
|
|
Главная \ Методичні вказівки \ Проблеми господарського процесуального права
Проблеми господарського процесуального права« Назад
Проблеми господарського процесуального права 28.12.2014 01:55
4. Зміст дисципліни «Проблеми господарського процесуального права України» за темами
4.1. Змістовний модуль 1. Проблеми господарського процесуального права
4.1.1.Тематика лекцій та наукових доповідей
Тема 1. Проблеми захисту прав та інтересів суб’єктів господарювання лекція (3 год.) та семінарське заняття (2 год.)
1. Поняття й способи захисту прав та законних інтересів суб’єктів господарювання. 1.1. Матеріально-правовий зміст права на захист суб’єктів господарювання. 1.2. Процесуально-правовий зміст права на захист суб’єктів господарювання. 1.3. Класифікація способів захисту прав і законних інтересів суб’єктів господарювання. 1.4. Оцінка судом правильності обрання позивачем у справі способу захисту порушеного права чи оспорюваного законом інтересу. 1.5. Наслідки обрання позивачем способу захисту, який не відповідає встановленим законом або договором способам захисту прав. 2. Форми й засоби захисту прав та законних інтересів суб’єктів господарювання. 2.1. Юрисдикційні форми захисту прав та законних інтересів суб’єктів господарювання. 2.2. Неюрисдикційні форми захисту прав та законних інтересів суб’єктів господарювання. 3. Проблеми самозахисту (у позасудовому порядку) та захисту прав суб’єктів господарювання (у судовому порядку) в господарських судах України.
Тема 2. Предмет та джерела господарського процесуального права лекція (4 год.) та семінарське заняття (2 год.)
1. Особливості господарських процесуальних правовідносин. 1.1. Поняття та ознаки господарських процесуальних відносин. 1.2. Структура господарських процесуальних правовідносин (суб’єктний склад, юридичних зміст, об’єкт). 2. Поняття, ознаки та види джерел господарського процесуального права. 2.1. Поняття та особливості господарського процесуального законодавства. 2.1.1. Проблеми вдосконалення господарського процесуального законодавства. 2.1.2. Перспективи прийняття та основні положення проекту Кодексу господарського судочинства. 2.2. Конституція України як джерело господарського процесуального права. 2.3. Міжнародні договори як джерело господарського процесуального права. 2.3.1. Проблеми вибору господарськими судами законодавства, яке має застосовуватися у вирішенні господарських спорів за участю іноземного підприємства, організації. 2.3.2. Міжнародні торгові звичаї та їх застосування у господарському судочинстві. 2.4. Судовий прецедент як джерело господарського процесуального права. 2.4.1. Поняття та ознаки судового прецеденту, його юридична природа. 2.4.2. Види судових прецедентів. 2.4.3. Перспективи та проблеми становлення судового прецеденту як джерела права. - поняття, переваги та недоліки суддівської правотворчості; - співвідношення понять „судовий прецедент” та „судова практика”; - об’єктивні передумови щодо визнання судового прецеденту джерелом вітчизняного господарсько-процесуального права; - прецеденти, створені Європейським судом з прав людини як джерело вітчизняного господарсько-процесуального права; - проблеми обов’язкової форми (прецедентного характеру) окремих судових актів вищих судових інстанцій (рішень Конституційного та Верховного судів України).
Тема 3. Система принципів господарського процесуального права лекція (3 год.) та семінарське заняття (2 год.)
1. Доктринальні підходи до трактування поняття „принцип господарського процесуального права”. 2. Класифікація принципів господарського процесуального права. 3. Загальна характеристика принципів господарського процесуального права, їх значення. 3.1. Принципи верховенства права та законності в господарському процесі: поняття, правова сутність, проблеми співвідношення. 3.2. Принципи формальної істини та змагальності сторін в господарському процесі: поняття, правова сутність, проблеми співвідношення. 3.3. Проблемні аспекти реалізації принципу додержання національної мови судочинства. 3.4. Проблемні аспекти реалізації принципу диспозитивності в господарському процесі. 3.5. Добросовісність сторін як принцип господарського процесуального права.
Тема 4. Проблеми підвідомчості справ господарським судам, розмежування юрисдикцій лекція (3 год.) та семінарське заняття (2 год.)
1. Поняття підвідомчості. Доктринальні підходи щодо трактування поняття підвідомчості. 2. Проблеми визначення підвідомчості корпоративних спорів. 3. Проблеми визначення підвідомчості земельних спорів. 4. Проблеми визначення підвідомчості спорів за участю територіальних відділень Антимонопольного комітету України та Державного департаменту інтелектуальної власності. 5. Проблемні питання визначення господарської юрисдикції. 6. Проблеми правового розмежування адміністративної та господарської юрисдикцій: аналіз передумов виникнення та можливі шляхи їх вирішення 7. Колізійні питання розмежування господарської та адміністративної юрисдикцій. 7.1. Визначення юрисдикційної належності спорів з приводу рішень, дій чи бездіяльності у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, якщо ці спори поєднані із спором про право власності третіх осіб на таке майно; 7.2. Визначення юрисдикційної належності спорів, які виникають з договорів, що укладаються на виконання владних управлінських функцій; 7.3. Визначення юрисдикційної належності спорів щодо: - оскарження рішень, дій чи бездіяльності податкових органів у сфері адміністрування податків; - ліцензування господарської (підприємницької) діяльності; - здійснення контролю та нагляду за господарською (підприємницькою) діяльністю; - застосування та стягнення адміністративно-господарських санкцій.
Тема 5. Судове тлумачення в господарському судочинстві лекція (3 год.) та семінарське заняття (2 год.)
1. Поняття та значення судового тлумачення в господарському судочинстві. 2. Способи судового тлумачення в господарському судочинстві.. 2. Судове тлумачення норм права в господарському судочинстві. 3. Судове тлумачення змісту господарських договорів. 3.1. Порядок та правила тлумачення змісту господарського договору. 3.2. Юрисдикційність вимог про тлумачення змісту господарського договору.
Тема 6. Застосування господарськими судами аналогії закону і права лекція (2 год.) та семінарське заняття (2 год.)
1. Прогалини в законі: поняття, причини виникнення та види. 2. Застосування господарськими судами закону за аналогією. 3. Застосування господарськими судами аналогії права. Тема 7. Виправлення судових помилок. Проблеми перегляду судових атів господарського суду лекція (2 год.) та семінарське заняття (2 год.)
1. Виправлення судових помилок. 2. Проблеми перегляду судових актів господарського суду в апеляційному порядку. 3. Проблеми перегляду судових актів господарського суду в касаційному порядку. 4. Проблеми перегляду Верховним Судом України судових рішень Вищого господарського суду України. 5. Проблеми забезпечення єдності (однаковості) судової практики в системі господарського судочинства.
Тема 8. Зловживання процесуальними правами лекція (3 год.) та семінарське заняття (2,2 год.)
1. Поняття «зловживання правом» та його сутність. 2. Зловживання процесуальними правами учасниками господарського процесу: поняття, види, способи та форми. 2.1. Зловживання правом на подання позову в господарському процесі. 2.2. Зловживання правом на подання зустрічного позову в господарському процесі. 2.3. Зловживання правом на відвід судді в господарському процесі.. 2.4. Зловживання правом на вжиття заходів до забезпечення позову та проблеми відшкодування збитків, завданих забезпеченням позову в господарському процесі. 2.5. Зловживання правом на оскарження судових актів в господарському процесі. 3. Правові засоби протидії та запобігання зловживанню процесуальними правами у господарському судочинстві.
4.1.2. Модульне тестування 1
При модульному тестуванні застосовуються розроблені викладачами, які ведуть семінарські заняття, тести на зразок нижченаведених.
Приклади тестів
1. До організаційних принципів господарського процесуального права належать: а) принцип одноособового і колегіального розгляду справи; б) принцип самостійності суддів, незалежності суддів і підкорення їх тільки законові; в) принцип законності; г) принцип об’єктивної істини; ґ) принцип гласності й відкритості господарського процесу. 2. Який із наведених нижче принципів не відноситься до законодавчо закріплених принципів здійснення господарського судочинства: а) законності; б) процесуальної доцільності; в) гласності; г) оперативності розгляду господарських спорів; д) обов`язковості досудового врегулювання спорів. 3. Формами судового процесу, що передбачені Господарським процесуальним кодексом України, є: а) окреме провадження; б) позовне провадження; в) наказне провадження; г) провадження у справах про банкрутство; ґ) провадження у справах, що виникають із публічно-правових відносин. 4. Господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають: а) при укладанні, виконанні, зміні, розірванні господарських договорів; б) щодо обліку прав на цінні папери; в) при погодженні стандартів; г) при погодженні технічних умов; д) щодо визнання недійсними актів; е) при встановленні цін на продукцію (товари); ж) щодо заяв Антимонопольного комітету України з питань, віднесених законодавчими актами до його компетенції; з) щодо заяв Рахункової палати України з питань, віднесених законодавчими актами до його компетенції; и) з корпоративних відносин; к) що виникають із земельних відносин, в яких беруть участь суб’єкти господарювання; л) з сімейних відносин фізичних осіб – підприємців; м) із відносин суб’єктів господарювання з суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності. 5. Які справи не підвідомчі господарським судам: а) про визнання недійсними актів державних органів; б) за заявами органів Антимонопольного комітету України; в) спори щодо погодження стандартів та технічних умов; г) спори, пов’язані із захистом прав споживачів; д) спори щодо цін і тарифів, які не можуть встановлюватися за угодою сторін. 6. Розмежування компетенції стосовно розгляду справ між окремими господарськими судами є: а) підвідомчістю; б) підсудністю; в) юрисдикційністю. 7. Апеляційний господарський суд у процесі перегляду справи: а) зв'язаний доводами апеляційної скарги; б) не зв'язаний доводами апеляційної скарги; в) приймає і розглядає вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції; г) не приймає і не розглядає вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції; д) перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду в оскарженій частині; е) перевіряє лише законність рішення місцевого господарського суду; ж) перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. 8. Вищий господарський суд України розглядає справи: а) у спорах, де однією зі сторін є Рада міністрів Автономної Республіки Крим; б) у спорах, матеріали яких містять державну таємницю; в) у касаційному порядку; г) у спорах, де стороною є Кабінет Міністрів України. 9. Якими процесуальними правами суду першої інстанції не може користуватися касаційна інстанція: а) залучати до участі у справі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору; б) призначати судову експертизу; в) зупиняти провадження у справі; г) вживати заходів до забезпечення позову; д) відкладати розгляд справи та оголошувати перерву в засіданні. 10. Повноваження Верховного Суду України при перегляді судових рішень: а) задовольнити заяву повністю або частково і залишити позов без розгляду; б) задовольнити заяву повністю або частково і припинити провадження у справі; в) задовольнити заяву повністю або частково і прийняте нове рішення; г) задовольнити заяву повністю або частково і передати справу на новий розгляд до касаційної інстанції; д) відмовити в задоволенні заяви.
4.2. Змістовний модуль 2. Медіація і третейський розгляд господарських спорів
4.2.1. Тематика лекцій та наукових доповідей
Тема 9. Альтернативні способи вирішення господарських спорів лекція (4 год.) та семінарське заняття (2 год.)
