № 1104 // Урядовий кур'єр. – 2012. – 8 грудня. – № 227.
10. Зміни до Інструкції про роботу ізоляторів тимчасового тримання органів внутрішніх справ України, затв. наказом МВС України від 2 листопада 2012 р. № 1002  «Про затвердження Змін до наказу МВС України від 20 січня 2005 р. № 60дск». ‑ [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua
11. Інструкція про взаємодію правоохоронних органів у сфері боротьби з організованою злочинністю, затв. наказом МВС України і СБУ від 10.06.2011 р. № 317/235 // Офіційний вісник України. ‑2011. ‑ № 53. – Ст. 2139.
12. Положення про порядок ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань, затв. наказом Генерального прокурора України від 17 серпня 2012 р. № 69. ‑ [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.gp.gov.ua
13. Правила внутрішнього розпорядку в ізоляторах тимчасового тримання органів внутрішніх справ України, затв. наказом МВС України від 2 грудня 2008 р. № 638 (в ред. наказу МВС від 2 листопада 2012 р. № 1003). ‑ [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua
14. Про деякі питання застосування розділу XI "Перехідні положення" Кримінального процесуального кодексу України: Лист Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 листопада 2012 р. № 1735/0/4-12. ‑ [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua
15. Про затвердження Положення про порядок застосування електронних засобів контролю: Наказ МВС України від 9 серпня 2012 р. № 696 // Офіційний вісник України/ ‑ 2012. ‑ № 76. –Ст. 3093.
16. Про організацію діяльності органів досудового розслідування Міністерства внутрішніх справ України: наказ МВС України від 9 серпня 2012 р. № 686 // Офіційний вісник України. ‑ 2012 р. ‑ № 84. – Ст.3408.
17. Про Положення про автоматизовану систему документообігу суду: Наказ Державної судової адміністрації України від 26 листопада 2010 р. № 188 // Офіційний веб-портал «Судова влада в Україні». – Режим доступу: http://www.court.gov.ua.

Збірники документів

1. Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України та постанов Верховного Суду України у справах кримінальної юрисдикції / Гуторова Н.О., Житний О.О. – Х.: Одиссей, 2012. ‑ 432 с.
2. Права людини і професійні стандарти для працівників правоохоронних органів в документах міжнародних організацій. - К.: Сфера, 2002. ‑ 413 с.
3. Права людини і професійні стандарти для юристів в документах міжнародних організацій. ‑ Амстердам-Київ: Українсько-Американське бюро захисту прав людини, 1996. ‑ 342 с.
4. Права людини. Міжнародні договори України, декларації, документи // Упор. Ю.К. Качуренко. ‑ К.: Наук. думка, 1992. – 199 с.
5. Постанови Пленуму Верховного Суду України в кримінальних справах: (офіц. текст) / Упоряд. В.В. Рожнова, А.С. Сизоненко, Л.Д. Удалова. – К.: ПАЛИВОДА А.В., 2012. – 452 с.
6. Постанови Пленуму Верховного Суду України у кримінальних справах (1973-2004) / За ред. В.Т. Маляренка. ‑ К.: Ін Юре, 2004. – 336 с.
7. Постанови Пленуму Верховного Суду України у кримінальних справах. ‑ 3-є вид., змінене і доп. ‑ К.: Скіф, 2008. – 504 c.
8. Рішення Конституційного Суду України (на 22 жовтня 2012 р.). – К.: ЦУЛ, 2012. – 570 с.
9. Судова практика Верховного Суду України у кримінальних справах за 2010 р. / За ред. П.П. Пилипчука.– К., 2012. – 608 с.
10. Узагальнення Верховного Суду України судової практики в кримінальних справах / упоряд. В.В. Рожнова, А.С. Сизоненко, Л.Д. Удалова. – К.: ПАЛИВОДА А.В., 2010. – 180 с.
11. Щорічні доповіді Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини про стан дотримання та захисту прав і свобод людини в Україні. 2010, 2011 роки // Карпачова Н.І. – К, 2012. – 489 с.

