МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ до виконання та оформлення курсових проектів з дисципліни «технічна експлуатація автомобілів» для студентів спеціальності 5.07010602

МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ до виконання та оформлення курсових проектів з дисципліни «технічна експлуатація автомобілів» для студентів спеціальності 5.07010602  26.12.2013 06:51

Зміст

1 ЗАГАЛЬНІ ВІДОМОСТІ
1.1Основні терміни і позначення
1.2Вимоги до технічного стану автомобіля
1.3Види технічного обслуговування і ремонту автомобілів та їхня техніко-економічне обґрунтування
1.4Мета курсового проектування
2Вимоги до оформлення розрахунково-пояснювальної записки КП
2.1Тематика, структура і зміст КП
2.2 Правила оформлення курсового проекту
2.3Позначення документів
2.4 Основні написи пояснювальної записки
2.5 Побудова та викладення тексту
2.6 Формули і рівняння
2.7 Ілюстрації і таблиці
2.8 Посилання в тексті записки на джерела використання формул, таблиць, рівнянь та інше.
2.9 Перелік посилань.Додатки.Примітки

3Вимоги до виконання графічної частини курсових проектів
3.1Оформлення графічного матеріалу і складання специфікацій
3.2Вимоги до складальних креслень
3.3Вимоги до робочих креслень
3.4Текстова частина (технічні вимоги)
3.5Вимоги до оформлення креслень планів(відділень технічного обслуговування і ремонту)
3.6Вимоги до оформлення схем
3.7Зображення - види, розрізи, перетини
3.8 Нанесення розмірів і граничних відхилень
3.9 Вибір і позначення шорсткості поверхонь
3.10Виконання креслень різьбових з'єднань
3.11Позначення на кресленні нерознімних з'єднань

3.12 Виконання складальних креслень
3.13 Виконання креслень деталей
3.14 Загальні правила графічного оформлення будівельних креслень

4 Зміст пояснювальної записки проекту
Вступ
1 Загальний розділ
1.1 Характеристики об’єкту проектування і ДТЗ
2.1 Розрахунок виробничої програми ВАТ АТП по ТО і ПР.
2.1.1Вибір і коригування нормативів.
2.1.2Визначення кількості ТО і КР автомобілів за цикл.
2.1.3Розрахунок коефіцієнтів технічної готовності і використання автомобілів.
2.1.4Визначення річного пробігу автомобілів.
2.1.5Розрахунок коефіцієнтів переходу від циклу року.
2.1.6Визначення кількості ТО і КР автомобілів за рік.
2.1.7Визначення змінної програми ТО автомобілів.
2.1.8Визначення річного обсягу робіт з ТО і ремонту автомобілів.
2.1.9Визначення обсягу робіт по самообслуговуванню автомобільного парку підприємства.
2.2Розрахунок об'єкту проектування.
2.2.1Розподіл обсягу робіт для визначення розрахункових даних.
2.2.2Розрахунок кількості робітників.
2.2.3Організація робіт у відділенні і схема технологічного процесу.
2.2.4Розробка технологічного процесу ремонту вузлів, агрегатів і систем.
2.2.5Вибір технологічного устаткування і оснащення.
2.2.6Розрахунок площі і обґрунтування планувальних рішень.

3Організаційний розділ.
3.1Організація і схема управління підрозділом (з використанням ЦУВ).
3.2Схема технологічного процесу виробництва ВАТ АТП.
3.3Техніка безпеки при виконанні технологічного процесу у відділенні і санітарно гігієнічні вимоги.

4Конструкторський розділ.
4.1Аналіз вихідних даних і розробка конструкції пристрою.
Висновки.
Перелік посилань.
Додатки.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1 ЗАГАЛЬНІ ВІДОМОСТІ

1.1 Основні терміни і позначення

У методичних вказівках наведені нижче терміни вживаються у значеннях рекомендованих відповідними Державними стандартами України (ДСТУ 2609-94, ДСТУ 2984-95 та ін.).
Автотранспортне підприємство (АТП) - підприємство автомобільного транспорту комплексного типу, що здійснює перевезення вантажів або пасажирів, зберігання, технічне обслуговування та ремонт рухомого складу, а також забезпечення його експлуатаційними матеріалами та запасними частинами.
Дорожній транспортний засіб (ДТЗ) - транспортний засіб, призначений для експлуатації переважно на автомобільних дорогах загального користування усіх категорій і сконструйований згідно з їх нормами.
Автомобіль - дорожній транспортний засіб, який приводиться у рух джерелом енергії, має не менш ніж 4 колеса, призначений для руху по безрейкових дорогах і використовується для:
- перевезення людей та (чи) вантажів;
- буксирування транспортних засобів, призначених для перевезення людей та (чи) вантажів;
- виконання спеціальних робіт.
Технічний стан - сукупність схильних до змін в процесі виробництва чи експлуатації якостей виробу, яка характеризується в певний момент часу ознаками, встановленими технічною документацією на цей виріб.
Справний стан (справність) - стан виробу, який відповідає усім вимогам нормативно-технічної документації.
Роботоздатний стан (роботоздатність) - стан виробу, в якому значення усіх параметрів, які характеризують здатність виконувати задані функції, відповідають нормативно-технічній і (або) конструкторській документації.
Система технічного обслуговування та ремонту техніки - сукупність взаємопов'язаних засобів, документації технічного обслуговування і ремонту та виконавців, які потрібні для підтримання і відновлення якості виробів, що входять у цю систему.
Технічне обслуговування (ТО) - комплекс операцій чи операція щодо підтримки роботоздатності або справності виробу під час використання за призначенням, зберігання та транспортування.
Ремонт - комплекс операцій щодо відновлення справності або роботоздатності виробів та відновлення ресурсів виробів чи їх складових частин.
Ресурс - сумарне напрацювання виробу з початку його експлуатації чи поновлення експлуатації після ремонту певного виду до переходу в граничний стан.
Напрацювання - тривалість або обсяг роботи виробу (тривалість роботи в годинах, кілометрах пробігу, число робочих циклів, пусків і т.ін.).
Граничний стан - стан виробу, коли його подальше застосування за призначенням недопустиме чи недоцільне або відновлення його справного чи роботоздатного стану неможливе чи недоцільне.
Сезонне технічне обслуговування (СО) - технічне обслуговування, яке виконується для підготовки виробу до використання в осінньо-зимових чи весняно-літніх умовах.
Періодичність технічного обслуговування (ремонту) - інтервал часу чи напрацювання між даним видом технічного обслуговування (ремонту) і наступним таким же видом або іншим більшої складності.
Трудомісткість технічного обслуговування (ремонту) - трудовитрати на проведення одного технічного обслуговування (ремонту) даного виду.
Поточний ремонт (ПР) - ремонт, який виконується для забезпечення або відновлення роботоздатності виробу і полягає в заміні і (або) відновленні окремих частин (може виконуватись заявочно, або за результатами діагностування, агрегатним, індивідуальним або іншими методами).
Капітальний ремонт (КР) - ремонт, який виконується для відновлення справності та повного, або близького до повного відновлення ресурсу виробу із заміною чи відновленням будь-яких частин, у тому числі базових.
Базові агрегати ДТЗ - двигун з картером зчеплення у зборі, коробка передач, роздавальна коробка, гідромеханічна передача, задній міст (вісь), середній міст (вісь), передній міст (вісь), рульове керування, кабіна вантажного та кузов легкового автомобіля, кузов автобуса, рама, підіймальне обладнання платформ автомобіля-самоскида.

1.2 Вимоги до технічного стану автомобіля

Згідно з «Положенням про технічне об¬слуговування і ремонт дорожніх транспорт¬них засобів автомобільного транспорту» технічний стан дорожньо-транспортних засобів (ДТЗ) має відповідати вимогам та¬ких нормативних документів:
Закону України «Про дорожній рух» від 30.06.93 № 3353-ХІІ (ст. 12, 16, 29, 32, 33, 36, 37,53);Закону «Про внесення змін до статті 32 Закону України "Про дорожній рух"» від 10.01.94 № 234/94-ВР;
Правил дорожнього руху України; ДСТУ 2322—93 «Автомобілі легко¬ві відремонтовані. Загальні технічні умо¬ви»;
ДСТУ 3649—97 «Засоби транспортні дорожні. Експлуатаційні вимоги безпеки до технічного стану та методи контролю»;
ДСТУ 4276—2004 «Система стандар¬тів у галузі охорони навколишнього при¬родного середовища та раціонального ви¬користання ресурсів. Атмосфера. Норми і методи вимірювань димності відпрацьо¬ваних газів автомобілів з дизелями або га¬зодизелями»;
ДСТУ 4277—2004 «Система стандар¬тів у галузі охорони навколишнього при¬родного середовища та раціонального ви¬користання ресурсів. Атмосфера. Норми і методи вимірювань вмісту оксиду вугле¬цю та вуглеводнів у відпрацьованих газах автомобілів з двигунами, що працюють на бензині або газовому паливі»;
ДСТУ 2323—93 «Автомобілі легкові і мототехніка. Передпродажна підготовка.Інструкції заводів — виробників до¬рожньо-транспортних засобів.
Відповідальність за технічний стан до¬рожньо-транспортних засобів визначаєть¬ся згідно з чинним законодавством України.

1.3 Види технічного обслуговування і ремонту автомобілів та їхня техніко-економічна характеристика

Системою ТО і ремонту предбачаються дві основні частини операцій: контроль¬на і виконавча. Планово-попереджуваль¬ний характер системи ТО і ремонту ви¬значається плановим і примусовим (через установлені пробіги або проміжки часу роботи рухомого складу) виконанням кон¬трольної частини операцій, передбачених Положенням, з наступним проведенням у разі потреби виконавчої частини. Деякі операції ТО і ремонту (наприклад, мас¬тильні операції) можуть виконуватись у плановому порядку без попереднього кон¬тролю.
Технічне обслуговування передбачає підтримування рухомого складу в працездатному стані й належному зовнішньому вигляді; забезпечення надійності й еконо¬мічності роботи, безпеки руху, захисту на¬вколишнього середовища; зменшення ін¬тенсивності погіршання параметрів техніч¬ного стану; запобігання відмовам і несправ¬ностям, а також виявлення їх з метою вчас¬ного усунення. Це профілактичний захід, який здійснюють у плановому порядку че¬рез певні пробіги або певний час роботи рухомого складу, як правило, без розби¬рання і зняття з автомобіля агрегатів, вуз¬лів і деталей. Якщо при ТО не можна ви¬значити технічний стан окремих вузлів, то їх знімають з автомобіля для контролю на спеціальних приладах або стендах.
Ремонт виконують як у разі потреби (після появи відповідної відмови або не¬справності примусово), так і за планом (че¬рез певний пробіг або час роботи рухомо¬го складу). Ремонтні роботи, виконувані за планом, є профілактичними і називають¬ся планово-попереджувальним ремонтом. Такий ремонт застосовують передусім для рухомого складу, до якого ставляться підвищені вимоги щодо безпеки руху і безвід¬мовності в роботі, а також для автомо¬білів, що працюють в однакових умовах, в яких спрощується встановлення строків заміни або ремонту окремих деталей і вузлів з метою запобігання відмовам під час роботи автомобілів на лінії і пов'яза¬них з ними простоїв.
Мета профілактичних і ремонтних дій — забезпечити справний стан автомо¬більної техніки. Проте за інших однако¬вих умов найважливішим чинником, від якого залежить рівень сумарних матері¬альних і трудових затрат на підтримуван¬ня автомобілів у справному стані, є спів¬відношення профілактичних і ремонтних дій. Важливо зазначити, що витрати на ре¬монтні дії більші, ніж на профілактичні. Вимоги до технічного стану автомобільної техніки визначаються чинними правила¬ми технічної експлуатації рухомого скла¬ду і правилами дорожнього руху. Несправ¬ному рухомому складу, що створює загро¬зу для безпеки руху, забороняється брати участь у транспортному процесі. У тих ви¬падках, коли несправності автомобіля не впливають на безпеку руху і ке пов'язані з інтенсивним або передчасним руйнуван¬ням деталей, автомобіль може завершити транспортну роботу в межах змінного або добового завдання.
Технічний стан рухомого складу, його агрегатів і вузлів без розбирання визнача¬ють за допомогою контролю (діагносту¬вання), що є технологічним елементом ТО і ремонту.
Мета контролю (діагностування) під час ТО полягає у визначенні справжньої потреби у виконанні операцій, передбаче¬них Положенням, і прогнозуванні момен¬ту виникнення несправного стану порів¬нянням фактичних значень параметрів з граничними, а також в оцінюванні якості робіт.
Мета контролю (діагностування) під час ремонту полягає у виявленні несправ¬ного стану, причини його виникнення та встановленні найефективнішого способу усунення: на місці, зі зняттям агрегату (вуз¬ла, деталі), з повним або частковим розби¬ранням і завершальним контролем якості робіт.
Нормативно-технічна документація для ТО і ремонту охоплює принципи, ви¬значення, рекомендації, нормативи і мето¬ди їхнього корегування з урахуванням умов експлуатації, технологію.
Засоби ТО і ремонту передбачають: виробничо-технічну базу (будівлі, споруди, устаткування), розміщену на автотранс¬портних і спеціалізованих підприємствах для ТО і ремонту рухомого складу; мате¬ріально-технічне забезпечення (з ураху¬ванням конструкції рухомого складу, про¬бігу від початку експлуатації, інтенсив¬ності та умов експлуатації).
Номенклатура професій персоналу, який забезпечує справний стан рухомого скла¬ду, охоплює робітників різних спеціально¬стей, техніків та інженерів.
У Положенні розкрито зміст складових елементів ТО і ремонту та визначено їх види.За періодичністю, переліком і трудо¬місткістю виконання робіт система техніч¬ного обслуговування та ремонту ДТЗ пе¬редбачає:
- підготовку до продажу;
- щоденне технічне обслуговування; перше технічне обслуговування; друге технічне
обслуговування;
- сезонне технічне обслуговування;
- поточний ремонт;
- капітальний ремонт;
- технічне обслуговування під час кон¬сервації ДТЗ;
- технічне обслуговування та ремонт ДТЗ на лінії.
За погодженням із головним розробни¬ком допускається обґрунтована зміна кіль¬кості видів ТО в разі змінення конструкції транспортних засобів та умов експлуатації. Для сучасних автомобілів замість ТО-1 і ТО-2 проводять одне періодичне обслу¬говування (ПО).
Підготовка до продажу ДТЗ з метою введення його в експлуатацію здійснюєть¬ся торговельною організацією на спеціа¬лізованих пунктах чи підприємствах, які реалізують продукцію та здійснюють фір¬мове обслуговування. Перелік та обсяг робіт з підготовки до продажу встановлюються виробником і наводяться у сервісній документації ДТЗ. Підготовка до продажу обов'язково міс¬тить такі роботи, як зняття з консервації, очищення, регулювання, заправлення, змащування, кріплення, а також перевірку комплектності та роботоздатності.
Перелік та обсяг робіт технічного об¬слуговування в період обкатки ДТЗ вста¬новлюються виробником і наводяться у сервісній документації.
Щоденне технічне обслуговування (ЩО) охоплює контроль, спрямований на гаран¬тування безпеки руху, а також роботи для підтримування належного зовнішнього вигляду, заправляння паливом, мастилом і охолодною рідиною, а для деяких видів рухомого складу — санітарне оброблен¬ня кузова, яке виконують на автотранс¬портному підприємстві після роботи рухо¬мого складу на лінії. Технічний стан авто¬мобілів контролюють у підготовчо-заключ¬ний час перед виїздом на лінію, а також у разі зміни водіїв на лінії.
Прибирально-мийні роботи виконують у разі потреби, але обов'язково перед тех¬нічним обслуговуванням чи ремонтом. Ку¬зови автомобілів спеціального призначен¬ня обробляють відповідно до вимог та інструкцій на перевезення певного виду вантажів.
Технічний стан автомобілів щоденно перевіряє відповідний технічний персонал після повернення ДТЗ на місце постійної стоянки, а також водій перед виїздом на лінію та під час зміни водіїв на лінії. Якщо ДТЗ експлуатуються без повернення на¬прикінці робочого дня на місце постійної стоянки, то технічний стан їх перевіряє водій щодня перед початком роботи.
Технічне обслуговування ДТЗ викону¬ють у планово-обов'язковому порядку, включаючи визначений цим документом та інструкціями виробників перелік обо¬в'язкових робіт. Так, у сучасних автомобі¬лях замість ТО-1 і ТО-2 допускається одне технічне обслуговування — періодичне (ПО), яке проводять після встановленого нормативами пробігу.
Щоденне обслуговування, технічні об¬слуговування (ТО-1 і ТО-2) та сезонне тех¬нічне обслуговування ДТЗ не належать до реконструкції, модернізації, технічного пе¬реоснащення та інших видів удосконален¬ня ДТЗ.
Технічні обслуговування (ТО-1 і ТО-2) охоплюють контрольно-діагностичні, крі¬пильні, регулювальні, мастильні та інші роботи, спрямовані на виявлення несправ¬ностей та запобігання їм, зниження інтен¬сивності погіршання параметрів технічно¬го стану рухомого складу, економію пали¬ва та інших експлуатаційних матеріалів, зменшення негативного впливу автомобі¬лів на навколишнє середовище.
Перше технічне обслуговування (ТО-1) рекомендується здійснювати з періодич¬ністю, що наведена в табл. 1. Орієн¬товний перелік операцій ТО-1 наведено в дод. 2.
Друге технічне обслуговування (ТО-2) рекомендується здійснювати з періодич¬ністю відповідно до табл. 1 і проводити разом з черговим ТО-1. Орієнтовний пе¬релік операцій ТО-2 наведено в дод. 3.
Сезонне технічне обслуговування (СО), що проводиться двічі на рік, охоплює ро¬боти з підготовки рухомого складу до екс¬плуатації в холодну і теплу пори року. Як окремий плановий вид СО рекомендуєть¬ся проводити для рухомого складу, який працює в районах дуже холодного, жаркого сухого і дуже жаркого сухого кліма¬ту. Для решти кліматичних умов СО сумі¬щають з ТО-2 з відповідним збільшенням трудомісткості. СО включає роботи, які наведено в дод. 4.
Періодичність технічного обслугову¬вання, що наведена в табл. 1, власник ДТЗ може зменшити до 20 % залежно від умов експлуатації його (див. табл. 2.3).
Технічне обслуговування має забезпе¬чити безвідмовну роботу рухомого скла¬ду в межах встановлених періодичностей щодо дій, які входять до обов'язкового пе¬реліку операцій.
Відповідно до призначення і характеру виконуваних робіт ремонт поділяють на капітальний (КР) і поточний (ПР).
Ремонт охоплює контрольно-діагностичні, регулювальні, розбірні, складальні, слю¬сарні, механічні,мідницькі,бляхарські,ковальські,зварювальні,оббивні,електротехнічні,шиномонтажні, малярні та інші роботи. Можна виконувати ремонт як ок¬ремих агрегатів і вузлів, так і автомобіля в цілому.
Капітальний ремонт (КР) рухомого складу, агрегатів і вузлів призначений для відновлення їхньої справності й близький до повного відновлення ресурсу. Прово¬дять його, як правило, знеособленим ме¬тодом, який передбачає повне розбиран¬ня об'єкта ремонту, дефектацію, віднов¬лення або заміну складових частин, скла¬дання, регулювання, випробування.
Капітальний ремонт виконується в разі потреби згідно з результатами діагносту¬вання технічного стану і призначений для продовження строку експлуатації ДТЗ.
До капітального ремонту належать ро¬боти, пов'язані із заміною кузовів для ав¬тобусів та легкових автомобілів, рами для вантажних автомобілів або з одночас¬ною заміною не менше трьох базових агре¬гатів.До капітального ремонту причепів на¬лежать роботи, пов'язані із заміною рами.Технічний стан агрегатів або вузлів, які здають у капітальний ремонт, і якість його виконання мають відповідати вимогам стандартів і нормативно-технічної доку¬ментації на КР. Автомобілі й агрегати зда¬ють у капітальний ремонт на підставі ре¬зультатів аналізу їхнього технічного стану із застосуванням засобів контролю (діаг¬ностування), з урахуванням пробігу, вико¬наного з початку експлуатації або після КР; сумарної вартості витрачених запас¬них частин від початку експлуатації та ін¬ших витрат на ПР. За строк служби повнокомплектний автомобіль проходить один капітальний ремонт, не рахуючи капіталь¬них ремонтів агрегатів і вузлів до і після КР автомобіля. Щоб уточнити ресурс до КР автомобілів, треба керуватися чинни¬ми інструкціями автомобільних заводів і фірм.

