МІКРОЕКОНОМІКА 04.01.2015 03:16

ЗМІСТ

 

ВСТУП.. 4

СТРУКТУРА ДИСЦИПЛІНИ.. 5

Тема 1. Корисність економічного блага. Економічний вибір. 5

Практичні завдання. 9

Тема 2. Аналіз поведінки споживача. 13

Практичні завдання. 15

Тема 3. Попит і пропозиція. 17

Практичні завдання. 19

Тема 4. Теорія еластичності 20

Практичні завдання. 22

Тема 5. Теорія граничних продуктів та мікроекономічна модель фірми. 23

Практичні завдання. 29

Тема 6. Витрати виробництва. 30

Практичні завдання. 34

Тема 7. Ринок досконалої конкуренції 36

Практичні завдання. 39

Тема 8. Монопольний ринок. 40

Практичні завдання. 43

Тема 9. Олігополістична структура ринку. 46

Практичні завдання. 50

Тема 10. Ринок монополістичної конкуренції 52

Практичні завдання. 54

Тема 11. Похідний попит. 55

Практичні завдання. 59

Тема 12. Ринок праці 62

Практичні завдання. 65

Тема 13. Ринок капіталу. 68

Практичні завдання. 71

Тема 14. Економічна ефективність та добробут. 74

Практичні завдання. 76

Тема 15. Держава в мікроекономічній теорії: зовнішні ефекти. 78

та суспільні блага. 78

Практичні завдання. 81

СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ.. 84

 

ВСТУП

 

 

Мета дисципліни – сформувати ринково-орієнтований економічний світогляд учасника суспільного виробництва, здатного до наукової чи практичної підприємницької діяльності– економіста, допомогти йому оволодіти універсальним інструментарієм прийняття раціональних господарських рішень.

Мікроекономіка, як важлива складова економічної теорії допомагає зрозуміти закономірності розвитку тієї чи іншої галузі виробництва і сфери послуг, визначити як взаємодіють між собою виробники та споживачі на ринках товарів. Вона роз’яснює, як встановлюються ціни на товари, скільки виробляється в економіці різних благ та хто їх споживачі. Мікроекономіка формує та пояснює цілу низку законів: попиту і пропозиції, спадної граничної корисності, спадного прибутку факторів виробництва та ін.

Мікроекономіка дає теоретичну інтерпретацію феномена обмеженості ресурсів і безмежності потреб, і на цій основі вивчає закономірності і форми конкурентної поведінки в процесі розподілу й отримують використання економічних ресурсів.

Метою дисципліни є також висвітлення ролі та місця мікроекономічних теорій у сучасній політекономії, взаємозв’язок з макроекономікою, економічною теорією та іншими складовими  теоретичної економіки.

Засвоєння дисципліни студентами передбачає ознайомлення з явищами та процесами на рівні первинних елементів господарської системи, таких як: споживач, конкурентна фірма, монополія, галузь, тобто предметом мікроекономіки є поведінка індивідуальних господарських суб’єктів в різних ринкових структурах.

Основними суб’єктами мікроекономічних досліджень є споживач і фірма. Якщо споживач, як представник домогосподарства, виступає на ринку у ролі основного покупця споживчих товарів, що постачаються фірмами, рівнь його доходів, смаки та уподобаня формують таку важливу категорію, як попит, який певним чином впливає на ринкову ціну та обсяги виробництва фірм. Мікроекономіка розглядає ринок, як спосіб організації економічної діяльності людей, як механізм координації їх рішень.

Аналізуючи поведінку мікроекономічних суб’єктів, студенти повинні узагальнити принципи вибору товарів споживачами, засвоїти правила використання ресурсів фірми, вивчити чинники змін цін, обсягів купівлі та продажу товарів та інші динамічні явища функціонування ринку. Базові знання з перелічених питань покликані слугувати формуванню практичних навичок у сфері менеджменту.

 

 

СТРУКТУРА ДИСЦИПЛІНИ

 

 

Тема 1. Корисність економічного блага. Економічний вибір

 

Корисність і уподобання в економічній теорії. Поняття корисності. Сукупна та гранична корисність. Функція корисності. Закон спадної граничної корисності економічного блага. Процес споживання та динаміка зміни сукупної та граничної корисності. Уподобання споживача.

Побудова кривих байдужості. Окремі випадки кривих байдужості. Поняття взаємозамінних благ, взаємодоповнюючих благ, нейтральних благ, благ з від’ємною корисністю. Види поверхонь байдужості для перерахованих вище благ (пара взаємозамінних благ, пара взаємодоповнюючих благ, пара нейтральне благо – благо з додатковою корисністю).

Гранична норма заміщення. Бюджетне обмеження споживача. Модель можливого. Поняття нахилу бюджетної лінії. Вплив зміни доходу споживача, системи оподаткування, субсидій, квот тощо на положення бюджетної лінії. Зміна ціни та її вплив на бюджет споживача.

Рівновага споживача: економічна, алгебраїчна та графічна інтерпретація. Вибір оптимального споживчого кошика. Методи знаходження точки рівноваги.

У результаті вивчення теми студент повинен знати терміни:

Потреби – це стан задоволення, який споживач прагне зберегти, або стан незадоволення, який він хотів би змінити;

Благо – матеріальний або нематеріальний засіб для задоволення людської потреби;

Корисність – здатність блага задовольнити потребу;

Антиблаго – благо, що має негативну (від’ємну) корисність;

Функції корисності – співвідношення обсягів споживання благ і рівня корисності, що досягається споживачами;

Сукупна корисність – сумарний рівень корисності, що досягається споживачем при споживанні певної кількості одиниць (порцій) одного блага;

Гранична корисність – прирощення корисності, що досягається при споживанні додаткової одиниці (порції) блага;

Закон спадної граничної корисності блага – корисність кожної наступної одиниці блага, що споживається в даний момент, менша за корисність попередньої одиниці;

Принцип раціонального вибору споживача – прагнення отримати максимум корисності від споживання благ за умов обмеженого бюджету і за інших незмінних умов;

Рівновага споживача – стан, у якому досягається оптимальна структура покупок (згідно з принципом раціональності), будь-яка зміна в структурі покупок знижує рівень задоволення споживача;

Крива байдужості – лінія на двомірній площині з безліччю наборів благ, кожна точка якої показує набори двох благ, що мають для споживача однакову корисність;

Гранична норма заміщення показує, від якої кількості одного блага (вона розміщена на осі Y) згоден відмовитися споживач, щоб збільшити кількість іншого блага (по осі X) на одиницю за незмінної корисності від набору благ;

Бюджетна лінія – пряма, кожна точка якої означає набір благ, який обходиться споживачеві в суму грошей, що дорівнював би його бюджету;

Взаємозамінні блага (субститути) – властивість благ ідеально замінювати одне одного в споживанні;

Взаємодоповнюючі блага (комплементарні) – властивість благ ідеально доповнювати одне одного в споживанні та слугувати задоволенню його потреби.

Теоретичні основи теми

Мікроекономічний аналіз поведінки індивіда-споживача базується на мотиваційній концепції прагнення споживача задовольнити свої потреби. Матеріально-уречевлені засоби та послуги, що спро­можні задовольнити потреби, називають благами. Переважна біль­шість благ належить до категорії економічних, створених людською працею в результаті альтернативного вибору використання обмеже­них ресурсів. Споживач здійснює свій вибір благ, керуючись влас­ними потребами та наявними коштами. Загальною основою для зі­ставлення різноманітних варіантів заведено вважати корисність благ – їх здатність задовольняти потребу. Корисність – поняття суб’єктивне, для різних споживачів корисність тих самих благ сут­тєво різниться.

Споживання благ підвищує рівень добробуту споживача не одна­ковою мірою, що визначається особистими перевагами, уподобан­нями. Іноді в результаті вибору спостерігається зниження рівня доб­робуту внаслідок споживання антиблага – блага, шо набуває негативної корисності (взагалі – забруднене повітря, вибірково – дим від паління цигарки для того, хто не палить).

Формалізований аналіз поведінки споживача передбачає визна­чення функції корисності як певного співвідношення обсягів спо­живаних благ і рівня корисності, що досягається споживачем:

 

,                                        (1.1)

 

де  – рівень корисності;

 – кількість споживаних благ;

 – кількість видів благ.

 

Вирізняють два основних підходи до формалізації вибору споживачів з яких випливають різні рівні кількісної порівнянності корис­ності благ. Це виражається кількісною (кардиналістською) та порядковою (ординалістською) функціями корисності. За кількісною функцією:

 

                                                    (1.2)

 

можна простежити залежність між зміною кількості одиниць одного споживаного блага X за незмінної кількості інших благ і відповід­ною зміною рівня корисності, що також має кількісний вимір (ска­жімо, в умовних одиницях – ютилях). При цьому сумарна корис­ність усіх споживаних одиниць блага називається сукупною корисністю (TU), а прирощення сукупної корисності за збільшення споживання блага на одиницю – граничною корисністю (МU).

За умови, що споживання ін­ших благ не змінюється, а благом X споживач насичується, задово­лення від споживання наступної одиниці (порції) цього блага зме­ншується, тобто гранична кори­сність кожної наступної одиниці блага X знижується. Цe емпірич­не положення має фундаменталь­ний характер, стосується всіх еко­номічних благ і називається зако­ном спадної граничної корисно­сті. Закон є справедливим переду­сім для одного акту споживання (за годину, день, тиждень, місяць тощо), його дія для більшості благ розпочинається з другої одиниці. Проілюструвати дію закону мож­на за допомогою графіків сукуп­ної і граничної корисності, що відповідають один одному.

Рішення споживача щодо кількості, в якій варто споживати бла­га, завжди пов’язане з відмовою від якоїсь кількості інших благ зад­ля придбання однієї додаткової одиниці певного блага. Споживач керується принципом раціональності, а саме: маючи обмежені кош­ти і бажаючи максимізувати сукупну корисність від споживання благ, він розподіляє свій бюджет (дохід) так, щоби корисність, отримана від останньої грошової одиниці, витраченої на те чи інше благо, стала однаковою:

 

,                                              (1.3)

 

де  – гранична корисність, відповідно, блага X та У, ютиль;

Р_х. Р_у – ціна, відповідно, блага X та У грош. од.

Рівняння 1.3 розглядається як основне в концепції споживчого попиту (в рамках теорії корисності) й означає досягнення споживачем стану рівноваги. Воно може бути перетворено таким чином:

 

                                                               (1.4)

 

Звідси можна зробити висновок, що за зміни ціни одного з благ, скажімо, X, і незмінності доходу споживача та цін на інші блага вка­зана рівність порушується. Зменшення ціни блага X означатиме за­цікавленість споживача у збільшенні його купівлі, а значить, падіння . Це буде продовжуватися до відновлення рівності 1.4. Очеви­дно, що так діятимуть усі споживачі: падіння ціни товару X приведе до збільшення обсягу його попиту на ринку.

Порядкова (ординалістська) функція корисності базується на понятті споживацьких переваг. Споживацькі переваги – це ранги, які споживач установлює для альтернативних варіантів задоволення потреб. За допомогою порядкової функції корисності споживач завжди може визначити, якому набору благ він віддає перевагу, але не може визначити, наскільки цей набір краще від іншого. Певне спрощення вибору споживача зводиться до вибору набору двох благ, кількість яких відкладена по осях системи координат X та Y. Лінії з’єднання точок на площині, що означають однакові за своєю корисністю набори благ, називаються кривими байдужості. Аналіз поведінки споживача за кривими байдужості дає можливість визначити, від якої кількості одного блага (Y) згоден відмовитися споживач задля збільшення іншого блага (X) на одиницю за умов незмінності рівня корисності від набору благ (залишаючись на цій кривій байдужості). Показник, який кількісно визначає цей процес, носить назву граничної норми заміщення  і обчислюється таким чином:

 

,                                             (1.5)

 

де  – втрати у споживанні У, одиниць;

 – вигоди у споживанні X, одиниць.

Дохід споживача та ціни товарів визначають бюджетні обмеження споживача, які враховуються за допомогою бюджетної лінії, що будується в тій самій системі координат, що й крива байдужості. Кожна точка бюджетної лінії означає для споживача набір товарів, що обходиться йому в однакову суму грошей за незмінних цін на блага. Бюджетна лінія є прямою. ЇЇ рівняння:

 

,                                             (1.6)

 

де І – бюджет споживача, грош. од.

У геометричної інтерпретації задачі споживчого вибору оптимальне рішення досягається у точці, де найвища з можливих кривих байдужості дотична до бюджетної лінії, що й означає найвищий з можливих рівнів добробуту (споживач отримує максимальну корисність, яка доступна при заданому бюджеті). У цій точці нахили кривої байдужості та бюджетної лінії збігаються. Рівновага споживача відповідає такій комбінації придбаних товарів, яка максимізує корисність при заданому бюджетному обмеженні.

 

Практичні завдання

Тести

1. Будь-яка функція корисності являє собою:

а) зв’язок між складовими набору благ і витратами на їх придбання;

б) залежність, відповідно до якої різним набором благ надаються значення адекватні перевагам споживача;

в) сукупність усіх наборів благ, які може придбати споживач;

г) зв’язок між кількостями одного блага та інших благ, адекватних за сукупною корисністю.

2. Сукупна корисність зростає, якщо гранична корисність:

а)  зростає;

б)  спадає;

в)  зростає або спадає, але залишається додатною;

г)  є від’ємною величиною.

3. Який з наведених нижче переліків значень граничної корисності ілюструє закон спадної граничної корисності?:

а)  20, 30, 40, 50

б)  20, 28, 34, 38;

в) 20, 40, 80, 160;

г) 20, 35, 55, 80.

4. Який з наведених нижче переліків значень граничної корисності ілюструє закон спадної граничної корисності?:

а)  20, 15, 10, 5;

б)  20, 10, 10, 10;

в) 20. 30, 40, 50;

г) 20, 28, 34, 38.

5. Товари X та Y мають відповідно ціни 50 і 80 грош од., і споживач витрачає весь свій бюджет на купівлю тільки цих товарів, купуючи 5 одиниць X і 8 одиниць У. Граничні корисності 5-ї одиниці X і 8-ї одиниці У однакова. Тоді можна зробити висновок, що:

а) споживач перебуває в стані рівноваги;

б) споживачеві треба купувати більше X і менше У;

в) споживачеві треба купувати менше X і більше У;

г) споживачеві треба збільшити купівлю обох товарів.

6. Припустимо, що , а . Це означає, що:

а) споживач знаходиться у стані рівноваги;

б) для досягнення рівноваги варто купувати більше А і менше В;

в) для досягнення рівноваги варто купувати менше А і більше В;

г) немає правильної відповіді.

7. Ціна товару А дорівнює 3 грош. од., а Б – 2 грош. од. Якщо споживач оцінює граничну корисність товару Б у 30 ютилей і бажає максимізувати задоволення від покупки А і Б, тоді він має прийняти граничну корисність А за

а)  20 ютилей;

б)  45 ютилей;

в)  30 ютилей;

г)  15 ютилей.

 

Задача 1

Споживач витрачає 13 грош од. на тиждень на помідори та огірки. Гранична корисність помідорів для нього визначається рівнянням 30 – 2Х, де X – кількість помідорів, кг. Гранична корисність огірків становить 19 – 3Y, де Y – кількість огірків, кг. Ціни товарів відповідно 2 грош. од. та 1 грош од. Яку кількість помідорів та огірків придбає раціональний споживач?

 

Задача 2

Споживач робить вибір між двома товарами X та У. Граничну корисність кожного з них для споживача наведено в таблиці:

Яку кількість кожного з товарів купить раціональний споживач, якщо його денний бюджет становить 10 грош. од., ціни товарів X та У відповідно 1 грош од і 2 грош. од.?

 

Задача 3

Сукупна корисність різної кількості огірків і помідорів для споживача дорівнює:

 

Ціна 1 кг огірків – 2 грош. од., 1 кг помідорів – 4 грош. од Бюджет споживача – 16 грош. од. Яку кількість огірків і помідорів купить раціональний споживач?

 

Задача 4

Споживач здійснює вибір між купівлею цукерок і печива. В таблиці наведено корисність, яку він отримує від споживання різної кількості цукерок і печива. Ціна цукерок – 3 грош. од., печива – 2 грош. од. за 1 кг.

Припустимо, що споживач зазвичай купує 4 кг цукерок і 2 кг печива на місяць витрачає весь бюджет, виділений для цих цілей.

 

 

Поясніть:

а)  яку корисність він отримує від споживання такого набору товарів?

б)  чи максимізує він корисність? Якщо ні, то в якій комбінації йому варто купувати цукерки та печиво для максимізаші корисності?

в)  яку корисність він одержить, якщо весь свій бюджет витрачатиме на купівлю печива?

 

Задача 5

Нехай споживач купує три види товарів X, Y, Z. Сукупну корисність TU (в ютилях), яку отримує споживач від послідовного споживання цих товарів, наведено в таблиці:

Одиниця товару	Товар X			Товар Y			Товар Z
1 2 3 4 5 6 7 8	20 39 57 74 90 105 119 131			10 19 27 34 40 45 49 52			32 63 93 122 150 177 203 228

 

а) обчислітьграничні корисності, внесіть значення у таблицю:

б) нехай  грош. од.  = 1 грош. од.,  = 4 грош. од. Обчисліть значення зваженої граничної корисності, внесіть результати в таблицю;

в) якщо щоденний бюджет споживача становить 17 грош. од., то який набір товарів X, Y, Z забезпечить йому максимальну корисність?

г) бюджет зріс до 38 грош. од. Якій набір у такому разі буде максимізувати корисність? Чому дорівнює сукупна корисність ТU, яку отримує споживач?

д) в якому з наведених нижче поєднань товарів споживач також максимізує сукупну корисність:

 5X, 4Y, 6Z;   3X, 2Y, 1Z;  8X, 5Y, 8Z;  5X, 3Y, 3Z.

 

Задача 6

Дані наведені у таблиці, характеризують криві байдужості деякого споживача. Зобразіть криву байдужості графічно, відкладаючи кількість товару X на горизонтальної осі, а кількість товару Y  – на вертикальній.

Набір	Кількість одиниць X	Кількість одиниць Y
А1 А2 А3 А4 А5	2 3 5 7 10	10 8 6 5 4

 

 Проведіть бюджетну лінію споживача, якщо відомо, що ціни на товари X та Y становлять відповідно 10 і 7,5 грош. од., а доход споживача – 90 грош од. Укажіть оптимальний набір товарів X та Y, купуючи який споживач максимізує корисність.

 

Задача 7

Графічне зображення вибору споживача наведено на рис. 1. Рівновага  споживача досягається в точці Е.

                                                                Y                      

 

                                              10

                                             

 

                                                 0                         20       X

 

 

Рис. 1. Вибір споживача

 

а) знайдіть величину місячного доходу споживача, якщо відомо, що ціна товару X становить 20 грош. од.

б) якою у такому випадку має бути ціна товару Y?

в) запишіть рівняння зображеної бюджетної лінії.

г) визначте граничну норму заміни товару X  товаром Y  у точці Е. 

 

 

Тема 2. Аналіз поведінки споживача

 

Реакція споживача на зміну доходу. Крива «доход – споживання». Функція попиту від доходу: крива Енгеля. Поняття нормальних благ та благ нижчої споживчої цінності. Функції Торнквіста. Реакція споживача на зміну цін товарів. Крива «ціна – споживання». Крива індивідуального попиту. Поняття звичайних благ та благ Гіффена.

Ефект заміни та ефект доходу. Вплив ефектів за Слуцьким та за Хіксом. Рівняння Слуцького. Взаємодія ефектів заміни та доходу. Прийняття рішень в ситуаціях з ризиком. Невизначеність та економічний ризик. Умови схильності та несхильності споживача до ризику. Ризик та ефективність економічних рішень.

У результаті вивчення теми студент повинен знати терміни:

Лінія «доход – споживання» – крива, яка поєднує всі точки оптимуму споживача, що відповідають різним величинам його доходу.

Ефект доходу – зміна реального доходу споживача в результаті зміни ціни одного з товарів, що входять до його споживацького набору.

Ефект доходу за Слуцьким – різниця між загальною зміною обсягу попиту на благо при зміні його ціни та ефектом заміни за Слуцьким.

Ефект доходу за Хіксом – зміна обсягу попиту на товар при заданому номінальному доході споживача та зміни його реального доходу через зміну ціни на даний товар.

Ефект заміщення – зміна структури споживання в результаті зміни ціни одного з товарів, що входять до споживацького набору.

Загальна корисність – сукупна корисність від споживання всієї кількості благ.

Крива байдужості – лінія постійного рівня задоволення споживача від споживання різних комбінацій благ.

Крива «дохід-споживання» – крива, кожна точка якої – оптимальна кількість благ, що споживається, при різному рівні доходу, але при постійному співвідношенні ціни.

Крива Енгеля – крива, яка показує взаємозв’язок оптимального обсягу споживання певного товару та певного рівня доходу споживача.

Лінія «ціна – споживання» – крива, яка поєднує всі точки оптимуму споживача, що відповідають різним величинам ціни.

Ефект заміни– зміна обсягу споживання блага, що є результатом відносного подорожчання (здешевлення) цього блага щодо інших благ.

 

Надлишок споживача– різниця між максимальною сумою грошей, яку споживач згоден був заплатити за придбану кількість блага, і сумою грошей, дійсно заплаченою за придбані блага.

Звичайні блага – це блага, споживання яких зростає (спадає) із зниженням (підвищенням) ціни.

