Написание контрольных, курсовых, дипломных работ, выполнение задач, тестов, бизнес-планов

Не нашли подходящий заказ?

Заказать в 1 клик: /contactus

Мікро

Мікро 05.10.2016 03:15

1. Функції і роль держави у змішаній економіціІсторія економічного розвитку не знає якоїсь абстрактної, недержавної економіки. Навіть в системі вільного ринку (основаній на lasser lair — невтручання держави) неможливо обійтися без держави. Вона бере на себе функції, які самому ринку здійснити не під силу. Це, зокрема, такі:забезпечення економіки потрібною кількістю грошей;регулювання так званих зовнішніх (побічних) для ринку ефектів (вони в результаті дій виробників і споживачів можуть мати і негативні наслідки, наприклад пов’язані з екологічними аспектами виробництва);задоволення потреб у «колективних благах» (або у «суспільних товарах») — товарах і послугах колективного користування: оборона країни, охорона громадського порядку, державне управління тощо.

Основні функції держави в змішаній економіці:

Становлення і зміцнення держави завжди супроводжувалися розвитком численних її економічних функцій. Останні перебувають у постійній динаміці і їх зростання та вдосконалення знаходяться в органічному взаємозв’язку із суспільним прогресом.

Результативність втручання держави в економіку визначальною мірою залежить від того, наскільки повно і послідовно вона спирається на об’єктивно діючі економічні закони. Слід враховувати, що останні завжди є законами людської діяльності. Це зумовлює підхід до них не лише як до концентрованого виразу об’єктивної необхідності, а й як до об’єктивної можливості, яку можна більш-менш повно реалізувати.

Економічна діяльність держави реалізується через її функції в результаті складного механізму взаємодії та боротьби інтересів різних верств населення. Тому важливим завданням держави є впровадження схеми суспільної поведінки, яка б сприяла знаходженню компромісу між інтересами різних економічних суб’єктів і можливостями «на даний час» економічної системи. При цьому в надбудовній сфері відбувається визнання суспільством процесів координації інтересів і формування спільних цілей. Таким чином, держава надає стихійному розвитку осмислення, координуючи та спрямовуючи дії окремих господарюючих суб’єктів.

У змішаній економіці функції держави як інструмента реалізації класових економічних інтересів обмежуються, дедалі більше поступаючись загальноекономічним і загальносоціальним функціям.

Як правило, в підручниках з економікс виокремлюють три глобальних (основних) функції держави: забезпечення ефективності економіки, соціальної справедливості та стабільності. Ці функції можна назвати ще функціями вищого порядку.

Для реалізації першої функції — забезпечення ефективності — держава повинна, використовуючи різні економічні та адміністративні (правові) інструменти, створити такий економічний фон, який би забезпечував ефективне функціонування виробництва. При цьому велике значення має антимонопольна діяльність держави, гарантування максимально справедливих умов дії ринкового механізму, активізація конкуренції та ін.

Щодо характеристики двох інших глобальних функцій, слід відзначити, що ринок «сліпий» (нейтральний) до проблем забезпечення соціально-економічної справедливості і стабільності як безпосередньо у сфері економіки, так і в суспільстві в цілому.

Так, він визнає лише один критерій розподілу доходів: результат участі в конкуренції на ринку товарів (послуг) капіталів і робочої сили. Тому справедливими для нього є як високі доходи, що були отримані тими, хто досяг успіху у конкуренції, так і низькі у тих, хто зазнав невдачі. Чисто ринковий розподіл зовсім не гарантує прожиткового мінімуму. Нічим не обмежений і ніким не підкоригований ринковий розподіл, справедливий з точки зору законів ринку, призводить до різкої диференціації доходів, соціальної незахищеності значної маси населення. А коли такий розподіл не влаштовує більшість людей, це здатне породити серйозні соціальні конфлікти. Коригувати ринковий механізм розподілу та інші пов’язані з ним процеси ставало дедалі нагальнішим завданням держави. З часом вона перебрала на себе функцію перерозподілу доходів через податки, а також підтримку непрацездатних, пенсіонерів і т. п.

Ринкова економіка не забезпечує повної зайнятості населення, тому регулювання ринку праці, матеріальне забезпечення безробітних — теж функція держави в ринковій економіці. Вона має піклуватися і про зайнятих, гарантувати їм мінімальний рівень споживання через законодавче регулювання рівня мінімальної зарплати.

2.Капітал, як екон ресурс, структура к-лу. Класична політична економія визначає капітал, як сукупність матеріальних благ, що задовольняють людські потреби в зростанні вартості. Поняття «капітал» походить від латинського «capitalis», що означає — головний, основний. Марксиська теорія визначає капітал, як сукупність екон. відносин людей з приводу привласнення власниками засобів в-ва, результатів праці найманих працівників. Сучасний монетаризм ототожнює капітал з грошима, які в своєму русі приносять дохід. Представники теорії маржиналізму вважають, що капітол це все що приносить дохід, як результат різної оцінки окремими екон. суб’єктами існуючих і майбутніх споживчих благ. Капітал – це вартість, яка в своєму русі зростає і приносить дохід. Капітал існує в різних формах: 1.Продуктивний капітал – функціонує у сфері матеріального в-ва. Його підформи: грошовий, в-чий, товарний. Продуктивний капітол приносить дохід у формі прибутку п-ва. 2. Торговельний капітал – обслуговує товарний обіг, приносить дохід у формі торговельного прибутку. 3. Позичковий капітал – це грошовий капітал, який надається в позику екон. суб’єктам з метою одержання доходу у формі позичкового процента. Він обслуговує кредитну сферу, приносить дохід у формі %. Капітал може існувати у формі власності на землю (дохід у формі ренти) і на ЦП (дохід у формі дивідендів і %). Капітал, який приносить %, це капітал власність. Гроші надані в кредит функціонуючим п-м, це є капітал ф-ція.

3.Ринок к-лу і фактор часу. Ринковий процент. Ринок капіталу – це частина фінансового ринку, де формується попит і пропозиція на середньостроковий та довгостроковий позичковий капітал.

Ринок капіталів виконує такі функції:

По-перше, об’єднує дрібні, розрізнені грошові заощадження населення, державних підрозділів, приватного бізнесу, зарубіжних інвесторів і створює великі грошові фонди.

По-друге, трансформує грошові кошти в позичковий капітал, що забезпечує зовнішні джерела фінансування матеріального виробництва національної економіки.

По-третє, надає позики державним органам і населенню для вирішення таких важливих завдань, як покриття бюджетного дефіциту, фінансування частини житлового будівництва тощо.

4.Підприємство: характерні риси, види, форми. . Організаційно-правові форми фірм. П-во - це самостійний господарський суб'єкт, що має право юридичної особи і здійснює виробничу, науково-дослідну та комерційну діяльність з метою одержання прибутку. Фірма – це основна виробнича господарська одиниця, яка займається виробництвом товарів і послуг, реалізує їх на ринку з метою отримання прибутку. Організаційно-правова форма передбачає класифікацію підприємств залежно від форм власності, визначених КУ і ЗУ "Про власність", та способів розмежування у підприємствах окремих форм власності і управління майном..Види підприємств:1. За метою і характером діяльності підприємства поділяються на: комерційні, некомерційні,.2. За формою власності майна: приватні, колективні, комунальні; державні. 3. За національною належністю капіталу: національні, закордонні, змішані (спільні).4. За правовим статусом і формою господарювання: одноосібні, є власністю однієї особи або родини; воно несе відповідальність за свої зобов’язання всім майном (капіталом);кооперативні (кооперативи), добровільні об’єднання громадян з метою спільного ведення господарської або іншої діяльності. орендні, полягають в тимчасовому володінні й користуванні майном, необхідним орендатору для здійснення п-цької діяльності; господарські товариства є об’єднаннями підприємців.5. За галузево-функціональним видом д-сті:промислові;сільськогосподарські;будівельні;транспортні;торгові; виробничо-торгові;торговопосередницькі;інноваційно-впроваджувальні;лізингові; банківські; страхові; туристичні тощо.6. За технологічною (територіальною) цілісністю і ступенем підпорядкування: головні (материнські), дочірні . асоційовані ;філії –.7. За розміром кількості працівників: великі (над великі); середні; малі (дрібні); мікропідприємства (до 10 осіб та обсягом виручки до 250 тис. грн. за рік від продажу продукції.Малі підприємства. До них належать суб’єкти господарювання з кількістю працівників: у промисловості та будівництві – до 200 осіб; в інших галузях виробничої сфери – до 50 осіб; науці й науковому обслуговуванні – до 100 осіб; галузях невиробничої сфери – до 25 осіб; роздрібній торгівлі – до 145 осіб.Асоціації – найпростіша форма договірного об’єднання підприємств (фірм, компаній, організацій) з метою постійної координації господарської діяльності. Корпорації – договірні об’єднання суб’єктів господарювання на засаді інтеграції їхніх науково-технічних, виробничих та комерційних інтересів. Консорціуми – тимчасові статутні об’єднання промислового й банківського капітул для досягнення загальної мети. Учасниками консорціуму можуть бути державні та приватні фірми, а також окремі держави. Концерни – форма статутних об’єднань підприємств (фірм), що характеризується єдністю власності й контролю.Картелі – договірне об’єднання підприємств (фірм) переважно однієї галузі для здійснення спільної комерційної діяльності – регулювання збуту виготовленої продукції;Холдинги–специфічна організаційна форма об’єднання капіталів: інтегроване товариство, що безпосередньо не займається виробничою діяльністю, а використовує свої кошти для придбання контрольних пакетів акцій інших підприємств, які є учасниками концерну або іншого добровільного об’єднання..Фінансові групи – об’єднання юридично та економічно самостійних підприємств (фірм) різних галузей н/г.

5. Показники витрат домогосподарствСпоживач (домогосподарство) ставиться в умови економічного вибору: йому потрібно розподілити свої доходи між різними благами, що задовольняють його потреби. При придбанні благ він повинен одержати набір максимальної корисності.

Витрати домогосподарства включають всі види витрат на споживання і на неспоживчі цілі, крім витрат, пов’язаних із здійсненням ними підприємницької, самостійної трудової та фермерської діяльності.З іншого боку, витрати – це сума платежів домогосподарства за товари та послуги, отримані у звітному періоді, суми коштів, направлених ними на купівлю акцій, сертифікатів, валюти, нерухомості, на будівництво, допомогу родичам і знайомим, на вклади до банківських установ, на податки (крім прибуткового) та інші внески.Для аналізу використання ресурсів домогосподарства застосовуються такі показники:

• споживчі витрати - це грошові витрати домогосподарства і окремих його членів на купівлю продуктів харчування, алкогольних та тютюнових виробів, непродовольчих товарів, а також – на оплату особистих послуг. Включаються всі витрати домогосподарств на ці цілі незалежно від місця їх здійснення (у торговельній мережі, зі складу підприємства, організації, на ринку чи у окремих громадян). До цієї статті включається також вартість куплених продуктів харчування, для годування тварин домашніх улюбленців (котів, собак, папуг тощо) та непродовольчих товарів для них (ремінців, кліток, ліків тощо);

• грошові витрати включають споживчі витрати, витрати, пов’язані з веденням особистого підсобного господарства (купівля насіння, добрив, сільськогосподарського реманенту тощо), грошову допомогу родичам та іншим особам, витрати на купівлю нерухомості, на будівництво житла та господарських будівель, на придбання акцій, сертифікатів, валюти, вклади до банківських установ, аліменти, обов’язкові податки (крім прибуткового), збори та внески, а також – інші грошові витрати, які не згадувалися раніше. Грошові витрати включають суми, фактично сплачені домогосподарством по відповідних статтях, і не враховують вартості натуральних надходжень, пільг та субсидій;

• сукупні витрати складаються з грошових витрат, вартості спожитих домогосподарством та подарованих родичам та іншим особам продуктів харчування, отриманих з особистого підсобного господарства та в порядку самозаготівель, вартості подарованих продовольчих товарів, суми пільг та субсидій на оплату житлово-комунальних послуг, суми пільг на оплату телефону, проїзду у міжміському транспорті та дотацій на путівки в санаторно-курортні заклади. Вартість подарованих домогосподарством родичам та іншим особам продуктів харчування, отриманих з особистого підсобного господарства, включається до сукупних витрат у разі постійного характеру надання цієї допомоги. Сукупні витрати характеризують структуру використання домогосподарством сукупних ресурсів і відображають реальний поточний стан матеріального добробуту домогосподарства. Грошові витрати складаються з суми споживчих та неспоживчих грошових витрат. Грошові витрати включають суми, фактично сплачені домогосподарством по відповідних статтях, і не враховують вартість натуральних надходжень, безготівкові пільги та субсидії.Споживчі грошові витрати - це грошові витрати домогосподарства на купівлю продуктів харчування, алкогольних та тютюнових виробів, товарів та послуг (одягу та взуття, оплату житла, води, газу, електроенергії та інших видів палива; меблів, предметів домашнього побуту, побутової техніки та товарів для щоденного обслуговування житла; витрати на охорону здоров’я, транспорт, зв’язок, відпочинок та культуру, освіту тощо).Неспоживчі грошові витрати – включають витрати, пов’язані з веденням особистого підсобного господарства (купівля насіння, добрив, сільськогосподарського реманенту тощо), грошову допомогу родичам та іншим особам, витрати на купівлю нерухомості, на будівництво та капітальний ремонт житла та господарських будівель, на придбання акцій, сертифікатів, валюти, вклади до банківських установ, аліменти, обов’язкові податки (крім прибуткового), збори та внески, а також інші грошові витрати, які не згадувалися раніше. Сукупні витрати складаються з суми споживчих та неспоживчих сукупних витрат. Сукупні витрати включають фактично сплачені грошові витрати домогосподарства, вартість натуральних надходжень, суми пільг та безготівкових субсидій.Споживчі сукупні витрати складаються з грошових витрат, а також вартості спожитих домогосподарством продовольчих товарів, отриманих з особистого підсобного господарства, в порядку самозаготівель або подарованих родичами та іншими особами, суми отриманих пільг та безготівкових субсидій на оплату житла, комунальних продуктів та послуг, суми пільг на оплату телефону, проїзду у транспорті, путівок для лікування, оздоровлення та відпочинку, на оплату ліків, вітамінів, інших аптекарських товарів, медичних послуг (в тому числі стоматологічних послуг, проведення обстежень та отримання процедур, лікування в стаціонарі тощо).Неспоживчі сукупні витрати складаються з грошових та негрошових витрат домогосподарства на допомогу родичам та іншим особам; витрат на купівлю нерухомості, на капітальний ремонт, будівництво житла та господарських будівель, на придбання акцій, сертифікатів, валюти, вкладів до банківських установ, аліментів, обов’язкових податків (крім прибуткового), зборів, внесків, та інших грошових платежів, використаних заощаджень, позик та повернених домогосподарством боргів.Сукупні ресурси домогосподарства складаються із грошових та негрошових доходів, використаних заощаджень, приросту в обстежуваному періоді позик, кредитів, боргів, узятих домогосподарством, а також повернених домогосподарству боргів. Цей показник відображає потенційні ресурси домогосподарства, отримані в обстежуваному періоді, незалежно від джерел їх надходження

6.Крива Лоренца – графік, в якому по горизонтальній осі відкладені процент населення від найбідніших верств до найбагатших, а по вертикальній – процент одержуваного ними доходу. Дана крива характеризує ступінь рівності (нерівності) в розподілі доходу. Крива Лоренца - це графічне зображення нерівності розподілу доходів серед населення. Запропонована в 1905 р. американським економістом і статистиком Максом Отто Лоренцом (1876-1959). Крива описує, яку частину сукупного доходу суспільства отримує кожна частка низькодохідних і високоприбуткових домогосподарств. Чим більше відхилення кривої Лоренца від бісектриси, тим більша нерівність у розподілі доходів країни рис 2.2.