Періодичність технічного обслуговування дорожніх транспортних засобів Таблиця 1

Тип ДТЗ Періодичність видів технічного обслуговування,км пробігу
ЩО ТО-1 ТО-2
Автомобілі легкові,автобуси
Автомобілі вантажні,автобуси на базі вантажних автомобілів або з використанням їх базових агрегатів,автомобільні повноприводні,причепи і напівпричепи Забезпечення надійності автомобілів в експлуатаційних умовах 5000

4000 20 000

16 000

Примітка. Якщо наведена в табл. 1.1 періодичність обслуговування відрізняється від періодичності, визначеної документацією заводу-виробника, слід керуватися документацією заводу-виробника.
Легкові автомобілі й автобуси відправ¬ляють у капітальний ремонт, якщо треба відремонтувати кузов, а вантажні автомо¬білі — коли треба відремонтувати раму, кабіну, а також не менше трьох інших ос¬новних агрегатів у будь-якому поєднанні. Агрегат здають у КР, якщо базова й основ¬ні деталі потребують ремонту з повним розбиранням його, а також якщо робото-здатність агрегату не може бути відновле¬на або її відновлення за допомогою ПР економічно недоцільне.
Передбачено обмежити капітальний ре¬монт повнокомплектних автомобілів і в перспективі зовсім виключити його (перед¬усім це стосується вантажних автомобілів і легкових автомобілів-таксі), замінивши агрегати і вузли, які потребують КР, справ¬ними, взятими з оборотного фонду. Рекомендації щодо строків виключення капі¬тального ремонту повнокомплектних ав¬томобілів наведено в інструкціях авто¬мобільних заводів з урахуванням досяг¬нутого рівня надійності кузова, кабіни, рами.
Поточний ремонт (ПР) призначений для забезпечення працездатного стану ру¬хомого складу з відновленням або заміною окремих його агрегатів, вузлів і деталей (крім базових), які досягли гранично до¬пустимого стану. Його виконують у разі потреби за результатами діагностування технічного стану ДТЗ або за наявності не¬справностей.
До поточного ремонту ДТЗ належать ро¬боти, пов'язані з одночасною заміною не більш як двох базових агрегатів (крім ку¬зова і рами).
Перелік базових агрегатів наведено в дод. 5.
Будь-який ремонт агрегатів належить до поточного ремонту ДТЗ.
Під час поточного ремонту допускаєть¬ся одночасно замінювати комплект агре¬гатів, вузлів і деталей, близьких за ресур¬сом. Агрегати, вузли і деталі, що відпра¬цювали, надходять на спеціалізовані ви¬робництва для відновлення їх як запасних частин і створення з них ремонтних комп¬лектів. Застосування ремонтного комп¬лекту має виключати додаткові втрати ро¬бочого часу на доведення його елементів і доставку деталей, яких бракує, на робоче місце. Поточний ремонт має забезпечува¬ти безвідмовну роботу відремонтованих агрегатів, вузлів і деталей на пробіг не менш ніж до чергового ТО-2.
Щоб скоротити тривалість простою ру¬хомого складу, ПР виконують переваж¬но агрегатним методом, при якому заміня¬ють несправні або ті, що потребують капітального ремонту, агрегати і вузли справ¬ними, взятими з обмінного фонду.
Склад обмінного фонду залежить від типу рухомого складу, умов роботи авто¬транспортних підприємств, системи керу¬вання запасами й охоплює такі основні агрегати і вузли у складеному вигляді: дви¬гун, коробку передач, гідромеханічну пе¬редачу, задній міст, передню вісь, кермо¬вий механізм, підіймальний пристрій плат¬форми, коробку відбору потужності, а та¬кож вузли відповідно до положення.
Обмінний фонд створюють і підтримують за рахунок надходження нових і відре¬монтованих агрегатів та вузлів, зокрема й оприбуткованих із списаних автомобілів. За збереження у справному стані обмінно¬го фонду відповідає виробничо-технічна служба.
Для автотранспортних засобів, до яких ставляться підвищені вимоги безпеки руху (автобуси, автомобілі-таксі тощо), реко¬мендується регламентувати частину робіт ПР (планово-попереджувальний ремонт), щоб запобігти відмовам. Це роботи, які впливають на безпеку руху; вартість усу¬нення яких нижча від вартості ремонту в разі потреби, включаючи збитки від просто їв рухомого складу; які найчастіше ви¬никають, коли автомобіль використову¬ють у певних умовах експлуатації. Части¬ну операцій планово-попереджувального ПР малої трудомісткості можна викону¬вати разом із ТО. Цей вид ремонту нази¬вають супровідним. Переліки операцій, періодичності и трудомісткості планово-попереджувального ремонту наведено у другій частині положення для певної сім'ї рухомого складу.
Щоб забезпечити справний стан рухо¬мого складу протягом пробігу, що стано¬вить 50.. .60% ресурсу до капітального ре¬монту, слід проводити ПР? який охоплює: поглиблений огляд, контроль (діагносту¬вання) технічного стану елементів кузова, кабіни, рами і встановлених на них вузлів;проведення за результатами контролю (діа¬гностування) потрібного ремонту, що пе¬редбачає відновлення (заміну) деталей і вуз¬лів, які досягли граничного стану; гермети¬зацію зварних швів та ущільнень; усунення вм'ятин і тріщин на панелях і каркасі кузо¬ва, кабіни і рами; видалення продуктів ко¬розії, відновлення протикорозійного по¬криття кузова, кабіни і рами; пофарбуван¬ня кузова, кабіни і рами автомобіля. У по¬мірно холодному, холодному і дуже хо¬лодному кліматичних районах ці роботи виконують перед настанням холодної по¬ри року.
Автомобілі й агрегати, які за своїм тех¬нічним станом не придатні до подальшої експлуатації або КР і відпрацювали вста¬новлений амортизаційний строк, підляга¬ють списанню в установленому порядку. При цьому агрегати, вузли і деталі, які при¬датні для подальшого використання або підлягають КР, оприбутковують для по¬повнення обмінного фонду. Елементи авто¬мобіля, що відпрацювали, передають на спеціалізовані дільниці підприємства для відновлення.
Операції щодо заміни шин та акумуля¬торних батарей не належать до реконструкції, модернізації, технічного переосна¬щення та інших видів удосконалення ДТЗ.
Норми експлуатаційного пробігу авто¬мобільних шин та порядок їх корегування
залежно від умов експлуатації викладено в нормативному документі «Норми експлуа¬таційного пробігу автомобільних шин», за¬твердженому наказом Міністерства транс¬порту України від 12.12.97 № 420. Характе¬ристики категорій умов експлуатації ДТЗ наведено в ГОСТ 21624—81.
Порядок технічного обслуговування ДТЗ під час їх зберігання в законсервова¬ному стані викладено у «Рекомендациях по обслуживанию автомобильного транспорта, находящегося на консервации, и технологии снятия его с хранения» (К.: Минтранс, 1993).

1.4 Мета курсового проектування

Основною метою проектування є систематизація,подальше закріплення і поглиблення знань та практичних навичок, які отримані під час навчання у навчальному закладі,а також накопичення досвіду самостійної роботи при вирішенні конкретних завдань технічної експлуатації рухомого складу автомобільного транспорту.
У процесі проектування і вирішення реальних виробничо-технічних завдань студент повинен:
- вміти використовувати сучасні методи техніко-економічного аналізу, які на всіх етапах курсового проектування забезпечують достовірність обгрунтування і раціональний вибір організаційних і технічних рішень;
- вміти застосовувати теоретичні положення при вирішені практичних завдань і чітко формулювати свої пропозиції;
- знати методику виконання технологічного розрахунку ТО і ремонту автомобілів підприємства (АТП) і СТО з урахуванням технічного стану рухомого складу та умов його експлуатації, режиму роботи підприємства, рівня його технічної оснащеності та інших факторів;
- широко використовувати передові, прогресивні розробки, які направлені на оптимізацію виробничих процесів технічного обслуговування (ТО) і поточного ремонту (ПР) рухомого складу;
- вміти виконувати детальний аналіз конструкцій стендів і пристроїв, що використовуються в технологічних процесах ТО і ПР автомобілів та обґрунтовувати вибір найбільш прийнятних конструкцій для конкретних умов роботи підприємства;
- передбачити необхідні заходи для забезпечення охорони праці та оточуючого середовища;
- оформити розрахунково-пояснювальну записку і графічну частину проекту у відповідності з вимогами до ЄСКД.
Курсовий проект (КП) є кваліфікаційною роботою студента. Для якісного виконання КП та успішного захисту необхідно обов'язкове дотримання вимог наукової організації процесу курсового проектування, починаючи із своєчасного отримання студентом індивідуального завдання та закінчуючи захистом виконаних розробок.

2 Вимоги до оформлення розрахунково-пояснювальної записки КП

2.1Тематика, структура і зміст КП

Курсовий проект складається із пояснювальної записки та графічної частини.Теми мають комплексний характер і передбачають одночасне вирішення технічних,організаційних,конструкторських та економічних завдань автотранспортних підприємств.
Тема курсового проекту включає назву технологічного процесу,передбаченого проекту. Наприклад:"Організація робіт на посту слюсаря з розробкою технологічного процесу обслуговування і ремонту коробок передач на 255 автомобілів КАМАЗ умовах ВАТ АТП" або "Організація робіт на посту слюсаря з розробкою технологічного процесу обслуговування і ремонту передніх підвісок з виробничою програмою 6550 автомобілів ДЕО-Ланос в умовах СТО" тобто обов’язково включається назва типу автотранспортного підприємства,СТО і кількість автомобілів.Вихідні дані встановлюють також тип та марки рухомого складу,середньодобовий пробіг.
Робота з виконання проекту складається з декількох етапів,кожний з яких є закінченим розділом і виконується у зазначений в завдані термін.
Проект має відповідати завданню на проектування.
Оформлення змісту
До змісту включають: вступ, послідовно перелічені назви всіх розділів, підрозділів, пунктів, підпунктів (якщо вони мають заголовки), висновки і пропозиції, перелік посилань, назви додатків. Слово "Зміст" записують симетрично тексту приблизно посередині сторінки .
Цифри сторінок повинні проставлятись так, щоб ряди чисел у всіх графах були розташовані один під одним.
Завдання на виконання курсового проекту
Після затвердження теми курсового проекту керівники розробляють індивідуальні завдання для кожного студента.
Завдання на курсове проектування розглядаються цикловою комісією, підписуються керівником курсового проекту,головою циклової комісії затверджуються заступником директора з навчальної роботи.
Взірець завдання на КП і зміст розрахунково-пояснювальної записки подано в додатку №. В процесі курсового проектування розв'язуються завдання підвищення ефективності виробництва за рахунок підвищення продуктивності праці, максимального енергозбереження, підвищення якості та збільшення видів послуг, більш повного використання всіх видів ресурсів,попередження забруднення навколишнього середовища.

2.2 Правила оформлення курсового проекту

Пояснювальна записка має бути написана чітко від руки чорнилом, кульковою ручкою чорного кольору, чи надрукована на одному боці аркуша формату А4(297*210) згідно ДСТУ 3008- 95, ГОСТ 2.109-68, ГОСТ 2.105-95. За необхідністю допускається використання аркушів формату АЗ (297x420).
Пояснювальна записка до курсового проекту повинна бути виконана рукопис¬ним способом кульковою ручкою чорного кольору, або за допомогою комп'ютера на одному боці аркуша бі¬лого паперу відповідно до стандарту щодо оформлення документів з ви¬користанням комп'ютерних засобів друку. Для підготовки і друкування атестаційної роботи рекомендовано використовувати текстовий редактор Microsoft Word.
Пояснювальну записку оформлюють на аркушах формату А4(210х297мм) через півтора міжрядкових інтервали з висотою знаків не менше 1,8 мм. Розміри полів: верхнє, нижнє та ліве - 25 мм, праве - 10 мм. Для комп'ютерного набору рекомендується: шрифт –Times New Roman, 14 пт; абзац - одинарна міжрядкова відстань, відступ зліва і справа - 0, відступ першого рядка - 1 см.
Об'єм пояснювальної записки повинен становити: 70...90 сторінок рукописного тексту; або 50...70 сторінок машинописного тексту.
Рукописний текст пишуть креслярським шрифтом не менше 2,5.
Графічна частина курсового проекту виконується на 2 аркушах креслярського паперу формату А1.
Помилки, описи і графічні неточності допускається виправляти тільки підчищенням або зафарбовувати білою фарбою (коректором і наносити їх на тому ж місці виправленого тексту, цим же самим кольором яким було написано чи накреслено.
Допускаються виправлення неточностей, помилок не більше 2 на сторінці.
Відстань від рамки до початку і кінців рядків не менше 3 мм.
Відстань від верхнього або нижнього рядка тексту до лінії рамки не менше 10 мм.
Абзаци в тексті починають відступом 15... 17 мм. Цей відступ повинен бути однаковим (відстані і абзаци у тексті ПЗ повинні бути однаковими).
Кількість рядків на сторінці становить приблизно 28...32.

 

2.3Позначення документів

Кожний конструкторський документ згідно з ГОСТ 2.102-68, ГОСТ 2.601-74 та ГОСТ 2.201- 80 повинен мати назву та позначення. Для навчальних проектів рекомендується така структура позначень.
XX. ХХХ-XXX. XX. XX. XX. XX
1група 2група 3група 4група 5група 6група
Перша група - код виду документа, що розробляється.

Друга група — номер групи ТОА-401, ТОА-410 і т.д,

Третя група - порядковий номер прізвища студента у списку групи,
Четверта і п'ята група — шифр документа при оформлені графічної частини проекту.
Шоста група - шифр документа, що входить до складу проекту.

Приклад:
КП.401.05.00.00.000.ПЗ
де КП - курсовий проект;
401 - номер групи;
05 - порядковий номер прізвища студента(у титульному списку групи);
ПЗ - пояснювальна записка.

2.4 Основні написи пояснювальної записки

Усі текстові документи (за винятком завдання) повинні мати рамки основні написи, розміщені знизу формату А4, або справа у нижньому куті формату АЗ.
Зміст, розміщення та розміри граф основних написів, додаткових граф до них, а також розміри рамок у текстових документах повинні відповідати формам, наведеним у додатку.
Для першого аркуша (зміст) записки основний напис форма 2 (див. додатки), а на інших сторінках змісту і пояснювальної записки основний напис форма 2а.
У графі 3 - літеру не присвоюють, а тому вона не заповнюється.
У графі 6 - розрізняльний індекс навчального закладу.
У графах основного напису за формою 66 вказують;
у графі 1 - позначення документа (шифр):
у графі 2 - порядковий номер аркуша.

2.5 Побудова та викладення тексту

Текст пояснювальної записки поділяється на розділи.
Розділи повинні мати порядкові номери, позначені арабськими цифрами і записані з абзацу без крапки. Структурні елементи "Зміст", "Вступ", "Висновки", "Перелік посилань" не нумеруються, а їх назви є заголовками структурних елементів.
Підрозділи повинні мати нумерацію в межах кожного розділу. Номер підрозділу складається з номера розділу і підрозділу, роз'єднаних крапкою. У кінці номера підрозділу крапку не ставлять.
Розділи і підрозділи виконують без крапки в кінці, без переносу слів.
Спереду назви розділу ставиться порядковий номер розділу (арабське число) після числа крапки не ставлять.
Номер підрозділу складається з номера розділу і підрозділу, роз'єднаних крапкою.
Відстань між заголовком і попереднім чи подальшим текстом має бути:
замашинного способу - не менше ніж 2 рядки
за машиннописного способу - не менше ніж 3 інтервали;
Не допускається розміщувати назву розділу, підрозділу, пункту й підпункту в нижній частині сторінки, якщо після неї розміщено тільки один рядок тексту.

 

Приклад.
4 КОНСТРУКТОРСЬКИЙ РОЗДІЛ (розділ) Нумерація пунктів
четвертого розподілу
записки
Якщо розділи або підрозділи складаються з одного пункту, він також нумерується.
Відстань між заголовком і текстом, підрозділом і верхньою лінією рамки повинна бути не менше ніж три інтервали, при виконанні рукописним текстом - 10 мм і повинна бути однаковою в усій пояснювальній записці.
Кожний розділ записки виконується з нової сторінки починати з нової сторінки.

Текст записки повинен бути стислим, чітким і не допускати різних тлумачень.
У записці повинні застосовуватися науково-технічні терміни, позначення і визначення, встановлені стандартами, а при їх відсутності - загальноприйняті в науково-технічній літературі.
Застосування в записці різних систем позначення фізичних величин не допускається.
У тексті записки числові значення величин з позначенням одиниць фізичних величин і одиниць рахунку треба писати цифрами, а числа без фізичних величин і одиниць рахунку до дев'яти словами.

Приклад

1.Провести випробування трьох амперметрів, граничний струм кожного ЗА.
2.Відібрати 13 амперметрів для випробування підвищеною напругою.
Недопустимо відокремлювати одиницю фізичної величини від числового значення (переносити їх на різні рядки або сторінки), крім одиниць фізичних величин, розташованих у таблицях, виконаних машинописним способом.

2.6 Формули і рівняння

Формули та рівняння наводять безпосередньо після тексту, в якому вони згадуються, посередині рядка, з полями знизу та зверху не менше одного рядка. Для набору формул у текстовому редакторі Місrosoft Word рекомендовано використовувати засіб Місrosoft Edition з такими розмірами символів: звичайний - 14 пт, крупний індекс - 9 пт, дрібний індекс - 7 пт, крупний символ - 18 пт, дрібний символ - 12 пт (такі рекомендації дійсні для розміру основного шрифту - 14 пт).
Формули і рівняння слід нумерувати по порядку в межах розділу. Номер формули або рівняння складається з номера розділу і порядково¬го номера формули або рівняння, відокремлених крапкою. Після номера крапки не ставлять. Номер формули або рівняння зазначають в дужках на одному рівні з формулою або рівнянням у крайньому правому положенні на рядку, наприклад, (2.1) - перша формула другого розділу.
Пояснення значень символів і числових коефіцієнтів, що входять до формули чи рівняння, слід наводити безпосередньо під формулою чи рів¬нянням. Пояснення значення кожного символу та числового коефіцієнта слід давати з нового рядка. Перший рядок пояснення починають з абзацу словом «де» без двокрапки.
Приклад. Річну трудомісткість щоденного обслуговування визнача¬ють за формулою

Тщ=Мщіщ,

де - річна кількість ЩО;
іщ - норматив трудомісткості ЩО.

Формули, що йдуть одна за одною й не розділені текстом, відокрем¬люють комою.
Приклад:
= ,

=

Переносити формули чи рівняння на наступний рядок допускається тільки на знаках виконання операцій, повторюючи знак операції на по¬чатку наступного рядка. Коли переносять формули чи рівняння на зна¬ковій операції множення, застосовують знак «х».
При перенесенні формули на знаку множення застосовують знак (X) , рівняння (=_), плюс (+), мінус (-).
Формули в додатках нумерують окремо арабськими цифрами в межах кожного додатка. Наприклад, формула (В4) - четверта формула, додатка В.
Формули виконують шрифтом не менше 2,5 мм. Застосування машинописних і рукописних символів в одній формулі не допускається.
У формулах при буквеному позначенні величин між ними знаки множення (крапка або знак ) не ставлять.
Посилання в тексті записки на джерела потрібно зазначати порядко¬вим номером за переліком посилань, виділеним двома квадратними дуж¬ками, наприклад, «...у працях[1-3]...»;

2.7 Ілюстрації і таблиці

Кількість ілюстрацій повинна бути достатньою для пояснення тексту, що викладається. Ілюстрації ( креслення, рисунки, графіки, схеми, діаграми, фотознімки) слід розмішувати безпосередньо після тексту, де вони згадуються вперше, або на наступній сторінці.
Ілюстрації повинні мати назву і при необхідності пояснювальні дані. Ілюстрація позначається словом "Рисунок...". Ілюстрація нумерується арабськими цифрами порядковою нумерацією в межах розділу. Номер ілюстрації складається з номера розділу і порядкового номера ілюстрації, відокремлених крапкою. Наприклад, "Рисунок 3.2"(що означає другий рисунок третього розділу).
Слово "Рисунок ... " найменування і пояснювальні дані розміщують під ілюстрацією або збоку.
Приклад
Рисунок 2.1. Диск натискний з кожухом в зборі:
1 - кожух зчеплення з пластинами; 2 - диск натискний; 3 - скоба; 4 - пружина натискна; 5 - кільце упорне; б - шайба пружинна; 7 - кільце стопорне; 8 ~ болт натискного диску; 9 - втулка; 10 - кільце упорне кожуха; 11 - втулка; 12 - болт.

Таблиці розміщують під текстом або на наступній сторінці.

Допускається розміщувати таблицю вздовж довгої сторони аркуша записки. На всі таблиці мають бути посилання в тексті записки. Таблиці слід нумерувати. Наприклад, таблиця 4.2 - друга таблиця четвертого розділу.
Назву таблиці пишуть малими буквами крім першої великої і розміщують над таблицею. Слово "Таблиця..." вказують один раз зліва над першою частиною таблиці. Над наступними частинами пишуть: "Продовження таблиці..." із зазначенням номера таблиці.

Приклад
Таблиця 2.1 Наявність автомобілів на СТО (крапки після 1 і СТО не ставиться)

Заголовки граф і рядків таблиці слід писати з великої літери, а підзаголовки граф - з малої. У кінці заголовків і підзаголовків таблиць крапки не ставлять.
Таблиці зліва, справа і знизу обмежують лініями. Якщо таблиця має продовження на наступних сторінках то знизу лінії не проводять (проводять на останній). Графу № по порядку в таблицю не включати, див. додаток О. Лінії рамки не можуть бути лініями таблиці. (Таблиця розміщується симетрично).
Нумерацію граф таблиці
1 2 3 4
арабськими цифрами допускається:
1) при перенесенні частини таблиці на наступну сторінку,
2) при поділі таблиці на частини.
Заголовки граф, як правило, записують паралельно рядкам таблиці. При необхідності допускається перпендикулярне розташування заголовків граф.
Головка таблиці повинна бути відокремлена лінією від решти частини таблиці. Висота рядків таблиці повинна бути не менша за 8 мм.
При наявності горизонтальних ліній в таблиці, текст, що повторюється в боковику (графи для заголовків) потрібно повторювати (не ставляться "лапки" "Теж").
При повторі в таблиці цифр, математичних знаків, знаків %, позначення марок матеріалів і типорозмірів виробів, позначення нормативних документів не допускається. Якщо окремі дані у таблиці відсутні то ставиться тире.
Цифри в графах таблиць повинні проставлятися так, щоб розряди чисел у всіх графах були розташовані один під одним.

2.8Посилання в тексті записки на джерела використання формул, таблиць, рівнянь і ін.

Посилання в тексті записки на джерела потрібно зазначати порядко¬вим номером за переліком посилань, виділеним двома квадратними дуж¬ками, наприклад, «...у працях[1-3]...»;
У разі посилань на розділи, підрозділи, пункти, підпункти, ілюстрації, таблиці, формули, рівняння, додатки зазначають їхні номери. При поси¬ланнях слід писати: «...у розділі 4...», «...дивись 2.1...», «...за 3.3.4...», «... відповідно до 2.3.4.1...», «...на рис. 1.3...» або «...на рисунку 1.3...», «...у таблиці 3.2...», «...(див. табл. 3.2)...», «...за формулою (3.1)...», «...у рівнян¬нях (1.7)—(1.9)...», «...у додатку 1».
При посиланні на стандарти і технічні умови вказують лише їх позначення, наприклад, ГОСТ 2.105-95.

2.9Переліки посилань.Додатки.Примітки

Всі джерела нумерують наскрізно арабськими цифрами, рекомендовано в алфавітному порядку.
Рекомендується також список використаної літератури, в якому найменування використаних літературних джерел, патентів, нормативно-технічних документів, інформації з Internet тощо, розміщувати в порядку появи посилань в тексті пояснювальної записки.
Про кожен документ подаються такі відомості:

1.Якщо автор один: то пишеться прізвище і ініціали автора, назву книжки, ставиться крапка, тире, місто видання книжки, крапка, тире, назва видавництва, крапка, тире рік випуску.

Приклад. р
Ремонт автомобілів /1.Є. Дюмін. - М.: Транспорт, 1999. - 280 с.
2.Якщо два і більше авторів, то їх прізвища перераховуються за порядком у якому вони вказані в книжці, повна назва книжки яка не береться в лапки, назва міста видання книжки; назва видавництва (без лапок), рік видання.
Приклад
Ремонт машин / О.І. Сідашенко, O.A. Науменко, А .Я. Поліський та ін.; За ред. О.І. Сідашенка. - К.: Урожай, 1994. - 400 с.
Для міст Києва, Харкова, Москви, Ленінграда (нині Санкт-Петербурга) вживаються скорочення К,Х,М,Л,СП. Назва видавництва ( без лапок), рік видання (без слів "рік" або скорочення "р".
Кожна група відомостей відокремлюється одна від одної знаком крапка і тире (. -).
Бібліографічний опис роблять мовою документа.
Якщо на титульному аркуші відсутнє прізвище автора то запис починають з назви книжки, після косої риски пишуть ініціали і прізвище редактора і далі всі елементи.
Технічна діагностика машин / B.I. Кірса. - К.: - Урожай. - 2000
Для винаходів вказують номер авторського свідоцтва, патенту, державу, у якій воно видано, назву винаходу, прізвище та ініціали авторів виданих, в якому опубліковано опис винаходу, рік випуску та його номер.

Додатки оформляються як продовження записки.
У тексті записки на всі додатки повинні бути посилання. Розміщують додатки в порядку посилань на них у тексті.
Додатки бувають обов'язкові та довідникові (ТЗ, лістинги розроблених програм, переліки елементів до принципових схем, таблиці до схем з'єднань, карти технологічних маршрутів, специфікації складальних одиниць тощо).
Якщо додаток - це документ, який має самостійне значення і оформ¬лений згідно з вимогами, то перед його копією вкладають аркуш, на яко¬му посередині друкують «ДОДАТОК » та його найменування.

