МОДЕЛЮВАННЯ СИСТЕМНИХ ХАРАКТЕРИСТИК В ЕКОНОМІЦІ  17.02.2014 07:58

1. ОСНОВНІ ВИМОГИ ТА РЕКОМЕНДАЦІЇ ДО НАПИСАННЯ КУРСОВОЇ РОБОТИ

 

Курсова робота (КР) з дисципліни виконується у десятому семестрі, відповідно до затверджених в установленому порядку методичних рекомендацій, з метою закріплення та поглиблення теоретичних знань та вмінь, набутих студентом у процесі засвоєння навчального матеріалу дисципліни в області моделювання економіки.

Виконання КР є важливим етапом у підготовці до виконання дипломного проекту (роботи) майбутнього фахівця з економічної кібернетики.

Конкретна мета КР міститься у розробці економічної моделі за індивідуальним варіантом дослідження, який заданий в методичних рекомендаціях з курсової роботи.

Для успішного виконання курсового проекту студент повинен знати модельне відображення адаптивних характеристик економічних систем, показники надійності і напруженості розвитку та функціонування складних систем, їх взаємозв’язок; класифікацію систем за їх маневреними та інерційними якостями, різноманітність і ентропію в економічних системах, моделі оптимізації економічних систем з урахуванням активної взаємодії на параметри їх розвитку,  вміти самостійно застосовувати методологію, методику та інструментарій системного аналізу в теоретичних дослідженнях та використовувати набуті знання у практичній діяльності,  проводити аналіз об’єкта і предмета моделювання економіки, досліджувати моделі виробничих процесів, проводити статистичний аналіз економічних показників,  застосовувати економіко-математичні, динамічні моделі,  здійснювати розрахунки адекватності моделей реальним економічним процесам.

 

1.1. Вимоги до розкриття інформації в курсовій роботі

 

В курсовій роботі необхідно розкрити одну з проблем модельного відображення адаптивних характеристик економічних систем, показників надійності і напруженості розвитку та функціонування складних систем, їх взаємозв’язок; класифікацію систем за їх маневреними та інерційними якостями, різноманітність і ентропію в економічних системах, моделі оптимізації економічних систем з урахуванням активної взаємодії на параметри їх розвитку.

Курсова робота має містити теоретичне дослідження поставленої задачі, що вміщує виклад суті проблематики з теми курсової роботи, аналіз можливих шляхів вирішення поставлених завдань, аналіз їх можливостей та наслідків, а також практичне застосування результатів дослідження з проблемного питання в сучасних умовах господарювання та досягнутого рівня НТП і обов’язково супроводжується прикладами і числовими розрахунками.

Виконання, оформлення та захист КР здійснюється студентом в індивідуальному порядку відповідно до методичних рекомендацій.

Розкриття кожного питання має бути побудоване наступним чином: спочатку розкривається теоретичне дослідження, а потім розкриває практичне застосування предмету дослідження в сучасному світі та описуються основні досягнення, отримані при цьому.

Варіант завдання визначається згідно списку студентів групи в алфавітному порядку.

Час, потрібний для виконання КР – до 36 годин самостійної роботи.

Теоретичні питання необхідно вивчити за літературними джерелами, що рекомендуються.

 

1.2. Загальні характеристики курсової роботи

 

У професійній підготовці спеціаліста економічного профілю значну роль відіграє написання студентом курсових робіт.

Курсова робота – це самостійне навчально-наукове дослідження студента, яке виконується з певного курсу або з окремих його розділів.

Згідно з Положенням про  організацію навчального процесу у вищих навчальних закладах України, курсова робота виконується з метою закріплення, поглиблення і узагальнення знань, одержаних студентами за час навчання, та їх застосування до комплексного вирішення конкретного фахового завдання.

Тематика курсових робіт має відповідати завданням навчальної дисципліни і тісно пов’язуватися з практичними потребами конкретного фаху. Вона затверджується на засіданні кафедри.  Виконання курсових робіт визначається графіком.

Курсова робота допомагає студентові систематизувати отримані теоретичні знання з вивченої дисципліни, перевірити якість цих знань: оволодіти первинними навичками проведення сучасних досліджень. Уже на цій переший творчий спробі можна виявити здатність студента самостійно осмислити проблему, творчо, критично її дослідити; вміння збирати, аналізувати і систематизувати літературні (архівні) джерела; здатність застосувати отримані знання при вирішенні практичних завдань; формулювати висновки, пропозиції і рекомендації з предмета дослідження. Випадає й слушна  можливість проконтролювати вміння студента правильно організувати свою дослідницьку роботу та оформити її результати.

Курсова робота як самостійне навчально-наукове дослідження має виявити рівень загальнонаукової та спеціальної підготовки студента, його здатність застосовувати одержані знання під час вирішення конкретних проблем, його схильність до аналізу та самостійного узагальнення матеріалу з теми дослідження. Студент вибирає тему курсової роботи згідно останньої цифри номеру залікової книжки з числі тем, визначених випускними кафедрами навчального закладу. Тематика курсових робіт щорічно коригується з  урахуванням набутого на кафедрах досвіду.

Незалежно від теми, структура курсової роботи має бути такою: титульний аркуш; зміст; перелік умовних позначень (при необхідності); вступ; кілька розділів (підрозділів), що розкривають теорію питання та досвід практичної роботи; висновки; список використаної літератури; додатки.

 

1.3. Послідовність виконання курсової роботи

 

Курсова робота має свою специфіку, її деталі завжди потрібно узгоджувати з науковим керівником.

Раціональніше організовувати роботу над курсовою роботою, правильно розподілити свій час, спланувати його, глибоко і своєчасно розробити вибрану тему допоможе алгоритм написання курсової роботи. Він дисциплінує виконавця, лімітує термін, відведений на вибір теми, підбір та аналіз літератури з теми дослідження, написання, оформлення і захист курсової роботи.

