Написание контрольных, курсовых, дипломных работ, выполнение задач, тестов, бизнес-планов
  • Не нашли подходящий заказ?
    Заказать в 1 клик:  /contactus
  •  

Шпори

« Назад

Шпори 27.07.2015 08:59

7.Джерела формування фінансових ресурсів малих підприємств та їх хар-ка.

Фінансові ресурси малих підприємств переважно формуються за рахунок власних джерел (прибутку, амортизаційних відрахувань).

Джерела формування фінансових ресурсів мали підприємств розділяються на :

-Внутрішні джерела перерозподіляються на:

*Доход(Прибуток від основної операційної діяльності; Прибуток від інвестиційної діяльності; Прибуток від фінансової діяльності; Прибуток від надзвичайних подій)

* Надходження(Амортизаційні відрахування; Виручка від реалізації майна що вибуло;Інші надходження)

* Інші внутрішні надходження(Стійкі пасиви; Цільові внески працюючих)

-Зовнішні джерела

*При заснуванні підприємства(Внески засновників (учас­ників) у статутний капітал)

* Поступають у порядку розпо­ділу грошових надходжень(Пайові внески; Страхові відшкодування; Цільові надходження)

* Мобілізуються на фінансовому ринку(Кредитні інвестиції; Інші надходження коштів)

Розмір та ступінь використання фінансових ресурсів малих підприємств визначаються різними зовнішніми та внутрішніми факторами. До зовнішніх факторів відносяться: загальна економічна ситуація в Україні, рівень інфляції, рівень оподаткування, рівень процентних ставок за користування кредитом, конкуренція на ринку і інші фактори. До внутрішніх факторів належать: організаційно-технічне оснащення малого підприємства, рівень організації виробництва, фінансово-економічна продуктивність, яка включає: обсяг випуску продукції її конкурентоспроможність, структура фінансових ресурсів, розмір внутрішніх джерел формування фінансових ресурсів, фінансовий стан малого підприємства.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2.Управління дебіторською заборг.

В процесі господарської діяльності виникає дебіторська заборгованість. Чим більша дебіторська заборгованість, тим менше грошових коштів надходить на поточний рахунок малого підприємства.

У зв’язку з цим фінансовий менеджер повинен вміти управляти дебіторською заборгованістю. По-перше, необхідно визначити строки та суму простроченої дебіторської заборгованості, яка залежить від тривалості виробничого циклу підприємства – покупця, оскільки чим триваліший цикл виробництва, тим триваліший строк погашення заборгованості цими підприємствами.

По-друге, періодично переглядати граничну суму відвантаження продукції покупцям, враховуючи їх реальний фінансовий стан.

По-третє, покупцям за дострокову сплату платіжних документів надавати знижку.

З метою покращення стану дебіторської заборгованості необхідно:

систематично слідкувати за співвідношенням дебіторської і кредиторської заборгованості. Значне перевищення дебіторської заборгованості над кредиторською заборгованістю створює загрозу фінансовій стійкості малого підприємства і потребує додаткового залучення грошових коштів в обіг;

по можливості збільшувати кількість покупців з метою зменшення ризику несплати монопольним покупцем;

своєчасно контролювати стан розрахунків за простроченими заборгованостями.

Формування ринкових відносин в Україні характеризується значним уповільненням платіжного обігу, що спричиняє збільшення дебіторської заборгованості (ДебЗ).

ДебЗ поділяється на:

ДебЗ за товари, строк сплати яких не настав;

ДебЗ за товари строк сплати яких не минув;

ДебЗ по векселям отриманим;

ДебЗ по розрахунках з бюджетом;

ДебЗ по розрахунках з персоналом;

ін види ДебЗ

Управління ДебЗ включає етапи:

здійснюється аналіз ДебЗ в минулому періоді, розраховуються показники:

коеф – т відволікання оборотних активів у ДебЗ:

 Кв = ДебЗ/ За, де

За – загальна сума оборотних активів підприємства

Скорочення коефіцієнта є позитивною тенденцією, а збільшення – негативною

середній період інкасації ДебЗ:

, де

Вд – одноденна виручка від реалізації продукції

 

– кількість оборотів ДебЗ за визначаний період

  , де

ЗВ – загальна сума реалізації

на основі проведеного аналізу передбачається визначити оптимальну ДебЗ в майбутньому періоді

   ОДебЗ = (ОР*Ксц (СП0 + СПП))/ 360, де

ОДебЗ  - оптимальний розмір ДебЗ в майб. періоді

ОР – плановий обсяг реалізації продукції з наданням комерційного кредиту

Ксц – коефіцієнт співвідношення собівартості і ціни продукції

СПо – середній період обороту Без в минулому періоді

СПП – середній період прострочених платежів

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

5.Порядок патентування доходів суб’єктів малого під-ва.

У відповідності із Законом України від 13 лютого 1998 р “Про внесення змін до Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 р “Про прибутковий податок з громадян”, громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи, мають право самостійно обрати спосіб оподаткування доходів, одержаних від цієї діяльності за фіксованим розміром податку, тобто фіксований податок шляхом придбання патенту за умови, якщо:

кількість осіб, які перебувають у трудових відносинах з таким громадянином – платником податку, включаючи членів його сім’ї, які беруть участь у підприємницькій діяльності не перевищують 5 осіб;

валовий дохід такого громадянина від самостійного здійснення підприємницької діяльності або з використанням найманої праці за останні 12 календарних місяців, що передують місяцю придбання патенту, не перевищує семи тисяч  (7000) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Не дозволяється застосовувати фіксованого податку при здійснені торгівлі лікеро-горілчаними та тютюновими виробами.

Фіксований податок сплачується громадянином – платником податку до відповідного місцевого бюджету за місцем його проживання. У патенті зазначається прізвище громадянина, його ідентифікаційний код, строк дії патенту, перелік осіб, які перебувають у трудових відносинах з платником податку, місце здійснення підприємницької діяльності, назва органу, що видав патент.

Для одержання патенту платник податку подає до податкового органу заяву, складену у довільній формі, яка повинна містити інформацію про місце здійснення підприємницької діяльності, перелік осіб, які перебувають у трудових відносинах з платником податку та їх ідентифікаційні номери, або членів його сім’ї, які беруть участь у здійснені підприємницької діяльності і їх ідентифікаційні коди, а також інформацію про доходи платника фіксованого податку від здійснення підприємницької діяльності за останні 12 місяців або про неотримання таких доходів.

Розміри фіксованого податку встановлюються відповідною місцевою радою залежно від територіального розташування місця торгівлі і не можуть бути менше ніж 20 гривень та більше 100 гривень за календарний місяць – для громадян, які здійснюють підприємницьку діяльність самостійно. Якщо патент видається для торгівлі на всій території України, то фіксований податок встановлюється у розмірі 100 гривень на місяць.

Якщо громадянин використовує найману працю, розмір фіксованого податку збільшується на 50% за кожну особу. У разі сплати фіксованого податку платник звільняється від ведення обов’язкового обліку доходів і витрат.

Патент видається на строк від одного до 12 місяців за вибором платника.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

8.Основні переваги та недоліки спрощеної сис-ми оподаткувння.

Сутність спрощеної системи оподаткування полягає в тому, що малим підприємствам встановлюється єдиний податок у визначеному відсотку до виручки від реалізації продукції замість цілого ряду податків, які не сплачуються цими підприємствами, а саме: податку на прибуток, плати за землю, збору за спеціальне використання природний ресурсів, збору на відрахування до пенсійного фонду, збору на обов’язкове соціальне страхування, комунального податку, збору до Державного інноваційного фонду.

Розмір єдиного податку для юридичних осіб складає 6% місячної виручки від реалізації продукції, або 10% (в цьому випадку не сплачується податок на додану вартість).

Слід зазначити, що малі підприємства, які сплачують єдиний податок в розмірі 6% місячної виручки від реалізації продукції повинні сплачувати також податок на додану вартість і акцизний збір.

Переваги переходу на сплату єдиного податку:

1.Значно спрощуються розрахунки пов’язані за визначенням сум податків

2.Замість різноманітних форм податкової звіт­ності по податках та зборах, які заміщуються єдиним податком, заповнюється одна форма звітності і надається в податковий орган один раз на квартал

3.Відсутня необхідність здійснювати контроль за строками сплати по податкам і зборам, платником якого перестає бути  суб’єкт малого бізнесу

4.Суб’єкти малого бізнесу ведуть податковий облік лише по тим податкам та зборам, платниками яких вони є

5.З’являється можливість маневру фінансовими ресурсами

6.Спрощується ведення поточного бухгалтер­ського обліку та форм фінансової звітності, що передбачено національними      стандартами бухгалтерського обліку

Недоліки спрощеної сис-ми оподаткування:

1.Можливість втрати клієнтів у зв’язку з неможливістю виписки податкових накладних

2.Введення спрощеної системи оподаткування не завжди сприяє зменшенню розміру податків

3.Нестабільність законодавчої та податкової бази

4. Інертність мислення персоналу, що веде податко­вий та бухгалтерський облік, що зумовлює упо­вільнення переходу суб’єктів малого бізнесу до спрощеної системи оподаткування

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.Порядок нарах. і строки сплати в бюджет суб. підпр. діяльності прибут. податку з громадян.

Загальна система оподаткування доходів фізичних осіб застосовується у таких випадках:

Коли суб’єкти підприємницької діяльності – фізичні особи без створення юридичної особи відмовилися переходити на оподаткування доходів за єдиним податком шляхом одержання свідоцтва про сплату єдиного податку.

У разі порушення вимог встановлених чинним законодавством (не більше 10 осіб і обсяг виручки не більше 500 тис. грн. на рік). Такий платник повинен перейти на загальну систему оподаткування, починаючи з наступного кварталу. Платник податку має право також добровільно відмовитися від застосування спрощеної системи оподаткування та повернутися до загальної системи оподаткування з початку наступного кварталу за умови подання заяви до відповідного податкового органу не пізніше ніж за 15 днів до закінчення звітного кварталу.

фізичні особи, які працюють за трудовим договором, мають доходи за роботу за сумісництвом (за умови, якщо доходи за сумісництвом перевищують 210 грн. на рік) повинні надавати в податковий орган за місцем проживання платника податку податкову декларацію про сукупний дохід за минулий рік. Строк надання такої декларації встановлений до 1 березня року наступного за звітним роком. Якщо порушується цей строк передбачається штраф від одного до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Сутність загальної системи оподаткування полягає у тому, що оподатковуваним доходом є сукупний чистий дохід, який визначається як різниця між валовим доходом (виручкою від реалізації продукції) і документально підтвердженими витратами, які безпосередньо пов’язані з одержанням доходу. Якщо ці витрати не можуть бути підтверджені документально, то вони враховуються податковими службами при проведенні остаточних розрахунків по нормам у відсотках до валового доходу. Ці норми приведені в додатку Інструкції №12 До складу витрат, які безпосередньо пов’язані за одержанням доходів входять витрати, які включаються в собівартість продукції згідно з  Інструкції №12, а саме: вартість сировини і матеріалів, суми на сплату заробітної плати, а амортизаційні відрахування, проценти за кредит, суми на відрядження, відрахування в цільові державні фонди і інші витрати.

