|
|
Главная \ Методичні вказівки \ Менеджмент
Менеджмент« Назад
Менеджмент 26.10.2015 18:40
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇДО ВИКОНАННЯ КУРСОВОЇ РОБОТИ з дисципліни „Менеджмент”
для студентів спеціальності „Менеджмент організацій”
Київ- 2014 ЗМІСТ
Додаток А. Порядок вибору тематики роботи........................26 Додаток Б. Орієнтовний регламент виконання курсової роботи........27 Додаток В. Приклад структуризації курсової роботи…………….29 Додаток Г. Зразок оформлення титульного аркуша..................30
1. Порядок виконання курсової роботи
Виконання курсової роботи складається з таких основних етапів:
Вибір теми курсової роботи. Тему курсової роботи студент обирає самостійно, керуючись наведеною в додатку А тематикою, яка має орієнтовний характер і періодично коригується та уточнюється з урахуванням змін, що спричинюються невпинним розвитком сучасної теорії та практики управління. У процесі вибору теми студенту слід виходити з таких критеріїв:
Вибравши тему, студент звертається з письмовою заявою на ім’я завідувача кафедри економіки з проханням її затвердити. Заява студента є підставою для затвердження теми курсової роботи. Науковим керівником по написанню курсової роботи призначається викладач кафедри економіки, який викладає предмет «Фінанси підприємства». Складання плану курсової роботи та графіка її виконання. План курсової роботи складається студентом самостійно на основі ознайомлення з літературними джерелами щодо обраної теми. Планом передбачається: вступ; декілька ключових, взаємопов’язаних, розміщених у логічній послідовності розділів, в яких має бути розкрита сутність обраної теми; висновки. Складений студентом план обговорюється з науковим керівником, який його корегує (якщо в цьому є необхідність) та затверджує. Задля забезпечення чіткості організації написання курсової роботи студентом складається календарний графік виконання робіт. Для спрощення процесу розроблення такого графіка рекомендується скористатися наведеним у додатку Б орієнтовним регламентом виконання курсової роботи. Складений студентом графік обговорюється з науковим керівником, який його корегує (у разі необхідності) та затверджує. Добір та вивчення літератури. На стадії добору літератури студент складає бібліографію, у чому йому своїми рекомендаціями допомагає науковий керівник; корисні поради під час пошуку літератури можна також отримати від працівників бібліотеки. Значно прискорює цей процес використання алфавітних і систематизованих каталогів літератури, реферативних журналів, бібліографічних довідників, комп’ютерних пошукових систем типу «Мета», «Рамблер», «Яндекс» та інших джерел і засобів пошуку інформації. Поглиблене вивчення визначених джерел доцільно починати з розгляду найновіших публікацій, оскільки в них висвітлюються останні досягнення в галузі теорії та практики управління діяльністю промислового підприємства. Решту літератури вивчають у порядку, зворотному до хронологічного. Можна порекомендувати студентам здійснювати свою роботу щодо добору та вивчення літератури таким чином:
Далі доцільними будуть пошук та ознайомлення з ґрунтовними науковими виданнями монографічного характеру. Оскільки, як уже зазначалося, одним із критеріїв вибору теми курсової роботи є узгодженість орієнтації поточного напряму дослідження з можливою спрямованістю теми майбутньої дипломної або магістерської дипломної роботи, доречним буде опрацювання літератури, що стосується проблем економіки промислового підприємствам галузі зв’язку. Допускається в окремих випадках написання курсової роботи та опрацювання в зв’язку з цим літератури, що стосується економіки підприємств іншої галузевої належності (машинобудівної, поліграфічної, харчової тощо). Дедалі більшого поширення останнім часом набуває практика залучення інформації з комп’ютерних мереж. Такий спосіб добору інформації є цілком припустимим, але слід пам’ятати, що вся ця інформація має підлягати критичному осмисленню, бажано — з перевіркою достовірності наведених даних за друкованими джерелами інформації. Адресу електронної сторінки, з якої запозичені відомості, обов’язково слід внести до переліку використаних першоджерел, що вміщується наприкінці тексту курсової роботи. Безпосереднє ознайомлення з конкретним літературним джерелом розпочинають з перегляду змісту. Розділи, глави та параграфи, що викликали особливу зацікавленість, слід ретельно опрацювати. Ця робота має бути спрямована на пошук ідей та пропозицій щодо вирішення проблемних питань обраної теми. Особливу увагу при цьому потрібно зосередити на виявленні дискусійних питань, аналізі протилежних або суперечливих позицій. У процесі вивчення літератури на окремих аркушах або картках роблять конспективні записи, виписки окремих даних, цитат тощо. Слід обов’язково записувати прізвище та ініціали автора книги (підручника, брошури, статті тощо), а також назву публікації, видавництво, місто та рік видання, номер сторінки. Усе це стане в пригоді при використанні матеріалів у курсовій роботі, для того щоб зробити посилання на першоджерела. Проведення досліджень і формування їхніх результатів. Фактично процес дослідження