|
|
Главная \ Методичні вказівки \ Педагогіка
Педагогіка« Назад
Педагогіка 26.01.2015 14:00
ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА СЛУЖБА УКРАЇНИ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ДЕРЖАВНОЇ ПОДАТКОВОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ Кафедра психології та соціології
ЗАТВЕРДЖУЮ Проректор з навчальної та методичної роботи ____________М.М. Касьяненко “__” _____________2011 р.
Методичні вказівки до проведення семінарських занять та самостійної роботи з курсу «Педагогіка» для підготовки бакалаврів галузь знань 0305 «Економіка та підприємництво» напрям підготовки спеціальності 6.030508 «Фінанси і кредит» галузь знань 0305 «Економіка та підприємництво» напрям підготовки спеціальності 6.030509 «Облік і аудит» денної форми навчання статус дисципліни: вибіркова
Ірпінь 2011 Методичні вказівки складені на основі робочої навчальної програми з курсу “Педагогіка”, затвердженої у 20__ р.
Автор: Кузмінська Л.Д. к. пед. н
Рецензент: Ківенко Н.В., д.філос.н., професор
Розглянуто і схвалено на засіданні кафедри психології та соціології протокол №___ від “__”_______ 2011р.
Зав. кафедри ____________________Н.В.Ківенко.
Розглянуто і схвалено на засіданні вченої ради факультету протокол № __ від “__”______ 2011р.
Голова вченої ради факультету _____________ Г.М. Калач
В.о. завідувача навчально-методичним відділом ______________Є.В.Козятинська
ПЕРЕДМОВА
Необхідність вивчення педагогіки для майбутніх менеджерів є однією з важливих загальнопрофесійних дисциплін. Засвоєння теоретико-методологічних основ педагогіки, знання основних історичних етапів розвитку освіти, школи, вищої школи в Україні, в світі мають непересічне значення для формування особистості суб’єкта навчально-пізнавальної діяльності. Мета освіти багатопланова — це і передача знань молодому поколінню, і вивчення методів створення нових знань, підтримання необхідного рівня знань про навколишній світ. Вивчення дисципліни має за мету: озброїти майбутніх фахівців знаннями в галузі педагогіки і, спираючись на знання, навички та уміння з інших соціально-гуманітарних і економічних навчальних дисциплін, сформувати навички та уміння творчого їх застосування у майбутній професійній діяльності. Основні завдання викладання навчальної дисципліни: сформувати у студентів систему педагогічних знань; сприяти самопізнанню та самоактуалізації студентів; навчити оптимально застосувати педагогічні знання, навички та вміння у професійній діяльності й для творчого власного самовдосконалення. В результаті вивчення дисципліни студенти повинніЗНАТИ:теоретичні основи педагогіки; закони, закономірності та принципи навчання і виховання, їх психолого-педагогічні вимоги та шляхи застосування у практичній діяльності; методи навчання і виховання та методику їх здійснення; теоретичні основи постійного творчого самовдосконалення. УМІТИ: творчо застосувати отримані педагогічні знання, навички та вміння у професійній діяльності; використовувати отримані педагогічні знання, навички та вміння у власній самоактуалізації у професійній та громадянській діяльності. Викладання дисципліни “Педагогіка” безпосередньо пов’язане з іншими психолого-педагогічними, соціально-гуманітарними й економічними дисциплінами. Під час викладання дисципліни “Педагогіка” особлива увага звертається на опанування студентами теоретичних та методичних основ педагогіки, її базових понять та категорій, формування педагогічного мислення, уміння творчо розв’язувати практичні проблеми навчання і виховання, формування суб¢єкт-суб¢єктних взаємин у педагогічному процесі. Важливо під час занять з дисципліни “Педагогіка” зі студентами слід звертати на вивчення сучасних концепцій навчання і виховання, формування педагогічної культури майбутніх фахівців, творчого ставлення до організації як власної професійної діяльності, розвиток мотивації постійного самовдосконалення суб¢єктів педагогічного процесу. З цією метою цілеспрямовано застосувати сучасні педагогічні концепції. Серед методів і форм викладання дисципліни переважають традиційні: лекційні й семінарські заняття, індивідуальна й самостійна робота. Лекції бажано проводити за допомогою прийомів і способів активізації навчально-пізнавальної діяльності студентів, переважну кількість групових занять здійснити методом семінарських і практичних занять, широко використовувати активні методи Але окрім них, студент матиме змогу оволодіти методами самостійного пошуку знань: робота в мережі Internet, аналіз й конспектування першожерел, написання дайджестів, ессе, розв’зання соціально-психологічних ситуацій, складання психологічних характеристик, застосування психологічних методик для досліджень та інтерпритація отриманих даних. Формами і засобами проміжного й підсумкового контролю знань є: оцінка відповіді студента на семінарському занятті, тестування, написання модульної контрольної роботи, виконання індивідуальних завдань. Форма підсумкового контролю - залік. Поточний та підсумковий контроль здійснюється в кредитно-модульній системі.
ПЛАНИ ТА МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ ДО СЕМІНАРСЬКИХ ЗАНЯТЬ
Семінарське заняття №1. Предмет, завдання та основні функції педагогіки Основні стадії розвитку педагогіки: народна педагогіка, духовна педагогіка, світська педагогіка. Загальна характеристика культур й освіти Українського Відродження Видатні українські педагоги.
Завдання для самостійної роботи Внесок у педагогіку п.блонського, с.шацького, а.макаренка, в.сухомлинського. Педагогічні думки І.Вишенського, Е.Славинецького, Ф.Прокоповича, Г.Сковороди, К.Ушинського, Т.Шевченка, М.Костомарова, П.Куліша, о.духновича, Лесі українки, І.Франка, х.алчевської.
Індивідуальні завдання Традиційні засади виховання дітей в Київській Русі. Життя й педагогічна діяльність А. Макаренка, В. Сухомлинського, Г. Ващенка Література: 1. Антология педагогической мьісли Украинской ССР /Сост. Н.П.Калениченко й др. - М, 1988. - С.31-68. 2. Кравець В.П. Історія української школи і педагогіки. - Тернопіль, 1994. - С.4-25. 3. Огієнко І. Українська культура. Коротка історія культурного життя українського народа. - К, 1991. - С.3-39. 4. Розвиток народної освіти і педагогічної думки на Україні. /За ред. М.Д.Ярмаченка. - К, 1991. - С.8-29. 5. Історія педагогіки /за ред. М. В. Левківскього, О. А. Дуба-сенюк/. - Житомир, 1999. 6. Любар О. О. та ін. Історія української педагогіки /за ред. М. Г. Стельмаховича. - К.: ІЗМН, 2000. 7. Сбруєва А. А., Рисіна М. Ю. Історія педагогіки у схемах, картах, діаграмах: Навчальний посібник. - Суми: СумДПУ, 2000.
Методичні вказівки Педагогіка — наука, що вивчає процеси виховання, навчання і розвитку особистості. Кожна наука має свої предмет і об'єкт дослідження та є синтезом знань про явища дійсності, які вона вивчає. Разом з тим вона неодмінно перебуває в певних взаємозв'язках з іншими науками. Предмет педагогіки — особлива сфера суспільної діяльності з виховання людини, складовими частинами якої є освіта і навчання. Педагогіка досліджує виховання як свідомий і планомірний процес підготовки людини до життя і праці, розкриває його сутність, закономірності, тенденції та перспективи, вивчає принципи і правила, які регулюють виховну діяльність. Як і кожна наука, педагогіка покликана теоретично узагальнювати факти, проникати у внутрішню природу явищ, виявляти їх причини, передбачати їх розвиток. Вона аналізує об'єктивні закономірності виховного процесу, досліджує істотні й необхідні, загальні та стійкі зв'язки, причинно-наслідкові залежності в ньому. їх знання дає можливість правильно будувати педагогічний процес, пронозувати результати виховання і здійснювати його відповідно до потреб суспільства. Педагогічна наука виникла і розвивалась як теорія виховання підростаючих поколінь. Зумовлено це тим, що людина, її духовні та фізичні якості формуються в дитинстві, підлітковому віці та юності. Саме у ці періоди життя розвиток особистості відбувається найбільш інтенсивно, формуються найголовніші її риси та особливості — розумові та фізичні сили, основи світогляду, переконань, моральних почуттів, риси характеру, спрямованість потреб, інтересів, уподобань тощо. Тому істотні прогалини і недоліки у вихованні, допущені в ранньому віці, ліквідувати пізніше надзвичайно важко, а іноді й неможливо. Педагогіка вивчає процеси виховання,освіти і навчання лише у властивих їй межах, розглядає у цих процесах тільки педагогічний аспект. Вона досліджує те, на яких загальнопедагогічних засадах, завдяки яким засобам виховної роботи потрібно будувати виховний процес, освіту і навчання людей різних вікових груп в освітніх закладах, в усіх типах установ, організацій і трудових колективів. Основні педагогічні категорії Педагогіка має свій понятійний апарат — систему педагогічних понять, які виражають наукові узагальнення. Ці поняття називають категоріями педагогіки. Категорії — найзагальніші поняття, що відображають основні, найістотніші сторони, властивості та зв'язки явищ об'єктивного світу. Найважливіші педагогічні категорії — виховання, освіта і навчання. Вони охоплюють сукупність реальних явищ, теоретичних і практичних питань, що належать до предмета педагогічної науки. Правильне їх розуміння потрібне передусім для пізнання педагогічних закономірностей. Виховання — соціальне явище, властиве тільки людям, є однією зі сфер суспільно-необхідної діяльності. Виховання — цілеспрямований та організований процес формування особистості. Основне його призначення полягає у забезпеченні життєвої наступності поколінь, що не можливе без засвоєння і розвитку новими поколіннями суспільно-трудового досвіду. Виховання (в широкому педагогічному розумінні) — формування особистості дитини під впливом діяльності педагогічного колективу закладу освіти, яке базується на педагогічній теорії, передовому педагогічному досвіді. Виховання (у вузькому педагогічному значенні) — цілеспрямована виховна діяльність педагога для досягнення конкретної мети в колективі учнів. Виховання (в гранично вузькому значенні) — спеціально організований процес, що передбачає формування певних якостей особистості, процес управління її розвитком, який відбувається через взаємодію вихователя і виховуваного. Одним з елементів виховання є освіта. Освіта — процес засвоєння систематизованих знань і формування на їх основі світогляду, розвитку пізнавальних можливостей, а також набуття умінь і навичок для практичного застосування загальноосвітніх і професійних знань. Навчання — цілеспрямована взаємодія вчителя й учнів, у процесі якої засвоюються знання, формуються уміння й навички. Навчання не є механічною передачею знань учителем учням. Це — їх спільна праця, в якій викладання й учіння перебувають у єдності й взаємодії. Провідна роль у цьому процесі належить учителю, який викладає учням навчальний матеріал, спонукає їх до учіння, спрямовує та організовує їх пізнавальну діяльність, навчає засобам і прийомам засвоєння знань, умінь і навичок, перевіряє, контролює та оцінює їх працю. Учні засвоюють (сприймають, осмислюють, запам'ятовують) знання, перетворюють узагальнений наукою досвід людства на особисте надбання, набувають навичок та умінь оперування знаннями, використання їх для вирішення навчальних завдань і практичної діяльності. Виховання, освіта і навчання — три найважливіші напрями педагогічної діяльності, які органічно пов'язані між собою і доповнюють один одного їх взаємозв'язок — одна з основних педагогічних закономірностей.
Розвиток суспільства і зміни у відносинах між людьми завжди знаходили своє відображення в практиці освіти, навчання і виховання підростаючих поколінь, у меті та завданнях школи, в педагогічних теоріях і системах. Освіта, навчання і виховання — процеси соціальні, історично зумовлені, в яких завжди відображаються цілі та інтереси панівних класів суспільства, а також їх політичних партій. Щоб правильно зрозуміти закономірності цих процесів, необхідно знати історію розвитку освіти, виховання, школи та педагогічних теорій від найдавніших часів до наших днів. Відомий німецький історик педагогіки К.Шмідт говорив, що лише той в змозі зрозуміти істинну науку сучасної педагогіки, хто сам вжився в історію педагогіки. Вона вчить бути об’єктивним, правильно оцінювати думки, що циркулюють в літературі. Вона допомагає усвідомлювати, що багато з того, що приймається тим чи іншим дослідником за своє нове, оригінальне творіння, давно вже існувало раніше і робилося часом чи намічалося ще вірніше і краще, ніж сьогодні, чи, навпаки, визнане неправильним, давно засуджене багаторічним досвідом. Педагогіка без її історії те ж саме, що будівля без фундаменту. Відсутністю твердих знань з історії педагогіки можна пояснити немало помилок в діяльності педагогів-практиків і вчених-педагогів. Історія педагогіки — одночасно і педагогічна, і історична наука. Історична точка зору полягає в описанні, у відкритті того, що було і як було. Історик прагне відповісти на питання: що? яке? як? коли? Педагог же прагне пізнати особливості розвитку і суспільні функції освітніх явищ та педагогічних поглядів, а також проаналізувати їх, оцінити їх слушність, встановити, чи були вони виразом прогресу, чи актуальні сьогодні. При цьому педагог прагне до пізнання не через саму історичну цікавість, а, і це головне, щоб поглибити свою педагогічну ерудицію, краще зрозуміти напрямки розвитку школи і педагогічної думки, орієнтуватися в сучасних освітніх тенденціях, шкільних системах і педагогічних теоріях. Тому педагога не все однаково цікавить в освітній минувшині. Якщо історик може твердити, що все важливо, і може дійти до дріб’язкового хронологічного вивчення минулого, то педагог, як правило, займає вибіркову позицію, цінну, «утилітарну» з педагогічної точки зору. Як окрема галузь знань історія педагогіки зародилася в другій половині XVII ст., однак її розвиток припадає на другу половину XIX ст. і наступне століття. Серед першопрохідців-істориків педагогіки насамперед слід назвати француза К.Фльорі («Про вибір і метод учбових занять», 1686), німців К.Мангельсдорфа («Спроба викладу того, що протягом тисячоліть говорилося і робилося в галузі виховання», 1779), Ф.Рухкопфа («Історія шкільної і виховної справи в Німеччині», 1794), К.Шмідта («Історія виховання від його виникнення до нашого часу», 1902). Протягом більш як століття історія педагогіки розвивалась не як історія науки про виховання, оскільки її в сучасному розумінні ще не існувало, а як історія практики виховання і освіти, з одного боку, і як виклад поглядів на виховання тих чи інших мислителів — з другого. В Україні історія педагогіки почала розроблятися з середини XIX ст. Увагу вітчизняних дослідників привертали як історія зарубіжної, так і історія школи і освіти в Україні. В цей час виходить багато перекладних праць з історії педагогічної думки зарубіжних авторів. Вітчизняна історія педагогіки кінця XIX — початку XX ст. представлена незначною кількістю робіт дослідницького характеру, інші ж страждали описовістю, відсутністю аналітичності. Як окремий предмет викладання історія педагогіки входить в програму педагогічних закладів з другої половини XIX ст.
Семінарське заняття №2. Розвиток, виховання і формування особистості. Компоненти особистості. Особистість як суспільна сутність людини.
Завдання для самостійної роботи Виховання і навчання цілеспрямовано впливають на розвиток особистості, вони постають як свідома, підпорядкована певній меті діяльність, результати якої мають передбачуваний характер. Якому розвитку сприяють виховання і навчання.
Індивідуальні завдання Соціальні чинники формування особистості. Необхідність урахування особистісних психічних якостей людини у педагогічному процесі. Навести приклади, конкретні ситуації. Література: 1. Амонашвили Ш.А. Психологические основы педагогики сотрудничества. – К., 1991. 2. Діалогічна взаємодія в навчально-виховному процесі загальноосвітньої школи: Кн.для вчителя / За ред. Г.О.Балла, В.О.Киричука, Р.М.Шамонашвілі. – К.,1997. 3. Касьяненко М.Д. Педагогіка співробітництва. – К.: Вища школа, 1993. 4. Костюк Г.С. Навчально-виховний процес і психічний розвиток особистості. – К.: Рад.школа, 1989. 5. Лутай В.С. Філософія сучасної освіти. – К.,1996. 6. Педагогика / Под ред. Г.Нойнера, Ю.К.Бабанского. – М.,1984. 7. Подласый И.П. Педагогика. – М.,1996. 8. Сухомлинський В.О. Павлиська середня школа // Вибр. твори: В 5 т. – К.,1977. – Т.4.