На протязі року платники щоквартально сплачують в бюджет 25% річної суми податку, визначеного за минулий рік в такі строки: 15 березня, 15 травня, 15 серпня, 15 листопада.

По закінченню року здійснюється перерахунок прибуткового податку, виходячи з фактичного доходу.

Для всіх платників передбачена єдина шкала ставок, за якими оподатковується сукупний річний доход.

Місячний сукупний оподатковуваний доход (у грн. )

До 17                      не сплачується

18-85                              10%*(Х-17)

86-170                           6.8+15%*(Х-85)

171-1020                                              19,55+20%*(Х-170)

1021-1700                                           189.55+30%*(Х-1020)

1701-...                           393.55+40%*(Х-1700)

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

6.Методи фінансового прогнозування основних показників малого підприємництва.

 фінансове прогнозування здійснюється при допомозі неформалізованих і формалізованих методів прогнозування.

Неформалізовані методи прогнозування базуються на логічних висновках, а не на визначених аналітичних залежностях. Застосування цих методів характеризується суб’єктивізмом і його результати в значній мірі залежать від інтуїції, досвіду і знання фінансового менеджера. Формалізовані методи прогнозування можна поділити на дві великі групи:

а) методи, які базуються на застосуванні стохастичних моделей;

б) методи, які базуються на застосуванні жорстко детермінованих моделей.

Серед стохастичних моделей найбільше розповсюдження одержали лінійні моделі, які реалізуються при допомозі простого динамічного аналізу: багатофакторного динамічного аналізу; аналізу з використанням авто-регресивних залежностей.

Простий динамічний аналіз виходить із передумови, що прогнозний показник змінюється прямо (або зворотно) пропорційно до зміни часу. Багатофакторний регресивний аналіз є розповсюдженням простого динамічного аналізу на багатомірний випадок. В цьому випадку в результаті якісного аналізу відбирається ряд факторів, які на думку фінансового менеджера найбільш впливають на зміну прогнозує мого показника і відповідно будується регресивна залежність.

Аналіз при допомозі авто регресивних залежностей полягає в тому. Що значення прогнозного показника ставиться в залежність в майбутньому періоді, тобто в якості фактора вводиться період часу.

Жорстко детерміновані моделі використовуються в ситуаційному аналізі. Зокрема, форма звітності №2 “Звіт про фінансові результати” являє собою табличну реалізацію жорстко детермінованої факторної моделі, яка пов’язує результативну ознаку (прибуток) з факторами (обсяг реалізації, рівень витрат, рівень цін, податкові ставки і інші).

Таким чином, прогнозування здійснюється на основі фінансової інформації минулих періодів з врахуванням планів малого підприємства на майбутній період, діючого і майбутнього впливу на елементи структури попиту, а також вірогідних витрат малого підприємства в майбутньому. Таке прогнозування використовується тоді, коли мале підприємство функціонує декілька років і накопичений достатній обсяг фінансової інформації зміни витрат і доходів, а також зв’язок між обсягом реалізації і витратами.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3.Управління витратами малого п-ва.

Таким чином мале підприємство може мати декілька джерел фінансування інвестицій. Задача фінансового менеджера полягає в тому, щоб визначити приблизно розмір і час надходження грошових коштів і порівняти їх з витратами і часом їх здійснення.

Витрати, пов’язані з любим інвестиційним проектом, можна поділити на три групи:

Початкова вартість проекту.

Витрати на модернізацію устаткування в період дії даного проекту.

Витрати на експлуатацію обладнання.

Для визначення розміру витрат, пов’язаних з любим проектом фінансовому менеджеру необхідно залучити спеціалістів щодо технології виробництва, маркетингу для визначення необхідних прогнозів.

Найбільша увага фінансових менеджерів приділяється прогнозу руху грошових коштів на поточному рахунку малого підприємства.

Як привило, прогноз руху грошових коштів складається на період
2-3 місяці з деталізацією по декадам.

Спочатку орієнтовно визначається надходження грошових коштів на поточний рахунок від реалізації продукції по видам діяльності. Крім того враховується надходження грошових коштів із зовнішніх джерел (кредити комерційних банків, тимчасова фінансова допомога, позички інших підприємств) і інші надходження.

Виходячи із загальної суми грошових надходжень передбачаються регламентовані витрати, тобто ті, без яких мале підприємство не може обійтися, зокрема, оплата рахунків постачальників за матеріальні цінності, орендна плата за основні засоби, виплата заробітної плати, витрати на невідкладні потреби, податки і обов’язкові внески в державні цільові фонди.

Різниця між надходженнями грошових коштів з урахуванням їх залишку на початок планового періоду і регламентованими витратами являє собою залишок грошових коштів на кінець планового періоду.

Прогноз руху грошових коштів складається по видам діяльності: операційна, інвестиційна, фінансова.

Відповідно до зміни обсягу реалізації продукції передбачається зміна витрат виробництва за рахунок зміни цін перш за все на сировину, матеріали, коригування заробітної плати і інших витрат. Таки чином розраховується собівартість реалізованої продукції у відсотках до обсягу реалізованої продукції. Фінансовий менеджер передбачає, що у плановому періоді не змінюються адмінуправлінські витрати, сума амортизаційних відрахувань, а також ставки податку на прибуток на рівні минулого періоду.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

4.Порядок визначення оптимального розміру статутного капіталу малого п-ва.

Оптимальна структура капіталу являє собою таке співвідношення використання власних та запозичених  коштів, при якому забезпечується найбільш ефективна пропорціональність між коефіцієнтом фін.рентабельності та коефіцієнтом фін. стійкості підпри-ва, тобто максимізується його ринкова вартість. Визначення оптимальної структури к. підпри-ва передбачає проведення відповідної аналітичної роботи, яка може включати кілька етапів.

1.Аналіз к. підпри-ва. Основна мета – виявлення тенденцій динаміки об’єму і складу к. в передплановому періоді і їх впливу на фін.стійкість і ефективність використання к. На 1-й стадії аналізу розглядається динаміка загального об’єму і основних складових елементів к. у співставленні з динамікою об’єму вир-ва і реалізації продукції. На 2-й стадії розглядається система коефіцієнтів фін.стійкості підпри-ва:

коефіцієнт автономії;

коефіцієнт фін.ліверіджа;

коефіцієнт довгострокової фін.незалежності;

коефіцієнт співвідношення довго- і короткострокової заборгованості.

На 3-й стадії аналізу проводиться оцінка ефективного використання к. в цілому і окремих його елементів. Розглядаються такі показники:

коефіцієнт рентабельності власного кап-лу;

коефіцієнт капіталовіддачі.

2.Оцінка основних факторів, які визначають формування структури капіталу. Є ряд об’єктивних факторів, які необхідно враховувати через те, що вони впливають на структуру к.:

галузеві особливості операційної діяльності підпри-ва;

стадія життєвого цикла підпри-ва;

кон’юктура товарного ринка;

кон’юктура фінансового ринка;

рівень рентабельності операційної діяльності;

коефіцієнт операційного ліверіджа;

відношення кредитів до підпри-ва;

рівень оподаткування прибутку;

рівень концентрації власного кап-лу.

3.Оптимізація структуру к. за критерієм максимізації рівня фін. рентабельності. Для проведення таких розрахунків використовується механізм фін.ліверіджа. Проведення багатоваріантних розрахунків з використанням механізму фін. ліверіджу дозволяє визначити оптимальну структуру к., яка забезпечує максимізацію рівня фін.рентабельності.

4.Оптимізація структури капіталу за критерієм мінімізації його вартості. Цей процес базується на попередній оцінці вартості власного і запозиченого к. при різних умовах його залучення і здійснення багатоваріантних розрахунків середньозваженої вартості к.

5.Оптимізація структури к. за критерієм мінімізації фін.ризиків. Цей метод пов’язаний з процесом диференційованого вибора джерела фін-ня різних складових частин активів підпри-ва. Активи підпри-ва поділяються на 3 групи:

позаоборотні активи;

постійна частина оборотних активів;

змінна частина оборотних активів.

6.Формування показника цільової структури капіталу. Граничні межі максимально рентабельної і мінімально ризикованої структури к. дозволяють визначити поле вибору конкретних його значень на плановий період.

Оптимізація структури капіталу під-ва хар-ся такими правилами балансу:золоте правило фін-ня, золоте правило балансу та правилом ліквідності.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

19. Основні фінансово-організаційні переваги розвитку МП порівняно з великими.

Діяльність малих підприємств істотно відрізняється від діяльності великих підприємств і має звичайно свої певні переваги та недоліки. Саме про переваги і буде йти мова надалі. Але спочатку визначимось в деякій мірі, які підприємства можна віднести до малих. Так діюче законодавство передбачає такі критерії:

середньо-облікова чисельність працюючих за рік не повинна перевищувати 50 осіб;

обсяг виручки від реалізації продукції за рік не повинен перевищувати 1 млн. грн.

Виходячи із зазначених вище критеріїв можна зазначити наступне. Для створення малого підприємтсва необхідно значно менша кількість фінансових ресурсів, не такий складний виробничий процес, більш швидке обертання фінансових ресурсів і отримання кінцевого прибутку.

Роль малого бізнесу в економічному житті України зростає. Конкретно роль малого бізнесу проявляється в тому, що його розвиток сприяє: створенню нових робочих місць, впровадженню нових видів товарів і послуг, активізує структурну перебудову економіки.

Основні умови і фактори, які впливають на розвиток малого бізнесу в Україні є: політичні обставини, загальний стан економіки, заходи щодо підтримки розвитку малого бізнесу, податкова політика, фінансово-кредитна політика.

Малий бізнес дає широку свободу ринкового вибору, забезпечує швидку окупність витрат виробництва, оперативно реагує на зміну споживчого попиту, дає можливість подолати галузевий монополізм виробництва, забезпечує конкуренцію на ринку, допомагає наповнити ринок товарами і послугами, які користуються попитом.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

24. Сутність фінансової стратегії МП.

