РИНОК ПРАЦІ В ЕКОНОМІЧНІЙ СИСТЕМІ

РИНОК ПРАЦІ В ЕКОНОМІЧНІЙ СИСТЕМІ 11.09.2013 02:12

1. Поняття ринку праці, його елементи.

2. Особливості ринку праці.

3. Функції ринку праці.

4. Види ринків праці. Сегментація ринків праці.

5. Теоретичні основи аналізу ринку праці.

 

4.1. Поняття ринку праці, його елементи

За своєю суттю ринок праці схожий до інших ринків, тобто формування і функціонування ринку праці базується на тих же економічних законах: попиту і пропозиції, конкуренції, вартості та грошового обігу.

Суб’єктами ринку праці, які входять до ринкових відносин, є роботодавці, наймані працівники, різні посередники, профспілки.

Ринок праці – це система соціально-економічних відносин, форм і методів узгодження і регулювання інтересів між сторонами, що беруть участь на ринку праці, з приводу організації, використання і оплати найманої праці.

Економічна сутність будь-якого ринку розкривається через його економічну структуру. Найважливішими елементами ринку праці є попит, пропозиція, вартість робочої сили, конкуренція та кон’юнктура.

Попит на ринку праці може бути сукупним та індивідуальним.

Сукупний попит на робочу силу – це платоспроможність суспільства щодо задоволення потреби в робочій силі або ринковий попит з боку всіх фірм, підприємств, організацій, представлених на ринку.

Індивідуальний попит на робочу силу – це попит окремого роботодавця (підприємця, фірми).

Пропозиція на ринку праці – це контингент працездатного населення, який пропонує свою робочу силу в обмін на життєві цінності. Тобто пропозиція робочої сили характеризує чисельність працездатних людей з урахуванням їх статі, віку, освіти, професії, кваліфікації та ін.

На пропозицію на ринку праці впливає демографічна ситуація, рівень економічної активності населення, характер і зміст праці, інтенсивність вивільнення робочої сили, ефективність функціонування системи підготовки і перепідготовки працівників, система оплати праці.

Формування ринкової пропозиції праці в економіці наведено на рис. 4.1

На формування робочої сили або економічно активного населення впливає рівень його економічної активності населення, тобто фактори, які визначають рішення “працювати – не працювати”.

В разі підвищення заробітної плати діє “ефект заміни”; працівникові вигідно відмовитися від годин дозвілля і збільшити свій робочий час, якщо ціна його праці забезпечує йому більше переваг у вигляді корисностей тих речей і послуг, які він зможе придбати.

Збільшуючи свій робочий час, працівник на кожну його додаткову одиницю витрачає більше фізичної та розумової енергії, тобто діє “ефект граничних витрат праці”. Це означає, що лише за умови збільшення заробітної плати людина погодиться працювати більше.

Підвищення заробітної плати створює “ефект доходу”. Він проявляється в тому, що, задовольнивши свої першочергові потреби, працівник, який одержує високу платню, починає більше цінувати дозвілля. Щоб спонукати його збільшувати пропозицію своєї праці на ринку, треба підвищити йому заробітну плату. Звичайно, може виникнути ситуація, коли внаслідок “ефекту доходу” працівник скоротить свою пропозицію, надавши перевагу дозвіллю. Проте на ринку праці така ситуація не позначиться, оскільки для нових робітників спрацює “ефект заміни”.

Кількість годин праці, яке пропонується на ринку залежить від індивідуальної пропозиції праці в годинах (людина може вибрати працю в умовах неповного робочого дня, тижня), гнучкості режимів праці та ін.

На ринкову пропозицію праці впливають якісні параметри робочої сили, і передусім відповідність професійно-кваліфікаційної структури робочої сили структурі робочих місць.

Кон’юнктура на ринку праці – це співвідношення між попитом на робочу силу та її пропозицією. Вона визначає ставки заробітної плати на конкурентні види праці та рівень зайнятості населення.

