Соціально-економічна статистика

Соціально-економічна статистика 08.01.2014 01:11

ПРОГРАМА КУРСУ

Тема 1. Предмет, метод і завдання курсу
Об`єкт, предмет і метод соціально-економічної статистики. Задачі соціально-економічної статистики

Тема 2. Статистика економічної активності населення
Статистика населення. Поняття економічної активності. Основні джерела інформації. Система показників економічної активності населення. Розрахунок можливої чисельності населення та економічно активного населення на перспективу.

Тема 3. Статистика національного багатства
Поняття та структура національного багатства. Структура природних ресурсів. Показники статистики основних засобів.

Тема 4. Статистика фінансів
Поняття фінансів і значення їх статистичного вивчення. Статистика державного бюджету, кредиту та грошового обігу. Показники статистики страхування. Основні показники статистики фінансів підприємств та організацій.

Тема 5. Статистика продукції
Поняття продукції та завдання її статистичного вивчення. Облік продукції. Система вартісних показників обсягу продукції. Визначення динаміки обсягу продукції. Аналіз асортименту та ритмічності роботи підприємств і фірм.

Тема 6. Статистика витрат виробництва та цін.
Поняття собівартості продукції і завдання статистики. Статистичне вивчення виконання плану і динаміки собівартості продукції. Вивчення собівартості за допомогою показника затрат на 1 грн. товарної продукції. Завдання статистики цін. Методи вивчення динаміки, коливань та стійкості цін.

Тема 7. Статистика праці та заробітної плати
Завдання статистики праці та заробітної плати. Вивчення складу та чисельності працівників підприємства. Методика розрахунку середніх показників чисельності за період. Характеристика руху робочої сили. Статистика робочого часу і його структури. Аналіз використання робочого часу. Рівень продуктивності праці та методи його обчислення. Використання індексного методу при вивченні продуктивності праці. Визначення середнього рівня оплати праці. Аналіз використання фонду оплати праці.

Тема 8. Статистика рівня життя населення
Поняття рівня життя населення та задачі його вивчення. Узагальнюючі показники рівня життя. Показники доходів, споживання і витрат населення. Показники заощаджень населення, накопичення майна та житлових умов. Показники соціальної диференціації. Показники малозабезпечених прошарків населення.

ПЛАНИ ЛЕКЦІЙ

Тема 1. Предмет, метод і завдання курсу
1. Об`єкт, предмет і метод соціально-економічної статистики.
2. Задачі соціально-економічної статистики.

Тема 2. Статистика економічної активності населення
1. Статистика населення.
2. Поняття економічної активності. Основні джерела інформації.
3. Система показників економічної активності населення.
4. Розрахунок можливої чисельності населення та економічно активного населення на перспективу.

Тема 3. Статистика національного багатства
1. Поняття та структура національного багатства.
2. Структура природних ресурсів.
3. Показники статистики основних засобів.

Тема 4. Статистика фінансів
1. Поняття фінансів і значення їх статистичного вивчення.
2. Статистика державного бюджету, кредиту та грошового обігу.
3. Показники статистики страхування.
4. Основні показники статистики фінансів підприємств та організацій.

Тема 5. Статистика продукції
1. Поняття продукції та завдання її статистичного вивчення.
2. Облік продукції. Система вартісних показників обсягу продукції.
3. Визначення динаміки обсягу продукції.
4. Аналіз асортименту та ритмічності роботи підприємств і фірм.

Тема 6. Статистика витрат виробництва та цін.
1. Поняття собівартості продукції і завдання статистики.
2. Статистичне вивчення виконання плану і динаміки собівартості продукції.
3. Вивчення собівартості за допомогою показника затрат на 1 грн. товарної продукції.
4. Завдання статистики цін.
5. Методи вивчення динаміки, коливань та стійкості цін.

Тема 7. Статистика праці та заробітної плати
1. Завдання статистики праці та заробітної плати.
2. Вивчення складу та чисельності працівників підприємства. Методика розрахунку середніх показників чисельності за період.
3. Характеристика руху робочої сили.
4. Статистика робочого часу і його структури. Аналіз використання робочого часу.
5. Рівень продуктивності праці та методи його обчислення. Використання індексного методу при вивченні продуктивності праці.
6. Визначення середнього рівня оплати праці. Аналіз використання фонду оплати праці.

Тема 8. Статистика рівня життя населення
1. Поняття рівня життя населення та задачі його вивчення.
2. Узагальнюючі показники рівня життя.
3. Показники доходів, споживання і витрат населення.
4. Показники заощаджень населення, накопичення майна та житлових умов.
5. Показники соціальної диференціації.
6. Показники малозабезпечених прошарків населення.

ПЛАНИ СЕМІНАРСЬКИХ ЗАНЯТЬ

Семінар 1. “Статистика економічної активності населення”
1. Аналіз природного і механічного руху населення.
2. Визначення перспективної чисельності населення.
3. Дослідження рівнів економічної активності, зайнятості та безробіття.
4. Визначення демографічного і економічного навантаження працездатного населення непрацездатним, економічно активного неактивним.

Семінар 2. “ Статистика національного багатства ”
1. Вивчення структури національного багатства та його окремих складових.
2. Аналіз показників руху, стану та ефективності використання основних засобів.
3. Характеристика динаміки середнього рівня капіталовіддачі за допомогою індексів середніх величин.

Семінар 3. “ Статистика фінансів ”
1. Дослідження динаміки, структури та структурних зрушень надходжень та видатків Державного бюджету України.
2. Аналіз показників страхування. Дослідження зміни збитковості за допомогою індексів середніх величин.
3. Вивчення впливу на зміну прибутку зміни ціни, рівня собівартості, фізичного обсягу.
4. Аналіз динаміки рентабельності. Вивчення впливу різних факторів на зміну рівня рентабельності.

Семінар 4. “Статистика продукції”, “Статистика витрат виробництва та цін ”
1. Вивчення динаміки випуску продукції в цілому, а також впливу різних факторів на зміну випуску продукції.
2. Аналіз ритмічності, рівномірності випуску продукції.
3. Вивчення зміни цін та рівня собівартості за допомогою індексного методу.

Семінар 5. “ Статистика праці та заробітної плати ”
1. Розрахунок показників продуктивності праці, зв'язок між ними.
2. Вивчення зміни продуктивності праці за допомогою індексного методу.
3. Вивчення зміни оплати праці за допомогою індексного методу.
4. Аналіз впливу окремих факторів на зміну фонду оплати праці.

Семінар 6. “ Статистика рівня життя населення ”
1. Аналіз структури доходів та витрат населення, структурних зрушень.
2. Дослідження соціальної диференціації населення.
3. Визначення впливу окремих факторів на рівень доходів та на рівень споживання.

Тема 1. Предмет, метод і завдання курсу
Методичні вказівки.
Соціально-економічна статистика, чи статистика, — це:
1) галузь знань — наука, що представляє собою складну і розгалужену систему наукових дисциплін (розділів), що володіють визначеною специфікою і вивчають кількісний бік масових явищ і процесів у нерозривному зв'язку з їх якісною стороною;
2) галузь практичної діяльності — збір, обробка, аналіз і публікація масових даних про явища і процеси громадського життя;
3) сукупність цифрових зведень, що характеризують стан масових явищ і процесів громадського життя чи їх сукупність;
4) галузь статистики, що використовує методи математичної статистики для вивчення соціально-економічних процесів і явищ.
В даний час статистика (соціально-економічна статистика) — це суспільна наука, що вивчає закономірності формування і зміни кількісних відносин суспільних явищ, розглянутих у безпосередньому зв'язку з їх якісним змістом.
Об'єктом вивчення соціально-економічної статистики є суспільство у всім різноманітті його форм і проявів. Це зв'язує соціально-економічну статистику з всіма іншими науками, що вивчають суспільство, процеси, що протікають у ньому, закономірності його розвитку, — з політичною економією, економікою промисловості, сільського господарства, соціологією й ін.
Соціально-економічна статистика вивчає виробництво в єдності продуктивних сил і виробничих відносин, вплив природних і технічних факторів на кількісні зміни в суспільному житті, вплив розвитку суспільства, виробництва на навколишнє середовище.
Соціально-економічна статистика вивчає виробництво, споживання матеріальних і духовних благ у суспільстві, закономірності їхньої зміни, економічні і соціальні умови життя людей.
За допомогою системи кількісних показників соціально-економічна статистика дає характеристику якісних сторін явищ суспільних відносин, структури суспільства і т.ін.
Предметом вивчення соціально-економічної статистики є і процеси, що протікають у народонаселенні, — народжуваність, шлюби, тривалість життя і т.ін.
Соціально-економічна статистика є в даний час складною, широко розгалуженою галуззю знання. Основними розділами (галузями) соціально-економічної статистики як науки є:
• теорія статистики,
• економічна статистика і її галузеві статистики (статистика промисловості, сільського господарства, лісового господарства, транспорту, зв'язку, будівництва, водяного господарства, геології і розвідки надр, торгівлі й ін.);
• соціальна статистика і її галузеві статистики (політична статистика, статистика рівня життя і споживання матеріальних благ і послуг, житлово-комунального господарства і побутового обслуговування населення, освіти, культури і мистецтва, охорони здоров'я, фізичної культури і соціального забезпечення, науки і наукового обслуговування);
• статистика населення.
Галузі соціально-економічної статистики як єдиної суспільної науки взаємозалежні, вони доповнюють і збагачують одна одну. Багато показників статистики окремих галузей так багаті по змісту, що можуть бути використані іншими галузями, тому що містять у собі різнобічну інформацію.
У своїх дослідженнях соціально-економічна статистика використовує методи і принципи теорії статистики, спирається на них і розвиває їх. Це насамперед метод масового статистичного спостереження, метод угруповань, метод узагальнюючих показників — абсолютних і відносних величин, середніх величин, індексний метод і ін. Велике значення в соціально-економічній статистиці має балансовий метод, метод математичної статистики, метод вивчення взаємозв’язків.
У вивченні й аналізі соціально-економічних процесів і явищ широко застосовуються математичні методи, наприклад при аналізі балансу міжгалузевих зв'язків, виявленні впливу різних факторів на підвищення ефективності виробництва і т.ін.
Статистичні методи, методи математичної статистики, моделювання і прогнозування необхідно застосовувати в комплексі, що дозволить зробити більш глибокий аналіз явищ і процесів, одержати науково обґрунтовані висновки, більш точно визначити об'єктивні тенденції і закономірності.
Одним з методів якісної характеристики соціально-економічних явищ і процесів є економічні класифікації, що передбачають визначення критеріїв для розподілу всієї сукупності на однорідні групи. Створення в Україні державної системи класифікації як бази для переходу на сучасні методи організації статистичних спостережень, здійснювалось протягом 1993-1997 рр. Найбільш складним у питаннях впровадження нових статистичних класифікацій було організація та здійснення переходу від Загального класифікатора галузей народного господарства (ЗКГНГ) до Класифікації видів економічної діяльності (КВЕД), за якою з січня 2001 р. здійснюється організація статистичних спостережень, формування зведеної інформації та публікація статистичних даних. Впровадження КВЕД забезпечує проведення статистичних обстежень економічної діяльності підприємств та організацій і аналізу статистичної інформації на макрорівні; статистичний облік підприємств і організацій за видами економічної діяльності у Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України (ЄДРПОУ); Застосування єдиної статистичної термінології та визначень щодо статистичних одиниць, прийнятих у Європейському Союзі; можливість зіставлення національної статистичної інформації з міжнародною.
Задачі соціально-економічної статистики визначаються соціально-економічними потребами суспільства. Соціально-економічна статистика вирішує широке коло задач. Насамперед це всебічне і глибоке вивчення стану і розвитку економіки країни, різних соціальних і економічних процесів, що відбуваються в ній, їхніх закономірностей шляхом збору, обробки, аналізу й узагальнення даних про їх.

Тема 2. Статистика економічної активності населення
Методичні вказівки.
Статистика населення вивчає та оцінює закономірності демографічних процесів природного, механічного та соціального руху населення, яке мешкає на певній території, за певний час.
Природний рух – процес, що змінює чисельність та склад населення шляхом його оновлення (смертність та народжуваність) або сприяє цій зміні (шлюбність та розлюченість).
Механічний рух – процес зміни чисельності та складу населення за рахунок його територіального переміщення (урбанізація, міграція, іміграція).
Соціальний рух – процес зміни складу населення внаслідок його соціально-економічного та культурного розвитку (зникнення одних верств населення та поява інших).
Визначальним параметром населення є його чисельність. Джерелом інформації про чисельність та склад населення є переписи, що проводяться не частіше як раз на 10 років, а в міжперепесний період – це результати розрахунків, що проводяться за даними поточного обліку процесів природного та механічного руху.
Основними категоріями населення, за якими реєструється його чисельність, є наявне та постійне населення.
Наявне населення (НН) – це чисельність осіб, які на момент реєстрації перебувають на території певного населеного пункту, незалежно від місця їх постійного проживання (реєстрації).
Постійне населення (ПН) - це чисельність осіб, які постійно, протягом тривалого часу проживають на території певного населеного пункту, незалежно від їх наявності на момент реєстрації.
Враховуються також такі категорії населення як тимчасово проживаючі та тимчасово відсутні.
Тимчасово проживаючі (ТП) – особи, які постійно проживають в іншому населеному пункті, але на момент обстеження перебувають в даному населеному пункті та відсутні на постійному місці проживання не більше як 6 місяців.
Тимчасово відсутні (ТВ) – особи, які постійно проживають в даному населеному пункті, але на момент обстеження перебувають за його межами, якщо термін їх відсутності не перевищує 6 місяців.
Зазначені категорії населення пов’язані між собою:
НН=ПН-ТВ+ТП, або ПН=НН-ТП+ТВ.
Чисельність постійного та наявного населення використовується по-різному:
- постійне населення використовується з метою визначення складу населення (за статтю, віком, місцем проживання), співвідношення його окремих груп (демографічне навантаження); на підставі даних про чисельність постійного населення обчислюють потреби у житловому будівництві, забезпеченості шкільними та дошкільними закладами тощо;
- чисельність наявного населення покладено в основу розрахунку всіх показників інтенсивності природного та механічного руху; є основою для визначення необхідного обсягу житлово-комунальних послуг, послуг торговельної мережі, транспорту та зв’язку, побутової та туристичної сфер, медичних та культурних закладів.
Чисельність населення вивчається за його статево-віковим складом, шлюбним станом, за соціальними ознаками: національність та рідна мова, громадянство, освіта, джерело засобів існування.
Статевий склад населення характеризується часткою та співвідношенням чоловіків та жінок. Показником збалансованості статі є коефіцієнт навантаження однієї статі іншою :
або ,
де - чисельність чоловічого та жіночого населення станом на початок року.
Інформація про чисельність населення є момент ним показником – характеризує чисельність населення на певну дату (на початок року). В економічних розрахунках використовуються дані про середню чисельність населення (так само й трудових ресурсів), яка при наявності даних на кінець і початок року розраховується за допомогою простої арифметичної: , де S – чисельність населення.
Важливою системою показників чисельності населення є показники інтенсивності руху населення:
1) природний рух характеризується за допомогою наступних коефіцієнтів:
- загальний коефіцієнт народжуваності , де N – абсолютна чисельність народжених за рік.
Він показує кількість народжених у середньому на 1000 чоловік населення.
- загальний коефіцієнт смертності , де M – абсолютна чисельність померлих за рік.
- коефіцієнт природного руху (приросту, зменшення)

