|
|
Главная \ Методичні вказівки \ ЛЕКЦІЯ 7 ПОЖЕЖНА БЕЗПЕКА
ЛЕКЦІЯ 7 ПОЖЕЖНА БЕЗПЕКА« Назад
ЛЕКЦІЯ 7 ПОЖЕЖНА БЕЗПЕКА 08.03.2014 07:55
ЛЕКЦІЯ 7 ПОЖЕЖНА БЕЗПЕКА ПЛАН ЛЕКЦІЇ 7.1. Основні поняття та задачі пожежної безпеки 7.2. Пожежонебезпечні властивості матеріалів і речовин 7.3. Пожежовибухонебезпечність об’єкта 7.4. Система попередження пожеж 7.5. Система протипожежного захисту 7.6. Правила забезпечення пожежної безпеки в офісних приміщеннях 7.6.1. Вимоги до пожежной сигналізації в офісних приміщеннях 7.6.2. Вимоги до вогнегасників 7.6.3. Вимоги до плану евакуації 7.6.4. Пожежний нагляд 7.6.5. Людський фактор серед офісних працівників 7.6.6. Профілактичні заходи 7.7. Порядок дії при пожежі в адміністративних приміщеннях
7.1. Основні поняття та задачі пожежної безпеки Пожежа — це неконтрольоване горіння поза спеціальним осередком, що розповсюджується в часі і просторі та створює загрозу життю і здоров'ю людей, навколишньому середовищу, призводить до матеріальних збитків. Пожежна безпека— це комплекс організаційних заходів та технічних засобів, спрямованих на попередження та гасіння пожежі. Правовою основою діяльності в області пожежної безпеки є Закон України "Про пожежну безпеку" та інші закони України, постанови Верховної Ради України, Укази і розпорядження Президента України, постанови і розпо-рядження Кабінету Міністрів України, рішення органів державної виконавчої влади, місцевого і регіонального самоврядування, прийняті в межах їхньої компетенції. Закон України "Про пожежну безпеку" визначає загальні правові, економічні і соціальні основи забезпечення пожежної безпеки на території України, регулює відносини державних органів, юридичних і фізичних осіб у цій області незалежно від виду їхньої діяльності і форм власності. До нормативно-правових актів з питань пожежної безпеки відносяться стандарти, правила пожежної безпеки, норми, положення, статути, інструкції, переліки та інші документи, в яких містяться вимоги пожежної безпеки. В Україні створений Державний реєстр нормативних актів з питань пожежної безпеки. Правила пожежної безпеки – це комплекс положень, що визначають вимоги й встановлюють норми пожежної безпеки при будівництві та (або) експлуатації об'єкта. Нині у державі діють "Правила пожежної безпеки в Україні". Вони є обов'язковими для виконання всіма центральними і місцевими органами державної виконавчої влади, підприємствами, установами, організаціями (незалежно від виду їхньої діяльності і форм власності), посадовими особами і громадянами. Забезпечуючи пожежну безпеку, варто також керуватися стандартами, будівельними нормами, правилами улаштування електроустановок (ПУЕ), нормами технологічного проектування та іншими нормативно-правовими актами, що регламентують вимоги пожежної безпеки. Пожежі є суттєвою проблемою для багатьох країн світу, у більшості з яких кількість пожеж зростає. Одночасно збільшуються економічні, екологічні, соціальні втрати від них, зростає кількість жертв. Навіть у тих країнах, де до-сягнуті значні успіхи щодо зменшення кількості пожеж, вони продовжують завдавати великих збитків. Значно розширилися і постійно зростають масштаби господарської діяльності людини. Простежується загальна закономірність: чим інтенсивніше розвивається суспільство, наука і техніка, тим більш актуальною є проблема пожеж і стану пожежної безпеки. Щороку на Землі виникає понад 6 мільйонів пожеж. З них близько 40 тисяч – в Україні. Пожежна небезпека постійно зростає. Ще декілька десятиліть тому назад не виникали пожежі на об'єктах атомної енергетики, в обчислювальних центрах і комп'ютерних системах, на космічних кораблях, оскільки ці об'єкти тільки проектувалися й будувалися. На підвищення рівня пожежної небезпеки промислових об'єктів значно впливає зростання енергооснащеності виробництв, збільшення розгалудження транспортних комунікацій, підвищення рівня температур і тиску в технологічному устаткуванні, використання нових видів полімерних матеріалів з підвищеними показниками пожежної небезпеки. Крім того, у сучасних виробництвах разом зі зменшенням ймовірності виникнення пожеж, збільшується тяжкість наслідків від них. На зростання числа пожеж впливає випуск і використання пожежонебезпечних електричних приладів і виробів, опалювальних установок і обладнання, їхній некваліфікований монтаж, експлуатація і ремонт, використання значної кількості легкозаймистих і горючих матеріалів під час будівництва й облицювання будинків. Аналіз виявив, що досягнення гранично допустимих значень небезпечних факторів пожежі виникає через 5– 10 хв з моменту її виникнення, а втрата несучої здатності будівельних металевих конструкцій – через 10–15 хв. При цьому середній час початку ефективних дій пожежних підрозділів складає 20–25 хв. Для сучасної пожежі характерно її швидкий розвиток. За лічені хвилини безповоротньо можуть бути втрачені цінності, на відновлення яких потрібні роки, при цьому, може виникнути реальна загроза життю і здоров'ю людей. Розглянемо приклад поширеня пожежі в приміщенні офісу з комп'ютером і робочими документами, що видно із мал. 9. Щодня в нашій країні має місце більш ніж 100 пожеж, в яких гине 5–6 чоловік, при цьому, наносяться значні матеріальні збитки (прямі та побічні збитки від пожеж складають близько 2,0 млрд. грн на рік). Статистичні дані свідчать про те, що найпоширенішими причинами пожеж в Україні є: необережне поводження з вогнем (30–40%), порушення правил монтажу та експлуатації електроустановок і побутових електроприладів (20–25%); порушення правил монтажу та експлуатації приладів опалення (10–15%); пустощі дітей з вогнем (близько 10%), цільові підпали(10-15%).
Мал. 9. Поширення пожежі у сучасному офісі
Більш наочно основні причини виникнення пожеж в Україні наведені на мал. 10. На виробництві такими причинами є: необережне поводження з вогнем; незадовільний стан електротехнічних пристроїв та порушення правил їх монтажу й експлуатації; порушення режимів технологічних процесів; несправність опалювальних приладів та порушення правил їх експлуатації; невиконання вимог нормативно-правових актів з питань пожежної безпеки.