1. Співвідношення конфлікту та правового спору. Поняття альтернативності при вирішенні правового спору. 2. Поняття та основні риси альтернативних способів вирішення господарських спорів. 3. Принципи альтернативного вирішення господарських спорів. 4. Класифікація альтернативних способів вирішення спорів. Види альтернативних способів вирішення господарських спорів, що застосовуються в Україні. 5. Переваги та недоліки альтернативного вирішення господарських спорів.
Тема 10. Посередництво (медіація) та переговори як альтернативні способи вирішення господарських спорів лекція (3 год.) та семінарське заняття (2 год.)
1. Посередництво (медіація) як альтернативний спосіб вирішення господарських спорів. 1.1. Поняття посередництва (медіації). Головні переваги та недоліки посередництва (медіації). 1.2. Основні принципи та види посередництва (медіації). 1.3. Місце посередництва (медіації) серед інших альтернативних способів вирішення господарських спорів (посередництво і третейський розгляд, посередництво і переговори). 1. 4. Законодавче регулювання посередництва в Україні. Напрямки подальшого розвитку законодавства України, що регулює посередництво. 1.5. Процедура посередництва (медіації) та її учасники (роль, права і обов’язки). Основні стадії (етапи) процедури посередництва (медіації). 1.6. Місце і роль посередника (медіатора) в процедурі посередництва (медіації). Основні вимоги до посередника, його функції. 1.7. Способи завершення процедури посередництва (медіації) та їх правові наслідки. Правова природа і юридична сила рішень, прийнятих в результаті посередництва (медіації). 2. Переговори як самостійний альтернативний спосіб врегулювання господарського спору. 2.1. Вирішення господарських спорів у процесі переговорів. 2.2. Поняття переговорів. Різні способи ведення переговорів.
Тема 11.Претензійний порядок вирішення господарських спорів лекція (2 год.) та семінарське заняття (2 год.)
1. Поняття та особливості претензійного порядку, як альтернативного способу вирішення господарських спорів. 2. Основні переваги та недоліки застосування претензійного порядку, цілі та результати використання претензійного порядку. 3. Основні принципи претензійного порядку. 4. Місце претензійного порядку серед інших альтернативних способів вирішення господарських спорів (претензійний порядок і третейський розгляд, претензійний порядок і посередництво (медіація)). 5. Законодавче регулювання претензійного порядку вирішення господарських спорів в Україні, шляхи вдосконалення.
Тема 12.Мирова угода та експертиза як альтернативні способи вирішення господарських спорів лекція (2 год.) та семінарське заняття (2 год.)
1. Мирова угоди як альтернативний спосіб вирішення господарських спорів. 1.1. Поняття та ознаки мирової угоди. Значення мирової угоди. Умови (зміст) мирової угоди. 1.2. Мирова угода в господарському процесі. Мирова угода як підстава припинення провадження по справі. Процедура затвердження мирової угоди господарським судом. 1.3. Судові та несудові мирові угоди: поняття, ознаки, співвідношення, порядок укладення та особливості юридичних наслідків. Види судових мирових угод: мирові угоди в справах позовного провадження, мирові угоди при виконанні судового акту. Особливості мирової угоди в третейському розгляді. 2. Експертиза як альтернативний спосіб вирішення господарських спорів. 2.1. Поняття та особливості експертизи, як альтернативного способу вирішення спорів. Порядок застосування експертизи при альтернативному вирішенні спорів. 2.2. Види експертиз, учасники та особливості статусу учасників експертизи при вирішення спору. 2.3. Основні принципи експертизи, як альтернативного способу вирішення спорів претензійного порядку. 2.4. Місце експертизи серед інших альтернативних способів вирішення господарських спорів. 2.5. Законодавче регулювання експертизи в Україні.
Тема 13. Третейські суди, їх поняття та правова природа лекція (3 год.) та семінарське заняття (2 год.)
1. Поняття третейських судів та третейського розгляду. 2. Правова природа третейського суду. Основні теорії щодо правової природи третейського суду. 3. Класифікація третейських судів. 4. Правовідносини, що виникають в процесі розгляду справи в третейському суді. 5. Правове регулювання третейського розгляду. Місце інституту третейського розгляду в системі господарського процесуального права України. 6. Концепція третейського процесуального права та третейського процесу. Третейська процесуальна форма. Стадії третейського процесу. Джерела третейського процесу.
Тема 14. Правові засади організації третейських судів та наділення їх компетенцією лекція (3 год.) та семінарське заняття (2 год.)
1. Поняття та система принципів організації і діяльності третейських судів. 2. Правовий статус третейського суду. Порядок створення третейських судів. 3. Підвідомчість справ третейським судам. Критерії підвідомчості справ третейським судам. Поняття компетенції третейських судів. 4. Третейська (арбітражна) угода. 4.1. Правова природа третейської угоди. 4.2. Форма та порядок укладення третейської угоди. 4.3. Принцип автономності арбітражної угоди. 4.4. Види третейських угод. 4.5. Умови дійсності третейської угоди.
Тема 15. Розгляд спорів третейським судом (третейський процес) лекція (3 год.) та семінарське заняття (2 год.)
1. Правовий статус суб’єктів третейського розгляду. 1.1. Статус третейського судді. 1.2. Формування складу третейського суду. 1.3. Особливості представництва у третейському розгляді. 1.4. Треті особи як суб’єкти третейського розгляду. 2. Порядок розгляду спорів у третейському суді. Місце проведення третейського розгляду. Мова третейського розгляду. 3. Порушення провадження по справі. Розгляд справ у третейському суді. Докази в третейському процесі. 4. Рішення третейського суду. 4.1. Поняття та правова природа рішення третейського суду. 4.2. Види третейських рішень. 4.3. Законна сила третейського рішення. Винесення третейського рішення, його доповнення та роз’яснення.
Тема 16. Оскарження та виконання рішень третейського суду лекція (3 год.) та семінарське заняття (3 год.)
1. Оскарження рішення третейського суду. 1.1. Провадження у справах про оскарження рішень третейських судів. 1.2. Підстави для скасування рішення третейського суду. 1.3. Наслідки скасування рішення. 2. Видача виконавчого документа на примусове виконання рішення третейського суду. Виконання рішень третейських судів. Підстави для відмови у виконанні рішення третейського суду.
4.2.2. Модульне тестування 2
При модульному тестуванні застосовуються розроблені викладачами, які ведуть семінарські заняття, тести на зразок нижченаведених.
Приклади тестів
1. В яких спорах претензійний порядок врегулювання спору не може бути застосований: а) про визнання договору недійсним; б) про відшкодування збитків; в) про звернення стягнення на заставлене майно; г) про визнання недійсними актів державних та інших органів, підприємств та організацій. 2. Яким судом може бути призначена судова експертиза: а) судом першої інстанції; б) судом апеляційної інстанції; в) Вищим господарським судом України; г) Верховним Судом України. 3. Третейський суд – це: а) державний орган, що утворюється для вирішення спорів, які виникають із цивільних та господарських правовідносин; б) недержавний незалежний орган, що утворюється для вирішення спорів, що виникають із цивільних правовідносин; в) недержавний незалежний орган, що утворюються за угодою сторін для вирішення спорів, що виникають із цивільних та господарських правовідносин. 4. Третейський суд ad hoc – це: а) третейський суд для вирішення конкретного спору; б) постійно діючий третейський суд; в) третейський суд, який знаходиться за кордоном; г) третейський суд, непов’язаний нормами права при вирішенні спору.
5. Постійно діючий третейський суд підлягає державній реєстрації: а) у державного реєстратора; б) в міністерстві юстиції України або в його обласних, Київському та Севастопольському міських управліннях юстиції, головному управлінні юстиції в Автономній Республіці Крим; в) взагалі не підлягає реєстрації. 6. Третейська угода – це: а) угода про передачу спору на розгляд до третейського суду; б) угода про вибір права, що підлягатиме застосуванню при вирішенні спору; в) угода про створення постійно діючого третейського суду. 7. Принцип автономності третейської угоди полягає в: а) передачі спорів на розгляд до третейського суду; б) незалежності третейської угоди від умов основного договору; в) праві третейського суду самостійно визначати свою компетенцію. 8. Третейська угода повинна бути укладена в: а) усній формі; б) письмовій формі; в) нотаріальній формі. 9. У випадку, коли одна зі сторін не призначає третейського суддю в третейському суді для вирішення конкретного спору, ці функції виконуються: а) іншою стороною; б) державним компетентним судом; в) розгляд спору в третейському суді припиняється і цей спір може бути переданий на вирішення компетентного суду. 10. Підставою для відводу третейського судді є: а) тривале, більш як один місяць від дня призначення чи обрання, невиконання ним обов’язків третейського судді у конкретній справі; б) тривале, більш як три місяці від дня призначення чи обрання, невиконання ним обов’язків третейського судді у конкретній справі; в) тривале, більш як шість місяців від дня призначення чи обрання, невиконання ним обов’язків третейського судді у конкретній справі.
4.3. Змістовний модуль 3. Міжнародний комерційний арбітраж
4.3.1. Тематика лекцій та наукових доповідей
Тема 17. Особливості укладення зовнішньоекономічних договорів (контрактів). Способи вирішення зовнішньоекономічних спорів лекція (4 год.) та семінарське заняття (2 год.)
Тема 18. Міжнародний комерційний арбітраж як спосіб вирішення спорів, що виникають у сфері міжнародних комерційних відносин лекція (2 год.) та семінарське заняття (2 год.)
7. Основні центри міжнародного комерційного арбітражу в світі. 8. Переваги і недоліки арбітражного розгляду у порівнянні з вирішенням спорів в державних судах.
Тема 19. Правове регулювання міжнародного комерційного арбітражу лекція (2 год.) та семінарське заняття (1 год.)
Тема 20. Підвідомчість спорів міжнародному комерційному арбітражу лекція (2 год.) та семінарське заняття (1 год.) 1. Суть інституту підвідомчості спорів арбітражу. 2. Підвідомчість спорів міжнародному комерційному арбітражу за законодавством України. 3. Підвідомчість міжнародному комерційному арбітражу спорів з участю держави.
Тема 21. Арбітражна угода як правова основа для передачі спору на розгляд третейського суду лекція (4 год.) та семінарське заняття (4 год.)
Тема 22. Порядок розгляду спорів у міжнародному комерційному арбітражі (Арбітражний процес) лекція (4 год.) та семінарське заняття (2 год.)
Тема 23. Оспорювання рішення міжнародного комерційного арбітражу лекція (2 год.) та семінарське заняття (2 год.)
Тема 24. Визнання та приведення у виконання арбітражних рішень лекція (2 год.) та семінарське заняття (2,2 год.)
4.3.2. Модульне тестування 3
При модульному тестуванні застосовуються розроблені викладачами, які ведуть семінарські заняття, тести на зразок нижченаведених.
