Лабораторний практикум із цивільної оборони 14.02.2014 04:13

Вступ

Навчальний предмет “Цивільна оборона” останнім часом введено в навчальні плани вищих навчальних закладів. Необхідність вивчення цього предмета зумовлена тим, що з часом зростає кількість надзвичайних ситуацій, які зумовлені як техногенними, так і природними факторами. Ніхто не гарантований від того, що він не може потрапити в таку ситуацію. Збереження життя та здоров’я в такому випадку залежатиме від того, наскільки людина ознайомлена з правилами поведінки в даній ситуації, вміє використовувати засоби індивідуального захисту, може зорієнтуватися в перебігу події. Всі ці знання та вміння формуються в процесі вивчення данного навчального предмета.

Значна увага приділяється також  вмінню з’ясовувати радіаційну обстановку, використовуючи прилади радіаційної розвідки та контролю.

З метою формування перелічених умінь та навичок передбачено виконання робіт. Опис таких робіт наводиться у даному навчальному посібнику. У процесі виконання запропонованих робіт студенти ознайомлюються із приладами хімічної розвідки та контролю (зокрема із військовим приладом хімічної розвідки та контролю та газоаналізаторами), приладами радіаційної розвідки та контролю (радіометр “Прип’ять”), навчаються використовувати їх для  вимірювання радіаційного фону на місцевості та визначення питомої активності радіонуклідів у продуктах харчування. Значна увага приділяється вивченню засобів індивідуального захисту та правил користування ними.

Опис кожної роботи містить відповідний теоретичний матеріал, де з’ясовується принцип дії, будова та правила користування приладом, одиниці вимірювання величин, які слід визначити. Наводиться перелік завдань, які необхідно виконати в процесі виконання роботи. Для самоконтролю є контрольні запитання.

У посібнику виділено місце для оформлення результатів виконання кожної роботи.

 

 

 

 

 

 

Практична робота № 1

 

Тема. Військовий прилад хімічної розвідки (ВПХР), вивчення його будови та принципу дії.

Мета. Вивчити будову та принцип дії приладу ВПХР, з’ясувати особливості його використання при проведенні вимірювальних робіт.

Обладнання. Прилад ВПХР (у комплекті), інструкція до приладу ВПХР.

 

Теоретичні відомості

Внаслідок аварії, яка може статися на хімічно-небезпечному об’єкті із виливом СДОР, або при застосуванні противником хімічної зброї для оцінки ситуації необхідно проводити хімічну розвідку.

Визначення отруйних речовин у повітрі, на місцевості, техніці та інших об’єктах проводиться приладами хімічної розвідки і газосигналізаторами або шляхом проб і наступного їх аналізу в хімічних лабораторіях.

Для визначення отруйних речовин застосовуються такі засоби хімічної розвідки: військовий прилад хімічної розвідки – ВПХР, прилад хімічної розвідки – ПХР, універсальний газосигналізатор, напівавтоматичний прилад хімічної розвідки – НПХР та інші.

Усі роботи з приладами хімічної розвідки по визначенню отруйних речовин проводяться в засобах індивідуального захисту органів дихання та шкіри (протигазах, табельному захисному одязі, гумових чоботях і рукавицях).

Виявлення і визначення концентрацій отруйних і сильнодіючих отруйних речовин приладами хімічної розвідки ґрунтується на методі хімічного експресаналізу. Принцип дії всіх приладів хімічної розвідки і контролю зараження однаковий і ґрунтується на зміні забарвлення індикаторів при взаємодії з хімічними речовинами. Залежно від індикатора і зміни його забарвлення, визначають тип ОР, а порівняння інтенсивності одержаного забарвлення з кольоровим еталоном дає можливість визначити приблизну концентрацію небезпечної хімічної речовини або щільність забруднення.

Військовий прилад хімічної розвідки (ВПХР) призначений для виявлення й оцінки концентрації бойових отруйних речовин у повітрі, на місцевості, техніці, транспорті.

За допомогою ВПХР можна визначити наявність і концентрацію таких газів: зарин, зоман, Ві-Ікс, іприт, фосген, дифосген, синильну кислоту, хлорціан при температурі плюс 4 – 40⁰С і мінус 4 – 40⁰С та відносній вологості повітря до 100 %.

Основні частини цього приладу зображено на мал. 1.1. Насос (помпа) призначений для прокачування досліджуваного повітря через індикаторні трубки. В рукоятці штока насоса є ампуловідкривач. На головці насоса розміщений ніж для надрізання ампул і заглиблення для обламування кінців індикаторних трубок.

 

Мал. 1.1. Військовий прилад хімічної розвідки (ВПХР)

1 – ручний насос (помпа); 2 – плечовий ремінь; 3 – насадка до насоса; 4 – захисні ковпачки для насадки; 5 – протидимні фільтри; 6 – патрон грілки;
7 – електричний ліхтарик; 8 – корпус грілки; 9 – штир; 10 – лопатка;
11 – індикаторні трубки в касетах.

Індикаторні трубки (ІТ) – скляні запаяні трубки, всередині яких знаходяться ампули з реактивами та наповнювачами. ІТ маркіровані кольоровими кільцями, що вказують, яку ОР можна визначати за допомогою даної трубки.

У комплекті ВПХР є три види індикаторних трубок (ІТ) (мал. 1.2):

• з одним червоним кільцем і червоною крапкою для визначення зарину, зоману, VХ-газів (Ві-Ікс);
• з трьома зеленими кільцями для визначення фосгену, дифосгену, синильної кислоти і хлорціану;
• з одним жовтим кільцем для визначення іприту.

Індикаторні трубки укладені в паперові касети по 10 штук. Для визначення ОР типу Сі-Ес і Бі-Зет призначені трубки ІТ-46. До комплекту вони не входять і постачаються окремо.

 

МАл. 1.2. Індикаторні трубки для визначення БОР

а – зарину і VХ-газів; б – фосгену, синильної кислоти і
хлорціану; в – іприту; 1 – корпус трубки; 2 – ватні тампони;
3 – наповнювач; 4 – ампули з реактивами.

Насадка до насоса призначена для роботи з насосом у задимленому середовищі при визначенні БОР на місцевості, різних об’єктах, а також у ґрунті і сипких матеріалах.

Грілка призначена для підігрівання індикаторних трубок під час виявлення ОР при температурі навколишнього повітря від мінус 40⁰ до плюс 15⁰С. Грілкою користуються при визначенні іприту при температурі нижче +15⁰С, зоману – нижче 0⁰С, а також для відтаювання ампул в індикаторних трубках.

Протидимні фільтри застосовують при визначенні ОР у диму, повітрі, в якому є речовини кислого характеру, в сипких матеріалах, а також для відбору проб диму.

Захисні ковпачки призначені для розміщення в них проб ґрунту, сипких матеріалів і захисту внутрішньої поверхні лійки насадки від зараження краплинами стійких ОР.

Методика визначення БОР. Визначення БОР проводять в протигазі та захисному одязі. Визначення бойових отруйних речовин ведуть залежно від їх небезпеки у такій послідовності: спочатку зарину, зоману, VХ-газів (ІТ з червоним кільцем і крапкою); потім – фосгену, дифосгену синильної кислоти і хлорціану (ІТ з трьома зеленими кільцями) і в останню чергу – іприту (ІТ з жовтим кільцем).

 

Мал. 1.3. Порядок роботи з індикаторними трубками:

а – надрізання кінчика трубки; б – надламування трубки; в – розбивання внутрішніх ампул; г – прокачування повітря через трубку.