Коментарі законодавчих актів

1. Коментар до Конституції України / Автори: В.Б. Авер’янов, В.Ф. Бойко, В.І. Борденюк та ін.; ред. кол. В.Ф. Опришко (гол.), Л.Є. Горьовий, М.І. Корнієнко та ін. – К.: Ін-т законодавства Верховної Ради України, 1996. – 376 с.
2. Кримінальний процесуальний кодекс України: Науково-практичний коментар / За заг. ред. В.Г. Гончаренка, В.Т. Нора, М.Є. Шумила. – К.: Юстиніан, 2012. – 1224 с.
3. Кримінальний процесуальний кодекс України. Науково-практичний коментар. У 2-х томах. За заг.ред. Тація В.Я., Пшонки В.П., Портнова А.В. – К., 2012. ‑ 1430 с.
4. Михеєнко М.М., Шибіко В.П., Дубинський А.Я. Науково-практичний коментар Кримінально-процесуального кодексу України / Під ред. В.Ф. Бойка, В.Г.Гончаренка. ‑ К., 1999. – 624 с.

Монографії

1. Бараннік Р.В., Шибіко В.П. Право особи на свободу від самовикриття, викриття членів її сім'ї чи близьких родичів у кримінальному процесі України. Монографія. ‑ К. КНТ, 2008. – 212 с.
2. Басиста І.В. Прийняття і використання рішень слідчого на стадії досудового розслідування: [монографія] / Басиста І.В. ‑ Івано-Франківськ, 2011. – 532 с.
3. Баулін О.В., Карпов Н.С. Процесуальна самостійність і незалежність слідчого та їх правові гарантії / За ред. З.Д. Смітієнко. – К.: Охорона праці, 2001. – 232 с.
4. Берназ В.Д. Рішення слідчого (криміналістичний, процесуальний та психологічний аспекти): [монографія] / В.Д. Берназ, С.М. Смоков. ‑ Одеса: ОЮІ НУВС, 2005. – 151 с.
5. Білоусов О.І., Смоков С.М. Затримання підозрюваного у кримінальному процесі України: Монографія. ‑ Одеса, 2009. ‑ 112 с.
6. Ващук Б. Предмет доказування щодо цивільного позову у кримінальному процесі: Монографія. – Львів: ПАІС, 2008. – 208 с.
7. Верхогляд-Герасименко О.В. Забезпечення майнових прав особи при застосуванні заходів кримінально-процесуального примусу: Монографія. – Харків: Вид-во «Юрайт», 2012. – 216 с.
8. Галаган В.І., Калачова О.М. Встановлення процесуального статусу окремих осіб, які беруть участь у досудовому провадженні: Монографія. – Луганськ: СПД Рєзніков В.С., 2012. – 212 с.
9. Городецька М.С. Кримінально-процесуальна компетенція слідчого органів внутрішніх справ / За ред. Л.М. Лобойка. – Дніпропетровськ: Ліра-ЛТД, 2010. – 232 с.
10. Гринків О.О. Заходи забезпечення безпеки у кримінальному судочинстві: [монографія] / О.О. Гринків, А.О. Ляш. – Київ‑Тернопіль: Астон, 2012. – 260 с.
11. Давиденко С.В. Потерпілий як суб'єкт кримінально-процесуального доказування. Монографія / За ред. Ю.М. Грошевого. ‑ Х.: Фінн, 2008. – 296 с.
12. Дубинский А. Я. Исполнение процессуальных решений следователя: правовые и организационные проблемы.‑ К.: Наук. думка, 1984. – 182 с.
13. Запотоцький А.П., Савицький Д.О. Документи як процесуальні джерела доказів у кримінальному процесі: Монографія. – К.: Бізнес Медія Колсантинг, 2011. – 220 с.
