|
|
Главная \ Методичні вказівки \ МІЖНАРОДНИЙ КОМЕРЦІЙНИЙ АРБІТРАЖ
МІЖНАРОДНИЙ КОМЕРЦІЙНИЙ АРБІТРАЖ« Назад
МІЖНАРОДНИЙ КОМЕРЦІЙНИЙ АРБІТРАЖ 23.01.2016 04:22
Вищий навчальний заклад «НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ УПРАВЛІННЯ»
МІЖНАРОДНИЙ КОМЕРЦІЙНИЙ АРБІТРАЖ
навчально – методичний комплекс
Київ 2013
УДК 314(477) ББК 66.2(4УКР)
Обговорено і схвалено на засіданні Вченої Ради ВНЗ «Національна академія управління» Протокол № 1 від 19.09. 2013 р.
Рецензенти: Сміян Леонід Семенович – кандидат юридичних наук, старший науковий співробітник ВНЗ «Національна академія управління» Севрюкова Інна Феліксовна — кандидат юридичних наук, старший науковий співробітник Інституту держави та права НАН України
Укладач: Матвійчук Валерій Костянтинович –доктор юридичних наук, професор, Заслужений працівник народної освіти України Харь Інна Олексіївна –кандидат юридичних наук, доцент, заступник завідувача кафедри цивільного та господарського права.
МІЖНАРОДНИЙ КОМЕРЦІЙНИЙ АРБІТРАЖ: Навчально-методичний комплекс // В.К. Матвійчук, І.О. Харь. – К.: Національна академія управління, 2013. – 138 с.
УДК 314(477) ББК 66.2(4УКР)
© Оригінал-макет, "Національної академії управління", 2013
Ухвалено: Вченою радою НАУ від 30 серпня 2012 року, протокол № _5__
2. Порядок оцінювання знань студентів
І. Загальні положення
1.1. Цей порядок запроваджується з метою удосконалення чинної технології оцінювання знань студентів та адаптації її до загальноєвропейських вимог, визначених Європейською системою залікових кредитів (далі ECTS).
1.2. Порядок розкриває основні принципи організації поточного і підсумкового оцінювання знань студентів усіх форм навчання НАУ. Порядок спрямовано на ефективну реалізацію таких завдань:
- підвищення мотивації студентів до систематичної активної роботи, інтелектуальної напруги протягом усього періоду навчання, переорієнтація їхніх цілей з отриманням позитивної оцінки на формування стійких знань, умінь та навичок; - систематизацію знань, усунення розбіжностей між завданнями модульного контролю та програмою дисциплін; - подолання елементів суб’єктивізму під час оцінювання знань; - розширення через систему творчих самостійних завдань можливостей для розвитку студентів, всебічного розкриття їх здібностей та підвищення ефективності освітньої діяльності викладацького складу; - оптимізація навчального процесу.
ІІ Принципи та організація поточного і підсумкового оцінювання знань студентів.
2.1. Оцінювання знань студентів з навчальних дисциплін здійснюється на основі результатів поточної успішності. Сумарна оцінка встановлюється від 0 до 100 балів. В залікову книжку виставляється сумарна оцінка за національною шкалою (відмінно, добре, задовільно, незадовільно) та оцінка за шкалою ECTS ( A, B, C, D, E, FX,F). 2.2. Об’єктом оцінювання знань студентів є програмний матеріал дисципліни, засвоєння якого відповідно перевіряється під час поточного контролю та на іспиті. На іспиті оцінюванню підлягають: - володіння ключовими теоретичними знаннями про об’єкт дисципліни; - здатність творчо мислити та синтезувати знання; - уміння використовувати знання для розв’язання практичних завдань. 2.3. Максимально можлива оцінка за знання програмового матеріалу нормативної дисципліни дорівнює 100 балам і складається з оцінки за поточну успішність та оцінки за іспит. За поточну успішність студент може отримати максимум 50 балів і за іспит 50 балів. 2.4. Об’єктами поточного оцінювання знань студентів (50 балів максимум) є: - відвідування студентами лекцій та їх підготовка до лекцій в системі випереджувального навчання та проведення проблемних лекцій; - робота студентів на семінарських та практичних заняттях, їх активність, виконання завдань згідно планів занять; - виконання модульних контрольних робіт. Під час виконання завдань та відповідей на семінарських (практичних, лабораторних) заняттях оцінюванню підлягають і рівень знань, продемонстрований у відповідях і виступах на семінарських, практичних заняттях та колоквіумах, активність в обговоренні питань, що внесені на семінарські заняття, результати виконання і захисту лабораторних робіт, участь у дискусіях, ділових іграх. Під час контролю виконання завдань для самостійної роботи оцінюванню підлягають: самостійне опрацювання теми в цілому чи окремих питань; підготовка рефератів, есе, конспектів навчальних та наукових текстів, переклад іншомовних текстів, підготовка реферативних матеріалів з публікацій. Під час виконання модульних контрольних робіт оцінюванню підлягають теоретичні завдання та практичні навички, яких набув студент після опанування певного завершеного розділу навчального матеріалу. Контрольні роботи можуть проводитися у формі тестів, відповідей на теоретичні питання, розв’язання практичних завдань, виконання індивідуальних завдань, розв’язання виробничих ситуацій (кейсів). При визначенні кількості модульних робіт слід враховувати, що один кредит містить 36 годин і має завершуватись модульним контролем. Викладачі повинні завчасно довести до відома студентів терміни та зміст контрольних завдань. 2.5. Структура поточної успішності (50 балів). а) відвідування лекцій та підготовка до них - 10 балів б) виконання завдань та відповіді на семінарських (практичних, лабораторних) заняттях – 0-30 балів; в) виконання завдань для самостійної роботи – 0-10 балів; г) виконання 2-х модульних контрольних робіт – 0-20 балів. д) студентам, які брали участь у позанавчальній науковій діяльності – в роботі конференцій, підготовці наукових публікацій, можуть присуджуватися додаткові бали за поточну успішність, але не більше 10 балів. При цьому загальна кількість балів за поточну роботу не може перевищувати 50 балів. Додатково 20 балів студент може отримати виконавши творчі завдання. 2.6. Оцінки за різні види поточної роботи студентів фіксуються викладачами в журналах академічних груп. На останньому семінарському занятті сумарна оцінка в балах (від 0 до 50) за результатами всіх видів поточної успішності записується у відомість у графі «поточна успішність». 2.7.Результат екзамену оцінюється в діапазоні 0-50 балів.
Шкала оцінювання екзаменаційних завдань
Якщо на заліку відповідь студента оцінена менше 35 балів, він отримує незадовільну оцінку за результатами екзамену, набрані бали не враховуються у загальній підсумковій оцінці, а вона включає лише оцінку за поточну успішність. У відомості записується сумарна оцінка за результатами поточної успішності та іспиту, яка виставляється в залікову книжку студентата додаток до диплому про освіту. 2.8. Поточна успішність з навчальних дисциплін, що підлягає контролю у формі диференційованого заліку оцінюється за шкалою 50 балів. Якщо за результатами поточного контролю студент набрав менше 35 балів, він отримує оцінку «не зараховано». У разі невиконання окремих завдань поточного контролю з об’єктивних причин, студенти мають право, за дозволом начальника навчального відділу виконати їх до останнього семінарського заняття. Час та порядок складання визначає викладач. 2.9. Об’єктами поточного оцінювання знань студентів заочної форми навчання можуть бути: домашні письмові роботи з дисциплін, різні індивідуальні завдання, контрольні роботи, відображені у робочій програмі, вони оцінюються за шкалою 0-50 балів. Іспит оцінюється за шкалою 0-50 балів.
ІІІ. Шкала оцінювання: національна та ECTS
ВНЗ «Національна академія управління»
Затверджено: Ректор ВНЗ «Національна академія управління» д.ек.н., професор
С.А. Єрохін __________________ «19» вересня 2013 р.
МІЖНАРОДНИЙ КОМЕРЦІЙНИЙ АРБІТРАЖ
3. ПРОГРАМА нормативної навчальної дисципліни підготовки
Галузь знань 0304 “Право” Напрям підготовки 8.03040101 “Правознавство” Освітньо – кваліфікаційний рівень «магістр»
Київ-2013
Розроблено та внесено: на засідання кафедри цивільного та господарського права, протокол № 1 від 9 вересня 2013 р.
Розробники програми: Матвійчук В.К., докт. юрид.наук, професор; Харь І.О., канд. юрид.наук, доцент;
Завідувач кафедри : доктор юридичних наук професор В.К. Матвійчук
Затверджено та схвалено радою юридичного факультету академії, протокол № 1 від «12» вересня 2013 р.
Декан юридичного факультету канд. юр. наук, доцент Ю.В. Нікітін ВСТУП
Програма вивчення нормативної навчальної дисципліни «Міжнародний комерційний арбітраж» (надалі МКА) складена відповідно до освітньої-професій ної програми підготовки «магістр» напряму 8.03040101 “Правознавство”. Предметом вивчення навчальної дисципліни є правовідносини, що виникають в процесі угоди сторін про передачу до Метою дисципліни є ознайомлення студентів з системою загальнотеоретичних та практично-орієнтовних знань, вмінь і навичок юридичного опосередкування, а саме: формування професійного юриста, здібного до прийняття самостійних рішень з складних юридичних питань, які стосуються міжнародної комерційної арбітражної практики. Завданням навчальної дисципліни є засвоєння студентами комплексу знань з теоретичних, методологічних та практичних засад Міжнародного комерційного арбітражу.
9-й семестр
Змістовний модуль І. ПОНЯТТЯ І ВИДИ МІЖНАРОДНОГО КОМЕРЦІЙНОГО АРБІТРАЖУ. АРБІТРАЖ ЯК СПОСІБ ВИРІШЕННЯ СПОРІВ ПО ЗОВНІШНЬОТОРГОВЕЛЬНИМ КОНТРАКТАМ. ПОНЯТТЯ ТРЕТЕЙСЬКОГО ПОРЯДКУ ВИРІШЕННЯ СПОРІВ. ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ МІЖНАРОДНОГО КОМЕРЦІЙНОГО АРБІТРАЖУ ЯК СПОСОБУ ВИРІШЕННЯ СПОРІВ. СТАТУС ПАРТНЕРІВ. ФОРМА ЗОВНІШНЬОТОРГОВЕЛЬНИХ УГОД. ПЛАТІЖНІ УМОВИ. ПРОБЛЕМИ ЗАСТОСУВАННЯ ІНСТИТУТУ ПОЗОВНОЇ ДАВНОСТІ ПРИ УКЛАДЕННІ ЗОВНІШНЬОТОРГОВЕЛЬНИХ УГОД. Змістовний модуль II. СПОСОБИ І ПРОБЛЕМИ ВИРІШЕННЯ СПОРІВ У ЖМІЖНАРОДНИХ ЕКОНОМІЧНИХ ВІДНОСИНАХ. МОЖЛИВІСТЬ РОЗГЛЯДУ СПОРІВ У МІЖНАРОДНОМУ КОМЕРЦІЙНОМУ АРБІТРАЖІ. АРБІТРАЖНІ УГОДИ І КОМПЕТЕНЦІЯ МІЖНАРОДНОГО КОМЕРЦІЙНОГО АРБІТРАЖУ. ЕТАПИ АРБІТРАЖНОГО РОЗГЛЯДУ. ФОРМУВАННЯ СКЛАДУ АРБІТРАЖУ. Змістовний модуль IIІ. АРБІТРАЖНИЙ ПРОЦЕС (ПОЧАТКОВА СТАДІЯ, ПРОДОВЖЕННЯ - ДОКАЗИ, ЗАКІНЧЕННЯ - АРБІТРАЖНЕ РІШЕННЯ). РОЗВИТОК ЗАКОНОДАВСТВА ПРО МІЖНАРОДНИЙ КОМЕРЦІЙНИЙ АРБІТРАЖ. МІЖНАРОДНО-ПРАВОВА УНІФІКАЦІЯ МІЖНАРОДНОГО КОМЕРЦІЙНОГО АРБІТРАЖУ. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПРОЦЕДУРИ АРБІТРАЖНОГО РОЗГЛЯДУ В ЗАРУБІЖНИХ КРАЇНАХ.
1. Мета та завдання навчальної дисципліни 1.1. Метою викладання навчальної дисципліни «Міжнародний комерційний арбітраж» є з'ясування соціальної суті та юридичного змісту інститутів, понять та норм МКА, взаємозв'язку його норм, оволодіння вміннями їх наукового та практичного застосування. 1.2. Основними завданнями вивчення дисципліни «Міжнародний комерційний арбітраж» є: 1. формування у студентів глибоких теоретичних та практичних знань щодо використання їх у своїй діяльності; 2. сприяти вихованню у студентів поважного ставлення до міжнародного арбітражного права як важливого засобу захисту людини і громадянина, їх прав, свобод і законних інтересів, інтересів суспільства і держави. 1.3. Згідно з вимогами освітньо-професійної програми студенти повинні знати: а) основні правові поняття, категорії, правові інститути, базою для яких є Конституція України, міжнародні правові акти, згоду на застосування яких дала Верховна Рада України та чинне законодавство про Міжнародний комерційний арбітраж; б) загальні базові положення міжнародного арбітражного права; в) засвоїти законодавчі та теоретичні питання, які стосуються: предмету МКА, методу регулювання суспільних відносин в галузі міжнародного комерційного арбітражу, принципів, функцій, дії та застосування арбітражного законодавства, роль судової практики, фізичної та юридичної особи в міжнародних арбітражних відносинах, тощо. г) різні концепції, погляди, дискусійні положення з найбільш важливих питань, які є в міжнародному комерційному арбітражному праві, що розвиває вміння критично обмірковувати проблемні питання, щоб мати про них свою аргументовану думку, а також розвивати правове мислення, що допоможе правильно орієнтуватися в різноманітних джерелах, що стосуються МКА. вміти: 1) в науковому і практичному плані застосовувати положення МКА; 2) правильно аналізувати та тлумачити норми в галузі МКА, рішення МКА при Торгово-промисловій палаті України, застосовувати їх до конкретних обставин арбітражної справи. На вивчення навчальної дисципліни відводиться 108годин 4 кредити ЕСТS
3. ПРОГРАМА КУРСУ 2. Інформаційний обсяг навчальної дисципліни ЗМІСТОВНИЙ МОДУЛЬ І.
Тема 1. ПОНЯТТЯ І ВИДИ МІЖНАРОДНОГО КОМЕРЦІЙНОГО АРБІТРАЖУ. АРБІТРАЖ ЯК СПОСІБ ВИРІШЕННЯ СПОРІВ ПО ЗОВНІШНЬОТОРГОВЕЛЬНИМ КОНТРАКТАМ. ПОНЯТТЯ ТРЕТЕЙСЬКОГО ПОРЯДКУ ВИРІШЕННЯ СПОРІВ.
Риси, що характеризують третейські суди та процедуру вирішення спорів третейськими судами. Відмежування третейських судів від державних судів та порядку відправлення державними судами правосуддя в сфері цивільно-правових відносин. Юридична природа третейських судів. Особливості фінансування третейських судів, призначення третейських суддів. Особливості статусу третейських суддів. Принципи створення, діяльності третейських судів. Порядок (процедура) вирішення третейськими судами спорів. Принципи виконання рішень третейських судів. Підстави розгляду третейськими судами спорів між суб'єктами підприємницької діяльності. Природа юрисдикції третейського суду розглядати певний спір та відмежування її від юрисдикції державного суду щодо конкретного спору. Характер юрисдикції державного суду. Виконання суддями третейських судів своїх обов'язків. Особливості оплати за виконання судових функцій суддів третейських судів. Особливості призначення суддів третейських судів. Особливості застосування чинних у певній країні процесуальних норм третейськими судами. Загальні принципи відправлення правосуддя третейськими судами. Рішення третейських судів та відмежування їх від рішень судів загальної юрисдикції. Терміновість арбітражу. Закріплення терміновості в уніфікованих документах, що присвячені арбітражу, а також в Регламентах постійно діючих комерційних арбітражів. Строки арбітражного розгляду справи. Припинення арбітражного розгляду справи ( з причин, коли розгляд став не потрібним або не можливим, в тому ж випадку, коли позивач порушив порядок оплати арбітражного збору).
• Процедура арбітражу. Питання, які вирішуються сторонами в ході переговорів, що передують укладенню контракту. Ряд причин, яких сторони самі обирають арбітраж. Способи розгляду спорів та угода сторін по цьому питанню. Оформлення угоди сторін щодо способу розгляду спору. Арбітражне застереження. Місце арбітражного застереження в контракті. Зміст арбітражної угоди щодо різновиду регламентів або домовленості сторін. Дії однієї зі сторін при виникненні спору. Термін та процедура призначення арбітра чи арбітрів. Процедура призначення голови арбітражу. Призначення голови в інституційному арбітражі. Завершення формування складу арбітражу, якщо одна зі сторін відмовляється призначити арбітра чи пропускає встановлений для цього термін. Мета зустрічі сторін з арбітрами перед початком слухання справи. Представлення документів сторонами й інших письмових доказів. Процедура слухання справи, результат розгляду справи арбітрами. Правові наслідки добровільного невиконання рішення стороною. Установи, куди звертається сторона, що виграла спір, за примусовим виконанням рішення у разі відмови його виконувати іншою стороною. Міжнародні угоди, що передбачають примусове виконання арбітражних рішень. Дії сторони, що програла. Підстави, по яких суд може скасувати арбітражне рішення чи відмовити в його визнанні і виконанні.
Тема 2. ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ МІЖНАРОДНОГО КОМЕРЦІЙНОГО АРБІТРАЖУ ЯК СПОСОБУ ВИРІШЕННЯ СПОРІВ
• Зародження Інституту третейського суду в стародавні часи. Співвідношення інституту третейських судів та державного судочинства у стародавні часи. Роль третейського розгляду в період формуванням держави і судової системи, як невід'ємної частини системи примусу та в період розвитку капіталістичних відносин. Вплив сили рішень державних судів на становлення третейських судів. Арбітражний розгляд як перша форма цивілізованого розгляду спорів, момент виникнення такої форми розгляду спорів. Інститут третейського суду як перша форма правосуддя. Визначення поняття третейського суду в роботах Волкова А.Ф. Історія розвитку інституту міжнародного комерційного арбітражу. Виникнення ідеї врегулювання комерційних спорів. Давня історія комерційного арбітражу. Розгляд цивільних справ справи з приводу значних грошових сум а арбітражному процесі, в V ст. до н.е. в Афінах. Порядок розгляду арбітром справ такої категорії в Афінах. Підстави та порядок оскарження рішення арбітра зазначеної категорії справ. Положення щодо юридичної сили рішення арбітра в Римському цивільному праві на початку римської історії. Способи забезпечення виконання рішення арбітра в Римському цивільному праві. Закони XII таблиць щодо розмежування судді, який призначається державою та арбітром - суддею, що обирається сторонами та випадки, коли допускалося обрання арбітра. Порядок обрання та затвердження арбітра до І ст. до н.е. в Римській державі. Суб'єкти обрання арбітра в Римі. Статус рішення арбітра і можливості його оскарження та виконання. Суб'єкти виконання рішення арбітра. Дослідження А. Ф. Волковим історії виникнення арбітражу в римському праві. Розвиток арбітражу в період середньовіччя.
Тема 3. СТАТУС ПАРТНЕРІВ. ФОРМА ЗОВНІШНЬОТОРГІВЕЛЬНИХ УГОД. ПЛАТІЖНІ УМОВИ.
• Інформаційні особливості укладання зовнішньоторговельного контракту. Питання, які необхідно поставити при укладанні зовнішньоторговельного контракту учасникам зовнішньоекономічної діяльності. Питання щодо з'ясування особи та можливостей іноземного контрагента. Ряд питанні, від з'ясування яких залежить успіх в укладенні контракту та реалізація самого проекту. Інформація, яку необхідно отримати про контрагентата опрацювання цієї інформації. Особливості отримання інформації щодо іноземного контрагента. Інформація щодо торгової реєстрації іноземного суб'єкта. Ціль та мета інституту торгової реєстрації підприємців. Спосіб одержання інформації щодо суб'єкта підприємницької діяльності. Здійснення торгової реєстрації в різних країнах світу та органи, що ведуть спеціальний торговий реєстр. Органи здійснення торгової реєстрації в Німеччині, США, Англії. Відомості про суб'єкта підприємницької діяльності, що зазвичай вносяться до торгового реєстру. Базові принципи здійснення торгової реєстрації в розвинутих країнах світу. Реалізація принципу публічності. Сутність принципу достовірності. Гарантія дотримання загальновідомості. Публічна звітність та обов'язкові дані, що публікуються. Сенс такої публікації. Організації та компанії, які можуть надати відомості про підприємців в Австрії, Англії. Некомерційні організації, що можуть надати відомості про підприємців. Сфера діяльності торговельних палат та компаній та відомості, які можна отримати про компанії. Документація, що містить більш детальну інформацію про компанію. Інформація, що визнається комерційною таємницею законодавством практично всіх країн та підстави отримання такої інформації. Інформація, якою повинні користуватися при ознайомленні з документацією контрагента. Особливості отримання загальнодоступної офіційної інформації та відомості, що необхідно знати. Характеристика таких відомостей. Форма власності, правова форма. Форми власності. Критерії визначення форм власності. Різноманітність видів капіталу в різних країнах. Види підприємств, що в переважній більшості належать фізичним особам на праві приватної власності. Найбільш розповсюджені правові форми, в яких створюються компанії в Європі, Північній Америці й інших регіонах світу. Ряд питань щодо розмірів статутного фонду та статутного капіталу. Особи, що можуть бути засновниками компаній. Особливості заснування компаній громадянами чи юридичними особами в юрисдикції інших держав. Сутність інформації про склад засновників і рік реєстрації компанії. Суть інформації щодо наявності офіційно зареєстрованого за компанією рухомого і/чи нерухомого майна як у країні реєстрації, так і в інших країнах. Документи, що містять дані про реєстрацію земельних ділянок, об'єктів нерухомості, що знаходяться у власності громадян чи юридичних осіб в розвинутих країнах. Угоди, що підлягають такій реєстрації та документи, що містять таку інформацію. Сенс отримання такої інформації та її преваги. Правові наслідки у разі не виконання цією компанією укладеного контракту. Інформація щодо кількості зайнятих у компанії найманих робітників. Призначення та аналіз такої інформації. Кількість найманих робітників для торгової компанії малих і середніх розмірів при досить високому фінансовому обороті. Співвідношення кількості працівників з виробничими можливостями компанії та з обсягами і характером контракту, що укладається. Інформація щодо обороту компанії за один-два попередніх роки. Значення такого показнику для визначення масштабів виробничої чи торгової діяльності даної кампанії. Інформація щодо керуючих компанії, а також осіб, що мають право виступати від її імені в господарському обороті. Необхідність отримання даної інформації. Умови юридичної дійсності та обов'язковості підписаного контракту. Інші різновиди підприємств. • Особливості укладення зовнішньоторговельного контракту з офшорними компаніями. Офшорні компанії. Території та держави світу, які мають назву офшорних зон. Компанії, що створюються під юрисдикцією офшорних зон. Поняття нерезидентних чи офшорних компаній. Відмінні риси даних компаній. Особи, що можуть виступати засновниками даних компаній. Питання щодо мінімальних розмірів статутного фонду офшорних компаній та переваги цього при порядку реєстрації таких компаній. Відмінності щодо мінімального розміру статутного фонду створюваних компаній у деяких офшорних зонах. Кошти, що сплачують щорічно офшорні компанії та призначення таких сплачень. Документація, яку дані компанії, як правило, здають по місцю реєстрації та переваги цього. Переваги щодо відкриття і ведення рахунків офшорних компаній. Характер інформації про осіб, що є засновниками таких компаній та контролюють їх. Особливості інституту номінальних директорів компанії. Особи, що здійснюють реальне керівництво фінансово-господарською діяльністю компанії. Переваги усіх цих особливостей офшорних компаній перед звичайними компаніями, зареєстрованими і діючими в рамках загальної (не офшорної) юрисдикції держав. Основне призначення офшорних компаній. Співвідношення офшорних компаній з виробничою діяльністю та особливості офшорних компаній роблять для кредиторів. Особливості укладання контракту з офшорними компаніями, та умови контракту, на які треба особливо звернути увагу у випадку експортного контракту та у випадку імпортного контракту. Значення необхідності перевірки іноземного контрагентата цінність отриманої інформації. Співвідношення такої інформації з дійсним обличчям вашого контрагентата роль такої інформації при укладенні запланованого правочину. Критерії оцінки офшорної компанії. Критерії статусу компанії. Критерії поведінки компанії з точки зору тривалості її знаходження та популярності на ринку України. Кількість та належність виконання укладених даною компанією контрактів з вашим підприємством, та співвідношення обсягу раніше укладених нею контрактів з тим, що укладається. Умови співробітництва, що пропонує підприємству офшорна компанія. З'ясування характеру таких умов, їх позитивний та негативний моменти. Питання застосування в розрахунках документарного акредитиву та переваги такого застосування у виконанні платіжних умов для української сторони. Переваги застосування документарного акредитиву перед стовідсотковою передоплатою при виконанні платіжних умов у контракті, що укладається сторонами. Інші критерії оцінки офшорних та інших компаній. Критерії солідності, обгрунтованості, діловитості. Особливості оцінки критерію солідності компанії. Показники діловитості та компетентності компанії. Спосіб представлення ділових пропозицій. Тривалість та змістовність переговорів, супроводження таких переговорів документарно. Викладення та виконання досягнутих домовленостей. Обов'язкові умови укладення такого контракту. Правові та фінансові наслідки того, коли контрагент під тим чи іншим приводом відкидає ті умови контракту, що, на погляд іншої сторони, найбільше відповідають інтересам їхнього підприємства. Особливості критеріїв оцінки компаній (офшорних компаній) для випадків, коли українське підприємство є експортером товарів, послуг, тобто здійснює продаж товарів, послуг за межі України. Особливості критеріїв оцінки компаній (офшорних компаній) для випадків, коли українське підприємство є імпортером товарів і послуг, тобто здійснює закупівлю товарів і послуг за рубежем з метою їхнього ввозу на територію України. • Форма і порядок підписання зовнішньоторговельних контрактів. Значення істотних умов для підписання зовнішньоторговельних контрактів. Значення дотримання форми і порядку підписання зовнішньоекономічних контрактів, правильне і коректне узгодження цих істотних умов між сторонами. Цивільне законодавство України щодо свободи цивільного договору. Загальні засади укладення договорів. (Ст. 627 ЦК України.) Стаття 6 ЦК України щодо актів цивільного законодавства і договору. Договір, який сторони мають право укладати. Питання щодо укладення договору, який не передбачений актами цивільного законодавства. Права сторін в договорі щодо врегулювання своїх відносин у разі відступу від актів цивільного законодавства. Випадки, коли сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства. Положення цивільного законодавства України щодо регулювання цивільних відносин звичаєм ділового обороту. (Стаття 7 ЦК). Поняття звичаю в цивільному законодавстві України. Співвідношення звичаю та актів цивільного законодавства. Випадки, коли звичай у цивільних відносинах не застосовується. Положення ст. 10 ЦК України щодо укладання міжнародних договорів. Форма зовнішньоторговельних контрактів відповідно до чинного законодавства України та співвідношення цих положень зі ст.ст. 205, 207, 639 ЦК України. Умови вчинення правочину в письмовій формі. Умови вчинення правочину юридичною особою. Правила використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, електронно-числового підпису або іншого аналога власноручного підпису. Положення ст. 208 ЦК України щодо правочинів, які належить вчиняти у письмовій формі та форма зовнішньоторговельних контрактів. Положення ст. 639 ЦК України щодо укладення договору. Вимоги при складанні і підписанні зовнішньоторговельних контрактів та форми укладення таких контрактів. Правила укладення зовнішньоторговельного контракту у формі єдиного документа. Правила укладення зовнішньоторговельного контракту у формі обміну листами, телеграмами, повідомленнями по чи телетайпі по факсу. Правила парафування представниками сторін єдиного документу, який має декілька сторінок. Випадки щодо необхідності скріплення підписами сторін кожної сторінки контракту. Правила внесення змін чи доповнень, що виникли в ході підписання чи виконання контракту. Практика та правила внесення змін чи доповнень безпосередньо до тексту контракту. Порядок підписання змін і доповнень до зовнішньоекономічного контракту. Вимоги щодо порядку підписання зовнішньоторговельного контракту за чинним законодавством. Особи, що мають право підпису зовнішньоторговельних контрактів за чинним законодавством. Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність» щодо правил підписання зовнішньоторговельних контрактів. Форма і порядок підписання зовнішньоторговельних операцій за законодавством України. Визнання недійсними угод. Випадки визнання недійсними зовнішньоекономічних договорів (контрактів). Правові наслідки визнання зовнішньоторговельного контракту недійсним. Поняття та механізм виконання двосторонньої реституції. Вимоги п.2 ст. 207 ЦК України щодо письмової форми правочину, співвідношення цих вимог і порядку підписання зовнішньоекономічних контрактів українськими юридичними особами.