Курсову роботу доцільно виконувати в такій послідовності:

1)      вибір теми, ознайомлення з нею, її обґрунтування;

2)      виявлення та відбір літератури з теми;

3)       з’ясування об’єкта , предмета, визначення мети та завдань дослідження;

4)      виявлення і відбір літератури з теми, її вивчення;

5)      складання попереднього плану, узгодження його з керівником;

6)      викладання тексту роботи згідно з її структурою;

7)      виклад теорії і методики;

8)      формування висновків і рекомендацій;

9)      написання вступу та огляду літератури з теми дослідження;

10)  оформлення списку використаних джерел та додатків;

11)              усунення зауважень, врахування рекомендацій наукового керівника;

12)              доопрацювання роботи, остаточне редагування тексту, підготовка до захисту.

Потім здійснюється літературне й технічне оформлення роботи, її рецензування, підготовка до захисту і захист курсової роботи.

Виконання курсової роботи організується відповідно до графіка, затвердженого кафедрою та деканатом.

Процес роботи над дослідженням поділяється на три основні етапи:

• підготовчий;
• етап роботи над змістом;
• заключний етап.

 

1.4. Підготовчий етап роботи над курсовою роботою

 

Цей етап починається з вибору теми курсової роботи, її осмислення та обґрунтування. Разом із керівником необхідно визначити межі розкриття теми та перелік установ, досвід роботи яких буде висвітлюватись у дослідженні.

При з’ясуванні об’єкта, предмета і мети дослідження необхідно зважати на те, що між ними і темою курсової роботи є системні логічні зв’язки. 

Об’єктом дослідження є вся сукупність відношень різних аспектів теорії і практики науки, яка слугує джерелом необхідної  для дослідника інформації.

Предмет дослідження – це тільки ті суттєві зв’язки  та відношення, які підлягають  безпосередньому вивченню в даній роботі, є головними, визначальними для конкретного дослідження. Таким чином, предмет дослідження є вужчим, ніж об’єкт.

Визначаючи об’єкт, треба знайти відповідь на запитання: що розглядається? Разом з тим предмет визначає аспект розгляду, дає уявлення про зміст розгляду об’єкта дослідження, про те, які нові відношення, властивості, аспекти і функції об’єкта розкриваються. Іншими словами, об’єктом виступає те, що досліджується. А предметом – те, що  в цьому об’єкті має наукове пояснення.

Правильне, науково обґрунтоване визначення об’єкта дослідження – це не формальна, а суттєва, змістова наукова акція, зорієнтована на виявлення місця і значення предмета дослідження в більш цілісному і широкому понятті дослідження. Треба знати, що об’єкт дослідження – це частина об’єктивної реальності, яка на даному етапі стає предметом практичної і теоретичної діяльності людини як соціальної істоти (суб’єкта). Предмет дослідження є таким його елементом, який включає сукупність властивостей і відношень об’єкта, опосередкованих людиною (суб’єктом) у процесі дослідження з певною метою в конкретних умовах.

Мета дослідження пов’язана з об’єктом і предметом дослідження, а також з його кінцевим результатом і шляхом його досягнення. Кінцевий результат дослідження передбачає вирішення студентами проблемної ситуації, яка відображає суперечність між типовим станом об’єкта дослідження в реальній практиці і вимогами суспільства до його більш ефективного функціонування. Кінцевий результат відображає очікуваний від виконання позитивний ефект, який формулюється двоступенева: перша частина – у вигляді суспільної корисності; друга – у вигляді конкретної користі, віднесеної до   основного предмета дослідження.

Наявність поставленої мети дослідження дозволяє визначити завдання дослідження, які можуть включати такі складові:

• вирішення певних теоретичних питань, які входять до загальної проблеми дослідження (наприклад, виявлення сутності понять, явищ, процесів, подальше вдосконалення їх вивчення, розробка ознак, рівнів функціонування, критеріїв ефективності, принципів та умов застосування тощо);
• всебічне (за необхідності й експериментальне) вивчення практики вирішення даної проблеми, виявлення її типового стану, недоліків і труднощів, їх причин, типових особливостей передового досвіду: таке вивчення дає змогу уточнити, перевірити дані, опубліковані в спеціальних неперіодичних і періодичних виданнях, підняти їх на рівень наукових фактів, обґрунтованих у процесі спеціального дослідження ;
• обґрунтування необхідної системи заходів щодо вирішення даної проблеми;
• експериментальна перевірка запропонованої системи заходів щодо відповідності її критеріям оптимальності, тобто досягнення максимально важливих у відповідних умовах результатів вирішення цієї проблеми при певних затратах часу і зусиль;
• розробка методичних рекомендації та пропозицій щодо використання результатів дослідження у практиці роботи відповідних установ (організацій).

Виконання завдань дослідження неможливе без ознайомлення з основними літературними (а можливо, й архівними) джерелами з  теми курсової роботи. З метою повного їх виявлення необхідно використовувати різні джерела пошуку: каталоги і картотеки кафедр та бібліотеки вищого навчального закладу, а також провідних наукових бібліотек міста, бібліотечні посібники, при книжні та при статейні списки літератури, виноски і посилання в підручниках, монографіях, словниках та ін., покажчики змісту річних комплектів спеціальних періодичних видань.

Підчас джерелознавчих пошуків необхідно з’ясувати  стан вивченості обраної теми сучасною наукою, щоб не повторювати в роботі загальновідомих істин, конкретніше точніше визначити напрями та основні розподіли свого дослідження.

 

1.5. Робота над текстом курсової роботи

 

Другий етап починається з вивчення літератури з теми курсової роботи. Вивчення літератури треба починати з праць, де проблема відображається в цілому, а потім перейти до вужчих досліджень. Починати ознайомлення з виданням треба з титульного аркуша, з’ясувавши, де, ким, коли воно було видано. Треба переглянути зміст, який розкриває структуру видання, наповнення його розділів, звернутися до передмови, де розкрито призначення видання, завдання, поставлені в ньому автором.