Примітки

Одну примітку не нумерують. Пишеться слово "Примітка". (П-велике із абзацу).
Декілька приміток нумерують послідовно арабськими цифрами.
Після слова "Примітка" ставиться крапка, а пояснення проводять з нового рядка і з абзацу.
Приклад
Примітка.
1_________
2_________ (після чисел 1,2 крапок не ставиться)

 

3Вимоги до виконання графічної частини курсових проектів

3.1Оформлення графічного матеріалу і складання специфікацій

Графічну частину виконують на креслярському аркуші олівцем, а також рекомендовано виконання за допомогою сучасних технічних і програмних засобів оформлення і виведення інформації.
Кількість листів графічної частини проекту становить 2 аркуші формату А-1.
До переліку графічних документів КП можуть відноситись:
- план дільниці (зони, відділення)
- складальне креслення пристрою (устаткування, обладнання);
- деталювання пристрою (устаткування, обладнання) схеми;
- технологічні документи.
Кожний аркуш графічної частини повинен мати основний напис за формою відповідно до ГОСТ 2.104 -68.
На аркушах формату А4 основний напис розміщують тільки вздовж короткої сторони. На кресленнях інших форматів основний напис розміщують вздовж довгої або короткої сторін.
Усі креслення виконують у масштабі згідно ГОСТ 2.302 - 68.
Основний напис виконують за ГОСТ 2.104 - 68;
Основний напис, додаткові графи до нього та рамки виконують суцільними основними і суцільними тонкими лініями.
У графах основного напису (номери граф на рисунках в додатку наведені в дужках) указують (див. додатки):

У графі 1 - . . . . . . . . .
У графі 2 - . . . . . . . . .

У графі 3 - позначення матеріалу деталі (графу заповнюють лише на кресленнях деталі);
У графі 4 - Літеру, присвоєну даному документу (навчальним документам літера не присвоюється, а тому графа 4 не заповнюється);
У графі 5 - масу виробу (кг) згідно ГОСТ 2.109 - 73 (не вага);
У графі 8 - загальну кількість аркушів (графу заповнюють тільки на першому аркуші).
У графі 9 - розрізняльний індекс навчального закладу, дивись додаток. Усі інші графи (6,7,10,11,12) заповнюють без змін, згідно стандарту.

Специфікацію складають на окремих аркушах на кожну складальну одиницю, комплекс і комплект згідно стандарту.
Специфікацію складають з розділів, які розташовані в наступній послідовності:
- документація;
- комплекси;
- складальні одиниці;
- деталі;
- стандартні вироби;
- інші вироби;
- матеріали;
- комплекти.
Наявність тих чи інших розділів визначається складом виробу. Найменування кожного розділу указують у вигляді заголовка у графі "Найменування" і підкреслюють. Графи специфікації заповнюють таким чином:
у графі "Формат" указують розмір формату, на якому виконують креслення складової частини.
у графі "Зона" указують позначення зони, у якій знаходиться номер позиції складової частини (формат розбивають на зони).
у графі " Поз." указують порядкові номери складові в послідовності запису їх у специфікації;
у графі "Позначення" указують позначення конструкторського документа (для специфікації курсового і дипломного проектів не заповнюють);
у графі "Найменування" указують :
у розділи "Складальні одиниці" і "Деталі") вносять складальні одиниці, деталі, які входять у виріб;
у розділ "Стандартні вироби" записують вироби, які застосовують за:
- державними стандартами;
- галузевими стандартами;
- технічними умовами;
- стандартами підприємства.
у розділі "Матеріали" вносять усі матеріали, які входять до виробу.
Матеріали записують за видами в послідовності:
- чорні метали;
- метали магнітоелектричні;
- метали кольорові;
- кабелі, проводи, шнури;
- інші матеріали.
У межах кожного виду матеріали записують в алфавітному порядку найменування, а в межах кожного найменування у порядку зростання розміру або іншого параметра.
У графі "Кількість" указують кількість складових частин, або деталей, документів, матеріалів.
Після кожного розділу специфікації необхідно залишати кілька рядків для додаткових записів.
Допускається поєднання специфікації із складальним кресленням при умові їх розміщення на аркуші формату A4.
При цьому специфікацію розміщують нижче графічного зображення виробу, основний напис за формою 2.

3.2Вимоги до складальних креслень

Складальне креслення повинно мати:
- зображення, яке дає чітке уявлення про розміщення і взаємозв'язок складових частин;
- розміри і граничні відхилення;
- вказівки про характер з'єднання і метод його здійснення;
- номери позицій складових частин;
- габаритні, монтажні, установлювальні розміри;
- технічні умови на виготовлення, експлуатацію...
Складальне креслення слід виконувати із спрощеннями, що передбачені стандартом.

3.3Вимоги до робочих креслень

Кількість зображень повинна бути мінімальною, але достатньою для повної уяви про форму і розміри деталі.
Робоче креслення повинно мати:
зображення (вигляди, розрізи, перерізи, виносні елементи при потребі);
розміри і граничні відхилення;
знаки шорсткості поверхонь деталі;
заповнений основний напис (графа 3 теж);
текстову частину;
таблиці з різними параметрами;
написи з позначенням зображень й інших елементів креслення.

3.4 Текстова частина (технічні вимоги)

Технічні вимоги розміщують над основним написом у вигляді колонки шириною не більше 185 мм. Якщо формат більший за A4, дозволяється розміщати технічні вимоги у дві колонки.
Пункти технічних вимог повинні мати наскрізну нумерацію. Кожний пункт вимог записують з нового рядка Заголовок "Технічні вимоги" не пишуть. Коли технічні вимоги включають лише один пункт, т о й о г о не нумерують.
Технічні вимоги групують і пишуть у такій послідовності:
а) вимоги до м а т е р і а л у, заготовки, обробки;
б) вимоги до я к о с т і поверхні, її обробки, покриття;
в)вимоги до налагодження, регулювання;
д)умови і методи випробування;
е)правила транспортування і експлуатації.

3.5 Вимоги до оформлення креслень планів(відділень технічного обслуговування і ремонту)

Плани відділень, зон ТО і ремонту викреслюють в певному масштабі на аркуші формату А1. Основний напис виконують за формою 1.
На плані обводять: зовнішні і внутрішні стіни суцільною основною лінією, перегородки, віконні прорізи, контури технологічного та допоміжного обладнання - суцільною тонкою лінією.
На плані наносять:
- арабськими цифрами номери приміщень;
- арабськими цифрами з виносною лінією позиції технологічного та допоміжного обладнання.
На кресленні плану приводять:
- експлікацію приміщень: номер, найменування, площа.
Необхідно здійснювати посилання на графічну частину проекту в описовій частині пояснювальної записки.
На кожному креслені обов'язковим є підписи: студента, керівника, нормо- контролю. Масштаби зображень на кресленнях за ГОСТ 2.302-68:
- масштаби зменшення - 1:2; 1:2,5; 1:4; 1:5; 1:10; 1:20; 1:25; 1:40; 1:50; 1:75; 1:100; 1:200; 1:400; 1:500; 1:800; 1:1000;
- масштаби збільшення - 2:1; 2,5:1; 4:1; 5:1; 10:1.
На планах та перерізах розміри проставляються в міліметрах, на генпланах - в метрах.

3.6Вимоги до оформлення схем

Принципові електричні, гідравлічні та кінематичні схеми розроблюваного устаткування або систем автомобілів можуть бути об'єднані зі схемою автоматизації. Перелік основних складових частин (апаратів) та елементів для принципової схеми подається у вигляді таблиць (експлікацій), які заповнюються зверху донизу. Апарати та елементи схеми устаткування або систем автомобілів повинні бути показані умовно, відповідно до стандартів ЄСКД.

3.7Зображення - види, розрізи, перетини

Правила зображень предметів (виробів, споруд та їхніх складових еле¬ментів) встановлені ГОСТ 2.305-68 та ДСТУ ISO 128-(40, 44, 50):2005.
Зображення на кресленні залежно від їхнього змісту поділяють на види, розрізи, перетини. Зображень (видів, розрізів, перетинів) має бути якнайменше, але щоб вони забезпечували повне уявлення про предмет.
Якщо будь-яка частина предмета не може бути показана ні на одному з видів без спотворення її форми і розмірів, необхідно застосувати до¬даткові види.
Додатковий вид має бути відзначений прописною літерою українсько¬го алфавіту у порядку згадування, а на пов'язаний з додатковим видом елемент предмета повинна бути поставлена стрілка, що вказує направ¬лення погляду (рис. 3.4в). Для отримання більшої наочності внутрішніх окреслень і форм на кресленні виконують розрізи і перетини, позначені написом за типом «А-А» (завжди двома літерами через тире (рис. 3.4б). Положення січної площини вказують на кресленні розімкнутою лінією. На початковому і кінцевому штрихах ставлять стрілки, що вказують на¬прям погляду (рис. 3.4а), стрілки повинні знаходитися на відстані 2-3 мм від кінця штриха. Приклади наведені на рис. 3.4б, в.
Розріз або додатковий вид допускається повертати, при цьому до літерного позначення виду додають знак і, за необхідності, кут повернення,
наприклад А- А також розвертати А- А
На розрізі зображають те, що одержано в січній площині і що розмі¬щено за нею. Можна зображувати не все, що розміщено за січною пло¬щиною, якщо це не потрібно для розуміння конструкції предмета. Якщо січна площина збігається з площиною симетрії предмета в цілому, а від¬повідні зображення, розміщені на одному й тому ж аркуші в безпосеред¬ньому проекційному зв'язку, положення січної площини і розріз позна¬ченням не супроводжують. Для більш наглядного зображення застосову¬ють ламаний і місцевий розрізи. На перетині відображають тільки те, що безпосередньо потрапляє в січну площину (рис. 3.4б).
Якщо січна площина проходить через вісь поверхні обертання, що об¬межує отвір або заглиблення, то контур отвору чи заглиблення в перетині зображають повністю. Якщо січна площина проходить не через круглий отвір і перетин складається з окремих самостійних частин, то слід застосо¬вувати розріз.

Рисунок 3.4- Правила позначення видів, розрізів та виносних елементів
Частину предмета, розрізаного січною площиною, на кресленні за¬штриховують.
3.8 Нанесення розмірів і граничних відхилень

Нанесення розмірів і граничних відхилень виконують згідно з ГОСТ 2.307-68 та ДСТУ ISO 3040:2006, основні вимоги яких наведені нижче і зображені на рисунку 3.5.
Загальна кількість розмірів має бути мінімальною, але достатньою для виготовлення і контролю виробу.
Лінійні розміри та їхні граничні відхилення на всіх кресленнях вказу¬ють тільки в міліметрах (на будівельних кресленнях генеральних пла¬нів в метрах з двома десятковими знаками).
Кутові розміри та їхні граничні відхилення вказують у градусах, хви¬линах і секундах з позначенням одиниць виміру.
Для розмірних чисел застосовувати прості дроби не допускається, за винятком розмірів в дюймах.
При розміщенні елементів предмета на одній осі або на одному колі, розміри, що визначають їхнє взаємне розташування, наносять такими способами:
- від загальної бази (поверхні, осі);
- завданням розмірів декількох груп елементів від декількох загаль¬них баз;
- завданням розмірів між суміжними елементами.

Рисунок 3.5 - Приклади нанесення розмірів на машинобудівельних кресленнях

Розміри на кресленнях не допускається наносити у вигляді замкну¬того ланцюга (за винятком випадків, коли один з розмірів вказаний як довідковий або на будівельних кресленнях).
Розміри на кресленнях вказують розмірними числами і розмірними ліні¬ями. При нанесенні розміру прямолінійного відрізка розмірну лінію прово¬дять паралельно цьому відрізку, а виносну - перпендикулярно розмірній.
Наносячи розмір кута, розмірну лінію проводять у вигляді дуги з цен¬тром в його вершині, а виносні лінії - радіально.
Розмірну лінію з обох кінців обмежують стрілками (на будівельних кресленнях замість стрілок допускається застосовувати засічки). За кінці стрілок розмірної лінії виносні лінії повинні виходити на 1-5 мм.
Мінімальні відстані між паралельними розмірними лініями повинні бути 7 мм, а між розмірною лінією і лінією контуру - 10 мм, їх вибирають залежно від розмірів зображення і насиченості креслення.
Розмірні лінії бажано наносити за контурами зображення і необхідно уникати їхнього перетину з виносними лініями.
Розмірні числа і граничні відхилення не допускається розділяти або перетинати будь-якими лініями креслення.
Правила нанесення розмірних ліній на будівельних кресленнях наве¬дено далі, в розділі «Елементи будівельних креслень».
Граничні відхилення лінійних розмірів, згідно з ГОСТ 2.307-68, вка¬зують на кресленнях безпосередньо після номінальних розмірів такими способами:

- умовним позначенням полів допусків, наприклад: 18Н7\ 12е8\
- числовим позначенням полів допусків, наприклад:

- умовним позначенням полів допусків з вказуванням в дужках їхніх числових значень, наприклад:

Граничні відхилення кутових розмірів вказують тільки числовими значеннями, наприклад:

Граничні відхилення відносно низької точності допускається не вка¬зувати безпосередньо після номінальних розмірів, а обумовлювати за¬гальним записом в технічних вимогах, наприклад: Не вказані граничні відхилення розмірів:

 

3.9 Вибір і позначення шорсткості поверхонь

Шорсткість поверхонь деталей визначається мікронерівностями, які з'являються в результаті обробки цих поверхонь. Для кількісної оцінки шорсткості ДСТУ 2452-94 встановлює шість параметрів: висотних - , , ; крокових - , ; відносну опорну довжину профілю - .
Переважно рекомендують використовувати параметр - серед¬нє арифметичне відхилення профілю в межах базової довжини у мкм. Допускається також використовувати параметр - середня висота не¬рівностей за десятьма точками. Це сума середніх абсолютних значень ви¬соти п'яти найбільших виступів та глибини п'яти найбільших западин профілю в межах базової довжини у мкм.
Значення параметрів та вибирають з рядів таблиці (ТОСТ 2789-73). Для виконання графічної частини дипломного проекту переважно вико¬ристовують такі значення параметрів:
50; 25; 12,5; 6,3; 3,2; 1,6; 0,8; 0,4; 0,2; ОД; 0,05; 0,025; 0,012
200; 100; 50; 25; 12,5; 6,3; 3,2; 1,6; 0,8; 0,4; 0,2; ОД; 0,05; 0,032
На кресленнях значення параметра вказують над (або під) умовним знаком, який передбачений ГОСТ 2.309-73.
Цей стандарт передбачає три типи (№1, №2, №3 на рис. 3.6) умовних знаків для позначення шорсткості поверхні на кресленні:
№1 - для позначення шорсткості поверхонь, вид обробки яких кон¬структором не встановлений.
№2 - для позначення шорсткості поверхонь, утворених видаленням шару металу (точіння, фрезерування, свердління, травлення);
№3 - для позначення шорсткості поверхонь, що утворюються без ви¬далення шару металу (лиття, штампування, прокатування), або повер¬хонь, які не обробляються за цим кресленням;
У разі необхідності кожен із знаків може мати поличку. Біля умовного знака можна вказати (крім параметрів шорсткості) базову довжину, по¬значення напряму нерівностей та інші додаткові дані. Значення параме¬тра шорсткості треба вказувати обов'язково. Інші дані вказують у разі необхідності. Якщо в позначенні є тільки параметр шорсткості, то вико¬ристовують знак без полички.

Значення параметра вказують без символу, наприклад,

Значення параметра вказують з символом, наприклад,.
При нанесенні умовних знаків на поле креслення слід витримувати їхні розміри (рис. 3.6).

Рисунок 3.6 - Правила написання та нанесення параметрів шорсткості
На полі креслення знаки шорсткості поверхонь дозволяється розміща¬ти на лініях контуру, на виносних лініях (ближче до розмірної лінії) та на поличках ліній-виносок (рис. 3.6).
Знак шорсткості слід наносити з боку обробки поверхні. Розмір шриф¬ту цифр значення параметра шорсткості повинен бути таким самим, як і розмірних чисел на полі креслення.
При виконанні креслень дипломного проекту можуть бути два випад¬ки позначення однакової шорсткості для групи поверхонь.
- Якщо шорсткість усіх поверхонь деталі однакова, її позначення роз¬міщують у правому верхньому куті креслення, а на контури деталі не наносять (рис. 3.7).
- Якщо шорсткість однакова лише для частини поверхонь деталі, то в правому верхньому куті креслення розміщують позначення однакової шорсткості (як і в першому випадку) і до того ж знак «решта». Тоді на контурах деталі позначають лише ту шорсткість, яка відрізняється від вже вказаної у правому верхньому куті креслення (рис. 3.8). У цьому разі розміри знака, що стоїть у дужках (знак «решта»), повинні бути та¬кими самими, як і знаків на контурах деталі, а розміри і товщину ліній знака однакової шорсткості беруть у 1,5 раза більшими. Позначення роз¬міщують на такій же відстані від внутрішньої рамки креслення, як у попередньому випадку.

Рисунок 3.7 - Позначення при переважно однаковій шорсткості поверхонь

Рисунок 3.8 - Позначення при переважно однаковій шорсткості поверхонь

При встановленні шорсткості поверхонь конкретні значення параме¬трів визначають таким чином, щоб задовольнити експлуатаційні вимоги, не викликаючи при цьому надмірного подорожчання виготовлення де¬талі.

3.10 Виконання креслень різьбових з'єднань

Зображення різьбових з'єднань обумовлено ГОСТ 2.311 -68. Важливим елементом у зображенні є показ деталей у розрізі. Зовнішній діаметр різь¬би гвинта відповідає зовнішньому діаметру різьби гайки, а внутрішній діаметр різьби гвинта - діаметру різьбового отвору гайки. На зображенні віддають перевагу різьбі гвинта.
У різьбовому з'єднанні показують лише ту частину різьби в отворі, яка не закрита різьбою гвинта.
Дозволяється не показувати деяких дрібних конструктивних еле¬ментів: фасок, округлень, проточок тощо. На рис.2.9 наведено приклад креслення різьбового з'єднання в роз'єднаному та з'єднаному станах. Особливу увагу треба звернути на викреслювання різьби (перехід тонкої лінії в товсту та навпаки) і штрихування деталей у розрізі.

 

Рисунок 3.9 - Приклад креслення різьбового з'єднання

3.11 Позначення на кресленні нерознімних з'єднань

Не рознімними називають з'єднання, під час розбирання яких окремі елементи руйнуються. Не рознімними є, наприклад, клепані, зварні, пая¬ні, клеєні з'єднання. Найбільш поширеними є зварні з'єднання.
Зварним з'єднанням називають сукупність деталей, з'єднаних між собою за допомогою зварювання. Вони утворюються при розплавленні металу в зоні з'єднання та його подальшому затвердінні. Метал, який затвердів і з'єднує деталі, називають зварним швом. Існують різні типи зварювання залежно від температурного джерела. Як температурне дже¬рело використовують електричну дугу, газовий пальник, струм високої частоти, вибух, лазер тощо. Зварні шви на кресленнях зображають умов¬но за ДСТУ 2222-93. Основні положення стандарту: • видимий шов - суцільною основною лінією;
- невидимий шов - штриховою лінією;
- видиме точкове зварювання - знаком «+», виконаним суцільними тонкими лініями;
- невидиме точкове зварювання не зображають;
- від зображення шва для його позначення проводять тонку лінію-виноску, яка починається односторонньою стрілкою.
Структура умовного позначення стандартного шва або одиничної звар¬ної точки наведена на рисунку 2.10.

Рисунок 2.10 а – місце для допоміжних знаків шва (О-варити шов за замкнотою лінією)
а — місце для допоміжних знаків гива (Ю - варити шов за замкнутою лінією; — шов виконати при монтажі); б - знаки «дефіс»;
в - позначення стандарту (ГОСТ 5264-80 - зварювання ручне, дугове, стикове, внапуск або під прямим кутом; ГОСТ 11534-80 - зварювання ручне, дугове, шс) гострим або тупим кутом);
г - літеро-цифрове позначення шва за способом взаємного розміщення деталей, які зварюються: стикові позначають С2, кутові - У4, таврові - ТІ (шов з одно¬го боку) або ТЗ (шов з обох боків), внапуск позначають НІ (шов тільки з однієї сторони) або Н2 (шов з обох сторін);
д —умовне позначення способу зварювання (можна не вказувати); е - знак і висота (міцність) шва в мм;
ж - для переривчастих швів - спочатку пишуть цифру, що вказує довжину
звареної ділянки, потім знак способу зварювання ( / - ланцюгом « » або
— шаховим порядком «.'.''.»), а далі друга цифра, що вказує на розмір кроку (дов¬жину незвареної ділянки); з - інші дані про зварний шов;
і - лінія-виноска, починається односторонньою стрілкою; к - лінія поличка.
Рисунок 2.10. Структура умовного позначення стандартного шва
Позначення шорсткості механічно обробленої поверхні шва наносять в кінці позначення. Зварні матеріали зазначають в технічних умовах.
При наявності на кресленні однакових швів позначення наносять на одному із зображень, а від зображень інших однакових швів проводять лінії-виноски з поличками. Усім однаковим швам присвоюють один порядковий номер, який наносять відповідно до рис. 2.11. Кількість
однакових швів вказують на лінії-виносці, яка має полицю з нанесеним позначенням.
На рис. 2.11 зображено зварний шов №1, виконаний за ГОСТ 5264-80 тавровим з'єднанням без скосу країв зі зварюванням з обох боків (ТЗ), висота шва 4 мм, шов виконується не суцільним, а шахматним поряд¬ком, тобто з одного боку деталі проварюють 10 мм, потім роблять розрив 6 мм і з іншого боку проварюють знову 10 мм і т.д. Другий зварний шов виконується теж за ГОСТ 5264-80, але це вже стикове з'єднання зі скосом одного краю з однобічною проваркою (С8), висота шва 5 мм, шов викону¬ється не суцільним, а з розривами, тобто проварюють 6 мм, потім розрив З мм, знову 6 мм шва і знову 3 мм прогалини і т.д.
Рисунок 3.10 - Позначення зварних швів на кресленні

На кресленні симетричного виробу, за наявності на зображенні осі си¬метрії, дозволяється відзначати лініями-виносками і позначати шви тіль¬ки на одній із симетричних частин зображення виробу.