Вихідним положенням для визначення поняття фінансової стратегії є розуміння того, що фінансова стратегія малого підприємства повинна розглядатися в комплексі: з питання інвестиційного розвитку малого підприємства , з питаннями фінансування найбільш прийнятного для малого підприємства інвестиційного проекту, тобто фінансові рішення, як правило, виділяються в дві групи: інвестиційні рішення і рішення щодо фінансування. Інвестиційні рішення дозволяють визначити фінансові ресурси, які необхідні для здійснення накреслених планів. Розроблені рішення включають фінансову оцінку і вибір  найбільш прийнятного інвестиційного проекту. Слід зазначити, що інвестиційні рішення спрямовані на те, щоб визначити, які проекти прийнятні для малого підприємства і які фінансові ресурси необхідні для його фінансування. Рішення щодо фінансування інвестиційного проекту пов’язані з вибором оптимального співвідношення між внутрішніми і зовнішніми джерелами коштів. Внутрішнім джерелом фінансування інвестиційного проекту є нерозподілений прибуток. Якщо нерозподіленого прибутку недостатньо, тоді необхідно вишукувати грошові кошти ззовні. Для малого підприємства значно обмежені зовнішні грошові кошти в порівнянні з великим виробництвом, як правило, малі підприємства забезпечують розвиток виробництва за рахунок власних коштів. Розмір власних коштів буде залежати від рівня очікуваного прибутку та долі прибутку, який буде спрямований на сплату дивідендів.

Фінансова стратегія малого підприємства включає в себе:

формування фінансових ресурсів та стратегічне управління ними;

розробка вирішальних спрямувань та зосередження зусиль на їх виконання, маневрування та використання резервів в процесі виробництва;

створення та підготовка стратегічних резервів;

відповідність фінансових дій економічному стану та матеріальним можливостям підприємства;

визначення головної загрози з боку конкурентів та розробка заходів щодо усунення цієї загрози.

Задачами фінансової стратегії малого підприємства є:

дослідження характеру та закономірностей формування фінансових відносин в ринкових умовах господарювання;

розробка умов підготовки можливих варіантів формування фінансових ресурсів малого підприємства та дій фінансового менеджера у випадку нестійкого фінансового стану підприємства;

забезпечення малого підприємства фінансовими ресурсами, необхідних для господарської діяльності в майбутньому;

забезпечення ефективного вкладання тимчасово вільних грошових коштів малого підприємства з метою одержання максимального прибутку;

розробка заходів виходу малого підприємства з кризової ситуації.

Важливою частиною фінансової стратегії малого підприємства є розробка внутрішніх нормативів з застосуванням практики зарубіжних компаній.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

18. Сутність спрощеної системи оподаткування.

У відповідності з чинним законодавством малі підприємства мають право запроваджувати спрощену систему оподаткування доходів. Сутність спрощеної системи оподаткування полягає в тому, що малим підприємствам встановлюється єдиний податок у визначеному відсотку до виручки від реалізації продукції замість цілого ряду податків, які не сплачуються цими підприємствами, а саме: податку на прибуток, плати за землю, збору за спеціальне використання природний ресурсів, збору на відрахування до пенсійного фонду, збору на обов’язкове соціальне страхування, комунального податку, збору до Державного інноваційного фонду.

Для переходу до спрощеної системи оподаткування суб’єкт малого підприємництва подає письмову заяву до органу державної податкової служби за місцем державної реєстрації не пізніше ніж за один місяць до початку наступного календарного року за умови сплати всіх установлених податків та обов’язкових платежів у поточному році. Новостворені та зареєстровані в установленому порядку суб’єкти малого підприємництва, які подали заяву на право застосування спрощеної системи оподаткування до податкового органу за місцем їх реєстрації, вважаються суб’єктами спрощеної системи оподаткування з того кварталу, в якому здійснено державну реєстрацію.

Розмір єдиного податку для юридичних осіб складає 6% місячної виручки від реалізації продукції, або 10% (в цьому випадку не сплачується податок на додану вартість).

Слід зазначити, що малі підприємства, які сплачують єдиний податок в розмірі 6% місячної виручки від реалізації продукції повинні сплачувати також податок на додану вартість і акцизний збір.

 

21. Порядок нарахування та сплати единого податку юридичними особами.

Розмір єдиного податку для юридичних осіб складає 6% місячної виручки від реалізації продукції, або 10% (в цьому випадку не сплачується податок на додану вартість).

Слід зазначити, що малі підприємства, які сплачують єдиний податок в розмірі 6% місячної виручки від реалізації продукції повинні сплачувати також податок на додану вартість і акцизний збір.

Суб’єкти підприємницької діяльності – юридичні особи щомісяця перераховують суми єдиного податку до 20 числа місяця, наступного за тим, в якому одержано виручку, на окремий рахунок відділень Державного казначейства України.

За результатами господарської діяльності за звітний період (квартал) суб’єкти підприємницької діяльності – юридичні особи подають до органу державної податкової служби до 20 числа місяця, наступного за звітним періодом розрахунок сплати єдиного податку, акцизного збору і податку на додану вартість (якщо ними вибрано ставку 6%), а також платіжні доручення про сплату цього податку з відміткою банку про зарахування коштів суб’єкта підприємницької діяльності подають також в податковий орган свідоцтво про право сплачувати єдиний податок, книгу обліку доходів і видатків, касову книгу.

Якщо податковим органом встановлена недоплата то передбачений штраф у такому розмірі. Якщо недоплата встановлена перший раз, то штраф складає однократний розмір донарахованої суми, а при повторному порушенні на протязі року штраф сплачується у подвійному розмірі донарахованої суми.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

20. Необхідність і порядок складання балансового звітвого звіту.

Слід зазначити, що при створенні малого підприємства необхідно визначити оптимальний розмір первісного капіталу. Первісний капітал визначається при складанні балансового звіту на день відкриття бізнесу.

Спочатку визначається сума грошових коштів, яку треба мати в обігу. Вона визначається за формулою:

Пг потреба у готівкових коштах;

Спповна собівартість вироблюваної продукції;

А — сума нарахованої амортизації;

К — кількість оборотів оборотних коштів.

Балансовий звіт дає можливість визначити спроможність власника відкрити малий бізнес.

Використовуючи дані балансового звіту визначають три коефіцієнти: коефіцієнт абсолютної ліквідності, коефіцієнт поточної ліквідності, коефіцієнт забезпеченості власними коштами.

Структура балансу малого підприємства вважається задовільною, якщо фактичні значення приведених коефіцієнтів перевищують оптимальні значення, якщо один із трьох коефіцієнтів має значення нижче оптимального, то структура балансу вважається незадовільною і треба її переглядати.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

22. Управління формуванням фінансових ресурсів малих підприємств.

Необхідно зазначити, що фінансові ресурси малих підприємств переважно формуються за рахунок власних джерел (прибутку, амортизаційних відрахувань).

Розмір та ступінь використання фінансових ресурсів малих підприємств визначаються різними зовнішніми та внутрішніми факторами. До зовнішніх факторів відносяться: загальна економічна ситуація в Україні, рівень інфляції, рівень оподаткування, рівень процентних ставок за користування кредитом, конкуренція на ринку і інші фактори. До внутрішніх факторів належать: організаційно-технічне оснащення малого підприємства, рівень організації виробництва, фінансово-економічна продуктивність, яка включає: обсяг випуску продукції її конкурентоспроможність, структура фінансових ресурсів, розмір внутрішніх джерел формування фінансових ресурсів, фінансовий стан малого підприємства.

Слід зазначити, що при створенні малого підприємства необхідно визначити оптимальний розмір первісного капіталу. Первісний капітал визначається при складанні балансового звіту на день відкриття бізнесу.

Спочатку визначається сума грошових коштів, яку треба мати в обігу. Вона визначається за формулою:

Пг потреба у готівкових коштах;

Спповна собівартість вироблюваної продукції;

А — сума нарахованої амортизації;

К — кількість оборотів оборотних коштів.

Балансовий звіт дає можливість визначити спроможність власника відкрити малий бізнес.

Використовуючи дані балансового звіту визначають три коефіцієнти: коефіцієнт абсолютної ліквідності, коефіцієнт поточної ліквідності, коефіцієнт забезпеченості власними коштами.

Структура балансу малого підприємства вважається задовільною, якщо фактичні значення приведених коефіцієнтів перевищують оптимальні значення, якщо один із трьох коефіцієнтів має значення нижче оптимального, то структура балансу вважається незадовільною і треба її переглядати.

Склад фінансових ресурсів малих підприємств обмежений, оскільки у їх формуванні не приймають участі цінні папери і перш за все акції: як правило, у малих підприємств зовнішнім джерелом формування фінансових ресурсів є тільки кредиторська заборгованість. Малі підприємства можуть залучати кредити комерційних банків. Але до отримання кредиту підприємець повинен мати відповідне забезпечення, що не завжди є у розпорядженні у малого підприємства.

Мале підприємство може звернутися за позичкою у фонд підтримки підприємництва, який видає кредит під процентні ставки, значно нижчі від процентних ставок комерційних банків. Але фонд підтримки малого бізнесу не має у своєму розпорядженні значної суми грошових коштів.

Малі підприємства можуть залучити іноземний капітал декількома методами. По-перше, на партнерських засадах для спільної роботи. Але не завжди і не кожна іноземна фірма дає згоду на спільну роботу. Перш за все іноземні фірми звертають увагу на міцність малого підприємства, його фінансовий стан, надійність забезпечення роботою і інші компоненти. З другого боку наші бізнесмени не мають достатньої інформації щодо іноземних фірм. По-друге, продаж акціонерного капіталу шляхом випуску привілейованих акцій. Привілейовані акції можуть бути розповсюджені між засновниками підприємства. Цей метод виключає можливість підприємця залучати небажаних партнерів.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

23. Порядок складання балансу руху грошових коштів (прямий).

Рух коштів від операційної діяльності при використанні прямого методу визначається у такій послідовності:

Визначення суми надходження від покупців (замовників);

Визначення суми інших надходжень від операційної діяльності;

Визначення суми платежів постачальникам;

Визначення суми сплачених операційних витрат;  

Визначення суми сплачених процентів;

Визначення суми сплачених податків з обороту;

Визначення суми сплачених податків на прибуток.

1) Для визначення суми коштів, що надійшли від покупців, необхідно скоригувати суму доходу (виручки) від реалізації про­дукції (товарів, послуг) на суму змін дебіторської заборгованості та одержаних авансів. При цьому на суму збільшення дебіторсь­кої заборгованості сума доходу (виручки) від реалізації продукції зменшується, а сума зменшення дебіторської заборгованості до­дається до виручки. Збільшення авансів одержаних збільшує до­хід, а їх зменшення його зменшує. Алгебраїчна сума виручки, відхилень по дебіторській заборгованості та авансам одержаним дорівнюватиме сумі надходження коштів від покупців.

2) Для визначення суми інших надходжень від операційної ді­яльності слід враховувати зміни у складі доходів майбутніх пері­одів і дебіторської заборгованості, пов'язаної з іншим операцій­ним доходом.

При цьому до операційних доходів:

— додаються зменшення даної дебіторської заборгованості та збільшення доходів майбутніх періодів;

— віднімаються збільшення даної дебіторської заборгованості та зменшення доходів майбутніх періодів.

Таким шляхом отримують інші надходження від операційної діяльності.

