|
|
Главная \ Методичні вказівки \ Стандартизація і сертифікація продукції та послуг
Стандартизація і сертифікація продукції та послуг« Назад
Стандартизація і сертифікація продукції та послуг 21.07.2015 08:38
Стандартизація і сертифікація продукції та послуг
ТЕМА1: СУТНІСТЬ СТАНДАРТИЗАЦІЇ ТА ЇЇ РОЛЬ У РОЗВИТКУ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ
План викладу і засвоєння матеріалу 1.1 Загальні відомості про стандартизацію. 1.2 Роль стандартизації в розвитку народного господарства країни. 1.3 Основні поняття та визначення в галузі стандартизації.
1.1 Загальні відомості про стандартизацію Кожне суспільство не може існувати без технічного законодавства та нормативних документів, які регламентують правила, процеси, методи виготовлення та контролю продукції, а також гарантують безпеку життя, здоров’я, майна людей та довкілля. Стандартизація якраз і є тією діяльністю, яка виконує ці функції. Стандартизація в техніці є своєрідним відображенням об’єктивних законів еволюції технічних засобів і матеріалів. Вона випливає як неминучий наслідок відбору засобів, методів і матеріалів, що забезпечують високу якість продукції на даному рівні розвитку науки і техніки. Головна мета стандартизації полягає в тому, щоб на якому завгодно етапі економічного розвитку суспільства створювати якісні вироби при масовому їх виготовленні. Таким чином, об’єктивні закони розвитку науки та промисловості неминуче ведуть до стандартизації, яка є запорукою самої високої якості продукції, що може бути досягнута на даному історичному етапі. Завдяки стандартизації людство може свідомо керувати своєю економічною і технологічною політикою, домагаючись випуску виробів високої якості. В умовах НТП стандартизація є унікальною сферою суспільної діяльності. Вона синтезує в собі наукові, технічні, господарські, економічні, юридичні, естетичні і політичні аспекти. В економічно розвинутих країнах підвищення рівня виробництва, поліпшення якості продукції і ріст життєвого рівня населення тісно пов’язані з широким використанням стандартизації.
1.2 Роль стандартизації в розвитку народного господарства країни Сучасний стан науково-технічного прогресу характеризується прискореним темпом розвитку науки і техніки, більш тісною взаємодією та впливом їх на виробництво. Розвиток техніки пов'язаний зі значним ускладненням обладнання, використанням різних систем машин і приладів, які взаємопов'язані між собою більш жорстким режимом їх експлуатації, використанням широкої номенклатури речовин і матеріалів. Відбувається процес поширення кооперації і значне ускладнення зв'язків між галузями народного господарства, підприємствами та організаціями. Різко зростають вимоги до сировини, матеріалів, комплектуючих виробів і готової продукції. Першорядне значення набувають питання надійності та безпеки товарів виробничого призначення та товарів народного споживання. У виконанні народногосподарських завдань, підвищенні ефективності суспільного виробництва і поліпшенні якості продукції стандартизація відіграє суттєву роль, адже вона акумулює найновіші досягнення науки і техніки, органічно з'єднує фундаментальні та прикладні галузі науки, сприяє швидкому впровадженню наукових досягнень в практику, допомагає визначити найбільш економічні та перспективні напрямки розвитку науково-технічного прогресу і народного господарства країни. Сьогодні різко зростає роль стандартизації як важливої ланки у системі управління технічним рівнем якості продукції - від наукових розробок і до експлуатації та утилізації виробів. Стандартизація поєднує науку, техніку і виробництво, сприяє забезпеченню єдиної технічної політики в різних галузях народного господарства, технічному переозброєнню виробництва, широкому впровадженню сучасної техніки і технологій, інтенсифікації виробництва, механізації і автоматизації виробничих процесів, підвищенню якості товарів. Усе це сприяє розвитку економіки країни. Характерною особливістю стандартизації є те, що сфера її дії та застосування, рівень розвитку знаходяться у широкому діапазоні. Немає такої сфери діяльності людини, до якої б не була причетна стандартизація. Адже з поширенням і поглибленням пізнання, розвитком науки і техніки, удосконаленням виробництва масштаби робіт значно зростають і поширюється сфера використання принципів стандартизації (рис. 1.1). Основна мета стандартизації - це оптимальне впорядкування об'єктів стандартизації для прискорення науково-технічного прогресу, підвищення ефективності виробництва, поліпшення якості продукції, удосконалення організації управління народним господарством, розвиток міжнародного економічного, наукового і технічного співробітництва. Стандартизація відповідно до основної мети має різні завдання. Головне завдання - створення системи нормативної документації, яка визначає прогресивні вимоги до продукції, що виготовляється для потреб народного господарства, населення, оборони держави та експорту, до її розробки, вироблення та застосування, а також забезпечення контролю за правильністю використання цієї документації. Стандартизація є організаційно-технічною основою економічного і науково-технічного співробітництва між країнами, ефективним засобом поширення зв'язків між країнами і ліквідування технічних бар'єрів у міжнародній торгівлі. Зміцнення науково-технічних та економічних зв'язків привертає увагу до стандартизації усіх розвинених країн світу та країн, що розвиваються, а також технічних, економічних, міжнародних, регіональних і національних організацій, фірм і підприємств. Це є наслідком об'єктивної необхідності стандартизації в управлінні економічними і виробничими процесами. Останнім часом однією з ключових проблем науково-технічного та економічного розвитку країн є проблема якості продукції. Поліпшення якості продукції (процесів, робіт послуг) - це проблема не тільки споживча чи технічна, але й економічна, соціальна й політична проблеми суспільства. Сучасний рівень розвитку економіки України, потреба у корінних змінах матеріальних і соціальних умов життя народу висувають на перший план проблему якості. Поліпшення якості товарів (процесів, робіт, послуг) можливе тільки на основі стандартизації. Управляти та підвищувати якість можливо тільки на основі стандартів та іншої нормативно-законодавчої документації. Стандарти встановлюють вимоги до якості та надійності методів контролю і випробовувань продукції, створюють необхідну єдність, без якої неможливий подальший розвиток технічного рівня. Стандарти та інші нормативні документи складають значну і важливу частину нормативної бази економіки країни. Розробку стандартів здійснюють вчені та спеціалісти головних і базових організацій зі стандартизації усіх галузей народного господарства. На основі результатів науково-дослідних, проектно-конструкторських і дослідницько-технологічних робіт у стандартах встановлюються перспективні вимоги, тобто закладаються не тільки показники, що визначають якість продукції на даному етапі, але й перспективні показники технічного рівня, якості та економічності, відповідно до яких повинна проектуватися і освоюватися нова продукція. Стандарти з випереджаючими вимогами є своєрідним прогнозом технічного прогресу продукції, що розробляється. При цьому повинні використовуватися найсучасніші методи прогнозування і оптимізації. Математичні методи оптимізації кількісних вимог стандартів дають можливість отримувати найвищий ефект від стандартизації. Стандарти та інша нормативна документація відіграють важливу роль при вирішенні технічних, економічних і соціальних проблем країни, тому належить постійно підвищувати науково-технічний рівень чинних стандартів, оновлювати їх з метою заміни застарілих показників і своєчасного відображення вимог народного господарства. Технічними комітетами України зі стандартизації розроблено понад 500 термінологічних стандартів в усіх галузях діяльності, що дозволило сформувати основи української науково-технічної термінології. В Україні станом на 01.01.99 р. надано чинності 2 160 державним (національним) стандартам, близько 60% з яких гармонізовані з міжнародними. Проблема міжнародної гармонізації стандартів як важливого засобу ліквідування перешкод у торгівлі та промисловому співробітництві знайшла відбиття в Завершальному Акті, який підписали усі європейські держави, Канада й США в серпні 1975 р. у Гельсінкі. На території України протягом 1998 р. затверджено та впроваджено в різних галузях народного господарства 102 державних стандарти України, з яких 28 - пряме впровадження стандартів міжнародних організацій зі стандартизації ISO та ІЕС. Впровадження міжнародних стандартів дає змогу виробникові не тільки піднести якість вітчизняних товарів до рівня міжнародних вимог, але й забезпечити перебудову виробництва, його організацію, технологію, систему управління якістю відповідно до рівня розвинених країн світу. Наявність сертифіката відповідності міжнародному стандарту забезпечить для українського виробника доступ на міжнародний ринок. З метою забезпечення ефективного доступу українських виробників (експортерів) до міжнародних, міждержавних (країн СНД) і національних нормативних документів створено Головний інформаційний фонд стандартів. Нормативні документи цього фонду використовуються в усіх галузях суспільного виробництва та споживання продукції (надання послуг). За станом на 01.10.98 р. у Головному інформаційному фонді стандартів Держстандарту України зберігається понад 104 тис. нормативних документів, у тому числі 20 тис. стандартів, що мають статус національних, понад 13 тис. міжнародних стандартів Міжнародної організації зі стандартизації (ISO) та Міжнародної електротехнічної комісії (ІЕС), понад 17 тис. міждержавних стандартів країн СНД, близько 6,6 тис. європейських стандартів. Фонд галузевих стандартів складає понад 43 тис. нормативних документів. Оновлення Фонду галузевих стандартів здійснюється дуже повільно і складає 0,4% за 5 років (1994 - 1998 pp.). За роки незалежності в Україні зареєстровано 314 галузевих стандартів. У Національному автоматизованому інформаційному фонді стандартів зберігається понад 100 тис. нормативних документів, які постійно поновлюються. Працює міжнародна бібліографічна електронна база даних PERINORM. Протягом 1993-1998 pp. затверджено 18 державних класифікаторів України. Головний інформаційний фонд взаємодіє з міжнародними і іноземними організаціями зі стандартизації на підставі договорів, укладених Держстандартом України. Протягом року до Головного інформаційного фонду надходить понад 10 000 одиниць нормативних документів. Впроваджено повнотекстову автоматизовану базу даних стандартів Європейського Союзу, що дає змогу будь-якій урядовій установі, підприємству чи організації, незалежно від форми власності та виду діяльності, громадському об'єднанню або приватній особі ознайомитися з необхідними інформаційними матеріалами. В Україні стандартизація, що має державний характер, спрямована на забезпечення: • єдиної технічної політики; • захисту інтересів вітчизняних виробників та споживачів продукції (процесів, робіт, послуг); • економії всіх видів ресурсів; • відповідності продукції (процесів, робіт, послуг) світовому рівню якості та надійності; • гармонізації національних нормативних документів зі світовими аналогами; • відповідності вимог нормативних документів законодавчим актам; • сприяння виходу української продукції на світовий ринок. Поряд з державною широко використовується галузева стандартизація. Так, набуває подальшого розвитку стандартизація на рівні підприємств. Відділи зі стандартизації є у кожному міністерстві (відомстві), об'єднаннях, науково-дослідних інститутах, конструкторських бюро. Роботи по підвищенню ефективності виробництва, технічного рівня І якості продукції проводяться з використанням стандартизації. Україна перебуває на етапі переходу до ринкової економіки. Складна економічна ситуація, дефіцит державного бюджету не дають змоги знайти необхідні державні кошти на розвиток законодавчої та нормативної бази. У нових умовах господарювання міністерства і відомства України, що відповідають за технічну політику в своїх галузях, мають вишукувати нові шляхи створення та розвитку законодавчої і нормативної бази, яка б відповідала вимогам існуючих ринкових відносин. Фактично більшість міністерств і відомств, посилаючись на важкий економічний стан, втратили можливість керування процесом формування нової нормативної бази і не приділяють належної уваги для її оновлення у своїх галузях діяльності. Проблеми функціонування, розвитку і удосконалення національної системи стандартизації, метрології та сертифікації слід розглядати лише у тісному зв'язку з політичними, економічними і соціальними перетвореннями, які відбуваються в Україні. Розвиток технічного регулювання має відповідати рівню розвитку національної економіки. Перехідний період до ринкової економіки вимагає здійснення поетапного удосконалення національної системи технічного регулювання. Сліпе копіювання зовнішніх атрибутів систем 1 стандартизації та сертифікації розвинених країн світу за умови відсутності ефективного ринкового конкурентного середовища може призвести до фактичного знищення існуючих систем стандартизації, метрології та сертифікації. Це залишить Україну без ключового елементу національного технічного регулювання, тобто створить реальну загрозу для національної економічної безпеки і державного суверенітету. Основними факторами, які безпосередньо впливають на подальший розвиток національної системи стандартизації, метрології та сертифікації, є багатовекторна зовнішня політика, яка спрямована на інтеграцію України в Європейський Союз, вступ до Світової організації торгівлі (WTO), співробітництво з країнами СНД та іншими країнами світу. Внутрішня політика держави покликана сприяти підйому вітчизняного виробництва, захисту прав українських громадян на споживання продукції, безпечної для життя, здоров'я та довкілля. Подальший розвиток національних систем стандартизації,метрології та сертифікації визначається стратегічним курсом України на інтеграцію до світової економіки. З 1 березня 1998 р. набула чинності Угода про партнерство та співробітництво між Україною та Європейським Союзом, цілий ряд статей якої передбачають зближення української системи технічного регулювання з європейською. Такий розвиток технічного регулювання відповідає політичному курсу України на інтеграцію до європейських та трансатлантичних структур, приєднання до Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (GATT) та вступу до WTO. Саме з метою зближення системи національного технічного регулювання з європейською Держстандарт України ініціював прийняття Постанови Кабінету Міністрів України від 19.03.97 р. № 244 "Про заходи щодо поетапного впровадження в Україні вимог директив Європейського Союзу, санітарних, екологічних, ветеринарних, фітосанітарних норм та міжнародних і європейських стандартів". Постанова являє собою розгорнений план зближення українського законодавства, норм і правил, що визначають вимоги до продукції, з міжнародними і європейськими та передбачає розробку 25 Законів України, а також підготовку 14 галузевих програм оновлення нормативної бази з урахуванням міжнародних та європейських стандартів. У 1997 р. набув чинності Закон України "Про державне регулювання імпорту сільськогосподарської продукції", який забезпечує захист і підтримку вітчизняного товаровиробника. Запропонована цим Законом схема контролю якості та безпеки харчових продуктів повною мірою відповідає вимогам GATTYWTO і дає змогу запобігти зростанню бюджетних витрат на здійснення контролю в торгівлі, оскільки ввезення небезпечної продукції буде зупинено на державному кордоні України. Це, своєю чергою, дасть змогу цивілізованим шляхом захистити вітчизняного товаровиробника від недобросовісної конкуренції. Проте реалізація цього потребує виконання значного обсягу робіт з розробки нормативно-правових документів, з питань конкретизації вимог і забезпечення їх дотримання щодо якості та безпеки харчової продукції. З метою гармонізації процедур стандартизації і сертифікації з міжнародними та європейськими, створення умов рівної конкуренції, підвищення ефективності механізму контролю на внутрішньому ринку розроблено: проект Закону України "Про відповідальність виробника і постачальника за випуск та реалізацію дефектної продукції"; проект Закону України "Про порядок утилізації та вивезення небезпечної продукції"; проект Закону України "Про маркування продукції знаком відповідності", які стануть законодавчою основою високоефективного механізму нагляду і контролю на споживчому ринку України. На початку 1998 р. набув чинності Закон України "Про якість і безпеку харчової продукції та продовольчої сировини". У зазначеному Законі вперше чітко визначено перелік і порядок видачі документів, що підтверджують належну якість і безпеку продукції, встановлено правові засади забезпечення якості та безпеки харчових продуктів і продовольчої сировини для здоров'я населення, відрегульовано відносини між органами виконавчої влади, виробниками, продавцями (постачальниками) і споживачами під час розробки, виробництва, ввезення на митну територію України, закупівлі, постачання, зберігання, транспортування, реалізації, використання, споживання, утилізації харчових продуктів та продовольчої сировини, а також надання послуг у сфері громадського харчування. Законом визначена мета державного регулювання, основні засади державної політики щодо забезпечення якості та безпеки харчових продуктів і продовольчої сировини, вимоги щодо попередження ввезення, виготовлення, реалізації, використання неякісних, небезпечних або фальсифікованих харчових продуктів, продовольчої сировини та супутніх товарів, а також види діяльності спеціально уповноважених органів виконавчої влади щодо цього. Право українських громадян на споживання якісної та безпечної продукції, охорону навколишнього середовища, підтримку вітчизняного товаровиробника гарантується от. 42, 43, 50 Конституції України. Особливо швидкими темпами розвивається стандартизація товарів народного споживання, основними напрямками якої є: введення єдиної термінології, уніфікація показників якості, що відображають споживчі властивості товарів, жорсткість вимог нормативної документації до аналогічних виробів, що виробляють підприємства різних галузей народного господарства, комплексний підхід до управління якістю, надійності та безпеки продукції. Стандартизація здійснюється в тісному зв'язку з виробництвом і сферою обігу товарів, що є необхідним елементом цих суспільних процесів. Стандартизація як одна із проявів суспільно-економічної формації впливає на її розвиток і стан. Розвиток суспільства, високі темпи науково-технічного прогресу, масштабні економічні, соціальні завдання обумовлюють зростання ролі стандартизації. У зв'язку з цим вивчення науково-теоретичних основ, методики і практики стандартизації, метрології та управління якістю повинно стати невід'ємною складовою частиною у підготовці висококваліфікованих спеціалістів для різних галузей виробництва і торгівлі.
1.3 Основні поняття та визначення в галузі стандартизації
Для успішної діяльності в галузі стандартизації, як і в інших галузях науки і техніки, потрібна точна, науково обґрунтована термінологія. Невпорядкованість термінології перешкоджає взаєморозумінню спеціалістів, створенню єдиних методик, негативно впливає на впровадження обчислювальної техніки в управлінні народним господарством. Питанням стандартизації термінології надається велике значення як за кордоном, так і в нашій країні. Потреба у стандартизації науково-технічної термінології обумовлюється тим, що терміни, поняття та визначення є невід'ємною частиною нормативної, технічної, проектно-конструкторської і технологічної документації. В Україні упорядкування і стандартизацію термінології здійснюють Український науково-дослідний інститут стандартизації, сертифікації та інформатики Держстандарту України (УкрНДІССІ), Академія наук України, галузеві науково-дослідні інститути, вищі навчальні заклади і науково-технічні товариства. Розроблено комплекс стандартів термінології в основних галузях знань та галузях народного господарства. Визначення терміна "стандартизація" пройшло тривалий еволюційний шлях. Уявлення людей про стандартизацію формувалось у процесі розвитку науки і техніки, удосконалюванні форм і методів виробництва. З поширенням науково-технічних та економічних зв'язків на національному та міжнародному рівнях відбувалося уточнення терміну "стандартизація" паралельно з розвитком самої стандартизації. На різних етапах цей термін відображав досягнутий рівень її розвитку. Термін "стандартизація" з'явився в російському технічному словнику в післяреволюційні роки під впливом зарубіжного досвіду промислового виробництва. У 1952 р. Міжнародною організацією зі стандартизації (ISO) створено Комітет по вивченню наукових принципів стандартизації (STACO), який здійснює розробку та перегляд визначення найважливіших термінів у галузі стандартизації. Починаючи з 1962 p., коли ISO прийняла перше визначення терміна "стандартизація", періодично відбувалось його уточнення, що відображало розвиток стандартизації, обумовлений рівнем розвитку науково-технічного прогресу. Сучасний термін має наступне визначення "стандартизація" - це діяльність з метою досягнення оптимального ступеня упорядкування в певній галузі шляхом встановлення положень для загального і багаторазового використання реально існуючих чи можливих завдань. На перший погляд, це визначення здається складним, але його можна пояснити по-іншому. Стандартизація - це галузь сумісної діяльності вчених, інженерів, економістів, яка полягає перш за все у відборі із численних видів продукції (процесів, робіт, послуг) однакового призначення, одного або невеликої кількості видів цієї продукції (процесів, робіт, послуг) з найкращими якісними показниками і властивостями. Відібрані зразки продукції (процесів, робіт, послуг) повинні відповідати сучасному досягненню науки та техніки, практичному досвіду і задовольняти потреби людини та суспільства. Стандартизація встановлює єдині, найбільш раціональні для народного господарства норми, параметри, розміри продукції (процесів, робіт, послуг), вимоги до якості та технології виготовлення, методи контролю та випробувань, правила пакування, маркування, транспортування та зберігання. Прогресивні вимоги до розробки, виробництва і застосування продукції (процесів, робіт, послуг) встановлюються на основі науково-технічного прогресу і повинні визначати не тільки основу сучасного, але і майбутній розвиток народного господарства. У певних умовах стандартизація може мати негативний вплив на розвиток виробництва і якість готових виробів. Це може бути у тому випадку, коли стандарти та інші нормативні документи будуть розроблені без урахування досягнень науки і техніки, або вони не будуть своєчасно переглянуті з урахуванням цих досягнень і з деяким випередженням. На основі цього, предметом стандартизації як науки є варіанти повторювальних ситуацій чи інформація по цих варіантах. Тому стандартизацію слід розглядати як одну із складових частин загальної науки з управління - кібернетики (науки про системи і методи управління), як одного із методів переробки інформації з метою знаходження оптимального, обов'язкового рішення. На основі обробки великої кількості різних варіантів, рішення однієї й тієї ж повторюваної задачі за допомогою методів стандартизації виробляються обов'язкові оптимальні вимоги, норми, правила, що заносяться у стандарти чи інші нормативні документи. Наслідком діяльності в галузі стандартизації є створення нормативних документів. Через нормативні документи стандартизація впливає на сфери трудової діяльності людини, на розвиток народного господарства країни, прискорення науково-технічного прогресу, економію та раціональне використання сировини, матеріалів, енергетичних ресурсів, підвищення якості продукції (процесів, робіт, послуг). Нормативний документ (НД) -- документ, що встановлює правила, загальні принципи чи характеристики щодо різних видів діяльності або їх результатів. НД розробляються на об'єкти стандартизації, які обов'язкові для використання в певних галузях діяльності, н установленому порядку і затверджуються компетентними органами. До НД належать стандарти, технічні умови, зводи правил, регламенти, керівні документі, державні класифікатори тощо. Об’єкт стандартизації - це предмет, який підлягає стандартизації. До об'єктів стандартизації належать продукція, процеси, послуги, які однаковою мірою стосуються будь-якого матеріалу, компонента, обладнання, системи, їх сумісності, а також правила, поняття, визначення, процедури, функції, методи, що служать предметом роботи зі стандартизації і можуть бути охарактеризовані кількісно і якісно за допомогою понять, визначень, умовних одиниць тощо. На усі об'єкти стандартизації розробляються стандарти. Слово "стандарт" (від англ. standard) в буквальному розумінні означає норма, зразок, мірило, а в широкому - це зразок або еталон якості, через який держава здійснює наукове обґрунтоване управління якістю. Стандарт є основним нормативним документом у галузі стандартизації. Правильне визначення цього терміну має важливе значення. Згідно з ДСТУ 1.0 цей термін має таке визначення: стандарт - нормативний документ, розроблений на засадах відсутності протиріч з істотних питань з боку більшості зацікавлених сторін і затверджений визнаним органом, у якому встановлені для загального та багаторазового використання правила, вимоги, загальні принципи чи характеристики щодо різних видів діяльності або їх результатів для досягнення оптимального ступеня упорядкування в певній галузі. Стандарти можуть бути розроблені як на матеріальні предмети (продукцію, еталони, зразки тощо), так і на норми, правила, вимоги до об'єктів організаційно-методичного та загальнотехнічного характеру. Стандарт є результатом конкретної роботи зі стандартизації, яка виконується на основі досягнень науки, техніки та практичного досвіду, і має визначений юридичний статус на всіх рівнях управління народним господарством. У системі нормативної документації технічні умови посідають особливе місце, адже вони є основним документом на постачання продукції. Технічні умови (ТУ) встановлюють певні вимоги до конкретної продукції і є невід'ємною часткою комплексу технічної документації на продукцію, в якій належить визначати комплексність показників. Ці показники повинні забезпечувати повну характеристику споживчих властивостей виробів і можливість всебічного визначення та контролю якості виробів, які підлягають виготовленню та постачанню споживачам. Керівний нормативний документ (КНД) нормативний документ, який встановлює норми, правила, вимоги організаційно-методичного та загальнотехнічного характеру. До КНД належать методичні вказівки, методики розрахунків, типові положення про служби та порядок проведення робіт тощо. ТУ та КНД можуть розроблятися для розвитку стандартів, а також при їх відсутності на ту чи іншу продукцію (процес, послугу). Стандарти, ТУ та КНД містять показники, що можуть бути охарактеризовані кількісно й якісно. Вони називаються показниками стандартів. Показники стандартів це характеристика об'єктів стандартизації, що виражаються за допомогою умовних одиниць, позначень чи понять. До показників стандартів належать показники щодо розмірів виробів, хімічного складу, фізичних властивостей, маси, експлуатаційних якостей, економічності, надійності, нешкідливості, безпеки тощо. Стандартизація залежно від масштабів роботи діє на різних рівнях: в окремій країні, між державами, у регіонах. У зв'язку з цим існують наступні види стандартизації: національна, міжнародна, міждержавна та регіональна. Національна стандартизація - стандартизація, яка здійснюється на рівні однієї конкретної держави. Результатом роботи з національної стандартизації є національні стандарти, прийняті національним органом зі стандартизації однієї держави. На національному рівні існують наступні види стандартизації: державна та галузева. Державна стандартизація - стандартизація, яка здійснюється урядовими органами і розповсюджується на усі підприємства держави, незалежно від форми власності. Результатом роботи є державний стандарт. Галузева стандартизація - стандартизація, яка здійснюється органами, компетентними в даній галузі народного господарства. Результатом роботи є галузевий стандарт. Міжнародна стандартизація - стандартизація, участь в якій є відкритою для відповідних органів усіх країн. У роботі з міжнародної стандартизації можуть брати участь декілька (дві чи більше) суверенних держав. Результатом роботи з міжнародної стандартизації « міжнародні стандарти, прийняті міжнародною організацією зі стандартизації. Регіональна стандартизація - стандартизація, участь в якій є відкритою для відповідних органів країн лише одного географічного або економічного регіону. Результатом роботи з регіональної стандартизації є регіональні стандарти, які прийняті регіональною міжнародною організацією зі стандартизації. Міждержавна стандартизація - стандартизація, участь в якій беруть країни СНД. Результатом роботи з міждержавної стандартизації є міждержавні стандарти (ГОСТ). Міждержавний стандарт - стандарт, прийнятий країнами, що приєдналися до Угоди про проведення погодженої політики в галузі стандартизації, метрології та сертифікації, і застосований ними безпосередньо. Міждержавні стандарти діють в усіх країнах СНД. Міждержавна стандартизація може служити прикладом регіональної стандартизації, а стандарти з визначенням індексу ГОСТ - регіональними стандартами. Поряд з вищенаведеними термінами та визначеннями, стандартизація використовує такі терміни, як сумісність, безпека, охорона навколишнього природного середовища та інші. Сумісність - придатність продукції, процесів, послуг до спільного використання, що не викликає небажаних взаємодій за заданих умов для виконання встановлених вимог. Безпека - відсутність недопустимого ризику, пов'язаного з можливістю завдання будь-якої шкоди. Охорона навколишнього природного середовища - комплекс міжнародних, державних, регіональних заходів (адміністративних, господарських, політичних та громадських) щодо підтримування параметрів функціонування природних систем (фізичних, хімічних, біологічних) у межах, що забезпечують здоров'я та добробут людини. Інші терміни та визначення наведено у подальших главах посібника.