Визначення БОР у повітрі. Для визначення БОР нервово-паралітичної дії в небезпечних концентраціях (0,00005-0,1 мг/л і більше) необхідно взяти дві індикаторні трубки з червоним кільцем і крапкою. Користуючись ножем, розташованим на головці насоса, надрізати (мал. 1.3, а, б), а потім відламати кінці індикаторних трубок, потім ампулорозкривачем з червоною рискою і крапкою розбити верхні ампули обох трубок (мал. 1.3, в), для чого вставити відкриту ІТ маркірованим кінцем в отвір ампулорозкривача насоса з маркіруванням того ж кольору. Насос при цьому потрібно тримати вертикально, а ІТ підводити в отвір ампулорозкривача знизу, повертаючи ІТ. Натиснути нею на штир ампулорозкривача так, щоб розбити в трубці ампулу. При цьому вміст ампули повинен зволожити наповнювач трубки. Потім витягнути ІТ і, взявши за верхні маркіровані кінці, 2 – 3 рази струснути їх навідліг. Одну із трубок немаркірованим кінцем вставити в насос і прокачати через неї повітря, зробивши 5 – 6 качань насосом (мал. 1.3, г). Через іншу трубку – контрольну – повітря не прокачувати.

Потім ампулорозкривачем розбити нижні ампули обох трубок і після струшування їх спостерігати за зміною забарвлення наповнювачів. Збереження червоного кольору наповнювача в дослідній трубці після пожовтіння його в контрольній вказує на наявність ОР у небезпечних концентраціях; одночасне пожовтіння наповнювача в обох трубках – на відсутність ОР у небезпечних концентраціях.

Вміст цих же ОР у малонебезпечних концентраціях (5ּ10^-7 мг/л) визначають у такій же послідовності, але роблять 50 – 60 качань насосом. Нижні ампули розбиваються не відразу, а через 2 – 3 хв. після прокачування повітря. Крім цього, в жарку погоду (35⁰С і вище) нижню ампулу в контрольній трубці розбивають через 15 секунд з моменту струшування дослідної трубки.

ОР в малих концентраціях присутні, якщо до моменту утворення жовтого забарвлення в контрольній трубці збережеться червоний колір верхнього шару наповнювача дослідної трубки. Зміна кольору до жовтого або рожево-оранжевого вказує на відсутність ОР нервово-паралітичної дії в малонебезпечних концентраціях.

Незалежно від одержаних результатів обстежують повітря на наявність фосгену, хлорціану і синильної кислоти за допомогою індикаторної трубки з трьома зеленими кільцями. Послідовність роботи така: надпиляти трубку, обламати кінці, розбити ампулу, вставити трубку немаркірованим кінцем у насос, зробити С насосом; дивитися на забарвлення верхнього і нижнього шарів наповнювача; верхній шар забарвлюється від фосгену і дифосгену, нижній – від хлорціану або синильної кислоти (або хлорціану і синильної кислоти одночасно) та порівняти забарвлення наповнювача з еталоном, нанесеним на касеті для індикаторних трубок з трьома зеленими кільцями.

При необхідності визначити, від якої ОР виникло забарвлення нижнього шару, потрібно надпиляти другу трубку, обламати кінці, розбити ампулу, вставити немаркірованим кінцем у насос, зробити 10 – 15 качань. Подивитися забарвлення. Відсутність рожево-малинового забарвлення в трубці свідчить про наявність у повітрі тільки синильної кислоти.

Після цього визначають наявність у повітрі пари іприту індикаторною трубкою з одним жовтим кільцем. Для цього: обламують кінці, вставляють у насос, роблять 60 качань, виймають трубку із насоса, витримують 1 хв. і визначають ступінь небезпеки ОР відповідно до еталону на касеті для індикаторних трубок з одним жовтим кільцем.

Для виявлення ОР у диму із застосуванням протидимного фільтра необхідно підготувати ІТ згідно з інструкцією ОР і вставити її в насос, надіти насадку на головку насоса, закріпити протидимний фільтр, зробити необхідну кількість качань; зняти фільтр і насадку, вийняти ІТ і визначити ступінь небезпеки за рекомендаціями для даної ОР.

Під час обстеження повітря при низьких температурах на наявність ОР нервово-паралітичної дії за допомогою індикаторних трубок 3 червоним кільцем і крапкою, роботу виконують у такій послідовності: вставити патрон грілки в центральний отвір корпуса грілки, штирем грілки через отвір у ковпачку патрона розбити ампулу, що знаходиться в ньому (штир повинен бути заглиблений в патрон повністю), повертаючи штир, пересвідчитися в тому, що ампула розбита, після чого штир вийняти; вставити дві ІТ (одна дослідна, інша контрольна) у бокові гнізда грілки до відтавання ампул (тривалість відтавання залежно від температури становить від 0,5 до 3 хв.), після відтавання трубки вийняти; надпиляти і обламати кінці трубок, розбити верхні ампули, 2 – 3 рази енергійно струснути і прокачати повітря через дослідну трубку 5 – 6 разів, контрольну трубку тримати в штативі; після прокачування повітря вставити трубки немаркірованими кінцями в гнізда грілки на 1 хв., після чого розбити нижні ампули дослідної і контрольної трубок і струснути їх; спостерігати за зміною забарвлення наповнювача трубок.

Визначення наявності бойових отруйних речовин індикаторними трубками з трьома зеленими кільцями при від’ємних температурах і трубками з жовтим кільцем при температурі нижчій 15⁰С проводиться із застосуванням грілки. Трубки підігрівають у грілці протягом 1 – 2 хв, потім визначають зараженість повітря так, як описано для кожної групи ОР. Необхідно пам’ятати, що перегрівання трубок призводить до їх псування.

Визначення ОР на місцевості, техніці, одязі та різних предметах. Наявність ОР у навколишньому середовищі визначають спочатку за зовнішніми ознаками. Найбільш характерними з них є маслянисті краплі, плями, бризки, калюжі, підтікання на землі, снігу, рослинності, техніці та різних предметах, зміна забарвлення рослинності або в’янення.

За зовнішніми ознаками можна визначити давність зараження. При зараженні приблизно до 2 годин рослинність, техніка, різні предмети вкриті краплинами ОР різної величини. Через 8 – 12 годин після зараження рослинність набуває бурого (до чорного) забарвлення, на техніці й одязі краплини ОР висихають і стають малопомітними.

На ділянках місцевості, заражених більше доби, краплини ОР найчастіше відсутні, а рослинність сильно змінює своє забарвлення.

Щоб визначити ОР, треба підготувати індикаторні трубки так, як було вказано. Вставити трубку в головку насоса, надіти насадку, залишивши відкинутим притисне кільце, надіти на лійку насадки захисний ковпачок, прикласти насадку до зараженого предмета так, щоб лійка накривала ділянку з найбільш різко вираженими ознаками зараження. Прокачати через індикаторну трубку повітря. Вийняти ІТ та визначити ступінь небезпеки ОР.

Для виявлення ОР у ґрунті та сипучих матеріалах – підготувати і вставити в насос відповідну індикаторну трубку, накрутити на насос насадку і надіти на лійку захисний ковпачок. Зняти з приладу лопатку і взяти пробу з верхнього шару ґрунту (снігу) або сипучого матеріалу в найбільш зараженому місці. Взяту пробу насипати в ковпачок до країв. Накрити ковпачок із пробою протидимним фільтром і закріпити його, прокачати через індикаторну трубку повітря. Відкинути притисне кільце, зняти протидимний фільтр, пробу, ковпачок і насадку. Вийняти з насоса індикаторну трубку та визначити ступінь небезпеки ОР.

З метою хімічної розвідки та контролю можуть використовуватися також і інші прилади. Прилад хімічної розвідки – медичний та ветеринарний (ПХР-МВ) – призначений для визначення БОР, деяких СДОР, алкалоїдів та солей важких металів у воді, фуражі, повітрі і на різних предметах. Крім цього, прилад застосовують для забору підозрілих на зараженість бактеріальними засобами проб води, продуктів, ґрунту та інших матеріалів й предметів для дослідження їх у лабораторії.

