Оподаткування підприємств 03.12.2014 15:18

1. Теоретичні основи оподаткування

1.1 Сутність податків

Визначення сутності податків має два аспекти: соціологічний і прагматичний.

У соціологічному значенні податки – фінансова основа існування суспільства.

Відомий російський економіст М.І. Тургенєв, аналізуючи історію оподаткування різних країн, писав: «В естественном или диком состоянии человека потребности в налогах существовать не может. Каждый печется как может о своем пропитании, о своем сохранении. По мере становления общества сперва из одного, потом из нескольких и многих элементов, необходимость частных пожертвований для общественной пользы утвердилась между людьми. Эти пожертвования, сначала состоявшие в некоторых простых работах, в удалении части плодов, от земли получаемых, умножались и совершенствовались более и более, вместе с усовершенствованием общества».

В енциклопедичному словнику Ф.А. Брокгауза і І.А. Єфрона зазначається: «Существование стройной системы налогов есть признак высокой ступени государственного развития».

М.І. Тургенєв головне призначення податків визначав таким чином: «Налоги суть средство к достижению цели общества или государства, т.е. той цели, которую люди себе предполагают при соединении своем в общество или при становлении государства. На сем основывается и право правительства требовать податки от народа».

В сучасних умовах податки є фінансовою основою усіх держав з розвинутою економікою. Державне управління вважається діяльністю, що породжує суспільну корисність у формі державних благ. Держава надає «чисті» суспільні блага: національну безпеку, охорону здоров'я, культуру, науку і т.п. Ціна цих благ – податки. Значущість ціни формується в політичному процесі – через парламенти.

Податки існують в сучасних державах незалежно від волі й бажань окремих членів суспільства.

Український вчений В.М. Федосов відповідно до сучасних умов так розкриває суттєву сторону податків: «… сущностная сторона вытекает из того, что их функционирование связано с объективно существующей необходимостью принудительного отчуждения государством части вновь созданной стоимости в денежной форме, её изъятия, концентрации и перераспределении …».

Прагматичний аспект сутності податків відображається в законах про оподаткування. Так, закон України «Про систему оподаткування» в редакції від 18 лютого 1997 р. визначає:

«Під податком і збором (обов’язковим платежем) до бюджетів та державних цільових фондів слід розуміти обов’язковий внесок до бюджету відповідного рівня або державного цільового фонду, здійснюваний платниками у порядку і на умовах, що визначаються законами України про оподаткування.

Державні цільові фонди – це фонди, які створені відповідно до законів України і формуються за рахунок визначених законами України податків і зборів (обов’язкових платежів) юридичних осіб незалежно від форм власності та фізичних осіб ...

Сукупність податків і зборів (обов’язкових платежів) до бюджетів та до державних цільових фондів, що справляються у встановленому законами України порядку, становить систему оподаткування».

1.2 Функції податків

При визначенні функцій податків треба виходити з того, що функції – це виявлення сутності в дії. Податки виконують фінансову функцію забезпечення матеріальних умов різних державних інститутів: державного управління, національної оборони, охорони здоров'я, правосуддя, освіти та ін. Вони є основним джерелом доходів державних бюджетів сучасних розвинутих країн.

Податки використовують, також, як засіб державного втручання у процес суспільного виробництва, в розвиток науково-технічного прогресу. Регулювання економіки проводиться державою за допомогою податкового механізму – сукупністю організаційно-правових форм і методів управління діяльністю з методології обчислення, стягування податків, здійснення контролю за податковою дисципліною.

Одним з інструментів податкового регулювання є надання податкових пільг: вилучення, скидок, податкового кредиту. Вилученням називаються ситуації, коли окремі об’єкти оподаткування не враховуються при оподаткуванні. Найчастіше таке трапляється, коли частина прибутку чи іншого доходу направляється на фінансування заходів, в реалізації яких зацікавлена держава.

Скидки – форма податкових пільг, по’язана з витратами платника.

Податковий кредит – форма пільги, об’єктом якої є нарахована сума податку, а не доходи чи витрати платника. Ця пільга використовується у формах: скорочення суми податку, зниження ставки податку, відстрочки по платежах до бюджетів.

 

1.3 Принципи оподаткування

Вивчення принципів оподаткування слід починати з осмислення основних робіт основоположників наукової теорії оподаткування.

Аналізуючи податки, що стягувались в Англії та інших західноєвропейських державах, А. Сміт у роботі «Дослідження природи і причин багатства народів» (1776 р.) запропонував чотири принципи оподаткування:

1. Піддані держави повинні, по можливості, згідно зі своїми здібностями й силами, відповідно до доходу брати участь в утриманні уряду, тобто відповідно до доходу, яким вони користуються під заступництвом і захистом держави.
2. Податок, який зобов’язується сплачувати кожна окрема особа, має бути точно визначеним, а не довільним. Строк сплати, спосіб платежу, його сума – все це повинно бути гранично ясним для платника. Там, де цього немає, кожна особа, обкладена конкретним податком, віддається в більшій чи меншій мірі під владу збирача податків, який може обтяжувати податок для всякого невгодного йому платника або під загрозою такого обтяжування включати для себе подарунок чи хабар.

Невизначеність оподаткування, пише А. Сміт, розвиває нахабство і сприяє підкупності того розряду людей, які і без того не користуються популярністю, навіть в тому випадку, якщо вони не відзначаються нахабністю і підкупністю. Точна визначеність того, що кожна окрема особа повинна платити, в питаннях оподаткування вважається справою настільки великого значення, що дуже значна нерівномірність справляє набагато менше зла, ніж дуже мала міра невизначеності.

1. Кожний податок повинен справлятися в той час і тим способом, коли і як платнику зручно його платити.
2. Кожний податок повинен бути так задуманий і розроблений, щоб він брав і утримував з кишені народу якомога менше понад те, що він дає у скарбницю держави.

А.Сміт зазначив, що податок може брати чи утримувати з кишені народу значно більше того, що приносить в казну держави такими шляхами:

по-перше, його збір може вимагати великого числа чиновників, утримання яких спроможне поглинути більшу частину тієї суми, яку приносить податок, і вимагання яких можуть обтяжувати народ додатковим податком;

по-друге, він може стати в перешкоді застосуванню праці населення і перешкоджати йому займатися тими промислами, які дають засоби існування і роботу більшості людей. Змушуючи людей платити, він може тим самим зменшувати чи, навіть, знищувати фонди, які дозволяли б їм здійснювати ці платежі з більшою легкістю;

по-третє, конфіскаціями та іншими порушеннями, яким піддаються люди, які намагаються уникнути сплати податку, він часто розоряє їх і, таким чином, знищує ту вигоду, яку суспільство могло б одержати від вкладання капіталів. Нерозумний податок створює велику спокусу для контрабанди, а покарання за контрабанду повинні посилюватись відповідно до спокуси.

Всупереч всім звичайним принципам справедливості закон спершу створює спокусу, а потім карає тих, хто піддається їй, причому він посилює покарання відповідно до тієї самої обставині, яка, безперечно, повинна була б пом’якшити його, а саме відповідно до спокуси чинити злочин.

А. Сміт обґрунтував думку, яка ввійшла в сучасну податкову практику, про те, що власник капіталу, на відміну від власника землі, може залишити країну, в якій він зазнав обтяжливого оподаткування і контролю, і перемістити свій капітал в іншу країну з більш сприятливим податковими умовами. Він вважав, що держава повинна створювати сприятливі податкові умови для капіталу, щоб він залишався у своїй країні. Капітал, писав А. Сміт, обробляє землю, дає застосування праці. «Податок, що призводить до відтоку капіталу з якоїсь країни, веде, таким чином, до зникнення всіх джерел доходів государя і суспільства. Внаслідок перенесення капіталу в іншу країну неминуче зменшаться більшою або меншою мірою не тільки прибуток з нього, а й земельна рента і заробітна плата».

Його податкова теорія істотно вплинула на розвиток практики оподаткування спочатку в Англії, а потім в інших розвинутих державах.

Значний вклад у теорію податків зробили представники шведської школи. Відомий економіст цієї школи К. Віксель (1851–1926) будує податкову концепцію на принципах теорії добробуту. В роботі «Нові принципи справедливого оподаткування» (1896) він ставить проблему справедливого розподілу загальної суми податків, розглядає податки як засіб фінансування видатків, виходячи з маржиналістської концепції граничної корисності та суб’єктивної вартості. К. Віксель вважав, що головними принципами справедливого оподаткування є принцип корисності й принцип рівності між вартістю суспільних послуг та їх еквівалентом, тобто що кошти, вилучені в населення у формі податку, повинні повертатись йому у вигляді державних послуг. Він першим позв’язував здійснення податкових принципів з формою податкового управління і перш за все з процесом парламентського затвердження. Одним з перших К. Віксель запропонував ідею розширення державного сектора, вважаючи, що він має забезпечити послуги для осіб, які не можуть їх оплатити зі свого доходу.

Ідеї К. Вікселя розвинув його учень Е. Ліндаль (1891 – 1960), який зосередив свій аналіз на вартісних аспектах державних послуг. У працях Ліндаля податки розглядаються як своєрідна плата за державні суспільні послуги, яка складає мінімум, що дорівнює граничній корисності кожної суспільної послуги. Оптимальним критерієм бюджетної політики є рівновага між сумою граничних внесків споживачів суспільних товарів і сумою одержаних ними вигод. Ціна на суспільні послуги, на його думку, має значну тенденцію до граничної корисності для кожної зацікавленої групи населення,  тому на однакові товари ціна може бути різною. Кожний член суспільства сплачуватиме необхідну суму податку відповідно до його оцінки суспільних послуг. На думку Ліндаля, держава повинна підтримувати пропозицію суспільних товарів і послуг на певному рівні попиту за допомогою раціональної податкової структури і таким чином сприяти загальному добробуту.

Е. Ліндаль сформулював також ідею «циклічного балансування» державного бюджету: в умовах криз держава повинна зменшувати податки і, вдаючись до дефіцитного фінансування, збільшувати асигнування на суспільні роботи. Заборгованість буде погашена під час циклічного підйому, коли збільшиться приплив податкових платежів.

Концепція оптимальності суспільних товарів знайшла широку підтримку в сучасних неокласичних теоріях.

А. Пігу був одним з перших неокласиків, хто піддав сумніву досконалість ринкового механізму і вільної конкуренції. Він показав, що існують серйозні й стійкі причини, здатні порушити дію цього механізму, викликати глибокі розходження між індивідуальними і суспільними інтересами, знизити загальний рівень добробуту. Одна з них – неминучість появи монополії і зв’язаний з нею ріст цін, зниження рівня інвестицій, а значить, і рівня національного доходу.

Другою причиною А. Пігу вважав так звані «зовнішні ефекти», тобто ті позитивні (а частіше негативні) ефекти діяльності індивідуальних осіб і фірм, які не знаходять вартісної оцінки на ринку, але від яких вигадують (але більше страждають) інші члени суспільства. Він вводить терміни «соціальна вартість» і «соціальне значення» товарів. Соціальна вартість вище індивідуальної, оскільки вона включає «зовнішні ефекти», які ринок не контролює. Економічна рівновага або загальний добробут досягається в тому випадку, коли соціальні граничні витрати дорівнюють індивідуальним граничним витратам. Для цього необхідне державне втручання у використання податків і субсидій. А. Пігу вважав, що держава повинна забезпечити принцип еквімаржинальності, тобто рівності меж. Основний принцип оподаткування – принцип найменшої загальної жертви, що підлягає вимірюванню, подібно до того, як вимірюється задоволення. Він вважав, що поняття найменшої загальної жертви – відносне і залежить від конкретних економічних, соціальних і фіскальних умов.

А. Пігу проаналізував економічний вплив податків, виявив його двоякість: інформаційний вплив, який належить взяти до уваги для змін, обумовлених функціонуванням податку, а також вплив на доходи як результат того, що податки залишають платнику менше ресурсів у розпорядженні. З цього він робить висновок, що податки можуть негативно впливати на процеси заощаджень і накопичення.

А. Пігу підкреслив, що прибутковий податок сам по собі виступає дискримінаційним для заощаджень, що заощадження передбачає відкладання задоволення, тягне за собою жертву і тому повинно оподатковуватись в майбутньому, коли воно принесе задоволення. Заощадження, на його думку, недооцінюються багатьма одержувачами прибутку, тому що вони переоцінюють майбутнє. З точки зору забезпечення достатнього рівня заощаджень ідеальним податком був би загальний податок на витрати.

Для досягнення «найменшої загальної жертви» А. Пігу пропонував різні види податкових пільг при стягненні прибуткового податку, вважаючи, що він повинен обчислюватись з чистого доходу, тобто необхідно враховувати знижки на прожитковий мінімум як для платника податку, так і для його утриманців.

А. Пігу підходив до оподаткування прибутку не взагалі, а до обкладання доходів з різних джерел. Він вважав, що податок на трудові доходи повинен будуватись таким чином, щоб стимулювати трудову діяльність.

Світова криза 1929-1933 рр. розвіяла ілюзії про здатність капіталістичної економічної системи саморегулюватися і досягти рівноваги. Праця Дж. Кейнса «Загальна теорія зайнятості, процента і грошей» (1936 р.) поклала початок нової теорії, яка в більшій мірі відповідала умовам загострення економічних і соціальних протиріч. Головною відміною її від попередніх економічних теорій було дослідження залежностей і пропозицій між сукупними величинами народного господарства – національним доходом, інвестиціями, фондами накопичення і споживання, тобто відтворювального процесу в цілому.

На відміну від неокласиків Кейнс дійшов висновку, що вирішення всіх життєво важливих проблем високорозвинутого капіталістичного суспільства треба шукати не з боку пропозиції ресурсів (їх рідкісності, цінності, найбільш ефективного сполучення для одержання максимуму продукції), а з боку підвищення попиту, що забезпечує реалізацію цих ресурсів. На перший план він поставив проблему формування ефективного попиту і його компонентів – споживчого попиту і інвестиційного як основну умову підвищення рівня національного доходу.

Ефективний попит, за Кейнсом, складається з двох компонентів – очікуваного рівня споживання і капіталовкладень. Тільки тоді, коли ці два компоненти знаходяться в певній відповідності і досягають необхідного рівня, може наступити стан повної зайнятості. Одним з важливих принципів в його теорії є те, що економічне зростання залежить від достатніх заощаджень тільки за умови повної зайнятості. Якщо цієї головної умови немає, то великі заощадження заважають зростанню.

Вважаючи функцію споживання стійкою, Кейнс всю увагу переключає на те, щоб за допомогою держави забезпечити не менш стійкий приріст інвестицій, динаміка яких залежить від того, наскільки високим і надійним виявиться майбутній приріст прибутків. Він стверджував, що стимулювати споживання потрібно тільки після того, як буде досягнуто інвестиційне насичення, обґрунтовуючи це тим, що для підтримки повної зайнятості необхідно збільшувати не тільки інвестиції, але й споживання.

Основними методами регулювання ефективного споживання він вважав грошово-кредитну і бюджетну політику.

Дж. Кейнс стверджував, що держава може сприяти досягненню відповідності між платоспроможним попитом і обсягом виробництва за допомогою державних видатків, регулювання позичкового процента і податків.

Розглянувши велику кількість об’єктивних і суб’єктивних факторів, діючих на індивідуальне споживання, Кейнс прийшов до висновку, що всі вони, окрім змін реального доходу, не справляють значного впливу на обсяги споживання. Приріст індивідуального споживання Кейнс вважав стійкою функцією приросту доходу. Оскільки, згідно з припущенням Кейнса, тільки частина приросту доходу витрачається на споживання, то гранична здатність до споживання, тобто відношення приросту споживання до приросту доходу, являє собою величину, хоч і стійку, але меншу одиниці. Це припущення означало, що з ростом доходу приріст споживання уповільнюється. Кейнс вбачав у цьому одну з найважливіших причин зниження середньої частки споживання доходу протягом зростаючої фази циклу і в довгостроковому плані. Таку динаміку Кейнс пов’язував з так званим основним психологічним законом суспільства, який він виводив з психології людини, яка нібито має нахил споживати все менше в міру зростання доходу, а заощаджувати більше. З цього випливало, що для забезпечення постійного росту національного доходу повинні збільшуватись капіталовкладення і поглинати заощадження, обсяг яких постійно зростає. Зв’язок між капіталовкладеннями, споживанням і національним доходом Кейнс визначав на основі концепції мультиплікатора. Відповідно до цієї концепції між приростом інвестицій і приростом національного доходу існує стійке співвідношення, обґрунтоване тим, що кожна витрата на інвестиції (або на інші автономні витрати) перетворюється в первинні доходи, потім частина з них, витрачаючись, перетворюється на вторинні доходи і т.п. Довготривалість, загальний ефект мультиплікаційного процесу, так як і сама величина мультиплікатора, залежить від того, в якій пропорції доход розподіляється на споживану і заощаджувану частини. Чим більша частина доходу споживається, тим більше доходів буде породжувати початкова інвестована сума.

Дж. Кейнс вважав, що бюджетна політика, в тому числу податкова, повинна ґрунтуватись на «вбудованих стабілізаторах», які передбачають заходи для досягнення макроекономічної стабільності. Перш за все це зміни податкових надходжень відповідно до рівня національного доходу.

Надходження майже за всіма податками залежать не тільки від змін у податкових ставках, а й від коливань величини доходів. Це положення стосується насамперед прибуткового податку, що стягується за прогресивними ставками. Тому автоматичні коливання в податкових доходах значніші, ніж у рівні доходів.

«Вбудовані стабілізатори» є функцією бюджетів так само, як і прогресивного податку. У даному разі, на думку Дж. Кейнса, високі податки відіграють позитивну роль. Зниження податків і супроводжуюче його зменшення обсягу бюджету може посилити економічну нестійкість. Більш високий рівень податків сприяє витіканню купівельної спроможності й таким чином дає стримуючий, антиінфляційний ефект.

До 70-х років XX ст. основу більшості ринкових теорій податків складали кейнсіанські положення. Проте в 70-ті роки підвищилась нестабільність економіки в розвинутих країнах: сповільнились темпи економічного зростання, зросли бюджетний дефіцит, інфляція, безробіття. Економічна думка щодо державного регулювання економіки набула нового звучання. Кейнсіанський підхід до повного використання ресурсів і економічної рівноваги, заснований на «ефективному попиті», поступається неокласичному, відповідно до якого ринкове господарство не повинно обмежуватися державним втручанням. Конкуренція створює кращі можливості для забезпечення економічної рівноваги. Концепцію «ефективного попиту» заступає концепція «економіки пропозиції». За теорією неокласиків по-іншому оцінюються заощадження: вони зумовлюють рівень накопичень, капітальні вкладення та економічне зростання. Прихильники економічної політики, орієнтованої на пропозиції, підкреслювали, що зростання впливу держави в минулому викликало збільшення суми податкових платежів як в абсолютному значенні, так і у відносному до величини національного доходу. Вони також стверджували, що рано чи пізно більша частина податків трансформується у витрати підприємств і перекладається на споживачів у формі більш високих цін. Тому податки викликають ефект прискорення інфляції витрат. У міру зростання державного втручання зростав податковий клин між величиною витрат ресурсів і ціною товарів: були введені надбавки до акцизів, податку з обороту, збільшені податки з фонду заробітної плати (нарахування на соціальні потреби). Але неокласики мали на увазі не скасування державного втручання, а тільки зміни в методах регулювання – переорієнтацію пріоритетів бюджетної та податкової, кредитної і грошової політики. Неокласична школа виходить з пріоритету грошової (монетарної) політики. Неокласики запропонували розробку довгострокової стратегії, яка дала б змогу проводити стабільну фінансову політику. Грошова і підпорядкована їй фіскальна політика повинні бути спрямовані проти інфляції, а не проти криз, як стверджували послідовники Дж. Кейнса.

Фіскальна політика, що проводилась протягом трьох десятиріч у США та Англії за рекомендаціями кейнсіанців, піддавалась різкій критиці з боку неокласиків.

Розбіжності в поглядах кейнсіанців і неокласиків на податки випливають з відмінностей у їхніх загальних теоріях. Кейнсіанська податкова теорія розвивалась з умов «попиту», забезпечення інвестицій достатніми заощадженнями. Податки розглядалися як вбудовані в економічну систему «стабілізатори», амортизуючи кризові процеси. Вони набували демократичного забарвлення у зв’язку з покладеним на них завданням забезпечити розподіл податкового тягаря відповідно до доходів, підтримувати зайнятість через досягнення «ефективного попиту». Неокласики виходять із забезпечення пропозиції ресурсів і достатності заощаджень, звідси вимога зниження загального рівня податків. Теорії неокласиків стали основою податкової політики США, Великобританії та інших держав. У США податкова реформа 1986 р. проводилась за неокласичною концепцією. Головною метою її було зменшення податків на платників із «схильністю до заощадження» - скорочення податків на прибуток. Щодо державних видатків, то їх абсолютне і відносне зростання у минулому розцінювалося неокласиками як одна з причин порушення економічної стабільності та обмеження вільного підприємництва (американські економісти М. Уейденбаум, А. Бернс, Г. Стайм, У. Фермер, Г. Уоліг, А. Лаффер, у Великобританії – К. Джозеф, Дж. Хау, А. Селдон).

На думку А. Селдона, британська податкова система надзвичайно громіздка і на 2/3 зайва. Оцінюючи систему державних видатків, він стверджує, що податки повинні сплачувати ті особи, які одержують від держави суспільні товари й послуги. Трансферти населенню з державного бюджету мають бути формою повернення податків.

Головний аргумент неокласичної школи: податки на прибуток підривають можливості накопичення заощаджень та інвестицій, тобто негативно впливають на економічне зростання. З критикою високих податків на прибуток виступали у США Г. Гровс, Х. Луц, у Великобританії –
Д. Міддлтон, Л. Емері, у ФРН – Ф. Неймарк, Г. Шмольдерс.

Великою популярністю у США користувалася податкова концепція
А. Лаффера. Він обґрунтував пряму залежність між прогресивністю оподаткування, доходами бюджету й оподаткованою частиною національного виробництва (податковою базою). Графік, складений
А. Лаффером, показує, що підвищення податків до певного рівня сприяє зростанню доходів бюджету. За цією межею починається «заборонна зона» шкали оподаткування. Податки, що стягуються на основі високих ставок цієї шкали, призводять до значного падіння бюджетних доходів. Податки такого розміру пригнічують підприємницьку ініціативу, накопичення та інвестиції скорочуються, випуск продукції знижується, податкова база звужується. На думку А. Лаффера, зниження податкових ставок може сприяти ліквідації бюджетного дефіциту, зменшенню державного боргу.

Сучасній податковій теорії та практиці властива конвергенція кейнсіанства і неокласичної теорії. Фінансова думка зосереджується на аналізі впливу фінансово-кредитних важелів на рух усіх частин сукупного суспільного продукту як на макро-, так і на мікроекономічному рівнях. Американські економісти Р. Масгрейв і П. Масгрейв дійшли висновку, що податки активно впливають на кругообіг грошових ресурсів у приватному секторі економіки і процес розширеного відтворення в цілому.

Згідно із Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про систему оподаткування» від 18 лютого 1997 р. в Україні система оподаткування будується за принципами:

–       стимулювання підприємницької виробничої діяльності та інвестиційної активності – введення пільг щодо оподаткування прибутку (доходу), спрямованого на розвиток виробництва;

–       обов’язковості – впровадження норм щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів), визначених на підставі достовірних даних про об’єкти оподаткування за звітний період, та встановлення відповідальності платників податків за порушення податкового законодавства;

–       рівнозначності й пропорційності – справляння податків з юридичних осіб здійснюється у певній частці від отриманого прибутку і забезпечення сплати рівних податків і зборів (обов’язкових платежів) на рівні прибутку і пропорційно більших податків і зборів (обов’язкових платежів) на більші доходи;

–       рівності, недопущення будь-яких виявів податкової дискримінації – забезпечення однакового підходу до суб’єктів господарювання (юридичних і фізичних осіб, включаючи нерезидентів) при визначенні обов’язків щодо сплати податків та інших обов’язкових платежів;

–       соціальної справедливості – забезпечення соціальної підтримки малозабезпечених верств населення шляхом запровадження економічно обґрунтованого, неоподаткованого мінімуму доходів громадян та застосування диференційованого і прогресивного оподаткування громадян, які отримують високі й надвисокі доходи;

–       стабільності – забезпечення незмінності податків і зборів (обов’язкових платежів) і їх ставок, а також податкових пільг протягом бюджетного року;

–       економічної обґрунтованості – встановлення податків і зборів (обов’язкових платежів) на підставі показників розвитку національної економіки та фінансових можливостей, враховуючи необхідність досягнення збалансованості витрат бюджету з його доходами;

–       рівномірності сплати – встановлення строків сплати податків і зборів (обов’язкових платежів), виходячи з необхідності забезпечення своєчасного надходження коштів до бюджету для фінансування витрат;

–       компетенції – встановлення і скасування податків і зборів (обов’язкових платежів), а також пільг їх платникам здійснюються відповідно до чинного законодавства про оподаткування виключно Верховною Радою України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим і місцевими Радами;

–       єдиного підходу – забезпечення єдиного підходу до розробки податкових законів з обов’язковим визначенням платника податку і збору (обов’язкового платежу), об’єкта оподаткування, джерела сплати податку і збору (обов’язкового платежу), податкового періоду, ставок податку і збору (обов’язкового платежу), строків та порядку сплати податку, підстав для надання податкових пільг;

–       доступності – забезпечення дохідливості норм податкового законодавства для платників податків і зборів (обов’язкових платежів).

1.4 Класифікація податків й об’єктів оподаткування

Сукупність об’єктів оподаткування можна розподілити таким чином:

1)        Доход (прибуток, заробітна плата).

2)        Майно (нерухомість, предмети розкоші і т.п.).

3)        Передача майна (спадщина, дарування, угоди купівлі-продажу).

4)        Споживання (споживчі товари, послуги).

5)        Ввіз і вивіз товарів за кордон.

Студент має навести приклади конкретних податків відносно названих об’єктів, виходячи з вітчизняної історії оподаткування, а також інших держав.

Залежно від ознак угрупування податки класифікуються таким чином:

1. 1.     За співвідношенням ставки податку до доходу: пропорційні, прогресивні, регресивні й надзвичайні.

Для пропорційного податку характерна стабільна ставка податку незалежно від величини доходу (податок на прибуток підприємства).

Податок вважається прогресивним, якщо з ростом доходу передбачається збільшення ставки податку (податок на доходи фізичних осіб).

Регресивний податок характеризується зниженням середньої ставки податку в міру зростання доходу. Наприклад, якщо частина доходу відкладається на заощадження, то податок на додану вартість стає регресивним, оскільки частка доходу на сплату податку в ціні товарів споживання буде зменшуватись по відношенню до загальної суми доходу.

Надзвичайні податки встановлюються в особливих випадках: війни, стихійного лиха і т.п. (збір до фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення).

1. 2.     За рівнем податкового регулювання: загальнодержавні й місцеві.

Згідно із Законом України «Про систему оподаткування» в редакції від 18 лютого 1997 р., із змінами та доповненнями до загальнодержавних належать такі податки, збори (обов’язкові платежі):

1)    податок на додану вартість;

2)    акцизний збір;

3)    податок на прибуток підприємств;

4)    податок на доходи фізичних осіб;

5)    мито;

6)    державне мито;

7)    податок на нерухоме майно (нерухомість);

8)    плата (податок) за землю;

9)    рентні платежі;

10)  податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів;

11)  податок на промисел;

12)  збір за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету;

13)  збір за спеціальне використання природних ресурсів;

14)  збір за забруднення навколишнього природного середовища;

15)  збір до Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення;

16)  збір на обов’язкове державне пенсійне страхування;

17)  збір до державного інноваційного фонду;

18)  плата за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності;

19)  фіксований сільськогосподарський податок;

20)  збір на розвиток виноградарства, садівництва та хмелярства;

21)  єдиний збір у пунктах перетину державного кордону;

22)  збір у вигляді надбавки до діючого тарифу на електричну і теплову енергію.

23)  збір у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на природний газ;

24)  збір за використання радіочастотного ресурсу України

25)  збір до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб(початковий, регулярний, спеціальний)

Окрім того до державних цільових фондів здійснюються внески:

1)    на загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності;

2)     на загальнообов’язкове соціальне страхування на випадок безробіття;

3)     на загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання

До місцевих податків належать:

1)    податок з реклами;

2)    комунальний податок.

До місцевих зборів (обов’язкових платежів) належать:

1)    збір за припаркування автотранспорту;

2)    ринковий збір;

3)    збір за видачу ордера на квартиру;

4)    курортний збір;

5)    збір за участь у бігах на іподромі;

6)    збір за виграш на бігах;

7)    збір з осіб, які беруть участь у грі на тоталізаторі на іподромі;

8)    збір за право використання місцевої символіки;

9)    збір за право проведення кіно- і телезйомки;

10) збір за проведення місцевого аукціону, конкурсного розпродажу і лотерей;

11) збір за проїзд територією прикордонних областей автотранспорту, що прямує за кордон;

12) збір за видачу дозволу на розміщення об’єктів торгівлі та сфери послуг;

13) збір з власників собак.

1. 3.     Залежно від економічного впливу на платника податки розподіляються на прямі й непрямі.В основі розподілу на прямі й непрямі лежить теоретична можливість їх перекладання на споживача товарів (робіт, послуг).

Платниками прямих податків є ті юридичні чи фізичні особи, які одержують доходи (прибуток, заробітну плату), володіють майном.

Платниками непрямих податків держава законодавчими актами встановлює осіб, які продають товари (роботи, послуги). На них покладається юридична відповідальність за своєчасну сплату податку. А фактичним платником (носієм податку) є особа, яка споживає товари (роботи, послуги), оскільки сплачує за них ціну, що містить податок (податок на додану вартість, акцизний збір).

1. 4.     За суб’єктами оподаткування: податки для юридичних осіб і податки для фізичних осіб.

Студент повинен розкрити зміст податків четвертої групи, а також навести відповідні приклади.

 

 

2. Непряме оподаткування

2.1 Акцизний збір

2.1.1  Нормативна база й сутність податку

1. Декрет Кабінету Міністрів України «Про акцизний збір» від 26.12.92 р. зі змінами й доповненнями (надалі – Декрет).

Разом із декретом акцизний збір регулюється ще рядом законів України і наказами ДПАУ:

1. «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань оподаткування» від 30.11.2006р. № 398-V;
2. «Про порядок стягнення акцизного збору у випадку ввозу товарів суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності на митну територію України» зі змінами, затвердженими наказом ДПАУ від 25.11.2003р;
3. «Про акцизний збір на алкогольні напої й тютюнові вироби» від 15.09.95 р. з наступними змінами;
4. Закон України «Про ставки акцизного збору на алкогольні напої й тютюнові вироби» від 6.02.96 р. зі змінами;
5. Закон України «Про ставки акцизного збору й ввізного  мита на деякі товари» від 11.07.96 р. з наступними змінами;
6. Закон України «Про ставки акцизного збору на деякі транспортні засоби і кузови до них» від 24.05.96 р. зі змінами й доповненнями;
7. Закон України «Про внесення змін у деякі законодавчі акти по регулюванню ринку автомобілів в Україні» від 7.12.2000 р;
8. Положення про порядок нарахування, строках сплати  й подання розрахунку акцизного збору  затверджене Наказами ДПАУ від 19.03.01р., №111 від 24.11.03р., №557, №316 від 07.06.2004 р.

Акцизний збір (далі «АЗ») – це непрямий податок, що є надбавкою до ціни товарів, визначених законом як підакцизні. Як правило, це податок на високорентабельні й монопольні товари. Він є одним із найдавніших податків.

 

2.1.2  Платники акцизного збору.

Відповідно до статті 2 Декрету платниками є:

1)    Суб’єкти підприємницької діяльності, в тому числі їхні філії, відокремлені підрозділи – виробники підакцизної продукції на митній території України, у т.ч. із давальницької сировини по товарах, на які ставки акцизного збору встановлені у твердих сумах, а також замовники, за дорученням яких виготовляються підакцизні товари на давальницьких умовах, якщо ставки на ці товари встановлюються у відсотках до обороту (вони оплачують акцизний збір виробнику).

2)    Нерезиденти, які виготовляють на митній території України підакцизні товари безпосередньо або через непостійні представництва.

3)    Будь-які СПД та інші особи, які імпортують на митну територію України підакцизні товари, незалежно від наявності внесених до них іноземних інвестицій.

4)    Фізичні особи, які ввозять на митну територію України або пересилають підакцизні товари в обсягах, що перевищують норми безмитного провозу (вартістю понад 200 євро, якщо товари в асортименті; якщо одиничні - вартістю понад 300 євро; вино – 2 літри або 200 сигарет провозиться без акцизу).

5)    Юридичні й фізичні особи, які купують (одержують) підакцизну продукцію в податкових агентів.

Податковий агент – це СПД, створений у формі підприємства з іноземною інвестицією, а також його дочірні підприємства, філії, інші підрозділи, для яких за рішенням суду підтверджується право на звільнення від обкладання податками й зборами.

2.1.3  Об'єкти оподаткування

Відповідно до ст. 3 Декрету об'єктами оподаткування є:

1)    Обороти з реалізації вироблених в Україні підакцизних товарів (у т.ч. із давальницької сировини) шляхом їх продажу, обміну на інші товари, послуги, шляхом безоплатної передачі, а також обсяги відвантажених підакцизних товарів, виготовлених з давальницької сировини.

2)    Обороти з реалізації (передачі) товарів (продукції) для власного споживання, промислової переробки (крім оборотів з реалізації (передачі) для виробництва підакцизних товарів, за винятком нафтопродуктів) а також для своїх працівників.

