|
|
Главная \ Методичні вказівки \ Охорона праці в галузі
Охорона праці в галузі« Назад
Охорона праці в галузі 12.10.2015 03:45
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, молоді та спорту УКРАЇНИ Національна академія статистики, обліку та аудиту
«ЗАТВЕРДЖУЮ» Декан факультету
Конспект лекцій
з дисципліни: «Охорона праці в галузі» для студентів спеціальностей:
6.030502 «Економічна кібернетика» 6.030601 «Менеджмент зовнішньо-економічної діяльності» 6.030508 «Фінанси» 6.030506 «Прикладна статистика»
Київ 2011 р.
Тема 1. Вступ. Основи законодавства з охорони праці
Поняття охорони праці
Зміст поняття охорони праці (ОП) визначено ст.1 Закону України «Про охорону праці (ОП)» ОП – система правових, соціально-економічних, організаційно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів і засобів, спрямованих на збереження здоров'я і працездатності людини в процесі праці. Верховна Рада Укр. 14 жовтня 1992р прийняла закон «Про охорону праці» який має велике соціально-економічне значення, оскільки торкається практично всіх життєвих інтересів майже 30 мільйонів працездатних громадян України. Закон і відповідні підзаконні акти зорієнтовані на основні вимоги міжнародних організацій, зокрема на конвенції Міжнародної Організації праці (МОП) та сучасні ринкові перетворення суспільства. Науково-технічний прогрес. поряд з благами приніс людству на жаль і численні лиха. Людина творець НТП – стала його заложником так щорічно на Україні на виробництві травмується 140 тис. чол. з них близько 2,5 тис. гине і близько 5 тис. отримує професійні захворювання. На підприємствах в шкідливих умовах працює більш як 5 млн. чоловік у тому числі 1.8 млн. жінок. На 1.01.97р на обліку в Україні було 119 тис. інвалідів внаслідок професійних захворювань та трудових ушкоджень. Головною метою ОП є створення на кожному робочому місці безпечних умов праці, умов безпечної експлуатації обладнання, зменшення або повна нейтралізація дії шкідливих і небезпечних виробничих факторів на організм людини і, як наслідок, зниження виробничого травматизму та професійних захворювань. Завдання ОП звести до мінімуму вірогідність небезпечних умов праці або захворювання працівника з одночасним забезпеченням комфортних умов праці при максимальній продуктивності праці.
Соціально-економічне значення ОП
Дисципліна ОП є соціально-технічною дисципліною, яка вивчає виробничі та професійні шкідливості , розробляє методи їх попередження або послаблення з метою запобігання нещасних випадків. У Законі "Про ОП" вперше економічні заходи управління ОП зведені до рангу державної політики. Цим Законом стверджується нові взаємовідносини, що базуються на економічному механізмі управління умовами праці – формування у власника (роботодавця) економічної зацікавленості в проведенні заходів що до поліпшення умов праці. Основні економічні методи управління ОП зводяться до: – диференційовані штрафи на соціальне страхування залежно від рівня виробничого травматизму, ступеня шкідливості умов праці, ступеня ризику виробництва. – цільове фінансування ОП. – економічне стимулювання ОП.
Система заходів з охорони праці.
Охорона праці – система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження здоров’я і працездатності людини в процесі праці. 1.1. Система правових заходів – законотворча діяльність, розроблення, впровадження та здійснення контролю за виконанням законодавчих актів та правових норм. 1.2. Система соціально-економічних заходів – діяльність зі створення фондів та системи фінансування витрат на охорону праці, стимулювання охорони праці, а також системи соціального захисту. 1.3 Система організаційно-технічних заходів – діяльність у сфері охорони праці та її технічне забезпечення (розроблення, впровадження та контролю з виконанням на виробництві). 1.4. Система санітарно-гігієнічних заходів – діяльність з розроблення, впровадження та здійснення контролю за виконанням санітарних норм і правил, та заходів для їх дотримання на виробництві, які запобігають або зменшують вплив на працівника шкідливих факторів 1.5. Система лікувально-профілактичних заходів – заходи нагляду та контролю за станом здоров'я працівників і з його підтримуванням на безпечному рівні.
Законодавчі основи
Законодавство: – діяльність вповноважених органів влади по встановленню законів; сукупність законів: держави; окремої сфери соціальних відносин чи діяльності: наприклад: громадянське; карне; трудове. Законодавчі основи охорони праці – це система законодавчих актів, які регламентують діяльність у цій сфері. Серед основних законодавчих актів необхідно виділити наступні: – Конституція України – держави – Кодекс законів про працю України – сфера трудової діяльності – Закон про охорону праці – Закон про охорону здоров’я – Закон про пожежну безпеку – Закон України про колективні договори і угоди – Міжнародні договори та угоди в галузі охорони праці, тощо.
Система законодавчих актів
Структура законодавчих актів. Основний закон держави Конституція України Законодавства (кодекси) Трудовий кодекс Окремі закони : – Закон про охорону навколишнього середовища. – Закон про пожежну безпеку. – Закон про охорону здоров’я.
Конституція України –основний закон держави, який визначає державний устрій, порядок та принципи створення органів влади, виборчу систему, права та обов’язки громадян. Конституція – основа всього законодавства держави.
Кодекс законів про працю України – основний закон національного трудового законодавства. Кодекс законів про працю складається з 18 глав.
Закон України «Про охорону здоров'я населення» – визначає правові, організаційні економічні та соціальні основи охорони здоров'я на Україні.
Наприклад: життєвий рівень, необхідний для підтримки здоров'я людини; безпечне для життя і здоров'я навколишнє природне середовище; безпечні і здорові умови праці; навчання, побуту і відпочинку; кваліфіковану медико-санітарну допомогу, до якої входить також вільний вибір лікаря та медичної установи; відшкодування шкоди, завданої здоров'ю.
Закон України «Про пожежну безпеку» – визначає правові, економічні та соціальні основи забезпечення пожежної безпеки на території
Наприклад: в Законі наголошено, що забезпечення безпеки підприємств покладається на їх керівників. Власники підприємств зобов’язані: – розробляти комплексні заходи щодо забезпечення пожежної безпеки; – забезпечувати додержання протипожежних вимог, стандартів і норм, правил; – організувати навчання працівників правилам пожежної безпеки.
Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища» – встановлює відносин в області охорони, використання та відновлення природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки, запобігання і ліквідації негативного впливу господарської діяльності на довкілля.
Наприклад: в Законі вказані права громадян України: – безпечне для його життя і здоров’я навколишнє природне середовище; – отримання екологічної освіт; – участь у роботі громадських екологічних формувань.
Нормативна база
Державні нормативні акти про охорону праці (ДНАОП) – це правила, стандарти, норми, положення , інструкції та інші документи, яким надано чинність правових норм, обов’язкових до виконання. Державний міжгалузевий нормативний акт про охорону праці – це ДНАОП загальнодержавного користування, дія якого поширюється на всі підприємства, установи, організації народного господарства України, незалежно від їх відомчої (галузевої ) належності та форм власності.
