|
|
Главная \ Методичні вказівки \ Менеджмент зовнішньоекономічної діяльності
Менеджмент зовнішньоекономічної діяльності« Назад
Менеджмент зовнішньоекономічної діяльності 27.12.2015 04:54
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ СХІДНОУКРАЇНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ імені Володимира Даля
ФАКУЛЬТЕТ МЕНЕДЖМЕНТУ
Кафедра менеджменту зовнішньоекономічної діяльності
МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ до виконання курсової роботи на тему: "Бізнес-план підприємницької зовнішньоекономічної діяльності" з дисципліни "Підприємництво у ЗЕД" для студентів спеціальності 6.03060104 "Менеджмент зовнішньоекономічної діяльності"
Луганськ 2014
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ СХІДНОУКРАЇНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ імені Володимира Даля
ФАКУЛЬТЕТ МЕНЕДЖМЕНТУ
Кафедра менеджменту зовнішньоекономічної діяльності
МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ до виконання курсової роботи на тему: "Бізнес-план підприємницької зовнішньоекономічної діяльності" з дисципліни "Підприємництво у ЗЕД" для студентів спеціальності 6.03060104 "Менеджмент зовнішньоекономічної діяльності"
ЗАТВЕРДЖЕНО: на засіданні кафедри менеджменту зовнішньоекономічної діяльності (протокол № __ від ___ __ 2014)
Луганськ 2014
УДК 339.54 Г657
Методичні вказівки до виконання курсової роботи на тему: "Бізнес-план підприємницької зовнішньоекономічної діяльності" з дисципліни "Підприємництво у ЗЕД" для студентів спеціальності 6.03060104 "Менеджмент зовнішньоекономічної діяльності"
Данні методичні вказівки до виконання курсової роботи з дисципліни "Підприємництво у ЗЕД" містять загальні положення роботи, вимоги до її виконання, перелік рекомендованої літератури, правила оформлення та порядок захисту роботи.
Укладач: Свірідова О.В. к.е.н., доц.,
Відповідальний за випуск: Воронкова А.Е., д.е.н., проф.
Рецензент: Шаріпова О.С., к.е.н, доц.
ЗМІСТ
ВСТУП
Інтеграційні прагнення України відкривають перед субєктами підприємницької діяльності широкі можливості щодо виходу на зовнішні ринки. Зовнішньоекономічна діяльність підприємства здійснюється в умовах нестабільного зовнішнього серердовища, зростання конкурентної боротьби, відмінності економічного, правового, соціокультурного-середовища. Тому реалізація підприємницької зовнішньоекономічної діяльності має починатися з розробки бізнес-плану. Адже саме бізнес-план визначає ступінь життєздатності та майбутнього успіху підприємства, аналізує всі проблеми, що можуть виникнути, а також визначає шляхи їх вирішення. Бізнес-план – це детальне обґрунтування реалізації підприємницької ідеї, яке включає аналіз ринкових, виробничих, організаційних і фінансових аспектів передбачуваного бізнесу та визначення найкращих способів досягнення наперед встановлених цілей. Бізнес-планування дозволяє передбачити проблеми, які можуть з’явитися в процесі реалізації підприємницьку ідею та знайти ефективні шляхи їх вирішення.
1. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
Курсова робота є одним із видів навчально–дослідної, наукової роботи, самостійним навчально–науковим дослідженням студента, складовою навчального процесу у вищих навчальних закладах. Згідно з Положенням про організацію навчального процесу у вищих навчальних закладах України курсова робота виконується з метою закріплення, поглиблення і узагальнення знань одержаних студентами за час навчання та їх застосування до комплексного вирішення конкретного фахового завдання. Предметом дослідження по темі курсової роботи є правові, економічні і організаційні аспекти бізнес-планування зовнішньоекономічної діяльності підприємств. Метою курсової роботи є оволодіння теоретичними і практичними основами планування та техніко-економічного обґрунтування зовнішньоекономічної діяльності підприємства. Основними завданнями виконання курсової роботи є: - закріплення та поглиблення теоретичних знань з дисципліни «Підприємництво у ЗЕД»; - набуття умінь щодо робробки бізнес-плану в зовнішньоекономічній діяльності підприємства, оцінювання організаційно-управлінського та фінансово-економічного стану підприємства, аналізу зовнішнього бізнес-середовища підприємства, його сильних і слабких сторін діяльності; - отримання навичок приймання обґрунтованих управлінських рішень при плануванні зовнішньоекономічної діяльності підприємства, формування цілі, розробка стратегії ЗЕД та визначення напрямів її реалізації в конкурентних умовах обраного зовнішнього ринку, визначення потреби та джерел надходження матеріальних, трудових і фінансових ресурсів, необхідних для досягнення зовнішньоекономічних цілей підприємства, оцінювання фінансових результатів на перспективу та виявлення ризиків у діяльності підприємства, розроблення заходів з мотивації працівників підприємства на виконання завдань підприємства; - розвиток умінь самостійно систематизувати та аналізувати літературу з теми, оволодіння методологією досліджень, узагальнень та логічного викладу матеріалу. При написанні курсової роботи студент повинен опанувати наступні навички та вміння: - аналізувати існуючі ситуації і стан підприємства при здійсненні ЗЕД; - виявляти проблеми й обґрунтовувати постанову мети ЗЕД підприємства; - обґрунтовувати маркетигнові, виробничі, торговельні, фінансові плани ЗЕД підприємства; - вирішувати проблеми вибору стратегії здійснення зовнішньоекономічних операцій. Основний напрямок курсової роботи – визначення доцільності та ефективності бізнес-ідеї, на основі планування виробничих, маркетингових, організаційних, економічних та фінансових відносин на підприємстві, що здійснює ЗЕД. Загальними вимогами до курсової роботи є: цільова спрямованість; чітка побудова; логічність викладення матеріалу; глибина досліджень і повнота висвітлювання питань заснованна на широкому використанні фактичного матеріалу досліджуваних підприємств, даних статистичних збірників та інших матеріалів; конкретність викладу результатів роботи; корректне оформлення. Курсова робота повинна бути виконана державною мовою. Курсова робота є самостійною роботою студента, тому основна відповідальність за якість виконання роботи покладена на студента. Разом з тим науковий керівник: – формулює і видає завдання на виконання курсової роботи; – виправляє чернеткові плани змісту роботи, що розробляються студентом, вказуючи при цьому на помилки, які виникають як при виборі невідповідних ситуації методів прийняття рішень, так і при написанні розрахунковій частині роботи; – регулює використання студентом методичного апарату дослідження; – здійснює контроль за дотриманням студентом календарного плану виконання роботи; – здійснює контроль за виконанням студентом завдань дослідження; – складає відзив на курсову роботу. Процес виконання курсової роботи складається з ряду взаємообумовлених та взаємопов'язаних етапів, головними з яких є: - формулювання теми курсової роботи та постановка завдання; - опрацювання теоретичного матеріалу за темою курсової роботи; - складання плану курсової роботи; - написання розрахункової частини курсової роботи; - оформлення пояснювальної записки до курсової роботи; - захист курсової роботи відповідно до встановленого графіка.
Формулювання теми курсової роботи та постановка завдання
Зміст курсової роботи зумовлюється передусім її темою, яка формулюється наступним чином: «Бізнес-план підприємницької зовнішньоекономічної діяльності». Курсова робота на тему: "Бізнес-план підприємницької зовнішньоекономічної діяльності" виконується протягом одного семестру згідно з навчальним планом спеціальності. Завдання на курсову роботу видає керівник курсової роботи, який призначається кафедрою менеджменту ЗЕД. При цьому студент користується Додатком А, в якому наведено варіанти вихідних даних для формування конкретної бізнес-ідеї та виконання курсової роботи. Обирається номер варіанта відповідно до порядкового номеру студента в журналі академічної групи. Зміна варіанта можлива лише з дозволу наукового керівника. Курсові роботи, виконані не за варіантом, не рецензуються і повертаються студентам без оцінки Завдання оформляється у вигляді документу (Додаток Б) за підписами керівника курсової роботи та студента, який приймає це завдання до виконання. Відповідно, постановка завдання курсової роботи виглядає наступним чином. Керівництву підприємства необхідно визначити перспективи щодо виходу підприємства на зовнішній ринок шляхом планування експортної/імпортної діяльності. Бізнес-планування підприємницької зовнішньоекономічної діяльності вимагає ретельного планування діяльності підприємства за низкою функціональних підсистем, які забезпечують здійснення ЗЕД підприємства. До таких функціональних підсистем віднесено: вивчення загальної характеристики підприємства-субєкта ЗЕД, дослідження зовнішніх ринків та характеристика експортної/імпортної продукції, план маркетингу щодо зовнішньоекономічної діяльності підприємства, виробничий план (або план торговельної діяльності) щодо експортної/імпортної продукції, організаційний план з зовнішньоекономічної діяльності підприємства, оцінка зовнішньоекономічних ризиків і їх страхування, фінансовий план з виходу підприємства на зовнішні ринки, стратегія фінансування зовнішньоекономічної діяльності підприємства. Деталізований процес складання бізнес-плану зовнішньоекономічної діяльності підприємства наведено на рис. 1.1.
Рис. 1.1. Процедура планування підприємницької зовнішньоекономічної діяльності
Таким чином, завдання курсової роботи полягає у формуванні бізнес-лану із здійснення експортної/імпортної діяльності підприємства.
Опрацювання теоретичного матеріалу за темою курсової роботи
Виконуючи курсову роботу, студент повинен навчитися користуватися спеціальною літературою, самостійно її аналізувати та узагальнювати. Навчальну та спеціальну літературу курсової роботи студент добирає самостійно, використовуючи для цього алфавітний та систематизований каталог бібліотеці. Обов’язково варто вивчити та використати у процесі написання курсової роботи нормативні акти (закони, накази, інструкції, постанови тощо), що стосуються підприємницької діяльності загалом та зовнішньоекономічної зокрема. Статті з періодичних джерел легко розшукати за каталогом періодики або за покажчиками статей, які розміщують в останньому номері журналу за кожний рік видання. При виконанні аналітичних розрахунків слід використовувати статистичні збірники та бюлетені, підготовлені Держкомстатом України, зокрема, «Статистичний щорічник України», «Україна в цифрах» та інші. Інформаційний пошук студенти можуть вести і на сайтах інформаційних електронних мереж. Розробка бізнес-плану - це комплексний процес, що потребує об'єктивної оцінки всієї інформації, необхідної для його підготовки. Інформаційна компонента бізнес-планування містить сукупність документів та даних облікового, планово-економічного, виробничого, фінансового, комерційного, правового, науково-технічного, політичного, соціального, екологічного характеру, які необхідні в процесі бізнес-планування. Окремі такі дані можуть знайдені за допомогою електронних ресурсів мережі Internet (ДодатокВ). Консультацію з питань пошуку та добору літератури студент може отримати у наукового керівника. Добір літератури завершується складанням списку літературних джерел. Зібраний практичний матеріал слід ретельно перевірити, опрацювати, згрупувати, класифікувати. В процесі обробки інформації повинні бути розраховані відносні та середні величини, коефіцієнти, індекси; розроблені аналітичні таблиці, складені графіки, діаграми, картограми, схеми. Результати вивчення економічної літератури, законодавчих актів та інструктивних матеріалів, зібрані та опрацьовані практичні матеріали слід перетворити у єдине ціле, завершене самостійне дослідження.
Складання плану курсової роботи
Якісне написання курсової роботи забезпечує оптимально збалансований план її основної (розрахункової) частини, який, у даному випадку, кореспондує зі структурою завдання курсової роботи. А саме, виходячи з теми курсової роботи, яка полягає у детальній розробці бізнес-плану зовнішньоекономічної діяльності підприємства, та має наступний вигляд (табл. 1.2).
Таблиця 1.2 План основної (розрахункової) частини курсової роботи
2. ПРАКТИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ЩОДО НАПИСАННЯ КУРСОВОЇ РОБОТИ
У курсовій роботі повинно знайти відображення всі основні питання згідно з програмою курсу "Підприємництво у ЗЕД". Окремі аспекти вимагають залучення спеціальних літературних джерел, законодавчих актів України, конкретних документів тощо (галузевих обзорів, довідкової інформації, статистичної інформації та ін.). Курсова робота повинна бути побудована у такій послідовності: Обкладинка (Додаток Д). Титульна сторінка (Додаток Ж) Завдання (Додаток Б) Реферат (Додаток К) Зміст. Вступ. Резюме. Розділ 1. Загальна характеристика підприємства-субєкта ЗЕД Розділ 2. Дослідження зовнішніх ринків та характеристика експортної/імпортної продукції Розділ 3. План маркетингу щодо зовнішньоекономічної діяльності підприємства Розділ 4. Виробничий план (або план торговельної діяльності) щодо експортної/імпортної продукції Розділ 5. Організаційний план з зовнішньоекономічної діяльності підприємства Розділ 6. Оцінка зовнішньоекономічних ризиків і їх страхування Розділ 7. Фінансовий план з виходу підприємства на зовнішні ринки Розділ 8. Стратегія фінансування зовнішньоекономічної діяльності підприємства Висновки Перелік використаних джерел Додатки Нижче докладніше розглянуто зміст кожної складової курсової роботи.
