|
|
Главная \ Методичні вказівки \ Регулювання демографічних та міграційних процесів
Регулювання демографічних та міграційних процесів« Назад
Регулювання демографічних та міграційних процесів 03.10.2016 09:04
Тема 3. Регулювання демографічних та міграційних процесів 3.1 Аналіз сучасної демографічної ситуації в Україні та перспективи її розвитку. 3.2 Управління демографічним розвитком. Державна емографічна політика. 3.3 Регулювання міграційних процесів. Міграційна політика.
3.1. Аналіз сучасної демографічної ситуації в Україні та перспективи її розвитку
Демографічна ситуація характеризує відтворення населення за його основними структурними елементами в просторовій і часовій визначеності. Забезпечення умов розвитку народонаселення в Концепції (основах державної політики) національної безпеки України розглядається як один з її пріоритетних національних інтересів. Результати досліджень, проведених у ряді країн, свідчать, що внутрішня негативна соціально-демографічна ситуація, зокрема, той чи інший режим відтворення населення, кількісний та якісний його склад може стимулювати чи гальмувати виникнення й розвиток внутрішніх і зовнішніх конфліктів, бути каталізатором сепаратистських прагнень частини населення, тобто здійснювати деструктивний вплив на стан безпеки держави навіть за стабільної міжнародної ситуації. Як свідчить досвід, проведення тієї чи іншої соціально-демографічної політики, зокрема щодо національних меншин, емігрантів та біженців, дозвіл чи заборона використання тих чи інших засобів планування сім’ї тощо можуть бути причиною приходу до влади або відставки урядів, слугувати показником розвитку демократії. Отже, демографічний чинник є одним з визначальних для забезпечення стабільного й безпечного розвитку держави, а проблеми оптимального демографічного розвитку слід розглядати як першочергові інтереси держави, як фактор і водночас як результат її функціонування. Від демографічних характеристики працездатного населення і показників демографічного розвитку залежить розвиток трудового потенціалу і, як результат, величина сукупного національного доходу. Демографічний чинник поряд з іншими соціально-економічними факторами впливають на рівень трудової активності населення. Соціально-демографічна ситуація в державі формується залежно від розвитку процесів відтворення населення та міграційних процесів. Аналіз сучасної демографічної ситуації, а також її динаміки протягом останніх років свідчить про наявність в Україні поряд із соціально-економічними проблемами глибокої демографічної кризи. Демографічна криза останнього десятиріччя стала наслідком таких деформацій, які відбувалися (зменшення населення внаслідок попередніх криз – Першої світової війни, Голодомору 1931-1934 р.р. та Другої світової війни) і ще відбуваються в Україні протягом тривалого часу1,2 порушення узгодженого функціонування та розвитку основних компонентів, частин і сфер виробництва (економічна криза 1990-1999 р.р.), що призвело до пошкодження механізму демотворення, втрат здатності соціального організму до самовідтворення населення у суспільно необхідній кількості та якості; кризовий стан основних сфер життя суспільного організму, нагромадження і загострення суперечностей, поглиблення яких негативно вплинуло на демореальність. Стан сучасної демографічної ситуації в Україні можна кваліфікувати як кризовий не лише тому, що депопуляція поєднується із значним погіршенням здоров’я населення та інших його якісних характеристик, а й тому що за певних умов криза може перетворитися в демографічну катастрофу. Для сучасної демографічної ситуації в Україні характерні: - різке зменшення народжуваності, збільшення смертності і відсутність природного приросту; - постаріння населення, збільшення “навантаження” на працездатну його частину; - скорочення тривалості життя як чоловіків так і жінок; - погіршення здоров’я нації; - інтенсифікація міграційних процесів, вплив яких на демографічні і соціально-економічні показники суперечливі і нерідко негативні. Розглянемо форми прояву основних з них. Основним чинником, що обумовлює скорочення чисельності населення України, є режим його відтворення, який характеризується тенденціями зростання депопуляції1 (смертність перевищує народжуваність), що не забезпечує навіть простого заміщення поколінь (табл. 3.1). Таблиця 3.1. Народжуваність, смертність та природний рух населення1
Аналіз статистичних даних (таблиця 3.1.) свідчить, що кількість померлих зросла з 316,8 тис у 1959 р. до 698,2 тис. у 2010 р. В цілому по Україні коефіцієнт смертності у 2010 р. складав 15,2. Аналіз смертності по регіонах України свідчить, що у 2010 р. найбільший коефіцієнт смертності характерне для Чернігівської області (19,6), Полтавської (17,5), Сумської (17,3), Кіровоградської (17,4). Найменший – для м. Києва (10,3), Івано-Франківської (12,7), Закарпатської (12,0) областей. Продовжує зростати смертність чоловіків працездатного віку, перевищуючи майже в 3-4 рази смертність жінок відповідного віку. Викликає тривогу смертність немовлят. Дані про основні причини смерті населення України за період 1981-2010 р.р. наведені в таблиці 3.2. За причинами смерті структура смертності у 2010 році мала такий вигляд: головні втрати, пов’язані з хворобами системи кровообігу 465,1 тис. (66.6%), новоутвореннями 88,8 тис (12,7%). Таблиця 3.2. Основні причини смертності населення1