Методичні вказівки Дитина уже з народження всіма своїми особливостями підтверджує свою належність до людського роду, що фіксується в понятті «індивід». Поняття «особистість» характеризує суспільну сутність людини, пов'язану із засвоєнням різноманітного виробничого і духовного досвіду суспільства. Біологічна характеристика людини в нього не входить. Особистість — соціально зумовлена система психічних якостей індивіда, що визначається залученістю людини до конкретних суспільних, культурних, історичних відносин. Виявляється вона і формується в процесі свідомої діяльності й спілкування. Поєднує в собі риси загальнолюдського, суспільнозначущого та індивідуального, неповторного. Найхарактернішими її компонентами є скерованість (вибіркове ставлення людини до дійсності); можливості (сукупність здібностей, які забезпечують успіх діяльності); характер (комплекс сталих психічних властивостей людини, що виявляються в її поведінці та діяльності, у ставленні до себе, до суспільства); самоуправління (утвердження самосвідомості особистості, що здійснює саморегуляцію: підсилення або послаблення діяльності, самоконтроль, корекцію дій і вчинків, планування життя й діяльності). Своєрідність психіки, особистісна неповторність індивіда визначають індивідуальність. Індивідуальність — сукупність зовнішніх та внутрішніх особливостей людини, що формують її своєрідність, відмінність від інших людей. Вона постає як цілісна характеристика людини — оригінальність, самобутність її психічного складу, за яким пізнають, характеризують та оцінюють людину як особистість. Виявляється у здібностях людини, в основних потребах, інтересах, схильностях, рисах характеру, у почутті власної гідності, у світобаченні, системі знань, умінь, навичок, у рівні розвитку інтелектуальних, творчих процесів, в індивідуальному стилі діяльності та поведінки, в типі темпераменту, в особливостях емоційної та вольової сфер тощо. Передумовою формування людської індивідуальності є анатомо-фізіологічні задатки, які перетворюються в процесі розвитку і виховання, породжуючи широку варіативність виявів індивідуальності. Розвиток людини — процес становлення особистості, вдосконалення її фізичних та духовних сил під впливом зовнішніх і внутрішніх, керованих і некерованих чинників, серед яких найважливішими є цілеспрямоване виховання й навчання. Він має різні форми (анатомо-фізіологічну, психічну та соціальну) і відбувається на основі взаємодії дитини з середовищем. Розвиток супроводжується кількісними змінами людської істоти, тобто збільшенням одних і зменшенням інших її ознак (фізичного росту організму, розмірів його окремих органів, ваги тіла, м'язової сили тощо). Кількісні зміни зумовлюють зміни якісні — виникнення нових ознак, особливостей і зникнення старих. Найпомітніші ці зміни в утробному періоді розвитку людини, коли її організм за короткий час із зародкової клітини перетворюється на людську істоту. У психічному розвитку кількісні зміни виявляються у збільшенні з віком кількості навичок, асоціацій, розширенні уявлень, знань про навколишній світ, пасивного й активного словника, обсягу уваги, сприйняття, пам'яті, швидкості реакцій тощо. Розвиток психічних функцій відбувається нерівномірно, в ньому чергуються фази прискорення й уповільнення, подібно до фізичного розвитку. Якісних змін зазнають як окремі психічні процеси, так і психіка загалом. Виявляються вони у процесах запам'ятовування і відтворення, створенні уявлень про ситуації, яких не було у попередньому досвіді дитини. Якісних змін зазнають мислення, мовлення, емоції, потреби тощо. На основі засвоюваних знань і суспільного досвіду виникають та розвиваються нові якості особистості — самостійна діяльність, самопізнання, моральні, естетичні та інтелектуальні почуття, ускладнюються і вдосконалюються психічні процеси, розвиваються здібності. Успішний розвиток дитини великою мірою залежить від змісту, спрямованості мотивів, якими вона керується у навчанні та праці. Близький до розвитку людини інший процес — формування особистості, в якому основним є соціальний чинник. Формування особистості — процес соціального розвитку молодої людини, становлення її як суб'єкта діяльності, члена суспільства, громадянина. Відбувається цей процес завдяки засвоєнню гуманітарних дисциплін, виховному впливу сім'ї, школи, суспільства, взаємодії з мистецькими явищами, здатності людини пристосовуватися до зовнішнього оточення, участі у громадському житті, свідомій її підготовці до самостійного дорослого життя. Педагогічний процес неможливий без глибокого проникнення у внутрішній світ дитини, розуміння неповторності людини — її індивідуальності. Впливати на розвиток людини, формувати особистість необхідно з урахуванням її особистісних психічних якостей. Виховання і навчання цілеспрямовано впливають на розвиток особистості, вони постають як свідома, підпорядкована певній меті діяльність, результати якої мають передбачуваний характер. Виховання і навчання сприяють: 1) розвитку успадкованих фізичних якостей і природних здібностей, набуттю нових впродовж усього життя людини. 2) розвитку умінь переборення внутрішніх суперечностей відповідно до особливостей суспільного розвитку. Це відбувається у процесі постановки нових цілей, завдань і вимог перед вихованцями, спонукаючи їх до пошуку способів подолання труднощів. 3) психічному розвитку людини. До цього процесу належать осмислення, систематизація, узагальнення інформації, засвоюваної під час різних видів діяльності. Такий розвиток постає як цілісні якісні зміни особистості, внаслідок яких людина виробляє і виявляє в собі здатність засвоювати складнішу інформацію, виконувати складніші завдання і реалізовувати нові вміння, самостійно здобувати знання; 4) інтелектуальному, творчому розвитку особистості. Мисленнєві здібності краще розвиваються там, де вчитель правильно організовує навчальну діяльність, використовуючи у процесі навчання проблемні ситуації, сприяючи самостійному вирішенню творчих завдань. 5) розвитку здатності до спілкування з оточуючими, завдяки чому дитина вчиться, набуває навиків розуміння інших людей, а завдяки цьому і себе. У спілкуванні як формі взаємодії вона засвоює різні види рольової поведінки, визначає своє місце в колективі. Успішність виховання і навчання залежить від виконуваних дитиною колективних завдань, внутрішньої позиції, прагнень та устремлінь. Дитина по-різному переживає успіхи й невдачі у діяльності та поведінці, внаслідок чого у неї можуть виникати позитивні й негативні переживання, посилюватися чи послаблюватися зацікавленість певними видами діяльності. Переживання, почуття дитини опосередковують вплив оточення на її поведінку та діяльність, моральний досвід. Формується важлива підструктура особистості — спрямованість — система стійких життєвих потреб, мотивів, інтересів, прагнень, стимулюючих переживань. Формування спрямованості є обов'язковою умовою моральної поведінки, яка регулюється узагальненими і стійкими моральними рисами характеру людини, що розвиваються в процесі виховання і навчання; 6) розвитку потреб людини. Виховання і навчання покликані розвивати вищі людські потреби (у духовному спілкуванні, співпраці з іншими людьми, у моральній поведінці, знаннях, творчості тощо). Розвиток їх і пов'язаних з ними почуттів сприяє формуванню світогляду, рис характеру моральної людини, здатності до саморегуляції поведінки і діяльності. 7) розвитку особистості, яка постійно вдосконалюється, будучи не лише об'єктом, а й суб'єктом виховного процесу. Під впливом виховання й навчання формуються свідомість і самосвідомість, власне «Я», що опосередковує усі виховні впливи; активізується самопізнання, вироблення якостей, що відповідають ідеалам, життєвій меті. Індивід починає працювати над собою, вдосконалювати себе завдяки власній діяльності, формуючи характер, волю, інші позитивні якості. Педагоги та батьки мають керувати розвитком юної особистості. Цього можна досягти через організацію різноманітних взаємовідносин дітей з навколишнім середовищем.
Семінарське заняття №3.Педагогічний процес 1. Поняття “педагогічний процес” як базова категорія педагогіки. 2. Структура і основні функції педагогічного процесу. 3. Роль особистісного фактору у педагогічному процесі.
Завдання для самостійної роботи студентів: - обґрунтувати відмінність понять “педагогічний процес” і “навчальний процес”; - розкрити сутність, завдання педагогічного процесу на етапі українського державотворення; - здійснити порівняльний аналіз сучасної й традиційної моделі педагогічного процесу. Індивідуальні завдання: 1. Суть та рушійні сили педагогічного процесу 2. Педагогічний процес як система. Цілісність педагогічного процесу 3. Закономірності та організація педагогічного процесу
Методичні вказівки Термін процес (від лат. ргоcessus — просування) означає рух уперед, послідовну зміну станів, стадій розвитку; сукупність послідовних дій з метою досягнення якогось результату. Словосполучення педагогічний процес означає виховний рух, проходження, просування вперед. Хто ж рухається в педагогічному процесі? Педагог ставить завдання виховання і прагне їх реалізувати. Вихованець, сприймаючи виховний вплив, проявляє власну активність, впливає на педагога й самого себе. Взаємна активність вихователів і вихованців у педагогіці позначається термінами педагогічна взаємодія, педагогічне співробітництво, педагогічне партнерство. Взаємодія — це своєрідне втілення зв'язків, взаємин між людьми, котрі, вирішуючи спільні завдання, взаємовпливають, доповнюють один одного і досягають успіху в розв'язанні поставлених завдань. Природно, що змін зазнають і суб'єкти, і ті об'єкти, на які спрямована взаємодія. Разом — означає не сумарно, а взаємодоповнюючи. Педагогічний процес — це динамічна взаємодія вихователів і вихованців, спрямована на досягнення поставленої виховної мети. Педагогічна взаємодія своєрідна: її зміст та способи визначаються завданнями виховання і навчання людей. Завдання заздалегідь передбачають зміну стану, перетворення властивостей і якостей вихованців. Тому можна констатувати, що педагогічний процес є процесом, у якому соціальні ідеї перетворюються в якості особистості. Сьогодні збільшився обсяг знань людства про закони розвитку природи і суспільства. В основу еволюційних теорій покладена концепція додатковості видатного датського фізика Нільса Бора. Домінуючим у цій концепції є принцип компліментарності (втішне зауваження на чиюсь адресу, похвала), відповідно до якого протилежності зникають не шляхом зняття, а за рахунок поєднання, взаємодоповнення, компромісу. Тому педагог повинен уміти розпізнавати особливості й основні причини протилежностей, знаходити компроміс, поєднувати інтереси, будувати партнерство з вихованцем. Лише за умов взаємоповаги, бажання та уміння вірити одне одному взаємодія педагога і вихованця стає досяжною. Це є найбільш надійним «соціальним клеєм» (А.С. Макаренко), людською основою педагогічного процесу, якщо він прагне бути людським. 2. Педагогічний процес як система. Цілісність педагогічного процесу Яка ж будова педагогічного процесу? У виховній роботі педагог ставить перед собою мету виховання. Для того, щоб її досягти, він конкретизує свої дії, тобто визначає завдання; для реалізації завдань застосовує відповідні педагогічні засоби.Якщо при цьому достатньо враховуються закономірні зв'язки й умови, то між педагогом і вихованцями встановлюється співробітництво, педагог викликає й організовує активну діяльність учнів, спрямовану на засвоєння людського досвіду, домагається певного прогресу в індивідуальному розвитку відносно мети виховання, що потенціальне виявлятиметься в результатах виховання. До педагогічних засобів у широкому розумінні належать: зміст, що підлягає засвоєнню; методи й організаційні форми виховання, за допомогою яких педагог викликає активну діяльність вихованців, встановлює взаємозв'язки, організовує процес. Отже, педагогічний процес характеризують: ціль, завдання, зміст, методи, форми взаємодії педагогів і вихованців, досягнуті при цьому результати. Зазвичай, це і є цільовий, змістовий, діяльнісний, результативний компоненти, що утворюють систему. Цільовий компонент процесу містить усю різноманітність цілей і завдань педагогічної діяльності: від загальної мети — всебічного і гармонійного розвитку особистості — до конкретних завдань формування певних якостей чи їх елементів. Змістовий компонент відображає смисл, що вкладається як у загальну мету, так і в кожне конкретне завдання; зміст, який необхідно засвоїти.Діяльнісний компонент передбачає взаємодію педагогів і вихованців, їх співробітництво, організацію й управління процесом.Результативний компонент процесу характеризує досягнуті зрушення відносно поставленої мети. Другою важливою ознакою педагогічного процесу як системи є наявність у ньому внутрішньої структури зв'язків між компонентами та їх підсистемами. З метою наукового аналізу і характеристики педагогічного процесу ми говоримо про цей процес взагалі. Насправді жпедагог має справу з багатьма виховними процесами, сутність яких полягає в тому, що соціальний досвід перетворюється в якості людини, яка формується (М.0. Данилов). Педагогічний процес є не механічним поєднанням процесів виховання, навчання, розвитку, а новім якісним утворенням, } якому всі складові процеси підпорядковуються єдиній меті Складна діалектика відносин у середині педагогічного процесу полягає в єдності й самостійності процесів, що його утворюють; у цілісності й супідрядності систем, що входять де нього; в наявності загального і збереженні специфічного. . Домінуючою функцією процесу навчання є навчання, процесу виховання — виховання, процесу розвитку — розвиток. Проте кожен з названих процесів у цілісному педагогічному процесі виконує і супутні функції. Так, зокрема, виховання здійснює не лише виховну, а й розвиваючу та освітню функції; навчання — виховну і розвиваючу. Цей характер взаємозв'язків відбивається на меті, завданнях, змісті, формах і методах органічно невіддільних процесів. Так, наприклад, у змісті навчання переважає формування наукових уявлень, засвоєння понять, законів, принципів, теорій, які згодом значно впливають на розвиток та вихованість особистості. У змісті виховання домінує формування переконань, норм, правил, ідеалів, ціннісних орієнтацій, установок, мотивів та ін., проте водночас формуються й уявлення, знання та вміння. Обидва процеси ведуть до головної мети — формування особистості, але кожен з них сприяє досягненню цієї мети властивими йому засобами. Специфіка процесів виявляється у виборі форм і методів досягнення мети. Якщо в навчанні здебільшого використовують уроки, семінари, практичні, лабораторні роботи, трудові навчальні завдання тощо, то у вихованні переважають більш вільні, різнохарактерні форми. Методи (шляхи) навчання і виховання, хоча мають у своїй основі багато спільного, але відрізняються акцентом: якщо навчання використовує здебільшого способи впливу на інтелектуальну сферу, то виховання, не відкидаючи їх, використовує засоби, які впливають на мотиваційну і діяльнісно-емоційну сферу. Методи контролю та самоконтролю теж мають свою специфіку. У навчанні обов'язково застосовується усний контроль, письмові роботи, заліки, екзамени. Контроль за результатами виховання менш регламентований. Інформацію про вихованість учня педагог отримує з допомогою спостереження за ходом діяльності й поведінки вихованців, громадської думки, життєвих ситуацій та інших характеристик. Отже, педагогічний процес не можна зводити лише до навчання чи виховання. Він є новим якісним утворенням, для якого характерні цілісність, спільність та єдність. 3. Закономірності та організація педагогічного процесуСеред загальних закономірностей педагогічного процесу найсуттєвішими є: 1. Закономірність зумовленості педагогічного процесу потребами суспільства й особистості, можливостями (матеріально-технічними, економічними та ін.) суспільства, умовами протікання процесу (морально-психологічними, санітарно-гігієнічними, естетичними та ін.). 2. Закономірність розвитку особистості в педагогічному процесі. Темпи і досягнутий рівень розвитку особистості залежить від спадковості, виховного і навчального середовища, залучення до навчально-виховної діяльності, засобів і способів педагогічного впливу 3. Закономірність управління педагогічними процесом. Ефективність педагогічного впливу залежить від інтенсивності зворотних зв'язків між вихованцем і педагогом; обгрунтованості й характеру коректуючих впливів на вихованців. 4. Закономірність стимулювання Результативність педагогічного процесу залежить від дії внутрішніх стимулів і мотивів навчально-виховної діяльності, доцільності, своєчасності й інтенсивності зовнішніх (суспільних, педагогічних, моральних, матеріальних та ін ) стимуляторів 5 Закономірність єдності чуттєвого, логічного і практики в педагогічному процесі Ефективність навчально-виховного процесу залежить від інтенсивності та якості чуттєвого сприймання, логічного осмислення сприйнятого, практичного застосування осмисленого 6. Закономірність єдності зовнішньої (педагогічної) і внутрішньої (пізнавальної) діяльності Ефективність педагогічного процесу зумовлюється якостями педагогічної діяльності та власної навчально-пізнавальної діяльності вихованців 7 Закономірність єдності завдання, змісту, організаційних форм, методів і результатів виховання. Правильно визначене завдання (пов'язане з суспільне зумовленою загальною метою виховання), зрозуміле і сприйняте всіма учасниками педагогічного процесу, значно впливає на вибір педагогічних засобів; аналіз результатів виховання допомагає встановити доцільність обраного варіанта організації педагогічного процесу. 8. Закономірність динаміки педагогічного процесу. Педагогічний процес як розвиваюча взаємодія між педагогами і вихованцями має поступовий, етапний характер; чим вищі проміжні досягнення, тим вагоміші кінцеві результати. 9. Закономірність інтегрального (нерозривно зв'язаного, суцільного, єдиного) результату педагогічного процесу. Кінцевий результат педагогічного процесу є наслідком взаємозв'язків результатів усіх етапів процесу. Кожний результат етапу — наслідком взаємозв'язків усіх компонентів етапу.
