Система соціально-трудових відносин. Механізми функціонування системи соціально-трудових відносин. Соціальне партнерство

Система соціально-трудових відносин. Механізми функціонування системи соціально-трудових відносин. Соціальне партнерство 11.09.2013 02:12

1. Сутність соціально-трудових відносин. Загальна характеристика їх системи

2. Форми соціально-трудових відносин

3. Типи соціально-трудових відносин

   4. Механізм функціонування системи соціально-трудових відносин

   5. Соціальне партнерство

 

3.1. Сутність соціально-трудових відносин. Загальна характеристика їх системи

Проблема створення нової концепції соціально-трудових відно­син для України має об'єктивні й суб'єктивні причини, які в ре­альному житті тісно переплетені. Об’єктивною базою для розроб­ки положень про соціальне партнерство і тристороннє співробіт­ництво є трансформація нашого суспільно-економічного життя на ринкових засадах, поява нових суб'єктів соціально-трудових відно­син, а також негативні наслідки тривалої економічної кризи. Суб'єктивні причини поширення цієї концепції — прагнення соціальної злагоди в суспільстві, європейський вибір нашої країни, міжнародні стандарти.

Соціально-трудові відносини — це комплекс взаємовідносин між найманими працівниками і роботодавцями (суб'єктами і органа­ми, що їх представляють) за участі держави (органів законодав­чої і виконавчої влади), які пов'язані з наймом працівників, викорис­танням та оплатою їхньої праці, відтворенням робочої сили і спря­мовані на забезпечення соціальної злагоди, високого рівня та якості життя працівників, високої ефективності роботи підприємств.

Ці відносини охоплюють широке коло питань — від соціально-економічних аспектів майнових відносин до системи організаційно-економічних і правових інститутів, пов'язаних з колективними та індивідуальними переговорами, укладанням договорів і угод, ви­значенням умов праці, розмірів її оплати, вирішенням трудових конфліктів, участю працівників в управлінні виробництвом тощо.

       Соціально-трудові відносини мають об'єктивний характер, оскіль­ки вони не залежать від волі й бажання окремої людини, тобто це об'єктивна взаємозалежність і взаємодія суб'єктів цих відносин. Ра­зом з тим, соціально-трудові відносини, безумовно, суб'єктивовані, оскільки вони відображають суб'єктивно визначені наміри і дії учасників цих відносин, сформовані з усвідомленням взаємної за­лежності.

       На стан трудових відносин активно впливають такі чинники, як структурні зміни в економіці, соціальна політика уряду, науково-технічний прогрес, професійно-кваліфікаційні зміни в робочій силі, темпи економічного розвитку, інфляція, гнучкість ринку праці, активність колективних переговорів, ефективність зайнятості, зо­крема в державному секторі, тощо.

Соціально-трудові відносини як система виявляються у двох формах:

1) фактичні cоціально-трудові відносини, які функціонують на об'єктивному і суб'єктивному рівнях;

2) соціально-трудові пра­вовідносини, що відображають фактичні соціально-трудові відноси­ни на інституціональному, законодавчому, нормотворчому рівнях.

Система соціально-трудових відносин характеризується такими складовими:

• сторони соціально-трудових відносин;
• суб'єкти соціально-трудових відносин;
• механізм соціально-трудових відносин;
• рівні соціально-трудових відносин;
• предмет соціально-трудових відносин;
• принципи соціально-трудових відносин;
• типи соціально-трудових відносин.

Створення в Україні нової системи соціально-трудових відно­син, адекватних соціально орієнтованій ринковій економіці, має передбачати на забезпечення свободи і прав людини (як наймано­го працівника, так і роботодавця); людський розвиток; розшире­не відтворення робочої сили; інтелектуалізацію праці; стабільність і ефективність зайнятості; захист національного ринку праці; гідну працю; належний соціальний захист і соціальне забезпечення.

 

3.2. Форми соціально-трудових відносин

Соціально - трудові відносини як системамають дві форми існування: перша — фактичні соціально-трудові відносини, що функціонують на об'єктивному і суб'єктивному рівнях; друга — соціально-трудові відносини, що відбивають проекцію фактичних соціально-трудових відносин на інституціональному, законодавчому, нормотворчому рівні.

