|
|
Главная \ Методичні вказівки \ Кримінологія
Кримінологія« Назад
Кримінологія 15.10.2016 20:51
МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ВНУТРІШНІХ СПРАВ НАВЧАЛЬНО-НАУКОВИЙ ІНСТИТУТ ПРАВА ТА ПСИХОЛОГІЇ КАФЕДРА КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВИХ ДИСЦИПЛІН
Навчально-методичний комплекс з дисципліни «Кримінологія» Для підготовки фахівців освітньо-кваліфікаційного рівня «Бакалавр» за напрямом 6.030401 «Правознавство» галузь знань 0304 «Право»
Київ-2014
Укладач:
професор кафедри кримінально-правових дисциплін навчально-наукового інституту права та психології НАВС, кандидат юридичних наук, доцент Раєцька Л.В.
Навчально-методичні матеріали з дисципліни «Кримінологія» затверджено на засіданні кафедри кримінально-правових дисциплін ННІПП НАВС, протокол №21 від 19.06.2014 р.
ЗМІСТ
1. Витяг з освітньо – кваліфікаційної характеристики. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 2. Витяг з освітньо – професійної програми. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 3. Анотація навчальної дисципліни зі структурно – логічною схемою. . . . . . . . 4. Пояснювальна записка до навчальної дисципліни. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 5. Навчальна програма навчальної дисципліни. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 6. Робоча навчальна програма навчальної дисципліни. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 7. Плани конспекти лекційних занять. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 8. Плани семінарських занять. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .......... 9. Плани практичних занять. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . ........... 10. Завдання для самостійної підготовки. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 11. Індивідуальні навчально – дослідні завдання. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 12. Методичні вказівки (рекомендації) для викладачів і студентів. . . . . . . . . . . 13. Навчально-методичні матеріали для поточного, проміжного контролю та перелік питань підсумкового контрою. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 14. Навчально-методичне та матеріально-технічне забезпечення навчальної дисципліни. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 15.Методичні, наочні, мультимедійні матеріали для лекцій і семінарів. . . . . . . 16. Рекомендована література. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
1. Витяг з освітньо – кваліфікаційної характеристики ОСВІТНЬО-КВАЛІФІКАЦІЙНА ХАРАКТЕРИСТИКА бакалавр галузь знань 0304 ,,Право” напрям підготовки 6.030401,,Правознавство” кваліфікації: страхові агенти (код КП 3412), агент з нерухомості, ріелтор, торговець (власність) (код КП 3413), інспектор з контролю за цінами, ревізор-інспектор податковий (код КП 3442), інспектор з ліцензування (код КП 3444), інспектор державний (код КП 3449), дізнавач, інспектор (органи внутрішніх справ), інспектор з дізнання, оперуповноважений(код КП 3451) Бакалавр права підготовлений до роботи по таким видам діяльності: 84 Державне управління й оборона; обов'язкове соціальне страхування 84.2 Надання державних послуг суспільству в цілому 84.23 Діяльність у сфері юстиції та правосуддя Фахівець освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавр у відповідності з даною підготовкою може виконувати такі види професійної діяльності: правозастосовчу (застосування норм матеріального і процесуального права); наглядову (контроль за дотриманням законності); установчу (реєстрація юридичних станів, прав і фактів; провадження з відпрацюванням нормативних актів); правотворчу (локальна правотворчість); надання правових послуг (надання послуг у сфері забезпечення прав та законних інтересів громадян, юридичних осіб, держави); організаційну (забезпечення професійної діяльності). Фахівець повинен: - мати громадянську зрілість і високу суспільну активність; - володіти професійною етикою, правовою та психологічною культурою; - усвідомлювати глибоку повагу до закону і дбайливе ставлення до соціальних цінностей правової держави; - шанобливо ставитися до честі й гідності громадянина України; - виховувати в собі високу моральну свідомість, гуманність, твердість моральних переконань, відповідальність за долі людей і доручену справу; - бути принциповим і незалежним при забезпеченні прав, свобод і законних інтересів особи, її охорони й соціального захисту; - бути непримиренним до будь-якого порушення закону у власній професійній діяльності; - розуміти сутність і соціальну значимість своєї професії; - чітко уявляти зміст, характер і взаємодію правових явищ; - знати основні проблеми дисциплін, що визначають конкретну сферу його діяльності; - бачити їх взаємозв'язок у цілісній системі знань і значення для реалізації права в професійній діяльності. Предметом діяльності фахівця є вирішення завдань у галузях: - тлумачення й застосування норм матеріального та процесуального права; - надання правових послуг, забезпечення дотримання вимог і стандартів щодо організації праці, галузевих нормативних актів. Фахівці, які пройшли повний курс підготовки, повинні забезпечити: - реалізацію Конституції та законів України у випадку посягань на права і свободи, честь і гідність громадян, права держави, права юридичних осіб, об’єднань громадян, фізичних осіб тощо; - правильне тлумачення і застосування норм матеріального та процесуального права; - складання проектів локальних нормативних актів відповідно до визначених засад регулювання; - забезпечення дотримання вимог і стандартів щодо організації праці, галузевих нормативних актів; - упровадження в професійну діяльність нових методик і науково-технічних досягнень; - використання комп’ютерних технологій та спеціальної техніки; - формування інформаційно-пошукових, реєстраційних та статистичних документів. Додаток А Таблиця Виробничі функції, типові завдання діяльності та уміння, якими повинен володіти випускник освітньо-кваліфікаційного рівня «Бакалавр» за напрямом підготовки ,,Правознавство”
Додаток Б Таблиця Здатності, зміст уміння, якими повинен володіти випускник освітньо- кваліфікаційного рівня бакалавр в галузі знань «Право» за напрямом підготовки «Правознавство»
2. Витяг з освітньо – професійної програми.
ОСВІТНЬО-ПРОФЕСІЙНА ПРОГРАМА
підготовки бакалавр (назва освітньо-кваліфікаційного рівня)
галузь знань 0304 ,,Право” (шифр та назва галузі знань)
Напрям підготовки 6.030401 ,,Правознавство” (код і назва напряму підготовки)
Кваліфікація бакалавр права: страхові агенти (код КП 3412), агент з нерухомості, ріелтор, торговець (власність) (код КП 3413), інспектор з контролю за цінами, ревізор-інспектор податковий (код КП 3442), інспектор з ліцензування (код КП 3444), інспектор державний (код КП 3449), дізнавач, інспектор (органи внутрішніх справ), інспектор з дізнання, оперуповноважений(код КП 3451)
АНОТАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ ІЗ Структурно-логічнОЮ схемОЮ: Анотація: Навчально-методичний комплекс містить навчальну і робочу програми навчальної дисципліни «Кримінологія», структурно-логічну схему викладання цієї навчальної дисципліни, тематичний план, методичні вказівки, плани лекційних, семінарських, практичних і індивідуальних занять, завдання для самостійної підготовки, методичні рекомендації, перелік контрольних завдань, рекомендовану літературу. Розрахований на викладачів і студентів ННІПП НАВС. Структурно-логічна схема викладання дисципліни:
4. ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА Кримінологія – комплексна наука про злочинність, особу злочинця, причини і умови, що детермінують злочинність і окремі злочинні посягання та заходи нормативно-правового і соціального впливу на них з метою контролю та протидії цим негативним явищам. Вивчення кримінології грунтується на історико-діалектичному підході із застосуванням основних положень філософії, права, соціології, психології та інших наук. Беручи до уваги реальний стан кримінологічної обстановки в нашій країні та враховуючи сучасний стан кримінологічної науки і позиції нового українського законодавства, необхідно удосконалювати та розробляти ефективні заходи протидії злочинності, використовуючи при цьому позитивний міжнародний досвід. Вивчення кримінології є важливою складовою професійною підготовки юристів. Під час боротьби зі злочинністю недостатньо знати правила кваліфікації злочинів і призначення покарання. На практиці юристам необхідно використовувати методику, прийоми виявлення причин і умов, що сприяють вчиненню злочинів, брати активну участь у розробці і реалізації заходів протидії злочинності. У зв’язку з цим випускникам юридичних факультетів вищих навчальних закладів необхідно прищепити кримінологічне мислення, дати необхідні кримінологічні знання, оволодівши якими вони не розглядатимуть боротьбу із злочинністю з вузьких позицій. Вивчення курсу передбачає засвоєння студентами різних концепцій, поглядів, дискусійних положень з найбільш важливих питань, які є в науці кримінології, розвиток вміння критично обгрунтовувати проблемні питання, щоб мати про них свою думку та розвиток правового мислення, що допоможе при розробці дієвих заходів профілактики злочинності. Таким чином, метою курсу кримінології є не лише детальне вивчення студентами матеріалів лекцій, учбових посібників, нормативно-правових актів, а й необхідність вивчення додаткової вітчизняної та зарубіжної літератури у цій сфері, що буде сприяти правильному вмінню аналізувати конкретні обставини, засвоєнню основних проблем науки кримінології, знанню актуальних тенденцій кримінологічної політики в Україні на сучасному етапі. Загальні методичні вказівки Особливе значення в кредитно-модульній технології організації навчання надається самостійній роботі студента. Тематичним планом передбачений мінімально необхідний обсяг засвоєння конкретних тем. Студентам рекомендується готувати короткі конспекти виступів з кожного питання плану семінарського заняття та письмово виконувати завдання для самостійної роботи. У разі, коли до матеріалів семінарських занять додаються задачі, студент має підготувати їх письмові рішення на підставі діючого законодавства з обов'язковим посиланням, у разі необхідності, на конкретні статті діючого законодавства. У разі, якщо умови задачі допускають альтернативне її розв’язання, необхідно зазначити кожен з варіантів. Виконання завдань для самостійної роботи перевіряється викладачем під час проведення семінарських занять або під час підсумкового заняття з модулю, коли воно передбачено навчальним планом. Питання, що випливають з завдань для самостійної роботи включаються до тестових завдань з кожного модулю та до підсумкового тесту з дисципліни. З усіх питань, що виникають у зв’язку з підготовкою до семінарських студентам слід звертатись до викладача під час щотижневих консультацій. Студентам рекомендується самостійно опрацьовувати відповіді на тестові завдання з метою підготовки до підсумкового тестування. Навчально-методичні матеріалі в електронному форматі наявні у читальному залі, комп’ютерному класі, методистів курсів та на кафедрах. Система поточного, проміжного та підсумкового контролю з навчальної дисципліни. Система контролю складається з трьох частин: поточний контроль, в межах якого проводиться проміжний контроль, та підсумковий, й полягає у виконанні студентами, передбачених цією програмою, видів робіт. Кожен з видів роботи студента оцінюється в балах. Загальна сума балів, яку заробить студент в результаті проходження всіх видів контролю, встановлює успішність вивчення студентами курсу. Загальна кількість балів, яку може заробити студент в результаті проходження всіх видів контролю становить 100 (сто) балів. При трансформації балів оцінювання академічної успішності використовується наступні шкали: Шкала оцінювання: національна та ECTS
Поточний контроль – визначення викладачем якості знань на підставі виконаних студентом, робіт, в тому числі самостійних, відповіді й доповненнях до відповідей, тестів та інших завдань, з виставленням балів згідно із критеріями і шкалою оцінювання, затвердженими кафедрою. Результати поточного контролю використовуються як засіб стимулювання навчальної діяльності. У ході поточного контролю проводиться систематичний вимір приросту знань і їх корекція. Вони заносяться до журналів обліку відвідування занять із коментарем науково-педагогічного працівника щодо здобутків у навчанні або зроблених похибок, а також можливих шляхів удосконалення самостійної роботи студента. Окремою графою виставляються бали за виконання індивідуальних завдань. Результати поточного контролю враховуються під час виставлення підсумкових оцінок. Поточний контроль включає наступні види роботи:
Проміжний (рубіжний) контроль – діагностика рівня опанування навчальним матеріалом в межах змістового модулю. Науково-педагогічний працівник вправі самостійно визначати методи проведення такого контролю: фронтальне опитування, тестування, контрольна робота, колоквіум тощо. Результати проміжного (рубіжного) контролю заносяться до журналу успішності групи в окремо відведеній колонці. У випадку відсутності на занятті окремих курсантів (слухачів, студентів) діагностика рівня їх знань здійснюється пізніше під час консультації. Якщо за підсумками проміжного (рубіжного) контролю студент показав незадовільні результати, йому виставляються відповідні бали за встановленою шкалою, що передбачає їх обов’язкове наступне перескладання до наступного рубіжного контролю; Дата проведення проміжних модульних контрольних робіт визначається викладачем, що проводить семінарські та практичні заняття. Друга проміжна модульна контрольна робота повинна бути проведена не пізніше дати останнього семінарського заняття перед заліком. Пропущенапроміжна модульна контрольна робота може бути відпрацьована протягом одного тижня після її пропуску. Дату відпрацювання визначає викладач, який веде семінарські та практичні заняття. Підсумковий модульний контроль – діагностика рівня опанування навчальним матеріалом в межах усієї навчальної дисципліни із оцінюванням результатів за національною шкалою і шкалою ECTS. Форма підсумкового модульного контролю визначається навчальним (робочим навчальним) планом у вигляді заліку або екзамену. Для обліку результатів рубіжного та підсумкового контролю використовується поточно-накопичувальна інформація, яка реєструються в журналах обліку відвідування занять курсантами, студентами (слухачами) та їх успішності. За рішенням кафедри підсумкова оцінка може виставлятися за результатами роботи курсанта (слухача, студента) протягом усього семестру, з урахуванням балів за шкалою ECTS, набраних під час вивчення змістових модулів і складання проміжних модульних контролів, трансформації цих балів у національну шкалу, визначення рейтингових показників. У такий спосіб підсумковий контроль з дисципліни виставляється як сума оцінок з усіх модулів цієї навчальної дисципліни та обраховується, як правило, як середнє арифметичне складових залікових модулів. 5. Навчальна програма дисципліни 1. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ Кримінологія відноситься до навчальних дисциплін, які мають важливе значення для професійного становлення юристів у цілому, зокрема юристів-правоохоронців. Викладання ґрунтується на взаємозв’язку досягнень кримінологічної науки та практики їх застосування у професійній діяльності. Кримінологія тісно пов’язана з іншими юридичними дисциплінами (кримінальним правом, кримінальним процесом, кримінально-виконавчим правом, правовою статистикою), а також з психологією і соціологією. Суміжні дисципліни дозволяють більш глибоко усвідомити сутність злочинності і практику впливу на це суспільно небезпечне явище. Практична реалізація кримінологічних рекомендацій передбачає знання різних галузей права і конкретних нормативних джерел. Основним методом вивчення курсу у вищій школі є самостійна робота, що включає в себе глибоке вивчення монографій та навчальних посібників з кримінології, а також нормативних джерел. Курс кримінології складається з двох розділів: 1) загальної частини, де розглядаються загальнотеоретичні проблеми кримінології; 2) особливої частини, де розкривається кримінологічна характеристика та профілактичний вплив на окремі види злочинності. Цільове призначення полягає у тому, що кримінологія є однією з профілюючих навчальних дисциплін, її вивчення - необхідна передумова професійного становлення майбутніх правознавців. Ця програма розроблена відповідно до вимог Державного освітнього стандарту вищої професійної освіти, з урахуванням типових професійних освітніх програм і кваліфікаційних вимог до випускників вузів зі спеціальності «Юриспруденція», кваліфікаційних академічних ступенів бакалавр і спеціаліст права. У процесі викладання і самостійного вивчення курсантами кримінології на основі комплексного підходу до навчання досягаються наступні цілі: а) практична - вміння застосовувати кримінологічні рекомендації у практичній діяльності, при розробці та реалізації різних заходів впливу на злочинність; б) освітня - засвоєння теоретичних положень кримінології про сутність злочинності, її причини, заходи впливу на неї; в) виховна - формування наукового світогляду та кримінологічного мислення, що передбачає усвідомлення особами, що навчаються: • сутності злочинності як однієї з форм зла та соціальної патології; • можливостей суспільства, соціальних груп та окремої людини впливати на це явище; • з’ясування суті загальної та приватної превенції, а також місця кримінальної відповідальності і кримінального покарання у системі заходів запобігання злочинам, руйнуючої дії на злочинність; • осмислення з цих позицій проміжних і кінцевих цілей майбутньої професійної діяльності. У результаті вивчення курсу курсанти повинні знати: • сутність злочинності та її кримінологічні характеристики; • причини злочинності в Україні; • теоретичні основи впливу на злочинність; • причини і заходи впливу на окремі види злочинності; вміти: • вивчати особистість, виявляти криміногенні якості та розробляти заходи їх корекції; • виявляти причини й умови злочину, розробляти пропозиції щодо їх усунення; • проводити кримінологічне прогнозування індивідуального злочинної поведінки та злочинності; • розробляти і самостійно реалізовувати заходи впливу на злочинність; • розробляти і реалізовувати заходи віктимологічного захисту від злочинів; • організовувати і проводити кримінологічні дослідження; ознайомитися: • з історією кримінології; • з основними світовими тенденціями розвитку злочинності; • з загальносоціальних чинниками злочинності; • з закордонними кримінологічні теоріями; • з практикою впливу на злочинність у зарубіжних країнах; • з основами соціологічних і статистичних методів проведення кримінологічних досліджень.
ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА Тема 1. Поняття, предмет, метод та система кримінології. При вивченні цієї теми, слід звернути увагу, що кримінологія на відміну від кримінального права й інших правових наук не має своєї власної систематизованої сукупності правових норм, що були би предметом її вивчення. Тому ми маємо тут справу в основному з галуззю наукових знань, з особливою галуззю науки. Зазначимо, кримінологія є однією з суспільних наук і її місце на стику філософії, соціології, психології, правознавства та деяких інших наук. До правознавства кримінологія має відношення тому, що явища, які вона вивчає, базуються на кримінально-правових поняттях “злочин” і “злочинець”. Профілактика злочинів теж має правову основу або правовий аспект. А детермінанти злочинності, особа злочинця пов’язані з дефектами правосвідомості, психології тощо. Разом з тим вивчення злочинності як соціального явища, особи злочинця та засобів протидії злочинності не обмежується тільки правовими характеристиками. Аналіз цих проблем лежить у сфері предмета соціології. Вже тому кримінологія є не чисто правова, а соціолого-правова наука. Предмет кримінології — характеризує загальний зміст науки кримінології, визначає напрямки та завдання наукового дослідження. У процесі свого розвитку кримінологія окреслила свій предмет, до якого нині входять чотири основні елементи: злочинність, особа злочинця, причини та умови злочинності, протидія злочинності Звичайно, основні елементи предмета кримінології не вичерпують усього її змісту. Щоб повніше, глибше й ефективніше вирішувати завдання, які стоять перед кримінологією, вона вивчає і проблеми, що безпосередньо не входять до її предмета. Це питання є дискусійним у зв’язку з тим, що до цих проблем мають певне відношення інші юридичні та неюридичні науки. До цих елементів відносять: жертва злочину; супутні злочинності негативні соціальні явища; суїцидальна поведінка (проблема самогубства); прогнозування злочинності, а також планування заходів протидії їй; кримінально-правова статистика, яка є основою аналізу стану злочинності у суспільстві; методика вивчення злочинності. Слід звернути увагу, кримінологія, як і будь-яка наука, має свою систему, поділяється на Загальну і Особливу (спеціальну) частини. Загальна частина вивчає загальнотеоретичні питання (поняття кримінології як науки, її предмет, завдання, функції, система, методологія і методика досліджень, історія розвитку кримінології та аналіз її основних теорій). В особливій частині міститься кримінологічна характеристика різних видів і груп злочинів: корисливої й насильницької злочинності, професійної й організованої, рецидивної, економічної, злочинності неповнолітніх, жінок, злочинності в місцях позбавлення волі та ін. Література до теми 1:
Тема 2. Історія розвитку та сучасний стан кримінології.
Зародження кримінологічної думки. Примітивні та теологічні погляди на злочинність, злочинця та причини, які обумовлюють порушення певних норм поведінки (Ф.Аквінський, Мартін Лютер). Виникнення кримінології як науки. Кримінологічні погляди соціалістів-утопістів ХVI-XVII ст. (Т.Мор, Кампанела, Ж.Мольє), філософів-просвітителів XVII-XVIII ст. (Ч.Беккаріа, Жан Жак Руссо, Ш.Монтеск’є, Вольтер). Класичний напрямок.(школа) кримінології. Інтелект і свідомість (рассудок) людини — основа, фундамент, на якому грунтується пояснення її індивідуальної і суспільної поведінки. (Ч.Беккаріа, У.Бентам, А.Фейєрбах, Н.Таганцев, А.Кістяківський, Н.Сергеєвський). Антропологічний напрямок (школа) кримінології. Злочинність є не що інакше як природній біологічний феномен, а конкретний злочинець — це злочинний генотип. (Ч.Ломбразо, Р.Гарофалло, Н.Неклюдов, А.Лихачов, П.Тарнавська, В.Чиж). Соціологічний напрямок (школа) кримінології. Залежність злочинності і соціального середовища. Злочинцем не народжуються, ним стають під впливом негативного середовища (Ж.Кетле, Г.Тард, А.Геррі). Стан та розвиток кримінології в 20-30-ті роки ХХ ст. Перші кримінологічні кабінети з вивчення злочинності та злочинця. (М.Н.Гернет, А.А.Жижиленко, М,Н.Ісаєв, С.В.Познишев, М.М.Полянський, Є.П.Френкель, Н.П.Паше-Озерський, М.А.Чельцов-Бебутов та ін.). Розвиток кримінології в 60-ті роки та її сучасне становище. 1963 р. - створення Всесоюзного інституту з проблем вивчення причин і розробки заходів профілактика злочинності. Визначення поняття та загальних проблем злочинності (А.А.Герцензон, А.І.Долгова, І.І.Карпець, Н.Ф.Кузнєцова). Особа злочинця (А.І.Алексеєв, Ю.М.Антонян, А.Ф.Зелінський).Віктимологічні проблеми злочинності (П.С. Дагель, Д.В.Рівман, Л.В.Франк). Концепція профілактики злочинності та окремих її видів (І.А.Аванесов, А.П.Закалюк, В.К.Звірбуль, А.Е.Жалінський). Сучасний етап кримінології в Україні. Суспільство зіткнулося з розширеним відтворенням злочинної поведінки, самодетермінацією злочинності. (В.В.Галіна, О.М.Джужа, А.П.Закалюк, А.Ф.Зелінський, А.Н.Костенко, І.П.Лановенко та ін.).
Тема 3. Злочинність та її основні характеристики. При вивченні цієї теми основним поняттям виступає злочинність як соціальне явище. В кримінології Злочинність визначають як соціально обумовлене, історично мінливе, відносно масове та кримінологічне явище, яке проявляє себе в системі кримінально-карних діянь на певній території, за певний період часу, а також осіб, що їх вчинили. Приймаючи це визначення за основу, необхідно розглянути ознаки злочинності з метою більш детального розкриття змісту поняття “злочинність”. Злочинність як соціальне явище містить ряд рис і ознак, яких немає в окремій антисуспільній поведінці, у тому числі у злочині, як індивідуальному акті поведінки і форми прояву злочинності. У кримінологічних дослідженнях злочинність характеризують за станом, структурою та динамікою. Розглядаючи злочинність як соціальне явище і оперуючи її кількісними та якісними характеристиками, ми підкреслювали, що для отримання точних відомостей потрібно звертатись до статистичної звітності правоохоронних органів. Разом з тим кожному практичному працівнику добре відомо, що у статистичну звітність попадають не всі скоєні злочини, а тільки частина з них, решта незареєстрована і становить, таким чином латентну злочинність. Латентна злочинність - це сукупність передбачених кримінальним законом діянь, які з різних причин не були враховані органами внутрішніх справ, прокуратурою, службою безпеки, судом. У науковій юридичній літературі розрізняють латентність трьох видів: природну, штучну і пограничну. Природна латентність - це сукупність тих випадків, коли факт злочину був, але він не став відомий правоохоронним органам. Наприклад, неповідомлення потерпілих про злочин. Штучна латентність має місце, коли факт злочину відомий, але з різних причин правоохоронними органами він не ставиться на облік, щоб створити видимість благополуччя у боротьбі з злочинністю. Погранична латентність має місце, коли факт злочину відбувся, але потерпілий не усвідомлює цього (наприклад, пожежі, кишенькові крадіжки). Практика діяльності правоохоронних органів дає підстави виокремити три рівня латентності:низький — очевидно вчинені тяжкі злочини, інформація про які швидко поширюється (вбивства, розбійні напади, пограбування тощо); середній — злочини, вчинення яких не є таким очевидним, як при низькому рівні латентності; високий — злочини, про вчинення яких в більшості випадків відомо тільки злочинцю й потерпілому, причому останній зацікавлений у приховуванні факту злочину з різних мотивів (сором'язливість, наявність хвороби, корисливі мотиви — шахрайство, хабарництво, статеві злочини тощо). Для виявлення латентної злочинності використовують загальні і спеціальні методи. До загальних методів відносяться: виявлення громадської думки про стан латентної злочинності; експертна оцінка при опитуванні спеціалістів; вивчення документів правоохоронних органів, фінансово-ревізійного контролю, медичних закладів і т. ін. Спеціальними методами можна назвати аналіз динамічних рядів злочинів; дослідження періоду від їх вчинення до розкриття і прийняття санкцій; екстраполяцію; системно-структурний аналіз тощо. Література до теми 3:
Тема 4. Причини та умови злочинності. Вчення про причини та умови злочинності у вітчизняній і зарубіжній юридичній літературі не має єдиного тлумачення. Це пояснюється тим, що ця галузь юридичних досліджень відзначається особливою складністю, різноплановістю позицій вітчизняних і зарубіжних авторів, що призводить до наявності в підручниках з кримінології діаметрально протилежних концепцій причин та умов злочинності у нашому суспільстві. Кримінологія приділяє багато уваги категорії причинності. Це зумовлюється тим, що злочинність і її причинність є основними елементами предмету науки кримінології. Проблема причинності має велике методологічне значення, визначає суть і зміст кримінології. Від її вирішення залежить розуміння соціально-правової природи злочинності, соціально-ідеологічної суті особи злочинця, розробка попереджуючих заходів, а також визначення інших кримінологічних проблем. Як складне явище злочинність є наслідком дії багатьох обставин, факторів і причин. З цією проблемою пов’язано саме виникнення кримінології як науки. У кримінологічній літературі класифікація причин та умов злочинності здійснюється за декількома критеріями: за природою, за рівнем функціонування; за змістом і способом дії; за джерелами. Зазначимо, причинне пояснення соціальне негативних явищ передбачає багаторівневий підхід. Стосовно до злочинності такими рівнями виступають: суспільство, соціальна група, індивід. Відповідно і наукове обґрунтування ділиться на філософський, соціологічний і психологічний рівні. На філософському рівні формується загальна концепція причин та умов, що породжують соціальні відхилення у суспільстві. Соціологічний рівень дослідження причин злочинів передбачає вивчення більш конкретних зв’язків і відносин, які існують у сучасному суспільстві. В них проявляються загальні закономірності історичного розвитку і притаманні їм протиріччя, на які впливають існуючі перешкоди та недоліки. На психологічному рівні створюється той морально-психологічний стрижень, на якому ґрунтується або правомірна, або злочинна поведінка. Причина і наслідок поєднані між собою об’єктивним і закономірним зв’язком. Але характер цього зв’язку може бути різним. Він визначається як природою самих явищ, так і особливостями об’єктивних законів, що діють у цій області життя. Література до теми 4.
11. Джужа О.М., Моісеєв Є.М., Василевич В.В. Кримінологія. Альбом схем (загальна і особлива частини): Навчальний посібник / Під заг. ред. Джужи О.М.; НАВСУ. – К., 2000. Тема 5. Зарубіжні концепції причин злочинності.
