Написание контрольных, курсовых, дипломных работ, выполнение задач, тестов, бизнес-планов

Не нашли подходящий заказ?

Заказать в 1 клик: /contactus

Главная \ Методичні вказівки \ РЕЛІГІЄЗНАВСТВО

РЕЛІГІЄЗНАВСТВО

« Назад

РЕЛІГІЄЗНАВСТВО 22.01.2016 17:41

ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

«НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ УПРАВЛІННЯ»

Кафедра гуманітарних наук

Релігієзнавство

Навчально-методичний комплекс

Київ― 2013

УДК

ББК

Обговорено і схвалено на засіданні Вченої Ради

ВНЗ «Національна академія управління»
Протокол № 5 від 30 серпня 2013 р.

Рецензенти:

Чугаєнко Юрій Олексійович ― доктор історичних наук, професор ВНЗ «Національна академія управління»

Осічнюк Юхим Веніамінович ― доктор філософських наук, професор ВНЗ «Національна академія управління»

Укладач:

Присухін Сергій Іванович ― кандидат філософських наук, професор кафедри гуманітарних наук

Релігієзнавство: Навчально-методичний комплекс // Укл. С. І. Присухін. – К.: ВНЗ «Національна академія управління», 2013. – 59 с.

Запропоновані студентам навчально-методичний комплекс з дисципліни «Релігієзнавство» являє собою видання, яке може бути використане як для самоосвіти, так і для проведення зі студентами всіх напрямів підготовки семінарів, практичних занять та самостійної роботи з дисципліни «Релігієзнавство».

УДК

ББК

ВНЗ "Національна академія управління", 2013

	ЗМІСТ:
1.	ПЕРЕДМОВА……………………………………………………………………	4
2.	ПОРЯДОК ОЦІНЮВАННЯ ЗНАНЬ СТУДЕНТІВ…………………………..	5
3.	ПРОГРАМА КУРСУ…………………………………………………………….	9
4.	РОБОЧА ПРОГРАМА………………………………………………………….	15
5.	ОПИС ДИСЦИПЛІНИ………………………………………………………….	17
6.	ПРОГРАМА НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ…………………………………	19
7.	МЕТОДИ НАВЧАННЯ……………………….…………………………………	24
8.	МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ДО ПРОВЕДЕННЯ СЕМІНАРСЬКИХ ТА ПРАКТИЧНИХ ЗАНЯТЬ…………………………………………………...	25
9.	ПЛАНИ СЕМІНАРСЬКИХ, ПРАКТИЧНИХ ЗАНЯТЬ ТА САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ З КУРСУ «ФІЛОСОФІЯ» ………………………………….……...	36
10.	САМОСТІЙНА РОБОТА СТУДЕНТА ТА МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ СТОСОВНО ТАКОЇ РОБОТИ……………………………	40
11.	МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ З ПІДГОТОВКИ РЕФЕРАТИВНИХ ПОВІДОМЛЕНЬ.………………………………………………………………..	41
12.	МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ З НАПИСАННЯ КОНТРОЛЬНИХ РОБІТ…………………………………………………………………………….	45
13.	ТЕМАТИКА КОНТРОЛЬНИХ РОБІТ………………………………………...	45
14.	ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ ДО ЗМІСТОВИХ МОДУЛІВ………………………………………………………………………...	48
15.	ТЕСТОВІ ЗАВДАННЯ ДЛЯ ПІДСУМКОВОГО КОНТРОЛЮ……………..	49
16.	ОРІЄНТОВНИЙ ПЕРЕЛІК ПИТАНЬ ДЛЯ ЗАЛІКУ………………………..	50
17.	МЕТОДИЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ……………………………………………..	53
18.	СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………………….	54

1. ПЕРЕДМОВА

Запропонований читачу навчально-методичний комплекс «Релігієзнавство» являє собою посібник, який може бути використаний студентами як для самоосвіти, так і у процесі підготовки до семінарських занять, модульних контрольних робіт і підсумкового контролю ― заліку з релігієзнавства.

Комплекс включає опис дисципліни, програму курсу, плани семінарських занять, завдання для самостійної роботи, список рекомендованих джерел, перелік тем рефератів та методичні рекомендації з їх написання, орієнтовний перелік питань для підсумкового контролю (заліку), тимчасове положення з впровадження рейтингово-модульної системи оцінювання знань студентів з урахуванням вимог Болонського процесу. Структура навчально-методичного комплексу відповідає програмі навчального курсу з дисципліни «Релігієзнавство».

2. ПОРЯДОК ОЦІНЮВАННЯ ЗНАНЬ СТУДЕНТІВ

Ухвалено:

Вченою радою НАУ

від 30 серпня 2012 року, протокол № 4

ПОРЯДОК ОЦІНЮВАННЯ ЗНАНЬ СТУДЕНТІВ

І. Загальні положення

1.1. Цей порядок запроваджується з метою удосконалення чинної технології оцінювання знань студентів та адаптації її до загальноєвропейський вимог, визначених Європейською системою залікових кредитів (далі ECTS).

1.2. Порядок розкриває основні принципи організації поточного і підсумкового оцінювання знань студентів усіх форм навчання НАУ. Порядок спрямовано на ефективну реалізацію таких завдань:

- підвищення мотивації студентів до систематичної активної роботи, інтелектуальної напруги впродовж усього періоду навчання, переорієнтація їхніх цілей з отримання позитивної оцінки на формування стійких знань, умінь та навичок;

- систематизація знань, усунення розбіжностей між завданнями модульного контролю та програмою дисциплін;

- подолання елементів суб’єктивізму під час оцінювання знань;

- розширення через систему творчих самостійних завдань можливостей для розвитку студентів, всебічного розкриття їх здібностей та підвищення ефективності освітньої діяльності викладацького складу;

- оптимізація навчального процесу.

ІІ. Принципи та організація поточного і підсумкового оцінювання знань студентів

2.1. Оцінювання знань студентів із навчальних дисциплін здійснюється на основі результатів поточної успішності. Сумарна оцінка встановлюється від 0 до 100 балів. В залікову книжку виставляється сумарна оцінка за національною шкалою (відмінно, добре, задовільно, незадовільно) та оцінка за шкалою ECTS (A, B, C, D, E, FX, F).

2.2. Об’єктом оцінювання знань студентів є програмний матеріал дисципліни, засвоєння якого відповідно перевіряється під час поточного контролю та на іспиті.

На іспиті оцінюванню підлягають:

- володіння ключовими теоретичними знаннями про об’єкт дисципліни;

- здатність творчо мислити та синтезувати знання;

- уміння використовувати знання для розв’язання практичних завдань.

2.3. Максимально можлива оцінка за знання програмового матеріалу нормативної дисципліни дорівнює 100 балам і складається з оцінки за поточну успішність та оцінки за іспит. За поточну успішність студент може отримати максимум 50 балів і за іспит 50 балів.

2.4. Об’єктами поточного оцінювання знань студентів (50 балів максимум) є:

- відвідування студентами лекцій та їх підготовка до лекцій в системі випереджувального навчання та проведення проблемних лекцій;

- робота студентів на семінарських та практичних заняттях, їх активність, виконання завдань згідно з планами занять;

- виконання модульних контрольних робіт.

Під час виконання завдань та відповідей на семінарських (практичних, лабораторних) заняттях оцінюванню підлягають і рівень знань, продемонстрований у відповідях і виступах на семінарських, практичних заняттях та колоквіумах, активність в обговоренні питань, що внесені на семінарські заняття, результати виконання і захисту лабораторних робіт, участь у дискусіях, ділових іграх тощо.

Під час контролю виконання завдань для самостійної роботи оцінюванню підлягають: самостійне опрацювання теми в цілому чи окремих питань; підготовка рефератів, есе, конспектів навчальних та наукових текстів, переклад іншомовних текстів, підготовка реферативних матеріалів з публікацій.

Під час виконання модульних контрольних робіт оцінюванню підлягають теоретичні завдання та практичні навички, яких набув студент після опанування певного завершеного розділу навчального матеріалу. Контрольні роботи можуть проводитися у формі тестів, відповідей на теоретичні питання, розв’язання практичних завдань, виконання індивідуальних завдань, розв’язання виробничих ситуацій (кейсів).

При визначенні кількості модульних робіт слід враховувати, що один кредит містить 36 годин і має завершуватись модульним контролем.

Викладачі повинні завчасно довести до відома студентів терміни та зміст контрольних завдань.

2.5. Структура поточної успішності (50 балів).

а) відвідування лекцій та підготовка до них - 10 балів

б) виконання завдань та відповіді на семінарських (практичних, лабораторних) заняттях – 0-30 балів;

в) виконання завдань для творчої самостійної роботи – 0-10 балів;

г) виконання модульної контрольної роботи – 0-10 балів.

д) студентам, які брали участь у поза навчальній науковій діяльності – в роботі конференцій, підготовці наукових публікацій, можуть присуджуватися додаткові бали за поточну успішність, але не більше 10 балів.

При цьому загальна кількість балів за поточну роботу не може перевищувати 50 балів. Додатково 20 балів студент може отримати за виконання творчих завдань.

2.6. Оцінки за різні види поточної роботи студентів фіксуються викладачами в журналах академічних груп. На останньому семінарському занятті сумарна оцінка в балах (від 0 до 50) за результатами всіх видів поточної успішності записується у відомість у графі «Поточна успішність».

2.7. Результат екзамену оцінюється в діапазоні 0-50 балів.

Шкала оцінювання екзаменаційних завдань

Оцінка за бальною шкалою	Рівень знань
46—50	Відмінний
41—45	Добрий
36—40	Задовільний
0—35	Незадовільний

Якщо на екзамені відповідь студента оцінена менше 35 балів, він отримує незадовільну оцінку за результатами екзамену, набрані бали не враховуються у загальній підсумковій оцінці, а вона включає лише оцінку за поточну успішність.

У відомості записується сумарна оцінка за результатами поточної успішності та іспиту, яка виставляється в залікову книжку студента та додаток до диплому про освіту.

2.8. Поточна успішність з навчальних дисциплін, що підлягає контролю у формі диференційованого заліку оцінюється за шкалою 50 балів. Якщо за результатами поточного контролю студент набрав менше 35 балів, він отримує оцінку «не зараховано».

У разі невиконання окремих завдань поточного контролю з об’єктивних причин, студенти мають право, за дозволом начальника навчального відділу виконати їх до останнього семінарського заняття. Час та порядок складання визначає викладач.

2.9. Об’єктами поточного оцінювання знань студентів заочної форми навчання можуть бути: домашні письмові роботи з дисциплін, різні індивідуальні завдання, контрольні роботи, відображені у робочій програмі, вони оцінюються за шкалою 0-50 балів. Іспит оцінюється за шкалою 0-50 балів.

ІІІ. Шкала оцінювання: національна та ECTS

Сума балів за всі види навчальної діяльності		Оцінка за національною шкалою
Сума балів за всі види навчальної діяльності	Оцінка за шкалою ECTS	для екзамену, курсового проекту (роботи) практики	для заліку
90―100	A	5 (відмінно)	зараховано
82―89	B	4 (добре)	зараховано
74―81	C	4 (добре)	зараховано
64―73	D	3 (задовільно)	зараховано
60―63	E	3 (задовільно)	зараховано
35―59	FX	2 (незадовільно з можливістю повторного складання)	не зараховано (з можливістю повторного складання)
0―34	F	2 (незадовільно з обов’язковим повторним вивченням дисципліни)	не зараховано (з обов’язковим повторним вивченням дисципліни)

3. ПРОГРАМА КУРСУ

Затверджено:

Ректор ВНЗ «Національна академія

управління» Єрохін С.А.,

д.ек.н., професор

__________________

19.09.2013 р.