Рисунок 2.2 – Крива Лоренца

Для визначення рівня диференціації в доходах використовують різні показники. Серед найбільш поширених слід назвати криву Лоренца (Дивись рис. 1.12).

На рис. пряма ОА показує абсолютну рівність. Якщо, наприклад, взяти точку Е посередині прямої ОА, то вона показує, що половина населення країни отримує й половину сукупних доходів. Але це тільки теоретична можливість. У реальному житті розподіл сукупного доходу між усім населенням країни відображає крива ОКА (крива Лоренца), і чим більше вона відхиляється від прямої ОА, тим більшою є диференціація доходів у суспільстві.Ще одним широко застосовуваним показником диференціації доходів є показник децільності. Децільний коефіцієнт розраховується як величина розриву між доходами 10 % населення з найбільш великими доходами і доходами 10 % населення з найбільш малими доходами. Вважається, якщо цей розрив виходить за межі десятиразового, то в суспільстві починається соціальна нестабільність. В розвинутих країнах цей розрив відносно невеликий. Так, у Фінляндії в 2009 р. статки 10 %онайбагатших громадян цієї країни перевищили статки 10 % найбідніших громадян тільки в 5,8 раза. Тоді як в Україні перевищення склало 24-25 разів. Цей показник розраховано експертним методом бо наша статистика сором'язливо (щоб прикрити колосальність розриву) розраховує даний показник не в децилі, а в квінтілі. Зовнішнім ілюстративним проявом величезного майнового розриву між невеликою кількістю багатіїв і основною масою населення нашої держави є те, що на машинах марки "Мерседес" Б-класу ізде велика кількість наших олігархів, багатіїв трохи меншого калібру і державних чиновників. Насиченість автомобілями такого класу в Україні в десятки разів вища ніж в розвинутих країнах Європи де на таких автомобілях їздять лише мільярдери.

7. Функціональний розподіл доходівФункціональний розподіл доходу - спосіб розподілу національного доходу країни між споживачами залежно від виконання ними функцій в економіці. У цьому випадку національний дохід ділиться на заробітну плату, яку отримують наймані працівники за свою працю (за вироблені товари), дохід самостійно зайнятих (лікарів, адвокатів), прибуток корпорацій, відсоток і ренту.

Весь створений у суспільстві продукт може бути поданий як сума доходів від чинників, що беруть участь у його виробництві. Функціональний розподіл доходів – це розподіл їх між основними чинниками: праця, капітал, природні ресурси і підприємницькі спроможності. У результаті функціонального розподілу доходів формуються такі первинні доходи, як заробітна плата, відсоток, рента і прибуток. У системі чинників виробництва основний взаємозв'язок стосується капіталу, тому для спрощення функціональний розподіл можна уявити як співвідношення між доходами від праці і від власності. Функціональний розподіл доходу показує частки доходу, що припадають на працю і капітал, а задачею макроекономіки є простежити зміну співвідношень долей праці і капіталу в сукупному доході суспільства, виявити причини змін й оцінити їх.

На базі функціонального розподілу доходів розраховується частка трудового доходу в сукупних доходах. Цей показник можна уявити відношенням між добутком заробітної плати на чисельність зайнятих і розміром сукупних доходів.

8.Держава та монополія. Проблема монополізму в економіці України

Державна монополія — виключне право держави на певну діяльність (зовнішня торгівля, виготовлення грошей, експорт військової зброї, видобування рідкісноземельних металів та ін.), виробництво та реалізацію певних видів продуктів (товарів), морський промисел тощо. Держава залишає за собою монопольне право на виробництво, реалізацію певних товарів для досягнення найбільшого соціально-економічного ефекту від виробництва і реалізації цих товарів та забезпечення контролю за оборотом та виробництвом товарів, які мають стратегічне значення для держави.

В Україні відповідно до законодавства державна монополія існує на діяльність, пов’язану з обігом наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, виготовленням і реалізацією військової зброї та боєприпасів до неї, охороною важливих об’єктів державної власності, експлуатацією атомних електростанцій та ін.

З перших років своєї незалежності Україна намагається мінімізувати вплив монополій на економічний розвиток держави та створити передумови для створення ринкової економіки. Проведення ефективної антимонопольної політики є одним з найважливіших завдань для України. Негативною особливістю монополії є встановлення завищених цін на товари і послуги. У свою чергу це призводить до заборгованості споживачів, насамперед монополій інших галузей. Необхідне створення ефективної державного регулювання, яка б змогла підвищити ефективність їх функціонування. Можливе поєднання механізму державного регулювання із виділенням конкурентних сфер і переведення на ринкові умови господарювання Для підвищення ефективності діяльності природніх монополій необхідне створення конкурентного середовища, вдосконалення механізму ціноутворення Повністю усунути монополізм неможливо, можна тільки звузити його шляхом відокремлення ринків природних монополій від змішаних або впровадження нових технологій Тому необхідне ефективне регулювання діяльності монополістів, проведення антимонопольної політики, яка полягає в забезпечення якості та конкурентоспроможності продукції та послуг, розвитку сертифікації, проведенні експортно-імпортної політики, створенні гнучкої системи надання підприємцям кредитів та фінансової допомоги; знятті бар’єрів вступу на ринки нових підприємств; створенні системи довідково-консультативних послуг, створенні доступних цін, сприятливого режиму для функціонування підприємств; стимулюванні підприємств скорочувати витрати і залучати інвестиції, створенні нових підприємств.

9.Роль держави в перерозподілі ресурсів. Необхідність в перерозподілі ресурсів обумовлюється двома аспектами. Перший стосується необхідності виділення ресурсів на виробництво суспільних благ. Цю проблему вирішує уряд. Він, з одного боку, через податки скорочує доходи і попит приватного сектора економіки на ресурси; з іншого — використовуючи податкові надходження, він перерозподіляє ресурси у виробництво суспільних благ через державні закупки.Другий аспект випливає із необхідності врахування зовнішніх ефектів ринку. Наприклад, ціна як регулятор розподілу ресурсів не враховує витрати суспільства, які пов'язані із забрудненням навколишнього середовища. Отже, вона є заниженою і викликає надмірний попит на екологічноємкі товари, що спрямовує на їхнє виробництво надмірну кількість ресурсів.За цих умов держава може скоригувати розподіл ресурсів двома шляхами:

застосування спеціального екологічного законодавства, яке забороняє або обмежує рівень забруднення довкілля і примушує підприємства здійснювати додаткові витрати, що піднімає ціну до оптимального рівня; введення спеціальних податків із підприємств, які забруднюють довкілля, з метою відшкодування втрат суспільства, пов'язаних з цим забрудненням.

10. Роль держави в перерозподілі доходів. Формою перерозподілу доходів суспільства та виконання державою своїх функцій - являється державний бюджет. Держава через податки і трансферні платежі здійснює перерозподіл доходів, направлений на зменшення нерівності доходів. На принципі перерозподілу грунтується більшість соціальних програм. Таким чином, держава фактично признає необхідність контролю за ступенем нерівності в доходах. Необхідна оптимізація перерозподілу фінансових ресурсів, які знаходяться у населення. Якщо держава надмірно вторгається в перерозподіл долі населення в ВНП, це підриває симули до праці, знижує темпи економічного росту. Одночасно, невторгнення держави в цей процес або значне скорочення , також має негативні наслідки - стримує розвиток освіти, науки, приводить до бідності окремих верств населення. Перерозподільні процеси, які здійснюються за допомогою державних фінансів - це явища макрорівня.

Роль державного бюджету у перерозподілі національного доходу.

Державний бюджет - це річний план державних витрат і джерел їхнього фінансового забезпечення. Бюджетна система містить бюджет центрального уряду, а також бюджети всіх рівнів місцевої влади. З бюджетом тісно переплютаються позабюджетні фнди - кошти держави, що мають цільове призначення і не включаються до державного бюджету.Перше місце у бюджетному перерозподілі національного доходу займають соціальні статті: соціальна допомога, освіта, охорона здоров”я. У видатках на господарські потреби виділяються бюджетні субсидії с/г, які мають також соціальну, політичну та господарську спрямованість. Видатки на охброєння і матеріальне забезпечення зовнішньої політики, а також адміністративно-управлінські витрати - визначаються потребами безпеки держави, пріоритетами зовнішньої політики та внутрішньої політики, впливають на попит на споживчі товари. Кон”юктурним цілям бюджетного перерозподілу національного доходу служать видатки по внутрішьнодержавному боргу, розміри витрат та субсидій приватним і державним підприємствам, с/г, на створення і вдосконалення об”єктів інфраструктури, на закупівлю озброєнь та військове будівництво.Важливе місце займає зовнішьноекономічний аспект політики бюджетних витрат - видатки на кредитування експорту, страхування експортних кредитів та капіталу тощо.

11. Функції і роль держави у змішаній економіціІсторія економічного розвитку не знає якоїсь абстрактної, недержавної економіки. Навіть в системі вільного ринку (основаній на lasser lair — невтручання держави) неможливо обійтися без держави. Вона бере на себе функції, які самому ринку здійснити не під силу. Це, зокрема, такі:забезпечення економіки потрібною кількістю грошей;регулювання так званих зовнішніх (побічних) для ринку ефектів (вони в результаті дій виробників і споживачів можуть мати і негативні наслідки, наприклад пов’язані з екологічними аспектами виробництва);задоволення потреб у «колективних благах» (або у «суспільних товарах») — товарах і послугах колективного користування: оборона країни, охорона громадського порядку, державне управління тощо.

Основні функції держави в змішаній економіці:

12. Ринковий попит, закон попиту, графік попиту, нецінові фактори попиту.

Попит – це кількість товарів і послуг, які споживачі готові і спроможні придбати на ринку за певну ціну і у певний проміжок часу. Закон попиту полягає в тому, чим вища ціна на товар чи послугу, обсяги попиту скорочуються і навпаки: чим нижча ціна на товар і послугу, обсяги попиту зростають. Отже, існує обернена залежність між ціною на товари і послуги і обсягами попиту.

До нецінових чинників, які визначають попит належать:

-ціна на взаємодоповнювані товари або на взаємозамінні товари (якщо Р системних блоків зросте, то попит на монітори зменшиться: крива попиту переміститься вліво; якщо Р на рибу зросте, то і попит на м’ясо зросте: крива попиту переміститься вправо);- місткість ринку;

– величина доходів споживачі, які впливають на попит (якщо доходи споживачів зростуть, то попит зросте: крива попиту вправо)

– смаки і уподобання споживачів (якщо уподобання на чорну тканину зросте, то і попит на чорну тканину зросте: крива попиту переміститься вправо). Трапляються випадки повної невідповідності закону попиту — дорожчий товар краще продається. Це так званий «ефект Веблена» (за іменем американського ученого Торстейна Веблена), або «снобістський ефект». Підвищення цін на деякі товари спричиняє підвищення попиту на них, тому що висока ціна традиційно свідчить про престижність речі. Навпаки, якщо на деякі престижні товари знижується ціна, то й попит на них падає. Багатий клієнт купує ці товари, бо хоче продемонструвати своє багатство, свої можливості.

13. Ринкова пропозиція та її нецінові фактори. Закон пропозиції. Графік пропозиції. Пропозиція (S) - це кількість товару, яку виробник бажає та може запропонувати на продаж в деякий проміжок часу за певних умов. Обсяг (величина) пропозиції (Qs) - це кількість товару, яку виробник пропонує на продаж за кожним рівнем ціни в одиницю часу за певних умов. На пропозицію, як і на попит, впливають цінові та нецінові фактори, тобто у загальному випадку пропозиція є функцією багатьох факторів. Залежність пропозиції від факторів, що впливають на неї, виражає функція пропозиції : податки і дотації;, табільність законодавства та визначеність правового поля, специфічні фактори (кліматичні умови, зміна моди, психологічна мотивація тощо);... - інші можливі фактори (структура ринку, очікування щодо майбутніх економічних умов). Закон пропозиції — при інших незмінних чинниках величина (об'єм) пропозиції збільшується у міру збільшення ціни на товар. Графік пропозиції (крива пропозиції) показує співвідношення між ринковими цінами і кількістю товарів, які виробники бажають запропонувати.

14. Ринкова ціна: механізм формування та функції. Ціна встановлюється як загальне для попиту і пропозиції середнє значення ціни певного товару за умови збалансованості пропозиції та попиту. Ціна товару зумовлюється характером і величиною нерівності між попитом і пропозицією. Точка, в якій дві криві попиту і проп перехрещуються, відображає відповідність попиту і пропонування, рівновагу ринку, хоча й не стійку. Справді, цілком можливо, що попит на товар зросте. Додатковий попит почне тиснути на ринок. Це призведе до порушення рівноваги, тимчасового підвищення цін аж до встановлення нової ціни попиту. Нова крива попиту, яка проходитиме вище і правіше за стару криву.Нова вища ціна виступає сильним стимулом зростання виробництва і збільшення продажу товарів.Одночасно нова ціна сигналізує підприємцям з інших галузей, що виробництво товару стає вигідним для вкладання капіталів. Поведінку продавців за цих умов відображає нова крива пропонування, що проходить нижче та лівіше за стару.В результаті збільшення виробництва зростає пропонування, воно поступово зрівнюється з попитом, і встановлюється нова ринкова рівновага.Таким чином, ринковий механізм, реагуючи на попит через зміну цін, забезпечує відповідну реакцію виробництва й пропонування.Попит і пропозизія є головними чинниками, що впливають на формування ринкової ціни. Попит і пропонування однаковою мірою діють на ціну, якщо не береться до уваги фактор часу. У межах короткострокового періоду пріоритет отримує попит (тому що пропонування більш інерційне). Коли ж розглядається довгостроковий період, роль головної ціноутворюючої сили переходить до пропонування.

15.Ринкова рівновага: зміст, параметри та фактори зміни. Часткова та загальна рівновага. це така ситуація, коли плани покупців і продавців на ринку збігаються і за даної ціни величина пропозиції дорівнює величині попиту. Аналіз взаємодії попиту і пропозиції показує, що: надлишок товару знижує ціну; дефіцит товару підвищує ціну; за ціни рівноваги не існує причин для її зміни. Існують ситуації, коли держава втручається у процес встановлення рівноважної ціни на ринку і вводить контроль за цінами шляхом встановлення цінової «стелі» або «підлоги». Цінова «стеля» — це максимальний рівень ціни, за якого дозволяється продавати певний товар(ціна р2 на мал.). Цінова «підлога» — це мінімальний рівень ціни, за якої дозволяється продавати той чи інший товар. Ринкова рівновага не є завжди сталою. Зміна під впливом нецінових факторів попиту, пропозиції чи обох одразу призводить до виникнення нового стану рівноваги. При цьому нові рівноважні ціна і обсяг можуть як зростати, так і зменшуватися в одному чи в протилежних напрямках. Стан загальної рівноваги є такою сукупністю обсягів усіх факторів виробництва, товарів, послуг та цін на них, за яких усі ринки факторів і кінцевої продукції перебувають у стані часткової рівноваги. Рівновага, яка аналізується на кожному окремому ринку за припущення незмінності всіх зовнішніх стосовно цього ринку умов, називається частковою рівновагою. Взаємодія попиту і пропонування визначає ринкову рівновагу. Ринкова рівновага - це така ситуація, коли плани покупців і продавців на ринку співпадають і за даної ціни величина пропозиції дорівнює величині попиту.