Залежно від співвідношення попиту та пропозиції розрізняють три типи кон’юнктури ринку праці:

• працедефіцитна – якщо попит перевищує пропозицію. На ринку праці спостерігається нестача пропозиції праці;
• праценадлишкова – якщо пропозиція перевищує попит, існує велика кількість безробітних і відповідно надлишок пропозиції праці;

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Рис. 4.1. Формування ринкової пропозиції праці в економіці

• рівноважна, коли попит на працю відповідає її пропозиції.

 

Кон’юнктура ринку праці складається під впливом конкретної економічної та соціально-політичної ситуації, зміни ціни робочої сили (оплати праці), рівня реальних доходів населення. Графічно залежність цих величин зображена на рис.4.2

Рис. 4.2. Криві попиту і пропозиції на ринку праці

 

На горизонтальній осі позначена кількість праці - Q, а на вертикальній – ціна праці, або заробітна плата – W (від англійського wage – заробітна плата). Крива DD відображає залежність між заробітною платою і величиною попиту на працю з боку покупців. Крива пропозиції SS відображає залежність між заробітною платою та її пропозицією з боку працівників. На практиці загальна і структурна рівновага попиту і пропозиції робочої сили є недосяжним, тому модель рівноваги ринку робочої сили виражає ідеальний стан, якого досягнути в реальних умовах, що складаються у кожної країні під впливом економічних, політичних, соціальних, демографічних та інших факторів, неможливо. Крива попиту на працю DD є спадною. Це пояснюється похідним характером попиту на робочу силу від попиту на товари та послуги, з одного боку,  та потребою підприємця у збільшенні найманих працівників – з другого.

 

4.2. Особливості ринку праці

Ринок праці є найскладнішим з усіх видів ринків за

структурою, специфікою ціноутворення, зв’язками з іншими ринками. Поряд із загальними для всіх ринків рисами він має свої особливості, притаманні лише йому. Ці особливості ринку праці обумовлені специфікою товару робоча сила.

Робоча сила – капітальний товар для суспільства, тому що робоча сила – це здатність людини до праці, сукупність її фізичних та духовних якостей, які використовуються у процесі виробництва товарів і послуг. У ринковій економіці робоча сила стає товаром, тобто предметом купівлі-продажу, який має назву найму, а працівник – найманим працівником.

Ринок праці відрізняється від інших ринків цілим рядом особливостей.

По-перше, специфічний сам “товар”, що тут продається і купується, тобто робоча сила. Продаж товару “робоча сила” не відмежовується від людини, а лише використовуються її здатності, навички, досвід, кваліфікація згідно з умовами договору про найом. Для найманого працівника надзвичайно важливі не тільки заробітна плата (ціна його "товару"), але й інші не грошові фактори: безпека роботи, умови праці і режим, можливості навчання, професійного росту, самореалізації, творчого потенціалу, морально-психологічний клімат на роботі, гарантії зайнятості і т.п.

По-друге, попит на працю є похідні від попиту на товари, послуги, які виробляються з використанням цієї праці.

По-третє, ринок праці характеризується недосконалістю інформації. Хоча тут діють державні служби зайнятості і приватні агентства по найму зі своїми базами даних, є спеціальні державні видання, теле і радіопрограми,  інформацію про вакансії і працівників можна отримати через мережу Internet, проте інформація залишається недосконалою. Адже ніякі формальні дані, дипломи і рекомендації не можуть однозначно характеризувати потенційного працівника наймачу; так само, як і пропоновану роботу людина зможе по достоїнству оцінити проробивши деякий час..

І нарешті, по-четверте, важлива особливість ринку праці в порівнянні з товарними ринками – істотна і всезростаюча роль інституціональних факторів. Купівля-продаж робочої сили регулюється державою через систему законодавчо-правових документів. Законодавчо встановлюються державні норми і гарантії організації оплати праці.

Держава за допомогою економічних важелів – зміни ставок податків (або) субсидій, а також за допомогою інших заходів впливає на попит і пропозицію на ринку праці з метою скорочення рівня безробіття і збільшення рівня зайнятості населення.

Крім того, значний вплив на ринки праці справляють профспілки, особливо в окремих галузях. Організаційною формою взаємодії між суб’єктами ринку праці, вираження їх інтересів є об’єднання (асоціації) підприємців, з одного боку, і профспілки – з іншого.