ВНЗ «Національна академія управління»

РЕЛІГІЄЗНАВСТВО

ПРОГРАМА

нормативної навчальної дисципліни

підготовки бакалавра

Освітньо-кваліфікаційний рівень «бакалавр»

Для всіх напрямів підготовки

Київ-2013

Розроблено та внесено: на засідання кафедри гуманітарних наук,

протокол № 5 від 19 вересня 2013 р.

Розробники програми:

Присухін С. І., канд. філос.наук, професор

Завідувач кафедри

докт. істор. наук, професор Ю.О. Чугаєнко

ВСТУП

Програма вивчення нормативної навчальної дисципліни «Релігієзнавство» складена відповідно до освітньої-професійної програми підготовки «бакалавра» для всіх спеціальностей.

Предмет дисципліни «Релігієзнавство» полягає у вивченні особливостей релігій світу, історії їх виникнення, дослідженні перспектив розвитку і функціонування релігій у сучасному світі.

1. Мета та завдання навчальної дисципліни

1.1. Загальна мета дисципліни «Релігієзнавство»: надання базових уявлень в галузі наукового релігієзнавства, що сприяють формуванню системи знань про релігійні системи, закономірності їх виникнення, функціонування і розвитку.

1.2. Основними завданнями дисципліни «Релігієзнаство» є:

1) вивчення структури, понятійного апарату, основних етапів розвитку релігій світу та наукового релігієзнавства;

2) засвоєння загальних відомостей про засновників релігійних систем, визнаних вчених-релігієзнавців, змісту священних писань, змісту релігійних доктрин, обрядових та культових особливостей релігій світу;

3) набуття навичок до адекватної і неупередженої поведінки у ситуаціях світоглядного вибору та вирішенні питань пов’язаних з релігією;

4) розвиток здатності до ведення ефективного бізнесу з урахуванням релігійних особливостей суб’єктів комерційної діяльності.

1.3. Згідно з вимогами освітньо-професійної програми студенти повинні знати:

1. Основні поняття, категорії об’єкту і предмету релігієзнавства;

2. Генезу становлення і розвитку системи релігієзнавчих знань;

3. Місце і роль релігії у житті суспільства та людини;

4. Сучасний стан релігії і церкви в Україні та світі;

5. Зміст та основні напрями сучасного діалогу між державою та церквою в Україні;

6. Вплив релігій на економіку країн.

вміти:

1. в науковому і практичному плані застосовувати знання з релігієзнавчої науки у вирішенні проблем світоглядного вибору;

2. пов’язувати релігієзнавчі знання із розв’язанням завдань сучасної економічної теорії і практики;

3. Бути здатним до ведення ефективного бізнесу з урахуванням релігійних особливостей суб’єктів комерційної діяльності;

4. Застосовувати теоретичні знання для аналізу діяльності конфесій в Україні та світі;

5. Володіти мистецтвом розуміти людей, чий образ думок є іншим.

На вивчення навчальної дисципліни відводиться 72 години / 2 кредити ЕСТS.

2. Інформаційний обсяг навчальної дисципліни

Тема 1. Релігієзнавство як наукова дисципліна. Структура релігієзнавства

Проблема визначення поняття «релігія». Основні структурні елементи релігії: віра, віровчення, культ, організація. Проблема походження релігії ― натуралізм та супранатуралізм. Функції релігії. Релігієзнавство як специфічна сфера гуманітарного знання. Богословське і наукове релігієзнавство. Проблема класифікації релігії. Сучасне релігієзнавство. Дисциплінарна структура релігієзнавства.

Тема 2. Архаїчні форми релігії (фетишизм тотемізм анімізм, магія, шаманізм, рільничі культи)

Проблема мінімуму релігії. Фетишизм як форма поклоніння матеріальним предметам. Тотемізм як віра первісної людини в її зв’язок із тваринним і рослинним світом. Анімізм як віра в духів і душі, їх надприродні властивості. Магія як прагнення надприродним чином вплинути на довколишній світ. Поняття «мани». Шаманізм як віра в надприродні можливості шамана. Характерні риси рільничих культів. Особливості первісних вірувань (відсутність чіткої системи віровчення, самостійного культу, церковної організації). Роль первісних релігійних вірувань в сучасних релігійних традиціях.

Тема 3. Етнонаціональні релігії і культи (Індія, Китай)

Соціальні та духовні передумови формування етнонаціональних релігій. Загальна характеристика етнонаціональних релігій (обмеженість одним етносом, народом або державою; поява поняття «Бог»; політеїзм; конкретизація вчення про потойбічний світ; формування ідеї потойбічної відплати; створення церковної організації). Спільні та відмінні риси в міфології та віровченні ранніх релігійних систем. Географія поширення ранніх релігій та культів.

Ранній період розвитку релігійних уявлень Індії. Міфологія Стародавньої Індії. Священні тексти індуїзму ― Веди. Поняття про «Санатана Дхарму». Індуїзм. Трімурті ― Брахма, Вішну, Шива. Поняття «аватар». Соціальна структура індуїзму. Основні релігійні напрямки ― вайшнавізм, шиваїзм, тантризм. Джайнізм. Історія появи джайнізму. Основні віроповчальні положення. Священні тексти. Соціальні структури. Звичаї та обряди. Основні течії ― дигамбари та шветамбари.

Давньокитайські міфологічні уявлення про природу, всесвіт та надприроднє. Вплив держави на формування організованих релігій в Китаї. Конфуціанство. Особистість Конфуція. Формування священного канону конфуціанства ― «У-Цзин» та «Си-шу». Становлення конфуціанства як державної релігії Китаю. Соціальна та релігійна доктрина. Даосизм. Концепція «Дао». Особистість Лао-Цзи. «Дао-Де Цзин» та «Дао-цзан». Становлення релігійного даосизму. Внутрішня та зовнішня алхімія.

Тема 4. Світові релігії. Буддизм

Особливосі виникнення і розвитку світових релігій.

Виникнення буддизму в Індії. Особистість Сідхартхи Гаутами. Основи віровчення і культу. Священні тексти буддизму. Уявлення про людину і світ. Основні напрями буддизму ― тхеравада, махаяна, ваджраяна. Ламаїзм. Чань-буддизм. Сучасний буддизм в світі та Україні.

Тема 5. Християнство

Соціальні і духовні передумови виникнення християнства. Філософські джерела християнства. Ісус Христос як засновник християнства. Становлення християнської церкви. Біблія (Святе Письмо). Основи християнського віровчення і культу. Символ християнської віри. Церковні таїнства. Розподіл християнства на православ’я, католицизм і протестантизм. Загальна характеристика католицизму. Українська Греко-Католицька Церква. Екуменічний рух. Історичні передумови виникнення протестантизму та його загальна характеристика. Християнство в сучасному світі і в Україні.

Тема 6. Іслам

Виникнення і поширення ісламу. Особливості віросповідання і культу в ісламі. Коран і Сунна. Головні напрями і релігійні течії в ісламі (сунізм, шиїзм, хариджизм). Шаріат. Суфізм. Іслам сьогодні ― в світі та Україні.

Тема 7. Новітні релігійні течії та рухи

Загальні особливості і тенденції розвитку і функціонування сучасних новітніх релігій, культів і містичних рухів у сучасному світі. Характерні риси новітніх релігійних течій. Проблема деструктивності релігійних організацій. Класифікація сучасних новітніх релігій ― неохристиянські релігійні течії, організації орієнталістського спрямування, неоязичництво, синкретичні рухи та культи, езотеричні організації. Сучасні неорелігії в Україні.

Тема 8. Основи свободи совісті і віросповідання в Україні

Конституційно-правові засади забезпечення свободи совісті в Україні. Принципи свободи совісті. Свобода совісті й толерантність. Закон України «Про свободу совісті і релігійні організації». Особливості економічної діяльності релігійних організацій в Україні. Конфлікти, що виникають на релігійному ґрунті. Статистичні дані щодо динаміки розвитку релігій в Україні.

4. РОБОЧА ПРОГРАМА

Затверджено:

Ректор ВНЗ «Національна академія

управління» Єрохін С.А.,

д.ек.н., професор

__________________

19.09.2013 р.

ВНЗ «Національна академія управління»

Кафедра гуманітарних наук

РОБОЧА ПРОГРАМА

НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ «РЕЛІГІЄЗНАВСТВО»

Для всіх спеціальностей

Київ-2013

Робоча програма з дисципліни «Релігієзнавство» для студентів всіх напрямів підготовки

Розроблено та внесено: на засідання кафедри гуманітарних наук,

протокол № 5 від 19 вересня 2013 р.

Розробники програми:

Присухін С. І., канд. філос. наук, профессор.

Завідувач кафедри:

доктор істор. наук, професор Ю. О. Чугаєнко

5. ОПИС ДИСЦИПЛІНИ

Дисципліна «Релігієзнавство» посідає важливе місце в підготовці висококваліфікованих спеціалістів у вищому навчальному закладі «Національна академія управління». Вона тісно пов’язана з іншими гуманітарними дисциплінами, серед яких — «Філософія», «Культурологія», «Етика», «Соціологія».

Вивчення релігієзнавства має істотне значення для піднесення загально-освітньої і культурної ерудиції, для світоглядного самовизначення та виховання студентів, формування їхньої громадянської позиції. Вивчення дисципліни є складовою частиною гуманітаризації освіти і формування духовної культури студента.

Загальна мета дисципліни «Релігієзнавство»: надання базових уявлень в галузі наукового релігієзнавства, що сприяють формуванню системи знань про релігійні системи, закономірності їх виникнення, функціонування і розвитку.

Загальні завдання дисципліни «Релігієзнаство»:

вивчення структури, понятійного апарату, основних етапів розвитку релігій світу та наукового релігієзнавства;

засвоєння загальних відомостей про засновників релігійних систем, визнаних вчених-релігієзнавців, змісту священних писань, змісту релігійних доктрин, обрядових та культових особливостей релігій світу;

набуття навичок до адекватної і неупередженої поведінки у ситуаціях світоглядного вибору та вирішенні питань пов’язаних з релігією;

розвиток здатності до ведення ефективного бізнесу з урахуванням релігійних особливостей суб’єктів комерційної діяльності.

Предмет дисципліни «Релігієзнавство» полягає у вивченні особливостей релігій світу, історії їх виникнення, дослідженні перспектив розвитку і функціонування релігій у сучасному світі.

