Написание контрольных, курсовых, дипломных работ, выполнение задач, тестов, бизнес-планов

Не нашли подходящий заказ?

Заказать в 1 клик: /contactus

Главная \ Методичні вказівки \ ОСНОВИ НАУКОВИХ ДОСЛІДЖЕНЬ

ОСНОВИ НАУКОВИХ ДОСЛІДЖЕНЬ

« Назад

ОСНОВИ НАУКОВИХ ДОСЛІДЖЕНЬ 30.08.2016 06:26

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ЖИТОМИРСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Яковець Г.Ю.

Навчально-методичний посібник

для самостійного вивчення дисципліни

“ОСНОВИ НАУКОВИХ ДОСЛІДЖЕНЬ”

Житомир – 2015

ВСТУП

Програма вивчення вибіркової навчальної дисципліни “Основи наукових досліджень” складена відповідно до освітньо-професійної програми підготовки бакалавра напряму “Облік і аудит”.

Предметом вивчення навчальної дисципліни є проблема представлення методології наукової творчості початківцям-дослідникам, організація наукової роботи, використання методів наукового пізнання і застосування логічних законів і правил на практиці діяльності.

Міждисциплінарні зв’язки: Теоретичною базою курсу, що вивчається, є знання з теорії бухгалтерського обліку, аудиту та інших економічних дисциплін. Разом з цим вивчення питань основ наукових досліджень передбачає наявність у студентів знань з філософії.

Програма навчальної дисципліни складається з таких змістових модулів:

1. Теоретико-організаційні засади наукової діяльності

2. Прикладні положення наукових досліджень

1. МЕТА ТА ЗАВДАННЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ, ЇЇ МІСЦЕ У НАВЧАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ

1.1. Метою викладання навчальної дисципліни “Основи наукових досліджень” формування у студентів систематизованого комплексу знань про загальні принципи, форми та методи проведення наукових досліджень.

1.2. Основними завданнями вивчення дисципліни є такі: ознайомлення із засадами організації наукових досліджень в Україні; оволодіння сучасною методологією наукових досліджень; ознайомлення з особливостями вибору напрямів наукових досліджень та визначення етапів науково-дослідної роботи; вивчення засад інформаційного забезпечення науково-дослідної роботи; ознайомлення з методами проведення теоретичних та експериментальних досліджень; ознайомлення з особливостями оформлення результатів наукової роботи; формування практичних навичок раціональної організації наукової роботи

1.3. Згідно з вимогами освітньо-професійної програми студенти повинні:

Знати: засади організації науково-дослідної роботи в Україні; теоретичні та методологічні основи наукового дослідження; особливості вибору напряму наукового дослідження та формування етапів науково-дослідної роботи; особливості пошуку, накопичення та обробки наукової інформації; методи проведення теоретичних та експериментальних досліджень; методичні та практичні основи обробки результатів наукових досліджень; основні вимоги до оформлення результатів проведення науково-дослідної роботи; особливості впровадження результатів наукової роботи та розрахунку ефективності НДР.

Уміти: вибирати напрями наукових досліджень та формувати етапи науково-дослідної роботи; виконувати інформаційний пошук; формувати задачі та вибирати методи теоретичних та експериментальних досліджень; виконувати розрахунки економічної ефективності теми та результатів наукових досліджень; оформляти результати науково-дослідної роботи; використовувати набуті знання в практичній економічній та управлінській діяльності.

ПРОГРАМА НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ

Змістовний модуль 1. Теоретико-організаційні засади наукової діяльності

Тема 1 Наука та наукова діяльність: роль у розвитку суспільства

1.1. Предмет і мета дисципліни “Основи наукових досліджень”

1.2. Поняття науки та наукової діяльності

1.3. Наукознавство як система знань. Класифікація наук

1.4. Наукові кадри: підготовка і кваліфікація

Тема 2 Наукові дослідження як форма здійснення та розвитку науки

2.1. Наукові дослідження: поняття та порядок здійснення

2.2. Проблема і тема наукового дослідження: порядок вибору і формування

2.3. Визначення предмета та об’єкта дослідження

2.4. Мета і завдання дослідження

Тема 3 Інформаційне забезпечення наукових досліджень

3.1. Поняття про наукову інформацію та її роль у проведенні науково-дослідної роботи

3.2. Джерела інформації та їх використання в науково-дослідній роботі

3.3. Техніка роботи зі спеціальною літературою

Тема 4 Методологічні основи наукових досліджень

4.1. Сутність методології та методу наукового дослідження

4.2. Системний підхід у наукових дослідженнях

4.3. Вибір методів дослідження

Змістовий модуль 2. Прикладні положення наукових досліджень

Тема 5 Систематизація результатів економічного дослідження

5.1. Види систематизації результатів дослідження та їх зміст

5.2. Наукова стаття

5.3. Монографія та дисертація

Тема 6 Загальні вимоги та правила оформлення результатів дослідження

6.1. Текст наукового дослідження: мова та стиль

6.2. Загальні вимоги до оформлення наукової праці

6.3. Оформлення допоміжних матеріалів. Нумерація. Ілюстрації. Таблиці. Формули. Посилання. Додатки

Тема 7 Узагальнення та презентація результатів наукових досліджень

7.1. Методика написання наукової доповіді

7.2. Презентація основних результатів дослідження та їх ілюстративне відображення

Тема 8 Оцінка наукової праці, апробація та впровадження результатів дослідження

8.1. Апробація та впровадження результатів закінчених наукових досліджень

8.2. Ефективність наукових досліджень та її критерії

Рекомендації щодо самостійної роботи студента

Тема 1

Наука та наукова діяльність: роль у розвитку суспільства

Наука – це що безупинно розвивається система знань об’єктивних законів природи, суспільства, мислення, одержуваних і перетворюваних у безпосередню продуктивну чинність суспільства в результаті спеціальної діяльності людей.

Не можна визнати науковими ті знання, які одержує людина лише на основі простого спостереження. Ці знання грають у житті людей важливі ролі, але вони не розкривають сутності явищ, взаємозв’язку між ними, що до-зволила б пояснити, чому дане явище протікає так чи інакше, а про-рочити подальший його розвиток.

Мета науки – пізнання законів розвитку природи й суспільства на взаємодію на природу на основі використання знань для одержан-ня корисних суспільству результатів. Поки відповідні закони не від-криті, людина може лише описувати явища, збирати, систематизува-ти факти, але він нічого не може пояснити й пророчити.

Предметом науки є пов´язані між собою форми руху матерії або особливості їх відображення у свідомості людей. Саме матеріальні об´єкти природи визначають існування багатьох галузей знань.

Наука, як специфічний вид діяльності, спрямована на отримання нових теоретичних і прикладних знань про закономірності розвитку природи, суспільства і мислення, характеризується такими основними ознаками:

- наявністю систематизованих знань (ідей, теорій, концепцій, законів, принципів, гіпотез, основних понять, фактів);

- наявністю наукової проблеми, об´єкта і предмета дослідження;

- практичною значущістю процесу, що вивчається.

Отже, виникнення науки як сфери людської діяльності, тісно пов´язане з природним процесом розподілу суспільної праці, зростанням інтелекту людей, прагненням їх до пізнання невідомого, всього сущого, що складає основу їх буття.

У процесі пізнання наукові працівники користуються певною методологією наукового пізнання, яка передбачає відповідні види наукової діяльності.

Наукова діяльність - це інтелектуальна творча діяльність, спрямована на одержання і використання нових знань. Основними її формами є фундаментальні та прикладні наукові дослідження.

Фундаментальні наукові дослідження – наукова теоретична та (або) експериментальна діяльність, спрямована на одержання нових знань про закономірності розвитку природи, суспільства, людини, їх взаємозв’язку.

Прикладні наукові дослідження – наукова і науково-технічна діяльність, спрямована на одержання і використання знань для практичних цілей.

Науково-технічна діяльність – інтелектуальна творча діяльність, спрямована на одержання і використання нових знань в усіх галузях техніки і технологій. Її основними формами (видами) є науково-дослідні, дослідно-конструкторські, проектно-конструкторські, технологічні, пошукові та проектно-пошукові роботи, виготовлення дослідних зразків або партій науково-технічної продукції, а також інші роботи, пов’язані з доведенням наукових і науково-технічних знань до стадії їх практичного використання.

Науково-педагогічна діяльність – педагогічна діяльність у вищих навчальних закладах та закладах післядипломної освіти III – IV рівнів акредитації, пов’язана з науковою та (або) науково-технічною діяльністю.

Науково-організаційна діяльність – діяльність, що спрямована на методичне, організаційне забезпечення та координацію наукової, науково-технічної та науково-педагогічної діяльності.

Основні цілі, напрями, принципи, форми і методи діяльності держави в науково-технічній сфері визначає державна науково-технічна політика, яка є складовою соціально-економічної політики України.

Державне регулювання та управління у сфері наукової і науково-технічної діяльності здійснюють: Верховна Рада України; Президент України; Кабінет Міністрів України; міністерства, відомства та інші центральні органи виконавчої влади у сфері наукової і науково-технічної діяльності; Верховна Рада Автономної Республіки Крим, місцеві ради, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві органи виконавчої влади.

У кожному процесі наукового дослідження обов’язково потрібні такі елементи: суб’єкт, засоби та об’єкт.

У загальному розумінні як суб’єкт науки можна визначити інститут науки як організацію людей, які пов’язані між собою певними відносинами, для виконання завдань у сфері наукової, науково-технічної, науково-педагогічної та науково-організаційної діяльності.

Суб’єктів науки можна поділити на дві групи залежно від мети їх діяльності:

–суб’єкти, діяльність яких спрямована на виробництво нових наукових результатів: науково-дослідні інститути; ВНЗ III - IV рівнів акредитації; наукові підрозділи виробничих підприємств; наукові школи, товариства;

–суб’єкти, діяльність яких спрямована на контроль, оцінку і визнання отриманих наукових результатів (спеціалізовані вчені ради, Вища атестаційна комісія (ВАК) України).

Наукознавство - це наука, яка вивчає закономірності розвитку науки, структуру і динаміку наукового знання та наукової діяльності, взаємодію науки з іншими соціальними інститутами та сферами матеріального та духовного життя суспільства.

В даний час у наукознавстві чітко визначені основні розділи знань про науку, характеристика яких приведена в таблиці 1.1.

Таблиця 1.1. Розділи наукознавства

№	Розділи	Елементи наукознавства
1	Загальна теорія науки	Розробка концепції науки, основних напрямів її розвитку, методології.
2	Історія науки	Дослідження динамічного процесу нагромадження наукових знань, виявлення закономірностей розвитку науки.
3.	Соціологія науки	Аналіз взаємодії науки та суспільства в різних соціально-економічних формаціях, дослідження соціальних функцій і відносин людей у процесі наукових досліджень.
4.	Економіка науки	Вивчення економічних особливостей розвитку та використання науки, критеріїв економічної ефективності наукових досліджень.
5.	Політика і наука	Визначення напрямів науки з врахуванням об'єктивних умов, потреб суспільства і загальної політики держави.
6	Теорія наукового прогнозування, планування і управління науковими дослідженнями	Розробка стратегії науки на майбутнє, планування матеріального забезпечення і організації наукових досліджень.
7	Методологія науки	Дослідження систем у науці, побудова моделей науки і різних видів наукової діяльності.
8	Організація праці, психологія, етика і естетика наукової діяльності	Розробка системи організації праці вчених, вивчення психологічних, етичних і естетичних чинників наукової діяльності (інтереси, емоції, індивідуальні особливості вчених).
9	Наука і право	Дослідження і нормальне забезпечення взаємовідносин між науковими колективами і їх працівниками, розробка системи міжнародних та державних законів про науку.
10	Мова науки	Розробка міжнародних та національних систем понять і термінології, особливостей стилю викладення результатів наукових досліджень.
11	Класифікація наук	Розробка міжнародних і національних систем класифікації наук.

Основними завданнями наукознавства є:

- вивчення законів і тенденцій розвитку науки;

- аналіз взаємодій наук;

- прогноз розвитку науки;

- проблеми наукового знання й наукової творчості;

- організація науки й управління її розвитком.

Існують галузі знань, об´єднаних у три великі групи наук, які розрізняються за предметами та методами дослідження:

- природничі (фізика, хімія, біологія, географія, астрологія та ін.), науки, предметом яких є різні види матерії та форми їхнього руху, їх взаємозв´язки та закономірності;

- суспільні (економічні, філологічні, філософські, логічні, психологічні, історичні, педагогічні та ін.), науки, предметом яких є дослідження соціально-економічних, політичних та ідеологічних закономірностей розвитку суспільних відносин;

- технічні (радіотехніка, машинобудування, літакобудування), предметом яких є дослідження конкретних технічних характеристик і їх взаємозв´язки.

Державною атестаційною комісією (ДАК) України за погодженням з Міністерством освіти і науки України, Державним комітетом у справах науки і технологій України затверджено певну класифікацію галузей наук.

Відповідно до цієї класифікації Основними галузями наук є:

1. Фізико-математичні науки. 2. Хімічні науки.

3. Біологічні науки. 4. Геологічні науки.

5. Технічні науки. 6. Сільськогосподарські науки.

7. Історичні науки. 8. Економічні науки.

9. Філософські науки. 10. Філологічні науки.

11. Географічні науки. 12. Юридичні науки.

13. Педагогічні науки. 14. Медичні науки.

15. Фармацевтичні науки. 16. Ветеринарні науки.

17. Мистецтвознавство. 18. Архітектура.

19. Психологічні науки. 20. Військові науки.

21. Національна безпека. 22. Соціологічні науки.

23. Політичні науки. 24. Фізичні виховання і спорт.

25. Державне управління.

Економічна наука в класифікації наук виступає самостійною галуззю.

Розглядаючи економічні науки, можна згрупувати їх так:

– науки, які пов’язані з регіоном виробництва, територією, галуззю і т. ін.;

– науки, які пов’язані з окремими функціональними аспектами економіки (фінансами, плануванням, обліком, аналізом тощо).

Кожна економічна наука використовує специфічні категорії й поняття, застосовує свої методи дослідження, має свій предмет вивчення, який розкривається через виявлення властивостей об’єктів дослідження. Разом з цим економічні науки мають спільний предмет дослідження – систему економічних відносин, що об’єктивно складаються в процесі виробництва, розподілу, обміну та споживання життєвих благ. Методологічною основою економічних наук є економічна теорія.

В українській системі освіти і науки існують наукові ступені - доктор наук, кандидат наук та вчені звання - професор, доцент, старший науковий співробітник.

Наукові ступені присуджуються (після захисту дисертацій), а вчені звання присвоюються спеціалістам з вищою освітою, визначають їх кваліфікацію, досягнення в розвитку науки, техніки і культури, в підготовці кадрів вищої кваліфікації. Присудження наукових ступенів та присвоєння вчених звань є державним визнанням рівня кваліфікації вченого.

Науковий ступінь - це кваліфікаційний рівень, який присуджується особам, що мають повну вищу освіту, глибокі фахові знання та значні досягнення в певній галузі науки. В Україні існують такі наукові ступені: доктор наук; кандидат наук.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора наук є кваліфікаційною науковою працею визначеного обсягу, яка повинна містити наукові положення та науково обґрунтовані результати у певній галузі науки, що розв’язують важливу наукову або науково-прикладну проблему.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата наук є кваліфікаційною науковою працею визначеного обсягу, яка повинна містити нові науково обґрунтовані результати проведених здобувачем досліджень, які розв’язують конкретне наукове завдання, що має істотне значення для певної галузі науки.

Вчені звання - це кваліфікаційний рівень, що присвоюють особам, які мають вищу освіту, глибинні професійні та наукові досягнення у визначеній галузі науки, широкий науковий та культурний світогляд, позитивно проявили себе в науковій, виробничій та суспільній роботі.

Розрізняють такі вчені звання: професор; доцент; старший науковий співробітник.

Вчене звання професора, доцента та старшого наукового співробітника присвоюється, як правило, особам, що мають наукові ступені та виявляють достатню кваліфікацію у процесі виконання педагогічної та науково-дослідної роботи у вищому навчальному закладі чи науковій установі.

Вчене звання професора і доцента присвоюються МОН України на основі рішення вченої (наукової, науково-технічної, технічної) ради вищого навчального закладу III – IV рівнів акредитації або закладу післядипломної освіти III – IV рівнів акредитації, наукової установи (тільки для вченого звання «професор»), яке приймається таємним голосуванням. Атестати професорів і доцентів видає МОН України.

Вчене звання старшого наукового співробітника присвоює ДАК України на підставі рішення вченої (науково-технічної) ради вищого навчального закладу або наукової установи, яке приймається таємним голосуванням. Атестат старшого наукового співробітника видає ДАК України.

Основними формами підготовки науково-педагогічних і наукових кадрів є аспірантура та докторантура, що функціонують при вищих навчальних закладах та наукових установах. Порядок вступу та навчання в аспірантурі та докторантурі встановлюється Кабінетом Міністрів України. Відкриття і закриття аспірантури та докторантури у ВНЗ і наукових установах здійснює Міністерство освіти і науки України. В аспірантурі та докторантурі навчаються відповідно аспіранти та докторанти.

Аспірант – особа, яка має повну вищу освіту й кваліфікаційний рівень магістра або спеціаліста, навчається в аспірантурі ВНЗ або наукової установи для підготовки дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата наук.

Поряд із традиційною формою підготовки наукових та педагогічних кадрів через аспірантуру в останній час застосовується підготовка поза аспірантурою і докторантурою, самостійно як здобувачі.

Здобувачі прикріпляються до ВНЗ або НДІ для складання іспитів, перелік кандидатських екзаменів, їх програми відповідно до спеціальності визначає Міністерство освіти і науки України і разом з ДАК України здійснює контроль за їх організацією і проведенням.

