ПРЕДМЕТ І ЗНАЧЕННЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ «ЛОГІКА" 14.10.2016 12:52

МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ

 

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ВНУТРІШНІХ СПРАВ

 

Кафедра соціально-гуманітарних дисциплін юридичного факультету

 

 

 

 

 

 

 

 

лекція

 

з дисципліни «Логіка»

 

 

Тема № 1.

 «Предмет і значення навчальної дисципліни «логіка»»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Дніпропетровськ – 2015

 

 

 

РОЗРОБНИК:

Наріжний Ю.О. доцент кафедри соціально-гуманітарних дисциплін юридичного факультету, кандидат філософських наук, доцент.

 

 

 

 

РЕЦЕНЗЕНТИ:

 

 

 

Карпова С.Г. , доцент кафедри філософії ДНУ ім. О. Гончара, кандидат філософських наук

Кузьменко В.В., завідувач кафедри філософії та політології ДДУ ВС, доктор філософських наук

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розглянуто та схвалено на засіданні кафедри соціально-гуманітарних дисциплін __ серпня 2015 р., протокол №__.Рецензенти: доктор філософських наук Кузьменко В.В., профессор ДДУВС

 

 

                                                     ПЛАН ЛЕКЦІЇ

 

1. Логіка як наука.
2. Форми і закони мислення.
3. Формально-логічна культура професійного мислення юриста.

 

 

 

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

 

1. Жеребкін В.Є. Логіка.-К., 2004.-С. 7-24, 93-106.
2. Титов В.Д. Логіка.-К., 2005.-С. 5-52.
3. Тофтул М.Г. Логіка.-К., 2002.-С. 7-23, 117-136.
4. Хоменко І.В. Логіка для юристів.-К., 2004.-С. 5-35, 96-99.

 

 

 

МЕТА ЛЕКЦІЇ

 

1. Ознайомлення студентів з основними принципами мислення людини, історією і мовою логіки.
2. Розкриття значення логіки у професійній діяльності юриста.

 

 

 

ВСТУП

 

Опанування формальної логіки вимагає глибокого розуміння, у першу чергу, її об’єкта і предмета як науки, усвідомлення її методологічної ролі для конкретного виду діяльності. При цьому вирішуються не тільки теоретичні завдання. Пізнання предмету логіки, історії її виникнення і розвитку має велике практичне значення, оскільки означає опанування прикладним характером логіки, її нормативними вимогами, а також перетворення їх в норму власної мисленнєвої діяльності, що дуже важливо для майбутніх юристів.

Ключові поняття: мислення, раціональне мислення, істинність мислення, правильність мислення, пізнання, формальна логіка, форма мислення, закон мислення, поняття, судження, умовивід, висловлювання, пропозиція, формалізація.

 

 

 

 

 

 

 

І ПИТАННЯ

 

ЛОГІКА ЯК НАУКА

 

Теммін “логіка” походить від давньогрецького слова logos, яке перекладається як “слово”, “думка”, “ідея”, “розум”, “закономірність”, “поняття”. Під цим терміном розуміють:

1. Об’єктивну закономірність і послідовність речей (предметів і явищ).
2. Послідовність мислення.
3. Науку яка вивчає мислення.

Мислення являє собою не тільки функцію людського мозку. Мислення – це властивість матерії, воно не існує поза нею. У філософському розумінні мислення є вищою формою відображення пізнань. Пізнання тісно пов’язане з практикою, виникає з неї. Практика виконує у пізнанні ряд важливих функцій: являє собою вихідний пункт (основу) пізнання, кінцеву мету пізнання і критерій істини теоретичних положень.

У пізнанні виділяють два ступені: чуттєвий і раціональний. Чуттєве пізнання відбувається у формі відчуттів, сприймань, уявлень.

Відчуття – перша елементарна форма чуттєвого пізнання. Відчуття дають безпосереднє відображення дійсності.

Сприйняття – це цілісне відзеркалення предметів і явищ у свідомості людини.

Уявлення – це чуттєвий узагальнений образ предметів і явищ, що збереглись у пам’яті людини.

