|
|
Главная \ Методичні вказівки \ Культура наукового мовлення
Культура наукового мовлення« Назад
Культура наукового мовлення 22.01.2016 17:42
ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ УПРАВЛІННЯ
Кафедра гуманітарних дисциплін
Культура наукового мовлення Навчально-методичний комплекс
Київ – 2013
УДК 314(477) ББК 66.2(4УКР)
Обговорено і схвалено на засіданні Вченої Ради ВНЗ «Національна академія управління» Протокол № 5 від 30 серпня 2013 р.
Рецензенти: Плотницька Інна Михайлівна – кандидат філологічних наук, доцент, завідувач кафедри україністики Національної академії державного управління при Президендові України
Укладачі: Чугаєнко Юрій Олексійович – доктор історичних наук, професор, завідувач кафедри гуманітарних дисциплін ВНЗ «Національна академія управління» Железняк Неля Миколаївна – старший викладач кафедри гуманітарних дисциплін
Культура наукового мовлення: Навчально-методичний комплекс //Ю.О. Чугаєнко, Н.М.Железняк – К.: Національна академія управління, 2013. – 69с.
ЗМІСТ
Передмова Мета і завдання курсу Навчальна дисципліна «Культура наукового мовлення» призначена для магістрів денної та заочної форми навчання ВНЗ «Національна академія управління». Мета навчання – розвинути чуття наукової мови, мовний смак, володіння науковим стилем мовлення і письма, мовними засобами наукового тексту. Основне завдання курсу: поглибити знання про науковий стиль загалом і кожної (насамперед української) мови зокрема; розширити уявлення про наукову мову, головні категорії, властивості структуру, мовні засоби наукового тексту, основи майстерності наукового виступу, виробити потребу в нормативному вживанні мовних засобів наукового стилю; опанувати технології роботи з науковим текстом, розвивати вміння і навички мовностилістичного аналізу наукового тексту; формувати стилістичну компетенцію; виховувати мовний смак і мовне чуття, критичне ставлення до ненормативної вимови; аргументовано, спираючись на словники і мовленнєві зразки, оцінювати наукове мовлення в різних комунікативних ситуаціях щодо дотримання норм літературної мови; використовувати основні засоби кодифікації (словники, довідники), створювати нормативні наукові тексти зі спеціальності, правильно вживати й оформляти цитати; керувати аудиторією, послуговуючись вербальними і невербальними прийомами презентації наукової спрямованості, у т.ч. електронної, застосовувати методи мовного оформлення.
Ухвалено: Вченою радою НАУ від 30 серпня 2013 року, протокол № _5__
2. Порядок оцінювання знань студентів
І. Загальні положення
1.1. Цей порядок запроваджується з метою удосконалення чинної технології оцінювання знань студентів та адаптації її до загальноєвропейський вимог, визначених Європейською системою залікових кредитів (далі ECTS).
1.2. Порядок розкриває основні принципи організації поточного і підсумкового оцінювання знань студентів усіх форм навчання НАУ. Порядок спрямовано на ефективну реалізацію таких завдань:
- підвищення мотивації студентів до систематичної активної роботи, інтелектуальної напруги протягом усього періоду навчання, переорієнтація їхніх цілей з отриманням позитивної оцінки на формування стійких знань, умінь та навичок; - систематизацію знань, усунення розбіжностей між завданнями модульного контролю та програмою дисциплін; - подолання елементів суб’єктивізму під час оцінювання знань; - розширення через систему творчих самостійних завдань можливостей для розвитку студентів, всебічного розкриття їх здібностей та підвищення ефективності освітньої діяльності викладацького складу; - оптимізація навчального процесу.
ІІ. Принципи та організація поточного і підсумкового оцінювання знань студентів.
2.1. Оцінювання знань студентів з навчальних дисциплін здійснюється на основі результатів поточної успішності. Сумарна оцінка встановлюється від 0 до 100 балів. В залікову книжку виставляється сумарна оцінка за національною шкалою (відмінно, добре, задовільно, незадовільно) та оцінка за шкалою ECTS ( A, B, C, D, E, FX,F). 2.2. Об’єктом оцінювання знань студентів є програмний матеріал дисципліни, засвоєння якого відповідно перевіряється під час поточного контролю та на іспиті. На іспиті оцінюванню підлягають: - володіння ключовими теоретичними знаннями про об’єкт дисципліни; - здатність творчо мислити та синтезувати знання; - уміння використовувати знання для розв’язання практичних завдань. 2.3. Максимально можлива оцінка за знання програмового матеріалу нормативної дисципліни дорівнює 100 балам і складається з оцінки за поточну успішність та оцінки за іспит. За поточну успішність студент може отримати максимум 50 балів і за іспит 50 балів. 2.4. Об’єктами поточного оцінювання знань студентів (50 балів максимум) є: - відвідування студентами лекцій та їх підготовка до лекцій в системі випереджувального навчання та проведення проблемних лекцій; - робота студентів на семінарських та практичних заняттях, їх активність, виконання завдань згідно з планами занять; - виконання модульних контрольних робіт. Під час виконання завдань та відповідей на семінарських (практичних, лабораторних) заняттях оцінюванню підлягають і рівень знань, продемонстрований у відповідях і виступах на семінарських, практичних заняттях та колоквіумах, активність в обговоренні питань, що внесені на семінарські заняття, результати виконання і захисту лабораторних робіт, участь у дискусіях, ділових іграх. Під час контролю виконання завдань для самостійної роботи оцінюванню підлягають: самостійне опрацювання теми в цілому чи окремих питань; підготовка рефератів, есе, конспектів навчальних та наукових текстів, переклад іншомовних текстів, підготовка реферативних матеріалів з публікацій. Під час виконання модульних контрольних робіт оцінюванню підлягають теоретичні завдання та практичні навички, яких набув студент після опанування певного завершеного розділу навчального матеріалу. Контрольні роботи можуть проводитися у формі тестів, відповідей на теоретичні питання, розв’язання практичних завдань, виконання індивідуальних завдань, розв’язання виробничих ситуацій (кейсів). При визначенні кількості модульних робіт слід враховувати, що один кредит містить 36 годин і має завершуватись модульним контролем. Викладачі повинні завчасно довести до відома студентів терміни та зміст контрольних завдань. 2.5. Структура поточної успішності (50 балів). а) відвідування лекцій та підготовка до них - 10 балів б) виконання завдань та відповіді на семінарських (практичних, лабораторних) заняттях – 0-30 балів; в) виконання завдань для самостійної роботи – 0-10 балів; г) виконання двох модульних контрольних робіт – 0-20 балів. д) студентам, які брали участь у позанавчальній науковій діяльності – в роботі конференцій, підготовці наукових публікацій, можуть присуджуватися додаткові бали за поточну успішність, але не більше 10 балів. При цьому загальна кількість балів за поточну роботу не може перевищувати 50 балів. Додатково 20 балів студент може отримати, виконавши творчі завдання. 2.6. Оцінки за різні види поточної роботи студентів фіксуються викладачами в журналах академічних груп. На останньому семінарському занятті сумарна оцінка в балах (від 0 до 50) за результатами всіх видів поточної успішності записується у відомість у графі «поточна успішність». 2.7.Результат екзамену оцінюється в діапазоні 0-50 балів.
Шкала оцінювання екзаменаційних завдань
Якщо на екзамені відповідь студента оцінена менше 35 балів, він отримує незадовільну оцінку за результатами екзамену, набрані бали не враховуються у загальній підсумковій оцінці, а вона включає лише оцінку за поточну успішність. У відомості записується сумарна оцінка за результатами поточної успішності та іспиту, яка виставляється в залікову книжку студента та додаток до диплому про освіту. 2.8. Поточна успішність з навчальних дисциплін, що підлягає контролю у формі диференційованого заліку оцінюється за шкалою 50 балів. Якщо за результатами поточного контролю студент набрав менше 35 балів, він отримує оцінку «не зараховано». У разі невиконання окремих завдань поточного контролю з об’єктивних причин, студенти мають право, за дозволом начальника навчального відділу виконати їх до останнього семінарського заняття. Час та порядок складання визначає викладач. 2.9. Об’єктами поточного оцінювання знань студентів заочної форми навчання можуть бути: домашні письмові роботи з дисциплін, різні індивідуальні завдання, контрольні роботи, відображені у робочій програмі, вони оцінюються за шкалою 0-50 балів. Іспит оцінюється за шкалою 0-50 балів.
ІІІ. Шкала оцінювання: національна та ECTS
Затверджено: Ректор ВНЗ «Національна академія управління» Єрохін С.А., д.ек.н., професор
__________________
ВНЗ «Національна академія управління»
Культура наукового мовлення
ПРОГРАМА нормативної навчальної дисципліни підготовки магістра
Київ-2013
Розроблено та внесено: на засідання кафедри гуманітарних дисциплін, протокол №7 від 30.08.2013
Розробники програми: Чугаєнко Юрій Олексійович – доктор історичних наук, професор Железняк Неля Миколаївна – старший викладач кафедри гуманітарних дисциплін ВСТУП
Програма вивчення нормативної навчальної дисципліни «Культура наукового мовлення» складена відповідно до освітньо-професійної програми підготовки магістра. Предметом вивчення навчальної дисципліни є культура писемної й усної наукової мови.
1. Мета і завдання навчальної дисципліни1.1. Мета викладання навчальної дисципліни «Культура наукової мови» полягає в тому, щоб допомогти студентам нефілологічних спеціальностей вищих навчальних закладів досконало засвоїти сучасні норми української наукової мови й досягти автоматизму в застосуванні їх; сприяти виробленню цілісного наукового погляду на мову, набуттю вмінь і навичок аналітичного опрацювання різних джерел наукової інформації про мову; правильного використання мовних засобів залежно від сфери й мети наукового спілкування, створення якісних наукових текстів тощо. 1.2.Основні завдання вивчення дисципліни «Культура наукової мови»:
1.3. Згідно з вимогами освітньо-професійної програми студенти повинні: знати: - науковий стиль як важливу форму втілення наукової інформації, функційне навантаження конкретних терміносистем; - тактики трансформування створеного автором писемного наукового тексту в його усно-інформативний різновид, пристосований до сприймання в аудиторії; - основи й техніки наукового редагування, саморедагування, перекладання наукових праць; - мовностилістичні ресурси української літературної мови; - основні засоби кодифікації (словники, довідники), правила складання відгуків і рецензій на наукові роботи; уміти: - володіти інформацією про рівень розвитку сучасної української літературної мови, про науковий стиль як важливу форму втілення наукової інформації, про вплив науково-професійної діяльності на розбудову національної словникової бази, про функційне навантаження конкретних терміносистем; - трансформувати створений автором писемний науковий текст у його усно-інформативний різновид, пристосований до сприймання в аудиторії; - володіти основами й технікою наукового редагування, саморедагування, перекладання наукових праць; - володіти мовностилістичними ресурсами української літературної мови; - використовувати основні засоби кодифікації (словники, довідники), створювати нормативні наукові тексти зі спеціальності, складати відгуки і рецензії на наукові роботи, правильно вживати й оформлювати цитати.
ПРОГРАМА КУРСУ
Тема 1. Вступ. Основні завдання дисципліни «Культура наукового мовлення». Поняття літературної мови. Мовна норма. Види мовних норм. Поняття стилю та жанру сучасної української літературної мови. Сутність та особливості наукового стилю української мови. Найважливіші риси наукового стилю. Основні функції наукового стилю. Підстилі науково стилю: власне науковий, науково-популярний, науково-навчальний. Тема 2. Морфологія наукового мовлення. Дотримання морфологічних норм. Вживання іменника у наукових текстах. Прикметник. Числівник, займенник, дієслово, дієслівні форми, прислівник, сполучник, прийменник, частки у наукових текстах. Тема 3. Синтаксис наукового мовлення. Побудова правильних словосполучень, речень у наукових текстах. Лексикографічна компетенція як показник мовної культури. Компоненти лексикографічної компетенції. Словники. Види словників. Тема 4. Культура наукового тексту. Властивості і структурно-смислові компоненти наукових текстів різних жанрів. Принципи укладання наукових текстів. Ознаки наукового тексту. Види наукових текстів. Культура читання наукового тексту. Різновиди читання наукового тексту. Сприймання, усвідомлення та розуміння наукового тексту. Помітки. Складання плану. Компресія наукового тексту. Рамкові та ситуативні кліше. Анотація. Тема 5. Композиція писемного наукового тексту. Заголовок. План наукового тексту. Рубрикація. Джерела наукової інформації. Умовні позначення. Загальноприйняті скорочення. Мовне оформлення композиції наукового дослідження. Оформлення бібліографії. Посилання. Цитата. Наукова стаття як самостійний науковий твір. Види наукових статей. Структурні компоненти наукового тексту: формулювання назви статті, мети, висвітлення актуальності, аналіз останніх праць тощо. Подання статистичних даних у науковій статті. Тема 6. Культура усного наукового мовлення. Композиційно-логічна побудова усної наукової доповіді, виступу. Різновиди наукових доповідей. Схема підготовки наукової доповіді. Наукові заходи як засіб виявлення культури наукової мови. Наукова конференція. Науковий діалог. Дискусія. Наукова суперечка. Диспут. Полеміка. Електрона презентація наукового виступу. Мовна особистість доповідача. Мовна майстерність. Мовна компетенція. Стилістична компетенція. Невербальні засоби спілкування. Тренінг «Виступ на конференції, семінарі, круглому столі тощо».
Примітка. Програма нормативної навчальної дисципліни визначає місце і значення навчальної дисципліни, її загальний зміст та вимоги до знань і умінь. Програма нормативної навчальної дисципліни є складовою державного стандарту вищої освіти.
Затверджено: Ректор ВНЗ «Національна академія управління» Єрохін С.А., д.ек.н., професор
__________________
ВНЗ «Національна академія управління» Кафедра гуманітарних дисциплін
РОБОЧА ПРОГРАМА НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ «Культура наукового мовлення»
Київ-2013
Розроблено та внесено: на засідання кафедри гуманітарних дисциплін, протокол № 7 від 30 серпня 2013 р.