14. Зеленецкий В.С., Глинская Н.В. Теория и практика обоснования решений в уголовном процессе Украины. ‑ Харьков: Страйк, 2006. – 336 с.
15. Коваленко Є.Г., Коваленко Г.Я. Кримінально-процесуальні строки при застосуванні заходів процесуального примусу: монографія. – К.: Юрінком Інтер, 2010. – 192 с.
16. Капліна О.В. Правозастосовне тлумачення норм кримінально-процесуального права: Монографія. – Х.: Право, 2008. – 296 с.
17. КипнисН.М. Допустимость доказательств в уголовном судопроизводстве / Отв. ред. П.А. Лупинская. – М. Юрист, 1995. – 128 с.
18. Літвінова І.Ф. Забезпечення недоторканості житла чи іншого володіння особи в кримінальному процесі: [монографія] / Літвінова І.Ф. ‑ К.: О.С. Ліпкан, 2012. ‑ 230 с.
19. Лобойко Л.М.  Кримінально-процесуальна компетенція: Монограф. / Л.М. Лобойко. – Дніпропетровськ: Днепропетр. держ. ун-т внутр. справ, 2006. – 188 с.
20. Лобойко Л.М. Принцип диспозитивності в кримінальному процесі України: Монографія. — Дніпропетровськ, 2005.
21. Лук‘янчиков Є.Д. Методологічні засади інформаційного забезпечення розслідування злочинів: Монографія. ‑ К.: НАВСУ, 2005. – 360 с.
22. Маляренко В.Т. Реформування кримінального процесу України в контексті європейських стандартів: Теорія, історія і практика: Монографія. ‑ К.: Ін Юре, 2004. ‑ 544 с.
23. Мизулина Е.Б. Уголовный процесс: концепция самоограничения государства.- Тарту : Тарт. ун-т., 1991.  – 148 с.
24. Михайленко А.Р. Расследование преступлений: законность и обеспечение прав граждан. ‑ К.: Юринком Интер, 1999. – 445 с.
25. Михеенко М.М. Доказывание в советском уголовном судопроизводстве. ‑ М., 1984. – 134 с.
26. Михеєнко М.М. Проблеми розвитку кримінального процесу в Україні: Вибрані твори. ‑ К.: Юрінком Інтер, 1999. – 239 с.
27. Назаров В.В. Конституційні права людини та їх обмеження у кримінальному процесі України: монограф. – Х.: Золота миля, 2009. – 400 с.
28. Нор В.Т., Павлишин А.А. Судові витрати у кримінальному процесі України: Монографія. ‑ К.: Атіка, 2003. – 176 с.
29. Погорецький М.А. Функціональне призначення оперативно-розшукової діяльності у кримінальному процесі: Монографія. – Х.: Арсіс ЛТД, 2007. – 576 с.
30. Попелюшко В.О. Предмет доказування в кримінальному процесі (кримінально-процесуальні та кримінально-правові аспекти): Монографія. ‑ Острог: Нац. ун-т «Острозька академія», 2001. – 195 с.
31. Попелюшко В.О. Функція захисту в кримінальному судочинстві України: правові, теоретичні та прикладні проблеми: Монографія. – Острог: Вид-во Нац. ун-ту «Острозька академія», 2009. – 634 с.
32. Прилуцький П.В. Концепція проблеми істини у кримінальному процесі України. Монографія. – Сміла: Тясмин, 2006. – 200 с.