3.12 Виконання складальних креслень

Складальне креслення - документ, який містить зображення скла¬дальної одиниці й інші дані, необхідні для її складання (виготовлення) та контролю.
Складальне креслення має містити:
1.Зображення складальної одиниці, яка дає уявлення про розташу¬вання та взаємний зв'язок складових частин і забезпечує можливість здійснення збирання та контролю складальної одиниці.
2.Розміри, граничні відхилення та інші параметри і вимоги, які повинні бути виконані або проконтрольовані за цим складальним крес¬ленням.
3.Зазначення про виконання нероз'ємних з'єднань (зварних, паяних тощо).
4.Номери позицій складових частин, які входять у виріб.
5.Габаритні, установці та приєднувальні розміри виробу.
6.Складальні креслення необхідно виконувати, зазвичай, із спро¬щеннями, які відповідають вимогам стандартів.
На складальних кресленнях допускається не зображати:
- фасок, округлень, проточок, заглиблень, виступів, накаток, насічок та інші дрібні елементи;
- зазорів між валом та отвором або болтом і отвором;
- кришок, щитів, кожухів, перегородок тощо, якщо необхідно показа¬ти складові частини виробу, які закриті ними. При цьому над зображенням роблять відповідний напис, наприклад: «Кришка поз. 4 не показана»;
- вироби, які розташовані за гвинтовою пружиною, зображеною лише перерізами витків (їх зображають до зони, яка умовно закриває ці вироби та визначається осьовими лініями перерізів витків).
На складальних кресленнях для спрощення дозволяється:
- показувати не розітнутими на розрізах складальні одиниці, на які оформлені самостійні складальні креслення;
- показувати зовнішніми контурами спрощено типові, закуплені та інші вироби, які широко використовуються (наприклад, електродвигуни тощо);
- давати повне зображення лише однієї з кількох однакових складо¬вих частин (коліс, опор та ін.), а решту зображувати спрощено зовнішніми контурами;
- показувати спрощені зображення кріпильних стандартних виробів (болтів, гвинтів, гайок, шпильок, шайб та ін.) у з'єднаннях.
Штрихування в розрізах і перерізах однієї і тієї ж деталі на всіх зо¬браженнях повинно мати нахил 45° в один і той же бік і однакову від¬стань між лініями штрихування. Якщо в розрізі кілька деталей з одного матеріалу стикаються між собою, то штрихування слід урізноманітнити, змінюючи напрям його нахилу на протилежний, відстань між лініями штрихування або ж зсуваючи лінії штрихування однієї з деталей віднос¬но іншої. Елементи, товщина яких на кресленні 2 мм і менше, в розрізах і перерізах тушують незалежно від матеріалу. Зварний, паяний, клейовий виріб з однорідного матеріалу в зборі з іншими виробами в розрізах та перерізах штрихують в один бік, показуючи межі між деталями виробу суцільними основними лініями (рис. 3.10).
Складові частини механізмів, що рухаються, на складальному крес¬ленні слід показувати в закритому положенні, а для пояснення принципу роботи дозволяється показувати їх у відкритому або проміжному поло¬женні штрих-пунктирною тонкою лінією з двома точками (рисунок 3.11а).
На складальному кресленні всі складові частини виробу нумерують відповідно до номерів позицій, вказаних в специфікації цієї складальної одиниці. Номери позицій наводять на полицях ліній-виносок, які про¬водять від зображень складових частин суцільною тонкою лінією. Один кінець ліній-виносок, що перетинає лінію контуру, закінчується точкою, а інший - поличкою (рисунок 3.11б). Лінію-виноску закінчують стрілкою у тих випадках, коли зображення деталі мале, затушоване в перерізі або зображене в одну лінію (рисунок 3.11б). Лінії виноски не повинні бути па¬ралельними лініям штрихування, а також не повинні перетинатися між собою і з розмірними лініями.
Цифри, які відповідають номерам позицій, проставляють завжди паралельно основному напису креслення поза контурами зображення. Номери позицій потрібно розміщувати на одній горизонтальній або вер¬тикальній лінії. Тому, перед тим як креслити полички для номерів позицій, слід зробити розмітку: накреслити вертикальну тонку лінію, на якій буде розміщуватись початок полички для номерів позицій, які будуть вигляда¬ти як стовпець. Якщо одного вертикального розміщення позицій буде не досить, то можна зробити ще один вертикальний стовпець з іншого боку креслення або горизонтальний рядок зверху чи знизу (рисунок 3.11б).
Розмір шрифту цифр позицій повинен бути на два номери більшим, ніж у розмірних чисел, і на один розмір більшим, ніж у букв, що позна¬чають розрізи, перетини тощо (рисунок 3.11б).
Номери позицій вказують на тих зображеннях, на яких відповідні складові частини проектують як видимі.
Допускається робити загальну лінію-виноску з вертикальним розта¬шуванням номерів позицій для групи кріпильних деталей, які відносять¬ся до одного й того ж місця кріплення (рисунок 3.11б).

Рисунок 3.11 - Правила виконання складальних креслень

До складального креслення обов'язково додають технічні вимоги. Заголовок «Технічні вимоги» не пишуть, а зразу починають написання з 1-го пункту у такій послідовності:
1)розміри, граничні відхилення розмірів, форми та розташування поверхні;
2)якість поверхонь, зазначення про їхнє покриття;
3)зазори, розташування окремих елементів конструкції;
4)вимоги, які ставлять до налагодження та регулювання виробу;
5)інші вимоги до якості виробів, наприклад, безшумність, вібро¬стійкість,самогальмування тощо;
6)умови та методи випробувань;
7)зазначення про маркування та клеймування виробу;
8)правила транспортування та зберігання;
9)особливості умов експлуатації.
Приклад виконання складального креслення та специфікації до нього наведено в додатках 8 та 9.

3.13 Виконання креслень деталей

На підставі складального креслення або креслень загального виду розробляють креслення окремих деталей.
До креслень деталей ставлять такі вимоги:
- необхідно оптимально застосовувати стандартні і покупні вироби, а також інші вироби, які освоєні раніше виробництвом і які відповідають сучасному рівню техніки;
- раціонально обмежувати номенклатуру марок і асортиментів мате¬ріалів, а також застосовувати найбільш дешеві і найменш дефіцитні матеріали;
- раціонально обмежувати номенклатуру різьб, шліців та інших кон¬структивних елементів;
- забезпечувати необхідний ступінь взаємозамінності;
- забезпечувати найвигідніші способи виготовлення і ремонту виробів;
- забезпечувати максимальні зручності обслуговування в експлуа¬тації.
Робочі креслення, які входять в комплект конструкторської докумен¬тації, в сукупності з іншими документами, на які є посилання, повинні давати повне уявлення про будову виробу і його складових частин і вміщувати всі дані, необхідні для його виготовлення, контролю, ви¬пробування і приймання.
Найменування виробу в основному написі креслення в специфікації записують в називному відміннику в однині.
Найменування повинно бути по можливості коротким і відповідати прийнятій термінології. Якщо найменування складається з декількох слів, то спершу вказують розміщують іменник, наприклад, «Опора ліва», «Колесо зубчасте» тощо.
В найменування не треба включати відомостей про призначення і міс¬це розташування виробу.
На кресленнях використовують умовні позначення (знаки, лінії, літер¬ні та літеро-цифрові позначення), встановлені державними стандартами. Не слід супроводжувати умовні позначення будь-якими пояснювальними написами та вказуванням номерів стандартів, за винятком тих випадків, коли це спеціально передбачено, наприклад, при позначенні рифлення, при позначенні деяких видів різьб тощо.
Якщо умовні позначення виконують не за державними, а за галузеви¬ми стандартами, то посилання на них обов'язкове.
На робочих кресленнях допускається використовувати умовні позна¬чення, які не передбачені в державних і галузевих стандартах. Умовні позначення в таких випадках пояснюють на полі креслення.
Розміри умовних знаків повинні відповідати вимогам стандартів, а за їхньої відсутності повинні бути вказані з урахуванням наочності і ясності креслення.
При розробці робочих креслень необхідно прагнути, щоб за їхнього використання вимагався мінімум додаткових документів і щоб на крес¬ленні був мінімум посилань на інші документи.
На кресленнях допускається давати посилання на державні, галузеві, республіканські стандарти, інструкції, технічні умови та інші документи за умови, що вони повністю і однозначно визначають відповідні вимоги і не ускладнюють використання креслень на виробництві.
На робочих кресленнях не допускається давати посилання на окремі пункти стандартів, технологічних інструкцій, технічних умов і на доку¬менти, які визначають форму і розміри конструктивних елементів виро¬бів (фаски, проточки, канавки, гнізда тощо), якщо у відповідних стандар¬тах відсутнє умовне позначення цих елементів. Всі ці елементи з усіма даними, необхідними для їхнього виготовлення, повинні бути на крес¬леннях. При необхідності допускається на кресленні наводити повний текст будь-якого стандарту або давати посилання на весь документ чи на окремий його розділ.
На робочому кресленні виробу необхідно вказувати розміри, граничні відхилення, шорсткість поверхонь та інші дані, яким він повинен відпо¬відати перед складанням або перед додатковою обробкою за кресленням іншого виробу, для якого цей виріб є заготовкою.

3.14 Загальні правила графічного оформлення будівельних креслень

Розбіжності технологічного, конструктивного, термінологічного та іншого характеру не дають можливості використовувати єдині стандар¬ти для виконання машинобудівних і будівельних креслень. Тому правила виконання будівельних креслень регламентуються стандартами системи проектної документації для будівництва (СПДБ) і відповідно до рекомен¬дацій стандартів, наведених у додатку. Стандарт Б А.2.4-7-95 (СПДБ) встановлює склад архітектурно-будівельних робочих креслень будинків і споруд різного призначення. До складу графічної частини курсового проекту включають:
• План виробничої дільниці або зони з розміщенням обладнання.
Стандарт ДСТУ Б А.2.4-4-95 (СПДБ) встановлює основні правила на¬несення розмірів і написів на архітектурно-будівельних кресленнях.
Цей стандарт встановлює склад і правила оформлення архітектурно-будівельних робочих креслень (архітектурних рішень і будівельних кон¬струкцій, включаючи робочу документацію на будівельні вироби) буді¬вель і споруд різного призначення.
Масштаби. Зображення на будівельних кресленнях планів, фасадів, розрізів, конструкцій деталей й інших елементів цивільних, промисло¬вих і сільськогосподарських будівель виконують у масштабах, встанов¬лених ГОСТ 2.302-68, з врахуванням вимог ГОСТ 21.501-94 і ДСТУ ISO 5455:2005. Масштаби для цього виду креслень наведені в підрозділі 2.1.
Масштаб зображення в головному написі (рис. 2.3) подають як 1:10, 1:100, а над зображенням (варіант при масштабі), що відрізняється від основного) - у вигляді, зазначеному нижче.

Для перетину А-А(1:10) Для виду А(1:20)

Лінії креслення. На будівельних кресленнях використовують типи ліній, наведені в ГОСТ 2.303-68 з урахуванням вимог ДСТУ ISO 128- 23:2005. Товщина ліній для всіх зображень, виконаних у тому самому масштабі, має бути однаковою.
Однак у будівельних кресленнях є деякі особливості в застосуван¬ні окремих типів ліній. Так, на плані й розрізі будівлі видимі контури обводять лініями різної товщини. Більш товстою лінією обводять конту¬ри ділянок стін, що потрапили в січну площину (рис. 3.12 - позиція 1). Контури ділянок стін, що не потрапили в площину перетину, обводять тонкою лінією (рис. 3.12 - позиція 2).

Рисунок 3.12. - Товщина ліній при виконанні перетину

Види, розрізи та перетини. На будівельних кресленнях головні та додаткові види, також розрізи та перетини виконують відповідно до ГОСТ 2.305-68 та рекомендацій підрозділу 2.3 цього посібника. За необ¬хідності напрямок проектування може бути зазначено однією або двома стрілками.
Розміри. На будівельних кресленнях розміри наносять відповідно до ГОСТ 2.307-68 з урахуванням вимог системи проектної документації для будівництва Б А.2.4-4-95 та рекомендацій ДСТУ ISO 128-23:2005.
Розміри в міліметрах на будівельних кресленнях зазвичай наносять у вигляді замкнутого ланцюжка без вказівки одиниці виміру.Якщо розміри проставляють в інших одиницях, це зазначають у примітці до креслень.Розмірні лінії на будівельних кресленнях обмежують засічками - корот¬кими штрихами довжиною 2-4 мм, проведеними з нахилом вправо під кутом 45° до розмірної лінії Розмірні лінії повинні виступати за крайні виносні лінії на 1-3 мм.Розмірне число розташовують над розмірною лінією приблизно на відстані від 0,5 до 1 мм (рис. 3.13). Виносна лінія може виступати за розмірну на 1-5 мм.При недостатньому місці для за¬січок на розмірних лініях, що становлять замкнутий ланцюжок,засічки можна заміняти крапками (рисунок 3.13).
Рисунок 3.13 - Способи нанесення розмірів

Рекомендована відстань від контуру креслення до першої розмірної лінії - не менше 10 мм. Однак у практиці проектної роботи цю відстань приймають рівною 14-21 мм. Відстань між паралельними розмірними лініями повинна бути не менш 7 мм, а від розмірної лінії до кружка коор¬динаційної осі - 4 мм (рис. 3.14а).

 

Рисунок 3.14 - Нанесення розмірів на будівельних кресленнях

За наявності в зображенні ряду однакових елементів, розташованих на рівних відстанях один від одного (наприклад, осей колон), розміри між ними проставляють тільки на початку й в кінці ряду (рис. 2.156) і вказують сумарний розмір між крайніми елементами у вигляді добутку числа повторень на повторюваний розмір. Розмірну лінію на будівельних кресленнях обмежують стрілками за ГОСТ 2.307-68 у тому випадку, коли потрібно вказати діаметр, радіус кола або кут, а також при нанесенні роз¬мірів від загальної бази, розташованих на загальній розмірній лінії (від¬повідно рис. 2.16а, б, в, г).
Відмітки. Умовні відмітки рівнів (висоти, глибини) на планах, роз¬різах (рисунок 2.13) показують відстань по висоті від рівня чистої підлоги першого поверху до рівня поверхні різних елементів будівлі (в метрах). У цьому випадку рівень чистої підлоги приймають за відліковий рівень - умовної "нульової" відмітки.
На розрізах відмітки поміщають на виносних лініях або лініях конту¬ру (рисунок 2.13).
Знак відмітки являє собою стрілку з поличкою. При цьому стрілку ви¬конують довжиною 2-4 мм, проведеною під кутом 45° до виносної лінії або лінії контуру. Лінію виноски, вертикальну або горизонтальну, обво¬дять суцільною тонкою лінією (рисунок 3.12).
Коли біля одного зображення розташовують один над одним кілька знаків рівнів, рекомендують вертикальні лінії відмітки розміщати на од¬ній вертикальній прямій, а довжину горизонтальної полички робити од¬наковою (рисунок 3.12).
На будівельних кресленнях відмітки рівнів вказують у метрах із трьо¬ма десятковими знаками. Умовна нульова відмітка позначається так: 0,000. Розмірне число, що показує рівень елемента, розміщеного ниж¬че нульової відмітки, має знак мінус (наприклад, -1,200), а розміщеного вище - знак плюс. Однак у цих випадках знак плюс в відмітках можна не вказувати (наприклад, 2,700).
Написи. Шрифти для написів на будівельних кресленнях прийма¬ють за ГОСТ 2.304-81. Розмір шрифту для різних написів на будівельних
кресленнях приймають залежно від масштабу й насиченості креслення. Написи розміщують над зображенням з мінімальним розривом.
Умовні зображення елементів будівель і деяких санітарно-технічних пристроїв.
Умовні зображення елементів будівель наведені в системі проектної документації для будівництва Б А.2.4-7-95 і представлені в додатку 10.
Розбивочні осі в процесі проектування будівлі визначають координати окремих конструкцій, елементів, деталей і їхні розміри. Вони також є осно¬вою для розбивки й прив'язки будівлі на місцевості перед її будівництвом.
На планах розбивочні осі виводять за контур стін і маркують (рисунок 3.13).

Рисунок 3.13 - Маркування осей

Для маркування осей на стороні будівлі з більшим їхнім числом ви¬користовують арабські цифри 1, 2, 3 і т.д. Найчастіше більше число осей проходить поперек будівлі.
Для маркування осей на стороні будівлі з меншим їхнім числом корис¬туються буквами українського алфавіту А, Б, В і т. д., пропускаючи З, О, И, И, Б (рис. 3.13). Буквами маркують зазвичай осі, що йдуть уздовж бу¬дівлі. Якщо для маркування осей не вистачає букв алфавіту, допускається маркування продовжувати подвоєними буквами за типом АА, ББ і т.д. Осі елементів, розташованих між розбивочними осями основних несучих кон¬струкцій, допускається маркувати дробом Б/1, Б/2, 1/1, 2/1 і т.д. У цьому випадку в чисельнику вказують позначення попередньої координаційної осі, а в знаменнику - порядковий номер додаткової осі в межах ділянки між суміжними координаційними осями (рис. 3.13). Такими елементами є додаткові колони, вбудовані споруди, установлене обладнання.
Маркування починають зліва направо для поперечних осей і знизу на¬гору для поздовжніх осей.
Пропуски в порядковій нумерації й алфавіті при застосуванні літерних позначень не допускаються. Зазвичай маркувальні кружки (їхній діаметр 6-12 мм) розташовують із лівої і нижньої сторони плану будівель (рис. 3.13). Якщо ж розташування осей на правій і верхній стороні плану не збігається з розбивкою осей лівої й нижньої його сторін, то координаційні осі марку¬ють на всіх сторонах плану або на тих двох сторонах, де немає збігу осей.
Прив'язка колон і стін до розбивних осей
Об'ємно-планувальне рішення передбачає поєднання планувального рішення з конструкцією будівлі. Для централізації будівництва необхідна уніфікація конструктивних елементів, тобто використання уніфікованої сітки колон, які слугують опорами покриття чи міжповерхового пере¬криття будівлі.
При будівництві виробничих будівель автотранспортних підприємств найбільш розповсюджена каркасна система з повним або неповним кар¬касом. Повний каркас будівлі із залізобетону або металу повністю витри¬мує всі навантаження. У будинках з неповним або внутрішнім каркасом зовнішні стіни проектують несучими із проміжними колонами, прогона¬ми й ригелями. Іноді проектують безкаркасні будівлі з несучими поздо¬вжніми й поперечними стінами.
Прив'язкою конструктивних елементів будівлі або споруди називають точне встановлення їхнього місця розташування щодо розбивних осей. Прив'язку виконують за допомогою двох або трьох координатних роз¬мірів за встановленими правилами залежно від типу будівлі (каркасного або безкаркасного). Надалі будемо розглядати умови проектування лише каркасних будівель для автотранспортних підприємств.
При проектуванні каркасних будівель геометричний центр перети¬ну колон середніх рядів сполучають із перетинами модульних розбивних осей (рис. 2.18 а, б, в, г, д).
У крайніх рядах колон каркасних будівель розбивна вісь може про¬ходити:
• по зовнішній грані колони і внутрішній грані стіни, якщо ригель, балка або ферма перекривають колону (рис. 2.18 а, б, г);
• на відстані, рівній половині товщини внутрішньої колони, якщо ригелі спираються на консолі колон або панелі перекриття спираються на консолі ригелів (рис. 2.18 в, д).
Послідовність виконання плану виробничого корпусу
План виробничого корпусу, а також дільниці рекомендується викону¬вати в такій послідовності.
1. Наносять координаційні (розбивні) осі спочатку поздовжні, потім поперечні. Ці осі є умовними геометричними лініями. Вони слугують для прив'язки будівлі до будівельної координатної сітки й генерального плану, а також для визначення положення несучих конструкцій, тому що ці осі проводять тільки по капітальних стінах і колонах. В окремих ви¬падках вони можуть не збігатися з осями симетрії стін.

Рисунок 2.18 Варіанти прив'язки колон і стін дорозбивочних осей

4 Зміст пояснювальної записки проекту

Вступ

У вступі пояснювальної записки відзначити значення технічного обслуговування і ремонту у забезпеченні справного технічного стану рухомого складу автомобільного транспорту, стан, перспективи і напрямок розвитку технічної експлуатації автомобілів, вплив сучасних умов господарювання на ефективність технічної експлуатації автомобілів, мету і задачі курсового проектування.

 

1 ЗАГАЛЬНИЙ РОЗДІЛ

1.1 Характеристики об’єкту проектування і ДТЗ.
У характеристику об’єкту проектування входять:
• повне найменування об’єкту проектування
• орієнтований перелік робіт у відділенні
Теоретичні відомості прикладу характеристики агрегатного відділення проведено на сторінці

Використовуючи інструкцію з технічної експлуатації автомобіля, а також матеріали технологічної практики необхідно дати перелік робіт, які виконуються на проектованій дільниці поточного ремонту, або зоні технічного обслуговування чи діагностики .
У зв'язку з тим, що технічні характеристики автомобілів впливають на цілий ряд рішень під час організації ТО і ремонту, необхідно скласти коротку експлуатаційно-технічну характеристику автомобіля, форма якої наведена у таблиці 1.1

Таблиця 1.1 Коротка технічна характеристика автомобіля марка

Показники Одиниці
виміру Значення
Марка,модель,призначення
Колісна формула
Вантажопідйомність
(пасажиромісткість) т (чол..)
Габаритні розміри
Довжина мм
Ширина мм
Висота (у транспортному положені,
при ТО, при ремонті)
Власна вага Кг (Н)
Розміщення двигуна
Тип двигуна
Об’єм двигуна л
Максимальна потужність кВт (к.с.)
Витрата палива л/100км
Розмір шин
Радіус повороту м
Продовження таблиці 1.1
Максимальна швидкість км/год
Дорожній проміжок мм
Заправка пальним л
Заправка системи охолодження л

Приклад опису характеристики проектування агрегатного відділення

Агрегатні роботи включають розбирально-збиральні, мийні, діагностичні та регулювальні операції по всіх агрегатах, які зняті з автомобіля для поточного ремонту(ПР) в агрегатному відділенні.
Після діагностики технічного стану агрегати, зняті з автомобіля для ПР, встановивши на транспортний візок або за допомогою електротельфера чи кран-балки, транспортують в агрегатне відділення для зовнішнього миття. Попередньо з картерів агрегатів зливають масло.
Після зовнішнього миття агрегати встановлюють на спеціальні стенди і повністю або частково розбирають. Для виконання розбирально-збиральних робіт використовують також спеціальні пристрої, преси та відповідний інструмент.
Розібрані агрегати знежирюють в гарячому содовому розчині з подальшою промивкою в гарячій воді. Після закінчення ремонту механізмів, вузлів та деталей агрегат складають, після чого проводяться контрольно-регулювальні роботи.
Основні функції слюсаря, який працює в даному відділенні, є ремонт всіх агрегатів, крім двигуна (для автотранспортного підприємства, в якому наявна кількість рухомого складу понад 200 одиниць). У невеликих автотранспортних підприємствах ремонт двигуна проводиться також в агрегатному відділенні.
В середньому орієнтовний розподіл загальних трудовитрат агрегатних робіт становить: ремонт двигунів та їх систем – 57% ; керованих та ведучих мостів - по 11 % ; коробок передач - 8% ; рульових керувань – 4 % карданних механізмів і зчеплень - по 3%; гальм та інших систем і механізмів - 3% .
Детально технологія агрегатних робіт описана в роботах [1,2,3,4].
Перелік і технічні характеристики обладнання і реманенту агрегатних відділень наведено у таблиці 1, а варіант планувань на рисунку 1.
Оскільки у загальних трудовитратах агрегатних робіт значна доля (більше 50%) припадає на ремонт двигунів та їх систем, ці роботи можна виконувати в окремому приміщенні (моторному відділенні). Тому можливі два варіанти компоновок агрегатних відділень:
• без виконання ремонтів двигунів (рисунок 1);
• виконання робіт за всім переліком агрегатів автомобілів.
В агрегатному відділенні встановлюється необхідне технологічне обладнання, яке забезпечує весь технологічний процес ремонту агрегатів. Вимоги, що ставляться до обладнання, планування самого відділення, обмежуються виконанням загальноприйнятих технологічних умов, а також умовами охорони праці та техніки безпеки, які забезпечують зручне та безпечне використання обладнання. Виконання цих умов не викликає труднощів, якщо площа приміщень і відповідає технологічному розрахунку, а саме приміщення має нормальну конфігурацію плану.
При проектуванні агрегатного відділення необхідно враховувати наступні фактори:
• освітлення відділення;
• вентиляція приміщення;
• температурний режим;
• швидкість проходження повітря (не більше 5 м/с);
• електробезпечність (заземлення);
• комплект оправок для виконання робіт;
• пневматичний гайкокрут;
• великий набір гайкових ключів;
• напильники різні;
• шабери різні;
• комплект інструменту слюсаря.

