|
|
Главная \ Методичні вказівки \ Правові засади страхової справи
Правові засади страхової справи« Назад
Правові засади страхової справи 28.12.2014 01:44
4. Зміст дисципліни «Правові засади страхової справи» за темами
4.1. Змістовний модуль 1. Соціально – економічні та правові засади страхової діяльності, державне регулювання страхової діяльності 4.1.1. Тематика та короткий зміст лекцій
Тема 1. Економіко – правові засади страхової діяльності (лекція 2 години)
Рекомендована література: Основні джерела Нормативно-правові акти: 2, 9,11 Спеціальна література: 26, 31, 33 Додаткові джерела Нормативно-правові акти: 35, 49, 52 Спеціальна література: 61, 67, 82-85, 92, 97, 98, 119, 141, 136, 138, 146, 147, 150
Тема 2. Поняття, ознаки та види страхової діяльності (лекція 2 години)
Рекомендована література: Основні джерела Нормативно-правові акти: 2, 9, 11 Спеціальна література: 26, 28, 29, 31-33 Додаткові джерела Нормативно-правові акти: 37, 39, 40, 49, 55 Спеціальна література: 60, 61, 71, 82, 83, 86, 90, 95, 106, 109, 116, 117, 118, 120, 132
Тема 3. Державне регулювання страхової діяльності (лекція 2 години)
5. Правовий статус Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг.
Рекомендована література: Основні джерела Нормативно-правові акти: 1, 2, 9, 11, 12, 14, 15, 24, 25 Спеціальна література: 26, 28, 30, 33 Додаткові джерела Нормативно-правові акти: 41, 48, 49, 53, 54, 56 Спеціальна література: 60, 69, 77, 82, 83, 97, 98, 104, 118, 122, 137, 142
Тема 4. Джерела правового регулювання страхової діяльності (лекція 2 години)
Рекомендована література: Основні джерела Нормативно-правові акти: 1-11, 19, 20, 24 Спеціальна література:26, 28 29, 30, 32, 33 Додаткові джерела Нормативно-правові акти: 35, 37, 38, 40 Спеціальна література: 60, 61, 72, 73, 82, 90, 99, 102, 105, 111, 112, 114, 118, 125, 126, 143, 144, 147
4.1.2. Плани семінарських занять
Тема 1. Економіко – правові засади страхової діяльності (семінар 2 години)
Тема 2. Поняття, ознаки та види страхової діяльності (семінар 2 години)
Тема 3. Державне регулювання страхової діяльності (семінар 2 години)
3. Правовий статус Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг. Правосуб’єктність Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг.
Тема 4. Джерела правового регулювання страхової діяльності (семінар 2 години)
4.1.3. Завдання для самостійної роботи студентів
Тема 1. Економіко – правові засади страхової діяльності Тематика наукових доповідей
Тематика наукових есе
Тема 2. Поняття, ознаки та види страхової діяльності Тематика наукових доповідей
Тематика наукових есе
Тема 3. Державне регулювання страхової діяльності Тематика наукових доповідей
3. Правовий статус Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг.
Тематика наукових есе
Тема 4. Джерела правового регулювання страхової діяльності Тематика наукових доповідей
Тематика наукових есе
4.1.4. Модульне тестування 1 При модульному тестуванні застосовуються розроблені викладачами, які ведуть семінарські заняття, тести на зразок нижченаведених.
Приклади тестів
Оберіть правильний варіант відповіді: 1. Демонополізація вітчизняної страхової справи почалася: А - в 1991 році із прийняттям Закону України "Про підприємництво" Б - в 1996 році із прийняттям Закону України "Про страхування" В - в 2004 році із набуттям чинності Цивільним кодексом України Г - в 1988 році із прийняттям Закону "Про кооперацію в СРСР"
2. Основним спеціальним нормативним актом в галузі страхування є: А - Цивільний Кодекс України Б - Господарський кодекс України В - Закон України «Про страхування» Г - Закон України «Про обов’язкове страхування цивільно - правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»
3. Державний орган, до компетенції якого відноситься нагляд за страховими організаціями, - це A – Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України Б – Комітет у справах нагляду за страховою діяльністю В – Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг
Г – Моторне (транспортне) страхове бюро України
4. Страхова діяльність є A - підприємницькою Б - благодійною В - суспільною Г - господарською
5. Обов'язкове страхування здійснюється на підставі A - закону і договору страхування Б - договору страхування В - нормативних актів органів державної виконавчої влади Г - закону або договору страхування
6. Добровільне страхування оформляється A - у будь-якій формі за згодою сторін Б - у письмовій формі - нотаріально завіреним договором страхування В - у простій письмовій формі - договором страхування або страховим полісом Г - у формі, встановленій Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг
7. Правила страхування - це локальний нормативний акт страховика, що A – підлягає реєстрації страховиком або об'єднанням страховиків і погоджується з органом нагляду за страховою діяльністю Б - підлягає реєстрації Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг В - підлягає реєстрації страховиком і страхувальником Г - підлягає реєстрації керівником страхової організації
8. Страхувальник при укладанні договору страхування сплачує страховику A - страхову виплату Б - страхову суму В - страхову вартість Г - страхову премію
9. Повідомлення страхувальником свідомо неправдивих відомостей про об'єкт страхування тягне наступні правові наслідки: A - право страховика відмовити в страховій виплаті (виплаті страхового відшкодування) Б - право страховика вимагати визнання договору страхування недійсним В - право страховика збільшити страхову премію Г - право страховика зменшити страхову суму
10. Франшиза - це A - відмова страховика від виплати Б - максимальний розмір страхового відшкодування В - мінімальний розмір страхового відшкодування Г - неоплачувана частина збитку
4.2. Змістовний модуль 2. Правове становище учасників страхової діяльності, договір страхування, регулювання окремих видів страхової діяльності, правові засади перестрахової діяльності, засоби захисту прав та законних інтересів суб’єктів страхової діяльності та споживачів страхових послуг 4.2.1. Тематика та короткий зміст лекцій
Тема 5. Правове становище учасників страхової діяльності (лекція 4 години)
Рекомендована література: Основні джерела Нормативно-правові акти: 2, 4, 9-11, 17-20, 22 Спеціальна література: 26, 28, 29, 30, 31, 32, 33, 34 Додаткові джерела Нормативно-правові акти: 36, 42, 44, 45, 49-51, 53, 55, 57 Спеціальна література: 59, 68, 70, 71, 76, 92, 93, 96, 106-110, 129, 131, 135, 140, 148-150
Тема 6. Майнова основа господарювання суб’єктів страхової діяльності (лекція 2 години)
Рекомендована література: Основні джерела Нормативно-правові акти: 2, 4, 10, 11, 16, 19-22, 24, Спеціальна література: 26, 26, 33, 34 Додаткові джерела Нормативно-правові акти: 36, 46-52, 54 Спеціальна література: 65, 70, 73, 79, 84, 87, 97, 98, 100, 103, 108, 112, 127, 133, 134
Тема 7. Договір страхування (лекція 2 години)
Рекомендована література: Основні джерела Нормативно-правові акти: 2, 4, 6, 7, 9-11 Спеціальна література: 26-28, 33 Додаткові джерела Нормативно-правові акти: 47-51 Спеціальна література: 71, 74, 75, 78, 88, 118, 122, 143, 144
Тема 8. Особливості правового регулювання окремих видів страхової діяльності (лекція 2 години)
Рекомендована література: Основні джерела Нормативно-правові акти: 1, 2, 4, 6, 8, 10, 11 Спеціальна література: 26, 29-32
Додаткові джерела Нормативно-правові акти: 36, 42, 50 Спеціальна література: 67, 71, 84-86, 90, 94, 96, 99, 118, 121, 124, 125, 132, 138-144, 146, 147, 150
Тема 9. Правові засади перестрахової діяльності (лекція 2 години)
Рекомендована література: Основні джерела Нормативно-правові акти: 2, 4, 11, 18 Спеціальна література: 26, 29-31 Додаткові джерела Нормативно-правові акти: 35, 38, 49 Спеціальна література: 71, 84, 85, 90, 117, 118, 122, 124 -126, 132, 138, 139, 150
Тема 10. Способи захисту прав та законних інтересів суб’єктів страхової діяльності та споживачів страхових послуг (лекція 2 години)
Рекомендована література: Основні джерела Нормативно-правові акти: 1-5, 12, 21, 23-25 Спеціальна література: 26, 28, 30, 33 Додаткові джерела Нормативно-правові акти: 36, 54 Спеціальна література: 62, 66, 72, 80-82, 118, 128, 130
Плани семінарських занять
Тема 5. Правове становище учасників страхової діяльності (семінар 4 години)
Тема 6. Майнова основа господарювання суб’єктів страхової діяльності (семінар 2 години)
Тема 7. Договір страхування (семінар 2 години)
Тема 8. Особливості правового регулювання окремих видів страхової діяльності (семінар 2 години)
Тема 9. Правові засади перестрахової діяльності (семінар 2 години)
Тема 10. Способи захисту прав та законних інтересів суб’єктів страхової діяльності та споживачів страхових послуг (семінар 2 години)
4.2.2. Завдання для самостійної роботи студентів
Тема 5. Правове становище учасників страхової діяльності Правове становище страхових компаній Тематика наукових доповідей
Тематика наукових есе
Тема 6. Майнова основа господарювання суб’єктів страхової діяльності Тематика наукових доповідей
Тематика наукових есе
Тема 7. Договір страхування Тематика наукових доповідей
Тематика наукових есе
Тема 8. Особливості правового регулювання окремих видів страхової діяльності Тематика наукових доповідей
Тематика наукових есе
Тема 9. Правові засади перестрахової діяльності Тематика наукових доповідей
Тематика наукових есе
Тема 10. Способи захисту прав та законних інтересів суб’єктів страхової діяльності та споживачів страхових послуг Тематика наукових доповідей
Тематика наукових есе
4.2.3. Модульне тестування 2 При модульному тестуванні застосовуються розроблені викладачами, які ведуть семінарські заняття, тести на зразок нижченаведених.