Питання для роздуму, самоперевірки, повторення
1. Які існували перші стандартні рішення у Давньому Єгипті, Римі та Японії? 2. Який розвиток отримала стандартизація під час переходу до машинного виробництва у ХІХ-ХХ ст.? 3. Коли почали створюватися національні та міжнародні організації зі стандартизації? 4. Назвати основні етапи розвитку стандартизації в країні. 5. Які головні завдання у галузі стандартизації повинні вирішуватися в Україні? 6. З якими науками пов'язана стандартизація? 7. Як стандартизація пов'язана з товарознавством? 8. Коли і ким було визначено поняття "стандартизація"? 9. Що відноситься до об'єктів стандартизації? 10. Які існують види стандартизації?
Завдання, вправи, тести
Завдання 1:
а) оптимальне впорядкування об'єктів стандартизації для прискорення науково-технічного прогресу; б) підвищення ефективності виробництва; в) поліпшення якості продукції; г) усі відповіді вірні.
а) створення системи нормативної документації, забезпечення контролю за правильністю використання нормативної документації; б) широке впровадження сучасної техніки і технологій, інтенсифікація виробництва, механізація і автоматизація виробничих процесів; в) розвиток міжнародного економічного, наукового і технічного співробітництва; г) вірна відповідь відсутня.
а) діяльність з метою досягнення оптимального ступеня упорядкування в певній галузі шляхом встановлення положень для загального і багаторазового використання реально існуючих чи можливих завдань; б) галузь сумісної діяльності вчених, інженерів, економістів, по відбору одного або невеликої кількості видів продукції з найкращими якісними показниками і властивостями; в) вірна відповідь а) та б); г) вірна відповідь відсутня.
а) стандарти; б) нормативні документи; в) міжнародні положення; г) усі перераховані вище види.
а) кооперативна; б) виробнича; в) науково-технічна; г) галузева.
а) стандартизація, яка здійснюється урядовими органами; б) стандартизація, яка здійснюється компетентними органами народного господарства; в) стандартизація, яка здійснюється на рівні однієї конкретної держави; г) вірна відповідь б) та в).
а) міждержавний стандарт; б) національний стандарт; в) регіональний стандарт; г) комплексний стандарт.
а)відсутність недопустимого ризику, пов'язаного з можливістю завдання будь-якої шкоди; б) придатність продукції, процесів, послуг до спільного використання, що не викликає небажаних взаємодій за заданих умов для виконання встановлених вимог; в) комплекс міжнародних, державних, регіональних заходів щодо підтримування параметрів функціонування природних у межах, що забезпечують здоров'я та добробут людини; г) вірна відповідь а) та б).
а) придатність продукції, процесів, послуг до спільного використання, що не викликає небажаних взаємодій за заданих умов для виконання встановлених вимог; б) комплекс міжнародних, державних, регіональних заходів щодо підтримування параметрів функціонування природних у межах, що забезпечують здоров'я та добробут людини; в) відсутність недопустимого ризику, пов'язаного з можливістю завдання будь-якої шкоди; г) вірна відповідь відсутня.
9. Охорона навколишнього природного середовища: а) комплекс міжнародних, державних, регіональних заходів щодо підтримування параметрів функціонування природних у межах, що забезпечують здоров'я та добробут людини; б)відсутність недопустимого ризику, пов'язаного з можливістю завдання будь-якої шкоди; в) придатність продукції, процесів, послуг до спільного використання, що не викликає небажаних взаємодій за заданих умов для виконання встановлених вимог; г) всі відповіді вірні.
ТЕМА 2: ПАРАМЕТРИЧНІ РЯДИ
План викладу і засвоєння матеріалу 2.1 Роль і сутність параметричних рядів при стандартизації продукції. 2.2 Вимоги до параметричних рядів. 2.3 Методика створення параметричних рядів.
2.1 Роль і сутність параметричних рядів при стандартизації продукції Для сучасної промисловості властива широка, постійно зростаюча номенклатура вироблених товарів. Розвиток народного господарства приводить до подальшого збільшення типів і типорозмірів виробів, що пов'язано зі створенням нових видів продукції та потребою у широкому розвитку механізації й автоматизації виробництва. У ряді випадків має місце випуск надмірно великої номенклатури виробів, що схожі за призначенням і незначно відрізняються конструктивним виконанням і розмірами. Це знижує серійність виробництва продукції, ускладнює уніфікацію виробів, гальмує розвиток спеціалізації виробництва, подовжує термін опанування нової техніки, збільшує виробничі витрати, порушує номенклатуру запасних частин, здорожує ремонт, підвищує вартість обслуговування при експлуатації. Тенденція щодо збільшення кількості типів і типорозмірів виробів виникає через неузгодженість різних виробництв та дослідних організацій, що здійснюють розробку схожих виробів. Упорядкування номенклатури і кількості типорозмірів виробів є одним із найважливіших завдань стандартизації. Основою для раціонального скорочення номенклатури і кількості типорозмірів виробленої продукції є розробка параметричних стандартів. Створення параметричних стандартів - один із важливих напрямів стандартизації. Ці стандарти встановлюють параметри і розміри найбільш раціональних видів, типів і типорозмірів машин, приладів, обладнання тощо. Створення та використання виробів буде найбільш успішним у тому випадку, коли їх параметри будуть погоджені між собою. Узгодження різних параметрів і розмірів методом параметричної стандартизації дає змогу ув'язати між собою різні галузі промисловості, що призведе до великого економічного ефекту у масштабах усього народного господарства країни. Сутність параметричної стандартизації полягає у тому, що параметри і розміри виробів встановлюють не довільно, а дотримуються визначених, чітко обґрунтованих рядів переважних чисел, що підпорядковані певній математичній закономірності. Переважними називають числа, що рекомендовано вибирати переважно перед усіма іншими для визначення величин параметрів при створенні виробів, конструюванні, розрахунках, стандартизації та уніфікації. Приклади використання переважних чисел зустрічаються всюди - це розміри одягу і взуття, довжина цвяхів, номінальні значення маси гир, потужність електричних машин тощо. Результатом використання саме переважних чисел є таке узгодження параметрів і розмірів, у тому числі й в міжгалузевому відношенні, яке забезпечує взаємозамінність деталей, створення гнучких виробничих систем, автоматизацію і механізацію виробничих процесів, підвищення якості продукції та продуктивності праці. Переважні числа та їх ряди слугують основою упорядкування вибору величин і градації параметрів усіх виробничих процесів, обладнання, пристроїв, інструментів, матеріалів, напівфабрикатів, транспортних засобів тощо. Теоретичною базою сучасної стандартизації є система переважних чисел. Сутність цієї системи полягає у тому, що будь-які параметри виробу (продуктивність, число обертів, швидкість, потужність, тиск, розміри) керуються певним науково обґрунтованим рядом переважних чисел, тоді виріб буде узгоджуваний з іншими, пов'язаними з ним, видами продукції: електродвигуни - з технологічним обладнанням, вантажопідйомними пристроями; вантажопідйомні пристрої - з вантажними машинами; вантажні машини - з транспортною тарою; транспортна тара - з споживчою тарою і т.п.
2.2 Вимоги до параметричних рядів У зв'язку з цим ряди переважних чисел повинні відповідати наступним вимогам: • являти собою раціональну систему градацій, що відповідає потребам виготовлення та експлуатації виробів; • бути нескінченними, як у бік малих, так і великих чисел, тобто допускати встановлення безмежної кількості параметрів або розмірів у напрямку як збільшення їх значення, так і зменшення; • включати усі послідовні десятикратні чи дробові значення кожного числа ряду і одиницю; • бути простими, щоб їх було легко запам'ятовувати. При встановленні розмірів і параметрів виробів широке застосування знайшли ряди чисел, які побудовані на основі арифметичної чи геометричної прогресії. Позитивним у цих рядах є те, що вони прості, не потребують заокруглення чисел. Але суттєвим недоліком є відносна нерівномірність. При сталій абсолютній різниці між членами ряду відносна нерівномірність різко зменшується. Так, відносна різниця між членами арифметичного ряду 1,2...9 для чисел 1 і 2 складає 100%, а для чисел 9-10 усього 11%. Якщо зміну відносної різниці для членів цього ряду зобразити графічно, то отримаємо залежність, за якою при зростанні абсолютних значень членів арифметичного ряду відносна різниця зменшується (рис. 2.2). де U1 - перший член прогресії; d - знаменник прогресії; n - порядковий номер взятого члена прогресії. Ряди переважних чисел, що основані на арифметичній прогресії, мало використовуються у параметричних стандартах. Вони застосовуються, наприклад, у стандартах розмірів взуття, діаметрів підшипників коливання, діаметрів метричних різьблень, модулів зубчастих колес тощо. У більшості випадків найбільш придатні для стандартизації параметрів геометричні ряди чисел. Однак геометричних рядів нескінченно багато, тому належить вибирати з них такі, які будуть мати певні переваги перед іншими. Геометрична прогресія має ряд корисних властивостей: 1. Відносна різниця між будь-якими сусідніми членами ряду постійна. Будь-який член прогресії більше попереднього на 100%. 2. Добуток чи частка будь-яких членів прогресії є членом цієї прогресії. Ця властивість використовується при пов'язуванні між собою параметрів, що підлягають стандартизації у межах одного ряду переважних чисел. Геометричні прогресії дають змогу погоджувати між собою параметри, які зв'язані не тільки лінійною, а також й квадратичною, кубічною та іншими залежностями. Ще в Давній Римській імперії діаметри колес водопроводів були вибрані згідно з геометричною прогресією. У Франції у 1805 р. розміри типографського шрифту було встановлено також відповідно до геометричної професії. Історія утворення рядів переважних чисел пов'язана з ім'ям офіцера французького інженерного корпусу Шарля Ренара, який у 1877-1879 pp. заклав наукові основи щодо використання переважних чисел для конструювання. Враховуючи перевагу геометричної прогресії, Ренар взяв за основу довжину і побудував ряд, прийнявши такий знаменник прогресії, який забезпечує десятикратне збільшення кожного члена ряду, тобто aQ5=10a, звідкиТаким чином, Ренар одержав числовий ряд: При обчислюванні з точністю до п'ятої цифри цей ряд має вигляд: a; l,5849a; 2,5119a; 3,9811a; 6,3096a; 10а. Для практичного користування ці значення були замінені більш зручними Іа округленими величинами. При цьому "а" визначено числом ІОк, де к - будь-яке ціле позитивне чи від'ємне число, а також нуль. В останньому випадку при к = 0 отримується ряд Ренара R5: 1; 1,6; 2,5; 4; 6,3; 10, який може бути продовжений в обох напрямках. Членами ряду переважних чисел є заокруглені значення членів ряду геометричної прогресії в інтервалі 1...10, які застосовуються при встановленні градацій геометричних параметрів. У 1953 р. Міжнародна організація зі стандартизації (ISO) прийняла Міжнародні рекомендації щодо переважних чисел ISO/P3, які стали основою для розроблення параметричних стандартів у багатьох країнах світу. . Існують ще два податкових ряди Д80 і ЛІ60, які використовують тільки в окремих випадках. У 1955 р. прийнята рекомендація ISO/PI7 "Керівництво з використання переважних чисел і рядів переважних чисел". Відповідно в Україні діє ГОСТ 8032. Параметри і розміри виробів, що випускають серійно, встановлюють відповідно до основних рядів переважних чисел. Але допускається використання похідних рядів, їх отримують із основних рядів шляхом відбору 2-, 3-, 4-го чи n-го члена основного чи додаткового ряду. Наприклад, R5/2 - похідний ряд, отриманий з кожного 2-го члена основного ряду R5. Похідні ряди використовують годі, коли жоден з основних рядів не задовольняє заданим вимогам і спроваджуються градації числових характеристик, які залежать від параметрів і розмірів, що утворені на базі основних рядів. Введення в усіх галузях промисловості єдиного порядку під час переходу від одних числових значень параметрів до інших зменшує кількість типорозмірів, приводить до економії початкових матеріалів, дає змогу погодити і пов'язати між собою різні види виробів, матеріалів, напівфабрикатів, транспортних засобів, виробниче устаткування тощо.
2.3 Методика створення параметричних рядів Розробка параметричних стандартів на об'єкти стандартизації здійснюється поетапно: • вибір номенклатури параметрів; • вибір діапазону параметричного ряду; • вибір градації параметричного ряду. Параметричний ряд - це сукупність числових значень параметрів, яка побудована в певному діапазоні на основі прийнятої системи градацій. Для визначення параметричного ряду слід враховувати його дві характеристики: діапазон ряду та градацію. Діапазон ряду -- це інтервал, обмежений крайніми значеннями членів ряду. Градацією параметричного ряду називають математичну закономірність, що визначає характер інтервалів між членами ряду в певному діапазоні. Вибір оптимальної градації параметричного ряду зводиться до знаходження такого ряду переважних чисел, який найбільшим чином відповідав вимогам народного господарства країни. Використання системи переважних чисел з різними рядами допускає можливість їх комбінування. Більшість параметричних рядів, включених до чинних параметричних стандартів, побудована на основі ряду R10.. Це дає підставу вважати, що ряд R10. є нині найбільш доцільним для побудови параметричних рядів на машини та устаткування. Згідно з характерними властивостями виробів розрізняють найбільш важливі параметри продукції: • розмірні параметри (розмір одягу та взуття, місткість посуду); • параметри ваги (маса окремих видів спортивного інвентарю); • параметри, які характеризують продуктивність машин і приладів (продуктивність вентиляторів, швидкість руху транспортних засобів); • енергетичні параметри (потужність двигуна). Параметр продукції - це кількісна характеристика властивостей продукції чи її станів, які визначають призначення продукції та умови її використання. Параметри продукції наводяться в НД.
Питання для роздуму, самоперевірки, повторення
1. У чому полягає необхідність створення параметричних стандартів? 2. З якою метою розроблені ряди переважних чисел? 3. Перелічіть основні властивості переважних чисел. 4. Що являють собою ряди переважних чисел? 5. Що є основним критерієм при визначенні градації параметричного ряду та при розробленні параметричного стандарту. 6. Дайте визначення поняттям "параметр", "параметричний ряд", "параметричний стандарт". 7. В якій послідовності здійснюється розроблення параметричних стандартів? 8. Дайте визначення поняттю "параметр продукції". 9. Що відносять до найбільш важливі параметри продукції? 10. Яка роль параметричних рядів при стандартизації продукції?
Завдання, вправи, тести
Завдання 1:
1.Основою для раціонального скорочення номенклатури і кількості типорозмірів виробленої продукції є: а) параметричні ряди; б) параметричні характеристики; в) параметричні стандарти; г) параметричні результати.
2.Сутність параметричної стандартизації полягає у тому, що параметри і розміри виробів підпорядковані: а) математичній закономірності; б) економічній ситуації в країні; в) технологічному процесу; г) вірна відповідь б) та в) .
3.Результатом використання переважних чисел є: а) створення гнучких виробничих систем; б) підвищення якості продукції та продуктивності праці; в) взаємозамінність деталей; г) усі відповіді вірні.
4.Теоретичною базою сучасної стандартизації є система: а) проміжних чисел; б) переважних чисел; в) цілих чисел; г) домінуючих чисел.
5.Найпростіші ряди переважних чисел будуються на основі: а) арифметичної прогресії; б) геометричної прогресії; в) статистичних даних; г) анкетного опитування.
6.Відносна нерівномірність є суттєвим недоліком: а) геометричної прогресії; б) арифметичної прогресії; в) статистичного аналізу; г) вірна відповідь відсутня.
7.Властивостями геометричної прогресії є: а) відносна різниця між будь-якими сусідніми членами ряду постійна; б) не потребують заокруглення чисел; в) мало використовуються у параметричних стандартах; г) вірна відповідь а) та б).
8.Розробка параметричних стандартів на об'єкти стандартизації здійснюється у наступній послідовності: а) вибір асортименту параметрів, вибір градації параметричного ряду; б)вибір номенклатури параметрів, вибір діапазону параметричного ряду, вибір градації параметричного ряду; в)вибір діапазону параметричного ряду, вибір номенклатури параметрів, вибір градації параметричного ряду; г) вибір градації параметричного ряду, вибір діапазону параметричного ряду.
9.Параметричний ряд - це: а) інтервал, обмежений крайніми значеннями членів ряду; б) послідовності чисел, в якій різниця між наступним і попереднім членами ряду залишається постійною ; в) ряд чисел, в якому кожне наступне число отримується множенням попереднього на одне й те ж число; г) сукупність числових значень параметрів, яка побудована в певному діапазоні на основі прийнятої системи градацій.
10. До параметри, які характеризують продуктивність машин і приладів належать: а) маса окремих видів спортивного інвентарю; б) потужність двигуна; в) розмір одягу та взуття, місткість посуду; г) продуктивність вентиляторів, швидкість руху транспортних засобів.
ТЕМА 3. ОСНОВНІ МЕТОДИ СТАНДАРТИЗАЦІЇ
План викладу і засвоєння матеріалу 3.1 Основні методи стандартизації та їх особливості. 3.2 Поняття уніфікації та її види. 3.3 Нормоконтроль технічної документації. 3.4 Міжнародна діяльність зі стандартизації.
3.1 Основні методи стандартизації та їх особливості Існують наступні принципи стандартизації:
На основі цих принципів була сформована система методів стандартизації:
Систематизація – розташування предметів, явищ, понять в певному порядку і послідовності, яка дає чітку систему, зручну для користування. Класифікація – розташування предметів, явищ, понять по класам, підкласам, розрядам в залежності від їх загальних ознак. 3. Метод типізації– розробка типових конструкцій чи технологічних процесів на основі загальних для ряду виробів (процесів) тех. характеристик. 4. Метод специфікації – розробка одного з основних документів конструкторської, технологічної документації на вироби (розробл. у вигляді таблиці). 5. Метод агрегування – компоновка машин, механізмів... з стандартних, уніфікованих агрегатів або механічне об’єднання в машину декількох агрегатів (трактор і с/г знаряддя). 6. Програмно-цільовий метод – розробка і реалізація комплексних цільових програм по найбільш важливим НТ, економічним і соціальним проблемам. Методологія стандартизації дозволяє виділити наступні види стандартизації. Прогресивна стандартизація. З розвитком НТП все тісніше стає зв’язок стандартизації з технікою і економікою на базі впровадження прогресивної стандартизації. Прогресивні стандарти включають результати прогнозів, патентів, виноходів, кращих конструктивних розробок, НДР, визначають перспективу удосконалення організації виробництва, росту продуктивності праці, покращення якості продукції, зниження матеріаломісткості виробів. Вони надають дані про властивості матеріалів, дають можливість точно оцінювати і прогнозувати рівень техніки, дозволяють в най коротші строки і масштабно впроваджувати дослідження науки в виробництво, сприяючи розвитку економіки країни. Прогрес. стандарти орієнтують підприємства на зниження собівартості, удосконалення організації виробництва, управління, поглиблення спеціалізації, розвитку кооперування, дозволяють підвищити якість на основі широкої уніфікації. Комплексна стандартизація. Провідна роль у вирішенні задач скорочення строків створення і впровадження у виробництво нових зразків товарів належить комплексній стандартизації. Вона забезпечує узгодження показників взаємозв’язаних компонентів, що входять в об’єкти стандартизації, і ув’язку строків введення в дію стандартів для найбільш повного і оптимального задоволення потреб зацікавлених споживачів до якості готової продукції, матеріалів, сировини..., засобів оснащення, методів випробувань і вимірювань, маркування, пакування, транспортування, зберігання. Сутність КС проявляється в системному підході чи визначенні вимог до всіх елементів, що стоять на різних ієрархічних рівнях по відношенню до готової продукції, і в їх взаємній ув'язці . Встановлюючи ці вимоги, комплекси стандартів створюють єдність, без якої не можливі взаємозв’язок і взаємозалежність суміжних галузей по спільному виробництву готової продукції (норми, вказані в стандарті на трактор, стосуються ч/м, підшипникової, хімічної, електромеханічної і інших галузей). Окремі ж стандарти, навіть з закладеними прогресивними показниками, не зможуть забезпечити потрібні результати. Випереджаюча стандартизація. Основні параметри виробів, зафіксовані в стандартах, швидко старіють і повинні систематично переглядатися з урахуванням довгострокового прогнозу і випереджуючих темпів НТП. Цим вимогам відповідає випереджуюча стандартизація, яка полягає у встановленні підвищених по відношенню до уже досягнутого на практиці рівня норм, вимог до об’єктів стандартизації, які за прогнозами будуть оптимальними через певний строк. Особливістю випереджаючих стандартів є те, що наряду з показниками, що відповідають сучасному рівню розвитку промисловості, в них включають вимоги завтрашнього дня, встановлені строки, на протязі яких показники з випереджальних повинні стати діючими. Різновидом випереджального стандарту є ступінчатий (містить показники якості різного рівня) – кожна наступна серія виробу відрізняється від попередньої більш досконалою конструкцією, що має більш високий рівень якості.
3.2 Поняття уніфікації та її види Уніфікація як метод стандартизації полягає в раціональному скороченні кількості типів і параметричних рядів продукції однакового чи близького цільового (функціонального) призначення, Що супроводжується встановленням оптимальних конструкторсько-технологічних рішень. Уніфікація продукції, раціонально зменшуючи кількість її різновидів, супроводжується типізацією шляхом комбінування (поєднання) найбільш вдалих конструкторсько-технологічних рішень, що мають місце в сукупності уніфікованих виробів. В залежності від сфери проведення робіт з уніфікації розрізняють міжгалузеву уніфікацію, що проводиться в масштабі кількох галузей, галузеву і заводську, що проводиться в рамках одного підприємства. В промисловості існують такі види уніфікації продукції:
Уніфікація може бути повною і неповною. При повній здійснюється уніфікація всіх елементів запроектованого або існуючого виробу, при неповній - тільки частини елементів. Повна уніфікація передбачає уніфікацію форми, розмірів та матеріалів. Якщо повна уніфікація неможлива, проводять неповну (наприклад, уніфікують форму деталі, але не уніфікують розміри і матеріали деталі, а також складальні одиниці (вузли), якщо вони виконують близькі по характеру функції). Найбільш ефективна уніфікація при конструюванні нових виробів, оскільки вона може бути комплексною: уніфікують вироби, технологічні процеси та технологічну документацію. В процесі виробництва можна проводити лише неповну уніфікацію, оскільки навіть незначна зміна конструкції тягне за собою зміну оснастки і технології. В більшості країн набула поширення внутрішньотипова уніфікація, що проводиться на основі констр.-уніфікованого ряду виробів, коли виділяють базовий виріб, що має максимальну конструкторську і технологічну наступність, і модифікації - вироби, створені на основі базового (моделі). Рівень уніфікації деталей і вузлів характерний коефіцієнтами: уніфікації, наступництва констр. елементів в констр-уніфікованому ряді та повторності деталей в одному виробі.
3.3 Нормоконтроль технічної документації Технічні документи (конструкторські і технологічні) повинні відповідати ряду вимог, найважливішим з них є: - вимоги до конструкції, що визначають її раціональність, взаємозв'язок елементів, вірність вибору матеріалів, характер оздоблення... - вимоги до технології, що визначають можливість використання для виготовлення виробів найбільш прогресивних і економічних технологічних процесів і устаткування - вимоги до оформлення, що визнач, чіткість та наочність зображення на кресленні всіх відомостей, необхідних для виготовлення деталі чи виробу. Щоб розроблювана в процесі проектування технічна документація задовольняла перерахованим вимогам, необхідний постійний, добре організований контроль, як конструктивний і технологічний, так і нормативний (нормо контроль). Мета нормоконтролю - повне додержання в технічних документах вимог чинних стандартів, широке використання у виробах при проектуванні стандарт. і уніфікованих елементів. Здійснення нормоконтролю обов'язкове для всіх підприємств, що виконують проектно-конструкторські роботи незалежно від їх відомчої підпорядкованості. Нормоконтролю підлягає така конструкторська документація: текстові документи (пояснювальна записка, інструкції, технічний опис і умови), креслення та інша конструкторська документація. При нормоконтролі технологічні документації перевіряють карти технологічних процесів, додержання технологічних нормативів, технології креслення, карти розкрою матеріалів розрахунки з нормування матеріалів. Нормоконтроль - один з завершальних етапів створення технологічної документації, значення якого з розвитком стандартизації постійно зростає. Як один із засобів впровадження і додержання стандартів, нормо контроль дисциплінує конструктора і технолога, привчає їх до суворого виконання встановлених правил розробки і оформлення технічної документації.