Газоаналізатори застосовуються для автоматичного визначення концентрації різноманітних отруйних речовин у повітрі, переважно у робочих зонах виробничих приміщень, шахтах тощо.

Газоаналізатор універсальний УГ-2 призначений для виміру концентрації (пари) у повітрі сірчаного ангідриду, ацетилену, сірководню, хлору, аміаку, окисів азоту, етилового ефіру, бензину, бензолу, толуолу, ксилолу, ацетону, вуглеводнів нафти.

Індикатор контролю загазованості приміщень хлором (ІЗП) призначений для контролю гранично допустимих концентрацій (ГДК) хлору у повітрі виробничих приміщень хлораторних та очисних споруд, хлороперемішувальних станцій водопровідних господарств.

Аналізатор аміаку та хлору ПАХ (мал. 1.4) призначений для вимірювання масової концентрації аміаку чи хлору в повітрі і видачі світлової та звукової сигналізації при досягненні критичних концентрацій.

Сигналізатор 342ЕХО8 (мал. 1.5) автоматичний, двохфункціональний (контроль   і   сигналізація)      індивідуальний     прилад,    призначений    для

      

 

безперервного контролю концентрації аміаку в повітрі робочої зони в межах від 0 до 100 мг/м³ в приміщеннях і на території промислових підприємств та інших об’єктів.

Сигналізатор видає циклічний світловий і звуковий сигнал при концентрації аміаку більше 20 мг/м і безперервний – при концентрації більше 100 мг/м³, а в комплекті з блоком цифрової індикації дає змогу контролювати концентрацію аміаку в повітрі по цифровому табло з дискретністю 1,0 мг/м³.

Газоаналізатори «Сирена», «Сирена-2», «Сирена-4» призначені для автоматичного визначення мікроконцентрацій сірководню, аміаку, фосгену, а також подання сигналу щодо межі виміру.

Газоаналізатор «Сирена-М» застосовується для визначення мікроконцентрацій хлору.

Газоаналізатор «ГАІ-1» призначений для контролю загазованості повітря робочої зони в одній чи двох точках приміщення.

 

Виконання роботи

1. Користуючись інструкцією до приладу ВПХР та цим приладом, вивчити його будову, призначення його складових частин та правила проведення вимірювань.
2. Записати в зошит:

         а) з яких частин складається прилад ВПХР та яке призначення кожної з них, заповнивши таблицю:

№ п/п	Назва складової частини приладу	Призначення

         б) індикаторними трубками яких типів комплектується прилад ВПХР та для визначення яких отруйних речовин вони використовуються (заповніть таблицю):

№	Маркування трубки	Отруйна речовина

         в) на чому ґрунтується принцип дії індикаторних трубок;

         г) як проводять вимірювання за допомогою приладу ВПХР.

 

Контрольні запитання

1. Які речовини використовуються у хімічній зброї масового ураження?

2. Яка будова приладу ВПХР?

3. Яке призначення індикаторних трубок?

4. Як визначити вид отруйної речовини за допомогою приладу ВПХР?

5. Як визначити концентрацію отруйної речовини за допомогою ВПХР?

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Практична робота № 2

 

Тема. Вивчення приладів радіаційної розвідки та контролю.

Мета. Ознайомитись із принципом дії, будовою та призначенням приладів радіаційної розвідки та контролю.

Обладнання. Прилади радіаційної розвідки та контролю “Прип’ять”, “Фон”, “ИД” та інструкції до них.

 

Теоретичні відомості

Серед уражаючих факторів ядерної аварії і вибуху особливе місце займає радіоактивне забруднення. При цьому на великих площах може створюватися забруднення, яке буде небезпечним для населення протягом тривалого часу.

За цих умов необхідно організувати захист населення на основі даних про рівні радіації, характер, район і масштаби радіоактивного забруднення місцевості.

Для визначення впливу радіоактивного забруднення місцевості на населення та особовий склад формувань ЦО при проведенні рятувальних і невідкладних робіт, виявляють і оцінюють радіаційну обстановку.

Процес поширення радіоактивних речовин у атмосфері може мати дуже складний характер, тому з метою уточнення радіаційної обстановки проводять радіаційну розвідку на місцевості, що полягає у визначенні рівнів радіації у точках з відомими координатами з обов'язковою фіксацією часу вимірювання. Радіаційну розвідку проводять безпосередньо у зоні забруднення за допомогою спеціальних дозиметричних приладів, а з метою пришвидшення розвідки та зниження впливу радіації на людей може використовуватися авіація.

Оцінка радіаційної обстановки включає оцінку рівня радіації та визначення небезпеки для населення і формувань ЦО, що беруть участь у ліквідації наслідків аварії; визначення масштабів і ступеня радіоактивного забруднення людей, атмосфери, місцевості, споруд, техніки, продуктів харчування і води – для оцінки необхідності проведення дезактивації й санітарної обробки, а також визначення можливості споживання продуктів харчування після радіаційного забруднення. Для цього вимірюють потужність експозиційної дози випромінювання, визначають наявність радіоактивного пилу, джерел радіації, в т. ч. вторинних.

Прилади радіаційної розвідки призначені для вимірювання потужності іонізуючих випромінювань та ступеня зараження місцевості й об'єктів радіоактивними речовинами. До цієї групи приладів відносяться індикатори-сигналізатори, радіометри і рентгенметри: військового та промислового призначення ДП-5В(А, Б), ДП-64, ДП-ЗБ, ІМД-21, СРП-68, СРП-88; побутові дозиметри: "Рось", РКС-104, ДРГ-01Т, Кадмій (ДКС-02К), ДСК-04 ("Стриж"); радіометри: "Прип’ять", "Десна", "Бриз"; дозиметри-радіометри "Белла", "Стора-Т" (РКС-01), "Терра" (МКС-05), "Селвіс" (ДКС-01М), "Пошук" (МКС-07), МКС-У та ін.

Прилади контролю опромінення призначені для вимірювання доз опромінення людей, які знаходяться на забрудненій місцевості або під впливом проникаючої радіації. До цієї групи приладів відносяться індивідуальні дозиметри: ДП-22В, ДП-24, ІД-1, ІД-11 та ряд універсальних сучасних приладів типу Стора-Т (РКС-01), Терра (МКС-05), Селвіс (ДКС-01М).

Формування цивільної оборони оснащені табельними приладами радіаційної розвідки ДП-5В (А, Б), контролю опромінення ДП-22В, ДП-24, РІД-1, ИД-11 .

Виявлення радіоактивних речовин та іонізуючих випромінювань (нейтронів, гамма-променів, бета- і альфа-частинок) ґрунтується на здатності цих випромінювань іонізувати речовину середовища, в якій вони поширюються. Внаслідок іонізації відбуваються хімічні й фізичні зміни у речовині, які можна виявити і виміряти: засвічуються фотопластинки, змінюється колір, прозорість, властивості хімічних розчинів, електропровідність речовини, відбувається люмінесценція. На деяких з цих ефектів ґрунтується принцип роботи дозиметричних і радіометричних приладів.

У радіометрії застосовують такі методи індикації іонізуючих випромінювань:

• фотографічний,
• іонізаційний,
• сцинтиляційний,
• хімічний,
• розрахунковий.

Іонізаційний метод. Під впливом радіоактивного випромінювання відбувається іонізація газу – утворення позитивних та негативних іонів, які рухаються в електричному полі відповідно до катода й анода. Сила іонізуючого струму, що виникає при цьому процесі, відповідає іонізаційній здатності радіоактивних випромінювань.

Під дією випромінювань в ізольованому об’ємі проходить іонізація газу. Електрично нейтральні атоми (молекули) газу розділяються на позитивні та негативні іони. Якщо в цьому об’ємі помістити два електроди, на які подано постійну напругу, то між електродами утворюється електричне поле. При наявності електричного поля в іонізованому газі утворюється прямий рух заряджених частинок, тобто через газ проходить електричний струм, який називається іонізаційним струмом. Вимірюючи іонізаційний струм, можна судити про інтенсивність іонізуючих випромінювань.

