Організація виробництва. Частина 2 14.11.2014 05:16

Міністерство освіти і науки України

Криворізький технічний університет

Кафедра економіки, організації та управління підприємствами

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Методичні вказівки

 

до самостійного вивчення дисципліни

„Організація виробництва. Частина 2”

 

 

 

для студентів напряму підготовки 6.050401 металургія

                                                                                          6.050502 інженерна механіка

денної, заочної та прискореної форми навчання

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Кривий Ріг

2010 р.

 

Укладачі: Бондарчук О.М., к.т.н., старший викладач каф. ЕОУП

Темченко Г.В., асистент каф. ЕОУП

 

 

 

Відповідальний за випуск:

                                      в. о. зав. кафедри ЕОУП Ковальчук В.А. проф., д.т.н.

 

 

 

 

Рецензент: Блізнюков В.Г., к.т.н., доцент

 

 

 

Методичні вказівки включають основні елементи курсу, питання та тести для самоконтролю, завдання для самостійного розв’язку, а також рекомендації до їх виконання. Наведено список рекомендованої літератури.

 

 

 

 

Погоджено:

1. кафедра ОМТ і МО, протокол №2 від «08» вересня 2010 р.
2. кафедра ЛВ і МЧМ, протокол №1 від «30» серпня 2010 р.

 

 

 

 

 

 

Зміст

стор.

1. Передмова…………………………………………………………………..4
2. Тематичний план і форми вивчення дисципліни…………………..……6
3. Програма самостійної роботи…...…………………………………….…11
4. Методичні поради і практичні завдання до вивчення змістових

модулів дисципліни……………………………………………………….11

1. Список рекомендованої літератури…….……………………………....55

 

 

 

 

 

 

 

 

Передмова

 

В умовах формування ринкових відносин центр економічної діяльності

перемістився до первинної ланки народного господарства, якою є підприємство. Адже саме на підприємстві створюються матеріальні блага. Саме тут зосереджені найбільш кваліфіковані кадри, тут вирішуються питання економного використання ресурсів, зниження витрат виробництва, застосування прогресивної техніки і технології. На підприємстві розробляють бізнес-плани, застосовується маркетинг, здійснюється ефективне управління виробництвом.

Все це потребує глибоких економічних знань, оволодіти якими можна лише добре засвоївши основи економіки підприємства. Мета самостійної роботи студентів у процесі вивчення дисципліни “Організація виробництва. Частина 2” полягає у набутті теоретичних знань, практичних навичок та формуванні сучасного економічного мислення з питань функціонування підприємств, як основної виробничої ланки народногосподарського комплексу країни, що є необхідним для прийняття ефективних економічних рішень у процесі подальшої практичної діяльності.

У процесі вивчення курсу передбачається вирішення наступних завдань:

• визначення ролі та місця підприємства у сучасній системі господарювання;

• засвоєння законодавчо-нормативних положень щодо організаційно-правового механізму створення підприємств та механізму управління ними;

• ознайомлення з принципами та механізмами забезпечення підприємств різноманітними видами ресурсів, які необхідні для здійснення виробничої діяльності;

• оволодіння сучасними методами визначення та розрахунку потреби підприємства у персоналі, засобах та предметах праці;

• ознайомлення з існуючою практикою організації виробництва та управлінням технічним розвитком виробництва;

• засвоєння основних принципів та підходів щодо прогнозування та планування розвитку підприємства;

• набуття практичних знань з питань розрахунку й оцінки результатів та ефективності діяльності підприємства.

Дисципліна “Організація виробництва. Частина 2” тісно пов’язана з такими навчальними курсами, як “Економіка промисловості”, “Організація виробництва. Частина 1”.

На допомогу студенту розроблено Методичні вказівки щодо вивчення та проведення  практичних занять з дисципліни „Організація виробництва. частина 2.” /Укл. Бондарчук О.М., Темченко Г.В..- Кривий Ріг: КТУ. - 2010. – 43с., а також методичні  рекомендації щодо виконання курсової роботи з курсу „ Організація виробництва. Частина 2.” / Укл. Темченко А.Г., Бондарчук О.М. - Кривий Ріг: КТУ. - 2005. – 16 с.

1. Тематичний план і форми вивчення дисципліни

 

Тематичний план вивчення дисципліни для студентів денної, заочної та прискореної форми навчання наведено в табл. 1.1. Нормативний час вивчення дисципліни за денною, заочної та скороченої формами — 108 годин. Ці години розподіляються між формами навчального процесу залежно від його режиму (форми навчання). Для заочної форми навчання навчальним планом передбачаються лише лекції і практичні заняття в досить обмеженій кількості. Основною формою вивчення дисципліни тут вважається самостійна робота.

Загальний обсяг навчальної роботи студента денної форма навчання за навчальним планом - 108/3 годин/кредитів ECTS

Таблиця 1.1

Тематичний план дисципліни для студентів денної та заочної форми навчання.

Модулі	Назви модулів та тем лекційних і практичних занять	Розподіл часу, год.
		Ауди-торні заняття	Самос-тійна робота	Разом
1	2	3	4	5
№1	Організація і планування металургійного виробництва (3 кредити).
	Аудиторні заняття: Лекції  - 1 год. на тиждень; Практичні роботи – 1 год. на тиждень.
	Лекція 1,2. Тема 1: Організація основного виробництва -       агломераційного; -       доменного; -       сталеплавильного; -       прокатного; -       ливарного.	4/1	8/10	12/11
	Практичне заняття 1. «Розрахунки величини капітальних витрат на впровадження організаційно-технічних заходів».	2/0,5	4/6	6/6,5
	Практичне заняття 2. «Розрахунок зміни величини амортизаційних відрахувань при впровадженні організаційно-технічних заходів».	2/0,5	4/6	6/6,5
	Лекція 3,4. Тема 2: Організація допоміжного виробництва -       термічних цехів; -       робіт по експлуатації та ремонту обладнання; -       внутрішньозаводського транспорту; -       енергетичного господарства; -       складського господарства; -       диспетчерської служби.	4/1	6/8	10/9
	Практичне заняття 3. «Розрахунки потужності основного технологічного металургійного обладнання».	2/0,5	4/6	6/6,5
	Практичне заняття 4. «Розгляд факторів зміни потужності основного технологічного металургійного обладнання та визначення рівня зміни».	2/0,5	4/6	6/6,5
	Лекція 5. Тема 3: Теоретичні основи планування. Планування виробничої програми металургійного підприємства	2/0,5	6/8	8/8,5
	Практичне заняття 5. «Розрахунки виробничої програми підприємства та окремого виробничого підрозділу».	2/0,5	4/6	6/6,5
	Лекція 6. Тема 4: Планування чисельності персоналу і фонду заробітної плати	2/0,5	6/8	8/8,5
	Практичне заняття 6. «Розрахунки явочної та облікової чисельності працівників», «Розрахунок фонду оплати праці».	2/0,5	4/6	6/6,5
	Лекція 7. Тема 5: Організація та планування матеріально-технічного забезпечення.	2/0,5	6/8	8/8,5
	Практичне заняття 7. «Розрахунки графіків матеріально-технічного постачання на основі теорії управління запасами».	2/0,5	4/6	6/6,5
	Лекція 8. Тема 6: Планування витрат на виробництво, прибутку та рентабельності.	2/0,5	10/10	12/10,5
	Практичне заняття 8. «Розрахунки витрат на виробництво металопродукції».	2/0,5	4/6	6/6,5
	Захист курсової роботи	2/-	-	2/-
	Разом по дисципліні (3 кредити)	34/8	74/100	108

При визначенні аудиторних та самостійних годин роботи над дисципліною: чисельник – денне відділення; знаменник – заочне.

Самостійна робота студентів над окремими темами курсу повинна здійснюватись у такій послідовності:

1. Вивчення теоретичних питань теми згідно з планом із конспектуванням основних положень.

2. Розв’язання практичних завдань.

3. Написання рефератів.

4. Підготовка відповідей на тестові завдання.

5. Опрацювання питань для самоперевірки знань.

6. Виконання курсової роботи.

На лекціях розглядаються теми або окремі їх питання, які є доволі складними за змістом, неповно та несистемно висвітлені в літературі, передусім навчальній. Зауважимо, що організація виробництва — це динамічна система, яка постійно розвивається на основі передового досвіду менеджменту. Особливо це стосується вітчизняних підприємств, які нині зазнають складної реструктуризації та адаптації до ринкових умов. Ця обставина підвищує роль лекцій як форми навчального процесу, оскільки саме вони дають змогу оперативно аналізувати напрямки розвитку внутрішнього економічного механізму.

На практичні заняття виносяться найістотніші питання, насамперед методичні, які потребують обговорення й поглибленого з'ясування їх сутності. Важливим завданням практичних занять є також опанування методики розв'язування задач і аналізу виробничих ситуацій на конкретних матеріалах. Кожний студент самостійно розв'язує задачі та аналізує конкретні ситуації, виконуючи до занять поетапні та підсумкові розв'язання в письмовій формі. На практичних заняттях перевіряються результати розв'язань, їх обґрунтованість, аналізуються можливі варіанти та приймається остаточне рішення. У процесі практичних занять здійснюється поточний контроль рівня знань студентів.

Курсова робота - це важливий елемент учбового процесу, один із видів самостійної роботи студентів, який дозволяє судити про рівень отриманих студентом знань та вміння використовувати їх на практиці. Виконання потребує більш поглибленого вивчення окремих розділів дисципліни, систематизації отриманих знань, знання спеціальної літератури, вміння аналізувати, робити узагальнення та висновки.

Самостійна робота студента є основним засобом оволодіння матеріалом дисципліни, засвоєння необхідних умінь і навичок у час, вільний від обов'язкових навчальних занять. Під час такої роботи використовується навчальна, спеціальна література, а також інформація, раніше викладена на лекціях. Специфічною формою самостійної роботи є виконання курсової роботи для студентів денної форми та заочної форми навчання.

Перелік завдань для самостійної роботи студентів денної форми навчання та їх структура наведені в таблиці 1.2.

Таблиця 1.2.

Перелік питань для самостійного опрацювання студентами

№ теми	Назва теми, питання, які студент повинен опрацювати самостійно та їх захист	Витрати часу, год.	Форма звітності	Термін звітності, тиждень
1	Організація основного виробництва: -       організаційна підготовка виробництва; -       організація переходу на випуск нових видів продукції; -       визначення величини капітальних витрат на впровадження організаційно-технічних заходів; -       визначення зміни величини амортизаційних відрахувань при впровадженні організаційно-технічних заходів.	16	конспект, тест	4-5
2	Організація допоміжного виробництва: -       організація інструментального господарства; -       організація ремонтних робіт та технічного обслуговування; -       організація транспортного господарства; -       визначення потужності основного технологічного металургійного обладнання; -       розгляд факторів зміни потужності основного технологічного металургійного обладнання та визначення рівня змін.	14	конспект, тест	8-9
3	Теоретичні основи планування. Планування виробничої програми металургійного підприємства. -       принципи, організація і методи планування; -       система планових нормативів; -       поточні та стратегічні плани розвитку підприємства; -       розрахунки виробничої програми підприємства та окремого виробничого підрозділу.	10	конспект, тест	10-11
4	Організація праці, планування чисельності персоналу і фонду заробітної плати: -       зміст організації праці; -       нормування праці управлінського персоналу; -       вивчення витрат робочого часу методом хронології технологічного процесу	10	конспект, тест	12-13

 

 

Продовження таблиці 1.2.

1	2	3	4	5
	-       розрахунки явочної та облікової чисельності працівників -       розрахунок фонду оплати праці
5.	Організація та планування матеріально-технічного забезпечення: -       організація матеріально-технічного забезпечення; -       визначення оптимальних розмірів запасів; -       розрахунки графіків матеріально-технічного постачання на основі теорії управління запасами.	10	конспект, тест	12-13
6.	Планування витрат на виробництво, прибутку та рентабельності: -       вибір ресурсозберігаючих технологій; -       розрахунок і аналіз абсолютного розміру браку та втрат від браку; -       розрахунки витрат на виробництво металопродукції; -       планування основних результативних показників діяльності: прибутку та рентабельності.	12	конспект, тест	16-17
	Підготовка до захисту курсової роботи	2
	Разом	74

 

2. ПРОГРАМА САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ

 

Змістовий модуль.

ОРГАНІЗАЦІЯ І ПЛАНУВАННЯ МЕТАЛУРГІЙНОГО ВИРОБНИЦТВА

 

Тема 1. ОРГАНІЗАЦІЯ ОСНОВНОГО ВИРОБНИЦТВА.

 

1. Організаційна підготовка виробництва;
2. Організація переходу на випуск нових видів продукції;
3. Визначення величини капітальних витрат на впровадження організаційно-технічних заходів;
4. Визначення зміни величини амортизаційних відрахувань при впровадженні організаційно-технічних заходів.

 

Вивчення теми доцільно починати з визначення понять «виробнича діяльність» і «виробництво» у сучасному розумінні. Цілеспрямована праця людей із виготовлення споживчих товарів та надання послуг для задоволення життєвих потреб розглядається як виробнича діяльність. Поняття «виробництво» має три основні напрями використання: комбінація виробничих чинників; тільки виготовлення продукції підприємством; ототожнення з поняттям «виготовлення», але в більш вузькій сфері промислового виробництва. У широкому розумінні «виробництво» — це цілеспрямована діяльність зі створення будь-якого корисного продукту (товарів, предметів, речей, послуг, інформації, знань тощо).

Виробництво визначає економічну безпеку, сталість фінансової системи держави та рівень життя людей. Основна мета виробництва полягає в забезпеченні споживача необхідною продукцією (послугами) у певні строки, заданої якості та комплектації, з мінімальними витратами для виготовлювача (продуцента).

Економічний результат діяльності промислового підприємства, його фінансовий стан і майбутній розвиток залежить від раціональної організації виробництва, його відповідності сучасним вимогам: оптимальності, гнучкості, мобільності, високої культури, екологічності, конкурентоспроможності тощо.

Організація виробництва — це координація та оптимізація в часі й просторі всіх матеріальних, трудових елементів виробниц­тва з метою випуску в певні строки необхідної споживачам продукції, з найменшими витратами за належної якості й отримання достатнього прибутку від її реалізації для подальшої продуктивної діяльності.

У практичній діяльності під організацією виробництва розуміють сукупність правил, процесів і дій, що забезпечують форму, порядок поєднання праці та речових елементів виробництва з метою підвищення ефективності виробництва та збільшення прибутку.

Провідна роль в організації виробництва належить технології, яка характеризується способами й варіантами виготовлення продукції та визначає, за допомогою яких знарядь праці доцільно перетворювати предмети праці в конкретний продукт із потрібними властивостями.

Організація виробництва на основі аналізу можливих варіантів визначає конкретні значення параметрів технологічного процесу з метою вибору найбільш ефективного відповідно до конкретних цілей та умов виготовлення певного виробу на підприємстві. При цьому всі природні, трудові, виробничі, інформаційні та інші ресурси, необхідні для ефективної діяльності підприємства, мають обмежений характер.

Завданнями технології є підвищення потенційних можливостей збільшення обсягів виготовлення й поліпшення якості продук­ції та зниження норм витрат ресурсів під час її виготовлення.

Завданнями організації виробництва є визначення методів та умов для досягнення попередньо окреслених можливостей з урахуванням зовнішніх та внутрішніх чинників роботи підприємства.