На попит впливає ряд факторів:1) ціни на товари та послуги;2) доходи споживачів;3) ціни на товари (замінники).

Поряд із цим на попит роблять вплив деякі нецінові фактори. До них належать:1) зміни смаків споживачів;2) кількість споживачів;3) очікування споживачів,4) зміна потреб і моди;

5) реклама.

На пропозицію впливає :1) ціни на ресурси;2) технології виробництва;3) податки і дотації;4) ціни на товари-субститути;5) кількість покупців;6) очікування зміни цін.

На ринку відрізняють часткову і загальну рівноваги. Часткова рівновага - це ситуація рівноваги, що виникає на кожному окремому ринку продукту чи ресурсу. Вона утворюється через рівноважні ціни й обсяги виробництва на різноманітних специфічних ринках, які є складовими частинами загальної ринкової системи.

Оскільки ж в економіці усі специфічні ринки взаємопов’язані між собою, туго сплетені мережею цін і зміни на одному ринку спричинюють численні і значні зміни на інших ринках, то існує й загальна рівновага. Загальна рівновага - це така ситуація, за якої всі різноманітні ринки одночасно знаходяться у стані рівноваги, тобто ціни і випуски продукції на них не змінюються. При аналізі загальної рівноваги економічна система розглядається в цілому і досліджується одночасне визначення цін і кількості всіх товарів і послуг всередині економічної системи.

16.Конкуренція та її роль у функціонуванні ринкової системи. Позитиви та негативи конкуренції. Види конкуренції.

Конкуренція – економічне суперництво, боротьба між суб’єктами господарської діяльності за кращі умови виробництва і реалізації товарів та послуг з метою отримання якомога більшого прибутку.

Роль конкуренції у ринковій економіці:

1. Функція регулювання. Щоб перемогти у конкурентній боротьбі, підприємець має виготовляти товар, якому надає перевагу споживач. Звідси під впливом ціни капітали спрямовуються в ті галузі, де можливий найбільший прибуток. 2. Функція мотивації. Підприємства, що пропонують кращу за якістю продукцію, або виготовляють її з меншими виробничими витратами, одержують винагороду у вигляді прибутку (позитивні санкції). З іншого боку, ті підприємства, що не реагують на уподобання клієнтів або порушують правила конкуренції зі своїми суперниками на ринку, виявляються покараними шляхом збитків або виштовхуються з ринку (негативні санкції). 3. Функція розподілу.

Конкуренція не тільки активізує стимули до вищої продуктивності, а й дозволяє розподіляти прибуток серед підприємств і домашніх господарств відповідно до їхнього ефективного внеску. Це відповідає панівному в конкурентній боротьбі принципу винагороди за результати. 4. Функція контролю. Конкуренція обмежує і контролює економічну силу кожного підприємства. Наприклад, підприємець може призначити високу ціну, та конкуренція надає покупцеві можливість вибирати серед декількох продавців. Чим досконаліша конкуренція, тим справедливіше ціна.

Негативні риси конкуренції полягають в тому, що дрібні виробники витісняються великим капіталом: одні збагачуються, інші розоряються, посилюється соціальне і майнове розшарування населення, зростає безробіття, посилюється інфляція. Позитивні риси конкуренції. Вона є рушійною силою ринкової економіки. В умовах конкуренції перемагає той, хто створює якісну продукцію при найменших витратах виробництва завдяки використанню науково-технічних досягнень, передової організації виробництва. Конкуренція корисна для суспільства, вона стимулює економію матеріальних, трудових і фінансових ресурсів, спонукає постійно оновлювати асортимент продукції, що випускається, стежити за досягненнями науково-технічного прогресу і швидко впроваджувати їх у виробництво.

Види конкуренці :1.За галузево-територіальною ознакою:Внутрішньогалузева,Міжгалузева,Міжнародна 2.За кількістю суб'єктів ринку та ступенем їх конкурентної сили: Досконала (чиста) Недосконала (монополія, монополістична конкуренція, олігополія) 3.За методами конкурентної боротьби:

цінова нецінова чесна нечесна

Цінова конкуренція - застосовується для виштовхування з ринку слабших суперників або проникнення на вже засвоєнний ринок.Нецінова конкуренціяБільш ефективною й більш сучасною формою конкурентної боротьби є нецінова конкуренція, тобтощо пропонується на ринок. Надходження на ринок продукції більш високої якості або нової споживчої вартості утруднює відповідні заходи з боку конкурента, позаяк формування якості проходить тривалий цикл, що починається накопиченням економічної і науково-технічної інформації.

17. Поняття економічної системи. Основні види і структура економічних систем

Економі́чна систе́ма — сукупність усіх видів економічної діяльності людей у процесі їх взаємодії, спрямованої на : виробництво, обмін, розподіл споживання товарів і послуг, на регулювання економічної діяльності. Економічна система — це спосіб організації національної економіки. Традиційна системаЦей тип економічної системи базується на відсталій технології, широкому поширенні ручної праці, багатоукладності економіки.Багатоукладність економіки означає існування при даній економічній системі різних форм господарювання. Зберігаються в ряді країн натурально-громадські форми, засновані на громадському господарюванні і натуральних формах розподілу створеного продукту. Величезне значення має дрібне виробництво. Воно засноване на приватній власності на виробничих ресурсах і особистій праці їх власника.Адміністративно-командна система (централізовано-планова)Характерними рисами АКС є суспільна (а в реальності державна) власність практично на всі економічні ресурси, монополізація і бюрократизація економіки в специфічних формах, централізоване економічне планування як основа господарського механізму.

Він передбачає, по-перше, безпосереднє управління всіма підприємствами з єдиного центру вищих ешелонів державної влади, що зводить на нівець самостійність господарських суб'єктів. По-друге, держава повністю контролює виробництво і розподіл продукції, внаслідок чого виключаються вільні ринкові взаємозв'язки між окремими господарствами. По-третє, державний апарат керує господарською діяльністю з допомогою, переважно, адміністративно-командних методів, що підриває матеріальну зацікавленість в результатах праці.Ринкова системаРинок - складна економічна система суспільних взаємовідносин в сфері економічного відтворювання. Він зумовлений декількома принципами, які обумовлюють його суть і відрізняють від інших економічних систем. Ці принципи засновуються на свободі людини, її підприємницьких талантах і на справедливому ставленні до них держави. Дійсно, даних принципів мало - їх можна полічити на пальцях однієї руки, однак їх важливість для самого поняття ринкової економіки важко переоцінити. Причому ці основи, а саме: свобода індивіда і чесне змагання - дуже тісно пов'язані з поняттям правової держави.

18. . Система національних рахунків.Система національних рахунків — це сукупність взаємопов'язаних показників і класифікацій, що їх використовують для опису та аналізу результатів економічного розвитку країни. Система національних рахунків (СНР) послідовно описує найважливіші процеси і явища економіки: 1) виробництво; 2) дохід; 3) споживання; 4) нагромадження капіталу; 5) фінанси. СНР відображає взаємозв'язок між випуском продукції, доходами та витратами.

Систему національних рахунків застосовують практично в усіх країнах світу. Нею описують валовий внутрішній продукт на всіх стадіях його руху: виробництво, розподіл, перерозподіл і кінцеве використання.

До основних категорій системи національних рахунків належать: інституційна одиниця, економічна операція та резидент.

Інституційна одиниця — це економічна одиниця, яка є юридичною особою, веде повний набір бухгалтерської звітності та характеризується єдністю поведінки і самостійністю у прийнятті рішень у сфері основної діяльності. Інституційна одиниця є базовою одиницею обліку в СНР.

У системі національних рахунків здійснюються економічні операції трьох видів: операції з продуктами і послугами, розподільчі та фінансові.

Резидентами країни вважаються особи або організації, центр інтересів яких зосереджується на території цієї країни.

Резидентів поділяють на: резиденти-особи та резиденти-підпри-ємства.

В Україні національні рахунки розробляються Державним комітетом статистики за міжнародним стандартом СНР ООН з 1993 р. У СНР використовують різні групування таких економічних категорій.

Відповідно до міжнародних стандартів система національних рахунків поділена на шість секторів [5]:

1) нефінансові корпорації, тобто усі підприємства, які виробляють товари та надають послуги з реалізації їх на ринку;

2) фінансові корпорації — установи, які здійснюють фінансові операції: випуск та розподіл фінансових коштів, випуск та реалізацію цінних паперів, надання кредитів (банки, страхові компанії та ін.);

3) сектор загального державного управління (державні установи та організації, тобто інституційні одиниці, які утримуються за рахунок державного бюджету);

4) сектор домашніх господарств, до якого належать домогосподар-ства, які споживають товари і послуги і можуть виробляти продукти для власного споживання;

5) сектор некомерційних організацій, які обслуговують домашні господарства (інституційні одиниці, що надають неринкові послуги домашнім господарствам);

6) сектор зовнішньоекономічних зв'язків.

Сукупність інституційних одиниць з однорідним виробництвом називають галуззю.

Групування за галузями в СНР здійснюється таким чином:

1) промисловість; 2) будівництво; 3) сільське, лісове, рибне господарства; 4) транспорт та зв'язок; 5) торгівля, заготівля, матеріально-технічне постачання та збут; 6) інші галузі матеріального виробництва; 7) галузі сфери нематеріального виробництва. Крім основних галузей, згідно з міжнародною класифікацією, виділяють близько ста підгалузей.

Економічні операції в СНР об'єднуються у рахунки. Згідно з принципом подвійного запису кожна економічна операція відбивається у рахунках двічі: у ресурсах (дебет) та у використанні (кредит). Сукупність двосторонніх рахунків утворює балансову таблицю. Відповідно до Міжнародних стандартів існує десять рахунків. В Україні поки що діючими вважають шість: 1) рахунок товарів і послуг; 2)рахунок виробництва; 3)рахунок утворення доходу; 4)рахунок розподілу доходу; 5)рахунок використання доходу; 6) рахунок капіталу.

Основним показником вимірювання обсягу виробництва в економіці служить валовий внутрішній продукт.

19.Поняття валового національного продукту та методика його розрахунку за видатками і за доходами. Валовий внутрішній продукт.Валовий національний продукт (ВНП) — сукупність усіх вироблених у країні товарів та наданих послуг за рік незалежно від розташування національних підприємств.. Він характеризує кінцеве споживання матеріальних благ і послуг, кінцеві результати економічної діяльності у сфері матеріального і нематеріального виробництва. Методи розрахунку ВНП:ВНП = ВВП + Сальдо первинних доходів, отриманих з-за кордону або переданих за кордон.Існують 3 способи вимірювання ВНП (ВВП):1. За витратами (метод кінцевого використання). 2. За доданою вартістю (виробничий метод).3. За доходами (розподільчий метод). При розрахунку ВНП за витратами підсумовуються витрати всіх економічних агентів, що використовують ВНП (домогосподарств, фірм, держави та іноземців). Фактично мова йде про сукупний попит на вироблений ВНП. ВНП = C + I + G + NE, деC - споживання;I - інвестиції;G - державні закупівлі;NE - чистий експорт. При розрахунку ВНП за доходами підсумовуються всі види факторних доходів, атакож амортизаційні відрахування і чисті непрямі податки на бізнес, тобтоподатки мінус субсидії.

20. Номінальний та реальний ВВП. ВВП-дефлятор.

Кількісний вимір макроек-х показників зд-ся в грошовій формі . Звідси їхній рівень та динаміка залежать як від фізичних обсягів виробництва, так і від рівня цін. Зіставлення фізичних обсягів виробництва різних періодів з метою визначення їхнього реального зрушення можна забезпечити лише за умов, якщо ціни будуть незмінними. Насправді в ринковій економіці ціни з року в рік, як правило, змінюються: зростають, або знижуються. Тому, з метою нівелювання цінового фактора, в макроекономічних розрахунках обчислюють два види ВВП: номінальний і реальний, застосовуючи при цьому два види цін: поточні і постійні.

Номінальний ВВП – це обсяг виробництва, який вимірюється в поточних цінах, тобто в цінах, що існують на момент виробництва. Реальний ВВП – це обсяг виробництва, який вимірюється в сталих (незмінних, базових) цінах, тобто на величину цього показника впливає лише зміна обсягів виробництва. Показник ВВП без корекції на рівень інфляції називається номінальним ВВП. Скорегований ВВП на рівні інфляції – реальний ВВП. Для оцінювання росту економіки потрібно використовувати реальний ВВП. Якщо величина індексу цін менша за одиницю (Ip < 1), то відбувається коригування номінального ВВП у бік збільшення, яке називається інфлюванням . Якщо ж величина індексу цін більша за одиницю (Ip > 1), то відбувається дефлювання – коригування номінального ВВП у бік зменшення.Для здійснення названих коригувань використовують ціновий індекс (ціновий дефлятор). Індекс цін, який розрахований для сукупності товарів і послуг, що входять до складу ВВП, називається дефлятором ВВП. Дефлятор ВВП – це відношення номінального ВВП до реального, що множиться на 100%.Безперечно, що індекс споживчих цін та дефлятор ВВП дають різну характеристику зміни рівня цін. Це пояснюється тим, що між цими двома індексами існує три суттєві відмінності: • дефлятор ВВП відображає зміну цін на всі вироблені товари та надані послуги, а індекс споживчих цін – тільки на ті товари, що входять до складу споживчого кошика; • дефлятор ВВП не відображає зміну цін на імпортні товари, оскільки імпорт не входить до складу ВВП. Але до споживчого кошика входять імпортні товари, тому в індексі споживчих цін знаходить відображення зміна цін і на імпортні товари; • дефлятор ВВП є поточно зваженим, а індекс споживчих цін є базисно зваженим.

21. Чистий національний продукт: зміст і способи виміру.

Для того щоботриматипоказниктієїчастини валового національного продукту (ВНП), яке населеннякраїни могло б споживати без урахуваннязносуспоруд, будівель, машин і устаткування, з ВНП необхідновичитатиамортизаційнівідрахування. У підсумкуцячастина і буде чистим національним продуктом (ЧНП).

Таким чином, чистийнаціональний продукт являє собою загальнийобсягкінцевихтоварів і послуг, якібуливироблені і спожитінаселенням за конкретнийперіод часу (протягом року). Крім того, в ЧНП не входятьтікошти, якіпішли на замінузастарілихосновнихфондів.

За допомогоюданогопоказникавиміряєтьсязагальнийрічнийобсягвиробленоїпродукції і послуг у всійекономіці, кудивходятьрізнівиробництва, фірми, домашнігосподарства, іноземнікомпанії, чия діяльність не призведе до зниженнянадалівиробничихможливостейдержави.