Блага Гіффена – це блага, споживання яких спадає (зростає) із зниженням (підвищенням) ціни.

Невизначеність – це ситуація за умови відсутності повної інформації. Існує невизначеність у цінах, невизначеність у витратах, технологічна невизначеність.

Економічний ризик– це діяльність фірми в умовах невизначеності.

Проста лотерея – це модель ризику, яка має один наслідок з двох можливих, кожен з яких здійснюється з повною ймовірністю.

Несхильність до ризику – характеристика особи, для якої пріоритетною є можливість одержання гарантованого сподіваного виграшу, ніж брати участь у лотереї.

Схильність до ризику – характеристика особи, для якої пріоритетною є участь у лотереї, ніж можливість отримання гарантованого сподіваного виграшу.

 

Теоретичні основи теми

Збільшення доходу при фіксованих цінах дає можливість споживачу купувати товари, які раніше були для нього недоступні. За таких умов бюджетна лінія рухається від початку координат. При зниженні доходу ситуація зворотна. Зміщення бюджетної лінії приводить до виникнення нової точки рівноваги, оскільки на кожному рівні доходу споживач вибирає найкорисніший набір благ. Якщо з’єднати всі точки рівноваги на карті кривих байдужості, то утворюється крива, яку Джон Хікс назвав «дохід – споживання».

Криві співвідношення «дохід – споживання» можна використовувати для побудови кривих Енгеля, які відображають залежність між грошовим доходом споживача й кількістю споживчого товару.

На практиці частіше цікавлять витрати на сукупні групи товарів: продовольчі, непродовольчі, послуги та ін. У такому разі крива Енгеля модифікується в криву витрат на ту чи іншу групу товарів залежно від рівня доходу споживача. Цю залежність сформулював Енгель у вигляді законів.

Перший закон Енгеля передбачає, що збереження й купівля предметів розкоші відбувається лише за наявності таких обсягів доходу, які перевищують обсяг, необхідний для задоволення основних потреб.

Лінія «ціна – споживання» може бути використана для побудови лінії індивідуального попиту шляхом встановлення графічної відповідності певних оптимальних кількостей даного блага і цін цього блага.

Реакція споживача на зміну ціни може бути поділена на два моменти. У відповідь на зміну відносних цін споживач замінює блага, які відносно подорожчали, благами, які відносно подешевшали. Тобто має місце ефект заміни. У відповідь на зміну реального доходу споживач змінює обсяг благ залежно від їх різновиду (повноцінні чи неповноцінні) і має місце ефект доходу. Якщо благо вважається споживачем повноцінним, обсяг його споживання при зростанні ціни зменшується, якщо неповноцінним – збільшується.

Рішення про кількість, в якій варто споживати будь-яке благо – це результат зіставлення споживачем вигод і витрат. Виражаючи корисність блага в грошових одиницях, отримуємо цінність блага.

Витрати споживання або вартість даної кількості блага – це грошові кошти або ринкова ціна одиниці блага, помножена на кількість одиниць блага. Вигода (цінність) перевищує витрати (вартість), оскільки споживач готовий заплатити за попередні одиниці блага більш високу ціну, ніж ту, яку він реально платить при купівлі.

Різниця між цінністю і вартістю блага називається споживчим надлишком. Надлишок споживача можна розглядати як різницю між максимальною ціною, яку споживач заплатив би за кожну кількість блага Х, і ринковою вартістю цієї кількості.

Ризик в економіці виникає тоді, коли має місце невизначеність, відсутність вичерпної інформації щодо умов прийняття рішень. Якщо все відомо, ризик відсутній. Ризик може існувати лише за можливості активного керування, управління, прийняття рішень.

Об’єктом ризику називається керована система, відносно якої приймаються рішення, ефективність та умови функціонування якої наперед точно невідомі. Під суб’єктом ризику слід розуміти особу (індивіда або колектив), яка зацікавлена у результатах керування об’єктом ризику і компетентна приймати рішення щодо об’єкта ризику. Джерело ризику – це фактори (явища, предмети, процеси), які спричиняють невизначеність результатів рішень.

Практичні завдання

Задача 1

Визначивши свої можливості, споживач згоден заплатити 20 гривень за годинник. Коли він прийшов до магазину, то виявив, що може придбати його за 16 гривень. У цьому випадку споживчий надлишок дорівнюватиме :

1) 20 гривень;

2) 16 гривень;

3) 4 гривні;

4) 36 гривень.

Задача 2

Відомі такі дані про споживання протягом двох місяців:

На підставі цих даних можна зробити висновок про те, що:

1) вартість життя підвищилась;

2) вартість життя знизилась;

3) темп зростання доходу споживача менший за темп зростання цін;

4) нічого визначеного щодо динаміки вартості життя не можна сказати.

 

Задача 3

Ефект заміни – це підвищення попиту на товар, що спричинене:

1) зміною загального рівня цін на всі товари;

2) зміною у вподобаннях споживача, якщо він віддає перевагу товарам-замінникам;

3) зміною у реальному доході;

4) жодна з відповідей не є правильною.

Задача 4

Ефект доходу для повноцінних товарів свідчить про те, що:

1) при збільшенні ціни блага Х споживач купуватиме в меншій кількості як Х, так і інші блага;

2) зменшення ціни блага Х зумовлює збільшення споживання цього блага, оскільки воно стає дешевшим за товари-замінники;

3) коли ціна блага Х змінюється, то споживач має перерозподілити свої покупки так, щоб задовольнити рівність:

MU_х / P_х = MU_у / P_у =MU_n / P_n;

4) усі висловлювання правильні.

 

Задача 5

Коли ціна повноцінного блага Х падає, то:

1)     ефекти доходу спонукатиме споживача купувати більше одиниці блага Х, а ефект заміни – менше;

2)     у результаті і ефекту доходу, і ефекту заміни споживач купує  більше блага Х;

3)     у результаті ефекту доходу кількість одиниць блага Х, що купується, зменшиться, а ефект заміни сприятиме збільшенню купівлі блага Х;

4)     і ефект доходу, і ефект заміни ведуть до зниження споживання блага Х.

 

 

Задача 6

Якщо за інших незмінних умов послідовне споживання одиниць блага Х призводить до зниження граничної корисності Х, то:

1)     Х є неповноцінним товаром;

2)     ефект заміщення більший за ефект доходу;

3)     еластичність попиту Х за ціною висока;

4)     товар Х має від’ємну перехресну еластичність з товаром-замінником.

 

Задача 7

Споживач має дохід 20 гр. од. і витрачає його на придбання блага Х по ціні 10 гр. од. і блага У по ціні 20 гр. од. Вибір споживача, що максимізує в корисність, включає 12 одиниць Х і 4 од. У. Збільшення ціни товару Х до 20 гр. од. викликає зміщення точки рівноваги (4Х; 6У), зниження до 54 гр. од. – відповідно (20Х; 5У).

1) Зобразіть графічно, як змінюватиметься положення бюджетної лінії у разі зниження та підвищення цін;

2) побудуйте лінію «ціна – споживання».

Використовуючи лінію «ціна – споживання», побудуйте криву попиту споживача на товар Х.

 

 

 

Тема 3. Попит і пропозиція

 

Ринковий попит як сума індивідуальних попитів (означення, побудова графіків). Зміна попиту та зміна обсягу попиту, фактори зміни (економічний, алгебраїчний, графічний аналіз).

Ринкова пропозиція. Зміна пропозиції та зміна обсягу пропозиції, фактори зміни (економічний, алгебраїчний, графічний аналіз). Взаємодія попиту та пропозиції.

Ринкова ціна та ціна рівноваги. Обсяг рівноваги. Механізм встановлення ринкової рівноваги (павутиноподібна модель). Вплив зміни попиту та пропозиції на рівновагу, взаємодія змін попиту та пропозиції.

Поняття надлишку споживача та надлишку виробника. Практичне застосування аналізу рівноваги: встановлення мінімуму заробітної плати, «стелі» цін, податки, квоти та тарифи, державний та приватний сектор. Нецінове формування дефіциту. Акцизні податки та максимізація акцизного збору.

У результаті вивчення теми студент повинен знати терміни:

Обсяг попиту – кількість товару, яку споживачі бажають і можуть придбати за певною ціною з визначеного діапазону цін у певний проміжок часу за інших незмінних умов.

Зміна обсягу попиту певного товару – результат впливу коливання ціни цього товару за інших незмінних умов. Графічно ілюструється переміщенням від однієї точки даної лінії попиту до іншої.

Зміна умов попиту (попиту в цілому) – результат впливу зміни нецінових детермінант попиту. Графічно ілюструється зміщенням лінії попиту праворуч або ліворуч.

Ціна рівноваги – це ціна, за якої обсяги попиту та пропозиції збігаються.

Обсяг рівноваги – це обсяг попиту або пропозиції за ціною рівноваги.

Рівновага попиту та пропозиції – це стан ринку, за якого обсяги попиту та пропозиції збігаються.

 

Теоретичні основи теми

Уподобання окремого споживача на ринку товарів визначають його бажання придбати товар, а бюджетні можливості в порівнянні з цінами – можливість придбання. Процес появи бажання та можливостей завжди відбувається в певний проміжок часу за інших незмінних умов. Такими є основні контури моделі й теорії попиту і пропозиції, що посідає одне з найважливіших місць у поясненні по­ведінки ринкових суб’єктів як на мікро-, так і на макрорівні. Функція, на якій базується модель попиту, має вигляд:

,                                         (3,1)

де  – обсяг (величина) попиту на товар, одиниць за проміжок часу;

     Р - ціна на товар, грош. од.

Обсяг (величина) попиту є саме такою кількістю товару, яку ба­жає і може придбати споживач (споживачі) в певний проміжок часу за деякою ціною (з діапазону можливих цін) за інших незмінних умов.

Умови, в яких формується попит, характеризують середовище, в якому здійснюють свій вибір споживачі.Основними чинниками (де­термінантами) попиту, окрім ціни даного товару, вважаються:

– ціни товарів-замінників (Р_I^K, ...,P_N^C);

– ціни доповнюючих товарів (Р_I^K , ..., P_N^K);

– дохід споживачів (I);

– уподобання споживачів (М);

– очікування споживачів щодо змін на ринку (O);

– природні (зовнішні) умови споживання (Z).

Зазначені чинники (Р_I^K, ...,P_N^C; Р_I^K , ..., P_N^K; I; M; O; Z) , що їх називають неціновими детермінантами попиту, визначають умови, в яких формується попит. Внаслідок їх впливу змінюється попит у цілому (або умови попиту). Не за кожним з них можна визначити кількісно міру впливу, але напрям змін – напевне.

Математичне дослідження моделі попиту здійснюється за функціональною залежністю, що враховує вплив одного з наведених вище чинників, найчастіше – цінової детермінанти. Таку залежність для певного товару можна вивести в результаті спостережень, якщо абстрагуватися від впливу інших детермінант (прийняти їх дію за незмінну). Попри всю різноманітність визначуваних таким чином конкретних функцій попиту їх об’єднує обернений характер залежності, а саме: зростання ціни за інших незмінних умов призводить до зменшення обсягу попиту, і навпаки. Цю емпірично визначену залежність називають законом попиту.

Якщо змінюється ціна товару, то спостерігається зміщення вздовж лінії попиту (а – >в), а якщо змінюється якась з нецінових детермінант – зміщення самої лінії попиту (D₁ – > D₂).

Ці зміни діагностуються по-різному і називаються, відповідно,змінами обсягу попиту та змінами умов попиту (або попиту в цілому).

 

Практичні завдання

Задача 1

На основі даних, наведених у таблиці, виконайте такі завдання:

а) побудуйте графіки кривих попиту споживачів X, Y, Z;

б) заповніть останню колонку таблиці;

в) побудуйте графік кривої ринкового попиту;

г) припустимо, що попит на цей товар з боку споживачів Х і Y подвоївся, а з боку споживача Z не змінився. Як це вплине на криві попиту споживачів X і Y, а також на криву ринкового попиту?

 

Задача 2

На основі графіка кривої ринкового попиту, побудованої згідно із завданням Н.1 (в), визначте, у якому напряму зміститься крива попиту в таких випадках:

а) зменшився грошовий дохід покупців;

б) змінилися вподобання покупців під впливом моди: товар «вийшов з моди»;

в) очікується нове підвищення цін;

г) збільшилася ціна на товар-замінник;

д) збільшилася ціна взаємодоповнюючого товару.

 

Задача 3

Припустимо, що для товару А взаємозамінним є товар Б, а доповнюючим – товар В. Покажіть, як зменшення ціни товару А вплине на попит:

а) на товар Б;

б) на товар В?

Задача 4

На підставі рішення завдання Н.1 (б) обчисліть коефіцієнт цінової еластичності попиту в усіх цінових діапазонах. Проаналізуйте одержані результати. Визначте ділянки еластичного та нееластичного попиту на лінії ринкового попиту.

 

 

 

Задача 5

Концертна зала має 3000 місць. Рівняння лінії попиту: Q_D = 4000 – 40Р. Побудуйте лінію попиту та визначте, яку ціну за білет слід призначити організаторам концерту, щоб був аншлаг?

 

 

Тема 4. Теорія еластичності

 

Поняття «еластичності» для загального випадку. Концепція еластичності взаємопов’язаних показників. Еластичність попиту. Основні властивості еластичності. Оцінка еластичності зростаючої та спадної функції. Дуговий метод розрахунку еластичності. Еластичність попиту за чинниками впливу: еластичність попиту за власною ціною блага, еластичність попиту за ціною взаємозамінного блага (перехресна еластичність). Еластичність попиту за доходом. Зв’язок між еластичністю попиту за власною ціною блага та доходом виробника.

Еластичність пропозиції. Фактори впливу на еластичність пропозиції. Еластичність пропозиції за власною ціною блага, еластичність пропозиції за цінами факторів виробництва.

У результаті вивчення матеріалу студент повинен володіти такими поняттями та вміти використати їх на практичних заняттях:

Еластичність попиту – міра реакції обсягу попиту на коливання однієї з детермінант, а саме:

– ціни даного товару;

– ціни взаємозв’язаного з ним товару (перехресна цінова еластичність попиту);

– доходу споживача (еластичність попиту за доходом).

Еластичність пропозиції за ціною – це відносна зміна пропозиції, що припадає на одиницю відносної зміни ціни.

 

Теоретичні основи теми

Передбачення напряму і величини коливань попиту під впливом різних чинників здійснюється за допомогою спеціального показника – еластичності як міри реагування. Еластичність попиту характеризує ступінь реакції споживачів на коливання однієї з детермінант попиту, найчастіше кількісно визначеної: ринкової ціни товару, доходу споживача, ціни на взаємозв’язаний товар. Тому розрізняють еластичність попиту за ціною та доходом, перехресну еластичність, які кількісно визначаються коефіцієнтами.

Коефіцієнт еластичності попиту за ціною доводить, на скільки процентів зміниться обсяг попиту при зміні ціни товару на 1 %. У загальному випадку

                         (4,1)

 

Оскільки обсяг попиту знаходиться в оберненій залежності від ціни, то коефіцієнт цінової еластичності – величина від’ємна. Як правило, увага звертається на абсолютне значення коефіцієнта. Розрізняють попит нееластичний (Ер<1), одиничної еластичності (Ер=1) та еластичний (Ер>1). У разі абсолютної нееластичності (Ер= 0) лінія попиту розміщена паралельно осі ординат, у разі абсолютної еластичності вона паралельна осі абсцис.

Формула для обчислення Ер така:

 

                                        (4,2)

 

Якщо процентні зміни ціни та обсягу попиту досить великі, тобто такі, що ведуть до істотного просування вздовж кривої попиту, наприклад, від а до b, то коефіцієнт Ер обчислюється за формулою дугової еластичності. Для цього використовується:

 

;     (4,3)

 

                             (4,4)

 

Цінова еластичність попиту впливає на обсяг загального виторгу від реалізації товару.

Сукупний виторг у будь-якій точці кривої попиту, наприклад, у точці А, можна визначити у вигляді площі прямокутника, утвореного перпендикулярами від даної точки з обома осями.

За умов різної еластичності попиту зміна ціни викликає відповідну реакцію покупців на зміну обсягу покупок і сукупного виторгу.

Так, при зниженні ціни за еластичного попиту обсяг покупок різко зростає, зростає і сукупний виторг. При зниженні ціни за нееластичного попиту попит зростає дуже повільно, а сукупний виторг спадає за одиничної еластичності площі прямокутників однакові, оскільки зміни висот і основ компенсують одна одну.

Існує загальне правило: якщо попит нееластичний, то сукупний виторг продавця змінюється в тому ж напрямі, що й ціна. За еластичного попиту напрями зміни цих величин протилежні.

Коефіцієнт перехресної еластичності попиту (Е_XY) характеризує міру реакції обсягу попиту на один товар (X), на зміну ціни іншого товару (Y).

Е_XY показує, на скільки процентів зміниться обсяг попиту на товар Х за зміни ціни товару Y на 1%.  Для незалежних товарів Е_XY=0, для замінників Е_XY>0, для взаємодоповнюючих товарів Е_XY < 0.

Коефіцієнт еластичності попиту за доходом (Е₁) характеризує міру реакції обсягу попиту на товар за зміни величини доходу споживача. Е₁ показує, на скільки процентів зміниться обсяг попиту на товар за зміни доходу споживача на 1%. Якщо Е₁ > 0, товар вважається повноцінним; якщо Е₁ < 0, товар вважається «неповноцінним».

Серед повноцінних товарів виділяють товари першої необхідності (0 < Е₁ 1) та предмети розкоші (Е₁ > 1).

Аналогічно до еластичності попиту за ціною визначають поняття еластичності пропозиції за ціною.

Якщо S(P) – залежність пропозиції від ціни, то сформульоване означення може бути записане таким чином:

 

E _p^s= ΔS/S /ΔP/P.                                                (4,5)

 

Із закону пропозиції (збільшення пропозиції при збільшенні ціни) випливає, що коефіцієнт еластичності пропозиції за ціною буде додатним. Як і у випадку попиту, коефіцієнт еластичності при малих змінах цін можна записати за допомогою похідних:

 

E _p^s =dS/dP/S/P = d/dP ln S(P).                                    (4,6)

 

Аналогічно до обчислення показника «еластичність пропозиції за ціною» можна визначити низку інших показників, що відображають еластичність пропозиції за іншими факторами, які впливають на неї. Наприклад, «еластичність пропозиції за ціною одного з ресурсів». Розгляд того чи іншого показника еластичності пропозиції залежить від мети дослідження.

 

 1 – пропозиція еластична за ціною;

 1 – пропозиція одиничної еластичності  за ціною;

 1 – пропозиція нееластична за ціною.

 

 

 

 

Практичні завдання

Задача 1

Припустимо, що цінова еластичність попиту населення на певний товар дорівнює 0,2, а еластичність попиту за доходом – 0,7. Як зміниться обсяг попиту на цей товар, якщо його ціна зменшиться на 10 %, а доходи населення збільшаться на 5 %? Загальний рівень цін при цьому залишиться без змін.

 

 

Задача 2

Як зміниться сукупний виторг (збільшиться, зменшиться, залишиться без змін) за таких ситуацій:

а) ціна падає, попит є нееластичним;

б) ціна підвищується, попит є еластичним;

в) ціна падає, попит є еластичним;

г) ціна підвищується, попит є нееластичним;

д) ціна падає, попит характеризується одиничною еластичністю.

 

Задача 3

«Пепсі-кола» і «Кока-кола» – товари взаємозамінні з високим коефіцієнтом перехресної еластичності, що дорівнює 12,0. Припустімо, що ціна «Пепсі-коли» збільшується на 2 %, а ціна «Кока-коли» не змінюється. Як це вплине на споживання «Кока-коли»?

 

Задача 4

Природний газ та електроенергія вважаються взаємозамінними товарами для опалення та приготування їжі. Очікується різке підвищення цін на природний газ. Якщо коефіцієнт перехресної еластичності попиту на електроенергію відносно ціни природного газу відомий і дорівнює 0,8, як вплине 20 % збільшення ціни природного газу на обсяг попиту на електроенергію?

 

Задача 5

У таблиці наведено витрати сім’ї за два роки (ціни на товари А, Б, В, Г – постійні). Закінчіть заповнення таблиці та проаналізуйте результати.

 

Тема 5. Теорія граничних продуктів та мікроекономічна модель фірми

 

Фірма як суб’єкт ринку та виробнича ринкова система. Фактори виробництва та їх класифікація. Мотивація поведінки фірми. Економічні періоди функціонування фірми та множина можливих комбінацій ресурсів. Миттєвий, короткотерміновий та довготерміновий періоди функціонування фірми.

Поняття та параметри виробничо функції. Виробнича функція як економічна модель технології, способи побудови виробничої функції (табличний, алгебраїчний, графічний). Основні властивості виробничих функцій.

Сукупний, середній та граничний продукт у короткотерміновому періоді: означення, графічний аналіз взаємного розміщення кривих. Закон спадної продуктивності факторів виробництва. Двофакторна виробнича функція. Ізокванта та її властивості. Карта ізоквант. Гранична норма технічного заміщення. Границі заміщення факторів. Зміна технології, зміна масштабу у довгостроковому періоді. Постійний, спадний та зростаючий ефект від збільшення масштабу виробництва.

У результаті вивчення матеріалу студент повинен володіти такими поняттями та термінами:

Виробництво – процес перетворення виробничих ресурсів (факторів) на економічні блага (продукти).