Методологічною основою кримінологічних вчень позитивістського періоду була філософія позитивізму, яка виникла в першій третині XIX ст. і намагалася зібрати позитивний, кількісно визначений матеріал про різні аспекти життя суспільства. Своєю назвою ця школа вказує на бажання замінити абстрактні і філософські роздуми юридичними висновками і спостереженнями, які ґрунтуються на серйозних доказах. Від концепції вільної волі класичного напрямку позитивістська школа переходить до “причинності” злочину. Засновником позитивізму у кримінології взагалі і біологічному напрямку зокрема є Чезаре Ломброзо (1835-1909), який у 1876 р. надрукував свою працю “Злочинна людина”. Ломброзо під час своїх спостережень прийшов до висновку, що злочинна поведінка причинне обумовлена, що типового злочинця можна ідентифікувати за безпосередніми фізичними характеристиками, такими, наприклад, як скошене чоло, витягнуті або, навпаки, нерозвинуті мочки вух, масивне підборіддя, зморшки на обличчі, великі надбровні дуги, глибоко посаджені очі тощо. Соціологічний напрямок з'явився як наслідок розчарування, втрати інтересу до чисто біологічних аспектів вивчення злочинності. Спочатку воно носило характер стихійного протесту гнітючої більшості криміналістів проти такого підходу до даної проблеми, а часом характер різкої критики окремих положень антропологів. Після з'їзду Міжнародного союзу криміналістів у 1889 р. воно оформилося й організаційно, і загалом концептуально. Для цього напрямку було характерне сполучення і кримінально-правова доктрина, і соціологічного бачення злочинності. Соціологічний напрям на початкових етапах був репрезентований теоріями соціальної дезорганізації і диференціального зв'язку. У межах позитивістського напряму кримінології розвивались і психологічні підходи. Дехто з кримінологів, вивчаючи злочинну поведінку, робить акцент на особу злочинця. Разом з тим низька продуктивність психологічних досліджень пояснюється надмірним захопленням психологів соціальними, у тому числі математичними, методиками, що призводить до "психології без душі". Беззаперечно, психологія озброїла кримінологію щодо методики, а також психодіагностичних і психометричних методів. Велике значення має спеціальне тестування злочинців, яке широко запроваджене за кордоном. Розроблені спеціалістами тести сприяють глибшому вивченню особливостей особи правопорушника, уможливлюють порівняння останніх із законослухняними громадянами, упровадження індивідуальних заходів попередження повторної злочинної поведінки. Психологічні теорії застосовують для обґрунтування реалізації заходи поетапної корекції поведінки засуджених. На сучасному етапі розвитку суспільства, потреба у глибоких кримінологічних теоріях і побудовах виявляється дуже гостро, оскільки злочин є одним з крайніх проявів зла і потребує глибокого осмислення з позицій як філософії, так і практики юриспруденції. До сучасних кримінологічних теорій і концепцій належать стратифікація, конфлікт культур, інтеракціонізм і стигматизація. Література до теми 5:
Тема 6. Кримінологічне вчення про особу злочинця. Розкрити поняття "особа злочинця" неможливо без тлумачення і засвоєння поняття "особа". Особа людини — це цілісна система соціальних і психічних рис, властивостей і якостей учасника і носія суспільних відносин. Про особу злочинця можна говорити лише у відношенні людини, винної в злочинній діяльності, тобто особи, що вчинила систему навмисних цілеспрямованих дій, передбачених кримінальним законом, спрямованих на реалізацію загального для них мотиву. В інших випадках ми повинні говорити про осіб, що вчинили злочини. Варто визнати умовність пропонованого розподілу — злочинці й особи, що вчинили злочини. Воно логічно небездоганно, тому що злочинна діяльність нерідко кваліфікується як один злочин і, отже, злочинці — це різновид людей, винних у злочинах. Але з такою неточністю приходиться все-таки примиритися, оскільки дотепер не вироблена відповідна термінологія, за допомогою якої можна було б відрізнити випадкових злочинців від „закоренілих”, навіть якщо вони відбувають покарання за один і той же злочин. Одиничне одноактне діяння, вчинене по необережності, або навіть умисно (при збігу неблагоприємних обставин в житті особи) не формує особу злочинця. Деформація і десоціалізація в цих випадках відбувається в результаті відбування покарання в місцях позбавлення волі, тобто під впливом діяльності і спілкування в екстремальних умовах. Отже, особа злочинця — – це сукупність соціально значимих властивостей, ознак, зв’язків і відносин, які характеризують людину, винну в порушенні кримінального закону, в поєднанні з іншими (неособистими) умовами та обставинами, що впливають на її злочинну поведінку. При вивченні цієї теми, слід звернути увагу на те, що кримінологічна характеристика такої особи теж нерозривно пов’язана із злочином, який вона скоїла. Але кримінологів більше цікавить генезис особи злочинця, тобто процес її становлення і розвитку, який розкриває детермінанти її формування. Такий інтерес зникає, коли дана особа перестає бути антисоціально орієнтованою. Таким чином, антисуспільні властивості, які характеризують особу злочинця, існують до злочину і обумовлюють його скоєння, проте визнання конкретної особи злочинцем можливе лише після і у зв’язку з вчиненням нею злочину. Отже, початковий момент появи «особи злочинця» збігається з фактом вчинення злочину. Особі злочинця притаманна система ознак, властивостей, якостей, що визначають її як людину, яка вчинила злочин. Будучи різновидністю особи взагалі, особа злочинця має загальні ознаки (стать, вік, фах, освіта, соціальний стан, роль у суспільстві), а також властиві лише особі злочинця специфічні ознаки, які визначають і виражають характер і ступінь її суспільної небезпеки. Вітчизняні кримінологи поділяють названі ознаки на такі основні групи: соціально-демографічні; кримінально-правові; соціальні ролі і статус; риси правової і моральної свідомості; соціально-психологічні характеристики. Вивчаючи особу злочинців необхідно систематизувати отримані про них дані за певними критеріями. Боротьба зі злочинністю не може орієнтуватися лише на індивідуальну неповторність кожної особи, водночас вона повинна враховувати неоднорідність контингенту злочинців. Ця проблема розв’язується шляхом розподілу злочинців на окремі групи і типи, що досягається за допомогою класифікації та типології. Література до теми 6:
Тема 7. Проблеми кримінологічної віктимології Слово "віктимологія" (від латинського слова “vісtіmа”— жертва і грецького “logos” — вчення, що разом означає “вчення про жертву”). Віктимологія – напрямок кримінології, яка вивчає кількісну і якісну характеристики жертв злочинів, закономірності їх взаємовідносин із злочинцями, з метою удосконалення форм і методів попередження злочинності. Слід звернути увагу, що предметом віктимології, а точніше кримінальної віктимології, є: жертви злочинів, відносини, що пов'язують злочинця і жертву, ситуації, що передують злочину. Першу спробу системних досліджень проблеми потерпілого від злочину здійснив у 1948 р. німецький вчений Г. Гетіг. Він написав книгу "Злочинець і його жертва", в якій розробив вчення про жертву злочину і довів, що відношення жертва-злочинець тісно пов’язані зі злочином. Ключовою категорією віктимології виступає "жертва злочину". Жертва у віктимології — це особа або певна спільнота людей, якій прямо чи опосередковано нанесена будь-яка шкода від злочинного посягання. Таке широке розуміння особи потерпілого дає можливість комплексно дослідити всі її ознаки. Особа потерпілого вивчається віктимологією на двох основних рівнях: на першому, індивідуальному рівні вивчають фактори, що можуть впливати на виникнення і розвиток наміру у майбутнього злочинця вчинити злочин, а також на механізм вчинення злочину; на другому рівні, вивчається сукупність жертв, яким злочином завдано шкоди, з метою визначення реальних наслідків злочинності. У загальних рисах кінцевою метою вивчення жертв злочинів є підвищення ефективності попередження конкретних злочинів і злочинності загалом шляхом здійснення цілеспрямованого впливу як на злочинців, так і на потенційних жертв злочинів. Слід розглянути ще один феномен, який має відношення до віктимології, – суїцидальну поведінку. Суїцид (від лат. suicidium – самогубство) — навмисне заздалегідь обдумане позбавлення себе життя, один з видів насильницької смерті. Термін “суїцидологія” виник у 70-ті роки ХХ ст. Ним позначається галузь теоретичних і прикладних досліджень феномена самогубства. За останні десятиріччя, у зв’язку з перетворенням самогубства у руйнівну хворобу, яка все більше насувається на суспільство, суїцидологія утвердилась як самостійна галузь науки. Література до теми 7:
Тема 8. Кримінологічне прогнозування та планування боротьби зі злочинністю. Масштабність проблем боротьби зі злочинністю, динамізм обстановки, різноманіття процесів і явищ, пов'язаних з відтворенням злочинності і її проявів у соціальному житті, визначають необхідність випереджального аналізу розвитку ситуації. Без цього не можна досягти точності і своєчасності у визначенні цілей і задач боротьби зі злочинністю. Випереджальний аналіз розвитку ситуації має форму прогнозу, тобто можливого судження про тенденції, темпи, кількісних і якісних характеристиках цього розвитку, виходячи зі зв'язків минулого, сьогодення і майбутнього. Кримінологічне прогнозування — це процес отримання, обробки й аналізу інформації з метою визначення майбутнього стану злочинності або ймовірності вчинення конкретного злочину. Існують три основних види кримінологічного прогнозування: прогнозування розвитку науки кримінології; прогнозування злочинності; індивідуальний прогноз. Існують різні види прогнозів, їх типологія може бути побудована за різноманітними критеріями: за територіальною ознакою розрізняють прогнозування (загальнодержавне, регіональне, місцеве, у відповідній галузі народного господарства, на окремому підприємстві). Залежно від часу, на який розраховане прогнозування, розрізняють: поточні (оперативні), короткострокові (1-2 роки), середньострокові (3-5 роки), довгострокові(більше 5років), перспективні (більше 10 років). Для кримінологічного прогнозу злочинності використовують дані, які отримують у результаті аналізу й узагальнення соціальної, економічної та правової інформації з використанням методів кримінології. Але специфічними для прогнозування методами визнаються: статистичне екстраполювання, експертні оцінки і математичне моделювання. Кримінологічне планування (програмування) являє собою цілеспрямований процес розробки плану, в якому на основі цілей і завдань боротьби зі злочинністю визначаються шляхи і засоби їх вирішення, нормативне, інформаційне, організаційне, методичне й ресурсне його забезпечення на визначений часовий період. Базою кримінологічного планування є прогноз, дані про злочинність, процеси, що впливають на неї і стан боротьби з нею. При цьому спеціалісти оцінюють існуючі можливості впливу на прогнозовані несприятливі тенденції злочинності і закладають у план (програму) відповідні заходи, прагнучи зруйнувати чи пом’якшити їх і, навпаки, стимулювати позитивні для суспільства тенденції. Література до теми 8:
Тема 9. Теорія протидії злочинності Головним напрямком у діяльності суспільства на всіх етапах його історичного розвитку в боротьбі зі злочинністю має бути профілактика злочинів. Ця проблема вже багато років привертає увагу як уряди держав, так і громадськість. Високий рівень злочинності робить проблему профілактики злободенною і актуальною у всьому суспільстві (в широких колах вчених-правознавців, філософів, кримінологів та практичних робітників правоохоронних органів і перш за все у працівників ОВС). Профілактика злочинності – це багаторівнева система державних та громадських цілеспрямованих заходів щодо виявлення, усунення, нейтралізації причин та умов злочинності. Залежно від ієрархії причин і умов злочинності розрізняють три основних рівня її попередження: загальносоціальний, соціально-кримінологічний та індивідуальний. В залежності від масштабів виділяють: заходи загальної профілактики, що здійснюються до всього населення держави; спеціальної, що здійснюються в межах відомства чи великих соціальних груп (наприклад, мігрантів, неповнолітніх); в мікрогрупах (сім’я); індивідуальної профілактики (до окремої особи). За ознакою правового регулювання заходи профілактики поділяються на правові (регулюються нормами адміністративного, кримінального, кримінально-процесуального та інших галузей права), неправові (регулюються мораллю, традиціями, технічними нормами). За змістом (спрямованістю та видом їх дії) дає можливість виділити заходи профілактики всіх рівнів, масштабів та обсягів на: соціально-економічні; - організаційно-управлінські; ідеологічні; соціально-психологічні; медичні і психолого-педагогічні; технічні; правові. Суб’єктами профілактики злочинності (злочинів) є органи, установи, організації, підприємства, а також посадові особи (службовці) й окремі громадяни, на яких законом покладені завдання та функції по виявленню, усуненню, послабленню, нейтралізації причин та умов, які сприяють існуванню і поширенню злочинності в цілому, її окремих видів і конкретних злочинів, а також утриманню від переходу на злочинний шлях і забезпечення ресоціалізації осіб, схильних до вчинення злочинів (рецидиву). За завданнями, компетенцією і змістом попереджувальної діяльності суб’єкти профілактики класифікуються на: органи влади загальної компетенції (їх установи, організації, підприємства); неспеціалізовані; частково спеціалізовані; спеціалізовані органи. Розкриваючи зміст цієї теми, потрібно усвідомити, що правове регулювання профілактики злочинності проявляється в нормотворчій діяльності держави та її органів, яка визначає в законах та інших нормативно-правових актах мету і завдання профілактики злочинності, коло суб’єктів, що здійснюють цю діяльність, їх компетенцію, основні форми і методи цієї діяльності. Зазначимо, що профілактика злочинності передбачає такий розвиток економіки, політики, ідеології, культури і побуту, що сприяло б усуненню негативних явищ громадського життя, які можуть проявитися як причини та умови злочинності. Така організація громадського життя повинна бути забезпечена належним правовим регулюванням. Сутність правового регулювання полягає в тому, що правові норми стимулюють соціально корисну поведінку, протидіючи факторам, які негативно впливають на формування і життєдіяльність особи, тим самим створюючи умови для оптимального здійснення попереджувальної діяльності. Разом з тим, правові акти визначають завдання і заходи профілактики злочинності, порядок, форми і методи здійснення цієї діяльності, функції різних її суб’єктів, координацію і взаємодію між ними. Закони й інші нормативні акти закріплюють відповідальність уповноважених осіб за виконання своїх обов’язків, суворе дотримання особистих і майнових прав, законних інтересів громадян і громадських формувань, що потрапляють у сферу профілактики злочинності. Право не може знищити економічні, соціально-культурні причини та умови злочинності, але воно може впливати на їх негативні прояви: локалізувати, блокувати, організувати належну протидію негативним явищам і процесам. Проведення такої роботи передбачає: - поліпшення законодавства, його вдосконалення; - точну і неухильну реалізацію законів та інших нормативно-правових актів; - наявність бездоганно діючих механізмів, що забезпечують таку реалізацію. Важливо засвоїти, що належна організація попереджувальної діяльності здійснюється через кримінологічне планування (програмування), що являє собою цілеспрямований процес по виробленню плану, у якому на основі цілей і завдань боротьби зі злочинністю намічаються шляхи і засоби їх вирішення, нормативного, інформаційного, організаційного, методичного і ресурсного забезпечення на повний часовий період. Кримінологічне планування реалізується у формі управлінських документів-планів (програм). Базою кримінологічного планування є прогноз даних про злочинність та явищ, що впливають на неї, а також стану боротьби з нею. При цьому розроблювачі оцінюють існуючі можливості впливу на прогнозовані несприятливі тенденції злочинності і закладають у план (програму) відповідні заходи, прагнучи зруйнувати чи пом’якшити їх і, навпаки, стимулювати позитивні для суспільства тенденції. Плани ж деталізують за завданнями, напрямками, функціями окремих суб’єктів боротьби зі злочинністю. Організація цієї боротьби передбачає конкретні заходи, порядок, послідовність, терміни виконання, відповідальних виконавців. Література до теми 9:
Тема 10. Організація і методика кримінологічних досліджень. При вивченні цієї теми слід з’ясувати, що кримінологічний аналіз злочинності дозволяє розробляти конкретні заходи, спрямовані на боротьбу з нею, будувати цю роботу цілеспрямовано і планомірно, правильно координувати діяльність правоохоронних органів і громадських організацій. Тому, вивчення злочинності, виявлення її детермінант, дає змогу, в подальшому проводити ефективний комплексу економічних, соціальних, ідейно-виховних, організаційно-управлінських, правових питань попередження злочинності. Отже, кримінологічні дослідження дають можливість на основі комплексного вивчення стану злочинності розробити і втілити у правоохоронну практику ефективні заходи запобіжної діяльності. Наукове дослідження у кримінології—це процес отримання нових знань про злочинність, причини та умови, що її обумовлюють, особу злочинця з метою розробки і реалізації заходів, спрямованих на підвищення ефективності роботи щодо попередження злочинних проявів. У проведенні досліджень виділяють чотири послідовних, логічно і змістовно взаємопов'язаних етапи: 1. підготовчий - полягає у виробленні програми та інструментарію — анкети, бланки інтерв'ю, фіксування результатів спостереження, аналізу документів тощо. 2. збір первинної кримінологічної інформації; 3. упорядкування та обробка зібраної інформації. 4. аналіз обробленої інформації, підготовка звіту, формулювання висновків, розробка рекомендацій. Кримінологічні дослідження прийнято класифікувати за: метою; системою вибору одиниць сукупності; методами; принципом охоплення об’єктів вивчення; масштабами; масштабом; видами злочинів, що вивчаються. Однією з умов здійснення кримінологічного дослідження є використання сукупності методів, за допомогою яких вивчаються конкретні проблеми злочинності. Традиційно, всі методи поділяються на: 1) загальні методи, які використовують також в інших, у тому числі й правових науках: логічного, історичного та порівняльного аналізу, системно-структурного аналізу, моделювання, статистичні, математичні та кібернетичні. 2) окремі - належать метод суцільного або вибіркового дослідження, соціологічні методи, які використовує кримінологія (спостереження, опитування у вигляді анкетування або інтерв'ювання, експеримент, методи експертної оцінки, контрольної групи і документальний), а також психологічні (соціометричний, тестування та ін.). Особливе значення у кримінології мають статистичні методи. Література до теми 10:
Тема 11. Кримінологічна характеристика і профілактика негативнихсоціальних явищ, пов’язаних зі злочинністю.Вивчення цієї теми займає особливе місце, оскільки розглянуті в ній види асоціальної поведінки хоча в більшості випадків і не є злочинними, але дуже тісно пов’язані із вчиненням багатьох злочинів. Такі явища вважаються «фоновими явищами» злочинності, оскільки суттєво сприяють вчиненню різних злочинів. Потрібно мати чітке уявлення про криміногенність цих явищ, знати конкретні форми їх взаємозв’язку з різними видами злочинності, причинами та умовами, що сприяють пияцтву, наркотизму, статевій деморалізації. Такі знання важливі для здійснення успішної профілактики злочинів, пов’язаних з розглянутими видами антисоціальної поведінки. Аналізуючи зв’язок злочинності з пияцтвом, слід мати на увазі, по-перше, вплив алкоголю на психіку людини, що провокує її на вчинення різних злочинів; по-друге, роль сп’яніння як віктимогенного фактора; по-третє, те, що приводом до вчинення багатьох злочинів є прагнення винного придбати спиртне. Важливо знати основні показники, що характеризують зв’язок пияцтва з різними видами злочинів, поширеність «п’яної злочинності» у різних криміногенних групах. Вивчаючи обставини, що сприяють пияцтву в різних соціальних прошарках і демографічних групах населення, потрібно погоджувати їх з характером профілактичних заходів, що проводяться на загальносоціальному і спеціально-кримінологічному рівнях, роллю правоохоронних органів по їх усуненню. Подібні питання повинні бути вивчені стосовно проблем наркоманії і її взаємозв’язку зі злочинністю. При цьому слід особливо звернути увагу на зростаючу суспільну небезпеку цього явища, що набуває все більшого поширення і все більш організованих форм. Антисоціальна поведінка у сфері статевих відносин цікавить кримінологію головним чином у зв’язку з проституцією. Це явище викликає суспільне занепокоєння і привертає увагу правоохоронних органів не лише тим, що веде до деморалізації суспільства, яка поглиблюється, але й у більшості випадках стимулюється і контролюється злочинністю. Знання конкретних форм взаємозв’язку проституції з різними видами злочинів потрібно для успішного виявлення і викриття небезпечних злочинів. Література до теми 11:
Тематичний план дисципліни:
Підсумковий контроль: екзамен.
3. ІНДИВІДУАЛЬНА ТА САМОСТІЙНА РОБОТА Вимоги до організації індивідуальної та самостійної роботи студентів та структура навчальних завдань визначаються за навчально-методичними матеріалами кафедри до дисципліни. Основними завданнями індивідуальної та самостійної роботи студентів є підготовка і виконання поточних навчальних практичних завдань, а також самостійне вивчення окремих тем і питань навчальної дисципліни та виконання індивідуальних завдань під безпосереднім керівництвом викладача, який проводить заняття у навчальній групі. На протязі всього часу засвоєння навчальної дисципліни “Кримінологія” студенти активно залучаються до самостійної роботи, яка передбачає: опрацювання прослуханого лекційного матеріалу, вивчення окремих тем та питань, що винесені на самостійне опрацювання; підготовку звітів по відповідних темах; опрацювання нормативно-правових актів з метою вивчення їх змісту; виконання індивідуальних завдань, що передбачають роботу з додатковими джерелами та матеріалами для поглибленого засвоєння теоретичного матеріалу; підбір матеріалів за заданими темами, їх аналіз, творче опрацювання з професійної точки зору, аналіз та оцінку правових норм, виявлення прогалин та суперечностей в законодавстві та практиці, його застосування, систематизація навчального матеріалу перед екзаменом.
4. ОЦІНКА ЯКОСТІ ЗАСВОЄННЯ НАВЧАЛЬНОЇ ПРОГРАМИ Оцінка якості засвоєння навчальної програми з дисципліни “Кримінологія”, включає виконання модульних контрольних робіт та складання підсумкового екзамену. Для атестації курсантів, слухачів і студентів на відповідність їхніх знань вимогам, викладеним в цій навчальній програмі, на кафедрі створюється фонд засобів педагогічної діагностики, який включає типові завдання, тести з навчальної дисципліни “Кримінологія”, які повинні забезпечувати об’єктивність оцінки знань, умінь та рівнів, набутих компетенцій з кримінології. Підсумкову оцінку якості засвоєння навчальної програми визначають за результатами екзамену.
6. РОБОЧА ПРОГРАМА НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ
Кримінологія напрям підготовки 6.030401 “Правознавство” галузь знань 0304 ,,Право”
Робоча програма з «Кримінології» для студентів за напрямом підготовки ОКР "бакалавр" денної форми навчання за спеціальністю «правознавство» „___” ________, 20__ року
Розробник: Раєцька Людмила Василівна, кандидат юридичних наук, доцент, професор кафедри кримінально-правових дисциплін навчально-наукового інституту права та психології Національної академії внутрішніх справ.
Робоча програма затверджена на засіданні кафедри (предметної комісії)
Протокол від. “____”________________20__ року № ___
Завідувач кафедри В.Я.Горбачевський “_____”___________________ 20___ року
Схвалено методичною комісією вищого навчального закладу за напрямом підготовки напрям підготовки 6.030401 “Правознавство” галузь знань 0304 ,,Право”
Протокол від. “____”________________20___ року № ___
“_____”________________20__ року Голова _______________
Опис навчальної дисципліни
Примітка. Співвідношення кількості годин аудиторних занять до самостійної і індивідуальної роботи становить: для денної форми навчання – аудиторних занять 54 год., самостійна робота 54 год. 1. МЕТА ТА ЗАВДАННЯ ВИВЧЕННЯ ДИСЦИПЛІНИМета: формування у слухачів науково обґрунтованих уявлень про сучасний стан злочинності в Україні та світі, тенденції і фактори, що її обумовлюють, особистість злочинця, а також про систему заходів боротьби зі злочинністю і окремими її видами;
Завдання: набуття навичок самостійного комплексного аналізу кримінальної ситуації, організації і безпосередньої реалізації заходів профілактики злочинів на локальному рівні (село, селище міського типу, місто без районного поділу, сільський район, район в складі міста).
У результаті вивчення навчальної дисципліни студент повинен знати: фактори, які обумовлюють існування злочинності в суспільстві, причинно-наслідкові комплекси, які породжують окремі види, групи, злочинів та конкретні злочини; - кримінологічну характеристику злочинців; - методику проведення кримінологічних досліджень; - комплекс загальносуспільних заходів запобігання злочинності і набір спеціально-кримінологічних способів і заходів профілактики по запобіганню.
вміти: - аналізувати криміногенну ситуацію злочинності в окремому регіоні; - виявляти причини та умови, які сприяють вчиненню конкретного злочину; - організувати і проводити кримінологічні дослідження на окремому об’єкті, території; - розробляти і реалізовувати різноманітні заходи по запобіганню злочинів.
Змістовий модуль 1.
Тематичний план дисципліни:
ТЕМАТИЧНИЙ ПЛАН з навчальної дисципліни «Кримінологія» кафедри кримінально-правових дисциплін ННІПП НАВС для підготовки студентів ННІПП, (освітньо-кваліфікаційний рівень "бакалавр", напрям підготовки "Правознавство")
Підсумковий контроль: залік.
4. Теми семінарських занять
5. Теми практичних занять
6. Самостійна робота
7. Індивідуальні завдання Тема 1.
Тема 2.
Тема 3.
Тема 4.
9.Умовний підхід до розуміння причинності в кримінології 10.Традиційний підхід до розуміння причинності в кримінології 11.Традиційно-діалектичний підхід до розуміння причинності в кримінології 12.Інтеракціоналістський підхід до розуміння причинності в кримінології 13.Віктимність як причина вчинення злочину 14.Проблема конфліктів у кримінальному середовищі, що призводить до вчинення злочину. 15.Причини та умови індивідуальної злочинної поведінки. 16.Механізм індивідуальної злочинної поведінки
Тема 5. Зарубіжні концепції причин злочинності
Тема 6. Кримінологічне вчення про особу злочинця
Тема 7. Проблеми кримінологічної віктимології
Тема 8. Кримінологічне прогнозування і планування заходів боротьби із злочинністю
Тема 9. .Організація і методика кримінологічних досліджень
Тема 10. Теорія протидії злочинності
Тема 11. Кримінологічна характеристика і профілактика негативнихсоціальних явищ, пов’язаних зі злочинністю.
ІНДИВІДУАЛЬНІ НАВЧАЛЬНО-ДОСЛІДНІ ЗАВДАННЯ:
8. Розподіл балів, які отримують студенти
Шкала оцінювання: національна та ECTS
Тема 1. Поняття, предмет, метод та система кримінології. При вивченні цієї теми, слід звернути увагу, що кримінологія на відміну від кримінального права й інших правових наук не має своєї власної систематизованої сукупності правових норм, що були би предметом її вивчення. Тому ми маємо тут справу в основному з галуззю наукових знань, з особливою галуззю науки. Зазначимо, кримінологія є однією з суспільних наук і її місце на стику філософії, соціології, психології, правознавства та деяких інших наук. До правознавства кримінологія має відношення тому, що явища, які вона вивчає, базуються на кримінально-правових поняттях “злочин” і “злочинець”. Профілактика злочинів теж має правову основу або правовий аспект. А детермінанти злочинності, особа злочинця пов’язані з дефектами правосвідомості, психології тощо. Разом з тим вивчення злочинності як соціального явища, особи злочинця та засобів протидії злочинності не обмежується тільки правовими характеристиками. Аналіз цих проблем лежить у сфері предмета соціології. Вже тому кримінологія є не чисто правова, а соціолого-правова наука. Предмет кримінології — характеризує загальний зміст науки кримінології, визначає напрямки та завдання наукового дослідження. У процесі свого розвитку кримінологія окреслила свій предмет, до якого нині входять чотири основні елементи: злочинність, особа злочинця, причини та умови злочинності, протидія злочинності Звичайно, основні елементи предмета кримінології не вичерпують усього її змісту. Щоб повніше, глибше й ефективніше вирішувати завдання, які стоять перед кримінологією, вона вивчає і проблеми, що безпосередньо не входять до її предмета. Це питання є дискусійним у зв’язку з тим, що до цих проблем мають певне відношення інші юридичні та неюридичні науки. До цих елементів відносять: жертва злочину; супутні злочинності негативні соціальні явища; суїцидальна поведінка (проблема самогубства); прогнозування злочинності, а також планування заходів протидії їй; кримінально-правова статистика, яка є основою аналізу стану злочинності у суспільстві; методика вивчення злочинності. Слід звернути увагу, кримінологія, як і будь-яка наука, має свою систему, поділяється на Загальну і Особливу (спеціальну) частини. Загальна частина вивчає загальнотеоретичні питання (поняття кримінології як науки, її предмет, завдання, функції, система, методологія і методика досліджень, історія розвитку кримінології та аналіз її основних теорій). В особливій частині міститься кримінологічна характеристика різних видів і груп злочинів: корисливої й насильницької злочинності, професійної й організованої, рецидивної, економічної, злочинності неповнолітніх, жінок, злочинності в місцях позбавлення волі та ін. З метою глибокого вивчення будь-якої науки, в тому числі й кримінології, необхідно засвоїти не тільки сучасне становище розвитку науки, а й дослідити її початки становлення, основні етапи розвитку, основні ідеї, концепції, погляди. Починаючи з стародавніх часів проблеми злочинності, заходи боротьби з нею приваблювали увагу філософів, юристів, представників інших галузей знань. Одна з найбільш розповсюджених класифікацій кримінологічної думки, відокремлює три основних періоди розвитку науки: класичний (друга половина XVІІІ ст. до останньої треті XІX ст.); позитивістський (з останньої третини XIX ст. до 20-х років XX ст.); сучасний — з 30-х років XX ст. дотепер. Класичний період кримінології випливає безпосередньо з ідейних течій просвіти періоду переходу від феодалізму до капіталізму (ХVІІ-ХVІІІ ст.). Він передував, а потім супроводжував перетворення в державному, суспільному та духовному житті, що зумовлювались буржуазно-демократичними революціями в Європі. Під класичною школою кримінології слід розуміти систему ідей про злочини й боротьбу з ними, що сформувались у межах так званої класичної школи кримінального права, яку заснував дворянин Ч. Беккаріа з Мілана. Основні положення свого вчення він сформулював у вже згадуваній праці "Про злочини і покарання". Від науки класичного періоду позитивістська кримінологія відрізнялася широким застосуванням статистичних та інших фактичних даних про вчинені злочини. Позитивістська кримінологія розвивалась у двох основних напрямах — біологічному та соціологічному. Незважаючи на суттєву відмінність поглядів крайніх представників цих напрямів, межа між ними з часом дещо розмилась і відбулося взаємне проникнення, яке виявилося, зокрема, у появі психологічних теорій кримінології. На сучасному етапі розвитку суспільства, коли поглиблюється прірва між добром і злом, потреба у глибоких кримінологічних теоріях і побудовах виявляється дуже гостро, оскільки злочин є одним з крайніх проявів зла і потребує глибокого осмислення з позицій як філософії, так і практики юриспруденції. Але, ще до виникнення кримінології як науки, питання запобігання злочинів були об’єктом зацікавленості багатьох вчених, починаючи з античного часу. Взаємозв’язок ”Кримінології та профілактики злочинів” з іншими дисциплінами: Питання про зв’язок кримінології з іншими науками є складовою частиною питання про її предмет. Комплексний характер кримінології визначає і безліч її зв’язків з іншими як суспільними, так і природничими науками. Суспільні науки, з якими кримінологія безпосередньо пов’язана, можна класифікувати у такому порядку: філософсько-соціологічні; юридичні; психолого-педагогічні; економічні. 1). Зв’язок кримінології з філософією виявляється у тому, що закони і категорії останньої є обов’язковими для кримінологічних досліджень, дозволяють вірно розкрити суть і зміст злочинності, її зв’язки з іншими соціальними явищами. Особливо тісним є зв’язки з соціологією, яка збагачує кримінологію безліччю емпіричних даних про суспільні явища та їх розвиток (міграція, урбанізація, соціальна активність людей, умови й спосіб їх життя і т.п.). Крім того, кримінологія широко застосовує методи соціології при проведенні своїх досліджень (опитування, тестування, спостереження). У свою чергу, кримінологічні висновки збагачують і соціологію, роблять її більш всеохоплюючою. 2). Найтісніше пов’язана кримінологія з юридичними науками, особливо з кримінальним правом. Низка понять, якими оперує кримінологія, є кримінально-правовими: злочин, кримінальна відповідальність і покарання, судимість, рецидив тощо. Розглядаючи злочинність, кримінологія опирається на кримінальне законодавство, оскільки зміни в ньому (криміналізація чи декриміналізація діянь) завжди ведуть до кількісних та якісних змін самої злочинності. З іншого боку, кримінологічна інформація дає змогу визначити ті суспільні відносини, які потребують або не потребують кримінально-правового захисту. Кримінально-правова статистика забезпечує кримінологію емпіричними даними про злочини і осіб, які їх вчинили, а також репрезентативність досліджень. Зв’язок науки кримінально-процесуального права з кримінологією полягає у визначенні процесуальних вимог щодо виявлення причин та умов злочинів (статті 23 і 231 КПК України), а також форм реагування на них. Кримінологічні ж дослідження допомагають удосконалювати у цьому напрямі кримінально-процесуальне законодавство. У різних аспектах можна простежити зв’язок кримінології з криміналістикою. З одного боку, теоретичні висновки про детермінанти злочинів, відпрацьовані кримінологією, мають визначальне значення для методики і тактики розслідування злочинів. З іншого – криміналістичні засоби розкриття злочинів застосовуються у кримінології при вивченні проблем їх профілактики. Очевидним є взаємозв’язок кримінології і науки кримінально-виконавчого права, яка широко використовує висновки кримінології в процесі виправлення і перевиховання засуджених осіб, попередження скоєння ними нових злочинів тощо. В свою чергу, кримінологія враховує пенітенціарний досвід для вирішення завдань боротьби із злочинністю. Вивчення проблем протидії злочинності неможливе без використання комплексу знань зі сфери конституційного, державного, адміністративного, цивільного, сімейного, трудового та інших галузей права. Правовідносини, які вивчаються названими вище юридичними науками, теж є об’єктом злочинних посягань, а отже, і предметом кримінологічних досліджень. 3). Кримінологія тісно пов’язана з психолого-педагогічними науками. Теоретичні положення й емпіричні дані загальної та соціальної психології потрібні для вивчення всіх особистісних властивостей, які визначають механізм індивідуальної злочинної поведінки. Вивчення морально-психологічних ознак особи злочинця як елемента її загальної кримінологічної характеристики неможливе без поглибленого аналізу емоційно-вольової сфери, особливостей темпераменту і характерологічних ознак осіб, які скоїли злочини, їх антисуспільної спрямованості. Ресоціалізація таких осіб, у свою чергу, вимагає знань педагогіки, її методів впливу. 4). Зв’язок кримінології з економічними науками виявляється не лише при вивченні злочинності у сфері економіки і корисливої злочинності, але й при оцінці ролі матеріальних факторів (чинників) у генезисі злочинності, розробці економічних заходів її подолання в окремих галузях народного господарства. В останні роки зростаючого значення набуває зв’язок кримінології з математикою і кібернетикою. Праці низки кримінологів (Г.А.Аванесова, Ю.Д.Блувштейна, С.Е.Віцина, А.Ф.Зелінського, В.В.Панкратова та ін.) показали можливість плідного співробітництва кримінології з цими науками. Математичні методи суттєво підвищують точність кримінологічних досліджень та їх висновків (наприклад, при визначенні рівня, питомої ваги, латентності злочинності, її прогнозуванні). Література до теми 1:
Тема 2. Історія розвитку та сучасний стан кримінології.
Зародження кримінологічної думки. Примітивні та теологічні погляди на злочинність, злочинця та причини, які обумовлюють порушення певних норм поведінки (Ф.Аквінський, Мартін Лютер). Виникнення кримінології як науки. Кримінологічні погляди соціалістів-утопістів ХVI-XVII ст. (Т.Мор, Кампанела, Ж.Мольє), філософів-просвітителів XVII-XVIII ст. (Ч.Беккаріа, Жан Жак Руссо, Ш.Монтеск’є, Вольтер). Класичний напрямок.(школа) кримінології. Інтелект і свідомість (рассудок) людини — основа, фундамент, на якому грунтується пояснення її індивідуальної і суспільної поведінки. (Ч.Беккаріа, У.Бентам, А.Фейєрбах, Н.Таганцев, А.Кістяківський, Н.Сергеєвський). Антропологічний напрямок (школа) кримінології. Злочинність є не що інакше як природній біологічний феномен, а конкретний злочинець — це злочинний генотип. (Ч.Ломбразо, Р.Гарофалло, Н.Неклюдов, А.Лихачов, П.Тарнавська, В.Чиж). Соціологічний напрямок (школа) кримінології. Залежність злочинності і соціального середовища. Злочинцем не народжуються, ним стають під впливом негативного середовища (Ж.Кетле, Г.Тард, А.Геррі). Стан та розвиток кримінології в 20-30-ті роки ХХ ст. Перші кримінологічні кабінети з вивчення злочинності та злочинця. (М.Н.Гернет, А.А.Жижиленко, М,Н.Ісаєв, С.В.Познишев, М.М.Полянський, Є.П.Френкель, Н.П.Паше-Озерський, М.А.Чельцов-Бебутов та ін.). Розвиток кримінології в 60-ті роки та її сучасне становище. 1963 р. - створення Всесоюзного інституту з проблем вивчення причин і розробки заходів профілактика злочинності. Визначення поняття та загальних проблем злочинності (А.А.Герцензон, А.І.Долгова, І.І.Карпець, Н.Ф.Кузнєцова). Особа злочинця (А.І.Алексеєв, Ю.М.Антонян, А.Ф.Зелінський).Віктимологічні проблеми злочинності (П.С. Дагель, Д.В.Рівман, Л.В.Франк). Концепція профілактики злочинності та окремих її видів (І.А.Аванесов, А.П.Закалюк, В.К.Звірбуль, А.Е.Жалінський). Сучасний етап кримінології в Україні. Суспільство зіткнулося з розширеним відтворенням злочинної поведінки, самодетермінацією злочинності. (В.В.Галіна, О.М.Джужа, А.П.Закалюк, А.Ф.Зелінський, А.Н.Костенко, І.П.Лановенко та ін.).
Тема 3. Злочинність та її основні характеристики. При вивченні цієї теми основним поняттям виступає злочинність як соціальне явище. В кримінології Злочинність визначають як соціально обумовлене, історично мінливе, відносно масове та кримінологічне явище, яке проявляє себе в системі кримінально-карних діянь на певній території, за певний період часу, а також осіб, що їх вчинили. Приймаючи це визначення за основу, необхідно розглянути ознаки злочинності з метою більш детального розкриття змісту поняття “злочинність”. Злочинність як соціальне явище містить ряд рис і ознак, яких немає в окремій антисуспільній поведінці, у тому числі у злочині, як індивідуальному акті поведінки і форми прояву злочинності. У кримінологічних дослідженнях злочинність характеризують за станом, структурою та динамікою. Розглядаючи злочинність як соціальне явище і оперуючи її кількісними та якісними характеристиками, ми підкреслювали, що для отримання точних відомостей потрібно звертатись до статистичної звітності правоохоронних органів. Разом з тим кожному практичному працівнику добре відомо, що у статистичну звітність попадають не всі скоєні злочини, а тільки частина з них, решта незареєстрована і становить, таким чином латентну злочинність. Латентна злочинність - це сукупність передбачених кримінальним законом діянь, які з різних причин не були враховані органами внутрішніх справ, прокуратурою, службою безпеки, судом. У науковій юридичній літературі розрізняють латентність трьох видів: природну, штучну і пограничну. Природна латентність - це сукупність тих випадків, коли факт злочину був, але він не став відомий правоохоронним органам. Наприклад, неповідомлення потерпілих про злочин. Штучна латентність має місце, коли факт злочину відомий, але з різних причин правоохоронними органами він не ставиться на облік, щоб створити видимість благополуччя у боротьбі з злочинністю. Погранична латентність має місце, коли факт злочину відбувся, але потерпілий не усвідомлює цього (наприклад, пожежі, кишенькові крадіжки). Практика діяльності правоохоронних органів дає підстави виокремити три рівня латентності:низький — очевидно вчинені тяжкі злочини, інформація про які швидко поширюється (вбивства, розбійні напади, пограбування тощо); середній — злочини, вчинення яких не є таким очевидним, як при низькому рівні латентності; високий — злочини, про вчинення яких в більшості випадків відомо тільки злочинцю й потерпілому, причому останній зацікавлений у приховуванні факту злочину з різних мотивів (сором'язливість, наявність хвороби, корисливі мотиви — шахрайство, хабарництво, статеві злочини тощо). Для виявлення латентної злочинності використовують загальні і спеціальні методи. До загальних методів відносяться: виявлення громадської думки про стан латентної злочинності; експертна оцінка при опитуванні спеціалістів; вивчення документів правоохоронних органів, фінансово-ревізійного контролю, медичних закладів і т. ін. Спеціальними методами можна назвати аналіз динамічних рядів злочинів; дослідження періоду від їх вчинення до розкриття і прийняття санкцій; екстраполяцію; системно-структурний аналіз тощо. Література до теми 3:
Тема 4. Причини та умови злочинності. Вчення про причини та умови злочинності у вітчизняній і зарубіжній юридичній літературі не має єдиного тлумачення. Це пояснюється тим, що ця галузь юридичних досліджень відзначається особливою складністю, різноплановістю позицій вітчизняних і зарубіжних авторів, що призводить до наявності в підручниках з кримінології діаметрально протилежних концепцій причин та умов злочинності у нашому суспільстві. Кримінологія приділяє багато уваги категорії причинності. Це зумовлюється тим, що злочинність і її причинність є основними елементами предмету науки кримінології. Проблема причинності має велике методологічне значення, визначає суть і зміст кримінології. Від її вирішення залежить розуміння соціально-правової природи злочинності, соціально-ідеологічної суті особи злочинця, розробка попереджуючих заходів, а також визначення інших кримінологічних проблем. Як складне явище злочинність є наслідком дії багатьох обставин, факторів і причин. З цією проблемою пов’язано саме виникнення кримінології як науки. У кримінологічній літературі класифікація причин та умов злочинності здійснюється за декількома критеріями: за природою, за рівнем функціонування; за змістом і способом дії; за джерелами. Зазначимо, причинне пояснення соціальне негативних явищ передбачає багаторівневий підхід. Стосовно до злочинності такими рівнями виступають: суспільство, соціальна група, індивід. Відповідно і наукове обґрунтування ділиться на філософський, соціологічний і психологічний рівні. На філософському рівні формується загальна концепція причин та умов, що породжують соціальні відхилення у суспільстві. Соціологічний рівень дослідження причин злочинів передбачає вивчення більш конкретних зв’язків і відносин, які існують у сучасному суспільстві. В них проявляються загальні закономірності історичного розвитку і притаманні їм протиріччя, на які впливають існуючі перешкоди та недоліки. На психологічному рівні створюється той морально-психологічний стрижень, на якому ґрунтується або правомірна, або злочинна поведінка. Причина і наслідок поєднані між собою об’єктивним і закономірним зв’язком. Але характер цього зв’язку може бути різним. Він визначається як природою самих явищ, так і особливостями об’єктивних законів, що діють у цій області життя. Література до теми 4.
11. Джужа О.М., Моісеєв Є.М., Василевич В.В. Кримінологія. Альбом схем (загальна і особлива частини): Навчальний посібник / Під заг. ред. Джужи О.М.; НАВСУ. – К., 2000. Тема 5. Зарубіжні концепції причин злочинності.