2) механічний рух пов'язаний з міграцією населення. Розрізняють два види міграції:
1. Зовнішня міграція:
а) еміграція (виїзд за межі країни);
б) імміграція (в’їзд з-за меж країни).
2. Внутрішня міграція:
а) безстрокове або довгострокове переселення (між областями та в межах областей в Україні);
б) сезонна міграція, яка впливає на внутрірічний перерозподіл населення і пов’язана з територіальним переміщенням працюючих та тих, що навчаються без зміни постійного місця проживання. Вона пов’язана тільки зі зміною наявного населення.
в) маятникова міграція. Вона не впливає на чисельність ні наявного ні постійного населення, а пов’язана з невідповідністю місця навчання чи роботи, з одного боку, і місця проживання, з іншого.
Механічний рух населення характеризується за допомогою наступних коефіцієнтів:
- коефіцієнт прибуття ;
- коефіцієнт вибуття ;
- коефіцієнт інтенсивності міграційного обороту ;
- коефіцієнт ефективності міграції ,
де С, О – відповідно сальдо та обсяг міграції;
- коефіцієнт механічного руху (приросту, зменшення) або загальний коефіцієнт інтенсивності міграції .
На основі коефіцієнтів природного та механічного приросту визначається коефіцієнт загального руху (приросту, зменшення):
Перелічені коефіцієнти руху населення можуть бути використані не тільки для аналізу відповідних чисельностей, але й для прогнозу їх. Для цього потрібен детальний аналіз, на основі якого можливо прогнозувати на перспективу значення коефіцієнтів руху населення.
Формула розрахунку перспективної чисельності населення:
,
де - чисельність населення через n років,
- чисельність населення вихідного року,
n – число прогнозних років.
Все населення країни у віці 15–70 років розподіляється на три взаємовиключні категорії: зайняті, безробітні, економічно неактивні (поза робочою силою).
До складу економічно активного населення (робочої сили) входять тільки ті особи у віці 15–70 років, які займались економічною діяльністю, або шукали роботу і були готові приступити до неї, тобто класифікуються як „зайняті” та „безробітні” (у визначенні МОП). Відповідно до правил пріоритетності зайнятості надається перевага перед безробіттям, а безробіттю  перед відсутністю економічної активності. Цю залежність можна представити так:
,
де Н  загальна чисельність населення у віці від 15 до 70 років;
ЕА  чисельність економічно активного населення (робоча сила);
ЕН  економічно неактивне населення (поза робочої сили).
,
де З  зайняті економічною діяльністю;
Б  безробітні (у визначенні МОП).
За визначенням МОП зайнятими економічною діяльністю (надалі зайняті) вважаються особи у віці від 15 до 70 років, які:
• працювали впродовж обстежуваного тижня хоча б 1 годину за наймом за винагороду в грошовому або натуральному вигляді, працювали індивідуально (самостійно) або у окремих громадян на власному (сімейному) підприємстві;
• працювали впродовж 30 годин на тиждень безкоштовно на підприємстві, у бізнесі, що належить будь-кому з членів домогосподарства або в особистому підсобному сільському господарстві з метою реалізації продукції, що вироблена внаслідок цієї діяльності;
• особи, які були тимчасово відсутні на роботі, тобто формально мали робоче місце, власне підприємство (бізнес), але не працювали впродовж обстежуваного з незалежних від них особисто обставин.
До складу зайнятого населення не належать особи, які виконують неоплачувану громадську чи добровільну роботу, та особи, які виконують тільки домашні обов’язки. Добровільна діяльність є неекономічним видом діяльності і має три визначальні риси:
а) вона не повинна оплачуватися;
б) вона виконується за власним бажанням, без примусу, на відміну, наприклад, від строкової військової служби;
в) вона виконується для організації, громади чи особи, з якою відсутні родинні зв’язки, поза власним домашнім господарством.
Безробітні у визначенні МОП  особи у віці 15–70 років(зареєстровані та незареєстровані в державній службі зайнятості), які одночасно задовольняють трьом умовам:
а) “не мали роботи (прибуткового заняття)”;
б) “активно шукали роботу або намагались організувати власну справу впродовж останніх 4-х тижнів, що передували опитуванню”, тобто робили конкретні кроки протягом останніх чотирьох тижнів з метою знайти оплачувану роботу за наймом чи на власному підприємстві;
в) були “готові приступити до роботи впродовж двох найближчих тижнів”, тобто почати працювати за плату за наймом або на власному підприємстві впродовж наступних двох тижнів.
До категорії безробітних належать також особи, які не шукають роботу через те, що вже її знайшли і мають домовленість про початок роботи через певний проміжок часу, а також проходять навчання за направленням державної служби зайнятості населення.
Відповідно до міжнародних стандартів для того, щоб особа вважалася безробітною, вона повинна активно шукати роботу. Пошук роботи визначається як здійснення конкретних кроків впродовж останніх чотирьох тижнів з метою знайти оплачувану роботу за наймом чи організувати власну справу.
Активний пошук роботи передбачає не тільки пошук роботи за наймом, але й здійснення конкретних заходів з метою організації власної справи та включає наступні способи:
• реєстрацію в державній службі зайнятості чи приватних фірмах працевлаштування;
• звернення безпосередньо до роботодавців;
• розсилання письмових повідомлень;
• передачу оголошень, об’яв в газети;
• звернення за сприянням працевлаштуванню до родичів і друзів;
• звернення за ліцензіями та дозволами;
• пошук землі, будівель, приміщень, машин, устаткування і фінансових ресурсів для створення власного підприємства.
Готовність приступити до роботи означає, що при наявності робочого місця людина повинна бути здатною почати працювати впродовж наступних двох тижнів. Мета критерію готовності по лягає у тому, щоб виключити осіб, які шукають роботу з метою приступити до неї пізніше (наприклад, студенти вузів, які під час обстеження шукали роботу, щоб приступити до неї лише після закінчення навчального закладу).
Зареєстровані безробітні – відповідно до Закону України “Про зайнятість населення” до категорії зареєстрованих безробітних належать працездатні громадяни працездатного віку, які не мають заробітку чи інших передбачених законодавством доходів, зареєстровані у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, готові та здатні приступити до підходящої роботи.
До економічно неактивного населення належать: особи у віці 15–70 років, встановленому для обліку економічно активного населення, які не можуть бути класифіковані як “зайняті” та “безробітні”: пенсіонери по інвалідності та на пільгових умовах; особи, зайняті в домогосподарстві; учні та студенти; зневірені; особи з сезонним характером роботи; незайняті з інших причин.
Особливою категорією економічно неактивного населення є „зневірені” особи, які впродовж обстежуваного періоду:
а) були „без роботи”, тобто не працювали за наймом або на власному підприємстві;
б) були „тепер готові приступити до роботи”, тобто почати працювати за плату за наймом або на власному підприємстві впродовж наступних двох тижнів;
в) „не займались пошуками роботи” впродовж останніх чотирьох тижнів, тому що не вірили у можливість знайти її (після неодноразових невдалих спроб знайти роботу втратили надію на працевлаштування).
За методологією МОП зневірені належать до категорії економічно неактивного населення, проте дані про їх чисельність використовуються для оцінки загального обсягу пропозиції робочої сили та попиту на неї.
Для отримання інформації щодо економічної активності населення органи державної статистики використовують дані державних статистичних спостережень підприємств, установ та організацій, матеріали вибіркових обстежень та адміністративної звітності.
Основним джерелом інформації, що дає комплексне уявлення про економічну активність населення є вибіркові обстеження домогосподарств з питань економічної активності населення.
Ці обстеження проводяться органами державної статистики починаючи з 1995 року. 1995–1998 роках вони проводились один раз у рік, 1999–2003 роках – щоквартально (в останньому місяці кожного кварталу), а з січня 2004 року впроваджені в практику роботи з місячною періодичністю за удосконаленою програмою.
Методологія обстеження базується на основних концепціях і визначеннях МОП. Його програма дозволяє одержати основні показники економічної активності (зайнятість, безробіття за визначенням МОП, економічно неактивне населення) за соціально-демографічними характеристиками, статусами і видами зайнятості, віковими групами, видами економічної діяльності, причинами і тривалістю незайнятості.
Показники економічної активності характеризують розподіл населення за статусом економічної активності, сюди належать абсолютні показники і відносні рівні економічної активності, зайнятості, безробіття. До останніх належать рівень економічної активності; рівень зайнятості; рівень безробіття за методологією МОП.
Рівень (коефіцієнт) економічної активності визначається як відношення чисельності економічно активного населення до всього обстеженого населення або населення по відповідній віковій групі, за статтю, місцевістю та реґіонами.
,
де – рівень економічної активності.
Характеристикою трудової активності населення є показник рівня зайнятості (Рз), що розраховується як відношення (у відсотках) чисельності зайнятих до чисельності населення у віці від 15 до 70 років, за виключенням осіб, які знаходяться на утримані в інституційних установах (у виправно-трудових закладах, психіатричних лікарнях, лепрозоріях тощо).
Рівень зайнятості вивчається за формулою:
,
де З  чисельність зайнятого населення у віці від 15 до 70 років;
Н – загальна чисельність населення у віці від 15 до 70 років.
Рівень зайнятості за методологією МОП – відношення (у відсотках) чисельності зайнятих у віці 15–70 років до економічно активного населення (робочої сили) означеного віку або у відповідній віковій групі, статі, рівню освіти, професійній групі, географічним ознакам.
,
де З  чисельність зайнятих (у визначенні МОП);
ЕА  чисельність економічно активного населення.
Іншими характеристиками зайнятості населення є такі показники:
• фактична тривалість робочого періоду (дня чи тижня), повний робочий час;
• добровільна неповна зайнятість;
• неповна зайнятість з економічних причин;
• характер роботи (постійна/тимчасова);
• наявність роботи, але тимчасова відсутність на роботі;
• професія (рівень кваліфікації), галузь, статус зайнятості;
• розмір заробітку;
• наявність сумісництва, додаткової роботи (вторинної зайнятості).
Поняття неповного робочого часу визначається як регулярна робота протягом робочого часу, що коротший за нормальний.
“Зайнятими неповний робочий час” вважаються особи, які відпрацювали менше 35 (30) годин впродовж обстежуваного тижня, при нормальній тривалості робочого періоду 40 (36) годин.
Якщо особа працює за сумісництвом, то необхідно враховувати час, відпрацьований на всіх роботах. Таким чином, індивідуальний робочий час включає всі види діяльності впродовж звітного періоду, у тому числі вторинну зайнятість.
“Добровільну неповну зайнятість” становлять особи, які працюють неповний робочий час виключаючи тих, які працювали на добровільних засадах і належали до регулярно зайнятих. Під цим розуміється звичайний статус, що ґрунтується на трудовому договорі (контракті) між працівником та роботодавцем на тривалий або навіть на невизначений час.
До “неповністю зайнятих з економічних причин” (або вимушено неповністю зайнятих) належать всі особи найманої праці чи зайняті на власних підприємствах, які вимушено працювали менше нормального робочого часу, встановленого для даного виду діяльності або вимушено тимчасово не працювали взагалі та шукали іншу основну або додаткову роботу та готові були до неї приступити.
Розрізняють дві головні форми неповної зайнятості з економічних причин:
• видиму, ознакою якої є недостатній обсяг зайнятості;
• невидиму, що характеризується низьким доходом, недовикористанням кваліфікації, низькою продуктивністю праці та іншими характеристиками.
У статистичній практиці головним чином використовується аналіз видимої неповної зайнятості.
Видима неповна зайнятість визначається на підставі трьох критеріїв:
• робота менше робочого часу нормальної тривалості;
• вимушений характер такої роботи;
• пошук іншої роботи і готовність приступити до неї.
Для того, щоб віднести особу до цього підкласу зайнятості, всі три критерії повинні задовольнятись одночасно.
Неповністю зайняті є частиною зайнятого населення, а тому це поняття не стосується безробітних чи економічно неактивного населення. І навпаки, безробітний або економічно неактивна особа не можуть бути неповністю зайнятими.
Для вимірювання неповної зайнятості застосовуються два показники:
• чисельність неповністю зайнятих осіб;
• масштаби видимої неповної зайнятості – сумарна кількість годин чи днів, до досягнення нормальної тривалості робочого часу, що існує у звітному періоді для можливої додаткової зайнятості кожної неповністю зайнятої особи.
Рівень безробіття за методологією МОП – відношення (у відсотках) чисельності безробітних у віці 15–70 років до економічно активного населення (робочої сили) означеного віку або по відповідній віковій групі, статі, рівню освіти, професійній групі, географічним ознакам.
,
де Б  чисельність безробітних (у визначенні МОП); ЕА  чисельність економічно активного населення.
Рівень безробіття серед осіб, які втратили роботу з різних причин – процентне відношення числа осіб, які втратили роботу за причинами, до економічно активного населення.
,
де БП  чисельність осіб, які втратили роботу за причинами.
Розширений показник рівня безробіття – процентне відношення суми чисельності безробітних та зневірених до суми чисельності економічно активного населення та зневірених.
,
де 3н – чисельність зневірених осіб.
Незайняте населення (на обліку в державній службі зайнятості) – чисельність громадян, не зайнятих трудовою діяльністю, які звернулися до державної служби зайнятості за сприянням у працевлаштуванні та перебували на її обліку. Показник розраховується на кінець звітного періоду або за звітний період.
Чисельність незайнятих громадян, які перебували на обліку у державній службі зайнятості на кінець звітного періоду, розраховується як сума чисельності осіб, що перебували на обліку станом на початок звітного періоду та всіх незайнятих громадян, що зареєструвалися протягом цього періоду, за виключенням осіб, які були зняті з обліку впродовж зазначеного періоду через працевлаштування, оформлення дострокової пенсії та з інших причин.
До чисельності незайнятих громадян, які перебували на обліку впродовж звітного періоду, належать особи, що перебували на обліку в центрах зайнятості станом на початок звітного періоду та всі незайняті громадяни, що зареєструвалися протягом цього періоду.
Рівень зареєстрованого безробіття є процентним відношенням чисельності безробітних, зареєстрованих державною службою зайнятості (Бз) на дату (кінець або початок звітного періоду) або в середньому за період (квартал, рік) до населення працездатного віку (Нп).
,
де Бз  чисельність безробітних, зареєстрованих державною службою зайнятості на дату (кінець або початок звітного періоду); Нп  чисельність постійного населення працездатного віку в середньому за рік
В аналітичних цілях показники групуються за соціально-демографічними характеристиками населення: статтю; віковими групами; міською та сільською місцевостями; реґіонами.