Розробники програми: Чугаєнко Юрій Олексійович – доктор історичних наук, професор Железняк Неля Миколаївна – старший викладач кафедри гуманітарних дисциплін
Опис навчальної дисципліни Висока культура мовлення, тобто вміння активно використовувати як засіб спілкування сучасну літературну мову з притаманними їй нормами, з усіма багатими можливостями мовностильового розшарування, є невід’ємною ознакою освіченої, всебічно розвиненої людини. Добре знання мови, володіння її літературним стандартом є запорукою ефективності будь-якої фахової комунікації, у тому числі наукової. Науковий стиль, репрезентований у різнопланових жанрових формах, як-то: реферат, тези, стаття, дисертація, монографія, підручник тощо – вимагає якнайретельнішої лінгвістичної підготовки, знання мовних глибин і вміння їх доречно і доцільно застосовувати. Потужний розвиток науки в епоху високотехнологічного глобалізованого інформаційного суспільства дає велику кількість наукової продукції, у тому числі текстової. Мова, виступаючи чи не найголовнішим засобом передачі інформації, потребує до себе належного, відповідального ставлення, тому актуальність проблеми культури наукового мовлення у різних вимірах: формально-композиційному, функціонально-смисловому, мовному – не викликає сумнівів.
Програма навчальної дисципліни
Тема 1. Вступ. Основні завдання дисципліни «Культура наукового мовлення». Поняття літературної мови. Мовна норма. Види мовних норм. Поняття стилю та жанру сучасної української літературної мови. Сутність та особливості наукового стилю української мови. Найважливіші риси наукового стилю. Основні функції наукового стилю. Підстилі науково стилю: власне науковий, науково-популярний, науково-навчальний. Тема 2. Морфологія наукового мовлення. Дотримання морфологічних норм. Вживання іменника у наукових текстах. Прикметник. Числівник, займенник, дієслово, дієслівні форми, прислівник, сполучник, прийменник, частки у наукових текстах. Тема 3. Синтаксис наукового мовлення. Побудова правильних словосполучень, речень у наукових текстах. Лексикографічна компетенція як показник мовної культури. Компоненти лексикографічної компетенції. Словники. Види словників. Тема 4. Культура наукового тексту. Властивості і структурно-смислові компоненти наукових текстів різних жанрів. Принципи укладання наукових текстів. Ознаки наукового тексту. Види наукових текстів. Культура читання наукового тексту. Різновиди читання наукового тексту. Сприймання, усвідомлення та розуміння наукового тексту. Помітки. Складання плану. Компресія наукового тексту. Рамкові та ситуативні кліше. Анотація. Тема 5. Композиція писемного наукового тексту. Заголовок. План наукового тексту. Рубрикація. Джерела наукової інформації. Умовні позначення. Загальноприйняті скорочення. Мовне оформлення композиції наукового дослідження. Оформлення бібліографії. Посилання. Цитата. Наукова стаття як самостійний науковий твір. Види наукових статей. Структурні компоненти наукового тексту: формулювання назви статті, мети, висвітлення актуальності, аналіз останніх праць тощо. Подання статистичних даних у науковій статті. Тема 6. Культура усного наукового мовлення. Композиційно-логічна побудова усної наукової доповіді, виступу. Різновиди наукових доповідей. Схема підготовки наукової доповіді. Наукові заходи як засіб виявлення культури наукової мови. Наукова конференція. Науковий діалог. Дискусія. Наукова суперечка. Диспут. Полеміка. Електрона презентація наукового виступу. Мовна особистість доповідача. Мовна майстерність. Мовна компетенція. Стилістична компетенція. Невербальні засоби спілкування. Тренінг «Виступ на конференції, семінарі, круглому столі тощо».
Структура навчальної дисципліни
Теми практичних занять
Самостійна робота
Методи навчання Методи навчання (гр. methodos – шлях пізнання, спосіб знаходження істини) – це впорядковані способи взаємопов'язаної, цілеспрямованої діяльності викладача й студентів, спрямовані на ефективне вирішення навчально-вихових завдань, які реалізуються через систему прийомів і засобів навчальної діяльності. Прийоми навчання – це складова методу, конкретні дії викладача і студента, спрямовані на реалізацію вимог тих чи інших методів. Засоби навчання - це різноманітні навчальні обладнання, що використовуються в системі пізнавальної діяльності (книги, письмове приладдя, лабораторні обладнання, технічні засоби тощо). При викладанні курсу «Культура наукового мовлення» використовуються методи навчання за джерелами передачі і сприйняття інформації. За цією класифікацією виділяються методи: словесні, наочні, практичні, роботи з джерелами (книгою), відеометод. Словесні методи: розповідь, бесіда, лекція. Розповідь – це монологічний виклад навчального матеріалу. При викладанні курсу цей метод використовується рідко. Як правило, розповідь містить міркування викладача, аналіз фактів, подій, прикладів, тобто поєднується з поясненням матеріалу, який вивчається (для створення в уяві певного образу). Пояснення – вербальний метод навчання, за допомогою якого викладач розкриває сутність певного. Метод ґрунтується не стільки на уяві, скільки на логічному мисленні з використанням попереднього досвіду студентів (досвід студентів з певної галузі знань). Лекція – це метод, за допомогою якого викладач у словесній формі розкриває сутність наукових понять, явищ, процесів, логічно пов'язаних, об'єднаних загальною темою. Наочні методи: демонстрація, ілюстрація – це методи навчання, які передбачають показ предметів і процесів у натурі, динаміці. Ілюстрація – метод навчання, за якого предмети і процеси розкриваються через їх символічне зображення (малюнки, схеми, графіки, статистика тощо). Практичні методи: вправи, практичне заняття. Практична робота спрямована на використання набутих знань у вирішенні практичних завдань із збірників завдань і практикумів. Робота з книгою є одним із найважливіших методів навчання. Головна перевага методу полягає в тому, що студент має можливість багаторазово обробити навчальну інформацію в доступному для нього темпі та в зручний час (підручник, навчальний посібник, монографія, стаття тощо). Аналітичний метод передбачає мисленнєвий або практичний розклад цілого на частини з метою вивчення суттєвих ознак. Індуктивний метод – це шлях вивчення явищ від одиничного до цілого. Дедуктивний метод базується на вивченні навчального матеріалу від загального до окремого, одиничного. Методи навчання за рівнем самостійної розумової діяльності такі: репродуктивний, проблемний, частково-пошуковий, дослідницький. Репродуктивний метод має такі ознаки: 1) знання студентам пропонуються в готовому вигляді; 2) викладач не тільки повідомляє знання, а й пояснює їх; 3) студенти свідомо засвоюють знання, розуміють їх і запам'ятовують; 4) міцність засвоєння забезпечується багаторазовим їх повторенням (знань); Метод проблемного викладу знань є перехідним від виконавчої до творчої діяльності (викладач створює проблемну ситуацію і пропонує студентам її вирішити). Частково-пошуковий метод включає студентів у пошук шляхів, прийомів і засобів розв'язання пізнавального завдання. Дослідницький метод спрямований на самостійне вирішення пізнавального завдання (без повідомлення знань) студентами.
Методичні рекомендації щодо проведення практичних занять Методика підготовки практичних занять Загальна підготовка до практичних занять передбачає визначення їх тематики, розробку планів занять, методичних рекомендацій, визначення мінімуму обов'язкової для вивчення літератури. Проведення практичних занять базується на попередньо підготовленому методичному матеріалі - тести для виявлення ступеня оволодіння студентами необхідними теоретичними положеннями; комплекти завдань різної складності для роботи з ними на занятті. Практичне заняття проводиться на підставі методичних рекомендацій щодо проведення практичних і лабораторних занять, згідно з п.3.2 Положення про організацію навчального процесу у вищих навчальних закладах від 02.06.1993 за № 161, розробленого Міністерством освіти України, Положення про державний вищий заклад освіти, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 5 вересня 1996 року; за №.1074, п.2.1.2 Положення про кафедру ВНЗ “Національна академія управління”. Практичне заняття є формою навчального заняття, де викладач організовує детальний розгляд студентами окремих теоретичних положень навчальної дисципліни та формує вміння і навички їх практичного застосування шляхом індивідуального виконання студентом відповідно до сформульованих завдань. Заняття проводяться в аудиторіях або навчальних лабораторіях, оснащених необхідними технічними засобами навчання, обчислювальною технікою. Практичні заняття – найбільш поширена форма професійного навчання фахівців, що дозволяє найкращим чином реалізувати принцип зв’язку теорії й практики, навчання з життям. Основними цілями практичних занять є: - формування у студентів умінь і навичок практичних дій, необхідних спеціалістам для грамотного виконання функціональних обов'язків; - розвиток у студентів професійно-ділових якостей, що передбачені освітньо-кваліфікаційною характеристикою випускника певного освітнього рівня; - формування у студентів інтересу до майбутньої спеціальності. Головна мета набуття практичних умінь і навичок повинна бути зрозумілою як викладачу, так і студентам. Завданнями практичного заняття можуть бути: - підготовка до самостійного виконання практичних завдань; - підготовка студентів до контрольних робіт; - набуття вмінь застосування теоретичних знань на практиці; - підготовка студентів до майбутньої практичної діяльності тощо. На заняттях викладач організовує розгляд студентами окремих теоретичних положень навчальної дисципліни, а головне - формує вміння і навички їх практичного застосування шляхом індивідуального виконання студентом відповідно до сформульованих завдань. Практичні заняття можуть проходити у таких формах: 1 . Аудиторні практичні заняття.
Досягнення високого кінцевого результату на практичних заняттях залежить від уміння викладача вибрати найбільш ефективні методи навчання з урахуванням інтелектуального рівня студентів, рівня їх підготовленості до заняття. Найбільш розповсюдженими методами є вправи (групові і індивідуальні), в ході яких аналізуються і відпрацьовуються : - різні практичні дії; - професійні ввідні з прийняттям щодо них конкретних рішень; - службові завдання, що відображають поведінку спеціалістів у різних умовах професійної діяльності; - службові документи. - формування базових (складних) навичок і умінь, розвиток професійно-ділових якостей. Практичне заняття передбачає такі етапи:
- визначення методу (методів); - планування об'єму завдань для опрацювання; - уявне конструювання практичного заняття, його частин, блоків.
- різноманітність матеріалів, їх новизна; - дидактична доцільність і прийнятність матеріалів, їх повчальність; - посильність засвоєння на високому рівні складності;
- розробка завдань для студентів; - - розробка методичних рекомендацій для викладача; - - розробка засобів наочності і дидактичних матеріалів. 4.Обговорення матеріалів практичного заняття з 5. Доопрацювання матеріалів і їх затвердження. Крім того, підготовка викладача до проведення практичного заняття передбачає: відвідування лекції по темі або ознайомлення з нею; вивчення методичних матеріалів; ознайомлення з літературою і нормативними документами; обмін думками з викладачами; підготовку необхідних дидактичних засобів. Ефективне проведення практичних занять можливе за таких умов: - у розкладі практичні заняття повинні йти за лекціями з необхідним інтервалом, що дає можливість підготуватися до них; - вибір завдань, які забезпечують зв'язок теорії з практикою, значення теорії для вирішення соціально-професійних завдань; - вибір завдань проблемного характеру та пошуку не тільки рішень, але й джерела отримання недостатньої інформації; - навчання студентів прийомам роботи з джерелами отримання необхідної інформації; - використання за можливістю доступних технічних засобів Для проведення практичного заняття викладачем готуються відповідні методичні матеріали: тести для виявлення ступеня оволодіння студентами необхідними теоретичними положеннями; набір практичних завдань різної складності для розв’язування їх студентами на занятті та необхідні дидактичні засоби. Викладач повинен самостійно знаходити та вибирати вправи, задачі, завдання творчого характеру, які взаємозв'язані з практикою професійної діяльності студента профілем його спеціальності.
Методика проведення практичних занять На практичному занятті застосовуються такі види роботи: - повторення базового теоретичного матеріалу шляхом фронтальної бесіди у вигляді питань студентам з певною послідовністю або відповіді викладача на незрозумілі питання лекції; - пояснення нового типу завдань з демонстрацією як загальних шляхів та правил рішення, так і розробки алгоритму їх вирішення; - організація роботи на дошці (окремі студенти); - аналіз виконаних вправ із опорою на теоретичний матеріал: пояснення На практичному занятті студенти під керівництвом викладача глибоко і всебічно обговорюють питання теми. Для посилення активності і закріплення знань викладач повинен залучати до участі в обговоренні теоретичних і практичних питань якомога більшу кількість студентів. Це досягається постановкою додаткових питань, спрямованих на розкриття, деталізацію різних аспектів основного питання, особливо практичного досвіду, складних ситуацій. Після обговорення кожного питання викладачу доцільно дати оцінку виступів, акцентувати увагу на найбільш суттєвих положеннях, проблемах і можливих варіантах їх вирішення. У кінці заняття викладач виставляє студентам оцінки за ступінь активності при обговоренні питань, глибину засвоєння матеріалу, а також за належне виконання індивідуальних завдань і вміння використовувати вивчений матеріал на практиці. Оцінки, одержані студентом на практичних заняттях, враховуються при виставленн підсумкової оцінки з даної дисципліни. Якщо студент пропустив заняття або під час занять не показав відповідних знань, йому призначається індивідуальна співбесіда як одна з форм контролю за засвоєнням навчального курсу. Методика проведення практичних занять може бути різноманітною, вона залежить від авторської індивідуальності викладача, важливо, щоб різноманітними методами досягалася загальна дидактична мета. Тобто на практичному занятті викладач організовує детальний розгляд студентами окремих теоретичних положень навчальної дисципліни та формує вміння і навички їх практичного застосування шляхом індивідуального виконання студентами відповідно до сформульованих завдань. Найбільш типовими помилками при проведенні відкритих практичних занять є: 1. Робота лише з тими студентами, які мають високі показники успішності. 2. Низький рівень активності групи, відсутність співробітництва і взаємодопомоги.
10.Недосягнення поставленої мети.