Семінарське заняття №4: Теоретичні основи навчання 1. Поняття “навчальний процес” як категорія дидактики та його сучасна модель. 2. Класифікація основних дидактичних концепцій та їх характеристика. Сучасні дидактичні концепції. 3. Класифікація дидактичних принципів та основні психолого-педагогічні правила їх ефективного застосування. Завдання для самостійної роботи студентів: обґрунтувати відмінність понять “виховний процес” і “навчальний процес”; розкрити сутність, завдання дидактичного процесу на етапі українського державотворення; здійснити порівняльний аналіз сучасної й традиційної моделей дидактичного процесу обґрунтувати поняття “сучасні дидактичні системи” і “педоцентричні дидактичні системи”; розкрити сутність, завдання і зміст особистісно-орієнтованого навчання.
Індивідуальні завдання: здійснити порівняльний аналіз особистісно-орієнтованого і гуманістичного навчання. обґрунтувати відмінність понять “дидактичні принципи” і “принципи виховання”; обґрунтувати відмінність понять “гуманізація навчання” і “гуманітаризація навчання”; розкрити сутність і основні правила принципу “гуманізація навчання”; здійснити порівняльний аналіз дидактичних принципів гуманістичної й традиційної педагогіки.
Література:
Методичні вказівки Поняття «навчання» сучасною дидактикою трактується як упорядкована взаємодія учителя та учнів, спрямована на досягнення завдань освіти. Поняття «процес навчання», «навчальний процес» пов'язані з розвитком навчання в часі та просторі й означають послідовність його актів. У творах стародавніх і середньовікових мислителів під поняттями «навчання», «процес навчання» розуміли, головним чином, викладання, метою якого є учень. На початку XX століття до поняття «процес навчання» входили вже дві складові — викладання і учіння. Викладання трактувалось як діяльність учителів, спрямована на організацію, засвоєння навчального матеріалу учнями, а учіння — як діяльність учнів щодо засвоєння запропонованих знань. У сучасних умовах, коли школа повинна давати знання, вчити мислити, всебічно виховувати і розвивати учнів, ці поняття уточнюються. Під поняттям викладання сьогодні розуміють упорядковану діяльність педагога, спрямовану на реалізацію цілей навчання (освітніх завдань); забезпечення управління навчально-пізнавальною діяльністю учнів, їх вихованням і розвитком. Під поняттям учіння — процес, у ході якого на основі пізнання, вправляння та набутого досвіду виникають нові форми поведінки і діяльності, змінюються набуті раніше. Зрозуміло, що протікання процесу навчання неможливе без взаємодії, співробітництва, партнерства між педагогами і учнями, їх діяльностями. Взаємодія передбачає безпосередні контакти учителя й учня, співробітництво, партнерство — контакти, дія яких може поширюватись у часі та просторі. Наприклад, виконання учнями домашніх завдань, проведення самостійних спостережень, досліджень тощо. У будь-якому варіанті головним є те, щоб ці контакти сприяли стимулюванню, активізації навчально-пізнавальної діяльності учнів, її організації. І це досить суттєво: без інтересу до навчального предмета, навчального матеріалу учень не буде працювати ні на уроці, ні вдома. У такому випадку будемо вважати, що процес навчання — це динамічна взаємодія (співробітництво, партнерство) учителя та учнів, у ході якої здійснюється стимулювання і організація активної навчально-пізнавальної діяльності школярів з метою засвоєння системи наукових знань, умінь, навичок, розвитку і всебічної вихованості особистості. Характеристика принципів науковості, систематичності, системності, активності. Шляхи і умови їх реалізації у процесі навчання. Принципи навчання (дидактичні принципи) – основні положення, що визначають зміст, організаційні форми та методи навчальної роботи школи. Принцип навчання, відображаючи якийсь один істотний аспект процесу навчання, стає підґрунтям для формулювання правил навчання. Принцип науковості. Його сутність – всі факти, знання, положення і закони, що вивчається, повинні бути науково правильні. Реалізація цього принципу передбачає вивчення системи важливих наукових положень і використання у навчанні методів, близьких до тих, якими послуговується певна наука. Він вимагає: розкриття причинно-наслідкових зв’язків явищ, процесів, подій, демонстрації могутності досягнень людських знань і науки та ознайомлення з методами науки, пізнання. Принцип систематичності зумовлений логікою науки й особливостями пізнавальної діяльності, яка відбувається відповідно до вікових закономірностей розвитку дітей. Передбачає системність в роботі вчителя (постійна робота над собою, опору на пройдене при вивчені нового матеріалу, фіксування уваги учнів на вузлових питаннях, продумування системи уроків, здійснення внутріпредметних і міжпредметних зв’язків), а також системність у роботі учнів (систематичне відвідування школи, виконання домашніх завдань, уважність на уроках, порядок у виконанні д/з, час виконання завдань, систематичне повторення навчального матеріалу). Принцип активності учнів. Цей принцип є провідним, бо визначає головне спрямування пізнавальної діяльності учнів і керування нею. Активізації пізнавальної діяльності сприяють позитивне ставлення до навчання, інтерес до навчального матеріалу, позитивні емоції, викликані навчальною діяльністю; єдність інтелектуальної та мовленнєвої діяльності учнів; взаєморозуміння між учителем і учнями; використання на практиці засвоєного матеріалу, умінь і навичок; систематичне повторення засвоєних знань; проблеми навчання; використання сучасних технічних засобів навчання.
Семінарське заняття № 5. Методичні основи навчання 1. Поняття “методи навчання” та його характеристика. 2. Класифікація методів навчання та їх характеристика. 3. Основні психолого-педагогічні правила ефективного застосування традиційних методів навчання. 4. Активні методи навчання. 5. Основні тенденції розвитку методів навчання
Завдання для самостійної роботи студентів: - обґрунтувати відмінність понять “дидактичні принципи” і “методи навчання”; - розкрити сутність і основні правила застосування традиційних і сучасних нетрадиційних методів навчання; - здійснити порівняльний аналіз традиційних методів навчання і методів активізації навчально-пізнавальної діяльності.
Індивідуальні завдання: - розкрити сутність і основні правила застосування інформаційних методів навчання; - здійснити порівняльний аналіз інформаційних методів навчання і методів активізації навчально-пізнавальної діяльності.
Методичні вказівки Метод навчання — взаємопов'язана діяльність викладача та учнів, спрямована на засвоєння учнями системи знань, набуття умінь і навичок, їх виховання і загальний розвиток. У вузькому значенні метод навчання є способом керівництва пізнавальною діяльністю учнів, що має виконувати три функції: навчаючу, виховну і розвиваючу. Він є складним педагогічним явищем, в якому поєднані гносеологічний, логіко-змістовий, психологічний, педагогічний аспекти. Складовою методу навчання є прийом навчання. Прийом навчання — сукупність конкретних навчальних ситуацій, що сприяють досягненню проміжної (допоміжної) мети конкретного методу. Чим багатший арсенал прийомів у структурі методу, тим він повноцінніший та ефективніший. Методи навчання класифікують на загальні (можуть використовуватися в процесі навчання будь-яких навчальних предметів) і спеціальні (застосовуються для викладання окремих предметів, але не можуть бути використані при викладанні інших предметів). За іншою класифікацією їх поділяють на: методи готових знань (учні пасивно сприймають подану викладачем інформацію, запам'ятовують, а в разі необхідності відтворюють її) і дослідницький метод (передбачає активну самостійну роботу учнів при засвоєнні знань: аналіз явищ, формулювання проблеми, висунення і перевірка гіпотез, самостійне формулювання висновків), який найбільш повно реалізується в умовах проблемного навчання. Залежно від походження інформації виділяють: словесні, наочні та практичні методи; від мети: методи здобуття нових знань, метод формування умінь і навичок, метод застосування знань на практиці, методи творчої діяльності, методи закріплення знань, умінь і навичок, методи перевірки і оцінювання знань, умінь і навичок. Досить розгалуженою є класифікація методів навчання за особливостями навчально-пізнавальної діяльності учнів, яку складають: — пояснювально-ілюстративний (інформаційно-рецептивний) метод: викладач організує сприймання та усвідомлення учнями інформації, а учні здійснюють сприймання (рецепцію), осмислення і запам'ятовування її; — репродуктивний: викладач дає завдання, у процесі виконання якого учні здобувають уміння застосовувати знання за зразком; — проблемного виконання: викладач формулює проблему і вирішує її, учні стежать за ходом творчого пошуку (учням подається своєрідний еталон творчого мислення); — частково-пошуковий (евристичний): викладач формулює проблему, поетапне вирішення якої здійснюють учні під його керівництвом (при цьому відбувається поєднання репродуктивної та творчої діяльності учнів); — дослідницький: викладач ставить перед учнями проблему, і ті вирішують її самостійно, висуваючи ідеї, перевіряючи їх, підбираючи для цього необхідні джерела інформації, прилади, матеріали тощо. Залежно від особливостей викладання та учіння, в яких поєднуються методи викладання (діяльність викладача) з відповідними методами учіння (діяльність учнів): — інформаційно-повідомляючий метод викладання і виконавчий метод учіння. Передбачають викладання навчального матеріалу без докладного пояснення, узагальнення й систематизації, а учні — заучують його без достатнього аналізу та осмислення; — пояснювальний метод викладання і репродуктивний метод учіння. Викладач не тільки повідомляє певні факти, але й пояснює їх, домагаючись осмислення, засвоєння учнями (учні засвоюють матеріал на рівні розуміння і запам'ятовування); — інструктивно-практичний метод викладання і продуктивно-практичний метод учіння. Викладач інструктує учнів словесними, наочними або практичними способами, як виконувати певні практичні дії; учні за допомогою вправ відшліфовують різні уміння і навички; — пояснювально-спонукальний метод викладання і частково-пошуковий метод учіння. Викладач частину навчального матеріалу подає в готовому вигляді, іншу частину — через проблемні завдання; учні засвоюють навчальний матеріал як за допомогою репродуктивного, так і творчого, дослідницького методу; — спонукальний метод навчання і пошуковий метод учіння. Викладач ставить перед учнями проблемні питання і завдання, організовуючи їх самостійну діяльність; учні самостійно здобувають і засвоюють нові знання в основному без допомоги викладача. Беручи за основу логіку побудови навчального матеріалу, розрізняють індуктивні, дедуктивні та традуктивні методи; логіку викладання — аналітичні, систематичні, аналітико-синтетичні, аналогічно-індуктивні, синтетично-дедуктивні; характеру пізнавальної діяльності — ілюстративні, продуктивні, творчі, акроматичні, катехізичні (запитальні) методи; ступінь самостійної роботи учнів у процесі навчання — подаючі методи (діяльність учнів в основному зводиться до сприймання словесної або наочної інформації), методи взаємодії викладача та учнів (наприклад, бесіда, дискусія тощо), методи самостійної роботи учнів; спосіб вирішення пізнавального завдання — емпіричні (засновані на досвіді, експерименті) і теоретичні (засновані на логічному аналізі) методи. Досить широко в педагогіці почали використовувати методи проблемного і програмованого навчання. Так званий бінарний підхід до класифікації методів навчання, що враховує одночасно навчальну діяльність викладача і пізнавальну діяльність учнів, передбачає: методи організації і здійснення навчально-пізнавальної діяльності; методи стимулювання і мотивації навчально-пізнавальної діяльності; методи контролю і самоконтролю за ефективністю навчально-пізнавальної діяльності. Така розгалуженість класифікаційних типів методів навчання цілком закономірна. Однак відсутність єдиної загальновизнаної системи методів спричиняє труднощі для обміну й поширення досвіду, невизначеність місця конкретного методу в різних класифікаційних системах.
Семінарське заняття № 6. Теоретичні основи виховання 1. Процес виховання у національній системи виховання. 2. Основні складові процесу виховання та її функції. 3. Класифікація принципів виховання та їх характеристика. Основні психолого-педагогічні правила ефективного застосування принципів виховання. 4. Зміст виховання як складна педагогічна проблема. Основні напрямки виховання та їх характеристика.
Завдання для самостійної роботи студентів: - розкрити сутність і основні складові у традиційній та особистісно-орієнтованій моделі виховного процесу; - здійснити порівняльний аналіз цілей і методів у традиційній та особистісно-орієнтованій моделі виховного процесу. - обґрунтувати відмінність понять “національне виховання” і “громадянське виховання”; - розкрити сутність і основні складові змісту виховання у традиційній та особистісно-орієнтованій моделі виховного процесу. - Індивідуальні завдання: - здійснити порівняльний аналіз цілей і змісту у традиційній та особистісно-орієнтованій моделі виховного процесу. - обґрунтувати відмінність понять “правила виховання” і “принципи виховання”; - обґрунтувати відмінність понять “індивідуальний підхід у вихованні” і “диференційований підхід у вихованні”; - розкрити сутність і основні правила принципу “демократизація виховання”; - здійснити порівняльний аналіз принципів виховання гуманістичної й традиційної педагогіки.
Література:
Методичні вказівки Суспільство як соціальне об'єднання людей може функціонувати і розвиватися лише за цілеспрямованої, систематичної та організованої роботи з виховання кожної особистості. Виховання — соціально і педагогічно організований процес формування людини як особистості. Зупинення виховного процесу є катастрофою для суспільства, внаслідок якої людина не змогла б піднятися до рівня особистості. Виховання, з погляду суспільного розвитку, є провідною сферою діяльності як окремої людини, так і людської спільноти. Завдяки йому людство забезпечує свою безсмертність у соціальному розвитку. Виховання дітей шкільного віку здійснюють у процесі навчання і виховної роботи у школі та за її межами. Воно є цілісним процесом, у якому органічно поєднані змістова (сукупність виховних цілей) і процесуальна (самокерований процес педагогічної взаємодії вчителя й учня, що передбачає організацію і функціонування системи виховної діяльності та самовиховання учнів) сторони. Цей процес є двостороннім (обов'язкова взаємодія вихователя і вихованця), цілеспрямованим (наявність конкретної мети), багатогранним за завданнями і змістом, складним щодо формування і розкриття внутрішнього світу дитини, різноманітним за формами, методами і прийомами, неперервним (у вихованні канікул бути не може), тривалим у часі (людина виховується все життя). Ефективність його залежить від рівня сформованості мотиваційної бази. Структура процесу виховання охоплює такі етапи: 1. Оволодіння знаннями, нормами і правилами поведінки. Це перший етап входження в систему виховного впливу, на якому діють норми, правила, особливості життєвої поведінки. Людина (дитина) стає членом певної соціальної системи (сім'ї, колективу), де вже діють певні правила, норми, яких їй доведеться дотримуватись.
Виховання є складним, багатогранним процесом, у якому тісно переплетені внутрішні (стосуються особи вихованця) та зовнішні (стосуються виховного середовища) суперечності. У процесі виховання виникають такі внутрішні суперечності: — між необмеженими можливостями розвитку людини й обмежуючими умовами соціального життя. Передбачає створення оптимальних умов (побутових, психологічних, організацію навчально-виховного процесу) для розвитку, життєдіяльності дитини; — між зростаючими соціально значущими завданнями, які потрібно вирішувати вихованцю, і можливостями, що обмежують його дії, спрямовані на їх вирішення. Це означає, що розвиток особистості може призупинитися, якщо не ставити перед вихованцем нових, ускладнених, завдань; — між зовнішніми впливами і завданнями виховання. Виховний процес потрібно будувати так, щоб його зміст і форми реалізації не викликали спротиву у вихованця. Процес виховання супроводжується такими зовнішніми суперечностями: — невідповідність між виховними впливами школи і сім'ї. Інколи батьки не дотримуються вимог, які висуває до їхніх дітей школа, внаслідок чого порушується єдність вимог, що негативно позначається на вихованні учнів; — зіткнення організованого виховного впливу школи зі стихійним впливом на дітей оточення. Негативні чинники: вуличні підліткові групи, теле-, відеопродукція та ін. Усунути цю суперечність можна, формуючи в учнів внутрішню стійкість й уміння протистояти негативним впливам; — між окремими впливами вчителів, які працюють в одному й тому ж класі. Вони не завжди дотримуються принципу єдності вимог, внаслідок чого в учнів формується ситуативна поведінка, пристосовництво, безпринципність; — між набутим негативним досвідом поведінки і новими умовами життя та діяльності. Передбачає існування сформованого стереотипу негативної поведінки, який характеризується наявністю стабільних негативних взаємозв'язків. На їх подолання спрямована виховна робота. Зовнішні суперечності є тимчасовими, але вони можуть знижувати ефективність виховного процесу. Тому вчителі повинні зосередити увагу на їх виявленні, усуненні, профілактиці. На процес виховання впливають (безпосередньо або опосередковано) об'єктивні (особливості суспільного устрою, політичного режиму, соціально-економічного розвитку, національна самобутність, природне середовище) та суб'єктивні (соціально-педагогічна діяльність сім'ї, громадських організацій, навчально-виховних закладів, засобів масової інформації, закладів культури і мистецтва) чинники. Структурними елементами процесу виховання є мета, завдання, закономірності, принципи, методи, засоби, результати виховання та їх коригування.