Докторант – особа, яка має науковий ступінь кандидата наук і зарахована до докторантури для підготовки дисертації на здобуття наукового ступеня доктора наук.

Підготовка кадрів вищої кваліфікації - докторів наук здійснюється в докторантурі. Докторантура як виший ступінь системи освіти, створюється при вищих навчальних закладах, наукових установах і організаціях, що мають необхідну наукову і матеріальну базу.

У докторантуру направляються кандидати наук, які мають наукові досягнення з обраної галузі науки, вони навчаються протягом трьох років і готують до захисту на спеціалізованій раді дисертаційну роботу на здобуття вченого ступеня доктора наук.

Науковий пошук характеризується різним ступенем та рівнями щодо глибини і складності. Його здійснюють різні люди, які мають різну кваліфікацію, підготовку та дослідницькі можливості. Елементи наукового пошуку використовують уже під час навчального процесу в загальноосвітніх школах. Вимоги до наукового пошуку зростають у вищому навчальному закладі. Види навчально-дослідної роботи студента: реферат, курсова робота (реферативна, дослідницька), дипломна робота (дипломний проект, дипломний твір), магістерська робота.

Реферат – доповідь на певну тему, що передбачає огляд відповідних літературних та інших джерел або викладення змісту наукової роботи, книги, статті.

Курсова робота – це робота на певну тему, яка передбачає опрацювання наукових, законодавчих, навчальних джерел, забезпечує їх об’єктивне викладення на основі відповідного аналізу та засвідчує суб’єктивний ступінь самостійності, уміння застосовувати здобуті знання та набуті навички, розвиває дослідницькі вміння та здібності.

Дипломна робота – це спеціальна форма наукової роботи, яка передбачає опрацювання наукових, законодавчих, навчальних, архівних джерел, забезпечує їх об’єктивне викладення на основі відповідного аналізу та засвідчує суб’єктивний ступінь самостійності, має свої кваліфікаційні ознаки, яку виконує студент-випускник для отримання диплома (свідоцтва) про закінчення навчального закладу.

Магістерська робота – післядипломна форма наукової роботи, яка передбачає опрацювання наукових, законодавчих, навчальних, архівних (у тому числі рукописних) джерел на вищому, в порівнянні з дипломною роботою, рівні, забезпечує об’єктивне викладення опрацьованого матеріалу на основі відповідного аналізу та засвідчує суб’єктивний ступінь самостійності, має свої кваліфікаційні ознаки.

План семінарського заняття

1.1. Предмет і мета дисципліни “Основи наукових досліджень”

1.2. Поняття науки та наукової діяльності

1.3. Наукознавство як система знань. Класифікація наук

1.4. Наукові кадри: підготовка і кваліфікація

Термінологічний словник основних понять

Наука, Наукова діяльність, Фундаментальні наукові дослідження, Прикладні наукові дослідження, Науково-технічна діяльність, Науково-педагогічна діяльність, Науково-організаційна діяльність, Наукознавство, Науковий ступінь, Вчені звання, Аспірант, Докторант, Реферат, Курсова робота, Дипломна робота, Магістерська робота

Навчальні завдання

1. Опрацювання наукових робіт та матеріалів

Тести для самоперевірки знань

1. Наукова діяльність має кілька видів:

1) науково-дослідницька;

2) науково-організаційна;

3) науково-інформаційна;

4) науково-педагогічна;

5) науково-допоміжна.

2. Молодий учений в Україні – це вчений віком до:

1) 25 років;

2) 28 років;

3) 35 років;

4) 40 років;

5) 45 років.

3. До наукових звань належить:

1) молодий вчений;

2) доктор філологічних наук;

3) магістр;

4 професор;

5) завідувач кафедри.

4. Серед основних функцій науки:

1) пізнавальна;

2) гносеологічна;

3) творча;

4) педагогічна;

5) комунікативна.

5. Науково-педагогічний працівник - це:

1) дипломант;

2) бакалавр;

3) викладач вищої школи;

4) вчений національного університету;

5) вчений у закладах післядипломної освіти ІІІ-ІУ рівня акредитації.

6. Категорія (від грец. kategoria) це -

1) кордонно широке поняття, у якому відображені найбільш загальні та істотні властивості, ознаки, зв'язки і відносини предметів, явиш об'єктивного світу;

2) нестрогий експеримент, застосовуваний у економічних дослідженнях у силу того, що в них важко витримати вимогу випадковості добору експериментальних об'єктів;

3) область науки, що поєднує методи кількісної оцінки якісних даних;

4) кількісне вираження, опис якісних ознак об’єктів, явищ за допомогою показників і індикаторів з метою їх формалізації шляхом спеціальних кванторів.

7. Що є предметом науки:

1) матеріальні об’єкти природи;

2) пов’язані між собою форми руху;

3) особливості відображення форм руху матерії у свідомості людей;

4) форми мислення.

8. Характерні ознаки наукової діяльності:

1) систематизація знань;

2) наявність наукової проблеми;

3) наявність об’єкта і предмета дослідження;

4) практична значущість процесу, що вивчається.

9. Які функції виконує наука в суспільстві?

1) задоволення потреб людини у пізнанні законів природи і суспільства;

2) розвитку культури, гуманізації виховання і формування нової людини;

3) удосконалення виробництва і суспільних відносин;

4) забезпечення обороноздатності держави і її міжнародного іміджу;

5) формування різноманітних галузей наукових теорій.

10. Об’єднайте наведені галузі знань у три групи:

А) Природничі Б) Суспільні В) Філософські

1. Фізика; 2. Хімія; 3. Психологія; 4. Педагогіка; 5. Логіка; 6. Економіка;

7. Філологія; 8. Історія; 9. Технологія; 10. Географія; 11. Право; 12. Біологія;

13. Філософія; 14. Соціологія

Програмні питання для самостійного вивчення теми

1. Суть, функції, структура і значення науки, її класифікація.

2. Основні напрямки наукових економічних досліджень в сучасних умовах.

3. Характеристика й особливості науково-дослідної роботи.

4. Класифікація наукових досліджень.

5. Організація науки і наукових досліджень в Україні.

6. Склад та підготовка наукових кадрів.

ТЕМА 2

Наукові дослідження як форма здійснення та розвитку науки

Наукове дослідження – це цілеспрямоване пізнання, результати якого виступають як система понять, законів теорії, це діяльність людей, яка спрямована не тільки на здобуття знань, а й на їх використання у виробництві і в практичних цілях.

Наукові дослідження здійснюються для отримання наукового результату.

Науковий результат - це нове знання, здобуте в процесі фундаментальних або прикладних наукових досліджень і зафіксоване на носіях наукової інформації у формі наукового звіту, наукової праці, доповіді, відкриття, монографії. Науково-прикладний результат - це нове конструктивне чи технологічне рішення, закінчене випробування, яке може бути впроваджене або використане у практичній діяльності.

Науково-дослідна робота - це чітко організований комплекс дій, спрямованих на отримання нових знань, що розкривають суть процесу і явищ в природі і в суспільстві з метою використання їх у практичній діяльності.

Наукове дослідження проводиться в певній послідовності:

- чітко визначається актуальність, новизна і значення для народного господарства даної проблеми;

- відповідність профілю наукових організацій, які будуть проводити дане дослідження, джерела фінансування та впровадження результатів у виробництво, наукові дослідження будь-якого класу, виду організовуються за схемою, яку можна представити у такому вигляді:

- вивчення стану об'єкта дослідження, обґрунтування актуальності теми;

- вивчення цілей і конкретних завдань дослідження;

- вибір методики проведення дослідження;

- опис процесу дослідження;

- обговорення результатів;

- формування висновків про результати досліджень, їх оцінка і впровадження у виробництво.

Наукова проблема – питання, що потребує наукового вирішення; завдання для пошуку невідомого; сукупність нових діалектично складних теоретичних або практичних питань, які суперечать існуючим знанням або прикладним методикам у конкретній науці і потребують вирішення за допомогою наукових досліджень.

Залежно від способу вирішення всі проблеми можна поділити на три типи: інформаційні, аналогові та гіпотетичні.

Інформаційна проблема характерна для проблемного викладення. Ключ до вирішення інформаційної проблеми науковець знаходить у літературних джерелах.

Аналогова проблема (аналогічні способи вирішення) характерна для групи практичних проблем. Поставлена проблема даного виду не завжди потребує нового способу вирішення (навіть за умови існування нових фактів), а вирішується за аналогією.

Гіпотетичні проблеми вирішуються шляхом суджень та умовиводів у ході висування припущень, гіпотез, їх перевірки та обґрунтування.

Будь-яка наукова робота починається з формулювання проблеми, яку необхідно вирішити. Це завдання передбачає виконання цілого комплексу робіт і реалізується в декілька етапів:

– визначення мети (на основі вивчення планів науково-дослідних робіт; науково-дослідної тематики, передбаченої планами галузевих міністерств, відомств, академій наук; тем-завдань, замовлень на проведення досліджень; цільових комплексних, галузевих і регіональних науково-технічних програм тощо);

– постановка проблеми (на основі вивчення літературних джерел, ознайомлення з тими питаннями, які вже вирішені, ознайомлення з науковими роботами, які дають уявлення про галузь дослідження);

– розроблення структури проблеми (її конкретизація на основі уточнення мети дослідження; уточнення змісту проблеми; виділення підпроблем; визначення конкретних завдань; вибору методів дослідження);

– визначення актуальності проблеми.

У прикладному дослідженні замість формулювання проблеми можна скласти список конкретних запитань, на які необхідно одержати відповіді.

У сформульованій проблемі вже міститься мета дослідження, яка в процесі дослідження може розвиватися, збагачуватися, але її сутність залишається тією ж, поки проблема не буде вирішена.

Одночасно з формулюванням проблеми визначається головний напрям дослідження, його основна ідея. Основна ідея є важливою категорією, що визначає, за яким напрямом буде будуватися дослідження проблеми і як буде сформульована гіпотеза, тобто наукове припущення, що висувається для пояснення явищ дійсності (процесів) або причин, які зумовлюють даний наслідок, і потребує перевірки досвідом та теоретичного обґрунтування.

Якщо гіпотеза узгоджується з науковими фактами, то в науці її називають теорією, або законом.

Поняття теми дослідження та її формулюванняОскільки наукова проблема є сукупністю складних теоретичних або практичних питань, то в процесі наукового дослідження проблему поділяють на складові компоненти – теми.

Тема – частина наукової проблеми, яка охоплює одне або декілька питань дослідження.

За напрямами теми поділяють на теоретичні, методологічні та організаційні.

Теоретичні теми передбачають дослідження окремих концепцій теорії відповідної науки, які стосуються її наукових законів.

Методологічні теми стосуються елементів методів конкретних наук, що застосовуються у процесі вивчення їх об’єктів.

Організаційні теми включають організацію досліджень за конкретними науковими напрямами і застосування одержаних результатів у практичній діяльності.

Процес формування теми дослідження включає такі етапи:

– вибір теми;

– обґрунтування, уточнення теми;

– конкретизація теми;

– формулювання назви теми;

– затвердження теми.

При виборі теми наукового дослідження можна скористатися такими прийомами: дослідити стан наукових розробок; ознайомитись з новими результатами досліджень у суміжних областях науки; оцінити стан розроблення методів дослідження; здійснити перегляд відомих наукових рішень за допомогою нових методів, з нових теоретичних позицій, під новим кутом зору, на більш високому рівні з урахуванням нових, істотних наукових фактів.

При обґрунтуванні (уточненні) і конкретизації теми необхідно враховувати такі критерії: актуальність теми; ефективність розроблення, її новизна і перспективність; наявність теоретичної бази; відповідність теми спрямованості наукової роботи відповідного закладу (установи); здійсненність розроблення в умовах конкретного дослідження.

Під актуальністю теми розуміється її значущість, тобто необхідність та невідкладність її розгляду для потреб розвитку економіки держави, галузі, підприємства.

Головним критерієм актуальності теми виступає можливість забезпечення найбільшого ефекту.

На стадії формування теми наукового дослідження визначають її назву – змістовний заголовок. Назву наукової роботи формулюють за допомогою такого правила: в назві теми наукової роботи повинна бути відображено спрямованість (проблему) дослідження (мету або укрупнене завдання), галузь використання, об’єкт дослідження, предмет дослідження.

У методології наукових досліджень розрізняють поняття «об’єкт» і «предмет» пізнання.

Об’єктом пізнання прийнято називати те, на що спрямована пізнавальна діяльність дослідника, процес або явище, яке породжує проблемну ситуацію, обрану для дослідження. Відповідно це та сукупність зв’язків, відносин та властивостей, яка існує об’єктивно в теорії та практиці та виступає джерелом необхідної для дослідника інформації.

Предмет пізнання – досліджувані з певною метою властивості об’єкта.

При визначенні предмета і об’єкта дослідження необхідно з’ясувати: предмет і об’єкт дослідження є новими чи традиційними. Відповідно, можливі такі комбінації новизни предмета і об’єкта дослідження:

– новий предмет – новий об’єкт;

– новий предмет – традиційний об’єкт;

– традиційний предмет – новий об’єкт;

– традиційний предмет – традиційний об’єкт.

Науковець повинен чітко визначити предмет і об’єкт дослідження. З предмета дослідження випливають його мета та завдання.

Виходячи з назви наукової роботи, визначеного об’єкта та предмета, формулюється мета дослідження, що характеризує, яку найбільш важливу проблему або завдання має намір вирішити дослідник.

Мета дослідження – це очікуваний кінцевий результат, який зумовлює загальну спрямованість і логіку дослідження (теоретичного або прикладного).

Мета визначається відповіддю на запитання: «Для чого проводиться дослідження?». Чітке формулювання конкретної мети – одна з найважливіших методологічних вимог до програми наукового дослідження. Мета дослідження полягає у вирішенні наукової проблеми шляхом удосконалення вибраної сфери діяльності конкретного об’єкта. Поставленої мети треба обов’язково досягти, на завершальному етапі досліджень необхідно перевірити, чи відповідають висновки поставленій меті. Мета формулюється лаконічно, вона повинна точно виражати те основне, що намагається зробити дослідник.

Мета конкретизується та розвивається у завданнях дослідження. Завдання дослідження визначають для того, щоб більш конкретно реалізувати його мету. Завдання наукового дослідження, як правило, полягають у такому:

–вирішення теоретичних питань, які пов’язані з проблемою дослідження (введення до наукового обігу нових понять, розкриття їх сутності і змісту; розроблення нових критеріїв і показників; розроблення принципів, умов і факторів застосування окремих методик і методів);

–виявлення, уточнення, поглиблення, методологічне обґрунтування суттєвості, природи, структури об’єкта, що вивчається; виявлення тенденцій і закономірностей процесів; аналіз реального стану предмета дослідження, динаміки, внутрішніх протиріч розвитку;

–виявлення шляхів та засобів удосконалення явища, процесу, що досліджується (практичні аспекти роботи); обґрунтування системи заходів, необхідних для вирішення прикладних завдань;

–експериментальна перевірка розроблених пропозицій щодо розв’язання проблеми, підготовка методичних рекомендацій для їх використання на практиці.

Завдання повинні розглядатись як основні етапи наукового дослідження. Частіше за все формулювання таких завдань здійснюється у вигляді певного набору підпитань. Наприклад, «виявити…», «розробити…», «експериментально перевірити…» тощо.

Формулювання мети і визначення завдань наукового дослідження – один з найважливіших творчих етапів розв’язання проблеми. Мета і завдання дослідження повинні бути чітко викладені, передбачати розроблення нових напрямів розвитку або удосконалення існуючої методології чи створення нових методик.

План семінарського заняття

2.1. Наукові дослідження: поняття та порядок здійснення

2.2. Проблема і тема наукового дослідження: порядок вибору і формування

2.3. Визначення предмета та об’єкта дослідження

2.4. Мета і завдання дослідження

Термінологічний словник основних понять

Наукове дослідження, Науковий результат, Науково-дослідна робота, Наукова проблема, Тема, Мета дослідження, Об’єктом пізнання, Предмет пізнання

Навчальні завдання

1. Спростіть або підтвердіть (аргументуйте) думку. Наведіть приклади

Об’єкт і предмет у науковому дослідженні пов’язані між собою

2.Сформулювати об’єкт і предмет дослідження для однієї з наведених тем:

Бухгалтерський облік і економічний аналіз операцій з руху основних засобів

Бухгалтерський облік і контроль операцій із виробничими запасами

Бухгалтерський облік нарахування та сплати підприємством податків

Бухгалтерський облік операцій оренди і лізингу основних засобів

Бухгалтерський облік операцій з виробничими запасами в умовах комп’ютерного середовища: організація, технологія, методика

3.Сформулювати наукову проблему, та актуальсть теми дослідження

4. Сформулювати об’єкт і предмет дослідження за обраною темою дослідження

5. Сформулювати мету і завдання дослідження за обраною темою. Складіть попередній план дослідження

Тести для самоперевірки знань

1. Етапи наукового дослідження передбачають таку послідовність:

1) вивчення основних джерел за темою дослідження;

2) формулювання теми дослідження;

3) окреслення об’єкта і предмет;

4) визначення мети і головних завдань, гіпотези;

4) написання висновків, рекомендацій тощо;

5) вибір методів, аналіз даних;

6) оформлення.

2. Науковий факт - це:

1) складова наукового знання;

2) мислення;

3) вивчення законів природи;

4) законодавство;

5) пошук.

3. Гіпотеза походить від грецького слова:

1) основа;

2) припущення;

3) пропущення;

4) обґрунтування.

4. Задачі дослідження це –

1) методологічна характеристика дослідження;

2) об’єктивно існуючий, повторюваний, стійкий, істотний зв'язок для групи явищ, що визначає процеси становлення та існування систем, що розвиваються;

3) відношення, при якому зміни якоїсь однієї сторони спричиняють зміни іншої сторони;

4) правильна відповідь відсутня.