Методологічною основою кримінологічних вчень позитивістського періоду була філософія позитивізму, яка виникла в першій третині XIX ст. і намагалася зібрати позитивний, кількісно визначений матеріал про різні аспекти життя суспільства. Своєю назвою ця школа вказує на бажання замінити абстрактні і філософські роздуми юридичними висновками і спостереженнями, які ґрунтуються на серйозних доказах. Від концепції вільної волі класичного напрямку позитивістська школа переходить до “причинності” злочину. Засновником позитивізму у кримінології взагалі і біологічному напрямку зокрема є Чезаре Ломброзо (1835-1909), який у 1876 р. надрукував свою працю “Злочинна людина”. Ломброзо під час своїх спостережень прийшов до висновку, що злочинна поведінка причинне обумовлена, що типового злочинця можна ідентифікувати за безпосередніми фізичними характеристиками, такими, наприклад, як скошене чоло, витягнуті або, навпаки, нерозвинуті мочки вух, масивне підборіддя, зморшки на обличчі, великі надбровні дуги, глибоко посаджені очі тощо. Соціологічний напрямок з'явився як наслідок розчарування, втрати інтересу до чисто біологічних аспектів вивчення злочинності. Спочатку воно носило характер стихійного протесту гнітючої більшості криміналістів проти такого підходу до даної проблеми, а часом характер різкої критики окремих положень антропологів. Після з'їзду Міжнародного союзу криміналістів у 1889 р. воно оформилося й організаційно, і загалом концептуально. Для цього напрямку було характерне сполучення і кримінально-правова доктрина, і соціологічного бачення злочинності. Соціологічний напрям на початкових етапах був репрезентований теоріями соціальної дезорганізації і диференціального зв'язку. У межах позитивістського напряму кримінології розвивались і психологічні підходи. Дехто з кримінологів, вивчаючи злочинну поведінку, робить акцент на особу злочинця. Разом з тим низька продуктивність психологічних досліджень пояснюється надмірним захопленням психологів соціальними, у тому числі математичними, методиками, що призводить до "психології без душі". Беззаперечно, психологія озброїла кримінологію щодо методики, а також психодіагностичних і психометричних методів. Велике значення має спеціальне тестування злочинців, яке широко запроваджене за кордоном. Розроблені спеціалістами тести сприяють глибшому вивченню особливостей особи правопорушника, уможливлюють порівняння останніх із законослухняними громадянами, упровадження індивідуальних заходів попередження повторної злочинної поведінки. Психологічні теорії застосовують для обґрунтування реалізації заходи поетапної корекції поведінки засуджених. На сучасному етапі розвитку суспільства, потреба у глибоких кримінологічних теоріях і побудовах виявляється дуже гостро, оскільки злочин є одним з крайніх проявів зла і потребує глибокого осмислення з позицій як філософії, так і практики юриспруденції. До сучасних кримінологічних теорій і концепцій належать стратифікація, конфлікт культур, інтеракціонізм і стигматизація. Література до теми 5:
Тема 6. Кримінологічне вчення про особу злочинця. Розкрити поняття "особа злочинця" неможливо без тлумачення і засвоєння поняття "особа". Особа людини — це цілісна система соціальних і психічних рис, властивостей і якостей учасника і носія суспільних відносин. Про особу злочинця можна говорити лише у відношенні людини, винної в злочинній діяльності, тобто особи, що вчинила систему навмисних цілеспрямованих дій, передбачених кримінальним законом, спрямованих на реалізацію загального для них мотиву. В інших випадках ми повинні говорити про осіб, що вчинили злочини. Варто визнати умовність пропонованого розподілу — злочинці й особи, що вчинили злочини. Воно логічно небездоганно, тому що злочинна діяльність нерідко кваліфікується як один злочин і, отже, злочинці — це різновид людей, винних у злочинах. Але з такою неточністю приходиться все-таки примиритися, оскільки дотепер не вироблена відповідна термінологія, за допомогою якої можна було б відрізнити випадкових злочинців від „закоренілих”, навіть якщо вони відбувають покарання за один і той же злочин. Одиничне одноактне діяння, вчинене по необережності, або навіть умисно (при збігу неблагоприємних обставин в житті особи) не формує особу злочинця. Деформація і десоціалізація в цих випадках відбувається в результаті відбування покарання в місцях позбавлення волі, тобто під впливом діяльності і спілкування в екстремальних умовах. Отже, особа злочинця — – це сукупність соціально значимих властивостей, ознак, зв’язків і відносин, які характеризують людину, винну в порушенні кримінального закону, в поєднанні з іншими (неособистими) умовами та обставинами, що впливають на її злочинну поведінку. При вивченні цієї теми, слід звернути увагу на те, що кримінологічна характеристика такої особи теж нерозривно пов’язана із злочином, який вона скоїла. Але кримінологів більше цікавить генезис особи злочинця, тобто процес її становлення і розвитку, який розкриває детермінанти її формування. Такий інтерес зникає, коли дана особа перестає бути антисоціально орієнтованою. Таким чином, антисуспільні властивості, які характеризують особу злочинця, існують до злочину і обумовлюють його скоєння, проте визнання конкретної особи злочинцем можливе лише після і у зв’язку з вчиненням нею злочину. Отже, початковий момент появи «особи злочинця» збігається з фактом вчинення злочину. Особі злочинця притаманна система ознак, властивостей, якостей, що визначають її як людину, яка вчинила злочин. Будучи різновидністю особи взагалі, особа злочинця має загальні ознаки (стать, вік, фах, освіта, соціальний стан, роль у суспільстві), а також властиві лише особі злочинця специфічні ознаки, які визначають і виражають характер і ступінь її суспільної небезпеки. Вітчизняні кримінологи поділяють названі ознаки на такі основні групи: соціально-демографічні; кримінально-правові; соціальні ролі і статус; риси правової і моральної свідомості; соціально-психологічні характеристики. Вивчаючи особу злочинців необхідно систематизувати отримані про них дані за певними критеріями. Боротьба зі злочинністю не може орієнтуватися лише на індивідуальну неповторність кожної особи, водночас вона повинна враховувати неоднорідність контингенту злочинців. Ця проблема розв’язується шляхом розподілу злочинців на окремі групи і типи, що досягається за допомогою класифікації та типології. Література до теми 6:
Тема 7. Проблеми кримінологічної віктимології Слово "віктимологія" (від латинського слова “vісtіmа”— жертва і грецького “logos” — вчення, що разом означає “вчення про жертву”). Віктимологія – напрямок кримінології, яка вивчає кількісну і якісну характеристики жертв злочинів, закономірності їх взаємовідносин із злочинцями, з метою удосконалення форм і методів попередження злочинності. Слід звернути увагу, що предметом віктимології, а точніше кримінальної віктимології, є: жертви злочинів, відносини, що пов'язують злочинця і жертву, ситуації, що передують злочину. Першу спробу системних досліджень проблеми потерпілого від злочину здійснив у 1948 р. німецький вчений Г. Гетіг. Він написав книгу "Злочинець і його жертва", в якій розробив вчення про жертву злочину і довів, що відношення жертва-злочинець тісно пов’язані зі злочином. Ключовою категорією віктимології виступає "жертва злочину". Жертва у віктимології — це особа або певна спільнота людей, якій прямо чи опосередковано нанесена будь-яка шкода від злочинного посягання. Таке широке розуміння особи потерпілого дає можливість комплексно дослідити всі її ознаки. Особа потерпілого вивчається віктимологією на двох основних рівнях: на першому, індивідуальному рівні вивчають фактори, що можуть впливати на виникнення і розвиток наміру у майбутнього злочинця вчинити злочин, а також на механізм вчинення злочину; на другому рівні, вивчається сукупність жертв, яким злочином завдано шкоди, з метою визначення реальних наслідків злочинності. У загальних рисах кінцевою метою вивчення жертв злочинів є підвищення ефективності попередження конкретних злочинів і злочинності загалом шляхом здійснення цілеспрямованого впливу як на злочинців, так і на потенційних жертв злочинів. Слід розглянути ще один феномен, який має відношення до віктимології, – суїцидальну поведінку. Суїцид (від лат. suicidium – самогубство) — навмисне заздалегідь обдумане позбавлення себе життя, один з видів насильницької смерті. Термін “суїцидологія” виник у 70-ті роки ХХ ст. Ним позначається галузь теоретичних і прикладних досліджень феномена самогубства. За останні десятиріччя, у зв’язку з перетворенням самогубства у руйнівну хворобу, яка все більше насувається на суспільство, суїцидологія утвердилась як самостійна галузь науки. Література до теми 7:
Тема 8. Кримінологічне прогнозування та планування боротьби зі злочинністю. Масштабність проблем боротьби зі злочинністю, динамізм обстановки, різноманіття процесів і явищ, пов'язаних з відтворенням злочинності і її проявів у соціальному житті, визначають необхідність випереджального аналізу розвитку ситуації. Без цього не можна досягти точності і своєчасності у визначенні цілей і задач боротьби зі злочинністю. Випереджальний аналіз розвитку ситуації має форму прогнозу, тобто можливого судження про тенденції, темпи, кількісних і якісних характеристиках цього розвитку, виходячи зі зв'язків минулого, сьогодення і майбутнього. Кримінологічне прогнозування — це процес отримання, обробки й аналізу інформації з метою визначення майбутнього стану злочинності або ймовірності вчинення конкретного злочину. Існують три основних види кримінологічного прогнозування: прогнозування розвитку науки кримінології; прогнозування злочинності; індивідуальний прогноз. Існують різні види прогнозів, їх типологія може бути побудована за різноманітними критеріями: за територіальною ознакою розрізняють прогнозування (загальнодержавне, регіональне, місцеве, у відповідній галузі народного господарства, на окремому підприємстві). Залежно від часу, на який розраховане прогнозування, розрізняють: поточні (оперативні), короткострокові (1-2 роки), середньострокові (3-5 роки), довгострокові(більше 5років), перспективні (більше 10 років). Для кримінологічного прогнозу злочинності використовують дані, які отримують у результаті аналізу й узагальнення соціальної, економічної та правової інформації з використанням методів кримінології. Але специфічними для прогнозування методами визнаються: статистичне екстраполювання, експертні оцінки і математичне моделювання. Кримінологічне планування (програмування) являє собою цілеспрямований процес розробки плану, в якому на основі цілей і завдань боротьби зі злочинністю визначаються шляхи і засоби їх вирішення, нормативне, інформаційне, організаційне, методичне й ресурсне його забезпечення на визначений часовий період. Базою кримінологічного планування є прогноз, дані про злочинність, процеси, що впливають на неї і стан боротьби з нею. При цьому спеціалісти оцінюють існуючі можливості впливу на прогнозовані несприятливі тенденції злочинності і закладають у план (програму) відповідні заходи, прагнучи зруйнувати чи пом’якшити їх і, навпаки, стимулювати позитивні для суспільства тенденції. Література до теми 8:
Тема 9. Організація і методика кримінологічних досліджень. При вивченні цієї теми слід з’ясувати, що кримінологічний аналіз злочинності дозволяє розробляти конкретні заходи, спрямовані на боротьбу з нею, будувати цю роботу цілеспрямовано і планомірно, правильно координувати діяльність правоохоронних органів і громадських організацій. Тому, вивчення злочинності, виявлення її детермінант, дає змогу, в подальшому проводити ефективний комплексу економічних, соціальних, ідейно-виховних, організаційно-управлінських, правових питань попередження злочинності. Отже, кримінологічні дослідження дають можливість на основі комплексного вивчення стану злочинності розробити і втілити у правоохоронну практику ефективні заходи запобіжної діяльності. Наукове дослідження у кримінології—це процес отримання нових знань про злочинність, причини та умови, що її обумовлюють, особу злочинця з метою розробки і реалізації заходів, спрямованих на підвищення ефективності роботи щодо попередження злочинних проявів. У проведенні досліджень виділяють чотири послідовних, логічно і змістовно взаємопов'язаних етапи: 1. підготовчий - полягає у виробленні програми та інструментарію — анкети, бланки інтерв'ю, фіксування результатів спостереження, аналізу документів тощо. 2. збір первинної кримінологічної інформації; 3. упорядкування та обробка зібраної інформації. 4. аналіз обробленої інформації, підготовка звіту, формулювання висновків, розробка рекомендацій. Кримінологічні дослідження прийнято класифікувати за: метою; системою вибору одиниць сукупності; методами; принципом охоплення об’єктів вивчення; масштабами; масштабом; видами злочинів, що вивчаються. Однією з умов здійснення кримінологічного дослідження є використання сукупності методів, за допомогою яких вивчаються конкретні проблеми злочинності. Традиційно, всі методи поділяються на: 1) загальні методи, які використовують також в інших, у тому числі й правових науках: логічного, історичного та порівняльного аналізу, системно-структурного аналізу, моделювання, статистичні, математичні та кібернетичні. 2) окремі - належать метод суцільного або вибіркового дослідження, соціологічні методи, які використовує кримінологія (спостереження, опитування у вигляді анкетування або інтерв'ювання, експеримент, методи експертної оцінки, контрольної групи і документальний), а також психологічні (соціометричний, тестування та ін.). Особливе значення у кримінології мають статистичні методи. Література до теми 9:
Тема 10. Теорія протидії злочинності Головним напрямком у діяльності суспільства на всіх етапах його історичного розвитку в боротьбі зі злочинністю має бути профілактика злочинів. Ця проблема вже багато років привертає увагу як уряди держав, так і громадськість. Високий рівень злочинності робить проблему профілактики злободенною і актуальною у всьому суспільстві (в широких колах вчених-правознавців, філософів, кримінологів та практичних робітників правоохоронних органів і перш за все у працівників ОВС). Профілактика злочинності – це багаторівнева система державних та громадських цілеспрямованих заходів щодо виявлення, усунення, нейтралізації причин та умов злочинності. Залежно від ієрархії причин і умов злочинності розрізняють три основних рівня її попередження: загальносоціальний, соціально-кримінологічний та індивідуальний. В залежності від масштабів виділяють: заходи загальної профілактики, що здійснюються до всього населення держави; спеціальної, що здійснюються в межах відомства чи великих соціальних груп (наприклад, мігрантів, неповнолітніх); в мікрогрупах (сім’я); індивідуальної профілактики (до окремої особи). За ознакою правового регулювання заходи профілактики поділяються на правові (регулюються нормами адміністративного, кримінального, кримінально-процесуального та інших галузей права), неправові (регулюються мораллю, традиціями, технічними нормами). За змістом (спрямованістю та видом їх дії) дає можливість виділити заходи профілактики всіх рівнів, масштабів та обсягів на: соціально-економічні; - організаційно-управлінські; ідеологічні; соціально-психологічні; медичні і психолого-педагогічні; технічні; правові. Суб’єктами профілактики злочинності (злочинів) є органи, установи, організації, підприємства, а також посадові особи (службовці) й окремі громадяни, на яких законом покладені завдання та функції по виявленню, усуненню, послабленню, нейтралізації причин та умов, які сприяють існуванню і поширенню злочинності в цілому, її окремих видів і конкретних злочинів, а також утриманню від переходу на злочинний шлях і забезпечення ресоціалізації осіб, схильних до вчинення злочинів (рецидиву). За завданнями, компетенцією і змістом попереджувальної діяльності суб’єкти профілактики класифікуються на: органи влади загальної компетенції (їх установи, організації, підприємства); неспеціалізовані; частково спеціалізовані; спеціалізовані органи. Розкриваючи зміст цієї теми, потрібно усвідомити, що правове регулювання профілактики злочинності проявляється в нормотворчій діяльності держави та її органів, яка визначає в законах та інших нормативно-правових актах мету і завдання профілактики злочинності, коло суб’єктів, що здійснюють цю діяльність, їх компетенцію, основні форми і методи цієї діяльності. Зазначимо, що профілактика злочинності передбачає такий розвиток економіки, політики, ідеології, культури і побуту, що сприяло б усуненню негативних явищ громадського життя, які можуть проявитися як причини та умови злочинності. Така організація громадського життя повинна бути забезпечена належним правовим регулюванням. Сутність правового регулювання полягає в тому, що правові норми стимулюють соціально корисну поведінку, протидіючи факторам, які негативно впливають на формування і життєдіяльність особи, тим самим створюючи умови для оптимального здійснення попереджувальної діяльності. Разом з тим, правові акти визначають завдання і заходи профілактики злочинності, порядок, форми і методи здійснення цієї діяльності, функції різних її суб’єктів, координацію і взаємодію між ними. Закони й інші нормативні акти закріплюють відповідальність уповноважених осіб за виконання своїх обов’язків, суворе дотримання особистих і майнових прав, законних інтересів громадян і громадських формувань, що потрапляють у сферу профілактики злочинності. Право не може знищити економічні, соціально-культурні причини та умови злочинності, але воно може впливати на їх негативні прояви: локалізувати, блокувати, організувати належну протидію негативним явищам і процесам. Проведення такої роботи передбачає: - поліпшення законодавства, його вдосконалення; - точну і неухильну реалізацію законів та інших нормативно-правових актів; - наявність бездоганно діючих механізмів, що забезпечують таку реалізацію. Важливо засвоїти, що належна організація попереджувальної діяльності здійснюється через кримінологічне планування (програмування), що являє собою цілеспрямований процес по виробленню плану, у якому на основі цілей і завдань боротьби зі злочинністю намічаються шляхи і засоби їх вирішення, нормативного, інформаційного, організаційного, методичного і ресурсного забезпечення на повний часовий період. Кримінологічне планування реалізується у формі управлінських документів-планів (програм). Базою кримінологічного планування є прогноз даних про злочинність та явищ, що впливають на неї, а також стану боротьби з нею. При цьому розроблювачі оцінюють існуючі можливості впливу на прогнозовані несприятливі тенденції злочинності і закладають у план (програму) відповідні заходи, прагнучи зруйнувати чи пом’якшити їх і, навпаки, стимулювати позитивні для суспільства тенденції. Плани ж деталізують за завданнями, напрямками, функціями окремих суб’єктів боротьби зі злочинністю. Організація цієї боротьби передбачає конкретні заходи, порядок, послідовність, терміни виконання, відповідальних виконавців. Література до теми 10:
Тема 11. Кримінологічна характеристика і профілактика негативнихсоціальних явищ, пов’язаних зі злочинністю.Вивчення цієї теми займає особливе місце, оскільки розглянуті в ній види асоціальної поведінки хоча в більшості випадків і не є злочинними, але дуже тісно пов’язані із вчиненням багатьох злочинів. Такі явища вважаються «фоновими явищами» злочинності, оскільки суттєво сприяють вчиненню різних злочинів. Потрібно мати чітке уявлення про криміногенність цих явищ, знати конкретні форми їх взаємозв’язку з різними видами злочинності, причинами та умовами, що сприяють пияцтву, наркотизму, статевій деморалізації. Такі знання важливі для здійснення успішної профілактики злочинів, пов’язаних з розглянутими видами антисоціальної поведінки. Аналізуючи зв’язок злочинності з пияцтвом, слід мати на увазі, по-перше, вплив алкоголю на психіку людини, що провокує її на вчинення різних злочинів; по-друге, роль сп’яніння як віктимогенного фактора; по-третє, те, що приводом до вчинення багатьох злочинів є прагнення винного придбати спиртне. Важливо знати основні показники, що характеризують зв’язок пияцтва з різними видами злочинів, поширеність «п’яної злочинності» у різних криміногенних групах. Вивчаючи обставини, що сприяють пияцтву в різних соціальних прошарках і демографічних групах населення, потрібно погоджувати їх з характером профілактичних заходів, що проводяться на загальносоціальному і спеціально-кримінологічному рівнях, роллю правоохоронних органів по їх усуненню. Подібні питання повинні бути вивчені стосовно проблем наркоманії і її взаємозв’язку зі злочинністю. При цьому слід особливо звернути увагу на зростаючу суспільну небезпеку цього явища, що набуває все більшого поширення і все більш організованих форм. Антисоціальна поведінка у сфері статевих відносин цікавить кримінологію головним чином у зв’язку з проституцією. Це явище викликає суспільне занепокоєння і привертає увагу правоохоронних органів не лише тим, що веде до деморалізації суспільства, яка поглиблюється, але й у більшості випадках стимулюється і контролюється злочинністю. Знання конкретних форм взаємозв’язку проституції з різними видами злочинів потрібно для успішного виявлення і викриття небезпечних злочинів. Література до теми 7:
11. Рекомендована література Базова
100. Иванов Л.О., Ильина Л. В. Пути и судьбы отечественной криминологии. – М., 1991. 101. Игошев К.Е. Типология личности преступника и мотивация преступного поведения. - Горький, 1974. 102. Ильницкий А.Е., Балина С.Н. Криминологические аспекты приватизации // Преступность в Украине. - 1994. 103. Иншаков С.М. Зарубежная криминология. – М., 1997. 104. Иншаков С.М. Криминология. Учебник. – М., 2000. 105. Иншаков С.М. Криминология. Учебник. – М., 2001. 106. Іващенко В.О. Торгівля жінками та дітьми (кримінологічні та кримінально-правові аспекти боротьби): Монографія.-К.: Атака. 2004.-111 с. 107. Йосифович Д. Функціональне управління у сфері боротьби та протидії корупції // Право України.-2004.-№8.-С.79. 108. Кальман А.Г., Христич И.А. Правовая статистика. Учебное пособие. - Харьков, 1998. 109. Кальман О.Г. Збитки від економічних злочинів і проблема їх обліку // Правова держава Україна: проблеми, перспективи розвитку. – Х., 1995. – С.280-281. 110. Карпец И.И. Актуальные проблемы борьбы с организованной преступностью. - М., 1990. 111. Карпец И.И. Современные проблемы криминологии. – М., 1982. 112. Кафаров Т.М. Проблемы рецидивного преступления в советском уголовном праве. -М., 1991. 113. Квашис В.Е. Преступная неосторожность. Социально-правовые и криминологические проблемы. - К., 1998. 114. Квашис В.Е. Профилактика неосторожных преступлений. - К., 1981. 115. Квашис В.Е. Основы виктимологии. Проблемы защиты прав потерпевших от преступлений. - М., 1999. 116. Кларк Р. Преступность в США. – М., 1975. 117. Клюєв О. Загальнотеоретичний аналіз видів профілактичної діяльності на місцевому рівні // Право і безпека.-2004.-№3.-С.58. 118. Клюєв О. Розмежування запобіжної і профілактичної діяльності органів внутрішніх справ // Право України.-К., 2005.-№3.-С.98-101. 119. Коваленко В. Загальносоціальні умови профілактики злочинів в економічній сфері // Право України.-2004.-№8.-С.12. 120. Коваленко В. Кримінологічний аналіз як складова теорії протидії злочинам в економічній сфері // Право і безпека.-2004.-№3.-С.61. 121. Козлов Ю. Теневая экономика и преступность //Вопросы экономики. - 1990. — №3. 122. Користін О. Макроекономічні аспекти попередження злочинності в сфері економічної діяльності // Право і безпека.-2004.-№3.-С.167. 123. Кривощекова Н.В. О криминологическом понятии "насильственной преступности" // Методологические вопросы криминологических исследований. - М., 1983. 124. Кривощекова И. Преступления, о которых не знает статистика. О латентной преступности, которая не получила отражения в уголовной статистике // Экономика и жизнь. – 1990. - № 1. 125. Криминология / Под ред. А.А. Герцензона, И.И. Карпеца, В.Н. Кудрявцева. – М., 1966. 126. Криминология /Под ред. Кузнецовой Н.Ф., Миньковского Г.М. – М., 1998. 127. Криминология. Пер. с чешского / Под ред. д.ю.н. Н.А. Стручкова. – М., 1982. 128. Криминология. Учебник для юридических вузов / Под общ. ред. д-ра юрид. наук, профессора А.И. Долговой. – М., 1999. 129. Криминология. Учебник для юридических вузов. / Под общей редакцией доктора юридических наук, профессора А.И. Долговой. - М.: Издательская группа НОРМА - ИНФРА - М, 1999. - 784 с. 130. Криминология: приглашение к дискуссии: Монография/ Авт. кол.: А.В. Беляба, Э.В. Виленская, Э.А. Дидоренко, Б.Г. Розовский. – Луганск: РИО ЛИВД, 2000. 131. Криминология: Учебник / Под ред. акад. В.Н. Кудрявцева, проф. В.Е. Эминова. – 2-е изд. перераб. и доп. – М., 2000. 132. Криміногенна ситуація в Україні та діяльність органів внутрішніх справ: характеристика, проблеми, шляхи вирішення: Інформ.-аналіт. огляд. Вип. 3 (серпень) / МВС України. НАВСУ. НДІ проблем боротьби зі злочинністю.-К., 2004.-40 с. 133. Кримінологія /Под ред. Кузнецовой Н.Ф., Миньковского Г.М. – М., 1998. 134. Кримінологія і профілактика злочинів. Курс лекцій у 2-х кн. Особлива частина. /Александров Ю.В., Гаврилишин А.П., Джужа О.М. та ін. / Під заг. ред. Джужи О.М. – Київ: Національна академія внутрішніх справ України, 2000. - 201 с. 135. Кримінологія. Альбом схем. Загальна та Особлива частини: Навчальний посібник. / Джужа О.М., Моісеєв Є.М., Василевич В.В. /Під заг. ред. Джужи О.М. – К.: НАВСУ, 2000. – 94 с. 136. Кримінологія. Спеціалізований курс лекцій зі схемами (Загальна та Особлива частини): Навчальний посібник. / За заг. ред. О.М. Джужи О.М. – К.: Атіка, 2001. – 368 с. 137. Кримінологія: Загальна та Особлива частини: [Підручник для студентів юрид. спец. вищ. навч. закладів] / І.М. Даньшин, В.В. Голіна, О.Г. Кальман, О.В. Лисодєд; За ред. професор. І.М. Даньшина. – Харків: Право, 2003. – 352 с. 138. Кримінологія: Навч. Посіб. / О.М. Джужа, В.В. Василевич, Ю.Ф. Іванов, П.М. Опансенко, В.Г. Пшеничний, В.Г. Сюравчик; За заг. ред. О.М. Джужи.-К.: Прецедент, 2004.-208 с. 139. Кримінологія: Навчально-методичний посібник / Джужа О.М., Моісеєв Є.М., Василевич В.В. та ін.; За заг. ред. О.М. Джужи. – К.: Атіка, 2003. – 400 с. 140. Кримінологія: Навчально-методичний посібник / За заг. ред. О.М. Джужи.-К.: Атіка, 2003.-400 с. 141. Кримінологія: Підручник для студентів вищих навчальних закладів / О.М. Джужа, Кондратьєв Я.Ю., Кулик О.Г., Михайленко П.П. та ін.; за заг. ред. О.М. Джужи. – К.: Юрінком Інтер, 2002. – 416 с. 142. Кримінологія: Практикум/ Уклад. О.М. Джужа, Г.І. Піщенко, О.Ф. Гіда. – К.: НАВСУ, 2003. – 56 с. 143. Кудрявцев В. Стратегии борьбы с преступностью // Государство и право.-2004.-№3.-С.122. 144. Кудрявцев В.Н. Причинность в криминологии. – М., 1968. 145. Кузнецова Н.Ф. Проблемы криминологической детерминации / Под ред. В.Н. Кудрявцева. – М., 1984. 146. Кузьмичева С.К. Обработка и анализ материалов уголовной статистики. - Горький, 1974. 147. Кузьмін Р. На захист суспільної моралі // Прокуратура, людина, держава.-2004.-№6.-С.4. 148. Курс советской криминологии. Т.1. Предмет. Методология. Преступность и ее причины. Преступник. – М., 1985. 149. Левицька Л. Віктимність неповнолітніх як чинник детермінації насильницьких злочинів // Підприємництво, господарство і право.-2004.-№2.-С.95. 150. Левицька Л. Захист неповнолітніх потерпілих: кримінологічний і кримінально-процесуальний аспекти // Підприємництво, господарство і право.-2004.-№6.-С.113. 151. Лекарь А.Г. Профилактика преступлений. – М., 1972. 152. Литвак О.М. Державний вплив на злочинність. – К., 2000. 153. Литвак О.М. Злочинність, її причини та профілактика. – К., 1997. 154. Личность преступника: методы изучения и проблемы воздействия. – М., 1986. 155. Лунеев В. Тенденции современной преступности и борьбы с ней в России // Государство и право.-2004.-№1.-С.5. 156. Лунеев В.В. Юридическая статистика. Учебник. – М., 1999. 157. Макаренко Суб’єкти профілактики правопорушень// Право і безпека.-2004.-№3.-С.68. 158. Марчук Ф. Державний вплив на злочинність // Прокуратура, людина, держава.-2004.-№10.-С.68. 159. Медведев А.М. Экономические преступления: понятие и система // Сов гос-во и право, 1992, № 1. – С. 79-83. 160. Мельник М. Помилкова криміналізація: види, причини та наслідки // Підприємництво, господарство і право.-2004.-№5.-С.94. 161. Мельник М. Прикладні аспекти співвідношення кримінально-правового і кримінологічного прогнозування // Право України.-К., 2005.-№3.-С.64-67. 162. Миллер А.И. Противоправное поведение несовершеннолетних (генезис и ранняя профилактика). – К., 1985. –С.112. 163. Миньковский Г.М., Тузов А.П. Профилактика правонарушений среди несовершеннолетних. - К., 1985. 164. Миньковський Г.М. Теоретические основы предупреждения преступности. – М., 1977. 165. Михайленко О. Координація діяльності у боротьбі зі злочинністю // Прокуратура, людина, держава.-2004.-№7.-С.22.
167. Мойсюк О.М. Віктимологічна профілактика порушень правил безпеки дорожнього руху (ст. 215 КК України). Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук. – К., 1999. 168. Мусаева Л. Теоретические подходы к пониманию противодействия криминальному групповому поведению // Российский следователь.-М., 2005.-№1.-С.27-32. 169. Насильственная преступность. // Под редакцией Кудрявцева В.Н. и Наумова А.В. - М., 1997. 170. Наследование биологическое и социальное // Коммунист. - 1983. - № 14. 171. Никифорчин И.А. О понятии наркотических средств. // Проблемы социалистической законности. Вып. 26. – Харьков, 1991. 172. Ной И.С. Методологические проблемы советской криминологии. - Саратов, 1975. 173. Овчинский В.С., Эминов В.Е., Яблоков Н.П. Основы борьбы с организованной преступностью. М., 1996. 174. Олефір В. Протидія нелегальній міграції як форма забезпечення громадського порядку // Право України.-К., 2005.-№1.-С.82-86. 175. Олефір В., Цвігну Д. Еволюція та сутність поняття нелегальної міграції // Право України.-К., 2005.-№4.-С.81-85. 176. Омельченко О. Роль начальника слідчого відділу в попередженні злочинів // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ України.-2004.-№1.-С.131. 177. Оробець К. Криміногенні фактори організованої злочинності в Україні // Підприємництво, господарство і право.-К., 2005.-№2.-С.51-55. 178. Оробець К. Соціальна основа рецидивної злочинності // Підприємництво, господарство і право.-К., 2005.-№4.-С.136-139. 179. Остроумов С.С. Советская судебная статистика. - М. 1976. 180. Питання боротьби зі злочинністю: Зб. наук. праць. Вип. 8(2004) / АПрН України. Ін-т вивчення проблем злочинності.-Х.: Право, 2004.-239 с. 181. Піщенко Г., Тущенко О. Соціокультурні та геополітичні чинники поширення наркоманії та ВІЛ/СНІДу в Україні // Право України.-К.,2005.-№2.-С.73-77. 182. Платонов К.К. О системе психологии. – М., 1972. 183. Побегайло Э.Ф. Насильственная преступность: современные тенденции и перспективы борьбы // Сов. гос-во и право. - 1988. - № 9. 184. Положення про кримінальну міліцію у справах неповнолітніх. Затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 8 липня 1995 року № 502. 185. Попов В.И. Особо опасный рецидив: криминологический и уголовно-правовой аспекты. Учебное пособие. - М., 1996. 186. Правова статистика. Курс лекцій. Загальна та Особлива частини. / Александров Ю.В., Гринчак В.М., Джужа О.М. та ін.; Під заг. ред. Джужи О.М.; НАВСУ. – К., 2000. 187. Проект Закону України «Про профілактику злочинів» від 12 травня 1998. 188. Противодействие торговле людьми: Учеб. пособие / НУВС; А.М. Бандурка, В.Н. Куц (рук. авт. кол.), Е.Б. Левченко и др.; Под ред. А.М. Бандурки.-Киев-Харьков: Консум, 2003.-311с.
190. Разработка Европейского законодательства по борьбе с киберпреступностью // Уголовное право.-М., 2005.-№1.-С.134-137. 191. Расюк Е. Кримінологічна характеристика лідера організованої групи // Прокуратура, людина, держава.-2004.-№4.-С.58. 192. Расюк Е. Кримінологічні ознаки та класифікація організованих груп, які вчиняють злочини у сфері незаконного обігу наркотиків // Підприємництво, господарство і право.-2004.-№5.-С.117. 193. Ривман Д.В. Виктимологические факторы и профилактика преступлений. – Л., 1975. 194. Романов В.В. Основы криминальной виктимологии. – Минск, 1980. 195. Рощина І. Громадська думка як фактор ефективності норм кримінального права у запобіганні злочинності // Право України.-К., 2005.-№2.-С.52-55. 196. Савюк Л.К. Уголовная статистика. – Калининград, 1996. 197. Селецкий А.И., Тарарухин С.А. Несовершеннолетние с отклоняющимся поведением. - К., 1991. 198. Середа Г. Боротьба з незаконною міграцією // Прокуратура, людина, держава.-2004.-№8.-С.14. 199. Синєокий О. Прогнозування поведінки злочинця // Прокуратура, людина, держава.-2004.-№4.-С.65. 200. Сиротін П. Корупція – це небезпечно // Прокуратура, людина, держава.-2004.-№1.-С.21. 201. Смидович С.Г. Самоубийства в зеркале исследований // Социол. исслед. – М., 1990. - №4. 202. Стислий словник кримінологічних термінів: Навчальний посібник. / Джужа О.М., Моісеєв Є.М., Третьякова Т.А. /Під заг. ред. Джужи О.М. – К.: НАВСУ, 2000. – 55 с. 203. Стрельцов Е.Л. Экономическая преступность в Украине. Курс лекций. – Одесса, 1997. – 572 с. 204. Сухонос В. Деякі аспекти координаційної діяльності правоохоронних органів у боротьбі зі злочинністю // Прокуратура, людина, держава.-2004.-№6.-С.7. 205. Тирский В.В. и др. Предупреждение рецидива преступлений. - Томск, 1990. 206. Тогонидзе Н. Стратегия борьбы с преступностью (Материалы научно-практической конференции) // Государство и право.-2004.-№3.-С.99. 207. Тогонидзе Н. Стратегия борьбы с преступностью (Материалы научно-практической конференции) // Государство и право.-2004.-№4.-С.85. 208. Токарев А.Ф. Криминологическое прогнозирование и предупреждение преступности. – М., 1990. 209. Туляков В.О. Віктимологія (соціальні та кримінологічні проблеми). – Одеса, 2000. 210. Ущаповський В. Проблеми удосконалення законодавчого забезпечення діяльності правоохоронних органів у боротьбі з організованою злочинністю // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ України.-2004.-№1.-С.65. 211. Франк Л.В. Некоторые теоретические вопросы становления советской виктимологии // Потерпевший от преступления. – Владивосток, 1974. 212. Хохряков Г.В. Криминология: Учебник /Отв. ред. В.Н. Кудрявцев. – М., 1999. 213. Центров Е. Е. Криминологическое учение о потерпевшем.—М., 1988.
215. Шиханцев Г. Насильственная преступность несовершеннолетних в США // Соц. законность. – 1984. - № 12. 216. Шнайдер, Ганс Йоахим. Криминология: Пер. с нем. / Под общ. ред. Л.О. Иванова – М., 1994. 217. Шотников С. К вопросу о мотивации корыстной женской преступности // Государство и право.-2004.-№9.-С.106.
219. Яковлев А.М. Экономическая преступность: закон и жизнь. - М., 1988. 220. Яни П.С. Экономические и служебные преступления. – М., 1997. – С.32. 221. Яновська О. Соціально-правові аспекти злочинності у сфері службової діяльності // Юридичний журнал.-2004.-№1.-С.40. 222. Кримінологія. Навчальний посібник.// О.М.Джужа, В.В.Василевич, О.Г.Колб та ін. – К.: Атака, 2009.- 312 с.
Допоміжна
Корисні Internet-ресурси
7. ПЛАНИ ЛЕКЦІЙНИХ ЗАНЯТЬ
Тема 1. Поняття, предмет, методи та система кримінології. План лекції 1. Загальна характеристика предмету кримінології. 2. Метод, завдання і система кримінології. 3. Взаємозв’язок кримінології з практикою, з суспільними та юридичними науками. 4. Історія розвитку кримінології в Україні та за кордоном.
Тема 2. Історія розвитку кримінології План лекції 1.Зародження та розвиток кримінологічної думки. 2.Класичний напрямок (школа) в кримінології. 3.Антропологічний напрямок в кримінології. 4.Соціологічний напрямок в кримінології. 5.Стан та розвиток вітчизняної кримінології в 20-30 роки ХХ ст.
Тема 3. Злочинність та її основні характеристики План лекції
Тема 4. Причини і умови злочинності.
План лекції
Тема 5. Зарубіжні концепції причин злочинності
План лекції
Тема 6. Кримінологічне вчення про особу злочинця
План лекції
Тема 7. Проблеми кримінологічної віктимології План лекції
Тема 8. Кримінологічне прогнозування і планування заходів боротьби із злочинністю План лекції
Тема 9. Організація і методика кримінологічних досліджень . План лекції:
4. Методика дослідження злочинності Тема 10. Теорія протидії злочинності План лекції
Правові та організаційні основи профілактики злочинності
Тема 11. Кримінологічна характеристика і профілактика негативних соціальних явищ, пов’язаних зі злочинністю. План лекції
8. ПЛАНИ СЕМІНАРСЬКИХ ЗАНЯТЬ
Тема 1. Поняття, предмет, методи та система кримінології Семінарське заняття – 2 год.
Ключові терміни та поняття до теми:Кримінологія, методологія кримінологічної науки, функції кримінології, класичний, соціологічний та антропологічний напрямки у кримінології, кримінологічні школи.
Семінарське заняття з теми 1. План 1. Загальна характеристика предмету кримінології. 2. Метод, завдання і система кримінології. 3. Взаємозв’язок кримінології з практикою, з суспільними та юридичними науками. 4. Історія розвитку кримінології в Україні та за кордоном.
Теми рефератів, доповідей
Тема 2. Історія розвитку кримінології Семінарське заняття – 2 год.
Ключові терміни та поняття до теми: Історія кримінології, розвиток кримінологічної думки, класичний напрямок, антропологічний напрямок, соціологічний напрямок, позитивізм, сучасний стан кримінології.
Семінарське заняття з теми 2. План
Тема 3. Злочинність та її основні характеристики. Семінарське заняття – 6 год.
Ключові терміни та поняття до теми:Злочинність, соціальна природа злочинності, рівень злочинності, кількісні та якісні показники злочинності, динаміка злочинності, коефіцієнт злочинності, природна латентність, погранична латентність, штучна латентність, латентна злочинність. Семінарське заняття 1 з теми 3. План
Семінарське заняття 2 з теми 3.
Семінарське заняття 3 з теми 3.
Теми рефератів, доповідей
Тема 4. Причини і умови злочинності. Семінарське заняття – 4 год.
Ключові терміни та поняття до теми:Причини та умови злочинності, детермінанти злочнності, конкретні причини злочинності, типологія детермінації, загальні чинники злочинності, типологія детермінації, загальні чинники злочинності.
Семінарське заняття 1 з теми 4. План
Семінарське заняття 2 з теми 4.
Теми рефератів, доповідей
Тема 5. Зарубіжні концепції причин злочинності Семінарське заняття – 2 год. Ключові терміни та поняття до теми: Історія кримінології, біологічний напрямок, соціологічний напрямок, позитивізм, сучасний стан кримінології, соціальна дезорганізація, інтеракціонізм, стигматизація.
Семінарське заняття з теми 5. План
4. Соціологічний напрямок у зарубіжній кримінології.
Теми рефератів, доповідей
3. Психологічні підходи до причин злочинності
Тема 6. Кримінологічне вчення про особу злочинця. Семінарське заняття – 4 год.
Ключові терміни та поняття до теми:особа злочинця, соціально-демографічні характеристика особи, соціальні ролі та статус типологія злочинців, моральні якості особи. Семінарське заняття 1 з теми 6. План
Семінарське заняття 2 з теми 6. План
Теми рефератів, доповідей 1. Вивчення соціальних позицій, ролей та діяльності злочинця. 2. Співвідношення соціального та біологічного в особі злочинця.
ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ ІІ.
Тема 7. Проблеми кримінологічної віктимології Семінарське заняття – 2 год. Ключові терміни та поняття до теми: Віктимологія, особа потерпілого, жертва злочину, класифікація жертв злочинів, суїцид, механізм суїцидальної поведінки. Семінарське заняття з теми 7. План
Теми рефератів, доповідей
Тема 8. Кримінологічне прогнозування та планування заходів боротьби із злочинністю Семінарське заняття – 2 год. Ключові терміни та поняття до теми: Кримінологічне прогнозування, методи прогнозування злочинності, прогноз, планування, план. Семінарське заняття з теми 8. План
Теми рефератів, доповідей
Тема 9. Організація і методика кримінологічних досліджень Семінарське заняття – 2 год. Ключові терміни та поняття до теми:Кримінологічне дослідження, джерела кримінологічної інформації, суб’єкти та об’єкти кримінологічних досліджень, етапи кримінологічних досліджень, методика дослідження злочинності, кримінологічне прогнозування, кримінологічне планування, методи прогнозування, методи екстраполяції та експертних оцінок, метод моделювання. Семінарське заняття з теми 9. План
Теми рефератів, доповідей
Тема 10. Теорія протидії злочинності Семінарське заняття – 2 год. Ключові терміни та поняття до теми:Попередження злочинності, профілактика, протидія, запобігання, припинення, недопущення злочинів, суб’єкти профілактики, об’єкти профілактики, правове забезпечення попередження злочинів.