Мал. 10. Основні причини виникнення пожеж
7.2. Пожежонебезпечні властивості матеріалів і речовин Горіння — це екзотермічна реакція окислення речовини, яка супроводжується виділенням диму та(або) виникненням полум'я і світла. Для виникнення горіння необхідна наявність горючої речовини, окислювача та джерела запалювання. Розрізняють два види горіння: повне — при достатній кількості окислювача, і неповне — при нестачі окислювача, а горючі суміші, залежно від співвідношення горючої речовини та окислювача, поділяються на бідні і багаті. Під час пожеж, як правило, горіння відбувається при недостатній кількості окислювача. У цьому випадку згоряє лише частина горючої речовини, а залишок розкладається з виділенням великої кількості диму, а також утворюються продукти неповного згоряння, наприклад, оксид вуглецю (СО), який може призвести до отруєння людей. Залежно від агрегатного стану реагуючих речовин горіння може бути гомогенним та гетерогенним. При гомогенному горінні реагуючі речовини мають однаковий агрегатний стан, наприклад газоподібний. Якщо ці речовини знаходяться в різних агрегатних станах і наявна межа поділу фаз у горючій системі, то таке горіння називають гетерогенним. Для горіння характерні три стадії: виникнення, поширення та згасання полум'я. Після виникнення горіння осередок полум'я пересувається по всій горючій суміші шляхом передачі тепла або дифузії активних частинок із зони горіння у свіжу суміш. За швидкістю розповсюдження полум'я горіння поділяється на дефлаграційне (в межах 2–7 м/с), вибухове (десятки і навіть сотні м/с) і детонаційне (тисячі м/с). Розрізняють такі форми горіння: спалах — швидке загоряння горючої суміші без утворення стиснених газів, яке не переходить у стійке горіння; займання — горіння, яке виникає під впливом джерела запалювання; спалахування — займання, що супроводжується появою полум'я; самозапалювання — горіння, яке починається без впливу джерела запалювання; самоспалахування — самозапалення, що супроводжується появою полум'я; тління — горіння без випромінювання світла, що, як правило, розпізнається за появою диму. Пожежовибухонебезпечні властивості речовин та матеріалів визначаються їх схильністю до виникнення й поширення горіння, особливостями горіння та здатністю піддаватися гасінню. Згідно з ГОСТ 12.1.044-89 матеріали і речовини за цими властивостями поділяються на негорючі, важкогорючі та горючі. Негорючі (неспалимі) — нездатні до горіння або обвуглювання у повітрі під впливом вогню або високої температури (цегла, бетон, камінь, азбест, мінеральна вата тощо). Важкогорючі (важкоспалимі) — здатні спалахувати, тліти або обвуглюватись у повітрі тільки за наявності джерела запалювання (деревина при глибокій обробкі антипіренами, фіброліт тощо). Горючі (спалимі) — здатні самозайматися, а також спалахувати, тліти чи обвуглюватися від джерела запалювання та самостійно горіти після його видалення. У групі горючих речовин та матеріалів виділяють легкозаймисті речовини та матеріали — це речовини та матеріали, що здатні займатися від короткочасної дії джерела запалювання низької енергії. Горючі речовини можуть знаходиться у твердому, рідкому чи газоподібному (пароподібному) станах. Для горіння в повітрі необхідно мати певне кількісне співвідношення горючої речовини і повітря. Горючі гази і тверді подрібнені речовини (пил) можуть створювати горючі суміші при будь-якій температурі. Вони становлять значну пожежну небезпеку, оскільки їхнє займання може відбутися від малопотужного і короткочасного джерела запалення (наприклад, від іскри). Тверда чи рідка горюча речовина може загорятися тільки при певних температурах. Готовність горючої суміші до запалення в загальному випадку визначається концентрацією в ній пари, пилу або газоподібних продуктів та температурою суміші. Існують мінімальна і максимальна концентрації горючої речовини у повітрі, нижче і вище яких запалювання неможливе. Основна умова для вибуху ‑ наявність відповідної концентраційної межі. Нижня і верхня межа концентрації для запалення в даному випадку є нижньою і
верхньою межею вибухонебезпечної концентрації (межа вибуховості). Друга необхідна умова – наявність теплового імпульсу достатньої потужності. Оцінюючи підготовленість різних горючих речовин до пожежі чи вибуху, в одних випадках доцільно орієнтуватися на їх концентраційні межі, в інших, крім того, і на температуру (спалаху, запалення, самозапалення). Нижня і верхня концентраційні межі поширення полум'я – це мінімальна та максимальна об'ємна (масова) частка горючої речовини у суміші з повітрям (окисником), при якій можливе займання (самозаймання) суміші від джерела запалювання з наступним поширенням полум'я в суміші на будь-яку відстань від джерела запалювання. Температура спалаху – це найнижча (в умовах спеціальних випробувань) температура речовини, при якій над її поверхнею утворюються пари, які здатні спалахнути у повітрі від джерела запалювання, але швидкість їх утворення недостатня для подальшого горіння. Температура запалювання – це найнижча температура речовини, при якій в умовах спеціальних випробувань вона виділяє пари з такою швидкістю, що після займання їх від джерела запалювання виникає стійке горіння. Температура самозапалювання — це найменша температура речовини, при якій в умовах спеціальних випробувань відбувається різке збільшення швидкості екзотермічних об'ємних реакцій, що призводить до виникнення горіння або вибуху за відсутності зовнішнього джерела полум'я. Відповідно до ГОСТ 12.1.004-85 рідини залежно від температури спалаху парів поділять на два класи:
Крім того, легкозаймисті рідини за ступенем пожежонебезпеки поділяються на розряди: І – особливо небезпечні (tсп. < 13 оC); ІІ – високо небезпечні (13 оC < tсп. < 27 оC); ІІІ – небезпечні (27 оC < tсп. < 61 оC). Горючі гази горять у суміші з повітрям в діапазоні від нижньої до верхньої концентраційної межі поширення полум'я. Такі суміші гази створюють без агрегатних переходів речовин, тому вони є дуже небезпечними. Пил, залежно від значення нижньої концентраційної межі поширення полум’я, поділяють на вибухонебезпечний (до 65 г/м3) і пожежонебезпечний (більше 65 г/м3). Вибухонебезпечні газо- і пароповітряні суміші прийнято класифікувати за температурою самозапалювання та здатністю передавати детонацію через зазори між фланцями в умовах спеціального випробування (безпечним експериментальним максимальним зазором). За температурою самозапалювання tсз виділяють 6 груп вибухонебезпечних сумішей: ТІ, Т2, ТЗ, Т4, Т5 і Т6 з tсз в межах, відповідно >450°С, 450–300°С, 300–200°С, 200–135°С, 135–100°С, 100–85°С. За безпечним експериментальним максимальним діапазоном вибухоне-безпечні суміші поділяються на категорії ПА, ПВ, ПС, для яких він знаходиться відповідно в межах > 0,9 мм, 0,9–0,5 мм, <0,5 мм. Деякі речовини за певних умов мають здатність до самозапалювання без нагрівання їх зовнішнім джерелом. Самозапалювання наступає в результаті різкого збільшення швидкості екзотермічних реакцій, які призводять до виникнення горіння речовини за відсутності запалювання. Самозапалювання виникає за певних умов внаслідок інтенсифікації процесів окислення та саморозігріву. Такі процеси можуть бути ініційовані як внаслідок підвищення температури деяких речовин до порівняно незначних величин (60–80°С), так і без попереднього розігріву внаслідок прискорення хімічних реакцій чи життєдіяльності мікроорганізмів. Залежно від причин самозапалювання буває тепловим, хімічним, мікробіологічним. Схильність до самозапалювання проявляють: вугільний дріб’язок з підвищеним вмістом сполук сірки, тканини, пропитані нафтопродуктами, торф, трава, подрібнена деревина, зерно тощо. Відповідно до ДСТ 27331-87 Пожежна техніка. Класифікація пожеж – установлено чотири класи пожеж, а також їхні символи:
Символи класів пожеж наведені на рис. 11.
