Зміст

Вступ............................................................................................................................................... 4

1. Мета та тематика організаційно-економічного розділу дипломних проектів та курсової роботи          5

2. Загальні вимоги до змісту та оформленню організаційно-економічного розділу дипломного проекту та курсової роботи......................................................................................................................... 8

3. Методичні вказівки до виконання окремих частин організаційно-економічного розділу дипломних проектів та курсових робіт.................................................................................................... 12

3.1.Аналіз ринку............................................................................................................... 12

3.2. Оцінка рівня якості виробу...................................................................................... 13

3.2.1. Вихідні положення.............................................................................................. 13

3.2.2. Обгрунтування системи параметрів виробу і визначення відносних показників якості     14

3.2.3. Визначення коефіцієнтів вагомості параметрів............................................... 16

3.3. Оцінка конкурентоспроможності виробу............................................................... 21

3.4. Розрахунок собівартості виробу.............................................................................. 22

3.4.1. Калькуляція собівартості.................................................................................... 22

3.4.2. Спрощені методи розрахунку собівартості виробу......................................... 27

3.5. Визначення ціни виробу........................................................................................... 28

3.5.1. Нижня межа ціни................................................................................................. 28

3.5.2. Верхня межа ціни................................................................................................ 29

3.5.3. Договірна ціна..................................................................................................... 29

3.5.4. Визначення мінімального обсягу виробництва............................................... 29

3.6. Визначення експлуатаційних витрат у сфері використання приладів, устаткування    31

3.7. Оцінка ефективності інноваційного проекту......................................................... 32

3.8. Планування виконання НДР на основі СПУ......................................................... 34

3.9. Кошторис витрат на науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи (НДДКР)  35

3.9.1. Матеріальні витрати (з відрахуванням вартості зворотних відходів)............ 35

3.9.2. Витрати на оплату праці..................................................................................... 36

3.9.3. Відрахування на соціальні заходи..................................................................... 38

3.9.4. Витрати на спеціальне обладнання................................................................... 38

3.9.5. Витрати на службові відрядження..................................................................... 39

3.9.6. Експериментально-виробничі витрати............................................................. 39

3.9.7. Накладні витрати................................................................................................. 40

3.9.8. Прибуток.............................................................................................................. 40

3.9.9. Загальні витрати.................................................................................................. 40

3.9.10. Податок на додану вартість (ПДВ).................................................................. 40

3.9.11. Повна вартість роботи, виконаної власними силами.................................... 40

3.10. Техніко-економічне обґрунтування розробки (вдосконалення) виробу на основі функціонально-вартісного аналізу (ФВА)........................................................... 42

3.10.1. Вихідні положення............................................................................................ 42

3.10.2. Методика проведення функціонального аналізу........................................... 42

3.10.3. Методика проведення вартісного аналізу....................................................... 45

3.10.4. Методика розрахунку трудомісткості програмного продукту..................... 48

3.10.5. Приклади проведення ФВА............................................................................. 54

Додатки........................................................................................................................... 98

Додаток А. Зразок оформлення титульного листа курсових робіт....................... 98

Список літератури....................................................................................................................... 99

Вступ

Подальший розвиток національного господарства України можливий при умові суттєвого оновлення виробничого потенціалу на основі новітніх технологій. Спеціальності за якими навчаються студенти факультету електроніки, відносяться саме до галузей де створюються та впроваджуються наукоємкі  техніка та технологія, які дозволяють забезпечити прогрес у виробничий та невиробничий сферах, підвищити конкурентоспроможність вітчизняних підприємств, і як наслідок досягти економічних та соціальних цілей, визначених окремими підприємствами та державою в цілому.

 У вирішенні цих завдань значна роль належить інженерам. Не дивлячись на те, що в сучасних умовах у широких масштабах здійснюється підготовка професійних економістів та менеджерів, організаційно-економічна підготовка спеціалістів, які навчаються за технічними спеціальностями, необхідна з декількох точок зору: по-перше, при обґрунтування технічних рішень обов’язково необхідно враховувати організаційно-економічні аспекти; по-друге, певні посади керівників (передусім керівники груп лабораторій, відділів у науково-дослідних, конструкторських, проектних організацій, майстри виробничих дільниць та ін.) потребують глибокої технічної підготовки, яку не мають професійні менеджери та економісти. На отримання організаційно-економічних знань та вмінь студентами факультету електроніки націлені курси дисциплін “Основи економічної теорії”, “Економіка і організація виробництва”, “Основи менеджменту” та “Основи маркетингу”. Найбільш тісно пов’язаний з спеціальностями курс “Економіка і організація виробництва” і  саме з цієї дисципліни виконується курсова робота, а в подальшому організаційно-економічна частина дипломного проекту спеціаліста.

1. Мета та тематика організаційно-економічного розділу дипломних проектів та курсової роботи

Організаційно-економічний розділ дипломної роботи спеціаліста та курсова робота з дисципліни “Економіка і організація виробництва” у більшості випадків тісно пов’язані між собою.

Метою курсової роботи з дисципліни “Економіка і організація виробництва” є систематизація та закріплення теоретичних знань, набутих під час вивчення курсу, здобуття студентами вміння обґрунтовувати інженерні рішення, визначати витрати на розробку та виробництво прикладів, планувати виконання дослідно-конструкторських робіт. Бажано, щоб тематика курсових робіт була пов’язана з тематикою майбутньої атестаційної бакалаврської роботи та дипломного проекту студента. Це можливо при довгостроковому плануванні роботи студента і за умови, що до четвертого курсу студент визначився зі своїми професійними інтересами. Разом з тим, студент має можливість обрати будь-який із запропонованих варіантів курсової роботи, або самостійно запропонувати варіант, який є цікавим для нього і відповідає навчальній програмі дисципліни “Економіка і організація виробництва”. Курсова робота може бути виконана за вихідними даними, які студент може отримати по аналогічним об’єктам (прилади, пристрої, системи та ін.).

Метою організаційно-економічного розділу дипломного проекту є техніко-економічне обґрунтування доцільності прийнятих інженерних рішень. При цьому студент повинен продемонструвати знання та вміння набуті ним під час вивчення економіко-організаційних дисциплін, вибрати напрямок та конкретну тему розділу, підібрати необхідну літературу та нормативні матеріали, виконати необхідні розрахунки, проаналізувати отримані результати та зробити відповідні висновки.

В загальному вигляді основні варіанти тематики організаційно-економічного розділу дипломних проектів та курсових робіт і перелік питань, які повинні буту розглянуті в них наступні:

1. Обґрунтування доцільності виробництва нової продукції.

1.1. Аналіз ринку та визначення конкурентоспроможності продукції.

1.2. Розрахунок собівартості продукції.

1.3. Визначення ціни на нову продукцію.

1.4. Визначення мінімального обсягу виробництва продукції та прибутку

1.5. Оцінка ефективності інноваційного проекту

2. Планування розробки нової продукції.

2.1. Планування процесу розробки нової продукції за допомогою сітьового графіка.

2.2. Оптимізація сітьового графіка.

2.3. Складання кошторису витрат та визначення ціни на дослідно-конструкторську або науково-дослідну роботу.

3. Функціонально-вартісний аналіз виробу.

3.1. Обґрунтування функцій виробу.

3.2. Обґрунтування системи параметрів виробу.

3.3. Оцінка рівня якості виробу.

3.4. Проведення вартісного аналізу виробу і визначення ефективного

варіанту.

Окрім запропонованих варіантів тем студенту надається можливість обрати оригінальну тему та узгодитиїї з керівником курсової роботи, дипломного проекту та консультантом з економічної  частини   проекту

Обсяг курсової роботи або організаційно-економічного розділу проекту повинен становити 20-25 сторінок.

Основні результати розрахунків  повинні бути зведені в підсумкову таблицю. На основі аналізу показників, наведених в підсумковій таблиці, повинні бути зроблені заключні висновки про доцільність реалізації проекту. Деякі рисунки і таблиці за погодженням з керівником проекту виносять на демонстраційний плакат.

2. Загальні вимоги до змісту та оформленню організаційно-економічного розділу дипломного проекту та курсової роботи

Зміст організаційно-економічного розділу дипломного проекту визначається обраною тематикою, оформлення виконується згідно вимог до пояснювальної записки, визначаємих випусковою кафедрою.

Курсова робота складається з таких частин:

а) титульний аркуш (виконується тільки українською мовою, форма наведена у додатку А);

б) Завдання на курсову роботу;

в) анотація (реферат). Виконується українською та іноземною мовою. Лаконічно вказати: зміст роботи, виконані обґрунтування та розрахунки, обсяг роботи в аркушах, кількість рисунків, таблиць, використаної літератури. Анотація виконується згідно з ДСТУ 3008-95 на окремому стандартному аркуші;

г) зміст (виконується згідно з ДСТУ 3008-95 на окремому стандартному аркуші)з нумерацією сторінок;

д) вступ (одна сторінка). Сформулювати значення теми, коротко охарактеризувати об'єкт дослідження, сформулювати мету та завдання курсової роботи;

е) розрахункова частина. Зміст цього розділу визначається цими методичними вказівками;

з) висновки (окрема одна сторінка). Навести конкретні результати, які одержані у курсовій роботі із зазначенням розрахованих показників;

й) література: подати всі використані в курсовій роботі літературні джерела. Кожну позицію літератури зазначати з усіма необхідними характеристиками.

Курсова робота та розділ дипломного проекту виконується на аркушах формату А4 (210Х297 мм) згідно з діючим стандартом оформлення текстових документів (ДСТУ-300395) На кожному аркуші повинні бути поля: ліворуч - 30мм, зверху - 20мм, знизу -25мм, праворуч 15мм.

Текст слід друкувати у редакторі Місrоsft Word - міжрядковий інтервал "полуторний", шрифт Тіmes New Rоmаn розміром 14 пунктів, вирівнювання "за шириною", абзацний відступ 1см.

Усі сторінки роботи повинні бути пронумеровані. Номер сторінки проставляють арабськими цифрами у правому верхньому куті. Ілюстрації та таблиці розміщені на окремих сторінках, також включають до загальної нумерації сторінок.

Розділи та підрозділи роботи нумерують арабськими цифрами в децимальній системі (наприклад: розділ 2, підрозділ 2.1, якщо необхідно виділити пункти –2.2.1).