33. Розовский Б.Г. Ненаучные заметки о некоторых научных проблемах уголовного процесса: Эссе. ‑ Луганск: РИО ЛАВД, 2004. – 600 с.
34. Савицький Д.О., Костовська О.М. Доказування у справах про злочини приватного обвинувачення: монографія. ‑ Львів: Галицька видавнича спілка, 2012. – 199 с.
35. Садова Т.В. Обмеження прав і свобод у кримінальному судочинстві України та держав англо-амеріканської правової системи в контексті міжнародних стандартів: Монографія / За ред. С.М. Смокова. – Івано-Франківськ, Надвірна: ЗАТ «Надвірнянська друкарня», 2011. – 177 с.
36. Смоков С.М., Горелкіна К.Г. Гарантії застосування заходів процесуального примусу у кримінальному судочинстві. – Одеса: Астропринт, 2012. – 152 с.
37. Статіва І.І. Початковий етап досудового провадження в сучасному кримінальному процесі: український і західний контексти: Монографія. – Дніпроп. держ. ун-т внутр. справ, 2012. – 248 с.
38. Стахівський С.М. Теорія і практика кримінально-процесуального доказування. ‑ К.: НАВСУ, 2005. – 272 с.
39. Строков І.В. Правові та моральні засади застосування криміналістичних засобів: Монографія. – К.: НАВС України, 2003. – 325 с.
40. Татаров О.Ю. Досудове провадження в кримінальному процесі України: теоретико-правові та організаційні засади (за матеріалами МВС): монографія / МВС України. ‑ Донецьк: 2012. – 639 с.
41. Тертишник В. М. Гарантії істини та захисту прав і свобод людини в кримінальному процесі / Тертишник В.М. ‑ Дніпропетровськ: Дніпропетр. Юрид. акад. МВС України, 2002. – 432 с.
42. Тітко І.А. Оцінні поняття у кримінально-процесуальному праві України: Монографія. – Х.: Право, 2010. – 216 с.
43. Удалова Л.Д. Теорія та практика отримання вербальної інформації у кримінальному процесі України: Монографія. – К.: Вид. ПАЛИВОДА А.В., 2005. – 324 с.
44. Удалова Л.Д., Доросінська Г.М. Порушення та розслідування кримінальної справи щодо депутата місцевої ради: Монографія. – К.: КНТ, 2011. – 144 с.
45. Удалова Л.Д., Корсун В.Я. Суд як суб’єкт кримінально-процесуального доказування: Монографія. – К: Скіф, 2012. – 168 с.
46. Удалова Л.Д., Хабло О.Ю. Зловживання у сфері кримінального процесу: Монографія. – К.: Дакор, 2010. – 176 с.
47. Черечукіна Л.В. Судовий контроль за досудовим провадженням: Монографія. – Луганськ: РИО ЛИВД, 1998. – 124 с.
48. Черков В.О. Правовідносини між суб'єктами оперативно-розшукової діяльності, слідчим, прокурором і судом: монографія. ‑ Луганськ: РВВ ЛДУВС, 2012. ‑ 287с.
49. Шумило М.Є. Реабілітація в кримінальному процесі України. – Х.: Арсіс ЛТД, 2001. – 320 с.
50. Юрчишин В. М. Обвинувачення в судах України. – Чернівці: Рута, 2005. – 152 с.
51. Яновська О.Г. Концептуальні засади функціонування і розвитку змагального кримінального судочинства: Монографія. – К.: Прецедент, 2011. – 303 с.