Тема 4. ПРОБЛЕМИ ЗАСТОСУВАННЯ ІНСТИУТУ ПОЗОВНОЇ ДАВНОСТІ ПРИ УКЛАДЕННІ ЗОВНІШНЬОТОРПВЕЛЬНИХ УГОД.
• Види цивільно-правових строків (термінів) за законодавством України. Класифікація строків за різними критеріями. Класифікація строків за підставами (джерелами) встановлення та їх визначення. Класифікація строків за ступенем самостійності учасників цивільних правовідносин. Поняття імперативних строків. Поняття диспозитивних строків. Класифікація строків за розподілом обсягу прав та обов'язків сторін за окремими періодами часу. Загальні й окремі строки та їх визначення. Інші підстави для класифікації строків у навчальній літературі та їх характеристика (визначені і невизначені, загальні і спеціальні, початкові, проміжні та кінцеві, максимальні й мінімальні тощо). Поділ строків (термінів) за способами їх встановлення та значення такої класифікації для всіх інститутів цивільного права. Правила визначення строків та термінів за ст. 252 ЦК. Інші способи визначення строку або терміну. Правила визначення строку та терміну вказівкою на подію, яка обов'язково має настати. Правила визначення строків та термінів календарними датами. Спосіб визначення строку шляхом встановлення періодів часу. Класифікація строків в залежності від характеру правовідносин (регулятивні та охоронювальні). Строки здійснення суб'єктивних прав і виконання обов'язків та їх співвідношення з регулятивними правовідносинами. Строки захисту цивільних прав та їх співвідношення з охоронювальними правовідносинами. Гарантійні строки. Строки оперативного захисту. Претензійні строки. Строки позовної давності. Процесуальні строки. Принцип безстроковості суб'єктивних прав та його суть. Загальні правила щодо наслідків закінчення строку, передбаченого для здійснення права та виконання обов'язку. Винятки з цих правил для • деяких правовідносин. Правові наслідки нездійснення права або невиконання обов'язку у певний строк. Визначення присікальних (преклюзивних) строків. Особливість присікальних строків. Правові наслідки закінчення присікального строку. Співвідношення пристального характеру того чи іншого строку зі змістом відповідної норми закону або умов укладеної угоди. Строки та їх значення для захисту суб'єктивних цивільних прав. Суть та характеристика гарантійного строку. Встановлення конкретних гарантійних строків. Встановлення гарантійних строків за домовленістю сторін. Суть та характеристика строків оперативного захисту. Визначення терміну "оперативність". Порядок здійснення оперативного захисту за чинним ЦК. Здійснення оперативного захисту при виконанні договорів. Наслідки відмови сторони від договору як засіб оперативного захисту. Роль претензійних строків у захисті прав та інтересів учасників цивільних правовідносин. Суть претензійного порядку вирішення цивільно-правового спору. Претензійне врегулювання спорів між учасниками цивільно-правових зв'язків. Місце претензійного провадження в спорах, у яких обома учасниками (або хоч би одним з них) є громадянин (крім відносин з перевезень і надання послуг зв'язку). Місце претензійного провадження у відносинах, де сторонами виступають господарюючі суб'єкти (юридичні та фізичні особи). Досудове (претензійне) врегулювання господарських спорів, передбачених ГПК України. Правила застосування загальних положень про досудове врегулювання спорів, передбачених ГПК України. Строки розгляду претензії.
Роль юрисдикційного органу у відновленні порушених суб'єктивних прав. Обмеження щодо захисту права у примусовому порядку та роль у цьому строків позовної давності. Призначення строків позовної давності. Поняття позовної давності за ст. 256 ЦК. Співвідношення дії позовної давності з порушенням права. Визначення позовної давності в навчальній та науковій літературі. Значення словосполучення "позовна давність". Співвідношення захисту порушених прав з правом на позов. Традиційний погляд права на позов в цивільному праві. Право на позов у процесуальному розумінні та його суть. Право на позов за ст. 8 Конституції України. Співвідношення права на позов і позовної давності. Право на позов у матеріальному розумінні та його суть. Значення інституту позовної давності для вирішення цивільних справ. Значення інституту позовної давності для цивільного обігу. Значення позовної форми для захисту цивільних прав у суді. Застосування строків позовної давності у справах окремого провадження. Загальне правило застосування норм позовної давності до всіх цивільних правовідносин, у тому числі й на ті, що виникли з участю держави та її адміністративно-територіальних утворень як суб'єктів цивільних прав. Види строків позовної давності в сучасному законодавстві. Загальна позовна давність. Загальний характер строків позовної давності та зв'язок їх з усіма цивільними правовідносинами. Порядок здійснення позовного захисту порушених прав за чинним законодавством. Винятки застосування загального строку позовної давності до цивільних правовідносин. Переваги встановлення загального строку позовної давності тривалістю в три роки, значення такого строку для судової практики, а також для захисту особою своїх порушених прав. Положення ст. 258 ЦК щодо встановлення спеціальної позовної давності до окремих видів вимог. Скорочена позовна давність. Більш тривала позовна давність порівняно із загальною позовною давністю. Вимоги, на які встановлюється позовна давність тривалістю в один рік. Порядок обчислення позовної давності щодо спростування недостовірної інформації, поміщеної у засобах масової інформації. Вимоги, на які позовна давність встановлюється в п'ять років. Вимоги, на які позовна давність встановлюється в десять років. Положення ст. 259 ЦК щодо зміни тривалості позовної давності. Значення даної норми для сторін щодо зміни тривалості позовної давності. Значення введення даної норми для відносин, пов'язаних з позовною давністю. 4.1 ст. 259 ЦК щодо можливості збільшення сторонами як загального, так і спеціальних строків позовної давності. Порядок оформлення домовленості між сторонами про збільшення строків позовної давності. Форма укладення такої домовленості. Значення введення даної норми для захисту інтересів та прав учасників цивільних правовідносин. Виникнення в законодавстві проблемного питання щодо максимального строку позовної давності. Відсутність такого строку в цивільному законодавстві та пов'язані з цим негативні наслідки під час судового захисту порушених прав. Обмеження щодо зміни строків позовної давності, встановлені ч.2 ст. 259 ЦК та значення такого обмеження для захисту порушених прав.
• Строки позовної давності за законодавством інших держав. Франція. Загальний строк позовної давності по усіх вимогах, по яких не встановлені спеціальні терміни. Спеціальні (скорочені) строки позовної давності та їх співвідношення з основними вимогами. Приклади з цього питання: строк позовної давності, встановлений по позовах з договорів купівлі-продажу товарів за законодавством Франції. Німеччина. Загальний строк позовної давності по усіх вимогах, по яких не встановлені спеціальні терміни. Скорочені строки позовної давності. Приклади з цього питання: строк позовної давності, встановлений по позовах з договорів купівлі-продажу товарів за законодавством Німеччини. США. Особливості встановлення строків позовної давності за законодавством США та у окремих штатах. Приклади встановлення строків позовної давності за законодавством окремих штатів: Каліфорнії, Нью-Йорку, Вірджинії. Англія. Строки позовної давності за законодавством Англії. Строки позовної давності для всіх позовів, що випливають з договорів купівлі-продажу товарів. Росія. Загальний термін строків позовної давності. Спеціальні терміни позовної давності. Перелік вимог за законодавством України, на які позовна давність не поширюється. Винятки щодо застосування позовної давності за законодавством України. Ст. 268 ЦК України щодо вимог, на які позовна давність не поширюється. Вимоги, які випливають з порушення особистих немайнових прав. Вимоги вкладника до банку (фінансової установи) про видачу вкладу. Вимоги про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю. Вимоги власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади. Вимога страхувальника (застрахованої особи) до страховика про здійснення страхової виплати (страхового відшкодування). Інші вимоги, встановлені законом, на які позовна давність не поширюється. Особливості застосування норм щодо позовної давності у законодавстві більшості країн світу. Основний принцип щодо застосування норм позовної давності, у тому числі і Росії. Особа, яка насамперед зацікавлена у в застосуванні інституту позовної давності. Обмеження суду щодо застосування інституту позовної давності за законодавством Росії. Зміст п. 2 ст. 199 Цивільного кодексу Російської Федерації щодо правил застосування судом інституту позовної давності. Принцип диспозитивності у цивільному законодавстві України щодо застосування судом інституту позовної давності. Матеріальне та процесуальне право в інституті позовної давності у національному законодавстві кожної країни. Країни романо-германской, чи континентальної правової системи щодо інституту позовної давності. Країни англо-американської правової системи щодо інституту позовної давності. Основні відмінності цих систем у відношенні до інституту позовної давності та наслідки такого розходження. Правила застосування інституту позовної давності в країнах романо-германской правової системи. Правила застосування інституту позовної давності в країнах англо-американського права. Обумовленість такого застосування інституту позовної давності в країнах англо-американського права. Значення віднесення інституту позовної давності в країнах англо-американського права до процесуального права. Приклади щодо випадків, коли при розгляді спору Лондонський міжнародний третейський суд змушений буде застосовувати строки позовної давності, установлені не українським законом, як це може випливати з угоди, а строки, установлені нормами Англії. Випадки, коли арбітраж повинний буде застосовувати норми не англійського чи канадського права, а права країни місця перебування арбітражного органа. Проблемні питання та шляхи їх розв'язання. Міжнародний режим регулювання питань застосування позовної давності. • Конвенція про позовну давність в міжнародній купівлі-продажу товарів 1974 р. та нормативний акт яким доповнено цю конвенцію у 1980 році. Питання, що регулює дана конвенція. Обмеження щодо застосування даної конвенції. Загальний і єдиний термін позовної давності, установлений Конвенцією. Порядок обчислення строків, початок перебігу строку позовної давності у даній Конвенції. Принципи, закладені в цій Конвенції. Імперативність норм щодо позовної давності. Можливість застосування терміну позовної давності. Права боржника у разі виконання ним зобов'язання після спливу строку позовної давності.
ЗМІСТОВНИЙ МОДУЛЬ ІІ.
Тема 5. СПОСОБИ І ПРОБЛЕМИ ВИРІШЕННЯ СПОРІВ В МІЖНАРОДНИХ ЕКОНОМІЧНИХ ВІДНОСИНАХ.
• Способи і проблеми вирішення спорів в міжнародних економічних відносинах. Питання, що виникають під час укладення міжнародного контракту, особливо якщо одна чи обидві сторони уперше виходять на сцену світової торгівлі. Значення для укладення міжнародних контрактів умов про порядок розгляду спорів. Види порядку розгляду спорів в міжнародних контрактах. Альтернативні способи розгляду конфліктів. Визначення підсудності спорів. Міжнародний комерційний арбітраж. Розгляд спорів при укладенні внутрішніх угод. Вирішення питань про те, хто, де і в якому порядку буде вирішувати спори, що виникають при укладенні внутрішніх угод. Законодавчі акти, що регулюють питання підсудності при укладенні внутрішніх угод. Питання пред'явлення позову до суду у сфері міжнародних економічних відносин під час відсутності угоди сторін про інше. Випадки, коли суд, до якого пред'являється позов щодо спорів, що виникли при укладенні міжнародного контракту, не вправі розглядати справу. Випадки, що виникають при укладенні зовнішньоекономічних контрактів, коли умова про порядок розгляду спорів відсутні взагалі. Права сторони, що починає справу. Переваги сторони, яка перша починає справу з розгляду спорів, що виникли. Причини, з яких більш досвідчена сторона, якій повинно виконувати договір, навмисно уникає включення в контракт умови про порядок розгляду спорів. Приклади з цього питання. Субвидавницький договір між російською стороною (ліцензіатом) і німецькою компанією (ліцензіаром). Законодавство, якому підкорялась дана угода. Випадок, коли вибір позивачем місця розгляду спору може бути вдалою стратегією при переговорах або при розгляді спору. Переваги обрання позивачем місця розгляду спору. Держава, яку може обрати позивач для розгляду спору та причини обрання такої держави. Причини та мета, з яких позови, що стосуються того самого спору, пред'являються сторонами в різних державах чи одночасно майже одночасно. Складності, що виникають в такій ситуації. Заходи, до яких вдаються ряд держав і державних утворень з метою поширювати свою юрисдикцію на осіб, що знаходяться за межами їхньої^території. Приклади щодо цього питання. Випадки, коли юрисдикція судів штату Нью-Йорк поширюється на осіб, що не є його резидентами. Висновки з приведеного прикладу щодо поширення юрисдикції судів штату Нью-Йорк на осіб, що не є його резидентами. Ситуація, що може скластися для позивача у цьому випадку. Справи, які приймає Комерційний суд, що знаходиться в Лондоні. Приклади з цього питання та їх аналіз. Справа щодо спору між компанією "Бритиш Петролеум" і американським громадянином Хантом). Результат розгляду даної справи та рішення яке ухвалив Комерційний суд Лондона. Справа, "Амін Рашид Шилінг Компани" проти "Кувейт Иншуренс Компани" та аналіз цього прикладу. Значення планування порядку і місця розгляду майбутніх суперечок. Переваги наявності такої умови. Правові наслідки відсутності в контракті угоди про порядок врегулювання спорів. Наслідки того, коли умова про порядок розгляду спору включається в контракт в останній момент і йому приділяється мало уваги. Наслідки для сторін, коли сторони не задумуються, як саме ця умова буде "працювати" на практиці та приклади з цього питання. Складності, що виникають на практиці у авторів контракту. • Альтернативні способи розгляду спорів. Процедури та способи розгляду спорів, що зустрічаються у міжнародних комерційних контрактах. Переговори, медіація, консиліація (примирливі процедури), міні-процеси. Співвідношення такого способу розгляду спорів як переговори та інших альтернативних способів розгляду спорів. Причини широкого застосування альтернативних способів розгляду спорів в США. Організації в США, що надають послуги по альтернативним способам розгляду спорів. Застосування альтернативних способів розгляду спорів за межами США. Ряд американських організацій, що роблять різнобічну допомогу своїм закордонним колегам. Інтерес до цих способів і рух у їхню підтримку за межами США. Організації, що прийняли ряд спеціальних правил щодо регулювання альтернативних способів розгляду спорів та призначення цих правил. Приклади з питання застосовування правил медіації. Організація, що широко застосовує ці правила. Правила, які прийняла Цюрихска торговельна палата прийняла в 1986 р. Регламент, що діє в Міжнародній торговельній палаті з 1988 р. Центри з альтернативного розгляду спорів, що існують Росії, їх призначення, міста, де існує ведучий центр. Переговори. Дії сторони перед зверненням до суду при ситуації, коли виникають розбіжності у ході виконання контракту. Приклади з цього питання. Умови, які включає корпорація "Боїнг" у свої контракти. Законодавчо закріплена вимога, що існує у деяких країнах. Дії суддів у деяких країнах у випадку, коли умова про переговори відсутня. Зміст і порядок проведення переговорів та їх співвідношення з особливими процесуальними правилами. Причини, з яких економічно більш сильна сторона контракту намагається переконати свого контрагента в тім, що умови в контракті про розгляд спорів шляхом переговорів цілком достатньо і немає ніякої необхідності включати в нього ще й умови про вибір судового форуму чи арбітражне застереження. Медіація. Поняття медіації. Особи, між якими і за участю яких проводиться медіація. Застосування медіації в найдавніші часи. Країни, в яких медіація - найбільш розповсюджений спосіб врегулювання спорів. Причини, з яких судові процедури вважаються неетичними і вкрай небажаними, та країни, де існує це положення. Сфера застосування медіації до недавнього часу і в останні десятиліття. Процес застосування і проведення медіації в рамках ВОИС (WIPO) - Всесвітньої організації інтелектуальної власності, де в 1994 р. був створений Центр арбітражу і медіації. Підстави проведення процедури медіації згідно Регламенту медіації ВОИС. Місце угоди сторін про медіацію в договорі. Дії сторони при виникненні суперечки. Зміст заяви про проведення медіації та організація, куди направляється така заява. Відправлення копії заяви про проведення медіації. Дії Центру арбітражу і медіації ВОИС після одержання заяви та після з'ясування вимог до медіатора. Дії сторін на цій стадії. Дії Центру арбітражу і медіації ВОИС в ході цієї стадії. Роль медіатора у врегулюванні суперечки. Значення компетентності медіатора в предметі суперечки, дипломатичних здібностей і уміння вести переговори для процесу. Характер обмежень в діях медіатора. Основний обов'язок медіатора в процесі. Дії, які проводить медіатор після свого призначення та призначення таких дій. Питання, які встановлюються медіатором і сторонами на першому слуханні. Питання щодо представлення додаткових документів і призначення експертів. Порядок проведення медіації. Строки проведення розгляду спору між сторонами. Інформація, що збирається під час проведення медіації. Прийняття рішення під час проведення медіації. Особи, що мають право приймати і підписувати прийняте рішення. Документ, що з'являється в результаті медіації. Наслідки ведення протоколів та записів, зроблених сторонами під час зустрічей з медіатором. Вирішення питання конфіденційної інформації, повідомленої медіатору однією зі сторін. Вирішення питання конфіденційної інформації, отриманої сторонами і медіатором у процесі медіації. Шляхи вирішення медіації. Випадки, коли медіатор приймає рішення про припинення медіації. Особи, які вправі письмово заявити про припинення медіації. Примирливі процедури (консиліація). Призначення примирливої процедури, чи консиліації. Особа, за участю якої проводиться консиліація. Установи, в яких існують і застосовуються примирливі регламенти. Прийняття Правил примирливих процедур. Порядок проведення консиліації на прикладі Примирливого регламенту Міжнародної торговельної палати, що діє з 1 січня 1988 р. Призначення такого порядку проведення консиліації. Питання щодо попередньої згоди сторін про застосування примирливих процедур. Дії сторони, що вирішила удатися до консиліації. Установа, куди направляється відповідне прохання про консиліацію. Розмір реєстраційного збору. Дії Секретаріату Міжнародного арбітражного суду МТП у разі, коли надійшов запит про консиліацію. Строк, що надається для відповіді іншій-стороні. Рішення, яке може прийняти інша сторона у разі запиту про консиліацію. Правові наслідки, якщо відповідь не буде отримана Секретаріатом у зазначений термін. Правові наслідки, якщо відповідь буде отримана Секретаріатом у зазначений термін та дії Секретаріату в цьому випадку. Особа, яку призначає Секретаріат для примирливої процедури. Дії посередника. Установа, що встановлює розмір суми, необхідної для проведення консиліації та витрати, що включаються в цю суму. Питання сплати цієї суми. Призначення Примирливого Регламенту. Вимоги до посередника, що проводить консиліацію. Підстави припинення примирливої процедури. Питання щодо інформації, отриманої сторонами і посередником у ході примирливої процедури. Значення та зміст примирливих процедур в МТП. Співвідношення термінів "медіація" і "консиліація". Основна спрямованість вказаних процедур та їх спільність. Відмінність процедур медіації і консиліації. Розходження в діях посередника та медіатора. Міні-процеси. Призначення міні-процесів. Особливість міні-процесів у США. Правила міні-процесів, що діють в установах США та Швейцарії. Аналіз ходу міні-процесу на прикладі Правил проведення цюріхських міні-процесів, що діють з жовтня 1984 р. Документ, який направляють сторони у разі виникнення суперечки та установа. Розмір реєстраційного збору, який повинна сплатити сторона при направленні заяви про проведення міні-процесу. Дії Палати у разі відсутності попередньої згоди сторін про розгляд спору за допомогою міні-процесу. Пропозиції Палати у випадку одержання позитивної відповіді. Особи, що виступають представниками у комісію (журі) при проведенні мініпроцесу. Дії цих осіб опісля їх призначення у комісію (журі). Дії Голови комісії, дії сторін та документи, що повинні представити сторони. Обсяг документів, які повинні представити сторони у визначений термін. Термін розгляду спору. Порядок прозвання слухання. Дії членів комісії по обидва боки сторін. Дії Голови комісії при розробці і висновку угоди. Завершення міні-процесу. Дії комісії у разі, якщо компроміс між сторонами не знайдений. Дії голови комісії у разі, якщо члени комісії не домовляться. Обов'язок сторін щодо умов компромісу у встановлений термін. Умови щодо дії сторін на весь період цюріхського міні-процесу. Початий судовий чи арбітражний процес під час цюріхського міні-процесу. Форма проведення цюріхського міні-процесу та інформації, що отримана. Безсумнівні переваги цюріхського міні-процесу. Недоліки міні-процесів.
Тема 6. МОЖЛИВІСТЬ РОЗГЛЯДУ СПОРІВ У МІЖНАРОДНОМУ КОМЕРЦІЙНОМУ АРБІТРАЖІ.
Велика увага в останні роки проблемам щодо можливості розгляду тих чи інших спорів у міжнародному комерційному арбітражі та причини такої уваги. Концепція можливості розгляду різного роду спорів у міжнародному комерційному арбітражі. Сутність цієї концепції. Випадки, коли арбітражна угода не має юридичної чинності з самого початку і рішення арбітражу не можна буде виконати примусово. Види спорів, які держави не розглядають в арбітражному порядку. Обґрунтування такого підходу. Значення обмежень публічного порядку. Поняття публічного порядку в законах багатьох європейських країн. Сутність цього поняття в законодавстві європейських країн. Проблеми визначення змісту публічного порядку. Значення інституту публічного порядку щодо створення зобов'язання по застосуванню норм публічного порядку. Зміни в питанні застосування імперативних норм права іншої держави. Спори, що не підлягають розгляду в арбітражі.
• Коло спорів, що передаються до арбітражу у європейських країнах. Питання розгляду спорів в арбітражі, що мають які-небудь фінансові наслідки для сторін. Значення такого критерію оцінки спору між сторонами для Швейцарії. Коло спорів, що можуть бути передані на розгляд до третейського суду в Швеції згідно ст. 1 Закону "Про арбітраж" 1929 р. Підстави передачі спорів до третейського суду в Російській Федерації за Законом РФ "Про міжнародний комерційний арбітраж" 1993 р. Закон РФ "Про міжнародний комерційний арбітраж" 1993 р. щодо конкретних спорів, що можуть розглядатися в арбітражі. Вирішення спорів між сторонами в Швейцарії та залежність цього питання від того, чи включають ці спори права, котрі можуть бути вільно відчужені сторонами. Федеральний суд Швейцарії щодо питання про можливість розгляду спорів в арбітражі. Федеральний суд Швейцарії щодо рішення про долю арбітражних рішень, винесених у Швейцарії, у випадку звертання сторони арбітражного розгляду в іноземний суд для примусового виконання арбітражного рішення. Підхід французького законодавця до визначення можливості розгляду тієї чи іншої правової суперечки в міжнародному комерційному арбітражі. Практичні приклади з цього питання. Рішення Французького Касаційного суду, що стало принципом, яким керуються французькі суди при оцінці законності арбітражної угоди. Суть цього рішення та норми, якими повинні керуватися при винесенні арбітражних рішень. Нові тенденції характеру спорів, що передаються на розгляд до арбітражу у Франції і Швейцарії. Розгляд спорів, що мають відношення до авторського права і права промислової власності. Висновок щодо законодавства і судової практики таких країн, як Швейцарія, Італія і Франція при розгляді спорів в третейських судах.
Тема 7. АРБІТРАЖНІ УГОДИ І КОМПЕТЕНЦІЯ МІЖНАРОДНОГО КОМЕРЦІЙНОГО АРБІТРАЖУ
• Арбітражна угода. Основа арбітражного розгляду спору. Арбітражна угода та її поняття. Три види арбітражних угод: арбітражний договір, арбітражне застереження і третейський запис. Арбітражний договір та його визначення. Сутність арбітражної угоди. Основні проблеми правової природи арбітражної угоди і компетенції арбітражу. Особливості юридичної кваліфікації арбітражної угоди. Специфічність арбітражної угоди. Законодавство, що застосовується для кваліфікації арбітражної угоди як цивільно-правової угоди. Особливості вирішення питань щодо виключення державного суду і допустимості арбітражної угоди. Значення даного положення для міжнародного комерційного арбітражу. Характер арбітражної угоди, норми права, що застосовуються при кваліфікації арбітражної угоди. Закон, на підставі якого вирішується питання допустимості арбітражної угоди і виключення юрисдикції державного суду. Визначення арбітражної угоди. Види арбітражних угод у міжнародному комерційному обороті. Поняття арбітражного застереження. Поняття третейського запису. Приклади визначення та застосування третейського запису на підставі ЦПК Франції. Розходження між двома видами арбітражних угод за законодавствами окремих країн (Аргентині, Бразилії, Гондурасу, Панами й ін.). Обмежене значення арбітражного застереження. Підстави недійсності арбітражного застереження і неможливості розгляду справи в арбітражі за законодавствами вказаних країн. Єдиний правовий режим арбітражного застереження і третейського запису у більшості країн, у тому числі в Україні, Бєларусі, Росії, країнах Східної Європи, Великобританії, Франції, ФРН, Данії, Норвегії, США, Канаді й ін. Визначення арбітражної угоди відповідно зі ст. 7 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж». Види укладення арбітражної угоди. Підхід до арбітражного застереження і третейського запису в основних міжнародних угодах по міжнародному комерційному арбітражу. Арбітражна угода відповідно до п. 2 ст. І Європейської Конвенції 1961 р. Арбітражна угода відповідно до п. 2 ст. II Нью-йоркської Конвенції 1958 р. Проблема співвідношення зовнішньоторговельного контракту і стосовного до нього арбітражної угоди. Основний зміст «проблеми автономності арбітражної угоди». Виникнення проблеми цієї автономності. Переважний погляд на природу зовнішньоторговельного контракту і арбітражної угоди. Аргументи, що підтверджують самостійність арбітражної угоди. Форми арбітражних угод за національним законодавством про арбітраж та міжнародними конвенціями. Розгляд питання про автономність арбітражної угоди в ряді законодавств. Ст. 16 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» щодо прийняття третейським судом постанови про власну компетенцію. Трактування арбітражного застереження. Регламент ЮНСИТРАЛ й інші документи, що відображають уніфікацію статутних і процедурних правил арбітражу, щодо ідеї самостійності арбітражної угоди. Компетенція арбітражного суду щодо договору, частиною якого є арбітражне застереження відповідно до п. 2 ст. 21 Регламенту ЮНСИТРАЛ. Проблема автономності арбітражної угоди в регламентах окремих арбітражів й арбітражних центрів. Визначення автономності арбітражної угоди Арбітражним регламентом Міжнародного арбітражного суду Міжнародної торговельної палати на відміну від Регламенту ЮНСИТРАЛ. Забезпечення автономності арбітражної угоди.