На практиці організація виробництва охоплює такі основні взаємопов’язані напрями:

• вибір варіанта технології, визначення ресурсів та системи машин її реалізації з метою виготовлення певного продукту;
• технологічне планування робочих місць, дільниць, підрозділів та підприємства в цілому;
• проектування та раціоналізація трудових процесів і методів роботи;
• стандартизація та уніфікація процесів і складових компонентів виробів;
• дослідження, проектування та освоєння виробництвом нових виробів;
• технічне обслуговування виробництва;
• контроль якості та забезпечення конкурентоспроможності продукції та технології;
• організаційне проектування та перепроектування виробничих систем.

Розглянувши сутність і суспільне значення виробництва та виробничої діяльності, взаємозв’язок технології та організації виробництва, можна переходити до розгляду другого блоку питань.

Із викладеного вище очевидно, що предметом курсу «Організація виробництва» є вивчення методів та засобів найраціональнішого сполучення (організації) трудових і речових компонентів сукупного виробничого процесу виготовлення продукції, надання послуг, які забезпечують безперебійність і ритмічність діяльності підприємства в конкретних умовах, виходячи з поставлених перед ним цілей та завдань.

Оптимальні кількісні та якісні показники залежності виробничих процесів, параметри й показники виробництва продукції є вихідною інформацією для планування роботи підприємства та його підрозділів. Плани реалізуються за допомогою управління.

Курс «Організація виробництва» спрямований на вивчення певного напряму економіки, тому належить до функціональних економічних наук і перебуває у взаємозв’язку з іншими науками. Організація виробництва як дисципліна ґрунтується на розумінні й використанні об’єктивних економічних законів і принципів. На основі знань низки прикладних і точних наук встановлюються деякі загальні для всіх підприємств та специфічні для підприємств різних галузей принципи, форми й способи найефективнішої організації виробництва.

Студентам треба розглядати організацію виробництва з позиції діалектичного методу, як безперервну творчу роботу, спрямовану на підвищення результативності виробництва.

Спираючись на діалектичний метод, слід використовувати такі провідні методи дослідження: економічний аналіз і синтез, балансовий, експертний, економіко-математичний, моделювання, систем­ного підходу. Системний підхід передбачає оптимізацію роботи не окремих частин, а цілісної виробничої системи.

Далі необхідно визначити безпосередній зв’язок організації виробництва з виробничим та операційним менеджментом, а також відмінності між ними. Якщо організація виробництва спрямована на вибір технології, розподіл та організаційне сполучення ресурсних складових виробничих систем для виготовлення конкретних матеріальних продуктів, то виробничий та операційний менеджмент являють собою сферу управління виробничими ресурсами на основі розроблення організаційних систем, що забезпечують максимально ефективне використання матеріалів, кадрового потенціалу, устаткування й виробничих приміщень у процесі виготовлення продукції або надання послуг.

Теми рефератів

1. Суспільне значення виробничої діяльності в сучасних умовах.
2. Організаційно-технологічні аспекти виробництва.
3. Основні елементи виробництва та їх характеристика.
4. Вплив промислової революції на розвиток теорії та практики організації виробництва.
5. Аналітичний огляд розвитку організації виробництва.
6. Система раціоналізації праці та виробництва Ф. Тейлора.
7. Принципи поточного виробництва Г. Форда.
8. Точновчасна філософія виробництва та концепція всеохоплюючого контролю якості.
9. Які напрями повинна включати організація виробництва і чому?
10. У чому полягають особливості, що відрізняють дисципліни «Організація виробництва», «Операційний менеджмент» та «Виробничий менеджмент»?
11. У чому полягають основні причини неконкурентоспроможності вітчизняної продукції та підприємств? Наведіть приклади.

Питання для дискусії

1.  Чому провідна роль в організації виробництва належить технології?

2.  Що спонукає постійно вдосконалювати організацію виробництва?

Тести

1. Організація виробництва — це:

а) функція, пов’язана з організацією та управлінням людьми, діяльність яких спрямована на рішення завдань бізнесу;

б) координація та оптимізація в часі й просторі всіх матеріальних та трудових елементів виробництва з метою отримання найкращого господарського результату;

в) наука, об’єктом якої є зміст діяльності підприємства;

г) цілеспрямований вплив на колектив людей з метою організації та координації їхніх дій у процесі виробництва.

2. У сучасних умовах для промислового виробництва висуваються вимоги:

а) оптимальності;

б) гнучкості;

в) мобільності;

г) високої культури;

д) екологічності;

е) конкурентоспроможності.

3. Завдання технології виробництва полягають у підвищенні показників:

а) продуктивності;

б) організаційного рівня;

в) гнучкості та мобільності;

г) якості продукції;

д) економії ресурсів;

е) обсягів виробництва.

4. Процес виробництва на підприємстві здійснюється завдяки взаємодії:

а) засобів праці та персоналу;

б) предметів праці, персоналу та засобів праці;

в) продуктивної системи, засобів праці та робочої сили.

5. Ефективність виробництва визначається:

а) методами раціонального використання елементів виробництва в його сукупності;

б) продуктивністю системи;

в) прибутковою діяльністю.

г) усі відповіді неправильні.

6. Організація виробництва спирається на методи:

а) кваліметрії;

б) експертний;

в) діалектичний;

г) системний;

д) органолептичний.

7. Організація виробництва належить до наук:

а) економічних;

б) точних;

в) прикладних;

г) природних.

8. Фабричний кодекс, в якому вперше було визначено основи організації трудової діяльності, створив:

а) Г. Форд;

б) Ф. Тейлор;

в) Г. Емерсон;

г) Р. Аркрайт.

10. Френк і Ліліан Гілберти довели, що основні елементи виробничих операцій:

а) залежать від змісту роботи;

б) не залежать від змісту роботи;

в) правильна відповідь відсутня.

11. Хто з представників раціоналістичної школи наукової організації виробництва розробив систему планування виробничих опе­рацій, яка використовується в сучасному виробництві:

а) Г. Гант;

б) Ф. Тейлор;

в) Л. Гілберт;

г) Г. Форд?

12. Ф. Тейлор довів, що головний елемент будь-якої виробничої системи — це:

а) засоби виробництва;

б) предмети праці;

в) людина;

г) капітал;

д) земля.

13. Автором формул для розрахунку виробничого циклу, що виведені на основі теорії побудови виробничих процесів у часі, є:

а) Ф. Тейлор;

б) Р. Аркрайт;

в) Г. Форд;

г) А. Адамецький;

д) Г. Емерсон.

14. Математичну модель управління запасами розробив:

а) Ф. Харріс;

б) У. Шухарт;

в) С. Митрофанов;

г) Ф. Тейлор?

 

Тема 2. ОРГАНІЗАЦІЯ ДОПОМІЖНОГО ВИРОБНИЦТВА.

 

1. Організація інструментального господарства;
2. Організація ремонтних робіт та технічного обслуговування;
3. Організація транспортного господарства;
4. Визначення потужності основного технологічного металургійного обладнання;
5. 5.     Розгляд факторів зміни потужності основного технологічного металургійного обладнання та визначення рівня змін.

 

Система технічного обслуговування виробництва створюється з метою постійного підтримування в робочому стані машин та устаткування, інших засобів праці; своєчасного забезпечення робочих місць сировиною, матеріалами, інструментом, енергією; виконання транспортно-складських операцій та інших пов'язаних з ними робіт на підприємствах.

Основними завданнями системи є:

− ремонт технологічного, енергетичного, транспортного та іншого устаткування, догляд за ним і налагоджування;

− забезпечення робочих місць інструментом та приладдям як власного виробництва, так і придбаними в спеціалізованих виробників;

− забезпечення підрозділів підприємства електричною й тепловою енергією, парою, газом, стиснутим повітрям тощо;

− своєчасне забезпечення виробничих цехів (дільниць, окремих виробництв) сировиною, основними та допоміжними матеріалами, паливом;

− переміщення вантажів, виконання вантажно-розвантажувальних робіт;

− складування та зберігання завезених матеріальних ресурсів, а також напівфабрикатів, окремих складальних одиниць, готових виробів.

Завдання системи технічного обслуговування виконуються відповідними допоміжними та обслуговуючими структурними підрозділами підприємства, які формують інфраструктуру виробництва.

Інфраструктура підприємства — це комплекс цехів, господарств і служб, головне завдання яких полягає у забезпеченні нормального функціонування основного виробництва і всіх сфер діяльності підприємства. На більшості підприємств виробничу інфраструктуру утворюють допоміжні (інструментальне, ремонтне, енергетичне) та обслуговуючі (транспортне, складське і тарне) господарства.

Система технічного обслуговування підприємства має відповідати таким вимогам: забезпечувати умови випуску конкурентоспроможної продукції з мінімальними затратами; здійснювати техніко-економічну й організаційну регламентацію процесів обслуговування; мати профілактичний характер; забезпечувати гнучкість, наступність і мінімальну перебудову при переході основного виробництва на випуск нової продукції.

Основними напрямами вдосконалювання організації допоміжних господарств підприємства є: централізація і концентрація однорідних процесів обслуговування та їх спеціалізації, що створює умови для використання найпотужнішого сучасного устаткування високопродуктивної технології та прогресивних методів організації праці й виробництва; механізація й автоматизація технологічних процесів; раціоналізація керування; поліпшення нормативної бази; розроблення і впровадження технічно обґрунтованих норм часу і заходів щодо раціональної організації праці; обґрунтований розподіл чисельності персоналу, його мотивація змістом, умовами праці, підвищенням кваліфікації, ротацією, суміщенням професій і винагородою за якість і продуктивність праці; створення комплексної технології.

Організація інструментального господарства підприємства

Інструментальне господарство підприємства — це сукупність внутрішньозаводських і цехових підрозділів, що зайняті придбанням, виготовленням, ремонтом і відновленням інструменту та технологічного оснащення, їх обліком, збереженням і видаванням у цехи та на робочі місця.

Основними завданнями інструментального господарства підприємства є: визначення потреби в інструменті; планування придбання (виготовлення) оснащення; організація власного виробництва інструментів нових прогресивних конструкцій; своєчасне і безперебійне оснащування виробничого процесу (цехів, робочих місць), підготовка до виробництва нових виробів; підвищення якості інструменту й організація раціональної його експлуатації; ремонт і відновлення інструменту; організація обліку і збереження; аналіз ефективного використання інструменту. До складу інструментального господарства великих і середніх підприємств входять інструментальний відділ (ІНВ), центральний інструментальний склад (ЦІС), цехові інструментально-роздавальні комори (ІРК), дільниці складання пристроїв (ДСП), дільниця централізованого заточування різального інструменту (ЦЗІ), дільниця ремонту та відновлення інструменту (ДРВІ).

У складі ІНВ можуть створюватися: планово-економічне бюро, виробничо-диспетчерський відділ, бюро технічного нагляду, бюро нормативів, бюро покупного інструменту, конструкторсько-технологічне бюро (прогресивної технології). Начальник інструментального відділу підпорядкований головному інженеру заводу.

Основні завдання діяльності ІНВ полягають у плануванні придбання, проектуванні, виготовленні та своєчасному забезпеченні підприємства стандартним і спеціальним інструментом.

Формами організації інструментального господарства на підприємствах є: централізована, децентралізована та змішана.

Класифікація та індексація оснащення

Різноманіття інструменту зумовлює необхідність класифікації і цифрової системи умовних позначень — індексації, що є передумовою раціональної організації інструментального господарства.

Під класифікацією розуміється розподіл усіх інструментів, що застосовуються на підприємстві, на певні групи за найголовнішими ознаками: а) характером використання; б) місцем у виробничому процесі; в) призначенням.

За характером використання розрізняють:

− оснащення загального застосування;

− оснащення, яке призначене для виконання певних операцій або виготовлення конкретних деталей.

За місцем використання у виробничому процесі розрізняють:

− інструмент першого порядку;

− інструмент другого порядку.

За призначенням все оснащення на підприємстві поділяється на підкласи: 1) різальний інструмент; 2) абразивний інструмент; 3) вимірювальний інструмент; 4) слюсарно-монтажний інструмент; 5) кувальний інструмент; 6) допоміжний інструмент; 7) штампи; 8) пристрої; 9) моделі, прес-форми; 10) різний інструмент (десятинна система класифікації, що має від п'яти до семи ступенів).

Індексація інструменту передбачає його послідовний розподіл відповідно на класи, підкласи, групи, підгрупи, види і різновиди за десятинною системою. Клас характеризує вид обробки або метод одержання заготовки. Підклас відбиває характер операцій. Група — характер устаткування, на якому застосовується даний інструмент. Підгрупа вказує на окремі елементи операції; вид — на форму інструмента.

Кожному класу, підкласу, групі, підгрупі і виду присвоюється певне умовне позначення.

Організація роботи ЦІС та ІРК

Функції приймання, зберігання, обліку, видачі та регулювання постачання інструменту цехам підприємства покладаються на центральний інструментальний склад (ЦІС), а в цехах — на інструментально-роздавальну комору (ІРК).

Основними завданнями ЦІС є: зберігання запасів стандартного, окремих видів спеціального інструменту, а також продукції інструментального і штампувального цехів; видача в установленому порядку інструменту цехам підприємства. Поповнення запасів ЦІС здійснюється за рахунок зовнішніх постачальників і продукції власного інструментального виробництва.

На кожний вид інструменту заповнюється картка і визначається певне місце (полиця) для його зберігання. Раціональним розміщенням і зберіганням інструменту на складі забезпечуються чіткий облік, належні умови середовища та можливості швидкого пошуку, для чого використовуються шафи, стелажі (зокрема механізовані).

Основними функціями ІРК, яка розташовується в центрі приміщення цеху, є: отримання інструменту від ЦІС, його зберігання, облік, видання на робочі місця і приймання з робочих місць, відправлення до майстерні централізованого заточування та в ЦІС для ремонту і відновлення, списання зношеного інструменту для відправлення в утиль, планування та регулювання запасів оснащення в ІРК.

Порядок зберігання і обліку інструменту такий самий, як і в ЦІС.

Системи обслуговування робочих місць

Забезпечення робочих місць інструментом може бути активним і пасивним. При активній системі інструменти періодично доставляються на робочі місця робітниками ІРК; при пасивній — основний виробничий робітник самостійно одержує і здає інструмент у ІРК.

Потреба підприємства в інструменті визначається на підставі: номенклатури інструменту, що використовується; технологічних витрат його за кожним з найменувань (типорозмірів); запасів або оборотного фонду на підприємстві в цілому і по цехах.

Потреби підприємства в оснащенні розраховуються, виходячи з обсягу виробництва, номенклатури оснащення, яка визначена в технологічній документації, а також норм витрат.

Потреба підприємства в інструменті певного виду на плановий період часу розраховується за формулою:

І_пл=І_вит+І_оф,

І_пл=І_вит+І_офк-І_офп,

де І_пл — кількість інструменту на плановий період, шт.;

І_вит — кількість інструменту, що витрачається за плановий період, шт.;

І_оф — оборотний фонд інструменту;

І_офк — норматив оборотного фонду інструменту на кінець планового періоду;

І_офп — фактична кількість інструмента на початок планового періоду.

Ремонтне обслуговування устаткування

Комплекс операцій з підтримання працездатності або справності устаткування в процесі його використання за призначенням, а також у період очікування, зберігання та транспортування називають технічним обслуговуванням.

Ремонт — це комплекс операцій з відновлення справності, ресурсу обладнання чи його складових частин.

