|
|
Главная \ Методичні вказівки \ Соціальна політика та соціальний захист в системі управління трудовим потенціалом суспільства
Соціальна політика та соціальний захист в системі управління трудовим потенціалом суспільства« Назад
Соціальна політика та соціальний захист в системі управління трудовим потенціалом суспільства 03.10.2016 08:42
Тема. 13. Соціальна політика та соціальний захист в системі управління трудовим потенціалом суспільства 13.1.Сутність, завдання і реалізація соціальної політики в Україні 13.2. Сучасні напрямки і перспективи розвитку соціальної політики в Україні 13.3. Соціальний захист в системі управління трудовим потенціалом 13.4. Правове забезпечення та органи, які здійснюють соціальну політику
13.1.Сутність, завдання і реалізація соціальної політики в Україні
В умовах соціально-орієнтованої ринкової економіки утвердження принципів справедливості здійснюються шляхом реалізації заходів соціальної політики. Соціальна політика — це діяльність державних та громадських інститутів, суспільних груп та окремих осіб (суб'єктів соціальної політики), спрямована на реалізацію соціальних потреб людини, що забезпечують її життєдіяльність та розвиток як соціальної істоти на основі відносин принципу соціальної справедливості при беззастережному дотриманні її громадянських прав та свобод[1]. В більш конкретному визначенні соціальна політика являє собою комплекс соціально-економічних заходів держави, місцевих органів влади, підприємств, організацій, спрямованих на захист населення від безробіття, підвищення цін, знецінення трудових заощаджень. ЇЇ мета забезпечити достойний рівень життя, який виражається в певній кількості та якості споживчих благ і послуг, починаючи з "первинних", що задовольняють потреби працівників в їжі, одязі, засобах пересування, підтримки здоров'я, і закінчуючи найскладнішими потребами, які пов'язані із задоволенням духовних, моральних, естетичних запитів. Головним в соціальній політиці є обов'язок держави гарантувати законодавче, соціальне й економічно нормальні для даного історичного періоду умови, які забезпечують самостійне життя, свободу вибору життєвого шляху, сфери діяльності, свободу щодо відповідальності за свої дії, «плату» за рівнем особистого благополуччя і становища в суспільстві. Соціальна політика повинна будуватись на основі взаємної відповідальності та взаємних обов'язків обох сторін, держави й населення. Вона в умовах нестабільного розвитку економіки має бути адекватною стану розвитку економіки, сприяти стабілізації виробництва та забезпечувати мінімально необхідні стандарти життєвого рівня населення. Держава в законодавчому порядку встановлює основні соціальні гарантії та механізм їх реалізації. Конституцією України (статті 43, 46, 47, 48, 49, 50, 53, 56) гарантується право на працю, добровільний вибір професії та роду трудової діяльності, освіту та медичну допомогу. Соціальні гарантії визначають міру відповідальності держави перед своїми громадянами і забезпечують людську гідність та певний рівень життя всім верствам населення. Головним завданням соціальної політики є досягнення відповідності цілеспрямованої діяльності системи, її соціально-політичних інститутів, що є суб'єктами такої політики, соціальному розвитку відповідно до вимог об'єктивних закономірностей суспільного прогресу. Іншими завданнями можна вважати забезпечення чіткого функціонування суб'єктів соціальної політики, узгоджуваної діяльності різних її елементів, формування їх оптимального співвідношення і підтримання необхідних пропорцій між ними. Стратегічним завданням соціальної політики є запобігання негативним соціальним явищам, недопущення зниження добробуту широких верств населення та забезпечення зростання інтегрального показника людського розвитку, який запроваджений 00Н в 1990 році. Серед актуальних і невідкладних завдань соціальної політики Уряду України провідне місце повинні посісти питання удосконалення системи заробітної плати, забезпечення її органічної залежності від кінцевих результатів праці самих працівників і підприємств у цілому; забезпечення регулюючої функції мінімальної заробітної плати; вдосконалення міжвідомчих і міжкваліфікаційних співвідношень заробітної плати, усунення деформації та необґрунтованих відмінностей в оплаті; впорядкування системи оплати праці в організаціях і установах бюджетної сфери. Важливе місце серед завдань соціальної політики займають проблеми створення нових економічно доцільних робочих місць, особливо в трудонадлишкових районах та галузях і формування державного замовлення на проведення громадських робіт з метою пом'якшення безробіття. Їх розв'язання сприятиме підвищенню рівня життя населення, поліпшенню матеріального становища і умов життя працівників та скороченню кількості малозабезпеченого населення. Держава та її органи є центральним, але не єдиним суб'єктом соціальної політики. ЇЇ роль у значній мірі підкріплюється роллю безлічі інститутів (елементів) громадянського суспільства, яким держава делегує широкий спектр функцій. Як видно на рисунку 13.1. вони включають крім суб’єктів і об’єктів також принципи, інститути та механізми. Особливість ролі держави полягає в її відповідальності за соціальну стабільність у суспільстві, усталеність соціального стану громадян, їх родин, соціальних груп, проведення політики прогресивного розвитку суспільства. Це обумовлено самою природою держави як єдиного політичного і правового суб'єкта, що володіє всім спектром владних повноважень.