Відбувається зростання смертності від інфекційних та паразитичних хвороб, що є ганебним явищем для цивілізованої країни. Збільшилась смертність від туберкульозу. Швидко збільшується масштаби смертності населення внаслідок неприродних причин смерті. Нещасні випадки, отруєння, травми, самогубства посідають друге місце у летальних випадках серед смерті чоловіків та четверте – жінок, особливо це помітно в містах. Зростає смертність від факторів, спричинених соціальною напругою. Поширюються соціальні хвороби (алкоголізм, наркоманія). Існує тенденція значного погіршення здоров’я нинішніх дітей і підлітків. Лише один з чотирьох-п’яти може вважатися цілком здоровим. Проблема поліпшення здоров’я населення сьогодні перетворилися у проблему його елементарного збереження. Аналізуючи показники природного руху населення (таблиця 3.1) слід визначити, що кількість народжених зменшилась з 880,5 тис. у 1959 році до 497,7 тис. у 2010 році. З 1959 р. народжуваність почала знижуватись прискореними темпами. Зменшення чисельності народжених характерна як для міських поселень, так і сільської місцевості. В цілому по Україні коефіцієнт народжуваності на 1000 наявного населення у 2010 р. складав 10,8, у тому числі у міських поселеннях 10,4, у сільській місцевості 11,9. Аналіз народжуваності по регіонам України свідчить, що у 2010 р. найбільший коефіцієнт народжуваності характерен для Рівенської області (14,8), а найменший – для Сумської (8,9). Втрачені в Україні традиції багатодітності призвели до того, що сумарний показник народжуваності, тобто кількість дітей, що може народити кожна жінка упродовж усього репродуктивного періоду свого життя зменшився з 1,9 у 1989 році до 1,1 дитини у 2001 р. У 2002-2003 він підвищився до 1,2 дитини1. Зазначимо, що для розширеного відтворення населення необхідно мати – 2,2-2,4 дитини. Причини падіння народжуваності не можна зводити лише до економічних негараздів, хоча вони, безумовно, відіграють свою роль. Узагальнення існуючих чинників зниження народжуваності дає підстави відокремити такі групи: економічні, соціальні, психологічні, біологічні. Задоволення потреби в дітях, у материнстві і батьківстві конкурує з низкою інших потреб, тим простіших, чим нижчий рівень життя. Якщо заможні верстви населення так чи інакше оцінюють витрати часу та грошей на забезпечення майбутнім дітям необхідного фізичного, розумового розвитку та професійної підготовки і порівнюють їх із задоволенням власних потреб у розвитку та дозвіллі, то бідні враховують майже елементарні потреби в їжі, одязі, житлі. Не слід очікувати, що з підвищенням рівня життя автоматично зросте і народжуваність. Якби зв’язок був таким простим, не відбулося б істотне скорочення народжуваності в економічно розвинених країнах. Зниження народжуваності – загально історична тенденція, притаманна як високорозвинутим країнам, так і країнам, що знаходяться на перехідному етапі. Дослідження вчених Інституту демографії та соціальних досліджень Національної академії наук України, свідчать що з огляду на загальноєвропейські тенденції немає підстав очікувати істотного збільшення сумарних коефіцієнтів в народжуваності в Україні у найближчій перспективі. До 2006 року найбільш ймовірним буде сумарний коефіцієнт народжуваності – 1,2 дитини на одну жінку. Тільки після цього за умов зміни репродуктивних настав можна розраховувати на його підвищення до 1,3-1,4. однак і такий варіант розвитку не забезпечуватиме навіть просте заміщення поколінь1. На демографічну ситуацію в Україні суттєвий вплив справляє стан здоров’я населення, який останніми роками помітно погіршується. Здоров’я як соціальна категорія тісно пов’язана з конкретним середовищем проживання і характером діяльності людини. Визначено, що приблизно на 50% здоров’я людини визначає спосіб життя. Його негативними чинниками є шкідливі звички, незбалансоване харчування, надмірне моральне і психологічне навантаження, несприятливі умови праці, малорухомість, незадовільні матеріально-побутові умови та інше. Негативно позначається на формуванні здоров’я і несприятлива екологічна ситуація, зокрема забрудненість грунту, води, повітря (їх внесок дорівнює приблизно 20%). Соціальну значущість здоров’я можна оцінити через показники працездатності, інвалідності й смертності. Тимчасова непрацездатність і особливо її повна втрата завдають соціальної та економічної шкоди не тільки конкретній особі, а й суспільству в цілому. Підвищення рівня захворюваності, інвалідності та смертності – це пряма втрата трудового потенціалу, що негативно впливає на хід розширеного відтворення. Істотне значення має стан генетичного фонду, який не менш як на 20% визначає рівень здоров’я населення. Безпосередньо на охорону здоров’я тобто якість медичної допомоги, на ефективність медичних профілактичних заходів припадає до 10% рівня здоров’я населення. Техногенне і радіоактивне забруднення атмосфери, грунтів, водойм у більшості областей України спричиняє численні мутантні ушкодження генів, які можуть у майбутньому лавиноподібно поширюватись. Наслідком цього стане біологічно зумовлене зниження народжуваності, зростання потворності серед новонароджених, поширення спадкових хвороб і виявлення їхніх нових форм. Статистичні порівняння з іншими країнами (таблиця 3.3.) свідчать, за основними показниками природних змін населення України стоїть не тільки після країн Європи, але й після республік колишнього СРСР. Таблиця 3.3. Основні демографічні показники по деяких країнах Європи у 2010 р.*