Плани практичних занять з курсу «Культура наукового мовлення» Культура усного наукового мовлення. Композиційно-логічна побудова усної наукової доповіді, виступу. Різновиди наукових доповідей. Схема підготовки наукової доповіді. Наукові заходи як засіб виявлення культури наукової мови. Наукова конференція. Науковий діалог. Дискусія. Наукова суперечка. Диспут. Полеміка. Електрона презентація наукового виступу. Мовна особистість доповідача. Мовна майстерність. Мовна компетенція. Стилістична компетенція. Невербальні засоби спілкування. Тренінг «Виступ на конференції, семінарі, круглому столі тощо». Завдання 1. Розробіть модель уявної дискусії навколо тези Цицерона "Ніколи не слід заперечувати очевидне", спрогнозувавши можливі погляди. Завдання 2. Поясніть сутність і функції поняття коректні полемічні прийоми. Наведіть переконливі приклади їх застосування у професійній діяльності юриста, перекладача, менеджера, економіста-міжнародника, журналіста, політолога. Завдання 3. Прокоментуйте в ракурсі причин і наслідків наукової дискусії, диспуту, полеміки відому сентенцію французького філософа, математика і фізика Р. Декарта: "Точно використовуйте слово, і ви позбавите світ від половини непорозумінь ". Завдання 4. Висловте своє ставлення до філософської традиції англійців, яка спирається на твердження: "Оскільки будь-яка істина має кілька сторін, то щодо неї може бути багато різних суджень". Завдання 5. Ознайомтесь із враженням Б.Болотовського від дискусії Бора й Ейнштейна. Визначте риси, які виявили видатні вчені в науковій дискусії. Не знаешь, что больше заслуживает восхищения — примеры Эйнштейна, затрагивающие наиболее существенные отличия квантовых закономерностей от классических, или ответы Бора, представляющие собой уникальный сплав непредвзятости, диалектики, физической интуиции и физического знания. Это не спор двух противников, а скорее дуэт двух великих мастеров, доставляющий наслаждение всем зрителям и слушателям и, без сомнения, самим великим мастерам. Завдання 6. Поясніть, яких правил не дотримуються полемісти, якщо повністю забувають первинний предмет суперечки, головні положення, які спричинили суперечку, нечітко визначають власну позицію. Завдання 7. З'ясуйте, чому марно вести полеміку, дискусію, дебати без визначення опонентами поняттєвого змісту термінів і яку роль відіграє термінолексика у наукових спорах. Завдання 8. Прокоментуйте в контексті ознак комунікативного хисту науковця та проілюструйте яскравими прикладами сформульований німецьким мислителем Г.Лейбніцем закон достатньої підстави: "Усяка правильна думка має бути обґрунтована іншими думками, істинність яких уже доведено". З'ясуйте, чому обґрунтованість висловлювань є найважливішою вимогою до наукової комунікації. Завдання 9. Доведіть, що дієвими засобами формування та вдосконалення полемічної майстерності є не лише теоретичні знання, але й активна участь у диспутах, дискусіях, полеміці, ділових та рольових іграх, практикумах, семінарах тощо. Завдання 10. Обґрунтуйте роль і сутність такої етикетної вимоги, як внутрішня дисциплінованість оратора-науковця у виборі мовних засобів під час дискусії, полеміки, судових дебатів. Наведіть переконливі та яскраві приклади з професійної діяльності адвоката, вченого, викладача, журналіста, політика, менеджера. Завдання 11. Запропонуйте актуальну для вас тематику наукових дискусій та полеміки і підготуйтесь до участі у них. Завдання 12. Поясніть багатомірне поняття коефіцієнт корисної дії (ККД) наукової дискусії, полеміки, диспуту. Що є його складовими і від кого та чого він залежить? Завдання 13. З'ясуйте причини та проілюструйте прикладами різні форми вербальної агресії під час наукової дискусії та полеміки: а) за інтенсивністю; б) за ступенем усвідомлення "агресором" та цілеспрямованістю; в) за кількістю учасників ситуації; г)за об'єктом. Завдання 14. Змоделюйте (визначте мету, завдання, проблематику, учасників, можливі тези, аргументи, контраргументи) наукову дискусію та наукову полеміку за спільною темою, визначивши аналогію між ними і їх специфіку. Пропонована тематика: "Українська мова як мова сучасної освіти й науки", "Державна мова в Україні", "Проблема походження української мови", "Смертна кара: за і проти", "Україна в міжнародних економічних відносинах: сучасний стан і перспективи", "Обдарований студент: міф чи реальність". Завдання 15. З'ясуйте роль і зазначте функції мови погляду під час наукових дискусій і полеміки. Наведіть переконливі та яскраві приклади. Завдання 16. Поясніть, порівнюючи, мету дискусії і полеміки. Завдання 17. Сформулюйте ключові правила коректного ведення дискусії. Завдання 18. 3'ясуйте, яких коректних полемічних прийомів найчастіше бракує сучасному студентові і чому. Завдання 19. Обґрунтуйте, із скількох та яких саме обов'язкових і факультативних компонентів складається телефонна розмова з науковим керівником (консультантом). Завдання 20. Назвіть етикетні словесні формули, якими доцільно послуговуватися під час гострого обговорення наукових проблем. Завдання 21. Скористайтеся відомими засобами зв'язку у науковому диспуті, зберігши таку послідовність викладу наукової інформації: повідомлення → висновок (теза) → аргументація → ілюстрація → узагальнений висновок. Завдання 22. Підготуйтесь до участі в науковій дискусії за однією із запропонованих тем. Занотуйте ключові тези власної позиції у дискусії. Тема 1 Освіченість і порядність Контекст: Людей вчать усьому, тільки не порядності, проте вони намагаються блиснути саме порядністю, а не освіченістю, тобто якраз тим, чого їх ніколи не навчали. (Б. Паскаль, французький учений-фізик, математик, філософ-мораліст, 1623-1666рр) Тема 2 Раціо й емоції, наука і почуття Контекст: Істинна наука не знає ані симпатій, ані антипатій: єдина мета її - істина. (У. Ґрове, англійський учений-фізик, 1811-1896pp.) Тема 3 Наука і час Контекст: Там, де раніше були кордони науки, там тепер її центр. (Г. Ліхтенберґ, німецький учений-фізик, письменник, літературний критик епохи Просвітництва, 1742-1799 pp.) Тема 4 Наука і мова Контекст: Вивчення науки може бути цілком включене до вивчення мови науки. (Ч. Морріс) Тема 5 Традиції і новації Контекст: Традиція - це прогрес у минулому; в майбутньому прогрес стане традицією. (Е. Ерріо, французький політичний і державний діяч, 1872-1957pp.)
Завдання 23. Обміркуйте концепції запропонованих рольових ігор актуальної тематики, оберіть свою роль і з'ясуйте цілі та сутність соціально-рольових взаємин у цих іграх. Візьміть активну участь у мікро- та макроетюдах, передбачивши комунікативні та мовні девіації (невдачі). Тема 1. Гуманізація науки Мета гри: Розкрити сутність поняття гуманізація науки, виявити зв'язок науки з мистецтвом, проілюструвати практичне застосування наукових досліджень в обраних студентами спеціальностях, здійснити контроль мовних і комунікативних навичок та вмінь. Ситуація: Зустріч з науковцями, які працюють у навчальних закладах і дослідних установах України та інших країн Європи (макроетюд тривалістю до 40 хвилин). Ролі (учасники): Організатор зустрічі, запрошені (науковці, викладачі, студенти, представники засобів масової комунікації). Завдання: Організатору зустрічі — розподілити ролі і скласти перелік основних запитань до запрошених науковців, підбити підсумки; запрошеним науковцям — переконливо відповісти на запитання організатора зустрічі та інших запрошених; представнику засобів масової комунікації — підготувати лаконічну інформацію про хід та результати зустрічі; студентам — сформулювати запитання до учасників зустрічі, викласти власну точку зору. Ключові поняття і тези теми: ü Гуманний (лат. humanus - "людський") - людяний у своїх діях і ставленні до інших людей. ü Гуманітарний (від. лат. humanitas — "людство, людяність") — який стосується людини та її культури, звернений до людської особистості, її прав та інтересів. ü Гуманітарні науки — це суспільні науки (історія, філологія, філософія, соціологія, право, мистецтвознавство та ін.). ü Наука є найактивнішою силою в світі. (М. Горький) ü Роль наук є службовою, вони утворюють засіб для досягнення блага. (Д. Менделєєв) ü Наука єдина і за всієї її схильності до поділу на дисципліни залишається єдиною за суттю. ü Наукові дисципліни утворюють безперервний ланцюг. ü Все більше усвідомлюється роль гуманітарних наукових галузей для науки в цілому. ü Мистецтво сприяє вихованню у вченого інтуїції. ü Мета всіх наук — скерування розуму людини до кращого. (Коперник) ü Справа науки — служити людям. (Л. Толстой)
Тема 2. Alma mater Мета гри: Сфокусувати увагу на ключових проблемах обраної професії і спеціальності та системі навчання у ВНЗ, шляхах творчого розвитку особистості; здійснити контроль комунікативних навичок і вмінь. Ситуація: "День відкритих дверей" у рідному університеті, на факультеті, де здобувається вища освіта (макроетюд тривалістю до 50 хвилин). Ролі (учасники): Організатор "Дня відкритих дверей", декан факультету, завідувачі кафедр і лабораторій, випускники ВНЗ різних років, студенти першого і старших курсів, магістри, аспіранти, абітурієнти та їх батьки і рідні, представник приймальної комісії, голова студентського профкому, староста студентського гуртожитку, тренер збірної команди університету з аеробіки, переможець обласного конкурсу для обдарованої студентської молоді. Завдання: Організатору зустрічі — розподілити ролі та відповідно до них функції й обов'язки, підбити підсумки; абітурієнтам — підготувати чіткі запитання до кожного з представників університету та факультету, декану, завідувачам кафедр; студентам — підготувати коротку, але ґрунтовну інформацію про керовану ділянку роботи, розповісти про власний досвід навчання в університеті. Деякі орієнтовні запитання: — За якими спеціальностями і для яких галузей готує університет (факультет)? — Які умови навчання на бакалавра і магістра? — Які нові спеціальності введено на факультеті з цього року? — Чи є можливість здобувати другу вищу освіту? Який діє механізм? — Яких якостей характеру вимагає від людини ця професія? — Які функціонують спортивні секції та наукові гуртки? — Де мають можливість відпочивати студенти на канікулах? — У який спосіб відбувається самостійна робота студентів? — У чому полягає сутність кредитно-модульної системи навчання? Ключові поняття теми: ü Альма-матер (лат. alma mater, букв, "мати-годувальниця") — 1) старовинна студентська назва університету (який дає "поживу для розуму"); 2) переносно - місце, де хтось навчався, виховувався, набував професійних навичок. ü Професія (від. лат. professio — "офіційно зазначене поняття, фах") — рід трудової діяльності, що вимагає певних знань та трудових навичок і є джерелом існування. ü Спеціалізація (від лат. specialis— "особливий") — 1) оволодіння спеціальними знаннями в певній галузі; 2) зосередження діяльності на певному занятті, спеціальності; 3) поділ праці на окремі операції. ü Абітурієнт (від лат. abituriens — "той, хто збирається йти") — 1) випускник середнього навчального закладу; 2) вступник до вищого навчального закладу. ü Бакалавр (від лат. baccalaurens — "увінчаний лаврами") — освітній або освітньо-кваліфікаційний рівень вищої базової освіти з терміном навчання у три-чотири роки, що дає право на продовження освіти в магістратурі. ü Магістр (від лат. magister— "начальник, учитель") — освітній або освітньо-кваліфікаційний рівень повної вищої освіти з терміном навчання в один-два роки, що дає право на продовження освіти в аспірантурі. ü Аспірант (від лат. aspirans — "який до чогось прагне") — особа, яка впродовж трьох-чотирьох років готується до педагогічної або наукової діяльності при ВНЗ або науково-дослідних інститутах.
Завдання 24. Спрогнозуйте за кожною темою рольової гри та її ключовими тезами, як мінімум, двох найвірогідніших її учасників (їх вік, освіта, стать, професія, досвід, посада, сфера діяльності, характер, темперамент), завдання яких у кожній грі є такими: для одного — розпитувати про тему та її проблеми, виявляти сумнів; для іншого — відповідати на запитання, розтлумачувати поняття, обґрунтовувати думки, аргументовувати та деталізовувати інформацію, аби вербально переконати співрозмовника. Визначте у контексті завдань зміст обраних ролей (перший учасник, другий учасник), особливості соціально-рольових взаємин та запропонуйте з кожної теми діалоги тривалістю до 10 хвилин.
Тема 1. Освіта й мова Ключові тези: ü Вся молодь мусить добре усвідомити собі, що її найперший обов'язок перед народом — навчитися літературної мови. (І. Огієнко) ü Слово стоїть на початку культури і завершує її, виражає її. (Д. Лшачов) ü Наука чужою мовою не пускає в людині глибокого коріння. (/. Огієнко) ü Всі інші народи, які дійшли добробуту, освіти, доброго ладу, дійшли тільки завдяки тому, що мали просвіту на своїй рідній мові. (М. Грушевський) ü Яка головонька, така й розмовонька (присл.).
Тема 2. Освіта й виховання Ключові тези: ü Навчаючи інших, також навчаєшся. (М. Гоголь) ü І виховання, й освіта нероздільні. Не можна виховувати, не передаючи знань, усяке ж знання виховує. (Л. Толстой) ü Люди не народжуються, а стають тими, ким вони є. (К. Гельвєцій) ü Людина характеризується не тільки природними якостями, але й набутими. (Й. Гете) ü Які думки в душі людини, такою вона і є (Притчі 23:7). ü Освіта надає людині гідності (Д. Дідро). ü Освіта — обличчя розуму (Кабус).
Тема 3. Наука й науковці Ключові тези: ü Сучасні великі вчені — це справжні поети. (Р. Ролан) ü Учений має шукати істину, цінувати її дорожче за свої особисті бажання чи ставлення. (М. Чернишевський) ü Прогрес науки визначається працями її вчених та цінністю їх відчуттів. (Л. Постер) ü За своєю суттю наука — це пошук істини. (Дж. Томсон) ü Наука — це організоване знання. (Спенсер) ü Наука вимагає від людини всього її життя. (І. Павлов) ü Тільки наука змінить світ. (М. Амосов)
Завдання 25. Придумайте рольові ігри в жанрах діалогу та/або полілогу за наведеною дискусійною тематикою. Спрогнозуйте суперечливі твердження і доберіть переконливі аргументи, скориставшись лексичними засобами організації наукової інформації.
Завдання 26. Проаналізуйте ситуації.