Чистийнаціональний продукт можнавизначитикількома методами. Перший з них полягає в вирахуванні з валового національного продукту амортизації. Цездійснюється за допомогоювиділення з ВНП тих витрат, якійшлинавідшкодуваннявжеспожитогоосновногокапіталу:

ЧНП = ВНП — амортизація

Другим способом підрахунку ЧНП є визначеннявитрат на придбанняосновнихйогочастин. Сюдиможутьбутивключені: державнівитрати на купівлютоварів і сировини, у тому числі і чистийекспорт, загальніспоживчівитративсіхгромадян.

Останній метод — церозрахунок ЧНП за загальною сумою заробітних плат, непрямихподатків, прибуткикомпаній, орендної плати або просто по доходам.

Чистийнаціональний продукт відображаєповнувартістьваловогонаціонального продукту, якиййде на використанняйогонаселенням. Однак ЧНП складається з різнихподатків, не потрапляютьбезпосередньо в область споживаннянаселення. В основному ценепряміподатки — митнізбори та акцизи. Привідрахуванні з усьогообсягу чистого національного продукту данихнепрямихподатків, то з’явиласясукупність буде визначатизначеннянаціонального доходу:

НД = ЧНП — непрямі податки

22.Національний дохід: зміст та вимір.

Національний дохід, як це було визначено раніше, являє собою заново створену вартість і включає вартість необхідного продукту всіх зайнятих у суспільному виробництві і вартість додаткового продукту. За натурально-речовою формою він включає як засоби виробництва, так і предмети споживання. Визначення вартості національного доходу здійснюється відніманням від чистого внутрішнього продукту непрямих податків.

Національний дохід є однією з найважливіших складових суспільного продукту, бо саме за його рахунок здійснюється розширення виробництва і покращується життя населення. У процесі свого руху національний дохід проходить такі стадії: виробництво, розподіл, перерозподіл і споживання.

Національний дохід створюється у сфері матеріального виробництва і у сфері послуг. Його обсяги можна збільшити як за рахунок залучення в процес суспільного виробництва додаткових ресурсів (додаткових засобів виробництва і додаткової робочої сили) - це так званий екстенсивний шлях; і за рахунок більш ефективного використання вже залучених ресурсів - це інтенсивний шлях. Чистого варіанту збільшення розміру національного доходу немає, і тому, як правило, говорять про переважно екстенсивний або переважно інтенсивний шлях зростання масштабів національного доходу.

Вироблений національний дохід підлягає розподілу. Останній здійснюється між тими, хто бере участь у його виробництві. Наймані робітники отримують свою частку національного доходу у вигляді заробітної плати. Підприємці отримують прибуток, а банкіри і землевласники, відповідно, відсоток і ренту. Сьогодні в економічному житті активну участь бере і держава, яка теж може отримувати певну частину національного доходу. Розподіл виробленого національного доходу між цими суб'єктами має назву первинного і на його базі формуються основні, або первинні, доходи.

Розподілом національного доходу його рух не обмежується. Справа в тому, що в суспільстві є й ті верстви населення, які за певних обставин не беруть участі у виробництві. Це, наприклад, хворі, інваліди, діти і т.ін. Для забезпечення їх життя необхідні кошти, які і формуються за рахунок перерозподілу національного доходу, унаслідок якого утворюються вторинні доходи.

У здійснені перерозподілу вирішальну роль відіграє держава. Через державний бюджет вона акумулює частину національного доходу. Ця частина формується переважно шляхом стягування податків. Отримані кошти держава спрямовує на фінансування охорони здоров'я, освіти, науки й на утримання інших бюджетних організацій та установ.

Поряд із цим перерозподіл здійснюється через ціни, його використовує як корпоративний сектор, так і держава. Остання найчастіше здійснює такий перерозподіл через фіксацію цін на певні товари (наприклад, на продукцію сільгоспвиробників, заробітну плату, скажімо, у випадку її заморожування тощо). Ще одним каналом перерозподілу є добровільні внески громадян у фонди різноманітних товариств, політичних партій тощо.

У результаті розподілу й перерозподілу національного доходу формуються фонд споживання і фонд нагромадження. їх співвідношення в кожній країні різне, бо визначається, перш за все, рівнем продуктивності праці. Але загалом воно знаходиться в межах 20-25 % на нагромадження і 80-75 % на споживання.

Розподіл виробленого національного доходу веде до утворення особистих доходів. Вони розрізняються не тільки за основними джерелами (для найманих робітників це заробітна плата, а для підприємців - дохід від власності), а й за розмірами.

24Споживання та заощадження. Споживання – це видатки індивідів на придбання товарів і послуг. Споживання є найважливішим компонентом ВВП і в розвинутих країнах складає 2/3 ВВП, саме тому індекси очікування споживачів впливають на ділові цикли, фондові індекси та валютні фонди. Функція споживання – це крива, яка показує взаємозв’язок між споживанням та використовуваним доходом. Якщо провести бісектрису, то в кожній її точці споживання дорівнює використовуваному доходу. Багато економістів намагалися ввести формулу функції споживання. Найширшого використання здобула формула Нейна, так звана кейнсіанська формула споживання: С=Со+С’*I; Со – автономне споживання, тобто таке споживання яке не залежить від доходу. Гранична схильність до споживання (МРС) показує величину додаткового споживання ∆С, яка викликана 1 додаткового доходу. Графічно МРС показує нахили функції споживання. Гранична схильність до споживання розраховується за формулою: МРС = ∆С/∆І. середня схильність до споживання (АРС) – це частка на споживання у використовуваному доході, вона розраховується за формулою: АРС = С/І.

27 Макроекономічна рівновага.На перетині кривих сукупного попиту та сукупної пропозиції встановлюється рівноважна ціна та рівноважний обсяг нац. виробництва.

Ситуація на графіку показує

що рівень цін не впливає на формування рівноважного обсягу виробництва.

Економіка характеризується виским рівнем безробіття та великою кількістю незадіяних ресурсів, тому зміщення кривої АД1 в положення АД2 призведе до зростання реального обсягу виробництва , до зниження рівня безробіття без зростання цін.

Зміщення кривої АД1 в положення АД2 призведо до зростання обсягів виробництва та до зростання цін.

Всі ресурси використовуються повністю, тому зростання сукупного попиту призведе до зростання цін.

Збільшення сукупної пропозиції і зміщення кривої АS в положення АS1 буде збільшувати обсяги національного виробництва а ціни будуть знижуватись, зменшення сукупної пропозиції призведе до зменшення обсягів виробництва і до зростання цін.

28. Сукупний попит та його чинники. Графік сукупного попиту та його переміщення.

Сукупний попит відображає загальний обсяг товарів і послуг, який готові купити усі категорії покупців за різних рівнів цін.

Сукупний попит – це економічний агрегат, який дорівнює сумі індивідуальних попитів на всі товари і послуги. Існує обернена залежність між рівнем цін і обсягом сукупного попиту.

Якщо сукупний попит зростає, то графік сукупного попиту переміщується вправо вверх і навпаки. На сукупний попит впливають зміни у споживчих видатках, зміни в інвестиційних витратах, зміни в державних витратах, зміни у видатках на чистий експорт. Збільшення державних закупівель при незмінному рівні цін буде призводити до зростання сукупного попит при умові, що податкові ставки і процентні збори будуть залишатись незмінними.

Графічно сукупний попит зображається кривою AD, яка має від’ємний нахил.

Графік. Крива сукупного попиту.

Р - рівень цін

Q - реальний обсяг виробництва.

Основною причиною від’ємного нахилу кривої AD є ефект пропозиції грошей: зростання ціни за сталої номінальної пропозиції грошей робить гроші "дорогими" і відповідно низькими сукупні витрати.

Крива AD показує величину реальних витрат для кожного рівня цін, коли інші умови не змінюються.

29. Сукупна пропозиція природне безробіття Сукупна пропозиція – такий реальний обсяг національного продукту, який економіка пропонує для продажу з метою отримання прибутку. Потенційна величина залежить від запассу капіталу та технологічного рівнч виробництва.Нецінові фактори сукупної пропозиції. (зміщення кривої вправо чи вліво): 1) зміни цін на ресурси; 2) зміни і продуктивності ресурсів; 3) зміни податтків з підприємств та субсидій. Цінові фактори: немає єдиної теорії про вплив ціни на сукупний попит. 2 теорії: класична та кейнсіанська. Класична модель. В основі – полодення про абсолютну гнучкість цін та зарплати. Якщо сукупний попит падає порівняно з потенційним ВВП, то з одного боку, знижуються ціни, з іншого – одночасно падає попит на ринку праці та адекватно зменшується зарплата. Прибутковість виробництва не змінюється. Сукупна пропозиція залишається на рівні потенційного ВВП, але при нижчих цінах та зарплаті. Звідси висновок про незалежність сукупної пропозиції від цін. Але це модель сукупної пропозиції в довгостроковому періоді. Кейнсіанська модель пояснює залежність між ціною та сукупною пропозицією у короткостроковому періоді. В основі – положення про негнучкість зарплати протягом короткострокового періоду. Це пояснюється існуванням колективних угод між профспілками та підприємцями, а також небажанням підприємців зменшувати зарплату, щоб уникнути зниження мотивації до праці та виникнення соціальних конфліктів.В короткостроковому періоді, протягом якого зарплата не змінюється, сукупна пропозиція перебуває в прямій залежності від товарних цін. Криву AS можна умовно поділити на три ділянки: грозинтальна ділянка характеризує економіку в умовах неповної зайнятості з високим циклічним безробіттям, збільшення сукупного попиту не викликає зростання цін. Сукупна пропозиція збільшється адекватно зростанню сукупного попиту. На висхідній ділянці, що відображає економіку в умовах неповної зайнятості з низьким циклічним безробіттям, збільшення сукупного попиту викликє як зростання цін. атк і збільшення сукупної пропозиції. На вертикальній ділянці, яка характеризує економіку в умовах повної зайнятості, при збільшенні сукупного попиту сукупна пропозиція тимчасово збільшитися не може.Тому єдиним наслідком є зростання цін. Потенційний ВНП. Повна зайнятість та природне безробіття. Рецесійний та інфляційний розрив .

Потенційний (природний) ВВП означає довготермінові виробничі можливості національної економіки за максимального використання наявних ресурсів в умовах стабільних цін. Потенційний ВВП вимірюється рівнем, на якому б був ВВП, якщо б усі ресурси повністю використовувались. При цьому, звичайно, не йдеться про 100-відсоткове використання робочої сили і капіталу..ПЗ— стан економіки, за якого к-ть вакансій відповідає чис.і безробітних або перевищує його, тобто такий стан, за якого немає незайнятих, які бажають працювати. Однак пзне означає 100% зайнятості усіх працездатних чи навіть усіх, хто хоче працюватию. У разі повної зайнятості рівень безробіття дорівнює сумі структурного і фрикційного безробіття, тобто не мають роботи люди які оба знаходяться в стані її пошуку^[], або ж чия кваліфікація не відповаідає вимогам ринку праці в наслідок структурних змін в економіці при тому, що попит на інші професії існує^[]. Такий рівень повної зайнятості називається природним безробіттям. За ринкової економіки це не рівень залучення працездатного населення до суспільного виробництва, а принцип, що відображає право всіх громадян на працю й освіту, підкріплене зобов'язанням держави перед своїми громадянами забезпечувати всіх бажаючих працею. Рецесійний розрив – величина, на яку повинен зрости сукупний попит (сукупні витрати), щоб підвищити рівноважний ВНП до неінфляційного рівня повної зайнятості. Інфляційний розрив – величина, на яку повинен скоротитися сукупний попит (сукупні витрати), щоб знизити рівноважний ВНП до інфляційного рівня повної зайнятості.

30. Економ. Цикл і їх фази, екон кризи

Економічний цикл характеризується чергуванням підйому і спаду рівня економічної ефективності впродовж декількох років. Економічні цикли можуть суттєво відрізнятися один від одного тривалістю та інтенсивністю. Однак, усі вони мають одні і ті ж фази: криза, депресія, пожвавлення і піднесення. Криза (від грец. χρίσιζ — вихід, закінчення) — це рішення, поворотний пункт, тяжкий перехідний стан. Економічна криза — фаза економічного циклу, під час якої відбувається різке відновлення порушених відтворювальних пропорцій шляхом спаду виробництва, недовантаження виробничих потужностей, зростання безробіття та ін. Це явище періодично повторюється і виявляється у надвиробництві капіталу і товарів. При цьому надвиробництві не абсолютному, а відносному, що передбачає більшу кількість вироблених товарів, ніж та, яку може спожити суспільство. Криза означає відносне надвиробництво внаслідок обмеженого платоспроможного попиту населення, що пояснюється збіднінням робітничих мас. Кризи глибоко вражають і руйнують усе народне господарство. Вони свідчать про силу стихійного саморегулюючого механізму ринкової економіки. Криза — це захід насильного встановлення рівноваги між виробництвом та споживанням, що є чинником суспільної трансформації всіх структур народного господарства, формування нових правил і принципів поведінки суб'єктів ринку, пріоритетного розвитку інтересів споживачів. Економічна криза в Україні має свої особливості. Протягом останніх років спостерігається різке посилення кризових явищ, інфляційні процеси охопили всю систему кредитної, фінансової і банківської діяльності, знижується ділова активність, збільшується міграція робочої сили у країни близького й далекого зарубіжжя, зростає частка тіньової економіки. Криза має системний характер, охоплює всі сфери життя суспільства — економічну, політичну й соціальну. Цьому сприяє те, що процес трансформації постсоціалістичного суспільства у новий для України тип соціально-економічного розвитку відбувається у важких умовах несприятливої кон'юнктури: розрив економічних зв'язків між галузями, підприємствами, містами і людьми; спекулятивне підвищення цін державою; різке зниження життєвого рівня більшості населення країни; спад виробництва ВВП; розв'язання урядом кризи неплатежів та ін. Все це перешкоджає виходу з кризи і робить її ще більш затяжною і глибокою, створює нестабільне економічне середовище.Необхідні кардинальна структурна перебудова економіки України, перерозподіл капіталів із старих галузей у нові. Негативні наслідки економічних криз неминучі, але вони не повинні бути безглуздими. Якщо криза вже має місце, слід використовувати її як метод реформування структури народного господарства. У протилежному разі відбуватиметься подальше загострення суперечностей в усіх сферах суспільного життя.

31.Ринок праці : зайнятість та безробіття .Види безробіття. Закон Оукена

Ринок праці — сфера формування попиту і пропозиції на робочу силу. Через ринок праці здійснюється продаж робочої сили на визначений термін. Зайнятість — система соціально-економічних відносин між людьми, що виникає в процесі їх діяльності, зорієнтованої на задоволення своїх потреб, а також при забезпеченні працездатного населення робочими місцями та здійсненні розширеного відтворення робочої сили.

Безробіття — соціально-економічне явище, за якого частина працездатного населення не може знайти роботу, стає відносно надлишковою, поповнюючи резервну армію праці.

Безробiття — це складне, багатопланове явище, яке мaє безлiч форм та виявiв. Безробіття проявляється у двох формах: абсолютне і відносне.До абсолютного належить:

фрикцiйне безробiття, яке пов’язане з перемiщенням осiб з однiєї роботи на iншу, з однiєї мiсцевостi — до iншої;

структурне безробiття, яке виникає в результатi структурних зрушень в економiцi, що впливають на структуру сукупного политу на робочу силу: на однi професiї попит пiдвищується, на iншi — падає;

циклічне безробiття, яке виявляється в умовах спаду як фази економічного циклу.