Тема 3. Статистика національного багатства
Методичні вказівки.
Національне багатство – це засоби розвитку, якими володіє країна, тобто сукупність накопичених матеріальних благ, які є результатом людської праці, золота та іноземної валюти, землі й природних ресурсів, які враховані та залучені до господарського обігу.
Згідно з системою національних рахунків Євростату національне багатство поділяється на фінансові й матеріальні засоби.
Фінансові засоби – це дорогоцінні метали, готівка та рахунки в банку, цінні папери, страхові та інші фонди.
Матеріальні засоби, в свою чергу, поділяються на природні ресурси (ті, що використовуються, та ті, що не використовуються) та накопичені матеріальні блага, створені суспільством: основні фонди, матеріальні оборотні фонди та запаси, майно населення.
Система показників статистики природних ресурсів оцінює розміщення, збереження, обсяг запасів природних ресурсів за ступенем їх вивчення і можливості залучення до економічного обігу.
Земельні ресурси – це вся площа країни або регіону, включаючи внутрішні води. Залежно від господарського використання і цільового призначення земельні ресурси поділяються на такі види:
- землі сільськогосподарського призначення, що використовуються у сільськогосподарському виробництві (орні землі, багаторічні насадження, сінокоси, пасовища);
- землі несільськогосподарського (спеціального) призначення (землі міст, селищ, промисловості, транспорту, лісового та водного фондів).
Структура земельних ресурсів показує характер їх використання. Для цього розраховують коефіцієнт використання орних земель:
.
Для оцінки плодоріддя почв проводять їх порівняльну оцінку за здатністю задовольняти потреби рослин у необхідних речовинах. В масштабах країни та її окремих регіонів проводять порівняльну оцінку почв.
Лісові ресурси – це землі, які покриті та непокриті лісом, але призначені для потреб лісового господарства.
Статистика лісового фонду характеризує розміри, склад, стан, рух, відтворення і використання лісового фонду.
Залежно від економічного значення місцезнаходження і функцій лісу в економіці країни лісові ресурси поділяються на:
І. Ліси спеціального призначення (водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні й оздоровчі, національні заповідники).
ІІ. Ліси з обмеженим експлуатаційним значенням і недостатніми лісосировинними ресурсами, в яких необхідно проведення більш суворого режиму використання лісів.
ІІІ. Державні ліси багатолісних районів експлуатаційного призначення.
Зміни розміру лісних ресурсів, складу та стану визначають за допомогою статистичних показників:
1) показник приросту деревини (збільшення запасів лісового фонду за певний період на 1 га площі, що вкрита лісом);
2) ;
3) ;
4)
Ресурси надр – це природні мінеральні речовини неорганічного та органічного походження, які з метою їх статистичного вивчення групуються наступним чином:
- пальне (вугіль, нафта, газ, торф, сланці);
- рудні (чорні, кольорові та інші метали);
- нерудні (будматеріали, мінеральна сировина, дорогоцінне каміння тощо).
Залежно від ступеня вивчення і підготовлення родовищ до промислового освоєння розрізняють чотири їх категорії:
- “А” – детально розвідані запаси з точним визначенням розмірів корисних копалин;
- “В” – заздалегідь розвідані запаси з приблизно визначеними обсягами корисних копалин, по яким ведеться проектування будівництва підприємств;
- “С1” – запаси розвіданих родовищ складної географічної будови, а також мало розвідані запаси;
- “С2” – перспективні запаси, які встановлені на підставі геологічної будови родовища.
Крім того, всі запаси корисних копалин поділяються на:
- балансові (розвідані, вивчені, придатні до використання при даному рівні розвитку техніки);
- за балансові (розвідані, вивчені, але непридатні до використання при даному рівні розвитку техніки).
З допомогою системи показників статистики національного багатства вивчають виявлені, розвідані та корисні копалини, що розробляються.
Основні показники статистики навколишнього середовища. Виділяються групи показників:
1. Склад навколишнього середовища. Виділяються елементи: запаси води; водопостачання; площа зелених насаджень, в т.ч. на 1 мешканця.
2. Частка окремих елементів навколишнього середовища в загальній кількості, яка не зазнає несприятливих змін. При цьому виділяють:
- площі земель, що зазнали ерозії;
- площі земель, що забруднені пестицидами;
- площі земель, що засолені;
- площі земель зі зруйнованим покриттям внаслідок промислового використання;
- вирублені площі лісового фонду, які не покриті лісом;
- забруднені водоймища;
- число зниклих видів тварин і рослин.
3. Джерела забруднення: кількість автомобілів на 1 км2 території; обсяг викидів у повітря отруйних речовин; забрудненість води і повітря.
При оцінці використовуються граничнодопустимі норми викидів.
Узагальнюючим показником охорони навколишнього середовища є обсяг капіталовкладень в охорону, а також структура капіталовкладень за напрямками (охорона землі, атмосфери; посадка лісів, створення заповідних зон), а також про створення і перегляд граничнодопустимих норм.
Основні засоби – головна частина національного багатства держави. Це матеріально-уречевлені цінності, які тривало використовуються в економіці, не змінюючи при цьому своєї натуральної форми.
Головна увага, як правило, приділяється вивченню основних виробничих засобів.
Основні виробничі засоби – це засоби праці, які багаторазово беруть участь у виробничому процесі, зберігаючи при цьому свою первісну матеріально-речову форму, і поступово зношуючись, переносять свою вартість на заново створений продукт.
У нині діючій класифікації основних засобів виділяються такі групи:
- будівлі;
- споруди;
- передавальне устаткування;
- машини і устаткування;
- транспортні засоби;
- інструменти загального призначення;
- виробничий інвентар і приладдя;
- господарський інвентар;
- інші основні засоби.
Особливий інтерес викликає ділення виробничих засобів залежно від ступеня участі різних елементів у виробничому процесі на активну (виробничі й силові машини та устаткування) і пасивну (засоби праці, які забезпечують нормальні умови процесу виробництва: будівлі, споруди, виробничий та господарський інвентар, інші основні засоби) частини.
Планування й облік основних засобів здійснюється в натуральному і вартісному виразах.
Для того, щоб визначити загальний обсяг основних засобів, охарактеризувати їх структуру, вивчити технічний стан і ступень використання, розрахувати амортизаційні відрахування, визначити розмір плати за користування засобами і показники рентабельності роботи, необхідна вартісна оцінка основних засобів.
Розрізняють три види вартісної оцінки засобів: повна первісна, повна відновна і залишкова вартість основних засобів.
Повна первісна вартість основних засобів – це загальна сума фактичних затрат на придбання (будівництво), включаючи витрати на доставку і монтаж засобів виробництва в діючих на той час цінах.
Повна відновна вартість – це сума витрат на придбання (будівництво), включаючи витрати на доставку і монтаж за цінами і умовами виробництва на момент переоцінки основних засобів.
Залишкова вартість – це та частина повної первісної вартості об’єкта основних засобів, яка ще не перенесена на продукт.
У процесі функціонування основний капітал зношується. Розрізняють зношення фізичне – поступове зниження споживної вартості основних засобів внаслідок виробничого їх споживання, а також під впливом сил природи і моральне – наслідок науково-технічного прогресу.
Відшкодування фізичного і морального зношення основних засобів проходить шляхом включення частини їх вартості в затрати на виробництво продукції у вигляді амортизаційних відрахувань, розміри яких залежать від норм амортизації.
Прискорену амортизацію розраховують кількома методами:
1. Метод лінійної амортизації (у основі є положення, що норма амортизації й річна вартість основних засобів є незмінними)

де Аt – річна сума амортизації у t – му році;
ОЗ – повна первісна (балансова) вартість основних засобів;
К – витрати на капітальний ремонт і модернізацію;
Л – ліквідаційна вартість;
Т – загальний строк служби основних засобів.
2. Метод застосування постійної норми амортизації основних засобів

де N – постійна норма амортизації;
ОЗt - реальна вартість основних засобів на початок t – го року.
Та інші методи розрахунку.
У статистичній звітності наявність основних засобів відбивається за повною і залишковою вартістю на початок і кінець звітного року, а також їх середньорічна величина.
Для обчислення середньої річної вартості основних засобів за місячними даними застосовується формула середньої хронологічної:

Більш точні дані про середню річну вартість основних засобів можна одержати, розрахувавши її за формулою середньої арифметичної зваженої:

де ОЗ – вартість основних засобів, яка рахувалась на балансі підприємства протягом певного періоду без змін:
t– кількість днів перебування обсягу основних засобів на підприємстві.

де – середня місячна вартість основних засобів
При складанні планів середню річну вартість основних засобів розраховують за формулою:
;
де ОЗп – вартість основних засобів на початок року;
Мекс – кількість місяців їх експлуатації;
ОЗвв – вартість введених в експлуатацію основних засобів у звітному році;
ОЗвиб – вартість вибулих у звітному році основних засобів;
Мзал – кількість місяців, що залишилися до кінця року після вибуття основних засобів.
Баланс основних засобів за повною первісною вартістю можна виразити:
ОЗп + ОЗвв = ОЗвиб + ОЗк,
де ОЗвв – основні засоби, які надійшли у звітному році;
ОЗвиб – основні засоби, які вибули у звітному році;
ОЗк – основні засоби на кінець року.
Показниками стану основних засобів є коефіцієнти зношення і придатності.
;
де ЗОЗ – залишкова вартість основних засобів.
Важливими показниками руху основних засобів є коефіцієнти надходження, оновлення і вибуття:
; ;
де ОЗввн – вартість нових основних засобів.
Усі ці коефіцієнти розраховують також у процентах, для чого їх треба помножити на 100%.
Узагальненими показниками ефективності використання основних виробничих засобів є капіталовіддача (f), капіталомісткість (е), капіталорентабельність (Rf) та капіталоозброєність (foзб).
; ; ;

де Q – обсяг виробленої продукції;
Т – середньоспискова чисельність всього промислово-виробничого персоналу;
Кзм – коефіцієнт змінності працюючих.
Динаміку показників ефективності використання основних виробничих засобів за групою однотипних підприємств вивчають за допомогою індексів капіталовіддачі (капіталомісткості та ін.) змінного складу, фіксованого складу і структурних зрушень.
Індекс змінного складу розраховується відношенням двох середніх величин капіталовіддачі за звітний і базисний періоди:

де d1, d0 – частка основних засобів окремих підприємств у загальній сумі у звітному та базисному періодах (d = ОЗ  ОЗ).
На індекс капіталовіддачі змінного складу впливають два фактори:
a) змінна капіталовіддачі на окремих підприємствах у звітному періоді порівняно з базисним;
b) змінна структури основних виробничих засобів.
Кількісну характеристику цього впливу можна одержати, розрахувавши індекси фіксованого (постійного складу) і структурних зрушень.
Індекс капіталовіддачі фіксованого складу:
;
Вплив структурних зрушень на зміну капіталовіддачі визначають за допомогою індексу структурних зрушень:

Індекс змінного складу дорівнює добутку індексу фіксованого складу й індексу структурних зрушень:

При вивченні капіталовіддачі вирішуються два завдання:
1. виявляється вплив капіталовіддачі на обсяги виробництва;
2. вимірюються окремі фактори, що впливають на рівень і динаміку капіталовіддачі.
Приріст (зниження) обсягу виробництва за рахунок зміни рівня ефективності використання основних засобів та їх кількості розраховується за формулами:
Загальний :
приріст за рахунок вартості основних засобів:

приріст внаслідок зміни капіталовіддачі:

Якщо сукупність поділяється на підгрупи, потрібно вивчати вплив не двох, а трьох факторів: а) зміни капіталовіддачі в кожній підгрупі; б) зміни структури основних засобів (тобто зміни питомої ваги кожної підгрупи в загальній вартості основних засобів); в) зміни загальної вартості основних засобів. У такому разі маємо:
а)
б)
в)
Тема 4. Статистика фінансів
Методичні вказівки.
Фінанси – це система економічних відносин, яка охоплює процеси утворення, розподілу і використання грошових фондів, а також виконує функції економічного регулятора виробництва, розподілу та перерозподілу валового національного продукту та національного доходу.
Фінансова система визначає банківську, цінову, фінансову, митну, податкову системи. Крім того, в ході розвитку економічних відносин в сфері фінансів формуються ринки кредиту та цінних паперів.
В процесі вивчення фінансово-кредитної системи статистика здійснює аналіз:
- виконання, структури і динаміки бюджету;
- вивчення кредитних та розрахункових операцій;
- діяльності ощадних банків по акумуляції коштів населення;
- діяльності організацій, що здійснюють страхування;
- обігу грошей;
- фінансових результатів виробничо-господарської діяльності.
Державний бюджет – головний фінансовий план країни. Він виражає систему економічних відносин щодо формування й використання централізованого фонду грошових коштів держави, а також характеризує найважливіші пропорції, утворені в процесі формування та розподілу її фінансових ресурсів.
Державна система складається з Державного бюджету України, республіканського бюджету АР Крим та місцевих бюджетів. Сукупність всіх бюджетів, що входять до бюджетної системи України, є Зведеним бюджетом України, який використовується для аналізу та визначення засад державного регулювання економічного та соціального розвитку.
Бюджет складається з двох частин: доходної та витратної.
Доходи бюджету утворюються за рахунок надходжень від сплати фізичними та юридичними особами податків, зборів та інших обов’язкових платежів, надходжень з інших джерел, установлених законодавством України.
Види доходів Зведеного бюджету України: податок на доходи (прибуток) підприємств і організацій, податок на додану вартість, акцизний збір, державне мито, відрахування на геологорозвідувальні роботи, надходження до фонду з ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, надходження до Пенсійного фонду, прибуткові податки з громадян, плата за землю.
Видатки визначаються як державні витрати, що утворюються на безповоротній основі, тобто не пов’язані з виникненням або погашенням фінансових вимог.
Види видатків Зведеного бюджету України: на економіку країни; соціально-культурні заходи та науку; у тому числі на освіту та науку, з них поточні витрати на загальну освіту, виховання дітей і підлітків, у т.ч. на дошкільні заклади, дитячі будинки та школи-інтернати для дітей з вадами розумового та фізичного розвитку, загальноосвітні школи всіх видів, вищі навчальні заклади, середні заклади, професійно-технічна освіта, поточні витрати на науку, культуру та засоби масової інформації; охорона здоров’я та фізична культура; соціальний захист населення; сфери управління; оборони; видатки, пов’язані з поверненням депортованих народів; видатки, пов’язані з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи; видатки Пенсійного фонду.
Головні завдання статистики полягають у тому, щоб аналізувати виконання плану та динаміку доходів та видатків державного бюджету, зв’язок дохідної частини останнього з найважливішими показниками розвитку економіки.
Головними показниками стабільності бюджету країни є розмір дефіциту та профіциту. Дефіцитом держбюджету називають перевищення видатків над доходами. Профіцит держбюджету – це перевищення доходів над видатками.
Можна встановити, чим зумовлене відхилення фактичних надходжень від запланованих. Вихідними для доходів можуть бути два фактори: зміни податкової бази (Б) та податкової ставки (С). Вплив розміру податкової бази на абсолютний приріст (зменшення) суми податку можна обчислити за формулою ; абсолютний приріст (зменшення) суми податку, зумовлений змінами податкової ставки, - за формулою .
Кредит – являє собою форму мобілізації тимчасово вільних грошових ресурсів підприємств, організацій та населення для цільового використання у вигляді строкових позик. Основною формою кредиту є банківський кредит, який надається підприємствам та іншим організаціям для збільшення їх основних та оборотних засобів. Крім банківського, досить поширеним є кредит, який надається іншими комерційними організаціями.
За строковістю виділяють позики коротко- та довгострокові.
Короткострокове кредитування обслуговує процес неперервного обігу оборотних коштів. При цьому метою є ефективне використання оборотних коштів і прискорення їх обороту. Об’єктами є сировина, матеріали, інші оборотні запаси поточні та сезонні, запаси продукції та інші витрати, пов’язані з початком випуску продукції, а також документи, пов’язані з розрахунками з замовниками. При виконанні держзамовлення сюди включають додаткові матеріальні запаси, пов’язані з перевиконанням держзамовлення.
Довгострокове кредитування обслуговує капітальні вкладення, спрямовані на формування основних засобів (витрати на нову техніку, технології та капітальне будівництво).
Статистика вивчає обсяг кредитних вкладень за певний період часу, структуру по напрямках і галузях, по міністерствах і відомствах.
Основні статистичні показники кредиту
- розмір наданого кредиту - k;
- сума погашення позик - kп;
- залишок заборгованості - kз;
- розмір простроченого кредиту - kпр;
- середній строк користування позикою , де k – розмір позики, t – строк, на який вона надана;
- середній розмір позик ;
- середнє число обертів позик .
Грошовий обіг – це обіг наявної грошової маси. Розрізняють безготівковий і готівковий обіг.
Безготівковий грошовий обіг – це сукупність грошових розрахунків, здійснених у формі записів на рахунках у банках і шляхом заліку взаємних вимог.
Готівково-грошовий обіг – це сукупність грошових розрахунків, які застосовуються у взаємовідносинах держави, підприємств, установ і населення, набираючи форми готівкових грошей.
Система показників статистики грошового обігу включає: грошовий обіг, грошову масу, готівкові гроші поза банківської системи, безготівкові кошти, швидкість обігу, тривалість обігу, купівельну спроможність грошової одиниці тощо.
Грошова маса є важливим кількісним показником руху грошей, її величина залежить від кількості грошей в обігу та від швидкості їх обігу. Швидкість обігу грошей вимірюється двома показниками:
1) кількість оборотів грошей ,
де ВВП – номінальний валовий внутрішній продукт, М – загальна сума грошей, що визначається як середні залишки грошей за період.
Цей показник характеризує, скільки в середньому за рік оборотів здійснила грошова маса.
2) тривалість одного обороту грошової маси , де Д – число календарних днів у періоді.
Ці показники пов’язані між собою: або .
Якщо число днів, яке необхідне для одного обороту грошей скоротиться, то для обслуговування одного й того самого обсягу продукції потрібна буде менша грошова маса.
Вивчення даних показників у динаміці дозволяє встановити їх взаємозв’язок: ,
де Ір – індекс-дефлятор ВВП;
ІМ – індекс обсягу грошової маси;
ІV – індекс обертання грошової маси;
ІВВП – індекс фізичного обсягу ВВП.
На практиці індекс-дефлятор ВВП розраховується за формулою: , де - обсяг ВВП у поточних (фактичних) цінах, - обсяг ВВП поточного періоду у порівняних цінах.
Для визначення зміни швидкості обертання грошової маси використовується взаємозв’язок наступних індексів: ,
де - індекс кількості оборотів грошової маси;
- індекс кількості оборотів готівкової грошової маси;
- індекс частки готівки у загальному обсязі грошової маси.
Абсолютна зміна швидкості обертання грошової маси, що визначається індексним методом, обумовлена впливом таких факторів:
1) зміною швидкості обертання наявної грошової маси
;
2) зміною частки готівки у загальному обсязі грошової маси
.
Абсолютна зміна швидкості обертання грошової маси
.
Для характеристики динаміки купюрної будови грошової маси та виявлення її тенденцій необхідні дані про величину середньої купюрності, яка визначається за формулою середньої арифметичної зваженої: , де м – вартість купюр, f – кількість купюр.
Страховий ринок поділяється на галузі майнового, особистого страхування, страхування відповідальності й соціального страхування.
Об’єктами майнового страхування є основні й оборотні фонди підприємств, організацій, домашнє майно громадян. Основними абсолютними показниками цієї галузі є:
- число застрахованих об’єктів (укладених угод) (N);
- кількість страхових випадків (nс);
- кількість постраждалих об’єктів (nп);
- страхова сума застрахованого майна (S);
- страхова сума постраждалих об’єктів (Sп);
- сума платежів, що надійшли (V);
- сума виплат страхового відшкодування (W).
На основі абсолютних показників визначаються відносні та середні показники:
частота страхових випадків ;
середня страхова сума ;
середня сума страхового внеску ;
середня сума страхових виплат ;
коефіцієнт виплат ;
середній коефіцієнт виплат ;
збитковість страхової суми ;
коефіцієнт тяжкості страхових подій ;
коефіцієнт фінансової стійкості (з довірчою ймовірністю 0,954, при якій t=2) . Чим менший цей коефіцієнт, тим більш стійким є фінансове становище.
доходність (відсоток доходності) .
Для характеристики динаміки збитковості за групами застрахованих, регіонами тощо використовується система індексів середніх величин:
; ; .
В умовах ринкової економіки, коли розвиток підприємств й організацій здійснюється головним чином за рахунок власних коштів, важливе значення має сталий фінансовий стан, який характеризується системою показників. Ця система містить чотири групи показників: ліквідності, обіговості активів, залучення коштів, прибутковості.
Перша група – показники ліквідності:
- коефіцієнт ліквідності, який визначається як відношення активів, що швидко реалізуються, (грошові кошти, відвантажені товари, дебіторська заборгованість) до короткострокових зобов’язань (короткотермінові позики, заборгованість робітникам і службовцям з заробітної плати і соціальних виплат, кредиторська заборгованість);
- коефіцієнт покриття, який розраховується як відношення всіх ліквідних активів до короткострокових зобов’язань.
Друга група – коефіцієнти обіговості активів (обіговість всіх активів основних засобів, дебіторських рахунків, коштів у розрахунках та запасів).
При аналізі фінансового стану підприємств основна увага приділяється стану оборотних коштів.
Оборотні кошти – це грошові ресурси, які вкладені в оборотні фонди і фонди обертання для забезпечення неперервності їх кругообігу. На відміну від основних фондів, оборотні засоби повністю використовуються в одному виробничому циклі і цілком переносять свою вартість на вартість випущеної продукції.
Оборотні засоби діляться на ті, що обслуговують сферу виробництва (виробничі запаси: сировина, матеріали, комплектуючі вироби, паливо, тара; незавершене виробництво і витрати майбутніх періодів), та ті, що знаходяться у сфері обертання (готова продукція; грошові кошти на рахунках в банку, в касі, в розрахунках; товари відвантажені, але неоплачені; дебіторська заборгованість).
Показники оборотності оборотних коштів:
- швидкість обороту або кількість оборотів оборотних коштів