Семінарське заняття № 7. Методичні основи виховання 1. Поняття “методи виховання” та його характеристика. 2. Класифікація методів виховання та їх характеристика. 3. Основні психолого-педагогічні правила ефективного застосування методів виховання.
Завдання для самостійної роботи студентів: - обґрунтувати відмінність понять “прийом виховання” і “метод виховання”; - розкрити сутність і основні правила застосування методів виховання; - здійснити порівняльний аналіз виховних функцій соціального середовища і педагогічного колективу. Індивідуальні завдання: Метод вправ у вихованні. Методи заохочення і примусу. Педагогічний аналіз методів опосередкованого виховного впливу: соціальне середовище, якісна організація життєдіяльності, ритуали, громадська думка тощо. Педагогічний аналіз методів самовиховання: самоаналіз, самооцінка, самозобов¢язування, самотренування, самозаохочення, самопримус, самоконтроль тощо. Література:
Методичні вказівки Особистість формується, виховується під впливом соціально-економічних умов, духовної культури, традицій, звичаїв народу, національних, родинних цінностей, прикладу значущих для неї осіб, а також унаслідок планомірного впливу виховних закладів (педагогів), батьків. У системі цього впливу важлива роль належить методам, прийомам і засобам виховання. Виховання як специфічний вид діяльності і наукова галузь послуговується сукупністю загальних і специфічних методів впливу на особистість (методів виховання). Методи виховання — шляхи і способи діяльності вихователів і вихованців з метою досягнення виховних цілей. Метод виховання поділяють на окремі елементи — прийоми виховання, які використовують для підвищення виховної ефективності методів. Прийом виховання — складова частина методу, що визначає шляхи реалізації вимог методів виховання. Методи і прийоми виховання є своєрідними інструментами в діяльності вихователя. їх дієвість залежить від використання виховних засобів. Засоби виховання — надбання матеріальної та духовної культури (художня, наукова література, радіо, телебачення, Інтернет, предмети образотворчого, театрального, кіномистецтва тощо), форми і види виховної роботи (збори, бесіди, конференції, гуртки, ігри, спортивна діяльність), які задіюють під час використання певного методу. Дієвість методів виховання залежить і від того, наскільки у виховному процесі задіяна праця молодої людини над собою, природа, надбання національної культури (казки, легенди, колискові пісні, обряди, звичаї та ін.). Основним критерієм оцінювання виховного методу є відповідність його виховним цілям і завданням. У педагогічній науці існує кілька класифікацій виховних методів. Найчастіше при цьому беруть за основу систему виховних впливів, за допомогою яких відбувається формування особистості. Розрізняють такі групи методів: — методи формування свідомості особистості: бесіди, лекції, методи дискусії, переконання, навіювання, приклад; — методи організації діяльності, спілкування, формування позитивного досвіду суспільної поведінки: педагогічна вимога, громадська думка, довір'я, привчання, тренування, створення виховних ситуацій, прогнозування; — методи стимулювання діяльності і поведінки: гра, змагання, заохочення, покарання; — методи самовиховання: самопізнання, самооцінювання, саморегуляція. Використання їх забезпечує формування в учнів практичних умінь і навичок самовиховання як найвищої форми виховання і подальшого самовдосконалення. Методи виховання враховують демократичні засади виховання, необхідність активної участі дітей у виховному процесі. Часто у важливих життєвих ситуаціях учням бракує чіткості переконань, єдності слова і діла, громадської активності, які заступають користолюбство, хворобливе прагнення розваг несформованістю естетичних смаків. Це означає, що завчене ними ще не стало належно осмисленим, не трансформувалося в основні чинники життя. Такі риси виявляються і в досить інтелектуально розвинених дітей, які теоретично обґрунтовують усе правильно. Тому педагог покликаний створити умови для усвідомленого осмислення й застосування знань у повсякденному житті. Вплив на свідомість — це вплив на розум і почуття людини з метою формування позитивних якостей і подолання негативних. Основним його засобом є слово вчителя, яке має благодійно впливати на розвиток особистості. Проте слово вчителя не повинно бути жорстоким, грубим, холодним. Основними методами впливу на свідомість особистості є бесіда, лекція, дискусія, переконання, навіювання, приклад. Бесіда. Вона передбачає спілкування педагога і вихованців у формі запитань і відповідей. Бесіда — метод виховання та отримання інформації про особистість за допомогою безпосереднього словесного спілкування. Результативність бесіди залежить від чіткості сформульованої мети, продуманості та послідовності запитань залежно під реакції співрозмовника, його індивідуальних особливостей. Бесіда потребує щирого тону, переконливої і правдивої інтонації. У процесі учитель повинен так спрямовувати її розвиток, щоб всі учні виявили бажання і змогли висловитись, поставити запитання, отримати відповіді на них. Одна з передумов ефективності бесіди — психологічний контакт із співбесідником. При цьому слід враховувати, що інформація може бути суб'єктивною і вимагати доповнень, уточнень, перевірки за допомогою інших методів. Бесіда передбачає діалогічну взаємодію, яка припускає реалізацію інформативної (передача і прийом інформації), регулятивно-комунікативної (вплив на поведінку учасників спілкування), афективно-комунікативної (вираження та передача емоцій і переживань) функцій спілкування. Але часто педагоги невиправдано зосереджуються лише на інформативній функції бесіди, організовують спілкування за схемою «суб'єкт — об'єкт», тяжіють до монологу та моралізування. Для уникнення цього слід дотримуватися таких вимог: — обирати актуальну тему бесіди для її учасників; — учні повинні мати певний обсяг інформації з пропонованої проблеми; — трансформувати інформаційний матеріал відповідно до особливостей учнів класу; — конкретизувати основні питання, які будуть ставитися під час бесіди; — змоделювати можливі та бажані варіанти відповідей на них; — за необхідністю добирати наочний матеріал та співвідносити його з інформаційним наповненням бесіди; — використовувати для повідомлення інформації у формі монологу не більше 50% часу, відведеного на всю бесіду; — визначити оптимальні прийоми активізації уваги учасників на початковому етапі бесіди (обговорення ситуації з життя, проблемне запитання, відеофрагмент тощо); продумати оптимальні прийоми підведення підсумків бесіди залежно від її змісту та особливостей учнів (рольова гра, формулювання правил тощо)
Семінарське заняття № 8. 1. Мiсце i роль аналiзу й оцiнки знань, умінь та навичок учнiв у системi навчального процесу 2 Функцiї аналiзу й оцiнки 3. Види контролю знань, умінь i навичок учнiв 4. Правила i техніка контролю успiшностi навчальної дiяльностi.
Завдання для самостійної роботи студентів: Основні методи контролю знань, умiнь i навичок учнiв: усна перевiрка, письмова перевiрка, графiчна перевiрка, практична перевiрка, тестова перевiрка. Індивідуальні завдання: Спостереження як метод перевiрки.
Лiтература.
Подласый И. П. Педагогика: В 2 кн. — М.: ВЛАДОС, 1999. — Кн. 1. Общие основы. Процесс обучения.
Методичні вказівки Аналiз i оцiнка знань, умінь та навичок учнiв (контроль за навчанням) - невiд'ємний структурний компонент навчального процесу. Виходячи з логiки процесу навчання, він є, з одного боку, завершальним компонентом оволодiння певним змiстовним блоком, а з другого - своєрiдною сполучною ланкою в системi навчальної дiяльностi особистостi. В даній роботі розглянуто питання контролю і оцінки знань в ході навчального процесу. 1. Мiсце i роль аналiзу й оцiнки знань, умінь та навичок учнiв у системi навчального процесу Система аналiзу й оцiнки знань, умінь та навичок учнiв передбачає виконання таких основних функцiй: навчальної, стимулюючої, виховної, дiагностичної (рис. 1).
Рис. 2.30. Функцiї аналiзу й оцiнки Навчальна функцiя полягає, у забезпеченнi зворотного зв'язку як передумови пiдтримання дiєвостi й ефективностi процесу навчання. У ньому беруть участь два суб'екти: учитель й учнi. Тому система навчання може функцiонувати ефективно лише за умов дiї прямого i зворотного зв'язкiв. У процесi навчання добре проглядається, в основному, прямий зв'язок (учитель знає, який обсяг знань має сприйняти й усвiдомити учень), а складно, епiзодично налагоджується зворотний зв'язок (який обсяг знань, умінь i навичок i як засвоїв кожний учень) (рис. 2). Дiагностuчна функцiя аналiзу й оцiнки знань, умінь та навичок передбачає виявлення прогалин у знаннях учнiв, процес учiння має форму концентричної спiралi. Якщо на нижчих рiвнях учiння трапилися прогалини, то буде порушена закономiрнiсть спiралеподiбної структури учiння. Тому так важливо своєчасно виявити прогалини, усунути їх i лише потiм рухатися вперед. Стuмулююча функцiя аналiзу й оцiнки навчальної дiяльностi учнiв зумовлюється психологiчними особливостями людини, що проявляється у бажаннi кожної особистостi отримати оцiнку результатiв певної дiяльностi, зокрема навчальної. Це викликано ще й тим, що у процесi навчання студенти і школярі щоразу пiзнають новi явища i процеси. Через недостатнiй рівень соцiального розвитку та самооцiнки учням важко об'єктивно оцiнити рівень i якiсть оволодiння знаннями, вмiннями та навичками. Учитель своїми дiями i має допомогти учням усвiдомити якiсть i результативнiсть навчальної працi, що психологiчно стимулюватиме школярiв до активної пiзнавальної дiяльностi. Виховна функцiя полягає у впливi аналiзу й оцiнки навчальної дiяльностi на формування в учнiв ряду соцiально-психологiчних якостей: органiзованостi, дисциплiнованостi, вiдповiдальностi, сумлiнностi, працьовитостi, дбайливостi, охайностi, наполегливостi та iн. Процес аналiзу й оцiнки навчальної дiяльностi учнiв має спиратися на вимоги принципiв систематичностi, об'єктивностi, диференцiйованостi й урахування iндивiдуальних особливостей учнiв, гласностi, єдностi вимог, доброзичливостi. Використовуючи оцiнку, учитель має володiти педагогiчним тактом, мати високий рівень педагогiчної культури. Адже "найголовнiше заохочення, - зауважував В.О. Сухомлинський, - i найсильнiше (та не завжди дiє) покарання в педагогiчнiй працi - оцiнка. Це найгострiший інструмент, використання якого потребує величезного вмiння i культури. Види контролю знань, умінь i навичок учнiв 3алежно вiд дидактичної мети використовують piзнi види контролю за навчанням: попереднiй, побiжний, повторний, тематичний, перiодичний, пiдсумковий, комплексний. Попередній контроль має дiагностичний характер. Напередоднi вивчення певної теми, засвоєння якої має ґрунтуватися на ранiше вивченому матерiалi, учитель має з'ясувати рiвень розумiння опорних знань, актуалiзувати їх, аби успiшно рухатися вперед. Побiжний контроль передбачає перевiрку якостi засвоєння знань у процесi вивчення конкретних тем. Повторний контроль спрямований на створення умов для формування умінь i навичок. При цьому треба виходити з позиції, яку визначив ще К.Д. Ушинський: хорошi дидактики те й роблять, що без кiнця повторюють i кожен раз додають щось нове. Повторна перевірка якнайкраще сприяє переведенню знань з короткотермінової до довготривалої пам'ятi. Тематuчний контроль пов'язаний iз перевiркою рiвня знань, умінь та навичок учнiв у межах певного роздiлу чи великої теми конкретної навчальної дисциплiни. Перiодичний контроль має на меті встановити, яким обсягам знань володiють учнi з тих або iнших проблем, орієнтуючись на вимоги програм. Пiдсумковий контроль має на меті з'ясувати рiвень засвоєння учнями навчального матерiалу в кiнцi навчального року або по завершенню вивчення навчальної дисциплiни він проводиться у формi залiкiв, екзаменiв. Комnлексний контроль передбачає перевiрку рiвня засвоєння знань, умiнь та навичок з кiлькох сумiжних дисциплiн, щозабезпечують комплексний пiдхiд до формування свiтогляду учнiв. Методи контролю знань, yмiнь та навичок. Основні методи контролю знань, умiнь i навичок учнiв: · усна перевiрка, письмова перевiрка, · графiчна перевiрка, · практична перевiрка, · тестова · перевiрка. Дещо умовно до методiв перевiрки можна вiднести спостереження. Усна перевірка поки що займає провiдне мiсце в школах та вищих навчальних закладах. Техніка усної перевiрки полягає в тому, що учитель пропонує учням певнi запитання, учнi мають дати на них вiдповiдi, використовуючи усне мовлення. Цей метод сприяє розвитку в учнiв умiння мислити, грамотно висловлювати думки в логiчнiй послiдовностi, розвивати культуру усного мовлення. Використання цього методу вимагає вiд учителя значних зусиль i майстерностi, потрiбно: грамотно формулювати запитання, спонукаючи учнiв до активного мислення, будувати систему запитань у певнiй логiчнiй послiдовностi, уважно слухати вiдповiдi учнiв, враховувати iндивiдуальнi особливостi школярiв. Проте цей метод не позбавлений недолiкiв: він призводить до неефективного використання часу на уроцi. Письмова перевірка порiвняно з усною бiльш ефективна, оскiльки вci учнi класу отримують завдання для пiдготовки письмових вiдповiдей на них. Це сприяє пiдвищенню самостiйної пiзнавальної дiяльностi учнiв, формуванню культури писемного мовлення, ефективностi використання навчального часу. Графiчна nepeвіркa спрямована, на виявлення вмiнь i навичок учнiв у процесi виконання рiзних видiв графiчних робiт з рiзних дисциплiн навчального плану. Це робота з контурними картами, побудова таблиць, схем, графiкiв, дiаграм та ін. Такий метод набув широкого використання у середнiх i особливо у старших класах, оскiльки спрямований на узагальнення знань, систематизацiю певних процесiв, технологiй. Все це сприяє пiдвищенню самостiйностi учнiв у процесi учiння, оволодiння методами навчальної дiяльностi. Практична перевірка тісно пов'язана iз залученням учнiв до конкретної практичної дiяльностi, пiд час якої перевiряються вмiння учнiв застосовувати знання на практицi, а також рiвень сформованостi вмiнь i навичок. Логiчно така перевiрка випливає iз сутності процесу пiзнання, в якому практика має спонукальну i контролюючу роль.
Методи оцінювання та розподіл балів за рейтинговою системою Оцінювання результатів навчальної діяльності студентів здійснюється такими засобами: усне опитування, перевірка модульних контрольних робіт, індивідуальних письмових та усних робіт, а також самостійної роботи. При опитуванні та перевірці письмових робіт оцінювання здійснюється за модульно-рейтинговою системою. Оцінювання за модульно-рейтинговою системою здійснюється за 100-бальною шкалою. Переведення даних 100-бальної шкали оцінювання в 4-х бальну та шкалу за системою ЕСТS здійснюється в такому порядку:
У разі отримання оцінки «Незадовільно» студент має право на два перескладання (пункт 7.4.1.): викладачу та комісії. Замість перескладання комісії студент може вибрати повторне вивчення дисципліни, проходження практики чи виконання курсової роботи понад обсяги встановлені навчальним планом в наступному навчальному періоді. У разі отримання оцінки «Неприйнятно» студент зобов’язаний вивчити навчальну дисципліну пройти практику чи виконати курсову роботу понад обсяги встановлені навчальним планом за рахунок власного часу в наступному навчальному періоді. Семестровий рейтинг студента визначається як середньозважена від суми балів семестрових контролів, отриманих студентом протягом вивчення навчальних дисциплін, передбачених навчальним планом у поточному семестрі
Тестові завдання
Тест виконується після вивчення всіх запропонованих тем з курсу «Педагогік». Завдання не листуються. Позначаються тільки № питання й відповідна буква правильного, на ваш погляд, відповіді: а, б, в або г. 1.У процесі педагогічної взаємодії між учителем й учнем складаються відносини: а) об'єкт-об'єктні б) суб'єкт-суб'єктні в) об'єкт-суб'єктні г) суб'єкт-об'єктні
2. Який компонент освітнього процесу є системообразующим? а) цілепокладання б) позакласний захід в) контрольна робота г) домашнє завдання
3. Як у педагогіці називається діяльність, коли дорослий передає, а дитина здобуває поведінковий, моральний і т.д. досвід у природному процесі взаємодії поколінь? а) виховання б) мотивація в) розвиток г) переживання
4. Яка особистісна функція в концепції особистісно орієнтованого навчання визначає здатність учня сумніватися, вибирати, не погоджуватися? а) гуманітарна б) критична в) самореалізації г) колізійна
5. Корекційна педагогіка займається а) навчанням і вихованням учнів з якими- або фізичними відхиленнями б) розвитком обдарованих дітей в) визначенням індивідуальних здатностей і схильностей г)навчанням у групах продовженого дня.
