МАКРОЕКОНОМІЧНА ПОЛІТИКА 13.07.2014 09:52

Розділ 1. Макроекономічна політика: суть, предмет, цілі та інструменти

Макроекономічна політика, її визначеність, предмет, цілі і методи. Види макроекономічної політики. Можливості (і обмеження) макроекономічної політики, її відносна підпорядкованість комплексу заходів економічної політики.

Стабілізаційна політика: економічна, виробнича та фінансова стабілізація. Взаємозв'язок між виробничою та фінансовою стабілізацією. Політика економічного зростання та її визначеність. Макроекономічна політика як структурована система.

Цілі і засоби макроекономічної політики. Кінцеві та проміжні цілі. Первинні і вторинні засоби макроекономічної політики. Проблема узгодження між цілями та засобами. Теорія Тінберга про узгодженість цілей із засобами. Принцип пріоритетів і вимушені втрати макроекономічної політики. Теорія Манделла про поєднання засобів із цілями. Автономність монетарних та фіскальних заходів і спільність кінцевих цілей та пріоритетів макроекономічної політики.

Прогнозування в макроекономічній політиці: упереджувальні та економетричні прогнози. Очікування як чинник макроекономічної політики. Політична кон’юнктура та політичний бізнес-цикл в макроекономічній політиці. Фінансово-промислові групи як чинник зниження ефективності макроекономічної політики.

         Основні поняття та їх визначення

Вторинні засоби – економічні інструменти, які опосередковують вплив первинних засобів на кінцеві цілі.

Зовнішній лаг – відрізок часу, який існує між застосуванням регуляторних заходів і появою повного цільового ефекту.

Кінцеві цілі макроекономічної політики – кількісно визначенні індикатори загального економічного стану країни, досягненню яких підпорядковуються всі регуляторні заходи держави.

Макроекономічна політика – діяльність держави щодо визначення кінцевих цілей макроекономічного розвитку країни та засобів (інструментів) їх досягнення.

Первинні засоби – економічні інструменти, які започатковують цілеспрямовані дії  макроекономічної політики і знаходяться під безпосереднім контролем з боку держави.

Політика економічного зростання – діяльність держави, яка спрямована на забезпечення зростання, обсягів виробництва реального ВВП за рахунок збільшення економічного потенціалу країни та підтримання інфляції на помірному рівні.

Проміжні цілі макроекономічної політики – кількісно визначені макроекономічні показники, які опосередковують вплив макроекономічної політики на її кінцеві цілі.

Стабілізаційна політика – діяльність держави, яка спрямована на забезпечення зростання обсягів виробництва реального ВВП до його потенційної величини та наближення інфляції до помірного рівня.

Теорія Я. Тінберга – теорія, згідно з якою ефективною вважається політика, яка спирається на тотожність між кількістю цілей і кількістю несуперечливих між собою засобів.

Теорія Р. Манделла – теорія, згідно з якою кожна ціль макроекономічної політики повинна досягатися за рахунок того засобу, який справляє на неї найбільший вплив.

Упереджувальні прогнози – макроекономічні прогнози, метою яких є передбачення майбутніх збурень в економіці при незмінності макроекономічної політики.

 

Розділ 2. Політика забезпечення повної зайнятості

Ринок праці як об’єкт макроекономічного регулювання. Здійснення політики зайнятості. Формування величини зайнятості. Відтворення робочої сили як елемент макроекономічного механізму. Залежність процесів на ринку праці і змін обсягу сукупного попиту. Вплив на зайнятість інвестиційних процесів. Зовнішньоекономічна політика як чинник впливу на рівень зайнятості. Роль податкової системи.

Природний рівень безробіття як індикатор повної зайнятості. Повна зайнятість. Методи визначення рівня природного безробіття: розрахунок на основі зв’язку безробіття з інфляцією попиту; визначення величини природного безробіття через співвідношення кількості звільнених і працевлаштованих; структурний метод. Концепція NAIRU.