Прилади, що працюють на основі іонізаційного методу, мають принципово однакову будову. Їх  електрична схема наведена на  мал. 1.

Іонізаційна камера являє собою заповнений газом замкнений об’єм, в середині якого знаходяться два ізольованих один від одного електроди  (типу

 

Мал. 1. Електрична схема дозиметричного приладу:

1 – приймальний пристрій (газорозрядний лічильник або іонізаційна камера); 2 – підсилювач електричного струму (електронна лампа або транзистор); 3 – навантажувальний резистор; 4 – мікроамперметр, шкала якого проградуйована в рентгенах (мілірентгенах, мікрорентгенах); 5 – джерело електричного живлення (акумулятор або сухі елементи).

конденсатора). До електродів камери прикладена напруга від джерела постійного струму. При відсутності іонізуючих випромінювань струму не буде, оскільки газ є ізолятором. При дії іонізуючого випромінювання в іонізаційній камері газ іонізується. У електричному полі позитивно заряджені частинки переміщуються до катода, а негативні – до анода. У колі камери виникає іонізаційний струм, який реєструється мікроамперметром. Числове значення іонізаційного струму пропорційне потужності випромінювання. Звідси видно, що за іонізаційним струмом можна судити про потужність дози випромінювання, діючої на камеру. Іонізаційна камера працює в області насиченості.

Газорозрядний лічильник використовується для вимірювання радіоактивних випромінювань малої інтенсивності. Висока чутливість лічильника дозволяє виміряти інтенсивність випромінювання в десятки тисяч раз менше тієї, яку вдається виміряти іонізаційною камерою.

Газорозрядний лічильник являє собою пустотілий герметичний металевий циліндр, заповнений розрідженою сумішшю інертних газів (аргон, неон) з деякими добавками, які покращують роботу лічильника (пара спирту). У середині циліндра, вздовж його осі, натягнута тонка металева нитка (анод), ізольована від циліндра. Катодом є металевий корпус або тонкий шар металу, нанесений на внутрішню поверхню скляного корпусу лічильника. До металевої нитки і струмопровідного шару (катода) подають напругу від електричного джерела живлення.

У газорозрядних лічильниках використовується принцип підсилення газового розряду. При відсутності радіоактивного випромінювання вільних іонів в об’ємі лічильника немає. Тому в ланцюзі лічильника електричного струму також немає. При дії радіоактивних випромінювань в робочому об’ємі лічильника утворюються заряджені частинки. Електрони, рухаючись в електричному полі анода лічильника, площа якого значно менша від площі катода, набувають кінетичної енергії, достатньої для додаткової іонізації атомів газового середовища. Вибиті при цьому електрони також проводять іонізацію. Таким чином, одна частинка радіоактивного випромінювання, потрапивши в об’єм суміші газового лічильника, призводить до утворення лавини вільних електронів. На нитці збирається велика кількість електронів. Внаслідок цього позитивний потенціал різко зменшується і виникає електричний імпульс. Реєструючи кількість імпульсів струму, що виникають за одиницю часу, можна судити про інтенсивність радіоактивних випромінювань.

Сцинтиляційний метод ґрунтується на ефекті випромінювання світла сірчистим цинком, йодистим натрієм та деякими іншими речовинами під впливом радіоактивних випромінювань, що реєструється спеціальним датчиком.

Хімічний метод ґрунтується на властивості деяких хімічних речовин під впливом радіоактивних випромінювань змінювати свою структуру або колір внаслідок окисно-відновних реакцій.

Наприклад, розчин хлороформу у воді при опроміненні розкладається з утворенням соляної кислоти, наявність якої та приблизну концентрацію визначають за зміною кольору індикатора. За інтенсивністю утвореного забарвлення, яке порівнюють з еталоном, визначають дозу радіоактивних випромінювань. За цим методом працюють хімічні дозиметри ДП-20   і  ДП-70 М.

Фотографічний метод заснований на зміні міри почорніння фотоемульсії під впливом радіоактивних випромінювань. Експозиційну або поглинуту дозу випромінювання можна визначити, порівнюючи почорніння плівки чи паперу з еталоном. Цей метод фактично є різновидністю хімічного методу.

Розрахунковий метод визначення дози опромінення передбачає застосування математичних розрахунків для визначення дози опромінення від радіонуклідів, які потрапили в організм.

Дозиметричні прилади за своїм призначенням поділяються на чотири основних типи: індикатори, рентгенметри, радіометри, дозиметри.

 Індикатори застосовують для виявлення радіоактивного забруднення місцевості та різних предметів. Деякі з них дають змогу також вимірювати рівні радіації β- і γ-випромінювань. Датчиком служать газорозрядні лічильники. До цієї групи приладів належать індикатори ДП-63, ДП-63А, ДП-64.

Рентгенметри призначені для вимірювання рівнів радіації на забрудненій радіоактивними речовинами місцевості. Датчиками в цих приладах застосовують іонізаційні камери або газорозрядні лічильники. Це загальновійськовий рентгенметр ДП-2, рентгенметр "Кактус", ДП-3, ДП-ЗБ, ДП-5В (А, Б) та ін.

Радіометри використовують для вимірювання ступеня забруднення поверхонь різних предметів радіоактивними речовинами. Датчиками радіометрів є газорозрядні і сцинтиляційні лічильники. Найпоширеніші прилади цієї групи ДП-12, бета-, гамма-радіометр "Луч-А", радіометр "Тиса", радіометричні установки ДП-100М, ДП-100АДМ та ін.

Дозиметри призначені для вимірювання сумарних доз опромінення, одержаних особовим складом формувань ЦО та населенням, головним чином γ-опромінення. Вони поділяються за видом вимірюваних випромінювань γ-, β-частинок та нейтронного потоку. У дозиметрах індивідуального призначення датчиками служать іонізаційні камери, газорозрядні чи сцинтиляційні лічильники.

Радіометр "Прип’ять" (мал. 2) призначений для контролю радіаційної обстановки. За допомогою радіометра можна виміряти: величину зовнішнього гамма-фону; забруднення радіоактивними речовинами житлових та виробничих приміщень, будівель, споруд, одягу, території, поверхні ґрунту, транспортних засобів; вміст радіоактивних речовин в продуктах харчування.

Діапазон вимірювання потужності експозиційної дози гамма-випромінювання – від 0,01 до 20 мР/год; потужності еквівалентної дози гамма-випромінювання – від 0,1 до 200 мкЗв/год.; питомої активності – від 1ּ10^-7 до 2ּ10^-5 Кі/кг.

Робота з радіометром “Прип’ять”

Живлення     радіометра    здійснюється   від   сухого   елемента    типу “Корунд” напругою 9 В або від блока живлення типу “Електроніка Д2-10М”, що вмикається в мережу змінного струму напругою 220 В.

Зовнішній  вигляд  і  розміщення  органів керування зображено на мал. 2.

 

Мал. 2. Радіометр “Прип’ять”.

1 – “Питание ВКЛ” – перемикач, за допомогою якого радіометр підключається до джерела живлення. Поява цифр на табло індикатора свідчить про те, що напруга живлення знаходиться у нормі.

2  –  “КП” – кнопка контролю живлення, при натисненні якої табло показує напругу живлення у вольтах.

3 – “Режим b-g” – перемикач виду вимірюваного іонізуючого випромінювання (бета – перемикач у лівому положенні, гамма – у правому).

4 –  “” –  перемикач вибору потужності доз випромінювання.

 – потужність еквівалентної дози в мкЗв/год (пермикач вгору),  –  потужність експозиційної дози в мР/год (перемикач вниз).