Основними завданнями організації технічного обслуговування та ремонту устаткування є:

− підтримка технологічного устаткування в технічно справному робочому стані, що забезпечує його безперебійну роботу і продуктивність;

− збільшення термінів експлуатації устаткування без ремонту;

− удосконалювання організації і підвищення якості профілактичних та ремонтних робіт;

− зниження витрат на технічне обслуговування і всі види ремонту.

Організація ремонтної служби

До складу ремонтного господарства на великих і середніх підприємствах входять відділ головного механіка (ВГМ), ремонтно-механічний цех (РМЦ), корпусні ремонтні бази, ремонтні дільниці цехів, склади устаткування і запасних частин та інші підрозділи.

Завданнями діяльності ремонтного господарства є:

− здійснення технічного обслуговування та ремонту всього устаткування підприємства;

− монтаж закупленого устаткування або виготовленого самим підприємством;

− модернізація устаткування, яке експлуатується;

− виготовлення запасних частин і вузлів;

− організація збереження устаткування і запасних частин;

− планування всіх робіт з технічного обслуговування і ремонту устаткування;

− розроблення заходів щодо підвищення ефективності робіт з технічного обслуговування і ремонту устаткування.

Головний механік очолює ремонтне господарство на підприємстві і підпорядковується головному інженеру. Ремонтно-механічний цех комплектується висококваліфікованими робітниками і різноманітним універсальним устаткуванням, що дає змогу виконувати складні ремонти обладнання, виготовляти і поновлювати для заміни деталі, а також проводити модернізацію.

Цехові ремонтні служби створюються у великих основних цехах заводу за централізованої або змішаної системи організації ремонтних робіт. При цьому служби підпорядковані відповідним механікам цехів.

Теми рефератів

1. Матеріальні запаси та їхня роль у виробничих системах.

2. Сучасні системи управління запасами та умови їх застосування.

3. Системи організації внутрішньозаводських транспортних потоків.

4. Організація та шляхи вдосконалення роботи транспортного господарства на підприємстві.

5. Логістичні системи матеріального обслуговування.

6. Особливості застосування систем MRP та MRP-2.

7. «Витягувальні» системи організації виробництва як умова економічної оптимізації та гнучкості реагування на попит продукції.

Питання для дискусії

1. Як впливає на показники діяльності підприємства транспортне обслуговування виробництва?
2. Визначте й обґрунтуйте вибір видів транспорту для суднобудівного заводу.
3. Які можливі напрями вдосконалення внутрішньозаводських перевезень?
4. Чим відрізняються системи MRP і MRP-2?
5. Що впливає на структуру та склад системи збереження матеріальних ресурсів?
6. Чи можливе застосування на вітчизняних підприємствах системи «Канбан»?
7. Які перспективи розвитку складського господарства?

Тести

1. Комплекс підрозділів підприємства, що займається вантажно-розвантажувальними роботами та переміщенням вантажів, утворює:

а) ремонтне господарство;

б) інструментальне господарство;

в) транспортне господарство;

г) енергетичне господарство;

д) складське господарство.

2. В основі планування транспортного господарства лежить визначення:

а) загальної відстані за всіма напрямками перевезень;

б) тривалості перевезень за окремими напрямками;

в) обсягів перевезень;

г) потоків вантажів.

3. Променева транспортна система маршрутів передбачає, що:

а) транспортний засіб рухається між двома пунктами;

б) транспортний засіб рухається з одного пункту в кілька інших, послідовно розташованих;

в) обсяг перевезень відбувається поза підприємством;

г) транспортний засіб рухається по колу з одного підрозділу в інший.

4. Кільцева система маршрутних перевезень передбачає:

а) обслуговування транспортом двох пунктів;

б) установлення зв’язків між певними пунктами та групою інших пунктів;

в) послідовне доставлення вантажів з одного підрозділу в інший по колу, повертаючись до вихідного пункту;

г) перевезення вантажів з одного підприємства до підприємства-замовника;

д) усі відповіді неправильні.

5. Вантажопотоки — це:

а) обсяг вантажів, що ввозиться на підприємство;

б) обсяг вантажів, що їх перевозить транспорт у певному напрямку за певний період часу;

в) зовнішній і внутрішній вантажообіг підприємства;

г) кількість транспортних засобів за видами;

д) обсяг вантажів, що вивозиться з підприємства.

6. Величина вантажообігу виражається:

а) вартісними показниками;

б) відносними показниками;

в) трудовими показниками;

г) натуральними показниками.

7. Яка система міжцехових перевезень не дає змоги ефективно використовувати транспортні засоби:

а) централізовані міжцехові перевезення;

б) децентралізовані міжцехові перевезення;

в) усі відповіді правильні;

г) усі відповіді неправильні.

8. Для підприємств одиничного та дрібносерійного типу виробництва характерні:

а) постійні маршрути міжцехових перевезень;

б) кільцева система маршрутів міжцехових перевезень;

в) одностороннє маятникове переміщення вантажів;

г) разові перевезення.

9. Кільцеві маршрути із загасаючим вантажопотоком — це:

а) замкнений маршрут, що об’єднує пункти з однаковим обсягом перевезень;

б) транспортне переміщення вантажів замкненим маршрутом з різних пунктів до кінцевого;

в) транспортне переміщення вантажів замкненим маршрутом з одного пункту в кілька інших пунктів;

г) транспортне переміщення вантажів із кількох місць відправлення в якесь одне.

10. Автомобілі та автопоїзди з кузовом у вигляді бортової платформи є транспортними засобами:

а) універсального, багатоцільового призначення;

б) спеціалізованими;

в) безперервної дії;

г) усі відповіді неправильні.

11. Спеціалізовані складські приміщення створюються для:

а) зберігання матеріальних ресурсів різної номенклатури;

б) зберігання готової продукції, тари, відходів виробництва;

в) зберігання тарних і штучних вантажів;

г) зберігання однорідних металів, матеріалів, сировини, продукції;

д) усі відповіді правильні.

12. Склади зі зберігання готової продукції підпорядковано:

а) відділові матеріально-технічного постачання;

б) інструментальному відділові;

в) відділові головного енергетика;

г) відділові збуту;

д) відділові головного механіка.

13. За якою класифікаційною ознакою склади підприємства поділяються на універсальні та спеціалізовані:

а) за типом будівлі складу;

б) за місцезнаходженням складу;

в) за видами матеріалів, що зберігаються;

г) за характером призначення?

14. Активний спосіб забезпечення цехів та виробничих дільниць матеріальними ресурсами зі складів полягає в тому, що:

а) робітники цеху (дільниці) самі одержують матеріальні ресурси зі складу;

б) подавання матеріальних ресурсів зі складу до цеху та на дільниці організовують і здійснюють працівники складів;

в) вантаження, транспортування та розвантаження матеріалів здійснюються власними силами цеху (дільниці);

г) усі відповіді правильні.

Приклади розв’язання типових задач

Задача-приклад 1. Електромостовий кран механоскладального цеху за зміну транспортує 24 вироби. На навантаження й розвантаження одного виробу потрібно 10 хв. Кран рухається зі швидкістю 30 м/хв. Довжина траси крана — 90 м. Коефіцієнт використання фонду часу роботи крана — 0,9. Тривалість робочої зміни — 8 год. Визначити необхідну кількість кранів і коефіцієнт їх завантаження.

Розв’язок

1. Час на виконання одного рейсу становить

 

1. Необхідна кількість кранів:

 

1. Коефіцієнт завантаження крану становить

 

Задача-приклад 2. Добовий вантажообіг двох цехів — 16 т. Маршрут пробігу автокара — двобічний. Середня швидкість руху автокара за маршрутом — 60 м/хв. Вантажопідйомність автокара — 1 т. Відстань між цехами — 240 м. Час вантажно-розван­тажувальних робіт у першому цеху становить 14 хв, а в другому — 16 хв. Коефіцієнт використання вантажопідйомності автокара — 0,8, коефіцієнт використання часу роботи автокара — 0,85. Режим роботи автокара — двозмінний. Необхідно визначити потрібну кількість автокарів, продуктивність автокара за один рейс.

Розв’язок

1. Час руху автокара за маршрутом в один бік:

Т_руху = 240 / 60 = 4 хв.

1. Тривалість одного рейсу:

Т_рейсу = 2 · 4 + 14 + 16 = 38 хв.

1. Кількість транспортних засобів дорівнює

 

1. Кількість рейсів, що виконує один автокар за добу, становить

 

1. Продуктивність автокара становить

П = 16 / 22 = 0,73 т/рейс.

Задача-приклад 3. Річна витрата чорних металів на заводі становить 60 т. Метал надходить періодично протягом року шість разів. Страховий запас — 15 днів. Склад працює 260 днів на рік. Зберігається метал на складі на підлозі. Можлива маса вантажу на 1 м² площі підлоги — 2 т. Визначити необхідну загальну площу складу, якщо коефіцієнт її використання дорівнює 0,75.

Розв’язок

1. Середньодобова потреба заводу в металі становить

 

1. Обсяг однієї поставки металу:

Q_пост = 60 / 6 = 10 т.

1. Максимальний запас металу на складі:

З_мах = 10 000 + 15 · 230,77 = 13 461,55 кг.

1. Корисна площа складу:

S_кор = 13 461,55 / 2000 = 6,73 м².

1. Загальна площа склад:

S_заг = 6,73 / 0,75 = 8,97 м².

Задачі для самостійного розв’язання

Задача 1. Доставлення деталей із механообробного та термічного цехів у складальний здійснюється електрокарами номінальною вантажопідйомністю 1 т. Середньодобовий вантажообіг — 15 т. Кільцевий маршрут із нарощуваним вантажопотоком становить 1200 м, швидкість руху електрокара — 40 м/хв. Час завантаження у кожному цеху в середньому дорівнює 5 хв, час розвантаження у складальному цеху — 15 хв. Режим роботи цехів — двозмінний. Коефіцієнт використання номінальної вантажопідйомності — 0,8, коефіцієнт використання часу роботи електрокара — 0,85.

Визначити необхідну кількість транспортних засобів, коефіцієнт їх завантаження та кількість рейсів за добу.

Задача 2. Річна програма випуску виробу А становить 50 000 шт., на виготовлення одиниці виробу необхідно 800 г міді, яку завод отримує щоквартально. Страховий (мінімальний) запас міді встановлено на рівні 20 днів. Склад протягом року працює 255 днів. Мідь на складі зберігається штабелями. Можлива маса вантажу на 1 м² площі підлоги — 2 т.

Визначити загальну площу складу за умови, що коефіцієнт її використання становить 0,65.

Задача 3. Визначте рівень механізації, ступінь механізації та продуктивність праці на вантажно-розвантажувальних роботах, що здійснюються за схемою таблиці.

Задача 4. Добовий випуск деталей на механічній дільниці становить 80 шт. Кожна деталь транспортується електромосто­вим краном на відстань 60 м. Швидкість руху крана — 40 м/хв. На кожну деталь масою 30 кг під час навантаження й роз­вантаження здійснюється по 4 операції тривалістю 3 хв кож­на. Режим роботи дільниці — двозмінний. Тривалість робочої зміни — 8 год. Час, що витрачається на планові ремонти, — 15 %.

Визначити час на один рейс, кількість електрокранів та їх годинну продуктивність.

 

Тема 3. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ПЛАНУВАННЯ. ПЛАНУВАННЯ ВИРОБНИЧОЇ ПРОГРАМИ МЕТАЛУРГІЙНОГО ПІДПРИЄМСТВА

1. Принципи, організація і методи планування;
2. Система планових нормативів;
3. Поточні та стратегічні плани розвитку підприємства;
4. Розрахунки виробничої програми підприємства та окремого виробничого підрозділу.

 

Планування виробничої потужності має важливе значення не тільки в раціональному використанні ресурсів, а й у стабілізації виробництва та насиченні ринку необхідними товарами. У ринкових умовах виробнича потужність визначає річний обсяг пропозиції підприємства, що враховує наявність і використання ресурсів, рівень і зміни діючих цін та інші фактори.

Виробнича потужність і пропозиція характеризують технологію та організацію виробництва, які діють на підприємстві, склад і кваліфікацію персоналу, а також динаміку їхнього зростання й перспективи розвитку.

Запроектована виробнича програма підприємства має пройти ресурсне обґрунтування, тобто узгодження (з огляду на можливість її виконання) з необхідними виробничими потужностями, трудовими, матеріальними та інвестиційними ресурсами. Планова виробнича потужність має бути достатньою для задоволення попиту на товари й послуги, що виробляє підприємство, протягом ряду років з урахуванням сезонних і циклічних коливань попиту, тенденцій його зростання або скорочення. Обґрунтування виробничої програми виробничою потужністю здійснюють у кілька етапів:

• Визначення максимального обсягу випуску виробів, що може бути забезпечений наявною виробничою потужністю підприємства.
• Обчислення необхідного введення в дію нових (додаткових) потужностей завдяки технічному переозброєнню або розширенню підприємства.

Щоб розглянути послідовно ці етапи, необхідно ознайомитися з деякими питаннями, які стосуються виробничої потужності.
Виробнича потужність підприємства характеризує максималь­но можливий річний обсяг випуску продукції в номенклатурі й асортименті, запланованих до виробництва, за повного використання устаткування й виробничих площ за умови застосування прогресивної технології та організації виробництва.

Виробничу потужність визначають різними вимірниками — найчастіше натуральними, умовно-натуральними, у багатономен­клатурних виробництвах — вартісним показником.

Вирізняють три види потужності підприємства: проектна — визначається у процесі проектування; поточна — фактично досяг­нута потужність; резервна — для покриття «пікових» навантажень у деяких галузях (наприклад, електроенергетика, газова, хар­чова промисловість).

Виробнича потужність є змінною величиною. Вона формується під впливом багатьох чинників. Головні з них такі:

• номенклатура, асортимент і якість продукції;

тривалість виробничого циклу та трудомісткість виготовлення продукції, послуг;

• кількість устаткування, стан його фізичного й морального зносу;
• режим роботи підприємства та його підрозділів, від якого залежить фонд часу роботи устаткування й використання площ упродовж року;
• застосування робочого часу;
• якість обслуговування робочих місць тощо.

Виробничу потужність визначають так: на початок планового періоду — вхідна потужність; на кінець цього періоду — вихідна потужність; а також середньорічна потужність.

У планових обчисленнях для обґрунтування виробничої програми використовують середньорічну потужність.

 (3.1)

де Пср — потужність середньорічна; Пвх — потужність вхідна; Пвв — потужність, яку буде введено в плановому році; Тв — період використання введеної потужності (від початку експлуатації до кінця року, міс.); Пвиб — потужність, яка вибуває протягом року;

Тн — період, упродовж якого потужність не буде використо­вуватися (від початку виведення потужності до кінця року, міс.)

Відповідно до викладеного вихідна потужність дорівнює:

.(3.2)

Виробничу потужність підприємства визначають за всією номенклатурою продукції та встановлюють, виходячи з потужності провідних підрозділів (цехів, дільниць, агрегатів). Провідними є ті підрозділи, які виконують головні технологічні операції та мають вирішальне значення у виробництві профільних видів продук­ції; за наявності кількох провідних підрозділів підприємства його виробничу потужність обчислюють за тими, які виконують найбільший за трудомісткістю обсяг робіт, наприклад, у машинобудуванні — це механічні та складальні цехи, у ливарних цехах — формувальні дільниці. Вихідні дані й послідовність розрахунків, за якими визначають виробничу потужність кожного наступного підрозділу,

 

 

Рис. 3.1. Вихідні дані й послідовність розрахунків виробничої потужності підприємства

Обчислення виконують технологічні підрозділи підприємства. Виробничі підрозділи, які за виробничою потужністю нижче рівня провідних, потрібно розглядати як вузькі місця, щодо яких необхідно розробити й упровадити технічні та організаційні заходи, які дадуть можливість довести їх пропускну спроможність до рів­ня провідних підрозділів підприємства. Може бути вжито заходів щодо зміни устаткування, технології, збільшення змінності праці на окремих дільницях тощо.