2.1. Зміст У змісті послідовно вказуються найменування та номери початкових сторінок усіх розділів та структурних елементів роботи. Зміст складається на підставі розділу 3 даних Методичних вказівок. Зміст повинен включати. Усі заголовки починають з великої літери без крапки в кінці.
2.2. Вступ У вступі наводиться актуальність бізнес-планування ЗЕД, визначається мета курсової роботи й підпорядковані їй завдання, вказується предмет, об‘єкт та база дослідження. Розкривається структура роботи, її основний зміст. Подається коротка характеристика отриманих результатів. В середньому, обсяг вступу становить 2–3 сторінки.
2.3. Резюме Резюме розкриває концепцію бізнес-ідеї, тут подається зміст всього проекту, причому таким чином, щоб навіть випадковій людині були зрозумілі привабливість та здійсненність проекту. Як правило, формується уже після написання усього бізнес-плану ЗЕД і містить таку інформацію: мету бізнес-плану ЗЕД повну назву, адресу і телефон підприємства ініціатора проекту; коротка характеристика підприємства (місія фірми, основна продукція та її основні споживачі, особливості роботи фірми, організаційно-правова форма фірми, кількість працівників, обсяг випуску продукції, фінансовий стан фірми тощо); опис концепції та суті майбутнього бізнесу; переваги продукції, основні споживачі та передбачувані обсяги продажу продукції; відомості про кваліфікацію управлінського персоналу; сукупна вартість проекту та сума коштів, які фірма інвестує в проект; потреба у фінансуванні, бажана форма і умови інвестування; гарантії повернення позичкових коштів. Орієнтовний обсяг розділу: 2-3 сторінки.
2.4. Загальна характеристика підприємства-субєкта ЗЕД Стисло викладаються об‘єктивні дані щодо суб‘єктів господарювання: характеристика організаційно-правової форми підприємства та форми власності, величина статутного капіталу, засновники підприємства із зазначенням їх частки у статутному капіталі, належність підприємства до різного виду об’єднань; стисла історія створення підприємства. В бізнес-плані необхідно вказати вид діяльності, яким займається або буде займатися підприємство та навести ретельний опис видів зовнішньоекономічної діяльності. Доручним є наведення характеристики привабливості та зручності територіального розміщення організації, опис наявних приміщень, площ та машин (власні, орендовані, узяті в лізинг), характеристику етапу життєвого розвитку організації. Результати опису загальної характеристики підприємства слід навести в табл.2.1.
2.5. Дослідження зовнішніх ринків та характеристика експортної/імпортної продукції Цей розділ виконується з урахуванням виду зовнішньоекономічних операцій, які обумовлені завданням. Для імпортних операцій необхідно: з'ясувати тип ринку, на якому планує працювати фірма, правові аспекти роботи на ньому (податкове, митне, зовнішньоекономічне законодавство); вивчити інформацію про ринок та визначити потенційних постачальників продукції; оцінити конкурентоспроможність продукції двох найбільш ймовірних потенційних постачальників порівняно з ідеальним зразком, сформованим самою компанією (за допомогою табл. 2.2); дослідити ринки збуту власної готової продукції та визначити, як вплине купівля імпортної сировини на рівень конкурентоспроможності продукції.
Таблиця 2.2 Характеристика продукції (товарів, робіт, послуг), що є об'єктом ЗЕД
Для експортних операцій необхідно: з'ясувати тип ринку, на якому планує працювати фірма, правові аспекти роботи на ньому (податкове, митне, зовнішньоекономічне законодавство); окреслити основні сегменти ринку за конкретною продукцією; визначити фактори, що впливають на попит даного товару на кожному із сегментів ринку; оцінити перспективи зміни потреб споживачів і можливу реакцію на ці зміни; показати реальний стан і прогнози розвитку ємності використовуваних сегментів ринку на найближчий час і на більш віддалену перспективу, визначити основних конкурентів на цільових сегментах ринку та проаналізувати їх діяльність (сфера та напрямки діяльності, частка ринку, застосування сучасних технологій тощо); оцінити конкурентоспроможність власної продукції на цільовому ринку (виконується за допомогою табл. 4.2). Конкурентоспроможність експортної, імпортної та готової продукції для реалізації на різних ринках доцільно визначати за допомогою табл. 3.2., при цьому слід звернути увагу на те, що конкурентоспроможність продукції, яка є об'єктом ЗЕД, визначається порівняно з певною базою, яка є одним із найкращих чи найрепрезентативніших товарів-аналогів па конкретному ринку, чи формується за даними досліджень смаків, уподобань та потреб споживачів на засадах ідеального зразка. Конкурентоспроможність продукції можна оцінити за допомогою інтегрального показника К, який розраховується за формулою: (2.1.) де Ісп - індекс споживчих параметрів (індекс якості); Іеп - індекс економічних параметрів (індекс цін споживання). Індекс якості визначають за формулою:
де N - число аналізованих параметрів, які характеризують споживчі вартості товару; Wi - коефіцієнт вагомості i-го параметра, який встановлюється експертами, спеціалістами, при цьому ∑Wі = 1; Ki - відносний параметр якості i-го параметра, який визначається як співвідношення фактичної величини параметра досліджуваного товару до фактичної величини параметра базового товару: Якщо порівнювальні параметри неможливо оцінити кількісно, то використовують експертні методи оцінки в бальній (цифровій) формі. Кількість експертів та шкалу бальної оцінки якісних параметрів студент обирає самостійно. Наприклад, 5 експертів оцінюють параметри за 5 – бальною шкалою. Оцінка економічних параметрів проводиться за допомогою індексу цін споживання, який розраховується за формулою:
де Цсп і Цсп0 - відповідно ціна споживання оцінюваного товару та базового зразка. Далі розраховується інтегральний показник конкурентоспроможності товару К, який показує рівень його привабливості для споживача порівняно з базовими зразком. Якщо К<1, то оцінюваний товар неконкурентоспроможний на певному ринку в даний час. Якщо К>1, то оцінюваний виріб перевершує за сукупністю оцінюваних параметрів обраний зразок. Якщо К = 1, то вироби рівноцінні. Крім цього, у розділі необхідно наголосити на унікальності продукції, її відмінних рисах, використанні прогресивних технологій при її виготовленні, наявності необхідних ліцензій, патентів та можливостях удосконалення продукції. Далі в цьому розділі бізнес-плану потрібно викласти: ступінь освоєння запропонованої до виробництва продукції; наявність досвіду виробництва і реалізації продукції; відповідність товару вимогам законодавства, традиціям країни-ринку; правовий захист продукції (патенти, ліцензії і т.д.).
2.6. План маркетингу щодо зовнішньоекономічної діяльності підприємства Розділ, присвячений маркетингу, є однією з найважливіших частин бізнес-плану, в якому потрібно дати чітку відповідь на запитання: хто, чому і в яких обсягах буде купувати продукцію підприємства? Основими елементами плану маркетингу є: опис ринку; аналіз конкурентного середовища; політика ціноутоврення й торгова політика; прогноз обсягів продажу продукції; маркетингова стратегія; методи стимулювання продажів. Опис ринку базується на аналізі таких показників: 1. Ємність ринку – це межова ознака ринкового попиту, який свідчить про можливий об’єм реалізації на ньому товару протягом певного проміжку часу. Ємність ринку розраховується на основі аналізу тенденцій розвитку галузей, які використовують даний товар, або на основі аналізу тенденцій реалізації товару за попередній період та екстраполяції даних на попередній період. Ємність ринку може бути розрахована за наступними формулами:
Єр = В +І – Е,
де Єр – ємність ринку; В – виробництво продукції в межах країни; І – імпорт продукції; Е – експорт продукції. Єр = n1 * n2, де n1 – кількість покупців товару; n2 – кількість покупок здійснених середнім покупцем. 2. Частка підприємства на ринку визначається як відношення об’єму продажу товару даного підприємства до потенційно можливої ємності ринку 3. Динаміка частки підприємства на ринку – планування зміни частки підприємства протягом певного періоду часу. При описанні ринку певну увагу слід приділити визначенню ринкових сегментів. Сегмент – умовний поділ ринку на частини за певними ознаками (демографічними, географічними, психографічними та поведінка споживача. Існуюють такі види сегментації: демографічна - спосіб розподілу ринку за групами споживачів за ознаками стать, вік, національність, склад сім'ї, річний дохід, віросповідання та ін; геодемографічна - спосіб розподілу ринку за групами споживачів виходячи зі статистичних даних про чисельність населення в регіональному розрізі; псіхографічна сегментація - спосіб розподілу ринку за споживачам в залежності від їх належності до суспільного класу, способу життя і характеристикам особистості; сегментація за типом поведінки - групування споживачів за мотивами здійснення покупок, інтенсивності споживання, ставлення до продукції. (суперконсерватори люди, суперноватори); сегментація по виду продукції - спосіб розподілу ринку за функціональними і технічними параметрами виробленої продукції; сегментація по фірмам-замовникам - спосіб розподілу ринку засобів виробництва з урахуванням специфічних проблем замовника в області закупівлі засобів виробництва, а також умов оплати, методів розрахунку, централізації і децентралізації постачання засобів виробництва; сегментація по основним конкурентам - спосіб поділу по виробникам аналогічної продукції; сегментація ринку як споживчої, так і виробничої продукції можлива також виходячи з відгуків Споживачів про якість, фірмової марки, ціні, організації сервісного обслуговування, рекламі та організації просування на ринок. Результати дослідження сегментів обраного ринку доцільно згрупувати у вигляді табл. 2.3 Таблиця 2.3 Характеристика сегментів ринку_________________(вид ринку)
Для прогнозування попиту, ємності ринку, обсягів продажу фірми доцільно використовувати кількісні методи: аналіз часових рядів; економіко-математичне моделювання; метод аналогій; нормативний метод тощо. Наступним етапом даного розділу є аналіз конкурентного середовища. При висвітленні конкурентного середовища фірми слід взяти до уваги моделі професора гарвардської школи бізнесу М.Портера з визначення основних сил конкуренції і варіантів конкурентних стратегій. Для визначення частки ринку даного підприємства та рівня його прибутковості М.Портер виділив п’ять сил конкуренції: існуючі конкуренти; нові конкуренти; сила впливу покупців; сила впливу постачальників; загрози з боку товарів-замінників. Отже, далі в цьому розділі бізнес-плану потрібно викласти: наявність конкурентів, їх назва, фактори, що визначають конкуренцію нині і в майбутньому; ринкові стратегії, які використовують конкуренти; сильні і слабкі сторони конкурентів; основні техніко-економічні показники продукції конкурентів; ціна на продукцію конкурентів та їх політика цін. Одним з напрямів конкурентної боротьби є формування відповідної цінової політики підприємства. Тому наспупним етапом бізнес-планування є планування ціни. Ціна є важливим фактором, який визначає об’єми продажу та виручку від реалізації продукції. При плануванні ціни необхідно досягти такого її рівня, який би забезпечив максимальний прибуток при оптимальному випуску продукції та рівні витрат виробництва. Далі в цьому розділі потрібно обґрунтувати ціни на продукцію. На практиці найпоширенішими є моделі ціноутворення, що: заснована на витратах – ціна визначається витратами на виробництво та бажаною величиною прибутку на одиницю продукції; заснована на попиті – ціна визначається на рівні середньоринкової; орієнтована на галузеву конкуренцію – ціна може бути або нижче, або вищою за ринкову залежно від лояльності споживачів, сервісу, що надається тощо. Остаточна ціна встановлюється з урахуванням інших факторів для даного бізнесу При цьому найбільш часто використовуються такі стратегії ціноутворення: стратегія проникнення на ринок – полягає в установленні занижених цін на продукцію з метою залучення більшої кількості споживачів на новому ринку; стратегія „зняття вершків” – полягає в поступовому зниженні цін на новий вид продукції, яка мають унікальні властивості, по мірі зниження попиту на неї; встановлення єдиних і гнучких цін. В рамках єдиних цін встановлюють одну ціну для всіх споживачів, які б хотіли придбати товар при аналогічних умовах. Ціни можуть змінюватися залежно від кількості придбаного товару, часу здійснення угоди тощо. При підготовці плану маркетингу необхідно визначити плановий обсяг реалізації. Поряд з експертним оцінками, орієнтованими на суб’єктивний досвід керівника, існують декільки методів планування обягів реалізації: регресiйний аналiз, експонентне сглажування та ін.