3)    Митна вартість товарів, що імпортуються на митну територію України, в т.ч. на бартерних умовах.

4)    Митна вартість – відповідно до Закону України «Про єдиний митний тариф» – це ціна товару, фактично сплачена або яка підлягає сплаті на момент перетину митного кордону на території України.

До митної вартості включається ціна товару, зазначена в рахунку-фактурі, а також інші витрати, якщо вони не включені в рахунок-фактуру:

а)     транспортні витрати, витрати на навантаження і розвантаження, страхування до пункту перетину митного кордону України;

б)    комісійні й брокерські виплати;

в)     плата за використання об'єктів інтелектуальної власності, які відносяться до імпортних товарів, що сплачуються імпортером як умова ввозу товарів.

 

2.1.4  Перелік підакцизних товарів і ставки акцизного збору.

Діючий у даний час перелік підакцизних товарів складається з шести груп товарів:

1)    нафтопродукти;

2)    спирт етиловий;

3)    алкогольні напої;

4)    пиво;

5)    тютюнові вироби;

6)    транспортні засоби;

7)    кузови для легкових автомобілів та інших моторних транспортних засобів, які використовуються для перевозки пасажирів до 10 чоловік (включаючи водія).

Ставки акцизного збору є єдиними по всій території України. Вони бувають трьох видів:

1)    У відсотках до обороту з продажу:

–       товарів, що вироблені на митній території Кураїни – виходячи з їх вартості, за встановленими виробником максимальними роздрібними цінами на товари, які він виробляє, без податку на додану вартість та акцизного збору;

–       товарів, що імпортуються на митну територію України – виходячи з їх вартості, за встановленими імпортером максимальними роздрібними цінами на товари, які він імпортує, без податку на додану вартість та акцизного збору (але не менше митної вартості таких товарів з урахуванням сум ввізного мита без податку на додану вартість та акцизного збору).

Наприклад:

27 1000 2719

Бензини моторні А-72, А-76, А-95

20% з ціни реалізації (без ПДВ) але не менше 60 євро за 1000 кг.

 

2)    У твердих сумах – гривнях, євро

Наприклад:

Автомобіль з робочим двигуном більше 2200 куб. см, але не більше 3000 куб. см.

87 03 23 90 31	не більше 5 років	2 євро за 1 куб. см.
87 03 23 90 33	більше 5 років	3 євро за 1 куб. см.
2208 (крім 2208 20)	Спирт етиловий, неденатурова­ний з концентрацією спирту ме­нше ніж 80%  обсягу,  спиртні настойки, лікери та ін. спиртні  напої.	16 грн. за 1 літр 100%-го спирту
2208 20 12 00	коньяк	6 грн. за 1 літр 100% -го спирту
220300	Пиво (із солоду) солодове	0,31 грн. за 1 літр

 

3)    Комбіновані ставки: у відсотках до обороту з продажу і у твердих цінах, але не менше встановленої твердої суми з одиниці реалізованого товару.

Ставки АС на тютюнові вироби

Код товару (продукції) в УКТ ЗЕД	Опис товару (продукції) згідно УКТ ЗЕД	Ставки АС у твердих сумах  з одиниці реалізованого товару (продукції)	Ставки АС в % до обороту реалізації товару (продукції).
2401	Тютюнова сировина Тютюнові відходи	0	0
2402 10 00 00	Сигари, включа­ючи сигари з відрі­заними кінцями й сигарили (тонкі сигари), з вмістом тютюну	20 грн. за 100 штук	8%
2402 20 90 10	Сигарети без філь­тра з тютюну	5 грн. за 1000 штук	10%
2402 20 90 20	Сигарети з фільт­ром з тютюну	13 грн. за 1000 штук	10%

 

2.1.5  Порядок визначення сум акцизного збору

Відповідно до статті 6 «Декрету» сума акцизного збору, що підлягає сплаті до бюджету, визначається платником самостійно, виходячи з обсягів реалізації за звітний період і встановленої ставки акцизного збору.

Механізм обчислення встановлений ДПАУ «Положенням про порядок нарахування строків сплати й подачі розрахунку акцизного збору» у редакції наказу ДПАУ № 144 від 19.04.2005 р.

1)    Якщо ставка встановлюється у відсотках до обороту із ціни реалізації, то спочатку необхідно визначити оборот шляхом обчислення суми оборотів за встановленими виробником або імпортером максимальними роздрібними цінами, без урахування податку на додану вартість і акцизного збору окремо по кожній групі товару:

,

(2.1)

 

де О – оподатковуваний оборот;

 – максимальна роздрібна ціна по кожному виду товару, задекларована виробником або імпортером;

ПДВ – сума податку на додану вартість у складі максимальної ціни;

АЗ – сума акцизного збору у складі максимальної ціни;

К_і  – кількість товару у фізичних одиницях виміру по кожному виду товару під їхньою власною назвою.

Сума акцизного збору обчислюється за формулою:

,

(2.2)

 

 – сума акцизного збору за ставкою у відсотках до обороту із ціни реалізації;

 – ставка АЗ у відсотках.

2)    Якщо ставка АС установлена у твердих сумах, то сума АЗ₂ розраховується:

у гривнях:

,

(2.3)

 

де К – кількість реалізованого товару;

 – ставка АЗ в гривнях.

в євро:

,

(2.4)

 

де €  – курс гривні до євро на 1 день кварталу, в якому виникає податкове зобов’язання з акцизного збору. Цей курс приймається незмінним протягом усього кварталу.

3)    Сума АЗ може також обчислюватися одночасно по ставках у відсотках до обороту із продажу й у твердих сумах з одиниці реалізованого товару для тих товарів, для яких установлені такі ставки. Сума визначається в цьому випадку шляхом додавання:

.

(2.5)

 

Розмір такого зобов’язання не може бути менше 24 % від максимальної роздрібної ціни. Тобто сума АЗ₃ порівнюється з . До сплати приймається більше значення. Якщо АЗ₃ < АЗ_крит, то сплачується АЗ_крит і, навпаки, якщо АЗ₃ > АЗ_крит, то сплачується значення АЗ₃.

У випадку імпорту підакцизних товарів:

якщо ставка у фіксованих сумах:

,

(2.6)

 

де € – це курс гривні до євро на дату проведення митних процедур;

якщо ставка в %:

,

(2.7)

 

де  – митна вартість;

М – ввізне мито.

 

2.1.6  Пільги з акцизного збору

Пільги при реалізації підакцизних товарів установлені ст. 5 Декрету. Наведемо основні з них:

1)      АЗ не стягується при реалізації підакцизних товарів (продукції), що були експортовані за межі митної території України;

2)      не підлягають оподаткуванню обороти з реалізації легкових автомобілів, спеціального призначення для інвалідів (автомобілів «швидкої медичної допомоги») за переліком КМУ, оплата вартості яких провадиться органами соціального забезпечення;

3)       інші.

 

2.1.7  Порядок сплати акцизного збору

Сума акцизного збору, що підлягає сплаті до бюджету, визначається платником самостійно, виходячи з обсягів реалізованих підакцизних товарів (продукції) і встановлених ставок.

Датою виникнення податкових зобов’язань з продажу підакцизних товарів вважається дата, що припадає на податковий період, протягом якого відбувається перша подія:

або дата зарахування коштів покупця (замовника) на банківський рахунок платника акцизного збору як оплата підакцизного товару, а у випадку продажу за наявні кошти – дата інкасації готівки в банку, що обслуговує платник;

або дата відвантаження (передача) підакцизних товарів.

Сплачується акцизний збір до бюджету протягом 10 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку подання «Розрахунку акцизного збору» (за винятком виробників алкогольної продукції й тютюнових виробів).

Розрахунок акцизного збору надається щомісячно не пізніше 20-го числа місяця, наступного за звітним, незалежно від того, виникло податкове зобов’язання у звітному періоді, чи ні. У «Розрахунку» вказуються всі передбачені рядки і графи. У разі відсутності фактичного значення показника у відповідній графі ставиться прочерк. «Розрахунок» заповнюється чорнилом, пастою кулькових ручок, за допомогою друкарської машинки, принтерів та інших засобів, що забезпечують збереження цих записів протягом встановленого строку зберігання звітності.

Орган державної податкової служби не приймає до розгляду «Розрахунок»:

–       що містить підчищення або дописки, закреслені слова (цифри), а також написані олівцем;

–       текст або цифри, в якому неможливо прочитати внаслідок пошкодження, наприклад, документи, залиті чорнилом, затерті й т.п.;

У випадку, якщо в майбутніх податкових періодах платник «АЗ» самостійно виявляє помилки, що містились в раніше представленому ним розрахунку, такий платник «АЗ» зобов'язаний представити новий розрахунок з виправленими показниками.

Оригінал «Розрахунку» надається платником «АЗ» в орган державної податкової служби за місцем реєстрації. Подання ксерокопій не допускається. Дані, наведені в «Розрахунку», повинні підтверджуватися первинними документами.

Вірогідність даних підтверджується підписами керівника підприємства й головним бухгалтером і засвідчується печаткою. Якщо останній день строку надання Розрахунку приходиться на вихідний або святковий день, то останнім днем вважається наступний за вихідним або святковим робочий день. Строки надання «Розрахунку», а відповідно й строки сплати «АЗ», що приходиться на вихідний або святковий день переносяться на першій робочий день після вихідного або святкового дня.

Граничні строки для надання «Розрахунку акцизного збору» підлягають продовженню керівником податкового органу (його заступником) за письмовим запитом платника «АЗ», якщо такий платник «АЗ» протягом зазначених строків:

• перебував за межами України;
• перебував у плаванні на морських суднах за кордоном України в складі команди (екіпажа таких судів);
• перебував у місцях позбавлення волі за вироком суду;
• мав обмежену свободу пересування у зв'язку з ув’язненням або полоном на території інших держав або внаслідок інших обставин нескоримої чинності, підтверджених документально;
• був визнаний за рішенням суду безвісно відсутнім або перебував у розшуку у випадках, передбаченим законодавством.

Суб’єкти підприємницької діяльності, які імпортують підакцизні товари (продукцію), в обов’язковому порядку при перетинанні кордону їх декларують і подають органам митного контролю декларацію у двох примірниках, один з яких цими органами надсилається до податкових інспекцій за місцезнаходженням суб’єктів підприємницької діяльності для справляння акцизного збору.

Власник готової продукції, на яку встановлено ставку акцизного збору у твердих сумах, виготовленої на давальницьких умовах, сплачує акцизний збір виробнику (переробник) не пізніше дня відвантаження готової продукції його замовнику або за його дорученням іншій особі.

Умовою відвантаження виробником (переробником) готової продукції, виготовленої з давальницької сировини, його власнику або за його дорученням іншій особі є документальне підтвердження банківської установи про перерахування відповідної суми акцизного збору на розрахунковий рахунок виробника (переробника).

 

2.1.8  Особливості сплати акцизного збору при реалізації алкогольних напоїв і тютюнових виробів

Законом України «Про акцизний збір на алкогольні напої й тютюнові вироби» від 15.09.95 р. № 329/95-ВР (зі змінами й доповненнями) визначені особливості нарахування і сплати акцизного збору з виготовлених українськими виробниками, а також ввезених на територію України алкогольних напоїв і тютюнових виробів.

Алкогольні напої й тютюнові вироби маркуються спеціальним знаком – «Маркою акцизного збору». Її наявність на цих товарах підтверджує сплату АЗ. Продавцями марок є податкові органи.

Алкогольні напої – це продукти, отримані шляхом спиртового бродіння цукромістких матеріалів або виготовлені на основі харчових спиртів, утримуванням спирту етилового понад 1,2% об'ємних одиниць, які відносяться до товарних груп Гармонізованої системи опису та кодування товарів під кодами: 22 04, 22 05, 22 06, 22 08, а саме це:

1)    спирт етиловий (сирець);

2)    ректифікований (технічний);

3)    спирт етиловий денатурований;

4)    спирт етиловий технічний.

Спирт етиловий ректифікований – виготовлений з нехарчових видів сировини за спеціальними технологіями.

Спирт харчовий етиловий – це спирт етиловий ректифікований розведений водою за спеціальними технологіями до певного технологічного складу.

Спирт коньячний – спирт, отриманий шляхом переробки виноградних матеріалів.

Спирт плодовий - спирт, отриманий шляхом переробки плодових виробів.

Тютюнові вироби – сигарети, цигарки, сигари, сигарили, а також тютюновий, нюхальний, смоктальний, жувальний тютюн та інші вироби з тютюну і його замінників, які впливають на фізіологічний стан людини під час вживання.

Ввіз алкогольних напоїв в автомобільних і залізничних цистернах, а також у бочках, баках та інших ємкостях місткістю більше 5-ти літрів з метою реалізації або обміну на території України здійснюється без наклеювання на них марок АЗ, при цьому АЗ сплачується відповідно до діючого законодавства.

Підприємства, що реалізують алкогольні напої, включаючи спирт питний або етиловий, пиво сплачують АЗ на 3-й день після здійснення обороту з реалізації. Ця норма із сплати АЗ застосовується у випадках:

• реалізації підакцизної продукції, виготовленої зі спирту етилового, придбаного без сплати АЗ;
• реалізації спирту етилового й пива;
• реалізації алкогольних напоїв, утримуючих етиловий спирт від 1,2 до 8,5% об'ємних одиниць, які відповідно до діючого законодавства не підлягають маркіруванню.

Відповідно до статті 20 Закону України «Про акцизний збір на алкогольні напої та тютюнові вироби» від 15.09.95 р. (зі змінами і доповненнями) до отримання суб’єктом підприємницької діяльності з акцизного складу спирту етилового неденатурованого, призначеного для переробки на іншу підакцизну продукцію (за винятком виноматеріалів), такий платник акцизного збору зобов'язаний надати органу державної податкової служби України за своїм місцезнаходженням податковий вексель, авальований банком (податкову розписку), який є забезпеченням виконання зобов'язання цього платника в термін до 90 календарних днів, починаючи від дня видачі векселя (податкової розписки), сплатити суму акцизного збору, розраховану за ставками для цієї продукції.

При отриманні спирту етилового неденатурованого підприємство-векселедавець за участю представника державної податкової служби на акцизному складі складає акт про фактично отриману кількість спирту та розрахунок акцизного збору, виходячи з фактично отриманої кількості спирту. Цей акт є коригуванням вже наданого податкового векселя, авальованого банком (податкової розписки), із зазначенням остаточної суми акцизного збору, яка підлягає сплаті.

У разі якщо податковий вексель, авальований банком (податкова розписка), не погашається у визначений термін, векселедержатель здійснює протест такого векселя (податкової розписки) у неплатежі згідно з чинним законодавством і протягом одного робочого дня з дня здійснення протесту звертається до банку, який здійснив аваль цього векселя (податкової розписки), з опротестованим векселем (податковою розпискою). Банк-аваліст зобов'язаний не пізніше операційного дня, наступного за днем звернення векселедержателя з опротестованим векселем (податковою розпискою), переказати суму, яка вказана у цьому векселі (податковій розписці), векселедержателю.

Авальований вексель може бути виданий також підприємствам виноробства, які є виробниками виноградних, плодових та інших виноматеріалів і сусла на термін 180 календарних днів.

Підприємства, які здійснюють виробництво вин виноградних з доданням спирту і міцних (крім марочних) та зброджених плодових і ягідних напоїв (сидр, перрі та інші) з доданням спирту, напоїв змішаних, які містять алкоголь, та сумішей алкогольних напоїв з безалкогольними (крім зброджених плодових та ягідних напоїв (сидру, перрі та інших) без додання спирту), сплачують акцизний збір при придбанні марок акцизного збору на суму, розраховану із ставок акцизного збору на готову продукцію, вироблену з виноматеріалів чи сусла, при виготовленні яких використовується спирт етиловий.

Підприємства, які здійснюють виробництво вин виноградних натуральних з вмістом цукру не більше як 3 г/куб. дм (сухих), вин виноградних натуральних з вмістом цукру більше як 3 г/куб. дм (напівсухих, напівсолодких), вин марочних та зброджених плодових і ягідних напоїв (сидр, перрі та інші) без додання спирту, сплачують акцизний збір на третій робочий день після здійснення обороту з реалізації такої виноробної продукції.

Податковий вексель вважається погашеним тільки у разі документального підтвердження факту використання спирту для виготовлення підакцизного товару.

У випадку, якщо податковий вексель не погашається протягом 90 календарних днів, зазначена в ньому сума вважається податковим боргом, що стягується в порядку, встановленому законом.

Розрахунок акцизного збору виробниками тютюнової продукції надається до податкової інспекції до 16 числа місяця, наступного за звітним. Сплата суми акцизного збору до бюджету здійснюється ними не пізніше 30 календарного дня місяця, наступного за звітним.

 

 

2.2 Податок на додану вартість

2.2.1  Сутність податку на додану вартість. Нормативна база

Податок на додану вартість (ПДВ) є непрямим податком. По суті, це встановлена в законодавчому порядку надбавка до відпускної ціни продукції, що споживається покупцями. За чинним законодавством сплачують цю надбавку до бюджету не самі споживачі, а виробники продукції (товарів, робіт, послуг). Вони зобов’язані стягувати зі споживачів повну ціну продукції з урахуванням установленої надбавки і вносити ПДВ до бюджету строго в установлений термін. Таким чином, складається враження, що тягар цього податку несуть виробники продукції, а не споживачі.

У наш час ПДВ придбав характер універсального акцизу, тому що переважна більшість товарів, робіт, послуг обкладається цим податком.

Механізм розрахунку суми податку і порядок сплати установлені Законом України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997р.
№ 168/97-ВР зі змінами та доповненнями. Основні положення закону деталізують деякі інші нормативні акти:

• Положення про реєстрацію платника податку на додану вартість, затверджене Наказом ДПАУ від 01.03.2000р. № 79;
• Порядок заповнення податкової накладної, затверджений Наказом ДПАУ від 30.05.1997р. № 165;
• Порядок ведення реєстру одержаних і виданих податкових накладних, затверджений Наказом ДПАУ від 30.06.2005р. № 224;
• Порядок заповнення і подання податкової декларації з ПДВ, затверджений Наказом ДПАУ від 30.05.1997р №166 (у редакції наказу від 15.06.2005р. № 213).

 

 

2.2.2  Платники податку на додану вартість

Згідно із ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» платник податку - особа, яка зобов’язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України. Перелік таких осіб - платників податків установлено в ст. 2 Закону. Таким чином, платниками податку є:

1. Будь - яка особа, яка:

а)      здійснює, або планує здійснювати господарську діяльність та реєструється за своїм добровільним рішенням як платник цього податку;

б)     підлягає обов’язковій реєстрації як платник цього податку;

в)      імпортує товари (супутні послуги) в обсягах, що підлягають оподаткуванню цим податком.

2. Будь - яка особа, яка за своїм добровільним рішенням реєструвалася платником податку.

Особа підлягає обов’язковій реєстрації як платник податку у разі:

1) Коли загальна сума від здійснення операцій з поставки товарів (послуг), у тому числі з використанням локальної або глобальної комп’ютерної мережі, що підлягають оподаткуванню, нарахована (сплачена, надана) такій особі в рахунок зобов’язань третім особам, протягом останніх дванадцяти календарних місяців сукупно перевищує 300000 гривень (без урахування ПДВ).

2) Особа, уповноважена вносити консолідований податок з об’єктів оподаткування, що виникають внаслідок поставки послуг підприємствам залізничного транспорту з їх основної діяльності та підприємствами зв’язку, в порядку встановленому Кабінетом Міністрів України.

3) Особа, яка поставляє товари (послуги) на митній території України з використанням глобальної або локальних комп’ютерних мереж, при цьому особа-нерезидент може здійснювати таку діяльність тільки через своє постійне представництво, зареєстроване на території України.

4) Особа, яка здійснює операції з реалізації консолідованого майна, незалежно від того, чи досягає вона загальної суми операцій з поставки товарів (послуг), визначеної пунктом 1 чи ні, а також незалежно від того, який режим оподаткування використовує така особа згідно із законодавством.

5) Будь-яка особа, яка імпортує (ввозить, пересилає) товари (супутні послуги) на митну територію України для їх використання або споживання на митній території України, незалежно від того , який режим оподаткування вона використовує. Винятком є фізичні особи, які не зареєстровані платниками податку, які ввозять (пересилають) товари (предмети) у супроводжувальному багажі або отримують їх як поштове відправлення у межах неторгового обороту в обсягах, що не підлягають оподаткуванню відповідно до митного законодавства (крім ввезення транспортних засобів чи запасних частин до них такими фізичними особами) та нерезидентів, які пересилають поштові відправлення згідно з правилами Міжнародного поштового союзу на митну територію України, і отримувачів таких поштових відправлень.

Супутні послуги – послуги, вартість яких включається відповідно до норм митного законодавства до митної вартості товарів, що експортуються або імпортуються.

У разі ввозу (пересилання) товарів (предметів) фізичними особами, що зареєстровані як платники ПДВ, в обсягах, що перевищує неторговий оборот, який підлягає оподаткуванню, такі особи сплачують ПДВ під час перетину товарами (предметами) митного кордону України без реєстрації, виходячи з митної вартості товарів (предметів), що перевищують розмір неторгового обороту.

Реєстрація здійснюється на підставі заяви платника податку до податкової інспекції, яка протягом 10 робочих днів надає йому «Свідоцтво про реєстрацію платника ПДВ». У Свідоцтві вказується індивідуальний номер платника податку, який відображається в його розрахункових і звітних документах. Тільки наявність Свідоцтва надає право нараховувати ПДВ у складі ціни реалізації продукції.

2.2.3  Об’єкти оподаткування

Згідно із ст. 3 Закону об’єктами оподаткування є операції платника податку з:

1) Поставки товарів та послуг, місце надання яких знаходиться на митній території України, в тому числі операції з передачі права власності на об’єкти застави постачальнику (кредитору) для погашення заборгованості заставодавця, а також передачі об’єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу ( орендарю);

Поставка товарів – будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами куплі-продаж, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатної поставки товарів (результатів робіт) та операцій з передачі майна орендодавцем (лізингодавцем) на баланс орендаря (лізингоотримувача) згідно з договорами фінансової оренди (лізингу) або поставки майна з будь-якими іншими договорами, умови яких передбачають відстрочення оплати на передачу прав власності на таке майно не пізніше дати останнього платежу.

Не належать до поставки операцій з передачі товарів в межах договору схову (відповідального зберігання), довірчого управління, оперативної оренди (лізингу), інших цивільно-правових договорів, що не передбачають передачу права власності (користування або розпорядження) на такі товари іншій особі.

Поставка послуг – будь-які операції цивільно-правового характеру з використання робіт, надання послуг, надання права на користування або розпорядження товарами, в тому числі нематеріальними активами, а також з поставки будь-яких інших,ніж товари, об’єктів власності за компенсацію, а також операції з безоплатного використання робіт, надання послуг. Поставка послуг, зокрема, включає надання права на користування або розпорядження товарами в межах договорів оренди (лізингу), поставки, ліцензування або інші способи передачі права на патент, авторське право, торговий знак, інші об’єкти права інтелектуальної, в тому числі промислової, власності.

2) Ввезення товарів (супутніх послуг) у митному режимі імпорту або реімпорту (далі-імпорту).

З метою оподаткування до імпорту також прирівнюється:

–       ввезення з-за меж митного кордону України на митну територію України товарів (супутніх послуг) за договорами лізингу (оренди) (в тому числі в разі повернення об’єкта лізингу лізингодавцю-резиденту або іншій особі за дорученням такого лізингодавця), застави та іншими договорами, які не передбачають передання права власності на такі товари (майно) або передбачають їх обмін на корпоративні права чи цінні папери, в тому числі якщо таке ввезення пов’язане з поверненням товарів у зв’язку з припиненням дії зазначених договорів;

–       поставка товарів з території безмитних магазинів на митну територію України для їх вільного обігу (крім територій інших безмитних магазинів);

–       поставка продуктів переробки (готової продукції) з митного режиму переробки на митній території України на митну територію України для їх вільного обігу;

–       в інших випадках, передбачених Митним кодексом України.

3) Вивезення товарів (супутніх послуг) у митному режимі експорту або реекспорту (далі-експорту), поставки транспортних послуг по перевезенню пасажирів, вантажобагажу (товаробагажу) та вантажу за межами державного кордону України.

З метою оподаткування до експорту товарів також прирівнюється:

–       вивезення товарів (супутніх послуг) за межі митного кордону України за договорами фінансового лізингу (оренди) (в тому числі в разі повернення об’єкта фінансового лізингу лізингодавцю-нерезиденту або іншій особі за дорученням такого лізингодавця), застави та іншими договорами, які не передбачають передання права власності на такі товари (майно) або передбачають їх обмін на корпоративні права чи цінні папери, в тому числі якщо таке вивезення пов’язане з припиненням дії зазначених договорів;

–       поставка товарів (супутніх послуг) з митної території України на територію безмитних магазинів;

–       передача товарів, оформлених у митному режимі експорту, під митний режим митного складу, для подальшого вивезення таких товарів з митної території України.

У ст. 3.2.1-3.2. Закону встановлено перелік операцій, що не є об’єктами оподаткування. Зокрема, до них відносяться наступні операції:

–       передача майна у схов (відповідальне зберігання), а також у лізинг (оренду), крім передачі у фінансовий лізинг;

–       нарахування та сплати процентів або комісій у складі орендного (лізингового) платежу в межах договору фінансового лізингу в сумі, що не перевищує подвійну облікову ставку Національного банку України, встановлену на день нарахування таких процентів (комісій) за відповідний проміжок часу, розраховану від вартості об’єкта лізингу, наданого у межах такого договору фінансового лізингу. По об’єкту фінансового лізингу, оціненому в іноземній валюті, сплата процентів з метою оподаткування визначається у гривнях за курсом валют, визначеним НБУ на момент сплати;

–       передачі майна під заставу (іпотеку) позикодавцю (кредитору) та/або у забезпечення іншої дійсної вимоги кредитора, повернення такого майна із застави (іпотеки) його власнику після закінчення дії відповідного договору, якщо місце такої передачі (повернення) знаходиться на митній території України;

–       оплата вартості державних платних послуг, що надаються фізичним або юридичним особам органами виконавчої влади і місцевого самоврядування, обов’язковість одержання яких встановлюється законодавством (плата за реєстрацію одержання ліцензії тощо);

–       виплата у грошовій формі заробітної плати, інших прирівняних до неї виплат, пенсій, стипендій, субсидій, дотацій за рахунок бюджетів або пенсійних фондів чи фондів соціального страхування;

–       виплата дивідендів, роялті в грошовій формі або у вигляді цінних паперів, що здійснюється емітентом;

–       безкоштовна передача до державної або комунальної власності об’єктів усіх форм власності, що налічуються на балансі одного платника податку і передаються на баланс іншого платника податку, якщо така операція здійснюється за рішенням КМУ, центральних і місцевих органів виконавчої влади.

2.2.4  База оподаткування

База оподаткування операцій з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, встановленої за вільними цінами, але не нижче звичайних цін, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов’язкових платежів), згідно із законами України з питань оподаткування (за винятком ПДВ, а також збору на обов’язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв’язку, що включається до ціни товарів (послуг)). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв’язку з компенсацією вартості товарів (послуг).

База оподаткування визначається виходячи з фактичної ціни операції але не нижчої за звичайну ціну в наступних випадках:

–       поставки товарів (робіт, послуг) без оплати або з частковою оплатою їх вартості коштами в межах бартерних (товарообмінних) операцій;

–       операції з безоплатної передачі товарів (робіт, послуг), натуральних виплат у рахунок оплати праці фізичним особам, які перебувають у трудових відносинах з платником податку;

–       передачі товарів (робіт, послуг) у межах балансу платника податку для невиробничого використання, витрати на які не відносяться до валових витрат виробництва (обігу) і не підлягають амортизації;

–       передачі товарів (робіт, послуг), пов’язаній з продавцем особі чи суб’єкту підприємницької діяльності, який не зареєстрований як платник податку.

У разі імпорту товарів базою оподаткування є договірна (контрактна) вартість таких товарів, але не менша митної вартості, зазначеної у ввізній митній декларації з урахуванням витрат на транспортування, навантаження, розвантаження, перевантаження та страхування до пункту перетину митного кордону України, сплати брокерських, агентських, комісійних та інших видів винагород, пов’язаних з імпортом таких товарів, плати за використання об’єктів інтелектуальної власності, що належать до таких товарів, акцизних зборів, ввізного мита, а також інших податків, зборів (обов’язкових платежів), за винятком ПДВ, що включаються у ціну товарів (робіт, послуг) згідно з законами України з питань оподаткування. Визначена вартість перераховується в українські гривні за валютним (обмінним) курсом НБУ, що діяв на кінець операційного дня, що передує дню, в якому товар (товарна партія) вперше підпадає під режим митного контролю відповідно до митного законодавства.

Для готової продукції, виготовленої на території України з давальницької сировини нерезидента, у разі її поставки на митній території України, базою оподаткування є договірна (контрактна) вартість такої продукції з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, а також інших податків, зборів (обов’язкових платежів), за винятком ПДВ, що включається у ціну такої готової продукції згідно із законами України з питань оподаткування. Визначена вартість перераховується в українські гривні за валютним (обмінним) курсом НБУ, що діяв на момент виникнення податкових зобов’язань. При цьому податок сплачується до бюджету покупцем у порядку, передбаченому для оподаткування товарів, що імпортуються, а відповідальний за сплату податку покупцем такої продукції несе вітчизняний її переробник.

Якщо після поставки товарів (послуг) здійснюється будь-яка зміна суми компенсацій їх вартості, включаючи наступний за поставкою перегляд цін, перерахунок у випадках повернення товарів особі, яка їх надала, суми податкових зобов’язань і податкового кредиту постачальника та отримувача підлягають відповідному коригуванню.

Зменшення суми податкових зобов’язань платника податку – постачальника при зміні компенсації вартості товарів (послуг), наданих особам, які не були платниками цього податку на момент такої поставки, дозволяється лише:

а)      при поверненні раніше поставлених товарів у власність постачальника з наданням отримувачу повної грошової компенсації їх вартості;

б)     при перегляді цін, пов’язаних з гарантійними замінами товарів.

Вартість зворотної тари до бази оподаткування не включається. У разі коли протягом строків, установлених КМУ, але в строки не більше 12 календарних місяців з моменту отримання зворотної тари, вона не повертається відправнику, вартість такої зворотної тари включається до бази оподаткування отримувача.

У разі коли платник податку здійснює операції з поставки товарів (послуг), які є об’єктом оподаткування, під забезпечення боргових зобов’язань покупця, надане такому платнику податку у формі простого або переказного векселя або інших боргових інструментів (далі – вексель), випущених таким покупцем або третьою особою, базою оподаткування є договірна вартість таких товарів (послуг), але не нижче за звичайних цін без урахування дисконтів або інших знижок з номіналу такого векселя, а за процентними векселями – договірна вартість таких товарів (послуг), але не нижче звичайної ціни, збільшеної на суму процентів, нарахованих або таких, що мають бути нараховані на суму номіналу такого векселя.

У разі коли платник податку здійснює за згодою векселедержателя зустрічну поставку товарів (послуг) замість грошового погашення суми боргу, зазначеного у векселі, базою оподаткування є договірна вартість таких товарів (послуг), але не нижче за звичайні ціни без врахування дисконтів або інших знижок з номіналу такого векселя, а за процентними векселями – договірна вартість таких товарів (послуг), але не нижче звичайної ціни, збільшеної на суму процентів, нарахованих або таких, що мають бути нараховані на суму номіналу такого векселя.

Для цілей оподаткування згідно із Законом векселі (крім податкових векселів), видані або отримані, не вважаються засобом платежу і не змінюють суму податкового кредиту або податкового зобов’язання з цього податку, крім податкових векселів.

Згідно зі ст. 4.9 Закону ряд операцій з основними фондами розглядаються для цілей оподаткування як поставка за звичайними цінами, що діють на момент цієї поставки, а для першої групи – за звичайними цінами, але не меншими балансової вартості:

–       ліквідація за самостійним рішенням платника податку основних виробничих або невиробничих фондів;

–       безоплатна передача основних виробничих або невиробничих фондів в особі, не зареєстрованій платником ПДВ;

–       переведення основних виробничих фондів до складу невиробничих.

Проте це правило не поширюється на випадки, коли основні виробничі фонди або невиробничі фонди ліквідуються у зв’язку з їх знищенням або зруйнуванням внаслідок дії обставин непереборної сили, в інших випадках, коли така ліквідація здійснюється без згоди платника податку, в тому числі в разі викрадення основних фондів, або коли платник податку надає органу державної податкової служби відповідний документ про знищення, розібрання або перетворення основного фонду іншими способами, внаслідок чого основний фонд не може використовуватися у майбутньому за первісним призначенням.

У разі, коли внаслідок ліквідації основного фонду отримуються комплектуючі, складові частини, компоненти або інші відходи, які мають вартість, ліквідація таких комплектуючих, складових частин, компонентів або інших відходів проводиться за правилами, встановленими для ліквідації основного фонду.

При наданні послуг із транзитного перевезення (переміщення) товарів (вантажів, пасажирів) митною територією України база оподаткування розраховується, виходячи з вартості послуг із такого транзитного перевезення (переміщення), наданих на митній території України (з урахуванням відстані від пункту першого перетину державного кордону України до пункту останнього перетину державного кордону України).

2.2.5  Пільги з податку на додану вартість

Законом України «Про податок на додану вартість» пільги встановлені у ст.. 5, де наведено перелік операцій, які звільнені від оподаткування.