Приклади тестів
1. Які існують способи вирішення зовнішньоекономічних спорів? а) зовнішньоекономічні спори можуть вирішуватися лише мирним шляхом безпосередньо сторонами без втручання будь – яких юрисдикційних органів; б) зовнішньоекономічні спори можуть вирішуватися лише державними судами за місцем знаходження відповідача; в) зовнішньоекономічні спори можуть вирішуватися лише державними судами за місцем знаходження позивача; г) зовнішньоекономічні спори можуть вирішуватися лише за допомогою посередника, в порядку, визначеному контрактом; ґ) зовнішньоекономічні спори можуть вирішуватися як державними судами згідно з визначеною національним законодавством підвідомчістю, так і третейськими судами згідно з відповідним законодавством про міжнародний комерційний арбітраж. 2. Міжнародний комерційний арбітраж – це: а) державний суд, який розглядає зовнішньоекономічні спори згідно з підвідомчістю, визначеною національним процесуальним законодавством; б) третейський суд, створений для вирішення зовнішньоекономічних спорів; в) примірювальна процедура вирішення спорів без винесення рішення , яка застосовується сторонами з участю посередника. 3. Після виконання арбітражем ad hoc своїх обов'язків в повному обсязі: а) арбітраж ad hoc стає постійно діючим арбітражним органом; б) арбітраж ad hoc продовжує свої повноваження по розгляду інших спорів, які можуть виникнути між сторонами; в) арбітраж ad hoc набуває особливого статусу; г) існування арбітражу ad hoc як третейського суду припиняється. 4. Які спори підвідомчі міжнародному комерційному арбітражу за законодавством України? а) Міжнародному комерційному арбітражу підвідомчі всі спори, що можуть бути предметом розгляду в судах загальної юрисдикції; б) до міжнародного комерційного арбітражу можуть передаватися спори з договірних та інших цивільно–правових відносин, що виникають при здійсненні зовнішньоторговельних та інших видів міжнародних економічних зв’язків, крім випадків, якщо в силу закону певні спори не можуть передаватися до арбітражу; в) міжнародному комерційному арбітражу підвідомчі лише спори, що виникають при неналежному виконанні договору поставки; г) до міжнародного комерційного арбітражу можуть передаватися будь – які спори, щодо яких є домовленість сторін в контракті. 5. В якій формі може бути укладена арбітражна угода, стороною якої є резидент України? а) Арбітражна угода може бути укладена лише у письмовій формі; б) арбітражна угода може бути укладена в будь – якій формі, в тому числі в усній; в) арбітражна угода може бути укладена у формі, яка відповідає застосованому до контракту матеріальному праву. 6. Концепція «автономності» арбітражної угоди полягає: а) у повній свободі сторін обирати арбітражний орган; б) у повній свободі сторін обирати застосоване до арбітражного застереження право; в) у праві Арбітражного суду самостійно визначати свою компетенцію. 7. З клопотанням про скасування арбітражного рішення може звернутися: а) сторона в арбітражному процесі; б) треті особи; в) прокурор; г) інші особи, щодо яких суд прийняв рішення чи постанову, що стосується їх прав і обов’язків. 8. Відповідно до Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» суд, до якого подано клопотання про скасування арбітражного рішення, має право: а) скасувати арбітражне рішення повністю або частково; б) змінити арбітражне рішення; в) скасувати арбітражне рішення і прийняти нове рішення; г) скасувати арбітражне рішення і припинити провадження у справі або залишити позов без розгляду. 9. В Україні клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішень міжнародного комерційного арбітражу розглядається: а) господарськими судами за місцем знаходження боржника; б) районними, районними у містах, міськими та міськрайонними судами за місцезнаходженням боржника; в) органами Міністерства юстиції України; г) митними органами. 10. У виконанні рішення міжнародного комерційного арбітражу може бути відмовлено у випадку, якщо: а) арбітражне рішення було скасоване компетентною владою країни, де воно було винесене; б) арбітражний суд неправильно застосував норми застосовуваного матеріального права; в) арбітражне рішення винесене арбітрами, які не мали юридичної освіти.
4.3.3. Зразок наукової доповіді Вікторія Рєзнікова, доктор юридичних наук, доцент кафедри господарського права юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка
МЕДІАЦІЯ (ПОСЕРЕДНИЦТВО) ЯК СПОСІБ ВИРІШЕННЯ ГОСПОДАРСЬКИХ СПОРІВ(цей зразок оформлення доповіді на семінарське заняття з спецкурсу «Проблеми господарського процесуального права» підготовлений на базі статті Рєзнікової В. В. Медіація (посередництво) як спосіб вирішення господарських спорів // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Юридичні науки. – 2012. – № 90. – С. 10–15. ).
План Вступ 1. Поняття та форми альтернативного вирішення господарських спорів 2. Поняття, принципи та мета медіації 3. Переваги медіації як способу вирішення господарських спорів 4. Сторони медіації Висновки Список використаних джерел Вступ Як показує досвід, за наслідками судового чи третейського розгляду господарського спору, добре, якщо хоча б одна сторона є задоволеною результатом. Здебільшого результатом повністю або частково є незадоволеними обидві сторони. На відміну від вітчизняної практики, де судовий порядок (в межах господарського та/або адміністративного судочинства) є переважаючим, у зарубіжній практиці позасудові (альтернативні судовим) способи вирішення спорів (комерційних, торгових, економічних тощо) зазнали більш широкого застосування. Окремі питання визначення поняття, ознак медіації, практичних аспектів її застосування як альтернативного способу захисту прав учасників різних категорій спорів досліджувались, зокрема, у працях: Н. Бондаренко-Зелінської, Г. Єрьоменко, К. Канішевої, Л. Момот, Ю. Притики, Д. Проценко, Ю. Сліпченко, Г. Ульянової та ін. В той же час, актуальні питання впровадження практики вирішення господарських спорів у позасудовому порядку, зокрема за участю медіатора, не зазнали достатньо широкого висвітлення у вітчизняних наукових дослідженнях. Разом з тим, визначення правових засад запровадження медіації, визначення категорій господарських спорів, вирішення яких можливе за участі медіатора, має не лише теоретичне, а й практичне значення, оскільки має сприяти більш ефективному захисту прав та інтересів суб’єкта господарювання.
1. Поняття та форми альтернативного вирішення господарських спорів Альтернативне вирішення спорів визначається як група процесів, за допомогою яких вирішуються спори, конфлікти і справи, без звернення до судових розглядів. Це переговори, медіація, арбітраж, технології оцінки справи й приватного суддівства, – всі вони призначені допомогти залученим у конфлікти сторонам дійти обопільної згоди у вирішенні справи [1]. Альтернативне врегулювання спорів – це також група процесів, за допомогою яких вирішуються спори і конфлікти без звернення до формальної системи судочинства. Альтернативне врегулювання спорів здійснюється, як правило, недержавним органом чи приватною особою, виходячи з принципів добровільності, нейтральності, конфіденційності, диспозитивності, рівноправності [5]. Основне призначення цих позасудових процесів, що в сукупності іменуються альтернативним врегулюванням спорів, полягає в тому, що за їх допомогою відбувається „фільтрування” тих правових спорів, які дійсно потребують повного судового розгляду, від тих, які можливо вирішити в позасудовому порядку. Їх запровадження в правові системи європейських держав обумовлене прагненням таких держав до забезпечення ефективного захисту прав своїх як громадян, так і юридичних осіб, до ліквідації правових конфліктів на добровільних засадах. Розвиток альтернативних форм вирішення економіко-правових конфліктів, не дивлячись на відмінності правових систем в різних державах, має багато спільного. Зокрема, застосовуються одній й ті ж способи врегулювання спору, хоча частково різниться їх процедура. Загалом, європейська практика позасудового вирішення конфліктів здійснюється у таких основних формах: (а) третейський суд або арбітраж (arbitration) – вирішення спору за допомогою незалежної, нейтральної особи – арбітра (або групи арбітрів), який уповноважений винести обов’язкове для сторін рішення; (б) посередництво або медіація (mediation), що передбачає врегулювання правового конфлікту за допомогою незалежного, нейтрального посередника, який сприяє сторонам у досягненні згоди; (в) переговори або негоціація (negotiation) – спосіб врегулювання економіко-правового спору безпосередньо сторонами без участі інших осіб [11, 163]. Критеріями такого розподілу є участь у врегулюванні розбіжностей третьої особи або її повноваження. Елементи цих трьох „чистих” форм входять складовою частиною до багатьох інших процедур (так, наприклад, посередництво часто використовується як посередня процедура до початку судового розгляду). Відповідно одним із таких альтернативних способів вирішення економічних конфліктів, який дедалі більше привертає до себе увагу в Україні, є медіація як особлива форма посередництва при врегулюванні господарських спорів, що виникають між учасниками господарських відносин.