В роботі пропонується використовувати таку формулу для визначення обсягу реалізації в вартісному вимірі (нетто-реалізація): QРПЛ = (Зуп + Пцел)/ Рм , де Зуп- величина умовно-постійних витрат підприємства в плановому періоді; Пцел – цільовий прибуток, достатній для нормального функціонування підприємства та забезпечення життєздатності; Рм - маржинальна рентабельність, т.е. частка маржинального доходу в вартості продукції. Маржинальний доход на одиницю виробу визначається як різниця між ціною й змінними витратами. Якщо підприємство виробляє один вид продукції, то маржинальна рентабельність визначається як відношення маржинального доходу на одиницю продукцій до ціни. Якщо підприємство виробляє декілька видів продукції, то маржинальна рентабельність при заданій структурі виробництва розраховується за формулою:
Рм = ∑ Pmi Yi , де Pmi - маржинальна рентабельність i-го виду продукції На основі визначеної частки ринку, передбачуваних обсягів реалізації, параметрів цінової політики обґрунтовують стратегію маркетингу. До розробки стратегії застосовують такі типи маркетингових підходів: масовий маркетинг – орієнтація на широкий споживчий ринок з використанням одного базового комплексу маркетингу; концентрований маркетинг – орієнтація на одну групу споживачів з використанням спеціально опрацьованого комплексу маркетингу саме на цю групу споживачів; диференційований маркетинг – орієнтація на кілька груп споживачів з використанням спеціально опрацьованого комплексу маркетингу для кожної групи споживачів. Базові маркетингові стратегії зазвичай вибирають із числа традиційних – таких, як стратегія: лідерство по витратах; диференціації; проникнення на ринок; розширення ринку; розробки продукту. Складовим елементом стратегії маркетингу є система збуту та реалізації продукції. В бізнес-плані необхідно викласти тип вибраного каналу реалізації продукції, засоби збуту (власна служба, гуртові торговці, роздрібні продавці) та причини такого вибору. При створенні власної служби збуту у бізнес-плані необхідно вказати її принцип побудови та кількість працівників. Вид стимулювання продажу продукції, способи організації рекламної кампанії та політика підтримки продукції залежить від стратегії фірми, її позиції на ринку, фінансових можливостей, специфіки товару тощо. Все це висвітлюється в даному розділі бізнес-плану у вигляді планів стимулювання збуту, реклами та після продажного обслуговування. Центральне місце в рекламній роботі займає планування рекламних заходів. План рекламних заходів складається з чотирьох розділів: перший - загальна характеристика рекламної практики; другий - цілі й завдання реклами; третій - методи й засоби реклами; четвертий - кошторис реклами. Результати визначення рекламних заходів доцільно оформити у вигляді таблиці відповідно до наведених розділів. Існує багато методів визначення розмірів кошторису реклами: метод фіксованого відсотка, аналогії, оптимальних витрат, цільовий метод. Метод фіксованого відсотка передбачає, що сума асигнувань на рекламу визначається як певний відсоток від минулорічного або очікуваного обсягу продажу. На основі методу аналогії асигнування на рекламу передбачаються на рівні витрат підприємств, що випускають аналогічну продукцію. Метод максимальних витрат передбачає, що на рекламу необхідно асигнувати якомога більше коштів. Його застосування виправдане в тих випадках, коли існує тісний причинно-наслідковий зв'язок між затратами на рекламу й обсягом реалізації. Але при цьому слід мати на увазі, що використання цього методу може призвести до фінансових ускладнень, а також до зриву рекламних заходів у критичний момент через відсутність коштів. Цільовий метод полягає в тому, що спочатку мають бути визначені цілі й завдання реклами, а потім розрахована сума коштів, необхідних для їх досягнення. Цей метод найсприйнятніший, бо він передбачає зрозуміле й чітке формування цілей рекламної діяльності, а також зіставлення різних варіантів завдань з точки зору можливих витрат на їхнє виконання. 2.7. Виробничий план щодо експортної/імпортної продукції Цей розділ бізнес-плану готується на основі попередніх розділів тільки тими студентами, завдання яких передбачає виробництво продукції. План розробляється для експортної продукції та продукції, яка виготовляється з імпортної сировини і матеріалів для реалізації на внутрішньому ринку. Основне завдання розділу показати, що підприємство може реально виробити визначені обсяги продукції у необхідні строки. Дані цього розділу бізнес-плану бажано приводити на перспективу на 2-3 роки. Виробничий план формується на основі планів реалізації продукції та включає: визначення плану виробництва продукції в натуральних показниках та вартісному виразі; обсягу товарної продукції та валової продукції; планування виробничої потужності; розрахунок балансу часу при плануванні виробничої програми; планування матеріально-технічного забезпечення підприємства; планування витрат на оплату праці на підприємстві; визначення собівартості продукції.
2.7.1. Визначення плану виробництва продукції План виробництва продукції в натуральному виразі приводить показники випуску продукції визначеної номенклатури, асортименту, якості в фізичних одиницях виміру (тонах, м2, м3, шт.). План виробництва продукції у вартісному виразі містить наступні показники: реалізована продукція (валовий дохід); товарна продукція; валова продукція. Реалізованою рахують продукцію, яка оплачена покупцем або збутовою організацією. Плановий обсяг реалізованої продукції QРПЛ визначено в попередньому розділі (див. формула 4.3)
Розрахуємо план випуску продукції в натуральних показниках в плановому році (QВіПЛ). Її величину слід прийняти рівною на 10-15 % відсотків більшою за плановий обсяг реалізації продукції: QВПЛ = QРПЛ* (1,1...1,15)/ Ці Товарна продукція включає вартість: запланованих до випуску готових одиниць товару (прийнятих відділом технічного контролю, укомплектованих, відправлених на склад готової продукції підприємства), призначених для капітального ремонту підрозділів підприємства власними силами, інструментів та оснасток власного виробництва. Плановий обсяг товарної продукції розраховується за формулою:
, де QВіПЛ – план випуску і-го виду продукції в натуральних показниках; Ці – оптова ціна одиниці і-го виду продукції; n – кількість видів товарної продукції; QП.Р.і – обсяг послуг та робіт промислового характеру, грн. Приймаємо рівним 20-25 % від плану випуску продукції у вартісних показниках (QВіПЛ); m – кількість видів робіт промислового характеру.
Валова продукція включає вартість всієї виготовленої продукції і виконаних робіт чи послуг, в тому числі незавершеного будівництва. Вона оцінюється в порівняних цінах. Обсяг валової продукції розраховується за формулою: QВАЛ=QТі+(QЗ.К-QЗ.П)+(QІ.К-QІ.П), де QЗ.К., QЗ.П – залишки незавершеного виробництва у вартісному виразі на кінець і початок періоду, див. вихідні дані; QІ.К., QІ.П. – залишки інструментів і оснастки власного виробництва на кінець і початок періоду, див. вихідні дані, табл. А.1. На основі приведених розрахунків складаються форми ( табл.4.4, 4.5). Таблиця 2.4 План виробництва і реалізації продукції підприємства в натуральному виразі
Таблиця 2.5 План виробництва і реалізації продукції підприємства в грошовому виразі
2.7.2 Планування виробничої потужності
Наступним етапом складання виробничого плану є визначення виробничої потужності. Виробнича потужність підприємства – це потенційно максимально можливий випуск продукції необхідної якості в номенклатурі, передбаченій на плановий період при повному використанні обладнання та виробничих площ при заданому режимі роботи, прийнятій технології та організації праці. Діюча потужність підприємства (цеху, лінії) відображає потенційну здатність виготовити протягом календарного періоду максимально можливу кількість продукції, передбачену планом номенклатури. Діючу потужність характеризують декілька показників: потужність на початок планового періоду (вхідна); потужність на закінчення планового періоду (вихідна); середньорічна потужність. Середньорічна потужність (МС.Р.) обчислюється як середньозважена величина, додаванням до вхідної потужності середньорічного приросту і відніманням середньорічного вибуття потужностей, тобто за формулою: , (2.8) де МП – вхідна виробнича потужність, див. вихідні дані, ; Мі – приріст (“+”) або вибуття (“–”) виробничих потужностей в і-му місяці; і – номер місяця. При цьому вихідна потужність (яка буде вхідною в наступному році) розраховується за формулою: (2.9) На виробничу програму в основному впливає фонд часу роботи виробничого обладнання, який залежить від режиму роботи підприємства. Планування фонду робочого часу (ФРЧ) здійснюється з метою визначення кількості робочих днів (годин), що будуть фактично відпрацьовані одним працівником або одиницею обладнання протягом планового року. Фонд робочого часу (ФРЧ) визначається як:
ФРЧ = Ткал – Тнераб – Тппр – Ттехн, (2.10)
де Ткал – календарний фонд часу (тривалість року – 365 днів); Тнераб – вихідні та святкові дні; Тппр – час простою обладнання в планово-попереджувальних ремонтах; Ттехн – час простою обладнання із технологічних причин. Визначення планового ФРЧ здійснюється у табличній формі (табл. 2.6)
Таблиця 2.6 Баланс робочого часу на _____рік
2.7.3 Планування матеріально-технічного забезпечення підприємства Потреба в сировині та матеріалах для випуску готової продукції при встановлених нормах їх витрат розраховують методом прямого рахунку. Якщо один і той самий вид матеріалу використовується для виготовлення декількох виробів, то потреба в ньому обчислюється за формулою: , (2.10) де НQi – норма витрати матеріалу на виготовлення одиниці і-ї продукції, див. вихідні дані; QВПЛ – обсяг виробництва і-го виду продукції в плановому періоді, в натуральних одиницях див. формула (2.6); n – кількість видів продукції, для виготовлення якої використовують даний матеріал. Незавершене виробництво – потреба в матеріалах для виконання плану незавершеного виробництва розраховується з врахуванням тривалості виробничого циклу і планового випуску продукції визначається за формулою: , (2.11) де QЗ.К.ПЛ – обсяг незавершеного виробництва на кінець планового періоду в натуральних показниках; QЗ.ППЛ – очікуваний обсяг незавершеного виробництва на початок планового періоду в натуральних показниках; n – кількість найменувань продукції незавершеного виробництва. Потреба в мастильних матеріалах на плановий період обчислюється з врахуванням специфіки їх використання за формулою: (2.12) де Нм – норма витрат мастильних матеріалів на одну станко-годину роботи даного обладнання, див. вихідні дані, табл. А.3.; Nо – кількість працюючих одиниць обладнання, див. вихідні дані, табл. А.3.; ФРЧКОР.П.ПЛ – корисний фонд робочого часу підприємства в плановому році, днів; kз – коефіцієнт змінності обладнання або кількість змін роботи підприємства (планується студентом довільно); tз – тривалість робочої зміни, год. (планується студентом довільно у відповідності до КЗоТ). При розрахунку потреби в інструменті спочатку визначається їх номенклатура, а потім по кожному виду необхідний час роботи. Річна потреба в інструменті обчислюється за формулою: , (2.13) де tм – машинний час роботи даним інструментом для виготовлення од. продукції, годин, див. вихідні дані, табл. А.4.; QВПЛ – річна програма випуску продукції, шт., див. формула (4.6); L – довжина робочої частини інструменту, мм, див. вихідні дані, табл. А.4.; l – довжина частини інструменту, яка сточується за одну заточку, мм, див. вихідні дані, табл. 3; tЗАТ – час роботи інструменту між двома заточками, годин, див. вихідні дані, табл. А.4. Потреба в матеріалах на ремонт обладнання залежить від виду і кількості обладнання, яке необхідно ремонтувати, та виду ремонтних робіт і обчислюється за формулою: (2.14) де kМ.Р. – коефіцієнт, який враховує витрату матеріалів на міжремонтне обслуговування обладнання, див. вихідні дані, табл. А.5.; Нк – норма витрат матеріалів на одну ремонтну одиницю при капітальному ремонті обладнання, див. вихідні дані, табл. А.5.; R1, R2, R3 – сума ремонтних одиниць обладнання, які підлягають капітальному, середньому і малому ремонтам, див. вихідні дані, табл. А.5. ; kс.к – коефіцієнт, що показує співвідношення між нормами витрат матеріалу при середньому та капітальному ремонтах, див. вихідні дані, табл. А.5.; kм. к – аналогічно kс.к, тільки при малому та капітальному ремонтах, див. вихідні дані, табл. А.5. Потреба в матеріалах на ремонт будівель на плановий період в натуральних показниках визначається виходячи з питомої ваги матеріальних витрат в загальній вартості ремонтних робіт за формулою: (2.15) де Qрем – обсяг ремонтних робіт, грн., див. вихідні дані, табл. А.6. ; Уз – питома вага матеріальних витрат в ремонтних роботах, %, див. вихідні дані, табл. А.6.; Ум – питома вага даного матеріалу в загальних матеріальних затратах, %, див. вихідні дані, табл. А.6.; ЦМ.Р. – планова ціна одиниці матеріалу, грн., див. вихідні дані, табл. А.6.. Розрахунки по плануванню витрат в матеріально-технічних ресурсах рекомендується провести у таких таблицях: Таблиця 2.6 Розрахунок потреби в матеріалах і комплектуючих для виконання плану основного виробництва
Таблиця 2.7 Розрахунок потреби в матеріалах і комплектуючих для виконання плану незавершеного виробництва
Таблиця 2.8 Розрахунок потреби в мастильних матеріалах
Таблиця 2.9 Розрахунок потреби в інструменті
Таблиця 2.10 Розрахунок потреби в матеріалах на ремонт обладнання
Таблиця 2.11 Розрахунок витрат на ремонт будівлі
У разі придбання матеріалів, комплектуючих у іноземних виробників, слід навести їх характеристику в табл. 2.12. Таблиця є обов’язковою для заповнення студентами, у яких завданням передбачено імпорт продукції. Таблиця 2.12 Роль постачань за імпортом у кінцевій продукції __________(найменування товару)