3) Для визначення суми коштів, сплачених постачальникам, слід скоригувати собівартість реалізованої продукції (робіт, по­слуг) на зміни у складі запасів, кредиторської заборгованості та суму амортизації, включену до її складу. При цьому із собівартості реалізованої продукції (робіт, послуг) віднімаються суми аморти­зації основних засобів і нематеріальних активів у складі собіварто­сті реалізованої продукції, зменшення складських запасів, змен­шення авансів виданих і збільшення кредиторської заборгованості за товари, роботи, послуги. Додаються до собівартості реалізованої продукції суми збільшення складських запасів, збільшення авансів виданих, зменшення кредиторської заборгованості за товари, ро­боти, послуги. Так отримують платежі постачальникам.

4) Для визначення суми сплачених інших операційних витрат
(адміністративних, на збут, їн.) слід послідовно скоригувати всі
витрати, пов'язані з операційною діяльністю (крім собівартості
Ревізованої продукції,послуг).

Операційні витрати зменшуються на суму амортизації у складі операційних витрат, зменшення у складі витрат майбутніх періо­дів, зменшення у складі операційної дебіторської заборгованості (крім заборгованості за товари, роботи, послуги), збільшення у складі забезпечень наступних витрат і платежів, збільшення у складі операційної кредиторської заборгованості.

Операційні витрати збільшуються на суми збільшення у скла­ді витрат майбутніх періодів та у складі операційної дебіторської заборгованості, на суми зменшення у складі забезпечень наступ­них витрат і платежів та операційної кредиторської заборговано­сті. Таким чином утримують сплачені операційні витрати.

5) Для визначення суми сплачених процентів необхідно ско-ригувати фінансові витрати, наведені у звіті про фінансові ре­зультати, на зміну заборгованості по процентах, що підлягають сплаті, яка відображена в балансі у складі статті «Інші поточні зобов'язання».

Зменшення заборгованості по процентах, що підлягають спла­ті, підвищує фінансові витрати, а її збільшення їх знижує.

6) Для визначення сплачених податків з обороту (ПДВ, АЗ) слід врахувати зміну заборгованості по розрахунках з бюджетом по цих податках.

Податок на додану вартість та акцизний збір збільшуються у разі зменшення зобов'язань і збільшення дебіторської заборгова­ності по цих податках.

ПДВ та АЗ зменшуються при збільшенні зобов'язань і змен­шенні дебіторської заборгованості по них.

7) Для визначення суми сплачених податків на прибуток не­обхідно скоригувати суму нарахованого податку на зміну у роз­рахунках з бюджетом по відстрочених поточних платежах.

Податки на прибуток збільшуються у разі збільшення відстро­чених податкових активів, зменшення відстрочених податкових зобов'язань, зменшення поточної заборгованості за податками на прибуток. Податки на прибуток зменшуються при зменшенні від­строчених податкових активів, збільшенні відстрочених податко­вих зобов'язань, збільшенні поточної заборгованості за податка­ми на прибуток.

 

17. Порядок визначення потреби МП в готівкових коштах.

Методика розрахунку фінансової потреби підприємства поля­гає у визначенні мінімальної суми грошових коштів, необхідної для продовження операцій підприємства і своєчасного вибору методів фінансування. Без надійної методики оцінювання фінан­сової потреби підприємство може залишитися без достатніх кош­тів для сплати процентів за кредит, рахунків постачальників, орендної плати, комунальних послуг тощо. Підприємству може загрожувати банкрутство, якщо воно не в змозі оплатити свої до­говірні зобов'язання, наприклад, проценти за кредит. Тому відсутність необхідного фінансового планування може призвести до втрати ліквідності, а потім до банкрутства, навіть якщо всі його активи разом з неліквідами значно перевищують заборгованість.

Успішну діяльність і постійну платоспроможність підприємству неможливо гарантувати лише за рахунок прибуткових проектів та збільшення обсягів продажу продукції. «Криза ліквідності», тобто нестаток засобів для сплати по фінансових зобов'язаннях, завжди загрожує підприємству. Тому керівництво підприємства обов'яз­ково повинно оцінювати фінансову потребу підприємства, а також визначати, на які потреби витрачалися гроші.

Існує кілька способів визначення фінансової потреби підпри­ємства. Одним із поширених є метод визначення мінімальної су­ми грошових коштів, необхідної підприємству для здійснення за­планованих господарських процесів.

За цим методом мінімальна сума грошових коштів визначає­ться як відношення операційних витрат за рік до обертання гро­шових коштів.

Операційні витрати визначаються як сума затрат грошей, або витрати на покупку товарів і сировини, заробітної плати, процен­тів і дивідендів.

Обертання грошових коштів — це кількість оборотів грошей підприємства за аналізований період. Для його визначення необ­хідно обсяг реалізації продукції поділити на середній залишок грошей за такий же період.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

31.Особливості фінансового менеджменту в малому бізнесі.

Зміст фінансового менеджменту малого підприємства значно відрізняється від фінансового менеджменту великих підприємств. Перш за все треба враховувати специфічні властивості малих підприємств. Зокрема, недостатність або взагалі відсутність спеціалістів щодо управління фінансами. Хронічна недостатність фінансових ресурсів для організації господарської діяльності; відсутність фінансового прогнозування та планування; мета малого підприємства інколи є складною і суперечливою.

Відсутність спеціалістів з фінансового менеджменту обумовлена критеріями, щодо які підприємства у відповідності з чинним законодавством належать до “малих”. Діюче законодавство передбачає такі критерії:

1)              середньо-облікова чисельність працюючих за рік не повинна перевищувати 50 осіб;

2)              обсяг виручки від реалізації продукції за рік не повинен перевищувати 1 млн. грн.

Така обмежена кількість працюючих та реалізації продукції не дозволяє тримати достатню кількість спеціалістів з фінансового менеджменту. Інколи на малих підприємствах один працівник відповідає за таке коло обов’язків, які не в змозі виконати. У зв’язку з цим інколи деякі питання про організацію бізнесу вирішуються посилаючись на інтуїцію, тобто поверхнево не розроблюючи доскональні розрахунки щодо потреби грошових коштів. І бізнесмен стає перед фактом, коли у нього надходження коштів не покривають витрати.

Малі підприємства заінтересовані в одержані поточного прибутку, вони більш зацікавлені в аналізі руху готівки, в управлінні оборотним капіталом і по суті не займаються фінансовим прогнозуванням та плануванням.

У відповідності з чинним законодавством основними критеріями, які визначають категорію “малі підприємства” є чисельність працюючих та обсяг виручки від реалізації продукції.

Малий бізнес дає широку свободу ринкового вибору, забезпечує швидку окупність витрат виробництва, оперативно реагує на зміну споживчого попиту, дає можливість подолати галузевий монополізм виробництва, забезпечує конкуренцію на ринку, допомагає наповнити ринок товарами і послугами, які користуються попитом.

Водночас в розвитку малого бізнесу є недоліки. Зокрема, низький, неадекватний великому виробництву рівень технології та управління виробництвом, недостатній рівень потенціалу науково-дослідних робіт, обмежений доступ до технології та технологічної інформації, використання неефективного устаткування, обмежений доступ до фінансових джерел.

Основні фактори, які впливають на організацію управління фінансами малого підприємства: чисельність працюючих; їх склад; організаційна структура підприємства; галузь діяльності; асортимент продукції, форма власності; співвідношення попиту та пропозицій щодо вироблюваної продукції.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

26. Порядок розрахунків і строки сплати єдиного податку в бюджет з фізичних осіб.

       Суб’єкти підприємницької діяльності – фізичні особи мають право обирати спосіб оподаткування доходів за єдиним податком шляхом одержання свідоцтва про сплату єдиного податку. Таку систему оподаткування мають право запровадити фізичні особи без створення юридичної особи з кількістю осіб, які перебувають у трудових відносинах з такою особою, не більше 10 осіб і обсягом виручки від реалізації продукції за рік 500 тис. грн. Ставка єдиного податку для фізичних осіб встановлюється місцевими радами за місцем державної реєстрації суб’єкта підприємницької діяльності залежно від виду діяльності та місця її здійснення і не може становити менше 20 грн. та більше 200 грн. за календарний місяць. У разі, коли фізична особа – суб’єкт підприємницької діяльності здійснює декілька видів підприємницької діяльності, для яких установлено різні ставки єдиного податку, нею придбавається одне свідоцтво і сплачується єдиний податок, що не перевищує встановленої максимальної ставки.

Суб’єкти підприємницької діяльності – фізичні особи перераховують суми єдиного податку на окремий рахунок відділень Державного казначейства України. Перераховуються кошти в період придбання свідоцтва про сплату єдиного податку за місяць, квартал, рік по бажанню підприємця.

Якщо платник єдиного податку займається підприємницькою діяльністю з використанням найманої праці або за участю у підприємницькій діяльності членів його сім’ї,  розмір єдиного податку збільшується на 50% за кожну особу.

У разі порушення вимог, встановлених чинним законодавством (не більше 10 осіб і річний обсяг виручки не більше 250 тис. грн.) платник єдиного податку повинен перейти на загальну систему оподаткування починаючи з наступного кварталу. Відмовитися від застосування спрощеної системи оподаткування та повернутися до загальної системи оподаткування суб’єкт малого підприємництва може з початку наступного кварталу за умови подання заяви до відповідного органу державної податкової служби, не пізніше ніж за 15 днів до закінчення звітного кварталу.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

28. Сутність загальної системи оподаткування доходів фізичних осіб.

 Загальна система оподаткування доходів фізичних осіб застосовується у таких випадках:

  1. Коли суб’єкти підприємницької діяльності – фізичні особи без створення юридичної особи відмовилися переходити на оподаткування доходів за єдиним податком шляхом одержання свідоцтва про сплату єдиного податку.
  2. У разі порушення вимог встановлених чинним законодавством (не більше 10 осіб і обсяг виручки не більше 500 тис. грн. на рік). Такий платник повинен перейти на загальну систему оподаткування, починаючи з наступного кварталу. Платник податку має право також добровільно відмовитися від застосування спрощеної системи оподаткування та повернутися до загальної системи оподаткування з початку наступного кварталу за умови подання заяви до відповідного податкового органу не пізніше ніж за 15 днів до закінчення звітного кварталу.
  3. фізичні особи, які працюють за трудовим договором, мають доходи за роботу за сумісництвом (за умови, якщо доходи за сумісництвом перевищують 210 грн. на рік) повинні надавати в податковий орган за місцем проживання платника податку податкову декларацію про сукупний дохід за минулий рік. Строк надання такої декларації встановлений до 1 березня року наступного за звітним роком. Якщо порушується цей строк передбачається штраф від одного до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Сутність загальної системи оподаткування полягає у тому, що оподатковуваним доходом є сукупний чистий дохід, який визначається як різниця між валовим доходом (виручкою від реалізації продукції) і документально підтвердженими витратами, які безпосередньо пов’язані з одержанням доходу. Якщо ці витрати не можуть бути підтверджені документально, то вони враховуються податковими службами при проведенні остаточних розрахунків по нормам у відсотках до валового доходу. Ці норми приведені в додатку №6 Інструкції №12 від 12 квітня 1993 року. Наприклад, при виготовленні взуття жіночого і чоловічого витрати встановлені в розмірі 60% до валового доходу; виготовлення одягу, головних уборів – 55%.