Раціональний (від лат. ratio – розум, доступне розумінню) ступінь пізнання є відображенням опосередкованим. Цей ступінь і являє собою мислення. Мислення виникає на основі відчуттів і є переробкою чуттєвого матеріалу, відображенням ознак і зв’язків речей. Воно бере у речей загальне, суттєве і абстрагується (виокремлюється) від другорядного, несуттєвого.

Основним типом мислення є понятійне (або абстрактно-логічне). Абстрактне мислення – це процес раціонального відображення об’єктивного світу в поняттях, судженнях, умовиводах, гіпотезах. Воно дозволяє проникати в сутність, закономірні зв’язки дійсності, творчо перетворювати її спочатку в теорії, а потім і на практиці.

Мислення нерозривно пов’язане з мовою. Мислення і мова виникають і розвиваються синхронно. Мислення без мови неможливе. Мова є необхідною умовою виникнення думки і процесу мислення.

Людині властиві два види мисленя – теоретичне і практичне. У свою чергу теоретичне поділяється на понятійне і образне мислення, а практичне – на наочнообразне і наочнодієве. Основна різниця між теоретичним і практичним видами мислення полягає в тому, що вони по різному пов’язані з практикою. Практичне мислення спрямоване на вирішення конкретних завдань життєдіяльності людини, а теоретичне – на знаходження загальних закономірностей пізнавальної дійсності.

Мислення – складний, різнобічний процес. Однак логіку в ньому цікавить не все. Походження і сутність мислення, його відношення до матеріального світу вивчає філософія. Фізіологія цікавиться тим, як залежить мислення від стану людського мозку. Психологія вивчає умови нормального (у взаємовідношенні з патологією) фунціонування і розвитку мислення, вплив на нього соціально-психологічного середовища. Генетика намагається розкрити таємниці успадкування людьми здібностей і певної мисленєвої діяльності. Мовознавство цікавить сутність слова, знаку і мови як інструментів мислення. Кібернетика вивчає технічні можливості моделювання роботи мозку і людського мислення.

Об’єктом логіки як науки є мислення людини.

Предметом логіки є логічні форми, операції з ними і закони мислення.

Логіка – одна із найдавніших філософських наук (у класичному європейському розумінні), інтенсивно стала розвиватися з IV ст. до н.е. На самому початку свого існування логіка була підпорядкована риториці (ораторському мистецтву). Тоді ж з’явились так звані логографи – люди, що складали промови. Першими викладачами красномовства були софісти, мандруюючі “вчителі мудрості”. У країнах Стародавнього Сходу існувала індійська майже тотожна тогочасній грецькій школа логіки – рита. Проте обидві ці школи (європейська і східна) розвивались незалежно одна від одної. Давньоіндійська модель мислення не йшла далі риторики, а тому на розвиток європейської думки практично не вплинула. Батьком європейської класичної логіки вважається Арістотель. Він уперше зробив думку людини предметом дослідження. Основні постулати античної “аристотелевої” логіки продовжували домінувати у Європі і в середні віки. Однак основним призначенням середньовічної схоластичної логіки став захист офіційної церковної ідеології.

В епоху Відродження і Нового часу логіка виокремилась з філософії і сформувалась як окрема наука, що вивчає форми і закони мислення (традиційна формальна логіка). Особливо великий внесок у розробку традиційної формальної логіки зробили Ф.Бекон, Р.Декарт, Г.Лейбніц, І.Кант, Г.Гегель. Так, англійський філософ Ф.Бекон започаткував новий напрямок в логіці – індуктивну логіку. Французьким філософом Р.Декартом було розроблено дедуктивну логіку.

Вагомий внесок у розвиток логіки як науки внесла німецька філософська школа. Так, Г.Лейбніц запропонував математичну мову логіки. Відтепер міркування людини можна було виразити за допомогою математичних символів і формул. Вираженого формалістичного характеру логіці надав І.Кант, який розглядав логіку як науку про голі форми мислення, незалежні від самого мислення і його змісту. Г.Гегель започаткував діалектичну логіку як філософську науку, що вивчає структуру логічних форм, їхню пізнавальну суть у процесі їх зміни і розвитку, а також розкриває зв’язок законів мислення із законами об’єктивного світу.