98.                       Рогатюк І.В. Обвинувачення у кримінальному процесі України: [монографія] / Рогатюк І.В. ‑ К.: Атіка, 2007. – 160 с.

Підручники

1. Коваленко Є.Г. Теорія доказів у кримінальному процесі України: Підручник.- К.: Юрінком Інтер, 2006.- 632 с.
2. Коваленко Є.Г., Маляренко В.Т. Кримінальний процес України: Підручник. ‑ К.: Юрінком Інтер, 2008. ‑ 712 с.
3. Кримінально-процесуальне право України: Підручник / За заг. ред. Ю.П. Аленіна. ‑ Харків: Одіссей, 2009. ‑ 816 с.
4. Лобойко Л.М. Кримінально-процесуальне право: Підручник. – К.: Істина, 2010. – 496 с.
5. Михеєнко М.М., Нор В.Т., Шибіко В.П. Кримінальний процес України: Підручник.- Київ: Либідь, 1999. ‑ 536 с.
6. Тертишник В.М. Кримінально-процесуальне право України: Підручник. ‑ К.: А.С.К., 2007. – 848 с.
7. Удалова Л.Д. Кримінальний процес України. Загальна частина: Підручник. ‑ К.: Кондор, 2005. – 152 с.

Навчальні посібники

1. Азаров Ю.І. Кримінально-процесуальне право України: [навч. посіб.] / Азаров Ю.І., Заїка С.О., Фатхутдінов В.Г. ‑ К.: Кутеп, 2008. – 430 с.
2. Баулін О.В., Карпов Н.С., Поповченко О.І., Савицький Д.О. Спрощене досудове провадження в Україні: історія, сучасність, перспективи. ‑ К.: НАВСУ, 2004. – 151 с.
3. Баулін О.В., Поповченко О.І. Нотаріус в кримінальному процесі: Навч. посібник. – Луганськ: СПД Рєзников В.С., 2011. – 180 с.
4. Гмирко В. Кримінально-процесуальні докази: поняття, структура, характеристика, класифікація: Лекція. ‑ Дніпропетровськ: Академія державної митної служби України, 2002. – 63 с.
5. Гошовський М.І., Кучинська О.П. Потерпілий у кримінальному процесі України. ‑ К.: Юрінком Інтер, 1998. ‑ 189 с.
6. Грошевий Ю.М., Стахівський С.М. Докази і доказування у кримінальному процесі. Науково-практ. посібник. – К.: КНТ, Видавець Фурса С.Я., 2006. – 272 с.
7. Грошевий Ю.М., Фомін С.Б. Кримінально-процесуальне доказування та оперативно-розшукова діяльність. Навч. посібник. ‑ Х.: Право, 2010. – 112 с.
8. Доронін І.М. Документи-докази у кримінальному процесі України. Практ. посібник. ‑ К.: Паливода, 2008. – 184 с.
9. Дроздов О.М. Джерела кримінально-процесуального права.‑ Харків, 2004.
10. Експертизи в судовій практиці: наук.-практ. посібник / Київський НДІ судових експертиз; Академія адвокатури України / В.Г. Гончаренко (ред.). ‑ 2-ге вид. перероб. і доп. ‑ К.: Юрінком Інтер, 2010. – 400 с.
11. Зейкан Я.П. Захист у кримінальній справі: Наук.-практ. посіб. ‑ К.: Вища шк., 2002. ‑ 271 с.
12. Зеленський С.М., Назаренко С.П., Письменний Д.П. Провадження у справах дітей, які не досягли віку кримінальної відповідальності: Навч. посібник. – К.: КНТ, 2012. – 160 с.
13. Кримінальний процес України: Навч. посіб. / МОН України; І.В. Басиста, В.І. Галаган, Ж.В. Удовенко. ‑ К: ЦУЛ, 2010. – 347 с.
14. Кримінальний процесуальний кодекс України: структурно-логічні схеми і таблиці, типові бланки та зразки процесуальних документів / Авт. кол.: Андрєєв·Р.Г., Блажівський·Є.М., Гошовський·М.І. та ін. – Харків: Правова єдність, 2012. – 736 с.
15. Курс лекцій з кримінального процесу за новим Кримінальним процесуальним кодексом України (Загальна частина) / Рожнова В. В., Конюшенко Я. Ю., Чурікова І. В. – К. : Нац. акад. внутр. справ, 2012. – 280 с.
