Силіконова долина. Зарубіжний досвід функціонування інноваційних кластерів

Силіконова долина.

Зарубіжний досвід функціонування інноваційних кластерів

Наявність власної Silicon Valley (Силіконової долини) стає сьогодні питанням престижу для будь-якої держави, що прагне потрапити до числа технологічно розвинених країн. Силіконова долина – це вигадана журналістами назва частини графства Санта-Клара у Центральній Каліфорнії. Тут базується понад 4 тисячі комп’ютерних фірм із півмільйоном співробітників, виготовляється третина продукції ракето- і літакобудування США, а також п’ята частина напівпровідників і шоста частина комп’ютерів у світі.

Але головну особливість Силіконової долини швидше можна віднести до сфери віртуальної, а не реальної економіки. Йдеться про феномен венчурного бізнесу – специфічного виду фінансування високо прибуткових ризикованих проектів. За роки існування Силіконова долина стала прикладом успішного розвитку венчурного капіталу. Більшість місцевих підприємств – дрібні і середні фірми, створені на гроші венчурних компаній. Їх інвестиції в комп’ютерний бізнес у 70-х рр. багато хто вважав дивацтвом. Але у 80-х і 90-х рр. вкладення в нові комп’ютерні та інформаційні технології за прибутковістю і термінами окупності обігнали торгівлю нерухомістю і біржові спекуляції.

Венчурне фінансування парадоксальним чином стало одним із двигунів американської економіки, хоча обсяг капіталовкладень венчурного бізнесу в тій самій Силіконовій долині не перевищує 12 млрд. дол. на рік.

Порівняно невеликі підприємства, розвиваючи нові ідеї та створюючи нові технології, тягнуть за собою гігантів, оперативно забезпечуючи їх передовими розробками. «Венчурна психологія», очікування надзвичайних прибутків від порівняно невеликих вкладень, наклала сильний відбиток на сучасне американське суспільство. Стрімкий розвиток фондового ринку фактично перетворив значну частину економіки США на гігантське венчурне підприємство.

Ще півстоліття тому ніщо не передвіщало майбутнього розквіту «венчурної цивілізації» Каліфорнії. Через кілька десятиліть долина стала відомою завдяки мікропроцесору, зробленому на основі кристалів кремнію. Хоча кремній – основний елемент земної кори, легко доступний майже скрізь, саме тут він став символом успіху. У грудні 1947 року в долині відбулася подія, що визначила її подальший розвиток. У лабораторіях AT & Bell вперше для посилення електричного струму був використаний кремнієвий напівпровідник. Цей винахід дозволив замінити вакуумні «трубки», що застосовувалися в перших електронно-обчислювальних машинах, невеликими і відносно дешевими інтегральними схемами.

Принципову роль відіграв розташований в долині Стенфордський університет. Почесне звання «батька» Силіконової долини належить видатному електротехніку зі Стенфорду професору Фредеріку Терману. У 30-і роки він читав тут курс радіоелектроніки і спонукав своїх студентів працювати в місцевих компаніях або засновувати власний бізнес, а не їхати на Східне узбережжя. Інновації Стенфордського університету стали основою майбутньої спеціалізації долини.

У XX ст. запорукою економічного успіху стала, передусім, першість у сфері науково-технічних розробок. Одночасно розвиток системи соціального забезпечення і страхування призвів до того, що на ринку з’явилося багато вільного капіталу, який промисловість вже не могла використовувати з вигодою. Фондовий ринок, що привертає велику частину таких коштів, схильний до періодичних криз, тому пенсійні фонди і страхові компанії обережно ставляться до інвестицій в цінні папери. У той же час постійно існує дефіцит інвестицій в новітні розробки в сфері комп’ютерних технологій, засобів зв’язку і медицини. Саме тут з’явилися американські венчурні компанії, які виступають в якості посередників і використовують гроші пенсійних і страхових фондів, а також банків для фінансування розробок в цих сферах. Венчурні фірми, таким чином, знімають із фондів відповідальність за можливі втрати і розподіляють її між тими компаніями, в які вкладають залучені кошти. На те, щоб створити цю схему і змусити її прибутково працювати, було витрачено не один десяток років.