Ситуація 1. Ви йдете вулицею, назустріч Вам – людина, з якою з певних причин не хочеться привітатись. Якою буде Ваша поведінка? Ситуація 2. Ви прощаєтесь з викладачем? Які мовні формули Ви використаєте? Ситуація 3. Ви йдете по вулиці з товаришем. Відрекомендуйте його однокурсниці, яку зустріли. Ситуація 4. Ви прийшли до ВНЗ, зустріли викладача. Яку форму вітання оберете? Ситуація 5. Ви—чоловік. Ідете вулицею, назустріч Вам— жінка. Хто з Вас привітається першим? Як? Від чого залежить Ваша мовна формула вітання? Ситуація 6. Коли першою вітається жінка? (підказка: якщо вона наздоганяє чоловіка; якщо проходить повз гурт людей чи приєднується до нього; зі своїм керівником вона також вітається першою, студентки перші вітаються з викладачем). Ситуація 7. Вам потрібно звернутись до колеги в присутності інших людей на роботі. Які формули вітання можливі? Ситуація 8. Ви вперше прослухали лекцію відомого вченого. Після її закінчення Ви вирішили з’ясувати деякі деталі. Як Ви звернетесь до вченого? Ситуація 9. Ви хочете влаштуватися на роботу, прийшли на прийом до директора фірми. Вас запросили до кабінету. Зайдіть, привітайтеся, відрекомендуйтесь. Якщо потрібно, підтримайте бесіду. Ситуація 10. Ви недавно працюєте в установі. Встигли побачити багато недоліків, маєте свої міркування щодо їх усунення. Заходите до кабінету начальника…(зробіть пропозиції, як усунути ці недоліки). Ситуація 11. Ви звертаєтесь до викладача з проханням повторити останню фразу. Які мовні формули Ви використовуєте із поданих нижче: а)Повторіть ще раз! б)Що—що? в)Повторіть, будь ласка, ще раз останню фразу! Ситуація 12. Як правильно зробити зауваження одногрупникові: а)Не підштовхуй, будь ласка, я тебе зараз пропущу. б)Куда прьош? в)Зачекай, будь ласка, я тебе зараз пропущу. г)Не лізь на голову.
Завдання 27. Що є неетичного у використанні деяких мовних формул знайомства? Ситуація 1. — Як Ваше ім’я? — Назар. — А по батькові? — Сергійович. — А як Ваше прізвище? — Григоренко. — Запишіть, будь ласка, в анкеті своє прізвище, ім’я, по батькові та інші дані. Ситуація 2. У вашому кабінеті відвідувачка. Ви голосно звертаєтесь до колеги: — Пробачте, хто ця красива дівчина? — Це Оксана. — Хто вона? — Інженер фірми «Кармен». — А хто це поруч неї? — Це її колега, Василь. — Він теж із цієї ж фірми? — Ні, він з іншої.
Завдання 28. Як бути? Як би вчинили Ви? Ситуація 1. Яку із мовних етикетних фраз для представлення лектора Ви обрали б? або що б Ви зробили не так? а) «Дозвольте представити Вам відомого економіста Дмитра Гнатовича Коваля»; б) «Вам прочитає сьогодні лекцію Дмитро Гнатович Коваль»; в) «Радий познайомити Вас із Дмитром Гнатовичем Ковалем, який є автором багатьох монографій, посібників з основ ринкової економіки»; г) «Знайомтесь - це Дмитро Гнатович Коваль, він із задоволенням прочитає лекцію на тему: …». Ситуація 2. Ви виступаєте з повідомленням на науковій конференції. Після закінчення виступу Ви: а) подякуєте за увагу, а після слів керівника секції «Можливо, є запитання до..», відповідатимете на запитання; б) не чекаючи запитань. Покинете трибуну і сядете; в) попросите вибачення за можливі недоречності. Ситуація 3. Ви випадково зустрічаєте на науковому зібранні свого колишнього вчителя. Ви: а)привітаєтесь «добридень!» і простягнете йому руку; б) «Моє шанування! Радий Вас зустріти!» і якщо він подасть руку, потиснете її; в) скажете «Привіт, Іване Дмитровичу! Скільки літ. Скільки зим!»
Завдання 29. Проаналізуйте описані ситуації. Що виходить за рамки мовного етикету і етикету взагалі? Ситуація 1. Одного разу у Відні до Берліоза підбіг маленький жвавий чоловічок і в захопленні вигукнув: - Пане Берліоз, я пристрасний прихильник вашого таланту… - Прошу Вашої ласки, дозвольте торкнутися руки. Що написала «Ромео і Юлію», - з цими словами він вчепився за рукав композитора і блаженно завмер. - Пане, - торкнув за плече Берліоз, - тримайтесь лише за інший рукав: я маю звичку писати правою рукою. Ситуація 2. Бородін поїхав якось зі своєю дружиною за кордон. Під час перевірки паспортів на прикордонному пункті урядовець запитав, як звуть дружину. Композитор, думаючи про щось своє, не зрозумів одразу запитання. Урядовець підозріло глянув на нього: - Не знаєте, як звуть дружину? - У цю хвилину до купе ввійшла Катерина Сергіївна. Бородін кинувся до неї: - Катю! Ради Бога, як тебе звати?
Самостійна робота студентів Самостійна робота студента передбачає:
Методичні рекомендації щодо організації самостійної роботи Самостійна підготовка є важливою складовою частиною навчального процесу. Метою самостійної роботи є успішне оволодіння студентами курсукультури наукової мови, вироблення в них навичок і вміння правильного застосування теоретичних знань при виконанні практичних завдань. Досягнення цієї мети потребує від студентів навичок самостійного мислення, оволодіння методами аналізу наукових проблем, методикою роботи з літературою. Самостійна робота студентів відіграє важливу роль у процесі підготовки до практичних занять, іспитів і заліків, при написанні рефератів, контрольних робіт. Форми самостійної роботи: опрацювання підручників і навчальних посібників, монографічної літератури і статей, конспектів лекцій, підбір необхідних матеріалів для практичних занять. При підготовці до практичних занять результати самостійної роботи відображаються у вигляді конспектів рекомендованої літератури, робочих планів виступів студентів на заняттях, письмового виконання завдань. Основою правильної організації самостійної роботи студентів є її планування згідно з відведеним для цього бюджетом часу. Самостійна робота при підготовці до екзаменів і заліків являє собою повторення пройденого матеріалу. При цьому особлива увага приділяється незадовільно вивченим питанням і темам. Роль викладача в організації самостійної роботи студентів полягає в наданні допомоги в здійсненні цієї важливої роботи і контролі за її проведенням. Надання допомоги в організації самостійної роботи відбувається в процесі читання лекції, проведення практичних знань, групових та індивідуальних консультацій. У лекціях студентам даються рекомендації методичного характеру про те, як вивчати ділову українську мову, яку основну та додаткову літературу потрібно опрацювати. При проведенні самостійних і практичних занять викладач звертає увагу студентів на особливу важливість вивчення певних літературних джерел для засвоєння тієї чи іншої теми, конкретного питання. Важливу роль для правильної організації самостійної роботи студентів має особисте спілкування з викладачем в процесі індивідуальних консультацій. При особистому спілкуванні з викладачем студент має можливість поставити йому питання, отримати поради стосовно планування самостійної роботи, раціонального опрацювання літератури тощо. В цілому таке спілкування пробуджує у студента інтерес до вивчення дисципліни, розширює його наукові інтереси і часто викликає потяг до більш глибокого з’ясування теоретичних проблем шляхом заняття науково-дослідницькою роботою в науковому семінарі, проблемній групі. Контроль за самостійною роботою студентів викладач здійснює на практичних заняттях, у процесі прийняття екзаменів і заліків. Але найбільш дієвою формою контролю є систематична перевірка викладачем ведення студентами конспектів лекцій, а також робочих зошитів. Після таких перевірок викладач дає вказівки студентам стосовно усунення недоліків при веденні названих зошитів. Самостійна робота студентів – один з основних засобів оволодіння навчальним матеріалом у час, вільний від аудиторних навчальних занять. Головною метою самостійної роботи є закріплення, розширення та поглиблення набутих у процесі аудиторної роботи знань, вмінь і навичок, а також самостійне вивчення та засвоєння нового матеріалу під керівництвом викладача, але без його безпосередньої участі. Питання, що виникають у студентів стосовно виконання запланованих завдань, вирішуються на консультаціях, які проводяться згідно з графіками, затвердженими кафедрою. Самостійна робота студентів над навчальною дисципліною для всіх спеціальностей включає такі форми: - самостійне вивчення тем дисципліни; - самостійна робота з літературними джерелами з метою кращого засвоєння програмного матеріалу; - підготовка обов’язкових модульних завдань; - підготовка вибіркового практичного завдання на базі критичного огляду наукових публікацій; - презентація результатів виконання вибіркового завдання на практичних заняттях; - систематизація вивченого матеріалу дисципліни.
Завдання для самостійної роботи Завдання 1. Лаконічно сформулюйте практичні поради авторові рецензій на наукові джерела економічної тематики. Завдання 2. Сформулюйте мету наукової роботи. Обґрунтуйте свою відповідь. Завдання 3. Схарактеризуйте вимоги до студентської наукової роботи. Завдання 4. З'ясуйте, що є спільного й відмінного між текстом наукової статті та анотації, реферату, рецензією на неї. Завдання 5. Назвіть основні компоненти наукової доповіді та статті. Завдання 6. Проаналізуйте за граматичною природою заголовки наукових статей у різних фахових виданнях гуманітарної сфери. З'ясуйте, якими типами речень і чому переважно оформлюються заголовки наукових статей. Завдання 7. Проілюструйте прикладами бібліографічний опис (вихідні дані) газетної (журнальної) статті, статті зі збірника, колективної монографії, книги. Визначте спільні й відмінні вимоги. Завдання 8. З'ясуйте, якими мають бути за кількістю та обсягами цитати в тексті наукової доповіді й статті і що, яким чином і чому на ці параметри впливає. Завдання 9. Назвіть обов'язкові вимоги до оформлення цитат у науковій роботі. Обґрунтуйте свою відповідь. Завдання 10. Поясніть, як ви розумієте поняття "некоректне цитування" з наукових джерел та як запобігти цьому авторові наукової роботи. Завдання 11. Сформулюйте всі правила наведення та оформлення цитат і проілюструйте їх прикладами на матеріалі опановуваних дисциплін. Завдання 12. З'ясуйте сутність поняття "непряме цитування" та проілюструйте його прикладами з наукових праць. Завдання 13. Назвіть та схарактеризуйте основні форми подання ілюстративного матеріалу в науковій літературі. З'ясуйте причини, що обумовлюють вибір цих форм. Завдання 14. Схарактеризуйте та проілюструйте прикладами засоби зв'язку між реченнями наукової статті (доповіді). Завдання 15. З'ясуйте, які функції виконують у науковому тексті вказівні займенники, прикметник останній, числівники перший, другий. Завдання 16. Назвіть слова, що використовуються при узагальненні результатів наукової роботи, та поясніть розділові знаки при них. Завдання 17. Проілюструйте прикладами різні засоби зв'язку між абзацами наукового тексту (синтаксичні засоби, повторення тощо). Завдання 18. Наведіть синонімічні конструкції, що використовуються в наукових текстах-міркуваннях. Завдання 19. Доведіть, що в заголовках наукових статей здебільшого відбувається нарощення інформації завдяки формам родового відмінка іменників. Завдання 20. Введіть українською мовою у науковий текст цитати, подані мовою оригіналу. Перевірте відповідність чинним нормам оформлення цитат у сучасній українській мові. Национальной науки нет, как нет и национальной таблицы умножения. (А. Чехов) Только наука изменит мир. Наука в широком смысле и как расщеплять атом, и как воспитывать детей ... И взрослых тоже. (Н. Амосов) Стремясь познать бесконечное, наука сама конца не имеет, и, будучи всемирной, в действительности неизбежно приобретает народный характер. (Д. Менделеев)
Завдання 21. Складіть план і відповідно до нього підготуйте реферат за однією із запропонованих актуальних тем та з урахуванням обраної спеціальності. Опрацюйте реферат для виголошення його ідей на широкий загал. 1. Полярна зірка науки - її моральність (С. Буфлер, французький письменник, 1737-1815рр.). 2. Наполегливість - мати науки (античний вислів). 3. Наука - це драма ідей(А. Ейнштейн, фізик-теоретик, один із засновників сучасної фізики, автор теорії відносності, 1897-1955 рр). 4. Наука - це істина, помножена на сумнів (П. Валері, французький поет, есеїст, 1871-1945pp.). 5. Час - найкращий цінитель наукових праць (Л. Пастер, французький учений-біолог, хімік, 1822-1895pp.). 6. Мислення – це страждання (Арістотель, давньогрецький філософ, учений-енциклопедист, 384-322 до н.е.). Завдання 22. Складіть довідкову анотацію та рецензію на одну з доповідей, виголошених на щорічній науково-практичній конференції. Завдання 23. Наведіть, користуючись, у разі потреби, відповідними лексикографічними джерелами, українські й латинські еквіваленти до актуальних за всіх часів та епох крилатих висловів. Запропонуйте найвлучніший варіант назви до цієї тематичної групи давніх афоризмів. Наука - сокровище. Наукой победишь! Совершенствуй себя! Не прекращай учиться! Что учишь, себе учишь. Я мыслю, следовательно, я существую. Учись охотно: что есть приятнее, чем много учиться? Ум и язык объединяют весь человеческий род. Жизнь без науки - смерть. Человеческий ум питается наукой и мышлением. Завдання 24. Перекладіть українською мовою наведені плани до кожного науково-навчального тексту з риторики. Визначте особливості формулювання пунктів планів різних видів засобами української наукової мові. Софисты — учителя риторики Вопросный план: 1. Где возникла риторика? 2. Кто такие софисты и как они понимали роль слова? 3. Что подтверждает популярность учителей-софистов? 4. В чем состояла задача софиста? Тезисный план: 1. Риторика возникла в античной Греции в V-ІV в. до н.э. 2. Софисты — платные учителя, которые в Древней Греции не только обучали практическому красноречию, но и составляли речи для нужд граждан. Софисты постоянно подчеркивали роль слова, считая его великим властелином, обладающим весьма малым и совершенно незаметным телом, но совершающим чудеснейшие дела. 3. Софисты ездили по всей Греции и помогали желающим овладеть красноречием, выполняя также дипломатические поручения (Горгий) и занимаясь государственной деятельностью (Продик, Протагор). 4. Задача софиста — научить "делать слабое мнение сильным", заставить "малое казаться большим, а большое — малым, но вое представить древним, а древнее — новым, сделать людей рабами своими по доброй воле, а не по принуждению". Номинативный (назывной) план: 1. Родина красноречия. 2. Роль софистов в развитии практического красноречия и теории ораторского искусства. 3. Популярность учителей-софистов в Древней Греции. 4. Задача софиста. Сократ и Платон — создатели теории "подлинного красноречия" Вопросный план: 1. Почему Сократ и Платон бросили вызов софистам? 2. Какова суть теории красноречия Сократа? 3. В чем ценность теории красноречия Платона? Тезисный план: 1. Сократ и Платон осуждали ораторов-софистов за стремление к успеху, за их готовность силою красноречия убедить публику в чем угодно, за "продажу мудрости". 