6. Яке з понять саме «широке», що вбирає в себе всі інші? а) виховання б) освіта в) навчання г) самоосвіта.
7. Процес засвоєння соціальних норм, цінностей, типових форм поводження називається а) цивілізація б) розвиток в) соціалізація г) активність
8. Уміння педагога сприймати й розуміти входять в уміння а) організаторські б) інформаційні в) перцептивні г) переконувати
9. Соціальні інститути, що забезпечують навчання й виховання людини - це... а) педагогіка б) освітня система в) структура Міністерства освіти г) педагогічний процес
10. Що є предметом педагогіки? а) утворення як педагогічний процес б) навчання а) виховання г) розвиток
а) орієнтація на особистість б) організація освітнього процесу в режимі діалогу а) орієнтація на діяльність г) орієнтація на подання про цінності
12. Ціль особистісно орієнтованого навчання а) створення умов для розвитку (саморозвитку) особистості б) всебічний розвиток людини в) моральна досконалість г) уміння ладити з іншими людьми
13.Соціалізація - це... а) процес засвоєння людиною соціальних норм, цінностей і типових форм поводження б) надання суспільством допомоги нужденним людям в) активна участь у житті суспільства г) боротьба проти суспільної нерівності
а) стихійним б) цілеспрямованим в) зовнішнім г) державним
15.Освітня система - це... а) соціальні інститути, що забезпечують навчання й виховання людини б) інспекція по справах неповнолітніх і школа в) педрада й методичне навчання вчителів г) Міністерство освіти й обласне купрвління освітою
16.У перцептивні вміння вчителя входить уміння а) організовувати б) розуміти в) рухатися г) працювати із друкованими джерелами
17.У яку групу включені основні категорії педагогіки а) середовище, спадковість, виховання б) знання, уміння, навички в) виховання, навчання, освіти г) система, соціалізація, педагогічна взаємодія
18.Загальна педагогіка вивчає й досліджує а) розвиток педагогічних ідей і практики виховання в різні історичні епохи б) основні закономірності утворення в) особливості виховання людей на різних етапах вікового розвитку г) особливості психологічних процесів
19 Систему принципів і способів організації й побудови теоретичної й практичної діяльності, а також навчання про основи пізнання й перетворення педагогічної дійсності називають а) дидактикою б) методологією в) педагогічною технологією г) феноменологія 20 Механізм співпереживання емоційному стану іншого а) сублімація б) емпатія в) інтелектуалізація г) пригнічення
КОНТРОЛЬНІ ЗАВДАННЯ З НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ “ПЕДАГОГІКА”
Із запропонованих відповідей оберіть правильну або правильні, обґрунтувавши їх достовірність. Перевірити правильність своїх відповідей ви зможете, звернувшись за допомогою до останніх сторінок завдання. Не поспішайте обирати відповідь, не проаналізувавши уважно всі інші. Одне слово, вжите недоречно, здатне суттєво змінити зміст відповіді.
Завдання № 1.
1. Педагогіка – це наука, яка вивчає закономірності розвитку особистості та визначає шляхи її виховання. 2. Педагогіка – це мистецтво впливу вихователя на вихованця з метою формування його особистості. 3. Педагогіка – це наука, яка вивчає закономірності розвитку людини в умовах педагогічного впливу. 4. Педагогіка – це наука про виховання людини. 5. Педагогіка – це наука про виховання як спеціально організовану виховну діяльність.
1. Виховна діяльність, яка здійснюється у навчально-виховних закладах. 2. Підготовка підростаючого покоління до життя. 3. Розкриття закономірностей і механізмів оволодіння знаннями, навичками, вміннями; засвоєння людиною соціально-культурного досвіду. 4. Процес цілеспрямованого розвитку і формування людської особистості в умовах її навчання, виховання й освіти.
3.Завдання, які ставляться перед педагогічною наукою: 1. Вивчення проблем виховання, навчання, освіти людей. 2. Дослідження механізмів, закономірностей засвоєння людиною суспільного досвіду. 3. Пізнання закономірностей і законів педагогічного процесу. 4. Розробка порад, правил і рекомендацій щодо реалізації навчального процесу. 5. Розробка теорії, перетворення її в практичні технології.
4. Дайте коротке визначення основних категорій і понять педагогіки:
5. Розкрийте соціальне значення принципів реалізації Державної національної програми "Освіта“ (“Україна ХХІ століття”):
6. Визначити категорії, які є провідними для педагогіки:
Правильні відповіді: 1.4; 2.4; 3. 3, 5; 6.2, 4, 5, 6, 7, 9, 10.
Завдання № 2. 1. Дайте визначення поняття “мета виховання” і розкрийте його зміст.
1) виховання українського громадянина; 2) виховання трудівника; 3) виховання сім’янина; 4) виховання особистості українського громадянина; 5) виховання громадського діяча.
5.Чому виховний ідеал Г.Ващенка має пасивний характер?
6. У чому відмінність уявлень про всебічний і гармонійний розвиток людини в радянській педагогіці від мети виховання, визначеної Законом України “Про освіту”, Державною національною програмою “Освіта” (“Україна ХХІ століття”)?
7. Проаналізуйте “Кодекс вартостей”, які викладені у книзі О.Вишневського: Сучасне українське виховання: Педагогічні нариси. – Львів, 1996. – С.127-130.
Основні національні вартості:1) українська ідея; 2) державна незалежність України; 3) самопожертва у боротьбі за свободу нації; 4) патріотизм, готовність до захисту Батьківщини; 5) єдність поколінь на основі віри в національну ідею; 6) почуття національної гідності; 7) історична пам’ять; 8) громадська національно-патріотична активність; 9) пошана до державних та національних символів, до Державного Гімну; 10) любов до рідної культури, мови, національних свят і традицій; 11) пошана до Конституції України; 12) підтримка владних чинників у відстоюванні незалежності України та розбудові атрибутів державності; 13) орієнтація власних зусиль на розбудову Української держави і розвиток народного господарства; 14) прагнення побудувати справедливий державний устрій; 15) протидія антиукраїнської ідеології; 16) готовність стати на бік народів, які борються за національну свободу; 17) сприяння розвитку духовного життя українського народу; 18) дбайливе ставлення до національних багатств, до рідної природи; 19) увага до зміцнення здоров’я громадян України.
Основні громадянські вартості: 1) прагнення до соціальної гармонії; 2) відстоювання соціальної і міжетнічної справедливості; 3) культура соціальних і політичних стосунків; 4) пошана до Закону; 5) рівність громадян перед Законом; 6) самовідповідальність людини; 7) права людини – на життя, власну гідність, безпеку, приватну власність, рівність можливостей тощо; 8) суверенітет особи; 9) право на свободу думки, совісті, вибору конфесії, участі у політичному житті, проведення зборів самовираження тощо; 10) готовність до захисту індивідуальних прав і свобод; 11) обов’язки, що випливають із прав і свобод інших людей; 12) пошана до національно-культурних вартостей інших народів; 13) повага до демократичних виборів і демократично обраної влади; 14) толерантне ставлення до чужих поглядів, якщо вони не суперечать абсолютним і національним вартостям.
Вартості сімейного життя: 1) подружня вірність; 2) піклування про дітей; 3) піклування про батьків і старших у сім’ї; 4) пошана до предків, догляд за їхніми могилами; 5) взаємна любов батьків; 6) злагода та довір’я між членами сім’ї; 7) гармонія стосунків поколінь у сім’ї; 8) демократизм відносин, повага до прав дитини і старших; 9) відповідальність за інших членів сім’ї; 10) допомога слабшим членам сім’ї; 11) гармонія батьківського і материнського впливу у вихованні; 12) спільність духовних інтересів членів сім’ї; 13) здоровий спосіб життя, прихильність до спорту; 14) культ праці, дбайливе ставлення до її продуктів; 15) дотримання народних звичаїв, охорона традицій; 16) гостинність; 17) сімейна відкритість щодо суспільного життя; 18) гігієна сімейного життя; 19) багатодітність.
Вартості особистого життя1) орієнтація на пріоритет духовних вартостей; 2) внутрішня свобода; 3) особиста гідність; 4) воля (самоконтроль, самодисципліна, енергія чину тощо); 5) мудрість, розум, здоровий глузд; 6) мужність, рішучість, героїзм; 7) лагідність, доброзичливість; 8) правдомовність; 9) поміркованість (в їжі, статевих стосунках, висловлюваннях, у товариськості тощо); 10) урівноваженість в особистих і громадських справах; 11) оптимізм, почуття гумору, життєрадісність, бадьорість; 12) терпеливість; 13) гармонія душі та зовнішньої поведінки; 14) підприємливість, старанність, ініціативність; 15) працьовитість; 16) цілеспрямованість, витривалість, наполегливість; 17) самостійність (у мисленні, діяльності тощо); 18) творча активність (розвинена уява, спостережливість, інтелект тощо); 19) твердість слова, точність; 20) самокритичність, почуття відповідальності; 21) ощадливість (у засобах, дбайливе ставлення до свого і чужого часу); 22) вміння мовчати і слухати інших; 23) культ доброго імені, надійність у праці, партнерстві, у збереженні чужої таємниці тощо; 24) шляхетність і відповідальність у стосунках з особою іншої статі; 25) протидія згубним звичкам (алкоголізму, наркоманії, палінню тощо); 26) щедрість, допомога хворим, слабшим, сиротам, захист знедолених; 27) увага до власного здоров’я, занять спортом; 28) вдалий вибір поля діяльності та повноцінна самореалізація; 29) розвиток естетичних смаків і творчих естетичних здібностей; 30) турбота про охорону довкілля. Правильні відповіді: 4. 4.
Завдання № 3. 1. Особистість – це: 1. Соціальна характеристика людини. 2. Людина, як носій свідомості. 3. Це доросла людина. 4. Це розумна, відповідальна і вільна людина. 5. Це індивід, який свідомо управляє власною поведінкою і діяльністю.
2. Розвиток особистості – це: 1. Становлення людини як соціальної істоти, яке відбувається в процесі життєдіяльності. 2. Цілеспрямований процес формування у індивіда завданих якостей. 3. Кількісні та якісні зміни в організмі, які відбуваються в часі під впливом різних факторів. 4. Процес цілеспрямованого формування людської особистості в умовах її навчання, виховання й освіти.
3. Формування особистості – це: 1. Цілеспрямований процес формування у вихованців необхідних якостей і переконань. 2. Становлення людини як соціальної істоти, який відбувається у процесі розвитку, виховання і навчання. 3. Кількісні зміни організму. 4. Кількісні та якісні зміни організму, які відбуваються з організмом людини в процесі всього її життя як соціальної істоти.
4. Поміркуйте над нижченаведеними висловами та зробіть власне їх обґрунтування. Якою є дитина в дитячій грі, такою вона буде в дорослому віці (А.С.Макаренко); Розум кожної дитини лежить на кінчиках пальців. А це означає, що діяльність є однією з найважливіших ланок у формуванні особистості (В.О.Сухомлинський); Виховання може все (Гельвецій); Від усякого виховання, мій друже, рятуйся під усіма вітрилами (Вольтер); Виховання може зробити багато, проте воно не безмежне. За допомогою прищеплень можна примусити дику яблуню давати садові яблука, але ніяке мистецтво садівника не зможе примусити її приносити жолуді (В.Г.Бєлінський).
5. Хто з видатних французьких просвітителів ХУІІІ ст. був автором теорії “вільного виховання” та в якій праці були викладені відповідні ідеї?
6. Що саме є державним механізмом соціалізації особистості?
7. Дати назву окремим процесам: 1) формування в особистості соціально-ціннісних ставлень до навколишнього середовища; 2) вдосконалення різноманітних якостей особистості під впливом внутрішніх та зовнішніх факторів; 3) засвоєння учнями теоретичних знань, практичних навичок і вмінь. Правильні відповіді: 1.5; 2.3; 3.2; 5. Ж.-Ж.Руссо; 6. 2; 7.1 – виховання; 2 – розвиток; 3 – навчання.
Завдання № 4. 1. Основними видами педагогічного дослідження є фундаментальні, прикладні та впроваджувальні. Проаналізуйте мету і зміст цих видів досліджень та визначите їх відмінності між собою.
2. Охарактеризуйте одну з функцій педагогічного дослідження із використанням прикладів майбутньої Вашої професійної діяльності.
3. Який та чому з означених методів педагогічних досліджень можна назвати активним за впливом на особистість?
4. Визначити основні етапи педагогічного дослідження. До підготовчого періоду відносяться всі дії дослідника, що створюють необхідні умови або сприяють досягненню основної мети педагогічних досліджень. Це такі етапи: 1. Вибір ………. проблеми та визначення ……. дослiдження. 2. Формулювання …………. ……………. 3. Відокремлення та визначення ……………. 4. Розробка ……………. 5. Визначення ……………. параметрів ………….. гіпотези. 6. Вибір ……….. i розробка ……………. дослiдження. 7. Розробка плану дослiдження. До реалізаційного періоду відносяться всі ті дії, що безпосередньо або опосередковано пов’язані з розв’язанням поставленої дослідної проблеми. Це такі етапи: 8. Пошук ……….. даних з використанням обраних ………. методів і ………….. дослідження. 9. Збирання ……….. дослiджень та їхній попередній …………... 10. …………….. обґрунтувань. 11. …………. аналіз …………… дослiджень і формулювання ………….. та висновків. До впроваджувального чи заключного періоду відносять всі дії дослідника, що пов’язані із безпосереднім впровадженням одержаних рекомендацій та висновків у педагогiчну практику. Це: 12. …………… можливостей і обсягу …………… одержаних …………….. дослiдження у ……………… процесі. 13. Визначення …………… та ……………. поширення …………… результатів ………….. серед …………… і вихованців.
5. Зробіть короткий письмовий аналіз методики проведення педагогічного експерименту.
6. Дайте обґрунтування понять “методологія педагогічного дослідження” і “методика педагогічного дослідження” і визначте обсяг їх змісту.
7. В.Оконь виокремив такі функції педагогічного дослідження: дескриптивну, пояснювальну, прогностичну, практичну та оціночну. Розкрийте зміст цих функцій. Правильні відповіді: 3.4.
Завдання № 51. Основними функціями педагогічного процесу є: 1. Освітня, розвивальна, виховна і психологічної підготовки. 2. Освітня, розвивальна, виховна. 3. Освітня, виховна і психологічної підготовки. 4. Правильної відповіді немає.
2. Охарактеризуйте одну з функцій педагогічного процесу із використанням прикладів майбутньої Вашої професійної діяльності.
3. Обдумайте і зробіть ранжування основних компонентів педагогічного процесу.
4. Чітко визначте і обґрунтуйте предмет загальної педагогіки.
5. Зробіть короткий письмовий аналіз структури діяльності вихователя.
6. Дайте обґрунтування педагогічних понять "педагогічний процес" і "навчальний процес" і визначте обсяг їх змісту.
7. Зробіть порівняльний аналіз педагогічних категорій “педагогічний процес” і “навчально-виховний процес”.
8. Розкрийте зміст ознак педагогічного процесу: 1) системність – це …… 2) планомірність – це ….. 3) націленість на конкретний результат – це ….. 4) тривалість – це … 5) організованість – це ……. 6) гуманність – це …….
9. В якій групі вказані всі галузі педагогіки, що складають систему педагогічної науки? 1. Філософія, соціологія, шкільна гігієна, педагогіка, психологія, анатомія і фізіологія людини. 2. Основи педагогіки, дидактика, теорія виховання, школознавство. 3. Педагогічна психологія, педагогічна соціологія, театральна педагогіка, виправно-трудова педагогіка, військова педагогіка. 4. Загальна педагогіка, вікова педагогіка, спеціальна педагогіка, методика викладання окремих предметів, історія педагогіки, порівняльна педагогіка. 5. Педагогіка профтехосвіти, педагогіка шкіл продовженого дня, педагогіка шкіл-інтернатів, педагогіка вищої школи. Правильні відповіді: 1. 4; 9. 4.
Завдання № 6.