Заголовки розділів розташовують посередині рядка та друкують великими літерами без крапки в кінці, не підкреслюючи. Перенесення слів у заголовках не допускається Рекомендується виділяти заголовки розміром та гарнітурою ("жирний", "напівжирний") шрифту.

Відстань між заголовками і подальшим чи попереднім текстом повинна становити не менше, ніж два рядки. Відстань між заголовками розділу та підрозділу має бути не менше ніж один рядок Заголовки не повинні залишатись на попередньому аркуші відірваними від тексту.

Таблиці, рисунки, графіки потрібно також пронумеровувати. Вони повинні мати назву, в тексті на них обов'язково повинно бути посилання.

Таблиці, ілюстрації слід розмішувати безпосередньо після посилання на них у тексті вперше або на наступній сторінці.

Відстань між таблицею і подальшим чи попереднім текстом має бути не менше, ніж один рядок. Таблиці і ілюстрації слід нумерувати арабськими цифрами наскрізною нумерацією, за винятком таблиць, ілюстрацій наведених у додатках. Допускається нумерація таблиць, ілюстрацій у межах розділу. Тоді їх номер складається з номеру розділу та порядкового номеру таблиці, ілюстрації, відокремлених крапкою.

Якщо рядки таблиці виходять за межі формату сторінки, таблицю поділяють на частини, повторюючи в кожній частині таблиці її головку. Дозволяється головку замінити відповідно номерами граф, нумеруючи їх арабськими цифрами. Слово "Таблиця" вказують один раз над першою частиною таблиці, над іншими частинами пишуть: "Продовження табл." із зазначенням її номера. Не включають в таблицю графу "Порядковий номер" або "№ п/п".

Заголовок "Разом" застосовується для частинних, проміжних підсумків, а "Усього"  для загальних, які підсумовують усі додатки.

Формули та рівняння розташовують безпосередньо після посилання на них у тексті. Нумерують тільки ті формули, на які є посилання в тексті. Формули та рівняння слід нумерувати арабськими цифрами в круглих лужках наскрізною або в межах розділу нумерацією аналогічно нумерації таблиць та ілюстрацій. Посилання в тексті на порядкові номери формул наводять у круглих дужках. Двокрапку перед формулами або рівняннями ставлять тільки тоді, коли цього вимагає будова тексту, та передує формулі. Після формули ставиться той розділовий знак, який потрібен за правописом: якщо формулою закінчується фраза, крапка, якщо головне речення, а далі іде продовження (наприклад перед словом "де"), кома. Між формулами, які ідуть підряд, ставиться крапка з комою.

Список використаної літератури подається після висновків. До списку літератури включається перелік усіх використаних джерел (офіційні документи, монографії, книги, брошури, журнали). Посилаючись у тексті записки на джерела інформації, вказують порядковий номер у списку літератури, який розміщують в квадратних дужках, із зазначенням використаних сторінок, наприклад [2, с 134]. Список літератури дозволяється складати у алфавітному порядку або у порядку послідовності згадування праць у роботі.

Прізвище автора подається в називному відмінку. Якщо книга написана двома і більше авторами, їх прізвища з ініціалами подають у тій послідовності в якій вони надруковані в книжці. При наявності більше ніж трьох авторів вказують прізвище з ініціалами перших трьох, а далі - та ін. Назва місця видання наводиться повністю в називному відмінку. Можна скорочувати назви лише двох міст: Київ (К), Москва (М). Перелік літератури подається мовою оригінала. Інформація про видання повинна містити; прізвище та ініціали авторів, заголовок, місце видання, видавництво і рік видання, обсяг у сторінках (наприклад: Покропивний С.Ф., Колот В.М.,: Підприємництво: стратегія, організація, ефективність: Навч. посібник.-К.: КНЕУ, 1998.-352с.). Дані про статтю в періодичних виданнях повинні містити: прізвище та ініціали автора, заголовок статті, назву журналу (іншого видання), назву серії (якщо така є), рік випуску, номер журналу (видання), сторінки, на яких розміщена стаття (наприклад: Швец И.Ю. Основные фактори ценообразования предприятий // Бизнес-Информ. - 1998. № 8. - с. 41- 43).

Додатки оформлюють як продовження тексту розташовуючи їх, як правило, в порядку посилань на них у тексті. Додаток повинен мати заголовок, надрукований вгорі симетричного тексту. У правій верхній частині сторінки, над заголовком додатку малими літерами з першої великої має бути надруковано “Додаток” і цифра (або літера), що позначає додаток (наприклад: Додаток 1 або Додаток А).

До захисту курсова робота подається зброшурованою, з твердими обкладинками.

3. Методичні вказівки до виконання окремих частин організаційно-економічного розділу дипломних проектів та курсових робіт

3.1.Аналіз ринку

Прийняття рішення про розробку та освоєння виробництва нового виробу повинно починатись з аналізу ринкової ситуації. Дослідження ринку товарів являє собою самостійну, складну задачу, тому під час виконання економічної частини дипломного проекту та курсової роботи студент повинен розглянути тільки окремі питання цієї проблеми. У цьому розділі повинна бути наведена характеристика виробу, ринку збуту та конкурентів.

Характеризуючи виріб, який проектується, необхідно висвітити наступні питання:

1. Основні техніко-економічні та споживчі характеристики нового виробу.

2. Чи є виріб, який пропонується, зовсім новим або модифікацією товарів, що виробляються ?

3. Які потреби покупців повинен задовольняти пропонуємий виріб ?

4. Хто потенційні покупці виробу ?

5. На яких ринках виріб буде продаватися ?

6. Який очікується попит на виріб ?

7. Яким методам продажу виробу слід віддати перевагу ?

8. Як буде організовано післяпродажне обслуговування ?

9. Які можливі обсяги продаж виробу ?

10. Хто головні конкуренти на ринку такої продукції ?

11. Що являє собою продукція конкурентів: основні техніко-економічні та споживчі показники, дизайн, упаковка та ін. ?

12. Який рівень цін на продукцію конкурентів ?

Крім того слід визначити рівень якості та конкурентоспроможність виробу, що проектується.

3.2. Оцінка рівня якості виробу

3.2.1. Вихідні положення

Оцінка рівня якості виробу (приладу, системи, програмного продукту) проводиться з метою порівняльного аналізу і визначення найбільш ефективного в технічному відношенні варіанта інженерного рішення. Така оцінка проводиться на стадіях створення нової і модернізації діючої техніки, при впровадженні її в виробництво, в процесі проведення функціонально-вартісного аналізу тощо. На різних етапах оцінка рівня якості виробу має свої особливості. На стадії створення нових або модернізації діючих виробів (при проведенні функціонально-вартісного аналізу) коли по варіантах, що підлягають розгляду, недостатньо інформації щодо кількісної характеристики властивостей виробу, узагальнюючий показник  якості (К_я ) розраховується для кожного варіанту інженерного рішення за формулою: 

,                          (3.1)

де φі — коефіцієнт вагомості і-го параметра якості в сукупності прийнятих для розгляду параметрів якості;

Вiј - оцінка і-го параметра якості j-го варіанта виробу в балах;

п - кількість параметрів виробу, які прийняті для оцінки.

Кращим варіантом інженерного рішення виробу з прийнятих до розгляду є варіант, якому відповідає найбільше значення коефіцієнта технічного рівня

,                        (3.2)

де k — кількість варіантів інженерних рішень, які були прийняті для порівняльної оцінки.

При наявності кількісної характеристики властивостей виробу рівень якості можна визначити за формулою:

,                          (3.3)

де q_i - відносний (одиничний) і-й показник якості.

3.2.2. Обгрунтування системи параметрів виробу і визначення відносних показників якості

На основі даних про зміст основних функцій, які повинен реалізовувати виріб, вимог замовника до них, а також умов, які характеризують експлуатацію виробу, визначають основні параметри виробу (приладу, засобів ОТ, програмного продукту), які будуть використані для розрахунку коефіцієнта технічного рівня виробу. Система параметрів, прийнята до розрахунків, повинна достатньо повно характеризувати споживчі властивості виробу (його призначення, надійність, економічне використання ресурсів, стандартизація тощо).

Для визначення величин параметрів якості в балах Вiј (формула 3.1) необхідно по кожному параметру встановити граничні його значення (кращі, гірші, середні), які приймаються на основі літературних (вітчизняних і зарубіжних) даних. Всі ці дані по кожному параметру заносяться в табл. 3.1.

Таблиця 3.1 - Основні параметри виробу

Для кожного параметра виробу будують графічні залежності бальної оцінки параметра від його абсолютного значення (рисунок 3.1), використовуючи дані таблиці 3.1. В цих графіках значення будь-якого параметра оцінюється в балах. Краще значення параметра оцінюється в 10 балів, гірше - в 1 бал. Експерти повинні визначити характер залежності.

Оцінка і-го параметра. В_і

         Абсолютне значення і-го параметра

Рис. 3.1- Графік залежності і-го параметра виробу в балах від йогоабсолютного значення.

У випадку коли в якості виробів визначається за формулою 3.3 необхідно скласти табл.3.2. і обґрунтувати вибір базового варіанту. У якості базового варіанту повинні бути показники якості базового та нового виробів.

Таблиця 3.2. Відносні показники якості

Прийняті вироби з найкращими показниками, які представлені на ринку подібної продукції, або запроектовані вироби по яким є відповідна інформація.

Відносні (одиничні) показники якості по будь-якому параметру q_і, якщо вони находяться в лінійній залежності від якості, (формула 3.3) визначаютьсяза формулами:

                               (3.4)

або

   ,                           (3.5)

де Р_ні, Р_Бі. — числові значення і-го параметру відповідно нового і базового виробів.

Формула 3.4 використовується при розрахунку відносних показників якості, коли збільшення величини параметра веде до покращення якості виробу (наприклад, продуктивність виробу) і формула 3.5 - коли зі збільшенням величини параметра якість виробу погіршується (наприклад, маса, споживча потужність).

Коли нелінійний зв'язок між параметрами і якістю виробу, або відношення  слід використовувати для цих параметрів наступні формули:

+ 1                   (3.6)

або

+ 1.                            (3.7)

Значення відносного показника якості повинно бути більше одиниці — при покращенні і-го показника якості і менше одиниці - при його погіршенні.