Дослідження вчених інституту демографії та соціальних досліджень свідчать, що кількість померлих компенсується новонародженими лише на 52,6%, що значно звужує передумови сприятливого демографічного розвитку країни у майбутньому1. Якщо тенденція збережеться, за прогнозами демографів, чисельність населення України до 2016 р. скоротиться до 44,5 млн. осіб. Природне скорочення населення України супроводжувалось зниженням тривалості життя, особливо у чоловіків (таблиця 3.4.) Таблиця 3.4. Очікувана тривалість життя при народженні (років)
По Україні за 2010 р. показник тривалості життя при народженні становив 70,4 року, будучи дещо вищим ніж у цілому по світу – 66,9 року, і Статистичне порівняння з іншими країнами (табл. 3.5.) свідчить, що очікувана тривалість життя складала від 67,2 років (Росія) до 83,2 (Японія). Таблиця 3.5. Моніторинг процесу розвитку людини1
За прогнозами вчених інституту демографії та соціальних досліджень найбільш ймовірним видається поступове зростання середньої очікуваної тривалості життя чоловіків до 66,2 року, а жінок – до 76,7 року2. Результатом зниження народжуваності та зростання смертності є старіння населення. За період між переписами 1959 та 2010 р.р. частка осіб у віці 60 років і старше зросла з 12,3 до 25,5%. За даними перепису 2001 р. частка осіб у віці 60 років і старше в міських поселеннях становила 19,1, а в сільській місцевості – 26,1%3. Питома вага осіб 65 років і більше в Україні наближається до країн Західної Європи4. Такі тенденції обумовлюють демографічне навантаження на працездатне населення України та спричинюють зростання частки населення, що потребують соціального захисту. При існуючій віковій структурі навіть при повній ефективності заходів щодо підвищення середньої тривалості життя (доведенні її до 85 років для жінок та 80 років для чоловіків), додатковий природний приріст можливий лише за умови, якщо сумарний коефіцієнт народжуваності (кількість дітей, які народжує одна жінка протягом життя) перевищить 2,3 найближчими роками і досягне 2,5 через 10-12 років1. Очікується, що до 2015 р. питома вага осіб старше 60 років сягне 21,7% загальної чисельності населення (серед жінок 26,0, чоловіків 16,8%)4. Відповідно прогнозується зростання демографічного навантаження на населення працездатного віку. За оптимістичним прогнозом, його рівень досягне 604 особи непрацездатного віку на 1000 осіб населення у працездатному віці. Середня очікувана тривалість життя за прогнозними розрахунками, свого мінімального значення досягне у 2005 році і становитиме, за оптимістичними варіантами, для чоловіків – 59,2 роки, для жінок – 68,4 роки. Демографічна криза в Україні поширюється і на шлюбно-сімейні процеси (табл.3.6.). Таблиця 3.6.1 Шлюби і розлучення в Україні
Протягом тривалого часу частота реєстрації шлюбів знижується. Так, якщо у 1959 р. на 1000 чоловік населення припадало 11,6 зареєстрованих шлюбів, то у 2010 р. – 6,7. Збільшується водночас кількість розлучень відповідно становила - 1,2 та 2,7 розлучень. Збільшується частка бездітних і однодітних родин, а це ще більше погіршує демографічні перспективи держави. Дві третини сімей з дітьми до 18 років мають лише одну дитину. Середня величина сім’ї в Україні від 1989 року практично не змінюється і становить 3,2 особи (у містах – 3,1, в селах 3,4)2. Велике занепокоєння викликає зниження дітородних установок сім’ї, на відновлення яких необхідний час – не менше тривалості життя – одного-двох поколінь. До 2015 р. очікується стабілізація шлюбності на рівні 6-8‰ із деяким підвищенням розлученості на рівні – 3,5-4‰. Внаслідок втрат чисельних шлюбних контингентів та поширення незареєстрованих шлюбів немає підстав сподіватись на відродження високих рівнів шлюбності у найближчий перспективі3. Другою важливою складовою, що формує кількісні зміни населення є міграційні процеси. Скорочення кількості населення залежно від міграційних процесів складає близько 1/3 частини загального обсягу кількісних втрат. В Україні в кінці 80-х на початку 90-х р. відбулися суттєві зрушення в міграції населення. Аналізуючи основні напрямки міграції населення України у 2002 р. (таблиця 3.7.) слід визначити, що число вибулих (683449 осіб) перевищує число прибулих в Україну (667316 осіб), сальдо міграції складає 16133 осіб.
Таблиця 3.7.1 Основні напрямки міграції населення у 2010 р.
Дослідження свідчать, що найбільшу питому вагу складає міграція у межах України і, зокрема, внутрішньорегіональна міграція.
