|
|
Главная \ Методичні вказівки \ МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ З НАПИСАННЯ ТА ЗАХИСТУ КУРСОВИХ РОБІТ З ПСИХОЛОГІЇ
МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ З НАПИСАННЯ ТА ЗАХИСТУ КУРСОВИХ РОБІТ З ПСИХОЛОГІЇ« Назад
МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ З НАПИСАННЯ ТА ЗАХИСТУ КУРСОВИХ РОБІТ З ПСИХОЛОГІЇ 21.11.2015 08:29
КИЇВСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ БОРИСА ГРІНЧЕНКА ПЕДАГОГІЧНИЙ ІНСТИТУТ
МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ З НАПИСАННЯ ТА ЗАХИСТУ КУРСОВИХ РОБІТ З ПСИХОЛОГІЇ
Київ – 2015
ВСТУП Курсові роботи із психологічних дисциплін – як форма самостійної творчої науково-дослідної роботи студентів – є необхідною складовою науково-методичної та професійної підготовки фахівців із педагогічних спеціальностей. У процесі написання курсової роботи перевіряються теоретико-методологічна та методична підготовка студента, а саме: 1) здатність працювати з науковою і періодичною фаховою літературою, аналізувати, систематизувати, узагальнювати і критично оцінювати представлені там теоретичні знання і педагогічно-виховний досвід, порівнювати різні наукові підходи до розв'язання певної наукової проблеми, здійснювати пошук необхідної інформації тощо; 2) здатність формулювати науково-дослідну проблему, ставити науково коректні дослідницькі цілі і завдання, добирати надійний і валідний дослідницький інструментарій для їх реалізації під час емпіричного дослідження чи в режимі психолого-педагогічного експерименту; 3) здатність опрацьовувати, коректно оформляти й інтерпретувати емпіричні дані, отримані під час дослідження, та робити науково коректні і практично придатні висновки та рекомендації за результатами проведеного дослідження. Написання курсової роботи вчить студентів: осмислювати і практично використовувати набуті теоретичні знання та перевіряти ці знання на практичну придатність; стимулює, розвиває інтелектуально-пізнавальну діяльність, спонукає самостійно осмислювати певні психолого-педагогічні проблеми; створює умови креативно мислити при розв’язанні психолого-педагогічних проблем.
Структура і зміст курсової роботиКурсова робота має містити: 1) титульний аркуш; 2) зміст; 3) вступ; 4) основну частину (теоретичний та емпіричний розділи із підрозділами та висновками до кожного розділу); 5) загальні висновки; 6) список використаної літератури; 7) додатки. Титульний аркуш курсової роботи містить: 1) назву міністерства (відомства), а також назву вищого навчального закладу і кафедри, де виконана курсова робота; 2) тему роботи; 3) прізвище, ім’я, по-батькові студента – автора роботи; 4) прізвище, ім’я, по-батькові наукового керівника, його науковий ступінь і вчене звання; 5) місто і рік виконання роботи (Додаток А). Зміст подається на початку курсової роботи і містить найменування та номери початкових сторінок усіх її частин: вступу, розділів, підрозділів та пунктів (якщо останні мають заголовок), висновків до розділів, загальних висновків, додатків, списку використаної літератури тощо (Додаток Б). У вступі: 1) означується проблема, яка досліджуватиметься, розкриваються її актуальність і значущість, стисло окреслюються основні етапи розвитку наукової думки в напрямі її розв’язання, висвітлюються основні здобутки тих, хто її вивчав, означуються ті аспекти цієї проблеми, які залишилися мало дослідженими, і в такий спосіб обґрунтовується доцільність поглибленого теоретико-прикладного дослідження цих аспектів у курсовій роботі; 2) формулюється науковий апарат дослідження (його об’єкт, предмет, цілі, завдання, методологічна база); 3) презентується інструментарій, або методична база дослідження; 4) висвітлюється теоретичне і практичне значення дослідження; 5) дається загальна характеристика курсової роботи в рекомендованій послідовності (Додаток В). Актуальність дослідження розкривається з огляду на: 1) його нагальність і відповідність потребам повсякдення, а отже, наукову і практичну доцільність його проведення; 2) недостатнє висвітлення заявленої дослідницької проблеми у фаховій науковій