2. Поняття, принципи та мета медіації У сучасній доктрині немає єдиного підходу до розуміння сутності такого альтернативного способу вирішення господарсько-правових конфліктів, як медіація. Поняття „медіація” походить від латинського „mediare” – бути посередником. Медіація – це міжнародний, загальновживаний термін, що відповідає українському терміну „посередництво”. Медіація визначається як переговори за участі нейтрального посередника (медіатора), добровільний і конфіденційний процес, в якому нейтральна третя сторона (медіатор) допомагає конфліктуючим сторонам досягти взаємоприйнятої угоди, як метод, за яким сторони управляють і володіють як самим процесом, так і його результатом – угодою, тобто нічого не вирішується без згоди сторін [6]. Медіація означає структурований процес, незалежно від його назви або посилання на нього, за допомогою якого дві або більше сторін спору намагаються самостійно, на добровільній основі, досягти згоди для вирішення спору за підтримки медіатора [2]. Медіація – це діяльність професійних посередників, які спрямовують учасників юридичного спору до компромісу й урегулювання спору самостійно самими сторонами [4]. Зазначені визначення є нормативними. В соціальній психології вчені розглядають медіацію як специфічну форму врегулювання спірних питань, конфліктів, узгодженні інтересів та/або як технологію вирішення конфлікту за участю нейтральної третьої сторони. В той же час, в правовій доктрині медіацією називають також процес переговорів, коли до вирішення спірного питання залучається нейтральна сторона – медіатор (посередник), яка веде цей переговорний процес, вислуховує аргументацію сторін щодо суті спору й активно допомагає сторонам зрозуміти свої інтереси, оцінити можливість компромісів і самостійно прийняти рішення, що задовольнить усіх учасників переговорів [3, 66]. Медіація (посередництво) розглядається також як добровільний і конфіденційний процес розв’язання будь-якого спору, в якому нейтральна третя особа допомагає сторонам досягнути домовленості (згоди) в їхньому спорі шляхом переговорів [7]. Визначають медіацію і як певний підхід до розв’язання конфлікту, в якому нейтральна третя сторона забезпечує структурований процес, для того, щоб допомогти конфліктуючим сторонам прийти до взаємно прийнятного вирішення спірних питань. О. В. Белінська розуміє під поняттям „медіація” добровільний та конфіденційний спосіб вирішення конфліктної ситуації, де медіатор у ході структурованої процедури допомагає учасникам конфлікту вступити у прямі перемовини з метою вироблення спільного рішення щодо проблеми (головними ознаками медіації авторка вважає добровільність, конфіденційність, наявність структурованої процедури проведення, часткове втручання третьої сторони (медіатора), що передбачає допомогу у налагодженні спілкування та сприяння проходженню справи) [13, 158-159]. На думку Г. В. Єрьоменко, медіація – це процес переговорів, коли до вирішення спірного питання залучається нейтральна сторона – медіатор (посередник), яка веде цей переговорний процес, вислуховує аргументацію сторін щодо суті спору і активно допомагає сторонам зрозуміти свої інтереси, оцінити можливість компромісів і самостійно прийняти рішення, що задовольнить всіх учасників переговорів [14]. Незважаючи на розмаїття точок зору щодо визначення посередництва, більшість юристів погоджується з тим, що вирішення проблем між сторонами, розв’язання конфлікту при медіації здійснюється на основі переговорів за участю нейтрального посередника. Важливо, однак, зробити застереження, що неприпустимим є абсолютне ототожнення медіації з процесом переговорів, оскільки останній є самостійним альтернативним способом вирішення господарських спорів в європейській практиці позасудового вирішення економічних конфліктів Так, переговори трактуються як форма вирішення економіко-правового конфлікту шляхом обговорення його суб’єктами господарювання, що є сторонами такого конфлікту з метою досягнення взаємовигідного (компромісного) рішення. Своєрідною формою переговорів можна визнати претензійний порядок досудового врегулювання, який застосовується сьогодні вітчизняними суб’єктами господарювання при вирішення господарських спорів відповідно до ст. 222 ГК України та Розділу ІІ ГПК України. Для переговорів є характерним „прямий” діалог сторін господарського спору, в той час, як при медіації він опосередковується обов’язковою участю в переговорному процесі нейтрального посередника. Вихідні і визначальні правові ідеї, положення та засади, які становлять процедурне та організаційне підґрунтя здійснення процедури медіації і спрямовані на ефективне, взаємоприйнятне, законне розв’язання конфлікту між учасниками спору іменуються в юридичній літературі принципами медіації [12]. Такими базовими принципами медіації, які найбільш розповсюдженні у законодавстві про медіацію зарубіжних країн і визначені в основних рамкових міжнародних документах, є: – добровільність, тобто прийняття усвідомленого рішення учасниками господарських відносин – сторонами процесу про застосування такої альтернативної процедури розв’язання спору, можливість відмовитися від участі на будь-якому етапі, причому будь-який тиск на сторони заборонений (слово «добровільність» акцентує, що рішення не може бути результатом зовнішнього примусу чи активного переконання будь-кого у необхідності певного спрямування дій, – воно не повинно бути результатом активного впливу волі іншої особи, а лише результатом вибору господарюючого суб’єкта, що ґрунтується на повній інформації про ситуацію); – рівність сторін – сторони мають рівні права піж час медіації, не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками; – нейтральність медіатора – медіатор повинен виконувати свої обов’язки неупереджено, ґрунтуючись на обставинах справи, беручи до уваги думку сторін та не нав’язуючи сторонам певного рішення, яке приймається винятково за взаємною згодою сторін; – конфіденційність – інформація, отримана медіатором під час проведення медіації, є конфіденційною і не може бути розголошена ним без попередньої згоди сторін (учасники процесу повинні бути впевненими, що інформація, яку вони повідомили, потім не буде використана проти них і інших випадках). Дуже важливим у контексті цього принципу є закріплення на рівні закону «імунітету» для медіатора, а це, в свою чергу, означає, що медіатор не може бути допитаний щодо інформації, яка стала йому відома під час проведення медіації або стосується безпосередньо суті медіації, крім випадків, коли сторони не заперечують проти розголошення такої інформації. Метою медіації є орієнтування на досягнення обопільної згоди, консенсусу, прийняття спільного рішення, яке задовольнятиме обидві сторони конфлікту. Саме ж вирішення спору, досягнення рішення – не самоціль для медіатора. Основною відмінність медіації від інших способів вирішення господарських спорів є те, що вона не зосереджується на пошуку та доведенні правоти тієї чи іншої сторони. Головне завдання медіатора – концентрація зусиль на зміцненні здатності сторін до медіації, на визнанні і сприйнятті представниками сторін один одного з усіма розбіжностями у поглядах. Медіатор – це особа, завданням якої є надання допомоги сторонам з метою досягнення примирення у спорі. Медіатор не наділений повноваженнями на прийняття рішень, а його роль та значення в процесі медіації науковці визначають за допомогою таких трьох позицій: (1) забезпечення зворотного зв’язку між сторонами спору для того, щоб вони змогли зрозуміти перспективи розв’язання конфлікту та з’ясувати головні потреби й інтереси один одного в існуючому спорі; (2) раціоналізація переговорного процесу між сторонами; (3) спонукання сторін конфлікту до напрацювання щодо переговорів принципового підходу і знаходження рішень, котрі загалом відповідають їхнім головним інтересам, а в окремих випадках і на прохання сторін – внесення суттєвих пропозицій, спрямованих на стимулювання, направлення сторін до досягнення згоди [7, 59]. Отже, особливість медіації як альтернативного способу вирішення господарського спору полягає в тому, що сторони економічного конфлікту самостійно обирають медіатора, який не ухвалює остаточне рішення для сторін, а сприяє вирішенню конфлікту шляхом організації й проведення примирювальних процедур, зокрема переговорів, так, щоб сторони конфлікту самостійно ухвалили спільне рішення зі спірного питання.
3. Переваги медіації як способу вирішення господарських спорів Переваги медіації, порівняно з іншими способами вирішення господарських спорів, полягають в тому, що: – медіація – це не публічна процедура вирішення економічних конфліктів, тому вона є найбільш прийнятною для суб’єктів господарювання, які уникають небажаного публічного розголошення як факту наявності, так і подробиць конфлікту, що виник між ними (це особливо важливо в тих випадках, коли сторони господарського спору не бажають піддавати публічному розголосу як наявність конфлікту, його суть, так і кінцевий результат його вирішення); – медіація може забезпечити економічно ефективне та швидке позасудове вирішення спорів у господарських справах на засадах врахування потреб сторін, адже строки вирішення економічних конфліктів за допомогою медіації коротші, ніж при судовій процедурі (винесене рішення на користь однієї зі сторін господарського спору судом може підлягати оскарженню в апеляційному та касаційному порядках, крім того, є ймовірність повернення справи на новий розгляд, що займає чимало часу, а поки відбуватиметься судовий розгляд справи можуть тривати порушення прав та законних інтересів сторін спору); – вартість медіації значно менша ніж розміри судових витрат, пов’язані зі сплатою судових зборів, оплатою послуг адвокатів тощо; – як правило, при судовому розгляді справи від імені сторін виступають їх представники, адвокати, які зацікавлені саме в прийняті рішення на користь їх клієнтів, тоді як медіатор сприяє пошуку компромісного рішення, яке б задовольнило інтереси кожної зі сторін [3, 67]; – гнучкість процедури дозволяє прийти сторонам до компромісного рішення, на відміну від рішення суду, яке є обов’язковим до виконання, однак в той же час є спроможним задовольнити інтереси лише однієї зі сторін спору; – існує значна ймовірність того, що домовленості, досягнуті в результаті медіації, будуть добровільно дотримуватися, а між сторонами збережуться дружні та стабільні партнерські відносини (позитивне вирішення конфлікту при медіації передбачає задоволення вимог кожної зі сторін і надання згоди на їх виконання); – універсальність процедури (за допомогою медіації можна врегульовувати як різні категорії господарських спорів, так і на різних стадіях провадження в господарських справах), ефективність (процес медіації орієнтований на конструктивність розв’язання спору, пошук оптимальних рішень, контроль сторін за процесом досягнення взаємовигідних домовленостей), стратегічність і творчість (медіація дає можливість сторонам бути далекоглядними, креативними у пошуку рішень, вибудувати план подальших взаємин), дієвість. Процедура медіації є чітко структурованою та поділяється загалом на чотири стадії: 1) попередню (вступну) стадію, яка складається з двох етапів: підготовчого етапу (на цьому етапі медіатор намагається здобути довіру учасників, оцінює їх готовність до медіації, пояснює правила медіації, роз’яснює свою роль у цьому процесі) та етапу індивідуальних зустрічей (на цьому етапі медіатор вивчає позиції учасників конфлікту і забезпечує їх взаємне спілкування). На цій стадії встановлюється перший контакт медіатора зі сторонами, підписується згода сторін (для судової медіації) та/або контракт (для комерційної, позасудової медіації) на проведення медіації, роз’яснюється суть медіації, правила проведення відповідної процедури; 2) відкриваючу стадію (розвідки та збору інформації) (на цій стадії відбувається поступове налагодження прямого спілкування між сторонами, її етапами є пояснення сторін, а також виклад кожною зі сторін своєї позиції у спорі, з’ясування причин виникнення спору та мотивації сторін у спорі, уточнення позицій сторін, поділ загальної суті спору на окремі складові, підсумок). На цій стадії кожна зі сторін має можливість викласти свої бачення суті спору, а медіатор шляхом постановки питань та узагальнення сприяє з’ясуванню причин конфлікту, працює з емоціями сторін й після сумісного визначення тем переговорного процесу, серед них визначаються спільні поєднувальні чи протилежні, встановлюється пріоритетність тем, порядок їх опрацювання в процесі медіації. Одним із етапів вказаної стадії є також визначення інтересів кожної зі сторін, в процесі якого за допомогою медіатора сторони сумісно визначають, які з інтересів є спільними, а які підлягають окремому розгляду, тобто здійснюють категоризацію інтересів; 4) середню стадію (розробка варіантів рішень) – передбачає спільний пошук шляхів вирішення спору, а етапність цієї стадії полягає у визначенні першочергових питань, з’ясуванні невиявлених інтересів сторін, визначенні спільних засад та інтересів сторін у спорі, обговоренні й пошуку взаємоприйнятних способів вирішення спору, пошуку консенсусу. Це стадія протягом якої відбувається „мозкова атака”, під час якої сторони висловлюють та записують на протязі відведеного медіатором часу будь-які ідеї, навіть, на перший погляд, неймовірні, які мають відношення до їх проблеми, після генерування варіантів рішень здійснюється сторонами їх групування у відповідності до тем та груп інтересів; 5) заключну (вирішення спору між сторонами по суті, укладення угоди, підведення підсумків). При знаходженні спільних варіантів рішень сторони за домовленістю переходять до останньої стадії – складання угоди, яка готується виключно сторонами, містить взаємні поступки та після її остаточного формулювання перевіряється на допустимість й можливість виконання та справедливість, підписується сторонами. Сторони оцінюють, чи отриманий результат співпадає з їх уявою про цінність і справедливість, оскільки це важливо для визначення їхньої здатності виконати спільно досягнуте, сформульоване, оформлене та підписане рішення. Добровільність виконання підписаної під час медіації угоди – це гарантія її безумовного виконання сторонами. Л. В. Гола, натомість, до етапів роботи медіатора відносить: влаштування переговорів між сторонами конфлікту; адекватний виклад претензій сторін; висвітлення зацікавленості сторін; пошук причини спору; розробка методів розв’язання спору; підписання угоди про примирення [15]. В кожному разі, як наголошує М. Кузьмина, вважати медіацію завершеною можна лише у тому випадку, коли умови медіації будуть не лише погоджені, а й фактично виконані сторонами у добровільному чи примусовому порядку [7, 60].