16. Лобойко Л. М. Стадії кримінального процесу. – Дніпропетровськ: Юрід. акад. МВС, 2004. – 154 с.
17. Ляш А.О. Кримінальний процес (Загальна частина): Навч. посібник. – К.: Університет «Україна», 2006. – 224 с.
18. Мазур О.С., Баулін О.В. Забезпечення прав та законних інтересів особи, яку затримали за підозрою у вчиненні злочину: Навч. посібник. – Луганськ: СПД Рєзников В.С., 2011. – 204 с.
19. Маляренко В.Т. Конституційні засади кримінального судочинства. ‑ К.: Юрінком Інтер, 1999. – 318 с.
20. Маляренко В.Т., Вернидубов І.В. Прокурор у кримінальному судочинстві: Деякі проблеми та шляхи їх вирішення. ‑ К.: Юрінком Інтер, 2001. – 240 с.
21. Манукян В.И. Европейский суд по правам человека: право, прецеденты, комментарии. Научн.-практ. пособие.- К.: Істина, 2006. ‑ 368 с.
22. Михайленко О.Р. Складання процесуальних актів у кримінальних справах: Навч. посіб./ Ін-т адвокатури при Київ. нац. ун-ті ім. Т. Шевченка. ‑2. вид., доп. ‑ К.: Юрінком Інтер, 2000. – 256 с.
23. Мінюков П.І., Мінюков А.П. Процесуальні повноваження начальника слідчого відділу (відділення) органів внутрішніх справ і проблеми керівництва досудовим слідством: Навч. посіб. – К.: Кондор, 2004. – 214 с.
24. Молдован А.В., Мельник С.М. Кримінальний процес України: Навч. посіб.- К.: ЦУЛ, 2013. ‑ 368 с.
25. Назаров В.В., Омельяненко Г.М. Кримінальний процес України: Навч. посібник. – К.: Атіка, 2008. – 584 с.
26. Оперативно-розшукова діяльність та негласні слідчі (розшукові) дії у схемах: посібник / Никифорчук Д.Й., Зима Л.М., Тарасенко О.С., Василинчук В.І.; за заг. ред. В.В. Коваленка. – К: НАВС, 2012. – 155 с.
27. Погорецький М. А. Кримінально-процесуальні відносини: структура і система. ‑ Харків: Арсис, 2002. ‑ 160 с.
28. Попелюшко В.О. Мала судова реформа та захист прав громадян. Навч. посібник. ‑ К.: Кондор, 2006.- 236 с.
29. Порівняльний аналіз норм колишнього та нового кримінального процесуального кодексу України / Молдован В.В. – К., 2012. – 418 с.
30. Руководство по расследованию преступлений: Научно-практ. пособие / А.В. Гриненко, Т.В. Каткова, Г.К. Кожевников и др. – Харьков: Консум, 2001. – 608 с.
31. Савонюк Р.Ю. Доказування в досудовому слідстві: Навч. посібник.- Сімферополь: ДОЛЯ, 2004. ‑ 184 с.
32. Смирнов А.В. Модели уголовного процесса. ‑ СПб.: Наука, 2000. – 224 с.
33. Стахівський С.М. Проблеми реформування кримінально-процесуального законодавства: Вибрані твори. – К.: Бізнес Медіа Консалтинг, 2010. – 276 с.
34. Тертишник В.М., Козаченко І.П., Антонов К.В. Використання в кримінальному процесі матеріалів оперативно-розшукової діяльності та гарантії захисту прав і свобод людини. ‑ Дніпропетровськ, 2004.
35. Удалова Л.Д., Гаюр І.Й. Накладення арешту на вклади, цінності та інше майно обвинуваченого: Навч. посібник. – К: КНТ, 2012. – 168 с.
36. Удалова Л.Д., Рибалка О.В. Суб'єкти кримінально-процесуального доказування: навч. посіб. – К.: КНТ, 2012. – 158 с.
37. Фулей Т.І. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод: національна практика застосування в кримінальному судочинстві: Навч.-метод. посібник. – К.: ТОВ Гештальт Консалтінг Груп, 2008. – 84 с.