1. Опис навчальної дисципліни

Найменування показників	Галузь знань, напрям підготовки, освітньо-кваліфікаційний рівень	Характеристика навчальної дисципліни
		Денна форма навчання	Заочна форма навчання
Кількість кредитів, відповідних ЕСТS — 2	Для всіх напрямів підготовки	Нормативна
Модулів - 1		Рік підготовки
Змістових модулів - 1		1-й	1-й
Індивідуальне науково-дослідне завдання _________________		Семестр
		2-й	2-й
Загальна кількість годин 72	Для всіх спеціальностей	Лекції
		16 год.	6 год.
		Практичні
Тижневих годин для денної форми навчання: аудиторних - 2 самостійної роботи студента – 2,5	Освітньо-кваліфікаційний рівень: бакалавр	8 год.	2 год.
		Самостійна робота			-
		52 год.	64 год.
		Вид контролю
		залік		залік

2. Мета та завдання навчальної дисципліни

Мета: надання базових уявлень в галузі наукового релігієзнавства, що сприяють формуванню системи знань про релігійні системи, закономірності їх виникнення, функціонування і розвитку.

Завдання: вивчення структури, понятійного апарату, основних етапів розвитку релігій світу та наукового релігієзнавства; засвоєння загальних відомостей про засновників релігійних систем, визнаних вчених-релігієзнавців, змісту священних писань, змісту релігійних доктрин, обрядових та культових особливостей релігій світу; набуття навичок до адекватної і неупередженої, толерантної поведінки у ситуаціях світоглядного вибору та вирішенні питань пов’язаних з релігією; розвиток здатності до ведення ефективного бізнесу з урахуванням релігійних особливостей суб’єктів комерційної діяльності.

Вміти:

1) в науковому і практичному плані застосовувати знання з релігієзнавчої науки у вирішенні проблем світоглядного вибору;

2) пов’язувати релігієзнавчі знання із розв’язанням завдань сучасної економічної теорії і практики;

3) вести ефективну господарсько-економічну діяльність з урахуванням специфіки релігійної приналежності суб’єктів комерційної діяльності;

4) застосовувати теоретичні знання для аналізу діяльності конфесій в Україні та світі;

5) володіти мистецтвом розуміти людей, чий образ думок є іншим.

6. ПРОГРАМА НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ

ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ І

Тема 1. Релігієзнавство як наукова дисципліна. Структура релігієзнавства

Тема 2. Архаїчні форми релігії (фетишизм тотемізм анімізм, магія, шаманізм, рільничі культи)

Тема 3. Етнонаціональні релігії і культи (Індія, Китай)

Тема 4. Світові релігії. Буддизм

Особливосі виникнення і розвитку світових релігій.

Тема 5. Християнство

Тема 6. Іслам

Тема 7. Новітні релігійні течії та рухи

Тема 8. Основи свободи совісті і віросповідання в Україні

6.1. СТРУКТУРА НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ

	Назва тем	Кількість годин для різних форм навчання
		Денна форма навчання				Заочна форма навчання
		Л	С	І	СРС	Л	С	І	СРС
1.	Релігієзнавство як наукова дисципліна. Структура релігієзнавства	2		2	6	1	1	2	7
2.	Архаїчні форми релігії (фетишизм тотемізм анімізм, магія, шаманізм, рільничі культи)	2	2	2	8	1	1	2	7
3.	Етнонаціональні релігії і культи (Індія, Китай)	2	2
4.	Світові релігії. Буддизм	2	2
5.	Християнство	2
6.	Іслам	2
7.	Новітні релігійні течії та рухи	2	2
8.	Основи свободи совісті і віросповідання в Україні	2
	Разом: 2 кред., 72 год.	16	4	2	50	6	2	2	62

ТЕМИ СЕМІНАРСЬКИХ ЗАНЯТЬ

Тема 1: Архаїчні форми релігії (2 год.)

Тема 2: Етнонаціональні релігії (2 год.)

Тема 3: Світові релігії. Буддизм. Християнство. Іслам (2 год.)

Тема 4: Новітні релігійні течії та рухи (2 год.)

7. МЕТОДИ НАВЧАННЯ

Методи навчання (гр. methodos – шлях пізнання, спосіб знаходження істини) – це впорядковані способи взаємопов'язаної, цілеспрямованої діяльності викладача й студентів, спрямовані на ефективне розв'язання навчально-вихових завдань. Вони реалізуються через систему способів і прийомів та засобів навчальної діяльності.

Прийоми навчання – це складова методу, конкретні дії викладача і студента, спрямовані на реалізацію вимог тих чи інших методів.

Засоби навчання — це різноманітне навчальне обладнання, що використовується в системі пізнавальної діяльності (книги, письмове приладдя, лабораторне обладнання, технічні засоби тощо).

При викладенні курсу «Релігієзнавство» використовуються наступні методи навчання:

1) методи навчання за джерелами передачі і сприйняття інформації. За цією класифікацією виділяються методи: словесні, наочні, практичні, роботи з джерелами (книгою), відеометод.

Словесні методи: розповідь, бесіда, лекція.

Розповідь – це монологічний виклад навчального матеріалу. Зазвичай вона містить міркування викладача, аналіз фактів, подій, прикладів, тобто поєднується з поясненням матеріалу, який вивчається (для створення в уяві певного образу).

Пояснення – вербальний метод навчання, за допомогою якого викладач розкриває сутність певного явища (наприклад, релігійної віри). Він ґрунтується не стільки на уяві, скільки на логічному мисленні з використанням попереднього досвіду студентів (досвід студентів з певної галузі знань).

Лекція – це метод, за допомогою якого викладач у словесній формі розкриває сутність наукових понять, явищ, процесів, логічно пов'язаних, об'єднаних загальною темою.

Наочні методи: демонстрація, ілюстрація – це метод навчання, який передбачає показ предметів і процесів у натурі, динаміці.

Ілюстрація – метод навчання, за якого предмети і процеси розкриваються через їх символічне зображення (малюнки, схеми, графіки, статистика тощо).

Практичні методи: вправи, практичне заняття, рольова гра.

Вправи. Суть методу полягає в тому, що студенти виконують багаторазові дії, тобто тренуються у застосуванні засвоєного матеріалу на практиці (наприклад, у роботі «Юридичної клініки», під час рольових або ділових ігор тощо).

Практична робота спрямована на використання набутих знань у вирішенні практичних завдань із збірників завдань і практикумів.

Робота з книгою є одним з найважливіших методів навчання. Головна перевага методу полягає в тому, що студент має можливість багаторазово обробити навчальну інформацію (підручник, навчальний посібник, монографія, стаття тощо) в доступному для нього темпі та в зручний час.

Структурний метод навчання за характером логіки пізнання: аналітичний метод, індуктивний метод, дедуктивний метод, продуктивний метод.

Аналітичний метод передбачає мисленнєвий або практичний розклад цілого на частини з метою вивчення їх суттєвих ознак.

Індуктивний метод – це шлях вивчення явищ від одиничного до цілого (наприклад, первісні вірування для розуміння поняття релігійної віри).

Дедуктивний метод базується на вивченні навчального матеріалу від загального до окремого, одиничного (наприклад, релігійна віра, потім релігійна конфесія і нарешті безпосередній суб’єкт релігійної віри — віруюча людина тощо).

Методи навчання за рівнем самостійної розумової діяльності: репродуктивний, проблемний, частково-пошуковий, дослідницький.

Репродуктивний метод. Він має такі ознаки: 1) знання студентам пропонуються в готовому вигляді; 2) викладач не тільки повідомляє знання, а й пояснює їх; 3) студенти свідомо засвоюють знання, розуміють їх і запам'ятовують; 4) міцність засвоєння забезпечується багаторазовим їх повторенням (знань);

Метод проблемного викладу знань є перехідним від виконавчої до творчої діяльності (викладач створює проблемну ситуацію і пропонує студентам її розв'язати).

Частково-пошуковий метод включає студентів у пошук шляхів, прийомів і засобів розв'язання пізнавального завдання.

Дослідницький метод спрямований на включення студентів у самостійне розв'язання пізнавального завдання (без повідомлення знань).

8. МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ДО ПРОВЕДЕННЯ СЕМІНАРСЬКИХТА ПРАКТИЧНИХ ЗАНЯТЬ

Згідно з п.3.2 Положення про організацію навчального процесу у вищих навчальних закладах від 02.06.93 р. за № 161, розробленого Міністерством освіти України, Положення про державний вищий заклад освіти, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 5 вересня 1996 року за № 1074, п.2.1.2 Положення про кафедру ВНЗ «Національна академія управління», одним із видів навчальних занять є семінарське заняття.

Семінарське заняття проводиться у відповідності з програмою, тематичним планом з дисципліни «Релігієзнавство», згідно з розкладами навчальних занять з тем, що вказані в робочих навчальних програмах і планах семінарських занять. Семінарське заняття проводиться з широким використанням рекомендованих першоджерел, навчальних посібників, наукових публікацій, монографічних досліджень та інших матеріалів.

Цей вид занять є засобом розвитку у студентів, культури наукового мислення, а також призначений для поглибленого вивчення дисципліни, оволодіння методикою наукового пізнання. Семінарське заняття являє собою групове заняття, яке проводиться під керівництвом викладача, як правило, після прочитаної лекції з відповідної теми курсу і самостійної підготовки студентів групи. Це форма навчального заняття, при якій викладач організує дискусію навколо попередньо визначених тем, до котрих готують тези виступів на підставі індивідуально виконаних завдань (рефератів).

Семінарське заняття — це завжди безпосередня взаємодія зі студентами, встановлення довірливих відносин, продуктивне педагогічне спілкування. Викладачі, формуючи атмосферу творчої роботи, орієнтують на виступи за характером оцінки, дискусії, співвідносячи їх із простим викладом вивчених та підготовлених тем, заслуховуванням рефератів. Викладач дає установку на прослуховування або акцентує увагу студентів на оцінці та обговоренні, залежно від тематики та ситуації. Враховуючи все це, викладач керує дискусією та розподілом ролей. Невпевненим студентам пропонуються окремі полегшені питання, які дають можливість виступити та відчути психологічний стан успіху.

Основними завданнями семінарського заняття є можливість:

- розвивати пізнавальну активність і самодіяльність, уміння творчо застосовувати матеріал лекцій;

- поглиблювати і закріплювати знання, отримані в процесі вивчення предмета;

- сприяти розвитку творчого мислення, вміння логічно висловлювати і аргументувати свої думки, слухати один одного, продуктивно критикувати.

Семінарські заняття виступають також засобом перевірки розвитку і закріплення навичок самостійної роботи, що є однією з найважливіших форм навчальної роботи студентів та сприяють вихованню ініціативи, активності, самостійності в роботі, привчають систематичному, планомірному засвоєнню навчального матеріалу, монографічної та іншої літератури.

Відповідно до завдань, змісту в сучасних вищих навчальних закладах поширені семінарські заняття трьох типів:

Просемінар. Просемінари у ХVІІ—ХІХ ст. існували під назвою попередніх семінарів для студентів першого семестру. В сучасних умовах в навчальних планах заняття під такою назвою відсутні, хоч широко застосовуються в педагогічній практиці окремих викладачів. Головне їхнє завдання — виробити у студента вміння виконувати різноманітні практичні роботи (навчитися працювати з книгою, першоджерелами, навчити реферуванню літератури, складанню тез іншими словами). Просемінари — це своєрідні навчально-методичний комплекси, які проводяться на молодших курсах.
Власне семінар. Це традиційне заняття, в якому ставка робиться на закріплення теоретичних відомостей, формування системи знань, підготовку до виконання подальших практичних завдань. Він може проходити у таких формах:

- фронтальне семінарське заняття, що передбачає роботу всіх його учасників над темою та питаннями;

- семінарське заняття з підготовленими доповідями, що передбачає проведення роботи стосовно декількох доповідей. Головна увага – підготовка самої доповіді та співдоповіді, інші учасники семінарського заняття вивчають основні джерела за обраною проблемою;

- комбіноване заняття співвідносить комбіновані форми роботи, тобто частина питань розробляється всіма учасниками, решта - підготовка доповідей та повідомлень.