вже триває — його розпочато вибором напряму дослідження, формулюванням теми курсової роботи та попереднім опрацюванням літератури. Тепер настає черга збирання та осмислення різноманітних інформаційних даних, піддавши їх відповідному опрацюванню, аналізу, узагальненню (а можливо, і трансформаціям), студент підтверджує або спростовує робочу гіпотезу, формулює висновки щодо сутності проблеми, розробляє пропозиції відносно можливих шляхів, методів, засобів, інструментарію її розв’язання, здійснює техніко-економічні розрахунки та формує інші аргументи на користь правильності власного погляду. Оформлення рукопису роботи. Зібраний на попередньому етапі матеріал класифікується, систематизується та опрацьовується відповідно до послідовності пунктів плану курсової роботи; у разі необхідності здійснюється пошук додаткової інформації. До курсової роботи слід включати лише ретельно підібрані та цілеспрямовано опрацьовані матеріали. На цьому ж етапі проводяться розрахунки, обґрунтовуються пропозиції, формулюються висновки, підбираються ілюстрації (схеми, графіки, таблиці) та здійснюється редагування. У процесі редагування поліпшується стиль викладу матеріалу, переробляються окремі частини тексту, удосконалюється формулювання фраз, перевіряються орфографія та пунктуація, усуваються архаїзми та мовні штампи. У тексті курсової роботи слід уникати частого повторення однакових слів, замінюючи їх синонімами. Етап завершується оформленням курсової роботи згідно з вимогами, передбаченими в четвертому розділі цих методичних вказівок.
2. Зміст, структура та обсяги курсової роботи Курсова робота повинна мати чітку та логічну побудову. Складовими частинами курсової роботи мають бути: вступ, основна частина, висновки, список використаних джерел, додатки (у разі необхідності). Зразок структуризації курсової роботи наведено в додатку В. У вступі до курсової роботи (1—3 сторінки) стисло характеризується сучасний стан розроблення проблеми та питань, що вимагають вирішення, обґрунтовується актуальність теми, чітко визначаються мета та завдання, об’єкт і предмет, методи та інформаційна база дослідження, вказується рівень опрацювання проблеми у вітчизняній і зарубіжній науці та практиці, виділяються дискусійні питання. В основній частині (загальним обсягом 35—45 сторінок) глибоко та всебічно розкривається сутність обраної теми, її найважливіші питання та проблеми. Тут необхідно показати, як досліджувана проблема з позицій сучасності висвітлена в літературі, викласти сутність існуючих підходів до її вирішення, здійснити її критичний аналіз, провести порівняння та сформулювати власний погляд. Виклад теоретичних положень має супроводжуватися (по можливості) аналізом статистичної інформації, прикладами з практики управлінської діяльності. У цій частині курсової роботи студент повинен продемонструвати свої знання з питань, що досліджувалися, уміння узагальнювати матеріали, послідовно їх викладати, робити висновки, обґрунтовувати свої пропозиції та рекомендації. Студентам слід узяти до уваги, що залежно від специфіки обраного напряму та конкретної теми допускаються й інші структуризація, змістове наповнення та обсяги кожного з розділів. Перший розділ «Методичні основи побудови підсистеми антикризового управління в організації» має бути присвяченим усебічному розгляду теоретичних засад обраної теми курсової роботи. Він закладає основи для аналітичної та конструктивної частин роботи, а також демонструє рівень обізнаності автора з проблематики обраної теми. У розділі потрібно визначити місце та роль антикризового управління в діяльності організацій, які функціонують у динамічному, невизначеному, часто ворожому, середовищі. Для цього потрібно здійснити критичний аналіз основних літературних джерел та методик, що присвячені антикризовому управлінню. На цій основі треба навести визначення основних категорій та здійснити порівняння різних підходів щодо:
Особлива увага має бути приділена аналізу розповсюджених підходів, концепцій та методик, які сприяють визначенню сутності поставлених завдань, концентруючи увагу на доборі ефективних методів з’ясування природи, місця, ролі, типології кризових явищ, а також вибору системи, що забезпечує необхідний вплив на них. Залежно від типу кризових явищ та організаційно-правової форми організації бізнесу» потрібно визначити складові елементи підсистеми антикризового управління. Вони залежатимуть від типу (глибини) кризових явищ, які існують на підприємстві (конфлікт, кризова ситуація певного типу, локальна криза певного типу, системна або стратегічна криза), а також від організаційно-правової форми організації бізнесу, масштабів виробництва, галузевих та регіональних особливостей ведення бізнесу, системи управління тощо. Для цього слід навести характеристику основних стадій розвитку кризових явищ на підприємстві («передкриза», кризовий стан, вихід із кризи з різними наслідками для організації), специфіку прояву об’єктів управлінського впливу на кожній із них (кризових явищ), та варіантів побудови суб’єкта управління, які відомі з теорії та практики антикризового управління. Важливо усвідомити, що немає готових рецептів для кожного конкретного підприємства щодо управління ним в умовах кризових явищ різного типу. Різноманітність підприємств та систем управління ними вимагає ретельного дослідження кризових явищ для прийняття рішень щодо визначення способів та засобів їх подолання, створення (або ні) спеціальної підсистеми антикризового управління. Для цього слід проаналізувати законодавчі акти, що регулюють діяльність підприємств в Україні взагалі та особливо тих, що належать до організаційно-правової форми об’єкта аналізу, а саме:
