|
|
Главная \ Методичні вказівки \ МІЖНАРОДНІ ФІНАНСИ
МІЖНАРОДНІ ФІНАНСИ« Назад
МІЖНАРОДНІ ФІНАНСИ 22.01.2016 18:44
ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ УПРАВЛІННЯ
Кафедра міжнародної економіки і підприємництва
МІЖНАРОДНІ ФІНАНСИ
Опорний конспект лекцій
Київ – 2011
УДК 33 ББК 65.261я52
Обговорено і схвалено на засіданні (протокол № 50 від 24 червня 2011 р.)
Укладач: Соскін Олег Ігорович – кандидат економічних наук, професор
Міжнародні фінанси: Опорний конспект лекцій// Укл. О.І. Соскін. – К.: Національна академія управління, 2011. – 88 с.
© Оригінал-макет, "Національної академії управління", 2011 ЗМІСТ
ТЕМА 1. СИСТЕМА МІЖНАРОДНИХ ФІНАНСІВ
Питання: 1.1. Міжнародні фінанси: сутність, предмет та функції 1.2. Фінансове середовище, міжнародний рух капіталу, глобалізація світового ринку 1.3. Суб’єкти міжнародних фінансів
1.1. Міжнародні фінанси: сутність, предмет та функції Міжнародні фінанси є підсистемою міжнародної економіки. Це сукупність економічних відносин, пов’язаних з міжнародним рухом фінансових ресурсів, тобто зі створенням і використанням коштів, необхідних для здійснення зовнішньоекономічної діяльності державами, фірмами, іншими юридичними та фізичними особами. Предмет курсу – міжнародні фінансові потоки, їх взаємозв’язок та регулювання, а також пов’язані з ними відносини в галузі міжнародної економіки. Сфери міжнародних фінансових відносин:
Призначення (функції) міжнародних фінансів: розподільча та контрольна функції. Сутність розподільчої функції полягає у тому, що через механізм міжнародних фінансів здійснюються грошовий розподіл і перерозподіл світового продукту. Такі розподіл і перерозподіл не є хаотичними, а визначаються об’єктивними закономірностями: капітал рухається в пошуках найбільшої норми прибутку; важливим чинником є ризики, пов’язані з отриманням прибутку; рух капіталів відображає також дію закону пропорційного розвитку. Контрольна функція базується на тому, що міжнародні фінанси відображають рух суспільного продукту в грошовій, тобто універсальній (співставлювальній) формі. Це дає можливість здійснювати у будь-який час, на будь-якому етапі облік та аналіз руху світового суспільного продукту в грошовій формі. Інформація, отримана під час такого аналізу, є основою для прийнятті подальших рішень щодо міжнародних фінансів, розробки поточної та стратегічної міжнародної фінансової політики.
1.2. Фінансове середовище, міжнародний рух капіталу, Фінансове середовище — сукупність різних сфер фінансових відносин, кожна з яких характеризується особливостями формування і використання грошових фондів, різною роллю у суспільному відтворенні. Міжнародний рух капіталу — це переміщення капіталу між країнами у пошуку більш вигідної сфери застосування. Експорт капіталу — це одностороння міграція капіталу з однієї країни в інші з метою отримання максимального прибутку. Основні види експорту капіталу:
Форми міжнародної економічної допомоги: Фінансова допомога - це надання коштів у вигляді безоплатного кредиту чи безповоротного фінансування суб’єктами одних країн суб’єктам інших країн для здійснення певних соціально-економічних та технічних проектів. Матеріальна допомога - це безплатна передача суб’єктами одних країн суб’єктам інших країн товарів і послуг виробничого та побутового призначення. Форми експорту капіталу(за критерієм приналежності):
Глобалізація - процес накопичення структурних зрушень та поетапного формування органічно цілісного, взаємопов’язаного та взаємозалежного всесвітнього господарства, окремі ланки якого органічно поєднані фінансово-економічними, виробничо-технічними, інформаційними та іншими зв’язками, значно всебічнішими, багаточисельнішими, глибшими, ніж на попередніх етапах. Основою глобалізації стала інтернаціоналізація процесу відтворення. Тобто глобалізація – це вищий етап інтернаціоналізації всіх факторів виробництва, коли система міжнародних економічних відносин охоплює всі національні економіки, зміцнюючи економічну цілісність світу. Світова фінансова мережа, що вникла внаслідок фінансової глобалізації, зараз пов’язує провідні фінансові центри світу, такі як Лондон, Нью-Йорк, Токіо, Цюріх, Амстердам, Париж, Франкфурт, Гонконг, Багамські острови і деякі інші. Зміцнення зв’язків між цими центрами сприяло фінансовій революції, ключовими аспектами якої є: глобальна присутність міжнародних фінансових інститутів, міжнародна фінансова інтеграція та швидкий розвиток фінансових інновацій. Фінансова інновація — це створення нових фінансових інструментів та технологій. Нові фінансові технології — це інвестиційні фонди відкритого типу, що вкладають кошти тільки в короткострокові зобов’язання грошового ринку; банківські автомати (автомати, що виконують різні банківські операції); похідні цінні папери і т п. Нові (відносно) фінансові інструменти - це євродоларові депозитні сертифікати, єврооблігації з нульовим купоном, синдиковані кредити в євровалюті, ставка проценту, квоти та короткострокові зобов’язання зі змінним процентом. Фінансовий інжиніринг (близько 1991р. з’явився цей термін) – це розвиток та творче застосування фінансових технологій для розв’язання фінансових проблем та використання фінансових можливостей.
1.3. Суб’єктами міжнародних фінансів є: Держава — як суб’єкт міжнародних економічних відносин це суверене утворення, яке володіє верховною владою на своїй території та незалежністю відносно до інших держав. Державні установи, підприємства купують на світовому ринку продукцію та послуги; постачають економічним суб’єктам із інших країн товари. Крім того національні держави покликані створювати для вітчизняних підприємців сприятливі умови виходу на міжнародні ринки. Таким чином держава реалізує як пряму участь у МЕВ (через міждержавні стосунки, державні підприємства, державні органи), так і побічну (формування умов для здійснення МЕВ всіма іншими учасниками). Центральний банк країни — впливає на зовнішньоекономічну діяльність економічних суб’єктів валютно-фінансовими інструментами і насамперед, регулюванням курсу національної валюти. Останній безпосередньо впливає на експортно-імпортні потоки. Міжнародні фінансові відносини являють собою досить складну систему руху грошових потоків. Вони можуть бути згруповані за такими напрямами: - взаємовідносини між суб'єктами господарювання різних країн; - взаємовідносини держави з урядами інших країн та міжнародними організаціями; - взаємовідносини держави і суб'єктів господарювання з міжнародними фінансовими інститутами. Складові міжнародної фінансової сфери. У сфері міжнародних фінансів, крім національних суб'єктів - держави, підприємств, громадян - виділяють наднаціональні суб'єкти - міжнародні організації і міжнародні фінансові інститути. Отже, міжнародна фінансова сфера має дві складові: - міжнародні фінансові відносини; - міжнародні фінанси. Структура міжнародних фінансових відносин Міжнародні фінансові відносини характеризують грошові потоки між основними суб'єктами різних країн: - між підприємствами; - між урядами країн; - між підприємствами і урядами; - між громадянами і урядами. Міжнародні організації — це формування та об’єднання, які беруть участь у МФВ залежно від цілей, завдань та напрямів їх діяльності. Міжнародні організації систематизують за такими ознаками:
Міжнародні фінансові організації поділяють на дві групи: всесвітні та регіональні. Всесвітні: Міжнародний валютний фонд (МВФ), група Світового банку та Банк міжнародних розрахунків. Регіональні (створюються за континентальною ознакою): Європейський банк реконструкції та розвитку; Азіатський банк розвитку; Африканський банк розвитку; Міжамериканський банк розвитку та ін. План семінарських занять по Темі 1
Проблемні запитанняпо Темі 1:
Тематика рефератів по Темі 1:
Ключові терміни і поняття по Темі 1 Міжнародні фінанси — international finance Світове фінансове середовище — world financial environment Глобалізація фінансового ринку — globalization of financial market Фінансова революція — financial revolution Фінансова інновація — financial innovation Фінансовий інструмент — financial instrument Фінансова технологія — financial technology Фінансовий інжиніринг — financial engineering Суб’єкти міжнародних фінансів — agents of international finance Центральний банк — the bank central Міжнародні валютно-кредитні і фінансові організації — international monetary and financial organization
Список рекомендованої літератури для самостійного опрацювання Теми 1:
ТЕМА 2. ЕВОЛЮЦІЯ СВІТОВОЇ ВАЛЮТНОЇ СИСТЕМИ
Питання: 2.1. Валютна система: функції, види, складові 2.2. Валюта. Валютний курс 2.3. Етапи розвитку світової валютної системи
2.1. Валютна система: функції, види, складові Валютна система – форма організації міжнародних грошових відносин; сукупність правил та механізмів, що забезпечують співвідношення між валютами. Світова валютна система – форма організації міжнародних валютних (грошових) відносин, що історично склалася і закріплена міждержавною домовленістю. Це сукупність способів, інструментів, міждержавних органів, за допомогою яких здійснюється взаємний платіжно-розрахунковий оборот у рамках світового господарства. Це спеціально розроблена державами та закріплена міжнародними угодами форма організації валютних відносин між всіма чи значною кількістю країн світу. Світова валютна (грошова) система діє як грошова система окремої країни і виконує подібні функції. Призначення (функції) будь-якої валютної системи:
Види валютних систем: національна, міжнародна (регіональна) і світова. Національна валютна система – це форма організації валютних відносин країни, за допомогою яких здійснюються міжнародні розрахунки, утворюються та використовуються валютні кошти держави. Міжнародна (регіональна) валютна система - це договірно-правова форма організації валютних відносин між групою країн. Валютна система країн ЄС – це специфічна організаційно-економічна форма відносин країн ЄЕС у валютній сфері, спрямована на стимулювання інтеграційних процесів, зменшення амплітуди коливання курсів національних валют та їх взаємну ув’язку. Основні елементи національної і світової валютних систем Національна валютна система
Світова та міжнародна валютні системи
Основні складові світової валютної системи:
2.2. Валюта. Валютний курс Валюта – у широкому розумінні означає грошову одиницю будь–якої країни (долар, фунт стерлінгів). Іноді використовується для позначення коштів, виражених у грошових одиницях тільки іноземних держав чи міжнародних організацій – готівки, вкладів на банківських рахунках, платіжних документів (векселів, чеків тощо), тобто як грошей інших країн. Валютні кошти (валютні цінності) – іноземна валюта готівкою, платіжні документи (чеки, векселі, депозитні сертифікати, акредитиви і т. ін.) в іноземній валюті, цінні папери (акції, облігації, купони до них, бони, векселі та інші) в іноземній валюті, золото та інші дорогоцінні метали у вигляді зливків, пластин і монет, а також сертифікати, облігації, варанти та інші цінні папери, номінал яких виражено у золоті, дорогоцінні камені. Конвертованість валюти Це здатність резидентів та нерезидентів вільно без обмежень обмінювати національну валюту на іноземну і використовувати іноземну валюту в угодах з реальними і фінансовими активами. Повна конвертованість – відсутність будь-якого контролю та яких-небудь обмежень за поточними та капітальними операціями. Внутрішня конвертованість – право резидентів купувати, мати і робити операції в країни з активами у формі валюти та банківських депозитів, деномінованих в іноземній валюті (в країнах з перехідною економікою) (обмежена на Україні). Зовнішня конвертованість – право резидентів робити операції з іноземною валютою з нерезидентами (існує на Україні). Валютний паритет визначається купівельною спроможністю валют. Валютний кошик – метод співвідношення середньозваженого курсу однієї валюти по відношенню до визначеного набору інших валют (визначається склад валют, їх частка в кошику, розмір валютних компонентів, тобто кількість одиниць кожної валюти у наборі). Розрізняють: стандартний кошик із зафіксованим складом валют на визначений період; регульований кошик зі змінним складом; симетричний (з однаковими частками валют); асиметричний (з різними частками валют). Міжнародна валютна ліквідність (МВЛ) - здатність країни (чи групи країн) забезпечити своєчасне погашення своїх міжнародних зобов’язань прийнятними для кредитора платіжними засобами. Сукупність джерел фінансування та кредитування світового платіжного обігу. Сукупність усіх платіжних інструментів, які можуть бути використані у міжнародних розрахунках. МВЛ визначається відношенням золотовалютних резервів центральних банків країн світового співтовариства (BP) до загальної суми річного імпорту товарів та послуг (IP):
МВЛ=ВР:ІР *100%
Основні компоненти МВЛ:
Міжнародна ліквідність виконує такі головні функції:
Резервна валюта - національна валюта провідних країн світу, яка накопичується центральними банками інших країн як резерв коштів для міжнародних розрахунків.
Резервні валюти (світові гроші) це:
Валютний курс – це співвідношення, за яким одна валюта обмінюється на іншу; або ціна грошової одиниці однієї країни, виражена у грошовій одиниці іншої країни. Валютний курс відображає взаємодію середовищ національної та світової економіки. Він використовується при купівлі та продажу валюти у зв’язку з експортом та імпортом товарів, послуг, капіталів, кредитів, прибутків тощо. Фактори, що впливають на валютний курс:
Види валютних курсів: Фіксований - в основу покладено монетний паритет (ваговий вміст золота в національних грошових одиницях)
Реально фіксований (золотомонетний стандарт) Договірно-фіксований:
Плаваючий - визначається через зіставлення паритетів купівельної спроможності валют, тобто оцінки в національних грошах вартості однойменного "кошика" товарів
Криза валютної системи:
2.3. Етапи розвитку світової валютної системи Основні етапи створення та розвитку світової валютної системи:
План семінарських занять по Темі 2:
Проблемні запитання по Темі 2:
Тематика рефератів по Темі 2:
Ключові терміни і поняття по Темі 2 Світова валютна система — International monetary system Валюта — currency Національна — national currency Іноземна — foreign currency Резервна — reserve currency Тверда — hard currency Конвертованість за поточними операціями — current account convertibility Конвертованість за капітальними операціями — capital account convertibility Повна конвертованість — full convertibility Внутрішня конвертованість — internal convertibility Зовнішня конвертованість — external convertibility Доларизація — dollarization Золотий стандарт — gold standart Золотодевізний стандарт — gold exchange standard Європейська валютна система — European Monetary system
Список рекомендованої літератури для самостійного опрацювання Теми 2: 1.Козак Ю.Г., Логвінова Н.С., Ковалевський В.В. Міжнародні фінанси: Навч. посібник. Видання 3-тє, перероб. та доп. – К.: Центр учбової літератури, 2007, ст. 81-111. 2.Лапчук Б.Ю. Валютна політика: Навч. посіб. – К.: Знання, 2008, ст. 128-136. 3.Міжнародні фінанси – Доровська С.С., Шило В.П., Ільіна С.Б., Іванова Н.С., 2008, ст. 20-25. 4.О.Тройніков. Вплив фундаментальних економічних чинників на валютні курси. – Економічний часопис-ХХІ №2-2001, ст. 28. 5.Оспіщев В.І., Близнюк О.П., Кривоший В.В. Міжнародні фінанси: Навч. посіб. – К.: Знання, 2006, ст. 26-54. 6.Я.Солтис. Відновити функції національної валюти – основне завдання держави. – Економічний часопис-ХХІ №9-10’2009, ст. 25.
ТЕМА 3. СВІТОВИЙ ФІНАНОСВИЙ РИНОК Питання: 3.1. Фінансові ресурси світового господарства: суть, структура, тенденції розвитку 3.2. Інтернаціоналізація фінансових ринків та потоків 3.3. Міжнародні фінансові центри 3.4. Ринок золота
3.1. Фінансові ресурси світового господарства: суть, структура, тенденції розвитку Світові фінансові ресурси – це грошові фонди національних фінансових систем, які обертаються на світовому фінансовому ринку. Світовий фінансовий ринок — специфічна сфера грошових операцій, об’єктом яких виступають вільні грошові кошти населення, суб’єктів господарювання і державних структур, міжнародних фінансових організацій, надані користувачу під цінні папери або в вигляді позики. Функціонування світового фінансового ринку можливе лише за наявності в економіці реальних власників. Види світового фінансового ринку: ринок грошей і ринок капіталу. Вони поділяються на фондовий ринок (ринок цінних паперів), кредитний ринок, валютний ринок, страховий ринок тощо. Структура світової фінансової системи Міжнародний фінансовий ринок поділяється на первинний і вторинний. Міжнародний первинний фінансовий ринок — це ринок, на якому здійснюється емісія і розміщення первинно випущених цінних паперів. Метою цього ринку є залучення додаткових фінансових ресурсів, необхідних для інвестування у виробництво та інші види затрат. Міжнародний вторинний фінансовий ринок — це ринок, на якому здійснюється купівля-продаж цінних паперів. Метою цього ринку є не залучення додаткових фінансових ресурсів, а їх перерозподіл (перелив капіталу) між суб’єктами, призначених для цілей розширеного відтворення та інших потреб суспільства. Він поділяється на біржовий і позабіржовий. Тенденції розвитку світового фінансового ринку 1. Створення валютних блоків навколо провідних валют світу. Валютний блок — угруповання країн на основі валютно-економічного домінування держав, що очолюють цей блок, шляхом прикріплення до їхньої валюти валют країн-учасниць блоку. Чинники, які впливають на створення валютних блоків:
2. Зміна структури фінансових інструментів ринку на користь інструментів реального сектора — корпоративних цінних паперів та їх похідних. 3. Фінансові ринки стають головним структуроутворюючим чинником фінансового сектора. 4. Зростання взаємозв’язку між фінансовим та реальним секторами економіки. 5. Зростання масштабів технологічного переозброєння фінансових ринків на основі інтернет-технологій, які стирають національні кордони. 6. Зміни в ідеології діяльності міжнародних фінансових організацій. Ці організації роблять акцент на підвищення відповідальності країн, що розвиваються, на стабільність національних ринків і відмовляються виконувати роль гаранта стабільності на їх фінансових ринках. 7. Різке збільшення і домінування на світових фінансових ринках спекулятивних операцій, на які припадає понад 95% усіх фінансових угод. Це створило сприятливі умови для відмивання незаконно отриманих доходів та криміналізації фінансових ринків.