Останнім етапом підготовки плану матеріально-технічного забезпечення є розробка балансу матеріальних ресурсів. В балансі матеріальних ресурсів визначається потреба в кожному з них, джерела і розміри покриття потреби в ресурсах, кількість матеріалів, які необхідно завести зі сторони (імпорт). Оформлюється баланс у вигляді табл. 2.13. Таблиця 2.13 Баланс матеріальних ресурсів на ______ рік
На основі балансів заповнюється форма “Постачання матеріалів і комплектуючих по підприємству зі сторони” (табл. 2.14). Таблиця 2.14 Постачання матеріалів і комплектуючих на _____ рік
2.7.5 Планування витрат на оплату праці на підприємстві
Всі працюючі на підприємстві поділяються на такі категорії: робітники, керівники, спеціалісти, службовці, охорона, учні. Робітники, як вже зазначалося, поділяються на основних, безпосередньо зайнятих виконанням технологічних операцій з виготовлення продукції (наприклад, на машинобудівному підприємстві — ливарники, токарі, фрезувальники, зварники тощо), і допоміжних, які виконують різні допоміжні або підсобні операції з ремонту, транспортування, виготовлення інструменту, обслуговування енергогосподарства тощо. Робітники диференціюються також за професіями і кваліфікацією. Кожна професія поділяється на спеціальності і розряди залежно від рівня кваліфікації. На промисловому підприємстві робітники, передусім основні, є головним ядром, оскільки від них залежить обсяг, якість продукції, рівень продуктивності праці. Від роботи керівників і спеціалістів, рівня їх кваліфікації, відповідальності, творчості, виконавської і трудової дисципліни, ставлення до своїх обов'язків залежить ефективність діяльності підприємства, рівень технічного прогресу і рівень організації виробництва. У сучасних умовах важливим є установлення мінімальної чисельності, необхідної для ведення виробництва, поліпшення структури кадрів на кожному підприємстві. Для визначення потрібної чисельності робітників, їх професійного і кваліфікаційного складу вихідними даними є виробнича програма, норми виробітку і часу, заплановане підвищення продуктивності праці, структура робіт. При укрупнених розрахунках загальна потреба підприємства в кадрах (Ч) визначається відношенням обсягу виробництва (QТіПЛ) до запланованого виробітку продукції на одного працюючого (В), див. вихідні дані табл. А.2: Ч = QТіПЛ / В (2.16). Чисельність робітників, необхідних для експлуатації машин, апаратів, обладнання визначається по нормах обслуговування обладнання: (2.17) де NО.заг – кількість машин, обладнання та інших об’єктів, що підлягають обслуговуванню, шт., див. вихідні дані, табл. А.2; kЗ – коефіцієнт змінності (число змін роботи підприємства за добу, шт.); kс – коефіцієнт приведення явочної чисельності робітників до спискової, див. формула (2.18); Но – норма обслуговування, тобто кількість обладнання, що підлягає обслуговуванню одним робітником, див. вихідні дані, табл. А.2. Коефіцієнт приведення явочної чисельності робітників до спискової визначається відношенням номінального фонду робочого часу в днях до планового числа робочих днів: (2.18); де ФРЧНОМ.Р.ПЛ – номінальний фонд робочого часу робітника в плановому році, днів, див. табл. 4.6; ФРЧКОР.Р.ПЛ – корисний фонд робочого часу робітника в плановому році, днів, див. табл. 4.6. Чисельність молодшого обслуговуючого персоналу визначається на основі укрупнених норм обслуговування (прибиральниці – по кількості квадратних метрів площі, що прибирається із розрахунку 120 кв.м. на особу). Чисельність працівників охорони планується в залежності від розміру площі, що охороняється, кількості постів на об’єктах охорони і режиму їх роботи. Планування чисельності керівників та спеціалістів проводять на основі: трудоємності управління; нормативного методу; числа робочих місць. В курсовій роботі для планування чисельності керівників та спеціалістів пропонується обрати останній метод, який передбачає розробку організаційної структури управління. На основі розрахунку потреби у персоналі розробляється штатний розклад підприємства, який затверджується керівником за згодою з профспілками. Штатний розклад – це документ, який указує обов’язкову чисельність робітників по кількості, складу, професіям, спеціальностям, кваліфікації, розміру постійній частки заробітної плати на одиницю часу і на рік, а також доплати і надбавки відносно постійного характеру. Після визначення потреби в персоналі проводяться заходи по набору робітників необхідної кваліфікації. Плановий фонд заробітної плати – це сума грошових коштів, передбачених в плановому періоді для виплати працівникам по тарифних ставках, окладах і відрядних розцінках, а також премій з фонду заробітної плати і всіх видів доплат до заробітної плати. Для розрахунку планового фонду заробітної плати використовують наступні методи: укрупнений, прямого рахунку, нормативний, по елементах. В курсовій роботі пропонується використати метод прямого рахунку. Даний метод оснований на визначенні планової чисельності персоналу по категоріях і їх середньорічної заробітної плати. Плановий фонд заробітної плати обчислюється за формулою: (2.19) де – середньорічна заробітна плата одного працівника і-ої категорії в плановому періоді, грн.; – планова чисельність і-ої категорії персоналу, грн.; n – кількість категорій персоналу. Розрахунок планового фонду оплати праці здійснюється в такій послідовності: 1) складається штатний розпис підприємства; 2) для кожної з категорій персоналу, відповідно до систем оплати праці прийнятих на підприємстві, а також виходячи з величини середньомісячної зарплати в даній галузі, розраховується середньомісячна зарплата (посадовий або місячний оклад); 3) розраховується зарплата усіх штатних одиниць відповідно річна та місячна (табл. 2.15). Таблиця 2.15 Штатний розпис підприємства (орієнтовний)
Продовження табл. 2.15
Розраховується загальний плановий фонд оплати праці (ФЗПЗАГПЛ):
(2.20); де ФЗПОСН.ПЛ – фонд основної зарплати на плановий рік, грн. (табл. 2.15, колонка “Разом”) ФЗПДОД.ПЛ – фонд додаткової зарплати на плановий рік, грн. – приймаємо 20% ФЗПОСН.ПЛ Фонд додаткової заробітної плати залежить від результатів господарської діяльності підприємства і встановлюється у вигляді премій, винагороджень, інших заохочувальних і компенсаційних виплат, які не передбачені КЗОТ, або у розмірах, які перевищують встановлені законодавством.
2.7.6 Визначення собівартості продукції Собівартість продукції - це виражені в грошовій формі сукупні витрати на підготовку і випуск продукції (робіт, послуг). Собівартість характеризує ефективність усього процесу виробництва на підприємстві, оскільки в ній відображаються рівень організації вироб ничого процесу, технічний рівень, продуктивність праці та ін. Чим краще працює підприємство, ефективніше використовує виробничі ресурси, тим нижча собівартість продукції (робіт, послуг). Планові калькуляції складаються на всі види продукції за такими статтями: 1. Сировина та основні матеріали. Зворотні відходи (вираховуються). 2. Транспортно - заготівельні витрати. 3. Допоміжні матеріали. 4. Паливо та енергія на технологічні цілі. 5. Основна заробітна плата виробничих робітників. 6. Додаткова заробітна плата виробничих робітників. 7. Відрахування на соціальні потреби. 8. Витрати на утримання та експлуатацію обладнання. 9. Загальновиробничі витрати. 10. Інші виробничі витрати. Виробнича собівартість. Попутня продукція (вираховується). Виробнича продукція за вирахуванням попутної продукції. 11. Поза виробничі (комерційні) витрати. Повна собівартість. Стаття "Сировина та основні матеріали" мітить витрати сировини і матеріалів, що входять до складу виготовленої продукції, утворюючи її основу, що є необхідним компонентом для виробництва продукції. При виробництві деяких видів продукції утворюються відходи, вартість яких віднімається від вартості сировини. До статті калькуляції "Паливо та енергія на технологічні цілі", відносять витрати на всі види палива і енергії (як одержані від сторонніх підприємств, так і виготовленні самим підприємством), що безпосередньо використовується в процесі виробництва продукції. Вони входять у собівартість окремих видів продукції згідно з нормами та діючими цінами і тарифами. До статі калькуляції "Основна заробітна плата " належать витрати нарахованої основної заробітної плати відповідно до прийнятих підприємством системи оплати праці у вигляді тарифних ставок і відрядних розцінок для виробників, зайнятих у виробництві продукції. Стаття калькуляції "Додаткова заробітна плата" включає витрати на виплату виробничому персоналу підприємства додаткової заробітної плати, нарахованої за працю понад установлені норми за трудові успіхи та особливі умови роботи. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати передбачені законодавством, премії пов'язані з виконання виробничих завдань і функцій. До статті "Відрахування на соціальне страхування" входять відрахування на обов'язкове державне страхування та інші види відрахувань згідно законодавством. Ці витрати розраховуються у встановлених % від загального фонду заробітної плати виробничих виробників. В даний час вони становлять: відрахування в фонд соціального страхування - 2,9 % відрахування в Пенсійний фонд - 32 % відрахування в фонд зайнятості - 1,9 % відрахування від нещасних випадків - 0,2 % До статті "Витрати на утримання та експлуатацію обладнання" входять витрати на повне відновлення основних виробничих фондів та їх капітальний ремонт у вигляді амортизаційних відрахувань, витрати на проведення поточного ремонту, технічного огляду і технічне обслуговування устаткування. Розрахунок амортизаційних відрахувань здійснюється відповідно до вартості споруд, обладнання. Сума амортизаційних відрахувань розраховується як добуток вартості основних виробничих фондів та норми амортизації (табл. 2.16). Таблиця 2.16 Розрахунок амортизаційних відрахувань
До статті "Загальновиробничі витрати" належать витрати пов'язані з управленням виробництва цехів, службовими відрядженнями, повним відновленим капітальним ремонтом будівель, споруд, інвентаря основних цехів, забезпеченням правил техніки безпеки праці, витрати на пожежну і сторожову охорону; спрацювування малоцінних і швидкозношуваних предметів; витрати в наслідок технічного неминучого браку. Витрати на утримання та експлуатацію обладнання, загальновиробничі витрати, загальногосподарські витрати відносяться до непрямих комплексних статей і розподіляється на окремі види продукції пропорційно основні заробітній платі виробничих робітників. До статті "Супутня продукція" входить вартість супутньої продукції, одержаної одночасно з основним (цільовим) продуктом, тобто в єдиному технологічному процесі. Ця продукція за якістю відповідає встановленим стандартам і призначена для подальшої переробки. Позавиробничі (комерційні) витрати це витрати на реалізацію та рекламу продукції. Такі витрати відносяться до непрямих комплексних витрат і розподіляються на окремі види продукції пропорційно виробничій плановій собівартості. Повна собівартість продукції визначається, як сума виробничої собівартості і поза виробничих витрат. Отже, використовуючи попередні розрахунки курсової складаємо калькуляцію і оформляємо її в табл. 2.17 Таблиця 2.17 Планова собівартість
Розрахунок собівартості продукції дає можливість визначення ціни продукції. У курсовій роботі пропонується використання методу «прямі витрати плюс прибуток» — нарахування стандартної націнки, нормативному прибутку на собівартість товару і визначення ціни у вигляді суми собівартості і прибутку: Ц= З+П+ ПДВ, (2.21) де С — собівартість продукції; П — прибуток у ціні (норма прибутку обирається студентом довільно); ПДВ - податок на додаткову вартість . Відповідно до завдання курсової роботи студенти проводять розрахунок ціни по експорту — внутрішній документ, що складається на підприємстві для обгрунтування ефективності наміченої експортної операції. У ньому визначаються основні показники якості даного товару порівняно з пропозиціями конкурентів, виявляється рівень експортної ціни в інвалюті з конкретним базисом постачання на основі реальних цін зовнішнього ринку в зіставленні з внутрішньою ціною плюс транспортні і інші витрати в грн. (виходячи зі встановлених валютних коефіцієнтів). В основі розрахунку експортних цін на продукцію лежать передусім власні витрати виробництва експортера, до яких згодом додаються витрати на транспортування вантажів одержувачам, митні збори у розмірі 0,15% від вартості вантажу, вивізне мито, яке диференційоване щодо видів продукції, а іноді дорівнює самій ціні. Практика зовнішньої торгівлі показує, що при нормальній кон'юнктурі ринку транспортних засобів розрахункова вартість фрахту та страхування не перевищує 12-15% вартості товару.Як правило, в експортну ціну закладається рентабельність у розмірі не нижче 30%. Одним з чинників, що впливають на експортні ціни є умови постачання (ІНКОТЕРМС). Вплив обраних умов постачання слід навести в табл. та розрахувати можливу мінімальну (FCA ) та максимальну (DDP) експорту ціну. Основним елементом витрат при цьому є витрати на транспортування, страхування й митне оформлення. Розрахунок мінімально та максимально можливого рівня експортних цін на продукцію слід навести в табл. 2.18. Таблиця 2.18 Розрахунок можливих експортних цін
2.8. План торговельної діяльності щодо експортної/імпортної продукції Цей розділ бізнес-плану готується на основі попередніх розділів тільки тими студентами, завдання яких передбачає торгівельну діяльність. Основне завдання розділу показати, що підприємство може реалізувати визначені обсяги продукції у необхідні строки. Дані цього розділу бізнес-плану бажано приводити на перспективу на 2-3 роки. Цей план формується на основі: А) планування приміщень, Б) опису торговельного процесу, В) планування устаткування, Г) планування постачальників основних видів продукції. План торговельної діяльності включає: визначення матеріально-технічної бази підприємства; планування роздрібного та гуртового товарообігу; планування товарного забезпечення товарообороту; планування персоналу і заробітної плати; планування витрат в торговельній діяльності.