У середині ХІХ ст. ідеї Г.Лейбніца розвинули англійські математики Д.Буль і О.де Морган. Виникла математична (символічна) логіка. З початку ХХ ст. предмет логічних досліджень значно розширився, склались нові галузі логіки: філософська логіка, багатозначна логіка, модальна логіка, деонтична логіка, епістемістична логіка, логіка часу, паранесуперечлива логіка, логіка оцінок, логіка змін, логіка причинності, парафальсифікуюча логіка, релевантна логіка і т.ін. Сучасну формальну логіку часто називають математичною логікою. Однак це не зовсім правильно. Математичною є лише та частина формальної логіки, яка пов’язана з дослідженням математичних міркувань.

За своїми завданнями і за своїм відношенням до інших наук сучасна традиційна логіка є наукою філософською. Ми вивчаємо один із розділів сучасної традиційної логіки, який називається формальною логікою.

Формальна логіка – це наука про форми і засоби мислення, необхідні для раціонального пізнання буття і конкретних його видів. Формами мислення є поняття, судження і умовиводи. Засобами мислення є правила (принципи), логічні операції, прийоми, процедури і формально-логічні закони. Логічну природу і сутність форм мислення з’ясовує діалектична логіка. Формальна ж логіка досліджує лише структуру мислення.

Предмет формальної логіки складають:

1)    форми мислення;

2)    закони мислення;

3)    методи отримання нових знань;

4)    способи доказу істинності або хибності отриманих знань.

Таким чином, формальна логіка в найбільш широкому розумінні її предмета досліджує структуру абстрактного мислення, розкриває його закономірності. А оскільки абстрактне мислення нерозривно пов’язане з мовою, то дослідження мовних висловлювань і відношень між ними логіка вбачає одне із своїх завдань.

 

ВИСНОВКИ З ПЕРШОГО ПИТАННЯ:

 

Таким чином, формальна логіка в найбільш широкому розумінні її предмета досліджує структуру абстрактного мислення, розкриває його закономірності. А оскільки абстрактне мислення нерозривно пов’язане з мовою, то дослідження мовних висловлювань і відношень між ними логіка вбачає одне із своїх завдань.

Під терміном “логіка” розуміють:

- об’єктивну закономірність і послідовність речей (предметів і явищ);

- послідовність мислення;

- науку яка вивчає мислення.

Об’єктом логіки як науки є мислення людини.

Предметом логіки є логічні форми, операції з ними і закони мислення.

 

ІІ ПИТАННЯ

 

ФОРМИ І ЗАКОНИ МИСЛЕННЯ

 

Будь-яка думка людини має конкретний зміст і певну структуру. Структура думки – це її будова, спосіб поєднання складових думки. Процес виявлення структури і виведення формул думок є формалізацією думки. Формалізація дає змогу формулювати певні закони і правила.

В логіці розрізняють істинність і правильність мислення.

Поняття “істинність” відноситься до змісту думки. За змістом думка може бути або істинною, або хибною. Істинна думка відповідає тому, що є насправді. Думка, яка викривлює дійсність є хибною думкою.

Поняття “правильність” відноситься до структури думки. Згідно структури (форми) мислення буває правильним або неправильним. Правильним мислення є тоді воно має логічну форму, тобто коли способи зв’язку елементів думкок відповідають об’єктивній дійсності.

Істинність і правильність мислення органічно пов’язані між собою.

Мислення людини відбувається у певних логічних формах.

Форма мислення – це спосіб відображення предметів і явищ об’єктивної реальності.

Основними формами мислення є поняття, судження і умовиводи.

Поняття – це форма мислення, яка відзеркалює предмет у його суттєвих ознаках. Логічною формою понять є спосіб зв’язку ознак предметів із самими предметами.

Наприклад: під поняттям “студент” – ми розуміємо людину, яка навчається у вищому навчальному закладі.