Читаючи видання, треба уважно стежити за ходом авторської думки, вміти відрізняти головні положення від доказів й ілюстративного матеріалу. Часто статті з наукових збірок складні для сприйняття, тому необхідно їх читати кілька разів, намагаючись виділити головну ідею та аргументи, якими автор її доводить. З’ясовуючи це, треба виписати всі необхідні цитати, цифри, факти, умови, аргументи, якими оперує автор, доводячи основну ідею статті.

Процес уточнення структури курсової роботи складений і може тривати протягом усього дослідження. Попередній план роботи треба обов’язково показати науковому керівникові, оскільки може статися, що потрібно буде переписувати текст роботи.

Готуючись до викладання тексту курсової роботи, доцільно ще раз уважно прочитати її назву, що містить проблему, яка повинна бути розкрита. Проаналізований та систематизований матеріал викладається відповідно до змісту у вигляді окремих розділів і підрозділів (глав і параграфів). Кожний розділ (глава) висвітлює самостійне питання, а підрозділ (параграф) – окрему частину цього питання.

Тема має бути розкрита без пропуску логічних ланок, тому починаючи працювати над розділом, треба відмітити його головну ідею, а також тези кожного підрозділу. Тези необхідно підтверджувати фактами, думками різних авторів, результатами анкетування та експерименту, аналізом конкретного практичного досвіду. Треба уникати безсистемного викладення фактів без  достатнього їх осмислення та узагальнення.

Думки мають бути пов’язані між собою логічно, увесь текст має бути підпорядкований одній головній ідеї. Один висновок не повинен суперечити іншому, а підкріплювати його. Якщо висновки не будуть пов’язані між собою, текст втратить свою єдність. Один доказ має випливати з іншого.

Щодо кожного розділу (глави) роботи необхідно зробити висновки, на основі яких формулюють висновки до всієї роботи в цілому.

Достовірність висновків загалом підтверджується вивченням практичного досвіду роботи конкретних установ, щодо яких проводиться дослідження. Оперативно і в повному обсязі зібрати практичний матеріал, узагальнюючи його та систематизувати допоможе оволодіння студентом основними методами дослідження: спостереженням, експериментом, бесідою, анкетуванням, інтерв’ю, математичними методами обробки кількісних даних, методом порівняльного аналізу та ін. найкращих результатів можна досягти при комплексному використанні цих методів, проте слід мати на увазі, що залежно від особливостей теми дослідження, специфіки предмета і конкретних умов окремі методи можуть набути переважного значення.

Накопичуючи та систематизуючи факти, треба вміти визначити їх достовірність і типовість, найсуттєвіші ознаки для наукової характеристики, аналізу, порівняння. Аналіз зібраних матеріалів слід проводити у сукупності, з урахуванням усіх сторін відповідної сфери діяльності (чи установи). Порівняльний аналіз допомагає виділити головне, типове в питаннях, що  розглядаються, простежити зміни, що сталися в роботі установ протягом останніх років, виявити закономірності, проаналізувати причини труднощів у їх функціонуванні, визначити тенденції та перспективи подальшого розвитку.

Кількісні дані, що ілюструють практичний досвід роботи, можна проаналізувати за методом ранжованого ряду, розподіливши матеріали за роками, звівши їх у статистичні таблиці, таблиці для порівняння та ін., що дозволить зробити конкретні висновки. Таким чином, широке використання відомих у науці методів накопичення, вивчення, систематизації фактів та практичного досвіду в цілому дасть змогу виконати основне завдання курсового дослідження: поєднати різні роз’єднані знання в цілісну систему, вивести певні закономірності, визначити подальші тенденції розвитку теорії та практики відповідної сфери діяльності.

 

1.6. Заключний етап роботи над курсовою роботою

 

На цьому етапі передбачається написання студентом вступу та висновків до курсової роботи, оформлення списку літератури та додатків, редагування тексту, його доопрацювання з урахуванням зауважень наукового керівника, підготовка роботи до захисту.

Вступ доцільно писати після того, як написана основна частина курсової роботи. У вступі обґрунтовується актуальність теми, що вивчається, її практична значущість; визначаються, об’єкт, предмет, мета і завдання дослідження; розглядаються методи, за допомогою яких воно проводилось і розкривається структура роботи, її основний зміст. Якщо студент вирішив не торкатися деяких аспектів теми, він повинен зазначити про це у вступі.

Обов’язковою частиною вступу є огляд літератури з теми дослідження, в який включають найбільш цінні, актуальні роботи (10-15 джерел). Огляд має бути систематизованим аналізом теоретичної, методичної й практичної новизни, значущості, переваг та недоліків розглядуваних робіт, які доцільно згрупувати таким чином: роботи, що висвітлюють історію розвитку проблеми, теоретичні роботи, які повністю присвячені темі, потім ті, що розкривають тему частково. В огляді не слід наводити повний бібліографічний опис публікацій, що аналізуються, достатньо назвати автора й назву, а поруч у квадратних дужках проставити порядковий номер бібліографічного запису цієї роботи в списку літератури. Закінчити огляд треба коротким висновком  про ступінь висвітленості в літературі основних аспектів теми.

Логічним завершенням курсової роботи є висновки. Головна їх мета – підсумки проведеної роботи. Висновки подаються у вигляді окремих лаконічних положень, методичних рекомендацій. Дуже важливо, щоб вони відповідали поставленим завданням. У висновках необхідно зазначити не тільки те позитивне, що вдалося виявити в результаті вивчення теми, а й недоліки та проблеми, а також конкретні рекомендації щодо їх усунення. Основна вимога до заключної частини – не повторювати змісту вступу, основної частини роботи і висновків, зроблених у розділах.