5 – “j – А_m” – перемикач, за допомогою якого вибираються одиниці вимірювання активності джерела бета-випромінювання. j – густина потоку бета-випромінювання у част./см^{2 ·} хв (число частинок, що вилітають з 1см²  площі поверхні за одну хвилину, перемикач вгору). А_m  – питома активність у Кі/кг (перемикач вниз).

6 –  “Предел” – перемикач піддіапазонів вимірювання, може займати одне із двох положень (верхнє, нижнє), в яких чутливість приладу відрізняється в 10 разів.

7 –  “Время” – перемикач тривалості встановлення показів радіометра. 20 с або 200 с – тривалість при вимірюванні ,  або j.

10 хв або 100 хв – тривалість при вимірюванні А_m .

8 – вмикач звукового сигналу.

9  – утоплена вилка для приєдання блока живлення.

10 – кришка – фільтр лічильників.

11 – кришка відсіку гальванічного елемента.

Готуючи радіометр “Прип’ять” до роботи, необхідно:

 Вставити елемент живлення “Корунд”. Для цього необхідно зняти на нижній панелі кришку відсіку живлення. У випадку використання зовнішнього джерела живлення його потрібно підключити через утоплену вилку “Питание”.

 Ввімкнути радіометр, перевівши перемикач “Питание” в положення “Вкл”. Відсутність світла або мигтіння індикатора свідчить про те,  що напруга елемента живлення нижча від мінімально допустимого значення. В цьому випадку необхідно замінити елемент живлення. Для контролю напруги джерела живлення натисніть кнопку “КП”. При цьому на табло з’явиться число з комою після другої цифри, яке показує значення напруги у вольтах. Якщо напруга батареї буде менша 6 В, її необхідно замінити.

 

Індикатор радіаційного випромінювання “Фон” (мал. 3) дає можливість якісно оцінити потужність радіаційного випромінювання. При цьому потужність оцінюється за світловим (зелений – рівень радіації невисокий; жовтий – рівень радіації підвищений; червоний – рівень радіації високий, небезпечний) та звуковим (чим частіше подається звуковий сигнал, тим вищий рівень радіації) сигналами.

 

 

 

Мал. 3. Індикатор радіаційного

             випромінювання “Фон”.

 

Виконання роботи

1. Заповнити таблицю, вказавши на які типи поділяються дозиметричні прилади за своїм призначенням.

№	Тип приладу	Призначення

1. Користуючись інструкцією до радіометра “Прип’ять” та індикатора радіаційного випромінювання “Фон”, вивчити їх будову, можливості використання для проведення радіаційної розвідки та контролю.
2. Розглянути передню панель приладу “Прип’ять” та з’ясувати призначення органів керування ним.
3. Ввімкнути живлення приладу “Прип’ять” та перевірити придатність до використання його джерела живлення.
4. Записати в зошит, які характеристики радіаційного випромінювання можна визначити за допомогою приладу “Прип’ять”, які межі вимірювання можна при цьому використовувати та яка точність вимірювання буде в кожному випадку. Заповнити таблицю:

№	Характеристика радіацій-ного випромінювання	Одиниці вимірювання	Межі вимірювання	Точність вимірювання

1. Розглянути передню панель приладу “Фон” та з’ясувати призначення органів керування ним.
2. Оцінити радіаційну обстановку в аудиторії, скориставшись індикатором радіаційного випромінювання “Фон”. Висновок записати в зошит.

Висновок:

 

 

Контрольні запитання

1. З якою метою проводиться радіаційна розвідка та контроль?

2. Які методи індикації іонізуючих випромінювань застосовують у радіометрії?

3. У чому полягає кожен із цих методів?

4. На які типи поділяються дозиметричні прилади за своїм призна-ченням?

5. Яка будова та призначення радіометра “Прип’ять”?

6. Яка будова та призначення індикатора радіаційного випроміню-вання “Фон”?

 

 

 

 

Практична робота № 3

 

Тема. Визначення радіаційного фону на місцевості за допомогою радіометра “Прип’ять”.

Мета. Навчитись використовувати радіометр “Прип’ять” для вимірювання радіаційного фону. Визначити за допомогою радіометра “Прип’ять” радіаційний фон на різних ділянках місцевості та в приміщенні.

Обладнання. Радіометр “Прип’ять”.

 

Теоретичні відомості

Радіоактивністю називають самовільне (спонтанне) перетворення ядер нестійких ізотопів одних елементів у ядра ізотопів інших елементів, що зумовлено внутрішніми причинами та супроводиться випромінюванням a-, b-, g- , а іноді й інших частинок (нейтронів, протонів).

Радіактивність поділяють на природну та штучну залежно від того, утворено нестійкий ізотоп штучно чи він існує у природі. Принципової різниці між цими видами радіоактивності немає, оскільки властивість ізотопу не залежить від способу його утворення.

a-випромінювання – це потік ядер атомів гелію. Його проникна здатність найменша, шар паперу завтовшки близько 0,1 мм для нього вже непрозорий.

b-випромінювання – це  потік швидких електронів. Воно значно менше поглинається речовиною. Алюмінієва пластинка затримує його повністю лише тоді, коли її товщина сягає кількох міліметрів.

g-випромінювання – це потік квантів електромагнітних хвиль дуже малої довжини l=(10^-10 – 10^-13)м. Його проникна здатність значно більша, ніж у рентгенівського проміння. Шар свинцю товщиною 2 см послабляє g-випромінювання лише в два рази.

Радіоактивні препарати характеризуються активністю, яка дорівнює кількості розпадів радіоактивних ядер препарату за одиницю часу: A=N/t , де N –  кількість ядер, що розпалися за час t.

За одиницю активності препарату беруть один розпад за секунду – беккерель (Бк). Крім цієї одиниці, часто користуються позасистемною, яку називають кюрі (Кі). 1 Кі відповідає активності 1 г радію.

1 Кі = 3,7∙10¹⁰ Бк = 3,7∙10¹⁰ с^-1.

У практичній роботі звичайно використовується об´ємна активність  (активність одиниці об´єму речовини) A_V = A/V, що вимірюється в Кі/л, Кі/м³, або питома активність А_m=A/m, що вимірюється в Кі/кг. Крім того, активність може бути віднесена до одиниці площі А_s=A/S   (поверхнева активність, вимірюється в Кі/м², Кі/га, Кі/км²).

Дію радіоактивного випромінювання на речовину характеризують дозою опромінювання. Розрізняють дозу поглинання і дозу експозиційну. Доза поглинання Д рівна енергії випромінювання, що поглинається одиницею маси опромінюваного середовища: Д=W/m, де W –  поглинута речовиною енергія, m – маса цієї речовини. Одиницею дози поглинання є грей (Гр) : 1 Гр = 1 Дж/кг. Позасистемна одиниця поглинутої дози – рад (1рад = 10^-2 Гр). Термін “рад” є абревіатурою англійських слів : radiation absorbed dose.

Вводять поняття експозиційної дози Х, яка є мірою енергії падаючого на тіло випромінювання по іонізаційній його дії в еталонному середовищі, яким вибране сухе повітря за нормальних умов (при 0^о С і 760 мм рт. ст.) За одиницю експозиційної дози прийнято кулон на кілограм (Кл/кг). На практиці часто використовують позасистемну одиницю рентген (Р). 1 Р – це експозиційна доза, при якій відбувається повна іонізація 1 см³ сухого повітря за нормальних умов і утворення 2,08∙10⁹ пар іонів кожного знаку. 1Р = 2,58 ∙10^-4 Кл/кг.

Різні види випромінювання навіть при однаковій поглинутій дозі будуть спричиняти різної величини біологічні ефекти.

Поглинута доза дає уявлення про біологічну дію іонізуючого випромінювання, її називають еквівалентною дозою випромінювання.