Статті

1. Баулін О.В. Дія кримінально-процесуального закону як гарантія законності в кримінальному процесі // Забезпечення законності в діяльності органів дізнання та досудового слідства: Матеріали І наук.-практ. конф., м.Луганськ 25 березня 2011 р. / редкол.: Л.В. Черечукіна, О.Г. Русанова. – Луганськ: РВВ ЛДВС ім. Е.О. Дидоренка, 2011. – С.5-12; Електронний ресурс: http: //corp-lguvd.lg.ua/dok 101.html/.
2. Баулін О.В. Захист обвинуваченого і деякі проблеми його забезпечення в Україні // Розкриття злочинів за новим Кримінальним процесуальним кодексом України: Матеріали наук.-практ. конф., Київ, 8 листоп. 2012 р. ‑ К.: Нац. акад. внутр. справ, 2012. – С. 57‑59.
3. Богаченко П.П. Відсторонення обвинуваченого від посади на час розслідування // Злочинність у сфері професійної діяльності: Матеріали міжнар. наук. конф. (10 грудня 2010 р.). – Одеса: Одес. нац. ун-т ім. І.І. Мечникова, 2010. ‑ С.164–166.
4. Варфоломеєва Т.В. Закон «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» // Адвокат. ‑2012. ‑ № 8. ‑ С. 4‑7.
5. Воронцова С.В. Роль результатов оперативно-розыскной деятельности в формировании доказательств по уголовному делу // Российский следователь. ‑ 2010. ‑ №3. ‑ С.23‑24.
6. Грошевий Ю., Говорун Д. Скарга як засіб реалізації принципу публічності (до проекту Кримінального процесуального кодексу України) // Вісник Національної академії прокуратури України. ‑ 2012. ‑№ 1 (25). – С.50‑56.
7. Гутник П.М. Сучасні проблеми гласності судового розгляду з позицій практикуючого адвоката // Адвокат. – 2010. – № 7 (118). – С.20‑22.
8. Канюк І.М. Принцип процесуальної економії при ознайомленні обвинуваченого та його захисника з матеріалами кримінальної справи // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ. – 2010. ‑ № 5. – С.213‑223.
9. Карабут Л.В. Щодо формування доказів під час досудової кримінальної процесуальної діяльності за новим КПК / Л.В. Карабут // Часопис Національного університету "Острозька академія". Серія "Право". – 2012. – № 1(5): [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://lj.oa.edu.ua/articles/2012/n1/12klvznk.pdf.
10. Карпов Н.С. Дія кримінально-процесуального закону України в часі // Науковий вісник НАВС. ‑ 2011. ‑ Вип. 2 (75). ‑ С. 8‑19.
11. Литвинчук О.І. Процесуальний статус слідчого за новим КПК України // Актуальні проблеми реформування кримінально-процесуального законодавства й удосконалення діяльності судових і правоохоронних органів України: Матеріали міжнар. наук.-практ. конф., м. Луганськ, 20 квітн. 2012 р. – Луганськ: РВВ ЛДУВС ім. Е.О. Дідоренка, 2012. – С. 62‑65.
12. Лужанський А.В. Доступ до правосуддя: окремі проблеми законодавчого врегулювання // Вісник Верховного Суду України. – 2010. – № 3 (115). – С. 26‑29.
13. Лук’янчиков Є.Д. Зняття інформації з каналів зв’язку – засіб формування судових доказів / Є.Д. Лук’янчиков, Б.Є. Лук’янчиков // Часопис Національного університету "Острозька академія". Серія "Право". – 2012. – № 1(5): [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://lj.oa.edu.ua/articles/2012/n1/12ledfsd.pdf.
14. Мазур О. Законодавче забезпечення в Україні прав та законних інтересів особи, затриманої за підозрою у вчиненні злочину // Юридична Україна. ‑ 2007. ‑ № 8. ‑ С.83‑86.
15. Погорецький М. Взаємозв’язок оперативно-розшукової діяльності і кримінального процесу за новим КПК України // Наукова, просвітницька, громадська та політична спадщина академіка І. Маліновського і сьогодення: Матеріали I-го Міжнар. наук.-практ. семінару; [Острог, 16 березня 2012 р.].- Острог: Вид-во Нац. ун-ту «Острозька академія», 2012. ‑ С.191‑195.
16. Попелюшко В. О. Запобіжні заходи в новому КПК України: поняття, мета, підстави, порядок і суб'єкти застосування // Адвокат. – 2012. ‑ № 9 (144). – С. 4‑6.
17. Рибалка О.В. Суд як суб’єкт доказування у разі застосування спрощеного порядку судового слідства // Адвокат. – 2011. – № 12 (135). – С.23‑26.
18. Русанова О.Г. Процесуальне представництво адвоката у кримінальному процесі як гарантія захисту конституційних прав потерпілого // Адвокат. – 2012. – № 2 (137). – С.42‑45.
19. Строков І.В. Проблеми використання результатів оперативно-розшукових заходів у процесі доказування // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ. ‑ 2003. ‑ Вип.4. ‑ С.101‑106.
20. Тищенко О., Тітко І. Забезпечення прав потерпілого на стадії досудового розслідування // Вісник Національної академії прокуратури України. ‑ 2012. ‑№ 1 (25). – С. 61‑ 66.
21. Шумило М.Є. Вдосконалення нормативної моделі накладення арешту на кореспонденцію та зняття інформації з каналів зв’язку / М.Є. Шумило, В.С. Рудей // Часопис Національного університету "Острозька академія". Серія "Право". – 2012. – № 1(5): [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://lj.oa.edu.ua/articles/2012/n1/12smyzkz.pdf.
22. Яновська О.Г. Основні напрями розвитку змагального кримінального судочинства в Україні у світлі євроінтеграційних процесів / О.Г. Яновська // Юридична Україна. ‑ 2011. ‑ № 11. ‑ С.91‑96.
23. Ярлова О. Деякі аспекти застосування державної мови у судочинстві України // Право України. – 2010. – № 3. – С. 226-272.