Основний акцент має бути зроблений на особливостях систем управління організаціями різного типу, оскільки саме вони будуть об’єктами перетворення при впровадженні підсистеми антикризового управління. З цією метою студент має охарактеризувати поширені в антикризовому управління організаційні структури управління, внутрішні нормативні документи, що регулюють їхню діяльність, зробити їх критичний аналіз. Це дасть змогу далі (у другому та третьому розділах роботи) користуватися результатами цього аналізу як теоретичною базою досліджень діяльності підприємства та рекомендацій для покращення його роботи. Особлива увага має бути приділена таким елементам антикризового менеджменту, як:
Студент має проаналізувати галузеві чинники, які сприяють або перешкоджають процесу застосування цих елементів у практиці роботи підприємств. Тут доцільно використати цифрові ілюстрації, які демонструють стан справ у галузі, до якої відноситься підприємство — об’єкт дослідження. Матеріал розділу має містити викладення підходів окремих авторів щодо формування та застосування систем антикризового управління (або окремих її елементів) в організаціях певної галузі: запропоновані ними визначення, склад елементів, моделі механізмів антикризового управління тощо. Враховуючи зміст першого розділу, треба звернути увагу на посилання на використані джерела інформації, тобто на дотримання вимоги щодо етики цитування. У другому розділі «Аналіз діяльності організації та ідентифікація наявних кризових явищ» має бути наведена аналітична оцінка конкретного підприємства, яка дозволяє створити підстави для обґрунтування переліку найважливіших проблем із теми, що розглядається, має містити:
У цьому підрозділі слід навести данні, з яких можна зробити висновок про доцільність проведення досліджень з обраної теми, тобто про необхідність формування підсистеми антикризового управління саме для підприємства — об’єкта аналізу. З метою визначення типу та причин кризових явищ» головним є ідентифікація наявних кризових явищ, які мають місце на підприємстві — об’єкті аналізу. Це вимагає усебічного дослідження причин, які призвели до кризового стану досліджувану організацію (цей стан різний за рівнем глибини враження кризою окремих підсистем та механізмом перебігу кризи на різних підприємствах. Саме це й має бути виявлено у процесі аналізу). Аналіз має здійснюватися, з одного боку, згідно з теоретичними положеннями, викладеними у першому розділі, а, з іншого — з урахуванням конкретних умов функціонування організації. Причинами криз можуть бути явища у зовнішньому середовищі, які найчастіше називають «загрозами», а також процеси всередині підприємства. Для проведення аналізу зовнішнього середовища студент має обґрунтувати добір кризоутворюючих чинників (із відомого з теорії переліку), які найбільш суттєво впливають на діяльність організації, кількісно визначити їх та побудувати відповідні моделі, що демонструють механізм впливу на внутрішнє середовище у коротко- та довгостроковому періоді. Для визначення кризоутворюючих чинників внутрішнього середовища необхідно акцентувати увагу на показниках, що характеризують діяльність окремих підсистем підприємства. З цією метою має бути проведені фінансово-економічний, техніко-технологічний та організаційний аналізи усіх сторін діяльності організації, для чого використати відповідні методи та підходи, доцільність застосування яких в антикризовому управління було доведено в першому розділі роботи. У процесі аналізу мають бути виявлені «слабкі місця», які далі визначаються як «збої», «кризові ситуації», «конфлікти» або «кризи» різного типу. Для найбільш «небезпечної» з погляду формування та поширення кризи підсистеми доцільно провести поглиблений аналіз, тобто детально дослідити джерела наявних, а в ідеалі — потенційних криз. Ось чому не можна обмежуватися тільки аналізом балансу та інших звітних фінансових документів. Доцільно проводити спеціальні цілеспрямовані дослідження «кризових зон» ( а вони різні на різних підприємствах). До таких досліджень можна віднести: усебічний аналіз «портфеля», аналіз контрактів (постачання, збуту, з персоналом), використання виробничих потужностей та структури витрат на виробництво тощо. Результати проведеного аналізу мають бути належним чином оформлені (див. правила оформлення таблиць, рисунків, формул), по кожному з напрямків зроблений критичний аналіз отриманих даних. Особлива увага має бути приділена в роботі дослідженню взаємозв’язку та взаємовпливу виявлених кризових явищ. Це дозволить спрогнозувати можливості формування системної та стратегічної кризи. Окремої уваги заслуговують кризові явища, які можуть трактуватися, як шанси розвитку організації, та з якими не слід боротися, а навпаки — треба їх підтримувати. Результатом проведених досліджень має бути перелік кризових явищ, що існують на підприємстві — об’єкті аналізу, та причин, що слугували їх формуванню. Слід зазначити, що чим більш обґрунтованим буде цей перелік, тим реальнішими будуть пропозиції щодо подолання кризи на підприємстві. Для проведення такого аналізу необхідно порівняти відомі з теорії елементи антикризового управління (розглянуті в першому розділі роботи) з наявними на підприємстві. Таке порівняння можна подати в табличній формі (див. таблицю). КРИТИЧНА ОЦІНКА ЕЛЕМЕНТІВ АНТИКРИЗОВОГО