Прикладами таких операцій є операції з:

–       поставки (передплати) періодичних видань друкованих засобів масової інформації і книжок, крім видань еротичного характеру, учнівських зошитів, підручників та навчальних посібників українського виробництва, словників українсько-іноземної або іноземно-української мови, поставки таких періодичних видань друкованих засобів масової інформації на митній території України;

–       поставки (в тому числі аптечними закладами) зареєстрованих та допущених до застосування в Україні лікарських засобів і виробів медичного призначення за переліком, що щорічно визначається КМУ до 1 вересня року, попереднього звітному. Якщо у такий строк перелік не встановлено, діє перелік минулого року;

–       поставки путівок на санаторно-курортне лікування та відпочинок на території України фізичних осіб віком до 18 років;

–       надання послуг з перевезення осіб пасажирським транспортом (крім таксомоторів) у межах населеного пункту, тарифи на які регулюються органом місцевого самоврядування відповідно до його компетенції, визначеної законом.

Це звільнення не поширюється на операції:

–        з надання пасажирського транспорту в оренду (прокат);

–       поставки житла (об’єктів житлового фонду), крім їх першої поставки.

Під першою поставкою житла (об’єкта житлового фонду) розуміється:

а)     перше передання готового новозбудованого житла (об’єкта житлового фонду) у власність покупця або поставка послуг (включаючи вартість придбаних за рахунок виконавців матеріалів) із спорудження такого житла за рахунок замовника;

б)    перший продаж реконструйованого або капітально відремонтованого житла (об’єкта житлового фонду) покупцю, який є особою, іншою, ніж власник такого об’єкта на момент виведення його з експлуатації (використання) у зв’язку з такою реконструкцією або капітальним ремонтом, або поставка послуг (включаючи вартість придбаних за рахунок виконавця матеріалів) з такої реконструкції чи капітального ремонту за рахунок замовника.

Це правило поширюється також на:

–       першу поставку дачних або садових будинків, а також будь-яких інших об’єктів власності, зареєстрованих згідно із законодавством як житло (житловий фонд), індивідуальних гаражів чи індивідуальних місць на гаражних стоянках;

–       операції з поставки послуг з перевезення пасажирів та вантажів транзитом через територію і порти України;

–       інші операції (ст. 5 Закону).

2.2.6  Ставки податку

В Україні діють дві ставки ПДВ (ст. 6 Закону):

–       основна – 20 відсотків бази оподаткування;

–       нульова – 0 відсотків бази оподаткування.

Операції з поставки товарів, робіт, послуг на митній території України оподатковуються за ставкою 20% (за винятком операцій, перелік яких наведено у ст.ст. 3.2.1.-3.2.14, а також у ст. 5 Закону).

Ставка 0 відсотків до бази оподаткування застосовується при експорті товарів та супутніх такому експорту послуг.

Товари вважаються експортованими платником податку в разі, якщо їх експорт засвідчений належно оформленою митною вантажною декларацією.

За нульовою ставкою оподатковуються операції з:

–       поставки транспортних послуг залізничним, автомобільним, морським та річковим транспортом з перевезення пасажирів, багажу, вантажобагажу (товаробагажу) та вантажу за межами державного кордону України, а саме: від пункту за межами державного кордону України до пункту знаходження зовнішнього митного контролю України до пункту за межами державного кордону України; між пунктами за межами державного кордону України, а також авіаційним транспортом: від пункту за межами державного кордону України до пункту проведення митних процедур з пропуску пасажирів, багажу, вантажобагажу (товаробагажу) та вантажу через митний кордон на митну територію України (включаючи внутрішні митниці); від пункту проведення митних процедур з пропуску пасажирів, багажу, вантажобагажу (товаробагажу) та вантажу через митний кордон за межі митного кордону України (включаючи внутрішні митниці) до пункту за межами державного кордону України; між пунктами за межами митного кордону України.

У разі коли поставка митних послуг здійснюється у вигляді брокерських, агентських або комісійних операцій з транспортними квитками, проїзними документами, укладання договорів або рахунків на транспортування пасажирів або вантажів довіреною особою перевізника, операції з таких послуг оподатковуються за ставкою 20%;

–       інші операції (ст. 6 Закону).

 

2.2.7  Порядок визначення податкових зобов’язань

Згідно зі ст. 1 Закону податкове зобов’язання – загальна сума ПДВ, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді.

Відповідно до ст.7 Закону поставка товарів (робіт, послуг) здійснюється за договірними (контрактними) цінами з додатковим нарахуванням ПДВ, тобто

,

(2.8)

де  – ціна поставки;

 – договірна ціна;

 – база оподаткування, величина якої залежить від наступних умов:

а) , якщо ;

б) , якщо .

Із формули (2.8):

,

(2.9)

де  – податок на додану вартість (ПДВ) у складі ціни поставки, тобто податкове зобов’язання з ПДВ.

Для визначення суми податкового зобов’язання законом установлено два методи:

1)    правило першої події;

2)    касовий метод.

Для більшості операцій діє «правило першої події», за яким датою виникнення податкового зобов’язання з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, що припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка із подій, що сталася раніше:

–       або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а у разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти – дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої – дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку;

–       або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) – дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

Датою виникнення податкових зобов’язань орендодавця (лізингодавця) для операцій фінансової оренди (лізингу) є дата фактичного передання об’єкта фінансової оренди (лізингу) в користування орендарю (лізингоотримувачу).

Датою виникнення податкових зобов’язань при імпорті є дата подання митної декларації із зазначенням у ній суми податку, що підлягає сплаті. Датою виникнення податкових зобов’язань при імпортуванні робіт (послуг) є дата списання коштів з розрахункового рахунку платника податку в оплату робіт (послуг) або дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) нерезидентом залежно від того, яка з подій відбулася першою.

Попередня (авансова) оплата вартості товарів (супутніх послуг), які експортуються чи імпортуються, не змінює значення податкового кредиту або податкових зобов’язань платника податку – відповідно такого експортера або імпортера.

У разі бартерних операцій податкове зобов’язання виникає:

–       або за датою відвантаження товарів платником ПДВ, а при виконанні робіт, послуг – за датою оформлення документа, що засвідчує факт їх виконання платником;

–       або за датою оприбуткування товарів платником ПДВ, а при виконанні робіт, послуг за датою оформлення документа, що засвідчує факт їх отримання платником.

Порядок визначення податкових зобов’язань за касовим методом визначений законом у ст. 7 і 11.

Касовий метод – метод податкового обліку за яким дата виникнення податкових зобов’язань визначається як дата зарахування (отримання) коштів на банківський рахунок (у касу) платника податку або дата отримання інших видів компенсації вартості поставлених (або тих, що підлягають поставці) ним товарів (послуг), а дата виникнення права на податковий кредит визначається як дата списання коштів з банківського рахунку (видачі з каси) платника податку або дата надання інших видів компенсацій вартості поставлених (або тих, що підлягають поставці) йому товарів (послуг).

Особа, яка протягом останніх 12 календарних місяців мала оподатковані поставки, вартість яких не перевищує 300 000 грн. може вибрати касовий метод податкового обліку.

Якщо зазначений вибір здійснюється під час реєстрації такої особи як платника цього податку, касовий метод починає застосовуватися з моменту такої реєстрації і не може бути змінений до кінця року, протягом якого відбулася така реєстрація.

Якщо зазначений вибір здійснюється протягом будь-якого часу після реєстрації особи як платника цього податку, касовий метод починає застосовуватися з податкового періоду, наступного за податковим періодом, в якому був зроблений такий вибір, і не може бути змінений протягом наступних 12 місячних (чотирьох квартальних) податкових періодів.

Рішення про вибір касового методу подається податковому органу разом із заявою про податкове реєстрування або податковою декларацією за звітний (податковий) період, протягом якого був зроблений такий вибір.

Протягом строку застосування касового методу платник податку зазначає про це у податкових деклараціях з цього податку.

Платник податку, який обрав касовий метод обліку, не має права його застосовувати до:

–імпортних та експортних операцій;

–операцій з поставки підакцизних товарів.

Якщо товари (послуги) залишаються неоплаченими у повній сумі ( із урахуванням цього податку) протягом трьох податкових місяців, наступних за місяцем, у якому відбулася їх поставка платником податку, який вибрав касовий метод (протягом кварталу, наступного за кварталом їх надання, для платників податку, які вибрали квартальний податковий період), і він не розпочав процедуру врегулювання сумнівної, безнадійної заборгованості відповідно до законодавства, то сума нарахованих податків, підлягає включенню до складу податкових зобов’язань такого платника податку за наслідками наступного податкового періоду.

Застосування касового методу зупиняється з податкового періоду, наступного за податковим періодом, протягом якого платник податку приймає самостійне рішення про перехід до загальних правил визначення дати виникнення податкових зобов’язань та податкового кредиту (методу нарахувань) чи досягає обсягу оподаткованих операцій 300 000 грн.

Платник податку має право самостійно відмовитися від касового методу шляхом надіслання відповідної заяви на адресу податкового органу за місцем податкової реєстрації.

У разі, якщо обсяги оподаткованих операцій за наслідками звітного періоду перевищують 300 000 грн., платник податку зобов’язаний відмовитися від касового методу шляхом надіслання відповідної заяви на адресу податкового органу, в якому він є зареєстрованим як платник цього податку, разом із поданням податкової декларації за такий звітний період. У цьому випадку платник податку переходить до загальних правил оподаткування починаючи з наступного податкового періоду. У разі якщо платник податку не подає таку заяву у встановлені цим підпунктом строки, податковий орган повинен перерахувати суму податкових зобов’язань та податкового кредиту такого платника податку, починаючи з податкового періоду, на який припадає гранична дата подання його заяви про відмову від касового методу, а платник податку позбавляється права використання касового методу протягом наступних 36 податкових місяців.

За відмови від застосування касового методу на будь-яких підставах та переходу до загальної системи оподаткування цим податком:

–       сума податкових зобов’язань платника податку збільшується на суму, нараховану на вартість товарів (послуг), поставлених платником податку, але не оплачених коштами чи іншими видами компенсацій на дату переходу такого платника до звичайного режиму оподаткування;

–       сума податкового кредиту платника податку збільшується на суму, нараховану на вартість товарів (послуг), отриманих таким платником податку, але не оплачених коштами або іншими видами компенсацій на дату переходу такого платника до звичайного режиму оподаткування.

За касовим методом визначаються податкові зобов’язання за операціями:

–       поставки товарів (робіт, послуг) з оплатою за рахунок бюджетних коштів. Датою виникнення податкового зобов’язання буде також дата отримання відповідної компенсації у будь-якому іншому виді, включаючи зменшення заборгованості платника податку за його зобов’язаннями перед таким бюджетом;

–       продажу фізичним особам, бюджетним установам, не зареєстрованими платниками ПДВ, а також житлово-експлуатаційними конторами, квартирно-експлуатаційними частинами товариствами співвласників житла, іншими подібними платниками ПДВ, які здійснюють збір коштів від зазначених покупців з метою подальшого їх перерахування продавцям ряду товарів і послуг згідно зі ст. 11.11:

а)     теплової енергії;

б)     газу природного (крім скрапленого), включаючи вартість його транспортування;

в)      послуг водопостачання, водовідведення;

г)      послуг, вартість яких включається до складу квартирної плати, чи плати за утримання житла.

Послуги, вартість яких включається до складу квартирної плати, чи плати за утримання житла – послуги з технічного обслуговування ліфтів та диспетчерських систем, систем протипожежної автоматики та димовидалення, побутових електроплит, обслуговування димовентиляційних каналів, внутрішньобудинкових систем водо-, теплопостачання, водовідведення та зливної каналізації, вивезення та утилізації твердого побутового та грубого сміття, прибирання будинкової та прибудинкової території, а також інші послуги, що надаються ЖЕКами зазначеним у цьому пункті покупцям за їх рахунок.

2.2.8  Порядок формування податкового кредиту

За визначенням, установленим ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит – сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов’язання звітного періоду.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної вартості товарів, робіт, послуг, але не вище рівня звичайних цін у випадку, якщо договірна ціна на такі товари, роботи, послуги відрізняється більше ніж на 20%.

Податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за основною ставкою до бази оподаткування протягом такого звітного періоду у зв’язку з:

–       придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

–       придбанням (будівництво, спорудження)основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Якщо в подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об’єктом оподаткування згідно зі статтею 3 Закону або звільняються від оподаткування згідно зі ст. 5 Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).

Якщо платник податку придбає (виготовляє) товари (послуги) та основні фонди, які призначаються для їх використання в операціях, що не є об’єктом оподаткування або звільняються від оподаткування то суми податку, сплачені у зв’язку з таким придбанням (виготовленням), не включаються до складу податкового кредиту такого платника.

Не включається до складу податкового кредиту і відноситься до складу валових витрат сума податку, сплачена платником податку при придбанні легкового автомобіля (крім таксомоторів), що включається до складу основних фондів.

Згідно зі ст.. 7.5 датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

–       або списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) – в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

–       або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Датою виникнення права орендаря (лізингоотримувача) на збільшення податкового кредиту для операцій фінансової оренди (лізингу) є дата фактичного отримання об’єкта фінансового лізингу таким орендарем.

Датою виникнення податкового кредиту для операцій із імпорту товарів (супутніх послуг) та з поставки послуг нерезидентом на митній території України є дата сплати податку по податкових зобов’язаннях.

Підставою для формування податкового кредиту за поставками на митній території України є наявність податкової накладної.

Податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов’язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

Для операцій, що оподатковуються і звільнені від оподаткування, складаються окремі податкові накладні.

Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

У разі відмови з боку постачальника товарів (послуг) надати податкову накладну або при порушенні ним порядку її заповнення отримувач таких товарів (послуг) має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву зі скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум цього податку до складу податкового кредиту. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку внаслідок придбання таких товарів (послуг). Отримання такої скарги є підставою для проведення позапланової виїзної перевірки такого постачальника для з’ясування достовірності та повноти нарахування ним зобов’язань з цього податку за такою цивільно-правовою операцією.

Як виняток, підставою для нарахування податкового кредиту при поставці товарів (послуг) за готівку чи з розрахунками картками платіжних систем, банківськими або персональними чеками у межах граничної суми, встановленої НБУ для готівкових розрахунків, є належним чином оформлений товарний чек, інший платіжний чи розрахунковий документ, що підтверджує прийняття платежу постачальником від отримувача таких товарів (послуг), з визначенням загальної суми такого платежу, суми податку та податкового номера постачальника.

Підставою для нарахування податкового кредиту без отримання податкової накладної також є:

–       транспортний квиток, готельний рахунок або рахунок, який виставляється платнику податку за послуги зв’язку, інші послуги, вартість яких визначається за показниками приладів обліку, що містять загальну суму платежу, суму податку і податковий номер продавця, за винятком тих, в яких форма встановлена міжнародними стандартами;

–       касові чеки, які містять суму поставлених товарів (послуг), загальну суму нарахованого податку (з визначенням фіскального номера, але без визначення податкового номера постачальника). При цьому з метою такого нарахування загальна сума поставлених товарів (послуг) не може перевищувати 200 грн. за день (без урахування ПДВ).

У разі імпорту товарів на митну територію України документом, що посвідчує право на отримання податкового кредиту, вважається вантажна митна декларація, оформлена відповідно до вимоги законодавства, яка підтверджує сплату податку на додану вартість, або погашений податковий вексель.

Платники податку зобов’язані вести окремий облік операцій з поставки та придбання товарів (послуг), які підлягають оподаткуванню цим податком, а також які не є об’єктами оподаткування згідно із ст. 3 та звільнених від оподаткування згідно із ст. 5 Закону.

Зведені результати такого обліку відображаються у податкових деклараціях, форма і порядок заповнення яких визначаються відповідно до закону. Платник податку веде реєстр отриманих та виданих податкових накладних у документальному або електронному вигляді за його вибором, у якому зазначаються порядковий номер податкової накладної, дата її виписки (отримання), загальна сума та сума нарахованого податку, а також реєстраційний номер платника податку продавця, який надав податкову накладну.

Суб’єкти підприємницької діяльності, які перейшли на спрощену систему оподаткування, що не передбачає сплату податку або передбачає його нарахування за ставками, іншими ніж визначені пунктом 6.1 ст. 6 або пунктом 8.2 ст. 8 Закону, втрачають право на нарахування податку, податковий кредит та складання податкової накладної, а також на отримання відшкодувань за податковий період, в якому відбувається такий перехід.

 

2.2.9  Порядок подання податкової декларації з ПДВ

Платник податку самостійно обчислює суму податкового зобов’язання, яку зазначає у податковій декларації.

Згідно зі ст. 7.8. Закону податковим періодом є один календарний місяць.

Платник податку, обсяг оподаткування операцій якого за минулі 12 місячних податкових періодів не перевищував 300 000 грн. може вибрати квартальний податковий період. Заяву про вибір квартального податкового періоду подається податковому органу разом з декларацією за наслідками останнього податкового періоду календарного року. При цьому квартальний податковий період починає застосовуватися з першого податкового періоду наступного календарного року.

У разі якщо протягом будь-якого періоду з початку застосування квартального податкового періоду обсяг оподаткованих операцій платника податку перевищує суму 300 000 грн., такий платник податку зобов’язаний самостійно перейти на місячний податковий період починаючи з місяця, на який припадає таке перевищення, що зазначається у відповідній податковій декларації за наслідками такого місяця.

Податкові декларації подаються за базовий податковий (звітний) період, що дорівнює:

а)      календарному місяцю (у тому числі при сплаті місячних авансових внесків), - протягом 40 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця;

б)     календарному кварталу або календарному півріччю (у тому числі при сплаті квартальних або піврічних авансових внесків), - протягом 40 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) кварталу (півріччя).

Прийняття податкової декларації є обов’язком контролюючого органу. Податково декларація приймається без попередньої перевірки зазначених у ній показників через канцелярію, чий статус визначається відповідним нормативно-правовим актом. Відмова (службової) посадової особи контролюючого органу прийняти податкову декларацію з будь-яких причин або висування нею будь-яких передумов щодо такого прийняття (включаючи зміну показників такої декларації, зменшення або скасування від’ємного значення об’єктів оподаткування, сум бюджетних відшкодувань, незаконного збільшення податкових зобов’язань тощо) забороняється та розцінюється як перевищення службових повноважень такою особою, що тягне за собою її дисциплінарну та матеріальну відповідальність у порядку, визначеному законом.

Якщо службова (посадова) особа контролюючого органу порушує норми абзацу першого цього підпункту, платник податків зобов’язаний до закінчення граничного строку подання декларації надіслати таку декларацію поштою з описом вкладеного та повідомленням про вручення, до якої доручається заява на ім’я керівника відповідного контролюючого органу, складена у довільній формі , із зазначенням прізвища службової (посадової) особи, яка відмовилася прийняти декларацію, та/або із зазначенням дати такої відмови. При цьому декларація вважається поданою в момент її вручення пошті, а граничний десятиденний строк, встановлений для поштових відправлень, не застосовується.

Платник податків може також оскаржити дії службової (посадової) особи контролюючого органу з відмови у прийнятті податкової декларації в судовому порядку.

Незалежно від наявності відмови в прийнятті податкової декларації платник податків зобов’язаний погасити податкове зобов’язання, самостійно визначене ним у такій податковій декларації , протягом установленого терміну.

Податкова звітність отримана контролюючим органом від платника податків як податкова декларація, що заповнена ним всупереч правилам, зазначеним у затвердженому порядку її заповнення, може бути не визнана таким контролюючим органом як податкова декларація, якщо в ній не зазначено обов’язкових реквізитів, її не підписано відповідними посадовими особами, не скріплено печаткою платника податків. У цьому випадку, якщо контролюючий орган звертається до платника податків з письмовою пропозицією надати нову податкову декларацію з виправленими показниками (із зазначенням підстав не прийняття попередньої), то такий платник податків має право:

–       надати таку нову декларацію разом зі сплатою відповідного штрафу;

–       оскаржити рішення податкового органу в порядку апеляційного узгодження.

Якщо останній день строку подання податкової декларації припадає на вихідний або святковий день, то останнім днем строку вважається наступний за вихідним або святковим операційний (банківський) день.

 

2.2.10 Порядок сплати ПДВ до бюджету

Особами, відповідальними за нарахування, утримання та сплату (перерахування) податку до бюджету, є:

а)      платники податку;

б)     митний орган при справлянні податку з осіб, що імпортують товари;

в)      при наданні послуг не резидентом – його постійне представництво, а при відсутності такого – особа, яка отримує такі послуги, якщо місце надання таких послуг знаходиться на митній території України.

Сума податку що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов’язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При позитивному значенні така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету протягом 10 календарних днів, наступних за граничним терміном подання податкової декларації.

Якщо значення від’ємне, то така сума зараховується до зменшення суми податкового боргу з ПДВ, який виник у попередніх звітних періодах, а при відсутності боргу зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Якщо і в наступному податковому періоді сума матиме від’ємне значення, то:

–       бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від’ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальником таких товарів (послуг);

–       залишок від’ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Платник податку може прийняти самостійне рішення про зарахування належної йому повної суми бюджетного відшкодування у зменшення податкових зобов’язань з цього податку наступних податкових періодів. Зазначене рішення відображається платником податку у податковій декларації,яку він подає за наслідками звітного періоду, в якому виникає право на подання заяви про отримання бюджетного відшкодування згідно з нормами цієї статті. При прийнятті такого рішення зазначена сума не враховується при розрахунку сум бюджетного відшкодування наступних податкових періодів.

Платник податку, який має право на одержання бюджетного відшкодування та прийняття рішення про повернення повної суми бюджетного відшкодування, подає відповідному податковому органу податкову декларацію та заяву про повернення такої повної суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації. При цьому платник податку в п’ятиденний термін після подання декларації податковому органу подає органу Державного казначейства України копію декларації, з відміткою податкового органу про її прийняття, для ведення реєстру податкових декларацій у розрізі платників.

Протягом 30 днів, наступних за днем отримання податкової декларації, податковий орган проводить документальну невиїзну перевірку (камеральну) заявлених у ній даних. За наявності достатніх підстав вважати, що розрахунок суми бюджетного відшкодування було зроблено з порушенням норм податкового законодавства, податковий орган має право протягом такого ж строку провести позапланову виїзну перевірку (документальну) платника для визначення достовірності нарахування такого бюджетного відшкодування.

Податковий орган зобов’язаний у п’ятиденний термін після закінченні перевірки надати органу державного казначейства висновок із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню з бюджету.

На підставі отриманого висновку відповідного податкового органу орган державного казначейства надає платнику податку зазначену у ньому суму бюджетного відшкодування шляхом перерахування коштів з бюджетного рахунку на поточний банківський рахунок платника податку в обслуговуючому банку протягом 5 операційних днів після отримання висновку податкового органу.

Не мають права отримання бюджетного відшкодування:

а)     особа, яка:

–       була зареєстрована як платник цього податку менш ніж за 12 календарних місяців до місяця, за наслідками якого подається заява на бюджетне відшкодування, та/або мала обсяги оподаткування операцій за останні 12 місяців менші, ніж заявлена сума бюджетного відшкодування (крім нарахування податкового кредиту внаслідок придбання або спорудження (будівництва) основних фондів);

–       не проводила діяльність протягом останніх 12 календарних місяців;

б)    особа, яка є платником єдиного податку за спрощеною системою оподаткування, обліку та звітності, що передбачають сплату цього податку у спосіб, відмінний від встановленого цим Законом, або звільнення від такої сплати.

 

3 Пряме оподаткування доходів і майна

3.1 Податок на прибуток підприємств

3.1.1  Нормативна база. Платники податку

Основним нормативним документом, що регулює порядок сплати податку на прибуток є Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 22.05.1997 р. № 283/97 ВР зі змінами і доповненнями.

Платниками податку на прибуток згідно зі ст. 2 Закону є:

а)     з числа резидентів – суб’єкти господарської діяльності, бюджетні, громадські та інші підприємства, установи й організації, які здійснюють діяльність спрямовану на отримання прибутку як на території України, так і за її межами. Назвемо їх основними платниками;

б)    з числа нерезидентів – фізичні чи юридичні особи, які отримують доходи з джерелом їх походження з України, за винятком установ та організацій, що мають дипломатичний статус або імунітет згідно з міжнародними договорами України або законом;

в)     філії, відділення та інші відокремлені підрозділи основних платників податку (далі – філії), що не мають статусу юридичної особи, розташовані на території іншої, ніж такий платник податку, територіальної громади.

Платник податку, який має такі філії, може прийняти рішення щодо сплати консолідованого податку та сплачувати податок до бюджетів територіальних громад за місцезнаходженням філій, а також до бюджету територіальної громади за своїм місцезнаходженням, визначений згідно з нормами Закону і зменшений на суму податку, сплаченого до бюджетів територіальних громад за місцезнаходженням філій.

Сума податку на прибуток філій за відповідний звітний (податковий) період визначається розрахунково виходячи із загальної суми податку, нарахованого платником податку, розподіленого пропорційно питомій вазі суми валових витрат філій та амортизаційних відрахувань, нарахованих по основних фондах такого платника податку, які розташовані за місцезнаходженням філії, у загальній сумі валових витрат та амортизаційних відрахувань цього платника податку.

Вибір порядку сплати податку на прибуток здійснюється платником податку самостійно до 1 липня року, що передує звітному, про що повідомляються податкові органи за місцезнаходженням такого платника податку та його філій (відокремлених підрозділів). Зміна порядку сплати податку протягом звітного року не дозволяється. При цьому філії (відокремлені підрозділи) подають податковому органу за своїм місцезнаходженням розрахунок податкових зобов’язань щодо сплати консолідованого податку, форма якого встановлюється центральним органом державної податкової служби України, виходячи з положень цього підпункту.

Відповідальність за своєчасне й повне внесення сум податку до бюджету територіальної громади за місцезнаходженням філії несе платник податку, в складі якого знаходиться така філія;

г)     постійні представництва нерезидентів, які отримують доходи з джерел їх походження з України або виконують агентські (представницькі) функції стосовно таких нерезидентів або їх засновників.

 

3.1.2  Об’єкт оподаткування

Згідно зі ст. 3 Закону об’єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення скоригованого валового доходу звітного періоду, на:

• суму валових витрат платника податку;
• суму амортизаційних відрахувань.

Сума скоригованого валового доходу – це сума валового доходу без урахування доходів, перелік яких наведено в ст. 4.2 Закону.

Наприклад, не включаються до складу валового доходу:

а)     суми податку на додану вартість, отримані (нараховані) платником податку на додану вартість, нарахованого на вартість продажу товарів (робіт, послуг), за винятком випадків, коли підприємство-продавець не є платником податку на додану вартість;

б)    суми коштів у частині надмірно сплачених податків, зборів (обов’язкових платежів), що повертаються або мають бути повернені платнику податку з бюджетів, якщо такі суми не були включені до складу валових витрат;

в)     сума коштів або вартість майна, що надходять платнику податку у вигляді прямих інвестицій або реінвестицій у корпоративні права, емітовані таким платником податку, в тому числі грошові або майнові внески, згідно з договорами про спільну діяльність на території України без створення юридичної особи.

Під реінвестицією слід розуміти господарську операцію, яка передбачає здійснення капітальних фінансових інвестицій за рахунок доходу (прибутку), отриманого від інвестиційних операцій;

г)     дивіденди, отримані платником податку від інших платників податку, що оподатковані в порядку, встановленому пунктами 7.7 і 7.8 Закону, інші доходи, перелічені у ст. 4.2 Закону.

 

3.1.3  Порядок визначення суми валових доходів

Валовий дохід - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами.

На підприємствах більшу частину валового доходу становлять доходи від продажу продукції (товарів, робіт, послуг), у тому числі допоміжних та обслуговуючих виробництв, що не мають статусу юридичної особи.

Сума валового доходу звітного періоду визначається за «правилом першої події»:

• або за датою зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), що підлягають продажу, в разі продажу товарів (робіт, послуг) за готівку – датою оприбуткування в касі платника податку, а за відсутності такої – датою інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;
• або за датою відвантаження товарів, а для робіт (послуг) – датою фактичного надання результатів робіт ( послуг) платником податку.

У разі здійснення торгівлі продукцією (валютними цінностями) або роботами (послугами) з використанням торговельних автоматів або іншого подібного обладнання, що не передбачає наявності касового апарата, контрольованого уповноваженою на це фізичною особою, датою виникнення валового доходу вважається дата вилучення з таких торговельних апаратів або подібного обладнання грошової виручки.

Правила інкасації зазначеної виручки встановлюються Національним банком України.

У разі, коли торгівля продукцією (роботами, послугами) через торговельні автомати здійснюється з використанням жетонів, карток або інших замінників гривні, датою виникнення валового доходу вважається дата продажу таких жетонів, карток або інших замінників гривні.

У разі, коли торгівля продукцією (роботами, послугами) здійснюється з використанням кредитних або дебетових карток, дорожніх, комерційних, персональних або інших чеків, датою виникнення валового доходу вважається дата оформлення відповідного рахунку (товарного чека).

Датою виникнення валового доходу в разі продажу товарів (робіт, послуг) з оплатою за рахунок бюджетних коштів є дата надходження таких коштів на поточний рахунок платника податку або дата отримання відповідної компенсації у будь-якому іншому вигляді, включаючи зменшення заборгованості такого платника податку за його зобов’язаннями перед таким бюджетом.

До суми валових доходів також включаються:

• доходи від продажу цінних паперів, деривативів, іпотечних сертифікатів участі, іпотечних сертифікатів з фіксованою дохідністю, сертифікатів фондів операцій з нерухомістю (за винятком операцій з їх первинного випуску (розміщення), операцій з їх кінцевого погашення (ліквідації) та операцій з консолідованим іпотечним боргом відповідно до закону);
• доходи від здійснення банківських, страхових та інших операцій з надання фінансових послуг, торгівлі валютними цінностями, цінними паперами, борговими зобов’язаннями та вимогами;
• доходи від спільної діяльності та у вигляді дивідендів, отриманих від нерезидентів, процентів, роялті, володіння борговими вимогами, а також доходів від здійснення операцій лізингу (оренди);
• доходи від операцій особливого типу, регламентовані ст. 7 Закону. До них, зокрема, відносяться:

а)                доходи, отриманні (нараховані) платником податку в іноземній валюті у зв’язку з продажем товарів (робіт, послуг) протягом звітного періоду, перераховуються в гривні за офіційним валютним (обмінним) курсом Національного банку України, що діяв на дату отримання (нарахування) таких доходів, і не підлягають перерахуванню у зв’язку зі зміною обмінного курсу гривні протягом такого звітного періоду.

Балансова вартість іноземної валюти, отриманої платником податку у зв’язку з таким продажем (виручка в іноземній валюті), визначається за курсом, на дату отримання доходу від продажу продукції;

б)                         доходи від операцій з цінними паперами;

в)                         доходи від продажу товарів, робіт, послуг;

г)                          доходи від лізингових операцій;

д)                         доходи від виконання довгострокових договорів.

До складу валових доходів відносяться також доходи з інших джерел у вигляді:

• сум безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному періоді, вартості товарів (робіт, послуг), безоплатно наданих платнику податку у звітному періоді, крім їх надання неприбутковим організаціям;
• сум поворотної фінансової допомоги, отриманої платником податку в звітному періоді, що залишається неповерненою на кінець такого звітного періоду від осіб, які не є платниками цього податку (у тому числі нерезидентів), або осіб, які згідно із законодавством мають пільги з цього податку.

У разі, коли у майбутніх податкових періодах платник податку повертає таку поворотну фінансову допомогу (її частину) особі, яка її надала, такий платник податку збільшує суму валових витрат на суму такої поворотної фінансової допомоги (її частини) за наслідками податкового періоду, в якому відбулося таке повернення. При цьому валові доходи такого платника податку не збільшуються на суму умовно нарахованих процентів, а податкові зобов’язання особи, яка надала поворотну фінансову допомогу не змінюються як при її видачі, так і при її зворотному отриманні. Як виняток з правила, визначеного цим абзацом, операції з отримання (надання) фінансової допомоги між платником податку та його філіями, відділеннями, іншими відокремленими підрозділами, що не мають статусу юридичної особи, розташованими на території України, не призводять до зміни їх валових витрат або валових доходів.

Згідно зі ст. 5.9. Закону платник податку веде податковий облік приросту (убутку) балансової вартості товарів (крім тих, що підлягають амортизації, та цінних паперів), сировини, матеріалів, комплектуючих виробів, напівфабрикатів, малоцінних предметів (далі - запасів) на складах, у незавершеному виробництві й залишках готової продукції, витрат на придбання та поліпшення (перетворення, зберігання) яких включаються до складу валових витрат згідно із Законом (за винятком тих, що отримані безкоштовно).

Вартість запасів, оплачених, але не отриманих (не оприбуткованих) платником податку – покупцем, до приросту запасів не включається.

Вартість запасів, оплачених, але не відвантажених (не знятих з обліку) платником податку – продавцем, до убутку запасів не включається.

У разі коло балансова вартість таких запасів на кінець звітного періоду перевищує їх балансову вартість на початок того ж звітного періоду, різниця включається до складу валових доходів платника податку в такому звітному періоді.

 

3.1.4  Особливості визначення доходу від виконання довгострокових договорів

Платник податку може вибрати особливий порядок оподаткування результатів діяльності, що здійснюється за довгостроковим договором (контрактом). Рішення про вибір затверджується керівником підприємства в розпорядчому документі (наказі, розпорядженні).