3.4 Міжнародна діяльність зі стандартизації
Розвиток економічних зв'язків між країнами і розширення робіт із стандартизації в економічно розвинутих країнах вимагали їх координації. В зв'язку з цим були створені перші національні організації із стандартизації в Англії (1911), Німеччині (1917), Франції, США (1918). Після війни стандартизація сприймається вже як об'єктивна, економічна необхідність. В 1926 була створена міжнародна федерація національних асоціацій з стандартизації (включають 20 національних організацій із стандартизації - з початком війни припинила діяльність). В жовтні 1946 25 країн під егідою ООН створили міжнародну організацію із. стандартизації ІSО, мета якої - сприяти успішному розвитку стандартизації в усьому світі. Стрімкий розвиток сертифікації сприяв тому, що у 1971 для розробки способів взаємного визнання національних і регіональних систем сертифікації та міжнародних знаків відповідності продукції вимогам стандартів та інших нормативних документів був створений Комітет Ради СЕRТICO, який в 1985 був реорганізований в Комітет Ради ІSО з оцінки відповідності САСКО. Україна проводить активну політику інтеграції в міжнародній та європейській структури - 1.01.93 прийнята в члени міжнародній організації 10, а 14.02.93 - в члени міжнародній електротехнічній комісії ІЕС, що дає їй право разом з іншими 90 країнами брати участь у діяльності більш як 1000 між. роб. органів, технічних комітетів з стандартизації, метрології та сертифікації. Враховуючи те, що стан і розвиток національних систем стандартизації, сертифікації та метрології є одним з чинників, від якого залежить національна безпека (економічна), Держстандарт проводить єдину технічну політику за такими основними напрямками: - гармонізація національних стандартів з відповідними міжнародними та європейськими, або їх пряме впровадження; - забезпечення якомога більшої відповідності національних стандартів вимогам ринку (включаючи вимоги СОТ); - забезпечення простого доступу експортерів до міжнародних стандартів шляхом розвитку національного інформаційного фонду стандартів. Розвиток робіт у галузі стандартизації, оцінювання та сертифікації систем якості. їх впровадження і застосування можна визначити як поширення та деталізація тих елементів структурі і функціонування підприємства, що входять в систему якості і підлягають стандартизації в межах стандартів І$0 серії 9000 та 10000, а також деталізація стандартизованих функцій забезпечення та управління якістю, розвиток методів, засобів технології проектування систем якості. Стандарти І$0 серії 9000 були розроблені технічним комітетом ІSО(ТК 176 в результаті узагальнення накопиченого національного досвіду різних країн щодо розробки, впровадження та функціонування систем якості. Вони не стосуються конкретного сектору промисловості чи економіки і являють собою настанови з управління якістю та загальні вимоги щодо забезпечення якості, вибору і побудови елементів систем якості. Вони містять опис елементів, що їх мають включати системи якості, а не порядок запровадження цих елементів тією чи іншою організацією. Вони не мають на меті спонукати до створення однакових систем якості, оскільки різні організації мають різні потреби. Побудова та. шляхи впровадження систем якості повинні обов'язково враховувати конкретні цілі організації, продукцію, яка нею виготовляється, процеси, що при цьому застосовуються, а також конкретні методи праці. Стандарти ІSО серії 9000 отримали широке визнання та розповсюдження, -а більш як 50 країн прийняли їх як національні. Після розповсюдження почався процес їх широкого застосування при сертифікації систем якості. Це викликало потребу визначення правил самої процедури сертифікації, а. також вимог до експертів, які здійснюють перевірку системи. З цією метою ІS0/ТК 176 підготував та опублікував у 1990-95 стандарти серії ІS0 10000. Згідно з 1S0 9000-1, стандарти ІS0 серії 9000 передбачають застосування систем якості у чотирьох ситуаціях: - отримання вказівок щодо управління якістю - контракт між контрактами - затвердження або реєстрація, що їх проводить друга сторона - сертифікація або реєстрація, що їх проводить третя (незалежна) сторона. Організація - постачальник повинна встановити і підтримувати таку систему якості, яка б передбачала всі ситуації, з якими може зіткнутися підприємство. Так, до ІS0 9000-1:1994 слід звертатися кожній організації, що має намір створити та впровадити систему якості - цей стандарт дає пояснення основних понять у галузі якості і містить настанови щодо вибору і застосування стандартів серії 9000 для цієї мети. До ІS0 9000-4:1993 слід звертатися постачальнику у випадках, коли йому потрібно переконатися в забезпеченні характеристик надійності (безвідмовності) продукції - це важливо для послуг транспорту, енергетики, телекомунікація, інформаційних послуг. Стандарт містить вказівні щодо управління програмою надійності і охоплює найважливіші характеристики програми надійності з планування, організації, розподілу ресурсів та управління ними з метою випуску продукції, яка б відзначалася надійністю і підлягала обслуговуванню. До ІS0 9001:1994, 9002:1994, 9003:1994 звертатися і застосовувати його постачальнику слід у разі потреби довести - відповідно - здатність управляти процесом як проектування, так і виробництва продукції, що відповідає всім вимогам; здатність управляти процесами виробництва; довести відповідність продукції встановленим вимогам на стадії остаточного контролю та випробувань. Варто відзначити, що стандарти серії 9000 - це технологія, яка встановлює вимоги, а не як це зробити. Для більшості країн це пройдений етап, після якого наступає більш високий рівень(ТQМ).
Питання для роздуму, самоперевірки, повторення
Завдання, вправи, тести
Завдання 1:
1.Що із переліченого не відноситься до принципів стандартизації: а) системність; б) взаємодоповненість; в) повторюваність; г) взаємозамінність.
2.Основою якого методу стандартизації є систематизація та класифікація: а) типізації; б) специфікації; в) уніфікації; г) симпліфікації.
3.Сутність методу типізації полягає у наступному: а) розробка типових конструкцій чи технологічних процесів на основі загальних для ряду виробів технічних характеристик; б) розробка одного з основних документів конструкторської, технологічної документації на вироби; в) розробка і реалізація комплексних цільових програм по найбільш важливим НТ, економічним і соціальним проблемам; г) зменшення кількості типів виробів до числа, достатнього, щоб задовольнити потребу.
4.До основних видів стандартизації не відносять: а) прогресивна стандартизація; б) випереджаюча стандартизація; в) уніфікована стандартизація; г) комплексна стандартизація.
5.Ступінчатий стандарт є різновидом: а) випереджального стандарту; б) національного стандарту; в) державного стандарту; г) комплексного стандарту.
6.Уніфікація, яка схожа за призначенням продукція, що не має конструктивно-технологічної подоби - це: а) міжтипова; б) внутрішньотипова; в) модифікаційна; г) загальна.
7.Коли виділяють базовий виріб, що має максимальну конструкторську і технологічну наступність, і модифікації - вироби, створені на основі базового – це уніфікація: а) модифікаційна; б) загальна; в) внутрішньотпова; г) міжтипова.
8До вимог, яким повинна відповідати технічна документація, належать: а) вимоги до оформлення, що визначають чіткість та наочність зображення на кресленні всіх відомостей, необхідних для виготовлення деталі чи виробу; б) вимоги до конструкції, що визначають її раціональність, взаємозв'язок елементів, вірність вибору матеріалів, характер оздоблення; в) вимоги до технології, що визначають можливість використання для виготовлення виробів найбільш прогресивних і економічних технологічних процесів і устаткування; г) усі перелічені вище варіанти.
9.Перші національні організації зі стандартизації були створені в: а) Німеччині; б) Італії; в) Японії; г) Росії.
10.Основними напрямками політики Держстандарту є: а) узагальнення накопиченого національного досвіду різних країн щодо розробки, впровадження та функціонування систем якості; б)забезпечення простого доступу експортерів до міжнародних стандартів шляхом розвитку національного інформаційного фонду стандартів; в) сертифікація або реєстрація ; г) вірна відповідь відсутня.
ТЕМА 4. ДЕРЖАВНА СИСТЕМА СТАНДАРТИЗАЦІЇ УКРАЇНИ
План викладу і засвоєння матеріалу 4.1 Органи державної і галузевої служби стандартизації. 4.2 Об’єкти стандартизації. 4.3 Категорії нормативних документів із стандартизації. 4.4 Організація робіт із стандартизації. 4.5 Вітчизняні системи стандартів.
4.1 До органів державної служби стандартизації Ограни державної і галузевої служби стандартизації відносяться: - Державний комітет України з стандартизації, метрології та сертифікації (Держстандарт); - Український науково-дослідницький Інститут стандартизації, сертифікації та Інформатики (УкрНДІССІ); - Державний науково-дослідницький Інститут "Система" (ДНДІ "Система"); - Український державний науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації (УкрЦСМ); - Український навчально-науковий центр зі стандартизації, метрології та якості продукції; - технічні комітети зі стандартизації (ТК); - територіальні центри стандартизації, метрології та сертифікації. Держстандарт України був створений постановою Кабміну (23.09.91)- це національний орган зі стандартизації, створює державну систему стандартизації в країні 1 керує всіма роботами з стандартизації, метрології та сертифікації. На УкрНДІССІ покладена розробка НТ і економічних основ стандартизації, перспективних планів комплекс. стандартизації сировини, матеріалів, напівфабрикатів і готових виробів, стандартів на єдині методи випробування продукції. Він виконує експертизу стандартів перед їх затвердженням, проводить порівняльний аналіз рівня стандартизації в Україні і зарубіжних країнах, надає інформацію з стандартизації всім зацікавленим організаціям. На ДНДІ "Система" покладена розробка основоположень стандартів. На УкрЦСМ покладено здійснення всієї централізованої інформації організацій і підприємств про чинні стандарти, технічні умови і іншу нормативну документацію; а також забезпечення їх цією документацією. Центр здійснює реєстрацію стандартів та, іншої нормативної документації з стандартизації державного і галузевого значення, підготовку кадрів, підвищення їх кваліфікації та видання нормативних документів зі стандартизації. На Український навчально-науковий центр зі стандартизації, метрології та якості продукції покладена підготовка кадрів і підвищення їх кваліфікації. Технічні Комітети з стандартизації створені за рішенням Державного стандарту України для організації та забезпечення розробки, розгляду, експертизи, погодження і підготовки до затвердження державних стандартів України, інших нормативних документів зі стандартизації, а також проведення робіт з регіон. та міжнародній стандартизації (в Україні створено 120 технічних комітетів). На територіальні центри покладено контроль за впровадженням і додержанням стандартів і технічних умов (35 тер. Центрів). Органи галузевої служби стандартизації включають: - служба стандартизації міністерства (відомства) здійснює керівництво і координацію діяльності з питань стандартизації в галузях н/г (організація і планування робіт по створенню проектів державних і галузевих стандартів на проектування і виготовлення продукції, а також організацію найважливіших наукових досліджень з стандартизації для забезпечення випуску продукції високої якості; - головні (базові) організації зі стандартизації здійснюють проведення НДР і розробку нормативних документів з стандартизації, як правило, галузевого рівня; - служба стандартизації на підприємстві здійснює НТ та орг-метод. керівництво роботами з стандартизації: організацію і планування робіт з стандартизації, контроль за їх виконанням розробку проектів стандартів підприємства і технічних умов, контроль за впровадженням і додержанням стандартів ТУ при проектуванні та виробництві продукції, визначення фактичного рівня уніфікації та стандартизації виробів і розрахунок економічної ефективності робіт з стандартизації, забезпечення всіх служб підприємства необхідною нормативною документацією з стандартизації, організація обліку, зберігання і внесення змін в усі екземпляри стандартів та ТУ, організація і здійснення нормоконтролю технічної документації, а також допомога всім службам підприємства з усіх питань стандартизації і уніфікації.
4.2 Об’єкти стандартизації Об'єктами державної стандартизації є: 1) об'єкти організаційно-методичні та загально-технічні, в тому числі: - організація проведення робіт з стандартизації; - термінологічні системи різних галузей знань і діяльності; - класифікація і кодування технічно-економічної та соціальної інформації - системи та методи забезпечення якості та контролю якості (вимірювання, аналізу), методи випробувань; - метрологічне забезпечення (метрологічні норми, правила, вимоги, організація робіт); - вимоги т/б, гігієни праці, ергономіки, технічної естетики; - системи технічної та іншої документації загального використання, єдина технічна мова; - системи величин та одиниць; - типорозмірні ряди і типові конструкції виробів загальномашинобудівного застосування (підшипники, кріплення, інструменти, деталі); - інформаційні технології, включаючи програмні і технічні засоби інформаційних систем; 2) достовірні довідкові дані про властивості речовин та матеріалів; продукція міжгалузевого призначення та широкого вжитку; 3) складові елементи народногосподарських об'єктів державного значення, в т.ч. банківсько-фінансова система, транспорт, зв'язок, енергосистема, охорона довкілля, вимоги до вживаних природних ресурсів, оборона; 4) об'єкти державного соціально-економічного та держаного науково-технічного програмування.
4.3 Категорії нормативних документів із стандартизації Нормативні документи з стандартизації розподіляють за такими категоріями: - державні стандарти України – ДСТУ; - галузеві стандарти – ГСТУ; - стандарти науково—технічних та інженерних товариств і спілок СТТУ; - технічні умови – ТУУ; - стандарти підприємств – СТП. Державні стандарти розробляються на: - організаційно-методичні та загально технічні об'єкти, а саме: організація проведення робіт із стандартизації, Н-Т термінологія, класифікація і кодування технічно-економічної і соціальної інформації, технічна документація, інформаційні технології, організація робіт з метрології, достовірні довідкові дані про властивості матеріалів і речовин; - вироби загальномашинобудівного застосування; - складові елементи народногосподарських об'єктів державного значення (банк-фін. система, транспорт, зв'язок, енергосистема, оборона, охорона довкілля); - продукцію міжгалузевого призначення; - продукцію для населення та н/г; - методи випробувань. ДСТУ містять обов'язкові та рекомендовані вимоги. Обов’язкові : - вимоги, що стосуються безпечності продукції для життя, здоров'я, майна, її сумісності і взаємозамінності, охорони довкілля, а також вимоги до методів випробувань цих показників; - вимоги т/б і гігієни праці з посиланням на відповідні норми, правила; - метрологічні норми, правила, вимоги та положення, що забезпечують достовірність і єдність вимірювань; - положення, що забезпечують технічну єдність під час розроблення, виготовлення, експлуатації або застосування продукції. Обов'язкові вимоги ДСТУ підлягають безумовному виконанню на всій території. Рекомендовані вимоги ДСТУ підлягають безумовному виконанню, якщо: - це передбачено чинними актами законодавства; - ці вимоги включено до договорів на розробку, виготовлення і поставку продукції; - виробником (постачальником) продукції документально заявлено про відповідність продукції цим стандартам. ДСТУ затверджує Держстандарт України, а стандарти в галузі будівництва і промисловості будівельних матеріалів - Мінбудархітектури України. ДСТУ та зміни до них підлягають державній реєстрації в Держстандарті Галузеві стандарти розробляються на продукцію за відсутності ДСТУ чи в разі необхідності встановлення вимог, які перевищують або доповнюють вимоги ДСТУ. Стандарти науково-технічного та інженерного товариств і спілок розробляються у разі необхідності поширення результатів фундаментальних і прикладних досліджень, отриманих в окремих галузях знань чи сферах професійних інтересів. Технічні умови – нормативний документ, який розробляється для встановлення вимог, що регулюють стосунки між постачальником (виробником, розробником) продукції, для якої відсутні ДСТУ чи ГСТУ (або в разі необхідності конкретизації вимог зазначених документів). СТП розробляють на продукцію /процеси, послуги, які виробляють і застосовують (здійснюють, надають) лише на конкретнім підприємстві. Відповідно до специфіки об'єкта стандартизації, складу та змісту вимог, встановлених для нього, для різних категорій нормативних документів з стандартизації розробляють стандарти таких видів: - основоположні; - на продукцію, послуги; - на процеси; - методів контролю (випробувань, вимірювань, аналізу) . Основоположні стандарти встановлюють організаційно-методичні та загально технічні положення для визначеної галузі стандартизації, а також терміни та визначення, загально технічні вимоги і правила, норми, що забезпечують впорядкованість, сумісність, взаємозв'язок та взаємопогодженість різних видів технічної і виробничої діяльності під час розробки, виготовлення, транспортування та утилізації продукції, охорону довкілля. Стандарти на продукцію, послуги встановлюють вимоги до груп однорідної або конкретної продукції, послуги, які забезпечують її відповідність своєму призначенню. Стандарти на процеси встановлюють основні вимоги до послідовності та методів (засобів, режимів, норм) виконання різних робіт (операцій) у процесах, що використовують у різних видах діяльності та які забезпечують відповідність процесу його призначенню. Стандарти на методи контролю (випробувань, вимірювань, аналізу) встановлюють послідовність робіт, операцій, способи (правила, режими, норми) і технічні засоби їх виконання для різних видів та об'єктів контролю продукції, процесів, послуг. Стандарти і ТУ повинні використовуватися на всіх стадіях ЖЦТ. ДСТУ на території України застосовують всі підприємства незалежно від форм власності і підпорядкування. ГСТУ застосовують для підприємств сфери управління органу, який їх затвердив. Стандарти НТ та інженерних товариств (спілок) застосовують добровільно підприємства, які вважають доцільним використовувати нові передові засоби, технології, методи..., вимоги до яких містяться в цих стандартах (використання цих стандартів можливе лише за згодою замовника (споживача)). ТУ використовують підприємства за договірними зобов'язаннями або ліцензіями на право виготовлення та реалізації продукції. СТП застосовують лише на конкретнім підприємстві, яке затвердило ці стандарти. Міжнародні, міждержавні стандарти застосовують в межах міжнародних договорів України.
4.4 Організація робіт із стандартизації Держстандарт України організує і координує роботи зі стандартизації та функціонування державної системи стандартизації, встановлює в державних стандартах цієї системи загальні організаційно-технічні правила проведення робіт зі стандартизації, здійснює міжгалузеву координацію цих робіт, включаючи планування, розробку, видання, розповсюдження та застосування держаних стандартів, визначає порядок державної реєстрації нормативних документів і бере участь в проведенні заходів з міжнародної стандартизації, відповідно до міжнародних договорів України, організує навчання та професійну підготовку спеціалістів у сфері стандартизації. Міністерства (відомства) беруть участь у роботах із стандартизації та організують цю діяльність в межах своєї компетенції через свої служби стандартизації, головні або базові організації із стандартизації. Організацію та забезпечення розробки, експертизи, погодження та підготовки до затвердження державних стандартів і інших нормативних документів із стандартизації, а також проведення робіт з міжнародної стандартизації проводять технічні комітети. Стандарти НТ і інженерних товариств (спілок) розробляють самі спілки. Служби, стандартизації підприємства розробляють СТП. Загальні вимоги до побудови, викладу, оформлення та змісту стандартів регламентовані ДСТУ 1.5: Основоположні організаційно-методичні стандарти встановлюють цілі, задачі, класифікацію. структури об'єктів стандартизації різного призначення загальні організаційно-технічні положення щодо проведення робіт у певній галузі діяльності, а також порядок (правила) розробки, затвердження і впровадження нормативних, конструкторських, технологічних, проектних та. програмних документів. Основоположні загальнотехнічні стандарти встановлюють НТ терміни та їх визначення, умовні позначення (назви, коди, позначки, символи...) для різних об'єктів стандартизації, вимоги до побудови, викладення, оформлення і змісту різних видів документації, загально технічні величини, вимоги та норми, що необхідні для технічного, в т.ч. метрологічного забезпечення процесів виробництва. На продукцію і послуги розробляють стандарти загальних технічних умов, які повинні мати загальні вимоги до груп однорідної продукції і стандарти технічних вимог, які повинні вміщувати вимоги до конкретної продукції (послуги) або їх груп. Методи контролю (випробувань, вимірювань, аналізу) повинні забезпечувати об'єктивну перевірку всіх обов'язкових вимог до якості продукції, які встановлені в стандартах на неї. Стандарти на процеси встановлюють. вимоги до методів (способів, прийомів, режимів, норм) виконання різного роду робіт у технологічних процесах розробки, виготовлення, зберігання, транспортування, експлуатації, ремонту, утилізації продукції, що забезпечують їх технічну єдність і оптимальність. ДСТУ 1.5 регламентує вимоги до позначення стандартів: спочатку йде індекс (ДСТУ,ГСТУ...), потім реєстраційний номер, присвоєний при затвердженні, потім відокремлені тире дві останні цифри року затвердження. Позначення державного стандарту, що оформлений на підставі застосування автентичного тексту міжнародного (регіонального) стандарту і не вміщує додаткові вимоги складається з індексу (ДСТУ), позначення відповідно міжнародному або регіональному стандарту без зазначення року його прийняття і відокремлених тире двох останніх цифр року затвердження державного стандарту (наприклад, міжнародний стандарт І$0 9591:1992 познач. ДСТУ ІS0 9591-93) ДСТУ 1.2 встановлює такі стадії виконання робіт з стандартизації: - організація розробки стандарту; - розробка проекту стандарту першої редакції; - розробка проекту стандарту остаточної редакції; - затвердження та державна реєстрація стандарту; - видання стандарту.
4.5 Вітчизняні системи стандартів Загальнотехнічні та організаційно-методичні стандарти, як правило, об'єднують в комплекси (системи) стандартів для нормативного забезпечення рішень технічних і соціально-економічних задач в певній галузі діяльності. Держана система стандартизації - в Україні розроблені п'ять стандартів державної системи стандартизації (позначають перед номером стандарту цифрою 1). Єдина система конструкторської документації(ЕСКД) - це система постійно діючих технічних і організаційних вимог, що забезпечують взаємний обмін конструкторською документацією без її переоформлення між країнами СНД, галузями промисловості, розширення уніфікації продукції при конструкторській розробці і, найголовніше, готовність промисловості до організації виробництва будь-якого виробу на якому завгодно підприємстві в най коротший строк (позначають перед номером стандарту цифрою 2). Єдина система технологічної документації (ЕСТД) - ця система встановлює обов'язковий порядок розробки, оформлення і збереження всіх видів технологічної документації на машинобудівельних і приладобудівельних підприємствах для виготовлення, транспортування, монтажу, ремонту виробів цих підприємств. На основі технологічній документації здійснюють планування, підготовку, організацію виробництва, встановлюють зв'язки між цехами, а також між виконавцями (позначають перед номером стандарту цифрою 3). Державна система забезпечення єдності вимірювань (ДСВ) - в сучасній промисловості витрати праці на виконання вимірювань складають приблизно 10% загальних витрат праці на всіх стадіях створення і експлуатації продукції, а в окремих галузях - 50-60% (електронна, радіотехнічна...). Ефективність цих витрат визнач, достовірністю і порівнюваністю вимірювань, які досягаються в умовах добре організованого метрологічного забезпечення господарства (цифра 8). Система стандартів безпеки праці (ССБП) - встановлює єдині правила і норми, що стосуються безпеки людини в процесі праці - введення системи в дію забезпечує зниження травматизму і професійних захворювань (цифра 12). Єдина система технологічної підготовки виробництва(ЄСТПВ) - це комплекс міждержавних стандартів і галузевих систем технологічної підготовки виробництва, при виконанні вимог яких створили умови для скорочення строків підготовки виробництва, освоєння і випуску продукції заданої якості, забезпечення вис. гнучкості в роб. структури і значної економії трудових, матеріальних, фінансових ресурсів (цифра 14). Система розробки і постановки продукції на виробництво (СРПВ) - це система правил, що визначає порядок проведення робіт по створенню, виробництву і використанню продукції, встановлених відповідними стандартами (цифра 15). Стандарти на штрихове кодування - позначення товарів чисельними кодами вперше з'явилось в США при продажу алкогольних напоїв - скануючий пристрій миттєво зчитує код і визначає ціну. Система сподобалась, до неї приєдналися інші товаровиробники і незабаром у США всі товари маркувалася 12-розрядними штрих-кодами. Через п'ять років Європа наслідувала досвід США. Але 12 розділів стало недостатньо для нумерації всіх виготовлених товарів, тому Європейська Асоціація "ЕАН-ІНТЕРНЕШНЛ” розробила власний 13-розрядний код. На сьогодні штрих-кодами користуються 97 країн. Штрих-код ЕАН містить таку інформацію: перші дві або три цифри називають префіксом і позначають країну виробника (країни, що вступили в ЕАН першими - Бельгія, Англія, Данія, Франція... отримали дворозрядні префікси, ті, що пізніше трирозрядні - Україна – 482). Остання цифра є контрольною служить для того, щоб після зчитування коду апарат міг переконатися, що він зрозумів все правильно (в її розрахунку використані всі цифри коду, і тому, якщо хоч одна з них зчитана неправильно, результат не розпізнається і апарат подасть сигнал про те, що необхідно поновити зчитування). Всі інші цифри позначають підприємство і товар (система кодування розроблена таким чином, що товар має свій власний неповторний код і не. може бути сплутаний ні з яким іншим).
Питання для роздуму, самоперевірки, повторення 1.Які існують органи служби стандартизації?Дайте характеристику кожного з них. 2.Що включають в себе об’єкти державної стандартизації? 3.Які є принципи національної системи стандартизації? 4.Охарактеризуйте основні функції Держстандарту? 5.Який існує розподіл нормативних документів за категоріями? 6.У чому проявляються обов’язкові та рекомендаційні вимоги ДСТУ? 7.Які стадії виконання робіт з стандартизації встановлює ДСТУ? 8.Дайте розгорнуту характеристику структури технічної системи документації? 9.У чому полягає особливість державної системи стандартизації? 10.Охарактеризуйте доцільність введення стандартів на штрихове кодування.
Завдання, вправи, тести
Завдання 1: 1.До органів державної служби стандартизації відносяться: а) технічні комітети зі стандартизації; б) Державний науково-дослідницький Інститут "Система"; в) Український державний науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації; г) усі відповіді вірні.
2.На Український навчально-науковий центр зі стандартизації, метрології та якості продукції покладена: а) розробка основоположень стандартів; б) підготовка кадрів і підвищення їх кваліфікації; в) розробка НТ і економічних основ стандартизації; г)реєстрацію стандартів та, іншої нормативної документації з стандартизації.
3.Об'єктами державної стандартизації є: а) класифікація і кодування технічно-економічної та соціальної інформації; б) системи та методи забезпечення якості та контролю якості; в) метрологічне забезпечення; г) усі відповіді вірні.