Механізм регулювання зайнятості населення. Інструменти державного регулювання природного рівня безробіття: допомога по безробіттю і діяльність державної служби зайнятості. Використання важелів ринкового саморегулювання. Методи державного регулювання зайнятості: економічні, правові, організаційні. Продуктивна зайнятість. Політика зайнятості як елемент стабілізаційної політики. Активна політика – політика створення гнучкого ринку праці. Інструменти активної політики зайнятості. Пасивна політика управління зайнятістю і її інструменти.

Коефіцієнт заміни. Засоби впливу на сукупну пропозицію і сукупний попит. Завдання держави на ринку праці. Економічний блок макроекономічної політики регулювання зайнятості. Інституційна складова макроекономічної політики регулювання зайнятості. Напрямки збільшення її ефективності.

Інституційна система регулювання ринку праці, її законодавча база та інструменти. Служби зайнятості, професійне навчання. Соціальне страхування. Державні витрати на відтворення робочої сили. Субсидії найму, субсидії зайнятості. Напрями підвищення ефективності пошуку роботи. Державні і регіональні програми сприяння зайнятості. Інформаційні системи і бази даних.

 

 

         Основні поняття та їх визначення

Активна політика управління зайнятістю полягає в тому, що держава широко застосовує державні важелі для прискорення прогресивних зрушень на ринку праці.

Пасивна політика – це політика, яка полягає в тому, що держава створює правову базу для вільного переміщення людських ресурсів, але безпосереднього втручання держави в міграційні процеси в окремих галузях не відбувається.

Продуктивна зайнятість – така зайнятість, розширення якої супроводжується порівняно більш низькими темпами росту інфляції.

Природний рівень безробіття - це такий його рівень, при якому фактори, які підвищують і зменшують ціни і заробітну плату, знаходяться в рівновазі.

Концепція NAIRU – концепція, згідно з якою природним є такий рівень безробіття, який не прискорює інфляцію. В її основі лежить крива Філіпса, яка відображає обернений зв’язок між безробіттям та інфляцією попиту у короткостроковому періоді.

Рівень зайнятості населення розраховується як відношення (у відсотках) кількості зайнятих певної вікової групи до кількості населення відповідного віку.

Рівень зайнятості робочої сили – показник, що показує, яка частка робочої сили використовується в економіці.

Метод Г. Манківа – підхід, який пов’язує природний рівень безробіття з рівновагою на ринку праці через тотожність між кількістю працевлаштованих осіб і кількістю осіб, звільнених з роботи в межах відповідного року.

Коефіцієнти звільнення і працевлаштування. Коефіцієнт працевлаштування показує часку безробітних, які знаходять роботу в межах року. Коефіцієнт звільнення визначає частку зайнятих осіб, які втрачають роботу в межах року.

Структурний метод обчислення природного рівня безробіття –метод, в основі якого лежить розмежування всіх безробітних на дві категорії: природні безробітні й циклічні безробітні.

Соціальне партнерство – засіб узгодження інтересів роботодавця і працівника, це результат діяльності, певної соціальної технології, спрямованої на здобуття кожною зі сторін соціально-трудових відносинах взаємозадовільних результатів.

Коефіцієнт заміни відображає співвідношення між доходом у формі виплат по безробіттю і доходом, який безробітний отримував у період своєї зайнятості.

Економічна підсистема управління зайнятістю - блок макроекономічної політики регулювання зайнятості, що містить засоби впливу на сукупну пропозицію і сукупний попит. Це політика доходів, зовнішньоторговельна політика, політика центрального банку країни, фіскальна, структурна, інвестиційна та амортизаційна політика, які опосередковують свій вплив за допомогою методів прямого та опосередкованого впливу.

Інституційна підсистема регулювання ринку праці включає організаційно-економічниий механізм державного регулювання зайнятості та вдосконалення нормативно-правової база сприяння зайнятості населення.