Функції світового фінансового ринку:
3.2. ІНТЕРНАЦІОНАЛІЗАЦІЯ ФІНАНСОВИХ РИНКІВ ТА ПОТОКІВ Інтернаціоналізація – зближення національних економік шляхом посилення промислової співпраці та взаємозалежності міжнародного товарообігу, руху капіталів, робочої сили, взаємного впливу на економічні процеси в країнах та регіонах. Фінансова глобалізація – сучасна форма інтернаціоналізації фінансових ринків Фінансова глобалізація – об’єктивний процес інтеграції значної частини фінансового капіталу різних країн, посилення їх взаємозалежності. Рушійні сили фінансової глобалізації - поглиблення міжнародної фінансової інтеграції, формування системи міжнародних фінансових інститутів, розвиток фінансових інновацій (серед них система СВІФТ). В умовах інтернаціоналізації фінансових ринків фінансові інститути засновують свої філії у головних фінансових центрах для виконання функцій запозичення, кредитування, інвестування та надання інших фінансових послуг. Система СВІФТ - Світова міжбанківська фінансова телекомунікаційна мережа, яка не визнає національних кордонів — SWIFT Society for Worldwide Interbank Financial Telecommunications. Основне завдання СВІФТ - передача будь-якої банківської та фінансової інформації на базі засобів обчислювальної техніки. Комерційні банки можуть направляти акредитиви через електронні системи платежів зі своїх штаб-квартир у закордонні представництва. Організація міжнародних грошових потоків між суб'єктами господарювання застосовується на встановлених формах розрахунків та системі валютного регулювання. Порядок проведення розрахунків регламентується відповідними міжнародними документами і угодами. Стандартизація документального оформлення розрахунків необхідна для забезпечення відповідних гарантій експортерам та імпортерам на поставку товарів та на їх оплату. Вона встановлює також систему однакового тлумачення прав, зобов'язань і відповідальності сторін. Основними формами міжнародних розрахунків виступають інкасо та акредитив. Також використовуються банківський переказ та відкритий рахунок. Рух фінансових потоків (у грошовій формі, у вигляді різного роду фінансово-кредитних інструментів) здійснюється через банки, спеціалізовані фінансово-кредитні установи, фондові біржі, які формують фінансовий ринок.
3.3. Міжнародні фінансові центри На основі величезних національних ринків, що виконують міжнародні операції, склалися основні світові фінансові центри — Нью-Йорк, Лондон, Цюріх, Люксембург, Франкфурт-на-Майні, Сінгапур, Гонконг, Багамські острови, Панама, Бахрейн та ін. У цих центрах зосередженні міжнародні банки, банківські консорціуми, фондові біржі, які здійснюють міжнародні валютні, кредитні операції з цінними паперами й золотом. Основні умови становлення світових фінансових центрів :
Стадії розвитку міжнародного фінансового центру: 1 стадія: До Першої світової війни найвідомішим фінансовим центром був Лондон. 2 стадія: Після Першої світової війни провідний світовий фінансовий центр перемістився до США. У Західній Європі активно здійснюють міжнародні кредитні операції Швейцарія і Люксембург. Частка останнього становить близько 1/4 всіх євровалютних кредитів. 3 стадія: Початок 80-х років ХХ ст. — з’явилися такі фінансові центри, як Сінгапур, Гонконг. 4 стадія: Початок 90-х років ХХ ст. — виникли нові фінансові центри, такі як Багамські острови, Бахрейн та ін. Причини: пільгове податкове законодавство та незначні операційні видатки в цих країнах. Оффшорні зони (ОЗ) - позанаціональні фінансові центри, які здійснюють значні обсяги кредитування й фінансування у валютах інших країн (євровалют). Характерні риси ОЗ:
Офшорні банківські центри
Обидва типи центрів допомагають переміщувати кошти від потужних міжнародних фінансових центрів (Лондон, Нью-Йорк тощо) кінцевим позичальникам.
3.4. РИНОК ЗОЛОТА Золото тривалий час було однією з форм міжнародних грошей і становило основу світової валютної системи. Криза Бретон-Вудської системи призвела до офіційної демонетизації золота, і сьогодні воно являє собою особливий товар, торгівля яким зосереджена на спеціальних ринках. Світовий ринок золота — це система відносин купівлі-продажу золота і сукупність центрів, де здійснюються купівельно-продажні операції із золотом для промислових цілей, придбання необхідної іноземної валюти, приватного нагромадження, спекуляції. Суб’єкти світового ринку золота - комерційні банки, фірми, приватні особи, виконавчі валютні органи. Операції із золотом На ринках золота купуються та продаються стандарті зливки. Зливки міжнародного типу мають вагу 400 тройських унцій (12,5 кг), причому чистота їх сплаву повинна бути не менше 995-ї проби. Крупні зливки досягають ваги до 1 кг, дрібні — від 1 до 10 грамів. Також золото продається у формі монет старого та нового карбування, пам’ятних медалей, листів, дротів та пластин. Іноді покупці надають перевагу купівлі золотих сертифікатів — документів, що підтверджують право їх власника одержати за його пред’явлення певну кількість золота. Функціонування ринку золота Ринок золота функціонує як консорціум із декількох банків, які уповноважені здійснювати операції із золотом. Ці банки є посередниками між покупцями та продавцями золота. Крім того, існують спеціальні фірми, які займаються очищенням та зберіганням золота, а також виготовленням зливків. Класифікація ринків золота У світі функціонує понад 50 міжнародних ринків золота. Найбільші з них знаходяться в Лондоні і Цюриху. В залежності від режиму торгівлі, який встановлює держава, розрізняють такі ринки золота: 1. Світові — Лондон, Цюрих, Нью-Йорк, Гонконг, Дубаї. 2. Внутрішні вільні — Париж, Мілан, Стамбул, Ріо-де-Жанейро. 3. Контрольовані місцеві — Афіни, Каїр. 4. „Чорні ринки” — Бомбей, Тайбей. Типи контрактів на ринках золота:
План семінарських занять по Темі 3
Проблемні запитання по Темі 3
Ключові терміни і поняття по Темі 3 Світові фінансові ресурси – world financial resources Світовий фінансовий ринок – world financial market Міжнародний фінансовий ринок – international financial market Міжнародний первинний фінансовий ринок – international primary financial market Міжнародний вторинний фінансовий ринок – international secondary financial market Валютний блок – currency block Інтернаціоналізація – internationalization Фінансова глобалізація – financial globalization Система СВІФТ – SWIFT (Society for Worldwide Interbank Financial Telecommunications) Світові фінансові центри – world financial centre Офшорні зони – off-shore zone Офшорні банківські центри – off-shore banking centre Світовий ринок золота – world gold market
Тематика рефератів по Темі 3
Список рекомендованої літератури для самостійного опрацювання по Темі 3 1.Боди Зви, Мертон Роберт. Финансы: Пер. с англ. — М.: Издат. дом «Вильямс», 2003. Гл. 2. 2.Майєр Дж., Олесневич Д. Міжнародне середовище бізнесу: Конкуренція та регулювання у глобальній економіці: Пер. з англ. — К.: Либідь, 2002. — Розд. 4. 3.Международные валютно-кредитные и финансовые отношения: Учебник / Под. ред Л. Н. Красавиной. — 2-е изд., перераб. и доп. — М.: Финансы и статистика, 2000. — Гл. 8. 4.Міжнародні фінанси: навчальний посібник / О. М. Мозговий, Т. Є. Оболенська; За заг. ред. д-ра екон. наук, проф. О. М. Мозгового. — К.: КНЕУ, 2005, ст. 69-108. 5.Міжнародні фінанси: Підручник / О. І. Рогач, А. С. Філіпенко, Т. С. Шемет та ін.; За ред. О. І. Рогача. — К.: Либідь, 2003. — С. 51—57, 279-293. 6.Петрашко Л. П. Міжнародні фінанси: Навч.-метод. посібник для самост. вивч. дисц. — К.: КНЕУ, 2003. — С. 38—47. 7.Рязанова Н. С. Міжнародні фінанси: Навч.-метод. посібник для самост. вивч. дисц. — К.: КНЕУ, 2001. — 119 с. 8.Шемет Т. С. Міжнародні фінанси: Підручник / За заг. ред. А. А. Мазаракі. — К.: Київ. нац. торг.-екон. ун-т, 2000. — Гл. 1, 13.
Тема 4. ВАЛЮТНІ РИНКИ ТА ВАЛЮТНІ ОПЕРАЦІЇ
Питання: 4.1. Валютний ринок: сутність, функції, структура 4.2. Механізми та інструменти валютного ринку 4.3. Валютні операції та їх класифікація
4.1. Валютний ринок: сутність, функції, структура Валютний ринок (у широкому розумінні) — це сфера економічних відносин, що виникають при здійсненні операцій із купівлі-продажу іноземної валюти і цінних паперів в іноземній валюті, а також операцій з інвестування валютного капіталу. Саме на валютному ринку відбувається узгодження інтересів продавців і покупців валютних цінностей. Валютний ринок (в організаційно-технічному аспекті) — це певна сукупність сучасних засобів телекомунікацій (телеграф, телефон, інформаційні системи, комп’ютерні мережі “REUTERS dealing 2000” та ін.), які застосовуються банками і біржами різних країн, щоб полегшити здійснення валютних операції та обслуговування міжнародних розрахунків. Світові валютні ринкиобслуговують рух грошових потоків, опосередковуючи рух товарів, послуг, перерозподіл капіталів між країнами. Рух валютних і фінансових ресурсів здійснюється через валютні операції, валютно-кредитне і розрахункове обслуговування купівлі та продажу товарів і послуг. Учасники валютних ринків: банки, валютні біржі, брокерські фірми, зовнішньоторговельні й виробничі компанії, міжнародні валютно-кредитні та фінансові організації. За критерієм ступеня комерційного ризику можна виділити таких учасників валютного ринку, як підприємці, інвестори, спекулянти, хеджери і гравці. Такий поділ має суто умовний характер, оскільки в діях окремих учасників валютного ринку поєднуються інтереси і інвесторів, і спекулянтів, і підприємців, і гравців. Передумови створення сучасних валютних ринків Передумови виникнення сучасних валютних ринків:
Сучасний валютний ринок - система стійких економічних та організаційних відносин між учасниками міжнародних розрахунків з приводу не тільки валютних операцій, а й зовнішньої торгівлі, надання послуг, здійснення інвестицій та інших видів діяльності, які вимагають обміну і використання різних іноземних валют. Роль тих чи інших валют на ринку визначається їх місцем у світогосподарських зв'язках. Більша частина операцій припадає на долари США, англійські фунти стерлінгів, євро. Головні функцій валютних ринків:
Страхування валютних та кредитних ризиків. Ця функція виникла відносно недавно (після впровадження вільно плаваючих валютних курсів), що значно посилило валютні ризики суб’єктів МЕВ. Наразі валютні ринки надають можливість за допомогою відповідних інструментів (опціони, ф’ючерси, форвардні контракти, валютні свопи) зменшити або зовсім уникнути валютних ризиків. Валютні ринки дозволяють заробляти на проведенні операцій з валютними інструментами, учасники заробляють на різниці курсів купівлі та продажу певної валюти. Тобто, спекулянт відкриває позицію по певній валюті й очікує зміни курсу, якщо курс змінився таким чином, яким очікував спекулянт, то він заробить прибуток, якщо, ні, то збиток. Диверсифікація валютних резервів банків, підприємств, держав. Тут мова йде про те, що суб’єкти МЕВ можуть певним чином застрахувати себе від зміни валютних курсів шляхом розосередження своїх грошових активів у різних валютах. Регулювання економіки – ця функція є похідною від функції визначення валютних курсів, бо через зміну валютного курсу відкрита економіка може регулювати диспропорції, які виникають у ній. Суб’єкти валютного ринку (Чотири групи) I. Державні установи: центральні банки (функції: управління валютними резервами, проведення валютних інтервенцій, регулювання рівня процентних ставок по вкладах у національній валюті), казначейства окремих країн. II. Юридичні та фізичні особи, зайняті у різноманітних сферах зовнішньоекономічної діяльності:
III. Комерційні банківські установи, які забезпечують валютне обслуговування зовнішніх зв’язків. Комерційні банки (ТНБ) проводять основний обсяг валютних операцій, акумулюють загальні потреби ринку у валютних конверсіях, а також у залученні/розміщенні коштів. IV. Валютні біржі та валютні відділи товарних фондових бірж. Валютні біржі здійснюють обмін валют для юридичних осіб і формування валютного курсу. Валютні брокерські фірми здійснюють зведення покупця і продавця іноземної валюти і здійснення між ними конверсійної чи кредитно-депозитної операції. Знімають комісійні. Структура валютного ринку За суб’єктами:
За терміном операцій
За функціями:
За валютними обмеженнями:
За застосуванням валютних курсів:
За об’ємом і характером валютних операцій
За територіальною ознакою: 1. Європейський ринок – Лондон, Франкфурт-на-Майні, Париж, Цюрих 2. Американський ринок – Нью-Йорк, Чикаго, Лос-Анджелес. 3. Азіатський – Токіо, Гонконг, Сінгапур, Бахрейн
4.2. Механізми та інструменти регулювання валютного ринку Регулювання міжнародних валютних відносин здійснюється міжнародними валютно-кредитними організаціями. Функції регулювання міжнародних валютних відносин покладені світовою співдружністю на Міжнародний валютний фонд (МВФ). Основна мета роботи МВФ: слідкувати за розвитком міжнародної валютної системи і забезпечувати її ефективне функціонування. У 1992р. до МВФ увійшла Україна. На національному рівні валютне регулювання є сукупністю заходів, які проводяться державами та їхніми центральними банками у сфері валютних відносин з метою впливу на платіжний баланс, валютні курси і конкурентоспроможність національного виробництва. Механізм валютного регулювання на національному рівні - це система контролю за припливом і відпливом іноземної валюти з країни в країну. Зміст валютного регулювання визначається діючим законодавством і правовими нормами окремих країн. У такому законодавстві визначаються загальні принципи здійснення валютних операцій, функції державних органів у валютному регулюванні і управлінні валютними ресурсами, права і обов’язки юридичних осіб у питанні володіння, користування та розпорядження валютними цінностями. Інструменти валютного ринку
4.3. Валютні операції та їх класифікація Валютні операції – це операції, пов’язані з переходом права власності на валютні цінності, їх використанням як засобу платежу в міжнародному обігу; ввезенням, вивезенням, переказом та пересиланням на територію країни та за її межі валютних цінностей. У вузькому розумінні валютні операції розглядаються як вид банківської діяльності з купівлею-продажем іноземної валюти. Основні цілі здійснення валютних операцій:
Класифікація валютних операцій nПоточні валютні операції – перекази іноземної валюти, отримання і надання фінансових кредитів на строк не більш як 180 днів, переказування процентів, дивідендів та інших доходів за вкладами, інвестиціями тощо. nВалютні операції, пов’язані з рухом капіталу – прямі інвестиції, портфельні інвестиції, придбання цінних паперів, надання і отримання фінансових кредитів на строк понад 180 днів тощо nКонверсійні операції: üугоди з негайною поставкою : угоди типу “today”, угоди типу “tomorrow”, угоди типу “spot”; üстрокові угоди: форвардні, ф’ючерсні, опціонні; üугоди типу “swap”; ü валютний арбітраж: просторовий арбітраж, часовий арбітраж, конверсійний валютний арбітраж; nКореспондентські відносини з іноземними банками üвстановлення прямих кореспондентських відносин з іноземними банками; üсамостійне відкриття банком рахунків для міжнародних розрахунків з іноземними банками; üдосягнення домовленості про порядок і умови ведення банківських операцій по міжнародних розрахунках; üробота через кореспондентські рахунки Центру міждержавних розрахунків НБУ або через кореспондентські рахунки уповноважених банків; üвстановлення кореспондентських відносин і здійснення міжнародних банківських операцій з іноземними банками через кореспондентські рахунки Центру міжнародних розрахунків НБУ або уповноважених банків. nВідкриття та ведення валютних рахунків üвідкриття валютних рахунків юридичним особам (резидентам та нерезидентам), фізичним особам; üнарахування процентів по залишках на рахунках; üнадання овердрафтів (особливим клієнтам згідно з рішенням керівництва банку); üоформлення архіву рахунку за будь-який проміжок часу; üвиконання операцій по розпорядженню клієнтів відносно коштів на їх валютних рахунках; üконтроль експортно-імпортних операцій. nНеторгові операції üкупівля та продаж готівкової іноземної валюти та платіжних документів в іноземній валюті; üінкасо іноземної валюті та платіжних документів в іноземній валюті; üвипуск та обслуговування пластикових карток клієнтів; üкупівля (оплата) дорожніх чеків іноземних банків; üоплата грошових акредитивів та висунення аналогічних акредитивів; üорганізація роботи і порядку проведення операцій в обмінних пунктах. nОперації із залучення та розміщення валютних коштів üКредитні операції; üДепозитні операції; üОперації з цінними паперами; üЛізингові операції; üФорфейтингові операції; üФакторингові операції. nМіжнародні розрахунки üМіжнародний банківський переказ; üПередоплата; üПідтверджений безвідзивний акредитив; üВідкритий банківський рахунок; üКонсигнація.
nІнші операції üтрастові операції; üконсультаційно-інформаційні операції; üспільна діяльність; üстрахові операції; üуправління грошовими коштами та іншим майном; üоперації з монетарними металами. “Спот” ринок Суть валютної операції “спот” полягає в купівлі-продажу валюти на умовах її постачання банками-контрагентами на другий робочий день від дня укладання угоди за курсом, зафіксованим у момент її укладання. Термін постачання валюти називається ”дата валютування”(value date), Тобто, це дата, коли відповідні засоби фактично повинні надійти в розпорядження сторін операцій. Це дає змогу своєчасно документально оформити ці операції і здійснити розрахунки. За валютні операції “ спот” на ринку, як правило, використовується курс телеграфного переказу. Операція “спот” є традиційно базовою валютною операцією і становить до 90% обсягу всіх валютних операцій. Саме на основі курсу “спот” (іноді він також називається курсом телеграфного переказу) визначаються інші курси операцій на валютному ринку - як строкові курси, так і курси для разових операцій з коротшим терміном постачання валют. Котирування валют та його види Валютне котирування - фіксація курсу національної грошової одиниці в іноземній валюті в певний момент, що здійснюють державні й найбільші комерційні банки.
Види котирування:
Котирування двох іноземних валют, жодна з яких не є національною валютою учасника операції, або співвідношення двох валют, що випливає з їхнього курсу щодо третьої називається крос-курсом.