До складу витрат, які безпосередньо пов’язані за одержанням доходів входять витрати, які включаються в собівартість продукції згідно з додатком №7 Інструкції №12, а саме: вартість сировини і матеріалів, суми на сплату заробітної плати, а амортизаційні відрахування, проценти за кредит, суми на відрядження, відрахування в цільові державні фонди і інші витрати.

На протязі року платники щоквартально сплачують в бюджет 25% річної суми податку, визначеного за минулий рік в такі строки: 15 березня, 15 травня, 15 серпня, 15 листопада.

По закінченню року здійснюється перерахунок прибуткового податку, виходячи з фактичного доходу.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

30.Зарубіжний досвід розвитку МБ.

Зарубіжний  досвід щодо державної фінансової підтримки розвитку малого бізнесу в багатьох державах світу існують спеціальні державні органи управління та підтримки малого бізнесу.                                  

У США, державна підтримка розвитку малого підприємництва реалізується головним чином у вигляді дотацій, прямих позик та гарантій, тобто гарантується компенсувати майже всю суму боргу у разі неплатоспроможності малого підприємства (до 90% суми кредиту). Державне гарантування кредитів здійснюється за участю коштів бюджету, а також за участю коштів приватних фінансових установ.

Недержавне гарантування кредитів здійснюється двома варіантами: перший – у гарантуванні беруть участь приватні фінансові установи, а гарантують комерційні банки або страхові компанії. У другому випадку гарантія надається товариством взаємного гарантування.

У Німеччині мета державної підтримки малого та середнього підприємництва – підвищення ефективності та конкурентоспроможності цього сектору економіки.

Фінансова допомога малим та середнім підприємствам надається такими напрямами:

-     надання позик на розширення, реконструкцію, придбання і створення підприємств;

-     фінансування участі в капіталі великих підприємств;

-     довгострокове інвестування або збереження робочих місць;

-     поручительство перед кредитними товариствами;

-     інвестиційна допомога у проведенні енергозберігаючих заходів;

-     стимулювання впровадження передової технології, підвищення кваліфікації кадрів, охорони навколишнього середовища;

-     субсидіювання науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт.

 У Німеччині обмежуються абсолютні розміри позик, що надаються малим фірмам. Для дрібних виробників їхня межа становить – 600 тис. марок; у роздрібній торгівлі – 700 тис. марок; оптовій торгівлі – 900 тис. марок; у промисловості – 1 млн. марок.

При цьому держава гарантує кредитній установі повернення 80% наданої позики. Отримання одного виду фінансової допомоги не виключає отримання інших.

В Росії державна підтримка малого підприємництва спрямована на забезпечення таких умов, за яких суб’єкти підприємницької діяльності мають можливість розгорнути свою діяльність як повноправні учасники ринкової економіки.

Для кожної із зазначених країн характерні загальні риси підтримки та розвитку малого підприємництва, а саме:

  1. наявність спеціальних правових актів, що визначають мету державної політики і регулюють комплекс питань державної підтримки підприємницької діяльності;
  2. наявність розвинутої системи спеціалізованих урядових закладів та організацій із державним або змішаним капіталом, які забезпечують скоординоване виконання комплексу завдань щодо підтримки підприємництва, зокрема малого;
  3. розробка і реалізація системи державних програм фінансового, технологічного, інформаційного консультаційного, зовнішньо­економічного, кадрового сприяння малому підприємництву;
  4. асигнування програм підтримки малого підприємництва з бюджетів різних рівнів, створення стимулюючих податкових інструментів, використання різноманітних форм і методів фінансування, створення спеціалізованих фінансових, кредитних, страхових та інвестиційних інструментів, залучення приватних кредитів та інвестицій у сферу малого підприємництва шляхом державних гарантій, страхування, тощо;
  5. орієнтація на непрямі форми підтримки малого підприємництва, які не гальмують вплив ринкових механізмів.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

29.Централізовані фонди підтримки розвитку МБ

Підтримка розвитку малого бізнесу з боку держави здійснюється двома шляхами: 1) фінансова допомога у формуванні первісного капіталу для створення малих підприємств; 2) забезпечення сприятливих умов для розвитку діючих малих підприємств.

Основні напрямки фінансової підтримки малого підприємництва в Україні можна поділити на дві групи: прямі і непрямі.

Прямі напрямки фінансової підтримки включають такі форми: надання субсидій, субвенцій, формування державних фондів, створення спеціалізованих фінансових установ.

Друга група джерел носить непрямий характер. Вони поступово витісняють важелі прямого адміністративного впливу. До основних таких форм державної фінансової підтримки підприємництва відносяться: податкові знижки (або повне звільнення від податків); податкові пільги; прискорена амортизація; знижки на науково-дослідні роботи; на витрати, пов’язані з підготовкою кадрів для підприємницької діяльності і інші.

В Україні існує три потенційно доступні джерела одержання фінансових ресурсів для малого підприємництва:

Український фонд підтримки підприємництва;

Український державний фонд підтримки селянських (фермерських) господарств;

Державний інноваційний фонд України.(Відрвхування до фонду було відмінено у 2000 році)

Основними задачами фонду підтримки підприємництва є:

сприяння реалізації державної політики розвитку підприємництва шляхом залучення і ефективного використання фінансових ресурсів на поворотній і безповоротній основі, фінансування цільових програм та проектів, часткової сплати відсотків за надані підприємцям кредити установами банків;

співробітництва з міжнародними іноземними та українськими фінансовими установами з питань розвитку підприємництва;

участь у реалізації міжнародних договорів у частині фінансового забезпечення розвитку підприємництва в Україні.

Для реалізації основних завдань фонду використовуються кошти, передбачені Державним бюджетом України на фінансову підтримку підприємництва.

З метою активізації підприємницької діяльності селянських (фермерських) господарств, зокрема шляхом створення ними підприємств із заготівлі, переробки, зберігання, реалізації сільськогосподарської продукції, виробництва будівельних матеріалів та розвитку інших ринкових структур агро-сервісу, розпорядженням Кабінету Міністрів України було утворено Український державний фонд підтримки селянських (фермерських) господарств. Основна мета діяльності цього фонду – забезпечення реалізації державної політики підтримки селянських (фермерських) господарств, створення стабільних фінансових умов для становлення та розвитку конкурентного приватного селянського сектору економіки в Україні. Кошти фонду поповнюються щорічно через Державний бюджет і спрямовуються на розробку проектів відведення земельних ділянок, відшкодування частини витрат, пов’язаних із сплатою відсотків за користування позичками банків та на інші потреби, передбачені статутом фонду.

Важливою формою державної фінансової підтримки малого підприємництва є пільгове оподаткування. Скорочення податкових пільг значно послабили ділову активність у сфері малого підприємництва, спричинило значне зменшення кількості новоутворених та діючих малих підприємств.

Слід зазначити, що суб’єктам малого підприємництва надається пільговий кредит за рахунок кредитів європейського банку реконструкції і розвитку. Для отримання пільгового кредиту суб’єкти малого підприємництва надають спеціальній комісії комерційного банку, якому дозволено кредитування за рахунок коштів європейського банку реконструкції і розвитку, розрахунки щодо використання кредиту і розмір прибутку від його використання.

Комерційний банк, якому дозволено здійснювати кредитування за рахунок коштів Європейського банку реконструкції і розвитку проводить аналіз господарської діяльності малого підприємства, звертаючи увагу на кредитоспроможність цього підприємства, оскільки комерційний банк бере на себе ризик неповернення виданого кредиту.

У відповідності з домовленістю з Європейським банком реконструкції і розвитку комерційний банк, який надає кредит суб’єкту малого підприємництва повинен відповідати таким вимогам:

  1. комерційний банк обов’язково повинен бути приватним;
  2. мати ліцензію Національного банку України на проведення операцій з іноземною валютою;
  3. чітко дотримуватися вимог, які передбачені угодою, яка укладається між комерційним банком і Національним банком України; надавати фінансові звіти для перевірки міжнародним аудиторам;
  4. підтримувати співвідношення між внесеним капіталом і активами комерційного банку (4% на початку отримання кредиту і 8% на період повернення кредиту).

Отриманий суб’єктом малого підприємництва кредит повинен мати цільове спрямування, а саме: використовуватися на довгострокове фінансування засобів виробництва та оборотного капіталу; фінансування експертних контрактів, імпортних технологій; кредитування оренди основних засобів.

Водночас кредит не надається на такі заходи: покриття зобов’язань малого підприємства комерційному банку; фінансування житлових програм; фінансування в цінні папери.

Мінімальний розмір кредиту становить 50 тис. доларів, максимальний – 2,5 млн. доларів.

 

25. Основні недоліки ек. реформ щодо розвитку МБ

Неефективність нині діючої системи державної фінансової підтримки розвитку малого підприємництва полягає у тому, що заходи щодо державної політики розвитку малого підприємництва розроблюються і затверджуються на рівні Кабінету Міністрів України і не мають правової та юридичної сили, оскільки правові засади та гарантії підприємництва, основні обов’язки громадянина, в тому числі і підприємця як фізичної особи визначаються виключно Законами України.

Крім того, неефективність державної підтримки розвитку малого підприємництва обумовлена недосконалістю, незавершеністю організаційної побудови комплексної дійової системи, спрямованої перш за все на фінансове і ресурсне  забезпечення розвитку малого підприємництва. В окремих випадках механізм функціонування системи державної підтримки малого підприємництва неадекватний реальному стану внутрішньому та зовнішньому середовищу малого підприємництва. Для усунення зазначених недоліків необхідно, щоб система державної підтримки малого підприємництва відповідала тим завданням, які має розв’язувати держава, підняти її на якісно нові концептуально-програмні параметри і затверджуватися на законодавчому рівні.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

33. Особливості формування оборотних активів МП.

Один із прийнятних варіантів фінансування оборотних активів для малих підприємств є факторингові операції.

Факторинг можна визначити як діяльність факторингової фірми або факторингового відділення комерційного банку щодо стягнення грошових коштів з боржника свого клієнта і управління його борговими вимогами.

Факторинг особливо корисний для підприємств малого бізнесу як форма фінансування оборотних активів і дає можливість працівникам сконцентрувати увагу на виробничих проблемах і максимізації прибутку, прискорення отримання платежів за відвантажену продукцію, гарантує повне погашення заборгованості, знижуються витрати щодо реалізації продукції.