• Компетенція арбітражу. Підстави компетенції арбітражу. Визначення меж та регулювання компетенції арбітражу. Визначення договірних основ такої компетенції. Питання обсягу арбітражної угоди та необхідність включення арбітражного застереженнядо умов контракту. Приклад з цього питання. З'ясування питання щодо компетенції арбітражного суду. Принцип «компетенції компетенції». Визначення третейським судом власної компетенції відповідно до п. 1 ст. 16 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж». Закріплення даного принципу у міжнародних арбітражних регламентах ЕЭК (ст. 18), ЭКАДВ (п. З ст. VI), ЮНСИТРАЛ (п. 1 ст. 21). Він передбачений і в Типовому законі ЮНСИТРАЛ (п. 1 ст. 16), у Європейській Конвенції 1961 р. Принцип «компетенції» у регламентах багатьох постійно діючих міжнародних комерційних арбітражів. П. 2 ст. 8 Арбітражного регламенту Міжнародного арбітражного суду Міжнародної торговельної палати щодо принципу "компетенції". Випадки, коли одна зі сторін арбітражної угоди заперечує компетенцію арбітражу після того, як арбітражний процес розпочато. П. З ст. VI Європейської Конвенції 1961 р. щодо цього питання.
Тема 8. ЕТАПИ АРБІТРАЖНОГО РОЗГЛЯДУ. ФОРМУВАННЯ СКЛАДУ АРБІТРАЖУ
• Склад арбітражу. Вимоги, пропоновані до арбітрів. Значення правильного вибору арбітрів. Рішення, що необхідно прийняти у зв'язку з вибором арбітрів. Процедура обрання запасних арбітрів, та їх призначення. Критерії, яким повинні відповідати призначувані сторонами арбітри. Функції арбітра. Особи, що можуть бути арбітрами. Випадки обмеження волі сторін у виборі арбітрів та приклади з цього питання. Непрямі обмеження та органи, регламентами яких ці обмеження встановлюються. Обмеження, установлені самими сторонами, їх суть сфера застосування. Національність арбітра. Звичаї, що склалися з приводу цього питання в минулому й у наш час. Преваги та недоліки призначення арбітра відповідної національності сторін. Кваліфікація арбітра. Переваги та недоліки арбітражу в порівнянні із судом в питання призначення арбітра відповідної кваліфікації. Фах арбітра в питаннях теорії та практики та в інших галузях права. Значення звичаїв світової торгівлі для арбітра та норм міжнародного права. Недоліки призначення юриста з країни континентальної системи права і з країни англосаксонської системи права. Поняття та значення "символічного капіталу" для арбітра. Питання що необхідно зважувати юристам, що працюють у сфері міжнародного приватного права. Знання арбітром мови арбітражного розгляду. Значення робочого знання мови, на якому ведеться арбітражний розгляд для арбітра. Можливість для арбітра брати участь у розгляді спору. Питання при виборі арбітра. Інші вимоги, пропоновані до арбітрів. Питання позанаціональності арбітра. Значення комунікативних й організаційних навичок для арбітра. "Правила етики міжнародних арбітрів" (1987 p.). Правила Міжнародної асоціації юристів (International Bar Association - 1В А) для арбітра. Незалежність і неупередженість арбітрів. Вимога незалежності і неупередженості арбітрів. Значення цього принципу. Арбітражне законодавство всіх країн щодо цього питання. Значення питання про незалежність і неупередженість арбітрів. "Ненейтральні" арбітри. Незалежність арбітра. Поняття незалежності арбітра. Вирішення питання, коли в арбітражі за участю держави чи державної організації арбітром призначається громадянин цієї ж держави. Неупередженість арбітра. Поняття неупередженості арбітра. Факти, що свідчать про відсутність в арбітра неупередженості. Приклади підстав для сумніву в неупередженості арбітрів списку Пьера Жолідона. Проблеми неупередженості арбітрів, призначених сторонами. Значення вимог незалежності і неупередженості для одноособового арбітра чи голови складу арбітражу. Основна умова незалежності і неупередженості голови чи одноособового арбітра. Правила етики міжнародних арбітрів Міжнародної асоціації юристів щодо однакових вимог як для арбітрів, призначених сторонами, так і для головуючого або одноособового арбітра. Обов'язок арбітра розкрити визначені обставини. Пункт 2 ст. 7 регламенту МТП. Вимога до арбітра про розкриття обставин, що викликають сумніви в його незалежності і неупередженості. Права й обов'язки арбітрів. Визначення та регламентація обов'язку арбітрів. Права й обов'язки, передбачені сторонами. Право арбітрів розглянути спір і винести по ньому рішення. Права й обов'язки, передбачені арбітражними регламентами. Право на визначення мови арбітражного розгляду, застосовного права, установлення процесуальних термінів, витребування доказів, призначення експертів, винесення рішення по питанню про свою власну компетенцію. Обов'язки арбітра. Права й обов'язки, передбачені законом. Моральні обов'язки. Значення моральних чи етичних обов'язків. Кодифікація таких обов'язків у США (1977 p.).
ЗМІСТОВНИЙ МОДУЛЬ ІІІ.
Тема 9. АРБІТРАЖНИЙ ПРОЦЕС (ПОЧАТКОВА СТАДІЯ, ПРОДОВЖЕННЯ - ДОКАЗИ, ЗАКІНЧЕННЯ - АРБІТРАЖНЕ РІШЕННЯ).
• Арбітражний процес. Загальна характеристика. Фактори, що сприяли уніфікації арбітражної процедури. Нормативні акти щодо закріплення арбітражної процедури. Принципове положення та особливості регулювання арбітражної процедури. Ст. 1 Арбітражного регламенту ЮНСИТРАЛ щодо домовленості сторін в договорі про передачу суперечок, що відносяться до цього договору, до арбітражу. Типовий закон ЮНСИТРАЛ про міжнародний комерційний арбітраж щодо правил процедури. Права сторін щодо процедури ведення розгляду арбітражним судом. Правові наслідки відсутності угоди сторін про арбітраж. Повноваження, надані арбітражному суду. Право сторін щодо правил арбітражної процедури, передбачених відповідними регламентами. Випадки, коли правила арбітражної процедури можуть випливати з вимог діючого законодавства. Арбітражна процедура й цивільне процесуальне законодавство. Ст. 1460 ЦПК Франції щодо визначення арбітрами арбітражної процедури. Питання процесуального характеру в арбітражному розгляді та випадки застосування законодавства чи правил цивільного судочинства. Статут Арбітражного суду при Господарській палаті Чеської Республіки питань розгляду і виконання арбітражних рішень. Співвідношення третейських судів ad hoc та правил судочинства, викладених в Цивільному процесуальному кодексі України за ст. 10 Положення про третейський суд (Додаток № 3 до ЦПК України). Третейський суд щодо пояснень сторін. Можливості арбітражу щодо норм цивільного процесуального права. Регламент Міжнародного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті Білорусії щодо можливості застосування цивільного процесуального законодавства. Межі застосування цивільного процесуального законодавства. Інші інститути в практиці арбітражів. Участь третіх осіб, процесуальна співучасть. Практичні приклади щодо залучення до участі в справі третьої особи. Неодмінна умова участі в справі третьої особи. Загальнодозволяючий характер використання інститутів цивільного процесу та вплив його на формування правил арбітражної процедури. Регламент міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті Російської Федерації щодо порядку участі третіх осіб в арбітражному розгляді та умови такої участі. Термін, до якого допускається заява, клопотання про залучення третьої особи. Форма згоди про залучення третьої особи до арбітражу. Міжнародні регламенти і Типовий закон ЮНСИТРАЛ щодо побудови процедури арбітражу та інститутів цивільного процесуального права. Процесуальна форма арбітражного розгляду та її характеристика.
Випадки, коли письмове повідомлення вважається отриманим, якщо воно спрямовано в останнє відоме місцезнаходження комерційного підприємства, постійне місце проживання чи поштову адресу та спосіб отримання повідомлення. Момент отримання повідомлення. Міжнародні регламенти, Типовий закон ЮНСИТРАЛ, національне законодавство щодо правових наслідків непредставлення документів і неявки сторін у засідання арбітражу, якщо протягом терміну, встановленого арбітражним судом, позивач без указівки поважної причини не представляє свою позовну заяву. Правові наслідки, якщо відповідач у термін не представляє своїх заперечень по позову. Правові наслідки, якщо одна зі сторін, будучи належним чином сповіщеною, не з'являється в засідання без указівки поважних причин. Правові наслідки, якщо одна зі сторін, якій належним образом запропоновано представити документальні докази, не представляє їх у встановлений термін без указівки поважних причин.
Арбітражного регламенту ЮНСИТРАЛ щодо вирішення питання про мову (чи мовах), що повинні використовуватися в арбітражному процесі. Винесення рішення щодо мови розгляду справи. Вимоги щодо пред'явлення документів в судовому засіданні. Арбітражні регламенти щодо терміновості арбітражного розгляду. П. 4.9 Регламенту Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України щодо терміну арбітражного розгляду справи. Право продовження цього терміну.
Тема 10. РОЗВИТОК ЗАКОНОДАВСТВА ПРО МІЖНАРОДНИЙ КОМЕРЦІЙНИЙ АРБІТРАЖ.
• Джерела арбітражно - процессуального права. Швеція. Арбітраж як спосіб розгляду правових спорів та його традиції у Швеції. Рік прийняття першого закону про третейський суд. Місце Швеції серед інших країн у проведенні третейського розгляду на даний час. Кількість міжнародних справ, які Арбітражний інститут Стокгольмської торговельної палати розглядає щороку. Причини такої популярності даної установи серед центрів МКАС у рамках міжнародного комерційного арбітражу. Огляд законодавства Швеції про міжнародний комерційний арбітраж. Закон Швеції про арбітраж 1929 р.; Закон про іноземні арбітражні рішення й угоди 1929 р.; Цивільно-процесуальний кодекс Швеції. Джерело арбітражно-процессуального права. Самий престижний арбітражний центр Швеції. Прийняття та введення в дію Регламенту Арбітражного інституту в Стокгольмі. Межі застосування та призначення Регламенту Арбітражного інституту при СТП. Положення, що включає в себе вказаний регламент. Правила, що може застосувати Арбітражний інститут при СТП та призначення даних Правил. Призначення ЮНСИТРАЛ. Англія. Лондонський міжнародний третейський суд (ЛМТС). Країни, що прибігають до послуг ЛМТС. Кількість спорів, переданих на розгляд у ЛМТС. Регулювання діяльності міжнародного комерційного арбітражу в Англії. Відношення до Англійського арбітражного права з боку учасників міжнародних комерційних відносин, міжнародних арбітрів і інших юристів, що займаються міжнародною практикою. Закони про арбітраж в Англії 1950, 1975 і 1979 р. Особливості застосування Закону Англії "Про арбітраж" 1996 р. Закон Англії "Про арбітраж" 1996 р. та особливості його застосування. Підготовка до прийняття цього закону про арбітраж та комітет, що був заснований спеціально для його розробки. Основні суперечки, що велися під час підготовки цього закону. Рекомендації щодо введення в Англії Типового закону ЮНСИТРАЛ. Призначення Закону "Про арбітраж" 1996 р. та його співвідношення з Типовим законом ЮНСИТРАЛ. Вплив Закону "Про арбітраж" 1996 р. на всю судову систему Англії з точки зору міжнародного комерційного арбітражу. Регламент Лондонського міжнародного третейського суду, дата введення в дію та зміст. Швейцарія. Регулювання міжнародного комерційного арбітражу в Швейцарії. Межкантонска конвенція по арбітражі та її призначення. Зміст Межкантонскої конвенції по арбітражі 1969 р. Права сторін за даною Конвенцією. Питання колізійного права за даною Конвенцією та вплив цього питання на арбітражний розгляд і розвиток центрів міжнародного комерційного арбітражу Швейцарії в цілому. Необхідність розробки нового закону по міжнародному комерційному арбітражу. Гл. 12 Закону "Про міжнародне приватне право" та прийняття нового Закону. Права сторін за новим Законом. Відомі арбітражні центри Швейцарії. Діяльності Арбітражного суду Торговельної палати Цюріха (ТПЦ) та його регламент. Міжнародний арбітражний регламент Торговельної палати Цюріха та його основа. Зміст цього Регламенту та вплив його норм на міжнародні економічні відносини. Росія. Міжнародний комерційний арбітражний суд (МКАС) при Торгово-промисловій палаті (ТПП) Російської Федерації та його вплив на розвиток міжнародних економічних відносин. Заснування МКАС та його призначення. Підстави заснування МКАС. Правонаступництво МКАС. Значення МКАС для міжнародного комерційного арбітражу. Кількість позовів, що подається до МКАС щорічно. Підстави здійснення своєї діяльності Міжнародним комерційним арбітражем у Російській Федерації. Закон РФ "Про міжнародний комерційний арбітраж" від 7 липня 1993 p., його зміст та основа. • Вибір права, що регулює процедуру арбітражного розгляду. Причини, з яких сторони змушені прибігати до послуг міжнародного комерційного арбітражу. Випадки компромісу між різними правовими системами у міжнародному комерційному арбітражному процесі. Підходи до вибору законодавства, що задовольняє потреби учасників міжнародного комерційного обороту. Сутність першого міжнародного підходу. Зміст другого підходу у виборі законодавства, що задовольняє потреби учасників міжнародного комерційного обороту. Сутність розходжень між арбітражем міжнародним і внутрішньої. Третій підхід у виборі законодавства. Приклади окремих країн щодо переваг і недоліків цих трьох моделей. Чинники, що впливають на ефективність міжнародного комерційного арбітражу кожної держави. Взаємовідношення між арбітражним процесом і національною системою права. Випадки розгляду арбітражу між компаніями і фізичними особами в країнах з розвинутими правовими системами. Контроль за діяльністю міжнародного комерційного арбітражу і ходом арбітражного процесу та його сутність. Принцип здійснення такого контролю. Сутність територіального контролю. Право місця проведення арбітражного розгляду та сутність цього права, регулює процедуру арбітражу і може значно впливати на проведення арбітражу. Питання, що передбачає право місця проведення арбітражу. Питання щодо можливості судів впливати на хід арбітражу зі сторони держави. Класична теорія щодо права сторін у виборі права, що регулює процедуру арбітражного розгляду. Конвенція про визнання і приведення у виконання іноземних арбітражних рішень 1958 р. щодо статусу арбітражного процесуального права. Недоліки щодо вибору права держави іншого, ніж права держави, що є місцем проведення арбітражу. Повноваження, що повинні мати державні суди, що знаходяться в місці проведення арбітражного розгляду та призначення таких повноважень. Випадки, коли суду буде досить важко застосовувати національне процесуальне право стосовно одних питань і іноземне процесуальне право — до інших. Значення права вибору процедури арбітражного розгляду. Принцип територіальності. Причини, з яких сторони арбітражної угоди не повинні використовувати можливість волі вибору процедури арбітражного розгляду. Випадки, коли сторони можуть це зробити. Приклади з цього питання. Випадки застосування гл. 12 Закону Швейцарії "Про міжнародне приватне право" (1987 p.), що регулює діяльність міжнародного комерційного арбітражу у Швейцарії. Випадки застосовування права кантону. Право, що регулює діяльність міжнародного комерційного арбітражу в усіх кантонах Швейцарії. Французький цивільно-процесуальний кодекс щодо прав сторін у виборі процедури арбітражного розгляду. Правові наслідки у випадку, якщо сторони не скористалися своїм правом на визначення процедури арбітражного розгляду. Французький ЦПК надає щодо повноважень сторонам для реалізації їхньої волі. Порівняння Ст. 1494 французького ЦПК та ст. 182 Закону Швейцарії "Про міжнародне приватне право" в питанні щодо прав сторін у виборі правил процедури, що регулюють хід арбітражного розгляду. Процедура ad hoc щодо згоди сторін у виборі процедури. Співвідношення процедури, обраної сторонами і статусу арбітражу. Приклад принципу територіальности на прикладі арбітражного процесуального права Росії. Аналіз ст. 19 Закону РФ "Про міжнародний комерційний арбітраж" від 7 липня 1993 р. щодо права сторін у виборі процедури ведення розгляду третейським судом. Співвідношення цієї норми зі зі змістом ст. 1 Закону РФ 1993 р. Сторони в питанні вибору правил процедури. Обмеження, що існують з цього питання. Правова природа цих обмежень. Приклади з цього питання Основна риса Закону Англії "Про арбітраж" 1996 р. щодо повноважень сторін і арбітрів Зміст п. 5 ст. 4 цього Закону щодо вибору процесуального права сторонами. Коло питань і положень, що окреслені в Законі Англії "Про арбітраж" 1996 р. Повний список імперативних положень Закону 1996 р. Висновок щодо більшості арбітражних законів. • Ведучі центри міжнародного комерційного арбітражу. Діяльність таких центрів міжнародного комерційного арбітражу, як: Арбітражний суд Міжнародної торговельної палати, Лондонський міжнародний третейський суд, Арбітражний інститут Стокгольмської торговельної палати. Переваги цих арбітражних органів. Арбітражний суд Міжнародної торговельної палати. Період створення цього арбітражного органу та розташування його штаб-квартири. Склад Міжнародної торговельної палати. Значення Арбітражного суду при МТП. Кількість розглянутих спорів у 1990 р. в Арбітражному суді при МТП. Кількість країн, в яких щороку Арбітражний суд при МТП проводить арбітражні розгляди. Особи що є арбітрами при МТП. Лондонський міжнародний третейський суд та його розташування. Дата створення цього арбітражного органу. Головні органи Лондонського міжнародного третейського суду. Кількість спорів, які щорічно розглядається в ЛМТС. Особи, що обираються для забезпечення діяльності ЛМТС. Арбітражний інститут Стокгольмської торговельної палати та його значення для міжнародного комерційного арбітражу. Дата заснування Арбітражного інституту Стокгольмської торговельної палати. Склад правління цього інституту. Кількість спорів, що розглядається щорічно Арбітражним інститутом СТП.
Тема 11. МІЖНАРОДНО-ПРАВОВА УНІФІКАЦІЯ МІЖНАРОДНОГО КОМЕРЦІЙНОГО АРБІТРАЖУ.
Недоліки Женевського протоколу та його основне призначення. Причини необхідності розробки документа, що дозволяє виконувати рішення не тільки в державі проведення арбітражу, але й на території інших держав. Таким документом і стала Конвенція про приведення у виконання іноземних арбітражних рішень, підписана в Женеві в 1927 р. (далі по тексту — Женевська конвенція). Порядок визнання та виконання винесених на підставі арбітражної угоди чи арбітражного застереження арбітражних рішень відповідно до Женевської конвенції. Умови, яким повинно відповідати арбітражне рішення, для того щоб бути визнаним і приведеним у виконання за Женевською конвенцією. Нью-йоркська конвенція про визнання і приведення у виконання іноземних арбітражних рішень 1958 р. Питання, що регулює дана конвенція. Сфера застосування Нью-Йоркської конвенції. Необхідність прийняття Нью-Иоркської конвенції. Предмет регулювання Нью-йоркської конвенції. Причини включення норм про арбітражну угоду в Нью-Иоркську конвенцію. Необхідність заміни Женевської конвенції Нью-Йоркською конвенцією. Порівняльна характеристика Нью-Йоркської та Женевської конвенцій. Значення Нью-йоркської конвенції та її співвідношення з Женевським протоколом і Женевською конвенцією. Причини, з яких деякі держави як і раніше беруть участь у Женевському протоколі і Женевській конвенції. Переваги Нью-Йоркської конвенції в порівнянні з Женевською конвенцією. Порядок визнання і приведення у виконання всієї сукупності арбітражних рішень за Нью-Йоркською конвенцією. Терміни щодо поняття «рішення» у тексті Нью-йоркської конвенції. Положення, що стосуються арбітражного угоди як підстави для здійснення надалі арбітражного розгляду. Значення проблематики, що охопила Нью-Йоркська конвенція щодо арбітражного способу розгляду спору. Основний об'єкт регулювання Нью-Йоркської конвенції. Іноземний характер рішення за змістом Конвенції (п. 1 ст. І). Предмет арбітражного рішення за Нью-Йоркською конвенцією (п. 1. ст. І). Значення такого широкого трактування арбітражного рішення. Сфера застосування Нью-йоркської конвенції. Визначення суб'єктного складу за Нью-Йоркською конвенцією. Наявність у сторін правоздатності матеріальної і процесуальної. Відображення даної теми в Нью-Йоркській конвенції (п. 1. ст. V). Основне положення Нью-Йоркської конвенції за ст. III. Вичерпний перелік підстав, по яких може бути відмовлене у визнанні чи приведенні у виконання іноземного арбітражного рішення. Тягар доведення наявності таких підстав. Ст. V Нью-Йоркської конвенції щодо визнання і приведенні у виконання арбітражного рішення. Випадки, коли може бути відмовлено у визнанні і приведенні у виконання іноземного арбітражного рішення. Інші випадки відмови у визнанні і приведенні у виконання арбітражного рішення.
Уніфікація правового регулювання арбітражу на багатосторонній основі ( історичний аспект цієї проблеми та її сучасний стан). Вимоги, яким повинні відповідати іноземні арбітражні рішення. Можливість оспорення іноземного арбітражного рішення в державному суді. Нормативне регулювання діяльності названих арбітражів. Європейська Конвенція про зовнішньоторговельний арбітраж. Міжнародна підсудність спорів між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності країн СНД. Міжамериканська Конвенція про міжнародний комерційний арбітраж 1975 р.
Тема 12. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТРИСТИКА ПРОЦЕДУРИ АРБІТРАЖНОГО РОЗГЛЯДУ В ЗАРУБІЖНИХ КРАЇНАХ.
• Процедура арбітражного розгляду. Арбітражний інститут Стокгольмської торговельної палати. Випадки порушення і розгляду справи в Арбітражному інституті Стокгольмської торговельної палати, надалі Інституті, відповідно до його Регламенту. Вимоги до арбітражного застереження, арбітражної угоди щодо найменування Інституту. Рекомендації Інституту щодо використання арбітражного застереження. Стадії арбітражного розгляду відповідно до Регламенту Інституту. Перша стадія арбітражного розгляду. Порушення справи та зміст прохання про арбітраж. Додатки до прохання про арбітраж. Регламент Інституту щодо мови прохання про арбітраж. Інші вимоги до прохання. Питання кількості екземплярів прохання про арбітраж і прикладених до неї документів. Судова практика щодо цього питання. Дії Секретаріату Інституту після одержання прохання про арбітраж і прикладених до неї документів. Випадки, коли Секретаріат відмовляє позивачу в прийнятті прохання про арбітраж і тим самим припиняє провадження по справі. Правові наслідки, якщо Секретаріат вважає, що Інститут компетентний розглядати спір. Дії відповідача на цій стадії арбітражного розгляду. Особа, якій спрямовуються заяви відповідача Секретаріатом Інституту з проханням прокоментувати їх. Наслідки, якщо відповідач не прокоментував прохання позивача про арбітраж. Питання реєстраційного збору при подачі прохання про арбітраж і порушення Інститутом провадження по справі та порівняльна характеристика по цьому питанню з іншими постійно діючими арбітражними органами. Розмір реєстраційного збору в інших арбітражних органах. Визначення кількісного складу арбітражного суду. Випадки, коли кандидатура одноособового арбітра призначається Інститутом. Призначення голови складу суду, якщо склад суду складається з трьох арбітрів. Термін, протягом якого кожна сторона повинна вказати призначеного нею арбітра. Термін, протягом якого сторона повинна дістати згоду арбітра на виконання його функцій. Випадки, коли Інститут вправі призначити арбітра за своїм розсудом. Особа, що може бути призначена арбітром. Призначення кандидатури на посаду арбітра, якщо сторона немає такої кандидатури. Основні принципи та вимоги до арбітра. Право відводу арбітра. Термін, протягом якого такий відвід повинний бути заявлений стороною. Правові наслідки пропуску даного терміну. Форма заяви про відвід арбітра. Орган та особи, яким повинно бути спрямована дана заява. Наслідки розгляду заяви Інститутом. Визначення Секретаріатом Інституту суми депозиту. Правила сплати кошт на покриття витрат, зв'язаних з арбітражним розглядом спору, встановлені Регламентом. Правові наслідки, якщо одна зі сторін, найчастіше відповідач, не внесе своєї частини. Умови, за яких провадження по справі буде продовжено. Визначення Інститутом остаточної суми витрат, зв'язаних з арбітражним розглядом спору. Момент передачі Інститутом даної справи сформованому складу арбітражного суду. Момент, з якого всі процесуальні й інші дії здійснює тільки склад суду. Поняття терміну «склад суду». Визначення процедури, відповідно до якої буде йти подальший розгляд. Узгодження мови сторонами, на якій повинен вестися розгляд, та оформлення матеріалів справи. Правові наслідки, якщо мова арбітражного розгляду не обговорена. Процесуальні накази арбітражного суду. Зміст першого процесуального наказу. Письмові заперечення та строк, протягом якого вони надаються. Зміни позовних вимог та заперечення. Питання оплати арбітражного збору при збільшенні позовних вимог. Обмін письмовими заявами і коментарями до них та метатакої процедури. Зміст наступного процедурного наказу.
Примітка. Програма нормативної навчальної дисципліни визначає місце і значення навчальної дисципліни, її загальний зміст та вимоги до знань і умінь. Програма нормативної навчальної дисципліни є складовою державного стандарту вищої освіти.
Затверджено: Ректор ВНЗ «Національнаакадемія управління» Єрохін С.А., д.ек.н., професор
__________________ 19 вересня 2013 р.
ВНЗ «Національна академія управління» Кафедра цивільного та господарського права та процесу
4. РОБОЧА ПРОГРАМА НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ
МІЖНАРОДНИЙ КОМЕРЦІЙНИЙ АРБІТРАЖ
Галузь знань 0304 “Право” Напрям підготовки 8.03040101 “Правознавство” Освітньо – кваліфікаційний рівень «магістр»
Київ-2013
Робоча програма з дисципліни «Міжнародний комерційний арбітраж» для студентів за напрямом підготовки 8.03040101 “Правознавство”
Розроблено та внесено: на засідання кафедри цивільного та господарського права та процесу, протокол № 1 від 9 вересня 2013 р.