Валютна позиція банку та її різновиди Регулярне здійснення валютних операцій припускає, що частина коштів банку витрачається на купівлю однієї валюти за одночасного продажу іншої. Відбувається зміна співвідношення вимог і зобов’язань банку за кожною іноземною валютою, яке визначає його валютну позицію. Різновиди валютної позиції банку:
Типи відкритої валютної позиції: довга, коли кількість купленої валюти більша за кількість проданої, тобто вимоги за купленою валютою перевищують зобов’язання за проданою валютою; коротка: якщо продано валюти більше ніж куплено, тобто зобов’язання за проданою валютою перевищують вимоги за купленою валютою.
Валютна позиція в доларах США буде відкритою короткою, оскільки зобов’язання за проданою валютою перевищують вимоги за купленою; у євро - буде відкритою довгою, оскільки ситуація протилежна. Строковий валютний ринок Види строкових валютних операцій (котирування більше трьох днів): форвардні операції, ф’ючерсні операції, опціони, свопи, комбінації операцій. Ринок строкових валютних операцій вужчий, ніж ринок поточних операцій. В основному строкові операції здійснюються з провідними валютами. Форвардні операції укладаються, як правило, на термін від 1 тижня до 6 міс. Проведення операцій на термін понад 6 міс. може бути ускладнено, а на термін більше 12 міс. часто вимагає спеціальної домовленості. Ф’ючерсні валютні операції Фінансовий ф’ючерс - це угода про купівлю або продаж того або іншого фінансового інструменту за наперед узгодженою ціною протягом певного місяця в майбутньому (у певний день місяця). Особливості фінансових ф’ючерсів:
Валютні опціони Валютний опціон – це контракт, що дає право (але не зобов’язання ) одному з учасників операції купити або продати певну кількість іноземної валюти за фіксованою ціною (страйковою ціною, або ціною виконання опціону) протягом певного періоду, тоді як інший учасник за грошову премію зобов’язується у разі необхідності забезпечити реалізацію цього права, будучи готовим продати або купити іноземну валюту за певною договірною ціною. Опціон укладається на різні активи – товари, нерухомість, цінні папери, іноземну валюту. Основні типи опціонів: опціон на купівлю – опціон кол; опціон на продаж – опціон пут. Покупець опціону кол має право, а не обов’язок, купити валюту протягом певного періоду за фіксованою ціною. Продавець опціону кол зобов’язаний продати певну кількість валюти за фіксованою ціною, якщо опціон буде виконаний, тобто якщо покупець не відмовиться від свого права. Разом з двома основними видами опціонів є подвійний опціон – опціон пут-кол, або опціон „стелаж”’. За умовами цього опціону у його покупця є право або купити або продати валюту (але не купити і продати одночасно) за фіксованою ціною. Валютні операції “своп” „Своп” –це валютна операція, що поєднує купівлю-продаж двох валют на умовах негайного постачання з одночасною контроперацєю на певний термін з тими ж валютами. При цьому домовляються про зустрічні платежі два партнери (банки, корпорації та ін.). За операціями „своп” поточна операція здійснюється за курсом „свот”, який у контроперації (строковій) коригується з урахуванням премії або дисконту залежно від динаміки валютного курсу. При цьому клієнт економить на маржі – різниці між курсами продавця і покупця за поточною операцією. Арбітражні валютні операції Арбітражні валютні операції — учасники операції використовують відмінності у валютних курсах на різних валютних ринках з метою отримання прибутку. Арбітражери – суб’єкти арбітражних валютних операцій, які здійснюють купівлю валюти на одному валютному ринку з одночасним перепродажем її на іншому з метою одержання прибутку на різниці у валютних курсах на різних ринках.
План семінарських занять по Темі 4
Проблемні запитання по Темі 4
Ключові терміни і поняття Теми 4 Валютний ринок — foreign exchange market Валютний курс — foreign exchange Валютне котирування — currency quotation Угода «спот» — spot transaction Спот-курс — spot rate Форвардний курс — forward exchange Фіксований валютний курс — pegged rate Плаваючий валютний курс — floating exchange rate Валютні операції своп — swaps Прямі форварди — oufright forwards Ф’ючерсні контракти — futures Опціони — options Арбітраж — arbitrage Валютні ризики — foreign exchange risks Хеджування — hedging Тематика рефератів по Темі 4
Список рекомендованої літератури для самостійного опрацювання Теми 4 1.А.Ковальчук, А.Матіос. Валютні резерви: проблеми формування, розміщення та використання. – Економічний часопис-ХХІ №11-12, 2009 – ст. 13. 2.Міжнародні фінанси – Доровська С.С., Шило В.П., Ільїна С.Б., Іванова Н.С., 2008, ст. 70-125 3.Козак Ю.Г., Логвінова Н.С., Ковалевський В.В. Міжнародні фінанси: Навч. посібник. Видання 3-тє, перероб. та доп. – К.: Центр учбової літератури, 2007, ст. 154-173
ТЕМА 5. МІЖНАРОДНИЙ КРЕДИТНИЙ РИНОК
Питання: 5.1. Міжнародний кредитний ринок: сутність, структура, тенденції розвитку 5.2. Міжнародний кредит: поняття і форми 5.3. Міжнародний ринок боргових цінних паперів: інструменти та форми
5.1. Міжнародний кредитний ринок: сутність, структура, тенденції розвитку Міжнародний кредитний ринок (ринок позичкового капіталу) – це система економічних відносин, що виникають між кредиторами і позичальниками різних країн з приводу надання, використання та погашення позики. Міжнародний кредитний ринок пов'язаний із функціонуванням позичкового капіталу. Позичковий капітал - це грошовий капітал, який надається його власником у позику з метою одержання доходу у формі проценту. Суб'єкти міжнародного кредитного ринку (МКР) Кредитори: банки та інші кредитні установи {страхові, фінансові, інвестиційні компанії, пенсійні фонди, довірчі товариства тощо}, підприємства, держава, населення (за умови наявності вкладів в банку) Позичальники: ті ж самі, що і кредитори капіталу (банк - у підприємств і населення, підприємства у банків тощо), а також регіональні міжнародні банки розвитку, міжнародні фінансові інститути. Мета суб’єктів МКР – отримання якнайбільшої величини проценту. Процент, як плата за кредит, заохочує власників заощаджень надавати свої гроші банкам, які перетворюють їх в капітал, надаючи кредит під відповідний процент. Процент за кредитом вищий ніж процент по вкладах, різниця становить доход банку. Структура міжнародного кредитного ринку Дві складові міжнародного кредитного ринку:
Критерій поділу: відмінність форми позики. Способи міжнародного кредитування:
Тенденції розвитку МКР
Транснаціональні банки (ТНБ) ТНБ – об’єднання на базі великих комерційних банків розвинутих країн, що панують на національних та міжнародних ринках капіталу. До середини 80-х років – перевага банків США Кінець 80-х – початок 90-х років – лідерство японських банків З кінця 90-х років – натиск європейських банків, що укрупнюються
5.2. Міжнародний кредит: поняття і форми
Міжнародний кредит – форма руху позичкового капіталу у сфері міжнародних економічних відносин, де кредиторами і позичальниками виступають суб’єкти різних країн. Принципи, на яких видається міжнародний кредит: Повернення, Терміновість (визначення строків, на які надаються кредити), платність, гарантованість Функції міжнародного кредиту:
Форми міжнародного кредиту За цільовим призначенням:
2. За загальними джерелами:
3. За формою кредитування:
4. За формою забезпечення: Забезпечені кредити – кредити, забезпечені нерухомістю, товарами, документами, цінними паперами, золотом та іншими цінностями як заставою. Бланкові кредити – кредити, надані просто під зобов’язання боржника вчасно погасити, документом при цьому виступає соло-вексель з одним підписом позичальника. у клієнтів певних коштів, які вони повинні сплачувати для вирішення інших проблем, що дає змогу прискорити обіг їх коштів, розширити операції. 5. За строками:
6. За формою надання:
7. За кредиторами:
Факторинг Факторинг (від англ. Factor – агент, посередник) – придбання банком або спеціалізованою факторинговою компанією грошових вимог постачальника до покупця та їх інкасація за певну винагороду. Факторинг – це операція з продажу зарубіжних рахунків до отримання постачальниками експортної продукції комерційним банкам або спеціалізованим компаніям. Механізм здійснення факторингових операцій: придбання фактор-фірмою платіжних вимог до покупців у своїх клієнтів на умовах негайної оплати клієнту 80-90% вартості відфактурованих поставок; оплата в точно визначений термін іншої частини вартості з відрахуванням комісійних та відсотків за кредит, незалежно від надходження виручки від покупців. Платіж, який надходить потім від покупця, повністю зараховується на рахунок фактор-компанії.
Форфейтинг Форфейтинг (від франц. “а форте”– поступитися правом) – операція купівлі банком-форфейтором на повний строк і за заздалегідь встановленими умовами векселів та інших боргових та платіжних документів. Згідно з угодою про форфейтинг імпортер звичайно надає простий вексель, який гарантується банком за дорученням імпортера. Експортер продає цей простий вексель форфейтинговому банку зі скидкою. Банк-форфейтор бере на себе ризик несплати боргових зобов’язань без права регресу (обігу) цих документів на колишнього власника.
5.3. Міжнародний ринок боргових цінних паперів: інструменти та форми Міжнародний ринок цінних паперів — це особлива сфера економічних відносин, де завдяки продажу цінних паперів здійснюється мобілізація фінансових ресурсів для задоволення інвестиційних потреб суб'єктів економічної діяльності. Міжнародний ринок боргових цінних паперів – зростаюче джерело міжнародного кредитування та зовнішнього запозичення для урядів, корпоративних структур, а також фізичних осіб. Боргові цінні папери – цінні папери з фіксованим доходом, що випускаються на внутрішніх ринках у місцевих валютах, а також на міжнародних ринках в іноземних або євровалютах. Це форма довгострокової позики. Емітенти та форми боргових цінних паперів (БЦП) Емітенти БЦП:
Сучасна структура міжнародних БЦП: Бонди (понад 70%) Середньострокові ноти (близько 22%) Короткострокові ЦП (решта). Форми БЦП:
Інструменти короткострокових БЦП: урядові векселі, комерційні папери, євровекселі, депозитні сертифікати, банківські акцепти Інструменти довгострокового ринку БЦП:
Міжнародні облігації:
План семінарських занять по Темі 5
Проблемні запитання по Темі 5
Ключові терміни і поняття Теми 5 Міжнародний кредит — international credit Міжнародний ринок банківських кредитів — international market of bank credits Валютно-фінансові та платіжні умови міжнародного кредиту — monetary and payment terms of international credit Кредитоспроможність — creditworthiness Платоспроможність — paying capacity Хеджування — hedging Регіональний ризик — regional risk Система рейтингу кредитів за якістю — credit quality rating system Рейтинг позичальників — rating of borrowers Кредит за відкритим рахунком — open account credit Вексельний кредит — paper credit Акцептний кредит — acceptance credit Міжнародний лізинг — international leasing Факторинг — factoring Форфетинг — forfeiting Сек’юритизація — securitization
Тематика рефератів по Темі 5
Список рекомендованої літератури для самостійного опрацювання Теми 5 1.Бойцун Н.Є., Стукало Н.В. Міжнародні фінанси: Навчальний посібник. – 2-ге видання. – К.: ВД „Професіонали”, 2005. – ст. 66-70 2.Козак Ю.Г., Логвінова Н.С., Ковалевський В.В. Міжнародні фінанси: Навч. посібник. Видання 3-тє, перероб. та доп. – К.: Центр учбової літератури, 2007. – ст. 88-103, 137-140 3.Міжнародні фінанси – Доровська С.С., Шило В.П., Ільїна С.Б., Іванова Н.С., 2008. – ст. 58-66, 155-177
ТЕМА 6. РИНОК МІЖНАРОДНИХ ІНВЕСТИЦІЙ
Питання: 6.1. Міжнародний інвестиційний ринок: поняття та структура 6.2. Міжнародний ринок акцій та облігацій 6.3. Фондова біржа: ознаки, функції та форми 6.4. Управління міжнародними інвестиційними процесами
6.1. Міжнародний інвестиційний ринок: Міжнародний інвестиційний ринок – це система відносин між національними ринками та їх суб'єктами з приводу переміщення за кордон капіталу (інвестицій) у товарній чи грошовій формі з метою отримання прибутку чи підприємницької вигоди. Два головні сегменти міжнародного інвестиційного ринку : 1) міжнародний ринок фінансових інвестицій (фондовий та грошовий); 2) міжнародний ринок реальних інвестицій (ринок прямих капітальних вкладень, ринок об’єктів приватизації, ринок нерухомості, ринок інших об’єктів реального інвестування). Міжнародний вивіз капіталу – найбільш характерна риса міжнародних економічних процесів ХХ століття. У сучасних умовах темпи його зростання перевищують темпи зростання міжнародної торгівлі. Форми міжнародних інвестицій (вивозу капіталу): За джерелами походження:
За характером використання капіталу:
За термінами інвестування:
За типом фінансових зобов’язань:
Форми міжнародних інвестицій за цілями використання:
Прямі іноземні інвестиції – капіталовкладення в іноземні підприємства, які забезпечують контроль над об’єктом розміщення капіталу і відповідний доход. За міжнародними нормами частка іноземної участі в акціонерному капіталі фірми, що дає право такого контролю, становить 25%, за американськими – 10%, австралійськими і канадськими – 50%. Види ПІІ за міжнародною класифікацією: а) вкладання компаніями за кордон власного капіталу (капітал філій і частка акцій у дочірніх та асоційованих компаніях); б) реінвестування прибутку; в) внутрішньокорпоративні переміщення капіталу у формі кредитів і позик між прямим інвестором та дочірніми, асоційованими компаніями і філіями. Портфельні інвестиції – вкладення в іноземні підприємства або цінні папери, які приносять інвесторові відповідний доход, але не дають право контролю над підприємством. До портфельних інвестицій відносять: цінні папери, що дають право на участь у капіталі, та боргові цінні папери, до складу яких входять облігації та інші довгострокові боргові цінні папери, інструменти грошового ринку та похідні фінансові інструменти. Методи інвестування:
Контрактні (неакціонерні) форми інвестування: Експорт-імпорт – торгівля товарами та послугами - найпростіша форма проникнення на міжнародні ринки. Ліцензування – купівля-продаж права на нематеріальну власність (патенти, авторські права, програми, торгові марки, ноу-хау) на певний період. Франчайзинг – передача продавцем (франшизером) права на використання своєї торгової марки покупцю (франшизі). Контракти на управління – засіб, за допомогою якого фірми надсилають певних управлінців для надання підтримки фірмі в іншій країні або надання спеціалізованих управлінських функцій на певний період за встановлену плату. Підрядне виробництво – зв’язки на основі внутрішньогалузевої спеціалізації. “Проекти під ключ” – укладання контрактів на будівництво підприємств, які передаються власникові для експлуатації у стані їх повної готовності.
6.2. Міжнародний ринок акційта облігацій Міжнародний ринок цінних паперів — це система відносин щодо купівлі-продажу специфічних товарів — цінних паперів, які виступають у формі акцій, облігацій тощо, а ціною цих товарів є курси цих паперів. Акція — вид цінних паперів без установленого строку обігу і без боргових зобов’язань, що засвідчує право її власника на частку в акціонерному капіталі компанії, а також на пропорційну частину прибутку та залишки активів у разі ліквідації компанії. Акції випускаються емітентом з метою отримання додаткових фінансових ресурсів і придбаваються інвестором для отримання доходу у вигляді дивідендів або/та за рахунок росту курсової вартості акції. За останні 10 років обороти на світовому ринку акцій зросли у 20 разів. Він посідає одне з центральних місць серед інших фінансових ринків. У 2000 р. сумарна капіталізація ринку акцій вперше перевищила світовий ВВП. Капіталізація ринку акцій Капіталізація ринку акцій — сукупна курсова вартість акцій усіх компаній, які мають регулярне котирування або обертаються на ринку. Ринкова вартість компанії визначається як добуток курсової вартості її акцій на кількість акцій, що перебувають в обігу. Капіталізація ринку може визначатися як абсолютна сума, а також як ринкова вартість акцій у % до номінального обсягу валового національного продукту (або ВВП). Найвищі показники капіталізації мають ринки акцій США, Японії, Великобританії. Їх спільний ринок капіталізації становить 66% світового ринку акцій. Частка Європи зросла з 25% до 30%. Загальний стан ринку акцій характеризується фондовими індексами та їх динамікою. Фондовий індекс визначається як середньозважена від ринкової вартості акцій тих компаній, що входять до лістингу:
Index =(Pr1Q1 + Pr2Q2 + Pr3Q3 + …. + PrnQn)/ΣPr
Pr1….Prn — ринкова ціна акцій компаній, що входять до лістингу Q1....Qn — частка компанії у загальній ринковій капіталізації (%) Σ Pr — ринкова капіталізація (за абсолютною сумою)
Лістинг — отримання котировки на біржі, що допускає цінний папір до офіційної торгівлі на ринку акцій. Більшість приватних міжнародних інвесторів віддають перевагу національним фондовим індексам. Міжнародний ринок облігацій — це сукупність національних ринків і ринків єврооблігацій. Уніфікованого (єдиного) ринку облігацій не існує. На національних ринках здійснюються операції з вітчизняними (внутрішніми) облігаціями, які випускаються вітчизняними компаніями-позичальниками і зазвичай деноміновані у вітчизняній (національній) валюті (domestic bonds), а також з іноземними облігаціями (foreign bonds), емітованими зарубіжними (іноземними) компаніями-позичальниками і зазвичай деномінованими в національній валюті. Іноземні облігації — цінні папери, емітовані іноземним позичальником і деноміновані у валюті країни розміщення. Капіталізація ринку облігацій приблизно дорівнює капіталізації світового ринку акцій. При цьому, 50% всіх облігацій емітуються з деномінацією в доларах США, 20% — в японських єнах, 30% — в європейських валютах. Види облігацій, що обертаються на міжнародному ринку:
6.3. Фондова біржа: ознаки, функції та форми
Фондова біржа — певним чином організований ринок, на якому власники цінних паперів здійснюють через членів біржі, що виступають як посередники, операції купівлі-продажу. Фондова біржа — це насамперед місце, де вступають в економічні та правові відносини продавець і покупець цінних паперів, ціни на які визначаються попитом і пропозицією на них, а власне процес купівлі-продажу регламентується правилами і нормами. Відмінності фондової біржі від ринку акцій:
Функції фондової біржі:
Організаційно-правові форми бірж:
Суб'єкти (учасники біржових операцій). В окремій фондовій операції задіяні три сторони - продавець, покупець, посередник. Ознаки класичної фондової біржі:
Загалом у світі близько 150 фондових бірж. Найкрупніші: Нью-Йоркська, Лондонська, Токійська, Франкфуртська, Тайванська, Сеульська, Цюріхська, Паризька, Гонконгська і біржа Куала Лумпур.