Семінарське заняття з теми 10. План 1. Поняття профілактики, запобігання та припинення, їх взаємозв'язок.
Теми рефератів, доповідей
Тема 11. Кримінологічна характеристика і профілактика негативних соціальних явищ, пов’язаних зі злочинністю. Семінарське заняття – 2 год. Ключові терміни та поняття до теми: Негативні соціальні явища, „фонові” явища, наркоманія, наркотичні засоби, пияцтво, алкоголізм, проституція, ВІЛ-інфекція, СНІД, наркобізнес.
Семінарське заняття з теми 11. План
Теми рефератів, доповідей
9. ПЛАНИ ПРАКТИЧНИХ ЗАВДАНЬ
ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ І. Тема 6. Кримінологічне вчення про особу злочинця. Практичне заняття – 2 год.
Ключові терміни та поняття до теми:особа злочинця, соціально-демографічні характеристика особи, соціальні ролі та статус типологія злочинців, моральні якості особи, класифікація злочинців. Практичне заняття з теми 6.
Завдання 1. Які з нижченаведених ознак і властивостей особи злочинця належать до соціально-демографічних, морально-психологічних, кримінально-правових та соціально-рольових ознак: 1) вид злочину; 2) наявність колишньої судимості; 3) стать; 4) корисливо-насильницька спрямованість поведінки; 5) вік; 6) потреби; 7) навмисна форма вини; 8) особливості інтелектуальної, вольової, емоційної сфер; 9) жорстокість; 10) повторність учинення злочину; 11) освіта; 12) співучасть в організованій злочинній групі; 13) зайнятість суспільно корисною працею; 14) індивідуальні умови життя винного; 15) інтереси; 16) сімейний стан; 17) ставлення до оточуючих та загальноприйнятих правил поведінки; 18) правовий нігілізм; 19) схильність до істерії; 20) розкаяння; 21) підмовництво; 22) брехливість; 23) спеціальний рецидив. (Завдання може бути використано і для аудиторного безмашинного контролю за успішністю слухачів).
Завдання 2. Ознайомтеся з наведеними фабулами кримінальних справ. Використовуючи кримінологічну типологію, обґрунтуйте тип особи злочинця. 1. Громадянин П. з 11 років почав тікати з дому, займався крадіжками продуктів і речей, у зв’язку з цим знаходився на профілактичному обліку в міліції. У 14 років його було притягнуто до кримінальної відповідальності за крадіжку з квартири. Після звільнення з колонії у перший же місяць разом з гр, Н., з яким познайомився під час відбуття покарання, гр. П. вчинив крадіжку і пограбування. Відбувши 5 років позбавлення волі, він влаштувався працювати на завод. В один із робочих днів він побив бригадира за те, що той обізвав його злочинцем, за що гр. П. було засуджено до 8 років позбавлення волі. У колонії він порушував режим, ухилявся від праці, брав участь у бійках з іншими засудженими, що встали на шлях виправлення. 2. Повертаючись додому з нічної зміни, гр. К. виявив на узбіччі дороги п’яного В., який спав. Громадянин К. витяг у нього з кишені гроші (150 грн.) і намагався зняти годинник, але був затриманий працівниками міліції. Громадянин К. раніше не судимий, за місцем роботи та мешкання характеризувався позитивно. 3. Громадянин Д. убив свою жінку, труп розчленив, склав у валізу і вийшов з дому, але на вулиці його затримали працівники міліції. Слідством було встановлено, що гр. Д. неодноразово судимий за хуліганство, насильницький грабіж і розбій. Свого часу суд визнав його неосудним. 4. Громадянина С., який працював на заводі, було затримано на прохідній з набором гаечних ключів. За це його було притягнуто до адміністративної відповідальності. Протягом року він двічі побував у витверезнику. До роботи ставився добре. Одного разу гр. С. побачив на території заводу кимсь схований електродвигун і вирішив його вкрасти. Електродвигун йому був потрібний для дачі. Під час крадіжки гр. С. було затримано працівниками охорони.
Завдання 3. З якого моменту починається кримінологічне вивчення особи злочинця? а) з моменту вчинення злочину; б) з моменту винесення обвинувального вироку; в) з моменту вступу вироку в законну силу; г) з моменту девіантної поведінки; д) з моменту порушення норм адміністративного права. Обґрунтуйте свою точку зору. Дайте вичерпну відповідь.
Завдання 4 Громадянин Ф. вів непорядний спосіб життя: довго не затримувався на одному місці роботи – його звільняли за численні прогули; систематично пиячив, внаслідок чого був визнаний хронічним алкоголіком, вів себе непристойно у громадських місцях. Дружина і неповнолітній син залишили його, оскільки він систематично конфліктував, ображав їх, продавав спільне майно з метою придбання спиртного. Громадянин Ф. підозрювався також у розкраданні продуктів з магазину, але за недоведеністю справу було припинено. У 2007 p. гр. Ф. у дворі свого будинку скоїв у нетверезому стані правопорушення, викрикував нецензурні слова, чіплявся до мешканців будинку, ображав їх. У зв’язку з цим його було затримано міліцією. За ознаками ст. 173 Кодексу про адміністративні правопорушення України гр. Ф. притягнуто до відповідальності за дрібне хуліганство. Чи можна вважати гр. Ф. злочинцем? Дайте визначення особи злочинця.
ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ ІІ. Тема 10. Організація і методика кримінологічних досліджень Практичне заняття – 2 год. Ключові терміни та поняття до теми:Кримінологічне дослідження, джерела кримінологічної інформації, суб’єкти та об’єкти кримінологічних досліджень, етапи кримінологічних досліджень, методика дослідження злочинності, кримінологічне прогнозування, кримінологічне планування, методи прогнозування, методи екстраполяції та експертних оцінок, метод моделювання. Практичне заняття з теми 10. План
Завдання 1. За вказівкою викладача розробіть програму та організаційний план вивчення злочинності на території вашого міста (району) за такими видами злочинів: - злочинність неповнолітніх; - квартирні крадіжки; - грабежі, розбої; - злочини, пов’язані з наркотиками; - хуліганство; - порушення Правил дорожнього руху та експлуатації транспортних засобів. Програма повинна містити: - обґрунтування вибору й опис об’єкта дослідження; - визначення предмета, мети і завдань дослідження; - формулювання основних гіпотез дослідження; - перелік необхідної кримінологічної й іншої інформації і вказівка джерел її одержання; - роз’яснення методів збору кожного виду інформації. Організаційний план повинний передбачати: - матеріально-ресурсне забезпечення дослідження; - послідовність проведення дослідницьких заходів; - розміщення і розподіл ролей між учасниками дослідження; - терміни здійснення основних етапів дослідження; - розробку робочого інструментарію дослідження (анкети, опитувальні аркуші, бланки формалізованого вивчення документів, сценарії спостереження й експерименту і т.д.).
Завдання 2. Складіть план-програму кримінологічного вивчення причин та умов вчинення господарських злочинів у районі.
Завдання 3. Складіть план-програму кримінологічного вивчення причин та умов корисливих службових злочинів і заходів щодо їх профілактики в районі.
Завдання 4. Об’єктом кримінологічного дослідження обране крупне промислове підприємство, на якому встановлено зростання злочинності. Складіть схему плану-програми наступного вивчення злочинності на цьому об’єкті.
Завдання 5. Розробіть проект анкети для вивчення громадської думки про причини та умови вчинення службових корисливих злочинів.
Завдання 6. Вивчаючи особистість неповнолітніх правопорушників, дослідники встановили, що близько 20 % із них виховувались у неповних сім’ях (без одного чи двох батьків). Чи достатньо цих даних для висновку про те, що неповна сім’я є одним із криміногенних факторів формування особи злочинця? Що являє собою контрольна група і яким вимогам вона повинна відповідати за таких умов?
Завдання 7. Для вивчення процесу соціальної адаптації осіб, звільнених з місць позбавлення волі, вибірково було вивчено 300 осіб. Визначте можливу помилку репрезентативності такого обслідування, коли відомо, що протягом року після звільнення близько 20 % звільнених знову скоюють злочин.
Завдання 8. Складіть анкету для стандартизованого інтерв’ю по вивченню громадської думки про заходи щодо боротьби з економічною злочинністю в державі.
Завдання 9. Які відомості і з яких джерел потрібно отримати для вивчення рівня, динаміки. Структури, причин та умов злочинності на окремому об’єкті? Дайте обґрунтовану відповідь.
Завдання 10. У яких випадках і при вивченні яких проблем можливе застосування методів спостереження та експерименту при проведенні кримінологічних досліджень?
3авдання 11. Які дані і з яких джерел потрібно отримати, щоб зробити вірогідну оцінку збитків від господарських злочинів? Дайте обґрунтовану відповідь.
Завдання 12. Складіть анкету для експертного опитування фахівців щодо оцінки рівня латентності господарських злочинів.
Завдання 13. У НДІ КНУВС було проведено порівняльне обстеження 450 підлітків-рецидивістів і 450 законослухняних молодих людей, виявивши при цьому характерні риси злочинців в експериментальній деліквентній групі. Який метод був використаний науково-дослідною установою? Що становить зміст цього методу?
Завдання 14. Складіть опитувальник для стандартизованого інтерв’ю по вивченню громадської думки про заходи посилення боротьби з пияцтвом, алкоголізмом, наркоманією, проституцією.
Тема 11. Кримінологічна характеристика і профілактика негативних соціальних явищ, пов’язаних зі злочинністю. Практичне заняття – 2 год. Ключові терміни та поняття до теми: Негативні соціальні явища, „фонові” явища, наркоманія, наркотичні засоби, пияцтво, алкоголізм, проституція, ВІЛ-інфекція, СНІД, наркобізнес.
Практичне заняття з теми 11. План
Завдання 1. Розробіть план заходів (8-10 розділів) профілактики наркоманії та алкоголізму на території оперативного обслуговування територіального відділу ВС.
Завдання 2. Від імені начальника служби організації діяльності дільничних інспекторів міліції складіть план заходів, спрямованих на виявлення та профілактики заняття проституцією та паразитичним способом життя (10-12 розділів).
Завдання 3. Дайте обґрунтовану відповідь на такі запитання: 1. Назвіть правову основу профілактики алкоголізму, наркоманії, проституції та СНІДу. 2. Складіть типовий “портрет” злочинця наркомана із зазначенням його основних рис. 3. В чому полягає специфіка профілактики проституції та СНІДу? 4. В чому проявляється зв’язок наркоманії зі злочинністю? 5. Які наслідки наркоманії та алкоголізму для суспільства, сім’ї, особи? 6. Назвіть стадії алкоголізму та наркоманії. 7. В чому полягає відмінність алкоголізму від пияцтва? 8. Визначте чинники загального та спеціального характеру, які безпосередньо обумовлюють негативні соціальні явища? 9. Яку роль у формуванні девіантної поведінки і набутті негативних звичок відіграє мікросередовище в якому перебуває особа у різні періоди свого життя?
Завдання 4. Працівники відділу боротьби з незаконним обігом наркотиків одного з районів м. Києва, під час проведення операції «Допінг», провели оперативну закупку щодо придбання наркотичних засобів у громадянина С.. Останній продав їм 20 грамів кокаїну на загальну суму 1500 доларів США. Громадянин С. був відразу затриманий працівниками міліції та порушили кримінальну справу за ст. 307 КК України «Незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення, пересилання чи збут наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів». Чи правильні дії працівників відділу боротьби з незаконним обігом наркотиків? Яким основним нормативно-правовим актом дозволено проведення операції щодо придбання наркотичних засобів, психотропних речовин або прекурсорів – оперативної закупки?
Завдання 5. 60-ти річний громадянин Ж., на протязі останніх п’яти років, перебуває на обліку в органах МОЗ України з діагнозом «наркоманія». Від добровільного лікування Ж. відмовляється та постійно дебоширить вдома. Дружина громадянина Ж. неодноразово зверталась у міліцію зі скаргами на чоловіка. Дільничний інспектор міліції, який обслуговує територію на якій проживає громадянин Ж., разом лікарем-наркологом зібрали відповідні документи та направили до суду щодо відправлення громадянина Ж. на примусове лікування від наркоманії до спеціалізованого лікувального закладу органів охорони здоров’я. Суд виніс рішення про направлення громадянина Ж. на примусове лікування від наркоманії до спеціалізованого лікувального закладу органів охорони здоров’я терміном на 1 рік. Чи правомірне рішення суду? Яким законом передбачено направлення на примусове лікування хворих на наркоманію?
10. ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ ПІДГОТОВКИ
Тема 1. Поняття, предмет, методи та система кримінології.
Завдання для самостійної роботи: Підготувати конспект:
Тема 2. Історія розвитку кримінології
Завдання для самостійної роботи: Підготувати конспект:
Тема 3. Злочинність та її основні характеристики.
Завдання для самостійної роботи: Підготувати конспект:
Тема 4. Причини і умови злочинності.
Завдання для самостійної роботи: Підготувати конспект:
Тема 5. Зарубіжні концепції причин злочинності
Завдання для самостійної роботи: Підготувати конспект:
8.Теорія небезпечного стану.
Тема 6. Кримінологічне вчення про особу злочинця
Завдання для самостійної роботи: Підготувати конспект:
Тема 7 . Проблеми криміналогічної віктимології
Завдання для самостійної роботи: Підготувати конспект:
9.Комплексний підхід до класифікації жертв злочину.
Тема 8. Кримінологічне прогнозування та планування заходів боротьби із злочинністю Завдання для самостійної роботи: Підготувати конспект: 1.Вимоги до джерел прогнозування 2. Завдання кримінологічного прогнозування
Тема 9. Організація і методика кримінологічних досліджень
Завдання для самостійної роботи: Підготувати конспект:
Тема 10. Теорія протидії злочинності Завдання для самостійної роботи: Підготувати конспект:
Тема 11. Кримінологічна характеристика і профілактика негативних соціальних явищ, пов’язаних зі злочинністю.
Завдання для самостійної роботи: Підготувати конспект:
11. ІНДИВІДУАЛЬНІ НАВЧАЛЬНО-ДОСЛІДНИЦЬКІ ЗАВДАННЯ
Індивідуальні навчальні завдання виконуються студентом протягом одного навчального семестру. Індивідуальні навчальні завдання обираються студентом за бажанням, або призначаються йому у разі необхідності відпрацювань пропущених з поважних причин занять.
Тема індивідуального навчального заняття обирається студентом за погодженням з педагогічним працівником кафедри, який проводить семінарські та практичні заняття . Індивідуальна навчальне завдання виконується студентом самостійно. Протягом виконання студент може отримувати консультативну допомогу від педагогічного працівника кафедри.
У разі використання індивідуального навчального завдання у якості відпрацювання за пропущені з порважних причин заняття, результат його оцінювання враховується у якості сукупної оцінки за модуль / модулі відпрацювання за шкалою оцінювання відповідних робіт у рамках поточного та проміжного контролю. У разі, якіщо індивідуальне навчальне завдання виконувалось студентом (слухачем) за власною ініціативою, його оцінювання проводиться за правилами оцінки як саомтстійний модуль,і, відповідно, враховується, при підсумковому оцінюванні, за загальним правилами обрахінків підсумкових балів за відповідний семестр.
Індивідуальні навчальні завдання з дисципліни «Кримінологія» мають виходити за рамки навчальної програми. Результати досліджень, проведених у рамках індивідуальних навчальних завдань можуть використовуватися у наукових роботах студентів ННІПП НАВС.
Індивідуальні навчальні завдання, наведені нижче, носять рекомендаційний характер, і відображують різні підходи до проведення навчальних завдань різного виду.
Завдання 1. В регіоні А протягом року зареєстровано 40 умисних вбивств (разом із замахами), 82 умисних тяжких тілесних ушкодження та 15800 інших злочинів по лінії карного розшуку, що реєструються по лінії карного розшуку. В регіоні Б за той же час - відповідно 33 вбивств, 100 умисних тяжких тілесних ушкоджень та 3200 інших злочинів по лінії карного розшуку. Визначте найбільш високий рівень латентності злочинів (при умові, що регіон А і Б мають майже однаковий соціально-економічний розвиток)? Зробіть розрахунки.
Завдання 2. До яких видів латентності відносяться такі випадки: 1) У відділення міліції прийшла заява від виховательки дитячого садку про те, що у неї зі службового приміщення хтось вкрав норкову шапку. В порушенні кримінальної справи було відмовлено посилаючись на те, що, по-перше, заявителька сама винна в неналежному зберіганні шапки а по-друге, у неї не могло бути дорогої шапки з огляду на малу заробітну платню потерпілої. 2) Троє друзів на підпитку зустріли в безлюдному місці незнайому жінку і двоє з них, А. і Б. вчинили напад на потерпілу, силоміць завели в кущі і зґвалтували. Третій В. у злочині участі не брав, але й не сповістив правоохоронні органи про злочин. Потерпіла також не звернулась до міліції з заявою. 3) Пасажир К. програв сусідам по купе велику суму грошей. І хоча він і мав підозру, що його обібрали шулери, але нікого про це не сповістив. Згодом цих людей було притягнено до відповідальності за професійне шахрайство. Під час слідства вони зізнались поряд з іншими також у цьому епізоді своєї злочинної діяльності. 4) Працівник будівельного підприємства Р. викрав і продав приватним особам будівельні матеріали на більш як 40 тис. грн. Ці матеріали шляхом підробки документів були списані на будівництві. Розкрадання не було виявлено аж поки він сам про це не заявив.
Завдання 3. З метою вивчення особи злочинця визначте, які з нижченаведених ознак і властивостей особи злочинця належать до соціально-демографічних, морально-психологічних, кримінально-правових та соціально-рольових ознак: 1) вид злочину; 2) наявність колишньої судимості; 3) стать; 4) корисливо-насильницька спрямованість поведінки; 5) вік; 6) потреби; 7) навмисна форма вини; 8) особливості інтелектуальної, вольової, емоційної сфер; 9) жорстокість; 10) повторність учинення злочину; 11) освіта; 12) співучасть в організованій злочинній групі; 13) зайнятість суспільно корисною працею; 14) індивідуальні умови життя винного; 15) інтереси; 16) сімейний стан; 17) ставлення до оточуючих та загальноприйнятих правил поведінки; 18) правовий нігілізм; 19) схильність до істерії; 20) розкаяння; 21) підбурювання; 22) брехливість; 23) спеціальний рецидив.
Завдання 4. З якого моменту починається кримінологічне вивчення особи як носія соціальних відносин та особи злочинця? а) з моменту вчинення злочину; б) з моменту винесення обвинувального вироку; в) з моменту вступу вироку в законну силу; г) з моменту девіантної поведінки; д) з моменту порушення норм адміністративного права. Обґрунтуйте свою точку зору. Дайте вичерпну відповідь.
Завдання 5. 1. Громадянин П. з 11 років почав тікати з дому, займався крадіжками продуктів і речей, у зв’язку з цим знаходився на профілактичному обліку в міліції. У 14 років його було притягнуто до кримінальної відповідальності за крадіжку з квартири. Після звільнення з колонії у перший же місяць разом з гр. Н., з яким познайомився під час відбуття покарання, гр. П. вчинив крадіжку і грабіж. Відбувши 5 років позбавлення волі, він влаштувався працювати на завод. В один із робочих днів він побив бригадира за те, що той обізвав його злочинцем, за що гр. П. було засуджено до 8 років позбавлення волі. У колонії він порушував режим, ухилявся від праці, брав участь у бійках з іншими засудженими, що встали на шлях виправлення. Використовуючи кримінологічну типологію, обґрунтуйте тип особи злочинця.
Завдання 6. Повертаючись додому з нічної зміни, гр. К. виявив на узбіччі дороги п’яного В., який спав. Громадянин К. витяг у нього з кишені гроші (150 грн.) і намагався зняти годинник, але був затриманий працівниками міліції. Громадянин К. раніше не судимий, за місцем роботи та мешкання характеризувався позитивно. Використовуючи кримінологічну типологію, обґрунтуйте тип особи злочинця.
Завдання 7. Громадянин Д. убив свою дружину, труп розчленив, склав у валізу і вийшов з дому, але на вулиці його затримали працівники міліції. Слідством було встановлено, що гр. Д. неодноразово судимий за хуліганство, насильницький грабіж і розбій. Свого часу суд визнав його неосудним. Використовуючи кримінологічну типологію, обґрунтуйте тип особи злочинця.
Завдання 8. Громадянин Ф. вів непорядний спосіб життя: довго не затримувався на одному місці роботи – його звільняли за численні прогули; систематично пиячив, внаслідок чого був визнаний хронічним алкоголіком, вів себе непристойно у громадських місцях. Дружина і неповнолітній син залишили його, оскільки він систематично конфліктував, ображав їх, продавав спільне майно з метою придбання спиртного. Громадянин Ф. підозрювався також у розкраданні продуктів з магазину, але за недоведеністю справу було припинено. У 2006 p. гр. Ф. у дворі свого будинку скоїв у нетверезому стані правопорушення, викрикував нецензурні слова, чіплявся до мешканців будинку, ображав їх. У зв’язку з цим його було затримано міліцією. За ознаками ст. 173 Кодексу про адміністративні правопорушення України гр. Ф. притягнуто до відповідальності за дрібне хуліганство. Чи можна вважати гр. Ф. злочинцем? Дайте визначення особи злочинця.
Завдання 9. Форми планів профілактики злочинності можуть бути різноманітними. Найпоширенішою є форма плану, що складається з назв заходів, виконавців, строків виконання, відповідальних за виконання. Одною з головних задач при плануванні заходів виступає визначення розділів плану. З цією метою, визначте з яких розділів складаються плани профілактики злочинності.
Завдання 10. Групі вчених і практичних працівників було доручено підготувати довгостроковий прогноз про злочинність в області. У їх розпорядження надавалися такі дані: 1) статистичні дані та результати вибіркових досліджень не менш ніж за 5 попередніх років, що характеризують стан і тенденції соціальних процесів, які стали інтенсивно впливати на злочинність; 2) статистичні дані і результати вибіркових досліджень, які характеризують рівень, структуру і динаміку злочинності не менш ніж за 5 попередніх років в цілому, а також за видами, за контингентами злочинців, за територіальним розподілом, за об’єктом посягання, за мотивацією і способами і т.д.; 3) статистичні дані, які характеризують обсяг, структуру, тенденції практики застосування заходів профілактики і кримінально-правових заходів за той же період; 4) даних про передбачувані на прогнозований період зміни, які відбулися за 5 попередніх років, у правовому регулюванні, організації і ресурсному забезпеченні боротьби зі злочинністю та їх впливом на стан злочинності; 5) даних про нові види злочинів, нові форми та способи злочинних дій. Яким методом прогнозування у даному випадку слід користуватися? Чи достатньо цих матеріалів для побудови кримінологічного прогнозу?
Завдання 11. Індивідуальне прогнозування повинно виходити з психології особи та її минулої діяльності. Здійснювати індивідуальне прогнозування злочинної поведінки можна лише щодо осіб, які в минулому вже вчинили злочини або припускалися антигромадської поведінки. Роль індивідуального прогнозування полягає саме в тому, щоб із зазначеного контингенту осіб визначити тих, до яких необхідно вживати індивідуальні запобіжні заходи з метою недопущення вчинення ними злочинів у майбутньому. Визначте, на основі яких даних можна здійснити індивідуальне прогнозування, які методи прогнозування при цьому слід застосовувати.
Завдання 12. Планування є однією з форм координації запобіжної діяльності як в окремому регіоні, так і в державі загалом. Базою кримінологічного планування є прогноз, дані про злочинність, процеси, що впливають на неї і стан боротьби з нею. При цьому спеціалісти оцінюють існуючі можливості впливу на прогнозовані несприятливі тенденції злочинності і закладають у план (програму) відповідні заходи, прагнучи зруйнувати чи пом’якшити їх і, навпаки, стимулювати позитивні для суспільства тенденції. Для правильного та ефективного складання плану профілактики злочинності, визначте основні етапи кримінологічного планування. Покажіть, на якому етапі планування використовується кримінологічний прогноз.
Завдання 13. З виховно-трудової установи звільнився по закінченню строку покарання неповнолітній Миронов Віктор Антонович, (на момент звільнення 15 років.), мешканець м. Бровари, який раніше проживав по вул. Будівельній 8, разом з матір’ю. Мати раніше судима за вчинення квартирних крадіжок, в даний час працює диспетчером в таксі, за місцем роботи характеризується позитивно. Миронов раніше вживав наркотики з групою осіб, в склад якої входило 6 чоловік і вчиняв з ними квартирні крадіжки. В даний час із числа осіб, що входили в групу: 4 особи відбувають покарання; 2 особи померли від передозування наркотиків. Чи є необхідність після звільнення з місця позбавлення воли ставити неповнолітнього Миронова на профілактичний облік в КМСН?
Завдання 14. Під час проведення операції “Канікули” працівниками КМСН було знайдено малолітнього безпритульного Степанюка 4-х років, який жебракував (просив у продавців Лук’янівського ринку гроші та їжу) і не міг нічого повідомити працівникам ОВС про своїх батьків і місце проживання. Якими повинні бути подальші дії працівників КМСН по влаштуванню знайденого малолітнього Степанюка?
Завдання 15. Неповнолітній Демиденко 12 років, який тривалий час пропускав навчання в школі, нюхав клей та зловживав наркотиками, в стані наркотичного сп’яніння спричинив нанесення тяжких тілесних ушкоджень своєму однолітку. Завдання: Які спеціальні органи та установи згідно Закону України “Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх” від 24 січня 1995 р. передбачають виховання, лікування та покарання цієї категорії неповнолітніх?
Завдання 16. Неповнолітній Собчак 16-ти років та Виходнюк 19-ти років зґвалтували жінку похилого віку і після згвалтування залишили її в технічному приміщенні біля кладовища сподіваючись про то що постраждала жінка не буде повідомляти про вчинений щодо неї злочин. Чи будуть С. та В. притягуватись до кримінальної відповідальності якщо жінка не повідомить про факт злочину.
Завдання 17. Працівник міського молокозаводу Дебалов майже кожен день повертаючись з роботи в стані алкогольного сп’яніння систематично сварився з сусідами та наносив середньої тяжкості тілесні ушкодження своїй жінці яка тимчасово не працювала (знаходилась у декретній відпустці по догляду за малолітніми дітьми). Сусіди звернулись до дільничного із проханням припинити негативну громадянина Дебалова? Що є підставами для вжиття заходів з попередження насильства в сім’ї?
Завдання 18. Раніше судимий громадянин Петренко, будучи засуджений за нанесення тяжких тілесних ушкоджень і відбуваючи покарання в колонії, вчинив хуліганство із заподіянням насильства небезпечного для життя та здоров’я стосовно співробітника ВТК. За цей злочин громадянин П. знову був засуджений до позбавлення волі. Завдання: Вкажіть якою установою буде прийматися рішення про покарання громадянина Петренка та які види рецидиву мають місце в даному випадку?
Завдання 19. В районі Б. за рік вчинено 25 тис. злочинів. З них: 2,5 тис. – насильницьких. Населення району складає 120 тис. осіб, з яких 35 тис. – особи неповнолітнього віку, які в свою чергу вчинили 7 тис. злочинів в тому числі 4 тис. - насильницького характеру. Завдання: Визначте загальний та спеціальний коефіцієнт злочинності з розрахунку на 10 тис. населення:
Завдання 20. Серед наведених профілактичних заходів вкажіть такі, що належать до діяльності кримінального розшуку та служби боротьби з економічною злочинністю: 1) аналіз злочинних проявів на території обслуговування; 2) виявлення та усунення причин і умов вчинення корисливих злочинів; 3) організація оперативно-розшукових заслонів; 4) своєчасне затримання злочинців гастролерів; 5) запобігання злочинам пов’язаним з хабарництвом; 6) розшук викраденого автотранспорту; 7) запобігання злочинам пов’язаним з відшкодуванням податку на додану вартість; 8) боротьба з корупцією та службовими зловживаннями; 9) виявлення та постановка на облік осіб, які раніше судимі за службові та господарчі злочини, що знову займають матеріально-відповідальні посади.
Завдання 21. Працівники відділу боротьби з незаконним обігом наркотиків одного з районів м. Києва, під час проведення операції «Допінг», провели оперативну закупку щодо придбання наркотичних засобів у громадянина С.. Останній продав їм 20 грамів кокаїну на загальну суму 1500 доларів США. Громадянин С. був відразу затриманий працівниками міліції та порушили кримінальну справу за ст. 307 КК України «Незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення, пересилання чи збут наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів». Чи правильні дії працівників відділу боротьби з незаконним обігом наркотиків? Яким основним нормативно-правовим актом дозволено проведення операції щодо придбання наркотичних засобів, психотропних речовин або прекурсорів – оперативної закупки?
Завдання 22. Шістидесятидвох річний громадянин Ж., на протязі останніх п’яти років, перебуває на обліку в органах МОЗ України з діагнозом «наркоманія». Від добровільного лікування Ж. відмовляється та постійно дебоширить вдома. Дружина громадянина Ж. неодноразово зверталась у міліцію зі скаргами на чоловіка. Дільничний інспектор міліції, який обслуговує територію на якій проживає громадянин Ж., разом лікарем-наркологом зібрали відповідні документи та направили до суду щодо відправлення громадянина Ж. на примусове лікування від наркоманії до спеціалізованого лікувального закладу органів охорони здоров’я. Суд виніс рішення про направлення громадянина Ж. на примусове лікування від наркоманії до спеціалізованого лікувального закладу органів охорони здоров’я терміном на 1 рік. Чи правомірне рішення суду? Яким законом передбачено направлення на примусове лікування хворих на наркоманію?
Завдання 23. Голова районної державної адміністрації, за надання пану П. у приватну власність, за ціною в 2 рази нижчою ринкової, земельної ділянки на території району, загальною площею 2 га, отримав право в тричі дешевше придбати собі автомобіль TOYOTA Land Cruiser у автосалоні, де пан П. є управляючим справами. Працівники міліції, служби БОЗ, виявили даний факт корупційних діянь та запросили голову районної державної адміністрації для дачі пояснень та складання протоколу про корупцію. Чи вірні дії працівників БОЗ? Назвіть правову основу боротьби з корупцією.
Завдання 24. 1. Рання профілактика – заходи переконання, надання допомоги неповнолітньому, який опинився у несприятливих життєвих умовах і вчиняє правопорушення некримінального характеру; 2. Безпосередня профілактика – комплекс заходів на передкримінальній стадії виявлення умислу на злочин; 3. Запобігання злочинам на стадії їх готування; 4. Запобігання рецидивним проявам з боку неповнолітнього, який був раніше засуджений. Це види загально-соціальної профілактики чи індивідуальної профілактики злочинності неповнолітніх?
Завдання 25. Л., будучи засудженим за крадіжку і відбуваючи покарання в місцях позбавлення волі, вчинив вбивство пана О., співробітника того закладу у якому він відбував покарання. За цей злочин Л. був засуджений до довічного ув’язнення. Вкажіть, які види рецидиву мають місце у вище викладеному випадку. Рецидив: І. 1) загальний; ІІ. 1) простий; ІІІ. 1) фактичний; 2) спеціальний. 2) складний. 2) легальний; 3) пенітенціарний.
Завдання 26. Громадянин С. (раніше засуджений за крадіжку магнітоли автотранспорту) вчинив кишенькову крадіжку на речовому ринку за що був засуджений до позбавлення волі. На суді пояснив, що ніде не працює і не навчається, тому вкрай було необхідно дістати гроші. Який вид злочинності має місце в даному випадку? Обґрунтуйте власну точку зору.
Завдання 27. Засуджений громадянин О. за хуліганство (ст. 296 КК України) раніше відбував покарання в місцях позбавлення волі. Перший раз – за розбій, другий – за крадіжку, третій – за нанесення середньої тяжкості тілесних ушкоджень сокамернику в момент відбуття покарання. Визначте, які види рецидиву мають місце в даному випадку
Завдання 28. Громадянин А. – 25 років (раніше двічі засуджений до позбавлення волі за тяжкі злочини один з яких був пов'язаний з незаконним обігом наркотиків), разом із громадянами Б. – 16 та Н. – 17 років вчинили крадіжку з квартири, за що були притягнуті до кримінальної відповідальності і за вироком суду отримали наступні строки покарання: громадянин А. – 4 роки позбавлення волі; громадянин Б. – 2 роки перебування в ВТК; громадянин Н. отримав 2 роки умовного засудження. Чи є підстави після застосування до таких осіб адміністративного нагляду? Обґрунтуйте Вашу точку зору засновуючись на Закон України «Про адміністративний нагляд за особами звільненими з місць позбавлення волі».
Завдання 29. Неповнолітні М. та К. вчинили крадіжку комп’ютеру із школи, де вони навчаються і при намаганні винести його за територію шкільного двору були затримані охороною і передані працівникам органів внутрішніх справ для проведення подальшої з ними роботи. Раніше неповнолітні М. та К. не допускали подібних випадків. Які види та форми профілактики можуть бути застосовані до неповнолітніх М. та К. та до інших школярів?
Завдання 30. На заводі гумовотехнічних виробів трапилася пожежа, від якої (на підставі складеного акту) було нанесено збитків на загальну суму 500 тис. гривень. Причиною пожежі стало недотримання правил пожежної безпеки (старі проводки тощо), про що вказувалось у поданнях відповідних структур до керівництва заводу. Визначити: 1) форму необережності та сферу вчинення необережного злочину (пожежі); 2) види профілактики факту зазначеного випадку пожежі.
підсумковий тест 1. Кримінологія є: а) соціологією права; б) філософією права; в) прикладною наукою; г) окремою галуззю права.
2. Система кримінології складається: а) з основних положень кримінології; б) з теоретичних і практичних питань; в) з загальної та спеціальної частин; г) з основних проблем кримінології.
3. Які із зазначених категорій кримінології входять до основних елементів її предмету? а) методика та методологія; б) заходи попередження злочинів; в) планування та прогнозування боротьби зі злочинністю; г) кількісні та якісні показники злочинності.
4. Перший посібник з кримінології на пострадянському просторі вийшов друком у: а) 1972; б) 1966; в) 1969; г) 1974. 5. Назвіть безпосередню ознаку злочинності. а) соціальний характер; б) протиправність; в) винність; г) карність.
6. Що таке структура злочинності? а) кількісний показник злочинності; б) вид злочинності; в) внутрішня побудова злочинності; г) наявність тяжких злочинів у загальній структурі злочинності.
7. Що таке географія злочинності? а) регіональні особливості злочинності; б) кількісний показник злочинності; в) розповсюдженість злочинності на певній території; г) ознака злочинності.
8. Що таке стан злочинності? а) загальна кількість злочинів, вчинених на певній території; б) загальна кількість осіб, що вчинили злочини на певній території; в) загальна кількість злочинів та осіб, що їх вчинили на певній території за певний проміжок часу; г) співвідношення злочинів, скоєних на певній території до осіб, що на ній проживають.
9. Коефіцієнт злочинності – це: а) якісний показник злочинності; б) кількісно-якісний показник злочинності; в) математичне вираження рівня злочинності на 1, 10 або 100 тис. населення; г) загальна кількість осіб, що скоїли злочини.
10. До ознак злочинності належать: а) іррегулярність; б) протиправність; в) суспільна небезпека; г) караність.
11. Латентна злочинність – це: а) нерозкриті злочини; б) злочини, справи по яких не дійшли до суду; в) зареєстровані злочини; г) незареєстровані злочини.
12. Видом латентної злочинності є: а) природна; б) скрита; в) висока; г) незареєстрована.
13.Детермінанти злочинності це: а) причини та умови; б) загальні та спеціальні; в) причини злочинності; г) умови злочинності.
14. Назвіть причини злочинів за природою виникнення. а) об’єктивні; б) загальні; в) соціальні; г) внутрішні.
15. Назвіть причини злочинів за рівнем функціонування. а) зовнішні; б) внутрішні; в) спеціальні; г) суб’єктивні.
16. Визначте причини злочинів за змістом: а) об’єктивні; б) соціальні; в) загальні; г) біологічні.
17. Назвіть причини злочинів за джерелом виникнення. а) суб’єктивні; б) економічні; в) внутрішні; г) суб’єктивні.
18. Видом умов злочинності є: а) внутрішні б) достатні в) суб’єктивні г) тимчасові
19. Особа злочинця – це: а) сукупність соціально-демографічних та соціально-рольових ознак особи б) система соціальних, психологічних та інших властивостей, які складають суспільну небезпеку особи винну у вчиненні злочину; в) особа яка вчинила суспільно небезпечне діяння, стосовно якої вирок суду вступив в законну силу; г) особа, по відношенню до якої порушена кримінальна справа.
20. До ознак особи злочинця відносяться: а) вік, стать, сімейний стан; б) психічне ставлення особи до вчинення злочину; в) соціально-психологічна, кримінально-правова, соціально-рольова характеристики; г) ставлення до моральних норм та загальноприйнятих правил поведінки.
21. Віктимологія – це: а) самостійна юридична наука; б) галузь кримінології, яка вивчає потенційного потерпілого від злочинних діянь; в) наука про жертву злочину; г) вчення про особу злочинця та його жертву.
22. Віктимність – це: а) процес перетворення людини у жертву злочину; б) сукупність причин та умов, за наявності яких особа може стати жертвою злочинного діяння; в) обстановка, що сприяє вчиненню злочину; г) здатність особи частіше за інших ставати жертвою злочину.
23. Видом віктимності є: а) патологічна б) уявна; в) провокуюча; г) позитивна.
24. Віктимізація - це а) підгалузь віктимології б) вчення про жертву злочину; в) окрема тема Загальної частини кримінології; г) процес перетворення особи в жертву та результат цього процесу.