Виробнича функція – співвідношення між будь-якою комбінацією факторів виробництва і максимально можливим обсягом виробництва.

Закон спадної віддачі (продуктивності) змінного фактора виробництва – залучення до процесу виробництва все більш додаткової кількості змінного ресурсу призводить зрештою до того, що віддача кожної наступної одиниці змінного ресурсу буде менша за віддачу кожної одиниці цього ресурсу.

Ізокванта – крива, на якій показані всі комбінації виробничих факторів, використання яких забезпечує однаковий обсяг випуску продукції.

Карта ізоквант – низка ізоквант, що характеризують максимально можливий випуск продукції за будь-якого набору виробничих факторів.

Оптимум (рівновага) виробника – стан, коли виробник намагається досягти такої комбінації використання ресурсів для виробництва означеного обсягу продукції, за якої величина витрат буде мінімальною.

Ефект масштабу – зміна обсягу випуску внаслідок зміни обсягу всіх виробничих ресурсів в однаковій пропорції.

Спадний ефект віддачі від масштабу виробництва – такий ефект масштабу, за яким обсяг випуску збільшується у більшій пропорції, ніж зростає обсяг ресурсів.

Зростаючий ефект віддачі від масштабу виробництва – такий ефект масштабу, за яким обсяг випуску збільшується у більшій пропорції, ніж зростає обсяг ресурсів.

Постійний ефект віддачі від масштабу виробництва – такий ефект масштабу, за яким обсяг випуску продукції та обсяг використання ресурсів змінюються в однаковій пропорції.

 

 

Теоретичні основи теми

Мікроекономіка розглядає підприємство як цілісний об’єкт, що здійснює перетворення ресурсів на готову продукцію, як один з най­важливіших різновидів мікросистем.

Підприємство є ринково-виробничою системою. Воно водночас виступає у ролі споживача факторів виробництва (купує ресурси на ринках факторів), виробника продукції та її продавця на ринках то­варів і послуг.

Будь-яка система, за термінологією загальної теорії систем, має вхід, процесор та вихід. На вході підприємства – так звані прості елементи процесу виробництва (фактори виробництва): засоби пра­ці, предмети праці, робоча сила, енергія, інформація тощо. Проце­сор – це трансформація факторів виробництва у готову продукцію, а саме – виробничий процес. Вихід – кінцеві результати вироб­ництва: товари або послуги у грошовому чи натуральному вимірі, вироблені підприємством за певний проміжок часу з використанням необхідних для цього ресурсів.

Ресурси, або фактори виробництва – це блага, які потрібно придбати підприємству для забезпечення випуску інших благ – го­тової продукції. Заведено розрізняти такі групи факторів виробницт­ва: праця – всі розумові та фізичні витрати, що здійснюються людь­ми в процесі виробництва; фізичний капітал, або просто капітал – засоби виробництва, зокрема будівлі, споруди, устаткування та това­рно-матеріальні цінності; природні ресурси – все, що може бути ви­користане у виробництві в натуральному стані, тобто без будь-якої обробки (земля, ліс, мінерали тощо); підприємницький хист.

З огляду на можливості підприємства змінювати обсяги викорис­тання ресурсів у процесі виробництва, діяльність його як мікросистеми досліджують протягом певних періодів часу: миттєвого – період виробництва, протягом якого жодний фактор не може бути змінений; короткострокового – період у виробничій діяльності підприємства, протягом якого один із факторів розглядається як змінний (наприклад, праця), інші – як постійні; довгострокового – період у діяльності підприємства, достатній для зміни обсягів використання всіх без винятку факторів виробництва, потрібних для випуску продукції.

За кількістю найменувань продукції підприємство поділяють на монопродуктові та багатопродуктові. В мікроекономіці виходять з припущення, що кожне підприємство випускає лише один вид про­дукції, тобто монопродукт.

Гіпотеза про раціональність поведінки суб’єктів ринкових відно­син означає, що фірма прагне приймати такі рішення, які б дозволи­ли їй за умов обмеженості ресурсів максимізувати прибуток, тобто основною метою діяльності підприємства с максимізація прибутку. Досягнення цієї мети вимагає здійснення вибору:

Що виробляти ?

Яким чином виробляти?

Для кого призначаються результати виробництва?

Підприємство володіє суверенітетом у прийнятті рішень щодо своєї діяльності. Припущення про єдину мету діяльності підприємст­ва є певним спрощенням. Воно може мати й інші цілі, особливо у ко­роткостроковому періоді, але домінуючою метою у довгостроковому періоді має бути саме максимізамія прибутку, інакше підприємство не зможе втриматись у своєму бізнесі та досягати інших цілей.

Виробничі відносини на мікрорівні – це, передусім, технологіч­ні відносини. Технологія – це сукупність знань про технічні засоби здійснення виробничого процесу, про те, як сполучити різні фактори виробництва для забезпечення випуску певного блага.

Однією з головних умов отримання максимального прибутку є ефективність виробництва. Слід розрізняти технологічну та еко­номічну ефективність виробництва.

«Портрет» (модель) підприємства складається з виробничої функції, яка показує залежність між максимально можливим обся­гом випуску продукції () та обсягом ресурсів (), що для цього ви­користовуються:

 

                                   (5.1)

 

Якщо весь спектр комбінацій факторів виробництва прийняти як витрати праці () і капіталу (К), то виробнича функція може бути визначена так:

 

                                        (5.2)

 

де  – максимальний обсяг продукції, що виробляється за даною технологією (даного співвідношення праці та капіталу).

Виробнича функція в короткостроковому періоді (так звана однофакторна) відображає максимально можливий випуск продукції за різних обсягів використання одного з факторів виробництва та незмінної кількості застосованих інших виробничих факторів:

 

                                            (5.3)

 

Загальний обсяг виробництва, який досягається за певного кількіс­ного поєднання змінного ресурсу з незмінною кількістю інших ресур­сів, називається сукупним продуктом (ТР). Величина сукупного про­дукту змінюється зі зміною обсягів використання змінного фактора.

Середній продукт (АР) відображає середню віддачу (продуктив­ність) змінного фактора, тобто загальний обсяг продукції, який припа­дає на одиницю фактора X:

 

                                                      (5.4)

 

Граничний продукт (МР)– це приріст загального обсягу вироб­ництва (додатковий продукт), здобутий завдяки збільшенню вико­ристання змінного фактора на одну додаткову одиницю за незмінної величини всіх інших факторів виробництва:

 

                                                  (5.5)

 

де АТР – приріст обсягу виробництва;

 – приріст змінного фактора.

Якщо витрати змінного фактора збільшувати в нескінченно ма­лих кількостях, то граничний продукт саме й виражатиме граничну продуктивність фактора (наприклад, гранична продуктивність пра­ці, гранична продуктивність капіталу). Це поняття посідає цент­ральне місце в теорії фірми, оскільки зіставлення продуктивності та ринкової ціни фактора виробництва обґрунтовує рішення фірми щодо доцільності залучення додаткових одиниць змінного фактора.

Валовий (сукупний, загальний) виторг – це сума коштів, яку одержала фірма від реалізації товарів за певний час. Він дорівнює ціні (Р) проданого товару, помноженій на обсяг продажу ():

 

                                            (5.6)

 

Сукупний прибуток – це величина, на яку валовий виторг перевищує його сукупні витрати (ТС). Розрізняють бухгалтерський та економічний прибуток. Бухгалтерський прибуток дорівнює різниці між загальним виторгом і бухгалтерськими витратами. Величина економічного прибутку встановлюється як різниця між економічними витратами та виторгом підприємства.

Якщо підприємство отримує нульовий економічний прибуток воно покриває усі свої витрати. Нормальний прибуток – це прибуток, від якого відмовляються власники підприємства на користь ресурсів на своєму підприємстві, але який вони могли б отримати вклавши свої ресурси в інші напрями діяльності поза межами підприємства. Отже, до внутрішніх витрат належить и нормальний прибуток, необхідний для того, щоб залучити та утримати ресурси в межах даного виробництва.

Зі зміною обсягу виробництва величини валового виторгу витрат змінюються по-різному, а отже, величина прибутку підприємства залежатиме від обсягу випуску продукції. Саме тому підприємства намагаються встановити такий обсяг виробництва і реалі­зації продукції, за якого забезпечується найбільший прибуток. З ці­єю метою обчислюється граничний виторг (МR), тобто приріст за­гального виторгу підприємства в результаті збільшення випуску продукції на одну одиницю:

 

                                                  (5.7)

 

Середній виторг (АR) – це виторг підприємства в розрахунку на одиницю продукції:

 

                                                     (5.8)

 

Двофакторна виробнича функція, або ізоквантна варіація факторів виробництвамоделює виробничий процес, в якому змінними є обсяг використання двох факторів виробництва.

У табличній формі вона подається у вигляді так званої виробничої сітки (табл. 5.1)

 

Таблиця 5.1

Виробнича сітка

(обсяги виробництва продукції за різних комбінацій

виробничих факторів)

 

 

Кожна клітина таблиці відображає максимальний обсяг випуску, який забезпечується відповідними обсягами факторів. Для побудови двофакторної функції у графічній формі слід вибрати в табл. 5.1 усі комбінації ресурсів, що забезпечують той самий обсяг випуску, і на­нести відповідні точки на координатну площину К, L. Якщо з’єднати ці точки, отримаємо лінію незмінного випуску – ізокванту (рис. 5.1).

Ізокванта – це лінія, кожна точка якої відображає такі комбіна­ції ресурсів (праці та капіталу), які дають можливість отримати однаковий обсяг виробництва продукції. Чим більша кількість використовува­них ресурсів, тим більший обсяг виробництва і тим далі від початку координат міститься відповідна ізокванта. Сукупність ізоквант однієї виробничої функції, кожна з яких відповідає певному обсягу продукції, називається картою ізоквант.

 

 

 

Практичні завдання

1.Підприємство, як суб’єкт ринкових відносин, як найважливіший різновид мікросистем.

2.Підприємство, як центр прийняття рішень.

          3.Фактори виробництва, їх групування та варіації.

4.Сформулюйте основні припущення мікроекономічної моделі підприємства.

5.Поняття і параметри виробничої функції.

6. Найважливіші параметри підприємства як мікроекономічної моделі.

7.Обгрунтування управлінських рішень щодо розширення та згортання виробництва.

8. Наведіть словесно і графічно виробничу функцію з постійною, спадною і зростаючою віддачею від масштабів виробництва.

Тести:

1. Середній продукт – це:

а) загальний обсяг продукції, який припадає на одиницю загального фактора;

б) приріст загального обсягу виробництва;

в) вірні відповіді а) і б);

г) вірної відповіді немає.

         2. Сукупний продукт – це:

а) додатковий продукт кожного робітника;

б) загальний обсяг виробництва, який досягається при певному кількісному поєднанні змінного ресурсу з незмінною кількістю інших ресурсів;

в) продуктивність змінного фактора виробництва;

г)  вірної відповіді немає.

          3. Виробнича функція відображає:

а) максимально можливий випуск продукції за різних обсягів використання факторів виробництва;

б) зв’язок між факторами виробництва;

в) кількість продукції, яка припадає на кожен фактор виробництва;

г) вірної відповіді немає.

4. Граничний продукт – це:

а) продуктивність змінного ресурсу;

б) приріст загального обсягу виробництва, отриманий завдяки збільшенню використання змінного фактора на одну додаткову одиницю при незмінній величині інших факторів виробництва;

в) продукт, який змінюється зі зміною обсягів використання факторів виробництва;

г) вірні відповіді а) і б).

  5. У табл. 5.2 наведено дані про кількість робітників і випущеної ними  продукції.

 

 

 

Таблиця 5.2

Окремі показники виробництва

 

 

Розрахуйте середній і граничний продукт.

 

2. Заповніть пропуски в табл. 5.2 на підставі наведених даних. Поясніть логіку і методику обчислень.

Таблиця 5.2

 

Кількість робітників	Сукупний продукт	Граничний продукт	Середній продукт
1	5
2	10	5
3	14
4			4,28
5			3,8
6		1

 

3. Визначте:

а) граничний продукт, середній продукт (МР, АР);

б) мінімальне значення АР і МР;

в) кількість, за якої дія поділу праці й поліпшення організації виробництва вичерпані.

Таблиця 5.3

Основні показники виробництва

Q	0	1	2	3	4	5	6	7	8
TP	16	41	62	75	86	88	90	91	91

 

Тема 6. Витрати виробництва

 

Поняття і види витрат.Економічний та бухгалтерський підходи до визначення витрат. Альтернативні витрати. Явні та неявні; внутрішні та зовнішні витрати. «Нормальний прибуток» як елемент витрат. Економічний та бухгалтерський прибуток.

Витрати виробництва у короткостроковому періоді.Постійні, змінні, сукупні, середні та граничні витрати. Означення, графічний аналіз особливостей взаємного розташування та закономірностей зміни кожного з видів витрат, точки мінімуму та їх взаємне розташування. Закон зростаючих граничних витрат.

Витрати виробництва в довгостроковому періоді.Криві довгострокових витрат та їх види. Концепція мінімально-ефективного розміру підприємства. Поняття ізокости: означення, побудова, властивості. Карта ізокост. Рівновага виробника: вибір комбінації виробничих факторів за критеріями мінімізації витрат чи максимізації випуску. Рівновага виробника: графічна, алгебраїчна та економічна інтерпретації. Траєкторія розширення виробничої діяльності фірми. Концепція мінімального ефективного розміру підприємства.

У результаті вивчення теми студент повинен знати терміни:

Витрати змінні – витрати виробництва, які залежать від випуску продукції і змінюються залежно від збільшення або зменшення обсягу виробництва.

Витрати незворотні – витрати, пов’язані з наявністю у власності господарського суб’єкта капітального блага, для якого не існує альтернативної можливості використання

Витрати постійні – витрати, величина яких у короткостроковому періоді не залежить від обсягу випуску продукції, вони мають місце  навіть тоді, коли продукція не випускається.

Середні змінні витрати (АVС) – кількість змінних витрат виробництва, що припадає на одиницю випуску продукції.

Середні постійні витрати (АVС) – кількість постійних витрат виробництва, що припадає на одиницю випуску продукції.

Середні сукупні витрати (АТС) – кількість сукупних витрат вироб­ництва, що припадає на одиницю випуску продукції.

Сукупні (загальні) витрати (ТС) – сума постійних (фіксованих) і змінних витрат.

Теоретичні основи теми

Витрати виробництва –  це вартість усіх видів факторів виробництва, що витрачаються для виготовлення певної кількості товарів. Склад і взаємозв'язок економічних і бухгалтерських витрат та прибутку наведено в табл. 6.1.

Таблиця 6.1

Взаємозв’язок економічних і бухгалтерських витрат і прибутку

У теоретичній економіці розрізняють бухгалтерські та економічні витрати.

Бухгалтерські витрати – це фактичні витрати підприємства на виробництво продукції у певному обсязі.

З огляду на обмеженість ресурсів доходимо висновку: використання будь-якого ресурсу для виробництва певного товару виключає можливість його використання у виробництві іншого (альтернативного) товару. Витрати, що виникають як результат втрачених можливостей через альтернативне використання ресурсів, називаються альтернативними, або економічними. Для окремого підприємства економічні витрати – це безпосередні витрати підприємства на ресурси разом із недоотриманим виторгом від найкращого альтерна­тивного способу використання цих ресурсів.

Бухгалтерські витрати відрізняються від економічних ще й тим, що вони не містять у собі вартість тих послуг факторів виробництва, використовуваних у відповідному процесі, які є власністю підприємства. Витрати, обумовлені використанням факторів виробництва, які є власністю підприємства, називаються неявними витратами.

Явні витрати – це витрати підприємства, спрямовані на придбання необхідних виробничих ресурсів. Бухгалтерські витрати містять у собі лише явні витрати. Економічні (альтернативні) витрати охоплюють явні та неявні витирати.

Середні сукупні витрати (АТС) – кількість сукупних витрат вироб­ництва, що припадає на одиницю випуску продукції.

 

                                                  (6.1)

Граничні витрати (МС) – це приріст сукупних витрат підприємства, пов’язаний із виробництвом готової одиниці продукції. Як правило, під граничними витратами розуміють витрати, пов’язані з випуском останньої  одиниці продукції.

                                                          (6.2)

У короткостроковому періоді сукупні витрати підприємства поділяються на постійні та змінні. У довгостроковому періоді всі вит­рати є змінними.

Постійні витрати (ТFС) – це витрати, які не залежать від змін обсягу виробництва і мають місце навіть тоді, коли не виробляється продукція (заробітна плата управлінського персоналу, орендна пла­та, плата за кредит, амортизаційні відрахування та ін.).

Змінні витрати (TVС) – це витрати, які змінюються за зміни обсягу виробництва (сировина, матеріали, заробітна плата робітників та ін.).

Сукупні витрати підприємства (TC) – це сума постійних і змінних витрат.

                                 (6.3)

Середні постійні та середні змінні витрати визначаються діленням сукупних постійних і сукупних змінних витрат на обсяг ви­пуску продукції:

Змінні та су­купні витрати змінюються зі збільшенням обсягу виробництва. Темпи зміни витрат залежать від особливостей виробничого процесу. Крива середніх постійних витрат має тенденцію до зниження, оскільки зі збільшенням обсягу виробництва загальна сума постійних витрат залишається незмінною.

Криві середніх змінних, сере­дніх сукупних і граничних витрат мають U-подібну форму. Це по­яснюється дією спадної віддачі змінного фактора виробництва. Тому закон спадної віддачі змін­ного фактора виробництва тлумачать як закон неухильного збільшення граничних витрат. Зауважимо, що крива граничних витрат перетинає криві середніх сукупних і середніх змінних витрат у точках їх мінімуму.

У динаміці витрат виробництва можна також вирізнити кілька фаз (табл. 6.1 табл. 6.2).

Таблиця 6.2

Зміни витрат виробництва у короткостроковому періоді

 

 

Динаміка витрат зумовлює поведінку підприємства. За даної технології та організації виробництва підприємство оптимізує свою ді­яльність, виробляючи продукцію в обсязі, що відповідає мінімальним середнім сукупним витратам. Якщо маркетингові дослідження підтверджують, що фірмі доцільно розширювати виробництво, то саме на третій або навіть на другій фазі слід вжити випереджальних заходів. На рішення підприємця про збільшення обсягу продукції, особливо в умовах невизначеного попиту, впливають саме граничні витрати, оскільки вони показують, як дорого фірмі обійдеться дода­ткове виробництво одиниці продукції.

На динаміку витрат у довгостроковому періоді найбільше впливає характер ефекту від зростання масштабів виробництва.

Практичні завдання

1. Розкрийте зміст поняття «економічні витрати».
2. Дайте класифікацію видів витрат виробництва.
3. Чим відрізняється економічний прибуток від нормального й бухгалтерського прибутку.
4. У чому полягає сутність практичне значення обчислення граничних і середніх витрат?
   1. Що означає правило максимізації прибутку?

Тести:

1. Витрати виробництва – це:

а) сукупність витрат, яку треба понести для виготовлення товару;

б) витрати постійні та змінні;

в) витрати на виробництво й реалізацію продукції;

г) усі відповіді правильні.

      2. Постійні витрати – це:

а) витрати на ресурси за цінами, які діяли на момент їх придбання;

б)  мінімальні витрати виробництва будь-якого обсягу продукції;

в) витрати, які несе фірма, навіть якщо продукція не виробляється;

г) вірної відповіді немає.

3. Змінні витрати – це:

а) витрати на одиницю продукції;

б) витрати, що залежать від обсягу виробництва;

в) додаткові витрати, пов’язані з виробництвом наступної одиниці продукції;

г) вірної відповіді немає.

      4. Валові витрати – це:

а) сума постійних і змінних витрат;

б) різниця між постійними і змінними витратами;

в) різниця між постійними і середніми витратами;

г) вірної відповіді немає.

      5. Бухгалтерській прибуток – це:

а) різниця між виручкою та явними витратами (зовнішніми) витратами;

б) різниця між виручкою та неявними витратами (внутрішніми) витратами;

в) різниця між виручкою та економічними  витратами;

г) вірної відповіді немає.

6. Економічний прибуток – це:

а) різниця між виручкою та явними витратами (зовнішніми) витратами;

б) різниця між виручкою та неявними витратами (внутрішніми) витратами;

в) різниця між виручкою та економічними  витратами;

г) вірної відповіді немає.

7. Граничні витрати – це:

а) кількість витрат ще на одну одиницю продукції;

б)приріст сукупних витрат підприємства, пов’язаний із виробництвом додаткової одиниці продукції;

в) витрати на придбання необхідних ресурсів;

г) усі відповіді вірні.

8. Прибуток – це:

а) різниця між виручкою та витратами підприємства;

б) різниця між витратами і виручкою;

в) сума коштів, отриманих підприємством від реалізації своєї продукції;

г) усі відповіді вірні.

9. Середні валові витрати – це:    

а) валові витрати, що припадають на одиницю продукції;

б) витрати на виробництво певного обсягу продукції;

в) приріст сукупних витрат;

г) альтернативні витрати на одиницю продукції.

10. Нормальний прибуток – це:

а) різниця між виручкою і витратами;

б) мінімальна винагорода, необхідна для того, щоб залучити підприємця до певного виду діяльності;

в) різниця між винагородою та альтернативними витратами;

г) вірної відповіді немає.