Приклади тестів Оберіть правильний варіант відповіді:
1. Мінімальний розмір статутного капіталу страховика що здійснює страхування життя, становить A – 1,5 млн. Євро Б – 1 млн. Євро В – 3 млн. Євро Г – 1250 мінімальних заробітних плат
2. Мінімальний розмір статутного капіталу страховика що здійснює види страхування інші ніж страхування життя, становить A – 1,5 млн. Євро Б – 1 млн. Євро В – 3 млн. Євро Г – 1250 мінімальних заробітних плат
3. Форма договору перестрахування, при якому страховик (перестраховик) приймає на себе зобов'язання передавати в перестрахування заздалегідь визначену частку ризиків, а перестрахувальник зобов'язаний їх прийняти, називається A - облігаторне перестрахування Б - факультативне перестрахування В – факультативно - облігаторне перестрахування Г - змішане перестрахування
4. Функції Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг визначені A - у Цивільному Кодексі України Б - у Законі України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» В - у Законі України «Про організацію страхової справи» Г – у Господарському кодексі України
5. Товариствам взаємного страхування ліцензія на проведення страхової діяльності A - не потрібна Б - потрібна тільки якщо здійснюється страхування осіб, що не є учасниками товариства В - потрібна Г - потрібна тільки на обов'язкове страхування
6. Страховий пул - це A - об'єднання страхувальників для взаємного страхування своїх ризиків Б - громадська організація - різновид об’єднання страховиків В - об'єднання страховиків для страхування (перестрахування) конкретних ризиків Г - об'єднання перестраховиків
7. Видача страховиком позичок страхувальникам за рахунок коштів страхових резервів A - не дозволяється Б - дозволяється по страхуванню життя В - дозволяється по всіх видах страхування Г - не дозволяється, якщо договором страхування не передбачене інше
8. Публікація річних балансів страхових організацій, підтверджених результатами аудиторської перевірки, є A - правом страховика Б - правом органу нагляду за страховою діяльністю В - обов'язком органу нагляду за страховою діяльністю Г - обов'язком страховика
9. Реєстрація і ведення державного реєстру страховиків (перестраховиків) України здійснюється A – Державним реєстратором Б – органом нагляду за страховою діяльністю В – ДПА України Г – АМК України
10. Контроль за платоспроможності страховиків відноситься до компетенції A - податкових органів Б - керівництва страхової компанії В - органу нагляду за страховою діяльністю Г - НБУ 4.3. Колоквіум Колоквіум відбувається у формі усного експрес-опитування студентів викладачем, що веде семінарське заняття по питаннях, що виносилися на розгляд протягом змістовного модуля 1 та/або 2.
4.4. Зразок наукової доповіді Пацурія Ніно Бондовна к.ю.н., доц. кафедри господарського права, Київського національного університету імені Тараса Шевченка ЗАКРІПЛЕННЯ ТА РЕАЛІЗАЦІЇ ПРАВОВІДНОСИН ІЗ ОБОВ’ЯЗКОВОГО СТРАХУВАННЯ (цей зразок оформлення доповіді підготовлений на базі статті Пацурії Н.Б. Проблемні питання закріплення та реалізації правовідносин із обов’язкового страхування // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Юридичні науки.-2010.-№85.- с.26-30.)
План Вступ 1. Щодо обмеження принципу свободи підприємницької діяльності, який гарантований Конституцією України та Господарським кодексом України. 2. Щодо обмеження права вільного користування майном, яке закріплюється за суб’єктом господарювання на праві власності або іншому правовому титулі 3. Щодо обов’язку вступати у договірні відносини, що порушує принцип свободи договору відповідно ст.7 Закону України «Про страхування» Висновки Список використаних джерел Вступ Сучасний стан розвитку економіки держави і її соціальної сфери, особливо в умовах світової фінансової кризи ставлять перед страховою галуззю глобальні цілі і завдання. В таких умовах страхування покликано в повній мірі забезпечити захист майнових інтересів страхувальників та третіх осіб, які можуть з’являтися у страхових правовідносинах, і як наслідок, виступати механізмом, що гарантує забезпечення стабільного економічного зростання незалежно від несприятливої економічної ситуації природних і техногенних катастроф.[12] Світовий досвід доводить, що страхування на сьогодні є одним із основних джерел довгострокових інвестицій в розвиток економіки, як відомо, саме вказаний інструмент є пріоритетним інтересом держави, поглиблення та активізація якого є фактором сталого макроекономічного розвитку суспільства. З урахуванням завдань, які стоять перед страхуванням, як соціально-економічним інститутом, сучасне страхове законодавство повинно стимулювати розвиток всіх видів страхування, особливо обов’язкової форми, яка має маю чітку соціальну і економічну спрямованість. Саме тому першочерговим завданням розвитку страхового ринку повинно стати ефективне виконання макроекономічних функцій. Серед яких: забезпечення захисту майнових інтересів страхувальників; забезпечення безперервності процесу виробництва і відшкодування збитків суб’єктів господарювання за рахунок коштів страхових резервів, без залучення державних коштів; мінімізація можливого збитку при настанні страхового випадку[16]; підвищення ролі страхової галузі у забезпеченні довгострокових інвестицій до економіки держави. Зрозуміло, що в першу чергу на сьогодні вказані функції страхування реалізуються в суспільстві шляхом проведення страхових операцій у обов’язковій формі. Саме це і обумовлює актуальність обраної теми дослідження. Цілями статті є дослідження проблемних питань закріплення та реалізації правовідносин із обов’язкового страхування, формулювання обґрунтованих висновків та внесення пропозицій щодо модернізацій страхового законодавства України. Відповідно до чинного законодавства України (ст.5 ЗУ «Про страхування») страхування в Україні здійснюється у двох формах – добровільній та обов’язковій. [8] Обов’язкові види страхування встановлюються законами України, шляхом внесення змін до ст.7 Закону України «Про страхування», яка містить на сьогодні вичерпний перелік із 37 видів обов’язкового страхування. Згідно законодавства, для здійснення обов’язкового страхування держава встановлює порядок та правила його проведення, форми типового договору, особливі умови ліцензування, розміри страхових сум та максимальні розміри страхових тарифів або методику актуарних розрахунків, шляхом прийняття Кабінетом Міністрів України окремих Постанов, або шляхом прийняття Верховною Радою України спеціальних Законів. [14] Економічна наука випрацювала низку чинників, які впливають на необхідність запровадження обов’язкового страхування: 1) наявність групи ризиків, які не приймаються на страхування на комерційних засада, з огляду на не рентабельність певного виду страхування; [13] 2) надвисока вартість послуг із добровільного страхування для окремого страхувальника; [17] 3) наявність суспільної потреби у страховому захисті від настання певних ризиків при одночасному недооцінюванні страхувальниками ступеня небезпеки і наслідків настання страхового випадку. Не дивлячись на вказані переваги обов’язкового страхування саме дана форма є такою, що останнім часом наражається на гостру критику, як із боку практиків так і з боку науковців. [25, 12, 24] При цьому ступінь незадоволення є практично однаковою для усіх держав, де страхування здійснюється в обов’язковій формі, не залежно від рівня їх економічного розвитку, національних традицій та інших ознак. [10] В останній час в науковій юридичній літературі піднімається питання про обов’язкове страхування як фактор обмеження прав і свобод суб’єктів господарювання, які гарантовані Конституцією України та іншими актами господарського законодавства. Як визначають фахівці [25, 12, 24], обмеження прав і свобод суб’єктів господарювання при реалізації правовідносин із обов’язкового страхування полягає в наступному: 1) має місце обмеження принципу свободи підприємницької діяльності, який гарантований Конституцією України та Господарським кодексом України; 2) має місце обмеження права вільного користування майном, яке закріплюється за суб’єктом господарювання на праві власності або іншому правовому титулі; 3) існує обов’язок вступати у договірні відносини, що порушує принцип свободи договору відповідно ст.7 Закону України «Про страхування». Тобто, основана аргументація противників обов’язкового страхування спрямована на наявність законодавчого встановлення фактору обмеження прав і свобод суб’єктів господарювання. Контраргументом виступає прагматизм державної позиції[10], підтримуваної науковцями - господарниками, що будь-яка свобода є абсолютною і повною до тих пір, поки не виникає ризик обмеження свободи іншого суб’єкта, і саме в таких випадках держава зобов’язана вжити усіх заходів, що задовольняють інтереси більшості. Саме в цьому і полягає квінтесенція вказаної дискусії. Виходячи із доктринальних позицій науки господарського права з приводу зазначеної проблеми, слід вказати наступне. 1) Щодо обмеження принципу свободи підприємницької діяльності. Відповідно до ст. 22 Конституції України[1] конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. В свою чергу ст. 42 Конституції України встановлює, що кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом. Згідно ст. 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. За ч.2 ст.64 Конституції України такими випадками визнаються окремі обмеження прав і свобод в умовах воєнного або надзвичайного стану, виключно із зазначенням строку дії цих обмежень. [6, 7] В розвиток положень Конституції України Господарський кодекс України[3], який покликаний забезпечити зростання ділової активності суб'єктів господарювання, розвиток підприємництва і на цій основі підвищення ефективності суспільного виробництва, в ст. 6 в якості одного із загальних принципи господарювання визначає принцип свободи підприємницької діяльності у межах, визначених законом. Частина 4 ст.12 Господарського кодексу України встановлює, що обмеження щодо здійснення підприємницької діяльності, а також перелік видів діяльності, в яких забороняється підприємництво, встановлюються Конституцією України та законом.