3.2.3. Визначення коефіцієнтів вагомості параметрів

Вагомість кожного параметра в загальній кількості розглядаємих при оцінці параметрів визначається методом попарного порівняння. Оцінку проводить експертна комісія, кількість членів якої повинна дорівнюватись непарному числу (не менше 7 чол.). Експерти повинні бути фахівцями в даній предметній галузі.

Визначення коефіцієнтів вагомості передбачає: визначення  ступеня важливості параметрів шляхом присвоєння їм різних рангів; перевірку придатності експертних оцінок для подальшого використання; виявлення і оцінку попарного пріоритету параметрів; обробку результатів і визначення коефіцієнтів вагомості (φі)

Після детального обговорення та аналізу кожний експерт оцінює ступінь важливості параметрів шляхом присвоєння їм рангів. Результати експертного рангування зводяться в табл. 3.3.

Таблиця 3.3 - Результати рангування параметрів

Перед подальшою обробкою перевіряється сума рангів по кожному стовпцю (2-8), яка має дорівнювати , де n - кількість оцінюваних параметрів.

Визначення можливості використання результатів рангування параметрів для подальших розрахунків проводять на підставі розрахунку коефіцієнта конкордації (узгодженості) експертних оцінок [1]. Для цього:

а) визначають суму рангів кожного показника (по рядках)

,                        (3.8)

де r_il- ранг і-го параметра, визначений j-м експертом;

N - число експертів.

Проводять перевірку загальної суми рангів, яка повинна дорівнювати

.                   (3.9)

б) обчислюють середню суму рангів ( Т) за формулою

.                                   (3.10)

в) визначають відхилення суми рангів кожного параметру (R_i) від середньої суми рангів ( Т) (табл. 3.2, стовпець 9)

.                               (3.11)

Сума відхилень за всіма параметрами повинна дорівнювати 0;

г) обчислюють квадрат відхилень за кожним параметром (Di²) та загальну суму квадратів відхилень (табл. 3.3, стовпець 11)

.                                  (3.12)

д) визначають коефіцієнт узгодженості (конкордації) за формулою [1]

.                        (3.13)

Коефіцієнт узгодженості може мати значення в інтервалі 0≤W≤1. У разі повної узгодженості поглядів експертів коефіцієнт W=1. Чим більше розбіжностей між поглядами експертів, тим меншою буде величина W. Визначена розрахункова величина W порівнюється з нормативною Wн. Якщо W≥Wн, визначені дані заслуговують на довір'я і придатні до використання. Для засобів обчислювальної техніки (зважаючи на відмінність показників для різних споживачів) необхідно регламентувати більш вільні межі вірогідності експертних оцінок. Для засобів обчислювальної техніки (і відповідно ПП) беруть Wн=0,67, для електровимірювальних і радіотехнічних виробів Wн=0,77.

Якщо розрахункове значення коефіцієнта W < Wн, необхідно провести повторне рангування. Для цього треба повторити експертизу, залучивши більшу кількість експертів, провести більш глибоке обговорення й аналіз важливості параметрів.

Використовуючи отримані від кожного експерта результати рангування параметрів (табл. 3.3), проводиться попарне порівняння всіх параметрів і результати заносяться в таблицю 3.4.

Таблиця 3.4 — Попарне порівняння параметрів

Найбільшшироко використовуються наступні значення коефіцієнтів переваги (Хij)

де х_i i  х_j.- параметри, які порівнюються між собою.

На основі числових даних Хij табл.3.4 складають квадратну матрицю

 (Табл. 3.5).

Таблиця 3.5 - Розрахунок вагомості параметрів

Розрахунок вагомості (пріоритетності) кожного параметра φ_і, проводиться за наступними формулами:

;                                 (3.14)

,                                 (3.15)

де b_i — вагомість і-го параметра за результатами оцінок всіх експертів; визначається як сума значень коефіцієнтів переваги (x_ij ) даних усіма експертами по і-му параметру.

Результати розрахунків заносяться в табл. 3.5.

Відносні оцінки вагомості (φ_i) розраховують декілька раз, доки наступне значення буде незначно відхилятися від попереднього (менше 5%). На другій і наступних ітераціях значення коефіцієнта вагомості (φ"_i) розраховується так:

,                                 (3.16)

де b’_i, визначається

.             (3.17)

В нашому випадку

.

Відносна оцінка, яка отримана на останній ітерації розрахунків, приймається

за коефіцієнт вагомості (φ_i) і-го параметру. За абсолютним значенням (φ_i) судять про вагомість (пріоритетність) певного параметра виробу.

3.3. Оцінка конкурентоспроможності виробу

Оцінка конкурентоспроможності виробів виробничо-технічного призначення передбачає певну етапність [2]:

1. На основі вивчення ринку і потреб споживача визначається вся сукупність технічних та економічних параметрів виробу, які будуть аналізуватися і є суттєвими для споживача.

2. Розраховується рівень якості за формулою 3.3, його величина дозволяє зробити висновок про ступінь задоволення споживача всією сукупністю технічних параметрів.

3.   Розрахований показник К_ря не дає відповіді на запитання — при якому рівні витрат може бути задоволена потреба споживача. Для рішення цієї проблеми необхідно провести порівняльний аналіз економічних показників, які входять в "Ціну споживання". В загальному випадку "Ціна споживання" складається з наступних елементів:

- ціна виробу;

- витрати на доставку, монтаж, налагодження;

- витрати на експлуатацію;

- витрати на капітальний ремонт;

- витрати на утилізацію.

Тоді рівень конкурентоспроможності виробу може бути визначено за формулою:

К_k=,                       (3.18)

де К_цс – коефіцієнт зміни “ціни споживання” відносно базового виробу.

К_цс =,                  (3.19)

де Ц_дн, Ц_дб – договірна ціна нового та базового виробу, грн.;

В_ен, В_еб – відповідно річні експлуатаційні витрати нового та базового виробів, грн.. Методика розрахунку наведена у п.3.6.

Т – очікуваний термін служби виробу, роки

Якщо К_к>1, то новий виріб перевищує базовий зразок за конкурентоспроможністю, якщо К_к< 1 — поступається йому, при К_к = 1 знаходиться на одному рівні з ним.

3.4. Розрахунок собівартості виробу

Розрахунок собівартості виробу, що проектується, передбачає складання калькуляції відповідно до встановленого в галузі переліку статей витрат. В залежності від складності виробу за згодою з керівником курсової роботи або  консультантом економічної частини дипломного проекту калькуляція складається або для виробу в цілому, або тільки для окремого блоку (вузла). В останньому випадку собівартість виробу в цілому розраховується через питому вагу блока (вузла) у собівартості виробу.

,                                  (3.20)

де С_n- повна собівартість виробу, грн;

С_бi— собівартість і-го блока (вузла) виробу, що проектується, грн;

К_бi - питома вага витрат на виробництво і-го блока (вузла) у собівартості

виробу-аналога.

Питома вага блока у собівартості виробу визначається або з калькуляції виробу-аналога, або, якщо немає калькуляції, шляхом експертної оцінки.

3.4.1. Калькуляція собівартості

При розрахунку собівартості виробу необхідно вказати тип виробництва (одиничне, серійне, масове) та у подальшому використовувати відповідні нормативи. Калькуляція собівартості складається згідно з "Типовим положенням з планування, обліку і калькулювання собівартості (робіт, послуг) у промисловості" До типової номенклатури статей калькуляції міністерства можуть вносити зміни з урахуванням особливостей галузі, об'єднувати деякі статті в одну або виділяти з однієї типової статті кілька статей калькуляції. У даних методичних вказівках наведені статті калькуляції, які найчастіше використовуютьсянапідприємствах приладобудівних галузей виробництва.

3.4.1.1 Сировина та матеріали.

 Витрати на придбання матеріалів обчислюються на підставі норм їх витрачання і цін з урахуванням транспортно-заготівельних витрат.

,           (3.21)

де q_BMi.- норма витрат і-го матеріалу на одиницю продукції, грн;

Ц_Mi - ціна одиниці і-го матеріалу, грн;

К_Т.З. - коефіцієнт, який враховує транспортно-заготівельні витрати

(К_Т.З. ~ 1.05 ¸ 1.1).

Розрахунки зводяться у таблицю 3.6.

При масовому та крупносерійному виробництві з вартості матеріалів віднімаються відходи по ціні їх використання або продажу. Ціни на матеріали та відходи визначають за прайс-листами, які друкуються у періодичних виданнях.

Таблиця 3.6. - Витрати на матеріали

Продовження табл. 3.6.

3.4.1.2 Покупні комплектуючі вироби, напівфабрикати, роботи і послуги виробничого характеру сторонніх підприємств та організацій.

 Витрати за цією статтею розраховуються аналогічно витратам на матеріали, виходячи з необхідної кількості покупних виробів, напівфабрикатів та їх цін. Розрахунки зводяться у таблицю 3.7

Таблиця 3.7. - Витрати на покупні вироби та напівфабрикати

3.4.1.3 Основна заробітна плата.

 Витрати за цією статтею розраховуються по кожному виду робіт (операцій) залежно від норми часу (нормативної трудомісткості) та погодинної тарифної ставки робітників

,                      (3.22)

де С_Ti. — погодинна тарифна ставка для і-го виду робіт (операцій),грн;

t_Ші. - норма часу для і-го виду робіт (операцій), н. годин.

Загальну трудомісткість виробництва виробу (блока, вузла)можна приблизно визначити за формулою

,                               (3.23)

де Т_B - трудомісткість виробництва виробу, годин;

Т_C.M - трудомісткість складально-монтажних робіт, годин;

К_C.M — питома вага цих робіт у загальній трудомісткості виробництва виробу (Табл. 3.8).

Таблиця 3.8 — Питома вага складальних та монтажних робіт в загальній трудомісткості виробництва

Орієнтовно трудомісткість виробництва радіоелектронних виробів можна також визначити за слідуючими даними: заготівельні роботи - 0,2-0,4, механічна обробка - 0,3-0,4, складальні роботи - 0,2-0,4нормо-години на 1 кг маси конструкції, монтажні роботи — 0,5-1,2 нормо-години на кожні 100 точок пайки. Інші невраховані роботи можуть бути прийняті у розмірі 20-25% сумарної трудомісткості врахованих робіт.

Розрахунки основної заробітної плати зводять у таблицю 3.9.

Таблиця 3.9 — Основна заробітна плата

3.4.1.4. Додаткова заробітна плата.