Організаційна оснастка:
• слюсарний верстак;
• стелаж для деталей;
• ящик для обтираючи матеріалів;
• ящик для відходів;
• стелаж для інструменту;
• безпечність обертових деталей верстатів (наявність захисних кожухів).
Знятий з автомобіля агрегат поступає в агрегатне відділення на майданчик для агрегатів.
Після зовнішнього миття агрегат направляється на спеціалізований стенд, який забезпечує вільний доступ до агрегату, а також поворот та нахил агрегату для зручності виконання ремонтних робіт. Розбирально-збиральні роботи різних вузлів проводяться в основному на верстаках із застосуванням універсального інструмента та спеціальних пристроїв.
Дефектування деталей проводиться на слюсарних верстаках зовнішнім оглядом та із застосуванням спеціальних приладів. Після виконання дефектувальних робіт, деталі, які не придатні до експлуатації направляються в утиль, а деталі, які можуть експлуатуватись але. потребують ремонту - ремонтуються. Збирають агрегат на тому ж самому стенді. Кінцевий етап ремонту агрегату - контрольно-регулювальні роботи та здача агрегату.

2 Технологічний розділ

2.1 Розрахунок виробничої програми АТП по ТО і ремонту рухомого складу

Виробнича програма по ТО і ПР рухомого складу встановлює кількість ТО ( за видами ) і капітальних ремонтів ( КР ), а також трудові витрати на їх виконання за розрахунковий період ( добу, рік ) по всьому парку автомобілів. Розрахунки виконуються окремо по автомобілях кожної марочної групи, або за середньозваженими величинами. Вихідними даними для розрахунків служать:
• тип і марка рухомого складу ( задається наперед або вибирається на основі техніко економічного обгрунтування );
• спискова кількість одиниць рухомого складу - автомобілів, причепів, напівпричепів (задається або також обґрунтовується );
• середньодобовий пробіг автомобілів ( задається або розраховується за відомими вимірниками транспортної роботи, може встановлюватись за даними звітів );
• технічний стан автомобілів, що характеризується їх пробігом з початку експлуатації;
• дорожні умови експлуатації автомобілів, що характеризуються типом дорожнього покриття, рельєфом місцевості і умовами руху ( у відповідності до Положення про технічне обслуговування і ремонт рухомого складу автомобільного транспорту ділиться на п'ять категорій у додатку,таблиця
• режим ТО і ремонта рухомого складу, шо визначається за видами ТО, діагностування і ремонта. їх періодичністю, тривалістю простою автомобілів в ТО і ремонті.
Види технологічних дій встановлені Положенням про технічне обслуговування і ремонт рухомого складу автомобільного транспорта, а періодичність приймається у відповідності до ОНТП-ОІ-86 у додатоку, таблиця
Вихідними нормативами для технологічного розрахунку АТП служать:Пробіг автомобілів до КР, періодичності ТО, трудомісткості ТО і ПР рухомого складу, тривалості простою рухомого складу в КР,ТО-1, ТО-2 і ПР.
Нормативи періодичностей КР і ТО наведені в таблиці додаток. Там же окремим показником наведена кількість СО протягом року для кожної моделі автомобіля з урахуванням рекомендацій заводів-виробників автомобільної техніки. Норми трудомісткості ТО і ПР рухомого складу приведені у додатку, де враховано виконання робіт з ЩО за допомогою механізованого устаткування. При кількості автомобілів в АТП менше 50 можливе виконання прибирально-мийних робіт що ручним методом; при цьому нормативи трудомісткості, приведені в таблиці А.2, необхідно приймати з коефіцієнтом.
Наведені в таблицях нормативи характеризують режими ТО і ПР рухомого складу в найбільш сприятливих умовах й о г о експлуатації. Для визначення режимів ТО і ПР в реальних умовах експлуатації дорожніх транспортних засобів вихідні нормативи періодичностей впливів і трудомісткості коректуються за допомогою коефіцієнтів залежно від таких факторів:
- категорія умов експлуатації ;
- модифікація рухомого складу та організація його роботи;
- природно – кліматичні умови;
- кількість технологічного – сумісного рухомого складу;
- умови зберігання рухомого складу;
Нормативи трудомісткості щоденного обслуговування, технічного обслуговуван¬ня № 1, технічного обслуговування № 2 та поточного ремонту наведено у додатку. Користуючись нормативами цієї таблиці, треба мати на увазі, що вони розраховані на типові умови експлуатації ДТЗ наведе¬них типів і класів.
Заправні операції, постановку автомо¬білів на стоянку, а також перевірку техніч¬ного стану виконують водії у підготовчо заключний час разом з механіком контрольно-технічного пункту (КТП). Трудомісткість додаткових робіт СО відносно трудоміст¬кості ТО-2 при есплуатації автомобілів в умовах України становить 20 %. Норма¬тиви, наведені в табл. 2.2, не враховують трудових затрат на допоміжні роботи, які встановлюють у межах не більше ніж 30 % сумарної трудомісткості ТО і ПР авто¬транспортного підприємства.
До складу допоміжних належать такі ро¬боти: обслуговування устаткування, склад¬ські, прибиральні та інші роботи, пов'яза¬ні з ТО і ремонтом рухомого складу.

Таблиця 1.2 Вихідні дані виробничої програми

Марка
ДТЗ
Аі авт.
Lсд. км
Умови експлотації і режими роботи
ДТЗ
КУЕ Др. дні Тн.год

При розрахунках приймаємо наступні позначення:

Аі - кількість автомобілів;

Lсд - середньодобовий пробіг одиниці рухомого складу;

КУЕ - коефіцієнт,що враховує категорію умов експлуатації;

- дні роботи підрозділу в році;
L- пробіг до ремонту або ТО одиниці рухомого складу;

N - число КР або ТО на одиницю рухомого складу за цикл або за рік;

Д - число днів простою одиниці рухомого складу в ТО або ремонті.

Для величин L, N і Д використовуються індекси, які характеризують вид
ремонту і ТО:

КР - капітальний ремонт;

ЩО - щоденне технічне обслуговування;

ТО-1 - перше технічне обслуговування;

ТО-2 - друге технічне обслуговування;

СО - сезонне обслуговування.

2.1.1Вибір та корегування нормативів

Автотранс¬портним підприємствам надане право корегувати нормативи ТО і ремонту зміненням числових значень їх, якщо автомо¬біль працює в умовах, що відрізняються від тих, які прийняті для вихідних норма¬тивів. З урахуванням конкретних умов екс¬плуатації можна змінити такі нормативи: ресурсні (на державному, галузевому і внутрішньогалузевому рівнях) — для ство¬рення автотранспортним підприємствам порівнянних умов роботи; оперативні (на внутрішньогалузевому і господарському рівнях) — щоб забезпечити ефективне ви¬користання на ВАТ АТП трудових і мате¬ріальних ресурсів.
Коригування полягає у зміненні число¬вих значень нормативів ТО, переліку опе¬рацій ТО, співвідношення між обсягом робіт ТО і ремонту внаслідок включення до ТО характерних (що часто повто¬рюються) операцій ПР.
Нормативи ТО і ремонту рухомого складу за рекомендаціями автомобільних заводів корегують залежно від категорії умов експлуатації (табл. 2.3), які характе¬ризуються типом дорожнього покриття В, типом рельєфу місцевості Р9 якою про¬лягає дорога, та умовами руху.
Визначено шість типів (матеріалів) до¬рожнього покриття: — цементобетон, асфальтобетон, брущатка, мозаїка; — бітумомінеральні суміші (щебінь або гра¬вій, оброблені бітумом); — щебінь (гравій) без оброблення, дьогтебетон; — кругляк, колотий камінь, ґрунт і маломіц¬ний камінь, оброблені в'яжучими мате¬ріалами, дорога по снігу; — ґрунт, укріплений або поліпшений місцевими ма¬теріалами, лежневі й брусові покриття; — природні ґрунтові дороги, тимчасові внутрішньокар'єрні й відвальні дороги, під'їзні шляхи, що не мають твердого по¬криття. Визначено також п'ять типів рельє¬фу місцевості: — рівнинний (до 200 м); Р2 — слабогорбистий (200...300); Р3 — горбистий (300... 1000); Р4 — гористий (1000...2000); Р5 —гірський(понад 2000м).
Оперативне корегування переліків опе¬рацій ТО в певних умовах експлуатації здійснюють тільки після впровадження на ВАТ АТП рекомендацій Положення і за наявності достовірної інформації про напрацювання на випадок ПР і витрат на ви¬конання робіт. При цьому використову¬ють діагностування технічного стану ав¬томобілів.
Коефіцієнти для коригування за іншими факторами ( , , , , ) наведені в підрозділі 2.1.Значення вказаних коефіцієнтів вказані у додатку таблиця.

Ремонт, як правило, виконується за потребою, виявленою під час технічного обслуговування або в процесі експлуатації, та має за мету поновлення технічно справного стану.
Перелік видів технічних обслуговувань і ремонтів, їх періодичності та об'єми виконуваних при цьому робіт згідно з встановлюють заводи-виробники автомобільної техніки, але власнику транспортних засобів (керівнику АТП) надано право коректувати заводські нормативи в залежності від конкретних умов експлуатації рухомого складу.
Згідно з цими аргументами і враховуючи рекомендації, наведені в інструкціях заводів-виробників автомобільної техніки, на АТП передбачаються наступні види технічних обслуговувань і ремонтів: щоденне обслуговування (ЩО), перше технічне обслуговування (ТО-1), друге технічне обслуговування (ТО-2), сезонне технічне обслуговування (СО); поточний ремонт (ПР).
Крім перелічених видів технічних обслуговуваннь деякі заводи-виробники автомобільної техніки за межами країн СНД (фірми Мегсеdes-Веnz, Іvеко та інші) рекомендують проводити для своїх автомобілів як самостійний вид технічного обслуговування планову заміну масла в двигунах з усіма супутніми роботами по системі мащення і називають цей вид обслуговування - ЕО (“Engine oil”). Ці рекомендації враховані в таблицях А. 1, А.2 даного методичного видання, де ці роботи подані в українському транслітеруванні - "Мащення двигуна" (МД).

І-ВАРІАНТ

Згідно із завданням КП автомобіль експлуатується в II категорії умов експлуатації, то відкореговані нормативи періодичності становлять:

(2.6)

де - коефіцієнт корегування нормативу в залежності від умов експлотації.

(2.7)

(2.8)

Коригування трудомісткості робіт з,ЩО виконуємо за формулою
, (2.1)
де - нормативна трудомісткість робіт ЩО:
- відкоригована трудомісткість робіт ЩО;
- коефіцієнт механізації робіт ЩО.

Визначаєм коефіцієнт механізації робіт ЩО за формулою
(2.2)

де М- доля механізованих робіт в ЩО,%


Нормативні трудомісткості ТО-1,ТО-2 та ПР беремо із таблиці додаток

(2.3)

Нормативний пробіг автомобіля до КР ( ) беремо із таблиці додаток
Час простою автомобіля в ТО і ремонті ( ) беремо із таблиці додаток

(2.4)

де - час на доставку автомобіля в АРЗ і в зворотному напрямку, днів,
- нормативний час простою автомобіля в КР, днів.

Нормативний час простою автомобіля в КР ( ) беремо із таблиці додаток

(2.5)

Періодичність ТО може бути зменшена власником ДТЗ до 20% в залежності від умов експлуатації ДТЗ.

ІІ-ВАРІАНТ

Коригування періодичності ТО-1 виконуємо за формулою:

= (км),

де - скоригована періодичність ТО-1 за коефіцієнтами;
- коефіцієнт,що враховує категорію умов експлуатації;
- коефіцієнт,що враховує природно-кліматичні умови.

(км),

де - скоригована періодичність ТО-2 за коефіцієнтом

Трудомісткість ЩО, ТО-1. ТО-2, СО коригується за формулами:

= (люд.год.),

де - коефіцієнт, що визначає долю механізованих робіт при виконанні обслуговування;
- коефіцієнт, що враховує модифікацію рухомого складу та організацію його робот
Тщо - відкоригована трудомісткість ЩО.
визначаємо за формулою:
=

де М – доля механізованих робіт при проведенні ЩО (%)
де нормативна трудомісткість ТО-1.

= (люд.год.),

де відкоригована трудомісткість ТО-1;
- нормативна трудомісткість ТО-2;
- коефіцієнт,що враховує умови зберігання рухомого складу.

(люд.год.),

де - відкоригована трудомісткість ТО-2;
- нормативна трудомісткість ТО-2.
Трудомісткість СО визначаємо за формулою,вказаною у І-варіанті.

,

де - скоригована трудомісткість поточного ремонту
- коефіцієнт що враховує кількість технологічного-сумісного рухомого складу
Визначаємо трудомісткість контрольно-діагностичних робіт при виконані ТО і ПР.
Трудомісткість діагностування входить до трудомісткості ТО і ПР за видами робіт,тому
,

де - трудомісткість виконання діагностичних робіт при загальній діагностиці Д1;
- частина трудомісткості ТО-1,яка припадає на загальні діагностичні роботи;
Рекомендується =0,005 для причіпів на пів причіпів
=0,008 для автобусів,позадорожних автомобілів та автомобілів самоскидів
=0,15-0,2 для легкових автомобілів.

,

де - трудомісткість контрольно-діагностичних робіт при виконані поелементного діагностування
- частина трудомісткості ТО-2,що припадає на поглиблену діагностику.
Рекомендується = 0,02 для причіпів і напів причіпів
=0,05-0,08 для автобусів позадорожних автомобілів і автомобілів самоскидів
= 0,1-0,15 для легкових та вантажних автомобілів.

 

де - трудомісткість контрольно-діагностичних робіт при виконані ПР;
- частина трудомісткості ПР,яка припадає на загальне та поглиблене діагностування;
Рекомендується =0,03 для причіпів напів причіпів
=0,02-0,05 для іншого рухомого складу
Час простою автомобілів в КР,ТО і ПР визначаємо як і в І-варіанті.
Визначаємо скорегований пробіг авто болі до КР за формолую

 

де - скоригований пробіг автомобіля до КР за коефіцієнтами .
Для варіантів І і ІІ
Відкориговані величини періодичності ТО і пробігу до КР перевіряються кратністю до середньодобового пробігу з наступним заокругленням їх до цілих значень сотень, крім того допустиме відхилення . Для розрахунків використовуємо числа кратності , ,

. (2.9)

Звідси відкорегована періодичність пробігу до ТО-1 з врахуванням середньо-добового пробігу становить
.

Аналогічно визначається відкорегована періодичність до ТО-2 і пробігу до КР
, (2.10)

, (2.11)

, (2.12)

, (2.13)
де - відкорегована величина періодичності до КР.

2.1.2 Визначення кількості ТО і КР за цикл

Визначаєм кількість ТО за цикл формулами:

;

, тому =1(КР);

 

де - кількість ТО-2 за цикл;
- кількість ТО-1 за цикл.

Кількість ЩО за цикл визначається з розрахунком того, що прибирально-мийні роботи рекомендується проводити щоденно в міжзмінний час.

(2.17)
де - кількість ЩО за цикл.

2.1.3 Розрахунок коефіцієнтів технічної готовності і використання автомобілів

Коефіцієнт технічної готовності автомобілів визначаєм за допомогою формули:
(2.18)
де - кількість днів експлуатації автомобіля за цикл,
- кількість днів простою автомобіля в ТО і ремонті за цикл.
Кількість днів експлуатації автомобіля за цикл дорівнює кількості ЩО за цикл, тобто

(2.19)

де - коефіцієнт зменшення простою автомобілів в ТО і ПР за рахунок часткового виконання робіт в міжзмінний час;
Рекомендується приймати = 0,75-0,85.
Коефіцієнт використання автомобілів визначаєм за формулою

, (2.20)
де - кількість робочих днів автомобіля за рік,
- кількість календарних днів в році.
Рекомендовано приймати =305 (днів) за умови п’ятиденного робочого тижня
=331 (день) за умови шестиденного робочого тижня
- коефіцієнт простою технічно-справних автомобілів з експлуатаційних причин.

Рекомендовано приймати =0,90÷0,98

2.1.4 Визначення річного пробігу автомобіля

У випадку різно-маркового складу транспортних засобів у парку автомобілів ВАТ АТП здійснюємо приведення загальної кількості автомобілів до марки автомобілів,що задано завданням на проектування за формулою:

= + (автомобілів),
де - приведена кількість автомобілів;
- кількість автомобілів заданої марки;
- загальна трудомісткість виконання ТО і ПР автомобілів інших марок;
- трудомісткість виконання ТО і ПР автомобіля заданої марки.

Річний пробіг парку автомобілів визначаємо за формулою

(2.21)

У випадку одно марковому складу парку автомобілів річний пробіг визначаємо за формулою

 

де - інвентарна (спискова) кількість автомобілів.

2.1.5 Розрахунок коефіцієнтів переходу від циклу до року

Виробнича програма розраховується на поточний рік, тому для розрахунку коефіцієнту переходу від циклу до року використовуємо формулу:

(2.22)
де - коефіцієнт переходу від циклу до року

2.1.6 Визначення кількості ТО і КР автомобіля за рік

Кількість КР за рік становить

(2.23)

Визначаєм кількість ТО за рік за формулами

(2.24)
(2.25)
(2.26)
(2.27)

Визначаємо кількість обслуговувань на посту поглибленої діагностикиД-2 за рік:

= 1,2 ,

де - кількість з діагностичних дій з поглибленої діагностики за рік для парку автомобілів.

Визначаємо кількість обслуговувань на постах загальної діагностики Д-1 за рік:

=1,1 + ,

де - кількість діагностичних дій загальної діагностики за рік.

2.1.7 Визначення змінної програми ТО автомобілів

Змінну програму з ТО, ПР та діагностики визначають з метою вибору методу виконання ТО і ПР,а також вибору устаткування і оснастки.
Згідно «Положення про ТО і ремонт ДТЗ автомобільного транспорту» потоковий метод ТО-1 впроваджують для змінної програми не менше 15 обслуговувань, для ТО-2 – 8 обслуговувань, і для ЩО – не менше 50 обслуговувань.

Визначаєм змінну програму ТО за формулами:

(2.28)

де – кількість днів роботи зони ЩО в році;
с – кількість змін.

(2.29)
де - кількість днів роботи зони ТО-1 в році.

(2.30)

де - кількість днів роботи зони ТО-2 в році.

Визначаємо кількість діагностичних дій з загальної діагностики Д-1 за зміну:

 

де - кількість днів роботи поста Д-1 в році
визначаємо кількість діагностичних дій з поглибленої (по елементної діагностики Д-2 за зміну)

 

де - кількість днів роботи поста Д-2 в році.

На основі розрахунків вибираємо метод ТО і ПР

2.1.8 Визначення річного обсягу робіт з ТО і ремонту автомобілів

Річний обсяг робіт з ТО і ПР визначаємо із трудових затрат на одне обслуговування за формулами

; (2.31)

; (2.32)

; (2.33)

; (2.34)

, (2.35)

де - річний обсяг робіт ЩО;
- річний обсяг робіт ТО-1;
- річний обсяг робіт ТО-2;
- річний обсяг робіт СО;
- річний обсяг робіт ПР.

Результати розрахунків зводимо в таблицю
Таблиця 2.1 Річний обсяг робіт з ТО і ремонту автомобілів

Вид
Робіт

Позначення

Кількість обслуговувань
за рік
Трудомісткість одного обслуговування (люд.год) Річний обсяг робіт
(люд.год)

Річний пробіг парку автомобілів (км)
1 2 3 4 5
ЩО

ТО-1
ТО-2

СО

ПР

Всього


2.1.9 Визначення обсягу робіт по самообслуговуванню автомобільного парку підприємства

Загальна трудомісткість робіт при ТО за рік визначається за формулою:

,

де - - загальна трудомісткість робіт при ТО за рік.
Роботи з ТО і ПР називаються виробничими,тому:

 

де - загальна трудомісткість виробничих затрат за рік;
трудомісткість робіт при ПР за рік.
У ВАТ АТП виконується деякий обсяг допоміжних робіт які складаються з робіт самообслуговування та робіт загальновиробничого призначення .
Роботи з самообслуговування - це поточний догляд за будівлями,спорудами,ремонт устаткування,обладнання та інвентаря,обслуговування котелень та інше. Ці роботи у ВАТ АТП виконує відділ головного механіка (якщо трудомісткість робіт 10000 люд.год. і більше). При меншій трудомісткості ці роботи виконуються силами ремонтного підрозділу ВАТ АТП.

де b – коефіцієнт визначення обсягу допоміжних робіт;

 

Рекомендується b = ???????????????????????????

 

 

Річний обсяг робіт з самообслуговування зводимо в таблицю враховуючи рекомендований розподіл за видами робіт

Таблиця 2.2 Річний обсяг робіт з самообслуговування

Вид робіт Обсяг робіт
% люд.год
Електротехнічні
25

Механічні

10
Слюсарні

16
Ковальські
2

Зварювальні
4
Бляхарські
4
Мідницькі
1
Трубопровідні
22
Ремонтно-будівельні
16
Всього самообслуговування 100

Річний обсяг загально-виробничих робіт зводимо в таблицю,враховуючи рекомендований розподіл за видами робіт

Таблиця 2.3 Річний обсяг загально-виробничих робіт

Вид робіт Обсяг робіт
% люд.год
Транспортні 25
Переганяння автомобілів 26
Приймання зберігання,
видача матеріальних цінностей 24

Прибирання території, приміщень 25
Всього 100

 

2.2 Розрахунок об’єкту проектування

2.2.1 Розподіл обсягу робіт по виробничих зонах,дільницях і цехах.