Виходячи із викладеного стає зрозумілими, що законодавство загальної дії з метою належного виконання державою покладених на неї функції виключно з метою усунення загрози та якнайшвидшої ліквідації особливо тяжких надзвичайних ситуацій техногенного або природного характеру, нормалізації обстановки, відновлення правопорядку при спробах захоплення державної влади чи зміни конституційного ладу шляхом насильства, для відновлення конституційних прав і свобод громадян, а також прав і законних інтересів юридичних осіб, створення умов для нормального функціонування органів державної влади та органів місцевого самоврядування, інших інститутів громадянського суспільства та створення умов для здійснення органами державної влади, військовим командуванням, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями наданих їм повноважень у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності - може обмежити право суб’єктів господарювання на підприємницьку діяльність, виключно на період надзвичайного або воєнного стану. І саме в такому розумінні можна казати про обмеження принципу свободи підприємницької діяльності
Враховуючи специфіку страхового законодавства та особливості страхового ринку України при реалізацій відносин із обов’язкового страхування, слід звернути увагу, що мова іде не про обмеження підприємницької діяльності тих суб’єктів, на яких закон покладає обов’язок укласти договір страхування, мова іде про встановлення державою додаткових гарантій щодо забезпечення майнових інтересів певних осіб з метою гарантування відшкодування шкоди, заподіяної їх життю, здоров'ю або майну шляхом введення обов’язкового страхування. Проте слід звернути увагу на інший аспект, сучасній страховій справі відоме так зване «нав’язане страхування», запровадження і реалізація якого досить часто асоціюється і порушенням принципу свободи підприємницької діяльності. Яскравим прикладом «нав’язаного страхування» є страхування професійної відповідальності приватних нотаріусів перед третіми особами. Так, відповідно до ст. 28 Закону України «Про нотаріат» [4] для забезпечення відшкодування заподіяної внаслідок вчиненої нотаріальної дії шкоди, приватний нотаріус зобов'язаний до початку зайняття приватною нотаріальною діяльністю укласти договір страхування цивільно-правової відповідальності.
Згідно Наказу Міністерства юстиції України від 24 грудня 2008 року №2260/5 «Про затвердження Порядку перевірки організації нотаріальної діяльності державних і приватних нотаріусів та виконання ними правил нотаріального діловодства» [9] основними завданнями перевірки організації нотаріальної діяльності та виконання правил нотаріального діловодства є, у тому числі, дотримання вимог щодо страхування цивільно-правової відповідальності (п.1.1.). При цьому відповідно до норми ст.5 Закону України «Про страхування» обов’язкові види страхування вводяться законами України, шляхом внесення змін до ст.7 Закону України «Про страхування», вказана норма такого виду страхування не містить і у відповідності до ч.2 ст.5 Закону України «Про страхування», страхування професійної відповідальності приватних нотаріусів перед третіми особами в якості обов’язкового здійснюватися не може, адже Закон прямо забороняє здійснення обов’язкових видів страхування, які не передбачені ст.7 вказаного Закону. В даному випадку постає одвічне питання про загальне і спеціальне у правовому регулювання певних суспільних відносин. З огляду на викладене стає зрозумілим, що положення ст.5 Закону України «Про страхування» є спеціальною нормою по відношенню до правил встановлених ст. 28 Закону України «Про нотаріат», і виходячи із загального принципу теорії права lex specialis derogat legi generali [18] має пріоритет у застосуванні. Як висновок, страхування професійної відповідальності приватних нотаріусів перед третіми особами у формі обов’язкового здійснюватися не може. Проте, відомчий нормативний акт фактично встановлює заборону на здійснення вказаного виду господарської діяльності без надання до контролюючих органів відповідного договору страхування, що на нашу думку є неприпустимим. З огляду на наявну правову колізію у чинному законодавстві України, страховий ринок відреагував оперативно і гнучко, надаючи послуги із страхування професійної відповідальності приватних нотаріусів перед третіми особами у добровільній формі. Необхідно вказати, що на недоліки вказаного виду страхування, з’ясування сутність цивільної відповідальності нотаріусів перед третіми особами, а також проблеми страхування їх професійної діяльності в науковій юридичній літературі вже зверталася увага. [26] Наведений приклад дозволяє зробити обґрунтований висновок, що спеціальне страхове законодавство України в частині встановлення обов’язкового страхування певних об’єктів з урахуванням визначених колізій і лакун все ж таки не характеризується обмеженням принципу свободи підприємництва. Слід відзначити, що вказані проблеми правового регулювання відносин із обов’язкового страхування наявні і в інших сферах господарювання. [19, 20, 22, 23] 2) Щодо обмеження стосовного вільного користування майном, яке закріплюється за суб’єктом господарювання на праві власності. В якості прикладу слід звернутися до норм Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»[5] положення якого в останні час гостро критикуються в контексті проблеми, що аналізується. Так у відповідності до ст. 21 Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» на території України забороняється експлуатація транспортного засобу без поліса обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, чинного на території України. Вказане положення законодавства викликає критику, з огляду на те, що встановлення заборони на експлуатацію транспортного засобу, власники яких не застрахували свою цивільну відповідальність, порушує гарантовані Конституцією України право власності (ст. 41) та право на вільне пересування (ст.33). З огляду на те, що правозастосовча судова практики України з даного питання єдиної правової позиції не сформувала, на наш погляд, тут заслуговує на увагу є думка Конституційного суду Російської Федерації у справі «Про перевірку конституційності Федерального закону «Про обов’язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів» [15]. Так Постановою КС РФ від 31 травня 2005 року №6-П було визначено наступне: 1) призначення права власності як суб'єктивного права, що гарантується і охороняється Конституцією полягає в тому, щоб забезпечити його власникам певну міру свободи в економічній сфері. В той же час в рамках правового регулювання відносин власності це право може бути обмежене законодавцем з врахуванням основних конституційних цінностей; 2) положення, що містяться у Конституції, про необхідність співвідношення що належить суб'єкту права власності з правами і свободами інших осіб означає, що власник має право на свій розсуд здійснювати відносно майна, що належить йому, будь-які дії, якщо вони не суперечать законодавству не порушують права і законні інтереси третіх осіб. Тим самим право власності в у межах, визначених Конституцією передбачає не лише можливість реалізації власником складових цього права (правомочностей володіння, користування і розпорядження майном), але і несення тягаря відповідальності; 3) регламентуючи зміст права власності і забезпечуючи захист здоров'я, прав і законних інтересів інших осіб за допомогою покладання на власників додаткових обов'язків і обмежень, пов'язаних з володінням майном, законодавець повинен враховувати також особливі характеристики об'єктів, що знаходяться у власності, використання яких пов'язане з підвищеною небезпекою. 4) згідно ЦК РФ юридичні особи і громадяни, діяльність яких пов'язана з підвищеною небезпекою для інших осіб, зокрема з використанням транспортних засобів, зобов'язані відшкодувати шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, якщо не доведуть, що шкода виникла унаслідок непереборної сили або наміру потерпілого. Проте закріплення вказаних положень само по собі ще не є гарантією відшкодування шкоди. 5) введення інституту обов'язкового страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів було введене з метою захисту прав потерпілих на відшкодування шкоди, заподіяної їх життю, здоров'ю або майну при використанні транспортних засобів іншими особами, З огляду на викладене слід відзначити, що в правовій соціальній державі з ринковою економікою застосування інститут страхування ризиків цивільної відповідальності власників наземних транспортних засобів та інших видів в обов’язковій формі - не суперечить положенням Конституції України. 