6.4. Управління міжнародними інвестиційними процесами Інвестор, що має намір здійснювати міжнародні інвестиції, повинен визначити мету і принципи формування структури їх портфеля. Інвестиційний портфель − цілеспрямовано сформована сукупність об’єктів реального та фінансового інвестування для здійснення інвестиційної діяльності відповідно до вибраної стратегії.
Цілі формування інвестиційного портфеля:
Класифікація інвестиційних портфелів За метою формування інвестиційного портфеля: Портфель доходу – інвестиційний портфель, сформований за критерієм максимізації рівня інвестиційного прибутку в поточному періоді незалежно від темпів росту інвестованого капіталу на тривалу перспективу. Портфель росту – інвестиційний портфель, сформований за критерієм максимізації темпів приросту інвестованого капіталу на тривалу перспективу незалежно від рівня прибутку в поточному періоді. За інвестиційними ризиками: Агресивний (спекулятивний) портфель – інвестиційний портфель, сформований за критерієм максимізації поточного доходу чи приросту інвестованого капіталу незалежно від рівня інвестиційного ризику. Поміркований (компромісний) портфель – інвестиційний портфель, за яким загальний рівень портфельного ризику наближається до середньоринкового. Консервативний портфель – сформований за критерієм мінімізації рівня інвестиційного ризику. Міжнародна диверсифікація портфелів Диверсифікація — основний спосіб зниження інвестиційного ризику, що передбачає розподіл інвестиційного портфеля між різними видами цінних паперів. Критерії диверсифікації: тип цінних паперів емітента, якість і строки погашення, галузева належність емітента, територіальний розподіл. Диверсифікація імпортна — розподіл спрямованих в економіку країни капіталів (кредитів, інвестицій) між певним числом об'єктів і суб'єктів. Використовують з метою зниження ступеня ризику і одержання більшого прибутку. Найкращим портфелем інвестицій вважається ринковий портфель, структура якого відповідає ринковій капіталізації відповідних активів. Прибутковість портфеля міжнародних інвестицій Основні показники прибутковості:
Пасивний та активний підходи до формування портфеля міжнародних інвестицій Пасивний підхід: інвестор, формуючи міжнародний портфель інвестицій, орієнтується на існуючу структуру капіталізації ринку за країнами, галузями, конкретними компаніями залежно від обраної послідовності формування портфеля. Активний підхід: інвестор визначає конкретну країну, вид та обсяги цінних паперів з погляду перспектив вищої прибутковості або меншого ризику. Цей підхід набагато складніший, оскільки потребує від інвестора теоретичних знань, навичок у сфері МІД. Інвестор має проаналізувати і спрогнозувати такі показники:
Оцінка та управління інвестиціями Оцінка інвестицій — оцінка можливих майбутніх витрат і доходів, що можуть виникнути в результаті інвестицій у певний проект протягом очікуваного терміну його дії. Оцінка інвестицій включає оцінку ризиків і чутливості проекту, тобто якою мірою можливі помилки в прогнозах можуть вплинути на очікувані результати від проекту. Принципи управління інвестиціями та ризиками:
Загальний висновок Отже, щоб стати суб’єктом рину міжнародних інвестицій, потрібно:
План семінарських занять по Темі 6
Проблемні запитання по Темі 6
Ключові терміни і поняття Теми 6 Міжнародні портфельні інвестиції — international portfolio investments Міжнародні прямі інвестиції — international direct investments Прямі зарубіжні інвестиції — foreign direct investments Офіційний капітал — official capital Приватний капітал — private capital Пайові (акціонерні) цінні папери — equity securities Боргові цінні папери — debt securities Політичний ризик — political risk Валютний ризик — exchange rate risk Капіталізація ринку — market capitalization Фондова біржа — stock Exchange (SE, St.Ex.) Розвинені ринки — developed markets Міжнародна фінансова корпорація — International Finance Corporation Іноземні облігації — foreign bonds Глобальні облігації — global bonds Єврооблігації — eurobonds Міжнародні облігації — international bonds Внутрішні (національні) облігації — domestic bonds Паралельні облігації — parallel bonds Державні цінні папери — public sector securities Інститути колективного інвестування — collective investment institutions Портфель цінних паперів — portfolio; investment portfolio
Тематика рефератів по Темі 6
Список рекомендованої літератури для самостійного опрацювання Теми 6 1.Б.Дурка. Роль прямих іноземних інвестицій у підвищенні конкурентоспроможності польських підприємств. – Економічний часопис-ХХІ №9, 2003. – ст. 32. 2.Игонина Л. Л. Международный рынок инвестиций: современные тенденции развития // Финансы. — 2002. — № 9. — ст. 75—77. 3.Козак Ю.Г., Логвінова Н.С., Ковалевський В.В. Міжнародні фінанси: Навч. посібник. Видання 3-тє, перероб. та доп. – К.: Центр учбової літератури, 2007. – ст. 103-106, 107-117 4.О.Джусов. Інвестування за кордон: деякі загальні та окремі питання. – Економічний часопис-ХХІ №3-4, 2006. – ст. 24. 5.Оспіщев В.І., Близнюк О.П., Кривошей В.В. Міжнародні фінанси: Навч. посіб. – К.: Знання, 2006. – ст. 127-149
ТЕМА 7. ОСОБЛИВОСТІ ФУНКЦІОНУВАННЯ ЄВРОВАЛЮТНОГО РИНКУ
Питання: 7.1. Євровалютний ринок: сутність та основні характеристики 7.2. Євровалютне кредитування 7.3. Єврооблігації та їх випуск 7.4. Ринок деривативів
7.1. Євровалютний ринок: сутність та основні характеристики Євровалютний ринок (євроринок, євродоларовий ринок) — найбільший міжнародний ринок грошей та капіталів. Це сукупність грошових засобів в іноземних валютах, які функціонують як позиковий капітал за межами національних кордонів. Євровалютний ринок оперує оффшорними валютами, депонованими за межами країни емісії валюти (“гроші без громадянства”). Євровалюта — це строковий депозит, що перебуває в банку за межами країни-емітента валюти. Понад 90% євродоларових депозитів є строковими вкладами, причому більше половини з них - сертифікати депозитів зі строком 30 днів або більше. Як євровалюти використовуються вільно конвертовані валюти провідних країн світу: долар США, євро, англійський фунт стерлінгів, японська єна, швейцарський франк. Єврооблігаційні позики Євровалютні ринки – це банківські ринки, де міжнародні банки, не підпорядковуючись юрисдикції країни походження валюти та її розміщення, виконують такі функції:
Серцевина євроринку — європозики, які надаються через випуск єврооблігацій, тобто облігацій у євровалюті. Основна валюта єврооблігацій — долар США. Особливості єврооблігаційної позики:
Учасники та інструменти ринку Учасники (суб'єкти) ринку євровалют: великі та середні банки країн Західної Європи та США, деякі ТНК і кредитні інституції цих регіонів. Емісія єврооблігацій може здійснюватися консорціумом банків, в якому беруть участь від 2 до 30-40 кредитних інституцій різних країн. Євровалютні банки надають цілий спектр фінансових послуг: Євровалютні депозитні інструменти - Строкові депозити - Депозитні сертифікати:
Євровалютні кредитні інструменти - Синдиковані позики - Джерела поновлювального кредиту - Програми випуску євронот - Векселі та ін. Євровалютні депозитні інструменти Строкові депозити (90% ринку) — банківський депозит на визначений строк (переважно до одного року) під фіксований відсоток на весь період депонування. Євродепозитні сертифікати — інструменти на пред’явника, які можуть передаватися і якими торгують на вторинному ринку. Такі сертифікати можна продати, обміняти до настання терміну погашення депозиту, що робить їх високоліквідними. Вони мають нижчі процентні ставки порівняно зі строковими депозитами на 6-15 базисних пунктів (б.п. = 0,01%). Транш — поділ депозитного сертифіката на декілька частин, які використовуються інвесторами, які оперують невеликими сумами. Ролл-овер — контрактний депозит з плаваючою процентною ставкою, умови якого узгоджуються між емітентом та депонентом залежно від кон’юнктури ринку. Теп — депозитний сертифікат, що має фіксований термін погашення, а його сума сягає 1 млн. доларів та більше. Євровалютні кредитні інструменти Євроноти — коротко(середньо)строкові векселі, що деноміновані в євровалюті та емітовані корпораціями та урядами. Вони випускаються поза межами країни, у валюті якої вони деноміновані. Євроноти приваблюють позичальників ліквідністю на вторинному ринку. Їх процентна ставка зафіксована на рівні Libor + 15-30 б.п. Єврокомерційні папери — це ті євроноти, які не мають банківської підтримки у формі підтримуючої кредитної лінії та гарантованого розміщення за визначеною ціною. Середній термін єврокомерційних паперів від 45 до 180 днів. Мінімальний розмір цього кредитного інструменту — 500 тис. дол. США. Євровалютний міжбанківський ринок — сфера міжнародного валютного ринку, де здійснюються позабіржові міжнародні валютні операції у євро.
7.2. Євровалютне кредитування Євровалютні кредити – це кредити, отримані від іноземних банків у євровалюті. Єврокредити зазвичай надаються на умовах “ролл-овер” (ролл-оверний кредит) на строк 5-10 років. Весь договірний строк поділяється на періоди по 3-6 місяців, а тверда відсоткова ставка встановлюється лише для першого періоду. Для кожного наступного вона корегується з урахуванням зміни цін та валютних курсів на міжнародному грошову ринку. Основні форми ролл-оверного кредиту: ролл-оверні європозики, відновлювані ролл-оверні кредити та ролл-овер стенд-бай єврокредити. Ролл-оверні європозики на початку свого використання мали фіксовані ставки відсотка. Внаслідок краху Бреттон-Вудської системи при їх наданні почали використовувати “плаваючі” ставки процентні ставки. Ролл-овер стенд-бай єврокредит (ролл-оверний кредит підтримки) має характер підстрахувального. При укладенні договору на його отримання позика фактично не надається. Банк лише бере на себе зобов’язання надати впродовж дії договору єврокредит за першою вимогою позичальника. Синдиковані кредити У міжнародному кредитуванні широко застосовуються синдиковані кредити, які надаються декількома банками одному позичальнику. Обсяги синдикованого кредиту, як правило, сягають кількох мільярдів доларів на строк у середньому 7-10 років. Такі умови кредитування дозволяють з - розподілити кредитний ризик між усіма його учасниками пропорційно їхньої частки в сумі кредиту. Синдиковані позики - найбільш популярний єврокредитний інструмент, що становить до 50% євровалютних позик. Банк надає синдиковану позику для того, щоб зменшити ризик, пов’язаний із наданням грошей у кредит. Позичальник також має переваги, одержуючи синдиковану позику, бо вона дозволяє йому одержати великий кредит, який не може бути наданий жодним кредитором. Крім відсоткової ставки за синдикованою позикою клієнт повинен сплатити комісійну винагороду банкам. Процедура організації синдикованого займу Синдикована позика надається з ініціативи клієнта, який знаходить банк-організатор та узгоджує з ним розмір, валюту й термін позики. Банк - голова синдикату здійснює його організацію. Синдикат складається з банка-організатора, банків-співорганізаторів, банків-учасників. Після організації позики розраховується частка кожного банку в позиці та комісійна винагорода банкам. Основна валюта синдикованих позик — американський долар, але часто використовують інші вільно конвертовані валюти, а також валютні коктейлі. Вартість кредиту — передбачена кредитним договором сума винагороди (премії) за одержаний кредит, яка виплачується позичальником. Процентна ставка — плата у процентному співвідношенні, яку одержує кредитор від позичальника за надання у тимчасове користування грошей чи інших матеріальних цінностей. Визначається розміром, формою, видом та терміном позички. Плаваюча процентна ставка Фіксована процентна ставка
7.3. Єврооблігації та їх випуск Єврооблігації (євробонди) – цінні папери, деноміновані у валюті, відмінній від валюти країни емітента, що розміщуються за допомогою синдикату андеррайтерів серед іноземних інвесторів, для яких така валюта, як правило, також є іноземною. Єврооблігації випускаються на ринку, що знаходиться поза зоною впливу монетарних регуляторів тієї країни, у валюті якої він номінований. Згідно з Директивою ЄС (EU Prospectus Directive 89/128), єврооблігації:
Організація випуску єврооблігацій Єврооблігації можуть випускатися:
У першому випадку емітент і кінцевий одержувач коштів, отриманих від розміщення єврооблігацій, співпадають. Отже, ця особа несе відповідальність за розрахунки з іноземними інвесторами. У другому випадку залучаються посередники, зокрема, спеціально створена корпоративна структура або банківська установа. Характерною рисою цих схем є те, що власники єврооблігацій мають обмежене право вимоги (limited recourse) до емітента де-юре (SPV або банку), тоді як дійсну відповідальність за виплату за облігаціями несе позичальник, який є емітентом де-факто. Як правило, опосередковані схеми мають переваги в оподаткуванні. Ринок єврооблігацій — ринок, на якому обертаються облігаційні зобов’язання позичальників євровалюти. Зазвичай, позичальниками виступають ТНК і найбільші національні монополії. Особливості емісії та розміщення єврооблігацій
Класифікація єврооблігацій 1. За виплатою купонного доходу:
2. За способом погашення:
Фактори росту ринку єврооблігацій Ринок єврооблігацій — ринок, на якому обертаються облігаційні зобов’язання позичальників євровалюти. Зазвичай, позичальниками виступають ТНК і найбільші національні монополії. Стійкий ріст ринку єврооблігацій обумовлений наступними факторами:
Організації, що регулюють ринок єврооблігацій ІРМА та ISMA - дві головні професійні організації, що діють на єврооблігаційному ринку, до складу яких входять практично всі значні його фігуранти. Мета створення таких організацій полягає у виробленні та практичному впровадженні зручних та ефективних стандартів роботи на ринку, включаючи стандарти складання документації, розрахунку купонів і періодичності платежів, оцінки прибутковості, проведення процедур постачання й розрахунків, норми поведінки учасників ринку, а також механізми дозволу суперечок на позабіржовому ринку. Вироблені правила не обов’язкові для виконання, вони мають характер рекомендацій, але більшість учасників ринку ними користується.
7.4. Ринок деривативів Ринок деривативів – особливий сегмент фінансового ринку, на якому укладаються строкові угоди, умови виконання яких поділені у часі. Відносини, що виникають внаслідок укладання таких угод, утворюють особливу групу фінансових інструментів – похідні (або деривативи). Дериватив – стандартний документ, який засвідчує право та/або зобов'язання придбати або продати цінні папери, матеріальні або нематеріальні активи, а також кошти на визначених ним умовах у майбутньому. Дериватив – це контракт (договір, угода) чітко встановленої форми, причому обумовлене в ньому право (обов'язок) придбати (продати) за певних умов може бути продане іншій особі. Правила випуску та обігу деривативів встановлюються законодавством. За змістом деривативи поділяються на форвардні контракти, ф'ючерсні контракти і опціони; за видом цінностей – на фондові, валютні та товарні. Види деривативів Організація ринків деривативів З розвитком національних ринків деривативів провідних країн світу та активізацією міжнародних зв’язків виникла необхідність уніфікації умов укладання та виконання строкових угод. З цією метою у 1985 р. було утворено ISDA (International Swap Dealers Association) – міжнародну організацію, що об’єднала провідних торговців свопами. Нині членами цієї організації є понад 550 великих торговців та кінцевих покупців деривативів. ISDA розроблено низку рекомендацій щодо однозначного тлумачення основних термінів, характерних для ринку деривативів, особливостей проведення операцій з похідними з окремими видами базового активу тощо. Як міжнародні стандарти щодо вирішення окремих питань організації та функціонування ринків деривативів також можуть бути використані документи інших міжнародних інституцій, зокрема, це резолюції Президентського Комітету IOSCO, окремі Директиви Європейського Парламенту та Ради. Основні види похідних (за рекомендаціями ISDA) :
План семінарських занять по Темі 7
Проблемні запитання по Темі 7
Ключові терміни і поняття Теми 7 Євроринок — euromarket Євровалюта — eurocurrency Євробанк — eurobank Євродепозит — eurodeposit Євродолар — eurodollar Євровалютний ринок — eurocurrency market Міжбанківський ринок — interbank Market Міжбанківська ставка пропозиції — interbank Offered Rate ЛІБОР (Лондонська міжбанківська ставка пропозиції) — LIBOR (London Interbank Offered Rate) Депозитний сертифікат — certificate of Deposit (Euro CD) Теп-сертифікат — tap Certificate Транш-сертифікат — tranche Certificate Форвардний сертифікат — forward Certificate Єврокредит — eurocredit Облігація на пред’явника — bearer bond Іноземна облігація — foreign bond Єврооблігація — eurobond Євронота — euronote Єврокомерційні папери — eurocommercial paper (ECP) Дериватив — derivative instrument Ф’ючерсний контракт — futures contract Форвардний контракт — forward contract Опціон — option Валютний своп — currency Swap Відсотковий своп — interest Rate Swap
Тематика рефератів по Темі 7
Список рекомендованої літератури для самостійного опрацювання Теми 7 1.Бойцун Н.Є., Стукало Н.В. Міжнародні фінанси: Навчальний посібник. – 2-ге видання. – К.: ВД „Професіонали”, 2005. – ст. 37-41, 45-59 2.Козак Ю.Г., Логвінова Н.С., Ковалевський В.В. Міжнародні фінанси: Навч. посібник. Видання 3-тє, перероб. та доп. – К.: Центр учбової літератури, 2007. – ст. 175-180, 198-201 3.Хмыз О. В. Международные ценные бумаги — еврооблигации // Финансовый менеджмент. — 2003. — № 2. — С. 91—107. 4.Шмелев В. В. Рынок евровалют и его финансовые инструменты // Деньги и кредит. — 2000. — № 1. — С. 56—63. 5.Шмелев В. В. Рынок евровалют — ключевое звено международной валютно-финансовой системы // Деньги и кредит. — 2001. — № 3. — С. 65—73.