Рис.13.1. Елементи соціальної політики держави
Принциповою умовою існування соціальної держави в сучасному світі є наявність розвинутих структур громадянського суспільства, що припускає діяльність у суспільстві вільних асоціацій, соціальних інститутів, соціальних рухів і т.п., наявність безлічі самостійних суб'єктів господарювання й організацій самоврядування, реалізацію прав і свобод особи, забезпечення її недоторканності і безпеки. Саме наявність громадянського суспільства дозволяє істотно збільшувати рівень людського потенціалу і соціальної захищеності громадян. Крім держави й інститутів громадянського суспільства як суб'єктів соціальної політики можуть виступати корпорації (підприємства, організації) і сама особистість (рис.13.2.).
Рис 13.2. Суб’єкти соціальної політики Звичайно ключовим механізмом реалізації соціальної політики в умовах соціальної держави виступає соціальне страхування (обов’язкове і добровільне), яке доповнюється низкою соціальних гарантій та послуг з боку держави і громадських організацій. Проте, страховий механізм захисту населення і перш за все працездатного в Україні тільки започатковується і це ускладнює соціальний захист громадян. До цього слід додати високий рівень безробіття, різке скорочення захисних функцій держави стосовно сім’ї і громадян, що викликало не тільки обвальне падіння рівня життя значної частини населення, але і деформацію колишніх соціальних норм і гарантій.
13.2. Сучасні напрямки і перспективи розвитку соціальної політики в Україні
Соціальна політика ґрунтується на законодавче встановлених основних соціальних гарантіях і правах громадян України, закріплених Конституцією держави. З напрямів соціальної політики, які викладені у черговому посланні Президента до Верховної Ради України, можна виділити наступні: ¨ досягнення соціальної злагоди в процесі суспільного розвитку на основі соціального миру та співпраці, соціального партнерства як різних класів, соціальних груп, прошарків суспільства, так і суб’єктів соціального регулювання, ринкового господарства; ¨ утвердження в суспільстві соціальної справедливості як важливої суспільної цінності, без якої неможливий повноцінний соціальний та економічний розвиток суспільства, свобода задоволення потреб та інтересів людини, створення умов для соціальної безпеки; ¨ розширення, поглиблення суспільного поля для реалізації творчого соціального потенціалу людини, свободи вибору нею напрямів самореалізації у сфері соціального буття, збагачення змісту і напрямів альтернативної діяльності в процесі соціального, суспільного розвитку; ¨ формування в суспільстві нової соціальної культури, яка б ґрунтувалася на базисних морально-етичних, соціальних цінностях, знань, переконань, світоглядних орієнтацій, зокрема нового соціального світобачення в органічній єдності з суспільною діяльністю щодо освоєння соціального буття, самореалізації соціального потенціалу людини; ¨ формування і розвиток соціально-ринкової економіки, соціально орієнтованого господарства, за якого економічна свобода ринку спрямовувалася б на посилення соціальної безпеки людини і суспільства, соціальної захищеності особистості, її незалежності від держави; ¨ розвиток соціально-класових відносин, в основі яких лежить становлення різноманітних елементів нової соціально-класової структури суспільства і головним чином формування потужного середнього класу як чинника соціально-політичної та економічної стабільності суспільства, створення умов для функціонування динамічних процесів соціальної мобільності; ¨ регулювання розвитку соціально-етнічних, етнонаціональних відносин на основі принципу рівності всіх націй та етнічних груп, єдності етнонаціонального та загальнолюдського, етнічного і соціального в національному; ¨ регулювання сімейно-шлюбних відносин, спрямованих на зміцнення соціальних, духовних, моральних, матеріальних цінностей сім'ї, на виконання нею як найважливішим соціальним інститутом суспільства своїх функцій, розв'язання суперечностей між сім'єю та державою і суспільством; ¨ регулювання процесів соціально-територіального розвитку соціально-просторовими формами