4. Сторони медіації Сторонами медіації є як суб’єкти господарювання – сторони відповідного господарського спору, так і нейтральний посередник – медіатор. Іншими учасниками медіації можуть бути: суд при ініціюванні ним процедури медіації та/або в інших, передбачених законом випадках, а також експерти, перекладачі, аудитори та інші спеціалісти у разі визнання сторонами медіації їхньої участі необхідною та/або доцільною задля найбільш швидкого та ефективного врегулювання господарського спору. При цьому медіатор означає будь-яку третю особу, до якої звернулися з проханням провести медіацію ефективно, неупереджено та компетентно, незалежно від віросповідання або професії цієї третьої особи, а також способу, у який ця третя особа була призначена або отримала запит провести медіацію [2]. Відповідно до Указу Президента України від 10.05.2006 р. «Про концепцію вдосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до європейських стандартів» й сформульованого у ньому визначення поняття медіації вбачається, що медіатор – це не будь-який, а саме професійний посередник [2]. В Україні на сьогодні розроблено декілька законопроектів про медіацію. За існуючими проектами вітчизняних законодавчих актів щодо медіації, на відміну від вже прийнятого закону в Російської Федерації [8], пропонується закріпити положення, згідно з яким, медіаторами можуть виступати лише особи, які пройшли спеціальну підготовку за відповідним напрямком в Україні або в іноземні державі. Крім того, медіатор має бути сертифікований та/або акредитований будь-яким підприємством, установою чи організацією, які здійснюють підготовку медіаторів в Україні або в іноземній державі за програмою, що складає не менше сорока академічних годин, включаючи практичні заняття [9; 10]. Отже, намітилась тенденція до впровадження медіації (примирювальних процедур при врегулюванні економічних конфліктів за участю посередника), на вітчизняних теренах не інакше як на професійних засадах. Медіатор, виступаючи посередником у конфлікті сторін, створює атмосферу конструктивної співпраці та дбає про коректне ставлення сторін одна до одної. Інтереси медіатора не пов’язані безпосередньо з предметом спору. Медіатор, як незалежна третя сторона, контролює процес, сприяє реалістичній оцінці ситуації сторонами, прийняттю адекватного рішення тощо. Дотримуючись принципу безсторонності, медіатор уникає особистих коментарів або суджень стосовно учасників, їхньої відповідної участі у процесі медіації чи обґрунтованості їхніх позицій. В той час як суддя здебільшого дивиться у минуле й вирішує, що в ньому відбулося неправильно (з порушенням прямого припису закону або ж договірної домовленості сторін), – медіатор, навпаки, спонукає учасників зосередитися на реальному майбутньому.
Висновки В контексті вирішення господарських спорів, то, враховуючи піввіковий світовий досвід та реалії національного законодавства й правозастосування, за допомогою медіації вже сьогодні можна вирішувати такі господарські спори, як: спори, що виникають між суб’єктами господарювання при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів; корпоративні спори; земельні спори, що виникають із земельних відносин, в яких беруть участь суб’єкти господарської діяльності, за винятком тих, що віднесено до компетенції адміністративних судів тощо. Важливе значення при зверненні до медіації має саме можливість досягнення сторонами конфлікту взаємної згоди. При цьому питання можливості вирішення за допомогою медіації публічно-правових спорів, що виникають із господарських правовідносин, є дискусійним в правовій науці. Одні вчені вважають, що на сьогодні вже не виникає сумнівів, чи може бути медіація ефективним способом вирішення публічно-правових спорів у сфері управління (зокрема, господарською діяльністю), адже у сучасному світі вона стала вкрай необхідною, оскільки, зважаючи на складність проблем у суспільній сфері, які потребують вирішення, збору інформації, пошук варіантів та альтернатив не може бути здійснений шляхом авторитарного прийняття рішень. Медіація є своєрідним барометром дотримання органом влади демократичних принципів в управлінні [7, 60]. Інші ж переконані, що застосування медіації до публічно-правових спорів, в тому числі, пов’язаних з оскарженням дій органів державної влади, не є можливим, адже в таких випадках важливим є не пошук компромісів, а встановлення законності в діях органів державної влади [3, 67]. Переваги медіації (конфіденційність, відносна швидкість вирішення спору, економність, узгодження інтересів кожної зі сторін тощо), порівняно із захистом прав суб’єктів господарювання в судовому порядку, має сприяти, з одного боку, розширенню практики її застосування, з іншого – зменшенню навантаження на судові органи. Водночас, важливо пам’ятати, що медіація не є якоюсь панацеєю, – вона може стати допоміжним засобом, дієвим альтернативним способом вирішення господарського спору лише тоді, коли сторони будуть готові й спроможні взяти участь у медіації. Застосування медіації є найбільш доцільним при вирішенні спорів, що виникають в межах довгострокових господарських договорів (контрактів), коли виникають питання технічного характеру, невизначеність щодо тлумачення положень договору, а предмет спору є лише видимою причиною конфлікту. В кожному разі головним для сторін повинно бути бажання вирішити спір шляхом переговорів. Законодавець наразі не планує запровадження медіації як примирної процедури в її класичному вигляді (як альтернативи державному судовому розгляду), а розглядає лише можливість додаткового способу вирішення спорів, що передані на вирішенні суду (в т.ч. господарського). Пояснюється це тим, що в Україні поки що не вистачає кваліфікованих медіаторів, а тому як єдино прийнятна форма медіації розглядається та запроваджується лише, так звана, „судова медіація”, коли процедура медіації проводиться в рамках розпочатого в суді провадження по справі суддею чи науковим співробітником цього ж суду, які мають відповідну підготовку медіатора. Така форма медіації розглядається як форма розв’язання спору до винесення судового рішення. В той же час, на думку Н. Л. Бондаренко-Зелінської, намагання перетворити медіацію на елемент судового розгляду навряд чи буде успішним, адже підпорядкування її вимогам процесуальної форми знищить весь позитивний потенціал цього способу альтернативного вирішення спорів [17]. Це не означає, що медіація не може слугувати способом примирення сторін і застосовуватись паралельно із судовим провадженням. Цінними є й медіативні технології, використання яких дозволило б професійним суддям допомагати сторонам правового спору знаходити вихід із конфліктної ситуації. До чинників же, які перешкоджають поширенню медіації як способу вирішення господарських спорів на теренах України, вчені загалом відносять [16, 191]: (а) необізнаність суб’єктів господарювання, що сторонами спору, про існування можливості вирішення спору без участі суду; (б) відсутність у сторін упевненості в дієвості процедури медіації, її ефективності; (в) відсутність законодавче регулювання як приватноправових і приватно-процесуальних питань медіації (посередництва), так і публічно-правової оцінки факту застосування примирних процедур і публічно-правових наслідків угод, досягнутих як результат примирення. При цьому, хоча Україна й перебуває на етапі формування вітчизняної моделі відновного правосуддя, ідея запровадження інституту примирення (медіації) у вітчизняній системі права підтримується широким колом спеціалістів. Це повною мірою відповідає прагненню України до гармонізації національного законодавства із законодавством Європейського союзу, на теренах якого медіації приділено значну увагу. Саме тому Спільною програмою Європейського союзу та Ради Європи „Прозорість та ефективність судової системи України” проводиться ряд заходів щодо впровадження в системі судочинства України медіації як способу альтернативного вирішення правових спорів. Так, зокрема, з цією метою, у квітні 2009 року експерти Ради Європи визначили 4 пілотних суди: Вінницький окружний адміністративний суд, Донецький апеляційний адміністративний суд, Івано-Франківський міський суд, Білоцерківський міськрайонний суд Київської області, для проведення експерименту при розгляді адміністративних, господарських та цивільних справ у судах України. Починають з’являтися організації, які розвивають медіацію, наприклад, благодійна організація „Український центр порозуміння”, яку підтримують Верховний суд, Академія суддів та Міністерство юстиції, ставить за мету діяльності впровадження відновного правосуддя у правову систему. Медіація пропагується як перспективний та оптимальний інструмент вирішення спорів, адже характеризується мінімальними втратами для опонентів у спорі. Підсумовуючи викладене зазначимо, що медіація – це такий альтернативний спосіб вирішення спору (зокрема, господарського), що являє собою структурований переговорний процес, який здійснюється за допомогою незалежного, нейтрального та кваліфікованого посередника (медіатора), що допомагає сторонам спору самостійно, на добровільній основі, досягти згоди для вирішення спору, що відповідатиме інтересам кожної зі сторін спору. Медіацію може бути потрактовано також як господарську діяльність професійних, нейтральних (незалежних й неупереджених) посередників, що провадиться ними на засадах конфіденційності, добросовісності, рівності сторін шляхом вчинення дій (сукупності дій) фактичного характеру в інтересах сторін спору з метою спрямування їх до віднайдення компромісу й урегулювання спору самостійно, самими ж сторонами. Метою медіації є досягнення згоди сторін, консенсусу, прийняття спільного рішення, яке задовольнятиме обидві сторони конфлікту. Особливість медіації як альтернативного способу вирішення господарського спору полягає в тому, що сторони економічного конфлікту самостійно обирають медіатора, який не ухвалює остаточне рішення для сторін, а сприяє вирішенню конфлікту шляхом організації й проведення примирювальних процедур, зокрема переговорів, так, щоб сторони конфлікту самостійно ухвалили спільне рішення зі спірного питання. Медіація не зосереджується на пошуку та доведенні правоти тієї чи іншої сторони. Медіація є призначеною активізувати потенціал самих сторін спірних правовідносин, спонукаючи їх до самостійного пошуку можливостей ліквідації спору на взаємовигідних умовах. Медіатор відповідає за організацію процесу переговорів і тим самими сприяє пошуку взаємоприйнятного рішення (медіатор не несе відповідальності за досягнення позитивного результату, але від професіоналізму медіатора, від того, як він організує переговорний процес, залежить успіх медіації). Принципами медіації є: добровільність, конфіденційність, нейтральність (незалежність та неупередженість) медіатора, рівність сторін. Медіацію, за засадами її провадження нейтральним медіатором, може бути класифіковано на професійну та непрофесійну. За належністю до судового провадження медіація може бути судовою та позасудовою. З аналізу змісту Директиви 2008/52/ЄС Європейського парламенту та Ради від 21.05.2008 р. „Про деякі аспекти медіації у цивільних та господарських правовідносинах” вбачається також, що за такими критеріями як суб’єкт ініціювання та/або підставою здійснення, медіація може бути: (а) ініційованою самими сторонами господарського спору; (б) здійснюваною у результаті пропозиції чи розпорядження суду, а також (в) в порядку виконання припису законодавства [2].