Розробники програми: Матвійчук В.К., докт. юрид.наук, професор; Харь І.О., канд. юрид.наук, доцент; заступник завідувача кафедри цивільного та господарського права
Завідувач кафедри : д.ю.н., професор В.К. Матвійчук
Затверджено та схвалено радою юридичного факультету академії протокол № 1 від «12» вересня 2013 р.
Декан юридичного факультету канд. юр. наук., доцент Ю.В. Нікітін
5. ОПИС ДИСЦИПЛІНИ
ДИСЦИПЛІНА: «МІЖНАРОДНИЙ КОМЕРЦІЙНИЙ АРБІТРАЖ»
Міжнародний комерційний арбітраж - спеціальна юридична дисципліна, яка передбачена навчальним планом для обов'язкового вивчення, що вивчає законодавство, практику й науку про міжнародний комерційний арбітраж в системі юридичних дисциплін. Передбачає вивчення значного масиву як національних, так і міжнародно-правових актів. Метою дисципліни є ознайомлення студентів з системою загальнотеоретичних та практично-орієнтованих знань, вмінь і навичок юридичного опосередкування, а саме: формування професійного юриста, здібного до прийняття самостійних рішень по складним юридичним питанням з питань міжнародного комерційного арбітражу. Місце навчальної дисципліни у навчальному процесі визначається за специфікою досліджуваних проблем і практичної спрямованості, яка нерозривно пов'язана з юридичною наукою, а саме: такими галузями, як господарське право, цивільне право, міжнародне право. Завданням навчальної дисципліни є засвоєння студентами комплексу знань з теоретичних, методологічних та практичних засад міжнародного комерційного арбітражу як навчальної дисципліни. Предмет викладання міжнародного комерційного арбітражу передбачає розкриття соціальної суті і юридичного змісту Закону про міжнародний комерційний арбітраж та інших міжнародних конвенцій, взаємозв'язку їх норм, оволодіння вмінням їх наукового та практичного застосуванням. Методи навчання: лекції, самостійна робота студентів (написання наукових доповідей, написання рефератів, есе), індивідуальні заняття, практичні заняття у різних формах (запитально-відповідальній, обговорення конкретних ситуацій, тестового опитування, вирішення конкретних правовий ситуацій, тощо). Засоби навчання: робота з рекомендованими літературними джерелами (підручниками, навчальними посібниками), міжнародними конвенціями та договорами, регламентами та іншими нормативно-правовими актами, використання комп'ютерних технологій, матеріали науково-практичних конференції, розробки і наукові праці вчених та фахівців у галузі міжнародного-комерційного арбітражу, а також праці інших провідних дослідників як вітчизняних, так і закордонних. Студенти повинні знати та оволодіти: Спираючись на раніше отримані знання з інших юридичних дисциплін таких як Цивільне право України, Господарське право та ін.., студенти повинні не тільки розуміти, але й аналізувати проблемні питання з курсу Міжнародний комерційний арбітраж. Збагачення студентів теоретичними знаннями передбачає засвоєння ними різних концепцій, поглядів, дискусійних положень з найбільш важливих питань, які є в практиці і теорії міжнародного комерційного арбітражу, розвиток вміння критично обмірковувати проблемні питання, щоб мати про них свою аргументовану думку, а також розвиток правового мислення, що допоможе правильно орієнтуватися в матеріалі, а в майбутньому на практиці. У зв'язку з цим метою курсу також є не лише детальне вивчення слухачами конспектів лекцій та діючого законодавства про міжнародний комерційний арбітраж та інших нормативних актів, підручників і учбових посібників, а й необхідність вивчення додаткової літератури, що буде сприяти правильному вмінню аналізувати та тлумачити норми діючого законодавства, регламентів різних міжнародних конвенцій, і застосовувати їх до конкретних обставин.
Мета. З'ясування соціальної суті та юридичного змісту інститутів, понять та норм про міжнародний комерційний арбітраж в галузі міжнародної торгівлі, взаємозв'язку цих норм, оволодіння вмінням їх наукового та практичного застосування. Завданням є: 1) формування у студентів глибоких теоретичних та практичних знань щодо використання їх у своїй діяльності; 2) сприяння вихованню у студентів поважного ставлення до міжнародного арбітражного законодавства в галузі міжнародної торгівлі як важливого засобу захисту прав та інтересів усіх учасників міжнародних відносин в даній галузі. У результаті вивчення навчальної дисципліни студент повинен знати: 1) основні правові поняття, категорії, інститути в галузі МКА, базою для яких є Конституція України, Міжнародно-правові акти, згоду на застосування яких дала Верховна Рада України та законодавство про міжнародний комерційний арбітраж; 2) загальні базові положення МКА; 3) досконало знати законодавчі та теоретичні питання, які стосуються: захисту прав та інтересів учасників правовідносин в галузі МКА та їх відповідальності тощо; 4) різні концепції, погляди, дискусійні положення з найбільш важливих питань, які є в галузі МКА, що розвиває вміння критично обмірковувати проблемні питання, щоб мати про них свою аргументовану думку, а також розвивати правове мислення, що допоможе правильно орієнтуватися в різноманітних джерелах, що стосуються МКА. Вміти: 1) аналізувати та тлумачити норми чинного та міжнародного законодавства в означеній галузі, положення міжнародних конвенцій та договорів, регламентів та інших нормативно-правових актів, тощо 2) спираючись на раніше отримані знання з інших юридичних дисциплін таких як Цивільне право України, Господарське право та ін.., студенти повинні не тільки розуміти, але й аналізувати проблемні питання з курсу Міжнародний комерційний арбітраж.
6. ПРОГРАМА НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ
ЗМІСТОВНИЙ МОДУЛЬ 1. ПОНЯТТЯ І ВИДИ МІЖНАРОДНОГО КОМЕРЦІЙНОГО АРБІТРАЖУ. АРБІТРАЖ ЯК СПОСІБ ВИРІШЕННЯ СПОРІВ ПО ЗОВНІШНЬОТОРГОВЕЛЬНИМ КОНТРАКТАМ. ПОНЯТТЯ ТРЕТЕЙСЬКОГО ПОРЯДКУ ВИРІШЕННЯ СПОРІВ. ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ МІЖНАРОДНОГО КОМЕРЦІЙНОГО АРБІТРАЖУ ЯК СПОСОБУ ВИРІШЕННЯ СПОРІВ. СТАТУС ПАРТНЕРІВ. ФОРМА ЗОВНІШНЬОТОРГОВЕЛЬНИХ УГОД. ПЛАТІЖНІ УМОВИ. ПРОБЛЕМИ ЗАСТОСУВАННЯ ІНСТИТУТУ ПОЗОВНОЇ ДАВНОСТІ ПРИ УКЛАДЕННІ ЗОВНІШНЬОТОРГОВЕЛЬНИХ УГОД. Тема 1. ПОНЯТТЯ І ВИДИ МІЖНАРОДНОГО КОМЕРЦІЙНОГО АРБІТРАЖУ. АРБІТРАЖ ЯК СПОСІБ ВИРІШЕННЯ СПОРІВ ПО ЗОВНІШНЬОТОРГОВЕЛЬНИМ КОНТРАКТАМ. ПОНЯТТЯ ТРЕТЕЙСЬКОГО ПОРЯДКУ ВИРІШЕННЯ СПОРІВ. Тема 2. ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ МІЖНАРОДНОГО КОМЕРЦІЙНОГО АРБІТРАЖУ ЯК СПОСОБУ ВИРІШЕННЯ СПОРІВ. Тема 3. СТАТУС ПАРТНЕРІВ. ФОРМА ЗОВНІШНЬОТОРГОВЕЛЬНИХ УГОД. ПЛАТІЖНІ УМОВИ. Тема 4. ПРОБЛЕМИ ЗАСТОСУВАННЯ ІНСТИТУТУ ПОЗОВНОЇ ДАВНОСТІ ПРИ УКЛАДЕННІ ЗОВНІШНЬОТОРГОВЕЛЬНИХ УГОД.
6. СТРУКТУРА НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ
9-й семестр Модуль1. Змістовний модуль1. ПОНЯТТЯ І ВИДИ МІЖНАРОДНОГО КОМЕРЦІЙНОГО АРБІТРАЖУ. АРБІТРАЖ ЯК СПОСІБ ВИРІШЕННЯ СПОРІВ ПО ЗОВНІШНЬОТОРГОВЕЛЬНИМ КОНТРАКТАМ. ПОНЯТТЯ ТРЕТЕЙСЬКОГО ПОРЯДКУ ВИРІШЕННЯ СПОРІВ. ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ МІЖНАРОДНОГО КОМЕРЦІЙНОГО АРБІТРАЖУ ЯК СПОСОБУ ВИРІШЕННЯ СПОРІВ. СТАТУС ПАРТНЕРІВ. ФОРМА ЗОВНІШНЬОТОРГОВЕЛЬНИХ УГОД. ПЛАТІЖНІ УМОВИ. ПРОБЛЕМИ ЗАСТОСУВАННЯ ІНСТИТУТУ ПОЗОВНОЇ ДАВНОСТІ ПРИ УКЛАДЕННІ ЗОВНІШНЬОТОРГОВЕЛЬНИХ УГОД.
Змістовний модуль II. СПОСОБИ І ПРОБЛЕМИ ВИРІШЕННЯ СПОРІВ У ЖМІЖНАРОДНИХ ЕКОНОМІЧНИХ ВІДНОСИНАХ. МОЖЛИВІСТЬ РОЗГЛЯДУ СПОРІВ У МІЖНАРОДНОМУ КОМЕРЦІЙНОМУ АРБІТРАЖІ. АРБІТРАЖНІ УГОДИ І КОМПЕТЕНЦІЯ МІЖНАРОДНОГО КОМЕРЦІЙНОГО АРБІТРАЖУ. ЕТАПИ АРБІТРАЖНОГО РОЗГЛЯДУ. ФОРМУВАННЯ СКЛАДУ АРБІТРАЖУ.
Тема 5. СПОСОБИ І ПРОБЛЕМИ ВИРІШЕННЯ СПОРІВ У ЖМІЖНАРОДНИХ ЕКОНОМІЧНИХ ВІДНОСИНАХ. Тема 6. МОЖЛИВІСТЬ РОЗГЛЯДУ СПОРІВ У МІЖНАРОДНОМУ КОМЕРЦІЙНОМУ АРБІТРАЖІ. Тема 7. АРБІТРАЖНІ УГОДИ І КОМПЕТЕНЦІЯ МІЖНАРОДНОГО КОМЕРЦІЙНОГО АРБІТРАЖУ. Тема 8. ЕТАПИ АРБІТРАЖНОГО РОЗГЛЯДУ. ФОРМУВАННЯ СКЛАДУ АРБІТРАЖУ.
Змістовний модуль II. СПОСОБИ І ПРОБЛЕМИ ВИРІШЕННЯ СПОРІВ У ЖМІЖНАРОДНИХ ЕКОНОМІЧНИХ ВІДНОСИНАХ. МОЖЛИВІСТЬ РОЗГЛЯДУ СПОРІВ У МІЖНАРОДНОМУ КОМЕРЦІЙНОМУ АРБІТРАЖІ. АРБІТРАЖНІ УГОДИ І КОМПЕТЕНЦІЯ МІЖНАРОДНОГО КОМЕРЦІЙНОГО АРБІТРАЖУ. ЕТАПИ АРБІТРАЖНОГО РОЗГЛЯДУ. ФОРМУВАННЯ СКЛАДУ АРБІТРАЖУ.
Змістовний модуль IIІ. АРБІТРАЖНИЙ ПРОЦЕС (ПОЧАТКОВА СТАДІЯ, ПРОДОВЖЕННЯ - ДОКАЗИ, ЗАКІНЧЕННЯ - АРБІТРАЖНЕ РІШЕННЯ). РОЗВИТОК ЗАКОНОДАВСТВА ПРО МІЖНАРОДНИЙ КОМЕРЦІЙНИЙ АРБІТРАЖ. МІЖНАРОДНО-ПРАВОВА УНІФІКАЦІЯ МІЖНАРОДНОГО КОМЕРЦІЙНОГО АРБІТРАЖУ. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПРОЦЕДУРИ АРБІТРАЖНОГО РОЗГЛЯДУ В ЗАРУБІЖНИХ КРАЇНАХ.
Тема 9. АРБІТРАЖНИЙ ПРОЦЕС (ПОЧАТКОВА СТАДІЯ, ПРОДОВЖЕННЯ, ДОКАЗИ, ЗАКІНЧЕННЯ, АРБІТРАЖНЕ РІШЕННЯ). Тема 10. РОЗВИТОК ЗАКОНОДАВСТВА ПРО МІЖНАРОДНИЙ КОМЕРЦІЙНИЙ АРБІТРАЖ. Тема 11. МІЖНАРОДНО-ПРАВОВА УНІФІКАЦІЯ МІЖНАРОДНОГО КОМЕРЦІЙНОГО АРБІТРАЖУ. Тема 12. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПРОЦЕДУРИ АРБІТРАЖНОГО РОЗГЛЯДУ В ЗАРУБІЖНИХ КРАЇНАХ.
Змістовний модуль IIІ. АРБІТРАЖНИЙ ПРОЦЕС (ПОЧАТКОВА СТАДІЯ, ПРОДОВЖЕННЯ - ДОКАЗИ, ЗАКІНЧЕННЯ - АРБІТРАЖНЕ РІШЕННЯ). РОЗВИТОК ЗАКОНОДАВСТВА ПРО МІЖНАРОДНИЙ КОМЕРЦІЙНИЙ АРБІТРАЖ. МІЖНАРОДНО-ПРАВОВА УНІФІКАЦІЯ МІЖНАРОДНОГО КОМЕРЦІЙНОГО АРБІТРАЖУ. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПРОЦЕДУРИ АРБІТРАЖНОГО РОЗГЛЯДУ В ЗАРУБІЖНИХ КРАЇНАХ.
7. ТЕМИ СЕМІНАРСЬКИХ ЗАНЯТЬ
8. ТЕМИ ПРАКТИЧНИХ ЗАНЯТЬ
9. САМОСТІЙНА РОБОТА
7. МЕТОДИ НАВЧАННЯ
Методи навчання (гр. methodos – шлях пізнання, спосіб знаходження істини) – це впорядковані способи взаємопов'язаної, цілеспрямованої діяльності викладача й студентів, спрямовані на ефективне розв'язання навчально-виховних завдань. Вони реалізуються через систему способів і прийомів та засобів навчальної діяльності. Прийоми навчання – це складова методу, конкретні дії викладача і студента, спрямовані на реалізацію вимог тих чи інших методів. Засоби навчання - це різноманітні навчальні обладнання, що використовуються в системі пізнавальної діяльності (книги, письмове приладдя, лабораторні обладнання, технічні засоби тощо). При викладенні курсу «Міжнародний комерційний арбітраж» використовуються наступні методи навчання: 1) методи навчання за джерелами передачі і сприйняття інформації. За цією класифікацією виділяються методи: словесні, наочні, практичні, роботи з джерелами (книгою), відеометод. Словесні методи: розповідь, бесіда, лекція. Розповідь – це монологічний виклад навчального матеріалу. При викладенні цього курсу цей метод використовується рідко. Як правило, вона містить міркування викладача, аналіз фактів, подій, прикладів, тобто поєднується з поясненням матеріалу, який вивчається (для створення в уяві певного образу). Пояснення – вербальний метод навчання, за допомогою якого викладач розкриває сутність певного явища (наприклад, арбітражний договір, арбітражне застереження), закону, тощо. Він ґрунтується не стільки на уяві, скільки на логічному мисленні з використанням попереднього досвіду студентів (досвід студентів з певної галузі знань). Лекція – це метод, за допомогою якого викладач у словесній формі розкриває сутність наукових понять, явищ, процесів, логічно пов'язаних , об'єднаних загальною темою. Наочні методи: демонстрація, ілюстрація – це метод навчання, який передбачає показ предметів і процесів у натурі, динаміці (наприклад, строки та терміни вміжнародному комерційному арбтіражі). Ілюстрація – метод навчання, за якого предмети і процеси розкриваються через їх символічне зображення (малюнки, схеми, графіки, статистика тощо). Практичні методи : вправи, практичне заняття, рольова гра. Вправи. Суть методу полягає в тому, що студенти виконують багаторазові дії, тобто тренуються у застосуванні засвоєного матеріалу на практиці (наприклад, у роботі «Юридичної кліники», під час рольових або ділових ігор тощо. Практична робота спрямована на використання набутих знань у вирішенні практичних завдань із збірників завдань і практикумів. Робота з книгою є одним з найважливіших методів навчання. Головна перевага методу полягає в тому, що студент має можливість багаторазово обробити навчальну інформацію в доступному для нього темпі та в зручний час (підручник, навчальний посібник, монографія, стаття тощо). Структурний метод навчання: аналітичний метод, індуктивний метод, дедуктивний метод, продуктивний метод. Аналітичний метод передбачає мисленневий або практичний розпад цілого на частини з метою вивчення їх суттєвих ознак (наприклад, визначення міжнародного комерційного арбітражу, порядок публічності тощо). Індуктивний метод – це шлях вивчення явищ від одиничного до цілого. Дедуктивний метод базується на вивченні навчального матеріалу від загального до окремого, одиничного. Методи навчання за рівнем самостійної розумової діяльності : репродуктивний, проблемний, частково-пошуковий, дослідницький. Репродуктивний метод. Він має такі ознаки: 1) знання студентам пропонуються в готовому вигляді; 2) викладач не тільки повідомляє знання, а й пояснює їх; 3) студенти свідомо засвоюють знання, розуміють їх і запам'ятовують; 4) міцність засвоєння забезпечується багаторазовим їх повторенням (знань); Метод проблемного викладу знань є перехідним від виконавчої до творчої діяльності (викладач створює проблемну ситуаціюі і пропонує студентам її розв''язати). Частково-пошуковий метод включає студентів у пошук шляхів, прийомів і засобів розв'язання пізнавального завдання. Дослідницький метод спрямований на включення студентів у самостійне розв'язання пізнавального завдання (без повідомлення знань). 8. МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ДО ПРОВЕДЕННЯ СЕМІНАРСЬКИХ ТА ПРАКТИЧНИХ ЗАНЯТТЬЗгідно з п.3.2 Положення про організацію навчального процесу у вищих навчальних закладах від 02.06.93 р. за № 161, розробленого Міністерством освіти України, Положення про державний вищий заклад освіти, затвердженим Постановою Кабінету МіністрівУкраїни від 5 вересня 1996 року за № 1074, п.2.1.2 Положення про кафедру ВНЗ “Національна академія управління” одним з видів навчальних занять є семінарське заняття. Семінарське заняття проводиться у відповідності з програмою, тематичним планом курсу Міжнародний комерційний арбітраж згідно з розкладами навчальних занять з тем, що вказані в робочих навчальних програмах і планах семінарських занять. Семінарське заняття проводиться з широким використанням чинного законодавства з означеної галузі і рекомендованих джерел. Цей вид занять є засобом розвитку у студентів, культури наукового мислення, а також призначений для поглибленого вивчення дисципліни, оволодіння методикою наукового пізнання. Семінарське заняття являє собою групове заняття, яке проводиться під керівництвом викладача, як правило, після прочитаної лекції з відповідної теми курсу і самостійної підготовки студентів групи. Це форма навчального заняття, при якій викладач організує дискусію навколо попередньо визначених тем, до котрих готують тези виступів на підставі індивідуально виконаних завдань (рефератів). Семінарське заняття - це завжди безпосереднє контактування зі студентами встановлення довірливих відносин, продуктивне педагогічне спілкування. Викладачі формуючи атмосферу творчої роботи, орієнтують на виступи за характером оцінки, дискусії, співвідносячи їх із простим викладом вивчених та підготовлених тем, заслуховуванням рефератів. Викладач дає установку на прослуховування або акцентує увагу студентів на оцінці та обговоренні, залежно від тематики та ситуації. Враховуючи все це, викладач керує дискусією та розподілом ролей. Невпевненим студентам пропонуються окремі полегшені питання, які дають можливість виступити та відчути психологічний стан успіху. Основними завданнями семінарського заняття є можливість: - розвивати пізнавальну активність і самодіяльність, уміння творчо застосовувати матеріал лекцій; - поглиблювати і закріплювати знання, отримані в процесі вивчення предмета; - сприяти розвитку творчого мислення, вміння логічно висловлювати і аргументувати свої думки, слухати один одного, продуктивно критикувати. Семінарські заняття виступають також засобом перевірки розвитку і закріплення навичок самостійної роботи, що є однією з найважливіших форм навчальної роботи студентів та сприяють вихованню ініціативи, активності, самостійності в роботі, привчають систематичному, планомірному засвоєнню навчального матеріалу, монографічної та іншої літератури, законодавства та підзаконних нормативних актів. Відповідно до завдань, змісту в сучасних вищих навчальних закладах поширені семінарські заняття трьох типів:
- фронтальне семінарське заняття, що передбачає роботу всіх його учасників над темою та питаннями; - семінарське заняття з підготовленими доповідями, що передбачає проведення роботи стосовно -декількох доповідей. Головна увага – підготовка самої доповіді та співдоповіді, інші учасники семінарського заняття вивчають основні джерела за обраною проблемою; - комбіноване - співвідносить комбіновані форми роботи, тобто частина питань розробляється всіма учасниками, решта - підготовка доповідей та повідомлень. Крім цього існує класифікація поділу семінарських занять залежно від ролі, яку вони відіграють в навчально-виховній роботі вищого навчального закладу, і завдань, що ставляться перед ними, на такі групи (види): - сприйняття поглибленого вивчення певного систематичного курсу пов’язаний неподільно з лекціями з того чи іншого курсу. З кожної теми студенти мають можливість прослухати не лише лекції викладача, а й самостійно попрацювати над літературою чи іншими навчальними матеріалами. В результаті проведення таких семінарських занять студенти можуть прочитати й законспектувати твори, передбачені для вивчення, осмислити ті питання, які ставляться викладачами на лекціях і виносяться на семінарські заняття, підготувати реферати чи виступи і доповісти їх ними на заняттях. Рівень засвоєння навчального матеріалу студентами, цих предметів значно вищий, ніж з тих, де таких семінарів не передбачено; - вивчення окремих основних або найважливіших тем курсу до них відносять ті, що не пов'язані з усіма лекціями курсу. Вивчення деяких дисциплін передбачає в основному лекції і самостійну роботу студентів. Семінарські заняття проводяться з найважливіших тем. 3. Спецсемінар. Спецсемінар дослідницького характеру з незалежною від лекцій тематикою - присвячений більш ґрунтовному вивченню тієї чи іншої наукової проблеми і тому має дослідницький характер. Вони проводяться на старших курсах і мають на меті ширше залучати студентів до науково-дослідницької роботи кафедр і вузу в цілому. Основне, чого набувають студенти на цих семінарських заняттях, - це уміння проводити наукові дослідження з тих чи інших актуальних проблем. Практикується на старших курсах із фахових навчальних дисциплін та дисциплін спеціалізації. Він покликаний поєднувати теоретичну підготовку майбутніх фахівців з їх участю в науково-дослідній роботі. За дидактичної метою семінари поділяються на заняття по:
За методикою проведення розрізняють:
Перелік тем практичного заняття визначається робочою навчальною програмою дисципліни. Проведення ґрунтується на попередньо підготовленому методичному матеріалі - тестах для виявлення ступеня оволодіння студентами необхідними теоретичними положеннями, наборі завдань різної складності для розв'язування їх студентами на занятті. Під час проведення практичного заняття група може бути поділена на підгрупи. Структура практичного заняття:
Різновиди занять залежать саме від практичної частини. Це може бути вирішення задач, виконання вправ, спостереження, експерименти. Слід організовувати практичні заняття так, щоб студенти постійно відчували ускладнення завдань, які виконуються, були зайняті творчою роботою, пошуками правильних і точних рішень. Велике значення мають індивідуальний підхід і педагогічне спілкування. При розробці завдання і плану заняття викладач повинен враховувати рівень підготовки кожного студента і виступати в ролі консультанта, не принижуючи самостійності та ініціативи студента.
МЕТОДИКА ПІДГОТОВКИ ПРАКТИЧНИХ ЗАНЯТЬ
Загальна підготовка до практичних занять передбачає визначення їх тематики, розробку планів занять, визначення мінімуму обов'язкової для вивчення літератури, методичних рекомендацій. Проведення практичних занять базується на попередньо підготовленому методичному матеріалі - тести для виявлення ступеня оволодіння студентами необхідними теоретичними положеннями; комплекти завдань різної складності для роботи з ними на занятті. Підготовка до практичного заняття проводиться поетапно: 1 етап - визначення цілі: - формування конкретних (окремих) навичок і умінь;
МЕТОДИКА ПІДГОТОВКИ СЕМІНАРСЬКИХ ЗАНЯТЬ
Надані відомості щодо класифікації семінарських занять повинні зорієнтувати викладача у найперших кроках щодо його підготовки. Адже весь подальший хід роботи залежатиме від того, якого типу семінарське заняття він буде проводити. Підготовка до семінарського заняття поділяється також на попередню та безпосередню. Попередня підготовка включає збір матеріалів по темі, розробку плану заняття, розробку методичних рекомендацій для проведення заняття; безпосередня - відвідування лекцій по темі семінарського заняття чи ознайомлення з її текстом; опрацювання літератури і нормативних документів, підготовку плану-конспекту і дидактичних матеріалів. У плані вказується тема, мета, завдання вивчення навчального матеріалу, питання для обговорення, література (обов'язкова та додаткова). Якщо семінарське заняття формулюється у вигляді доповідей, то формулюються теми, до яких додається основна література для ознайомлення кожного учасника заняття. При проведенні комбінованого семінарського заняття визначаються питання для фронтального вивчення та розробляються теми рефератів. За наявності навчально-методичних комплексів необхідність в останніх видах роботи відпадає, тому що учасники семінару працюють відповідно до розробок кафедри. Отже, алгоритм підготовчої роботи викладача до семінару може виглядати так:
3. Розробити план проведення семінарського заняття, що включає послідовне викладення в тезисній формі основних положень теми;
7. Особливо спрогнозувати все те, що, як правило, викликає певні 8. Розподілити всі елементи семінарського заняття за часом.