Витрати за цією статтею визначаються у відсотках до основної заробітної плати. Норматив додаткової заробітної плати, як і інші нормативи для розрахунку собівартості, слід взяти на підприємстві. Як орієнтовна величина норматив додаткової заробітної плати для приладобудівних підприємств може бути прийнятий у розмірі 30-40%.

3.4.1.5. Відрахування на соціальне страхування.

За діючими на 1.01.2003р. нормативами відрахування для приладобудівних підприємств на всі види соціального страхування складає 39,55% від суми основної та додаткової заробітної плати.

3.4.1.6. Загальновиробничі витрати.

Враховуючи, що собівартість виробу визначається на ранніх стадіях його проектування в умовах обмеженої інформації щодо технології виробництва та витрат на його підготовку у загальновиробничі витрати включаються, крім власне цих витрат, витрати на: освоєння нового виробництва; відшкодування зносу спеціальних інструментів і пристроїв цільового призначення; утримання та експлуатацію устаткування. При цьому загальновиробничі витрати визначаються у відсотках до основної заробітної плати. При такому комплексному складі загальновиробничих витрат їх норматив досягає 200-300% на приладобудівний підприємствах.

3.4.1.7. Адміністративні витрати.

 Ці витрати відносятьсянасобівартість виробу пропорційно основній заробітній платі і на приладобудівних підприємствах вони становлять 100-200%.

3.4.1.8 Витрати на збут

Витрати за цією статтею визначаються у відсотках до виробничої собівартості (звичайно 2,5-5%)

Сума за усіма наведеними вище статтями калькуляції являє собою повну собівартість продукції.

Таблиця 3.10. Калькуляція собівартості виробу

Результати виконаних розрахунків зводяться до таблиці 3.10.

3.4.2. Спрощені методи розрахунку собівартості виробу

3.4.2.1. Метод структурної аналогії

Він передбачає розрахунок витрат по статті "Покупні комплектуючі вироби та напівфабрикати" (С_пок) за методикою, викладеною в п.3.4.1.2, а повна собівартість виробу визначається за формулою

,                              (3.24)

де γ - питома вага покупних комплектуючих та напівфабрикатів в повній собівартості виробу Значення у  визначають по виробу-аналогу або:

для радіоелектронної апаратури (РЕА), яка побудована на базі інтегральних схем

;                 (3.25)

для РЕА, яка побудована переважно на дискретних електрорадіоелементах

,                 (3.26)

де N - планований річний обсяг виробництва виробу, шт.

3.4.2.2. Метод, який базується на структурі функціональної схеми.

На самих ранніх стадіях проектування при обмеженні технологічної та економічної інформації відносно виробу, що розробляється, його собівартість може бути визначена за формулою

,                  (3.27)

де Nф — кількість функціональних вузлів у виробі, шт;

Цф- ціна покупних комплектуючих виробів середнього функціонального вузла, грн.

3.5. Визначення ціни виробу

Серед різних методів ціноутворення на ранніх стадіях проектування досить поширений метод лімітних цін. При цьому визначається нижня та верхня межа ціни.

3.5.1. Нижня межа ціни

Нижня межа ціни (Ц _н.м) захищає інтереси виробника продукції і передбачає, що ціна повинна покрити витрати виробника, пов'язані з виробництвом її реалізацією продукції, і забезпечити рівень рентабельності не нижчий за той, що має підприємство при виробництві вже освоєної продукції.

;               (3.28)

,                   (3.29)

де Ц _{опт п} - оптова ціна підприємства, грн,

С_пов- повна собівартість виробу, грн;

Р_н - нормативний рівень рентабельності, %,

α _пдв - податок на додану вартість, %, за станом на 1.01.2003 р, - 20%.

Необхідність врахування податку на додану вартість виникає у зв'язку з тим, що коли буде встановлюватись верхня межа ціни, а потім договірна ціна, то ціна базового виробу звичайно включає цей податок.

3.5.2. Верхня межа ціни

Верхня межа ціни (Ц_в.м ) захищає інтереси споживача і визначається тією ціною, яку споживач готовий сплатити за продукцію з кращою споживчою якістю.

,                               (3.30)

де Ц_Б - ціна базового виробу, грн,

К_РЯ- рівень якості нового виробу відносно базового (формула 3.3).

3.5.3. Договірна ціна

Договірна ціна (Ц_дог) може бути встановлена за домовленістю між виробником і споживачем в інтервалі між нижньою та верхньою лімітними цінами

3.5.4. Визначення мінімального обсягу виробництва.

Потенціальні споживачі виробу та можливі обсяги продажу визначаються у розділі "Аналіз ринку". Проте економічні показники визначають мінімальний обсяг виробництва, за якого випуск продукції стає доцільним. Це залежить від співвідношення умовно-змінних, умовно-постійних витрат у складі собівартості продукції та договірної ціни.

Визначення складової умовно-постійних та умовно-змінних витрат потребує спеціальних розрахунків та відповідної інформаційної бази. При виконанні курсової роботи та дипломного проекту пропонується спрощений метод визначення цих витрат. Для продукції приладобудівних підприємств можна прийняти, що у складі собівартості продукції умовно-змінні витрати складають 65-75%, а умовно-постійні — 25-35%. Тоді при розрахунковій річній потужності Х шт. собівартість річного випуску продукції (С р) складе

,                     (3.31)

де С_пол - повна собівартість одиниці продукції, грн;

α, b - відповідно умовно-змінні та умовно-постійні витрати у складі собівартості одиниці продукції (α = 0.65-0.75; b = 0.25—0.35);

χ— розрахункова виробнича потужність підприємства з випуску продукції шт/рік. Узгоджується з керівником роботи;

Q - річний обсяг випуску продукції, шт/рік.

Вартість річного випуску продукції

.                  (3.32)

Побудуємо графік, на якому визначимо при якому обсязі продукції (Q₁) доход від реалізації продукції та її собівартість співпадають (прибуток дорівнює 0), що відповідає беззбитковості виробництва.

Аналітичне Q може бути визначено за формулою

          .                  (3.33)

Рис 3.1 - Визначення мінімального обсягу виробництва.

3.6. Визначення експлуатаційних витрат у сфері використання приладів, устаткування

Річні експлуатаційні витрати, пов’язані з використанням приладів, устаткування та ін., включають витрати на оплату праці обслуговуючого персоналу (В_з), амортизаційні відрахування (В_а), витрати на оплату енергії (В_ен), витрати на поточні ремонтні (В_Р) та інші невраховані витрати (В_ін) і визначаються за формулою:

В_ек = В₃+В_а+В_ен+В_р+В_ін.                               

Заробітна плата обслуговуючого персоналу з нарахуваннями визначається за формулою:

В_з = 12 * k_H*k₃*З_м*n₃,                                      (3.34)

де З_м – середньомісячний оклад оператора, зайнятого обслуговуванням приладу, устаткування, грн..;

К_н. – коефіцієнт нарахувань на основну заробітну плату, який враховує додаткову заробітну плату та відрахування на соціальні потреби (у розрахунках орієнтовно може бути прийнято 1,5-1,6;

К_з – коефіцієнт, який враховує зайнятість оператора обслуговуванням даного приладу протягом зміни;

n_з – кількість змін роботи приладу, устаткування за добу.

Річні амортизаційні відрахування визначаються наступним чином:

Ва = 0,01k_а k_т.м.Цп         ,                                     (3.35)

де Цп – договірна ціна приладу, грн..

k_т.м. – коефіцієнт, який враховує витрати на транспортування та монтаж приладу у користувача;

k_а – річна норма амортизації, %

Витрати на оплату електроенергії визначаються за формулою:

В_ен = Nс*ТрЦен,                                        (3.36)

де Nс – середньо споживча потужність приладу, КВт;

Тр – планова кількість годин роботи устаткування за рік;

Тр = (Дк – Дв – Дс – Др.)tзм*пз*kв;                  (3.37)

де  Дк – календарна кількість днів у році;

Дв,Дс – відповідно кількість вихідних та святкових днів;

Др – кількість днів планових ремонтів устаткування;

tзм – час зміни;

kв – коефіцієнт використання приладу у часі протягом зміни (може бути прийнято 0,8-0,9);

Цен – тариф за 1 КВт-годин електроенергії, грн.

Витрати на поточний ремонт приладу визначаються за формулою:

В_Р = 10³-3а_рТрКт.м.Цп;                    (3.38)

де а_р – норматив витрат на поточні ремонти. В розрахунках значення цього нормативу орієнтовно можуть бути прийняті у межах 0,025-0,1.

Інші невраховані витрати можуть бути прийняті рівними 1,0-1,5 % від суми попередніх

3.7. Оцінка ефективності інноваційного проекту

Оцінка ефективності проектів здійснюється за допомогою різних показників, головні з яких:

• чистий дисконтований доход (Д);
• строк (період) окупності витрат (Т_ок);
• індекс прибутковості (І_п).

Чистий дисконтований доход розраховується за формулою:

             (3.39)

де W_t – грошовий потік на t-му кроці розрахунку, грн.

                                    (3.40)

де П_ч – чистий прибуток, грн.;

,                 (3.41)

де П_о – оподаткований прибуток;

a_п – ставка податку на прибуток. За станом на 01.01.2003р. складає 30%.

При розрахунках в курсовій роботі прийняти рівним:

;                        (3.42)

А – амортизаційні відрахування, грн.

При розрахунках в курсовій роботі наближено амортизаційні відрахування можна прийняти рівним 10% від повної собівартості реалізованої продукції;

і – норма дисконту, яка є прийнятою для інвестора, як норма доходу на капітал. Вона враховує банківську ставку (ставка доходності довгострокових державних облігацій), індекс інфляції, ставки за ризик. За станом на початок 2003 року і можна прийняти 20-25%.

t – номер кроку розрахунку;

К_t – капіталовкладення на t-му кроці, грн.

Наближено разові витрати можна прийняти рівними (0,2¸0,5)Q_p.

Т – термін здійснення проекту.

Якщо Д > 0 – проект є ефективним.

Строк (період) окупності витрат розраховується за формулою:

;                            (3.43)

де У – останній рік, коли Д<0;

W_y, W_y+1 – відповідно значення грошового потоку у році „у” та „у+1”.