 

4.3. Функції ринку праці

Функціонування ринку праці підпорядковується законам товарного виробництва – закону попиту і пропозиції, закону вартості, закону конкуренції, що находить відображення у виконанні ним певних функцій.

Ринок праці виконує такі функції:

• суспільного поділу праці – забезпечує пропорційність робочої сили відповідно до структури суспільних потреб і розвитку техніки, розмежовує роботодавців і найманих працівників за професіями, спеціальностями та між галузями і регіонами;
• посередницька – узгоджує економічні інтереси суб’єктів трудових відносин щодо умов найму, рівня заробітної плати, якості робочої сили;
• ціноутворююча – встановлює рівновагу між попитом і пропозицією робочої сили. На ринку праці діє закон вартості і відбувається загальне визнання затрат праці на відтворення товару “робоча сила” та його суспільної корисності;
• стимулююча – ринок вимагає якісної робочої сили, стимулюючи найманих робітників поліпшувати свій рівень професійних знань та вмінь, щоб бути конкурентоспроможними на ринку праці, впливає на умови реалізації особистого трудового потенціалу, сприяє формуванню оптимальної професійно-кваліфікаційної структури;
• інформаційна – ринок дає інформацію про структуру попиту і пропозиції, місткість та кон’юнктуру ринку тощо;
• регулююча – впливає на формування пропозицій суспільного виробництва, розвиток регіонів;
• оздоровча - в умовах гострої конкуренції перевагу одержують працівники з більш високими характеристиками якості робочої сили;
• розподільча - сприяє ліквідації надлишків робочої сили, її раціональному оптимальному розміщенню та ефективному використанню;
• соціальна – сприяє підбору престижної роботи в залежності від розвитку особистих здібностей, ділових якостей і професіоналізму.

Водночас є функції, які реалізуються державою і складають основу державної соціальної політики. Це такі функції як матеріальна та соціальна підтримка соціально вразливих верств населення, організація професійної підготовки та перепідготовки кадрів, забезпечення сприятливих умов для розвитку соціальної інфраструктури малого бізнесу, здійснення заходів щодо вирівнювання розвитку окремих регіонів тощо.

 

4.4. Види ринків праці. Сегментація ринків праці

Види ринків праці визначаються за різними ознаками. Це обумовлено формуванням ринкових систем господарювання та притаманних їм відносин, які пов’язані з політичними, правовими, соціально-психологічними аспектами життєдіяльності людини.

Виходячи з сутності ринку праці як форми її організації, основними критеріями сегментації ринку праці є спосіб:

-          включення робочої сили в процес праці;

-          координації праці;

-          оцінки праці.

Відповідно до цього сегментація ринку праці означає виділення певних сегментів на основі видозмін в способах включення робочої сили в процес праці, координації та оцінки праці.

Обрані критерії сегментації широко застосовані у світовій практиці. Вони дозволяють проаналізувати основні моделі поділу ринків праці, зокрема первинний і вторинний, внутрішній та зовнішній, формальний та неформальний.

До первинного ринку праці відносяться підприємці, особи зайняті висококваліфікованою і добре оплачуваною працею, що мають високий рівень загальної і спеціальної підготовки. Вони мають міцні гарантії зайнятості і доходів, великі можливості просування по службі. В змісті праці переважають творчі, управлінські функції.

До вторинного ринку праці відносяться малокваліфіковані, сезонні працівники, соціально вразливі групи населення, працюючі неповний робочий день. Їх зв’язок з основним виробничим процесом слабкий, а доходи від праці низькі.

Крім суто економічних критеріїв такої сегментації, слід врахувати і соціальні, а саме: різний ступень психологічної готовності окремих груп працівників до ринкових трудових відносин та різну конкурентоспроможність їх на ринку праці.

З урахуванням цього фактора до первинного ринку праці відносяться такі категорії працівників:

• підприємці та менеджери;
• працівники нових гостродефіцитних професій, пов'язаних з обслуговуванням ринку;
• інженерно-технічні працівники високої кваліфікації, на працю яких є попит у сучасних виробництвах;
• висококваліфіковані робітники, на працю яких є попит;
• працівники органів управління;
• основний персонал кооперативів, малих підприємств, спільних підприємств, інших новостворених структур, які зайняли на ринку достатньо міцні позиції. Ці працівники відрізняються гарантованою (пов’язаною із стабільним розвитком підприємства) зайнятістю, високооплачуваною роботою, високою готовністю працювати в умовах ринку.