Мал.11. Символи класів пожеж
7.3. Пожежовибухонебезпечність об’єкта Проектування і будівництво виробничих будівель і споруд здійснюється з урахуванням властивостей матеріалів і речовин, що використовуються на даному об’єкті, їх кількості та особливостей виробництва, що в сукупності характеризують вибухопожежонебезпечність об'єкта. Згідно з чинними нормативно-правовими актами (ОНТП 24-86) приміщення за вибухопожежною та пожежною небезпекою поділяють на п'ять категорій (табл. 8). Якісним критерієм щодо визначення категорії приміщень є наявність в цих приміщеннях речовин з певними показниками вибухопожежної небезпеки, а кількісним – надлишковий тиск, що може розвинутися при вибуху максимальної наявної кількості цих речовин у приміщенні. Розрахунковий надлишковий тиск (у кПа), що виникає при запалюванні вибухонебезпечного середовища в приміщенні, визначається за такою формулою:
де: НТ — теплота згоряння горючої речовини, Дж/кг; Ро — початковий тиск у приміщенні, кПа; z — коефіцієнт, що характеризує ступінь участі горючої речовини; т — маса горючої речовини, кг; Vр — вільний об'єм приміщення, м3; Ср — питома теплоємність газової суміші в приміщенні, кДж/кг·К; р — густина газового середовища в приміщенні, кг/м3; k — коефіцієнт, що враховує роботу аварійної вентиляції; Кн — коефіцієнт негерметичності приміщення; То — температура в приміщенні, К. Категорія будівель у цілому визначається з урахуванням категорій приміщень та сумарної їх площі. Наприклад, будівля належить до категорії А,якщо у ній сумарна площа приміщень категорії А перевищує 5% площі усіх приміщень або 200 м2. Залежно від встановленої категорії за вибухопожежною та пожежною небезпекою чинними нормативно-правовими актами передбачається комплекс об'ємно-планувальних рішень та профілактичних заходів. Таблиця 8. Категорії приміщень за вибухопожежною та пожежною небезпекою
Крім наведеної класифікації приміщень, існує класифікація пожежоне-безпечних та вибухонебезпечних зон усередині і поза приміщеннями. Класифікація цих зон визначається ПУЕ і НПАОП 0.00-1.32-01 «Правила будови електроустановок. Електрообладнання спеціальних установок». Пожежонебезпечна зона ‑ це простір у приміщенні або за його межами, в якому постійно або періодично знаходяться горючі речовини як при нормальному технологічному процесі, так і при його порушенні в такій кількості, яка вимагає спеціальних заходів у конструкції електрообладнання під час його монтажу та експлуатації. Ці зони у разі використання в них електроустаткування поділяються на чотири класи:
Вибухонебезпечна зона – це простір у приміщенні або за його межами, в якому є у наявності чи здатні утворюватися вибухонебезпечні суміші. Відповідно до НПАОП 0.00-1.32-01 газо- і пароповітряні суміші утворюють вибухонебезпечні зони класів 0, 1, 2, а пилоповітряні – вибухонебезпечні зони класів 20, 21,22. У вибухонебезпечних зонах класу 0 (20) вибухонебезпечне середовище присутнє постійно або протягом тривалого часу, класу 1 (21) – може утворитися під час нормальної роботи, класу 2 (22) – за нормальних умов експлуатації відсутнє, а якщо воно виникає , то рідко (під час аварій) і триває недовго. Залежно від класу зони вибирається тип виконання електроустаткування (загального призначення, закрите, герметичне, вибухозахищене, пилонепроникне тощо). Правильний вибір типу виконання електрообладнання виключає можливість виникнення пожежі чи вибуху за умови підтримки допустимих режимів його експлуатації. Так, згідно з ПУЕ в пожежонебезпечних зонах використовується елек-трообладнання закритого типу, внутрішній простір якого відділений від зовнішнього середовища оболонкою, у вибухонебезпечних зонах – електроустановки у вибухозахищеному виконанні, виготовлені відповідно до ГОСТ 12.2.020-76.
7.4. Система попередження пожеж
Увесь комплекс заходів та засобів з пожежної безпеки об’єкта прийнято поділяти на три групи: системи попередження пожежі, пожежного захисту та організаційно-технічних заходів (мал. 12). Система попередження пожежі – це комплекс організаційних і технічних заходів, спрямованих на не уможливлення умов, необхідних для виникнення пожежі. Заходи та засоби щодо попередження утворення горючого середовища визначаються пожежонебезпечними властивостями речовин і матеріалів, що використовуються у технологічному процесі, та умовами ведення цього процесу. Вибір цих заходів та засобів здійснюється на основі аналізу можливих причин утворення горючого середовища в приміщеннях та всередині різноманітних апаратів та трубопроводів: наявність нещільностей в обладнанні, через які можуть витікати вибухонебезпечні гази чи натікати всередину апаратів з цими газами повітря; наявність місць зберігання, зливу та наливу легкозаймистих та горючих рідин; наявність джерел утворення та місць накопичення вибухонебезпечного пилу; наявність місць складування твердих горючих речовин тощо. Усі можливі причини утворення горючого середовища необхідно детально вивчати в кожному конкретному випадку з урахуванням особливостей технологічного процесу та устаткування, ступеня його терміну використання та можливості виникнення аварій та аварійних ситуацій.