4.Нормативні документи з стандартизації розподіляють за такими категоріями: а) ГСТУ; б) МСТУ; в) НСТУ; г) КСТУ.
5.Які нормативні документи містять обов’язкові та рекомендовані вимоги: а) стандарти підприємств; б) галузеві стандарти; в) державні стандарти; г) стандарти науково—технічних та інженерних товариств і спілок.
6.До видів стандартів, що розробляються для різних категорій нормативних документів зі стандартизації не належать: а) основоположні; б) рекомендовані; в) на процеси; г) методи контролю.
7.Стандарти на продукцію встановлюють: а) вимоги до груп однорідної продукції, які забезпечують її відповідність своєму призначенню; б) послідовність робіт, операцій, способи їх виконання для різних видів продукції; в) вимоги до послідовності та методів виконання різних робіт; г) вірна відповідь відсутня.
8.Підприємства використовують за договірними зобов’язаннями або ліцензіями на право виготовлення та реалізації продукції: а) ГСТУ; б) ДСТУ; в) ТУ; г)СТП.
9.Скільки стандартів державної системи стандартизації розроблені в Україні: а) 2; б) 3; в) 4; г) 5.
10.Єдина система технологічної документації (ЕСТД) - це: а) система постійно діючих технічних і організаційних вимог; б) комплекс міждержавних стандартів і галузевих систем технологічної підготовки виробництва; в) система встановлює обов'язковий порядок розробки, оформлення і збереження всіх видів технологічної документації; г) позначення товарів чисельними кодами.
ТЕМА5. СИСТЕМА ПОКАЗНИКІВ ЯКОСТІ ПРОДУКЦІЇ
План викладу і засвоєння матеріалу 5.1 Класифікація промислової продукції і показники її якості. 5.2 Фактори, що обумовлюють якість продукції. 5.3 Структура, основні функції, порядок розробки і вповноваження комплексної системи управління якістю.
5.1 Класифікація промислової продукції і показники її якості
Із різноманітних характеристик якості продукції виділяється сукупність властивостей, які обумовлюють її придатність задовольняти певні потреби. Кожна окрема властивість продукції – це об'єктивна особливість, яка може виявити себе при її створенні, обігу та споживанні, і характеризується певними показниками. З метою оцінки рівня якості вся промислова продукція поділена на два класи і п'ять груп: 1. Продукція, що витрачається при використанні: а) сировина і природне паливо; б) матеріали і продукти; в) видаткові вироби. 2. Продукція, що втрачає свій ресурс: а), б) вироби, що підлягають ремонту. Така класифікація промислової продукції необхідна для:
Показники якості продукції в залежності від характеру вирішуваних задач по оцінці рівня якості продукції класифікуються наступним чином:
Номенклатура показників якості продукції встановлює перелік кількісних характеристик її властивостей, що визначають якість. Її вибирають: з урахуванням призначення і умов використання продукції; складу і структури характеризованих властивостей вимог; споживачів до якості (результатів вивчення попиту); досягнутого рівня якості продукції і завдань управління якістю; основних вимог до показників якості.
5.2 Фактори, що обумовлюють якість продукції В умовах ринку якість забезпечується і гарантується підприємством, в противному випадку воно гине. Ще в 60-70 роки вважалося, що для успіху виробника досить, щоб було продукції багато і вона була дешевою. Але вже з 80 років стало очевидним, що виникла конкуренція не цін, а якості – 80% покупців приймають рішення про покупку, звертаючи увагу саме на якість. Таким чином, конкурентною стає продукція, яка при інших рівних умовах має вищу якість при меншій виробничій собівартості. Методичною основою забезпечення якості є так звана „ петля якості ”:
На якість продукції впливає багато факторів, які діють як самостійно, так і в взаємозв’язку між собою, як на окремих етапах життєвого циклу товару, так і на декількох. Всі фактори об’єднуються в 4 групи: технічні, організаційні, економічні і суб’єктивні. Технічні фактори: конструкція, схема послідовного зв’язку елементів, схема резервування, схемні вирішення, технологія виготовлення, засоби технічного обслуговування і ремонту, технічний рівень бази проектування, виготовлення, експлуатація. Організаційні фактори: розподіл праці і спеціалізація, форми організації виробничих процесів, ритмічність виробництва, форми і методи контролю, порядок пред’явлення і задачі продукції, форми і способи транспортування, зберігання, експлуатації (споживання), технічного обслуговування, ремонту. Економічні фактори: ціна, собівартість, форми і рівень заробітної плати, рівень витрат на технічне обслуговування та ремонт, ступінь підвищення суспільної праці. Економічним факторам властиві контрольно-аналітичні і стимулюючі властивості. До перших відносять такі, що дозволяють виміряти: витрати праці, засобів, матеріалів на досягнення і забезпечення певного рівня якості Найбільш стимулюючі фактори – ціна і заробітна плата. Правильно організоване ціноутворення стимулює підвищення якості (при цьому ціна покриває всі витрати підприємства на заходи по підвищенню якості і забезпечує необхідний рівень рентабельності). Суб’єктивні фактори по різному впливають на розглянуті вище фактори від професійної підготовки людей, зайнятих проектуванням, виготовленням і експлуатацією виробів, залежить рівень використання технічних факторів. Але якщо в процесі функціонування технічних факторів роль суб'єктивних слабшає (автоматизація), то в організаційних факторах суб'єктивний елемент відіграє значну роль (способи і форми експлуатації і споживання виробів) Якість розглядається як соціально бажана мета, але її вплив на підвищення рентабельності вважається мінімальним – це пояснюється недостатньою обізнаністю виробників, які допускаються наступних помилок:
Управління якістю – це не ізольований вид діяльності відділу технологічного контролю. Щоб бути ефективним, цей процес повинен охоплювати операції всіх відділів:маркетингових, проектно-конструкторських розробок, технології, виробництва, пакування, диспетчеризації, транспортування. Тобто, управління якістю повинно охоплювати діапазон від постачальників вихідного матеріалу до замовників.
5.3 Структура, основні функції, порядок розробки і впровадження комплексної системи управління якістю
Комплексна система управління якістю (КСУЯП) – це підсистема системи управління підприємством, об’єктом якої є якість продукції, а також фактори і умови, що на неї впливають. Структура системи складається з усіх підрозділів та служб, які приймають участь в управлінні і виробництві продукції. Елементами системи є функції, заходи, процеси, технічні засоби і нормативні документи, які формують і забезпечують функціонування системи. Взаємозв’язок між елементами системи забезпечується системою стандартизації, що регламентує норми і правила в сфері управління і організації виробництва, а також встановлює порядок розробки, виготовлення і обіг стандартів. Здійснюється це шляхом розробки стандартів підприємства (СТП), які поділяються на: основний, загальні, спеціальні. Основний (базовий) СТП характеризує систему в цілому: основну мету системи, об’єкти, критерії ефективності, структуру основних функцій, схему організаційної структури управління, розподіл функцій управління між ланками організаційної структури, склад системи, методи забезпечення функціонування системи на всіх етапах виробничого процесу, порядок розробки і впровадження СТП та інші організаційно-методичні питання. Загальні СТПрегламентують загальносистемні питання інформаційного забезпечення, порядок проведення днів якості, роботу різних громадських груп, комісій тощо. Спеціальні стандарти встановлюють вимоги до номенклатури і значення показників якості матеріалів, півфабрикатів, деталей і збірних одиниць, методів їх визначення і оцінки. КСУЯП має такі основні функції: Прогнозування потреб, технічного рівня і якості продукції. Нормування вимог до якості продукції. Оцінка і сертифікації продукції. Організація розробки і постановки продукції на виробництво. Організація технологічного забезпечення якості продукції. Організація метрологічного забезпечення якості продукції. Організація матеріально-технічного забезпечення якості продукції. Організація взаємовідносин підприємства стосовно якості продукції зі споживачами і постачальниками і таке інше. Розробка і впровадження системи є складним процесом, який має 3 етапи: Підготовка до розробки системи. Розробка проекту системи. Впровадження системи. На І етапі розробляється програма аналізу стану справ з якості продукції (передбачається аналіз показників діяльності підприємства в галузі якості продукції, організація робіт з кожної функції, їх метод. і матеріальне забезпечення). Результати аналізує основою для розробки технічного завдання на систему. На ІІ етапі здійснюється розробка технічного завдання на систему, що містить план заходів по підвищенню організаційно-технічного рівня підприємства, а також розробка технічного проекту системи і робочого проекту (всіх СТП) і їх впровадження. На ІІІ етапі – видається наказ по підприємству про введення в дію затверджених СТП; виконуються заходи по впровадженню; організується контроль за впровадженням і додержанням СТП. По закінченні впровадження всіх СТП складається акт про її впровадження і вона реєструється в територіальному органі Держстандарту.
Питання для роздуму, самоперевірки та повторення
Завдання, вправи, тести Завдання 1.
а) це система основних характеристик продукції; б) об'єктивна особливість, яка може виявити себе при її створенні, обігу та споживанні, і характеризується певними показниками; в) суб’єктивна характеристика продукції, яка може виявити себе при її створенні, обігу та споживанні; г) міра відповідності вимогам нормативно-технічної документації фактичних значень показників якості продукції. 2. З метою оцінки рівня якості вся промислова продукція поділена на : а) два класи і п'ять груп; б) два класи і сім груп; в) три класи і п'ять груп; г) вісім груп. 3. Сировина і природне паливо належать до: а) першого класу промислової продукції; б) другого класу промислової продукції; в) третього класу промислової продукції; г) немає правильної відповіді. 4. Ціна, собівартість і рівень заробітної плати це – а) економічні фактори, що обумовлюють якість продукції; б) організаційні фактори, що обумовлюють якість продукції; в) технічні фактори, що обумовлюють якість продукції; г) суб’єктивні фактори, що обумовлюють якість продукції. 5. Методичною основою забезпечення якості є : а) Держстандарт; б) „ петля якості ”; в) КСУЯП; г) правильні відповіді а) і в). 6. В залежності від використання для оцінки показники якості поділяються на: а) проектні і базові; б) прогнозовані, проектні, виробничі; в) базові і відносні; г) виробничі та експлуатаційні. 7. Стандарти підприємства поділяються на: а) основний і додатковий; б) основний, загальні, спеціальні; в) проектні, виробничі, спеціальні; г) основний, додатковий, спеціальний. 8.КСУЯП – це: а) підсистема системи управління підприємством, об’єктом якої є якість продукції, а також фактори і умови, що на неї впливають; б) система технічних і адміністративних заходів, спрямованих на забезпечення виробництва продукції, яка б повністю відповідала вимогам нормативних документів; в) підсистема системи управління підприємством, об’єктом якої є якість продукції; г) нормативний документ, у якому встановлені для загального та багаторазового використання правила, вимоги, загальні принципи чи характеристики щодо різних видів діяльності. 9. Розробка і впровадження системи управління якістю має наступні етапи: а) підготовка до розробки системи; б) розробка проекту та впровадження системи; в) планування, розробка та контроль; г) правильні відповіді а) і б). 10. На етапі розробки проекту системи управління якістю: а) розробляється програма аналізу якості продукції; б) виконуються заходи по розробці технічного завдання на систему; в) виконуються заходи по розробці систем технічних і адміністративних заходів, спрямованих на забезпечення виробництва продукції; г) немає правильної відповіді.
ТЕМА 6. КОНТРОЛЬ ЯКОСТІ ПРОДУКЦІЇ ТА ПОСЛУГ
План викладу і засвоєння матеріалу 6.1 Розвиток контролю якості. 6.2 Розробка методів оцінки якості продукції. 6.3 Діяльність метрологічної служби по забезпеченню якості продукції.
6.1 Розвиток контролю якості
Розглянемо взаємопов'язані питання, що складають історичну послідовність розвитку управління якістю продукції в Україні:
Технічний контроль якості є основою будь-якого способу управління якості як в Україні, так і за кордоном. Організація контролю якості – це система технічних і адміністративних заходів, спрямованих на забезпечення виробництва продукції, яка б повністю відповідала вимогам нормативних документів . Технічний контроль – це перевірка відповідності об'єкта контролю встановленим технічним вимогам. Під контролем якості розуміють перевірку відповідності кількісних або якісних характеристик продукції чи процесу, від якого залежить якість продукції, встановленим технічним вимогам. Суть контролю полягає в одержанні інформації про стан об'єкта контролю і порівнянні одержаних результатів з встановленими вимогами, зафіксованими в кресленнях, стандартах, ТУ, договорах на поставку, документах. Основні терміни і визначення встановлено у ДСТУ 3230-95 "Управління якістю та забезпечення якості. Терміни та визначення". Контроль – діяльність, яка складається з вимірювань, експертизи, випробувань чи оцінювання однієї чи декількох характеристик з метою калібрування об'єкта і порівняння одержаних результатів з установленими вимогами для визначення того, чи досягнуто відповідність для кожної з цих характеристик. Класифікація видів контролю наведена на рис. 6.1. Контроль якості на підприємстві здійснюють виробники продукції і виробничі майстри; робітники відділу технічного контролю (ВТК) (рис. 6.2), робочі, переведені на самоконтроль, представники замовника на підприємстві (якщо це зазначено у контракті на поставку). Складність проблеми якості вимагає комплексного підходу до організації служби якості підприємства, в якій доцільно об'єднати не лише підрозділи, що здійснюють контроль якості, а й підрозділи по організації всієї роботи в галузі забезпечення й аналізу якості, а також стимулювання якості. Планування якості – діяльність, яка встановлює цілі та вимоги до якості, до застосування елементів системи якості.
операційний контроль + спеціальний + приймальний)
Рис. 6.1 Класифікація видів технічного контролю Планування якості охоплює: а) планування якості продукції: ідентифікація, класифікація й оцінювання характеристик якості, а також установлення цілей, вимог до якості та штрафних санкцій; б) планування управлінської і виконавчої діяльності: підготування до застосування системи якості, у тому числі організаційна діяльність і складання календарного графіка; в) підготування програми якості та вироблення заходів щодо поліпшення якості. Крім того, потрібно займатися підготовкою контролю і застосуванням контрольних засобів. При цьому слід розробляти методи управління якістю як у власному виробництві, так і у постачальників.
Необхідно вести аналітичну роботу – обробку і аналіз даних з якістю і витрат на її забезпечення.
Рис. 6.2 Структурні підрозділи ВТК До системи контролю якості на великих фірмах входять підрозділи випробувань на надійність, контролю матеріалів, перевірки макетів, дослідних зразків продукції. Невід'ємною частиною роботи з контролю якості є контроль куплених виробів, вхідний контроль на всіх ділянках і технологічних переходах у виробництві, операційний і кінцевий (фінішний) контроль готової продукції. До функцій контролю безпосередньо належить метрологічне забезпечення виробництва, яке дає змогу здійснювати розробку, перевірку і правильну експлуатацію засобів вимірювань, електричних, комп'ютерних пристроїв і контроль їх стану. І, нарешті, слід підготувати програми та організувати навчання і підвищення кваліфікації кадрів, забезпечити мотивацію і стимулювання персоналу для успішного вирішення задач якості. Звісно, не кожне підприємство здатне утримувати повністю розвинену службу якості. Малі та середні підприємства, як правило, звертаються до послуг спеціалізованих консультаційних, інжинірингових фірм, обмежуючись, у кращому випадку, наявністю одного інженера з якості. Науковою основою сучасного технологічного контролю стали математико-статистичні методи. Управління якістю продукції може забезпечуватись двома методами: шляхом розбракування виробів і шляхом підвищення технологічної точності. Здавна методи контролю зводились, зазвичай, до аналізу браку шляхом суцільної перевірки виробів на виході. При масовому виробництві такий контроль дуже дорогий: контрольний апарат повинен у 5-6 раз перевищувати кількість робочих, і навіть при цьому немає повної гарантії від браку. Тому від суцільного контролю переходять до вибіркового з використанням статистичних методів обробки результатів. Але такий контроль ефективний тільки тоді, коли технологічні процеси, перебуваючи в налагодженому стані, володіють точністю і стабільністю, достатньою для "автоматичної" гарантії виготовлення бездефектної продукції. Звідси виникає потреба у стабілізуванні виробництва. Найбільш надійним способом стабілізації виробництва є створення системи якості, а потім її сертифікація. З цією метою прийнято ДСТУ 3514-97 "Статистичні методи контролю та регулювання. Терміни та визначення".
Основні області застосування статистичних методів УЯП надано на рис. 6.3. Основні галузі, які вимагають використання статистичних методів, наведено на рис. 6.4.
Рис. 6.3. Області застосування статистичних методів управління якістю продукції
Статистичне регулювання процесів забезпечує систематичний підхід до оптимізації процесів і допомагає: • позбавитись від відходів (втрат); • виявити проблемні області (ділянки); • позбавитись від суб'єктивності при прийнятті рішень; • зменшити мінливість (непостійність, нестійкість) процесу; • досягти зазначеної мети; • визначити момент досягнення досконалості.
Рис. 6.4 Основні етапи управління якістю продукції, які потребують застосування статистичних методів
Причини змін якості носять різний характер: Випадкові зміни — це сума численних "випадкових причин", вплив кожної з яких незначний, до того ж окрему причину для будь-якої великої складової сукупних змін встановити неможливо. Виробництву і контролю завжди притаманна стабільна "система випадкових причин". Невипадкові зміни — це зміни (коливання) внаслідок "невипадкових причин" (причин систематичних похибок), які характеризують відмінності між працівником, машинами, матеріалами, методами, в кожному факторі в часі. За наявності "невипадкових причин" зміни в даних не йдуть за очікуваними схемами, і вважається, що процес "некерований". Виробництву і контролю завжди притаманна стабільна "система випадкових причин". Невипадкові зміни — це зміни (коливання) внаслідок "невипадкових причин" (причин систематичних похибок), які характеризують відмінності між працівником, машинами, матеріалами, методами, в кожному факторі в часі. За наявності "невипадкових причин" зміни в даних не йдуть за очікуваними схемами, і вважається, що процес "некерований". Якщо раніше традиційним способом вважалось оцінювання (контроль) виробів, то тепер є прагнення контролювати технологічний процес, характеристики якого дають змогу оцінювати і якість продукції, яка випускається. Разом з тим регулювання процесів з використанням статистичних методів не замінює: • вирішення проблем (прийняття рішень); • винесення надійних технічних оцінок; • інженерного проектування і наукових розробок; • оптимізації операцій; • методів проектування, аналізу й управління.
6.2 Розробка методів оцінки якості продукції Виникнення потреби в оцінці якості продукції історично зумовлено розподілом праці та появою масового виробництва. Тут можна виділити 3 етапи. Перший – етап безпосереднього поєднання людини із засобами виробництва, коли якість продукції залежала від майстерності робітника, його фізичної досконалості, органів його чуття. Виготовлення і споживання продукції не було поділено ні у просторі, ні в часі, тому потреба в оцінці була відсутня. На другому етапі – етапі машинного виробництва, з посиленням розподілу праці, розвитком товарних відносин, коли продукція виробляється для невідомого споживача і масово, виникає потреба в отриманні об'єктивної оцінки якості продукції; ця оцінка повинна нести інформацію про потреби у тій чи іншій продукції. Оцінка якості тут вже важлива, але особлива необхідність в ній постає на третьому етапі автоматизованого виробництва, через те, що продукція все більше ускладнюється, одночасно пропонується до декількох десятків різновидів товарів одного й того ж призначення, різко скорочується період між змінами моделей, зростає серйозність наслідків, до яких може призвести неточна чи помилкова оцінка. До недавнього часу існувало багато видів оцінок для визначення якості продукції: • відповідність якості продукції чинній НД (стандартам, ТУ, договорам); • оцінка на виробничій стадії при прийнятті рішення про постановку продукції на виробництво або ще раніше, коли приймається рішення про розробку продукції та її параметри заносяться в карту технічного рівня і якості. Продукцію на цій стадії порівнюють з аналогом, який вже до цього задовольняв конкретну потребу; • атестація продукції за категоріями якості; • розбивка продукції за сортами; • сертифікація продукції; • за результатами випробувань дослідних зразків; • оцінка економічності продукції з точки зору витрати ресурсів за собівартістю, цінами (оптовою і роздрібною), сумарними витратами (виготовлення і експлуатації); • оцінки якості продукції торговими органами для експорту і внутрішніх потреб; • оцінка держприйманням. Наявність великої кількості видів оцінок свідчить про два моменти: по-перше, проблема оцінки вважалася складним завданням, по-друге, визнавалось, що в цей час були відсутні достатньо об'єктивні методи по кількісній оцінці якості, які приймались би усіма споживачами. Саме такий стан справ з оцінкою якості продукції зумовив в нашій країні посилення наукових досліджень з пошуку об'єктивних кількісних оцінок якості продукції (також споживчої вартості, корисності), а потім привів і до появи наукового напрямку, пов'язаного з кількісною оцінкою якості, кваліметрії. Кваліметрія оперує не з визначенням абсолютної якості, а з відносними оцінками і визначає якість по відношенню до виробу, взятого за базу порівняння – рівень якості (ГОСТ 15467-79). Були введені поняття показників якості продукції: одиничний, комплексний, груповий, узагальнений, відносний, інтегральний. Пропонувалося враховувати лише найважливіші властивості продукції при оцінках якості продукції. Серед оцінок якості продукції були диференційна, а також - надійності, технічного та техніко-економічного рівня якості. Першим етапом оцінки якості продукції був вибір номенклатури показників якості. У 1979 році ВИДІ стандартизації Держстандарту запропонував для оцінки якості продукції номенклатуру із 10 видів показників; кожний з видів містив більш конкретні показники. Залежно від засобів, що використовуються, методи вимірювання показників якості поділялись на вимірювальні, реєстраційні, розрахункові, органолептичні, експертні тощо. За базову модель виробу вибиралась не лише існуюча, але й гіпотетична, що відображає найрізноманітніші рівні якості: • середній досягнутий світовий; • середній досягнутий народногосподарський; • вищий досягнутий народногосподарський; • економічно-оптимальний; • перспективний народногосподарський; • перспективний світовий. Для отримання відносних показників якості при порівнянні оцінюваного і базового зразка бралися як одиничні показники (диференціальна оцінка), так і узагальнені (комплексна оцінка). Слід ще раз відзначити, що такий підхід до оцінки якості продукції існує іноді й зараз (наприклад, при оцінці рівня конкурентоспроможності продукції), але за кордоном вітчизняні способи оцінок якості продукції не були прийняті.
6.3 Діяльність метрологічної служби по забезпеченню якості продукції. Метрологічна служба – одна з ланок державного управління, основними задачами якої є:
В залежності від функцій, які виконує метрологічна служба, її поділяють на державну і відомчу. До державної метрологічної служби належать:
Держстандарт через управління метрології координує діяльність метрологічної служби країни, відповідає за забезпечення проведення єдиної технічної політики, яка містить в собі: - виконання фундаментальних досліджень в галузі метрології, створення та удосконалення еталоної бази; - визначення загальних вимог до засобів вимірювання, методів та результатів вимірювання; - організацію та проведення контролю та нагляду; - участь у метрологічній діяльності міжнародних метрологічних організацій; - розробка або участь у розробці національних, державних або багатогалузевих програм з метрології. До відомчої метрологічної служби відноситься служба головного метрологічного відомства, яка здійснює організаційно-методичне керівництво діяльністю всіх ланок метрологічної служби і метрологічна служба підприємства. Для забезпечення визначення з необхідною точністю характеристик виробів, напівфабрикатів, вузлів, матеріалів, сировини, параметрів технологічного процесу і устаткування здійснюється метрологічне забезпечення підготовки виробництва, що дозволяє добитися значного підвищення якості виготовлення продукції і зниження непродуктивних витрат на її розробку і виробництво. Нормативною базою метрологічного забезпечення підготовки виробництва є стандарти державної системи вимірювань, єдиної системи технологічної підготовки виробництва, галузеві стандарти, організаційно-методична та інструктивна документація, що регламентує:
Питання для роздуму, самоперевірки та повторення
Завдання, вправи, тести Завдання 1 1.Технічний контроль – це: а) система технічних і адміністративних заходів, спрямованих на забезпечення виробництва продукції; б) перевірка відповідності об'єкта контролю встановленим технічним вимогам; в) встановлення міри відповідності вимогам нормативно-технічної документації фактичних значень показників якості продукції до початку її експлуатації; г) немає правильної відповіді.
а) суцільний, вибірковий, безперервний; б) вхідний, операційний, приймальний; в) одноступеневий і багатоступеневий; г) вхідний, операційний, періодичний. 3. Планування якості – це: а) сукупність операцій, які включають вибір номенклатури показників якості продукції, що оцінюється і визначення значень цих показників; б) це встановлення міри відповідності вимогам нормативно-технічної документації фактичних значень показників якості продукції в) діяльність, яка встановлює цілі та вимоги до якості, після застосування елементів системи якості. г) діяльність, яка встановлює цілі та вимоги до якості, до застосування елементів системи якості. 4. Науковою основою сучасного технологічного контролю є : а) статистичні і експертні методи; б) експертні методи; в) статистичні методи; г) математико-статистичні методи. 5.Невипадкові зміни — це: а) зміни (коливання) внаслідок навмисних похибок; б) зміни (коливання) внаслідок причин систематичних похибок, які характеризують відмінності між працівником, машинами, матеріалами, методами, в кожному факторі в часі; в) сума численних причин , вплив кожної з яких незначний, до того ж окрему причину для будь-якої великої складової сукупних змін встановити неможливо; г) немає правильної відповіді. 6. Статистичне регулювання технологічного процесу передбачає: а) вибірковий контроль якості продукції, що ґрунтується на застосуванні методів математичної статистики для перевірки відповідності якості продукції встановленим вимогам і прийняття рішення; б) коригування значень параметрів технологічного процесу за результатами вибіркового контролю контрольованих параметрів, здійснюване для технологічного забезпечення належного рівня якості продукції; в) коригування значень параметрів технологічного процесу за результатами вибіркового контролю контрольованих параметрів; г) всі відповіді вірні. 7. Повний комплект планів вибіркового контролю, поєднаний з сукупністю правил застосування цих планів — це: а) план контролю; б) правила контролю; в) схема статистичного приймального контролю; г) немає правильної відповіді. 8. Якого рівня якості не існує: а) середній досягнутий світовий; б) вищий досягнутий народногосподарський; в) мінімальний досягнутий світовий; г) економічно-оптимальний. 9. До державної метрологічної служби належить: а) Держстандарт; б) Державні наукові метрологічні центри; в) Державна служба законодавчої метрології; г) всі відповіді вірні. 10. Нормативною базою метрологічного забезпечення підготовки виробництва є: а) стандарти державної системи вимірювань; б) галузеві стандарти; в) організаційно-методична та інструктивна документація, г) всі відповіді вірні.