25. Кримінологічне дослідження являє собою: а) галузь кримінології; б) система знань про злочинність, особу злочинця, причини та умови злочинності; в) наука яка вивчає злочинність; г) процес отримання нових знань про об’єкт кримінологічного вивчення.
26. Видами кримінологічного дослідження є: а) гуманітарне; б) об’єктове; в) монодисциплінарне; г) юридичне.
27. Кримінологічне прогнозування – це: а) функція кримінології; б) метод кримінології; в) система знань про майбутній стан злочинності; г) ймовірне судження про злочинність та її показники в майбутньому.
28. Кримінологічне планування – це а) окремий етап статистичного дослідження; б) процес формування низки планів у системі певної галузі; в) різновид управлінського рішення; г) наступний за прогнозуванням етап.
29. Назвіть метод прогнозування. а) спостереження; б) експертних оцінок; в) групування; г) вивчення кримінальних справ.
30. Профілактика злочинності – це: а) Загальна частина кримінологія; б) процес, спрямований на попередження злочинів та усунення причин їх існування; в) система заходів, спрямованих на попередження злочинності, виявлення та постановку на облік осіб, нейтралізацію детермінант злочинності. г) галузь кримінології;
31. До елементів системи профілактики відноситься: а) рівні; б) засоби ; в) заходи; г) методи
32. Суб’єктами профілактики злочинності є: а) громадяни, державні органи, фізичні та юридичні особи які здійснюють профілактичну діяльність згідно своїх службових обов’язків; б) юридичні та фізичні особи діяльність яких спрямована на розробку та вжиття заходів щодо зменшення злочинності; в) державні органи, юридичні особи та фізичні особи, які прямо чи опосередковано беруть участь у протидії злочинності; г) правоохоронні органи які вживають заходів щодо протидії злочинності.
33. Видом профілактики злочинів є: а) кримінально-правова; б) цивільно-правова; в) загальносоціальна; г) дисциплінарна.
34. Об’єктом профілактики злочинів є: а) правоохоронні органи; б) громадські організації; в) органи державного управління; г) окремі види злочинності.
35. Формою проведення профілактики злочинів є: а) рання; б) загальна; в) безперервна; г) спеціальна.
36. Методами профілактики злочинів є: а) заохочення та стимулювання; б) координації та субординації; в) переконання та примусу; г) законності та доцільності.
37. До вимог профілактики відноситься: а) гласність; б) безперервність; в) законність; г) демократизм.
38. Фонові явища – це: а) антигромадська психологія особи; б) умови, що сприяють вчиненню злочину; в) злочини, адміністративні та дисциплінарні проступки; г) негативні соціальні явища, які впливають на злочинність, її кількісні та якісні показники.
39. Фоновими явищами є: а) міграція, наркоманія, азартні ігри, проституція; б) адміністративні правопорушення; в) дисциплінарні проступки; г) злочини.
40. Організована злочинність – це: а) об’єднання двох і більше осіб для досягнення певної злочинної мети; б) сукупність злочинів, що вчиняються організованими злочинними угрупованнями; в) організована група з певним розподілом ролей; г) заняття чітко визначеним видом злочинної діяльності.
41. Ознаками організованої злочинності є: а) сувора конспірація та наявність нормативних приписів; б) стійкий зв'язок з антисоціальним середовищем; в) вчинення злочинів є основним джерелом існування; г) об’єднання осіб для систематичного зайняття злочинною діяльністю.
42. Кримінологічний рецидив – це: а) вчинення злочину в момент непогашеної або не знятої судимості; б) вчинення злочину у місцях позбавлення волі; в) вчинення злочинів більш ніж два рази; г) повторне вчинення злочину.
43. Ознакою насильницьких злочинів є: а) мають груповий характер; б) вчиняються небезпечними для життя і здоров’я засобами; в) вчиняються проти волі потерпілого; г) мають тяжкий характер.
44. Сферами вчинення екологічних злочинів є: а) сфера виконання посадових та управлінських функцій; б) фінансово-кредитна сфера; в) побутова сфера; г) сфера захисту прав, свобод, честі й гідності громадян.
45. Сферою вчинення необережних злочинів є: а) сфера громадського порядку; б) сфера пожежної безпеки; в) сфера дії засобів підвищеної суспільної небезпеки; г) соціально-культурна сфера.
3. Скласти задачі (теоретичні і практичні) з таких питань: а) злочинність по регіонам України; б) динаміка злочинності; в) коефіцієнт злочинності; г) питома вага злочинів; д) латентна злочинність; е) обчислення рівня латентності; є) види латентної злочинності; ж) рівні латентності. 4. Розробити теоретичні або прикладні функціональні моделі заходів протидії злочинності по її видам. 5. Зробити комплексний опис нормативно-правових актів, які застосовуються при: напрацюванні заходів протидії злочинності по видам. 6. Сформулювати 1) бібліографічний опис: а) джерел щодо організації профілактичних заходів; б) нормативних джерел з попередження негативних соціальних явищ, пов’язаних зі злочинністю; 2) історичні розвідки: а) розвитку кримінології в Україні; б) розвитку кримінології в зарубіжних країнах. Термін виконання для кожного студента викладач встановлює індивідуально.
Критеріями оцінювання виконаних індивідуальних завдань є слідуючі:
До виконання індивідуальних завдань пропонуються такі методичні рекомендації: 1) Проаналізувати нормативно-правові акти України щодо профілактики злочинів по всім видам злочинності. 2) Вивчити відповідні розділи з загальної та особливої частини кримінології 3) Виконати відповідні індивідуальні завдання та законспектувати їх в робочому зошиті і подати викладачу на перевірку.
Особливе значення в кредитно-модульній технології організації навчання надається самостійній роботі студента. Тематичним планом передбачений мінімально необхідний обсяг засвоєння конкретних тем. З метою найкращого засвоєння матеріалу курсу при підготовці до кожного виду заняття студенту рекомендується така методика. Основним методом вивчення курсу у вищій школі є самостійна робота, що включає в себе глибоке вивчення монографій та навчальних посібників з кримінології, а також нормативних джерел. Курс кримінології складається з двох розділів: 1) загальної частини, де розглядаються загальнотеоретичні проблеми кримінології; 2) особливої частини, де розкривається кримінологічна характеристика та профілактичний вплив на окремі види злочинності. Цільове призначення полягає у тому, що кримінологія є однією з профілюючих навчальних дисциплін, її вивчення - необхідна передумова професійного становлення майбутніх правознавців. Ця програма розроблена відповідно до вимог Державного освітнього стандарту вищої професійної освіти, з урахуванням типових професійних освітніх програм і кваліфікаційних вимог до випускників вузів зі спеціальності «Юриспруденція», кваліфікаційних академічних ступенів бакалавр і спеціаліст права. У процесі викладання і самостійного вивчення студентами кримінології на основі комплексного підходу до навчання досягаються наступні цілі: а) практична - вміння застосовувати кримінологічні рекомендації у практичній діяльності, при розробці та реалізації різних заходів впливу на злочинність; б) освітня - засвоєння теоретичних положень кримінології про сутність злочинності, її причини, заходи впливу на неї; в) виховна - формування наукового світогляду та кримінологічного мислення, що передбачає усвідомлення особами, що навчаються: • сутності злочинності як однієї з форм зла та соціальної патології; • можливостей суспільства, соціальних груп та окремої людини впливати на це явище; • з’ясування суті загальної та приватної превенції, а також місця кримінальної відповідальності і кримінального покарання у системі заходів запобігання злочинам, руйнуючої дії на злочинність; • осмислення з цих позицій проміжних і кінцевих цілей майбутньої професійної діяльності. У результаті вивчення курсу курсанти повинні знати: • сутність злочинності та її кримінологічні характеристики; • причини злочинності в Україні; • теоретичні основи впливу на злочинність; • причини і заходи впливу на окремі види злочинності; вміти: • вивчати особистість, виявляти криміногенні якості та розробляти заходи їх корекції; • виявляти причини й умови злочину, розробляти пропозиції щодо їх усунення; • проводити кримінологічне прогнозування індивідуального злочинної поведінки та злочинності; • розробляти і самостійно реалізовувати заходи впливу на злочинність; • розробляти і реалізовувати заходи віктимологічного захисту від злочинів; • організовувати і проводити кримінологічні дослідження; ознайомитися: • з історією кримінології; • з основними світовими тенденціями розвитку злочинності; • з загальносоціальних чинниками злочинності; • з закордонними кримінологічні теоріями; • з практикою впливу на злочинність у зарубіжних країнах; • з основами соціологічних і статистичних методів проведення кримінологічних досліджень.
Методичні вказівки (рекомендації) для підготовки практичних, семінарських занятьвключають інструктивно-методичні матеріали:
Тема 1. Поняття, предмет, метод та система кримінології. При вивченні цієї теми, слід звернути увагу, що кримінологія на відміну від кримінального права й інших правових наук не має своєї власної систематизованої сукупності правових норм, що були би предметом її вивчення. Тому ми маємо тут справу в основному з галуззю наукових знань, з особливою галуззю науки. Зазначимо, кримінологія є однією з суспільних наук і її місце на стику філософії, соціології, психології, правознавства та деяких інших наук. До правознавства кримінологія має відношення тому, що явища, які вона вивчає, базуються на кримінально-правових поняттях “злочин” і “злочинець”. Профілактика злочинів теж має правову основу або правовий аспект. А детермінанти злочинності, особа злочинця пов’язані з дефектами правосвідомості, психології тощо. Разом з тим вивчення злочинності як соціального явища, особи злочинця та засобів протидії злочинності не обмежується тільки правовими характеристиками. Аналіз цих проблем лежить у сфері предмета соціології. Вже тому кримінологія є не чисто правова, а соціолого-правова наука. Предмет кримінології — характеризує загальний зміст науки кримінології, визначає напрямки та завдання наукового дослідження. У процесі свого розвитку кримінологія окреслила свій предмет, до якого нині входять чотири основні елементи: злочинність, особа злочинця, причини та умови злочинності, протидія злочинності Звичайно, основні елементи предмета кримінології не вичерпують усього її змісту. Щоб повніше, глибше й ефективніше вирішувати завдання, які стоять перед кримінологією, вона вивчає і проблеми, що безпосередньо не входять до її предмета. Це питання є дискусійним у зв’язку з тим, що до цих проблем мають певне відношення інші юридичні та неюридичні науки. До цих елементів відносять: жертва злочину; супутні злочинності негативні соціальні явища; суїцидальна поведінка (проблема самогубства); прогнозування злочинності, а також планування заходів протидії їй; кримінально-правова статистика, яка є основою аналізу стану злочинності у суспільстві; методика вивчення злочинності. Слід звернути увагу, кримінологія, як і будь-яка наука, має свою систему, поділяється на Загальну і Особливу (спеціальну) частини. Загальна частина вивчає загальнотеоретичні питання (поняття кримінології як науки, її предмет, завдання, функції, система, методологія і методика досліджень, історія розвитку кримінології та аналіз її основних теорій). В особливій частині міститься кримінологічна характеристика різних видів і груп злочинів: корисливої й насильницької злочинності, професійної й організованої, рецидивної, економічної, злочинності неповнолітніх, жінок, злочинності в місцях позбавлення волі та ін. З метою глибокого вивчення будь-якої науки, в тому числі й кримінології, необхідно засвоїти не тільки сучасне становище розвитку науки, а й дослідити її початки становлення, основні етапи розвитку, основні ідеї, концепції, погляди. Починаючи з стародавніх часів проблеми злочинності, заходи боротьби з нею приваблювали увагу філософів, юристів, представників інших галузей знань. Одна з найбільш розповсюджених класифікацій кримінологічної думки, відокремлює три основних періоди розвитку науки: класичний (друга половина XVІІІ ст. до останньої треті XІX ст.); позитивістський (з останньої третини XIX ст. до 20-х років XX ст.); сучасний — з 30-х років XX ст. дотепер. Класичний період кримінології випливає безпосередньо з ідейних течій просвіти періоду переходу від феодалізму до капіталізму (ХVІІ-ХVІІІ ст.). Він передував, а потім супроводжував перетворення в державному, суспільному та духовному житті, що зумовлювались буржуазно-демократичними революціями в Європі. Під класичною школою кримінології слід розуміти систему ідей про злочини й боротьбу з ними, що сформувались у межах так званої класичної школи кримінального права, яку заснував дворянин Ч. Беккаріа з Мілана. Основні положення свого вчення він сформулював у вже згадуваній праці "Про злочини і покарання". Від науки класичного періоду позитивістська кримінологія відрізнялася широким застосуванням статистичних та інших фактичних даних про вчинені злочини. Позитивістська кримінологія розвивалась у двох основних напрямах — біологічному та соціологічному. Незважаючи на суттєву відмінність поглядів крайніх представників цих напрямів, межа між ними з часом дещо розмилась і відбулося взаємне проникнення, яке виявилося, зокрема, у появі психологічних теорій кримінології. На сучасному етапі розвитку суспільства, коли поглиблюється прірва між добром і злом, потреба у глибоких кримінологічних теоріях і побудовах виявляється дуже гостро, оскільки злочин є одним з крайніх проявів зла і потребує глибокого осмислення з позицій як філософії, так і практики юриспруденції. Але, ще до виникнення кримінології як науки, питання запобігання злочинів були об’єктом зацікавленості багатьох вчених, починаючи з античного часу. Взаємозв’язок ”Кримінології та профілактики злочинів” з іншими дисциплінами: Питання про зв’язок кримінології з іншими науками є складовою частиною питання про її предмет. Комплексний характер кримінології визначає і безліч її зв’язків з іншими як суспільними, так і природничими науками. Суспільні науки, з якими кримінологія безпосередньо пов’язана, можна класифікувати у такому порядку: філософсько-соціологічні; юридичні; психолого-педагогічні; економічні. 1). Зв’язок кримінології з філософією виявляється у тому, що закони і категорії останньої є обов’язковими для кримінологічних досліджень, дозволяють вірно розкрити суть і зміст злочинності, її зв’язки з іншими соціальними явищами. Особливо тісним є зв’язки з соціологією, яка збагачує кримінологію безліччю емпіричних даних про суспільні явища та їх розвиток (міграція, урбанізація, соціальна активність людей, умови й спосіб їх життя і т.п.). Крім того, кримінологія широко застосовує методи соціології при проведенні своїх досліджень (опитування, тестування, спостереження). У свою чергу, кримінологічні висновки збагачують і соціологію, роблять її більш всеохоплюючою. 2). Найтісніше пов’язана кримінологія з юридичними науками, особливо з кримінальним правом. Низка понять, якими оперує кримінологія, є кримінально-правовими: злочин, кримінальна відповідальність і покарання, судимість, рецидив тощо. Розглядаючи злочинність, кримінологія опирається на кримінальне законодавство, оскільки зміни в ньому (криміналізація чи декриміналізація діянь) завжди ведуть до кількісних та якісних змін самої злочинності. З іншого боку, кримінологічна інформація дає змогу визначити ті суспільні відносини, які потребують або не потребують кримінально-правового захисту. Кримінально-правова статистика забезпечує кримінологію емпіричними даними про злочини і осіб, які їх вчинили, а також репрезентативність досліджень. Зв’язок науки кримінально-процесуального права з кримінологією полягає у визначенні процесуальних вимог щодо виявлення причин та умов злочинів (статті 23 і 231 КПК України), а також форм реагування на них. Кримінологічні ж дослідження допомагають удосконалювати у цьому напрямі кримінально-процесуальне законодавство. У різних аспектах можна простежити зв’язок кримінології з криміналістикою. З одного боку, теоретичні висновки про детермінанти злочинів, відпрацьовані кримінологією, мають визначальне значення для методики і тактики розслідування злочинів. З іншого – криміналістичні засоби розкриття злочинів застосовуються у кримінології при вивченні проблем їх профілактики. Очевидним є взаємозв’язок кримінології і науки кримінально-виконавчого права, яка широко використовує висновки кримінології в процесі виправлення і перевиховання засуджених осіб, попередження скоєння ними нових злочинів тощо. В свою чергу, кримінологія враховує пенітенціарний досвід для вирішення завдань боротьби із злочинністю. Вивчення проблем протидії злочинності неможливе без використання комплексу знань зі сфери конституційного, державного, адміністративного, цивільного, сімейного, трудового та інших галузей права. Правовідносини, які вивчаються названими вище юридичними науками, теж є об’єктом злочинних посягань, а отже, і предметом кримінологічних досліджень. 3). Кримінологія тісно пов’язана з психолого-педагогічними науками. Теоретичні положення й емпіричні дані загальної та соціальної психології потрібні для вивчення всіх особистісних властивостей, які визначають механізм індивідуальної злочинної поведінки. Вивчення морально-психологічних ознак особи злочинця як елемента її загальної кримінологічної характеристики неможливе без поглибленого аналізу емоційно-вольової сфери, особливостей темпераменту і характерологічних ознак осіб, які скоїли злочини, їх антисуспільної спрямованості. Ресоціалізація таких осіб, у свою чергу, вимагає знань педагогіки, її методів впливу. 4). Зв’язок кримінології з економічними науками виявляється не лише при вивченні злочинності у сфері економіки і корисливої злочинності, але й при оцінці ролі матеріальних факторів (чинників) у генезисі злочинності, розробці економічних заходів її подолання в окремих галузях народного господарства. В останні роки зростаючого значення набуває зв’язок кримінології з математикою і кібернетикою. Праці низки кримінологів (Г.А.Аванесова, Ю.Д.Блувштейна, С.Е.Віцина, А.Ф.Зелінського, В.В.Панкратова та ін.) показали можливість плідного співробітництва кримінології з цими науками. Математичні методи суттєво підвищують точність кримінологічних досліджень та їх висновків (наприклад, при визначенні рівня, питомої ваги, латентності злочинності, її прогнозуванні). Тема 2. Історія розвитку та сучасний стан кримінології.
Зародження кримінологічної думки. Примітивні та теологічні погляди на злочинність, злочинця та причини, які обумовлюють порушення певних норм поведінки (Ф.Аквінський, Мартін Лютер). Виникнення кримінології як науки. Кримінологічні погляди соціалістів-утопістів ХVI-XVII ст. (Т.Мор, Кампанела, Ж.Мольє), філософів-просвітителів XVII-XVIII ст. (Ч.Беккаріа, Жан Жак Руссо, Ш.Монтеск’є, Вольтер). Класичний напрямок.(школа) кримінології. Інтелект і свідомість (рассудок) людини — основа, фундамент, на якому грунтується пояснення її індивідуальної і суспільної поведінки. (Ч.Беккаріа, У.Бентам, А.Фейєрбах, Н.Таганцев, А.Кістяківський, Н.Сергеєвський). Антропологічний напрямок (школа) кримінології. Злочинність є не що інакше як природній біологічний феномен, а конкретний злочинець — це злочинний генотип. (Ч.Ломбразо, Р.Гарофалло, Н.Неклюдов, А.Лихачов, П.Тарнавська, В.Чиж). Соціологічний напрямок (школа) кримінології. Залежність злочинності і соціального середовища. Злочинцем не народжуються, ним стають під впливом негативного середовища (Ж.Кетле, Г.Тард, А.Геррі). Стан та розвиток кримінології в 20-30-ті роки ХХ ст. Перші кримінологічні кабінети з вивчення злочинності та злочинця. (М.Н.Гернет, А.А.Жижиленко, М,Н.Ісаєв, С.В.Познишев, М.М.Полянський, Є.П.Френкель, Н.П.Паше-Озерський, М.А.Чельцов-Бебутов та ін.). Розвиток кримінології в 60-ті роки та її сучасне становище. 1963 р. - створення Всесоюзного інституту з проблем вивчення причин і розробки заходів профілактика злочинності. Визначення поняття та загальних проблем злочинності (А.А.Герцензон, А.І.Долгова, І.І.Карпець, Н.Ф.Кузнєцова). Особа злочинця (А.І.Алексеєв, Ю.М.Антонян, А.Ф.Зелінський).Віктимологічні проблеми злочинності (П.С. Дагель, Д.В.Рівман, Л.В.Франк). Концепція профілактики злочинності та окремих її видів (І.А.Аванесов, А.П.Закалюк, В.К.Звірбуль, А.Е.Жалінський). Сучасний етап кримінології в Україні. Суспільство зіткнулося з розширеним відтворенням злочинної поведінки, самодетермінацією злочинності. (В.В.Галіна, О.М.Джужа, А.П.Закалюк, А.Ф.Зелінський, А.Н.Костенко, І.П.Лановенко та ін.).
Тема 3. Злочинність та її основні характеристики. При вивченні цієї теми основним поняттям виступає злочинність як соціальне явище. В кримінології Злочинність визначають як соціально обумовлене, історично мінливе, відносно масове та кримінологічне явище, яке проявляє себе в системі кримінально-карних діянь на певній території, за певний період часу, а також осіб, що їх вчинили. Приймаючи це визначення за основу, необхідно розглянути ознаки злочинності з метою більш детального розкриття змісту поняття “злочинність”. Злочинність як соціальне явище містить ряд рис і ознак, яких немає в окремій антисуспільній поведінці, у тому числі у злочині, як індивідуальному акті поведінки і форми прояву злочинності. У кримінологічних дослідженнях злочинність характеризують за станом, структурою та динамікою. Розглядаючи злочинність як соціальне явище і оперуючи її кількісними та якісними характеристиками, ми підкреслювали, що для отримання точних відомостей потрібно звертатись до статистичної звітності правоохоронних органів. Разом з тим кожному практичному працівнику добре відомо, що у статистичну звітність попадають не всі скоєні злочини, а тільки частина з них, решта незареєстрована і становить, таким чином латентну злочинність. Латентна злочинність - це сукупність передбачених кримінальним законом діянь, які з різних причин не були враховані органами внутрішніх справ, прокуратурою, службою безпеки, судом. У науковій юридичній літературі розрізняють латентність трьох видів: природну, штучну і пограничну. Природна латентність - це сукупність тих випадків, коли факт злочину був, але він не став відомий правоохоронним органам. Наприклад, неповідомлення потерпілих про злочин. Штучна латентність має місце, коли факт злочину відомий, але з різних причин правоохоронними органами він не ставиться на облік, щоб створити видимість благополуччя у боротьбі з злочинністю. Погранична латентність має місце, коли факт злочину відбувся, але потерпілий не усвідомлює цього (наприклад, пожежі, кишенькові крадіжки). Практика діяльності правоохоронних органів дає підстави виокремити три рівня латентності:низький — очевидно вчинені тяжкі злочини, інформація про які швидко поширюється (вбивства, розбійні напади, пограбування тощо); середній — злочини, вчинення яких не є таким очевидним, як при низькому рівні латентності; високий — злочини, про вчинення яких в більшості випадків відомо тільки злочинцю й потерпілому, причому останній зацікавлений у приховуванні факту злочину з різних мотивів (сором'язливість, наявність хвороби, корисливі мотиви — шахрайство, хабарництво, статеві злочини тощо). Для виявлення латентної злочинності використовують загальні і спеціальні методи. До загальних методів відносяться: виявлення громадської думки про стан латентної злочинності; експертна оцінка при опитуванні спеціалістів; вивчення документів правоохоронних органів, фінансово-ревізійного контролю, медичних закладів і т. ін. Спеціальними методами можна назвати аналіз динамічних рядів злочинів; дослідження періоду від їх вчинення до розкриття і прийняття санкцій; екстраполяцію; системно-структурний аналіз тощо.
Тема 4. Причини та умови злочинності. Вчення про причини та умови злочинності у вітчизняній і зарубіжній юридичній літературі не має єдиного тлумачення. Це пояснюється тим, що ця галузь юридичних досліджень відзначається особливою складністю, різноплановістю позицій вітчизняних і зарубіжних авторів, що призводить до наявності в підручниках з кримінології діаметрально протилежних концепцій причин та умов злочинності у нашому суспільстві. Кримінологія приділяє багато уваги категорії причинності. Це зумовлюється тим, що злочинність і її причинність є основними елементами предмету науки кримінології. Проблема причинності має велике методологічне значення, визначає суть і зміст кримінології. Від її вирішення залежить розуміння соціально-правової природи злочинності, соціально-ідеологічної суті особи злочинця, розробка попереджуючих заходів, а також визначення інших кримінологічних проблем. Як складне явище злочинність є наслідком дії багатьох обставин, факторів і причин. З цією проблемою пов’язано саме виникнення кримінології як науки. У кримінологічній літературі класифікація причин та умов злочинності здійснюється за декількома критеріями: за природою, за рівнем функціонування; за змістом і способом дії; за джерелами. Зазначимо, причинне пояснення соціальне негативних явищ передбачає багаторівневий підхід. Стосовно до злочинності такими рівнями виступають: суспільство, соціальна група, індивід. Відповідно і наукове обґрунтування ділиться на філософський, соціологічний і психологічний рівні. На філософському рівні формується загальна концепція причин та умов, що породжують соціальні відхилення у суспільстві. Соціологічний рівень дослідження причин злочинів передбачає вивчення більш конкретних зв’язків і відносин, які існують у сучасному суспільстві. В них проявляються загальні закономірності історичного розвитку і притаманні їм протиріччя, на які впливають існуючі перешкоди та недоліки. На психологічному рівні створюється той морально-психологічний стрижень, на якому ґрунтується або правомірна, або злочинна поведінка. Причина і наслідок поєднані між собою об’єктивним і закономірним зв’язком. Але характер цього зв’язку може бути різним. Він визначається як природою самих явищ, так і особливостями об’єктивних законів, що діють у цій області життя.
Тема 5. Зарубіжні концепції причин злочинності.
Методологічною основою кримінологічних вчень позитивістського періоду була філософія позитивізму, яка виникла в першій третині XIX ст. і намагалася зібрати позитивний, кількісно визначений матеріал про різні аспекти життя суспільства. Своєю назвою ця школа вказує на бажання замінити абстрактні і філософські роздуми юридичними висновками і спостереженнями, які ґрунтуються на серйозних доказах. Від концепції вільної волі класичного напрямку позитивістська школа переходить до “причинності” злочину. Засновником позитивізму у кримінології взагалі і біологічному напрямку зокрема є Чезаре Ломброзо (1835-1909), який у 1876 р. надрукував свою працю “Злочинна людина”. Ломброзо під час своїх спостережень прийшов до висновку, що злочинна поведінка причинне обумовлена, що типового злочинця можна ідентифікувати за безпосередніми фізичними характеристиками, такими, наприклад, як скошене чоло, витягнуті або, навпаки, нерозвинуті мочки вух, масивне підборіддя, зморшки на обличчі, великі надбровні дуги, глибоко посаджені очі тощо. Соціологічний напрямок з'явився як наслідок розчарування, втрати інтересу до чисто біологічних аспектів вивчення злочинності. Спочатку воно носило характер стихійного протесту гнітючої більшості криміналістів проти такого підходу до даної проблеми, а часом характер різкої критики окремих положень антропологів. Після з'їзду Міжнародного союзу криміналістів у 1889 р. воно оформилося й організаційно, і загалом концептуально. Для цього напрямку було характерне сполучення і кримінально-правова доктрина, і соціологічного бачення злочинності. Соціологічний напрям на початкових етапах був репрезентований теоріями соціальної дезорганізації і диференціального зв'язку. У межах позитивістського напряму кримінології розвивались і психологічні підходи. Дехто з кримінологів, вивчаючи злочинну поведінку, робить акцент на особу злочинця. Разом з тим низька продуктивність психологічних досліджень пояснюється надмірним захопленням психологів соціальними, у тому числі математичними, методиками, що призводить до "психології без душі". Беззаперечно, психологія озброїла кримінологію щодо методики, а також психодіагностичних і психометричних методів. Велике значення має спеціальне тестування злочинців, яке широко запроваджене за кордоном. Розроблені спеціалістами тести сприяють глибшому вивченню особливостей особи правопорушника, уможливлюють порівняння останніх із законослухняними громадянами, упровадження індивідуальних заходів попередження повторної злочинної поведінки. Психологічні теорії застосовують для обґрунтування реалізації заходи поетапної корекції поведінки засуджених. На сучасному етапі розвитку суспільства, потреба у глибоких кримінологічних теоріях і побудовах виявляється дуже гостро, оскільки злочин є одним з крайніх проявів зла і потребує глибокого осмислення з позицій як філософії, так і практики юриспруденції. До сучасних кримінологічних теорій і концепцій належать стратифікація, конфлікт культур, інтеракціонізм і стигматизація.
Тема 6. Кримінологічне вчення про особу злочинця. Розкрити поняття "особа злочинця" неможливо без тлумачення і засвоєння поняття "особа". Особа людини — це цілісна система соціальних і психічних рис, властивостей і якостей учасника і носія суспільних відносин. Про особу злочинця можна говорити лише у відношенні людини, винної в злочинній діяльності, тобто особи, що вчинила систему навмисних цілеспрямованих дій, передбачених кримінальним законом, спрямованих на реалізацію загального для них мотиву. В інших випадках ми повинні говорити про осіб, що вчинили злочини. Варто визнати умовність пропонованого розподілу — злочинці й особи, що вчинили злочини. Воно логічно небездоганно, тому що злочинна діяльність нерідко кваліфікується як один злочин і, отже, злочинці — це різновид людей, винних у злочинах. Але з такою неточністю приходиться все-таки примиритися, оскільки дотепер не вироблена відповідна термінологія, за допомогою якої можна було б відрізнити випадкових злочинців від „закоренілих”, навіть якщо вони відбувають покарання за один і той же злочин. Одиничне одноактне діяння, вчинене по необережності, або навіть умисно (при збігу неблагоприємних обставин в житті особи) не формує особу злочинця. Деформація і десоціалізація в цих випадках відбувається в результаті відбування покарання в місцях позбавлення волі, тобто під впливом діяльності і спілкування в екстремальних умовах. Отже, особа злочинця — – це сукупність соціально значимих властивостей, ознак, зв’язків і відносин, які характеризують людину, винну в порушенні кримінального закону, в поєднанні з іншими (неособистими) умовами та обставинами, що впливають на її злочинну поведінку. При вивченні цієї теми, слід звернути увагу на те, що кримінологічна характеристика такої особи теж нерозривно пов’язана із злочином, який вона скоїла. Але кримінологів більше цікавить генезис особи злочинця, тобто процес її становлення і розвитку, який розкриває детермінанти її формування. Такий інтерес зникає, коли дана особа перестає бути антисоціально орієнтованою. Таким чином, антисуспільні властивості, які характеризують особу злочинця, існують до злочину і обумовлюють його скоєння, проте визнання конкретної особи злочинцем можливе лише після і у зв’язку з вчиненням нею злочину. Отже, початковий момент появи «особи злочинця» збігається з фактом вчинення злочину. Особі злочинця притаманна система ознак, властивостей, якостей, що визначають її як людину, яка вчинила злочин. Будучи різновидністю особи взагалі, особа злочинця має загальні ознаки (стать, вік, фах, освіта, соціальний стан, роль у суспільстві), а також властиві лише особі злочинця специфічні ознаки, які визначають і виражають характер і ступінь її суспільної небезпеки. Вітчизняні кримінологи поділяють названі ознаки на такі основні групи: соціально-демографічні; кримінально-правові; соціальні ролі і статус; риси правової і моральної свідомості; соціально-психологічні характеристики. Вивчаючи особу злочинців необхідно систематизувати отримані про них дані за певними критеріями. Боротьба зі злочинністю не може орієнтуватися лише на індивідуальну неповторність кожної особи, водночас вона повинна враховувати неоднорідність контингенту злочинців. Ця проблема розв’язується шляхом розподілу злочинців на окремі групи і типи, що досягається за допомогою класифікації та типології.
Тема 7. Проблеми криміналогічної віктимології Слово "віктимологія" (від латинського слова “vісtіmа”— жертва і грецького “logos” — вчення, що разом означає “вчення про жертву”). Віктимологія – напрямок кримінології, яка вивчає кількісну і якісну характеристики жертв злочинів, закономірності їх взаємовідносин із злочинцями, з метою удосконалення форм і методів попередження злочинності. Слід звернути увагу, що предметом віктимології, а точніше кримінальної віктимології, є: жертви злочинів, відносини, що пов'язують злочинця і жертву, ситуації, що передують злочину. Першу спробу системних досліджень проблеми потерпілого від злочину здійснив у 1948 р. німецький вчений Г. Гетіг. Він написав книгу "Злочинець і його жертва", в якій розробив вчення про жертву злочину і довів, що відношення жертва-злочинець тісно пов’язані зі злочином. Ключовою категорією віктимології виступає "жертва злочину". Жертва у віктимології — це особа або певна спільнота людей, якій прямо чи опосередковано нанесена будь-яка шкода від злочинного посягання. Таке широке розуміння особи потерпілого дає можливість комплексно дослідити всі її ознаки. Особа потерпілого вивчається віктимологією на двох основних рівнях: на першому, індивідуальному рівні вивчають фактори, що можуть впливати на виникнення і розвиток наміру у майбутнього злочинця вчинити злочин, а також на механізм вчинення злочину; на другому рівні, вивчається сукупність жертв, яким злочином завдано шкоди, з метою визначення реальних наслідків злочинності. У загальних рисах кінцевою метою вивчення жертв злочинів є підвищення ефективності попередження конкретних злочинів і злочинності загалом шляхом здійснення цілеспрямованого впливу як на злочинців, так і на потенційних жертв злочинів. Слід розглянути ще один феномен, який має відношення до віктимології, – суїцидальну поведінку. Суїцид (від лат. suicidium – самогубство) — навмисне заздалегідь обдумане позбавлення себе життя, один з видів насильницької смерті. Термін “суїцидологія” виник у 70-ті роки ХХ ст. Ним позначається галузь теоретичних і прикладних досліджень феномена самогубства. За останні десятиріччя, у зв’язку з перетворенням самогубства у руйнівну хворобу, яка все більше насувається на суспільство, суїцидологія утвердилась як самостійна галузь науки.
Тема 8. Кримінологічне прогнозування та планування боротьби зі злочинністю. Масштабність проблем боротьби зі злочинністю, динамізм обстановки, різноманіття процесів і явищ, пов'язаних з відтворенням злочинності і її проявів у соціальному житті, визначають необхідність випереджального аналізу розвитку ситуації. Без цього не можна досягти точності і своєчасності у визначенні цілей і задач боротьби зі злочинністю. Випереджальний аналіз розвитку ситуації має форму прогнозу, тобто можливого судження про тенденції, темпи, кількісних і якісних характеристиках цього розвитку, виходячи зі зв'язків минулого, сьогодення і майбутнього. Кримінологічне прогнозування — це процес отримання, обробки й аналізу інформації з метою визначення майбутнього стану злочинності або ймовірності вчинення конкретного злочину. Існують три основних види кримінологічного прогнозування: прогнозування розвитку науки кримінології; прогнозування злочинності; індивідуальний прогноз. Існують різні види прогнозів, їх типологія може бути побудована за різноманітними критеріями: за територіальною ознакою розрізняють прогнозування (загальнодержавне, регіональне, місцеве, у відповідній галузі народного господарства, на окремому підприємстві). Залежно від часу, на який розраховане прогнозування, розрізняють: поточні (оперативні), короткострокові (1-2 роки), середньострокові (3-5 роки), довгострокові(більше 5років), перспективні (більше 10 років). Для кримінологічного прогнозу злочинності використовують дані, які отримують у результаті аналізу й узагальнення соціальної, економічної та правової інформації з використанням методів кримінології. Але специфічними для прогнозування методами визнаються: статистичне екстраполювання, експертні оцінки і математичне моделювання. Кримінологічне планування (програмування) являє собою цілеспрямований процес розробки плану, в якому на основі цілей і завдань боротьби зі злочинністю визначаються шляхи і засоби їх вирішення, нормативне, інформаційне, організаційне, методичне й ресурсне його забезпечення на визначений часовий період. Базою кримінологічного планування є прогноз, дані про злочинність, процеси, що впливають на неї і стан боротьби з нею. При цьому спеціалісти оцінюють існуючі можливості впливу на прогнозовані несприятливі тенденції злочинності і закладають у план (програму) відповідні заходи, прагнучи зруйнувати чи пом’якшити їх і, навпаки, стимулювати позитивні для суспільства тенденції.