- час обертання оборотних коштів (днів) ,
де Д – кількість днів у періоді, за який визначається показник (для розрахунків прийнято Д=30, 90, 365).
- коефіцієнт завантаження оборотних коштів (коефіцієнт оборотності (обіговості)) або коефіцієнт закріплення
Цей показник характеризує, скільки потрібно оборотних коштів на 1 грн. вартості реалізованої продукції.
- абсолютний розмір економії (збитку) від зміни швидкості оборотності
,
де - одноденна потреба в оборотних коштах.
Третя група – показники залучення коштів: залучення всіх коштів, залучення власних коштів, ступінь покриття фіксованих платежів.
Четверта група – показники прибутку і рентабельності.
Прибуток – це чистий дохід, який отримує підприємство внаслідок виробничої діяльності за певний період часу.
Прибуток від реалізації продукції визначається як різниця між виручкою, що отримана від реалізації продукції, і витратами на її виробництво: ,
де p – ціна одиниці продукції, z – витрати на виробництво одиниці продукції, q – обсяг продукції.
Прибуток підприємства ,
де П – прибуток;
Пр – прибуток від реалізації продукції, робіт, послуг;
Пір – прибуток від іншої реалізації, що включає реалізацію основних засобів та іншого майна, матеріальних активів, цінних паперів тощо;
Ппозар – прибуток від позареалізаційних операцій (надання майна в оренду, дольова участь в діяльності інших підприємств тощо.
Чистий прибуток являє собою різницю між прибутком і сумою платежів до бюджету.
На величину прибутку підприємства впливають:
- зміна цін на реалізовану товарну продукцію:
(∑ p1q1 - ∑z1q1) – (∑p0q1 - ∑ z1q1) = ∑ p1q1 - ∑ p0q1 = Пр;
- зміна рівня собівартості продукції:
(∑q1p0 - ∑ z1q1) - (∑q1p0 - ∑ z0q1) = ∑z0q1 - ∑z1q1 = Пz;
- зміна обсягу і асортименту продукції:
(∑q1p0 - ∑z0q1) – П0 × Jq = ;
- зміна обсягу реалізованої продукції:
(∑q0p0 - ∑z0q0) × (Jq – 1) = П0 (Jq – 1) = Пq.
П= П1 – П0 = Пр + Пz + Пq + Пас.
Поряд з обчисленням абсолютних показників зміни прибутку від реалізації продукції можна розрахувати відносні показники впливу цих факторів за такою моделлю системи індексів:
,
де 0 і 1 – відповідно, базові та фактичні показники.
Поруч з показником прибутку (абсолютний показник) розраховують і широко застосовують відносний показник прибутковості – рентабельність. Прибуток характеризує ефект, рентабельність – ефективність.
Розраховують кілька показників рентабельності, зокрема, показники рентабельності продукції й рентабельності підприємства (виробництва).
Рентабельність продукції (r) розраховується як відношення прибутку (Пр), отриманого від реалізації продукції, до витрат (С) на її виробництво: .
Рентабельність підприємства (R) визначається ,
де ВЗ – середня вартість основних засобів та оборотних коштів, що не прокредитовані банком (або середня вартість виробничих засобів).
Аналізуючи показники прибутку і рентабельності, статистика дає не лише загальну оцінку їх розміру, але й характеризує їх зміну під впливом окремих факторів. Розглянемо методику обчислення впливу окремих факторів на зміну рівня рентабельності виробництва. При цьому прибуток вважається якісною ознакою, а основні засоби – кількісною.
Зміна рівня рентабельності виробництва зумовлена впливом таких факторів:
- зміною прибутку:
;
- зміною вартості основних виробничих засобів:
;
- зміною вартості нормативних оборотних коштів:
.
Відносна зміна середнього рівня рентабельності продукції визначається системою індексів:
; ; .
де с1, с0 – витрати на виробництво і реалізацію продукції;
d1, d0 – питома вага витрат на виробництво і реалізацію продукції в загальних витратах.
Можна розрахувати вплив на динаміку прибутку:
зміни рентабельності: ;
зміни середньої вартості виробничих засобів: .

Тема 5. Статистика продукції
Методичні вказівки
Суму матеріальних благ, вироблених суспільством за певний період часу у галузях виробничої сфери, називають сукупним суспільним продуктом, матеріальна частина якого створюється у таких галузях, як сільське господарство, будівництво, лісове господарство і, особливо, промисловість, на яку припадає біля двох третіх його загального обсягу.
Промислова продукція – це прямий корисний результат промислово-виробничої діяльності підприємства (фірми), виражений у формі продуктів або у формі виробничих послуг.
До промислової продукції не відносять закуплену сировину; продукцію непромислових, хоча і виробничих підрозділів підприємства (транспортного цеху, будівельного підрозділу чи підсобного сільськогосподарського виробництва); відходи, одержані в процесі виготовлення продукції, навіть якщо вони реалізовані; виробничий брак.
До робіт промислового характеру відносять ремонт, операції часткової обробки матеріалів і деталей.
Промислова продукція, стосовно ступеня завершеності виробництва, може виступати у вигляді готових виробів, напівфабрикатів, незавершеного виробництва.
У процесі вивчення виробництва та збуту промислової продукції статистикою розв’язуються такі завдання:
- визначаються обсяги виробництва окремих видів і всієї продукції в натуральному і вартісному виразах;
- вивчаються взаємозв’язки виробленої та реалізованої продукції;
- проводиться аналіз виконання планів виробництва і договірних зобов’язань з поставки продукції;
- вивчається динаміка виробництва і збуту продукції;
- вивчається асортимент, комплектність і ритмічність випуску продукції;
- аналізується якість продукції, визначаються економічні наслідки змін її якості.
Вивчення обсягу промислової продукції, виявлення закономірностей його зміни в часі та ступеня задоволення населення окремими її видами здійснюється на основі обліку продукції в натуральних одиницях (штуках, кілограмах, метрах і т.ін.) – у разі одного виду продукції, умовно-натуральних – різновидів продукції, об’єднаних основною споживною ознакою, вартісних – різних видів продукції.
Розрізняють поточні і фіксовані (порівняльні) оптові ціни підприємства, які діють у певних межах простору і часу. Для оцінки господарської діяльності підприємств і характеристики виробничих зв’язків використовують поточні (діючі) ціни. Для планування і обліку виконання планів за рік, квартал, місяць, для визначення динаміки обсягу продукції використовують порівняльні (незмінні) ціни.
Серед вартісних показників, які характеризують діяльність підприємства, розрізняють показники валового обороту, валової продукції, товарної продукції, реалізованої продукції, обсягу продукції в нормативах собівартості й вартості обробітку та чистої продукції.
Валовий оборот (ВО) – це вартість всього обігу сукупної продукції, виробленої всіма промисловими цехами підприємства незалежно від її подальшого призначення.
До складу ВО включають такі елементи продукції:
- вартість готових виробів (ГВ);
- вартість напівфабрикатів (НФ) основного виробництва;
- вартість продукції допоміжних цехів у вигляді інструментів, оснастки (ПД);
- вартість виконаних робіт промислового характеру (Рп);
- зміна залишків незавершеного виробництва (З).
Внутрішньозаводський оборот (ВЗО) – це вартість продукції, виробленої одними цехами підприємства і спожитої в інших цехах цього підприємства у цьому ж періоді.
Валова продукція (ВП) характеризує в грошовому виразі кінцевий результат промислово-виробничої діяльності підприємства за звітний період.
Валову продукцію підприємства можна визначити двома способами:
ВП = ВО – ВЗО
ВП = ГВ + НФр + Рпс + НФ + ПД + З,
де НФр – реалізовані напівфабрикати;
Рпс – вартість робіт промислового характеру, виконаних на замовлення зі сторони, включаючи капітальний ремонт власного устаткування і транспортних засобів;
НФ – різниця у залишках напівфабрикатів;
ПД – різниця продукції допоміжних цехів.
Товарна продукція (ТП) промислового підприємства є частина валової продукції, яка підготовлена для її реалізації.
Товарну продукцію підприємства можливо розрахувати:
ТП = ВП – НЕ,
де НЕ – нетоварні елементи, які складаються з вартості зміни залишків незавершеного виробництва, напівфабрикатів та інструментів власного виробництва (З+ НФ + ПД).
ТП = ГВ + НФр + Рпс + ПДс,
де ПДс – вартість продукції допоміжного виробництва, відпущеної у звітному періоді за межі основної діяльності.
Реалізованою називають продукцію (РП), що відвантажена споживачу і за яку на розрахунковий рахунок надійшли грошові кошти. Реалізована продукція ідентична товарній за сукупністю тих елементів, що її становлять.
Між розглянутими показниками обсягу промислової продукції існує взаємозв’язок:
,
де - коефіцієнт, який відбиває співвідношення валової продукції і валового обороту. Чим більший цей показник, тим менший внутрішньозаводський оборот і вищий ступінь готовності виробів цехів підприємства;
- коефіцієнт товарної і виробленої валової продукції, що відбиває, скільки гривень товарної продукції припадає на 1 грн. виробленої валової продукції;
- коефіцієнт відвантаження, який показує, скільки гривень відвантаженої продукції припадає на 1 грн. виробленої товарної продукції. Чим більший цей показник, тим швидше відбувається відправка готової продукції споживачам;
- коефіцієнт реалізації, який виражає, скільки гривень реалізованої продукції припадає у даному періоді на 1 грн. відвантаженої продукції.
Чисту продукцію (ЧП) розуміють як частину виробленої у промисловості продукції, що відповідає заново створеній вартості.
ЧП = ВП - матеріальних затрат на її виробництво.
Динаміка виробництва продукції характеризується індексами фізичного обсягу продукції. Використовуються як індивідуальні ( при характеристиці випуску окремих видів продукції): , де q1 і q0 –
виробництво даного виду продукції у натуральному виразі відповідно у звітному і базовому періодах, так і загальні індекси (при характеристиці випуску різноманітний продукції):
, де р0 – фіксована оптова ціна підприємства за одиницю відповідного виду продукції.
Індекс фізичного обсягу продукції можна визначити також, виходячи з системи взаємопов’язаних індексів, зокрема індексу вартості продукції , індексу цін на цю продукцію . Якщо поділити перший індекс на другий, то одержимо індекс фізичного обсягу:
.
Однією з важливих проблем статистики продукції залишається обчислення індексу обсягу продукції за тривалий період, протягом якого діяли різні порівняльні ціни. У цьому разі потрібно провести відоме з курсу загальної теорії статистики змикання рядів динаміки.
При статистичному вивченні ритмічності виробництва і реалізації продукції вирішується ряд методологічних питань: визначення суті ритмічності, зокрема, що слід вважати порушенням ритму, а також вибір показників ритмічності.
Ритмічну роботу підприємства розуміють, як виробництво і реалізацію продукції відповідно до встановленого графіка.
Рівномірність роботи підприємства – це рівний випуск продукції за рівні проміжки часу у звітному періоді.
Найпростішим показником рівномірності виробництва продукції є питома вага продукції, виробленої чи реалізованої за кожну декаду в загальному обсязі випуску продукції за місяць загалом.
При розрахунку показників ритмічності фактичні показники порівнюють з плановими.
При визначенні виконання завдання з асортименту продукції розраховують показники виконання за кожним видом і на основі цього роблять висновок про те, по якому виду продукції завдання виконано (якщо кількість фактично виробленої продукції цього виду дорівнює чи більша від плану), а по якому ні.
Виконання плану за асортиментом – один з показників, що характеризує діяльність підприємства з точки зору пропорційності виробництва відповідно завданню. Показник визначається методом заліку. Розрахунки зводяться до того, що прийнятий в залік обсяг продукції співставляється із завданням. Зараховується фактичний випуск на рівні, що не перевищує запланований. При проведенні розрахунків, якщо вивчається випуск одного виду продукції, то розрахунок можна вести в натуральному виразі, в іншому випадку – у вартісному.