Еквівалента доза має ту ж розмірність, що і поглинута доза, одиниця вимірювання називається зівертом (Зв), 1 Зв = 1 Дж/кг. Позасистемна одиниця еквівалентної дози – бер (біологічний еквівалент рада), 1 бер = 10^-2 Зв.

Природні радіоактивні джерела (космічні промені, радіоактивність надр, води, радіоактивність ядер, що входять до складу людського тіла і інше.) створюють фон, що відповідає приблизно еквівалентній дозі 0,125 бер за рік.

Гранично допустимою еквівалентною дозою при професійному опроміненні вважається 5 бер на протязі року.

Радіаційний фон g-випромінювання може бути виміряний за допомогою дозиметра, в тому числі й за допомогою комбінованого приладу – радіометра “Прип’ять”.

 

Мал. 3.1. Радіометр “Прип’ять”.

 

Виконання роботи

Вимірювання слід проводити при наявності знімної кришки з символом “”, яка кріпиться на нижній панелі приладу.

1. Перемикач “Питание” встановити в положення “Вкл”.

2. Перемикач “b –  g” встановити в положення “g”.

3. Перемикач “” встановити в положення  . Тоді потужність дози буде виміряна в мкЗв/год.

4. Перемикач “Предел” поставити в нижнє положення. У цьому випадку вимірювання буде проводитись із точністю до сотих, а межа вимірювання становитиме 20,00 мкЗв/год.

5. Перемикач “Время” встановити в положення “20 с”.

6. Не менш ніж через 20 секунд зняти три послідовні  покази приладу та знайти їх середнє арифметичне значення. Це значення і буде вказувати, яка потужність g-випромінювання у місці проведення вимірювань.

Примітки:

1. При вимірюванні малих рівнів потужності дози спостерігається значна розбіжність показів радіометра, яка обумовлена статистичним характером радіоактивного розпаду. Для підвищення точності вимірювання необхідно при величині потужності експозиційної дози до 0,100 мР/год перемикач “Время” поставити у верхнє положення, через 200 секунд зчитати три послідовні покази і визначити середнє значення.

2. Якщо на цифровому індикаторі спостерігається швидке збільшення показів і з’явиться сигнал переповнення (висвічується одиниця старшого розряду, а останні 3 цифри згаснуть), то перемикач “Предел” необхідно перевести у верхнє положення і через 20 – 30 секунд зняти покази. Якщо при верхньому положенні перемикача “Предел” через 30 – 40 с. зберігається сигнал переповнення, то потужність дози перевищує граничне значення, що може виміряти прилад (20 мР/год або 200 мкЗв/год) .

3. Для оперативного пошуку на місцевості ділянок підвищеного гамма-фону рекомендується використовувати звуковий індикатор, частота сигналів якого пропорційна потужності дози гамма-випромінювання.

1. Виміряти потужність g-випромінювання:

а) у приміщенні;

б) на подвір’ї університету;

в) у парку;

г) поблизу дороги.

Заповнити таблицю:

 

№ досліду	Місце проведення досліду	Результати вимірювань, мкЗв/год.	Середнє значен-ня вимірювань, мкЗв/год.
1     2     3     4

8. Порівняти одержані значення потужності g-випромінювання та зробити відповідні висновки.

Висновок:

 

Контрольні запитання

1. Що таке радіоактивність?

2. Які є типи радіоактивного випромінювання?

3. Дати характеристику кожному типу радіоактивного випроміню-вання.

4. Які є характеристики радіоактивності?

5. У яких одиницях вимірюють характеристики радіоактивності?

6. Як налаштувати прилад “Прип’ять” для вимірювання потужності   g-випромінювання?

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Практична робота № 4

 

Тема. Вимірювання питомої активності радіонуклідів у продуктах харчування.

Мета. Навчитись використовувати радіометр “Прип’ять” для вимірювання питомої активності радіонуклідів у продуктах харчування. Визначити за допомогою радіометра “Прип’ять” питому активність радіонуклідів у продуктах харчування.

Обладнання. Радіометр “Прип’ять”, продукти харчування.

 

Теоретичні відомості

Під час радіоактивного забруднення території радіоактивні ізотопи потрапляють у грунт. Рослини, які ростуть на таких грунтах, засвоюють ці ізотопи, стаючи таким чином джерелами радіоактивності. Споживання тваринами забруднених радіоактивними ізотопами рослин призводить до того, що тканини цих тварин будуть також містити радіоактивні ізотопи. Таким шляхом відбувається забруднення радіоактивними ізотопами продуктів харчування.

Різні радіоактивні ізотопи мають різний період піврозпаду, а отже, одна і та ж сама кількість різних радіоактивних речовин матиме за одиницю часу різну кількість розпадів радіоактивних ядер. Цю величину (кількість розпадів радіоактивних ядер препарату за одиницю часу) називають активністю ізотопа: A=N/t , де N –  кількість ядер, що розпалися за час t.

За одиницю активності препарату беруть один розпад за секунду – беккерель (Бк). Крім цієї одиниці, часто користуються позасистемною, яку називають кюрі (Кі). 1 Кі відповідає активності 1 г радію.

1 Кі = 3,7∙10¹⁰ Бк = 3,7∙10¹⁰ с^-1.

У практичній роботі звичайно використовується об´ємна активність  (активність одиниці об´єму речовини) A_V = A/V, що вимірюється в Кі/л, Кі/м³, або питома активність А_m=A/m, що вимірюється в Кі/кг. Крім того, активність може бути віднесена до одиниці площі А_s=A/S   (поверхнева активність, вимірюється в Кі/м², Кі/га, Кі/км²).

Якщо мова іде про забрудненість радіонуклідами продуктів харчування, то в першу чергу цікавить саме питома активність радіоактивних ізотопів, оскільки вона характеризує, скільки радіоактивних розпадів за одиницю часу відбувається в 1 кг даного продукту харчування. Практично визначити питому активність радіонуклідів у продуктах харчування можна за допомогою радіометра “Прип’ять”.

Гранично допустимі норми вмісту радіонуклідів у продуктах харчування наведено в табл. 1.

Таблиця 1

Граничні рівні вмісту радіонуклідів цезію та стронцію в продуктах харчування

Назва продукту	Вміст радіонуклідів ()
	цезію	стронцію
Вода питна	0,5	0,1
Молоко і молокопродукти	10	1
Молоко згущене	30	3
Молоко сухе	50	5
М’ясо	20	-
Жири	5	-
Овочі, фрукти, ягоди, мед	16	1
Хліб, крупи, цукор	10	1
Дикі ягоди, гриби	40	-
Сухофрукти	80	-
Сушені гриби, чай, лікарські рослини	200	-

 

Виконання роботи

При проведенні вимірювань питомої активності радіонуклідів у продуктах харчування рівень гамма-фону, по можливості, не повинен перевищувати 0,025 мР/год. Для цього вимірювання необхідно проводити в закритих чистих приміщеннях.

Робоче місце повинно мати покриття, що допускає багаторазове вологе прибирання (пластикове покриття, поліетиленова плівка і т.п.).

Вимірювання розпочинають із підготовки проб до дослідження. При підготовці проб слід пам’ятати, що проби харчових продуктів підлягають такій же обробці, як і продукти на першому етапі приготування їжі.

Коренеплоди і картоплю звільняють від землі миттям проточною водою. З капусти відділяють листки, непридатні до їжі. Харчову зелень, ягоди та фрукти миють проточною водою. М’ясо і рибу миють, рибу очищують від луски і звільняють від тельбухів. З ковбасних виробів знімають оболонку, з сиру – шар парафіну. Приготовлені продукти подрібнюють за допомогою м’ясорубки, терки, кавового млинка, тощо.

Потім готують радіометр “Прип’ять” для вимірювання питомої активності радіонуклідів. Для цього перемикач “b – g” встановити в положення “b”.