Тема 9. Організація і методика кримінологічних досліджень. При вивченні цієї теми слід з’ясувати, що кримінологічний аналіз злочинності дозволяє розробляти конкретні заходи, спрямовані на боротьбу з нею, будувати цю роботу цілеспрямовано і планомірно, правильно координувати діяльність правоохоронних органів і громадських організацій. Тому, вивчення злочинності, виявлення її детермінант, дає змогу, в подальшому проводити ефективний комплексу економічних, соціальних, ідейно-виховних, організаційно-управлінських, правових питань попередження злочинності. Отже, кримінологічні дослідження дають можливість на основі комплексного вивчення стану злочинності розробити і втілити у правоохоронну практику ефективні заходи запобіжної діяльності. Наукове дослідження у кримінології—це процес отримання нових знань про злочинність, причини та умови, що її обумовлюють, особу злочинця з метою розробки і реалізації заходів, спрямованих на підвищення ефективності роботи щодо попередження злочинних проявів. У проведенні досліджень виділяють чотири послідовних, логічно і змістовно взаємопов'язаних етапи: 1. підготовчий - полягає у виробленні програми та інструментарію — анкети, бланки інтерв'ю, фіксування результатів спостереження, аналізу документів тощо. 2. збір первинної кримінологічної інформації; 3. упорядкування та обробка зібраної інформації. 4. аналіз обробленої інформації, підготовка звіту, формулювання висновків, розробка рекомендацій. Кримінологічні дослідження прийнято класифікувати за: метою; системою вибору одиниць сукупності; методами; принципом охоплення об’єктів вивчення; масштабами; масштабом; видами злочинів, що вивчаються. Однією з умов здійснення кримінологічного дослідження є використання сукупності методів, за допомогою яких вивчаються конкретні проблеми злочинності. Традиційно, всі методи поділяються на: 1) загальні методи, які використовують також в інших, у тому числі й правових науках: логічного, історичного та порівняльного аналізу, системно-структурного аналізу, моделювання, статистичні, математичні та кібернетичні. 2) окремі - належать метод суцільного або вибіркового дослідження, соціологічні методи, які використовує кримінологія (спостереження, опитування у вигляді анкетування або інтерв'ювання, експеримент, методи експертної оцінки, контрольної групи і документальний), а також психологічні (соціометричний, тестування та ін.). Особливе значення у кримінології мають статистичні методи. Тема 10. Теорія протидії злочинності Головним напрямком у діяльності суспільства на всіх етапах його історичного розвитку в боротьбі зі злочинністю має бути профілактика злочинів. Ця проблема вже багато років привертає увагу як уряди держав, так і громадськість. Високий рівень злочинності робить проблему профілактики злободенною і актуальною у всьому суспільстві (в широких колах вчених-правознавців, філософів, кримінологів та практичних робітників правоохоронних органів і перш за все у працівників ОВС). Профілактика злочинності – це багаторівнева система державних та громадських цілеспрямованих заходів щодо виявлення, усунення, нейтралізації причин та умов злочинності. Залежно від ієрархії причин і умов злочинності розрізняють три основних рівня її попередження: загальносоціальний, соціально-кримінологічний та індивідуальний. В залежності від масштабів виділяють: заходи загальної профілактики, що здійснюються до всього населення держави; спеціальної, що здійснюються в межах відомства чи великих соціальних груп (наприклад, мігрантів, неповнолітніх); в мікрогрупах (сім’я); індивідуальної профілактики (до окремої особи). За ознакою правового регулювання заходи профілактики поділяються на правові (регулюються нормами адміністративного, кримінального, кримінально-процесуального та інших галузей права), неправові (регулюються мораллю, традиціями, технічними нормами). За змістом (спрямованістю та видом їх дії) дає можливість виділити заходи профілактики всіх рівнів, масштабів та обсягів на: соціально-економічні; - організаційно-управлінські; ідеологічні; соціально-психологічні; медичні і психолого-педагогічні; технічні; правові. Суб’єктами профілактики злочинності (злочинів) є органи, установи, організації, підприємства, а також посадові особи (службовці) й окремі громадяни, на яких законом покладені завдання та функції по виявленню, усуненню, послабленню, нейтралізації причин та умов, які сприяють існуванню і поширенню злочинності в цілому, її окремих видів і конкретних злочинів, а також утриманню від переходу на злочинний шлях і забезпечення ресоціалізації осіб, схильних до вчинення злочинів (рецидиву). За завданнями, компетенцією і змістом попереджувальної діяльності суб’єкти профілактики класифікуються на: органи влади загальної компетенції (їх установи, організації, підприємства); неспеціалізовані; частково спеціалізовані; спеціалізовані органи. Розкриваючи зміст цієї теми, потрібно усвідомити, що правове регулювання профілактики злочинності проявляється в нормотворчій діяльності держави та її органів, яка визначає в законах та інших нормативно-правових актах мету і завдання профілактики злочинності, коло суб’єктів, що здійснюють цю діяльність, їх компетенцію, основні форми і методи цієї діяльності. Зазначимо, що профілактика злочинності передбачає такий розвиток економіки, політики, ідеології, культури і побуту, що сприяло б усуненню негативних явищ громадського життя, які можуть проявитися як причини та умови злочинності. Така організація громадського життя повинна бути забезпечена належним правовим регулюванням. Сутність правового регулювання полягає в тому, що правові норми стимулюють соціально корисну поведінку, протидіючи факторам, які негативно впливають на формування і життєдіяльність особи, тим самим створюючи умови для оптимального здійснення попереджувальної діяльності. Разом з тим, правові акти визначають завдання і заходи профілактики злочинності, порядок, форми і методи здійснення цієї діяльності, функції різних її суб’єктів, координацію і взаємодію між ними. Закони й інші нормативні акти закріплюють відповідальність уповноважених осіб за виконання своїх обов’язків, суворе дотримання особистих і майнових прав, законних інтересів громадян і громадських формувань, що потрапляють у сферу профілактики злочинності. Право не може знищити економічні, соціально-культурні причини та умови злочинності, але воно може впливати на їх негативні прояви: локалізувати, блокувати, організувати належну протидію негативним явищам і процесам. Проведення такої роботи передбачає: - поліпшення законодавства, його вдосконалення; - точну і неухильну реалізацію законів та інших нормативно-правових актів; - наявність бездоганно діючих механізмів, що забезпечують таку реалізацію. Важливо засвоїти, що належна організація попереджувальної діяльності здійснюється через кримінологічне планування (програмування), що являє собою цілеспрямований процес по виробленню плану, у якому на основі цілей і завдань боротьби зі злочинністю намічаються шляхи і засоби їх вирішення, нормативного, інформаційного, організаційного, методичного і ресурсного забезпечення на повний часовий період. Кримінологічне планування реалізується у формі управлінських документів-планів (програм). Базою кримінологічного планування є прогноз даних про злочинність та явищ, що впливають на неї, а також стану боротьби з нею. При цьому розроблювачі оцінюють існуючі можливості впливу на прогнозовані несприятливі тенденції злочинності і закладають у план (програму) відповідні заходи, прагнучи зруйнувати чи пом’якшити їх і, навпаки, стимулювати позитивні для суспільства тенденції. Плани ж деталізують за завданнями, напрямками, функціями окремих суб’єктів боротьби зі злочинністю. Організація цієї боротьби передбачає конкретні заходи, порядок, послідовність, терміни виконання, відповідальних виконавців.
Тема 11. Кримінологічна характеристика і профілактика негативнихсоціальних явищ, пов’язаних зі злочинністю.Вивчення цієї теми займає особливе місце, оскільки розглянуті в ній види асоціальної поведінки хоча в більшості випадків і не є злочинними, але дуже тісно пов’язані із вчиненням багатьох злочинів. Такі явища вважаються «фоновими явищами» злочинності, оскільки суттєво сприяють вчиненню різних злочинів. Потрібно мати чітке уявлення про криміногенність цих явищ, знати конкретні форми їх взаємозв’язку з різними видами злочинності, причинами та умовами, що сприяють пияцтву, наркотизму, статевій деморалізації. Такі знання важливі для здійснення успішної профілактики злочинів, пов’язаних з розглянутими видами антисоціальної поведінки. Аналізуючи зв’язок злочинності з пияцтвом, слід мати на увазі, по-перше, вплив алкоголю на психіку людини, що провокує її на вчинення різних злочинів; по-друге, роль сп’яніння як віктимогенного фактора; по-третє, те, що приводом до вчинення багатьох злочинів є прагнення винного придбати спиртне. Важливо знати основні показники, що характеризують зв’язок пияцтва з різними видами злочинів, поширеність «п’яної злочинності» у різних криміногенних групах. Вивчаючи обставини, що сприяють пияцтву в різних соціальних прошарках і демографічних групах населення, потрібно погоджувати їх з характером профілактичних заходів, що проводяться на загальносоціальному і спеціально-кримінологічному рівнях, роллю правоохоронних органів по їх усуненню. Подібні питання повинні бути вивчені стосовно проблем наркоманії і її взаємозв’язку зі злочинністю. При цьому слід особливо звернути увагу на зростаючу суспільну небезпеку цього явища, що набуває все більшого поширення і все більш організованих форм. Антисоціальна поведінка у сфері статевих відносин цікавить кримінологію головним чином у зв’язку з проституцією. Це явище викликає суспільне занепокоєння і привертає увагу правоохоронних органів не лише тим, що веде до деморалізації суспільства, яка поглиблюється, але й у більшості випадках стимулюється і контролюється злочинністю. Знання конкретних форм взаємозв’язку проституції з різними видами злочинів потрібно для успішного виявлення і викриття небезпечних злочинів. Методика підготовки семінарських занять.
Семінарське заняття проводиться у відповідності до програми, тематичного плану з кримінології згідно з розкладами навчальних занять з тем, що вказані в робочих начальних програмах і планах семінарських занять. Семінарське заняття проводиться з широким використанням чинного законодавства і рекомендованих джерел. Цей вид занять є засобом розвитку у студентів культури наукового мислення, а також призначений для поглибленого вивчення дисципліни, оволодіння методикою наукового пізнання. Семінарське заняття – це завжди безпосереднє контактування зі студентами, встановлення довірливих стосунків, продуктивне педагогічне спілкування. Викладачі, формуючи атмосферу творчої роботи, орієнтують на виступи за характером оцінки, дискусії, співвідносячи їх із простим викладом вивчених та підготовлених тем, заслуховуванням рефератів. Викладач дає установку на прослуховування або акцентує увагу студентів на оцінці та обговоренні залежно від тематики та ситуації. Враховуючи все це, викладач керує дискусією та розподілом ролей. Невпевненим студентам пропонуються окремі полегшені питання, які дають можливість виступити та відчути психологічний стан успіху. Основними завданнями семінарського заняття є :
Семінарські заняття виступають також засобом перевірки розвитку і засвоєння навичок самостійної роботи, що є однією з найважливіших форм навчальної роботи студентів, та сприяють вихованню ініціативи, активності, самостійності в роботі, привчають до систематичного, планомірного засвоєння навчального матеріалу, монографічної та іншої літератури, законодавства та підзаконних нормативних актів. Семінар – це традиційне заняття, в якому ставка робиться на закріплення теоретичних відомостей, формування системи знань, підготовку до виконання подальших практичних завдань. Він може проходити у таких формах:
Підготовка до семінарського заняття поділяється на попередню та безпосередню. Попередня підготовка включає збір матеріалів з теми, розробку плану заняття, розробку методичних рекомендацій для проведення заняття; безпосередня – відвідування лекцій з теми семінарського заняття чи ознайомлення з її текстом; опрацювання літератури і нормативних документів, підготовку плану-конспекту і дидактичних матеріалів. У плані вказується тема, мета, завдання вивчення навчального матеріалу, питання для обговорення, література (обов’язкова та додаткова). Якщо семінарське заняття формулюється у вигляді доповідей, то формулюються теми, до яких додається основна література для ознайомлення кожного учасника заняття. при проведенні комбінованого семінарського заняття визначаються питання для фронтального вивчення та розробляються теми рефератів. За наявності навчально-методичних комплексів необхідність в останніх видах роботи відпадає, тому що учасники семінару працюють відповідно до розробок кафедри. Отже, алгоритм підготовчої роботи викладача до семінару може виглядати так:
Успіх семінарських занять значною мірою залежить від їх раціональної організації та активних методів проведення:
Крім організаційних моментів, важливу роль відіграє методика проведення семінарських занять. Основними методами проведення є розповідь викладача (вступне і заключне слово), а також бесіда, ілюстрації і демонстрації, екскурсії. Звичайно, всі вони використовуються не ізольовано, а в єдності. Не існує жодного семінарського заняття, яке б проводилось одним методом. На кожному з них застосовуються різні методи, хоча один з них може бути і домінуючим. Основною складовою більшості семінарських занять є виступи студентів. Ці виступи можуть бути у вигляді розповіді (інколи включають елементи лекції), ілюстрації та демонстрації. Після виступу студента розгортається бесіда, в якій бере участь як доповідач, так і викладач і студенти. Під час проведення семінарських занять викладач:
Семінарське заняття є концентрованим проміжним підсумком всієї навчальної роботи на кафедрах, тому що проведення її на високому теоретичному і методичному рівнях значною мірою обумовлене:
Під час проведення семінарського заняття слід виділяти і тримати під увагою такі основні компоненти:
Студенти під час семінару можуть виступати з рефератами. Кожний доповідач має викласти зміст реферату усно за 10-15 хв. Студенти та викладач ставлять запитання, а ті, хто виступають, на них відповідають. Після цього виступають рецензенти від студентів, що попередньо ознайомилися з текстами рефератів. Подальший перебіг семінарського заняття передбачає виступи студентів, які зобов’язані висловити свою думку про реферат, про виступи товаришів, викласти суть однієї з проблем, винесених на розгляд семінарського заняття. Виступ студентів не бажано переривати або виправляти. Робити це можна лише у разі грубих помилок. Після виступу можна ставити запитання. В кінці заняття керівник підводить підсумок, дає оцінку виступів (якщо цього не було зроблено при обговоренні кожного питання) та настанови щодо підготовки до наступних занять. Отже, хід семінарського заняття та його структура за традиційною методикою може визначатися таким чином:
Слід уникати стандартизації семінарських занять, більше урізноманітнювати їх, активізувати пізнавальну діяльність студентів як під час самостійної підготовки, так і на самих заняттях. Типовими помилками при проведенні семінарських занять є:
Методика підготовки практичних занять Перелік тем практичного заняття визначається робочою навчальною програмою дисципліни. Проведення ґрунтується на заздалегідь підготовленому методичному матеріалі – тестах для виявлення ступеня оволодіння студентами необхідними теоретичними положеннями, наборі завдань різної складності для розв’язування їх студентами на занятті. Під час проведення практичного заняття група може бути поділена на підгрупи. Структура практичного заняття:
Різновиди занять залежать саме від практичної частини. Це може бути вирішення задач, виконання вправ, спостереження, експерименти. Слід організовувати практичні заняття так, щоб студенти постійно відчували ускладнення завдань, які виконуються, були зайняти творчою роботою, пошуками правильних рішень. Велике значення мають індивідуальний підхід і педагогічне спілкування. При розробці завдання і плану заняття викладач має враховувати рівень підготовки кожного студента і виступати в ролі консультанта, не принижуючи самостійності та ініціативи студента. Загальна підготовка до практичних занять передбачає визначення їх тематики, розробку планів занять, визначення мінімуму обов’язкової для вивчення літератури, методичних рекомендацій. Проведення практичних занять базується на попередньо підготовленому матеріалі – тести для виявлення ступеня оволодіння студентами необхідними теоретичними положеннями; комплекти завдань різної складності для роботи з ними на занятті. Підготовка до практичного заняття проводиться поетапно:
Практичне заняття є формою навчального заняття, де викладач організовує детальний розгляд студентами окремих положень навчальної дисципліни та формує вміння і навички їх практичного застосування шляхом індивідуального виконання студентом відповідно до сформульованих завдань. Проводяться в аудиторіях або навчальних лабораторіях, оснащених необхідними технічними засобами навчання, обчислювальною технікою. Практичні заняття – найбільш поширена форма професійного навчання фахівців, що дозволяє найкращим чином реалізувати принцип зв’язку теорії та практики, навчанням з життям. Основними цілями практичних занять є:
Головна мета набуття практичних умінь і навичок має бути зрозумілою як викладачу, так і студентам. Його завданнями можуть бути:
На цих заняттях викладач організовує розгляд слухачами-студентами окремих теоретичних положень навчальної дисципліни, а головне – формує вміння і навички їх практичного застосування шляхом індивідуального виконання студентом відповідно сформульованих завдань. Підготовка викладача до проведення практичного заняття передбачає: відвідування лекції по темі або ознайомлення з нею; вивчення методичних матеріалів; ознайомлення з літературою і нормативними документами; обмін думками з викладачами; підготовку необхідних дидактичних засобів. Умовами ефективного проведення практичних занять є таке:
Розвитку самостійного та творчого мислення сприяє розбір та аналіз різноманітних методів або способів вирішення, виконання практичних завдань, знаходження економнішого та раціональнішого рішення, стимулювання винахідливості та кмітливості. Для проведення практичного заняття викладачем готуються відповідні методичні матеріали: тести для виявлення ступеня оволодіння студентами необхідними теоретичними положеннями; набір практичних завдань різної складності для розв’язування їх студентами на занятті та необхідні дидактичні засоби. Викладач має самостійно знаходити та вибирати вправи, задачі, завдання творчого характеру, які взаємопов’язані з практикою професійної діяльності студента профілем його спеціальності. Більшого поширення набуває застосування ділової гри, підґрунтям якої є реальна виробнича (службова, практична) ситуація, де студенти поводять себе відповідно до вказаних «ролей», відображують службових осіб, що задіяні у вказаних обставинах. Традиційно до складових елементів практичного заняття належать такі етапи роботи:
На практичному занятті студенти під керівництвом викладача глибоко і всебічно обговорюють питання теми. Для посилення активності і закріплення знань викладач має залучати до участі в обговоренні теоретичних і практичних питань якомога більшу кількість студентів. Це досягається постановкою додаткових запитань, спрямованих на розкриття, деталізацію різних аспектів основного питання, особливо практичного досвіду, складних ситуацій. Після обговорення кожного питання викладачу доцільно дати оцінку виступів, акцентувати увагу на найбільш суттєвих положеннях, проблемах і можливих варіантах їх вирішення. Велику користь на практичних заняттях дає розв’язування задач за методом конкретних ситуацій на основі первинних матеріалів. У кінці заняття викладач виставляє студентам оцінки за ступінь активності при обговоренні питань, за глибину засвоєння матеріалу, а також за належне виконання індивідуальних завдань і вміння використовувати отриманий матеріал. Оцінки, одержані студентом на практичних заняттях, враховуються при виставленні підсумкової оцінки з цієї дисципліни. Якщо студент пропустив заняття або під час занять не виявив відповідних знань, йому призначається індивідуальна співбесіда як одна з форм контролю за засвоєнням навчального курсу. Методика проведення практичних занять може бути різноманітною, вона залежить від авторської індивідуальності викладача, важливо, щоб різноманітними методами досягалася дидактична мета. Тобто на практичному занятті викладач організовує детальний розгляд студентами окремих теоретичних положень навчальної дисципліни та формує вміння і навички їх практичного застосування шляхом індивідуального виконання студентами відповідно до сформульованих завдань. Найбільш типовими помилками при проведенні відкритих практичних занять є:
Для ефективної підготовки до занять студентам рекоменується ретельно опрацьовувати теоретичні джерела з проблем теми (підручники, навчальні посібники, монографії, наукові статті, аналітичні огляди, узагальнення практики), наведені у цих матеріалах і/або запропоновані лектором та викладачем, який проводить заняття у навчальній групі. Однією з основних умов отримання студентом позитивної оцінки під час занять є наявність у нього конспекту лекції, що була прочитана за темою. Передбачені планом до занять завдання виконуються у робочому зошиті, ведення якого є обов`язковим. Студентам рекомендується готувати тези виступу з кожного питання плану семінарського заняття та письмово виконувати завдання для самостійної роботи. При підготовці до практичних занять студент повинен розв`язати вказані в планах задачі й скласти програми попередження злочинності у письмовій формі. Рішення кожного завдання повинно бути аргументованим, мати посилання на конкретні норми, закріплені в нормативно-правових актах. Якщо умови задачі допускають альтернативи у її розв’язанні, необхідно зазначити кожний з можливих варіантів її вирішення. Виконання завдань для самостійної роботи перевіряється викладачем під час проведення аудиторних занять або під час підсумкового заняття з відповідного модулю, коли воно передбачено навчальним планом. Питання, що випливають з завдань для самостійної роботи включаються до тестових завдань з кожного модулю та до підсумкового контролю з дисципліни, яким є іспит. З усіх питань, що виникають у зв’язку з підготовкою до семінарських та практичних занять студентам слід звертатись до викладача під час щотижневих консультацій. Студентам рекомендується самостійно опрацьовувати відповіді на тестові завдання з метою підготовки до тестування та іспиту з дисципліни. Для підготовки і проведення заняття використовуються бібліотечний фонд, навчально-методичні та інші, рекомендовані кафедрою матеріали. Викладачам при проведенні занять бажано застосовувати такі методи перевірки занять студентів: 1) опитувальний ‑ метод перевірки знань, за яким суб'єкт перевірки ставить запитання об'єкту (в усній або письмовій формі). 2) реферативний – метод перевірки знань, за яким заздалегідь визначені студенти доповідають певне питання з наступним обговоренням. 3) програмний контроль – метод перевірки знань, за яким зі студентами проводиться тестування. 4) перевірка конспектів лекцій – метод перевірки знань, який полягає у перевірці наявності лекційного матеріалу у зошитах. Виступам студентів передує вступне слово викладача. Після кожного виступу студенту можуть бути поставлені додаткові запитання, які не були розкриті під час його виступу. У ході виступу, а також і після нього, ставляться запитання до решти студентів, які повинні постійно слідкувати за виступами своїх колег та вчасно висловлювати погляд щодо дискусійних проблем. Після кожного виступу викладач повинен робити підсумок виступам як основного відповідача, так і інших осіб, які брали участь у обговоренні питання. Загальне резюме робиться наприкінці заняття. Виступ студентів здійснюється через вільне викладання питання без використання конспектів. Можливість використання додаткового матеріалу доцільна, якщо це є самостійно розробленим проектом рішення щодо поданого ситуативного завдання, яке допомагає розкрити правові підстави і порядок дій у запропонованій ситуації. Організаційно заняття складається з доведеного до студентів: - плану проведення заняття; - переліку рекомендованої літератури; - тем реферативних повідомлень. Орієнтовний розрахунок навчального часу на заняттях: - перевірка готовності студентів до заняття – 3 хв. - вступне слово викладача – 5 хв; - розгляд основних навчальних питань – 68 хв; - прикінцеве слово викладача, підведення підсумків та виклад рекомендацій щодо поглиблення знань з даної теми – 4 хв. Навчально-методичні матеріалі та тестові завдання в електронному форматі є в читальному залі, комп’ютерному класі, у методистів курсу та на кафедрі кримінального права і криміналістики ННІПП НАВС.
14. НАВЧАЛЬНО-МЕТОДИЧНІ МАТЕРІАЛИ ДЛЯ ПОТОЧНОГО, ПРОМІЖНОГО КОНТРОЛЮ ТА ПЕРЕЛІК ПИТАНЬ ПІДСУМКОВОГО КОНТРОЛЮ Поточний контроль – проведення семінарських занять, відпрацювання академічних заборгованостей. Поточний контроль під час проведення семінарських занять передбачає перевірку рівня засвоєння знань, умінь і навичок студентом з кожного окремого навчального (змістового) модуля навчальної дисципліни та їх корекцію. Прозорість оцінювання рівня знань студентів забезпечується чіткими критеріями. Конкретна кількість балів за роботу студентів під час семінарських та практичних занять визначається керівником заняття. Результати поточного контролю під час проведення семінарських та практичних занять заносяться науково-педагогічним працівником до журналу обліку відвідування занять курсантами студентами та їх успішності. Модульний контроль – визначає якість виконаної студентом навчальної роботи з певного навчального (змістового) модуля та оцінюється за сукупними підсумками поточної успішності, включаючи виконану індивідуальну, самостійну та модульну контрольну роботу. Підсумковий контроль – виставляється як сума балів з усіх модулів навчальної дисципліни та обраховується, як правило, як середнє арифметичне складових модулів. По закінченню вивчення навчальної дисципліни студент складає іспит.
Змістовний модуль №1 з курсу «Кримінологія» Варіант І 1. Кримінологія як галузь наукових знань виникла А) у ХХ ст. на базі кримінального права; Б) у ХІХ ст. на базі кримінального права; В) у ХVIII ст. на базі кримінального права; Г) у ХVІІ ст. на базі кримінального права. 2. Представниками класичного періоду розвитку науки «кримінології» є: А) Ш. Л. Монтеск`є, Вольтерн, Ч. Ломброзо; Б) Ш. Л. Монтеск`є, Ч. Беккарія, Вольтерн; В) Ч. Ломброзо, Вольтерн, Ч. Беккарія; Г) Ч. Беккарія, Ш. Л. Монтеск`є, Ч. Ломброзо. 3.До об`єкта кримінології відносять: А) суспільні явища, пов`язані зі злочинністю та іншими правопорушеннями; Б) суспільні явища, пов`язані зі злочинністю та іншими правопорушеннями, причинами й умовами виникнення злочинності; В) суспільні явища, пов`язані зі злочинністю та іншими правопорушеннями, причинами й умовами виникнення злочинності, особою злочинності та його жертвою, а також вирішення завдань щодо попередження злочинності; Г) суспільні явища, пов`язані зі злочинністю та іншими правопорушеннями, причинами й умовами виникнення злочинності, а також вирішення завдань щодо профілактики правопорушень. 4. Злочинність містить у собі: А) сукупність злочинів вчинених у певному суспільстві за певний період часу; Б) сукупність злочинів вчинених у певний період часу в суспільстві; В) вчинення злочинів у державі; Г) наукові погляди при вчиненні злочинів у певний період часу. 5. Кількісні показники злочинності включають в себе: А) коефіцієнт злочинності та динаміку злочинності; Б) рівень злочинності та структуру злочинності; В) коефіцієнт злочинності, динаміку злочинності, рівень та ціну злочинності; Г) коефіцієнт, динаміку та ціну злочинності. 6. Природна латентність – це: А) сукупність випадків, коли правоохоронним органам не були відомі факти вчинення злочину; Б) сукупність випадків, коли правоохоронним органам були відомі факти вчинення злочину; В) сукупність випадків, коли правоохоронні органи не зафіксували факт вчинення злочину; Г) сукупність випадків, коли правоохоронні органи зафіксували факт вчинення злочину. 7. Методами кримінології не є: А) метод опитування; Б) метод діалектичний; В) метод моделювання; Г) метод пізнавальний. 8. Що таке «особа злочинності»? А) характеристика конкретної особи, що вчинила злочин; Б) характеристика осіб, яких відносять до «негативного середовища»; В) ознака, яка характеризує особу, що вчинила злочин; Г) особа, що завдала шкоду «жертві злочину». 9.Чи обов’язково син злочинця стане злочинцем? А) так, оскільки злочинність передається по спадковості; Б) ні, не обов’язково; В) так, якщо син зростав у не благополучній родині і успадкував негативні якості батька; Г) жодної правильної відповіді. 10. Що розуміють в кримінології під «фоновими» явищами? А) особо злочинця; Б) детермінанти злочинності; В) криміногенні фактори; Г) явища, що не є злочинами, але пов’язані з ними. 11. Прогнозування злочинності полягає в: А) застосування заходів боротьби із злочинністю; Б) аналіз заходів боротьби зі злочинністю; В) застосування дієвих заходів боротьби зі злочинністю; Г) аналіз дієвих заходів боротьби із злочинністю.
12. Який із методів кримінології містить в собі теорію пізнання? А) діалектико-історичний; Б) діалектичний; В) метод пізнання; Г) метод експертних оцінок.
13. Кому належить трактат «Про злочини і покарання»? А) Вольтерну; Б) Ломброзу; В) Феррі; Г) Беккарію.
14. В яких роках відбулося відновлення кримінології? А) наприкінці 50-х на початку 60-х років; Б) у 60-х роках; В) у 50-х рр.; Г) в 70-х рр.
15. Коли була створена Кримінологічна асоціація? А) 23 липня 1998р.; Б) 26 травня 1998р.; В)22 липня 1998р.; Г) 20 травня 1998р.
16. До кількісних показників злочинності відносять: А) структуру злочинності; Б) структуру географію злочинності; Г) коефіцієнт злочинності; В) рівень та коефіцієнт злочинності.
17. Злочини, які відомі лише злочинцеві і потерпілому, це: А) низька латентність; Б) середня; В) висока латентність; Г) прихована злочинність.
18. Процес, протягом якого особа розвивається і змінюється, отримуючи конкретне соціальне обличчя, називається: А) десоціалізація; Б) ресоціалізація; В) соціалізація; Г) соціалізація особи злочинця.
А) стать, вік, освіту, громадянство; Б) склад вчиненого злочину; В) емоційні і вольові якості; Г) світогляд, погляди, переконання.
20.Криміногенна ситуація –це: А) взаємодія особи злочинця із своєю жертвою; Б) взаємодія особи з соціальною дійсністю; В) взаємодія жертви зі злочинцем; Г) взаємодія причин і умов злочинності.
21. Хто започаткував віктимологію у кримінології? А) Генгіга; Б) Гассера; В) Маттеса; Г) Мендельсон.
22. Віктимність науковці відносять до: А) кількісних показників злочинності; Б) якісних показників; Г) загально-кримінологічних показників; В) спеціально-кримінологічних показників.
23. Віктимологія – це: Б) норма кримінології; В) галузь кримінології;
24. Випадкова жертва, жертва з незначним ступенем ризику, жертва з підвищеним ступенем ризику, жертви необережних злочинів, жертви умисних злочинів, жертви умисних злочинців відносять до: А) правового підходу віктимології; Б) кримінального підходу; В) кримінально-правового; Г) комплексного підходу.
25. Невдала спроба самогубства: А) суїцид; Б) парасуїцид; В) «зворотній бік»; Г)дезадаптація.
26. Предметом віктимології є: А) жертви злочинів; Б) жертви злочинів, відносини злочинця з жертвою та ситуації, які передують злочину; В) ситуації, які передують злочину; Г) відносини, що пов’язують злочинця та жертву.
27. В якому році відбувся 1-й міжнародний симпозіум з віктимології? А) 1973р. в Італії; Б) 1975р. в Єрусалимі; В) 1973р. в Німеччині; Г) 1973р. в Єрусалимі.
28. Роль жертви – це: А) поведінка потенціальної жертви перед вчинення злочину та в момент вчинення злочину; Б) поведінка жертви перед вчинення злочину та в момент вчинення злочину; В) стосунки між жертвою та злочинцем, між свідками злочину; Г) ) поведінка жертви та свідків злочину.
29. Під «фоновими» в кримінології розуміють А) аморальні прояви, які суперечать загальноприйнятим нормам поведінки; Б) дане поняття відносять до предмета кримінології; В)явища для отримання інформації; Г) аморальні прояви, які суперечать загальноприйнятим нормам поведінки і пов’язані зі злочинністю.
30. Внаслідок чого з’явився соціологічний напрямок? А) біологічної війни; Б) втрати інтересу до біологічних аспектів; В) збільшення організованої злочинності; Г) появи рецидиву.
Змістовний модуль №1 з курсу «Кримінологія» Варіант ІІ 1.Кримінологія є: А) комплексною наукою; Б)спеціальною; В)галузевою; Г) правовою наукою.
2. Кому належить перша книга «Кримінологія»? А) Беккарію; Б) Горофалу; В)Монтеск`є; Г) Арістотелю.
3. Кримінологія як наука виникла : А) у ХХ ст.; Б) у ХІХ ст.; В) у VI ст.; Г) у ХVІІІ ст.
4. Дослідження закономірностей, законів, принципів, властивостей, проявів розвитку суспільних відносин у кримінології - це: А) методи кримінології; Б) поняття кримінології; В) предмет кримінології; Г) об’єкт кримінології.
5. Що вивчає віктимологія? А) особу злочинця; Б) злочини; В) вік злочинця; Г) жертву злочину.
6. Сукупність наукових методів, застосування для збору, опрацювання, аналізу, чи інтерпретації кримінологічно-значимої інформації: А) прогнозування злочинності; Б) статистика злочинів; В) методика; Г) методика вивчення злочинності.
7. Вивчення кримінології важливе для: А) педагогів; Б) психологів; В) юристів; Г) економістів, соціологів, юристів, психологів та педагогів.
8. Кримінологія на думку Аванесова та Карпець – це А) загальнотеоретична наука про злочинність; Б) самостійна наука, яка перебуває на межі соціології і права; В)наука кримінального права; Г) самостійна галузь юридичної науки, складова частина системи юридичних наук.
9. Хто виступав проти свавілля у правосудді? А) Беккарія; В) Вольтерн; Г) Прінс.
10. Про що виклав у своїй праці «Злочинна людини» Ломброзо? А) про біологічні риси злочинців; Б) про жертву злочину; В) про особу злочинця; Г) про причини та умови злочинності.
11. У чому полягає антропологічний напрямок у кримінології? А) злочинність залежала від убогості людей; Б) причини злочинності лежать не в соціальних умовах, а в самому злочинці; В) злочинність залежить від суспільства; Г) злочинність передається спадково.
12.Як Президент України Л.Кучма називав злочинність? А) злочинність; Б) негативне явище; В) «п’ята влада»; Г) влада злочинців.
13. Умови, що сприяють злочинності – це А) факти реальної дійсності; Б) не відпрацьована нормативна база в державі; В) байдужість органів державної влади; Г) відсутність смертної кари.
14. В яких роках кримінологія, як галузь наукових знань, довела своє право на самостійне існування? А) в 30-х рр.; Б) в 50-х рр.; В) в 60-х рр.; Г) в 70-х рр..
15. Поняття злочинності у Ч. Ломброзо? А) злочинність – природне явище, яке має значною мірою біологічне походження; Б) злочинність – природне явище, яке має значною мірою психологічне походження; В) злочинність – природне явище, яке має значною мірою соціологічне походження; Г) злочинність – природне явище, яке має значною мірою функціонального походження.
16. Коефіцієнт злочинності характеризує: А) рівень злочинності; Б) динаміку злочинності; В) інтенсивність злочинності; Г) кількісні показники злочинності.
17. Основним показникам динаміки злочинності є темп зростання або зниження кількості зареєстрованих злочинів. А) ні; Б) так; В) в кримінології їх відносять до основних показників злочинності; Г) це кількісні показники злочинності.
18. Очевидні злочини, інформація про які швидко поширюється – це: А) середній рівень латентності; Б) високий; В) низький; Г) поняття латентності.
19. Де були активізовані проблеми дослідження латентної злочинності? А) у Франції; Б) у Англії; В) в Росії; Г) в США.
20.Яка з перелічених характеристик притаманна першому періоду злочинності в Україні (1972 – 1977)? А) час відносної стабілізації; Б) час значного зростання рівня злочинності; В) час стрімкого зростання злочинів; Г) період стабілізації.
21. Причини кримінальної необережності злочинності – це: А)психологія здирництва, злиднів; Б) психологія агресивності корисливої, побутової, націоналістичної; В) психологія легковажного ставлення до дотримання вчиненої громадської безпеки; Г) психологія правового нігілізму.
22. Проблема особи злочинця вирішується на: А) загальносоціальному вченні про особу; Б) філософському вченні; В) соціальному вченні; Г) біологічному.
23. Криміногенну активність різних вікових груп населення відносять до: А) соціально-рольових ознак; Б) соціально-демографічних ознак; В) кримінально-правових; Г) морально-психологічних.
24. Ситуативний тип особи злочинця формує А) норми моралі і права особи у мікросередовищі; Б) порушення моральних норм і вчинення правопорушення; В) антисуспільний спосіб життя особи злочинця; Г) аморальні елементи у поведінці особи злочинця в її мікросередовищі.
25. Віктимність А) це процес перетворення особи або групи осіб на реальну жертву; Б) це життєва обстановка, що складається у зв’язку з якостями особи чи поведінкою потенційної жертви, коли виникає реальна можливість, заподіяти шкоду; В) це соціально-психологічна сукупність рис особи, яка обумовлює високу вірогідність стати об’єктом злочинного посягання; Г) це соціально-психологічна сукупність рис особи, яка обумовлює високу вірогідність стати предметом злочинного посягання.
26. Особа, яка реально постраждала від злочину, але цей факт не внесено до офіційного обліку? А) прихована жертва; Б) латентна жертва; В) нейтральна жертва; Г) випадкова жертва.
27. Яка жертва злочину характеризується стійкою анти суспільною спрямованістю, схильністю до алкоголю, наркотиків, статевою розбещеністю? А) необережних злочинів; Б) умисних злочинів; В) жертва з незначним ступенем ризику; Г) з дуже високим ступенем ризику.
28. В яких роках виник термін «суїцидологія»? А) 70-ті роки ХХ ст.; Б) 50-ті роки ХХ ст.; В) 60-ті роки ХХст.; Г) 80-ті роки ХХ ст..
29. Непристосованість, конфлікт особи із соціальним середовищем – це: А) соціально-негативний фактор суїцидальної поведінки; Б) соціально-психологічна дезадаптація; В) особистісний фактор суїцидальної поведінки; Г)провокаційний фактор суїцидальної поведінки.
30. У 1982 році відбувся: А) 1-й міжнародний симпозіум з віктимології; Б) 2-й міжнародний симпозіум з віктимології; В) 3-й міжнародний симпозіум з віктимології; Г) 4-й міжнародний симпозіум з віктимології.
Змістовний модуль №1 з курсу «Кримінологія» Варіант ІІІ 1.До об`єкта кримінології відносять: А) суспільні явища, пов`язані зі злочинністю та іншими правопорушеннями; Б) суспільні явища, пов`язані зі злочинністю та іншими правопорушеннями, причинами й умовами виникнення злочинності; В) суспільні явища, пов`язані зі злочинністю та іншими правопорушеннями, причинами й умовами виникнення злочинності, особою злочинності та його жертвою, а також вирішення завдань щодо попередження злочинності; Г) суспільні явища, пов`язані зі злочинністю та іншими правопорушеннями, причинами й умовами виникнення злочинності, а також вирішення завдань щодо профілактики правопорушень. 2. Кримінологія як наука виникла : А) у ХХ ст.; Б) у ХІХ ст.; В) у VI ст.; Г) у ХVІІІ ст.
3. Представниками класичного періоду розвитку науки «кримінології» є: А) Ш. Л. Монтеск`є, Вольтерн, Ч. Ломброзо; Б) Ш. Л. Монтеск`є, Ч. Беккарія, Вольтерн; В) Ч. Ломброзо, Вольтерн, Ч. Беккарія; Г) Ч. Беккарія, Ш. Л. Монтеск`є, Ч. Ломброзо. 4. Методами кримінології не є: А) метод опитування; Б) метод діалектичний; В) метод моделювання; Г) метод пізнавальний. 5. Злочинність містить у собі: А) сукупність злочинів вчинених у певному суспільстві за певний період часу; Б) сукупність злочинів вчинених у певний період часу в суспільстві; В) вчинення злочинів у державі; Г) наукові погляди при вчиненні злочинів у певний період часу. 6. Сукупність наукових методів, застосування для збору, опрацювання, аналізу, чи інтерпретації кримінологічно-значимої інформації: А) прогнозування злочинності; Б) статистика злочинів; В) методика; Г) методика вивчення злочинності.