Тема 6. Статистика витрат виробництва та цін.
Методичні вказівки
Собівартість продукції – це вартісний вираз спожитих у процесі виробництва засобів виробництва (сировини, матеріалів, палива, електроенергії, зношення основних фондів) та затрат, пов’язаних з використанням живої праці (заробітна плата робітників і службовців; відрахування на соціальне страхування).
У собівартість продукції повинні включатися лише виробничі затрати, які передбачені техніко-економічними та іншими нормативами і нормами.
При вивченні виробничих затрат необхідно розрізняти собівартість всієї продукції, виготовленої у даному періоді – загальну суму затрат на виробництво і собівартість одиниці продукції (рівень собівартості). Рівень собівартості визначають шляхом ділення загальної суми затрат, пов’язаних з виробництвом певного виду продукції, на обсяг виробництва в натуральних одиницях.
Важливим завданням статистики собівартості продукції є:
- забезпечення правильного обчислення рівня собівартості продукції;
- систематичне спостереження за виконанням плану по собівартості продукції;
- вивчення структури собівартості за видами затрат і виявлення впливу зміни структури на динаміку собівартості продукції;
- аналіз факторів, що впливають на рівень і динаміку собівартості продукції, виявлення резервів подальшого її зниження.
До складу показників, які характеризують абсолютну величину собівартості, належать собівартість одиниці продукції, собівартість всієї продукції.
Характеристика динаміки собівартості продукції здійснюється на основі відносних показників, звільнених від впливу таких факторів, як рівень собівартості продукції, зміна норм витрачання матеріальних ресурсів, удосконалення організації виробництва і праці та ін.
До відносних належать показники динаміки ( ) і затрати на одну гривню товарної продукції.
Загальна сума економії від зниження собівартості продукції розраховується як (z1- z0)q1.
На підприємствах, що виробляють різнойменну продукцію, переважна більшість якої є порівняльною, розраховують показники зниження собівартості за допомогою загальних агрегатних індексів.
Порівняльною називають продукцію, яка вироблялась на даному підприємстві у масовому чи серійному порядку у минулому (базовому) і у звітному роках. Не можуть відноситись до порівняльної продукції ті вироби, які вироблялись у минулому році в дослідному порядку, а у звітному – масово чи серійно.
Для вивчення динаміки собівартості порівняльної продукції застосовується загальний індекс:
.
де - витрати минулого року на фактичний обсяг порівняльної товарної продукції;
- фактичні витрати порівняльної товарної продукції.
Зміна собівартості порівняльної товарної продукції характеризується також абсолютними показниками: економією витрат, або їх перевитратами. Суму економії (перевитрат) визначають як різницю між чисельником і знаменником цього індекса.
При обчисленні індексів собівартості за галузевим методом замість даних окремих підприємств zq використовується середньогалузева собівартість одиниці кожного виду продукції, яка склалась у попередньому році. Середній рівень собівартості одиниці виробу по групі підприємств визначають за формулою середньоарифметичної зваженої:
.
При наявності необхідної інформації по групі підприємств, які випускають продукцію одного і того ж виду, динаміка собівартості вивчається на основі загальних індексів змінного і фіксованого складу та індексу структурних зрушень.
Індекс змінного складу: ;
Індекс фіксованого складу: ;
Індекс структурних зрушень : .
Застосування традиційної системи загальних індексів змінного, фіксованого складу та впливу структурних зрушень при вивченні витрат на виробництво наштовхується на певні труднощі: якщо індексують собівартість одиниці продукції, то роль ваги відіграє обсяг продукції у натуральному виразі. Отже, суму ваг можна отримати лише для одного виду продукції, що її випускають, наприклад, різні підприємства. А коли виробляється кілька видів продукції, навіть якщо вона однорідна та порівнянна, можна застосувати лише один індекс: фіксованого складу у агрегатній формі. Розраховують індекс динаміки, різницю чисельника і знаменника цього індексу називають фактичною економією.
У разі, коли порівняної продукції мало, динаміку собівартості всієї (порівняльної і не порівняльної) продукції аналізують за допомогою показника h - рівня затрат на 1 грн. товарної продукції, який розраховується як відношення повної собівартості товарної продукції до товарної продукції в оптових цінах підприємства (без податку на додану вартість).
Його можна виразити у загальному вигляді за допомогою такої формули:
,
де h – рівень затрат на 1 грн. товарної продукції, коп..
Розраховують такі показники:
- плановий рівень затрат на 1 грн. товарної продукції:
;
- фактичний показник затрат на 1 грн. товарної продукції:
;
- плановий рівень затрат на 1 грн. товарної продукції, перерахований на фактичний обсяг і асортимент продукції:
;
- фактичні затрати на 1 грн. товарної продукції, розрахованої виходячи з оптових цін, які прийняті при складанні плану:
;
- фактичні затрати на 1 грн. товарної продукції з урахуванням зміни цін на предмети праці і готову продукцію:
.
Індекс виконання плану затрат на 1 грн. товарної продукції: .
Показник цей знеособлений, але на нього впливає зміна собівартості одиниці продукції, зміна обсягу і асортименту продукції і зміна оптових цін.
Вплив зміни собівартості одиниці продукції можна визначити за допомогою індексу:
,
вплив зміни складу і асортименту продукції – ,
вплив зміни оптових цін – .
Динаміку собівартості всієї товарної продукції вивчають за допомогою ланцюгових індексів зміни рівнів затрат на 1 грн. товарної продукції. Ці індекси розраховують у двох варіантах:
а) у діючих цінах : ,
б) в цінах попереднього року: .
Методом ланцюгової підстановки визначають вплив факторів – абсолютну зміну рівня затрат на 1 грн. товарної продукції внаслідок відповідної зміни, а саме:
а) цін: ;
б) собівартості: ;
в) асортименту: .
де z0, z1 - собівартість одиниці продукції в базисному та звітному періоді;
q0, q1 - випуск продукції в базисному та звітному періоді;
p0, p1 - ціна на продукцію в базисному та звітному періоді.
Сума цих трьох приростів дає загальний приріст рівня витрат на 1 грн. товарної продукції.

Ціна – еквівалент обміну товарів на гроші; сума грошей, яку сплачують за одиницю товару.
Ціни класифікують :
- за сферою товарного обслуговування;
- за способом відображення транспортних витрат;
- за формами продажу;
- за стадіями продажу;
- за ступенем регулювання;
- за ступенем стійкості.
Інфляція – підвищення рівня цін та знецінювання грошей внаслідок порушення рівноваги між товарним покриттям та грошовою масою.
Задачі статистики цін:
- реєстрація цін та спостереження за їх зміною;
- аналіз рівня цін;
- характеристика структури цін;
- вивчення співвідношення цін;
- оцінка та аналіз коливань та співвідношення цін;
- регіональний аналіз цін;
- аналіз динаміки цін та виявлення впливу факторів на них;
- прогнозування цін.
Залежно від мети дослідження статистикою можуть застосовуватися різні показники.
Для оцінки абсолютного розміру ціни на певний вид, сорт товару застосовують рівень цін.
Рівень цін – узагальнюючий показник, який характеризує стан цін за певний час по сукупності товарів на конкретній території.
Розрізняють рівні цін:
- індивідуальні;
- середні;
- узагальнюючі.
Середня ціна є характеристикою для цін, які змінюються в часі та просторі.
Існують наступні формули для розрахунку середніх цін:
Середня арифметична зважена ;
Середня гармонійна зважена ;
де рі – ціна і-ї різновидності товару (або і-го регіону, ціна, що складується на і-у дату);
qі - кількість і-го виду товару;
n – число видів товару.
При вивченні ціноутворення визначають показники структури ціни: питому вагу кожного елементу в кінцевій (роздрібній) ціні товару (собівартості, націнки, знижки, податків); питому вагу валового доходу (реалізованої націнки) у товарообігу; співвідношення оптових і роздрібних цін, співвідношення структурних елементів роздрібних цін.
Основними напрямками аналізу варіації цін є оцінка різних цін в межах окремих виробів, варіація цін в часі, в просторі. Кожний аспект вивчення коливності цін має свою специфіку у застосуванні статистичних методів і в своїй основі спирається на основні статистичні показники і методи дослідження коливності.
З показників варіації найпростішим є розмах варіації, який являє собою різницю між максимальним і мінімальним рівнями цін на виробі :
R = Pmax - Pmin
Цей показник дає загальну уяву про коливність цін, оскільки він розраховується на основі двох крайніх їх значень без врахування частот у варіаційному ряді, тому розмах варіації доповнюють узагальнюючими показниками варіації – середнім лінійним (d ) та середнім квадратичним (s) відхиленнями:
; ;
Ступінь коливності оцінюється коефіцієнтом варіації: .
Ступінь коливності цін під впливом фактора сезонності виробництва продукції оцінюють за допомогою коефіцієнту сезонності:
;
Важливе значення має порівняльний аналіз показників варіації доходів і відповідних їм цін та аналіз їх залежності за допомогою регресійного методу і коефіцієнта еластичності.
Емпіричний коефіцієнт еластичності:
; ;
де Д – грошовий дохід населення, р – ціна, t – номер року.
В ряді випадків ціни на товари утворюють взаємозв’язану систему, де зміна базових цін веде до зміни цін взаємозв’язаних товарів. Утворюється перехресна еластичність, яка виражає зміну у відсотках ціни одного із взаємозв’язаних товарів внаслідок зміни ціни іншого товару на один відсоток.
;
де рА1 , рВ1, рА0, рВ0 – ціни товарів А та В у звітному та базовому періодах.
Співставлення цін одного товару здійснюється за допомогою індивідуального індексу цін: .
Витрати населення на купівлю товарів визначаються:
- рівнем цін на окремі види товарів;
- структурою продажу товарів.
Вплив цих факторів визначається за допомогою системи індексів середніх цін:

або
.
Для характеристики рівня інфляції в світовій практиці використовують показники:
1. Індекс споживчих цін, якій розраховують за формулою Ласпейреса
;
2. Дефлятор валового суспільного продукту або валового внутрішнього продукту, якій вимірюється за формулою Пааше
;
3. Індекс Фішера, який застосовується в тих випадках, коли є певні труднощі у виборі ваг в умовах значної зміни їх структури
.

Тема 7. Статистика праці та заробітної плати
Методичні вказівки
Соціально-економічний розвиток, його ефективність залежать від кількості і якості праці, що затрачена у суспільному виробництві. Статистичне вивчення праці та заробітної плати полягає у визначенні чисельності, динаміки, складу трудового потенціалу, у виявленні можливостей покращення використання робочої сили і робочого часу.
Незалежно від розміру підприємств і фірм, їх форм власності необхідність чіткої організації виробництва потребує визначення не лише чисельності, а й характеристики його складу. Причому склад робочої сили підприємства, об’єднання чи фірми вивчається на основі групування за певною ознакою залежно від мети дослідження: за статтю, віком, рівнем освіти тощо.
За характером діяльності персонал промислового підприємства поділяють на промислово-виробничий (персонал основної діяльності) та персонал непромислових господарств.
Працівники основної діяльності виконують різні функції, відповідно з цим виділяють шість категорій: робітники, учні, інженерно-технічні працівники (ІТП), службовці, молодший обслуговуючий персонал (МОП) і охорона.
У практиці статистики застосовують різні методи визначення середньоспискової чисельності персоналу (Т) залежно від наявної вихідної інформації:
- є дані спискової чисельності за всі дні періоду: ,
де Дк – календарне число днів у звітному періоді;
- середньоспискова чисельність за квартал чи за рік: ;
- при умові наявності даних про спискову чисельність персоналу за окремі інтервали, неоднакові за своєю тривалістю: ,
де п – число календарних днів, протягом яких чисельність залишалась незмінною.
Поряд з середньосписковою чисельністю персоналу визначають середньоявочну чисельність (Тя) працівників: ,
де Др – число робочих днів.
Розраховують також середню чисельність працівників фактично працюючих (Тф): .
Статистичне вивчення руху працівників підприємства здійснюється в розрізі джерел комплектування персоналу і причин їх вибуття з списків підприємства.
За даними про наявність і рух персоналу в цілому і за категоріями та групами персоналу при необхідності будують баланс руху кадрів (баланс ресурсів робочої сили).
Загальна чисельність працівників, які прийняті і вибули з підприємства у звітному періоді, є абсолютними показниками загального обороту прибуття і вибуття.
Розраховують також відносні показники, які розкривають інтенсивність руху і виражаються у вигляді коефіцієнтів:
- коефіцієнт обороту щодо прийому робочої сили: ,
- коефіцієнт обороту щодо звільнення: .
- коефіцієнт заміщення: Кз = Кпр. – Квиб.
Особлива увага при вивченні робочої сили на підприємстві приділяється характеристиці вибуття з причин звільнення. У статистиці праці розрізняють два основних різновиди обороту щодо звільнення: необхідний і зайвий. Звільненні працівники за власним бажанням, за порушення трудової дисципліни, за рішенням судових органів становлять абсолютну величину плинності кадрів. Відношення абсолютного показника плинності до середньоспискової чисельності робітників дає відносний показник – коефіцієнт плинності (Кпл.).
Показники чисельності робочої сили підприємства дають лише уяву про його потенційні можливості, проте не характеризують ефективності використання праці. Мірилом праці виступає робочий час, основними одиницями виміру якого служать відпрацьовані людино-години і людино-дні. Вивчення використання робочого часу, боротьба за зниження його втрат виступають важливими факторами підвищення економічної ефективності виробництва.
Ступінь використання робочого часу на підприємствах визначають на основі табельного обліку, в якому відбиваються відпрацьований і невідпрацьований час у людино-годинах.
Табельний облік робочого часу дозволяє визначити ряд його фондів, які мають важливе значення для характеристики використання робочого часу. Розрізняють календарний, табельний та максимально можливий фонди часу.
Календарний фонд робочого часу – це фонд часу, що визначений астрономічною тривалістю періоду. Він складається з явок і неявок на роботу за певний період. Якщо з календарного фонду вирахувати число людино-днів неявок у святкові та вихідні дні, одержимо табельний фонд, а виключивши з нього ще людино-дні чергових відпусток, одержимо максимально можливий фонд робочого часу (наявний фонд робочого часу). Названі фонди робочого часу розраховуються і наводяться в статистичній звітності у вигляді балансу робочого часу лише за категоріями робітників промислово-виробничих цехів.
Важливим напрямком статистичного вивчення робочого часу є аналіз його використання, який не тільки відображає ефективність використання робочої сили, а й дозволяє виявити можливості більш раціонального їх розподілу і реалізації внутрішньовиробничих резервів.
Баланс робочого часу дає можливість передусім охарактеризувати структуру максимально можливого фонду робочого часу, виділити частку невиробничих витрат робочого часу.
Використання робочого часу характеризується системою показників, зокрема, показників використання фондів часу (розраховуються, виходячи з фактично відпрацьованого робочого часу, який порівнюють з відповідним фондом часу) та показників використання робочого часу, дня, місяця, року.
Для характеристики використання робочого дня порівнюють його фактичну тривалість з середньою встановленою.
.
Розрізняють середню фактичну і урочну тривалість робочого дня. Перший показник розраховують шляхом ділення відпрацьованих робітниками людино-годин в урочний і надурочний час на кількість відпрацьованих ними людино-днів. Другий – діленням відпрацьованих людино-годин лише в урочний час на відпрацьовані людино-дні.
Для оцінки використання тривалості робочого місяця (року) розраховують коефіцієнт як відношення середньої фактичної кількості днів роботи на одного середньоспискового робітника ( ), до середньої встановленої кількості ( ):
.
Загальний (інтегральний) коефіцієнт (Кі) характеризує одночасне використання тривалості робочого дня і тривалості робочого місяця (року). Він розраховується шляхом ділення кількості годин, відпрацьованих одним робітником за звітний період, на кількість встановлених людино-годин, які повинен відпрацювати один списковий робітник за цей період згідно трудового законодавства. Цей коефіцієнт можна визначити, перемноживши коефіцієнт використання середньої встановленої тривалості робочого дня на коефіцієнт використання числа днів роботи на одного спискового робітника:
Кі = Кг  Кд.
Інтегральний коефіцієнт характеризує ступінь використання робочого часу з урахуванням внутрішньо змінних і цілоденних витрат робочого часу.
Рівномірність заповнення змін характеризує коефіцієнт змінності (Кз):
,
якщо зіставляти розрахований коефіцієнт змінності з встановленим режимом роботи (кількість встановлених змін), то одержимо коефіцієнт використання змінного режиму.
Спроможність робітника виробляти певну кількість продукції за одиницю часу називають продуктивністю праці.
Рівень продуктивності праці (w) може характеризуватися кількістю продукції (q), виготовленої за одиницю часу одним робітником (T) або затратами часу (t) на виробництво одиниці продукції.
або ,
тобто між виробітком продукції і трудомісткістю існує зворотний зв’язок:
, або .
Різноманітність методів вимірювання обсягу промислової продукції вимагає застосування відповідно натуральних, трудових і вартісних методів вимірювання продуктивності праці.
Натуральний метод застосовується, якщо підприємство випускає однорідну продукцію, трудовий, що базується на вимірюванні продукції в трудових одиницях, використовується в основному на машинобудівних підприємствах.
Найпоширеніший у практиці економічних розрахунків вартісний метод, в основі якого лежить вартісний облік продукції, тому його використовують для підсумку різнойменних виробів, а також елементів продукції, що перебувають на різних стадіях готовності. Показник продуктивності праці у цьому разі розраховується відношенням виробітку товарної (валової, нормативної, чистої) продукції до затрат робочого часу (в людино-годинах, людино-днях), або до середньоспискової чисельності одного робітника чи працюючого основної діяльності.
Середній годинний виробіток ( ) характеризує продуктивність праці за годину чистого робочого часу (без втрат) і обчислюється шляхом ділення виробленої продукції (q) за період на число людино-годин, відпрацьованих робітниками за цей період: .
Середній денний виробіток ( ) розраховують як частку від ділення виробленої за місяць продукції на кількість відпрацьованих робітниками за цей період людино-днів:
, або wг  Г = wД,,
де Г – середня фактична тривалість робочого дня в годинах.
Середньомісячний виробіток робітника ( ) розраховується діленням кількості виробленої продукції на середню спискову чисельність робітників:
, або wД  Д = wр,
де Д – середня тривалість робочого місяця (року) в днях.
Аналогічно розраховується і показник середнього місячного виробітку одного працюючого: або wр  d = wn,
де d – частка робітників у загальній чисельності працюючих.
Між індексами цих показників є такій же взаємозв’язок:
.
Одним з найважливіших завдань статистики продуктивності праці є вивчення закономірності зміни її рівня. Це завдання виконують за допомогою індексного методу. Залежно від вихідних даних і мети дослідження застосовують різні види індексів.
Уявлення про динаміку продуктивності праці можна одержати, зіставивши рівні продуктивності праці звітного і базового періодів (w1 : w0). Якщо підприємство випускає однойменну продукцію, динаміку продуктивності праці характеризують за допомогою індивідуального індексу, який має вигляд:
.
Це натуральний індекс продуктивності праці, який найбільш придатний для вивчення характеристики продуктивності праці на окремих ділянках, робочих місцях, бригадах.
Розраховують також загальний індекс продуктивності праці (для окремих виробництв):
,
якщо замість q підставити його похідні wT, а співвідношення виразити відповідно через dT, то цей індекс матиме такий вигляд:
.
Він показує, що на середні величини, які порівнюються, впливають не лише зміни рівня продуктивності праці на окремих підприємствах, а й структурні зрушення у співвідношенні затрат праці, які мають різний рівень продуктивності праці.
Індекс продуктивності праці фіксованого складу дозволяє елімінувати вплив зміни затрат праці і виявляти вплив лише зміни рівня продуктивності праці на окремих підприємствах на загальний результат. Він має такий вигляд:
.
Індекс впливу структурних зрушень, елімінуючи вплив змін у рівнях виробітку на окремих підприємствах, характеризує зміну середнього виробітку під впливом лише зрушень у співвідношенні затрат праці на окремих підприємствах:
.
Між розглянутими індексами існує певний зв’язок, що позволяє побудувати систему взаємозв’язаних індексів:
.
За умов випуску різнойменної продукції показники виконання завдання та динаміки продуктивності праці вимірюють і аналізують за допомогою загальних індексів, у яких в ролі співвимірника використовують трудомісткість або ціни. Відповідно з цим розрізняють два види загальних індексів: трудовий і вартісний.
Трудовий індекс продуктивності праці моделюється у двох варіантах: на основі фактичних і нормативних затрат часу. Розрізняють індекс продуктивності праці змінного та фіксованого складу:
,
де ∑qtн – нормативні затрати робочого часу при фіксованих рівнях трудомісткості на обсяг робіт відповідно звітного і базового періодів.
Якщо нормативну трудомісткість зафіксувати на рівні базового періоду, то індекс змінного складу буде перетворений на індекс фіксованого складу:
.
Крім відносного показника зміни продуктивності праці від дозволяє визначити абсолютну величину економії робочого часу, якщо від чисельника цього індексу відняти знаменник.
Вартісний метод вимірювання продуктивності праці використовується в практиці планування і статистики як найбільш загальний, що охоплює весь результат виробництва.
На основі цього методу і моделюється відповідний індекс продуктивності праці, який є головною формою загального індексу:
,
де ∑qр – обсяг продукції в порівняльних цінах,
- середній рівень виробітку в грошовому виразі.
Індекс структурних зрушень:
.
Індекс фіксованого складу:
або .
Різниця між чисельником і знаменником кожного індексу характеризує абсолютну величину зміни обсягу продукції під впливом відповідного фактора: виробітку і чисельності працюючих.
Тоді загальний приріст продукції є сумою таких приростів:
1. Приріст за рахунок зміни загальної чисельності працюючих