організації суспільства, насамперед розселенням, соціально-культурними процесами урбанізації, а також міграційними процесами; ¨ створення умов для заохочення продуктивної трудової діяльності, зростання соціально-економічної активності населення, відтворення і всебічна реалізація трудового потенціалу на основі формування внутрішніх глибинних життєздатних джерел розвитку мотивації трудової діяльності кожної людини, спроможної до праці; ¨ створення умов для забезпечення достатнього життєвого рівня кожної людини, її сім'ї, обмеження соціального розшарування населення за рівнем доходів, стимулювання формування стабільного платоспроможного попиту населення на основі соціального самозахисту, самоствердження кожним трудівником свого добробуту, мікросхеми свого соціального захисту відповідно до свого трудового внеску і заходи соціально-економічної активності; ¨ вироблення та створення гнучкої, динамічної системи оплати пращ на основі глибокої структурної реформи заробітної плати, формування її нової моделі, збільшення її частки в структурі суспільного доходу як головного джерела підвищення добробуту громадян, що ґрунтується на високій ціні робочої сили, наближення мінімальної заробітної плати до межі малозабезпеченості, підвищення рівня мінімальної заробітної плати, посилення впливу тарифної системи при визначенні заробітної плати; ¨ формування динамічної, гнучкої системи соціального захисту, охоплює кілька типів соціальних заходів, на основі розширення і поглиблення соціально-економічної бази, соціальної безпеки людини, посилення соціальної захищеності особи, активного реформування існуючої системи соціального захисту і насамперед тих її складових, ставлять трудівника в абсолютну соціальну залежність від держави; ¨ вироблення і впровадження у практику нової концепції розвитку соціального страхування за всіма його видами — пенсійного, медичного, через хворобу, з безробіття на засадах справедливого розподілу фінансового тягаря між роботодавцями, робітниками і державою; ¨ реформування системи пенсійного забезпечення на основі обов'язкового, так і добровільного страхування, зокрема, державі системи з обов'язковим пенсійним страхуванням і недержавної, і функціонує на засадах добровільного страхування; ¨ регулювання ринку праці, здійснення політики зайнятості, мета якої максимальне забезпечення роботою працездатного населення відповів до структурних змін зайнятості та кількісного і якісного складу трудових ресурсів, запобігання масовому безробіттю; ¨ глибока структурна реформа державної житлової політики на основі створення умов для розширення, стимулювання і децентралізації житлового будівництва у різних формах за рахунок різних джерел фінансування, ринку будівельних послуг, зміни структури житлового фонду, стратегії будівництва; перехід на самоокупну плату за користування житлом і комунальні послуги та до адресних субсидій для окремих категорій громадян, створення сприятливого житлового середовища. У процесі управління трудовим потенціалом суспільства соціальними рішеннями охоплюються види економічної діяльності зі значними проблемними ситуаціями, що пов'язані з відтворенням робочої сили, її оптимальним використанням у процесі виробництва. Вони зумовлюються політичними, економічними, соціальними та організаційними чинниками, які діють тепер і можуть виникнути у майбутньому. Тому об'єктами прийняття соціальних рішень з питань створення умов для творчої високопродуктивної праці є як перспективні завдання розвитку кадрів, що вирішуються у галузях освіти, культури та соціальної політики, так і оперативні заходи щодо їх реалізації. Соціальна політика безпосередньо пов'язана з людиною та її особистими інтересами. Тому, приймаючи рішення соціального спрямування щодо управління трудовим потенціалом суспільства, керівництво держави несе високу суспільну відповідальність. Повного узгодження суспільних і особистих інтересів можна досягнути тільки через реалізацію багатьох соціальних рішень. Такі рішення приймають керівники усіх рівнів управління. Вони мають прямий і в багатьох випадках вирішальний вплив на поведінку працівників.