2. Суть теории красноречия Сократа, изложенная в диалоге "Федр", состоит в том, что требуется знать, что же именно подвергается обсуждению; изучить сущность предмета разговора; изложить свои мысли, соблюдая строгую последовательность: вступление, изложение, доказательство, правдоподобные выводы. 3. Ценное в теории красноречия Платона — идея воздействия речи на душу, поскольку подлинное красноречие основано на знании истины. Номинативный (назывной) план: 1. Вызов Сократа и Платона софистам. 2. Суть теории красноречия Сократа. 3. Ценное в теории красноречия Платона. Завдання 25. Складіть українською мовою плани різних видів до наведених мовою оригіналу текстів з проблем риторики. Цицерон и его сочинения об ораторском мастерстве Культура Древней Греции, в том числе и достижения в области риторики, была творчески воспринята Древним Римом. Расцвет римского красноречия приходится на I в. н.э., когда особенно возрастает роль Народного собрания и судов. Вершиной развития ораторского искусства является деятельность Цицерона. Марк Туллий Цицерон (106-43 до н.э.) — крупнейший древнеримский оратор, политик, писатель. Его имя стало даже нарицательным. Из риторических сочинений Цицерона большое значение имеют прежде всего три книги: "Об ораторе", в которой автор показывает идеального, всесторонне образованного оратора-философа; "Брут, или О знаменитых ораторах" - история красноречия; "Оратор" — произведение, в котором разрабатывается вопрос о лучшем стиле и теоретически обосновывается собственный идеал. Это памятники античного гуманизма, имевшие огромное влияние на всю европейскую культуру. Каковы же взгляды Цицерона на ораторское искусство? Автор сетует на то, что красноречие среди всех наук и искусств имеет меньше всего представителем. И это не случайно. По его мнению, подлинное красноречие - нечто такое, что дается труднее, чем это кажется. Красноречие рождается из многих знаний и умений. "В самом деле, — пишет он, — ведь здесь необходимо усвоить самые разнообразные познания, без которых беглость в словах бессмысленна и смешна; необходимо придать красоту самой речи, и не только отбором, но и расположением слов; и все движения души, которыми природа наделила род человеческий, необходимо изучить до тонкости, потому что вся мощь и искусство красноречия в том и должны проявляться, чтобы или успокаивать, или возбуждать души слушателей. Ко всему этому должны присоединиться юмор и остроумие, образование, достойное свободного человека, быстрота и краткость как в отражении, так и в нападении, проникнутые тонким изяществом и благовоспитанностью. Кроме того, необходимо знать всю историю, чтобы черпать из нее примеры; нельзя также упускать знакомства с законами и гражданскими правами. Нужно ли мне еще распространяться о самом исполнении, которое требует следить и за телодвижениями, и за жестикуляцией, и за выражением лица, и за звуками и оттенками голоса?.." Это, собственно, программа подготовки оратора. Цицерон считает, что основа ораторского искусства — прежде всего глубокое знание предмета; если же за речью не стоит глубокое содержание, усвоенное и познанное оратором, то словесное выражение — пустая и ребяческая болтовня. Так что же такое риторика, по мнению Цицерона? Риторика — это наука об ораторском искусстве. Во всех трех трактатах Цицерона постоянно звучит вопрос о взаимоотношении риторики и других наук, в частности философии. И всякий раз он неуклонно приходит к принципу подчинения всех наук главной ораторской цели. Один вопрос разделял философов и риторов: является ли риторика наукой? Философы (вспомним Сократа и Платона) утверждали, что риторика не есть наука. Риторы утверждали обратное. Цицерон предлагает компромиссное решение: риторика не есть истинная, т.е. умозрительная, наука, но она представляет собой практически полезную систематизацию ораторского опыта. Обязанности оратора заключаются в следующем: 1) найти что сказать; 2) найденное расположить по порядку; 3) придать ему словесную форму; 4) утвердить все это в памяти; 5) произнести. Цицерон придерживается установившейся в античном мире классической схемы, согласно которой предлагалось пятичастное деление риторического процесса. Риторический процесс — весь путь от мысли к звучащему публичному слову. Кроме того, в задачу оратора входит расположить к себе слушателей; изложить сущность дела; установить спорный вопрос; подкрепить свое положение; опровергнуть мнение противника; в заключение придать блеск своим положениям и окончательно низвергнуть положения противника. В чем видел Цицерон красоту речи? В ее свежести, благородстве, страстности, логичности, причем, по его мнению, "цветы слов и мыслей" должны распределяться в речи "с разбором". Словесные нагромождения, расцвеченная чрезмерно яркими красками речь не доставляют длительного удовольствия, пресыщают и раздражают слушателей. Цицерон продемонстрировал глубокое проникновение в сущность ораторского искусства, создав ораторскую теорию на основе своего богатого опыта. Блестящий теоретик, он обобщил и осмыслил взгляды теоретиков и практиков красноречия. Учение о красноречии М. В. Ломоносова М. В. Ломоносов сыграл огромную роль в развитии учения о красноречии в России. Не случайно Н. М. Карамзин в "Пантеоне российских авторов" назвал Ломоносова "отцом российского красноречия". До риторики Ломоносова никаких правил для начинающего писателя, кроме схоластических рукописных курсов риторики, уже устаревших, не было. Смелое новаторство проявилось в том, что это было первое русское общедоступное руководство по красноречию. Все доломоно-совские риторики, рассчитанные на узкий круг читателей, были или латиноязычными, или написаны на трудном для понимания церковнославянском языке. Впервые за всю историю появления риторик на Руси ее автором был не представитель духовенства, а ученый, находившийся в оппозиции к церкви и святейшему Синоду. Справедливо поэтому высказывание о том, что "появление "Риторики" Ломоносова освобождало тем самым теорию словесного искусства от церковной опеки, тяготевшей над ней в течение многих веков и тормозившей ее развитие". Несмотря на множество противников, с которыми М. В. Ломоносову приходилось скрещивать копья, они не могли помешать блестящему успеху "Риторики", которая в XVIII в. выдержала семь изданий. В начале XIX в. "Риторика" переиздавалась дважды — в 1805-1810 гг. Три вида риторики Есть три вида риторики, потому что есть столько же родов слушателей. Речь слагается из трех элементов: из самого оратора, из предмета, о котором он говорит, и из лица, к которому он обращается; оно-то и есть конечная цель всего (я разумею слушателя). Слушатель непременно бывает или простым зрителем, или судьей, и притом судьей или того, что уже свершилось, или ж того, что может совершиться. Примером человека, рассуждающего о том, что имеет быть, может служить член народного собрания, а рассуждающего о том, что уже было, — член судилища; человек, обращающий внимание только на дарование оратора, есть простой зритель. Таким образом, естественно является три рода риторических речей: совещательные, судебные и эпидейктические. Дело речей совещательных — склонять или отклонять, потому что как люди, которым приходится совещаться в частной жизни, так и ораторы, произносящие речи публично, делают одно из двух: или склоняют, или отклоняют. Что же касается судебных речей, то дело их — обвинять или оправдывать, потому что тяжущиеся всегда делают непременно одно что-нибудь из двух: или обвиняют, или оправдываются. Дело эпидейктической речи — хвалить или порицать. Что касается времени, которое имеет в виду каждый из указанных родов речи, то человек, совещаясь, имеет в виду будущее: отклоняя от чего-нибудь или склоняя к чему-нибудь, он дает советы относительно будущего. Человек тяжущийся имеет дело с прошедшим временем, потому что всегда по поводу событий, уже свершившихся, один обвиняет, а другой защищается. Для эпидейктического оратора наиболее важным представляется настоящее время, потому что всякий произносит похвалу или хулу по поводу чего-нибудь существующего. <...> У каждого из этих родов речей различная цель, и так как есть три рода речей, то существуют и три различные цели: у человека, дающего совет, цель — польза и вред: один дает совет, побуждая к лучшему, другой отговаривает, отклоняя от худшего; остальные соображения, как-то: справедливое и несправедливое, прекрасное и постыдное — здесь на втором плане. Для тяжущихся целью служит справедливое и несправедливое, но и они присоединяют к этому другие соображения. Для людей, произносящих хвалу или хулу, целью служит прекрасное и постыдное, но сюда также привносятся прочие соображения (по Н. Кохтеау). Завдання 26. Складіть стислі конспекти наведених власне наукових і науково-навчальних текстів актуальної термінознавчої проблематики. Українська наукова термінологія: стан і перспективи розвитку Сукупність спеціальних найменувань різних галузей науки, техніки та мистецтва, які вживаються у сфері професійного спілкування та втілюють результати теоретико-пізнавальної діяльності людини, становлять термінологію. Сучасна термінологія як галузь науки, виходячи з основних властивостей терміна (співвіднесеність із поняттям, точність, лаконічність, однозначність, експресивна нейтральність), поєднує в собі фрагменти логіки, предметних знань, лінгвістики, філософії, концептології, інформатики, семіотики та елементи символіки. Термінологія (сукупність термінів) існує у 2-ох вимірах: як результат фіксації наукового пізнання (термінологічні словники) та як функціонування у контексті наукової та навчальної літератури і в комунікативному аспекті. Українська наукова мова сьогодення сягає глибини віків, що підтверджують як найстаріші зразки актової мови та правничої термінології дохристиянської Русі, так і теоретичні дослідження окремих терміносистем. Охарактеризувати сучасний стан та перспективи розвитку наукової термінології не можна, не торкнувшись бодай короткої історії її становлення. Науковій термінології передував період стихійного термінотворення, коли в окремих мовах накопичувався достатній арсенал тематично об'єднаних слів для позначення системи спеціальних понять. Вихідною базою будь-якої галузевої термінології є поняття природної (загальновживаної) мови та її лексичні одиниці. Обслуговувати нову сферу науки, людської діяльності починають слова, які є назвами побутових понять, що виникли у процесі практичного пізнання світу і стали на даному етапі представниками наукового поняття. На початковому етапі становлення тієї чи іншої науки загальний стан і розвиток пізнання був таким, що вимагав порівняння певних понять з відповідними співіснуючими предметами навколишньої дійсності за аналогією як одного із зовнішніх стимулів термінологізації загальновживаних слів. До речі, терміносистеми нових галузей знань і сьогодні при найменуванні понять послуговуються принципом аналогії, зокрема в терміносфері автоматизованих систем: архітектура, захист, надійність, поштова скринька тощо. На відміну від загальновживаних слів, терміни є продуктом вторинної номінації понять, що пов'язане передусім із подвійним баченням світу: загальним і науковим. Наукове бачення може ґрунтуватися на загальному, як на своєрідних знаннях нижчого порядку. Таким чином, мова науки нашаровується на природну вже тоді, коли система звичайного, загального розуміння світу склалася і знайшла своє відображення в природній мові. Мова науки, використовуючи загальновживані слова, наповнює їх особливим науковим змістом, закріплює у дефініціях. Звідси вторинність спеціальної лексики, провідне місце в якій належить термінам. Історія формування української наукової мови — це постійне переборювання політичних перешкод і заборон. Свої потенційні можливості вона розкриває при найменших послабленнях екстралінг-вальних факторів, які тримали її в лабетах бездержавності впродовж століть. Заборона української мови як засобу літературного спілкування затримувала її стильову диференціацію, а водночас і формування термінологічного фонду. Розвиток української моли (а відповідно й термінології) на власній етнічно-мовній основі найбільше гальмували недержавний статус рідної мови та її територіальна роз'єднаність. У формуванні української наукової термінології умовно можна виділити кілька періодів. Перший період (друга половина — кінець XIX ст.) пов'язаний із журналом "Основа" та діяльністю Наукового товариства ім. Т. Шевченка (НТШ) в Галичині, іменами І. Верхратського, М. Драгоманова, В. Левицького, М. Грушевського, І. Пулюя, 11. Куліша. У цей час українська мова збагачувалася "новими термінами та висловами, відповідними до прогресу сучасної цивілізації". Особливістю українського термінотворення кінця XIX—початку XX ст. було вироблення принципу орієнтації на народну мову з широким використанням термінів і терміноелементів грецького та латинського походження, а також терміноелементів, прийнятих у міжнародній практиці. Другий період (початок XX ст. до 20-х років) ознаменувався утворенням Наукових товариств у Східній Україні: "Просвіта" (у Києві), ім. Квітки-Основ'яненка (у Харкові) та інших термінологічних комісій, завданням яких був збір та впорядкування народної термінології з різних галузей знань. У цей час медична секція Київського товариства розпочинає роботу над укладанням медичного словника. Для розбудови української ботанічної, сільськогосподарської та науково-технічної термінології чимало зробив гурток натуралістів при Київському політехнічному інституті, на думку членів якого, "не знаючи термінології, не можна ні науку вперед посувати, ні передавати її здобутки народові". Третій етап у формуванні української наукової мови припадає на 20-ті — початок 30-х раків XX ст. — час відновлення української державності, розширення суспільних функцій української мови. Майже після двохсотлітньої перерви українська мова стала мовою законодавства, адміністрації, армії, всіх сфер суспільного й політичного життя країни. Це спонукало до цілеспрямованої термінологічної роботи, яка була логічним продовженням термінологічної праці когорти діячів науки, техніки, лінгвістів, письменників у попередні десятиліття. У 1921 році утворився Інститут української наукової мови (ІУНМ), перед ученими якого ставилося завдання спрямовувати процес розвитку української наукової мови. Для цього необхідно було виробити наукові засади творення як окремих термінологічних одиниць, так і формування цілих терміносистем, заповнити прогалини, що закономірно в них з'явилися: виробити принципи й методи побудови нової лексики на позначення понять науки, політики, державності тощо, ще не названих українською мовою. Така ситуація, на думку Ю. Шевельова, типова для всіх мов у період, коли вони поширюють сферу вживання та мають задовольнити найрізноманітніші вимоги суспільства. Теоретичні засади термінотворення було чітко сформульовано в "Інструкції до укладання словників". Терміни виникали шляхом переосмислення загальновживаних слів, творення нових, запозичення готових