До розрахунків виробничої потужності підприємства включають устаткування встановлене й невстановлене, яке є на підприємстві (крім резервного). Визначають виробничу потужність на підставі максимально можливого річного часу роботи устаткування й використання виробничих площ.

Розрізняють календарний, режимний (номінальний) і ефектив­ний (корисний) фонди часу.

Календарний фонд (Фкал) часу застосовують під час розрахунків виробничої потужності підприємств з безперервним проце­сом виробництва (наприклад, у хімічних і металургійних вироб­ництвах)

 (3.3)

де р — % часу на ремонт і технологічні зупинки устаткування.

Фонд режимний використовують, обчислюючи виробничу

потужність складальних цехів і дільниць. Його визначають за формулою

(3.4)

де Фреж — фонд режимний (год); Кзм — кількість змін; Тзм — тривалість робочої зміни, год; Др — кількість робочих днів у плановому періоді; Гн — кількість неробочих годин у передсвяткові дні; Дп — кількість передсвяткових днів у плановому періоді.

Ефективний фонд часу розраховують так:

(3.5)

де Феф — ефективний, корисний фонд часу роботи устаткування (год)

У складальних, монтажних, формувальних цехах і дільницях, у яких виробничий процес виконується на корисних виробничих площах, режимний фонд обчислюють з урахуванням цієї площі за такою формулою:

(3.6)

де Фплощ — режимний фонд робочого часу з урахуванням корисної площі цеху, дільниці, м2-годин (квадрато-метри-години); S — корисна виробнича площа цеху, дільниці, м2.

У загальному вигляді виробничу потужність (П) провідного цеху, дільниці або групи технологічного устаткування з виготовлення однорідної продукції можна визначити за однією з таких формул:

 (3.7)

або

(3.8)

де Пі — потужність і-го виробничого підрозділу підприємства;

Пв — продуктивність устаткування у відповідних одиницях вимі­рювання і-ї продукції за годину;  — ефективний річний фонд часу роботи одиниці устаткування (год); Рм — середньорічна кіль­кість устаткування; Трі — трудомісткість виготовлення одиниці продукції з урахуванням коефіцієнта виконання норм, яку обчислюють за такою формулою:

  (3.9)

де tі — норма часу (трудомісткість) на виготовлення одиниці продукції (год); Кв.н — коефіцієнт виконання норм часу.

Інакше потужність можна визначити так:

 (3.10)

Методика розрахунку виробничої потужності залежить від характеру підприємств, цехів і рівня їхньої спеціалізації, якими визначається організаційний тип виробництва:

1. На безперервно-потокових лініях, а також на конвеєрі потужність обчислюють за такою формулою:

 (3.11)

де r — такт роботи лінії чи конвеєра.

2. В умовах потоково-масового виробництва за вузької спеціалізації робочих місць визначають потужність групи робочих місць, які виконують дану операцію під час оброблення конкретної деталі, розраховують потужність за такою формулою:

                                  (3.12)

3. В умовах серійного виробництва обчислення виробничої потужності ускладнюється тому, що за кожним робочим місцем закріплюється велика кількість детале-операції. Як вимірник виробничої потужності використовують типовий виріб представник:

                                  (3.13)

де Тпред — технічно розрахована норма часу на оброблення комплекту деталей виробу-представника на даній групі устаткування.

4. В умовах серійного виробництва із широкою номенклату­рою випуску виробів, а також в одиничному та дрібносерійному виробництвах розрахунок виробничої потужності ведуть у такій послідовності:

а) визначають трудомісткість оброблення виробів та всієї вироб­ничої програми за групами устаткування:

                                   (3.14)

де TN — трудомісткість виробничої програми (год); n — кількість найменувань виробів; Ni — кількість і-х виробів у виробничій програмі;

б) розраховують ефективний фонд часу роботи за групами устаткування, що взаємозамінюються, тобто визначають пропуск­ну спроможність устаткування:

                                (3.15)

де Пспр — пропускна спроможність устаткування, станко-год;

в) пропускну спроможність кожної групи устаткування ділять на трудомісткість програми з даного виду робіт і визначають коефіцієнт виробничої потужності цеху чи дільниці (Кпотуж):

                                   (3.16)

г) щодо провідної групи устаткування встановлюють коефіцієнт виробничої потужності цеху (дільниці) і проектують заходи з розширення вузьких місць;

д) визначають потужність цеху, підприємства в натуральному вимірнику множенням кількості виробів за програмою на прийнятий коефіцієнт виробничої потужності:

                                      (3.17)

Коефіцієнт завантаження устаткування (Кз.у) обчислюють так:

              (3.18)

За Кз.у = 1 устаткування використовують повністю; за Кз.у > 1 устаткування перевантажене; за Кз.у < 1 воно недовантажене.

Тести

1. Планування – це:

а) визначення мети, якої підприємство прагне досягнути за певний період;

б) неперервний процес передбачення змін зовнішнього середовища;

в) адаптація внутрішніх факторів виробництва для розвитку і подальшого зростання;

г) організація матеріально – технічного постачання і впровадження методів мотивації праці.

2. Відмінність між стратегічним і тактичним плануванням полягає у :

а) охопленні сфер впливу;

б) фінансових можливостях підприємства;

в) рівні обґрунтованості управлінських рішень;

г) залежності від зовнішнього середовища.

3. Середньотермінове планування – це планування на строк:

а) від 1 до 3 років;

б) від 3 до 5 років;

в) від 5 до 10 років;

г) від 10 до 15 років.

4. Яка мета бізнес – планування?

а) викладення підприємницького задуму на папері, та пошук джерел інвестування;

б) задоволення власних амбіцій;

в) матеріальна зацікавленість.

5. Механізм планування – це:

а) визначення мети і завдань планування;

б) здійснення оперативного контролю за діяльністю підприємства шляхом порівняння звітних і планових показників його діяльності;

в) процес прийняття планових рішень. Який випереджає майбутні дії.

6. Процес стратегічного планування не включає:

а) діагностику середовища;

б) визначення стратегічних цілей і завдань;

в) вибір стратегії.

7.Гнучкість як принцип коригування:

а) вимагає взаємопогодження довго -, середньо – та короткотермінового планування;

б) означає, що кожний працівник підприємства стає учасником планування діяльності;

в) забезпечує в процесі планування можливості коригування планів відповідно до змін у

внутрішньому та зовнішньому середовищі.

8. Критеріями вибору стратегій можуть служити:

а) час реалізації стратегії;

б) величина ризику;

в) інтуїція;

г)думки експертів;

д)фінансові ресурси.

 

Тема 4. ОРГАНІЗАЦІЯ ПРАЦІ, ПЛАНУВАННЯ ЧИСЕЛЬНОСТІ ПЕРСОНАЛУ І ФОНДУ ЗАРОБІТНОЇ ПЛАТИ.

 

1. Зміст організації праці;
2. Нормування праці управлінського персоналу;
3. Вивчення витрат робочого часу методом хронології технологічного процесу;
4. Розрахунки явочної та облікової чисельності працівників
5. Розрахунок фонду оплати праці

 

Відомо, що праця являє собою доцільну діяльність людей, яка спрямована на видозміну та пристосування предметів природи до потреб людей. Сукупність змін, що їх зазнають предмети праці, характеризується як технологічний процес. Такі зміни предмета праці відбуваються завдяки доцільній сукупності дій із затратами нервово-м’язової енергії робітників і за допомогою знарядь праці — ці дії є процесом праці. Сукупність взаємопов’язаних процесів праці, у результаті яких предмети праці перетворюються в готову продукцію, являє собою виробничий процес. Таким чином, кожний виробничий процес безпосередньо інтегрує технологічний та трудовий процеси.

Трудові процеси розрізняються за такими основними ознаками:

¨ характером предмета та продукту праці (матеріально-енер­гетичні, інформаційні, віртуальні);

¨ функції працівників (основні, допоміжні, обслуговуючі);

¨ ступінь участі людини у впливі на предмет праці (рівень механізації — ручні, машинно-ручні, машинні, автоматизовані);

¨ важкістю праці.

Основним елементом трудового процесу є операція, у складі якої прийнято вирізняти трудові прийоми, дії та рухи. Сукупність основних і допоміжних прийомів, об’єднаних або за технологічною послідовністю, або за спільністю чинників, які впливають на час виконання, являє собою комплекс трудових прийомів. Комплекси трудових прийомів утворюють виробничу операцію.

Відмінності в знаряддях праці та властивостях предметів праці, що використовуються, визначають технічно обґрунтовану мету, своєрідність змісту та послідовність дій робітників тієї чи іншої професійної групи.

На зміст праці істотно впливають: продукція або послуги, засоби праці, технологія; організація виробництва; кваліфікація пра­цівників.

Процес праці має загальні логічно пов’язані етапи: аналіз ситуації, уявлення про технологію виконання роботи, підготовку робочого місця, виконання роботи, оформлення, здавання (реалізацію) та стимулювання результатів належно виконаної роботи.

Студентам треба звернути увагу на те, що, незважаючи на зрос­таючий вплив комп’ютерної техніки в сучасних виробничих технологіях, організатором будь-якої роботи (процесу) залишається людина. Конкретизація трудової діяльності окремого працівника або групи працівників у певних організаційно-технічних умовах виробництва визначається як функція проектування трудового процесу.

Метою проектування організації трудового процесу є визначення змісту й методів роботи, створення продуктивного робочого місця, удосконалення виробничих систем, їх взаємодії з урахуванням вимог технологічного процесу, принципів раціональної організації праці та задоволення потреб виконавців.

На сучасному етапі проектування системного комплексу «людина — машина — середовище» здійснюється з урахуванням можливостей машини й антропологічних, фізіологічних, гігієнічних та психологічних вимог під час її використання людиною. Такими проблемами займається інженерна психологія та ергономіка.

Результатом дослідження виробничого процесу є формування карти трудового процесу, яка створюється на основі відповідей на запитання:

• що треба робити? коли необхідно здійснювати операції?
• як виконувати завдання?
• хто виконує?
• де треба виконувати завдання?
• скільки потрібно часу на операцію?
• з якою метою має виконуватись операція?

Загальна схема поліпшення методу виконання роботи включає послідовність дій.

Студентам треба звернути увагу на використання комплексного підходу, якій поєднує досягнення наукових шкіл ефективності та поведінкової і має назву «організація організації праці або структуризація праці». Він передбачає формування змісту праці й часового зв’язку людини з трудовим процесом з метою підвищення дохідності підприємства та водночас привабливості робочих місць, а також ступеня задоволення працею і відповідно зрос­тання мотивації людини. До принципів структуризації праці належать: розширення завдань (спеціалізація), збагачення змісту завдань (трудового процесу), зміна роботи, групова робота.

Переходячи до другого питання теми, треба з’ясувати сутність, цілі й завдання організації праці.

Організація праці спрямована на створення найсприятливіших умов праці, збереження та підтримку на високому рівні працездат­ності працівників, підвищення ступеня привабливості їхньої праці та досягнення повного використання засобів виробництва.

Вирізняють економічні та соціально-психологічні завдання організації праці, які мають конкретну спрямованість на: розроблення й поліпшення процесів, методів та умов праці; проектування та раціоналізацію робочих місць, машин, інструментів, допоміжних засобів, процесів обробки предметів праці з урахуванням характеру трудових процесів.

Об’єктами організації праці є робочі системи (робочі місця) або системи праці різної величини, ієрархічного рівня та складності. Предметами організації праці є: на рівні робочих місць — трудові рухи, дії, прийоми та умови їх ефективного здійснення; на рівні дільниці — взаємопов’язані процеси праці на робочих місцях; на рівні підрозділів або підприємства в цілому — виробничі процеси, де основною складовою є трудові процеси.

Треба звернути увагу на відповідну зміну критеріїв організації праці відносно:

• трудових процесів, робочих місць і засобів виробництва (кількісний результат, якість, витрати, навантаження на працюючих, безпека);
• процесу праці в межах кількох робочих місць (час проход­ження матеріалу, використання засобів праці);
• проектування виробу (функція, продуктивність, конструкційна форма).

Основні напрями вдосконалення організації праці: розподіл і кооперація праці; організація та обслуговування робочих місць; нормування праці; організація підбору персоналу та його розвиток; оптимізація режимів праці й відпочинку; раціоналізація трудових процесів, прийомів і методів праці; поліпшення умов праці; зміцнення дисципліни праці та підвищення творчої активності працівників; мотивація та оплата праці.

Розподіл праці на підприємстві відбувається в таких формах: операційна, функціональна, технологічна, професійно-кваліфікацій­на. На ступінь розподілу праці істотно впливає тип виробництва.

Розподіл праці на виробництві нерозривно пов’язаний із кооперацією праці, яка передбачає певні співвідношення і взаємодію видів праці. Кооперація праці здійснюється в таких основних формах, як міжцехова, внутрішньоцехова та внутрішньодільнична.

На підприємстві кооперування праці може здійснюватися через індивідуальне виконання роботи на окремих робочих місцях, багатоверстатною роботою або суміщенням трудових функцій і спеціальностей під час колективної роботи.

Студентам треба звернути увагу на встановлення раціональних меж розподілу й кооперації праці, що має велике значення для організації трудових процесів. Розподіл праці має економічну, технічну, фізіологічну та соціальну межі. Кооперація праці залежить, головним чином, від організаційних і економічних меж.

Раціональний внутрішньовиробничий поділ і кооперація праці передбачають дотримання таких обов’язкових умов: забезпечення використання трудового потенціалу працівників; розширення трудового профілю та зростання кваліфікації; усунення одноманітності праці та підвищення її змістовності.

Ефективність здійснення виробничих процесів, використання засобів праці, витрати на виготовлення продукції та її якість значною мірою залежать від вибору тієї або іншої форми організації праці: суміщення професій (функцій), багатоверстатного обслуговування, колективної (бригадної) праці.

Суміщення може бути повним і частковим. Найефективнішим є суміщення професій, спеціальностей, які взаємопов’язані ходом технологічного процесу, єдністю оброблюваних предметів праці, виконанням основного й допоміжного процесів.

Багатоверстатне обслуговування базується на суміщенні професій та визначенні черговості виконання ручних операції на одній із кількох одиниць устаткування під час автоматичної роботи всіх інших. Існує обслуговування трьох видів: бригадне, ланцюгове та індивідуальне. Можливі нециклічна та циклічна системи обслуговування. На робочих місцях потокових ліній застосовуються сторожовий або маршрутний методи обслуговування.

Розрахунок параметрів багатоверстатного обслуговування здій­снюється за формулами, наведеними в навчальних посібниках.

Колективна форма праці на підприємстві являє собою об’єднання всіх працівників, які здійснюють організовану спільну трудову діяльність у складі цехів, дільниць, бригад, спеціальних груп, в основі якої лежать розподіл і кооперація праці. При цьому провідне місце належить виробничій бригаді — груповій формі безпосередньої інтеграції (кооперації) праці кількох робітників, які виконують спільне виробниче завдання і несуть колективну відповідальність за результати роботи. Основною передумовою такого об’єднання є організаційно-технологічні умови виробництва, за яких економічно доцільним є функціонування спеціалізованих і комплексних бригад (змінні та наскрізні).