11. Фірма займається пошиттям зимових пальто. Зарплата кравця становить 15000 гр. од. на рік, швачки – 30000 гр. од., орендна плата – 50000 гр. од., страхові внески – 1000 гр. од. Якщо б ці 50000 гр. од. підприємець вклав у цінні папери, він би отримав дивіденди у сумі 5000 гр. од. Свій патент підприємець оцінює у 1000 гр. од. Йому пропонують роботу закрійником із зарплатою 13000 гр. од. Розрахуйте бухгалтерський та економічний прибуток.

12. Припустимо, виробник не може вплинути на ціну своєї продукції. Ринкова ціна становить 10 гр. од. Що можна йому порадити?

13. Бухгалтер втратив звітність про витрати і зміг згадати лише декілька цифр. Допоможіть йому відновити звітність.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Таблиця 6.3

Окремі показники діяльності фірми

 

 

14. Праця – єдиний змінний ресурс. З якого робітника почне скорочуватися граничний продукт?

Таблиця 6.4

Окремі показники виробництва

 

15. Відомо, що середні валові витрати при випуску 50 деталей становлять 50 грн., середні постійні витрати для 20 деталей – 10 грн. Розрахуйте середні валові витрати для 40 деталей і середні змінні – для 50 деталей.

16. У короткостроковому періоді фірма виробляє 600 од. продукції. Середні змінні витрати складають 3 грн., середні постійні – 0,4 грн. Розрахуйте загальні витрати.

17. Фірма може продати автомобіль за ціною 100 тис. грн., реалізуючи при цьому два автомобілі. За ціною 20 тис. грн. фірма може реалізувати 100 автомобілів. Витрати на виробництво автомобіля становить 15 тис. грн. Яку ціну встановить фірма, щоб отримати максимальний прибуток?

 

Тема 7. Ринок досконалої конкуренції

 

Поняття ринкової структури. Види ринкових структур та їх ознаки. Характерні риси ринку досконалої конкуренції. Доконала конкурентна фірма та умови її функціонування. Ринковий попит та крива попиту на продукцію фірми за умов досконалої конкуренції.

Сукупний середній та граничний доход фірми, їх графічне відображення. Граничний дохід та його співвідношення з лінією попиту на продукцію фірми. Конкурентна стратегія фірми у короткотерміновому періоді. Максимізація прибутку. Дослідження умов прибутковості та збитковості фірми: графічний аналіз впливу ринкової ціни на взаємне розміщення кривих сукупних витрат, сукупного доходу та прибутку фірми досконалого конкурента. Ринкова ціна та умови: прибутковості, беззбитковості, збитковості, повного згортання виробництва фірми (графічно).

Пропозиція фірми та ринкова пропозиція. Конкурентна стратегія фірми у довготерміновому періоді. Ефективність ринку досконалої конкуренції.

У результаті вивчення теми студент повинен знати терміни:

Конкурентне підприємство – підприємство, яке продає свою продукцію на ринку досконалої конкуренції.

Максимізація прибутку – максимізація різниці між валовим виторгом і валовими витратами (ТR – ТС). Основні методи максимізації прибут­ку: метод сукупного аналізу – зіставлення сукупних величин; метод гра­ничного аналізу – зіставлення граничних величин.

Рівноважна ціна – ціна, що врівноважує попит і пропозицію внаслі­док взаємодії конкурентних сил.

Рівноважна кількість товару – кількість товару, що реалізується на ринку за рівноважною ціною.

Ринкова рівновага – ситуація, коли наміри покупців і продавців на ринку повністю збігаються, тому за певної ціни товару обсяг пропозиції дорівнюєобсягу попиту.

Теоретичні основи теми

Виробники товарів пропонують свою продукцію на ринку, де во­ни взаємодіють з іншими виробниками, споживачами та іншими суб’єктами ринкових відносин. Умови взаємодії учасників і ціно­утворення на ринках залежать від типу ринкової структури.

Досконала конкуренція – це тип ринкової структури, якій притаманні такі риси:

• дуже велика кількість продавців і покупців, кожний з яких має незначну частку в загальному обсязі продажів чи споживання про­дукції, внаслідок чого кожний з них самотужки не може вплинути на ціну (атомістичність ринку);
• однорідність блага та вподобань (кожна одиниця блага є одна­ковою, немає різниці у транспортних витратах, немає збиткових по­слуг та особистих зв’язків між постачальниками та покупцями), іна­кше кажучи, має місце просторова, часова, речова та особистісна однорідність;
• прозорість ринкових відносин і повна доступність інформації про ринкові процеси;
• відсутність вхідних і вихідних бар’єрів до ринку.

Отже, на ринку досконалої конкуренції існує дуже велика кількість продавців і покупців, інтереси яких в узагальненому вигляді представ­лені ринковим попитом і ринковою пропозицією.

В умовах досконалої конкуренції обсяг продажу фірми складає невелику частку від загальної ринкової пропозиції. Отже, зменшення або збільшення обсягу виробництва не буде впливати на ринкову ціну продукції. Ринкова ціна є для фірми визначальною і вона не може її контролювати.

Хоча фірма і формується в процесі конкуренції серед усіх учасників ринку, але разом з тим окремий продавець не може безпосередньо впливати на ціну. Якщо продавець встановлює вищу ціну, всі покупці відразу ж переходять до його конкурента, оскільки в умовах досконалої конкуренції і продавці, і покупці володіють повною і достовірною інформацією про ціну, кількість продукту, витрати й попит на ринку.

Якщо ж продавець встановлює нижчу ціну, то він буде неспроможний задовольнити попит через незначну частку на ринку, при цьому безпосередньо впливати на ціну він теж не може.

У зв’язку з тим, що ціна продукції фірми не залежить від обсягу виробництва, валовий доход фірми TR буде дорівнювати добутку ціни й кількості продукції. При цьому граничний доход MR і середній доход будуть дорівнювати ціні продукції.

Отже, в умовах досконалої конкуренції фірма може приймати ефективні рішення стосовно регулювання обсягу виробництва продукції, які дають можливість забезпечити максимальний прибуток.

Є два підходи до визначення оптимального обсягу виробленої продукції: підхід на основі вивчення повних витрат і сукупного доходу, «граничний дохід».

У межах першого  підходу фірма порівнює отриманий нею валовий дохід із валовими витратами. Граничний підхід фірма використовує для знаходження тієї межі, до якої є сенс розширювати виробництво. Вона буде порівнювати граничний дохід і граничні витрати. Фірма буде поширювати виробництво доти, доки не забезпечуватиме швидке зростання доходу порівняно із зростанням витрат. Фірма припинить розширювати виробництво, коли додаткова продукція буде збільшувати витрати, а не доход. Кількість продукції, при якій досягнута рівновага граничного доходу і граничних витрат, буде оптимальною для виробництва.

Умови рівноваги ціни і середніх витрат змушують фірму використовувати найкращу з досягнутих технологій, яка забезпечує витрати мінімальних ресурсів.

Ринкова пропозиція визначається шляхом складання обсягів пропозиції всіх фірм, які існують на ринку.

При наявності в галузі нормального економічного прибутку до неї прагнуть увійти інші фірми, які почнуть виробляти аналогічну продукцію.

З виходом на ринок більшої кількості фірм зростають ціни на необхідні фактори виробництва, що приводить до зростання витрат виробництва.

Зростання витрат (особливо, це стосується змінних витрат) спрямовує криву граничних витрат МС вгору, що приводить до зменшення випуску продукції. Тобто, зростання цін на змінні фактори виробництва приводить  до скорочення пропозиції.

 

Практичні завдання

1. Чому крива попиту на продукцію досконалої конкурентної фірми – горизонтальна, а крива попиту для всього конкурентного ринку має від’ємний нахил?

2. Як конкурують фірми в умовах досконалої конкуренції? Якщо вони випускають однорідну продукцію, яка форма конкуренції притаманна досконалому ринку?

3. Які характеристики визначають структуру ринку?

4. Назвіть основні переваги й недоліки досконалої конкуренції.

5. Чому досконала конкуренція вважається ідеальним випадком?

6.Чим визначається рівень випуску продукції фірмою в короткостроковому періоді в умовах досконалої конкуренції?

7. Назвіть основні характеристики пропозиції фірми у короткостроковому періоді.

 

Тести

8. Поняття досконалої конкуренції передбачає, що:

а) багато фірм, які працюють у галузі випускають стандартні товари;

б) усі продавці володіють вичерпною інформацією про ринок;

в) є вільний вихід і вхід на цей ринок ;

г) всі відповіді вірні.

9. Ріст економічного прибутку на конкурентному ринку сприяє:

а) розширенню виробництва в діючих фірмах;

б) залученню в галузь нових фірм;

в) підвищенню ринкової ціни продукції;

г) підвищенню цін на використані ресурси;

д) виникненню сил, які поступово доведуть цей прибуток до нуля.

10. Якщо ціна товару не достатня, щоб покрити середні змінні витрати на його виробництво, то фірма повинна:

а) зупинити виробництво якомога швидше;

б) продовжувати виробництво товарів на рівні, де Р = МС;

в) вибрати нову технологію;

г) скоротити накладні видатки;

д) продовжувати виробництво доти, доки ціна відшкодовуватиме всі постійні витрати.

11. Для досконалої конкуренції не є характерним:

а) виробництво стандартизованих товарів;

б) наявність багатьох виробників, які діють незалежно;

в) неможливість контролювати ціну будь-яким виробником;

г) нижчий галузевий рівень оплати праці, ніж у середньому по країні;

д) правильної відповіді немає.

12. Для досконалої конкуренції не є характерним:

а) виробництво стандартизованих товарів;

б) неможливість контролювати ціну будь-яким виробником;

в) наявність багатьох виробників, які діють незалежно;

г) наявність перешкод для доступу нових виробників на ринок зі своїми товарами.

13. Який із поданих ринків відповідає умовам досконалої конкуренції:

а) вугілля;

б) автомобілів;

в) пшениці;

г) цінних паперів.

14. В умовах якої ринкової структури окрема фірма не може впливати на ринкову ціну товару:

а) монополістичної конкуренції;

б) досконалої конкуренції;

в) монополії;

г) олігополії.

15. Якщо фермер продає пшеницю на досконало конкурентному ринку, яким буде його граничний дохід за один центнер? Ціна пшениці на ринку – 50 грн. за центнер.

16. На основі даних табл. 7.1 визначте оптимальний обсяг виробництва (рівень продукції, що максимізує прибуток). Схематично і графічно обґрунтуйте свою відповідь.

Таблиця 7.1

Окремі показники виробництва

 

Випуск продукції (Q)	Ціна (Р)	Валові витрати (ТС)
0	90	120
1	90	140
2	90	150
3	90	170
4	90	200
5	90	250
6	90	350
7	90	500
8	90	810

 

 

Тема 8. Монопольний ринок

 

Модель чистої монополії та її характеристика. Поняття та ознаки. Природні, економічні, адміністративні та правові бар’єри монопольного ринку. Різновиди монополії: відкриті, закриті, природні. Монопсонія.

Монопольний ринок у короткотерміновому та довготерміновому періодах. Визначення монополістом ціни та обсягу виробництва (графічна та алгебраїчна інтерпретація). Вплив на поведінку монополіста цінової еластичності попиту. Пропозиція фірми-монополіста та особливості її формування. Цінова дискримінація. Рівновага фірми-монополіста у довготерміновому періоді. Економічні наслідки та соціальна ціна монополії.

Порівняльний аналіз досконалої конкуренції та монополії. Державне регулювання монопольної діяльності, оптимальна політика.

У результаті вивчення теми студент повинен знати терміни:

Монополія – ринок, на якому існує лише один постачальник продук­ції при атомістичному (представленому багатьма дрібними споживачами) попиті.

Монопольне підприємство – підприємство, яке продає свою продук­цію на монопольному ринку.

Чиста монополія – монополія, за якої на ринку існує єдиний прода­вець товару, в якого немає близьких замінників.

Природна монополія – монополія, яка існує у галузях, де економія, зумовлена збільшенням масштабу виробництва, особливо значна.

Проста монополія – монополія, за якої встановлюються однакові ціни на той самий товар для всіх покупців.

Дискримінаційна монополій – монополія, за якої встановлюються рі­зні ціни на той самий товар для різних покупців, причому різниця в цінах не обумовлена різницею у витратах.

Закрита монополія – монополія, захищена від конкуренції через юридичні обмеження.

Відкрита монополія – монополія, за якої одне підприємство на де­який час стає єдиним виробником продукції, але не має спеціального захи­сту від конкуренції.

Монопольна (ринкова) влада – можливість підприємства одноосібно визначати ціну свого товару, регулюючи обсяг продукції, який воно готове продати.

Адміністративна монополія – монополія, яка виникає в умовах адмі­ністративно-командної системи; базується на державній власності на засо­би виробництва, діє в умовах значно обмеженого ринку, для неї характер­ний прямий розподіл ресурсів.

Бар’єри для входу конкурентів до галузі – обмеження, які запобіга­ють появі додаткових продавців на ринку.

 

Теоретичні основи теми

Монополія являє собою ринкову структуру, яка характеризуєть­ся наявністю одного продавця та багатьох покупців, відсутністю близьких замінників для даного товару, існуванням бар’єрів для входу конкурентів на ринок. Відповідно, підприємство в умовах мо­нополії зветься монополістом, а ринок, на якому діє монополіст, – монопольним ринком.

В умовах чистої монополії галузь складається з одного підпри­ємства, тобто поняття «підприємство» і «галузь» стають тотожними. Крива попиту на продукт «чистого монополіста» є одночасно кри­вою ринкового попиту, що завжди має від’ємний тангенс кута нахи­лу.

Монополіст, на відміну від конкурентної фірми («рriсе-taker») є «шукачем ціни» («рriсе-maker»), оскільки він приймає ринкову лінію попиту як задану, а сам встановлює ціну та обсяг виробництва, бо має дуже сильну ринкову владу.

Умовами встановлення та утримання монопольної влади є бар’єри для вступу конкурентів до галузі, тобто обмеження, які запобігають появі додаткових продавців на монопольному ринку, а саме;_:

– виключні права;

– патенти, авторські права, ліцензії;

– власність на всю пропозицію виробничого фактора;

– ефект масштабу великого виробництва тощо.

Існують деякі різновиди монополій (див. основні терміни).

Монополіст максимізує прибуток, випускаючи таку кількість продукції, за якої граничний виторг дорівнює граничним витратам (MR = МС). Що ж до ціни, яку править монополіст, то вона визнача­ється висотою кривою попиту в точці випуску, що дає максимум прибутку. Така ціна завжди вища за граничні витрати, тобто Р > МС).

Еластичність попиту на продукт (навіть коли на ринку діє лише один продавець цього продукту) впливає на ціну монополіста. Маю­чи інформацію щодо еластичності попиту , а також дані, шо харак­теризують граничні витрати монопольного виробника, можна обчис­лити ціну продукції Р за формулою:

 

                                                  (8.1)

 

Порівняно з досконалою конкуренцією монополіст, максимізуючи прибуток, намагається виробити менший обсяг продукції і вста­новити вищу ціну на свій товар. Шкоду від монополії складають чисті втрати суспільства від того, що монополіст не досягає ефективного обсягу випуску. Крім того, монополіст перерозподіляє на свою ко­ристь частину доходів споживачів.

У деяких випадках монополіст може здійснювати цінову дис­кримінацію – встановлювати різні ціни на той самий продукт для різних покупців.

Економічні умови здійснення цінової дискримінації:

– продавець повністю контролює виробництво та ціноутворення товару на всіх сегментах ринку,

– продавець здатний відокремлювати різні та стійкі групи покуп­ців з різною еластичністю попиту;

– покупці не мають бажання та умов перепродавати придбану продукцію іншим покупцям.

Якщо монополія встанов­лює різну ціну для кожного по­купця, то це означає, що вона здійснює досконалу цінову дис­кримінацію, або впроваджує ідеальну диверсифікацію цін. Класифікацію видів цінової дискримінації представлено в табл. 8.1.

 

Таблиця 8.1

Основні види цінової дискримінації

 

Види дискри­мінації	Класифікаційна ознака	Приклади
Просторова	Територіальна дифе­ренціація покупців	Демпінгові ціни Цінові пояси та зони Ціни офшорних зон Сільські та міські ціни і тарифи
Часова	Час придбання това­рів або послуг	Денні та нічні ціни Сезонні ціни
Товарна	Мета придбання това­рів або послуг	Тарифи на виробниче або споживче ви­користання енергії
	Обсяг придбання	Оптові та роздрібні ціни і тарифи
	Якість товарів	Надбавки та знижки за якість, сортність тощо
	Торговельна марка	Ціни на продукцію всесвітньо відомих і невідомих фірм
Персональна	Рівень доходів покупців	Магазини для бідних і багатих покупців
	Статус покупця	Знижка для постійних покупців Знижка дня першого покупця (почин) Ціни для співробітників фірми
	Соціальний статус покупця	Ціни для дітей, студентів, дорослих тощо

 

Практичні завдання

1. Який зміст має поняття одного продавця?

2. Охарактеризуйте механізм ринкової (монопольної) влади у вузькому і широкому розумінні.

3. Перелічіть ознаки чистої монополії.

4. Як впливає на поведінку монополіста цінова еластичність попиту?

5. Охарактеризуйте правило максимізації прибутку монополіста.

6. Яким може бути стан фірми-монополіста у короткостроковому періоді?

7. Які економічні наслідки може мати монополізація галузі?

8. Як визначаються показники монопольної влади?

9. Яким чином досягається обмеження національної влади?

 

Тести

10. На відміну від конкурентної фірми монополіст:

а) може встановити будь-яку ціну на свій продукт;

б) максимізує прибуток за умови рівності граничного доходу й граничних витрат;

в) може виробити будь-який обсяг продукції і продати його за будь-якою ціною;

г) при даній кривій ринкового попиту може вибрати комбінацію ціни й обсягу випуску, яка забезпечить максимальний прибуток;

д) дії в умовах досконало еластичної кривої попиту.

11. Цінова дискримінація – це

а) продаж за різною ціною однієї й тієї ж продукції різним покупцям;

б) різниця в оплаті праці залежно від національності або статі;

в) експлуатація працівників шляхом встановлення високих цін на товари;

г) підвищення ціни на товар вищої якості;

д) вірної відповіді немає.

12. На відміну від конкурентної фірми фірма в умовах простої монополії намагається:

а) виготовляти продукції менше, а ціну встановлювати вищу;

б) максимізувати прибуток;

в) встановлювати ціну, що відповідає нееластичній ділянці кривої попиту;

г) вибрати такий обсяг випуску, при якому MR < P;

д) виготовляти продукції більше, а ціну встановлювати вищу.

13. Обсяг продукції, що виготовляється монополією, називають «неефективним», оскільки:

а) монополія може збільшити свій доход, знизивши ціну;

б) монополія привласнює весь споживчий надлишок;

в) Р > АТС;

г) середні витрати знижуються;

д) P > MP = MC;

14. Увесь споживчий надлишок привласнює фірма, яка:

а) монополізує ринок;

б) здійснює досконалу цінову дискримінацію;

в)максимізує різницю між граничним доходом і граничними витратами;

г) сегментує ринок;

д) максимізує валовий прибуток.

15. Функція валових витрат монополіста: TC = 100 + 3Q, де Q – кількість одиниць продукції, яка виготовляється за місяць; функція попиту на продукцію монополіста: Р = 200 – Q, де Р – ціна продукції в гривнях. Якщо монополіст випускає двадцять одиниць продукції за місяць, то його валовий доход становить:

а) 4000 грн.;

б) 3600 грн.;

в) 400 грн.;

г) 180 грн.;

д) вірної відповіді немає.

16. Який кількісний критерій визначення монопольного стану підприємств прийнято в Україні:

а) не прийнято;

б) частина ринку товару одного підприємства становить понад 35 %;

в) частина ринку товару одного підприємства становить понад 30 %;

г) частина ринку товару одного підприємства становить понад 25 %.

17. В умовах чистої монополії:

а) пропозицію формує група виробників, з яких мають переважну кількість на ринку;

б) пропозицію формують кілька великих фірм;

в) єдиний виробник пропонують продукцію, яка не має близьких замінників;

г) вірної відповіді немає.

18. В умовах якої ринкової структури фірма може визначити як обсяг виробництва, так і ціну товару:

а) монополістичної конкуренції;

б) досконалої конкуренції;

в) монополії;

г) олігополії.

19. Монополіст виробляє продукцію, відомості про попит і середні витрати наведено в табл. 8.2. Обчисліть сукупний і граничний виторг і визначте ціну та обсяг виробництва, що максимізують прибуток монополіста; якого рівня досягає прибуток? Порівняйте сукупний виторг і сукупні витрати підприємства. Якби це підприємство могло займатися досконалою ціновою дискримінацією (призначити кожному покупцю максимально прийняту ціну), яким був би рівень обсягу виробництва? Прибутку?

Таблиця 8.2

 

Ціна за одиницю, грош. од.	Обсяг попиту, шт. / тиждень	Середні витрати на одиницю продукції, грош. од.
		постійні, AFC	змінні, AVC
100	1	60,00	45,00
83	2	30,00	42,00
71	3	20,00	40,00
63	4	15,00	37,50
55	5	12,00	37,00
48	6	10,00	37,50
42	7	8,57	38,57
37	8	7,50	40,63
33	9	6,67	43,33
29	10	6,00	46,50

 

 

Тема 9. Олігополістична структура ринку

 

Олігополія. ЇЇ сутність та основні ознаки. Показники конкурентоспроможності  ринку. Основні причини існування олігополії. Різноманітність олігополістичних структур, загальна взаємозалежність і складність аналізу поведінки підприємства на ринку. Дуополія: сутність моделей Курно та Бертрана. Олігополістичне ціноутворення. Моделі олігополістичного ціноутворення: цінова війна та її наслідки; картель та легальні угоди, таємні та мовчазні змови (лідерство у цінах). Модель ламаної кривої попиту. Ціноутворення за принципом: «витрати плюс…». Основний зміст нецінової конкуренції.