лексем з інших мов. Різним був підхід до термінотворення, нерідко вдавалися навіть до крайніх заходів (від пуристичних до максимальної орієнтації на запозичення). О. Курило зазначала: "Саме життя покаже, який принцип у термінології та науковій мові може перемогти, а певніше, що вони обидва матимуть однакову рацію виживання". Творчу працю вчених перервано звинуваченням українських філологів у народництві та націоналізмі. Впродовж 1933-1935 рр. було випущено 5 бюлетнів під гаслом "Проти націоналізму в термінології", які вилучили значну частину прийнятих у 20-ті роки термінів із різних галузей знань. Після цього праця на термінологічній ниві майже припинилася. Четвертий етап (50- 80-ті рр. XX ст.) ознаменувався пожвавленням термінологічної праці у зв'язку зі створенням у 1957 році Президією Академії наук України Словникової комісії, основним завданням якої було вироблення принципів укладання термінологічних словників. Зусиллям великого загону українських учених різних галузей знань упродовж наступних років було видано серію як перекладних, так і тлумачно-довідкових та енциклопедичних словників. Поряд із лексикографічною роботою значна увага приділялася лінгвістичному дослідженню окремих терміносистем (політекономічної — Т. І. Панько, біологічної — Л. О. Симоненко, ботанічної — М. М. Фещенко, А. Й. Капська, юридичної — О. Сербенська, математичної — А. Крейтор та ін.). У кінці 70-х — на початку 80-х рр. теоретичне термінознавство, яке як самостійна наука постає з досвіду практичної термінознавчої роботи, остаточно набуло статусу сформованої науки зі своїм поняттєвим апаратом та методологією. П'ятий етап (кінець XX — поч. XXI ст.) є найпродуктивнішим у розбудові як української наукової мови, так і її термінології. Українська мова поширюється в соціальному просторі. Визначальною характеристикою стає законодавче закріплення за нею статусу державної й у зв'язку з цим розширення поля її суспільного функціонування. Із становленням України як суверенної держави проблема національної термінології набирає державного значення. Робота в галузі наукової термінології цього періоду якісно відрізняється від роботи, проведеної в першій половині століття, коли основна увага дослідників зосереджувалася на збиранні термінів шляхом запису з уст народу та літературних джерел, на основі яких співробітники ІУНМ намагалися створити національну термінологію, якої бракувало в Україні. Терміносистема сучасної української мови є потужною лінгвістичною базою, на основі якої формуються, усталюються і функціонують усі сфери науково-професійної діяльності. Основним завданням сучасного термінознавства є практичний аспект - систематизація, упорядкування та стандартизація наявної наукової термінології шляхом вилучення з неї невиправданих слів-покручів, відродження окремих забутих або несправедливо "репресованих" термінів, створення галузевих словників, україномовних підручників, посібників, довідників, військових статутів, Кодексів, державних стандартів на терміни та визначення, вироблення різних законодавчих актів державною мовою. Українська наукова мова, її термінологія визначаються, з одного боку, особливостями мовної ситуації в Україні, з другого — станом і тенденціями розвитку літературної мови, складовою частиною якої вона є. Розхитування мовностилістичних та правописних норм на лексичному, словотворчому, фонетичному рівнях у літературній мові виявляється і в термінології. Пор., наприклад: магнет, хемія замість магніт, хімія; сотня, рій, курінь, сотник замість відповідних рота, відділення, батальйон, капітан. Процес систематизації та стандартизації терміносистем учені різних шкіл і регіонів вбачають по-різному. Одні намагаються повністю відновити термінологію 20-х років, інші — надто захоплюються запозиченнями з європейських мов. У одному й другому постулаті є як позитивні, так і негативні моменти. Відомо, що штучна реставрація, нав'язування діалектних, застарілих термінів, власних уподобань ведуть до самоізоляції не лише наукової мови, а й самої науки, з одного боку, а з другого — надмірне захоплення іншомовними термінами призведе до втрати національної мовної самобутності. Прихильники першого напрямку забувають про те, що більшість словників, виданих у 20-ті роки, були і залишилися проектами, а вміщені в них терміни (часом цілі синонімічні ряди на позначення того самого поняття) були елементами пошуку терміна, який би відбивав зміст позначуваного поняття. З часу видання зазначених словників пройшли десятиліття, впродовж яких розширювався зміст старих понять, виникали нові, що потребували найменувань. Ніхто не заперечує того, що у своїй роботі фахівці мають використовувати досвід учених "золотого" десятиріччя, зберегти, відновити кращі українські терміни та позбутися тих, що суперечать лексичним та словотвірним нормам української мови. Але це не значить, що наявну й усталену в мові термінологію варто замінювати вузькорегіональними термінами, як спостерігаємо у "Словнику фізичної лексики українсько-англійсько-німецько-російському" В. Козирського та В. Шендеровського, де відомі всім зі шкільної лави терміни: діаметр, елемент, мастило, маятник, нівелір, паралель, снаряд, трубопровід замінено відповідно словами: поперечник, первень, шмаровидло, вагадло/хитун, шмига, рівнолежник, стрільно/гармагпень, руровід/рурогін та багато інших. Усе частіше лунають заклики повернути до життя питомі національні спортивні терміни, оскільки українська спортивна термінологія надто зрусифікована. Чи зрозуміють наші терміни на зразок рухапка — гімнастика, ситківка — теніс, кошівка — баскетбол, копаний м'яч — футбол, наколесництво — велосипедний спорт, карний мет — штрафний удар, скічня — трамплін та багато інших на міжнародних змаганнях. "Революцію" в медичній термінології намагаються провести й деякі медики, пропонуючи нам повернути застарілі, регіональні назви заштрик (укол); порскавка, впорених, штрикалка (шприц); синьожилка (вена); дишниця, дишковиця, дишкозапал (бронхіт], ушкодівник, ушкодозпавець (травматолог) та ін. Спостерігається прагнення відмежуватися від російської мови, тобто диференціювати слова, що звучать однаково в українській та російській мовах, замінити їх питомими українськими словами на зразок: ансамбль — гурт, штопор — коркотяг, нувориш — скоробогатько та ін. Розвиток знань у різних країнах відбувається нерівномірно. Ця нерівномірність позначається і на розвиткові термінології окремо взятих мов. Практично жодна природна мова при творенні термінів не може обійтися своїми власними ресурсами, тому термінологія багатьох галузей знань різних мов послуговується лексичними та словотворчими засобами високорозвинутих літературних мов, що робить її склад надто строкатим, поєднуючи в собі національні та міжнародні елементи. У період середньовіччя це були переважно класичні мови — давньогрецька та латинська, остання дала моделі для творення термінів, здебільшого одноосновних, та серію високопродуктивних суфіксів і префіксів, що використовуються у термінології багатьох мов. З грецької мови запозичено модель творення складних термінів (композитів). Таким чином, латинські й грецькі основи термінів уже в епоху середньовіччя становили єдиний греко-латинський фонд, який запозичався багатьма мовами. Пізніше джерелом запозичень стали німецька, французька та англійська мови. Прямі запозичення, з одного боку, формують спільний лексичний фонд у не обов'язково споріднених мовах, що сприяє взаєморозумінню фахівців, які розмовляють різними мовами, а з другого — надмірне захоплення чужими термінами ускладнює спілкування між членами суспільства. Зокрема немає потреби користуватися іншомовною лексикою, якщо в мові існують питомі слова на зразок бартер (обмін), брокер (посередник), копірайт (авторське право), слоган (рекламне гасло), субсидія (допомога, підтримка), рамбурсува-ти (повертати борг) тощо. Причини запозичень різні: відсутність у мові ціліснооформленого, непроникного терміна-однослова на позначення єдиного, нерозчленованого поняття (демаркетинг — ліквідація ажіотажного попиту, девальвація — зниження офіційного курсу національної валюти, аналогічно: емісія, авізо та ін.); лаконічність терміна, від якого легко утворюються похідні форми (аудит — аудитор, аудиторство, аудиторський, аудиторська служба, Аудиторська палата України), зміна концептуальних орієнтирів (етнічних, національно-специфічних на "європеїзовані" або "американізовані"), що викликає декореляцію протопонять "свій" — "чужий" (воротар — голкіпер; поза грою — офсайд). Останнім часом помітно зростає тенденція до гібридизації терміна, поєднання національних та міжнародних компонентів (виробничий маркетинг, тендерне ціноутворення). У систематизації, нормалізації та стандартизації існуючих терміносистем значна роль належить галузевим словникам. За останнє десятиріччя минулого століття побачило світ близько 300-т термінографічних праць, переважно перекладних, різних за обсягом та якістю опрацьованого матеріалу, серед них пальма першості належить медицині — 40 словників, 20—3 економіко-фінансової сфери. Заслуговують на увагу: поліфункціональний академічний "Російсько-український словник наукової термінології" у трьох книгах: Суспільні науки (1994); Біологія. Хімія. Медицина (1996); Математика. Фізика. Техніка. Науки про Землю та Космос (1998), кілька видань "Російсько-українського та українсько-російського словника (сфера ділового спілкування)" В. М. Брицина, О. О. Тараненка, три видання "Фінансового словника" А. Г. Загороднього, Г. Л. Вознюка, Т. С. Смовженко, "Українсько-латинсько-англійський медичний тлумачний словник" у 2-х томах науковців Львівського медичного університету, п'ятимовний тлумачний словник з інформатики Р. Іваницького та Т. Кияка (1995), щойно виданий "Українсько-російсько-англійсько-німецький тлумачний та перекладний словник термінів ринкової економіки" за ред. Т. Р. Кияка (2001). Уперше в Україні створюються власні державні стандарти на терміни та визначення, де рекомендовано загальноприйняті їх визначення, які стають основою для розроблення стандартів на технічні умови, продукцію, методи випробовувань тощо. Як науково-технічний документ, стандарт є комплексом норм, правил, вимог щодо об'єкта стандартизації та обов'язкових для використання в усіх видах нормативної документації, у довідковій та навчально-методичній літературі. Незважаючи на те, що в мові ДСТУ на терміни та визначення спостерігається порушення лексичної загальнолітературної норми, неточне лексичне позначення наукових понять, уживання слів, не властивих українській мові на зразок злучення, злучник, розлучник, повід замість усталених відповідних з'єднання, з'єднувач, роз'єднувач, привод та багато інших, вони сприятимуть розбудові та нормалізації галузевих терміносистем та впровадження їх у життя. Аналогічну роль виконують і україномовні законодавчі акти та Кодекси. Оскільки терміни через загальні поняття пов'язуються зі спеціальними сферами знань та діяльності, вони є об'єктами всіх наук, що вивчають ці сфери. Для розв'язання термінологічних проблем потрібні висококваліфіковані спеціалісти, які б поєднували професійні знання з лінгвістичними. Таких спеціалістів треба готувати у вищих навчальних закладах, увівши до навчальних програм спецкурси з основ термінології та фахової мови. Названі спецкурси читаються в багатьох країнах світу, навіть у країнах Африки та Азії. Нa жаль, наше Міністерство освіти і науки ігнорує світовий досвід. Засвоєнню студентами фахової мови сприяють словнички термінів, наведених у підручниках та навчально-методичних посібниках з фінансів, маркетингу, фінансів підприємств та ін., виданих у Київському національному економічному університеті. Підсумовуючи вищесказане, можна констатувати той факт, що Україна має розвинуту кодифіковану термінологію майже з усіх галузей знань, здатну забезпечити практичні потреби суспільства. Робота щодо її розбудови та кодифікації проводиться в кількох аспектах: дослідження процесів становлення окремих терміносистем, встановлення часу їхньої появи та визначення шляхів формування, співвідношення в них національних та інтернаціональних компонентів; вироблення основних моделей творення нових термінів; перегляд та нормалізація наявних у мові термінів; створення галузевих словників; розроблення державних стандартів на терміни та визначення, які б охопили всі сфери науково-технічної діяльності. Незважаючи на величезну роботу, проведену термінологами та фахівцями різних галузей знань, нерозв'язаною залишається ще низка як лінгвістичних проблем, пов'язаних із ототожненням або диференціацією понять, виробленням методологічних засад щодо уніфікації української наукової термінології та збагаченням її за рахунок власних мовних одиниць, так і екстралінгвістичних — забезпечення повнокровного функціонування мови в державі, викладання у ВНЗ усіх предметів державною мовою, уведення в навчальні програми спецкурсів з основ термінології та фахової мови, видання україномовних підручників, тлумачних галузевих словників, створення навчальних посібників із загального термінознавства та терміносистем окремих галузей знань. Для здійснення окреслених проблем потрібне об'єднання зусиль учених різних сфер наукових знань, особливо мовознавців, що працюють над проблемами термінології, для створення єдиної термінологічної школи. (Л. Симоненко) Завдання 27. Запропонуйте, обґрунтовуючи, скорочений запис наведених нижче слів та словосполучень, що часто використовуються в сучасний науковій літературі. Автореферат, анотація, бібліографія, бібліотекознавство, відповідальний редактор, дипломатія, дисертація, доктор фізико-математичних наук, доктор філософських наук, доцент, екологія, економіка, збірник наукових праць, інформація, історія, кандидат економічних наук, кандидат філологічних наук, кандидат юридичних наук, кафедра, Міністерство освіти і науки, науково-практична конференція, наукознавство, Національна академія наук України, науково-дослідна робота, провідний науковий співробітник, професор, редактор, редколегія, соціологія, сторінка, університет, Український реферативний журнал, фінансова справа, Цивільний кодекс України, Цивільно-процесуальний кодекс України, член-кореспондент HAH України, юриспруденція. Завдання 28. 