Судження – це форма мислення, яка відтворює предмет не в цілому, а окремі його ознаки, властивості, зв’язки і відношення у вигляді ствердження або заперечення належності предмету певної ознаки чи властивості. Логічною формою суджень є спосіб зв’язку понять про предмети шляхом ствердження або заперечення якостей предметів або відношень між ними. Судження являє собою відносно кінцеву думку.

Наприклад:

а) ствердне судження “Деякі студенти є відмінниками”;

б) заперечне судження “Деякі студенти не є відмінниками”.

Умовивід – це форма мислення, в якій із суджень, пов’язаних певним смислом або відношенням, виводиться нове судження (висновок). Умовивід являє собою завершене міркування.

Наприклад:

Студенти першого курсу мають складати залік з логіки

Андрій Сидорчук – студент першого курсу

Андрій Сидорчук має скласти залік з логіки

Мислення людини підлягає законам, завдяки яким стає логічним.

Закон – це необхідний, суттєвий, постійний зв’язок між явищами об’єктивної дійсності.

Під законом логіки розуміють стійкий, внутрішньо-необхідний, суттєвий зв’язок між думками. Закони логіки об’єктивні, вони не створені людським розумом, не продиктовані самим мисленням, а є відображенням закономірності об’єктивного світу. Закони логіки існують і діють незалежно від волі і бажання людей. Мислення підлягає законам логіки незалежно від того, знає людина ці закони, чи ні. Закони логіки діють у будь-якому мисленєвому акті, в усіх галузях знання, на всіх рівнях мислення.

Формально-логічні закони – це закони правильної побудови і зв’язку думки.

Формальна логіка вивчає два типи законів.

До першого типу відносяться закони, що виражають логічні форми (схеми, структури) правильно побудованих міркувань. До цього типу законів відносяться правильно побудовані висловлювання, в яких істинність одних суджень при необхідності змушує визнати істинність інших. При правильному мисленні ми відчуваємо примус мислити так, а не інакше. Виражаються ці закони у вигляді законів, аксіом і правил побудови форм мислення (понять, суджень, умовиводів). Більш докладно про це будемо говорити у наступних розділах.

Порушення вимог законів логіки призводить до того, що мислення стає неправильним, нелогічним. У практиці мислення зустрічаються два види логічних помилок – паралогізми і софізми.

Паралогізм – це логічна помилка, допущена ненавмисно, через незнання певних логічних вимог.

Софізм – це навмисна логічна помилка, допущена з метою ввести свого опонента в оману, видаючи неправильне міркування за правильне.

До другого типу формально-логічних законів відносяться закони, що виражають вимоги щодо форм мислення і операцій з ними. Ці закони називаються основними, тому що вони виражають корінні якості логічного мислення: визначеність і несуперечливість мислення, а також послідовність і обгрунтованість думок. До основних законів мислення відносяться: закон тотожності, закон суперечності, закон виключеного третього і закон достатньої підстави. Порушення вимог будь-якого з цих законів призводить до того, що мислення стає нелогічним.

Розглянемо більш детально основні закони мислення.

Закон тотожності: будь-яка думка про предмет у процесі міркування має залишатися тотожною сама собі, скільки б разів вона не повторювалась. Цей закон застосовний до понять. У вигляді формули закон тотожності записується так: А є А, або А = А.

Зміст закону тотожності полягає в таких його вимогах:

1)    у процесі міркування про якийсь предмет необхідно мислити саме цей предмет і не можна підміняти його іншим предметом думки;

2)    у процесі міркування, у суперечці або дискусії поняття мають уживатися в одному й тому ж значенні. Думка тотожна сама собі, якщо вона однозначна.

Вимоги закону тотожності висловлюються так: не можна ототожнювати різні думки і не можна тотожні думки розглядати як нетотожні, відмінні. Так, наприклад, коли у процесі судового доказу поняття “хабар” підміняється поняттям “подарунок”, то порушується вимоги цього закону. Крім того, у природних мовах багато слів, які схожі одне на одне, але мають різні значення (синоніми), а також багато людей в силу професії, життєвого досвіду і т.д. вкладають в одні і ті ж поняття різний смисл. Так, юрист під “наклепом” розуміє навмисне розповсюдження неправдивої інформації, що підриває репутацію особи чи установи, а пересічна людина може розуміти під наклепом будь-яку неправду.