літературі. Останнє передбачає стисле і лаконічне висвітлення стану дослідженняпроблеми на основі аналізу наукового доробку зарубіжних і вітчизняних учених із цього питання. Об’єкт дослідження – це частина реальної дійсності, яка підлягає дослідженню і є такою, що породжує проблемну ситуацію. Предмет дослідження конкретизує, що саме в об’єкті буде вивчатись, а отже, міститься в межах об’єкта. Об’єкт і предмет дослідження як категорії наукового процесу співвідносяться між собою як загальне і часткове. В об’єкті виділяється та його частина, яка є предметом дослідження. Предмет дослідження чітко окреслює його межі і саме на нього спрямована основна увага дослідника. Мета дослідження розкриває те, що автор хоче отримати в результаті дослідження. Наприклад: виявити нові наукові факти чи закономірності; визначити зв’язки між явищами та/або з’ясувати їх характер; встановити залежності між чинниками; визначити (обґрунтувати) умови та шляхи оптимізації процесу навчання й виховання дітей або певної психологічної (психолого-педагогічної) ситуації тощо; розробити модель, розкрити механізми функціонування чогось; систематизувати (типологізувати, категоризувати) щось і т.ін. Тому при формулюванні мети доцільно вживати терміни «визначення», «обґрунтування», «доведення», «встановлення», «перевірка», «розробка», «систематизація», «типологізація» і т.ін. Завданнядослідження – це заплановані послідовні (поетапні) доцільні дії (кроки), спрямовані на досягнення поставленої дослідницької мети. Завдання, з одного боку, розкривають і конкретизують мету дослідження, а з другого, – вказують шлях і конкретні кроки її реалізації.
Основний зміст курсової роботи складається з окремих частин (розділів, підрозділів, пунктів тощо) і загальних висновків. Назви кожної з цих частин, по-перше, мають бути точними і лаконічними, а по-друге, вони мають відображати головну суть викладеного там змісту. Кожний розділ починається з нової сторінки і зазвичай містить 2-4 підрозділи. Розділ завершується висновками, в яких чітко і лаконічно узагальнюються найзначущіші результати роботи, представленої саме в цьому розділі. Подача у вигляді висновків проміжних результатів дослідження наприкінці кожного із розділів дає змогу не обтяжувати ними загальні висновки. Як правило, курсова робота має від 2-х до 3-х розділів. Якщо дослідження, якому присвячено курсову роботу, обмежується досягненням діагностичних цілей і завдань і має переважно констатувальний або порівняльно-констатувальний характер, воно зазвичай містить два розділи. Перший розділ (власне, «теоретичний» розділ) присвячується, як правило, теоретичному аналізу досліджуваної проблеми. Назва цього розділу має відображати не лише сутність досліджуваної проблеми, а й її концептуалізацію. У першому розділі: 1) значно детальніше, ніж у вступі, висвітлюють стан розробки заявленої дослідницької проблеми в зарубіжних і вітчизняних наукових школах (наводять основні теорії і концепції, описані у фаховій літературі; окреслюють основні етапи розвитку наукової думки стосовно цієї проблеми; висвітлюють основні здобутки тих, хто її досліджував; означують ті аспекти проблеми, які залишилися мало дослідженими, а отже, потребують подальшого вивчення; 2) презентують теоретичну модель дослідження, де обов’язково означують емпіричні індикатори, які репрезентують предмет дослідження і підлягатимуть дальшому емпіричному вимірюванню. У другому (власне, «емпіричному») розділі презентують: 1) емпіричну модель, або програму емпіричного дослідження, де обґрунтовується вибір дослідницького інструментарію, або методів дослідження (при описі кожного методу слід чітко вказувати, що саме досліджуватиметься за його допомогою, та обґрунтовувати його надійність і валідність); організацію дослідження (в т.ч. місце і час проведення та основні процедури добування емпіричних даних); підходи до формування вибірок випробуваних; 2) перші («робочі») емпіричні дані; 3) попередні інтерпретації отриманих даних; 4) попередні висновки, зроблені на основі цих інтерпретацій. Назва другого розділу має відображати логіку емпіричного вимірювання предмету дослідження, але при цьому не слід називати його «Практична частина», «Емпірична частина», «Емпіричний розділ» і т.