Перемикач “j  – А_m” – у положення А_m .

Перемикач “Предел” – у нижнє положення.

Перемикач “Время” –  у нижнє положення (10 хв).

Перемикач “ –  ” може знаходитись у будь-якому положенні.

Встановити радіометр з видаленою кришкою-фільтром на заздалегідь підготовлену чисту кювету. Ввімкнути прилад і не менш ніж через 10 хв. записати три послідовні значення фону та  визначити середнє       арифметичне значення А_m1 .    

Помістити в кювету підготовлену пробу й ущільнити її так, щоб вона була на 3 – 5 мм нижче від країв кювети.

Скинути попередні покази приладу. Для цього перемикач “j – А_m”  перевести в положення j. При цьому час скидання показів становить 30 – 40с.

Поставити перемикач “j – А_m” в положення А_m і через 10 хв. записати три послідовні покази приладу. Знайти середнє арифметичне значення А_m2.

Визначити активність проби А_m = (A_m2 – A_m1).10^-9.

Наприклад, середнє значення показів радіометра при вимірюванні фону A_m1 = 0330, а середнє значення показів при вимірюванні проби A_m2  = 0450. Різниця показів 0450-0330=120. Одержане значення необхідно помножити на множник піддіапазону, на якому здійснювалися вимірювання, тобто на 10^-9. Отже, активність проби

A_m =  Кі/кг або A_m =  Кі/кг.

14. Заповнити таблицю:

№ досліду	Назва продукту	Активність кювети	Активність проби і кювети	Активність проби
1
2
3

 

15. Порівняти одержане значення активності з тимчасово допустимими граничними рівнями вмісту радіонуклідів цезію та стронцію у продуктах харчування та питній воді, наведеними в табл. 1.

16. Зробити висновок.

Висновок:

 

 

 

 

Контрольні запитання

1. Що таке активність? Які одиниці її вимірювання?

2. Чому дорівнює активність 1 г радію?

3. Як співвідносяться одиниці вимірювання активності кюрі та беккерель?

4. Що таке об’ємна, питома та поверхнева активності ? Які їх одиниці вимірювання?

5. Як налаштувати радіометр “Прип’ять” для вимірювання питомої активності радіонуклідів у продуктах харчування?

6. У чому полягає підготовка проб до проведення вимірювань питомої активності радіонуклідів у продуктах харчування?

7. Які тимчасові граничні рівні вмісту радіонуклідів цезію та стронцію в основних продуктах харчування та питній воді?

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Практична робота № 5

Тема. Вивчення засобів індивідуального захисту.

Мета. Ознайомитись із засобами індивідуального захисту (засобами захисту органів дихання, шкіри та медичними), вивчити їх призначення, будову та правила користування ними.

Обладнання. Протигаз ГП-5, респіратор Р-2, камера захисна дитяча КЗД-1, загальновійськовий захисний комплект ЗЗК, аптечка індивідуальна АІ-2, індивідуальний протихімічний пакет ІПП-8.

 

Теоретичні відомості

До засобів індивідуального захисту відносяться фільтруючі та ізолюючі протигази, респіратори, протипорохові тканинні маски ПТМ-І, ватно-марлеві пов’язки, спеціальний ізолюючий за­хисний одяг та пристосований одяг, медичні засоби захисту. Вміле та своєчасне застосування цих засобів дає можливість повністю уникнути ураження населення хімічною та біологічною зброєю, послабити дію світлового випромінювання ядерного вибуху та уникнути ураження радіоактивним пилом.

Фільтруючі протигази призначені для захисту органів дихання, очей і обличчя від отруйних та радіоактивних речовин, аерозолей, біологічних засобів і гарантують відносно безпечне перебування на зараженій місцевості при умові їх правильного підбору. Фільт­руючі протигази є основним засобом індивідуального захисту насе­лення. Принцип захисної дії фільтруючих протигазів засновано на фільтрації повітря, яке вдихає людина.

У системі ЦО для дорослого населення використовуються фі­льтруючі протигази ГП-5, ГП-5м, ГП-7. Для дітей використовуються проти­гази ДП-6, ДП-6м, ПДФ-7, ПДФ-д, ПДФ-ш, а також камера захисна дитяча КЗД-4.

Основними частинами протигазів є фільтруючо-поглинаюча коробка та шолом-маска. Шолом-маску необхідно підбирати за розміром, для чого про­водять виміри обличчя та використовують спеціальні таблиці.

У комплект протигаза ГП-5 (мал. 1) входять фільтруючо-поглинаюча коробка, шолом-маска, коробка з незапотіваючими плівками, сумка для носіння та зберігання протигаза.

 

Мал. 1. Протигаз ГП-5.

Шолом-маска протигазів ГП-5 має п’ять розмірів:  0, 1, 2, 3, 4. Номер розміру вказується зліва внизу шолому-маски. Для правильного підбору шолому-маски необхідно виміряти голову через тім’я до підборіддя і за таблицею 1 визначити номер шолому-маски, яка відповідає зробленому виміру.

Таблиця 1

Визначення розміру шолому-маски протигаза ГП-5

Розмір масок протигазів інших типів визначаються подібним чином, з використанням відповідних таблиць.

Для захисту дітей до 1,5 року використовуються камери за­хисні дитячі (КЗД) (мал. 2), які складаються з каркасу, на який натягується прогумований чохол із віконцями, протигазової коробки і міхового насоса. Повітря для дихання дитини підкачується міховим насосом і очищається фільтруючою протигазовою коробкою (в КЗД-1). В КЗД-6, КЗД-4 використовуються дифузно-сорбуючі елементи.

 

Мал. 2. Камера захисна дитяча (КЗД-4 )

КЗД може переноситись на руках, для чого є лямки, або ж встановлюватись на шасі дитячої коляски.

Для того, щоб використовувати фільтруючі протигази для захисту органів дихання від усіх СДОР, передбачаються спеціальні насадки, які кріпляться до протигазної коробки.

При високих концентраціях СДОР, а також при нестачі кисню використовують ізолюючі протигази ІП-46м, ІП-4, ІП-5, які забез­печують захист органів дихання, очей, шкіри обличчя від будь-яких СДОР незалежно від особливостей і концентрації. Вони дозволяють працювати навіть там, де повністю відсутній кисень у по­вітрі, а також під водою на глибині до 7 м. Принцип роботи проти­газу заснований на виділенні кисню із хімічних речовин при по­глинанні вуглекислого газу і вологості, які видихає людина (для цього служить регенеративний патрон).

Ізолюючі протигази складаються із шолом-маски, регенеративного патрона, мішка для дихання, сумки та каркаса.

Регенеративний патрон забезпечує поглинання вуглекислого газу та вологи з повітря, яке видихається, і отримання кисню. Патрон має регенеративний продукт, у якому встановлено пусковий брикет. Сірчана кислота, яка виливається при зруйнуванні вбудованої ампули, розігріває регенеративний продукт і цим інтенсифікує його роботу. Пусковий брикет забезпечує також виділення кисню, необхідного для дихання в перші хвилини. Запас кисню в регенеративному патроні дозволяє виконувати роботи в ізолюючому протигазі при важких фізичних навантаженнях протягом 45 хв., при середніх – 70 хв., при легких навантаженнях або в стані відносного спокою – 3 год. Перебувати в ізолюючих протигазах зі зміною регенеративних патронів допускається до 8 год. Повторне перебування в ізолюючих протигазах допускається тільки після відпочинку протягом 12 год. Якщо використовувати протигаз по 3 – 4 год. щодня, то ним можна користуватися 2 тижні.

Мішок для дихання служить резервуаром для видихання газової суміші та кисню, який виділяється регенеративним патроном.

Сумка призначена для зберігання та перенесення протигаза.