До вторинного ринку праці в Україні слід віднести:

• по-перше, всіх зайнятих, праця яких не відповідає потребам підприємств, тобто приховано безробітних. Їх становище є нестійким, при перших кардинальних зрушеннях в техніко-організаційній структурі виробництва ця категорія може поповнити відкрите безробіття;
• по-друге, у вторинний ринок включаються особи, зайняті неповний робочий день (жінки з малими дітьми, пенсіонери, молоді люди);
• по-третє, це сезонні працівники, тимчасово зайняті за трудовими договорами;
• по-четверте, робітники низької кваліфікації, чия конкурентоспроможність у ринкових умовах вкрай низька, а можливості для її підвищення обмежені. Для всього сегмента властиві нестійкість економічного становища, низькі доходи, неготовність до роботи в ринкових умовах.

Специфікою українського вторинного ринку є те, що до нього потрапляють люди, які в свій час одержали високу кваліфікацію та освіту.

У середині як первинного, так і вторинного ринку, між окремими групами існують відмінності. Це говорить про те, що всередині цих ринків є більш вузькі сегменти. Конкуренція розгортається всередині сегментів, між сегментна конкуренція відсутня.

Інший вид сегментації ринку праці є його поділ на внутрішній та зовнішній. Поняття “внутрішній” та “зовнішній” фіксують стан ринку праці по відношенню до конкретного підприємства. Ці сегменти ринку праці відрізняються системами професійної підготовки кадрів, методами підвищення професійно-кваліфікаційного рівня, просування працівників та заповнення вакантних робочих місць, особливостями регулювання на основі колективного договору. Кожному типу ринку відповідають і свої системи виробничих відносин.

Особливості політики зайнятості в різних країнах дозволяють виділити характерні риси цих двох моделей ринків праці.

Японська модель. Ця модель є класичним прикладом організованого внутрішнього ринку праці. Система трудових відносин у країні базується на так званому “довічному наймі”, якій передбачає гарантії зайнятості працівникам до 55-60 років.

Закріплення кадрів на підприємствах системою “довічного найму” дозволяє компаніям, фірмам підтримувати відповідність професійно-кваліфікаційного складу кадрів зі структурою робочих місць, розвитком техніки і технології, модифікації продукції, що виробляється. Кожен працівник володіє декількома професіями, що забезпечує взаємозамінність та виключає простій обладнання. Передбачається зростання розмірів матеріальних благ у виді заробітної плати, преміальних, соціальних виплат.

Модель ринку праці в США характеризується децентралізацією ринку робочої сили. У кожному штаті діють свої закони про зайнятість, допомоги безробітним, є свої фонди страхування по безробіттю.

За несприятливої кон’юнктури американські фірми запроваджують звільнення працюючих, а не скорочення робочого тижня, що практикується в Японії.

Щорічно працівники фірм підписують колективні договори з адміністрацією. При цьому, системою договорів охоплено лише 25% працівників, а інші зайняті на основі контрактів. Заробітна плата залежить від складності роботи.

Проблемами підвищення кваліфікації фірми займаються лише по відношенню до спеціальних робіт і робочих місць.

Шведська модель ринку праці або модель “повної зайнятості” завдяки активної політики зайнятості. Основі кошти вкладають не в допомогу по безробіттю, а в перепідготовку працівників, підвищення їх кваліфікації, тобто в підвищення конкурентоспроможності робочої сили на ринку праці.

На профпідготовку працівників та створення робочих місць Швеція витрачає більше, ніж інші країни, хоча доля бюджету, яка витрачається на зайнятість не вище, ніж в інших країнах.