3.2. Управління демографічним розвитком. Державна демографічна політика
Світова практика переконує, що демографічні процеси за будь-яких умов потребують регулювання з боку держави. Необхідність управління демографічним розвитком обумовлюється, по-перше, необхідністю задоволення суспільної потреби у відтворенні населення та його розміщення на території в масштабах і пропорціях, які б відповідали перспективам соціально-економічного розвитку; по-друге, тим, що демографічні процеси та їх об’єктивні суспільно-економічні детермінанти пов’язані безпосередньо через сферу суспільної і індивідуальної свідомості, що виявляється в умовах життєдіяльності і впливає на демографічну поведінку людей. Роль управління зводиться у цьому випадку до зменшення можливого розходження між метою індивідуальної демографічної поведінки і метою демографічного розвитку загалом; по-третє, цілеспрямованість впливу потребують ситуаційні вияви тенденцій демографічних процесів, як на національному, так і на регіональному рівнях. Управління демографічним розвитком здійснюється до допомогою демографічної політики. В вузькому розумінні демографічна політика – це комплекс заходів щодо відтворення населення, які безпосередньо впливають на демографічні процеси. Проте, демографічна політика охоплює широке коло проблем відтворення населення, формування складу і структури трудового потенціалу, його ефективного використання. В широкому розумінні до демографічної політики можна віднести всі види соціально-економічних заходів, спрямованих на досягнення специфічних цілей: вирішення житлової проблеми, покращення умов праці, зниження захворюваності, які сприяють вирішенню демографічних проблем. Таким чином, демографічна політика1 це система загальноприйнятих на рівні управління ідей і концептуально-об’єктивних засобів, за допомогою яких держава та її соціальні інститути, дотримуючись принципів, адекватних історичним умовам, передбачають досягнення встановлених якісних та кількісних цілей демографічного розвитку, що відповідають перспективним цілям соціально-економічного розвитку держави загалом. В концепції демографічного розвитку України на 2005-2015 р.р. підкреслюється, що базовим положенням є трактування демографічної політики не як складової соціально-економічної політики, а як її особливої спрямованості, демографічної орієнтації. Мета демографічної політики зумовлена конкретно історичними умовами життєдіяльності суспільства і співвідношенням поточних та перспективних завдань. Демографічна політика повинна бути спрямована на досягнення довгострокової перспективи відтворення населення з врахуванням регіональних особливостей. Вирішення демографічних проблем потребує, з одного боку, охоплення всіх регіонів заходами щодо профілактики деструктивних демографічних чинників, а з другого боку – виділення регіонів з найгострішими проблемами для розробки спеціальних програм. Суб’єктом демографічної політики є держава. Об’єктом демографічної політики виступають процеси народжуваності і смертності, умови і рівень життя, сімейно-шлюбні відносини, процеси міграції населення, формування трудових ресурсів і демографічні аспекти зайнятості. Складові демографічної політики умовно можна поділити на три групи:1 економічні, правові (адміністративно-юридичні), інформаційно-агітаційні (психологічні). Дія економічних заходів здійснюється шляхом надання прямої грошової допомоги (допомоги на дітей, одноразова допомога при народженні дитини, оплачувана відпустка вагітним жінкам та післяродова відпустка, пільгові позики молодим сім’ям)2, дотації з держбюджету або місцевих бюджетів (обслуговування немовлят, забезпечення місцями у дитячих садках на пільгових умовах тощо); непрямих грошових допомог (знижки та пільги переважно багатодітним сім’ям при одержанні житла, встановлення нижчої квартплати). Сюди входять також різні податкові пільги багатодітним сім’ям, сім’ям, які виховують дітей інвалідів. Правові (адміністративно-юридичні) заходи покликані створити єдині законодавчі і адміністративні норми поведінки (мінімальний вік початку трудової діяльності і вступу до шлюбу, права матері і дітей у випадку розторгнення шлюбу). Інформаційно-агітаційні (психологічні) заходи передбачають використання засобів масової інформації, мистецтва з ціллю регулювання демографічних процесів відповідно цілям та завданням демографічної політики. Ефективне управління демографічними процесами може бути досягнуте лише за рахунок взаємодії економічних правових та психологічних заходів демографічної політики. В останні роки прийнято ряд державних документів, орієнтованих на поліпшення демографічної ситуації в Україні, зміцнення сімейно-шлюбних стосунків, формування усвідомленого батьківства. Це, в першу чергу, національна програма “Планування сім’ї” (1994 р.), програма “Українська родина” (2001 р.), національна програма України “Репродуктивне здоров’я 2001-2005” (2001 р.), Концепція державної сімейної політики (2000 р.), Концепція демографічного розвитку України на 2005-2015 рр. (проект 2004 р.) тощо. Слід визначити, що поліпшення демографічної ситуації можна очікувати лише за умови поліпшення економічної ситуації в Україні, центральну роль у цьому мають відіграти1: - подолання бідності, запобігання розвиткові хронічної та успадкованої бідності на основі зростання доходів та рівня життя всього населення; - глибоке реформування сфери праці, оскільки саме тут формуються провідні важелі репродуктивних і міграційних настанов, вітальної поведінки, здорового способу життя; - забезпечення ефективної зайнятості, яка має стати надійною гарантією належного рівня життя не тільки для самого працюючого, а для його утриманця. У сучасній демографічній політиці України пріоритетним має стати зниження надмірної смертності населення, поліпшення його здоров’я, зниження дитячої смертності, підтримки життєдіяльності дітей і дорослих, збільшення тривалості життя. Особливої уваги в сучасних умовах набуває охорона здоров’я населення, що обумовлюється рядом причин1: - політичних: ступінь розвитку демократичних засад державотворення визначає забезпечення рівного доступу всіх громадян до медичної допомоги, соціальне спрямування політики розвинених країн; - національно-економічних: відтворення продуктивних сил, чисельності працездатного населення, збереження генофонду нації є завданням національної безпеки і досягнення економічної конкурентоспроможності держави; - соціально демографічних: стан охорони здоров’я в суспільстві впливає на його старіння, демографічні зсуви; - індустріально-технологічних: ступінь індустріалізації та інформації суспільства сприяє розвитку охорони здоров’я та її технологізації, що водночас висуває певні вимоги до стану здоров’я людини в сучасному суспільстві. Разом з тим, досі традиційними залишаються в Україні фінансування охорони здоров’я за залишковим принципом і зневаження цінності людського життя як на рівні держави, так і в суспільній та індивідуальній свідомості. В Україні витрати на охорону здоров’я становлять в середньому 2,8% від ВВП, що становить 65-133 грн. на одного громадянина і за цим показником Україна відповідно посідає 96-те місце серед 176 країн світу, охоплених моніторингом Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ)2. Для співставлення видатки на охорону здоров’я ряду країн світу, у відсотках до ВПП становлять у США – 14%. Німеччині – 9%, Японії – 8,3%, Великої Британії – 5,9;%. При цьому слід визначити, що ВООЗ вважає, що при видатках на охорону здоров’я нижчих 5% від ВПП, сфера стає не тільки не ефективною, але й непрацездатною1. У сфері охорони здоров’я і зниження смертності населення основними напрямками державної демографічної політики мають бути: - підвищення якості життя; - удосконалення системи охорони здоров’я; - підвищення якості медичного обслуговування; - посилення контролю за якістю продовольчих товарів; - створення безпечних умов праці; - профілактика та зниження професійної захворюваності; - охорона й збереження здоров’я дітей; - максимальна нейтралізація факторів, що обумовлюють підвищення смертності; - створення альтернативної страхової медицини; - просвітницька та освітня діяльність, спрямована на профілактику захворювань і піклування про здоров’я. У сфері сімейної політики та народжуваності основними напрямами державної демографічної політики мають бути: - створення сприятливих умов для економічної самостійності і зростання добробуту сімей; - удосконалення системи соціального обслуговування сімей; - пріоритетність охорони материнства і дитинства при реалізації програм розвитку охорони здоров’я та інших соціальних програм; - підвищення якості, розширення форм і видів медичного обслуговування жінок репродуктивного віку; - створення реальних умов для гармонійного сполучення жінками материнства і професійної діяльності. Необхідно зокрема обмежити застосування жіночої праці у нічних змінах, звільнити жінок від тяжкої ручної праці, розширити практику застосування гнучкого робочого дня; - підвищення престижу сім’ї. Основними напрямками реалізації державної сімейної політики, які задекларовані прийнятою у 1999 р. Концепцією державної сімейної політики України, є поліпшення матеріальних умов життєдіяльності сім’ї та забезпечення її стабільного існування, забезпечення належного співвідношення зайнятості в суспільному виробництві з виконанням сімейних обов’язків, забезпечення охорони здоров’я сім’ї, розвиток системи соціально-консультативної допомоги населенню. Сімейна політика має включати механізм не тільки економічних, а й духовних, ідеологічних, освітніх заходів, які сприяли б формуванню відповідної свідомості людей, насамперед молодого покоління. Держава має вести активну соціальну та пропагандистську роботу з метою підвищення статусу та авторитету сім’ї та дитини в суспільстві. Особливої уваги потребує допомога молодим сім’ям на початку життєвого шляху. Держава має піклуватись про сім’ї без одного з батьків, багатодітні сім’ї. 17 березня 2011 року Верховною Радою України схвалено Закон України „Про внесення зміни до Закону України „Про державну допомогу сім’ям з дітьми” щодо виплати допомоги при народженні дитини”. Законом запроваджується надання допомоги при народженні дитини, яка народиться після 8 квітня 2011 року, в таких розмірах: у сумі, кратній 30 розмірам прожиткового мінімуму, - на першу дитину; кратній 60 розмірам прожиткового мінімуму, - на другу дитину; кратній 120 розмірам прожиткового мінімуму, - на третю і кожну наступну дитину. Виплата допомоги здійснюватиметься одноразово у десятикратному розмірі прожиткового мінімуму при народженні, решта суми допомоги виплачуватиметься на першу дитину протягом наступних 24 місяців, на другу дитину – 48 місяців; на третю і кожну наступну дитину – 72 місяців. Таблиця 3.8 Допомоги при народженні дитини
У сфері подолання негативних наслідків старіння населення основними напрямками державної демографічної політики є1: - створення механізмів забезпечення життєдіяльності літніх людей, їх залучення до активного способу життя поза сферою трудової діяльності шляхом підвищення рівня соціального забезпечення пенсіонерів за віком, розвитку первинної медико-санітарної допомоги особам похилого віку, розвитку мережі спеціалізованих заходів для літніх людей та інвалідів; - ефективне використання залишкового трудового потенціалу осіб пенсійного віку. У сфері регіонального демографічного розвитку згідно з Концепції демографічного розвитку України на 2005-2015 р.р. висуваються два ключових взаємопов’язаних завдань2: - досягнення скорочення розриву у рівнях регіональних демографічних показників; - забезпечення стійкого, збалансованого розвитку кожного з регіонів. Складність демографічної політики вимагає зусиль влади у розроблені та реалізації нової демографічної політики, яка поряд із створенням економічних умов у ранг найважливіших включатиме демографічні пріоритети (вітальні, репродуктивні, міграційні), значна увага приділятиметься популяризації здорового способу життя, трансформації відповідних культурних настанов.