Класифікація соціально-трудових відносин за суб'єктами передбачає їхній розподіл на індивідуальні, що передбачають взаємодію одного працівника з роботодавцем, і колективні, коли роботодавці і працівники взаємодіють між собою. Виходячи з даних передумов, суб'єктами соціально-трудових відносин є: найманий робітник, роботодавець, держава (рис.3.1).

Суб'єктамисоціально-трудових відносин є індивідууми чи соціальні групи. Для сучасної економіки найбільш важливими суб'єктами розглянутих відносин є: роботодавець, спілка роботодавців, держава. Таким чином, суб'єктами соціально - трудових відносинможуть бути працівник, група працівників, об'єднаних якою-небудь системоутворюючою ознакою. У цьому зв'язку соціально-трудові відносини можуть бути індивідуальними, коли з окремим роботодавцем взаємодіє окремий працівник, а також груповими чи колективними, коли працівники (роботодавці) взаємодіють між собою. Звідси соціально-трудові відносини можуть підрозділятися на дво-. три- і багатосторонні.

Рис.3.1Структура системи соціально-трудових відносин

 

Як суб'єкт соціально-трудових відносин може виступати організація (підприємство) чи її група, а також територіальне утворення. Як суб'єкт світове співтовариство за певних умов розглядає й окрему державу. Розглянемо основні характеристики суб'єктів соціально- трудовихвід­носин в умовах ринкової економіки.

Найманий робітник— це громадянин, що уклав трудовий договір з роботодавцем, керівником підприємства чи окремою особою. Договір наймання може бути письмовим чи усним, але в будь-якому випадку він визначає соціально-трудові відносини між його учасниками.

Як найманий працівник - суб'єкт соціально-трудових відносин можуть виступати як окремі працівники, а також і групи працівників, що розрізняються за своїм становищем у соціально-професійній структурі, спрямованістю інтересів, мотивацією праці, іншими ознаками.

Розвинуті трудові відносини припускають існування інститутів, що виступають від імені найманих робітників і захищають їхні інтереси. Традиційно такими є професійні спілки — масові організації, які об'єднують найманих робітників, пов'язаних спільністю соціально-економічних інтересів. Професійні спілкистворюються для захисту економічних інтересів найманих робітників чи осіб вільних професій у визначеній сфері діяльності профспілок: забезпечення зайнятості, умов та оплати праці.

 

Рис.3.2 Суб’єкти соціально-трудових відносин

 

Роботодавець,відповідно до міжнародної класифікації статусу в зайнятості — це людина, котра працює самостійно і постійно наймає для здійснення трудового процесу одного чи декількох працівників. Звичайно роботодавець є власником засобів виробництва.

Роль державив соціально-трудових відносинах досліджена багатьма фахівцями (напр. Р.Фрімен, М.Саламон та ін.). Систематизація їхніх поглядів, аналіз практичного досвіду діяльності держави в сфері соціально-трудових відносинпоказує, що найчастіше вона виконує тут такі ролі: законодавця, захисника прав, регулювальника, роботодавця.

Взаємозв'язки між суб'єктами соціально-трудових відносин виникають на різних рівнях: працівник-працівник; працівник— роботодавець, профспілка-роботодавець, роботодавець-держава; працівник-держава й ін.

Як предмети соціально-трудових відносин на рівні працівників виступають визначені сторони трудового життя людини, зміст яких залежить від її життєвих етапів і специфіки цілей та задач, що вирішує вона на кожному з цих етапів.

На першому етапі життєвого періоду як предмет соціально-трудових відносин можуть виступати: трудове самовизначення, профорієнтація, професійна освіта й ін. На наступному етапі визначальну роль у соціально-трудових відносинах будуть відігравати: звільнення—наймання—звільнення, соціально-професійний розвиток, професійна підготовка і перепідготовка, оцінка праці, її винагорода. На слідуючому етапі предметом соціально-трудових відносин може стати ступінь трудової активності.

Усе різноманіття соціально-економічних явищ, що виступають як предмети соціально-трудових відносин, структурується в такі три самостійні предметні блоки: соціально-трудові відносини зайнятості; соціально-трудові відносини, пов'язані з організацією й ефективністю праці; соціально-трудові відносини, що виникають у зв'язку з винагородою за працю.