ТЕМА7. МЕТОДИ ОЦІНЮВАННЯ ЯКОСТІ ПРОДУКЦІЇ ТА ПОСЛУГ
План викладу і засвоєння матеріалу 7.1 Рівень якості продукції і методи його визначення. 7.2 Оцінка рівня якості продукції на етапах розробки, виготовлення, експлуатації.
7.1 Рівень якості продукції і методи його визначення Рівень якості продукції – це відносна характеристика її якості, яка ґрунтується на порівнянні значень показників якості продукції, що оцінюється, з базовими значеннями. Оцінка рівня якості продукції – це сукупність операцій, які включають вибір номенклатури показників якості продукції, що оцінюється, визначення значень цих показників і співставлення їх з базовими. Оцінка якості продукції проводиться методами прикладної кваліметрії – науки про вимірювання і оцінку якості продукції, завданням якої є розробка конкретних методик і математичних моделей для оцінки якості конкретних об'єктів різного виду і призначення. Якість продукції кількісно визначається:
Під технічним рівнем продукції розуміють відносну характеристику якості продукції, основану на співставленні значень показників, які характеризують технічну довершеність продукції, що оцінюється, у відповідності з базовими значеннями.Для знаходження значень показників якості продукції використовують дві групи методів: за способами і за джерелами отримання інформації. В залежності від способу отримання інформації методи поділяють: вимірювальний, реєстраційний, органолептичний і розрахунковий. Вимірювальний метод ґрунтується на. використанні інформації, яку отримують з використанням технічних вимірювальних засобів - найбільш поширений метод. Реєстраційний – ґрунтується на використанні інформації, яку отримують шляхом підрахунку кількості подій, предметів або витрат на створення, експлуатацію продукції, кількість частин складного виробу (стандартних, уніфікованих, захищених авторськими свідоцтвами тощо). Цим методом визначають показники уніфікації, патентно-правові тощо. Органолептичний метод ґрунтується на використанні інформації, яку отримують за допомогою органів чуття: зору, слуху, нюху, дотику, смаку (значення показників знаходять методом аналізу одержаних відчуттів на основі колишнього досвіду і виражають в балах). За допомогою цього методу визначають деякі показники якості харчових продуктів, легкої промисловості, особливо естетичні показники. Розрахунковий метод ґрунтується на використанні інформації, яку отримують за допомогою теоретичних або емпіричних залежностей. Цим методом користуються, в основному, при проектуванні продукції, коли остання ще не може бути об'єктом експериментальних досліджень або випробувань (користуються для визначення показників продуктивності, довговічності, ремонтопридатності виробу). В залежності від джерела інформації методи знаходження значень показників якості продукції поділяють на: традиційні, експертні, соціологічні. При традиційному методі знаходження значень показників якості здійснюються спеціалістами лабораторій, конструкторських відділів при проведенні випробувань виробів. При експертному методі знаходження значень показників якості здійснюють групи спеціалістів – експертів (користуються у випадках, коли значення показників якості не можуть бути отримані іншими більш об'єктивним методам). При соціологічнім методі знаходження значень показників якості здійснюють шляхом вивчення попиту фактичних або потенціальних споживачів продукції за допомогою усних опитувань або спеціальних анкет. Визначення числових значень показників якості є одною з найважливіших операцій оцінки рівня якості продукції і вимагає використання статистичних методів, за допомогою яких вирішують наступні задачі: - визначається надійна межа і інтервали для параметрів розподілу показника якості, що оцінюється; - порівнюються середні значення досліджуваного показника якості для двох або кількох сукупностей одиниць продукції з метою встановлення їх випадкової чи закономірної відмінності; - визначається коефіцієнт кореляції між двома показниками якості; - визначається параметри залежності досліджуваного показника якості від інших числових характеристик факторів, що впливають на досліджений показник якості; - визначається вплив досліджуваних факторів на зміну показника якості, що оцінюється. Дуже важливим завданням є оптимізація значень показника якості продукції, коли досягають або найбільшого ефекту від експлуатації чи споживання продукції при заданих витратах, або найбільшого відношення ефекту до витрат. Це означає, що поліпшення значень показників якості продукції повинно здійснюватися таким чином, щоб їх сумісний ефект приймав би найліпше значення при заданих витратах (теза "максимальний рівень якості при мінімальних витратах" – безглуздя). Оптимальне значення показників якості при наявності цільової функції і обмежень на витрати чи ефект встановлений методами лінійного і нелінійного програмування, динамічного програмування, теорії ігор і статистичних рішень, теорії оптимізація управління та іншими математичними методами.
7.2 Оцінка рівня якості продукції на етапах розробки, виготовлення і експлуатації Оцінка рівня якості на етапі розробки продукції – це порівняння сукупності показників якості цієї продукції з відповідною сукупністю показників базового зразка. Вона повинна характеризувати оптимальний рівень якості на деякий заданий період. Від вибору базового зразка значно залежить результат оцінки. Базовими зразками можуть бути:
При оцінці рівня якості використовують диференційний, комплексні або змішані методи. Диференційний метод базується на використанні одиничних показників якості. При цьому для кожного показника проводять розрахунок:
qi = , (7.1)
де Рі – значення і-го показника якості продукції, що оцінюється; Ріб – значення і-го базового показника. При використанні цього методу можуть бути такі рішення: – рівень якості вищий або дорівнює рівню базового зразка, якщо всі значення відносних показників > 1; – рівень якості нижче, коли < 1. Коли частина значень відносних показників > 1, а частина < 1, необхідно використовувати комплексний або змішаний метод оцінки. Комплексний метод заснований на використанні узагальненого показника якості продукції, який є функцією від одиничних (групових, комплексних) показників якості продукції. Він може бути виражений:
Оцінка рівня якості виготовленої продукції– це встановлення міри відповідності вимогам нормативно-технічної документації фактичних значень показників якості продукції до початку її експлуатації. Для визначення рівня якості виготовлення продукції використовують коефіцієнт дефектності – це характеристика середніх витрат, пов'язаних з наявністю дефектів, які виражені в цінових чи умовних одиницях – балах, що приходяться на одиницю продукції Він визначається за формулою:
Д = , (7.2)
де m - число всіх видів дефектів, що зустрічаються в даній продукції або вибірки; di - кількість дефектів і-го виду; Zi - коефіцієнт вагомості і-го дефекту (виражається у грошах або в балах); N– обсяг вибірки. При прийманні готової продукції оцінку рівня якості характеризують приймальним рівнем дефектності на основі певного середнього значення коефіцієнта дефективності. Оцінка рівня, якості продукції в експлуатації – тут розуміється міра відповідності вимогам нормативно-технічної документації фактичних значень показників в процесі експлуатації (всієї після виробничої стадії існування продукції). Оцінка проводиться за тими ж показниками, що й на стадіях розробки і виготовлення (шляхом порівняний фактичних значень показників з тими, що були досягнуті на стадіях розробки і виготовлення). Це дозволяє:
Питання для роздуму, самоперевірки та повторення
Завдання, вправи, тести Завдання 1. 1. Рівень якості продукції – це: а) відносна характеристика її якості, яка ґрунтується на порівнянні значень показників якості продукції, що оцінюється, з базовими значеннями; б) відносна характеристика її якості, яка ґрунтується на порівнянні значень показників якості продукції, що оцінюється, з плановим значення; в) встановлення міри відповідності вимогам нормативно-технічної документації фактичних значень показників якості продукції до початку її експлуатації; г) немає правильної відповіді. 2. Якість продукції кількісно визначається: а) технічним рівнем продукції; б) рівнем якості виготовлення продукції; в) рівнем якості продукції в експлуатації; г) всі відповіді вірні 3.Коефіцієнт дефектності – це: а) характеристика максимальних витрат, пов'язаних з наявністю дефектів, які виражені в цінових чи умовних одиницях – балах; б) характеристика граничних витрат, пов'язаних з наявністю дефектів, які виражені в цінових чи умовних одиницях – балах; в) характеристика середніх витрат, пов'язаних з наявністю дефектів, які виражені в цінових чи умовних одиницях – балах; г) немає правильної відповіді. 4. В залежності від способу отримання інформації методи визначення рівня якості поділяють на: а) вимірювальний, реєстраційний, органолептичний; б) розрахунковий і органолептичний; в) експертний і вимірювальний; г) немає правильної відповіді. 5. При якому методі знаходження значень показників якості здійснюють шляхом вивчення попиту фактичних або потенціальних споживачів продукції за допомогою усних опитувань або спеціальних анкет: а) експертному; б)соціологічному; в) розрахунковому; г)традиційному. 6. Який метод визначення рівня якості ґрунтується на використанні інформації, яку отримують за допомогою органів чуття: зору, слуху, нюху, дотику, смаку: а) експертний; б) органолептичний; в) реєстраційний; г) біологічний. 7. Оцінка рівня якості на етапі розробки продукції – це: а) встановлення міри відповідності вимогам нормативно-технічної документації фактичних значень показників якості продукції до початку її експлуатації; б) коригування значень параметрів технологічного процесу за результатами вибіркового контролю контрольованих параметрів; в) порівняння сукупності показників якості цієї продукції з відповідною сукупністю показників базового зразка; г) немає правильної відповіді. 8. Комплексний метод оцінки якості може бути виражений: а) головним показником відображає основне призначення продукції); б) інтегральним показником якості продукції; в) середньозваженим показником; г) всі відповіді вірні. 9. Оцінка рівня якості виготовленої продукції– це: а) перевірка відповідності об'єкта контролю встановленим технічним вимогам; б) встановлення міри відповідності вимогам нормативно-технічної документації фактичних значень показників якості продукції до початку її експлуатації; в) встановлення міри відповідності вимогам нормативно-технічної документації фактичних значень показників якості продукції під час її експлуатації; г) немає правильної відповіді. 10. Науки про вимірювання і оцінку якості продукції – це: а) кваліметрії ; б) квазіметрія; в) стандартизація; г) немає правильної відповіді.
ТЕМА 8. УПРАВЛІННЯ ЯКІСТЮ ПРОДУКЦІЇ ТА ПОСЛУГ
План викладу і засвоєння матеріалу 8.1 Досвід управління якістю. 8.2 Статистичні методи управління якістю. 8.3 Людський фактор в управлінні якістю продукції.
8.1 Досвід управління якістю. Історія розвитку принципів управління якістю сягає в глибину віків. Але почнемо з 1905 р. - із появи системи Тейлора. Завдяки цій системі в практику ввійшли такі поняття, як: верхня та нижня межа якості; поля допуску; технічні засоби у вигляді прохідних і непрохідних калібрів. З'явилась така спеціальність, як інспектор якості чи технічний контролер. Ця система дала змогу поділити продукцію на якісну та дефектну (брак), побудувати замкнений механізм управління якістю, використовуючи економічні й адміністративні санкції щодо працівників, які допускають брак. Ця система й нині залишається однією з головних, хоч з'явилося багато надбудов, нових методів та ідей. Систему Тейлора часто критикують, особливо в Японії, але незважаючи на це, її роль дуже велика, особливо в інжинірингу якості. Система Тейлора дала чудовий механізм управління якістю кожного конкретного виробу (деталь, складова одиниця). Але виробництво -це процеси. І незабаром стало ясно, що управляти слід процесами. У 1924 р. у Бєлл Телефоун Леборетріз (зараз AT&T) була створена група під керівництвом доктора Р.Л.Джонса, що заклала основи статистичного управління якістю. Це були розробки контрольних карт, виконані В. Шухартом, перші поняття та таблиці вибіркового контролю якості, розроблені Х.Доджем і Х.Ромігом. Ці роботи стали початком статистичних методів управління якістю, що згодом, завдяки доктору Е.Дьомінгу, набули широкого розповсюдження в Японії й істотно вплинули на економічну революцію в цій країні. Американський математик У.А.Шухарт, один із основоположників використання статистичних методів при серійному виробництві, писав: "Протягом тривалого часу ефективність статистики буде залежати меншою мірою від існування загону статистиків, що мають чудову підготовку, ніж від підготовки всього покоління, вихованого в дусі статистики, з фізиками, хіміками, інженерами і багатьма іншими спеціалістами, які будуть відповідати тою чи іншою мірою за підготовку та управління новими процесами виробництва". Загострення конкуренції на національному і міжнародному рівнях змусило багатьох знову звернутись до статистичних методів. Статистичні методи визнаються важливою умовою рентабельного управління якістю, а також засобом підвищення ефективності виробничих процесів і якості продукції. У стандартах ІСО 9001 - ІСО 9003, в яких розглядаються системи якості, записано: "У разі потреби постачальник повинен розробляти процедури, що забезпечують вибір статистичних методів, необхідних для перевірки можливості технологічного процесу і прийнятності характеристик продукції".
8.2 Статистичні методи управління якістю. Для вирішення проблем, пов'язаних з якістю продукції, широко використовуються 7 традиційних методів (так званих "інструментів" якості), а саме: контрольні листки, контрольні карти, діаграми розсіювання, гістограми, діаграми Парето, причинно-наслідкові діаграми, часові ряди. На сьогодні ці методи, набувши подальшого розвитку, стандартизовані та рекомендуються для використання в роботі по підвищенню якості (міжнародний стандарт ІСО 9004-4: 1993). В Україні прийнятий ДСТУ ІСО 9004-4-98 "Управління якістю та елементи системи якості. Частина 4. Настанови щодо поліпшення якості". Як зазначає відомий японський спеціаліст з якості професор К.Ісікава: "Базуючись на досвіді своєї діяльності, можу сказати, що 95% усіх проблем фірми можуть бути вирішені за допомогою цих семи прийомів". Для контролю якості необхідно зібрати певні дані, а потім обробити. Але дані, що характеризують навіть один і той же параметр виробу, не можуть бути багаторазово отримані за ідентичних умов, тому що в процесі виробництва змінюються окремі деталі та обставини. Тому при операціях з контролю якості мають справу з великим числом даних, які характеризують ті чи інші параметри виробу, умови процесу тощо. Ці дані при повторних вимірюваннях завжди дещо відрізняються від отриманих в інший час і за інших умов, тобто завжди спостерігається розкидання даних, аналізуючи яке можна знайти вирішення проблеми, що виникла в процесі виробництва. Наприклад, при використанні тієї ж самої технології та однакових виробничих операцій, в одному випадку виробляється якісний виріб, в іншому — неякісний. Якщо порівняти процес виготовлення якісного та неякісного виробів, детально вивчаючи дані щодо кожного етапу, процесу, можна виявити момент, коли відмінність в даних є максимальною. Таким чином можна знайти причину, що призвела до появи браку. Усунення причини або системи причин і буде рішенням проблеми. Систематизація, обробка та дослідження такого великого числа даних за допомогою різноманітних методів з метою виявлення визначених закономірностей, яким вони підкоряються, називається статистичною обробкою; дані при цьому називаються статистичними даними, а методи, що застосовуються - статистичними методами. Як правило, для обробки й аналізу даних використовують не один, а декілька статистичних методів. Це інколи дає змогу отримати цінну інформацію, яка при аналізі розкидання даних лише одним методом може висковзнути. Розглянемо суть вказаних методів. Мозкова атака використовується, щоб допомогти групі виробити якнайбільше ідей з якої-небудь проблеми за найкоротший час, і може здійснюватись двома шляхами: 1) впорядковано - кожний член групи подає ідеї по черзі або пропускає свою чергу до наступного разу. Таким способом можна спонукати до розмови навіть наймовчазніших людей, однак тут присутній деякий елемент тиску, що може заважати; 2) невпорядковано - члени групи просто подають ідеї стихійно, тобто тоді, коли вони спадуть на думку. Так створюється більш розкута атмосфера, але є небезпека, що найбалакучіші візьмуть гору. В обох методах загальні правила поведінки однакові. Бажано дотримуватись такої лінії поведінки: • Ніколи не критикувати ідеї. Записувати на аркуш або дошку кожну ідею. Якщо слова бачать усі, це допомагає запобігти невірного розуміння та породжує нові ідеї. • Кожний повинен погодитися з питанням або порядком денним мозкової атаки, що передує. • Заносити на дошку або аркуш слова людини, що виступає буквально, не редагуючи їх. • Робити все швидко, краще за все проводити мозкову атаку за 5-15 хвилин. Схема процесу (схема послідовності операцій, маршрутна карта) застосовується, коли необхідно прослідкувати фактичні або ті, що є на думці, стадії процесу, які проходять виріб (послуга), щоб можна було визначити відхилення. При вивченні схем процесів можна часто виявити приховані пастки, які є потенційним джерелом перешкод та труднощів. Треба зібрати спеціалістів, що мають найбільші знання про цей процес, для того щоб: 1) побудувати послідовну схему стадій процесу, який дійсно відбувається; 2) побудувати послідовну схему стадій процесу, який повинен відбуватися, якщо все буде працювати правильно; 3) порівняти дві схеми, щоб знайти, чим вони відрізняються, і таким чином, знайти точку, в якій виникають проблеми. З контрольного листка починається перетворення думок та припущень у факти. Для побудови контрольного листка необхідно: 1. Встановити найточніше, яка подія буде спостерігатись. Кожний повинен слідкувати за однією й тією ж річчю. 2. Домовитись про період, протягом якого будуть збиратись дані. Він може коливатись від годин до тижнів. 3. Побудувати форму, яка буде зрозумілою та легкою для заповнення. У формі повинні бути чітко визначені графи та стовпці, повинно бути достатньо місця для внесення даних. 4. Збирати дані постійно та чесно, нічого не потворюючи. Ще раз впевніться, що призначений вами час достатній для виконання завдань по збиранню даних. Зібрані дані повинні бути однорідними. Якщо це не так, треба спочатку згрупувати дані, а потім розглядати їх окремо. Часовий ряд (лінійний графік) застосовується, коли потрібно найпростішим способом представити хід зміни даних, що спостерігаються за певний період часу. Часовий ряд призначений для наочного показу даних, він дуже простий за побудовою та у використанні. Точки наносяться на графік у тому порядку, в якому вони були зібрані, адже оскільки вони означають зміни характеристики в часі, дуже суттєва послідовність даних. Небезпека у використанні часового ряду полягає в тенденції вважати важливою будь-яку зміну даних у часі. Часовий ряд, як й інші види графічної техніки, треба використовувати, щоб зосередити увагу на дійсно суттєвих змінах у системі. Одне з найефективніших застосувань часового ряду полягає у виявленні суттєвих тенденцій або змін середньої величини (рис. 14.5). Діаграма Парето названа за ім'ям італійського економіста Парето (1845-1923 pp.). Діаграми Парето часто використовують для аналізу причин браку. У повсякденній діяльності підприємства постійно виникають різноманітні проблеми: труднощі з обігом кредитних сум; засвоєння нових правил; прийняття законів; поява браку, неполадки обладнання; подовження часу від випуску партії виробів до її збуту; наявність на складах продукції, що лежить "мертвим вантажем"; затримка термінів поставок вихідної сировини і матеріалів та ін. Пошук вирішення цих проблем починають з їх класифікації за окремими факторами (проблеми, які належать до фінансових; проблеми, які належать до браку; проблеми, які належать до роботи обладнання або виконавців, тощо), збору й аналізу даних окремо по групах проблем. Щоб виявити, які з цих факторів є основними, будують діаграму Парето та проводять аналіз діаграми. Діаграма Парето використовується і в протилежному випадку, коли позитивний досвід окремих цехів або підрозділів хочуть застосувати загалом по підприємству. За допомогою діаграми Парето ви- значають основні причини успіхів і широко пропагандують ефективні методи роботи. При використанні діаграми Парето для контролю найважливіших факторів найбільш розповсюдженим методом аналізу є так званий ABC-аналіз. Припустимо, на складі знаходиться велика кількість деталей - 1000, 3000 шт. або більше. Проводити контроль всіх деталей однаково, без всяких відмінностей, вочевидь, неефективно. Якщо ж ці деталі поділити на групи, припустимо, за їх вартістю, то на частку групи найбільш дорогих деталей, яка складає 20-30% від загального числа деталей, що зберігаються на складі, припаде 70-80% від загальної вартості всіх деталей, а на частку групи найдешевших деталей, яка складає 40-50% від усієї кількості деталей, припаде лише 5-10% від загальної вартості. Назвемо першу групу групою А, другу - С. Проміжну групу, вартість якої складає 20-30% від загальної вартості, назвемо групою В. Тепер зрозуміло, що контроль деталей на складі буде ефективним в тому випадку, коли контроль деталей групи А буде найжорсткішим, а контроль деталей групи С — спрощеним. Такий аналіз широко застосовується для контролю складів, контролю клієнтури, контролю грошових сум, пов'язаних зі збутом і т.д. Діаграма Парето для вирішення таких проблем, як поява браку, несправність обладнання, контроль деталей на складах будується у вигляді стовпчастого графіка, стовпчики якого відповідають окремим факторам, які є причинами виникнення проблеми. Стовпчики поділяють на групи А,В,С за числом випадків або за сумою втрат. Діаграму Парето доцільно застосовувати після проведення коректуючих заходів, її можна знову побудувати для змінених внаслідок корекції умов і перевірити ефективність проведених заходів. Порядок побудови діаграми Парето 1. Виберіть проблеми, які треба порівняти, і розташувати їх за важливістю (шляхом мозкової атаки, використовуючи існуючі дані -звіти). 2. Визначте критерій для порівняння одиниць вимірювання (натуральні характеристики, вартісні). 3. Зазначте період часу для вивчення. 4. Згрупуйте дані за категоріями, порівняйте критерії кожної групи. 5. Перелічіть категорії зліва направо на горизонтальній осі в порядку зменшення значення критерію. В останній стовпчик включіть категорії з найменшим значенням. Гістограма використовується для дослідження і розподілу даних про число одиниць у кожній категорії за допомогою стовпчико-вого графіка. Гістограма - це стовпчиковий графік, побудований згідно з отриманими за певний період (наприклад, за тиждень або місяць) даними, які розбиваються на декілька інтервалів; число даних, що потрапляють до кожного з інтервалів (частота), виражається висотою стовпчика. Дані для побудови гістограми збирають протягом тривалого періоду - (тижня, місяця, року тощо). Велику кількість даних, зібраних за тривалий час, систематизують, аналізують їх розподіл (середнє значення та довільне розташування), комбінуючи методи "семи інструментів контролю якості", і отримують важливу інформацію для оцінки проблеми та пошуку способів її вирішення. Так, при контролі якості виробів застосовують наступні методи. 1. Для щомісячного аналізу умов зміни частки дефектних виробів використовують графік, що зображується ламаною лінією (зміни в часі). 2. Частку дефектних виробів окремо за видами браку досліджують за допомогою діаграми Парето та кругового графіка. 3. Зміну чинників, що впливають на виникнення браку, по місяцях досліджують за допомогою стрічкового графіка. 4. Частку дефектних виробів, число дефектних виробів і показники якості контролюють за допомогою контрольних р-карт, рп-карт і (X-R) - карт. 5. Співвідношення між чинниками, що впливають на появу дефектів (причинами), і самими дефектами (наслідком), досліджуються за допомогою причинно-наслідкової діаграми. 6. Показники якості при високому відсотку дефектних виробів співставляють зі стандартами за допомогою гістограми. Комбінація різних методів аналізу дає змогу дослідити проблему з найрізноманітніших поглядів, що має велике значення для оцінки стану, знаходження шляхів вирішення проблеми і проведення заходів щодо покращання стану процесу. Як вже зазначалося вище, наскільки б ідентичними не були умови виробництва, показники якості завжди мають певну різноманітність. Автоматизація виробництва зменшує різницю, але не усуває її зовсім. Проте при ретельному розгляді можна побачити, що різниця залежить від певних закономірностей. Зазвичай, частота розкидання є максимальною у центрі зони розкладання, а чим далі від центру, тим частота менша, тобто частіше за все різниця підпорядковується нормальному закону розподілу. Отже, систематизуючи показники якості та, аналізуючи побудовану для них гістограму, можна легко зрозуміти вид розподілу, а визначивши середнє значення х та стандартне відхилення S, можна порівняти показники якості з контрольними нормативами і таким чином отримати інформацію високої точності. Гістограма застосовується як для аналізу значень параметрів, що були виміряні, так і для розрахункових значень. Завдяки простоті побудови та наочності гістограми знайшли широке застосування у найрізноманітніших галузях. Гістограма будується у наступному порядку. Систематизують дані, що зібрані, наприклад, за 10 днів або за місяць. Число даних повинно бути не менше 30-50, оптимальне число - близько 100. Якщо даних більше 300, затрати часу на їх обробку надто великі. Наступний крок - визначення найбільшого L і найменшого S значень даних. При великій кількості значень (близько 100) визначення L і S ускладнено, тому спочатку визначають найбільше і найменше значення у кожному десятку, а потім серед отриманих значень визначають L і S. Інтервал між найбільшим і найменшим значеннями поділяють на відповідні ділянки. Останнім кроком є побудова графіка гістограми. По осі абсцис відкладають значення параметрів якості, по осі ординат - частоту. Для кожної ділянки будують прямокутник (стовпчик) з основою, що дорівнює ширині інтервалу ділянки; висота його відповідає частоті попадання даних у цей інтервал. Якщо на гістограмі від руки провести криву розподілу даних по частоті, а також верхні та нижні граничні значення норми, то легко можна зрозуміти вид розподілу гістограми І співвідношення значень контрольних нормативів. Типова гістограма виглядає так, як показано на рис. 8.6. Аналіз гістограм дозволяє зробити висновок про стан процесу, але якщо не зрозумілі умови контролю процесу або тимчасові зміни, необхідно в комбінації з гістограмою використовувати також контрольні карти. Причинно-наслідкова діаграма (діаграма Ісікави, діаграма "риб'ячий скелет") застосовується, коли необхідно дослідити і зобразити всі можливі причини визначених проблем або умов. Вона дозволяє виявити і систематизувати різноманітні фактори та умови (наприклад, вихідні матеріали, умови операцій, верстати і обладнання, оператори), які впливають на проблему, що розглядається (на показники якості). Можна сказати, що якість виробу є результатом дії системи факторів і причин, що складають процес. Японці визначають процес як взаємодію 4М (material - (матеріал) + machine - (обладнання) + man - (оператор) + method - (метод). Залежність між процесом (4М), що являє собою систему причинних факторів, та якістю, що являє собою результат дії цих причинних факторів, можна виразити графічно. Наслідок, результат або проблема, як правило, позначаються на правій стороні схеми, а головні діючі або "причини" перелічуються на лівій стороні (рис. 8.7). Порядок побудови причинно-наслідкової діаграми 1. Починайте процес з описання вибраної проблеми, а саме: в чому її особливості, де вона виникає, коли з'являється і як далеко поширюється. 2. Перелічіть причини, необхідні для побудови причинно-наслідкової діаграми одним із наступних способів: • проведіть мозкову атаку, на якій обговоріть всі можливі причини без попередньої підготовки; • уважно прослідкуйте всі стадії виробничого процесу і на контрольних листках вкажіть можливі причини виникаючої проблеми. 3. Побудуйте дійсну причинно-наслідкову діаграму. 