5. Концепція це –

1) система взаємозалежних і виникаючих один з одного поглядів, спосіб розуміння, трактування явищ, процесів; основна ідея якої-небудь теорії, єдиний визначальний задум, основна думка добутку, наукової праці і т.д.;

2) ознака, по якій класифікуються, визначаються, оцінюються явища, дії чи діяльність (зокрема, при їх формалізації);

3) складання конспектів літературних джерел різного типу;

4) короткий письмовий виклад змісту розмови, тексту.

6. План наукової праці (з лат. плоский, рівний) це –

1) порядок, послідовність у викладі наукового добутку, статті і т.д.;

2) критерій, за допомогою якого характеризується відповідність гіпотези, закону чи теорії фактам, що спостерігаються , чи експериментальним результатам;

3) пропозиція, що виражає недолік інформації про який-небудь об’єкт, що володіє особливою формою і вимагає відповіді, пояснення;

4) пробно-пошукове дослідження, що проводиться до початку активного застосування розробленого методичного апарата з метою його доробки, уточнення.

7. Актуальність дослідження це -

1) методологічна характеристика дослідження, тобто обґрунтування актуальності припускає відповідь на питання: чому дану проблему потрібно в даний час вивчати?

2) набір інструктивних дій, що визначає їхню послідовність для одержання даних чи результатів у цілому;

3) метод дослідження, уявне чи практичне розкладання досліджуваного предмета чи явища на характерні для нього складені елементи, виділення в ньому окремих сторін, вивчення кожного елемента чи сторони явища окремо як частини одного цілого;

4) теоретичний метод дослідження, сукупність гносеологічних операцій з науковими поняттями, у яких відбиваються явища, що виступають предметом дослідження.

8. Гіпотеза дослідження (від грец. hypothesis - підстава, припущення)
це-

1) методологічна характеристика дослідження, наукове припущення, висунуте для пояснення якого-небудь явища і потребуюче перевірки на досвіді і теоретичному обґрунтуванні для того, щоб стати достовірним науковим знанням;

2) один із засобів графічного представлення кількісних даних;

3) розташована на площині геометрична конструкція, система крапок, деякі з який з'єднані відрізками; одна з найпростіших моделей взаємодіючих систем;

4) структурно-композиційна одиниця тексту, розділу книги, статті.

9. Ключове слово це -

1) слово чи словосполучення, найбільш повно і специфічно характеризує зміст наукового документу (тексту) чи його частини;

2) термін, що узагальнює поняття "елемент", "підсистема", "підструктура" і їхнього зв'язку;

3) краткий письмовий виклад змісту розмови, тексту;

4) формалізований метод аналізу змісту документів за допомогою математичних засобів.

10. Під метою наукового дослідження розуміють:

1) визначення конкретного об’єкта й всебічне, достовірне вивчення його структури, характеристик, зв’язків на основі розроблених у науці принципів і методів пізнання, а також одержання корисних для діяльності людини результатів, впровадження у виробництво й одержання ефекту.

2) науково обґрунтовані припущення, висунуті для пояснення якого-небудь процесу, які після перевірки можуть виявитися щирими або помилковими.

3) сферу людської діяльності, яка направлена на вироблення та систематизування нових знань про природу, суспільство, мислення та пізнання навколишнього світу;

4) метод пізнання, при якому об’єкт вивчають без втручання в нього, фіксують, вимірюють лише властивості об’єкта, характер його зміни.

11 Що ми розуміємо під темою?

1)це наукове завдання, що охоплює певну область наукового дослідження.

2)складне наукове завдання, що охоплює значну область дослідження й має перспективне значення.

3) науково обґрунтовані припущення, висунуті для пояснення якого-небудь процесу, які після перевірки можуть виявитися щирими або помилковими.

4) науково обґрунтовані припущення, висунуті для пояснення якого-небудь процесу, які після перевірки можуть виявитися щирими або помилковими.

12 Під проблемою розуміють:

1) складне наукове завдання, що охоплює значну область дослідження й має перспективне значення.

2) це наукове завдання, що охоплює певну область наукового дослідження.

3) це найбільш загальний емпіричний метод пізнання, у якому проводять не тільки спостереження й виміри, але й здійснюють перестановку, зміну об’єкта дослідження.

4) науково обґрунтовані припущення, висунуті для пояснення якого-небудь процесу, які після

Перелік питань для самостійного вивчення

Охарактеризуйте наукову проблему. Чи міститься вирішення проблеми в існуючому знанні?
Наведіть стислу характеристику об’єкта та предмета дослідження. Чи є правильним твердження, що об’єкт та предмет дослідження співвідносяться між собою як загальне та часткове?
Що таке програма дослідження? Які основні розділи вона має?
Що таке етап НДР і які основні етапи НДР ви знаєте? Коротко охарактеризуйте основні етапи НДР.

ТЕМА 3

Інформаційне забезпечення наукових досліджень

Наукова інформація - це логічна інформація, яка отримується в процесі пізнання, адекватно відображає закономірності об´єктивного світу і використовується в суспільно-історичній практиці. Основні ознаки наукової інформації:

-вона отримується в процесі пізнання закономірностей об´єктивної дійсності, підґрунтям якої є практика, і подається у відповідній формі;

-це документовані або публічно оголошувані відомості про вітчизняні та зарубіжні досягнення науки, техніки, виробництва, отримані в процесі науково-дослідної, дослідно-конструкторської, виробничої та громадської діяльності.

Основними завданнями огляду літератури є:

- ознайомлення з матеріалами за темою наукових досліджень, їх класифікація, відбір найцікавіших досліджень, основних фундаментальних праць, найсуттєві-ших результатів;

- виявлення напрямів досліджень, які викликають найбільший інтерес, ще недо-статньо досліджені та могли б бути досліджені в даній науково-дослідній роботі;

- формулювання напрямків досліджень(визначення мети й завдань дослідження), характеристика методів та основних розділів науково-дослідної роботи, а на за-вершення огляду– уточнення плану наукового дослідження;

- отримання вихідного матеріалу для написання частини наукової роботи, скла-дання переліку використаних в роботі літературних джерел.

Таким чином, науково-технічна інформація - це сукупність повних, точних відомостей про розвиток природи, суспільства і людини, зафіксованих у науковому документі.

Наукова інформація - це логічна інформація, що отримується в процесі пізнання, яка адекватно відображає закономірності об'єктивного світу й використовується в суспільно- історичній практиці.

Документи науково-технічної інформації представлені такими основними групами: друковані, машинописні (рукописні).

Друковані джерела інформації включають: навчальні матеріали; наукові матеріали; нормативні матеріали; статистичні матеріали; інші матеріали.

Навчальні матеріали - це видання літератури з навчальних дисциплін (підручники, навчальні посібники, програмно-методичні матеріали), призначені для підготовки спеціалістів в окремих галузях.

Підручник - це навчальне видання, яке містить систематизоване викладення навчальної дисципліни (її розділу, частини), відповідає навчальній програмі й офіційно затверджене Міністерством освіти і науки України як даний вид видання.

Навчальні посібники - це друковані, графічні, наочні та інші матеріали (книги, таблиці, карти, картини, макети, моделі, діапозитиви, кінофільми тощо), які використовуються у процесі навчання з метою забезпечення кращого засвоєння учнями знань, вмінь і навиків.

Практичні посібники - це видання, розраховані на задоволення потреб окремих категорій спеціалістів народного господарства в їх повсякденній практичній діяльності.

Наукові матеріали видаються у вигляді монографій, узагальнюючих наукових праць, збірників статей, рефератів, тез, в яких висвітлюються різні наукові проблеми.

Монографія - це наукова праця у вигляді книги, яка містить повне або поглиблене дослідження однієї проблеми чи теми, яка належить одному або декільком авторам.

Наукова монографія - це наукове дослідження, в якому різнобічно й вичерпно висвітлюється вибрана наукова проблема з критичним її аналізом, визначенням вагомості, формулюванням нових наукових концепцій. Монографія фіксує науковий пріоритет, забезпечує суспільство первинною науковою інформацією, призначена для висвітлення наукового змісту та результатів дисертаційного дослідження.

Стаття - відомості обсягом, як правило, в декілька машинописних сторінок, опубліковані в науковому чи науково-популярному журналі, збірнику наукових праць чи газеті.

Реферат - короткий виклад (усний або письмовий) наукової праці, вчення, змісту книги, результатів наукового дослідження.

Тези - короткий виклад основних положень лекції, доповіді, твору.

Тези доповідей наукової конференції - науковий неперіодичний збірник, який містить опубліковані до початку конференції матеріали попереднього характеру (анотації, реферати доповідей і (або) повідомлень).

Наукові матеріали мають велику цінність з огляду на те, що науковець може ознайомитися з нетрадиційним трактуванням тих чи інших питань, критикою поглядів інших авторів, а також науковою новизною, характерною для науки на конкретному етапі її розвитку.

Нормативні матеріали видаються органами законодавчої та виконавчої влади різних рівнів у вигляді законів, наказів, інструкцій, положень (стандартів) тощо і містять основні норми й правила та є основою для здійснення будь-якої діяльності.

Закон - виданий у встановленому порядку загальнообов’язковий акт найвищого органу державної влади, який має вищу юридичну силу.

Наказ - акт управління, що видається керівниками міністерств, відомств, відділів і управлінь виконкомів місцевих рад народних депутатів, а також керівниками підприємств, установ та організацій.

Положення (стандарт) - нормативно-правовий акт, затверджений відповідним міністерством, який регламентує окремі види діяльності.

Інструкція - 1) нормативний акт, що видається міністерствами, керівниками інших центральних і місцевих органів державного управління в межах їх компетенції на основі та задля виконання законів, указів, постанов і розпоряджень уряду й актів вищих органів державного управління; 2) збірник правил, що регламентують виробничо-технічну діяльність.

Статистичні матеріали - відомості про розвиток народного господарства, подані у вигляді таблиць, узагальнених у щорічних статистичних збірниках, що видаються Державним комітетом статистики України. Статистичні матеріали складаються з економічних, демографічних, соціальних та інших матеріалів.

Документальні джерела інформації дають змогу досліджувати об’єкти за певною періодизацією, тобто у динаміці за періодами. Це необхідно для вивчення і зіставлення факторів, які позитивно чи негативно впливають на господарську діяльність підприємств.

Група інших матеріалів представлена науково-популярними, рекламними, патентно-ліцензійними, довідковими, бібліографічними, виробничими матеріалами тощо.

Науково-популярні матеріали - це брошури та книги з окремих питань, призначені для пропаганди наукових знань серед широкого кола читачів, зайнятих насамперед у матеріальному виробництві.

Рекламні джерела інформації - це відомості про вироби, послуги, які пропонуються з метою залучення покупця.

Патентно-ліцензійні джерела інформації - це права на використання інтелектуальної власності або трудову діяльність у певній сфері економіки.

Довідники - це довідкові видання, які мають прикладний, практичний характер, мають систематизовану структуру або побудовані за алфавітом заголовків статей.

Бібліографічні джерела інформації - це видання книжного або журнального типу, які включають науковий, систематизований перелік і опис друкованих видань.

До рукописних документів відносять носії інформації, які не пройшли редакційно-видавничу обробку і не виготовлені поліграфічним способом (дисертації, науково-технічні звіти, документи обліку господарської діяльності тощо).

Дисертація - є кваліфікаційною науковою працею у вигляді спеціально підготовленого рукопису або опублікованої монографії. Підготовлена до захисту дисертація повинна містити висунуті здобувачем науково обґрунтовані теоретичні або експериментальні результати, наукові положення, а також характеризуватися єдністю змісту і свідчити про особистий внесок здобувача в науку.

Звіт з науково-дослідної роботи (НДР) - науково-технічний документ, який містить систематизовані дані про науково-дослідну роботу, описує процес чи результати науково-технічного дослідження. Звіт з НДР є рукописною працею, яка оформлюється і розмножується в обмеженій кількості екземплярів (від трьох до п’яти). Обсяг звіту може коливатися від декількох аркушів, які оформляються у вигляді брошури, до декількох сотень аркушів, які оформляються у вигляді однієї чи декількох книг.

Особливим видом рукописних документів є депоновані твори. Депонованими називаються наукові роботи, розраховані на обмежене коло користувачів. Депонування здійснюється централізовано органами науково-технічної інформації, функції яких в Україні виконує Інститут науково-технічної і економічної інформації. Відомості про депоновані твори оперативно наводяться у реферативних та інших журналах.

Така кількість наукових документів пояснюється характером знань і різноплановою діяльністю людей.

Науковий документ відображає конкретну наукову ситуацію на всіх етапах наукового дослідження: від виникнення ідеї до створення, перевірки теорії та практичного її впровадження.

Структура наукових документів приведена в таблиці 1.2

Таблиця 1.2

Видова структура наукових документів

Види документів	Первинний	Вторинний (неперіодичні)
Книжки, брошури	Монографії, довідники, матеріали конференцій, з'їздів, навчальні видання	Бібліографічні, реферативні, оглядові видання, енциклопедії, словники, довідники
Періодичні	Видання з продовженням, журнали, бюлетені, газети, відомості	Бібліографічні (картотека), реферативні (збірники), експресінформація, офіційні бюлетені, інформаційні листки, каталоги
Спеціальні	Нормативно-технічні документи, нормативно- виробничі довідки, рекламні видання, патентно-ліцензійні	Показники стандартів і технічних умов вітчизняних і зарубіжних винаходів
Рукописні	Наукові звіти, наукові доклади, інформаційні відомості про проведення наукових конференцій, семінарів, симпозіумів	Бюлетені реєстрації НДР, збірники рефератів НДІ, ОКР, реєстраційні та інформаційні картки

У кінці XX століття створено світову систему Internet, яка об'єднує більше 30-ти мільйонів користувачів із 100 країн світу, що підтверджує стан і напрям розвитку інформатизації сучасного світу.

Етап збору і відбору інформації для проведення наукових досліджень є одним із ключових.

Організація його передбачає:

-визначення кола питань, що будуть вивчатись;

- хронологічні межі пошуку необхідної літератури;

- уточнення можливості використання літератури зарубіжних авторів;

-уточнення джерел інформації (книги, статті, патентна література, стандарти тощо);

- визначення ступеню відбору літератури - всю з даного питання, чи тільки окремі матеріали;

-участь в роботі тематичних семінарів і конференцій;

-особисті контакти із спеціалістами з даної проблеми;

- вивчення архівних документів, науково-технічних звітів;

- пошук інформації в Інтернеті.

Вихідну інформацію можна знайти в загальній і спеціальних енциклопедіях, а також у списках літератури, які прикладені до тематичних і оглядових робіт, що мають відношення до теми. В цьому випадку пошук інформації ведеться в антихронологічному порядку

- від більш пізніших джерел до більш ранніх. Такий шлях пошуку швидше приводить до поставленої мети.

При пошуку інформації слід дотримуватись певних принципів її формування, а саме:

Методика пошуку необхідної інформації складається з кількох етапів та передбачає пошук відповідей на чотири основні питання, які повинен ставити перед собою дослідник: що?, де?, як (яким чином) шукати?, як опрацьовувати?

Етап 1 (Що шукати?) – виділення основних проблем, питань, завдань теми дослідження та ключових понять.

Етап 2 (Де шукати?) – визначення переліку джерел, в яких може висвітлюватися інформація щодо виділених проблемних питань.

Етап 3 (Як шукати?) – вибір прийомів, за допомогою яких здійснюватиметься робота з обраними літературними джерелами (опрацювання каталогів бібліотек, робота в мережі Internet, робота з інформаційною базою тощо).

Етап 4 (Як опрацьовувати?) – одержання текстів (ксерокопіювання або ж читання) та їх безпосередня обробка.

Пошук інформації в бібліотеці

Бібліотека - культурно-освітній заклад, що збирає друковані та рукописні матеріали, здійснює їх спеціальне опрацювання, організовує збереження та забезпечення книгами читачів.

Бібліотечний фонд - це сукупність відповідним чином впорядкованих джерел інформації, нагромаджених за певний період часу, які підлягають обліку та зберіганню відповідно до чинного законодавства. Структура бібліотечних фондів може бути різною.

Бібліотечний фонд неможливо опрацювати, не використовуючи бібліотечні каталоги.

Бібліотечний каталог - це перелік творів друку й інших документів, наявних у фонді бібліотеки або групи бібліотек, складений у певному порядку, який є засобом повідомлення про склад і зміст бібліотечного фонду.

Традиційним засобом передачі та збереження інформації є приведення в порядок документальних фондів. Найбільш поширеною є Універсальна десятична класифікація (УДК), яка використовується більш ніж в 50-ти країнах світу і юридично є власністю Міжнародної федерації документації (МФД), яка відповідає за розробку таблиць УДК, їх стан і видання.

УДК - це міжнародна універсальна система, яка дозволяє детально представити зміст документальних фондів, забезпечити оперативний пошук інформації, має можливість свого розвитку і самовдосконалення. Вона складається із основної і допоміжної таблиць. Основна таблиця містить поняття і відповідні їм індекси, за допомогою яких систематизують знання людства.

Алфавітному каталогу належить основне місце. За ним можна встановити наявність у бібліотеці творів того чи іншого автора або визначеної книги, автор чи назва якої відомі.

У систематичному каталозі картки згруповані в логічному порядку за окремими галузями знань. За його допомогою можна з’ясувати, за якими галузями знань та які саме видання є в бібліотеці, підібрати необхідну літературу, а також встановити автора та назву книги, якщо відомий її зміст.

У предметному каталозі, як і у систематичному, література групується за її змістом. Однак на відміну від систематичного в предметному каталозі література об’єднана в певні рубрики незалежно від того, з яких позицій вони викладені. Через це в предметному каталозі в одному місці знаходяться матеріали, які в систематичному каталозі були б розкидані в різні ящики.