Індекс прибутковості дорівнює:

.                               (3.44)

3.8. Планування виконання НДР на основі СПУ

Планування НДР за допомогою СПУ включає етапи:

- виявлення і опис всіх робіт і подій і закріплення за кожною роботою виконавців;

- визначення тривалості і трудомісткості виконання робіт;

- побудова сітьового графіка;

- визначення основних параметрів подій (ранній і пізній строки здійснений подій, резерви часу подій) і робіт (ранні і пізні початок і закінчення,повні резерви часу робіт);

- аналіз і оптимізація сітьового графіка.

Сітьовий графік являє собою графічну модель процесу виконання комплексу робіт. Сукупність робіт і подій подається у таблицях 3.11, 3.12. При цьому робіт повинно бути 35, більше а подій > 25.

Таблиця 3.11 - зміст робіт

Таблиця3.12 - Перелік подій

Розрахунки рекомендується представити в табл. 3.13.

Таблиця 3.13 - Тривалість і трудомісткість робіт

де t _min, t _max, t _ні, t _оч - відповідно найменша, найбільша, найбільш імовірна і очікувана тривалість робіт;

Ơ²оч- дисперсія робіт.

Результати розрахунків параметрів робіт слід представити у вигляді таблиці 3.14.

Таблиця 3.14 - Параметри робіт сітьового графіку  

де t_оч, t_рп, t_рз, t_пп, t_{пз ,}R_п- ранній початок і закінчення роботи, пізній початок і закінчення роботи, повний резерв роботи.

Основні правила побудови сітьових графіків, методика розрахунків та проведення аналізу і оптимізації сітьового графіка наведена в [3].

3.9. Кошторис витрат на науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи (НДДКР)

Кошторис розробляється виконавцем робіт на основі календарного плану виконання робіт (сітьового графіка) і затверджується замовником або органом, що забезпечує фінансування робіт.

Витрати, що включаються у собівартість НДДКР, групуються відповідно до їх економічного змісту за такими елементами.

3.9.1. Матеріальні витрати (з відрахуванням вартості зворотних відходів)

До цього елементу належать: вартість сировини та матеріалів, покупних комплектуючих виробів і напівфабрикатів, робіт і послуг виробничого характеру, які надаються сторонніми підприємствами. Розрахунки зводяться у відповідні таблиці (таблиці 3.15 та 3.16).

Таблиця 3.15 - Матеріальні витрати

Таблиця 3.16 — Покупні вироби

Матеріальні витрати на НД роботи розрахункового характеру (розробка програмного забезпечення та ін.) включають витрати на папір, канцелярське приладдя, дискети та ін. Ці витрати в середньому складають 3-5% від основної заробітної плати.

3.9.2. Витрати на оплату праці

До цього елементу належать витрати на виплату основної і додаткової заробітної плати виконавців, обчислені згідно із системами оплати праці, прийнятими в організації, включаючи всі види матеріальних та грошових доплат.

Основна заробітна плата розраховується на основі даних про трудомісткість окремих робіт (наприклад, встановлених в сітьовому графіку або розрахованих відповідно до п.9) і посадових окладів основних виконавців НДР. Інформацію про трудомісткість робіт зводять до табл.3.17

Таблиця3.17 – Трудомісткість виконання робіт

Денну заробітну плату визначають виходячи з місячних окладів, враховуючи тривалість умовного місяця (25,4 днів - при 6-ти денному робочому тижні; 21,1 днів - при 5-ти денному робочому тижні). Результати розрахунків основної заробітної плати виконавців зводять в таблицю 3.18.

Таблиця3.18 – Основна заробітна плата виконавців

Додаткова заробітна плата (премії, одноразові заохочення та ін.) розраховується згідно з нормативом, який встановлює підприємство і який складає 20-40% від основної заробітної плати. Сума основної та додаткової заробітної плати складає витрати по статті "Заробітна плата" або фонд оплати праці.

3.9.3. Відрахування на соціальні заходи

До цього елементу належать витрати здійснювані у порядку та розмірах, передбачених законодавством України:

ü  на обов'язкове державне пенсійне страхування — 32%;

ü  на обов'язкове соціальне страхування — 2,9%;

ü на обов’язкове державне страхування на випадок безробіття - 2.1%;

ü страхування від нещасного випадку – 0,5-1,0%

Всього відрахування    37,5-38% (за діючими на 01.01.2003р. нормативами).

3.9.4. Витрати на спеціальне обладнання

У цій статті розраховуються витрати, на придбання машин, приладів та іншого обладнання, яке необхідне тільки для цієї НДР. Розрахунок витрат на придбання обладнання проводиться так само, як для витрат на куповані вироби, з урахуванням транспортно-заготівельних витрат (табл. 3.19). Звичайне обладнання, необхідне для оснащення лабораторій, робочих місць та для інших цілей в цю статтю витрат не включають.

Таблиця 3.19 — Спеціальне обладнання

3.9.5. Витрати на службові відрядження

Складаються з фактичних витрат на відрядження штатних працівників, зайнятих виконанням НДР або ДКР: витрат на проїзд до місця відрядження і назад, витрат на проживання у готелі, добові витрати, які розраховуються за кожний день перебування у відрядженні, враховуючи час перебування в дорозі. Розрахунок витрат на відрядження зводиться в табл. 3.20.

Таблиця 3.20 — Витрати на відрядження

За станом на 1.01.2003 р. добові на території України складають 18 грн.

3.9.6. Експериментально-виробничі витрати

Включають витрати на виготовлення стендів, дослідних взірців, окремих вузлів, деталей та ін., коли вони виготовляються в інших самостійних відділах або в інших організаціях. В більшості випадків розрахунок цих витрат ведеться шляхом розрахунку собівартості (див. п.3-4).

Ця стаття враховує витрати на оплату машинного часу, зв'язаного з підготовкою і налагодженням програм. Витрати розраховуються виходячи з кількості годин машинного часу, який необхідний для виконання потрібного обсягу обчислювальних робіт по темі і вартості одної машинної години. Результати розрахунків оформляють і вигляді табл. 3.21.

Таблиця 3.21 — Витрати на оплату машинного часу

3.9.7. Накладні витрати

Витрати по цій статті розраховуються за нормативом, встановленим підприємством по відношенню до заробітної плати, який може знаходитися в межах 50 — 100%; для НТУУ „КПІ” - 67% по відношенню до заробітної плати, або 20%-від 11-ої статті "Повна вартість роботи, виконаної власними силами".

3.9.8. Прибуток

Прибуток визначається у відсотках від суми витрат (п. 1-7), найчастіше в проміжку (10-35%). Для НТУУ "КПІ" прибуток становить (5-10%).

Окремим рядком треба навести податок на прибуток у розмірі 30% від прибутку (за діючими нормативами на 01.01.2003 р.)

3.9.9. Загальні витрати

Обчислюються як сума п.п. 3.9.1 – 3.9.8.

3.9.10. Податок на додану вартість (ПДВ)

пдв обчислюється в розмірі 20% від загальних витрат (п.3.9). Якщо робота фінансується з державного бюджету, то ПДВ не нараховується.

3.9.11. Повна вартість роботи, виконаної власними силами

Це сума статей 3.9.9 та 3.9.10.

У тексті роботи треба навести усі статті витрат з усіма необхідними розрахунками. При цьому необхідно зберегти нумерацію та назви статей. Якщо по якійсь статті витрати не передбачені, то необхідно вказати: "Витрати не передбачені".

Підсумки розрахунків зводяться в таблицю, яку треба виконати на окремій сторінці (табл.. 3.22)

Таблиця 3.22 – Кошторис вартості НДР (ДКР)

Замовник:__________________________________________________________

Термін виконання робіт: початок____________, закінчення_______________

3.10. Техніко-економічне обґрунтування розробки (вдосконалення) виробу на основі функціонально-вартісного аналізу (ФВА)

3.10.1. Вихідні положення

Формулюються задачі вдосконалення виробу (в процесі його модернізації) або вимоги, яким повинен відповідати новий виріб; визначається ціль ФВА відносно цього виробу. Якщо виріб, що досліджується, є частиною складної системи, то необхідно навести структурну модель системи і визначити місце і значення елемента, який буде досліджуватися відносно системи. Якщо виріб, що досліджується є складною системою, то для проведення ФВА можна взяти більш простий елемент (модуль) системи. При цьому необхідно в роботі навести структурну модель всієї системи і обґрунтувати вибір даного елемента як об'єкта дослідження.

В основі ФВА лежить функціональний підхід, згідно з яким об'єктом аналізу є не сам виріб (програмний продукт, прилад, система та ін.), а функції, які він виконує. ФВА проводиться в два етапи: функціональний аналіз; вартісний аналіз. [4-9]

3.10.2. Методика проведення функціонального аналізу

3.10.2.1 Обґрунтування функцій об'єкту

На основі вивчення організаційно-економічної суті об'єкта, що досліджується (програмний продукт (ПП), прилад тощо), обґрунтовуються основні функції, які буде реалізовувати об'єкт (наприклад обробка інформації, зчитування інформації та інше). При цьому будують функціональну модель об'єкта (рис.3.2).

Головна функція реалізує ціль розробки (наприклад, розробка найбільш ефективної системи управління базою даних (СУБД)). Основні функції - ті, заради яких об'єкт створюється. Кожна з основних функцій може мати декілька варіантів реалізації. Функції і їх варіанти реалізації повинні бути чітко і повно описані. Вони використовуються для опису морфологічної карти (рис.3.3). На основі цієї карти виконують якісну оцінку варіантів. Для обмеження кількості варіантів, що аналізуються, будують позитивно-негативну матрицю, в якій оцінюють переваги і недоліки варіантів рішень. Результати аналізу подають у табл. 3.23.

Головна функція    

 Основні функції                              ....

Рис. 3.2 - Функціональна модель

Функції  Варіанти реалізації функцій

Рис. 3.3 - Морфологічна карта

За даними табл.3.23. проводиться порівняльний аналіз всіх можливих варіантів реалізації функцій виробу. Варіанти, які мають суттєві недоліки, не відповідають з різних причин умовам технічного завдання, виключаються з подальшого розгляду, а варіанти, які залишилися, підлягають технічній та економічній порівняльній оцінці.

Таблиця 3.23 - Позитивно-негативна матриця варіантів реалізацій функцій

3.10.2.2 Обґрунтування системи параметрів об'єкту і оцінка його узагальненого показника якості

Основні положення з вибору і обґрунтування системи параметрів виробу, які будуть використовуватися для розрахунків показника якості виробу і сама методика проведення розрахунків рівня якості викладена в п.З.2.