13.3. Соціальний захист в системі управління трудовим потенціалом
Соціальна політика в вузькому розумінні реалізується як соціальний захист всього населення і перш за все працездатного та економічно-активного тому, що саме ця частина населення несе на собі економічне навантаження, тобто утримання всього суспільства. Для останнього захист відбувається через надання свобод для реалізації права на працю та достойну винагороду. Соціальний захист — це комплекс організаційно-правових та економічних заходів щодо забезпечення добробуту кожного члена суспільства в конкретних економічних умовах. Кінцевою його метою є надання кожному членові суспільства, незалежно від соціального походження, національної або расової належності, можливостей вільно розвиватися, реалізувати свої здібності, а також запобігання соціальній напруженості, що виникає у зв’язку з майновою, расовою, культурною, соціальною нерівністю та виявляється у страйках, актах громадянської непокори, сутичках між окремими групами населення. Складові соціального захисту показано на рис. 13.3.
Рис.13.3. Складові соціального захисту Заходи соціального захисту, з одного боку, мають забезпечувати пасивну підтримку тих членів суспільства, котрі з якихось причин опинилися у скрутному становищі. Пасивна підтримка виражається в соціальній допомозі особі або сім’ї, які не мають достатніх засобів для існування. З другого боку, соціальна допомога за своєю суттю має бути адресною, тобто надаватись тільки тим, хто її потребує. Соціальний захист виконує свою реабілітаційну функцію, яка полягає в тому, щоб допомогти людям, котрі потрапили в скрутну життєву ситуацію і подолати зубожіння. В Україні соціальний захист здійснюється в таких організаційно-правових формах: державне соціальне страхування робітників і службовців, прирівняних до них осіб та їх сімей; соціальне страхування; додаткові форми соціального страхування за рахунок засобів окремих сільськогосподарських підприємств, фондів творчих спілок. Найважливішим видом соціального захисту є пенсії (за віком, через інвалідність, за вислугу років, у випадку втрати годувальника) і допомоги (через тимчасову непрацездатність, за вагітністю і пологами, на дітей малозабезпечених сімей, багатодітних і одиноких матерів, на оплату проїзду в санаторії та ін.). У соціальному захисті людей похилого віку та інвалідів важливу роль відіграє соціальне обслуговування: мережа будинків-інтернатів, протезування і безкоштовне або пільгове надання засобів пересування; пільги інвалідам і деяким іншим категоріям пенсіонерів на проїзд міським та приміським транспортом, а також житлові, побутові та податкові пільги. У віданні органів соціального захисту знаходяться технікуми-інтернати та професійно-технічні училища-інтернати, де інваліди отримують спеціальність, за якою після закінчення навчання працюють. В даний час очевидним є посилення ролі держави в побудові розвиненої та ефективної системи соціального захисту населення. Щодо найважливіших його напрямів потрібні міцні державні гарантії. Щоб полегшити адаптацію населення до нових умов життя у перехідний перехід, потрібно розширювати коло суб’єктів соціальної політики за рахунок недержавних організацій. Вони можуть взяти на себе захист найбільш незахищених верств населення, а, наприклад, у пенсійному забезпеченні істотно доповнити діяльність державних органів. Кожна форма соціального захисту має свою специфіку, все ж всі вони побудовані за єдиними принципами: всезагальності соціального захисту, всебічності та різноманітності його видів; забезпечення за рахунок державних і суспільних коштів без будь-яких утримань із заробітної плати працівників. Соціальний захист в Україні ґрунтується передусім на диференційованому підході до різних соціально-демографічних прошарків і груп населення при виборі мети, форм, методів і джерел фінансування, механізмів соціального захисту залежно від ступеня економічної залежності людини, рівня її працездатності та способів і розміру одержаних доходів. Для економічно активних груп населення держава повинна створювати і створює макроекономічні передумови для їх матеріального самозабезпечення. Важливим принципом соціального захисту є комплексність гарантій, які суспільство надає кожному своєму членові. Ці гарантії забезпечують збереження його найважливіших соціальних прав, у т.