Витрати на послуги комерційних банків за факторингові операції можуть бути різними: по-перше, сплата авансами процентів; по-друге, застосування овердрафту, тобто кредитування дебетового сальдо поточного рахунку малого підприємства; по-третє, сплата комісійних винагород з доходу після продажу продукції.

Другий варіант фінансування оборотних активів – дисконтування рахунків – фактур малих підприємств, тобто рахунки – фактури продаються комерційному банку з обумовленою знижкою. Різниця дисконтування від факторингових операцій полягає в тому, що комерційний банк відсотки за послуги не отримує, а на суму дисконту зменшує вартість продукції, яка зазначена в платіжних документах, які приймає банк для сплати за мале підприємство.

Для фінансування оборотного капіталу може використовуватися товарний кредит, який надається постачальником. Це важливе джерело короткострокового кредитування оборотних активів малого підприємства. Згода надати такий кредит залежить від фінансової стійкості малого підприємства. Постачальники матеріальних цінностей, як правило, надають такий кредит на строк руху платіжних документів від постачальника до покупця і назад, тобто кредит під розрахункові документи. Але в умовах інфляції постачальники вимагають попередньої оплати або розрахунки готівкою.

Для фінансування оборотних активі може застосовуватися продаж матеріальних цінностей в розстрочку, але з виплатою визначених відсотків, які перевищують рівень інфляції. Строк такого кредиту залежить від значної кількості факторів, зокрема виду малого підприємства, його фінансового стану, партнерських відносин, авторитету самого керівника, ринку збуту продукції та інші.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

34. Порядок розподілу єдиного податку МП юр.особи.

У відповідності з чинним законодавством малі підприємства мають право запроваджувати спрощену систему оподаткування доходів. Сутність спрощеної системи оподаткування полягає в тому, що малим підприємствам встановлюється єдиний податок у визначеному відсотку до виручки від реалізації продукції замість цілого ряду податків, які не сплачуються цими підприємствами, а саме: податку на прибуток, плати за землю, збору за спеціальне використання природний ресурсів, збору на відрахування до пенсійного фонду, збору на обов’язкове соціальне страхування, комунального податку, збору до Державного інноваційного фонду.

Суб’єкти підприємницької діяльності – юридичні особи щомісяця перераховують суми єдиного податку до 20 числа місяця, наступного за тим, в якому одержано виручку, на окремий рахунок відділень Державного казначейства України.  І розподіляється єдиний податок так:

  • до Державного бюджету – 20%
  • до місцевих бюджетів – 23%
  • до пенсійного фонду – 42%
  • на обов’язкове соціальна стр-ня – 15%, в тому числі до Державного фонду зайнятості – 4%

  

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

35. Прогнозування руху грошових коштів на поточних рахунках.

Фінансове прогнозування – це дослідження і розробка можливих шляхів розвитку фінансів малого підприємства в перспективі. При прогнозування вивчаються фактори, які вплинули на господарську діяльність малого підприємства та які будуть впливати в майбутньому.

Найбільша увага фінансових менеджерів приділяється прогнозу руху грошових коштів на поточному рахунку малого підприємства.

Як привило, прогноз руху грошових коштів складається на період
2-3 місяці з деталізацією по декадам.

Спочатку орієнтовно визначається надходження грошових коштів на поточний рахунок від реалізації продукції по видам діяльності. Крім того враховується надходження грошових коштів із зовнішніх джерел (кредити комерційних банків, тимчасова фінансова допомога, позички інших підприємств) і інші надходження.

Виходячи із загальної суми грошових надходжень передбачаються регламентовані витрати, тобто ті, без яких мале підприємство не може обійтися, зокрема, оплата рахунків постачальників за матеріальні цінності, орендна плата за основні засоби, виплата заробітної плати, витрати на невідкладні потреби, податки і обов’язкові внески в державні цільові фонди.

Різниця між надходженнями грошових коштів з урахуванням їх залишку на початок планового періоду і регламентованими витратами являє собою залишок грошових коштів на кінець планового періоду.

Прогноз руху грошових коштів складається по видам діяльності: операційна, інвестиційна, фінансова.

Надходження грошових коштів в межах операційної діяльності пов’язане в першу чергу з отриманням виручки від реалізації продукції, виконанням робіт або надання послуг; надходження авансів від покупців та замовників, відтік грошових коштів – це сплата рахунків постачальників, виплата заробітної плати, обов’язкові відрахування в цільові державні фонди, розрахунки з бюджетом по податкам. Визначається результат операційної діяльності: надходження грошових коштів мінус відтік грошових коштів.

Рух грошових коштів в розрізі інвестиційної діяльності пов’язаний з придбанням або реалізацією майна, перш за все придбання або вибуття основних засобів та нематеріальних активів. Як правило, на малих підприємствах збільшення грошових коштів здійснюється за рахунок операційної та інвестиційної діяльності.

 Фінансова діяльність пов’язана в основному з припливом грошових коштів внаслідок отримання кредитів та позичок, а відтік у вигляді погашення заборгованості по одержаним кредитам та сплаті відсотків за користування кредитами. 

Прогнозування складання балансових звітів малих підприємств, як правило, починається з прогнозу обсягу реалізації продукції. Для визначення обсягу реалізації продукції досліджується ринок збуту продукції, вивчається зміна кон’юктури споживачів і на основі цього прогнозується збільшення або зменшення обсягу реалізації продукції в майбутньому періоді.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

36. Порядок нарахування і строки сплати єдиного податку юр.особами.

У відповідності з чинним законодавством малі підприємства мають право запроваджувати спрощену систему оподаткування доходів. Сутність спрощеної системи оподаткування полягає в тому, що малим підприємствам встановлюється єдиний податок у визначеному відсотку до виручки від реалізації продукції замість цілого ряду податків, які не сплачуються цими підприємствами, а саме: податку на прибуток, плати за землю, збору за спеціальне використання природний ресурсів, збору на відрахування до пенсійного фонду, збору на обов’язкове соціальне страхування, комунального податку, збору до Державного інноваційного фонду.

Розмір єдиного податку для юридичних осіб складає 6% місячної виручки від реалізації продукції, або 10% (в цьому випадку не сплачується податок на додану вартість).

Слід зазначити, що малі підприємства, які сплачують єдиний податок в розмірі 6% місячної виручки від реалізації продукції повинні сплачувати також податок на додану вартість і акцизний збір.

Суб’єкти підприємницької діяльності – юридичні особи щомісяця перераховують суми єдиного податку до 20 числа місяця, наступного за тим, в якому одержано виручку, на окремий рахунок відділень Державного казначейства України.

За результатами господарської діяльності за звітний період (квартал) суб’єкти підприємницької діяльності – юридичні особи подають до органу державної податкової служби до 20 числа місяця, наступного за звітним періодом розрахунок сплати єдиного податку, акцизного збору і податку на додану вартість (якщо ними вибрано ставку 6%), а також платіжні доручення про сплату цього податку з відміткою банку про зарахування коштів суб’єкта підприємницької діяльності подають також в податковий орган свідоцтво про право сплачувати єдиний податок, книгу обліку доходів і видатків, касову книгу.

Якщо податковим органом встановлена недоплата то передбачений штраф у такому розмірі. Якщо недоплата встановлена перший раз, то штраф складає однократний розмір донарахованої суми, а при повторному порушенні на протязі року штраф сплачується у подвійному розмірі донарахованої суми.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

37. Основні напрямки державної підтримки МБ.

В період становлення малих підприємств, як правило, необхідна державна фінансова підтримка, розрахована на стимулювання ділової активності, розширення обсягів виробництва.

Підтримка розвитку малого бізнесу з боку держави здійснюється двома шляхами: 1) фінансова допомога у формуванні первісного капіталу для створення малих підприємств; 2) забезпечення сприятливих умов для розвитку діючих малих підприємств.

Основні напрямки фінансової підтримки малого підприємництва в Україні можна поділити на дві групи: прямі і непрямі.

Прямі напрямки фінансової підтримки включають такі форми: надання субсидій, субвенцій, формування державних фондів, створення спеціалізованих фінансових установ.

Субсидії – це фінансова допомога держави за рахунок коштів бюджету на фінансування капітальних вкладень, які необхідні для розвитку економіки держави, але не вигідні для підприємства.

Субвенції – фінансова допомога держави місцевим органам влади для фінансування конкретних об’єктів і належить поверненню у випадку порушення цільового використання цієї субвенції.

Фінансове забезпечення програм підтримки малого підприємництва здійснюється за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів, позабюджетних коштів, у тому числі коштів одержаних від приватизації державного майна та інших джерел фінансування, приватних та іноземних інвестицій.

Обсяг щорічних асигнувань на державну підтримку малого підприємництва визначається у видатковій частині Державного бюджету України. Розпорядником цих коштів є Державний комітет регулятивної політики з питань розвитку підприємництва. Передбачається, що органи державної влади та місцевого самоврядування можуть виділяти для підтримки малого підприємництва кошти у розмірі не менше 0,5% річних доходів відповідних бюджетів.

Друга група джерел носить непрямий характер. Вони поступово витісняють важелі прямого адміністративного впливу. До основних таких форм державної фінансової підтримки підприємництва відносяться: податкові знижки (або повне звільнення від податків); податкові пільги; прискорена амортизація; знижки на науково-дослідні роботи; на витрати, пов’язані з підготовкою кадрів для підприємницької діяльності і інші.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

38. Види формування фінансових ресурсів МБ та їх характеристика.

 Фінансові ресурси – грошові кошти цільового призначення, які знаходяться у розпорядженні малого підприємства.

Фінансові ресурси малих підприємств переважно формуються за рахунок власних джерел (прибутку, амортизаційних відрахувань).

 Розмір та ступінь використання фінансових ресурсів малих підприємств визначаються різними зовнішніми та внутрішніми факторами. До зовнішніх факторів відносяться: загальна економічна ситуація в Україні, рівень інфляції, рівень оподаткування, рівень процентних ставок за користування кредитом, конкуренція на ринку і інші фактори. До внутрішніх факторів належать: організаційно-технічне оснащення малого підприємства, рівень організації виробництва, фінансово-економічна продуктивність, яка включає: обсяг випуску продукції її конкурентоспроможність, структура фінансових ресурсів, розмір внутрішніх джерел формування фінансових ресурсів, фінансовий стан малого підприємства.

Слід зазначити, що при створенні малого підприємства необхідно визначити оптимальний розмір первісного капіталу. Первісний капітал визначається при складанні балансового звіту на день відкриття бізнесу.

   Спочатку визначається сума грошових коштів, яку треба мати в обігу. Вона визначається за формулою:

Пг потреба у готівкових коштах;

Спповна собівартість вироблюваної продукції;

А — сума нарахованої амортизації;

К — кількість оборотів оборотних коштів.