2. Приріст за рахунок перерозподілу працюючих:

3. Приріст за рахунок зміни рівня продуктивності праці на підприємствах

де Q0 =∑q0р0 - базисна вартість продукції.

Основним джерелом реальних доходів населення, зростання його добробуту виступає заробітна плата, яка є складовою фонду споживання, що створюється на підприємствах незалежно від форм власності.
Заробітна плата – це грошовий вираз вартості і ціни робочої сили.
При вивченні динаміки оплати праці у даний час обчислюють два показники: середній доход працівника загалом по підприємству, виходячи з суми засобів, які спрямовані на споживання, і середню оплату працівників загалом по підприємству, виходячи із фонду оплати праці працівників спускового складу (включаючи оплату праці сумісників), винагороди за наслідками праці за рік і разові заохочення колективу.
Статистика праці вивчає ступінь поширення форм і систем оплати праці, обсягу і складу заробітної плати, рівня і динаміки оплати праці робітників.
При вивченні складу фонду оплати праці окремі його елементи можуть бути згруповані, що дозволяє обчислювати ряд взаємозв’язаних фондів: тарифний, годинний, денний, місячний.
На основі даних про годинний, денний і місячний (квартальний, річний) фонди і відповідні дані про затрати праці в людино-годинах, людино-днях, людино-місяцях обчислюють середню годинну, денну і місячну (квартальну, річну) заробітну плату:
.
Розмір середньомісячної заробітної плати визначають також як частку від ділення місячного фонду оплати праці на середньоспискову чисельність робітників або всього персоналу. .
Всі ці показники взаємопов’язані, що може бути використано для визначення будь-якого з них на базі інших. Так, середній річний заробіток можна виразити таким чином:
Зр. = Згод.  Гф.  К1 Дф.  К2  К3 ,
де К1 – коефіцієнт доплат за невідпрацьовані людино-години;
К2 - коефіцієнт доплат за невідпрацьовані людино-дні;
К3 – коефіцієнт збільшення середнього заробітку за рахунок різних виплат.
При вивченні динаміки оплати праці застосовується індексний метод, зокрема моделюються індекси змінного, фіксованого складу і структурних зрушень, В їх основу кладуть середні рівні оплати праці, які, як відомо, залежать від двох груп факторів: від зміни середньої оплати праці кожної категорії працівників і частки чисельності працівників кожної категорії у їх загальній чисельності. Ці зміни і відбивають відповідні індекси:
а) змінного складу ,
б) фіксованого складу ,
в) структурних зрушень ,
де З – середня оплата праці працівників відповідного періоду,
dT – частка чисельності працівників кожної категорії у їх загальній чисельності.
Індекс змінного складу відображає зміну середнього рівня оплати праці під впливом обох названих факторів, індекс фіксованого складу – зміну середнього рівня оплати праці під впливом зміни лише одного фактора – зміни рівня оплати кожної категорії працівників, нарешті, індекс структурних зрушень – зміни середнього рівня оплати праці під впливом другого фактора – зміни питомої ваги чисельності працівників кожної категорії у їх загальній чисельності.
За допомогою цієї системи індексів визначають не лише відносні показники зміни рівня оплати праці, а й абсолютні величини. Так, зміна середньої оплати праці за рахунок відповідного фактора становить, зокрема:
а) зміни середнього рівня оплати праці:
,
б) зміни питомої ваги окремих категорії працівників:
.
Важливе місце в аналізі оплати праці має зіставлення темпів підвищення рівня оплати та продуктивності праці. Розрахунок динаміки цих показників здійснюють на основі середніх величин (середнього заробітку і середнього виробітку) в розрахунку на одного робітника або працівника.
Зіставлення темпів зростання продуктивності праці і оплати праці дозволяє розрахувати коефіцієнт випередження:
,
де q1:Ф1 і  q0:Ф0 – оплатовіддача у звітному і базисному періодах, що відбиває вартість виробленої продукції у розрахунку на 1 грн. фонду оплати праці.
Крім того, на основі зіставлення темпів приросту продуктивності праці і оплати праці розраховують коефіцієнт еластичності:
,
де Jw – темп приросту продуктивності праці,
JЗ – темп приросту оплати праці.
Коефіцієнт еластичності характеризує ступінь зв’язку між цими ознаками і відбиває, на скільки відсотків змінилася продуктивність праці при збільшенні середнього заробітку на 1%.

Тема 8. Статистика рівня життя населення
Методичні вказівки.
Рівень життя є однією з важливих соціальних категорій. Під рівнем життя розуміють забезпечення населення необхідними матеріальними благами і послугами, досягнутий рівень їх споживання та ступінь задоволення раціональних потреб. Так розуміють і добробут. Грошова оцінка благ і послуг, що фактично споживаються в середньому домогосподарстві протягом відомого періоду часу і відповідають певному рівню задоволення потреб, являє собою вартість життя. В широкому розумінні поняття “рівень життя населення” включає ще умови життя, праці та зайнятості, побуту і дозвілля, здоров’я населення, освіту, природне середовище проживання тощо, тобто містить в собі практично всі питання, якими займається соціальна статистика.
Найбільш важливими складовими рівня життя виступають доходи населення, споживання ним матеріальних благ та послуг.
В процесі вивчення рівня життя перед статистикою стоять такі завдання: комплексний розгляд структури, динаміки й темпів змін показників рівня життя; диференціація різних груп населення за доходами й споживанням та аналіз впливу різних соціально-економічних факторів на зміну рівня життя. Важливе значення має оцінка ступеня задоволення потреб населення в матеріальних благах і різних послугах порівняно з раціональними нормами їх споживання.
Проведення комплексного дослідження рівня життя населення можливе тільки за допомогою таких блоків статистичних показників:
І. Показники доходів населення.
ІІ. Показники споживання і витрат населення.
ІІІ. Грошові заощадження населення, накопичення майна та житлових умов.
ІV. Показники соціальної диференціації населення.
V. Показники малозабезпечених прошарків населення.
Показники, що входять до цих блоків дають кількісну або якісну характеристику одного із аспектів добробуту суспільства. Але дати єдину кількісну оцінку динаміки рівня життя або провести її порівняльний аналіз по регіонах, використовуючи зазначені показники, практично неможливо. Тому основні індикатори стану економіки часто використовуються як узагальнюючі показники рівня життя. В статистичній практиці найбільш широко застосовується показник обсягу валового внутрішнього продукту, який є кінцевим результатом виробничої діяльності. Для аналізу рівня життя, його динаміки і проведення порівняльної характеристики по регіонах обсяг ВВП розраховується на душу населення.
Для узагальнюючої характеристики добробуту суспільства в статистичній практиці використовується також індекс вартості життя (індекс споживчих цін). Він характеризує зміну вартості набору товарів та послуг, які входять в склад “споживацького кошика” у поточному періоді порівняно з базовим.
До узагальнюючих показників рівня життя населення відноситься і критерій рівня життя. Він характеризує зміну матеріальних можливостей в задоволенні населенням своїх потреб. Цей показник визначається як приріст у фіксованих цінах суми поточних доходів, грошових збережень населення, вартості накопиченого домашнього майна, житла, безкоштовно отриманих послуг охорони здоров’я та освіти.
Важлива роль у загальній системі показників, що використовуються для комплексної характеристики рівня життя, надається показникам статистики доходів населення. Адже доходи є основним джерелом задоволення особистих потреб населення у споживчих товарах і послугах.
Вихідними у визначенні доходів виступають показники сукупних, грошових, номінальних, кінцевих і реальних доходів населення.
Сукупні доходи – загальна сума грошових і натуральних доходів за всіма джерелами їх надходження з урахуванням вартості безкоштовних або пільгових послуг, що надаються населенню за рахунок соціальних фондів.
Показники номінальних доходів завжди характеризують суму нарахованих доходів. За винятком податків і обов’язкових платежів намінальні доходи населення перетворюються у кінцеві доходи, тобто доходи, які фактично залишаються у розпорядженні населення.
Реальні доходи населення завжди характеризуються кількістю споживчих товарів і платних послуг, які можуть бути придбані на кінцеві доходи населенням з метою задоволення своїх власних потреб у споживанні та накопиченні, тобто реальні доходи залежать ще від динаміки цін на споживчі товари і послуги. Тому реальні доходи населення за період визначаються співвідношенням кінцевих доходів населення за цей період та індексу споживчих цін.
Шляхом порівняння показників реальних доходів за різні періоди часу розраховують їх індекси і визначають динаміку доходів.
Особливе значення мають показники середньої номінальної і реальної заробітної плати, середньої пенсії, стипендії, допомоги. Середня номінальна зарплата працівників окремих підприємств, організацій, фірм і галузей, регіонів і країни в цілому розраховується відношенням нарахованого фонду оплати праці до відповідної чисельності робітників. Середня реальна зарплата визначається виходячи з середньої номінальної за винятком податків і обов’язкових платежів, поділеної на індекс споживчих цін на товари і послуги. Виражена через кількість основних продовольчих і непродовольчих товарів і послуг, які можна придбати на середню зарплату, вона характеризує її купівельну спроможність.
Один з головних показників характеристики доходів населення - індекс реальних доходів: Jр.д.=Jн.д. Jк.с. ;
де Jн.д. - індекс номінальних доходів,
Jк.с. - індекс купівельної спроможності грошової одиниці (Jк.с.= 1/Jспоживчих цін).
Показники статистики доходів доповнюються показниками споживання і витрат населення. До основних показників, що характеризують споживання і витрати населення, відносять:
1) загальний обсяг споживання населенням матеріальних благ і послуг – характеризує рівень життя населення на макроекономічному рівні. Цей показник визначається як повна вартість всіх матеріальних благ і послуг (платних, безкоштовних, пільгових), що отримуються населенням за рахунок доходів з праці, надходжень з фінансової системи та суспільних фондів споживання;
2) грошові витрати населення – всі витрати населення, пов’язані з виплатою грошових коштів підприємствам, установам, організаціям;
3) споживчих витрати населення – це та частина витрат населення, яка направлена на придбання товарів і послуг для використання даним домашнім господарством або його окремими членами. В їх складі виділяються витрати на придбання:
- продуктів харчування;
- непродовольчих товарів для особистого користування;
- алкогольних напоїв;
- палива;
- особистих послуг (оплата житла та житлово-комунальних послуг, витрати на пошиття і ремонт одежі, взуття, електроприладів, плата за навчання, за медичні послуги).
Аналіз матеріального добробуту базується не тільки на визначенні загальної суми витрат на придбання зазначених товарів і послуг, але й на вивченні їх структури. До найбільш важливих потреб людини, які задовольняються в першу чергу, відноситься харчування, тому показник питомої ваги витрат на харчування використовується в якості індикатора рівня життя населення. Чим нижче його частка, тим вище рівень добробуту суспільства.
Визначаються також надходження і використання продовольчих і непродовольчих товарів в натуральному виразі. Споживання продуктів харчування аналізується статистикою не тільки у кількісному виразі, але й з урахуванням його якісних характеристик: калорійності, складу харчових речовин. Розраховуються показники середньодушового споживання окремих продуктів харчування, а також рівень забезпечення населення непродовольчими товарами (у розрахунку на 100 домогосподарств або на 1000 чоловік). Співставлення фактичного рівня споживання з його раціональною або мінімальною нормою дозволяє оцінити ступінь задоволення потреб населення в тих чи інших товарах.
Важливим аспектом статистичного вивчення рівня життя населення є визначення обсягу накопичення домашнього майна, а також грошових заощаджень населення (домашніх господарств). Накопичене майно домогосподарств – запаси споживчих товарів тривалого використання, тобто товарів, строк служби яких перевищує 3 роки.
Для вивчення забезпечення населення окремими матеріальними благами, що входять до складу накопиченого домашнього майна, у вітчизняній статистиці розраховують показники, які характеризують наявність таких товарів в домогосподарствах у розрахунку на 100 домогосподарств (сімей) і на 1000 чоловік.
Для аналізу рівня добробуту населення осбливе значення мають витрати на придбання або будівництво власного житла. Показники житлового будівництва використовуються для якісної характеристики рівня життя населення. До них відносяться: забезпечення населення житлом та показники благоустрою житлового фонду.
Грошові заощадження населення включають готівку на руках у населення; вклади в ощадних та інших банках; поліси по страхуванню, облігації, акції та інші цінні папери.
Процес розшарування суспільства, що різко загострився в Україні в останні роки у зв’язку з переходом до ринкової економіки, зумовив необхідність впровадження в статистичну практику нашої країни показників, які застосовуються для аналізу соціально-економічної диференціації населення. Важливими інструментами такого аналізу є:
1. Розподіл населення за розміром середньодушового (середньосімейного) сукупного доходу в цілому, окремих регіонів, мешканців сільської та міської місцевості.
2. Показники споживання основних продуктів харчування, непродовольчих товарів та послуг групами населення з різним рівнем середньодушового (середньосімейного) сукупного доходу.
3. Структура споживчих витрат населення з різним рівнем середньодушового (середньосімейного) сукупного доходу.
Для характеристики, наприклад, розподілення населення за рівнем доходів розраховуються наступні статистичні показники:
- модальний доход – рівень доходу, що найчастіше зустрічається серед населення,
- медіанний доход – показник доходу, що знаходиться в середині ранжованого ряду розподілу,
- середній доход,
- децильний коефіцієнт доходів населення – характеризує, у скільки разів мінімальні доходи 10 % найбільш багатого населення перевищують максимальні доходи 10 % найменше забезпеченого населення
де d9 і d1 – відповідно дев’ятий і перший децилі.
- коефіцієнт фондів – визначається як співвідношення між середніми доходами населення в десятій та першій децильних групах
де і - середньодушовий місячний доход відповідно у 10 % найбіднішої частини населення і у 10 % самої багатої її частини
- коефіцієнти концентрації доходів:
коефіцієнт Джині: ,
де cum yi – кумулятивна частка доходу.
коефіцієнт Лоренца ,
де yi – частка доходів, що зосереджена у i-ї соціальної групи населення;
xi – частка населення i-ї соціальної групи в загальній чисельності населення;
n – число соціальних груп.
Ці коефіцієнти характеризують ступінь нерівності в розподілі доходів населення, змінюються від 0 до 1. Чим ближче значення коефіцієнта до 1, тим в більшій мірі доходи сконцентровані в руках окремих груп населення.
Особливим завданням статистики зараз є вивчення бідності. Малозабезпечені прошарки населення характеризують за допомогою показників, до яких належать:
- прожитковий мінімум – це рівень доходу, що забезпечує придбання мінімального набору матеріальних благ та послуг, необхідних для забезпечення життєдіяльності людини при певному рівні соціально-економічного розвитку держави;
- межа бідності – розмір сукупного доходу сім’ї, який не дає можливості одержати мінімально необхідні блага, тобто забезпечити прожитковий мінімум;
- мінімальний споживацький бюджет – це вартість набору матеріальних благ та послуг відповідного прожиткового мінімуму. Розраховується на основі споживацького бюджету, що виражає мінімальні фізіологічні потреби людини певної статі та віку у даних природно-кліматичних умовах життя в продовольчих, непродовольчих товарах і послугах;
- мінімальний розмір заробітної плати та пенсії – це нижня межа зарплати та пенсії, що встановлена відповідними нормативними актами;
- купівельна спроможність мінімальної заробітної плати (пенсії) визначається кількістю продовольчих і непродовольчих товарів та послуг, які можна придбати на мінімальну зарплату (пенсію);
- коефіцієнт (рівень) бідності визначається як частка населення з доходами, що дорівнюють або нижчі величини відповідної межі бідності (прожиткового мінімуму) в загальній чисельності населення;
- індекс бідності – темп зростання середньозваженої величини межі бідності;
- дефіцит доходу – середня сума грошей, що необхідна для підвищення доходів кожної сім’ї до рівня відповідної межі бідності;
- соціальний портрет бідності – соціально-демографічна характеристика населення (сім’ї), що живе нижче відповідної межі бідності.