Список використаних джерел: 1. Кимберли К. Ковач. Фундаментальные основы альтернативного разрешения споров / Ковач К. Кимберли // Материалы 3-й ежегодной конференции по внесудебному разрешению коммерческих споров [перевод Украинского центра согласия]. – [електронний ресурс]. – Режим доступу: http:// www.commonground. org.ua/ADR_Kovach.html. 2. Про деякі аспекти медіації у цивільних та господарських правовідносинах: Директива 2008/52/ЄС Європейського парламенту та Ради від 21 травня 2008 р. – [електронний ресурс]. – Режим доступу: http:// www.ukrmediation.com.ua. 3. Ульянова Г. О. Актуальні питання запровадження медіації у сфері права інтелектуальної власності / Г. О. Ульянова // Південноукраїнський правничий часопис. – 2010. – № 3. – С. 66–68. 4. Про концепцію вдосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до європейських стандартів: Указ Президента України від 10.05.2006 р. [електронний ресурс] // Комп’ютерна правова система “Нормативні акти України” : база даних ЗАТ «Інформтехнологія». – Режим доступу: http: // www.nau.kiev.ua. 5. Притика Ю. Д. Теоретичні проблеми захисту прав учасників цивільних правовідносин в третейському суді : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня докт. юрид. наук : спец. 12.00.03 «Цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право» / Ю. Д. Притика. – Київ, 2006. – 29 с. 6. Про Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу: Закону України від 18 березня 2004 р. / Відомості Верховної Ради України. – 2004. – № 29. – Ст. 367. 7. Кузьмина М. Юридический конфликт: теория и практика разрешения / М. Кузьмина. – М.: Юрлитинформ, 2008. – С. 59–60. 8. Об альтернативной процедуре урегулирования споров с участием посредника (процедуре медиации): Закон Российской Федерации от 27 июля 2010 г. – [електронний ресурс]. – Режим доступу: http:// base.consultant.ru/cons/cgi/online.cgi?req=doc;base= LAW;n=103038. 9. Про медіацію: Закону України (проект). – [електронний ресурс]. – Режим доступу: http:// www.commonground.org.ua/dld/doc/Mediation%20draft%20law%201%20july%202010.doc. 10. Обговорення законопроектів „Про медіацію (примирення)” та „Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо процедури медіації (примирення). – [електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.rj.org.ua/node/121. 11. Бондаренко-Зелінська Н. Л. Запровадження альтернативних способів врегулювання спорів: європейський досвід для України / Н. Л. Бондаренко-Зелінська // Приватне право і підприємництво: збірник наукових праць. – Випуск 8. – К.: НДІ приватного права і підприємництва НАПрН України, 2009. – С. 162–166. 12. Притика Ю. Д. Посередництво як нова форма вирішення приватноправових спорів / Ю. Д. Притика // Вісник господарського судочинства. – 2005. – № 1. – С. 231–237. 13. Белінська О. В. Медіація – альтернативне вирішення спорів / О. В. Белінська // Вісник Вищої ради юстиції. – 2011. – № 1 (5). – С. 158–172. 14. Єрьоменко Г. Медіація як спосіб вирішення спорів / Г. Єрьоменко // [електронний ресурс]. – Режим доступу: http:// innovations.com.ua/uk/interview/6/39/374. 15. Гола Л. В. Медіація як метод досудового врегулювання господарських спорів / Л. В. Гола // [електронний ресурс]. – Режим доступу: http:// www.rusnauka.com/10_NPE_ 2010/Pravo/63120.doc. html. 16. Задорожна С. Ф. Перспективи запровадження примирної процедури (медіації) в Україні / С. Ф. Задорожна // Приватне право і підприємництво: збірник наукових праць. – Випуск 8. – К.: НДІ приватного права і підприємництва НАПрН України, 2009. – С. 189–192. 17. Бондаренко-Зелінська Н. Л. До питання про примирення сторін в цивільному процесі / Н. Л. Бондаренко-Зелінська // Актуальні проблеми юридичної науки: Збірник тез міжнародної наукової конференції «Десяті осінні юридичні читання» (м. Хмельницький, 18-19 листопада): у 4-х частинах. – Частина третя. – Хмельницький: Видавництво Хмельницького університету управління та права, 2011. – С. 32–34.
4.3.4. Питання до іспиту
з модуля 1:
з модуля 2:
з модуля 3: 1.Поняття, форма та зміст зовнішньоекономічного контракту.
5. Література:
5.1. Основні джерела (підручники/навчальні посібники; коментарі; довідники; монографії):
5.2. Нормативно-правові акти до модуля 1
Конституція України // ВВР. – 1996. – № 30. – Ст. 141. Конвенція про захист прав людини та основних свобод // ГУ. – 10 січня 2001 р. – № 3 (2503). Господарський процесуальний кодекс України від 06.11.1991 р. // ВВР. – 1992. – № 6. – Ст. 56. Господарський кодекс України від 16.01.2003 р. // ВВР. – 2003. – № 18, № 19-20, № 21-22. – Ст.144. Цивільний процесуальний кодекс України від 18.03.2004 р. // ВВР. – 2004. – № 40-41, 42. – Ст.492 Кодекс адміністративного судочинства України від 06.07.2005 р.// УК. – 17 серпня 2005 р. – № 153–154. Закон України від 14.05.1992 р. «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» // ВВР. – 1992. – № 31. – ст. 440. Закон України від 26.11.1993 р. «Про Антимонопольний комітет України» // ВВР. – 1993. – № 50. – Ст. 472. Закон України від 24.02.1994 р. «Про міжнародний комерційний арбітраж»// ВВР. – 1994. – № 25. – Ст. 198. Закон України від 16.10.1996 р. «Про Конституційний Суд України» //ВВР. – 1996. – № 49. – Ст. 272. Закон України від 17.07.1997 р. «Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 р., Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» // ВВР. – 1997. – № 40. – Ст. 263. Закон України від 21.04.1999 р. «Про виконавче провадження» // ВВР. – 1999. – № 24. – Ст. 207. Закон Україні від 01.11.2001 р. «Про захист економічної конкуренції» // ВВР. – 2001. – № 12. – Ст. 260. Закон України від 11.05.2004 р. «Про третейські суди» // ВВР. – 2004. – № 35. – Ст. 412. Закон України від 22.12.2005 р. «Про доступ до судових рішень» // УК. – 2006. – № 73–74. – 18 квітня 2006 р. Закон України від 23.02.2006 р. «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» // УК. – 30 березня 2006 р. – № 60. Закон України від 07.05.2010 р. «Про судоустрій і статус суддів» // УК вiд 12.08.2010 р. – № 148.
Судова практика
Практика Європейського Суду з прав людини Рішення Європейського Суду з прав людини від 25.07.2003 р. у справі «Совтрансавто-Холдинг проти України» // Вісник господарського судочинства. – 2004. – № 1. – С. 372–390.
Практика Конституційного Суду України Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 р. № 3-рп/99 // ОВУ. – 1999. – № 15. – Ст. 614. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Президента України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Постанови Верховної Ради України «Про чинність Закону України «Про Рахункову палату», офіційного тлумачення положень частини другої статті 150 Конституції України, а також частини другої статті 70 Закону України «Про Конституційний Суд України» стосовно порядку виконання рішень Конституційного Суду України (справа про порядок виконання рішень Конституційного Суду України) від 14.12.2000 р. № 15-рп/2000 // ОВУ. – 2000. – № 51. – стор. 80. – Ст. 2226. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий Дім «Кампус Коттон клаб» щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів) від 09.07.2002 р. № 15-рп/2002// ОВУ. – 2002. – № 28. – Ст. 1333. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України про офіційне тлумачення положень частин першої, другої статті 126 Конституції України та частини другої статті 13 Закону України «Про статус суддів» (справа про незалежність суддів як складову їхнього статусу) від 01.12. 2004 р. № 19-рп/2004 // ОВУ. – 2004. – № 49. – стор. 62. – Ст. 3220. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) від 01.12.2004 р. № 18-рп/2004 // УК. – 15 грудня 2004 р. – № 239. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням закритого акціонерного товариства «Оболонь» та громадянина Винника Віктора Володимировича про офіційне тлумачення положень частини другої статті 28 Закону України «Про господарські товариства», пункту 1, абзацу першого пункту 5 статті 4 Закону України «Про власність» (справа про права акціонерів ЗАТ) від 11.05.2005 р. № 4-рп/2005 // Вісник Конституційного Суду України. – 2005. – № 2. – Ст.23–29. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень абзаців сьомого, одинадцятого статті 2, статті 3, пункту 9 статті 4 та розділу VIII «Третейське самоврядування» Закону України «Про третейські суди» (справа про завдання третейського суду) від 10.01.2008 року № 1-рп/2008// ОВУ. – 2008. – № 28. – стор. 145. – Ст. 903. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 52 народних депутатів України та за конституційним поданням Верховної Ради Автономної Республіки Крим щодо відповідності Конституції України (конституційності) статті 15 Кодексу адміністративного судочинства України, статті 7 Цивільного процесуального кодексу України (справа про мову судочинства) від 22.04.2008 р. № 8-рп/2008 // ОВУ. – 2008. – № 33. – стор. 61. – Ст. 1102. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням громадянина Голованя Ігоря Володимировича щодо офіційного тлумачення положень статті 59 Конституції України (справа про право на правову допомогу від 30.09.2009 р. № 23-рп/2009 // ОВУ. – 2009. – № 79. – стор. 62. – Ст. 2694. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 46 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення термінів «найвищий судовий орган», «вищий судовий орган», «касаційне оскарження», які містяться у статтях 125, 129 Конституції України від 11.03.2010 р. № 8-рп/2010 // ОВУ. – 2010. – № 21. – Ст. 882. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Вищого адміністративного суду України щодо офіційного тлумачення положень частини першої статті 143 Конституції України, пунктів «а», «б», «в», «г» статті 12 Земельного кодексу України, пункту 1 частини першої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України від 01.04.2010 р. № 10-рп/2010 // ОВУ. – 2010. – № 27. – Ст. 1069. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 54 народних депутатів та Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів», Кримінально-процесуального кодексу України, Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України (щодо принципу інстанційності в системі судів загальної юрисдикції) від 12.07.2011 р. № 9-рп/2011 // ОВУ. – 2011. – № 60. – Ст. 2418.