3аконспектуйте наукову статтю, опубліковану в періодичному виданні (журналі) за обраним вами фахом або опановуваною навчальною дисципліною. Завдання 29. Підготуйте фрагмент наукової статті, мета якого - висвітлити історію розробки у вітчизняній та зарубіжній науці проблеми, винесеної у назву статті та актуальної для обраної вами спеціальності. Завдання 30. Складіть повну бібліографію до однієї з актуальних (або цікавих для вас) проблем обраної вами спеціальності та оформіть її за чинними ДЕСТами. Завдання 31. Доведіть матеріалами наукової літератури з вашої спеціальності, що термін і відповідно термінованість є однією з основних стильових ознак наукового стилю літературної мови. Завдання 32. Проаналізуйте лексичний склад науково-навчального тексту та поясніть функції трьох основних його стратів (груп): а) абсолютно термінологічної лексики, тобто термінологічної лексики вузькоспеціального характеру; б) відносно термінологічної лексики, тобто загальнонаукової і міжнаукової термінологічної лексики; в) нетермінологічної лексики, тобто слів-організаторів думки, слів-конкретизаторів думки, службових частин мови. Завдання 33. Схарактеризуйте роль порядку слів у науковому тексті та експериментально встановіть, де і чому якнайчастіше знаходиться основна інформація. Завдання 34. Поясніть, чи залежить обсяг наукового твору від його жанру, і якщо так, то як саме і чому. Завдання 35. Підготуйте з урахуванням особливостей власного мовного стилю 2-3 зразки клішованих анотацій різних видів для подальшого активного користування ними в самостійній науковій роботі з анотування першоджерел. Завдання 36. Підготуйте 2-3 зразки клішованих рефератів різних видів для подальшого активного використання їх у самостійній роботі з реферування фахових наукових джерел. Завдання 37. Підготуйте з урахуванням свого мовного/мовленнєвого стилю 2-3 зразки клішованих рецензій. Завдання 38. Лаконічно та з урахуванням принципу ієрархії сформулюйте основні сучасні вимоги до наукових творів малих жанрів. Завдання 39. Перекладіть українською мовою науково-популярні тексти. Підкресліть ключові слова, сформулюйте основну тезу кожного з текстів і запропонуйте найточніші до них заголовки. Обґрунтуйте свій погляд. 1. Человек воспринимает глазами 20% информации, из них 70%-посредством чтения. К 2013 г. объем информации по сравнению с 1990 г. возрастет в 4 раза, к 2040г. — в 32 раза. Средняя скорость чтения студентов составляет 120-180 слов в минуту, специалистов с высшим образованием — 200-250. Потрясающе быстро читали Ж. Ж. Руссо, Л. Пушкин, Б. Наполеон, О. де Бальзак, Н. Чернышевский, Л. Толстой, М. Горький, Р. Роллан, А. Эйнштейн и др. Учеными доказано, что при быстром чтении утомляемость глаз меньше, чем при медленном чтении. Академик Н. Амосов обоснованно утверждал: "Для человеческого организма благоприятен только режим напряжения. Силы при напряжении возрастают". В XVII веке Никола Гроллье де Сервьера придумал машину для ускорения чтения книг: подобие мельничного колеса с подставками для книг вместо лопастей, на которые одновременно помещалось несколько книг, раскрытых на требуемых страницах. Наш мозг обладает высокой избирательной способностью, вот почему читать нужно не слова, а мысли. Кроме того, мозгу присуща догадка, предвосхищение. Для того чтобы правильно прочесть фразу, достаточно видеть по 2-3 буквы из каждого слова или верхние/ нижние половинки букв (по О. Козловскому). 2. Наука — нервная система нашей эпохи. Мир науки и техники так сложен и разнообразен, что никто не может считать свое образование завершенным с окончанием средней школы и даже вуза. Скорее с этого оно только начинается. Естественное стремление цивилизованного человека: "Хочу все знать!" или более скромное: "Хочу знать необходимое, чтобы правильно действовать!", сталкивается, однако, с явлением еще одного "взрыва" — с лавинообразным потоком информации. На самом деле, активно читающий человек может за свою жизнь прочесть 3-5 тысяч книг. Но ведь ежедневно выходит в свет огромнейшее количество новых книг, научных брошюр и журналов. Еще Вольтер говорил: "Многочисленность фактов и сочинений растет так быстро, что в недалеком будущем придется сводить все к извлечениям и "словарям". В XVIII веке вышло примерно 1,6 миллиона книжных изданий, в XIX веке — 6,1 миллиона, в XX веке — около 50 миллионов новых книжных изданий. Сейчас во всем мире ежедневно выпускается около 100 тысяч книжной продукции. Поэтому учет, отбор, обработка, хранение и передача информации стали одной из главенствующих и бурно развивающихся отраслей человеческой деятельности. Наука — связующий элемент между мыслями людей, рассеянных во времени и пространстве, и в этом одно из самых высоких ее достоинств. Древняя мудрость гласит: "В начале было слово". Действительно, в слове — первый проблеск сознательности, слово — главный инструмент общения людей, общения поколений, накопления духовных богатств. И "как хорошо, когда благоденствие дал Пифагор. Нет сокровищницы лучше знания! Предмет познания бесконечен! (Е. Лихтенштейн) 3. Служение науке не мирится с легким отношением к себе, к людям. Наука — это совсем особая сфера труда, привлекающая к себе непреодолимой силой... Ученый кончает свою исследовательскую деятельность, почти всегда только уходя из жизни. В чем же заключается особая сила и активность молодого исследователя? Несомненно, в том, что он смотрит на традиции, на получаемое им научное наследство прошлого новыми, свежими глазами, еще не привыкшими к общепринятому, к трафарету. Молодой научный гений и талант почти всегда вносят с собою перелом, революцию, новую точку зрения, приводят на новую вершину, с которой раскрываются неожиданные широкие горизонты для дальнейшего исследования. Ученый обязательно должен учиться, учиться, несмотря на все свои успехи, свои достижения, всю жизнь до гроба. Громадная наука была до него, громадная наука развивается рядом с ним, в родной стране и во всем мире, громадная наука будет после него. Какой бы областью знания ни занимался молодой ученый, он должен много, внимательно и критически читать, он должен знать несколько языков, ибо иначе для него будет закрыто очень многое, иногда самое важное. (С. Вавилов) 4. Талант в науке есть прежде всего способность к упорному творчеству. Только не ошибитесь в занятой вами жизненной позиции. Всегда ставьте себе большие и надличностные задачи, и вы достигнете в своей жизни большого и надежного. Вы будете счастливы. Красота научной работы состоит главным образом в красоте исследовательских приемов, в новизне и скрупулезности научной методики. (Д. Лихачев) 5. Какое же качество должен иметь молодой человек, вступающий в область науки? Я думаю, что самое главное качество — влюбленность, ненасытный интерес к тайнам природы и к путям овладения этими тайнами. Все остальное приложится. От ученого требуется и огромный повседневный труд, труд через всю жизнь, и огромная работа мозга, и терпение, и постепенность восхождения на вершину науки, открывающего все более широкий горизонт, но все это легко для влюбленного. Без острого, влюбленного интереса нет ученого. Какова бы ни была профессия молодого специалиста — рабочий ли он, инженер, педагог, агроном, врач, научный работник, — важно, чтобы он был творческим человеком. Главное, что должно дать образование и о чем часто забывают, — это не "багаж" знаний, а умение владеть этим "багажом". Это и есть главная цель любого, в том числе и высшего, образования. (А. Несмеянов) 6. В наше время невозможно прожить с запасом знаний, полученным в начале жизни. Начав самостоятельную работу, мы все еще продолжаем учиться. Учится рабочий, чтобы поспеть за новой технологией, за новинками оборудования. Учится земледелец, чтобы не отстать от сельскохозяйственной науки. Непрерывно учатся летчики, врачи, преподаватели, инженеры, иначе их дипломы превратятся в пустую бумажку. Учатся министры, академики, генералы. Чтобы не отстать от своего бурного времени, учатся все люди и всю жизнь, весь свой век. Получение знаний становится уже просто физиологической потребностью, не угасающей с годами. Фундаментальные знания — это знания не расчетчика, а теоретика, не клерка от науки, а мыслителя, творца. Овладевая фундаментальными знаниями, специалист поднимается на высочайшую ступень понимания предмета, откуда уже отрываются магистрали науки, ее самые оживленные перекрестки, открываются горизонты будущих открытий. (Р. Хохлов) Завдання 40. Опрацюйте фрагменти з наукових праць українських лінгвістів. Складіть номінативний, питальний і тезовий плани, запропонуйте найточніші заголовки до текстів та обґрунтуйте адресат останніх для рекомендаційних анотацій. 1. Термінологія (сукупність термінів) є найдинамічнішою частиною сучасного словника, джерелом поповнення словникового складу мови. Американський учений Маріо Пей стверджує, що не менше як половина словництва всіх цивілізованих мов складається з наукових і технічних термінів. Термін, на відміну від загальновживаних слів, має зв'язок з науковими концепціями, у ньому відображаються факти, спостережені дослідниками, та їхнє теоретичне осмислення. У широкому розумінні термін — це слово чи словосполучення, що позначає поняття певної галузі науки, техніки, мистецтва, основними ознаками якого є системність, відповідність позначуваному поняттю, наявність дефініції, тенденція до однозначності в межах свого термінологічного поля, тобто термінології певної галузі знань, стислість, стилістична нейтральність, точність, висока інформативність. Системність, як одна з основних ознак термінології, передбачає системність поняттєвого змісту термінів, системність словесного вираження (словотвірний, правописний аспекти), системність відповідності між змістом і вираженням. Виходячи з того, що терміни виникають у професійному середовищі і вживаються у строго термінологічній функції тільки в спеціальній літературі та професійному вживанні, В.П.Даниленко звертає увагу на усвідомленість термінологічного словотворення, що дає можливість штучно запроваджувати в галузеві термінології спеціалізовані за значенням словотворчі морфеми, які, будучи в певних терміносистемах виразниками конкретних значень, виконують разом із тим класифікаційну функцію, зокрема суфікс -ом(а) в медичній термінології вказує на наявність пухлини: гематома, фіброма, суфікс -ит — на запальні процеси в організмі, хворобу: гепатит, отит, бронхіт тощо; у біологічній терміносистемі за допомогою суфіксів -ов, -ев визначають родину рослин та тварин: вересові, ропухові та ін. Отже, для термінології, на відміну від загальновживаної лексики, характерний принцип аналогічності. Науково-технічний прогрес сприяє не лише бурхливому розвиткові науки й техніки, а й вносить істотні зміни в лінгвістичну модель світу появою як окремих термінів, так і цілих терміносистем. Це зумовлює перегляд, систематизацію та кодифікацію наявної в мові термінології. Робота в цьому напрямку проводиться в 2-ох аспектах: теоретичному і практичному. Перший передбачає вивчення і поглиблення теорії терміна, закономірностей творення термінологічної лексики та шляхи її поповнення. Другий — практичний аспект — полягає в унормуванні та стандартизації наукової термінології, яка регулюється фахівцями і лінгвістами у таких напрямках: видання галузевих словників, створення державних стандартів на терміни та визначення, видання правових кодексів тощо. Цей аспект покликаний забезпечити державотворення, навчальний процес, пресу, видавництва, радіо, телебачення нормативною термінологією. На позначення поняття приведення чого-небудь до єдиної форми, системи в науковій літературі існує кілька термінів: систематизація, унормування, уніфікація, кодифікація, стандартизація. Спробуємо проаналізувати, чи всі наведені терміни однаковою мірою відбивають назване поняття і в яких семантичних відношеннях вони перебувають. Більшість із названих термінів має прозору етимологію, зокрема, слово систематизація утворилося від дієслова систематизувати "приводити в систему" [СУМ], "розподіляти у визначеному порядку і зв'язку частини чого-небудь", "правильне розташування частин у встановленому порядку" [СІС]. Одним із значень слова унормування є визначення, запровадження норми в чому-небудь [СУМ]; уніфікація (лат. Unus (uni) — один і facere — робити) — приведення чого-небудь до єдиної форми, системи; кодифікація — процес вироблення загальноприйнятих норм літературної мови; стандартизація (стандартування): 1) процес установлення і застосування стандартів; 2) зведення багатьох видів виробів до невеликої кількості типових для раціональнішої організації виробництва [СІС]. І. Встановлення єдиних норм і вимог на готову продукцію, напівфабрикати, сировину й матеріали; II. Дотримання єдиних стабільних граматико-стилістичних норм у національній мові (переважно в науково-технічному та офіційно-діловому її стилях) [СУМ]. У наведеному ланцюжку термінів спостерігається певна ієрархічна підпорядкованість. Для того, щоб унормувати ту чи іншу терміносистему, потрібно провести її уніфікацію на поняттєвому, логічному та мовному (лексичному, фонетичному, граматичному, словотвірному) рівнях. Названі терміни потребують чіткого розмежування у роботі над термінологією. На думку В. П. Даниленко і Л. І. Скворцова, принципова різниця між уніфікацією і стандартизацією полягає в тому, що уніфікація стосується окремих груп термінів, а стандартизація — всієї терміносистеми. Із названих вище термінів найзагальнішим є унормування, тобто приведення термінології до певної норми. Метою внормування лексичної системи мови є приведення її у відповідність з тими мовленнєвими або лексичними варіантами та моделями, які найкращим чином сприяють здійсненню її комунікативної функції. Унормування терміносистем української мови безпосередньо залежить від вирішення низки проблем: порушення лексичної загальнолітературної норми, неточне лексичне позначення наукових понять, уживання слів, невластивих українській мові, наявність термінологічної полісемії, омонімії, синонімії, словотвірних варіантів тощо. Уніфікація терміносистем відбувається на поняттєвому; лексико-семантичному, словотвірному, морфологічному та правописному рівнях, що передбачає приведення термінології до існуючих у мові лексичних норм та словотвірних типів, де, в першу чергу, орієнтуються на вимоги, які висуваються до наукового терміна, — відповідність його змісту позначуваному науковому поняттю. Нормативність термінології полягає не лише у співвідношенні терміна і поняття, в наявності у терміна відповідного значення, що фіксується на рівні визначення поняття, а й у подоланні полісемії та синонімії. На думку вчених, невід'ємною властивістю термінології має бути однозначність. На жаль, на практиці цю однозначність зберегти не вдається. Не сприяє внормуванню терміносистем і синонімія. Наявність синонімічних рядів створює певний дисбаланс між системою термінів і системою понять, якими оперує та чи інша наука. Усунути цей дисбаланс допомагає термінологічна лексикографія, першочерговим завданням якої є приведення у відповідність системи термінів системі понять. Заключним етапом у "приведенні термінології до єдиної системи" є стандартизація. Стандарт у широкому розумінні слова — взірець, еталон. Як науково-технічний документ він становить комплекс норм, правил, вимог щодо об'єкта стандартизації. В Україні вперше за багаторічну історію створюються загальноприйняті визначення. Термінологічне стандартування в Україні відбувається у стисненому часовому режимі. Зусиллями провідних академічних і вузівських висококваліфікованих фахівців та експертів-філологів упродовж 1992-1996 рр. в Україні видано понад 600 Державних стандартів (ДСТУ) на терміни та визначення. У процесі роботи набуто великий практичний досвід щодо розроблення термінологічних стандартів, який знайшов втілення у створеному Технічним комітетом стандартизації науково-технічної термінології банку даних унормованої української наукової термінології. Кожен унормований термін повинен мати поняттєве значення. Невід'ємною частиною нормативної термінології має бути однозначність. Мовна норма в термінології повинна враховувати особливості термінів як знаків спеціальних понять і лексики мови науки зі своїми функціями і особливостями (за Л. Симоненко). 