 

Розділ 3. Монетарна політика

 

Управління пропозицією грошей як основа монетарної політики. Аналітична форма балансу Національного банку і грошова база. Чисті міжнародні резерви та їх достатність. Чисті внутрішні активи Національного банку. Грошовий мультиплікатор як чинник грошової пропозиції. Зведений (консолідований) баланс банківської системи. Кінцева ефективність монетарної політики. Мультиплікатор монетарної політики.

Грошовий попит як екзогенний чинник монетарної політики. Визначення попиту на реальні грошові запаси. Прогнозування грошового попиту і швидкості обертання грошей. Визначення  попиту на номінальні грошові запаси. Прогнозування грошового попиту на базі рівня монетизації економіки. Рівень доларизації і визначення попиту на гроші в національній валюті. Прогнозування грошової бази.

Реалізація монетарної політики. Процентна політика центрального банку. Регулювання кредитного ринку. Оцінка обсягів наданих кредитів економіці комерційними банками (прогноз). Об’єкт кредитної політики центрального банку. Макроекономічне регулювання кредитних ресурсів. Політика обов’язкового резервування. Сфера застосування інструментів кредитної політики.

Монетарна політика  в Україні.

 

Основні поняття та їх визначення

Валові міжнародні резерви Національного банку – сукупність його ліквідних резервних активів, які можуть бути використані для фінансування дефіциту платіжного баланса та здійснення валютних інтервенцій.

Валові міжнародні резерви банківської системи – сума валових міжнародних резервів Національного банку та комерційних банків.

Девальвація або ревальвація валюти – зниження або зростання  фіксованого курсу валюти на основі державних рішень.

Знецінення або подорожчання валюти – зниження або зростання плаваючого валютного курсу під впливом попиту  і пропозиції на валютному ринку.

Інші активи (статті) – залишкова категорія банківського балансу, яка відображає матеріальні активи банків, капітал и резерви, прибутки або збитки тощо.

Монетарна політика – діяльність держави регулювання обігу, кредитування та курсоутворення з метою стабілізації цін та створення сприятливих умов для економічного зростання .

Мультиплікатор монетарної політики – коефіцієнт, який показує на скільки одиниць змінюється реальний ВВП при зміні грошової пропозиції на одиницю.

Номінальний грошовий попит – на номінальні грошові запаси, який вимірюється кількістю грошових знаків, необхідних економічним агентам для задоволення своїх платоспроможних потреб в товарах та послугах.

Номінальний валютний курс – ціна валюти виражена через певну кількість іншої валюти, на яку вона обмінюється.

Передатний механізм монетарної політики – сукупність причинно-наслідкових зв’язків, за допомогою яких монетарна політика впливає на реальний ВВП та ціни.

Плаваючий (гнучкий) курс – курс валюти, який вільно визначається на валютному ринку під впливом попиту і пропозиції.

Реальний валютний курс – коефіцієнт, який відображає відношення між зовнішніми та внутрішніми цінами, обчисленими у спільній валюті.

Реальний грошовий попит – попит на реальні грошові запаси, який вимірюється кількістю товарів та послуг, необхідних для задоволення платоспроможних потреб економічних агентів.

Стерилізація – операції з державними цінними паперами на відкритому ринку, завдяки яким нейтралізується небажаний вплив валютних інтервенцій на грошову базу.

Чисті внутрішні кредити приватному сектору – чисті кредити, які надаються Національним банком приватному сектору як через рефінансування комерційних банків так і безпосередньо.

Чисті внутрішні кредити уряду – кредити, які надаються Національним банком уряду, за мінусом урядових платежів приватному сектору, здійснених за рахунок отриманих кредитів.

Чисті іноземні активи банківської системи – валові міжнародні резерви банківської системи за мінусом її резервних зобов’язань перед нерезидентами.

Чисті іноземні активи Національного банку – валові міжнародні резерви цього банку за мінусом його резервних зобов’язань перед нерезидентами.

 

Розділ 4. Реалізація макрофінансової політики.

Макрофінансова політика та її інструменти. Принципи макрофінансової політики. Інструменти фіскальної політики. Визначеність доходів. Структура доходної частини бюджетів, основні пропорції. Коефіцієнт еластичності податків, коефіцієнт динамічності податків. Чисті податки. Структура податкових надходжень.