Крім цього існує класифікація поділу семінарських занять залежно від ролі, яку вони відіграють в навчально-виховній роботі вищого навчального закладу, і завдань, що ставляться перед ними, на такі групи (види):

- сприйняття поглибленого вивчення певного систематичного курсу. Такий семінар пов'язаний неподільно з лекціями з того чи іншого курсу. З кожної теми студенти мають можливість прослухати не лише лекції викладача, а й самостійно попрацювати над літературою чи іншими навчальними матеріалами. В результаті проведення таких семінарських занять студенти можуть прочитати й законспектувати твори, передбачені для вивчення, осмислити ті питання, які ставляться викладачами на лекціях і виносяться на семінарські заняття, підготувати реферати чи виступи і доповісти їх ними на заняттях. Рівень засвоєння навчального матеріалу студентами, цих предметів значно вищий, ніж з тих, де таких семінарів не передбачено;

- вивчення окремих основних або найважливіших тем курсу до них відносять ті, що не пов'язані з усіма лекціями курсу. Вивчення деяких дисциплін передбачає в основному лекції і самостійну роботу студентів. Семінарські заняття проводяться з найважливіших тем.

3. Спецсемінар. Спецсемінар дослідницького характеру з незалежною від лекцій тематикою - присвячений більш ґрунтовному вивченню тієї чи іншої наукової проблеми і тому має дослідницький характер. Вони проводяться на старших курсах і мають на меті ширше залучати студентів до науково-дослідницької роботи кафедр і вузу в цілому. Основне, чого набувають студенти на цих семінарських заняттях, — це уміння проводити наукові дослідження з тих чи інших актуальних проблем. Практикується на старших курсах із фахових навчальних дисциплін та дисциплін спеціалізації. Він покликаний поєднувати теоретичну підготовку майбутніх фахівців з їх участю в науково-дослідній роботі.

За дидактичної метою семінари поділяються на заняття по:

введенню в тему;
плануванню вивчення теми;
дослідженню фундаментальних освітніх об'єктів;
представленню та захисту освітніх досягнень;
поглибленню, узагальненню і систематизації знань;
контрольні та залікові семінари;
аналітичні семінари.

За методикою проведення розрізняють:

§ вступні семінари (базується на досвіді та знаннях студенти збирають інформацію по новій темі та класифікують її);
· оглядові семінари (самостійний огляд студентами всієї теми за допомогою літератури);
· самоорганізуючі семінари (студенти самостійно визначають мету заняття, розподіляють теми рефератів між собою, а в деяких випадках - готують реферати за власною ініціативою, доповідають та коментують їх);
· пошуковий семінар (передбачає дослідницьку діяльність студентів);
· семінар-"круглий стіл" (запрошуються фахівці або спеціально підготовлені студенти. Це обмін інформацією, відповіді на питання, колективний пошук нових шляхів вирішення проблеми (якщо вона є)).

Аналіз практичних ситуацій.
Вирішення поставлених задач: наочно, за допомогою відео посібників, комп’ютерних технологій.
Робота з джерелами і діловими паперами.
Моделювання ситуацій та коментар вирішення проблем, що виникають.

Перелік тем практичного заняття визначається робочою навчальною програмою дисципліни. Проведення ґрунтується на попередньо підготовленому методичному матеріалі - тестах для виявлення ступеня оволодіння студентами необхідними теоретичними положеннями, наборі завдань різної складності для розв'язування їх студентами на занятті.

Під час проведення практичного заняття група може бути поділена на підгрупи.

Структура практичного заняття:

вступ викладача;
відповіді на питання студентів з матеріалу, що залишився не зовсім зрозумілим;
практична частина як планова;
заключне слово викладача.

Різновиди занять залежать саме від практичної частини. Це може бути вирішення задач, виконання вправ, спостереження, експерименти.

Слід організовувати практичні заняття так, щоб студенти постійно відчували ускладнення завдань, які виконуються, були зайняті творчою роботою, пошуками правильних і точних рішень. Велике значення мають індивідуальний підхід і педагогічне спілкування. При розробці завдання і плану заняття викладач повинен враховувати рівень підготовки кожного студента і виступати в ролі консультанта, не принижуючи самостійності та ініціативи студента.

Особливо актуальними сьогодні є інноваційні навчальні технології, які використовуються під час семінарських занятть: діалогічна, технологія збагачення, особистісна технологія, активізуюча технологія, формуюча технологія на основі використання засобів інформатизації та комп’ютеризації.

Активність студентів на навчальних заняттях з релігієзнавства загалом досягається за допомогою проблемних лекцій, візуальних матеріалів до них, тестування, створення міні-груп для розв’язання проблемних питань, диспутів.

МЕТОДИКА ПІДГОТОВКИ ПРАКТИЧНИХ ЗАНЯТЬ

Загальна підготовка до практичних занять передбачає визначення їх тематики, розробку планів занять, визначення мінімуму обов'язкової для вивчення літератури, методичних рекомендацій. Проведення практичних занять базується на попередньо підготовленому методичному матеріалі - тести для виявлення ступеня оволодіння студентами необхідними теоретичними положеннями; комплекти завдань різної складності для роботи з ними на занятті.

Підготовка до практичного заняття проводиться поетапно: 1 етап - визначення цілі:

2 етап - формування конкретних (окремих) навичок і умінь;

МЕТОДИКА ПІДГОТОВКИ СЕМІНАРСЬКИХ ЗАНЯТЬ

Надані відомості щодо класифікації семінарських занять повинні зорієнтувати викладача у найперших кроках щодо його підготовки. Адже весь подальший хід роботи залежатиме від того, якого типу семінарське заняття він буде проводити.

Підготовка до семінарського заняття поділяється також на попередню та безпосередню. Попередня підготовка включає збір матеріалів по темі, розробку плану заняття, розробку методичних рекомендацій для проведення заняття; безпосередня - відвідування лекцій по темі семінарського заняття чи ознайомлення з її текстом; опрацювання літератури і нормативних документів, підготовку плану-конспекту і дидактичних матеріалів.

У плані вказується тема, мета, завдання вивчення навчального матеріалу, питання для обговорення, література (обов'язкова та додаткова). Якщо семінарське заняття формулюється у вигляді доповідей, то формулюються теми, до яких додається основна література для ознайомлення кожного учасника заняття. При проведенні комбінованого семінарського заняття визначаються питання для фронтального вивчення та розробляються теми рефератів. За наявності навчально-методичних комплексів необхідність в останніх видах роботи відпадає, тому що учасники семінару працюють відповідно до розробок кафедри.

Отже, алгоритм підготовчої роботи викладача до семінару може виглядати так:

Ретельно зважити зміст чергової теми семінарського заняття, її місця в загальній системі занять;
Опрацювати необхідну літературу (як рекомендовану для студентів, так і додаткову);

3. Розробити план проведення семінарського заняття, що включає послідовне викладення в тезисній формі основних положень теми;

Скласти перелік основних, додаткових і навідних питань;
Підготувати ілюстративні приклади для зв'язку предмета з практикою, з життям;
Підготувати наочні й допоміжні засоби;

7. Особливо спрогнозувати все те, що, зазвичай, викликає певні труднощі у студентів;

8. Розподілити всі елементи семінарського заняття за часом (хронометраж заняття).

МЕТОДИКА ПРОВЕДЕННЯ СЕМІНАРСЬКИХ ЗАНЯТЬ

Успіх семінарських занять значною мірою залежить від їх раціональної організації та активних методів проведення:

- тематичні дискусії та диспути;

- колективний пошук відповідей і ролей;

- бесіда і вільний обмін думками;

- інформація про конструктивні пропозиції слухачів-студентів;

- ігрове проектування.

Крім організаційних моментів, важливу роль відіграє методика проведення семінарських занять. Основними методами проведення є розповідь викладача (вступне і заключне слово), а також бесіда, ілюстрації і демонстрації, екскурсії. Звичайно, всі вони використовуються не ізольовано, а в єдності. Не існує жодного семінарського заняття, яке б проводилось одним методом. На кожному з них застосовуються різні методи, хоч один з них може бути і домінуючим.

Основною складовою частиною більшості семінарських занять є виступи студентів. А ці виступи можуть бути у вигляді розповіді (інколи включають елементи лекції), ілюстрації і демонстрації. Після виступу студента розгортається бесіда, в якій бере участь як студент-доповідач, так викладач і студенти-слухачі.

Під час проведення семінарських занять викладач:

повторює і закріплює знання студентів;
демонструє неоднозначність підходів до вирішення теоретичних проблем;
готує до застосування теоретичних відомостей на практиці;
контролює засвоєння матеріалу.

Семінарське заняття є концентрованим проміжним підсумком всієї навчальної роботи на кафедрах, тому що проведення її на високому теоретичному і методичному рівнях значною мірою обумовлено:

Наявністю лекційних матеріалів, що відповідають вимогам сучасності.
Методикою читання лекцій.

З . Педагогічною майстерністю викладача.

4. Організацією на кафедрі та факультеті самостійної роботи студентів постановкою консультаційної роботи на кафедрі і діяльністю навчальних кабінетів.

Під час проведення семінарського заняття слід виділяти і тримати під увагою такі основні компоненти:

вступне слово викладача (визначається основна мета семінарського заняття; місце, що займають питання даного семінарського заняття в курсі, який вивчається; головні питання семінарського заняття; методичні рекомендації щодо виступу студентів з даної тематики;
обговорювання питань семінарського заняття (використання обґрунтованих міркувань студентів з приводу виступів учасників семінарського заняття, запитань, які виникають у студентів організація дискусії, корегування її в межах запланованої теми, короткий висновок після кожного питання);
заключне слово (реалізація мети семінарського заняття, конструктивний аналіз усіх виступів та відповідей, стимуляція активності студентів).

Студенти під час семінару можуть виступати з рефератами. Кожний доповідач повинен викласти зміст реферату усно за 10-15 хв. Студенти та викладач ставлять запитання, а виступаючі на них відповідають. Після цього виступають рецензенти від студентів, що попередньо ознайомились із текстами рефератів.

Подальший перебіг семінарського заняття передбачає виступи студентів, які зобов'язані висловити свою думку про реферат, про виступи товаришів, викласти суть однієї з проблем, винесених на розгляд на семінарське заняття. Виступ студентів не бажано переривати або виправляти. Робити це можна лише у разі грубих помилок. Після виступу можна ставити запитання.

В кінці заняття викладач підводить підсумки, дає оцінку виступів (якщо цього не було зроблено при обговоренні кожного питання) та настанови щодо підготовки до наступних занять.