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ
ДО НАПИСАННЯ КОНТРОЛЬНИХ РОБІТ

Мета контрольної роботи – закріплення та перевірка знань, набутих студентами в процесі самостійного вивчення матеріалу. Контрольна робота сприяє поглибленому вивченню важливих методичних питань статистики, набуттю практичних навичок у розрахунках і аналізі статистичних показників.
Контрольна робота виконується за варіантами і подається у встановлений графіком термін.
Під час виконання контрольної роботи слід додержуватися таких правил:
1) перед рішенням задачі привести її зміст, вказати варіант у зошиті і на цільовому бланку роботи;
2) представити докладне рішення задачі з відповідними статистичними формулами, докладними розрахунками і короткими поясненнями;
3) супроводжувати результати рішення задач статистичними таблицями, які повинні бути грамотно оформлені;
4) перевіряти правильність застосування методу рішення задач;
5) проаналізувати розраховані дані з урахуванням змісту показників;
6) в кінці контрольної роботи навести перелік використаних джерел.
Контрольна робота, яку виконано не за своїм варіантом, не зараховується.
Контрольна робота зараховується, якщо кількість правильних відповідей перевищує 90 %.
Список використаних джерел включає підручники, навчальні посібники у сфері статистики та статті у наукових виданнях, що розкривають загальні положення статистичного вивчення соціальної сфери.
Завдання для виконання контрольних робіт визначаються відповідно до початкової літери прізвища студента. Письмова робота надсилається до Академії на перевірку викладачу не пізніше як за місяць до початку сесії. Якщо робота зараховується, вона залишається в деканаті Академії з повідомленням студента про отриману оцінку. У разі неповного або невірного виконання, робота повертається на доопрацювання з указаними помилками.
Зарахована робота дає студенту право на складання іспиту або заліку.
Оформлення роботи.
Поля: верхнє – 2 см, нижнє – 2 см, ліве – 2,5 см, праве – 1 см.
Міжрядковий інтервал – 1,5.
Структура роботи: титульна сторінка; основна частина; список використаних джерел.

Зразок оформлення титульної сторінки

Національна академія статистики, обліку та аудиту

 

 

Назва факультету

Контрольна робота з дисципліни
“Соціально-економічна статистика”
Варіант ___

 

 

студента(ки)___курсу,____групи,
варіант №______
прізвище, ім’я, по батькові та домашня адреса студента

Перевірив:
відмітка______________

 

Київ 2011

ЗАВДАННЯ ДЛЯ КОНТРОЛЬНИХ РОБІТ

ВАРИАНТ ПЕРШИЙ
виконують студенти, прізвища яких починаються з літер
А, Б, В, Г, Д, Е, Є
Задача 1. Середньоспискова чисельність штатних працівників – 200 чол., фонд їх зарплати за місяць – 50 тис.грн. Надомникам та робітникам, що працюють за договірним підрядом, нараховане 1000 грн. зарплати. Визначити чисельність усього персоналу підприємства в еквівалентні повної зайнятості.

Задача 2. Маємо наступні дані про економічну активність населення України віком 15-70 років за статтю у 2009 році (тис.чол.)
Зайняте населення
жінки 9974,3
чоловіки 10217,2
Безробітне населення
жінки 786,8
чоловіки 1172,0
Економічно неактивне населення
жінки 7753,4
чоловіки 5069,6
Визначити коефіцієнти економічної активності, зайнятості, безробіття, економічної неактивності загальні та за статтю.

Задача 3. На основі наведених даних розрахувати індекси заробітної плати змінного, фіксованого складу та структурних зрушень:
Спеціальність
робітників Середньоспискова чисельність, чол. Середня місячна зарплата,грн.
у базовому періоді у звітному періоді у базовому періоді у звітному періоді
Слюсарі 50 30 2200 2500
Ковалі 30 40 2500 2600
Токарі 20 50 3000 3140

Задача 4. В місті на початок року проживало 502 тис.чол. Протягом року народилося 4,8 тис.чол., померло 6,8 тис.чол., прибуло на постійне проживання 3,5 тис.чол., вибуло до інших населених пунктів на постійне проживання 2,1 тис.чол.
Визначити коефіцієнти народжуваності; смертності; природного приросту населення; прибуття; вибуття; механічного приросту населення; загального приросту населення; перспективну чисельність населення через два роки.

Задача 5. Повна вартість основних засобів на початок року становила 120 млн.грн. Протягом року введено нових засобів на суму 40 млн.грн.. Вибуло за рік основних засобів з врахуванням зносу на суму 5 млн.грн..(їх повна вартість становила 24 млн.грн.). Знос основних засобів на початок року – 18 %.
Визначте повну і залишкову вартість основних засобів на кінець року, коефіцієнти руху і стану основних засобів.

Задача 6. На основі наведених даних визначити відхилення рівня рентабельності в звітному періоді у порівнянні з базовим:
а) загальне;
б) за рахунок зміни маси прибутку;
в) зміни вартості основних виробничих засобів;
г)зміни вартості нормативних оборотних коштів.
Показник, тис.грн. Періоди
Базовий Звітний
Прибуток 1200 1400
Середня річна вартість основних засобів 7000 7500
Середня річна вартість оборотних коштів 2200 2400

Задача 7. На основі наведених нижче даних про розподіл населення України у 2009 році за рівнем середньодушових сукупних доходів охарактеризувати ступінь диференціації доходів населення за допомогою коефіцієнта Лоренца.
Розподіл населення за рівнем середньодушових загальних доходів у місяць, грн. Населення,
у % до підсумку
до 300,0 0,5
300,1–480,0 4,3
480,1–660,0 12,5
660,1–840,0 19,0
840,1–1020,0 18,3
1020,1–1200,0 13,9
1200,1–1380,0 9,7
1380,1–1560,0 6,7
1560,1–1740,0 5,1
1740,1–1920,0 2,9
понад 1920,0 7,1

ВАРІАНТ ДРУГИЙ
виконують студенти, прізвища яких починаються з літер
Ж, З, И, І, Ї, К, Л
Задача 1. Маємо дані про доходи і витрати населення (млн.грн.):
Базовий період Звітний період
Доходи 157996 186365
у тому числі:
- заробітна плата 67389 76325
- прибуток та змішаний доход 29518 31267
- доходи від власності, одержані 4275 5267
- соціальні допомоги, інші одержані поточні трансферти
56814
73506

Витрати та заощадження 157996 186365
у тому числі:
- придбання товарів та послуг 139984 151013
- доходи від власності, сплачені 190 334
- поточні податки та доходи, майно та інші сплачені поточні трансферти
11034
13552
- нагромадження нефінансових активів 3408 2830
- приріст фінансових активів 3380 18636
Охарактеризувати структуру доходів, витрат та заощаджень, а також структурні зрушення.

Задача 2. Обсяг продукції підприємства в поточних цінах у базовому періоді становив 10000 тис. грн., а у звітному – 11550. Визначити, на скільки процентів збільшився обсяг продукції у звітному періоді відносно базового, якщо відомо, що оптові ціни на продукцію підприємства за цей період підвищились на 4%.

Задача 3. Балансова вартість основних виробничих засобів підприємства на початок року становила 16 млн.грн., протягом року було введено в дію нових засобів на 5 млн.грн., коефіцієнт оновлення дорівнював 25%, капіталовіддача – 1,2 грн.
Обчисліть коефіцієнт вибуття основних засобів та обсяг виробленої за рік продукції, якщо надходили лише нові основні засоби.

Задача 4. Визначити індекс продуктивності праці, якщо відомо, що обсяг випуску продукції в поточних цінах (цінах кожного року) збільшився на 10% при підвищенні оптових цін на продукцію на 20% і зменшенні чисельності працюючих на 5%.

Задача 5. У вересні (22 робочих дні) на підприємстві було 100 чоловік фактично працюючих, простої становили 40 людино-днів, а неявки 950 людино-днів. Визначити рівень використання середньоспискової чисельності.

Задача 6. Визначити індекс динаміки собівартості продукції підприємства на основі наведених даних:

Вид продукції Випуск у звітному періоді, шт. Собівартість одиниці, грн.
базовий період звітний період
Молотарки 1000 100 102
Сіялки 2000 80 75
Плуги 100 40 50

Задача 7. Маємо дані страхових компаній про добровільне страхування майна, тис.грн.:

Регіон Базовий період Звітний період
страхова сума страхові виплати страхова сума страхові виплати
1 90000 270 100000 250
2 65000 130 80000 176
Визначити: 1) збитковість по кожному регіону; 2) індивідуальні індекси збитковості по кожному регіону; 3) по двох регіонах індекси середньої збитковості (змінного, фіксованого складу та структурних зрушень); 4) абсолютний приріст (зниження) середньої збитковості на 100 грн. страхової суми за рахунок зміни рівня збитковості по кожному регіону і зміни страхових сум.

ВАРІАНТ ТРЕТІЙ
виконують студенти, прізвища яких починаються з літер
М, Н, О, П, Р, С
Задача 1. Маємо таки дані про виробництво продукції підприємством:
Марка виробу
Базовий рік Звітний рік
Кількість виробів
(тис.шт) Ціна за одиницю (тис.грн.) Кількість виробів.
(тис.шт.) Ціна за одиницю (тис.грн.)
СТ –5
ПК –8
РМ – 1 80
120
40 70
25
100 90
100
38 75
25
120
Визначити індивідуальні індекси фізичного обсягу продукції і цін, загальні індекси фізичного обсягу, цін та приріст продукції внаслідок зміни цін.

Задача 2. На основі наведених нижче даних про розподіл населення України у 2008 році за рівнем середньодушових загальних доходів охарактеризувати ступінь диференціації доходів населення за допомогою децильного коефіцієнта.

Розподіл населення за рівнем середньодушових загальних доходів у місяць, грн. Населення,
у % до підсумку
до 300,0 0,9
300,1–480,0 6,1
480,1–660,0 15,0
660,1–840,0 19,5
840,1–1020,0 18,2
1020,1–1200,0 12,7
1200,1–1380,0 9,3
1380,1–1560,0 5,9
1560,1–1740,0 3,7
1740,1–1920,0 2,6
понад 1920,0 6,1

Задача 3. Маємо дані страхових організацій про добровільне майнове страхування суб’єктів господарювання:
Показник Базовий період Звітний період
Число укладених угод 225 250
Сума застрахованого майна, тис.грн. 87750 100000
Надійшло страхових внесків, тис.грн. 810 950
Страхові виплати, тис.грн. 153 174
Число постраждалих об’єктів 27 30
Визначити для кожного періоду:
1) середні розміри страхової суми, страхового внеску, суми страхових виплат;
2) коефіцієнт виплат; 3) збитковість страхової суми; 4) коефіцієнт тяжкості страхових подій.
Розраховані показники навести у таблиці, розрахувати показники динаміки.

Задача 4. На підставі наведених далі даних обчисліть показники використання основних засобів за два періоди, а також зміну обсягу продукції внаслідок зміни вартості основних засобів та рівня ефективності їх використання.
Показники У базовому періоді У звітному періоді
Випуск продукції, тис.грн.
Капіталомісткість, грн. 2000
0,67 3000
0,83

Задача 5. Середньогодинна продуктивність праці на дільниці цеху у звітному періоді відносно базисного збільшилась на 6 деталей і досягла 20 шт. Середня тривалість робочого дня відповідно збільшилась на 0,5 години й у звітному періоді становила 8 годин.
Визначити, як змінилась денна продуктивність праці робітника в цілому.

Задача 6. Визначити вплив окремих факторів на обсяг одержаного підприємством прибутку при реалізації одного виду продукції за наведеними даними:
Показники Базовий періоді Звітний періоді
Обсяг реалізації, шт. 10000 10200
Оптова ціна за одиницю, грн. 100 98
Повна собівартість всієї реалізованої продукції, тис.грн.
850
810

Задача 7. На основі наведених у таблиці даних визначте індекси динаміки капіталовіддачі змінного, фіксованого складу і впливу структурних зрушень:

Галузь Обсяг продукції, млн.грн. Рівень капіталовіддачі у звітному періоді, грн. Індекс динаміки
капіталовіддачі
базовий період звітний період
А 150 108 1,8 0,9
Б 50 184 2,1 1,05

ВАРІАНТ ЧЕТВЕРТИЙ
виконують студенти, прізвища яких починаються з літер
Т, У, Ф, Х, Ц, Ч
Задача 1. Реалізація продукції на експорт характеризується даними:
Сервіз Вироблено комплектів, шт. Частка комплектів реалізованих на експорт, %
Чайний
Кавовий
Столовий 220
50
130 50
60
40
Визначити середній процент продукції, реалізованої на експорт.

Задача 2. Маємо наступні дані:

Номер підприємства Кількість виробленої продукції, шт. Собівартість одиниці продукції, грн.
базовий період звітний період базовий період звітний період
1 378 400 5,0 4,8
2 448 500 12,0 10,0
Обчисліть загальні індекси собівартості продукції змінного, фіксованого складу та впливу структурних зрушень. Поясність економічний зміст кожного індексу.

Задача 3. Маємо наступні дані про економічну активність населення України віком 15-70 років за місцем проживання у 2009 році (тис.осіб):
Чисельність економічно активного населення 22150,3
міське населення 15141,6
сільське населення 7008,7
Чисельність зайнятого населення 20191,5
міське населення 13684,8
сільське населення 6506,7
Чисельність економічно неактивного населення 1282,3
міське населення 9379,1
сільське населення 3443,9
Визначити коефіцієнти економічної активності населення, безробіття та зайнятості, економічного навантаження.

Задача 4. Підприємство працює у 3-х змінному режимі. За вересень робітниками у 1 зміну відпрацьовано 8800 людино-днів, у 2-гу – 5500, у 3-ю – 2000 людино-днів.
Визначити коефіцієнт використання змінного режиму.