Олігополія та економічна ефективність. Науково-технічний прогрес за умов олігополії. Економічні наслідки олігополії.

Олігополія те економічна ефективність. Науково-технічний прогрес за умов олігополії. Економічні наслідки олігополії. Державне регулювання олігополії.

У результаті вивчення теми студент повинен засвоїти терміни:

Олігополія – ринкова структура, в якій домінує декілька підприємств, а входження нових виробників у ринок ускладнене.

Дуополін – ситуація на ринку, коли пропозиція представлена лише двома постачальниками.

Рівновага Курно досягається на ринку за умов дуополії, коли кожне підприємство, що діє самостійно, вибирає такий оптимальний обсяг вироб­ництва, який очікує від нього інше підприємство. Рівновага Курно виникає як точка перетину кривих реагування двох фірм.

Рівновага Бертрана описує ситуацію на ринку, за якої в умовах дуо­полії підприємства конкурують, знижуючи ціну товару та збільшуючи об­сяг випуску. Стабільність рівноваги досягається тоді, коли ціна стає рівною граничним витратам, тобто досягається конкурентна рівновага.

Рівновага Штакельберга описує дуополію з таким розподілом ринко­вої влади між підприємствами, за яким одне з них реалізує поведінку ліде­ра, тим часом як інше здійснює стратегію пристосування та корегує свою поведінку залежно від вибору, зробленого лідером.

Цінова війна – циклічне, послідовне зниження ціни продукту з метою витиснення конкурентів з олігополістичного ринку.

Змова – явна, таємна чи мовчазна домовленість між підприємствами в галузі з метою встановлення фіксованих цін та обсягів випуску.

Картель – організаційне об’єднання олігополістів за змовою відносно цін та обсягу виробництва з метою максимізації сукупного прибутку картелю.

Модель об’єднаної олігополії Феллнера розглядає монопольну рин­кову поведінку олігополістів, які об’єдналися з метою максимізації як спі­льного прибутку, так і прибутку кожного з учасників.

Лідерство в цінах – модель ціноутворення, в якій підприсмство-лідер встановлює ціну, а інші нею керуються.

Модель олігополії Свізі (ламаної кривої попиту) базується на таких умовах і припущеннях;

– ламана крива попит має дві ділянки, розташовані вище від ціни ;

– підприємство виходить з того, що коли воно підніме ціну, решта продавців залишаться від цього осторонь і дане підприємство втратить значну частку ринку, оскільки покупці підуть до того продавця, в якого менша ціна;

– при розгляді можливості зниження ціни підприємство вважає, що інші учасники ринку відреагують на це також зменшенням ціни, оскільки не захочуть втрачати своєї частки ринку.

Модель Свізі використовується для пояснення феномена незмінності олігополістичних цін.

Політика сталого співвідношення цін за Хойссом – взаємна коор­динація ринкових дій учасниками, які виходять із сталості співвідношення цін та односпрямованості цінових змін. Здійснення цієї політики дає модливість олігополістам вирішити проблему взаємної залежності їх функцій попиту. Вона також пояснює незмінність цін на олігополістичних ринках.

Гра – взаємовідносини економічних суб’єктів у ситуаціях з попередньо встановленими правилами, коли необхідно приймати відповідальні рішення.

Теорія ігор – наука, що за допомогою математичних методів дослі­джує поведінку учасників ситуацій, пов’язаних з прийняттям рішень.

Теоретичні основи теми

Олігопольна структура ринку посідає проміжне місце між моно­полією та монополістичною конкуренцією, тому деякі її ознаки не мають однозначного тлумачення, а саме:

– на ринку діє невелика кількість підприємств;

– окреме підприємство може пропонувати на ринку однорідний або диференційований продукт;

– підприємства мають неоднакову ринкову владу:

– вступ до галузі ускладнений через різні бар’єри;

– може мати місце нецінова конкуренція.

Але головна риса олігополістичного ринку – загальна взаємо­залежність його учасників. Кожний олігополіст при визначенні лінії своєї економічної поведінки повинен враховувати поведінку як споживачів продукції, так і конкурентів, оскільки їх реакція на його дії може бути неоднозначною. Тому не існує загальної уні­версальної теорії олігополії. Моделі поведінки фірм при олігополії досить різноманітні і виходять з різних підходів щодо сцена­ріїв стратегічної поведінки фірми – способів конкурентної боротьби і взаємодії із суперниками в умовах прагнення до мак­симальних прибутків. Розглянемо найпоширеніші моделі олі­гополії на прикладі дуополістичної структури ринку. Дуополія – це ринкова структура, за якої пропозиція представлена лише дво­ма постачальниками.

Першим, хто змоделював поведінку дуополістів, які враховують особливості ринкової позиції конкурента, його ринкову владу, був Г. фон Штакельберг. Власне, якщо в моделі дуополії враховувати економічну силу конкурентів, а вона може бути або однаковою, або ні, то можливі такі чотири ситуації (рис. 9.1):

– перший продавець є лідером і встановлює ринкову ціну, а другий – аутсайдером, який підпорядковує свої дії поведінці лідера;

– другий продавець виступає лідером, а перший займає залежну позицію;

– обидва продавці намагаються бути лідерами і проводити неза­лежну ринкову політику;

– обидва продавці на ринку пасивні й пристосовуються до дій співучасника.

 

Рис 9.1. Варіанти співвідношень ринкової влади дуополістів

 

Історично першою була змодельована четверта ситуація, відома в теорії мікроекономіки як модель дуополії Курно. Пізніше з’явилася модель дуополії Бертрана. Сутність цих моделей зводиться до то­го, що кожний з продавців визначає свій обсяг виробництва (модель Курно) або ціну товару (модель Бертрана) залежно від аналогічних параметрів, які встановлює інший співучасник ринку. Очевидно, що така пасивність дуополістів не може існувати довгостроково і рано чи пізно визначиться лідер та аутсайдер певного ринку.

Модель третьої з розглянутих вище ситуацій відома в мікроекономічній теорії як олігополістичне рішення Боулі. Розвиток цієї ситуації призводить до порушення ринкової рівноваги та до перевиробництва, в результаті чого або розпочинається цінова війна, де буде один пере­можець, або учасники дійдуть певної згоди. І в тому, і в іншому випад­ку створюються реальні передумови для монополізації даного ринку.

У цілому, розгляд усіх чотирьох ситуацій дає підстави стверджу­вати, що в результаті процесів навчання учасників і накопичення ринкового досвіду ними усвідомлюється неминучість розшарування дуополістів, а загалом – олігополістів, за рівнем ринкової влади для збереження олігополістичної структури. Процеси розшарування кінець-кінцем призводять до встановлення жорсткого співвідношення між ціною лідера (лідерів) і ціною аутсайдерів та односпрямованості цінових змін у майбутньому. Певним етапам еволюційного процесу ринкової поведінки олігополістів відповідають моделі Феллнера (Модель об’єднання олігополістів), Свізі (модель ламаної кривої по­литу), Хойсса (політика жорсткого співвідношення цін).

В аналізі олігополістичних ситуацій застосовуються положення та методи теорії ігор. Теорія Ігор – це наука, яка за допомогою математичних методів досліджує поведінку шдивидів у відповідних ситуаціях, пов’язаних з прийняттям рішень. Різні види ігор можна класифікувати за певними ознаками:

– за числом гравців (ігри з двома, трьома і більше учасниками);

– за кількістю стратегій (скінченні й нескінченні ігри);

– за властивостями платіжної функції (ігри з нульовою та нельовою сумою);

– за характером попередньої домовленості (кооперативні та некооперативні ігри).

Певна ситуація на олігополістичному ринку може моделюватися та досліджуватися відповідною грою.

Об’єктивно існуюча взаємозалежність олігополістів визначально впливає як на зміст процесу навчання учасників даного ринку («квазіпереговори» за Феллнером), так і на еволюцію внутрішньогалузевої організації. Олігополісти повинні вирішувати, чи варто їм агресивно конкурувати, намагаючись захопити більшу частку ринку за рахунок конкурента, чи «співпрацювати» і конкурувати більш пасивно, співіснуюючи зі своїм конкурентом, задовольняючись своєю часткою і до­мовляючись щодо спільних ринкових дій. Тобто олігополія створює сприятливі передумови для організації даного ринку за змовою. Змова наявна, коли підприємства галузі досягають очевидної (відкритої чи відслідковуваної) або прихованої (таємної чи мовчазної) згоди щодо фіксування цін і спільної цінової політики, поділу ринку (квотування) або інших способів обмеження конкуренції між собою. Зумов­лений змовою контроль над ціною та певна спільна ринкова влада дає можливість олігополістам зменшити невизначеність, збільшити прибутки і навіть перешкодити вступу до галузі нових конкурентів.

Щодо питання економічної ефективності олігополії існують різноманітні погляди. Багато західних економістів (Шумпетер, Гейлбрейт) вважають, що лише великі фірми, які володіють значними фінансовими, технічними, інтелектуальними ресурсами, здатні забезпечити науково-технічний прогрес. Їх опоненти доводять, що численні винаходи були зроблені на дрібних фірмах і навіть окремими західниками самостійно. Існує також думка, що олігополія, з точки зору суспільства, навіть гірша за монополію, оскільки остання підлягає державному регулюванню, а за олігополії лише утворюється видимість конкуренції.

Проте олігополія – найпоширеніша ринкова структура сучасної екоміки в розвинутих країнах. Найвагомішою причиною її існування є наявність ефекту масштабу, що обумовлює зниження довгостроковпх середніх витрат виробництва. В умовах олігополії мінімально ефективний розмір фірми має бути досить значним, адже заданого обсягу споживчого попиту достатня ефективність галузі може буги досягнута лише малою кількістю великих підприємств.

 

Практичні завдання

1. Які особливості олігополістичного ринку, його основні ознаки?

2. Модель дуополії Курно.

3. Свідоме суперництво: олігополістичні цінові війни.

4. Картель та інші форми олігополістичних угод.

5. Особливості та основні моделі олігополістичного ціноутворення.

6. Графічна та економічна інтерпретація ламаної кривої попиту олігополіста.

7. Ціноутворення за принципом «витрати плюс».

8. Еволюція ринкової поведінки підприємства за умов олігополії.

9. Ефективність олігополії порівняно з іншими ринковими структу­ри.

10. Висловіть влусну думку стосовно наслідків олігополії.

11.Охарактеризуйте зміст проблеми взаємовідносин двох товаровиробників.

12. Які умови впливають на взаємодію фірми-олігополістів.

13. Проблеми можливості державного ревізування в умовах олігополії.

14. Назвіть найвідоміші приклади олігополії у світовій економіці.

          Тести

15. Олігополія – це ринкова структура, де оперує:

а) велика кількість конкуруючих фірм, які виробляють однорідний продукт;

б)велика кількість конкуруючих фірм, які вироблиють диференційований продукт;

в) невелика кількість конкуруючих фірм;

г) тільки одна велика фірма;

д) тільки один конкретний покупець.

16. Ламана крива попиту для олігополіста обов’яуково передбачає:

а) розрив у кривій граничного доходу;

б) розрив у кривій граничних витрат;

в) що ціна товару не повинна бути вищою граничного доходу;

г) що поведінка фірми не оптимальна;

д) таємну згоду з фірмами-конкурентами для підтримки узгодженої ціни.

17. Який із перерахованих продуктів ніколи не вироблявся в умовах картельної згоди виробників:

а) нафта;

б) банани;

в) цукор;

г) пшениця;

д) кава.

18. Найбільш імовірно, що учасник картелю може  збільшити свій прибуток:

а) продаючи свої товари за нижчою ціною, ніж у інших учасників картелю;

б) встановлюючи вищу ціну, ніж інші учасники картелю?

в) проводячи активну нецінову конкуренцію;

г) обмежуючи випуск своєї продукції нижче встановленої квоти, щоб картель постійно підвищував узгоджену ціну.

19. Для якої ринкової структури характерне утвореня картелів:

а) для монополістичної конкуренції;

б) для досконалої конкуренції;

в) для монополії;

г) для олігополії.

20. В Умовах національного ринку України олігопольним можна вважати ринок:

а) автомобілів;

б) сталі;

в) перевезення вантажів автотранспортом;

г) взуття.

21. Для олігополії характерниі:

а) наявність певного контролю за ринковими цінами з боку окремих суб’єктів;

б) порівняно легке входження на ринок нових фірм;

в) наявність кількох великих фірм, які виробляють подібні товари та надають послуги;

г) вірної відповіді немає.

22. На олігопольному ринку діють два підприємства, що випускають однорідний товар. Обидва підприємства володіють рівними частками ринку і встановлюють однакові ціни на товар. Інформацію про попит на товар і витрати кожного підприємства наведено у табл. 9.1.

Таблиця 9.1

 

Ціна, грош. од.	Обсяг попиту, од.	Обсяг випуску, од.	Загальні витрати, грош. од.
10	5	5	45
9	6	6	47
8	7	7	50
7	8	8	55
6	9	9	65

 

Використовуючи положення моделі дуополії Курно, визначте:

а) яка ціна на товар буде встановлена на ринку за припущенням, що кожне підприємства впевнене у тому, що конкурент вибере таку саму ж ціну;

б) який обсяг випуску вибере кожне підприємство?

в) чи з’являться на ринку в довгостроковій перспективі нові підприємства?

г) чи є у кожного підприємства стимул встановити на свій товар ціну нижчу, ніж у конкурента? Який це стимул?

23. На ринку оперують дві фірми А і Б. Кожна, з яких може виробляти «низький» чи «високий» обсяг продукції. Матриця (табл. 9.2) демонструє можливі результати (прибуток) тих чи інших рішень, які приймаються фірмами.

Таблиця 9.2

 

 

Коли фірмаА має «низький» обсяг випуску, то при якому рівні випуску у фірми Б буде прибуток максимальний?

Коли фірма Б обере «високий» обсяг  випуску, то при якрму рівні випуску фірма А матиме максимальний прибуток?

 

 

Тема 10. Ринок монополістичної конкуренції

 

Сутність та основні риси ринку монополістичної конкуренції: ознаки  та умови функціонування. Ринкова поведінка монополістичного конкурента. Максимізація прибутку. Цінова політика фірми. Короткострокова та довгострокова рівновага фірми (графічна інтерпретація). Сутність та передумови розвитку нецінової конкуренції. Поглиблення диференціації продукту: позитивні та негативні наслідки.

Вплив рекламної діяльності на обсяги виробництва та витрати. Економічна доцільність реклами. Суспільна ціна монополістично конкуренції, порівняльний аналіз з ринком досконалої конкуренції та монопольним ринком.

У результаті вивчення теми студент повинен знати терміни:

Монополістична конкуренція – вид конкуренції у галузі без суттєвих бар'єрів для вступу до неї, з великою кількістю продавців, кожен з яких продає диференційований товар.

Диференціація продукту – надання продукту специфічних властивостей, що відрізняють йога від аналогічних і перетворюють на недосконалий замінник.

Теоретичні основи теми

Монополістична конкуренція – тип ринку, на якому діє велика кількість невеликих постачальників, що конкурують між собою за продаж диференційованого товару. Можна сформулювати такі ознаки монополістичної конкуренції:

1. На ринку існує відносно велика кількість продавців, кожен з яких задовольняє невелику частку ринкового попиту.
2. Товар кожного підприємства є недосконалим замінником то­вару, що реалізується іншими учасниками даного ринку, тобто товар є диференційованим. Диференціація може бути як за якісними озна­ками, так і за розбіжностями в рекламі, іміджі підприємства, що дає можливість продавцеві мати певну міру монопольної влади у своєму рин­ковому сегменті.
3. Продавці при встановленні цін і визначенні обсягів продажу своїх товарів не враховують реакцію конкурентів. Малоймовірно, щоб якийсь конкурент зазнав збитків або втратив значну частку ринку при зменшенні будь-яким підприємством продажної ціни, оскільки він виробляє диференційований товар, на який є досить сталий попит.
4. Ринок має відносно невисокі вхідні та вихідні бар’єри. Попит на продукцію підприємств не є, як за умов досконалої конкуренції, абсолютно еластичним , але його еластичність вища, ніж за умов монополії –

Для визначення обсягів випуску про­дукції, шо максимізують прибуток або мінімізують збитки (короткостроковий період), підприємство – монополістич­ний конкурент повинно провести такий самий сукупний або граничний аналіз, як і за умов інших ринкових структур. Обсяг оптимального випуску та відповідна ціна визначаю­ться за правилом: МК = МС. Точка Е_мк (Q_мк. P_мк) на лінії попиту відповідає умовам короткострокового періоду, точка В відображає стан довгострокової рівноваги.

Якщо монополістично конкурентні підприємства одержують економічний прибуток, то це спонукатиме нові підприємства до вступу до галузі, що зменшить попит на продукцію окремого під­приємства й обмежить його граничний виторг. Тому галузь не може знаходитися у стані рівноваги, поки підприємства можуть встанов­лювати ціни на товар більші за середні загальні витрати при випус­ку, що максимізує прибуток.

За довгострокової рівноваги крива попиту на товар будь-якого підприємства в галузі є дотичною до кривої середніх витрат у довго­строковому періоді. Вільний вступ до ринку веде до того, що кожне підприємство одержує тільки нормальний (нульовий економічний) прибуток. Цей процес може відбуватися й у зворотно­му напрямку, якщо підприємства не можуть відшкодувати свої еко­номічні витрати і зазнають збитків.

Чи є ринковий механізм монополістичної конкуренції ефектив­ним? Щодо використання ресурсів – ні, оскільки виробництво здійснюється не з мінімальними витратами: обсяг виробництва не досягає величини, де середні загальні витрати підприємства мінімальні. Але якщо оцінювати ефективність стосов­но задоволення потреб споживачів, то різноманітність товарів, яка відповідає потребам людей, є для них більш прийнятною, ніж одно­манітна продукція за нижчими цінами і в значному обсязі.

 

Практичні завдання

1. Назвіть особливості входження в галузь в умовах монополістичної конкуренції.
2. Охарактеризуйте економічний зміст нецінової конкуренції.
3. Яким чином можна досягти й підтримувати стан беззбитковості в умовах монополістичної конкуренції?
4. Що таке надлишкова виробнича потужність і які її наслідки ж для товаровиробника і суспільства в цілому?
5. Перечисліть методи нецінової конкуренції.
6. У чому полягає сутність моделі монополістичної конкуренції?

 

Тести

1. Щоб отримати максимальний прибуток в умовах монополістичної конкуренції слід вибрати такий обсяг випуску продукції при якому:

а) граничні витрати дорівнюють ціні продукції;

б) граничні витрати дорівнюють валовим витратам;

в) граничний дохід дорівнює граничним витратам;

г) граничний дохід дорівнює валовим витратам;

д) середні витрати дорівнюють ціні продукції.

8.  В умовах монополістичної конкуренції граничні витрати, як правило, менші від ціни продукції, оскільки:

а) ціна нижча від граничного доходу;

б) ціна вища від граничного доходу;

в) граничні витрати нижчі від середніх витрат;

г) граничні витрати вищі від середніх витрат;

д) вірної відповіді немає.

9.   Монополістична конкуренція характеризується:

а) тим, що багато підприємств продають подібні товари, намагаючись надати їм унікальних властивостей;

б) домінуванням на ринку певного виробника;

в) наявністю на ринку єдиного виробника;

г) домінуванням на ринку обмеженої кількості виробників.

10. Прикладом ринку монополістичної конкуренції є ринки:

а) прального порошку;

б) нафти;

в) послуг водопостачання;

г) тракторів.

11. Ринки  досконалої та монополістичної конкуренції мають спільну ознаку:

        а) випускають диференційовані товари;

б) на них оперують безліч покупців і продавців;

в) випускаються стандартизовані товари;

г) ринкова поведінка фірми залежить від дій покупців.

12. Які з наведених заходів не належить до  методів нецінової конкуренції:

а) реклама;

б) зниження ціни;

в) обслуговування покупців після продажу;

г) підвищення якості товару.

13. Монополістична конкуренція характеризується тим, що:

а) не можуть вільно вступати до ринку та виходити з нього;

б) на ринку діє невелика кількість підприємців;

в) підприємства випускають диференційовану продукцію;

г) підприємства не володіють цілком інформацією про ринкові умови.

14. Ринок червоних троянд найпевніше буде ринком:

а) монополії;

б) монополістичної конкуренції;

в) досконалої конкуренції;

г) картелем.

 

 

Тема 11. Похідний попит

 

Похідний попит. Взаємозв’язок ринку продукту та ринків факторів виробництва. Попит на продукт та попит на фактори виробництва. Вплив різновиду структури ринку продукту на похідний попит. Похідний попит за досконалої конкуренції на ринку продукту та на ринку факторів виробництва. Цінова еластичність попиту на ресурс виробництва. Похідний попит та принципи оплати факторів. Порівняння граничного доходу та гранчних витрат товаровироника при споживанні одного фактора виробництва.

У результаті вивчення теми студент повинен знати терміни:

Похідний попит – попит на фактори виробництва, який залежить від попиту на кінцеві продукти, що виробляються на основі цих факторів.