ч. oxoплюють різні сторони життєдіяльності людини: умови праці, соціально-побутові умови, рівень життя. Використовуючи гнучкі нормативи, можна розподіляти суспільні фонди споживання на соціально справедливій основі. Принцип інтенсивності системи повинен діяти на рівні держави, регіону, трудового колективу з чітким визначенням функцій, прав і відповідальності кожного з них. Бажано було б, щоб соціальні гарантії, передбачені на державному (вищому) рівні і на нижчих рівнях, доповнювалися та розвивалися, щоб трудові колективи в межах зароблених коштів встановлювали додаткові до державних гарантій пільги й переваги для своїх працівників та їхніх сімей щодо забезпечення житлом, дитячими дошкільними закладами, належними умовами для відпочинку, поліпшення умов праці, пенсійного та соціального забезпечення. Принцип суттєвого збільшення ролі особистих доходів у підвищенні рівня життя населення та задоволенні соціальне значущих потреб треба розуміти так, що активність людини у сфері праці, заповзятливість та ініціатива не можуть бути задіяні ринковими чинниками при збереженні зрівнялівки в розподілі суспільних фондів споживання. Значну частку цих фондів мають отримувати переважно непрацездатні члени суспільства. Дедалі більшого значення в Україні набувають недержавні благодійні фонди, громадські організації, які в різних формах адресно допомагають окремим бідним категоріям населення: надають допомоги грошову, в лікуванні та забезпеченні ліками, організовують безкоштовне харчування, забезпечують продуктами харчування та товарами першої потреби, здійснюють догляд за старшими людьми. Одним із засобів адресного соціального захисту є й субсидії за житло і комунальні послуги. Відповідно до Законів України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», «Про основні заходи соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» було створено існуючу систему надання пільг найбільш незахищеним групам населення. У нинішніх умовах суспільні фонди споживання використовуються державою для підтримки найуразливіших верств населення. Форми розподілу суспільних фондів споживання змінюються залежно від пріоритетів тих чи інших соціально-економічних завдань, збільшення чи зменшення матеріальних можливостей держави. За останні роки значно збільшилася кількість пенсіонерів, зріс виробничий і побутовий травматизм, погіршилася екологічна і криміногенна ситуація в країні. Все це зумовило зростання витрат з державного бюджету на суспільні фонди споживання, насамперед на виплату пенсій, на соціальні витрати для потерпілих внаслідок Чорнобильської катастрофи. Слід відмітити також такий елемент соціального захисту населення, як захист прав споживачів. Згідно з прийнятим в Україні Законом «Про захист прав споживачів» держава повинна гарантувати належну якість продукції, торговельного та іншого видів обслуговування, безпеку продукції, достовірну інформацію про кількість, якість і асортимент, відшкодування збитків, заподіяних продукцією неналежної якості, позов до суду та ін. Соціальне страхування — найважливіший елемент системи соціального захисту. Виплати по соціальному страхуванню, як правило, становлять більшу частину коштів соціального забезпечення. Основною метою соціального страхування є забезпечення високого рівня компенсації доходів трудящим у випадках втрати працездатності або роботи й реабілітаційних заходів. Через систему соціального страхування здійснюються такі виплати: допомога у випадку загального захворювання, трудового каліцтва і професійного захворювання, у зв’язку з вагітністю та пологами, по догляду за хворою дитиною та до досягнення нею трирічного віку, пенсії, допомоги на поховання, компенсація вартості путівок на лікування та відпочинок. Залежно від виду соціального ризику існують такі види соціального страхування: похилого віку; інвалідності внаслідок загального захворювання; хвороби; професійного захворювання та нещасного випадку на виробництві; вагітності, материнства; смерті (втрата годувальника, поховання); безробіття та інші. За способом організації страхових закладів страхування кожного з названих видів соціального ризику може бути добровільним чи обов'язковим. За колом охоплених людей розрізняють страхування загальнодержавне, місцеве та регіональне, професійне, міжнародне. Разом з обов'язковим державним соціальним страхуванням у країнах ринкової економіки набули поширення інші додаткові (обов'язкові та добровільні) програми соціального страхування. Постановою Верховної Ради України (1993) «Про проект Концепції соціального забезпечення населення України» передбачено, що соціальне страхування є джерелом матеріального забезпечення громадян у разі безробіття, захворювання, нещасного випадку, а також у старості. Відповідно до цього визначено форми страхування: медичне, пенсійне, на випадок