 

3.3. Типи соціально-трудових відносин

Соціально-трудові відносинизалежно від способу їхнього регулювання, методів розв'язання проблем класифікують за типами. Тип соціально-трудових відносин визначається їхнім характером, а саме тим, яким конкретно чином приймаються рішення в соціально-трудовій сфері.

Важли­ву роль у формуванні типів соціально-трудових відносин відіграють принципи рівності чи нерівності прав і можливостей суб'єктів соціально-трудових відносин. Від того, якою мірою і яким чином комбінуються ці базисні принципи, залежать конкретний тип соціально-трудових відно­син та інші принципи, що його визначають.

Пріоритетність конкретних принципів існування соціально-трудових відносин, їхня комбінація в процесі розв'язання проблем у соціально-трудовій сфері характеризують тип соціально-трудових відносин.

 У цьому випадку основою соціально-трудових відносин можуть служити принципи солідарності і субсидіарності, відносини, побудовані за прин­ципом «панування—підпорядкування»; рівноправне партнерство, конф­лікт, конфліктне співробітництво, конфліктне суперництво, дискриміна­ція. Відповідно до цих принципів (характеристик) виділяють два поляр­них типи трудових відносин: патерналізм і соціальне партнерство. Мож­ливі й інші типи соціально-трудових відносин, обумовлені сполученням принципів і методів їхнього регулювання.

Принцип солідарності— припускає спільну відповідальність людей, засновану на особистій відповідальності і згоді, єдності і спіль­ності інтересів.

Принцип субсидинарностіґрунтується на особистій відповідальності. Принцип субсидінар­ності спрямований на збереження неослабного прагнення людини до самовідповідальності і самореалізації і покликаний запобігати перенесенню відповідальності на суспільство.

Очевидно, що в соціально-трудових від­носинах будь-якого суспільства почуття власної гідності, віра в себе і почуття особистої відповідальності громадян повинні стимулюватися; крім того, повинна бути забезпечена можливість їхньої реалізації.

Принцип партнерстваприпускає здійснення захисту своїх інтересів суб'єктами соціально-трудових відносин і їхню самореалізацію в політи­ку узгодження взаємних пріоритетів.

Патерналізм може сфор­муватися і на рівні підприємства (організації) унаслідок використання твердої регламентації соціально-трудових відносин. Небезпека побудови соціально-трудових відносин відповідно до цього принципу полягає в обмеженні самостійності суб'єктів відносин, у прояві ними пасивності й утриманства в трудовому і громадському житті.

Принцип загальності повинен бути визначальним у механізмі соціаль­ного захисту. Звуження кола захисту на користь найбільш нужденних, малозабезпечених груп, безсумнівно, буде викликати в них утриманські настрої. Необхідне поширення дії соціального захисту на всіх осіб: пра­цюючих, безробітних, непрацездатних, незалежно від соціального ста­тусу.

 

3.4. Механізм функціонування системи соціально-трудових відносин

У процесі розвитку людських ресурсів і формування нової системи соціально-трудових відносин повинні бути включені елементи суспіль­ного регулювання, що дозволить зменшити витрати, неминучі при таких великих суспільних перетвореннях.

Суспільне регулювання процесу становлення соціально-трудових від­носин нової якості може містити в собі:

• формування й освоєння всіма суб'єктами соціально-трудових відносин
  єдиної системи понять, засвоєння однієї мови спілкування з метою взаєморозуміння;
• ідентифікація соціально-економічних процесів з погляду інтересів сто­рін;
• формування системи показників, що відбивають процеси взаємодії суб'єктів соціально-трудових відносин, і відповідно визначення джерел інформації;
• дослідження досягнень інших країн у цій сфері, узагальнення й оцінка ефективного, негативного, проблемного досвіду.

Досягнення інших країн у цій сфері не повинні механічно проектува­тися на українську дійсність, вони мають бути адаптовані до національ­них традицій і норм трудової етики і моралі, разом з тим досвід станов­лення соціально-трудових відносин нового типу в колишніх соціалістич­них країнах має безсумнівну цінність.

 

3.5. Соціальне партнерство

В сучасний період в розвинутих країнах все більш поширюється ідея соціального партнерства.

Соціальне партнерство відображає історично обумовлений компроміс інтересів головних суб'єктів сучасних економічних процесів та виражає суспільну необхідність соціального світу як одного з основних умов політичної стабільності і економічного прогресу.