Список використаної літератури складається на основі робочої картотеки і відображає обсяг використаних джерел та ступінь вивченості досліджуваної теми, є «візитною карткою» автора роботи, його професійним обличчям, свідчить про рівень володіння навичками роботи з науковою літературою. «Список…» повинен містити бібліографічний опис джерел, використаних студентом під час роботи над темою.

Завершуючи написання курсової роботи, необхідно систематизувати ілюстративний матеріал. Ілюстрації можна подавати у тексті або оформляти у вигляді додатків. Усі додатки повинні мати порядкову нумерацію та назви, що відповідають їхньому змісту. Нумерація аркушів з додатками продовжує загальну нумерацію сторінок основного тексту роботи.

Літературне оформлення курсової роботи є важливим елементом її використання і одним із багатьох чинників, на які зважає комісія при оцінюванні під час захисту. Передусім звертається увага на змістовний аспект викладу матеріалу (логічність і послідовність, повнота і репрезентативність, тобто широта використання наукових джерел, загальна грамотність та відповідність стандартам і (прийнятим правилам), а також на текст роботи, список літератури і додатки, на зовнішнє оформлення титульного аркуша.

Оформляючи текст роботи, треба знайти час для повторного перегляду першоджерел. Це допоможе побачити все цінне, що було пропущено на початку вивчення теми, наштовхне на цікаві думки, поглибить розуміння проблеми.

Доцільно відкласти текст і повернутися до цього через деякий час, щоб подивитися на роботу очима сторонньої особи. Весь цей час не слід читати щось із теми роботи, але постійно думати над нею. У цей період, коли тема вивчена та викладена, з’являються власні думки, власна оцінка та розуміння проблеми – неодмінна умова поліпшення структури і змісту роботи.

Під час редагування тексту бажано прочитати роботу вголос, що дозволить побачити можливу непереконливість доказів та уникнути цього. Не треба боятися скорочувати написане – від цього текст тільки виграє. Під час підготовки слід ретельно відредагувати кожне речення, звернути увагу на вибір необхідних формулювань. Які б просто і чітко, коротко й доступно виражали зміст викладених питань. Не варто послуговуватися складними синтаксичними конструкціями – вони часом слабо зв’язані між собою логічно, місять двозначні тлумачення тощо.

У курсовій роботі необхідно прагнути дотримуватися прийнятої термінології, позначень, умовних скорочень і символів, не рекомендується вживати слова і вирази-штампи, вести виклад від першої особи: «Я спостерігав», « Я вважаю», «Мені здається», « На мою думку», « Ми отримуємо», « Ми спостерігаємо». Слід уникати в тексті частих прізвищ (учених-дослідників, практиків) ініціали як правило, ставляться перед прізвищем.

Завдання студента – в призначений термін подати курсову роботу керівникові для перевірки. Вважається нормою, коли курсова робота переробляється кілька разів. Навіть досвідчені автори неодноразово допрацьовують свої роботи.

 

1.7. Підготовка студента до захисту курсової роботи

 

Захист курсової роботи проводиться відповідно до графіка, затвердженого кафедрою, в присутності комісії у складі керівника та двох-трьох членів кафедри.

Процедура захисту включає:

• доповідь студента про зміст роботи;
• запитання до автора;
• відповіді студента на запитання членів комісії;
• заключне слово студента;
• рішення комісії про оцінку роботи.

Вступне слово необхідно підготувати заздалегідь у формі виступу, в якому доцільно висвітлити такі важливі питання: обґрунтування актуальності теми дослідження; мета, завдання, об’єкт, предмет дослідження, що вдалося встановити, виявити, довести; якими методами це досягнуто; елементи новизни у теоретичних положеннях та в практичних рекомендаціях; з якими труднощами довелося зіткнутися в процесі дослідження, які положення не знайшли підтвердження. У вступі мають міститися також відповіді на основні зауваження наукового керівника. Доповідь студента не повинна перевищувати за часом 10-15 хвилин. Під час захисту курсової роботи студент зобов’язаний дати вичерпні відповіді на всі зауваження.

Оцінка за курсову роботу заноситься до залікової книжки студента та в екзаменаційну відомість. При визначенні оцінки слід зважати на якість роботи, рівень наукової та практичної підготовки студента.

Захищені курсові роботи здаються на випускову кафедру і зберігаються на кафедрі протягом 1 року.

 

1.8. Структура та зміст курсової роботи

 

Курсова робота включає: титульний листок, зміст, вступ, основну частину (яка розкривається через економічну характеристику предмету дослідження, огляд літератури з теми дослідження, розкриття теми дослідження, практичне застосування предмету дослідження в сучасному світі та основні досягнення), висновки і пропозиції, список використаної літератури, за необхідності додатки.

Титульний листок включає міністерство, назву вищого навчального закладу, назву кафедри, на якій вона виконувалась, повна назва теми роботи, прізвище та ініціали студента, курс, група, факультет, де він навчається, прізвище, ініціали, вчене звання наукового керівника, рік, і місце виконання роботи.

Зміст: назви заголовків усіх розділів у тій послідовності, в якій вони подані в роботі, із зазначенням номерів сторінок.

Вступ вміщує формулювання мотивів та причин вибору теми курсової роботи, її значення та актуальність, мету роботи, завдання та проблеми, які вирішуватимуться, предмет дослідження. Вступ викладається на двох або трьох сторінках. Вступ має обов’язково місти такі складові: актуальність теми, мета курсової роботи, завдання, об’єкт дослідження, предмет дослідження, структуру роботи.

Економічна характеристика предмету дослідження має містити дослідження предмету в економічній площині, тобто мають бути пояснення звідки з’явилась дана категорія, як її розглядають різні економічні течії та трактують різні економісти-вчені.