Результати розрахунку узагальненого показника якості варіантів реалізації основних функцій виробу зводяться в табл.3.24

Таблиця3.24. Розрахунок узагальненого показника якості

Показник рівня якості k-го варіанта реалізації основних функцій виробу буде

дорівнювати:

К_я = К_я[F_1k] + К_я[F_2k] + ... + К_я[F_zk] ,                        (3.45)

де К_я[F_1k] - показник технічного рівня першої функції К-го варіанту реалізації

основних функцій виробу.

По приведеній формулі 3.45 розраховуються всі прийняті для аналізу варіанти реалізації основних функцій виробу. Найкращим на етапі функціонального аналізу є варіант, якому відповідає найбільше значення узагальненого показника якості.

3.10.3. Методика проведення вартісного аналізу

Аналіз функцій, які реалізуються об'єктом, повинен бути доповнений вартісним аналізом. Для цього розраховуються витрати, які необхідні для розробки або створення виробу тобто визначається функціонально-необхідна вартість виробу по всіх варіантах реалізації функцій, які досліджуються. Якщо проводиться ФВА робіт, які мають науково-дослідний характер (наприклад, створення програмного продукту), то функціонально-необхідні витрати визначаються шляхом розрахунку . кошторису витрат на проведення науково-дослідних робіт. Методика розрахунку кошторису витрат на НДР(ДКР) наведена в п.3.9. Якщо проводиться ФВА створення нового або модернізації діючого виробу, то функціонально-необхідні витрати розраховуються згідно прямих калькуляційних статей витрат, методика визначення яких наведена в п.3.4.

Далі наведена методика визначення функціонально-необхідних витрат на розробку програмного продукту (ПП), яка має свою специфіку.

Функціонально - необхідні витрати на створення ПП (Спп) визначаються за формулою:

Спп=С₃+С₁+С_мч+С_н ,                                       (3.46)

 де С₃-оплата праці розробників, грн;

С₁- відрахування на соціальні заходи (38% від фонду оплати праці), грн;

С_мч - вартість машинного часу, необхідного для розробки і налагодження ПП,грн;

С_н - накладні витрати в розмірі 50-150% від витрат на оплату праці, грн;

включають витрати на оплату праці управлінського персоналу з врахуваннями, оплату службових відряджень, консультаційно-інформаційних витрат, ремонт і техобслуговування інших основних фондів, крім ПК, оренду приміщення та ін.

Витрати на оплату праці розробників ПП:

С₃=С_г •Т.(1+Нд/100),                                                (3.47)

де С_г - величина погодинної оплати праці програміста, грн',

Т - трудомісткість розробки ПП, людино-години. Методика визначення цього показника приведена в п. 3.10.4.

Нд - норматив, який враховує додаткову заробітну плату, %.

Вартість машинного часу визначається:

С_мг=С'_мг* t_м,                                               (3.48)

де t_м- тривалість машинного часу (сума часу машинних і машинно-ручних операцій), необхідного для розробки ПП, грн;

С'_мг- собівартість 1 машино-години роботи ПК при використанні власного ПК і величина орендної плати за 1 годину робти ПК, якщо машина орендується. В останньому випадку тариф за 1 машино-годину роботи ПК визначається як ціна 1 машино-години роботи ПК - Ц_м-г

Ц_м-г =С'_мг+Пр ,                                               (3.49)

де Пр- прибуток, грн.

Собівартість 1 машино-години ПК:

С'_мг=С_екс/Т_еф,                                              (3.50)

де С_екс - річні експлуатаційні поточні витрати на обслуговування ПК, які впливають:

• основну і додаткову заробітну плату спеціаліста, що обслуговує машину з урахуванням його зайнятості на обслуговуванні ПК, грн;

• відрахування на соціальні заходи (38% від фонду оплати праці), грн;

• амортизаційні відрахування, які розраховуються з залишкової вартості ПК і норми амортизаційних відрахувань, грн;

• витрати на електроенергію, які визначаються як добуток тарифу за 1кВт-г електроенергії на обсяг потужності, що споживається ПК і на ефективний годинний фонд часу ПК за рік,грн;

• затрати на ремонт та профілактику

• накладні витрати - 50-150% від витрат на оплату праці, грн;

Т_еф - ефективний годинний фонд часу роботи ПК за рік; визначається, виходячи з календарного річного фонду часу, зменшеного з урахуванням вихідних, святкових днів і добового режиму роботи ПК, годин.

Вартісний аналіз варіантів реалізації функції завершується визначенням коефіцієнта техніко-економічного рівня  кожного варіанта (Ктер_j),  який розраховується за формулою:

Ктер_j=Кя_j/С_jj,                                            (3.51)

де С_jj- величина функціонально-необхідних витратj-го варіанту, грн.

Найкращий варіант визначається за максимальним значенням коефіцієнта техніко-економічного рівня.

На завершаючому етапі проведення ФВА, якщо з'явиться можливість визначити базовий варіант, то бажано встановити області ефективного використання визначеного найбільш ефективного і базового варіантів. Для цього розраховують зведені витрати по базовому і новому варіантах (Зв):

Зв_б=(Сб^п+Е•Кб^п)*Nр,                                    (3.52)

Зв_н = (Сн^п + Е • Кн^п) • Nр + Е • Кндр ,                       (3.53)

де Зв_б ,Зв_н- річні зведені витрати відповідно по базовому і новому варіантах, грн;

Сб^п,Сн^п - питомі поточні витрати відповідно по базовому і новому варіантах, тобто витрати, що приходяться на одиницю продукції, один розрахунок тощо, грн;

Кб^п, Кн^п- питомі капітальні витрати відповідно по базовому і новому варіантах, грн;

Кндр - витрати на розробку виробу, грн. Визначаються відповідно до п.3.9.

Е - коефіцієнт ефективності капіталовкладень;

Nр - річні продуктивні можливостінового варіанту (наприклад, кількість розрахунків за рік певної задачі з допомогою ПП), шт.

Використовуючи формули (3.52) і (3.53) можна визначити області ефективного використання базового і нового варіантів (рис. 3.4)

Продуктивні можливості нового варіанта, шт.

Рис. 3.4 - Області ефективного використання базового і нового варіантів

У висновках слід прокоментувати результати узагальнивши їх у вигляді табл. 3.25.

Таблиця 3.25. Основні техніко-економічні показники

3.10.4. Методика розрахунку трудомісткості програмного продукту

Для розрахунку трудомісткості ПП необхідно визначити [10]:

1 - кількість макетів (набори даних вхідної інформації);

2 - кількість різновидів форм вихідної інформації (форм друкарських документів і інформації, яка переноситься на машинні носії);

3 - ступінь новизни групи задач (задачі); по цьому критерію задачі діляться на 4 групи: А – задачі, які передбачають використання принципово нових методів розробки, проведення науково-дослідних робіт; Б – розробка типових проектних рішень, оригінальних задач і систем, які не мають аналогів; В – прив'язка типових практичних рішень при умові їх зміни; розроблення задач, які мають аналогічні рішення; Г – прив'язка типових проектних рішень без їх зміни; розробка задач, які мають аналогічні рішення;

4 -  Складність алгоритму. Виділяють три  групи складності:

4.1. - алгоритми оптимізації і моделювання систем і об’єктів;

4.2. - алгоритми обліку, звітності, статистики, пошуку;

4.3. - алгоритми, які реалізують стандартні методи рішень, а також не передбачають використання складних чисельних і логічних методів.

5 - складність організації контролю вхідної і вихідної інформації, яка характеризується наступними групами:

5.1. – вихідні дані і документи різноманітного розміру і структури, контроль здійснюється перехресно, тобто враховується зв'язок між показниками різних документів;

5.2. – вхідні дані і документи одноманітної форми і змісту, здійснюється формальний контроль;

5.3. - друкування документів складної багаторівневої структури, різноманітної форми і змісту;

5.4. - друкування документів одноманітної форми і змісту, видів масивів даних на машинні носії.

6. - вид використовуючої інформації, яка може бути: перемінною (ПІ); нормативно-довідковою (НДІ); банком даних (БД);

7. - мову програмування;

8. - можливість використання стандартних модулів, типових програм, пакетів прикладних програм.

Таблиця 3.26 - Норми часу на групу задач (задачу), людино-дні

На основі даних типових норм часу на програмування (таб.3.26 і 3.27) розраховують трудомісткість розробки ПП (Тр). Норми часу, зазначені в таблицях розраховані для групи задач ступеня новизни «В» при використанні змінної інформації (ПІ). Для визначення трудомісткості ПП з іншими характеристиками потрібно використати поправочні коефіцієнти (табл.3.28 і 3.29). При використанні інформації різних видів поправочний коефіцієнт для визначення трудомісткості робіт розраховується за формулою:

Кп=(К1·m+К2·n+К3·р)/(m+n+р),                       (3.54)

 де К1, К2, К3 - поправочні коефіцієнти (Табл. 3.28);

m, n, р - відповідно ПІ, ПДІ, БД кількість наборів даних.

Норми часу на розроблення задач (табл. 3.26 і 3.27) розраховані при складності контролю вхідної інформації - 12 і вихідної - 22. В інших випадках необхідно користуватися поправочними коефіцієнтами Кск (табл. 3.28).

Норми часу наведені з урахуванням використання мов програмування високого рівня. При використанні мов низького рівня норми часу потрібно скоректувати з урахуванням коефіцієнта Км, рівного 1,15.

Коли при розробці ПП використовуються стандартні модулі і (або) пакети прикладних програм, типові програми, норму часу коректують за допомогою коефіцієнта Кст, рівного 0,6-0,8.

Таблиця 3.27 - Норми часу на задачі розрахункового характеру

Таблиця3.28. Поправочні коефіцієнти для розрахунку трудомісткості робіт

При розробці стандартного ПП норму часу слід коректувати за допомогою

коефіцієнта використання стандартного математичного забезпечення Кст.м, рівного 1,2-1,6.

Загальна трудомісткість програмування задач:

То = Тр • Кп • Кск • Км • Кст • Кст.м.,                                (3.55)

Таблиця 3.29 - Поправочні коефіцієнти, враховуючі складність контролю вхідної і вихідної інформації

Приведені в таблиці норми часу, розраховані в людино-днях при п'ятиденному робочому тижні з тривалістю робочого дня 8 годин. У випадку зміни тривалості робочого дня норми часу треба перерахувати.