Задача 5. Маємо наступні дані про доходи і видатки Зведеного бюджету України
млн.грн.
Доходи 60812,1
у тому числі:
Податкові надходження 45398,2
Збори на спеціальне використання природних ресурсів 2449,8
Внутрішні податки за товари та послуги 18192,2
Неподаткові надходження 13542,9

Видатки 59085,2
у тому числі:
Державне управління 8584,4
Правоохоронна діяльність і забезпечення безпеки держави 4877,3
Соціально-культурні заходи 32974,1
Промисловість, енергетика та будівництво 2473,8
Сільське господарство, лісове господарство, рибальство і мисливство
1376,9
Транспорт, дорожнє господарство, зв’язок, телекомунікації та інформатика
1812,5
Житлово-комунальне господарство 1359,7
Національна оборона 3530,0
Охарактеризувати структуру доходів і видатків Зведеного бюджету, визначити дефіцит (профіцит) бюджету України.

Задача 6. Обсяг товарної продукції підприємства збільшився на 8% і становив у звітному періоді 50 млн.грн. При цьому середня трудомісткість виробництва продукції скоротилась на 4%. Визначте приріст продукції внаслідок зміни продуктивності праці.

Задача 7. За звітний рік прибуток підприємства склав 1,6 млн.грн., вартість основних засобів на початок року 2,6 млн.грн., на кінець року – 3,0 млн.грн. Залишки оборотних коштів на початок року – 0,64 млн.грн., на кінець року – 0,6 млн.грн.
Визначте рентабельність виробничих засобів підприємства.

ВАРІАНТ П’ЯТИЙ
виконують студенти, прізвища яких починаються з літер
Ш, Щ, Ю,Я
Задача 1. Маємо наступні дані про наявність і рух основних засобів, млн.грн.:
Повна вартість основних засобів на початок року 210
Протягом року:
введено нових 30
вибуло по вартості з врахуванням зношення 4
повна вартість вибулих засобів 20
Зношення основних засобів на початок року, % 20
Річна норма амортизації, % 10
Визначте показники руху та стану основних засобів на початок і кінець року.

Задача 2. Визначити індекси собівартості електроенергії змінного, фіксованого складу й структурних зрушень з урахуванням таких даних:
Електростанція Вироблено електроенергії, тис.кВт. рік Собівартість 1тис.кВт.рік, грн.
базовий період звітний період базовий період звітний період
1 – ша
2 – га
3 - тя 1000
1500
2000 800
1200
3000 10
9
8 11
9
10

Задача 3. Визначити середньоспискову чисельність працюючих за перше півріччя, якщо за січень їх чисельність дорівнювала 94 чол., за лютий – 86 чол., за ІІ квартал – 80 чол. Якщо відомо, що ними у березні відпрацьовано 1536 людино-днів, неявки - 314 людино-днів, цілоденні простої – 10 людино-днів.

Задача 4. Середньогодинна продуктивність праці робітника підприємства у звітному періоді проти базового підвищилась на 5%, середня тривалість робочого дня скоротилась за цей період на 2%, тривалість робочого періоду зросла на 3%.
Чисельність промислово-виробничого персоналу в базовому періоді становили 100, а в звітному – 110 чол., чисельність робітників – відповідно 80 та 92 чол.
Визначити приріст продуктивності праці одного робітника промислово-виробничого персоналу.

Задача 5. На основі наведених нижче даних про розподіл населення України за І квартал 2010 року за рівнем середньодушових загальних доходів охарактеризувати ступінь диференціації доходів населення за допомогою коефіцієнта Джині.
Розподіл населення за рівнем середньодушових загальних доходів у місяць, грн. Населення,
у % до підсумку
до 300,0 1,1
300,1–480,0 4,7
480,1–660,0 10,5
660,1–840,0 15,3
840,1–1020,0 17,0
1020,1–1200,0 14,6
1200,1–1380,0 10,8
1380,1–1560,0 7,2
1560,1–1740,0 5,3
1740,1–1920,0 3,7
понад 1920,0 9,8

Задача 6. Маємо такі дані по підприємству за два періоди, тис.грн.
Показник Базовий період Звітний період
Обсяг виручки від реалізації продукції 6420 6410
Середній залишок оборотних коштів 940 930
Обчисліть за кожний період коефіцієнти швидкості обігу та розмір вивільнення або додаткового залучення оборотних коштів внаслідок зміни швидкості їх обороту.

Задача 7. Маємо наступні дані по підприємствам:
№ підпри-ємства Базисний період Звітний період
Середній виробіток (тис.грн.) на 1 працюючого Середньорічна чисельність працюючих (чол.) Середній виробіток (тис.грн.) на 1 працюючого Середньорічна чисельність працюючих (чол.)
1 14,3 150 14,5 155
2 59,6 128 60,0 120
Визначте: 1) по двом підприємствам разом індекси продуктивності праці змінного складу, фіксованого складу і вплив структурних зрушень; 2) зміну виробництва продукції за рахунок продуктивності праці і чисельності працюючих.

ЗАПИТАННЯ ДО ПІДСУМКОВОГО КОНТРОЛЮ (ЗАЛІКУ)

1. Предмет і метод соціально-економічної статистики.
2. Задачі соціально-економічної статистики.
3. Поняття та показники економічної активності населення.
4. Показники чисельності та руху населення.
5. Розрахунок можливої чисельності населення на перспективу.
6. Поняття та структура національного багатства.
7. Структура природних ресурсів (земельні, лісові ресурси, ресурси надр).
8. Основні показники статистики навколишнього середовища.
9. Поняття основних фондів. Баланси основних фондів.
10. Показники статистики основних фондів.
11. Поняття фінансів і значення їх статистичного вивчення.
12. Поняття та основні статистичні показники кредиту та грошового обігу.
13. Показники статистики страхування.
14. Основні показники статистики фінансів виробничої діяльності.
15. Поняття рівня життя населення та завдання його вивчення.
16. Узагальнюючі показники рівня життя населення.
17. Показники доходів населення.
18. Статистичне вивчення споживання і витрат населення.
19. Показники грошових заощаджень населення, накопичення майна та житлових умов.
20. Статистичне вивчення житлових умов населення.
21. Показники соціальної диференціації.
22. Показники малозабезпечених прошарків населення.
23. Поняття продукції та завдання її статистичного вивчення.
24. Облік продукції.
25. Система вартісних показників обсягу продукції.
26. Вивчення динаміки обсягу продукції.
27. Аналіз асортименту та ритмічності роботи підприємства.
28. Завдання статистики праці та заробітної плати.
29. Вивчення складу та чисельності працівників підприємства. Методика розрахунку середніх показників чисельності працівників за період.
30. Характеристика руху робочої сили.
31. Статистика робочого часу і його структури. Аналіз використання робочого часу.
32. Рівень продуктивності праці та методи його обчислення. Використання індексного методу при вивченні продуктивності праці.
33. Середній рівень оплати праці. Аналіз використання фонду оплати праці.
34. Поняття собівартості продукції і завдання статистики.
35. Статистичне вивчення динаміки собівартості продукції.
36. Вивчення собівартості продукції за допомогою показника затрат на 1 грн. товарної продукції.
37. Вивчення динаміки, коливань та сталості цін.

СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1) Конституція України. Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року, Відомості Верховної Ради України, 1996 р., № 30, ст. 141 (редакція від 01.01.2006).
2) Закон України “Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні” № 448/96-ВР від 30 жовтня 1996 року, Відомості Верховної Ради України, 1996 р., № 51, ст. 292 (редакція від 12.05.2006).
3) Закон України “Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії” № 2017-III від 5 жовтня 2000 року, Відомості Верховної Ради України, 2000 р., № 48, ст. 409 (редакція від 05.10.2000).
4) Закон України “Про державну статистику” № 2614-XII від 17 вересня 1992 року, Відомості Верховної Ради України, 1992 р., № 43, ст. 608 (редакція від 17.03.2006).
5) Закон України “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності” № 1105-XIV від 23 вересня 1999 року, Відомості Верховної Ради України, 1999 р., № 46, ст. 403 (редакція від 20.03.2007).
6) Закон України “Про зайнятість населення” № 803-XII від 1 березня 1991 року, Відомості Верховної Ради УРСР, 1991 р., № 14, стор. 170 (редакція від 01.01.2007).
7) Закон України “Про оплату праці” № 108/95-ВР від 24 березня 1995 року, Відомості Верховної Ради України, 1995 р., № 17, ст. 121 (редакція від 10.03.2006).
8) Закон України “Про охорону праці” № 2694-XII від 14 жовтня 1992 року, Відомості Верховної Ради України, 1992 р., № 49, ст. 668 (редакція від 13.12.2005).
9) Закон України “Про режим іноземного інвестування” № 93/96-ВР від 19 березня 1996 року, Відомості Верховної Ради України, 1996 р., № 19, ст. 80 (редакція від 11.06.2003).
10) Закон України “Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг” № 2664-III від 12 липня 2001 року, Відомості Верховної Ради України, 2002 р., № 1, ст. 1 (редакція від 14.01.2006).
11) Закон України “Про цінні папери та фондовий ринок” № 3480-IV від 23 лютого 2006 року, Відомості Верховної Ради України, 2006 р., № 31, стор. 1126, ст. 268 (редакція від 23.02.2006).
12) Закон України ”Про відпустки” № 504/96-ВР від 15 листопада 1996 року, Відомості Верховної Ради України, 1997 р., № 2, ст. 4 (редакція від 23.06.2005).
13) Закону України “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття” № 1533-III від 2 березня 2000 року, Відомості Верховної Ради України, 2000 р., № 22, ст. 171 (редакція від 11.03.2007).
14) Господарський кодекс України № 436-IV від 16 січня 2003 року, Відомості Верховної Ради України, 2003 р., № 18, ст. 144 (редакція від 11.03.2007).
15) Кодекс законів про працю України (Затверджений Законом № 322-VIII від 10.12.71 ВВР, 1971, додаток до № 50, ст. 375), редакція від 20.03.2007.
16) Указ Президента України № 1073/2005 від 11 липня 2005 р. “Про вдосконалення державного регулювання у сфері зайнятості населення на ринку праці в Україні”. Офіційний вісник України, 2005 р., № 28, стор. 20, стаття 1614.
17) Андреюк Н.В. Мікроекономіка / Навчальний посібник, К.: Кондар, 2004.
18) Бараник З.П. Стан та характеристика безробіття в Україні: економіко-статистичний аспект / Система державної статистики в Україні: сучасний стан, проблеми, перспективи. Збірник текстів доповідей на ІІІ науково-практичній конференції з нагоди Дня працівників статистики. – Київ, 2005. С. 117-122.
19) Бараник З.П. Статистика праці: Навч. посібник. – К.: КНЕУ, 2003. – 246 с.
20) Бараник З.П. Статистика ринку праці: Навч.-метод. посібник для самост. вивч. дисц. – К.: КНЕУ, 2003. – 147 с.
21) Бараник З.П. Статистика ринку праці: Навч.-метод.посібник для сам ост.вивч.дисц. – К.: КНЕУ, 2003. – 147 с.
22) Гальчинський О.А. Економіка підприємства / Підручник, К.: КНЕУ, 2003.
23) Демографічна статистика: Навч.-метод.посібник для сам ост.вивч.дисц. – К.: КНЕУ, 2003. – 132 с.
24) Економіка підприємництва: Підручник / За заг ред. С.Ф.Покропивного. – К.: КНЕУ, 2001. – 528 с.
25) Економічна статистика: Навч.посіб. / За наук. ред. д-ра екон. наук Р.М.Моторина. – К.: КНЕУ, 2005. – 362 с.
26) Класифікація видів економічної діяльності (NACE, Rev. 1.1 – 2002) / Національний класифікатор ДК 009:2005, К.: Держспоживстандарт України, 2005, 190 с.
27) Котляр А. О понятии рынка труда // Вопросы экономики. – 1998.
28) Курс социально-экономической статистики: Учебник для вузов / Под ред. проф. М.Г.Назарова. – М.: Финстатинформ, ЮНИТИ-ДАНА, 2000. – 771 с.
29) Лібанова Е.М. Ринок праці. Навчальний посібник. – Центр навчальної літератури, 2003
30) Методологічні положення зі статистики / Держ.ком.статистики України. – К.: ЗАТ «Август», 2002. – Вип.І / Редкол.: О.Г.Осауленко (голова) та ін.. – 552 с.
31) Новікова О.Ф., Осауленко О.Г., Калачова І.В. та ін. Соціальна захищеність населення України – Донецьк; Київ: ІЕП НАН України, Держкомстат України, 2001.
32) Петрова І.Л., Сегментація ринку праці: теорія і практика регулювання, К.: Таксон, 2001.
33) Прокопенко В.І. Трудове право України: Підручник. Харків: Консум, 2000.
34) Ривак О.С. Ринок праці: економічні аспекти: Навч. посібник. –К.: Вид-во УАДУ, 2000.
35) Рождєственська Л.Г. Статистика ринку товарів і послуг. Навч. посіб. – К.: КНЕУ, 2005. - 419 с.
36) Словник-довідник економіста. – К.: 2002
37) Социальная статистика: Учебн.пособие / М.Р.Ефимова, С.Г. Бычкова; Под ред. М.Р.Ефимовой. – М.: Финансы и статистика, 2003. – 560 с.
38) Социальная статистика: Учебник / Под ред.чл.-кор. РАН И.И.Елисеевой. – М.: Финансы и статистика, 1997
39) Соціально-економічна статистика: Навч. Посібник (А.В.Головач, С.С.Герасименко, Н.М.Атаманчук. – К.: НМК ВО, 1992.
40) Соціально-економічна статистика: Підручник (А.В.Головач – К.:Вища шк., 1991.
41) Соціально-экономическая статистика \ Под ред. Г.Л.Громыко.- М.: Изд-во МГУ, 1989.
42) Статистика : Підручник. - К: КНЕУ, 2000 (С.С.Герасименко, А.В.Головач, А.М.Еріна, З.О.Пальян).
43) Статистика підприємництва: Навч. посібник / П.Г.Вашків, П.І.Пастер, В.П.Сторожук, Є.І.Ткач; за ред. П.Г.Вашківа, В.П.Сторожука. – К.: “Слобожанщина”, 1999. – 600 с/
44) Статистика ринків: Підруч.для вищ.навч.закл. / ДАСОА Держкомстату України; наук.ред. Н.О.Парфенцевої. – К.: ДП «Інформаційно-аналітичне агентство», 2007. – 863 с.
45) Статистика ринку праці (міжнародні стандарти та національний досвід): Навч. посібник / За ред Н.С.Власенко. – К.: Держкомстат, 2006.
46) Статистика рынка товаров и услуг: Учебник. – 2-е изд. перераб. и доп. / И.К.Белявский, Г.Д.Кулагина, Л.А.Данченок и др.; Под ред. И.К.Белявского. – М.: Финансы и статистика, 2002. – 656 с.
47) Статистика: Збірник задач (Під ред. А.В.Головача, А.М.Еріної, О.В.Козирева), - К.: Вища .шк, 1993.
48) Статистика: Курс лекций (Харченко П.П., Долженкова В.Г., Ионин В.Г. и др.) – Новосибирск: Изд-во НГАЭиУ, М.: ИНФРА – М, 1997.
49) Статистика: Підручник / За ред. А.В. Головача, А.М.Єріної, О.В.Козирєва. – К.: Вища шк., 1993.
50) Статистика: Підручник / С.С.Герасименко, А.В.Головач, А.М.Єріна та ін.; За наук ред. С.С.Герасименка – 2-ге вид., перероб. і доп. – К.: КНЕУ, 2000. – 467 с.
51) Теорія статистики : Практикум (А.М.Еріна, З.ОПальян)- К.: Знання, 1997
52) Теслюк И.Е. Статистика финансов. – Минск: Вышэйш.шк., 1994..
53) Удотова Л.Ф. Соціальна статистика: Підручник. – К., КНЕУ, 2002. – 376 с.
54) Центральна статистична класифікація продукції за видами економічної діяльності (Центральна статистична класифікація), К.: Держкомстат України, 2006, с.361.
55) Цінні папери в Україні, І.І.Пилипенко, О.П.Жук, / К.: ІВЦ Держкомстату України. – 2001. 305 с.
56) Экономика и статистика фирм \Адамов В.Е., Ильенкова С.Д., Сиротина Т.П., Смирнов С.А., М., Финансы и статистика, 1996.
57) Экономическая статистика (Липпе П.)- ФСУ Германии, 1995.
58) Экономическая статистика: Учебник/ Под ред. Ю.Н.Иванова. – М.: ИНФРА-М, 1999

Інтернет-джерела
1) www.ukrstat.gov.ua/ – сайт Державного комітету статистики України;
2) www.bank.gov.ua – сайт Національного банку України.