Наступним блоком питань, що підлягають уважному розгляду, є організація та обслуговування робочих місць, які виконують роль первинних осередків підприємства, де відносно самостійно за своєю спеціалізацією здійснюється процес перетворення «входу» (ресурсів, укладень) у «вихід» (продукт, послуга). Кожне робоче місце має свою специфіку, тому їх класифікують за певними ознаками.

Організація робочого місця передбачає створення організаційно-технічних умов для високопродуктивної та безпечної праці. При цьому основними напрями є: раціональна спеціалізація; ефективне розміщення устаткування, оснащення, предметів праці; освітлення робочої площі; обслуговування; умови праці.

Залежно від спеціалізації робочого місця здійснюється відповідне його елементне оснащення, що передбачає повне укомплектування та постійне забезпечення його всіма необхідними знаряддями й предметами праці для виконання закріплених операцій процесу праці.

Робоче місце комплектується: основним технологічним та допоміжним устаткуванням; предметами праці; пристроями та інструментом; організаційним оснащенням.

Раціональна організація трудового процесу передбачає певний порядок розташування всіх необхідних компонентів з урахуванням антропометричних, біохімічних даних і основних характеристик органів чуття людини для виконання виробничих операцій, який чітко накреслюється в технологічних плануваннях робочого місця.

Кожне робоче місце має зовнішнє, внутрішнє технологічне планування, карту організації праці, виконання якої є обов’яз­ковим.

Результат від комплексно обладнаного робочого місця залежить від системи обслуговування й забезпечення його протягом робочої зміни сировиною, матеріалами, заготівками, транспортними засобами, послугами ремонтного характеру тощо.

Обслуговування робочих місць здійснюється за такими функціями: енергетична, транспортно-складська, підготовчо-техноло­гічна, інструментальна, налагоджувальна, міжремонтна, контрольна, облікова, господарсько-побутова.

Форми обслуговування робочих місць: за стандарт-планом, планово-попереджувальне, чергове, за замовленням.

У сучасних умовах господарювання дедалі більшого значення набуває завдання поліпшення умов праці через упровадження нової техніки, технологій, оздоровлення виробничого середовища, урахування вимог естетики, безпеки та привабливості праці. Чинники виробничого середовища мають психологічні та фізіологічні межі.

Працездатність визначається здатністю людини виконувати певну роботу протягом заданого часу та залежить від чинників як суб’єктивного (настрій, ставлення до праці), так і об’єктивного характеру (стать, вік, стан здоров’я, рівень кваліфікації, умов, за яких відбувається праця, тощо).

Важливим завданням у поліпшенні організації праці є встановлення найдоцільніших режимів праці та відпочинку. Розрізняють змінний, добовий, тижневий та місячний режими праці та відпочинку.

На підставі комплексної оцінки робочі місця відносять до одного з видів умов праці: з особливо шкідливими та особливо важкими умовами праці; зі шкідливими й важкими умовами праці; зі шкідливими умовами праці.

Теми рефератів

1. Організація праці та основні напрями її вдосконалення.

2. Методичні основи проектування трудового процесу.

3. Багатоверстатне обслуговування: умови застосування та розрахунки параметрів.

4. Поділ та кооперація праці на підприємстві.

5. Суміщення професій та його вплив на ефективність діяльності фірми.

6. Організація обслуговування робочих місць.

7. Організація проектування робочого місця.

8. Умови праці та чинники їх формування.

9. Колективні форми організації праці.

10. Нормативні вимоги до умов і безпеки праці

Питання для дискусії

1. Оцінку роботи людини здійснюють за допомогою логічних принципів розподілу навантаження між різними частинами тіла, надання переваг (першості) типів і послідовності рухів. Визначте їх на прикладі роботи, яку Ви добре знаєте.
2. Чи можливе ефективне функціонування підприємства, що не розробляє та не вдосконалює проекти робочих місць, карт організації трудового процесу? Який взаємозв’язок між ними та яка їхня роль в організації виробництва?
3. Раціоналізація методів роботи й нормування праці — умови організаційного розвитку. Як вони здійснюються та впливають один на одного?

Тести

1. Сукупність методів і засобів впливу людини на предмет праці за допомогою знарядь праці, що здійснюються в певних природних або штучних умовах, називається:

а) технологічним процесом;

б) виробничим процесом;

в) трудовим процесом;

г) допоміжним процесом.

Що є основним елементом трудового процесу:

а) трудовий рух;

б) трудова дія;

в) трудовий прийом;

г) трудова операція?

2. Сукупність трудових дій, які виконуються за незмінних предметів та засобів праці та які являють собою технологічно завершену частину операції, — це:

а) трудовий рух;

б) трудовий прийом;

в) комплекс трудових прийомів;

г) трудова операція;

д) трудовий процес.

3. Автоматизовані процеси — це процеси, які виконує:

а) безпосередньо робітник;

б) робітник за допомогою машин;

в) машина під наглядом людини;

г) машина за розробленою програмою без участі робітника.

4. Найменування конкретних завдань та опис процесів виконання конкретних операцій визначає:

а) зміст праці;

б) управлінську процедуру;

в) інструкцію;

г) трудовий прийом.

5. Організація трудового процесу — це:

а) доцільна інтеграція в просторі й часі предмета, знаряддя та живої праці за їх кількістю та якістю;

б) оптимізація знарядь, умов і процесів праці;

в) сукупність організаційно-технічних умов діяльності людини;

г) сукупність усіх елементів виробництва.

6. Конкретизація трудової діяльності окремого працівника (групи) у певних організаційно-технічних умовах виробництва визначається як:

а) функція проектування трудового процесу;

б) формалізація методів виконання роботи;

в) вимірювання роботи для оцінки ефективності праці;

г) зміст праці.

7. Формування змісту праці й часового зв’язку людини з трудовим процесом з метою підвищення дохідності й одночасно привабливості робочих місць, а також ступеня задоволення працею — це:

а) структуризація праці;

б) розширення завдання;

в) проектування трудових прийомів;

г) удосконалення умов праці.

8. Збагачення змісту праці через здійснення різних видів робіт на різних робочих місцях — це:

а) ротація;

б) збагачення змісту праці;

в) групова робота;

г) розширення завдання.

9. Організація праці — це :

а) забезпечення підприємства робочою силою та її правильний розподіл між робочими місцями;

б) умови, в яких здійснюється процес праці;

в) система технічних, санітарно-гігієнічних і організаційних заходів із використання праці;

г) раціоналізація прийомів і методів праці.

10. Упровадження організації праці починається з:

а) розроблення заходів щодо організації праці;

б) визначення виконавців заходів;

в) аналізу фактичного стану організації праці на підприємстві;

г) розроблення завдань із підвищення ефективності виробництва.

11. Основні напрями організації праці:

а) забезпечення виробництва робочою силою;

б) удосконалення організації та обслуговування робочих місць;

в) удосконалення форм розподілу та кооперації праці;

г) зміцнення трудової дисципліни;

д) удосконалення методів вимірювання праці.

12. Організація праці забезпечує:

а) підвищення кваліфікації працівників;

б) краще використання матеріалів, палива, техніки;

в) підвищення енергоозброєності;

г) зростання продуктивності праці.

13. Створення оптимальної взаємодії людей, знарядь і предметів праці на основі доцільної організації робочих систем (робочих місць) з урахуванням продуктивності й потреб людини — це:

а) організація праці;

б) організація виробництва;

в) організація технологічної підготовки виробництва;

г) організація управління.

14. Відокремлення різних видів робіт, які являють собою часткові процеси створення продукції, і закріплення їх за робочими місцями — це:

а) організація праці;

б) кооперація праці;

в) розподіл праці;

г) раціоналізація праці.

15. Які існують основні форми розподілу праці:

а) операційна;

б) функціональна;

в) технологічна;

г) професійно-кваліфікаційна;

д) предметна?

16. Об’єднання виконавців для скоординованої участі в одному або різних, але пов’язаних між собою процесах праці — це:

а) організація праці;

б) організація виробництва;

в) кооперація праці;

г) організація управління.

17. Виконання одним робітником різноманітних функцій або робіт у процесі оволодіння кількома професіями або спеціальностями — це:

а) колективна праця;

б) багатоверстатне обслуговування;

в) кооперація праці;

г) суміщення професій.

18. Суміщення професій у певній черговості виконання операцій на кількох одиницях устаткування — це:

а) кооперація праці;

б) колективна праця;

в) суміщення професій;

г) багатоверстатне обслуговування.

19. Видами багатоверстатного обслуговування є:

а) партіонний;

б) індивідуальний;

в) ланцюговий;

г) бригадний.

20. Інтеграція праці кількох робітників, які виконують спільне виробниче завдання і несуть колективну відповідальність за результати роботи, — це:

а) внутришньодільнична кооперація праці;

б) виробнича бригада;

в) кооперація праці;

г) суміщення професій.

21. Об’єднання робітників однієї професії однакової або різної кваліфікації та зайнятих в однорідних технологічних процесах — це бригада:

а) спеціалізована;

б) комплексна;

в) наскрізна;

г) змінна.

22. Частина виробничої площі, оснащена всім необхідним для виконання трудових операцій певної частини виробничого процесу, — це:

а) дільниця;

б) робоче місце;

в) цех;

г) бюро.

23. До основних напрямів організації робочого місця належать:

а) спеціалізація;

б) розміщення елементів;

в) умови праці;

г) обслуговування;

д) нормування;

е) оплата праці.

24. Повне комплектне оснащення робочого місця — це:

а) основне технологічне обладнання;

б) допоміжне устаткування та інструмент;

в) предмети праці;

г) організаційне оснащення.

25. Просторове розміщення знарядь, предметів і виконавця з урахуванням антропометричних, біохімічних даних та основних характеристик органів відчуття людини — це:

а) технологічне планування;

б) організація виробництва;

в) карта організації праці;

г) робоче місце.

26. Регламентація обсягів, термінів і методів виконання допоміжних робіт із забезпечення робочих місць усім необхідним — це система:

а) обслуговування;

б) ремонту;

в) матеріально-технічного забезпечення;

г) організаційного оснащення.

27. Сукупність взаємопов’язаних виробничих, санітарно-гігієнічних, психофізіологічних, естетичних та соціальних чинників конкретної праці, які визначають стан виробничого середовища та впливають на здоров’я і працездатність людини, — це:

а) режим праці;

б) режим відпочинку;

в) техніка безпеки;

г) умови праці.

 

Приклади розв’язання типових задач

 

Задача-приклад 1. Дільниця токарних напівавтоматів має 30 верстатів. Змінна виробнича програма дільниці становить 2480 деталей. Машинний час на обробку однієї деталі — 3,7 хв, час зайнятості робітника — 1,5 хв. Коефіцієнт зайнятості робітника не повинен перевищувати 0,9. Змінний фонд часу одиниці устаткування дорівнює 480 хв. Необхідно організувати багатоверстатне обслуговування на дільниці за мінімальної кількості робітників.

Розв’язок

1. Розрахуємо середній коефіцієнт використання одного верстата за машинним часом для виконання змінної виробничої програми за формулою

,

де  — середня кількість діючих верстатів на плановий період, необхідна для виконання програми, од.; n — кількість установлених на дільниці верстатів.

;

 

2. Визначимо попередню кількість верстатів, що підлягають обслуговуванню одним робітником-багатоверстатником, за формулою

 

де t_м — машинно-автоматичний час; t_з — час зайнятості робітника з обслуговування верстатів.

Передбачаються такі варіанти обслуговування:

1) n₁ = 4 верстатам; 2) n₂ = 3 верстатам; 3) бригада з двох робітників обслуговує 7 верстатів, n₃ = 7 верстатам.

3. Проаналізуємо варіант за умови обслуговування n₁ = 4 вер-
статам. Визначимо цикл багатоверстатної роботи

 

Коефіцієнт зайнятості робітника

.

Величина коефіцієнта більша за допустиме значення. Середня кількість працюючого устаткування за цикл багатоверстатної роботи  верстата.

Коефіцієнт використання верстатів за машинним часом

 

У даному випадку k _{вик.вер.1} <  0,615 < 0,636, тому варіант не може бути прийнято.

4. Якщо n₂ = 3 верстатам, цикл багатоверстатної роботи

t_ц.б.2 = t_м + t_з = 3,7 + 1,5 = 5,2 хв.

Коефіцієнт зайнятості робітника

.

Середня кількість верстатів, які функціонують,

.

Коефіцієнт використання верстатів за машинним часом

.

У даному випадку значення k_зк.2 та k_{вик.вер.} задовольняють умову задачі.

5. За умови, коли 7 верстатів обслуговують двоє робітників, доцільно подати це у вигляді двох зон обслуговування, у кожній із яких один робітник обслуговує 3,5 верстата.

Середня кількість працюючого устаткування в одній зоні од.

У двох зонах кількість працюючих верстатів   од.

Коефіцієнт використання верстатів за машинним часом

.

Отриманий показник задовольняє умову ; 0,7 > 0,636.

Коефіцієнт зайнятості робітника

.

Результат розрахунку k_зн.3 більший від допустимого (0,9). Але його можна зменшити до нормативного за рахунок упровадження організаційних заходів.

6. Кількість багатоверстатників визначається за другим та третім варіантами. За нормою обслуговування n₂ = 3 верстатам на дільниці потрібні

осіб.

За нормою обслуговування 7 верстатів на двох робочих місцях кількість робітників на дільниці буде

осіб.

Висновок: оптимальний варіант обслуговування двома робітниками є 7 верстатів.

Задача-приклад 2. Режим роботи фрезерувальної дільниці — двозмінний по 8 год, на рік — 255 робочих днів. За результатами аналізу трудових процесів запропоновано вдосконалити робоче місце фрезерувальника: 1) оснастити його столом-підставкою для деталей та заготовок, щоб виключити нахили та повороти корпусу тіла; 2) наблизити інструментальну шафу до робочої зони, щоб скоротити шлях переміщення робітника. Очікується, що приріст оперативного часу становитиме 82 % від загальної економії часу.

Визначте зростання продуктивності праці в результаті вдосконалення організації робочого місця за таких вихідних даних:

Розв’язок

1. На переміщення робітника в межах робочої зони витрачається часу за рік:

• за базовим варіантом

Т_{п. зм.} = 3,9 · 80 · 2 · 255 / 20 · 60 = 132,6 год;

• за варіантом, який спроектовано

Т_п.в. = 1,1 · 80 · 2 · 255 / 20 · 60 = 37,4 год;

2. За наявним варіантом за рік витрачається на нахили та повороти корпусу:

Т_н.п. = (t_в.н. · n_н.п. · Н_в.зм · 2Д_р) / 60 = 0,1 · 2 · 80 · 2 · 255 = 136 год.

3. Час, що витрачається на переміщення за інструментом  за наявним варіантом  год.; за спроектованим варіантом  год.

4. Загальні затрати часу:

за наявним варіантом Т_д = 132,6 +136 + 8,5 = 277,1 год;

за спроектованим варіантом Т_п = 37,4 + 2,38 = 39,78 год.

5. Відсоток можливого зростання продуктивності праці

 

 

Задачі для самостійного розв’язання.

 

Задача 1. Під час проектування організації робочого місця багатоверстатника розглядається три варіанти зовнішнього планування верстатів-дублерів (рис. 1). За час циклу багатоверстатного обслуговування шлях пересування робітника має таки варіанти:

а) l_р = 14, 0 м

б) l_р = 7, 3 м

в) l_р = 13, 1 м.