Правові норми
Правові норми – це нормативні акти, які регламентують діяльність власника підприємства, установи або організації у сфері охорони праці, або відносини з працівниками, чи з органами нагляду чи контролю за діяльністю з охорони праці.
Наприклад: Серед основних правових нормативних актів необхідно виділити наступні: – типове положення про службу охорони праці. – про порядок атестації робочих місць за умовами праці. – положення про розслідування та облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на підприємствах, в установах і організаціях. – правила відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров’я, пов’язаним з виконанням ним трудових обов’язків.
Технічні норми
Технічні норми – це нормативні акти, які регламентують вимоги безпеки на засоби виробництва, а також до методів і засобів для їх дотримання та контролю, а також вимоги щодо охорони праці на етапі проектування, будівництва, модернізації або реконструкції підприємств, об’єктів та засобів виробництва.
Наприклад: До технічних норм відносяться міжнародні, міждержавні, державні, регіональні та галузеві стандарти, а також керівні та методичні документи , стандарти товариств , підприємств , технічні умови , тощо.
Санітарні норми і правила
Санітарні норми і правила (СН) – це нормативні акти, які регламентують вимоги до санітарно-гігієнічних умов на виробництві, робочих місцях та фактори шкідливого впливу виробничих процесів на оточуюче середовище.
Адміністративні норми і правила
Адміністративні норми і правила – це нормативні акти, які регламентують правила внутрішнього розпорядку, правила безпечної роботи на підприємстві та на кожному конкретному місці.
Наприклад: серед основних адміністративних нормативних актів необхідно виділити правила внутрішнього розпорядку , посадові інструкції, інструкції з безпеки на підприємстві та на робочому місці.
ТЕМА 2. Управління охороною праці на виробництві
Державний нагляд і громадський контроль з ОП
Відповідно до ст. 44 Закону «Про охорону праці» державний нагляд здійснюють: – Державний комітет України по нагляду за охороною праці – органи державного пожежного нагляду управління пожежної охорони Міністерства внутрішніх справ. – органи санітарно-епідеміологічної служби Міністерства охорони здоров'я. – Вищий нагляд за дотриманням законодавства про охорону праці здійснює генеральний прокурор України. – Посадові особи органів державного нагляду за ОП (державні інспектори) мають право.
Громадський контроль за виконанням законодавства про ОП здійснюють: трудові колективи через вибраних ними уповноважених профспілки – в особі своїх виборних органів і представників.
Відповідальність за порушення законодавства про ОП
За порушення нормативних актів з ОП, створення перешкод для діяльності посадових осіб органів державного нагляду за ОП і представників профспілок винні працівники притягаються до відповідальності згідно з чинним законодавством. Працюючі у разі невиконання ними вимог безпеки, викладених в інструкціях, залежно від характеру порушень, несуть відповідальність у дисциплінарному, адміністративному або кримінальному порядку. Несуть відповідальність за:
Кримінальна відповідальність. Посадові особи, винні в порушенні правил і норм ОП, якщо це порушення створювало небезпеку для життя або здоров’я громадян, притягаються до кримінальної відповідальності по ст. 132-135 і 219-221 УК України: виправні роботи на строк до 1 року або штраф до 15 мінімальних зарплат.
Служба охорони праці на підприємстві
Відповідно доСт.23.Закону України «Про охорону праці» власник створює на підприємстві службу ОП. Типове положення про цю службу затверджено Державним комітетом України по нагляду за ОП. Відповідно до положення служба охорони праці створюється на підприємствах, з числом працюючих 50 і більше чоловік. В інших випадках функція цієї служби можуть виконувати в порядку сумісництва особи, які пройшли перевірку знань з охорони праці. Служба охорони праці формується із спеціалістів, які мають вищу середню освіту та стаж роботи за профілем виробництва не менше 3 років. Ліквідація служби ОП допускається лише в разі ліквідації підприємства.
Організація навчання з охорони праці
Адміністрація підприємства, навчальні заклади, організації у відповідності з трудовим законодавством повинна проводити навчання з охорони праці своїх робітників. Одним з методів навчання правил безпеки ведення робіт є інструктаж, який проводиться на основі загальних і галузевих правил та інструкцій з охорони праці.
Інструкції з техніки безпеки повинні бути на кожному робочому місці. Інструкція складається з чотирьох частин: 1) загальні положення; 2) робочий час; 3) захисні пристрої і одежа; 4) заходи попередження від дії виробничої небезпеки і шкідливості.
Колективний договір
Колективний договір (КД) (угода) укладається на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов'язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів працівників і власників. Вимогами закону «Про охорону праці» і «Про колективні договори і угоди» передбачено організацію безпечних і нешкідливих умов праці, визначення обов'язків сторін, а також реалізація працівниками своїх прав і соціальних гарантій на охорону праці.
Наприклад, відповідно до статей 6,9,11 Закону України «Про охорону праці» може бути передбачено: надання працівникам додаткової відпустки за несприятливі умови праці (понад розміри, визначені чинними нормативними актами), додаткового комплекту спецодягу (понад встановлену норму), обладнання додаткових санітарно-побутових приміщень(саун, душових, ванн).
Ці всі заходи включаються до трудового договору. Колективний договір укладається щорічно.
Охорона праці жінок і підлітків. Законодавство про працю встановлює рівні права жінки і чоловіка у трудових відносинах (прийоми на роботу, оплаті праці), але, враховуючи фізіологічні особливості жіночого організму, роль матері, передбачає пільги для працюючих жінок.
Наприклад, Законом «Про ОП» забороняється застосування праці жінок на важких роботах і роботах зі шкідливими або небезпечними умовами праці, на підземних роботах, а також залучення жінок до піднімання і переміщення вантажів (не більше як 15 кг, а при підйомі на 1,5 м не більш 10 кг). Не дозволяється керувати автомобілями вантажопідйомністю більш 3,5 т і автобусами місткістю більше, як 14 чол.
Правила внутрішнього трудового розпорядку. Основним нормативним актом, що регулює питання дисципліни праці на підприємстві є типові правила внутрішнього трудового розпорядку для робітників і службовців підприємств, установ, організацій. На підставі типових "Правил..." розробляються правила для конкретного підприємства. Наприклад: У правилах внутрішнього трудового розпорядку конкретизуються обов'язки адміністрації, робітників і службовців, питання прийому та звільнення, використання робочого часу, порядок заходів заохочення за сумлінну працю та заходів впливу на порушників трудової дисципліни.
Фінансування охорони праці
Згідно Ст.21 Закону України «Про охорону праці» фінансування охорони праці здійснюється власником підприємства. Працівник не несе витрат з ОП. На державних підприємствах створюється централізований фонд з ОП, галузеві або територіальні. Фонди ОП фінансуються з держбюджетів та бюджетів підприємств без оподатковуються.