За умов, якщо на підприємстві розробляються та впроваджуються антикризові заходи, необхідно проаналізувати процес їх формування та впровадження (по кожному із заходів), порівняти очікувані та реальні результати по заходам, які вже впроваджені, визначити їх доцільність та вплив на кризові явища на підприємстві. Особливу увагу слід приділити тим заходам, які на підприємстві не сприймаються як антикризові, хоча за змістом є такими. Для підвищення їх впливовості слід визначити необхідність їх «підсилення» іншими, що забезпечуватимуть системний вплив на кризу. Третій розділ «Формування підсистеми антикризового управління в організації» має базуватися на теоретичних основах антикризового управління, викладених у першому розділі, а також відображати специфіку ситуації на підприємстві, проаналізовану у другому розділі. Пропозиції щодо впровадження підсистеми антикризового управління на конкретному підприємстві має починатися з обґрунтування об’єкта — виявлених кризових явищ, що відбивають його специфічні особливості, причому з визначення можливостей та механізмів впливу на них. Основна увага тут повинна бути приділена визначенню складу «кризових точок». Студент має довести необхідність визначення об’єктів спостереження за розвитком ситуації у найбільш критичних місцях організації — об’єкті аналізу, які називають «кризовими точками». Такі «точки» дозволяють зосередити увагу керівників та власників підприємства на необхідності заздалегідь опікуватися подоланням наявних та можливих кризових явищ, приймаючі відповідні рішення. Для кризових точок треба встановити певні критерії, кількісно визначити допустимі інтервали коливань показників, а також «межі втручання» різних керівників та виконавців. Зміст антикризових заходів залежить від типу виявлених кризових явищ та можливостей підприємства щодо їх здійснення. Студент має розробити кілька варіантів (щонайменше два) для подолання (пом’якшення) кризового явища певного типу. Причому, зважаючи на взаємозв’язок усіх кризових явищ між собою, далі треба збалансувати їх зміст, тобто розробити саме систему альтернативних антикризових заходів. Добір заходів для включення до планових документів певного типу (окремого «функціонального плану» для подолання локальної кризи, плану або програми санації, плану або програми реструктуризації, яка, у свою чергу, може складатися з їх окремих проектів; плану проведення навчання спеціалістів з антикризового управління, плану проведення роз’яснювальної роботи із персоналом, розгорнутої антикризової програми, плану ліквідації підприємства або його частини тощо, зокрема, альтернативного характеру) здійснюється за обраними критеріями та очікуваними наслідками розвитку кризових явищ. Треба зважати на те, що зміст планових документів, їх масштаб, необхідні терміни виконання, очікуваний вплив на організацію зумовлюють вибір організаційної форми підсистеми антикризового управління. У роботі мають міститися альтернативні варіанти пропозицій щодо впровадження планів (проектів або програм) на підприємстві. Наявність змістовних антикризових планів створює умови для формування пропозицій щодо визначення термінів їх впровадження ( що мають бути певним чином обґрунтованими з використанням відповідних методів, наприклад, календарних або сітьових графіків), переліку виконавців та співвиконавців, систем ресурсного забезпечення тощо. Студентом має бути запропонована модель антикризового управління конкретним підприємством, яка забезпечуватиме виконання розроблених антикризових заходів. Пропозиції мають бути певним чином обґрунтовані із застосуванням необхідного методичного інструментарію. Як результат цих обґрунтувань можуть бути запропоновані різні організаційні рішення щодо формування підсистеми антикризового управління: лінійно-проектні або лінійно-програмні, матричні, мережні, колегіально-дорадчі та інші структури. У висновках (4—5 сторінки) потрібно стисло викласти основні результати проведених досліджень і визначити, якою мірою вирішені завдання та досягнуто мету курсової роботи, що були сформульовані у вступі. Список використаних джерел повинен включати перелік усіх першоджерел, на які були посилання в тексті роботи або які використовувалися під час написання курсової роботи. У додатки, обсяг яких не обмежується, рекомендується включати відносно самостійні частини тексту, складні розрахунки, громіздкі таблиці, виокремлення яких поліпшує цілісність сприйняття основної частини роботи.