4. Проаналізуйте всі взаємозв'язки. Для того, щоб знайти основні причини проблеми, шукайте причини, які повторюються. Основні причинні категорії слід записувати в загальному вигляді. Діаграма розсіювання (розкидання) застосовується, коли необхідно уявити, що відбувається з однією із змінних величин, якщо інша змінна змінюється, і перевірити припущення про взаємозв'язок двох змінних величин. Діаграма розсіювання використовується для виявлення причин-но-наслідкових зв'язків показників якості та впливаючих факторів при аналізі причинно-наслідкової діаграми. Діаграма розсіювання будується як графік залежності між двома параметрами. Якщо на цьому графіку провести лінію медіани, можна легко визначити, чи є між цими двома параметрами кореляційна залежність. За допомогою діаграми розсіювання аналізується залежність між впливаючими факторами (причиною) і характеристиками (наслідком), між двома факторами, між двома характеристиками. За наявності кореляційної залежності між окремими факторами значно полегшується контроль процесу з технологічної, часової та економічної точок зору. За наявності кореляційної залежності причинний фактор значно впливає на характеристику, тому, контролюючи цей фактор, можна досягти стабільності характеристики. Можна також визначити рівень контролю, необхідний для потрібного показника якості. Використання діаграми розсіювання для аналізу залежності між двома характеристиками (результатами) можна бачити на таких прикладах, як аналіз залежності між об'ємом виробництва та собівартістю виробу; між міцністю на розтягування сталевої пластини та її міцністю на згин; між розмірами комплектуючих деталей та виробів. За наявності кореляційної залежності можна здійснювати контроль лише однієї (будь-якої) з двох характеристик. Для побудови діаграми розсіювання з метою визначення наявності залежності між двома видами даних, перш за все проводять їх збір і подають у вигляді таблиці відповідності тих чи інших даних якійсь загальній для них умові збору. Діаграма розсіювання будується в такому порядку: по горизонтальній осі відкладаються показники вимірювання величин однієї змінної, а по вертикальній - іншої змінної. Контрольна карта застосовується, коли потрібно встановити, скільки коливань у процесі викликано випадковими змінами або окремими діями, щоб визначити, чи здатний процес до статистичного регулювання. Контрольна карта являє собою розглянутий вище часовий ряд зі статистичне визначеними верхньої та нижньої межами, нанесеними по обидва боки від середньої лінії процесу. Вони називаються "верхня контрольна межа" та "нижня контрольна межа". Ці межі вираховуються за особливими формулами з використанням окремих вимірів. При цьому не береться до уваги, як проходить весь процес після нанесення меж процесу на схему. Щоб далі визначити, чи потрапляють точки між лінії меж, чи вони виходять за них, і утворюють "неприродні" викиди. Якщо це відбувається, то говорять, що процес вийшов з-під контролю. Відхилення точок всередині меж відбувається через зміни, притаманні самому процесу (конструкції, вибору машини, профілактичного обслуговування та ін.). Вплинути на ці коливання можна лише зміною самої системи. Верхні й нижні контрольні межі повинні бути вирахувані статистичне, не слід плутати їх з межами технічних характеристик, які грунтуються на вимогах стандартів до виробів. Контролюватися повинні природні коливання між межами контролю. Слід впевнитись, що обрано правильний тип контрольної карти для визначеного типу даних. Дані повинні братися точно в послідовності, збирання, інакше вони втрачають суть. Не слід вносити зміни в процес під час збору даних. Дані повинні відображати проходження процесу природним чином. Контрольна карта може вказувати на наявність потенційних проблем до того, як почнеться випуск дефектної продукції. Якщо контрольна карта розділена на зони (рис. 14.10), необхідно зробити відповідне коректування процесу за умови, що: а) дві точки з трьох знаходяться з одного боку від центральної лінії в зоні А або ще далі; б) чотири точки з п'яти розташовані з одного боку від центральної лінії в зоні Б або далі; в) дев'ять точок знаходяться з одного боку від центральної лінії; г) шість послідовних точок збільшуються або зменшуються; д) чотирнадцять точок в ряду коливаються вгору-вниз; ж) п'ятнадцять точок в ряду знаходяться в зоні В (нижче або вище центральної лінії). Є два основних типи контрольних карт: для якісних ознак (при-датний-непридатний) і для кількісних ознак. Для якісних ознак можливі чотири види контрольних карт: 1) V - карта (число дефектів на одиницю продукції); 2) С - карта (число дефектів у вибірці); 3) Р - карта (частка дефектних виробів у вибірці); 4) (пр) - карта (число дефектних виробів у вибірці). При цьому в першому і третьому випадках об'єм вибірки є шінним, а в другому і четвертому - постійним. Таким чином, метою застосування контрольних карт можуть бути: • виявлення некерованого процесу; • контроль за керованим процесом; • оцінювання можливостей процесу. Як правило, підлягає вивченню наступна змінна величина (параметр процесу) або характеристика: • відома важлива чи найважливіша; • можлива ненадійна; • по якій потрібно отримати інформацію про можливості процесу; • експлуатаційна, яка має значення при маркетингу. При цьому не слід контролювати всі величини одночасно. Контрольні карти коштують грошей, тому потрібно використовувати їх розумно; ретельно вибрати характеристики; закінчувати роботу з каргами при досягненні мети; продовжувати вести карти тільки тоді, коли процеси і технічні вимоги стримують одне одного. Потрібно мати на увазі, що процес може бути в стані статистичного регулювання і давати 100% браку. І навпаки, може бути некеро-ваним і давати продукцію, що на 100% відповідає технічним вимогам. Контрольні карти дають змогу проводити аналіз можливостей процесу. Можливості процесу - це здатність функціонувати належним чином. Зазвичай, під можливостями процесу розуміють здатність шдовольняти технічним вимогам. Методи Тагучі. Наприкінці 60-х років японський спеціаліст із статистики Тагучі завершив розробку ідей математичної статистики щодо задач планування експерименту та контролю якості. Сукупність своїх ідей Тагучі назвав "методом надійного проектування". Тагучі запропонував характеризувати вироби, що виготовляються, стійкістю технічних характеристик. Він вніс зміни в поняття випадкового відхилення, стверджуючи, що існують не випадковості, а фактори, які інколи важко підлягають обліку. Важлива відмінність методів Тагучі полягає у відношенні до основоположних характеристик виробленої продукції якості та вартості. Надаючи пріоритет економічному фактору (вартості), він все ж таки пов'язує вартість і якість в одній характеристиці, названій функцією втрат Loss Function. При цьому одночасно враховуються втрати як з боку споживача, так і виробника. Задачею проектування є задоволення обох сторін. Тагучі винайшов надійний метод розрахунку, використавши відношення "сигнал - шум", що застосовується в електрозв'язку, яке стало основним інструментом інжинірингу якості. Він ввів поняття ідеальної функції виробу, що визначається ідеальним відношенням між сигналами на вході та виході. Фактори, які є причиною появи відмінностей реальних характеристик продукції від ідеальних, Тагучі назвав шумом. Спеціаліст, який використовує методи Тагучі, повинен володіти методами завбачення шуму в будь-якій галузі, чи то технологічний процес, чи маркетинг. Зовнішні шуми - це варіації навколишнього середовища: вологість, пил, індивідуальні особливості людини тощо. Шуми при зберіганні та експлуатації - це старіння, знос і тощо. Внутрішні шуми - це виробничі несправності, які призводять до иідмінностей між виробами навіть всередині однієї партії продукції. При перенесенні свого методу із лабораторних в реальні умови Тагучі використовує для характеристики відношення "сигнал - шум", показник стійкості, що розуміється як висока повторюваність реагування.
8.3 Людський фактор в управлінні якістю продукції. Якими б досконалими не були системи управління якістю продукції, організація виробництва та технології – за всім цим стоїть людина з її бажанням чи небажанням, вмінням чи невмінням працювати якісно. Навіть якість виробів, повністю виготовлених роботизованими заводами, врешті-решт залежить від якості виготовлення тих же роботів людиною. Загальновизнаною є залежність якості продукції від того, як вище керівництво фірми сприймає ідеї комплексного управління якістю продукції, впровадження різних заходів, пов’язаних з цим. Спеціалісти фірми «Крейслер Моторс», наприклад, вважають, що для успіху в конкурентній боротьбі мало простого управління, для цього повинен бути керівник – лідер, який чітко усвідомлює потребу у змінах і розуміє, що цим пов'язаний певний ризик. Ф.Кросбі запропонував модель оцінки лідера і ступінь зрілості керівників різного рівня. Одним із способів цієї оцінки є складання «моделі ефективного лідера», яка враховує показники «оперативної зрілості» і «психологічної зрілості». Розроблені також рекомендації щодо оцінки лідера з урахуванням «рівня зрілості» колективу, яким він керує. У цьому випадку розглядаються такі критерії, як ступінь орієнтації колективу на досягнення високої якості продукції, стиль і ефективність роботи керівника, особливості характеру підлеглих. Ф.Кросбі пропонує спосіб визначення компетентності фірми з питань забезпечення якості продукції, який має шість показників: ставлення керівництва до питань якості, статус відділу якості, способи аналізу проблеми якості, частка затрат на якість у загальному обороті фірми, заходи по підвищенню якості, реальний стан справ з якістю на фірмі. Показники оцінюються в балах. Складається таблиця, в якій кожному значенню показника відповідає певний ступінь зрілості фірми. Чим ближче фактичні значення показників, характерних для тієї чи іншої фірми, до табличних, тим вище ступінь компетентності фірми щодо якості. Показниками «незрілості» вважаються пасивність, несамостійність в прийнятті рішень, невпевненість у собі, слабке відчуття перспективи, мала зацікавленість в успіху. «Зрілість» характеризується такими факторами, як активність, незалежність, бачення перспективи, знання своїх можливостей і вміння ними користуватися. На сьогодні гуртки якості можна вважати найбільш поширеною формою мотивації працівників до творчого підходу при вирішенні проблем якості продукції. Але загальновизнаним є те, що діяльність гуртків дає бажаний ефект лише тоді, коли зарубіжний досвід впроваджує з урахуванням національних особливостей.
Питання для роздуму, самоперевірки, повторення 1. Які характерні особливості американського досвіду в галузі якості? 2. Що повчального, на Вашу думку, є в досвіді управління якістю, накопиченому в США, Японії? 3. У чому полягають відмінні особливості японського підходу до управління якістю? 4. У чому суть програми "п'ять нулів"? 5. З чим пов'язане вимірювання рівня якості продукції, що випускається в США, Японії, Західній Європі? 6. Наведіть приклади законів зарубіжних країн щодо стандартизації та сертифікації. 7. Сутність японської концепції чотирьох рівнів якості. 8. У чому полягає взаємозв'язок і взаємозалежність між законами, підзаконними актами та стандартами на продукцію? 9. Назвіть відмінності європейського підходу до вирішення проблем якості. 10. Охарактеризуйте "сім інструментів" якості. 11. Що таке інструменти якості? Побудуйте основні графіки та діаграми, які застосовуються для виявлення й аналізу проблем якості. Завдання, вправи, тести Завдання 1: 1. Показники якості продукції залежно від використання для оцінювання поділяються на: а) базові та відносні; б) проектні й експлуатаційні; в) ергономічні й естетичні; г) ендогенні та екзогенні. 2. Знаходження значень показників якості вимірювальним методом базується на використанні інформації, яку отримують: а) з використанням технічних вимірювальних засобів; б) шляхом опитувань і результатів лабораторних досліджень; в) шляхом підрахунку кількості подій або витрат на створення і експлуатацію продукції; г) за допомогою органів чуття. 3. Під контролем якості розуміють: а) перевірку відповідності характеристик продукції вимогам споживача; б) перевірку відповідності кількісних або якісних характеристик продукції встановленим технічним вимогам; в) перевірку відповідності сортності продукції вимогам ринку; г) діяльність, яка спрямована на визначення рівня якості шляхом вимірювань, експертиз, випробувань тощо. 4. Хто встановлює правила і норми метрологічного забезпечення продукції? а) Держстандарт України; б) Державний метрологічний нагляд України; в) Державна торгово-промислова палата України; г) Державна метрологічна система України. 5. Під час оцінювання рівня якості використовують наступні методи: а) диференційний, комплексний, змішаний; б) інтеграційний, функціональний, метод узагальнень; в) диверсифікаційний, кореляційний, абсорбції; г) загальний, функціональний, інтегральний. 6. Результати вимірювання якості продукції є: а) науково точними значеннями показників і параметрів якості; б) випадковими значеннями показників і параметрів якості; в) не випадковими значеннями показників і параметрів якості; г) натуральними значеннями показників і параметрів якості. 7. Скільки рівнів якості продукції та послуг є у Японії: а) шість; б) чотири; в) два; г) три. 8.Статистичні методи управління якістю базуються на: а) економічній обробці даних; б) математичній обробці даних; в) статистичній обробці даних; г) математично-статистичній обробці даних.
ТЕМА 9. ДЕРЖАВНА СИСТЕМА СЕРТИФІКАІЇ
План викладу і засвоєння матеріалу 9.1 Основні положення державної системи сертифікації продукції. 9.2 Види і системи сертифікації продукції.
9.1 Основні положення державної системи сертифікації продукції Система сертифікації України - дворядна: верхній ряд створює державна система сертифікації; нижній – органи сертифікації, спеціалізовані за видами продукції та дослідні центри. Державну систему сертифікації створює Державний Комітет стандартизації, метрології та сертифікації України – національний орган України з сертифікації, який здійснює та координує роботу щодо забезпечення її функціонування, а саме: - визначає основні принципи, структуру та правила системи сертифікації в Україні; - затверджує переліки продукції, що підлягає обов’язковій сертифікації, та визначає терміни її запровадження; - призначає органи з сертифікації продукції; - акредитує органи з сертифікації та випробувальні аудиторії (центри), атестує експертів-аудиторів; - встановлює правила визнання сертифікатів інших країн; - розглядає спірні питання з випробувань і дотримання правил сертифікації продукції; - веде Реєстр системи сертифікації; - організує інформаційне забезпечення з питань сертифікації. Держстандарт України в межах своєї компетенції несе відповідальність за дотримання правил і порядку сертифікації продукції. Органи сертифікації спеціалізовані за видами продукції: - сертифікують конкретну продукцію за замовленням виробників з наступним наглядом за сертифікованою продукцією; - акредитують дослідницькі центри (лабораторії) з наступним наглядом за їх діяльністю; - співробітничають з Держстандартом України з питань вдосконалення систем сертифікації; - видають висновки про відповідність продукції – сертифікат відповідності – виробнику продукції. Найперспективнішими незалежними органами сертифікації можуть стати саме центри сертифікації, які мають сучасну дослідну базу та кваліфікаційних спеціалістів. Незалежність, притаманна «третій стороні», підвищує об’єктивність результатів випробувань і оцінок продукції, що сертифікується, а також ускладнює виникнення корумпованості експертів і чиновників системи сертифікації. У системі здійснюються такі взаємоповязані види діяльності: - сертифікація продукції (процесів, послуг); - сертифікація систем якості; - атестація виробництв; - акредитація випробувальних центрів (лабораторій); - акредитація органів з сертифікації продукції; - акредитація органів з сертифікації систем якості; - атестація аудиторів за переліченими видами діяльності. У системі передбачається сертифікація продукції, що імпортується. З метою забезпечення визнання за кордоном сертифікатів та знаків відповідності система побудована з урахуванням вимог міжнародних систем і взаємодіє на основі угод з міжнародними, регіональними та національними організаціями інших держав, що здійснюють діяльність з сертифікації. Система взаємодіє на основі угод з системами перевірки безпеки, охорони навколишнього природного середовища та інше, що функціонують в Україні під керівництвом уповноважених урядом органів. Національний орган з сертифікації може передавати цим органам окремі функції у проведенні сертифікації продукції. Сертифікація в системі передбачає підтвердження третьою стороною показників, характеристик та властивостей продукції, процесів, послуг на підставі випробувань, атестації виробництва та сертифікації систем якості. Система призначена для проведення обов’язкової та добровільної сертифікації продукції (процесів, послуг). Сертифікація на відповідність обов’язковим вимогам нормативних документів та вимогам, що передбачені чинними законодавчими актами України, проводиться виключно в системі. Система є відкритою для вступу до неї органів з сертифікації та випробувальних лабораторій інших держав і доступу до неї будь-яких підприємств та організацій. Обов’язковою умовою при цьому є визнання та виконання правил системи.
9.2 Види і системи сертифікації продукції Сертифікація продукції в Україні поділяється на обов’язкову та добровільну. Сертифікація на відповідальність обов’язковим вимогам нормативних документів проводиться виключно в державній системі сертифікації. Обов’язкова сертифікація в усіх випадках повинна включати перевірку та випробування продукції для визначення її характеристик і подальший державний технічний нагляд за сертифікованою продукцією. Випробування з метою обов’язкової сертифікації повинні проводитися акредитованими випробувальними лабораторіями (центрами) методами, які визначені відповідними нормативними документами, а за відсутності цих документів – методами, що визначаються органом з сертифікації чи органом, що виконує його функції. Виробники, виконавці, постачальники, продавці продукції, яка підлягає обов’язковій сертифікації та реалізується на території України зобов’язані: провести у встановлені терміни у встановленому порядку сертифікацію продукції; забезпечувати виготовлення продукції згідно з вимогами нормативного документа, на відповідність якому вона сертифікована; припинити або зупинити виготовлення сертифікованої продукції, якщо виявлено, що вона не відповідає вимогам нормативного документа, на відповідність якому вона сертифікована, або якщо термін дії сертифіката закінчився, або дія сертифіката припинена або зупинена рішенням органу з сертифікації. Продукція, що імпортується та підлягає обов’язковій сертифікації на території України, повинна супроводжуватися сертифікатом, яка підтверджує її відповідність обов’язковим вимогам чинних в Україні нормативних документів. Зазначений сертифікат повинен бути виданий або визнаний уповноваженим на те органом з сертифікації України. Порядок ввезення на територію України продукції, що імпортується та підлягає Україні обов’язковій сертифікації, встановлюється Державним митним комітетом України та Державним комітетом України з стандартизації, метрології та сертифікації. Орган з сертифікації продукції при проведенні обов’язкової сертифікації несе відповідальність за: необґрунтовану чи неправомірну видачу сертифіката відповідності; порушення правил сертифікації. Акредитована випробувальна лабораторія (центр) несе відповідальність за недостовірність результатів випробувань. Виробник за порушення правил обов’язкової сертифікації продукції несе відповідальність згідно з чинним законодавством. Добровільна сертифікація може проводитися а відповідність вимогам продукції, що не віднесені актами законодавства та нормативними актами до обов’язкових вимог, з ініціативи виробника, продавця, споживача, органів державної виконавчої влади, громадських організацій та окремих громадян на договірних умовах між заявником та органом з сертифікації. Добровільну сертифікацію мають право проводити підприємства, організації та інші юридичні особи, що взяли на себе функції з добровільної сертифікації, а також органи, що акредитовані в державній системі сертифікації. Правила добровільної сертифікації встановлюються органами з добровільної сертифікації, які подають Державному комітету стандартизації, метрології та сертифікації України інформацію для їх реєстрації у встановленому Комітетом порядку. Сертифікація продукції ( як обов’язкова, так і добровільна) здійснюються уповноваженими на те органами з сертифікації з метою: - запобігання реалізації продукції, небезпечної для життя, здоров’я та майна громадян і навколишнього природного середовища; - сприяння споживачеві в компетентному виборі продукції; - створення умов для участі суб’єктів підприємницької діяльності в міжнародному економічному, науково-технічному співробітництві та міжнародній торгівлі.
Питання для роздуму, самоперевірки, повторення 1. Охарактеризуйте структуру системи сертифікації України. 2. Назвіть основні завдання дослідних центрів (лабораторій). 3. Перерахуйте види діяльності, які здійснюють в системі сертифікації продукції. 4. Назвіть та поясніть основні види та системи сертифікації. 5. З якою метою здійснюється сертифікація продукції. Завдання, вправи, тести Завдання 1 1. Одиницею продукції вважається: а) один штучний виріб; б) партія товарів, що була виготовлена на одному підприємстві або одній структурній одиниці; в) партія продукції, що супроводжується одним сертифікатом відповідності; г) партія продукції, що виготовлена з однієї партії вихідної сировини, матеріалів тощо. 2. Етапи сертифікації продукції включають: а) перевірку на відповідність продукції певним вимогам і стандартам; б) випробування і дослідження за специфічним стандартом на продукцію; в) позначення відповідності продукції за допомогою сертифікату або знака відповідності; г) позначення реєстрації системи у вигляді логотипу відповідності. 3. На скільки рівнів ділиться система сертифікації України: а) один; б) три; в) чотири; г) два. 4. До видів діяльності, що здійснюється в системі сертифікації не відносять: а) сертифікація продукції; б) акредитація продукції; в) атестація виробництв; г) акредитація органів з сертифікації продукції. 5. На скільки видів поділяється сертифікація продукції в Україні. а) два; б) три; в) чотири.
ТЕМА 10. НОРМАТИВНО-ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СТАНДАРТИЗАЦІЇ ТА СЕРТИФІКАЦІЇ План викладу і засвоєння матеріалу 10.1 Правове забезпечення стандартизації та сертифікації. 10.2 Законодавство в галузі стандартизації та сертифікації. 10.3 Договор, як важливий правовий засіб підвищення якості продукції і послуг.
10.1 Правове забезпечення стандартизації та сертифікації. Важливе місце в системі стандартизації та управління якістю посідає правове забезпечення. За допомогою права і усієї сукупності правових засобів юридичного застосування здійснюється вплив на суспільні відносини, які пов'язані зі стандартизацією та забезпеченням якості продукції. Правове забезпечення стандартизації та управління якістю є однією із функцій державної системи управління якістю продукції. Правове забезпечення включає наступні види діяльності: • правове регулювання; • правостосовну діяльність; • правоохоронну діяльність. Правове регулювання - це розробка та затвердження правових норм (стандартів, правил, зразків тощо). Правостосовна діяльність -це забезпечення ефективного застосування чинних норм та правил, їх впровадження і додержання. Правоохоронна діяльність це юридична відповідальність за дотриманням норм, які затверджені законодавчим шляхом. Право - це керуючий фактор, який регулює широко коло суспільних відносин, які пов'язані з розробкою, виробництвом, реалізацією та експлуатацією продукції. Право є важливим інструментом управління господарством країни, яке регулює поведінку учасників виробництва на усіх етапах і забезпечує одноманітність, стабільність та належну спрямованість управлінських рішень. Право впливає на розвиток виробництва, прискорення технічного прогресу і поліпшення якості продукції. Цей вплив визначається шляхом надання технічним нормам сили норм права. Держава у відповідному законодавчому акті надає технічній нормі обов'язкову юридичну силу, що перетворює її у правову норму. Правильне, уміле використання правових норм сприяє розвитку ініціативи та заповзятливості підприємств по задоволенню потреб промисловості, сільського господарства і громадян продукцією високої якості, закріпленню законності та підвищенню відповідальності за якість продукції, забезпеченню надійного захисту інтересів споживачів. Закріплюючи у правових нормах (стандартах) визначені вимоги до якості виробів у цілому чи до окремих його властивостей, держава тим самим регулює суспільні відносини, які пов'язані з виробництвом, обігом і споживанням продукції належної якості. У правових нормах закріплюються такі вимоги, які відповідають потребам суспільства і можуть бути виконані на даному етапі розвитку науки і техніки. Стандартизація є регулюючим видом діяльності по упорядкуванню, введенню визначених правових норм технічного прогресу, науки, техніки, управління виробництвом. Вона є найкращим методом прямого, безпосереднього впливу права на технічний прогрес, на забезпечення якості продукції, що дозволяє підвищувати ефективність виробництва та суспільної праці. Стандартизація як засіб державного нормування вимог до технічного рівня й якості продукції становить адміністративно-правову основу управління якістю продукції. Тому стандартизація посідає міцні позиції в економіці країни, у вирішенні вузлових проблем народного господарства і фактично є технічним законодавством. Нормативні документи, які затверджені в установленому порядку (юридичні акти), є формою вираження правових норм, наслідком правостосовної діяльності. Особливість правових норм стандартів і технічних умов полягає у тому, що вони складають техніко-юридичні норми, мають двоелементну структуру (гіпотезу і диспозицію) і в них не закладена міра відповідальності за недотримання цих норм. Міра відповідальності передбачена в нормативних актах чинного законодавства України. Це обумовлено тим, що стандарти і технічні вимоги є частиною єдиного механізму регулювання і діють тільки у сукупності з іншими нормативними та законодавчими актами, їх розробка, затвердження, використання і державна охорона забезпечуються за допомогою норм різних галузей права: адміністративного, цивільного, фінансового, трудового, кримінального. До найбільш актуальних проблем права належить проблема визначення ефективних і раціональних правових форм закріплення технічних, економічних і організаційних рішень, які складають зміст системи управління якістю, а також дослідження механізму правового забезпечення суспільних відносин в стандартизації, метрології, управлінні якістю. На практиці та в науковій літературі проблема стандартизації і якості продукції розглядається головним чином у техніко-економічному аспекті. Значення правового аспекту стандартизації і забезпечення випуску продукції високої якості недооцінюються. Передбачена лише відповідальність підприємств і робітників за випуск недоброякісної продукції. Проте правовий аспект цієї проблеми значно ширший і не обмежується питаннями відповідальності. Недооцінювання правового аспекту проблеми якості призвело до того, що правові засоби забезпечення якості продукції застосовується на практиці неефективно. Усталений в економіці "правовий нігілізм", перебільшення ролі правової заборони і недооцінка права як конструктивного, творчого, регулюючого фактору є гальмом для розвитку вітчизняного виробництва. Підприємства в основному тільки стягують з виробників штрафи і не відшкодовують збитків, які заподіяні внаслідок постачання та використання недоброякісної продукції. Розглядаючи питання правового регулювання стандартизації, метрології і якості, потрібно враховувати, що роль права не вичерпується лише встановленням і закріпленням технічних вимог. Значення правового регулювання полягає також у впливанні на поведінку окремих людей у суспільстві, яке забезпечило б здійснення та додержання закріплених в правових нормах технічних вимог. Для цього держава: • встановлює загальний порядок приймання сировини, матеріалів і готової продукції визначеного рівня якості; • регулює відносини, які виникають у зв'язку з використанням вимірювальної техніки; • передбачає відповідальність за порушення стандартів і метрологічних правил; • регулює відносини щодо якості між підприємствами, організаціями і споживачами. Роль правового регулювання в цьому аспекті проявляється в закріпленні у правових нормах певних технічних вимог та в забезпеченні правовими засобами додержання цих вимог при виготовленні й обігу продукції відповідно до встановлених технічних вимог. При додержанні технічних вимог промисловість виробляє і постачає у торговельні організації доброякісну продукцію. А доброякісна продукція - це відповідність сукупності властивостей продукції вимогам стандартів та іншої НД, а також умовам договору постачання. Удосконалення правової основи стандартизації, метрології та управління якістю є неодмінною умовою для успішного вирішення важливих соціально-економічних завдань країни.