Виробничі роботи (роботи з ТО і ПР автомобілів) виконуються на робочих постах в цехах і дільницях де обслуговуються і відновлюються вузли та механізми зняті з автомобіля. Відповідно до цього загальну трудомісткість виробничих робіт поділяємо на:
- трудомісткість постових робіт
- трудомісткість цехових робіт
тому:

 

Визначаємо трудомісткість постових робіт за формулою:

 

де - коефіцієнт долі постових робіт при виконанні ТО-2;
рекомендується приймати ?????????????
- коефіцієнт постових робіт при виконанні ПР;
рекомендується приймати =?????????
Визначаємо трудомісткість цехових робіт за формулою:

Таблиця 2.4 Розділяємо обсяг постових робіт за видами робіт і заносимо в таблицю

Вид робіт Обсяг робіт
% люд.год.
Загальне діагностування 8
Поглиблене діагностування 10
Кріпильні і розбірно-складальні 30
Регулювальні 15
Мастильно-заправні 10
Електромеханічні 10
Обслуговування приладів системи живлення 10
Шино монтажні 7
Всього постових робіт 100

Розділяємо обсяг цехових робіт за спеціальностями і заносимо в таблицю

Таблиця 2.5 Річний обсяг цехових робіт

Вид робіт Обсяг робіт
% люд.год.
Агрегатні 25
Слюсарно-механічні 12
Електромеханічні 13
Акумуляторні 5
Ремонт приладів системи живлення 9
Шиномонтажні 8
Вулканізація 10
Ковальські 3
Мідницькі 2
Зварювальні 5
Бляхарські 2
Деревообробні 2
Обойні 3
Арматурні 1
Всього 100

Визначаємо трудомісткість робіт по відділенні,цеху дільниць

 

де С - відсоток трудомісткості робіт за спеціальностями (вказано в таблиці):
- трудомісткість робіт у відділенні, цеху, дільниці.
При проектуванні зон ТО-1,ТО-2 і ПР трудомісткість робіт визначаємо за формулами
- для зони прибирально-мийних робіт трудомісткість визначаємо із розрахунку,що ПМР складають приблизно 50% від трудомісткості робіт ЩО:

 

- для зони ТО-1 трудомісткість визначаємо за умови, що в зоні ТО-1 виконується частина робіт супутнього ремонту, трудомісткість якого складає до 20% від трудомісткості ТО-1:

 

- для зони ТО-2 трудомісткість робіт визначаємо за умови,що в зоні виконується частина робіт супутнього ремонту, які складають 20% від трудомісткості робіт ТО-2 а також виконується роботи по СО автомобілів :

- для зони ПР:

де в – частина трудомісткості постових робіт ПР,%;
- для моторної дільниці:

 

де а – це частина трудомісткості,що приходиться на агрегатні роботи,% ;
с – це частина трудомісткості,що приходиться га роботи з ремонту двигунів.

- для агрегатної дільниці:

 

- для бляхарно-зварної дільниці:

 

де в – частина трудомісткості робіт з ПР які виконуються у бляхарно-зварній дільниці;

- для мідницької,ковальсько-ресорної,зварної , столярно-кузовної шиномонтажної дільниць:

 

де а – частина робіт з ПР,що виконується на дільниці;
в – частина робіт з самообслуговування,що виконується на дільницях

- для дільниці по ремонту паливної апаратури:

2.2.2 Розрахунок кількості робітників

До виробничих робітників відносяться робітники різних зон і відділень, які безпосередньо виконують роботи з ТО і ПР рухомого складу. При такому розрахунку розрізняють технологічне і штатне число робітників. При розрахунку кількості робітників відділення визначають технологічно необхідну і штатну кількість робітників. Технологічно необхідну кількість робітників визначають за формулою
(2.38)
де - річний виробничий фонд часу робочого місця при однозмінній роботі
Визначаєм річний виробничий фонд часу для п’ятиденного робочого тижня.

( - 2) (2.39)

де - продовжність робочої зміни;
- число календарних днів в році;
- число вихідних днів в році;
- число святкових днів в році;
- передсвяткові дні, скорочені на 1 годину;
- кількість робочих суботніх днів,згідно робочого графіку які скорочені на 2 години;
- продовжуваність зміни,(год).

Визначаємо штатну кількість робітників

(2.40)

де - річний виробничий фонд часу штатного робітника.

, (2.41)

де - втрата часу за поважних причин.

(2.42)

де - продовжуваність щорічної відпустки =24 дні.

2.2.3 Розрахунок кількості постів (ліній) зон ТО і ПР та діагностики.

Розрахунок числа механізованих мийок зони ЩО

 

де - змінна програма з щоденного обслуговування;
- продовжуваність роботи мийки за добу,(год);
W – продуктивність механізованої мийки автомобіля;

для вантажних автомобілів W=15,30,40,авт/год
для легкових автомобілів W=15,40, авт/год
для автобусів W=35,50 авт/год

Ритм поточної мийної лінії

Розрахунок числа універсальних постів виконуємо за формулою зони ТО

де - такт поста,(хв);
R – ритм виробництва
- коефіцієнт використання робочого часу поста;

Рекомендується: =1 для мийних робіт;

= 0,85 – 0,95 для ТО-1,Д-1,ТО-2,Д-2.

Такт поста визначаємо за формулою:

де - трудомісткість постових робіт;
- час на заїзд і виїзд автомобіля;
рекомендується: =0,5-1,5хв
- кількість працюючих на посту
Ритм виробництва визначаємо за формулою:

 

де - продовжуваність роботи зміни
- змінна програма зон ТО і ПР.
Змінну програму ТО та діагностики визначають з метою вибору методу виконання ТО і діагностики а також для вибору устаткування і оснастки. Згідно «Положення про ТО і ремонт ДТЗ автомобільного транспорту» потоковий метод ТО-1 впроваджують для змінної програми не менше 15 обслуговувань, а для ТО-2 – 8 обслуговувань.

Число потокових ліній розраховуємо за формулою:

 

де - трудомісткість виду обслуговування;
- кількість працівників на лінії;
R – ритм лінії;
- час переміщення автомобіля з поста на пост (хв).
рекомендується приймати = 1,5-3(хв.)

Кількість постів зони ТО,ТР ВАТ АТП та зон ТО,ТР та діагностики СТОА визначаємо за формулою:

 

де - трудомісткість робіт підрозділу,люд.год.;
- коефіцієнт нерівномірносні завантаження постів;
рекомендується приймати: =1,1-1,25;
- кількість днів роботи підрозділу в році;
- продовжуваність зміни;
С – кількість змін роботи підрозділу;
- кількість працівників,що працює на одному посту;
рекомендується приймати: = 1-3 (чол.)
- коефіцієнт використання робочого часу поста;
рекомендується приймати: =0,85-0,95.

Таблиця 2.6 При загальній кількості постів зони ПР у ВАТ АТП рекомендується їх спеціалізація.

Призначення постів Співвідношення за трудомісткістю
у %
Заміна і ремонт двигуна 20
Заміна агрегатів і вузлів трансмісії 15
Заміна і регулювання приладів електрообладнання та системи живлення 10
Заміна вузлів і деталей ходової частини 10
Заміна вузлів рульового керування і регулювання кутів встановлення напрямних коліс 15
Заміна і регулювання вузлів і деталей гальмівної системи 10
Заміна і перестановка коліс 10
Інші роботи які виконуються на постах 10
Всього 100

3. Технологічний розрахунок СТОА.

Структура та завдання технологічного розрахунку СТОА аналогічні розрахунку автотранспортних підприємств.
Відмінною особливістю технологічного розрахунку станцій обслуговування від розрахунку ЛТП є те, що заїзди автомобілів на СТОА для виконання всіх видів робіт носять ймовірний характер. Па ЛТП до таких робіт відноситься тільки ПР, а ЩО,ТО-1, та ТО-2 плануються у відповідності з виробничою програмою. В технологічному розрахунку СТОА виробнича програма по видах робіт не визначається, а приймається у відповідності до заданої потужності станції.
Для міських СТОА виробнича програма характеризується кількістю повністю обслугованих автомобілів за рік, тобто автомобілів, які проходять на станції весь комплекс робіт по підтримці їх в технічно справному стані на протязі року.
Виробнича програма дорожніх СТОА визначається загальною добовою кількістю заїздів автомобілів на станцію для надання їм технічної допомоги.
Виробнича програма станцій є основним показником для розрахунку річних обсягів робіт, на основі яких визначається кількість робітників, кількість постів та автомобіле-місць для ТО,ПР та зберігання, площ виробничих, складських, адміністративно-побутових та інших приміщень.
При технологічному розрахунку СТОА необхідно визначити виробничу програму СТОА, чисельність робітників СТОА або окремого структурного підрозділу, визначити його площу та встановити необхідне обладнання. Кількість постів та автомобіле-місць для обслуговування та зберігання, площі основних виробничих, складських, адміністративно-побутових приміщень визначається тільки при розробці генерального плану станції.

3.1. Вихідні дані для проектування.

Вихідними даними для розрахунку є:
- кількість автомобілів, що обслуговуються на СТОА за рік; [ 7 ] , стр. 452.
- тип станції (універсальна чи спеціалізована);
- середньорічний пробіг (для міських СТОА);
- кількість заїздів автомобілів на СТОА за рік (для міських СТОА) та за добу (для дорожніх СТОА)
- режими роботи СТОА;
- види виконуваних робіт (для спеціалізованих СТОА);
- кількість проданих автомобілів (для міських СТОА).

3.1.1. Розрахунок кількості автомобілів, що обслуговуються на СТОА за рік.

Кількість автомобілів, що обслуговуються на СТОА за рік та тип станції визначаються завданням на проектування або шляхом розрахунку.
При розрахунку одним з головних факторів, який визначає потужність та призначення СТОА,є кількість та склад автомобілів по марках (або по класу), що знаходяться в районі розташування проектованої СТОА .В свою чергу, парк автомобілів, що обслуговується на СТОА,залежить від насичення населення міста або окремого мікрорайону легковими автомобілями.
Насиченість населення легковими автомобілями в населених пунктах залежить від концентрації населення, ступені розвитку автомобільних доріг, кількості проданих автомобілів, природно-кліматичних умов та інших факторів,
Знаючи насиченість населення міста або окремого району легковими автомобілями (кількість автомобілів на 1000 жителів), визначають кількість автомобілів , які належать населенню даного міста або окремого району:

де А - кількість жителів, що проживають в даному населеному пункті або в окремому мікрорайоні;
п - насиченість міста легковими автомобілями (кількість автомобілів на 1000 тисячу жителів).

По прогнозах спеціалістів, рівень насиченості населення автомобілями на Україні на кінець 2000 року мав досягнути 230-250 автомобілів на 1000 жителів [6].
Враховуючи, що частина власників автомобілів проводять ТО і ремонт автомобілів власними силами, то розрахункова кількість автомобілів, що обслуговуються на СТОА за рік становить:

де к— коефіцієнт, який враховує кількість власників автомобілів, що користуються послугами СТОА;

рекомендується: k=0,75-0,95

3.1.2. Визначення структури парку легкових автомобілів.

Структура парку легкових автомобілів за останній час дуже змінилась. До недавнього часу найпоширенішими моделями легкових автомобілів, які знаходились у користуванні індивідуальних власників, були автомобілі ВАЗ, Москвич « та ЗАЗ (див. табл..1) [8], стр.5.
Таблиця 3.1
Структура парку легкових автомобілів.

 

За останні роки парк власних легкових автомобілів України значно розширився за рахунок імпортних автомобілів, значна частина яких уже була в експлуатації. Тому при проектуванні СТОА можна використовувати структуру автомобільного парку легкових автомобілів, яка наведена в табл. 11.

Таблиця 3.2

Існуюча структура автомобільного парку легкових автомобілів.

 

Тип СТОА (універсальна чи спеціалізована) визначається завданням на проектування або по прийнятій структурі автомобільного парку.
При виборі типу станції обслуговування із загальної кількості автомобілів, що обслуговуються на СТОА, визначається їх кількість по моделях або класах.

3.1.3.Середньорічний пробіг автомобілів.

Середньорічний пробіг автомобілів, які знаходяться у власному користуванні може бути прийнятий в межах 8-12 тис.км. Аналіз використання легкових автомобілів на протязі року показує, що значна частина автомобілів (в першу чергу особливо малого класу) у зимовий період не експлуатується.
В таблиці12 наведеш середні значення річних пробігів різних типів легкових автомобілів.

Таблиця 3.3
Середньорічний пробіг автомобілів

 

3.1.4.Визначення кількості технічних впливів.

Кількість заїздів одного автомобіля на рік для проведення технічного обслуговування або ремонту в практиці проектування міських СТОА приймається в межах 2- 5 заїздів (для розрахованої або заданої кількості автомобілів, які користуються послугами СТОА). Прибирально-мийні роботи виконуються перед виконанням кожного технічного впливу.
Однак, якщо на СТОА прибирально-мийні роботи виконуються не тільки перед ТО і ПР, але й як самостійний вид послуг, то загальна кількість заїздів для виконання прибирально-мийних робіт прийматися з розрахунку один заїзд на 800 - 1000 км пробігу кожного транспортного засобу, що обслуговуються на СТОА.
Добова кількість заїздів автомобілів на міську СТОА може бути визначена з виразу:

 

де d- кількість заїздів на СТОА одного автомобіля в рік.
- кількість автомобілів що розраховуються СТОА
рекомендується приймати: d=2-5 заїздів;
Др— кількість днів роботи СТОА в рік.

Добова кількість заїздів всіх автомобілів (легкових, вантажних та автобусів) на дорожню СТОА та виконання ТО і ПР визначається в залежності від інтенсивності руху на дорожній ділянці проектованої СТОА:

де - добова кількість заїздів на дорожню СТОА;
- інтенсивність руху на автомобільній дорозі, авт/добу;
- частота заїздів (в %) в залежності від інтенсивності руху;

рекомендується приймати: = 4-5% для легкових автомобілів,
0,4 - 0,5% для вантажних автомобілів та автобусів.

Для проектованих автомобільних доріг в залежності від їх категорії визначена наступна інтенсивність руху, авт/добу:

І більше 7000;
ІІ 3000 - 7000;
ІІІ 1000 - 3000;
ІV 200 -1000;
V менше 200.

Дорожні СТОА будуються, як правило, на дорогах І-ІІ категорій. Середня відстань між дорожніми СТОА рекомендується 200 - 300 км.
Розподіл кількості заїздів на прибирально-мийні роботи по тилах автомобілів для дорожніх СТОА по даних Дніпроавтотранспорту становить: легкові автомобілі - 70%, вантажні автомобілі - 25%, автобуси -5%.
Кількість заїздів для проведення прибирально-мийних робіт з врахуванням нерівномірності поступлення автомобілів на СТОА рекомендується приймати з коефіцієнтом 1,2 - 1,4 до загальної кількості заїздів на дорожню СТОА.

3.1.5. Режим роботи СТОА.

Режим роботи СТОА визначається кількістю робочих днів станції в році та тривалістю робочого дня. Режим роботи СТОА може задаватися завданням на проектування або прийматися в залежності від типу станції, її призначення та розташування.
Вибір режиму роботи станції здійснюється виходячи з найбільш повного забезпечення потреб
населення по обслуговуванню та ремонту автомобілів (див, табл.).

 

Таблиця 3.4 Рекомендований режим виробництва ТО і ПР
Транспортних засобів ( по ОНТП-01-86 )

 

3.1.6. Визначення трудомісткості технічних впливів.

У відповідності з ОНШ- АТП-СТО 80 питома трудомісткість ТО і ПР, щ о виконуються на міських СТОА, встановлена в залежності від кількості робочих постів на станції та класу автомобілів (табл. ). Трудомісткість виконання ТО і ПР наведена без врахування прибирально-мийних робіт.
Таблиця 3.5
Нормативи питомої трудомісткості ТО і ПР
На СТОА (люд-год/1000км).

 

Середня трудомісткість одного заїзду для виконання прибирально-мийних робіт на міських СТОА приймається 0,1- 0,25 люд-год. при механізованій мийці та 0,5 люд-год. при ручній (шланговій) мийці. [4 ],стр.190.
Якщо на СТОА проводиться продажа автомобілів, то до загального обсягу виконуваних робіт необхідно включити і трудомісткість робіт по передпродажній підготовці автомобілів.
Середня трудомісткість робіт по передпродажній підгоговщ' одного легкового автомобіля приймається рівною 3,5 люд-год. [ 4 ], стр. 190.

3.2. Розрахунок річної виробничої програми.

3.2.1. Розрахунок річної виробничої програми міських СТОА.

Для міських СТОА виробнича програма характеризується кількістю автомобілів, які проходять весь комплекс робіт по підтриманню їх в технічно справному стані.
Річний обсяг робіт міських станцій включає в себе робота по ТО,ПР, прибирально-мийні роботи та передпродажну підготовку (при продажі автомобілів на СТОА).
Річний обсяг робіт міських станцій по технічному обслуговуванню та ремонту ДТЗ визначається за формулою:

 

де - кількість автомобілів, що обслуговуй на СТОА;
- середній річний пробіг одного автомобіля, км;
- питома трудомісткість робіт по ТО і ПР; люд-год./1000км.
При проектуванні універсальних СТОА, які обслуговують різні класи легкових автомобілів, сумарний річний об'єм робіт визначається за формулою:

 

де - кількість автомобілів певного класу;
- середньорічний пробіг автомобілів кожного класу;
- питома трудомісткість ТО і ПР кожної моделі (класу )автомобілів,люд-год/1000км.

Річний об'єм прибирально-мийних робіт визначається виходячи із кількості заїздів автомобілів на СТОА в рік для виконання прибирально-мийних робіт та середньої трудомісткості виконання цих робіт.

 

де - кількість заїздів автомобілів на СТОА для виконання прибирально-мийних робіт;
- трудомісткість прибирально-мийних робіт одного автомобіля. Середня трудомісткість одного заїзду для виконання прибирально-мийних робіт рівна 0,1 - 0,25 люд-год. при механізованій мийці та 0,5 люл-год. при ручній (шланговій) мийці [4].

Якщо на СТОА прибирально-мийні роботи виконуються не тільки перед ТО і ПР, але й як самостійний вид послуг, то загальна кількість заїздів на прибирально-мийні роботи приймається з розрахунку одного заїзду на 800-1000км пробігу кожного автомобіля, що обслуговуються на станції. Загальна трудомісткість, прибирально-мийних робіт, що виконуються на такій станції,визначається за формулою:

де І - кількість заїздів автомобілів для виконання тільки прибирально-мийних робіт;
- трудомісткість прибирально-мийних робіт які виконуються,перед ТО і ПР.

Річний обсяг робіт по передпродажній підготовці легкових автомобілів визначається кількістю проданих автомобілів за рік та трудомісткістю робіт по передпродажній підготовці :

 

де - кількість проданих автомобілів за рік (визначається завданням);
– середня трудомісткість робіт по передпродажній підготовці автомобілів.
рекомендується приймати : = 3,5 люд-год.

2.2.2. Розрахунок виробничої програми дорожніх СТОА.

Річний об'єм робіт дорожніх СТОА визначається по кожному виду автомобілів:

 

де - кількість заїздів автомобілів даного типу на СТОА за добу;
- режим робота дорожньої СТОА.
- середня трудомісткість робіт на один заїзд автомобіля на СТОА, люд-год.

По даних Діпроавтотрансу середня трудомісткість робіт по ТО і ПР автомобілів на один заїзд (без прибирально-мийних робіт) складає:
- для легкових автомобілів 3,6 люд-год;
- для вантажних автомобілів та автобусів 2,5 люд-год.
Середня трудомісткість прибирально-мийних робіт на дорожніх СГГОА на один заїзд приймається рівнею 0,3 люд-год. для легкових автомобілів та 0,5 люд-год. для вантажних автомобілів та автобусів.

2.2.3. Розрахунок загальної трудомісткості робіт по ТО і ПР автоомбілів.

Загальна трудомісткість робіт, що виконуються на СТОА дорівнює сумі трудомісткостей робіт по ТО і ПР автомобілів, прибирально-мийних робіт та робіт по передпродажній підготовці (якщо такі роботи проводяться).

 

Результати розрахунків рекомендується занести у таблицю.

2.3. Розподіл трудомісткості ТО і ПР по видах робіт.

Для визначення виробничої програми кожної дільниці СТОА отриманий в результаті розрахунку річний об’єм робіт по ТО і ремонту автомобілів розподіляють по вадах робіт та місцю їх виконання (на постах чи у робочих відділеннях).
Розподіл робіт по видах в залежності від потужності станцій наведено в табл. 14.
Таблиця 3.6

Розподіл об'єму робіт (в %) по видах та місцю робіт СТОА (по ОНТП-АТТТ-СТО-ВО).

 

 

2.4. Визначення обсягу робіт по самообслуговуванню.

Розрахунок обсягу робіт по самообслуговунню СТОА аналогічний розрахунку цього показника для АТП.

4.Розрахунок кількості робітників.

До виробничих робітників відносяться робітники зш та відділень, які виконують роботи по то, ПР дорожніх транспортних засобів.
При розрахунку розрізняють технологічно необхідну (явочну) та штатну кількість, робітників. Технологічно необхідна кількість робітників забезпечує виконання добової, а штатна - річної виробничої програм (обсягів робіт) по ТО і ПР.
Технологічно необхідна (явочна) кількість робітників визначається з виразу

 

де - річний об'єм робіт (трудомісткість) відділенню зоні ТО,ПР,відділенню, спеціалізованому посту, люд-год;

Фрм - різний виробничий фонд часу робочого місця при одно¬змінній роботі,год.
Значення Фрм, можна прийняти по таблиці 15 або визначити розрахунком на основі тривалості робочої зміни ( в залежності від тривалості робочого тижня) та кількості робочих днів в році.
Таблиця 3.7
Річні фонди часу виробничих робітників.

 

Для професій з нормальними умовами праці встановлений 40-годинний робочий тиждень, а для шкідливих умов праці - 35 - годинний. Тривалість робочої зміни для виробництва з нормальними умовами праці при п’ятиденному робочому тижню складає 8,0 год., а при шестиденному - 7год.( при цьому скорочення робочого дня на одну годину у передвихідних та передсвяткові дні заховується в загальному балансі робочого часу). Для шкідливих умов праці при
5-денному робочому тижню рівна 7 годин, а при 6-деішому - 6 годин.
Загальна кількість робочих годин на рік як при 6-денному, так і при 5-дешісшу робочому тижню однакова. Тому і річний фонд часу ,розрахований для 6-данного робочого тижня, буде рівний річному фонду часу при 5-дшному робочому тижню.
В загальному вигляді річний виробничий фонд часу робочого місця :
- при 5-денному робочому тижню:

 

- при 6-денному робочому тижню:

 

де тривалість робочої зміни, год;
- кількість календарних днів в році;
- кількість вихідних днів в році;
- кількість святкових днів в році;
- кількість передсвяткових і суботніх днів в році;
1 - година скорочення робочого дня перед вихідними днями.
В окремих випадках може бути прийнятий режим праці по біжучому графіку, а саме: два дні роботи по 12 год. та два вихідних. Оплата праці за роботу у святкові дні здійснюється згідно з чинним законодавством.
При організації робіт у трьохзмінному режимі приймається наступна організація робіт по біжучому графіку, два дні робота по 8 год. першу зміну, далі - два дні роботи по 8 год. другу зміну, потім - два дні роботи по 8 год. у третю зміну. Після закінчення роботи у третю зміну - два вихідних дні (оплата праці за роботу у нічні години здійснюється згідно з чинним законодавством).

В практиці проектування для розрахунку технологічно необхідної кількості робітників річний фонд часу Фрм приймається рівним 2070 год. для виробництв з нормальними умовами праці і
1830 год. для виробництв з шкідливими умовами праці.
При роботі зон ПР, ТО та відділень в режимі безперервного робочого тижня
(365 робочих днів в році):

 

Штатна кількість робітників Рш може бути визначена з виразу:
де - річний фонд часу штатного робітника, год.

Річний фонд часу "штатного'' робітника Фш визначає фактичний час, який відпрацював робітник безпосередньо на робочому місці. Фонд часу "штатного" робітника Фш менший річний виробничий фонд часу робочого місця при однозмінній роботі Фрм за рахунок відпусток та невиходів на роботу по поважних причинах (виконання державних обов’язків, по хворобах).:

 

де - кількість днів відпустки для даної професії робітників;
- кількість днів невиходів на роботу по поважних причинах ( в практиці проектування може бути прийнята в розмірі 3-5 днів). Загальні втрати робочого часу ( з врахуванням відпустки) складають приблизно 4-5% від річного виробничого фонду часу робочого місця.