Тема 8. ФІНАНСОВА ДІЯЛЬНІСТЬ ТРАНСНАЦІОНАЛЬНИХ КОРПОРАЦІЙ Питання: 8.1. ТНК: сутність, структура та фінанси 8.2. Пряме зарубіжне інвестування: сутність, мотивація, світові потоки 8.3. ТНК: управління фінансовими потоками, валютні ризики
8.1. ТНК: сутність, структура та фінанси Компанії, що здійснюють фінансово-господарську діяльність на території кількох країн, називають транснаціональними (або міжнародними) корпораціями (ТНК). ТНК мають свої господарські підрозділи у двох або більше країнах, управління ними здійснюється з одного чи декількох центрів. ТНК володіють або контролюють комплекси виробництва та/або обслуговування, що знаходяться за межами країни базування. Вони є лідерами у виробництві та реалізації певного товару. ТНК, на відміну від звичайної корпорації, яка функціонує на світових ринках, переносить за кордон не товар, а сам процес вкладання капіталу, поєднуючи його із закордонною робочою силою в межах міжнародного виробництва. Причини утворення ТНК
Транснаціональний характер діяльності ТНК давно перетнув економічні кордони та пов'язаний із вирішенням багатьох соціальних і політичних проблем, однак переважна більшість визначень ТНК досі має головним чином економічний характер. Організаційна будова ТНК Головна організація ТНК може набувати вигляду материнської компанії (холдингова структура), наради президентів головних фірм, що водночас є й нарадою керуючих чи акціонерів, виступати трастовим відділенням комерційного банку. Холдинговий механізм групової організації є домінуючим в утворенні та функціонуванні багатьох закордонних ТНК на національному і транснаціональному рівнях. Нерідко холдинг виступає як одинична холдингова компанія, що володіє контрольним пакетом акцій учасників групи і тому визначає її стратегію. Залежно від специфіки створюваних корпоративних структур холдингові компанії можуть виконувати різноманітні функції. Найчастіше це інвестиційна діяльність (холдингова компанія як власник контрольних пакетів акцій підприємств) або інвестиційна діяльність у поєднанні з виробничою, комерційною та іншими функціями. Критерії оцінки діяльності ТНК Дві групи оціночних показників:
Перша група дає загальну кількісну характеристику діяльності ТНК за кордоном. Вона містить такі показники:
До другої групи належать показники, що дають якісну характеристику ТНК: 1) космополітизм інтересів компанії; 2) елементи монопольного становища на ринку; 3) інтернаціональна виробнича структура з розвинутим внутрішньофірмовим поділом праці; 4) транснаціональний (глобальний) характер операцій; 5) верховенство центру при прийнятті стратегічних рішень і контроль всіх ланок; 6) єдина глобальна стратегія. Світові ринки мають для ТНК істотне значення, навіть якщо вони походять з великих економічно розвинутих країн і могли б розглядати зарубіжні операції як другорядне доповнення до основної діяльності всередині країни свого базування.
8.2. Пряме іноземне інвестування: сутність, мотивація, світові потоки Пряме іноземне інвестування – процес перенесення господарської діяльності компанії за кордон. Прямі іноземні інвестиції (ПІІ) – капіталовкладення в іноземні підприємства, які забезпечують контроль над об’єктом розміщення капіталу та відповідний доход. Прямі іноземні інвестиції – основа міжнародної господарської діяльності транснаціональних компаній, форма, в якій реалізується її транснаціональна природа. Саме тому транснаціональною компанією вважають фірму, що здійснює пряме іноземне інвестування. Форми прямих іноземних інвестицій:
1) зворотні вертикальні ПІІ у певну галузь в іншій країні, яка забезпечує вхідні ресурси для місцевого виробництва; 2) форвардні вертикальні ПІІ — інвестиції у галузі, які забезпечують продаж продукції, виробленої на території рідної для ТНК країни. Мотивація прямого іноземного інвестування Мотиви горизонтальних ПІІ:
Мотиви вертикальних ПІІ:
Види інвестиційних ризиків Фінансування зарубіжних філій Може набувати різних форм. У середині корпорації розрізняють такі форми фінансування: 1) надання позик 2) випуск нових акцій Важливо розрізняти внутрішні позики і джерела фінансування, які є зовнішніми для ТНК. Фактори, що впливають на вибір джерела фінансування: 1. Потреба у збереженні або посиленні адміністративного контролю за філіями. 2. Потреба в отриманні від них регулярного надходження коштів. 3. Вибір об’єкта фінансування (основний капітал, дебіторська заборгованість і т.д.). 4. Мінімізація всіх податків, що сплачуються у світовому масштабі, та інші елементи комерційних стратегій. 5. Прагнення мінімізувати ризики. Податкові умови діяльності ТНК Економічний механізм діяльності ТНК визначається взаємодією національних і трансграничних чинників, а саме: 1. Податкові умови діяльності ТНК, які визначають стимули та можливості трансграничного трансферту виробництва та збуту. 2. Міжнародне позиціювання активів ТНК або трансгранична релокація активів ТНК з метою зниження ризиків і податкових зобов'язань. 3. Трансфертні ціни, за якими здійснюються трансакції між філіями ТНК у різних країнах. 4. Управління фінансовими потоками ТНК, тобто управління внутрішніми розрахунками між філіями ТНК і зовнішніми фінансовими розрахунками з іншими контрагентами. Економічні методи оптимізації оподаткування ТНК:
Організаційні методи оптимізації оподаткування ТНК:
8.3. ТНК: управління фінансовими потоками, валютні ризики Управління внутрішніми фінансовими потоками ТНК –це оперативний фінансовий менеджмент компанії, який передбачає застосування певних моделей та структур, які обираються з огляду на досягнення оптимального розміщення та управління фінансовими ресурсами у глобальному масштабі. Моделі фінансового менеджменту: децентралізований фінансовий менеджмент: кожна філія самостійно приймає рішення і здійснює управління всіма фінансовими трансакціями. корпоративний багатосторонній кліринг: розрахунки за постачання продукції між філіями здійснюються централізовано, через багатосторонній взаємний облік платіжних зобов'язань. внутрішньокорпоративний банк:корпоративна фінансова компанія або фінансовий департамент ТНК веде спеціальні корпоративні клірингові та фінансові рахунки в банку. Структури ТНК Економічна структура (механізм) ТНК — структурна єдність насамперед чотирьох компонентів: податкових умов, міжнародного позиціювання активів, трансфертних цін, управління фінансовими потоками. В організаційній структурі більшості ТНК виділяють три основні блоки: 1) фінансово-економічний, 2) індустріально-промисловий, 3) торгово-комерційний. Фінансово-економічний блок — це мережа кредитно-фінансових установ: комерційні банки, страхові, інвестиційні, лізингові, фінансові, пайові, трастові, пенсійні фонди і компанії. Особливість фінансово-економічного блоку полягає в тому, що його функціонування забезпечує нормальну діяльність усіх структурних підрозділів компанії. Управління готівкою Для мобільного переказу кредитно-фінансових ресурсів з однієї країни в іншу міжнародні корпорації використовують "міжнародну систему управління готівкою" (international cash managment). Суть системи полягає в тому, що ТНК організовує внутрішньофірмові грошові потоки таким чином, щоб максимально знизити податки, втрати від неналежної кон'юнктури, сильної інфляції, зниження курсу валюти. В рамках системи міжнародного управління готівкою виділяють такі основні канали переміщення засобів усередині ТНК:
Фінансові ризики 1) Загальні фінансові ризики – це ризики, що супроводжують діяльність ТНК, охоплюють ризики національних ринків, загальні для всіх інвесторів-резидентів і нерезидентів. 2) Особливі фінансові ризики, насамперед валютні. Кожен інвестор-нерезидент постає перед ризиком різкого зниження курсів іноземних валют, яке призводить до зменшення прибутковості інвестицій У перерахунку на валюту інвестора. Види валютних ризиків: 1. Операційний (договірний) 2. Поточний (не договірний) 3. Ризик перерахування із однієї валюти в іншу Операційний валютний ризик пов’язаний з необхідністю здійснення ТНК платежів або отримання коштів в іноземній валюті в наступних періодах (ступінь впливу коливань валютних ресурсів на витрати відомих майбутніх операцій з готівкою). Поточний валютний ризик визначається результатом зміни валютних курсів, що впливає на рух готівки (яка належить до поточних операцій). Управління валютними ризиками Управління валютним ризиком передбачає: визначення його ступеня, оцінку можливих наслідків та вибір методів страхування. Першочерговий етап у визначенні ступеня валютного ризику ретельний аналіз та оцінка можливих збитків та інших наслідків, бо саме від цього залежить вибір конкретного методу захисту. Значна кількість ТНК і ТНБ сьогодні мають власні системи оцінки валютних ризиків і вибору методів захисту, які залежать від характеру діяльності та економічної стратегії, організаційної структури, складу активів і пасивів. При управлінні валютними ризиками слід враховувати, що: 1) валютні курси по різному впливають на ризик, пов’язаний з рухом готівки, і на ризик, пов’язаний з активами (втрати неможливо повернути, вони є безповоротними, а вартість активів може коливатись і повернутись до початкового стану); 2) готівковий ризик – “подія, що відбулась” у фіксований момент часу. Враховується в поточному план. Ризик активів – “подія, що відбувається” – враховується при розробці торговельних стратегій. Оцінка валютного ризику Оцінка валютного ризику завжди містить такі складові:
Методи оцінки валютного ризику: «Метчінг» – взаємний залік ризиків по пасиву і активу – один із найефективніших методів обліку і оцінки валютного ризику (шляхом вирахування, наприклад, надходжень валюти з суми її відтоку можна виявити реальний розмір ризику). «Неттінг» – максимальне скорочення числа валютних угод шляхом їх укрупнення і узгодження дій всіх підрозділів банку або корпорації. Методи перерахунку балансу закордонної філії в національну валюту. Стратегії та методи управління валютним ризиком Найбільш поширена стратегія – селективне управління валютним ризиком, коли страхують тільки «неприйнятний» ризик (ризик, вірогідність якого досить велика). Частина валютного ризику може бути прийнята корпорацією в сподіванні на благополучний розвиток кон’юнктури – питання полягає лише в визначенні його рівня і оцінці вартості страхування. Якщо є реальна можливість отримати прибуток від зміни валютних курсів, то банк або корпорація від цього, як правило, не відмовляються. Після того як прийнято рішення про необхідність захисту, корпорація обирає відповідний метод управління валютним ризиком. Методи управління валютним ризиком:
Внутрішні методи управління валютним ризиком 1) прискорення і уповільнення платежів в іноземній валюті як по відношенню до зовнішніх партнерів ТНК, так і в середині монополістичної групи (так звані операції «лідз енд легз»). 2) правильний вибір валюти відфактурування товарної операції. Оптимальний варіант – використання національної валюти, оскільки ризик в цьому випадку повністю зникає. 3) включення валютного ризику або вартості страхування в ціни товарів, що реалізуються. 4) різноманітні застереження як засіб захисту від коливань курсів (наприклад, заздалегідь обумовлена зміна ціни товару в разі зміни валютного курсу або його середньозваженого індексу). 5) вдосконалення системи управління ліквідністю корпорацій (чіткий облік, планування та прогнозування грошових потоків, послідовне скорочення ризикових періодів і сум під ризиком, підвищення ефективності управлінського апарату, оптимізація процесу прийняття рішень). Зовнішні методи управління валютним ризиком Це переважно банківські методи, що передбачають використання різноманітних інструментів банківської діяльності. Визначну роль відіграє також державне страхування валютного ризику як засіб заохочення національного експорту. Мета всіх зовнішніх методів – перенести валютний ризик на інші установи, які виступають учасниками відповідних фінансових операцій. Для зменшення валютного ризику використовують:
Поєднання внутрішніх та зовнішніх методів управління валютним ризиком У повсякденній практиці зовнішні та внутрішні методи управління валютним ризиком часто комбінуються для досягнення найбільшого ефекту. На початковому етапі в основному використовуються внутрішні методи управління валютним ризиком, а на заключному – зовнішні. Дедалі частіше корпорації і банки одночасно вдаються до страхування ризику зміни відсоткових ставок, комбінують різноманітні валютні та кредитні інструменти. Найбільш поширений серед крупних банків і ТНК комбінований метод – балансування активів і пасивів по валютах і строках. Після того як весь можливий захист здійснено на рівні дочірньої компанії ризик передається в головну (материнську) компанію. В цьому випадку немає необхідності страхувати кожну конкретну операцію – проводиться захист всього балансу корпорації в цілому.
План семінарських занять по Темі 8
Проблемні запитання по Темі 8
Ключові терміни і поняття Теми 8 Транснаціональна корпорація — transnational corporation (TNC) Фінанси ТНК — TNC finance Управління фінансами ТНК — TNC financial management Прямі зарубіжні інвестиції — foreign direct investments Зарубіжні підрозділи ТНК — TNC divisions abroad Головна компанія — major company Холдингова компанія — holding company Філія — branch, affiliated society Відділення — branch, department Дочірні акціонерні товариства — subsidiary joint-stock companies Внутрішні джерела фінансування ТНК — TNC internal sources of finance Зовнішні джерела фінансування ТНК — TNC external sources of finance Фінансові зв’язки системи ТНК — TNC system financial relation Міжнародна системи управління готівкою — international cash management system Роялті — royalty Трансфертна ціна — transfer price Нетінг — netting Кліринг — clearing Централізовані депозитарії — centralized depositary Стратегія виплат — payment strategies Внутрішні системні кредити — internal system credits Податкові умови діяльності ТНК — TNC taxation terms Валютний ризик — currency risk Трансляційний ризик — transfer risk Конкурентний (операційний) ризик — competitive (operational) risk Транзакційний ризик — transaction risk Стратегія звітності — reporting strategy Стратегія прискорення та затримки платежів — «leads& lags» strategy Стратегія розподілу ризику — distribution of risk strategy Валютне застереження — currency clause
Тематика рефератів по Темі 8
Список рекомендованої літератури для самостійного опрацювання Теми 8 1.Транснаціональні корпорації [Зав’ялова О.В., Сахаров В.Є.]. – К.: Національна академія управління, 2008. – ст. 7-16, 117-138, 200-218 2.Міжнародні фінанси в питаннях та відповідях: Навчальний посібник [Ю.Г.Козак, Д.Г.Лук’яненко, К.І.Ржепішевський та ін.]; за ред. Ю.Г.Козака, В.В.Ковалевського, К.І. Ржепішевського. – 2-е вид., перероб. і доп. – Київ: ЦУЛ, 2003. – ст. 207-248, 256-260 3.Міжнародні фінанси: Навч. посібник [Козак Ю.Г., Логвінова Н.С., Ковалевський В.В.]. – Видання 3-тє, перероб. та доп. – К.: Центр учбової літератури, 2007. – ст. 483-503 4.В.Самофалов. Створення українських ТНК – вимога часу. – Науково-аналітичний журнал „Економічний часопис–ХХІ” №6, 2002. – ст. 14. 5.Международный бизнес: внешняя среда и деловые операции: Пер. с англ.[ Дэниелс ДжонД., Радеба Ли Х.]. – 6-е изд. – М.: Дело, 1998. – ст. 363-390, 433-692.
ТЕМА 9. МІЖНАРОДНІ РОЗРАХУНКИ Питання: 9.1. Міжнародні розрахунки: характеристика та форми 9.2. Платіжний баланс: структура та економічні фактори впливу. Методи балансування та регулювання платіжного балансу. Вплив макроекономічної політики на стан платіжного балансу. Дефіцит і криза платіжного балансу.