10.2 Законодавство в галузі стандартизації та сертифікації. Для визначення необхідної інформації і правильного використання правових норм стандартизації, метрології та управління якістю продукції потрібно знати структуру законодавства та її місце в єдиній системі українського законодавства. Законодавство в галузі стандартизації, метрології та управління якістю продукції має наступні задачі: • регулювання діяльності державних органів, підприємств, організацій різних форм власності та громадян по розробці, виробництву, реалізації і використанню продукції; • встановлення прав, обов'язків і відповідальності усіх учасників суспільного виробництва з метою найбільш повного задоволення потреб людей, трудових колективів і усього суспільства в продукції високої якості, яка відповідає вимогам безпеки життя і здоров'я людей та збереженню навколишнього середовища. Законодавство в цих галузях поділяється на дві групи: 1 - нормативні акти, спеціально видані з питань стандартизації, метрології і управління якістю продукції, які визначають політику держави в галузі управління якості; 2 -- правові норми щодо якості продукції, які містяться в нормативних актах з широкого кола питань. До першої групи належать нормативні акти, які є правовою базою проведення робіт зі стандартизації, метрології та забезпечення єдності вимірювань у країні. До них належать: Декрет "Про стандартизацію і сертифікацію" від 10.05.93 р. № 46-93; Декрет "Про Державний нагляд за додержанням стандартів, норм і правил та відповідальність за їх порушення" від 08.04.93 р. № 30-93; Закон України "Про метрологію та метрологічну діяльність" від 11.02.98 р. № 113/98-ВРтаінші. Останніми роками прийнято низку важливих нормативних актів, які присвячені питанням стандартизації та якості продукції або спрямовані на рішення цих питань в комплексі з іншими народногосподарськими проблемами. Особливо потрібно зупинитися на Законі України "Про якість та безпеку харчових продуктів і продовольчої сировини", який прийнято 23.12.97 р. № 771/97-ВР. У цьому Законі наведено задачі та форми рішення проблем якості, правові засади забезпечення якості та безпеки харчових продуктів і продовольчої сировини для здоров'я населення. Законом регулюються відносини між органами виконавчої влади, виробниками, продавцями (постачальниками) і споживачами під час розробки, виробництва, ввезення на митну територію України, закупівлі, постачання, зберігання, транспортування, реалізації, використання, споживання та утилізації харчових продуктів і продовольчої сировини, а також надання послуг у сфері громадського харчування. До нормативних актів другої групи належать правові норми і нормативні акти, що регулюють відносини щодо якості продукції, а саме: Закон України "Про підприємство в Україні" від 27.03.91 р. № 887-12 зі змінами і доповненнями; Закон України "Про захист прав споживачів" від 15.12.93 р. зі змінами та доповненнями; Закон України "Про забезпечення санітарного й епідеміологічного благополуччя населення" від 24.02.94 p.; Закон України "Про ветеринарну медицину від 25.06.92 p.; Закон України "Про охорону навколишнього природного середовища" від 26.06.91 р. та інші. Порушення чинного законодавства цих Законів може бути встановлено шляхом проведення екологічної експертизи згідно із Законом України "Про екологічну експертизу" від 9.02.95 р. Спеціальними нормативними актами у сфері управління якістю є нормативні акти Держстандарту України, які регламентують важливі питання розробки, впровадження і функціонування систем управління якістю продукції, проведення правової експертизи нормативних документів. До спеціальних нормативних актів належать нормативні документи на продукцію, а також організаційно-методичні стандарти. Питання якості продукції знаходять рішення в нормативних актах, які присвячені удосконаленню господарського механізму, прискоренню науково-технічного прогресу. Детально питання якості продукції і відповідальність за постачання продукції неналежної якості регулюється Положенням про постачання товарів народного споживання і Основними умовами регулювання договірних відносин при здійсненні експортно-імпортних операцій та іншими нормативними актами. Норми, які регулюють якість продукції, включені в устави, кодекси, нормативні акти, що регулюють порядок пред'явлення і розгляд претензій, розв'язання господарських суперечок. Служби Держстандарту України постійно виявляють у торговельній мережі різні фальсифіковані продукти і вживають попереджувальні заходи щодо запобігання появи таких товарів на ринку. Серед лідерів фальсифікованої продукції - лікеро-горілчані вироби, бо саме їх фальсифікація сприяє отриманню величезних прибутків. На запобігання цьому спрямована дія постанови Кабінету Міністрів України від 16.11.98 р. № 1809 "Про додаткові заходи щодо недопущення імпорту неякісних лікеро-горілчаних виробів", якою передбачена сертифікація імпортної лікеро-горілчаної продукції з атестацією виробництва згідно з правилами, чинними для вітчизняних товаровиробників. З моменту введення в дію цієї постанови лише одна фірма з Франції звернулася з заявою на сертифікацію своєї продукції в Україні. Отже, чинне законодавство України складає міцну нормативну базу стандартизації і якості продукції на усіх рівнях управління народним господарством. Однак слід відзначити, що законодавство ще не повною мірою відповідає суспільним вимогам. Ускладнює його практичне застосування в нових умовах ринкової економіки наявність різних форм власності. Нині на розгляді у Верховній Раді України знаходяться проекти законів "Про відповідальність постачальників за виготовлення і реалізацію неякісної і небезпечної продукції", "Про порядок утилізації та вивезення неякісної і небезпечної продукції", "Про державне регулювання виробництва і реалізацію екологічно чистої продукції" та інші. Перед нашим суспільством стоїть важливе завдання - розробити і прийняти цілу низку законів, які б забезпечили справжній захист споживачів. Адже тільки держава може і повинна бути надійним гарантом цих прав.
10.3 Договор, як важливий правовий засіб підвищення якості продукції і послуг. До цивільно-правової форми забезпечення якості належать господарські договори, які опосередковують суспільні відносини між учасниками на усіх етапах формування й існування продукції як споживчої вартості. При цьому кожний вид договору виконує певні функції. Відповідно до законодавства і судової практики договір - це погодження двох чи більше сторін. Чинним законодавством визначені основні принципи договору: юридична рівність сторін, свобода договору та обов'язковість умов договору для усіх його учасників. Договір як юридичний документ найбільш повно закріплює права й обов'язки сторін і має важливе значення для процесу управління якістю продукції. Управління якістю продукції (послуг) через систему господарсько-договірних відносин є елементом державної системи управління якістю. За допомогою договорів торгівля впливає на якість товарів, примушує виробників продукції створювати системи управління якістю. В умовах ринкової економіки без договору неможлива діяльність усієї господарської системи країни. Договір - це один із важливих інститутів обов'язковості права, значення якого в економічному житті країни з кожним роком зростає. Його основна роль полягає у тому, що він виступає як інструмент організації і функціонування торговельного обміну. Договір набуває особливого значення при різних відносинах, пов'язаних із забезпеченням якості товарів. У цивільно-правових договорах більшість умов є специфічними. Проте незважаючи на їх різноманітність, умови щодо якості посідають центральне місце. Наприклад, у договорах: на проведення науково-дослідних і проектно-конструкторських робіт, на постачання товарів (продукції), купівлі-продажу, перевезення вантажу, контрактації сільськогосподарської продукції, технічного обслуговування та інших залежно від їх призначення містяться умови про якість. Надаючи такого важливого значення якості, чинне законодавство встановлює різні засоби його визначення у договорі. Ці обставини залежать в основному від виду договірних зобов'язань і складу його учасників. Якість продукції у договорах визначається: шляхом посилання на нормативний документ; за описом виробу і специфікацією, яка містить якісні характеристики. При укладанні договорів на виготовлення машин та обладнання до опису прикладають креслення та іншу технічну документацію. Договори здатні впливати на якість як система, що опосередковує весь рух товарів - від його проектування до споживача. Договір постачання - це найбільш ефективна і найчастіше використовувана правова форма господарювання в діяльності підприємств промисловості та торгівлі. До суттєвих умов у договорі на постачання належать умови щодо якості товарів. Причому якість товару підлягає повному і чіткому визначенню. Це означає, що за відсутності умов, що визначають якість товарів у договорі постачання, останній визнається не укладеним і недійсним. Згідно з Положенням про постачання товарів, якість продукції повинна відповідати затвердженим нормативним документам. При цьому обов'язково має бути посилання на відповідний пункт стандарту та технічних умов в договорі. Вплив договору на якість постачаємих товарів виявляється у тому, що ця продукція визнається доброякісною, якщо її якість відповідає вимогам НД і умовам про якість у договорі. Проте договір постачання впливає на якість товарів не тільки тим, що в ньому закріплено конкретні права і обов'язки його учасників, а й тим, що забезпечує якість продукції на усіх стадіях її виробництва і надходження у торговельну мережу, сприяє розробленню і плануванню рівня якості та визначенню його у договорі, гарантує збереження рівня якості при транспортуванні, реалізації та експлуатації товарів тощо. Особливо простежується вплив договору постачання на якість товарів у праві його сторін передбачати постачання товарів більш високої якості порівняно з затвердженими стандартами чи зразками, при встановленні нових гарантованих термінів зберігання товарів тощо. Роль договору як правового інструмента управління якістю посилюється, коли предметом договору постачання є продукція, на яку ще не затверджена НД. У цьому випадку якість продукції повинна відповідати ТУ, які затверджуються постачальником і погоджуються зі споживачем, чи встановленим зразкам. У договорі визначається належний рівень якості зразка. Великого значення набуває договір як засіб контролю за якістю. Контроль за якістю товарів, який здійснюється договірними контрагентами, дуже ефективний. Підконтрольними суб'єктами в цьому випадку є не окремі працівники, а виробники товарів -підприємство, організація, об'єднання як єдиний колектив (юридична особа). Тобто, при порушенні договірних зобов'язань санкції застосовуються не до окремого працівника, а до колективу підприємства-виробника в цілому. Але цим не обмежується роль договору як засобу перевірки додержання умов про якість. Якщо товари реалізовані роздрібними торговельними підприємствами споживачам за договором купівлі-продажу, останній при виявленні в реалізованих виробах дефектів має право пред'являти продавцю передбачені законом вимоги. Отже, перевірка якості вироблюваних товарів починається з моменту їх прийняття від виробника і продовжується протягом тривалого періоду, що включає і час експлуатації виробу. Договір як засіб забезпечення якості продукції при зберіганні також відіграє велику роль. При цьому деякі договори слугують безпосередньо, а інші посередньо чи допоміжно. Наприклад, договір складського збереження використовується безпосередньо для зберігання якості товарів. А договір перевезення, спрямований на досягнення іншої мети — доставку товарів споживачу. Незалежно від цього обидва наведених договори широко використовуються для збереження якості товарів, які постачаються у торгівлю на основі інших договорів, зокрема опосередковуючих реалізацію товарів (договору постачання і контрактації сільськогосподарської продукції). Незважаючи на суттєвий зв'язок між різними договорами, які використовуються у торгівлі, у багатьох випадках цей взаємозв'язок не виявляється як єдина і цілісна система. Трапляються випадки, коли через незадовільну роботу транспорту, відсутність необхідних складів і сховищ, накопичення наднормативних товарних запасів добротні, високоякісні товари втрачають свою початкову якість. Для поліпшення якості постачаємих у торгівлю товарів доцільно постійно удосконалювати та зміцнювати договірні (господарські) зв'язки між промисловістю і торгівлею, модернізувати структуру договірних зв'язків. Відомо, що чим менше посередницьких ланок у використовуваній структурі, тим швидше вироби надходять у торгівлю, а це приводить до збереження їх якісних показників. Серед багатьох питань, які пов'язані з якістю товарів, що постачаються у торгівлю, особливе місце належить питанням підвищення відповідальності промислових і торговельних підприємств за виконання договорів. Проблема ця багатогранна, її не слід зводити тільки до підвищення розмірів штрафних санкцій. Штрафні санкції за порушення договору постачання та інших договорів відіграють стимулюючу роль у фінансово-економічній діяльності підприємства. Впливаючи на майнову сферу боржника, ці санкції матеріально спонукають його до виконання прийнятих на себе договірних зобов'язань. Основною формою цивільної відповідальності боржника є зобов'язання відшкодовувати збитки. Використовуючи чинне законодавство, торгівля може у кожному конкретному випадку добитися належного виконання виробниками-постачальниками покладених на них обов'язків по постачанню якісних товарів. Договірна форма застосовується у взаємовідносинах громадян і торговельних підприємств при купівлі-продажу продовольчих і непродовольчих товарів. Серед різноманітних договорів з участю громадян і організацій договір роздрібної купівлі-продажу по кількості щоденно укладених угод посідає перше місце. Чинним законодавством всебічно охороняються права споживачів по договору роздрібної купівлі-продажу при реалізації недоброякісної продукції (послуг). У межах гармонізації цивільного права з міжнародним законодавством між Україною та іншими країнами світу укладаються договірні відносини з правовими нормами, які регламентують якість продукції (послуг). Зближення правових норм України та різних країн у договорах є необхідною умовою поширення зовнішньоекономічних зв'язків торговельно-економічних взаємовідносин на міжнародному ринку.
Питання для, роздуму, самоперевірки,повторення 1.Сертифікація товару і сертифікація якості. 2.Документація на продукцію, що пройшла сертифікацію. 3.З яких видів діяльності складається правове забезпечення стандартизації? 4.Які задачі має законодавства в галузі стандартизації та управління якістю продукції?
Завдання, вправи, тести Завдання 1: 1.Законодавство в галузі стандартизації та сертифікації виконується на основі: а) нормативних актів; б) державних стандартів України; в) правових норм; г) нормативних актів та правових норм. 2. Скільки видів персональної відповідальності робітників: а) чотири; б) шість; в) три; г) сім. 3. Правове забезпечення не включає такий вид діяльності: а) правове регулювання; б) правоохоронне регулювання; в) правоохоронна діяльність. 4. На скільки груп поділяється законодавство в галузі стандартизації та сертифікації. а) три; б) дві; в) чотири. 5. До нормативних актів другої групи не належать: а) ЗУ «Про підприємство в Україні»; б) ЗУ «Про охорону навколишнього природного середовища»; в) ЗУ «Про метрологію та метрологічну діяльність»; г) ЗУ «Про екологічну експертизу».
ТЕМА 11. МІЖНАРОДНІ СИСТЕМИ СТАНДАРТИЗАЦІЇ І СЕРТИФІКАЦІЇ
План викладу і засвоєння матеріалу 11.1 Значення міжнародної стандартизації у розвитку торгівельно-економічних зв’язків між країнами. 11.2 Міжнародна організація зі стандартизації (ISO). 11.3 Розвиток сертифікації в країнах світу. 11.4 Міжнародна стандартизація термінів у галузі сертифікації.
11.1 Значення міжнародної стандартизації у розвитку торгівельно-економічних зв’язків між країнами. Національна стандартизація будь-якої країни відображає у своїх стандартах особливості та рівень промислового розвитку. Тому національні стандарти різних країн на однотипову продукцію чи матеріали часто містять різні вимоги, що є серйозною перешкодою для розвитку міжнародної торгівлі. Для успішного проведення торговельного обміну необхідно погоджувати характеристики тієї чи іншої продукції з країною, яка купує цю продукцію. Розвиток міжнародної торгівлі вимагає єдиного підходу до оцінки якості продукції, її характеристик, вимог до маркування, пакування, збереження та транспортування. У міжнародній стандартизації зацікавлені як індустріальні розвинені країни, так і країни, що розвиваються, які створюють власну національну економіку. Ця зацікавленість пов'язана з поширенням міжнародних науково-технічних і торговельно-економічних зв'язків. Завдяки міжнародному співробітництву в галузі стандартизації, початок якого можна віднести на кінець XIX - початок XX ст., фахівці усіх країн говорять нині на єдиній "технічній мові", яка обслуговує телефонний зв'язок між різними країнами, міжнародні польоти літаків, діяльність міжнародних банків та інше. Міжнародна стандартизація одночасно є наслідком та інструментом управління науково-технічним і економічним розвитком у світі. Вона сформувалась на базі міжнародного розподілу праці, поглиблення на цій основі процесів спеціалізації та кооперації виробництва. Міжнародний розподіл праці сприяє підвищенню ефективності суспільного виробництва. Економічне і науково-технічне співробітництво між країнами характеризується сьогодні швидкими темпами зростання міжнародної торгівлі, підвищенням частки наукоємної та технічно складної продукції в загальному обсягу товарообігу, прискореним впровадженням досягнень науково-технічного прогресу в виробництві продукції, підвищенням попиту споживачів до її якості та надійності. У цих умовах значно зростає роль міжнародної стандартизації як організаційно-технічної основи співробітництва країн у самих різних галузях науки, техніки, економіки, виробництва, що покликана пов'язати та систематизувати вимоги світової торгівлі, інтереси споживачів, сприяти найбільш повному використанню продуктивних сил. Особливе значення міжнародна діяльність зі стандартизації набуває в світлі рішучих заходів, які здійснюються світовим товариством щодо ліквідації перешкод та обмежень у торгівлі між країнами. Стандартизація у міжнародному масштабі створює сприятливі умови для торгівлі за рахунок єдиних підходів до якості продукції, її взаємозамінності, технічної сумісності, безпеки й охорони навколишнього середовища, що пов'язано з розробкою міжнародних стандартів (МС). Використання МС, досвіду міжнародної стандартизації дозволяє швидко розвивати і піднімати виробництво до рівня передових промислових країн і тим самим розвивати та поглиблювати торговельно-економічні відносини між країнами. МС, які розробляються різними міжнародними організаціями, усувають технічні бар'єри у торгівлі (ТВТ), що пов'язано з розрізненнями у національних стандартах країн світу. Крім того, на перший план висувається проблема якості продукції. Міжнародні рекомендації, наведені у стандартах, не обов'язкові для країн, але відповідність продукції нормам подібних стандартів визначає її вартість і конкурентоспроможність на світовому ринку. Конкурентоспроможність національної продукції на світовому ринку с важливим стимулом для країн, які бажають брати участь у міжнародній діяльності зі стандартизації. Сьогодні стандартизація є одним з діючих засобів забезпечення високоякісною та конкурентоспроможною продукцією споживачів, а також має першорядне значення для підвищення зовнішньоторговельного обігу країни. Зовнішня торговельна діяльність країн залежить від розвитку національних систем стандартизації, їх відповідності вимогам Генеральної угоди тарифів і торгівлі (GATT) і Кодексу цієї організації. GATT є всебічним міжурядовим договором, чинним з 1947 p., що визначає права і зобов'язання сторін-учасників у області зовнішньої торгівлі, яка об'єднує більш 100 країн. Усі учасники GATT і ті країни, які бажають приєднатися до цієї організації, повинні виконувати принципові, правила Кодексу стандартів з 40 позицій. Головне завдання GATT полягає у лібералізації зовнішньої торгівлі шляхом усунення митних бар'єрів і зниження тарифів, а також використання нетарифних засобів регулювання торгівлі. У 1993 р. на Уругвайському раунді було прийнято рішення про перетворення GATT у Світову організацію торгівлі (WTO), яка офіційно почала функціонувати з 1 січня 1995 p. GATT, як всебічна угода, що регулює торгівлю товарами, стала складовою частиною WTO. Сферою дії Угоди ТВТ, так званого Кодексу GATT/WTO зі стандартів є технічні правила, регламенти і стандарти, які можуть впливати на торгівлю прямим чи непрямим чином. Угода ТВТ засвідчує, що національні або регіональні стандарти, які містять обов'язкові вимоги не створюють непотрібних перешкод у світовій торгівлі, якщо вони базуються на узгоджених міжнародних стандартах. Тому WTO підкреслює перевагу стандартів, які розробляються Міжнародною організацією зі стандартизації (ISO), Міжнародною електротехнічною комісією (ІЕС) та Міжнародним союзом телекомунікацій (ITU). Діяльність цих організацій поширюється на усі галузі стандартизації у світі та підтримує реалізацію Угоди ТВТ. Угода WTO та ТВТ на основі міжнародних стандартів - це фундамент світового ринку. ISO й ІЕС здійснюють тісне співробітництво з питань стандартизації з різними міжнародними та регіональними організаціями економічного і науково-технічного профілю. Торговельно-правовий законодавчий зв'язок стандартизації з міжнародною торгівлею й економічним співробітництвом країн знаходиться у центрі уваги таких міжнародних організацій, як Європейська економічна комісія ООН (ЄЕК ООН), Європейське товариство (ЄС), GATT, WTO тощо. ISO та ІЕС від імені WTO опублікувало у 1996 р. Покажчик Угоди ТВТ для подання систематизованої інформації про органи стандартизації, які дотримуються Кодексу доброчинної практики щодо розроблення, приймання та застосування стандартів (додаток № 3 до Угоди ТВТ). Угодою ТВТ передбачається інформаційний обмін між усіма членами WTO стосовно вимог стандартів, правил і технічних регламентів на продукцію. Процес приєднання України до GATT розпочався у 1993 р. Нині Україна проводить консультації та двосторонні переговори з членами WTO. Рекомендовано визначити перехідний період щодо кожної Угоди WTO у рамках вступу України до цієї впливової міжнародної економічної організації. Прагнучи інтегруватися у світову економіку, Україна має намір гармонізувати своє законодавство та нормативні документи з нормами GATT/WTO, привести у відповідність до них митне і тарифне регулювання та інші механізми управління зовнішньоекономічною діяльністю. Основним завданням державного регулювання розвитку внутрішньої торгівлі на сучасному етапі є застосування односторонніх обмежень імпорту товарів відповідно до норм і принципів системи GATTAVTO за наявності причинно-наслідкових зв'язків між зростанням обсягу їх імпорту та заподіяння серйозної шкоди національному виробництву або загрозою такого заподіяння тощо. Україна приділяє велику увагу міжнародному науково-технічному співробітництву в галузі стандартизації з різними організаціями І бере безпосередню участь у роботі міжнародних і регіональних організацій та їх технічних комітетів. Основними завданнями міжнародного науково-технічного співробітництва в галузі стандартизації є: • зближення та гармонізація ДСС України з міждержавними та регіональними системами, прогресивними національними системами стандартизації інших країн; • удосконалення та розвиток фонду НД України з питань стандартизації на засадах застосування міжнародних, регіональних і національних стандартів інших країн, а також систематизація, узагальнення та максимальне використання досягнень науково-технічного прогресу; • проведення цілеспрямованої науково-технічної та економічної політики шляхом розроблення міжнародних і регіональних стандартів на базі стандартів України на нові конкурентоспроможні види продукції та послуг; • поліпшення нормативного забезпечення торговельного, економічного і науково-технічного співробітництва з іншими країнами та участь в міжнародному розподілі праці; • забезпечення захисту інтересів країни під час розроблення міжнародних, регіональних і міждержавних стандартів; • забезпечення єдності вимірювань; • забезпечення взаємного визнання результатів випробувань і сертифікації продукції. У галузі міжнародної стандартизації Держстандарт України, як національний орган зі стандартизації, представляє Україну в міжнародних та міждержавних організаціях з питань стандартизації: • з 1992 року - в Міждержавній Раді зі стандартизації, метрології та сертифікації країн СНД (в рамках "Угоди про проведення узгодженої політики в галузі стандартизації, метрології та сертифікації" та інших); • з 1993 року - в Міжнародній організації зі стандартизації (ISO) та Міжнародній електротехнічній комісії (ІЕС) - найбільш впливових міжнародних організаціях у сфері стандартизації; • з 1997 року Україна є членом за підпискою Європейського комітету зі стандартизації (CEN) і членом-кореспондентом Міжнародної організації законодавчої метрології (OIML). Держстандарт України бере активну участь у роботі Робочої групи з питань стандартизації ЄЕК ООН, представляє Україну в Організації державних метрологічних комітетів ISO - Комітеті з інформаційних систем і послуг (INFCO), Комітеті з оцінки відповідності (CASCO), є членом міжнародної інформаційної мережі (ISONET). Держстандарт України послідовно здійснює активну політику, спрямовану на укладання двосторонніх міжнародних угод про співробітництво в галузі стандартизації, метрології та сертифікації. Усього укладено 40 угод з 29 країнами, з них 17 на міжурядовому рівні.