2. Наукова лексика охоплює кілька сотень терміноелементів, в основі яких лежать греко-латинські корені. Уперше список міжнародних терміноелементів, що використовуються для створення російських наукових термінів, подав М. Юшманов (1933 р.). Міжнародні терміноелементи відіграють важливу роль у мові науки та техніки, бо полегшують розвиток науково-технічних зв'язків між країнами. Крім того, з них легко побудувати термін у тих випадках, коли з національних терміноелементів побудувати короткий і точний термін не вдається. Міжнародні терміноелементи легко поєднуються між собою і сприяють подальшому термінотворенню. В українській мові такі компоненти виділені у тлумачному словнику української мови, у словниках іншомовних слів, знаходимо їх і в інверсійному словнику, у кореневому гніздовому словнику тощо. Однак у терміносистемах і термінах вони конкретизуються, стають терміноелементами з певним значенням і функцією. Однією із спроб словника міжнародних терміноелементів в українській мові є невеличка праця І. М. Гнатишеної та Т. Р. Кияка "Словник інтернаціональних терміноелементів грецького та латинського походження в сучасній термінології", виданий у Києві 1996 року. З огляду на збільшення кількості інтернаціоналізмів у сучасній науці та техніці упорядники словника, вбачаючи у цьому не лише користь, але й шкоду, вважають, що спеціалістові важливо знати походження та зміст запозиченого терміна чи його елемента. Як зазначає І. М. Гнатишена, масив подібних терміноелементів може слугувати вельми-корисним матеріалом для спеціаліста з метою фіксації, нормування наявних термінів та правильної побудови нових термінологічних одиниць. До словника увійшло 750 латинських та 650 грецьких терміноелементів (у класичному значенні цього слова), тобто окремі слова, частини слів, у тому числі деякі поширені афікси й афіксоїди. На сучасному етапі міжнародні терміноелементи є одним із продуктивних способів творення термінів, бо короткі грецькі та латинські основи, виконуючи функцію терміноелементів, нерідко позначають ознаки, які в українській мові вимагають громіздких конструкцій складних слів та словосполучень. Деякі інтернаціональні запозичення здебільшого не перекладаються на національну мову однослівними формами. Тому у перекладі завжди є небезпека неточності, невідповідності поняттю. Непрозорість основи, уникнення завдяки цьому асоціацій, двозначного трактування також сприяє перевазі міжнародних слів. Лише деякі запозичення з такими терміноелементами мають у мові свої точні відповідники, напр. біографія — життєпис, бібліотека — книгозбірня, однак уживання їх нерідко обмежується певними стилями (за І. Кочан). Завдання 41. Перекладіть українською мовою наведені анотації актуальних наукових джерел різних жанрів. Порівняйте в анотаціях, підготовлених засобами споріднених (російською та українською) мов, лексико-граматичні конструкції-відповідники. Запишіть конструкції, які найчастіше використовуються в текстах довідково-рекомендаційних анотацій. Занотуйте вихідні дані джерел, що пов'язані з вашим фахом. Российская юридическая энциклопедия. — M.: Издательский Дом "ИНФРА-М", 1999. - 1110с. Первая российская универсальная юридическая энциклопедия, включающая в себя около 4000 статей. В энциклопедии рассмотрены все отрасли и институты современной юридической науки. Авторы энциклопедии — известные российские ученые и юристы-практики. Для широкого круга читателей, интересующихся вопросами нрава. Алпатов В. М. История лингвистических учений. Учебное пособие. — 2-е изд., испр. — М.: "Языки русской культуры", 1999. — 368 с. Книга представляет собой учебное пособие по курсу "История лингвистических учений", входящему в учебную программу филологических факультетов университетов. В ней рассказывается о возникновении знаний о языке у различных народов, о складывании и развитии основных лингвистических традиций: античной и средневековой европейской, индийской, китайской, арабской, японской. Описано превращение европейской традиции в науку о языке, накопление знаний и формирование научных методов в XVI-XVIII веках. Рассмотрены основные школы и направления языкознания ХІХ-ХХ веков, развитие лингвистических исследований в странах Европы, США, Японии и нашей стране. Пособие рассчитано на студентов-филологов, но предназначено также для всех читателей, интересующихся тем, как люди в различные эпохи познавали язык. Современная американская лингвистика: Фундаментальные направления / Под ред. А. А. Кибрика, И. М. Кобозевой и И. А. Се-кериной. — Изд. 2-е, испр. и доп. — М.: Едиториал УРСС, 2002. — 480 с. Настоящая книга представляет собой сборник обзоров по современной американской лингвистике. В книге рассматриваю наиболее фундаментальные направления американской лингвистики, такие, как генеративная (порождающая) грамматика, приложения генеративного подхода к материалу различных языков (в особенности русского), фонология, формальная семантика, психолингвистика, усвоение языка, функциональная и когнитивная лингвистика. Обзоры написаны российскими и американскими авторами, активно работающими в соответствующих областях науки. Во всех обзорах отражено новейшее состояние лингвистических исследований. Издание предназначено лингвистам всех специализаций, представителям родственных наук, историкам и философам науки, всем интересующимся языкознанием и языком. Ермакова В. Н., Онуфриенко Г. С, Красан Т. Н. Алгоритмические предписания в управлении самостоятельной работой иностранных студентов // Проблемы высшей школы. Республиканский научно-методический сборник. — К., 1991. — Выпуск 75. — С. 50-53. Представлены результаты управления самостоятельной работой иностранных студентов-нефилологов. Рассматриваются пути повышения эффективности самостоятельной работы студентов при овладении иностранным языком — использование алгоритмических предписаний (указаний, памяток, инструкций). Завдання 42. Прочитайте уважно рецензії на різножанрові наукові праці (статті, підручники, монографії) з проблем обраної віти спеціальності. Проаналізуйте ці рецензії за змістом і структурою та на відповідність їх тексту чинним мовним нормам. Завдання 43. Складіть об'єктивну рецензію, зорово спираючись на алґоритмічний припис та використовуючи необхідні лексико-граматичні конструкції, на власну наукову доповідь (повідомлення, реферат) з опановуваних дисциплін, а також на наукові доповіді (повідомлення, реферати) своїх однокурсників. З'ясуйте, які структурні компоненти рецензії найважче готувати і чому. Завдання 44. Підготуйте кілька зразків клішованих рецензій, спираючись на відповідний алгоритмічний припис та використовуючи лексико-граматичні конструкції для підготовки анотацій, рефератів, а також лексичні засоби для висловлювання оцінки. Визначте, порівнявши, найоптимальніший зразок клішованої рецензії. Завдання 45. Складіть рецензії на статті (доповіді, повідомлення), опубліковані у збірниках матеріалів студентських наукових конференцій з актуальних проблем обраного фаху. Завдання 46. Складіть рецензії на 2-3 наукові статті студентів (магістрантів, аспірантів), опубліковані в рубриці "Трибуна молодого науковця" у науково-практичних збірниках та/або журналах. Порівняйте підготовлені рецензії на одну й ту ж статтю та визначте найпереконливіший її варіант.
Тематика вибіркових модульних завдань:
Тематика вибіркових модульних завдань обирається студентами за погодженням із викладачем. Вимоги: обсяг - до 10 сторінок друкованого тексту з посиланнями на джерела. Наявність власних висновків і пропозицій автора, списку використаних джерел і літератури.
Завдання для контрольних робіт для студентів заочної форми навчання
Завдання 1. Прокоментуйте твердження М. Гайдеґґера, що вся діяльність людини "перебуває під знаком Слова". Завдання 2. Розкрийте зміст понять «літературна мова» і «мовна норма». Завдання 3. Поясніть сутність поняття мовна компетентність студента (фахівця) та проілюструйте його яскравими прикладами. Завдання 4. З'ясуйте, за яких умов формується та вдосконалюється мовна/мовленнєва культура студента (фахівця). Завдання 5. Обґрунтуйте, що і чому обумовлює специфіку наукової мови. Завдання 6. Поясніть, у чому та як виявляються особливості наукового стилю мови. Проілюструйте переконливими прикладами свою відповідь. Завдання 7. Доведіть, чому в джерелах наукової інформації спосіб викладення матеріалу є формально-логічним (колективним). Завдання 8. Обґрунтуйте, що зумовлює в науковому стилі вибір мовних засобів. Завдання 9. Простежте, яка лексика характеризує науковий стиль мови/мовлення. Проілюструйте відповідь конкретними прикладами. Завдання 10. Обґрунтуйте, яке місце в науковій літературі посідають терміни та чим це обумовлено. Завдання 11. Поясніть, яку роль відіграє порядок слів у писемній науковій мові та як ви розумієте принцип "лінійної" презентації інформації в науковій прозі. Проілюструйте свою відповідь переконливими прикладами. Завдання 12. Здійсніть лексичний аналіз науково-навчального тексту за обраним фахом (обсяг до трьох сторінок), класифікувавши лексику наведеними групами: а) загальнонаукова; б) власне термінологічна; в) слова-організатори думки; г) слова-конкретизатори думки; д) слова-домінанти (ключові слова). Визначте функції кожної лексичної групи. Завдання 13. Проаналізуйте науково-навчальний текст за ступенем уживаності іменників та дієслів. Сформулюйте аргументований висновок. Завдання 14. З'ясуйте, який відмінок іменника та чому переважає в науковому тексті. Проілюструйте прикладами свою відповідь. Завдання 15. Доведіть, якими частинами мови і чому найчастіше представлений підмет у науковому тексті. Проілюструйте свою відповідь прикладами. Завдання 16. Визначте інформаційну роль порядку слів у науковому тексті, з'ясувавши, де і чому міститься основна інформація. Завдання 17. З'ясуйте, які види простих і складних речень та чому домінують у науковій літературі. Наведіть переконливі приклади. Завдання 18. Наведіть та обґрунтуйте загальновизнані правила ефективного опрацювання (читання) наукового тексту. Завдання 19. Хронометруйте темп читання (опрацювання) науково-навчальних текстів і порівняйте одержані результати із середньостатистичними нормами. Завдання 20. Проаналізуйте свій темп читання/опрацювання науково-навчальних текстів з опановуваних дисциплін і знайдіть власні резерви його підвищення. Завдання 21. Поясніть цілі складання анотацій на наукові джерела. Завдання 22. Схарактеризуйте основні види анотацій та з'ясуйте особливості їх оформлення. Завдання 23. Поясніть відмінність довідкової анотації від рекомендаційної. Завдання 24. З'ясуйте, який вид анотації є найбільш поширеним у науковій та науково-інформаційній діяльності. Завдання 25. Назвіть складові анотації та проілюструйте їх прикладами. Завдання 26. Назвіть відомості, які розміщуються в бібліографічному описі наукових джерел. Завдання 27. Зазначте, яку інформацію може містити текст анотації. Аргументуйте свою відповідь. Завдання 28. З'ясуйте, яка інформація є обов'язковою в тексті анотації та чому. Завдання 29. Сформулюйте лаконічно вимоги до тексту анотації. Завдання 30. З'ясуйте, від чого залежить відбір інформації для анотації. Аргументуйте свою відповідь. Завдання 31. Схарактеризуйте вимоги до обсягу анотації та з 'ясуйте, чим вони обумовлені. Завдання 32. Назвіть найтиповішу помилку при складанні тексту анотації та поясніть її причини. Завдання 33. Наведіть мовні/мовленнєві стандарти-кліше для оформлення анотації. Завдання 34. З'ясуйте, дієслова якого часу та виду поширені і чому в текстах анотацій. Завдання 35, Випишіть із бібліотечного каталогу три анотації на нові наукові надходження та проаналізуйте їх за структурою, змістом, призначенням, мовним оформленням, обсягом. Завдання 36. Складіть анотації на журнальні наукові статті з гуманітарних та економічних проблем. Завдання 37. З'ясуйте, аргументуючи, чим відрізняються між собою реферат та анотація наукового джерела. Завдання 38. Проаналізуйте найтиповіші помилки у "згортанні" інформації наукового джерела при його реферуванні та поясніть, як їх запобігти. Завдання 39. Сформулюйте чіткі вимоги до анотації і до реферату. Назвіть спільні та відмінні вимоги. Завдання 40. Обґрунтуйте, чому характеристика та виклад змісту наукового джерела мають бути об'єктивними і не містити оцінки. Завдання 41. Схарактеризуйте, аргументуючи, вимоги до мови та стилю тексту реферату. Завдання 42. Поясніть, якими мають бути оптимальні обсяги анотації та реферату і від чого це залежить. Завдання 43. Наведіть мовні/мовленнєві стандарти-кліше для підготовки реферату наукового джерела. Завдання 44. Проаналізуйте порядок слів у реченнях рефератів і з'ясуйте, де найчастіше знаходяться основна та допоміжна інформації. Завдання 45. Назвіть найпоширеніші у рефератах слова-організатори думки, що логізують контекст, та визначте мовні засоби їх вираження. Поясність, чим обумовлено їх використання. Завдання 46. Назвіть найпоширеніші у рефератах слова-організатори думки, що характеризують ступінь об'єктивності інформації наукового першоджерела, та визначте мовні засоби їх вираження. Поясніть, з якою метою вони використовуються. Завдання 47. Опрацюйте три реферати різножанрової наукової літератури (книги, колективної монографії, збірника статей) та проаналізуйте їх за структурою, змістом, обсягом, призначенням, мовним оформленням. Завдання 48. Проаналізуйте за структурою, змістом, обсягом, призначенням, мовним оформленням два реферати матеріалів конференції. Випишіть мовні/мовленнєві засоби для наведення основної проблемної інформації. Завдання 49. Установіть спільне й відмінне між конспектом наукового джерела, анотацією, рефератом та рецензією на нього. Проілюструйте переконливими прикладами свою відповідь. Завдання 50. З'ясуйте, якими мовними/мовленнєвими стандартами-кліше, що використовуються під час анотування й рецензування, доцільно скористатися при написанні тексту рецензії. Аргументуйте свою відповідь.
Орієнтовний перелік питань до заліку
ТЕСТОВІ ЗАВДАННЯ (див. Додаток)
Список рекомендованої літератури
Основна
Додаткова
Словники
КомментарииКомментариев пока нет Пожалуйста, авторизуйтесь, чтобы оставить комментарий. |
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||