Отже, хід семінарського заняття та його структура за традиційною методикою викладання може визначатися наступним чином:

Вступ: мотивація навчання, активізація опорних знань.
Оголошення теми і мети, порядку проведення.
Поступовий розгляд попередньо визначених питань у вигляді виступів, обговорення питання, рефератів, рецензій, відповідей, доповнень до них.
Підведення викладачем або сильним студентом загального підсумку заняття.
Оголошення завдання, мотивація навчальної діяльності на майбутні заняття.

Загальну схему проведення семінарських занять залежно від мети, яку викладач перед собою ставить, можна представити так:

Заняття - вивчення нових знань:

Повідомлення теми і мети заняття.
Мотивація навчальної діяльності.
Активізація базових знань.
Усвідомлення та осмислення нового матеріалу, виділення головного, контроль рівня засвоєння.

Заняття - поглиблення знань та їх систематизація:

Повідомлення теми і мети заняття.
Мотивація навчальної діяльності.
Огляд та активізація раніше вивченого матеріалу.
Вивчення зв'язку між темами та розділами раніше вивченого матеріалу.
Систематизація вивчених знань.
Розгляд окремих деталей та особливостей вивченого матеріалу.
Ознайомлення з прийомами роботи з систематизації знань і самоконтролю рівня засвоєння матеріалу.
Індивідуалізація домашнього завдання.

Заняття - формування самостійної діяльності:

Повідомлення мети і завдань заняття.
Видача завдань і ознайомлення з методикою роботи.
Виконання роботи.
Аналіз одержаних результатів.
Виявлення труднощів у роботі.
Аналіз та оцінка застосування вивчених методів.
Пошук засобів для удосконалення самостійної роботи з матеріалом.
Індивідуалізація домашнього завдання.

Заняття проблемне (використання знань в неадекватних обставинах):

Повідомлення мети і завдань заняття.
Мотивація навчальної діяльності і постановка завдань.
Виявлення проблемної ситуації.
Висування і обґрунтування гіпотез.
Перевірка правильності гіпотез.
Аналіз результатів рішень, перевірка правильності обраних методів.
Аналіз причин допущених помилок.
Індивідуалізація домашнього завдання.

Заняття - формування вмінь і навичок:

Повідомлення мети і завдань заняття.
Мотивація навчальної діяльності.
Актуалізація опорних знань, вмінь і навичок.
Ознайомлення з методикою застосування нових знань.
Первинне формування вмінь.
Ознайомлення з методикою закріплення вмінь та формування навичок.

Крім того, можуть також проводитися заняття закріплення вмінь і навичок; перевірки знань, умінь і навичок; комбіноване заняття, що включає в себе набуття і відпрацювання практичних навичок:

- ігрових (ділова гра, розігрування ролей, ігрове проектування);

- неігрових (аналіз конкретних ситуацій, індивідуальний тренаж, імітаційні вправи).

Останнім часом у методиці проведення семінарських занять застосовується багато різноманітного, практично використовуються різні варіанти їх проведення. Частіше всього це семінарські заняття із заздалегідь підготовленими доповідями. Також застосовуються виступи спеціальних опонентів за доповідями рецензентів, співдоповідачів. В обговоренні доповідей беруть участь усі студенти групи. Таким чином, викладач має можливість краще оцінити ступінь розвитку пізнавальних здібностей та самостійності студента-доповідача, наявність творчого підходу до роботи. Інші учасники отримують цікаву нову інформацію протягом заняття, яка стимулює їх мислення, бажання приймати участь в обговоренні, керівник заняття (викладач) повинен мати обов'язково додаткові питання або вміти підготувати їх, зорієнтувавшись і ході виступів, помічаючи найбільш проблемні та цікаві моменти, які ведуть до подальшої дискусії.

Слід уникати стандартизації семінарських занять, більше урізноманітнювати їх, активізувати пізнавальну діяльність студентів як під час самостійної підготовки, так і на самих заняттях.

Типовими помилками при проведенні семінарських занять є:

Намагання викладача перетворити семінар на лекцію, демонстрацію власних знань і професійної компетенції при низькій активності студентів.
Повне наслідування лекції, коли на семінарі відбувається буквально дослівний переказ сказаного лектором.
Перетворення виступу студентів на діалог “викладач – студент” на фоні інертності аудиторії.
Відхід від зазначеної теми семінару, обговорення інших проблем.
Недотримання розподілу часу, відсутність пропорції часу при розгляді питань.

ПРАКТИЧНЕ ЗАНЯТТЯ

Практичне заняття проводиться на підставі методичних рекомендацій по проведенню практичних і лабораторних занять, згідно з п.3.2 Положення про організацію навчального процесу у вищих навчальних закладах від 02.06.93 р. за № 161, розробленого Міністерством освіти України, Положення про державний вищий заклад освіти, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 5 вересня 1996 року; за №.1074, п.2.1.2 Положення про кафедру ВНЗ «Національна академія управління».

Практичне заняття є формою навчального заняття, де викладач організовує детальний розгляд студентами окремих теоретичних положень навчальної дисципліни та формує вміння і навички їх практичного застосування шляхом індивідуального виконання студентом відповідно до сформульованих завдань. Проводяться в аудиторіях або навчальних лабораторіях, оснащених необхідними технічними засобами навчання, обчислювальною технікою.

Практичні заняття – найбільш поширена форма професійного навчання фахівців, що дозволяє найкращим чином реалізувати принцип зв’язку теорії та практики, навчання з життям.

Основними цілями практичних занять є:

- формування у студентів умінь і навичок практичних дій, необхідних спеціалістам для грамотного виконання функціональних обов'язків;

- розвиток у студентів професійно-ділових якостей, що передбачені освітньо-кваліфікаційною характеристикою випускника певного освітнього рівня;

- формування у студентів інтересу до майбутньої спеціальності.

Головна мета набуття практичних умінь і навичок, повинна бути зрозумілою як викладачу, так і студентам.

Його завданнями можуть бути:

- підготовка до самостійного виконання практичних завдань;

- підготовка студентів до контрольних робіт;

- набуття вмінь застосування теоретичних знань на практиці;

- підготовка студентів до майбутньої практичної діяльності тощо.

На цих заняттях викладач організовує розгляд – слухачами студентами окремих теоретичних положень навчальної дисципліни, а головне - формує вміння і навички їх практичного застосування шляхом індивідуального виконання студентом відповідно сформульованих завдань.

Практичні заняття можуть проходити у таких формах:

1 . Аудиторні практичні заняття;

Практичні заняття в спеціальних класах (кабінетах);
Практичні заняття у комп’ютерних класах;
Практичні заняття в бібліотеці.

Досягнення високого кінцевого результату на практичних заняттях залежить від уміння викладача вибрати найбільш ефективні методи навчання з урахуванням інтелектуального рівня студентів якості їх підготовленості до заняття.

Найбільш розповсюдженими методами є:

1. Вправи (групові і індивідуальні), в ході яких аналізується і відпрацьовуються:

- різні практичні дії;

- професійні ввідні з прийняттям по них конкретних рішень;

- службові задачі, що відображають поведінку спеціалістів в різних умовах професійної діяльності;

- службові документи.

- формування базових (складних) навичок і умінь, розвиток професійно-ділових якостей.

2 етап - розробка практичного заняття:

- визначення методу (методів)

- проведення; планування

- об'єму задач для відпрацювання;

- уявне конструювання практичного заняття, його частин, блоків.

3 етап - збір матеріалів для практичного заняття. На цьому етапі викладач повинен враховувати такі вимоги:

- реальність і вірогідність матеріалів;

- різноманітність матеріалів, їх новизна;

- дидактична доцільність і прийнятність матеріалів, їх повчальність;

- посильність засвоєння на високому рівні складності;

4 етап - підготовка методичних матеріалів до практичного заняття:

- розробка завдань для студентів;

- розробка методичних рекомендацій для викладача;

- розробка засобів наочності і дидактичних матеріалів.

5 етап (факультативний) - обговорення матеріалів практичного заняття з колегами по кафедрі і їх апробація.

6 етап - доопрацювання матеріалів і їх затвердження.

Тож, підготовка викладача до проведення практичного заняття передбачає: відвідування лекції по темі або ознайомлення з нею; вивчення методичних матеріалів; ознайомлення з літературою і нормативними документами; обмін думками з викладачами; підготовку необхідних дидактичних засобів.

Умовами ефективного проведення практичних занять є наступне:

- у розкладі практичні заняття повинні йти за лекціями з необхідним інтервалом, що дає можливість підготуватися до них, і який не повинен бути надто великим;

- вибір завдань, які забезпечують зв'язок теорії з практикою, значення теорії для вирішення соціально-професійних завдань;

- вибір завдань проблемного характеру та пошуку не тільки рішень, але й джерела отримання недостатньої інформації;

- навчання студентів прийомам роботи з джерелами отримання необхідної інформації;

- використання за можливістю доступних технічних засобів (діапозитиви, слайди, діаграми тощо). Розвитку самостійного та творчого мислення сприяє розбір та аналіз і різноманітних методів або способів вирішення, виконання практичних завдань, знаходження більш економного та раціонального рішення, стимулювання винахідливості та кмітливості.

Для проведення практичного заняття викладачем готуються відповідні методичні матеріали: тести для виявлення ступеню оволодіння студентами необхідними теоретичними положеннями; набір практичних завдань різної складності для розвязування їх студентами на занятті та необхідні дидактичні засоби.

Викладач повинен самостійно знаходити та вибирати вправи, задачі, завдання творчого характеру, які взаємозв'язані з практикою професійної діяльності студента профілем його спеціальності. Більш поширеним набуває застосування ділової гри, підґрунтям якої є реальна виробнича (службова, практична) ситуація, де студенти поводять себе відповідно до вказаних «ролей», відображують службових осіб, що задіяні у вказаних обставинах.

МЕТОДИКА ПРОВЕДЕННЯ ПРАКТИЧНИХ ЗАНЯТЬ

Традиційно до складових елементів практичного заняття належать наступні етапи роботи:

- повторення базового теоретичного матеріалу шляхом фронтальної бесіди у вигляді питань студентам з певною послідовністю або відповіді викладача на незрозумілі питання лекції;

- пояснення нового типу задач з демонстрацією як загальних шляхів та правил рішення, так і розробки алгоритму їх рішення (для великої групи задач);

- організація рішення задач біля дошки (окремі студенти) повністю або самостійно);

- розбір їх рішення із опорою на теоретичний матеріал: пояснення домашнього завдання - зміст, методика роботи з ним, включаючи посилання на теоретичний матеріал.

На практичному занятті студенти під керівництвом викладача глибоко і всебічно обговорюють питання теми. Для посилення активності і закріплення знань викладач повинен залучати до участі в обговоренні теоретичних і практичних питань якомога більшу кількість студентів. Це досягається постановкою додаткових питань, спрямованих на розкриття, деталізацію різних аспектів основного питання, особливо практичного досвіду, складних ситуацій.

Після обговорення кожного питання викладачу доцільно дати оцінку виступів, акцентувати увагу на найбільш суттєвих положеннях, проблемах і можливих варіантах їх вирішення.

Велику користь на практичних заняттях дають розв'язування задач за методом конкретних ситуацій на основі первинних матеріалів. У кінці заняття викладач виставляє студентам оцінки за ступінь активності при обговоренні питань, за глибину засвоєння матеріалу, а також за належне виконання індивідуальних завдань і вміння використовувати отриманий матеріал. Оцінки, одержані студентом на практичних заняттях, враховуються при виставленн підсумкової оцінки з даної дисципліни.