Моделі здійснення фіскальної політики. Принцип ножиць. Теорія А.Вагнера.

Видатки державного бюджету. Структура бюджетних видатків. Видатки інвестиційної і соціальної спрямованості, капітальні і поточні.

Бюджетний баланс та методи його оцінювання. Модель бюджетного дефіциту. Джерела фінансування бюджетного дефіциту. Модель бюджетного дефіциту. Емісійне (грошове) фінансування. Неемісійне (боргове) фінансування бюджетного дефіциту. Внутрішнє запозичення та його наслідки. Зовнішнє запозичення та його наслідки. Прострочена державна заборгованість та її наслідки.

Наслідки фіскальної політики для державного бюджету. Дискреційна та  автоматична зміна чистих податків. Вплив на бюджет збільшення державних закупівель при дискреційній стабільності чистих податків. Вплив на бюджет дискреційного зниження чистих податків при незмінності державних закупівель. Вплив фіскальної політики за умов збалансованої зміни державних закупівель і чистих податків.

Рівень державного боргу та стійкість фіскальної політики. Обслуговування державою своїх внутрішнього і зовнішнього боргів. Платоспроможність держави.

Алгоритм фіскальної політики з урахуванням прямих і зворотних зв’язків. Визначення приросту ВВП з урахуванням ефекту витіснення. Мультиплікатор фіскальної політики. Нейтралізація ефекту витіснення. Ефект наповнення.

Чиста фіскальна політика на основі моделі  IS – LM. Вплив фіскальної експансії на рівноважні параметри моделі  IS – LM на умовах збалансованого бюджету. Вплив фіскальної експансії на рівноважні параметри моделі  IS – LM на умовах неемісійного (боргового) фінансування. Графічна інтерпретація результатів впливу чистої фіскальної експансії на економіку. Кількісна визначеність рівноважних параметрів моделі  IS – LM під впливом чистої фіскальної експансії.

Структура фінансового ринку, управління фінансовими потоками. Державне регулювання фондового ринку. Економічні та адміністративні методи управління. Стимулювання заощаджень та розвиток фінансових ринків.  Стимулювання інвестицій. Індикатори процесів накопичення: капіталоємність та схильність до заощаджень. Взаємозв’язок програм розвитку інвестиційної діяльності з цілями регулювання фінансової інфраструктури.

Фіскальна політика в трансформаційній економіці. Флуктуація фіскальної політики. Система розподілу грошових доходів і соціальна справедливість. Принцип горизонтальної рівності.

 

         Основні поняття та їх визначення

Автоматична зміна чистих податків – зміна чистих податків, яка спричиняється зміною податкової бази та умов, від яких залежать обсяги трансфертних платежів  приватному сектору.

Боргове фінансування бюджетного дефіциту – фінансування бюджетного дефіциту за рахунок державного запозичення.

Витіснення – скорочення приватних інвестицій і/або чистого експорту, яке викликається фіскальною експансією.

Грошове фінансування бюджетного дефіциту – фінансування бюджетного дефіциту за рахунок первинної грошової емісії (емісії грошової бази).

Доходи державного бюджету – такі надходження до бюджету, які не підлягають поверненню, за виключенням трансфертів.

Динамічність податків – коефіцієнт, який показує  на скільки відсотків змінюються податкові надходження в розрахунку на один відсоток зміни податкової бази в умовах дискреційних змін в податковій системі.

Дискреційна зміна чистих податків – зміна чистих  податків, яка спричиняється спеціальними рішеннями держави щодо податкової системи і трансфертних виплат.

Емісійний прибуток уряду – прибуток від первинної грошової емісії, який дорівнює прирісту реальної грошової бази.

Еластичність податків – коефіцієнт, який показує на скільки відсотків змінюються податкові надходження в розрахунку на один відсоток зміни податкової бази в умовах відсутності дискреційних змін в податковій системі.