Ідеї соціального співробітництва у сфері праці і трудових відносин, поперед всього, у вигляді дво- чи тристоронній основі, (біпартизм або трипартизм), є основою діяльності міжнародної організації праці (МОП), її ідеологічної бази.

Соціальне партнерство — це система колективних відносин між найманими працівниками, роботодавцями, виконавчою владою, які виступають сторонами соціального партнерства, у ході реалізації їх соціально-економічних прав та інтересів.

Соціальне партнерство здійснюється на дво- чи тристоронній основі через представницькі органи .сторін соціального партнерства відповідних рівнів.

Метою соціального партнерства є досягнення громадянської злагоди в суспільстві шляхом узгодження соціально-економічних інтересів сторін соціального партнерства як необхідні умови стійкого економічного розвитку, підвищення життєвого рівня народу.

Ступінь розвиненості соціального партнерства залежить від ряду факторів:

• рівень демократизації управління виробництвом;
• рівня життя більшості населення і рівень диференціації їх
  доходів;
• психологічні    передумови    і    культурні   традиції   в суспільстві, які сприяють орієнтації населення розвинених країн на пошук соціальних компромісів, на розв'язання суспільних проблем раціоналістично, без крайніх заходів, на основі правил, визначених законами.

Основу цивілізованих відносин, що складаються між партнерами, повинні складати принципи, вироблені Міжнародною організацією праці. Серед них найважливішими є:

• паритет представництва сторін соціального партнерства;
• пріоритет примирних процедур як способу розв'язання
  соціально-трудових конфліктів, пошуку компромісних рішень;
• взаємоповага сторін соціального партнерства;
• обґрунтованість і реальність вимог і взаємних зобов'язань
  сторін соціального партнерства;
• відповідальність   сторін   соціального   партнерства   за
  виконання домовленостей і прийнятих зобов'язань;
• обов'язковість   розгляду   центральними   і   місцевими
  органами виконавчої влади та виконавчими органами сільських, селищних,   міських   рад   рекомендацій   органів   соціального партнерства відповідного рівня;
• обов'язковість   розгляду кожною стороною соціального партнерства звернень інших сторін;
• взаємне інформування сторін соціального партнерства щодо її намірів.

На практиці соціальне партнерство здійснюється на засадах трипартизмуяк системи тристороннього представництва з боку підприємців, профспілок і держави, які, будучи зацікавленими учасниками регулювання соціально-трудових відносин на ринку праці, однаковою мірою відповідальні за розробку взаємо­прийнятних рішень і, зрештою, за збереження соціального миру.

Соціальне партнерство в Україні здійснюється сторонами у формі:

• спільних консультацій, переговорів;
• колективних договорів і угод;
• спільного   розв'язання   колективних   трудових   спорів
  (конфліктів),   запобігання   їм,   організації   примирюючих   та арбітражних процедур; розгляду і вирішення претензій та розбіжностей, що можуть  виникати   між   сторонами   соціального партнерства відповідного рівня;
• обміну    необхідною    інформацією    між    сторонами соціального партнерства;

• контролю за виконанням спільних домовленостей.
        Соціальне партнерство є специфічною формою соціальних відносин у суспільстві між трьома суб'єктами (тріада) ринкової економіки: власником (роботодавцем) та найманими працівниками (профспілкою) за участю держави, як арбітра, третейського судді.

У системі соціального партнерства відрізняють три системи: інституціональну, інформаційно-комупікативну та нормативно-регулятивну.

В інституціональної підсистемі суб'єкти соціального партнерства виконують належні їм функції.

Держава, як правило, бере участь у соціальному партнерстві на національному, регіональному та галузевому рівнях.

Держава виконує функції:

• гаранта громадянських прав:
• впроваджувана соціальної та економічної політики;
• власника (роботодавця);
• розробника правових та нормативних документів;

•          незалежного   регулятора   системи   трудових   відносин
(вирішення колективних конфліктів, примирення, арбітраж тощо).

Профспілки є однією з громадських організацій, які створюються трудящими для захисту своїх соціальних, економічних і професійних прав, для вираження інтересів найманих працівників, для боротьби за соціальну справедливість з метою сприяння створенню для людини відповідальних умов праці життя.