Огляд літератури: систематизований аналіз літературних джерел по темі роботи. Він має бути коротким, але містити критичний аналіз розглянутих питань з формулюванням завдань, які подані в роботі.

Спеціальну літературу студент добирає самостійно, використовуючи каталог бібліотек, чех що розкривається глибина вивчення питання та вміння студента узагальнити опрацьовану літературу і сформулювати своє відношення до неї. На кожне використане літературне джерело дається посилання в квадратних дужках відповідно номерів списку літератури, який поміщається в кінці курсової роботи.

Безпосередньо основна частина має складатись з двох розділів та вміщувати виклад суті курсової роботи з теми проведеного дослідження і аналіз його можливостей та наслідків і обов’язково супроводжується прикладами і числовими розрахунками..

Поділ текстового матеріалу на два розділі дозволяє більш чітко викласти зміст питання. Поділ дослідження на розділи відповідає змістовній частині завдання, яке отримав студент за своїм варіантом.

Кожний розділ позначається арабською цифрою та пишуть повну його назву. Новий розділ починають з нового аркуша, незалежно від того, що попередній аркуш залишається використаним не повністю. Виклад положень має супроводжуватися відповідними аргументами, містить посилання на позиції авторів із літературних джерел, ілюструватися прикладами із практики, цифровими матеріалами, схемами, тощо.

Висновки і пропозиції повинні відображати суть курсової роботи, бути конкретними і корисними для практичного використання, витікати із її змісту. Кожний висновок має бути по тексту відокремлений від інших, містити завершене твердження або спростування. Висновки розміщуються в тій послідовності, в якій вони викладені в тексті курсової роботи. Після висновків формуються пропозиції (якщо вони є) щодо удосконалення вирішення конкретних питань. Пропозиції можуть бути теоретичного і практичного напрямку.

Список використаної літератури включає літературні джерела, використані при написані роботи. Укладаючи його, необхідно додержуватися вимог державного стандарту. Кожний бібліографічний запис треба починати з нового рядка, літературу слід розташовувати в алфавітному порядку авторів та назв праць, спочатку видання українською мовою, потім – іноземними. Бібліографічні записи в «Списку …» повинні мати порядкову нумерацію. У тексті роботи слід давати у квадратних дужках посилання на номери списку. Якщо необхідно вказати номер сторінки, її ставлять через кому після номера видання. Наприклад:

1. Глибовець М. М., Олецький О. В. Штучний інтелект.– К.: Видавничий дім «КМ Академія», 2002.– 366 с.

2. Дж. фон Нейман. Теория самовоспроизводящихся автоматов.– М.: Мир, 1971.– 382 с.

 

1.9. Оформлення курсової роботи

 

Курсова робота починається з титульного аркушу, який є першою сторінкою роботи.

Скорочення слів у роботі не допускається (крім загальноприйнятих). В роботі повинні бути посилання на літературні джерела, використаний цифровий матеріал.

Заголовки структурних частин курсової роботи "ЗМІСТ", "ВСТУП". "РОЗДІЛ, "ВИСНОВКИ", "СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ", “ДОДАТКИ" пишуться великими літерами симетрично до тексту.

Заголовки підрозділів пишуться маленькими літерами, крім першої великої з абзацного відступу. Крапку в кінці заголовка не ставлять. Якщо заголовки складаються з двох або більше речень, їх розділяють крапкою. Заголовки пунктів пишуть маленькими літерами (крім першої великої) з абзацного відступу. Кожну структурну частину курсової роботи треба починати з нової сторінки.

До формувань заголовків (назв) розділів (глав) і підрозділів (параграфів) курсової роботи висуваються такі основні вимоги: стислість, чіткість і синтактична різноманітність у побудові речень, з переваженням простих, поширених, послідовне та точне відображення внутрішньої логіки змісту роботи.

 Розділи і підрозділи прийнято нумерувати арабськими цифрами. Параграфи ( підрозділи) нумерують окремо в кожному розділі. Позначення розділів ( глав); параграфів і їхні порядкові номери пишуть в одному рядку з заголовком; причому в кінці крапка не ставиться.

Нумерація сторінок, розділів, підрозділів, пунктів, підпунктів, малюнків, таблиць, формул подається арабськими цифрами без №.

Першою сторінкою курсової роботи є титульний аркуш, який включають до загальної нумерації сторінок курсової роботи. На ньому номер сторінок не ставлять. На наступних сторінках номер проставляють у правому верхньому куті сторінки без крапки в кінці.

Зміст, вступ, висновки, список використаної літератури не нумерують. Номер розділу ставлять після слова РОЗДІЛ, після номеру крапку не ставлять, а потім з нового рядка друкують заголовок розділу.

Підрозділи нумерують у межах кожного розділу. Номер підрозділу складається з номера розділу i порядкового номера підрозділу. Наприклад "2.3 ” (третій підрозділ другого розділу). Потім у тому ж рядку пишуть  заголовок підрозділу.

Пункти нумерують у межах кожного підрозділу. Номер пункту складається з порядкових номерів розділу, підрозділу, пункту, між якими ставлять крапку. Наприклад "1.3.2" (другий пункт третього підрозділу першого розділу).

Ілюстрації (схеми, графіки) i таблиці необхідно подавати в курсовій роботі безпосередньо після тексту, де вони згадані вперше, або на наступній сторінці.

Скановані схеми, таблиці та рисунки в роботі не допускаються!!

Ілюстрації позначають словом "Рис. ” i нумерують послідовно в межах розділу. Номер ілюстрації повинен складатися з номера розділу i номера ілюстрації, між якими ставиться крапка. Наприклад "Рис 1.2." (другий рисунок першого розділу). Номер ілюстрації, її назва i пояснювальні підписи розмішують послідовно під ілюстрацією.