3. Рекомендації щодо оформлення курсової роботи
Текст курсової роботи має бути належним чином оформлено — як стилістично, так і граматично та технічно. Рукопис комплектується в такій послідовності: 1) титульний аркуш; 2) зміст; 3) вступ; 4) основна частина; 5) висновки; 6) список літератури; 7) додатки (у разі необхідності). На титульному аркуші зазначаються: назва вищого навчального закладу, тема курсової роботи, прізвище студента та інші ідентифікаційні відомості (зразок оформлення титульного аркуша наведено в додатку Г). Після титульного аркуша вміщується сторінка змісту, в якому наводяться найменування та номери початкових сторінок усіх розділів, підрозділів і пунктів (якщо вони мають заголовки) основної частини, а також вступу, висновків, додатків, списку використаної літератури.
3.1.Загальні вимоги до оформлення рукопису Текст рукопису роздруковується на принтері на аркушах білого паперу стандартного формату А4 і розміщується з одного боку аркуша. Друкують текст, залишаючи береги таких розмірів:
У разі використання текстового редактора Word слід закладати такі параметри:
Текст основної частини поділяють на розділи, а в разі необхідності — на підрозділи, пункти та підпункти. Заголовки структурних частин «ЗМІСТ», «ВСТУП», «РОЗДІЛ», «ВИСНОВКИ», «СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ», «ДОДАТКИ» друкують великими літерами симетрично до тексту, заголовки підрозділів — маленькими літерами (крім першої великої) з абзацного відступу. Переноси слів у заголовках не дозволяються. Крапки наприкінці заголовків не ставляться. Якщо заголовок складається з двох або більше речень, то їх розділяють крапкою. Кожну структурну частину курсової роботи починають з нової сторінки. Нумерацію сторінок, розділів, підрозділів, пунктів, підпунктів, рисунків, таблиць, формул подають арабськими цифрами без знака №. Першою сторінкою є титульний аркуш, який включають до загальної нумерації сторінок, не проставляючи номера. Наступні сторінки нумерують у правому верхньому кутку сторінки без крапки в кінці. Розділи нумерують по черзі арабськими цифрами; підрозділи нумерують у межах кожного розділу. Номер підрозділу складається з номера розділу і порядкового номера підрозділу, між якими ставлять крапку, наприклад «2.3» (третій підрозділ другого розділу). У кінці номера підрозділу перед його назвою ставиться крапка. Пункти нумерують у межах кожного підрозділу. Номер пункту складається з порядкових номерів розділу, підрозділу, пункту, між якими ставлять крапку; у кінці номера перед назвою також повинна стояти крапка. Підпункти нумерують у межах кожного пункту за такими самими правилами, що і пункти. Між назвою розділу та підрозділом має біти 3 відступи, між назвою підрозділу та наступного складового компоненту цього підрозділу, відступ не потрібен.
3.2 Мова й стиль Мова та стиль курсової роботи не мають містити емоційно-експресивних елементів. Для наукового тексту характерними є змістова завершеність, цілісність і зв’язність. Бажано використання конструкції з невизначено-особовими реченнями, наприклад: «Вважається за доцільне запропонувати…», а не «Я пропоную…». Викладаючи матеріал, слід користуватися загальноприйнятою термінологією, приділяючи увагу точності її застосування та чіткості формулювань. Скорочення слів у тексті та ілюстраціях, крім використання загальновизнаних абревіатур, не допускається. Матеріал має бути викладений у логічній послідовності. Неприпустимим є перехід до розгляду іншого питання, допоки не завершено висвітлення попереднього. Кілька речень, що передають окрему думку, повинні бути чіткими і мати стислу форму.
3.3 Подання таблиць Цифровий матеріал, вміщений у текст, як правило, оформляється у вигляді таблиць. У таблицях цифровий або текстовий матеріал групується в рядки та стовпчики, відокремлені горизонтальними (рядки) та вертикальними (стовпчики) лініями. Звичайно таблиця складається з таких елементів: порядкового номера й тематичного заголовка, боковика та заголовків стовпчиків (головки), рядків і граф (основної частини, тобто прографки). Назву таблиці розміщують над нею і друкують симетрично до тексту. Назву та слово «Таблиця» починають з великої літери. Назву не підкреслюють. Загальну форму таблиці наведено на рис. 1. Таблиці нумерують послідовно в межах розділу. У правому верхньому кутку над заголовком таблиці розміщують напис «Таблиця» із зазначенням її номера. Номер таблиці складається з номера розділу та порядкового номера таблиці, між якими ставиться крапка, наприклад: «Таблиця 1.2» (друга таблиця першого розділу). Якщо в тексті роботи є лише одна таблиця, її нумерують за загальними правилами.