безробіття, від нещасних випадків на виробництві. У комплексі соціально-економічних реформ, що проводяться в Україні, розглядається можливість поступового переходу до бюджетно-страхової системи фінансування охорони здоров’я та впровадження страхової медицини. Це зумовлено специфікою ринкових відносин в охороні здоров’я і розвитком сектора платних послуг. Медичне страхування дає змогу кожній людині прямо зіставляти затрати на охорону здоров’я із станом свого здоров’я. У соціально-економічному плані поступовий перехід на страхову медицину в Україні об’єктивно необхідний через значну нестачу державного бюджету, соціальну незахищеність пацієнтів і працівників охорони здоров’я, недосконалість його технічного обладнання, відносно низький рівень заробітної плати медичних працівників, незадовільне забезпечення об’єктів медико-індустріального комплексу устаткуванням та інструментарієм, медикаментами, значний рівень амортизації наявного медичного обладнання. Система медичного страхування дає медичним установам ряд додаткових переваг: розширення фінансових можливостей за рахунок залучення позабюджетних коштів; децентралізації управління лікувально-профілактичною діяльністю шляхом віддачі на місця основних прав щодо створення і використання фондів обов'язкового медичного страхування; розширення господарської постійності об'єктів соціально-медичного комплексу; створення певних умов для переходу до ринку медичних послуг при збереженні їх переважної безоплатності, створення матеріальної зацікавленості громадян і підприємств у поліпшенні умов праці, природоохоронної діяльності, зниженні захворюваності за рахунок комплексу профілактичних заходів. Основними принципами організації страхової медицини є: поєднання обов'язкового і добровільного медичного страхування, його колективної та індивідуальної форм, визначальність участі громадян у програмах обов’язкового медичного страхування, забезпечення рівних прав застрахованих, безкоштовність надання лікувально-діагностичних послуг у межах обов’язкового медичного страхування.
13.4. Правове забезпечення та органи, які здійснюють соціальну політику
Гарантії щодо соціального розвитку держави, рівня життя її населення детально і всебічно відображені в Конституції України. Механізми їх реалізації - в чисельних законах, прийнятих Верховною. До основного законодавства належать закони: ¨ “Про пенсійне забезпечення", "Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького та рядового складу"; ¨ "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"; ¨ "Про межу малозабезпеченості"; ¨ "Про зайнятість населення"; ¨ "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні"; ¨ "Про сприяння соціальному становленню і розвитку молоді в Україні"; ¨ "Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні"; ¨ "Про допомогу сім'ям з дітьми"; ¨ "Про охорону праці"; ¨ "Про колективні договори і угоди"; ¨ Кодекс законів про працю України. Для здійснення соціальної політики в Україні діють: Міністерство праці і соціальної політики; Державна служба зайнятості Мінпраці; Пенсійний фонд; Фонд соціального захисту інвалідів; Державний комітет у справах національностей, міграції та культів; Міністерство у справах сім’ї, дітей та молоді; Фонд соціальної адаптації молоді; Міністерство охорони здоров'я; Фонд соціального страхування; Державний комітет по нагляду за охороною праці; структурні підрозділи зазначених відомств на місцях і відповідні відділи та управління обласних та міських виконкомів; Фонд загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття. Перераховані державні структури займаються конкретними питаннями своєї компетенції, дії їх базуються на принципах: • синхронного оновлення економічних та соціальних відносин; • прийнятності процесу соціальних реформ, який би врахував існуючу систему цінностей і стереотипів масової свідомості; • використанні принципів самоврядування по відношенню до соціального страхування; • поєднанні державних, комерційних і добродійних засад у соціальному забезпеченні населення; • доцільності запровадження змішаних форм фінансування соціальних заходів; • пріоритетних стимулюваннях і соціальній підтримці трудової активності населення. Система соціального захисту населення представлена на рис. 12.4. В 1993 році Верховна Рада України затвердила Концепцію соціального захисту населення, де зазначено, що джерелом підвищення добробуту населення має стати ефективна праця, трудова активність населення та підприємницька ініціатива, що можливо на основі постійного розвитку трудового потенціалу та його раціонального використання.