Тема 3. Попередження виробничого травматизму
Поняття про виробничий травматизм
Виробничий травматизм – це явище, що характеризується сукупністю виробничих травм і нещасних випадків на виробництві. Виробнича травма – це травма, отримана працюючим на виробництві внаслідок недотримання вимог охорони праці. Нещасний випадок на виробництві – раптовий вплив на працівника небезпечного виробничого фактора, чи середовища, внаслідок якого заподіяна шкода здоров'ю або смерть. Нещасні випадки (ГОСТ 12.0.002-80) – це травми, професійні захворювання та отруєння, теплові удари, опіки, обмороження, утоплення, ураження електричним струмом, блискавкою, ушкодження внаслідок аварії, пожеж, стихійного лиха, контакту з тваринами, комахами. Небезпечний виробничий фактор - це фактор, дія якого на працюючого у відповідних умовах призводить до травм або іншого раптового погіршення здоров'я. Шкідливий виробничий фактор – це фактор вплив якого на працюючого призводить до професійного захворювання Патологічний стан людини, обумовлений роботою і пов'язаний з надмірним напруженням організму, або несприятливою дією шкідливих виробничих факторів називається професійним захворюванням. Проф. захворювання, є наслідком багаторазової дії (тривалої) на органи людини шкідливих чинників: пилу, пару, газів, шуму вібрації, випромінювань тощо.
Аналіз причин нещасних випадків
Для аналізу і профілактики виробничого травматизму та професійних захворювань важливе значення має класифікація їх причин. Аналіз причин нещасних випадків говорить, що технічні причини складають приблизно 50% від усіх нещасних випадків, організаційні – біля 25%, санітарно-гігієнічні і психологічні – приблизно 10…12%.
Нещасні випадки (травми) ділять на:
– пов'язані з виробництвом – наслідок раптової дії на працівника небезпечного виробничого фактора під час виконання трудових обов'язків або завдань керівника робіт на території підприємства або поза територією, при виконанні завдань підприємства (ТО техніки), а також з робітниками і службовцями при доставці їх роботу (з роботи) транспортом підприємства. – травми, пов'язані з роботою – рух на роботу (з роботи), ДТП, при виконанні спец. завдань підприємства, донорських функцій. – побутові травми – які відбулись в побутових умовах. Щорічно в Україні в побуті травмується близько 2 млн. чоловік, 20 тис. з них стає інвалідами. Побутовий травматизм меншою мірою піддається організованим заходам профілактики. За кількістю потерпілих нещасні випадки (травми) бувають одиночні та групові. За ступенем тяжкості нещасні випадки поділяються на мікротравми (без втрати працездатності), легкі (з тимчасовою втратою працездатності), тяжкі (з повною або частковою втратою працездатності),смертельні.
Наслідком нещасного випадку (травми) може бути: – переведення потерпілого на легшу роботу; – одужання потерпілого; – встановлення потерпілому інвалідності; – смерть потерпілого.
Вживання працівниками алкоголю дуже часто є причиною нещасних випадків, у тому числі і тяжких. Нещасні випадки пов'язані з вживанням алкоголю чи наркотику, згідно з чинним законодавством не вважається пов'язаним з виробництвом.
Основні заходи запобігання травматизму та захворюванням на виробництві
Відповідно до Закону України «Про охорону праці» власник розробляє (за участю профспілок) і реалізує комплексні заходи для досягнення встановлених нормативів безпеки, гігієни праці та виробничого середовища. Комплексні заходи є основою для складання розділу «Охорона праці» у колективному договорі, в якому обумовлюється сума коштів з фонду ОП підприємства на їх виконання. Організаційні заходи: – проведення навчання та інструктажів з охорони праці, виробничої санітарії, пожежної безпеки; – робота щодо професійного відбору; – здійснення контролю за дотриманням вимог з охорони праці; Технічні заходи: – модернізація обладнання, перепланування дільниць; – впровадження автоматичного та дистанційного керування виробничим обладнанням. Санітарно-виробничі заходи: – придбання або виготовлення пристроїв, які додатково захищають працюючих від випромінювань , пилу , газів, шуму, тощо; – улаштування нових і реконструкція діючих вентиляційних систем, опалення, кондиціювання повітря; – реконструкція та переобладнання душових, гардеробних, тощо; Медико-профілактичні заходи: – придбання молока, миючих та знешкоджуючих засобів; – організація профілактичних медичних оглядів; – організація лікувально-профілактичного харчування.
Тема 4 Санітарно гігієнічні умови на виробництві
Терміни та визначення:
Виробнича санітарія – це система заходів і технічних засобів, які запобігають або зменшують вплив на працюючих шкідливих виробничих факторів. Виробничі фактори поділяються на: – небезпечні; шкідливі. Небезпечний виробничий фактор – це виробничий фактор, дія якого на працюючого веде до травми або раптового різкого погіршення здоров’я. Шкідливий виробничий фактор – це виробничий фактор, дія якого на працюючого в визначених умовах веде до захворювання або зниження працездатності. Всі небезпечні та шкідливі виробничі фактори можна поділити на 4 групи: – фізичні (машини, шум, вібрація, інфразвук, ультразвук, іонізуючі випромінювання, забрудненість повітря , води тощо); – хімічні (гази, шкідливі речовини,…); – біологічні (макро і мікроорганізми,…); – психофізіологічні (промислова естетика, ритм і темп роботи, виробнича гімнастика, кімнати психологічного розвантаження). Гігієна праці – це наука, яка вивчає наслідки впливу трудового процесу та навколишнього середовища на організм працюючих з метою розробки санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів, які спрямовані на забезпечення найбільш сприятливих умов праці, збереження здоров'я і високого рівня працездатності колективу. Гігієна праці включає: – забезпечення метеорологічних умов; – забезпечення чистоти повітря та захист працюючих від шкідливих та небезпечних речовин та матеріалів. Засоби індивідуального захисту поділяються на: – ізолюючі костюми (пневмокостюми, скафандри) – засоби захисту органів дихання (протигази, респіратори, пневмошлеми, пневмомаски); – спеціальний одяг (комбінезони…); – спеціальне взуття; – засоби захисту рук (рукавиці); – засоби захисту очей (окуляри); – засоби захисту голови (каски, шоломи, шапки); – засоби захисту обличчя (маски, щитки); – засоби захисту від падіння (огорожі сигналізації, обмежувачі, запобіжники); – засоби захисту органів слуху (антифони – внутрішні і зовнішні); – засоби захисту шкіри (змиваючі розчини, пасти, креми). Колективні засоби захисту: – від випромінювання, шуму, вібрацій (огорожі, раціональне розміщення обладнання, сигналізації, обмежувачі, запобіжники); – забезпечення освітленості робочих місць; – захист від теплового, іонізуючого і електромагнітного випромінювання; – забезпечення допустимого рівня шуму на робочому місці; – захист від ураження електричним струмом; – забезпечення умов праці у відповідності до гігієнічних, ергономічних, фізіологічних та психологічних потреб працюючого.