Відносне безробіття включає в себе:

Добровільне безробіття виникає тоді, коли працівник звільняється за власним бажанням, оскільки він не задоволений рівнем оплати праці, умовами роботи, психологічним кліматом в колективі. Вимушене безробіття виникає тоді, коли працівник не бажає звільнятися, а адміністрація проводить скорочення персоналу.

Конверсiйне безробiття спричиняється скороченням чисельностi армії i перепрофiлюванням пiдприємств вiйськово-промислового комплексу на випуск цивiльної продукцiї.

Технологічне — пов’язане з переходом до нової техніки і технології, механізацією та автоматизацією виробництва, що супроводжується вивільненням робочої сили і наймом працівників принципово нових спеціальностей та кваліфікацій.

Сезонне безробіття стосується тих видів виробництва, які мають сезонний характер і в яких протягом року відбуваються різні коливання попиту на працю (сільське господарство, будівництво)

Інституційне – це безробіття, яке зумовлене правовими нормами, що впливають на попит і пропозицію праці.

Застійне безробіття є особливо небезпечним, якщо триває достатньо довгий час. У фазі спаду реальний ВВП зменшується, а рівень безробіття зростає, і навпаки, у фазі піднесення реальний ВВП збільшується, а рівень безробіття знижується. Американський економіст Артур Оукен виявив кількісну залежність між: зміною обсягу національного виробництва і зміною рівня безробіття. Цю залежність нині називають законом Оукена. Закон Оукена: перевищення фактичного рівня безробіття над його природним рівнем на 1% призводить до зменшення потенційного ВВП ( при повній зайнятості) на 2.5 – 3 %.

33. Грошовий ринок і його структура.Попит на гроші виступає як запас грошей, який прагнуть мати у своєму розпорядженні економічні суб'єкти на певний момент. Якщо такий запас грошей розглядати як елемент багатства, котрим володіють економічні суб'єкти, то попит на гроші можна трактувати як їхнє бажання мати певну частину свого портфеля активів (багатства) в ліквідній формі. Якщо власники портфелів активів віддають перевагу ліквідній формі, то це означатиме зростання попиту на гроші, і навпаки. Такий (портфельний) підхід до вивчення попиту на гроші був застосований Дж. М. Кейнсом, котрий назвав своє трактування попиту на гроші теорією переваги ліквідності.

Наявність попиту на гроші означає, що в його межах економічні суб'єкти триматимуть гроші в себе, не "викинуть" на товарний, валютний чи фондовий ринки і не порушать сформовану там рівновагу. Тому зростання попиту на гроші розширює економічну межу емісії грошей, її зростання не зашкодить указаним ринкам, буде безінфляційним, приведе до підвищення рівня монетизації економіки.

Відповідно до цілей накопичення грошей попит на них можна розділити на три частини: - попит на поточний запас платіжних засобів; - попит на постійний запас грошей як форму багатства, що призначена давати додатковий дохід їх власникові; - попит на тривалий запас грошей для здійснення майбутніх платежів та одержання додаткових доходів.

Види попиту на гроші:-попит на гроші для операцій (трансакційний попит) - попит на гроші для обслуговування усіх видів угод в економіці.-попит на гроші для накопичення купівельної спроможності (попит на гроші як на актив), що обумовлено виконанням грошима двох основоположних функцій: як засобу платежу та засобу нагромадження.

Рівновага грошового ринку досягається в точці, де попит на гроші дорівнює їхній пропозиції. Умова рівноваги має вигляд: (М/Р)s = L(r,Y). Точці рівноваги грошового ринку відповідає рівноважна процентна ставка і. Модель грошового ринку показує, що існує лише єдина ставка, за якої попит на гроші і пропозиція грошей збігаються.

При низькому рівні процентної ставки виникає надлишковий попит на гроші, який усувається економічними агентами за допомогою продажу облігацій. Колективний продаж облігацій спричиняє збільшення пропозиції облігацій на ринку і, таким чином, падіння їхньої ринкової ціни. Оскільки зниження ринкової ціни облігацій супроводжується зростанням процентної ставки, то зміна структури портфеля триватиме доти, поки бажаний рівень зберігання грошей не відповідатиме пропозиції грошей при процентній ставці і=і*.

При зависокому рівні процентної ставки висока альтернативна вартість зберігання грошей зменшує попит на гроші, і тому, навпаки, виникає надлишкова пропозиція грошей, яка використовується економічними агентами на купівлю облігацій. Підвищений попит на облігації веде до зростання їхньої ринкової ціни. Спричинене зростанням ринкової ціни облігацій зниження процентної ставки триватиме доти, доки при процентній ставці попит на гроші не відповідатиме кількості грошей, що пропонується банківською системою.

34. Інфляція – це зростання загального рівня цін у продовж певного періоду часу, яке супроводжується знеціненням національної грошової одиниці. Рівень інфляції визначається рівнем цін, а точніше індексом цін. Індекс цін показує наскільки відсотків ціни поточного року, вищі від цін попереднього року.

Інд. поточного року = ІЦ поточ. року/ІЦ баз. року

ІСЦ=[+*+….+*]

Інфляція зумовлюється 2 основними причинами: 1).надлишковим попитом, тобто це відбувається в умовах надлишкового сукупного попиту. 2). Зростання витрат – витрати споживачів створюють надлишковий попит в умовах інфляційного очікування. Типи:Інфляція попиту - це порушення рівноваги між попитом і пропозицією з боку попиту. Основними причинами тут можуть бути збільшення державних замовлень (наприклад, військових), збільшення попиту на засоби виробництва в умовах повної зайнятості і майже повної завантаженості виробничих потужностей, а також зростання покупної спроможності трудящих (зростання заробітної плати) внаслідок, наприклад, узгоджених дій профспілок. Інфляція пропозиції - зростання цін внаслідок збільшення витрат виробництва чи зменшення сукупної пропозиції. Причинами збільшення витрат можуть бути огополiстична політика ціноутворення, економічна і фінансова політика держави, зростання цін на сировину, дії профспілок, що вимагають підвищення заробітної плати

Існують такі види інфляції: 1). Помірна –коли ціни зростають помірно до 10% на рік. Помірну інфляцію за якої ціни зростають до 5% за рік називають повзучою. 2). Галопуюча – за якої ціни зростають щорічно на 20, 50, 100% і більше за рік. За такої інфляції люди прагнуть купити за свої гроші товари, яких бракує. 3). Гіперінфляція настає тоді, коли ціни починають зростати на тисячі, десятки тисяч навіть мільйони десятки тисяч. Виникає так званий інфляційний «психіз», що посилює тиск на ціни. Інфляція починає сама себе «підгодовувати». Найбільший недолік гіперінфляції полягає у тому що зусилля суб’єктів підприємництва спрямовуються не на виробничу, а на спекулятивну діяльність.

35. Інфл попиту та витрат стагфляціяЗалежно від причин і механізму зростання загального рівня цін розрізняють інфляцію попиту та інфляцію витрат (інфляцію пропо-зиції).Інфляція попиту пов’язана з дією монетарних факторів, насам-перед — з надлишковою емісією грошей, яка призводить до переви-щення попиту над існуючою пропозицією товарів та послуг. Інфляція попиту, як правило, виникає в умовах повної зайнятості та повної за-вантаженості виробничих потужностей. За таких умов зростання по-питу не супроводжується еластичним розширенням пропозиції, тому ціни зростають. Інфляція попиту пояснюється порушенням рівноваги між су-купним попитом ( AD ) та сукупною пропозицією ( AS ) з погляду перевищення сукупного попиту. Таку ситуацію в економіці характе-ризують так: «Надто багато грошей полюють за дуже малим обсягом товарів». Отже, ми розглянули інфляцію попиту. Перейдемо до розгляду другого типу інфляції — пропозиції.Інфляція витрат виробництва (сукупної пропозиції) виникає вна-слідок змін витрат виробництва і пропозиції на ринку. Згідно з цією теорією, зростання цін пояснюється такими чинниками, які зумовлю-ють зростання витрат на одиницю продукції, тобто середніх витрат виробництва.Інфляція витрат проявляється в зростанні витрат виробництва, які випереджають зростання реального доходу та продуктивності праці. Інфляційний процес розвивається під впливом немонетарних факторів, що зумовлюють зростання цін через збільшення витрат ви-робництва та збільшення собівартості продукції .Одним із різновидів інфляції витрат є інфляція, що зумовлена збільшенням за-робітної плати. Інфляція, спричинена зростанням номінальної заробітної плати, є різновидом інфляції, зумовленої зростанням витрат виробництва, оскільки сама заробітна плата є однією зі статей витрат. Інфляція попиту й інфляція пропозиції (витрат), не зважаючи на різні причини їх походження, мають здатність переходити одна в одну. Цей феномен пояснюється тим, що зростання рівня цін в еконо-міці (незалежно від того, якими факторами вони спричинені) спону-кає до вимог підвищення заробітної плати та розгортання програми компенсаційних заходів для населення. Це, відповідно, збільшує ви-трати підприємців і ціни на їхні товари та послуги. Посилює процес зростання рівня цін і соціальна політика держави. Хоча вона спрямо-вана на підвищення доходів найбідніших, найбільш вразливих верств населення, та як тільки рівень їхніх доходів зростає, активізуються вимоги інших (більш благополучних) верств стосовно підвищення доходів. Виникає надлишок платоспроможного попиту. Таким чи-ном, повністю виокремити один тип інфляції від іншого практично неможливо, адже, наприклад, зростання заробітної плати водночас виглядає і як інфляція попиту, і як інфляція витрат. Стагфляція — це інфляція, що супроводжується стагнацією виробництва та високим рівнем безробіття в країні (одночасне підвищення рівня цін і рівня безробіття).

36 Інфляція – це зростання загального рівня цін у продовж певного періоду часу, яке супроводжується знеціненням національної грошової одиниці. Рівень інфляції визначається рівнем цін, а точніше індексом цін. Індекс цін показує наскільки відсотків ціни поточного року, вищі від цін попереднього року.

Інд. поточного року = ІЦ поточ. року/ІЦ баз. року

ІСЦ=[+*+….+*]

37Банк система та її структура. Проблеми розв бан сист. Банківська система - це сукупність різних видів банків та банківських об’єднань у їх взаємозв’язку і взаємодії. Основні види банків такі: комерційні, інвестиційні, ощадні, іпотечні, земельні та інші.Головним елементом банківської системи є центральні емісійні банки. Вони здійснюють керівництво і контроль за функціонуванням та розвитком усієї банківської системи країни. Взаємодія і взаємозв’язок різних видів банків та банківських об’єднань, в результаті яких формується банківська система, можливі лише тоді, коли Центральний банк виконує свої основні функції. У багатьох країнах світу такими функціями є проведення єдиної грошової-кредитної політики, досягнення стабільності грошової одиниці та цін, регулювання економіки та ін.Комерційні банки є основою кредитної системи. Вони утворюються як акціонерні товариства або на пайових засадах і є кредитними установами універсального характеру. Характерна риса комерційних банків - повна самостійність у сфері торгівлі позичковим капіталом. Вони не обмежені централізовано виданими інструкціями з кредитування та проведення інших операцій, проводять кредитну політику на свій страх і ризик, що сприяє оперативному впливу банків на економіку країни.Із створенням Національного банку України у вересні 1991 р. почався процес формування дворівневої структури банківської системи нашої держави, представленої, з одного боку НБУ, з іншого - мережою комерційних банків і банківських інститутів, Останні, будучи економічно незалежними (не відповідають за зобов’язання держави), повинні на засадах здорової конкуренції задовольнити потреби населення та народного господарства у банківських послугах, створити умови для стабілізації та зростання економіки України.

В цілому, дослідження банківської системи України потребує виділення найважливіших проблем: високий ступінь невідповідності між формами власності та рівнями ефективності діяльності в банківській сферах;нераціональна територіальна структура - висока концентрація банків; недостатність правової бази в області фінансової діяльності в цілому;незначна участь іноземного капіталу, іноземних банків та їх філіалів, що істотно обмежує притік іноземних інвестицій.Потреби української економіки в активнішому залученні ресурсів іноземних банків зумовлені недостатнім рівнем капіталізації, потребою у прискореному розвитку фінансових ринків; залученні сучасних банківських технологій і досвіду банківського менеджменту як передумов для подальшого розвитку національної фінансової системи і підвищення прибутковості (нинішній рівень рентабельності банків – 11,1% до оподаткування – є недостатнім для збереження рівня капіталізації в майбутньому

38 Банк капітал і основні принципи його функціон. Бонк рахунки і операціїКласифікувати банківський капітал можна за різними ознаками залежно від цілі та завдань, які при цьому ставляться. Необхідно мати на увазі, що, мобілізуючи вільні грошові кошти одних суб’єктів ринку і передаючи їх в різні способи іншим суб’єктам, банки завжди переслідують головну мету своєї діяльності — одержання прибутку. Класифікація видів банківського капіталу: За місцем мобілізації виокремлюють банківський капітал, який мобілізується безпосередньо банком, та який придбано ним в інших банках. Більша частка банківського капіталу мобілізується самим банком, зокрема емісією власних цінних паперів, залученням коштів на вклади. Цю частку банківського капіталу банки використовують переважно для одержання прибутку. За можливістю прогнозування величини банківського капіталу доцільно розрізняти капітал, що піддається прогнозуванню прямому та опосередкованому. До першого належать грошові кошти, щодо яких банк може безпосередньо спрогнозувати динаміку або оборотність і визначену частку яких (стабільні залишки) використати для здійснення активних операцій та/або надання послуг За терміном знаходження у розпорядженні банку капітал поділяється на власний, строковий та капітал до запитання. Власний банківський капітал постійно знаходиться у розпорядженні банку протягом усього періоду його функціонування..За формою власності банківський капітал поділяється на: приватний, заснований на власності фізичної особи; колективний, заснований на власності колективу, різних видів господарських товариств і підприємств; державний, який на правах власності належить державі. Класс-ти операції можна за рядом критеріїв: 1. Залежно і відповідно із специфікою банківської діяльності: традиційні (специфічні) (депозитні; кредитні; касово – розрахункові)); нетрадиційні (неспецифічні) (надання сейфів; консалтингові; трастові)). 2. В залежності від суб’єктів одержання послуг: для юр. осіб, для фіз. осіб. (набір послуг може бути однаковий, але розміри цих операцій є неоднаковими). 3. Залежно від порядку формування і використання фінансових ресурсів банком: активні (це операції, які пов’язані з розміщенням фінансових ресурсів банком: кредитні, інвестиційні), пасивні (операції, які пов’язані з мобілізацією фін. ресурсів в банк в результаті чого збільшуються кошти на пасивних і активно – пасивних рахунках в банку: депозитні; емісія власних ЦП банком; відрахування від прибутку банку на формування фондів та резервів банку)

Банки самостійно розробляють технології здійснення банківських операцій, на основі таких принципів: наявність дозволу, запису, контролю.

На сьогоднішній день КБ формують велику к-ть резервів, які за цільовим призначенням класифікують на такі види:-резерви під заборгованість за кредит операцями -рез під дебіторську заборгованість за операціями з банками та клієнтами. -резер для покриття знецінення ЦП тощо.

Статутні рез банку- це частина його капіталу сформована за рах прибутку, що залишився в розпоряджені банкуі може використовуватися на покриття непередбачених збитків та проведення ін платежів, що відбуваються згідно чинного законодавства з данного фонду.