7. Природна латентність – це: А) сукупність випадків, коли правоохоронним органам не були відомі факти вчинення злочину; Б) сукупність випадків, коли правоохоронним органам були відомі факти вчинення злочину; В) сукупність випадків, коли правоохоронні органи не зафіксували факт вчинення злочину; Г) сукупність випадків, коли правоохоронні органи зафіксували факт вчинення злочину.
8. Що таке «особа злочинності»? А) характеристика конкретної особи, що вчинила злочин; Б) характеристика осіб, яких відносять до «негативного середовища»; В) ознака, яка характеризує особу, що вчинила злочин; Г) особа, що завдала шкоду «жертві злочину».
9. Хто виступав проти свавілля у правосудді? А) Беккарія; В) Вольтерн; Г) Прінс.
10. В яких роках відбулося відновлення кримінології? А) наприкінці 50-х на початку 60-х років; Б) у 60-х роках; В) у 50-х рр.; Г) в 70-х рр.
11. Який із методів кримінології містить в собі теорію пізнання? А) діалектико-історичний; Б) діалектичний; В) метод пізнання; Г) метод експертних оцінок.
12. До кількісних показників злочинності відносять: А) структуру злочинності; Б) структуру географію злочинності; Г) коефіцієнт злочинності; В) рівень та коефіцієнт злочинності.
13. Що розуміють в кримінології під «фоновими» явищами? А) особо злочинця; Б) детермінанти злочинності; В) криміногенні фактори; Г) явища, що не є злочинами, але пов’язані з ними. 14. Про що виклав у своїй праці «Злочинна людини» Ломброзо? А) про біологічні риси злочинців; Б) про жертву злочину; В) про особу злочинця; Г) про причини та умови злочинності.
15. Де були активізовані проблеми дослідження латентної злочинності? А) у Франції; Б) у Англії; В) в Росії; Г) в США.
16. Випадкова жертва, жертва з незначним ступенем ризику, жертва з підвищеним ступенем ризику, жертви необережних злочинів, жертви умисних злочинів, жертви умисних злочинців відносять до: А) правового підходу віктимології; Б) кримінального підходу; В) кримінально-правового; Г) комплексного підходу.
17. Процес, протягом якого особа розвивається і змінюється, отримуючи конкретне соціальне обличчя, називається: А) десоціалізація; Б) ресоціалізація; В) соціалізація; Г) соціалізація особи злочинця.
18. Невдала спроба самогубства: А) суїцид; Б) парасуїцид; В) «зворотній бік»; Г)дезадаптація.
19.Чи обов’язково син злочинця стане злочинцем? А) так, оскільки злочинність передається по спадковості; Б) ні, не обов’язково; В) так, якщо син зростав у не благополучній родині і успадкував негативні якості батька; Г) жодної правильної відповіді. 20. Роль жертви – це: А) поведінка потенціальної жертви перед вчинення злочину та в момент вчинення злочину; Б) поведінка жертви перед вчинення злочину та в момент вчинення злочину; В) стосунки між жертвою та злочинцем, між свідками злочину; Г) поведінка жертви та свідків злочину.
21. Внаслідок чого з’явився соціологічний напрямок? А) біологічної війни; Б) втрати інтересу до біологічних аспектів; В) збільшення організованої злочинності; Г) появи рецидиву.
22. Хто започаткував віктимологію у кримінології? А) Генгіга; Б) Гассера; В) Маттеса; Г) Мендельсон.
23. Віктимність А) це процес перетворення особи або групи осіб на реальну жертву; Б) це життєва обстановка, що складається у зв’язку з якостями особи чи поведінкою потенційної жертви, коли виникає реальна можливість, заподіяти шкоду; В) це соціально-психологічна сукупність рис особи, яка обумовлює високу вірогідність стати об’єктом злочинного посягання; Г) це соціально-психологічна сукупність рис особи, яка обумовлює високу вірогідність стати предметом злочинного посягання.
24. Непристосованість, конфлікт особи із соціальним середовищем – це: А) соціально-негативний фактор суїцидальної поведінки; Б) соціально-психологічна дезадаптація; В) особистісний фактор суїцидальної поведінки; Г)провокаційний фактор суїцидальної поведінки.
25. Ситуативний тип особи злочинця формує А) норми моралі і права особи у мікросередовищі; Б) порушення моральних норм і вчинення правопорушення; В) антисуспільний спосіб життя особи злочинця; Г) аморальні елементи у поведінці особи злочинця в її мікросередовищі.
26. Яка жертва злочину характеризується стійкою анти суспільною спрямованістю, схильністю до алкоголю, наркотиків, статевою розбещеністю? А) необережних злочинів; Б) умисних злочинів; В) жертва з незначним ступенем ризику; Г) з дуже високим ступенем ризику.
27. Криміногенна ситуація –це: А) взаємодія особи злочинця із своєю жертвою; Б) взаємодія особи з соціальною дійсністю; В) взаємодія жертви зі злочинцем; Г) взаємодія причин і умов злочинності. 28. Криміногенну активність різних вікових груп населення відносять до: А) соціально-рольових ознак; Б) соціально-демографічних ознак; В) кримінально-правових; Г) морально-психологічних.
29. Особа, яка реально постраждала від злочину, але цей факт не внесено до офіційного обліку? А) прихована жертва; Б) латентна жертва; В) нейтральна жертва; Г) випадкова жертва.
30.В якому році відбувся 2-й міжнародний симпозіум з віктимології? А) 1975 році; Б) 1979 році; В) 1980 році; Г) 1982 році.
Змістовний модуль №2 з «Кримінології» Варіант І
А) профілактика злочинності; Б) припинення злочинності; В) запобігання злочинності; Г) удосконалення нормативної бази у сфері боротьби зі злочинністю.
А) система заходів спрямованих на недопущення вчинення злочину; Б) система заходів, яка застосовується на стадії готування до вчинення злочинів, що спрямована на перешкоджання здійсненню злочинного наміру конкретною особою; В) діяльність держави і суспільства, спрямована на утримання злочинності на можливо мінімальному рівні через усунення її причин й умов; Г) дії, спрямовані на зупинення злочинної діяльності, що вже почалась, та на недопущення настанню злочинного результату.
А) основні принципи запобігання злочинності; Б) виявлення чинників, які детермінують майбутнє; В) статистичні дані; Г) показання злочинців.
А) злочини з формальним складом; Б) злочини з матеріальним складом; В) злочини з усіченим складом; Г) в усі перелічених складах злочинів.
А) у здійсненні профілактичної діяльності за відповідною програмою, а не спонтанно; Б) у тому, що профілактика як особливий вид діяльності, пов'язаний із завданням конкретним особам позбавлень та право обмежень і спрямована на запобігання злочинам з боку конкретних осіб; В) у тому, що при плануванні профілактичної діяльності необхідно брати до уваги майбутні витрати на заплановані заходи, оскільки вони можуть залишитися невиконаними через надмірну вартість ; Г) у проведенні превентивних заходів, які не дали можливості скоїти злочин.
А)профілактика злочинів, яка спрямована на недопущення протиправної поведінки, тобто захист суспільних інтересів і соціальних цінностей особи та держави від злочинних посягань; Б) забезпечення загальної ідейної спрямованості запобіжних заходів, ідеологічному обґрунтуванні їхнього змісту, правильному визначенні шляхів, форм і методів практичної діяльності; В) пріоритетні напрямки в боротьбі із злочинністю; Г) профілактика покликана забезпечити таку поведінку людей, яка б відповідала спеціальним вимогам, закріпленим у нормах права.
А) цілей профілактики злочинів; Б) об’єкта злочинної дії; В) завдання профілактики злочинів; Г) предмета профілактики злочинів
А) діяльність стосовно конкретних осіб, поведінка яких вступає в конфлікт із правовими нормами; Б) діяльність держави стосовно конкретних осіб, поведінка яких вступає в конфлікт із правовими нормами; В) діяльність держави, суспільства та їхніх інститутів яка спрямована на розв’язання у галузі економіки, соціального життя, в моральній сфері; Г) діяльність держави, суспільства та їхніх інститутів яка спрямована на розв’язання у галузі економіки, соціального життя, в матеріальній сфері.
А) органи влади загальної компетенції; Б) державні та недержавні; В) комерційні та некомерційні; Г) громадські об’єднання.
А) дотримання трудової дисципліни; Б) виконання законів; В) здійснення судового процесу; Г) здійснення правосуддя.
А) право; Б) обов’язок; В) завдання; Г) мета.
А) Наказ МВД; Б) ЗУ»Про міліцію»; В) Указ Президента України; Г) інструкції підрозділів.
А) рівень та структуру злочинності; Б) коефіцієнт злочинів і злочинної активності, зв'язок злочинності з іншими соціальними явищами; В) дані про порядок організації запобіжної діяльності її суб’єктів; Г) об’єктивну картину криміногенної ситуації в регіоні.
А)виявлення процесів злочинного діяння; Б)виявлення чинники злочинності; В) виявлення детермінантів злочинності; Г) виявлення чинників, які детермінують злочинність.
А) кримінальним правом; Б) культурологією; В) соціологією та політологією; Г) кримінально-виконавчим правом.
А) вимоги неупередженості прогнозування; Б)обґрунтованості; В) надійності; Г) жодної правильної відповіді.
А) період прогнозування від двох до п’яти років; Б) період від одного до двох років; В) період понад п’ять років; Г) незначні часові проміжки часу(доба, тиждень, місяць).
А) система заходів, яка застосовується на стадії готування до вчинення злочинів, що спрямована на перешкоджання здійсненню злочинного наміру конкретною особою; Б) процес розробки плану, в якому визначаються шляхи та засоби їх вирішення; В) багаторівнева система державних і громадських цілеспрямованих заходів, щодо виявлення, усунення, нейтралізації причин та умов злочинності; Г) профілактика покликана забезпечити таку поведінку людей, яка б відповідала спеціальним вимогам, закріпленим у нормах права.
А) від суспільства; Б) від однолітків; В) за прикладом дорослих та за допомогою дорослих; Г) тільки за прикладом дорослих.
А)фактори злочинності неповнолітнього; Б) причино злочинності неповнолітнього; В) умови злочинності неповнолітнього; Г) жодної правильної відповіді.
А) повторне кримінальне правопорушення, скоєне особою, яка раніше була судима, або зазнавала інших передбачених законом заходів впливу, що застосовувалися судом замість покарання незалежно від форми та мети наявної судимості; Б) учинення нового злочину особами, котрі відбувають покарання у виді позбавлення волі, або повторне засудження особи до покарання у виді позбавлення волі; В) вчинення особою повторного злочину незалежно від наявності судимості після її засудження чи іншого впливу кримінально-правового характеру. Г) вчинення злочину особами, котрі відбувають покарання у виді позбавлення волі.
А) злісний рецидивіст; Б) спеціальний рецидивіст; В) особливо злісний рецидивіст; Г) ситуативний рецидивіст;
А) порушення моральних, юридичних норм, які встановленні суспільством і державою; Б) сукупність аморальних проявів, які суперечать загальноприйнятим нормам поведінки; В) антисуспільна поведінка; Г) соціальна деградація особи.
А) результаті немедичного вживання наркотичних засобів; Б) розвитку наркотичного голодування «ломки», при якому особа здатна вчинити злочин для придбання наркотику; В) хворобливому потягу до речовини; Г) залученні до немедичного вживання наркотиків окремих груп населення.
А) запобігти вчиненню злочинів у майбутньому; Б)розробити заходи боротьби зі злочинністю; В)розробити та втілити у правоохоронну практику ефективні заходи запобіжної діяльності; Г) висунути науковцям нові погляди стосовно злочинності і способів боротьби з нею.
А) збір первинної кримінологічної інформації; Б)підготовчий; В)упорядкування і обробка зібраної інформації; Г)аналіз обробленої інформації, підготовка звіту,формулювання висновків, розробка рекомендацій.
А)способи запобігання злочинності; Б)особу злочинця; В)рівень, структуру, динаміку, характер, злочинності в регіоні за певний період часу, про осіб винних у вчиненні злочинів,наукові рекомендації щодо усунення чи нейтралізації криміногенних факторів, підвищення ефективності запобігання їй; Г)систему заходів що здійснюють правоохоронні органи у боротьбі зі злочинності.
А)описову; Б)практично-перетворювальну; В)пояснювальну; Г)регулятивну.
А)злочинність; Б)особа злочинця; В)суспільні явища які пов’язані зі злочинністю; Г)заходи, які вживають державні органи та громадські організації для запобігання злочинам.
А)особа злочинця; Б)потерпілий від злочину; В)правоохоронні органи, суди, науково-дослідні інститути, творчі колективи та конкретні наукові працівники, працівники навчальних закладів; Г)правоохоронні органи.
Змістовний модуль №2 з «Кримінології» Варіант ІІ
А) система заходів, яка застосовується на стадії готування до вчинення злочинів, що спрямована на перешкоджання здійсненню злочинного наміру конкретною особою; Б) багаторівнева система державних і громадських цілеспрямованих заходів, щодо виявлення, усунення, нейтралізації причин та умов злочинності; В) діяльність держави і суспільства, спрямована на утримання злочинності на можливо мінімальному рівні через усунення її причин й умов; Г) дії, спрямовані на зупинення злочинної діяльності, що вже почалась, та на недопущення настанню злочинного результату.
А) недопущення злочинності; Б) профілактика злочинності; В) припинення злочинності; Г) запобігання злочинності.
А) у здійсненні профілактичної діяльності за відповідною програмою, а не спонтанно; Б) у тому, що профілактика як особливий вид діяльності, пов'язаний із завданням конкретним особам позбавлень та право обмежень і спрямована на запобігання злочинам з боку конкретних осіб; В) у тому, що при плануванні профілактичної діяльності необхідно брати до уваги майбутні витрати на заплановані заходи, оскільки вони можуть залишитися невиконаними через надмірну вартість ; Г) у проведенні превентивних заходів, які не дали можливості скоїти злочин.
А) відділи профілактики; Б) відділи профілактики злочинності; В) відділи профілактики злочинців; Г) профілактичні відділення.
А) яка скоїла злочин; Б) яка робить спробу на вчинення злочину; В) рецидивістів; Г) яка робить спробу чи вчиняє конкретний злочин.
А) профілактика злочинів, яка спрямована на недопущення протиправної поведінки, тобто захист суспільних інтересів і соціальних цінностей особи та держави від злочинних посягань; Б) забезпечення загальної ідейної спрямованості запобіжних заходів, ідеологічному обґрунтуванні їхнього змісту, правильному визначенні шляхів, форм і методів практичної діяльності; В) пріоритетні напрямки в боротьбі із злочинністю; Г) профілактика покликана забезпечити таку поведінку людей, яка б відповідала спеціальним вимогам, закріпленим у нормах права.
А) цілей профілактики злочинів; Б) об’єкта злочинної дії; В) завдання профілактики злочинів; Г) предмета профілактики злочинів
А) загальносоціальний; Б) індивідуальний, соціально-кримінологічний та загальносоціальний; В) соціально-кримінологічний; Г) індивідуальний.
А) установи соціального обслуговування; Б) установи охорони здоров’я; В) установи культури та спорту; Г) установи освіти.
А) вирішувати справи пов’язані з рецидивними злочинами законно; Б) виховувати громадян своєю діяльністю у дусі точного й неухильного виконання законів; В) дбайливо ставитися д злочинців; Г) проводити із злочинцями бесіди для профілактики злочинів.
А) нагляду та контролю; Б) контролю за органами дізнання; В) нагляду за органами досудового слідства; Г)нагляд за дотриманням законів органами дізнання та досудового слідства.
А) оперативно-розшукові заходи; Б) збирання інформації; В) заходи виховного впливу; Г) стимулюючі заходи.
А) рівень та структуру злочинності; Б) коефіцієнт злочинів і злочинної активності, зв'язок злочинності з іншими соціальними явищами; В) дані про порядок організації запобіжної діяльності її суб’єктів; Г) об’єктивну картину криміногенної ситуації в регіоні.
А) кримінологічне прогнозування; Б) кримінологічне планування; В) кримінологічний прогноз; Г) кримінологічна профілактика.
А) від статистики; Б) від взяття до уваги комплексу факторів, що використовувалися; В) від роботи органів дізнання; Г) від роботи органів досудового слідства.
А) вимоги неупередженості прогнозування; Б)обґрунтованості; В) надійності; Г) жодної правильної відповіді.
А) період прогнозування від двох до п’яти років; Б) період від одного до двох років; В) період понад п’ять років; Г) незначні часові проміжки часу(доба, тиждень, місяць).
А) загальнодержавному; Б) спеціальному; В) індивідуальному; Г) стратегічному.
А) економічні злочини; Б) зґвалтування; В) грабежі; Г) шахрайство.
А) в родині; Б) в школі; В) в установі культури; Г) в інститутах соціального виховання.
А) повторне кримінальне правопорушення, скоєне особою, яка раніше була судима, або зазнавала інших передбачених законом заходів впливу, що застосовувалися судом замість покарання незалежно від форми та мети наявної судимості; Б) учинення нового злочину особами, котрі відбувають покарання у виді позбавлення волі, або повторне засудження особи до покарання у виді позбавлення волі; В) вчинення особою повторного злочину незалежно від наявності судимості після її засудження чи іншого впливу кримінально-правового характеру. Г) вчинення злочину особами, котрі відбувають покарання у виді позбавлення волі.
А) злісний рецидивіст; Б) спеціальний рецидивіст; В) особливо злісний рецидивіст; Г) ситуативний рецидивіст;
А) сукупність аморальних проявів, які суперечать загальноприйнятим нормам поведінки, та які органічно взаємопов’язані зі злочинністю. Б) порушення моральних, юридичних норм, які встановленні суспільством і державою; В) антисуспільна поведінка; Г) соціальна деградація особи.
А) соціальна безправність; Б) низький рівень матеріального забезпечення; В) втрачена надія; Г) спроба покращити матеріальне становище.
А)республіканські, регіональні,територіальні; Б)республіканські, регіональні, місцеві,об’єктові; В)комплексні, територіальні, об’єктові; Г)районні, міські, обласні, державні.
А)причини і умови злочинності; Б)інформацію про діяльність правоохоронних органів; В)відомості про злочинність , її причини й умови, про особу злочинця, шляхи та заходи запобігання правопорушенням, про діяльність правоохоронних органів; Г)шляхи запобігання правопорушенням.
А)офіційну та неофіційну; Б)статистичну та оперативну; В)оперативну та допоміжну; Г)нормативно - правову та організаційно-службову.
А)анкетування, інтерв’ювання; Б)опитування, спостереження, вивчення документів,експеримент, експертні оцінки, психологічні й економічні методи збирання інформації; В)статистичні, соціологічні; Г)експеримент, анкетування, опитування.
А)основна; Б)вступна; В)статусна; Г)заключна.
А)можливість отримати глибинну інформацію про думки, погляди, мотиви, уявлення респондентів; Б)метод збору соціальної інформації, що ґрунтується на вербальній соціально-психологічній взаємодії між інтерв’юером і респондентом з метою одержання даних, які цікавлять дослідника; В)бесіда, мета якої полягає в отриманні інформації про проблему; Г)бесіда, метою якої є дискусія з відповідних питань.
Змістовний модуль №2 з «Кримінології» Варіант ІІІ
А) відділи профілактики; Б) відділи профілактики злочинності; В) відділи профілактики злочинців; Г) профілактичні відділення.
А)офіційну та неофіційну; Б)статистичну та оперативну; В)оперативну та допоміжну; Г)нормативно - правову та організаційно-службову.
А) система заходів, яка застосовується на стадії готування до вчинення злочинів, що спрямована на перешкоджання здійсненню злочинного наміру конкретною особою; Б) процес розробки плану, в якому визначаються шляхи та засоби їх вирішення; В) багаторівнева система державних і громадських цілеспрямованих заходів, щодо виявлення, усунення, нейтралізації причин та умов злочинності; Г) профілактика покликана забезпечити таку поведінку людей, яка б відповідала спеціальним вимогам, закріпленим у нормах права.
А) вимоги неупередженості прогнозування; Б)обґрунтованості; В) надійності; Г) жодної правильної відповіді.
А)республіканські, регіональні,територіальні; Б)республіканські, регіональні, місцеві,об’єктові; В)комплексні, територіальні, об’єктові; Г)районні, міські, обласні, державні.
А)анкетування, інтерв’ювання; Б)опитування, спостереження, вивчення документів,експеримент, експертні оцінки, психологічні й економічні методи збирання інформації; В)статистичні, соціологічні; Г)експеримент, анкетування, опитування.
А) система заходів спрямованих на недопущення вчинення злочину; Б) система заходів, яка застосовується на стадії готування до вчинення злочинів, що спрямована на перешкоджання здійсненню злочинного наміру конкретною особою; В) діяльність держави і суспільства, спрямована на утримання злочинності на можливо мінімальному рівні через усунення її причин й умов; Г) дії, спрямовані на зупинення злочинної діяльності, що вже почалась, та на недопущення настанню злочинного результату.
А) у здійсненні профілактичної діяльності за відповідною програмою, а не спонтанно; Б) у тому, що профілактика як особливий вид діяльності, пов'язаний із завданням конкретним особам позбавлень та право обмежень і спрямована на запобігання злочинам з боку конкретних осіб; В) у тому, що при плануванні профілактичної діяльності необхідно брати до уваги майбутні витрати на заплановані заходи, оскільки вони можуть залишитися невиконаними через надмірну вартість ; Г) у проведенні превентивних заходів, які не дали можливості скоїти злочин.
А) яка скоїла злочин; Б) яка робить спробу на вчинення злочину; В) рецидивістів; Г) яка робить спробу чи вчиняє конкретний злочин.
А) соціальна безправність; Б) низький рівень матеріального забезпечення; В) втрачена надія; Г) спроба покращити матеріальне становище.
А) від статистики; Б) від взяття до уваги комплексу факторів, що використовувалися; В) від роботи органів дізнання; Г) від роботи органів досудового слідства.
А)причини і умови злочинності; Б)інформацію про діяльність правоохоронних органів; В)відомості про злочинність , її причини й умови, про особу злочинця, шляхи та заходи запобігання правопорушенням, про діяльність правоохоронних органів; Г)шляхи запобігання правопорушенням.
А) від суспільства; Б) від однолітків; В) за прикладом дорослих та за допомогою дорослих; Г) тільки за прикладом дорослих.
А) період прогнозування від двох до п’яти років; Б) період від одного до двох років; В) період понад п’ять років; Г) незначні часові проміжки часу(доба, тиждень, місяць).
А) рівень та структуру злочинності; Б) коефіцієнт злочинів і злочинної активності, зв'язок злочинності з іншими соціальними явищами; В) дані про порядок організації запобіжної діяльності її суб’єктів; Г) об’єктивну картину криміногенної ситуації в регіоні.
А) установи соціального обслуговування; Б) установи охорони здоров’я; В) установи культури та спорту; Г) установи освіти.
А) діяльність стосовно конкретних осіб, поведінка яких вступає в конфлікт із правовими нормами; Б) діяльність держави стосовно конкретних осіб, поведінка яких вступає в конфлікт із правовими нормами; В) діяльність держави, суспільства та їхніх інститутів яка спрямована на розв’язання у галузі економіки, соціального життя, в моральній сфері; Г) діяльність держави, суспільства та їхніх інститутів яка спрямована на розв’язання у галузі економіки, соціального життя, в матеріальній сфері.
А) вирішувати справи пов’язані з рецидивними злочинами законно; Б) виховувати громадян своєю діяльністю у дусі точного й неухильного виконання законів; В) дбайливо ставитися д злочинців; Г) проводити із злочинцями бесіди для профілактики злочинів.
А)виявлення процесів злочинного діяння; Б)виявлення чинники злочинності; В) виявлення детермінантів злочинності; Г) виявлення чинників, які детермінують злочинність.
А) період прогнозування від двох до п’яти років; Б) період від одного до двох років; В) період понад п’ять років; Г) незначні часові проміжки часу(доба, тиждень, місяць).
А)особа злочинця; Б)потерпілий від злочину; В)правоохоронні органи, суди, науково-дослідні інститути, творчі колективи та конкретні наукові працівники, працівники навчальних закладів; Г)правоохоронні органи.
А) загальнодержавному; Б) спеціальному; В) індивідуальному; Г) стратегічному.
А) збір первинної кримінологічної інформації; Б)підготовчий; В)упорядкування і обробка зібраної інформації; Г)аналіз обробленої інформації, підготовка звіту,формулювання висновків, розробка рекомендацій.
А) економічні злочини; Б) зґвалтування; В) грабежі; Г) шахрайство.
А) нагляду та контролю; Б) контролю за органами дізнання; В) нагляду за органами досудового слідства; Г)нагляд за дотриманням законів органами дізнання та досудового слідства.
А)фактори злочинності неповнолітнього; Б) причино злочинності неповнолітнього; В) умови злочинності неповнолітнього; Г) жодної правильної відповіді.
А) в родині; Б) в школі; В) в установі культури; Г) в інститутах соціального виховання.
А) у здійсненні профілактичної діяльності за відповідною програмою, а не спонтанно; Б) у тому, що профілактика як особливий вид діяльності, пов'язаний із завданням конкретним особам позбавлень та право обмежень і спрямована на запобігання злочинам з боку конкретних осіб; В) у тому, що при плануванні профілактичної діяльності необхідно брати до уваги майбутні витрати на заплановані заходи, оскільки вони можуть залишитися невиконаними через надмірну вартість ; Г) у проведенні превентивних заходів, які не дали можливості скоїти злочин.
А) цілей профілактики злочинів; Б) об’єкта злочинної дії; В) завдання профілактики злочинів; Г) предмета профілактики злочинів
А) Наказ МВС; Б) ЗУ»Про міліцію»; В) Указ Президента України; Г) інструкції підрозділів.
Тестові завдання (Загальна частина) для проведення рубіжного контролю щодо визначення рівня знань з курсу “Кримінологія”
Пояснення: тестові завдання підготовлені таким чином, що два з чотирьох варіантів відповідей взагалі невірні, третє частково стосується питання, але не є повним, і лише один варіант в кожному питанні вважається абсолютно вірним. Тому необхідно зазначати найбільш повний варіант відповіді.
1. Вкажіть яке визначення кримінології є найбільш вірним? а) юридична наука яка вивчає механізм злочинів; б) прикладна наука яка вивчає злочинність та її основні характеристики; в) соціолого-правова наука, що вивчає злочинність, особу злочинця, жертву злочину, причини та умови, а також заходи попередження злочинів; г) галузь кримінального права;
2. Які із зазначених категорій кримінології входять до основних елементів її предмету? а) методика та методологія; б) заходи попередження злочинів; в) планування та прогнозування боротьби зі злочинністю; г) кількісні та якісні показники злочинності.
3. За рівнем узагальнення науково-практичної інформації систему кримінології складають: а) розгляд основних положень науки кримінології; б) викладення загальнотеоретичних питань; в) розгляд, упорядкування та розподіл всіх проблем що вивчаються кримінологією; г) загальна та особлива частини.
4. Назвіть безпосередню ознаку злочинності. а) соціальний характер; б) протиправність; в) винність; г) карність.
5. Що таке латентна злочинність? а) зареєстровані, але не розкриті злочини; б) злочини, за якими кримінальні справи призупинені; в) частина рецидивної злочинності; г) злочини, які за різних причин не знайшли відображення в офіційній звітності.
6. Які із зазначених відносяться до якісних показників злочинності? а) стан; б) динаміка; в) рівень; г) характер.
7. Що являє собою динаміка злочинності? а) зміна стану злочинності; б) кількісно-якісний показник злочинності; в) якісний показник злочинності; г) зміна структури злочинності. 8. Що таке структура злочинності? а) кількісний показник злочинності; б) вид злочинності; в) внутрішня побудова злочинності; г) наявність тяжких злочинів у загальній структурі злочинності.
9.Що таке географія злочинності? а) регіональні особливості злочинності; б) кількісний показник злочинності; в) розповсюдженість злочинності на певній території; г) ознака злочинності.
10. Що таке стан злочинності? а) загальна кількість злочинів, вчинених на певній території; б) загальна кількість осіб, що вчинили злочини на певній території; в) загальна кількість злочинів та осіб, що їх вчинили на певній території за певний проміжок часу; г) співвідношення злочинів, скоєних на певній території до осіб, що на ній проживають.
11. Що являє собою загальний коефіцієнт злочинності? а) наявність тяжких злочинів у загальній структурі злочинності; б) загальна кількість осіб, що вчинили злочини на певній території; в) загальна кількість злочинів вчинених на певній території за певний проміжок часу; г) співвідношення загальної кількості злочинів або осіб, що їх вчинили на 1, 10, 100 тис. осіб до кількості населення, що мешкає в певному регіоні.
12. Що таке причини злочинності? а) фактори, які призводять вчинення злочинів; б) обставини, що полегшують вчинення злочинів; в) сукупність факторів, без яких неможливий злочинний результат; г) обставини, що сприяють вчиненню злочину.
13. Назвіть причини злочинів за природою виникнення. а) об’єктивні; б) загальні; в) соціальні; г) внутрішні.
14. Назвіть причини злочинів за рівнем функціонування. а) зовнішні; б) внутрішні; в) спеціальні; г) суб’єктивні.
15. Дайте кримінологічне визначення особи злочинця. а) особа, по відношенню до якої порушена кримінальна справа; б) система соціальних, психологічних та інших властивостей, які складають суспільну небезпеку особи винної у вчинені злочину; в) особа яка вчинила суспільно небезпечне діяння, стосовно якої вирок суду вступив в законну силу; г) сукупність соціально-демографічних та соціально-рольових ознак особи.
16. За якими ознаками вивчається особа злочинця? а) стать, вік, сімейний стан; б) ставлення до моральних норм та загальноприйнятих правил поведінки; в) соціально-демографічна, соціально-психологічна, кримінально-правова, соціально-рольова характеристики; г) психічне ставлення особи до вчинення злочину.
17. Що таке віктимологія у вузькому розумінні? а) самостійна галузь права; б) галузь кримінології, яка вивчає потенційного потерпілого від злочинних діянь; в) вчення про жертву злочину; г) самостійна наука, яка вивчає жертву злочину.
18. Що таке віктимність? а) ситуація, що сприяє вчиненню злочинів; б) процес перетворення людини в жертву злочину; в) сукупність причин і умов, за наявності яких особа може стати жертвою злочинного діяння; г) підвищена здатність особи в силу певних властивостей, якостей, обставин або стану стати жертвою злочину.
19. Що таке віктимізація? а) вчення про жертву злочину; б) підгалузь віктимології; в) тимчасовий безпорадний стан особи; г) процес перетворення особи в жертву та результат цього процесу.
20. Що таке кримінологічне дослідження? а) наука яка вивчає динаміку злочинності; б) система знань про злочинність, особу злочинця, причини та умови злочинності; в) галузь кримінології; г) процес, спрямований на отримання нових знань та інформації про об’єкт, що підлягає вивченню. 21. Кримінально-правова статистика: а) наука яка вивчає кількісні показники злочинності; б) галузь кримінології ; в) підгалузь правової статистики; г) вид судової статистики.
22. Дайте визначення кримінологічного планування. а) різновид управлінського рішення; б) процес формування низки планів у системі певної галузі; в) окремий етап статистичного дослідження; г) розрахований на визначений термін процес розробки системи заходів щодо попередження злочинності на основі цілей, завдань та шляхів і засобів їх вирішення.
23. Що таке кримінологічне прогнозування? а) одна із функцій кримінології; б) складання проекції злочинності на майбутнє; в) система узагальнених знань про майбутній стан злочинності; г) процес наукового пізнання майбутнього рівня, структури та динаміки злочинності, тенденцій та закономірностей її змін та розвитку. 24. Назвіть метод прогнозування. а) вторинних групувань; б) екстраполяції; в) спостереження; г) вивчення кримінальних справ.
25. Профілактика злочинності це – а) галузь кримінології; б) процес, спрямований на попередження злочинів та усунення причин їх існування; в) система знань про запобігання злочинам; г) система заходів, спрямованих на попередження злочинності, нейтралізацію осіб, від яких можна очікувати вчинення злочинів та усунення причин та умов злочинності.
26. Дайте визначення фоновим явищам. а) негативні соціальні явища, які впливають на злочинність, її кількісні та якісні показники; б) умови, що сприяють вчиненню злочину; в) антигромадська психологія особи; г) злочини, адміністративні та дисциплінарні проступки.
27. Що відноситься до фонових явищ? а) всі злочини; б) адміністративні правопорушення; в) дисциплінарні проступки; г) пияцтво, наркоманія, азартні ігри, проституція, паразитичний спосіб життя, СНІД.
28. Дайте нормативне визначення організованої злочинності. а) сукупність злочинів, що вчиняються у зв’язку зі створенням та діяльністю організованих злочинних угрупувань; б) об’єднання двох і більше осіб для досягнення певної злочинної мети; в) організована група з певним розподілом ролей; г) заняття чітко визначеним видом злочинної діяльності.
29. Що таке кримінологічний рецидив? а) вчинення злочину у місцях позбавлення волі; б) вчинення злочину в момент непогашеної або не знятої судимості; в) вчинення злочинів більш ніж два рази; г) повторне вчинення злочину, незалежно від знятої або погашеної судимості за попередній злочин чи притягнення до кримінальної відповідальності.
30. Що таке пенітенціарний рецидив? а) вчинення злочину повторно; б) вчинення злочину повторно після застосування заходів громадського впливу за перший злочин; в) вчинення злочину під час відбуття покарання у виправно-трудових установах; г) вчинення злочину після погашеної або знятої судимості за перший злочин.
31. Що таке парасуїцид? а) вчення про самогубство; б) невдала спроба самогубства; в) доведення жертви до самогубства; г) одночасна спроба самогубства кількома особами.
32. Латентна жертва злочину це - а) особа, яка декілька разів була об’єктом злочину; б) особа, яка порушувала загальновстановлені правила поведінки і в наслідок цього стала об’єктом злочину; в) особа, яка потерпіла від злочину, але за певних причин цей факт залишився невідомим або прихованим від офіційного обліку злочинів; г) особа, яка повідомила про вчинений відносно неї злочин.
33. Що таке детермінанти злочинності? а) сукупність причин та умов злочинності; б) сукупність явищ, що не породжують злочинність, але сприяють її виникненню та існуванню; в) сукупність загальних, спеціальних та безпосередніх причин, що породжують злочинність; г) сукупність факторів, що породжують злочинність як свій безпосередній наслідок.
34. Суб’єктами профілактики злочинності є: а) громадяни, державні органи, фізичні та юридичні особи які здійснюють профілактичну діяльність згідно своїх службових обов’язків; б) юридичні та фізичні особи діяльність яких спрямована на розробку та вжиття заходів щодо зменшення злочинності; в) державні органи, юридичні особи та фізичні особи, які прямо чи опосередковано беруть участь у протидії злочинності; г) правоохоронні органи які вживають заходів щодо протидії злочинності.
35.Що таке ювенальна кримінологія? а) галузь кримінології, що вивчає та прогнозує поведінку неповнолітніх правопорушників; б) система загально-соціальних та спеціально-кримінологічних заходів спрямованих на попередження злочинів серед неповнолітніх; в) прикладна наука яка вивчає злочинність неповнолітніх та основні її характеристики; г) напрямок кримінології, предметом якої є злочинність неповнолітніх, її специфічні фактори, особливості цих злочинів, а також заходів її попередження.
Тестові завдання для проведення рубіжного контролю щодо визначення рівня знань з курсу “Кримінологія (Особлива частина)”
Пояснення: тестові завдання підготовлені таким чином, що два з чотирьох варіантів відповідей взагалі невірні, третє частково стосується питання, але не є повним, і лише один варіант в кожному питанні вважається абсолютно вірним. Тому необхідно зазначати найбільш повний варіант відповіді.
1. Зазначте вірне визначення “профілактики злочинів”, це -: а) сукупність положень, що розглядаються Особливою частиною кримінології; б) окрема тема, що розглядається Загальною частиною кримінології; в) сукупність заходів, спрямованих на причини та умови злочинності, зниження її рівня, вплив на осіб, що схильні до вчинення злочинів; г) наука що вивчає окремі види злочинів та їх запобігання.
2. Видом профілактики злочинів є: а) кримінально-правова; б) цивільно-правова; в) загальносоціальна; г) дисциплінарна.
3. До загального виду суб’єктів профілактики злочинів відносяться: а) органи внутрішніх справ; б) Верховна Рада України; в) прокуратура; г) заклади охорони здоров’я.
4. Об’єктом профілактики злочинів є: а) правоохоронні органи; б) громадські організації; в) органи державного управління; г) окремі види злочинності.
5. До правового забезпечення профілактики злочинів належать: а) дисциплінарні статути; б) спеціальна методична література; в) нормативні акти органів законодавчої та виконавчої влади; г) вироки та постанови судів загальної юрисдикції по вирішенню конкретних кримінальних справ.
6. Формою проведення профілактики злочинів є: а) виявлення чинників злочинності; б) здійснення патрулювання в громадських місцях; в) визначення місць і відрізків часу, коли люди найбільш часто стають жертвами злочинних посягань; г) реєстрація злочинів.
7. Методами профілактики злочинів є: а) заохочення та стимулювання; б) координації та субординації; в) переконання та примусу; г) законності та доцільності.
8. До вимог профілактики відноситься: а) гласність; б) безперервність; в) законність; г) демократизм.
9. Загальносоціальна профілактика має на меті: а) усунення детермінант злочинності; б) вплив на осіб, схильних до вчинення злочинів; в) підвищення рівня забезпечення населення, вирішення інших соціальних питань; г) зниження рівня наркоманії.
10. Що таке фонові явища? а) сукупність адміністративних та дисциплінарних проступків; б) негативні соціальні явища, що впливають на кількісні та якісні показники злочинності; в) найбільш розповсюджені за статистикою злочини, що впливають на тенденцію злочинності; г) сукупність факторів, що обумовлюють злочинність.