Для розрахунку кошторису витрат на розробку ПП загальну трудомісткість ПП необхідно поділити на етапи. Відповідно [10] питома вага окремих етапів у загальній трудомісткості розробки (То) складає:

-         технічне завдання – 0,1 То;

-         ескізний проект – 0,08 То;

-         технічний проект – 0,09 То;

-         робочий проект – 0,58 То;

-         впровадження – 0,15 То.

Приклад розрахунку трудомісткості групи задач [1]

          Визначити трудомісткість розробки ПП групи задач «Облік основних фондів» підсистеми управління «Бухгалтерський облік». Плановий період розробки - 0,5 року.

      Початкові дані: кількість макетів вхідної інформації - 5, в тому числі перемінної інформації - 2; інформація отримана від рішення суміжних задач - 1; довідкової умовно-постійної інформації - 2; кількість різновиду форм вихідної інформації - 10, в т. ч. друкарських документів - 6; інформації, що переноситься на машинні носії - 4; ступінь новизни групи задач - «Г»; складність алгоритму - «З»; вид використаної інформації: інформація, одержана від рішення суміжних задач, відноситься до перемінної (ПІ) - 3; довідкова, умовно-постійна інформація відноситься до НСУ - 2; складність організації контролю вхідної і вихідної інформації - вхідні дані і документи різноманітного формату і структури, контроль здійснюється перехресне - 11; друкування документації складної багаторівневої структури, різноманітної форми і змісту -21; мова програмування - АССЕМБЛЕР; використання стандартних модулів, типових програм і (або) пакетів прикладних програм, використовуються стандартні програми; керівником роботи встановлено коефіцієнт Кст = 0,7. На основі початкових даних при кількості макетів вхідної інформації (5 макетів) і різноманітності форм вихідної інформації (10 різноманітностей форм) по табл.3.29  визначає норму часу Тр на дану групу задач, яка дорівнює 284 людино-дня. Розрахуємо поправочний коефіцієнт Кп за формулою

Кп = (К₁m + К₂n ) / (m +n ) = (0,6· 3+0,36·2)/(3+2) = 0,5.

Коефіцієнти К₁ і К₂ визначені по табл. 3.29із обсягу видів використаної інформації (ПІ = 3; НДІ = 2) і групи складності алгоритму (третя група); вони дорівнюють відповідно К₁ = 0,6 і К₂ = 0,36.

Вираховуємо поправочний коефіцієнт Кск, який характеризує складність контролю вхідної і вихідної інформації по табл.3.29. Він дорівнює 1,16 (складність контролю вхідної інформації -11, вихідної -21).

В зв'язку з тим, що програма розробляється з використанням мови низького рівня АССЕМБЛЕР, додатково враховується поправочний коефіцієнт Км = 1,15. Врахування використання стандартних програм виконується за допомогою коефіцієнта Кст, який дорівнює 0,7. Отже, загальна трудомісткість ПЗ групи задач «Облік основних фондів» складає (формула 3.55):

То = Тр • Кп • Кск • Км • Кет • Кст.п = 284 • 0,5 • 1,16 • 1,15 • 0,7 = 133 людино-дні.

3.10.5. Приклади проведення ФВА

3.10.5.1. Розробка програми  обробки рентгенівського зображення.

1. Постановка задачі проектування

Розробити програму обробки рентгенівського зображення в комп’ютерному томографі. Вона призначена для використання в середовищі Microsoft Windows 3.1/95/98/2000/ NT.

 Програма написана в середовищі візуального програмування Delfi на язиці Object Pascal.

2. Обґрунтування функцій програмного продукту

Виходячи з конкретних цілей, які реалізуються програмою, виділимо її основні функції:

F1 - реконструкція зображення;

F2 - ілюстрація зображення;

F3 - виведення інформації;

F4 - зберігання інформації;

F5 - перегляд та редагування даних. 

 Кожна з основних функцій може мати декілька варіантів розв’язання.

Для F1:

а) інтеграційний метод.

Для F2:

а) градації сірого;

б) кольорова ілюстрація.

Для F3:

а) вивід інформації в файл;

б) вивід інформації на принтер.

Для F4:

а) організація особових баз даних;

б) організація загальної бази даних.

Для F5:

а) відображення інформації по одному запису;

б) відображення інформації у вигляді таблиці.

По розгляненим варіантам будуємо морфологічну карту (рис. 3.5.).

Рис.3.5. Морфологічна карта.

На основі цієї карти побудована Позитивно-негативна матриця (табл.3.30.).

Таблиця 3.30. Позитивно-негативна матриця.

3. Обґрунтування системи параметрів

Для характеристики розроблюємої програми можна  використати наступні параметри:

Х1 - час виконання однієї ітерації;

Х2 - кількість градацій кольору;

Х3 - швидкість виводу інформації;

Х4- об’єм пам’яті, яку займає програма на жорсткому диску;

Х5- об’єм оперативної пам’яті, яка необхідна для роботи програми.

Із даних технічної літератури визначаємо припустимі, середні отримуємі та досягаємі значення параметрів. Результати наведено в табл.3.31.

Таблиця 3.31. Основні параметри програми.

За даними таблиці 3.31 будуємо графічні характеристики (рис. 3.6, 3.10).

Вагомість параметрів визначається методом попарного їх зрівняння, використовуючи результати оцінок експертів (табл.3.32.).

Таблиця 3.32.  Попарне порівння параметрів.

По методиці, яка приведена в п.3.2.3 визначимо коефіцієнт конкордації експертних оцінок (табл. 3.33.).

Таблиця 3.33. Результат ранжування параметрів.

За даними табл.3.33. визначаємо коефіцієнт конкордації за формулою (3.13):

;

N=7; n=5

.

Так як розрахункове значення коефіцієнта конкордації більше нормативного, то можна використовувати результати опитування експертів для слідуючих розрахунків. Розрахунок вагомості параметрів ПП (j_і) наведено в табл.3.34.

Таблиця 3.34. Розрахунок вагомості параметрів ПП.

4. Аналіз варіантів реалізації функцій

На основі порівняльного аналізу варіантів реалізації функцій по їх перевагам та недолікам і коефіцієнтам вагомості параметрів (табл. 3.30 та 3.34) можна виключити з функції F2- варіант реалізації  (б), а з функції F4 - варіант (а).

 Варіанти, які залишилися:

1)    - F1a + F2a + F3a + F4б + F5a;

2)    - F1a + F2a + F3б + F4б + F5a;

3)    - F1a + F2a + F3a + F4б + Fб;

4)    - F1a + F2a + F3б + F4б + F5б;

Розрахуємо показники якості ПП за формулою (3.1.). Результати розрахунків зведено в табл.3.35.

Таблиця 3.35. Розрахунок показників якості варіантів реалізації основних функцій ПП.

За даними таблиці 3.35 та формулою 3.45 визначаємо показник рівня якості кожного з варіантів ПП.

Кя1 = 1.342 + 1.342 + 1.891 + 0.366 + 0.273 = 5.214,

Кя2 = 1.342 + 1.342 + 0.246 + 0.366 + 0.273 = 3.569,

Кя3 = 1.342 + 1.342 + 1.891 + 0.366 + 0.911 = 5.852,

Кя3 = 1.342 + 1.342 + 0.246 + 0.366 + 0.911 = 4.207.

5. Економічний аналіз варіантів розробки ПП

У даному прикладі ФВА виконується на стадії розробки програмного продукту, таким чином вартість розробки програмного продукту розраховується за формулами (3.46-3.50).

Для визначення вартості розробки ПП спочатку проведемо розрахунок трудомісткості.

Всі 4 варіанта включають в себе три окремих завдання:

1. Реалізація алгоритму ітераційного метода реконструкції рентгенівського зображення;

2. Створення  компонента для ілюстрації результату розрахунку;

3. Створення бази даних.

Варіанти  I та III містять ще одне завдання:

4. Написання алгоритму збереження інформації у вигляді графічного компонента.

Цьому завданню у варіантах ІІ і IV відповідають:

5. Написання компонента для виводу на принтер. Цей компонент повинен враховувати особливості роботи принтера під керуванням Windows.

Варіанти ІІ та ІІ містять ще одне завдання:

6. Написання компонента для перегляду всіх даних однієї записи.

Варіанти  III та IV містять інше завдання:

7. Написання компоненту для створення таблиці всіх записів.

Завдання 1 по степеню новизни відноситься до групи А; завдання 2, 6, 7 – до групи Б; завдання 3 – до групи В; завдання 4, 5 – до групи Г.

За складністю алгоритми, які використовуються в завданнях 1, 3 належать до групи 1; 2, 5, 6, 7 – до групи 2; 4 – до групи 3.

Всі сім завдань використовують контроль вхідної інформації, яка характеризується групою 5.2, та контроль вихідної інформації, яка характеризується групою 5.4.

Для реалізації завдання 1 використовують нормативно-довідкову інформацію; реалізація завдань 2, 3, 6, 7 використовує інформацію у вигляді банка даних; реалізація завдань 4, 5 використовує змінну інформацію.

Проведемо розрахунок норм часу на розробку та програмування для кожного з семи завдань.

Загальна трудомісткість обчислюється за формулою (3.55).

Для першого завдання, виходячи із норм часу для завдань розрахункового характеру степеню новизни А та групи складності алгоритму 1, трудомісткість дорівнює: Т_р=90 людино - днів. Поправочний коефіцієнт, який враховує вид  використаної інформації для першого завдання (нормативно-довідкова інформація): К_п = 1.7. Поправочний коефіцієнт, який враховує складність контролю вхідної  та  вихідної  інформації  для  всіх  семи  завдань  дорівнює  1:  К_ск = 1. Оскільки при розробці першого завдання використовуються стандартні модулі, врахуємо це за допомогою коефіцієнта К_ст = 0.8. Коефіцієнти К_м і К_ст.п, які враховують відповідно програмування на мові низького рівня та розробку стандартного  програмного забеспечення, для всіх семи завдань дорівнюють 1:К_м = К_ст.п = 1. Таким чином, загальна  трудомісткість програмування першого завдання дорівнює (К_ск, К_м та К_ст.п  можемо не враховувати):

Т_о = 90•1.7•0.8 = 122.4 людино-днів.

Проведемо аналогічні розрахунки для остальних завдань.

Для другого завдання (використовується алгоритм другої групи складності, степінь новизни  Б):

Т_р = 27 людино-днів

К_п= 0.9;  К_ст= 0.8.