Обовязкові рез б – це кошти КБ, що зберігаються у цетрал банкувідповідно до нормативів передбачених чиним закон-м для забезпечення деяких своїх операцій. При визначенні суми резервів вирішальне значення має норма рез-ня, тобто встановлена законом чи рішенням ЦБ відношення суми обовяз резервів, що утв-ся за певними стат банківських пасивів до суми грош зобовязань за цими статями.На сьогод день норма обовяз резервів становить : 7% за поточними зобовязаннями у нац та іноз валюті; 8% від залучених коштів банку в іноз та нац вал. Використання: кошти обов резер практично заморожені для КБ і викор-ся ними лише в період ліквідації

39. Роль банківської системи у пропонуванні грошей. Грошовий мультиплікатор

Пропонування грошей - це процес формування грошової маси в націона-льній економіці. Іншими словами - це кількість грошей, яка є в країні на пев-ний момент часу. Пропонування грошей є однією з найважливіших функцій держави.

Форма організації грошового обігу, яка історично і законодавчо склалася в країні, утворює грошово-кредитну систему.

У більшості країн існує офіційна установа, якій надано законне право грошової емісії, тобто випуску грошей. Як правило, цю функцію виконує центральний банк країни. Центральний банк країни є головним суб’єктом пропонування грошей. Він виконує багато функцій, які покладаються на нього законодавством краї-ни (їх розглянемо детально у наступному розділі), але основна функція центрального банку – контроль за пропонуванням грошей. Як правило, він не проводить операцій з населенням і приватним сектором взагалі, а забезпечує стабільність роботи банківської і фінансової системи країни. Тільки центральний банк визначає обсяги пропонування грошей високої ефективності, створює грошову базу, яка забезпечується його активами у формі золотова-лютних резервів, цінних паперів та наданих кредитів.

Грошова база – це гроші високої ефективності (M0) . Вона склада-ється із суми готівки, випущеної в обіг поза банками (С), і сукупних резе-рвів комерційних банків (R) :M0 =C + R . Грошова база є лише частиною пропонування грошей або грошової маси.Грошова маса (M S ) – це сукупність загальноприйнятих засобів платежу в економіці країни. За існування повноцінних грошей грошова маса була рівна запасам золота в країні.

Грошовий мультиплікатор – коефіцієнт, що характеризує зв'язок між збільшенням (скороченням) надлишкових резервів банківської системи і сумою нових кредитних грошей, яку вона може створити. Ефект грошового мультиплікатора базується на тому, що резерви, втрачені одним комерційним банком, внаслідок кредитування стають набутком іншого й використовуються ним також для кредитування. Отже, кожна грошова одиниця, випущена в обіг одним із комерційних банків, створює кредитні резерви для другого, другий – для третього тощо іншими словами, ефект мультиплікатора виникає тому, що резерви, які втрачають окремі банки, надаючи позики, не втрачає банківська система загалом. Внаслідок цього вона спроможна створювати кредитні гроші в розмірах, значно більших за її надлишкові резерви. Але така спроможність банківської системи не є безмежною. Вона обмежується, зокрема, необхідністю формування комерційними банками обов'язкових резервів, величина яких визначається резервною нормою, що регулюється в законодавчому порядку. Формування обов'язкових резервів робить джерелом кредитування лише надлишкові резерви. Саме тому грошовий мультиплікатор розкриває зв'язок грошоутворюючої здатності банківської системи з її надлишковими резервами. Обов'язкові резерви забезпечують банківській системі певну захищеність (ліквідність) у періоди несприятливої кон'юнктури, дають можливість державі через зміну резервної норми впливати на кредитоспроможність комерційних банків, а отже, регулювати масу грошей в обігу. Тому грошовий мультиплікатор перебуває в обернено пропорційній залежності від резервної норми, тобто являє собою обернену до цієї норми величину. Обернена величина будь-якого числа є часткою від ділення одиниці на це число, отже грошовий мультиплікатор має такий вигляд: М=І/Рн, де Рн – резервна норма. Оскільки грошовий мультиплікатор вказує, яку максимальну кількість нових грошей створить одна грошова одиниця надлишкових резервів за даної резервної форми, то для визначення всієї максимальної маси нових грошей, яку спроможна створити банківська система за наявності надлишкових резервів, необхідно надлишкові резерви помножити на грошовий мультиплікатор.

40. Класична та неокласична модель нац. ринку. Монетаризм.

У класичнійконцепції розмірспоживаннязалежитьвід поточного використовуваного доходу, щовідповідає поточному бюджетному обмеженню, яке подане у вигляді: Y – Т = С + S.

У аналізірозподілу доходу, щойде на споживання і заощадження, головна роль належитьзаощадженням. Домашнігосподарстварозглядаютьзаощадження як відкладенеспоживання, намагаючисьмаксимізуватиобсягспоживання в довгостроковомуперіоді. Тому вонипорівнюютькористьвідспоживаннясьогодні з вигодамимайбутньогоспоживання. Параметром, щовиражаєступіньпереваги поточного споживання над майбутнім, є ставка відсотку. Чим вона вища, тимбільшефективнимистаютьзаощадження, отже, і відкладенеспоживання, чимнижча – тимбажанішеспоживаннясьогодні. Таким чином, заощадження є вихіднафункціявід ставки відсотка, а споживання – відповіднофункція, щоубуває.

Сучасна неокласичнаконцепція грунтується на теоріїміжчасовогоспоживчоговиборуІрвінгаФішера та концепціїендогенного доходу і сформульована чисто в мікроекономічнихпередумовах.

У неокласичнійконцепціївисуваєтьсяпередумова, щокожнийсуб'єкт сам визначаєрозмірсвого доходу, виходячизісформованої на ринку праці ставки реальноїзарплати і доходностісвого майна.

Мотиваціяекономічногосуб'єкта, щовизначаєйогоповедінку на ринку праці, випливає з прагненнязабезпечитисобіпевнийжиттєвийрівень. Останнійможнаохарактеризуватидвомаключовими параметрами: рівнемодержуваного доходу і наявністювільного часу. Тодіфункціюкорисностіекономічногосуб'єкта формально можнауявитив такому вигляді:

U = max U(Y,Р),

де Y – доход; Р – вільний час.

Кожнийсуб'єктоптимізує свою функціюкорисності, намагаючисьзабезпечитисобі, з одного боку, максимальнийрівеньприбутку, з іншого боку – вільного часу. При цьомувінповиннийпорівнюватисвоїпрагнення з реальнимиможливостямисвогобюджетногообмеження.

В умовах, коли суб'єктодержуєприбутоктількивідтрудовоїдіяльності, задача оптимізаціїфункціїкорисностізводиться до вирішенняпростоїдилеми: щобдосягтибільшогорівня поточного прибутку, необхіднобільшепрацювати, але чимбільшийрівеньприбуткудосягається, тимбільшучастину календарного часу можнаприсвятитивідпочинку.

Протекожнийіз нас можеодержуватиприбутки не тількивідтрудовоїдіяльності, але і від майна, щоутвориться в результатірозподілу поточного доходу на споживання та заощадження і формування фонду заощаджень.

Тоді задача з оптимізаціїфункціїкорисностідоповнюєтьсяумовоюнеобхідностінайкращогорозподілу поточного доходу в кожний момент часу міжспоживанням і заощадженням. Але цеозначає,що для суб'єктаоптимізаціяйогофункціїкорисностіперетворюєтьсязістатичноїзадачівизначення оптимального рівня поточного доходу в динамічнубагатоперіодну задачу розподілу поточного доходу міжспоживанням і заощадженням. Заощадженнярозглядаються при цьому як “відкладенеспоживання”, оскількипередбачається, щосуб'єктпротягомсвогожиттяспоживаєусісвої доходи.

Притакійпостановцібюджетнеобмеженнясуб'єкта, щовідображаєйогоможливості з досягненнясвоїхцілей у кожний момент часу, може бути виражене:

Y = wЧN + pЧV,

де w – ставка реальноїзарплати; N – робочий час; V – розмір майна; p – прибутковістьвід майна.

Досягтизапланованогорівня доходу тимлегше, чимвища ставка реальноїзарплати і прибутковістьвід майна суб'єкта. При екзогеннозаданійставціреальноїзарплати і відомого на даний момент часу прибутку з майна рівеньприбутку буде визначатисятількикількістювідпрацьованого часу.

Кожнийсуб'єкт сам визначає, скільки часу йомупрацювати, а скількивідпочивати, виходячизісвоїхпереваг, вираженихйогофункцієюкорисності: суб'єктзіставляєсвоїбажання, вираженійогофункцієюкорисності, ізсвоїмиможливостями, відбитими в бюджетному обмеженні, тобтовирішує задачу з оптимізаціїсвоєїкорисності.

Монетари́зм — економічнатеорія, за якоюкількість грошей в обігу є визначальним фактором формуваннягосподарськоїкон'юнктури та існуєпрямийзв'язокміжзміноюмаси грошей в обігу та величиною валового й національногопродуктів. Започаткувавтеорію монетаризму МілтонФрідман, назвуновійекономічнійтеорії дав Карл Бруннер.

Монетаризм — альтернативна кейнсіанству економічнатеорія, згідно з якоюсукупнийобсяг продукту і рівеньцінзмінюються в залежностівідзміни пропозиції грошей, і, отже, досягненнябезінфляційногозростанняекономікивимагає контролю за оборотом грошовоїмаси.

Термін «монетаризм» має і друге значення. Часто в економічнійлітературі ним позначаютьантиінфляційнуполітикудержави, яка пройшлаапробацію в рядіпромисловорозвиненихкраїнсвіту (США, Великобританії тощо) у 80-і роки XX століття. Окреміїїположення принесли суттєвийуспіх у боротьбіз інфляційними процесами. Антиінфляційнапрограмапередбачалавстановленнявисокогобанківськоговідсотка, припиненнязростаннязаробітної плати і навітьїїзниження. Зцією метою пропонувалосяпідтримувати безробіття на доситьвисокомурівні.

Монетаристивважають, що держава маєобмежитисвоєвтручання в господарськежиття, лишепідтримуючистабільний темп росту грошовоїмаси. На їхню думку, в довгостроковомупланіфінансоваекспансіяведе до росту відсоткових ставок та витісненнюприватнихінвестицій, а кредитно-грошоваекспансіястимулюєінфляцію.

Монетарнаполітикаспирається на здатністьгрошово-кредитноїсистемиістотним чином впливати на функціонування і розвиток

41. Грошово-кредитна політика – це сукупність методів та інструментів у сфері грошового обігу і кредитних відносин, що використовує держава для регулювання грошово-кредитних відносин. Грошово-кредитна політика впливає на обсяг і структуру в-цтва, загальний рівень цін, інвестицій, рівень рентабельності. Цілі грошово-кред політики под..на 1)стратегічні – српрямовані на забезпечення можливостей ефективного функціонування суспільного виробництва, досягнення економічного зростання, покращення добробуту населення, стимулювання інфляції. 2)проміжні – виявляються у змінах економічних процесів для досягнення стратегічних цілей (процентна ставка, грошова маса, валютний курс) 3)тактичні – оперативні завдання банківської системи відносно регулювання основних економічних показників (зміна грошової маси, зміна процентної ставки).

До прямих інструментів грошово-кредитної політики належать ліміти кредитування окремих банків, пряме регулювання процентної ставки, ліміти на обсяг або вартість кредитів. До непрямих інструментів належать операції на відкритому ринку цінних паперів, зміна облікової процентної ставки, зміна вимог до рівня обов’язкових резервів. Операції на відкритому ринку – це купівля ЦБ державних цінних паперів та продаж їх комерційним банкам, фірмам та населенням, що спрямив на зміну розміру або структуру резервів комерц.банків. Облікова процентна ставка – ставка процента , під яку ЦБ кредитує комерц.банк. Ринок, на якому ЦБ надає позики комерц.банкам під оголошену облікову ставку «дисконтне вікно». Резервні валюти – впливають на здатність комерц банків змінювати пропозицію грошей 2 шляхами: змінюючи обсяг надлишкових резервів комерц.банків; змінюючи розмір грошового мультиплікатора.

42. Сучасний світовий грошовий ринок характеризується стрімким розвитком процесів глобалізації, інтеграції та універсалізації, поширенням сек'юритизації (тобто заміщення традиційних банківських кредитів емісією цінних паперів), фінансових нововведень (нові фінансові інструменти - валютні, процентні, фінансові ф'ючерси та опціони, операції СВОП та ін.). Це привело до створення великого мобільного світового грошового ринку, де поступово втрачається колишня чіткість розмежування між його окремими сегментами. Складовими світового грошового ринку є міжнародні ринки грошей та капіталів. Критерієм їх розмежування можуть бути строки кредитів та їх цільова спрямованість. Кошти, що надаються на тривалий строк, належать до ринку капіталів, а короткострокові кошти - до ринку грошей. У процесі поглиблення міжнародного поділу праці та економічних зв'язків відбувається інтеграція національних ринків грошей та капіталів. Постійне прагнення грошового капіталу до самозростання виводить його за національні межі. В умовах повної конвертованості валют унаслідок переплетіння різних національних грошових ринків створюються міжнародні ринки грошей та капіталів, що підвищує мобільність грошового капіталу.
Участь національних ринків грошей та капіталів в операціях світового ринку визначається такими чинниками:
* наявністю розвинутої кредитної системи та фондової біржі;
* місцем країни у світовій економічній системі господарства та її валютно-економічним станом;
* помірністю податкового тиску;
* пільговим валютним законодавством, що відкриває іноземним позичальникам доступ на національний ринок грошей та капіталів та іноземним цінним паперам - до біржового котирування;
* вдалим географічним положенням;
* відносною стабільністю політичного режиму.
Ці чинники обмежують коло національних ринків грошей та капіталів, які виконують міжнародні операції. Унаслідок конкуренції склалися світові фінансові центри - Нью-Йорк, Лондон, Цюріх, Люксембург, Франкфурт-на-Майні, Сінгапур та ін.

43 Світова валютна система. Види валют. Валютні курси та їх встановлення.

Валю́тний ри́нок — ринок, на якому гроші однієї країни використовують для купівлі валюти іншої країни.