11. Що відноситься до фонових явищ? а) всі без винятку злочину; б) адміністративні правопорушення; в) пияцтво, наркоманія, проституція, азартні ігри, безробіття; г) сукупність причин та умов, що обумовлюють та сприяють вчиненню злочинів.
12. Що таке причини злочинності? а) фактори, які призводять до вчинення злочинів; б) обставини, що полегшують вчинення злочинів; в) сукупність факторів, без яких неможливий злочинний результат; г) обставини, що сприяють вчиненню злочину.
13. Що відноситься до ознак організованої злочинності? а) масовість та мінливість; б) вчинення злочинів як єдиний засіб існування; в) зростання злочинного елементу з правоохоронними і державними структурами; г) систематичне здійснення терористичних актів.
14. Що відноситься до форм організованості? а) злочинна організація (мафія); б) транснаціональний характер; в) чітка ієрархічність і розподіл “ролей”; г) сувора конспірація злочинної діяльності і надання їй зовнішньої законності дій.
15. Назвіть ознаку професійної злочинності: а) заняття злочинною діяльністю є єдиним джерелом існування; б) вчинення злочинів організованою злочинною групою; в) вчинення злочинів злочинцями рецидивістами; г) злочини, що вчиняються із застосуванням протиправних засобів, способів та прийомів. 16. Групова злочинність – це: а) об’єднання групи осіб для досягнення злочинної мети; б) стійке злочинне угрупування з явними ознаками організованості; в) сукупність злочинів, по кожному епізоду яких приймало участь дві і більше особи; г) група осіб, що об’єдналася для заняття злочинною діяльністю на тривалий термін.
17. Дайте визначення кримінологічному рецидиву. а) вчинення послідовно особою двох і більше злочинів; б) вчинення злочину після непогашеної судимості; в) повторне вчинення злочину незалежно від погашеної судимості та притягнення особи до відповідальності; г) вчинення декількох злочинів різних за об’єктами.
18. Визначте вид рецидиву: а) класичний; б) латентний; в) загальний; г) звичайний.
19. Що являє собою пенітенціарний рецидив? а) вчинення злочину після відбуття покарання; б) вчинення злочину після умовно-дострокового звільнення особи з місць позбавлення волі; в) вчинення злочину в період ре соціалізації особи до погашення або зняття судимості; г) вчинення злочину в момент відбуття покарання.
20. Назвіть рису насильницької злочинності: а) вчинення злочину проти волі потерпілого; б) застосування вогнепальної або холодної зброї; в) побиття потерпілого; г) високий ступінь латентності.
21. Які злочини входять до кола насильницьких? а) проти власності; б) проти життя і здоров’я особи; в) проти правосуддя; г) проти громадського порядку.
22. Злочинність неповнолітніх –це: а) частина загальної злочинності, в якій суб’єктами злочинів є категорія осіб віком до 16 років; б) злочини, вчинені на певній території за відповідний проміжок часу особами віком від 16 до 18 років; в) сукупність суспільно-небезпечних кримінально-карних діянь, вчинених категорією осіб від 14 до 18 років; г) злочини, вчинені особами підліткового віку.
23. Що таке транснаціональна злочинність? а) складова частина організованої злочинності; б) окремий вид злочинності, що має міжнародний характер; в) об’єднання професійних злочинців; г) один з видів групової злочинності. 24. Визначте родовий об’єкт злочинів проти довкілля: а) тваринний світ; б) рослинний світ; в) фауна і флора; г) навколишнє природне середовище.
25. Дайте найбільш точне визначення економічної злочинності: а) сукупність злочинів, об’єктом яких є економічні відносини, що охороняються державою; б) сукупність злочинів, що посягають на державне та колективне майно; в) самостійний вид злочинності, об’єктом якої є господарська діяльність, економічні процеси та відносини; г) сукупність злочинних діянь, що здійснюються в галузі підробки банківських документів, привласнення грошей, шахрайства та валютних операцій.
26. Необережна злочинність - це: а) злочини, що вчиняються з необережності на побутовому ґрунті; б) сукупність необережних злочинів, вчинених на певній території за відповідний проміжок часу; в) частка загальної злочинності, об’єктом якої є сфера виконання посадових управлінських функцій; г) більша частина автотранспортних злочинів.
27. Що відноситься до ознак загальнокримінальної корисливої злочинності? а) протиправний спосіб досягнення мети; б) надприбутковість злочинної діяльності; в) протиправне вилучення чи звернення чужого майна на користь винної особи; г) професіоналізм та високий рівень організованості злочинних груп.
28. Дайте визначення пенітенціарної злочинності: а) порушення особами, що перебувають у місцях позбавлення волі встановлених правил їх утримання та вчинення інших злочинів; б) сукупність злочинів, вчинених в колоніях-поселеннях за певний проміжок часу; в) всі злочини, по яких судами винесено обвинувальні вироки; г) вчинення нових злочинів відразу після відбуття покарання.
29. До білокомірцевої злочинності відносяться: а) замовні вбивства; б) економічні та комп’ютерні злочини; в) торгівля зброєю; г) контрабанда та проституція.
30. Що являє собою злочинність нелегальних мігрантів? а) сукупність злочинів, вчинених особами, що проживають на певній території менше ніж два роки; б) злочини, що вчиняються особами, які не мають визначеного місця проживання та реєстрації; в) порушення особами без громадянства та іноземними громадянами правил перебування на території України; г) сукупність злочинів, що вчиняються особами, які нелегально перебувають на території України.
31. Суб’єктами профілактики злочинності є: а) громадяни, державні органи, фізичні та юридичні особи які здійснюють профілактичну діяльність згідно своїх службових обов’язків; б) юридичні та фізичні особи діяльність яких спрямована на розробку та вжиття заходів щодо зменшення злочинності; в) державні органи, юридичні особи та фізичні особи, які прямо чи опосередковано беруть участь у протидії злочинності; г) правоохоронні органи які вживають заходів щодо протидії злочинності.
32. Який метод застосовується в кримінологічному прогнозуванні? а) контент аналізу; б) спостереження; в) експертних оцінок; г) вторинних групувань.
33. Дайте визначення кримінологічного планування. а) різновид управлінського рішення; б) процес формування низки планів у системі певної галузі; в) окремий етап статистичного дослідження; г) розрахований на визначений термін процес розробки системи заходів щодо попередження злочинності на основі цілей, завдань та шляхів і засобів їх вирішення.
34. Суб’єктами комплексного планування є: а) громадські суспільні об’єднання; б) органи охорони здоров’я; в) органи влади і управління; г) державні та інші установи.
35. Серед основних попереджувальних засобів економічної злочинності можна виділити: а) заборона зарахування на матеріально-відповідальні посади осіб, судимих за корисливі злочини; б) недопущення порушень порядку і терміну проведення ревізій та інвентаризацій; в) соціально-економічні та організаційно-правові заходи; г) економічні, організаційні, правові та виховні заходи, технічні засоби.
ПІДСУМКОВІ ТЕСТИ Обведіть варіант правильної відповіді:
1. КРИМІНОЛОГІЯ ЯК ГАЛУЗЬ НАУКОВИХ ЗНАНЬ ВИНИКЛА:
2. ПРЕДСТАВНИКАМИ КЛАСИЧНОГО ПЕРІОДУ РОЗВИТКУ НАУКИ «КРИМІНОЛОГІЇ» Є:
3. ДО ОБ`ЄКТА КРИМІНОЛОГІЇ ВІДНОСЯТЬ:
4. ЗЛОЧИННІСТЬ МІСТИТЬ У СОБІ:
5. КІЛЬКІСНІ ПОКАЗНИКИ ЗЛОЧИННОСТІ ВКЛЮЧАЮТЬ В СЕБЕ:
6. ПРИРОДНА ЛАТЕНТНІСТЬ – ЦЕ:
7. МЕТОДАМИ КРИМІНОЛОГІЇ НЕ Є:
8. «ОСОБА ЗЛОЧИННОСТІ» ЦЕ:
9. ЧИ ОБОВ’ЯЗКОВО СИН ЗЛОЧИНЦЯ СТАНЕ ЗЛОЧИНЦЕМ:
10. ПІД «ФОНОВИМИ» ЯВИЩАМИ В КРИМІНОЛОГІЇ РОЗУМІЮТЬ:
11. ПРОГНОЗУВАННЯ ЗЛОЧИННОСТІ ПОЛЯГАЄ У:
12. МЕТОДОМ КРИМІНАЛІСТИКИ, ЯКИЙ МІСТИТЬ У СОБІ ТЕОРІЮ ПІЗНАННЯ Є:
13. ОРГАНІЗОВАНА ЗЛОЧИННІСТЬ – ЦЕ:
14. ЗА КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВОЮ КЛАСИФІКАЦІЄЮ ЕКОНОМІЧНА ЗЛОЧИННІСТЬ ПОДІЛЯЄТЬСЯ ПА ТАКІ ГРУПИ:
15. МІЖНАРОДНОЮ ОРГАНІЗАЦІЄЮ, ЯКА В ОДНІЙ З РЕЗОЛЮЦІЙ ВИЗНАЧИЛА ЕКОНОМІЧНІ ЗЛОЧИНИ ЯК ОСОБЛИВО НЕБЕЗПЕЧНІ, Є:
16. ЗНАЧНУ ЧАСТИНУ НАСИЛЬНИЦЬКИХ ЗЛОЧИНІВ СТАНОВЛЯТЬ:
17. ОСНОВОЮ ОБ'ЄДНАННЯ НАСИЛЬНИЦЬКИХ ЗЛОЧИНІВ КРИМІНОЛОГІЧНО ЗНАЧУЩУ ГРУПУ Є ТАКІ КРИТЕРІЇ:
18. У СФЕРАХ ДОЗВІЛЛЯ ТА ПОБУТУ ПОШИРЕНІ НАСИЛЬНИЦЬКІ ЗЛОЧИНИ З:
19. БІЛЬШІСТЬ ОСІБ, ЯКІ ВЧИНЯЮТЬ НАСИЛЬНИЦЬКІ ЗЛОЧИНИ Й ХУЛІГАНСЬКІ ДІЙ:
20. ОСНОВНИЙ КОНТИНГЕНТ НАСИЛЬНИЦЬКИХ ЗЛОЧИНІВ ТА ХУЛІГАНІВ СТАНОВИТЬ ОСОБИ:
21. КОРИСЛИВІ ЗЛОЧИНИ ЦЕ:
22. ГРАБЕЖІ ТА РОЗБІЙ ЦЕ:
23. ЗАЗВИЧАЙ НЕ МОЖЕ ВІДНОСИТИСЬ ДО ОСНОВНИХ ПРИЧИН КОРИСЛИВОЇ ЗЛОЧИННОСТІ:
24. ЗЛОЧИН ВИЗНАЧАЄТЬСЯ ВЧИНЕНИЙ ЗЛОЧИННОЮ ОРГАНІЗАЦІЄЮ ЯКЩО В НІЙ:
25. ВІДПОВІДНО ДО МАСШТАБІВ ДІЯЛЬНОСТІ ОРГАНІЗОВАНОЇ ЗЛОЧИННОСТІ НЕ ВІДНОСИТЬСЯ:
26. НАУКОВЕ ДОСЛІДЖЕННЯ В КРИМІНОЛОГІЇ ЦЕ:
27. ПІДГОТОВКА КРИМІНОЛОГІЧНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ НЕ ОХОПЛЮЄ:
28. ПРОГНОСТИЧНА ФУНКЦІЯ НАУКОВОГО ДОСЛІДЖЕННЯ В КРИМІНОЛОГІЇ ПОЛЯГАЄ У:
29. ДО НАЙБІЛЬШ ЗАГАЛЬНИХ ОБ’ЄКТІВ КРИМІНОЛОГІЧНИХ ОБ’ЄКТІВ НЕ ВІДНОСИТЬСЯ:
30. ДО КРИМІНОЛОГІЧНОЇ ІНФОРМАЦІЇ НЕ ВІДНОСИТЬСЯ:
31. КРИМІНОЛОГІЯ Є:
32. ПЕРША КНИГА «КРИМІНОЛОГІЯ» НАЛЕЖИТЬ:
33. КРИМІНОЛОГІЯ ЯК НАУКА ВИНИКЛА :
34. ДОСЛІДЖЕННЯ ЗАКОНОМІРНОСТЕЙ, ЗАКОНІВ, ПРИНЦИПІВ, ВЛАСТИВОСТЕЙ, ПРОЯВІВ РОЗВИТКУ СУСПІЛЬНИХ ВІДНОСИН У КРИМІНОЛОГІЇ – ЦЕ:
35. ВІКТИМОЛОГІЯ ВИВЧАЄ:
36. СУКУПНІСТЬ НАУКОВИХ МЕТОДІВ, ЗАСТОСУВАННЯ ДЛЯ ЗБОРУ, ОПРАЦЮВАННЯ, АНАЛІЗУ, ЧИ ІНТЕРПРЕТАЦІЇ КРИМІНОЛОГІЧНО-ЗНАЧИМОЇ ІНФОРМАЦІЇ – ЦЕ:
37. ВИВЧЕННЯ КРИМІНОЛОГІЇ ВАЖЛИВЕ ДЛЯ:
38. КРИМІНОЛОГІЯ НА ДУМКУ АВАНЕСОВА ТА КАРПЕЦЬ – ЦЕ:
39. ПРОТИ СВАВІЛЛЯ У ПРАВОСУДДІ ВИСТУПАВ:
40. ВІКТИМІЗАЦІЯ – ЦЕ: A.. процес перетворення людини у жертву злочину; B. сукупність причин та умов, за наявності яких особа може стати жертвою злочинного діяння; C. обстановка, що сприяє вчиненню злочину; D. здатність особи частіше за інших ставати жертвою злочину.
41. АНТРОПОЛОГІЧНИЙ НАПРЯМОК У КРИМІНОЛОГІЇ ПОЛЯГАЄ У:
42. СТРУКТУРА ЗОЧИННОСТІ – ЦЕ:
43. ЗА МАСШТАБОМ ДІЯЛЬНОСТІ ОРГАНІЗОВАНІ ЗЛОЧИННІ СТРУКТУРИ ПОДІЛЯЮТЬСЯ НА:
44.ЗАПОБІГАННЯ ОРГАНІЗОВАНІЙ ЗЛОЧИННОСТІ ПЕРЕДБАЧАЄ:
45. ПОНЯТТЯ «ОРГАНІЗОВАНА ЗЛОЧИННІСТЬ» ЯК СУКУПНІСТЬ ЗЛОЧИНІВ, ЯКІ ВЧИНЯЮТЬСЯ У ЗВ’ЯЗКУ ЗІ СТВОРЕННЯМ ДІЯЛЬНІСТЮ ОРГАНІЗОВАНИХ ЗЛОЧИННИХ ГРУП ВИЗНАЧАЄ:
46. КРИМІНОЛОГІЧНИЙ РЕЦИДИВ ЦЕ:
47. ПІД ПОНЯТТЯМ НАРКОТИЧНИХ ЗАСОБІВ РОЗУМІЄТЬСЯ:
48. НАЙВАЖЛИВІШИМИ КОМПОНЕНТАМИ ПРОФІЛАКТИКИ НАРКОТИЗМУ ВВАЖАЮТЬ:
49.КОРИСЛИВА МЕТА – ЦЕ:
50. ПРИ ПРОВЕДЕННІ КРИМІНОЛОГІЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ ВИДІЛЯЄТЬСЯ:
51. ДО ПРИЧИН КОРИСЛИВОЇ ЗЛОЧИННОСТІ ЗАЗВИЧАЙ МОЖНА ВІДНОСИТИ:
52. ДЕТЕРМІНАНТОЮ ЗЛОЧИННОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ Є:
53. ЗЛОЧИН ВИЗНАЧАЄТЬСЯ ВЧИНЕНИЙ ЗЛОЧИННОЮ ОРГАНІЗАЦІЄЮ ЯКЩО В НІЙ:
54. ПІД ПОНЯТТЯМ КОРУПЦІЯ РОЗУМІЄТЬСЯ:
55. ЗА КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВОЮ КЛАСИФІКАЦІЄЮ ЕКОНОМІЧНА ЗЛОЧИННІСТЬ ПОДІЛЯЄТЬСЯ НА ТАКІ ГРУПИ:
56. . ПЕНІТЕНЦІАРНИЙ РЕЦИДИВ – ЦЕ: A. вчинення злочину повторно; B. вчинення злочину повторно після застосування заходів громадського впливу за перший злочин; C. вчинення злочину під час відбуття покарання у виправно-трудових установах; D. вчинення злочину після погашеної або знятої судимості за перший злочин.
57. ОПИСОВА ФУНКЦІЯ НАУКОВОГО ДОСЛІДЖЕННЯ В КРИМІНОЛОГІЇ ПОЛЯГАЄ:
58. РЕГУЛЯТИВНА ФУНКЦІЯ НАУКОВОГО ДОСЛІДЖЕННЯ В КРИМІНОЛОГІЇ ПОЛЯГАЄ:
59. ЗА СИСТЕМОЮ ВИБОРУ ОДИНИЦЬ СУКУПНОСТІ РОЗРІЗНЯЮТЬ ДОСЛІДЖЕННЯ:
60. СТАТИСТИЧНА ІНФОРМАЦІЯ – ЦЕ :
61. НАУКОВЕ ДОСЛІДЖЕННЯ В КРИМІНОЛОГІЇ – ЦЕ: A. процес отримання нових знань про злочинність, причини та умови, що її зумовлюють; особу злочинця для розробки та реалізації заходів спрямованих на підвищення ефективності роботи з метою запобігання злочинним проявом; B. найбільш загальна категорія, що характеризує залежність одних явищ, процесів і станів від інших, свідчить про зв'язок між речами та явищами; C. сукупність якісних і кількісних характеристик явища, що вивчається в їх єдності й розвитку; D. процес отримання, обробки і аналізу інформації з метою визначення майбутнього стану злочинності чи ймовірності вчинення конкретного злочину.
62. ПІДГОТОВКА КРИМІНОЛОГІЧНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ НЕ ОХОПЛЮЄ:
63. ПРОГНОСТИЧНА ФУНКЦІЯ НАУКОВОГО ДОСЛІДЖЕННЯ В КРИМІНОЛОГІЇ ПОЛЯГАЄ:
64. ДО НАЙБІЛЬШ ЗАГАЛЬНИХ ОБ’ЄКТІВ КРИМІНОЛОГІЧНИХ ОБ’ЄКТІВ НЕ ВІДНОСИТЬСЯ:
65. ДО КРИМІНОЛОГІЧНОЇ ІНФОРМАЦІЇ НЕ ВІДНОСИТЬСЯ:
66. КРИМІНОЛОГІЯ ЯК ГАЛУЗЬ НАУКОВИХ ЗНАНЬ ВИНИКЛА:
67. ПРЕДСТАВНИКАМИ КЛАСИЧНОГО ПЕРІОДУ РОЗВИТКУ НАУКИ «КРИМІНОЛОГІЇ» Є:
68. ДО ОБ`ЄКТА КРИМІНОЛОГІЇ ВІДНОСЯТЬ:
69. ЗЛОЧИННІСТЬ МІСТИТЬ У СОБІ:
70. КІЛЬКІСНІ ПОКАЗНИКИ ЗЛОЧИННОСТІ ВКЛЮЧАЮТЬ В СЕБЕ:
71. ПРИРОДНА ЛАТЕНТНІСТЬ – ЦЕ:
72. МЕТОДАМИ КРИМІНОЛОГІЇ НЕ Є:
73. «ОСОБА ЗЛОЧИННОСТІ» - ЦЕ:
74. ЧИ ОБОВ’ЯЗКОВО СИН ЗЛОЧИНЦЯ СТАНЕ ЗЛОЧИНЦЕМ:
75. ПІД «ФОНОВИМИ» ЯВИЩАМИ В КРИМІНОЛОГІЇ РОЗУМІЮТЬ:
76. ПРОГНОЗУВАННЯ ЗЛОЧИННОСТІ ПОЛЯГАЄ В:
77.ТЕОРІЮ ПІЗНАННЯ МІСТИТЬ В СОБІ ТАКИЙ МЕТОД КРИМІНОЛОГІЇ:
78. ОРГАНІЗОВАНА ЗЛОЧИННІСТЬ-ЦЕ:
79. ЗА КРИМІНАЛЬНО-ПРАИОВОЮ КЛАСИФІКАЦІЄЮ ЕКОНОМІЧНА ЗЛОЧИННІСТЬ ПОДІЛЯЄТЬСЯ ПА ТАКІ ГРУПИ:
80. В ОДНІЙ З РЕЗОЛЮЦІЙ ЕКОНОМІЧНІ ЗЛОЧИНИ ЯК ОСОБЛИВО НЕБЕЗПЕЧНІ ВИЗНАЧИЛА ТАКА МІЖНАРОДНА ОРГАНІЗАЦІЯ:
81. ЗНАЧНУ ЧАСТИНУ НАСИЛЬНИЦЬКИХ ЗЛОЧИНІВ СТАНОВЛЯТЬ:
82. ОСНОВОЮ ОБ'ЄДНАННЯ НАСИЛЬНИЦЬКИХ ЗЛОЧИНІВ КРИМІНОЛОГІЧНО ЗНАЧУЩУ ГРУПУ Є ТАКІ КРИТЕРІЇ:
83. У СФЕРАХ ДОЗВІЛЛЯ ТА ПОБУТУ ПОШИРЕНІ НАСИЛЬНИЦЬКІ ЗЛОЧИНИ З:
84. ПИРОДНА ЛАТЕНТНІСТЬ – ЦЕ: А. сукупність випадків, коли правоохоронним органам не були відомі факти вчинення злочину; B. сукупність випадків, коли правоохоронним органам були відомі факти вчинення злочину; C. сукупність випадків, коли правоохоронні органи не зафіксували факт вчинення злочину; D. сукупність випадків, коли правоохоронні органи зафіксували факт вчинення злочину.
85. ОСНОВНИЙ КОНТИНГЕНТ НАСИЛЬНИЦЬКИХ ЗЛОЧИНІВ ТА ХУЛІГАНІВ СТАНОВИТЬ ОСОБИ:
86. КОРИСЛИВІ ЗЛОЧИНИ ЦЕ:
87. ГРАБЕЖІ ТА РОЗБІЙ ЦЕ:
88. ЗАЗВИЧАЙ, ДО ОСНОВНИХ ПРИЧИН КОРИСЛИВОЇ ЗЛОЧИННОСТІ НЕ МОЖЕ ВІДНОСИТЬСЯ:
89. ЗЛОЧИН ВИЗНАЧАЄТЬСЯ ВЧИНЕНИЙ ЗЛОЧИННОЮ ОРГАНІЗАЦІЄЮ ЯКЩО В НІЙ:
90. ВІДПОВІДНО ДО МАСШТАБІВ ДІЯЛЬНОСТІ ТРАНСНАЦІОНАЛЬНОЇ ОРГАНІЗОВАНОЇ ЗЛОЧИННОСТІ ВІДНОСЯТЬСЯ:
91. ДО ПРИЧИН КОРИСЛИВОЇ ЗЛОЧИННОСТІ ЗАЗВИЧАЙ МОЖНА ВІДНОСИТИ:
92. ЩО Є ДЕТЕРМІНАНТОЮ ЗЛОЧИННОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ:
93. ЗЛОЧИН ВИЗНАЧАЄТЬСЯ ВЧИНЕНИМ ЗЛОЧИННОЮ ОРГАНІЗАЦІЄЮ ЯКЩО В НІЙ:
94. ПІД ПОНЯТТЯМ КОРУПЦІЯ РОЗУМІЄТЬСЯ:
95. ЗА КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВОЮ КЛАСИФІКАЦІЄЮ ЕКОНОМІЧНА ЗЛОЧИННІСТЬ ПОДІЛЯЄТЬСЯ НА ТАКІ ГРУПИ:
96. СОЦІАЛЬНО-ДЕМОГРАФІЧНІ ОЗНАКИ ОСОБИ ЗЛОЧИНЦЯ ВКЛЮЧАЮТЬ В СЕБЕ: А. стать, вік, освіту, громадянство; B. склад вчиненого злочину; C. емоційні і вольові якості; D. світогляд, погляди, переконання.
97. ОПИСОВА ФУНКЦІЯ НАУКОВОГО ДОСЛІДЖЕННЯ В КРИМІНОЛОГІЇ ПОЛЯГАЄ:
98. РЕГУЛЯТИВНА ФУНКЦІЯ НАУКОВОГО ДОСЛІДЖЕННЯ В КРИМІНОЛОГІЇ ПОЛЯГАЄ:
99. ЗА СИСТЕМОЮ ВИБОРУ ОДИНИЦЬ СУКУПНОСТІ РОЗРІЗНЯЮТЬ ДОСЛІДЖЕННЯ:
100. СТАТИСТИЧНА ІНФОРМАЦІЯ – ЦЕ:
101. КРИМІНОЛОГІЯ Є:
102. ПЕРША КНИГА «КРИМІНОЛОГІЯ» НАЛЕЖИТЬ:
103. КРИМІНОЛОГІЯ ЯК НАУКА ВИНИКЛА :
104. ДОСЛІДЖЕННЯ ЗАКОНОМІРНОСТЕЙ, ЗАКОНІВ, ПРИНЦИПІВ, ВЛАСТИВОСТЕЙ, ПРОЯВІВ РОЗВИТКУ СУСПІЛЬНИХ ВІДНОСИН У КРИМІНОЛОГІЇ - ЦЕ:
105. ВІКТИМОЛОГІЯ ВИВЧАЄ:
106. СУКУПНІСТЬ НАУКОВИХ МЕТОДІВ, ЗАСТОСУВАННЯ ДЛЯ ЗБОРУ, ОПРАЦЮВАННЯ, АНАЛІЗУ, ЧИ ІНТЕРПРЕТАЦІЇ КРИМІНОЛОГІЧНО-ЗНАЧИМОЇ ІНФОРМАЦІЇ ОЗНАЧАЄ:
107. ПІД «ФОНОВИМИ» В КРИМІНОЛОГІЇ РОЗУМІЮТЬ: А. аморальні прояви, які суперечать загальноприйнятим нормам поведінки; B. дане поняття відносять до предмета кримінології; C. явища для отримання інформації; D. аморальні прояви, які суперечать загальноприйнятим нормам поведінки і пов’язані зі злочинністю.
108. ШТУЧНА ЛАТЕНТНІСТЬ – ЦЕ: A. факт злочину відомий, але з різних причин правоохоронні органи не ставлять його на облік; B. факт злочину стався, але потерпілий не усвідомлює і створює враження успішної боротьби зі злочинністю; C. сукупність тих випадків, коли факт злочину був, але він не став відомим правоохоронним органам; D. факт злочину не відомий, але з різних причин правоохоронні органи не ставлять його на облік щоб створити враження успішності боротьби зі злочинністю.
109. ПРОТИ СВАВІЛЛЯ У ПРАВОСУДДІ ВИСТУПАВ:
110. ПРЕДМЕТ КРИМІНОЛОГІЇ СКЛАДАЮТЬ ТАКІ ЕЛЕМЕНТИ: A. злочинність як соціально-правове явище, детермінанти, особа злочинця, жертва злочину, попередження злочинності; B. злочинність як соціально-правове явище, причини й умови, жертва злочину, особа злочинця; C. жертва злочину, запобігання злочинності, поведінка злочинця; D. суспільні явища, які пов’язані зі злочинністю.
111. АНТРОПОЛОГІЧНИЙ НАПРЯМОК У КРИМІНОЛОГІЇ ПОЛЯГАЄ У:
112. «ЛАТЕНТНА ЖЕРТВА» ОЗНАЧАЄ: A. особа, що реально постраждала від злочину, але з якихось причин цей факт залишився невідомим для офіційного обліку; B. особа, або певна спільнота людей, котрій прямо чи опосередковано завдано будь-якої шкоди від злочинного посягання; C. особа, що реально постраждала від злочину; D. особа, що постраждала від злочину, і цей факт став відомим для офіційного обліку. 113. ЗА МАСШТАБОМ ДІЯЛЬНОСТІ ОРГАНІЗОВАНІ ЗЛОЧИННІ СТРУКТУРИ ПОДІЛЯЮТЬСЯ НА:
114. ЗАПОБІГАННЯ ОРГАНІЗОВАНІЙ ЗЛОЧИННОСТІ ПЕРЕДБАЧАЄ:
115. СУЇЦИД – ЦЕ: A. навмисне, заздалегідь обдумане позбавлення себе життя; один з видів насильницької смерті; B. протидія злочинцеві, у виконанні громадського обов’язку; C. один з видів насильницької смерті; D. один з видів насильницької смерті, протидія злочинцеві.
116. КРИМІНОЛОГІЧНИЙ РЕЦИДИВ ЦЕ:
117. ПІД ПОНЯТТЯМ НАРКОТИЧНИХ ЗАСОБІВ РОЗУМІЄТЬСЯ:
118. НАЙВАЖЛИВІШИМИ КОМПОНЕНТАМИ ПРОФІЛАКТИКИ НАРКОТИЗМУ ВВАЖАЮТЬ:
119. НИЗЬКИЙ РІВЕНЬ ЛАТЕНТНОСТІ ХАРАКТЕРИЗУЄТЬСЯ: A. очевидно вчинені важкі злочини, інформація про які швидко поширюється; B. злочини, вчинення яких не є явно відомими; C. злочини, про вчинення яких у більшості випадків відомо тільки злочинцю і потерпілому; D. вчинені тяжкі злочини, інфомація про які нікому невідома, тільки “ жертва – злочинець “.
120. ПРИ ПРОВЕДЕННІ КРИМІНОЛОГІЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ ВИДІЛЯЄТЬСЯ:
121.ПОГРАНИЧНА ЛАТЕНТНІСТЬ – ЦЕ: A. сукупність тих випадків, коли факт злочину був, але він не став відомим правоохоронним органам; B. факт злочину відомий, але з різних причин правоохоронні органи не ставлять його на облік, щоб створити враження успішності боротьби зі злочинністю; C. сукупність передбачених кримінальним законом діянь, які з різних причин не були взяті до уваги ОВС, прокуратурою, СБУ та судом; D. факт злочину стався, але потерпілий не усвідомлює цього.
122. ПРЕДМЕТОМ КРИМІНАЛЬНОЇ ВІКТИМОЛОГІЇ Є: A. злочинність як соціально- правове явище, детермінанти, особа злочинця, жертва злочину, попередження злочинності; B. жертви злочинів, відносини що пов’язують злочинця та жертву, ситуації, які передують злочину; C. вчення про злочини та їх види; D. особу злочинця, жертву злочину, різновиди конфліктів.
123. ДО ОБ`ЄКТА КРИМІНОЛОГІЇ ВІДНОСЯТЬ:
124. ЗЛОЧИННІСТЬ МІСТИТЬ У СОБІ:
125. КІЛЬКІСНІ ПОКАЗНИКИ ЗЛОЧИННОСТІ ВКЛЮЧАЮТЬ В СЕБЕ:
126. ПРИРОДНА ЛАТЕНТНІСТЬ – ЦЕ:
127. МЕТОДАМИ КРИМІНОЛОГІЇ НЕ Є:
128. «ОСОБА ЗЛОЧИННОСТІ» - ЦЕ:
129.НАУКОВЕ ДОСЛІДЖЕННЯ В КРИМІНОЛОГІЇ – ЦЕ:
A. процес отримання нових знань про злочинність, причини та умови, що її зумовлюють; особу злочинця для розробки та реалізації заходів спрямованих на підвищення ефективності роботи з метою запобігання злочинним проявом; B. найбільш загальна категорія, що характеризує залежність одних явищ, процесів і станів від інших, свідчить про зв'язок між речами та явищами; C. сукупність якісних і кількісних характеристик явища, що вивчається в їх єдності й розвитку; D. процес отримання, обробки і аналізу інформації з метою визначення майбутнього стану злочинності чи ймовірності вчинення конкретного злочину
130. ПІД «ФОНОВИМИ» ЯВИЩАМИ В КРИМІНОЛОГІЇ РОЗУМІЮТЬ:
131. ПРОГНОЗУВАННЯ ЗЛОЧИННОСТІ ПОЛЯГАЄ В:
132. ТЕОРІЮ ПІЗНАННЯ МІСТИТЬ В СОБІ:
133. ОРГАНІЗОВАНА ЗЛОЧИННІСТЬ – ЦЕ:
134. ЗА КРИМІНАЛЬНО-ПРАИОВОЮ КЛАСИФІКАЦІЄЮ ЕКОНОМІЧНА ЗЛОЧИННІСТЬ ПОДІЛЯЄТЬСЯ ПА ТАКІ ГРУПИ:
135. ЕКСТРАПОЛЮВАННЯ – ЦЕ:
A. проекція на майбутнє змін злочинності в минулому та сьогоденні; B. розробка системи математичних формул, які описують динаміку злочинності, беручи до уваги взаємодію комплексу факторів, які істинно впливають на неї; C. спрощене математичне уявлення про певний суспільний процес; D. необхідність у процесі планування визначити пріоритетні напрямки профілактичної діяльності
136. КРИМІНОЛОГІЧНИЙ РЕЦИДИВ ЦЕ:
137. ПІД ПОНЯТТЯМ НАРКОТИЧНИХ ЗАСОБІВ РОЗУМІЄТЬСЯ:
138. НАЙВАЖЛИВІШИМИ КОМПОНЕНТАМИ ПРОФІЛАКТИКИ НАРКОТИЗМУ ВВАЖАЮТЬ:
139. КОРИСЛИВА МЕТА – ЦЕ:
140. ПРИ ПРОВЕДЕННІ КРИМІНОЛОГІЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ ВИДІЛЯЄТЬСЯ:
141. ДО ПРИЧИН КОРИСЛИВОЇ ЗЛОЧИННОСТІ ЗАЗВИЧАЙ МОЖНА ВІДНОСИТИ:
142. ДЕТЕРМІНАНТОЮ ЗЛОЧИННОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ Є:
143. ПРОФІЛАКТИКА ЗЛОЧИННОСТІ – ЦЕ: A. багаторівнева система державних і громадських цілеспрямованих заходів щодо виявлення, усунення, нейтралізації причин та умов злочинності; B. статистичні показники, розташовані в хронологічній послідовності, що характеризують розвиток якого-небудь соціально-економічного явища в часі; C. процес упорядкування систематизації та наукової обробки первинного статичного матеріалу для виявлення типових рис і закономірностей явищ та процесів, які вивчаються; D. попередження соціально-психологічної сукупності рис особи, що зумовлює високу ймовірність стати об’єктом злочинного посягання
144. ПИЯЦТВО – ЦЕ: A. яжке захворювання, спричинюване систематичним і тривалим зловживанням спиртними напоями, що характеризується фізичною потребою, потягом до алкоголю, залежністю від нього B. систематичне, надмірне споживання спиртних напоїв, яке знижує рівень соціальної активності особистості, що негативно позначається на здоров’ї людини, котра споживає алкоголь C. сукупність аморальних проявів, які суперечать загальноприйнятим нормам поведінки, та які органічно взаємопов’язані зі злочинністю
D. ведення паразитичного способу життя, яке вимагає певних коштів, які найлегше здобути злочинним шляхом
145. ЕКОНОМІЧНА ЗЛОЧИННІСТЬ ПОДІЛЯЄТЬСЯ НА ТАКІ ГРУПИ:
146.НАРКОТИЗМ – ЦЕ: A. негативне соціальне явище, сутність якого полягає в залученні до немедичного вживання наркотиків окремих груп населення B. захворювання, що виникає в результаті немедичного вживання наркотичних засобів C. систематичне надання особою свого тіла для задоволення сексуальних потреб інших осіб за матеріальну винагороду D. порушення моральних, юридичних норм, які встановлені суспільством і державою
147. ОПИСОВА ФУНКЦІЯ НАУКОВОГО ДОСЛІДЖЕННЯ В КРИМІНОЛОГІЇ ПОЛЯГАЄ У:
148. РЕГУЛЯТИВНА ФУНКЦІЯ НАУКОВОГО ДОСЛІДЖЕННЯ В КРИМІНОЛОГІЇ ПОЛЯГАЄ У:
149. ЗА СИСТЕМОЮ ВИБОРУ ОДИНИЦЬ СУКУПНОСТІ РОЗРІЗНЯЮТЬ ДОСЛІДЖЕННЯ :
150. СТАТИСТИЧНА ІНФОРМАЦІЯ – ЦЕ :
питанНЯ ДЛЯ ПІДГОТОВКИ до ЕКЗАМЕНУ
1. Поняття кримінології як соціально-правової науки2. Предмет кримінологічної науки3. Завдання та функції кримінології4. Методологія і методи кримінологічних досліджень5. Місце кримінології у системі наук, її зв’язок з юридичними та іншими науками6. Система науки кримінології7. Поняття злочинності, її види
86. Поняття злочинності, її види
15. Навчально-методичне та матеріально-технічне забезпечення Навчально-методичне забезпечення: 1. Підручники, навчальні посібники. 2. Навчальна програма. 2. Робоча програма. 3. Навчально-методичний комплекс. 4. Навчально-методичні матеріали з курсу «Кримінологія». 5. Мультимедійні презентації за темами, передбаченими тематичним планом.
Матеріально-технічне забезпечення: 1. Ноутбук. 2. Мультимедійний проектор.
16. РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА Нормативно-правові акти
БАЗОВА
Допоміжна Корисні Internet-ресурси
Професор кафедри кримінально-правових дисциплін навчально-наукового інституту права та психології НАВС кандидат юридичних наук, доцент Л.В. Раєцька
Завідувач кафедри кримінально-правових дисциплін навчально-наукового інституту права та психології НАВС доктор юридичних наук, доцент В. Я. Горбачевський
КомментарииКомментариев пока нет Пожалуйста, авторизуйтесь, чтобы оставить комментарий. |
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||