Метеорологічні умови
Фактори, які характеризують метеорологічні умови на робочому місці: – температура повітря; – барометричний тиск; – вологість повітря; – рухомість повітря (швидкість руху повітря); – інфрачервоне випромінювання; – атмосферні опади (робоче місце під відкритим небом). Характер впливу на організм працюючого та його працездатність: Нормальні умови праці : – температура t=18…22ºС; – відносна вологість: r=40…60 %; – швидкість повітря: V=0,1…0,2 м/с. Всі ці фактори впливають на загальний або місцевий теплообмін організму, в результаті чого може наступити загальне або місцеве перегрівання або переохолодження організму. Загальне перегрівання призводить до зниження працездатності або до теплового удару. Значне місцеве перегрівання може призвести до опіків. Тиск та вологість повітря впливають на працездатність та діяльність серцево-судинної системи. Протяги ведуть до місцевого переохолодження, яке може призвести до захворювань.
Методи та засоби кількісної оцінки факторів та їх впливу.
Метеорологічні умови оцінюються за комплексною оцінкою – комфортністю умов на робочому місці. При цьому вимірюються такі показники і визначається, чи знаходяться вони в зоні комфорту: – температура повітря; – барометричний тиск; – відносна вологість повітря; – швидкість руху повітря. Вимірювання температури повітря здійснюється 2-ма методами: 1-ий метод. За величиною розширювання рідини (ртуті, фарбованого спирту, тощо.). Прилади: – термометри; – термографи (для безперервної реєстрації температури – самописець). 2-ий метод. За допомогою біметалевої пластинки, дозволяє автоматизувати процес вимірювання. Прилади: – бімограф.
Вимірювання барометричного тиску здійснюється 3-ма методами: 1-ий метод. За висотою стовпа рідини, як правило – ртуті, в запаяній зверху трубці, опущеній відкритим кінцем в посудину зі ртуттю (дослід Торічеллі 1630 рік). (Нормальний тиск 760 мм.рт.ст. = 1атм. = 1013гПа = 0,1МПа). Прилади: – ртутний барометр (найбільш точний).
2-ий метод. За величиною деформації пружної металевої коробки. Прилади: – барометр-анероїд (в перекладі безрідинний). – барограф (для безперервної реєстрації атм. тиску).
3-ій метод. За зміною температури кипіння води. Прилади: – гіпсотермометр.
Визначення вологості повітря: Визначають абсолютну та відносну вологість повітря. Абсолютна вологість є кількість вологи в 1м3 повітря. Відносна вологість – відношення абсолютної (фактична кількість водяної пари в грамах в 1м3 повітря) вологості до тиску насиченої пари (максимально можливого вмісту пари води в повітрі, при даній температурі).
Визначення швидкості руху повітря: Рух повітря характеризується швидкістю повітря в м/с. Мінімальна швидкість повітряного потоку, яка сприймається людиною дорівнює 0,2 м/с. В зимовий час швидкість повітря повинна бути 0,3…0,5 м/с, в літній – 0,5… 1м/с. В гарячих цехах швидкість повітряного потоку може досягати 3,5 м/с. Метод вимірювання – за числом обертів крильчатки або чашок на валу за визначений час або за швидкістю їх обертання. Прилади: Крильчаті анемометри використовують для виміру швидкості повітря 0,3…0,5 м/с, чашкові від 1 до 20 м/с.
Забезпечення оптимальних метрологічних умов
Найбільш ефективним методом забезпечення оптимальних метрологічних умов є кондиціювання повітря, яке дозволяє підтримувати і регулювати температуру повітря, його вологість, чистоту і швидкість руху в залежності від кліматичних умов і санітарно-гігієнічних вимог до умов праці. Значення параметрів мікроклімату в їх сумісній дії нормуються ГОСТ ССБТ 12.1.005-76. Згідно документу виробничі приміщення розділяються на: зі значним виділенням тепла (більш як ) і незначним до . Нормами також передбачені значення температури, вологості, швидкості руху в різні пори року і при роботах різної тяжкості.
Виробничий пил
Розділяють пил органічний і неорганічний. До органічного пилу відносять пил рослинного походження (деревина, бавовняна), тваринного (шерстяна, кісткова...), штучна (пластмаса...). До неорганічного пилу відносять мінеральний (кварцевий, силікатний...), металевий (залізний, алюмінієвий, бронзовий...). Ступінь дисперсності або розміри пилу визначають час перебування його в повітрі, а також глибину проникнення в організм працюючого. Пил розміром біля 1 мкм затримується в бронхах. Найбільшу активність і шкоду має пил розміром від 0,1 до 2 мкм. За ступенем дисперсності пил ділять на 2 групи: – видимий (розміром 10 мкм і більше); – мікроскопічний (до 10 мкм). За ступенем пожежо- та вибухонебезпечності: – вибухонебезпечний; – пожежонебезпечний; – негорючий.
Пил викликає захворювання легенів, але може викликати і інші захворювання. Професійні захворювання легенів викликані кременевим пилом називаються: силікозом, вугільною – антрикозом, мучною – амілозом і т.д.
Захворювання викликається токсичною і механічною дією пилу. Крім названих захворювань пил може визвати захворювання верхніх дихальних шляхів (пошкодження слизової оболонки носа, бронхів), пилові захворювання очей (кон’юктивіти), шкіри (бородавки, екземи, огрубілості).
Для контролю вмісту пилу у повітрі користуються такими методами: Масовий – визначенні маси пилу в одиниці об’єму повітря (для визначення повітря пропускають через фільтр і зважують його до і після досліду). Коніметричний (розрахунковий) – кількість пилинок на одиницю площі, визначають кількість пилинок на склі під мікроскопом. Фотоелектричний – за прозорістю повітря, датчик - фотоелемент. Електричний – оснований на осадженні пилу на електродах і подальше їх зважування.
Методи боротьби з пилом: – зволоження, автоматизація технологічних процесів; – ізолювання процесу пилевидалення, пилоподавлення; – фільтрування; – вентиляція; – використання індивідуальних методів захисту (протигази, респіратори, окуляри, спецодяг).
Вимоги до приміщень та обладнання в ньому: – в приміщеннях зі значною запиленістю повітря забороняється користування відкритим вогнем; – електрообладнання повинно бути у вибухонебезпечному виконанні.
Повинні обов’язково використовуватись медико-профілактичні заходи: – медичні огляди; – ультрафіолетове опромінення; – спеціальне харчування; – виконання особистої гігієни.
Виробничі отрути
Отруйні речовини поділяють на дві групи: – органічні (бензин, спирти, антифризи, гальмівні рідини, розчинники та фарби; особливо токсичний тетраетил-свинець, етиленгліколь, дихлоретан, метанол); – неорганічні (кислоти, луги, особливо токсичні пари ртуті).
За своїм фізичним станом отруйні речовини можуть бути твердими, рідкими та газоподібними. В організм людини отрути можуть попадати через органи травлення, дихання та шкіру.
Розглянемо деякі отруйні речовини, які застосовуються на автомобільному транспорті. Свинець – м’який сірий метал, з температурою плавлення 327ºС і температурою кипіння 1740 С. Широко використовується у виробництві акумуляторів. Свинець може потрапляти до організму людини через органи дихання і травлення. Ранніми ознаками отруєння свинцем є підвищення роздратованість, зниження смакових відчуттів і чутливості шкіри. В тяжких випадках може виникнути енцилофатія – спазми судин головного мозку. Гранично допустима концентрація – 0,01 мг/м3.