Неможливо не згадати про картотеку, що є переліком всіх матеріалів за окремо визначеною тематикою. Бібліотечні каталоги та картотеки не існують окремо, навпаки, вони пов’язані та взаємно доповнюють один одного, полегшують читачам пошук необхідного джерела та максимально повно відтворюють бібліотечний фонд.

Комп’ютерні технології пошуку інформації

Сучасні технології дозволяють здійснювати пошук інформації через мережу Internet за допомогою пошукових систем та у бібліотеках.

Мережа Internet є глобальною системою з’єднаних комп'ютерних мереж, складовими якої є електронна пошта та всесвітня мережа www (абревіатура від World Wide Web – світове павутиння). Головним принципом використання Internet є відкритість. Internet складається з сотень вільно об’єднаних мереж, і немає жодної окремої групи людей або організації, що відповідають за його роботу. Багато компаній цілодобово працюють в Internet, а інші підключають свої комп’ютери до Internet тимчасово. В цьому полягає одна з найвагоміших переваг Internet - він може працювати, коли окремі комп’ютери не підключені до мережі або пошкоджені.

При пошуку інформації в Internet - бібліотеках використовуються загальні правила пошуку інформації в електронних базах даних.

Порядок обробки та групування інформації

Важливим елементом творчої роботи є цілеспрямоване вивчення наукової літератури. Вміння працювати з літературою - складний творчий процес. Вивчення наукової літератури дозволяє:

-виявити здобутки науки, її досягнення і недоліки;

- визначити основні тенденції у поглядах фахівців на проблему, з огляду на те, що вже досягнуто в науці;

- визначити актуальність і рівень вивченості проблеми;

- допомагає вибрати напрям, аспекти дослідження;

- забезпечує достовірність висновків і результатів науковця, зв'язок його концепції із загальним розвитком науки.

При роботі із літературою обов'язково слід робити виписки, анотації і конспекти, за допомогою яких виділяють найбільш цінну інформацію, стисло викладають зміст інформації в цілому.

При вивченні літератури за обраною темою використовується не вся інформація, що міститься в ній, а лише та, яка має безпосереднє відношення до теми. Критерієм оцінки прочитаного є можливість його практичного використання в роботі. Вивчаючи літературні джерела, слід ретельно стежити за оформленням виписок, щоб можна було ними користуватись у майбутньому. Частина отриманих даних не буде використовуватись в роботі, тому потрібен їх ретельний відбір та оцінка. Необхідно збирати тільки наукові факти, а не будь-які.

Робота з друкованими та електронними джерелами інформації передбачає: загальне ознайомлення (ознайомлення зі змістом і швидкий перегляд джерела); уважне читання по розділах (виділення найважливішого тексту); вибіркове читання тексту (перечитування найважливішого); складання плану прочитаного матеріалу (постановка проблем); виписка з прочитаного (повніше та чіткіше – цитата і бібліографічний опис із зазначенням тих сторінок, звідки взята цитата); оформлення картотек (бібліографічна картотека, картотека виписок, картотека рефератів, картотека іноземної літератури); зіставлення та критична оцінка прочитаного (запис зауважень).

У ході дослідження дослідник опрацьовує велику кількість літературних джерел, інформацію з яких неможливо запам’ятати чи виписати в повному обсязі, тому необхідно при її обробці використовувати такі способи фіксації інформації: анотація; резюме; тези; реферат; цитата; конспект; покажчики.

Анотація є стислою характеристикою книги, статті, рукопису тощо. За своїм характером анотації можуть бути довідковими та рекомендаційними, тобто такими, які містять критичну оцінку твору. Виходячи з вимог до анотації, її обсяг може бути від декількох слів до 10-15 рядків.

Резюме – це короткий підсумок прочитаного твору, в якому містяться висновки та головні підсумки.

Тези – положення, які коротко викладають одну з основних думок лекції, доповіді тощо. Тези подаються у формі логічних суджень. Тези поділяють на основні, прості та складні. Прості тези записують при першому ознайомленні з текстом (іноді їх записують у вигляді цитат). Основні тези часто створюються на основі простих, шляхом їх узагальнення, переробки й виключення окремих положень.

Цитата – дослівний уривок з твору певного автора, що наводиться для підтвердження або заперечення висловлюваної думки. Шляхом цитування слід оформлювати найважливіші фрагменти авторського тексту.

Особливо уважно потрібно користуватись цитатами, щоб без перекручень передати думку автора першоджерела. При цитуванні слід дотримуватись таких правил:

- цитати повинні бути точними;

-не можна перекручувати основний зміст поглядів автора;

- використання цитат має бути оптимальними, тобто визначатись потребою наукової теми;

- слід точно зазначити джерело цитування;

-цитати мають вписуватись у контекст теми дослідження.

Вивчення і аналіз літератури вимагає певної культури дослідника. Всі прізвища авторів

Реферат – це скорочене викладення змісту наукового твору з основними даними та висновками. Реферат – це не механічний переказ роботи, а викладення її суті.

Посторінкові покажчики джерел. У процесі ознайомлення з джерелами інформації не потрібно поспішати відразу ж конспектувати прочитане, а доцільно складати посторінкові покажчики до джерел, які вивчаються. Дуже часто застосовують такий засіб обробки джерел як складання посторінкового списку (покажчика) цитат, які намагаються виписати. Потім, закінчивши читання книги, роблять виписки або складають конспект.

На завершальному етапі роботи з літературою доцільно зробити порівняльний аналіз отриманої інформації. Це дозволить оцінити актуальність, новизну і перспективність інформації. Заданими критичного аналізу слід зробити висновки. їх узагальнення дозволить методологічно правильно поставити і сформулювати тему дослідження, намітити цілі і конкретні завдання.

План семінарського заняття

3.1. Поняття про наукову інформацію та її роль у проведенні науково-дослідної роботи

3.2. Джерела інформації та їх використання в науково-дослідній роботі

3.3. Техніка роботи зі спеціальною літературою

Термінологічний словник основних понять

Наукова інформація, Наукова інформація, Друковані джерела інформації, Навчальні матеріали, Підручник, Навчальні посібники, Практичні посібники, розраховані на задоволення потреб, Монографія, Стаття, Тези доповідей наукової конференції, Положення (стандарт), Закон, Наказ, Бібліотечний фонд, Бібліотечний каталог, Цитата, Резюме, Анотація

Навчальні завдання

1. Спростіть або підтвердіть (аргументуйте) думку

Конспект – це поєднання компіляції і плагіату...
Анотація і рецензія – це тотожні жанри...
Основним елементом анотації є оцінка первинного документу...

2. Розшифруйте (подайте повну назву) скорочення слів і словосполучень у бібліографічному описі

1) Асист. Б-ка.

Вид. ТРК

Анот. Св.

Щокв. Міськ.

Кількість коп.

2) Автореф. Бюл.

Вид. Псевд.

Серп. Р.

Ч. Ст.

Вид. Зб.

3) С. Кн.

% др.арк.

Серп. р.

Т. Ст.

Вид. Зб.

3. Подайте відповідні скорочення:

1) Член-кореспондент головний редактор професор

Січень Макарів іспанський

історичний наприклад рубрикатор

Рубрика

2) Без року видання гуманітарний енциклопедія

Журналіст Хабаровськ науково-практичний

Заслужений журнал оповідання

Підписано до друку

3. Використовуючи коректорські знаки, відредагуйте подані нижче анотації

1. Валентина Михайлюта з любов’ю про Рідний край. – Образ. - № 4 за 2003. С. 54-61.

У статті провідного викладача кафедри історії літератури та журналістики Інституту журналістики Київського НУ ім. Т. Г. Шевченка Валентини Петрівни Михайлюти висвітлюється вагомий внесок тижневика „Рідний край” у вітчизняну культуру, літературу, журналістику, підкреслюється вплив тижневика на розвиток тодішнього літературного і журналістського середовища. Цікава всім. Приєднуйтеся!

2. Недопитанський М. І. Особливості інформаційного бізнесу в Україні (Українське журналістикознавство. 2003. Вип. 4. С.42-44).

У статті Миколи Івановича, провідного фахівця з проблем бізнесу, розглядаються особливості інформаційного бізнесу в Україні, суперечності вітчизняного медіа-ринку, зв’язки бізнесу, ринку, інформаційних послуг, форми оптимізації інформаційно-ринкової ситуації. Автор звертає увагу на умови та види інвестування, розвиток неповноцінних медіа-холдінгів, процеси концентрації ЗМІ.

4. За обраною темою дослідження систематизуйте та проаналізуйте інформацію, представлену в літературних джерелах

Тести для самоперевірки знань

1. Форми використання матеріалів наукового дослідження:

1) дисертація;

2) доповідь;

3) курсова робота;

4) реферат;

5) автореферат.

2. До якої групи наукової інформації відносяться каталоги, анотації, реферати?

1) первинної;

2) вторинної;

3) емпіричної;

4) пізнавальної;

5) якісної.

3. Ієрархія (послідовність) основних етапів вивчення наукових джерел:

1) виписування цитат;

2) „швидке” читання матеріалу;

3) вибіркове читання окремих частин;

4) загальне ознайомлення з науковою проблемою;

5) перегляд літератури і систематизація;

6) редагування запису.

4. Способи розміщення в списку використаних джерел:

1) хронологічний порядок;

2) алфавітний порядок за першою літерою прізвища автора або назви праці;

3) тематичний порядок;

4) спочатку зарубіжні джерела, потім – всі інші;

5. Основне призначення довідкової анотації:

1) подати інформацію про документ;

2) полегшити пошук необхідних джерел;

3) уточнити ті вихідні дані, що відсутні в бібліографічному описі;

4) дати рекомендацію читачеві.

6. Каталог – це:

1) список журналів;

2) перелік книг;

3) зібрання книг;

4) перелік музейних експонатів.

7. Первинні документи і видання це –

1) першоджерела, містять переважно нові, оригінальні ідеї, наукові зведення, нове осмислення відомих фактів, вихідні данні, що підлягають обробці;

2) явища, процеси, характеристики суб’єктів, що можуть бути представлені у виді величини, що змінюється, і описані математичними засобами;

3) поняття, відносини яких до базового поняття дослідження наступні: «вищестоящі», «вищестоящі», а також відносини асоціації та ін.;

4) правильна відповідь відсутня.

8. Бібліографічний огляд це –

1) огляд, що містить характеристику джерел інформації, що з’явилися за визначений час чи об’єднаних по якій-небудь іншій загальній ознаці;

2) бібліографічні зведення (опису) про документи, що згадуються, цитуються у науковій праці чи використовуються яким-небудь іншим способом при його підготовці;

3) сукупність бібліографічних зведень про те, що цитується, розглядається чи документ, що згадується;

4) метод одержання інформації на основі словесної (вербальної) комунікації дослідника і респондента, що відповідає на питання, які передбачені програмою дослідження.

9. Індивідуальна (первинна) інформація це -

1) інформація про ознаки окремих об’єкт, що є одиницями досліджуваної сукупності;

2) процес порівняння об'єкта з одним з відомих об'єктів, встановлення збігу чого-небудь з чим-небудь;

3) розділ статистики, що розглядає індукцію, тобто поширення на великі групи об'єктів (популяції) висновків, зроблених при вивченні менших груп (вибірок);

4) вид умовиводу і метод дослідження.

Програмні питання для самостійного вивчення теми

1.Поняття і класифікація інформаційного забезпечення наукових досліджень.

2. Економічна інформація, її класифікація та призначення у науково-дослідному процесі.

3. Бібліографічний опис джерел, використаних у науковому дослідженні.

4. Організація обміну науковою інформацією в процесі дослідження

5. Порядок обробки інформації в економічних дослідженнях.

ТЕМА 4

Методологічні основи наукових досліджень

Методологія - це вчення про систему методів наукового пізнання та перетворення реальної дійсності. В буквальному розумінні методологія - це вчення про метод.

Головною метою методології є вивчення тих засобів, методів та прийомів наукового дослідження, за допомогою яких суб’єкт наукового пізнання одержує нові знання про реальну дійсність. Предмет її вивчення - це поняття і методи науки, їх сфера застосування.

Методологія науки може бути загальною або конкретно-науковою.

Загальна методологія науки досліджує закони розвитку наукового пізнання в цілому. Водночас методологія ґрунтується на законах окремих наук, особливостях пізнання конкретних процесів і проявляється у здійсненні теоретичних узагальнень, принципів методів дослідження окремих наук. Тому вона виступає і як конкретно-наукова.

Розвиток методології науки пов’язаний з розвитком методів наукового пізнання дійсності.

Метод (від грец. теthodos- спосіб пізнання) – це спосіб, шлях пізнання та практичного перетворення реальної дійсності, система прийомів та принципів, що регулюють практичну та пізнавальну діяльність людей.

В сучасному наукознавстві успішно працює багаторівнева методологічна класифікація методів наукового пізнання, згідно з якою за ступенем спільності та сферою дії методи наукового пізнання поділяються на загальні філософські, загальнонаукові, окремо наукові, дисциплінарні та міждисциплінарні методи дослідження.

Загальні методи - це система принципів, прийомів, що мають загальний, універсальний характер, є абстрактними, суворо не регламентовані, не піддаються формалізації та математизації і не замінюють спеціальних методів (методів окремих наук).

Методи окремих наук - це сукупність способів та принципів пізнання, прийомів і процедур дослідження, що застосовуються в тій чи іншій науці.

Загальнонаукові методи дослідження можна класифікувати залежно від рівнів пізнання - емпіричного або теоретичного, на яких вони (методи) застосовуються.

На емпіричному рівні переважає живе споглядання (чуттєве пізнання), раціональний момент тут наявний, але має підпорядковане значення. Тому досліджуваний об’єкт відображається переважно з боку зовнішніх зв’язків та проявів, що доступні живому спогляданню. Збирання фактів, їх первинний опис, узагальнення, систематизація – характерні ознаки емпіричного пізнання. До основних методів, які використовуються на емпіричному рівні дослідження, можуть бути віднесені: спостереження, порівняння, вимірювання, експеримент, абстрагування, аналіз і синтез.

Теоретичний рівень дослідження пов’язаний з більш глибоким аналізом фактів, з проникненням у сутність досліджуваних явищ, з пізнанням та формулюванням законів, тобто з поясненням реальної дійсності. До основних методів, які використовуються на теоретичному рівні дослідження, можуть бути віднесені: індукція і дедукція, ідеалізація, формалізація та інші.

Спостереження – це цілеспрямоване, систематичне, планомірне, активне вивчення предметів та явищ реальної дійсності, що знаходяться в природному стані або в умовах наукового експерименту.

Під спостереженням також розуміють апробацію, обґрунтування висунутих гіпотез або проміжних результатів дослідження. Вчений використовує спостереження з метою збору наукових фактів для винайдення способу розв’язання проблеми (висування та доведення гіпотези).

Наукові факти – відбиті свідомістю факти дійсності, причому перевірені, осмислені та зафіксовані мовою науки у вигляді емпіричних суджень.

Порівняння - один із найбільш поширених методів пізнання, який дозволяє встановити подібність та розбіжність предметів та явищ. Недарма говорять, що «все пізнається в порівнянні». У результаті порівняння виявляється те загальне, що притаманне ряду об’єктів.

Різновидом порівняння є аналогія.

Аналогія - метод наукового дослідження_; завдяки якому досягається пізнання одних предметів і явищ на основі їх подібності з іншими.

Одним із різновидів методу аналогій є метод моделювання.

Моделювання - метод наукового пізнання, що ґрунтується на заміні предмета або явища, що досліджуються, на їх аналог - модель, що містить істотні риси оригіналу.

Вимірювання - це метод дослідження, за допомогою якого визначається числове значення деякої величини з використанням одиниці вимірювання об’єкта.

Експеримент – метод емпіричного дослідження, що базується на активному та цілеспрямованому втручанні суб’єкта у процес наукового пізнання явищ та предметів реальної дійсності шляхом створення контрольованих та керованих умов, що дозволяють виділяти визначені якості, зв’язки в об’єкті, що досліджується, та багатократно їх відтворювати.

Абстрагування - метод, який дає змогу переходити від конкретних питань до загальних понять і законів розвитку.

Зміст цього методу полягає в суттєвому відволіканні від несуттєвих властивостей, зв’язків, відносин, предметів та в одночасному виділенні, фіксуванні певних сторін цих предметів, які цікавлять дослідника.

Конкретизація- метод дослідження предметів у всій їх різноманітності, у якісній багатогранності реального існування на відміну від абстрактного вивчення предметів.

Метод сходження від абстрактного до конкретного є загальною формою руху наукового пізнання - це відображення дійсності в мислені. Згідно з цим методом процес пізнання ніби розпадається на два відносно самостійні етапи: перший етап - від чуттєво-конкретного до його абстрактних визначень; другий етап - сходження від абстрактних визначень об’єкта до конкретного у пізнанні.

Аналіз- метод дослідження, що полягає в уявному або практичному розчленуванні цілого на складові частини, кожна з яких аналізується окремо у межах єдиного цілого.

Синтез- метод вивчення об’єкта у його цілісності, у єдиному взаємному зв’язку його частин. У процесі наукових досліджень синтез пов’язаний з аналізом, оскільки дає змогу поєднати частини предмета (об’єкта чи явища), розчленованого в процесі аналізу, встановити їх зв’язок і пізнати предмет (об’єкт чи явище) як єдине ціле.

Індукція- метод дослідження, при якому загальний висновок про ознаки множини елементів виводиться на основі вивчення цих ознак у частини елементів однієї множини.

Дедукція- метод логічного висновку від загального до часткового, тобто спочатку досліджують стан об’єкта в цілому, а потім його складові елементи.