3) Щодо порушення принципу свободи договору. Як вище було визначено, обов'язкове страхування є однією із форм майнового страхування якою на страхувальника Законом [21] покладається обов'язок страхувати шкоду заподіяну винними діями останнього особі або її майну, а також шкоду, заподіяну юридичній особі. Вказані положення не порушують принцип свободи договору закріплений ст.6 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) [2], тлумачення якого вміщено у ст.627 ЦК України, згідно якої сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Крім того, ст. 999 ЦК України передбачає, що законом може бути встановлений обов'язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров'я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов'язкове страхування). Таким чином, слід вказати, що встановлення обов'язковості страхування ризику цивільної відповідальності власників транспортних засобів законом обумовлено конституційно закріпленою вимогою особливого захисту таких значимих для всього суспільства невідчужуваних благ, як життя і здоров'я людини, охорона її майна, тощо. Відповідно до ст.3 Закону України «Про обов’язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів» обов'язкове страхування здійснюється саме з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників. Введення інституту обов'язкового страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів, суть якого складається в розподілі несприятливих наслідків, пов'язаних з ризиком настання цивільної відповідальності, на всіх законних власників транспортних засобів, з урахуванням такого принципу обов'язкового страхування, як гарантія відшкодування шкоди, заподіяного життя, здоров'ю або майну потерпілих, у межах, установлених Законом спрямовано на підвищення рівня захисту права потерпілих на відшкодування шкоди. Покладаючи на власників транспортних засобів обов'язок страхувати ризик своєї цивільної відповідальності на користь осіб, яким може бути заподіяний шкода, і закріплюючи при цьому можливість у всіх випадках, незалежно від матеріального становища заподіювача шкоди, забезпечити потерпілому відшкодування законодавець реалізує одну з функцій України як соціальної правової держави, політика якого спрямована на створення умов, що забезпечують гідне життя і вільний розвиток людини. Крім того, дослідники проблематики господарського договірного права визнають, щопринцип свободи договору в сучасних умовах не може претендувати на аксіоматичність та абсолютний характер. Цей принцип, закладений в цивілістичну нормативно-правову матерію, діє не самі по собі, а через відповідну юридичну норму та/або через акті правореалізації та правозастосування. Якщо системно витлумачити положення ЦК про свободу договору (статей 6, 627), то свобода договору виявляється урізаною цілою низкою імперативних норм (зокрема, статей 203, 215, 628, 633, 634 ЦК). Ці норми „розпорошені” по тексту ЦК, проте всі вони, як уявляється, значною мірою засновані на положеннях статті 13 ЦК „Межі здійснення цивільних прав”, яку можна було б назвати стрижневою, концептуальною, адже використання цивільних прав з метою неправомірного обмеження конкуренції, зловживання монопольним становищем, недобросовісна конкуренція, недодержання моральних засад суспільства тягнуть за собою можливість відмови у судовому захисті цивільних прав та інтересів особи (частина 3 статті 16 ЦК). [11, 119] Підсумовуючи викладене вище, слід відзначити, що механізм обов'язкового страхування повинен бути не тільки спрямований на досягнення конституційних цілей, але повинен також забезпечуватися принципом пропорційності певного обмеження конституційних прав реальному досягненню таких цілей. Більше того, необхідно забезпечити належний законодавчий механізм реалізації такої пропорційності, який би поширювався на всі види обов'язкового страхування. Висновки Проведене дослідження дозволяє зробити висновокпроте, щоз метою усунення виявлених суперечностей, необхідно внести пропозиції до чинного законодавства України, а саме, прийняти Закон України «Про основні засади державної політики в сфері обов’язкового страхування», в якому: визначити поняття обов'язкового страхування, загальні цілі, завдання, принципи, порядок і умови його проведення. Перспективи подальшихрозвідок у напрямку удосконалення та модернізації законодавства України у сфері обов’язкового страхування полягають у законодавчому формулюванні основних вимог до нормативно-правових актів, що врегульовують відносини із обов’язкового страхування. Список використаних джерел:
4. Закон України «Про нотаріат» від 2 вересня 1993 року N 3425-XII // Відомості Верховної Ради України .- 1993 .- № 39.- ст.383.
6. Закон України «Про правовий режим воєнного стану» від 6 квітня 2000 року № 1647-III //Відомості Верховної Ради України .- 2000 .- № 28.- ст. 224.
7. Закон України «Про правовий режим надзвичайного стану» від 16 березня 2000 року № 1550-III // Відомості Верховної Ради України .- 2000.- № 23.- ст.176;
10. Алехина И.Г. Обязательное страхование: сравнительно-правовой анализ. [Електронний ресурс] / Методический журнал «Нормативное регулирование страховой деятельности. Документы и комментарии».- 2008.- №1.- Режим доступу: http:// www.reglament.net 11. Беляневич О . А . Господарське договірне право України (теоретичні аспекти) / Беляневич О . А . - К.: Юрінком Інтер, 2006. - 592с. 12. Дорофеев В.Б. К вопросу о Стратегии развития страховой деятельности в РФ на среднесрочную перспективу [Електронний ресурс] / Методический журнал «Нормативное регулирование страховой деятельности. Документы и комментарии».-.2008.- №4.- Режим доступу: http:// www.reglament.net/ ins/normreg/ 2008_4_article_print.htm 13. За даними Державної Комісії з регулювання ринків фінансових послуг України за результатами 2009 року 5 видів страхування є збитковими. Так рівень збитковості страхування фінансових ризиків становив 99,2%; медичного страхування 70,1%; страхування медичних витрат, страхуванні життя – майже 100 %. // Суслов В. П'ять видів страхування в Україні стали збитковими [Електронний ресурс]/ Newsru.ua.- Режим доступу: http://www.newsru.ua/finance/09dec2009/strah.html14. Мова іде про Закон України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 1 липня 2004 року №1961-IV // Відомості Верховної Ради України .-2005.-№ 1.-ст.1. Слід вказати, що при запровадженні обов’язкового медичного страхування у відповідності до п.1, ч.1 ст.7 Закону України «Про страхування» регламентація вказаних відносин також буде здійснюватися Законом, принаймні з огляду на проект Закону України № 5655 від 16.06.2004 року «Про обов'язкове медичне страхування» та проект Закону України № 4279 від 30.03.2009 року «Про фінансування охорони здоров'я та медичне страхування» [Електронний ресурс]/ Електронна правова система «Законодавство України».- Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua. Правовий механізм інших видів обов’язкового страхування перелік яких міститься у ст.7 Закону України «Про страхування» на сьогодні регламентується відповідними Постановами Кабінету Міністрів України.
15. Постановление Конституционного Суда Российской Федерации от 31 мая 2005 г. № 6-П По делу о проверке конституционности Федерального закона "Об обязательном страховании гражданской ответственности владельцев транспортных средств" в связи с запросами Государственного Собрания _ Эл Курултай Республики Алтай, Волгоградской областной Думы, группы депутатов Государственной Думы и жалобой гражданина С.Н. Шевцова [Електронний ресурс]/ Режим доступу: http://www.legis.ru/misc/doc/4096/ 16. При реалізації страхових відносин виникає гостра потреба у відшкодуванні матеріальних збитків, без задоволення якої стає не можливим забезпечувати безперервність процесу виробництва матеріальних благ в суспільстві та підтримувати належний рівень життєдіяльності конкретної особи. Відшкодування збитків повинно мати оперативний характер, щоб як можна швидше особи, що потерпіли від наслідків стихійних лих і нещасних випадків, були в змозі поновити свій майновий стан і згодом продовжити суспільно-корисну діяльність.// Пацурія Н.Б. Правове регулювання страхової справи в Україні (організаційно-правовий аспект): Дис... канд. юрид. наук: 12.00.04 / Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка. - К., 2000. – с. 15. -217 с.17. Прикладом може слугувати обов’язкове страхування цивільної відповідальності за ядерну шкоду. Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від від 23 червня 2003 р. N 953 «Про обов'язкове страхування цивільної відповідальності за ядерну шкоду»// Офіційний вісник України .- 2003.- №26 .- ст. 1280, страхова сума за одним договором страхування складає 150 млн. СПЗ (спеціальних прав запозичення) при максимальному розмірі річного страхового тарифу - 3,38% від страхової суми, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 20 серпня 2003 р. № 1307 «Про затвердження Порядку обчислення тарифів при обов'язковому страхуванні цивільної відповідальності за ядерну шкоду»// Офіційний вісник України. – 2003.- №34 .- ст. 1821.