Якщо студент пропустив заняття або під час занять не показав відповідних знань, йому призначається індивідуальна співбесіда як одна з форм контролю за засвоєнням навчального курсу.

Методика проведення практичних занять може бути різноманітною, вона залежить від авторської індивідуальності викладача, важливо, щоб різноманітними методами досягалася загальна дидактична мета.

Тобто на практичному занятті викладач організовує детальний розгляд студентами окремих теоретичних положень навчальної дисципліни та формує вміння і навички їх практичного застосування шляхом індивідуального виконання студентами відповідно до сформульованих завдань.

Найбільш типовими помилками при проведенні відкритих практичних занять є:

1. Робота лише з тими студентами, які мають високі показники успішності;

2. Низький рівень активності групи, відсутність співробітництва і взаємодопомоги;

Неврахування рівня підготовленості групи: занадто складні чи занадто легкі завдання;
Намагання уникнути проблемних питань, що можуть виникати під час вирішення завдань;
Відрив теорії від потреб практики;
Диспропорція між індивідуальними і груповими завданнями;
Відсутність проміжних висновків, що відділяють одне завдання від іншого;
Суттєве порушення запланованого хронометражу;
Занадто велика дистанція між викладачем і студентами викладача;

10. Недосягнення поставленої мети.

9. ПЛАНИ СЕМІНАРСЬКИХ, ПРАКТИЧНИХ ЗАНЯТЬ ТА САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ З КУРСУ «РЕЛІГІЄЗНАВСТВО»

ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ І.

Тема 1: Архаїчні форми релігії (2 год.)

План семінару:

Анімізм. Первісні уявлення про дух і душу.
Фетишизм в архаїчних та сучасних релігіях.
Роль тотемізму в первісних культурах.
Магія як прото-наукова форма освоєння світу.
Шаманізм у порівнянні зі знахарством та священництвом.

Список рекомендованої літератури:

Присухін С. І. Релігієзнавство: навчальний посібник. – К.: КНЕУ, 2005. ― С.27—42.
Релігієзнавство: хрестоматія: навчально-методичний посібник / Присухін С. І. ― К.: КНЕУ, 2010. ― С. 40—65.
Академічне релігієзнавство (мультимедійне доопрацьоване видання). За ред.. А. Колодного. ― Львів, 2007.
Колодний А. та ін. Релігієзнавство. Підручник. ― К., 2004.

Тема 2:Етнонаціональні релігії (2 год.)

План семінару:

Загальна характеристика етнонаціональних релігій світу.
Індуїзм (традиції і доктрина). Джайнізм (віровчення і організація).
Конфуціанство (Конфуцій, Лунь-юй). Даосизм (Лао-Цзи, Дао-де Цзин).

Список рекомендованої літератури:

Присухін С. І. Релігієзнавство: навчальний посібник. – К.: КНЕУ, 2005. ― С.43—64.
Релігієзнавство: хрестоматія: навчально-методичний посібник / Присухін С. І. ― К.: КНЕУ, 2010. ― С. 66—78.
Академічне релігієзнавство (мультимедійне доопрацьоване видання). За ред.. А. Колодного. ― Львів, 2007.
Колодний А. та ін. Релігієзнавство. Підручник. ― К., 2004.

Тема 3: Світові релігії. Буддизм. Християнство. Іслам (2 год.)

План семінару:

Будда і виникнення буддизму. Основні філософські і релігійні ідеї буддизму. Характеристика напрямків буддизму. Сучасний буддизм в Україні і світі.
Біблія як священний текст християнства. Зміст віроповчальних положень християнства. Обряди, культ та свята християнства.
Православ’я, католицизм та протестантизм.
Життя Магомета і виникнення ісламу. Віроповчальна доктрина ісламу. Коран як священна книга мусульман. Характеристика сунізму та шиїзму. Ісламські релігійні організації в Україні

Список рекомендованої літератури:

Присухін С. І. Релігієзнавство: навчальний посібник. – К.: КНЕУ, 2005. ― С.65—120.
Релігієзнавство: хрестоматія: навчально-методичний посібник / Присухін С. І. ― К.: КНЕУ, 2010. ― С. 79—161.
Академічне релігієзнавство (мультимедійне доопрацьоване видання). За ред.. А. Колодного. ― Львів, 2007.
Колодний А. та ін. Релігієзнавство. Підручник. ― К., 2004.

Тема5: Новітні релігійні течії та рухи (2 год.)

План семінару:

Неохристиянські релігійні рухи.
Орієнталістські релігійні течії.
Езотеричні культи.
Синкретичні рухи.
Неоязичництво.

Список рекомендованої літератури:

Присухін С. І. Релігієзнавство: навчальний посібник. – К.: КНЕУ, 2005. ― С.121—143.
Релігієзнавство: хрестоматія: навчально-методичний посібник / Присухін С. І. ― К.: КНЕУ, 2010. ― С. 162—183.
Академічне релігієзнавство (мультимедійне доопрацьоване видання). За ред.. А. Колодного. ― Львів, 2007.
Колодний А. та ін. Релігієзнавство. Підручник. ― К., 2004.

ТЕМАТИКА РЕФЕРАТІВ

Специфіка релігієзнавчої науки, об’єкт і предмет наукового дослідження.
Близький Схід у давнину – осередок виникнення багатьох релігій.
Проблема функцій релігії.
Взаємозв’язок релігії і моралі, економіки, права.
Первісні релігійні вірування на українських землях.
Роль пророків в етнонаціональних релігіях.
Священні книги етнонаціональних релігій.
Зороастризм та іудаїзм: спільне та відмінне.
Політеїзм, монотеїзм, пантеїзм в етнонаціональних релігіях.
Загальнолюдські норми моралі в етнонаціональних релігіях.
Особливості східнослов’янського язичництва.
Релігія скіфських племен.
Політеїзм, тенденції до монотеїзму у східнослов’янському язичництві.
Поява іудаїзму та християнства на українських землях.
Людина у релігійному вченні буддизму.
Філософія буддизму.
Медитація у буддизмі.
Буддизм як релігія і етико-філософське вчення.
Історія вільнодумства.
Сакралізація і секуляризація у сучасному мистецтві.
Архітектурна спадщина: питання сакралізація і секуляризації.
Форми духовної культури і релігія.
Шляхи поширення християнства в Україні-Русі.
Петро Могила – видатний релігійний діяч.
Католицькі впливи в Україні: історія і сьогодення.
Іудаїзм в Україні.
Іслам в Україні: історія і сучасність.
Буддизм як релігія і етико-філософське вчення.
Статистика та соціологія про поширення релігій.
Географія поширення християнства.
Географія поширення ісламу.
Географія та статистика православних віруючих в Україні.
Католики, греко-католики та протестанти в Україні.
Тринітарний догмат.
Есхатологічна концепція у християнстві.
Церковна організація християнських конфесій.
Постать Діви Марії у християнстві.
Біблія як релігійна, історична та культурна пам’ятка.
Екуменічний рух у християнстві.
Нові релігії та релігійні рухи в Україні.
Неоіндуїзм та необуддизм.
Синтетичні релігії.
Езотеричні об’єднання.
Саєнтологічні рухи.
Розмежування понять, що стосуються свободи совісті та релігійних переконань.
Релігійні права людини.
Свобода совісті в Україні.

10. САМОСТІЙНА РОБОТА СТУДЕНТА ТА МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ СТОСОВНО ТАКОЇ РОБОТИ

Самостійна робота студента передбачає:

Підготовку до семінарських занять, контрольних робіт;
Виконання індивідуальних завдань;
Опанування матеріалу, що винесений цілком на самостійне опрацювання, згідно з робочою програмою;
Написання контрольних робіт;
Підготовка до заліку.
Опрацювання тестів для самостійної роботи.

Методичні рекомендації з організації самостійної роботи

Самостійна підготовка є важливою складовою частиною навчального процесу. Вона ставить за мету успішне оволодіння студентами курсу філософії, вироблення у них навичок і вміння самостійної філософської рефлексії. Досягнення цієї мети потребує від студентів навичок самостійного мислення, оволодіння методами аналізу наукових та світоглядних проблем, методикою роботи з навчальною літературою і текстами філософських першоджерел.

Самостійна робота студентів при вивченні філософії має місце в процесі підготовки до семінарських занять та іспиту, при написанні рефератів, контрольних робіт, доповідей і повідомлень для виступів на науково-практичних конференціях. Її формами являються: вивчення відповідних текстів першоджерел, навчальних посібників, монографічної літератури і статей з філософської проблематики.

При підготовці до семінарських та практичних занять результати самостійної роботи відображаються у вигляді конспектів матеріалів і рекомендованої літератури, робочих планів виступів студентів на названих заняттях.

Основою правильної організації самостійної роботи студентів являється її планування в відповідності з відведеним для цього бюджетом часу.

Контроль за самостійною роботою студентів викладач здійснює на семінарських та практичних заняттях, в процесі прийняття іспиту. Але найбільш дієвою формою контролю є систематична перевірка викладачем ведення студентами конспектів лекцій і першоджерел. Після таких перевірок викладач дає вказівки студентам по усуненню недоліків.

Вся робота викладача по організації самостійної роботи студентів повинна бути спрямована на вироблення у них переконання про необхідність глибокого знання філософії, що викликано вимогами їх особистісного самовдосконалення і фахового становлення. Таке знання необхідно не тільки для правильних відповідей на іспиті, але й для вироблення власної світоглядної позиції (вирішення проблем світоглядного характеру).

11. МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ З ПІДГОТОВКИ РЕФЕРАТИВНИХ ПОВІДОМЛЕНЬ

Вибір теми реферативного повідомлення проводиться студентами до початку занять за узгодженням з викладачем, який проводить семінарські, практичні та інші заняття у відповідних навчальних групах. Перевагу слід віддавати питанням, які мають важливе світоглядне значення, або є найбільш складними для опанування і зв’язку з цим потребують більш широкого й детального розгляду:

Мета:

– Більш поглиблене засвоєння студентами важливих теоретичних положень, які виносять на розгляд семінарського чи практичного заняття; зв’язок цих положень з актуальними світоглядними проблемами;

– Прищеплення студентам навичок самостійної роботи з філософськими і літературними джерелами;

– Контроль знань студентів навчального матеріалу.

Структура:

Реферативне повідомлення передбачає наступні частини: вступ, описова частина, висновки.

У вступній частині розкривається актуальність теми перелік рекомендованої літератури.

В основній частині розкривається суть питання, аналізуються головні поняття і категорії, точки зору філософів, які досліджували і досліджують цю проблему, в даний час вказується важливість для практики, висловлюється та обгрунтовується власна думка студента.

Висновок передбачає стисле резюме з найбільш важливих положень питання, що викладене в реферативному повідомленні.

Оформлення:

Реферативне повідомлення повинно бути виконане самостійно, розбірливим почерком або надруковане. Аркуші підшиваються та нумеруються. На титульному листі вказується назва роботи, прізвище виконавця, номер навчальної групи. Використану літературу необхідно “знести” в підстрочник, де вказати назву джерела, рік та місце видання, а також відповідну сторінку.