Шведська модель досягнення повної зайнятості базується на таких економічних принципах:

• обмежена фіскальна політика, яка спрямована на дотримання менш прибуткових підприємств і обмеження прибутку високодохідних фірм з метою зниження інфляційної конкуренції між фірмами через підвищення заробітної плати;
• здійснення “політики солідарності” в заробітній платі передбачає, однакову плату за однакову працю, незалежно від фінансового становища своєї фірми, що спонукає малоприбуткові підприємства скорочувати чисельність зайнятих або припинити свою діяльність;
• активна політика на ринку праці заключається в виділенні спеціальної допомоги деяким категоріям працівників, в стимулюванні підприємців в забезпеченні зайнятості цих працівників на підприємствах шляхом надання їм значних субсидій
• підтримуванню зайнятості в секторах з низькими економічними показниками, але які забезпечують соціально-необхідні послуги.

Третьою поширеною моделлю сегментації ринків праці є поділ їх на формальну і неформальну (неофіційну, нерегламентовану) частини.

Формальна або офіційна частина ринку – це населення, яке перебуває на обліку в державних службах зайнятості, тобто безробітні, а також випускники державної служби професійного навчання.

Сектор неформальної зайнятості є неоднорідним за економічними та соціальними показниками і характеризується такими загальними рисами сегментації ринку праці: незареєстрованість зайнятості; неузгодженість аж до суперечності з розвитком офіційної економіки; залежність доходів від ступеня ризику, випадкових обставин, відсутність будь-якого соціального захисту.

Формальний та неформальний сектор ринку праці є складовими відкритого ринку, якій охоплює все працездатне населення.

В протилежність відкритому ринку існує прихований ринок праці. До прихованого ринку належать працівники, які зайняті на підприємствах і в організаціях, проте мають велику ймовірність опинитися без роботи з причин зниження темпів розвитку виробництва, його конверсії, ліквідації колишніх економічних виробничих взаємозв’язків.

Підходи до сегментації ринку праці залежать від суб’єкта та його мети. Так, ознаками сегментації можуть бути:

• територіальне положення – регіон, місто, район тощо;
• демографічні характеристики – статево-віковий і сімейний склад населення;
• соціально-економічні характеристики – рівень освіти, професійно - кваліфікаційний склад, стаж роботи тощо;
• економічні критерії – розподіл покупців за формами власності, за їхнім фінансовим станом, розподіл продавців за рівнем матеріальної забезпеченості та ін.;
• психографічні показники – особисті якості працівників, їх належність до певних верств і прошарків суспільства тощо;
• поведінкові характеристики – мотивація зайнятості тощо.

Ефективність моделей ринку праці залежить від їх гнучкості і адаптивності до змін що відбуваються в економіці в цілому.

В умовах структурної перебудови в економіці, скорочення питомої ваги зайнятих у промисловості та зросту сфери послуг з її можливостями організації нестандартних форм зайнятості.

Гнучкий ринок праці є інструментом в підвищенні ефективності виробництва.

Поширення концепції гнучкого ринку праці можна розглядати як форму адаптації ринку праці до структурної перебудови економіки.

Гнучкість ринку праці передбачає:

• оперативне реагування на зміни кон’юнктури ринку праці;
• територіальну та професійну мобільність працівників;
• гнучкість підприємства, яка виявляється в гнучкому регулюванні обсягів продукції, що випускається, у використанні нових форм організації виробництва і праці, управління кадрами;
• різноманітність форм наймання і звільнення;
• різноманітність форм професійно-кваліфікаційної перепідготовки;
• гнучкість диференціації заробітної плати;
• гнучкість у регулюванні витрат на робочу силу;
• гнучкість режимів роботи та розподілу робочого часу;
• різноманітність методів і форм соціальної допомоги;
• різноманітність методів і форм зайнятості.

 

4.5. Теоретичні основи аналізу ринку праці

Особливості функціонування ринку праці, його структура, сутність безробіття найбільш повно розкриваються на макро- і мікро рівні через моделі ринку праці.

В західних економічних теоріях відомі такі основні підходи до аналізу сучасного ринку праці.

Класична (неокласична) теорія „цінової рівноваги”. Її дотримуються неокласики (А. Маршалл, А. Пігу, Дж. Пері, Р. Холл та ін.) і прихильники концепції економіки пропозиції ( Д. Гідлер, А. Лафер та ін.).