18. Принцип lex specialis derogat legi generali передбачає, що спеціальний закон скасовує дію загального закону стосовно до фактів, передбаченим спеціальним законом.// Черданцев А.Ф. Толкование советского права. - М.: Юрид. лит, 1979. - 166 с.- (С. 72, 132, 140); Иоффе О.С., Шаргородский М.Д. Вопросы теории права. М.: Госюриздат, 1961.- 380 с. – (с. 172).19. Ст. 40 Закону України від 22.02.2000 року № 1478-III «Про мисливське господарство та полювання», в частині обов'язкового державного особистого страхування посадових осіб спеціального уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища, спеціального уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань лісового і мисливського господарства та полювання, їх територіальних органів, посадових осіб та єгерів користувачів мисливських угідь, уповноважених на охорону державного мисливського фонду.// Відомості Верховної Ради України. -2000.- № 18 .- ст. 132. 20. Ст. 60 Закону України від 13.12.2001 року № 2894-III "Про тваринний світ" в частині обов'язкового державного особистого страхування державних інспекторів спеціальних підрозділів спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів, інших спеціально уповноважених центральних органів виконавчої влади у галузі охорони, використання і відтворення тваринного світу та їх територіальних органах // Відомості Верховної Ради України. – 2002.- № 14 .- ст. 97. 21. Ст.4 Закону України «Про страхування» та ст.980 Цивільного кодексу України. 22. Ст. 16 Закон України від 04.04.1996 року № 123/96-ВР "Про лікарські засоби" в частині обов'язкового державного страхування життя та здоров'я посадових осіб органів державного контролю на випадок каліцтва або захворювання, одержаного під час виконання ними службових обов'язків.// Відомості Верховної Ради України. -1996.- № 22 .- ст. 86. 23. Ст. 50 Закону України від 16.06.1992 року № 2456-XII "Про природно-заповідний фонд України" в частині обов'язкове державне чи комерційне екологічне страхування заінтересованих підприємств, установ та організацій Для компенсації шкоди, заподіяної на територіях та об'єктах природно-заповідного фонду внаслідок стихійних природних явищ чи промислових аварій і катастроф. // Відомості Верховної Ради України. -1992.- № 34 .- ст. 502; 24. Смирнов Е.Е.. Страхование и право – 2008 [Електронний ресурс] / Методический журнал «Юридическая и правовая работа в страховании». - 2008 . - №3. 25. Фогельсон Ю.Б. Систематизация страхового законодательства [Електронний ресурс] /Методический журнал «Юридическая и правовая работа в страховании».- 2008 .-№4.- Режим доступу: http://www.reglament.net 26. Черниш В . М . Цивільно-правові засади розвитку нотаріату в Україні : Автореф . дис. ... канд. юрид. наук. 12.00.03 – цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право. – К., 2003. – 23 с.
4.5. Зразок наукового есе Пацурія Ніно Бондовна к.ю.н., доц. кафедри господарського права, Київського національного університету імені Тараса Шевченка ПРАВОВИЙ РЕЖИМ СТРАХОВОГО ФОНДУ СТРАХОВИКА (цей зразок оформлення наукового есе підготовлений на базі тез доповіді Пацурії Н.Б. Правовий режим страхового фонду страховика // матеріали І Міжнародної наукової конференції «Національні та міжнародні стандарти сучасного державотворення: тенденції та перспективи розвитку. - м. К.:, НАУ, 24 лютого 2011 року, 460 с. – с.406-408).
Загальновідомо, що матеріальну основу страхування складає страховий фонд. Як влучно висловився М.І. Брагінський, аналізуючи теорію В.К. Райхера: «історія страхування – це історія створення страхових фондів». Специфіка страхових відносин, обумовлює в суспільстві процес нагромадження і витрачання ресурсів (як грошових так і натуральних), тобто процес формування і накопичення страхового фонду. Суспільна практика випрацювала ряд організаційних форм страхового фонду: централізований (резервний) страховий фонд держави, децентралізований фонд (фонд самострахування, фонд ризику товаровиробника), страховий фонд страховика. Саме у межах страхового фонду страхової організації (компанії) досягається висока ефективність використання коштів. Збитки в даному разі розподіляються на всіх учасників страхового фонду і провадиться значний перерозподіл коштів. Страховий фонд страховика формується за рахунок внесків, які сплачуються окремими фізичними та/або юридичними особами, головною особливістю його формування є те, що він знаходиться у розпорядженні спеціально створеної господарської організації (страховика, страхової компанії). При такому страхуванні метою страхувальника є отримання грошової компенсації збитків, розмір якої повинен перебільшувати розмір сплаченої страхової премії. Саме такий інтерес спонукає страхувальника до участі у страхових відносинах. Таким чином, підґрунтям формування страхового фонду страховиками є солідарність страхувальників при настанні страхового випадку. Проте, головною особливістю такого страхового фонду є особливий режим цільового використання коштів страхового фонд - виключно з метою здійснення страхових виплат страхувальникам. Економічна доктрина по різному підходить до питання що саме являє собою страховий фонд страховика і яка його структура. Так Л.М. Горбач, на наш погляд помилково визначає, що страховий фонд страховика складається із статутного фонду, страхових резервів, гарантійного фонду та вільних резервів страховика. На нашу думку розуміння Л.М. Горбач структури страхового фонду є надто широким, та помилковим є включення до страхового фонду страховка статутного капіталу. Статутний капітал страховика як і будь-якого іншого суб’єкта господарювання, за теорією О.С.Янкової, визначає виключно: 1) юридичні передумови для визнання її самостійним суб'єктом права й учасником правовідносин; 2) економічні передумови для майново незалежної участі у комерційному обороті, тому що суть цієї участі залишилася незмінною у змінюваних суспільно-економічних умовах; 3) можливість реалізації заходів відповідальності по зобов'язаннях; 4) умови для реалізації принципу окремої відповідальності засновника і заснованого ним підприємства. Сучасна господарсько - правова доктрина передбачає, що статутний капітал не повинен виконувати функцію захисту інтересів кредиторів. Як вірно вказує Ю.В. Хорт, аналіз кожного з елементів доктрини підтримання капіталу дозволяє стверджувати, що вона не лише не захищає інтерес кредиторів у платоспроможності товариства, а й негативно впливає на здатність статутного капіталу бути механізмом залучення інвестицій до товариства. Прокредиторська концепція статутного капіталу не відповідає сучасному стану регулювання економічних відносин, а тому підлягає скасуванню. В свою чергу економісти А.М. Годін та С.В. Фурміна вірно вказують, що теорія страхового фонду побудована на обсязі фінансових ресурсів, які необхідні страховику для виконання страхових зобов’язань, і розуміють страховий фонд, як такий, що дорівнює обсягу страхових резервів. Чинне законодавство України не вміщує поняття страхового фонду. Проте у ст.1 Закону України «Про страхування» зазначено, що саме за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними та юридичними особами страхових платежів здійснюється захист майнових інтересів фізичних та юридичних осіб. Аналізуючи чинне законодавство України, зокрема ст.31 Закону України «Про страхування», стає зрозумілим, що мова іде про страхові резерви, адже саме вони, утворюються страховиками з метою забезпечення майбутніх виплат страхових сум і страхового відшкодування залежно від видів страхування (перестрахування), джерелом утворення яких є страхові платежі. Страхові резерви відносять до спеціальних фондів страхової компанії, саме вони забезпечують фінансову надійність страхової компанії і відображають обсяг її страхових зобов'язань за укладеними договорами страхування. Проведений аналіз дозволяє нам навести класифікацію страхових фондів: 1) за ретроспективною ознакою (історією виникнення): самострахування, взаємного страхування, комерційного страхування; 2) за ступенем централізації (за формою організації): централізовані (державні, страхові резерви страховика, перестраховика, товариства взаємного страхування), децентралізовані (страхові фонди товаровиробника, суб'єкта господарювання); 3) за критерієм суб'єкта (розпорядника): такі, що формуються суб'єктом господарювання (товаровиробником), такі, що формуються страховиком, такі, що формуються державою; 4) за порядком формування (предметним критерієм): грошові, натуральні; 5) за формою власності: державні (як ті, що формуються за рахунок державного бюджету, державний матеріальний резерв, як і ті комерційні страховики єдиним власником яких є держава), приватні; 6) за порядком створення: обов’язкові, добровільні; 7) за рівнем організації: загальнонаціональний (як сукупність всіх страхових фондів, що створюються в державі), державні (централізовані), приватні (децентралізовані, страхові фонди суб’єктів господарювання). Таким чином терміну «страховий фонд страховика» можна надати наступного визначення – це страхові резерви страхової компанії, які формуються за рахунок грошових внесків страхувальників і відбивають обсяг її страхових зобов'язань за укладеними договорами страхування та утворюються з метою забезпечення майбутніх виплат страхових сум і страхових відшкодувань залежно від видів страхування (перестрахування).