Виторг від граничного продукту певного фактора – додатковий виторг, який підприємець отримує від застосування додаткової оди­ниці певного фактора виробництва, якшо всі інші фактори залишають­ся сталими. Визначається як граничний продукт фактора, помножений на граничний виторг, отриманий від продажу додаткової одиниці про­дукції.

Граничні факторні витрати – додаткові втрати на придбання дода­ткової одиниці фактора.

Ефект заміщення внаслідок зміни ціни на ресурс – прагнення під­приємця замінювати більш дешевим ресурсом відносно більш дорогий.

Ефект випуску внаслідок зміни ціни на ресурс полягає у тому, що підприємство збільшує випуск продукції, якщо ціна на ресурс знижується, і зменшує його, якщо ціна ресурсу підвищується.

Галузевий попит на виробничий ресурс – сума обсягів послуг виро­бничого ресурсу, необхідних для окремих підприємств у галузі, за різних цін на ці послуги.

Ринковий попит на виробничий ресурс – сума обсягів послуг ресур­су, необхідних усім галузям, що використовують даний ресурс, за різних можливих цін на ці послуги.

Еластичність попиту на працю за заробітною платою – процентна зміна величини необхідних послуг праці внаслідок кожної однопроцентної зміни заробітної плати.

 

Теоретичні основи теми

Поведінка суб’єктів ринку та споживачів вивчалася у попередніх темах курсу на ринку продуктів. Попит на продукти пов’язувався максимізацією корисності їх для споживачів, а пропозиція – з максимізацією прибутку виробників. Пропозиція споживчих благ надходила від підприємств, а попит утворювали домогосподарства. На ринку факторів виробництва (ресурсному ринку) їх ролі принципово змінюються: первинні фактори виробництва (праця, капітал, земля) пропонуються домогосподарствами та іншими суб’єктами ринку, а попит на них утворюється підприємствами.

Така зміна веде до того, що на ринках факторів виробництва індивідуальна пропозиція виводиться з максимізації функції корисності, а індивідуальний попит – з максимізації прибутку (або іншої цілодової установки) виробника.

Підприємство, виявляючи попит на фактори виробництва, прагне максимізувати корисність від їх використання, що виявлятиметься у прирості прибутку. Така цільова функція реалізується на ринку благ і тому попит на ресурси є похідним попитом, залежним від попиту кінцевий продукт підприємства.

За визначення додаткового обсягу споживання кожного з факторів виробництва потрібно зіставляти їх результативність і витрати на придбання. Для цього використовується інструментарій теорії виробництва. Додаткову кількість виробленого продукту в результаті використання додаткової одиниці додаткового фактора називають виторгом від граничного продукту. Він обчислюється як добуток граничного продукту фактора виробництва і граничного виторгу від продажу додаткової одиниці продукту. Так, виторг від граничного продукту праці дорівнює:

 

,                                      (11.1)

 

де  – граничний виторг від граничного продукту праці, грош. од.;

     – граничний продукт праці, натур. од.;

     – граничний виторг від продажу продукту, грош. од.

За умов досконалої конкуренції, оскільки ціна продукту дорів­нює граничному виторгу, цей вираз спрощується:

 

,                                          (11.2)

 

де Р – ціна продукту, грош. од.

Зміна витрат, викликана залученням додаткової одиниці фактора виробництва, називається граничними факторними витратами. Цей показник обчислюється за формулою:

 

,                                     (11.3)

 

де  – граничні факторні витрати, грош. од.;

МС – граничні витрати виробництва продукту із залученням додаткової одиниці і- го фактора, грош. од.

На досконало конкурентному ринку величини МRС будуть одна­ковими для всіх одиниць фактора виробництва, що залучаються, і дорівнюватимуть ціні одиниці фактора . Умовою максимізації прибутку товаровиробником є залучення такої кількості фактора ви­робництва, за якої виконується рівність:

 

 = .                                           (11.4)

 

У такому випадку умовою максимізації прибутку виробника стає виконання рівності:

 

 = .                                                (11.5)

 

Зазначені умови можна сформулювати так, щоб вони відповідали правилу найменших витрат для вибору факторів виробництва, а са­ме: прибутки максимізуються у тому разі, коли граничний про­дукт на грошову одиницю витрат фактора виробництва зрівнюється для кожного фактора:

 

                              (11.6)

 

Правило залучення (наймання) факторів виробництва безпосеред­ньо веде до функції похідного по­питу виробника на кожен з факто­рів. Визначення функціональної залежності між кількістю одиниць фактора та його ціною за інших однакових умов здійснюється знаходженням відповідності між ціною ресурсу  та його виторгом від граничного продукту. Звідси: лінія  є лінією попиту виробника на ресурс.

Крива попиту на ресурс з боку виробника показує, як змінюється обсяг потрібних виробнику послуг ресурсу за зміни цін на ці послу­ги і незмінних заданих чинниках, що впливають на попит. Вироб­ник, що максимізує прибуток і купує трудові послуги за кожною можливою ставкою заробітної плати на конкурентному ринку, ко­ригує обсяг своєї потреби в них доти, доки для кожної можливої ставки заробітної плати не буде виконана умова. Для вияв­лення кількості одиниць праці, якої потребує виробник за будь- якого рівня заробітної плати, ставку вибраної заробітної плати слід співвіднести з кількістю одиниць праці за допомогою лінії .

Між заробітною платою і кількістю найманих працівників існує обернений зв’язок. Це наслідок зниження граничного продукту пра­ці в міру використання все більшого обсягу ресурсу (у короткостро­ковому періоді). Крива попиту на ресурс має низхідний характер.

Зміна ціни ресурсу веде як до ефекту випуску, так і до ефекту заміщення. Ефект заміщення полягає у тому, що виробник замінює більш дешевим ресурсом відносно більш дорогий ресурс. Ефект ви­пуску полягає в тому, що виробник збільшує випуск продукції, якщо ціна ресурсу знижується, і зменшує його, якщо ціна ресурсу збіль­шується.

Попит на ресурс визначається не лише його ціною, але й іншими чинниками: попитом на продукцію підприємства; ціною та обсягом ресурсів-замінників і доповнюючих ресурсів; технологічними змі­нами, що впливають на граничний продукт ресурсу. Зміни у попиті виробника на ресурси, що відбуваються під впливом нецінових де­термінант, ведуть до змін в умовах попиту, що графічно ілюструєть­ся зміщенням лінії попиту на ресурс праворуч або ліворуч відносно вихідного положення.

Галузевий попит на ресурс складається з обсягів попиту окре­мих виробників як сума їх значень за кожної можливої ціни. За умов досконалої конкуренції вплив окремого виробника на ціну продукції може проявитися лише в одночасній та односпрямованій зміні по­питу на ресурс. Це явище можна простежити у такому порядку: зниження ринкових ставок заробітної плати => збільшення обсягу попиту на ресурс кожного виробника => збільшення галузевого по­питу на працю => збільшення пропозиції на ринку продукції => зниження рівноважної ціни продукції => зниження виторгу від граничного продукту праці => зниження попиту на працю.

Чутливість виробників до зміни ціни на ресурс аналізується за допомогою коефіцієнта еластичності, що обчислюється як відно­шення процентної зміни попиту на ресурс до процентної зміни його ціни. Наприклад, еластичність попиту на працю за заробітною пла­тою становить:

 

,                                 (11.7)

 

де L – кількістьь праці, од.;

    W – галузева ринкова ставка заробітної плати, грош. од.

Основними чинниками еластичності попиту на ресурс є:

• цінова пряма еластичність попиту на продукт (чим еластичнішим є попит на продукт, тим еластичнішим є попит на ресурс);
• технічні можливості заміни ресурсу іншим (чим вони більші, тим еластичнішим є попит на ресурс);
• еластичність пропозиції інших ресурсів, що використовуєть­ся в галузі (чим еластичнішою є пропозиція ресурсів-субститутів, тим нееластичнішим є попит на ресурс, ціна якого змінюється);
• час (попит на ресурс у довгостроковому періоді порівняно з короткостроковим еластичніший).

Ринковий попит на ресурс – це сума обсягів попиту на ресурс з боку всіх галузей за відповідною ціною на нього. Цінова еластич­ність ринкового попиту пов’язана із ціновою еластичністю попиту в кожній з галузей, які утворюють ринок, а також із пропозицією, в якій ресурси використовуються в різних галузях.

Крива пропозиції ресурсів у межах галузі, як правило, висхідна. Проте крива пропозиції для окремого виробника горизонтальна за умови ринкової ціни на ресурси. Це відповідає припущенню, що конкурентна фірма приймає ціну кінцевого продукту як задану на­віть за ситуації, коли існує стрімко низхідний попит на продукцію підприємства.

Монопольна влада на ринках готової продукції може вплинути на попит на фактори виробництва. Виробники, які володіють ринко­вою владою, прагнуть виробляти менше, ніж конкурентні підприєм­ства. В результаті цього їм потрібна менша кількість ресурсів, ніж конкурентним підприємствам. Граничний виторг від додаткового випуску для монополістів менший від його ціни. Це призводить до того, що виторг від граничних продуктів виробничих ресурсів нижчий від вартості їх граничного продукту.

Монопсонія на ринку ресурсів виникає тоді, коли великій кількос­ті неорганізованих працівників, що пропонують працю, протистоїть єдиний покупець – підприємство або спілка підприємців. Як тоді, коли продавець має монопольну владу, хоча він не єдиний прода­вець на ринку, підприємство може володіти ситуацією-монопсонією, навіть конкуруючи з іншими покупцями. Важливо те, що під­приємство може чинити вплив на ринкову ціну ресурсу, змінюючи обсяг його купівлі.

Великий наймач у малому місті часто має повну монопсонічну владу.

 

Практичні завдання

1. Чому попит на ресурси є похідним попитом?

2.Проаналізуйте ситуації, в яких може опинитися фірма-виробник ресурсу, залежно від типів ринку готової продукції і ринку ресурсів.

3. Охарактеризуйте нецінові фактори, які впливають на попит на ресурс.

4. Як ви розумієте значення теорії поведінки фірм споживачів на ринках ресурсів?

5. Поясніть в чому полягає відмінність факторів, які визначають попит на продукцію.

6. Які фактори визначають еластичність попиту на ресурс?

7. Що є умовою максимізації прибутку виробника, який залучає фактори виробництва?

 

Тести

8. Підприємство, яке мінімізує витрати має вилучати ресурси доти, доки:

а) граничні фізичні продукти кожного з ресурсів не зрівняються між собою;

б) витрати на придбання кожної додаткової одиниці кожного ресурсу не зрівняються між собою;

в) додаткові обсяги випуску продукції, що виробляється кожним із ресурсів дорівнюватимуть один одному;

г) додаткові обсяги, вироблені одиницею вартості кожного з ресурсів дорівнюватимуть один одному.

9. Граничні витрати залучення фактора для виробництва, яке не може впливати на інше:

а) більші середніх витрат фактора;

б) постійні;

в) слід прирівнювати до граничного виторгу, щоб визначити, яку кількість продукції потрібно виробляти;

г) є засобом виміру вигод, які отримує підприємство.

10. Характеризуючи продуктивність праці своїх робітників фермер якось сказав: «Один хлопець, як хлопець. Два хлопці (разом) – це половина робітника, а троє (разом) – це взагалі нічого». Інакше кажучи:

а) граничний фізичний продукт праці робітників зменшується;

б) виробнича функція ферми демонструє спадний ефект від масштабу;

в) ізокванта «хлопця» має вигляд прямого кута;

г) ізокванта «хлопця» має вигляд прямої лінії.

11. При підвищенні ціни ресурсу Y попит на ресурс X  зменшився. Ресурси X та Y  є:

а) взаємодоповнюючими;

б) взаємозамінними;

в) нейтральними;

г) для відповіді недостатньо інформації.

12. Приймаючи рішення про кількість виробничого ресурсу, яку необхідно придбати, виробник керується такими даними:

а) величина граничного продукту у вартісному вираженні;

б) ціна ресурсу;

в) виторг від граничного продукту фактора в грошовій формі дорівнює граничним витратам на його придбання;

г) величина граничного продукту в натуральному вираженні.

13. Якщо ціна фактора А становить 500 грн., граничний доход від цього фактора – 750 грн., ціна фактора Б – 1200 грн., а його граничний доход – 1000 грн., то як треба використовувати ці фактори, щоб отримати максимальний прибуток?

14. Для виробництва певного товару використовують три фактори: землю, капітал і працю. У якому з наведених у табл. 11.1 випадків досягається мінімізація витрат?

Таблиця 11.1

Комбінації факторів виробництва

Випадки	MPN	Pn	MPK	Pk	MPL	Pl
А	9	3	8	2	10	5
В	15	5	9	3	6	3
С	16	4	12	3	6	2
D	25	5	12	4	14	7

 

15. Попит на ресурс описується рівнянням:

 

D = 2400 – 100 4P

пропозиція:

 

S = 1200 + 200 4P

 

де: Р – ціна на цей ресурс.

Розрахуйте ціну, якщо на ринку існує досконала конкуренція.

16. Фірма є досконалим конкурентом на ринку благ і на ринку виробничого фактора. Ціна блага – Р = 2, ціна фактора – r = 2. Визначте обсяг закупки фірмою фактора за даними табл. 11.2.

Таблиця 11.2

F	4	5	6	7	8	9	10
MPF	21	20	18	15	11	6	0

 

17. Попит на продукцію галузі характеризується функцією , технологія виробництва продукції – функцією . Функція пропозиції праці має вигляд .

Визначте обсяг випуску і ціну блага, а також кількість одиниць праці, що використовується, і ставку заробітної плати за таких умов:

 

Варіант	Ситуація на ринку блага	Ситуація на ринку праці
А	Досконала конкуренція	Досконала конкуренція
Б	Монополія	Досконала конкуренція
В	Досконала конкуренція	Монополія
Г	Монополія	Монополія

 

 

Тема 12. Ринок праці

 

Праця, як фактор виробництва, її мобільність. Характеристика досконалого конкурентного ринку праці. Обґрунтування рішення про найм. Формування індивідуального, галузевого та ринкового попиту на працю.

Ринкова пропозиція на досконалому конкурентному ринку. Обґрунтування вибору робітника щодо праці та відпочинку: інструментарій ординалістської теорії корисності. Особливості ринкової пропозиції праці.

Рівновага на ринку праці. Еластичність пропозиції праці для галузей з різною динамікою витрат на виробництво. Контроль профспілок над пропозицією робочої сили, рівнем заробтньої плати та продуктивністю праці. Двостороння монополія: визначення реального рівня заробітної плати.

У результаті вивчення студент повинен знати терміни:

Заробітна плата – ціна, що виплачується за використання праці на­йманого працівника. Вживається в розумінні «ставка заробітної плати».

Номінальна заробітна плата – сума грошей, яку отримує найманий працівник.

Реальна заробітна плата – купівельна спроможність заробітної пла­ти, виражена кількостями товарів і послуг, які можна придбати за отриману суму.

Ефект заміщення дозвілля працею виявляється у скороченні віль­ного часу і зростанні заробітної плати за підвищення ставки заробітної плати.

Ефект доходу виявляється у зменшенні бажання працювати і підви­щенні цінності вільного часу для працівника за досягнення певного рівня доходу, незважаючи на підвищення ставки заробітної плати.

Монопсонія на ринку праці – ситуація, коли підприємство є фактич­но єдиним покупцем праці (наприклад, у невеликому місті).

Профспілка – об’єднання працівників, що має повноваження на проведення переговорів з підприємцями від імені і за дорученням своїх членів.

Двостороння монополія на ринку праці – ситуація, коли профспілка-монополіст протистоїть підприємству-монополісту.

 

Теоретична основа теми

Загальновідомо, що єдиного ринку ресурсів немає, але існує су­купність взаємозв’язаних ринків – ринку праці, ринку капіталу, ринку землі тощо. Вивчення кожного з цих ринків розпочинається з аналізу досконалої конкуренції з подальшим розглядом ринкових структур з недосконалою конкуренцією.

Серед усіх економічних ресурсів, використовуваних у виробниц­тві товарів і послуг, найважливішим є праця. Це обумовлено такими обставинами:

• суб’єктом ринку праці є практично кожен працездатний член суспільства;
• винагорода (заробітна плата) є основною складовою доходу переважної більшості сімей будь-якої країни;
• проблеми зайнятості, безробітгя, рівня заробітної плати ста­ють об’єктом політичної та економічної боротьби, державної політики.

Для ринку праці характерним є саме вплив на мобільність цього ресурсу неекономічних факторів, але в мікроекономічному моделю­ванні виходять з їх незмінності хоча б у певний період часу. Єдиним чинником, що впливає на попит і пропозицію праці, залишається за­робітна плата, рівень якої, в свою чергу, встановлюється в результа­ті взаємодії попиту та пропозиції праці.

Термін «заробітна плата» вживається тут у розумінні «ставка заробітної плати», тобто оплата праці за конкретний проміжок ча­су, а «заробіток» чи «дохід» – як величина, що залежить від ставки заробітної плати і кількості відпрацьованого часу. Під ставкою за­робітної плати в мікроекономічному аналізі розуміють її реальну (а не номінальну) величину, що відображує рівень цін на ринку това­рів і послуг; рівень податків є незмінним.

Досконало конкурентному ринку праці притаманні такі власти­вості:

• у кожній галузі існує значна кількість фірм, що конкурують між собою за право найму того чи іншого працівника;
• існує велика кількість працівників певної професії та однако­вої кваліфікації; кожен з них незалежно один від одного про­понує свої послуги на ринку праці;
• ні окрема фірма, ні окремий працівник не спроможний впли­нути на рівень заробітної плати, що встановився в галузі.

За умов досконалої конкуренції ціна праці формується як ціна будь-якого товару. Це означає, що всі працівники отримують однакову зарплату, яка не залежить від того, на якому підприємстві вони пра­цюють, і сприймається підприємством як задана величина. Тому для окремого підприємства пропозиція праці є абсолютно еластичною. Сам рівень зарплати є максимальним, працівник отримує повний продукт праці:

 

,                                                   (12.1)

 

де W – заробітна плата, гош. од.

Тому граничні витрати підприємства на працю дорівнюють заро­бітній платі.

Підприємство наймає працівників доти, доки збільшення виторгу перевищує збільшення витрат (11.4; 11.5), або ж:

 

.                                         (12.2)

 

Праця є своєрідним товаром, оскільки фактично продається не найманий працівник, а його час F, обсяг якого знаходиться в природ­них межах: 24 години за добу. Враховуючи той факт, що частина цього часу має бути витрачена людиною для відпочинку, тобто від­новлення здатності його до праці, робочий час Р дорівнює: 24 – , де  – вільний час, або дозвілля. За рівня почасової зарплати W денний заробіток працівника (дохід)  становитиме:

 

.                                          (12.3)

 

Вибір між працею і дозвіллям окремого працівника досліджується за допомогою інструментарію теорії поведінки спожива­ча (або ж працівника).

Працівник максимізує корисність, коли гранична норма заміщення вільного часу доходом дорівнює зарплаті:

 

.                                                         (12.4)

 

За зміни заробітної плати на вибір працівника впливає як ефект доходу, так і ефект заміщення. З підвищенням зарплати робота стає привабливішою, тобто відмова від кожного часу дозвілля супровод­жується збільшенням доходу. Ефект заміщення має той самий напрям зміни, що й робочий час і заробітна плата. Якби ефект заміщення був єдиним результатом зміни в зарплаті, то крива пропозиції праці мала б висхідний характер. Разом з тим,зростання доходу підвищує цін­ність дозвілля як повноцінного блага. Підвищення зарплати викликає ефект доходу, який примушує людину віддавати більше часу дозвіл­лю. Ефект доходу, таким чином, спрямований протилежно до ефекту заміщення. Він може точно компенсувати ефект від заміщення, тоді пропозиція трудових послуг буде абсолютно нееластичною. Подаль­ше збільшення доходу призводить до того, що послуги праці стають неповноцінним товаром, до того ж і збільшення робочого часу має свої обмеження. Ефект доходу, діючи у напряму, протилежному ефекту за­міщення, починає перевищувати останній. Така реакція на підвищення зарплати обумовлює від’ємний нахил кривої індивідуальної пропозиції праці.

На першому етапі збільшення заробітної плати з , до  веде до збільшення кількості робочого часу з  до  – ефект заміщення перевищує ефект доходу. На другому етапі збільшення зарплати від  до  не відображається на збільшенні тривалості робочого дня – ефект заміщення дорівнює ефекту доходу. На третьому етапі підвищення зарплати від  до  веде до скорочення робочого дня з  до  – ефект заміщення менше ефекту доходу.

Типовою ситуацією на ринку праці є монопсонія, коли підпри­ємство у невеликому місті є головним (а фактично єдиним) покуп­цем, а тому має можливість вплинути на рівень зарплати. Це досяга­ється шляхом скорочення чисельності найманих працівників. У результаті посилення конкуренції між працівниками їх зарплата знижується нижче рівноважного рівня.

Кривою попиту виступає крива виторгу монопсонії від граничного продукту праці . Крива ринкової пропозиції перед монопсонією постає у вигляді кривої середніх витрат на закупку праці АС. Побудо­вана відповідно до неї крива граничних витрат у точці її перетину з кривою попиту визначає кількість праці, необхідної для максимізації прибутку монопоніста. Ця кількість є меншою, ніж за досконалої конкуренції , зарплата також є меншою .