Невід'ємною ланкою міжнародної валютної системи є валютний ринок. Сучасний валютний ринок — система стійких економічних і організаційних відносин між учасниками міжнародних розрахунків з приводу не тільки валютних операцій, а й зовнішньої торгівлі, надання послуг, здійснення інвестицій та інших видів діяльності, які вимагають обміну і використання різних іноземних валют.Головними суб'єктами валютного ринку виступають великі транснаціональні банки, які мають розгалужену мережу філіалів і широко використовують сучасні заходи зв'язку, комп'ютерну техніку. Бíржа вал́ютна – підприємство, в якому здійснюються операції купівлі-продажу іноземної валюти і формуються курси валют на основі фактичного співвідношення попиту та пропозиції. На валютних біржах здійснюються операції купівлі-продажу валюти, тобто грошових знаків іноземних країн. Світова валютна система (СВС) - це валютно - фінансовий механізм зовнішньоекономічних зв'язків і форма організації міжнародних валютних відносин, закріплена міждержавними угодами. СВС базується на функції світових грошей. Валюта — це грошова одиниця що використовується як світові гроші тобто як міжнародна розрахункова одиниця засіб обігу і платежу.Види валют

Залежно від емітента валютних коштів розрізняють такі види валют:§ національна валюта — платіжний засіб (грошова одиниця) певної держави (гривня, долар, марка, фунт стерлінгів тощо);§ іноземна валюта — грошові знаки зарубіжних держав, а також кредитні та платіжні засоби (чеки, векселі) в іноземних грошових одиницях, що використовуються в міжнародних розрахунках;§ колективна валюта — міжнародні грошові одиниці, емісію яких здійснюють міжурядові валютно-кредитні організації.Залежно від режиму використання:§ конвертована валюта (повно або частково);§ неконвертована.Залежно від сфери і мети використання:§ валютна оплати — валюта, якою здійснюють фактичну оплату товарів і послуг згідно із зовнішньоекономічною угодою чи погашенням міжнародного кредиту;§ валюта кредиту — валюта, якою за угодою кредитора та позичальника надається кредит;§ валютні угоди (ціни) — валюта, в якій встановлюється ціна товару або послуг у зовнішньоторговельному контракті або визначається сума надання міжнародного кредиту.Валютний курс — це співвідношення між грошовими одиницями двох країн, що використовуються для обміну валют при здійсненні валютних та інших економічних операцій вартісна категорія, що притаманна товарному виробництву і виражає виробничі відносини між товаровиробниками і світовим ринком.Чинники від яких залежить валютний курс:

- попит і пропозиція на валютному ринку, що встановлюється в кожному конкретному випадку;- стан платіжного балансу держави;

- рівень інфляції;- різниця процентних ставок у різних країнах;- ступінь довіри до валют на світових платіжних ринках;- міждержавна і соціальна стабільність держави, напрям її зовнішньополітичного курсу, міжнародний авторитет.

44. Еластичність попиту за доходом – це ступінь реагування покупців на зміну доходів і яка визначається, як відношення відсотка зміни величини попиту на товар до відсотка зміни доходів покупців.Еластичність попиту за доходом позначається Income ED і обчислюється за формулою дугової еластичності попиту:

Income ED = ((Q2 – Q1) / (Q2 + Q1)) / ((I2 – I1) / (I2 + I1))…Навідміну від цінової еластичності попиту при визначенні попиту за доходом велике значення має знак результату, «+» чи «-».За значенням еластичність попиту за доходом товари поділяються на:*нормальні товари, тобто товари вищої споживчої цінності. Еластичність попиту за доходом має додатне значення;*товари нижчої споживчої цінності. Еластичність попиту за доходом має від’ємне значення.Нормальні товари у свою чергу поділяються на:1,товари широкого вжитку (еластичність попиту за доходом не менша за 1)…2,товари розкоші (еластичність попиту за доходом більша за 1).Чим дохід споживачів більший, тим більший попит на товар, і навпаки

45..Економічні витрати це ті виплати, які фірма зобовязана здійснити, або ті доходи, які фірма повинна забезпечити постачальнику, щоб залучити певний ресурс у своє виробництво.Структура ек. витрат:1) Зовнішні-грошові виплати, які фірма здійснює ін. ек. субєктам, що постачають їй робочу силу, паливо і т.д. 2)Внутрішні витрати-це витрати на власний і самостійно використовуваний ресурс; Економічний прибуток-це різниця між виторгом та економічними витратами, його називають чистим прибутком. Нормальний прибуток характеризує такий рівень його формування, коли після покриття зовнішніх і внутрішніх поточних витрат, залишається дохід. Дорівнює мінімальній ставці депозитного відсотка. Тобто порівнюється два варіанти покласти гроші на депозит чи вкласти їх у бізнес, і якщо отриманий прибуток більше ніж кошти які б було отримано від депозиту він вважається нормальним.3) Види економічних витрат.(постійні,змінні, граничні, середні постійні і змінні витрати).

46. Поняття екон прибутку.Максимізація прибутку для фірми означає пошуки шляхів одержання найбільшого економічного прибутку, тобто різниці між загальним доходом і загальними витратами. Рт-TR- ТС, де Рт — загальний чи чистий економічний прибуток; TR — загальний дохід, який визначається як добуток кількості проданої продукції на її ціну; ТС ~ загальні витрати, що включають і прямі, і непрямі. Якщо випуск та реалізація будуть збільшуватися, то при незмінній ціні і загальний дохід, і загальні витрати зростатимуть: дохід — через зростання продаваної кількості, витрати — внаслідок дії закону спадної віддачі. Для максимізації прибутку фірма повинна розширювати обсяги виробництва доти, поки граничний дохід перевищує граничні витрати і негайно припинити випуск як тільки граничні витрати почнуть перевищувати граничний доход. Можна сформулювати загальне правило максимізації прибутку: фірма буде збільшувати випуск доти, доки додаткові витрати на виробництво додаткової одиниці продукції не зрівняються з граничним доходом від її продажу. Це називається правилом МС = MR. Різниця між МС і MR становитиме граничний прибуток (РМ), тобто прибуток, одержуваний фірмою від реалізації кожної додаткової одиниці випуску. Якщо MR>MC, показник РМ набуватиме позитивних значень, які свідчать про те, що кожна додаткова одиниця випуску додає певну дозу до загального прибутку. Коли MR і МС зрівняються, це означатиме, що РМ - 0, а загальний прибуток у цій точці досягне максимуму. Подальше нарощування випуску призводить до перевищення МС над MR, і РМ набуває негативних значень. Коли граничний прибуток стає від'ємним, фірма може збільшити свій загальний прибуток, скорочуючи рівень випуску продукції. Приймаючи рішення про вкладення капіталу і про обсяг випуску, фірма може орієнтуватися також на показник середнього прибутку, що виражає кількість прибутку, яка припадає на одиницю продукції (Pm)/Q.

Економічний прибуток монополіста, так само, як і будь-якої фірми, обчислюється як різниця між сукупним виторгом і сукупними витратами . Сукупні витрати монополіста формуються в цілому так само, як і витрати конкурентної фірми. Динаміка сукупного виторгу монополіста значно відрізняється від динаміки виторгу конкурентної фірми. Ціна для конкурентної фірми є величиною сталою, тому її сукупний виторг зростає прямо пропорційно обсягу пропонування, а крива має вигляд променя, що виходить з початку координат. Сукупний виторг монополії зазнає впливу спадного характеру ціни та цінової еластичності попиту, тому не може зростати нескінченно. Як ми знаємо, спадна крива попиту має неоднакову еластичність на різних відрізках. На невеликих обсягах випуску попит еластичний , а на значних – нееластичний . Сукупний виторг продавця на еластичному відрізку кривої попиту зі зниженням ціни зростає, а на нееластичному – зменшується, досягаючи максимального значення в точці одиничної еластичності. Тому і крива сукупного виторгу монополії має вигляд опуклої доверху функції. Монополія завжди обирає обсяги виробництва на еластичному відрізку кривої попиту, де сукупний виторг зростає. Фірма, нарощуючи обсяги продажу, збільшує сукупний виторг за рахунок продажу додаткової одиниці, але несе втрати від продажу попередніх одиниць за нижчою ціною. Тому значення граничного виторгу по кривій спадають швидше, ніж значення ціни та середнього виторгу по кривій попиту

47 Роль прибутку в розв виробництва

Розвиток ринкових відносин в економіці України потребує нових підходів

до управління формуванням і розподілом прибутку. Тому й саме визначення

прибутку зазнає певних змін.. Прибуток є основним фінансовим джерелом розвитку підприємства,науково-технічного удосконалення його матеріальної бази і продукції,

всіх форм інвестування. Прибуток виконує дві найважливіші функції: він

характеризує кінцеві фінансові результати діяльності підприємства,

розмір його грошових нагромаджень, а також є головним джерелом

фінансування витрат на виробничий і соціальний розвиток підприємства

(податок на прибуток — найважливіший елемент доходів державного

бюджету). . Враховуючи значення прибутку, вся діяльність підприємства

спрямована на те, щоб забезпечити зростання його величини або принаймні

стабілізувати її на певному рівні. Тому основний принцип діяльності

підприємства складається в прагненні до максимізації прибутку.

Прибуток є об’єктом числення і сплати податків по встановлених ставках,

унаслідок чого виникають фінансові відносини підприємства з бюджетом і

установами. Господарчий суб’єкт самостійно визначає напрямок

використання чистого прибутку, що залишився після сплати всіх податків,

якщо інше не передбачено статутом.

У системі планів, пов’язаних із виробничою діяльністю підприємств,

головне місце посідає планування прибутку. Це планування визначає

необхідний обсяг операційної діяльності підприємства, забезпечує

стратегічний його розвиток необхідними фінансовими ресурсами, формує

фінансові взаємовідносини підприємства з бюджетом та позабюджетними

фондами. Об’єктом планування є елементи балансового прибутку.

Ефективність формування прибутку характеризується як загальною його

сумою, так і рівнем, який визначається системою коефіцієнтів

рентабельності.

49 Конкурентний ринок вплив на ефективність Конкуренція - це присутність на ринку декількох продавців, які змагаються за отримання максимального доходу.

Для того, щоб проаналізувати ринок чи конкурентоздатний він приймати інших суб"єктів ринку чи ні. Тому варто звернути на такі чинники:

- ефективність виробництва ( ефективне таке виробництво, при якому затрати на виготовлення продуктів будуть найменшими)

- ефективність розподілу приподніх ресурсів ( при достатній кількості ресурсів ефективність виробництва зростає). Для прикладу можна привести підприємство яке близько розташоване до основних ресурсів. При такому розташуванні зменшуються витрати на транспортування, зберігання та інше.

- Не все так чисто та досконало при конкурентному ринку. Конкурентний ринок має і свої недоліки, основні з них:

- - без державного регулювання ринок може отримувати збитки від перевиробництва та недовиробництва;

- - постійні гонки виробників призводять до можливості втрати головної мети.

Але незважаючи на всі недоліки конкурентного ринку, він на сьогоднішній час є найєфективнішим способом регулювання ціни, попиту та пропозиції товарів на ринку.

Фіаско ринку — це ситуація, коли ринок не здатний виконувати одну або більше зі своїх функцій. Внаслідок цього ринок може розпастися, певні товари можуть не пропонуватися або в кращому випадку пропонуватися за завищеними цінами. Поняття фіаско ринку граничить також із поняттям недосконалої конкуренції.

Серед причин виникнення фіаско ринку зазвичай виділяються такі:

зовнішні ефекти: суб'єкт господарської діяльності не відшкодовує самостійно спричинені ним витрати або отримує користь із діяльності третіх осіб без відповідного відшкодування витрат. Наприклад, іноземні легкові та вантажні автомобілі використовують українські дороги, не відшкодовуючи при цьому витрат, пов’язаних із забрудненням навколишнього середовища викидами в атмосферу та із амортизацією доріг. Натомість, ці витрати несуть громадяни України.ефект неподільності виникає внаслідок існування товарів, які є високо кошторисними та потужність яких змінюється тільки великими стрибками, наприклад, енергетичні станції, колія, газова та телефонна інфраструктури. Зазначений ефект може призвести до концентрації на стороні продавців. У випадку природної монополії, попит може бути задоволений найекономніше виключно одним продавцем.

асиметрична інформація: Перед укладенням угоди (а пріорі) існує різний стан поінформованості - добре поінформовані продавці, погано поінформовані покупці. Проблема "несприятливого вибору" призводить до руйнування ринку якісних товарів, внаслідок того, що покупець, не маючи можливості реально оцінити вартість товару, платить лише пересічну ціну, й таким чином, на ринку залишається тільки неякісний товар.

Після укладення угоди (а постеріорі) може виникнути так звана проблема "морального ризику", якщо немає можливості перевірити виконання угоди одним із контрагентів.

Вирішення зазначених проблем асиметричної інформації спричиняє виникнення трансакційних витрат, отже користування ринком перестає бути безкоштовним.

адаптаційні недоліки виникають тоді, коли процес досягнення рівноваги на ринку є довготривалим або неможливим взагалі, та коли досягнута рівновага виявляється нестабільною.

нераціональна поведінка учасників ринку: дії учасників ринку не приносять їм вигоди, наприклад, гра в лотерею, в якій очікуваний виграш (ймовірність х сума виграшу) є меншим за вартість лотерейного квитка; класичною економічною теорією альтруїзм також розглядається як нераціональна поведінка

50 Ринок чистої (досконалої) конкуренції: характерні риси, прояви, ефективність (МІ)

Модель «попит-пропозиція» застосовується тільки до повністю конкурентного ринку, але також пояснює ситуацію на інших. До того ж, ринок чистої конкуренції є еталоном, з яким можна порівнювати всі інші типи ринків..Світова економічна наука визначає декілька ознак, які в системі характеризують режим вільного ринку.1. Необмежена кількість учасників конкуренції, абсолютний вільний доступ на ринок, як і вихід з нього. Це означає, що кожна людина має право займатися підприємницькою діяльністю або припиняти таку діяльність. 2. Друга ознака - абсолютна мобільність матеріальних, трудових, фінансових і решти ресурсів. Адже учасник конкуренції вкладає свої гроші, припустимо, в акції, не просто так, заради збільшення доходу. Розраховувати на це він може тільки у тому випадку, якщо там куди перемістився його капітал, виникло розширення виробництва і продажу. 3. Третя ознака - наявність у кожного учасника конкуренції повного обсягу ринкової інформації (про попит, пропозицію, ціни, норму прибутку, процентну ставку тощо). Без цього він буде неспроможним зробити найкращий для себе вибір між, наприклад, купівлею будинку і придбанням акцій.4. Четверта ознака - абсолютна однорідність одноіменних продуктів, що має вираження, зокрема, у відсутності торговельних марок та інших індивідуальних характеристик якості товару..5. Наступна ознака полягає в тому, що жодний учасник вільної конкуренції не може здійснювати вплив на економічне рішення, що приймають інші учасники конкуренції, оскільки кількість учасників конкуренції є надто великою (перша ознака).6. Шоста ознака - відсутність економічних деформацій (монополії, інфляції, вимушене безробіття, надвиробництво). Гнучкість дії ринкового механізму не дозволяє створитись умовам, за якими можливе виникнення вищенаведених економічних деформацій.. Вільний ринок — це абстракція, ідеальний образ, такий же як, припустимо, повний вакуум або точка, що не має розмірів. Разом з тим, будь-який реально функціонуючий ринок (його називають конкурентним, або операційним) має елементи вільного.У реальному ринку можуть діяти як природні, так і неприродні монополістичні утворення, що утримують високі ціни, які заважають вільному міжгалузевому переміщенню ресурсів і обмежують доступ на ринку

51Олігополістичний ринок

Олігополістичний ринок складається з невеликої кількості продавців, дуже чутливих до політики ціноутворення й маркетингових стратегій конкурентів. Товари можуть бути схожими чи несхожими. Невелика кількість продавців є наслідком наявності серйозних бар’єрів для виходу конкурентів на ринок

Олігополія охоплює значний ринковий простір між чистою монополією і монополістичною конкуренцією. Вона існує, коли число фірм в галузі настільки мале, що кожна з них у визначенні своєї цінової політики повинна приймати до уваги реакцію з боку конкурентів.

Олігополію відрізняють наступні характерні риси:· нечисленність фірм в галузі; · однорідна або диференційована продукція; · всезагальна взаємозалежність фірм; · значний контроль над ціною;· значні перешкоди входження в галузь.