МЕТОДИКА ПРОВЕДЕННЯ СЕМІНАРСЬКИХ ЗАНЯТЬ
Успіх семінарських занять значною мірою залежить від їх раціональної організації та активних методів проведення: - тематичні дискусії та диспути; - колективний пошук відповідей і ролей; - бесіда і вільний обмін думками; - інформація про конструктивні пропозиції студентів; - ігрове проектування. Крім організаційних моментів, важливу роль відіграє методика проведення семінарських занять. Основними методами проведення є розповідь викладача (вступне і заключне слово), а також бесіда, ілюстрації і демонстрації, екскурсії. Звичайно, всі вони використовуються не ізольовано, а в єдності. Не існує жодного семінарського заняття, яке б проводилось одним методом. На кожному з них застосовуються різні методи, хоч один з них може бути і домінуючим. Основною складовою частиною більшості семінарських занять є виступи студентів. А ці виступи можуть бути у вигляді розповіді (інколи включають елементи лекції), ілюстрації і демонстрації. Після виступу студента розгортається бесіда, в якій бере участь як доповідач, так викладач і студенти. Під час проведення семінарських занять викладач:
Семінарське заняття є концентрованим проміжним підсумком всієї навчальної роботи на кафедрах, тому що проведення її на високому теоретичному і методичному рівнях значною мірою обумовлено:
З . Педагогічною майстерністю викладача. 4. Організацією на кафедрі та факультеті самостійної роботи студентів постановкою консультаційної роботи на кафедрі і діяльністю навчальних кабінетів. Під час проведення семінарського заняття слід виділяти і тримати під увагою такі основні компоненти:
Студенти під час семінару можуть виступати з рефератами. Кожний доповідач повинен викласти зміст реферату усно за 10-15 хв. Студенти та викладач ставлять запитання, а виступаючі на них відповідають. Після цього виступають рецензенти від студентів, що попередньо ознайомились із текстами рефератів. Подальший перебіг семінарського заняття передбачає виступи студентів, які зобов'язані висловити свою думку про реферат, про виступи товаришів, викласти суть однієї з проблем, винесених на розгляд на семінарське заняття. Виступ студентів не бажано переривати або виправляти. Робити це можна лише у разі грубих помилок. Після виступу можна ставити запитання. В кінці заняття керівник підводить підсумки, дає оцінку виступів (якщо цього не було зроблено при обговоренні кожного питання) та настанови щодо підготовки до наступних занять. Отже, хід семінарського заняття та його структура за традиційною методикою викладання може визначатися наступним чином:
Загальну схему проведення семінарських занять залежно від мети, яку викладач перед собою ставить, можна представити так: Заняття - вивчення нових знань:
Заняття - поглиблення знань та їх систематизація:
Заняття - формування самостійної діяльності:
Заняття проблемне (використання знань в неадекватних обставинах):
Заняття - формування вмінь і навичок:
Крім того, можуть також проводитися заняття закріплення вмінь і навичок; перевірки знань, умінь і навичок; комбіноване заняття, що включає в себе набуття і відпрацювання практичних навичок: - ігрових (ділова гра, розігрування ролей, ігрове проектування); - неігрових (аналіз конкретних ситуацій, індивідуальний тренаж, імітаційні вправи). Останнім часом у методиці проведення семінарських занять застосовується багато різноманітного, практично використовуються різні варіанти їх проведення. Частіше всього це семінарські заняття із заздалегідь підготовленими доповідями. Також застосовуються виступи спеціальних опонентів за доповідями рецензентів, співдоповідачів. В обговоренні доповідей беруть участь усі студенти групи. Таким чином, викладач має можливість краще оцінити ступінь розвитку пізнавальних здібностей та самостійності студента-доповідача, наявність творчого підходу до роботи. Інші учасники отримують цікаву нову інформацію протягом заняття, яка стимулює їх мислення, бажання приймати участь в обговоренні, керівник заняття (викладач) повинен мати обов'язково додаткові питання або вміти підготувати їх, зорієнтувавшись і ході виступів, помічаючи найбільш проблемні та цікаві моменти, які ведуть до подальшої дискусії. Слід уникати стандартизації семінарських занять, більше урізноманітнювати їх, активізувати пізнавальну діяльність студентів як під час самостійної підготовки, так і на самих заняттях. Типовими помилками при проведенні семінарських занять є:
ПРАКТИЧНЕ ЗАНЯТТЯ
Практичне заняття проводиться на підставі методичних рекомендацій по проведенню практичних і лабораторних занять, згідно з п.3.2 Положення про організацію навчального процесу у вищих навчальних закладах від 02.06.93 р. за № 161, розробленого Міністерством освіти України, Положення про державний вищий заклад освіти, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 5 вересня 1996 року ;за №.1074, п.2.1.2 Положення про кафедру ВНЗ “Національна академія управління”. Практичне заняття є формою навчального заняття, де викладач організовує детальний розгляд студентами окремих теоретичних положень навчальної дисципліни та формує вміння і навички їх практичного застосування шляхом індивідуального виконання студентом відповідно до сформульованих завдань. Проводяться в аудиторіях або навчальних лабораторіях, оснащених необхідними технічними засобами навчання, обчислювальною технікою. Практичні заняття – найбільш поширена форма професійного навчання фахівців, що дозволяє найкращим чином реалізувати принцип зв’язку теорії та практики, навчання з життям. Основними цілями практичних занять є: - формування у студентів умінь і навичок практичних дій, необхідних спеціалістам для грамотного виконання функціональних обов'язків; - розвиток у студентів професійно-ділових якостей, що передбачені освітньо-кваліфікаційною характеристикою випускника певного освітнього рівня; - формування у студентів інтересу до майбутньої спеціальності. Головна мета набуття практичних умінь і навичок, повинна бути зрозумілою як викладачу, так і студентам. Його завданнями можуть бути: - підготовка до самостійного виконання практичних завдань; - підготовка студентів до контрольних робіт; - набуття вмінь застосування теоретичних знань на практиці; - підготовка студентів до майбутньої практичної діяльності тощо. На цих заняттях викладач організовує розгляд – слухачами студентами окремих теоретичних положень навчальної дисципліни, а головне - формує вміння і навички їх практичного застосування шляхом індивідуального виконання студентом відповідно сформульованих завдань. Практичні заняття можуть проходити у таких формах: 1 . Аудиторні практичні заняття; Практичні заняття в спеціальних класах (кабінетах); Практичні заняття на тренажерах; Практичні заняття на полігонах; Практичні заняття безпосередньо в судах. Досягнення високого кінцевого результату на практичних заняттях залежить від уміння викладача вибрати найбільш ефективні методи навчання з урахуванням інтелектуального рівня студентів якості їх підготовленості до заняття. Найбільш розповсюдженими методами є: 1. Вправи (групові і індивідуальні), в ході яких аналізується і відпрацьовуються : - різні практичні дії; - професійні ввідні з прийняттям по них конкретних рішень; - службові задачі, що відображають поведінку спеціалістів в різних умовах професійної діяльності; - службові документи. - формування базових (складних) навичок і умінь, розвиток професійно-ділових якостей. 2 етап - розробка практичного заняття: - визначення методу (методів) - проведення; планування - об'єму задач для відпрацювання; - уявне конструювання практичного заняття, його частин, блоків. 3 етап - збір матеріалів для практичного заняття. На цьому етапі викладач повинен враховувати такі вимоги: - реальність і вірогідність матеріалів; - різноманітність матеріалів, їх новизна; - дидактична доцільність і прийнятність матеріалів, їх повчальність; - посильність засвоєння на високому рівні складності; - юридична правомірність. 4 етап - підготовка методичних матеріалів до практичного заняття: - розробка завдань для студентів; - розробка методичних рекомендацій для викладача; - розробка засобів наочності і дидактичних матеріалів. 5 етап (факультативний) - обговорення матеріалів практичного заняття з 6 етап - доопрацювання матеріалів і їх затвердження. Тож, підготовка викладача до проведення практичного заняття передбачає: відвідування лекції по темі або ознайомлення з нею; вивчення методичних матеріалів; ознайомлення з літературою і нормативними документами; обмін думками з викладачами; підготовку необхідних дидактичних засобів. Умовами ефективного проведення практичних занять є наступне: - у розкладі практичні заняття повинні йти за лекціями з необхідним інтервалом, що дає можливість підготуватися до них, і який не повинен бути надто великим; - вибір завдань, які забезпечують зв'язок теорії з практикою, значення теорії для вирішення соціально-професійних завдань; - вибір завдань проблемного характеру та пошуку не тільки рішень, але й джерела отримання недостатньої інформації; - навчання студентів прийомам роботи з джерелами отримання необхідної інформації; - використання за можливістю доступних технічних засобів Для проведення практичного заняття викладачем готуються відповідні методичні матеріали: тести для виявлення ступеня оволодіння студентами необхідними теоретичними положеннями; набір практичних завдань різної складності для розв’язування їх студентами на занятті та необхідні дидактичні засоби. Викладач повинен самостійно знаходити та вибирати вправи, задачі, завдання творчого характеру, які взаємозв'язані з практикою професійної діяльності студента профілем його спеціальності. Більш поширеним набуває застосування ділової гри, підґрунтям якої є реальна ситуація, де студенти поводять себе відповідно до вказаних «ролей», відображують службових осіб, що задіяні у вказаних обставинах.
МЕТОДИКА ПРОВЕДЕННЯ ПРАКТИЧНИХ ЗАНЯТЬ
Традиційно до складових елементів практичного заняття належать наступні етапи роботи: - повторення базового теоретичного матеріалу шляхом фронтальної бесіди у вигляді питань студентам з певною послідовністю або відповіді викладача на незрозумілі питання лекції; - пояснення нового типу задач з демонстрацією як загальних шляхів та правил рішення, так і розробки алгоритму їх рішення (для великої групи задач); - організація рішення задач біля дошки (окремі студенти) повністю або самостійно); - розбір їх рішення із опорою на теоретичний матеріал: пояснення На практичному занятті студенти під керівництвом викладача глибоко і всебічно обговорюють питання теми. Для посилення активності і закріплення знань викладач повинен залучати до участі в обговоренні теоретичних і практичних питань якомога більшу кількість студентів. Це досягається постановкою додаткових питань, спрямованих на розкриття, деталізацію різних аспектів основного питання, особливо практичного досвіду, складних ситуацій. Після обговорення кожного питання викладачу доцільно дати оцінку виступів, акцентувати увагу на найбільш суттєвих положеннях, проблемах і можливих варіантах їх вирішення. Велику користь на практичних заняттях дають розв'язування задач за методом конкретних ситуацій на основі первинних матеріалів. У кінці заняття викладач виставляє студентам оцінки за ступінь активності при обговоренні питань, за глибину засвоєння матеріалу, а також за належне виконання індивідуальних завдань і вміння використовувати отриманий матеріал. Оцінки, одержані студентом на практичних заняттях, враховуються при виставленн підсумкової оцінки з даної дисципліни. Якщо студент пропустив заняття або під час занять не показав відповідних знань, йому призначається індивідуальна співбесіда як одна з форм контролю за засвоєнням навчального курсу. Методика проведення практичних занять може бути різноманітною, вона залежить від авторської індивідуальності викладача, важливо, щоб різноманітними методами досягалася загальна дидактична мета. Тобто на практичному занятті викладач організовує детальний розгляд студентами окремих теоретичних положень навчальної дисципліни та формує вміння і навички їх практичного застосування шляхом індивідуального виконання студентами відповідно до сформульованих завдань. Найбільш типовими помилками при проведенні відкритих практичних занять є: 1. Робота лише з тими студентами, які мають високі показники успішності; 2. Низький рівень активності групи, відсутність співробітництва і взаємодопомоги;
10. Недосягнення поставленої мети.
9. ПЛАНИ СЕМІНАРСЬКИХ, ПРАКТИЧНИХ ЗАНЯТЬ
ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ І.
Тема 1. ПОНЯТТЯ І ВИДИ МІЖНАРОДНОГО КОМЕРЦІЙНОГО ТРЕТЕЙСЬКОГО ПОРЯДКУ ВИРІШЕННЯ СПОРІВ.
Семінарське заняття - 2 години 1.1. Міжнародний комерційний арбітраж (третейський суд) як різновид юрисдикційних органів, які вправі вирішувати спори. 1.2. Третейські суди як різновид юрисдикційних органів, які вправі вирішувати спори. 1.3. Види міжнародних комерційних третейських судів. 1.4. Постійно діючі міжнародні комерційні третейські суди. 1.5. Процедура арбітражу.
Самостійна робота –2 години. Практична робота — 2 год.
За результатами самостійної роботи провести тестування (Міжнародний комерційний арбітраж: Практикум у семи книгах. Книга І.: Навчальний посібник. – К.: КНТ, 2007. – 244 с. ( надалі Практикум – тести). Теми рефератів, доповідей
1. Особливості "публічного" арбітражу. 2. Особливості застосування чинних у певній країні процесуальних норм третейськими судами. 3. Особливості організації арбітражу ad hoc та формування його складу. 4. Міжнародні угоди, що передбачають примусове виконання арбітражних рішень. 5. Відмежування постійно діючих міжнародних комерційних третейських судів від арбітражів ad hoc. 6. Див. Міжнародний комерційний арбітраж: Практикум у семи книгах. Книга І: Навчальний посібник. – К.: КНТ, 2007. – 244 с.
Перелік ключових термінів та понять
Міжнародний комерційний арбітраж (третейський суд) як різновид юрисдикційних органів, які вправі вирішувати спори. Історія арбітражу. Міжнародний комерційний арбітраж — спосіб вирішення спорів між сторонами з різних держав або сторонами з "іноземним елементом", які самі призначають нейтральних арбітрів чи арбітра, чиє рішення має обов'язкову силу. Третейські суди як різновид юрисдикційних органів, які вправі вирішувати спори. Міжнародні комерційні третейські суди можна розподілити на види залежно від того, на яких організаційних засадах вони будуються. За цим критерієм міжнародні комерційні третейські суди поділяються на: 1) так звані арбітражі adhoc або третейські суди для однієї справи; 2) постійно діючі міжнародні комерційні третейські суди. Арбітраж adhoc— класична форма третейського судочинства і втілює в собі всі класичні атрибути, притаманні йому як альтернативному способу вирішення спорів.
Методичні вказівки
Вивчення курсу Міжнародний комерційний арбітраж потрібно розпочати із з'ясування його поняття, предмета, задач і основних принципів. Визначаючи поняття міжнародного комерційного арбітражу, необхідно зупинитися на його семантиці та походженні, прослідкувати історичний зріз даної проблеми. Слід пам’ятати, що міжнародний комерційний арбітраж має свої, властиві лише йому ознаки, свій особливий предмет регулювання, який складають майнові та особисті немайнові відносини, які виникають між різними суб’єктами з різних країн в сфері міжнародної торгівлі. Характеризуючи міжнародний комерційний арбітраж, треба мати на увазі, що розрізняють внутрішній і зовнішній арбітраж, також є постійно-діючий та тимчасовий арбітражі. За результатами самостійної роботи провести тестування (Практикум. Міжнародний комерційний арбітраж. Книга І. За заг. ред. В.К.Матвійчука тести (с.55 –61). Література до Теми 1 [1, 2, 3, 4, 6, 9-11]
Тема 2. ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ МІЖНАРОДНОГО КОМЕРЦІЙНОГО АРБІТРАЖУ ЯК СПОСОБУ ВИРІШЕННЯ СПОРІВ
Семінарське заняття - 2 години 2.1.Зародження Інституту третейського суду в стародавні часи. 2.2. Арбітраж як засіб вирішення спорів в Європі в епоху середньовіччя. 2.3.Арбітраж в період розвитку торгівлі в XVIII—XX століттях. 2.4. Короткий історичний огляд розвитку арбітражу в раїнах Європи та
Самостійна робота –4 години.
За результатами самостійної роботи провести тестування (Практикум.– тести).
Теми рефератів, доповідей
1. Розгляд цивільних справ в арбітражному процесі, в V ст. до н.е. в Афінах. 2. Способи забезпечення виконання рішення арбітра в Римському цивільному праві. 3. Зародження звичаєвого торгівельного права в епоху середньовіччя. 4. Торговий і морський арбітраж у XVIII—XIX. 5. Положення про третейський суд 1831 р. в Росії. 6. Розвиток міжнародного комерційного арбітражу в раїнах Європи та Америки в XIX—ХХ ст. ст. 7. Див. Міжнародний комерційний арбітраж: Практикум у семи книгах. Книга І: Навчальний посібник. – К.: КНТ, 2007. – 244 с.
Перелік ключових термінів та понять
Зародження Інституту третейського суду в стародавні часи. Арбітражний розгляд — перша форма цивілізованого розгляду спорів, що виникали задовго до появи державних судів загальної юрисдикції. Арбітраж в Римському цивільному праві. Арбітраж як засіб вирішення спорів в Європі в епоху середньовіччя. Звичаєве право в епоху середньовіччя. Перший арбітражний центр з дійсно всесвітньою орієнтацією — Арбітражний суд (нині - Міжнародний арбітражний суд) Міжнародної торговельної палати, заснований у 1923 р. Конституція 1793 р. передбачила введення у Франції інституту публічних третейських суддів, веденню яких підлягали всі спори, що були не підсудними приватним чи мировим суддям.
Методичні вказівки
Вивчення курсу Міжнародний комерційний арбітраж потрібно розпочати із з'ясування його історичного розвитку у стародавні часи. Необхідно звернути увагу на співвідношення інституту третейських судів та державного судочинства у стародавні часи, розкрити роль третейського розгляду в період формуванням держави і судової системи. Вплив сили рішень державних судів на становлення третейських судів в стародавніх Афінах та Римі. Прослідкувати розвиток арбітражу в Європі періоду середньовіччя та становлення абсолютних монархій. Проаналізувати тенденції арбітражу в період розвитку капіталістичних відносин та технічної революції в Європі у ХVІІІ— ХІХ ст.ст., та проаналізувати розвиток арбітражного інституту в різних країнах світу, а також звернути увагу на тенденції розвитку арбітражного законодавства в Росії. За результатами самостійної роботи провести тестування (Практикум. Міжнародний комерційний арбітраж. Книга І. За заг. ред. В.К.Матвійчука тести. Література до Теми 1 [1, 2, 3, 4, 6, 9-11]
Тема 3. СТАТУС ПАРТНЕРІВ. ФОРМА ЗОВНІШНЬОТОРГІВЕЛЬНИХ УГОД. ПЛАТІЖНІ УМОВИ.
Семінарське заняття - 2 години 3.1. Інформаційні особливості укладання зовнішньоторговельного контракту. 3.2 Особливості укладення зовнішньоторговельного контракту з офшорними компаніями. 3.3. Форма і порядок підписання зовнішньоторговельних контрактів. 3.4. Платіжні умови зовнішньоторговельних контрактів. 3.5. Забезпечення виконання умов зовнішньоторговельних контрактів.
Самостійна робота –4 години. Практична робота — 2 год.
За результатами самостійної роботи провести тестування (Практикум.– тести).
Теми рефератів, доповідей
1. Особливості отримання інформації щодо іноземного контрагента. 2. Органи здійснення торгової реєстрації в Німеччині, США, Англії. 3. Реалізація принципу публічності при розгляді спав в МКАС. 4. Особливості укладання контракту з офшорними компаніями, та умови контракту. 5. Істотні умови в зовнішньоторговельних контрактах. 6. Випадки визнання недійсними зовнішньоекономічних договорів (контрактів). 7. Платіжні умови зовнішньоторговельних контрактів. 8. Див. Міжнародний комерційний арбітраж: Практикум у семи книгах. Книга ІІ: Навчальний посібник. – К.: КНТ, 2007. – 244 с.
Перелік ключових термінів та понять
Інформаційні особливості укладання зовнішньоторговельного контракту. Етапи підписання зовнішньо зовнішньоторговельного контракту Особливості укладення зовнішньоторговельного контракту з офшорними компаніями. Порядок державної реєстрації підприємців — торгова реєстрація. Одним з головних завдань інституту торгової реєстрації підприємців — надання всім учасникам господарського обороту даних про іншихйогоучасників. Форма і порядок підписання зовнішньоторговельних контрактів. Платіжні умови зовнішньоторговельних контрактів. Забезпечення виконання умов зовнішньоторго- вельних контрактів. Відносини, що пов'язані з припиненням застави.
Методичні вказівки
Перш, ніж з’ясувати інформаційні особливості укладання зовнішньоторговельного контракту, необхідно показати, які питання ставляться при укладанні зовнішньоторговельного контракту учасникам зовнішньоекономічної діяльності, питання щодо з'ясування особи та можливостей іноземного контрагента, крім того ряд питань, від з'ясування яких залежить успіх в укладенні контракту та реалізація самого проекту. Крім того, необхідно з’ясувати, яку ж інформацію необхідно отримати про контрагентата опрацювання цієї інформації, особливості отримання інформації щодо іноземного контрагента. Далі, необхідно зосередити увагу на особливостях укладення зовнішньоторговельного контракту з офшорними компаніями. Дати визначення — що собою являє офшорна компанія, які території та держави світу мають назву офшорних зон. Компанії, що створюються під юрисдикцією офшорних зон. Поняття нерезидентних чи офшорних компаній. Відмінні риси даних компаній. Особи, що можуть виступати засновниками даних компаній. Важливим питанням в укладенні та подальшому виконанні контрактів є питання платіжних умов зовнішньоторговельних контрактів. Розкрити значення такої умови зовнішньоторговельних контрактів як умови розрахунків між сторонами, порядок і умови одержання коштів за контрактом, забезпечення виконання умов зовнішньоторговельних контрактів, необхідно, звернувшись до цивільного права, з’ясувати перщ-за все, що являють собою зобов’язальні відносини та розкрити способи забезпечення зобов’язань в договірних відносинах. За результатами самостійної роботи провести тестування (Практикум. Міжнародний комерційний арбітраж. Книга ІІ. За заг. ред. В.К.Матвійчука тести. Література до Теми 1 [1, 2, 3, 4, 6, 9-11]
Тема 4. ПРОБЛЕМИ ЗАСТОСУВАННЯ ІНСТИУТУ ПОЗОВНОЇ ДАВНОСТІ ПРИ УКЛАДЕННІ ЗОВНІШНЬОТОРГІВЕЛЬНИХ УГОД.
Семінарське заняття - 2 години
4.1. Питання позовної давності в міжнародному комерційному арбітражі.. 4.2. Поняття а значення строків (термінів) у цивільному праві України. 4.3. Види цивільно-правових строків (термінів) за законодавством України. 4.5. Види строків позовної давності в сучасному законодавстві. 4.6. Загальні правила обчислення позовної давності. 4.7. Строки позовної давності за законодавством інших держав.
Самостійна робота –4 години. Практична робота — 2 год.
За результатами самостійної роботи провести тестування (Практикум.– тести).
Теми рефератів, доповідей
1. Значення строків позовної давності в цивільно-правових відносинах. 2. Проблеми практичного застосування інституту позовної давності в міжнародному комерційному арбітражі. 3. Значення врахування фактору часу у господарській діяльності та при вирішенні соціальних проблем. 4. Види цивільно-правових строків (термінів) за законодавством України. 5. Застосування інституту позовної давностів міжнародному комерційному арбітражі. 6. Строки позовної давності за законодавством інших держав. 7. Конвенція про позовну давність в міжнародній купівлі-продажу товарів 1974 р. та нормативний акт яким доповнено цю конвенцію у 1980 році. 8. Див. Міжнародний комерційний арбітраж: Практикум у семи книгах. Книга ІІ: Навчальний посібник. – К.: КНТ, 2007. – 244 с.
Перелік ключових термінів та понять
Під строком в цивільному праві розуміють певний період у часі, зі спливомякого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Позовна давність — це термін, протягом якого особа, право якої порушене, може вимагати примусового здійснення захисту свого права шляхом подачі позовної заяви до суду. Право на позов – це забезпечена законом можливість зацікавленої особи звернутися до суду з вимогою про розгляд і вирішення матеріально-правового спору з відповідачем з метою захисту порушеного права або інтересу, який охороняється законом. Види строків позовної давності в сучасному законодавстві. За чинним цивільним кодексом строки позовної давності поділяються на загальні та спеціальні, які в свою чергу поділяються на скорочені та більш тривалі порівняно із загальною позовною давністю.
Методичні вказівки
Необхідно з’ясувати поняття й значення строків (термінів) у цивільному праві. Яке значення має врахування фактору часу у господарській діяльності та при вирішенні соціальних проблем. Фактор часу та його значення щодо оцінки соціальних процесів та явищ. Значення фактору часу при регулюванні людської діяльності. Значення часу в цивільних правовідносинах. Суб'єктивні права та юридичні обов'язки учасників цивільних правовідносин та їх співвідношення з фактором часу. Здійснення та захист цивільних прав та їх зв’язок з фактором часу. Дія законів у часі. Значення строків, які встановлюються в цивільних правовідносинах, у регулювання діяльності громадян та організацій. Значення строків для учасників правових зв'язків. Визначення загальних часових параметрів функціонування правовідносин. Поняття "строк", "термін", "давність", "своєчасно", "негайно". Норми, що регулюють дію позовної давності, загальні положення про строки і терміни, які стосуються усіх інститутів цивільного права, за чинним ЦК України. Аспекти розгляду питання про роль і місце строків у цивільних правовідносинах. Момент виникнення (початку) або припинення правовідносин. Одна з умов, що визначає зміст цивільних правовідносин. Критерій оцінки правомірності поведінки Крім того, необхідно розкрити види цивільно-правових строків (термінів) та дати класифікацію строків за різними критеріями. Класифікація строків за підставами (джерелами) встановлення, класифікація строків за ступенем самостійності учасників цивільних правовідносин. В чому полягає значення імперативних строків, диспозитивних строків. Класифікація строків за розподілом обсягу прав та обов'язків сторін за окремими періодами часу, за способами їх встановлення та розкрити значення такої класифікації для всіх інститутів цивільного права. Правила визначення строків та термінів за ст. 252 ЦК. Інші способи визначення строку або терміну. При розгляді питання позовної давності в міжнародному комерційному арбітражі при укладенні зовнішньоторговельного контракту студентам необхідно з’ясувати роль юрисдикційного органу у відновленні порушених суб'єктивних прав. Обмеження щодо захисту права у примусовому порядку та роль у цьому строків позовної давності. Крім того, студенти повинні з’ясувати призначення строків позовної давності та вміти розкрити поняття позовної давності за ст. 256 ЦК, види строків позовної давності в сучасному законодавстві. Загальна позовна давність, спеціальна позовна давність.Загальні правила обчислення позовної давності. За результатами самостійної роботи провести тестування (Практикум. Міжнародний комерційний арбітраж. Книга ІІ. За заг. ред. В.К.Матвійчука тести (с.55 –61). Література до Теми 1 [1, 2, 3, 4, 6, 7-11]
ЗМІСТОВНИЙ МОДУЛЬ ІІ.
Тема 5. СПОСОБИ І ПРОБЛЕМИ ВИРІШЕННЯ СПОРІВ В МІЖНАРОДНИХ ЕКОНОМІЧНИХ ВІДНОСИНАХ.
Семінарське заняття - 2 години
5.1. Способи і проблеми вирішення спорів в міжнародних економічних 5.2. Альтернативні способи розгляду спорів. Переговори. Медіація. Примирливі процедури (консиліація). Міні-процеси. 5.3. Межі застосування альтернативних способів розгляду спорів. 5.4. Договірна підсудність.
Самостійна робота –4 години. Практична робота — 2 год.
За результатами самостійної роботи провести тестування (Практикум.– тести).
Теми рефератів, доповідей
1. Складності, що виникають на практиці при укладенні зовнішньоторговельного контракту. 2. Альтернативні способи розгляду спорів при укладенні зовнішньоторговельного контракту. 3. Процедури та способи розгляду спорів, що виникають в міжнародних комерційних контрактах. 4. Організації в США, що надають послуги по альтернативним способам розгляду спорів. 5. Медіація. Поняття медіації. 6. Примирливі процедури (консиліація). 7. Межі застосування альтернативних способів розгляду спорів. 8. Див. Цират Г.А. Міжнародний комерційний арбітраж: Навч. Посіб. – К.:Істина, 2002. – Бібліогр.: 304 с. 9. Див. Комаров В.В., Погорецкий В.Н. Международный коммерческий арбитраж. – Х.: Право, 2009. – 164 с.