Метод ідеалізації – конструювання подумки об’єктів, яких немає в дійсності або які практично нездійсненні. Мета ідеалізації - позбавити реальні об’єкти деяких притаманних їм властивостей і наділити (подумки) ці об’єкти певними нереальними і гіпотетичними властивостями.

Формалізація – метод вивчення різноманітних об’єктів шляхом відображення їхньої структури у знаковій формі за допомогою штучних мов, наприклад, мовою математики.

Історичний метод дослідження є важливим знаряддям пізнання суспільних явищ та процесів. Його сутність полягає у вивченні всіх явищ та процесів у динамічному розвитку, становленні та у зв’язку з конкретними етапами історії суспільства.

Використання математичних методів у дослідженнях

Вирішення наукових завдань за допомогою математичних методів здійснюється шляхом математичного формулювання завдання (розроблення математичної моделі), вибору методу дослідження одержаної математичної моделі, аналізу одержаного математичного результату.

Математична модель є системою математичних співвідношень – формул, функцій, рівнянь, систем рівнянь, що описують ті або інші сторони об’єкта, який вивчається, явища, процесу.

Найбільш важливою складовою частиною наукового дослідження є експеримент (лат. experimentum – проба, дослід) - метод емпіричного дослідження, що базується на активному та цілеспрямованому втручанні суб’єкта у процес наукового пізнання явищ та предметів реальної дійсності шляхом створення умов, що контролюються та управляються, які дозволяють встановлювати визначені якості та закономірні зв’язки в об’єкті, що досліджується, та багатократно їх відтворювати.

Системний підхід – методологічний напрямок у науці, задача якого полягає в розробленні методів дослідження і конструювання об’єктів, які мають складну організацію, – систем різних типів і класів.

Разом з цим системний підхід виступає і як метод наукового дослідження. При цьому системний підхід не існує у вигляді строгої методологічної концепції. Швидше за все це свого роду сукупність пізнавальних правил, дотримання яких дозволяє певним чином зорієнтувати конкретні дослідження. Сутність системного підходу полягає в представленні об’єкта дослідження як системи, тобто цілісної сукупності взаємозв’язаних елементів.

На відміну від класичного системний підхід базується на послідовному переході від загального до часткового, коли в основу розгляду покладено кінцеву мету, заради якої і створюється система.

Кожна наука має певну сукупність методів проведення досліджень при вивченні власного предмета, яку можна класифікувати на такі групи:

– методи накопичування фактів, що мають відношення до об’єкта дослідження (спостереження, реєстрація, вимірювання);

– методи описування фактів або властивостей ідеалізованого об’єкта дослідження та факторів, що відбивають ці властивості, а також явищ (процесів), що досліджуються, розвиток яких визначається цими факторами;

– методи аналізу фактів, властивостей, факторів і явищ за різними показниками і критеріями (оцінка, зіставлення, порівняння, класифікація, впровадження, систематизація);

– методи обґрунтування наукових висновків, серед яких мають бути такі методи: побудови (синтезу), доведення, оцінки достовірності;

– методи вибору і обґрунтування наукових рекомендацій, у т.ч. методи побудови (синтезу), оцінки й оптимізації;

– методи інтерпретації та експериментальної перевірки висновків і рекомендацій;

– методи техніко-економічної оцінки рекомендацій.

У процесі вирішення наукової проблеми вчений, як правило, самостійно шукає методи та способи її вирішення. Всі прийняті методичні рішення необхідно фіксувати у формі методик, які періодично переглядаються.

Методика дослідження - сукупність методів і прийомів правильного і цілеспрямованого вивчення явищ. При визначенні методики необхідно використовувати не тільки особистий досвід, але й досвід інших дослідників.

Обрану методику потрібно удосконалювати на основі критичного аналізу попередніх робіт і результатів їх впровадження в практику. Оскільки метод не являє собою щось незалежне від задач, об’єкта і умов дослідження, методи диференціюють та індивідуалізують.

План семінарського заняття

4.1. Сутність методології та методу наукового дослідження

4.2. Системний підхід у наукових дослідженнях

4.3. Вибір методів дослідження

Термінологічний словник основних понять

Методологія, Метод, Загальні методи, Спостереження, Порівняння, Аналогія, Моделювання, Вимірювання, Експеримент, Абстрагування, Конкретизація, Аналіз, Синтез, Індукція, Дедукція, Метод ідеалізації, Формалізація, Історичний метод, Математична модель, Системний підхід, Методика дослідження

Навчальні завдання

1. Спростіть або підтвердіть (аргументуйте) думку

Аналіз та аналітичність – один із компонентів, що об’єднує журналістську і наукову діяльність.

2. Сформуйте вступ до бакалаврської роботи. Пропишіть у ньому обрані методи за Вашим дослідженням. Робота над написанням теоретичної частини дослідження

Тести для самоперевірки знань

1. До методів наукових досліджень належать:

1) абстракція;

2) спостереження;

3) прогноз;

4) дедукція;

5) опитування.

2. Абстрагування (від лат. відволікати) це –

1) процес вичленовування якої-небудь ознаки об’єкта, досліджуваної системи, відволікання від інших;

2) результат уявного відволікання (абстрагування) тих чи інших визначених властивостей від безлічі властивостей досліджуваного конкретного предмета;

3) методологічна характеристика дослідження;

4) набір інструктивних дій, що визначає їхню послідовність для одержання даних чи результатів у цілому.

3. Методи дослідження в це-

1) прийоми, процедури і операції емпіричного і теоретичного пізнання і вивчення явищ дійсності, що є знаряддям одержання наукових фактів;

2) шлях дослідження чи пізнання, теорія, навчання;

3) розумовий процес, спрямований на обґрунтування якого-небудь положення чи одержання нового висновку з декількох посилок;

4) теоретичний метод дослідження різних явищ, процесів і станів за допомогою їх реальних (фізичних) чи ідеальних (знакових, математичних) моделей.

4. Опитування це –

1) метод збору емпіричних даних про об’єктивні факти, думки, знання і т.д., заснований на безпосередньому (інтерв’ювання) чи опосередкованому (анкетування) взаємодії дослідника (інтерв’юера) з опитуваним (респондентом);

2) вид психологічного тесту, призначений для виявлення різних сторін особистості випробуваного за допомогою набору тверджень, з якими респондент погоджується або не погоджується;

3) сукупність методів і форм представлення інформації (графіки, виміру показників), що дозволяють охарактеризувати вибірки даних;

4) дослідницький підхід, що припускає відношення до вихованця як до особистості, як до самосвідомого суб’єкта власного розвитку і як до суб’єкта виховного впливу.

5. Конкретизація (від лат. згущений, ущільнений) це –

1) один із прийомів, використовуваних у процесі пізнання, за допомогою якого абстрактне поняття включається в різноманіття дійсних властивостей, зв’язків чи відносин;

2) дослідницький підхід і принцип практики організації навчання і виховання, що розглядає об’єкт дослідження, практику з позиції цілісності і системності;

3) короткий письмовий виклад змісту розмови, тексту;

4) складання конспектів літературних джерел різного типу. У науковому дослідженні використовується на етапі аналізу стану досліджуваного питання.

6.Синтез (від лат. складання, з’єднання) це –

1) метод дослідження: практичне уявне з’єднання частин властивостей (сторін) досліджуваного об’єкта в єдине ціле;

2) сукупність елементів і їхніх взаємозв’язків, що утворюють деяку, здатну до функціонування цілісність;

3) розумова діяльність, у процесі якої досліджувані об’єкти організуються у визначену систему на основі обраного принципу;

4) метод, заснований на принципі системного підходу.

7. Дедукція (від лат. deductio - виведення) це -

1) вид умовиводу і метод пізнання; перехід від загальних суджень до частки, від деяких пропозицій-посилок до їх наслідків; застосування встановленого загального положення до частки;

2) логічне міркування, у процесі якого з аргументів (доводів) виводиться істинність чи хибність тези. Демонстрація е третя складова частина всякого доказу;

3) визначник; те, що обумовлює що-небудь;

4) визначення поняття.

8. Експеримент це:

1) це найбільш загальний емпіричний метод пізнання, у якому провадять не тільки спостереження й виміри, але й здійснюють перестановку, зміну об’єкта дослідження.

3) складне наукове завдання, що охоплює значну область дослідження й має перспективне значення.

4) складне наукове завдання, що охоплює значну область дослідження й має перспективне значення.

9. Індуктивний спосіб

1) спосіб дослідження, при якому по приватних фактах і явищам установлюються загальні принципи й закони.

2) спосіб дослідження, при якому приватні положення виводяться із загальних.

3) спосіб наукового дослідження, що полягає в дослідженні явища в цілому, на основі об'єднання зв'язаних один з одним елементів у єдине ціле.

4) спосіб наукового дослідження, при якому явище розчленовується на складові частини.

10. Системний підхід це:

1) коли науковий аналіз об'єкта здійснюється не ізольовано, а як складне ціле, розглядається не тільки будова й властивість об'єктів, але й зв'язку його частин, підсистем, їхні функції і їхній взаємозв'язок з навколишнім світом.

2) у зміст включають загальні загальнонаукові, частки, спеціальні методи пізнання.

3) сукупність методів, застосовних у якій-небудь сфері діяльності (науки, політики); вчення про науковий метод пізнання.

4) вибір проблеми;знайомство з існуючими рішеннями;обґрунтована відмова від існуючих рішень;перебір різних варіантів рішень; рішення.

11. Дедуктивний спосіб —

1) спосіб дослідження, при якому приватні положення виводяться із загальних.

2) спосіб дослідження, при якому по приватних фактах і явищам установлюються загальні принципи й закони.

3) спосіб наукового дослідження, при якому явище розчленовується на складові частини.

4) спосіб дослідження, при якому по приватних фактах і явищам установлюються загальні принципи й закони.

12. Методи моделювання -

1)різноманітні методи за допомогою яких здійснюється побудова і дослідження прогностичних моделей об'єкта прогнозування.

2) процес конструювання математичної моделі реальної системи;

3) концепцією цих методів є припущення про безперервність розвитку більшості процесів реального життя.

4)базується на збиранні та систематизації як індивідуальних, так і колективних оцінок, аналізуються і «об'єктивуються» їхні суб'єктивні

Програмні питання для самостійного вивчення теми

Розкрийте зміст понять «методологія» та «метод».
Назвіть та наведіть коротку характеристику загальнонаукових методів, які використовуються на емпіричному та теоретичному рівнях дослідження.

3. Охарактеризуйте методологічні рівні пізнання та їх взаємодію.

ТЕМА 5

Систематизація результатів економічного дослідження

Систематизація - це впорядкування набору інформації (зібраної, обробленої та проаналізованої) за певною структурою. Процес систематизації результатів наукового економічного дослідження полягає н приведенні зібраних і опрацьованих (проаналізованих) даних в послідовний науково-аргументований виклад.

Викладення матеріалу дослідження може нести форму спеціального звіту про науково-дослідну роботу, курсової роботи, дипломної роботи, звіту з практики.

Структура звіту про науково-дослідну роботу має такий вигляд:

1. Вступна частина.

2. Основна частина.

3. Додатки.

Наукова стаття - це самостійний твір, що містить певну наукову інформацію, отриману в результаті проведених досліджень. Вона пишеться згідно плану, розробленого автором, виходячи з результатів виконаного дослідження.

План статті, брошури, книги часто називають проспектом (від лат. Prospectus - вид, огляд). Разом з тим план відрізняється від проспекту. План і проспект взаємопов'язані з архітектонікою (від гр. Architektonike) твору. Дане поняття розглядається як синонім поняття "композиція".Архітектоніка - це структура твору, тобто склад його головних компонентів: назва, вступ, розділи, висновок.

План-проспект наукової статті студента.

Його структурні складові.

1.Назва

Розкриття інформації про формування та використання позикового капіталу у бухгалтерській звітності

2. Анотація

Зазначається стислий основний науковий результат дослідження

3. Постановка проблеми

Обґрунтовується актуальність теми дослідження, зазначається робоча гіпотеза дослідження

4. Аналіз останніх досліджень та публікацій

Проводиться аналіз літературних джерел за напрямом дослідження

5. Мета дослідження

6. Викладення основного матеріалу

Наводиться основна методика дослідження та наводяться результати дослідження

7. Висновки та перспективи подальших досліджень

Визначається достовірність наукових висновків і практична цінність отриманих результатів. Резюме про можливість поширення нової методики на інших підприємствах

8. Література

Монографія - спеціальне наукове дослідження, присвячене одному питанню. Вона відрізняється від статті більш широкою постановкою проблеми, аргументованістю суджень, їх доказовістю, посиланням на докази (літературні джерела, показники роботи підприємств та ін.) Монографія, як правило, має довідковий апарат, список використаної літератури, хронологічний довідник, тематичний або іменний покажчик.

Актуальність проблематики, наукова обґрунтованість, насиченість фактичним матеріалом, тематична компактність, максимальна композиційна стрункість - найбільш характерні особливості цієї праці.

Дисертація - кваліфікаційна наукова робота в певній галузі наук, містить сукупність наукових результатів і положень, висунутих автором для публічного захисту і свідчить про особистий внесок автора в науку і про його риси як ученого. Основу її складають виконані і опубліковані наукові роботи, відкриття або великі винаходи, впроваджені у виробництво машини або технологічні процеси. Для оперативного ознайомлення з основним змістом, результатами, висновками та рекомендаціями автором дисертації складається автореферат, в якому висвітлюються його внесок у розробку обраної проблеми, ступінь новизни і значимість результатів дослідження.

Розглянуті різновиди наукових праць, літературно узагальнюючі результати виконаного дослідження, мають анотацію - короткий виклад змісту статті, реферату, монографії, звіту про НДР, дисертації. У ній дається характеристика твори друку з точки зору змісту, призначення, форми та інших особливостей. Відомості про зміст роботи, її автора і достоїнства наукової праці в анотації носять рекомендаційний характер.

Анотація розміщується в книгах, брошурах, тематичних планах і рекламних матеріалах, а також бібліографічних посібниках, у друкованих картках. На початку анотації наводиться бібліографічний опис твору, потім характеристика типу твору (стаття, монографія, посібник), основної теми, проблеми, об'єкта, мети роботи та її результатів. Тут вказується, що нового в даному творі порівняно з іншим, родинним йому за тематикою і цільовим призначенням. За необхідності наводяться відомості про автора. Обов'язково вказується, для яких спеціальностей розраховане даний твір.

Систематизація результатів дослідження наукової праці вважається закінченою в тому випадку, коли вироблено його рецензування, тобто дана критична оцінка. Тому студенту необхідно навчитися писати рецензії на наукові реферати, статті, монографії, звіти про НДР. Ясність і точність - основна вимога до мови рецензії. Рецензент, розбираючи достоїнства і недоліки наукового твору, повинен не тільки грамотно і вміло висловлювати свої думки, а й глибоко знати питання рукопис.

Особливу увагу в рецензії приділяється доказової оцінці. Аргументований розбір, обгрунтований висновок - необхідні умови хорошої рецензії. Недоліки в аргументації нерідко пов'язані із загальною трудомісткістю докази. Тому при оцінці достоїнств і недоліків наукового твору по конкретній економіці необхідно вдаватися до різного роду розрахунками, статистичними показниками, нормативним даними тощо.

У рецензії розбір наукового твору не допускається підміняти переказом змісту, голослівним захваливания або необгрунтованим відкиданням його наукової цінності. Тут слід наводити посилання на конкретні сторінки рецензованого твору, вказуючи на позитивні і негативні сторони роботи. Особливу увагу в рецензії звертається на дотримання автором діючих ДСТУ в частині оформлення наукового твору: зазначається конкретно номер державного стандарту, який порушено, і чому саме. Висвітлюючи питання літературного викладу роботи, в рецензії потрібно відзначити стиль наукового твори автора, при цьому конкретно вказати на дотримання термінології даної науки, формулювань економічних категорій, наведених у науковому творі.

Орієнтовна архітектоніка рецензії включає заголовок, вступну та основні частини і висновок. Вона в певній мірі узагальнює практику рецензування наукових робіт з економічних досліджень.

План семінарського заняття

5.1. Види систематизації результатів дослідження та їх зміст

5.2. Наукова стаття

5.3. Монографія та дисертація

Термінологічний словник основних понять

Систематизація, Наукова стаття, Рецензія

Навчальні завдання

1. Робота над написанням теоретичної частини дослідження
2. Написання рецензії на запропоновану наукову працю

Тести для самоперевірки знань

1. Компіляція передбачає:

1) привласнення чужих ідей;

2) запозичення доповіді;

3) включення чужого тексту у власну монографію;

4) реферування інших текстів;

5) створення автореферату на підставі чужої дисертації.

2. Теза – це коротко сформульовані основні положення:

1) доповіді;

2) словника;

3) кінофільму;

4 каталогу;

5) лекції.

3. Анотація - це:

1) оригінальний твір;

2) вторинний документ;

3) плагіат;

4) реферат;

5) конспект.

4. Основні функції анотації:

1) сигнальна;

2) пошукова;

3) творча.

4) вторинний документ;

5. Анотація (з лат. примітка, позначка) це –

1) коротка роз’яснювальна чи критична примітка, що випливає за бібліографічним описом якого-небудь твору (на звороті титульного листа, книги, на каталожній картці і т.д.);

2) процес створення анотації;

3) думка, істинність якої перевірена і доведена практикою і яка тому може бути приведена в обґрунтування істинності чи хибності іншого положення;

4) складова частина всякого доказу.

5.Форми апробації результатів наукового дослідження:

1) колоквіум;

2) курсова робота;

3) конференція;

4) симпозіум;

5) збори

Програмні питання для самостійного вивчення теми

1. Які основні композиційні елементи включає рукопис наукової праці? Назвіть основні рекомендації щодо підготовки наукової праці.