3.3. Регулювання міграційних процесів. Міграційна політика
Міграційна політика суттєво впливає на стан трудового потенціалу і є складовою загальної демографічної політики і виділяється як самостійний елемент лише з метою конкретизації заходів щодо регулювання руху населення. Без глибокого аналізу та з’ясування причинно-наслідкових зв’язків і механізму міграційних процесів удосконалити управління ними практично неможливо. Цей механізм впливає головним чином на сфери соціально-економічних відносин, що спонукає до вивчення причин і моментів переміщення людей. Практика регулювання міграційного руху населення в межах України і за її межами вимагає нового бачення становища людини у сфері зайнятості, що пов’язано з конкуренцією, свободою і добровільністю вибору сфери суспільно корисної діяльності та зміною місця проживання і праці, в тому числі й з виїздом за кордон. Широкомасштабна еміграція населення найактивнішого репродуктивного віку негативно впливає на шлюбність і народжуваність, що в свою чергу, відбивається на відтворенні населення країни в цілому, а також її трудового потенціалу. Ось чому тепер украй необхідними є вироблення і реалізація активної міграційної політики. Міграційна політика – це система правових, фінансових, адміністративних і організаційних заходів держави і недержавних установ щодо регулювання міграційних процесів з позицій міграційних пріоритетів, кількісного та якісного складу міграційних потоків, їх соціальної, демографічної та економічної структури1. Однак спираючись на результати дослідження, висновки і рекомендації учених України щодо розробки Закону України “Про основні засади міграційної політики” в Законі дано більш широке тлумачення державної міграційної політики. Державна міграційна політика – це сукупність заходів, що здійснюються державою з метою регулювання міграційних процесів, створення умов для реалізації інтелектуального і трудового потенціалу мігрантів, побудови демографічного правового суспільства, забезпечення належного соціально-економічного та демографічного розвитку, дотримання принципів захисту національних інтересів, безпеки та територіальної цілісності України. Посилення ролі міграційних процесів у суспільно-політичному і економічному житті, проведення активної міграційної політики є засобом регулювання територіального руху населення, інструментом забезпечення інтересів держави. Її ефективність визначається наявністю обґрунтованої концепції державної міграційної політики, основне завдання якої є забезпечення єдиного методологічного підходу до формування бачення міграційного процесу в сучасній Україні, визначення ролі і місця міграцій населення в соціально-економічному і політичному житті держави, розробка механізму регулювання територіального перерозподілу населення; чітке дотримання обраних пріоритетів; наявність надійного правового, організаційного, матеріального та інформаційного забезпечення заходів державного регулювання міграцій. Розробка концепції державної міграційної політики України, прийняття на її базі відповідних правових актів1 є важливою умовою зміцнення економіки, посилення національної безпеки держави. Державна міграційна політика формується за такими основними принципами: - забезпечити кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, свободи пересування, вибору місця проживання, права вільно залишати територію України, за винятком обмежень, встановлених законодавством, а також в’їжджати в Україну громадянам України; - забезпечення державної безпеки та національних інтересів, а також загальнодержавних підходів у проведенні міграційної політики; - захист прав і свобод та законних інтересів громадян України, іноземців і осіб без громадянства, недопустимість створення для них безпідставних пільг чи переваг, які б ставили їх у привілейоване становище порівняно з громадянами України; - недопущення будь-яких проявів дискримінації, забезпечення умов для реалізації мігрантами своїх прав, свобод та законних інтересів, а також виконання обов’язків, передбачених законодавством; - запобігання масовим стихійним та нерегульованим процесам міграції населення як в середині країни, так і за її межі шляхом створення спеціальних державних соціально-економічних та національно-культурних програм, які базуються на науковому прогнозі міграційного потенціалу, напрямків міграційних потоків з урахуванням існуючої та передбачуваної соціально-економічної та суспільно-політичної ситуації; - протидія незаконній міграції, працевлаштуванню мігрантів та торгівлі людьми; - взаємодія та координація діяльності органів виконавчої влади і громадських організацій у сфері міграції на державному та міжнародному рівні; - рівноправне співробітництво України з державами-партнерами з питань міграційних процесів шляхом підтримання взаємовигідної співпраці за загальновизнаними принципами і нормами міжнародного права. Зовнішня міграційна політика повинна сприяти безпеці країни, нарощуванню її економічного потенціалу і зростанню добробуту населення. Її основними позиціями в сфері праці є: захист національного ринку праці, залучення до країни, за необхідністю, іноземних фахівців і робітників певного професійно-кваліфікаційного спрямування, здійснення соціально-правового захисту трудящих мігрантів. Основними напрямами внутрішньої міграційної політики є забезпечення свободи територіального пересування населення, в галузі праці – оптимізації міжрегіонального перерозподілу громадян, виходячи з політики, яка склалася в сфері зайнятості і стану регіональних ринків праці. Об’єктом міграційної політики в Україні є територіальний рух населення. Суб’єктом внутрішньої міграційної політики є громадяни України, які здійснюють територіальне переміщення. Суб’єктом зовнішньої міграційної політики в Україні виступають громадяни України, громадяни інших держав і особи без громадянства, які перетинають державний кордон України. До пріоритетних завдань національної та регіональної моделей управління міграційним рухом населення слід віднести регулювання: - територіальних міждержавних переміщень населення та зовнішніх трудових міграцій; - імміграційних процесів – як трудових, так і стаціонарних; - еміграційних процесів (постійних, тимчасових, трудових); - внутрішніх міграцій. Дієвість регулювання міграційних процесів залежатиме від повного врахування і використання як загальнодержавних, так і регіональних особливостей та чинників. Безпосередньо регулюванню піддаються не самі міграційні процеси, а адміністративно-правові, головним чином соціально-економічні умови, в яких вони здійснюються. А тому заходи міграційної політики державних та регіональних органів управління мають бути територіально диференційованими, щоб реально захищати й реаналізовувати права мігрантів. Режим та заходи міграційної політики держави повинні забезпечувати досить ретельне відстежування міграційних процесів, їх сучасні тенденції і явищ, оперативно реагувати на зміни та контролювати їх з метою підпорядкування національним і регіональним інтересам, особистим