9.1. Міжнародні розрахунки: характеристика та форми Міжнародні розрахунки проводяться перш за все у зовнішній торгівлі за надані послуги і продані товари та некомерційні операції при кредитуванні й русі капіталів між країнами, в тому числі пов'язаному з будівництвом об'єктів за кордоном при наданні різноманітних допомог, підтримок. Міжнародні розрахунки - це регулювання платежів за грошовими зобов'язаннями та вимогами, які виникають між юридичними особами та громадянами різних країн на підставі економічних, політичних, науково-технічних, культурних та інших відносин. Серед міжнародних розрахунків переважають платежі з зовнішньої торгівлі, кредитів та інвестицій. Міжнародні розрахунки в основному провадяться через банки за допомогою кореспондентських відносин, що обумовлюють ведення кредитними установами кореспондентських рахунків. Ці рахунки провадяться переважно у безготівковому порядку. Міжнародні розрахунки – являють собою систему регулювання платежів за грошовими вимогами, які виникають між державами, організаціями, громадянами різних країн. Міжнародні валютні розрахунки здійснюються в основному через банки. Суб’єкти: імпортери, експортери, банки. “Лоро” – іноземні кореспондентські рахунки в банку. “Ностро” рахунки банку в іноземному банку. В основу міжнародних розрахунків покладено рух товарно-розпорядчих документів і операційне оформлення платежів. Головні чинники, що виражають стан міжнародних розрахунків: 1) умови зовнішньоторговельних контрактів; 2) валютне законодавство; 3) особливості банківської практики; 4) міжнародні правила та звичаї тощо. Стан міжнародних розрахунків залежить від умов зовнішньоторговельних контрактів, міжнародних правил та звичаїв, банківської практики, валютного законодавства та інших факторів. Типи міжнародних розрахунків. 1. Національною валютою: торгові, кредитні і платіжні угоди між країнами; напряму. 2. Міжнародною колективною валютою (СПЗ, євро): торгові, кредитні і платіжні угоди в межах інтеграційних угрупувань країн. 3. Клірингові розрахунки: міжнародні платіжні угоди клірингового типу – угода між урядами двох і більше країн при обов’язковому взаємному заліку міжнародних вимог і зобов’язань. 4. Золото: використовується в міжнародних розрахунках опосередковано на ринку золота. Види міжнародних розрахунків залежать від: 1. Специфіки суб’єкта:
2. Взаємодії суб’єктів:
3. Від об’єкту:
4. Умови розрахунків:
Форми міжнародних розрахунків: 100% аванс (авансові платежі, передоплата) – дуже рідкісне явище у нормальних міжнародних відносинах. Акредитивні розрахунки – це доручення банку (клієнтом якого є імпортер) одному або декільком банкам здійснити платежі фізичній або юридичній особі в межах визначеної суми на умовах, указаних в акредитиві. Акредитив – це платіжний документ за яким банк дає розпорядження іншому банку за рахунок спеціально заброньованих коштів оплатити товарно-транспортні документи за відвантажений товар або виплатити пред’явнику акредитива визначену суму грошей. Інкасо – це банківська операція, коли банк за дорученням свого клієнта і на основі розрахункових документів отримує грошові суми від покупця з подальшим зарахуванням цих сум на рахунок свого клієнта. Розрахунки при відкритому рахунку – це форма розрахунків, при якій відсутні надійні гарантії для експортера, котрий направляє на адресу покупця товар і товарні документи, а імпортер протягом обумовленого терміну повинен переказати на рахунок експортера гроші. Відкритий рахунок використовують при розрахунках між: фірмами пов’язаними традиційними торговими відносинами; транснаціональними корпораціями та їхніми закордонними філіями при експортному постачанні. Розрахунки з використанням векселів і чеків – застосовують розрахунки чеками і переказними векселями. Банківський переказ - це основна форма міжнародних розрахунків у сучасній практиці. Крім того, банківський переказ є елементом всіх інших форм міжнародних розрахунків (акредитиви, інкасо, чеки, векселі). Банківський переказ належить до платних комісійних операцій банку. Усі банки, які беруть участь у здійсненні банківського переказу, беруть комісію за проведення операції. Порядок виконання банківського переказу такий: 1) переказ відбувається відповідно до умов укладення контракту проти повідомлення продавця про відвантаження; 2) експортер відвантажує товар і отримує товарні документи від перевізника; 3) експортер відправляє повідомлення про відвантаження та інші комерційні документи імпортеру; 4) імпортер подає заявку на переказ; 5) імпортер отримує товар; 6) банк імпортера, отримавши заявку на переказ, здійснює списання грошей з валютного рахунку клієнта і зараховує їх на рахунок банка-кореспондента; 7) банк експортер: а) перевіряє одержані документи; б) списує гроші з рахунку банку імпортера, зараховує їх на рахунок постачальника; в) передає документи про отримання ним грошей і виписує з рахунку клієнта. Чек - спеціальний документ, який містить письмове розпорядження банку видати (перерахувати) вказану в ньому суму грошей з поточного рахунку особи, яка підписала чек. Існують різні види чеків. Банківський ордерний чек може за бажанням клієнта виступати замість переказу. Як правило, він відсилається банком безпосередньо отримувачу. Іноді чек вручається чекодавцю, щоб він передав або надіслав його отримувачу. В більшості випадків цей чек пред'являється отримувачем банку-кореспонденту банку чекодавця. Після перевірки підписів банку чекодавця може бути виписана сума в іноземній валюті. Якщо в банку-платника немає кореспондентських відносин з банком чекодавця, чек посилається банку, який має такі кореспондентські відносини, де й кредитується за рахунок отримувача. Іншим видом чека в міжнародному обігу є клієнтський чек, за допомогою якого чекодавець здійснює платіж безпосередньо своєму партнеру, що в цілому виявляється швидше, ніж платіж за допомогою переказів. На відміну від банківського, клієнтський чек виставляється клієнтам на їхній банк. Це в більшості випадків розрахункові чеки на пред'явника, виписані в національній чи іноземній валюті залежно від домовленості сторін. За способом передачі розрізняють три види чеків: ¨чек на пред'явника - кожен власник чека вправі пред'явити його для оплати чи подати на інкасо. Його правомірність не підлягає перевірці; ¨ордерний чек - у ньому однозначно названо одержувача, який може передати свої права на чек з допомогою так званого індосаменту третій особі. Для цього він пише на звороті текст: "Для мене на ордер фірми "XXX" і підпис. Таким чином, фірма "XXX" стала правомірною і може, в свою чергу, скористатися правами, які надає наявність чека, щодо банку платника чи особи, що виписала чек. Вона може також передати чек через механізм індосаменту іншим особам чи фірмам (за ордером). Останній, хто отримає чек, зобов'язаний довести своє право, пред'явивши безперервний ланцюг індосаментів. Цей вид чеків, як правило, використовується на міжнародному рівні; іменний чек. За способом оплати розрізняють: наявні чеки; розрахункові чеки; кросовані чеки. Відомі також дві форми закреслення: звичні кросовані чеки; специфічно кросовані чеки. Особливим видом чеків у некомерційному міжнародному обігу є єврочек. Це національні чеки, які можуть використовуватися і за кордоном. Іншим видом чеків є дорожній (туристський) чек, який виписується як в національній валюті, так і в доларах США. Одним з найважливіших інструментів розрахунків (і кредитування), які використовуються в міжнародній торгівлі, служить вексель. Існують два основних види векселів: соло-вексель (простий) - боргове зобов'язання однієї особи сплатити вказану суму іншій особі; тратта (переказний) (bill of exchange, draft) - безумовна пропозиція однієї особи, адресована іншій, сплатити в призначений термін третій особі певну грошову суму. У міжнародних розрахунках найчастіше використовується переказний вексель (тратта). Форма векселя має важливе значення, оскільки при її недотриманні вексель втрачає силу зобов'язання. Реквізити векселя (тратти):
Термін платежу за векселем має бути одним для всієї вексельної суми. Вексель без вказівки терміну платежу розглядається як такий, що має сплачуватись при пред'явленні. Кредитор має три шляхи використання векселя: - тримати до настання терміну оплати; - використати для погашення своїх боргових зобов'язань; - продати комерційному банку (облікувати вексель). До валютно-фінансових умов, які мають бути передбачені в угоді (контракті), належать такі: 1. Ціна та загальна вартість угоди (контракту). У цьому розділі контракту визначається ціна одиниці виміру товару та загальна вартість товарів або вартість виконаних робіт, наданих послуг) згідно з угодою (контрактом) та валюта платежів. 2. Умови платежів. Цей розділ контракту визначає спосіб, порядок та терміни фінансових розрахунків і гарантії виконання сторонами взаємних платіжних зобов’язань. Залежно від обраних сторонами умов платежу в тексті договору (контракту) вказуються: умови банківського переказу до (авансовий платіж) та (або) після відвантаження товару чи умови документарного акредитиву або інкасо (з гарантією); умови гарантії, якщо вона є, або коли вона необхідна (вид гарантії – “на вимогу” й “умовна”, умови та термін дії гарантії, можливість зміни умов контракту без зміни гарантій). Правильність визначення валютно-фінансових умов при укладанні зовнішньоекономічної угоди – запорука ефективності здійснення зовнішньоекономічних операцій. Нині немає єдиного, закріпленого багатосторонньою угодою, універсального механізму валютних розрахунків між країнами. Тільки в межах окремих економічних і фінансових угрупувань країн можуть існувати певною мірою єдині механізми розрахунків. У сучасній системі світогосподарських зв’язків розрахунки за торгівельними та неторговельними операціями регулюються основними принципами, закріпленими в Женевській конвенції про чеки та векселі, а також зведеннями постанов Міжнародної торгівельної палати (Париж). Найпоширеніші умови міжнародних розрахунків:
Втручання держави в сферу міжнародних розрахунків проявляється в періодичному використанні валютних клірингів — угод між урядом двох і понад країн про обов'язковий взаємний залік міжнародних вимог і зобов'язань. Валютні кліринги – система розрахунків між країнами на основі заліку взаємних вимог у відповідності з міжнародними платіжним угодами, які передбачали клірингові рахунки, валюту, порядок вирівнювання платежів. Після Другої світової війни валютні кліринги діяли в умовах валютних обмежень, відміна останніх призвела до ліквідації таких угод між розвинутими країнами. Валютний кліринг відрізняється від внутрішнього міжбанківського кліринга: По-перше, заліки по внутрішньому клірингу між банками проводяться в добровільному порядку, а по валютному клірингу - в обов'язковому: при наявності клірингової угоди між країнами експортери і імпортери не мають права уклоняться від розрахунків по клірингу. По-друге, по внутрішньому клірингу сальдо заліку негайно перетворює в гроші, а при валютному клірингу виникає проблема ліквідації сальдо. Причинами введення валютних клірингів в 30-х роках стали:
Вперше валютний кліринг був запроваджений в 1931 р. в період світової економічної кризи. Характерною рисою валютних клірингів є заміна валютного обігу закордонними розрахунками в національній валюті із кліринговими банками, що здійснюють остаточний заліки взаємних вимог і зобов'язань. Кліринг - головний, але не єдиний вид платіжної угоди. Платіжні угоди між державами регулюють різноманітні питання міжнародних розрахунків, зокрема порядок використання валютних надходжень, стан платіжного балансу і його окремих статей, взаємне надання валют для поточних платежів, режим обмеженої конвертованості валют і т. д. Цілі валютного кліринга різні в залежності від валютно-економічного становища країни: 1) вирівнювання платіжного балансу без витрат золотовалютних резервів; 2) одержання пільгового кредиту від контрагента, що має активний платіжний баланс; 3) відповідна міра впливу на дискримінаційні дії іншого держави (наприклад, Великобританія ввела кліринг у відповідь на припинення платежів Німеччиною англійським кредиторам в 30-х роках ); 4) безповоротне фінансування країною з активним платіжним балансом країни з пасивним платіжним балансом. Форми валютного кліринга - різні і можуть бути класифіковані за таким ознакам: 1. Залежно від числа країн-учасниць розрізняються односторонні, двосторонні, багатосторонні і міжнародні кліринги. Односторонній кліринг нежиттєздатний. Про це свідчить досвід Італії, що ввела односторонній кліринг по відношенню до Великобританії на початку 30-х років. Внаслідок, італійські експортери воліли одержувати фунти стерлінгів, обминаючи кліринговий рахунок, а імпортери - розрахунки по клірингу, вносячи в свій банк ліри і звільняючи себе від необхідності купувати англійську валюту. В підсумку утворилася одностороння заборгованість Банка Італії англійцям. Розповсюджені двосторонні кліринги, при яких рахунки ведуться в обох країнах. При цьому застосовуються прийняті в міжнародній практиці форми розрахунків (інкасо, акредитив, переклад та ін. ), але імпортери вносять в свій банк національну валюту, а експортери замість інвалютної виручки одержують національну валюту. Залік взаємних вимог і зобов'язань здійснюють банки через провідні клірингові рахунки. Багатосторонній кліринг включає три і більше країни. Багатосторонній валютний кліринг відрізняється від двостороннього тим, що залік взаємних вимог і зобов'язань, а також балансування міжнародних платежів здійснюються між всіма країнами, охопленими кліринговим угодою. Вперше в історії подібний кліринг в формі Європейської платіжної спілки функціонував із червня 1950 г. по грудень 1958 г. В ньому брали участь 17 країн Західної Європи. Міжнародний кліринг поки що не створений. 2. За обсягом операцій розрізняються повний кліринг, що охоплює до 95% платіжного обігу, і частковий. що розповсюджує на певні операції. 3. За засобом регулювання сальдо клірингового рахунку: 1) з сальдо, що вільно конвертується; 2) з умовною конверсією, 3) сальдо, що не конвертується, по якому не може бути обміняне на іноземну валюту і яке погашається в основному товарними постачаннями. Регулювання сальдо здійснюється або в період дії клірингової угоди (якщо цю умову порушено, то подальші постачання припиняються), або після закінчення його терміну (наприклад, через 6 місяців сальдо погашається товарними постачаннями, при порушенні цієї умови кредитор має право вимагати оплати сальдо конвертованою валютою ). Ліміт заборгованості по сальдо клірингового рахунку залежить від розміру товарообіг і звичайно фіксує на рівні 5 -10% його обсягу, а також від сезонних коливань товарних постачань (в цьому випадку ліміт вище ). Наданий ліміт визначає можливість одержання кредиту у контрагента. Кредит по клірингу в принципі взаємний, але на практиці більше використовується одностороннє кредитування країнами із активним платіжним балансом країн із пасивним сальдо балансу міжнародних розрахунків. Сальдо неконвертованого кліринга має двояке значення: 1) в відомій мірі служить регулятором товарних постачань, бо досягнення ліміту, дає право кредиторові припинити відвантаження товарів: інколи експортери стають в чергу і чекають, коли з'явиться вільний ліміт на кліринговому рахунку; 2) визначає суму, понад якої нараховуються відсотки різноманітними засобами (на всю суму заборгованості; на суму понад ліміту, диференційовано по мірі наростання: інколи застосовується ставка із прогресивною шкалою, щоб експортер був зацікавлений не допускати великого боргу по клірингу). Валюта кліринга може бути будь-якою. Інколи застосовуються дві валюти чи міжнародна розрахункова валютна одиниця. При розрахунках за допомогою валютного клірингу гроші виконують функції міри вартості і засобу платежу. При клірингових розрахунках виникають дві категорії валютного ризику: заморожування валютної виручки при неконвертованому клірингу і втрати при зміні курсу.
9.2. Платіжний баланс Узагальнене оцінювання економічного стану країни, ефективності її світогосподарських зв'язків здійснюється на підставі платіжного балансу. Функціонально платіжний баланс відіграє роль макроекономічної моделі, яка систематично відображає економічні операції, здійснені між національною економікою та економіками інших країн світу. Така модель складається для розробки та запровадження обґрунтованої курсової та зовнішньоекономічної політики країни, аналізу й прогнозу стану товарного та фінансового ринків, двосторонніх та багатосторонніх зіставлень, наукових досліджень тощо. На підставі фактичних даних про стан платіжного балансу міжнародними фінансовими установами, зокрема МВФ, приймаються рішення про надання конкретним країнам фінансової допомоги для стабілізації платіжного балансу та подолання його дефіциту. Розробка і складання платіжного балансу (обов'язкова умова для всіх країн – членів МВФ) – базуються на єдиній методології відповідно до стандартної класифікації компонентів і структури зведеної інформації Платіжний баланс – це статистичний звіт, у якому в систематизованому вигляді наведені сумарні дані про зовнішньоекономічні операції резидентів даної країни з резидентами інших країн (нерезидентами) за певний період. На підставі платіжного балансу здійснюється узагальнена оцінка економічного стану країни та ефективності її світо господарських зв’язків. Платіжний баланс ґрунтується на принципах бухгалтерського обліку: кожна економічна операція має подвійний запис – за кредитом однієї статті та дебетом іншої. Статті кредиту (плюсові статті) відображають операції „експортного типу”, за якими країна отримує, „заробляє” іноземну валюту. Статті дебету (мінусові статті) відображають операції „імпортного типу”, за котрими іноземна валюта витрачається. Кредит показує приплив іноземної валюти, тобто ї пропозицію, дебет – витрачання іноземної валюти, тобто попит на неї. Економічна територія – це географічна територія, що знаходиться під юрисдикцією уряду певної країни, у межах якої вільно переміщуються робоча сила, товари та капітал. Основні компоненти платіжного балансу групуються за двома рахунками: рахунком поточних операцій і рахунком операцій з капіталом і фінансовими інструментами. Статті рахунка поточних операцій Рахунок поточних операцій включає всі операції з реальними цінностями, які відбуваються між резидентами та нерезидентами, а також операції, пов’язанні з безоплатними наданням або одержанням цінностей, які призначені для поточного використання. У структурі поточного рахунка виділяються чотири основні компоненти: товари, послуги, доходи та поточні трансферти. 1. Під товарами маються на увазі група статей платіжного балансу, яка підсумовує за ринковими цінами експорт і імпорт звичайних товарів, товарів для подальшого оброблення (товари, що перетинають кордон з метою подальшого оброблення, після чого вони повертаються до країни — власника товару), ремонт товарів (вартість ремонту пересувного устаткування), придбання товарів у портах транспортними організаціями (паливо, продовольство, матеріальні запаси, допоміжні матеріали). 2. Послуги, які надають резиденти нерезидентам:
3. Доходи – це група статей, яка включає платежі між резидентами і нерезидентами, пов'язані з оплатою праці нерезидентів і операції, пов'язані із замовленнями на інвестиції. 4. Поточні трансферти. Ця стаття відображає операції міждержавного передання матеріальних ресурсів, коли в обмін країна не отримує ніякого вартісного еквівалента. Залежно від напряму трансферти відображаються лише за кредитами або дебетами. Торговий баланс – це співвідношення вартості експорту та імпорту товарів. Сальдо торгового балансу дорівнює: товарний експорт мінус товарний імпорт. Додатне сальдо поточного рахунку (активний баланс) засвідчує те, що країна заробляє на зовнішніх ринках більше, ніж сама витрачає, а від'ємне сальдо – країна витрачає більше, ніж заробляє сама на зовнішніх ринках. З точки зору врівноваження платіжного балансу, результат поточних операцій має бути фінансований рухом капіталу. Баланс послуг та некомерційних платежів включає:
Статті рахунку з капіталом і фінансовими інструментами Рахунок операцій з капіталом і фінансовими інструментами фіксує рух капіталу, за допомогою якого фінансується експорт та імпорт товарів і послуг, і поділяється на рахунок операцій з капіталу та фінансовий рахунок. Рахунок операцій з капіталом відображає капітальні трансферти і придбання / продаж нематеріальних нефінансових активів. Капітальні трансферти — це трансферти, які передбачають передавання права власності на основний капітал. До них відносяться інвестиційні трансферти (кошти, що передаються однією країною іншій з метою оплати купівлі основного капіталу: будинків, споруд, аеродромів, аеропортів, мережі зв'язку, лікарень тощо); трансферти, що пов'язані з міграцією (перекази мігрантів, вартісна оцінка майна мігрантів, яке перевозиться з країни в країну), акумулювання боргу кредитором (списання всієї або частини суми боргу корпорацій банком); приватні пожертвування на інвестиційні цілі (наприклад, переказ спадку, заповіданого на фінансування будівництва лікарень).
Стаття «Придбання/продаж нематеріальних нефінансових активів» охоплює операції з активами, котрі не є результатом виробництва (земля, її надра), а також нематеріальні, невідчутні активи (придбання патентів, торговельних знаків, авторських прав). У фінансовому рахунку відображаються всі операції, в результаті яких відбувається перехід прав власності на зовнішні фінансові активи та вимоги країни, тобто виникнення та погашення фінансових зобов'язань між резидентами та нерезидентами. Фінансовий рахунок поділяється на дві класифікаційні групи, що охоплюють операції з фінансовими активами (активи) та операції з фінансовими зобов'язаннями (пасиви). Обидві групи в свою чергу поділяються на три функціональні категорії: прямі, портфельні та інші інвестиції. До складу активів відноситься також така категорія, як резервні активи. Прямі інвестиції – це категорія міжнародної діяльності, яка відображає прагнення інституційної одиниці – резидента однієї країни справляти стійкий вплив на діяльність іншої країни. Капітал у формі прямих інвестицій – це: - капітал, який вкладено прямим інвестором у зарубіжне підприємство; - капітал, отриманий прямим інвестором від участі у такому підприємстві. Облік прямих інвестицій здійснюється за принципом їх спрямованості, а саме – окремим рядком показуються інвестиції резидентів за кордон та інвестиції нерезидентів у внутрішню економіку. До портфельних інвестицій належать цінні папери, які дають право на участь у капіталі та боргові цінні папери, за винятком зареєстрованих у прямих інвестиціях та резервних активах.