2. На які структурні одиниці поділяється звіт з НДР? Охарактеризуйте їх.

3. Систематизація результатів наукового дослідження

ТЕМА 6

Загальні вимоги та правила оформлення результатів дослідження

Мова - це будь-яка знакова система, що виконує пізнавальну та комунікативну функції у процесі людської діяльності.

Методологія науки розглядає мову як засіб вираження, фіксації, переробки, передачі та зберігання наукових знань, наукової інформації.

Стилістичні вимоги, що висуваються до наукової роботи, складаються з двох компонентів - вимог сучасної української літературної мови та вимог так званого академічного етикету.

Академічний етикет щодо тексту наукової роботи - це визначені принципи письмового спілкування членів наукового співавторства між собою.

Сукупність засобів, вибір яких зумовлюється змістом, метою та характером висловлювання утворює мовний стиль. Існують такі стилі мови: розмовний, художній, діловий, публіцистичний, науковий.

Розглянемо докладніше особливості наукового стилю.

Сфера застосування наукового стилю - наукова діяльність, освіта.

Основне призначення - повідомлення про результати досліджень, доведення теорій, обґрунтування гіпотез, класифікацій, роз’яснення сутності явищ, систематизація знань тощо.

Функціями наукового стилю є обслуговування потреб науки, навчання й освіти; пізнавально-інформативна та функція доказовості.

Науковий стиль відрізняється використанням спеціальних термінів, суворістю та діловитістю викладення.

Основною стильовою ознакою наукової мови є об’єктивність викладення, яка випливає зі специфіки наукового пізнання. Звідси й наявність у тексті наукових робіт вступних слів і словосполучень, які вказують на ступінь достовірності повідомлення. Завдяки таким словам той чи інший факт можна представити як достовірний («розуміється», «справді»), як передбачений («потрібно передбачити»), як можливий («можливо», «ймовірно»).

Текст поділяється послідовно на розділи, параграфи, пункти, підпункти. Переважають речення складної, але «правильної» побудови, часто ускладнені зворотами.

Стиль наукової роботи - це стиль безособового монологу, позбавленого емоційного та суб’єктивного забарвлення. Автор у роботі не повинен давати оцінку власним досягненням. Норми наукової комунікації суворо регламентують характер викладення наукової інформації. У зв’язку з цим автору наукової роботи слід намагатися застосовувати мовні конструкції, що виключають вживання особового займенника першої особи однини «я». На сьогодні стало неписаним правилом, коли автор роботи виступає в множині та замість «я» вживає займенник «ми», що дозволяє висловити свою думку як думку певної групи людей, наукової школи або наукового напряму. І це цілком виправдано, оскільки сучасну науку характеризують такі тенденції, як інтеграція, колективна творчість, комплексний підхід до вирішення проблем.

Для того щоб урізноманітнити текст, конструкції із займенником «ми» можуть замінюватися невизначено-особовими реченнями, наприклад, «щодо питання визначення економічного потенціалу підприємства існують різні точки зору». Вживається також форма викладення від третьої особи (наприклад, «на думку автора...»). Аналогічні функції виконують речення пасивного стану (наприклад, «розроблено комплексний підхід...»).

Отже, у науковому тексті вся увага зосереджується на змісті та логічній послідовності повідомлення, а не на суб’єкті.

Найбільш характерною особливістю письмової наукової мови є побудова викладення у формі міркувань і доказів. Принципову роль у тексті відіграють наукові терміни, які потрібно вживати в їх точному значенні, вміло і доречно. Не можна довільно поєднувати в одному тексті різну термінологію.

Зважаючи на сувору послідовність наукової мови, необхідно відзначити, що логічна цілісність і взаємозв’язаність його частин вимагає широкого використання складних речень. Переважають складнопідрядні речення, оскільки вони більш гнучко відбивають логічні зв’язки всередині тексту. Окремі речення і частини складного синтаксичного цілого, як правило, дуже тісно пов’язані один з одним, кожен наступний базується на попередньому або є наступною ланкою у роздумах.

Обов’язковою умовою об’єктивності викладення матеріалу є необхідність посилання на джерело повідомлення, на того, ким повідомлена та чи інша думка, кому конкретно належить той чи інший вислів. У тексті цього можна досягти, використовуючи спеціальні вступні слова та словосполучення («на думку…», «за даними…», «на наш погляд…» тощо).

До якісних характеристик, які визначають культуру наукової мови, належать чіткість, зрозумілість і стислість.

Чіткість наукової мови зумовлюється не тільки цілеспрямованим вибором слів і висловів, але й вибором граматичних конструкцій, які передбачають чітке дотримання норм зв'язку слів у словосполученні.

Зрозумілість, тобто вміння писати доступно, є також необхідною якісною характеристикою наукової мови.

Стислість є обов’язковою якісною характеристикою наукової мови, яка визначає її культуру. Реалізація цієї якості означає вміння уникати повторів, надлишкової деталізації. Слова та словосполучення, які не несуть будь-якого змістовного навантаження, повинні бути виключені з тексту роботи.

Для наукової праці важливим є не тільки актуальність теми, теоретична на-укова цінність та практична значущість отриманих результатів, а й рівень загаль-нометодичної підготовки дослідника, що відображається в композиції та стилі ви-кладення напрацьованого матеріалу.

Порядок подання наукових матеріалів повинен найпереконливіше розкри-вати задум дослідника, а їх розміщення повинно відповідати внутрішньому логіч-ному зв‘язку етапів дослідження. Традиційно склалась певна композиція наукової праці з наступними основними елементами:

1. Зміст;

2. Перелік умовних позначень, символів, одиниць, скорочень і термінів;

3. Вступ;

4. Розділи основної частини та висновки до них;

5. Загальні висновки;

6. Список використаних джерел;

7. Додатки.

У вступі за звичай обґрунтовується актуальність обраної теми, мета і зміст поставлених задач, формулюються об’єкт і предмет досліджень, зазначаються об-рані для досліджень методи, визначаються теоретична цінність і практична зна-чущість отриманих результатів.

У розділах основної частини детально розглядається методика і техніка дослідження, узагальнюються результати. Зміст розділів повинен відповідати темі наукового дослідження та повністю її розкривати. При цьому всі несуттєві для розв’язання наукового завдання матеріали виносяться у додатки, не варто також викладати в розділах основної частини тривіальні проміжні визначення та обчислення. В кінці кожного розділу необхідно сформулювати короткі висновки.

Висновки до розділів повинні містити: коротку суть результату з цифрами і фактами; формулювання новизни результату; обґрунтування достовірності результату; пояснення практичної цінності результату., коротку суть отриманого результату з цифрами і фактами; характеристику новизни отриманого результату; аналіз відповідності теоретичних і експериментальних даних; практичну цінність отриманого результату.

Загальні висновки наукової праці виконують роль закінчення– послідовного, логічно стрункого викладення отриманих підсумкових результатів та їх співвідношення із загальною метою і конкретними завданнями, поставленими та сформульованими у вступі. Висновки не можна підмінювати механічним складанням висновків за розділами основної частини, адже вони формулюють все те нове, суттєве, що становить кінцеві результати дослідження, в послідовності, яка ви-значається логікою побудови дослідження.

Бібліографічний список використаної літератури – це важлива частина на-укової праці, яка відтворює самостійну творчу роботу дослідника. Дослідник зобов’язаний посилатись на джерела, з котрих у його роботі використано матеріали, окремі результати, ідеї чи висновки для розроблення власних задач. Рекомендується робити посилання на останні видання творів, більш ранні видання можна зазначити лише в тих випадках, коли наявний в них матеріал не ввійшов до останнього видання. Список використаних джерел доцільно розміщувати в порядку згадування їх у тексті за наскрізною нумерацією. Не рекомендується вводити до списку джерел ті праці, на які немає посилань в тексті (тобто вони фактично не були використані), а також енциклопедії, науково-популярні книги, газети. Бібліографічний опис джерел складається відповідно до чинних стандартів із бібліо-течної та видавничої справи.

Обсяг випускної роботи магістра має бути – 6-6,5 друкованих аркуша (120—140 сторінок).

Текст роботи необхідно друкувати, залишаючи поля таких розмірів: ліве— 25 мм (без врахування відступу на брошурування, додатково – 10 мм), праве— 15 мм, верхнє — не менше ніж 20 мм, нижнє — не менше ніж 20 мм.

Шрифт друку має бути чітким, стрічка — чорного кольору, середньої жирності. Щільність тексту має бути однаковою.

Математичні формули вводяться в редакторі формул Microsoft Equation 3.0.

Графіки вводяться в редакторі Micrograft ABC. Діаграми – в «Діаграма Microsoft Excel» або в «Діаграма Microsoft Graph». Схеми в MS Organization Charter 2.0 або Micrograft ADC Flor Charter.

Допускається вписування в текст роботи окремих іншомовних слів, формул, умовних знаків чорнилом, тушшю, пастою тільки чорного кольору, при цьому щільність вписаного тексту має бути наближеною до щільності основного тексту.

Друкарські помилки, описки і графічні неточності, які виявилися в процесі написання роботи, можна виправляти підчищенням або зафарбуванням білою фарбою та нанесенням на тому ж місці, або між рядками виправленого тесту (фрагмента рисунка) машинописним способом.

Роздруковані на ЕОМ програмні документи повинні відповідати формату А4 (мають бути розрізаними); їх включають до загальної нумерації сторінок роботи і розміщують, як правило, у додатках.

Текст основної частини роботи поділяють на розділи, підрозділи, пункти, підпункти.

Заголовки структурних частин роботи «ЗМІСТ», «ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ», «ВСТУП», «РОЗДІЛ», «ВИСНОВКИ ТА ПРОПОЗИЦІЇ», «СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ», «ДОДАТКИ» друкують великими літерами симетрично до тексту. Заголовки підрозділів друкують маленькими літерами (окрім першої великої) з абзацного відступу. Крапку в кінці заголовка не ставлять. Якщо заголовок складається з двох або більше речень, їх розділяють крапкою. Заголовки пунктів друкують маленькими літерами (окрім першої великої) з абзацного відступу, в розрядці, в підбір до тексту. У кінці заголовка, надрукованого в підбір до тексту, ставиться крапка.

Відстань між заголовком (за винятком заголовку пункту) та текстом має бути 3-4 інтервали.

Кожну структурну частину роботи треба розпочинати з нової сторінки.

Нумерацію сторінок, розділів, підрозділів, пунктів, підпунктів, рисунків, таблиць, формул подають арабськими цифрами без знака №.

Першою сторінкою роботи є титульний аркуш, який включають до загальної кількості сторінок роботи. На титульному аркуші номер сторінки не ставлять, на наступних сторінках номер проставляють у правому верхньому куті сторінки без крапки в кінці.

Зміст, перелік умовних позначень, вступ, висновки, список використаних джерел не нумерують.

Номер розділу ставлять після слова «РОЗДІЛ», після номера крапку не ставлять, потім – з нового рядка друкують заголовок розділу.

Підрозділи нумерують у межах кожного розділу. Номер підрозділу складається з номера розділу і порядкового розділу, між якими ставлять крапку. У кінці номера підрозділу має стояти крапка, наприклад 2.1. (перший підрозділ другого розділу). Потім, у тому ж рядку, – заголовок підрозділу.

Пункти нумерують у межах кожного підрозділу. Номер пункту складається з порядкових номерів розділу, підрозділу, пункту, між якими ставлять крапку. У кінці номера повинна стояти крапка, наприклад 1.2.3. (другий пункт третього підрозділу першого розділу). Потім, у тому ж рядку, — заголовок пункту. Пункт може не мати заголовка.

Підпункти нумерують у межах кожного пункту, за такими ж правилами, як пункти.

Ілюстрації (фотографії, креслення, схеми, графіки, карти) і таблиці необхідно подавати у роботі безпосередньо після тексту, де вони згадані вперше, або на наступній сторінці. Ілюстрації і таблиці, які розміщені на окремих сторінках роботи, включають до загальної нумерації сторінок. Таблицю, рисунок або схему, розміри яких більші А4, враховують як одну сторінку і розміщують у відповідних місцях, після згадування в тексті або у додатках.

Ілюстрації позначають словом «Рис.», нумерують послідовно в межах розділу, за винятком ілюстрацій, поданих у додатках.

Номер ілюстрації повинен складатися з номера розділу і порядкового номеру ілюстрації, між якими ставиться крапка, наприклад Рис. 1.2 (другий рисунок першого розділу).

Номер ілюстрації, її назва і пояснювальні підписи розміщують під ілюстрацією. Якщо в роботі подано одну ілюстрацію, то її нумерують за загальними правилами.

Таблиці нумерують послідовно (за винятком таблиць, Поданих у додатках) в межах розділу. У правому верхньому куті над відповідним заголовком таблиці розміщують напис «Таблиця» із зазначенням її номера. Номер таблиці повинен складатися з номера розділу і порядкового номера таблиці, між якими ставиться крапка, наприклад:

«Таблиця 1.5» (п’ята таблиця першого розділу).

Якщо в роботі одна таблиця, її нумерують за загальними правилами.

При переносі частини таблиці на інший аркуш (сторінку), слово «Таблиця» і її номер вказують один раз справа, над першою частиною таблиці, над іншими частинами пишуть слова «Продовження табл.», і вказують номер таблиці, наприклад - «Продовження табл. 1.5».

Формули в роботі (якщо їх більше однієї) нумерують у межах розділу. Номер формули складається з номера розділу та порядкового номера формули у розділі, між якими ставлять крапку. Номери формул пишуть біля правого поля аркуша, на рівні відповідної формули, в круглих дужках, наприклад (3.4) (четверта формула третього розділу).

Примітки до тексту і таблиць, в яких вказують довідкові і пояснювальні дані, нумерують послідовно в межах однієї сторінки. Якщо приміток на одному аркуші декілька, то після слова «Примітки» ставлять двокрапку, наприклад:

Примітки:

1...

2...

Якщо є одна примітка, її не нумерують, а після слова «Примітка» ставлять крапку.

Ілюстрації в тесті роботи

Якість ілюстрацій має забезпечувати їх чітке відтворення (електрографічне копіювання, мікрофільмування). Ілюстрації виконують чорнилом, тушшю або пастою чорного кольору на білому непрозорому папері.

У роботі необхідно застосовувати лише штрихові ілюстрації та оригінали фотознімків.

Фотознімки розміром, меншим за формат А4, мають бути наклеєні на стандартні аркуші білого паперу формату А4.

Ілюстрації повинні мати назву, яку розміщують після номера ілюстрації. В разі потреби ілюстрації доповнюють пояснювальними даними (текст під рисунками).

Таблиці та їх оформлення

Цифровий матеріал, як правило, має оформлятися у вигляді таблиць.

Кожна таблиця повинна мати назву, яку розміщують над таблицею і друкують симетрично до тексту. Назву і слово «Таблиця» розпочинають з великих літер, підзаголовки — з маленьких, якщо вони складають одне речення із заголовком, і з великих, якщо вони є самостійними. Висота рядків має бути не меншою за 8 мм. Графу з порядковими номерами рядків до таблиці включати не треба. Приклад побудови таблиці:

Таблиця (номер)

Назва таблиці

Шапка

Заголовки граф

Рядки

Підзаголовки граф

Боковик

(заголовки рядків)

Графи (колонки)

Таблицю розміщують після першого згадування про неї в тексті таким чином, щоб її можна було читати без повороту переплетеного блоку роботи або з поворотом за годинниковою стрілкою. Таблицю з великою кількістю рядків можна переносити на інший аркуш (сторінку). При перенесенні таблиці на інший аркуш назву вміщують тільки над її першою частиною. Таблицю з великою кількістю граф можна ділити на частини та розміщувати одну частину під іншою в межах однієї сторінки. Якщо рядки або графи таблиці виходять за формат сторінки, то в першому випадку в кожній частині таблиці повторюють її головку, у другому – боковик.

Якщо текст, який повторюється в графі таблиці, складається з одного слова, його можна замінювати лапками; якщо з двох або більше слів, то при першому повторенні його замінюють словами «Те ж», а далі — лапками. Ставити лапки замість цифр, марок, знаків, математичних і хімічних символів, які повторюються, не потрібно. Якщо цифрові або інші дані в будь-якому рядку таблиці не наводять, то в ньому ставлять прочерк.

Формули та їх написання

Значення символів і числових коефіцієнтів треба пояснювати безпосередньо під формулою в тій послідовності, в якій вони дані у формулі, і подавати з нового рядка( наприклад, (1.1.). Перший рядок пояснення починають зі слова «де» без двокрапки.

Рівняння і формули треба виділяти від тексту вільними рядками. Вище і нижче кожної формули потрібно залишити не менше одного рядка. Якщо рівняння не вміщається в один рядок, його необхідно перенести після знака рівності (=) або після знаків плюс (+), мінус (-), множення (%) і ділення (:).

Посилання на першоджерела в тексті роботи

Питання, вивченню яких присвячена робота або на висновках яких розробляються проблеми та завдання, при написанні роботи магістрант повинен посилатися на джерела, матеріали або окремі результати, які наводяться в роботі. Такі посилання дають змогу відшукати документи, перевірити достовірність відомостей про цитування документа, дають необхідну інформацію щодо нього, допомагають з'ясувати його зміст, мову тексту, обсяг. Посилатися необхідно робити на останні видання та публікації. На більш ранні видання можна посилатися лише в тих випадках, якщо в них є матеріал, який не включено до останнього видання.

Якщо використовують відомості, матеріали з монографій, оглядових статей, інших джерел з великою кількістю сторінок, то в посиланні необхідно точно вказати номери сторінок, ілюстрацій, таблиць, формул з джерела, на яке зроблено посилання в роботі. Посилання в тексті роботи на джерела потрібно зазначити порядковим номером за переліком посилань і виділити двома квадратними дужками, наприклад «у працях [1—7]».