У 1950 р при Стенфордському університеті був заснований Industrial Park, пізніше перейменований в Research Park. За кваліфікованими кадрами в долину прийшли промисловці. У 50-ті роки електротехнічні компанії, такі як «General Electric», «Sylvania», «Westinghouse Electric» і «Ford Philco», розмістили свої виробництва в Пало-Альто і сусідніх з ним містечках. А в Сан-Хосе, найбільшому місті долини, компанія IBM створила великий дослідницький центр. Слідом за гігантами в графстві Санта-Клара з’явилися невеликі компанії. За лічені роки тут виник прообраз сучасних технопарків. На кількох квадратних кілометрах постала нова форма зв’язку науки і виробництва. До початку 70-х років в долині існувало 15 фірм, які виробляли напівпровідники. Критична маса була досягнута, що стало початком комп’ютерної революції. У 1974 р мініатюризація напівпровідникових плат привела до створення на базі фірми «Intel» мікропроцесора, здатного здійснювати мільйони операцій в секунду. З тих пір обсяг інформації, оброблюваної процесорами, подвоювався кожні 2 роки, і комп’ютери почали проникати в повсякденне життя, особливо після того, як в 1976 р фірма «Apple» (її виробництво тоді займало один гараж) зібрала перший у світі персональний комп’ютер.

На цьому етапі проблема фінансування стала критичною. Якщо перші технічні фірми існували завдяки військовим замовленням, то коли рахунок компаній пішов на сотні, державних грошей почало бракувати. Ректор Стенфордського університету намагався вирішити фінансові проблеми компаній, здаючи їм ділянки землі технопарку в оренду на 99 років за пільговими ставками. Проте компанії були змушені залучати позикові кошти. Спочатку на зміну держбюджету прийшов банківський капітал Східного узбережжя США. Однак банки не були готові йти на ризиковані операції у великих масштабах, і незабаром їх замінив капітал, який був готовий ризикувати – венчурні інвестиційні компанії. Так була виведена формула успіху: інтелектуальний капітал плюс венчурний капітал.

П’ята частина всіх американських венчурних компаній зосереджена в Каліфорнії, в основному в Сан-Франциско. На відміну від банків, які на певних умовах позичають кошти, компанії венчурного капіталу діють інакше. У щойно утвореної або вже діючої фірми, яка ще не представлена ​​на фондовій біржі, купується пакет акцій – 50% або більше. Подібним чином фінансується її подальша діяльність. Згідно із дослідженням, що було проведене однією американською корпорацією, в середньому кожна венчурна компанія фінансує на рік близько 7 проектів. Механізм отримання грошей досить простий: необхідно прийти до венчурного капіталіста і переконати його у високій прибутковості запропонованого проекту. Кожна венчурна фірма отримує на місяць близько 200-300 пропозицій від людей, які обіцяють, як правило, зростання капіталізації в 10-50 разів через два-три роки після появи компанії. Але не кожен більш-менш цікавий проект або нова компанія можуть розраховувати на фінансові вливання. Приблизно з тисячі фірм, які звернулися за інвестиціями у венчурні компанії і надіслали свої бізнес-плани, тільки сім отримують необхідні кошти в обмін на акції.

Однак перед тим, як піти на такий крок, венчурні компанії ретельно розглядають пропозиції, звертаючи увагу, перш за все, на профіль діяльності компанії, її керівництво, перспективність і окупність запропонованих проектів. Зазвичай у нових компаній основні проблеми виникають з керівництвом, яке в очах потенційного інвестора виглядає малодосвідченим. Саме тому венчурні компанії часто включають в керівництво клієнтів своїх менеджерів, які не просто спостерігають за діяльністю «підопічних», а й беруть участь у прийнятті всіх ключових рішень, призначають або звільняють людей з керівних посад. Після певного періоду (обумовленого сторонами при укладанні угоди), зазвичай через два-чотири роки, венчурні компанії разом із високим прибутком можуть відшкодувати вкладення, продавши свій пакет акцій, коли цінні папери компанії-клієнта почнуть котируватися на фондовій біржі.

Постійний приплив венчурного капіталу і комп’ютерний бум створили в Силіконовій долині понад 500 тисяч робочих місць. Щорічні обсяги коштів, що вкладаються американськими венчурними компаніями в нові технології, постійно зростають. Не останню роль в цьому відіграє законодавство США, що знімає з новоутворених компаній частину податкового тягаря, стимулюючи тим самим приплив вільного капіталу. При венчурному фінансуванні проектів долини 20-30% нових підприємств дають фактичний дохід у 200-300%, 10-20% стають банкротами, решта, що залишилися, показують норму прибутковості близько 40%. Ніде в світі так багато людей за такий незначний період часу не ставали мільйонерами. І це притягує в долину все більше грошей.