ін. Якщо дослідження спрямоване не лише на досягнення діагностичних цілей і завдань (тобто має не лише констатувальний або порівняльно-констатувальний характер), а є класичним психолого-педагогічним експериментом (а отже, має формувальні цілі і завдання), курсова робота неодмінно містить ще один – третій «експериментальний») – розділ. Третій розділ презентує експериментально-формувальну частину психолого-педагогічного експерименту. У розділі описують: 1) цілі і завдання експерименту; 2) програму і методи його реалізації; 3) відомості про організацію експерименту і основні його процедури; 4) відомості про формування експериментальних і контрольних груп; 5) аналіз і узагальнення попередніх, проміжних та кінцевих результатів експерименту (які в т.ч. виражаються у вигляді математично опрацьованих діагностичних даних); 6) розроблені автором практичні рекомендації. Загальні висновки мають відображати найважливіші узагальнені результати дослідження. У висновках слід показати, чи досягнуто мету дослідження і наскільки повно розв’язано дослідницькі завдання, акцентувати увагу на елементах новизни, внесених у розробку означеної дослідницької проблеми, порівняти одержані дані з аналогічними даними інших дослідників. Найдоцільніше формулювати висновки у відповідності з поставленими завданнями. У висновках необхідно наголосити на якісних та кількісних показниках здобутих результатів, обґрунтувати достовірність результатів, викласти рекомендації щодо їх використання (Додаток Д).
ЗАГАЛЬНІ ВИМОГИ ДО КУРСОВОЇ РОБОТИ
Правила оформлення курсових робітЗагальні вимоги. Наукова робота має бути написана державною мовою, чітко і зрозуміло викладена, не мати стилістичних та орфографічних помилок. Необхідно правильно вживати психологічні поняття і терміни. Для досягнення точності їх важливо звіряти зі словником. Обсяг курсової роботи має становити 24-36 сторінок друкованого тексту, набраного на комп'ютері шрифтом Times – 14 через 1,5 інтервали (30 рядків на сторінку). Робота виконується і подається на кафедру у друкованому та електронному примірниках. Сторінки роботи повинні мати поля: ліве – 30 мм, зверху – 20 мм, праве – 1,5мм, знизу – 20 мм. Таблиці, малюнки, схеми, графіки, креслення, фотографії та інші ілюстративні матеріали як у тексті роботи, так і в додатках, повинні виконуватися на стандартних аркушах (210 х 297мм) або наклеюватися на стандартні білі аркуші. Формули слід вписувати з допомогою редактора формул MS Aquation, або від руки старанно й розбірливо. Усі сторінки роботи нумеруються від титульної до останньої без пропусків, повторів або буквених додатків. Першою сторінкою вважається титульний аркуш, на ньому нумерація не ставиться, нумерація починається зі вступу третьою сторінкою. Таблиці, рисунки, схеми та інший ілюстративний матеріал подаються безпосередньо після тексту, де вони згадані вперше або на наступній сторінці: Рис. 2.3 або Таблиця 1.2, що означає третій рисунок другого розділу або друга таблиця першого розділу. Позначка Таблиця 1.2 ставиться у правому верхньому куті над відповідним заголовком таблиці, який розміщується над таблицею. Позначка Рис. 1.2, назва і пояснювальні підписи розміщують послідовно під ілюстрацією. Заголовки граф в таблиці слід починати з великої літери, підзаголовки – із малих, якщо вони є продовженням заголовків, та з великих, якщо вони є окремими реченнями. При переносі частини таблиці на інший аркуш слово «Таблиця», номер її і назву вказують один раз справа над першою частиною таблиці, над іншими частинами пишуть слова «Продовження табл.» і вказують номер таблиці (наприклад: «Продовження табл. 1.2.»). При написанні роботи потрібно давати посилання на літературні джерела, з яких запозичені матеріали (наприклад, таке оформлення посилання в тексті, як [3, с. 63], означає, що цитата взята із 63 сторінки джерела, вказаного в бібліографічному списку під номером 3). При посиланні на кілька джерел вказуються