Рис. 12. Загальна схема комплексу заходів та засобів з пожежної безпеки об’єкта
До загального комплексу заходів та засобів щодо попередження утворення горючого середовища згідно з ГОСТ 12.1.004.-91 відносяться: – максимально можливе використання негорючих та важкогорючих речовин та матеріалів, заміна ними горючих речовин та матеріалів; – обмеження маси та об'єму горючих речовин та матеріалів, що одночасно знаходяться в приміщенні; – ізоляція горючого середовища (ізольовані відсіки, камери тощо), установка та розміщення пожежонебезпечного устаткування в ізольованих приміщеннях або на відкритих майданчиках; – підтримування безпечної концентрації горючих речовин в приміщеннях та всередині апаратів, використання флегматизаторів; – підтримування безпечних параметрів процесів (температури, тиску тощо), за яких виключається утворення вибухонебезпечних сумішей та поширення полум'я; – механізація та автоматизація технологічних процесів, пов'язаних з використанням горючих речовин; – застосування пристроїв автоматичного захисту устаткування з горючими речовинами від пошкоджень та аварій, використання запобіжних пристроїв, що спрацьовують при виході параметрів процесів за встановлені норми; – видалення пожежонебезпечних відходів виробництва. При дотриманні наведених заходів та засобів ймовірність утворення горючого середовища значно знижується, але повністю не виключається. Тому в системі заходів, спрямованих на попередження пожеж, важливу роль відіграють заходи та засоби, спрямовані на попередження виникнення в горючому середовищі джерел запалювання. До основних джерел запалювання відносять: відкритий вогонь, розжарені продукти горіння та нагріті ними поверхні, тепловий прояв електричної, механічної, сонячної та ядерної енергії, тепловий прояв хімічної реакції та інші джерела. Джерелом запалювання можуть бути також іскри, які виникають при роботі двигунів внутрішнього згоряння та електричних машин, при обробці металів тощо. Серед найбільш поширених та небезпечних є джерела запалювання, які пов’язані з такими тепловими проявами електричної енергії, як короткі замикання в електричних мережах, струмові перевантаження, розряди статичної та атмосферної електрики, електричні іскри, розігрів місць з'єднання проводів та контактів у комутуючому електрообладнанні внаслідок їх значного перехідного опору, електрична дуга та розжарені краплі металу, що утворюються при електрозварюванні та плавленні ниток розжарювання електричних ламп загального призначення тощо. Особлива небезпека цих джерел полягає в тому, що місця перегріву та запалення часто є недоступними і візуально не спостерігаються до тих пір, поки не розвинеться стійке горіння, а джерело запалювання внаслідок теплових проявів електричної енергії може з’явитися за відсутності у виробничих приміщеннях працівників, здатних оперативно прийняти заходи щодо локалізації та гасіння пожежі на початковому етапі. Часто пожежі та вибухи виникають внаслідок ураження будівлі чи устаткування блискавкою як безпосередньо, так і при виникненні іскрових розрядів – результату індукційної та електромагнітної дії атмосферної електрики. Атмосферні електричні розряди мають високу температуру та значний запас теплової енергії і при прямому ударі здатні проплавляти металеві поверхні, перегрівати й руйнувати стіни будівель та надвірного устаткування. Крім вищенаведених джерел запалювання, існують і інші, які не слід виключати під час аналізу пожежної небезпеки. Попередження виникнення в горючому середовищі джерел запалювання досягається за допомогою: використання устаткування та пристроїв, при роботі яких не виникає джерел запалювання, електроустаткування, що відповідає класу пожежо- та вибухонебезпеки приміщень та зон, групі і категорії вибухонебезпечної суміші, устаткування, що задовольняє вимогам електростатичної іскробезпеки; улаштування блискавкозахисту; організації автоматичного контролю параметрів, що визначають джерела запалювання; заземлення металоконструкцій; використання при роботі з легкозаймистими рідинами інструментів, що виключають іскроутворення; ліквідації умов для самозапалювання речовин і матеріалів. Температура нагріву поверхні машин, устаткування, пристроїв, речовин і матеріалів, які можуть увійти в контакт з горючим середовищем, повинна бути менше температури самозаймання горючого середовища. Для попередження запалювання пожежонебезпечних речовин та матеріалів внаслідок теплового прояву хімічної реакції, необхідно виконувати встановлені чинними нормативно-правовими актами (ГОСТ 12.1.004-91) обмеження щодо їх сумісного зберігання. У пожежонебезпечних та вибухонебезпечних зонах згідно з НПАОП 0.00-1.32-01 «Правила улаштування електроустановок. Електрообладнання спеціальних електроустановок» повинне використовуватися електрообладнання, яке розміщене у спеціальних захисних оболонках, або електрообладнання, яке не здатне при будь-яких пошкодженнях призвести до запалювання пожежо- та вибухонебезпечних речовин та матеріалів, що досягається шляхом обмеження величин напруги, струмів, індуктивності та ємності елементів в електроустановці. Захисна оболонка дозволяє обмежити проникнення до небезпечних елементів обладнання пожежонебезпечних твердих тіл і рідин, а також сприяє охолодженню продуктів горіння та подавляє детонацію. Це досягається шляхом заповнення або продування оболонки негорючим газом з надлишковим тиском, кварцовим піском, маслом або влаштуванням зазорів між фланцями, при проходженні через які продукти горіння охолоджуються до температури меншої, ніж температура самозаймання горючого середовища. Усі захисні оболонки позначаються сполученням букв та цифр відповідно прийнятої міжнародної класифікації. Вибухозахищене електрообладнання маркується на корпусі при його виготовленні. Використовувати електрообладнання при пошкодженні захисної оболонки та за відсутності маркування забороняється.
7.5. Система протипожежного захисту
Система протипожежного захисту – це сукупність заходів та засобів, спрямованих на запобігання впливу на людей небезпечних чинників пожежі та обмеження матеріальних збитків від неї. Основними завданнями системи протипожежного захисту є обмеження розповсюдження і розвитку пожеж і вибухів за межі осередку, своєчасне виявлення та ліквідація пожежі, захист людей та матеріальних цінностей від дії шкідливих та небезпечних чинників пожеж і вибухів (мал. 13).