потребам мігрантів. Основні напрями державної демографічної політики у сфері міграції населення такі: - забезпечення свободи пересування; - регулювання міграційних потоків з урахуванням соціально-економічних умов, демографічної структури регіонів країни і національних особливостей мігрантів. Слід зазначити, що вирішальна роль у регулюванні інтенсивних міграційних потоків належить управлінню соціально-економічними факторами, тобто умовами життя і трудової діяльності людей, які можуть змінюватися в результаті відповідного перерозподілу капітальних вкладень, фонду заробітної плати, суспільних форм споживання. Залежно від джерела фінансування вони можуть мати оперативний і довгостроковий характер. Основними серед них є розподіл і структура робочих місць, регіональні відмінності у максимальних розмірах особистого підсобного сільського господарства, система матеріальних пільг за безперервний стаж роботи на підприємстві або в галузі, тривалість робочого дня і режим праці, забезпеченість житлом, рівень транспортного, медичного, побутового та культурного обслуговування, територіальні відмінності в структурі споживання населення, організація шкільного навчання, забезпеченість населення закладами соціальної інфраструктури, обсяг і благоустрій житлового фонду, стан навколишнього середовища, тощо. - поліпшення ситуації на національному ринку праці за рахунок регулювання працевлаштування громадян України за кордон і захисту його від неконтрольованого припливу іноземної робочої сили; - раціоналізація напрямків міграційних потоків; - захист прав і інтересів мігрантів. На сучасному етапі надзвичайно актуальною для України є проблема вдосконалення міграційної політики. Необхідність активного втручання урядових структур у перебіг міграційних процесів є очевидною, однак діяльність держави в жодному випаду не повинна зводитись до заборонних заходів, наслідком яких може бути зростання нелегальної міграції та підвищення напруги в суспільстві. Аналіз діючої структури державного регулювання міграційних процесів показав, що незважаючи, на досить невеликий строк її становлення (перші законодавчі та нормативні акти з’явилися лише у 1992 році) система у цілому сформувалась.1 Міграційна політика повинна враховувати світовий досвід, який свідчить про отримання користі навіть з еміграції висококваліфікованих спеціалістів. Звичайно, емігранти своєю працею примножують національне багатство країни. Досить лише нагадати, що такі країни, як США, Канада, Австралія, Ізраїль та деякі інші збудували свою економіку виключно за рахунок інтелектуального, фізичного, фінансового потенціалу іммігрантів. А Німеччина і Франція та інші країни Західної Європи значно посилюють свою економічну могутність також за рахунок іммігрантів. Заробляючи пристойні гроші, мігрант має можливість переказати частину їх родичам, які залишилися дома. Такий фактор розвитку економіки, як грошові перекази, надзвичайно важливий не лише для держав третього світу (в деяких з них грошові перекази в окремі роки становили до 50% ВВП), а й ряду країн Європейського союзу – Португалії, Греції, Ірландії, Фінляндії2. Міграційна проблема є глобальною. Її глобальність визначається тим, що переміщення населення між державами стосується всіх континентів земної кулі, її вирішення можливе за умови поєднання зусиль усієї міжнародної спільноти. Відповідно до угоди з Кабінетом Міністрів України щодо співробітництва у сфері міграції, підписаної 03.12.1999 р. та ратифікованої 13.07.2000 р. Міжнародна організація міграції за погодженням з урядом здійснює в Україні такі міграційні програми3: - сприяння розвитку потенціалу системи управління міграцією, консультативні послуги та інші заходи технічного співробітництва з міграційних питань; - інформація у галузі міграції; - урегулювана міграція громадян, іноземців та осіб без громадянства; - міграційна допомога біженцям, раніше депортованим особам та іншим особам, які потребують допомоги; - повернення кваліфікованих людських ресурсів; - інші програми. Згідно з Концепцією демографічного розвитку Україна на 2005-2015 р.р. головними пріоритетами державної демографічної політики у сфері регулювання міграції є: - зменшення масштабів зовнішньої трудової міграції українських громадян; - економічне регулювання внутрішніх міграційних потоків. Від чіткості й продуманості міграційної політики залежить подальший розвиток і ефективність трудової міграції в Україні, визнання та престиж держави у світі.
Висновки по темі «Регулювання демографічних та міграційних процесів» Демографічний чинник є одним з визначальних для забезпечення стабільного й безпечного розвитку держави, а проблеми оптимального демографічного розвитку слід розглядати як першочергові інтереси держави, як фактор і водночас як результат її функціонування. Соціально-демографічна ситуація в державі формується залежно від розвитку процесів відтворення населення та міграційних процесів. Для сучасної демографічної ситуації в Україні характерні: різке зменшення народжуваності, збільшення смертності; постаріння населення, збільшення “навантаження” на працездатну його частину; скорочення тривалості життя як чоловіків так і жінок; погіршення здоров’я нації, інтенсифікація міграційних процесів. Світова практика переконує, що демографічні процеси за будь-яких умов потребують регулювання з боку держави. Управління демографічним розвитком здійснюється за допомогою демографічної політики. Демографічна політика охоплює широке коло проблем відтворення населення, формування складу і структури трудового потенціалу, його ефективного використання. Складові демографічної політики умовно можна поділити на три групи: економічні, правові (адміністративно-юридичні), інформаційно-агітаційні (психологічні). У сучасній демографічній політиці України пріоритетними мають стати зниження надмірної смертності населення, поліпшення його здоров’я, підтримка життєдіяльності дітей і дорослих і збільшення тривалості життя. Складовою загальної демографічної політики є міграційна політика, яка виділяється як самостійний елемент з метою конкретизації заходів щодо регулювання руху населення. Міграційна політика – це система правових, фінансових, адміністративних і організаційних заходів держави і недержавних установ щодо регулювання міграційних процесів з позицій міграційних пріоритетів, кількісного та якісного складу міграційних потоків, їх соціальної, демографічної та економічної структури. Режим та заходи міграційної політики держави повинні забезпечувати досить ретельне відстеження міграційних процесів, їх сучасні тенденції, оперативно реагувати на зміни і контролювати їх з метою підпорядкування національним і регіональним інтересам, особистим потребам мігрантів. До пріоритетних завдань національної та регіональної моделей управління міграційним рухом населення слід віднести регулювання: - територіальних міждержавних переміщень населення та зовнішніх трудових міграцій; - імміграційних процесів; - еміграційних процесів; - внутрішніх міграцій.