Професійні спілки виконують функції:

• збереження та підвищення заробітної плати;
• поліпшення умов  праці (техніка безпеки та охорона
  праці);
• забезпечення продуктивної зайнятості;
• збереження робочих місць для членів профспілки;
• забезпечення участі трудящих в управлінні виробництвом
  та розподілів виробленого продукту. 

Власники (роботодавці) виконують функції:

•          захистникових відносин;

•          розвитку виробництва, оновлення його матеріальної бази, підвищення ефективності праці;

•          сервісного   обслуговування   в   наданні   підприємцям
консалтингових послуг.

Інформаційно-комунікативна підсистема системи соціаль­ного партнерства забезпечує зв'язки, що встановлюються між її інститутами: держава - профспілки; власники - профспілки; власники - держава; держава - профспілки - власники.

До нормативно-регулятивної підсистеми соціального партнерства належать міжнародна та національна нормативно-законодавча база, що регламентує діяльність її інститутів у межах соціально-трудових відносинах.

Органи соціального партнерства. Механізмом організації взаємодії учасників соціального процесу є насамперед оргац_и соціального партнерства відповідних рівнів. На національному рівні таким органом є Національна рада соціального партнерства.Це постійно діюча структура. До складу якої входять на паритетних засадах представники кожної із сторін соціального партнерства, які об'єдналися у масштабах країни.

Національна рада соціального партнерства є вищим органом соціального партнерства в Україні, який координує діяльність органів соціального партнерства на національному, галузевому, територіальному рівнях.

На галузевому рівні можуть утворюватись самостійно діючі органи - галузеві ради соціального партнерства, до складу яких входять на паритетних засадах представники кожної із сторін соціального партнерства, які об'єдналися на галузевому рівні.

На територіальному рівні сторони соціального партнерства утворюють постійно діючі органи - територіальні ради соціального партнерства.

На виробничому рівні порядок та умови здійснення соціального партнерства та створення відповідних органів визначається сторонами згідно з чинним законодавством.

На умовах, визначених сторонами соціального партнерства на виробничому рівні, соціальне партнерство може забезпечуватися також у структурних підрозділах підприємства установи, організації.

Для розгляду та підготовки пропозицій з окремих питань соціально-трудових відносин крім згаданих органів, сторони соціального партнерства у разі потреби можуть створювати інші постійні або тимчасові органи (дорадчі, консультативні, узгоджувальні, посередницькі, арбітражні тощо).

Система колективно-договірного регулювання в Україні включає національний, галузевий, регіональний рівні та рівень підприємств.

На національному рівніукладаються генеральні угоди, предметом яких є такі питання:

• диференціація мінімальних тарифних ставок за видами виробництва, робіт і діяльності у виробничих галузях залежно від важкості праці, але не нижче встановленої державою мінімальної заробітної плати;
• єдині для всієї території України мінімальні тарифні ставки  компенсаційних  доплат  за  роботу  в  несприятливих, шкідливих і небезпечних умовах праці, які диференціюються за видами і категоріями умов праці;
• єдині   тарифні   умови   оплати   праці   працівників і службовців за загальними професіями і посадами;
• максимальна тривалість робочого тижня;
• мінімальна тривалість оплачуваної відпустки;
• зобов'язання сторін з питань зайнятості;
• соціальний захист найбільш вразливих верств населення;
• зобов'язання відносно поетапного підвищення соціальних гарантій;
• реалізація державних соціально-економічних програм;
• охорона праці та довкілля;
• задоволення духовних потреб населення;
• взаємні зобов'язання сторін щодо виконання угод.
  Предметом галузевої та регіональної угодиможуть бути:
• єдині  для   підприємств   відповідної  галузі,  території
  тарифна сітка робітників і шкали співвідношень мінімальних посадових окладів за групами посад керівників, спеціалістів і службовців або єдина галузева і територіальна тарифна сітка для всіх категорій працівників;
• єдині для різних категорій працівників мінімальні розміри доплат і надбавок, які враховують специфіку умов праці окремих професійних груп певних галузей, територій;
• вимоги до організації та нормування праці;
• зобов'язання сторін з питань зайнятості;
• вимоги до умов і охорони праці;
• система контролю за виконанням угод;
• порядок і терміни укладання колективних угод;
• відповідальність сторін за невиконання угод.