Довгостроковий договір – це будь-який договір, на виготовлення, будівництво, установку або монтаж матеріальних цінностей, що входитимуть до складу основних фондів замовника або складових частин таких основних фондів, а також на створення нематеріальних активів, пов’язаних з таким виготовленням, будівництвом, установкою або монтажем (послуг типу «інжиніринг», науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт та розробок), за умови, якщо такий контракт не планується завершити раніше ніж через 9 місяців з моменту здійснення перших витрат або отримання авансу (передоплати).

Виконавець самостійно визначає доходи і витрати, нараховані (понесені) протягом звітного періоду у зв’язку із виконанням довгострокового договору (контракту), використовуючи оціночний коефіцієнт виконання такого довгострокового контракту.

Оціночний коефіцієнт виконання довгострокового договору (контракту) визначається як співвідношення суми фактичних витрат звітного періоду до суми загальних витрат, що плануються виконавцем при виконанні довгострокового контракту:

,

(3.1)

 

де  – фактичні витрати звітного періоду.

Витрати виконавця у звітному періоді визначаються на рівні фактично оплачених (нарахованих) витрат, пов’язаних із виконанням довгострокового договору (контракту) у такому звітному періоді;

  – сума планових витрат за довгостроковим контрактом.

Дохід виконавців у звітному періоді визначається як добуток загальнодоговірної ціни довгострокового договору (контракту) на оціночний коефіцієнт виконання довгострокового контракту:

,

(3.2)

де  – сума доходу за довгостроковим договором у звітному періоді;

 – початкова договірна ціна довгострокового контракту;

 – оціночний коефіцієнт виконання довгострокового договору.

Розрахунок суми доходу виконується за установленою формою
№ 2-ддз «Розрахунок суми доходу у зв’язку з виконанням довгострокових договорів».

На підставі цього розрахунку складається звіт за формою № 1-ддз «Звіт про результати діяльності виконавця довгострокових договорів».

На підставі оціночного коефіцієнта можуть визначатися також доходи відповідних звітних періодів від операцій з передплати періодичних видань, оперативного лізингу (оренди), оренди землі та оренди жилих приміщень у разі попередньої оплати таких операцій на строк, що перевищує звітний період.

Для цілей оподаткування суми авансів або передоплат, отриманих виконавцем довгострокового договору (контракту), відносяться до складу валового доходу такого виконавця виключно у межах сум, визначених за формулою (3.2).

Після завершення довгострокового договору (контракту) виконавець здійснює перерахунок сум податкових зобов’язань, попередньо визначених ним за наслідками кожного податкового періоду протягом строку виконання такого довгострокового договору (контракту), визначаючи фактичний коефіцієнт виконання довгострокового договору (контракту) як співвідношення витрат відповідних попередніх звітних періодів до фактичних загальних витрат, понесених (нарахованих) виконавцем при виконанні довгострокового договору (контракту), та доход таких періодів як добуток кінцевої договірної ціни об’єкта довгострокового договору (контракту) на фактичний коефіцієнт виконання довгострокового договору (контракту), тобто

,

(3.3)

де  – фактичний коефіцієнт виконання довгострокового договору;

 – уточнені витрати відповідних попередніх звітних періодів по завершеному довгостроковому договору;

 – загальна сума фактичних витрат по завершеному довгостроковому договору.

,

(3.4)

де  – перерахована (кінцева) сума доходу по завершеному довгостроковому договору;

 – кінцева договірна ціна завершеного довгострокового договору.

Перерахунок суми податкових зобов’язань здійснюється за установленою формою № 3-ддз «Перерахунок податкових зобов’язань по завершеному довгостроковому договору».

У разі, коли за наслідками перерахунку виявляється, що платник податку завищив або занизив суму податкових зобов’язань, розраховану за наслідками будь-якого попереднього податкового періоду протягом виконання довгострокового договору (контракту), зазначене завищення або заниження враховується відповідно у зменшенні або збільшенні валового доходу такого платника податку в податковому періоді завершення довгострокового договору (контракту) із застосуванням до суми визначеної різниці процента, що дорівнює 120 відсоткам ставки Національного банку України, що діяла на момент здійснення такого перерахунку, за строк дії такої переплати чи недоплати.

При цьому відлік строку позовної давності починається з податкового періоду, в якому завершується довгостроковий договір (контракт).

3.1.5  Порядок визначення суми валових витрат

Валові витрати виробництва й обігу (далі – валові витрати) – сума будь-яких витрат платника податку в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), що придбаються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

До складу валових витрат включаються:

–       суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв’язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, в тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 Закону. Це витрати на придбання матеріальних ресурсів з деякими обмеженнями установленими ст. 5.4 Закону, наприклад, витрати на придбання паливно-мастильних матеріалів легкового автотранспорту відносяться до складу валових у розмірі 50% від їх загальної суми. Це обмеження не відноситься до підприємств, для яких легковий автотранспорт є виробничими основними засобами;

–       сума убутку запасів, тобто якщо балансова вартість запасів на кінець звітного періоду є меншою за їх балансову вартість на початок того ж звітного періоду, різниця включається до складу валових витрат платника податку у такому звітному періоді.

Якщо платник податку приймає рішення про уцінку (дооцінку) запасів згідно з правилами бухгалтерського обліку, то така уцінка (дооцінка) з метою податкового обліку не змінює балансову вартість запасів і валові доходи або валові витрати такого платника податку, пов’язані з придбанням таких запасів.

З метою податкового обліку платник податку за своїм вибором здійснює оцінку вибуття запасів одним з таких методів бухгалтерського обліку, визначених у відповідному стандарті:

–       ідентифікованої вартості відповідної одиниці запасів;

–       середньозваженої вартості однорідних запасів;

–       вартості перших за часом надходження запасів (ФІФО);

–       нормативних затрат;

–       ціни продажу запасів (виключно для запасів, що реалізуються через роздрібну торгівлю).

Для всіх одиниць податкового обліку запасів, що мають однакове призначення та однакові умови використання, застосовується тільки один з наведених методів.

У разі обрання платником податку методу оцінки вартості вибуття запасів зміна такого методу протягом податкового року для цілей податкового обліку не дозволяється.

До складу валових витрат включаються також:

• суми витрат на придбання робіт і послуг для використання їх у господарській діяльності;
• витрати на оплату праці та нарахування на оплату праці;
• витрати на оплату праці фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з таким платником податку (далі - працівники), які включають витрати на виплату основної і додаткової заробітної плати та інших видів заохочень і виплат, виходячи з тарифних ставок, у вигляді премій, винагород, відшкодування вартості товарів, робіт, послуг, витрати на виплату авторських винагород, виплати за виконану роботу згідно з договорами цивільно-правового характеру, інші виплати у грошовій або натуральній формі, встановлені за домовленістю сторін (крім сум матеріальної допомоги, що звільняються від оподаткування податком з доходів фізичних осіб);
• суми витрат, не враховані у минулих податкових періодах у зв’язку з допущенням помилок та виявлених у звітному податковому періоді у розрахунку податкового зобов’язання;
• суми безнадійної заборгованості в частині, що не була віднесена до валових витрат, у разі коли відповідні заходи щодо стягнення таких боргів не привели до позитивного наслідку.

Безнадійна заборгованість згідно зі ст. 1.25 Закону – це заборгованість, яка відповідає будь-якій з наведених нижче ознак:

а)     заборгованість за зобов’язаннями, за якою минув строк позовної давності;

б)    прострочена заборгованість, що виявилася непогашеною внаслідок недостатності майна фізичної особи, за умови, що дії кредитора, направлені на примусове стягнення майна позичальника, не призвели до повного погашення заборгованості;

в)     заборгованість, що виявилася непогашеною внаслідок недостатності майна:

–       фізичної особи, на яке відповідно до закону може бути спрямовано стягнення;

–       фізичної особи - суб’єкта підприємницької діяльності або юридичної особи, оголошених банкрутами у порядку, встановленому законом, або при їх ліквідації (зняття з реєстрації як суб’єкта підприємницької діяльності);

г)     заборгованість, що виявилася непогашеною внаслідок недостатності коштів, одержаних від продажу на відкритих аукціонах (публічних торгах) майна позичальника, переданого в заставу як забезпечення зазначеної заборгованості, за умови, що інші юридичні дії кредитора щодо примусового стягнення іншого майна позичальника не призвели до повного погашення заборгованості;

д)    заборгованість, стягнення якої стало неможливим у зв’язку з дією обставин непереборної сили, стихійного лиха (форс-мажору), підтверджених у порядку, передбаченому законодавством;

е)     прострочена заборгованість померлих фізичних осіб, а також визнаних у судовому порядку безвісно відсутніми, померлими або недієздатними, а також прострочена заборгованість фізичних осіб, засуджених до позбавлення волі.

Порядок врегулювання сумнівної, безнадійної заборгованості регулюється ст. 12 Закону, згідно з якою платник податку – продавець товарів (робіт, послуг) має право збільшити суму валових витрат звітного періоду на вартість відвантажених товарів (виконаних робіт, наданих послуг) у поточному або попередніх звітному податкових періодах у разі коли покупець таких товарів (робіт, послуг) затримує без погодження з таким платником податку оплату їх вартості (надання інших видів компенсації їх вартості). Таке право на збільшення суми валових витрат виникає, якщо протягом такого звітного періоду відбувається будь-яка з таких подій:

–       платник податку звертається до суду з позовом (заявою) про стягнення заборгованості з такого покупця або про порушення справи про його банкрутств чи стягнення заставленого ним майна.

–       зазначена затримка в оплаті (надання інших видів компенсації) перевищує 90 календарних днів та платник податку – продавець отримує від покупця згоду про визнання раніше надісланої йому претензії в порядку досудового врегулювання спору або не отримує відповіді на таку претензію протягом строків, визначених законодавством;

–       за поданням продавця нотаріус вчиняє виконавчий напис про стягнення заборгованості з покупця або стягнення заставленого майна (крім податкового боргу).

Платник податку – продавець зобов’язаний збільшити валовий дохід відповідного податкового періоду на суму заборгованості (її частини), попередньо віднесеної ним до складу валових витрат або відшкодованої за рахунок страхового резерву у разі коли протягом такого податкового періоду відбувається будь-яка з таких подій:

а)     суд не задовольняє позов (заяву) продавця або задовольняє його частково чи не приймає позов (заяву) до провадження (розгляду) або задовольняє позов (заяву) покупця про визнання недійсними вимог щодо погашення цієї заборгованості або її частини;

б)    сторони договору в досудовому порядку досягають згоди щодо продовження строків погашення заборгованості чи списання всієї суми заборгованості або її частини (крім випадків укладення мирової угоди в межах процедур відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом, визначених законом);

в)     продавець, який не отримав відповіді на претензію протягом строків, визначених законодавством, або отримав від покупця відповідь про визнання наданої претензії, але не отримує оплати (інших видів компенсації у рахунок погашення заборгованості) протягом визначених у такій претензії строків, та при цьому пртягом наступних 90 днів не звертається до суду (господарського суду) із заявою про стягнення заборгованості або про порушення справи про його банкрутство чи стягнення заставленого ним майна.

На суму додаткового податкового зобов’язання, розрахованого внаслідок такого збільшення, нараховується пеня в розмірах, визначених законом для несвоєчасного погашення податкового зобов’язання.

До валових витрат також відносяться:

• суми внесених (нарахованих) податків, зборів (обов’язкових платежів), установлених Законом України «Про систему оподаткування», включаючи акцизний збір та рентні платежі, а також збір у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на електричну та теплову енергію, за винятком податку на додану вартість для платників податку на додану вартість, податку на прибуток підприємств, плати за торговий патент, податку з доходів фізичних осіб, податку на нерухомість, податку на дивіденди;
• суми витрат, пов’язаних з поліпшенням основних фондів, що підлягають амортизації, у тому числі витрати на поліпшення орендованих основних фондів, у сумі, що не перевищує 10 відсотків сукупної балансової вартості всіх груп основних фондів станом на початок такого звітного періоду.

Витрати, що перевищують зазначену суму, розподіляються пропорційно сумі фактично понесених платником податку витрат на поліпшення основних фондів груп 2, 3, 4 чи окремих об’єктів основних фондів групи 1 і збільшують балансову вартість основних фондів відповідних груп чи окремих об’єктів основних фондів групи 1 станом на початок розрахункового кварталу;

•  суми нарахованих лізингових платежів.

Витрати платника податку, понесені по сплаті процентів по депозитах, орендних платежах, цивільно-правових договорах пов’язаним з платником податку особам, визначаються виходячи із договірних цін (процентних ставок за депозит), але не вищих за звичайні ціни (звичайні процентні ставки за депозит);

•  суми коштів або вартість товарів (робіт, послуг), добровільно перераховані (передані) протягом звітного року до Державного бюджету України або бюджетів місцевого самоврядування, до неприбуткових організацій, визначених у пункті 7.11 статті 7 Закону, суми коштів, що перераховані юридичним особам, у тому числі неприбутковим організаціям – засновникам постійно діючого третейського суду у розмірі, що перевищує два відсотки, але не більше п’яти відсотків оподатковуваного прибутку попереднього звітного року, за винятком внесків, передбачених підпунктом 5.6.2 пункту та внесків, передбачених підпунктом 5.2.17 Закону;
• сума коштів, перерахованих підприємствами всеукраїнських об’єднань осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на яких працює за основним місцем роботи не менше 75 відсотків таких осіб, цим об’єднанням для проведення їх благодійної діяльності, але не більше 10 відсотків оподаткованого прибутку попереднього звітного періоду;
• суми коштів або вартість майна, добровільно перераховані (передані) для цільового використання з метою охорони культурної спадщини установам науки, освіти, культури, заповідникам, музеям-заповідникам у розмірі, що перевищує два відсотки, але не більше десяти відсотків оподатковуваного прибутку попереднього звітного періоду.

Датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

–       або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку – день їх видачі з каси платника податку;

–       або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) – дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

У разі, коли платник податку придбаває товари (роботи, послуги) з використанням кредитних, дебетових карток або комерційних чеків, датою збільшення валових витрат вважається дата оформлення відповідного рахунку (товарного чека).

Датою збільшення валових витрат платника податку при здійсненні ним операцій з особами, які є:

а)              нерезидентами;

б)             резидентами, які сплачують цей податок за ставкою нижчою, ніж зазначена у статті 10 Закону або сплачують цей податок у складі єдиного чи фіксованого податку чи є звільненими від сплати цього податку або не є його суб’єктами згідно із законодавством, – є дата оприбуткування платником податку товарів (а при їх імпорті – також робіт (послуг), супутніх чи допоміжних такому імпорту товарів), а для робіт (послуг) – дата їх фактичного отримання від таких осіб, незалежно від наявності їх оплати (у тому числі часткової або авансової).

Будь-яка особа, визначена абзацом «б» зобов’язана при укладанні договору з платником податку за його вимогою вказати у такому договорі про те, що така особа має статус платника цього податку на загальних умовах, передбачених цим Законом. Якщо така особа не зазначає у такому договорі про такий статус або якщо товари (послуги) надаються без укладення письмових договорів, то з метою визначення дати збільшення валових витрат покупця вважається, що такі товари (послуги) були надані особами, звільненими від оподаткування цим податком. Якщо особа, яка не має статусу платнику цього податку на загальних умовах, передбачених цим Законом, зазначає у договорі, що вона є таким платником податку, то вважається, що така особа умисно ухиляється від оподаткування в розмірі отриманого нею авансу (попереднього платежу). При цьому платник податку - покупець товарів (послуг) не несе відповідальності за збільшення валових витрат, здійснених за датою попередньої оплати (авансування) вартості товарів (послуг) на підставі недостовірної інформації про статус платника податку, зазначеної у договорі.

Ряд витрат відносяться до складу валових з урахуванням особливостей. Вони вважаються витратами подвійного призначення і їх величина регулюється нормативними актами України. Перелік таких витрат наведено у ст. 4 Закону. Наприклад, до валових витрат включаються:

а)                витрати платника податку на забезпечення найманих працівників спеціальним одягом, взуттям, обмундируванням, що необхідні для виконання професійних обов’язків, а також продуктами спеціального харчування за переліком, що встановлюється Кабінетом Міністрів України;

б)                витрати, крім тих, що підлягають амортизації, пов’язані з науково-технічним забезпеченням господарської діяльності, на винахідництво і раціоналізацію господарських процесів, проведення дослідно-експериментальних та конструкторських робіт, виготовлення та дослідження моделей і зразків, пов’язаних з основною діяльністю платника податку, виплатою роялті та придбанням нематеріальних активів(крім тих, що підлягають амортизації) для їх використання в господарській діяльності платника податку;

в)                витрати на придбання літератури для інформаційного забезпечення господарської діяльності платника податку, в тому числі з питань законодавства, і передплату спеціалізованих періодичних видань, а також на проведення аудиту згідно з чинним законодавством, включаючи проведення добровільного аудиту за рішенням платника податку;

г)                 витрати платника податку, пов’язані з професійною підготовкою, навчанням, перепідготовкою або підвищенням кваліфікації осіб, які перебувають у трудових відносинах з таким платником податку; витрати на навчання та (або) професійну підготовку у вітчизняних вищих та професійно-технічних навчальних закладах інших осіб, які не перебувають з таким платником податку в трудових відносинах, але уклали з ним письмову угоду (договір, контракт) про взяті ними зобов’язання відпрацювати у платника податку після закінчення вищого та (або) професійно-технічного навчального закладу та отримання спеціальності (кваліфікації) не менше трьох років; витрати на організацію навчально-виробничої практики за профілем основної діяльності платника податку або в структурних підрозділах, що забезпечують його господарську діяльність, осіб, які навчаються у вищих та професійно-технічних навчальних закладах. Вказані витрати включаються до валових витрат у розмірі до 3 відсотків фонду оплати праці звітного періоду.

Обов’язки з доведення зв’язку витрат на цілі, обумовлені цим підпунктом, з основною діяльністю платника податку, покладаються на такого платника податку;

д)                 будь-які витрати на гарантійний ремонт (обслуговування) або гарантійні заміни товарів, проданих платником податку, вартість яких не компенсується за рахунок покупців таких товарів, але не більше від суми, яка відповідає рівню гарантійних замін, прийнятих (оприлюднених) платником податку, але не вище 10 відсотків від сукупної вартості таких товарів, що були продані, та по яких не закінчився строк гарантійного обслуговування.

У разі здійснення гарантійних замін товарів платник податку зобов’язаний вести окремий облік бракованих товарів, повернутих покупцями, а також облік покупців, що отримали таку заміну або послуги з ремонту (обслуговування), у порядку, встановленому центральним податковим органом.

Здійснення замін товару або без належного ведення зазначеного обліку не дає права на збільшення валових витрат продавця такого товару на вартість замін.

Порядок гарантійного ремонту (обслуговування) або гарантійних замін, а також перелік товарів, на які встановлюється гарантійне обслуговування, визначаються Кабінетом Міністрів України на підставі норм законодавства з питань захисту прав споживачів.

Під терміном «оприлюднення» слід розуміти розповсюджене в змісті реклами, технічної документації, договору або іншого документа зобов’язання продавця щодо умов та строків гарантійного обслуговування;

е)                 витрати платника податку на проведення передпродажних та рекламних заходів стосовно товарів (робіт, послуг), що продаються (надаються) такими платниками податку.

Витрати на організацію прийомів, презентацій і свят, придбання і розповсюдження подарунків, включаючи безоплатну роздачу зразків товарів або безоплатне надання послуг (виконання робіт) з рекламними цілями, але не більше двох відсотків від оподаткованого прибутку платника податку за попередній звітний (податковий) рік;

ж)              будь-які витрати платника податку, пов’язані з утриманням та експлуатацією фондів природоохоронного призначення (крім витрат, що підлягають амортизації або відшкодуванню згідно із нормами статей 8 і 9 Закону), які перебувають в його власності, витрати із самостійного зберігання, переробки, захоронення або оплати послуг із зберігання, переробки, захоронення та ліквідації відходів від господарської діяльності платника податку стороннім організаціями, з очищення стічних вод, інші витрати на збереження екологічних систем, які перебувають під негативним впливом господарської діяльності платника податку;

з)                 будь-які витрати на придбання ліцензій та інших спеціальних дозволів, виданих державними органами для ведення господарської діяльності, включаючи плату за реєстрацією підприємства в органах державної реєстрації, зокрема, в органах місцевого самоврядування, їх виконавчих органах, крім витрат на придбання торгових патентів, установлених Законом України «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності». Витрати на придбання ліцензій та інших спеціальних дозволів на право здійснення за межами України вилову риби та морепродуктів, а також надання транспортних послуг;

и)                витрати на відрядження фізичних осіб, які перебувають у трудових відносинах з таким платником податку або є членами керівних органів платника податку, в межах фактичних витрат особи, яка відряджена, на проїзд (включаючи перевезення багажу) як до місця відрядження і назад, так і за місцем відрядження, оплату вартості проживання у готелях (мотелях), а також включених до таких рахунків витрат на харчування чи побутові послуги (прання, чистка, лагодження та прасування одягу, взуття чи білизни), найм інших жилих приміщень, телефонних рахунків, оформлення закордонних паспортів, дозволів на в’їзд (віз), обов’язкового страхування, витрат на усний і письмовий переклади, інших документально оформлених витрат, пов’язаних з правилами в’їзду та перебування у місці відрядження, включаючи будь-які збори й податки, що підлягають сплаті у зв’язку зі здійсненням таких витрат.

Зазначені витрати можуть бути включені до складу валових витрат платника податку лише за наявності підтверджуючих документів, що засвідчують вартість цих витрат у вигляді транспортних квитків або транспортних рахунків (багажних квитанцій), рахунків з готелів (мотелів) або від інших осіб, що надають послуги з розміщення та проживання фізичної особи, страхових полісів тощо.

Додатково до валових витрат відносяться не підтверджені документально витрати на харчування та фінансування інших власних потреб фізичної особи (добових витрат), понесених у зв’язку з її відрядженням, у межах граничних норм, встановлюваних Кабінетом Міністрів України за кожний повний день відрядження, включаючи день від’їзду та приїзду.

До валових витрат відносяться витрати платника податку на утримання, експлуатацію та забезпечення основної діяльності таких об’єктів соціальної інфраструктури, що перебували на балансі та утримувалися за рахунок такого платника податку на момент набрання чинності цим Законом (крім капітальних затрат, що підлягають амортизації):

• дитячих ясел або садків;
• закладів середньої та середньої професійно-технічної освіти та закладів підвищення кваліфікації працівників такого платника податку;
• дитячих, музичних та художніх шкіл, шкіл мистецтв, у разі, якщо вони не надають платних послуг і не займаються іншою комерційною діяльністю;
• закладів охорони здоров’я, пунктів безоплатного медичного обстеження, профілактики та допомоги працівникам;
• спортивних залів і площадок, що використовуються безоплатно для фізичного оздоровлення та психологічного відтворення працівників клубів і будинків культури в разі, якщо вони не використовуються для надання платних послуг та іншої комерційної діяльності (крім будинків відпочинку, туристичних баз та інших подібних закладів);
• приміщень, що використовуються платником податку для організації харчування працівників такого платника податку;
• багатоквартирного житлового фонду, включаючи гуртожитки, одноквартирного житлового фонду в сільській місцевості та об’єктів житлово-комунального господарства, які перебувають на балансі юридичних осіб, щодо яких платником податку прийнято документально оформлене рішення про передачу на баланс місцевих рад;
• дитячих таборів відпочинку за умови, що вони не здаються в оренду, не використовуються для надання послуг або іншої комерційної діяльності.

До валових витрат платника податку відносяться витрати на утримання, експлуатацію та забезпечення основної діяльності (крім тих, що підлягають амортизації):

• пунктів медичного огляду найманих працівників, наявність яких зумовлена законодавством або колективними договорами, укладеними згідно із законом;
• приміщень житлового фонду, які належать юридичним особам, основною діяльністю яких є надання платних послуг з туристичного обслуговування сторонніх громадян чи здавання таких приміщень в оренду (найм) стороннім громадянам або організаціям у порядку, визначеному цим Законом;
• легкових автомобілів, побутових літальних апаратів, моторних човнів, катерів і яхт, призначених для відпочинку, що належать платникам податку, основною діяльністю яких є надання платних послуг з транспортного чи туристичного обслуговування сторонніх громадян або організацій, а також якщо ці засоби належать спортивним організаціям і використовуються як спортивне знаряддя.

Не включаються до складу валових витрат витрати платнику податку (крім витрат на оплату праці) на утримання і експлуатацію приміщень житлового фонду (крім житлового фонду, визначеного у пункті 9) побутових літальних апаратів, моторних човнів, катерів і яхт, призначених для відпочинку, витрати, пов’язані з стоянкою та паркуванням легкових автомобілів, а також 50 відсотків витрат на придбання пально-мастильних матеріалів для легкових автомобілів та оперативну оренду легкових автомобілів. При цьому платник податку звільняється від обов’язків доведення зв’язку таких витрат з його господарською діяльністю.

Ці обмеження не стосуються платників податку, основною діяльністю яких є надання послуг з утримання та експлуатації приміщень житлового фонду, побутових літальних апаратів, моторних човнів, катерів і яхт, призначених для відпочинку, які належать іншим особам, за замовленням та рахунок таких інших осіб.

Не включаються до складу валових витрат витрати на:

1)    Потреби, не пов’язані з веденням господарської діяльності, а саме:

–       організацію та проведення прийомів, презентацій, свят, розваг та відпочинку, придбання та розповсюдження подарунків (крім благонадійних внесків та пожертвувань неприбутковим організаціям, визначеним пунктом 7.11 Закону, та витрат, пов’язаних з проведенням рекламної діяльності, які регулюються нормами підпункту 5.4.4 Закону. Обмеження не стосуються платників податку, основною діяльністю яких є організація прийомів, презентацій і свят за замовленням та за рахунок інших осіб;

–       придбання лотерей, участь в азартних іграх;

–       фінансування особистих потреб фізичних осіб;

–       податок на додану вартість, включеного до ціни товарів (робіт, послуг), що придбаваються платником податку для виробничого або невиробничого використання, сплату податків на доходи фізичних осіб, які відраховуються за рахунок сум виплат таких доходів згідно із законом України про оподаткування доходів фізичних осіб.

Для платників податку на прибуток підприємств, що не зареєстровані як платник податку на додану вартість, до складу валових витрат виробництва (обігу) входять суми податків на додану вартість, сплачених у складі ціни придбання товарів (робіт, послуг), вартість яких належить до валових витрат такого платника податку.

У разі, якщо платник податку на прибуток, зареєстрований як платник податку на додану вартість, одночасно здійснює операції з продажу товарів (робіт, послуг), що оподатковуються податком на додану вартість і звільнені від оподаткування, або не є об’єктом оподаткування таким податком, податок на додану вартість, сплачений у складі витрат на придбання товарів (робіт, послуг), які відносяться до складу валових витрат, та основних фондів і нематеріальних активів, що підлягають амортизації, включається відповідно до валових витрат або балансова вартість відповідної групи основних фондів збільшується на суму, що не включена до складу податкового кредиту такого платника податку згідно із Законом України «Про податок на додану вартість».

2)    Сплата вартості торгових патентів, яка враховується у зменшення податкових зобов’язань платника податку в порядку, передбаченому пунктом 16.3 Закону.

3)    Сплата штрафів та/або неустойки чи пені за рішення сторін договору або за рішенням відповідних державних органів суду.

4)    Утримання органів управління об’єднань платників податку, включаючи утримання холдингових компаній, які є окремими юридичними особами.

Під терміном «холдингові компанії» слід розуміти юридичних осіб, які є власником інших юридичних осіб або здійснюють контроль над такими юридичними особами як пов’язані особи, відповідно до пункту 1.26 Закону.

5)    Виплата дивідендів.

6)    Виплата винагород або інших видів заохочень пов’язаним з таким платником податку фізичним чи юридичним особам у разі, якщо немає документальних доказів, що таку виплату або заохочення було проведено як компенсацію за фактично надану послугу (відпрацьований час). За наявності зазначених документальних доказів віднесено до складу валових витрат підлягають фактичні суми виплат (заохочень), але не більше ніж суми, розраховані за звичайними цінами.

Не підлягають віднесенню до складу валових витрат суми збитків платника податку, понесених у зв’язку з продажем товарів (робіт, послуг) або їх обміном за цінами, що нижчі за звичайні, пов’язаним з таким платником податку особам.

У разі, коли сума виплат (заохочень) або її частина пов’язаним фізичним особам не визнаються валовими витратами, така сума (або її частина) є базою для нарахування внесків на соціальні заходи.

Не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов’язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

У разі втрати, знищення або зіпсування зазначених документів платник податку має право письмово заявити про це податковому органу й здійснити заходи, необхідні для поновлення таких документів. Письмова заява має бути надіслана до /або разом з поданням розрахунку податкових зобов’язань звітного періоду. Якщо платник податку не подасть у такий строк письмову заяву і не поновить зазначених документів до закінчення податкового періоду, що настає за звітним, не підтверджені відповідними документами витрати не визнаються валовими витратами і на суму недосплаченого податку нараховується пеня у розмірі облікової ставки Національного банку України, збільшеної в 1,2 раза.

Якщо платник податку поновить зазначені документи у наступних періодах, підтверджені витрати (з урахуванням сплаченої пені) включаються до валових витрат податкового періоду, на який припадає таке поновлення.

3.2 Податок з доходів фізичних осіб

3.2.1  Нормативна база

Податок з доходів фізичних осіб регулюють наступні нормативні акти:

1)    Закон України «Про податок з доходів фізичних осіб» від 22.05.2003р. № 889/IV зі змінами;

2)    Порядок надання документів і їх склад при застосуванні податкової соціальної пільги, затверджений постановою КМУ від 26.12.2003р. № 2035;

3)    Порядок складання звіту про використання коштів, виданих на командировку або під звіт, затв. наказом ДПАУ від 19.09.2003р. № 440;

4)    Порядок ведення обліку доходів і витрат для визначення сум загального річного оподатковуваного доходу, затв. наказом ДПАУ від 16.10.2003р. № 490;

5)    Порядок заповнення і подання податковими агентами податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, затв. наказом ДПАУ від 29.09.2003р. №451;

6)    Інструкція про оподаткування доходів фізичних осіб від підприємницької діяльності, затв. наказом ДПІ України від 21.04.1993р. № 12, зі змінами і доповненнями, внесеними наказом ДПАУ від 16.07.2003р. № 352;

7)    Інструкція про порядок нарахування платником податку податкового кредиту з податку з доходів фізичних осіб, затв. наказом ДПАУ від 22.09.2003р. № 442.

3.2.2  Платники податку і податкові агенти

Згідно зі ст. 2 Закону платником податку є:

–       резидент, який отримує як доходи з джерелом їх походження з території України, так і іноземні доходи;

–       нерезидент, який отримує доходи з джерелом їх походження з території України.

Законом встановлено ознаки статусу резидентності фізичної особи у
ст. 1. Резидент – фізична особа, яка має місце проживання в Україні.

У разі, якщо фізична особа має місце проживання також в іноземній державі, вона вважається резидентом, якщо така особа має місце постійного проживання в Україні; якщо особа має місце постійного проживання також в іноземній державі, вона вважається резидентом, якщо має більш тісні особисті чи економічні зв’язки (центр життєвих інтересів) в Україні.

Достатньою (але не виключною) умовою визначення місця знаходження центру життєвих інтересів фізичної особи є місце постійного проживання членів її сім’ї або її реєстрації як суб’єкта підприємницької діяльності.

У разі, якщо державу, в якій фізична особа має центр життєвих інтересів, не можна визначити, або якщо фізична особа не має місця постійного проживання у жодній з держав, вона вважається резидентом, якщо перебуває в Україні не менше 183 днів (включаючи день приїзду і від'їзду) протягом періоду або періодів податкового року.

Якщо неможливо визначити резидентський статус фізичної особи, використовуючи попередні положення, фізична особа вважається резидентом, якщо вона є громадянином України.

Якщо всупереч закону фізична особа - громадянин України має також громадянство іншої країни, то з метою оподаткування цим податком така особа вважається громадянином України, який не має права на залік податків, сплачених за кордоном, передбачених цим Законом або нормами міжнародних угод України.

Якщо фізична особа є особою без громадянства і на неї не поширюються ст. 2 Закону, то її статус визначається згідно з нормами міжнародного права.

Достатньою підставою для визначення особи резидентом є самостійне визначення нею основного місця проживання на території України в порядку, встановленому цим Законом, або її реєстрація як самозайнятої особи.

Дохід з джерелом його походження з України - будь-який дохід, одержаний платником податку або нарахований на його користь від здійснення будь-яких видів діяльності на території України, у тому числі, але не виключно, у вигляді:

1)     процентів за борговими вимогами чи зобов'язаннями, випущеними (емітованими) резидентом;

2)    . дивідендів, нарахованих резидентом - емітентом корпоративних прав;

3)     доходів у вигляді інвестиційного прибутку від здійснення операцій з цінними паперами та корпоративними правами, випущеними в інших, ніж цінні папери, формах;

4)     доходів у вигляді роялті, іншої плати за використання прав інтелектуальної (у тому числі промислової) власності, отриманих від резидента;

5)     доходів у вигляді заробітної плати, нарахованих (виплачених, наданих) внаслідок здійснення платником податку трудової діяльності на території України, від працедавця, незалежно від того, чи є такий працедавець резидентом або нерезидентом, а також заробітної плати, нарахованої особі за здійснення роботи за наймом у складі екіпажу (команди) транспортного засобу, який перебуває за межами території України, її територіальних вод (виключної економічної зони), у тому числі на якірних стоянках, і належить резиденту на правах власності або перебуває в його тимчасовому (строковому) користуванні та/або є зареєстрованим у Державному судновому реєстрі України чи Судновій книзі України;

6)     доходів від надання в оренду (лізинг) майна:

–       нерухомості, розташованої на території України;

–       рухомого майна, якщо орендодавець є резидентом України, або якщо користування таким майном здійснюється на території України, незалежно від того, чи є орендодавець резидентом чи нерезидентом;

7)    доходів від продажу нерухомого майна, розташованого на території України;

8)     доходів від продажу рухомого майна, якщо факт зміни власника (продажу об'єкта рухомого майна) підлягає державній реєстрації та/або нотаріальному посвідченню згідно із законом України, або якщо місце вручення такого рухомого майна набувачеві знаходиться на території України;

9)     доходів від здійснення підприємницької діяльності, а також незалежної професійної діяльності на території України;

10)    доходів, що виплачуються (надаються) резидентами у вигляді виграшів і призів, у тому числі у лотерею (крім державної); благодійної допомоги, подарунків;

11)    доходів у вигляді активів, що передаються у спадщину, якщо такі активи або джерело їх виплати знаходяться на території України;

12)   інших доходів як виплати чи винагороди за цивільно-правовими договорами, якщо джерело виплати (нарахування) таких доходів знаходиться на території України, незалежно від резидентського статусу особи, що їх виплачує (нараховує).