Таблиці нумерують послідовно в межах розділу. У правом верхньому куті над відповідним заголовком таблиці розміщують  напис "Таблиця ” із зазначенням її номера. Номер таблиці повинен складатися з номеру розділу i порядкового номера таблиці, між якими ставиться крапка. Наприклад: "Таблиця 1.2."(друга таблиця першого розділу). При переносі частини таблиці на інший аркуш (сторінку) слово “Таблиця” і номер її вказують один раз справа над першою частиною таблиці. Над іншими частинами пишуть слова “Продовження табл.” і вказують номер таблиці. Наприклад: “Продовження табл.1.2”.

При написанні курсової роботи студент повинен давати посилання на літературні джерела, матеріали або окремі результати, які використовувались в курсовій роботі. Посилатися слід на нові видання публікацій. Посилання в тексті курсової роботи на джерела слід зазначити порядковим номером за переліком посилань, виділених двома квадратними дужками. Наприклад: “ ... у працях [1; 7]..."  Посилання на цитати має відповідати бібліографічному опису джерел за порядковим номером.

Джерела (список) слід розміщувати за алфавітом прізвищ перших авторів або заголовків в хронологічному порядку. Відомості про джерела, які включені до списку, необхідно давати згідно з вимогами державного стандарту з обов'язковим наведенням прізвищ та ініціалів авторів, назв праць, видавництв, року видання.

Текст курсової роботи розміщуються на одній стороні аркуша формату A-4. Шрифт Times new roman, кегель 14, вирівнювання по ширині сторінки. При цьому поля мають бути таких розмірів: зліва 30мм, справа 10мм, зверху i знизу 20 мм.

Обсяг курсової роботи має бути в межах 40 сторінок машинопису без урахування додатків і списку літератури. Курсова робота виконується українською мовою.

На першій сторінці студент ставить свій підпис i дату виконання роботи.

 

2. ЗМІСТОВНА ЧАСТИНА КУРСУ

 

2.1. Функціональні характеристики планових рішень. Моделювання маневреності та еластичність планових рішень. Властивості економічних об’єктів. Система взаємодії із середовищем. Мова взаємодії системи із середовищем. Зв’язок багатокритеріальності у складних економічних системах. Міра маневреності. Класифікація систем за їх маневреними та інерційними якостями.

Існує: m – різних входів системи, описаних вектором x=( x₁, x₂,…, x_m), n – різних виходів, які визначаються вектором y=( y₁, y₂,…, y_n), K – різних внутрішніх станів системи s₁, s₂,…, s_K .

Вектор  x  описує вплив зовнішнього середовища на систему, а вектор y – відгук (реакцію) системи на цей вплив.

Нехай ці стани зафіксовано в деякий момент часу t:  x_t, y_t, s_t.

Тоді поведінка системи відзначатиметься вектором станів виходів y_t. Якщо в момент t стани виходів однозначно визначаються станами входів системи і її внутрішніми станами, то кажуть що має місце залежність:

y_t = F(x_t, s_kt).

Перетворення F може бути алгебраїчним, логічним, диференційним оператором (скалярним, векторним, матричним), а також може бути певним алгоритмом. Тоді опис системи S можна представити у такому  вигляді:

S = ( T, x_t, X_t, s_kt,Q_t,  y_t, Y_t, F),

де   Т – множина моментів часу ( tÎT);

x_t– множина миттєвих вхідних впливів;

Х_t – множина допустимих вхідних впливів;

Q_t – множина внутрішніх станів системи;

S_kt – миттєвий стан системи;

y_t  – множина миттєвих значень вихідних величин;

Y_t – допустима множина вихідних величин;

F – оператор перетворення важливих функціональних параметрів системи, описаних векторами  у вихідні характеристики діяльності системи .

У цьому випадку очевидно, що x_t Î Х_t, y_t Î Y_t,  s_kt Î Q_t. Сукупність x_t, s_kt, y_t називають портретом системи.

Прийняті, а особливо вже реалізовані рішення здобувають властивості інерційності. Можливості маневрування, тобто зміни способів функціонування і їх інтенсивності, тут різко звужуються, причому для різних наборів об᾿єктів і способів, варіантів структури й будови планованої системи ці можливості різні й саме вони характеризують інерційні й маневрені якості планованої системи.

Кожному варіанту плану відповідає своя інерційна післядія. Можуть бути відхилення в умовах реалізації плану від тих, які передбачалися при його розробці.

Визначення припустимої області маневрування з підмножини J_j, можна здійснити ранжуванням можливих розходжень у способах функціонування системи, і визначенні такої області подібності, усередині якої можливий маневр.

Через евклідову відстань припустиму область маневрування плану можна зобразити так:

 

 – нормоване значення граничної відстані, на яке можна вийти в процедурах маневрування від запланованого планом способу функціонування j. (відхилення від плану)

Нормована відстань  є зростаючою функцією часу (горизонт планування). Таким чином, є деяка функціональна залежність для кожного способу функціонування – f_j(T).

Функціональну залежність можна спростити:

 або

і тоді уся задача нормування області припустимого маневрування зведеться до нормування «швидкостей» ( і ) зміни відстані в часі.

При постановці оптимізаційних задач планування для них вказується деяка область існування:

, ,

де  – можливі граничні значення інтенсивності, при цьому .

Можливе одночасне встановлення верхньої та нижньої меж (двосторонніх обмежень):

, ,

Всі ці обмеження визначають область можливого існування х_j

Важливо відзначити, що область можливого маневрування після того, як прийняте планове рішення про величину інтенсивності х_j, у загальному випадку значно вужче області існування х_j.

Міру маневреності Μ прийнятого варіанта плану можна визначити наступною композицією:

 

де - вектори граничних значень маневреності відповідно убік збільшення й зменшення інтенсивності по об'єктах і способам, що ввійшли в базовий план;

 - вектор припустимих відстаней переходів від способу до способу для всіх складових базового плану способів функціонування (з ненульовою інтенсивністю).