  Балансовий звіт дає можливість визначити спроможність власника відкрити малий бізнес.

 Використовуючи дані балансового звіту визначають три коефіцієнти: коефіцієнт абсолютної ліквідності, коефіцієнт поточної ліквідності, коефіцієнт забезпеченості власними коштами.

 Структура балансу малого підприємства вважається задовільною, якщо фактичні значення приведених коефіцієнтів перевищують оптимальні значення, якщо один із трьох коефіцієнтів має значення нижче оптимального, то структура балансу вважається незадовільною і треба її переглядати.

 Склад фінансових ресурсів малих підприємств обмежений, оскільки у їх формуванні не приймають участі цінні папери і перш за все акції: як правило, у малих підприємств зовнішнім джерелом формування фінансових ресурсів є тільки кредиторська заборгованість. Малі підприємства можуть залучати кредити комерційних банків. Але до отримання кредиту підприємець повинен мати відповідне забезпечення, що не завжди є у розпорядженні у малого підприємства.

 Мале підприємство може звернутися за позичкою у фонд підтримки підприємництва, який видає кредит під процентні ставки, значно нижчі від процентних ставок комерційних банків. Але фонд підтримки малого бізнесу не має у своєму розпорядженні значної суми грошових коштів.

 Малі підприємства можуть залучити іноземний капітал декількома методами. По-перше, на партнерських засадах для спільної роботи. Але не завжди і не кожна іноземна фірма дає згоду на спільну роботу. Перш за все іноземні фірми звертають увагу на міцність малого підприємства, його фінансовий стан, надійність забезпечення роботою і інші компоненти. З другого боку наші бізнесмени не мають достатньої інформації щодо іноземних фірм. По-друге, продаж акціонерного капіталу шляхом випуску привілейованих акцій. Привілейовані акції можуть бути розповсюджені між засновниками підприємства. Цей метод виключає можливість підприємця залучати небажаних партнерів.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

39. Порядок нарахування прибуткового податку.

Об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду на:

суму валових витрат платника податку;

суму амортизаційних відрахувань.

   Ставка податку:

   Прибуток платників податку, включаючи підприємства, засновані на власності окремої фізичної особи, оподатковується за ставкою 30 відсотків до об'єкта оподаткування.

 

Оподатковуваний прибуток = Валовий дохід - Валові витрати.

    Валовий дохід — це загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітно­го періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, так і за її межами.

    До складу валових витрат слід включати:

    Суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду і пов'язаних з підготовкою, організацією, веден­ням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг), та охоро­ною праці. Таким чином, у валові витрати будуть включені мате­ріальні витрати і витрати на оплату праці. До складу валових витрат відносять також будь-які витрати на виплату або нарахуванням відсотків за борговими зобов'язаннями протягом звітного періоду, які пов'язані з веденням господарської діяльності платником податку.

Ставка 30%.

    Платниками податку є:

    З числа резидентів - суб'єкти підприємницької діяльності, бюджетні, громадські та інші підприємства, установи та організації, які здійснюють діяльність, спрямовану на отримання прибутку як на території України, так і за її межами.

   З числа нерезидентів - фізичні чи юридичні особи, створені у будь-якій організаційно-правовій формі, які отримують доходи з джерелом їх походження з України, за винятком установ та організацій, що мають дипломатичний статус або імунітет згідно з міжнародними договорами України або законом.

Правила ведення податкового обліку:

Використовуються такі періоди:

звітний (податковий) рік - період, який розпочинається 1 січня поточного року і закінчується 31 грудня поточного року;

звітний (податковий) квартал.

Прибутковий податок – податок, який стягується безпосередньо з доходів громадян у відповідності з чинним законодавством.

     Сутність загальної системи оподаткування полягає у тому, що оподатковуваним доходом є сукупний чистий дохід, який визначається як різниця між валовим доходом (виручкою від реалізації продукції) і документально підтвердженими витратами, які безпосередньо пов’язані з одержанням доходу. Якщо ці витрати не можуть бути підтверджені документально, то вони враховуються податковими службами при проведенні остаточних розрахунків по нормам у відсотках до валового доходу.

      До складу витрат, які безпосередньо пов’язані за одержанням доходів входять витрати, які включаються в собівартість продукції, а саме: вартість сировини і матеріалів, суми на сплату заробітної плати, а амортизаційні відрахування, проценти за кредит, суми на відрядження, відрахування в цільові державні фонди і інші витрати.

     На протязі року платники щоквартально сплачують в бюджет 25% річної суми податку, визначеного за минулий рік в такі строки: 15 березня, 15 травня, 15 серпня, 15 листопада.

     По закінченню року здійснюється перерахунок прибуткового податку, виходячи з фактичного доходу.

     У відповідності із Законом України від 13 лютого 1998 р “Про внесення змін до Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 р “Про прибутковий податок з громадян”, громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи, мають право самостійно обрати спосіб оподаткування доходів, одержаних від цієї діяльності за фіксованим розміром податку, тобто фіксований податок шляхом придбання патенту за умови, якщо:

  1. кількість осіб, які перебувають у трудових відносинах з таким громадянином – платником податку, включаючи членів його сім’ї, які беруть участь у підприємницькій діяльності не перевищують 5 осіб;
  2. валовий дохід такого громадянина від самостійного здійснення підприємницької діяльності або з використанням найманої праці за останні 12 календарних місяців, що передують місяцю придбання патенту, не перевищує семи тисяч  (7000) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

 

40. Показники фінансової стратегії.

Фінансова стратегія – це генеральний план дії по забезпеченню малого підприємства грошовими коштами.

Для обґрунтування правильної фінансової стратегії малого підприємства необхідно визначити ряд показників.

В господарській практиці широке розповсюдження одержав коефіцієнт віддачі на власний капітал, який визначається за формулою:

 

 

З цього відношення видно, що мале підприємство маже збільшувати віддачу на власний капітал шляхом збільшення норми прибутку від реалізації продукції, покращення використання основних засобів і оборотних активів та збільшення фінансового важелю. Застосовуючи метод абстракції фінансовий менеджер може визначити вплив кожного фактору на показник віддачі на власний капітал.

Другий показник, який використовується при розробці фінансової стратегії малого підприємства – коефіцієнт ефективності використання нерозподіленого прибутку, який визначається за формулою:

 

З цієї формули видно, що нарощування власного капіталу залежить від рівня віддачі на власний капітал та коефіцієнту реінвестицій.

Віддача на власний капітал в свою чергу залежить від ефективності використання активів та рентабельності. При цьому один і той же кінцевий результат може бути досягне ний при різних сполученнях рентабельності. Водночас висока ступінь ефективності використання активів може супроводжуватися низьким рівнем рентабельності і навпаки, високий рівень рентабельності може бути досягне ний при відносно не високій швидкості обороту активів.

Третій показник являє собою фінансовий важіль, який показує залежність власного капіталу від залученого капіталу і визначається за формулою: 

Фв –фінансовий важіль

Зк – залучений капітал

Вк –власний капітал

З формули видно, що чим більше залученого капіталу, тим вище фінансовий важіль. Але ефект фінансового важелю в значній мірі залежить від диференціалу фінансового лівереджу, який визначається у вигляді різниці між рентабельністю активі і процентними ставками за користування запозиченими коштами. Якщо мале підприємство не використовує залучений капітал, то ефект фінансового важелю буде відсутній. Відсутність ефекту фінансового важелю або низький його рівень на практиці компенсується за рахунок підвищення коефіцієнту реінвестицій.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

9. Визначення точки беззбитковості.

     Цей метод контролінгу зводиться до визначення мінімального обсягу реалізації продукції (у разі незмінних цін та умовно-постійних витрат), за якого підприємство може забезпечити беззбиткову операційну діяльність у короткостроковому періоді. Точка беззбитковості характеризує такий обсяг виробництва й реалізації продукції, якому відповідає нульовий прибуток підприємства - виручка від реалізації продукції дорівнює валовим витратам на її виробництво та реалізацію.

     Цей метод побудований на тезі, що зі зростанням обсягів реалізації умовно-постійні витрати на реалізацію продукції зменшуються.

     Неодмінним елементом аналізу точки беззбитковості є розрахунок маржинального прибутку (сума покриття) - різниці між виручкою від реалізації продукції та умовно-змінними витратами. Маржинальний прибуток - це показник, що характеризує частину виручки, яка спрямовується на заміщення умовно-постійних витрат і формування прибутку від реалізації. Його можна розрахувати як на весь обсяг реалізації, так і на одиницю продукції. В останньому разі це різниця між оптовою ціною та умовно-змінними витратами на виробництво одиниці продукції. За допомогою суми покриття обчислюють приріст прибутку від випуску та реалізації кожної додаткової одиниці продукції.

     Додатна різниця між фактичною виручкою від реалізації і виручкою від реалізації, що відповідає точці беззбитковості, називається зоною безпеки. На цю різницю підприємство може знизити обсяги реалізації або підвищити рівень витрат без загрози зазнати збитків. Зауважимо, що кожне підприємство має прагнути розширити зону безпеки, оскільки чим вона менша, тим більший ризик одержання збитків.

     На практиці точку беззбитковості , як правило, знаходять, обчислюючив ній виручку від реалізації або кількість реалізованої продукції. З цією метою застосовуються такі математичні формули:

В = F / ( 1 - v/p )

O = F / ( v - p )

B - виручка від реалізації в точці беззбитковості, грн.

O - обсяг реалізованої продукції в цій точці, шт. ( або інші натуральні одиниці )

F - умовно-постійні витрати на випуск товарної продукції, грн.

p - оптова ціна одиниці продукції, грн.

v - умовно-змінні витрати на одиницю продукції, грн.

     Аналізуючи точку беззбитковості, можна визначити наскільки успішно підприємство працює (у разі його прибутковості) і наскільки глибокою є криза (у разі збитковості). На підставі відповідних висновків розробляються рекомендації щодо шляхів зменшення збитковості та з більшення прибутковості операційної діяльності підприємства.

 

10.Основні критерії щодо визначення "малих підприємств"

Критерії, щодо яких підприємства у відповідності з чинним законодавством належать до “малих”. Діюче законодавство передбачає такі критерії:

3)          середньо-облікова чисельність працюючих за рік не повинна перевищувати 50 осіб;

4)          обсяг виручки від реалізації продукції за рік не повинен перевищувати 1 млн. грн.

Така обмежена кількість працюючих та реалізації продукції не дозволяє тримати достатню кількість спеціалістів з фінансового менеджменту. Інколи на малих підприємствах один працівник відповідає за таке коло обов’язків, які не в змозі виконати. У зв’язку з цим інколи деякі питання про організацію бізнесу вирішуються посилаючись на інтуїцію, тобто поверхнево не розроблюючи доскональні розрахунки щодо потреби грошових коштів. І бізнесмен стає перед фактом, коли у нього надходження коштів не покривають витрати.