Таблиця (номер) ТЕМАТИЧНИЙ ЗАГОЛОВОК ТАБЛИЦІ (НАЗВА ТАБЛИЦІ)
Рис. 1. Загальна форма таблиці
У разі перенесення частини таблиці на інший аркуш (сторінку) слово «Таблиця» та її номер вказують лише один раз — праворуч над першою частиною таблиці; над іншими частинами пишуть «Продовження табл.» із зазначенням номера таблиці, наприклад: «Продовження табл. 1.2». Заголовки стовпчиків пишуть з великої літери, підзаголовки — з малої, якщо вони становлять одне речення з заголовком. Якщо підзаголовки мають самостійне значення, то їх починають з великої літери. Таблиці вміщуються в текст роботи одразу після посилання на них. Розміщувати таблиці слід так, щоб їх можна було читати, не повертаючи рукопису; якщо це неможливо — так, щоб рукопис треба було повернути за стрілкою годинника. На всі таблиці роботи в тексті мають бути посилання, при цьому слово «таблиця» пишуть скорочено (наприклад, «... у табл. 1.2»), у повторних посиланнях вживають скорочено слово «дивись» (наприклад: «див. табл. 1.3»). Кожна таблиця супроводжується стислим аналізом і висновками. Повторювати кількісні відношення, наведені в таблиці, у тексті не треба. Колонку «№ п/п» у таблицю не включають. У разі необхідності нумерації рядків їхні порядкові номери ставлять перед назвою заголовків рядків. Під час побудові таблиці слід дотримуватися збереження певних пропорцій між її частинами: боковик не може бути більше третини її формату, а висота заголовочної частини — понад третину висоти таблиці. Стовпчики таблиці нумерують лише тоді, коли на них є посилання в тексті роботи або коли таблиця продовжується на наступній сторінці. Якщо всі дані, наведені в таблиці, мають однакову одиницю виміру, її вказують у тематичному заголовку, якщо різні — Числа в таблиці, як правило, повинні мати однакову кількість десяткових знаків. Дробові числа наводяться у вигляді десяткового дробу. Нульові ознаки заведено позначати знаком тире «—», відсутність даних — трьома крапками «...» або літерами «н. в.» (немає відомостей). Якщо наведені в таблиці дані мають які-небудь особливості (є попередніми, стосуються частини явища, що вивчається, тощо), то на це необхідно вказати в примітках, які розміщують під таблицею. В таблиці не слід наводити зайві подробиці, які ускладнюють аналіз інформації. Необхідно також уникати утворення клітинок таблиці, що не мають змісту. Якщо це неможливо, то в них треба проставляти знак «´», який означає, що вони не заповнюються.
3.4. Подання ілюстрацій У процесі оформлення роботи часто використовують наочні ілюстративні матеріали у вигляді схем, діаграм, графіків, фотографій, креслень, технічних рисунків, карт тощо. Ілюстрації в роботі слід подавати безпосередньо після тексту, де вони згадані вперше, або на наступній сторінці. Розміщувати рисунки слід так, аби їх можна було читати без повороту рукопису, а якщо це неможливо, то так, щоб рукопис треба було повернути за стрілкою годинника. Кожна ілюстрація в роботі повинна мати порядковий номер, який складається з двох цифр, розділених крапкою (номер розділу та номер рисунка всередині розділу), тематичну назву, а в разі необхідності — ще й пояснення (підрисунковий текст). Для всіх ілюстрацій прийнято єдине позначення «Рис.» (рисунок). Номер рисунка та його назва розміщуються під рисунком. При посиланні на рисунок в тексті роботи зазначають його вид (діаграма, графік, схема) і номер. У разі повторного посилання використовують скорочене слово «дивись» (наприклад, «див. рис. 2.1»). На всі ілюстрації в тексті мають бути посилання. Найчастіше в наукових дослідженнях економічного та управлінського спрямування застосовуються ілюстрації у вигляді схем, діаграм і графіків. Схема — це зображення, котре передає, зазвичай за допомогою умовних позначень, основну ідею якогось пристрою, споруди або процесу та показує взаємозв’язок їхніх головних елементів. Діаграма — один зі способів графічного зображення залежності між величинами. У діаграмах наочно відбивають і аналізують масові дані. Відповідно до форми побудови розрізняють діаграми площинні, лінійні та об’ємні. Найчастіше використовують лінійні діаграми, а з площинних діаграм — стовпчикові (стрічкові) та секторні. Для побудови лінійних діаграм звичайно застосовують координатне поле. На осі абсцис у певному масштабі відкладаються час або факторіальні ознаки (незалежні), на осі ординат — показники на певний момент чи період часу або розміри результативної незалежної ознаки. Вершини ординат з’єднуються відрізками, у результаті чого отримують ламану лінію. На лінійні діаграми можна одночасно наносити кілька показників. На стовпчикових (стрічкових) діаграмах дані зображуються у вигляді прямокутників (стовпців) однакової ширини, розміщених вертикально або горизонтально. Довжина (висота) прямокутників пропорційна зображуваним величинам. У разі вертикального положення прямокутників діаграма називається стовпчиковою, горизонтального — стрічковою. Секторна діаграма є колом, поділеним на сектори, розміри яких пропорційні величинам частин зображуваного об’єкта чи явища. Секторна діаграма — поширена форма порівнювання різних частин одного цілого. Площі секторів і є основою для порівняння. Результати оброблення числових даних можна подати у вигляді графіків, тобто умовних зображень величин та їхніх співвідношень через геометричні фігури, точки та лінії. Графіки використовують як для аналізу, так і для підвищення наочності ілюстративного матеріалу. Осі координат графіка креслять суцільними лініями. Стрілок на кінцях координатних осей не ставлять; умовні позначення та розміри відкладених величин вказують у прийнятих скороченнях. На графіку слід писати лише умовні літерні позначення, прийняті в тексті. Написи, що стосуються кривих і точок, залишають тільки в тому разі, коли їх небагато і вони є короткими. Багатослівні написи замінюють цифрами, розшифровування яких наводять під рисунком.