Під еластичністю плану в загальному випадку розуміється його здатність до певних «деформацій» без істотної втрати можливості реалізації кінцевих цілей.

Якщо відомо механізм формування оптимального плану, то існує й певний зв'язок між недовипуском продукції й зменшенням забезпеченості ресурсами:

 

Залежність між відносним недовипуском k-тої продукції (∆P_k/P_k) відносною недопоставкою i-гo ресурсу (∆S_i/S_i) характеризує еластичність плану по зв'язку P_k↔S_i.

 

У кожній точці розглянутої функції еластичності відношення:  характеризує твердість, а зворотне йому – еластичність плану. При недопоставці одночасно ряду ресурсів можна говорити про вектор недопоставок .

 

2.2. Моделювання надійності і напруженості планових рішень. Моделювання і дослідження інерційності планових рішень. Показники надійності і напруженості розвитку та функціонування складних систем, їх взаємозв’язок. Основні складові функції витрат на забезпечення надійності. Оцінка надійності плану випуску продукції. Напруженість планів. Формалізація та модельне відображення маневрених якостей і гнучкості планових рішень у галузевих системах.

Надійність плану можна визначити як потенційну ймовірність виконання рішень, які містить план, по об'ємах і термінах.

Надійність Н_k плану по випуску k-го виду продукції може бути визначена так:

 

де - випуск продукції k-го виду, установлений планом;

 - математичне очікування недовипуску k-го виду продукції.

Напруженість плану є в певному сенсі синонімом імовірності його невиконання.

Вона може бути пронормована (наприклад, у бальних оцінках) залежно від імовірності невиконання плану.

Напруженість планів тим вища, чим нижче їхня надійність.

Максимальній надійності планів відповідає мінімальна напруженість, АЛЕ існує й оптимальна напруженість планів, що відповідає оптимуму їхньої надійності.

Напруженість плану можна визначити по одному з наступних співвідношень:

 або

де N_k - напруженість плану по випуску k-тієї продукції; H_k -надійність плану по випуску k-тієї продукції; А й В – коефіцієнти бальності, за допомогою яких здійснюється переклад надійності плану в бальні оцінки напруженості.

Інерційність системи істотно залежить від того, наскільки мінливі умови всередині планового періоду.

Два можливих види маневрування усередині системи, яка оптимізується:

1) способами функціонування, коли здійснюється перехід (при зміні умов виконання плану) від одного способу до іншому або до цільової послідовності способів, якось розташованих у часі;

2) інтенсивність способів функціонування, коли сам набір способів, що включаються в базис оптимального плану, не змінюється, але можуть змінюватися їхньої інтенсивності в кожному році планового періоду.

Припустимо, що визначено дві відстані – від образа повної інерційності  і  причому  - границя слабманеврених систем (варіантів плану), а - границя середньоманеврених систем. Тоді формуються класи:

• слабоманеврених (високоінерційних) систем: 

• середньоманеврених (інерційних): '

• високо маневрених (слабоінерційних): < .

 

2.3. Моделювання ентропійних характеристик станів системи. Аналіз структурних властивостей плану. Економічна ефективність надійних адаптивних планів. Різноманітність і ентропія в економічних системах. Закон необхідної різноманітності в умовах недопоставки ресурсів. Необоротність планів. Аналіз структурних властивостей плану. Напрямки активної взаємодії на параметри плану, їх обмеження, формалізація зв’язків. Економічна ефективність надійних адаптивних планів.

Будь-якій системі Q властивий певний ступінь розмаїтості, що згідно У.Р. Ешбі обумовлюється безліччю можливостей її перебування в різних станах.

Як міра розмаїтості для безлічі можливих станів системи використовується поняття ентропії – математичне очікування логарифма ймовірності перебування системи Q у стані Q_i та відповідає уведеної К. Шенноном у теорію інформації «міри невизначеності».

 

Таким чином, невизначеність здійснення одного із безлічі можливих станів системи залежить: як від числа можливих станів, так і від розподілу ймовірностей цих станів.

Під обмеженням розмаїтості розуміється її зменшення.

Як міра обмеження розмаїтості може бути використане широко застосовуване в теорії інформації поняття надмірності:

 

де Н – ентропія системи в умовах заданих обмежень розмаїтості;

Н_m – максимальна ентропія системи в умовах найбільшого для даної системи ступеня незалежності станів.

Оптимизаційні задачі планування формуються на базі вихідних множин об'єктів, технологій, виробничих способів функціонування, параметрів і умов формування плану. Ці вихідні множини можуть бути нескінченними або кінцевими. Їхньої границі значною мірою визначаються станом і перспективами розвитку науково-технічного прогресу, обмеженнями, які диктуються географічним середовищем, і т.п.

Нехай для одноперіодної лінійної задачі в якості вихідного прийнятий деякий опорний план , для якого справедливі балансові співвідношення

 

де Р_i – випуск i-го виду продукції; S_i – витрата i-го виду ресурсу.

У прийняті вище позначеннях балансові співвідношення мають вигляд

 

Значення цільової функції для розглянутого опорного плану визначається так:

 

Необхідно відзначити наступне.

1.         Якщо рівняються абсолютні зміни параметрів α_ίj то перевага повинне бути віддана видам продукції (ресурсів) і способам, для яких добуток y_iz_j=P_jc_jy_jx_j (або величин S_і, с_j, y_i x_j) має найбільше значення; якщо рівняються відносні зміни , то критерієм оцінки служить величина Y_ij = a_ijy_ix_j, тобто загальна оцінка i-го виду продукції (ресурсу), що випускається (споживаного) j-тим способом.

Інші співвідношення характеризують приватні впливи змін окремих видів параметрів на цільову функцію.