2.2.4 Організація робіт підрозділів і схема технологічного процесу.

Приклад опису роботи в підрозділі і схема технологічного процесу ремонту коробки передач подана на рисунку.
Агрегати і вузли потрапляючи в агрегатну дільницю поступають на зовнішнє миття і після на розбирання. Після розбирання агрегата чи вузла деталі поступають на миття у спеціальних ваннах після чого виконується контроль і сортування. Справні деталі направляються на збирання вузлів і агрегатів. Браковані викидають в брухт. Деталі і складальні одиниці,що потребують ремонту поступають в ремонт і після здійснення ремонтних операцій їх направляють на збирання або на зберігання в складі оборотних агрегатів.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Приклад схеми технологічного процесу ремонту коробки передач приведений на рисунку 2.1

Рисунок 2.1 Схема технологічного процесу ремонту коробок передач.

2.2.3 Розробка заданого технологічного процесу.

Опис технологічного здійснюється у відповідності з інструкціями та в порядку послідовності виконання робіт з ТО та ремонту автомобілів, агрегатів та вузлів. При необхідності складаються технологічні та маршрутні карти розроблюваного технологічного процесу згідно з додатками

2.2.4 Вибір технологічного устаткуванання

За виробничими призначеннями прийнято поділяти обладнання і устаткування на загальновиробниче, профілактичне,ремонтне,підйомно-оглядове і складське.
Загальновиробниче обладнання і устаткування складається з таких основних груп: технічної (котельна,вентиляція,компресорна та ін.), транспортної (електрокари,кран-балка,візки,тощо), протипожежної (вогнегасник,насосні установки і ін.), канцелярські (столи,шафи,стільці і т.і.), допоміжної (табельні годинники тощо). Воно призначене для забезпечення нормальної діяльності всього підприємства.
Профілактичне обладнання і устаткування поділяється на підгрупи залежно від виду обслуговування та діагностування ( для зони ЩО, ТО-1, ТО-2, Д-1, Д-2) і призначене для безпосереднього виконання операцій ТО автомобілів.
Ремонтним обладнанням укомплектовують робочі пости поточного ремонту автомобілів (так зване постове обладнання) і спеціалізовані дільниці та цехи (спеціальне цехове обладнання та устаткування).
До підйомно-оглядового устаткування та обладнання відносять кана¬ви, підйомники, перехідні містки та ін. Його застосовують як при ТО, так і при ремонті автомобілів, тому доцільно виділити це обладнання у са¬мостійну групу.
Складське обладнання та устаткування включає спеціальні контейне¬ри, цистерни, ємкості, стелажі, підставки тощо. Використовується для зберігання і складування материально-технічних цінностей і ресурсів у складських приміщеннях.
Кількість основного обладнання визначається за ступенем його вико¬ристання. Якщо воно використовується протягом усієї зміни, то його ви¬значають за відповідною трудомісткістю робіт даного виду, а якщо періодично - то по табелю обладнання типового робочого поста чи дільниці. Складені спеціальні каталоги і табелі технологічного устатку¬вання, яким користуються при оснащенні технічних підрозділів АТП.
У них наводиться в залежності від типу і розмірів ВАТ АТП орієнтовна кількість приладів і пристроїв періодичної дії для виконання ТО і ПР ав¬томобілів.
Залежно від кількості робочих постів, прийнятого методу ТО авто¬мобілів визначається підйомно-оглядове устаткування зон ТО-1 і ТО-2.
При обслуговуванні легкових автомобілів в зонах передбачається 20 % канав від загальної кількості усіх постів і 40% постів обладнується підйомниками, а для вантажних автомобілів, навпаки, передбачається 40% канав і 20% підйомників.
Поточні лінії ТО обладнуються канавами і конвейєрами на всю їх довжину.
Обладнання загального призначення (шафи, верстаки) розраховують за кількістю робітників.
Кількість обладнання постійної дії знаходимо з виразу

=
де
(4.32)
Для слюсарно-механічних дільниць трудомісткість робіт роз¬поділяється так: 20 % - слюсарні роботи і 80 % - верстатні. В свою чергу верстатні роботи діляться на: токарні - 48 %; фрезерні - 12 %; розточу¬вальні - 12 %; стругальні - 5 %; шліфувальні - 10 %; заточувальні - 8 %;
свердлильні - 5 %.

Кількість складського обладнання залежить від запасів матеріалів, що зберігаються, розрахунок яких розглядався у розділі 3, і місткості одиниці устаткування.

= 3/ (одиниць),
де

Після розрахунку і підбору обладнання складається відомість облад¬нання для кожної дільниці, поста чи зони за формою, що подана у табл.2.10

Таблиця 2.7 Перелік устаткування агрегатного відділення

№ Назва обладнання Кількі-сть Габаритні розміри,мм Площа,
Примітки
Одиниці Загальна
1 2 3 4 5 6 7
1 Верстак слюсарний 2 1520×780 1,19 2,38 -

2.2.6 Розрахунок площі і обгрунтування планувальних рішень.

Площі основних і допоміжних приміщень можуть визначатись декількома методами. Розглянемо ті, які найзручніші для користування і забезпечують достатню точність. Загальна площа зони ТО, ПР чи зони зберігання визначається вихо¬дячи з кількості робочих місць або місць зберігання та площі, яку займа¬ють автомобілі, проїзди, проходи і робочі місця.

= . . ,

де - площа, яку займає автомобіль або підйомно-оглядове обладнання в плані, м2;
К0- коефіцієнт щільності розташування устаткування чи автомобілів;
рекомендується: при двосторонньому розміщенні постів = 4…5,
при одно¬сторонньому - К0 = 6 ... 7, для місць відкритого зберігання - К0 2,5, для закритого зберігання К0 2,0;
- кількість постів для ТО, ПР або місць для зберігання автомобілів.

Площа виробничих приміщень (цехів)

= .

де - сумарна площа горизонтальної проекції по габаритних розмірах обладнання, м2;
-коефіцієнт щільності розміщення обладнання:
рекомендується: для слюсарно-механічної, мідницько-радіаторної, ремонту електрообладнан¬ня, приладів системи живлення, оббивальної дільниці = 3 - 4; для аг¬регатної, шиномонтажної, ремонту обладнання та інструменту =3,5 - 4,5; для зварювальної, жерстяницької, арматурної =4 - 5; для коваль¬сько-ресорної, деревообробної = 4,5 - 5,5.
Для приміщень, в яких передбачаються місця розміщення автомобілів (малярна дільниця та ін.) або кузовів, треба до площі, яку займає облад¬нання даної дільниці (цеху), додати площу горизонтальної проекції авто¬мобіля чи кузова.
На кресленнях виробничих зон у певному масштабі зображаються пости і потокові лінії з дотриманням ширини проїздів, нормативних віддалей між автомобілями, обладнанням і елементами будівель.
Перед початком конкретного планування зон зберігання рухомого складу і виробничих зон автотранспортного підприємства необхідно детально ознайомитись із нормативами проектування. Норми відстаней між рухомим складом і елементами будівельних конструкцій в зонах зберігання дорожніх транспортних засобів на відкритих майданчиках і в закритих приміщеннях наведені в таблиці додаток.
Габарити наближення рухомого складу один до одного при маневруванні, а також до елементів будівельних конструкцій і до стаціонарного обладнання в закритих приміщеннях зон зберігання та робочих постів ТО і ПР наведені в таблиці додаток.
При технологічному проектуванні виробничих зон ТО-2 і ПР необхідно передбачити на робочих постах використання підйомно-оглядового обладнання для забезпечення доступу знизу до елементів конструкції рухомого складу.
У ролі такого обладнання використовуються механізовані пристрої (гідравлічні і електромеханічні підйомники, пересувні стійки, перекидачі) або оглядові канави. Розподіл постів ТО - 2 і ПР за видами підйомно-оглядового обладнання наведено в таблиці додаток.
При влаштуванні оглядових канав у виробничих зонах необхідно передбачити виконання таких вимог [12]:
- довжина робочої зони оглядової канави повинна бути не менше габаритної довжини рухомого складу;
- ширина вузької оглядової канави м;
- глибина канав для вантажних автомобілів і автобусів становить 1,2 м (п'ять сходинок шириною по 0,3 м і висотою по 0,2 м), легкових автомобілів і мікроавтобусів - 1,4 м (шість сходинок), для постів мийних робіт ліній ЩО - 0,6 м (дві сходинки);
- на в'їзній частині оглядової канави необхідно передбачити розсікач висотою 0,2 м;
- на тупикових оглядових канавах необхідно передбачити упори для передніх коліс на віддалі розміру переднього звису автомобіля від перехідного містка або кінця канави.
Проїзні оглядові канави, що розташовані паралельно одна до одної, необхідно об'єднувати тунелями, а тупикові канави - відкритими траншеями.
Глибина тунеля становить 2 м (дев'ять сходинок), ширина не менше 1 м. Ширина траншеї дорівнює 1,2 м без розміщення в ній обладнання, або 2,0...2,2 м - при розміщенні.
Для вводу в оглядові канави необхідно передбачити сходи шириною не менше 0,7 м в кількості:
- для тупикових канав, сполучених траншеями, - не менше одних на три канави, об'єднаних тунелями - не менше одних на чотири канави;
- для проїздних канав потокових ліній - не менше двох на кожну потокову лінію, розташованих з протилежних сторін на віддалі не більше 25 м; для тупикових канав, не об'єднаних траншеями і тунелями - одні сходи на кожну канаву.
Входи в оглядові канави не повинні бути розташованими під автомобілями, на шляхах руху і маневрування рухомого складу та мати огороджуючі перила висотою 0,9 м.
Для забезпечення піднімання рухомого складу на оглядових канавах необхідно передбачити пересувні або стаціонарні канавні підйомники.
Після вибору підйомно-оглядового обладнання робочих постів ТО і ПР рухомого складу, можна приступати до вирішення питань оснащування виробничих зон підйомно-транспортним обладнанням для знімання і переміщування агрегатів у межах виробничих корпусів.
Вирішення цих питань надає можливість визначити необхідну висоту приміщень виробничих зон (за рекомендаціями, наведеними в таблиці А.37) і приступити до детальної розробки об'ємно-планувальних рішень виробничих зон.

4 ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ РОЗДІЛ

4.1 Організація управління підрозділом

При виконанні даного підрозділу потрібно визначитись який метод ремонтно-обслуговуючого виробництва (РОВ) буде найбільш раціональним на проектованому підприємстві в даний час на ВАТ АТП і СТОА функціонують три основні методи організації (РОВ) :
- метод комплексних бригад ;
- метод спеціалізованих бригад;
- метод централізованого управління виробництвом (ЦУВ).
Для СТОА використовуються перших два метода, а для ВАТ АТП всі три.
Для малих ВАТ АТП і СТОА,коли об’єми робі не значні і не вдається завантажити працівників по виконанню якогось виду робіт використовується метод комплексних бригад. В цьому випадку всі роботи виконують слюсарі–інуверсали високої кваліфікації, таких комплексних бригад може бути така кількість якої потребує не зрілі обставини.Для середніх ВАТ АТП і СТОА коли об’єми робіт дозволяють завантажити ремонтних працівників використовується метод спеціалізованих бригад в цьому випадку створюються бригади або групи ремонтних робочих які спеціалізуються по виконанню окремих операцій в ТО і ремонті. Створюються спеціалізовані виробничі зони (ТО-1,ТО-2,ПР) а також виробничі дільниці (агрегатна,електротехнічна,акумуляторна і ін.) для великих АТП використовується метод ЦУВ. Все виробництво по ТО і ремонту поділяється на три основних комплекси:
- комплекс технічного обслуговування і діагностики (ТОД);
- комплекс поточних ремонтів (ПР);
- комплекс підготовки виробництв(ПВ).
В комплекс ТОД входять підрозділи ТО-1,ТО-2 діагностики (Д-1 і Д-2) та ЩО ці підрозділи (бригади,групи робочих) виконують всі профілактичні обслуговування.
В комплекс ПР входить зона ПР де викунуються віс постові роботи ПР.
В комплекс ПВ входять спеціалізовані виробничі дільниці,склади,дільниця комплектацій,мийна дільниця,транспортна дільниця та ін.. Загальне управління виробництвом здійснюється централізовано центром управління. Схеми методів організації РОВ приведені нище.

МЕТОД КОМПЛЕКСНИХ БРИГАД:

 

 

 

 

 

 

 

 

Зав.МЕТОД СПЕЦІАЛІЗОВАНИХ БРИГАД:

 

 

 

 

 

 

МЕТОД ЦЕНТРАЛІЗОВАНОГО УПРАВЛІННЯ ВИРОБНИЦТВА (ЦУВ)

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Адміністративне підпорядкування
Оперативне підпорядкування

Після того як визначено метод організацій РОВ необхідно метод організації робіт в підрозділі, що проектується. Для постових робіт ТО є наступні методи організації:
→ метод універсальних постів;
→ поточний метод;
→ операційно постовий метод;
→ агрегатно-зональний метод;
→ зонально-поточний метод;
→ агрегатний метод;
→ метод комплексного обслуговування;
→ метод єдиного обслуговування
Для постових робіт ПР використовують два основних методи організації постових робіт:
→ метод універсальних постів;
→ метод спеціалізованих постів.
Діагностування автомобілів може бути організовано на спеціалізованих постах наступними
методами:
→ змішана діагностика;
→ виділена діагностика;
→ суміщена діагностика.
Суміщена діагностика використовується на малих АТП і СТОА, коли завантаження постів складає менше 50% і діагностичні роботи суміщаються з технологією обслуговувань. Виділена діагностика використовується на середніх і великих підприємствах всі діагностичні роботи в об’ємі Д-1 і Д-2 виконуються на спеціалізованих постах. Змішана діагностика використовуються на великих АТП і СТОА і включає в себе всі види вказаних робіт.
При проектуванні виробничих дільниць необхідно встановити метод ПР, а їх є два агрегатно-вузловий та індивідуальний. При агрегатно-вузловому методі несправні агрегати і вузли демонтують з автомобіля і направляють на проміжний склад а на їх місце встановлюють відремонтовані або нові. Несправні агрегати і вузлі з проміжного складу передаються на виробничі дільниці для ремонту. При інвидуальному методі ремонту автомобіль простоює на протязі всього часу ремонту знятого з автомобіля агрегата чи вузла.


В підрозділі 3.1 описуєм характеристику організація робіт підрозділу і даєм схему технологічного процесу ремонту агрегату
ПРИКЛАД:
Схема технологічного процесу ремонту коробки передач показана на рисунку 3.1
Рисунок 3.1 Схема технологічного процесу ремонту коробки передач

3.2 Організація і схема управління підрозділом(з використанням ЦУВ)

В підрозділі 3.2 описуєм організацію управління підрозділом і показуєм схему управління підрозділом (з використанням ЦУВ)
ПРИКЛАД:
Схема управління підрозділом з використанням ЦУВ приведена на рисунку Схема управління підрозділом ЦУВ Рисунок 3.2

 

 

 

 

3.3 Схема технологічного процесу виробництва автопідприємства

Схема технологічного процесу за наявності постів діагностики приведена на рисунку3.3
Рисунок 3.3 Схема технологічного процесу за наявності постів діагностики

 

 

 

 

 

 

 

Схема технічного обслуговування та поточного ремонту з попереднім діагностуванням приведена на рисунку 3.4

Рисунок 3.4 Схема технічного обслуговування та поточного ремонту з попереднім діагностуванням

3.4 Техніка безпеки при виконанні технологічного процесу у відділенні і санітарно-гігієнічні вимоги

Безпечність виробничого процесу - це властивість виробничого процесу відповідати вимогам безпеки праці під час проведення його в умовах, установлених нормативною документацією. У відповідності з нормативами безпечність виробничих процесів забезпечується: правильним вибором технологічних процесів, робочих операцій та порядку обслуговування виробничого устаткування; вибором виробничих приміщень чи зовнішніх майданчиків; вибором вихідних матеріалів, заготовок, напівфабрикатів вибором виробничого устаткування; розташуванням виробничого устаткування та організацією робочих місць; вибором способів зберігання та транспортування вихідних матеріалів, заготовок, напівфабрикатів, готової продукції та відходів виробництва розподілом функцій між людиною та устаткуванням з метою зменшення важкості праці; професійним відбором та навчанням працівників; застосуванням засобів захисту працівників; включенням вимог безпеки в нормативно-технічну та технологічну документацію.
Виробничі процеси не повинні забруднювати навколишнє середовище викидами шкідливих та небезпечних речовин, а також спричинювати вибухи та пожежі. Якщо в процесі проведення технологічного процесу проявляються певні небезпеки, то це зазвичай , наслідки помилок, які були допущені ще на стадії його розробки та проектування. Тому при проектуванні, організації та проведенні технологічних процесів необхідно передбачати:
- усунення безпосереднього контакту працівників з вихідними матеріалами, напівфабрикатами, готовою продукцією та відходами виробництва, які мають на них небезпечний та шкідливий вплив;
- заміну технологічних процесів та операцій, пов'язаних з виникненням небезпечних та шкідливих виробничих чинників, процесами та операціями, при виконанні яких ці чинники відсутні або мають меншу інтенсивність .
- застосування комплексної механізації, автоматизації: та комп'ютеризації виробництва;
- застосування дистанційного керування технологічними процесами та операціями при наявності небезпечних і шкідливих виробничих чинників.
- використання засобів колективного захисту працівників;
- раціональну організацію праці та відпочинку з метою профілактики, та зниження важкості праці;
- своєчасне отримання інформації про виникнення небезпечних та шкідливих виробничих чинників на окремих технологічних операціях;
- запровадження систем керування технологічними процесами, які забезпечують захист працівників та аварійне вимкнення виробничого устаткування;
- своєчасне видалення та знешкодження відходів виробництва, які є джерелами небезпечних і шкідливих виробничих чинників;
- забезпечення пожежо та вибухобезпеки.
Застосування нових нешкідливих і негорючих матеріалів, замкнутих безвідходних технологій, комплексної механізації, автоматизації, комп'ютеризації виробничих процесів, створення оптимальних умов праці сприяють усуненню або зменшенню кількості несприятливих виробничих чинників, а відтак - запобігають виникненню нещасних випадків, отруєнь, професійних захворювань, аварій та пожеж.
Безпечність виробничого устаткування це властивість виробничого устаткування відповідати вимогам безпеки праці під час монтажу (демонтажу) експлуатації в умовах, установлених нормативною документацією. Загальні вимоги безпеки виробничого устаткування визначені нормативною документацією. відповідно до цього нормативного документа безпечність виробничого устаткування забезпечується: правильним вибором принципів дії, конструктивних схем, елементів конструкції; використанням засобів механізації, автоматизації та дистанційного керування; застосуванням у конструкції засобів захисту; дотриманням ергономічних вимог; включенням вимог безпеки в технічну документацію з монтажу, експлуатації, ремонту, транспортування та зберігання устаткування; використанням у конструкції устаткування безпечних та нешкідливих матеріалів.
При проектуванні устаткування необхідно враховувати умови його експлуатації з тим, щоб при дії на нього вологи, сонячної радіації, механічних коливань, високих та низьких тисків і температур, агресивних речовин і т. п. устаткування не ставало небезпечним.
Складові частини виробничого устаткування (приводи, трубопроводи, кабелі тощо) необхідно виконати таким чином, щоб не допустити їх випадкового пошкодження, яке може призвести до появи небезпеки. Якщо в конструкції устаткування є газо, шумо, гідро та паросистеми, то вони повинні відповідати вимогам безпеки, що є чинними для таких систем. Рухомі частини устаткування, які являють собою небезпеку, необхідно огороджувати, за винятком тих частин, огородження яких не допускається з огляду на їх функціональне призначення. В такому випадку необхідно передбачити
спеціальні заходи чи засоби захисту. Елементи устаткування, з якими може контактувати людина не повинні мати гострих країв, кутів, а також нерівних, гарячих чи переохолоджених поверхонь. Виділення та поглинання устаткуванням тепла, а також виділення ним шкідливих речовин і вологи не повинні перевищувати гранично допустимих рівнів (концентрацій) в межах робочої зони. Конструкція устаткування повинна забезпечувати усунення або зниження до регламентованих рівнів шуму, ультразвуку, інфразвуку, вібрації.
Для того, щоб запобігти виникненню небезпеки при раптовому вимкненні джерел енергії всі робочі органи, а також пристрої, які використовують, захоплення, затискування та підіймання заготовок, деталей, виробів тощо, повинні оснащуватись спеціальними захисними пристосуванням. Причому необхідно унеможливити самовільне вмикання приводів робочих органів при відновленню подачі енергії.
Конструкція устаткування повинна забезпечувати захист людини від ураження електричним струмом, а також запобігати накопиченню зарядів статичної електрики в небезпечних кількостях. Устаткування повинно бути оснащене засобами сигналізації про порушення нормального режиму роботи, а в необхідних випадках (небезпечних пошкодженнях, режимах, близьких до небезпечних) засобами автоматичної зупинки, гальмування та вимкнення від джерела енергії. Для аварійного вилучення шкідливих, отруйних, вибухо та пожежо-небезпечних речовин устаткування необхідно оснастити спеціальними пристроями.
Технічні характеристики та параметри устаткування повинні відповідати антропометричним, фізіологічним, психофізіологічним та психологічним можливостям людини. Робочі місця та їх елементи, що входять у конструкцію устаткування повинні забезпечувати зручність та безпеку працівникам. Виробниче устаткування обслуговування якого пов'язане із переміщенням персоналу, необхідно обладнати безпечними та зручними за конструкцією і розмірами проходами, майданчикам сходами, поручнями і т. п.
В процесі експлуатації устаткування не повинно забруднювати навколишнього середовища шкідливими речовинами вище встановлених норм та створювати вибуху чи пожежі.
Гігієна праці-це галузь практичної і наукової діяльності, що вивчає стан здоров’я працівників у його обумовленості умовами праці і на цій основі обгрунтовує засоби щодо збереження і зміцнення здоров'я працівників, профілактики несприятливого впливу умов праці.
Складовою частиною законодавства в галузі гігієни праці є постанови та положення (норми) затверджені Міністерством охорони здоров'я України (наприклад «Положення про медичний огляд працівників певних категорій», «Перелік важких робіт і робіт з шкідливими і небезпечними умовами праці, на яких забороняється застосування праці неповнолітніх»), санітарні правила і норми стосовно окремих чинників виробничого середовища, певних технологічних процесів і конкретних виробництв та інші нормативні документи.

4 КОНСТРУКТОРСЬКИЙ РОЗДІЛ

4.1 Аналіз вихідних даних і розробка конструкції пристрою,його робота.