Швидкість розповсюдження та розвитку пожежі в першу чергу визначається кількістю та властивостями матеріалів, що знаходяться в будівлі, а також вогнестійкістю будівельних конструкцій (стін, стелі тощо). Вогнестійкість конструкції — це здатність конструкції зберігати несучі та (або) огороджувальні функції в умовах пожежі. Вона залежить від горючості, теплофізичних та механічних властивостей матеріалів, з яких виго-товлена конструкція, а також її геометричних параметрів. Вогнестійкість основних будівельних конструкцій прийнято характеризувати ступенем вогнестійкості, який залежить від меж вогнестійкості будівельних конструкцій та меж поширення вогню по цих конструкціях. Межа вогнестійкості конструкції визначається часом (у хвилинах) від початку вогневого випробування за стандартного температурного режиму до втрати конструкцією несучої здатності, цілісності або теплоізолюючієї здатності. Межа поширення вогню по будівельних конструкціях визначається розміром зони пошкодження в площині конструкцій від межі зони нагріву до найбільш віддаленої точки пошкодження. Відповідно до ДБН В. 1.1-7-2002 за вогнестійкістю усі будівлі та споруди поділяються на вісім ступенів (І, ІІ, ІІІ, ІІІа, ІІІб, ІV, ІVа, V). Конструкції І ступеня вогнестійкості мають максимальну межу вогнестійкості – 2,5 години. До них, наприклад, відносяться несучі конструкції будівель із природних або штучних кам'яних матеріалів, бетону, залізобетону, перекриття із залізобетонних плит. Вимоги відносно межі вогнестійкості конструкції інших ступенів знижуються. Так, межа вогнестійкості конструкції ІV ступеня становить лише 0,5 години, а до конструкцій V ступеня вимоги до значення межі вогнестійкості не ставляться. Втрата вогнестійкості конструкцій при пожежі зумовлюється значним підвищенням їх температури, динамічними навантаженнями, що виникають унаслідок падіння елементів будівель, різкими коливаннями температур та тиску, які можуть призвести до руйнування окремих конструкцій і будівлі в цілому. Стійкість до впливу факторів пожежі, перш за все, визначається матеріалами, з яких виготовляють будівельні конструкції, та їх конструкт-тивним виконанням. Значний ступінь вогнестійкості мають конструкції з цегли, які при пожежі витримують температуру до 700–900°С, не знижуючи міцність та не руйнуючись. Добре протистоять вогню бетонні та залізобетонні конструкції. Мала межа вогнестійкості характерна для конструкцій, виконаних з дерева та легких теплоізоляційних матеріалів, таких як полістирольний пінопласт, а також для незахищених металевих конструкції, які мають високу теплопровідність, швидко прогріваються, а під впливом високої температури деформуються, втрачають свою несучу здатність та завалюються. До заходів підвищення вогнестійкості слід віднести: штукатурку, обмазку, обкладку цеглою, використання вогнестійких фарб, вогнезахисну пропитку, обробку конструкцій з горючих матеріалів важкогорючими або негорючими матеріалами. Так, наприклад, дерев'яні конструкції покривають вогнестійкими фарбами, шаром штукатурки чи гіпсокартоном, пропитують вогнезахисними речовинами тощо. Для запобігання можливості розповсюдження пожежі та забезпечення шляхів під’їзду для пожежної техніки між сусідніми будівлями та спорудами повинні бути протипожежні відстані (розриви). Ці відстані залежать від ступеня вогнестійкості будівель і споруд, а також пожежної небезпеки виробництв, які в них розташовані. Величини протипожежних відстаней між сусідніми будівлями та спорудами та протипожежні відстані від житлових і громадських будинків до трамвайних, тролейбусних, автобусних парків, складів з горючими речовинами регламентовані будівельними нормами (ДБН 360-92). Протипожежні відстані не повинні використовуватися для складування матеріалів та устаткування, стоянок транспорту, будівництва та встановлення тимчасових будівель, споруд, індивідуальних гаражів. Для зменшення швидкості розповсюдженню пожежі в межах приміщення влаштовують протипожежні перешкоди. Протипожежна перешкода – це будівельна конструкція чи споруда, яка має високу ступінь вогнестійкості, що перешкоджає поширенню вогню. До протипожежних перешкод належать: протипожежні стіни, перегородки, перекриття, ворота, двері, тамбури-шлюзи, вікна, люки, водяні завіси тощо. Протипожежні стіни поділяють усю будівлю за висотою на окремі пожежні відсіки, а протипожежні перегородки – в межах поверху на секції. Отвори у протипожежних стінах, перегородках та перекриттях повинні бути обладнані захисними пристроями (протипожежні двері, тамбури-шлюзи тощо) проти поширення вогню та продуктів горіння. Протипожежні ворота чи двері за нормальних умов відкриті і не перешкоджають руху транспорту та проходу людей. При виникненні пожежі, з метою локалізації її та недопущення розповсюдження продуктів горіння, вони вручну чи автоматично зачиняються. Вимоги до протипожежних перешкод та правила їх улаштування встановлюються чинними будівельними нормами (ДБН В. 1.1-7-2002). З метою зниження швидкості розповсюдження вогню по поверхні конструкцій та горючих матеріалах використовують такі протипожежні перешкоди, як гребені, бортики, козирки, пояси. У підземних гірничих виробках для попередження розповсюдження вибухів та пожеж установлюють водяні або сланцеві заслони (з інертним пилом або водою), які спрацьовують внаслідок дії на них вибухової хвилі, а також водяні завіси. За допомогою протипожежних перешкод можуть бути створені безпечні зони або приміщення для тривалого чи короткочасного перебування у них людей, що сприяє успішному їх спасінню у разі пожежі. Захист (спасіння) людей при пожежах– найважливіше завдання всієї системи протипожежного захисту. Вимушене пересування людей з метою їх урятування при пожежі або появі безпосередньої загрози її виникнення називають евакуацією. Для забезпечення швидкої та безпечної евакуації людей із будівель та споруд будівельними нормами встановлені певні вимоги до шляхів евакуації та евакуаційних виходів. Шляхом евакуації є безпечний для руху людей напрямок, який веде до евакуаційного виходу. Евакуаційний вихід з будинку – це вихід безпосередньо назовні, а евакуаційним виходом з приміщення є вихід, що веде до коридору чи сходової клітки (безпосередньо або через сусіднє приміщення). Із приміщень, розташованих на другому та більш високих поверхах (заввишки не більше 30 м) допускається евакуаційний вихід на зовнішні сталеві сходи. Вимоги до облаштування, кількості та розміщення евакуаційних виходів із приміщень та з кожного поверху будівель встановлені чинними будівельними нормами (ДБН В. 1.1-7-2002). Евакуаційних виходів з кожного поверху будівель повинно бути не менше двох. Евакуаційні виходи повинні розташовуватися розосереджено на відстані, яка визначається залежно від периметра приміщення. Ширина шляхів евакуації в світлі повинна бути не менша 1 м, висота проходу — не менша 2 м. Двері на шляху евакуації повинні відкриватися за напрямком виходу з приміщення (допускається влаштування дверей з відчинянням усередину приміщення при одночасному перебуванні в ньому не більше 15 осіб). При постійній роботі людей у приміщені, двері евакуаційних виходів можуть замикатися лише на внутрішні запори, які легко відкриваються. Улаштування розсувних дверей на шляхах евакуації не допускається. Мінімальна ширина дверей на шляхах евакуації повинна бути 0,8 м. Ширина зовнішніх дверей сходових кліток повинна бути не менша ширини маршу сходів. Показником ефективності евакуації є час евакуації, протягом якого люди можуть за необхідності залишити окремі приміщення і будівлі загалом. Вимоги щодо часу евакуації з виробничих приміщень установлюються залежно