Інфляційний податок – податок, який агенти приватної економіки сплачують автоматично внаслідок знецінення готівки; дорівнює добутку темпів інфляції на реальні грошові запаси.

Мультиплікатор фіскальної політики – коефіцієнт, який  показує на скільки одиниць змінюється ВВП при зміні фіскальних засобів на одиницю в умовах зміни відсоткової ставки.

Надходження до бюджету – бюджетні доходи плюс трансферти.

Сукупний емісійний прибуток – прибуток всіх емітентів грошової маси, який дорівнює прирісту реальних запасів готівкових грошей.

Чистий емісійний прибуток – прибуток, який виникає внаслідок змін в сумі реальних запасів готівкових грошей.

 

Розділ 5. Макроекономічна антиiнфляцiйна політика

Сутність вимірювання інфляції та особливості управління нею. Ланцюговий індекс-дефлятор ВВП. Способи вимірювання індексу споживчих цін. Недосконалість цінових індексів і можливість їх застосування.

Антиінфляційна політика у трансформаційній економіці. Сутність та основні принципи антиінфляційної політики. Три правила проведення монетарної політики та контроль за інфляцією. Таргетування інфляції. Екзогенні змінні моделі цільового прогнозування інфляції. Грошова маса як інструмент досягнення цільової інфляції. Визначення темпів приросту грошової маси, які узгоджуються з цільовою інфляцією.

Рушійні сили, що приводять механізми інфляції у рух. Чинниками інфляції в Україні.

         Основні поняття та їх визначення

Збалансована грошова маса – такий приріст грошової маси, який дорівнює прирісту реального ВВП за мінусом прирісту швидкості обертання грошей.

Кінцеві чинники інфляції – грошова маса, швидкість обертання грошей і реальний ВВП, за допомогою яких первинні чинники інфляції реалізуються на макрорівні через загальне зростання цін.

Критична точка інфляції – такий темп інфляції, який дорівнює темпам прирісту грошової маси.

Надлишкова грошова маса – такий приріст грошової маси, який перевищує приріст реального ВВП за мінусом прирісту швидкості обертання грошей.

Надмірна грошова маса – такий приріст грошової маси, який спричиняє перевищення фактичної інфляції порівняно з її помірним рівнем.

Первинні чинники інфляції – чинники, які зароджуються у виробничій, фінансовій та зовнішньоекономічній сферах і впливають на ціни окремих товарів.

Помірна грошова маса – такий приріст грошової маси, який узгоджується з помірною інфляцією.

 

Розділ 6. Зовнішньоекономічна політика

Зовнішньоекономічна позиція країни. Аналітична форма платіжного балансу. Автономне і неавтономне фінансування платіжного балансу. Золотовалютні резерви і сальдо загального балансу. Виняткове та незабезпечене фінансування платіжного балансу.

Управління платіжним балансом з урахуванням наслідків для монетарної та бюджетно-податкової сфери. Три покоління моделей кризи платіжного балансу: канонічна модель Кругмана, моделі спекулятивної атаки, моделі зовнішнього боргу з кількома рівновагами. Теоретичні концепції, що використовуються для коригування платіжного балансу.

Види торговельної політики. Обґрунтування вибору видів торговельної політики. Інтеграція до міжнародних торговельних організацій. Прогнозування експорту та імпорту. Основні вимоги ГАТТ/СОТ і наслідки їх дотримання.

Державне управління рухом капіталу. Методи оцінки впливу міграційних процесів на параметри макроекономічної рівноваги.

 

         Основні поняття та їх визначення

Абсолютно мобільний капітал – капітал, який вільно переміщується між окремими кранами в залежності від рівня його доходності.

Автономне фінансування – фінансування платіжного балансу, яке здійснюється агентами приватної економіки без прямої участі держави.

Валютні інтервенції  – купівля або продаж іноземної валюти  Національним банком по валютному ринку країни..

Виняткове фінансування – фінансування платіжного балансу за рахунок нерегулярних джерел і на спеціальних умовах.