номери, під якими кожне з них зареєстровано в списку джерел (наприклад: [5; 7; 10; 23]). При посиланні на ілюстрацію вказують «рис. 1.2», на таблицю – «у табл. 1.3». Якщо є кілька посилань на одну таблицю, то слово «дивись» скорочують (наприклад: «див. табл. 1.2»). Цитування. Обов’язковий елемент роботи – цитування наукових джерел. Звертатись до них доцільно тільки у тих випадках, коли цитата дійсно містить потрібну аргументацію. Слід пам’ятати, що цитування – це не лише можливий спосіб захищення власного тексту аргументованими й авторитетними думками і переконаннями. Цитати, в яких презентовано висунуті іншими авторами правильних чи неправильних, з погляду автора курсової роботи, ідей, мають слугувати засобом для активації і розвитку його власних міркувань, підґрунтям для самостійних висновків. Щоб вказати джерела цитат, запозичень конкретних положень, формул, статистичних даних та деяких інших відомостей, а також щоб навести відомості стосовно раніше опублікованих іншими авторами та проаналізованих автором курсової роботи наукових праць, застосовують бібліографічні посилання. Найчастіше застосовують два види посилань: 1) у самому тексті (безпосередньо у рядку після тексту, до якого має відношення посилання); 2) розташовані внизу сторінки, під рядками основного тексту. Скорочення у тексті. Довільні скорочення слів застосовувати неприпустимо. Щоб правильно користуватись скороченнями, слід звертатись до словників прийнятих скорочень, які можна знайти у довідкових виданнях. Дозволяється скорочувати слова перед цифрами, що позначають посилання у тексті на певний елемент чогось (наприклад: том – т.; частина – ч.; випуск – вип.; малюнок – мал.; видання – вид.; розділ – розд.; таблиця – табл.; додаток – дод.; пункт – п. тощо). Скорочувати можна і деякі пояснювальні слова, якщо ці слова знаходяться не всередині речення (наприклад: і таке інше – і т. ін.; та інші – та ін.; дивись – див. тощо). Оформлення додатків. За необхідністю до додатків доцільно включити допоміжний матеріал, необхідний для повноти сприймання роботи і доведення її достовірності:1) методики, які були застосовані в курсовій роботі, та інструкції з їхнього використання; 2) таблиці первинного обліку отриманих емпіричних даних (протоколи спостережень, бесід і т. ін.); 3) результати статистичної обробки емпіричних даних; 4) застосована наочність і т. ін.; 5) корекційні та тренінгові програми тощо. Кількість додатків не обмежується. Кожен додаток починається з нової сторінки і має заголовок. Додатки позначаються великими літерами української абетки за винятком літер Ґ, Є, І, Ї, Й, О, Ч, Ь (наприклад: «Додаток А»). Складання списку літературних джерел. Розміщуючи матеріали бібліографічного опису літератури, слід пам'ятати, що до них мають бути включені:1. Спеціальна наукова література: вітчизняні видання (книги, статті), в тому числі перекладені; зарубіжні видання (книги, статті на іноземних мовах). 2. Використані періодичні видання. 3. Використані бібліографічні довідники. 4. Посилання на матеріали, розміщені на сайтах, в репозиторіях тощо. Список літератури в науковій роботі свідчить про обсяг використаних автором джерел, про рівень вивчення стану досліджуваної проблеми й навичок роботи з науковою літературою. Для курсової роботи достатнім вважається список літератури, що нараховує 25-30 джерел, які розміщуються в алфавітній послідовності за прізвищами авторів або назвами джерел. Бібліографічний опис книги одного автора містить прізвище та ініціали автора, назву книги, відомості, що уточнюють призначення та повторність видання книги, місце видання, рік видання, кількість сторінок у книзі (наприклад: Бабанский Ю.К. Проблемы повышения эффективности педагогических исследований: Дидактический аспект. – М.: Педагогика, 1982. – 192 с.). У разі відсутності прізвищ авторів на титульній сторінці книги, зокрема, коли один з авторів (чи інша особа) виступає редактором книги, запис робиться так: наприклад, Производственная социология, психология и педагогика: Учебное пособие / Филиппов А.В., Липинский В.К., Князев В.