Обсяг роботи не повинен перевищувати 8-10 сторінок рукописного тексту формату а-4.

Вимоги до оформлення:

1) Шрифт Times New Roman, 14 розмір шрифту, міжрядковий інтервал 1,5.

2) Розміри полів мають відповідати: верхнє і нижнє 2 см, ліве 3 см, праве 1 см.

3) Відступ першого рядку абзаців 1,25 см. Рівняння абзаців по ширині, назв розділів ― по центру.

4) Титульна сторінка повинна відповідати вимогам університету до оформлення письмових робіт.

5) Обсяг реферату без титульної сторінки не повинен перевищувати 20.000 знаків, або 5.000 слів (цю статистику можна подивитися у нижньому лівому кутку редактору MS Word).

6) Список використаних джерел оформлюють відповідно до вимог бібліографічного опису (Державний стандарт України ДСТУ ГОСТ 7.1:2006 «Бібліографічний запис. Бібліографічний опис. Загальні вимоги та правила складання»).

Вимоги до змісту:

1) Реферат починається з розділу «Вступ» в якому у вільній формі мають бути викладені зауваження щодо тексту загалом, описаний спосіб реферування, коротко викладена головна ідея та тема тексту.

2) У змістовній частині реферату яка називається «Зміст» в залежності від обраного способу реферування мають міститися відомості про досліджуваний текст.

3) У частині «Висновки» мають міститися висновки щодо опрацьованого тексту. У висновках має бути стисло викладена головна ідея твору, його ключові положення та мета, інтелектуальні враження автора реферату від опрацьованого тексту.

Система оцінювання рефератів:

За реферат загалом можна отримати 10 балів. Бали віднімаються за:

1) Невідповідність змісту вказаній темі — 10.

2) Копіювання чужих робіт — 10.

3) Порушення вимог оформлення — 2.

4) Граматичні помилки — 2.

5) Порушення вимог до змісту — 4.

6) Порушення вимог до висновків — 2.

7) Несвоєчасність подачі реферату — 8.

Методика підготовки:

Перед тим, як розпочати написання реферату, необхідно вивчити тексти першоджерел і навчальну, монографічну літературу, передбачену по даній темі планом проведення та рекомендовану викладачем.

Реферативне повідомлення обов’язковою оцінюється викладачем.

Тематика рефератів

Специфіка релігієзнавчої науки, об’єкт і предмет наукового дослідження.
Близький Схід у давнину – осередок виникнення багатьох релігій.
Проблема функцій релігії.
Взаємозв’язок релігії і моралі, економіки, права.
Первісні релігійні вірування на українських землях.
Роль пророків в етнонаціональних релігіях.
Священні книги етнонаціональних релігій.
Зороастризм та іудаїзм: спільне та відмінне.
Політеїзм, монотеїзм, пантеїзм в етнонаціональних релігіях.
Загальнолюдські норми моралі в етнонаціональних релігіях.
Особливості східнослов’янського язичництва.
Релігія скіфських племен.
Політеїзм, тенденції до монотеїзму у східнослов’янському язичництві.
Поява іудаїзму та християнства на українських землях.
Людина у релігійному вченні буддизму.
Філософія буддизму.
Медитація у буддизмі.
Буддизм як релігія і етико-філософське вчення.
Історія вільнодумства.
Сакралізація і секуляризація у сучасному мистецтві.
Архітектурна спадщина: питання сакралізація і секуляризації.
Форми духовної культури і релігія.
Шляхи поширення християнства в Україні-Русі.
Петро Могила – видатний релігійний діяч.
Католицькі впливи в Україні: історія і сьогодення.
Іудаїзм в Україні.
Іслам в Україні: історія і сучасність.
Буддизм як релігія і етико-філософське вчення.
Статистика та соціологія про поширення релігій.
Географія поширення християнства.
Географія поширення ісламу.
Географія та статистика православних віруючих в Україні.
Католики, греко-католики та протестанти в Україні.
Тринітарний догмат.
Есхатологічна концепція у християнстві.
Церковна організація християнських конфесій.
Постать Діви Марії у християнстві.
Біблія як релігійна, історична та культурна пам’ятка.
Екуменічний рух у християнстві.
Нові релігії та релігійні рухи в Україні.
Неоіндуїзм та необуддизм.
Синтетичні релігії.
Езотеричні об’єднання.
Саєнтологічні рухи.
Розмежування понять, що стосуються свободи совісті та релігійних переконань.
Релігійні права людини.
Свобода совісті в Україні.

12. МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ З НАПИСАННЯ КОНТРОЛЬНИХ РОБІТ

Теми контрольної роботи обирають відповідно до переліку тем контрольних робіт, що пропонуються в цих методичних рекомендаціях

Перед написанням контрольної роботи необхідно скласти список літератури, яка підлягає вивченню, уважно з нею ознайомитися.

Контрольна робота повинна носити самостійний характер, бути змістовною і вичерпною.

13. ТЕМАТИКА КОНТРОЛЬНИХ РОБІТ

Сформулюйте основні підходи до проблеми визначення поняття «релігія».
Дайте коротку характеристику основним елементам структури релігії.
Назвіть дисципліни, які утворюють структуру релігієзнавства.
Назвіть основні підходи в аналізі природи й сутності релігії.
Яка різниця між конфесійним та академічним релігієзнавством?
Які функції виконує релігія?
Які основи для класифікації релігій ви знаєте?
Охарактеризуйте предмет, метод і місце релігієзнавства в системі суспільних наук.
Дайте узагальнену характеристику релігійним віруванням та культам у первісному суспільстві.
Що таке фетишизм?
Що таке тотемізм?
Що таке анімізм?
Що таке магія?
Яке значення для розвитку світових релігій мав шаманізм?
Назвіть особливості розвитку етнонаціональних релігій.
Які напрямки в релігії індуїзму вам відомі?
У чому полягають особливості віровчення і культу в джайнізмі?
У чому полягають особливості віровчення і культу в конфуціанстві?
У чому полягають особливості віровчення і культу в даосизмі?
У чому полягають спільні особливості виникнення й розвитку світових релігій?
Чим відрізняються між собою три напрями буддизму?
Розкрийте специфіку іудаїзму як національної релігії євреїв.
У чому полягає особливість віровчення й культу в християнстві?
Розкрийте зміст християнського символу віри.
Біблія як священна книга і пам’ятка світової культури.
Ісус Христос як засновник християнства.
Поділ християнської церкви на православ’я, католицизм і протестантизм.
Розкрийте особливості віросповідання і культу в католицизмі.
Розкрийте особливості віросповідання та культу в православ’ї.
Розкрийте особливості віросповідання і культу в протестантизмі.
У чому полягає особливість віровчення й культу в ісламі?
Охарактеризуйте Коран як священну книгу мусульман.
Проаналізуйте основні течії ісламу (шиїзм, сунізм, суфізм, хариджизм).
Як розвивалася греко-католицька церква в Україні?
У чому проблеми розвитку та функціонування християнських церков у сучасній Україні?
Розкрийте зміст категорій свобода совісті, свобода релігії і свобода церков.
У чому виявляється толерантність у міжконфесійних відносинах?
Що ви знаєте про новітні релігійні течії в світі і в Україні зокрема.
У чому суть екуменічних процесів у сучасному світі?
Які існують пріоритети державної політики України щодо релігії та церкви?

14. ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ ДО ЗМІСТОВИХ МОДУЛІВ

Самостійна робота з дисципліни «Релігієзнавство» містить наступні форми роботи:

Підготовка до виступу на семінарському занятті.
Підготовка конспектів навчальних та наукових текстів.
Виконання індивідуальних завдань, до котрих відносяться підготовка рефератів, доповідей, виступів на науково-практичних конференціях, вправ, тестів, написання есеїв тощо.

Частина виконаних завдань може бути заслухана на семінарських заняттях і відповідним чином оцінена. Оцінка за реферат або доповідь на науково-практичну конференцію 10 балів, якщо він відповідає необхідним вимогам, або 0 балів, якщо формальні і змістовні вимоги проігноровані.

3. 1. Заповніть таблицю (розгляньте релігії, що вивчаються):

Індуїзм;
Джайнізм;
Конфуціанство;
Даосизм;
Синтоїзм;
Іудаїзм;
Зороастризм;
Буддизм;
Християнство;
Іслам;
Новітні релігійні течії (3 за власним вибором)

Релігія, її типологізація	Соціально–економічні та історичні умови виникнення	Священна книга (Святе письмо)	Віровчення	Напрями, течії	Сучасний стан (в Україні)

15. ТЕСТОВІ ЗАВДАННЯ ДЛЯ ПІДСУМКОВОГО КОНТРОЛЮ — ЗАЛІКУ

(див. Додаток №1)

16. ОРІЄНТОВНИЙ ПЕРЕЛІК ПИТАНЬ ДЛЯ ЗАЛІКУ

Проблема визначення поняття «релігія».
Проблема походження релігії.
Структура релігії.
Функції релігії.
Дисциплінарна структура релігієзнавства.
Релігієзнавство як специфічна сфера гуманітарного знання.
Проблема класифікації релігій.
Ранні релігійні вірування: анімізм, фетишизм, тотемізм, магія, шаманізм.
Ранні етнонаціональні релігії – загальна характеристика.
Ведичні релігії Стародавньої Індії, загальна характеристика.
Джайнізм.
Конфуціанство.
Даосизм.
Іудаїзм.
Буддизм.
Соціально-економічні та духовні передумови виникнення християнства.
Ісус Христос як засновник християнської релігії.
Біблія (Святе Письмо) як головне джерело християнського віровчення.
Особливості віросповідання і культу в православ’ї.
Особливості віросповідання і культу в католицизмі.
Особливості віросповідання і культу в протестантизмі.
Особливості віросповідання і культу Української греко-католицької церкви.
Іслам, основні напрями та релігійні течії.
Коротка характеристика конституційно-правових основ забезпечення свободи совісті в Україні.
Свобода совісті й толерантність.
Новітні релігійні течії.
Екуменізм у християнському світі.
Релігієзнавство, його об’єкт і предмет.
Богословське та академічне релігієзнавство.
Релігієзнавство і теологія.
Природа релігії та ії функціональність.
Класифікація релігій.
Сутність та особливість релігії як суспільного феномена.
Визначення та структура релігії.
Специфіка та рівні релігійної свідомості.
Трансцендентне в релігії.
Релігійна картина світу.
Роль і функції релігії в суспільстві.
Особливості первісних форм релігії.
Основні форми первісних вірувань.
Характерні риси національних релігій.
Релігія і нація.
Релігії Індії.
Релігійний світ Китаю.
Іудаїзм – національна релігія євреїв.
Священні книги, умови виникнення та розвитку буддизму.
Світоглядні основи, віровчення і культ буддизму.
Історичні умови виникнення ісламу.
Віровчення і культ ісламу.
Коран – священна книга мусульман.
Формування християнства.
Загальна характеристика віровчення християнства.
Християнська моральна доктрина.
Культ, свята та обряди християнства.
Розкол християнства. Виникнення католицизму і православ’я.
Католицьке віровчення, культ, обрядність.
Католицька церква. Папство і папська держава.
Католицизм в сучасному світі.
Протестантизм, причини виникнення та особливості його вчення.
Течії раннього протестантизму (лютеранство, кальвінізм, англіканство).
Основні течії пізнього протестантизму (баптизм, адвентизм, Свідки Ієгови, п’ятидесятництво, мормонство тощо).
Виникнення і оформлення православ’я.
Символи віри православ’я.
Православ’я в сучасному світі.
Відмінність православ’я від інших християнських конфесій.
Історія написання Біблії та її структура.
Основний зміст Старого Заповіту. Декалог.
Новий Заповіт в структурі Біблії.
Роль Біблії історії людства.
Дохристиянські вірування східних слов’ян.
Хрещення Київської Русі та основні етапи розвитку християнської церкви в Україні.
Характерні риси українського православ’я.
Релігія і церква в Україні на сучасному етапі.
Свобода совісті, релігії, віросповідання, церкви.
Майбутнє релігій.

17. МЕТОДИЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

1. Присухін С. І. Релігієзнавство: Навчально-методичний комплекс. – К.: ВНЗ «Національна академія управління».

Структурними частинами навчально-методичного комплексу є:

1. Програма навчальної дисципліни.

2. Робоча програма, до якої входять:

2.1. Опорний конспект лекцій (окрема папка);

2.2. Методичні рекомендації та завдання для практичних і семінарських занять;

2.3. Тестові завдання;

2.4. Екзаменаційні білети (окрема папка);

2.5. Пакет контрольних завдань для комплексної перевірки знань (окрема папка);

2.6. Пакет контрольних завдань для заміру залишкових знань (окрема папка);

2.7. Фонд законодавчих та інструктивних матеріалів (окрема папка та електронний варіант);

2.8. Методичні вказівки та контрольні роботи для студентів заочної форми навчання.

18. СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНИХ ДЖЕРЕЛ

Обов’язкові джерела

Академічне релігієзнавство (мультимедійне доопрацьоване видання). За ред.. А. Колодного. ― Львів, 2007.
Колодний А. та ін. Релігієзнавство. Підручник. ― К., 2004.
Присухін С. І. Релігієзнавство: навчальний посібник. – К.: КНЕУ, 2005. ― 192 с.
Релігієзнавство: хрестоматія: навчально-методичний посібник / Присухін С. І. ― К.: КНЕУ, 2010. ― 231, [1] с.
Релігієзнавчий словник. За ред.. А. Колодного, Б. Лобовика. ― К., 1996.
Яроцький П. Л. Релігієзнавство: Підручник / Яроцький П. Л. ― Кондор-Видавництво, 2013. ― 442 с.

Додаткові джерела

Арістова А. В. Релігієзнавство. Підручник. ― К., 2008.
Арну А. История инквизиции. – СПб, 1995.
Практичне релігієзнавство / За ред.. А. Колодного і Л. Филипович. ― К., 2012.
Конфесіологія релігії. Колективна монографія. За ред.. А. Колодного і Л. Филипович. ― К., 2009.
Бабій М. Ю. Свобода совісті: філософсько-антропологічне і релігієзнавче осмислення. – Київ, 1994.
Релігія в контексті культурно-цивілізаційного діалогу. Колективна монографія. За ред.. А. Колодного і Л. Филипович. ― К., 2010.
Релігійні процеси в перспективі їх виявів. Колективна монографія. За ред.. А. Колодного і Л. Филипович. ― К., 2012.
Саган О. Н. Національні прояви православ’я: український аспект. Монографія. ― К., 2001.
Релігія і нація в суспільному життя України і світу. Колективна монографія. З ред. Л. Филипович ― К., 2006.
Булгаков С.Н. Православие: Очерки учения православной церкви. – М., 1991.
Бистрицька Є. В. Східна політика Ватикану в контексті відносин Святого Престола з Росією та СРСР (1878―1964 рр.). Монографія. ― Тернопіль, 2008.
Клімов В. Українські православні монастирі та чернецтво: позиція в національній історії. Монографія. ― К., 2008.
Шевченко В. Україна духовна: події, постаті, явища. Монографія ― К., 2008.
Десятитомник «Історія релігії в Україні»
Васильев Л. История религий Востока. – М., 1988.
Вихнович В.Л. Иудаизм. – СПб, 2006.
Вонг Е. Даосизм. – М., 2001.
Гараджа В. Социология религии. – М., 1996.
Гараджа В.И. Протестантизм. – М., 1971.
Гергей Е. История папства. – М., 1996.
Головащенко С. Історія християнства. – К., 1999.
Грановская Р.М. Психология веры. – СПб., 2004.
Дамаскин И. Точное изложение православной веры. – Ростов-на-Дону, 1992.
Доусон К.Г. Религия и культура. – СПб., 2001.
Єленський В. Релігія після комунізму. – К., 2002.
Зелинский Ф.Ф. Древнегреческая религия. – К., 1993.
Зелинский Ф.Ф. Религия эллинизма. – Томск, 1996.
Історія релігії в Україні: Навчальний посібник. – К., 1999.
Казакова А. Второй Ватиканский собор. – М., 1973.
Каниткар В.П., Оуэл Коул У. Индуизм. – М., 2003.
Карташев А.В. Очерки по истории Русской церкви. – М., 1993. Т.1-2.
Кеоун Д. Буддизм. – М., 2001.
Кимелев Ю.А. Философия религии: систематический очерк. – М., 1998.
Ковальский Я.В. Папы и папство. – М., 1986.
Кочетов А.Н. Буддизм. – М., 1983.
Кочетов А.Н. Ламаизм. – М., 1973.
Лозинский С.Г. История папства. – М., 1986.
Лубський В.І., Предко О.І. Психологія релігії. – К., 2004.
Малерб М. Религии человечества. – М., 1992.
Малявин В.В. Конфуций. – М., 1992.
Мечковская Н.Б. Язык и религия. – М., 1998.
Миркина З., Померанц Г. Великие религии мира. – М.,1995.
Митрохин Л.Н. Понятие религии. – М., 2003.
Митрохин Л.Н. Религии «нового века», – М., 1985.
Накорчевский А.А. Синто. – СПб., 2000.
Павлов С., Мезенцев К., Любіцева О. Географія релігій. – К., 1998.
Панова В., Бахтин И. Жизнь Мухаммеда. – М., 1990.
Переломов Л.С. Конфуций: жизнь, учение, судьба. – М., 1993.
Пупар П. Вера католической церкви. – М., 1992.
Пучков П.И. Современная география религий. – М., 1975.
Саган О. Вселенське православ’я: суть, історія, сучасний стан. – К., 2004.
Самыгин С.И., Нечипуренко В.Н., Полонская И.Н. Религиоведение: социология и психология религии. – Ростов-на-Дону, 1996.
Свобода віровизначення, церква і держава в Україні. – Київ, 1996.
Степанова Е.А. Постижение веры. – Екатеринбург, 1998.
Телушкин Д. Еврейский мир. – М., 1992.
Токарев С. А. Религия в истории народов мира. – М., 1976.
Токарев С.А. Ранние формы религии. – М., 1990.
Томпсон М. Философия религии. – М., 2001.
Торчинов Е.А. Даосизм. – СПб., 1993.
Торчинов Е.А. Религии мира: опыт запредельного. Психотехника и трансперсональные состояния. – СПб., 1998.
Уилсон Б. Саентология. – Копенгаген, 1998.
Филипович Л. Етнологія релігії. – К., 2000.
Филипович Л. О. Новітні релігійні течії: український контекст (огляд, документи, переклади). – К., 2000.
Форвард М. Религия. – М., 2003.
Шах И. Суфизм. – М., 1994.
Шохин В.К. Диалог религий: идеология и практика // Альфа и Омега. – М., 1997. №1(12). – 281-295; №2(13). – 223-240.
Янг Л. Сущность иудаизма. – М., 1993.

Словники та ілюстровані видання:

Индуизм. Джайнизм. Сикхизм: Словарь. – М.: Республика, 1996.
История религий мира. Энциклопедия в 2 т. – М., 1996.
Наглядно о религиях. – Минск, 2000.
Народы и религии мира: Энциклопедия. – М., 1998.
Религии мира. Справочное издание. «Белфакс». – М., 1996.
Релігієзнавчий словник. – К., 1996.
Элиаде М., Кулиано И. Словарь религий, обрядов и верований. – М., 1997.

Інтернет-ресурси:

Офіційний сайт Української православної церкви Московського патріархату – http://www.orthodox.org.ua
Офіційний сайт Української православної церкви Київського патріархату ― http://www.cerkva.info
Офіційний сайт Української автокефальної православної церкви ― http://www.uaoc.net
Офіційний сайт Української греко-католицької церкви ― http://www.ugcc.org.ua
Офіційний сайт Києво-Житомирської дієцезії Римо-Католицької церкви ― http://www.kyiv-zhytomyr.com.ua
Офіційний сайт Всеукраїнського союзу церков євангельських християн-баптистів ― http://www.ecbua.info
Офіційний сайт Духовного управління мусульман України ― http://www.islamyat.org
Офіційний сайт Духовного управління мусульман Криму ― http://www.qirimmuftiyat.org.ua
Офіційний сайт Всеукраїнської ради церков і релігійних організацій ― http://www.vrciro.org.ua
Релігійно-інформаційна служба України ― http://www.risu.org.ua
Офіційний сайт Католицької Церкви — http://www.vatican.va
Офіційний сайт «Радіо Ватикан» — http://www.radiovaticana.va

Навчально-методичне видання

Кафедра гуманітарних наук

Релігієзнавство

Навчально-методичний комплекс

Відповідальний технічний редактор:

Цаплюк І.В.

Підп.до друку. 30.09.2013. Формат вид. 60х80¹/₁₆
Папір офсет. № 1. Офс. друк. Гарн. «ArialCyr»

Ум. друк. арк. 9,21. Обл.-вид. арк. 8,79.

Тираж 300 пр.

03151, Україна, м.Київ, вул. Вінницька, 10

Телефон (044) 246-24-46; Тел/факс (044) 246-24-40

E-mail: nam@nam.kiev.ua

Інтернет: www.nam.kiev.ua

РЕЛІГІЄЗНАВСТВО

Тема 1. Релігієзнавство як наукова дисципліна. Структура релігієзнавства

Тема 2. Архаїчні форми релігії (фетишизм тотемізм анімізм, магія, шаманізм, рільничі культи)

Тема 3. Етнонаціональні релігії і культи (Індія, Китай)

Тема 4. Світові релігії. Буддизм

Тема 5. Християнство

Тема 6. Іслам

Тема 7. Новітні релігійні течії та рухи

Тема 8. Основи свободи совісті і віросповідання в Україні

Тема 1. Релігієзнавство як наукова дисципліна. Структура релігієзнавства

Тема 2. Архаїчні форми релігії (фетишизм тотемізм анімізм, магія, шаманізм, рільничі культи)

Тема 3. Етнонаціональні релігії і культи (Індія, Китай)

Тема 4. Світові релігії. Буддизм

Тема 5. Християнство

Тема 6. Іслам

Тема 7. Новітні релігійні течії та рухи

Тема 8. Основи свободи совісті і віросповідання в Україні

ПРАКТИЧНЕ ЗАНЯТТЯ

ТЕМАТИКА РЕФЕРАТІВ

Тематика рефератів

Комментарии