Практика Верховного Суду України Постанова Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 р. № 11 «Про судове рішення»// Постанови Пленуму Верховного Суду України. 1972-2002. Офіційне видання/ [заг. ред. В. Т. Маляренка]. – К. : Видавництво А.С.К., 2003. – С. 256. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 21.12.1990 р. № 9 «Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді цивільних справ по першій інстанції»// Постанови Пленуму Верховного Суду України. 1972–2002. Офіційне видання/ [заг. ред. В. Т. Маляренка]. – К. : Видавництво А.С.К., 2003. – С. 251. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 01.11.1996 р. № 9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» // Постанови Пленуму Верховного Суду України. 1972-2002. Офіційне видання/ [заг. ред. В.Т.Маляренка]. – К. : Видавництво А.С.К., 2003. – С.9–10. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 30.05.1997 р. № 8 «Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах» // Вісник Верховного Суду України. – 1997. – № 3. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 26.12.2003 р. № 14 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження» // Вісник господарського судочинства. – 2004. – № 2. Інформаційний лист Верховного Суду України від 26.12.2005 р. № 3.2.-2005 «Щодо застосування господарськими судами України положень процесуального законодавства стосовно розмежування компетенції між спеціалізованими адміністративними і господарськими судами» [електронний ресурс] // Комп’ютерна правова система “Законодавство України” : правова серія «Інфодиск». – Режим доступу: http: // www.infodisk.com.ua. Інформаційний лист Верховного Суду України від 25.01.2006 р. № 1-5/45 «Щодо перевищення розумних строків розгляду справ» [електронний ресурс] // Комп’ютерна правова система “Законодавство України” : правова серія «Інфодиск». – Режим доступу: http: // www.infodisk.com.ua. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 13.06.2007 р. № 8 «Про незалежність судової влади» // Вісник господарського судочинства. – 2007. – № 4. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2008 р. № 13 «Про практику розгляду судами корпоративних спорів» [електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.scourt.gov.ua
Практика Вищого господарського суду України[1] Роз’яснення Вищого арбітражного суду України від 12.09.1996 р. № 02-5/333 «Про деякі питання практики застосування статті 121 Господарського процесуального кодексу України» Роз’яснення Вищого арбітражного суду України від 10.12.1996 р. № 02-5/422 «Про судове рішення» Роз’яснення Вищого арбітражного суду України від 04.03.1998 р. № 02-5/78 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» Роз’яснення Вищого арбітражного суду України від 11.11.1998 р. № 02-5/424 «Про деякі питання практики призначення судової експертизи» Роз’яснення Президії Вищого арбітражного суду України від 26.01.2000 р. № 02-5/35 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів» Інформаційний лист Вищого господарського суду України від 23.11.2001 р. № 01-8/1272 «Про деякі питання, пов’язані із застосуванням частини другої статті 82 Господарського процесуального кодексу України» Інформаційний лист Вищого господарського суду України від 26.03.2002 р. № 01-8/350 «Про деякі питання практики визначення підсудності справ та передачі справ з одного господарського суду до іншого господарського суду» Роз’яснення Президії Вищого господарського суду України від 28.03.2002 р. № 04-5/365 «Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України» Роз’яснення Президії Вищого господарського суду України від 22.05.2002 р. № 04-5/570 «Про деякі питання участі прокурора у розгляді справ, підвідомчих господарським судам» Роз’яснення президії Вищого господарського суду України від 31.05.2002 р. № 04-5/608 «Про деякі питання практики розгляду справ за участю іноземних підприємств і організацій» Інформаційний лист Вищого господарського суду України від 18.11.2003 р. № 01-8/1427 «Про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та юрисдикцію Європейського суду з прав людини» (в редакції інформаційного листа Вищого господарського суду України від 24.07.2008 р. № 01-8/451) Інформаційний лист Вищого господарського суду України від 31.01.2005 р. № 01-8/157 «Про деякі питання судової практики, пов’язані з оскарженням ухвал господарських судів» Інформаційний лист Вищого господарського суду України від 14.04.2006 р. № 01-8/839 «Про деякі питання, пов’язані з видачею наказів господарськими судами» Інформаційний лист Вищого господарського суду України від 27.11.2006 р. № 01-8/2651 «Про деякі питання призначення судових експертиз» Інформаційний лист Вищого господарського суду України від 12.12.2006 р. № 01-8/2776 «Про деякі питання практики забезпечення позову» Інформаційний лист Вищого господарського суду України від 20.04.2007 р. № 01-8/251 «Про деякі питання практики вжиття запобіжних заходів» Інформаційний лист Вищого господарського суду України від 03.08.2007 р. № 01-8/622 «Про деякі питання практики застосування статті 20 Господарського процесуального кодексу України» Лист Вищого господарського суду України від 14.12.2007 р. № 01-8/973 «Про деякі питання практики застосування у вирішенні спорів окремих норм процесуального права» Рекомендації Президії Вищого господарського суду України від 28.12.2007 р. № 04-5/14 «Про практику застосування законодавства у розгляді справ, що виникають з корпоративних відносин» Інформаційний лист Вищого господарського суду України від 04.06.2008 р. № 01-8/348 «Про деякі питання, пов’язані зі строками проведення судових експертиз» Інформаційний лист Вищого господарського суду України від 15.01.2010 р. № 01-08/12 «Про деякі питання практики застосування у вирішенні спорів окремих норм процесуального права (за матеріалами справ, розглянутих Верховним Судом України)» Рекомендації Президії Вищого господарського суду України від 02.02.2010 р. № 04-06/15 «Про практику застосування господарськими судами земельного законодавства» Інформаційний лист Вищого господарського суду України від 09.03.2010 р. № 01-08/129 «Про деякі питання практики застосування у вирішенні спорів окремих норм процесуального права (за матеріалами справ, розглянутих Верховним Судом України)» Інформаційний лист Вищого господарського суду України від 15.03.2010 р. № 01-08/140 «Про деякі питання запобігання зловживанню процесуальними правами у господарському судочинстві» Постанова Пленуму Вищого господарського суду від 11.10.2010 р. № 2 «Про деякі питання практики застосування розділу XII-2 Господарського процесуального кодексу України» Постанова Пленуму Вищого господарського суду від 25.02.2011 р. № 3 «Про затвердження нової редакції Регламенту пленуму Вищого господарського суду України» Інформаційний лист Вищого господарського суду України від 04.03.2011 р. № 01-06/216 «Про Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України щодо оскарження рішення третейського суду та видачі виконавчого документа на примусове виконання рішення третейського суду» Постанова Пленуму Вищого господарського суду від 17.05.2011 р. № 6 «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин» Постанова Пленуму Вищого господарського суду від 17.05.2011 р. №7 «Про деякі питання практики застосування розділу ХІІ Господарського процесуального кодексу України» Інформаційний лист Вищого господарського суду України від 25.08.2011 р. № 01-06/1175/2011 «Щодо судового збору» Постанова Пленуму Вищого господарського суду від 24.10.2011 р. №10 «Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам» Постанова Пленуму Вищого господарського суду від 24.10.2011 р. № 11 «Про деякі питання практики застосування розділу ХІІ-1 Господарського процесуального кодексу України» Інформаційний лист Вищого господарського суду України від 21.11.2011 р. № 01-06/1623/2011 «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм процесуального права» Інформаційний лист Вищого господарського суду України від 21.11.2011 р. № 01-06/1624/2011 «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права» Постанова Пленуму Вищого господарського суду від 26.12.2011 р. № 16 «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову» Постанова Пленуму Вищого господарського суду від 26.12.2011 р. № 17 «Про деякі питання практики перегляду рішень, ухвал, постанов за нововиявленими обставинами» Постанова Пленуму Вищого господарського суду від 26.12.2011 р. № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»
5.3. Додаткова література до модуля 1:
5.4. Нормативно-правові акти до модуля 2:
Соглашение о третейском суде (Москва, 7.09.1940 р.) / Сборник торговых договоров и соглашений по торгово-экономическому сотрудничеству СССР с иностранными государствами (на 1.01.1965 г.). — М.: Внешторгиздат, 1965. – С. 808–817. (на 1.01.1977 г.). Т. 2. – М.: Экономика, 1977. – С. 356–360. Директива 2008/52/ЄС Європейського парламенту та Ради від 21.05. 2008 р. «Про деякі аспекти медіації у цивільних та господарських правовідносинах» – [електронний ресурс]. – Режим доступу: http:// www.ukrmediation.com.ua. Закон України від 25.02.1994 р. «Про судову експертизу» // ВВР України. – 1994. – № 28. – Ст. 232. Закон України від9.02.1995 р. «Про екологічну експертизу» // ВВР України. – 1995. – № 8. – С.т. 54. Закон України від 10.02.1995 р. «Про наукову і науково-технічну експертизу» // ВВР України. – 1995. – № 9. – Ст. 56. Закон України від 21.04.1999 р. «Про виконавче провадження» // ВВР. – 1999. – № 24. – Ст. 207. Закон України від 12.07.2001 р. «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» // ВВР України. – 2001. – № 47. – Ст. 251. Закон України від 18.03.2004 р. «Про Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу» // ВВР України. – 2004. – № 29. – Ст. 367. Закон України від 11.05.2004 р. «Про третейські суди» // ВВР України. – 2004. – № 35. – Ст. 412. Закон України від 17.06.2004 р. «Про державну експертизу землевпорядної документації» // ВВР Ураїни. – 2004. – № 38. – Ст. 471. Указ Президента України від 10.05.2006 р. «Про концепцію вдосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до європейських стандартів» : [електронний ресурс] // Комп’ютерна правова система “Нормативні акти України” : база даних ЗАТ «Інформтехнологія». – Режим доступу: http: // www.nau.kiev.ua. Постанова КМУ від 8.08.2007 р. «Про проведення експертизи цінності документів» : [електронний ресурс] // Комп’ютерна правова система “Нормативні акти України” : база даних ЗАТ «Інформтехнологія». – Режим доступу: http: // www.nau.kiev.ua. Постанова КМУ від 25.05.2011 р. «Про затвердження Порядку проведення експертизи містобудівної документації» : [електронний ресурс] // Комп’ютерна правова система “Нормативні акти України” : база даних ЗАТ «Інформтехнологія». – Режим доступу: http: // www.nau.kiev.ua. Постанова КМУ від 25.05.2011 р. «Про внесення змін до Положення про державну експертизу з енергозбереження» : [електронний ресурс] // Комп’ютерна правова система “Нормативні акти України” : база даних ЗАТ «Інформтехнологія». – Режим доступу: http: // www.nau.kiev.ua. Постанова КМУ від 9.06.2011 р. «Про затвердження Порядку проведення державної експертизи інвестиційних програм (проектів)» : [електронний ресурс] // Комп’ютерна правова система “Нормативні акти України” : база даних ЗАТ «Інформтехнологія». – Режим доступу: http: // www.nau.kiev.ua. Наказ МОЗ України від 9.10.2000 р. №247 «Про затвердження Тимчасового порядку проведення державної санітарно-гігієнічної експертизи» : [електронний ресурс] // Комп’ютерна правова система “Нормативні акти України” : база даних ЗАТ «Інформтехнологія». – Режим доступу: http: // www.nau.kiev.ua. Наказ Міністерства юстиції України від 02.08.2004 р. № 75/5 «Про затвердження зразка свідоцтва про реєстрацію постійно діючого третейського суду» Наказ Міністерства юстиції України від 10.09.2004 р. № 104/5 «Про затвердження форми реєстру постійно діючих третейських судів» Рішення Національної комісії з питань регулювання зв’язку України від 13.05.2010 р. «Про затвердження Порядку проведення експертизи при досудовому врегулюванні спору» : [електронний ресурс] // Комп’ютерна правова система “Нормативні акти України” : база даних ЗАТ «Інформтехнологія». – Режим доступу: http: // www.nau.kiev.ua. Постанова Державного арбітражу при Раді Міністрів СРСР від 30.12.1975 р. № 121 «Про затвердження Положення про третейський суд для вирішення господарських спорів між об’єднаннями, підприємствами, організаціями і установами» Рішення Президії Торгово-промислової палати України від 22.09.2004 р. протокол № 52 «Про затвердження Положення про постійно діючий Третейський суд при Торгово-промисловій палаті України» Рішення Президії Торгово-промислової палати України від 22.09.2004 р. протокол № 52 «Про затвердження Регламенту постійно діючого третейського суду при Торгово-промисловій палаті України» Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень абзаців сьомого, одинадцятого статті 2, статті 3, пункту 9 статті 4 та розділу VIII «Третейське самоврядування» Закону України «Про третейські суди» (справа про завдання третейського суду) від 10. 