 

Рис. 1. Варіанти планування робочого місця багатоверстатника

Оперативний час на операцію t_.оп. = 3,1 хв, час зайнятості робіт­ника на верстатах t_зан = 0, 91 + t_п.в.,  де t_п.в. — час на підхід до вер-
статів, хв.

Частка оперативного часу від часу зміни становить 0,8. За один цикл багатоверстатного обслуговування обробляються три деталі. Середня швидкість руху робітника — 4 км/год. Виробнича площа S_вр.п. за варіантами планування: а) 36 м²; б) 40 м²; в) 49 м².

Визначте кількість продукції, що знімається з 1 м² виробничої площі за зміну (480 хв), і виберіть найдоцільніший варіант зовнішнього планування робочого місця багатоверстатника.

Задача 2. Розрахуйте кількість верстатів, що може обслуговувати один робітник, коефіцієнти його зайнятості та завантаження верстата, якщо оперативний час обробки деталі становить 15,5 хв, у тому числі машино-автоматичний час — 11,5 хв, час на перехід від верстата до іншого верстата — 1 хв.

Задача 3. Робітник працює на трьох верстатах, на яких виконує технологічні операції, тривалість та структуру яких подано в таблиці. Час переходу від одного верстата до іншого становить у середньому 0,5 хв. Побудувати графік багатовер­статної праці, розрахувати коефіцієнти зайнятості робітника та завантаження кожного верстата протягом циклу багатоверстат­ної праці.

Задача 4. Спроектуйте зовнішнє планування робочого місця токаря й визначте коефіцієнт використання площі. Типовий набір оснащеності робочого місця та їх габаритні розміри у плані: верстат — 3200 × 1200 мм, тумбочка інструментальна — 550 ×
× 420 мм, підставка для технічної документації — 480 × 30 мм, поворотний стілець — 360 × 360 мм, решітка під ноги — 2000 ×
× 1200 мм, стелаж для деталей — 1100 × 400 мм, урна для сміття — 300 × 300 мм. Норматив виробничої площі під робоче місце 12,9 м².

Тема 5. ОРГАНІЗАЦІЯ ТА ПЛАНУВАННЯ МАТЕРІАЛЬНО-ТЕХНІЧНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ.

 

1. Організація матеріально-технічного забезпечення;
2. Визначення оптимальних розмірів запасів;
3. Розрахунки графіків матеріально-технічного постачання на основі теорії управління запасами.

 

Планування матеріально-технічного забезпечення виробництва включає комплекс робіт по аналізу питомих витрат матеріальних ресурсів за звітний період, використанню технологічного устаткування і оснащення, прогнозуванню і нормуванню окремих видів ресурсів на плановий період, розробці матеріальних балансів по видах ресурсів, джерелах надходження і вище перелічених напрямах використання. Перераховані роботи по плануванню вельми трудомісткі. Вони виконуються економістами і плановиками за участю інших фахівців. Менеджери не приймають участі в розробці планів, їх завдання - перевірити дотримання принципів планування, склад планових документів, їх якість.

В умовах ринку у підприємств виникає право вибору постачальника, а значить, і право закупівлі ефективніших матеріальних ресурсів. Це примушує постачальницький персонал підприємства уважно вивчати якісні характеристики продукції, що виготовляється різними постачальниками. Критеріями вибору постачальника можуть бути надійність постачання, можливість вибору способу доставки, час на здійснення замовлення, можливість надання кредиту, рівень сервісу. Співвідношення значущості окремих критеріїв з течією часом може мінятися.

Організаційна побудова, характер і методи роботи служб постачання на підприємствах відрізняються своєрідністю. На невеликих підприємствах, споживаючих малі об'єми матеріальних ресурсів в обмеженій номенклатурі, функції постачання покладаються на невеликі групи або окремих працівників господарського відділу підприємства. На більшості середніх і крупних підприємств цю функцію виконують спеціальні відділи матеріально-технічного постачання, що знаходяться у підпорядкуванні у заступника керівника підприємства по виробництву. Оскільки якість роботи відділу багато в чому визначає якість виробничого процесу, то він повинен бути укомплектований висококваліфікованими фахівцями. Крім того, багато вирішуваних відділом питань носять комплексний характер, вимагають знань в області маркетингу, логістики, техніки, технології, економіки, нормування, прогнозування, організації виробництва і міжвиробничих зв'язків.

Відділи МТЗ будуються за функціональною або матеріальною ознакою. У першому випадку кожна функція постачання (планування, заготівка, зберігання, відпустка матеріалів) виконується окремою групою працівників. При побудові постачальницьких органів за матеріальною ознакою певні групи працівників виконують всі функції постачання по конкретному виду матеріалів. Характерний тип структури служби постачання - змішаний (рис.1), коли товарні відділи, групи, бюро спеціалізовані на постачанні конкретними видами сировини, матеріалів, устаткування. Проте разом з товарними, до складу відділу постачання входять функціональні підрозділи: плановий та диспетчерський.

Змішаний тип структури відділу постачання - найбільш раціональний метод будови, який сприяє підвищенню відповідальності працівників, поліпшенню МТЗ виробництва. Планове бюро (група) виконує функції по аналізу навколишнього середовища і ринковим дослідженням, визначенню потреби в матеріальних ресурсах, розробці плану забезпечення підприємства і його підрозділів матеріально-технічними ресурсами (входить до складу бізнес-плану підприємства), оптимізації ринкової поведінки за найбільш вигідним забезпеченням, формуванню нормативної бази, розробці планів постачання і аналізу їх виконання, контролю за виконанням постачальниками договірних зобов'язань. Організаційна структура відділу МТЗ представлена на рисунку 5.1.

 

 

 

 

 

 

 

Рис. 5.1. Організаційна структура відділу МТЗ (змішаний тип).

Планування матеріально-технічного забезпечення великою мірою зумовлює ритмічну роботу підприємства з випуску продукції в заданій номенклатурі та асортименті. Тому на підприємстві, яке ревізується, необхідно встановити:

а) питому вагу матеріальних ресурсів згідно з укладеними договорами по прямих господарських зв'язках;

б) питому вагу придбаних матеріальних ресурсів на фондовій біржі. Наступним кроком ревізора є перевірка правильності та своєчасності укладення договорів, стану оперативного обліку і контролю за їх виконанням. Ревізор також виясняє, які заходи вживались до постачальників, котрі не виконують своїх договірних зобов'язань.

Для перевірки виконання договірних зобов'язань ревізор перевіряє:

• наявність наказу по розмежуванню функцій між підрозділами та службою підприємства, які пов'язані з заготівлею матеріалів;

• порядок і строки надходження документації, що пов'язана з укладенням договорів;

• порядок оформлення, реєстрації та зберігання договору. Перевіряючи виконання плану обсягу поставок матеріальних ресурсів, потрібно розмежувати товарно-матеріальні цінності, придбані за договорами, і товарно-матеріальні цінності, придбані на товарно-фондовій біржі. Ревізор вибірково здійснює перевірку правильності визначення планової потреби матеріальних ресурсів. Така потреба визначається за формулою:

Я = Я1 + Я2 + ЯЗ + 32-31,

де Я — планова потреба в матеріальних ресурсах за звітний період;

Я1 — потреба в матеріальних ресурсах на виробництво продукції;

Я2 — потреба в матеріальних ресурсах на дослідні роботи;

ЯЗ — потреба в матеріальних ресурсах на ремонт основних засобів тощо;

32 — потреба в матеріальних ресурсах на створення нормативу запасів на кінець року;

31 — запаси на початок року.

Виявивши факти завищення потреби, купівлі зайвих матеріальна цінностей, ревізор визначає суму придбаних матеріальних цінностей, і кількість, час придбання тощо.

Товарне бюро (група) виконує комплекс планово-оперативних функцій по забезпеченню виробництва конкретними видами матеріальних ресурсів: плануванню, обліку, завезенню, зберіганню і відпустці матеріалу у виробництво, тобто регулює роботу матеріальних складів.

Диспетчерське бюро (група) виконує оперативне регулювання і контроль за виконанням плану постачання підприємства і цехів сировиною і матеріалами, усуває неполадки, що виникають в ході постачання виробництва, контролює і регулює хід постачань матеріалів на підприємство. Відділи (бюро, групи) зовнішньої кооперації забезпечують виробництво напівфабрикатами (заготовками, деталями, вузлами). Вони також можуть будуватися за функціональною або товарною ознакою.

На підприємствах машинобудування служба постачання крім відділу МТС включає і відділ зовнішньої кооперації (чи бюро, групу), що може входити до складу ОМТС.

Відділи (бюро, групи) зовнішньої кооперації забезпечують виробництво напівфабрикатами (заготівлями, деталями, вузлами). Вони також можуть будуватися по функціональній чи товарній ознаці.

Для здійснення технічного переозброєння і реконструкції виробництва підприємство створює відділи устаткування, що звичайно входять до складу капітального будівництва.

Для великих підприємств (об'єднань), що складаються з ряду філій, найбільш прийнятний тип структури.

Особливістю цього типу структури є те, що підрозділу мають свої служби постачання з функціями по плануванню й оперативному регулюванню постачання виробничих цехів і ділянок матеріальними ресурсами, а також по контролі за їхнім виконанням.

Формування нормативної бази, прогнозування і розробка планів МТС, установлення господарських зв'язків і координація роботи служб постачання, що входять у підприємство, сконцентровані на базі служби постачання підприємства. Взаємодія підрозділів служби постачання підприємства здійснюється на основі функціональних зв'язків, а не адміністративного підпорядкування.

Одним з ланок організації МТС є складське господарство, основна задача якого полягає в прийомі і збереженні матеріалів, їхній підготовці до виробничого споживання, безпосереднім постачанні цехів необхідними матеріальними ресурсами. Склади в залежності від зв'язку з виробничим процесом підрозділяються на матеріальні, виробничі, збутові.

Прийняті матеріали зберігаються на складах по номенклатурних групах, сортам, розмірам. Стелажі нумеруються з вказівкою індексів матеріалів.

Завезення матеріалів і робота складів організуються на основі оперативно-заготівельних планів.

Для здійснення технічного переозброєння і реконструкції виробництва підприємство створює відділи устаткування, які зазвичай входять до складу капітального будівництва. Для крупних підприємств, що складаються з ряду філій, найбільш прийнятний тип структури, особливістю якого є те, що підрозділи мають свої служби постачання з функціями по плануванню і оперативному регулюванню постачання виробничих цехів і ділянок матеріальними ресурсами, а також по контролю за їх виконанням.

План МТЗ підприємства є його матеріальним балансом, в якому зведені всі розрахунки потреби в матеріальних ресурсах, необхідних для забезпечення виробничого процесу (витратна частина), наявність залишків на планований період, а також визначені джерела постачання (прибуткова частина). Основні показники плану МТЗ, а також зв'язок між ними можна відобразити наступним рівнянням:

Рпен + Знор = Оож + Е +В,

де Рпен - потреба в матеріальних ресурсах на виробниче-експлуатаційні потреби;

Знор - запаси нормовані;

Оож - залишки очікувані, тобто фактичні запаси, які існують на підприємстві на якийсь певний період;

Е - економія

В - план ввезення.

У лівій частині рівняння відображається загальна потреба в матеріальних ресурсах, в правій його частині - джерела покриття цієї потреби.

Процес розробки плану МТЗ включає наступні етапи: розрахунок потреби в матеріальних ресурсах на виробниче-експлуатаційні потреби; виходячи з існуючих потреб розраховуються норми запасів ресурсів, необхідних для безперебійного функціонування підприємства; потім визначаються джерела покриття потреби в матеріальних ресурсах, розробляється план ввезення матеріалів з боку.

Основними показниками матеріально-технічного забезпечення являються:

- Визначення рівня забезпеченості підприємства матеріальними ресурсами за зазначений період часу;

- Виявлення над нормативних або дефіцитних видів матеріальних цінностей;

- Визначення долі транспортно-заготівельних (у тому числі і різниці в цінах) витрат у загальних затратах при надбанні матеріальних цінностей;

- Розрахунки показників раціонального використання матеріалів у виробничому процесі;

- Установлення розмірів втрат внаслідок вимушених замін одних матеріалів іншими тощо;

Крім того, обчислюються різні (планові, нормативні, фактичні) коефіцієнти використання матеріалів у виробництві, їх доля витрат у собівартості готової продукції тощо.

Отже, оскільки безперебійне постачання підприємства матеріальними ресурсами - це обов’язкова умова його ефективної і ритмічної роботи, план матеріально-технічного забезпечення підприємства здійснюється в такій послідовності:

- Підготовча робота (забезпечення бланками-формами, інструктаж тощо);

- Визначення джерела забезпечення потреби в матеріалах;

- Розрахунок потреби в матеріальних ресурсах;

- Розробка норм виробничих запасів.

 

Тема 6: ПЛАНУВАННЯ ВИТРАТ НА ВИРОБНИЦТВО, ПРИБУТКУ ТА РЕНТАБЕЛЬНОСТІ

 

1. Вибір ресурсозберігаючих технологій;
2. Розрахунок і аналіз абсолютного розміру браку та втрат від браку;
3. Розрахунки витрат на виробництво металопродукції;
4. Планування основних результативних показників діяльності: прибутку та рентабельності.

 

Важливе значення для забезпечення умов невпинного зростання прибутку і рентабельності має якість їх планування. Це складний і багатогранний процес, який включає в себе глибокий економічний аналіз виробничих і фінансових показників за період, що передував плановому періоду, досягнення максимальної узгодженості з кількісними і якісними показниками плану випуску продукції (виконання робіт, послуг), її реалізації, собівартості, врахування наявних резервів збільшення випуску продукції, зниження витрат на виробництво, особливо непродуктивних і позареалізаційних витрат і збитків.

Якщо план із прибутку складено на належному рівні, професійно грамотно, підприємство має змогу правильно визначити обсяг платежів у державний бюджет і суму прибутку, що залишається в його розпорядженні з метою створення фінансової бази для розвитку виробництва, необхідних витрат на розвиток соціальної сфери, матеріальне заохочення праці.

У плануванні прибутку беруть участь (за умови організаційної відповідальності за цю справу фінансової служби) всі виробничі і функціональні підрозділи підприємства. Тільки в такому разі план може правильно віддзеркалювати внутрішньогосподарські резерви виробництва на базі більш раціонального використання матеріальних, трудових і фінансових ресурсів.

Прибуток підприємства як фінансовий результат від його звичайної діяльності планується на рік, квартал, місяць за елементами, які його формують за чинними стандартами бухгалтерського обліку та звітності.

Спочатку обчислюється плановий обсяг валового прибутку (Япал), який, згідно з П(С)БО 3, визначається за формулою:

П=Р-СЯ, (6.1)

де Р — виручка від реалізації товарів, робіт, послуг в оптових цінах без ПДВ та акцизного збору; С0 — виробнича собівартість реалізованої продукції.

Є кілька методів планування валового прибутку від реалізації продукції.

На невеликих і середніх підприємствах найпоширенішим є метод прямого поасортиментного розрахунку за вищенаведеною формулою. В такому разі для розрахунку валового прибутку за кожною асортиментною позицією застосовуються планові калькуляції собівартості виробів, а також обсяги реалізації, визначені при плануванні виручки від реалізації (з урахуванням динаміки перехідних залишків реалізованої, але не оплаченої покупцями продукції або без такого врахування, й тоді розрахована планова величина валового прибутку від реалізації продукції буде відповідати прийнятій методиці обліку обсягу реалізації та прибутку, але не враховуватиме перехідні залишки прибутку, які можуть міститися у вартості реалізованої, але не оплаченої покупцями готової продукції).