Н. – М.: Высшая школа, 1989. – 255 с. Бібліографічний опис словникавиконують за правилами бібліографічного опису книги (приклади: Бурлачук Л.Ф., Морозов С.М. Словарь-справочник по психологической диагностике. – К.: Наукова думка, 1989. – 199 с.; Психология: Словарь / Под общ. ред. А.В.Петровского, М.Г.Ярошевского. – 2-е изд., испр. и доп. – М.: Политиздат, 1990. – 494 с.). Зведений бібліографічний опис багатотомного виданняподібний до опису книги. Відомості про те, із скількох томів складається видання, вказують безпосередньо після назви видання, відокремивши його двома крапками (:). Якщо багатотомне видання вийшло з друку протягом кількох років, то наводять рік виходу першого і через тире – рік останнього тому (приклади: Педагогическая энциклопедия: В 4-х томах / И.А.Каиров (гл. ред.) и др. – М.: Советская энциклопедия, 1964-1968; 2. Теплов Б.М. Избранные труды: В 2-х томах / Ред. – сост. Н.С.Лейтес, И.В.Равич-Щербо. – М.: Педагогика, 1985.). Кількість томів може бути вказана і в кінці бібліографічного опису. Для позначення кількості томів застосовують велику літеру «Т» і арабські цифри (наприклад: Ушинский К.Д. Педагогические сочинения / Редкол.: М.И. Кондаков (гл. ред.) и др. – М.: Педагогика, 1988-1990. – Т. 1-6). Бібліографічний опис окремого тому багатотомного видання має містити відомості про назву видання і загальну кількість томів у ньому, а також назву і номер тому, використаного автором курсової роботи (наприклад: Выготский Л.С. Собрание сочинений: В 6-ти томах / Гл. ред. А.В.Запорожец. – М.: Педагогика, 1982-1984. – Т.3. Проблемы развития психики / Под ред. А.М.Матюшкина. – 367 с.). У бібліографічному описі статті з періодичного виданняспочатку наводять відомості про статтю, а потім про видання, у якому її вміщено.Відомості про статтю включають прізвище (у називному відмінку) автора статті та її повну назву. Відомості про видання включають його назву (в лапки назву журналу не беруть), рік виходу журналу і його номер (число). Елементи відомостей про видання відокремлюють між собою крапкою й тире (. – ). У кінці опису вказують сторінки, на яких розміщена стаття у даному журналі (її початок і кінець), відокремлені від попередніх відомостей крапкою з тире. Для позначення кількості сторінок застосовують літеру «С» і арабські цифри (наприклад: Гончаренко С.У. Методологічні характеристики педагогічних досліджень // Вісник Академії педагогічних наук України. – 1993. – №1. – С. 11-13). Бібліографічний опис документів з мережі Інтернет: Прізвище та ініціали автора (авторів). Назва роботи. – Назва веб-сайту. – Дата розміщення / перегляду (якщо вона є). – Організація (Якщо назва організації збігається з назвою сайту, вона подається одноразово). – Дата звертання до інформації. – <URL – Електронна адреса документу> Приклади: 1. Концепція Державної програми роботи з обдарованою молоддю на 2006-2010 роки. – Міністерство освіти і науки України. – 31 березня 2006 р. – 10 квітня 2006 р. – http://www.mon.gov.ua/newstmp/31_03/2 2. Ганська А., Мельничук Н. Методичні рекомендації щодо вивчення трудового навчання у загальноосвітніх навчальних закладах у 2005 / 2006 навчальному році. – Кабінет трудового навчання та охорони праці. – 10 квітня 2006 р. – <http://www.kristti.kiev.ua/kabinet/tryd/rekom4.htm
Захист та критерії оцінки курсових робітОстаточний варіант написаної та відповідно оформленої роботи подається на кафедру у визначений термін (за два тижні до захисту). Керівник визначає ступінь готовності роботи, відповідність її вимогам і рекомендує допустити до захисту. У випадку невиконання чи несвоєчасного подання роботи на кафедру студент не допускається до захисту. Підготовка до захисту роботи охоплює виготовлення засобів для унаочнення головних результатів досліджень і готування виступу. Рекомендується у процесі виступу використовувати заздалегідь підготовлені мультімедійні презентації. Презентація виступу має орієнтовно містити:
На захисті роботи після виступу студент дає відповіді на поставлені членами комісії та присутніми запитання. На виступ під час захисту роботи студенту відводиться 5-7 хв.