2.8.1. Планування матеріально-технічної бази підприємства Матеріально-технічна база торговельного підприємства – це сукупність усіх засобів праці, які беруть участь в обслуговуванні торговельно-технологічного процесу. Визначення потреби в окремих видах та елементах основних фондів є завданням плану розвитку матеріально-технічної бази торговельного підприємства. Основними підрозділами цього плану є: - план торгової площі, - план складського господарства, - план технічного оснащення торговельного підприємства. Планування торгової площі визначається виходячи із необхідності, спеціалізації та розміщення підприємства (у квадратних метрах). Існують наступні методи розробки такого плану: 1. Нормативний метод, який базується на нормативах товарообігу на 1 м2 торговельної площі або нормативах торговельної площі на 1000 жителів; 2. Факторно-аналітичний метод, в основі якого лежить вивчення потреби в торговій площі з врахуванням обсягу товарообігу та якості торговельного обслуговування. Усі приміщення повинні розташовуватися з урахуванням потоковості, максимального скорочення шляхів, відсутності зустрічних потоків і перехресть товарів, персоналу і відвідувачів. Кожна група приміщень повинна поєднуватися в окремий блок: завантажувальні, складські приміщення, приміщення підготовки товарів до продажу, адміністративно-побутові, підсобні, торговельні та інші. План складського господарства визначає потребу підприємства у складських приміщеннях. Розрахунок проводиться за нормативами або на основі проведення техніко-економічних розрахунків (виходячи з нормативів товарних запасів, які мають зберігатися на складах, розрахункових коефіцієнтів складського об’єму, необхідного для зберігання одиниці товарних запасів відповідного товарного асортименту, коефіцієнта корисного використання складського об’єму). План технічного оснащення підприємства передбачає визначення потреби в обладнанні. Суб’єкт підприємницької діяльності самостійно вирішує питання забезпечення торговельних приміщень торговельно-технологічним обладнанням (холодильним, піднімально-транспортним, ваговимірювальним, реєстратором розрахункових операції тощо).
2.8.2. Планування роздрібного та гуртового товарообігу Роздрібний товарообіг є одним з показників, що визначає потужність торговельного підприємства, тому що за його величиною можна судити про обсяг діяльності підприємства. Роздрібний товарообіг може бути використаний для характеристики ефективності використання ресурсів підприємства і загальної суми витрат на реалізацію товарів. При плануванні загального обсягу роздрібного товарообігу можуть бути використані наступні методи: - дослідно-статистичний, - економіко-статистичний, - комплексного узгодження основних показників господарської діяльності підприємства, тощо. Однак при використанні кожного з цих методів варто мати на увазі, що планування товарообігу починається в той момент, коли ще немає даних про фактичний товарообіг за весь період. Тому при плануванні спочатку визначається очікуваний товарообіг. Для планування товарообігу в даній ситуації будемо використовувати економіко-статистичний метод: на основі використання коефіцієнта еластичності продажу окремих видів товарів від загального обсягу товарообороту; на основі коефіцієнта еластичності продажу окремих видів товарів від доходів населення. Приклад. Продаж консервів збільшується в розрахунку на 1 людину на 1,8% при зростанні загального обсягу товарообороту на 1 особу на 1%. При зростанні чисельності населення на 1% та збільшенні загального товарообороту на душу населення на 5,1% зростання продажу на 1 людину для даної групи складає 9,18 (5,1*1,8), а загальний обсяг товарообороту для даної групи товару збільшиться на 110,3% (1,0918*1,01*100). Розрахований обсяг роздрібного товарообігу може бути уточнений після визначення необхідної торговельному підприємству на плановий рік суми прибутку. Динаміка квартальних і місячних товарообігів торговельного підприємства істотно відрізняється від річних. Це виявляється насамперед в тому, що збільшення річних обсягів товарообігу носить більш монотонний характер, у той час як зміни квартальних і місячних обсягів обігу тих же товарів протягом року характеризуються, як правило, більшою нерівномірністю, різко вираженим коливанням. Для наукового обґрунтування розрахунку товарообігу за кварталами і місяцями необхідно вивчити умови формування сезонності в торгівлі. (Додаток А, табл. А.7).
2.8.3. Планування товарного забезпечення товарообороту При плануванні товарного забезпечення товарообороту торговельного підприємства розраховують плановий обсяг товарних запасів. Не слід допускати перевищення норм запасів, тому що це створює затоварювання та призводить до псування товарів, а їх недостатність – до перебоїв в торгівлі, невиконання плану товарообігу, погіршує обслуговування, знижує рівень задоволення потреб населення. Товарні запаси можуть бути виражені в натуральних показниках і в вартісному вираженні, і в днях обігу за продажем товарів. Натуральні показники використовуються для планування товарних ресурсів, отримання товарів, для розрахунку потреби в матеріально-технічних ресурсах, для оперативного обліку залишків товарів. Вартісні показники дозволяють оцінити рівень забезпеченості запасами. Відносні показники розміру товарних запасів використовуються для оцінки забезпеченості товарообігу товарними запасами, аналізу періоду та швидкості обернення товарних запасів. Нормування здійснюємо за економіко-аналітичним методом. Норма запасів на плановий період визначається підприємством на основі аналізу фактичних запасів та їх достатності для безперебійної роботи. Плановий норматив запасів із врахуванням запланованого середньоденного товарообороту розраховується за формулою: НЗпл. = Од*ЗНдн, (2.22) де Од – плановий середньоденний оборот, ЗНдн – норма запасів, дн. План товарного забезпечення складається на основі плану товарообороту та плану формування товарних запасів. Обсяг надходження товарів розраховується за формулою: ОНпл.= Опл+ТЗк-ТЗп+В, (2.23) де Опл – плановий товарооборот, ТЗк,ТЗп – відповідно обсяг товарних запасів на кінець та початок планового періоду, В – очікуване вибуття товарів (уцінка, сезонний розпродаж, природне вибуття та інше), що розраховується на основі рівня вибуття у відсотках до обсягу надходжень товарів.
2.8.4. Планування персоналу і заробітної плати Планування витрат на оплату праці на торговельному підприємстві здійснюється аналогічно процедурі планування чисельності робітників на виробничому підприємстві (параграф 4.6.5., формула 4.16). Слід зауважити, що додатково для планування чисельності персоналу торговельного підприємства можуть бути використано такі методи планування: Нормативний метод на основі норм витрат праці для виконання окремих робіт та операцій. Виходячи з розробленого плану товарообігу, визначається обсяг реалізації товарів, обсяг фасувальних, навантажувально-розвантажувальних робіт, кількість робочих місць на інші натуральні та базові показники, які множаться на відповідні норми праці. Метод техніко-економічних розрахунків на базі визначення кількості робочих місць та розрахунку планового балансу робочого часу. Він застосовується для визначення потреби в продавцях, касирах-контролерах та інших робітниках торгового залу. Факторно-аналітичний метод на базі аналізу фактичного використання робочого часу й динаміки персоналу та пошуку резервів скорочення наявної чисельності персоналу. Він використовується при визначенні потреби в керівниках, спеціалістах, допоміжному персоналі. Плановий розрахунок потреби в службовцях, у тому числі у фахівцях, виконується на основі планового обсягу роботи, а також з урахуванням потреби у функціях управління й умов діяльності. Можуть використовуватися наявні нормативи чисельності адміністративно-управлінського персоналу. На основі розрахунку потреби у персоналі розробляється штатний розклад підприємства, який затверджується керівником за згодою з профспілками (див. табл. 2.15). Плановий фонд заробітної плати розраховується за послідовністю, наведеною в параграфі 2.7.5. з використанням формули 2.19. та 2.26.
2.8.5. Планування витрат в торговельній діяльності Поточні витрати є одним із результативних показників господарської діяльності підприємств торгівлі. Основна мета їх планування – визначення загальної суми витрат, необхідної для забезпечення нормальної роботи та якісного обслуговування споживачів. Планові розрахунки витрат діяльності використовуються для визначення потреби в обігових коштах, планування фінансових результатів діяльності підприємства, визначення економічної ефективності реалізації окремих товарів, комерційних угод, інвестиційних проектів, а також для формування цінової політики підприємства. Номенклатура статей витрат підприємства торгівлі приведена в табл.2.20. Таблиця 2.20 Групування витрат діяльності підприємств торгівлі за статтями витрат
Продовження табл. 2.20.