Силіконова долина є безпрецедентним явищем, глобальним епіцентром хай-тек інновацій. Упродовж десятиліть інші регіони світу намагалися наслідувати цей досвід, але не могли навіть наблизитися до ефективності моделі Силіконової долини. Виникли десятки подібних проектів – у Франції, Німеччині, Іспанії, Британії – але всі вони завершувалися лише створенням типових технопарків. Жодного дива, подібного до «інноваційного вибуху», за межами невеликої долини в Каліфорнії не відбулося.

Проте сьогодні її аналоги, де зароджується так звана «друга еліта», з’являються по всьому світу. У двадцять першому столітті конкуренція є куди запеклішою. Все більше і більше проектів – дуже різних за своєю фінансово-економічною платформою – відкрито кинули виклик долині.

У Лондоні, наприклад, ребрендинг Tech City, інноваційного центру в старому районі Шордіч, перетворився на один із ключових економічних драйверів всієї індустрії інновацій. У берлінській Silicon Allee повідомили, що очікують в 2016 році запуск нового стартапу кожні 20 хвилин. У Парижі зайняті будівництвом найбільшого в Європі інноваційного інкубатора Ель Фрісіне. А в Тель-Авіві фраза «Стартап-нація» пройшла шлях від передвиборчого політичного гасла до економічної реальності. Проте не лише зміни в підходах уряду призвели до втрати каліфорнійцями глобальної монополії як центру розвитку інновацій. Перш за все, це було спричинене глобальним характером грошових потоків і розвитком нової  глобальної логістики. У новому столітті досяжність капіталу перейшла національні кордони не тільки для транснаціональних корпорацій, а й для тих молодих стартаперів, які збирають свій «перший Еппл I в гаражі».

Новатори наразі можуть заручитися підтримкою венчурних капіталістів з усього світу. Виникла ціла галузь платформ для пошуку венчурного фінансування, таких як Kickstarter. При цьому зовсім не потрібно доводити перспективність своєї ідеї перед товстим скептиком з Уолл-стріт у його кабінеті на 37 поверсі Трамп-білдінг.

Однак однієї глобалізації грошових потоків недостатньо – особливо для тих інновацій, які пов’язані з фізичним, товарним виробництвом. Тут спрацювали принципово нові глобальні ланцюги поставок, яких не було ще п’ять років тому – наприклад, коли для одержання нової речовини можна зі свого комп’ютера замовити і оплатити пакунок з інгредієнтами з Китаю, лабораторну установку з Бразилії, а остаточні випробування провести в тестовій лабораторії в Женеві. Крім того, виникли нові технології недорогого виробництва унікальних, одиничних предметів, такі як 3D-друк або віддалений погодинний доступ до складних металообробних верстатів із програмним керуванням.

Ці чинники також обумовлюють зміни усередині соціальних верств. Фахівці прогнозують виникнення так званої «другої еліти» - освіченої, фінансово заможної, успішної – яка вже в найближче десятиліття витіснить традиційну політичну «еліту юристів». Особливо в тих державах, де рівень і вплив інноваційної індустрії значно вище, ніж в традиційних старих економіках – наприклад, Сінгапурі, Тайвані, Ізраїлі.

Так, прогнозується, що поява стартапів, пов’язаних з гуманітарними інноваціями, призведе до того, що центри відтворення традиційної еліти також зміняться – тепер увійти в політику буде можливо не лише через юридичний факультет Гарварду, але і через інженерний факультет Стенфорду.

Запитання:

1. Яка форма фінансування інноваційних проектів зробила вирішальний вплив на успіх підприємств Силіконової долини? У чому, на Ваш погляд, полягають ризики такого фінансування?
2. Які інфраструктурні умови та чинники сприяли успіху Силіконової долини?
3. Охарактеризуйте механізм впливу малих інноваційних підприємств на технологічний розвиток.
4. Чи можливо, на Вашу думку, використати каліфорнійський досвід для формування вітчизняної Силіконової долини?
5. Вкажіть, чи існують в Україні передумови для формування «венчурного мислення» та розвитку «стартап-нації». Які галузі можуть бути «локомотивами» вітчизняного інноваційного розвитку? Відповіді обґрунтуйте.