Шкала оцiнок
ДОДАТКИДодаток А ТИТУЛЬНИЙ АРКУШ КУРСОВОЇ РОБОТИ
Міністерство освіти і науки України Київський університет імені Бориса Грінченка Педагогічний інститут Кафедра педагогіки та психології
Аналіз дитячих малюнків як форма діагностики дитячих страхів
Курсова робота з психології студентки групи ПОб-3-13-4.0д Петренко Наталії Олегівни
Науковий керівник: Степанець Олег Дмитрович кандидат психологічних наук, доцент
Київ-2015
Додаток Б ЗМІСТ КУРСОВОЇ РОБОТИ
ЗМІСТ ВСТУП.. 3 РОЗДІЛ I. ОСОБЛИВОСТІ ДІАГНОСТИКИ ДИТЯЧИХ СТРАХІВ.. 5 1.1. Визначення страху. 5 1.2. Класифікація страхів. 8 1.3. Особливості діагностики та профілактики дитячих страхів………………….….10 Висновки до розділу І 13 РОЗДІЛ II. АНАЛІЗ ДИТЯЧИХ МАЛЮНКІВ ЯК ФОРМА ДІАГНОСТИКИ ДИТЯЧИХ СТРАХІВ.. 14 2.1. Методи та методика дослідження. 16 2.2. Результати дослідження дитячих страхів. 18 2.3. Аналіз ефективності використання проективних методик при діагностиці дитячих страхів. 23 Висновки до розділу II 27 ВИСНОВКИ.. 28 СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.. 30
Додаток В ВСТУП ДО КУРСОВОЇ РОБОТИ
ВСТУП
Актуальність дослідження. В останні роки, як свідчать спеціальні експериментальні дослідження, тривожність і страхи у дітей є дуже поширеним явищем (І.В. Дубровіна, О.І. Захаров, В.І. Гарбузов та інші). Проблемою дитячих страхів займалися такі вітчизняні вчені: Л.І. Божович, Л.С. Виготський, А.В. Запорожець, А.І. Захаров, К.Д. Ушинський, Т.С.Яценко та ін. Досліджувалися питання емоційно-особистісної сфери, причини тривожності та страхів у дітей. Серед зарубіжних вчених проблемою фобій та їх впливом на формування особистості займалися А. Адлер, К. Ізард, Г.С. Салліван, З. Фрейд, К. Хорні та ін. Ефективними у дослідженні дитячих страхів є проективні методи. Малюнок дитини є одним із найточніших джерел інформації про неї. Адже малюнок для дитини є її мовою, якою вона може виразити найпотаємніше, те, що не може (або не хоче) висловити словами. Тому аналіз дитячих малюнків, як спосіб виявлення у дитини страхів, є важливим і необхідним засобом для попередження, виявлення та усунення негативних емоційних процесів у дитини. Питання діагностики дитячих страхів є досить актуальним тому, що дитина як найбільш чутлива частина соціуму піддається різним негативним впливам. У ситуації соціальної нестабільності, яка є на сучасному етапі, на дитину обрушується багато несприятливих факторів, що можуть негативно впливати на її самопочуття та гальмувати розвиток потенційних можливостей особистості. Сказане вище обумовило вибір теми нашого дослідження «Аналіз дитячих малюнків як форма діагностики дитячих страхів».
Об’єкт дослідження: дитячі страхи та способи їх діагностики. Предмет дослідження: аналіз дитячих малюнків як форма діагностики дитячих страхів. Мета дослідження: вивчити особливості діагностики дитячих страхів за допомогою малюнкових технік. Завдання:
Методологічною основою дослідження стали вихідні положення теорії емоцій К. Ізарда, емоційної регуляції діяльності В.К. Вілюнаса, психодинамічної теорії на засадах групової глибинно-зорієнтованої практики Т.С. Яценко. Методи дослідження. Теоретичні: аналіз психологічної літератури. Практичні: проективні методики («Моя сім’я», «Мої страхи»). База дослідження. Дослідження проводилося на базі ЗНЗ № 256 міста Києва. Теоретичне та практичне значення роботи. Отримані в результаті виконання курсової роботи дані про ефективність дитячих малюнків як форму діагностики дитячих страхів можуть бути використані студентами-практикантами та вчителями з метою вивчення та профілактики страхів у молодшому шкільному віці. Структура і обсяг роботи.Курсова робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел і додатків. Основний зміст роботи викладено на 30 сторінках. Список використаних джерел містить 35 найменувань.
КомментарииКомментариев пока нет Пожалуйста, авторизуйтесь, чтобы оставить комментарий. |