Тетраетилсвинець (Pb(C2H5)4) – безколірна масляниста рідина з солодким фруктовим запахом. Темп. кипіння 200 С, дуже висока випаровуваність. Гранично допустима концентрація – 0,005 мг/м3. Зустрічається, як добавка до бензину для підвищення октанового числа. Найбільш шкідливо діє на центральну нервову систему, може викликати гострі та хронічні отруєння. До основних мір захисту відноситься забезпечення герметичності ємностей, механізація процесів дозування, вентиляція…, особиста гігієна, медичні огляди (через 3…6 місяців).
Хром – твердий білий метал, температура плавлення 1615 С, використовується для нанесення декоративних і захисних покриттів. В організм може потрапляти через дихальні шляхи, шкіру. Дуже токсичний. Гранично допустима концентрація – 0,01 мг/м3. Отруєння характеризуються кашелем, віддишкою, утрудненням дихання, викликає головний біль, язву шлунка.
Нікель– міцний серебристий метал з коричневим відтінком, температура плавлення – 1425 С. Нікель та його сполуки потрапляють в організм через органи дихання є канцерогенною речовиною, може викликати екземи, чесотки. Гранично допустима концентрація – 0,5 мг/м3. Сполуки нікелю використовується для гальванічного нікелювання, у виробництві акумуляторних батарей.
Вуглеводні– використовуються, як розчинники, паливо та ін. Гострі отруєння викликають ураження нервової системи, втомлюваність, сонливість або безсоння. Гранично допустима концентрація – 300 мг/м3.
Оксид вуглецю (СО)– безколірний газ, без смаку та запаху, виділяється з відпрацьованими газами. Дуже отруйний. В організм потрапляє через органи дихання, де вступає у взаємодію з гемоглобіном крові це порушує доставку кисню до тканин. Може викликати гострі і хронічні захворювання. Отруєння характеризується головними болями, головокружінням, безсонням, ненормальним серцебиттям, роздратованістю, малокров’ям.
Оксид азоту – виділяються з відпрацьованими газами у вигляді оксиду азоту (NO), діоксиду азоту (NO2. N2O4). і азотного ангідриду (N2O3). В організм потрапляє через органи дихання, викликає гострі і хронічні отруєння.
Акролеїн (акролеїновий альдегід) виділяється в атмосферу разом з відпрацьованими газами дизелів. Має різкий запах пригорілих жирів. tкип=52,4ºС, густина – 0,841 г/см3, поріг сприйняття 4 мг/м3. Акролеїн викликає сильне подразнення верхніх дихальних шляхів, різке подразнення слизової оболонки очей, головокружіння, та ін. Організм людини може перенести концентрацію акролеїну в 7 мг/м3 не більш як 1 хвилину.
За ступенем небезпеки отруйні речовини поділяються на чотири класи небезпечності: – надзвичайно небезпечні – 1 кл; – дуже небезпечні – 2 кл; – помірно небезпечні – 3 кл; – малонебезпечні – 4 кл. Контроль за вмістом шкідливих речовин 1кл. небезпеки ведеться постійно, а 2,3,4 класів періодично. Основні показники ПДК наведені в ГОСТ 12.1.005-76.
Таблиця Класи небезпеки шкідливих речовин
Засоби захисту працівників проти виробничих шкідливостей
Основні методи: заміна отруйних виробничих речовин неотруйними (заміна свинцевого білила на цинкові, етильованого бензину на неетильований); удосконалення технологічних процесів; обладнання і апаратури; вентиляція. Колективні засоби захисту: – регулярний контроль за станом атмосфери; – організація прибиральних робіт; – вентиляція; – кондиціювання. Індивідуальні засоби захисту: – протигази, респіратори; – протипилові окуляри; – спецодяг.
Тема 5. Вентиляція і опалення на виробництві
Вентиляція виробничих приміщень
Під вентиляцією розуміють сукупність заходів та засобів для забезпечення на постійних робочих місцях та зонах обслуговування виробничих приміщень метеорологічних умов та чистоти повітря, що відповідають гігієнічним та технічним вимогам. Основне завдання вентиляції – вилучити з приміщення забруднення повітря та подати свіже.
Призначення і класифікація вентиляції
Для забезпечення сприятливих умов праці ефективним методом є вентиляція. В залежності від способу переміщення повітря розрізняють: – природну вентиляцію; – штучну вентиляцію. За напрямком потоку повітря: – приливна; – витяжна; – приливно-витяжна. За місцем дії: – загальнообмінна; – місцева; – комбінована. Вентиляція може бути призначена для: – розчинення шкідливих речовин до допустимих концентрацій; – усунення з приміщень залишків тепла, пилу або вологи.
Характеристика вентиляції
Природна вентиляція може здійснюватися силами, які створюються напором повітря, і природними (гравітаційними) силами.
На рис. наведена схема природної вентиляції повітряним тиском. Вітер, омиваючи споруду, з боку свого направлення руху створює залишковий тиск, а з протилежного боку виникає певне розрядження.
Рис. 1. Схема природної вентиляції.
Під дією напору повітря крізь вікна проникає в приміщення , а під дією розрядження забруднене повітря також крізь вікна і щілини виходить зовні.
Природна вентиляція під дією теплового напору може бути неорганізованою і організованою. Неорганізований повітрообмін здійснюється при потраплянні і виході повітря через випадкові і нерегульовані отвори. Організований повітрообмін аерацією здійснюється крізь спеціально обладнанні в зовнішніх стінах споруд пройми із спеціальними створами для регулювання площі отвору пройми.
Природна вентиляція під дією теплового напору здійснюється природними (гравітаційними) силами, які викликаються силами земного тяжіння. Повітря приміщення, більш тепле, ніж зовнішнє, підіймається уверх, створюючи розрідження в нижній зоні, а верхній підвищений тиск, за рахунок якого він виходить через пройми у даху зовні. В нижню зону потрапляє свіже зовнішнє повітря. Тиск повітря, який виникає в результаті перепаду температур, називають тепловим, або гравітаційним.
Штучна вентиляція
Штучна вентиляція приміщень здійснюється з використанням (рис. 2): 1 – очисних пристроїв; 2 – витяжних повітропроводів; 3 – вентиляторів; 4 – витяжних патрубків з насадками.
Рис. 2. Схема штучної вентиляції.
Схема штучної вентиляції представлена на рисунку (рис. 3).
Рис. 3. Основні схеми вентиляції приміщень.
Схеми зверху вниз (а) та зверху вверх (б) доцільно застосовувати у випадку, коли приливне повітря в холодний період року має нижчу температуру приміщення. Приливне повітря, перш як досягти робочої зони, нагрівається за рахунок повітря приміщення. Інші дві схеми (в, г) рекомендується використовувати тоді, коли припливне повітря в холодний період року підігрівається і його температура вища внутрішнього повітря.
Система опалення
Система опалення – комплекс елементів, необхідних для нагрівання приміщення в холодний період року. До основних елементів опалення відносяться: – джерела тепла; – теплопроводи; – нагрівальні прилади. Джерелами тепла можуть бути: – гаряча вода; – пара; – повітря. Системи опалення поділяються: – на місцеві; – центральні. До місцевого відносять пічне або місцеві електричні пристрої. До центрального – водяне, парове, повітряне, комбіноване.