Т_о = 27•0.9•0.8 = 19.44.

Для третього завдання  (використовується алгоритм першої  групи складності, степінь новизни  В):

Т_р = 43 людино-днів

К_п  = 0.68;  К_ст = 0.8;

Т_о = 43•0.68•0.8 = 23.39.

Для четвертого завдання  (використовується алгоритм третьої   групи складності, степінь новизни  Г):

Т_р = 8 людино-днів

К_п  = 0.6;  К_ст = 1;

Т_о = 8•0.6•1 = 4.8.

Для п’ятого завдання  (використовується алгоритм другої  групи складності, степінь новизни  Г):

Т_р = 12 людино-днів

К_п  = 0.72;  К_ст = 0.8;

Т_о = 12•0.72•0.8 = 6.91.

Для  шостого завдання  (використовується алгоритм другої  групи складності, степінь новизни  Б):

Т_р = 27 людино-днів

К_п  = 0.9;  К_ст = 0.8;

Т_о = 27 * 0.9 * 0.8 = 19.44.

Для сьомого завдання  (використовується алгоритм другої  групи складності, степінь новизни  Б):

Т_р = 27 людино-днів

К_п  = 0.9;  К_ст = 1;

Т_о = 27•0.9•1 = 24.3.

Складаємо трудомісткість відповідних завдань для кожного з чотирьох обраних варіантів реалізації програми, щоб отримати їх трудомісткість:

Т_I = (122.4 + 19.44 + 4.8 + 23.39 + 19.44) • 8 = 1515.67 людино-годин;

Т_II = (122.4 + 19.44 + 6.91 + 23.39 + 19.44) • 8 = 1532.64 людино-годин;

Т_III = (122.4 + 19.44 + 4.8 + 23.39 + 24.3) • 8 = 1554.64 людино-годин;

Т_IV = (122.4 + 19.44 + 6.91 + 23.39 + 24.3) • 8 = 1571.52 людино-годин.

Очевидно,  що саму високу трудомісткість мають варіанти III, IV.

В розробці беруть участь один програміст з окладом 650 грн., старший інженер з окладом 500 грн., один оператор з окладом 250 грн. Визначимо зарплату за годину:

грн.

Тоді зарплата розробників за варіантами відповідно формулі (3.47)

I. С_зп = 2,76 • 1515.67 • 1.2 = 4601,52 грн.

II.         С_зп = 2,76 • 1532.64 • 1.2 = 4653,44 грн.

III.        С_зп = 2,76• 1554.64 • 1.2 = 4720,22 грн.

IV.       С_зп = 2,76• 1571.52 • 1.2 = 4771,47 грн.

Відрахування на всі види соціального страхування за варіантами:

I. С_от = 4601,52  • 0.375 = 1725,57 грн.

II.         С_от = 4653,44  • 0.375 = 1745,04 грн.

III.        С_от = 4720,22  • 0.375 = 1770,08 грн.

IV.       С_от = 4771,47 • 0.375 = 1789,30 грн.

Потім визначимо витрати на оплату однієї машино-години (С_м). Вони визначаються за формулами ( 3.48–3.50).

Так як ЕОМ обслуговує один спеціаліст з окладом 350 грн, з коефіцієнтом зайнятості 0,2  то для однієї машини отримаємо:

С_Г = 12 • 350• 0,2 = 840 грн.

З урахуванням додаткової заробітної плати

С_ЗП = 840 • (1 + 0.2)=1008 грн.

Відрахування на всі види соціального страхування:

С_ОТ = С_ЗП • 0.375 = 378 грн.

Амортизаційні відрахування розраховуємо за формулою (3.35) (при  амортизації 25% та вартості ЕОМ – 3000 грн.).

С_А = 1.15 • 0.25 • 3000 = 862.5 грн.

Витрати на ремонт та профілактику розраховуємо за формулою (3.38)

С_Р = 1.15 • 3000 • 0.05 = 172.5 грн.

Ефективний годинний фонд часу ПК за рік розраховуємо за формулою (3.37):

Т_ЕФ  = (365 – 104 – 8 – 16) • 8 • 0.9 = 1706.8 годин

Витрати на оплату електроенергії розраховуємо за формулою (3.36):

С_ЕЛ  = 1706.8 • 0.156 • 0.2 = 53.25 грн.

Накладні витрати:

С_Н = 840 • 0.67 =562,8 грн.

Тоді, річні експлуатаційні витрати розраховуємо за формулою (3.33:)

С_ЕКС = 1008 + 378 + 862.5 + 172.5 + 53.252 + 562,8 = 3036,05 грн.

Собівартість однієї машино-години ЕОМ дорівнюватиме:

С_М-Г = С_екс / Т_еф = 3036,05 / 1706.8 = 1,78 грн/час.

Оскільки в даному випадку всі роботи, які пов¢язані з розробкою програмного продукту ведуться на ЕОМ, витрати на оплату машинного часу, в залежності від обраного варианта реалізації пакету, складає:

І.           С_М = 1,78 • 1515.67 = 2697,89 грн.;

ІІ.         С_М = 1,78 • 1532.64 = 2728,1 грн.;

ІІІ.        С_М = 1,78 • 1554.64 = 2767,26 грн.;

ІV.        С_М = 1,78 • 1571.52 = 2797,31 грн..

Накладні витрати складають 67% від заробітної плати:

І.           С_Н = 4601.52 • 0.67 = 3083.02 грн.;

ІІ.         С_Н = 4653,44 • 0.67 = 3117,8 грн.;

ІІІ.        С_Н = 4720,22 • 0.67 = 3162,55 грн.;

ІV.        С_Н = 4771,47 • 0.67 = 3196,88 грн..

Визначимо вартість розробки програмного продукту за варіантами (3.46):

І.           С_ПП = 4601,52 + 1725,57 + 2697,89 + 3083,02 = 12108,3 грн.;

ІІ.         С_ПП = 4653,44 + 1745,04 + 2728,1 + 3117,8 = 12244,38 грн.;

ІІІ.        С_ПП = 4720,22  + 1770,08+ 2767,26 + 3162,55 = 12420,11 грн.;

ІV.        С_ПП = 4771,47 + 1789,30+ 2797,31 + 3196,88 = 12555,06 грн..

6. Вибір кращого варіанта ПП техніко-економічного рівня

Коефіцієнт техніко-економічного рівня розраховується за формулою (3.51):

Ктер1 = 5.214 / 12108,3 = 4,31 • 10^-4;

Ктер2 = 3.569 / 12244,38 = 2,91 • 10^-4;

Ктер3 = 5.852 / 12420,11 = 4,71• 10^-4;

Ктер3 = 4.207 / 12555,06 = 3,35• 10^-4.

Таким чином, найбільш ефективним є третій варіант реалізації програми.

3.10.5.2. Розробка пристрою введення сигналу на ЕОМ

1.Постановка задачі створення нового виробу

Ціль проектування - розробити схему зчитування пульсової хвилі

пристрою   введення   сигналу пульсової хвилі в ЕОМ.

Основні параметри:

1. Діапазон зміни частоти 0.5Гц...5Гц

2. Діапазон зміни напруги 0...2В

3. Припустима температура навколишнього середовища 0...+40С.

 Структурні блоки схеми:

1. Датчик - призначений для перетворення видимих  механічних коливань поверхні шкіри людини в області судини в адекватну зміну напруги.

2. Фільтр - призначений для фільтрації сигналу пульсової хвилі від перешкоди промислової мережі і різного роду перешкод виникаючих унаслідок рухової активності людини.

3. Підсилювач - призначений для посилення сигналу пульсової хвилі порядку 60 дб, тобто до рівня       1...2 В.

4. Блок гальванічної розв'язки - служить для розв'язки датчика й ЕОМ з метою сумирності

2. Виділення основних функцій:

FH1 - забезпечити перетворення пульсової  хвилі в пропорційну напругу з мінімумом перешкод;

FH2 - забезпечити фільтрацію сигналу пульсової хвилі від мережної перешкоди і різного роду перешкод зв'язаних з руховою активністю людини;

FH3 - забезпечити гальванічну розв'язку датчика і ЕОМ.

FH4 - забезпечити посилення сигналу.

Різні варіанти реалізації здійснюються за допомогою заміни різних типів мікросхем, що виконують однакові функції.

3.Розробка варіантів реалізації  функцій:

Для   реалізації   FH1 запропоновані наступні варіанти:

Б) Кардиодатчик.

В) Акустичний датчик.

Рис. 3.11.А)Оптоелектроний датчик.

Для реалізації FH2 запропоновані наступні варіанти: (рис.3.12- 3.13)

   Рис.3.12 А) Активний ФНЧ 2-го порядку.    Рис.3.13 Б) Активний ФНЧ 1-го порядку

Для реалізації FH3 запропоновані наступні варіанти (рис.3.14 - 3.15)

Рис.3.14 А) Гальванічна розв'язка на основі         Рис.3.15. Б) Гальванічна розв'язка  вихідного трансформатора                                                    на основі оптопари

Для реалізації FH4 запропоновані наступні варіанти (рис.3.16 -3.17)

Рис.3.16 А) Підсилювач з ізолюючим входом    Рис.3.17 Б) Підсилювач з токовим входом

Розглянуті варіанти схемних рішень погоджуємо в морфологічній карті(рис.3.18)

          Рис.3.18. Морфологічна карта

Після побудови морфологічної карти робимо попередню оцінку розглянутих варіантів технічних рішень.

Результати попередньої оцінки представлені в табл.3.36.

Таблиця 3.36.Позитивно-негативна матриця.

Висновок: У результаті попереднього аналізу схемних рішень, як неефективні можна виключити варіант Fн1(в)Fн2(б)

Для побудови характеристик у табл.3.37. представлені основні параметри

Таблиця3.37. Найменування параметрів і їхні граничні значення

За даними табл.3.37. на рис.3.19 -3.22. побудовано бальні характеристики

Рис.3.19. Оцінка в балах кількості       Рис.3.20.Оцінка в балах потужності споживання

 живлячих напруг

Рис.3.21.Оцінка в балах коефіцієнту                   Рис.3.22.Оцінка в балах  коефіцієнту        нестабільності                                                                  перекручування

Для даних параметрів визначаємо  їхню вагомість за експертними оцінками (табл.3.38.)

Таблиця3.38 Попарне порівняння параметрів.