Закон суперечності (несуперечності): дві протилежні думки не можуть бути одночасно істинними; одна з них неодмінно хибна.

Цей закон застосовний до суджень. У вигляді формули закон суперечності записується так: А не є не-А. Тобто не можуть бути разом істинними дві думки, одна з котрих заперечує іншу.

Питання про те, яке з двох суджень є хибним, а яке істинним, закон суперечності не розв’язує. Він говорить лише про те, що із двох суджень, із яких одне заперечує те, що стверджується у другому, одне неодмінно хибне. Закон суперечності застосовний тільки до таких суджень, у котрих ідеться про один і той же предмет, в один і той же час і в тому ж самому відношенні. Наприклад: “Сидорчук був відмінником” і “Сидорчук не був відмінником”.

Закон суперечності не діє, якщо в судженнях ідеться про один і той же предмет, але предмет взято у різний час. Наприклад: “Сидорчук є осудний” і “Сидорчук був неосудним”.

Незастосовний закон суперечності також у тих випадках, коли в судженнях предмет думки береться у різних відношеннях. Наприклад: “Сидорчук здібний” і “Сидорчук не здібний”. Ці судження можуть бути одночасно істинними, якщо у першому судженні йдеться про здібності Сидорчука у навчанні, а в іншому у якомусь виді спорту.

Закон суперечності не заперечує реальних суперечностей об’єктивної дійсності. Він лише застерігає від логічних суперечностей “із самим собою”. Формально-логічних суперечностостей не повинно бути в жодному міркуванні.

Закон виключеного третього: із двох суперечних думок про один і той же предмет, в один і той же час і в одному й тому ж відношенні одна неодмінно істинна, друга хибна, а третьої бути не може.

Цей закон застосовний лише до суперечних суджень, які заперечують одне одне. У вигляді формули закон виключеного третього записується так: або А, або не-А.

Зміст цього закону полягає в тому, що він забороняє визнавати одночасно хибним або одночасно істинним два суперечні судження. Також у процесі міркування не можна вважати одночасно хибними два суперечні судження і визнавати істинним третє судження. Наприклад: істинним є або судження “Сидорчук є свідком у справі”, або судження “Сидорчук не є свідком у справі”, третє ж судження “Сидорчук є потерпілим” не є суперечним у даному відношенні. Закон виключеного третього не вказує, яка з двох суперечних думок істинна, він тільки стверджує, що дві суперечні думки не можуть бути одночасно істинними, лише одна з них має бути обов’язково істинною.

Закон достатньої підстави: будь-яка істинна думка повинна мати достатню підставу.

Цей закон застосовується до складних суджень, а також при конструюванні умовиводів у ході аргументації.

У вигляді формули закон достатньої підстави записується так: В є тому, що є А, де А є підставою, а В – наслідком.

Достатньою підставою нової думки є попередні думки, раніше визнані істинними. Довести ту чи іншу думку – означає обгрунтувати її, тобто навести інші думки (судження), які були б достатньою підставою її достовірності. Судження, котрі наводяться для обгрунтування істинності іншого судження, є логічною підставою, а те судження, яке випливає з інших суджень, є логічним наслідком. Наприклад: “Якщо Сидоренко студент, то він має залікову книжку”. Вимогою закону достатньої підстави є таке положення: будь-яка думка може бути істинною лише тоді, коли вона обгрунтована. Цей закон забороняє визнавати істинність думки на віру. Дотримання вимог цього закону особливо важливе в юридичній практиці.

Говорячи про основні закони мислення у цілому, треба зазначити, що їх не можна розглядати ізольовано, у відриві один від одного. Кожен закон доповнює їнші закони. Порушення одного закону неодмінно веде до порушення інших. Крім того, основні закони мислення діють в юридичній практиці не тільки як закони мислення, але і як юридичні вимоги щодо юридичного мислення.