3.5. Подання формул, приміток, посилань Формули, що наводяться в роботі, нумерують у межах розділу арабськими цифрами. Номер формули складається з номера розділу і порядкового номера формули в розділі, між якими ставлять крапку. Номери пишуть біля правого берега аркуша в одному рядку з відповідною формулою в круглих дужках, наприклад (3.1) (перша формула третього розділу). Нумерувати варто лише ті формули, на які далі в тексті є посилання. Найбільші, а також довгі й громіздкі формули, котрі у своєму складі мають знаки суми, добутку, диференціювання, інтегрування, подаються окремими рядками (це стосується і всіх нумерованих формул). Невеликі й нескладні формули, що не мають самостійного значення, вписують усередині рядків тексту. Пояснення значень символів і числових коефіцієнтів треба подавати безпосередньо під формулою в тій послідовності, в якій їх наведено у формулі. Значення кожного символу та числового коефіцієнта записують з нового рядка. Перший рядок пояснення починають зі слова «де» без двокрапки. Рівняння й формули треба відокремлювати від тексту вільними рядками. Вище та нижче кожної формули залишають не менше одного вільного рядка. Якщо рівняння не вміщується в один рядок, його переносять в інший після знаків рівності ( = ), плюс ( + ), мінус ( – ), множення ( ´ ), ділення ( : ). Під час написання роботи може з’явитися потреба в примітках до тексту або до таблиць. Примітки містять довідкову або пояснювальну інформацію. Їх нумерують послідовно в межах однієї сторінки. Якщо на сторінці примітка лише одна, то її не нумерують і після слова «Примітка» ставлять крапку; якщо приміток кілька, то після слова «Примітка» ставлять двокрапку. Такі примітки нумерують арабськими цифрами з крапкою, наприклад: Примітки:
На інформацію, запозичену з інших джерел, а також на цитати, наведені в тексті, обов’язково мають бути зроблені посилання. Посилання даються одразу після закінчення цитати у квадратних дужках, де зазначається порядковий номер джерела в списку літератури та відповідна сторінка джерела (наприклад: «[4, c. 35]»). Допускається наводити посилання у виносках, при цьому його оформлення має відповідати правилам бібліографічного опису.
3.6 Загальні правила цитування Для підтвердження власних аргументів посиланням на авторитетне джерело або для критичного аналізу певного друкованого твору слід наводити цитати. Науковий етикет вимагає точного відтворювання цитованого тексту, оскільки найменше скорочення наведеного витягу може спотворити зміст, закладений автором. Текст цитати починається і закінчується лапками й наводиться в тій граматичній формі, в якій його подано в джерелі, із збереженням особливостей авторського написання. Цитування має бути повним, без довільного скорочення авторського тексту і без перекручень думок автора; пропуск слів, речень, абзаців при цитуванні допускається без перекручення авторського тексту та позначається трьома крапками. Вони ставляться в будь-якому місці цитати (на початку, у середині, наприкінці). Кожна цитата обов’язково супроводжується посиланням на джерело. У разі непрямого цитування (переказ, викладення думок інших авторів своїми словами), що дає значну економію тексту, слід бути дуже точним у передаванні думок автора, коректним щодо оцінювання його результатів і давати посилання на відповідне джерело.