Загальна сума планового прибутку підприємства, тобто фінансові результати від звичайної діяльності (за термінологією П(С)БО 3), враховує, як зазначалося, поряд з плановим валовим прибутком від реалізації продукції також: адміністративні витрати; витрати на збут; інші операційні доходи і витрати; фінансові доходи і витрати; інші доходи й витрати.

Серед інших операційних доходів при плануванні прибутку підприємства враховуються: виручка від реалізації зайвих матеріалів та інших оборотних активів, прибуток від операцій з тарою, дохід від здачі в оренду основних засобів. Не плануються: одержані або визнані контрагентами присуджені штрафи, пені, неустойки за порушення ними договірних зобов'язань або законодавства, доходи від списання кредиторської заборгованості, з якої минув строк позовної давності, інші доходи, що мають випадковий характер (наприклад курсові різниці за операціями з іноземною валютою, надлишки матеріальних цінностей, виявлені в ході інвентаризацій, тощо).

Серед інших операційних витрат при плануванні прибутку підприємства зазвичай враховуються витрати на дослідження й розробки, собівартість реалізованих (і врахованих як інший операційний дохід) зайвих матеріалів та інших оборотних активів. Не плануються: сплачені (або визнані) штрафи, пені, неустойки на користь контрагентів, нестачі та втрати від псування матеріальних цінностей, від їх уцінки, втрати від списання сумнівних та безнадійних боргів тощо (адже мається на увазі, що підприємства повинні так організувати роботу і взаємовідносини зі своїми партнерами, щоб не порушувалися договірні умови, чинне законодавство, умови зберігання товарно-матеріальних цінностей та ін.).

До складу фінансових доходів, які мають бути врахованими при плануванні фінансового результату звичайної діяльності, включаються: дохід від вкладення капіталу в спільні підприємства, дивіденди на акції, вкладені в інші акціонерні товариства, проценти з придбаних облігацій, а до складу фінансових витрат входять намічені суми виплат комерційний банкам за користування кредитами, а також інші платежі, пов'язані з залученням позикового капіталу (наприклад виплата процентів за емітованими власними облігаціями).

У складі інших доходів і витрат плануються доходи й витрати, які можуть бути у процесі звичайної діяльності (крім фінансових витрат) і які не пов'язані з виробництвом та реалізацією виготовленої продукції (наприклад дохід від реалізації об'єктів основних засобів, виручка від продажу придбаних акцій з урахуванням відповідно залишкової вартості основних засобів і ціни придбання акцій як витрат).

Використання методу прямого розрахунку валового прибутку підприємства як складової загального фінансового результату його діяльності має низку переваг і недоліків. Основними позитивними якостями такого методу є простота і достовірність. Однак він обмежує можливості виявлення внутрішніх резервів зростання прибутку в процесі планування, бо дає лише кінцевий результат — план валового прибутку, не враховуючи впливу окремих факторів на планову величину прибутку. Головним чином з цієї причини широко застосовується (і не тільки на найбільших підприємствах, де використання методу прямого поасортиментного розрахунку плану прибутку пов'язане з утрудненнями технічного характеру) аналітичний метод планування прибутку.

Аналітичний метод планування валового прибутку від реалізації товарної продукції ґрунтується на вивченні факторів, які визначають рівень прибутку та рентабельності в базовому періоді, врахуванні їх, а також інших факторів (зростання виробництва, зниження собівартості продукції тощо), які наявні вже в плановому періоді. Послідовність роботи з планування валового прибутку така.

Другий етап — коригування очікуваного валового прибутку від реалізації товарної продукції за факторами, які формували прибутковість і рентабельність підприємства у базовому періоді і які слід враховувати як резерви росту прибутку у плановому періоді (або, навпаки, які не можуть бути враховані через певні умови при плануванні прибутку на плановий період). Таким чином обчислюється базовий валовий прибуток від реалізації товарної продукції і базова рентабельність продукції за валовим прибутком.

На цьому етапі роботи найскладніше — це знайти підхід до того, як врахувати зміни цінових факторів на обсяг прибутку і рентабельність підприємства, бо в умовах інфляції ціни на ті ресурси, які воно споживає на виробництво, так само, як і оптові ціни, за якими воно реалізує продукцію споживачам, швидко змінюються, причому дуже часто в нерівноцінних співвідношеннях. Меншою мірою, та все ж «спостерігається варіація цін і в умовах безінфляційної ринкової економіки — під впливом попиту і пропозиції на сировину, основні засоби, споживчі товари, робочу силу, інші товари. Отож, якщо при плануванні валового прибутку виходити з тієї рентабельності продукції, яка склалася в базовому періоді, то це може призвести до серйозних прорахунків.

Обчислена за валовим прибутком рентабельність продукції підприємства, досягнута ним у базовому періоді, для її використання як базової при плануванні прибутку в новому плановому періоді має бути скоригована з урахуванням умов ціноутворення планового періоду. Якщо відкинути всі фактори, що впливають на формування рентабельності, крім одного — зміни цін на виробничі ресурси (сировину, матеріали тощо), з одного боку, і зміни відпускних цін на готову продукцію — з другого, то неважко уявити, що рентабельність продукції змінюватиметься відповідно до співвідношення індексів цих цін. Якщо припустити, що ціни на матеріальні ресурси, які використовуються на виробництво, і витрати підприємства на оплату праці, що включаються до собівартості продукції, і договірні оптові ціни при реалізації готової продукції змінюються на одну і ту саму величину (один і той самий індекс), то рентабельність продукції не зміниться. Але подібна ситуація — лише випадковість.

Для розрахунку індексів /п та ір підприємство, плануючи валовий прибуток, наприклад на наступний рік, має з можливою точністю спрогнозувати, як змінюватимуться ціни у плановому році на його продукцію, які будуть зміни в ціноутворенні на сировину, матеріали, інші матеріальні ресурси, які передбачаються зміни у зв'язку з цим щодо рівня оплати праці, що також впливає на собівартість продукції, її рентабельність.

Робота ця складна, потребує об'єднаних зусиль працівників фінансових, планових, збутових, постачальницьких та інших економічних і виробничих служб підприємства.

Рентабельність виробництва є одним з найважливіших показників ефективності кінцевої діяльності підприємств і фірм, а також конкурентоспроможності та прибутковості виробництва товарів і послуг. Порівняння ефективності фінансової діяльності підприємств різних масштабів, виробничого призначення та форм власності проводиться звичайно не в абсолютних, а у відносних показниках. Як відомо, абсолютна величина прибутку ще не дає повної якісної характеристики виробничої, економічної та фінансової діяльності тих чи інших підприємств і фірм, компаній і корпорації. Для економічної оцінки кінцевих результатів діяльності вітчизняних та зарубіжних виробничих підприємств широко використовуються різні показники рентабельності. Вони характеризують ступінь прибутковості підприємства, рівень його прибутковості, або співвідношення доходів на одиницю витрат.

Показник рентабельності являє собою в загальному вигляді відношення суми прибутку до витрат на її отримання. На російських підприємствах рентабельність прийнято виражати в двох показниках: окремих виробів і всього виробництва. Рентабельність виробів визначається у відсотках як відношення сукупного прибутку, отриманої від виробництва або реалізації відповідної продукції, до загальних витрат на її випуск і продаж . У реальних виробничих умовах, наприклад на машинобудівних підприємствах, рентабельність різних видів продукції може бути розрахована за формулою

                                          (6.1.)

де Р _і - рентабельність виробу; Ц _і - ринкова ціна виробу; С _і - повна собівартість виробу.

Рентабельність виробництва є відносним показником ефективності використання основних фондів і оборотних коштів підприємства. Вона показує ступінь загальної прибутковості на 1 рубль витрат всіх виробничих ресурсів. На машинобудівних підприємствах загальна рентабельність виробництва визначається за наступною формулою:

                                (6.2)

де Р _о - загальна рентабельність виробництва; П - сукупний прибуток підприємства; Ф _о - середньорічна вартість основних виробничих фондів підприємства; О _з - середньорічний норматив оборотних коштів підприємства.

Показник рентабельності виробництва більш об'єктивно відображає загальний рівень ефективності виробничо-господарської діяльності підприємства, ніж рентабельність окремих видів продукції, товарів і послуг . Рентабельність виробництва підрозділяється на два види: загальна рентабельність, яка знаходиться відношенням балансового прибутку до середньорічної вартості основних фондів і оборотних коштів, і розрахункова, визначається співвідношенням чистого прибутку підприємства до цих витрат.

У ринкових відносинах значно розширюється застосування показників рентабельності для оцінки різних сфер діяльності підприємств і фірм. Існує кілька десятків видів і способів розрахунку рентабельності, різних за завданнями і змістом використовуються вихідних показників прибутку і витрат. Наведемо для прикладу можливі методи обліку прибутку, що застосовуються на французьких промислових фірмах і компаніях при плануванні рентабельності.

Визначення чистого прибутку акціонерних компаній шляхом вирахування податків з балансової прибутку до його розподілу між акціонерами за встановленими дивідендам. Даний показник характеризує головним чином ефективність розподільної політики вищих менеджерів і ступінь прибутковості або рентабельності акціонерного капіталу.

Розрахунок потоку готівки шляхом додавання до чистого прибутку суми амортизаційних відрахувань і інших накопичень. Фактична сума потоку готівки відповідає тій частині прибутку, яку компанія залишає у своєму розпорядженні. Вона має велике значення при оцінці ліквідності і прибутковості фірми.

Оцінка здатності до самофінансування шляхом вирахування потоку готівки розподіленого прибутку. Отримана сума прибутку використовується на розширення виробництва і служить важливим показником фінансування капітальних вкладень та інвестиційної політики фірми.

Обчислення підприємницького доходу шляхом додавання до потоку готівки податку на корпорації та інших резервних відрахувань і віднімання інших доходів від позареалізаційних операцій. Підприємницький дохід дає більш точне уявлення про вигідність основної діяльності фірми, ніж балансовий прибуток.

В якості основних показників рентабельності в сучасних ринкових умовах на вітчизняних і закордонних підприємствах можуть бути використані наступні коефіцієнти.

Рентабельність товарообороту або продажу, характеризує відношення прибутку від реалізації продукції до витрат на її виробництво і збут. Для розрахунку рентабельності продажів в чисельнику може бути величина загальної або чистого прибутку від реалізації товарів і послуг, а в знаменнику виробничі витрати або собівартість реалізованої продукції:

                          (6.3.)

де Р _т - рентабельність товарообороту; П _р - загальний прибуток від реалізованої продукції; С _рп - виробнича собівартість реалізованої продукції.

Використання показника рентабельності продажів в процесі внутріфірмового планування служить свого роду індикатором ціноутворення на нові товари і послуги. У зарубіжній практиці вважається, що для встановлення продажної ціни виробу необхідно до загальних виробничим витратам додати фіксовану надбавку, або маржу, яке обчислюється як частка товарообігу. Ця надбавка повинна забезпечувати кожній фірмі не тільки покриття всіх витрат, а й отримання нормальної прибутку або доходу. При цьому, однак, слід мати на увазі, що величина цієї планової теоретично нормальної прибутку і фактично отримується величина доходу дуже рідко збігаються в практичній діяльності підприємств і фірм. Крім того, встановлюється компанією норма прибутку дуже часто визначається ринкових вимог, а не вибирається довільно. Тим не менше норматив рентабельності товарообігу може служити важливим орієнтиром як для встановлення нижньої межі ринкових цін, так і для планування прибутку від реалізації продукції.

Рентабельність власних коштів або капіталу, визначає співвідношення чистого прибутку компанії та акціонерного капіталу з резервами. Цей показник виступає для всіх акціонерів та вищого керівництва одним з головних критеріїв ефективності компанії. Високий коефіцієнт чистої рентабельності є важливим стимулом для залучення нових акціонерів і розширення діяльності фірм і компаній. Рентабельність капіталу можна представити формулою

                                       (6.4)

де Р _до - рентабельність власного капіталу; П _ч - чистий прибуток від продажу продукції; К - вартість власного капіталу.

Рентабельність основних виробничих фондів, відображає ставлення загального прибутку підприємства до середньорічної вартості основного капіталу. Цей показник служить для зіставлення ефективності використання основного капіталу або виробничих фондів в окремих корпораціях і галузях промисловості. При визначенні рентабельності основного капіталу підприємства можна використовувати співвідношення загальної або чистого прибутку до вартості виробничих фондів з урахуванням витрат по довгостроковій заборгованості, оскільки даний показник знаходиться по відношенню до всіх основних фондів. У загальному випадку рентабельність основних фондів підприємства можна виразити формулою

                                               (6.5)

де Р _ф - рентабельність основних виробничих фондів; П _б - балансовий прибуток підприємства; Ф _о - середньорічна вартість основних фондів.

Рентабельність всіх активів, показує відношення загального прибутку до вартості економічних ресурсів компанії. Даний коефіцієнт характеризує здатність фірми або підприємства отримувати прибуток з всіх знаходяться в їх розпорядженні сукупних активів. При розрахунку цього показника в чисельник можна підставляти загальний прибуток, а в знаменник - середньорічну вартість основного й оборотного капіталу з урахуванням наявних матеріальних запасів та інших готівкових цінностей.

При плануванні рентабельності вітчизняних підприємств, крім розглянутих коефіцієнтів, можуть застосовуватися показники активності, прибутковості, покриття, оборотності, ліквідності, ризику, платоспроможності та інші фінансові нормативи та економічні критерії. Планування основних фінансових показників діяльності фірм і підприємств передбачає в свою чергу активне і творче рішення економістом-менеджером наступних фінансових та управлінських проблем:

- вибір показників, необхідних для здійснення стратегічних і поточних завдань;

- розрахунок основних фінансових показників , що характеризують ступінь ефективності виробництва і стан фінансів підприємства;

- порівняння розрахункових показників з відповідними корпоративними, галузевими, національними та світовими їхніми значеннями в поточному, звітному або плановому періоді і за інші роки;

- використання отриманих показників при складанні фінансових планів підприємства та його підрозділів та виборі стратегії і тактики їх майбутнього розвитку.

Серед безлічі відомих фінансових показників, крім розглянутих значень прибутку і рентабельності, важливе місце при плануванні фінансів мають коефіцієнти ліквідності, активності та прибутковості.

Показники ліквідності характеризують фінансову здатність підприємства забезпечувати за рахунок наявних грошових коштів виконання своїх короткострокових зобов'язань з усіма фірмами і банками. Низька платоспроможність компанії свідчить про її слабкої фінансової стійкості і неможливості проведення своєчасної закупівлі виробничих ресурсів і, як наслідок, про що наближається зупинку виробництва. Інакше кажучи, ліквідність визначає рівень якості поточних або оборотних активів підприємства і його фінансову спроможність покривати свої повсякденні борги. Тому проблема планування ліквідності повинна бути вирішена в процесі складання як поточних, так і довгострокових планів розвитку. При визначенні коефіцієнтів ліквідності застосовуються два основних види показників: загальний коефіцієнт покриття і коефіцієнт абсолютної ліквідності.

Загальний коефіцієнт покриття визначає співвідношення поточних (оборотних) активів підприємства і його поточних (короткострокових) зобов'язань. Мінімально допустима величина цього коефіцієнта повинна бути більше 1,0, оскільки при меншому значенні фірма може бути визнана неплатоспроможною. Оптимальним вважається величина коефіцієнта в діапазоні від 2,0 до 2,5.