Допускаються посилання на джерела у виносках, при цьому оформлення посилання має відповідати його бібліографічному опису за переліком посилань із зазначенням номера.

Приклад. Цитата в тексті «Операційні витрати включають всі витрати, окрім собівартості реалізованих товарів, які виникають у процесі функціонування підприємства... « [22].

Відповідний опис у переліку посилань: 22. Б. Нідлз, Х. Андерсон, Д. Колдуелл. Принципи бухгалтерського обліку: серія по бухгалтерському обліку і аудиту. – М. Фінанси та статистика, 2002.-С.76.

Відповідне подання виноски:

[22] Б. Нідлз, Х. Андерсон, Д. Колдуелл. Принципи бухгалтерського обліку: серія по бухгалтерському обліку і аудиту. – М. Фінанси та статистика, 2002.-с.76.

Рекомендується в основному тексті або у заключних абзацах розділів давати посилання на особисті наукові публікації магістранта.

Посилання на ілюстрації роботи вказують порядковим номером ілюстрації, наприклад «рис. 2.5.». Посилання на формули роботи вказують порядковим номером формули в дужках, наприклад «у формулі (2.1.)».

На всі таблиці роботи мають бути посилання в тексті, при цьому слово «таблиця» в тексті пишуть скорочено, наприклад «в табл. 1.5».

У повторних посиланнях на таблиці та ілюстрації треба вказувати скорочено слово «дивись», наприклад «див. табл. 3.5».

Список використаних джерел

Джерела можна розміщувати у списку одним із таких способів: в порядку появи посилань у тексті (найбільш зручний для користування, теж за алфавітом); в алфавітному порядку прізвищ перших авторів або заголовків.

Відомості про джерела, які включені до списку, необхідно давати згідно з вимогами державного стандарту, з обов’язковим наведенням назв нормативно – правових документів і спеціальної літератури. Використані джерела подаються в алфавітному порядку, наприкінці списку наводяться джерела закордоних авторів і інтернет видання.

Додатки до основного тексту роботи

Додатки оформляються як продовження роботи на наступних її сторінках або у вигляді окремої частини (книги), розміщують їх у порядку появи посилань у тексті роботи.

Якщо додатки оформляють на наступних сторінках роботи, кожний такий додаток розпочинають з нової сторінки. Додатки повинні мати заголовок, надрукований угорі малими літерами, з першої — великої, симетрично відносно тексту сторінки. В середині рядка, над заголовком, малими літерами, з першої — великою друкується слово «Додаток_А_» і велика літера, що позначає його номер.

Додатки потрібно позначати послідовно числами, або великими літерами української абетки, за винятком літер Г, Є, І, Ї, Й, О, Ч, Ь, наприклад:

додаток А,
додаток Б і т.д.

Один додаток позначається як додаток А.

При оформленні додатків окремою частиною (книгою), на титульному аркуші, під назвою роботи друкують великими літерами слово «ДОДАТКИ».

Текст кожного додатка в разі потреби може бути поділений на розділи й підрозділи, які нумерують у межах кожного додатка і перед кожним номером ставлять позначення додатка (літеру) і крапку, наприклад, А.2 — другий розділ додатка А; В.3.1 — підрозділ 3.1 додатка В.

Ілюстрації, таблиці і формули, які розміщенні в додатках, нумерують у межах кожного додатка, наприклад: рис. Д. 1.2 — другий рисунок першого розділу додатка Д; формула (А. 1) — перша формула додатка А.

План семінарського заняття

6.1. Текст наукового дослідження: мова та стиль

6.2. Загальні вимоги до оформлення наукової праці

6.3. Оформлення допоміжних матеріалів. Нумерація. Ілюстрації. Таблиці. Формули. Посилання. Додатки

Термінологічний словник основних понять

Академічний етикет, Науковий стиль, Бібліографічний список використаної літератури

Навчальні завдання

1. Відповідно до правил бібліографічного опису внесіть правки у список використаних джерел:

1 В. О. Коломієць. Як виконувати курсову роботу? // Київ, Школяр, 20003, - 69 С.

2. Курсові і дипломні роботи. Від вибору теми до захищання. Автор-упорядник І.Н.Кузнецов. – Москва: Академкнига, 2003. 75с.

3. Навч. посібник: Основи наук. досліджень. / Ковальчук В. В., Моїсєєв Л. М. - К.: Професіонал, 2005. – 208.

4. M. Black. Models and Metaphores. N/ Y.< Ithaca, 1962, 267 P.

5. Укладач Юрій Тимошенко. Зразки бібліографічного опису джерел у наукових працях. – Черкаси. Видавництво ЧДУ. 2003. 60 с.

6. Strictly Academic by P.Currie and E.Cray. Boston: University Publishers, 02116, USA. 1987. 217 с.

7. Андреев В.Д. Практический аудит: Справочное пособие. – М.:Экономика, 2004. – 125с.

8. Дорош Н.І. Аудит: методологія і організація. – К.:Т-во “Знання”, НОО, 2001. – 321с.

9. Економічний аналіз: Навч. посіб. / М. А. Блюх, В. 3. Бурчевський; За ред. М. Г. Чумаченка. – К.: Вид-во КНЕУ, 2007. – 147с.

10. Зубілевич С.Л., Голов С.Ф. Основи аудиту. – Київ: Ділова Україна, 2009. – 254с.

11. Федоренко В. Г., Гойко А. Ф. Інвестознавство: Підруч. / За наук, ред. В.Г. Федоренка. — К.: МАУП, 2007. – 368с.

12. Ковальчук В. В., Моїсєєв Л. М Навч. посібник: Основи наук. досліджень. /. - К.: Професіонал, 12003. – 208.

13. С.Ф. Легенчук Теорія і методологія бухгалтерського обліку в умовах постіндустріальної економіки[Текст]: монографія – Житомир : ЖДТУ, 2010., 652с

14. Крутякова Т. Учет доходов организации для целей исчисления налога на прибыль // Экономика и жизнь (Бухгалтерское приложение) - 2001. - № 47. - С. 2-6.

15. Костылев В. А. Налоговый и бухгалтерский учет: состоялся ли фактический «развод»? // Бухгалтерский учет - 2002. - № 1. - С. 16-17.

16. Бухгалтерський облік фінансових результатів у страхових компаніях: організація і методика// Бєлгородцева М. О.: автореф. дис. ... канд. екон. наук : 08.00.09 / М. О. Бєлгородцева ; Нац. акад. статистики, обліку та аудиту. — К., 2011. — 20 с.:

17. Брохун Н. С. Бухгалтерський облік як інструмент інформаційного забезпечення системи контролінгу: автореф. дис. ... канд. екон. наук : 08.00.09 / Н. С. Брохун ; Житомир. держ. технол. ун-т. — Житомир, 2010. — 20 с. // http://irbis-nbuv.gov.ua/cgi-bin/irbis64r_81/cgiirbis_64.exe

18. Про затвердження деяких нормативно-правових актів з бухгалтерського обліку бюджетних установ Мінфін України; Наказ, від 26.06.2013 № 611 // http://zakon4.rada.gov.ua/laws/main

19. Сухарева Л.О. Сутність, фактори і прийоми формування «креативного» підходу до бухгалтерського обліку / Л.О. Сухарева, К.О. Воловик // Торгівля і ринок України. – Донецьк: ДонДУЕТ, 2001. – с. 235-243.

20. Кіндрацька Л.М. Комплекс облікових дисциплін під час підготовки бакалаврів//Організайно – економічні аспекти підготовки обліково – аналітичних працівників та підвищення їх кваліфікації. 2009. №657, с.558-562

2. Написати тези за обраною темою дослідження, використовуючи науковий стиль

3. Робота над написанням організаційно-методичної частини бакалаврської роботи

Тести для самоперевірки знань

1. Таблиця (з лат. дошка, таблиця) це -

1) один зі способів представлення даних;

2) категорія, що позначає єдиний внутрішній визначальний зв'язок для групи явищ, що служить основою їх існування.;

3) словник мови з повною значеннєвою інформацією; повний систематизований набір термінів у будь-якій області знання;

4) процес складання тез змісту різних літературних джерел на етапі збору інформації з досліджуваної проблематики.

2. Глосарій (від лат. glossarium це - словник перекладів чи тлумачень
слів 1 виразів) це –

1) тлумачний словник термінів чи виразів до якого-небудь тексту.

2) структурно-композиційна одиниця тексту, розділу книги, статті. У більшості випадків має тематичний заголовок, якій передує родовому найменуванню "глава" і її номер;

3) один із засобів графічного представлення кількісних даних;

4) розташована на площині геометрична конструкція, система крапок, деякі з який з'єднані відрізками; одна з найпростіших моделей взаємодіючих систем.

3. Висновки це -

1) стиснутий узагальнений виклад самих істотних, з погляду автора, результату, отриманих у результаті дослідження.

2) частина всієї досліджуваної (генеральної) сукупності, що виступає як безпосередній об'єкт вивчення за розробленою методикою чи програмою добору.

3) метод дослідження, спрямований на аналіз вже існуючих (раніше добутих в інших дослідженнях) даних відповідно до нових задач.

4) етап дослідження; який припускає використання операцій порівняння, узагальнення та ін.

Програмні питання для самостійного вивчення теми

Вимоги до тексту наукового дослідження
Правила оформлення таблиць в дослідженні
Правила оформлення формул та графіків у дослідженні
Завершальна стадія науково-дослідного процесу
Структура наукової роботи

ТЕМА 7

Узагальнення та презентація результатів наукових досліджень

Доповідь – це документ, у якому викладаються певні питання, подаються висновки, пропозиції. Вона призначена для усного (публічного) читання та обговорення.

Наукова доповідь – це публічне повідомлення, розгорнутий виклад певної наукової проблеми (теми, питання).

Структура тексту доповіді практично аналогічна плану статті й може складатися із вступу, основної й підсумкової частин.

Методика підготовки доповіді на науково-практичній конференції дещо інша, ніж статті.

Існують два методи написання доповіді. Перший полягає в тому, що дослідник спочатку готує тези свого виступу, на основі тез пише доповідь на семінар або конференцію, редагує її й готує до опублікування в науковому збірнику у вигляді доповіді чи статті. Другий, навпаки, передбачає спочатку повне написання доповіді, а потім у скороченому вигляді – для ознайомлення з нею аудиторії. Вибір способу підготовки доповіді залежить від змісту матеріалу та індивідуальних особливостей науковця.

Специфіка усного виступу накладає суттєвий відбиток на зміст і форму доповіді. При написанні доповіді слід мати на увазі, що суттєва частина матеріалу опублікована в її тезах. Крім того, частина матеріалу подається на плакатах (слайдах, моніторі комп'ютера, схемах, діаграмах, таблицях та ін.). У доповіді повинні бути коментарі до ілюстративного матеріалу, а не його повторення. Можна зупинитися лише на одній (найсуттєвішій, дискусійній) тезі доповіді, зробивши посилання на інші, вже опубліковані. Завдяки цьому на 20-40 % зменшиться обсяг доповіді. Доповідач має реагувати на попередні виступи з тими своєї доповіді. Доцільним є полемічний її характер: це зацікавлює слухачів.

При написанні доповіді слід зважати на те, що за 10 хвилин людина може прочитати матеріал, надрукований на чотирьох сторінках машинописного тексту (через два інтервали). Обсяг доповіді становить 8-12 сторінок (до 30 хвилин).

Доповідь на 4-6 сторінок називається повідомленням.

Доповідь – це одна з багатьох форм оприлюднення результатів наукової роботи, можливість за короткий термін «увійти» в наукове товариство за умови яскравого виступу. Якщо доповідь зроблено за змістом дисертації, дисертант забезпечує апробацію своєї праці.

Підготовлена доповідь і майбутній виступ в аудиторії спрямовані на його слухове сприйняття. Усне мовлення надає оратору додаткові засоби впливу на слухачів: голос, інтонація, міміка, жести. Проте одночасно слід успішно використовувати здатність слухачів БАЧИТИ.

Автор наукової доповіді може чудово доповнити свій виступ, використовуючи діаграми, ілюстрації, графіки, зображення на дошці, креслення, плакати, мультимедійні презентації.

Однак, щоб використання наочних посібників справило передбачуваний ефект, необхідно враховувати такі правила:

Доцільно використовувати наочний матеріал. Якщо ж необхідність у його демонстрації відсутня, застосування буде тільки відволікати увагу слухачів.

Графіки, плакати та діаграми готуються заздалегідь.

Зображення повинні бути видні всім. Складним статистичними таблицями слід надати доступну форму діаграм або графіків.

Наочні матеріали необхідно демонструвати аудиторії, а не самому собі.

Тези доповіді повинні бути тісно пов'язані із зображенням наочних матеріалів.

Щоб не відволікати увагу аудиторії, потрібно своєчасно їх прибирати і переходити до демонстрації інших матеріалів.

Необхідно робити паузу у виступі, якщо аудиторія зайнята розгляданням наочних матеріалів.

Підготувавши матеріал для доповіді, слід вирішити питання про записи до виступу: готувати повний текст доповіді, скласти докладні тези виступу або приготувати короткі робочі записи.

Чи обов'язковий повний текст наукової доповіді? Для початківця доповідача складання повного тексту наукової доповіді необхідно. Більш досвідчені оратори можуть скласти тези доповіді.

Науковий доповідь являє собою усний твір, читання вголос підготовленого тексту неприпустимо.

До секретів хорошого виступу можна віднести наступні моменти:

До і після важливих думок слід робити паузу.

Для більшого акценту сказаного необхідно міняти тон голосу і тембр мови. Це зробить мову виразнішою.

Необхідно мати контакт з аудиторією.

Підготовка до науковою доповіддю з урахуванням правил і вимог допоможе освоїти більш ефективні прийоми ведення самостійної наукової роботи.

У процесі доповіді слід триматися вільно, не концентрувати своєї уваги на окремому слід, а звертатися до всієї аудиторії. При підготовці доповіді необхідно попередньо її кілька разів прочитати вголос.

Виступ з доповіддю - це самоперевірка, самоконтроль автора через звертання за допомогою до колективного розуму. При цьому дуже корисні поради, зауваження, зроблені по доповіді. Участь у науковій дискусії вимагає від доповідача і фахівця-слухача визначеного уміння, якому слід учитися.

Дискусія - це корисна форма колективного мислення. Різні точки зору, висловлювані в дискусії, сприяють активному мисленню, змушують ретельно продумувати й обґрунтовувати власну точку зору. Більше того, між різними думками і чинниками встановлюється низка зв'язків, що без дискусії могли б виявитися упущеними.

Участь в дискусії - кращий метод розвитку навичок критичного судження й міркування, де перевіряється якість накопичених людиною знань.

Це гарне тренування в публічних виступах.

Форми участі в дискусії можуть бути різними. Наприклад, слухати і записувати. Це не проста увага, а самостійне мислення, запис вимагає особистої оцінки висловлюваних думок. Записувати в момент дискусії важко, тому що висловлювані думки не так систематичні, оскільки в їх автора не було достатньо часу для чіткої логічної побудови свого виступу. Записувати слід резюме, висновки, а також влучні слова, вислови, образні порівняння і приклади, що згодом дозволять відновити в пам'яті атмосферу дискусії, допоможуть згадати її зміст. Записи зручніше вести на картках, тому що це полегшує обробку матеріалу після дискусії.

Формою участі в дискусії є і постановка запитань з метою уточнення незрозумілих моментів чи отримання додаткової інформації.

Сама активна форма участі в дискусії - це висловлення своєї думки, що повинна бути досить обґрунтованою. Етика поведінки під час дискусії може бути коротко визначена так: пошук істини, а не перемога над супротивником, тому що останній може виявитися правим.

План семінарського заняття

7.1. Методика написання наукової доповіді

7.2. Презентація основних результатів дослідження та їх ілюстративне відображення

Термінологічний словник основних понять

Доповідь, Наукова доповідь, Дискусія, Презентація

Навчальні завдання

1. Робота над контрольно-аналітичною частиною бакалаврської роботи
2. Підготувати ілюстративну презентацію за темою дослідження

Програмні питання для самостійного вивчення теми

1. Структура тексту доповіді

2. Методика підготовки доповіді

3. Методика підготовки презентації

4. Форми участі у дискусії

ТЕМА 8

Оцінка наукової праці, апробація та впровадження результатів дослідження

Основними формами апробації наукових досліджень є обговорення їх на семінарах, конференціях, оприлюднення та експериментальне впровадження.

Колективне обговорення роботи звичайно проводиться в колективі, де виконувалась НДР, - на засіданнях кафедри, лабораторії, відділу, науково-технічної ради залежно від особливостей теми (ступеня її новизни, складності, комплексності та значущості).

До участі в обговоренні бажано залучати провідних спеціалістів, які є знавцями в питаннях, що обговорюються. Учасників обговорення потрібно попередньо ознайомити з планом, основними положеннями теми, висновками та рекомендаціями.

Усне повідомлення без попереднього ознайомлення учасників обговорення з основними матеріалами є малоефективним.

Однією з найбільш ефективних форм колективного обговорення є наукова дискусія. Від учасників дискусії вимагаються активність, вміння бачити позитивні сторони праці, що обговорюється, чітко формулювати суть помилок і недоліків, вказувати можливі шляхи їх виправлення, толерантність у відстоюванні своєї позиції.

Наукові семінари. Науковий семінар є специфічною формою колективного обговорення наукових проблем, яка забезпечує умови для розвитку мислення через дискусію. Керує науковим семінаром провідний вчений, який активно і плідно працює в галузі науки.

Традиційно на розгляд учасників наукового семінару виносять одну або декілька доповідей, для чого заздалегідь призначають доповідачів. У процесі обговорення доповіді доцільно призначати двох опонентів з учасників семінару. Опоненти попередньо ознайомлюються з доповіддю, вивчають літературу за темою доповіді і дають розгорнуту аргументовану оцінку при обговоренні.