4.6. Задачі за темами спецкурсу Задача №1 Позивач - Підприємство об'єднання громадян „***” у поданій до господарського суду позовній заяві просить стягнути з відповідача - ЗАТ „Страхова компанія „***” 9 154 070,40 грн. страхового. Відповідач позовні вимоги позивача заперечує, у задоволенні позову просить відмовити, посилаючись на наведене нижче: 1) позивач умисно приховав дійсного власника застрахованого майна, оскільки дійсним власником майна є Компанія „ОСОБА_2”, а в договорі зазначена Компанія „*** Ltd” та вигодонабувач - ОСОБА_1, який взагалі не може зазнати збитків в результаті настання страхового випадку, що є поданням свідомо неправдивих відомостей про об'єкт страхування; 2) у вигодонабувача по договору страхування - ОСОБА_1, відсутній майновий інтерес по відношенню до застрахованого майна. Обставини справи. Між Відповідачем та Компанією „*** Ltd” був укладений договір страхування майна оформлений у вигляді сертифікату страхування: страхування від вогневих ризиків та ризиків стихійних явищ НОМЕР_1. Відповідно до п. 1.2. договору страхування отримувачем виплати (вигодонабувачем) є ОСОБА_1 (громадянин США). Відповідно до п. 2 договору у якості його невід”ємної складової частини є Умови відповідного виду страхування. Матеріали справи свідчать про те, що власником застрахованого майна є Компанія „ОСОБА_2.”, Право власності Компанії „ОСОБА_2.” на застраховане майно зареєстроване Комунальним підприємством „Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації прав власності на об'єкти нерухомого майна”. Укладеним між сторонами договором страхування, зокрема пунктом 6 визначено, що об'єкт страхування: майнові інтереси страхувальника, що не суперечать законодавству України, пов'язані з володінням, користуванням і розпорядженням застрахованим майном. Відповідно до пункту 2.1. розділу 3 Умов страхування застраховане майно означає майно, визначене в цьому договорі, що належить страхувальнику або перебуває на відповідальному зберіганні чи комісії, або за яке він несе відповідальність чи має інші майнові інтереси. Частиною 4 статті 3 Закону України „Про страхування” визначено, що страхувальники мають право при укладанні договорів особистого страхування призначати за згодою застрахованої особи фізичних осіб або юридичних осіб (вигодонабувачів) для отримання страхових виплат, а також замінювати їх до настання страхового випадку, якщо інше не передбачено договором страхування. Враховуючи вищезазначені обставини, якщо власник будь-яким чином передав ризик випадкового пошкодження (псування майна) іншій особі, то в договорі страхування страхувальником має зазначатися особа, що зазнає збитків в результаті настання страхового випадку (вигодонабувач). Тобто, об'єктом страхування має виступати майновий інтерес третьої особи, пов'язаний з володінням, користуванням та розпорядженням застрахованим майном, за умови, якщо ця особа може зазнати збитків в результаті настання страхового випадку. При укладенні договору страхування Компанія „*** Ltd” не повідомила відповідача, що вона не є власником майна, яке приймається відповідачем під страховий захист. Питання:
Задача № 2 Позивач у поданій до господарського суду позовній заяві просить визнати недійсним договір №*** добровільного страхування майна юридичних осіб в частині пункту 13. До початку слухання справи від позивача до господарського суду надійшла заява про уточнення позовних вимог, в якій останній просить додатково до заявлених позовних вимог стягнути з відповідача страхове відшкодування у розмірі 384 750,00 грн. Відповідач позовні вимоги позивача заперечує, у задоволенні позову просить відмовити, посилаючись на наведене нижче: 1) відповідно до п. *** договору страхування страховим випадком є подія, спричинена пожежею. Вказаний страховий випадок передбачений Правилами страхування від вогневих ризиків і стихійних явищ; 2) у заяві про укладення договору страхування позивач визначив територією страхування *** область, *** район, с. ***, вул. ***. Пунктом ***договору передбачено, що вигодонабувачем є ТОВ „***банк” в межах заборгованості за кредитними договорами; 3) пунктом 13 договору добровільного страхування визначена територія дії страхового покриття, що співпадає з умовами договору страхування. Зазначеним пунктом договору також передбачено, що у випадку, якщо застраховане майно вилучається з вказаної території страхування, страховий захист щодо цього майна припиняється. Повернення пошкодженого за межами території страхування застрахованого майна на вказану територію не є підставою для виплати відповідачем страхового відшкодування. Відповідно до п.13 договору добровільного страхування у випадку зміни території страхування (адреси) страхувальник зобов’язаний повідомити про це страховика, а страховик протягом трьох робочих днів з дати отримання повідомлення повинен прийняти рішення про внесення змін до договору добровільного страхування або його припинення. Обставини справи. 14.04.2005 р. між сторонами укладений договір №*** добровільного страхування майна юридичних осіб, об’єктом страхування якого є майнові інтереси страхувальника, що не суперечать законодавству України, пов’язані з володінням, користуванням і розпорядженням застрахованим майном. Застрахованим майном, відповідно до вищезазначеного договору, є комбайн марки „***”. 02.10.2005 р. із застрахованим майном стався страховий випадок, а саме, пожежа, в результаті якої комбайн згорів. Листом №0310 від 02.10.2005 р. позивач повідомив відповідача про настання страхового випадку. Відповідач листом №608 від 10.10.2005 р. відмовив у виплаті страхового відшкодування, посилаючись на пункт 13 договору. Слід зазначити про те, що пункт 13 оскаржуваного договору страхування не визначає дію договору страхування, а визначає „територію дії страхового покриття”. При цьому, відповідачем не надане визначення цього терміну в договорі, а Правила страхування не містять визначення такого терміну. Сторонами в договорі страхування наданий повний перелік підстав, на підставі яких страховик має право відмовити у виплаті страхового відшкодування. Зазначені положення не визначають такої підстави для відмови у виплаті страхового відшкодування як вилучення об’єкту страхування з території дії страхового покриття. Крім того, умовами Правил страхування не передбачено такої підстави для відмови у виплаті страхового відшкодування як вилучення майна з території дії страхового покриття. Частиною 3 статті 16 Закону України „Про страхування” передбачено, що договори страхування укладаються відповідно до правил страхування. Питання:
Задача №3 У лютому 2010 року Публічне акціонерне товариство “Акціонерний комерційний банк “***” звернулося до суду з позовом про розірвання укладеного з Відкритим акціонерним товариством “Страхове товариство “***” договору добровільного страхування майна № *** та стягнення 1 546,00 грн. сплаченого страхового платежу. Обставини справи. 21.05.2009 р. між Позивачем та Відповідачем був укладений Договір страхування № ***, відповідно до якого відповідач взяв на себе обов'язок здійснювати страховий захист предмету страхування. Предметом страхування виступає майно, а саме: земельна ділянка за адресою: с.м.т. ***, яке належить на праві власності Банку. Відповідно до пункту 3 Договору страхування вигодонабувачем за цим Договором виступає Національний банк України. Вартість майна дорівнює 1 546 000,00 грн. (пункт 5 Договору страхування). Страховий платіж дорівнює 1 546,00 грн. (пункт 13 Договору страхування). На виконання умов Договору страхування позивачем було сплачено страховий платіж відповідачу в повному обсязі. Підпунктом “а” пункту 18.1 Договору страхування передбачено, що Страховик зобов’язаний ознайомити Страхувальника (та Вигодонабувача) з умовами та Правилами страхування (далі –Правила страхування). Водночас підпунктами “а”, “п” пункту 18.2 Договору страхування передбачений обов’язок Страхувальника самостійно ознайомитись та ознайомити Вигодонабувача з умовами та Правилами страхування. Згідно з пунктом 18.4 Договору страхування Страхувальник має право достроково припинити Договір страхування відповідно до Договору та Правил. Дане положення договору кореспондується з пунктом (розділом) 23 Договору страхування, яким, зокрема, передбачені умови та порядок припинення та розірвання Договору страхування. Так, відповідно до пункту 23.2 Договору страхування дію цього Договору може бути достроково припинено за вимогою Страхувальника або Страховика. Про намір достроково припинити дію Договору страхування будь-яка сторона зобов'язана повідомити іншу у письмовій формі не пізніше як за 30 календарних днів до дати припинення дії Договору страхування. У разі дострокового припинення дії Договору страхування за вимогою Страхувальника Страховик повертає йому страхові платежі за період, що залишився до закінчення дії Договору страхування, з відрахуванням нормативних витрат на ведення справи у розмірі 30% страхового платежу, а також фактичних виплат страхових відшкодувань, що були здійснені за цим Договором страхування. Якщо вимога Страхувальника обумовлена порушенням Страховиком умов Договору страхування, то останній повертає Страхувальнику сплачені ним страхові платежі повністю (підпункт 23.2.1 пункту 23.2 Договору страхування). Керуючись вказаними положеннями, позивач надіслав на адресу відповідача лист від *** 2009 р. за № ***, у якому пропонував достроково розірвати Договір страхування. У вказаному листі також ставилася вимога про повернення сплачених страхових платежів в повному обсязі. До цього ж листа для підписання додавалась відповідна угода про розірвання Договору страхування. Як підставу для розірвання, позивачем було зазначено невиконання відповідачем умов Договору страхування, а саме: порушення пункту 18.1 Договору страхування щодо невиконання обов'язку Страховика ознайомити Страхувальника та Вигодонабувача з Правилами страхування. На вищезазначений лист позивача відповідачем була направлена відповідь № *** від ***2009 р. У даній відповіді відповідач не погодився з причинами розірвання Договору страхування, зазначивши про те, що Банк був ознайомлений з Правилами страхування, а отже відповідачем був виконаний обов’язок, передбачений підпунктом “а” пункту 18.1 Договору страхування. Крім того, відповідач зазначив, що ні договором, ні законом не передбачено обов’язку Страховика надавати відповідну копію Правил страхування, проте ним на прохання позивача через електрону почту були направлені електронні примірники Правил страхування. Частиною 4 статті 188 Господарського кодексу України передбачено, що у разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду. На підставі вказаної норми Банком і було пред’явлено (подано) даний позов в частині розірвання Договору страхування до суду. Питання:
Задача №4 Приватне підприємство «***» (надалі – позивач) звернулося до суду з позовною заявою до Закритого акціонерного товариства «Страхова компанія «***» про стягнення страхового відшкодування в сумі 24 927,11 грн., 3% річних в розмірі 408,80 грн. та втрат від інфляції в сумі 1022,02 грн. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачу було завдано майнової шкоди внаслідок падіння снігу з даху, а відповідачем не виконане повністю зобов’язання по оплаті страхового відшкодування згідно договору добровільного страхування. Відповідач надав відзив на позовну заяву, в якому проти позову заперечував, посилаючись на те, що позивачем не було надано відповідачу довідки відповідних державних органів, яка свідчить про факт настання страхового випадку, а даний випадок не відноситься до страхових згідно із п. 5.1.16.1 Правил добровільного страхування наземного транспорту. Обставини справи. 01 липня 2009 року між позивачем та відповідачем було укладено Договір добровільного страхування наземного транспорту. Об’єктом договору страхування є автомобіль MERCEDES BENZ. У відповідності до п. 1.5.2 Договору страхування страховим ризиком, серед інших, є падіння дерев та інших предметів. Позивач стверджує, що 12.02.2010р. на вул. *** м. Львові стався страховий випадок, а саме внаслідок падіння снігу з даху будинку автомобіль MERCEDES отримав пошкодження. За наслідками вказаної події позивачем 12.02.2010 року була подана відповідачу Заява про подію. 31.03.2010 відповідач направив позивачу лист № ***, в якому він повідомив про його відмову у виплаті страхового відшкодування у зв’язку з тим, що позивач всупереч п.п. 4.2.6, 5.1.1 та 5.1.2 Договору страхування не заявив про подію у відповідні державні органи і не надав відповідачу відповідну довідку, яка свідчить про факт настання страхового випадку. Крім того, підставою для відмови у виплаті страхового відшкодування був той факт, що вказаний позивачем випадок не відноситься до страхових випадків, оскільки у відповідності до п. 5.1.16.1 Правил добровільного страхування наземного транспорту виключенням із страхових випадків є залишення транспортного засобу в місцях можливого падіння бурульок, льоду, тощо. У відповідності до п. 4.2.6 Договору страхування страхувальник зобов’язаний негайно заявити про подію, що може бути визнана страховим випадком у відповідні державні органи. А згідно із п.п. 5.1.1, 5.1.2 цього договору разі настання події, що може бути визнана страховим випадком, страхувальник зобов’язаний повідомити правоохоронні чи інші компетентні органи та отримати для надання страховику необхідні довідки від відповідних установ (підрозділів): МВС, пожежної охорони, гідрометеослужби, сейсмологічної служби, тощо. Пунктами 9.1.4, 9.1.6, 9.1.10 Договору страхування визначено, що підставою для відмови страховика у виплаті страхового відшкодування є неподання страхувальником документів, передбачених договором та Правилами; несвоєчасне повідомлення страхувальником про настання страхового випадку компетентних державних органів без поважних не це причин; інші випадки, передбачені договором, Правилами та чинним законодавством. Питання:
Задача №5 Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «***» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Відкритого акціонерного товариства СК «***» про відшкодування в порядку регресу шкоди в розмірі 9781,11 грн. Обставини справи. 27.02.09р. сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля НОМЕР_2 під керуванням водія ОСОБА_3 та автомобіля НОМЕР_1 під керуванням водія ОСОБА_4. Автомобіль НОМЕР_2, є предметом страхування за договором добровільного комплексного авто страхування добровільного страхування наземного транспорту та добровільного страхування водіїв і пасажирів від нещасних випадків на транспорті № ***. Відповідно до постанови *** районного суду *** області від 16.03.09р. водій ОСОБА_4, керуючи автомобілем НОМЕР_1, не врахував дорожню обстановку та не дотримав безпечного інтервалу руху, внаслідок чого здійснив зіткнення з транспортним засобом НОМЕР_2, що призвело до пошкодження транспортних засобів, чим було порушено п. п. 13.1., 13.3. Правил дорожнього руху. За даною постановою ОСОБА_4 було притягнуто до адміністративної відповідальності за скоєння адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, та піддано адміністративному стягненню у вигляді штрафу в розмірі 340,00 грн. 02.03.09р. до позивача надійшла заява про факт настання події у зв’язку з ДТП, яка є страховим випадком відповідно до умов Договору страхування та виплат страхового відшкодування. 10.03.09р. позивач на підставі Страхового акту № *** та розрахунку суми страхового відшкодування до нього здійснив виплату страхового відшкодування в розмірі 9 781,11 грн. У відповідності до статті 27 Закону України «Про страхування» та статті 993 Цивільного кодексу України до страховика (позивач), який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки. Отже, після виплати страхового відшкодування до позивача перейшло право вимоги за заподіяні збитки. Обов’язкова цивільна відповідальність власника транспортного засобу номер НОМЕР_1 була застрахована в ВАТ СК «***». Позивач звернувся до Відповідача з регресною вимогою. До даної регресної вимоги були додані всі необхідні для здійснення відшкодування шкоди (в порядку регресу) документи. Питання:
Задача №6 Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача – ПАТ «Страхова компанія «***» про визнання частково недійсним зміст пункту 11.3.6. договору добровільного страхування наземного транспорту №***. Обставини справи. Відповідно до п. 11.3.6 Договору добровільного страхування наземного транспорту № *** укладеного між Позивачем та Відповідачем де зазначено, що підставою для відмови у виплаті страхового відшкодування є неподання страхувальником документів, які необхідні для прийняття рішення щодо сплати страхового відшкодування. Це ж положення закріплено в п. 15.4.6 Правил страхування, які згідно п. 16.1 Договору регламентують, всі правовідносини, що виникли з Договору страхування. Пункт 7.2.7 Договору страхування передбачає, що протягом 3-х робочих днів Страхувальник зобов'язаний подати страховику письмову заяву встановленого Страховиком зразка, про настання страхового випадку з детальним викладенням всіх відомих обставин страхового випадку, та, у випадку викрадення транспортного засобу, подати Страховику свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, повний комплект оригінальних ключів від застрахованого транспортного засобу та повний комплект пультів та ключів від засобів проти викрадення, доручення на право керування та/або розпорядження транспортним засобом або подорожній лист та повідомити про інших осіб, що мають такі доручення, або ж довідку про вилучення цих документів органами МВС. В пункті 8.7 Договору страхування зазначено, що з врахуванням обставин страхового випадку Страховик має право вимагати інші документи, що мають відношення до страхового випадку, та виконання Страхувальником умов Договору. Крім того, пунктом 6.2.18 Договору страхування передбачено обов'язком страхувальника виконати умови цього договору та інші обов'язки, передбачені Правилами страхування. Оскільки Позивач ознайомлений з умовами Договору, він був зобов'язаний вжити всіх можливих заходів щодо належного зберігання документів, які є обов'язковими для подання Страховику в випадку викрадення транспортного засобу, в тому числі не зберігати їх в застрахованому автомобілі, задля забезпечення виконання умов Договору страхування згідно ст. 526 ЦК України та на дотримання засад добросовісності та розумності згідно з ч. 3 ст. 509 ЦК України. Позивач в позовній заяві просить визнати частково недійсним зміст пункту 11.3.6 Договору страхування. Питання:
Задача №7 Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ЗАТ „***”, про визнання недійсним договору страхування та повернення сплачених внесків. Суть справи. Свої вимоги позивач мотивує тим, що він на підставі отриманої від ЗАТ „ ***” рекламної інформації щодо надійності та вигідності відповідача, звернувся до нього з заявою про укладення договору страхування життя та здоров”я. Прикладом реклами відповідача є публікація у газеті „Дело” де представник відповідача рекламує достоїнства ЗАТ „***”. Заява про укладення договору страхування була написана позивачем 25.11.2003 року за формою, встановленою відповідачем. У відповідь на дану заяву позивачу було надано поліс страхування життя та здоров’я № НОМЕР_1 , додаток до поліса з таблицею страхових виплат і документ під назвою „Правила страхування”. Відповідно до роз’яснень отриманих від представника відповідача, зазначені документи були достатніми для укладання і початку дії договору страхування. Зважаючи на ці роз’яснення та довірившись рекламі відповідача, позивач почав щорічно платити відповідачу страхові внески. Загалом позивач сплатив відповідачу страхові внески на суму 17819,50 грн. Листом № *** від 16.07.2007 року відповідач повідомив позивача про дострокове припинення договору страхування за ініціативою відповідача, внаслідок несплати позивачем чергового страхового внеску. Після цього відповідач повернув позивачу 9484,66 грн., що у два рази менше, ніж сплачена позивачем сума страхових внесків (17819,50 грн.), не кажучи вже про невиплату відповідачем відсотків за багаторічне користування коштами позивача. Позивач не згоден з діями відповідача і вбачає в них ознаки обману, все це і змусило його звернутися з позовом до суду. Питання:
Задача №8 25 листопада 2010р. позивач подав до Голосіївського районного суду м.Києва позов до ВАТ «***» про стягнення страхової виплати. Суть справи. В позовній заяві Позивач зазначав, що 05.01.2009 року уклав з відповідачем Договір добровільного страхування наземного транспорту №***. Внаслідок страхової події 19.03.2009р. було пошкоджено автомобіль. Страховика було повідомлено про страхову подію з дотриманням вимог Договору страхування та надано всі необхідні для виплати страхового відшкодування документи, в т.ч. рахунок за ремонт застрахованого транспортного засобу. Зауважень від Страховика щодо процедури повідомлення та наданих документів, в т.ч. Договору страхування не було. В результаті страхової події 13.04.2009р., вдруге було пошкоджено застрахований автомобіль. Про настання страхового випадку страховика повідомлено з дотриманням вимог Договору страхування та надано всі необхідні для здійснення страхового відшкодування документи. Претензій та зауважень з боку Страховика до процедури повідомлення про страхову подію та підтверджуючих документів, в т.ч. Договору страхування не було. Через два тижні автомобіль було відремонтовано, акти виконаних робіт були представлені Страховику. Представником Страховика було усно повідомлено, що виплата страхового відшкодування відбудеться за кілька днів. Проте в середині травня 2009р. було отримано конверт з листами №*** та №***, якими у виплаті обох страхових відшкодувань відмовлено з посиланням на те, що Договір страхування укладено з порушенням вимог чинного законодавства України та правил добровільного страхування наземного транспорту в частині перевищення своїх повноважень представником Страховика та укладення Договору страхування на свою користь. Також зазначалось, що Страховик не схвалює договір страхування та вважає його таким, що не набув чинності. Після отримання листів з відмовою в позивача різко підвищився артеріальний тиск. Після перенесеного в 2001р. мікроінсульту він не міг хвилюватися, таким чином тривалий час перебував у нервовому напруженні, що суттєво погіршило стан його здоров’я. Посилався на те, що Договір страхування укладений з дотриманням всіх вимог та правил, на підставі довіреності, в якій зазначено умови страхування, просив: стягнути з відповідача страхові виплати на загальну суму 4 023,00 гривень та у відшкодування моральної шкоди 4 000,00 гривень. Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнала, пояснила, що представник позивача є сином страхувальника ОСОБА_1, і тому йому, як працівнику ВАТ «***», було дозволено укласти договір страхування з його батьком по страховому тарифу 4,5%, який є нижчим від середньо ринкового. Всупереч повноваженням, наданим йому довіреністю № 804-ф від 17.12.2008р., що видана відповідно до листа-узгодження від 17.12.2008 р., в порушення вимог ч.3 ст.238 ЦК України, він уклав Договір страхування по страховому тарифу 1% та зазначив у п.п.15.2. Договору страхування себе, як особу, що допущена до керування застрахованим автомобілем, чим поширив на себе дію Договору страхування, та, як представник ВАТ «***» безпосередньо надав страховий захист собі особисто. В день укладання договору страхування 05.01.2009 р. вказана особа подав заяву про звільнення з роботи. Обидві дорожньо-транспортні пригоди сталися під час керування автомобілем представником позивача. У листах від №*** та від №*** позивачу повідомлено про недійсність правочину та запропоновано отримати страхову премію в касі відповідача. Посилалася на те, що внаслідок порушення представником позивача вимог ч.3 ст.238 ЦК України щодо заборони вчиняти представником правочин у власних інтересах, Договір страхування є недійсним в силу закону. Також вважала, що вимога про стягнення моральної шкоди не ґрунтується на законі та Договорі страхування. Питання:
Задача №9 Позивач – фізична особа, просить визнати недійсним договір страхування, укладений із ЗАТ „Страхова Компанія «***» - ОСОБА_2. Суть справи. Позивач звернувся до суду з вищезазначеним позовом посилаючись на те, що між його батьком - відповідачем ОСОБА_2. та ЗАТ „Страхова Компанія „***" 11.11.2005 року був укладений договір страхування його, позивача життя. У день підписання договору, 11.11.2005 року був сплачено перший страховий платіж в розмірі 10100грн. Строк дії даного договору з 11.11.2005 по 11.11.2020 р. Оскільки позивач вважає, що спірний договір страхування порушує його законні права та інтереси, суперечить положенням чинного законодавства, просить позов задовольнити в повному обсязі. Представник відповідача ЗАТ „Страхова Компанія „***" позов не визнав посилаючись на те , що спірний договір страхування не суперечить Цивільному кодексу, іншим актам цивільного законодавства та будь-яким іншим нормативно - правовим актам. Всі умови, які повинні бути у договорі страхування відповідно до ст. 982 ЦК України та ст.. 16 Закону України „Про страхування" містяться у договорі, та повністю відповідають вимогам зазначених статей та іншим вимогам законодавства України. 11.12.2006 року у зв'язку із несплатою відповідачем по договору страхування чергового страхового платежу, дію договору було достроково припинено, строк дії договору страхування становив лише один рік. Відповідно до ч.2 ст.997 ЦК України якщо страхувальник прострочив внесення страхового платежу і не сплатив його протягом десяти робочих днів після пред'явлення страховиком письмової вимоги про сплату страхового платежу, страховик може відмовитися від договору страхування, якщо інше не встановлено договором. Питання:
Задача №10 В жовтня 2009 року Страхова компанія пред'явила до суду позов про визнання недійсним договору страхування життя № ***. Суть справи. 18 вересня 2008 року до Закритого Акціонерного Товариства «Українська страхова компанія «***», звернувся Страхувальник (він же застрахована особа) ОСОБА_2, громадянин Республіки Білорусь з письмовою заявою про визнання події страховим випадком та здійсненні страхової виплати на підставі діючого договору добровільного страхування життя, за ризиком: отримання тілесних ушкоджень внаслідок нещасного випадку № *** від 23 липня 2008 року. За поясненнями наданими страхувальником , ушкодження було отримане під час гри в міні-футбол. Після отримання письмової заяви, страховою компанією було ініційовано збір необхідних документів та інформації з метою підтвердження факту отримання страхувальником тілесних ушкоджень, їх важкість та спричиненні здоров'ю наслідки, для подальшого проведення їх оцінки та здійсненню страхової виплати. У відповідності до згоди ОСОБА_2 на отримання Страховою компанією інформації про стан його здоров'я у медичних закладах, страхових компаніях, фінансових установах та у правоохоронних органах, а також у рамках співпраці страхової компанії щодо страхових випадків з підприємствами, організаціями та установами в порядку ст. 25 Закону України «Про страхування». Страхова Компанія звернулась до Білоруського республіканського унітарного страхового підприємства «***» з проханням надати інформацію стосовно договорів страхування життя або іншої суттєвої інформації щодо громадянина Республіки Білорусь ОСОБА_2 Згідно листа вх. № *** отриманого за запитом страховою компанією від Білоруського республіканського унітарного страхового підприємства «***» протягом 2007-2008 року ОСОБА_2 отримав 10 (5 та 5 відповідно) страхових виплат на загальну суму 21 300 000 (Двадцять один мільйон триста тисяч) млн. білоруських рублів. А враховуючи кінцеві показники до припинення дії договору страхування «***» з даним страхувальником – 12 страхових виплат, на загальну суму 23 082 000 біл. рублів. Хоча ОСОБА_2 попереджувався письмово про наслідки подання неправдивої інформації. Під цим же попередженням: заява на укладення договору страхування додаткова анкета до договору страхування життя, що є невід’ємною частиною договору страхування життя страхувальник (застрахована особа) зазначив, що договорів страхування не мав і немає, страхових виплат не отримував та жодними видами спорту не займається. Внаслідок отриманої позивачем інформації було встановлено , що ОСОБА_2 подав неправдиву інформацію щодо предмету договору страхування життя, що є істотним порушенням (Договору) Правил страхування життя ЗАТ «УСК «***» пп. 14.1.1, 14.1.4., Закону України «Про страхування» ст. 26 п. 1 та п.3, а також ЦК України. З наведених підстав Страховою компанією у здійснені ОСОБА_2 страхової виплати було відмовлено. З урахуванням встановленого Страхова компанія вважає, що ОСОБА_2 навмисно ввів її посадових осіб в оману щодо обставин, які мають істотне значення для вчинення правочину. Також вони вважають, що страхувальник вчиняв умисні діяння (вчинки та бездіяльність) з метою обману (шахрайства) Страхової компанії не спрямовані на реальне настання наслідків передбачених природою договору страхування життя, і просять визнати договір з цих підстав недійсним . Питання:
4.7. Питання на залік
21. Правовий статус Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг.
5.1. Основні джерела 5.1.1. Нормативно-правові акти
8. Повітряний кодекс України від 19 травня 2011 року № 3393-VI // Відомості Верховної Ради України .- 2011 .- № 48, / № 48-49 /.- стор. 2024.- ст.536.
5.1.2. Спеціальна література
5.2. Додаткові джерела 5.2.1. Нормативно-правові акти:
58. Розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг «Про затвердження Ліцензійних умов провадження обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 23.12.2004 року № 3178 //Офіційний вісник України.- 2004 .- № 52.- Ст.-3487.
5.2.2. Спеціальна література
6. Перелік скорочень
ЗМ – змістовний модуль. МТ – модульне тестування. ГК України – Господарський кодекс України ЦК України – Цивільний кодекс України ВР України – Верховна Рада України КМУ – Кабінет Міністрів України АМК України – Антимонопольний комітет України ДКЦПФР – Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку ФДМ України – Фонд державного майна України ВВР УРСР – Відомості Верховної Ради УРСР ВВР України – Відомості Верховної Ради України ГУ – Голос України ОВУ – Офіційний вісник України УК – Урядовий кур’єр КомментарииКомментариев пока нет Пожалуйста, авторизуйтесь, чтобы оставить комментарий. |