Еластичність чистого експорту – коефіцієнт, який показує на скільки відсотків змінюється експорт та імпорт  при зміні валютного курсу на один відсоток.

Ефект витіснення чистого експорту – скорочення чистого експорту, яке викликає фіскальна експансія в умовах плаваючого курсоутворення.

Канонічна модель Кругмана – модель міжнародної торгівлі в умовах эфекту масштабу і монополістичної конкуренції.

"Мала економіка" – економіка країн, які не можуть впливати на світові ціни, в тому числі і на світову відсоткову ставку.

Моделі спекулятивної атаки– це модель взаємодії між урядом і групою и спекулінтів, які здійснюють атаки на національну валюту в умовах можливого виникнення валютної кризи.

Неавтономне фінансування – фінансування платіжного балансу, яке здійснюється за участю держави.

Недискримінаційна стратегія торговельної політики – стратегія, яка передбачає створення рівновигідних умов для розвитку внутрішнього і зовнішнього ринків.

Немобільний капітал – капітал, переміщення якого між окремими країнами обмежується адміністративними або економічними чинниками.

Поглинання – внутрішній попит країни на товари та послуги, який складається із споживання та інвестицій.

Протекціоністська стратегія торговельної політики – стратегія, яка передбачає створення більш сприятливих умов для розвитку внутрішнього  ринку порівняно із зовнішнім.

 

Розділ 7. Політика економічного зростання

Вплив зовнішніх чинників на економічне зростання. Значення запасу капіталу для економічного зростання. Заощадження та інвестування. Модель Солоу. Теорія оптимального рівня заощадження. Стимулювання сукупного попиту як метод реалізації політики економічного зростання. Особливості застосування екзогенних теорій економічного зростання в практиці державного управління економічним розвитком.

Чинники моделей ендогенного зростання і їх вплив. Моделі ендогенного зростання. Інвестиції в людський капітал. Модель Льюїса. Акселератор. Індуційоване економічне зростання.

Фактори економічного зростання: інвестиції, ін­новації, людський капітал, технології, менеджмент, маркетинг. Структурні перетворення. Розвиток інфраструктури.

Механізми та інструменти політики економічного зростання. Фіскальна політика. – грошово-кредитна і валютна, мит­но-тарифна політика економічного зростання. Інвестиційне регулювання: класична і європейська моделі. Особливості стимулювання заощаджень у відкритій економіці.

Дилема між зростанням і стабілізацією. Концепція сталого економічного розвитку та урахування її вимог. Форму­вання відкритої економіки, спрямованої на широке вико­рис­тання переваг світового ринку, міжнародного поділу і кооперації праці, транс­націоналізації і глобалізації виробництва. Орієнтація на світові норми і стандарти якості та продуктивності, матеріало-, капіта­ло-та енергоміст­кос­ті, техніко-еконо­мічні параметри про­дукції.

        

Основні поняття та їх визначення

Акселератор є кількісним виразом принципу акселерації, згідно якого кожний приріст або зменшення доходу та сукупного попиту вимагає відносно більшої зміни "індуційованих" інвестицій.

Індуційовані інвестиції – це інвестиції, викликані зростанням  доходу.

Теорія оптимального рівня заощадження – теорія, згідно якої величина заощаджень визначається суспільними перевагами щодо розподілу у часі теперішніх і майбутніх витрат.

 

Розділ 8. Фінансове програмування як метод макроекономічної політики

Мета і завдання фінансової програми. Змістовна визначеність фінансової програми. Основні завдання фінансової програми. Базова тотожність фінансової програми. Модель фінансового програмування і висновки для макроекономічної політики.

Фінансова програма як багатосекторна система. Нефінансові та фінансові операції фінансової програми. Формалізована та цифрова матриця фінансових потоків. Знакова визначеність фінансових  операцій. Міжсекторні потоки фінансових ресурсів. Балансова тотожність окремих секторів фінансової програми.