Двостороння монополія (або монополія – монопсонія) виникає на ринку праці за умов, коли між профспілкою і спілкою підприєм­ців укладено угоду. На такому рин­ку ціна однозначно не встановлює­ться, замість точки рівноваги існує область можливої згоди. Залежно від сили кожної із сторін ринкової угоди рівноважна ціна встановлює­ться в інтервалі між ціною, яка правиться профспілкою, і ціною, що за­являється монопсонією. При цьому перша з них завжди вище другої. Співвідношення обсягів попиту і пропозиції праці теж не визначено однозначно: залежно від нахилів ліній попиту і пропозиції обсяг про­позиції може буги більше, менше або однаковим з обсягом попиту.

За умов досконалої конкуренції рівновага встановилася б у точці при цьому було б зайнято  робітників, а рівень заробітної плати склав би . Виробник-монополіст буде прагнути знизити зарплату до рівня  шляхом скорочення зайнятих від  до . Профспілка, в свою чергу, намагатиметься підняти рівень зарплати до , також скорочуючи пропозицію праці. Таким чином, при відносно невели­ких відмінностях у чисельності працівників ( та ) підходи до ви­значення зарплати різко відрізняються ( та ).

 

Практичні завдання

1. Чому попит на працює похідним попитом?

2. Як визначається  ринковий попит на працю?

3.Як можна використати інструментарій ординалістської теорії корисності для пояснення ефектів заміщення й доходності від підвищення заробітної плати?

4. Що таке економічна рента, пов’язана з наймом робої сили?

5. У чому полягають особливості двосторонньої монополії на ринку праці?

6. Чому нині існує диференціація на ринках робочої сили?

7. Яка роль профспілок на конкурентному ринку праці? У чому проявляється ринкова влада профспілок у випадку чистої монополії?

8. Як зростання продуктивності праці в одній із галузей економіки вплине на заробітну плату в цій галузі? В інших галузях?

9. Чому ринок ресурсів і ціноутворення на ньому не можна аналізувати так, як ринки інших товарів? Чому ціноутворення на ринку ресурсів становить окрему проблему мікроекономічного аналізу?

Тести

10. Який ефект перевищує на ділянці кривої пропозиції праці з негативним нахилом:

а) ефект випуску;

б) ціновий ефект;

в) ефект доходу;

г) ефект заміщення.

11. Еластичність попиту на працю тим вища:

        а) чим менша частка витрат на працю у витратах фірми;

б) чим нижча ціна готової продукції;

в) чим більша цінова еластичність попиту на готову продукцію;

г)чим менша можливість заміни праці капіталом у даному виробничрму процесі.

12. На якому ринку праці рівноважний обсяг зайнятості нижчий, ніж на конкурентному:

а) на ринку праці, де існує монополія;

б) на ринку праці, де профспілки монополізували пропозицію праці;

в) на ринку праці з двосторонньою монополією;

г) усі відповіді вірні.

13. Припустимо, що у певному виробничому процесі капітал і праця – субститути. Якщо ціна капіталу підвищується, крива попиту на працю:

а) зміщується вправо;

б) зміщується вліво;

в) залишається на місці;

г) для вілповіді недостатньо інформації.

14. Якщо фірма виступає монополістом на ринку праці, то в стані рівноваги заробітна плата її робітників:

а) дорівнює граничному продукту праці в грошовій формі;

б) менша граничного продукту праці в грошовій формі;

в) більша граничного продукту праці в грошовій формі;

г) можливий будь-який із перерахованих варіантів.

15. Згідно з класичною теорією, безробіття – це результат:

а) дій фірм-монополістів;

б) недосконалості ринкового механізму;

в) дій профспілок і держави;

г) впливу демографічних факторів.

16. Фірма-монополіст, вибираючи обсяг використання праці, співставляє:

а) граничний продукт праці в грошовій формі і граничні витрати на працю;

б) граничний продукт праці і граничні витрати на працю;

в) граничний продукт праці в грошовій формі і ринкову ціну на одиницю праці;

г) граничний продукт праці і ринкову ціну одиниці праці;

17. Підвищення державою мінімальної заробітної плати робітників призводить до:

а)зростання зайнятості робітників, які отримують мінімальну заробітну плату;

б) вирішення проблеми безробіття;

в) заміщення праці капіталом;

г) зниження граничної продуктивності праці тим, хто отримує мінімальну заробітну плату.

18. Крива попиту на працю у довгостороковому періоді:

а) похилена, ніж крива попиту підприємства на працю в короткостроковому періоді;

б) крутіша, ніж крива попиту підприємства на працю в короткостроковому перпіоду;

в) знаходиться лівіше від кривої попиту підприємства на працю в короткостроковому періоді;

г) знаходиться правіше від кривої попиту підприємства на працю в короткостроковому періоді.

19. Ціна готової продукції на зовнішньому ринку становить 0,5 грош. од. Визначте, яку кількість праці буде використовувати монопсонія, який рівень зарплати вона встановить, яку кількість продукції буде продавати на зовнішньому ринку та який виторг вона отримає?

20. Підприємство виробляє каструлі, які продає на ринку з досконалою конкуренцією по 5 грн. Виробнича функція задана рівнянням:

 

Q = 60L – 0,5L²

 

де Q – кількість каструль вироблених за місяць (тис. шт.);

    L – кількість робітників.

Якщо ставка заробітної плати становить 1500 грн. у місяць, то скільки робітників наймає підприємство? При якій заробітній платі робітників фірма стане банкрутом?

20. Дані про роботу фірми наведені в табл. 12.1.

Таблиця 12.1

Окремі показники діяльності фірми

 

Одиниця праці	Сукупний продукт	Граничний продукт	Ціна продукту (грн)	Сукупний доход	Граничний доход у грошовому вираженні
1	0		4
2	10		4
3	18		4
4	25		4
5	31		4
6	36		4

 

Заповніть таблицю.

Розрахуйте скільки робітників буде наймати фірма при заробітній платі: 12 грн/год; 14 грн/год; 16 грн/год.

 

 

Тема 13. Ринок капіталу

 

Капітал як фактор виробництва. Капітал як ресурс тривалого використання. Форми капіталу. Попит та пропозиція капіталу. Поняття вибору у часі.

Споживання та інвестиції. Уподобання у часі. Побудова бюджетного обмеження для випадку вибору обсягів споживання між теперішніми та майбутніми періодами. Оптимальний вибір.

Попит та пропозиція капіталу. Вступ до аналізу інвестиційних рішень. Поняття дисконтованої величини. Види процентних ставок. Реальна та номінальна процентна ставка. Рівнь доходності, прибуток на капітал. Поняття теперішньої та майбутньої вартості у прийнятті інвестиційних рішень.

Рівновага на ринку капіталу. Формування процентної ставки як рівноважної ціни капіталу.

Ринок землі. Особливості землі як фактора виробництва. Особливості формування пропозиції землі та попиту на землю. Рента. Ціна землі як капіталізована рента.

У результаті вивчення теми студент повинен знати терміни:

Капітал – ресурс тривалого використання, створений з метою вироб­ництва додаткових товарів і послуг.

Процентна ставка – ціна, шо сплачується власникові капіталу за ви­користання взятих у позику його засобів протягом певного періоду часу; ставка (норма) процента виражається у процентах.

Номінальна процентна ставка – ставка процента за поточного курсу безпоправки на інфляцію.

Реальна процентна ставка – ставка процента, очищена від впливу інфляції.

Інвестування – процес відтворення або доповнення основного капіта­лу; відображає потік нового капіталу у певному році.

Дисконтування – приведення економічних показників, наприклад, грошового потоку, майбутніх років до сьогоднішньої (поточної) вартості.

Поточна (дисконтована) вартість – величина позикових фондів, які необхідно було б позичити за поточної процентної ставки, щоб забезпечити регулярне отримання заданого чистого доходу.

Земля – фактор виробництва, що включає землю, яка використовуєть­сяу сільськогосподарському або промисловому виробництві, а також ви­користовувані природні ресурси землі.

Економічна рента – плата за ресурс, пропозиція якого жорстко обмежена.

Земельна (абсолютна) рента – плата за використання землі та інших природних ресурсів, пропозиція яких жорстко обмежена.

 

 

 

Теоретичні основи теми

Капітал є ресурсом тривалого користування, що створюється з метою виробництва більшої кількості товарів і послуг. Сутнісна ри­са капітального блага полягає в тому, що воно є водночас і факто­ром виробництва, і продуктом. Коли йдеться про капітал як про об’єкт купівлі-продажу на ринку ресурсів, то мають на увазі не весь запас капітальних благ, наявний в економіці, а потік нового ка­піталу, що з’являється в даний період у виробництві. Підприємства пред’являють попит не просто на якісь матеріальні капітальні блага, а на тимчасово вільні грошові засоби, які можна витрачати на зазна­чені блага і повернути, віддавши частину прибутку від їх викорис­тання у майбутньому. Таким чином, якщо мова йде про ринок капі­талу, то мають на увазі ринок грошового капіталу. На ньому об’єкт купівлі-продажу переходить з рук в руки тимчасово, а тому всі еко­номічні форми угод тісно переплетені з системою прав власності і дуже різноманітні. Інструментами ринку капіталу можуть бути і безпосередньо кредитні ресурси, і цінні папери (акції, облігації, век­селі), і різні похідні контракти.

Грошові засоби акумулюються шляхом заощаджень або утри­мання від поточного споживання. Домашні господарства спрямову­ють кошти на капітальні блага шляхом заощадження грошей у ви­гляді різних фінансових активів; облігацій, акцій, а також вкладення грошей на різні заощаджувальні рахунки. Власники фінансових ак­тивів чи заощаджень сподіваються отримати деякий дохід. Його рі­вень характеризує процентна ставка (або дохід від різних фінансо­вих активів, або щорічний дохід від вкладених коштів).

Розрізняють номінальну та реальну процентні ставки. Номі­нальна ставка показує, на яку величину сума, що її позичальник по­вертає кредитору, перевищує величину отриманого кредиту. Реальна ставка виражається в грошових одиницях постійної споживчої спро­можності і визначається як номінальна ставка, скоригована на рівень інфляції. За умов досконалої конкуренції існує тенденція до встанов­лення єдиної процентної ставки. В реальних умовах діапазон ставок досить широкий, що обумовлено терміновістю і розміром позики, ді­ючою системою оподаткування, структурою ринку капіталу тощо.

Отже, домашні господарства або інші ринкові суб’єкти забезпе­чують фінансовими ресурсами або капіталами тих, хто хоче купити реальні капітальні блага. Норма процента є ціною, яку банк або ін­ший фінансовий посередник платить позикодавцю за використання грошей протягом деякого періоду часу. Процентну ставку виража­ють як деякий процентний дохід за рік у процентах.

Прийняття підприємцем рішення про придбання капітальних ре­сурсів грунтується на порівнянні очікуваного доходу, який він отримає від використання даного капітального товару, і витрат на його придбання та експлуатацію.

Капітальні блага можуть приносити дохід протягом деякого пе­ріоду. Поточна, або дисконтована, вартість довгострокового ак­тиву обчислюється так: визначається, скільки потрібно вкласти грошей сьогодні за наявної процентної ставки, щоб отримати май­бутній дохід від цього активу. Для безстрокового (довічного) воло­діння, наприклад, таким активом, як земля, що приносить N грош. од. доходу кожного року від цього моменту аж до вічності, поточна вартість землі PV обчислюватиметься за формулою:

 

,                                         (13.1)

 

де і – ринкова процентна ставка, %.

У більш загальному випадку поточна вартість будь-якого активу, що приносить дохід, який з часом змінюється, обчислюється як дис­контована вартість кожної частини потоку доходів. Це виражається сумою окремих складових поточної вартості за формулою:

 

,      (13.2)

 

де  – щорічний дохід, грош. од.;

    1, 2, 3, … n – роки, протягом яких очікуються відповідні суми доходів.

Якщо сума майбутнього доходу PV через п років відома, величина коштів, які потрібно вкласти сьогодні, розраховується за формулою:

 

.                                         (13.3)

 

У цьому випадку і є ставкою дисконту, величина якої може бути прийнята як процентна банківська ставка. У разі використання позичкових коштів потрібно порівнювати внутрішню норму окуп­ності r і процентну    ставку і.

Підприємства, намагаючись максимізувати прибуток, інвесту­ють тоді, коли доходи на інвестиції вищі від ринкової процентної ставки. Якщо процентна ставка вища від норми прибутку на інвес­тиції, то підприємство не інвестуватиме. В ідеальних конкурентних умовах рівновага досягається тоді, коли конкуренція серед підпри­ємств збиває дохід на інвестиції до рівня ринкової ставки процента.

Попит на капітал є похідним і виводиться з граничної продуктив­ності капіталу. Крива попиту D має низхідний характер. Інвестиції у попередньому періоді створили деяку величину капіта­лу, показану вертикальною лінією пропозиції S. У точці Е, де пере­тинаються лінії попиту і пропозиції, величина капіталу відповідає потребам підприємств.

Однак рівновага у точці Е спостерігається тільки у короткостро­ковому періоді, тому що за такої високої (10%) процентної ставки домашні господарства продовжуватимуть заощаджувати. Нагромадження капіталу продовжується, тому лінія пропозиції є не вертикальною, а висхідною. Тривала рів­новага у точці Е* спостерігається тоді, коли величина фінансових активів, якою люди хочуть володіти у довгостроковому періоді, від­повідає величині капіталу, яку підприємства хочуть мати за даної процентної ставки.

Земля, як і капітал, є фактором виробництва довгострокового вико­ристання. Її особливістю є те, що вона обмежена, тобто пропозиція зе­млі є відносно стабільною. Лінія пропозиції на землю S є вертикальною, тобто пропозиція абсолютно еластична.

Абсолютна нееластичність пропозиції зе­млі означає, що ціни на землю визначаються рівнем попиту на окремі її ділянки. Ціни на землю пов’язані з ціною власності на земель­ну ділянку, яку слід відрізняти від земельної ренти, тобто ціни послуг землі як різновиду економічної ренти. Ціни на землю визнача­ються, як дисконтована вартість майбутньої земельної ренти, тобто шляхом капіталізації земельної ренти. Лінія попиту на зем­лю D має низхідний характер внаслідок дії закону спадної родючості землі.

 

Практичні завдання

1. Як обчислюється теперішня вартість капіталовкладень?

2. Який зв’язок існує між попитом на інвестиції та попитом на готову продукцію?

3. Чи буде нейтральний по відношенню до ризику суб’єкт купувати страховку?

4. Яким чином вибрана фірмою політика амортизації впливає на її попит і капітал?

5. Чи можна пояснити стан інвестиційної активності в Україні з точки зору концепції нинішньої вартості?

 

Тести

6. Загальний обсяг інвестицій фірми становить 100 тис. грн, амортизація – теж 100 тис. грн. Це означає, що:

а) чисті інвестиції фірми дорівнюють нулю;

б) чисті інвестиції становлять 100 тис. грн.;

в) чисті інвестиції становлять 200 тис. грн.;

г) така ситуація неможлива.

7. Реальна ставка відсотка по депозитах порівняно з минулим роком зросла, збереження сім’ї зменшилися. Це означає, що:

а) ефект заміщення переважає ефект доходу;

б) ефект доходу і ефект заміщення діяють в протилежних напрямках;

в) ефект доходу і ефект заміщення діяють в одному напрямку;

г) ефект доходу переважить ефект заміщення.

8. «При збільшенні ставки відсотка домогосподарства зацікавлені в збільшенні обсягу збережень, оскільки зростає альтернативна вартість постійного споживання». Це характеристика:

а) ефекту доходу;

б) ефекту заміщення;

в) ефекту доходу і ефекту заміщення;

г) немає відношення ні до ефекту доходу, ні до ефекту заміщення.

 

9. При підвищенні ставки відсотка:

а) внутрішня норма окупності проекту зростає;

б) внутрішня норма окупності проекту зменшується;

в)внутрішня норма окупності проекту не залежить від ставки відсотка;

г) внутрішня норма окупності проекту може збільшуватися або зменшуватися тільки залежно від реальної ставки відсотка.

10. Якщо при підвищенні відсоткової ставки збереження домогосподарств збільшується, це означає, що:

а) ефект доходу перевищує ефект заміщення;

б) ефект заміщення перевищує ефект доходу;

в) ефект доходу і ефект заміщення діяють в одному напрямку;

г) ефект доходу і ефект заміщення діяють в протилежних напрямках.

11. За допомогою попиту на інвестиції їх величина:

а) не залежить від відсоткової ставки;

б)може або збільшуватися, або зменшуватися при підвищенні відсоткової ставки;

в) буде зменшуватися, якщо буде підвищуватися відсоткова ставка;

г) буде збільшуватися, якщо буде підвищуватися відсоткова ставка.

12. Фірма планує взяти банківську позику на будівництво нового підприємства. Відсоткова ставка становить 17 % річних. Очікувана норма прибутку – 20 %. За таких умов фірма:

а) не буде будувати нове підприємство;

б) буде будувати нове підприємство;

в) не зможе прийняти рішення;

г) вірної відповіді немає.

13. Якщо номінальна відсоткова ставка становить 20 %, а темп інфляції – 6 % за рік, то реальна ставка становить:

а) 26 %;

б) 33 %;

в) 14 %;

г) 6 %.

14. Якою є нинішня дисконтна на вартість 20 грн., які будуть отримані через 4 роки при відсоткові ставці 11 %;

а) 18,02 грн.;

б) 4,5 грн.;

в) 13,17 грн.;

г) 13,89 грн.

15. Відсоткова ставка не залежить від:

а) строку надання позики;

б) обсягу позики;

в) ризикованості проекту;

г) вірної відповіді немає.

 

16. Вартість реалізації проектів двох фірм.

 

 

Який із проектів більш привабливим. Чи потрібно, приймаючи рішення, враховувати прогнозовану величину ставки відсотка і чому?

17. Якщо держава пропонує власникові облігації із щорічним стабільним доходом 400 грн, яку максимальну суму можна заплатити за облігацію, якщо ставка банківського відсотка по валютних вкладах постійна і становить 10 % річних?

18. На розгляд пропонується 3 інвестиційні поекти. Вихідні дані про суми вкладів і доходу наведено в табл. 13.1. Процентна ставка планується постійною і додатною.

 

На основі мотеду чистої поточної вартості визначте, який з проектів найкращий. Чи зміниться відповідь, якщо реальна ставка процента від’ємна величина?

19. Деякий добродій просить у вас гроші у борг, пропонуючи такі умови: і він, і його спадкоємці, і спадкоємці його спадкоємців і т. д. будуть платити вам, вашим спадкоємцям і спадкоємцям ваших спадкоємців по 400 дол. щорічно. Яка максимальна сума, що ви готові були б дати цьому доб­родію у борг, якщо ставка банківського процента за валютними вкладами постійна і становить 10% річних?

20. Фермер вирощує пшеницю і продає її на конкурентному ринку по 4 дол. за бушель. У короткостроковому періоді залежність обсягу виробни­цтва пшениці від площі землі, що використовується (виробнича функція), розраховується за:

 

,                                         (13.4)

 

де X – обсяг використання землі, га.

Скільки пшениці щорічно вирощуватиме фермер, якщо рента, яку він платить за землю, дорівнює 320 дол. за га?

21. Припустимо, що процент, який ви отримуєте від заощаджень, об­кладається 30%-им податком. Покажіть, як цей податок вплине на рівно­важну кількість заощаджень. Чи можна зробити висновок, що кількість за­ощаджень буде знижуватися, якщо доходи індивідів від надання у позику коштів будуть обкладатися податком?

22. Більшість сучасних типів програмного забезпечення персональ­них комп’ютерів мають програми розрахунку внутрішньої норми окупності інвестицій. Якби у вас була така програма, ви змогли б дуже швидко вирі­шити таку задачу:

Припустимо, що ви розглядаєте спеціальну тренувальну програму, яка до­поможе вам навчитися програмувати на комп’ютері. Навчання триватиме один рік з відривом від роботи і коштуватиме 2000 грош. од. За цей час ви будете змушені відмовитися від зарплати 16500 грош. од. – це ваші витрати. Ви оці­нюєте, що програма дасть вам 5000 грош. од. додаткового щорічного доходу протягом 30 років. Підрахуйте внутрішню норму окупності інвестиції, що вам пропонується. Припустімо, що сучасна ринкова процентна ставка дорівнює 15%. Чи доцільно розпочати програму навчання?

 

 

Тема 14. Економічна ефективність та добробут

 

Аналіз ринкової рівноваги. Часткова та загальна рівновага. Ефект зворотнього зв’язку. Закон Вальраса. Рівновага в економічному обміні. Поняття загальної рівноваги за Парето. Ефективність та економіка добробуту. Парето – ефективний стан економіки. Теореми суспільного добробуту. Критерії оцінки добробуту: утилітаристський критерій. Критерій Роулза. Критерій Хікса. Теорія загальної рівноваги та політика в галузі економіки добробуту: ефективність і справедливість.

У результаті вивчення теми студент повинен знати терміни:

Економіка добробуту – розділ економічної теорії, що займається дослідженням проблем економічного використання рудкісних ресурсів суспільства.

Еджворта коробка – модель, що дозволяє визначити зміни розміщення рідкісних ресурсів (або набору благ) між двома господарюючими суб’єктами (споживачами) і досягнення оптимуму.

Закон Вальраса – якщо система цін, що забезпечує рівновагу на будь-яких двох ринках, то рівновага буде спостерігатися і на третьому ринку (висновок є правильним для будь-якої кількості ринків).

Парето – ефективний розподіл – лінія, яка показує всі максимальні можливі комбінації виробництва двох товарів за умови фіксованого використання ресурсів і певного рівня розвитку технологій.