Рис. 13.4. Система соціального захисту населення
Формування соціальної політики, зорієнтованої на ринкові відносини, викликало нагальну потребу в розробленні Концепції соціальної політики, яка була б реальною та життєвою, враховувала економічні можливості суспільства, визначала послідовність і засоби реалізації прав та гарантій членів суспільства, вирішувала проблеми створення умов для підвищення рівня життя, можливості здобуття освіти, забезпечення житлом, відпочинку, лікування та оздоровлення, підвищення культурного рівня тощо. Такий документ з урахуванням світового досвіду розробляється в Україні вперше. Його втілення в життя має створити реальні передумови для визначення стратегії реального поліпшення умов і рівня життя населення України. В Концепції мають бути визначені етапи її запровадження, а також перелік законодавчих нормативних актів і програм, за допомогою яких вона має бути реалізована. Важливим кроком удосконалення системи соціального захисту населення має стати посилення його адресності та цілеспрямованості.3 Для цього треба створювати соціальні служби безпосередньої в областях та районах. Тільки на цих рівнях можна реально визначити ступінь нужденності особи, яка звернулася за допомогою. Першим кроком у цьому напрямі можна вважати прийняття Кабміном постанови «Про надання населенню субсидій для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг» (1995). Соціальним службам поступово мають бути передані функції реалізації державних програм захисту малозабезпечених і неповних сімей, інвалідів та пенсіонерів. Значну роль у реалізації соціальної політики відведено недержавним організаціям, які б поєднували соціальні функції з безпосередніми економічними інтересами: кредитним спілкам, споживчим асоціаціям, товариствам взаємодопомоги, недержавним пенсійним фондам. Так, функціонування недержавних пенсійних фондів дасть змогу підтримувати належний рівень життя людей старшого віку.
Висновки по темі «Соціальна політика та соціальний захист в системі управління трудовим потенціалом суспільства» Соціальна політика відіграє важливу роль в управління трудовим потенціалом суспільства. При цьому вона виконує захисну функцію на всіх етапах управління включаючи формування, розподіл, перерозподіл і використання ресурсів праці. Соціальну політику слід розуміти в широкому і вузькому смислі. В широкому розумінні соціальна політика спрямована на реалізацію соціальних потреб громадян суспільства. В вузькому – це комплекс заходів суб’єктів соціальної політики, які спрямовані на захист населення від соціальних ризиків, як-то безробіття, втрати доходу, хвороба ... тощо. Соціальний захист – це комплекс організаційно-правових та економічних заходів щодо забезпечення добробуту кожного члена суспільства в конкретних економічних умовах. Заходи соціального захисту мають подвійну спрямованість яку можна висловити такою тезою: “Свобода сильним і захист та підтримка слабких”. Надання свободи, як основи захисту працездатному населенню забезпечує підтримку непрацездатних верств суспільства, а значить і їх захисту. Основними принципами соціального захисту є: - диференційований підхід до соціального захисту різних верств населення; - комплексність гарантій; - інтегрованість системи; - принципи суттєвого збільшення ролі особистих доходів у підвищенні рівня життя. Важливими елементом і механізмом реалізації соціальної політики виступає соціальне страхування як обов’язкове так і добровільне. Основними формами соціального страхування є, - пенсійне, від безробіття, медичне (проект) від травматизму та профзахворювань і соціальне.
Запитання для самоконтролю
КомментарииКомментариев пока нет Пожалуйста, авторизуйтесь, чтобы оставить комментарий. |