Перелік ключових термінів та понять Переговори — процедура розгляду спорів, яка на відміну від судового чи арбітражного процесу, не регулюються особливими процесуальними правилами. Їхній зміст і порядок проведення цілком залежать від конкретних обставин спору, а також досвіду сторін у веденні переговорів. Медіація. Під медіацією розуміється спроба досягти мирової угоди, чи компромісу, між учасниками спору за допомогою об'єктивного втручання третьої, нейтральної сторони - медіатора, чи посередника. Медіація визначаэться як переговори між сторонами в присутності або при участі третьої особи. Примирливі процедури, чи консіліація - спосіб альтернативного дозволу спорів, спрямований на врегулювання розбіжностей за допомогою третьої, нейтральної особи. Міні-процес. Міні-процес (або міні-суд) належить до одного з широко застосовуваних передових способів вирішення спорів. Ця процедура отримала свою назву від зовнішньої подібності до судової процедури і являє собою врегулювання спору за участю керівників корпорації, юристів і третьої незалежної особи, яка очолює розгляд справи. Методичні вказівки Щоб розкрити способи і проблеми вирішення спорів в міжнародних економічних відносинах, необхідно зосередити увагу студентів на питаннях, що виникають під час укладення міжнародного контракту, особливо якщо одна чи обидві сторони уперше виходять на сцену світової торгівлі. Розкрити значення для укладення міжнародних контрактів умов про порядок розгляду спорів. Також звернути увагу на види порядку розгляду спорів в міжнародних контрактах, альтернативні способи розгляду конфліктів, визначення підсудності спорів. Процедури та способи розгляду спорів, що зустрічаються у міжнародних комерційних контрактах. Переговори, медіація, консиліація (примирливі процедури), міні-процеси. Співвідношення такого способу розгляду спорів як переговори та інших альтернативних способів розгляду спорів. Причини широкого застосування альтернативних способів розгляду спорів в США. Межі застосування альтернативних способів розгляду спорів. Переваги альтернативних способів розгляду спорів. Межі та спрямованість альтернативних способів розгляду спорів. Випадки, коли звертання в чи суд арбітраж уявляється більш кращим ніж альтернативні способи розгляду спорів. Результат медіації, консиліації і міні-процесу. Недоліки договору, досягнутого в результаті альтернативних способів розгляду спору. Нез'ясованість питання на практиці щодо примушування сторін до виконання застережень про альтернативні способи розгляду спорів. Суперечливість та недоліки примусової медіації, консиліації чи міні-процесу. Випадки, коли сторони можуть у будь який час заявити про припинення цих процедур. Питання, що повинні бути врахування у разі припинення цих процедур. Умови, за яких альтернативні способи розгляду спорів можуть бути дуже ефективні і тому доцільно передбачати їх у контрактах. Значення положення про альтернативні способи розгляду спору. Договірна підсудність. Межі юрисдикції Міжнародного суду в Гаазі. Поняття "міжнародного цивільного процесу". За результатами самостійної роботи провести тестування. Література до Теми 1 [1, 2, 3, 4, 6, 7-11]
Тема 6. МОЖЛИВІСТЬ РОЗГЛЯДУ СПОРІВ У МІЖНАРОДНОМУ КОМЕРЦІЙНОМУ АРБІТРАЖІ
Семінарське заняття - 2 години
6.1. Проблема можливості розгляду спорів у міжнародному комерційному 6.2. Питання щодо підсудності спорів арбітражному розгляду в різних країнах. 6.3. Коло спорів, що передаються до арбітражу у європейських країнах.
Самостійна робота – 2 години. Практична робота — 2 год.
За результатами самостійної роботи провести тестування (Практикум.– тести).
Теми рефератів, доповідей
1. Концепція можливості розгляду спорів у міжнародному комерційному арбітражі. 2. Питання щодо підсудності спорів арбітражному розгляду в різних країнах. 3. Спори, що передаються до арбітражу у європейських країнах. 4. Розгляд спорів, що мають відношення до авторського права і права промислової власності. 5. Див. Цират Г.А. Міжнародний комерційний арбітраж: Навч. Посіб. – К.:Істина, 2002. – Бібліогр.: 304 с. 6. Див. Комаров В.В., Погорецкий В.Н. Международный коммерческий арбитраж. – Х.: Право, 2009. – 164 с.
Перелік ключових термінів та понять
Концепція про можливість розгляду спорів в міжнародному комерційному арбітражі відноситься як обмеження публічного порядку у відношенні міжнародного комерційного арбітражу, як метод розгляду спорів між різними учасниками торгово-экономічних відносин. Спори, що не підлягають розгляду в арбітражі: право про цінні папери; конкурентне право; питання антимонопольного права; право охорони навколишнього середовища; питання банкрутства; деякі права інтелектуальної власності; питання прав людини; валютного регулювання; питання, зв'язані з уведенням бойкоту, чи ембарго блокади. Закон Швейцарії "Про міжнародне приватне право" 1987 р. передбачає, що будь-який правовий спір, що має своїм предметом власність, може бути переданий в арбітраж для розгляду.
Методичні вказівки
Перш ніж перейти до розгляду питання щодо можливості розгляду спорів у міжнародному комерційному арбітражі, необхідно зосередитися на причинах уваги щодо проблем такого розгляду, та які саме спори можуть бути передані до арбітражного суду. Концепція можливості розгляду різного роду спорів у міжнародному комерційному арбітражі. Сутність цієї концепції. Випадки, коли арбітражна угода не має юридичної чинності з самого початку і рішення арбітражу не можна буде виконати примусово. Види спорів, які держави не розглядають в арбітражному порядку. Питання щодо підсудності спорів арбітражному розгляду в різних країнах. Різні підходи кожної з держав щодо того, які спори можуть бути розглянуті в порядку міжнародного комерційного арбітражу та характеристика цих підходів. Тенденція заперечення публічного порядку як перешкоди щодо можливості розгляду тих чи інших правових суперечок в арбітражі та причини такого заперечення. Коло спорів, що передаються до арбітражу у європейських країнах. За результатами самостійної роботи провести тестування. Література до Теми 1 [1, 2, 3, 4, 6-11]
Тема 7. АРБІТРАЖНІ УГОДИ І КОМПЕТЕНЦІЯ МІЖНАРОДНОГО КОМЕРЦІЙНОГО АРБІТРАЖУ Семінарське заняття - 2 години 7.1. Арбітражна угода. 7.2. Історія міжнародно-правового регулювання арбітражних угод. 7.3. Ознаки і умови арбітражної угоди. 7.4. Форма та порядок підписання арбітражної угоди. 7.5. Арбітражні застереження. 7.6. Компетенція арбітражу.
Самостійна робота – 2 години. Практична робота — 2 год.
За результатами самостійної роботи провести тестування (Практикум.– тести).
Теми рефератів, доповідей
1. Види арбітражних угод: арбітражний договір, арбітражне застереження і третейський запис та їх характеристика. 2. Підстави недійсності арбітражного застереження. 3. Співвідношення зовнішньоторговельного контракту і арбітражної угоди. 4. Проблема автономності арбітражної угоди в регламентах окремих арбітражів й арбітражних центрів. 5. Женевський Протокол про арбітражні застереження 1923 р. 6. Суттєві умови арбітражної угоди. 7. Спеціальні вимоги щодо форми укладання арбітражних угод. 8. Див. Цират Г.А. Міжнародний комерційний арбітраж: Навч. Посіб. – К.:Істина, 2002. – Бібліогр.: 304 с. 9. Див. Комаров В.В., Погорецкий В.Н. Международный коммерческий арбитраж. – Х.: Право, 2009. – 164 с.
Перелік ключових термінів та понять
Арбітражна угода це самостійна угода між сторонами про арбітражний розгляд спорів, що можуть виникнути в майбутньому або у зв’язку з яким-небудь конкретним контрактом, або групою контрактів, укладених між цими сторонами Існує два види арбітражних угод: арбітражне застереження і третейський запис. Арбітражне застереження - це угода сторін про арбітражний порядок вирішення спорів, яка прямо включена в контракт і є його складовою. Третейський запис - це окрема від контракту угода між сторонами про арбітражний розгляд уже існуючого між ними спору. Усі вони є, по суті, відображенням одного й того ж, а саме: угоди сторін про передачу спору до третейського суду. Особливістю арбітражної угоди є те, що вона обов’язкова для її сторін і сторони не можуть ухилитися від передачі спору на розгляд третейського суду.
Методичні вказівки
Необхідно зосередити увагу на тому, що арбітражна угода виступає як основа арбітражного розгляду спору. Студенти повинні дати визначення арбітражної угоди. Також необхідно розкрити види арбітражних угод: арбітражний договір, арбітражне застереження і третейський запис та дати їх розгорнуту характеристику. Арбітражний договір та його визначення. Сутність арбітражної угоди. Основні проблеми правової природи арбітражної угоди і компетенції арбітражу. Особливості юридичної кваліфікації арбітражної угоди. Специфічність арбітражної угоди. Законодавство, що застосовується для кваліфікації арбітражної угоди як цивільно-правової угоди. Особливості вирішення питань щодо виключення державного суду і допустимості арбітражної угоди. Значення даного положення для міжнародного комерційного арбітражу. Характер арбітражної угоди, норми права, що застосовуються при кваліфікації арбітражної угоди. Крім того, необхідно засвоїти історію міжнародно-правового регулювання арбітражних угод, ознаки і умови арбітражної угоди, предмет арбітражної угоди. Крім того необхідно визначитись з колом правовідносин, спори з яких можуть передаватися на вирішення третейського суду. За результатами самостійної роботи провести тестування. Література до Теми 1 [1, 2, 3, 4, 6, 7, 8-11]
Тема 8. ЕТАПИ АРБІТРАЖНОГО РОЗГЛЯДУ. ФОРМУВАННЯ СКЛАДУ АРБІТРАЖУ Семінарське заняття - 2 години
8.1 Етапи арбітражного розгляду. 8.2. Перший етап. Ініціювання (порушення) арбітражної процедури. 8.3. Склад арбітражу. Вимоги, пропоновані до арбітрів. 8.4. Порядок призначення арбітрів. 8.5. Припинення повноважень арбітрів. 8.6. Другий етап. Передача справи складу третейського суду. 8.7. Процедура арбітражу ad hoc. 8.8. Ініціювання арбітражного процесу ad hoc. Арбітражний розгляд.
Самостійна робота – 2 години. Практична робота — 2 год.
За результатами самостійної роботи провести тестування (Практикум.– тести).
Теми рефератів, доповідей
1. Процедура розгляду спорів постійно діючих міжнародних комерційних третейських судів. 2. Ініціювання (порушення) арбітражної процедури. 3. Особливості формування складу третейського суду. 4. Правила Міжнародної асоціації юристів (International Bar Association - 1В А) для арбітра. 5. Визначення та регламентація обов'язку арбітрів. 6. Призначення арбітрів за згодою сторін та способи їх призначення. 7. Ініціювання арбітражного процесу ad hoc. 8. Див. Цират Г.А. Міжнародний комерційний арбітраж: Навч. Посіб. – К.:Істина, 2002. – Бібліогр.: 304 с. 9. Див. Комаров В.В., Погорецкий В.Н. Международный коммерческий арбитраж. – Х.: Право, 2009. – 164 с. 10. Див. Міжнародний комерційний арбітраж: Практикум у семи книгах. Книга ІІ: Навчальний посібник. – К.: КНТ, 2007. – 244 с.
Перелік ключових термінів та понять
Міжнародно-правове регулювання у вирішенні міжнародних комерційних спорів відбувається у трьох основних напрямах: а) уніфікація процесуальних норм із метою забезпечення одноманітності у процедурі розгляду спорів в арбітражах різних держав; б) створення міжнародно-правової основи для визнання і примусового виконання рішень арбітражу однієї держави на території інших; в) створення і визначення правових основ діяльності спеціалізованих міжнародних центрів з розгляду певних видів комерційних спорів. Відмова від права на заперечення — передбачає, що сторона, яка знає про те, що яке-небудь положення цього Закону, від якого сторони можуть відступати, або яка-небудь вимога, згідно з арбітражною угодою, не були дотримані, і проте продовжує брати участь у арбітражному провадженні, не заявивши заперечень проти такого недотримування без невиправданої затримки, а якщо для цього передбачений будь-який строк, то протягом цього строку вважається такою, що відмовилася від свого права на заперечення (ст. 4 Закон України «Про міжнародний комерційний арбітраж»). Арбітражний регламент ЮНСІТРАЛ — регулює порядок арбітражного провадження, формування складу арбітражного суду, процедуру арбітражного розгляду, порядок ухвалення арбітражного рішення і відшкодування арбітражних збитків. Але слід мати на увазі, що на відміну від постійно діючих арбітражів, розгляд спору в так званому ізольованому третейському суді (ad hok) потребує від позивача набагато більше зусиль і часу для організації й оформлення процесу.
Методичні вказівки Сутність процедури розгляду спорів постійно діючими міжнародними комерційними третейськими судами на прикладі регламентів кількох постійно діючих арбітражних органів. Основні етапи розгляду спору міжнародними комерційними третейськими судами. Зміст першого етапу. Організаційно-процесуальні підстави для розгляду спору по суті. Формування складу третейського суду. Фінансове забезпечення розгляду спору. Початок та кінець першого етапу арбітражного процесу. Зміст другого етапу. Початок і кінець другого етапу. Стадії цих двох етапів. Перший етап — ініціювання (порушення) арбітражної процедури. Особливості формування складу арбітражу, типовий закон ЮНСІТРАЛ. За результатами самостійної роботи провести тестування. Література до Теми 1 [1, 2, 3, 4, 6, 7-11]
ЗМІСТОВНИЙ МОДУЛЬ ІІІ.
Тема 9. АРБІТРАЖНИЙ ПРОЦЕС (ПОЧАТКОВА СТАДІЯ, ПРОДОВЖЕННЯ - ДОКАЗИ, ЗАКІНЧЕННЯ - АРБІТРАЖНЕ РІШЕННЯ).
Семінарське заняття - 2 години 9.1. Арбітражний процес. Загальна характеристика. 9.2. Початок арбітражного розгляду. 9.3. Місце проведення арбітражу. 9.4. Процедура арбітражного розгляду та її форми. 9.5. Представлення доказів. 9.6. Правила процедури арбітражного розгляду щодо мови розгляду. 9.7. Арбітражне рішення. 9.8. Особлива думка арбітра. 9.9. Оскарження арбітражного рішення.
Самостійна робота – 8 години. Практична робота — 2 год.
За результатами самостійної роботи провести тестування (Практикум.– тести).
Теми рефератів, доповідей
1. Принципові положення та особливості регулювання арбітражної процедури. 2. Типовий закон ЮНСИТРАЛ про міжнародний комерційний арбітраж. 3. Процедура арбітражного розгляду. 4. Доказі в арбітражному процесі. 5. Момент оголошення арбітражного рішення. 6. Оскарження арбітражного рішення. 8. Див. Цират Г.А. Міжнародний комерційний арбітраж: Навч. Посіб. – К.:Істина, 2002. – Бібліогр.: 304 с. 9. Див. Комаров В.В., Погорецкий В.Н. Международный коммерческий арбитраж. – Х.: Право, 2009. – 164 с. 10. Див. Міжнародний комерційний арбітраж: Практикум у семи книгах. Книга ІІ: Навчальний посібник. – К.: КНТ, 2007. – 244 с.
Перелік ключових термінів та понять Стадія арбітражного процесу — формування складу третейського суду, який буде вправі розглянути цей спір і ухвалити остаточне рішення. Кількісний склад третейського суду — сторони вправі узгодити кількісний склад третейського суду в арбітражній угоді. Арбітражний збір — розмір арбітражного збору, який сторона або сторони повинні сплатити суду в рахунок погашення його майбутніх витрат, пов'язаних з розглядом спору, в першу чергу, витрат на гонорари арбітрів. Усні слухання — фінальна стадія розгляду спору по суті.
Методичні вказівки
В момент розкриття даної теми треба звернутися до загальної характеристики арбітражного процесу, а саме: фактори, що сприяли уніфікації арбітражної процедури, нормативні акти щодо закріплення арбітражної процедури, положення та особливості регулювання арбітражної процедури, ст. 1 Арбітражного регламенту ЮНСИТРАЛ щодо домовленості сторін в договорі про передачу суперечок, що відносяться до цього договору, до арбітражу. Також треба звернути увагу щодо Типового закону ЮНСИТРАЛ про міжнародний комерційний арбітраж щодо правил процедури. Права сторін щодо процедури ведення розгляду арбітражним судом. Правові наслідки відсутності угоди сторін про арбітраж. Повноваження, надані арбітражному суду. За результатами самостійної роботи провести тестування. Література до Теми 1 [1, 2, 3, 4, 6 - 11]
Тема 10. РОЗВИТОК ЗАКОНОДАВСТВА ПРО МІЖНАРОДНИЙ КОМЕРЦІЙНИЙ АРБІТРАЖ. Семінарське заняття - 2 години 10.1. Правовий режим діяльності міжнародного комерційного арбітражу. 10.2. Джерела арбітражно - процесуального права. Швеція. Англія. Швейцарія. Росія. 10.3. Вибір права, що регулює процедуру арбітражного розгляду. 10.4. Ведучі центри міжнародного комерційного арбітражу.
Самостійна робота – 10 години. Практична робота — 2 год.
За результатами самостійної роботи провести тестування (Практикум.– тести).
Теми рефератів, доповідей.
1. Реформи законодавства про міжнародний комерційний арбітраж в 80-х роках XX в. 2. Арбітраж як спосіб розгляду правових спорів та його традиції в різних країнах Європи. 3. Регулювання міжнародного комерційного арбітражу за законодавством Швейцарії. 4. Компроміс між різними правовими системами у міжнародному комерційному арбітражному процесі. 5. Арбітражний інститут Стокгольмської торговельної палати. 7. Лондонський міжнародний третейський суд та його діяльність. 8. Див. Цират Г.А. Міжнародний комерційний арбітраж: Навч. Посіб. – К.:Істина, 2002. – Бібліогр.: 304 с. 9. Див. Комаров В.В., Погорецкий В.Н. Международный коммерческий арбитраж. – Х.: Право, 2009. – 164 с. 10. Див. Міжнародний комерційний арбітраж: Практикум у семи книгах. Книга І: Навчальний посібник. – К.: КНТ, 2007. – 244 с.
Перелік ключових термінів та понять
Місце проведення Арбітражу. Найбільш відомі місця проведення слухань у рамках міжнародного комерційного арбітражу — Париж, Лондон, Женева, Стокгольм, Відень. Джерела арбітражно-процесуального права. Правовий режим діяльності міжнародного комерційного арбітражу.Вибір права, що регулює процедуру арбітражного розгляду.Закон Англії "Про арбітраж" 1996 р. застосовується до всіх арбітражних розглядів, початим після 31 січня 1997 р., але за згодою сторін він може бути застосований до арбітражних розглядів, що виникли до 31 січня 1997 р. Регламент Лондонського міжнародного третейського суду.
Методичні вказівки
Щоб розкрити питання правового режиму діяльності міжнародного комерційного арбітражу, треба перш за все звернути увагу на процесуальне право, у рамках якого діє той чи інший арбітражний суд. Крім того, розкрити призначення матеріального права при розгляді спору, застосування обов'язкових процесуальних вимог, які необхідні дії сторін, перед тим як вибрати місце проведення арбітражного розгляду, та наслідки таких дій. Найбільша привабливість країн з точки зору законодавства про міжнародний комерційний арбітраж. Момент, з якого міжнародний комерційний арбітраж був визнаний одним з найважливіших механізмів розгляду міжнародних економічних спорів. Крім того, необхідно зробити і коротку характеристику країни, що прийняли нові закони про міжнародний комерційний арбітраж чи змінили існуючі та метатаких змін. Найбільш кращі центри проведення слухань у рамках міжнародного комерційного арбітражу та політичні причини цього. Умови створення таких центрів та вимоги до країни місця проведення арбітражу. Наслідки поділу світу на два протиборчих блоки з точки зору міжнародного комерційного арбітражу. Передача спорів, що виникали між країнами двох протиборчих блоків. Країни, що не належали ані до жодного протиборчого блоку. Важливий етап на шляху розвитку арбітражних центрів Австрії і Швеції. Ряд угод між Американською арбітражною асоціацією й арбітражними асоціаціями Радянського Союзу і східноєвропейських країн. Причини перетворення деяких арбітражних центрів у всесвітньо визнані. Закони деяких країн до проведення реформи законодавства, що регулює діяльність міжнародного комерційного арбітражу в 80-х роках XX в. За результатами самостійної роботи провести тестування (Практикум. Міжнародний комерційний арбітраж. Книга І. За заг. ред. В.К.Матвійчука тести. Література до Теми 1 [1, 2, 3, 4, 6, 7, 8, 11]
Тема 11. МІЖНАРОДНО-ПРАВОВА УНІФІКАЦІЯ МІЖНАРОДНОГО КОМЕРЦІЙНОГО АРБІТРАЖУ. Семінарське заняття - 2 години 11.1. Міжнародно-правова регламентація міжнародного комерційного арбітражу. Загальні положення. 11.2. Міжнародне публічне право і міжнародний комерційний арбітраж. 11.3. Арбітражні регламенти ad hoc. 11.4. Типовий закон ЮНСИТРАЛ про міжнародний торговий арбітраж. 11.5. Порядок визнання і проведення до виконання рішень арбітражу. 11.6. Міжнародна підсудність спорів між суб'єктами ЗЕД країн СНД. 11.7. Уніфікація правового регулювання арбітражу на багатосторонній основі.
Самостійна робота – 6 години.
За результатами самостійної роботи провести тестування (Практикум.– тести).
Теми рефератів, доповідей.
1. Міжнародне публічне право і міжнародний комерційний арбітраж. 2. Женевський протокол про арбітражні застереження 1923 р. 3. Женевська конвенція про приведення у виконання іноземних арбітражних рішень 1927 р. 4. Нью-йоркська конвенція про визнання і приведення у виконання іноземних арбітражних рішень 1958 р. 5. Європейська конвенція про зовнішньоторговельний арбітраж 1961 р. 6. Вашингтонська конвенція про врегулювання інвестиційних суперечок між державами і фізичними чи юридичними особами інших держав 1965 р. 7. Договір до Європейської енергетичної хартії 1994 р. 8. Московська конвенція про розгляд арбітражним шляхом цивільно-правових спорів, що випливають з відносин економічного і науково-технічного співробітництва, 1972 р. 8. Див. Цират Г.А. Міжнародний комерційний арбітраж: Навч. Посіб. – К.:Істина, 2002. – Бібліогр.: 304 с. 9. Див. Комаров В.В., Погорецкий В.Н. Международный коммерческий арбитраж. – Х.: Право, 2009. – 164 с. 10. Див. Міжнародний комерційний арбітраж: Практикум у семи книгах. Книга І: Навчальний посібник. – К.: КНТ, 2007. – 244 с.
Перелік ключових термінів та понять
Міжнародно-правова регламентація міжнародного комерційного арбітражу. Міжнародне публічне право і міжнародний комерційний арбітраж. Женевський протокол про арбітражні застереження 1923 р. Женевська конвенція про приведення у виконання іноземних арбітражних рішень 1927 р. Нью-йоркська конвенція про визнання і приведення у виконання іноземних арбітражних рішень 1958 р. Європейська конвенція про зовнішньоторговельний арбітраж 1961 р. Вашингтонська конвенція про врегулювання інвестиційних суперечок між державами і фізичними чи юридичними особами інших держав 1965 р. Договір до Європейської енергетичної хартії 1994 р. Московська конвенція про розгляд арбітражним шляхом цивільно-правових спорів, що випливають з відносин економічного і науково-технічного співробітництва, 1972 р. Договір до Європейської енергетичної хартії 1994 р. Арбітражний регламент Європейської економічної комісії, розроблений у 1963р. Арбітражний регламент ЮНСИТРАЛ, прийнятий у 1976 р. і одноголосно схвалений Генеральною Асамблеєю ООН. Типовий закон ЮНСИТРАЛ про міжнародний торговий арбітраж
Методичні вказівки Перш за все треба акцентувати увагу на напрямках регулювання міжнародного комерційного арбітражу, перший напрямок регулювання міжнародного комерційного арбітражу. Крім того необхідно зазначити, які підстави надання арбітражному суду компетенції в розгляді спорів між суб'єктами міжнародного комерційного арбітражу, а також визначити порядок такого розгляду. Другий і третій напрямки регулювання міжнародного комерційного арбітражу. Галузі законодавства, що охоплюються другим напрямком регулювання МКА. Складові, що в результаті приводять до уніфікації функціонування міжнародного комерційного арбітражу. Сфери діяльності, що здійснюються на міжнародному рівні. Діяльність держав в області міжнародних відносин. Діяльність приватноправового характеру на міжнародному рівні. Діяльність національних організацій, що займаються проблематикою міжнародного комерційного арбітражу. Міжнародне публічне право і міжнародний комерційний арбітраж. За результатами самостійної роботи провести тестування (Практикум. Міжнародний комерційний арбітраж. Книга І. За заг. ред. В.К.Матвійчука тести. Література до Теми 1 [1, 2, 3, 4, 6, -11] Тема 12. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПРОЦЕДУРИ АРБІТРАЖНОГО РОЗГЛЯДУ В ЗАРУБІЖНИХ КРАЇНАХ.
Семінарське заняття - 2 години 12.1. Процедура арбітражного розгляду. Арбітражний інститут Стокгольмської торговельної палати. 12.2. Усні слухання по суті справи. 12.3. Винесення рішення складом арбітражного суду. 12.4. Німецький інститут арбітражу. 12.5. Усні слухання. 12.6. Лондонський міжнародний третейський суд. 12.7. Усні слухання. 12.8. Арбітражне рішення. Самостійна робота – 10 години.
За результатами самостійної роботи провести тестування (Практикум.– тести). Теми рефератів, доповідей.
1. Вимоги до арбітражного застереження, арбітражної угоди. 2. Стадії арбітражного розгляду відповідно до Регламенту Інституту. 3. Визначення кількісного складу арбітражного суду. 4. Основні принципи та вимоги до арбітра. 5. Винесення рішення складом арбітражного суду. 6. Історія утворення німецького інститут арбітражу. 8. Див. Цират Г.А. Міжнародний комерційний арбітраж: Навч. Посіб. – К.:Істина, 2002. – Бібліогр.: 304 с. 9. Див. Комаров В.В., Погорецкий В.Н. Международный коммерческий арбитраж. – Х.: Право, 2009. – 164 с. 10. Див. Міжнародний комерційний арбітраж: Практикум у семи книгах. Книга ІІ: Навчальний посібник. – К.: КНТ, 2007. – 244 с.
Перелік ключових термінів та понять
Стадії арбітражного розгляду. Перша стадія — визначення компетенції й обмін письмовими документами (прохання про арбітраж і відповідь на неї); формування складу суду; внесення депозитів. Порушення розгляду справи — здійснення шляхом подачі зацікавленою стороною до Секретаріату інституту прохання про арбітраж. Принципи неупередженості і незалежності. Обов'язок особи заявити, яким має бути арбітр, заявити про всі обставини, що можуть уплинути на довіру до нього як з боку особи, що його призначила, так і з іншої сторони чи інших арбітрів, якщо склад суду складається з трьох і більш арбітрів (параграф 6); право кожної сторони заявити відвід арбітра, якщо їй стало відомо про порушення їм принципу неупередженості і незалежності. Німецький інститут арбітражу (НИА).