Для курсового проектування рекомендуються такі типи пристроїв:
- монтажно-демонтажні, які призначаються для забезпечення оптимальних умов при розбиранні і складанні збірних одиниць (знімаючі, шарнірноважельні та інші механізми);
- верстатні, які забезпечують встановлення і закріплення різального інструменту, орієнтацію Д закріплення деталі відносно різального інструменту (оправки, /патрони, люнети, кондуктори, притискачі,борштанги, шаблони та ІН.)
- контрольні, які забезпечують перевірку деталей у процесі дефектації, після нього і в процесі їх відновлення, а також під час обкатки та випробування (шаблони, індикаторні та мікрометричні пристрої).
Конструкції пристроїв можуть бути універсальними, що використовуються у кількох операціях, і спеціальними.
Бажано, щоб пристрої розроблялись з пневматичним і гідравлічним або пневмогідравлічним приводом замість ручного.
Метою проектування може бути розробка спеціалізованого інструменту, а також реконструкція (удосконалення) існуючих пристроїв, стендів, збірних одиниць, механізмів і машин для поліпшення їх роботи, підвищення точності та збільшення продуктивності.
Конструкцію спроектованого пристрою потрібно пов'язувати з розробленим технологічним процесом. Вона повинна бути швидкодіючою, надійною і зручною в експлуатації, безпечною для обслуговуючого персоналу. Крім того, конструкція пристрою повинна забезпечувати технічні вимоги при відновленні деталей або складанні (розбиранні) збірної одиниці.
Вибираючи пристрій, можна використовувати відомі аналоги, які є в господарствах або описані в літературі. Забороняється у дипломник проектах подавати пристрої, використані з інших джерел, без їх удосконалення.
Конструкцію пристроїв рекомендується розробляти у такій послідовності: описати призначення, його привод, а також технічні вимоги на відновлення (складання, розбирання, контроль) деталей, збірних одиниць, пов'язуючи все це з обладнанням, з яким буде взаємодіяти пристрій; розробити принципіальну схему, для чого необхідно вивчити креслення деталей (збірної одиниці), встановити взаємне розміщення деталей, їх взаємодію у збірній одиниці, а також конфігурацію, розміри, точність, шорсткість і базування окремих деталей; вибрати тип, розміри і матеріал установочних, затискних, захоплюючих, виштовхуючих та інших елементів пристрою; визначити напрямок і величини діючих сил та виконати розрахунки деталей на розтяг, згинання, зріз, зминання для визначення їх розмірів (точність на розміри деталей пристрою повинна бути у 2 - 3 рази вищою, ніж деталей, які ремонтуються); розробити ескізи компонування елементів пристрою, пов'язавши його із збірною оди¬ницею (деталлю); накреслити загальний вигляд пристрою у певному масштабі. Для цього спочатку нанести тонкі лінії контуру збірної одиниці (деталі), а потім накреслити контури пристрою (при необхідності у кількох проекціях). Після цього виконати робочі креслення конструйованих деталей пристрою, спочатку установочні елементи, потім затискні, корпусні і допоміжні (кріпильні, з'єднувальні, регулювальні, обмежувальні і т. п.).
Раціонально спроектований пристрій дозволяє при ремонті, технічному обслуговуванні та налагодженні машин підвищити продуктивність праці, поліпшити якість роботи, розширити технологічні можливості машин, полегшити умови праці, підвищити безпеку в процесі роботи.
В описі конструкції (будови) пристрою необхідно вказати його призначення, технічну характеристику (габаритні розміри, маса, потужність, напруга і т, п.), взаємодію деталей або принцип роботи. При цьому необхідно посилатися на схеми і креслення.
При потребі виконуються розрахунки на міцність найбільш завантажених деталей із зображенням діючих сил, епюр згинальних та крутних моментів, які необхідні для визначення розмірів, граничних відхилень, допусків і посадок окремих поверхонь д е т а л е й. .
Якщо конструкція (збірна одиниця) має привод, то виконується його розрахунок, а при необхідності — і розрахунок кінематичних та розмірних ланцюгів, які визначають сумарну точність конструкції.
Потім подаються коротка інструкція по експлуатації і обслуговуванню пристрою та вказівки з техніки безпеки.
В економічній частині проекту визначають річну ефективність від впровадження розробленого (реконструйованого) пристрою порівняно з старою конструкцією або ручними роботами, а також строком окупності.
Загальний вигляд і робочі креслення деталей (деталювання) виконуються на аркуші формату А1. Загальний вигляд з а й м а є формат А2, а робочі креслення деталі — решту аркуша. Бажано, щоб проектований пристрій мав не більше 4...6 нестандартних д е т а л е й. Стандартні, нормалізовані та уніфіковані деталі, що входять до конструкції пристрою (збірної одиниці), не кресляться .
Креслення і схеми оформляються відповідно до вимог стандартів, із зазначенням матеріалу і маси деталей. На зображеннях деталей проставляються граничні відхилення на розміри, форми і розміщення поверхонь, а також шорсткість, термообробку, місця зварювання, склеювання, покриття.

ВИСНОВКИ

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1.Автомобили КамАЗ: Техническое обслуживание и ремонт/ В.Н. Барун, Р.А. Азаматов, Е.А. 2.Машков и др. — М.: Транспорт, 1988. — 352 с.
3.Говорущенко НЛ. Автомобильное топливо. Как его экономить. — Харьков: Выща шк.: Изд-во при Харьк. ун-те, 1989. — 143 с.
4.Говорущенко НЛГ. Техническая эксплуатация автомобилей. — Харьков: Выща шк.: Изд-во при Харьк. ун-те, 1984. — 312 с.
5.Жегалин О.И., Лупачев ПД. Снижение токсичности автомобильных двигателей.
М.: Транспорт, 1985. — 120 с.
6.Канарчук В.Е., Чигринец АД. Бесконтактная тепловая диагностика машин. — М.: 7.Машиностроение, 1987. — 160 с.
8.Канарчук В.Є., Лудченко О А. Система забезпечення роботоздатності автотранс¬портних засобів: Навч. посіб. — К.: НМК ВО, 1991. — 216 с.
9.Канарчук В.Є., Лудченко ОА~, Чигринець АД. Експлуатаційна надійність авто¬мобілів: Підручник: У 2 ч., 4 кн. — К.: Вища ппс., 2000. — Ч. 1: кн. 1. — 609 е., кн. 2. — 458 е.; Ч. 2: кн. - 321 с., кн. 4. — 552 с.
11.Канарчук Б.Є., Лудченко О А., Чигринець АД. Основи технічного обслуговування і ремонту автомобілів. — К.: Вища шк., 1994. — Кн. 1: Теоретичні основи: Технологія: Підручник. — 342 с.; Кн. 2: Організація, планування і управління: Підручник. — 383 с.; Кн. 3: Ремонт автотранспортних засобів. — 495 с.
12.Канарчук В.Е., Лудченко АА., Курников ИЛ., Луйк И А. Техническое обслужива¬ние, ремонт и хранение автотранспортних средств: Учебник. — К.: Выща шк., 1991. — Кн. 1: Теоретические основы: Технология. — 359 е.; Кн. 2: Организация, планирование и управление. — 406 с.
13.Кельман И.И., Курников ИЛЛудченко АА. Использование производствен¬ных мощностей автопредприятий. — К.: Техніка, 1990. — 48 с.
14.Кленников Е. В., Мартынов О А., Крылов М.Ф. Газобалонные автомобили: Техническая эксплуатация. — М.: Транспорт, 1986. — 175 с.
15.Колесник ПА., Шейнин В А. Техническое обслуживание и ремонт автомоби¬лей. — М.: Транспорт, 1985. — 325 с.
16.Кузнецов Е.С. Управление технической эксплуатацией автомобилей. — М.: Транспорт, 1990. — 272 с.
17.Лудченко АА. Основы технического обслуживания автомобилей. — К.: Выща шк. Головное изд-во, 1987. — 400 с.
18.Лудченко АА., Сова ИЛ. Техническое обслуживание и ремонт автомобилей.
К.: Выща шк. Головное изд-во, 1983. — 384 с.
19.Лудченко АА., Салон Н.С. Техническая диагностика и обслуживание автомо¬билей в сельском хозяйстве. — К.: Урожай, 1985. — 148 с.
20.Могила ВЛ. Использование вторичных ресурсов на предприятиях автотран¬спорта. — К.: Техніка, 1988. — 175 с.
21.Несвітський ЯІ. Технічна експлуатація автомобілів. — К.: Вища шк., 1971. — 400 с.
Положення про технічне обслуговування і ремонт дорожніх транспортних засобів
автомобільного транспорту. — К.: Мінтранспорт України, 1998.
22.Резник ЛТ., Ромалис ГМ., Чарков С.Т. Эффективность использования автомоби¬лей в различных условиях эксплуатации. — М.: Транспорт, 1989. — 223 с.
23Техническая эксплуатация автомобилей / Под ред. Е.С. Кузнецова. — М.: Транспорт, 1991. — 413 с.
24.Техническая эксплуатация автомобилей / Под ред. Г.В. Крамаренко. — М.: Транспорт, 1983. — 488 с.
25.Тольский ВН. Виброакустика автомобиля. — М.: Машиностроение, 1988. — 144 с.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Додатки

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Нормативи трудомісткості робіт з технічного обслуговування і поточного ремонту ДТЗ Додаток 1 Таблиця 1

 

Продовження додатку 1 Продовження таблиці 1

 

Примітка. Нормативи трудомісткості робіт з ТО (людино-год) та ПР (людино-год/1000 км) ДТЗ, які працюють із застосуванням скрапленого (СНГ) та стисненого (СПГ) газу, збільшуються відповідно до видів робіт:
ЩО на ОД5 (СНГ) та 0,2 (СПГ); ТО-1 на 0,4 (СНГ) та 0,8 (СПГ);
ТО-2 на 1,2 (СНГ) та 2,0 (СПГ); ПР на 0,2 (СНГ) та 0,6 (СПГ).

Таблиця 2

 

 

 

 

 

Таблиця 3

 

Таблиця 4

 

Таблиця 5

 

Таблиця 6

Закінчення таблиці 6

 

Таблиця 7

 

Таблиця 8

 

 

ВЗІРЕЦЬ ЗАВДАННЯ НА КУРСОВЕ ПРОЕКТУВАННЯ
Додаток А

 

 

ВЗІРЕЦЬ ЗМІСТУ РОЗРАХУНКОВО-ПОЯСНЮВАЛЬНОЇ ЗАПИСКИ

 

ДОДАТОК Б
Типовий перелік операцій технічного обслуговування
ОПЕРАЦІЇ ТО-1
Контрольно-діагностичні, кріпильні, регулювальні роботи

1. Виконати роботи, передбачені ЩО.
2. Перевірити стан складових частин автомобіля(причепа. напівпричепа) зовнішнім оглядом
3. Перевірити оглядом герметичність з'єднань систем змащування, живлення охолодження двигуна, а також кріплення обладнання та приладів.
4. Перевірити кріплення двигуна та деталей випускного тракту.
5. Перевірити стан та натяг привідних пасів. У разі потреби відрегулювати.
6. Перевірити працездатність зчеплення і герметичність системи гідроприводу.
Перевірити і в разі потреби відрегулювати вільний хід педалі.
7. Перевірити кріплення коробки передач та дію механізму перемикання передач на нерухомому автомобілі.
8. Перевірити люфт у шарнірах та шліцьових з'єднаннях карданної передачі, кріплення ЇЇ складових частин.
9. Перевірити кріплення деталей і герметичність з'єднань заднього (середнього) моста.
10. Перевірити кріплення і шплінтування деталей рульового керування і герметичність
з'єднань системи посилювача рульового керування, люфт керма і шарнірів кермових тяг.
11. Перевірити працездатність компресора і гальмівної системи, кріплення і герметичність трубопроводів та приладів.
12. Перевірити справність приводу і дію стоянкового гальма. У разі потреби відрегулювати.
13. Перевірити оглядом стан рами, вузлів і деталей підвіски та інших деталей і пристроїв, які встановлені на рамі, кріплення коліс, стан шин та тиск повітря в них. в разі потреби довести тиск до норми.
14. Перевірити стан і кріплення кабіни, платформи, дію замків, завісів і ручок дверей кабіни.
15. Перевірити стан приладів системи живлення, їх кріплення і герметичність з'єднань, вміст оксиду вуглецю і вуглеводнів у відпрацьованих газах бензинових двигунів, у дизелях - рівень задимленості. У разі потреби відрегулювати.
16. Очистити акумуляторну батарею від пилу, бруду та слідів електроліту, прочистити вентиляційні отвори, перевірити кріплення і надійність контактів електричних з'єднань. Перевірити і в разі потреби довести до норми рівень електроліту.
17. Перевірити дію звукового сигналу, електричних ламп,контрольно-вимірювальних
приладів, фар, підфарників, задніх ліхтарів, стоп-сигналу та перемикача світла. У
зимовий період перевірити стан електрообладнання системи опалення пускового підігрівника.
18. Перевірити кріплення генератора, стартера та стан контактів електричних з'єднань, стан переривника-розподільника.
19. Перевірити надійність кріплення, стан і правильність пломбування спідометра та його привода відповідно до чинної інструкції.
Мастильні й очищувальні роботи
20.Змастити вузли тертя і перевірити рівень оливи в картерах агрегатів та бачках гідроприводів; перевірити рівень рідини в гідроприводі гальм, вмикання зчеплення, рідини в бачках омивача скла.
21.Промити повітряні фільтри гідровакуумного посилювача гальм, піддон і фільтрувальний елемент повітряних фільтрів двигуна та вентиляції його картера, фільтр грубої очистки палива.
22.Злити конденсат з повітряних балонів пневматичного приводу гальм.
23.В автомобілях з дизелями злити відстій з паливного бака і корпусів фільтрів тонкої та грубої очистки; перевірити рівень оливи в паливному насосі високого тиску та регуляторі частоти обертання колінчастого вала двигуна.
24.В умовах великої запорошеності замінити оливи в піддоні картера двигуна, злити відстій з корпусів фільтрів очистки оливи, очистити від відкладень внутрішню поверхню кришки корпуса фільтра відцентрової очистки оливи.
25.Після обслуговування перевірити роботу агрегатів, вузлів і приладів автомобіля під час руху або на посту діагностування.
Примітка. Специфічні роботи ТО - 1 систем живлення ДТЗ, які працюють із застосуванням газу, а також додаткові роботи на автомобілях-самоскидах наведені в інструкціях з експлуатації цих виробів.

ОПЕРАЦІЇ ТО-2
Виконати роботи, передбачені ТО-1, і додатково такі роботи.

Контрольно-діагностичні, кріпильні, регулювальні роботи
1.Перевірити дію контрольно-вимірювальних приладів, омивачів вітрового скла, фар, а в холодну пору — стан системи вентиляції та опалення, а також щільність дверей і вентиляційних люків, пристроїв для обігріву та обдування скла.
2.Перевірити кріплення головок циліндрів двигуна, стан і кріплення опор двигуна, регулятора частоти обертання колінчастого вала
3.Перевірити оглядом кріплення, стан і герметичність картера зчеплення і коробки передач.
4.Перевірити оглядом задній (середній) міст: правильність встановлення (без перекосу), стан і кріплення редуктора та колісних передач, стан і правильність установки балки передньої осі, кути установки передніх коліс. При потребі виконати регулювальні роботи.
5.В автомобілях з пневматичним приводом гальм відрегулювати хід педалі та зазори між накладками гальмівних колодок і барабанами коліс.
6.В автомобілях з гідравлічним приводом гальм перевірити дію посилювача та хід педалі.
7.Перевірити герметичність амортизаторів, стан і кріплення їх втулок, стан колісних дисків, відрегулювати підшипники маточин коліс.
8.Перевірити кріплення та герметичність паливного бака, трубопроводів, паливного насоса і карбюратора, дію привода, повноту відкриття і закриття дросельної та повітряної заслінок.
9.У карбюраторних двигунах перевірити рівень палива у поплавковій камері, легкість пуску і роботу двигуна. Відрегулювати мінімальну частоту обертання колінчастого вала двигуна в режимі холостого ходу.
10.Перевірити роботу дизеля, справність паливного насоса високого тиску, регулятора частоти обертання колінчастого вала, визначити димність відпрацьованих газів. Через одне ТО-2 перевірити кут випередження впорскування палива. При потребі виконати регулювальні роботи.
11.Перевірити зовнішнім оглядом і за допомогою приладів стан акумуляторної батареї, її кріплення, дію вимикача акумуляторної батареї та стан і кріплення електричних провідників.

Мастильні і очищувальні роботи
12.Очистити і промити клапан вентиляції картера двигуна, замінити фільтрувальний елемент фільтра тонкої очистки оливи (або очистити відцентровий фільтр).
13.Прочистити сапуни і долити (замінити) оливу в картерах агрегатів і бачках гідроприводу автомобіля.
14.Після обслуговування перевірити роботу агрегатів, вузлів і приладів автомобіля на ходу чи на діагностичному стенді.
Примітка. Специфічні роботи ТО-2 систем живлення ДТЗ, які працюють із застосуванням газу, а також додаткові роботи на автомобілях-самоскидах наведені в інструкціях з експлуатації цих виробів.

ОПЕРАЦІЇ СЕЗОННОГО ТЕХНІЧНОГО ОБСЛУГОВУВАННЯ
Крім робіт, передбачених другим технічним обслуговуванням, виконати такі:
1. Промити систему охолодження двигуна, паливний бак і продути трубопроводи (восени), радіатори опалювача кабіни (кузова) і пусковий підігрівач.
2. Перевірити стан і дію кранів системи охолодження та зливних пристроїв у системах живлення і гальм.
3. Зняти акумуляторну батарею для дозаряджування і відкоригувати густини електроліту.
4. Зняти карбюратор і паливний насос, промити та перевірити стан та їх роботу на стенді (восени).
5. Зняти паливний насос високого тиску, промити та перевірити стан і роботу на стенді (восени).
6. Зняти переривник-розподільник, очистити, перевірити його стан, за необхідності, відрегулювати на стенді.
7. Зняти генератор і стартер, очистити, продути внутрішню порожнину, замінити зношені деталі і змастити підшипники.
8. Замінити оливу в спідометровому обладнанні, перевірити правильність пломбування спідометра і його приводу.
9. Перевірити справність давача включення муфти вентилятора системи охолодження, давачів аварійних сигналізаторів у системах охолодження-і змащування двигуна.
10. Перевірити працездатність шторок радіатора, щільність дверей, вікон, установити (зняти) чохли утеплення.
11. Здійснити сезонну заміну олив відповідно до хіммотологічної карти.

Примітка. Специфічні роботи СО систем живлення ДТЗ, які працюють із застосуванням газу, а також додаткові роботи на автомобілях-самоскидах наведені в інструкціях з експлуатації цих виробів.

2.10 Організація і управління автотранспортним підприємством

Організаційна структура АТП являє собою об'єднання людей, матеріальних, фінансових та інших ресурсів з метою формування адміністративних функцій, які відповідають цілям і завданням діяльності підприємства .
В цілому управління автотранспортним підприємством поділяється на організацію процесу перевезень і експлуатації рухомого складу, забезпечення його необхідними матеріалами і запасними частинами, виконання технічних обслуговувань І поточних ремонтів дорожніх транспортних засобів, утримання в належному стані будівель і обладнання підприємства. При висвітленні цього питання основну увагу треба приділити структурі та організації системи ТО і ремонту рухомого складу, функції управління якою покладені на технічну службу АТП. Технічна служба здійснює комплекс заходів з технічного обслуговуванню, ремонту і зберіганню рухомого складу та забезпеченню його запасними частинами, агрегатами та матеріалами. Функція технічної служби організаційного напрямку пов'язана із забезпеченням певного рівня безвідмовної роботи рухомого складу в процесі його експлуатації з мінімальними трудовими і матеріальними витратами.
Детальна інформація з цього питання міститься в роботах [13,14] та підручниках із курсу ‘Технічна експлуатація автомобілів’.
Прийняту в проекті структуру управління технічною службою АТП необхідно поєднати і узгодити з рекомендованими у підрозділах 2.4 та 2.8 методами організації
виробництва та праці у зонах ТО і ПР рухомого складу та виробничих відділеннях ремонтної зони .
У заключній частині цього підрозділу необхідно детально проаналізувати запропоновану структуру управління з точки зору особливостей її складових елементів і переваг при функціонуванні . Як приклад на рисунку 2.3 наведена схема управління технічною службою АТП із організацією центра управління виробництвом і виробничих комплексів з ТО і ПР рухомого складу.
При цій схемі організації виробництва управління технічною службою здійснюється централізовано. Така система управління чітко розмежовує адміністративні та оперативні функції керівного персоналу і зосереджує всю оперативну роботу в центрі управління виробництвом. В основу організації ТО і ремонту рухомого складу покладений технологічний принцип формування виробничих підрозділів , при якому кожний вид технічного впливу виконується спеціалізованим підрозділом .
Підрозділи, які виконують однорідні види технічних операцій, об'єднують у виробничі комплекси . Для комплектування обігового фонду агрегатів, доставки їх на робочі місця і миття перед відправкою у ремонт, забезпечення виконавців робочим інструментом і переміщення автомобілів у виробничих зонах передбачається організація спеціального комплексу підготовки виробництва .
Обмін інформацією між центром управління виробництвом і всіма виробничими підрозділами базується на двосторонньому диспетчерському зв'язку, засобах автоматики і телемеханіки.

2.11Технологічні процеси технічного обслуговування і ремонту у виробничій зоні і відділенні, які детально розробляються

Під технологічним процесом слід розуміти певну послідовність робіт або операцій, що виконуються у відповідності з технічними умовами. При виконанні технологічних процесів ТО і ПР дорожніх транспортних засобів здійснюються роботи , які спрямовані на підтримку їх технічного стану на заданому рівні .
При організації технологічних процесів в АТП послідовно вирішуються такі основні питання:
- розробка переліку основних технологічних операцій і послідовності їх виконання ;
вибір і раціональне розміщення технологічного обладнання та реманенту організація робочих місць;
- підготовка і закріплення за робочими місцями виконавців робіт
Основні рекомендації з організації технологічних процесів у виробничих зонах і відділеннях АТП наведені у підручниках із курсу "Технічна експлуатація автомобілів та в роботі [16].
Пропонується такий порядок викладення матеріалу цього підрозділу
1.Призначення виробничої зони (відділення), порядок поступання автомобілів у виробничу зону або їх агрегатів і механізмів у виробничі відділення.
2.Методи організації виробництва і праці виконавців.
3.Спеціалізація постів (із посиланням на підрозділ 2.4), особливості організації робочих місць виконавців робіт.
4.Розподіл виконавців по постах або робочих місцях, кваліфікація і спеціалізація виконавців робіт.
5.Підйомно-оглядове і підйомно-транспортне обладнання виробничих постів (відділень).
6.Технологічна документація робочих постів,схеми виконання технологічних процесів.
7.Перелік і характеристики технологічного обладнання згідно з таблицею 2 8 Планувальне креслення виробничої зони або відділення, як правило виконується в масштабі 1:25 або 1:50 із зображенням стін, колон, вікон, дверей, воріт розташованих поруч приміщень, прив'язки до плану виробничого корпусу за допомогою координаційної сітки.
На кресленні умовно позначаються автомобіле-місця, обладнання виробничої зони або відділення (оглядові канави, підйомники, стенди, верстати, стелажі, тощо) підйомно-транспортне обладнання з позначенням його вантажопідйомності і потужності привода, віддалі між обладнанням із прив'язкою його до елементів будівлі (стін, колон).
Умовними позначеннями зображаються споживачі електроенергії, води пари стиснутого повітря, місця відводу рідин у каналізацію (збіжники), місця поєднання до вентиляції та інше. З боку обладнання, де розташоване місце робітника умовно зображається робітник.
Всі умовні позначення на кресленні розшифровуються в текстових поясненнях до нього.
Розміри, конфігурація та розташування виробничих зон та відділень повинні відповідати їх зображенням на плануваннях виробничих корпусів.