Слід зазначити, що не підлягають плануванню втрати від участі в капіталі та надзвичайні витрати. При плануванні визначають також рівень операційних витрат та витрат обігу у відсотках до загального обсягу товарообігу. Інформаційною базою для планування витрат виступають наступні показники: плановий товарообіг, запас товарно-матеріальних цінностей, планова середньооблікова чисельність, штатний розклад, прийнята на підприємстві система оплати праці, наявна на підприємстві матеріально-технічна база та проекти її розвитку. При плануванні беруть до уваги інформацію про місцезнаходження постачальників, умови постачання товарів, діячі на відповідний період ставки, тарифи, розцінки, норми та інші розрахункові показники. Обґрунтування плану витрат здійснюють методом техніко-економічних розрахунків за кожною статтею витрат (табл.4.20). Загальний розмір витрат за видами діяльності визначають шляхом додавання планової суми витрат за кожною калькуляційною статтею. У зв’язку з тим, що кожна стаття витрат є комплексною, розрахунки необхідно проводити за кожним елементом витрат, що підлягає плануванню (вихідні дані Додаток А, табл. А.8). Планування собівартості реалізованих товарів (стаття 1.1) здійснюється на основі запланованого обсягу товарообігу, при узгодженні з розрахунковими обсягами постачання товарів та наявними товарними запасами. Планування собівартості реалізованих товарів розраховують за такими елементами витрат: вартість реалізованих товарних запасів та транспортно-заготівельні витрати, що плануються на реалізовані товарні запаси. Розрахунковий обсяг реалізованих товарних запасів визначають, виходячи із запланованого обсягу товарообігу та планового середнього відсотка торговельної націнки на товари. Планування транспортно-заготівельних витрат здійснюють методом прямих техніко-економічних розрахунків, виходячи з таких показників: запланованого обсягу та структури товарного забезпечення, діючих тарифів на вантажно-розвантажувальні роботи, транспортні послуги. Планування адміністративних витрат здійснюється за наступними статтями: Стаття 2.1. Витрати на оплату праці розраховуються, виходячи з чисельності адміністративно-управлінського персоналу, іншого загальногосподарського персоналу, посадових окладів, надбавок, доплат, планових премій. Стаття 2.2. Відрахування на соціальні заходи. Витрати за цією статтею визначають, виходячи із запланованого фонду оплати праці адміністративно-управлінського персоналу, іншого загальногосподарського персоналу та обсягів відрахувань на соціальні заходи за встановленими законодавством нормами. Ці витрати розраховуються у встановлених % від загального фонду заробітної плати виробничих виробників. В даний час вони становлять: відрахування в фонд соціального страхування - 2,9 % відрахування в Пенсійний фонд - 32 % відрахування в фонд зайнятості - 1,9 % відрахування від нещасних випадків - 0,2 % Стаття 2.3. Витрати на оренду основних засобів, інших матеріальних необоротних активів, що забезпечують адміністративні потреби. Витрати на ці потреби планують на оперативну оренду об’єктів загальногосподарського призначення, інвентарю, виходячи із площі, яку орендують, або місткості, кількості інвентарю та ставок орендної плати, передбаченими угодами на оренду. Стаття 2.4. Витрати на утримання основних засобів, МШП, що забезпечують адміністративні потреби. Витрати за цією статтею планують у наступній послідовності: 1) витрати на опалення розраховують, виходячи з площі опалювальних приміщень, видів палива і його вартості, тривалості опалювального сезону і норм витрат палива, 2) витрати на освітлення розраховують, виходячи з кількості спожитої енергії і діючих тарифів. Необхідну кількість електроенергії розраховують в кіловат-годинах залежно від кількості освітлювальних точок відповідно до норм освітлення на 1 кв. метр площі, від кількості і потужності електроприладів, машин і обладнання, які споживають електроенергію, 3) витрати на постачання та інші комунальні послуги розраховують, виходячи з кількості використаної води, обсягів послуг і діючих тарифів, 4) витрати на вивезення сміття і відходів, утримання чистоти приміщень і території (якщо ці роботи виконують сторонні підприємства) розраховують, виходячи з обсягів послуг і діючих тарифів, 5) розрахунок витрат на поточний ремонт приміщень проводять відповідно до потреб на ремонт окремих приміщень, обладнання, інвентарю шляхом визначення вартості матеріалів і їх доставки до місця проведення ремонту, заробітної плати осіб, яких залучують до виконання ремонтних робіт тощо. Розрахунок витрат здійснюється за формулою 2.14. Потреба в матеріалах на ремонт будівель на плановий період в натуральних показниках визначається виходячи з питомої ваги матеріальних витрат в загальній вартості ремонтних робіт за формулою 2.15. Отримані результати мають бути наведено відповідно в таблицях (див. табл.2.10, табл. 2.11)
6) витрати на протипожежні засоби розраховують відповідно до угод на послуги, які надають органи пожежної охорони або, виходячи з вартості протипожежних матеріалів, 7) витрати на утримання охорони, яка не входить до штатного розпису, і на обслуговування засобів сигналізації визначається на підставі укладених угод. Стаття 2.5. Витрати на страхування майна визначаються, виходячи з вартості майна підприємства, що підлягає обов’язковому страхуванню, розмірів страхових тарифів і нормативів платежів обов’язкового страхування. Стаття 2.6. Амортизація основних засобів, інших необоротних матеріальних активів та нематеріальних активів, що забезпечують адміністративні потреби (див. табл. 2.16). Стаття 2.7. Податки, збори на інші передбачені законодавством обов’язкові платежі: митні платежі, портові збори, податок на рекламу, комунальні податки, інші, визначають за встановленими нормами, передбаченими законодавством. Стаття 2.8. Загальні корпоративні витрати. Витрати за цією статтею планують за такими елементами: витрати, що пов’язані з виготовленням і використанням бланків; організаційні і представницькі витрати; оплата робіт і послуг консультаційного та інформаційного характеру. Стаття 2.9. Інші адміністративні витрати. Їх планують за елементами витрат з урахуванням специфічних особливостей кожного їх виду: витрати на службові відрядження визначають з норм витрат, запланованої кількості та тривалості відряджень працівників; витрати на оплату послуг поштово-телеграфного, телефонного, факсимільного зв’язку, виходячи з розмірів тарифів на ці послуги; витрати на передплату спеціалізованої преси, виходячи з їх планової кількості та вартості одного видання, тощо. Планування витрат на збут здійснюють за такими статтями: Стаття 3.1. Витрати на оплату праці персоналу, що забезпечує збут, планують, виходячи із штатного розкладу, посадових окладів чи відрядних розцінок, запланованих обсягів товарообігу підприємства. Стаття 3.2. Відрахування на соціальні заходи. Витрати за цією статтею визначають, виходячи із запланованого фонду оплати праці працівників, що зайняті збутом та обсягів відрахувань на соціальні заходи за встановленими законодавством нормами (див. стаття 2.2). Стаття 3.3. Витрати на оренду основних засобів, інших матеріальних необоротних активів, що забезпечують збут товарів. Витрати на ці потреби планують на операційну оренду будівель, складських і підсобних приміщень, споруд, холодильників, обладнання та інвентарю, виходячи із площі, яку орендують, або місткості, кількості інвентарю та ставок орендної плати, передбаченими угодами на оренду. Стаття 3.4. Витрати на утримання основних засобів, МШП, що забезпечують збут товарів планують аналогічно до статті 2.4. Стаття 3.5. Амортизація основних засобів, інших необоротних матеріальних активів та нематеріальних активів, що забезпечують збут товарів планується аналогічно до статті 2.6. Стаття 3.6. Витрати на зберігання, підсортування, оброблення, пакування і передпродажну підготовку плануються шляхом прямих техніко-економічних розрахунків, виходячи з таких показників, як кількість товарів, структура товарообігу, витрати на одиницю товару, вартість пакувальних робіт за діючими цінами, норми витрат на одну тонну товарів, на тисячу гривень товарообігу. Розмір витрат на утримання холодильного обладнання розраховується, виходячи з кількості і видів обладнання, кількості товарів, які необхідно охолоджувати, термінів їх зберігання, тривалості роботи обладнання, вартості електроенергії, води, мастильних матеріалів, витрат на оплату послуг сторонніх підприємств з технічного обслуговування холодильного обладнання. Стаття 3.7. Витрати на транспортування планують залежно від умов поставки товарів. Виходячи з обсягів реалізації, визначають обсяг вантажообігу з перевезення товарів, який розраховують у тоннах. Або розрахунок вантажообігу проводять шляхом ділення передбаченої вартості товарів, які переводитимуть, на середню вартість тонни товару. Середню вартість тонни конкретного товару визначають діленням суми вартості цього товару на його масу брутто. Після розрахунку вантажообігу з реалізації товарів визначають відстань, на яку перевозитимуть товари. Розрахунки витрат проводять за діючими на окремих видах транспорту тарифами і розцінками на вантажно-розвантажувальні роботи. До цих витрат додають вартість обладнання вагонів, утримання експедиторів, вартість навантаження і розвантаження товарів на станціях, пристанях і в аеропортах силами позаштатних робітників, інші транспортні витрати. Стаття 3.8. Витрати на проведення маркетингових заходів визначають шляхом прямих техніко-економічних розрахунків згідно з планом маркетингових заходів, які передбачені ПЛАНОМ МАРКЕТИНГУ. Стаття 3.9. Витрати на тару. Для визначення витрат за цією статтею розраховують кількість і вартість тари за видами (ящики, мішки, бочки, бідони, лотки тощо), суму уцінки під час її повернення. Стаття 3.10. Інші витрати на збут визначаються, виходячи із запланованих відряджень працівників, що займаються збутом; вартості матеріалів, товарів, обладнання, необхідного для гарантійного ремонту і гарантійного обслуговування (крім штатних витрат); інших витрат на збут. Планування інших операційних витрат (статті 4) здійснюється шляхом прямих техніко-економічних розрахунків на основі: кошторису науково-дослідних робіт; запланованих обсягів реалізації іноземної валюти, вартості послуг банків та міжбанківського валютного ринку, втрат від зміни курсу валют; запланованих обсягів реалізації виробничих запасів та витрат на їх реалізацію; втрат товарів у межах норм природних втрат під час перевезення, зберігання та реалізації. Планування витрат фінансової діяльності. Стаття 5.1. Відсотки за кредит. Розрахунок цих витрат на плановий період здійснюють, виходячи з потреби в кредитах для поповнення власних обігових коштів, для придбання виробничих фондів і нематеріальних активів та інших цілей, терміну кредитування, розміру відсоткової ставки за кредит. Планування відсотків за короткостроковий кредит для закупівлі товарів здійснюють, виходячи з обсягу планового товарообігу, планових залишків товарів, їх обіговості, пайової участі власних обігових коштів в оплаті товарів і відсоткової ставки за кредит. Стаття 5.2. Інші фінансові витрати охоплюють планування відсотків за довгострокові кредити, витрат, пов’язаних із викупом, утриманням та обігом власних цінних паперів тощо. Планування інших витрат звичайної діяльності. Стаття 7. Інші витрати звичайної діяльності визначають за елементами витрат шляхом прямих техніко-економічних розрахунків, виходячи із собівартості фінансових інвестицій, необоротних активів, майнових комплексів, які планують до реалізації, ліквідаційної вартості необоротних активів, запланованих до списання, інших витрат звичайної діяльності, що підлягають плануванню. Калькуляція собівартості реалізації товару складається за статтями витрат операційної діяльності, що наведені вище. Така калькуляція необхідна при визначення очікуваного чистого прибутку, який може принести реалізація конкретного товару і дорівнює різниці між ціною продажу та собівартістю товару, яка включає собівартість реалізованих товарів, адміністративні витрати, витрати на збут. Отже, використовуючи попередні розрахунки курсової складаємо калькуляцію і оформляємо її в табл. 2.24
Таблиця 2.24 Планова собівартість
Розрахунок собівартості продукції дає можливість визначення ціни продукції. Процедура розрахунку експортної ціни аналогічна послідовності наведеної для виробничого підприємства (див. формулу 2.21, табл. 2.18)
2.9. Організаційний план з зовнішньоекономічної діяльності підприємства. Метою даного розділу є переконання потенційних інвесторів і партнерів у правильності вибору організаційно-правової форми бізнесу та доведення спроможність управлінського колективу та іншого персоналу фірми реалізувати бізнес-план. Даний розділ доцільно почати з висвітлення організаційної структури підприємства. При описі організаційної структури підприємства необхідно: подати організаційну схему по структурі підприємства; детально описати членів групи управління (прізвище, ім’я та по-батькові; кваліфікація, досвід роботи і вклад в досягнення підприємства; охарактеризувати основні підрозділи підприємства, що здійснюють ЗЕД, їх функції та взаємодію між ними (табл. 2.26); викласти розподіл обов’язків при виконанні етапів ЗЕД (табл. 2.27); принципи, які лежать в основі оплати праці, витрати на навчання працівників та система просування їх по службі. В кінці розділу доцільно представити план соціального розвитку колективу підприємства, в якому включити такі положення: удосконалення соціальної структури трудового колективу; поліпшення умов праці і охорони здоров’я працівників підприємства; удосконалення оплати праці, поліпшення житлових і культурно-побутових умов працівників; підвищення трудової і громадської активності працівників.
Таблиця 2.26 Функції, повноваження та відповідальність суб'єктів ЗЕД
Таблиця 2.27 Етапи здійснення ЗЕД
2.10. Оцінка зовнішньоекономічних ризиків і їх страхування Метою виконання цього розділу є виявлення найбільш значних ризиків, які мають місце при реалізації ЗЕД та пропонування основних заходів захисту від їх впливу. Починати даний розділ необхідно з формування повного переліку можливих ризиків, які можуть виникнути в ході реалізації підприємницького проекту.Найважливішими ризиками при здійсненні ЗЕД вважають: ризик трансферту, пов'язаний з можливими обмеженнями конвертування національної валюти; ризик військових дій та громадських заворушень; ризик неплатоспроможності та ненадійності іноземного контрагента; ризик відсутності, невизначеності чи недостовірності інформації, що стосується юридичної бази для підготовки контракту можливість втрат через зміну ринкової кон'юнктури транспортні ризики; ризики, пов'язані з діяльністю органів державної влади; валютні ризики. Потім необхідно оцінити ймовірності появи того чи іншого ризику при виконанні конкретної зовнішньоторговельної операції та проаналізувати їх. Для аналізу ризику рекомендовано застосовувати наступну процедуру: 1. Виявити вагові коефіцієнти впливу ризиків на стан ЗЕД; 2. Виявляти та оцінювати потенційні ризики доцільно експертним методом: за 10-бальною системою трьома експертами (0 - ризик практично відсутній, 0-3 – ймовірність появи ризику не суттєва, 3-5 - ймовірність появи ризику невелика, 5-8 – ймовірність ризику суттєва, 8-10 – ймовірність ризику значна та загрозлива) (табл. 4.28). 3. Розрахувати середнє значення експертної оцінки ймовірності ризикі; 4. Визначити загальний бал кожного з виділених ризиків, який є добутком середної експертної оцінки та вагового коефіцієнту. 5. Для ризиків, загальний бал яких найбільший, необхідно розробити заходи протидії. Заходи протидії для найбільш ймовірних та небезпечних ризиків наведено у табл. 2.29. Таблиця 2.28 Експертна оцінка потенційних ризиків
Таблиця 2.29 Заходи протидії
Виділяють зовнішні та внутрішні способи зниження ризику. Найбільш типовими зовнішніми способами зниження ризику є: страхування, що являє собою систему відшкодування збитків страхувачем при настанні страхових випадків із спеціальних фондів, які формуються за рахунок страхових внесків страхувальниками; хеджування (захист від втрат), що передбачає укладення довгострокової угоди на поставку продукції між постачальником і споживачем за обумовленою ціною тощо. Найпоширенішими внутрішніми способами зниження ризику є такі: диверсифікація виробництва; підвищення якості та ефективності управління підприємством; створення страхових резервів для покриття можливих непередбачуваних втрат тощо.