Розрізняють такі операції з портфельного інвестування: - операції з цінними паперами, які не дають права участі у капіталі; - операції з борговими цінними паперами (з облігаціями та іншими довгостроковими або безстроковими борговими зобов'язаннями; інструментами грошового ринку); - з похідними фінансовими інструментами. Інші інвестиції включають усі операції, що не відносяться до прямих і портфельних інвестицій та резервних активів. Інші інвестиції класифікуються за активами і пасивами, а також за чотирма типами інструментів: комерційні кредити, кредити, валюта і депозити, інші активи й інші пасиви. Баланс руху капіталів включає операції, які в наступні періоди впливають на платіжний баланс внаслідок надходження прибутку або повернення інвестицій, здійснених у попередні періоди. Найважливішою частиною фінансового рахунка є резервні активи, які включають зовнішні активи країни, що знаходяться під контролем органів грошово-кредитного регулювання та в будь-який час можуть бути використані для прямого фінансування дефіциту платіжного балансу або для здійснення інтервенцій на валютному ринку з метою підтримки курсу національної валюти. Резервні активи включають:
Рахунок поточних операцій та рахунок операцій з капіталом і фінансовими інструментами, за винятком короткострокового капіталу і резервних активів, складають базовий баланс, а операції з резервними активами — баланс офіційних розрахунків. Сальдо базового балансу — це сумарний результат поточного балансу й балансу руху довгострокового капіталу. Значення сальдо базового балансу показує, якою мірою сальдо поточних операцій фінансується довгостроковим капіталом. Для аналізу платіжного балансу особливе значення мають три баланси: баланс поточного рахунку, базовий баланс та баланс офіційних резервів. На платіжний баланс країни впливають чотири економічні сили: темп інфляції, реальний рівень зростання ВВП, відсоткові ставки та валютний курс «спот». Балансування статей платіжного балансу Платіжний баланс завжди перебуває в рівновазі. Однак під час аналізу платіжного балансу використовуються такі терміни, як «активний (надлишковий)» або «пасивний (дефіцитний)» платіжний баланс. Ці терміни відносяться не до всього платіжного балансу, а до його складових. Активним платіжний баланс є у випадку зростання валютних запасів центрального банку. Це відбувається при перевищенні надходжень над платежами, які відображаються в рахунку поточних операцій і рахунку операцій з капіталом. Пасивний (дефіцитний) платіжний баланс є в тому разі, коли рахунок поточних операцій і рахунок операцій з капіталом разом мають дефіцит. Для того щоб платіжний баланс країни знаходився в стані рівноваги, мають виконуватись три умови:
Швейцарський економіст і математик Л. Вальрас сформулював закон збалансованості ринків товарів і послуг, капіталу тощо, міжнародні розрахунки з операцій на котрих відображаються в узагальненому вигляді в платіжних балансах усіх країн. Цей закон, що отримав назву «правило Вальраса», дає змогу проаналізувати міжнародну платіжну позицію будь-якої країни. Суть правила Вальраса полягає в тому, що коли один з ринків (наприклад, товарний) вийшов з рівноваги, тобто імпорт більший/менший від експорту або дорівнює йому, то другий ринок (рух капіталу) повинен компенсувати відсутність рівноваги на першому ринку. Формулюється правило Вальраса так: вартість імпорту країни дорівнює сумі експорту і чистих зарубіжних продаж активів і відсотків з них. План семінарських занять по Темі 9
Проблемні запитання по Темі 9
Ключові терміни і поняття Теми 9
Список рекомендованої літератури для самостійного опрацювання Теми 9
ТЕМА 10. ЗАБОРГОВАНІСТЬ У СИСТЕМІ Питання: 10.1.Глобалізація та світовий борг. 10.2.Роль міжнародних фінансових організацій у регулюванні зовнішнього боргу. 10.3.Управління зовнішнім боргом.
10.1. Глобалізація та світовий борг Процес глобалізації, що активно розвивається, формує та забезпечує життєдіяльність:
Більшість держав світу мають дефіцитну економіку, що змушує їх покривати нестачу власних ресурсів шляхом зовнішніх запозичень, що забезпечує чистий притік капіталу. Відтак формується зовнішній борг країни. Форми чистого притоку капіталу: 1) міжнародні позики (від іноземних урядів та комерційних банків, від міжнародних валютно-фінансових організацій), 2) продаж довгострокових фінансових активів іноземним інвесторам, 3) прямі іноземні інвестиції у країну, 4) використання валютних резервів держави. Зовнішній борг - це зобов'язання перед нерезидентами, які виникають внаслідок міжнародних позик або продажу фінансових активів за кордон. Фактори, що визначають масштаби залучення зовнішніх позик:
Зовнішні позики дозволяють країні інвестувати і споживати більше, ніж виробляє її економіка. Економічні агенти (фірми, уряди) країн, де існує дефіцит капіталу, залучають заощадження тих країн, де є надлишок капіталу і ринкова процентна ставка нижча. Плата за зовнішній борг передбачає:
Узяті разом, ці виплати становлять прямі відрахування з прибутку і заощаджень країни-боржника. Країна, що залучає зовнішні позики, повинна сплачувати проценти по боргу. Зростання боргу супроводжується зростанням процентних платежів, які необхідні для обслуговування боргу. Зовнішні позики мають покривати не лише різницю між внутрішніми заощадженнями й інвестиціями та державними доходами і видатками, а й проценти по боргу. Світовий борг (світова зовнішня заборгованість) – сукупні боргові зобов’язання усіх країн світу (близько 20 трлн. дол. США). Причини виникнення світового боргу:
За західною методологією, чистий (нетто) зовнішній борг визначається за балансом міжнародних зобов’язань (пасивів) і вимог (активів). Пасиви (з плюсом) – іноземні активи (власність) у країні. Активи (з мінусом) – закордонна власність резидентів. Два методи підрахунку валового зовнішнього боргу розвинутих країн:
Боргова криза (криза зовнішньої заборгованості) - неспроможність країни-боржника обслуговувати зовнішню заборгованість у повному обсязі, зокрема здійснювати виплати з обслуговування накопиченої суми боргу відповідно до початкових угод. Основні причини виникнення боргової кризи:
Дефолт і кризи світової заборгованості Криза світової заборгованості виникає тоді, коли велика розвинута країна або група країн повідомляють про неможливість виплачувати свої зовнішні борги (дефолт) або про анулювання свого боргу. Якщо у боржника (зазвичай це уряд іноземної держави) немає можливості погасити свою заборгованість, то домогтися від нього поновлення виплат дуже складно, а часто і неможливо. У цьому - специфіка міжнародних економічних відносин. Наслідки: порушення рівноваги міжнародного ринку кредиту, ускладнення процесів кредитування і запозичення. Коли окремі порушення набувають масового характеру, починається чергова криза світової заборгованості. Загострення проблеми зовнішнього боргу Будь-яка країна з високим рівнем заборгованості рано чи пізно зіштовхується із загостренням проблеми зовнішнього боргу. Виникнення сильної мотивації до відмови від платежів по зовнішньому боргу пов'язано зі станом сальдо позикових операцій, або базового трансферту. Сальдо позикових операцій - це співвідношення чистого притоку (відтоку) капіталу та суми зовнішнього запозичення. Чистий приток (відтік) капіталу дорівнює валовому притоку капіталу за відрахуванням амортизації (виплати головної суми кредиту). Кількісне сальдо позикових операцій, або базовий трансферт (ВТ), обчислюється як різниця між чистим притоком капіталу і сумою процента на весь зовнішній борг. Розрахунок чистого притоку капіталу та базового трансферту Якщо позначити чистий приток капіталу як Кn, акумульований борг як D, ріст загальної суми боргу в процентах як d, то Кn = d х D Якщо середня процентна ставка дорівнює i, то сума річних процентних платежів складе i х D. Звідси сальдо позикових операцій (базовий трансферт):
ВТ = d D - i D = (d – i) D
Сальдо позикових операцій буде позитивним, якщо d > i , що означає чистий притік коштів у країну. Якщо i > d, то відбуватиметься відплив валютних ресурсів із країни. Роль міжнародних фінансових організацій у регулюванні зовнішнього боргу Наднаціональним регулюванням міжнародних фінансових ринків, зокрема кредитів і боргів, займаються такі міжнародні фінансові інститути:
Паризький клуб – неформальна організація, що об’єднує інтереси країн-кредиторів. Виник у 1956 р. ПК – це форум для багатосторонніх переговорів західних банків та небанківських інвесторів із найбільшими боржниками (переважно це країни, що розвиваються, та європейські країни з перехідною економікою). Основні члени ПК – розвинуті країни – члени ОЕСР. Під час переговорів сторони намагаються знайти взаємоприйнятні умови реструктуризації боргу. Найбіднішим країнам-боржникам з метою полегшення боргового тягаря пропонується вибір одного з варіантів допомоги з боку урядів-кредиторів: часткове анулювання боргу (перенесення строків платежів на 25 років); подальше продовження термінів дії боргових зобов'язань; зниження відсотків на обслуговування боргу. Лондонський клуб – неформальний консультативний форум найбільших банків-кредиторів, що визначає умови реструктуризації боргів приватних боржників, від імені яких виступають представники урядів. Угода реструктуризації боргів з Лондонським клубом передбачає викуп у банка-кредитора урядом країни-боржника зобов’язань останнього зі знижкою або обмін боргу з дисконтом на інші види активів (наприклад, акції підприємств). Міжнародний валютний фонд (МВФ) Основні цілі МВФ: сприяння розвитку міжнародної торгівлі й співробітництва у сфері валютного регулювання та надання кредитів у іноземній валюті для вирівнювання платіжних балансів країн-членів Фонду. Капітал МВФ утворений за рахунок внесків країн-членів фонду. Внесок кожної країни є її квотою. Три основні напрями діяльності МВФ: кредитування, регулювання міжнародних валютних відносин, постійний нагляд за світовою економікою. Сьогодні країни з високим рівнем заборгованості мають єдину можливість уникнути банкрутства - звернутися до стабілізаційної програми МВФ. Група Світового банку Другою за значенням у системі міжнародних фінансів є група Світового банку, до складу якого входять чотири міжнародні фінансові інститути: Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР); Міжнародна асоціація розвитку; Міжнародна фінансова корпорація та Агентство з гарантування багатосторонніх інвестицій. Основна мета діяльності МБРР - сприяння розвитку економіки країн-членів МБРР шляхом надання довгострокових кредитів та гарантування приватних інвестицій. Банк міжнародних розрахунків Основне завдання БМР - налагодження співробітництва між центральними банками провідних країн світу та здійснення розрахунків між ними. Банк забезпечує також здійснення розрахунків між країнами, що входять до Європейської валютної системи. Він виконує депозитно-кредитні функції, здійснює валютні операції та операції на фондовому ринку. Європейський банк реконструкції та розвитку ЄБРРздійснює діяльність у країнах Східної і Центральної Європи, які проводять ринкові реформи. Україна є членом ЄБРР з 1992 р. Не менше 60% кредитів ЄБРР має спрямовуватись у приватний сектор економіки і не більше 40% у державну інфраструктуру. Європейський інвестиційний банк (ЄІБ) Завдання ЄІБ - фінансування проектів, що мають регіональне, галузеве та загальноєвропейське значення (енергетика, транспорт, телекомунікації, а також проекти, що пов'язані з охороною навколишнього природного середовища). Кредити надаються терміном від 20 до 25 років на ринкових умовах. Європейський банк валютного співробітництва надає кредити на покриття дефіциту платіжного балансу. Всесвітні міжнародні фінансові інститути відіграють, як видно з їх функцій, важливу роль у світовій економіці, забезпечуючи надійний рух міжнародних грошових потоків. Управління зовнішнім боргом Ефективне використання запозичених ресурсів для фінансування інвестицій дає змогу прискорити економічне зростання в країні. Нераціональність і збитковість використання зовнішніх ресурсів створює такі боргові зобов'язання країни, які в майбутньому суттєво обмежують можливості держави з проведення економічної політики. Тому виникає потреба в управлінні зовнішнім боргом. Довгострокова мета управління зовнішнім боргом полягає в утриманні зростання зовнішніх зобов'язань країни у межах її спроможності обслуговувати борг. Короткострокова мета управління зовнішнім боргом – регулювання обсягів зовнішніх запозичень таким чином, щоб сукупний попит відповідав стану внутрішніх та зовнішніх розрахунків країни. Реалізація цієї мети дозволяє забезпечити відповідність зовнішніх запозичень загальним цілям макроекономічної політики. Стадії управління зовнішньою заборгованістю Управління зовнішньою заборгованістю має три стадії: залучення фінансування, його розміщення (використання) та погашення боргу. Відповідно, система управління зовнішньою заборгованістю країни означає управління всіма стадіями і охоплює:
Показники заборгованості Показники заборгованості – індекси заборгованості, які вимірюють різні складові зовнішнього боргу. Стандартні показники заборгованості :
Ефективність управління зовнішнім боргом значною мірою залежить від: торговельної політики, політики валютних курсів, цінової політики, грошово-кредитної та бюджетно-податкової політики. Своєю чергою, рівень зовнішньої заборгованості та умови надання зовнішнього боргу значною мірою визначають характер економічної політики в країні. Конверсія боргу Сьогодні загальноприйнятим методом скорочення зовнішнього боргу є конверсія боргу (борговий своп), яка може набувати таких форм:
Зазначені методи зменшення боргового тягаря мають певні недоліки, що пов'язані зі скороченням валютних резервів країни-боржника та інфляційним тиском конверсійних операцій. Законодавче регулювання зовнішнього боргу Управління та обслуговування державного зовнішнього боргу здійснює міністерство фінансів країни-позичальника або спеціально визначена для цієї мети державна установа в межах покладених на них повноважень і в законодавчо визначеному порядку. Обслуговування прямого державного зовнішнього боргу здійснюється за рахунок коштів державного бюджету і є складовою бюджетного процесу. Згідно з чинним законодавством України управління зовнішнім державним боргом та його обслуговування здійснює Міністерство фінансів України, у складі якого спеціально сформовано Головне управління обслуговування зовнішнього державного боргу України. Державне казначейство забезпечує своєчасне фінансування видатків на обслуговування державного зовнішнього боргу в межах наявних фінансових ресурсів, передбачених Державним бюджетом України на вказані цілі. Центральний банк держави відносно центрального уряду виступає в ролі обслуговуючого банку, в якому зберігаються кошти Державного бюджету та позабюджетних фондів.
План семінарських занять по Темі 10
Проблемні запитання по Темі 10
Ключові терміни і поняття Теми 10 Реструктуризація боргу — debt restructuring Лондонський клуб — The London Club Паризькій клуб — The Paris Club Викуп боргу — debt repurchase Сек’юритизація боргу — debt securitization Перенесення платежів — transferred payment Рекапіталізація — recapitalization Скорочення суми боргу — debt reduction Сталий зовнішній борг — stale foreign debt Країна-донор — donor country Рефінансування боргу — debt refinancing Конверсія боргу — debt conversion Борговий арбітраж — debt arbitration
Тематика рефератів по Темі 10
Список рекомендованої літератури для самостійного опрацювання Теми 10
ТЕМА 11. УКРАЇНА НА СВІТОВОМУ ФІНАНСОВОМУ РИНКУ Питання: 11.1. Кредитні відносини України. Кредитування міжнародними організаціями 11.2. Форми міжнародного кредитування. Позики на міжнародних ринках капіталу 11.3. Динаміка зовнішнього боргу України 11.4. Український ринок єврооблігацій 11.5. Розвиток міжнародного лізингу в Україні
11.1. Кредитні відносини України. Кредитування міжнародними організаціями Україна як суб’єкт міжнародної фінансової допомоги Одним з каналів руху світових фінансових потоків є перерозподіл частини національного доходу через бюджет у формі допомоги країнам, що розвиваються, метою якої є ліквідація відсталості. Міжнародну офіційну допомогу країни, що розвиваються, отримують в основному у вигляді пільгових кредитів і безповоротних субсидій, а також у товарній формі. Головними багатосторонніми міжнародними донорами України є Міжнародний валютний фонд, Світовий банк (СБ) та Європейський банк реконструкції та розвитку. Кредити Світового банку в Україну за своїми цільовими призначеннями поділяються:
До першої цільової групи належить позика СБ на реформи та розвиток державного управління фінансами і економікою (1,4% кредитів СБ). До групи реабілітаційних кредитів віднесені позики СБ на пряму підтримку критичного імпорту, бюджету, платежів по зовнішньому боргу (25,3%) та на ГЕС і системи енергопостачання (5,8%), тобто всього 31, 1%. Третя група — це кредити на розвиток насінництва (1,6%), підприємств (15,2%), ринку електроенергетики (16,0%), експорту (3,5%) — усього 36,3% кредитів СБ. До четвертої групи належать проекти структурної перебудови: експериментальний проект у галузі вугільної промисловості (0,8%), проект вугільної галузі в цілому (15,2%), проект перебудови сільського господарства (15,2%) — усього 31,2% з кредитів Світового банку. Починаючи з 1994 року, в Україні реалізується 12 проектів, які фінансуються за рахунок кредитів Світового банку:
Триває підготовка 4 системних (реформи державного управління, реформи управління бюджетними ресурсами, структурної перебудови фінансового сектора, другого етапу розвитку підприємств), а також 18 інвестиційних проектів. З 1999 року розпочато кредитування експортних проектів підприємств за рахунок коштів від сплати основного боргу за кредитними проектами, які передбачають вибірку коштів з кредитної лінії Світового банку. Пріоритетами діяльності ЄБРР в Україні є:
Кредити МВФ надаються Україні тільки за умови дотримання основних економічних показників на відповідному рівні: монетарні показники, дефіцит консолідованого бюджету та рівень чистих міжнародних резервів НБУ. Фінансові ресурси МВФ надаються Україні у вигляді системних кредитів, причому на досить пільгових умовах: термін сплати — 3-5 років, початок виплат — через три роки, ставка проценту за кредит — від 5,75 до 6,29%. Позики за програмою STF та "стенд-бай" (резервний кредит) допомогли підтримати курс національної валюти та профінансувати дефіцит платіжного балансу України. У 1998 р. з МВФ узгоджено виділення позики у межах Програми розширеного фінансування (ЕРР) на підтримку широкомасштабної макроекономічної та структурної стабілізації на період 1998-2001 рр. на загальну суму 2,3 млрд. дол. Після 14-місячної перерви програму ЕРР було продовжено до вересня 2002 р. Найголовнішою фінансовою проблемою для України є розрахунки за природний газ із РАТ "Газпром". З останнім уряд України в березні 1995 р. уклав угоду, згідно з якою було проведено реструктуризацію заборгованості за поставку газу в 1994 р. шляхом випуску Україною на суму 1400 млн дол. США облігацій на термін до 12 років, включаючи 2-річний пільговий період, протягом якого виплачується тільки дохід у вигляді процентів, нарахованих за ставкою 8,5 % річних на суму цінних паперів. Проблема розрахунку за газ залишається однією з найгостріших в українсько-російських відносинах. Причому сторони не досягли остаточної домовленості щодо узгодження обсягів заборгованості України. За даними Міністерства фінансів України, узгоджена сума боргу за російський газ, поставлений в Україну в 1996—1999 рр., становила 1,4 млрд дол. США. Кредитування міжнародними організаціями Від міжнародних організацій, окремих держав і суб'єктів господарської та фінансової діяльності Україна отримувала торговельні кредити і фінансові позики, частка яких в утвореній за цими надходженнями коштів заборгованості на початок 2000 р. становила близько 40% та 60% відповідно. Умовно зовнішній державний борг за торговельними кредитами поділяється на заборгованість унаслідок використання кредитних ліній і ту, що виникла в результаті реструктуризації на довгостроковий період простроченої поточної заборгованості за імпортовані з країн СНД енергоресурси та інші поставки. Наявність поточних зобов'язань, переоформлених у довгострокові, є однією з особливостей зовнішнього державного боргу України. Кредити МВФ надаються Національному банку України. Вони призначені для поповнення валютних резервів НБУ, стабілізації грошово-кредитної системи та підтримання платіжного балансу. Кредити Світового банку умовно поділяють на системні та інвестиційні проекти. Призначені для реформування окремих секторів економіки кошти за системними проектами (реабілітаційна позика, кредит на розвиток підприємств, кредит на перебудову фінансового сектору) спрямовувалися безпосередньо до державного бюджету і фактично були покриттям його дефіциту. До державного бюджету спрямовувались також кредити від ЄС, Японії та позики від зарубіжних комерційних банків. До інвестиційних проектів належить значно менша частина кредитних ресурсів Світового банку (проект із насінництва, проект реабілітації гідроелектростанцій та ін.). В основному на реалізацію цих проектів спрямовуються кредитні ресурси ЄБРР.