від категорії приміщень за вибухопожежною і пожежною небезпекою, ступеня вогнестійкості та об’єму приміщень. Для місць масового перебування людей (клубів, залів, їдалень тощо) час евакуації приймається залежно від ступеня вогнестійкості будинків: І і ІІ – 6 хв; ІІІ і ІV – 4 хв; V – 3 хв. Для забезпечення організованого руху та недопущення паніки під час евакуації розробляють плани евакуації. План евакуації складається з гра-фічної та текстової частин. Графічна частина ‑ це план поверху або приміщення, на який нанесено евакуаційні шляхи і виходи та позначені місця розташування засобів оповіщення та пожежогасіння. Текстова частина плану включає перелік та послідовність дій посадових осіб і працівників при пожежі. Графічна частина плану вивішується на видному місці, а його положення перевіряються на практиці і доводяться до всіх працюючих, при інструктажах під підпис. Важливе значення для забезпечення захисту людей у разі пожежімає протидимний захист приміщень і шляхів евакуації. Сутність цього захисту полягає в обмеженні розповсюдження продуктів горіння по будівлях та приміщеннях, що досягається шляхом ізоляції можливих місць виникнення пожежі та примусовим видаленням диму. Одне із найважливіших завдань системи протипожежного захисту об’єкта – своєчасне виявлення та ліквідація пожежі. Для своєчасного виявлення пожежі вибухопожежонебезпечні об'єкти обладнують системами пожежної сигналізації. Сигналізація може вмикатися вручну або автоматично. Для вмикання сигналізації вручну всередині приміщень (на відстані 50 м один від одного) та поза їх межами (на відстані 150 м) встановлюють ручні сповіщувачі – спеціальні комутуючі пристрої (кнопки, тумблери тощо). Шляхом дії на ці пристрої, особа, яка виявила пожежу, передає сигнал на пульт пожежної сигналізації. Автоматичне вмикання сигналізації здійснюється автоматичними пожежними сповіщувачами. Сповіщувачі встановлюються в зоні, яка охороняється, та автоматично подають сигнал на приймальний прилад (пульт) при виникненні однієї або кількох ознак пожежі: підвищення температури, поява диму або полум'я, появи оксиду вуглецю, підвищеної концентрації вуглекислого газу тощо. Залежно від виду контрольованого параметра сповіщувачі бувають теплові, димові, світлові, оптичні, іонізаційні, ультразвукові та комбіновані. За видом вихідного сигналу сповіщувачі поділяються на дискретні та аналогові. Перші з них видають дискретний сигнал при появі ознак пожежі і є найбільш розповсюдженим видом сповіщувачів. Аналогові сповіщувачі видають безперервний сигнал (струм, напруга тощо), значення якого залежать від величини контрольованого параметра (температури, вмісту оксиду вуглецю тощо). Порівняння аналогового сигналу з пороговим значенням здійснює приймальний прилад на станції пожежної сигналізації. Прикладом автоматичних пожежних сповіщувачів є сповіщувач теплової дії, виконаний у вигляді двох пружин, спаяних легкоплавким сплавом. При підвищенні температури сплав розплавляється, пружини розходяться і розмикають електричне коло, що призводить до спрацьовування сигналізації. Недоліком такого сповіщувача є те, що він не відновлюється після спрацьовування (одноразової дії). Іншим прикладом є сповіщувач з чутливим елементом у вигляді біметалевої пластини, викривлення якої при нагріванні призводить до розриву контакту. Такий сповіщувач забезпечує плавне регулювання порогу спрацьовування і самостійно відновлюється після припинення пожежі (багаторазової дії). За способом реагування на параметри, що контролюються, сповіщувачі поділяються на максимальні та диференційні. Перші реагують на абсолютне значення параметра, а другі на швидкість зміни цього параметра в часі. Важливою складовою частиною пожежної сигналізації є приймально-контрольні прилади (станції) пожежної сигналізації. Вони приймають інформацію від пожежних сповіщувачів, оцінюють цю інформацію, видають повідомлення для безпосереднього сприйняття персоналом, а також передають повідомлення до пожежних підрозділів, що обслуговують об’єкт. Системи пожежної сигналізації можуть бути складовою частиною систем автоматичного пожежогасіння та димовидалення. У такому випадку за командою зі станцій пожежної сигналізації вмикається устаткування систем пожежогасіння, димовидалення, аварійного освітлення тощо.
7.6. Правила забезпечення пожежної безпеки в офісних приміщеннях В останні роки проблема безпеки офісу стала особливо актуальною, відзначають фахівці, у зв'язку зі зростанням випадків пожежі та несанкціонованого проникнення в приміщення. Відбувається це внаслідок того, що часто протипожежне обладнання не відповідає висунутим вимогам, монтаж здійснюється некваліфікованими фахівцями а також внаслідок незнання співробітниками організацій елементарних правил пожежної безпеки. Багато людей ще не усвідомлюють наслідки пожежі або вважають, що з ними такого не станеться і проводять в своїх компаніях протипожежні заходи лише для «галочки». В офісі в цілях пожежної безпеки обов'язково повинна бути встановлена пожежна сигналізація, перебувати вогнегасники і план евакуації. Так само обов'язково вести журнал реєстрації протипожежного інструктажу, мати інструкцію про заходи пожежної безпеки, інструкцію про порядок дії персоналу при спрацьовуванні пожежної автоматики. Обов'язково повинен бути призначений відповідальний за пожежну безпеку співробітник, який повинен мати скоринки, що свідчать про закінчення навчання в навчальному центрі МНС.
7.6.1. Вимоги до пожежной сигналізації в офісних приміщеннях
Система пожежної сигналізації оповіщає людей в офісі, як це не банально, про пожежу або задимлення в приміщенні. Система охоронної сигналізації у складі охоронно-пожежної сигналізації виконує завдання своєчасного оповіщення служби охорони про факт несанкціонованого проникнення або спробу проникнення людей у будівлю або його окремі приміщення з фіксацією дати, місця і часу порушення рубежу охорони. Система пожежної сигналізації призначена для своєчасного виявлення місця спалаху і формування сигналів для систем оповіщення про пожежу та автоматичного пожежогасіння. Підприємство крім установки пожежної сигналізації на своєму об'єкті, має укласти договір на обслуговування даної системи з фірмою, що має на це ліцензію. В обслуговування входить проведення встановлених нормами регламентних робіт, а так же усунення несправностей у роботі системи. Періодичність перевірки узгоджується із замовником, але повинна бути не рідше одного разу на місяць. Під час пожежі весь перелік організаційно-технічних заходів на об'єкті має одну головну мету - порятунок життя людей. Тому на перше місце тут виходять завдання раннього виявлення спалаху і сповіщення персоналу. Вирішення цих завдань і покладено на пожежну сигналізацію, основні функції якої сформульовані в її визначенні. Пожежна сигналізація (по ГОСТ 26342-84) - це одержання, обробка, передача і уявлення в заданому вигляді споживачам за допомогою технічних засобів інформації про пожежу на об'єктах, що охороняються. Основні функції пожежної сигналізації забезпечуються різними технічними засобами. Для виявлення пожежі служать сповіщувачі, для обробки і протоколювання інформації і формування сигналів тривоги - приймально-контрольна апаратура і периферійні пристрої (підключаються до контрольної панелі через зовнішні лінії зв'язку). Крім цих функцій, пожежна сигналізація повинна формувати команди на включення автоматичних установок пожежогасіння та димовидалення, систем оповіщення про пожежу, технологічного, електротехнічного і іншого інженерного устаткування об'єктів. Сучасна апаратура має власну розвинену функцію трансляції та оповіщення про пожежу.