 

ВИСНОВКИ З ДРУГОГО ПИТАННЯ:

 

Мислення людини відбувається у певних логічних формах.

Форма мислення – це спосіб відображення предметів і явищ об’єктивної реальності. Основними формами мислення є поняття, судження і умовиводи. Поняття – це форма мислення, яка відзеркалює предмет у його суттєвих ознаках. Логічною формою понять є спосіб зв’язку ознак предметів із самими предметами. Судження – це форма мислення, яка відтворює предмет не в цілому, а окремі його ознаки, властивості, зв’язки і відношення у вигляді ствердження або заперечення належності предмету певної ознаки чи властивості.

Умовивід – це форма мислення, в якій із суджень виводиться нове судження, котре являє собою нове знання. Логічною формрою умовиводу є спосіб зв’язку суджень, пов’язаних певним смислом або відношенням.

Під законом логіки розуміють стійкий внутрішньо-необхідний суттєвий зв’язок між думками. Формально-логічні закони – це закони правильної побудови і зв’язку думки.

До основних законів мислення відносяться: закон тотожності, закон суперечності, закон виключеного третього і закон достатньої підстави. Порушення вимог будь-якого з цих законів призводить до того, що мислення стає нелогічним.

 

ІІІ ПИТАННЯ

 

ФОРМАЛЬНО-ЛОГІЧНА КУЛЬТУРА ПРОФЕСІЙНОГО МИСЛЕННЯ ЮРИСТА

 

Мислення властиве кожній людині як і дихання. Кожна людина має свою стихійну логіку. У повсякденному житті людина постійно приймає рішення, не усвідомлюючи, які саме логічні операції вона застосовує у ході власних міркувань. Здатність людини вгадувати істину безпосередньо, не звертаючись до розгорнутого логічного міркування є інтуіцією. За інтуіцією стоїть власний життєвий досвід, набуті знання. Результати інтуітивного пізнання з часом логічно доводяться і перевіряються практикою.

Оцінюючи загалом значення формальної логіки в житті і діяльності людини, зробимо посилання на дотепне зауваження Г.Гегеля. Він сказав, що перетравлювати їжу можна і без знання фізіології травлення, але не можна сумніватися в тому, що знання фізіології травлення дозволяє нам налагодити раціональне харчування.

Практична мета вивчення формальної логіки полягає в тому, щоб навчитися:

-         аналізувати реальну ситуацію, встановлювати системні і структурні зв’язки предмета діяльності;

-         оформляти для себе власну думку, впорядковувати і планувати власні дії;

-         пропонувати виважену власну думку іншим без вагань щодо її можливої формальної недосконалості;

-         відстоювати власну правоту перед іншими;

-         аргументовано заперечувати іншим, якщо їхні думки видаються помилковими.

Основне теоретичне значення логіки полягає в її методологічній функції, виконуваної нею для будь-якої науки. Неухильне слідування логічним принципам є головною умовою успіху наукового дослідження. Хибне твердження або припущення, неправильне пояснення досліджуваних фактів завжди виявляються пов’язаними з логічною неправильністю міркування, з незнанням внутрішньої структури і зв’язків самих думок. Однак немає жодної іншої сфери теоретичної і практичної діяльності, де низький рівень логічного мислення, неправильна побудова думок, бездоказовість тверджень і заперечень могли б заподіяти шкоду більшу, ніж у правовій сфері.

Формальна логіка формує культуру професійного мислення юриста. Знання формальної логіки є невід’ємною частиною юридичної освіти. Оволодіння майбутніми юристами формально-логічною культурою мислення є однією з головних умов їх професійної підготовки. Методи сучасної формальної логіки входять до складу методології юридичних дисциплін і застосовуються у витлумаченні законодавства.

Формально-логічна культура мислення включає в себе наступні складові: культуру оперування поняттями, культуру застосування суджень, культуру користування умовиводами, культуру застосування доказів, культуру гіпотетичного мислення і культуру теоретичного мислення.