1. Діагностична діяльність, що пов’язана з вивченням вихованців, виявленням і визначенням рівня їх загальної освіти та спеціальних знань, навичок і вмінь, які необхідні для професійної діяльності та виконання навчально-пізнавальних дій. 2. Орієнтовно-прогностична діяльність, яка полягає в умінні педагога визначити конкретні перспективи, зміст і методику педагогічної діяльності, передбаченні її результатів. 3. Конструктивно-проектуальна. Ця діяльність передбачає постійне вдосконалення педагогом методики різних педагогічних заходів, які він використовує для професійної діяльності. 4. Організаційна діяльність. Зміст діяльності педагога передбачає володіння ним організаційними навичками та вміннями щодо здійснення педагогічного процесу у відповідних освітньо-виховних системах. 5. Практичне здійснення конкретних педагогічних заходів. 6. Комунікативно-стимулюючий компонент. 7. Аналітично-оціночний. Зміст його полягає в аналізі як власних педагогічних дій, так і дій вихованців, виявленні в них позитивних сторін і недоліків, порівнянні отриманих результатів із запланованими та ін. 8. Дослідницько-творчий.
2. Автоконтрольний блок:
3.Зробіть психолого-педагогічне обґрунтування найважливіших властивостей педагогічної майстерності педагога: 1) гуманістичну спрямованість; 2) педагогічні здібності; 3) педагогічна техніка;
4. Який з нижчеперелічених елементів здібностей до педагогічної діяльності є "зайвим"? 1. Комунікативність – професійна здатність педагога, що виявляється у спілкуванні, готовності легко вступати у взаємодію, викликати позитивні емоції у співрозмовника і відчувати задоволення від спілкування. 2. Перцептивні здібності – професійна проникливість, пильність, педагогічна інтуїція, здатність сприймати іншу людину та розуміти її. 3. Динамізм особистості – здатність активно впливати на іншу особистість. 4. Емоційна стабільність – здатність володіти собою, зберігати самоконтроль, здійснювати саморегуляцію за будь-якої ситуації, незалежно від сили зовнішніх чинників, що провокують емоційний зрив. 5. Оптимістичне прогнозування – передбачення розвитку особистості з орієнтацією на позитивне в ній і перетворення всієї структури особистості через вплив на позитивні якості. 6. Креативність – здатність до творчості, спроможність генерувати незвичні ідеї, відходити від традиційних схем, швидко розв’язувати проблемні ситуації. 7. Емпативність – здатність співпереживати учневі.
5. Автоконтрольний блок:
6.Автоконтрольний блок:
7. Яка з нижчеперелічених складових педагогічної культури педагога є "зайвою"? 1) педагогічна спрямованість; 2) психолого-педагогічна ерудиція; 3) гармонія розвинутих інтелектуальних і моральних якостей; 4) висока педагогічна майстерність і організованість у педагогічній діяльності; 5) уміння продуктивно поєднувати навчально-виховну і науково-дослідницьку діяльність; 6) сукупність професійно важливих якостей, які дуже потрібні в педагогічній діяльності; 7) педагогічно спрямовані спілкування і поведінка; 8) постійна спрямованість на самовдосконалення; 9) педагогічна техніка.
8. Зробіть психолого-педагогічний аналіз основних компонентів педагогічної техніки педагога. Перша група компонентів пов’язана з умінням педагога управляти своєю поведінкою: володіння своїм організмом (міміка, пантоміміка); управління емоціями, настроєм (зняття надмірної психологічної напруженості, формування творчого самопочуття); соціально-перцептивні уміння (увага, спостережливість, уява тощо); техніка мови (дихання, постановка голосу, дикція, темп мови тощо). Друга група компонентів педагогічної техніки пов’язана з умінням впливати на особистість і колектив та розкриває технологічний бік процесу навчання і виховання: дидактичні, організаційні, конструктивні, комунікативні уміння; технологічні прийоми висування вимог, управління педагогічними спілкуванням, організації різноманітних творчих колективних справ тощо.
9. Зробіть психолого-педагогічний аналіз зміст понять: – педагогічна майстерність; – педагогічна техніка; – педагогічний такт.
10. Проаналізуйте діяльність відомих вам учителів-новаторів (Ш.О.Амонашвілі, С.М.Лисенкова, В.Ф.Шаталов та ін.) з погляду індивідуально-психічних особливостей, якими мусить володіти сучасний педагог-новатор.
11. Що є основою виокремлення перелічених нижче основних критерії педагогічної майстерності педагога? 1) доцільність; 2) ефективність; 3) гуманність, демократичність і діалогічність; 4) оптимальність; 5) творчість чи оригінальність ; 6) науковість.
12. Визначте основні напрямки оволодіння і вдосконалення основами педагогічної майстерності з урахуванням власних індивідуально-психічних особливостей і можливостей. Правильні відповіді: 4.6; 7.8. 11. 1 – спрямованість, 2 – результат, 3 – характер спілкування, 4 – вибір змісту, прийомів, способів і засобів діяльності, 5 – зміст діяльності, 6 – зміст матеріалу, що викладається, і характер діяльності.
Завдання № 7. 1. Що таке дидактика? 1. Дидактика – це теорія навчання і освіти. 2. Дидактика – це теорія навчання і виховання. 3. Дидактика – це теорія навчання. 4. Дидактика – це галузь педагогічної науки, що досліджує питання методики викладання окремих навчальних дисциплін.
2. Основними функціями процесу навчання є: 1. Освітня, розвивальна, виховна і психологічної підготовки. 2. Освітня, розвивальна, виховна. 3. Освітня, виховна і психологічної підготовки. 4. Правильної відповіді немає.
3. Охарактеризуйте одну з функцій дидактичного процесу із використанням прикладів майбутньої Вашої професійної діяльності.
4. Чітко визначте і обґрунтуйте предмет загальної дидактики.
5. Зробіть короткий письмовий аналіз структури професійної діяльності учителя.
6. Дайте обґрунтування дидактичних понять "навчання", "викладання", "учіння" і визначте обсяг їх тотожності.
7. Що таке освіта?
8. Визначити рівні реалізації змісту освіти: 1) навчальний план; 2) … 3) … 4) конкретна методика викладання.
9. Неперервність навчання є ознакою (виберіть одну з двох наведених нижче відповідей): 1) процесу навчання в початковій, середній і вищий школах; 2) процесу навчання, що виходить за рамки періоду навчання в школі та вищому навчальному закладі.
Правильні відповіді: 1.1; 2.4; 7.1; 8. 2 – навчальна програма, 3 – підручник, навчальний посібник; 9.2.
Завдання № 7
1. Автоконтрольний блок:
2. Основними функціями дидактичного процесу є: 1. Освітня, розвивальна, виховна і психологічної підготовки. 2. Освітня, розвивальна, виховна, самовдосконалення. 3. Освітня, виховна і психологічної підготовки. 4. Правильної відповіді немає.
3. Охарактеризуйте одну з функцій дидактичного процесу із використанням прикладів майбутньої Вашої професійної діяльності.
4. На основі теорії діяльності спробуйте накреслити логічну структуру власної навчально-пізнавальної діяльності.
5. Зробіть короткий письмовий аналіз структури викладацької діяльності учителя.
6. Проаналізуйте основні принципи системи освіти України, які сформульовані у ст.6 Закону України “Про освіту”: – доступність для кожного громадянина всіх форм і типів освітніх послуг, що надаються державою; – рівність умов кожної людини для повної реалізації її здібностей, таланту, всебічного розвитку; – гуманізм, демократизм, пріоритетність загальнолюдських духовних цінностей; – органічний зв’язок зі світовою і національною історією, культурою і традиціями; – незалежність освіти від політичних партій, громадських і релігійних організацій; – науковий, світський характер освіти; – інтеграція з наукою і виробництвом; – взаємозв’язок з освітою інших країн; – гнучкість і прогностичність системи освіти; – єдність і спадкоємність освіти; – неперервність і різноманітність освіти; – поєднання державного управління і громадського самоврядування в освіті.
7. Розкрийте зміст ознак навчального процесу: 1) системність – це …… 2) планомірність – це ….. 3) цілісність – це ….. 4) тривалість – це … 5) організованість – це ……. 6) гуманність – це ……. 7) комплексність – це ...... 8) неперервність – це ..... 9) демократичність – це ..... 10) оптимальність – це ...... 11) особистісна спрямованість – це ..... 12) двохсторонність – це ...... 13) цілеспрямованість – це .... 14) динамічність – це ...... 15) планомірність – це ...... 16) перманентність – це ..... 17) планомірність – це ......
8. Неперервність навчання є ознакою (виберіть одну з двох наведених нижче відповідей): 3) процесу навчання в початковій, середній і вищий школах; 4) процесу навчання, що виходить за рамки періоду навчання в школі та вищому навчальному закладі.
9. У чому полягає виховання учнів у навчальному процесі? Правильні відповіді: 2.2; 8.2.
Завдання № 8
1.Автоконтрольний блок:
2. Відомо, що основним вкладом Дьюї у дидактику є обґрунтування концепції “повного акту мислення”. На його думку, людина починає мислити тоді, коли стикається з труднощами, подолання яких для неї має важливе значення. Він у кожному “повному акті мислення” виділяв певні етапи (ступені). Заповніть пропуски: 1) відчуття труднощів; 2) виявлення і визначення ............................; 3) ...................... гіпотези; 4) формулювання ........................, які випливають із передбачуваного ........................ (логічна перевірка гіпотези); 5) подальші спостереження і експерименти, що дозволять спростувати чи прийняти .............................
3. Заповніть пропуски:
4. У чому полягає суть дидактичної системи І.-Ф.Гербарта?
5. Зробіть порівняльний аналіз дидактичних систем І.-Ф.Гербарта і Дж.Дьюї.
6. Відомо, що вагомий внесок у розвиток дидактики ХІХ століття зробив К.Д.Ушинський. Проаналізуйте крізь призму гуманістичної парадигми національної системи освіти основні етапи процесу учіння за Ушинським: 1) чуттєве сприйняття – вплив предметів зовнішнього світу на учня; 2) розумове пізнання – переробка уявлень через виявлення істотних ознак предметів, узагальнення, абстрагування на поняття; 3) ідейне пізнання – формування певного переконання, світогляду, який впливає на творчу діяльність людини.
7. Обґрунтуйте основні напрямки забезпечення суб’єктності учня у навчальному процесі.
8. Обґрунтуйте провідні риси основних дидактичних систем: а) традиційна дидактична система – домінуючим є процес викладання; б) педоцентрична дидактична система – головна роль відводиться діяльності учня; в) сучасна дидактична система – процес навчання передбачає єдність процесу викладання і процесу учіння.
9. Автоконтрольний блок:
Завдання № 9
1. Обґрунтуйте розуміння понять "закони навчання", "закономірності навчання", "принципи навчання".
2. Визначте основні закономірні зв‘язки та взаємозалежності між закономірностями та принципами навчання.
3. На основі власних суджень зробіть ранжування основних принципів навчання, виходячи з їх професійного змісту.
4. У чому полягає система принципів навчання?
5. З чого виникає необхідність класифікації принципів навчання?
6. Охарактеризуйте основні психолого-педагогічні вимоги принципу навчання "практичної спрямованості":
7. Що саме відображають дидактичні принципи? Оберіть правильні відповіді.
8. Яке з наведених нижче визначень дидактичних принципів є правильним і чому? 1. Принципи навчання – це вихідні положення, що визначають діяльність педагога і характер навчально-пізнавальної діяльності учнів. 2. Принципи навчання – це система найважливіших вимог, додержання яких забезпечує ефективне й якісне функціонування дидактичного процесу. 3. Принципи навчання – це норми дидактичної поведінки, додержання яких дає змогу педагогу ознайомити учнів з основними професійними знаннями, формувати практичні навички та вміння, розвивати їхні розумові та фізичні здібності, формувати особистість учня, а також заохочувати до самоосвіти.
9. У чому полягає відмінність дидактичного принципу від дидактичного правила?
10. До якого принципу Ви віднесете правило: “Працюючи з усім класом, пам’ятай про кожного учня”?
Правильні відповіді: 7.3-6; 8.3; 9.3,4; 10.3,4.
Завдання № 11
1. Що слід розуміти під методом навчання? Оберіть правильну відповідь і доведіть неточність, помилковість інших відповідей. 1) Метод навчання – це спосіб реалізації навчального процесу. 2) Метод навчання – це прийоми та способи роботи вчителя, за допомогою яких учні засвоюють програмний матеріал. 3) Метод навчання – це основний прийом взаємопов’язаної діяльності вчителя і учнів, що спрямована на досягнення цілей навчального процесу. 4) Метод навчання – це способи та прийоми спільної діяльності учителя і учнів, які спрямовані на оволодіння знаннями, навичками та уміннями, різнобічний розвиток розумових і фізичних здібностей останніх, формування у них якостей, необхідних для повноцінної життєдіяльності та майбутньої професійної діяльності. 5) Метод навчання – це прийом співробітництва учителя з учнями.
2. Дайте обґрунтування педагогічних понять "метод навчання" і "прийом навчання" і визначте обсяг їх змісту.
3. До якої педагогічної категорії належать прийоми та способи взаємопов’язаної роботи вчителя і учнів, за допомогою яких відбувається засвоєння знань, формування практичних навичок і умінь, розвиток духовних, розумових і фізичних здібностей, формування наукового світогляду? 1. Дидактичні принципи. 2. Форми навчання. 3. Зміст освіти. 4. Прийоми навчання. 5. Правильної відповіді немає
1. Аналіз, синтез, індукція і дедукція є основними формами мислення учнів, через які вони оволодівають знаннями, відповідно, вони є методами навчання. 2. Аналіз, синтез, індукція і дедукція є категоріями психології, а не дидактики, тому вони не можуть бути методами навчання. 3. Можна, тому що вони показують шлях опанування знаннями. 4. Вони є методами логічного мислення, а не навчання, тому їх не можна вважати методами навчання 5. Правильної відповіді немає.
5. З перелічених тверджень оберіть фактори, що визначають вибір конкретного методу навчання: 1) загальних і професійних цілей освіти, виховання і розвитку підростаючого покоління; 2) провідних методологічних положень і установок сучасної загальної дидактики; 3) вік; 4) особливостей, змісту, методів і форм роботи конкретних освітньо-виховних систем; 5) рівень мотивації учнів; 6) особливостей змісту професіограми конкретного спеціаліста; 7) працездатність учнів; 8) особливостей змісту і методики викладання конкретної навчальної дисципліни та визначених її специфікою вимог до добору загальнодидактичних методів; 9) мети, задачі, змісту матеріалу та дидактичного задуму конкретного заняття; 10) тип і структура заняття; 11) наявності часу на вивчення даної теми, розділу, рівня розумової та фізичної підготовленості учнів; 12) рівня оснащення навчально-матеріальної бази; 13) взаємин між учнями та учителями; 14) закономірності навчання; 14) педагогічної майстерності вчителів; 16) методичного задуму конкретного заняття; 17) кількості учнів у класі.
6. Які методи належать до групи наочних методів навчання?
7. До якої групи включені практичні методи навчання?
8. До якої групи входять словесні методи навчання?
9. Що таке алгоритм навчання?
Правильні відповіді: 1.4; 3.5 4.4; 5.1-17; 6.2; 7.2; 8.3; 9.4.
Завдання № 12
1. Дайте правильну відповідь і доведіть неточність, помилковість інших відповідей. 1. Методи активізації навчально-пізнавальної діяльності – це способи реалізації навчального процесу у ігровій формі. 2. Методи активізації навчально-пізнавальної діяльності – це прийоми та способи роботи вчителя, за допомогою яких учні засвоюють програмний матеріал у нетрадиційній формі. 3. Методи активізації навчально-пізнавальної діяльності – це сукупність прийомів і способів психолого-педагогічного впливу на учнів, які спрямовані на розвиток у них творчого самостійного мислення, активізацію навчально-пізнавальної діяльності, формування незвичних навичок та вмінь нестандартного розв’язання певних професійних проблем і вдосконалення навичок професійного спілкування. 4. Методи активізації навчально-пізнавальної діяльності – це способи та прийоми спільної діяльності учителя і учнів, які спрямовані на оволодіння знаннями, навичками та уміннями, різнобічний розвиток розумових і фізичних здібностей останніх, формування у них якостей, необхідних для повноцінної життєдіяльності та майбутньої професійної діяльності. 5. Методи активізації навчально-пізнавальної діяльності – це активні методи навчання.
2. Дайте обґрунтування педагогічних понять “метод навчання" і “методи активізації навчально-пізнавальної діяльності".
3. Чи можна вважати імітаційні та неімітаційні прийоми та способи активізації навчально-пізнавальної діяльності учнів методами навчання? 1. Імітаційні та неімітаційні прийоми та способи активізації навчально-пізнавальної діяльності учнів є методами навчання, через які вони оволодівають знаннями, навичками та вміннями у нетрадиційній формі. 2. Імітаційні та неімітаційні прийоми та способи активізації навчально-пізнавальної діяльності учнів не є методами навчання, тому що вони не можуть бути використаними для систематизації знань. 3. Можна, тому що вони є різновидом методів навчання. 4. Вони є методами практичного розв’язання професійних проблем, а не навчання, тому їх не можна вважати методами навчання 5. Правильної відповіді немає.