Тема 6. Виробниче освітлення.
Характеристики освітлення
Організація раціонального освітлення робочих місць – одне з основних питань охорони праці.
Фактори, які характеризують освітленість на робочому місці: В залежності від джерела освітлення поділяють: – природне; – штучне; – суміщене. Природне: – бокове (вікна); – верхнє (стеля скляна); – комбіноване. Природна освітленість – це освітленість приміщення світлом неба (прямим або відображеним), що проникає через світлові пройми в зовнішніх огородженнях конструкцій. Природна освітленість оцінюється коефіцієнтом природної освітленості, що дорівнює відношенню природної освітленості на робочому місці до зовнішньої горизонтальної природної освітленості:
е = ( 100 Ев)/ Ез,
де Ев – освітленість, яка створюється у деякій точці в нутрі приміщення світлом неба, лк; Ен – одночасне з Ев значення зовнішньої горизонтальної освітленості, що створюється повністю відкритого неба, лк. Штучне освітлення: – загальне (стеля); – місцеве. Джерела світла: – сонце (природне освітлення); – світильники електричні (штучне освітлення). Штучне освітлення за призначенням поділяють на: – робоче; – чергове; – аварійне – 5% від робочого; – окреме джерело живлення. Використовують лампи розжарювання або люмінесцентні (До +5°С). Лампи високого тиску, дугові, ртутні, ксенонові, та натрієві. Натрієві використовувати при аваріях і евакуації забороняється.
В осіннє-зимовий період зі збільшенням використання штучного освітлення кількість нещасних випадків збільшується. При збільшенні освітлення з 50 до 1000 лк. продуктивність праці збільшується на 25%.
Переваги ламп розжарювання: – проста конструкція; – виготовлення відносно низької вартості; – зручність експлуатації; – широкий діапазон напруг та потужностей.
Недоліки: – велика яскравість; – низька світлова віддача; – відносно малий термін експлуатації; – переважання жовто-червоних променів в порівнянні з природним світлом; – висока температура нагрівання, що робить їх пожежонебезпечними.
Переваги люмінесцентних ламп: – світлова віддача 44…70 лм/Вт (розжарювання 8 лм/Вт) – економічність; – спектр значно ближчий до природного світла; – більша рівномірність освітлення; – більша довговічність (10000 проти 1000 годин). Недоліки: – спектр непостійний; – пульсація світлового потоку, що може зумовити виникнення стробоскопічного ефекту; – потрібні спеціальні трансформатори, які повинні працювати при вмиканні для підвищення напруги і в незадовільному технічному стані створюють шум; – боїться змін температури і вологи +5°с.
Показники та одиниці вимірювання: 1.Світловий потік F (Лм (люмен)) 2.Сила світла I=F/W (Кд (кандел)) 3.Освітленість поверхні T=F/S (Лк (люкс)) 4.Яскравість Y=I/S (Кд/м2) 5.Коефіцієнт відбиття Ro=Fвід/Епод: – для чорних тіл Ro=0,02; – для дзеркальних Ro=0,95.
Розрахунок природного освітлення
Розрахунок природного освітлення виконують за методикою СниП-ІІ-4-79. Площа пройомів для забезпечення бічної природної освітленості знаходять за формулою:
; а площа пройомів при верхній освітленості визначається за формулою:
;
де So – площа підлоги приміщення; eн – нормоване значення коефіцієнта природної освітленості; k3д – коефіцієнт запасу, k3д=1...1,7 – коефіцієнт, який враховує затінення проти стоячим спорудам; – світлові характеристики бічних і верхніх пройомів; r1 і r2 – коефіцієнти, які враховують відображення світла при бічній і верхній освітленості; kф – коефіцієнт, який враховує тип ліхтаря. Значення коефіцієнтів r1 і r2 вибирають також з таблиць СНиП ІІ-4-79. Межа зміни коефіцієнта r1=0...10, а r2= –0,25...2; k3=–1,2...1,8 – коефіцієнт запасу; – загальний коефіцієнт світлопропускання:
;
де =0,5...0,9 – коефіцієнт світлопропускання матеріалу; =0,5...0,9 – коефіцієнт, який враховує втрати світла в переплетіннях світлопройоми; =0,8…0,9 – коефіцієнт, який враховує втрати світла в несучих конструкціях; =0,6...1 – коефіцієнт, який враховує втрати світла в сонцезахисних пристроях; =0,9 – коефіцієнт, який враховує втрати світла в захисній сітці, яка встановлена під ліхтарями.
Розрахунок штучного освітлення.
Розрахунок штучного освітлення виконують в основному методом визначення коефіцієнту використання світлового потоку за формулою:
;
де Е – норма освітленості (додаток 23), лк; S – площа приміщення, м2; К – коефіцієнт запасу, К=1,3...1,5 (менші значення для ламп розжарювання, більші – для газорозрядних ламп); Z – коефіцієнт нерівномірності освітлення змінюється в межах Z=1,1...1,5 (у середньому 1,2); h – коефіцієнт використання освітлювальної установки; n – число ламп.
Методи та засоби кількісної оцінки факторів освітленості та їх впливу
Вимірювання освітленості здійснюється люксметрами Ю5; Ю15. Люксметр проградуйовано в люксах.
Примітка: Необхідно пам’ятати про те, що в процесі користування вище вказаними приладами необхідно застосовувати поправочні коефіцієнти в залежності від джерела світла згідно з паспортом приладу.
Тема 7. Захист від іонізуючого і електромагнітного випромінювання
Іонізуючі випромінювання
Іонізуючим випромінюванням (ІВ) є будь-який вид випромінювання, взаємодія якого з середовищем призводить до виникнення зарядів різних знаків. До ІВ належать -випромінювання, потоки нейтронів та інших ядерних часток.
ІВ проникаючи до організму людини та проходячи через біологічну тканину, викликають в ній появу заряджених часток і вільних електронів. Вільні електрони, які взаємодіють із сусідніми атомами, іонізують їх, що супроводжується змінами структури молекул: порушення міжмолекулярних зв'язків і веде до загибелі клітин. Зміни у біохімічному складі клітини та обміні речовин порушують функції центральної нервової системи, що в свою чергу викликає порушення функції залоз внутрішньої секреції, зміни судинної проникності. Радіоактивні речовини широко використовуються в машино- і приладобудуванні, в гірничій і вугільній промисловості, металургії та в інших галузях народного господарства.
- випромінювання – потік - часток позитивно заряджених ядер атомів гелію, який випромінюється речовиною при радіоактивному розпаді ядер. Швидкість окремих часток досягає 20000км/с. Відстань проникнення від 12 см до 2 м.
- частки мають високу іонізуючу властивість і сильно поглинаються. При потраплянні на шкіру, глибоко не проникають, але при попаданні всередину організму дія їх нещадна.
- випромінювання – це потік електронів і протонів, які утворюються при розпаді природних і штучних радіоактивних речовин і рухаються з великою швидкістю.