Запитання для самоконтролю
1 Національна програма “Репродуктивне здоров’я 2001-2005”. Указ Президента України від 26.03.2001. Законодавство України. КБД “Инфордиск” 2 Стешенко В. Рудницький О., Хомра О., Стефанівський А. Демографічні перспективи України до 2026 р. К.1996 р. 1 Загалом перевищення кількості померлих над кількістю народжених характерно для багатьох країн світу. Зокрема, у 2001 р. в Європі депопуляцією було охоплено 17 країн, нульовий рівень природного руху мали 5 країн. Багато країн перебувають на межі переходу до “нульового приросту”. 1 Статистичний щорічник України за 2002 рік, с.395 1 Статистичний щорічник України за 2002 р, с. 400 1 Концепція демографічного розвитку України на 2005-2015 р.р. Проект. Київ 2004, с.4 1 Концепція демографічного розвитку України на 2005-2015 р.р. Проект. Київ 2004, с.5 * Статистичний щорічник України за 2011 р., 607. 1 Економіка України: стратегія і політика довгострокового розвитку / За ред. В.М. Гейця / К. Фенікс. 2003, с. 47 2 Концепція демографічного розвитку України на 2005-2015 р.р. К. 2004. 1 Доклад о развитии человека за 2003 год. с.с. 237,238 2 Концепція демографічного розвитку України на 2005-2015 р.р. Проект. Київ 2004, с.6 3 Концепція демографічного розвитку України на 2005-2015 р.р. Проект. Київ 2004, с.7 4 Процес старіння населення відбувається в усіх розвинутих державах. Експерти ООН вважають, що до 2050 р. тільки в Японії частка осіб старше 65 років перевищить 30%. 1 У високорозвинутих країнах Західної Європи і Північної Африки на жінку припадає від 1,6 до 3,2 дітей. Лише Німеччина, Італія та Іспанія мали в останні роки 1,3 дитини на жінку. 4 Концепція демографічного розвитку України на 2005-2015 р.р. Проект. Київ 2004, с.8 1 Статистичний щорічник України за 2010 р с. 395. 2 Концепція демографічного розвитку України на 2005-2015 р.р. Проект. Київ 2004, с.6 3 Концепція демографічного розвитку України на 2005-2015 р.р. Проект. Київ 2004, с.7 1 Статистичний щорічник України за 2001 р с. 400. 1 Економічна енциклопедія. Київ. Видавничий центр Академія 2000р. том І, с. 307. 1 Данюк В.М., Колот А.М. Управління трудовими ресурсами. Київ. 1995. с. 45 2 В Україні вже працює програма довгострокового кредитування будівництва житла для молодих сімей. 1 Послання Президента України до Верховної Ради України “Про внутрішнє і зовнішнє становище України у 2003 р” 1 Жаліло Л., Солоненко І., Скуратівський В. Охорона громадського здоров’я як соціальна інституція. Вісник Української Академії державного управління при Президентові України № 2. 2003 2 Стратегія розвитку України: теорія і практики – К.: НІД. 2002. с. 864. 1 Мантало О. Проблеми здоров’я виробничих сил і його відтворення в Україні. Вісник Національної академії державного управління при Президентові України № 3 2003. 1 Концепція демографічного розвитку України на 2005-2015 р.р. Проект. Київ 2004, с.13. 2 Концепція демографічного розвитку України на 2005-2015 р.р. Проект. Київ 2004, с.13. 1 Петрова Т.П. Концепція державної міграційної політики України: цільова орієнтація і основні напрямки. Київ, 1991, с. 27. 1 Закон України “Про громадянство”, Закон України “Про правовий статус іноземців”, Закон України “Про міграцію” Закон України “Про порядок виїзду з України і в’їзду в Україну громадян України”, Закон України “Про біженців”, Закон України “Про зайнятість населення”, Закон України “Про підприємництво”, Закон України “Про адміністративні правопорушення”, Положення “Про порядок оформлення іноземним громадянам дозволів на працевлаштування в Україні”, Угода про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту мігрантів, Міжнародна конвенція ООН про захист прав трудящих мігрантів і членів їх сімей. 1 Державне регулювання міграційних процесів здійснюють відповідно, до законодавства спеціальний уповноважений орган виконавчої влади у справах міграційної політики та інші органи виконавчої влади і місцевого самоврядування у межах покладених на них повноважень. 2 Зовнішні трудові міграції населення, с. 118 3 Зовнішні трудові міграції населення, с. 115 КомментарииКомментариев пока нет Пожалуйста, авторизуйтесь, чтобы оставить комментарий. |
|||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||