4. Які методи належать до групи ігрових методів активізації навчально-пізнавальної діяльності?
Правильні відповіді: 1.3; 3.1,3; 4.1,2; 5.5.
Завдання № 13
1. Назвіть історичні аспекти розвитку основних форм навчання.
2. Автоконтрольний блок:
3. Який тип уроку серед перелічених нижче є зайвим? 1) Урок засвоєння нових знань. 2) Урок формування навичок і вмінь. 3) Урок застосування знань, навичок і вмінь. 4) Урок застосування знань, навичок, вмінь в нестандартних ситуаціях. 5) Урок узагальнення та систематизації знань. 6) Урок перевірки, оцінки та корекції знань, навичок і умінь. 7) Комбінований урок.
4. Обґрунтуйте суть понять "форма навчання", "форма організації навчання".
5. Чому класно-урочна форма організації навчання є головною у школі? 1. Тому, що вона виникла раніше інших. 2. Тому, що є допоміжні форми, а всі головними бути не можуть. 3. Тому, що урок проводить учитель. 4. Тому, що саме на уроці, а не в процесі домашньої самостійної роботи здійснюється реалізація поставлених цілей. 5. Тому, що на уроці вивчається великий обсяг навчального матеріалу.
6. У чому полягає основний недолік уроку як організаційної форми навчання? 1. Урок втомлює учнів. 2. Урок породжує формалізм у знаннях учнів. 3. Всі учні на уроці, в основному, мають підкорятися загальній методиці навчально-пізнавальної діяльності. 4. Урок спонукає учителя до штампів і догматизму в навчанні. 5. Правильної відповіді немає.
7. В якій групі перелічені основні організаційні форми навчання в сучасній українській школі? 1. Урок, практикуми, семінари, екскурсія, факультатив, консультація, домашня навчальна робота, предметний гурток. 2. Усний виклад знань, обговорення матеріалу, що вивчається, робота з книгою. 3. Лабораторно-бригадна організація навчального процесу, репетиторська система, бель-ланкстерська система. 4. Предметна система навчання, операційна система навчання, моторно-тренувальна система навчання. 5. Правильної відповіді немає. Правильні відповіді: 3. 3; 5.4; 6. 3; 7.1.
Завдання № 14
1. Автоконтрольний блок.
2. Автоконтрольний блок.
3. Яка з перелічених нижче функцій контролю є “зайвою": 1) освітня; 2) діагностична; 3) виховна чи функція стимулювання; 4) вимір і оцінка знань, навичок і вмінь учнів; 5) розвиваюча; 6) методологічна; 7) прогностично-методична.
4. Зробіть психолого-педагогічне обґрунтування нижчеперелічених принципів контролю: 1) індивідуальність (за стилем і формами) перевірки і оцінки знань, навичок і вмінь учнів; 2) систематичність і регулярність здійснення перевірок і оцінювання навчально-пізнавальних дій учнів; 3) урізноманітнення видів і форм контролю; 4) всеосяжність, яка передбачає всебічність, тематичність і повноту контролю та оцінювання; 5) об’єктивність перевірок та оцінювання; 6) диференційованість контролю та оцінювання; 7) єдність вимог до контролю.
5. Який з перелічений нижче видів контролю не «вписується" у всі форми та методи контролю:
6. Яка з перелічений нижче організаційних форм контролю знань, навичок і вмінь учнів не “вписується" у всі форми контролю:
7. Автоконтрольний блок:
8. Розмежуйте поняття, поясніть їхній зміст: 1) перевірка; 2) оцінювання; 3) контроль; 4) оцінка; 5) тестування.
9. Що є основою обліку навчальної роботи?
10. Із перелічених методів контролю навчальної діяльності виберіть ті, які дають негайні результати перевірки:
Правильні відповіді: 3. 5; 5. 4; 6. 4; 9.4; 10.2,4.
Завдання № 15
1. Дайте визначення понять “виховний процес”, “процес виховання” і розкрийте їх зміст.
2. Дайте визначення поняття “модель виховання” та розкрийте його зміст.
3. Обґрунтуйте сутність виховного процесу, синтезуючи наведені визначення: 1. Організація активної взаємодії вихователів і вихованців. 2. Процес формування і розвитку особистості вихованця, який включає цілеспрямований вплив вихователів і самовиховання. 3. Сукупність послідовних взаємодій вихователя і вихованців, спрямована на досягнення ефективності педагогічної діяльності. 4. Цілеспрямована взаємодія вихователя і вихованця, в ході якої здійснюється самоактуалізація, самореалізація і самоствердження вихованця. 5. Уміла організація та стимулювання психологічно і педагогічно обґрунтованої діяльності вихованця, гармонійний та всебічний розвиток його особистості, формування мотивації постійного творчого самовдосконалення та прищеплення йому його методики. 6. Динамічне чергування виховних дій, взаємодії вихователя і вихованця, спрямоване на досягнення цілей виховання. 7. Взаємопов’язаний ланцюг виховних ситуацій, кожна з яких будується з урахуванням результативності попередньої.
4. Зробіть порівняльну характеристику виховного процесу в авторитарній і гуманістичній педагогіці.
5. Письмово обґрунтуйте умови встановлення суб’єкт-суб’єктних взаємин у виховному процесі на основі застосування технології особистісно-орієнтованого виховання.
6. З перелічених тверджень оберіть ті, які виражають основні властивості виховного процесу в українському суспільстві: 1) цілеспрямованість; 2) багатофакторність; 3) повага до особистості; 4) тривалість; 5) виховання почуттів; 6) комплексність; 7) двосторонній характер; 8) масовість; 9) економічність; 10) опора на позитивне; 11) природовідповідність; 12) складність; 13) гуманність; 14) віддаленість результатів; 15) національна спрямованість; 16) безперервність; 17) невизначеність результатів; 18) культуровідповідність.
7. Парадигма виховання у вітчизняній педагогічній теорії та практиці має бути гуманною. Обґрунтуйте цю парадигму, виходячи з підвалин гуманістичної педагогіки та особистісно-орієнтованої педагогіки. Правильні відповіді: 6. 1-4, 6,7, 10, 12-14, 16, 17.
Завдання № 161. Дайте визначення поняття “закони виховання” і розкрийте його зміст.
2. Дайте визначення поняття “закономірності виховання” і розкрийте його зміст.
3. Здійсніть класифікацію основних закономірностей виховання українських громадян.
4. Яке з тверджень не є закономірністю виховного процесу? зумовленість виховання суспільними потребами та умовами; 2) взаємозалежність процесів виховання, навчання, розвитку і самовдосконалення; 3) зв’язок виховання з життям; 4) визначальна роль діяльності та спілкування у вихованні; 5) залежність результатів виховання не тільки від виховної діяльності, але й від реальних умов, взаємодії з ними в конкретних процесах і ситуаціях; 6) взаємозв’язок вихователя і вихованців у вихованні.
5. Письмово обґрунтуйте суть, зміст, роль зовнішніх закономірностей виховання українських громадян на етапі розбудови України як незалежної держави. Правильні відповіді: 4. 3.
Завдання № 17
1. Дайте визначення поняття “принцип виховання” і розкрийте його зміст.
2. Обґрунтуйте, що загальні принципи виховання включають в себе принципи педагогіки народознавства.
3. Обґрунтуйте основні шляхи реалізації принципів виховання у діяльності соціального працівника.
4. Зробіть порівняльну характеристику змісту традиційних і нетрадиційних принципів виховання у вітчизняній педагогіці.
5. Зробіть ранжування за п’ятибальною системою власних принципів, що сприяють удосконаленню професійних якостей соціального працівника.
6. Користуючись науково-педагогічною літературою побудуйте уявну модель реалізації принципів виховання у власній майбутній соціальній діяльності.
7. Оберіть твердження, що характеризують ознаки гуманного виховання: Повага прав і свобод особистості вихованця; 2) заохочення добрих справ вихованця; 3) уседозволеність; 4) пред’явлення розумних і посильних вимог до вихованця; 5) повага позиції вихованця; 6) потурання у вихованні; 7) повага до права вихованця бути самим собою; 8) повна свобода дій вихованця; 9) відмова від покарань, що принижують особисту гідність вихованця; 10) виховання в дусі загальнолюдських цінностей; 11) відмова від авторитарного виховання; 12) прийняття вихованцем цілей виховання.
8. З наведених понять оберіть ті, які є принципами виховання: 1) єдність національного і загальнолюдського; 2) суспільна спрямованість виховання; 3) виховання в колективі та через колектив; 4) природовідповідність виховання; 5) єдність виховання, навчання, розвитку і самовдосконалення; 6) комплексний підхід; 7) гуманізація і демократизація виховання; 8) культуровідповідність виховання; 9) особистісний підхід; 10) єдність, узгодженість і безперервність виховних впливів; 11) опора на позитивне у виховані; 12) самовиховання і перевиховання; 13) індивідуалізація виховного процесу; 14) активність, самодіяльність, творча ініціатива вихованця; 15) зв’язок з життям і працею.
9. У Концепції виховання дітей та молоді у національній системі освіти визначені такі принципи виховання. Розкрийте їх зміст та основні правила: єдність національного і загальнолюдського; природовідповідність виховання; культуровідповідність виховання; активність, самодіяльність, творча ініціатива вихованців; демократизація виховання; гуманізація виховання; безперервність і наступність виховання; єдність навчання і виховання; диференціація та індивідуалізація виховного процесу; гармонізація родинного і суспільного виховання. Правильні відповіді: 7. 1, 4, 5, 7, 9, 12; 8. 1, 2, 3, 4, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 13, 14, 15.
Завдання № 18
1. Дайте визначення поняття “зміст виховання” і розкрийте його зміст.
2. Які ідеї лежать в основі визначення змісту виховання на сучасному етапі становлення вітчизняної педагогіки. Оберіть правильну відповідь. 1) реалізм і гуманізм цілей виховання; 2) засвоєння вихованцем базових основ культури; 3) єдність загальнолюдського, національного і професійного виховання; 4) всебічний і гармонійний розвиток особистості вихованця; 5) особистісна спрямованість виховання; 6) добровільність; 7) самовизначення вихованця. 8) суб’єкт-суб’єктні взаємини у виховному процесі.
3. Обгрунтуйте основні шляхи реалізації змісту виховання у діяльності соціального працівника.
4. Зробіть порівняльну характеристику змісту виховання на національних і загальнолюдських цінностях.
5. У чому суть національного підходу до побудови змісту виховання?
6. У чому полягає особистісна спрямованість виховання?
7. Зробіть порівняльну характеристику понять “розумове виховання” і “розумовий розвиток”.
8. Розкрийте завдання, систему, суперечності та засоби економічного виховання.
9. Розкрийте завдання, систему, суперечності та засоби розумового виховання.
10. Розкрийте завдання, систему, суперечності та засоби трудового чи професійного виховання.
11. Розкрийте завдання, систему, суперечності та засоби екологічного виховання.
12. Розкрийте завдання, систему, суперечності та засоби морального виховання.
13. Розкрийте завдання, систему, суперечності та засоби фізичного виховання.
14. Розкрийте завдання, систему, суперечності та засоби правового виховання.
15. Проаналізуйте Концепцію національного виховання щодо мети та основних напрямів національного виховання. Розкрийте сутність понять: мета національного виховання; загальнолюдські гуманістичні цінності; принципи загальнолюдської моралі; духовність; художньо-естетична освіченість і вихованість; трудова активність; фізична активність; екологічна культура; розвиток індивідуальних здібностей і таланту молоді.
16. Розкрийте зміст таких принципів національного виховання: гуманізм; демократизм; єдність школи та сім’ї, наступність; спадкоємність поколінь.
17. Дайте стислу характеристику принципів народознавства: принцип природовідповідності виховання; принцип народності виховання; принцип самодіяльності учнів; принцип народознавчого підходу; принцип особистісного підходу.
18. Розкрийте головні засоби народознавчої роботи в школі: рідна мова; родинна народна педагогіка; фольклорно-календарні традиції; сімейно-побутові звичаї, обряди; народна символіка; народні художньо-образні засоби; народна мораль. Правильні відповіді: 2. 1-8.
Завдання № 19
1. Що слід розуміти під методом виховання? Оберіть правильну відповідь і доведіть неточність, помилковість інших відповідей. 1. Методи виховання – це шляхи досягнення поставленої мети. 2. Методи виховання – це сукупність прийомів та способів роботи вихователя, за допомогою яких він впливає на вихованців. 3. Методи виховання – це способи впливу на свідомість, підсвідомість, емоції, почуття, волю і поведінку вихованців з метою формування у них запланованих якостей. 4. Методи виховання – це способи та прийоми спільної взаємопов’язаної діяльності вихователів і вихованців, яка спрямована на оволодіння останніми духовними знаннями, навичками та уміннями, нормами та правилами гідної поведінки, різнобічний і гармонійний розвиток їх особистості, формування у них загальнолюдських, національних і професійних якостей, що визначені цілями виховання та необхідні для повноцінної життєдіяльності. 5. Методи виховання – це інструмент дотику до особистості.
2. Дайте обґрунтування педагогічних понять «метод виховання", «прийом виховання", “засіб виховання” і визначте обсяг їх змісту.
3. Які методи належать до групи методів формування свідомості? 1. Бесіда, приклад, створення виховуючих ситуацій, вправи, привчання. 2. Змагання, привчання, приклад, лекція, спостереження. 3. Приклад, бесіда, лекція, диспут, пояснення, розповідь. 4. Розповідь, заохочення, покарання, привчання, змагання. 5. Правильної відповіді немає
4. До якої групи належать методи організації діяльності та суспільної поведінки? 1. Привчання, приклад, вправи, заохочення, покарання. 2. Громадська думка, створення виховуючих ситуацій, ритуали, вимога, привчання, доручення, вправи. 3. Змагання, бесіда, лекція, диспут, громадська думка. 4. Створення виховуючих ситуацій, спостереження, вправи, змагання. 5. Правильної відповіді немає.
5. Заповніть таблицю:
6. Силу слова звеличує народна мудрість. Зробіть педагогічний аналіз нижче представлених прислів’їв: Добре слово людину живить, від поганого – голова болить. Мудре слово до істини приведе, облудне – тільки свого хазяїна знайде. Найвища майстерність – красномовство. У майстра руки – друзі, в оратора язик – друг. Спочатку думка – потім слово. Дорогу скорочує розмова. Правильні відповіді: 1.4; 3.3; 4.2.
Завдання № 20
1. Що позначається поняттям “соціальне”. Оберіть правильну відповідь: 1) істотну рису суспільної людини – здатність до спільної життєдіяльності, існування спільнотами та постійного їх відтворення через універсальну взаємодію; 2) сукупність характеристик взаємодіючих індивідів як членів; 3) квазісуспільний спосіб організації спільної життєдіяльності так званих соціальних тварин і комах; 4) особлива об’єктивна і соціальна реальність, яка створюється людьми безпосередньо через буття в спільнотах; 5) правильної відповіді немає.
2. Дайте визначення понять “середовище” і “соціальне середовище” та розкрийте їх зміст.
3. Зробіть порівняльну характеристику понять “середовище” і “соціальне середовище”.
4. Зробіть порівняльну характеристику змісту понять “макросередовище” і “мікросередовище”.
5. У чому специфіка соціального середовища як важливого фактора формування особистості? Підготуйте текст бесіди для батьків “Роль соціального середовища у формуванні та розвитку дитини як особистості”.
6. Проаналізуйте наступні прислів’я з точку зору наявних в них виховних впливів середовища? “З ким поведешся, від того й наберешся ”.“З розумним будеш розумним, з дурнем і сам будеш таким”. “Як зайдеш між реп’яхи, то й реп’яхів наберешся”. “Як у сім’ї згідливе життя, то й виросте дитя до пуття”.
7. Проаналізуйте визначення понять “середовище”, “соціальне середовище”, дані в різних підручниках з педагогіки, соціології та соціальної психології. Виберіть ті, які, на Вашу думку, найбільш повно відображають педагогічну суть даних понять. Обґрунтуйте власну точку зору.
8. В якій групі вказані основні виховні функції соціального середовища? 1. Світоглядна чи ціннісно-орієнтаційна, адаптаційна, коригуюча, організаційна, емоційного розвантаження. 2. Ціннісно-орієнтаційна, адаптаційна, коригуюча, організаційна. 3. Світоглядна чи ціннісно-орієнтаційна, адаптаційна, коригуюча, організаційна, виховна. 4. Світоглядна чи ціннісно-орієнтаційна, адаптаційна, коригуюча, організаційна, навчальна. 5. Правильної відповіді немає.
9. У якій групі вказані основні прийоми впливу соціального середовища на особистість?
Правильні відповіді: 1. 4; 8. 1; 9. 1.