Іноземний дохід – дохід, відмінний від доходу з джерелом його походження з території України.

Не є платником податку нерезидент, який отримує доходи з джерелом їх походження з території України і має дипломатичні привілеї та імунітет, встановлені на умовах взаємності міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, щодо доходів, одержуваних ним безпосередньо від здійснення такої дипломатичної чи прирівняної до неї таким міжнародним договором іншої діяльності.

У більшості випадків нарахування та сплата податку на доходи фізичних осіб виконується податковими агентами.

Податковий агент - юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ) або фізична особа чи нерезидент або його представництво, які незалежно від їх організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками зобов'язані нараховувати, утримувати й сплачувати цей податок до бюджету від імені та за рахунок платника податку, вести податковий облік і подавати податкову звітність податковим органам відповідно до закону, а також нести відповідальність за порушення норм Закону.

Податковим агентом, зокрема, є фізична особа - суб'єкт підприємницької діяльності, яка використовує найману працю інших фізичних осіб, щодо виплати заробітної плати (інших виплат та винагород) таким іншим фізичним особам. Особа, яка не має статусу суб'єкта підприємницької діяльності, не може бути податковим агентом.

 

3.2.3  Об’єкт оподаткування

Об'єктом оподаткування резидента є:

–       загальний місячний оподатковуваний дохід;

–       чистий річний оподатковуваний дохід, який визначається шляхом зменшення загального річного оподатковуваного доходу на суму податкового кредиту такого звітного року;

–       доходи з джерелом їх походження з України, які підлягають кінцевому оподаткуванню при їх виплаті;

–       іноземні доходи.

При нарахуванні доходів у вигляді заробітної плати об'єктоподаткування визначається як нарахована сума такої заробітної плати, зменшена на суму збору до Пенсійного фонду України і; внесків до фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, які відповідно до закону справляються за рахунок доходу найманої особи.

Базою (об'єктом) для нарахування збору до Пенсійного фонду України чи внесків до фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування громадян є заробітна плата платника цього податку.

Згідно зі ст. 3 об'єктом оподаткування нерезидента є:

–       загальний місячний оподатковуваний дохід з джерелом його походження з України;

–       загальний річний оподатковуваний дохід з джерелом його походження з України;

–       доходи з джерелом їх походження з України, які підлягають кінцевому оподаткуванню при їх виплаті.

При нарахуванні доходів у вигляді валютних цінностей або інших активів, чия вартість є вираженою в іноземній валюті або міжнародних розрахункових одиницях, така вартість перераховується у гривні за валютним (обмінним) курсом Національного банку України, діючим на момент виникнення таких доходів.

При нарахуванні доходів у будь-яких негрошових формах об'єкт оподаткування визначається як вартість такого нарахування, визначена за звичайними цінами, помножена на коефіцієнт, що розраховується за формулою

,

(3.5)

 

де К – коефіцієнт;

 – ставка податку, встановлена для таких доходів на момент такого нарахування.

Вартість такого нарахування визначається виходячи із звичайної ціни (Ц_зв), збільшеної на суму:

–       податку на додану вартість (ПДВ), якщо особа, яка здійснює таке нарахування, є платником податку на додану вартість;

–       акцизного збору (А), якщо надається підакцизний товар.

.

(3.6)

 

У такому ж порядку визначається об'єкт оподаткування для сум надміру витрачених коштів, отриманих платником податку на відрядження або під звіт та не повернутих у встановлений строк.

Якщо особа, яка нараховує доходи у формах, відмінних від грошової, є платником податку на прибуток підприємств за ставкою, встановленою п. 10.1 ст. 10 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» ( 334/94- ВР ), то до її валових витрат включається сума, розрахована згідно з цим пунктом. Така сама сума є базою для нарахування збору до Пенсійного фонду України та внесків до фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Загальний місячний оподатковуваний дохід визначається згідно із ст. 4.2. Закону. Наприклад:

1) доходи у вигляді заробітної плати, інші виплати та винагороди, нараховані (виплачені) платнику податку відповідно до умов трудового або цивільно-правового договору;

2) доходи від продажу об'єктів прав інтелектуальної (промислової) власності; доходи у вигляді сум авторської винагороди, іншої плати за надання права на користування або розпорядження іншим особам нематеріальним активом (творами науки, мистецтва, літератури або іншими нематеріальними активами) (далі – роялті), в тому числі одержувані спадкоємцями власника такого нематеріального активу;

3) сума (вартість) подарунків у межах, що підлягають оподаткуванню згідно з нормами статті 14 Закону, (крім подарунків одного члена подружжя іншому у межах їх спільної власності) ;

4) сума страхових внесків (страхових премій) за договором добровільного страхування, сплачена будь-якою особою - резидентом, іншою ніж платник податку, за такого платника податку чи на його користь, крім сум, що сплачуються:

а)     особою - резидентом, яка визначається вигодонабувачем (бенефіціаром) за таким договором;

б)    одним з членів сім'ї першого ступеня споріднення платника податку;

в)     працедавцем-резидентом за свій рахунок за договорами довгострокового страхування життя або недержавного пенсійного страхування платника податку, якщо така сума в розрахунку на такого платника податку не перевищує 15 відсотків нарахованої таким працедавцем суми заробітної плати платнику податку протягом кожного звітного податкового місяця, в якому сплачується такий страховий внесок (премія), але при цьому не вище суми, місячного прожиткового мінімуму для працездатної особи, встановленого на 1 січня звітного року, помноженої на 1,4 і округленої до ближчих 10 гривень;

5) сума страхових виплат, страхових відшкодувань або викупних сум, отриманих платником податку за договорами довгострокового страхування життя і недержавного пенсійного страхування, у випадках та розмірах, визначених п. 9.8 ст. 9 Закону (крім, якщо вік більше 70 років - п. 9.8.3, якщо внаслідок страхового випадку є інвалідність);

6) дохід від надання майна в оренду або суборенду (строкове володіння та/або користування), якщо орендар є фізична особа - не суб'єкт підприємницької діяльності.

7) оподатковуваний дохід (прибуток), не включений до розрахунку загальних оподатковуваних доходів попередніх податкових періодів і самостійно виявлений у звітному періоді платником податку або нарахований податковим органом згідно із законом;

8) дохід, отриманий платником податку від його працедавця як додаткове благо, а саме у вигляді:

а)      вартості використання житла, інших об'єктів матеріального або нематеріального майна, наданих платнику податку у безоплатне користування, за винятком, коли таке надання зумовлене виконанням платником податку трудової функції чи передбачене нормами трудового договору (контракту) або відповідно до закону, у встановлених ними межах, а також за винятком користування автомобільним транспортом, наданих платнику податку його працедавцем-резидентом, який є платником податку на прибуток підприємств;

б)    вартості майна і харчування, безоплатно отриманого платником податку, крім випадків, визначених Кабінетом Міністрів України;

в)      вартості послуг домашнього обслуговуючого персоналу, безоплатно отриманих платником податку, включаючи працю підпорядкованих осіб, а також осіб, що перебувають на військовій службі чи є заарештованими або ув'язненими.

Під терміном «послуги домашнього обслуговуючого персоналу» розуміються послуги з побутового обслуговування фізичної особи, членів її сім'ї або від імені чи за їх дорученням – будь-якої третьої особи, включаючи ремонт або спорудження об'єктів рухомого чи нерухомого майна, що належать таким особам або використовуються ними;

г)     суми грошового або майнового відшкодування будь-яких витрат або втрат платника податку, крім тих, що підлягають обов'язковому відшкодуванню згідно із законом за рахунок бюджету або звільняються від оподаткування згідно з цим Законом;

д)    суми фінансової допомоги, включаючи суми боргу платника податку, анульованого кредитором за його самостійним рішенням, не пов'язаним з процедурою банкрутства;

е)     вартості безоплатно отриманих товарів (робіт, послуг), а також суми знижки з ціни (вартості) товарів (послуг), що перевищує звичайну, розраховану за правилами визначення звичайних цін (у розмірі такої знижки), крім випадків, передбачених п. 4.3 Закону.

Якщо додаткові блага надаються особою, яка не є працедавцем платника податку, чи особою, яка діє від імені або за дорученням такого працедавця, то такі доходи прирівнюються з метою оподаткування до подарунків з їх відповідним оподаткуванням;

9) дохід у вигляді неустойки, штрафів або пені, фактично одержаних платником податку як відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім:

а)     сум, що спрямовуються на відшкодування прямих збитків, понесених платником податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди;

б)    процентів, одержаних від боржника внаслідок прострочення виконання ним грошового зобов'язання у розмірі, прямо встановленому цивільним законодавством, якщо інший розмір не встановлено таким цивільно-правовим договором;

в)     пені, що сплачується на користь платника податку за рахунок бюджету (цільового страхового фонду) внаслідок несвоєчасного повернення надмірно сплачених податків, зборів (обов'язкових платежів) або інших сум бюджетного відшкодування;

г)    сум шкоди, завданої платнику податку актами і діями, визнаними неконституційними, або завданої незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури та суду, яка відшкодовується державою у порядку, встановленому законом;

10) сума надмірно витрачених коштів, отриманих платником податку на відрядження або під звіт і не повернутих у встановлені законодавством строки.

Податковим агентом платника податку при оподаткуванні сум, отриманих на відрядження або під звіт, не повернутих таким платником податку протягом встановленого строку, є особа, яка надала такі суми, а саме:

–       на відрядження у сумі перевищення над сумою витрат платника податку на таке відрядження;

–       під звіт для здійснення окремих цивільно-правових дій від імені та за рахунок особи, яка їх надала, в сумі перевищення над сумою фактичних витрат платника податку на здійснення таких дій.

Сума податку, нарахована на суму такого перевищення, утримується особою, яка надала такі кошти, за рахунок будь-якого оподатковуваного доходу (після його оподаткування) платника податку за відповідний місяць, а при недостатності суми такого доходу – за рахунок оподатковуваних доходів наступних звітних місяців, до повної сплати суми такого податку.

Якщо платник податку припиняє трудові або цивільно-правові відносини з особою, яка надала такі кошти, то така сума податку утримується за рахунок останньої виплати оподатковуваного доходу під час проведення остаточного розрахунку, а при недостатності суми такого доходу непогашена частина податку включається до складу податкового зобов'язання платника податку за наслідками звітного податкового року.

Якщо повне утримання такої суми податку є неможливим внаслідок смерті платника податку або визнання його за рішенням суду безвісно відсутнім або померлим, то така сума утримується при нарахуванні доходу за останній для такого платника податку податковий період, а в непогашеній частині визнається безнадійною до сплати.

Звіт про використання коштів, наданих на відрядження або під звіт, надається за формою, встановленою центральним податковим органом, до закінчення третього банківського дня, наступного за днем, в якому платник податку:

а)              завершує таке відрядження;

б)             завершує виконання окремої цивільно-правової дії за дорученням і за рахунок особи, що надала кошти під звіт.

За наявності надміру витрачених коштів їх сума повертається платником податку у касу або зараховується на банківський рахунок особи, що їх надала, до або під час подання зазначеного звіту.

Якщо платник податку повертає суму надмірно витрачених коштів пізніше граничного строку, але не пізніше звітного місяця, на який припадає останній день такого граничного строку, то такий платник податку сплачує штраф у розмірі 15 відсотків суми таких коштів.

Якщо платник податку не повертає суму надмірно витрачених коштів протягом звітного місяця, на який припадає такий граничний строк, то така сума підлягає оподаткуванню.

Крім того, платник податку сплачує штраф у розмірі 15 відсотків суми таких надмірно витрачених коштів.

Якщо в майбутніх податкових періодах платник податку повертає суму надмірно витрачених коштів або вона стягується з такого платника податку за рішенням суду, перерахунок податкових зобов'язань такого платника податку не здійснюється, а сума штрафу не відшкодовується.

Загальний річний оподатковуваний дохід складається із суми загальних місячних оподатковуваних доходів звітного року, а також іноземних доходів, одержаних протягом такого звітного року.

Доходи, які не включаються до складу загального місячного або річного оподатковуваного доходу, визначені у ст. 4.3.Наприклад, до складу загального місячного або річного оподатковуваного доходу платника податку не включаються наступні доходи (вони не підлягають відображенню в його річній податковій декларації):

1) Сума державної адресної допомоги, житлових та інших субсидій або дотацій, компенсацій, винагород та страхових виплат, які отримуються платником податку відповідно з бюджетів, Пенсійного фонду України та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування згідно із законом, у тому числі (але не виключно):

а)      сума грошової допомоги, яка надається згідно із законом членам сімей військовослужбовців чи осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, які загинули (безвісно пропали) або померли внаслідок виконання ними службових обов'язків;

б)    сума допомоги, яка виплачується (надається) особам, визнаним репресованими та/або реабілітованими згідно із законом, або їх спадкоємцям, з бюджетів або інших джерел, визначених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України;

в)     сума пенсій, отримуваних платником податку з Пенсійного фонду України чи бюджету згідно із законом, а також з іноземних джерел, якщо згідно з міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, такі пенсії не підлягають оподаткуванню чи оподатковуються в країні їх виплати;

г)     інші виплати.

Винятки, передбачені цим підпунктом, не поширюються на виплати заробітної плати; виплати, пов'язані з тимчасовою втратою працездатності; регресійні виплати;

2) Сума коштів, отриманих платником податку на відрядження або під звіт, в межах норм за встановленими правилами;

3) Сума доходів, отриманих платником податку від розміщення ним коштів у цінні папери, емітовані Міністерством фінансів України, виграші у державну лотерею;

4) Сума відшкодування платнику податку розміру шкоди, завданої йому внаслідок Чорнобильської катастрофи, в порядку та сумах, визначених законом;

5) Сума збору на державне пенсійне страхування і внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування платника податку, що вносяться за рахунок його працедавця у розмірах, визначених законом;

6) Аліменти, що виплачуються платнику податку;

7) Вартість безоплатного харчування, миючих та знешкоджуючих засобів, а також робочого одягу, взуття, обмундирування, засобів особистого захисту, отриманих у тимчасове користування платником податку, який перебуває у відносинах трудового найму з працедавцем, який надає таке майно, за переліком і граничними строками їх використання, що щорічно встановлюються Кабінетом Міністрів України шляхом прийняття відповідної постанови до подання проекту Державного бюджету України на наступний рік. Якщо така постанова не приймається у зазначений строк, то діють норми постанови, прийнятої для попереднього року (років). Якщо платник податку, який припиняє трудові відносини з працедавцем, не повертає йому такий робочий одяг, взуття, обмундирування, засоби особистого захисту, граничний строк використання яких не настав, то під час остаточного розрахунку первісна вартість такого майна включається до складу додаткових благ, наданих такому платнику податку;

8) Дивіденди, що нараховуються на користь платника податку у вигляді акцій (часток, паїв), емітованих юридичною особою-резидентом, що нараховує такі дивіденди, за умови, коли таке нарахування ніяким чином не змінює пропорцій (часток) участі всіх акціонерів (власників) у статутному фонді емітента, і внаслідок чого збільшується статутний фонд такого емітента на сукупну номінальну вартість таких нарахованих дивідендів;

9) Сума, сплачена працедавцем на користь закладів освіти в рахунок компенсації вартості підготовки чи перепідготовки платника податку - найманої особи за профілем діяльності чи загальними виробничими потребами такого працедавця, але не вище розміру суми місячного прожиткового мінімуму для працездатної особи на 1 січня звітного року, помноженої на 1,4 і округленої до 10 грн., у розрахунку на кожний повний чи неповний місяць підготовки чи перепідготовки такої найманої особи. Наприклад у 2007р. це сума 740 грн. (525 х 1,4) грн.

Якщо така наймана особа припиняє трудові відносини з таким працедавцем впродовж такого навчання або до закінчення другого календарного року від року, в якому закінчується таке навчання, то сума, сплачена в компенсацію вартості такого навчання, прирівнюється до додаткового блага, наданого такій найманій особі протягом року, на який припадає таке припинення трудових відносин, і підлягає оподаткуванню у загальному порядку;

10) Кошти або вартість майна (послуг), що надаються як допомога на поховання платника податку:

а)              будь-якою фізичною особою чи благодійною організацією;

б)             працедавцем такого померлого платника податку за його останнім місцем роботи (в тому числі перед виходом на пенсію) у розмірі, що не перевищує подвійний розмір граничної суми. У 2007р. це 1480 грн. (740*2).

Сума перевищення над такою сумою, за її наявності, підлягає кінцевому оподаткуванню при її виплаті ;

11) Кошти або вартість майна (послуг), що надаються як допомога на лікування та медичне обслуговування платника податку його працедавцем за рахунок коштів, які залишаються після оподаткування такого працедавця податком на прибуток підприємств, за наявності відповідних підтверджуючих документів, крім витрат, вказаних у підпунктах «а-з» підпункту 5.3.4 п. 5.3 статті 5 Закону;

12) Сума стипендії, яка виплачується з бюджету учню, студенту, ординатору, аспіранту або ад'юнкту, але не вище суми місячного прожиткового мінімуму для працездатної особи на 1 січня звітного року, помноженої на 1,4 і округленої до 10 грн.(в 2007р. – 740 грн.).

Сума перевищення, за її наявності, підлягає кінцевому оподаткуванню при її виплаті за діючою ставкою;

13) Інші виплати згідно зі ст. 4.3. Закону. Крім того не включається до складу оподаткованого доходу сума цивільної благодійної допомоги згідно зі ст. 9.7.3, у т.ч. матеріальної, що надається резидентами - юридичними або фізичними особами платнику податку протягом звітного року, якщо її сукупний розмір не перевищує граничну величину (у 2007 р. – 740 грн.), за умови, що платник податку має право на податкову соціальну пільгу.

 

 3.2.4  Податковий кредит

Податковий кредит - сума (вартість) витрат, понесених платником податку - резидентом у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг) у резидентів - фізичних або юридичних осіб протягом звітного року (крім витрат на сплату податку на додану вартість та акцизного збору), на суму яких дозволяється зменшення суми його загального річного оподатковуваного доходу, одержаного за наслідками такого звітного року, у випадках, визначених Законом.

Платник податку має право на податковий кредит за наслідками звітного податкового року.

Підстави для нарахування податкового кредиту із зазначенням конкретних сум відображаються платником податку у річній податковій декларації.

До складу податкового кредиту включаються фактично понесені витрати, підтверджені платником податку документально, а саме: фіскальним або товарним чеком, касовим ордером, товарною накладною, іншими розрахунковими документами або договором, що ідентифікують продавця товарів (робіт, послуг) і визначають суму таких витрат. Ці документи не надсилаються податковому органу, але підлягають зберіганню платником податку протягом строку, достатнього для проведення податковим органом податкової перевірки стосовно нарахування такого податкового кредиту.

Перелік витрат, дозволених до включення до складу податкового кредиту, визначається ст. 5 і 10 Закону. Наприклад, платник податку має право включити до складу податкового кредиту звітного року такі витрати, фактично понесені ним протягом такого звітного року:

1)    Суму коштів або вартість майна, переданих платником податку у вигляді пожертвувань або благодійних внесків неприбутковим організаціям, зареєстрованим в Україні, в розмірі, що перевищує два відсотки, але не є більшим п'яти відсотків від суми його загального оподатковуваного доходу такого звітного року;

2)    Суму коштів, сплачених платником податку на користь закладів освіти для компенсації вартості середньої професійної або вищої форми навчання такого платника податку, іншого члена його сім'ї першого ступеня споріднення, але не більше суми місячного прожиткового мінімуму для працездатної особи на 1 січня звітного року, помноженої на 1,4 і округленої до 10 грн. у розрахунку за кожний повний або неповний місяць навчання протягом звітного податкового року (у 2007р. – 740 грн.).

Членами сім'ї фізичної особи першого ступеня споріднення вважаються її батьки й батьки її чоловіка або дружини, її чоловік або дружина, діти як такої фізичної особи, так і її чоловіка або дружини, в тому числі усиновлені ними діти. Інші члени сім'ї фізичної особи вважаються такими, що мають другий ступінь споріднення.

Такі витрати включаються:

а)     при навчанні платника податку або іншого члена його сім'ї першого ступеня споріднення - до податкового кредиту одного з таких членів за їх вибором;

б)    при навчанні обох членів подружжя – окремо до податкового кредиту кожного, відповідно до вартості його навчання.

Зазначений у підпункті «а» вибір вважається здійсненим, якщо платник податку подає податкову декларацію, в якій визначається сума таких витрат.

Для цілей цього підпункту членами подружжя вважаються особи, які перебувають у шлюбі, зареєстрованому згідно із законом;

3)    Суму власних коштів платника податку, сплачених на користь закладів охорони здоров'я для компенсації вартості платних послуг з лікування такого платника податку або члена його сім'ї першого ступеня споріднення, у тому числі для придбання ліків, донорських компонентів, протезно-ортопедичних пристосувань у розмірах, що не покриваються виплатами з фонду загальнообов'язкового медичного страхування (за роком в якому набере чинності ЗУ про медичне страхування), крім витрат на:

а)     косметичне лікування або косметичну хірургію (включаючи косметичне протезування, не пов'язане з медичними показаннями);

б)    водолікування та геліотерапію, не пов'язані з лікуванням хронічних захворювань;

в)     лікування та протезування зубів з використанням дорогоцінних металів, гальванопластики і порцеляни та ін. (див. ст. 5.3.4).

Податковий кредит може бути нарахований виключно резидентом, що має індивідуальний ідентифікаційний номер.

Загальна сума нарахованого податкового кредиту не може перевищувати суми загального оподатковуваного доходу платника податку, одержаного протягом звітного року як заробітна плата.

Якщо платник податку не скористався правом на нарахування податкового кредиту за наслідками звітного податкового року, то таке право на наступні податкові роки не переноситься.

 

3.2.5.  Податкові соціальні пільги

Податкова соціальна пільга (ПСП) застосовується до доходу, отриманого платником податку як заробітна плата протягом звітного податкового місяця, якщо його розмір не перевищує суми місячного прожиткового рівня для працездатної особи, встановленого на 1 січня звітного податкового року, помноженої на 1,4 і округленої до найближчих 10 грн. (наприклад, у 2007р. – 740 грн.). Згідно зі ст. 6.1 Закону платник податку має право на зменшення суми загального місячного оподатковуваного доходу, отримуваного з джерел на території України від одного працедавця у вигляді заробітної плати, на суму податкової соціальної пільги у таких розмірах:

1)    у розмірі, що дорівнює 50 % однієї мінімальної заробітної плати (у розрахунку на місяць), встановленій законом на 1 січня звітного податкового року, - для будь-якого платника податку, наприклад, у 2007р. ПСП₁ = 200 грн. (400*0,5);

2)    у розмірі, що дорівнює 150 відсоткам суми пільги, визначеної за правилами пункту 1 (200*1,5 = 300 грн.), – для платника податку, який:

а)     є самотньою матір'ю або самотнім батьком (опікуном, піклувальником) – у розрахунку на кожну дитину віком до 18 років;

б)    утримує дитину - інваліда І або II групи – в розрахунку на кожну дитину віком до 18 років;

в)     має троє чи більше дітей віком до 18 років – у розрахунку на кожну таку дитину.

При цьому гранична величина доходу, що дозволяє застосовувати ПСЛ одному з батьків, визначається як добуток загальної граничної суми і кількості дітей (для пп. а, б і в). Наприклад, якщо дітей троє, то граничний розмір в 2007р. дорівнює 2220 грн. (3*740);

г)     є вдівцем або вдовою;

д)     є особою, віднесеною законом до 1 або 2 категорії осіб, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, включаючи осіб, нагороджених грамотами Президії Верховної Ради УРСР у зв'язку з їх участю в ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи;

е)      є учнем, студентом, аспірантом, ординатором, ад'юнктом, військовослужбовцем строкової служби;

ж)    є інвалідом І або П групи, в тому числі з дитинства;

з)     є особою, якій присуджено довічну стипендію як громадянину, що зазнав переслідувань за правозахисну діяльність, включаючи журналістів.

3)    У розмірі, що дорівнює 200 відсоткам суми загальної ПСЛ, – для платника податку, який є:

а)     Героєм України, Героєм Радянського Союзу або повним кавалером ордена Слави чи Трудової Слави;

б)    учасником бойових дій під час Другої світової війни або особою, яка у той час працювала в тилу і має відповідні державні відзнаки;

в)     колишнім в'язнем концтаборів, гетто та інших місць примусового утримання під час Другої світової війни або особою, визнаною репресованою чи реабілітованою;

г)     особою, яка була насильно вивезена з території колишнього СРСР під час Другої світової війни на територію держав, що перебували у стані війни з колишнім СРСР або були окуповані фашистською Німеччиною та її союзниками;

д)    особою, яка перебувала на блокадній території колишнього Ленінграда (Санкт-Петербург, Російська Федерація) у період з 8 вересня 1941 року по 27 січня 1944 року.

У разі, якщо платник податку має право на застосування податкової соціальної пільги з двох і більше підстав, податкова соціальна пільга застосовується один раз з підстави,що передбачає її найбільший розмір.

Місце отримання (застосування) податкової соціальної пільги платник обирає сам, про що подає заяву.

Податкова соціальна пільга застосовується до нарахованого місячного доходу платнику податку у вигляді заробітної плати виключно за одним місцем його нарахування (виплати).

Платник податку подає працедавцю заяву про самостійне обрання місця застосування податкової соціальної пільги (далі – заява про застосування пільги) за формою, визначеною центральним податковим органом.

Податкова соціальна пільга починає застосовуватися до нарахованих доходів у вигляді заробітної плати з дня отримання працедавцем заяви платника податку про застосування пільги. Пільга не застосовується до доходу, нарахованого до моменту отримання такої заяви.

Платник податку, який змінює за самостійним рішенням місце отримання податкової соціальної пільги, зобов'язаний надати працедавцю за попереднім місцем її застосування заяву про відмову від такої пільги (далі - заява про відмову від пільги) за формою, визначеною центральним податковим органом. Така заява не подається, якщо платник податку припиняє трудові відносини з таким працедавцем з будь-яких підстав.

Згідно зі ст. 6.3.3, ПСП не може застосовуватися до інших доходів платника податку, якщо він отримує протягом «звітного податкового місяця одночасно такі доходи, як:

а)     плата за виконання громадських робіт, яка повністю або частково фінансується за рахунок бюджету або відповідного фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування;

б)     стипендія, грошове чи майнове (речове) забезпечення, одержувані учнями, студентами, аспірантами, ординаторами, ад'юнктами, військовослужбовцями строкової служби, що виплачуються з бюджету;

в)     заробітна плата під час відбування покарання у вигляді позбавлення волі;

г)     заробітна плата, нарахована (виплачена) за здійснення роботи за наймом у складі екіпажу (команди) транспортного засобу, який перебуває за межами території України, її територіальних вод (виключної економічної зони), у тому числі на якірних стоянках, та належить резиденту на правах власності або перебуває у його тимчасовому (строковому) користуванні та/або є зареєстрованим у Державному судновому реєстрі України чи Судновій книзі України;

д)    заробітна плата осіб, які відповідно до закону є державними службовцями;

е)     доходи самозайнятої особи від підприємницької діяльності, а також іншої незалежної професійної діяльності.

Податкова соціальна пільга починає застосовуватися до доходів, визначених у підпунктах «а -д» при їх нарахуванні (виплаті), та закінчує застосовуватися при завершенні нарахування таких доходів, без подання відповідних заяв.

Податкова соціальна пільга не застосовується до доходів, визначених пунктом «е».

Якщо у порушення норм цього пункту платник податку подає заяву про застосування пільги більш ніж одному працедавцю або якщо платник податку при отриманні доходів, при наявності яких забороняється пільга, подає таку заяву іншому працедавцю, внаслідок чого податкова соціальна пільга фактично застосовується також при отриманні інших доходів протягом будь-якого звітного податкового місяця, то такий платник податку втрачає право на отримання податкової соціальної пільги за всіма місцями отримання доходу починаючи з місяця, в якому мало місце таке порушення, і закінчуючи місяцем, в якому право на застосування податкової соціальної пільги відновлюється.

Платник податку може відновити право на застосування податкової соціальної пільги, якщо він подає заяву про відмову від такої пільги всім працедавцям із зазначенням місяця, в якому мало місце таке порушення, на підставі чого окремий працедавець розраховує і утримує відповідну суму недоплати податку і штраф у розмірі 100 відсотків суми такої недоплати за рахунок найближчої виплати доходу такому платнику податку, а при недостатності суми такої виплати - за рахунок наступних виплат. Якщо з будь-яких підстав сума недоплати та штрафу не була утримана за рахунок доходу платника податку до закінчення граничного строку, встановленого законом для подання річної декларації з цього податку, то сума такої недоплати і штрафу стягується податковим органом у порядку, визначеному законом. При цьому право на застосування податкової соціальної пільги до доходу платника податку відновлюється з податкового місяця, наступного за місяцем, в якому сума такої недоплати і штраф повністю погашаються.

Працедавець, який на підставі належним чином отриманої заяви платника податку про застосування пільги застосовує таку пільгу, не несе будь-якої відповідальності за порушення таким платником податку встановлених вимог за винятком, коли такий працедавець і такий платник податку є пов'язаними особами або коли суд встановлює факт змови між таким працедавцем і таким платником податку, спрямованої на ухилення від оподаткування цим податком.

 

3.2.6  Ставки податку

Загальна ставка податку на доходи фізичних осіб становить 15 % від об’єкта оподаткування.

 Ставка податку становить 5% від об’єкта оподаткування, нарахованого податковим агентом як:

–       процент на поточний чи депозитний банківський рахунок;

–       процентний або дисконтний дохід за ощадним (депозитним) сертифікатом;

–       інвестиційний дохід, що виплачується компанією яка управляє активами інституту спільного інвестування;

–       дохід за сертифікатом фонду операцій з нерухомістю;

–       інші доходи згідно зі ст. 7.2.

Ставка податку становить подвійний розмір загальної ставки від об’єкта оподаткування, нарахованого як виграш чи приз (крім у державну лотерею у грошовому вираженні) (у 2007р. – 30 % (2*15)).

 

3.2.7  Особливості нарахування та сплати податку з окремих видів доходів

Ст. 9 Закону визначає доходи, які кінцево оподатковуються при їх виплаті за їх рахунок.

Для таких доходів податковим агентом є:

1)    При виплаті доходів за зданий брухт чорних та кольорових металів – особа, що їх закуповує. Вона зобов’язана утримати податок із суми виплати за їх рахунок за ставкою 15 %. Порядок визначається КМУ (4.3.3).

2)    При виплаті доходу від надання окремих видів власності в оренду (ст.ст. 8.2; 9.1) (земельної ділянки, земельного паю, майнового паю, іншого нерухомого майна) – орендар. Сума такого доходу не включається до загального оподаткованого доходу платника податку – орендодавця (ст.ст. 8.2.1, 8.2.2).

При цьому об’єкт оподаткування визначається виходячи з розміру орендної плати, зазначеної в договорі оренди, але не менше мінімальної суми орендного платежу, встановленої законодавством з питань оренди землі, для іншого майна - не менше мінімальної суми орендного платежу за повний чи неповний місяць оренди. Мінімальна сума орендного платежу визначається за методикою, встановленою Кабінетом Міністрів України, виходячи з мінімальної вартості місячної оренди одного квадратного метра загальної площі нерухомості, з урахуванням місця її розташування, інших функціональних та якісних показників, що встановлюється органом місцевого самоврядування села, селища, міста, на території яких розташована така нерухомість, і оприлюднюється в спосіб, найбільш доступний для жителів такої територіальної громади. Якщо таку мінімальну вартість не встановлено чи не оприлюднено до початку звітного податкового року, то об'єкт оподаткування визначається виходячи з розміру орендної плати, визначеного в договорі оренди.

Якщо орендар є фізичною особою, яка не є суб'єктом підприємницької діяльності, то особою, відповідальною за нарахування та сплату (перерахування) податку до бюджету, є платник податку -орендодавець.

При цьому:

–       такий орендодавець самостійно нараховує і сплачує податок до бюджету у строки, встановлені законом для квартального податкового періоду, а саме: протягом 40 календарних днів, наступних за останнім днем такого звітного кварталу;

–       договір оренди нерухомого майна підлягає нотаріальному посвідченню, при цьому нотаріус зобов'язаний надіслати інформацію про такий договір податковому органу за основним місцем проживання платника податку - орендодавця за формою і в спосіб, встановлені Кабінетом Міністрів України. У разі порушення такої форми чи способу нотаріус несе відповідальність, встановлену законом за порушення порядку чи строків надання податкової звітності.