Бета частки мають більшу проникну властивість і менші іонізуючі властивості, ніж - частки. Максимальний шлях - часток в повітрі складає до 18 м, а в живих тканинах до 2,5 см.
Нейтронне випромінювання – потік нейтронів. Це випромінювання не маючи заряду може глибоко проникати у речовини і тканини організму.
- випромінювання – електромагнітне (фотонне) випромінювання з дуже короткими хвилями.
- випромінювання має високу проникну властивість і малу іонізуючу дію. Це високочастотне випромінювання виникає в процесі ядерних реакції або радіоактивного розпаду.
Рентгенівське випромінювання – виникає при бомбардуванні речовин потоком електронів, є також електромагнітним випромінюванням.
Воно може виникати в будь-яких електровакуумних установках. Іонізуюча дія рентгенівського випромінювання виникає за рахунок вибивання електронів з ядер інших елементів.
Одиниці активності і дози ІВ
Активність А радіоактивної речовини – це кількість спонтанних ядерних перетворень dN в цій речовині за малий проміжок часу dt:
;
Одиницею вимірювання активності є бекерель (Бк). 1 Бк – одне ядерне перетворення за секунду. Кюрі (Кі) – спеціальна одиниця активності: 1 Кі=3,7×1010 Бк.
Ступінь іонізації оцінюється за експозиційною дозою рентгенівського або гамма-випромінювання. Експозиційною дозою називається повний заряд dQ іонів одного знаку, що виникають в повітрі при повному гальмуванні всіх вторинних електронів, котрі були утворені фотонами в малому об’ємі повітря з масою dm, Кл(1 кулон)/кг:
,
Позасистемна одиниця – рентген (Р); 1 Р=2,58×10-4 Кл/кг. Поглинута доза D – це середня енергія dE, яка передається випромінюванням речовині в деякому елементарному об’ємі , поділена на масу речовини в цьому об’ємі, (Гр):
;
Одиниця поглинутої дози – грей (Гр), дорівнює 1 ДЖ/кг. Позасистемна одиниця – рад; 1 рад=0,01 Гр. В зв’язку з тим, що однакова поглинута доза різних видів випромінювання викликає в організмі різний біологічний ефект, введене поняття еквівалентної дози Н, котра дозволяє визначити радіаційну небезпеку впливу випромінювання довільного складу і визначається за формулою:
H=D Kя;
де Kя – безрозмірний коефіцієнт якості.
Одиницею вимірювання еквівалентної дози є Зиверт (Зв); 1 Зв=100 бер (біологічний еквівалент Рада) – спеціальна одиниця еквівалентної дози.
Методи вимірювання: Іонізаційний – експозиційна доза – дозиметри. Фотографічний – еквівалентну дозу. Хімічний – експозиційну дозу. Калориметричний – експозиційну дозу.
Біологічна дія ІВ на організм людини
В результаті дії ІВ на організм людини в тканинах відбуваються складні хімічні, фізичні і біохімічні процеси. ІВ іонізує молекули тканин, це веде до розривів молекулярних зв'язків, змінам хімічної структури речовин. Тому таку дію називають пряму. Є ще непряма дія, вона полягає в іонізації молекул води (70% тканин людини), які вступають в хімічну реакцію з киснем, іншими елементами. Непряма дія ІВ несе більшу шкоду. Особливістю ІВ - воно не діє на органи відчуття людини і виявляється вже після хімічної дії. Можливе внутрішнє і зовнішнє опромінювання. Різна дія. Найбільшу небезпеку представляють ізотопи з великим періодом розпаду, які повільно виводяться з організму і накопичуються в ньому. Дія на організм тим сильніша, чим більша іонізація молекул, тим більший біологічний ефект. Гострі ураження наступають при опроміненні великими дозами на протязі короткого часу, хронічні ураження при опроміненні невеликими дозами на протязі довгого часу. Променева хвороба, яка може бути гострою, хронічною, у вигляді місцевих або загальних уражень. Запальні ураження викликають лейкемію (білокрів'я), місцеві – до захворювань шкіри або злоякісних пухлин. Періодичне попадання радіоактивних речовин в середину організму призводить до їх накопичення і в кінці кінців до променевої хвороби. Дія на шкіру – опіки, очі – катаракту, випадіння волосся, сухість шкіри, ломкість нігтів...
Променеву хворобу розділяють на 3 стадії : I – розвивається поступово. Характеризується головними болями, слабістю, порушенням сну. При своєчасному лікуванні відбувається повне одужання. II – характеризується порушенням обміну речовин, судинними і серцевими змінами, розладом травлення, змінами крові... III – сама тяжка характеризується змінами в центральній нервовій системі, крововиливи в серцеві м’язи. Гостра променева хвороба наступає при поглинутих дозах 4...6 Дж/кг і закінчується в перші 30 діб з 50% смертельних випадків.
Захист від ІВ.
Безпека робітників з радіоактивними речовинами забезпечується шляхом встановлення ГДД опромінення різними видами ІВ, застосування захисту часом, відстанню проведення загальних заходів захисту, використанням індивідуальних засобів захисту. Велике значення має використання приладів індивідуального (дозиметр ДК-0,2) і загального контролю для визначення інтенсивності радіоактивного опромінення. Захист робітників впроваджується системою організаційних, технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів. Ступінь радіоактивного опромінення працюючих контролюють лічильниками різних конструкцій Гейгера-Мюллера.
Електромагнітні поля та електромагнітні хвилі радіочастотного діапазону
Електромагнітні хвилі, які виникають при коливанні електричних зарядів (змінних електричних струмів ) називаються радіохвилями. Радіохвилі і електромагнітні хвилі промислового обладнання знаходяться в діапазоні радіохвиль l=108…10-3 м. Джерела випромінювання – устаткування, яке працює з застосуванням енергії електромагнітного поля ( закалювання, зварювання … ), дефектоскопи, радіостанції. Радіохвилі за діапазоном: – наддовгі – > 10 км; – довгі – 10…1 км; – середні – 1000…100 м; – короткі – 100…10 м; – УКВ – < 10 м: метрові; дециметрові; сантиметрові, міліметрові; субміліметрові. Дія на організм – нагрівання, порушення функцій нервової та серцево-судинної системи, порушення органів зору, тощо. Випромінювання оптичного діапазону
За довжиною хвилі або частотою розрізняють випромінювання: – інфрачервоне; – видиме; – ультрафіолетове; – лазерне.
Інфрачервоне випромінювання (довжина хвиль l=0,77…10 мкм) – це теплове випромінювання тіл, нагрітих до 500оС. Метод вимірювання – за ступенем нагріву зачорненої поверхні. Прилади – актиометри, УКС 10.12.14. Захист: екранування робочих місць, заміна технологічних процесів та обладнання з меншим виділення тепла; відстанню; теплові, повітряні, водяні завіси, тощо.
Ультрафіолетове випромінювання (довжина хвиль l=0,05…0,4 мкм) – це сонячне випромінювання, випромінювання тіл, нагрітих до температури, більше 3000ºС, горіння дуги при електрозварюванні. Шкідлива біологічна дія – зміни в ДНК і РНК.