Зменшення поглинання як основний шлях покращення сальдо поточного рахунку. Методи скорочення державного споживання. Збільшення доходу за рахунок зростання чистого зовнішнього попиту та підвищення продуктивності інвестицій. Заходи по забезпеченню зовнішнього фінансування сальдо поточного рахунку.

Фінансове програмування і світовий досвід. Монетарна модель Міжнародного Валютного Фонду. Модель RMSM та RMSM-X.

 

         Основні поняття та їх визначення

Базисна програма – інерційний прогноз показників фінансової програми, в основі якого лежить припущення, що макроекономічна політика у прогнозному періоді не буде змінюватися порівняно з попереднім періодом.

Внутрішній баланс – тотожність між доходом країні та її внутрішнім попитом (поглинанням).

Внутрішня економіка – частина економіки країни, яка інтегрує всі нефінансові та фінансові операції між резидентами даної країни.

Вимоги (активи) – претензії до фізичних та юридичних осіб щодо

Зобов’язання (пасиви) – заборгованість фізичних та юридичних осіб, яка виникає внаслідок запозичення ресурсів.

Зовнішній сектор – частина економіки країни, яка об’єднує всі нефінансові та фінансові операції резидентів країни з нерезидентами.

Зовнішній баланс – тотожність між доходом країни за мінусом поглинання і сальдо поточного рахунку.

Нефінансові операції – операції, які пов’язані з утворенням доходу та здійсненням видатків.

Нормативна програма – цільовий прогноз показників фінансової програми, в основі якого лежать висновки базисної програми та комплекс регуляторних заходів, спрямованих на досягнення передбачених програмою цільових орієнтирів.

Фінансова програма – комплекс узгоджених між собою фінансових заходів держави, спрямованих на досягнення цілей макроекономічної політики.

Фінансові операції – операції, які пов'язані із змінами в зобов'язаннях та вимогах, завдяки чому забезпечується певний розподіл фінансових ресурсів між секторами економіки.

 

Розділ 9. Макроекономічна антикризова політика

Теорія антикризової політики. Особливості кризових явищ. Державна антикризова політика. Завдання державної антикризової політики та її специфіка в Україні. Заходи та інструменти державної антикризової політики. Макроекономічний розвиток України. Державна інвестиційна політика до 2015 р. Стратегіїя інноваційного розвитку України.

 

         Основні поняття та їх визначення

Державна антикризова політика  – це комплекс заходів, методів та інструментів цілеспрямованого впливу органів державної влади на соціально-економічний та фінансовий стан країни з метою забезпечення фінансово-економічної стійкості в умовах ризиків і постійних макроекономічних змін.

Зміна економічної кон’юнктури – явище, яке обумовлює циклічність економічного розвитку. Коливання ділової активності може пояснюватися сезонністю діяльності окремих галузей господарювання, сезонністю коливань платоспроможного попиту тощо.

Криза – стан, який створює загрозу життєздатності економічної системи, обумовлений екзогенними чи ендогенними чинниками, характеризується складно передбачуваними наслідками.

Об’єкти антикризової політики – зміна економічної кон’юнктури.

Політика стримування – політика, що спрямована на об­меження сукупного попиту у період бурхливого економічного зростання, коли у зв’язку із збільшенням купівельної спроможності суб’єктів господарювання підвищуються ціни.

Рестрикційна політика – політика, за якої держава обмежує доходи шляхом підвищення податкових ставок, зменшення бюджетних витрат та заробітної плати, подорожчання кредитів тощо, ; водночас рестрикційна політика здатна загострити проблему зайнятості.

Структурні кризи – кризи, які породжуються диспропорціями у розвитку окремих сфер та ринків національної економіки і характери­зуються тривалістю та неспівпаданням з фазами ділового циклу.

Суб’єкти антикризової політики– органи державної влади, які здійснюють заходи із запобігання та виходу з кризи.

Теорії пояснення причин криз – теорії, які визначають причини циклічності економічного роз­витку у способі організації суспільного виробництва, порушенні пропорціональності розподілу суспільного виробництва.