11.2. Форми міжнародного кредитування. Форми міжнародного кредитування Сучасний розвиток світового господарства характеризується поглибленням міжнародного поділу та кооперації праці, посиленням взаємозалежності країн світу, збільшенням обсягів експортно-імпортних операцій. Українські та іноземні компанії, що займаються зовнішньоекономічною діяльністю, поряд із використанням традиційних форм міжнародних розрахунків, а саме банківського переказу, акредитиву, авансу тощо, постійно здійснюють пошук новітніх ефективних методів фінансування експортно-імпортних операцій, таких як факторинг, форфейтинг, лізинг та ін. Факторинг довго використовувався у фінансуванні внутрішньої торгівлі, але останнім часом він одержав розповсюдження як метод фінансування експорту. Джерелом формування коштів для факторингу є власні кошти банку, залучені й позичкові кошти. Факторингові компанії купують рахунки із знижкою в експортерів. Вони забезпечують негайну оплату, що становить до 85 % від номінальної вартості рахунків експортерів. Залишок за відрахуванням комісії виплачується, коли імпортер здійснює оплату. В Україні факторингові операції почали застосовуватися у 1989—1990 рр. у період формування мережі комерційних банків. Надалі розвиток факторингу призупинився перш за все через інфляцію і зараз не має поширення в Україні. Позики на міжнародних ринках капіталу Інтерес іноземних інвесторів до українських казначейських векселів виник у 1996 р. і протягом певного періоду стабільно зростав. Як результат у перші сім місяців 1997 р. ринок казначейських векселів став основним джерелом фінансування бюджету. Протягом цього періоду резиденти та інвестори-нерезиденти купували в середньому на 800 млн грн казначейських векселів на місяць. З часом, у зв'язку зі зростанням у світі недовіри до економік перехідного періоду, цей інструмент став менш привабливим для інвесторів, і вони почали залишати цей ринок або виявляли інтерес лише до операцій хеджування. Це спонукало Україну шукати виходу на міжнародні ринки капіталів. Уперше Україна вийшла на міжнародні ринки капіталів у серпні 1997 р., випустивши єврооблігації терміном на один рік загальною сумою 396 млн дол. США під 12% річних. Протягом 1999 р. обсяг операцій на міжнародному ринку капіталів був незначним, і наприкінці того року перед Україною знову постала проблема неможливості сплатити свої боргові зобов'язання. Нерезидентам було запропоновано схему реструктуризації, за якою частина наявних зовнішніх зобов'язань замінювалася на нові. Передбачалася заміна таких цінних паперів:
Структура зовнішнього фінансування змінилася в 1997 р., коли Україна вийшла на міжнародні ринки капіталів. Якщо до того року фінансування здійснювалося переважно за рахунок ресурсів, наданих МВФ, Світовим банком та ЄС на спеціальних умовах, то в 1997 р. найбільше ресурсів надійшло від приватних інвесторів. Протягом першої половини 1998 р. Україна ще більше стала покладатися на зовнішні джерела фінансування і здійснила два випуски єврооблігацій на загальну суму 1,1 млрд дол. США Виплата основної суми боргу Росії та Туркменистану становила 80 % загальної суми виплат у рахунок повернення основної суми боргу за кредитами протягом 1997 р. Більшість цих коштів спрямовувалася на погашення консолідованого боргу за газ (Росії та Туркменистану) та овер-драфтів, наданих Україні після проголошення незалежності (тільки Росії). Наприкінці 90-х років найбільші виплати в рахунок обслуговування боргу було зроблено на користь приватних кредиторів у погашення облігацій, розміщених через "ІNomura", "Merrill Lunch" та "Manhattan Bank ". Нестабільна економічна та фінансова ситуація в Україні, низька ефективність економічних реформ, використання залученого зовнішнього фінансування на покриття бюджетного дефіциту, а не на розвиток реальної економіки, покриття державних гарантій за рахунок державного бюджету спричинилися до зростання недовіри зовнішніх інвесторів до України та зниження їхньої зацікавленості у вкладенні коштів у її економіку. Через це Україна кілька разів опинялася на межі неплатоспроможності — дефолту (у 1998 та 2000 рр.).
11.3. Динаміка зовнішнього боргу України Міжнародна заборгованість є гострою проблемою світової економіки. Економічне становище країни внаслідок глобалізації фінансових ринків дедалі більше залежить від зовнішніх джерел, необхідних для покриття дефіциту державного бюджету, внутрішнього інвестування, соціально-економічних реформ у використання боргових зобов'язань. Мобільність і масштаби потоків капіталу, залежать від рівня розвитку країн. Фінансові ресурси, отримувані країною на комерційних умовах у вигляді фінансової допомоги, призводять до виникнення зовнішнього боргу, оскільки вимагають відповідної оплати. Зовнішній борг — це сума фінансових зобов'язань країни перед іноземними кредиторами по непогашеним зовнішнім позикам і невиплаченим по ним відсоткам.
Довгострокові боргові зобов'язання країни включають:
Платежі з обслуговування зовнішнього боргу зазвичай відбуваються в іноземній валюті.
Характерні ознаки еволюції державного зовнішнього боргу України 1 етап: 1992-1993р.р. Хаотичність та відсутність узгодженої політики у сфері зовнішніх запозичень. Причиною початкового державного зовнішнього боргу було залучення позик у рамках кредитних ліній, відкритих під гарантії Кабінету Міністрів України. В ході цього етапу Україна не вдалась до позик міжнародних фінансових організацій та комерційних запозичень. Показники, які характеризували боргову залежність країни залишалися на низькому рівні. 2 етап: 1994 -1995 р.р. Високі темпи зростання зовнішнього державного боргу, що зумовлено значною мірою початком освоєння позик міжнародних фінансових організацій (Світового банку, Міжнародного валютного фонду, Європейського банку реконструкції та розвитку). Негативний фактор у політиці зовнішніх запозичень - нераціональне використання одержаних коштів, які переважно спрямувались на споживання. 3 етап: 1997р.-вересень 1998 р. Початок залучення зовнішніх комерційних позик. Із цього борг складається з трьох основних елементів: 1. позик міжнародних фінансових організацій; 2. комерційних кредитів іноземних банків, фінансово-кредитних та інших установ; 3. позик та кредитних ліній іноземних держав. На 67% від запланованих зменшуються надх одження від міжнародних фінансових організацій, основна причина - в гальмуванні виконання Україною заходів щодо докорінного реформування економіки. Починаючи з 1998 р. не здійснюються грошові платежі на користь Росії в рамках обслуговування по п огашенню державного боргу, що відповідно поліпшує показники відношення обсягу обслуговування боргу до експорту. 4 етап: вересень 1998р.-початок 2000 р. Початок після серпневої фінансової кризи 1998 р. Суттєві обмеження доступу України до іноземних ринків капіталів. Перманентна загроза настання випадку неплатоспроможності країни та проблема збереження вітчизняної фінансової системи як такої. Основне завдання системи управління державним боргом - забезпечити тимчасовий «перепочинок» у здійсненні платежів з обслуговування та погашення державних боргів (необхідно було мати час для проведення перетворень в економіці). Отримані необхідні відстрочки платежів за своїми зобов'язаннями в результаті успішної реструктуризації державного боргу. Механізм вирішення боргової проблеми мав переважно короткостроковий, тактичний характер. 5 етап: із початку 2000 р. по теперішній час Україна прагне реалізувати на практиці довгострокові механізми вирішення боргової проблеми. Проблеми боргового навантаження 2000-2001 р.р. здійснюються за напрямками:
11.4. Український ринок єврооблігацій Одними з перших українських облігацій були облігації зовнішньої позики України, які були випущені у 1995 р. з метою розрахунку перед ВАТ "Газпром" за поставки газу (за цей взаємозв'язок облігації отримали назву "газпромовки"). Загальна емісія даних облігацій становила 1,4 млрд дол., номінал — 5000 дол. США, форма випуску — паперова на пред'явника. Єврооблігації були випущені на термін погашення у 2004-2007 рр. Дохід за облігаціями виплачується розміром 8,5 % річних щоквартально. За своїми параметрами ці цінні папери претендували зайняти гідне місце на світовому ринку єврооблігацій, але на практиці все склалось інакше. Не одержав розвитку також вторинний ринок цих облігацій. Класичними єврооблігаціями, випущеними Україною, також слід вважати облігації, розміщені на початку 1998 р. в німецьких марках і євро. Єврооблігації в німецьких марках були розміщені в лютому 1998 р. з первинною емісією 750 млн марок з терміном обігу 3 роки. За облігаціями виплачується щорічний купон розміром 16 % річних. Лід-менеджерами цих облігацій стали Соmmerzbank і Меrril Linch. На момент випуску даних єврооблігаціи рейтингове агентство Мооdys присвоїло їм рейтинг В2. На той час аналогічний рівень рейтингу мали такі країни, як Індонезія і Туркменистан, тоді як Росія і Молдова мали рейтинг Ва2, що значно вище рейтингу України. Низький рівень рейтингу вимагав розміщати наші єврооблігації за високою ставкою доходу. Адже ставки дохідності кредитів у Німеччині на той час становили не вище 5 % річних. Особливості внутрішнього законодавства країни позичальника визначають вибір між "прямим" випуском єврооблігацій (коли сам позичальник є емітентом відповідних цінних паперів) і так званою опосередкованою структурою випуску. Незважаючи на те що прямий випуск є кращим варіантом і використовується емітентами більшості західноєвропейських країн, нюанси українського законодавства унеможливлюють застосування цього способу вітчизняними компаніями. Так, у Законі України "Про цінні папери і фондову біржу" установлена вимога емітувати облігації, деноміновані тільки в українській валюті. Отже, вихід з такими паперами на євроринок не є можливим. Крім того, акціонерні товариства (основні потенційні емітенти боргових зобов'язань) не мають права випускати облігації в обсязі, що перевищує 25 % розміру їхнього статутного фонду. Ці, а також податкові й деякі інші нюанси українського законодавства визначають вибір на користь опосередкованої структури випуску. При опосередкованій структурі "емітентом" єврооблігацій виступає банк або спеціально створена дочірня компанія позичальника з місцезнаходженням в одній із західноєвропейських країн. Позичальник же отримує кошти, "зібрані" у результаті випуску й розміщення боргових цінних паперів, у вигляді фідуціарної позики, що надається таким банком чи компанією відповідно до кредитного договору. Вартість послуг "емітента" – 1-1,5 % від обсягу позики. При цьому основні умови надання кредиту майже дзеркально відображають умови випуску, обслуговування й погашення єврооблігацій. Разом з тим, при опосередкованому випуску позичальника можна вважати "емітентом" єврооблігацій лише умовно, хоча з економічного погляду він фактично виконує його функції. Вибір юрисдикції емітента залежить від тих переваг і перешкод, які вона створює для емітентів та інвесторів. У більшості випадків вирішальним фактором виступає сприятливий податковий режим для інвестора. Тому перед остаточним вибором завжди ретельно аналізуються договори про подвійне оподатковування України з відповідними державами. Найчастіше перевага віддається тій країні, юридичне середовище якої створює менше проблем і вимагає невеликих фінансових витрат на реалізацію випуску.
11.5. Розвиток міжнародного лізингу в Україні Ринок лізингу в Україні перебуває на початковій стадії розвитку. Використання лізингових операцій у нашій державі почалося в 1987 р. в результаті переходу підприємств на орендні форми господарювання. Зараз національна промисловість та сфера комерції перебувають на тій стадії розвитку, яка створює великий попит на фінансові інструменти. Національна банківська система не задовольняє цей попит. Введення будь-якої інновації, яка могла б частково задовольняти цей попит, заохочується. Лізинг — це саме та форма фінансування, яка має потенціал грати важливу роль у ефективному поєднанні цих розбіжностей. Лізингова асоціація України була формально заснована в червні 1997 р. Вона нараховує 16 лізингових компаній, загальна кількість її членів приблизно 100. Кількість компаній зростає, але тільки деякі з них працюють ефективно. За характером становлення та спектром операцій, що вони здійснюють, лізингові компанії можна розділити:
На лізинговому ринку України активно працюють українсько-швейцарське спільне підприємство "Українська фінансова лізингова компанія" (м. Київ), лізингова компанія "Лізинг-нерухомість" (м. Луцьк), фінансово-лізингова компанія "Електрон-лізинг" (м. Львів), державне підприємство "Українська інноваційна фінансово-лізингова компанія", "УКРАГРОЛІЗ" (м. Київ), командитне товариство "Лізингова компанія "Укрінтерлізинг" (м. Львів), лізингова компанія "Сокіл-транс-лізинг" (м. Львш), ТОВ "ОПТИМУС ЛІЗИНГ" (м. Київ), а також лізингові компанії банків "Аваль-лізинг" та "Укрексімлізинг". Існують регіональні лізингові компанії, наприклад Харківська регіональна лізингова компанія, яка була заснована 12 підприємствами, серед яких АК "Реал-банк", ХТЗ, Київська страхова компанія "Енергополіс" та ін. Традиційно працювати, використовуючи запозичені кошти, в Україні сьогодні можуть переважно іноземні лізингові компанії, які мають доступ до дешевих кредитних ресурсів, серед вітчизняних лізингових компаній — лише ті, які створені при банківських структурах. Іноземні лізингові компанії встановлюють проценти з лізингових операцій на рівні 12-20% річних у валюті, а вартість послуг вітчизняних лізингових компаній значно вища. Наприклад, "Укрексімлізинг" працює з клієнтами на умовах 22-30% річних у валюті від вартості обладнання за імпортними контрактами. Українська фінансова лізингова компанія пропонує сьогодні в лізинг млини вітчизняного виробництва. Закордонні компанії працюють в Україні, як правило, з найбільш ліквідними активами - транспортними засобами та сільськогосподарською технікою іноземних виробників. Такі схеми придбання імпортної техніки в лізинг пропонуються не тільки іноземними лізинговими компаніями, але й самими зарубіжними товаровиробниками, які мають представництва в Україні.
Активна банківська діяльність у лізинговій сфері стає все більше актуальною в умовах стабілізації економіки. Переважна більшість лізингових компаній створюється за участю комерційних банків, такі лізингові компанії називають універсальними. Крім того, такі лізингові компанії можуть бути спеціалізованими, якщо вони створюються крупними виробниками машин та обладнання, та комбінованими, якщо вони створюються крупними фірмами, що спеціалізуються на постачанні та обслуговуванні техніки. Створення універсальних лізингових компаній має переваги, оскільки відразу вирішується дві проблеми: формування джерел фінансування лізингових операцій та їх страхування. За кордоном за рахунок залучених коштів формується приблизно 75 % всіх ресурсів лізингових компаній. За даними Державного комітету статистики України, загальний щорічний обсяг експорту-імпорту лізингових операцій становить близько $35-40 млн. Україна здійснює міжнародні лізингові операції з більше ніж 60 країнами світу, серед них 7 країн колишнього Радянського Союзу. Найбільші обсяги лізингових операцій Україна має з Польщею, Бєларуссю, Росією, Мальтою, Ліберією, Німеччиною, Японією, Швейцарією, Великобританією та СІЛА. За даними "Укрлізингу", зараз діє близько 130 суб'єктів господарювання, які так чи інакше займаються лізингом. Для порівняння, у Росії тільки спеціалізованих лізингових компаній 228. Найбільші обсяги лізингу в Україні припадають на такі товарні групи: вантажівки, сільськогосподарська техніка, обладнання для харчової промисловості та переробки сільськогосподарської продукції.
Навчально-методичне видання
Кафедра міжнародної економіки і підприємництва
МІЖНАРОДНІ ФІНАНСИ
Опорний конспект лекцій
Укладач: Соскін Олег Ігорови
Відповідальний технічний редактор: Цаплюк І.В.
Підп.до друку. 26.08.2011. Формат вид. 60х801/16 Ум. Друк. Арк. 5,05. Обл.-вид. Арк. 4,89.
Національна академія управління, 01011, м. Київ, вул. П. Мирного, 26, кім. 406 Тел./факс. 280-80-56, www.nam.kiev.ua, eco@nam.kiev.ua
КомментарииКомментариев пока нет Пожалуйста, авторизуйтесь, чтобы оставить комментарий. |