2.11. Фінансовий план з виходу підприємства на зовнішні ринки Розділ бізнес-плану „Фінансовий план” є підсумковим і розраховується за результатами прогнозу виробництва і реалізації продукції. Зазвичай фінансовий розділ включає такі основні документи: план доходів і витрат (прибутків і збитків); розрахунок точки беззбитковості та запасу фінансовой міцності; план руху грошових коштів (готівки). Ступінь детальності викладу інформації в прогнозних формах фінансової звітності визначається цілями бізнесу, що проектується. План прибутків і збитків, а також рух грошових коштів подається в бізнес-плані, зазвичай, на перший плановий рік помісячно, на другий і третій – поквартально. План прибутків і збитків відображає операційну діяльність підприємства на плановий період і по суті є прогнозом його фінансових результатів (табл.2.30). Таблиця 2.30 План доходів і витрат
В бізнес-плані графічним та аналітичним шляхом визначається критичний обсяг продажу (точка беззбитковості або поріг рентабельності) і запас фінансової міцності підприємства. Точка беззбитковості – це такий обсяг реалізації, коли доходи підприємства дорівнюють його затратам, а підприємство не має ні прибутку, ні збитків. Синонімами поняття точки беззбитковості є точка рентабельності, мертва точка, точка критичного обсягу реалізації. Аналіз беззбитковості дає змогу відповісти на такі важливі питання: Чи зростає можливість беззбиткової роботи компанії, або чи зменшується вона протягом певного періоду часу? Чи покриє збільшення обсягу продажів затрати на проведення маркетингової програми? Чи збільшиться прибутковість підприємства після впровадження на ринок нового продукту? Чи окупиться модернізація виробництва? Точка беззбитковості може бути визначена трьома методами: 1) методом рівняння; 2) методом маржинального доходу; 3) графічним методом. Метод рівняння. Згідно з цим методом для визначення точки беззбитковості використовують загальну формулу розрахунку доходу від реалізації: Дохід = Змінні витрати + Постійні витрати + Прибуток Обсяг продажів, що перевищує точку беззбитковості, забезпечує прибуток. Якщо обсяг продажів нижче від точки беззбитковості, підприємство зазнає збитків. Точка беззбитковості, отже, вказує на те, при якому обсязі виробництва дохід від реалізації покриє сумарні (валові) витрати підприємства. Точка беззбитковості залежить від трьох факторів: ціни продажу виробленого товару; змінних витрат виробництва, реалізації, управління; постійних витрат виробництва, реалізації, управління. Звідси, згідно з наведеним правилом, формула розрахунку точки беззбитковості матиме вигляд:
Метод маржинального доходу: Маржинальний дохід = постійні затрати + прибуток У точці беззбитковості: Маржинальний дохід = Постійні затрати
Формула точки беззбитковості у штуках:
Формула беззбитковості у грошовому виразі:
Коефіцієнт маржинального доходу (КМД) – це співвідношення суми маржинального доходу і суми доходу від реалізації. Графічний метод. Графік являє собою схему, що показує вплив на прибуток обсягу виробництва, продажної ціни і собівартості продукції (рис. 4.1). Аналіз беззбитковості для багатономенклатурного виробництва. У тому разі, коли підприємство виготовляє і продає декілька видів продукції, точку беззбитковості можна визначити, виходячи із загального коефіцієнта маржинального доходу і всієї суми доходу від реалізації. Запас фінансової міцності – це величина, на яку фактичний (або запланований) обсяг реалізації перевищує точку беззбитковості. Він відображає величину можливого зниження обсягу виробництва і реалізації без ризику покрити затрати.
де: N – обсяг виробництва продукції у вартісному вираженні; Z – повна собівартість продукції (витрати на виробництво); K – точка критичного обсягу виробництва; QК – критична кількість одиниць продукції; NК – критичний обсяг виручки (поріг рентабельності, точка беззбитковості); NФ – фактичний обсяг виручки; Ф – запас фінансової міцності (різниця між фактичною виручкою і порогом рентабельності).
Рис. 2.1. Графік беззбитковості
Запас міцності може виражатись у грошовій формі або у процентах. Запас фінансової міцності (у грошовій формі) = виторг – точка беззбитковості
Важливим завданням фінансового планування є планування грошових потоків (cashflows). Воно дає можливість визначити майбутні грошові надходження підприємства та його витрати. При цьому необхідно передбачити час надходження грошових коштів та їх витрачання. Бюджет грошових коштів підприємства розробляється на різні строки: на місяць, квартал, рік. Як правило складаються місячні бюджети. Грошові потоки підприємства забезпечують його ліквідність, тобто здатність платити за придбану сировину, матеріали, погашати позики. Загальна схема складання руху грошових потоків і баланс грошових коштів представлена в табл. 2.31. Таблиця 2.31 Рух чистих грошових потоків і баланс грошових коштів, тис. грн.
У плані руху грошових коштів (готівки) міститься інформація з визначення надходження коштів, які необхідні для виконання запланованого обсягу фінансово-господарських операцій. Усі надходження і грошові видатки враховуються у період часу, що відповідають фактичним датам здійснення їх платежів, з урахуванням часу затримки оплати реалізованої продукції, часу затримки платежів і поставок матеріальних ресурсів. В грошові видатки підприємства не включається сума амортизаційних відрахувань, так як вони не є грошовим зобов’язанням. В той же час кошти на придбання основних засобів повністю відносяться до грошових видатків. Таким чином, основним завданням плану руху чистих грошових потоків і балансу грошових коштів є перевірка синхронності надходжень і витрат грошових коштів, тобто перевірити майбутню ліквідність підприємства. План руху грошових коштів є основним документом, в якому визначається потреба в капіталі, реалізується стратегія фінансування підприємства. На його основі здійснюється оцінка інвестицій.
2.12. Стратегія фінансування зовнішньоекономічної діяльності підприємства У цьому розділі необхідно розглянути план фінансування конкретного зовнішньоекономічного проекту. Скільки необхідно коштів для реалізації даного зовнішньоекономічного проекту? Звідки планується одержання коштів і в якій формі? Стратегія фінансування бізнес-проекту передбачає визначення переліку залучених джерел інвестиційних ресурсів, які поділяються на внутрішні ( статутний капітал підприємства, нагромаджені резерви, амортизаційні відрахування тощо) та зовнішні ( кредити, надходження від продажу емітованих цінних паперів, державні субсидії тощо). Коли очікується повне повернення вкладених коштів і одержання інвесторами прибутку на них? 2.13. Висновки Студент робить узагальнюючі висновки за усіма розділами роботи та загальний висновок щодо доцільності, ефективності здійснення конкретного бізнес-проекту та обраного виду зовнішньоекономічної діяльності.
3. ОФОРМЛЕННЯ КУРСОВОЇ РОБОТИ
Курсова робота оформлюється відповідно до вимог ДСТУ 3008-95 «Документація у сфері науки і техніки. Структура та правила оформлення». 3.1. Мова і стиль Курсова робота повинна виконуватися ДЕРЖАВНОЮ МОВОЮ. Мовно-стилістичне оформлення курсової роботи обумовлюється особливостями наукового стилю: формально-логічний спосіб викладення матеріалу, наявність міркувань, що сприяють обґрунтуванню основних висновків, результатів роботи; смислова завершеність, цілісність та зв’язність думок; цілеспрямованість, відсутність емоційного забарвлення тексту; об’єктивність викладу, смислова точність, стислість, ясність; необхідність використання спеціальної термінології. Завдяки спеціальним термінам досягається можливість в короткій формі давати розгорнуті визначення та характеристики процесів, явищ. Текст курсової роботи слід старанно вичитати та перевірити на грамотність. Курсова робота, яка неохайно оформлена, з граматичними помилками і грубими стилістичними огріхами повинна бути повернена науковим керівником для доопрацювання.
3.2. Технічне оформлення тексту Курсова робота виконується за допомогою комп’ютерного набору з одного боку аркушу білого паперу формату А4 (210х297 мм) до тридцяти рядків на сторінці (міжрядкові інтервали півтора). Рекомендується текстовий редактор MS Word, кегель – 14, шрифт Times New Roman. Шрифт друку повинен бути чітким, стрічка – чорного кольору середньої жирності. Щільність тексту повинна бути однакова. Текст роботи слід писати чи друкувати, враховуючи розмір полей: лівий –28 мм, правий – 15 мм, верхній – 20 мм, нижній – 20 мм. Обсяг роботи, як правило, не перевищує 45 сторінок друкованого тексту. Текст курсової роботи необхідно поділяти на параграфи. Кожен параграф починають з нової сторінки. Параграфи повинні мати заголовки. Назви параграфів та заголовки структурних частин курсової роботи: ЗМІСТ, ВСТУП, ВИСНОВКИ ТА ПРОПОЗИЦІЇ, СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ, ДОДАТКИ пишуть великими буквами симетрично до тексту. Крапку в кінці заголовка не ставлять. Підкреслювати заголовки, скорочувати та переносити в них слова не дозволяється. Не дозволяється розміщувати назву параграфа в нижній частині сторінки, якщо після неї розміщується тільки один рядок тексту. Відстань між заголовком і текстом повинна дорівнювати 2 рядки. Абзац починається з нового рядка, при цьому з лівого боку залишають відступ -1,27 мм. Кожну сторінку слід використовувати повністю, пропуски допустимі лише в кінці параграфів. Нумерацію сторінок, параграфів, рисунків, таблиць, формул подають арабськими цифрами без знака №. Нумерація сторінок повинна бути наскрізною, включаючи список використаної літератури та додатки. Першою сторінкою є обкладинка, (номер на ньому не проставляється), другою – титульний лист і т.д. Номер сторінки проставляється в правому верхньому куті аркуша без крапки починаючи зі вступу. Якщо в роботі є рисунки і таблиці, які розташовані на окремих аркушах, їх слід включати до загальної нумерації. Параграфи повинні мати порядковий номер. Заголовок параграфу пишуть у тому ж рядку.
3.3. Ілюстрації Текст курсової роботи супроводжують ілюстраціями. Ілюстрацію (креслення, графіки, схеми, діаграми, фотознімки та ін.) слід розміщувати в роботі безпосередньо після тексту, де вона згадується вперше, або на наступній сторінці. В роботі слід наводити лише ті ілюстрації, які відображають її зміст. Кожна ілюстрація повинна відповідати тексту, а текст – ілюстрації. Вибір виду ілюстрації залежить від змісту матеріалу та поставленої мети. Основними видами ілюстративного матеріалу в курсовій роботі є: схема, діаграма, графік. Схема – це зображення, яке за допомогою умовних позначень та без збереження масштабу передає основну ідею пристрою, предмету, процесу та показує взаємозв’язок їх головних елементів. Іноді просторові схеми різних систем зображують у вигляді прямокутників з простими зв’язками – лініями. Їх називають блок-схемами. Діаграма – один із способів графічного зображення залежностей між величинами. Їх складають для наочності зображення та аналізу масових даних. Розрізняють лінійні, площинні та об’ємні діаграми. Результати обробки цифрових даних можна дати у вигляді графіків, тобто умовних зображень величин та їх співвідношень через геометричні фігури, точки і лінії. Графіки використовують як для аналізу, так і для підвищення наочності ілюстративного матеріалу. Номер ілюстрації та її назву розміщують під ілюстрацією. Номер ілюстрації складається з номеру параграфа і порядкового номеру ілюстрації, відокремлених крапкою (наприклад, Рис. 2.1 – перший рисунок другого розділу). В тексті на ілюстрації роблять посилання у вигляді взятого у круглі дужки виразу «(рис. 2.1)», або у вигляді обороту типу: «…як це наведено на рис. 2.1».
3.4. Таблиці Цифровий матеріал доцільно подавати у вигляді таблиць. Таблиця є способом подання інформації, при якому цифровий чи текстовий матеріал групується в колонки, відокремлені одна від одної вертикальними і горизонтальними лініями. Іноді автор наводить цифровий матеріал в таблиці, коли його зручніше розмістити в тексті або дублює його в тексті роботи. Такі таблиці справляють негативне враження і свідчать про невміння поводитися з табличним матеріалом. На всі таблиці повинно бути посилання в тексті роботи. Будь-яка таблиця повинна бути проаналізована. При цьому слід її зміст не переказувати, а узагальнити дані, сформулювати основні висновки або внести додаткові показники, які найбільш повно розкривають явище або процес. Таблицю розташовують після першої згадки про неї або на наступній сторінці таким чином, щоб її можна було читати без повороту або з поворотом за годинниковою стрілкою (наприклад: «...наведено в табл. 1.2.»). Таблицю з великою кількістю граф можна ділити на частини і розміщувати одну над другою на одній сторінці. Не рекомендується розміщувати дві або більше таблиць одну за одною (за винятком таблиць, поданих в додатках); їх необхідно розділяти текстом. Таблиці нумерують послідовно в межах параграфу. У правому верхньому куті над заголовком таблиці розташовують напис «Таблиця» із зазначенням її номера. Номер таблиці складається з номера параграфу і порядкового номеру таблиці, між якими ставлять крапку (наприклад, Таблиця 1.2 – друга таблиця першого розділу). Нижче з великої літери посередині сторінки розміщують заголовок таблиці без крапки в кінці. Назва повинна бути стислою і відображати зміст таблиці, її не підкреслюють. При перенесенні частини таблиці на іншу сторінку пишуть «Продовження табл. 1.2» і повторюють шапку таблиці. Всі дані, наведені в таблиці, повинні бути достовірні, однорідні та співставимі; в основі їх групування повинні бути суттєві ознаки. В таблиці повинні бути вказані одиниці виміру всіх показників. Якщо розмірність всіх показників однакова, то вона вказується в круглих дужках під назвою таблиці справа. Заголовок таблиці не повинен дублюватися в заголовках граф. Заголовок граф повинен починатися з великої букви, підзаголовок – з маленької, якщо він складає із заголовком одне речення, і з великої – якщо він є самостійним. Всі слова в заголовках, як правило, наводять без скорочень в називному відмінку однини. Крапка в кінці заголовка і підзаголовка не ставиться. Графу з порядковим номером рядків до таблиці включати не треба. Якщо числа в таблиці подають з десятковими і сотими частками, то після коми у всіх числах має бути одна і та ж сама кількість цифр. Це доцільно здійснювати ще й для того, щоб довести, що всі величини обчислені з однаковою точністю. Якщо в будь-якому рядку немає даних, то слід проставляти не нулі, а три крапки. Якщо ознака відсутня – проставляють риску.