Конференції (форуми, симпозіуми). Під конференцією розуміють збори, наради представників наукових, громадських та інших організацій для обговорення і розв’язання певних питань.

Конференції можуть проводитися на різних рівнях (вузівські або міжвузівські, міські, регіональні, всеукраїнські, міжнародні); з різним контингентом учасників (науковці, практики, представники громадськості, представники владних структур і т. ін.); з різним змістом питань, що виносяться на обговорення (наукові; науково-практичні; практичні) тощо.

Конгрес – це з’їзд або нарада з широким представництвом переважно міжнародного характеру.

Студентські конференції. Залучення студентів до участі у конференціях дозволяє розвивати ініціативу, активність і самостійність та виховує відповідальність перед колективом. При її проведенні студенти привчаються працювати над додатковою літературою, удосконалюють навики логічного викладення матеріалу, вміння грамотно та послідовно пояснити матеріал теми.

Оприлюднення результатів наукових досліджень може здійснюватись у формі: публікації статей у фахових виданнях, тез виступів на конференціях, семінарах, симпозіумах, нарадах, круглих столах тощо, опублікування наукової монографії. Особливою формою оприлюднення є автореферати кандидатських і докторських дисертацій.

Експериментальне впровадження, тобто впровадження як елемент самого дослідження, необхідно вирізняти від впровадження, яке здійснюється після завершення роботи. Перше передбачає не тільки удосконалення практики, але й перевірку, уточнення і розвиток теорії та методики, відпрацювання рекомендацій. Друге передбачає впровадження відпрацьованих, готових, перевірених результатів, тобто перш за все удосконалення практичної діяльності, що не виключає, звичайно, в подальшому доробки та удосконалення впровадженої НДР.

Впровадження результатів наукових досліджень

Результативність дослідження значною мірою визначається ступенем реалізації його результатів, тобто впровадженням. Впровадження завершених наукових досліджень – заключний етап НДР.

Впровадження – це передача замовнику НДР наукової продукції (звіти, інструкції, методики, технічні умови, технічний проект тощо) у зручній для реалізації формі, що забезпечує техніко-економічний ефект.

Необхідно відмітити, що НДР перетворюється в продукт лише з моменту її споживання замовником. Отже, впровадження завершених наукових досліджень полягає в передачі наукових результатів у практичне використання.

Основними результатами наукових досліджень є такі:

– теоретичні результати (визначення/уточнення термінології, виявлення властивостей об’єктів, що досліджувались, закономірностей їх взаємодії з іншими явищами тощо);

– методологічні або методичні результати (розроблення методик обліку, аналізу, контролю, оцінки об’єктів, що досліджувались, а також методики з організації та управління тощо);

– прикладні (практичні) результати (застосування розроблених класифікацій, методик, алгоритмів і т. ін. в процесі обліку, аналізу, контролю, оцінки, організації, управління діяльністю окремої організації, підприємства, групи підприємств, галузі тощо).

Основними рівнями впровадження результатів наукових досліджень є такі: державний (прийняття результатів наукових досліджень державними органами влади – Верховною Радою України, Кабінетом Міністрів України тощо); регіональний (прийняття результатів наукових досліджень регіональними структурами); галузевий (прийняття результатів наукових досліджень галузевими структурами); окреме підприємство (впровадження результатів у практику роботи конкретного підприємства); навчальний процес (використання результатів наукових досліджень у навчальному процесі – при формуванні навчальних програм, планів, написанні лекцій, навчальних посібників, підручників тощо).

Впровадження наукових досліджень у практику роботи підприємств, як правило, складається з двох стадій: дослідно-виробничого впровадження та серійного впровадження (впровадження досягнень науки, нової техніки, нової технології).

Як би ретельно не проводились НДР у науково-дослідних організаціях, вони не можуть урахувати різні, часто випадкові фактори, що діють в умовах виробництва. Тому наукове розроблення на першій стадії впровадження потребує дослідної перевірки у виробничих умовах.

Після дослідно-виробничого впровадження нові матеріали, конструкції, технології, рекомендації, методики впроваджують у серійне виробництво як елементи нової техніки. На цьому, другому, етапі науково-дослідні організації не беруть участі у впровадженні. Вони можуть на прохання організації, що проводить впровадження, надавати консультації або незначну науково-технічну допомогу.

Після впровадження досягнень науки у виробництво складають пояснювальну записку, до якої додають акти впровадження та експлуатаційних випробувань, розрахунок економічної ефективності, довідки про річний обсяг впровадження для включення економії, що буде отримана, в план зниження собівартості, протокол часткової участі організацій у розробленні та впровадженні, розрахунок фонду заробітної плати та інші документи.

Впровадження результатів НДР фінансують організації, які його здійснюють.

Наукова діяльність має багатоаспектний характер, і її результати, як правило, можуть використовуватися у багатьох сферах економіки протягом тривалого часу

Наука є найефективнішою сферою капіталовкладень. У світовій практиці заведено вважати, що прибуток від капіталовкладень у науку є набагато більшим, ніж прибуток у інших галузях економіки. За даними закордонних спеціалістів, на один долар витрат на науку прибуток на рік становить 4 – 7 доларів і більше. В Україні на 1 грн, що була витрачена на НДР та ДКР, прибуток також є досить великим і становить в середньому 3 – 8 грн.

Проте про ефективність досліджень можна судити лише після їх успішного завершення та впровадження, тобто тоді, коли вони починають давати віддачу для національної економіки. Велику роль відіграє фактор часу. Тому час розроблення прикладних тем, по можливості, повинен бути найкоротшим. Найкращий термін – до трьох років. Для більшості досліджень ймовірність отримання ефекту в народному господарстві перевищує 80 %.

У найзагальнішому випадку під ефектом розуміють результат зіставлення нового стану явища після досягнення продиктованих потребами суб’єкта цілей з якістю його початкового стану. Результатом НДР є досягнення наукового, науково-технічного, економічного, фінансово-економічного, соціального та екологічного ефектів.

Науковий ефектхарактеризується приростом кількості і якості інформації або суми знань у певній галузі науки.

Науково-технічний ефектпов’язаний з аналогічним приростом науково-технічної інформації і характеризує можливість використання результатів виконаних досліджень в інших НДР і ДКР, спрямованих на створення нової продукції або технології.

Економічний ефектвідображає результат перевищення доходів від впровадження результатів НДР над витратами на їх здійснення.

Фінансово-економічний ефект разом з економічним ефектом передбачає поліпшення кінцевого стану організації щодо її фінансової стійкості, ліквідності, платоспроможності (поліпшення структури активів і пасивів, підвищення здатності розраховуватися за зобов’язаннями, приріст власного капіталу).

Соціальний ефектвідображає поліпшення якості життя людей, що адекватно зростанню доходів працівників, забезпеченню їх зайнятості, підвищенню кваліфікації, поліпшенню умов праці, скороченню травматизму і кількості випадків професійних захворювань, поліпшенню соціальної захищеності.

Екологічний ефектозначає зниження антропогенного впливу на навколишнє природне середовище у результаті впровадження НДР.

Ефективність досліджень - це характеристика сукупності отриманих наукових, економічних і соціальних результатів. Зіставлення отриманих результатів з витратами на їх досягнення характеризує ефективність дослідження в цілому.

Критеріями ефективності наукових досліджень є такі:

– наукова значущість виконаної роботи;

– обсяг наукової продукції, який вимірюється загальною або середньою кількістю публікацій, що припадають на одного наукового співробітника, виконаних і захищених дисертаційних робіт, завершених тем або зданих звітів тощо;

– економія суспільних витрат.

Під економічною ефективністю наукових досліджень у цілому розуміють зниження витрат суспільної та живої праці на виробництво продукції в галузі, де впроваджені закінчені науково-дослідні роботи та дослідно-конструкторські розробки (НДР та ДКР).

Критеріями ефективності праці окремих науковців є такі: публікаційний (сумарна кількість друкованих публікацій, загальний їх обсяг у друкованих аркушах, кількість монографій, підручників, навчальних посібників); економічний (показник продуктивності праці – вироблення в тис. грн кошторисної вартості НДР); новизни розробок (кількість авторських свідоцтв та патентів на винаходи); цитованості робіт (кількість посилань на друковані праці вченого) тощо. За такими критеріями оцінки роботи науковців можна нормувати їх працю, окремо планувати завдання кожного працівника.

Ефективність роботи науково-дослідної групи або організації оцінюють за кількома критеріями: середньорічним виробітком НДР (ДКР); кількістю впроваджених тем; економічною ефективністю від впровадження НДР (ДКР); загальним економічним ефектом; кількістю одержаних авторських свідоцтв та патентів на винаходи; кількістю проданих ліцензій або валютною виручкою.

Середньорічний виробіток НДР (ДКР) визначають за формулою

(8.1)

де В_кошт – загальна кошторисна вартість НДР та ДКР, тис. грн;

Р – середньоспискова чисельність робітників основного та підсобного персоналу відділу, кафедри, лабораторії, НДІ, осіб.

Критерій впровадження К_в закінчених тем дорівнює

(8.2)

де m_впр - кількість закінчених НДР, одиниць;

m – загальна кількість НДР, одиниць.

Економічну ефективність К_еф визначають за формулою

(8.3)

де Е – ефект від впровадження теми, тис. грн;

В – витрати на виконання та впровадження теми, тис. грн.

Економічний ефект від впровадження – основний показник ефективності наукових досліджень. Ефект від впровадження розраховують за весь період, починаючи від часу розроблення теми до одержання віддачі. Звичайно час такого періоду становить кілька років.

Рівень новизни прикладних досліджень та розробок характеризується критерієм новизни К_нов, тобто числом завершених робіт, за якими одержані авторські свідоцтва та патенти на винаходи. Критерій новизни вимірюється абсолютним числом авторських свідоцтв і патентів. Разом з тим більш об’єктивними є відносні показники, наприклад, кількість авторських свідоцтв і патентів, що віднесена до визначеної кількості робітників даного колективу (до 100 або до 1000) або до числа тем, що розробляються колективом і за якими потрібно оформлювати авторські свідоцтва та патенти.

Якщо колектив НДІ виконав розробки та здійснено їх продаж за кордон, то ефективність таких розробок можна оцінити за кількістю проданих за кордон ліцензій або показником, що характеризує валютну виручку К_вал продажу

(8.4)

де Д - величина валютного доходу, тис. грн;

∑В - сумарні витрати на проведення НДР та ДКР, на оформлення та продаж ліцензій, на виконання міждержавних ліцензійних відносин тощо.

Чим вищі показники К_вироб, К_в, К_еф, К_нов, К_вал, тим ефективніша НДР колективу.

Економічний ефект від впровадження НДР розраховується за типовими методиками розрахунку ефекту від впровадження нововведень. Вирізняють три види економічного ефекту: попередній, очікуваний та фактичний.

Попередній економічний ефект встановлюють при обґрунтуванні теми наукового дослідження та включення її до плану робіт. Розраховують його за орієнтовними, укрупненими показниками з урахуванням обсягу впровадження результатів досліджень.

Очікуваний економічний ефект розраховують у процесі виконання НДР. Його умовно відносять (прогнозують) до визначеного періоду (року) впровадження НДР у виробництво. Очікуваний ефект розраховують не тільки на один рік, але і на більш тривалі періоди (інтегральний результат). Орієнтовно такий період становить до 10 років від початку впровадження для нових матеріалів та до 5 років для конструкцій, приладів, технологічних процесів. Очікуваний економічний ефект розраховують організації, які виконують наукові розробки.

Фактичний економічний ефект визначається після впровадження наукових розробок у виробництво, але не раніше ніж через 1 рік. Розрахунок його виконують за фактичними витратами на наукові дослідження та впровадження з урахуванням конкретних вартісних показників даної галузі (підприємства), де були впроваджені наукові розробки. Фактичний економічний ефект розраховують підприємства, на яких здійснюється впровадження результатів НДР.

Фактичний економічний ефект є найбільш достовірним критерієм економічної ефективності виконання НДР.

План семінарського заняття

8.1. Апробація та впровадження результатів закінчених наукових досліджень

8.2. Ефективність наукових досліджень та її критерії

Термінологічний словник основних понять

Колективне обговорення роботи, Науковий семінар, Конференція, Конгрес, Впровадження, Економічний ефект, Науковий ефект, Науково-технічний ефект, Фінансово-економічний ефект, Соціальний ефект, Екологічний ефект, Ефективність досліджень

Навчальні завдання

1. Розрахувати економічну ефективність від впровадження отриманих результатів

2. Підготувати наукову доповідь за темою дослідження

Тести для самоперевірки знань

1. Теоретична значимість дослідження це -

1) методологічна характеристика дослідження: значення отриманих результатів для науки;

2) являє собою деякий чіткий фіксований зв'язок елементів, припускає визначену структуру, що відбиває внутрішні, істотні відносини реальності;

3) вища форма наукового мислення, система понять, категорій, законів, що відбивають істотні властивості, зв'язки і відносини предметів дійсності.

4) це сума, — розрахована за укрупненими показниками на можливий обсяг впровадження.

2. Річний економічний ефект залежно від стадії завершення роботи може бути :

1) попереднім

2)фактичним

3)попереднім, очікуваним, фактичним, потенційним.

4) наступний

3. Попередній (або плановий) економічний ефект

1) розраховується на стадії техніко-економічного обґрунтування доцільності постановки дослідженні з укрупнених показників на очікуваний об'єкт впровадження на стадії завершення наукових досліджень за результатами НДР і нормативно-довідковим показникам на планований обсяг впровадження.

2) це сума, розрахована за укрупненими показниками на можливий обсяг впровадження.

3)розраховується після впровадження розробки за фактичними показниками звітного року, що здійснили впровадження.

4) розраховується після впровадження розробки за фактичними показниками звітного року й діючих норм підприємства або організації, що здійснили впровадження.

4. Фактичний економічний ефект

1) розраховується після впровадження розробки за фактичними показниками звітного року й діючих норм підприємства або організації, що здійснили впровадження.

2) це сума, — розрахована за укрупненими показниками на можливий обсяг впровадження.

3) розраховується на стадії техніко-економічного обґрунтування доцільності постановки дослідженні з укрупнених показників на очікуваний об'єкт впровадження на стадії завершення наукових досліджень за результатами НДР і нормативно-довідковим показникам на планований обсяг впровадження.

4)розраховується після впровадження розробки за фактичними показниками звітного року, що здійснили впровадження.

Програмні питання для самостійного вивчення теми

Назвіть рівні впровадження результатів наукових досліджень. З яких стадій складається впровадження наукових досліджень у практику роботи підприємств? Дайте характеристику цим стадіям.
Що розуміють під ефектом наукових досліджень?
Що розуміють під економічною ефективністю наукових досліджень? Назвіть критерії ефективності праці окремих науковців та роботи науково-дослідної групи або організації.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

Грищенко І.М. Основи наукових досліджень / І.М. Грищенко, О.М. Григоренко, В.А. Борисейко: навчальний посібник. – К.: КНТЕУ, 2001. – 186с.
Закон України «Про наукову і науково-технічну діяльність» №1977-XII із змінами від 19 грудня 2006 р.
Яковець Г.Ю. Навчально-методичний посібник для самостійного вивчення дисципліни “Основи наукових досліджень”. – Житомир: ЖДТУ, 2015 (в електронному вигляді)
Яковець Г.Ю. Основи наукових досліджень: Методичні вказівки з підготовки до складання заліку студентами заочної форми навчання та слухачами центру післядипломної освіти. – Житомир: ЖДТУ, 2013 (в електронному вигляді)
Яковець Г.Ю. Плани та методичні вказівки до практичних та семінарських занять, виконання контрольних робіт студентами денної форми навчання з курсу “Основи наукових досліджень”. – Житомир: ЖДТУ, 2013 (в електронному вигляді)
Кодекс наукової етики (Проект). – К.: Українська федерація вчених; Центр досліджень науково-технічного потенціалу та історії науки ім. Г.М.Доброва НАН України, 2005. – 8 с. / www.semynozhenko. net/ufv/files/kod_etiki.dok.
Колесников О. В. Основи наукових досліджень./ О.В. Колесников – 2-ге вид. випр.. та доп. Навч. посіб.– К.: Центр учбової літератури, 2011. – 144 с.
Макогон Ю.В. Основи наукових досліджень в економіці / Ю.В. Макогон, В.В. Пилипенко: навчальний посібник. – 2-ге вид. – Донецьк: Альфа- прес, 2007. – 144с.
Малюга Н.М. Наукові дослідження в бухгалтерському обліку / Н.М. Малюга: навчальний посібник/ За ред. Ф.Ф. Бутинця. - Ж.: ЖДТУ, 2003. - 476с.
Основи наукових досліджень. Організація самостійної та наукової роботи студента: Навч. посібник / Я.Я.Чорненький, Н.В. Чорненька, С.Б. Рибак та ін. – К.: ВД«Професіонал», 2006. – 208 с.
Соловйов С.М. Основи наукових досліджень / С.М. Соловйов: навчальний посібник. – К.: ЦУЛ, 2007. – 176с.
Цехмістрова Г.С. Основи наукових досліджень / Г.С. Цехмістрова: навч. посібник. – К.: Слово, 2003. – 240с.
Шейко В.М. Організація та методика науково-дослідницької діяльності / В.М. Шейко: підручник. – 2-ге вид., перероб. і доп. – К.: Знання-Прес, 2002. – 295 с.

ОСНОВИ НАУКОВИХ ДОСЛІДЖЕНЬ

ЖИТОМИРСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Яковець Г.Ю.

Навчально-методичний посібник

для самостійного вивчення дисципліни

Комментарии