Коефіцієнт абсолютної ліквідності характеризує співвідношення між найбільш швидко ліквідної частиною поточних активів і поточними пасивами. Найліквідніша частину активів визначається як різниця між їх загальною величиною (оборотних коштів) і всіма товарно-матеріальними запасами. Припустимим нижнім значенням даного коефіцієнта визнається зазвичай величина більше 0,2.

Показники активності або оборотності визначають ступінь ефективності використання підприємством економічних ресурсів. Зазвичай коефіцієнти активності відображають співвідношення між величиною продажів продукції та елементами активів. Одним з найбільш поширених на наших підприємствах показників активності є оборот товарно-матеріальних запасів. Цей коефіцієнт вимірює швидкість проходження матеріальних цінностей від закупівлі ресурсів до продажу готової продукції. Розраховується даний показник як відношення вартості проданих товарів до величини товарно-матеріальних запасів за формулою

                                       (6.6.)

де К _оз - коефіцієнт обороту запасів; РП - вартість реалізованої продукції; МОЗ - вартість матеріальних запасів.

Показники прибутковості або прибутковості виражають співвідношення доходів і витрат фірми в процесі виробництва і реалізації продукції. У кінцевому рахунку вони визначають фактичну результативність сукупної виробничо-фінансової діяльності кожного підприємства на одиницю витрат усіх економічних ресурсів або досягнуту норму прибутку на весь капітал (основний, оборотний і людський).

Всі наведені фінансові показники, як видно, тісно пов'язані між собою коефіцієнтами співвідношень «прибуток - витрати». Це означає, що поліпшення фінансового стану кожного підприємства в сучасних ринкових умовах можливе лише на основі вдосконалення як стратегічного, так і поточного планування прибутку і рентабельності, безперервного підвищення результатів і скорочення витрат, постійного зростання доходів і зниження витрат, а також раціонального використання інших виробничо- господарських, організаційно-управлінських та інвестиційно-фінансових факторів і ресурсів.

 

Приклади розв’язання типових задач

 

Приклад 1Визначити частку видів фінансових ресурсів підприємства.

Вихідні дані наведені у тис. грн. Підприємство на звітну дату мало такі дані за балансом: статутний капітал — 9300; пайо­вий капітал — 140; додатково вкладений капітал — ЗО; інший Додатковий капітал — 50; резервний капітал — 510; нерозпо­ділений прибуток — 1500; неоплачений капітал — 20; довго­строкові кредити банку — 85; довгострокові фінансові зобов'я­зання — 65; відстрочені податкові зобов'язання — 60; забезпе­чення виплат персоналу — 380; інші забезпечення — 530; ко­роткострокові кредити банку — 250; поточна заборгованість за Довгостроковими зобов'язаннями — 70; кредиторська заборго­ваність перед постачальниками — 800; поточні зобов'язання за розрахунками: з одержаних авансів — 730, заборгованість пе­ред бюджетом зі сплати податків — 410, зі страхування — 25, з оплати праці — 260, інші поточні зобов'язання — 55

Розв'язання

Для вирішення цього завдання необхідно:

1) згрупувати дані за балансом за видами та обчислити їх сум_а.

а) визначити суму власних ресурсів:

9300 +140 + 30+50 + 510 +1500 - 20+380 + 530 = 12 420 тис. гр_н.

б) визначити суми залучених коштів:

70 + 800 + 730 + 410 + 25 + 260 + 55 = 2350 тис. грн;

в) визначити суми позичених коштів: 85 + 65 + 60 + 250 = 460 тис. грн;

2) визначити частку кожного виду фінансових ресурсів:

а) 12 420 : 15 230 = 81,6 %;

б) 2359: 15 230= 15,4 %;

в) 460 : 15 230 = 3,0 %.

3) результати внести у табл. 8.2:

Таблиця 6.1

Приклад  2: Визначити суми пені за несвоєчасні розрахунки з бюджетом і постачальником.

Вихідні дані: ВАТ "Кристал" повинне перерахувати до 20-го числа в бюджет податок на прибуток у сумі 10 тис. грн, фак­тично перерахувало зазначену суму 30-го числа; 15-го числа, згідно з договором необхідно сплатити постачальнику за отри­мані товари 15 450 грн, фактично до 15-го числа сплачено 5450 грн, остаточний розрахунок був здійснений 25-го числа.

Розв'язання

1. За несвоєчасну сплату податку на прибуток сплачується пеня обсягом 120 % облікової ставки Національного банку.

України (НБУ) за кожний день прострочення з суми недоїмки, реличина облікової ставки НБУ береться на день вирішення ц_Ього завдання

(7 : 365 • 120 : 100) - 0,023 % за день; 10 000 • 0,023 • 10 : 100 = 23 грн за 10 днів.

2. Платники грошових коштів, які не дотримувалися встанов­лених строків платежів, за прострочення платежу сплачують на користь одержувача пеню на суму, встановлену в договорі сторін. За несвоєчасну оплату отриманих товарів платник сплачує на користь постачальника 0,4 % пені за кожний день прострочення з суми недоїмки, якщо інше не обумовлено в договорі:

(15 540 - 5540) 0,4 • 10 : 100 = 400 грн.

 

Задачі для самостійного розв’язання.

 

Задача 1: Визначити обсяг власних фінансових ресурсів підприємства.

Вихідні дані у тис. грн. Підприємство на звітну дату мало такі дані за балансом: статутний капітал — 9300; пайовий капітал — 140; резервний капітал — 510; нерозподілений прибуток — (-400); неоплачений капітал — 20; довгострокові кредити банку — 85; довгострокові фінансові зобов'язання — 65; відстрочені податкові зобов'язання — 60; забезпечення виплат персоналу — 380; інші забезпечення — 530; короткострокові кредити банку — 250; поточ­на заборгованість за довгостроковими зобов'язаннями — 70; кре­диторська заборгованість перед постачальниками — 800; поточні зобов'язання за розрахунками: з одержаних авансів — 730, забор­гованість перед бюджетом зі сплати податків — 410, зі страхуван­ня — 25, з оплати праці — 260, інші поточні зобов'язання — 55.

 

 

Список рекомендованої літератури

 

1. Організація і планування на підприємстві [текст]: навч. посіб. / Г.А. Семенов, В.К. Станчевський та інш. К., ЦНЛ, 2006. – 528 с.
2. Організація виробництва: навч. посіб. для ВУЗів / В.О. Онищенко, О.В. Редкін, А.С. Старовірець та інш. – К., Лібра, 2005. – 336 с.
3. Гринькова В.М. Організація виробництва [текст]: підручник / В.М. Гринькова, М.М. Салун. – К.: Знання, 2009. – 582 с.
4. Новицкий Н.И. Организация производства на предприятии : М.: Финансы и статистика, 2004. – 388 с.
5. Метс А.Ф., Щепилов Ф.И., Писчиков М.М. Организация, планирование и управление производством на предприятиях черной металлургии – М.: Металлургия, 1981, - 352 с.
6. Банный Н.П., Банный Д.Н. Технико-экономические расчеты в черной металлургии – М.: Металлургия, 1968. – 470 с.
7. Экономические методы управления НТП в черной металлургии / Аптекарь С.С., Ковалев А.И., Краснова В.В. и ДР. – К., Техника, 1983. – 143 с.
8. Богатин Ю.В., Швандар В.А. Производство прибыли: учебное пособие. – М.: Финансы, 1998. – 256 с.
9. Крижевский А.З. Совершенствование технологии агломерационного производства. – К.: Техника, 1986. – 77 с.
10. Маковский В.А. и др. Оптимальное управление агломерационным процессом. – К.: Вища школа, 1987. – 122 с.
11. Определение плановых показателей извлечения при переработке руды на ДСФ шахт и рудников Кривбаса. – Кр. Рог. – 1090. – 18 с.
12. Муромцева Г.Н. Резервы снижения себестоимости агломерата. – Днепропетровск, Промынь. – 26 с.
13.  
14. Смоктий В.В. Сокращение расхода чугуна. - М., МинЧМ, 1987. – 34 с.
15. Лифшиц А.Г. Экономическая эффективность кислородно-конверторного производства стали. – М., Металлургия.
16. Баптизманский В.И. Конвертерные процессы производства стали. – К., Вища школа, 1984.
17. Попов Д.И., Макаров Л.П. Интенсификация производства – основное условие повышения эффективности работы черной металлургии. – М.: Металлургия, 1975. – 87 с.
18. Глухов В.В. Организация прокатного производства – Спб, 2001. – 368 с.
19. Метс А.Ф. Организация производства в прокатных цехах – М., Металлургиздат. – 216 с.
20. Оптимизация процессов прокатного производства – К., Наукова думка, 167 с.
21. Нукович И.А. Составление графика работы прокатных станов. – Новосибирск, 1999. – 7 с.
22. Левитанский Б.А., Новиков В.К. Экономия и нормирование электроэнергии в прокатном производстве – М, Энергоиздат. – 93 с.
23. Совершенствование технологии и оборудования в СПЦ – Свердловск, Металлургиздат. – 163 с.
24. Экономия энергии в СПЦ / Р.А. Адамович, Л.М. Бобров – М., ЦНИИ. – 1985 – 32 с
25. Грачева К.А., Малиновський П.С. Экономические расчеты при проектировании прокатного оборудования и производстве проката. – М., Машиностроение. – 216 с.
26. Сероватин А.И. Расчет производительности облорудования прокатных цехов – М., Металлургия. – 96 с.
27. Македонский Н.В., Гринберг В.А. Организация и планирование литейного производства. – Минск, Вышейшая школа. – 239 с.
28. Лурье Д.А., Евдощук В.С. Повышение технико-экономического уровня литейнго производства. – К, 59 с
29. Голубев Ю.Н. Организация технической подготовки литейного производства. – М. – 73 с.
30. Маленкович В.Б. Методы эффективного использования производственных фондов в литейном производстве. – М. – 1985. – 32 с.
31. Юсуфович Б.Е. Нормирование литейных работ – М., Машиностроение. – 1980. – 161 с.
32. Клебанер В.Я. Планирование и оценка работы литейных и модельных цехов – М.,83 с.
33. Емельянов А.В., Крутенюк В.В. Планирование и экономическое стимулирование термического производства. – К. – 46 с.
34. Рублев А.Б. Экономическая эффективность реконструкции основных металлургических агрегатов. – М. – 2000. – 51с.
35. Организация капитальных ремонтов оборудования металлургического производства. – Харьков, Металлургиздат. – 148с.
36. Рублев А.Б. Экономическая эффективность реконструкции основных металлургических агрегатов. – М., ЦИИЧМ. – 51с.
37. Типовые нормы времени на ремонт прокатного оборудования. – М., ЦИИЧМ – 210с.
38. Королев Н.С. Эффективность работы автотранспорта – М., Транпорт. – 1981. – 231с.
39. Заянчик Л.Г., Костинский Я.Б., Юфест Г.Н. Расчет производительности автомобилей и заработная плата водителей. – К.: Техника. – 1093 – 167с.
40. Промышленный транспорт: организация и эффективность / Н.М. Васильев, Н.Н. Хмелевский и др. – М.: Транспорт. – 1985. – 208с.
41. Хахалина А.И., Иванова Л.Г. Анализ прибыли и рентабельности на металлургических предприятиях. – М.: Металлургия, 1974. – 136 с.
42. Гордань В.И. Материалоемкость и качество продукции (аспекты управления). – К.: Наукова думка, 1988. – 144 с.
43.  Леушин Д.А. Комплексная экономия черных металлов на предприятиях. – К.: Вища школа, 1980. – 61 с.
44.  Зуев Л.П., Харченко В.А. Экономия энергоресурсов на металлургическом предприятии. – К.: Техника, 1979. – 29 с.
45.  Мищенко В.А. Производительность труда в черной металлургии. – К.: Техника, 1977. – 198 с.
46.  Повышение производительности труда в черной металлургии / П.К. Курилов, Ю.В. Донеш, Н.А. Терещенко. – К.: Техника, 1987. – 166 с.
47.  Гликман Э.С., Лихачев Е.Н. Техническое нормирование и организация заработной платы в доменных цехах. – М.: Металлургия, 1994. – 173 с.
48. Дячун О.В. Організація, нормування та оплата праці : навч. посіб. – Львів: Афіша, 2001 – 217с.
49. Лебедев В.Г. и др. Управление затратами на предприятии: Учебник. - СПб.: Изд. «Бизнес-пресса», 2000.
50. Друри К. Введение в управленческий и производственный учет: Пер. с англ. – М. Аудит, 1994.
51. Бень Т.Г., Довбня С.Б. Совершенствование системы планирования на металлургическом предприятии // Металлургическая и горнорудная промышленность, 2001. -№1. – с. 108-112.
52. Буторина И.В. Мировые тенденции развития металлургической промышленности // Металлургическая и горнорудная промышленность, 2001. -№3. – с. 79-82.
53. Семенова Т.В. Прогнозирование объемов и структуры литейного производства // Металлургическая и горнорудная промышленность, 2001. -№3. – с. 82-84.
54. Довбня С.Б. Методика анализа финансового состояния металлургического предприятия // Металлургическая и горнорудная промышленность, 2001. -№6. – с. 102-106.
55. Грабовский С.С., Гасенко Л.В. Совершенствование системы управления общепроизводственных расходов на металлургическом предприятии // Металлургическая и горнорудная промышленность, 2001. -№6. – с. 109-112.
56. Сергеев В.В. и ДР. Некоторые аспекты оценки производственных мощностей при их реструктуризации // Металлургическая и горнорудная промышленность, 2002. -№4. – с. 98-102.
57. Бень Т.Г., Маценко А.А. Методика оценки реальной стоимости производственных запасов предприятия / Металлургическая и горнорудная промышленность, 2003. -№3. – с. 114-116.
58. Производственные запасы промышленного предприятия. - Учебно-практическое пособие «Курсом реформ – Учет 2000».- Днепропетровск. - ООО «Баланс-клуб»,- 2000, стр. 63-74.
59. Методичні вказівки для підготовки та виконання практичних завдань з дисципліни „Організація виробництва. Частина 2” для студентів металургійного факультету V курсу денної форми навчання / Укл. О.М. Бондарчук, Г.В. Темченко. – Кривий Ріг. – 2010. – 25 с.
60. Методичні вказівки до самостійного вивчення дисципліни ,,Організація виробництва. Частина 2’’ для студентів металургійного факультету денної та заочної форми навчання / Укл. О.М. Бондарчук, Г.В. Темченко. – Кривий Ріг. – 2010. – 20 с.
61. Методичні вказівки щодо виконання курсової роботи з «Організації виробництва» / Укл. О.Б. Короленко, О.М. Бондарчук. - Кривий Ріг: КТУ. – 2010.

 

 

 

 

 

Методичні вказівки до самостійного вивчення дисципліни „Організація виробництва. Частина 2.” для студентів напряму підготовки 0904 металургія, 0902 інженерна механіка денної, заочної та прискореної форми навчання

 

 

 

Укладачі: Бондарчук О.М.

Темченко Г.В.

 

 

 

 

Реєстрац. № ________

 

 

 

 

 

Підписано до друку              ______________________2010 р.

Формат                                  _________А5___________

Обсяг                                     _________59___________стор.

Тираж                                    _________30___________прим.

 

 

Видавничий центр КТУ, вул.. ХХІІ партз’їзду, 11,

м. Кривий Ріг