01.2008 року № 1-рп/2008 Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Товариства з обмеженою відповідальністю “Торговий Дім “Кампус Коттон клаб” щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів) від 9.07.2002 р. № 15-рп/2002 Узагальнення Верховного Суду України від 11.02.2009 р. «Практика застосування судами Закону України “Про третейські суди"» Роз’яснення Вищого арбітражного суду України від 11.11.1998 р. № 02-5/424 «Про деякі питання практики призначення судової експертизи» Роз’яснення Президії Вищого господарського суду України від 28.03.2002 р. № 04-5/365 «Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України» Постанова Пленуму Вищого господарського суду від 24.10.2011 р. №10 «Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам» Постанова Пленуму Вищого господарського суду від 26.12.2011 р. № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» Інформаційний лист Вищого господарського суду України від 16.11.2001 р. № 01-8/1227 «Про деякі питання призначення і проведення судової експертизи у зв’язку з прийняттям Закону України “Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні"» Інформаційний лист Вищого господарського суду України від 14.04.2006 р. № 01-8/839 «Про деякі питання, пов’язані з видачею наказів господарськими судами» Інформаційний лист Вищого господарського суду України від 27.11.2006 р. № 01-8/2651 «Про деякі питання призначення судових експертиз» Інформаційний лист Вищого господарського суду України від 12.03.2008 р. N 01-8/118 «Про деякі питання практики застосування Закону України “Про третейські суди" (щодо винесення та надсилання окремих ухвал господарського суду)» Інформаційний лист Вищого господарського суду України від 04.06.2008 р. № 01-8/348 «Про деякі питання, пов’язані зі строками проведення судових експертиз» Інформаційний лист Вищого господарського суду України від 15.12.2008 р. № 01-8/724 «Про деякі питання призначення і проведення судових експертиз у справах, пов’язаних із захистом прав інтелектуальної власності» Інформаційний лист Вищого господарського суду України від 4.03.2011 р. № 01-06/216 «Про Закон України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України щодо оскарження рішення третейського суду та видачі виконавчого документа на примусове виконання рішення третейського суду"» Лист Міністерства юстиції України від 09.01.2007 р. № 19-32/1 «При реєстрації прав власності на нерухоме майно, на підставі рішення третейського суду має надаватися виконавчий документ, виданий компетентним судом» Лист Міністерства юстиції України від 04.05.2007 р. № 31-32-230 «Щодо можливості видачі нотаріусами документів, їх копій чи довідок про вчинені нотаріальні дії на вимогу третейського суду»
5.5. Додаткова література до модуля 2:
5.6. Нормативно-правові акти до модуля 3:
Протокол об арбитражных оговорках 1923 г. // Регистр документов международных конвенций и других документов, касающихся права международной торговли. – Нью-Йорк, 1973. – II. R.73V.3. Конвенция об исполнении иностранных арбитражных решений 1927 г. // Регистр текстов международных конвенций и документов, касающихся права международной торговки Нью-Йорк, 1973. — Том II. R.73V.3. Конвенция о признании и приведении в исполнение иностранных арбитражных решений, (Нью – Йорк, 1958 р.) // Міжнародний комерційний арбітраж в Україні: теорія та законодавство / Торг. – пром. палата України; [заг. ред. І. Г. Побірченка]. – К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 2007. – С. 318–323. Європейська конвенція про зовнішньоторговельний арбітраж (Женева, 1961 р.) // Міжнародний комерційний арбітраж в Україні: теорія та законодавство / Торг. – пром. палата України; [заг. ред. І. Г. Побірченка]. – К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 2007. – С. 97–106. Конвенція, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів (Гаага, 1961 р.) // Міжнародний комерційний арбітраж в Україні: теорія та законодавство / Торг. – пром. палата України; [заг. ред. І. Г. Побірченка]. – К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 2007. – С. 253–258. Конвенція про позовну давність в міжнародній купівлі – продажу товарів (Нью – Йорк, 1974 р.) // Міжнародне приватне право. Міжнародні договори України. Том 1 / [Відп. ред. та упорядники А. Довгерт та В.Крохмаль]. – К. : «Port – Royal», 2000. – С.334–345. Межамериканская конвенция о международном коммерческом арбитраже 1975 г. // Commercial Arbitration Yearbook. – Hague: Kluwer Law International. – 1997. – Vol. 22. Митна конвенція про перевезення вантажів із застосуванням книжки МДП 1975 р. // Міжнародне приватне право. Міжнародні договори України. Том 1 / [Відп. ред. та упорядники А. Довгерт та В.Крохмаль]. – К.: «Port – Royal», 2000. – С. 359–377. Конвенція ООН про договори міжнародної купівлі – продажу товарів (Відень, 1980 р.) // Міжнародне приватне право. Міжнародні договори України. Том 1./ [Відп. ред. та упорядники А. Довгерт та В.Крохмаль]. – К.: «Port – Royal», 2000. – С. 426–450. Угода про порядок вирішення спорів, пов’язаних із здійсненням господарської діяльності (Київ, 1992 р.) // Міжнародне приватне право. Міжнародні договори України. Том 1 / [відп. ред. та упорядники А. Довгерт та В.Крохмаль]. – К.: «Port – Royal», 2000. – С. 607–612. Угода про загальні умови поставок товарів між організаціями держав – учасниць Співдружності Незалежних Держав, підписана 20.03.1992 р. у м. Києві // Міжнародний комерційний арбітраж в Україні: теорія та законодавство / Торг. – пром. палата України; [заг. ред. І. Г. Побірченка]. – К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 2007. – С.406–410. Міжнародні правила з інкасо (публікація Міжнародної торгової палати № 550, редакція 1995 р.) // Міжнародний комерційний арбітраж в Україні: теорія та законодавство / Торг. – пром. палата України; [заг. ред. І. Г. Побірченка]. – К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 2007. – С. 469–479. Рекомендация относительно толкования пункта 2 статьи II и пункта 1 статьи VII Нью-Йоркской конвенции о признании и приведении в исполнение иностранных арбитражных решений, совершенной в Нью-Йорке 10.06.1958 г., принятая Комиссией Организации Объединенных Наций по праву международной торговли 7.07.2006 г. да на ее 39 сессии // Міжнародний комерційний арбітраж в Україні: теорія та законодавство / Торг. – пром. палата України; [заг. ред. І. Г. Побірченка]. – К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 2007. – С. 95–96. Пересмотренные статьи Типового закона ЮНСИТРАЛ о международном торговом арбитраже (Резолюция Генеральной Ассамблеи 61/33 от 4.12.2006 г.: «… пересмотренные статьи Типового закона комиссии ООН по праву международной торговли о международном торговом арбитраже …) (Приложение 1 к докладу ЮНСИТРАЛ на ее 39 сессии 7.07.2006 г.) // Міжнародний комерційний арбітраж в Україні: теорія та законодавство / Торг. – пром. палата України; [заг. ред. І. Г. Побірченка]. – К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 2007. – С. 127–132. Офіційні правила тлумачення торговельних термінів Міжнародної торгової палати (ІНКОТЕРМС), редакція 2010 р. : [електронний ресурс] // Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/988_014 Закон України від 16.04.1991 р. «Про зовнішньоекономічну діяльність» // ВВР України. – 1991. – № 29. – Ст. 377. Закон України від 12.09.1991 р. «Про правонаступництво України» // ВВР України. – 1991. – № 46. – Ст. 617. Закон України від 24.02.1994 р «Про міжнародний комерційний арбітраж» // ВВР України. – 1994. – № 25. – Ст. 198. Закон України від 23.09.1994 р. «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» // ВВР України. – 1994. – № 40. – Ст. 364. Закон України від 15.09.1995 р. «Про операції з давальницькою сировиною у зовнішньоекономічних відносинах» (в редакції Закону від 04.10.2001 р.) // ВВР України. – 2002. – № 6. – ст. 226. Закон України від 23.12.1998 р. «Про регулювання товарообмінних (бартерних ) операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності» // УК. – 1999. – 21 січня. Закон України від 29.06.2004 р. «Про міжнародні договори» // ВВР України. – 2004. – № 50. – Ст. 540. Указ Президента України від 02.04.1994 р. «Про Консульський статут України» // Міжнародний комерційний арбітраж в Україні: теорія та законодавство / Торг. – пром. палата України; [заг. ред. І. Г. Побірченка]. – К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 2007. – С. 262–263. Постанова КМУ і Національного банку України від 21.06.1995 р. «Про типові платіжні умови зовнішньоекономічних договорів (контрактів) і типові форми захисних застережень до зовнішньоекономічних договорів (контрактів), які передбачають розрахунки в іноземній валюті» // Зібрання постанов Уряду України. – 1995. – № 9. – ст. 243. Постанова КМУ від 18.01.2003 р. «Про надання повноважень на проставлення апостіля, передбаченого Конвенцією, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів» // ОВУ. – 2003. – № 4. – стор. 278. – Ст. 120. Положення про форму зовнішньоекономічних договорів (контрактів): Затверджено наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції від 06.09.2001 р. № 201 // ОВУ. – 2001. – № 39. – ст. 1784. Інструкція про порядок консульської легалізації офіційних документів в Україні і за кордоном, затверджена наказом Міністерства закордонних справ України від 4.06.2002 р. // ОВУ. – 2002. – № 26. – стор. 150. – Ст. 1244. Про практику розгляду судами клопотань про визнання та виконання рішень іноземних судів та арбітражів і про скасування рішень, постановлених у порядку міжнародного комерційного арбітражу на території України: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 р. № 12 // Юридичний вісник України. – 2000. – № 9. – 2–8 березня. Про деякі питання практики розгляду справ за участю іноземних підприємств і організацій: Роз’яснення Президії Вищого господарського суду України від 31.05.2002 р. № 04 – 5/608 : [електронний ресурс] // Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/ laws/show/v_608600-02 Про деякі питання практики застосування Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті»: Рекомендації Президії Вищого господарського суду України від 17.12.2004 р. № 04 – 5\3360 : [електронний ресурс] // Режим доступу:http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/v3360600-04 Про узагальнення Вищого господарського суду України судової практики вирішення господарськими судами окремих категорій спорів за участю нерезидентів від 01.01.2009 р. : [електронний ресурс] // Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/n0001600-09
5.7. Додаткова література до модуля 3:
Електронні джерела для пошуку допоміжних матеріалів:
6. Перелік скорочень
ЗМ – змістовний модуль. МТ – модульне тестування. ГК України – Господарський кодекс України ЦК України – Цивільний кодекс України ВР України – Верховна Рада України КМУ – Кабінет Міністрів України АМК України – Антимонопольний комітет України ДКЦПФР – Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку ФДМ України – Фонд державного майна України ВВР УРСР – Відомості Верховної Ради УРСР ВВР України – Відомості Верховної Ради України ГУ – Голос України ОВУ – Офіційний вісник України УК – Урядовий кур’єр СМ СССР – Совет Министров СССР СП СССР – Собрание постановлений правительства СССР
[1] Всі узагальнення Вищого господарського суду України див. на офіційному веб-сайті суду: http://www.arbitr.gov.ua
КомментарииКомментариев пока нет Пожалуйста, авторизуйтесь, чтобы оставить комментарий. |