Методичні вказівки
Розкриваючи означену тему, студенти повинні зосередитися на процедурі арбітражного розгляду на прикладі Арбітражного інституту Стокгольмської торговельної палати. Випадки порушення і розгляд справи в Арбітражному інституті Стокгольмської торговельної палати, надалі Інституті, відповідно до його Регламенту. Вимоги до арбітражного застереження, арбітражної угоди щодо найменування Інституту. Рекомендації Інституту щодо використання арбітражного застереження. Стадії арбітражного розгляду відповідно до Регламенту Інституту. Перша стадія арбітражного розгляду. Порушення справи та зміст прохання про арбітраж. Додатки до прохання про арбітраж. Регламент Інституту щодо мови прохання про арбітраж. Інші вимоги до прохання. Питання кількості екземплярів прохання про арбітраж і прикладених до неї документів. Судова практика щодо цього питання. Дії Секретаріату Інституту після одержання прохання про арбітраж і прикладених до неї документів. Випадки, коли Секретаріат відмовляє позивачу в прийнятті прохання про арбітраж і тим самим припиняє провадження по справі. За результатами самостійної роботи провести тестування (Практикум. Міжнародний комерційний арбітраж. Книга І. За заг. ред. В.К.Матвійчука тести. 12.9. Література до Теми 1 [1, 2, 3, 4, 6 - 11]
10. САМОСТІЙНА РОБОТА СТУДЕНТА ТА МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ СТОСОВНО ТАКОЇ РОБОТИ
Самостійна робота студента передбачає:
Методичні рекомендації з організації самостійної роботи
Самостійна підготовка є важливою складовою частиною навчального процесу. Вона ставить за мету успішне оволодіння студентами курсу цивільного права, вироблення у них навичок і вміння правильного застосування теоретичних положень науки цивільного права в прак-тичній діяльності юристів. Досягнення цієї мети потребує від студентів навичок самостійного мислення, оволодіння методами аналізу наукових проблем, методикою роботи з літературою і законодавчими матеріалами. Самостійна робота студентів при вивченні цивільного права має місце в процесі підготовки до семінарських та практичних занять, іспитів і заліків, при написанні рефератів, контрольних та курсових робіт, доповідей і повідомлень для виступів на наукових семінарах і конференціях. Її формами являються: вивчення відповідних положень Конституції України, цивільного законодавства, підручників і навчальних посібників, монографічної літератури і статей, постанов пленуму Верховного Суду України, конспектів лекцій, підбір необхідних матеріалів судовоїї практики. При підготовці до семінарських та практичних занять результати самостійної роботи відображаються у вигляді конспектів керівних матеріалів і рекомендованої літератури, робочих планів виступів студентів на названих заняттях, письмового вирішення задач і виконання завдань. Основою правильної організації самостійної роботи студентів являється її планування в відповідності з відведеними для цього бюджетом часу. Починати самостійне вивчення теми і її питань потрібно з роботи над матеріалами. Опрацювавши рекомендовану літературу і документи, студент повинен з’ясувати задачі цивільного законодавства, сформульовані вимоги, що з них витікають по зміцненню законності при застосуванні норм цивільного права, по удосконаленню діяльності правоохоронних органів. В ряді випадків вивчення матеріалів вимагає від студента з’ясування вміщених в них методологічних положень, що служать основою теоретичної розробки інститутів цивільного права і удосконалення діючого цивільного законодавства. Після глибокого осмислення змісту матеріалів, студент повинен скласти їх конспект. Як правило, конспект повинен бути невеликим по обсягу, оскільки кафедра рекомендує лише окремі сторінки підручників та документів, що відносяться до проблем цивільного права, що вивчаються. Закінчивши конспектування матеріали студент вивчає рекомендоване цивільне законодавство. Після цього потрібно вивчити конспект лекції по даній темі, відповідні глави підручника чи навчального посібника. Завершення цієї частини самостійної роботи дозволяє студенту мати мінімум знань по темі, але недостатньо для глибокого засвоєння питань, що вивчаються. Глибоке засвоєння практичних аспектів теми потребує від студента вивчення рекомендованих конвенцій, оскільки в них роз’яснюються важливі поняття, даються рекомендації по застосуванню арбітражного законодавства. Тому студент повинен пам’ятати, що правильне застосування арбітражного законодавства в його майбутній діяльності неможливе без роз’яснень вищих судових органів. Глибоке засвоєння теоретичних аспектів теми вимагає від студента вивчення рекомендованої монографічної (додаткової) літератури і журнальних статей. Ця робота найбільш відповідає виробленню вміння самостійно мислити. Вивчаючи в складній дискусії арбітражної практики, усвідомлюючи їх, порівнюючи спірні питання, оцінюючи надійність і ефективність їх аргументації, студент, по-перше, отримує глибокі теоре-тичні знання, необхідні для юриста вищої кваліфікації, по-друге, вчиться формулювати свою позицію по теоретичним питанням, обгрунтовуючи її. Конспектування додаткової літератури не являється обов’язковими. Але студент повинен пам’ятати, що “саме бліде горнило, краще від самої світлої пам’яті”. Сума знань по темі, отриманих з названих джерел, дозволяє студенту перейти до вирішення задач і виконання завдань. Рішення викладається письмово, в робочому зошиті без переписування умови задачі. Воно повинно бути аргументованим, посилатись на арбітражне законодавство й конвенції. Самостійна робота при підготовці до екзаменів і заліків не потребує конспектування і вирішення задач, а являє собою повторення пройденого матеріалу. При цьому особлива увага приділяється незадовільно вивченим питанням і темам (питання організації самостійної роботи при написанні рефератів, курсових і контрольних робіт викладається в окремих методичних рекомендаціях). Роль викладача в організації самостійної роботи студентів полягає в наданні допомоги в здійсненні цієї важливої роботи і контролі за її проведенням. Надання допомоги в організації самостійної роботи має місце в процесі читання лекції, проведення семінарських та практичних знань, групових та індивідуальних консультацій. В лекціях студентам даються рекомендації методичного характеру про те, як вивчати цивільне право, яку основну та додаткову літературу, законодавчі акти, конвенції потрібно опрацювати. При проведенні самостійних і практичних занять викладач звертає увагу студентів на особливу важливість вивчення певних нормативних актів і літературних джерел для засвоєння тієї чи іншої теми, конкретного питання. Важливу роль для правильної організації самостійної роботи студентів має їх особисте спілкування з викладачем в процесі індивідуальних консультацій. При особистому спілкуванні з викладачем, студент має можливість задати йому питання, почути його роз’яснення по проблемам, що його цікавлять, отримати поради по плануванню самостійної роботи, по раціональному опрацюванню цивільно-правової літератури, по методиці зібрання матеріалу для виконання курсової роботи, реферату, наукової доповіді чи повідомлення і т.д. В цілому таке спілкування пробуджує у студента інтерес до цивільного права, розширює його наукові інтереси і часто викликає потяг до більш глибокого з’ясування теоретичних проблем даної науки шляхом заняття науково-дослідницькою роботою в науковому семінарі, проблемній групі студентів. Контроль за самостійною роботою студентів викладач здійснює на семінарських та практичних заняттях, в процесі прийняття екзаменів та заліків. Але найбільш дієвою формою контролю є систематична перевірка викладачем ведення студентами конспектів лекцій і першоджерел, а також робочих зошитів. Після таких перевірок викладач дає вказівки студентам по усуненню недоліків при веденні названих зошитів. Вся робота викладача по організації самостійної роботи студентів повинна бути направлена на вироблення у них переконання про необхідність глибокого знання арбітражного законодавства, що викликано вимогами їх професійного обов’язку. Таке знання необхідно не тільки для правильної відповіді на іспиті, але й для вірного застосування цивільного законодавства в майбутній практичній діяльності.
11. Методичні рекомендації з підготовки реферативних повідомлень
Вибір теми реферативного повідомлення проводиться студентами до початку занять за узгодженням з викладачем, який проводить семінарські, практичні та інші заняття у відповідних навчальних групах. Перевагу слід віддавати питанням, які мають важливе теоретичне та практичне значення, або є найбільш складними для опанування і зв’язку з цим потребують більш широкого й детального розгляду: Мета: – більш поглиблене засвоєння студентами важливих теоретичних положень, які виносять на розгляд семінарського чи практичного заняття; зв’язок цих положень з діяльністю правоохоронних органів; – прищеплення студентам навичок самостійної роботи з нормативними матеріалами і літературними джерелами; – контроль знань студентів навчального матеріалу. Структура: Реферативне повідомлення передбачає слідуючі частини: вступ, описова частина, висновки. У вступній частині розкривається актуальність теми перелік рекомендованої літератури. При цьому бажано витримувати слідуючу послідовність: – закони та інші нормативні акти; – навчальна, монографічна та інша література; – слідча та судова практика. В основній частині розкривається суть питання, аналізуються нормативні матеріали, судова практика, точки зору вчених, які досліджували і досліджують цю проблему, в даний час вказується важливість для практики, висловлюється та обгрунтовується думка студента, наводиться теоретичний матеріал та практика застосування цивільного законодавства. Висновок передбачає стисле резюме з найбільш важливих положень питання, що викладене в реферативному повідомленні. Оформлення: Реферативне повідомлення повинно бути виконане самостійно, розбірливим почерком або надруковане. Аркуші підшиваються та нумеруються. На титульному листі вказується назва роботи, прізвище виконавця, номер навчальної групи. Використану по тексту літературу необхідно “знести” в підстрочник, де вказати назву джерела, рік та місце видання, а також відповідну сторінку. Обсяг роботи не повинен перевищувати 8-10 сторінок рукописного тексту формату А – 4. Методика: Перед тим, як розпочати написання реферату, необхідно вивчити літературу, передбачену по даній темі планом проведення та рекомендовану викладачем. Методологічною основою роботи повинні бути праці по філософії та соціології права, державні документи з питань цивільного законодавства України. В зв’язку з тим, що в останні роки в чинне цивільного законодавство України внесено багато змін та доповнень, студентам, які готують рефе-ративні повідомлення, необхідно обов’язково враховувати ці положення. Щоб реферат був змістовним і відповідав вимогам, які пред’являються до такого виду робіт, студенту який його виконує, важливо “схопити” суть питання, іншими словами, те головне без якого неможлива сама його постановка. Це найбільш складна і відповідальна сторона роботи, що виконується, тому вона вимагає глибокого знання того чи іншого питання. Структурно-описова частина реферативного повідомлення повинна мати слідуючий вигляд: – спочатку окреслюється суспільно-політична характеристика питання яке розглядається, його практичне значення; – аналізується нормативний матеріал (закони, укази, постанови, відомчі накази, інструкції), керівні роз’яснення Пленуму Верховного Суду України, літературні джерела: висвітлюється особиста думка студента відносно тієї чи іншої позиції питання, яке розглядається, чи його згода з однією із думок, висловлених в літературі. Кожна думка, незгода з відомими точками зору мають бути обгрунто-ваними. Це означає, що студент, посилаючись на нормативний матеріал, судову практику (з вказівкою джерела інформації) або шляхом логічних висновків повинен довести життєвість, приорітет своєї позиції. Реферативне повідомлення може супроводжуватись з використанням на кожне реферативне повідомлення відводиться в середньому 10 хвилин ТЗН. Реферативне повідомлення обов’язковою оцінюється викладачем.
12. МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ
Тему контрольної роботи студент вибирає самостійно з переліку тем контрольних робіт, що пропонуються в цих методичних рекомендаціях, виходячи з останньої цифри номера залікової книжки, . Перед написанням контрольної роботи необхідно скласти список літератури, яка підлягає вивченню, уважно з нею ознайомитися. Контрольна робота повинна носити самостійний характер, бути змістовною і вичерпною.
13. ТЕМАТИКА КОНТРОЛЬНИХ РОБІТ Завдання №1. A) Розкрити поняття міжнародного комерційного арбітражу та на підставі Закону України від 24 лютого 1994 р. "ПРО МІЖНАРОДНИЙ КОМЕРЦІЙНИЙ АРБІТРАЖ" визначити терміни «арбітраж», «третейський суд», «комерційний» та правила їх тлумачення у відповідності з нормами цього Закону. Провести відмежування між поняттями "міжнародний комерційний арбітраж" та "внутрішній арбітраж". Б) Розкрити питання сфери застосування Закону України від 24 лютого 1994 р. "ПРО МІЖНАРОДНИЙ КОМЕРЦІЙНИЙ АРБІТРАЖ" та на підставі відповідних норм цього Закону дати відповідь, які саме спори передаються на розгляд до міжнародного комерційного арбітражу на. B) На підставі Закону України від 24 лютого 1994 р. "ПРО МІЖНАРОДНИЙ КОМЕРЦІЙНИЙ АРБІТРАЖ" визначте функції, що виконуються Президентом Торгово-промислової палати України.
Завдання №2. A) Розмежування функцій, що виконуються Президентом Торгово- Б) Яким чином визначається кількість арбітрів? Яким чином визначається кількість арбітрів, якщо сторони не домовилися про це? Дати відповідь на підставі Закону України від 24 лютого 1994 р. "ПРО МІЖНАРОДНИЙ КОМЕРЦІЙНИЙ АРБІТРАЖ". B) Що таке мандат арбітра? В якому випадку припиняється мандат арбітра?
Завдання №3 A) Якому органу чи особам надано право на визначення компетенції третейського суду? Знайдіть в Законі відповідні до цього норми. Б) Чи має процесуальне право третейський суд на визначення допустимості, належності, істотності та значущості будь-якого доказу? Знайдіть в Законі відповідні до цього норми. B) Які норми має право застосовувати третейський суд по суті спору? Знайдіть в Законі відповідну на це вказівку.
Завдання № 4. A) Дайте письмову відповідь з вказівкою на відповідний нормативний акт та норми, що таке Морська арбітражна комісія та які спори вона вправі вирішувати? Б) На яких підставах Морська арбітражна комісія приймає до розгляду спори між сторонами? Дайте письмову відповідь з вказівкою на відповідний нормативний акт та норми. B) Хто має право встановити розмір і форму забезпечення вимоги і, зокрема, прийняти постанову про накладення арешту на судно або вантаж іншої сторони, які знаходяться в українському порту? Дайте письмову відповідь з вказівкою на відповідний нормативний акт та норми.
Завдання № 5. A) Яким чином вирішується питання про мову в арбітражному Б) Що таке арбітражне застереження? Чи може бути визнане недійсним арбітражне застереження при умовах визнання недійсним договору в цілому? Знайдіть відповідну норму в Регламенті міжнародного комерційного арбітражу при торгово-промисловій палаті України. B) В чому полягає компетенція міжнародного комерційного арбітражного
Завдання № 6. A) Мова арбітражного розгляду відповідно до Регламенту міжнародного комерційного арбітражу при торгово-промисловій палаті України. Б) Строки арбітражного розгляду відповідно до Регламенту міжнародного комерційного арбітражу при торгово-промисловій палаті України. B) Яким чином відбувається порушення арбітражного провадження по справі відповідно до Регламенту міжнародного комерційного арбітражу при торгово-промисловій палаті України? Дайте відповідь з посиланням на відповідні норми Регламенту.
Завдання № 7. А) Підстави оспорювання арбітражного рішення відповідно до Регламенту міжнародного комерційного арбітражу при торгово-промисловій палаті України. Б) Дайте визначення таких термінів як "арбітражний збір", "витрати арбітражного провадження". В) Встановлення розміру арбітражного розміру в міжнародному арбітражному суді при торгово-промисловій палаті України. Завдання № 8. A) В чому полягає призначення Арбітражного регламенту Комісії Б) Що являє собою повідомлення про арбітраж відповідно до Арбітражного регламенту Комісії Організації Об'єднаних Націй по праву міжнародної торгівлі? Дайте відповідь з посиланням на відповідні норми даного регламенту. B) Яким чином відбувається призначення арбітрів відповідно до Регламенту ЮНСІТРАЛ? Дайте відповідь з посиланням на відповідні норми даного регламенту.
Завдання № 9 A) Дайте відповідь з посиланням на відповідні норми Арбітражного регламенту Європейської економічної комісії ООН, які можуть настати правові наслідки того, коли протягом ЗО днів із дня одержання відповідачем повідомлення про передачу справи до арбітражу сторони не дійшли згоди щодо вибору одноособового арбітра чи арбітражної установи або якщо протягом 45 днів не виявилося можливим призначити чи арбітрів арбітра-голову. Б) Процедура подачі нових позовів в арбітражному провадження відповідно до Арбітражного регламенту Європейської економічної комісії ООН. Дати характеристику даній процедурі відповідно до Регламенту. B) Які рішення відповідно до процедури Арбітражного регламенту Європейської економічної комісії ООН мають право виносити арбітри? Знайдіть відповідні норми регламенту.
Завдання №10. A) Сфера застосування Типового закону ЮНСІТРАЛ. Дайте відповідь з посиланням на відповідний нормативний акт та відповідні норми. Б) Що означає термін "Торговий" в контексті поняття міжнародного торгового арбітражу? B) Правила процедури отримання письмових повідомлень відповідно до норм Типового закону ЮНСІТРАЛ
Завдання № 11. A) Розкрити питання сфери застосування Конвенції Організації Б) Дайте відповідь, з яких питань застосування Конвенції Організації Об'єднаних Націй 1980 р. про договори міжнародної купівлі - продажу товарів не допускається, з відповідним посиланням на відповідні норми даної конвенції. B) Розкрийте ґрунтовно питання щодо органів, що здійснюють торгову
Завдання № 12. A) Питання, що відносяться до предмета регулювання Конвенції Організації Об'єднаних Націй 1980 р. з договорів міжнародної купівлі - продажу товарів. Б) Які саме договори вважаються договорами купівлі - продажу товарів відповідно до правил Конвенції з договорів міжнародної купівлі - продажу товарів. В) Інформаційні особливості укладання зовнішньоторговельного контракту.
Завдання № 13 A) Розрити питання особливості сторін укладення та виконання договору купівлі-продажу товарів з урахуванням наявності та кількості комерційних підприємств сторін з посиланням на відповідні норми Конвенції з договорів міжнародної купівлі - продажу товарів. Б) Форма укладення міжнародного договору купівлі-продажу товарів і що саме трактується під поняттям "письмова форма" укладення договору? B) Особливості укладення зовнішньоторговельного контракту з офшорними компаніями.
Завдання № 14 A) Дайте відповідь - що таке оферта, коли оферта вступає в силу та умови оферти відповідно до норм Конвенції Організації Об'єднаних Націй 1980 р. з договорів міжнародної купівлі - продажу товарів. Б) При яких умовах оферта не може бути відкликана? B) Поняття нерезидентних чи офшорних компаній.
Завдання № 15 A) В яких випадках акцепт може являти собою відхилення оферти і являти собою зустрічну оферту, а в яких це власне відповідь на оферту і може бути акцептом відповідно до норм Конвенції з договорів міжнародної купівлі - продажу товарів? Б) Початок перебігу строку для акцепту. В яких випадках заява про розірвання договору купівлі-продажу товарів має законну силу. B) Істотні умови зовнішньоторговельних контрактів.
Завдання № 16 А) Правила поставки товару й передачі документів при здійсненні договору міжнародної купівлі - продажу товарів. Б) Права третіх осіб при здійсненні договору міжнародної купівлі - продажу товарів. В) Питання застосування в розрахунках документарного акредитиву. Особливості критеріїв оцінки офшорних компаній.
Завдання № 17 A) Питання переходу ризику при здійсненні договору міжнародної купівлі - продажу товарів. Б) Сфера застосування Конвенції про позовну давність в міжнародній купівлі-продажі товарів. B) Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність» щодо правил підписання зовнішньоторговельних контрактів.
Завдання № 18 A) Строк позовної давності відповідно до Конвенції про позовну давність в міжнародній купівлі-продажі товарів. Початок перебігу строку позовної давності відповідно до норм даної конвенції. Б) Право на позов, що випливає з дефекту або іншої невідповідності товару. B) Строки тендерної гарантії.
Завдання № 19
A) Перебіг строку позовної давності, коли одна зі сторін може заявити про припинення договору до настання строку його виконання. Б) Перерив та продовження строку позовної давності при здійсненні договорів міжнародної купівлі - продажу товарів. B) Підстави виникнення права притримання.
Завдання № 20. A) Порядок застосування строку позовної давності в договорах міжнародної купівлі-продажу товарів. Б) Порядок зміни строку позовної давності. B) Проблеми практичного застосування інституту позовної давності в міжнародному комерційному арбітражі.
Завдання № 21. A) Документарне інкасо. Б) Виконання часткового платежу за документарним інкасо. B) Строки позовної давності за законодавством Франції.
Завдання № 22. А) Сфера застосування Конвенції ООН про позовну давність. Б) Дати поняття "документарного акредетиву". B) Строки позовної давності за законодавством Англії. Строки позовної давності для всіх позовів, що випливають з договорів купівлі-продажу товарів.
14. ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ
Модуль І.
Самостійна робота № 1
Тема 1. Поняття і правова природа міжнародного комерційного арбітражу
- Зв’язок та взаємодія між комерційним арбітражем і державними судами. - Демократичність міжнародного комерційного арбітражу. - Забезпечувальні заходи в міжнародному комерційному арбітражі. - Арбітражна процедура в кіберпросторі. - Місце проведення або місце знаходження арбітражу. - Територіальність міжнародного арбітражу. - Юридичні наслідки, пов’язані з місцем проведення або місцем знаходження арбітражу. - On-line технології і місце знаходження арбітражу. Методичні рекомендації до виконання: 1. Виконану роботу представити в зошиті-звіті. 2. Після опрацювання теоретичного матеріалу, викладеного в лекціях та в навчальних посібниках схематично показати зв’язок та взаємодію між комерційним арбітражем і державними судами 3. На третє питання підготувати усне повідомлення. Форми контролю: усне опитування, перевірка конспектів.
Література: 1. Богуславский М. М. Международное частное право: Учебник. — 5-е изд., пере раб. и доп. — М.: Юристъ, 2004. — 604 с. 2. Богуславский М. М. Международное частное право: Практикум. — М.: Юристъ, 2002. — 304 с. 3. Комаров В. В. Международный коммерческий арбитраж. — Х.: Консул, 1999. 4. Международное частное право. Учебник / Под ред. Г. К. Дмитриевой. — ПБОЮЛ Гриженко Е. М., 2001. — 656 с. 5. Международный коммерческий арбитраж в Украине: Законодательство и практика: Науч.-практ. изд. / Под ред. И. Г. Побирченко. — К.: Видавничий Дім „Ін Юре”, 2000. 6. Юлдашев О. Х. Міжнародне приватне право: Академічний курс: Підручник для студентів вищ. навч. закладів. — К.: Видавничий Дім “Ін Юре”, 2004. — 362 с. 7. Молдован В. В. Судоустрій: Україна, Велика Британія, Російська Федерація, США, ФРН, Франція, судові органи ООН. — К., 2003. — 256 с.
Самостійна робота № 2
Тема 2. Міжнародно-правові основи міжнародного комерційного арбітражу
- Всесвітні конвенції, що регулюють міжнародний комерційний арбітраж. - Регіональні конвенції, що регулюють міжнародний комерційний арбітраж. - Основні положення Нью-Йоркської конвенції про визнання і доведення до виконання іноземних арбітражних рішень 1958 року. - Основні положення Європейської конвенції про зовнішньоторговий арбітраж 1961 року. - Арбітражний регламент ЮНСІТРАЛ (UNCITRAL) 1976 року. - Типовий закон ЮНСІТРАЛ 1985 року.
Методичні рекомендації до виконання: 1. За першим питанням скласти розгорнутий план-конспект. 2. Після опрацювання теоретичного матеріалу, викладеного в лекціях та в навчальних посібниках схематично відобразити основні положення Нью-Йоркської конвенції про визнання і доведення до виконання іноземних арбітражних рішень 1958 року. 3. На третє питання підготувати усне повідомлення. Форми контролю: усне опитування, перевірка конспектів.
Література: 1. Конвенция о признании и приведении в исполнение иностранных арбитражных решений 1958 г. (Нью-Йоркская конвенция) // Ведомости Верховного Совета СССР. — 1960. — № 46. — Ст. 421. 2. Европейская конвенция о внешнеторговом арбитраже 1961 г. // Ведомости Верховного Совета СССР. 1964. — № 44. — Ст. 485. 3. Арбитражный регламент ЮНСИТРАЛ. Одобрен Генеральной Ассамлеей ООН 15 июня 1976 г. // Розенберг М. Г. Контракт международной купли-продажи. — М., 1998. — С. 726–745. 4. Про ратифікацію Конвенції про порядок вирішення інвестиційних спорів між державами та іноземними особами: Закон України від 16 березня 2000 р. № 1547-III //Відомості Верховної Ради України. — 2000. — Ст. 161. 5. Богуславский М. М. Международное частное право: Учебник. — 5-е изд., пере раб. и доп. — М.: Юристъ, 2004. — 604 с. 6. Международное частное право. Учебник / Под ред. Г. К. Дмитриевой. — ПБОЮЛ Гриженко Е. М., 2001. — 656 с. 7. Розенберг М. Г. Международный договор и иностранное право в практике Международного коммерческого арбитражного суда. —М., 1998. 8. Юлдашев О. Х. Міжнародне приватне право: Академічний курс: Підручник для студентів вищ. навч. закладів. — К.: Видавничий Дім “Ін Юре”, 2004. — 362 с.
Самостійна робота № 3
Тема 3. Арбітражна угода - Арбітражне застереження, яке рекомендується при ТПП УКраїни для включення у зовнішньоекономічні договори. - Вибір арбитражного институту. - Делокалізація арбітражу. - Процесуальне право в країні місця проведення або місця знаходження арбитражу - Критерії вибору місця проведення або місця знаходження арбитражу.
Методичні рекомендації до виконання: 1. Виконану роботу представити в зошиті-звіті. 2. Після ознайомлення з теоретичним матеріалом здійснити порівняльний аналіз видів арбітражних угод. 3. За другим питанням необхідно підготувати лише усне повідомлення. Форми контролю: усне опитування, перевірка конспектів.
1. Богуславський М. М. Международное частное право: Учебник. — 5-е изд., пере раб. и доп. — М.: Юристъ, 2004. — 604 с. 2. Богуславський М. М. Международное частное право: Практикум. — М.: Юристъ, 2002. — 304 с. 3. Комаров В. В. Международный коммерческий арбитраж. — Х.: Консул, 1999. 4. Международное частное право. Учебник / Под ред. Г. К. Дмитриевой. — ПБОЮЛ Гриженко Е. М., 2001. — 656с. 5. Международный коммерческий арбитраж в Украине: Законодательство и практика: Науч.-практ. изд. / Под ред. И. Г. Побирченко. — К.: Видавничий Дім „Ін Юре”, 2000. 6. Юлдашев О. Х. Міжнародне приватне право: Академічний курс: Підручник для студентів вищ. навч. закладів. — К.: Видавничий Дім “Ін Юре”, 2004. — 362 с.
Модуль ІІ.
Самостійна робота № 4
Тема 4. Порядок доведення до виконання іноземних арбітражних рішень
- Право на справедливий судовий розгляд. - Процесуальні гарантії в добровільному арбітражі відповідно до ст.. 17 (2) Директиви про електронну комерцію. - Арбітражні правила, адаптовані до електронної комерції. - Відповідність публічному порядку під час виконання рішень міжнародного комерційного арбітражного суду. - Проблеми виконання арбітражних рішень.