Респіратори (у системі ЦО найбільше використовуються респіратори P-2) призначені для захисту органів дихання від радіоактивного пороху та бактерійних аерозолей; вони являють собою фільтруючу пів­маску, яка має два клапани вдихання й один клапан видихання, ме­талевий носовий притискач і лямки для кріплення до голови (мал. 3).

 

Мал. 3. Респіратор Р-2.

Протипорохова тканинна маска ПТМ-1 (мал. 4) призначена для захисту органів дихання людей від радіоактивного пороху, складається з двох основних частин: корпусу і кріплення; виготовляється само­стійно за викрійкою.

 

Мал. 4. Протипорохова тканинна маска ПТМ-1.

ПТМ-1 виготовляється семи розмірів, які залежать від висоти обличчя: 1-й – до 80 мм; 2-й – 81 – 90 мм; 3-й – 91 – 100 мм; 4-й – 101 – 110мм; 5-й – 111 – 120 мм; 6-й – 121 – 130 мм; 7-й – більше 131 мм. Розміри масок від 1-го до 3-го призначені, в основному, для дітей.

Ватно-марлева пов’язка (мал. 5) виготовляється самостійно із марлі довжиною 1 м та шириною 0,5 м і вати. Марлю стелять на столі, посередині кладуть шматок вати довжиною 30 см, шириною – 20 см та товщиною – 2 см. Вільні кінці марлі загортають по всій довжині, закриваючи вату з обох боків. Після цього на кінцях марлі роблять розрізи довжиною 30 – 35 см, які утворюють дві пари зав’язок. Накладають ватно-марлеву пов’язку на лице таким чином, щоб був закритий низ підборіддя. Верхній край повинен закривати ніс і доходити до очних впадин. Нижні кінці зав’язують на тім’ї, а верхні – на потилиці за вухами.

 

Мал. 5. Ватно-марлева пов’язка.

Слід пам’ятати, що проти порохові тканинні маски, респіратори та ватно-марлеві пов’язки від отруйних речовин не захищають.

Засоби захисту шкіри призначені для захисту всього тіла людини в умовах зараження місцевості отруйними речовинами, біологічними засобами, радіоактивного зараження. Вони також використовуються при роботі з СДОР, при проведенні дегазаційних, дезінфекційних та дезактивацій них робіт.

Засобами захисту шкіри є: найпростіші засоби захисту шкіри, загальновійськовий захисний комплект ЗЗК, легкий захисний кос­тюм Л-1, комплект захисного фільтруючого одягу ЗФО.

Найпростіші засоби захисту шкіри – це звичайний одяг та взуття. Плащі та накидки із прогумованої тканини, хлорвінілу, пальта із драпу, шкіри, грубого сукна добре захищають від радіоактивного пороху та та біологічних засобів. Для захисту ніг використовують гумові чоботи, валянки з калошами, взуття з шкіри та шкірозамінників. Для захисту рук використовують гумові або шкіряні рукавиці. Для захисту голови та шиї можна скористатися капюшонами.

Звичайний одяг, оброблений мильно-масляною емульсією, може захистити від пари отруйних речовин. Щоб обробити один комплект одягу, потрібно у 2 л води розчинити 300 г мила, додати 0,5 л олії або мінерального масла, нагріти розчин, обробити ним одяг, а потім висушити його на повітрі.

Загальновійськовий захисний комплект (ЗЗК) використовується формуваннями ЦО та військами при проведенні рятувальних і інших невідкладних робіт у осередках хімічного, біологічного та радіоактивного уражень. Цей комплект складається із захисного плаща, захисних панчіх і рукавиць. Його можна використовувати як накидку, одягати “в рукави” та носити як комбінезон. Виготовляється ЗЗК п’яти розмірів, залежно від зросту.

Легкий захисний костюм Л-1 складається з сорочки з капюшоном, штанів, зшитих разом із панчохами, двопалих рукавиць та підшоломника. Виготовляється трьох розмірів залежно від зросту.

Комплект захисного фільтруючого одягу ЗФО складається з бавовняного комбінезона, просоченого розчином спеціальної пасти, чоловічої натільної білизни, підшоломника та двох онуч. Для просочування ЗФО є два рецепти: один поглинає пару отруйної речовини за рахунок абсорбції, інший – нейтралізує отруйну речовину за рахунок хемосорбції.

До медичних засобів захисту відносяться: протиепідемічні (проведення щеплень та дезинфекції), санітарно-гігієнічні (до­тримання особистої гігієни, підтримання санітарного стану, са­нітарний контроль за станом людей, джерел води та продовольчих продуктів), спеціальні профілактичні (використання протирадіаційних препаратів, які підвищують стійкість людей до існуючих випромінювань, і антидотів, які підвищують стійкість до дії OP). Широкого розповсюдження набули аптечка індивідуальна AІ-2, індиві­дуальний протихімічний пакет ІПП-8 і пакет перев’язочний індивідуальний.

У аптечці AІ-2 знаходяться: шприц-тюбик із знеболюючим засобом промедолом, засобом для попередження отруєнь фосфорорганічними речовинами – тарен (6 таблеток), протибактеріальний засіб №2 – сульфадиметоксин (15 таблеток), радіозахисний засіб №1 – цистамін, протибактеріальний засіб №1 – тетрациклін, гідрохлорид, радіозахисний засіб №2 – калій йодид, протиблювотний засіб – етаперазин.

Індивідуальний протихімічний пакет ІПП-8 призначений для знезараження ділянок тіла і одягу, на які потрапили краплини рідкої OP. ІПП-8 складається із скляного флакону з дегазуючим роз­чином та чотирьох ватно-марлевих тампонів, що знаходяться у гер­метичному пакеті.

Дегазуючий розчин являє собою розчин речовин, що вступає в хімічну реакцію з OP та знешкоджує їх шляхом перетворення в нетоксичні або малотоксичні хімічні сполуки.

При потраплянні отруйної речовини на відкриті ділянки тіла та одягу необхідно змочити тампони рідиною з флакона та протерти ними заражені ділянки шкіри та частини одягу, що прилягає до відкритих ділянок шкіри. Слід пам’ятати, що рідина у флаконі отруйна та небезпечна при потраплянні в очі.

Пакет перев’язочний індивідуальний складається із бинта та двох ватно-марлевих подушечок. Згорнуті та спресовані бинт та ватно-марлеві подушечки загорнуті в пергаментний папір та вкладені в герметичний чохол із прогумованої чи іншої водонепроникної тканини. У пакеті є шпилька, а на чохлі вказані правила користування пакетом. Зовнішній чохол пакета, внутрішня сторона якого стерильна, використовується для накладання стерильних пов’язок.

Виконання роботи

1. Розглянути протигаз ГП-5. З’ясувати та записати призначення його складових частин. Заповнити таблицю:

№ п/п	Назва частини	Призначення

3. Вивчити будову респіратора Р-2. Записати, з яких частин він складається та для чого вони служать. Заповнити таблицю:

№ п/п	Назва частини	Призначення

Розглянути вміст аптечки індивідуальної АІ-2. З’ясувати, які медичні препарати входять до її складу.

Використовуючи інструкцію до аптечки АІ-2, з’ясувати та записати, у яких випадках препарати з цієї аптечки. Заповнити таблицю:

№ п/п	Назва препарату	Призначення

Вивчити склад та призначення індивідуального протихімічного пакета ІПП-8. Записати особливості його використання.

Особливості використання ІПП-8:

 

 

 

 

 

Контрольні запитання

1. Що відносять до засобів індивідуального захисту?
2. З якою метою використовують засоби індивідуального захисту?
3. Які є засоби захисту органів дихання?
4. Як самостійно виготовити ватно-марлеву пов’язку?
5. Які є засоби захисту шкіри?
6. Які є медичні засоби захисту?
7. Які засоби входять до аптечки індивідуальної АІ-2?
8. Які правила використання індивідуального протихімічного пакета ІПП-8?