У відповідності з чинним законодавством основними критеріями, які визначають категорію “малі підприємства” є чисельність працюючих та обсяг виручки від реалізації продукції.

Підприємства вагаються малими, якщо середньо-облікова чисельність працюючих за рік не перевищує 50 осіб, а виручка від реалізації продукції за рік не перевищує 1 млн. грн.

 

 

 

13.Особливості організації фінансів малих підприємств

Основними особливостями організації фінансів малих підприємств є: фінансові ресурси малих підприємств формуються за рахунок коштів працюючих, а також прибутку, одержаного в результаті діяльності малого підприємства; основним залученим джерелом формування фінансових ресурсів малого підприємства є кредиторська заборгованість у розрахунках з постачальниками; у малих підприємств в порівнянні з великим виробництвам вища питома вага готівкових коштів і водночас менші запаси оборотних активів; малі підприємства не потребують великих накопичень грошових коштів за рахунок більш швидкої оборотності оборотних активів; на малих підприємствах можна значно швидше скоротити витрати виробництва шляхом застосування зберігаючих технологій та використання дешевої робочої сили.

 

14.Оптимальний розмір визначення первісного капіталу

Слід зазначити, що при створенні малого підприємства необхідно визначити оптимальний розмір первісного капіталу. Первісний капітал визначається при складанні балансового звіту на день відкриття бізнесу.

Спочатку визначається сума грошових коштів, яку треба мати в обігу. Вона визначається за формулою:

Пг потреба у готівкових коштах;

Спповна собівартість вироблюваної продукції;

А — сума нарахованої амортизації;

К — кількість оборотів оборотних коштів.

Балансовий звіт дає можливість визначити спроможність власника відкрити малий бізнес.

Використовуючи дані балансового звіту визначають три коефіцієнти: коефіцієнт абсолютної ліквідності, коефіцієнт поточної ліквідності, коефіцієнт забезпеченості власними коштами.

Структура балансу малого підприємства вважається задовільною, якщо фактичні значення приведених коефіцієнтів перевищують оптимальні значення, якщо один із трьох коефіцієнтів має значення нижче оптимального, то структура балансу вважається незадовільною і треба її переглядати.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

15.Зміст і порядок складання корпоративного плану

Корпоративний план – це план розробки фінансової стратегії малого підприємства.

Розглядаючи корпоративний план слід зазначити, що він складається для внутрішнього користування і відображається стратегія, плани і очікувані фінансові результати.

В процесі складання корпоративного плану враховуються різні фінансові аспекти і проводяться відповідні розрахунки, зокрема:

  1. Проводиться розрахунок фінансових ресурсів які необхідні для реалізації стратегії малого підприємства, особливо фінансових і матеріальних;
  2. Визначаються потенціальні проблеми і сприятливі можливості розвитку малого підприємства;
  3. Співставлення отриманих результатів з планами та прогнозами здійснюється контроль за виконанням корпоративного плану.

Починаючи корпоративне планування перш за все необхідно визначити довгострокову мету малого підприємства, а також плани дій, які забезпечать досягнення цієї мети.

Корпоративний план включає такі розділи:

Перший розділ: У цьому розділі обґрунтовується мета малого підприємства. Зокрема, визначаються темпи росту чистого прибутку в порівнянні зі звітним періодом, забезпечення в прогнозуємо му періоді випуску високоякісної і конкурентоспроможної продукції, відображаються реальні ринки збуту продукції і інші цілі.

Другий розділ – включає вибір варіантів фінансової стратегії малого підприємства. В цьому розділі відображається найбільш оптимальний варіант структури вироблюваної продукції, тобто здійснюється відбір таких видів продукції, які відповідають таким вимогам: високий рівень рентабельності; висока якість продукції; продукція має необмежений попит на ринку. Якщо це нові види продукції, то відображаються можливі джерела фінансування цих видів продукції.

В третьому розділі – прогнозується рух грошових коштів на поточному рахунку малого підприємства, прогноз реалізації продукції на протязі 12 місяців (при цьому в щомісячному розрізі), а також прибутку.

В четвертому розділі – перелічуються переваги та недоліки в роботі малого підприємства і шляхи їх усунення.

 

11.Основні задачі щодо управління прибутком підприємства

Малі підприємства заінтересовані в одержані поточного прибутку, вони більш зацікавлені в аналізі руху готівки, в управлінні оборотним капіталом і по суті не займаються фінансовим прогнозуванням та плануванням.

Найбільш реальним джерелом доходів малого підприємства для здійснення інвестицій є прибуток, отриманий від збільшення обсягу реалізації продукції. При цьому інвестиції будуть виправдані в тому випадку, якщо величина очікуваного прибутку буде перевищувати величину інвестицій.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

12.Необхідність державної підтримки малого бізнесу

В період становлення малих підприємств, як правило, необхідна державна фінансова підтримка, розрахована на стимулювання ділової активності, розширення обсягів виробництва.

Підтримка розвитку малого бізнесу з боку держави здійснюється двома шляхами: 1) фінансова допомога у формуванні первісного капіталу для створення малих підприємств; 2) забезпечення сприятливих умов для розвитку діючих малих підприємств.

Основні напрямки фінансової підтримки малого підприємництва в Україні можна поділити на дві групи: прямі і непрямі.

Прямі напрямки фінансової підтримки включають такі форми: надання субсидій, субвенцій, формування державних фондів, створення спеціалізованих фінансових установ.

Субсидії – це фінансова допомога держави за рахунок коштів бюджету на фінансування капітальних вкладень, які необхідні для розвитку економіки держави, але не вигідні для підприємства.

Субвенції – фінансова допомога держави місцевим органам влади для фінансування конкретних об’єктів і належить поверненню у випадку порушення цільового використання цієї субвенції.

Фінансове забезпечення програм підтримки малого підприємництва здійснюється за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів, позабюджетних коштів, у тому числі коштів одержаних від приватизації державного майна та інших джерел фінансування, приватних та іноземних інвестицій. Друга група джерел носить непрямий характер. Вони поступово витісняють важелі прямого адміністративного впливу. До основних таких форм державної фінансової підтримки підприємництва відносяться: податкові знижки (або повне звільнення від податків); податкові пільги; прискорена амортизація; знижки на науково-дослідні роботи; на витрати, пов’язані з підготовкою кадрів для підприємницької діяльності і інші.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

16.Основні форми сприянню бізнесу у розвинутих країнах

в багатьох державах світу існують спеціальні державні органи управління та підтримки малого бізнесу, зокрема у США – Адміністрація малого бізнесу; в Японії – Національна адміністрація малого бізнесу; у Канаді – Міністерство у справах малого бізнесу; в Росії – Державний Комітет Російської Федерації з підтримки розвитку малого підприємництва .

Для здійснення державної підтримки у зазначених державах діє спеціальне законодавство, яке врегульовує комплекс питань підтримки малого підприємництва.

У США, наприклад, державна підтримка розвитку малого підприємництва реалізується головним чином у вигляді дотацій, прямих позик та гарантій (як правило під гарантією Уряду), тобто гарантується компенсувати майже всю суму боргу у разі неплатоспроможності малого підприємства (до 90% суми кредиту). Державне гарантування кредитів здійснюється за участю коштів бюджету (перш за все у випадку банкрутства малого підприємства), а також за участю коштів приватних фінансових установ.

Недержавне гарантування кредитів здійснюється двома варіантами: перший – у гарантуванні беруть участь приватні фінансові установи, а гарантують комерційні банки або страхові компанії. У другому випадку гарантія надається товариством взаємного гарантування.

У Німеччині мета державної підтримки малого та середнього підприємництва – підвищення ефективності та конкурентоспроможності цього сектору економіки.

Фінансова допомога малим та середнім підприємствам надається такими напрямами:

-     надання позик на розширення, реконструкцію, придбання і створення підприємств;

-     фінансування участі в капіталі великих підприємств;

-     довгострокове інвестування або збереження робочих місць;

-     поручительство перед кредитними товариствами;

-     інвестиційна допомога у проведенні енергозберігаючих заходів;

-     стимулювання впровадження передової технології, підвищення кваліфікації кадрів, охорони навколишнього середовища;

-     субсидіювання науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт.

У Німеччині держава гарантує кредитній установі повернення 80% наданої позики. Отримання одного виду фінансової допомоги не виключає отримання інших.

В Росії державна підтримка малого підприємництва спрямована на забезпечення таких умов, за яких суб’єкти підприємницької діяльності мають можливість розгорнути свою діяльність як повноправні учасники ринкової економіки.

Закон РФ встановлює форми і методи державного стимулювання та регулювання діяльності суб’єктів малого підприємництва.

Для кожної із зазначених країн характерні загальні риси підтримки та розвитку малого підприємництва, а саме:

  1. наявність спеціальних правових актів, що визначають мету державної політики і регулюють комплекс питань державної підтримки підприємницької діяльності;
  2. наявність розвинутої системи спеціалізованих урядових закладів та організацій із державним або змішаним капіталом, які забезпечують скоординоване виконання комплексу завдань щодо підтримки підприємництва, зокрема малого;
  3. розробка і реалізація системи державних програм фінансового, технологічного, інформаційного консультаційного, зовнішньо­економічного, кадрового сприяння малому підприємництву;
  4. асигнування програм підтримки малого підприємництва з бюджетів різних рівнів, створення стимулюючих податкових інструментів, використання різноманітних форм і методів фінансування, створення спеціалізованих фінансових, кредитних, страхових та інвестиційних інструментів, залучення приватних кредитів та інвестицій у сферу малого підприємництва шляхом державних гарантій, страхування, тощо;

10.орієнтація на непрямі форми підтримки малого підприємництва, які не гальмують вплив ринкових механізмів.

9.Визначення точки беззбитковості малого підприємства

Точка беззбитковості малого підприємства визначається у грошовій та натуральній формі. Для визначення точки беззбитковості у грошовій формі потрібно перш за все визначити коефіцієнт маржинального доходу який визначається як співвідношення маржинального доходу малого підприємства на 1 виріб до ціни виробу помноженої на кількість виробів. Таким чином точка беззбитковості буде дорівнювати співвідношенню постійних витрат на місяць до коефіцієнту маржинального доходу. Для того щоб визначити точку беззбитковості у натуральній формі треба вирішити рівняння при якому прибуток малого підприємства та збиток будуть дорівнювати 0. [к-ть виробів - х, ціна виробу* х = змінні витрати * х + постійні витрати на місяць + прибуток(0)]. Після вирішення такого рівняння ми визначаємо кількість виробів при якій прибуток = 0, тобто знаходимо точку беззбитковості у натуральному виразі.

 


Комментарии


Комментариев пока нет

Пожалуйста, авторизуйтесь, чтобы оставить комментарий.

Авторизация
Введите Ваш логин или e-mail:

Пароль :
запомнить