7.6.2. Вимоги до вогнегасників
В офісах встановлюють порошкові або вуглекислотні вогнегасники. До складу вуглекислотних вогнегасників входять «чисті» вогнегасні склади (вогнегасна речовина (по ГОСТ 8050-85) - двоокис вуглецю (СО2), яка, потрапляючи на палаюче речовина, охолоджує його і виробляє гасіння; випаровуючись, вона не залишає слідів), не пошкоджують офісну техніку та інші об'єкти, але коштують такі вогнегасники на порядок дорожче. Кількість вогнегасників у приміщенні розраховується за спеціальною таблицею (НПБ 166-97 "Пожежна техніка. Вогнегасники. Вимоги до експлуатації") Але приблизно показники наступні: Якщо площа приміщення - менше 100 м2, то встановлюється один вогнегасник ВП-4 або ОУ-, якщо 100 м2 і більше - два і більше вогнегасників, з масою заряду вогнегасної речовини 5кг і більше. Крім того, слід передбачати по одному вуглекислотному вогнегаснику з величиною заряду вогнегасної речовини 3кг і більше:
Вогнегасники слід розташовувати на об'єкті, відповідно до вимог ГОСТ 12.4.009 (розділ 2.3) таким чином, щоб вони були захищені від дії прямих сонячних променів, будь-яких механічних впливів і інших несприятливих чинників, таких як вібрація, підвищена вологість та інших. Вогнегасники повинні розміщуватися в легкодоступних і помітних місцях. Не допускається зберігання та експлуатація вогнегасників в місцях, де температура може перевищувати 500С і під прямими променями сонця. Необхідно дотримуватися обережності при випуску вогнегасної речовини з розтруба вуглекислотного вогнегасника, так як температура на його поверхні знижується до-60-700С. При гасінні електроустановок, що знаходяться під напругою, не допускається підводити розтруб ближче 1 м до електроустановки та полум'я. Після застосування вогнегасника в закритому приміщенні, приміщення необхідно провітрити. Кожен співробітник офісу в обов'язковому порядку повинен бути ознайомлений з правилами експлуатації вогнегасників. Рекомендується періодично перевіряти масу заряду вогнегасника (не рідше одного разу на два роки). Величина маси балона з запірно-пусковим пристроєм без заряду вибивається на корпусі запірного пристрою. Сумарна маса вогнегасника визначається додаванням до неї маси СО2, зазначеної на етикетці або в паспорті. Через 5 років необхідно проводити перезарядку та переогляд балона. Перезарядка і ремонт вогнегасників повинні проводитися в спеціалізованих організаціях на зарядних станціях. Експлуатація вогнегасників без чеки і пломби заводу-виготовлювача або організації, що виробляла перезарядку, не дозволяється. Не допускається експлуатація вогнегасників на підприємствах без призначення особи, відповідальної за пожежну безпеку на об'єкті. Особа, відповідальна за пожежну безпеку на об'єкті, повинна пройти спеціальне навчання за навчальними програмами, погодженими Державним департаментом пожежної безпеки МНС України, і після складання заліку отримати посвідчення встановленого зразка. Один раз на три роки навчальним закладом, який видав посвідчення, проводиться перевірка знань особи, відповідальної за пожежну безпеку на об'єкті. Особа, відповідальна за пожежну безпеку на об'єкті, зобов'язана забезпечити:
Для забезпечення працездатного стану та якісної експлуатації вогнегасників на підприємстві має бути організовано їх технічне обслуговування. Для виконання робіт з технічного обслуговування вогнегасників підприємство укладає договір з пунктом технічного обслуговування вогнегасників. Вогнегасники перед придбанням та розміщенням на об'єкті повинні обов'язково пройти первинний огляд особою, відповідальною за пожежну безпеку на об'єкті. Під час проведення первинного огляду встановлюють, що:
Після проведення первинного огляду вогнегасникам присвоюються облікові (інвентарні) номери за прийнятою на об'єкті системою нумерації. Особа, відповідальна за пожежну безпеку на об'єкті, повинна оформити журнал обліку вогнегасників на об'єкті. Вогнегасники слід розміщувати у легкодоступних і помітних місцях, а також поблизу місць, де найбільш імовірна поява осередків пожежі. При цьому необхідно забезпечити їх захист від дії сонячних променів, опалювальних і нагрівальних приладів, а також хімічно агресивних речовин (середовищ), які можуть негативно вплинути на їх працездатність. Переносні вогнегасники розміщують шляхом навішування за допомогою кронштейнів на вертикальні конструкції на висоті не більше 1,5 м від рівня підлоги до нижнього торця вогнегасника і на відстані від дверей, достатній для їх повного відчинення, або встановлюють у пожежні шафи пожежних кранів, на пожежні щити чи стенди, підставки чи спеціальні тумби. Розміщення вогнегасників за допомогою кронштейнів на вертикальні конструкції, установлення їх у пожежних шафах або тумбах має бути виконано таким чином, щоб забезпечувати можливість прочитування маркувальних написів на їх корпусах. Вогнегасники повинні розміщуватись з урахуванням зручності їх обслуговування, огляду, користування, а також досягнення найкращої видимості з різних точок захищуваного простору. Підходи до місця розташування вогнегасників мають бути завжди вільними. Для зазначення місцезнаходження вогнегасників на об'єктах повинні встановлюватися вказівні знаки: Знаки розташовують на видних місцях на висоті 2,0 - 2,5 м від рівня підлоги як у середині, так і поза приміщеннями. У приміщеннях, у яких немає постійного перебування працівників, вогнегасники слід розміщувати ззовні приміщень або біля входу до них. Періодичний огляд вогнегасників здійснюється особою, відповідальною за пожежну безпеку на об'єкті, не рідше одного разу на місяць. Переносні вогнегасники містять у собі обмежену кількість вогнегасної речовини і, як правило, безперервне подання відбувається протягом короткого проміжку часу, через що помилки, які допущені при користуванні, виправити не має змоги.
7.6.3. Вимоги до плану евакуації
План евакуації повинен включати в себе графічну та текстову частину. Графічна частина являє собою креслення поверхових планів будівлі, які не повинні захаращуватися другорядними деталями. Суцільними зеленими стрілками показують основні рекомендовані шляхи евакуації, пунктирними стрілками вказують резервні шляхи евакуації. На планах евакуації повинно бути умовними знаками показано розміщення вогнегасників, пожежних кранів, телефонів. Текстова частина виконується у вигляді таблиці. Вона повинна містити інструкції про дії при пожежі, доповнені для наочності знаками безпеки і символами. Розміри планів евакуації вибирають не менше 600 мм х 400 мм для поверхових та секційних планів евакуації та 400 мм х 300 мм для локальних планів евакуації. Для складання плану евакуації необхідно надати наступні дані: поверховий план приміщення (БТІ); перелік приміщень (з правильною назвою); повна назва організації; посада, ПІБ відповідальної особи, що затверджує план евакуації; місця розташування вогнегасників, пожежних кранів, електрощитових, ручних пожежних сповіщувачів , телефонів, запасних виходів, пожежних сходів, виходів з вікон (якщо є). При наявності вахти (охорони) також необхідно вказати місце зберігання ключів.