3)    При нарахуванні дивідендів, а також роялті податковим агентом платника податку є емітент корпоративних прав, або за його дорученням інша особі, яка здійснює виплату, включаючи суб'єктів спрощеного оподаткування. Дивіденди оподатковуються за ставкою 15 %. Резидент, який виплачує дивіденди, надає податковому органу протягом 20 календарних днів розрахунок за встановленою формою.

Резиденти можуть нараховувати роялті лише у зв'язку з використанням платником податку права на інтелектуальну (промислову) власність, зареєстрованого відповідно до закону.

4)     Податковим агентом платника податку при нарахуванні на його користь доходу у вигляді виграшів або призів у лотерею (крім державних лотерей), інших розіграшів або виграшів в азартні ігри є особа, яка здійснює його нарахування.

При цьому витрати, понесені таким платником податку у зв'язку з одержанням таких доходів, не беруться до уваги.

Доходи, вказані у цьому пункті, кінцево оподатковуються при їх виплаті за їх рахунок.

Платник податку, який отримує дохід у вигляді виграшу в азартні ігри в казино, інших гральних місцях чи домах, зобов'язаний включити до складу свого загального оподатковуваного річного доходу позитивну різницю між сумою такого доходу і документально підтвердженими витратами, понесеними у зв'язку з отриманням такого доходу протягом такого року.

5)    Оподаткування інвестиційного прибутку здійснюється відповідно до ст. 9.6.

Інвестиційний прибуток розраховується як позитивна різниця між доходом, отриманим платником податку від продажу окремого інвестиційного активу, та його вартістю, що розраховується виходячи із суми витрат, понесених у зв'язку з придбанням такого активу, з урахуванням норм підпункту 9.6.4 Закону. Від'ємне значення вважається збитком.

Під терміном «інвестиційний актив» розуміється пакет цінних паперів чи корпоративні права, виражені в інших, ніж цінні папери, формах, випущені одним емітентом, а також банківські метали, придбані в банку, незалежно від місця їх подальшого продажу.

Під терміном «пакет цінних паперів» розуміється окремий цінний папір чи сукупність ідентичних цінних паперів.

Під терміном «ідентичний цінний папір» розуміються цінні папери, випущені одним емітентом за тотожними умовами емісії, виплати доходу, викупу чи погашення.

До продажу інвестиційного активу прирівнюються також операції з:

–       обміну інвестиційного активу на інший інвестиційний актив;

–       зворотного викупу корпоративного права його емітентом, яке належало платнику податку;

–       повернення платнику податку коштів або майна (майнових прав), попередньо внесених ним до статутного фонду емітента корпоративних прав, внаслідок виходу такого платника податку з числа засновників (учасників) такого емітента чи ліквідації такого емітента.

Придбанням інвестиційного активу вважаються операції з внесення платником податку коштів або майна до статутного фонду юридичної особи-резидента в обмін на емітовані ним корпоративні права.

Інвестиційний актив, подарований платнику податку чи успадкований платником податку, вважається придбаним за нульовою вартістю.

Якщо протягом 30 календарних днів до дня продажу пакета цінних паперів (корпоративних прав), а також протягом наступних 30 календарних днів за днем такого продажу платник податку придбає пакет ідентичних цінних паперів (корпоративних прав), то:

а)     інвестиційний збиток, що виник внаслідок такого продажу, не враховується при визначенні загального фінансового результату операцій з інвестиційними активами;

б)    вартість придбаного пакета для цілей оподаткування визначається за ціною його придбання, але не нижче ціни проданого пакета.

При визначенні загального фінансового результату операцій з інвестиційними активами не враховується також інвестиційний збиток, який виникає у таких випадках:

а)     якщо платник податку продає інвестиційний актив за договором, який обумовлює право на його зворотний викуп у наступному році;

б)     якщо платник податку продає пакет цінних паперів (корпоративні права) пов'язаним з ним особам;

в)     якщо платник податку дарує інвестиційний актив або передає його у спадщину.

Якщо платник податку, який продає інвестиційний актив протягом звітного податкового року, внаслідок чого виникає інвестиційний збиток, придбає такий інвестиційний актив або ідентичний йому пакет у наступному податковому році, то для цілей оподаткування вартість такого придбаного пакета визначається на рівні ціни такого проданого пакета, відповідно збільшеної або зменшеної на різницю між цінами придбання цих двох пакетів.

До складу загального річного оподатковуваного доходу платника податку включається позитивне значення загального фінансового результату операцій з інвестиційними активами за наслідками такого звітного року.

Загальний фінансовий результат операцій з інвестиційними активами визначається як сума інвестиційних прибутків, отриманих платником податку протягом звітного року, зменшена на суму інвестиційних збитків, понесених платником податку протягом такого року.

Якщо загальний фінансовий результат операцій з інвестиційними активами має від'ємне значення, то його сума переноситься у зменшення загального фінансового результату операцій з інвестиційними активами наступних років до його повного погашення.

Облік фінансових результатів операцій з інвестиційними активами ведеться платником самостійно, окремо від інших доходів і витрат.

Не підлягає оподаткуванню і не включається до складу загального річного оподатковуваного доходу:

а)              дохід, отриманий платником податку протягом звітного податкового року від продажу інвестиційних активів, якщо сума такого доходу не перевищує суму, місячного прожиткового мінімуму для працездатної особи, встановленого на 1 січня звітного року, помноженого на 1,4 (з округленням до найближчих 10 грн.);

б)             дохід, отриманий платником податку від продажу інвестиційних активів, одержаних ним у власність у процесі приватизації в обмін на приватизаційні компенсаційні сертифікати.

 

 3.2.8  Порядок нарахування та сплати податку до бюджету

Перерахування сум податку до відповідного бюджету здійснює особа, яка нараховує (виплачує) оподатковуваний дохід.

Юридична особа за своїм місцезнаходженням і місцезнаходженням своїх підрозділів, а уповноважений підрозділ за своїм місцезнаходженням, одночасно з поданням документів на отримання коштів для виплати належних платникам податку доходів, сплачує (перераховує) суми утриманого податку на відповідні розподільчі рахунки, відкриті в територіальних управліннях Державного казначейства України.

Територіальні управління Державного казначейства України в установленому Бюджетним кодексом України порядку здійснюють розподіл зазначених коштів згідно з нормативами, встановленими ст. 65 Бюджетного кодексу України, та спрямовують такі розподілені суми до відповідних місцевих бюджетів.

Фізична особа, відповідальна згідно з вимогами Закону за нарахування та утримання податку, сплачує (перераховує) його до відповідного бюджету:

–       у випадку, коли така фізична особа є податковим агентом – за місцем реєстрації у податкових органах;

–       в інших випадках – за її податковою адресою.

Особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у вигляді заробітної плати, є працедавець (самозайнята особа), який виплачує такі доходи на користь платника податку (такої самозайнятої особи).

Особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з інших доходів, є:

а)     для оподатковуваних доходів з джерелом їх походження з України – податковий агент;

б)    для іноземних доходів і тих, чиє джерело виплати знаходиться в осіб, звільнених від обов'язків нарахування, утримання або сплати (перерахування) податку до бюджету, - платник податку, отримувач таких доходів;

в)     для доходів, що виплачуються на користь платника податку фізичними особами, - такий платник податку.

Податок підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету під час виплати оподатковуваного доходу єдиним платіжним документом. Банки не мають права приймати платіжні документи на виплату доходу, що не передбачають сплати (перерахування) цього податку до бюджету. Якщо оподатковуваний дохід нараховується, але не виплачується платнику податку особою, яка його нараховує, то податок, що підлягає утриманню з такого нарахованого доходу, підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету в строки, встановлені законом для місячного податкового періоду, тобто протягом 30 календарних днів наступного за звітним місяця.

Якщо згідно з нормами Закону окремі види оподатковуваних доходів (прибутків) не підлягають оподаткуванню при їх нарахуванні чи виплаті, то платник податку зобов'язаний самостійно включити суму таких доходів до складу загального річного оподатковуваного доходу і подати річну декларацію з цього податку.

Якщо оподатковуваний дохід виплачується в негрошовій формі чи готівкою з каси резидента, то податок сплачується (перераховується) до бюджету протягом банківського дня, наступного за днем такої виплати. Згідно зі ст. 6.5.2 Закону працедавець платника податку за місцем застосування податкової соціальної пільги здійснює перерахунок сум доходів, нарахованих такому платнику податку у вигляді заробітної плати, а також сум наданих податкових соціальних пільг:

а)              за наслідками кожного звітного податкового року;

б)    під час проведення розрахунку за останній місяць застосування податкової соціальної пільги при зміні місця її застосування за самостійним рішенням платника податку;

в)              під час проведення остаточного розрахунку з платником податку, який припиняє трудові відносини з таким працедавцем.

Якщо внаслідок здійсненого перерахунку виникає недоплата цього податку, то така сума стягується працедавцем за рахунок суми будь-кого оподатковуваного доходу (після його оподаткування) за відповідний місяць, а при недостатності суми такого доходу - за рахунок оподатковуваних доходів наступних місяців, до повного погашення суми такої недоплати.

Якщо внаслідок проведення остаточного розрахунку з платником податку, який припиняє трудові відносини з працедавцем, виникає сума недоплати, що перевищує суму оподатковуваного доходу платника податку за останній звітний період, то непогашена частина такої недоплати включається до складу податкового зобов'язання платника податку за наслідками звітного податкового року.

Якщо працедавець з будь-яких причин не здійснює перерахунки, зазначені у підпункті 6.5.2 п. 6.5 Закону, та/або не утримує суму недоплати чи її частину у встановлені цим пунктом строки, то така сума стягується податковим органом за рахунок такого працедавця і не включається до складу його валових витрат.

Якщо внаслідок здійсненого перерахунку виникає переплата цього податку, то на її суму зменшується сума нарахованого податкового зобов'язання платника податку за відповідний місяць, а при недостатності такої суми - сума податкових зобов'язань наступних податкових періодів, до повного повернення суми такої переплати.

Платник податку, який отримує доходи, нараховані особою, яка не є податковим агентом, зобов'язаний включити суму таких доходів до складу загального річного оподатковуваного доходу і подати річну декларацію з цього податку.

Особою, яка не є податковим агентом, вважається нерезидент або фізична особа, яка не має статусу суб'єкта підприємницької діяльності.

 

3.2.9  Порядок подання річної декларації про майновий стан і доходи (податкова декларація)

Річна декларація про майновий стан і доходи (податкова декларація) (далі - декларація) подається платником податку, який:

а)     зобов'язаний подавати таку декларацію згідно з нормами Закону;

б)    має право подати таку декларацію для отримання податкового кредиту.

Обов'язок платника податку з подання декларації вважається виконаним, якщо він отримував доходи виключно від податкових агентів, зобов'язаних подавати звітність з цього податку у встановленому порядку.

Платники податку - резиденти, які виїжджають за кордон на постійне місце проживання, зобов'язані подати податковому органу декларацію не пізніше закінчення 60 календарного дня, що передує такому виїзду.

Податковий орган зобов'язаний протягом 30 календарних днів від дня отримання такої декларації визначити податкове зобов'язання та надіслати податкове повідомлення платнику податку, який зобов'язаний сплатити належну суму податку і отримати довідку про таку сплату або про відсутність податкових зобов'язань з цього податку, яка здається органам митного контролю під час перетину митного кордону й є підставою для проведення митних процедур.

Платники податку звільняються від обов'язку подання декларації у таких випадках:

а)     незалежно від видів та сум отриманих доходів платниками податку, які:

–       є неповнолітніми або недієздатними особами і при цьому перебувають на повному утриманні інших осіб та/або держави станом на кінець звітного податкового року;

–       перебувають під арештом або є затриманими чи засудженими до позбавлення волі, перебувають у полоні або ув'язненні на території інших держав станом на кінець граничного строку подання декларації;

–       перебувають у розшуку станом на кінець звітного податкового року;

–       перебувають на строковій військовій службі станом на кінець звітного податкового року;

б)    в інших випадках, визначених Законом.

Декларація заповнюється платником податку самостійно або іншою особою, нотаріально уповноваженою таким платником податку здійснювати таке заповнення.

Платник податку до 1 березня року, наступного за звітним, має право звернутися із запитом до відповідного податкового органу з проханням заповнити річну податкову декларацію, а податковий орган зобов'язаний надати безоплатні послуги із такого заповнення. Відмова посадової (службової) особи податкового органу надати зазначені послуги звільняє платника податку від будь-якої відповідальності за неповне або невірне заповнення декларації.

Згідно зі ст. 19 Закону платники податку зобов'язані:

а)     вести облік доходів і витрат в обсягах, достатніх для визначення
суми загального річного оподатковуваного доходу, у разі коли такий платник податку зобов'язаний Законом подавати декларацію або має право на таке подання з метою повернення надміру сплачених податків, у тому числі при застосуванні права на податковий кредит;

б)    отримувати та зберігати протягом строку давності, встановленого законом, документи первинного обліку, на підставі яких формується податковий кредит платника податку;

в)      подавати декларацію за встановленою формою у визначені строки у випадках, коли згідно з нормами Закону таке подання є обов'язковим.

На вимогу податкового органу та в межах його компетенції, визначеної законодавством, пред'являти документи і відомості, пов'язані з виникненням доходу або права на отримання податкового кредиту, обчисленням і сплатою податку, й підтверджувати необхідними документами достовірність відомостей, зазначених у декларації з цього податку;

г)     надавати особам, які згідно із Законом визначені відповідальними за утримання (нарахування) і сплату податку до бюджету, документи на підтвердження прав платника податку, який отримує такі доходи, на застосування соціальних податкових пільг;

д)    у порядку, визначеному Законом допускати службових осіб податкового органу на територію або до приміщень, що використовуються платником цього податку для одержання доходів від здійснення підприємницької діяльності;

е)     у разі зміни отримання податкової соціальної пільги здійснювати заходи, передбачені Законом;

ж)    своєчасно сплачувати узгоджені суми податкових зобов'язань, а також суми штрафних (фінансових) санкцій, нарахованих податковим органом, і пеню, за винятком сум, що оскаржуються в адміністративному або судовому порядку.

Особи, які відповідно до Закону мають статус податкових агентів, зобов'язані:

а)              своєчасно й повністю нараховувати, утримувати і сплачувати
(перераховувати) до бюджету податок з доходу, який виплачується на користь платника податку та оподатковується до або під час такої виплати та за її рахунок;

б)             надавати у строки, встановлені законом для податкового кварталу, якщо інше не визначено нормами Закону, податковий розрахунок сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, а також сум утриманого з них податку податковому органу за місцем свого розташування. У разі, коли зазначена особа протягом звітного кварталу не виплачує такі доходи або виплачує доходи не всім платникам податку, зазначена звітність не подається або подається стосовно платників податку, які фактично отримали такі доходи;

в)              надавати платнику податку на його вимогу відомості про суму
виплаченого на його користь доходу, суму застосованих соціальних податкових пільг і суму утриманого податку;

г)              надавати податковому органу інші відомості з питань оподаткування доходів окремого платника податку в обсягах і за процедурою, визначеною цим Законом і Законом України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

У разі, коли податковий агент до або під час виплати доходу на користь платника податку не здійснює нарахування, утримання або сплату (перерахування) цього податку, відповідальність за погашення суми податкового зобов'язання або податкового боргу, що виникає внаслідок таких дій, покладається на такого податкового агента. При цьому платник податку - отримувач таких доходів звільняється від обов’язків погашення такої суми податкових зобов’язань або податкового боргу.

 

 

3.3 Податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів

3.3.1  Нормативна база. Платники податку

Податок з власників транспортних засобів регулюють наступні нормативні акти:

Закон України «Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів» в редакції Закону від 6.12.2006р. № 427-V;

Порядок заповнення і надання розрахунку сум податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, затверджений наказом  ДПАУ від 17.09.01. № 373.

Податок з власників деяких наземних і водних транспортних засобів, самохідних машин і механізмів встановлюється з метою створення джерела фінансування будівництва, реконструкції, ремонту та утримання автомобільних шляхів загального користування та проведення природоохоронних заходів на водоймищах.

Платниками податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів є підприємства, установи та організації, які є юридичними особами, іноземні юридичні особи (далі – юридичні особи), а також громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства (далі – фізичні особи), які здійснюють першу реєстрацію в Україні, реєстрацію, перереєстрацію транспортних засобів та/або мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні транспортні засоби, які відповідно до статті 2 Закону є об’єктами оподаткування.

 

3.3.2  Об’єкти оподаткування

Об’єкти оподаткування установлені ст. 2 Закону. До них відносяться:

а)     трактори (колісні) – код за Українською класифікацією товарів зовнішньоекономічної діяльності (2371г-14) (далі-код) – 8701, крім гусеничних;

б)    тільки сідельні тягачі – код 8701 20;

в)     автомобілі легкові – код 8703;

г)     автомобілі вантажні – 8704;

д)    автомобілі спеціального призначення, крім тих, що використовуються для перевезення пасажирів і вантажів, - код 8705 (крім пожежних і швидкої допомоги);

е)     мотоцикли (включаючи мопеди) й велосипеди з установленим двигуном – код 8711, крім тих, що мають об’єм циліндра двигуна до 50 куб. См, - код 8711 10;

ж)   яхти й судна парусні з допоміжним двигуном або без нього (крім спортивних) – код 8903 91;

з)     човни моторні й катери, крім човнів з підвісним двигуном (крім спортивних), - код 8903 92; інші човни (крім спортивних) – 8903 99.

Не вважаються об’єктами оподаткування наступні транспортні засоби:

а)     трактори на гусеничному ходу – код 8701 30;

б)    мотоцикли (включаючи мопеди) й велосипеди з установленим двигуном з об’ємом циліндра двигуна до 50 куб. см – код 8711 10;

в)     тільки автомобілі спеціального призначення, швидкої допомоги та пожежні – код 8705;

г)     транспортні засоби вантажні, самохідні, що використовуються на заводах, складах, у портах та аеропортах для перевезення вантажів на короткі відстані, - код 8709;

д)    машини й механізми для сільськогосподарських робіт – коди 8432; 8433;

е)     тільки яхти, судна парусні й човни спортивні – коди 8903 91; 8903 92; 8903 99.

 

3.3.3  База оподаткування і ставки податку

Базою оподаткування для наземних видів транспорту є:

а)     об’єм циліндрів двигуна – 100 куб. см;

б)    потужність електродвигуна – кв. м.

Для водного транспорту базою оподаткування є довжина транспортного засобу – 100 см.

Для автомобілів ставки податку диференціюються в залежності від терміну використання (для нових, що використовувались: до 5 років, від 5 до 8 років, більше 8 років). Наприклад: 

1)      При першій реєстрації вантажних автомобілів з об’ємом циліндрів двигуна до 8200 куб. см ставки зі 100 куб. см такі:

–       для нових  - 15 грн;

–       що використовувались до 5 років – 50 грн;

–       що використовувались більше 8 років – 1000 грн.

2)      Для легкових автомобілів з об’ємом циліндрів двигуна до 1000 куб. см зі 100 куб. см:

–       нових – 3 грн;

–       що використовувались до 8 років – 5 грн;

–       що використовувались більше 8 років – 100 грн.

Перша реєстрація в Україні – це реєстрація транспортного засобу, яка здійснюється уповноваженими державними органами України вперше щодо цього транспортного засобу.

Податок з визначених Законом власників наземних транспортних засобів сплачується юридичними й фізичними особами за місцем реєстрації таких транспортних засобів на спеціальні рахунки територіальних дорожніх фондів республіканського бюджету Автономної Республіки Крим, обласних бюджетів та бюджетів міст Києва і Севастополя.

Територіальні дорожні фонди спрямовують 85 відсотків із суми цього податку на фінансування витрат, пов’язаних з будівництвом, реконструкцією, ремонтом і утримання автомобільних доріг загального користування, а також сільських доріг, а 15 відсотків – до бюджетів місцевого самоврядування на ремонт і утримання вулиць у населених пунктах, що належать до комунальної власності і суміщаються з автомобільними дорогами загального користування державного значення.

Податок з визначених Законом власників водних транспортних засобів спрямовується до бюджетів місцевого самоврядування (місцевих бюджетів)  за місцем реєстрації таких транспортних засобів.

 

3.3.4  Пільги

Згідно зі ст. 4 Закону від сплати податку звільняються:

а)     фізичні особи, зазначені у пунктах 1 і 2 частини першої ст. 14 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», ст.ст. 4-11 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», ст.ст. 6 і 8 Закону України «Про основні засади соціального захисту  ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні», а також інваліди незалежно від групи інвалідності (у тому числі діти-інваліди за поданням органів соціального захисту) – щодо одного легкового автомобіля (мотоколяски) з об’ємом циліндрів двигуна до 2500 куб. см або катера (крім спортивного) з довжиною корпусу до 7,5 м;

б)    фізичні особи, зазначені у пунктах 3 і 4 частини першої ст. 14 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», щодо одного легкового автомобіля з об’ємом  циліндрів двигуна до 2500 куб. см  або одного мотоцикла з об’ємом циліндрів двигуна до 750 куб. см чи одного човна моторного або катера (крім спортивного) з довжиною корпусу до 7,5  м до їх відселення і протягом трьох років після переселення із зони гарантованого добровільного віднесення чи зони посиленого радіоекологічного контролю;

в)     на 50 відсотків – громадян, у власності яких знаходяться легкові автомобілі (код 8703) з об’ємом циліндрів двигуна до 2500 куб. см, взяті на облік в Україні до 1990 р. включно, та вантажні автомобілі (код 8704) з об’ємом  циліндрів двигуна  до 6001 куб. см до 1990 року випуску включно, - щодо одного з зазначених автомобілів;

г)     особи, які згідно із законодавством є платниками фіксованого сільськогосподарського податку, – за трактори колісні (код 8701, крім сідельних тягачів – код 8701 02) та вантажні автомобілі (код 8704) (2371г-14).

Пільги, визначені цією статтею, не поширюються на транспортні засоби, які вперше реєструються в Україні, крім легкових автомобілів для інвалідів (код 8703) (2371г-14) з об’ємом циліндрів двигуна до 2500 куб. см, що придбані за рахунок коштів державного чи місцевих бюджетів та/або безоплатно передані інвалідам відповідно до законодавства України.

Органи місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень мають право приймати рішення щодо звільнення від сплати податку осіб, які мають посвідчення водія на право керування транспортними засобом відповідної категорії, щодо одного легкового автомобіля (код 8703) з об’ємом циліндрів двигуна до 2500 куб. см або одного вантажного автомобіля (код 8704) (2371г-14) з об’ємом циліндрів двигуна до 6001 куб. см. на одну особу, крім транспортних засобів, які вперше реєструються в Україні.

 

3.3.5  Строки сплати податку

Податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів сплачується:

–       фізичними особами – перед проведенням першої реєстрації в Україні, реєстрацією, перереєстрацією транспортних засобів, а також перед технічним оглядом транспортних засобів щорічно або один раз за два роки, але не пізніше першого півріччя року, в якому проводиться технічний огляд;

–       юридичними особами – щоквартально рівними частинами до 15 числа місяця, що настає за звітним кварталом.

За придбані протягом року юридичними особами транспортні засоби, крім тих, що вперше реєструються в Україні, податок сплачується перед їх реєстрацією за місяці, що залишилися до кінця року, починаючи з місяця, в якому проведено реєстрацію транспортного засобу. За транспортні засоби, що вперше реєструються в Україні, податок сплачується перед їх першою реєстрацією. Розрахунок суми податку за такі транспортні засоби в 10-денний термін після їх реєстрації подається до відповідного органу.

За транспортні засоби, зняті юридичними особами протягом року з реєстрації (перереєстровані), здійснюється перерахунок розміру податку, крім податку, сплаченого при першій реєстрації в Україні. Розмір податку перераховується перед зняттям їх з реєстрації (перереєстрації) за місяці, які залишилися до кінця року, починаючи з місяця, наступного за тим, в якому транспортний засіб знято з реєстрації (перереєстровано).

Фізичні особи – платники податку зобов’язані пред’являти органам, що здійснюють першу реєстрацію в Україні, реєстрацію, перереєстрацію, зняття з обліку або технічний огляд транспортних засобів, квитанції або платіжні доручення про сплату податку за попередній (у разі здійснення сплати) та за поточний роки, а платники, звільнені від сплати цього податку, - відповідний документ, що дає право на користування цими пільгами.

Юридичні особи – платники податку зобов’язані пред’являти органам, які здійснюють першу реєстрацію в Україні, реєстрацію, перереєстрацію, зняття з обліку або технічний огляд транспортних засобів, платіжні доручення про сплату податку з написом (поміткою) установи банку про зарахування податку  по наземних транспортних засобах до територіальних дорожніх фондів, а по водних транспортних засобах – до відповідних бюджетів місцевого самоврядування (сільських, селищних, міських).

У разі відсутності документів про сплату податку або документів, що дають право на користування пільгами, перша реєстрація в Україні, реєстрація, перереєстрація, зняття з обліку і технічний огляд транспортних засобів не проводяться.

 

3.3.6  Порядок обчислення і сплати податку

Податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів обчислюється юридичними особами на підставі звітних даних про кількість транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів станом на 1 січня поточного року. Обчислення  податку з власників наземних транспортних засобів провадиться виходячи з об’єму циліндрів або потужності двигуна кожного виду і марки транспортних засобів, а податку з власників водних транспортних засобів – виходячи з довжини транспортного засобу за ставками, зазначеними у ст. 3 Закону.

Юридичні особи на основі бухгалтерського звіту (балансу) у строки, визначені законом для річного звітного періоду, до 1 березня, подають відповідному органу державної податкової служби за місцем реєстрації транспортних засобів розрахунок суми податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів на поточний рік за формою, затвердженою центральним податковим органом України.

У разі викрадення транспортного засобу податок його власником не сплачується, якщо факт викрадення підтверджується відповідними документами органів, якими порушено відповідну кримінальну справу.

Якщо право користування транспортним засобом передано фізичною особою за дорученням іншій особі, податок з власників транспортних засобів сплачується його власником або від його імені особою, якій це право передано, якщо це передбачено в дорученні на право користування транспортним засобом, за місцем реєстрації цього транспортного засобу.

Сума податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, що сплачується фізичними особами, обчислюється за ставками, визначеними у ст. 3 Закону. За транспортні засоби, придбані протягом року, крім тих, що вперше реєструються в Україні, податок сплачується пропорційно кількості місяців, які залишилися до кінця року, починаючи з місяця, в якому проведено реєстрацію транспортного засобу.

У разі виявлення юридичних чи фізичних осіб, які не сплачували податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вони зобов’язані сплатити податок не більше як за три попередні роки.

Перерахування неправильно сплаченого податку допускається не більше як за три попередні роки.

Органи, які здійснюють державну реєстрацію транспортних засобів, зобов’язані щомісячно повідомляти податкові органи про транспортні засоби, зареєстровані або зняті з реєстрації протягом попереднього місяця, за формою, затвердженою центральним податковим органом України, та їх власників.

 

3.4 Плата за землю

3.4.1  Нормативна база, платники податку, об’єкти оподаткування

Порядок нарахування і сплати податку (плати) за землю регулюють наступні нормативні акти:

–       Земельний Кодекс Україні від 25.10.01р. № 2768 – III;

–       Закон України «Про плату за землю» від 03.07.92р. № 2535 – XII зі змінами;

–       Закон України «Про оренду землі» від 06.10.98р. № 161 –  XVI зі змінами;

–       Закон України «Про оцінку земель» від 11.12.03р. № 1378 –  XIV зі змінами;

–       Порядок надання податкового розрахунку земельного податку, затверджений наказом ДПАУ від 26.10.01р № 434;

–       Порядок проведення індексації грошової оцінки земель, затверджений постановою КМУ від 12.05.2000р. № 783.

Використання землі в Україні є платним. Об’єктом плати є ділянка землі.

Плата за землю включає земельний податок і орендну плату (ст. 2 Закону про плату за землю). Платниками земельного податку виступають власники земельних ділянок, земельних паїв і землекористувачі. Орендну плату вносять орендарі землі, що перебуває в державній або комунальній власності.

За цільовим призначенням землі України розподіляються на дев’ять категорій:

1)    Землі сільськогосподарського призначення – ця земля надається для виробництва сільськогосподарської продукції, а також сільськогосподарських науково-дослідних робіт і навчальної діяльності з розміщенням відповідної виробничої інфраструктури.

2)    Землі житлового й громадського будівництва – до них належать земельні ділянки в межах населених пунктів, використовувані для розміщення житлової забудови громадських будинків і споруд, інших об’єктів суспільного користування.

3)    Землі природозаповідного й іншого природоохоронного  призначення – це ділянки суші й водного простору з природними комплексами й об’єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну й іншу цінність.

4)    Землі оздоровчого призначення – це землі що мають природні лікувальної властивості, які використовуються або можуть використовуватися для профілактики захворювань і лікування людей;

5)    Землі рекреаційного призначення – до них відносяться землі, що використовуються для організацій відпочинку населення, туризму й проведення спортивних заходів;

6)    Землі історико-культурного призначення – це землі, на яких розташовані:

–       історико-культурні заповідники, музеї-заповідники, меморіальні парки й цвинтарі, історичні садиби, пам’ятні місця, пов’язані з історичними подіями;

–       городища, кургани, древні поховання, пам’ятники, скульптури, наскальні зображення, залишки фортець, древніх поселень і т. п.;

–       архітектурні ансамблі й комплекси, історичні центри, квартали, садово-паркові комплекси.

7)    Землі лісового фонду – землі, покриті лісовою рослинністю, а також не покриті лісовою рослинністю, які надають і використовують для потреб лісного господарства.

До них не відносяться землі, зайняті:

–       зеленими насадженнями в межах населених пунктів, не віднесених до категорії лісів;

–       лісозахисними лісосмугами відведення залізниць, захисними насадженнями на смугах відведення автомобільних доріг, гідротехнічних споруд і водних об’єктів.

8)    Землі водного фонду. До них належать землі зайняті:

–       морями, ріками, озерами, водоймищами, іншими водними об’єктами, болотами, а також островами;

–       прибережними захисними смугами уздовж морів, річок, навколо водойм;

–       гідротехнічними й іншими господарськими спорудженнями, каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них;

–       береговими смугами гірських шляхів.

9)    Землі промисловості, транспорту, зв’язку, енергетики, оборони й іншого призначення – це землі, надані у встановленому порядку підприємствам, установам, організаціям для здійснення відповідної діяльності.

 

3.4.2  Диференціація ставок податку залежно від призначення земель

Ставка податку на землю – це законодавчо встановлений річний розмір плати.

Ставки податку встановлюються:

1)    в % до грошової оцінки одиниці площі землі (Га, м²);

2)    у фіксованому розмірі (копійках, за одиницю площі землі).

Перший вид ставки застосовується у випадках, коли проведена грошова оцінка землі. Грошова оцінка землі, згідно із ЗУ «Про внесення змін у ЗУ «Про плату за землю» від 22.12.99 р. збільшується щорічно на коефіцієнт індексації.

Коефіцієнт індексації (К_і) розраховується за формулою

,

(3.7)

 

де І – середньорічний індекс інфляції року, за результатами якого проводять індексацію.

Якщо К_і <1, то індексація грошової оцінки не здійснюється.

Приклад, Держкомзем України у своєму листі від 10.01.07 р. № 14-22-6/20 повідомив: середньорічний індекс інфляції за 2006 рік – 109,1% (не перевищує 1), тому грошову оцінку земель за станом на 01.01.07 р. не індексуються.

У цьому листі також повідомляється, що для стягнення плати за землю в 2007 році грошову оцінку земель населених пунктів, проведену станом на 01.04.96 р., і оцінку земель сільгоспугідь, проведену станом на 01.07.95 р., збільшують на коефіцієнт 2,551.

За інформацією про грошову оцінку землі конкретного підприємства потрібно звернутися в місцеве відділення земельних ресурсів. Воно надасть довідку з уже уточненою оцінкою ділянки.

Розміри ставок залежать від декількох факторів: категорії платників податків, місця розташування землі, а також її призначення.

Для земель сільськогосподарського призначення, де б вони не знаходились, встановлені ставки податку у відсотках до грошової оцінки 1 га землі:

–       для ріллі, сіножаті і пасовищ – 0,1%;

–       для багаторічних насаджень – 0,03%.

Для земель населених пунктів ставки встановлені залежно від того, проведена їх грошова оцінка, чи ні. Якщо грошова оцінка землі проведена, що застосовується ставка податку 1 % від грошової оцінки ділянки землі.

У випадках, коли не проведена грошова оцінка землі, застосовуються ставки земельного податку за ст. 7 Закону про плату за землю, що встановлені в копійках на м² площі в залежності від чисельності населення (див. табл. 3.1).Ці ставки індексують при прийнятті закону України про державний бюджет на черговий рік. Наприклад, у 2007 р. ставки збільшуються в 3,1 разів.

Таблиця 3.1 – Ставки земельного податку в населених пунктах, де не проведена грошова оцінка землі

Групи населених пунктів із чисельністю населення, тис. чол.	Середня ставка податку (коп. за 1 м2)		Коефіцієнт, застосовуваний у Києві, Сімферополі, Севастополі й містах обласного підпорядкування
	За ст. 7 Закону про плату за землю	Збільшена на коефіцієнт 3,1
до 0,2	1,5	4,65	-
від 0,2 до 1	2,1	6,51	-
від 1 до 3	2,7	8,37	-
від 3 до 10	3,0	9,3	-
від 10 до 20	4,8	14,88	-
від 20 до 50	7,5	23,25	1,2
від 50 до 100	9,0	27,9	1,4
від 100 до 250	10,5	32,55	1,6
від 250 до 500	12,0	37,2	2,0
від 500 до 1000	15,0	46,5	2,5
від 1000 і більше	21,0	65,1	3,0

 

У населених пунктах, які постановою КМУ від 15.12.97 р. № 1391 віднесені до курортних, до перерахованих ставок застосовують підвищувальні коефіцієнти (див. табл. 3.2).