2.         Активні впливи на абсолютні значення параметрів а_ίj, с_j, P_i, S_i переважають для інгредієнтів з високими оцінками у_i для способів з високими інтенсивностями. При цьому для а_ίj критерієм оцінки є добутки у_iх_j, для Р_i,S_i – об'єктивно обумовлені оцінки у_i і для с_j – інтенсивності х_j.

3.         Зміни абсолютних значень параметрів у багатьох реальних задачах можуть виявитися нерівнозначними. Більший ступінь порівнянності мають відносні зміни, тому для вибору “активних” параметрів краще користуватися порівнянням коефіцієнтів еластичності.

 

2.4. Комплексне дослідження рівнів еластичності, надійності, маневреності. Моделі оптимізації економічних систем з урахуванням активної взаємодії на параметри їх розвитку.

Нехай деяким чином був сформований і прийнятий план х⁰, орієнтований на певні умови його реалізації й припустимий щодо обмежень задачі.

Прийняття цього плану визначає маневрені й інерційні якості економічної системи, тому х⁰ є параметром функції еластичності системи:

 

де DS - вектор недопоставок ресурсів; DR - відповідний йому вектор недовипуску продукції.

У класичних моделях оптимізації, як правило, відмовляються від розгляду взаємозамінності ресурсів. Відомо, однак, що взаємозамінність відіграє більшу роль на практиці, а в теоретичних дослідженнях найвідомішим прикладом її використання є, безумовно, виробничі функції. Великий вплив роблять умови взаємозамінності використовуваних ресурсів, виробничих елементів, технологій, а продукції, що випускається також, і на еластичність плану і його маневрені якості.

Допустимо, наприклад, що умови маневреності без обліку взаємозамінності записуються так:

 

Тоді з обліком взаємозаміни ці умови можуть бути представлені в більше ослабленій формі, наприклад такої:

 

де V, V^h – множини індексів тих змінних, по яких виконуються умови взаємозамін відповідно в планах x⁰ і x^h. Наприклад, значеннями x , j ϵ V можуть бути інтенсивності взаємозамінних технологій прийнятого плану x =(x ), a x , j ϵ V^h – інтенсивності цих же технологій у плані-коректуванню x = (x) для рівня недопоставок реcурсів ΔS^h.

Одним з основних способів впливу на еластичність плану, а, отже, і на його надійність, є використання резервів ресурсів і продуктів. Резерви дозволяють послабити обмеження в оптимізаційних задачах.

3. ПЕРЕЛІК ТЕМ КУРСОВИХ РОБІТ

 

1. Загальносистемне представлення економічних моделей. Модельне відображення адаптивних характеристик економічних систем.
2. Основні види збурюючих впливів на економічну систему. Компенсаторні можливості багатоетапних систем і характеристики їх живучості.
3. Маневрування способами функціонування і шляхом зміни інтенсивностей засобів. Аналіз типових ситуацій у маневруванні.
4. Системне моделювання нових моделей економічного розвитку. Облік динаміки і ймовірності в моделюванні економічного розвитку.
5. Класифікація моделей економічного розвитку (за напрямками, зовнішніми та внутрішніми ознаками, ступенем діалогу, видами економічної інформації).
6. Моделі оптимізації економічних систем з урахуванням активної взаємодії на параметри їх розвитку.
7. Задачі узгодженості планових рішень у галузевих системах, діалогові процедури з урахуванням якісних характеристик.
8. Аналіз активної взаємодії в умовах детерміністичної і невизначеної структурної складової задач різного спрямування.
9. Використання двоїстих оцінок при активному впливі на систему. Керування акумуляцією сховищ знань, їх направленість на відповідні траєкторії розвитку.
10. Алгоритмічне моделювання елементів економічних систем. Математичні задачі системного аналізу. Математичні методи підвищення якості управлінських рішень.
11. Оцінка надійності та маневрених якостей плану. Дослідження гнучкості та надійності економічних систем.
12. Адаптивне моделювання, економічне зростання та прогнозування економічних систем. Комплексне дослідження рівнів еластичності, надійності, маневреності.
13. Моделі оптимізації економічних систем з урахуванням активної взаємодії на параметри їх розвитку. Аналіз структурних властивостей плану.
14. Напрямки активної взаємодії на параметри плану, їх обмеження, формалізація зв’язків. Економічна ефективність надійних адаптивних планів.
15. Моделювання ентропійних характеристик станів системи.
16. Формалізація та модельне відображення маневрених якостей і гнучкості планових рішень у галузевих системах. Зв’язок багатокритеріальності у складних економічних системах.
17. Закон необхідної різноманітності в умовах недопоставки ресурсів. Моделювання показників надійності і напруженості розвитку та функціонування складних систем, їх взаємозв’язок.
18. Моделювання впливу резерву ресурсів та продукції на еластичність плану. Вплив взаємозаміни ресурсів на еластичність плану.

4. ЛІТЕРАТУРА

 

4.1. Основні рекомендовані джерела

1. Андрейчиков А. В., Андрейчикова О. Н. Анализ и синтез. Планирование решений в экономике. — М.: Финансы и статистика, 2000.
2. Варфоломеев В. И. Алгоритмическое моделирование элементов экономических систем. — М.: Финансы и статистика, 2000.
3. Советов Б. Я., Яковлев С. А. Моделирование систем. — М.: Высш. школа, 1985.
4. Сіднев С. П., Шарапов О. Д. Математичні методи підвищення якості управлінських рішень. — К., 1997.
5. Сінчук О.М., Берідзе Т.М., Кононенко В.В., Рябушенко Н.В. Моделювання системних характеристик в економіці. – Кременчук: Вид. П.П. Щербатих О.В., 2009. – 212с.
6. Петраков Н. Я., Ротарь В. И. Фактор неопределенности и управление экономическими системами. — М.: Наука, 1995.
7. Полякова О.Ю. Моделирование системных характеристик экономики:  Учебное пособие. – Харьков, 2006. – 296 с.