Бар'єри входження в олігополістичну галузь досить високі і становлять одну з причин поширення олігополії. Основним бар'єром входження слугує ефект масштабу. Особливою причиною існування олігополії є ефект злиття. До злиття фірми спонукають: прагнення досягти більшого ефекту масштабу, зміцнити свою ринкову владу, усунути конкурента, здобути переваги „великого покупця” на ринку ресурсів, тощо.

Складність побудови моделі олігополії зумовлена двома основними причинами. По-перше, олігополія має багато проявів. Існує „жорстка олігополія”, коли 2-3 фірми панують на всьому ринку, і „розмита”, за якої 70-80% ринку поділяють 6-7 фірм. Фірми можуть діяти у таємній змові, а можуть приймати рішення самостійно. Продукція олігополістичної галузі може бути як стандартизованою, так і диференційованою. Бар'єри до входження в різних галузях також різні. По-друге, наявність всезагального взаємозв'язку між фірмами, неможливість передбачити реакцію конкурентів є головним фактором невизначеності.

52. Конкурентний монополістичний ринок

Монополістична конкуренція є найбільш розповсюдженою формою ринкових структур. Вона належить до реальних ринкових структур. Цей вид економічної структури економісти розглядали в 30 рр. 20ст. Зокрема в 1933 р. були написані 2 праці Едварда Чемберлена «Теорія монополістичної конкуренції», і Джоан Робінсон «Економічна теорія недосконалої конкуренції». Недосконала конкуренція існує більше ніж 2 продавців, кожний з яких має певний контроль над цінами, проте вони конкурують між собою з метою завоювання смаків та уподобань споживачів і досягнення найбільшої кількості продажів своєї продукції, як правило фірми продають не стандартизовану продукцію і контроль над ціною обумовленою ринковою. Характерні ознаки монополістичної конкуренції: 1). Товар кожної є диференційований, тобто він є недосконалим замінником товару через різницю в споживчих властивостях, якості, сервісі та рекламі. 2). На ринку існує відносно велике число продавців. Така частка продажів може коливатися від 1 – 10%. 3). Жодна фірма за умови монополістичної конкуренції немає суттєвих переваг одна над одною. 4). Продавці на ринку не рахуються з реагуванням своїх конкурентів, коли вибирають обсяги продукції, коли встановлюють ціну, чи скільки виробляти. 5). Цивільний вхід в ринок і вільний вихід з нього. 6. Класична політична економія визначає капітал, як сукупність матеріальних благ, що задовольняють людські потреби в зростанні вартості. Поняття «капітал» походить від латинського «capitalis», що означає — головний, основний. Марксиська теорія визначає капітал, як сукупність екон. відносин людей з приводу привласнення власниками засобів в-ва, результатів праці найманих працівників. Сучасний монетаризм ототожнює капітал з грошима, які в своєму русі приносять дохід. Представники теорії маржиналізму вважають, що капітол це все що приносить дохід, як результат різної оцінки окремими екон. суб’єктами існуючих і майбутніх споживчих благ. Капітал – це вартість, яка в своєму русі зростає і приносить дохід. Капітал існує в різних формах: 1.Продуктивний капітал – функціонує у сфері матеріального в-ва. Його підформи: грошовий, в-чий, товарний. Продуктивний капітол приносить дохід у формі прибутку п-ва. 2. Торговельний капітал – обслуговує товарний обіг, приносить дохід у формі торговельного прибутку. 3. Позичковий капітал – це грошовий капітал, який надається в позику екон. суб’єктам з метою одержання доходу у формі позичкового процента. Він обслуговує кредитну сферу, приносить дохід у формі %. Капітал може існувати у формі власності на землю (дохід у формі ренти) і на ЦП (дохід у формі дивідендів і %). Капітал, який приносить %, це капітал власність. Гроші надані в кредит функціонуючим п-м, це є капітал ф-ція.

53. Ринок чистої монополії: характерні риси, сфера дії, ефективність. (МІ)

Чиста монополія існує тоді, коли одна фірма є одним виробником продукту, який немає близьких замінників. Не регульована монополія призводить до завищення цін і випуску обсягів продукції. Причини, які зумовлюють існування монополії: володіння основними видами сировини;патентні права;авторські права і товарні знаки.Інколи виникає ситуація, коли монополіст-продавець стикається з монополістом-покупцем. Таку монополію називають двосторонньою. Монополія також виникає внаслідок того, що в деяких галузях будь-яку кількість продукції з найнижчими витратами виробляє одна фірма, а не дві чи більше. Таку монополію називають прямою.

Монополія характеризується:

наявністю в галузі єдиної фірми – чистого або абсолютного монополіста
відсутністю близьких замінників продукту монополіста.
наявність бар’єрів для входження в ринок.

Різновиди монополії:

чиста монополія – монополія, за якої на ринку існує єдиний продавець товару, в якого немає близьких замінників.
природна монополія – існує в галузях, де економія зумовлена збільшенням масштабу виробництва, особливо значна.
проста монополія – монополія, за якої встановлюються різні ціни на той самий товар для всіх покупців.
дискримінаційна монополія – встановлюються різні ціни на той самий товар для різних покупців, при чому різниця не зумовлена різницею у витратах.
закрита монополія – захищена від конкуренції через юридичні обмеження.
відкрита конкуренція – одне підприємство на деякий час стає єдиним виробником продукції, але не має спеціального захисту від конкуренції.

адміністративна монополія – виникає в умовах адміністративно-командної системи, базується на державній власності на засоби виробництва, діє в умовах значно обмеженого ринку для неї характерний прямий розподіл ресурсів

54.Віддача від масштабів Мінімальний ефективний розмір – це той найменший обсяг виробництва, за якого фірма може мінімізувати свої довгострокові середні витрати. На основі вивчення ефекту масштабу вчені створили концепцію мінімального ефективного розміру, яка допомагає встановити оптимальні розміри підприємств в окремих галузях за різних випадків ефекту масштабу.

Рис. а) представляє ситуацію, коли зростаючий ефект масштабу незначний і швидко себе вичерпує, тому мінімальний ефективний розмір фірми відповідає невеликим обсягам виробництва. В таких галузях існує значне число відносно дрібних виробників, а великі фірми не будуть більш ефективними. Це – типова галузь вільної конкуренції.

Рис. б) представляє ситуацію, коли економія на масштабі швидко наростає, а далі до значних обсягів виробництва зберігаються незмінні витрати. В такій галузі фірма досягає мінімуму середніх витрат на відносно низьких обсягах виробництва , тому буде конкурентоспроможною поряд з середніми і великими підприємствами, які мають такі ж середні витрати (на відрізку ). В галузях з такими умовами формування середніх витрат можуть співіснувати підприємства різних розмірів, вони будуть однаково ефективними.

Рис. в) ілюструє ситуацію тривалого зростаючого ефекту масштабу. Мінімальних витрат підприємство може досягти за дуже великих обсягів виробництва. Дрібні фірми не зможуть забезпечити таких низьких витрат, тому будуть неконкуретноспроможними і нежиттєздатними. В реальному житті такі тенденції можна спостерігати в автомобілебудівній, алюмінієвій, сталеплавильній і т.п. галузях важкої промисловості. В цих галузях виробництво може зосередитись в одній фірмі, яка забезпечує весь попит з мінімальними витратами. Така ринкова ситуація називається природною монополією.

Чистий монопольний ринок передбачає панування на ньому єдиної великої фірми, що виробляє унікальний продукт і повністю задовольняє ринковий попит на нього. При цьому вступ в галузь блокований юрид. або екон. бар’єрами. Ефект масштабу,його види та причини дії.Теорія в-ва поряд з іншими проблемами виявляє зі’язки між еф-стю в-ва і масштабами господарської д-сті, досліджує залежності між вхідними виробничими факторами і вихідною продукцією. Важливим поняттям цієї теорії є закон ефекту масштабу (ЗЕМ). ЗЕМ виражає зміни економічної ефективності при зростанні масштабів господарської діяльності.Він пояснює траєкторію кривої випуску продукції, виражає зв’язки між усіма вхідними факторами й обсягом виробництва, показує що буде з рівнем виробництва, якщо пропорційно змінюється рівень вхідних факторів. Залежно від характеру зв’язків між ефектом і обсягом діяльності і довгостроковому періоді часу можна виділити зростаючий, незмінний і спадний ефект масштабу. Зростаючий ефект масштабу відображає зростання економічної ефективності при збільшенні господарської діяльності. У цьому випадку пропорційне зростання усіх вхідних факторів спричиняє більше ніж пропорційне зростання рівня виробництва. Зростання середньої продуктивності виробництва призводить до того, що кожен вхідний фактор стає продуктивнішим. Зростання середнього випуску продукції на одиницю вхідних факторів спричиняє більш ніж пропорційне зростання загальної кількості продукції. Причини виникнення зростаючого ефекту масштабу:-підвищення продуктивності факторів унаслідок спеціалізації і поділу праці -неспроможність малих фірм ефективно виконувати виробниче обладнання -великі фірми володіють більшими можливостями для виробництва побічної продукції й ефективної утилізації відходів, ніж малі фірми -збільшення обсягу виробництва часто не вимагає пропорційного збільшення усіх вхідних факторів.

55 Мікроекон ринок Економічні ресурси — це елементи, що можуть бути використані для виробництва економічних благ. Фактори виробництва — економічна категорія, що позначає вже реально втягнені в процес виробництва ресурси. Іншими словами, фактори виробництва — це виробляючі ресурси. На відміну від ресурсів фактори стають такими тільки в рамках взаємодії. Тому виробництво завжди є взаємодіюча єдність його факторів. Сучасна економічна теорія класифікує фактори виробництва з погляду їхньої прибутковості. Міра прибутковості кожного фактора в конкретних економічних умовах — одна з центральних проблем науки. До числа найважливіших ресурсів у сучасному суспільстві відносяться земля, праця, капітал (у тому числі його організація), підприємницька здатність і інформація. Земля як фактор виробництва має трояке значення: —у широкому змісті вона означає усі використовувані у виробничому процесі природні ресурси, —у ряді галузей (аграрної, видобувної, рибної) земля є об'єкт господарювання, коли вона одночасно виступає і предметом праці, і засобом праці; —у межах всієї економіки земля може виступати як об'єкт власності; капітал — так називають матеріальні і фінансові ресурси в системі факторів виробництва. Капітал — це створені минулою працею блага, використовувані для виробництва товарів і послуг; праця — та частина суспільства, що безпосередньо зайнята в процесі виробництва (іноді використовують і такий термін, як «економічно активне населення», що охоплює тільки працездатних, зайнятих у виробництві). підприємницька здатність — це особливий вид людського ресурсу, що укладається в здатності найбільше ефективно використовувати ресурси для виробництва економічних благ. Головною соціальною функцією підприємця варто визнати організацію дохідного виробництва. Виділення підприємництва в особливий вид ресурсу зв'язане з тим, що підприємець: з'єднує матеріальні і людські ресурси; приймає основні (оптимальні) рішення в умовах ризику; є новатором, що прагне вводити в побут на комерційній основі нові продукти, технології; інформація — упорядкована система знань. Кожен фактор виробництва здатний принести своєму власнику доход: "капітал" приносить "відсоток", "праця" — "зарплату", "земля"—"ренту", "підприємництво"—"прибуток", "інформація" — приріст доходу в результаті зменшення ризику.

23. Cукупний попит на споживчі товариСукупний попит – це шкала, що графічно представлена у вигляді кривої, яка показує величину реального обсягу продукції – різні кількості товарів і послуг, що їх покупці бажають придбати за кожного можливого рівня цін (інші умови залишаються незмінними).
Фактори попиту
Для реалізації зростаючого виробничого потенціалу в економіці треба забезпечити повне використання збільшених обсягів усіх ресурсів. А це потребує підвищення рівня сукупних витрат, тобто сукупного попиту. Фактори попиту: споживчий, інвестиційний попит, попит держави та закордону. Сюди також можна віднести непрямі фактори — податковий тиск, ефективність кредитно-банківської системи тощо.
Основними покупцями товарів і послуг, вироблених національною економікою, є домогосподарства, фірми, уряд та зарубіжні покупці. Тому існують чотири основні складові сукупного попиту.
1. Споживання – сума видатків домогосподарств на різні товари і послуги (С).
2. Інвестиції – видатки фірми на купівлю устаткування, виробничих будівель та видатки домогосподарств на купівлю житла (І).
3. Державні видатки – уряд на різних його рівнях купує певні товари і послуги – танки й автомобілі, оплачує працю суддів, викладачів державних закладів освіти тощо (G).
4. Чистий експорт дорівнює різними між вартістю експорту та імпорту товарів і послуг (К –М). Інакше кажучи, чистий експорт – це різниця між видатками іноземців на вітчизняні товари і послуги (експорт) і видатками резидентів на іноземні товари і послуги (імпорт).
Отже, сукупний попит сумою внутрішнього і зовнішнього попиту на вітчизняні товари і послуги. Сукупний попит має грошову форму. Зрозуміло, що чим нижчий рівень цін у вітчизняній економіці, тим більше реальний обсяг національного продукту захочуть придбати покупці (за інших рівнів умов). І чим вищий рівень цін, тим менший обсяг національного продукту вони готові купити. Отже, між рівнем цін і обсягом національного продукту існує обернена залежність.
Однак форму кривої сукупного попиту не можна пояснити ні ефектом доходу (коли зі зниженням ціни на певне благо грошовий дохід дає змогу придбати більшу його кількість, не відмовляючись від інших благ), ні ефектом заміщення (коли зі зниженням ціни на певне благо в покупця є стимул купувати це дешевше благо замість тих, які тепер відносно дорожчіВ структурі сукупного попиту можна виділити:1) попит на споживчі товари та послуги:2) попит на інвестиційні товари;3) попит на товари та послуги з боку держави;4) попит на наш експорт з боку іноземців (або попит на чистий експорт, якщо попит на імпорт входить до перших трьох компонентів сукупного попиту).

48. Основні моделі мікроекон ринку продуктів. Під ринком продуктів розуміють ринок товарів і послуг призначених для особистого споживання. Це ринок роздрібної торгівлі.Покупцями на ньому є безліч окремих осіб і домашніх господарств.Ринки продуктів – це ринки, на яких населення, підприємства купують вироблені іншими підприємствами товари та послуги. Населення витрачає одержані ними доходи на придбання споживчих товарів, а підприємства продають свої продукти населенню та іншим підприємствам з метою одержання виручки, необхідної для продовження процесу виробництва. Модель кругообігу доходів і продуктів описує потік товарів та послуг, якими обмінюються сімейні господарства і фірми, збалансований контрпотоком грошових платежів, що здійснюються при цьому обміні. Дана модель складніша, якщо до її елементів включити міжнародні зв'язки (імпорт-експорт товарів, позики, кредити, міжнародні закупки). Слід відзначити,що даний ринок має вирішальне значення для всієе ринкової системи, адже саме попит на товари і послуги широкого вжитку визначає попит на засоби виробництва,а через них - на працю і інвестиційні ресурси.Саме на ринку продуктів знаходиться вузол,у якому "зав'язані" усі умови і можливості розвитку економічної системи.Він є регулятором потоків товарів і послуг,споживчих витрат населення,грошових доходів підприємств(виручки під продажу товарів і послуг).

Мікро

Комментарии