 

Таблиця 3.2 – Коефіцієнти до ставок земельного податку в курортних населених пунктах

№ п/п	Населені пункти	Коефіцієнти
1	На Південному узбережжі АРК	3,0
2	На Південно-східному узбережжі АРК	2,5
3	На Західному узбережжі АРК	2,2
4	На Чорноморському узбережжі Миколаївсь­кої, Одеської і Херсонської областей	2,0
5	У гірських і передгірних районах Закарпатсь­кої, Львівської, Івано-Франківської і Черніве­цької областей (крім населених пунктів, які за Законом України «Про статус гірських насе­лених пунктів» від 15.02.95 р. №56/95-ВР від­несені до категорії гірських)	2,3
6	На узбережжі Азовського моря та в інших ку­рортних місцевостях	1,5

 

Ставки земельного податку в населених пунктах, де не проведена грошова оцінка землі, місцеві ради можуть збільшувати, але не більш ніж в 2 рази від середніх ставок (ч. 4 ст. 7 Закону про плату за землю).

У деяких випадках розмір земельного податку уточнюють залежно від виду й призначення земельної ділянки. Причому неважливо, проведена грошова оцінка землі або ні (див. табл. 3.3).

 

Таблиця 3.3 – Коефіцієнти до суми земельного податку залежно від виду й призначення земельної ділянки

№ п/п	Види земельних ділянок	Коефіцієнти
1	Ділянки, зайняті житловим фондом, кооперативними автостоянками для зберігання особистих транспортних засобів громадян, гаражно-будівельними, дачно-буді­вельними кооперативами, індивідуальними гаражами й дачами громадян, ділянки, надані для потреб сільгосп­виробництва, водного й лісового господарства, зайняті виробничими, культурно-побутовими й господарсь­кими будинками й спорудами	0,03
2	Ділянки на територіях і об’єктах природоохоронного, оздоровчого й рекреаційного призначення, зайняті ви­робничими, культурно-побутовими, господарськими будинками й спорудами, які не пов’язані з функціона­льним призначенням цих об’єктів	5,0
3	Ділянки, зайняті виробничими, культурно-побутовими, господарськими будинками й спорудами, розташова­ними на територіях і об’єктах історико-культурного призначення, не пов’язані з функціональним призна­ченням цих об’єктів:
	- міжнародного значення;	7,5
	- місцевого значення;	3,75
	- загальнодержавного значення	1,5
4	Частина площ земельних ділянок, наданих підприємст­вам, установам і організаціям (крім сільгоспугідь), що перевищують норми відведення	5,0
5	Ділянки, надані для військових формувань, створених відповідно до законів України, крім Збройних Сил України й Державної прикордонної служби України, залізниць, гірничодобувних підприємств, а також за водойми, надання для виробництва рибної продукції	0,25

 

За земельні ділянки за межами населених пунктів податок сплачують виходячи із середньої грошової оцінки одиниці площі ріллі по області (табл. 3.4).

 

Таблиця 3.4 – Ставки земельного податку за межами населених пунктів

Земельні ділянки, надані:	Ставка, %	Статті Закону «Про плату за землю»
для підприємств промисловості, транспорту, зв’язку та іншого призначення	5,0	8
для залізничного транспорту, військових формувань, створених відповідно до законів України, крім Зброй­них Сил України й Держпогранслужби	0,02*	8
у тимчасове користування на землях природоохорон­ного, оздоровчого, рекреативного й історико-культур­ного значення	50	9
на землях лісового фонду й зайнятих виробничими, культурно-побутовими, житловими будинками	0,3	10
на  землях водного фонду	0,3	11

^*Якщо землю використовують не за призначенням – 5%.

 

Земельний податок за ділянки, надані на територіях лісового фонду, сплачують у складі плати за використання лісових ресурсів (ст. 10 Закону «Про плату за землю»). Але якщо такі землі виділені під сільгоспугіддя, то за них платять у загальному порядку за ставками для земель сільськогосподарського призначення.

Сума земельного податку (плати за землю) розраховуються залежно від виду ставок:

а)      якщо застосовується ставка у відсотках до грошової оцінки землі:

,

(3.8)

 

де  П_З – сума земельного податку;

      Д_З – площа земельної ділянки;

      Ц – грошова оцінка одиниці площі ділянки з урахуванням індексації;

      С_П – ставка земельного податку, % до грошової оцінки землі;

б)      якщо відсутня грошова оцінка і застосовується ставка у фіксованому розмірі:

,

(3.9)

 

де С_П – ставка податку у фіксованому розмірі на одиницю площі ділянки землі.

 

3.4.3  Пільги по земельному податку

Пільги установлені в ст. 12 Закону про плату за землю. Деякі пільги повністю звільняють від сплати податку, інші – лише частково. Більш докладно вони наведені у табл. 3.5 і 3.6.

 

Таблиця 3.5 – Пільги по земельному податку в 2007 р. (залежно від платників податків)

№ п/п	Платники податків
Звільнені від сплати повністю (пільга 100%)
1	Заповідники, у т. ч. історико-культурні, національні природні парки, заказники (крім мисливських), регіональні ландшафтні парки, ботанічні сади, дендрологічні й зоологічні парки, пам’ятники природи, заповідні урочища й парки-пам’ятники садово-паркового мистецтва
2	Вітчизняні експериментальні господарства науково-дослідних установ і навчальних закладів сільськогосподарського профілю й профтехучи­лищ
3	Органи державної влади, місцевого самоврядування, прокуратури, за­кладу, установи й організації, які повністю утримуються за рахунок бюджету (за винятком військових формувань, створених відповідно до законів України, крім Збройних Сил України й Державної прикордон­ної служби України), спецсанаторії для реабілітації хворих, які повні­стю втримуються за кошти державного або місцевого бюджетів, саніта­рно-курортні й оздоровчі заклади громадських організацій інвалідів, реабілітаційні установи громадських організацій інвалідів, дитячі сана­торно-курортні й оздоровчі заклади,громадські організації інвалідів України, підприємства й організації громадських організацій інвалідів, засновані громадськими організаціями інвалідів і що є їх­ньою власністю, де кількість інвалідів, які мають там основне місце ро­боти, дорівнює протягом попереднього звітного періоду не менше 50% середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, і за умови, що фонд оплати праці таких інвалідів становить про­тягом попереднього звітного періоду не менше 25% суми загальних ви­датків на оплату праці
4	Вітчизняні заклади культури, науки, освіти, охорони здоров’я, соціаль­ного забезпечення, фізкультури й спорту, які повністю утримуються за рахунок державного або місцевого бюджетів
5	Зареєстровані релігійні й благодійні організації, які не займаються під­приємницькою діяльністю
6	Власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) і землекористу­вачі за умови передачі землі в оренду платникові фіксованого сільсько­господарського податку
7	Новостворені фермерські господарства протягом 3 років, а в трудоне­достатніх населених пунктах – 5 років від часу передачі їм земельної ділянки у власність
Звільнені від сплати частково (пільга 25%)
8	Підприємство з виробництва автомобілів, автобусів і комплектуючих виробів до них, що діють за Законом України «Про стимулювання ви­робництва автомобілів в Україні» від 19.09.97 р. №535/97-ВР, що від­повідають вимогам п. 6 ст. 12 Закону про плату за землю
9	Підприємства суднобудівної промисловості, визначені відповідно до ст. 1 Закону України «Про заходи щодо державної підтримки суднобудівної промисловості в Україні» від 18.11.99 р. № 1242- XIV

 

Також є ряд земель, за користування якими плату не стягують. Вони наведені в табл. 3.6.

 

Таблиця 3.6 – Пільги по земельному податку (залежно від виду земель)

№ п/п	Не стягують плату за
1	Сільгоспугіддя зон радіоактивно забруднені території, визначених ст. 2 Закону України «Про правовий режим території, що перетерпіла радіо­активне забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи» (зон від­чуження, безумовного (обов’язкового) відселення, гарантованого доб­ровільного віднесення й посиленого радіоекологічного контролю )
2	Хімічно забрудненні сільгоспугіддя, на які є обмеження щодо ведення сільського господарства
3	Землі, що перебувають у тимчасовій консервації або в стадії сільсько­господарського освоєння
4	Землі державних сортовипробувальних станцій, які використовують для випробування сортів сільськогосподарських культур
5	Землі дорожнього господарства автомобільних доріг загального корис­тування
6	Земельні ділянки державних, колективних і фермерських господарств, зайняті молодими садами, ягідниками й виноградниками до вступу їх у пору плодоносіння, гібридними насадженнями, генофондними колекці­ями й розплідниками багаторічних плодових насаджень
7	Землі  цвинтарів
8	Землі дитячих санаторно-курортних, фізкультурно-спортивних і оздо­ровчих закладів України
9	Земельні ділянки в межах норм, визначених земельним Кодексом, інва­лідів 1 і II груп, громадян, що виховують трьох і більше дітей, грома­дян, члени родин яких проходять термінову військову службу, пенсіо­нерів, інших осіб, які користуються пільгами відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантіях їхнього соціального за­хисту», громадян, яким у встановленому порядку видане посвідчення про те, що вони постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи

 

Якщо право на пільгу виникає в платника протягом року, то його звільняють від сплати податку починаючи з місяця, в якому воно виникло. При втраті права на пільгу податок починають вносити в повному розмірі з наступного місяця (ст. 12 Закону «Про плату за землю»).

Якщо пільговики мають у підпорядкуванні госпрозрахункові підприємства або здають в оренду землі, окремі будинки або їхні частини, земельний податок за такі об’єкти сплачують на загальних підставах, тобто пільгу до них не застосовують.

 

3.4.4  Порядок надання звітності і сплати земельного податку

Юридичні особи самостійно розраховують суму податку за землю на звітний рік на підставі інформації про ділянки земель, якими користується особа станом на 1 січня. Вони зобов’язані надати податковій інспекції «Податковий розрахунок земельного податку» за місцем розташування ділянки землі до 1 лютого поточного року. Цей розрахунок ґрунтується на інформації, розміщеній в додатках:

–       «Відомості про наявність документів на землю»;

–       «Звіт по пільгах на земельний податок»;

–       «Розрахунок суми земельного податку на земельні ділянки сільськогосподарського призначення»;

–       «Розрахунок суми земельного податку на земельні ділянки населених пунктів, яким установлена грошова оцінка»;

–       «Розрахунок суми земельного податку на земельні ділянки несільськогосподарського призначення за межами населених пунктів».

Слід зазначити, що суб’єктами господарювання потрібно подавати тільки підходящі для них додатка, Так, якщо в підприємства відсутні пільги з податку, то звичайно, такий документ не подають. А от додаток 1 зобов’язані надавати всі без винятку платники.

По орендній платі надають Податкову декларацію орендної плати за земельні ділянки державної й комунальної власності (далі – декларація по орендній платі), форма якої затверджена наказом ДПАУ від 20.12.05 р.
№ 588, а з нею і додаток 1 «Відомості з договору оренди землі».

Якщо протягом року підприємство купує або одержує землю в користування, то Розрахунок земельного податку подають протягом місяця від дня виникнення права власності або користування.

При зміні площі ділянки (а також для придбаних земель) новий Розрахунок здають протягом 20 календарних днів, наступних за місяцем, у якому відбулася зміна.

Декларацію по орендній платі надають у ті ж строки.

Що стосується громадян, то їм суму земельного податку розраховує податкова інспекція і видає до 15 липня платіжне повідомлення про внесення платежу (ст. 14 Закону про плату за землю).

Сплачують земельний податок і орендну плату рівними частинами за місцем розташування земельної ділянки щомісяця протягом 30 календарних днів наступних за звітним місяцем (ст. 17 Закону про плату за землю) Громадяни платять рівними частинами до 15 серпня і 15 листопада.

 

4. Особливості оподаткування окремих видів підприємництва і послуг

4.1 Патентування підприємницької діяльності

Механізм патентування базується на положеннях Закону України «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності» від 23.03.1996 р. № 98/96-ВР із змінами.

Сутність патентування полягає в тому, що деякі види підприємницької діяльності дозволяється здійснювати тільки після придбання торгового патенту.

Торговий патент – це державне свідоцтво, яке засвідчує право суб’єкта підприємницької діяльності чи його структурного (відокремленого) підрозділу займатися визначеними законом видами підприємницької діяльності.

Підставою для придбання патенту є заявка, яка повинна містити такі реквізити:

–       найменування суб'єкта підприємницької діяльності;

–       витяг з установчих документів щодо юридичної адреси суб'єкта підприємницької діяльності, а у випадках, коли патент придбано для структурного (відокремленого) підрозділу, – довідка органу, який погодив місцезнаходження структурного (відокремленого) підрозділу, із зазначенням цього місця;

–       вид підприємницької діяльності, здійснення якої потребує придбання торгового патенту;

–       найменування документа про повну або часткову сплату вартості торгового патенту.

Торговий патент видається за плату суб'єктам підприємницької діяльності державними податковими органами за місцезнаходженням цих суб'єктів або місцезнаходженням їх структурних (відокремлених) підрозділів, суб'єктам підприємницької діяльності, які проводять торговельну діяльність або надають побутові послуги (крім пересувної торговельної мережі), - за місцезнаходженням пункту продажу товарів або пункту з надання побутових послуг, а суб'єктам підприємницької діяльності, які здійснюють торгівлю через пересувну торговельну мережу, - за місцем реєстрації цих суб'єктів.

Суб'єкт підприємницької діяльності, який припинив діяльність, що відповідно до цього Закону підлягає патентуванню, до 15 числа місяця, що передує звітному, письмово повідомляє про припинення такої діяльності відповідний державний податковий орган. При цьому торговий патент підлягає поверненню до державного податкового органу, який видав його, а суб'єкту підприємницької діяльності повертається надмірно сплачена сума вартості торгового патенту.

Торговий патент містить такі реквізити:

–       номер;

–       найменування володільця ;

–       вид підприємницької діяльності;

–       назва виду побутових послуг чи послуг у сфері грального бізнесу;

–       місце реєстрації громадянина як суб'єкта підприємницької діяльності чи місцезнаходження суб'єкта підприємницької діяльності - юридичної особи (місцезнаходження структурного (відокремленого) підрозділу цього суб'єкта);

–       для транспортних засобів – зазначення "виїзна торгівля";

–       термін дії;

–       місцезнаходження державного податкового органу, який видав торговий патент;

–       відмітка державного податкового органу про надходження плати за виданий ним торговий патент

Торговий патент повинен бути розміщений:

–       на фронтальній вітрині магазину, а в разі її відсутності – біля касового апарата;

–       на фронтальній вітрині малої архітектурної форми;

–       на табличці – для автомагазинів, розвозок та інших видів пересувної торговельної мережі, а також для лотків, прилавків та інших видів торгових точок, відкритих у відведених для торговельної діяльності місцях;

–       у пунктах обміну іноземної валюти;

–       у приміщеннях для надання послуг у сфері грального бізнесу та надання побутових послуг.

Торговий патент має бути відкритим і доступним для огляду.

Торговий патент є чинним на території органу, який здійснив реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності чи з яким погоджено місцезнаходження його структурного (відокремленого) підрозділу за місцем видачі торгового патенту цьому суб'єкту. Передача торгового патенту іншому суб'єкту підприємницької діяльності або іншому структурному (відокремленому) підрозділу суб'єкта підприємницької діяльності не дозволяється.

Торговий патент, виданий для здійснення торговельної діяльності з використанням пересувної торговельної мережі (автомагазини, розвозки тощо), дійсний на території України.

Патентуванню підлягають наступні види підприємницької діяльності:

1) Торговельна, що здійснюється суб’єктами підприємницької діяльності або їх структурними (відокремленими) підрозділами у пунктах продажу товарів.

Під торговельною діяльністю у цьому Законі слід розуміти роздрібну та оптову торгівлю, діяльність у торговельно-виробничій (громадське харчування) сфері за готівкові кошти, інші готівкові платіжні засоби та з використанням кредитних карток.

Пунктами продажу товарів є:

• магазини та інші торгові точки, що знаходяться в окремих приміщеннях, будівлях або їх частинах і мають торговельний зал для покупців або використовують для торгівлі його частину;
• кіоски, палатки та інші малі архітектурні форми, які займають окремі приміщення, але не мають вбудованого торговельного залу для покупців;
• автомагазини, розвозки та інші види пересувної торговельної мережі;
• лотки, прилавки та інші види торгових точок у відведених для торговельної діяльності місцях, крім лотків, прилавків, що надаються в оренду суб'єктам підприємницької діяльності – фізичним особам і знаходяться в межах спеціалізованих підприємств сфери торгівлі - ринків усіх форм власності;
• стаціонарні, малогабаритні й пересувні автозаправні станції, заправні пункти, які здійснюють торгівлю нафтопродуктами і стиснутим газом;
• фабрики-кухні, фабрики-заготівельні, їдальні, ресторани, кафе, закусочні, бари, буфети, відкриті літні майданчики, кіоски та інші пункти громадського харчування;
• оптові бази, склади-магазини або інші приміщення, що використовуються для здійснення оптової торгівлі за готівкові кошти, інші готівкові платіжні засоби та з використанням кредитних карток.

У разі, коли суб'єкт підприємницької діяльності має структурні (відокремлені) підрозділи, торговий патент повинен придбати окремо кожний структурний (відокремлений) підрозділ (торгова точка).

2) Надання побутових послуг. Перелік послуг, що відносяться до побутових, визначається Кабінетом Міністрів України. Згідно із постановою Кабміну України від 27.04.1998 р. № 576 патентуванню підлягають:

–       пошив тентів, чохлів, штор, драпувань;

–       ремонт радіотелевізійної, аудіо- та відеоапаратури (крім структурних підрозділів, розташованих у сільській місцевості);

–       заміна елементів живлення;

–       ремонт та виготовлення ювелірних виробів;

–       ремонт та виготовлення металовиробів;

–       ремонт та технічне обслуговування транспортних засобів, що належать громадянам;

–       ремонт та будівництво індивідуального житла (квартир), садових будиночків, гаражів;

–       перукарські послуги (тільки на території міст Києва і Севастополя, обласних центрів);

–       прокат аудіо-, відеокасет, CD-дисків;

–       прокат автотранспортних засобів;

–       прокат весільного вбрання і одягу для урочистих подій;

–       послуги ломбардів;

–       фотопослуги та послуги фотолабораторій;

–       послуги аудіо-, відеозапису.

3) Операції з торгівлі готівковими валютними цінностями. Під торгівлею готівковими валютними цінностями слід розуміти продаж готівкової іноземної валюти, інших готівкових платіжних засобів, виражених в іноземній валюті (в тому числі дорожніх, банківських та персональних чеків), а також операції з дебетування кредитних (дебетових) карток в обмін на валюту України, інших готівкових платіжних засобів, виражених у валюті України, а також в обмін на іншу іноземну валюту.

Пунктами обміну іноземної валюти у цьому Законі слід розуміти:

–       обмінні пункти уповноважених банків;

–       обмінні пункти уповноважених банків, що розташовані поза їх операційними залами;

–       обмінні пункти інших кредитно-фінансових установ, які одержали ліцензію Національного банку України на здійснення операцій з торгівлі іноземною валютою;

–       обмінні пункти суб'єктів підприємницької діяльності, які діють на підставі агентських угод з уповноваженими банками.

У разі, коли суб'єкт підприємницької діяльності має структурні (відокремлені) підрозділи, торговий патент придбувається окремо для кожного структурного (відокремленого) підрозділу (обмінного пункту).

4) Надання послуг у сфері грального бізнесу

Під гральним бізнесом слід розуміти діяльність, пов'язану з влаштуванням казино, інших гральних місць (домів), гральних автоматів з грошовим або майновим виграшем, проведенням лотерей (крім державних) та розіграшів з видачею грошових виграшів у готівковій або майновій формі.

Казино, інші гральні місця (дома) повинні займати окремі приміщення або будівлі й мати гральний зал для відвідувачів (крім гральних автоматів і більярдних столів).

Надання послуг у сфері грального бізнесу поза межами відведених на ці цілі приміщень або будівель, а також у приміщеннях, що не мають грального залу для відвідувачів, не дозволяється.

У разі, коли суб'єкт підприємницької діяльності має структурні (відокремлені) підрозділи, торговий патент повинен придбати окремо кожний структурний (відокремлений) підрозділ (грального місця).

Не підлягає патентуванню підприємницька діяльність:

1)    підприємств і організацій Укоопспілки, військової торгівлі, аптек, які перебувають у державній власності, та торгово-виробничих державних підприємств робітничого постачання у селах, селищах та містах районного підпорядкування;

2)    суб'єктів підприємницької діяльності - фізичних осіб, які:

–      здійснюють торговельну діяльність з лотків, прилавків і сплачують ринковий збір (плату) за місце для торгівлі продукцією в межах ринків усіх форм власності;

–      сплачують податок на промисел у порядку, передбаченому чинним законодавством;

–      здійснюють продаж вирощених в особистому підсобному господарстві, на присадибній, дачній, садовій і городній ділянках продукції рослинництва, худоби, кролів, нутрій, птиці (як у живому вигляді, так і продукції їх забою в сирому вигляді та у вигляді первинної переробки), продукції власного бджільництва;

–      сплачують державне мито за нотаріальне посвідчення договорів про відчуження власного майна, якщо товари кожної окремої категорії відчужуються не частіше одного разу на календарний рік;

–      сплачують фіксований податок відповідно до законодавства про оподаткування доходів фізичних осіб;

3)     суб'єктів підприємницької діяльності, створених громадськими організаціями інвалідів, які мають податкові пільги згідно з чинним законодавством і здійснюють торгівлю виключно продовольчими товарами вітчизняного виробництва і продукцією, виготовленою на підприємствах Українського товариства сліпих і Українського товариства глухих.

Без придбання торгового патенту суб'єкти підприємницької діяльності або їх структурні (відокремлені) підрозділи здійснюють торговельну діяльність виключно з використанням таких видів товарів вітчизняного виробництва:

–       хліб і хлібобулочні вироби;

–       борошно пшеничне й житнє;

–       сіль, цукор, олія соняшникова і кукурудзяна;

–       молоко і молочна продукція, крім молока і вершків згущених з добавками і без них;

–       продукти дитячого харчування;

–       безалкогольні напої;

–       морозиво;

–       яловичина і свинина;

–       домашня птиця;

–       яйця;

–       риба;

–       ягоди і фрукти;

–       мед та інші продукти бджільництва, бджолоінвентар і засоби захисту бджіл;

–       картопля і плодоовочева продукція;

–       комбікорми для продажу населенню.

Не потребує також патентування:

–       реалізація суб'єктом підприємницької діяльності продукції власного виробництва фізичним особам, які перебувають з ним у трудових відносинах, через пункти продажу товарів, вбудовані у виробничі або адміністративні приміщення цього суб'єкта;

–       діяльність суб'єктів підприємницької діяльності із закупівлі у населення продукції (заготівельна діяльність), якщо подальша реалізація такої продукції відбувається за розрахунками у безготівковій формі (пункти приймання склотари, макулатури, відходів паперових, картонних і ганчіркових; заготівля сільськогосподарської продукції та продуктів її переробки);

–       діяльність у торговельно-виробничій сфері (громадське харчування) на підприємствах, в установах, організаціях, у тому числі навчальних закладах з обслуговування виключно працівників цих підприємств, установ, організацій та учнів і студентів у навчальних закладах.

Вартість торгового патенту на здійснення торговельної діяльності й з надання побутових послуг встановлюється органами місцевого самоврядування залежно від місцезнаходження пункту продажу товарів, асортиментного переліку товарів, місцезнаходження об’єкта з надання побутових послуг та виду побутових послуг. Термін дії звичайного торгового патенту для цих видів діяльності становить 12 календарних місяців.

Вартість торгового патенту на здійснення цих видів діяльності за календарний місяць встановлюється в межах таких граничних рівнів:

–       на території міста Києва, обласних центрів – від 60 до 320 грн.;

–       на території міста Севастополя, міст обласного підпорядкування (крім обласних центрів) і районних центрів – від 30 до 160 грн.;

–       на території інших населених пунктів – до 80 грн.

У разі, коли пункти продажу товарів розташовані в курортних місцевостях або на територіях, прилеглих до митниць, інших пунктів переміщень через митний кордон, органи місцевого самоврядування, до бюджетів яких спрямовується плата за торговий патент, можуть прийняти рішення про збільшення плати за торговий патент, але не більше 320 грн. за календарний місяць. Додаткові доходи, отримувані внаслідок прийняття таких рішень, повністю спрямовуються до відповідних місцевих бюджетів.

На здійснення торговельної діяльності передбачено також короткотерміновий і пільговий торговий патент.

Термін дії короткотермінового торгового патенту становить від 1 до 15 днів. Вартість такого патенту встановлена у фіксованому розмірі – 10 грн. за один день.

Оплата вартості звичайного торгового патенту на здійснення торговельної діяльності проводиться щомісячно до 15 числа місяця, який передує звітному, а оплата вартості короткотермінового торгового патенту здійснюється не пізніше ніж за один день до початку проведення торговельної діяльності.

Під час придбання торгового патенту суб'єкт підприємницької діяльності вносить одноразову плату в розмірі вартості торгового патенту за один місяць. На суму, сплачену під час придбання торгового патенту, зменшується розмір плати за торговий патент, яка підлягає внесенню в останній місяць його дії.

Пільговий торговий патент видається суб'єктам підприємницької діяльності або їх структурним (відокремленим) підрозділам, які здійснюють торговельну діяльність виключно з використанням таких видів товарів вітчизняного виробництва:

–       поштові марки, листівки, вітальні листівки й конверти непогашені, ящики, коробки, мішки, сумки та інша тара з дерева, паперу і картону, що використовується для поштових відправлень підприємствами Державного комітету зв'язку України, і фурнітура до них;

–       періодичні видання друкованих засобів масової інформації, що мають реєстраційні свідоцтва, видані уповноваженими органами України, книги, брошури, альбоми, нотні видання, буклети, плакати, картографічна продукція, що видаються юридичними особами - резидентами України;

–       проїзні квитки;

–       товари народних промислів (крім антикварних і тих, що становлять культурну цінність згідно з переліком, який встановлюється Міністерством культури України);

–       готові лікарські засоби (лікарські препарати, ліки, медикаменти, предмети догляду, перев'язувальні матеріали та інше медичне приладдя) й вітаміни для населення; ветеринарні препарати, папір туалетний, зубні паста й порошки, косметичні серветки, дитячі пелюшки, тампони, інші види санітарно-гігієнічних виробів з целюлози або її замінників, термометри, індивідуальні діагностичні прилади (незалежно від країни їх походження);

–       вугілля, вугільні брикети, паливо пічне побутове, гас освітлювальний і газ скраплений, торф паливний кусковий, торф'яні брикети і дрова для продажу населенню;

–       мило господарське, а також сірники (незалежно від країни їх походження);

–       насіння овочевих, баштанних, квіткових культур, кормових коренеплодів та картоплі (незалежно від країни його походження);

–       зошити.

У пільговому торговому патенті обов'язково наводиться повний перелік товарів, що передбачаються для реалізації.

Пільговий торговий патент мають право придбати:

1)    Суб'єкти підприємницької діяльності, які реалізують інвалідам товари повсякденного вжитку та продукти харчування через торговельні установи, створені для цієї мети громадськими організаціями інвалідів.

2)    Суб’єкти підприємницької діяльності, які займаються продажем періодичних видань, друкованих засобів масової інформації, на торгівлю супутньою продукцією за таким переліком: ручки, олівці, інструменти для креслення, пензлі, мастихіни, мольберти, фарби, лаки, розчинники та закріплювачі для малювання та живопису, полотно, багети, рамки та підрамники для картин, швидкозшивачі, інші канцелярські прилади та конторське приладдя, крім виготовлених з дорогоцінних і напівдорогоцінних металів (незалежно від країни їх походження).

3)    Суб'єкти підприємницької діяльності, які здійснюють торговельну діяльність на території військових частин і військових навчальних закладів виключно товарами військової атрибутики та повсякденного вжитку для військовослужбовців.

У разі придбання пільгового торгового патенту вноситься одноразова плата в розмірі 25 грн. за 12 календарних місяців.

Вартість торгового патенту на здійснення операцій з торгівлі валютними цінностями встановлюється у фіксованому розмірі 960 грн. за календарний місяць.

Термін дії торгового патенту на здійснення операцій з торгівлі валютними цінностями становить 36 календарних місяців.

Оплата вартості торгового патенту на здійснення операцій з торгівлі валютними цінностями здійснюється щоквартально до 15 числа місяця, який передує звітному кварталу.

Під час придбання торгового патенту на здійснення операцій з торгівлі валютними цінностями суб'єкт підприємницької діяльності вносить одноразову плату в розмірі вартості торгового патенту за один місяць. На цю суму зменшується розмір плати за торговий патент, що підлягає внесенню в останній квартал його дії.

Вартість торгового патенту на здійснення операцій з надання послуг у сфері грального бізнесу встановлюється у фіксованому розмірі (за рік):

-       для використання грального автомата з грошовим або майновим виграшем - 4200 грн.;

-       для використання грального столу з кільцем рулетки - 192000 грн.;

-       для використання інших гральних столів (спеціальних столів для казино, крім столів для більярду) – 144000 грн. за кожний стіл;

-       для використання кегельбанів, що вводяться у дію за допомогою жетона, монети або без них, – 6000 грн. за кожний гральний жолоб (доріжку);

-       для використання столів для більярду, що вводяться в дію за допомогою жетона, монети або без них, крім столів для більярду, що використовуються для спортивних аматорських змагань, – 1800 грн. за кожний стіл для більярду;

-        для провадження інших видів грального бізнесу, включаючи розіграші з видачею грошових виграшів у готівковій формі поза банківські установи або у майновій формі на місці, – 7200 грн. за кожний окремий вид (місце) грального бізнесу.

Торговий патент на здійснення операцій з надання послуг у сфері грального бізнесу має бути виданий на кожне окреме гральне місце (гральний автомат, гральний стіл).

Торговий патент на здійснення операцій з надання послуг у сфері грального бізнесу не дає права на здійснення грального бізнесу, не зазначеного в такому патенті.

Термін дії торгового патенту на здійснення операцій з надання послуг у сфері грального бізнесу становить 60 календарних місяців.

Оплата вартості торгового патенту на здійснення операцій з надання послуг у сфері грального бізнесу проводиться щоквартально до 15 числа місяця, що передує звітному кварталу.

Під час придбання торгового патенту на здійснення операцій з надання послуг у сфері грального бізнесу суб'єкт підприємницької діяльності вносить одноразову плату в розмірі вартості торгового патенту за 3 місяці. На суму, сплачену під час придбання торгового патенту, зменшується розмір плати за торговий патент, яка підлягає внесенню в останній квартал його дії.

Кошти, одержані від продажу торгових патентів, зараховуються до бюджетів місцевого самоврядування (місцевих бюджетів) за місцем оплати торгового патенту.

За порушення правил патентування підприємницької діяльності Законом встановлена така відповідальність:

• за порушення строків сплати або неповне внесення чергових платежів нараховується пеня на суму податкового боргу (включаючи суму штрафних санкцій за їх наявності) з розрахунку 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України на день виникнення такого податкового боргу або на день його (частини) погашення, залежно від того, яка з величин таких ставок є більшою, за кожний календарний день прострочення в його сплаті;
• за порушення порядку розміщення торгового патенту сплачується штраф у розмірі вартості торгового патенту за один календарний місяць;
• за здійснення операцій без одержання відповідних торгових патентів, передачу торгового патенту іншому суб’єкту підприємницької діяльності чи відокремленому структурному підрозділу сплачується штраф у подвійному розмірі вартості торгового патенту за повний термін діяльності суб'єктів підприємницької діяльності із зазначеним порушенням;
• за здійснення операцій з реалізації відповідних товарів без одержання пільгового торгового патенту або з порушенням порядку одержання та використання пільгового торгового патенту сплачується штраф у п'ятикратному розмірі вартості пільгового торгового патенту;
• за здійснення торговельної діяльності без придбання короткотермінового патенту сплачується штраф у подвійному розмірі вартості короткотермінового патенту за повний термін діяльності із зазначеним порушенням.

Штрафи підлягають сплаті порушником у п'ятиденний термін відповідно до законодавства.

До дня сплати вищеназваних штрафів, а також до придбання торгового патенту або оформлення пільгового торгового патенту діяльність відповідних суб'єктів підприємницької діяльності зупиняється.

Посадові особи й громадяни - суб'єкти підприємницької діяльності у разі порушення вимог цього Закону притягуються до адміністративної відповідальності згідно із законодавством.

 

4.2 Місцеві податки та збори

4.2.1  Нормативна база, перелік місцевих податків  і платники

Закон України «Про систему оподаткування» від 25.06.91 р. № 1215-XII зі змінами.

Декрет КМУ «Про місцеві податки й збори» від 20.05.93 р.

Положення, затверджені сесіями міської ради:

–       положення про порядок обчислення й сплати в місцевий бюджет комунального податку, затверджене рішенням XIII сесії Харківської міськради Народних депутатів XII скликання від 8.06.94 р. № 334 зі змінами, внесеними рішенням  XIII сесії XII скликання 21.03.96 р., XX сесії  XXII скликання від 27.02.97 р. і рішенням  XYII сесії  XXII скликання від 5.02.98 р.; 29.11.2000 р.; 26.09.2001 р.; 06.10.2004 р. № 130/04  XXV сесія IV скликання.