Згідно з цією теорією ринок праці діє на основі цінової рівноваги, тобто основним регулятором ринку праці є ціна робочої сили. В умовах досконалої конкуренції ціна робочої сили гнучко реагує на потреби ринку, збільшуючись чи зменшуючись залежно від попиту та пропозиції. Проблеми безробіття і дефіциту трудових ресурсів вирішується з допомогою механізму ринкового саморегулювання. Теорія рівноваги виключає безробіття, а наявність останнього пояснюється його добровільним характером і прагненням працівників до максимально вигідної роботи.

З точки зору класиків капіталізм представляє собою саморегульовану економіку. Проте положенням класичної теорії суперечать повторюванні періоди безробіття та інфляції. Після першої світової війни особливо в тридцяті роки, в багатьох капіталістичних країнах було масове безробіття. Особливу актуальність набув макроекономічний аналіз зайнятості. В цей період сформувалась кейнсіанська модель ринку праці.

Кейнсіанська теорія зайнятості (Дж. М. Кейнс та ін.) принципово відрізняється від класичного підходу. Теорія Дж. Кейнса отримала назву „недостатнього попиту”. По Кейнсу обсяг зайнятості визначається обсягом ефективного попиту, який включає споживчий попит та інвестиційний Головна причина безробіття - в недостатньому обсягу ефективного попиту і обумовлюється, насамперед, спадом як фазою економічного циклу (цикл безробіття).

Ринкова система при капіталізмі, як вважали Дж. Кейнс і його послідовники (Е.Д. Домар, Дж.В. Робінсон, Р.Ф. Харрод, Е.Г.Хансен та ін.), ніколи не була системою досконалої конкуренції, Навпаки, і ринок продуктів, і ринок праці та інших ресурсів недосконалі, На ринку продуктів виробники-монополісти, незважаючи на коливання попиту, не дозволяють зниженню цін на свої товари.

На ринку праці тверді позиції займають профспілки, що протидіє зниженню заробітної  плати. Механізму автоматичної зміни цін, в тому числі й заробітної плати, не існує. Більше того, при капіталізмі взагалі не існує будь-якого ринкового механізму, який гарантував би повну зайнятість і економічну стабільність.

Таким чином, основним регулятором ринку в кейнсіанській теорії є держава, яка впливає на сукупний попит на товари і послуги, а значить і на сукупний попит на працю.

Порівняння поглядів неокласиків і кейнсіанців на причини безробіття свідчить про те, що неокласики пояснюють безробіття надмірним подорожчанням робочої сили, а кейнсіанці – падінням сукупного попиту.

Монетаристська теорія (М.Фрідман, Ф.Махлуп, Л.Роббінс, Ф. Хайек та ін.) ґрунтується на необхідності жорсткої структури цін на робочу силу, понятті „природного” рівня безробіття, яке відбиває структурні характеристики ринку праці, що зумовлюють негнучкість заробітної плати, заважають нормальному його функціонуванню, збільшують його нерівновагу та безробіття.

Встановлення державою мінімального рівня заробітної плати, сильні позиції профспілок, невизначеність інформації про наявність вакансій та резервів робочої сили монетаристи розглядають як негативні фактори, які збільшують ринкову нерівновагу. На їх думку урівноваження ринку праці більше сприяють інструменти грошово-кредитної політики, зокрема облікова ставка національного (центрального) банку, розміри обов’язкових резервів комерційних банків на рахунках національного (центрального) банку.

Інституціоналістська теорія (Дж. Данлоп, Л. Ульман та ін.) характер ринку праці пояснюється особливостями динаміки окремих галузей та професіонально-демографічних груп. Увага концентрується не на макроекономічному аналізі, а на аналізі професійних та галузевих розбіжностей у структурі робочої сили, рівні заробітної плати.

Марксистська теорія стверджує, що ринок праці хоча і функціонує відповідно до загальних ринкових закономірностей, проте він має особливості, які пояснюються різницею товарів „робоча сила” та фізичного капіталу. Передусім ці особливості виявляються у тому, що товар „робоча сила” в процесі праці створює вартість, а вартість усіх інших ресурсів лише переноситься на нову вартість праці. Окрім того, робоча сила будучи товаром може активно впливати на співвідношення попиту і пропозицію і на свою ринкову ціну.