3.5. Формули Формули та рівняння розташовують безпосередньо після тексту, в якому вони згадуються, посередині сторінки. Вище і нижче кожної формули або рівняння повинно бути залишено не менше одного вільного рядка. Необхідно використовувати спеціальні вмонтовані у Word редактори формул. Після формули ставиться кома, а слово «де» пишеться з наступного рядка без двокрапки. Потім дається розшифрування умовних позначень в тій послідовності, в якій вони наведені у формулі. Значення кожного символу слід подавати з нового рядка. Якщо формула взята з літературних джерел, після розшифровки умовних позначень слід подати посилання на першоджерело. Найважливіші формули, на які є посилання в подальшому тексті, слід нумерувати. Формули і рівняння нумерують порядковою нумерацією в межах розділу. Номер формули чи рівняння складається з номера параграфа і порядкового номера формули чи рівняння, відокремлених крапкою (наприклад, формула (2.3) – третя формула другого параграфа). Номер зазначають на рівні формули або рівняння в круглих дужках в крайньому правому положенні на рядку. При посиланні в тексті на формулу слід вказати її порядковий номер у дужках (наприклад, «…у формулі (2.3)…»).
3.6. Скорочення слів та переліки Всі слова в курсовій роботі слід писати повністю. Скорочення слів проводять згідно зі стандартами ДСТУ 3582–97 «Інформація та документація. Скорочення слів в українській мові в бібліографічному описі. Загальні вимоги та правила», ГОСТ 7.12–93 «Библиографическая запись. Сокращение слов на русском языке. Общие требования и правила». В курсовій роботі допускаються лише загальноприйняті скорочення: після перерахування (наприклад, та ін. – та інше; і т. д. – і так далі; і т.п. – і тому подібне); при посиланнях (наприклад, див. – дивись; рис. – рисунок); при позначенні цифрами століть і років, одиниць виміру (наприклад, ст. – століття; р. – рік; рр. – роки; кг – кілограми). Не рекомендується скорочувати слова «так званий», «наприклад», «формула», «рівняння» і т.п. В тексті роботи можуть бути наведені переліки. Перед переліком ставлять двокрапку. Перед кожною позицією переліку слід подавати з малої літери з абзацного відступу.
3.7. Бібліографічні посилання Для підтвердження власних аргументів посиланням на авторитетне джерело або для критичного аналізу тієї чи іншої думки у роботі слід наводити цитати. Бібліографічне посилання – це сукупність бібліографічних відомостей про цитовану працю, інший документ, що розглядається або згадується у тексті, необхідних для їх загальної характеристики, ідентифікації і пошуку. Посилання в тексті курсової роботи на джерела слід позначати порядковим номером за переліком літератури, виділеним двома квадратними дужками (наприклад, «… у працях [8–10]…»). Якщо використовуються відомості, матеріали з монографій, оглядових статей, інших джерел з великою кількістю сторінок, у посиланнях необхідно точно вказати номери сторінок, на які є посилання в курсовій роботі (наприклад, «Під кваліфікацією працівника розуміють сукупність спеціальних знань та практичних навичок, що визначають ступінь його підготовленості до виконання професійних функцій певної складності» [12, с. 303]). Посилання на ілюстрацію в курсовій роботі позначається порядковим номером ілюстрації (наприклад, «на рис. 1.1»); посилання на формули – порядковим номером формули в круглих дужках (наприклад, «у формулі (2.3)); посилання на таблицю – порядковим номером таблиці (наприклад, «в табл. 1.2»). При повторному посиланні на ілюстрації та таблиці вказують скорочено слово «дивись» (наприклад, «див. табл. 1.2», «див. рис. 1.1.»).
3.8. Список використаної літератури Список використаної літератури – елемент бібліографічного апарату, який містить бібліографічні відомості про джерела і розміщується після «Висновків та пропозицій». Такий список складає одну із суттєвих частин курсової роботи, що свідчить про рівень фундаментальності проведеного дослідження. Джерела необхідно розміщувати у списку в алфавітному порядку прізвищ авторів чи назв. При складанні списку використаної літератури для курсової роботи рекомендується така черговість джерел: державні документи; виступи (промови) керівників уряду; накази і розпорядження міністерств та відомств; нормативно-технічні документи; книги, статті. В межах систематизації матеріалів в переліку літератури джерела подаються за абеткою. Всі джерела повинні мати порядковий номер. Бібліографічний опис оформлюється згідно з ДСТУ ГОСТ 7.1:2006 «Система стандартів з інформації, бібліотечної та видавничої справи. Бібліографічний запис. Бібліографічний опис. Загальні вимоги та правила складання». Опис іноземних видань здійснюють мовою тексту видання. Зразки оформлення бібліографічного опису окремих джерел наведено в додатку Л. Повний перелік вимог до оформлення бібліографічного опису згідно з вимогами державних стандартів наведено на сайті www.lp.edu.ua/tc.terminology/TK_Wisnyk_biblopys.htm
3.9. Додатки Додатки оформляються як продовження курсової роботи на наступних її сторінках, розміщуючи їх в порядку появи посилань в тексті роботи. Кожний додаток має починатися з нової сторінки. При цьому посередині рядка маленькими літерами з першої великої пишуть слово «Додаток» і велику літеру, що позначає додаток. Додатки слід позначати послідовно великими літерами української абетки, за винятком літер Ґ, Є, З, І, Ї, Й, О, Ч, Ь (наприклад, «Додаток В»). Один додаток позначається як «Додаток А». Додатки повинні мати спільну з рештою роботи наскрізну нумерацію сторінок. Ілюстрації, таблиці, формули, рівняння, що є у тексті, слід нумерувати в межах кожного додатку. Наприклад, «рис. Г. 3» – третій рисунок додатку Г; «табл. А. 2» – друга таблиця додатку А; «формула (Б. 1)» – перша формула додатку Б.
4. ПІДГОТОВКА ДО ЗАХИСТУ І ЗАХИСТ КУРСОВОЇ РОБОТИ
Курсову роботу рецензує науковий керівник – викладач кафедри менеджменту ЗЕД. При рецензуванні курсової роботи, науковий керівник оцінює: відповідність змісту курсової роботи обраній темі; повноту її проробки з використанням необхідної літератури; наукову та практичну обґрунтованість висновків; самостійність виконаної роботи; стиль, логічність викладення матеріалу, відповідність вимогам до оформлення. Якщо рецензія позитивна студента повідомляють про допущення його роботи до захисту. Незадовільно виконана робота до захисту рецензентом не допускається і повертається студенту на доопрацювання. Виправлена і доповнена робота подається повторно обов’язково з першим варіантом роботи і рецензією на неї. Захист курсових робіт студентами денної і заочної форм навчання проводиться у встановлені кафедрою терміни на засіданнях спеціальних комісій, призначених завідувачем кафедри. Під час підготовки до захисту студент повинен ознайомитися з рецензією наукового керівника, щоб при необхідності підготувати аргументовані докази; скласти та погодити з своїм науковим керівником доповідь щодо курсової роботи. Остаточна оцінка роботи дається після її захисту студентом. Результати аналізу визначаються комісією за двонадцятибальною системою. При оцінці курсової роботи беруть до уваги: зміст і якість роботи; логічність та композицію роботи; самостійність проведеного дослідження; відповідність оформлення курсової роботи вимогам до неї; навички студента щодо проведення аналітичної роботи; вміння логічно та лаконічно формулювати думки, викладені в роботі, побудувати доповідь на захисті; повноту та точність відповідей на запитання.
СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 1. Алексеева М. Планирование деятельности фирмы / Алексеева М. — М.: Финансы и статистика, 1997. — 246 с. 2. Балабанов И. Т. Внешнеэкономические связи : учеб. пособие / И. Т. Балабанов, А. И. Балабанов. –– М.: Финансы и статистика, 2000. –– 510 с. 3. Басовский Л.Е. Прогнознрованис и планирование в условиях рынка: [учеб нособие] / Л.Е. Басовский — М., 2001. — 260 с. 4. Бондар І.Ю., Чаюн І.Ю. Планування виробничої програми підприємства та її ресурсне обґрунтування. – Київ. КДТЕУ. – 2000. 5. Букалков М.И. Внутрифирменное планирование: [учеб. для вузов] / М.И. Букалков — М., 2000. — 392 с. 6. Вичевич А. М. Аналіз внешнеэкономической деятельности : учебн. пособие / А. М.Вичевич, О. В.Максимець. –– Львов: Афіша, 2004. –– 140 с. 7. Економіка та менеджмент: [навч. посібник] / під ред. проф. О.Є. Кузьміна. — Львів: Вид-во Державний університет "Львівська політехніка", 1996. — 828 с. 8. Ильин А.И., Синица Л.М. Планирование на предприятии. Стратегическое планирование: [учеб. пособие для вузов] / А.И. Ильин, Л.М. Синица — Минск, 2000. — 416с. 9. Козик В. В. Зовнішньоекономічні операції і контракти : навч. посіб.-2-е вид., перероб. і доп. / [В. В. Козик, Л. А. Панкова, Я. С. Карп’як та ін.]. –– К.: Центр навчальної літератури, 2004. –– 608 с. 10. Кредісов А.І. Управління зовнішньоекономічною діяльністю: [навч. посібник] / А.І. Кредісов — 2-е вид. — К.: Віра-Р, 2002. — 552 с. 11. Павлов В.І. Основи підприємництва: бізнес-планування: [навч. посібник] / Павлов В.І. — Луцьк: Надстир'я, 1998. — 656 с. 12. Савицкая Г.В. Анализ хозяйственной деятельности предприятия / Савицкая Г.В. — [4-е изд. перераб и доп. ]. – Мн.: ИП «Экоперспектива», 1999. – 668 с. 13. Сизоненко В.О. Сучасне підприємництво: [довідник] / Сизоненко В.О. — К.: Знання, 2001. — 250 с. 14. Тян Р.Б. Планирование деятельности предприятня: [учебное пособие] / Тян Р.Б. — К.: МАУ, 1998. — 156 с. 15. Чавкин А.М. Методы й модели рационального управлення в рыночной экономике: разработка управленческих решений / Чавкин А.М. — М., 2001. — 320 с. 16. Черняк В.З., Черняк А.В., Довдиенко И.В. Бизнес-планирование: [учеб- - практич. пособие]. / В.З. Черняк, А.В. Черняк — М.: 2000. — 272 с.
ДОДАТКИ
Додаток А Вихідні дані для виконання курсової роботи з дисципліни „Підприємництво у ЗЕД” Таблиця А.1 Сутність та напрям реалізації бізнес-ідеї
Таблиця А.2 Вихідні дані для складання виробничого плану
Продовження табл. А.2
Продовження табл. А.2
Продовження табл. А.2
Таблиця А.3 Дані для розрахунку потреби в мастильних матеріалах та електроенергії
Продовження табл. А.3
Продовження табл. А.3
Таблиця А.4. Дані для розрахунку потреби в інструменті
Продовження табл. А4
Таблиця А.5. Вихідні дані для визначення потреби в матеріалах для ремонту обладнання
Продовження табл. А.5.
Продовження табл. А.5.
Продовження табл. А.5.
Продовження табл. А.5.
Продовження табл. А.5.
Продовження табл. А.5.
Продовження табл. А.5.
Таблиця А.6. Вихідні дані для визначення потреби в матеріалах для ремонту будівель
Продовження табл. А.6.
Продовження табл. А.6.
Продовження табл. А.6.
Таблиця А.7 Вихідні дані для планування матеріально-технічної бази, товарообороту, товарних запасів, чисельності персоналу торговельного підприємства
Продовження табл А.7
Таблиця А.8 Вихідні дані для планування витрат в торговельній діяльності
Продовження табл. А.8
Продовження табл. А.8
Продовження табл. А.8
Перелік корисних сайтів, при виконанні бізнес-плану
КомментарииКомментариев пока нет Пожалуйста, авторизуйтесь, чтобы оставить комментарий. |
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||