Змістовну основу формально-логічної культури мислення юристів складає знання наступних компонентів:

-         формально-логічних законів і принципів;

-         форм абстрактного мислення;

-         сукупності правил і вимог щодо структури абстрактного мислення;

-         методів пізнання і виявлення логічних зв’язків;

-         логічних операцій;

-         засобів, прийомів і способів забезпечення доказовості і переконливості юридичної теорії і практики;

-         застережень від можливих логічних помилок.

Знання формальної логіки допомагає юристу в наступному:

-         свідомо користуватися вихідними принципами правильного мислення;

-         виробляти навички чіткого формулювання стрункої переконливої думки;

-         удосконалювати аппарат мислення;

-         розвивати професійну мову;

-         розуміти самому і вміти пояснити іншим складні політико-правові процеси і ситуації, зміст конкретних правових положень;

-         виявляти логічні і фактичні суперечності в показаннях потерпілих, свідках, обвинувачених;

-         спростовувати необгрунтовані докази своїх опонентів;

-         розробляти судово-слідчі версії;

-         логічно правильно складати офіційні юридичні документи: протоколи, акти, накази і т.д.;

-         приймати правильні, обгрунтовані рішення по конкретних судових справах, актуальних правових питаннях;

-         завбачати наслідки своїх і чужих висловлювань, дій і вчинків.

Правові науки завжди були тісно пов’язані з формальною-логікою. Стрімко розвиваються такі розділи логіки як логіка права і логіка норм. Логіка права вивчає логічні прийоми, за допомогою яких здійснюється тлумачення права. Логіка норм дозволяє знаходити суперечності в нормативних актах, з’ясовувати, чи витікає дана норма з інших норм і чи не є її влючення в нормативний акт зайвим, чи робить прийнятий новий нормативний документ зайвим вже раніше прийнятий або просто доповнює його.

Специфіка роботи юриста формально-логічної культури мислення. Працівникам прокуратури, суду, адвокатури, слідства, експертного відділу, нотаріату, а також вченим-правознавцям і юрисконсультам доводиться мати справу із різними визначеннями, класифікаціями діянь, доведеннями і спростуваннями. При цьому має забезпечуватись точність і ясність висловлювань, щоб вони однозначно трактувались і розумілись людьми. Будь-яке професійне рішення юриста має бути логічним, відповідати істині. Логіка – це зброя істини і засіб у викритті брехні, оман і фальсифікацій.

 

ВИСНОВКИ З ЧЕТВЕРТОГО ПИТАННЯ:

Таким чином, основне теоретичне значення логіки полягає в її методологічній функції, виконуваної нею для будь-якої науки. Формальна логіка формує культуру професійного мислення юриста. Знання формальної логіки є невід’ємною частиною юридичної освіти. Оволодіння майбутніми юристами формально-логічною культурою мислення є однією з головних умов їх професійної підготовки. Методи сучасної формальної логіки входять до складу методології юридичних дисциплін і застосовуються у витлумаченні законодавства.

 

висновки З ТЕМИ:

Таким чином, хоча сучасна логіка як наука єдина, вона складається з ряду окремих систем, жодна з котрих не може претендувати на виявлення логічних характеристик мислення в цілому. В цьому і криється причина того, що класична (формальна) логіка, зберігаючи свою теоретичну і практичну значимість, була і залишається ядром сучасної логіки. Будучи довершеним зразком, від якого відштовхувались різні некласичні системи, класична логіка, як правило, видається певним чином завершеним і притому найбільш простим варіантом останніх. Саме класична логіка закладає основи логічної культури сучасного спеціаліста.

 

Запитання на закріплення матеріалу

1. Що таке мислення?
2. Що таке логіка?
3. Які є форми мислення?
4. Сформулюйте закон тотожності.
5. Сформулюйте закон суперечності.
6. Сформулюйте закон виключеного третього.
7. Сформулюйте закон достатньої підстави.
8. Що досліджує логіка висловлювань?
9. Що досліджує логіка предикатів?
10. Яке значення має логіка в діяльності юриста?