Завдання № 21
1. Зробіть порівняльний психолого-педагогічний аналіз процесу виховання і самовиховання та виокремить специфічні особливості останнього.
2. Автоконтрольний блок:
3. Побудуйте логічну схему процесу власного самовиховання з його структурних елементів: 1) зміст; 2) мета, завдання та ідеал; 3) прийоми, методи; 4) результат, коригування; 5) способи та форми.
4. Розкрийте суть рушійних сил процесу самовиховання та сформулюйте основні з них?
5. Проаналізуйте наведені нижче прислів’я з точки зору наявних в них самовиховних настанов: Не лінись рано вставати та замолоду більше знати. Поки не впріти, доти не вміти. Людей питай, а свій розум май. Хто рано встає, тому Бог дає.
6. Які методи можна віднести до методів самовиховання? Чому? 1) бесіда; 2) самопереконання; 3) самопідбадьорювання; 4) самохарактеристика; 5) самонавчання; 6) самообов’язок; 7) переконання; 8) приклад; 9) самоаналіз; 10) самокритика; 11) розповідь; 12) самоаналіз; 13) самозаохочення.
7. Проведіть самоанкетування з метою вивчення ефективності самовиховання за такими питаннями:
8. Визначте основні напрямки самовиховання з урахуванням власних індивідуально-психічних особливостей і можливостей. Правильні відповіді: 3. Мета, ідеал, завдання, зміст, прийоми, способи, форми, методи, корегування, результат; 6. 2, 5, 6, 9, 10, 12, 13.
Методи оцінювання та розподіл балів за рейтинговою системою Оцінювання результатів навчальної діяльності студентів здійснюється такими засобами: усне опитування, перевірка модульних контрольних робіт, індивідуальних письмових та усних робіт, а також самостійної роботи. При опитуванні та перевірці письмових робіт оцінювання здійснюється за модульно-рейтинговою системою. Оцінювання за модульно-рейтинговою системою здійснюється за 100-бальною шкалою. Переведення даних 100-бальної шкали оцінювання в 4-х бальну та шкалу за системою ЕСТS здійснюється в такому порядку:
У разі отримання оцінки «Незадовільно» студент має право на два перескладання (пункт 7.4.1.): викладачу та комісії. Замість перескладання комісії студент може вибрати повторне вивчення дисципліни, проходження практики чи виконання курсової роботи понад обсяги встановлені навчальним планом в наступному навчальному періоді. У разі отримання оцінки «Неприйнятно» студент зобов’язаний вивчити навчальну дисципліну пройти практику чи виконати курсову роботу понад обсяги встановлені навчальним планом за рахунок власного часу в наступному навчальному періоді. Семестровий рейтинг студента визначається як середньозважена від суми балів семестрових контролів, отриманих студентом протягом вивчення навчальних дисциплін, передбачених навчальним планом у поточному семестрі
Перелік тем рефератів
1 Педагогіка: науковий статус, функції, завдання 2 Історичний шлях розвитку освітньо-виховних систем. Емпіричний етап розвитку педагогіки 3 Виникнення вищих навчальних закладів 4 Етап формування педагогіки як науки 5 Виховання людини 6 Характеристика головних методів і форм виховання 7 Виховання в Росії та в Україні: історичний аспект 8 Освіта і культура 9 Характеристика процесу освіти 10 Методи навчання 11 Організаційні форми навчання 12 Єдність освітньої, виховної та розвиваючої функцій навчання 13 Навчання як співтворчість учителя й учня 14 Інноваційні освітні системи XX ст. 15 Досвід роботи вальдорфських шкіл 16 Особистість дитини, її розвиток і виховання 17 Особистість учня в педагогічному процесі 18 Розвиток і соціалізація особистості в сім’ ї 19 Основи соціальної педагогіки 20 Особливості соціально-педагогічної роботи з молоддю 21 Педагогічний менеджмент
ПИТАННЯ ДО МОДУЛЬНИХ КОНТРОЛЬНИХ РОБІТ 1. Розвиток педагогіки епохи Середньовіччя і Відродження. 2. Освіта та виховання на Сході. 3. Джерела виникнення і розвитку вищих навчальних закладів у світі. Поява університетів. 4. Творча спадщина педагога-гуманіста Я. А. Коменського. 5. Теорія елементарного навчання І. Гербарта. 6. Дидактика навчання, що розвиває Ф. Дістервег. 7. Експериментальна педагогіка та педоцентризм Д. Дьюї. 8. Енциклопедія сімейного виховання — “Домострой”. 9. Питання розвитку особистості дитини від народження до уні- верситетського віку в наукових працях М. М. Манасеіної. 10. П. Ф. Лесгафт про виховання дитини в родині. 11. М. К. Реріх про повагу до особистості та свободу людини як головний фактор духовного розвитку. 12. Педагогічна спадщина Л. М. Толстого. 13. Досвідні та експериментальні станції Наркомпросу С. Т. Шаць- кого. 14. Педагогічна спадщина В. О. Сухомлинського. 15. Педагогічна спадщина А. С. Макаренка. 16. Єдність освітньої, виховної та розвиваючої функцій навчання. 17. Особистість дитини, її розвиток і виховання. 18. Навчання як співтворчість учителя й учня. 19. Інновація і реформи в системі освіти. 20. Досвід роботи вальдорфських шкіл. 21. Особистість учителя-новатора. 22. Позитивна соціалізація як умова розвитку гармонійної осо- бистості. 23. Розвиток і соціалізація особистості в сім’ї. 24. Поняття співпраці та творчості в педагогіці. 25. Соціальна педагогіка як наука, її роль і місце в системі нау- кового знання. 26. Взаємозв’язок соціальної педагогіки з іншими галузями сус- пільної практики. 27. Соціальна педагогіка як частина соціальної філософії. 28. Особливості соціально-педагогічної роботи з молоддю. 29. Об’єднання ровесників як фактор соціалізації особистості. 30. Психолого-педагогічні проблеми впливу сучасного масового мистецтва на молодь. 31. Провідні напрями молодіжної політики в Україні та шляхи їх реалізації. 32. Аналіз стану теорії та практики управління освітніми систе- мами в Україні. 33. Організаційно-регулятивні форми діяльності керівника у сфері освіти. 34. Конфлікт як соціальний феномен.
ПЕРЕЛІК ПИТАНЬЗ КУРСУ 1. Виникнення педагогіки та етапи її розвитку. 2. Предмет, об’єкт, функції, завдання, методи педагогіки. 3. Структура та головні напрями педагогічної науки. 4. Зв’язок педагогіки з іншими науками. 5. Загальнокультурне значення педагогіки. 6. Загальна характеристика етапів розвитку педагогіки. 7. Фактори генезису шкіл в епоху великих цивілізацій. 8. Західні школи афінського та спартанського виховання. 9. Розвиток педагогіки в епоху Середньовіччя та епохи Відродження. 10. Освіта та виховання на Сході. 11. Джерела виникнення і розвитку вищих навчальних закладів у світі. Поява університетів. 12. Творча спадщина педагога-гуманіста Я. А. Коменського. 13. Теорія елементарного навчання І. Гербарта. 14. Виховання як багатофакторний процес. 15. Мета та зміст виховання, критерії оцінки вихованості людини. 16. Напрями виховної роботи. 17. Засоби виховного впливу на людину. 18. Моделі та стилі виховання. 19. Методиформування свідомості особистості (переконання, особистий приклад). 20. Характеристика методу переконання. Процедура переконання. 21. Метод наслідування як один з основних механізмів соціалізації дитини. 22. Методи організації та формування досвіду суспільної поведінки (педагогічні вимоги, оцінка колективу, метод приучення, створення виховних ситуацій). 23. Методи стимулювання діяльності та поведінки (заохочення та осуд). 24. Метод заохочення як активне стимулювання дитини до ініціативної, творчої діяльності. 25. Методи контролю і самоконтролю, самооцінки діяльності та поведінки. 26. Педагогіка середовища, виховання особистості в колективі. 27. Освіта як засіб залучення людини до світу науки та культури. 28. Освіта як фундамент базової культури особистості. 29. Освіта як система і процес. Моделі освіти. 30. Головні елементи освіти — мета та зміст, засоби та прийоми тощо. 31. Предмет дидактики, її головні категорії. 32. Закономірності, види та стилі навчання. 33. Зміст і рівні освіти. 34. Принципи побудови навчальної діяльності. 35. Форми організації навчання у школі та вузі. 36. Головні типи навчальних закладів, їх характеристика. 37. Акредитування навчальних закладів. 38. Документи про освіту. Нормативна та навчально-методична база освіти. 39. Поняття про методи навчання. Методи і прийоми. 40. Класифікація методів навчання, їх характеристика. 41. Поняття про форми навчання. Головні підходи до класифі- кації форм навчання. 42. Загальна характеристика систем навчання. 43. Контроль та оцінка результатів навчання. Сутність контролю, його види, функції, методи. 44. Характеристика функцій навчання. 45. Проблеми цілісності педагогічного процесу (специфіка і єдність процесів навчання, виховання і розвитку). 46. Сутність єдності викладання і навчання, їх характеристика. 47. Типи соціально-дидактичних відносин: “учитель — учень”, “викладач — аудиторія”, “учитель — група”, “учитель — засіб навчання — учень”. 48. Співтворчість і співпраця в навчанні. Досвід роботи В. Ф. Шаталова та ін. 49. Поняття співпраця та творчості в педагогіці Є. М. Ільїна. 50. Досвід педагогічної діяльності І. П. Волкова. 51. Поняття “інновація”. Інновація і реформи в системі освіти. 52. Типи інновацій у школі та вищому навчальному закладі. 53. Фактори творчого саморозвитку і самореалізації вчителя в умовах інноваційної школи. 54. “Нові школи” XX ст., найбільш відомі у світі. 55. Типи педагогічних інновацій у системі сучасної вищої освіти. Критерії оцінки нововведень. 56. Досвід роботи вальдорфських шкіл. Виховання і людська свобода. 57. Поняття “людина” та “особистість”. Формування особистості. 58. Розвиток задатків і здібностей. 59. Соціалізація особистості як процес виховання та навчання. 60. Основні підходи та принципи процесу соціалізації. Історія питання. 61. Основні види та засоби соціалізації. 62. Провідні фактори соціального становлення особистості. 63. Позитивна і негативна соціалізація. 64. Освітні системи та розвиток особистості. 65. Соціальна зрілість особистості. Компоненти зрілості. 66. Мотивація навчання, поведінки і вибору фаху. 67. Вплив мотивації на успішність навчальної діяльності. 68. Мотивація успіху та побоювання невдачі. 69. Розвиток і соціалізація особистості в сім’ї. 70. Вплив стилю батьківської поведінки на соціальний розвиток дитини. Моделі поведінки батьків. 71. Життєві цикли у розвитку сім’ї, кризові стани та їх характеристика. 72. Предмет, функції, методи, головні категорії соціальної педагогіки. 73. Соціологія як методологічна основа соціальної педагогіки. 74. Науково-теоретичні основи соціальної педагогіки. 75. Спільні проблеми соціальної філософії та соціальної педагогіки. 76. Соціалізація особистості як соціальна проблема, проблеми самоосвіти, самовиховання, самоорганізації. 77. Молодь як особлива соціально-демографічна група. 78. Соціальна сутність молоді. Своєрідність молоді як соціальної групи. 79. Характеристика молодіжної субкультури. 80. Молодіжний жаргон (сленг) як провідний засіб комунікації у групі однолітків. 81. Типи самодіяльних об’єднань молоді; педагогічна корекція їхньої діяльності. 82. Сутність поняття “молодіжна політика”. 83. Педагогічний менеджмент: поняття, предмет, зміст, основні категорії. 84. Суперечності між вимогами суспільства й рівнем професійної підготовки управлінських кадрів. 85. Соціальний статус, правові можливості, рівень фінансовогосподарської самостійності керівників освітніх установ. 86. Підготовка та проведення нарад, конференцій тощо. 87. Планування робочого часу керівника. 88. Стилі керівництва. 89. Організація, форми, методи управління колективом. 90. Фактори виникнення конфліктів і технології раціональної поведінки в конфлікті.
СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 1. Антология педагогической мысли Древней Руси и Русского Государства XIV–XVII вв. — М.: Педагогика, 1985. — 366 с. 2. Антология педагогической мысли России второй половины XIX — начала XX вв. — М.: Педагогика, 1990. — 608 с. 3. Антология социальной работы: В 5 т. / М. Ф. Фирсов (сост.). — М.: Сварогъ — НВФСПТ, 1994–1995. 4. Березин Ф. В. Психическая и психофизическая адаптация человека. — Л.: Наука, 1988. — 268 с. 5. Бондарчук О. І., Бондарчук Л. І. Основи психології та педагогіки: Курс лекцій. — К.: МАУП, 2001. — 168 с. 6. Бордовская Н. В., Реан А. А. Педагогика: Учеб. для вузов. — СПб.: Питер, 2001. — 304 с. 7. Бочарова В. Г. Социальная педагогика: диалог науки и практики // Педагогіка. — 2003. — № 9. — С. 3–8. 8. Галузинський В. М., Євтух М. Б. Педагогіка: теорія та історія. — К.: Вища шк., 1995. 9. Гиппенрейтер Ю. Б. Общаться с ребенком. Как? — М.: ЧеРо, 2001. — 240 с. 10. Головатий М. Ф. Навчи себе сам. — К.: МАУП, 2002. — 120 с. 11. Горанчук В. В. Психология делового общения и управленческих воздействий. — СПб.: Издат. дом “Нева”; М.: ОЛМА-ПРЕСС Инвест, 2003. — 288 с. 12. Державна національна програма “Освіта” (Україна XXI століття) // Освіта. — К., 1993. — № 44–46. 13. История социальной педагогики: Становление и развитие зарубежной социальной педагогики: Учеб. для студ. вузов / В. И. Беляев, Т. А. Дубровская и др. — М.: Гардарини, 2003. — 255 с. 14. Коваль Л. Г., Звєрєва І. Д., Хлєбік С. Р. Соціальна педагогіка / Соціальна робота: Навч. посіб. — К.: ІЗМН, 1997. — 392 с. 15. Коменский Я. А. Великая дидактика. — М.: Издат. дом Шалвы Амонашвили, 1996. — 224 с. 16. Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року. — К.: Парлам. вид-во, 2002. — 87 с. 17. Корчак Я. Как любить ребенка: книга о воспитании. — М.: Политиздат, 1990. — 493 с. 18. Крысько В. Г. Психология и педагогика в схемах и таблицах. — Мн.: Харвест, 1999. — 384 с. 19. Куницына В. Н., Казаринова Н. В., Погольша В. М. Межличностное общение: Учеб.к для вузов. — СПб.: Питер, 2002. — 384 с. 20. Льюис Д. Тренинг эффективного общения. — М.: ЭКСМО-Пресс, 2002. — 224 с. 21. Лэндрет Г. Л. Игровая терапия: искусство отношений. — М., 1994. — 365 с. 22. Макаренко А. С. Книга для батьків. — К.: Рад. шк., 1980. — 327 с. 23. Педагогіка / За ред. М. Д. Ярмаченка. — К.: Вища шк., 1986. — 543 с. 24. Подласый И. П. Педагогика: В 2 кн. — М.: ВЛАДОС, 1999. — Кн. 1. Общие основы. Процесс обучения. 25. Практикум по общей, экспериментальной и прикладной психологии: Учеб. пособие / Под общ. ред. А. А. Крылова, С. А. Маничева. — СПб.: Питер, 2000. — 560 с. 26. Словарь психолога-практика / Сост. С. Ю. Головин. — Мн.: Харвест, 2001. — 976 с. 27. Сухомлинський В. О. Серце віддаю дітям / Вибрані твори: В 5 т. — К.: Рад. шк., 1977. — Т. 3. — 670 с. 28. Фрейджер Р., Фейдимен Д. Личность: теории, эксперименты, упражнения. — СПб.: Прайм — ЕВРОЗНАК, 2001. — 864 с. 29. Шацкий С. Т. Избр. пед. соч.: в 2 т. — М.: Педагогика, 1980. 30. Шендеровський К. С. Управління соціальною роботою з дітьми та молоддю. Менеджмент соціальної служби: Навч.- метод. зб. — К., 2002. — 153 с. 31. Штейнер Р. Познание человека и учебный процесс. — М.: Парсифаль, 1998. — 128 с. 32. Щёкин Г. В. Как эффективно управлять людьми: психология кадрового менеджмента: Науч.-практ. пособие. — К.: МАУП, 1999. — 400 с. 33. Энкельманн Николаус Б. Харизма. Личностные качества как средство достижения успеха в профессиональной и личной жизни: Пер. с нем. — М.: АО “Итерэксперт”, 2000. — 272 с.
КомментарииКомментариев пока нет Пожалуйста, авторизуйтесь, чтобы оставить комментарий. |
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||