Ефективне використання – виробництво, що максимізує корисність для споживачів та одночасно не виходить за межі наявних ресурсів.

Причини обмеженої спроможності ринкового регулювання – сукупність передумов і ситуацій, коли для механізму конкурентних ринків не приводить до максимізації суспільної корисності.

Компенсаційні критерії – критерії оптимальності для оцінки суспільних станів розміщення, що, на відміну від звичайного, припускають можливість покращення стану одних господарюючих об’єктів за рахунок інших.

Компенсаційні критерій Калдора-Хікса – це Y є кращим за X, якщо при переході від X до Y ті, що виграють, у змозі компенсувати тим, що програють, і при цьому досягти більш високого рівня корисності.

Компенсаційний критерій Парето – стан Y є кращим за стан X, якщо відбувається повна компенсація витрат корисності тим індивідам, які зазнають витрат при переході X → Y за рахунок тих, чия корисність зростає.

Модель загальної економічної рівноваги – напрямок економічної теорії, де досліджується механізм формування системи рівноважних цін, що  забезпечують рівність попиту та пропозиції одночасно на різних ринках.

Оптимальна структура економіки – ситуація, за якої структура виробництва відповідає структурі соціальних потреб.

 

Теоретичні основи теми

Однією із особливостей ринкової економіки є те, що рівновага на окремому ринку залежить від рівноваги на інших ринках. В умовах вільної конкуренції сукупність цін на товари відповідає стану загальної рівноваги (рівноваги на всіх ринках), якщо задовольняються такі вимоги:

– всі споживачі максимізують свою корисність за даних бюджетних обмежень;

– всі виробники максимізують свій прибуток за даної технології;

– для кожного блага попит дорівнює пропозиції.

За лінійних функцій попиту і пропозиції на двох ринках взаємозамінних благ може існувати стійка спільна рівновага тільки за умови, коли попит і пропозиція кожного з благ більшою мірою реагують на зміну ціни цього, а не іншого блага, тобто коли коефіцієнт прямої цінової еластичності більше за коефіцієнт перехресної цінової еластичності благ.

Проблема загальної економічної рівноваги вперше досліджена французьким економістом-математиком Л. Вальрасом у 70-х роках XIX ст. Розроблена ним економіко-математична модель відображає взаємозв’язок ринків готової продукції і ринків факторів виробництва в умовах досконалої конкуренції. Саме остання і дозволяє забезпечити одночасну рівновагу множини ринків. Вальрас доводить, що часткова рівновага ще не гарантує загальної рівноваги для всієї економіки, проте її можна досягнути лише через ринковий механізм, черз обмін.

Основним критерієм ефективності за Парето є наявність або відсутність розтрати ресурсів. Якщо можливий такий перерозподіл ресурсів, за якого хоча б одни учасник обміну може покращити своє становище без погіршення становища іншого економічного суб’єкта, вважається, що має місце розтрата ресурсів, а ситуація є неефективною за Парето. Парето-оптимальними є розподіли, за яких будь-які подальші вигідні зміни неможливі.

В умовах ринкової економіки, крім ринкових (приватних) благ, на які існує індивідуальне право є так звані «суспільні» або колективні блага. У тих випадках, коли інтереси споживачів суспільного блага однорідні і рішення приймаються одночасно колективне надання суспільного блага збільшує надлишок споживача.

Гранична вигода отримується додаванням таких оцінок, зроблених всіма споживачами цього блага. Ефективний обсяг виробництва суспільного блага досягається в тому разі, якщо сума цих граничних вигод дорівнює граничним витратам на виробництво.

 

Практичні завдання

1. Яку роль відіграє ефект звротнього зв’язку в ринковій економіці?

2. У чому полягає відмінність між поняттям «часткова рівновага» і загальна рівновага?

3. Чому податки на окремі товари  й послуги приводять до зниження ефективності всіх галузей економіки?

4. Як держава може досягти більш рівномірного розподілу доходів? Чи суперечить це ринковій системі господарювання?

5. Чи може знижуватися рівень бідності при поглибленні нерівності  в суспільстві?

6. Деякі міжнародні організації для співставлення використовують універсальний критерій бідності – доход, рівний долару в день на одну людину. Як ви вважаєте, в чому переваги й недоліки такого підходу?

7. Як співвідносяться ефективність і справедливість політики держави?

8. Перерахуйте основні перешкоди для досягнення Парето-ефективного розміщення ресурсів і розподілу існуючих благ.

9. Чим суспільні блага відрізняються від приватних?

10. Що таке чисте суспільне благо?

11. Як формується попит на суспільне благо?

12. Як вибрати ефективний обсяг виробництва суспільного блага?

13.Які існують механізми особистих уподобань щодо товарів, пропонованих державою?

14. В чому полягає сутність теорії суспільного вибору?

 

Тести

15. Аналізуючи часткову рівновагу, коли попит на картоплю змінюється, економісти визначають вплив цього фактора на:

а) тільки ринок картоплі;

б) усі ринки, де картопля є ресурсом для виробництва;

в) усі ринки, де картопля є товаром-замінником;

г) усі ринки, де зміна ціни на картоплю може привести до зміщення кривих попиту і пропозиції.

16. Економічна теорія добробуту:

а) дає можливість вирішити, в якій точці кривої виробничих можливостей економіки прагне знаходитися суспільство?

б) дає можливість вирішити, в якій точці кривої споживчих можливостей економіки бажає знаходитися суспільство?

в) дає можливість оцінити соціальну бажаність різних економічних станів;

г) вивчає шляхи допомоги бідним.

17. Що з перерахованого не характеризує Парето-ефектитвний розподіл:

а) ефективність у споживанні;

б) ефективність у виробництві;

в) ефективність у розподілі ресурсів за напрямами використання;

г) тенденція до рівності в розподілі результатів виробництва.

18. Мета можливих корисностей пов’язана з кривою контрактів так, що:

а) кожній точці на кривій контрактів відповідає одна точка на межі можливих корисностей;

б) точці на кривій контрактів відповідає більше, ніж одна точка на межі можливих корисностей;

в) якща крива контрактів відображена діагоналлю в «коробці Еджуорта», межа можливих корисностей теж буде постійною функцією;

г) для відповіді недостатньо інформації.

19. Парето-оптимум в обміні досягається:

а) коли витрати одного з учасників перевищують витрати іншого;

б) коли перерозподіл благ приводить до втрати корисності обох учасників обміну;

в) коли збільшення корисності для одного з учасників обміну неможливе без зменшення корисності для другого учасника;

г) коли обидва учасники можуть вибрати при обміні.

 

20. Як співвідносяться ефективність і справедливість розподілу благ:

а)критерій справедливості завжди суперечить критерію ефективності;

б) критерій справедливості співпадає з критерієм ефективності;

в) ефективний розподіл благ може бути справедливим;

г)ефективність розподілу благ, як і справедливість, не можна виміряти.

21. Крива виробничих можливостей описана рівнянням: .

Функція корисності суспільства: .

Визначте оптимальний обсяг виробництва товарів.

22. У моделі «Робінзона Крузо»  виробнича функція:

 

.

 

Функція корисності «Робінзона Крузо»:

 

 

 

Знайдіть рівноважний обсяг використаної праці, випуск, корисність, визначте відносну ціну праці.

23. Виробнича функція для товарів А і В описується рівнянням:

 

 

 

Загальний обсяг праці – 40 од.; загальний обсяг капіталу – 40 од. Побудуйте криву контрактів (мінімум три точки).

 

 

Тема 15. Держава в мікроекономічній теорії: зовнішні ефекти

та суспільні блага

 

Зовнішні ефекти, їх економічний зміст. Поняття про зовнішні ефекти. Позитивні зовнішні ефекти, їх сутність, вплив на обсяг та ціну рівноваги; заходи щодо коригування (графічна інтерпретація).  Негативні зовнішні ефекти, їх сутність, вплив на обсяг і ціну рівноваги, заходи щодо керування (графічна інтерпретація). Суспільні та приватні витрати (вигоди). Коригуючі податки та субсидії. Теорема Коуза-Стіглера.

Громадські блага і громадський вибір. Поняття громадських благ. Приватні та громадські блага. Попит на громадські блага і ефективний їх обсяг. Особливості формування попиту, пропозиції та ціни рівноваги. Забезпечення громадськими благами: можливість ринку і держави.

Економічна роль держави у ринковій економіці. Необхідність та причини втручання держави в економічні процеси за ринкових умов. Теорія суспільного вибору: способи прийняття рішень  та проблеми ефективності.

У результаті вивчення теми студент повинен знати терміни:

Інститути – формальні та неформальні норми і правила поведінки, що дають можливість економічним агентам координувати свої дії; обмеження, вста­новлені людьми для того, щоб структурувати свою діяльність.

Права власності – встановлені законом правила, що регулюють від­ношення людей при використанні ними економічних благ.

Фірма – коаліція власників скооперованих факторів виробництва, зв’язаних між собою контрактними зобов’язаннями, які направлені переду­сім на найкраще використання інтсрспецифічиих ресурсів.

Трансакиійні витрати – витрати у сфері обміну, пов’язані з переда­чею прав власності.

Зовнішні ефекти – ефекти виробництва чи споживання блага, вплив яких на третіх осіб, які не є ані покупцями, ані продавцями, ніяк не відо­бражено в ціні цього блага.

Громадські блага – блага, що, по-перше, не можуть бути надані одній особі за умови, що їх неможливо передавати в розпорядження всім іншим особам, і що, по-друге, після того, як були надані певній особі, можуть бу­ти передані всім іншим без додаткових витрат.

 

Теоретичні основи теми

Інституціональне середовище функціонування економічних суб’єктів багато в чому визначається правами власності. Сучасна економічна теорія під правом власності розуміє санкціоновані нор­ми поведінки, сукупність яких регулює відносини між людьми щодо використання ними економічних благ. Ефективність цих норм пря­мо залежить від панівної в суспільстві форми власності, а також від структури форм власності (приватна, державна та комунальна), що склалася, та тенденції її розвитку.

У рамках цієї теорії під фірмою, як економічною організацією, розуміють коаліцію власників скооперованих факторів виробництва, які зв’язані між собою контрактними зобов’язаннями з метою міні­мізації трансакційних витрат.

Трансакційні витрати – це витрати у сфері обміну, пов’язані: передачею прав власності. Вирізняють п’ять основних форм тран­сакційних витрат:

1) витрати, пов’язані із пошуком, збиранням, обробкою та аналі­зом ринкової інформації;

2) витрати, пов’язані із пошуком партнерів, веденням перегово­рів та укладанням контрактів;

3) витрати, пов’язані із стандартизацією та забезпеченням і кон­тролем виконання вимог стандартів;

4) витрати, пов’язані із захистом прав власності;

5) витрати, обумовлені опортуністичною поведінкою партнерів, тобто невиконанням ними контрактних зобов’язань.

В основу фірми як економічної організації покладено систему контрактів, які укладаються між власниками певних ресурсів. Фір­мова коаліція по-різному оцінює скооперовані ресурси і ділить їх на три групи:

а) загальні ресурси, цінність яких не залежить від того, чи знахо­дяться вони у даній фірмі, чи ні;

б) специфічні ресурси, які всередині фірми цінуються вище, ніж за її межами;

в) інтерспецифічні ресурси – взаємодоповнюючі до найбільшо­го синергетичного ефекту ресурси, максимальна цінність яких дося­гається тільки в даній фірмі. Фірма розглядається як об’єднання що­до спільного використання передусім інтерспецифічних ресурсів.

Унікальність інтерспецифічних ресурсів, об’єднуваних коалі­цією, та різноманітність трансакційних витрат й обумовлюють чис­ленність видів сучасних фірм.

На зміст інституціональної системи суттєво впливає існування зовнішніх ефектів, тобто витрат або вигод від ринкових операцій, що не отримали відображення в цінах.

Якщо діяльність економічного агента призвела до витрат у інших виробників чи споживачів товарів і послуг, то в цьому разі має місце негативний зовнішній ефект. Яскравим прикладом такого ефекту є забруднення навколишнього середовища.

Позитивний зовнішній ефект виникає тоді, коли діяльність одно­го економічного агента принесла вигоду іншим. Прикладом позитив­ного зовнішнього ефекту може слугувати освітянська діяльність.

Оцінюючи зовнішній ефект, визначають різницю між суспільни­ми витратами (вигодами) та індивідуальними витратами (вигодами):

 

,                                     (15.1)

 

де MSC – граничні суспільні витрати;

    MPC – граничні індивідуальні витрати;

    MEC – граничні зовнішні витрати.

В арсеналі економічної політики є різні засоби щодо усунення небажаних зовнішніх ефектів. Використання цих засобів сприяє наближенню обсягів виробництва із зовнішніми ефектами до ефективних. З цією метою вдаються до:

а) встановлення прав власності на ресурси і створення можливостей для вільного обміну цими правами;

б) колективного або державного володіння благами, яким властиві зовнішні ефекти;

в) заборони або встановлення обмежень на види забруднюючих та шкідливих речовин;

г) запровадження корегуючих податків і субсидій.

Мета використання зазначених інституцій (за винятком державного володіння цими благами) полягає у включенні додаткових суспільних витрат (вигоди) благ із зовнішніми ефектами до індивідуальних витрат (вигод). У цьому разі йдеться про інтерналізацію зовнішніх ефектів.

На відміну від індивідуальних благ, громадським благам прита­манна невибірковість, неконкурентність у споживанні. Доступність громадського блага практично не зменшується або не зникає зовсім для всіх членів суспільства після того, як окремий споживач вико­ристав це благо. Неконкурентність громадського блага означає й те, що гранична вартість надання права користування благом ще одно­му споживачеві є нульовою.

Оскільки всім забезпечується та сама кількість суспільно важли­вого товару, крива попиту на нього – вертикальне підсумовування кривих індивідуального попиту. А ефективним буде той обсяг вироб­ництва громадського блага, який відповідає точці перетину кривої сукупного попиту та кривої граничних витрат.

На ринку може відчуватися нестача громадських благ, оскіль­ки, коли відомо, що можна скористатися благом без будь-яких витрат, виникає проблема «зайців». Внаслідок існування цієї про­блеми виробництво громадських благ буває нижче ефективного. Ринок не в змозі вирішити цю проблему, знову на допомогу при­ходить держава.

 

Практичні завдання

1. Які специфічні види трансакційних витрат існували в соціальних країнах?

2. Чи ведуть ринкові реформи в Україні до зниження тракційних витрат?

3. Охарактеризуйте теорію прав власності та її значення для структурування діяльності суб’єктів ринку.

4. У чому полягає теорія трансакційних витрат? Її суть і перспективи впровадження.

5. Охарактеризуйте оптимальну структуру економіки.

6. Перечисліть проблеми визначення суспільних переваг.

7. У тіньовій економіці (економіці організованої злочинності) принципово неможливе закріплення прав власності. У чому полягають відмінності злочинного бізнесу і чому виникають?

8. Визначте дію податку як інструмента, який впливає на зовнішні ефекти.

9. Використовуючи знання стосовно оптимізації рішення про виробництво суспільних благ, дайте оцінку діям Уряду України або місцевих органів влади щодо виробництва того чи іншого суспільного блага.

10. Негативні зовнішні ефекти ведуть до неефективності, оскільки:

а) викликають скорочення споживання благ із негативним зовнішнім ефектом;

б) приводять до того, що суспільні граничні витрати перевищують індивідуальні граничні витрати;

в) сприяють тому, що виробники налагоджують заодно великий випуск продукції;

г) перерозподіляють доходи від тих фірм, які забруднюють середовище, до тих, які не забруднюють.

11. З економічної точки зору населення забруднює навколишнє середовище, якщо палить:

а) у власній квартирі;

б) на зупинці транспорту;

в) в салоні для курців;

г) усі відповіді вірні.

12. Теорема Коуза дійсна:

а) для «економіки Робінзона Крузо»;

б) для двох учасників;

в) для десяти учасників;

г) не залежить від кількості осіб,які є учасниками угоди.

13. Соціальні граничні витрати перевищують індивідуальні граничні витрати:

а) на загальну величину забруднення;

б) на величину граничних зовнішніх витрат;

в) на величину середніх зовнішніх витрат;

г) вірної відповіді немає.

14. Які з наведених засобів вирішення проблеми зовнішніх ефектів потребують участі держави:

а) визначення величини забруднення, яку не можна перевищувати;

б) суспільний звичай;

в) об’єднання джерела й отримувача забруднення в одну юридичну особу;

г)проведення переговорів між джерелом та отримувачем забруднення.

15. Якщо б фірма, яка забруднює річку сплачувала всі дійсні вирати, пов’язані з виробництвом, то:

а) зменшився обсяг виробництва;

б) крива граничних соціальних витрат проходила б нижче, ніж крива індивідуальних граничних витрат;

в) крива граничних соціальних витрат проходила б вище, ніж крива індивідуальних граничних витрат;

г) вірні відповіді а і б.

16. Зовнішні ефекти виникають, оскільки:

а) вони пов’язані з вигодами або витратами ніким не створеними;

б) вони пов’язані з монополією;

в) вони вимагають постійних витрат, які не входять до граничних витрат;

г) ринковий попит і  пропозиція не відображають зовнішніх вигод і витрат.

17. У табл. 15.1 наведено дані про загальні вигоди й витрати від реалізації чотирьох природоохоронних програм. Яку з них з економічної точки зору слід реалізувати?

Таблиця 15.1

Економічні показники реалізації окремих природоохоронних програм

 

Програми	Загальні витрати (млн. грн.)	Загальні вигоди (млн. грн.)
Посилення рибнагляду	20	30
Захист малих річок	30	50
Створення заповідників	80	77
Створення національних парків	72	84

 

18. Ділянка фермера, який займається вирощуванням зерна знаходиться поруч із ділянкою фермера, який розводить корів. Корови можуть витоптати посіви. За якою ціною фермер буде готовий викупити у тваринника право на роширення свого стада  ще на одну корову, якщо витрати на утримання однієї корови становлять 60 грн? Додаткова корова принесе посівам додатковий збиток на суму 85 грн, а додаткова вигода від продажу корови – 105 грн. Прибуток від продажу зерна, якщо тваринник відмовиться від додаткової корови, становить 70 грн.

19. У невеликому селищі мешкає 198 сімей. Для кожної із перших 100 із них цінність суспільного блага (очистка вулиць від снігу) представлена формулою індивідуального попиту на двірника:

 

,

 

де Р – ціна;

    G – кількість двірників у селищі.

Попит для кожної з останніх 98 сімей описується формулою:

 

,

 

Граничні витрати з найму двірника постійні і складають 148 грн. Якою буде оптимальна кількість двірників у селищі?

СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

 

Основна література

 

1. Базілінська О. Я. Мікроекономіка: Навчальний посібник. – К: «Центр навчальної літератури», 2004. – 351 с.
2. Бакаєв О. О., Карагодова О. О. Основи мікроекономіки: Навч. посібник / – К.: КУЕТТ, 2004. – 267 с.
3. Долан  З., Линдсей Д. Рынок: микроэкономическая модель Пер. с анг. В. Лукашевича и др.: Под общ. ред. В. Лисовика и В. Лукашевича. – СПб., 1998. – 496 с.
4. Задоя  А. О. Мікроекономіка: курс лекцій та вправи: Навч. посіб. – К.: Т-во «Знання», КОО, 2002. – 211 с.
5. Кравцова Л. І. Мікроекономіка: Конспект лекцій для студентів усіх форм навчання економічних спеціальностей – К.: Изд-во КУЕТТ, 2002. – 99 с.
6. Карагодова 0,0., Черваньов Д.М. Мікроекономіка: Навч. посібник. К.: Четверта хвиля, 1997. – 204 с.
7. Лісовий А.В. Мікроекономіка: Навчальний посібник. – К.: Центр навчальної літератури, 2003  – 208 с.
8. Макконелл К. Р., Брю С. Л. Экономикс: принципы, проблемы и политика: В 2 т.: Пер. 11-го анг. изд. – М.: Республика, 1992.
9. Павленко І. М. Мікроекономіка.: Навчальний посібник. – К.: Центр навчальної літератури, 2006. – 288 с.
10. Фишер С., Дорнбуш Р. Экономика: Пер. с. анг. со 2-го изд. – М.: Дело, 2001. – 864 с.
11.  Чемберлин Э. Теория монополистической конкуренции. Реориентация теории стоимости / Пер. с англ. под ред. Ю.Я. Ольсевича. – М.; Экономика, 1996. – 351 с.
12.  Ястремський О., Грищенко О. Основи мікроекономіки: Підручник  К.: Знання, 1998. – 674 с.

 

Додаткова література

 

1. Гаркавенко С. С. Маркетинг.: Підручник. – К.: Лібра, 2002. – 712 с.
2. Горобчук Т.Т. Мікроекономіка: Навчально-методичний посібник. – К.: ЦУЛ, 2002. – 236 с.
3. С. В. Мочерний Економічна теорія: Посібник – К.: Видавничий центр «Академія», 2001. – 656 с.
4. Піндайк Р., Рубінфелд Д. Мікроекономіка – К.: Основи, 1996. – 646 с.
5. Слухай С.В. Довідник базових термінів та понять з мікроекономіки. – К.: Лібра, 1998. – 256 с.
6. П. Самуельсон Економіка: Підручник.– Львів: Світ.1999. – 495 с.
7. Райхлин 3. Основы экономической теории. Микроэкономи­ческая

теория рынков продукции.–М.: Наука, 1995. – 347 с.