7.6.4. Пожежний нагляд
Що стосується контролю з боку держави, то функції по контролю за виконанням правил пожежної безпеки покладені на органи Держпожнагляду. Пожежний інспектор може перевірити будь-яку організацію, що знаходиться на підвідомчій йому території. Врахувати всі вимоги правил пожежної безпеки часто досить важко, тому при першій перевірці дуже часто пожежний інспектор виписує припис на усунення порушень пожежної безпеки. Так само встановлюється термін виправлення порушень. Для перевірки усунення порушень пожежний інспектор прийде з повторним візитом, так званої контрольної перевіркою і перевірить виконання раніше виписаного приписи. Якщо припис не виконано, протокол направляється в суд. Суд може накласти штраф: • фірму - на суму від 2500 до 5000 грн; • посадових осіб фірми або підприємця - від 250 до 500 грн; • інших співробітників - від 125 до 250 грн. Якщо усунути порушення неможливо, то інспектор має право припинити роботу організації або окремих виробництв, або заборонити експлуатацію всього будинку (приміщення).
7.6.5. Людський фактор серед офісних працівників
З одного боку, всі офісні працівники освічені розумні люди, люди з високим рівнем інтелекту. За логікою речей, хто, як не вони, повинен показувати приклад відповідального поводження з побутовими приладами? Якщо слідувати тій же логіці, то саме офісний працівник повинен на своєму прикладі показувати іншим, як треба дотримуватися правил пожежної безпеки. Але людський фактор логіці не піддається. А офісний працівник це не просто людина! Це особистість, здатна видати потужний емоційний і поведінковий сплеск. І провиною всьому - специфіка роботи офісного співробітника. Якщо на виробництві, робітник може зі спокійними нервами відпрацювати зміну, відчуваючи тільки високі фізичні навантаження, то в офісі, он той крихкий менеджер, який в руках важче кулькової ручки нічого не тримав, піддається наймогутнішого психологічному пресингу. Перебуваючи в умовах постійного стресу, офісні працівники втрачають свою пильність і порушують правила пожежної безпеки. Вони дозволяють собі безтурботне ставлення з побутовими приладами або інші вільності, що, в кінцевому підсумку, веде до неприємних наслідків. Саме люди стають причиною виникнення пожеж у більшості випадків тому в першу чергу, винен керівник, який не зміг забезпечити дисципліну серед своїх підлеглих. Зрозумійте, неважливо, хто кинув «бичок» на перський килим в туалеті; неважливо хто заснув, поруч з включеним чайником. Важливо інше - як ви змогли допустити таку деградацію своїх співробітників? Як так вийшло, що у вашому офісі люди дозволяють собі таку поведінку? У хороший керівника, навіть в його відсутність, всі підлеглі ведуть себе пристойно. Так що, перш за все, приділіть увагу виховній роботі з підлеглими.
7.6.6. Профілактичні заходи
Сумлінне дотримання всіх запобіжних заходів може виключити виникнення загорянь у вашому офісі. Однак давайте більш детально розглянемо про те, що необхідно для цього зробити. 1. Пожежний інструктаж всіх співробітників. Сумлінно попрацюйте зі своїми підлеглими в цьому напрямку. Адже саме вони здатні, запобігти і забезпечити своєчасне усунення виниклої проблеми. Тому, ваші співробітники повинні бути добре проінструктовані в цих питаннях. Треба, щоб вони розуміли ступінь своєї відповідальності за недотримання інструкцій. Розуміння відповідальності стимулює дисциплінованість співробітників. 2. Не використовуйте обігрівачі. Коли холодно в приміщенні, то і налаштуватися на роботу практично неможливо. Коли працівники працюють у верхньому одязі то ефективної роботи зовсім не висока звідси і низький рівень здоров’я працівників, що суттєво впливає на працездатність. Не купуйте побутові прилади сумнівної якості. Зрозуміло, що треба економити бюджет. Але є речі, економія на яких, може привести до великих проблем. Побутові прилади, такі як чайник, «мікрохвильовка», тостер - це ті речі, на яких не можна економити. Треба купувати добротні моделі, що забезпечують максимальну надійність. Також дотримуйтесь правил і встановлюйте ці прилади в місцях, дозволених інструкціями. Слідкуйте за станом електричних приладів і проводів. Замикання проводів - ще одна поширена причина виникнення проблем. Деякі офісні співробітники думають, що вони краще електриків знають як краще «скрутити» розірвані дроти. Ось накрутять «соплів», а потім і замикання відбуваються з витікаючими наслідками. Не пошкодуйте грошей на фахівців, адже собі ж дорожче буде, якщо через чиюсь некомпетентність щось трапиться. Палити в курилці! Буває, що співробітникам дозволяють курити прямо на робочому місці. Ну, сам факт куріння на робочому місці - це ознака неефективного управління співробітниками і неповаги до своїх клієнтів. Встановіть вогнегасник. Деякі керівники нехтують установкою вогнегасників в офісах. Мовляв, їх все одно не доводиться використовувати. Не пошкодуйте грошей на вогнегасник, це не примха інспектора пожнадзора, це дійсно потрібна річ в офісі.
7.7. Порядок дії при пожежі в адміністративних приміщеннях 1. Негайно повідомити про пожежу в найближчу пожежну частину по телефону 101 (Назвати адресу об'єкта, місце виникнення пожежі). 2. Негайно оповістити людей про пожежу і повідомити керівника установи або замінює його працівникові. 3. Відкрити всі евакуаційні виходи і евакуювати людей з будівлі. 4. Винести з будівлі найбільш цінне майно і документи. 5. Залишаючи приміщення або будівля, закрити за собою всі двері і вікна, щоб уникнути розповсюдження вогню і диму в суміжні приміщення. 6. Приступити до гасіння пожежі та її локалізації за допомогою первинних засобів пожежогасіння. 7. Відключити електромережу і забезпечити безпеку людей, які приймають участь в евакуації та гасінні пожежі, від можливих обвалень конструкцій, впливу токсичних продуктів горіння і підвищеної температури, ураження електричним струмом. 8. Не панікувати. По можливості підійти до плану евакуації, визначити своє місце розташування і спробувати самостійно вийти з будівлі, а також по можливості вивести через основні та евакуаційні виходи людей. 9. Якщо потрібно постаратися надати першу медичну допомогу постраждалим під час пожежі.
КомментарииКомментариев пока нет Пожалуйста, авторизуйтесь, чтобы оставить комментарий. |