3.7. Оформлення списку використаних джерел і додатків Бібліографічний апарат у науковій праці — це ключ до використаних дослідником джерел. Крім того, він певною мірою відбиває наукову етику та культуру наукової праці. Саме з нього можна зробити висновок про ступінь ознайомлення студента з наявною літературою з досліджуваної проблеми. Бібліографічний апарат складається з бібліографічного списку (списку використаних джерел) і бібліографічних посилань, які оформляються відповідно до чинних стандартів. Список використаних джерел — елемент бібліографічного апарату, що містить бібліографічні описи використаних джерел і розміщується після висновків. Такий список — одна із суттєвих складових наукової роботи, що віддзеркалює самостійну творчу працю її автора та демонструє ступінь фундаментальності проведеного дослідження. Бібліографічний опис складають безпосередньо за друкованим твором або виписують з каталогів і бібліографічних покажчиків повністю без пропусків будь-яких елементів, скорочення назв і т. ін. Список використаних джерел повинен мати суцільну нумерацію. Найпоширенішим способом групування джерел у списку є їх розміщення за абеткою (за першою літерою прізвища автора або першого слова заголовка); джерела можна розміщувати й в один з таких способів: у порядку розташування посилань у тексті, у хронологічному порядку. У процесі оформлення роботи іноді виникає потреба в збагаченні її тексту додатками. Додатки, як правило, містять проміжні математичні розрахунки, первинні матеріали, громіздкі таблиці та інші матеріали допоміжного характеру. Додатки розміщують після списку літератури в порядку здійснення на них посилань у тексті. Кожен додаток починають з нової сторінки. Їм присвоюють заголовки, надруковані вгорі малими літерами з першої великої симетрично відносно тексту сторінки. Посередині рядка над заголовком малими літерами з першої великої друкується слово «Додаток ___» і велика буква, що позначає додаток. Додатки слід позначати послідовно великими літерами української абетки, за винятками літер Ґ, Є, І, Ї, Й, О, Ч, Ь, наприклад: «Додаток А», «Додаток Б» і т. д. Єдиний додаток позначається як додаток А. Текст кожного додатка за необхідності може бути поділений на розділи та підрозділи, пронумеровані в межах кожного додатка: перед кожним номером ставлять позначення додатка (літеру) і крапку, наприклад: «А.2» (другий розділ додатка А).
4. Підготовка до захисту та захист курсової роботи
Виконана курсова робота у встановлений термін здається на кафедру. Після реєстрації курсова робота передається науковому керівникові для перевірки та рецензування. У відгуку наукового керівника відмічаються позитивні сторони та недоліки курсової роботи, робиться висновок про можливість допуску роботи до захисту та вміщується попередня оцінка («відмінно», «добре», «задовільно», «незадовільно»). Якщо курсова робота отримує оцінку «незадовільно», вона повертається студентові для доопрацювання. До переробленої курсової роботи, зданої на повторну перевірку, обов’язково додається первісна рецензія. Якщо науковий керівник дає позитивний відгук, курсова робота допускається до захисту. Терміни та графік захисту робіт встановлюються кафедрою. Напередодні захисту студент отримує свою курсову роботу, щоб ознайомитися з відгуком та своєчасно підготуватися до відповідей на зауваження, які у ньому містяться. Захист здійснюється на відкритому засіданні комісії, склад якої визначається завідувачем кафедри. До захисту студент готує доповідь та ілюстративні матеріали, які демонструють результати дослідження, основні висновки, узагальнення та пропозиції.
Таблиця 1ECTS-, НАЦІОНАЛЬНА ТА УНІВЕРСИТЕТСЬКА ШКАЛИ
Оцінювання рівня виконання, презентації і захисту курсової роботи здійснюється за 100-бальною шкалою з наступним переведенням даних 100-бальної шкали оцінювання в 4-бальну та шкалу за системою ECTS в порядку, поданому в табл. 1. При аналізі та оцінюванні як самої курсової роботи, так і рівня презентації її результатів увага звертається в першу чергу на:
Узагальнені критерії оцінювання якості виконання курсової роботи, рівня її презентації та захисту та деталізовані бальні шкали наведено у табл. 2 та 3. За результатами захисту курсова робота одержує оцінку, яка записується на її титульному аркуші та проставляється в екзаменаційну відомість і залікову книжку студента.
5. Рекомендована література
1. Законодавча база:
Основна література
5. Мескон М., Альберт М., Хедоури Ф. Основы менеджмента, 3-е издание: Пер. с англ. – М.: ООО «И.Д. Вильямс», 2008. – 672 с.
Додаткова література
Периодичні часописи
Додаток А
ТАБЛИЦЯ ВИЗНАЧЕННЯ ВАРІАНТУ ЕЛЕКТРОННОГО ДОДАТКУ
Таблиця 1
Студент самостійно обирає підприємство галузі зв’язку і повинен чітко уявляти собі те, чим буде займатися підприємство. Тому, бажано, щоб при відсутності необхідних знань виконавець знайшов додаткову інформацію. Розрахункова частина роботи проводиться у відповідності до електронного додатку, варіант якого визначається у відповідності до представленої вище таблиці 1. Додаток Б
ОРІЄНТОВНИЙ РЕГЛАМЕНТ ВИКОНАННЯ КУРСОВОЇ РОБОТИ
Закінчення дод. Б
Додаток В
ПРИКЛАД СТРУКТУРИЗАЦІЇ
|
|||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||