Переопромінювання може привести до ракових захворювань шкіри, інших органів, недостаток опромінення – до інших хвороб.
Одиниці вимірювання: ер, мер (міліер). Прилади – уфиметр. Захист від ультрафіолетового випромінювання: – екранування робочих місць; – заміна технологічних процесів та обладнання з меншим виділенням тепла; – застосування індивідуальних засобів захисту (окуляр, щитки електрозварника, захисний одяг).
Лазерне випромінювання – випромінювання, яке характеризується великою кореляцією (сумісністю) фаз коливань у деякій точці простору. Вплив лазерного випромінювання на біологічні тканини може привести до теплової, ударної дії світлового потоку, перебудови внутріклітинних структур. Найважливішим фактором дії потужного лазерного випромінювання є тепловий ефект, який проявляється у вигляді опіку, іноді глибинним руйнуванням, деформацією і навіть випаровуванням клітинних структур.
Тема 8. Пожежна безпека у галузі
Загальні відомості про горіння
Пожежею називається неконтрольоване горіння за межами спеціального джерела запалювання з нанесенням матеріальних збитків. Горіння – швидка хімічна реакція сполучення речовини з киснем, яка супроводжується виділенням тепла та світла. Для виникнення горіння необхідно 3 фактори: – горюча речовина, – окислювач та джерело загорання. Окислювачами можуть бути не тільки кисень, а і хлор, фтор, бром, йод. Спалах – швидке згоряння без утворення стиснених газів. Загорання – виникнення горіння при наявності джерел запалювань. Самозагоряння – виникнення горіння за відсутності джерела запалювання. Самозагоряння може бути: – тепловим, – хімічним, – біологічним. Вибух – надзвичайно швидка (горіння) хімічна реакція з виділенням великої кількості енергії. Горіння можливе при певних умовах мінімальних та максимальних концентраціях горючих речовин в повітрі (бензин Q=0,6…1,6%) Рідини діляться на (в залежності від температури спалаху): – легкозаймисті рідини (ЛЗР) (температура самозапалення до 610ºС); – горючі рідини (ГР) (температура самозапалення >610ºС).
Пожежна безпека на виробництві
Основними причинами виникнення пожежі на підприємстві: 1. Порушення правил пожежної безпеки при зварювальних та інших вогневих роботах. 2. Порушення правил експлуатації електричного обладнання. 3. Несправність опалювальних систем (використання невідповідних електрообігрівачів). 4. Куріння поза спеціально відведеними місцями. 5. Атмосферна електрика.
Закон України «Про пожежну безпеку»
Закон визначає правові, економічні та соціальні основи забезпечення пожежної безпеки на території України, тому що забезпечення пожежної безпеки є невід’ємною частиною державної діяльності щодо охорони життя та здоров’я людей, національного багатства і навколишнього природного середовища.
При експлуатації та будівництві виробничих приміщень враховується категорія пожежної безпеки: «А» – вибухопожежобезпечні tспал<200ºС; «Б» – вибухопожежобезпечні tспал=28…610ºС; «В» – пожежонебезпечні характеризуються присутністю легкозаймистих, та твердих горючих речовин; «Г» – присутність негорючих речовин в розжареному вигляді; «Д» – негорючі речовини в холодному вигляді.
Вогнетривкості будівель
Ступінь вогнетривкості – властивість будівлі протидіяти руйнуванню при пожежі. Ступінь вогнетривкості бувають такі: I – 1,5…3 год. II – 0,5…2,5 год. III – 0,25…2 год. IV – 0,25…0,5 важкозгораємі. V – всі конструкції згоряємі. Незгораємі будівельні конструкції – будівельні конструкції (будівлі) виконані із незгораємих матеріалів. Важкозгораємі – виконані з важкозгораємих конструкцій (наприклад, дерев'яні двері оббиті листовим металом, азбестом).
Заходи пожежної безпеки
Заходи пожежної безпеки підрозділяються на: – організаційні, – експлуатаційні, – технічні, – режимні (спеціальні). Організаційні заходи – навчання робітників, організація пожежної безпеки, інструкції плакати. Організація пожежної безпеки. Контроль і нагляд виконують: –держпожежнагляд МВС України та його інспектори; – директор; – відповідальний працівник; – працівник на робочому місці.
Експлуатаційні заходи – організація правильної експлуатації систем опалення, вентиляції, машин, обладнання.
Технічні заходи – технічна експлуатація згідно з вимогами протипожежної безпеки.
Режимні заходи – заборона, або обмеження використання відкритого вогню, куріння.
Генеральній план підприємства повинен відповідати: – безпечні відстані від меж підприємства до сусідів (підприємств, житлових будівель, залізничних доріг) протипожежних розривів між будівлями; – під'їзди пожежних машин; аварійні виїзди; – пожежні гідранти на відстані 100 м від будівлі 5 м; – пожежний водопровід розраховується на аварійну подачу води на протязі 3-х годин; – будівлі повинні мати пожежні перегородки з вогнетривкістю до 2,5 год; – передбачення димових люків для видалення диму; – вибухові люки (конструкції легко руйнуються).
Особливі вимоги пожежної безпеки до систем опалення СН и П 2.04.05-86. Найбільшу небезпеку несе місцеве газове опалення. Система вентиляції – по повітроводам може розповсюджуватися полум’я (парів горючих речовин ....) Небезпека в фільтрах, камерах системи вентиляції (пов’язана з підвищеною концентрацією в них горючих речовин). Для попередження дії на людей шкідливих факторів пожеж, передбачають швидку евакуацію людей. Кількість та ширину розраховують за спеціальними методиками в залежності від категорії пожежної безпеки будівлі, об’єму будівлі та часу евакуації.
Інструктаж із пожежної безпеки
З метою запобігання виникненню пожеж, їх поширенню та для боротьби з ними, працюючі проходять інструктажі і навчання. Види інструктажів: – вступний; – первинний; – повторний; – позаплановий.
Під час інструктажу: – знайомлять з пожежного безпекою цеху, дільниці, з правилами та інструкціями з пожежної безпеки; – показують запасні виходи, оповіщувачі пожежної сигналізації, вогнегасники, засоби пожежегасіння; – перевіряють практичні дії особи, що інструктується на випадок пожежі.
Повторний інструктаж проводять безпосередньо в цеху двічі на рік. Позаплановий інструктаж проводиться при зміні пожежної безпеки, технологічного процесу, використанні нових пожежонебезпечних матеріалів, після пожеж. Навчання правил пожежної безпеки працівників проводиться на виробництві раз на два роки з метою підвищення рівня їх знань.
Список використаних джерел
1. Салов А.И. ОП на АТП М., Транспорт-1985. 2. Бортницький П.І. Охрана труда на АТ. К. В.шк – 1988. 3. Васильчук М.В. та інші. Основи охорони праці. К-1997. 4. Кобевнік О.П. К.В.шк 1990 та інші.
КомментарииКомментариев пока нет Пожалуйста, авторизуйтесь, чтобы оставить комментарий. |
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||