–       Положення про порядок обчислення сплати податку на рекламу, затверджене рішенням XXI  сесії Харківської міської ради народних депутатів XXI скликання 19.01.95 р.,  XX сесії  XXII скликання 27.02.97 р.

Платниками місцевих податків є як юридичні особи, так і фізичні особи, які мають об’єкти оподаткування, тобто користуються послугами, які оподатковуються. Однак, платником комунального податку є тільки юридична особа. Тільки фізичні особи є платниками таких зборів: збору за видачу ордера на квартиру, збору із власників собак, курортного збору.

На території м. Харкова стягується два місцевих податки й сім зборів:

• за паркування автотранспорту;
• за право використання місцевої символіки (герб, прапор);
• ринковий збір;
• за видачу дозволу на розміщення об’єкта торгівлі;
• з власників собак;
• збір за видачу ордера на квартиру (30%НМДГ);
• збір за право проведення місцевих аукціонів, конкурсного розпродажу й лотерей у м. Харкові.

 

4.2.2  Об’єкти оподаткування і ставки

Об’єктами оподаткування є:

1)    вартість послуг (наприклад: для податку з реклами – вартість послуг за установку й розміщення реклами);

2)    час послуги (наприклад, 1 година паркування автотранспорту);

3)    інші одиничні об’єкти. Наприклад:

–        1 дозвіл на розміщення об’єкта торгівлі;

–        1 ордер на квартиру;

–        1 собака (у рік);

–        1 громадянин, який прибув у курортну місцевість і т. д.

У законодавчому порядку встановлені граничні розміри ставок:

1)    в % від НМДГ або у фіксованій величині НМДГ:

а)     збір за паркування – 3% НМДГ у спеціально відведених місцях;

б)    курортний збір – 10% НМДГ;

в)     збір з власників собак – 1 НМДГ щорічно за кожного собаку;

г)     20 НМДГ за розміщення стаціонарних об’єктів торгівлі.

2)    у % від мінімальної заробітної плати (м/з): - ринковий збір 20% М/З для громадян, 3 М/З для юридичних осіб. У м. Харкові диференціюються залежно від найменування товарів і місця торгівлі. Наприклад, у критому приміщенні ринку м’ясопродуктами, медом, цитрусовими:

–       для юридичних осіб – 1 М/З;

–       фізичних осіб – 0,2 М/З;

–       іншими – 0,6 М/З.

3)    в % від вартості продукції:

а)     збір за використання місцевої символіки: для юридичних осіб – 0,1 % Ц продукції з місцевою символікою; для фізичних осіб – 5 НМДГ;

б)    податок з реклами – 0,1 % вартості послуг з розміщення одноразової реклами.

Механізм стягнення й порядок сплати встановлюється сільськими, селищними, міськими Радами народних депутатів згідно з їх переліком.

4.2.3  Комунальний податок

Комунальний податок у м. Харкові введений відповідно до Декрету КМУ «Про місцеві податки й збори» від 20.05.93 р., стягується відповідно до рішення XIII сесії Харківської міськради народних депутатів XII скликання від 21.03.96 р. «Про внесення змін і доповнень у Положення про порядок обчислення й сплати в міський бюджет комунального податку, затверджене рішенням виконкому Харківської міськради народних депутатів від 08.06.94 р. № 334». Згодом у порядок нарахування і сплати податку вносилися зміни і доповнення наступними документами:

• Рішення XX сесії Харківської міськради народних депутатів XXII скликання від 27.02.97 р. «Про внесення змін у положення, що регламентують порядок сплати місцевих податків і зборів»;
• Рішення XXYII сесії Харківської міськради народних депутатів  XXII скликання від 05.02.98 р. про внесення змін і доповнень у рішення Харківської міської ради, що регламентують порядок сплати місцевих податків і зборів.

Платниками податку є:

1)    суб’єкти господарювання незалежно від форми власності, що є юридичними особами, включаючи підприємства з іноземними інвестиціями і їхні філії, та інші відособлені підрозділи, міжнародні неурядові організації й міжнародні об’єднання з місцезнаходженням у м. Харкові;

2)    розташовані на території міста філії, відділення та інші відособлені підрозділи юридичних осіб;

3)    організації й установи, які не перебувають на господарському розрахунку, включаючи бюджетні установи, які одержують доходи від надання послуг.

Не є платниками комунального податку благодійні організації, які існують за рахунок членських внесків і благодійних пожертвувань.

Не сплачують комунальний податок:

1)    сільськогосподарські товаровиробники;

2)    бюджетні організації й установи;

3)    планово-дотаційні підприємства, що одержують дотації з бюджету;

4)    благодійні організації, що існують на членські внески й пожертвування.

Звільняються від сплати комунального податку:

1)    громадські організації ветеранів війни й підприємства ветеранів війни, на яких чисельність ветеранів і учасників бойових дій більше або дорівнює 60% загальної чисельності;

2)    громадські організації й підприємства сліпих у частині фонду інвалідів по зору 1-ї і 2-ї груп;

3)    громадські організації, в яких відсутні штатні працівники, і фонд оплати праці не створюється;

4)    підприємства й організації, в яких основний вид діяльності – утримування й експлуатація житлового фонду.

Об’єктом оподаткування – є фонд оплати праці, обчислений виходячи з офіційно встановленого розміру неоподатковуваного податком мінімуму доходів громадян (не залежно від виплаченої заробітної плати).

Протягом року обчислення податку провадиться платником, самостійно виходячи зі штатної чисельності за звітний період і розміру неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.

Визначення середньооблікової чисельності працівників провадиться згідно з Інструкцією зі статистики чисельності працівників, зайнятих у народному господарстві України.

Комунальний податок обчислюється за ставкою 10% від величини неоподатковуваного податком мінімуму доходів громадян – 17 грн. за кожного працюючого на підприємстві, в організації.

.

(4.1)

 

Сплата податку провадиться протягом 30 днів після закінчення місяця. Податок сплачується на відповідні рахунки районних і міських бюджетів за місцем обліку платника в податковій адміністрації. Розрахунки за формулою (4.1) платники подають поквартально в податкові адміністрації за місцем обліку протягом 40 днів, наступних за звітним кварталом.

4.2.4  Податок на рекламу

Податок на рекламу на території м. Харкова був уведений рішенням XXI сесії Харківської міськради XXI скликання від 20.09.93 р. «Про введення податку на рекламу», до якого були внесені наступні зміни й доповнення:

• Рішення IV сесії Харківської міськради народних депутатів  XXII скликання від 19.01.95 р. «Про внесення змін у положення, що регламентують порядок сплати місцевих податків і зборів»;
• Рішення XX сесії Харківської міськради народних депутатів XXII скликання від 27.02.97 р. «Про внесення змін у положення, що регламентують порядок сплати місцевих податків і зборів»;
• Останнє – від 19.06.02 р. «Про внесення змін у положення, що регламентують порядок сплати місцевих податків і зборів» IV сесія XXIV скликання.

Податок з реклами встановлюється відповідно до Декрету КМУ «Про місцеві податки й збори» від 25.05.93 р. № 56-93 на всі види оголошень, повідомлень і оповіщень, що передають інформацію в комерційних цілях за допомогою засобів масової інформації (преси, ефірного, супутникового й гучномовного зв’язку в рухомому складі міського пасажирського електротранспорту), каталогів, прейскурантів, довідників, листівок, афіш, плакатів, календарів і інших технічних коштів.

Платниками податку з реклами є:

1)    юридичні особи (ю.о.) всіх організаційно-правових форм і громадяни (фізичні особи – ф.о.), які розміщують на рекламних носіях міста рекламу й від імені яких вона здійснюється, іменуються рекламодавцями;  

2)    ю.о. або ф.о., які здійснюють виготовлення реклами за заявкою рекламодавця або розміщує зазначену рекламу на рекламних носіях, іменується рекламним агентом.

Місце, на якому розміщується реклама, називається рекламним носієм.

Об’єктом оподаткування є вартість послуг з виготовлення і розміщення реклами.

Рекламодавці видатки на рекламу відносять на собівартість продукції (робіт, послуг).

Ставки податку з реклами встановлюються в розмірі:

–       0,1% вартість послуг з установки й розміщення  одноразової реклами;

–       0,5% вартості послуг з установки й розміщення реклами на тривалий час (більше 1-го дня) або повторюваної реклами.

Податок з реклами сплачується рекламодавцями при оплаті послуг за виготовлення і розміщення реклами. У платіжних документах сума податку виділяється  окремим рядком.

Рекламні агентства забезпечують окремий облік сум податку, що поступили протягом 30 днів місяця наступного за звітним. Перераховують суми податку у відповідний бюджет району з позначкою «Податок з реклами».

Податок з реклами утримують рекламні агенти, які здійснюють роботи з виготовлення і розміщення реклами за заявками рекламодавців. Базовим звітним періодом визначається місяць.

Рекламні агенти щокварталу складають і подають у податкові органи розрахунки протягом 20 днів наступного місяця.

Відповідальність за правильність виконання, повноту й своєчасність перерахування сум податку в бюджет покладається на рекламні агентства відповідно до діючого законодавства.

 

 

4.3 Державне мито

4.3.1 Платники й об'єкти оподаткування

Згідно з Декретом Кабінету Міністрів України № 7-93 від 21.01.93 «Про державне мито» зі змінами платниками державного мита на території України є фізичні та юридичні особи за вчинення в їхніх інтересах дій та видачу документів, що мають юридичне значення, уповноваженими на те органами: судами, нотаріальними конторами, виконавчими комітетами рад народних депутатів, органами МВС, міністерства закордонних справ, біржами.

Державне мито справляється:

1)    із позовних заяв, заяв з переддоговірних спорів, заяв (скарг) у справах окремого провадження і скарг на рішення, прийняті відносно релігійних організацій, з апеляційних скарг на рішення судів і скарг на рішення, що набрали законної сили, а також за видачу судами копій документів;

2)    із позовних заяв і заяв кредиторів у справах про банкрутство, що подаються до господарських судів, та апеляційних і касаційних скарг на рішення та постанови, а також заяв про їх перегляд за нововиявленими обставинами;

3)    за вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами і виконавчими комітетами сільських, селищних, міських Рад народних депутатів, а також за видачу дублікатів нотаріально засвідчених документів;

4)    за реєстрацію актів громадянського стану, а також видачу громадянам повторних свідоцтв про реєстрацію актів громадянського стану і свідоцтв у зв'язку із зміною, доповненням, виправленням і поновленням записів актів громадянського стану;

5)    за видачу документів на право виїзду за кордон і про запрошення в Україну осіб з інших країн, за продовження строку їх дії та за внесення змін до цих документів; за продовження строку дії візи для в'їзду в Україну, транзитного проїзду через її територію (перебування в Україні іноземців та осіб без громадянства^ за видачу або продовження строку дії посвідки на проживання в Україні іноземцям та особам без громадянства; за оформлення віз для в'їзду в Україну, транзитного проїзду через її територію, а також із заяв про прийняття до громадянства України або про вихід з громадянства України;

6)    за видачу нового зразка паспорта громадянина України (крім обміну нині діючого паспорта на паспорт нового зразка); за оформлення нового зразка паспорта громадянина України для поїздки за кордон; за видачу громадянам України закордонного паспорта на право виїзду за кордон або продовження строку його дії;

7)    за прописку громадян або реєстрацію місця проживання;

8)    за видачу дозволів на право полювання та рибальства;

9)    за операції з випуску (емісії) цінних паперів, крім облігацій державних та місцевих позик, іпотечних цінних паперів (іпотечних сертифікатів та іпотечних облігацій), сертифікатів фондів операцій з нерухомістю та з видачі приватизаційних паперів;

10)      за операції з об'єктами нерухомого майна, що здійснюються на товарних біржах, крім операцій з примусового відчуження такого майна у випадках, передбачених законами України;

11)      за проведення прилюдних торгів (аукціону, тендеру) об'єктами нерухомого майна, крім операцій з примусового відчуження такого майна у випадках, передбачених законами України;за видачу охоронних документів (патентів і свідоцтв) на об'єкти інтелектуальної власності, а також за дії, пов'язані з підтриманням чинності патентів на сорти рослин;

12)      за видачу охоронних документів (патентів і свідоцтв) на об'єкти  інтелектуальної  власності, а також за дії, пов'язані з підтриманням чинності патентів на сорти рослин;

13)      за подання до Кабінету Міністрів України проекту створення промислово-фінансової групи.

Ставки державного мита можуть бути:

а)     у відсотках до ціни позову, грошової оцінки майна, вартості договору;

б)    у фіксованих сумах.

Наприклад :

1. Із заяв і скарг, що подаються до суду, та за видачу судом копій документів:

а) із позовних заяв	1 відсоток ціни позову, але не менше 3 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і не більше 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;
б) із скарг за неправомірні дії органів державного управління і службових осіб, що ущемляють права громадян	0,2 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян
в) із позовних заяв про розірвання шлюбу	0,5 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян
із позовних заяв про розірвання повторного шлюбу	1 неоподатковуваний мінімум доходів громадян
у разі поділу майна при розірванні шлюбу	мито визначається відповідно до ціни позову згідно з підпунктом «а» цього пункту
г) із позовних заяв про розірвання шлюбу з особами, визнаними у встановленому порядку безвісно відсутніми чи недієздатними внаслідок душевної хвороби чи недоумства, або з особами, засудженими до позбавлення волі на строк не менше трьох років	0,2 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян
д) із позовних заяв про зміну або розірвання ч договору найму житлових приміщень, про продовження строку прийняття спадщини, про скасування арешту на майно та з інших позовних заяв немайнового характеру (або таких, що не підлягають оцінці)	0,5 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян
є) із заяв (скарг) у справах окремого провадження	0,5 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян
є) із позовних заяв з переддоговірних спорів	0,5 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян
ж) із позовних заяв про розгляд питань захисту честі та гідності:
із позовних заяв немайнового характеру	1 неоподатковуваний мінімум доходів громадян

 

2. Із заяв, що подаються до господарських судів:

а) із заяв майнового характеру	1 відсоток ціни позову, але не менше 6 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і не більше 1500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян
б) із позовних заяв немайнового характеру, в тому числі із заяв про визнання недійсними повністю або частково актів ненормативного характеру; із заяв кредиторів про порушення справ про банкрутство, а також із заяв кредиторів, які звертаються з майновими вимогами до боржника після оголошення про порушення справи про банкрутство	5 неоподатковуваних мінімумів доходів гро­мадян
в) із позовних заяв у спорах, що виникають під час укладання, зміни або розірвання господарських договорів	5 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян
г) із апеляційних скарг на рішення судів і скарг на рішення, що набрали законної сили	50 відсотків ставки, що підлягає сплаті  при поданні позовної заяви, іншої заяви й скарги, а з майнових спорів – ставки, обчи­сленої ви­ходячи з оспорюваної суми

 

3. За нотаріальні дії, вчинювані державними нотаріальними конторами і виконавчими комітетами сільських, селищних, міських Рад народних депутатів:

а) за посвідчення договорів відчуження житлових будинків, квартир, кімнат, дач, садових будинків, гаражів, а також інших об'єктів нерухомого майна, що перебувають у власності громадянина, який здійснює таке відчуження	1 відсоток суми договору, але не менше одного неоподатковуваного мінімуму доходів громадян
б) за посвідчення договорів відчуження земельних ділянок, що перебувають у власності громадянина, який-здійснює таке відчуження	1 відсоток суми договору, але не менше одного неоподатковуваного мінімуму доходів громадян;
в) за посвідчення договорів купівлі-продажу майна державних підприємств	0,1 відсотка вартості майна, що викуповується
г) за посвідчення договорів відчуження транспортних засобів, інших самохідних машин і механізмів:ч
дітям, одному з подружжя, батькам	1 відсоток суми дого­вору, не нижчої дійс­ної вартості транс­портного засобу, іншої самохідної машини, ме­ханізму
іншим особам	5 відсотків суми дого­вору, не нижчої дійс­ної вартості транс­портного засобу, іншої самохідної машини, ме­ханізму
д) за посвідчення інших договорів, що підлягають оцінці	1 відсоток суми договору, але не менше 1 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян
є) за посвідчення договорів поділу майна, договорів поруки та інших угод, що не підлягають оцінці	0,05 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян
є) за посвідчення заповітів	0,05 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян
ж) за видачу свідоцтва про право на спадщину:
одному з подружжя, батькам, повнолітнім дітям	0,5 відсотка суми спадщини
онукам, правнукам, братам, сестрам, діду, бабі	0,5 відсотка суми спадщини
іншим спадкоємцям	0,5 відсотка суми спадщини

 

4. За здійснення актів цивільного стану.

а) за реєстрацію шлюбу

0,05 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян

 

5. За здійснення інших дій.

а) за видачу паспорта громадянина України
у випадку обміну	0,2 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян
інших	1 неоподатковуваний мінімум доходів громадян

 

4.3.2 Пільги.

Декретом передбачено 47 позицій, у випадку яких звільняються від сплати державного мита. Серед них:

1)     позивачі – робітники й службовці – за позовами про стягнення заробітної плати та іншими вимогами, що випливають з трудових правовідносин; члени колективних сільськогосподарських підприємств, працівники фермерських господарств - за позовами до колективних сільськогосподарських підприємств, селянських (фермерських) господарств про оплату праці та за іншими вимогами, пов'язаними з трудовою діяльністю;

2)     позивачі – за позовами, що випливають з авторського права, а також з права на відкриття, винахід, винаходи, корисні моделі, промислові зразки, топографії інтегральних мікросхем, сорти рослин та раціоналізаторські пропозиції;

3)    громадяни - з апеляційних скарг і скарг на рішення, що набрали законної сили, у справах про розірвання шлюбу;

4)    позивачі - за позовами про відшкодування збитків, заподіяних каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, а також смертю годувальника;

5)    позивачі - за позовами про стягнення аліментів;

6)   сторони - із спорів, пов'язаних з відшкодуванням збитків, заподіяних громадянинові незаконним засудженням, незаконним притягненням до кримінальної відповідальності, незаконним застосуванням такого заходу, як взяття під варту, або незаконним накладенням адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, а також пов'язаних з виплатою грошової компенсації, поверненням майна або відшкодуванням його вартості громадянам, реабілітованим відповідно до Закону України ;Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні»;

7)     органи соціального страхування й органи соціального забезпечення – за регресними позовами про стягнення з особи, яка заподіяла шкоду, сум допомоги і пенсій, виплачених потерпілому або членам його сім'ї, а органи соціального забезпечення – також за позовами про стягнення неправильно виплачених допомоги та пенсій;

8)     позивачі – за позовами про відшкодування матеріальних збитків, завданих злочином;

9)     громадяни – за видачу або засвідчення правильності копій документів, необхідних для призначення та одержання державних допомоги і пенсій, а також у справах опіки та усиновлення (удочеріння);

10) державні й громадські органи, підприємства, установи, організації та громадяни, які звернулися у випадках, передбачених чинним законодавством, із заявами по суду щодо захисту прав та інтересів інших осіб, а також споживачі - за позовами, що пов'язані з порушенням їх прав;

11) органи місцевого й регіонального самоврядування – за позовами до суду або господарського суду про визнання недійсними актів інших органів місцевого й регіонального самоврядування, місцевих державних адміністрацій, підприємств, об'єднань, організацій і установ, що ущемляють їх повноваження;

органи місцевого й регіонального самоврядування – за позовами до суду або господарського суду про стягнення з підприємства, об'єднання, організації, установи і громадян збитків, завданих інтересам населення, місцевому господарству, навколишньому середовищу їхніми рішеннями, діями або бездіяльністю, а також у результаті невиконання рішень органів місцевого й регіонального самоврядування;

органи місцевого й регіонального самоврядування – за позовами до суду або господарського суду про припинення права власності на земельну ділянку або у зв'язку з невиконаннямі умов договорів оренди орендарями земельних ділянок державної і комунальної власності;

12) місцеві державні адміністрації – за позовами до господарського, суду про визнання недійсними актів органів місцевого й регіонального самоврядування, що суперечать чинному законодавству;

13)та інші.

4.3.3 Зарахування до бюджету і повернення сум мита

Державне мито сплачується за місцем розгляду та оформлення документів і зараховується до бюджету місцевого самоврядування , крім державного мита, що справляється з позовних заяв, які подаються до господарського суду, із апеляційних та касаційних скарг на рішення та постанови господарських судів, заяв про їх перегляд за ново виявленими обставинами, а також за дії, пов'язані з підтриманням чинності патентів на сорти рослин, та за подання до Кабінету Міністрів України проекту створення промислово-фінансової групи.

Державне мито з позовних заяв і заяв кредиторів у справах банкрутства, що надходять з інших держав і розглядаються відповідними органами України, зараховується до Державного бюджету України.

Державне мито сплачується до подання заяви чи здійснення дій за які воно сплачується.

Державне мито сплачується готівкою, митними марками і шляхом перерахувань з рахунку платника в кредитній установі.

З позовів, що подаються до суду і господарського суду в іноземній валюті, а також за дії та операції в іноземній валюті державне мито сплачується в іноземній валюті. У разі; коли розмір ставок державного мита передбачено в частинах неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, державне мито сплачується в іноземній валюті з урахуванням курсу грошової одиниці Національного банку України, крім випадків, передбачених у частині третій цієї статті.

Фізичні особи й іноземні юридичні особи, що відповідно постійно проживають або знаходяться за межами України, сплачують вказане в підпункті «у» п. 6 ст. 3 мито у доларах США, або в іншій валюті та розмірах, якщо це передбачено угодами з Україною. Порядок сплати державного мита встановлюється Міністерством фінансів України.

Сплачене державне мито підлягає поверненню частково або повністю у випадках:

1)       внесення мита в більшому розмірі, ніж передбачено чинним законодавством;

2)       повернення заяви (скарги) або відмови в її прийнятті, а також відмови державних нотаріальних контор або виконавчих комітетів міських, селищних і сільських Рад народних депутатів у вчиненні нотаріальних дій;

3)       припинення провадження у справі або залишення позову без розгляду, якщо справа не підлягає розглядові в суді чи в господарському суді, а також коли позов подано недієздатною особою;

4)       скасування в установленому порядку рішення суду;

5)       неприйняття Кабінетом Міністрів України у встановлені строки рішення про створення (реєстрацію) промислово-фінансової групи або зняття проекту створення промислово-фінансової групи з розгляду уповноваженою особою ініціаторів створення цієї промислово-фінансової групи;

6)       в інших випадках, передбачених законодавством України.

Повернення державного мита провадиться за умови, якщо заяву подано до відповідної установи, яка справляє мито, протягом року з дня зарахування його до бюджету.

Повернення державного мита за подання до Кабінету Міністрів України проекту створення промислово-фінансової групи проводиться у безспірному порядку згідно з виконавчим написом, вчиненим у державній нотаріальній конторі.

 

4.4 Спрощена система оподаткування

На сьогоднішній день умови і порядок сплати єдиного податку регулюються Указом Президента України «Про внесення змін у Указ Президента України від 03.07.1998р. №727/98 «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» від 28.06.1999р. №746/99 (далі-Указ №746), який набув чинності 20.09.1999р. У Указі №746 закріплені основні правові норми, в яких знаходяться загальні правила й принципи стягнення єдиного податку.

Цим документом визначені:

–       платники (суб'єкти) єдиного податку,

–       ставки єдиного податку,

–       строки та періодичність сплати єдиного податку,

–       умови переходу на спрощену систему оподаткування, обліку та звітності.

Згідно з Указом №746 перейти на спрощену систему оподаткування, обліку та звітності мають право юридичні особи - СПД будь-якої організаційно-правової форми й форми власності, в яких:

–       за рік середньооблікова чисельність працюючих не перевищує: 50 чоловік для юридичних осіб або 10 чоловік – для фізичних осіб - підприємців;

–       обсяг виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує: 1 млн. грн. для юридичних осіб або 500 тис. грн. – для фізичних осіб - підприємців.

Для переходу на єдиний податок повинна бути виконана ще одна умова: сплачені всі встановлені податки й обов'язкові платежі, строк сплати яких настав до моменту подачі заяви, тобто не повинно бути ніякої заборгованості по податках; зборах та платежах.

Перейти на спрощену систему оподаткування, обліку та звітності можуть юридичні особи будь-якої форми власності, в тому числі й державні підприємства. Однак такі юридичні особи повинні відноситись до суб'єктів малого підприємництва:

1)     фізичні особи, зареєстровані у встановленому законом порядку як суб'єкти підприємницької діяльності (СПД),

2)     юридичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності будь-якої організаційно-правової форми й форми власності, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний період не перевищує 50 чоловік і обсяг річного валового доходу не перевищує 500000 євро.

Згідно із ЗУ «Про державну підтримку малого підприємництва» від 19.10.2000р. №2063-ІІІ не можуть бути суб'єктами малого підприємництва довірчі товариства, страхові компанії, банки, ломбарди, інші фінансово-кредитні й небанківські установи, а також СПД, які проводять свою діяльність у сфері ігорного бізнесу, здійснюють обмін валют, які є виробниками й імпортерами підакцизних товарів, а також СПД, в установчому фонді яких частка вкладів, що належить юридичним особам - засновникам, які не є суб'єктами малого підприємництва, перевищує 25%.

Темпи розвитку малого підприємництва в Україні свідчать про його достатній внутрішній потенціал.

Однією з переваг застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності зі сплатою єдиного податку є звільнення суб'єктів малого підприємництва від сплати таких податків, як податок на прибуток, ПДВ, податок на землю, комунальний податок та багатьох інших податків та зборів, що значно зменшують обсяг звітності, поданої СПД до податкової інспекції та інших контролюючих органів.

Крім того, спрощується ведення бухгалтерського обліку для СПД, які застосовують спрощену систему оподаткування.

Таким чином, впровадження спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності значно зменшує податковий вантаж на суб'єктів малого підприємництва юридичних осіб, які вибрали спосіб оподаткування по єдиному податку, і допомагає розвитку малого підприємництва в Україні. Сплата єдиного податку СПД значною мірою легалізує тіньову економіку і допомагає створенню нових робочих місць.

Після того як підприємство визначило, що воно є суб'єктом малого підприємництва і на нього не розповсюджуються обмеження, вказані у ст. 7 Указу №746, треба розібратися, чи вигідно йому сплачувати єдиний податок. Для цього потрібно порівняти суму нарахованих податків при загальній системі оподаткування з розміром єдиного податку за той же період роботи підприємства. При цьому слід зауважити, що платник єдиного податку не є платником наступних видів податків та зборів (обов'язкових платежів):

–       ПДВ (крім випадку, коли юридична особа вибрала спосіб оподаткування доходів по єдиному податку за ставкою 6%);

–       податку на прибуток підприємств;

–       плати (податку) за землю;

–       збору за спеціальне використання природних ресурсів;

–       збору на загальнообов'язкове державне соціальне страхування;

–       комунального податку; - податку на промисел

–       збору на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування;

–       збору за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі й сфери послуг;

–       внесків до Фонду України соціального захисту інвалідів;

–       внесків до Державного фонду зайнятості населення;

–       плати за патенти згідно із ЗУ «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності».

Згідно із п.3 Указу №746 юридичній особі при переході на спрощену систему оподаткування, обліку та звітності надане право самостійно обирати одну з наступних ставок єдиного податку:

–       6 відсотків суми виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) без урахування акцизного збору у разі сплати податку на додану вартість згідно із Законом України «Про податок на додану вартість»; 

–       10 відсотків суми виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), за винятком акцизного збору, у разі включення податку на додану вартість до складу єдиного податку.

Із указу №746 випливає, що платники єдиного податку, що обрали ставку оподаткування 6%, не звільняються від сплати ПДВ. Платники єдиного податку також не звільняються від сплати акцизного збору не залежно від обраної ставки оподаткування. Крім цього платники єдиного податку зобов’язані утримувати й перераховувати податок з доходів своїх найманих робітників - фізичних осіб, збір на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування й внески на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

Коли керівництво вирішило, що ефективніше буде працювати на спрощеній системі оподаткування, воно повинне не пізніше, ніж за 15 днів до початку кварталу, з якого вони хочуть стати платником єдиного податку, надати письмову заяву до органів державної податкової служби за місцем реєстрації.

У заяві обов'язково вказується ставка єдиного податку: 6 або 10%.

Орган державної податкової служби зобов'язаний протягом 10 робочих днів видати безоплатно Свідоцтво про право сплати єдиного податку або надати письмовий мотивований відказ.

При отриманні Свідоцтва про право сплати єдиного податку, якщо підприємством обрана ставка єдиного податку 10%, воно зобов'язане здати до органів державної податкової служби оригінал та всі нотаріально завірені копії Свідоцтва платника ПДВ. З цього моменту підприємство не є платником ПДВ і не може виписувати податкові накладні, а також не має права на податковий кредит.

У Указі ДПАУ №555 визначено, що Свідоцтво видається суб'єкту малого підприємництва строком на один рік і є документом суворої звітності. Орган державної податкової служби, який видав Свідоцтво, реєструє його в журналі обліку видачі свідоцтв, де вказується повна назва і місцезнаходження юридичної особи, номер і серія Свідоцтва, дата його видачі та строк дії. Після закінчення строку дії Свідоцтва або після відмови від застосування спрощеної системи оподаткування, а також у випадку ліквідації суб'єкту малого підприємництва - юридичної особи у встановленому законодавством порядку Свідоцтво підлягає поверненню до органу державної податкової служби, яким воно було видане.

Оскільки один з випадків припинення дії Свідоцтва – закінчення строку дії, то Свідоцтво автоматично не пролонгується. Щоб і надалі знаходитися на спрощеній системі оподаткування зі сплатою єдиного податку необхідно отримати нове Свідоцтво. Для цього слід пройти ту ж саму процедуру, що й при його першому отриманні.

Якщо підприємство до закінчення строку дії Свідоцтва забажає з будь-яких причин повернутися до загальної системи оподаткування, воно має право зробити це з початку наступного кварталу знову ж таки шляхом надання заяви до органів державної податкової служби не пізніше, чим за 15 днів до закінчення поточного кварталу.

Згідно із ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999р. №996, бухгалтер сякий облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством, оскільки фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних саме бухгалтерського обліку. Однак, оскільки СПД - юридичні особи автоматично (згідно чисельності працюючих та річної виручки від реалізації продукції) підпадають під дію Закону «Про державну підтримку малого підприємництва», вони мають право на ведення спрощеного бухгалтерського обліку доходів і витрат і спрощеної звітності.

Слід відмітити, що платник єдиного податку може застосовувати спрощену форму бухгалтерського обліку, а може не застосовувати і вести бухгалтерський облік за загальною системою. Однак усі суб’єкти спрощеної системи оподаткування (і юридичні особи і фізичні) зобов’язані вести Книгу обліку доходів та витрат, форму якої затверджує ДПАУ.

За результатами господарської діяльності за звітний (податковий) період (квартал) СПД – фізичні й юридичні особи надають до органів податкової служби розрахунки про сплату єдиного податку, акцизного збору і, в разі обирання юридичними особами єдиного податку за ставкою 6%, розрахунок про сплату ПДВ.

Звітні форми розрахунку сплати єдиного податку суб’єктами спрощеної системи є квартальними і надаються до органів державної податкової служби:

–       до 20-го числа місяця, наступного за звітним періодом – для юридичних осіб;

–       до 5-го числа місяця наступного за звітним періодом – для фізичних осіб.

Разом з наданням розрахунку про сплату єдиного податку Указом №746 передбачене надання платіжних доручень на сплату єдиного податку за звітний період з відміткою банка/про зарахування коштів (згідно з Указом для ю.о.).

Згідно з п. 5 Указу №746 суб'єкти малого підприємництва несуть відповідальність за правильність нарахування, своєчасність надання розрахунків і сплати сум єдиного податку згідно із законодавству України.

Загальні принципи й порядок відповідальності за порушення податкового законодавства передбачені у ст.ст. 16 та 17 ЗУ «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» №2181 від 21.12.2000 р. Однак, оскільки єдиний податок не належить до системи загальнообов’язкових податків, зазначених цим Законом, то більшість ДПА не наважається застосовувати штрафні санкції за несвоєчасну сплату єдиного податку. Згідно із ст. 16 цього-Закону ДПА спробує застосувати до порушника пеню. Пеня нараховується на суму податкового боргу з розрахунку 120% річних облікової ставки НБУ, діючої на день виникнення податкового боргу або на дату сплати боргу (більшої).

Указом №746 встановлені деякі обмеження для суб'єктів малого підприємництва, які перейшли на спрощену систему оподаткування. Згідно із ст. 7 Указу №746 СПД - фізичні особи, які перейшли на спрощену систему оподаткування за єдиним податком не мають права використовувати інший спосіб розрахунків за товари крім готівкового та безготівкового розрахунків грошовими коштами. Існують також обмеження, які не дозволяють деяким СПД перейти на єдиний податок, навіть якщо вони дотримуються необхідних для переходу вимог.

Згідно з п.7 Указу №746 його дія не розповсюджується на:

–       довірчі товариства, страхові компанії, банки, інші фінансово-кредитні та небанківські фінансові установи;

–       суб'єктів підприємницької діяльності, у статутному фонді яких частки, що належать юридичним особам - учасникам та засновникам даних суб'єктів, які не є суб'єктами малого підприємництва, перевищують 25 відсотків;

–       фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, які займаються підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи і здійснюють торгівлю лікеро-горілчаними та тютюновими виробами, пально-мастильними матеріалами;

–       спільну діяльність, визначену пунктом 7.7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»