Методичні рекомендації до виконання: 1. Виконану роботу представити в зошиті-звіті. 2. За першим питанням підготувати усне повідомлення. 3. За третім питанням скласти розгорнутий план-конспект. Форми контролю: усне опитування, перевірка конспектів.
Література: 1. Конвенция о признании и приведении в исполнение иностранных арбитражных решений 1958 г. (Нью-Йоркская конвенция) // Ведомости Верховного Совета СССР. — 1960. — № 46. — Ст. 421. 2. Про визнання та виконання в Україні рішень іноземних судів: Закон України від 29 листопада 2001 р. № 2860-III // Відомості Верховної Ради України. — 2002. — № 10. — Ст. 76. 3. Про приєднання України до Конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах: Закон України від 19 жовтня 2000 р. № 2052-III // Відомості Верховної Ради України, 2000. — № 49. — Ст. 424. 4. Про практику розгляду судами клопотань про визнання і виконання рішень іноземних судів та арбітражів і про скасування рішень постановлених у порядку міжнародного комерційного арбітражу на території України: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 р. № 19 // Вісник Верховного Суду України. — 2000. — № 1. 5. Бабаев М. Х. Проблемы публичного порядка в международном частном праве // Международное частное право: Современные проблемы. — М., 1993. — Кн. 2. 6. Корабельников Е. Р. Проблемы публичного порядка при приведении в исполнение решений международных коммерческих арбитражей // Журн. рос. права. — 2001. — № 8. 7. Мосс Д. К. Автономия воли в практике международного коммерческого арбитража. — М.: Бек, 1996. 8. Международное частное право. Учебник / Под ред. Г. К. Дмитриевой. — ПБОЮЛ Гриженко Е. М., 2001. — 656 с. 9. Юлдашев О. Х. Міжнародне приватне право: Академічний курс: Підручник для студентів вищ. навч. закладів. — К.: Видавничий Дім “Ін Юре”, 2004. — 362 с.
Самостійна робота № 5
Тема 5. Міжнародний комерційний арбітражний суд
- Відповідні процесуальні гарантії, які засновані на Європейській конвенції з прав людини. - Адекватні процесуальні гарантії в сфері он-лайн. - Президіум МКАС. - Голова МКАС і його замісники. - Надання і направлення документів в ході арбітражного розгляду. - Відвід арбітра. - Заміна арбітра.
Методичні рекомендації до виконання: 1. Виконану роботу представити в зошиті-звіті. 2. Після опрацювання теоретичного матеріалу, викладеного в лекціях та в навчальних посібниках схематично відобразити процедуру відводу арбітрів. 3. За другим питанням необхідно підготувати лише усне повідомлення. Форми контролю: усне опитування, перевірка конспектів.
Література:
Модуль ІІІ.
Тема 6. Морська арбітражна комісія при Торгово-промисловій палаті України - Особливість розгляду справ Морською арбітражною комісією. - Арбітражні збори і витрати. - Надання і направлення документів в ході арбітражного розгляду. - Відвід арбітра. - Заміна арбітра.
Методичні рекомендації до виконання: 1. Виконану роботу представити в зошиті-звіті. 2. Після опрацювання теоретичного матеріалу, викладеного в лекціях та в навчальних посібниках схематично відобразити заміну арбітрів. 3. За першим питанням скласти розгорнутий план-конспект. 4.За третім питанням необхідно підготувати лише усне повідомлення. Форми контролю: усне опитування, перевірка конспектів.
Література:
Самостійна робота № 7
Тема 7. Арбітражний розгляд інвестиційних спорів - Основні положення Конвенції про вирішення інвестиційних спорів між державами й іноземними особами (Вашингтонська конвенція 1965 року).
- Структура та юрисдикція Міжнародного центру з вирішення інвестиційних спорів (ICSID). - Правила процедур та арбітражу, які здійснюються в Міжнародному центрі з вирішення інвестиційних спорів (ICSID).
Методичні рекомендації до виконання: 1. Виконану роботу представити в зошиті-звіті. 2. Після опрацювання теоретичного матеріалу, викладеного в лекціях та в навчальних посібниках схематично структуру Міжнародного центру з вирішення інвестиційних спорів 3. За третім питанням скласти розгорнутий план-конспект. Форми контролю: усне опитування, перевірка конспектів.
1. Вашингтонська конвенція про врегулювання інвестиційних спорів 1965 року. 2. Про ратифікацію Конвенції про порядок вирішення інвестиційних спорів між державами та іноземними особами: Закон України від 16 березня 2000 р. № 1547-III // Відомості Верховної Ради України. — 2000. — Ст. 161. 3. Богуславский М. М. Международное частное право: Учебник. — 5-е изд., пере раб. и доп. — М.: Юристъ, 2004. — 604 с. 4. Богуславский М. М. Международное частное право: Практикум. — М.: Юристъ, 2002. — 304 с. 5. Комаров В. В. Международный коммерческий арбитраж. — Х.: Консул, 1999. 6. Практика международного коммерческого арбитражного суда. Научно-практический комментарий / Сост. М. Г. Розенберг. — М., 1997. 7. Розенберг М. Г. Международный договор и иностранное право в практике Международного коммерческого арбітражного суда. — М., 1998. 8. Розенберг М. Г. Контракт международной купли-продажи. — М., 1998. 9. Очерки международного частого права / Под ред. Проф.. А. Довгерта. – Х.: «Одиссей», 2007. – 816 с.
Самостійна робота № 8
Тема 8. Міжнародний комерційний арбітраж за кордоном - Зародження Інституту третейського суду в Стародавні часи. - Історичний огляд розвитку арбітражу в країнах Європи. - Історичний огляд розвитку арбітражу в країнах Америки. - Розвиток арбітражу в Німеччині. - Становлення та розвиток арбітражу в США.
Методичні рекомендації до виконання: 1. Виконану роботу представити в зошиті-звіті. 2. За першим питанням підготувати усне повідомлення. 3. За третім питанням скласти розгорнутий план-конспект. Форми контролю: усне опитування, перевірка конспектів.
Література: 1. Арбитражная практика за 1996–1997 гг. Комментарий // Сост. М. Г. Розенберг. — М.: МКА, 1998. 2. Кудряшов С. М. Международый коммерческий арбитраж в Швеции // Журнал международного частного права. — 1994. № 4(6). — С. 30–39. 3. Носырева Е. Коммерческий арбитраж в США // Хозяйство и право. — 1998. — № 11. — С. 110–116. 4. Международное частное право. Учебник / Под ред. Г. К. Дмитриевой. — ПБОЮЛ Гриженко Е. М., 2001. — 656 с. 5. Поздняков В. С. Международный коммерческий арбитраж в Российской Федерации. — М., 1996. 6. Регламент Лондонського международного третейського суда / Предисл. С. Н. Лебедева. — Лондон, 1990. 7. Розенберг М. Г. Международный договор и иностранное право в практике Международного коммерческого арбитражного суда. — М., 1998. 8. Юлдашев О. Х. Міжнародне приватне право: Академічний курс: Підручник для студентів вищ. навч. закладів. — К.: Видавничий Дім “Ін Юре”, 2004. — 362 с. 9. Молдован В. В. Судоустрій: Україна, Велика Британія, Російська Федерація, США, ФРН, Франція, судові органи ООН. — К., 2003. — 256 с. 10.Очерки международного частного права / Под ред. Проф.. А. Довгерта. – Х.: «Одиссей», 2007. – 816 с.
15. ТЕСТОВІ ЗАВДАННЯ ДЛЯ ПІДСУМКОВИХ КОНТРОЛІВ.
Доберіть правильні відповіді; зверніть увагу на правильність та повноту формулювання відповідей; при необхідності вкажіть на можливу варіантність відповідей.
1. Міжнародний комерційний арбітраж, це:
2. Термін "міжнародний комерційний арбітраж" застосовується в декількох значеннях:
3. Міжнародний комерційний арбітраж — механізм для розгляду спорів, слухання яких проходять:
4. Третейські суди, як юрисдикційний орган:
1. договором між сторонами та має договірну природу;
7. Судді третейських судів виконують свої обов 'язки:
8. При розгляді справ третейські суди, як правило:
9. Рішення третейських судів:
10. Види міжнародних комерційних третейських судів
11. Арбітражі ad hoc:
12. Організаційно арбітраж ad hoc становить собою:
13. Склад третейських суддів:
14. Питання, що узгоджуються в арбітражних угодах:
10. порядок оплати; 11.інші питання, безпосередньо пов'язані з процедурою;
15. Під регламентами міжнародних комерційних третейських судів слід розуміти:
16. При арбітражі ad hoc застосування положень того чи іншого
17. Після виконання арбітражем ad hoc своїх обов 'язків в повному обсязі:
18. Під постійно діючими міжнародними комерційними
19. Арбітражні організації чи установи створюються у відповідності:
20. Функціонують постійні арбітражні (третейські) органи в правовому полі, яке утворюється: 1. відповідним законодавством про судоустрій країни їх місця знаходження, а також — на основі та згідно з законодавством, яке визначає організаційну структуру цих судових органів та містять цивільні норми, згідно з якими повинен діяти склад третейського суду, сформований під егідою відповідного міністерства;
21.Вперше арбітраж починає широко застосовуватися:
22. В стародавньому Римі вперше проводиться розмежування між суддею, призначуваним державою, і суддею, що обирається самими сторонами:
23. У середні віки в Західній Європі арбітрами виступали:
24. У XVIII і XIX століттях Торговий і морський арбітраж розвивався під
25. Першим арбітражним центром з дійсно всесвітньою орієнтацією став:
26. Першим спеціальним законом про арбітраж в Англії був:
27. У Росії на початку XIX століття арбітраж регламентувався:
28. У Німеччині у другій половині XIX ст. арбітраж регламентувався:
29. Під час Французької буржуазної революції Конституція 1793 р.
5. інститут позовної давності;
ЗО. Першим документом США, що вводив положення про можливість передачі визначених спорів на розгляд арбітражних судів, став:
16. ОРІЄНТОВНИЙ ПЕРЕЛІК ПИТАНЬ ДЛЯ ЗАЛІКУ
10.Історія розвитку інституту міжнародного комерційного арбітражу. 11.Критерії класифікації міжнародних комерційних третейських судів та їх повноваження. 12.Механізм, що забезпечує визнання і виконання рішень комерційного арбітражу за рахунок конвенційного регулювання цього питання. 13.Міжнародне публічне право й міжнародний комерційний арбітраж. 14. Особливості арбітражного законодавства багатьох держав таких як Франція, Бельгія, Англія, Голландія і Швейцарія та вплив їх на специфіку міжнародного комерційного арбітражу. 15.Особливості арбітражного процесу третейського суду ad hoc та його регламентація. 7 б. Особливості організації арбітражу ad hoc, формування його складу та повноваження складу третейського суду ad hoc. 17.Питання процедури, порядку утворення складу арбітражу і вирішення комерційних спорів. 18. Питання розмежування між комерційним і некомерційним договорами. Комерційний договір. 19. Правовий статус арбітражу в XX столітті. 20. Принципи виконання рішень третейських судів. 21. Природа юрисдикції третейського суду розглядати певний спір та відмежування її від юрисдикції державного суду щодо конкретного спору. 22. Процедурні питання арбітражу. 23. Розвиток арбітражу в період середньовіччя. 24. Розвиток законодавства про арбітраж і арбітражну практику та вплив цих факторів на юридико-соціальне розуміння арбітражу. 25. Розгляд зовнішньоторговельних спорів у держаних судах. 26. Співвідношення інституту третейських судів та державного судочинства у стародавні часи. 27. Способи забезпечення виконання рішення арбітра в Римському цивільному праві. 28. Сутність договірної природи арбітражу. 29. Торговий і морський арбітраж у XVIII—XIX ст.ст. 30. Третейський порядок вирішення спорів. 31. Третейські суди як різновид юрисдикційних органів, які вправі вирішувати спори. 32. Цивільне законодавство України щодо свободи цивільного договору, та значення цього принципу при підписанні зовнішньоекономічних контрактів. 33. Форма і порядок підписання зовнішньоторговельних операцій за законодавством України. 34. Форма і порядок підписання зовнішньоекономічних контрактів. З 5.Форма зовнішньоторговельних контрактів відповідно до чинного законодавства України. 36. Форма зовнішньоторговельних контрактів відповідно до чинного законодавства України та співвідношення цих положень зі ст.ст. 205, 207, 639 ЦК України. 37. Сфера діяльності торговельних палат та компаній, що здійснюють торгову реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності за кордоном. 38. Строки тендерної гарантії. 39. Строки позовної давності за законодавством Франції. 40. Строки позовної давності за законодавством Німеччини. 41.Строки позовної давності за законодавством Англії. Строки позовної давності для всіх позовів, що випливають з договорів купівлі-продажу товарів. 42. Строки позовної давності в позовах, що виникли з договорів купівлі-продажу товарів за законодавством Франції. 43. Строк позовної давності, встановлений по позовах з договорів купівлі-продажу товарів за законодавством Німеччини. 44. Співвідношення звичаю та актів цивільного законодавства. 45. Реалізація заставленого майна, на яке звернено стягнення. 46. Проблеми практичного застосування інституту позовної давності в міжнародному комерційному арбітражі. 47. Принципи, що закладені в Конвенції про позовну давність в міжнародній купівлі-продажу товарів 1974 р. 48. Принцип диспозитивності у цивільному законодавстві України щодо застосування судом інституту позовної давності. 49. Правові наслідки визнання зовнішньоторговельного контракту недійсним. Поняття та механізм виконання двосторонньої реституції при визнанні зовнішньоторговельного контракту недійсним. 50. Правила укладення зовнішньоторговельного контракту. 51. Правила укладення зовнішньоторговельного контракту у формі обміну листами, телеграмами, повідомленнями за телетайпом чи по факсу. Правила внесення змін чи доповнень, що виникли в ході підписання чи виконання контракту. 52. Правил а застосування Типових платіжних умов в зовнішньоторговельних контрактах та їх головне призначення. 53. Правила застосування інституту позовної давності в країнах англо-американського права. 54. Правила використання при укладанні зовнішньоторговельних контрактів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, електронно-числового підпису або іншого аналога власноручного підпису. 55. Права боржника у разі виконання ним зобов'язання після спливу строку позовної давності. 56. Порядок підписання змін і доповнень до зовнішньоекономічного контракту. 57. Порядок обчислення строків, початок перебігу строку позовної давності відповідно до Конвенції про позовну давність в міжнародній купівлі-продажу товарів 1974 р. 58. Поняття нерезидентних чи офшорних компаній. 59. Поняття звичаю в цивільному законодавстві України. 60. Положення цивільного законодавства України щодо регулювання цивільних відносин звичаєм ділового обороту. 61. Платіжні умови зовнішньоторговельних контрактів. 62. Підстава виникнення права притримання. 63. Питання, з'ясування яких необхідне при укладанні зовнішньоторговельного контракту учасникам зовнішньоекономічної діяльності. 64. Питання позовної давності в міжнародному комерційному арбітражі. 65. Питання застосування в розрахунках документарного акредитиву. Особливості критеріїв оцінки офшорних компаній. 66.Офшорні компанії. 67.Особливості укладення зовнішньоторговельного контракту з офшорними компаніями. 68.Особливості інституту номінальних директорів офшорних компаній. Особливості укладання контракту з офшорними компаніями. 69.Особливості застосування норм щодо позовної давності у законодавстві більшості країн світу. 70.Органи, що здійснюють торгову реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності в Німеччині, США, Англії. 71. Обмеження міжнародного арбітражного суду щодо застосування інституту позовної давності за законодавством Росії. 72. Найбільш розповсюджені правові форми, в яких створюються компанії в Європі, Північній Америці й інших регіонах світу. 73. Міжнародний режим регулювання питань застосування позовної давності. 74. Критерії оцінки офшорних компаній при укладанні з ними контрактів. 75. Країни романо-германскої, чи континентальної правової системи щодо інституту позовної давності. 76. Країни англо-американської правової системи щодо інституту позовної давності. 77. Конвенція про позовну давність в міжнародній купівлі-продажу товарів 1974р. 78.Істотні умови зовнішньоторговельних контрактів. 79.Інформація, що визнається комерційною таємницею за законодавством України татаких країн світу, як Німеччина, США, Англія. 80.Інформаційні особливості укладання зовнішньоторговельного контракту. 81.Інститут торгової реєстрації підприємців в різних країнах світу. 82.Значення строків позовної давності за Українським законодавством для суб'єктів внутрішньогосподарської діяльності на території України. 83.Значення практичного застосування в зовнішньоторговельних контрактах платіжних умов, передбачених Уніфікованими правилами і Типовими умовами. 84.Значення істотних умов для підписання зовнішньоторговельних контрактів. 85.Значення дотримання форми і порядку підписання зовнішньоекономічних контрактів. 86.Здійснення торгової реєстрації в різних країнах світу та органи, що ведуть спеціальний торговий реєстр. 87.Законодавства деяких країн світу щодо термінів захисту особами порушених прав. 88.Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність» щодо правил підписання зовнішньоторговельних контрактів. 89.Забезпечення виконання умов зовнішньоторговельних контрактів. Застосування таких видів забезпечувальних мір, як поручительство чи гарантія, у міжнародній торгівлі. 90.Випадки визнання недійсними зовнішньоекономічних договорів, контрактів. 91.Вимоги, на які позовна давність не поширюється за законодавством України. 92.Вимоги щодо порядку підписання зовнішньоторговельного контракту за чинним законодавством України. 93.Вимоги при складанні і підписанні зовнішньоторговельних контрактів та форми укладення таких контрактів. 94.Визнання недійсними зовнішньоекономічних договорів. 95. Базові принципи здійснення торгової реєстрації в розвинутих країнах світу. 96. «Уніфіковані правила по договірних гарантіях» 1978 року.
17. МЕТОДИЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ.
1. Матвійчук В.К., ,Харь І.О., Міжнародний комерційний арбітраж: Навчально-методичний комплекс. – К.: ВНЗ «Національна академія управління».
Структурними частинами навчально-методичного комплексу є: 1. Програма навчальної дисципліни. 2. Робоча програма, до якої входять: 2.1. Опорний конспект лекцій (окрема папка); 2.2. Методичні рекомендації та завдання для практичних і семінарських занять; 2.3. Методичні рекомендації та завдання для практичних і семінарських занять; 2.4. Тестові завдання; 2.5. Залікови білети (окрема папка); 2.6. Пакет контрольних завдань для комплексної перевірки знань (окрема папка); 2.7. Пакет контрольних завдань для заміру залишкових знань (окрема папка); 2.8. Фонд законодавчих та інструктивних матеріалів ( окрема папка та електроний віріант); 2.9. 2.10. Методичні вказівки та контрольні роботи для студентів заочної форми навчання.
18. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ. Відповідно до модулів.
МОДУЛЬ І Тема 1. ПОНЯТТЯ І ВИДИ МІЖНАРОДНОГО КОМЕРЦІЙНОГО АРБІТРАЖУ. АРБІТРАЖ ЯК СПОСІБ ВИРІШЕННЯ СПОРІВ ПО ЗОВНІШНЬОТОРГОВЕЛЬНИМ КОНТРАКТАМ. ПОНЯТТЯ ТРЕТЕЙСЬКОГО ПОРЯДКУ ВИРІШЕННЯ СПОРІВ.
10. Цират Г.А., Цират A.B. Международный коммерческий арбитраж как способ разрешения внешнеэкономических споров. -К.: Довіра, 1997.-367с. 11. Міжнародний комерційний арбітраж: Практикум у семи книгах. Книга І: Навчальний посібник. – К.: КНТ, 2007. – 244 с.
Тема 2. ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ МІЖНАРОДНОГО КОМЕРЦІЙНОГО АРБІТРАЖУ ЯК СПОСОБУ ВИРІШЕННЯ СПОРІВ 1. Богуславский М.М. Международный коммерческий арбитраж. М.: Институт государства и права РАН, 1993. 2. Дмитриева Г.к. Международный коммерческий арбитраж. Учебно-практическое пособие. - М.: Проспект, 1997. 3. Европейская Конвенция о внешнеторговом арбитраже. Женева, 21 апреля 1969 г. 4. Комаров В.В. Международный коммерческий арбитраж. -X.: Основа 1995.-305 С. 5. Международный коммерческий арбитраж в Украине: Законодательство и практика / Под общ. ред. И.Г. Побирченко. - Науч. - практ. Издата .-К.: Издательский Дом "ИНЮРЕ", 2000.-973 с. 6. О международном коммерческом арбитраже: Закон Украины от 24 февраля 1994 г. №4002-ХП 7. Образцы договоров с комментариями. Международный коммерческий арбитраж. - Минск "Амалея", 1997. 8. Положение о Международном коммерческом арбитражном суде при Торгово - промышленной палате Украины. Приложение №1 к Закону Украины " О международном коммерческом арбитраже" от 24 февраля 1994 г.№ 4002-ХП. 9. Федоров А.Г. "Международный коммерческий арбитраж :Изд-во Дом "Дашков ЙК°" 2000. -120 с. 10. Цират Г.А., Цират A.B. Международный коммерческий арбитраж как способ разрешения внешнеэкономических споров. -К.: Довіра, 1997.-367с. 11. Міжнародний комерційний арбітраж: Практикум у семи книгах. Книга І: Навчальний посібник. – К.: КНТ, 2007. – 244 с.
Тема 3. СТАТУС ПАРТНЕРІВ. ФОРМА ЗОВНІШНЬОТОРГІВЕЛЬНИХ УГОД. ПЛАТІЖНІ УМОВИ.
10. Цират Г.А., Цират A.B. Международный коммерческий арбитраж как способ разрешения внешнеэкономических споров. -К.: Довіра, 1997.-367с. 11. Міжнародний комерційний арбітраж: Практикум у семи книгах. Книга І: Навчальний посібник. – К.: КНТ, 2007. – 244 с.
Тема 4. ПРОБЛЕМИ ЗАСТОСУВАННЯ ІНСТИУТУ ПОЗОВНОЇ ДАВНОСТІ ПРИ УКЛАДЕННІ ЗОВНІШНЬОТОРГІВЕЛЬНИХ УГОД.
10. Федоров А. Г. Международный коммерческий арбитраж:Учебное пособие. —М.: Издательский Дом «Дашков и К°», 2000. — 120 с. 11. Цират Г. А., Цират А. В. Міжнародний арбітраж як спосіб дозволу зовнішньоекономічних суперечок.— К.: Довіра, 1997.— 367 с.— Библиогр.: С. 364. 12.Цірат Г. А. Міжнародний комерційний арбітраж: Навч. посіб. — К: Істина, 2002. — Бібліогр. : 304 С. 13. Міжнародний комерційний арбітраж: Практикум у семи книгах. Книга ІІ: Навчальний посібник. – К.: КНТ, 2007. – 244 с.
МОДУЛЬ ІІ
Тема 5. СПОСОБИ І ПРОБЛЕМИ ВИРІШЕННЯ СПОРІВ В МІЖНАРОДНИХ ЕКОНОМІЧНИХ ВІДНОСИНАХ.
Міжнародний комерційний арбітраж: Практикум у семи книгах. Книга ІІ: Навчальний посібник. – К.: КНТ, 2007. – 244 с.
Тема 6. МОЖЛИВІСТЬ РОЗГЛЯДУ СПОРІВ У МІЖНАРОДНОМУ КОМЕРЦІЙНОМУ АРБІТРАЖІ
№ 12. P. 377.
9. Міжнародний комерційний арбітраж: Практикум у семи книгах. Книга ІІ: Навчальний посібник. – К.: КНТ, 2007. – 244 с.
Тема 7. АРБІТРАЖНІ УГОДИ І КОМПЕТЕНЦІЯ МІЖНАРОДНОГО КОМЕРЦІЙНОГО АРБІТРАЖУ
С. 364. 12.Цірат Г. А. Міжнародний комерційний арбітраж: Навч. посіб. — К: Істина, 2002. — Бібліогр. : 304 С. 13. Міжнародний комерційний арбітраж: Практикум у семи книгах. Книга ІІ: Навчальний посібник. – К.: КНТ, 2007. – 244 с.
Тема 8. ЕТАПИ АРБІТРАЖНОГО РОЗГЛЯДУ. ФОРМУВАННЯ СКЛАДУ АРБІТРАЖУ
МОДУЛЬ ІІІ
Тема 9. АРБІТРАЖНИЙ ПРОЦЕС (ПОЧАТКОВА СТАДІЯ, ПРОДОВЖЕННЯ - ДОКАЗИ, ЗАКІНЧЕННЯ - АРБІТРАЖНЕ РІШЕННЯ).
16.Pierre Jolidon, Commentair du Concordat Suisse Sur L'Arbitrage 269-271
Тема 10. РОЗВИТОК ЗАКОНОДАВСТВА ПРО МІЖНАРОДНИЙ КОМЕРЦІЙНИЙ АРБІТРАЖ.
Ю.Комаров А. Рассмотрение споров Международным коммерческим арбитражным судом при Торгово-промышленной палате Российской Федерации // Государство и право. 1996. № 11. С. 57. 11.Конвенция о признании и приведении в исполнение иностранных арбитражных решений 1958 г. (ст. V, п. "d"). 12.Регламент Арбитражного института при СТП 1988 г. 13.Статья 1494 ГПК Франции. 14.Статья 176 Закона Швейцарии "О международном частном праве". 15.Третейский суд. Законодательство, практика, комментарии. М., 1997. С. 587. 16.Третейский суд. Законодательство, практика, комментарии. С. 587.
Тема 11. МІЖНАРОДНО-ПРАВОВА УНІФІКАЦІЯ МІЖНАРОДНОГО КОМЕРЦІЙНОГО АРБІТРАЖУ.
1. Богуславский М.М. Международный комерческий арбитраж. М.: Институт государства РАН, 1993.
Тема 12. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТРИСТИКА ПРОЦЕДУРИ АРБІТРАЖНОГО РОЗГЛЯДУ В ЗАРУБІЖНИХ КРАЇНАХ.
прийнятий Торговою палатою м. Стокгольма і введений в дію 1 квітня 1999 р.; Регламент МКАС при ТПП України. — В кн.: Международный коммерческий арбитраж в Украине: законодательство и практика / Под общ. ред. ИТ. Побирченко. — К., 2000; Регламент Лондонського міжнародного третейського суду, введений в дію 1 січня 1998 р.; Положення про арбітражний суд Німецької інституції по арбітражній справі, введений в дію 1 липня 1998 р.
Навчально-методичне видання
Кафедра цивільного та господарського права
міжнародний комерційний арбітраж
Навчально-методичний комплекс
Підп.до друку. 30.09.2013. Формат вид. 60х801/16 Ум. друк. арк. 9,21. Обл.-вид. арк. 8,79. Тираж 300 пр.
03151, Україна, м.Київ, вул. Вінницька, 10 Телефон (044) 246-24-46; Тел/факс (044) 246-24-40 E-mail: nam@nam.kiev.ua Інтернет: www.nam.kiev.ua КомментарииКомментариев пока нет Пожалуйста, авторизуйтесь, чтобы оставить комментарий. |
|||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||