11.2 Міжнародна організація зі стандартизаї (ISO). Початок міжнародної стандартизації припадає на кінець XIX ст., коли у 1875 р. в Парижі була підписана Конвенція по організації Міжнародної комісії мір і ваг, Міжнародного бюро мір і ваг, Міжнародної конференції мір і ваг. У цей же час з'являється проект міжнародних одиниць мір у галузі електроніки. Однак безпосереднє співробітництво різних країн у галузі стандартизації розпочинаєтьтся у 1921 p., коли була проведена перша конференція секретарів семи національних комітетів зі стандартизації. Ця конференція виробила організаційні принципи, на основі яких у 1926 р. створено Міжнародну федерацію національних асоціацій зі стандартизації (ISA). ISA, до складу якої ввійшли біля 20 національних організацій зі стандартизації, розробила близько 180 міжнародних рекомендацій зі стандартизації, але з початком Дугої світової війни її діяльність була припинена. У 1943 р. при Організації Об'єднаних Націй (ООН) створено Комітет по координації стандартів (ККС), до якого увійшли 18 країн антигітлеровської коаліції. Основним завданням цього Комітету було збереження досвіду міжнародної стандартизації та координація діяльності країн у галузі стандартизації у воєнний час. Після війни, в жовтні 1946 p., у Лондоні відбулося спільне засідання ККС і делегатів 25 країн, на якому було прийнято рішення щодо створення Міжнародної організації зі стандартизації (ISO). В цьому ж році був прийнятий її статут, який визначив неурядовий статус цієї організації, структуру, функції керівних і робочих органів, методи роботи. Основною метою ISO є забезпечення розвитку стандартизації та суміжних з нею галузей для сприяння міжнародного обміну товарами і послугами, а також розвитку співробітництва в інтелектуальній, науковій, технічній та економічній діяльності. До основних видів діяльності ISO належать: заходи, які сприяють координації та уніфікації національних стандартів; розроблення і затвердження міжнародних стандартів; обмін інформацією по проблемах стандартизації; співробітництво з іншими міжнародними організаціями, які зацікавлені у вирішенні суміжних проблем, і на їх прохання, вивчає проблеми стандартизації. ISO як неурядова організація користується консультативним статусом ООН і є найбільшою міжнародною організацією в галузі стандартизації з широкого кола питань, її членами є 160 країн світу. Членами ISO є не уряди, а національні організації зі стандартизації (комітети-члени) з правом одного голосу. В ISO встановлено наступні види членства: • повноправний член організації; • член-кореспондент; • член-абонент. Повноправний член організації має право брати участь в усіх робочих органах, бути обраним до керівних органів, отримувати копії всіх робочих документів, представляти на розгляд зауваження щодо них. Для цього виду членства встановлена шкала щорічних внесків до бюджету ISO. Члени-кореспонденти (їх кількість становить 22) за рахунок сплати незначного внеску до бюджету ISO мають право отримувати комплект всіх міжнародних стандартів, що видаються, інших інформаційних видань. Членами-кореспондентами є країни, що розвиваються, їх економічний стан не дозволяє стати повноправними членами. Члени-абоненти сплачують пільгові внески і мають можливість отримувати інформацію щодо міжнародної стандартизації.Сьогодні органи цієї організації дислокуються у Женеві (Швейцарія). Офіційні мови ISO - англійська, французька, російська. На цих мовах видаються усі матеріали та документи ISO. ISO складається із керівних і робочих технічних органів (рис. 11.1). Вищим органом ISO е Генеральна Асамблея, яка скликається один раз на три роки. Генеральна Асамблея - це збори посадових осіб і делегатів, призначених комітетами-членами. Кожний комітет-член має право представляти не більше трьох делегатів, але їх можуть супроводжувати наглядачі. Члени-кореспонденти та члени-абоненти беруть участь як наглядачі. До керівних органів належать Рада, Технічне бюро та Центральний секретаріат. Вищими керівними особами є Президент, який обирається на три роки, і Центральний секретаріат. Рада керує роботою ISO в перервах між сесіями Генеральної Асамблеї. До складу Ради входять 18 комітетів-членів. На засіданнях Ради рішення приймаються більшістю голосів присутніх на засіданні комітетів-членів Ради. У період між засіданнями і за потребою Рада може приймати рішення шляхом переписки. Поточну адміністративно-технічну роботу здійснює Центральний секретаріат. Технічне бюро з питань управління готує пропозиції щодо планування, організації та координації роботи комітетів. До сфери роботи Бюро входить розгляд пропозицій щодо створення та розпуску технічних комітетів (ТК); визначення галузі стандартизації, якими повинні займатися комітети. Технічними органами Ради ISO є Комітети, що розробляють питання міжнародної стандартизації, сфери діяльності яких розмежовані. Комітет з принципів стандартизації (STAKO) надає методичну та інформаційну допомогу по принципам і методикам розробки міжнародних стандартів (МС). Комітет здійснює вивчення наукових принципів стандартизації та підготовку рекомендацій по досягненню оптимальних результатів у даній області, займається питаннями термінології й організацією семінарів по використанню МС для розвитку торгівлі. На початку 70-х років, у зв'язку з бурхливим розвитком сертифікації в усіх країнах світу, створено Комітет з оцінки відповідності продукції вимогам стандартів (CASCO). CASCO розглядає питання відповідності продукції, послуг, процесів і систем якості вимогам нормативних документів. Вивчає практику діяльності в галузі відповідності, здійснює аналіз отриманої інформації. Комітет розробляє міжнародні рекомендації з сертифікації, створює методологічну базу для розробки й акредитації національних систем сертифікації по взаємному визнанню результатів випробувань. CASCO періодично проводить аналіз усіх чинних національних, регіональних і міжнародних систем сертифікації з метою своєчасного прийняття заходів з організації міжнародних систем сертифікації продукції на відповідність вимогам ISO. Результати роботи Комітету з оцінкі відповідності набувають особливого значення для країн, де створюються національні системи сертифікації. CASCO спільно з ISO підготував ряд керівних рекомендацій з основних аспектів сертифікації. Ці документи найшли широке визнання у країнах-членах ISO і ІЕС. У ряді країн вони покладені в основу національних систем сертифікації. До компетенції Комітету з інформації (INFCO) входить координація та гармонізація діяльності в галузі інформаційних послуг, банків, даних маркетингу, продажу стандартів і технічних регламентів. INFCO тісно співпрацює з Комітетом з питань інформаційних мереж (ISONET). Комітет з допомоги країнам, що розвиваються (DEVCO), здійснює обслуговування цих країн по усіх питаннях міжнародної стандартизації та метрології, створює умови для обміну досвідом з розвиненими країнами та підготовки спеціалістів тощо. DEVCO тісно співпрацює з цих направлень з ООН. Результатом їх спільних зусиль стало створення та функціонування міжнародних центрів навчання. При ISO у 1977 р. створений Комітет з політики в галузі споживання - CAPOLCO. Метою роботи цього Комітету є проведення стандартизації в галузі інформації споживачів. До задач цього Комітету входить вивчення наступних питань: • шляхи сприяння споживачам в отриманні максимального ефекту від стандартизації продукції; • розроблення рекомендацій щодо забезпечення інформацією споживачів, захист їх інтересів; • узагальнення досвіду участі споживачів у роботах зі стандартизації, використанню стандартів на споживчі товари; • підтримування зв'язків з різними органами ISO, діяльність яких зачіпає інтереси споживачів. Результатом діяльності CAPOLCO є періодичне видання переліку національних і міжнародних стандартів, які становлять інтереси для організацій споживачів, а також підготовка Настанов з питань товарів народного споживання. Наприклад: Настанова 12 "Порівняльні випробування споживчих товарів", Настанова 14 "Інформація про товари для споживачів". Комітет зі стандартних зразків (REMCO) займається питаннями методичної допомоги та розробки настанов по стандартних зразках. REMCO є координатором робіт зі стандартних зразків і тісно співпрацює з міжнародними метрологічними організаціями. Сфера діяльності ISO розподілена між 214 ТК. Кожний ТК має затверджену Радою ISO сферу діяльності. ТК поділяються на загальнотехнічні та на комітети, які працюють в конкретних галузях техніки. Діяльність загальнотехнічних комітетів спрямована на вирішення загальнотехнічних і міжгалузевих проблем (таких комітетів 26). Решта комітетів здійснюють свою діяльність в конкретних галузях техніки. Наприклад: ТК 10 "Технічні креслення", ТК 22 "Автомобілі", ТК 37 "Термінологія". В 1979 р. був створений ТК176 "Забезпечення якості", який у 1987 р. перейменовують в "Управління якістю та забезпечення якості". Цей ТК був створений з метою розробки однакового підходу до вирішення питань якості продукції на підприємствах та у сфері обігу. У 1987 р. Комітет опублікував 4 стандарти ISO серії 9000, що стало початком впровадження систем якості в різних країнах світу. Основним видом роботи ТК є розробка, погодження та подання на затвердження Ради проектів міжнародних стандартів. Для безпосередньої розробки проектів МС в межах ТК створюються підкомітети (ПК) і робочі групи (РГ). .Сьогодні налічується близько 650 підкомітетів, до 1700 робочих груп . Спеціалісти ISO під час розробки стандартів дотримуються трьох основних принципів, спрямованих на забезпечення ефективності роботи: 1 - стандартизація повинна відповідати вимогам галузей промисловості; 2 - погодження повинно досягатися за допомогою консенсусу; З - використання стандартів повинно бути добровільне. Україна є повноправним членом ISO з 1993 р. Входить до складу членів Комітетів: CASCO, STACO, INFCO. Як національний комітет-член входить до складу Комітетів DEVCO, REMCO, COPOLCO. 25 ТК Держстандарту України співпрацюють з 96 ТК та ПК ISO. Україна бере активну участь в роботі спільного ТК ISO/IEC СТК1 "Інформаційні технології", який створений у 1987 р. У своїй роботі ISO підтримує зв'язки з біля 400 міжнародними організаціями, які працюють над питаннями стандартизації. Члени цих організацій одночасно є членами ISO. Останніми роками ISO об'єдналась з Міжнародною електротехнічною комісією (ІЕС) на паритетних засадах. Система ISO/IEC є найбільшою з існуючих міжнародних технічних організацій і поширює свою діяльність на всі галузі економіки і науки від стандартних форм реєстрації до валютних кодів, від будівництва до дорожно-транспортних засобів. Сумісна діяльність ISO/IEC призвана технічно забезпечити ефективне міжнародне співробітництво між країнами. Тому вони, першою чергою, регламентують питання сумісності та взаємозамінності продукції, методи її випробувань, класифікації та позначень, транспортування, зберігання тощо. Сучасний період характеризується серйозними змінами в технічних, економічних та соціальних аспектах суспільного розвитку. Бурхливий технічний прогрес, застосування нових матеріалів і технологій, розвиток міжнародних наукових, технічних та економічних зв'язків, зростання матеріальних потреб суспільства - все це примусило керівні органи ISO/IEC, теоретиків і практиків стандартизації, представників промислових та академічних кіл держав-членів ISO/IEC серйозно замислитись над перспективами стандартизації та її роллю в нових умовах господарювання. Міжнародна стандартизація з кожним роком набуває все більший розвиток. Починаючи з 1989 p., щорічно 14 жовтня на честь дня створення ISO відзначається Міжнародний день стандартизації.
11.3 Розвиток сертифікації в країнах світу. Провідні економічні країни почали розвивати процеси сертифікації в 20-30-ті роки нашого століття. У 1920 р. Німецький Інститут стандартів (DIN) заснував у Німеччині знак відповідності стандартам DIN, який поширюється на всі види продукції, за виключенням газового обладнання, обладнання для водопостачання і деякої іншої продукції, для якої передбачений спеціальний порядок проведення випробувань зразків та нагляду за виробництвом. Знак DIN зареєстрований в ФРН відповідно до закону про захист торгових Інаків. Прикладом сертифікації конкретного виду продукції є система сертифікації електротехнічного й електронного обладнання, що діє під егідою Німецької електротехнічної асоціації (VDE). Це одна з перших систем, створених у країні на початку 20-х років. Відповідно до угоди з DIN вона організує розробку національних стандартів в електротехніці, електроніці та зв'язку, здійснює управління системою сертифікації цього обладнання. До складу VDE входить Інститут з випробувань і приймань, який має свої випробувальні підрозділи та виконує функції національного органу повірки засобів вимірювань. Під егідою VDE діють чотири системи сертифікації зі своїм знаком відповідності стандартам (рис. 11.2): 1. Електротехнічного обладнання для побутового використання, освітлювального обладнання, трансформаторів безпеки (класу III), телевізійного та радіообладнання тощо. 2. Електричних кабелів і шнурів. 3. Обладнання на електромагнітні перешкоди, які від нього випромінюються. 4. Виробів електронної техніки. Перші три системи сертифікації є обов'язковими. Практичне керівництво системами сертифікації здійснює Інститут з випробувань і приймання, який проводить: випробування продукції на відповідність стандартам, нагляд за виробництвом продукції і вибірку зразків для періодичних контрольних випробувань; випробування та дослідження, а за потребою нагляд за виробництвом електротехнічної, електронної продукції, що виготовляється відповідно до інших визнаних правил на основі спеціальних угод. Таким чином, сертифікація VDE є сертифікацією, що проводиться третьою стороною, і передбачає максимальну кількість заходів як з боку підприємства-виробника, так і випробувальних лабораторій та органів нагляду, що дозволяє гарантувати належний рівень якості продукції. У Великобританії сертифікація, як і в Німеччині, охоплює багато галузей промисловості та видів товарів. У цій країні діють декілька національних систем сертифікації, найбільша — Британського інституту стандартів. Для продукції, яка сертифікується в системі, затверджено спеціальний знак відповідності британським стандартам, який зареєстрований та охороняється законом. Зображення цього знака, а також деяких інших, що застосовуються за кордоном, показано нарис, (рис. 11.3). Сертифікація у Великобританії в основному носить добровільний характер, за винятком галузей, де за рішенням уряду стандарти обов'язкові для використання. У Франції в 1938 р. Декретом була створена Національна система сертифікації знака NF (Французький стандарт). Відповідальність за спільну організацію та управління системою було покладено на Французьку асоціацію з стандартизації (AFNOR). Таким чином, в основу системи покладено виключно національні стандарти, які розроблюються та затверджуються AFNOR. Знак NF зареєстровано у Франції відповідно до закону про торговельні та сервісні знаки. Після Другої світової війни почалось практичне функціонування системи. Зараз вона включає понад 75 систем сертифікації, кожна з яких розповсюджується на конкретні групи продукції. Наприклад, по побутових приладах і машинах діють 15 систем сертифікації (електропобутові прилади, побутові холодильники тощо). Починаючи з 1981 р, 18 національних організацій були визнані урядом Франції вповноваженими органами з сертифікації. Серед них найбільш значною, звичайно є AFNOR. Згідно з Законом від 1978 р, про інформацію та захист споживачів і декретом від 1980 р. сертифікати якості визначені як ознаки продукції, які підтверджують, що її характеристики контролюються незалежним національним органом. Наявність великої кількості національних систем сертифікації в країнах Західної Європи, які базуються на нормативних документах цих країн, призвела до ситуації, коли однорідна продукція оцінювалась різними методами за різними показниками. Це було технічною перешкодою в торгівлі між країнами-членами Європейського Союзу (ЄС) (табл. 11.1) і заважало реалізації ідеї створення простору без внутрішніх кордонів, у якому забезпечується вільне попереміщення людей, товарів та послуг. Таблиця 11.1 Країни - члени ЄС
Відмінності в сертифікації відповідності стосувались також і адміністративних аспектів. Внаслідок чого технічні бар'єри, обумовлені різними нормативними документами, долались у країні-імпортері шляхом повторення процедур сертифікації, які в країні-експортері (виробнику) вже були проведені за чинними там правилами. Вирішення цієї проблеми було знайдено 21 грудня 1989 p., коли Рада ЄС прийняла документ "Глобальна концепція з сертифікації і досліджень". Основна ідея цього документа полягає у формуванні довіри до товарів та послуг шляхом використання таких інструментів, як сертифікація та акредитація, що побудовані за єдиними європейськими нормами. Ця довіра повинна бути підтверджена якістю та компетентністю (рис. 11.4). Основні рекомендації "Глобальної концепції" ЄС можна сформулювати у шести тезах: 1. Заохочення загального застосування стандартів по забезпеченню якості серії EN 29000 і сертифікація на відповідність цим стандартам. 2. Застосування стандартів серії EN 45000, які встановлюють вимоги до органів з сертифікації та випробувальних лабораторій при їх акредитації. 3. Заохочення створення централізованих національних систем акредитації. 4. Заснування організації з досліджень і сертифікації в галузі, яка не регулюється законодавством. 5. Гармонізація інфраструктури випробувань і сертифікації в країнах ЄС. 6. Укладання договорів з третіми країнами (не членами ЄС) про взаємне визнання випробувань та сертифікатів. Для практичної реалізації рекомендацій європейські країни заснували багато організацій з акредитації, сертифікації і випробувань, які переслідують такі цілі, як: полегшення умов для міжнародної торгівлі, гармонізація методик акредитації, випробувань і сертифікації; взаємне визнання акредитації, сертифікації, результатів випробувань та калібровки засобів вимірювань; підвищення якості випробувань. Найбільш відомі з них сьогодні в галузі сертифікації і випробувань наведені в табл. 11.2, а в галузі акредитації в табл. 11.3. Великого значення для взаємного визнання сертифікації набувають угоди по конкретних видах продукції, наприклад, угода HAR по визначенню процедур присвоєння знака відповідності на кабелі та дроти або угода EMEDICA щодо маркування медичних електроприладів. Незважаючи на відсутність єдиного національного органу з сертифікації, на який урядом було б покладено спільне керівництво роботами з сертифікації, здійснюють спроби по створенню загальних критеріїв для чинних сертифікаційних систем. Для цього створена національна система акредитації випробувальних лабораторій, організується система реєстрації сертифікаційних систем. Сертифікація в США є гарантією якості на національному (якщо орган, при якому вона створена, дійсно є загальнонаціональним) і міжнародному рівнях. Проте, при відсутності законодавства, яке встановлює обов'язковість сертифікації, авторитетом користуються системи сертифікації, створені при таких загальновизнаних організаціях, як Національна лабораторія страхових компаній, Лабораторія американських підприємств газової промисловості, Випробувальний центр сільськогосподарської техніки у штаті Небраска тощо.
Таблиця 11.2 Міжнародні організації з сертифікації
Таблиця 11.3 Міжнародні організації з акредитації
Країни Східної Європи розвивали національні системи сертифікації аналогічно західноєвропейським країнам. В рамках Ради економічної взаємодопомоги (РЕВ) роботи по інтеграції з питань сертифікації розпочались наприкінці 70-х років. Були розроблені "Основні принципи взаємного визнання результатів і контролю якості продукції для укладання двосторонніх угод" та методичні матеріали "Типова форма двосторонніх угод про взаємне визнання результатів випробувань і контролю якості продукції". У 1980 р. Інститут РЕВ з стандартизації розробив "Загальні умови взаємного визнання результатів випробувань продукції". Цей документ передбачав організацію структур для взаємного визнання результатів випробувань в усіх країнах-учасницях угоди. Передбачалося створення мережі керівних структур, а також акредитованих випробувальних лабораторій, які повинні були забезпечувати об'єктивність та достовірність проведених випробувань, правильного оформлення протоколів випробувань і сертифікатів. Політичні події кінця 80-х років не дали можливості реалізуватися планам в рамках РЕВ, але інтеграційні процеси в світовій економіці змушують колишні країни соціалістичного табору розвивати й удосконалювати процеси сертифікації та акредитації, гармонізуючи їх із загальноєвропейськими та світовими стандартами. Сертифікація в Україні існувала у вигляді державних випробувань, як один із видів контролю якості продукції (ГОСТ 16504-81). У 1992 р. відповідно до Закону України "Про захист прав споживачів" в Україні розпочались роботи з сертифікації продукції та послуг, які очолив Держстандарт України. У 1993 р. був прийнятий Декрет Кабінету Міністрів України "Про стандартизацію та сертифікацію". Прискорений розвиток національної системи стандартизації та сертифікації розпочався з 1993 p., коли Україна стала членом Міжнародної організації з стандартизації (ІСО) міжнародної електротехнічної комісії (IES) та Організації державних метрологічних закладів країн Центральної та Східної Європи (КООМЕТ). Це значно підвищило авторитет України на міжнародних ринках. З 1997 р. Україна стала членом Міжнародної організації законодавців метрології (МОЗМ), а з квітня 1997 р. - першою з країн колишнього СРСР -членом-кореспондентом Європейського комітету з стандартизації. Напрямок розвитку української системи технічного регулювання визначено Угодою про партнерство та співпрацю між Україною та Європейським Союзом. Це забезпечило: участь країни у робочій групі з питань стандартизації Європейської економічної комісії ООН; входження до Міжнародної системи сертифікації МЕКСЕ та МЕКСБ; приєднання у 1996 р. до Кодексу встановленої практики розробки, прийняття та застосування стандартів Угоди по технічних бар'єрах у торгівлі ГАТТ/СТО; вступ України до організації метрологічних закладів країн Європи (ЄВРОМЕТ). Своєрідним підтвердженням правильності обраної стратегії стали переговори з Міжнародним банком реконструкції та розвитку (МБРР) про надання Україні кредиту на розвиток виробництва, однією з умов якого спочатку була відміна української системи сертифікації і заміна її системою періодичних перевірок продукції на оптовому та роздрібному ринках. Але на основі різнобічного аналізу інформації про роботу системи сертифікації УкрСЕПРО (отриманої як від Держстандарту України, так і від представників зарубіжних компаній, що працюють в Україні) експерти МБРР прийшли до висновку: українська система сертифікації та стандартизації, сформована згідно з правом України як суверенної держави на національне технічне регулювання, відповідає принципам, цілям та вимогам ГАТ/СТО і не створює надмірних перешкод у торгівлі. Також було прийнято до уваги визнання УкрСЕПРО торговельними партнерами України, про що свідчать, зокрема, двосторонні угоди про співробітництво в галузі стандартизації, метрології та сертифікації, а також угоди про взаємне визнання результатів робіт по оцінці відповідності, що укладені Держстандартом України більш ніж з 20 країнами. Укладені угоди з Росією, Білорусією, Вірменією, Грузією, Киргизією, Молдовою, Узбекистаном, Азербайджаном, Литвою, Естонією, Латвією, Польщею, Чехією, Болгарією, США, Францією, Ізраїлем та ін. Як наслідок, Рада директорів МБРР виключила з умов надання кредиту Україні вимогу про відміну сертифікації імпорту. При цьому експертами МБРР було прийнято до уваги дії Держстандарту України щодо гармонізації національного технічного регулювання з регулюванням Європейського Союзу, а також підписання міжнародних вимог про взаємне визнання результатів робіт по сертифікації. Про визнання національної системи сертифікації та стандартизації свідчить попередня угода з Світовим Банком про підготовку кредитної угоди з метою її подальшого розвитку. Таким чином, сьогодні, коли завершено перший етап робіт, можна з впевненістю сказати, що національні системи стандартизації, метрології та сертифікації в Україні створено і вони функціонують. І хоча, через економічні умови, що склалися, не вдалося знайти єдиного розуміння важливості та необхідності побудови ефективної системи технічного регулювання, в країні створено відповідну законодавчу базу. Сьогодні в Україні робота в галузі стандартизації, метрології та сертифікації регламентується 13 законами та декретами України, і понад 20 указами, постановами та розпорядженнями президента та Кабінету Міністрів України. У країні створено та функціонує 121 технічний комітет із стандартизації. При їх безпосередній участі розроблено майже 1900 державних стандартів, 60% яких гармонізовані з міжнародними, а 298 ідентичні міжнародним стандартам. Більше 500 стандартів є термінологічними, а близько 50 нормативних документів створюють основу національної системи стандартизації. Новим ринковим інструментом регулювання є державна система сертифікації України (УкрСЕПРО). В УкрСЕПРО акредитовано 138 органів з сертифікації, 680 випробувальних лабораторій (центрів), підготовлено та записано до реєстру 129 аудиторів. За п'ять років роботи органами з сертифікації видано більше 70 тисяч сертифікатів відповідності та близько 6 тисяч свідоцтв про визнання сертифікатів, виданих у системах сертифікації інших країн. Таким чином, сертифікація стала ефективним інструментом захисту внутрішнього ринку від небезпечної продукції, а виробника - від недобросовісних конкурентів. Нормативні документи системи УкрСЕПРО відповідають рекомендаціям ІСО/МЕК і враховують вимоги європейських стандартів EN 45000, що гарантує виконання принципу "національного режиму" для товарів, що імпортуються на митну територію України. Держстандарт має чітку програму подальшого розвитку національної системи технічного регулювання, якою є всі вищезазначені системи: стандартизації, метрології та сертифікації, її реалізація потребує узгоджених дій органів державної влади і наявності реального механізму державної підтримки підприємства, на якому ця система діє. Кабінет Міністрів України прийняв постанову "Про заходи щодо поетапного впровадження на Україні вимог директив Європейського Союзу, санітарних, екологічних, ветеринарних, фітосанітарних норм, міжнародних та європейських стандартів", у якій розглянуті стратегічні напрями розвитку національної системи стандартизації України.
11.4 Міжнародна стандартизація термінів у галузі сертифікації. Терміни та визначення, характерні для процесів стандартизації, сертифікації та акредитації, встановлені в Керівних вказівках ІСО/МЕК2 "Загальні терміни та визначення в галузі стандартизації та суміжних видів діяльності". На європейському рівні вони прийняті в стандарті EN 45020. Єдине тлумачення спеціальних термінів потрібне для гармонізації правил і процедур сертифікації та акредитації в міжнародному масштабі з метою усунення технічних перешкод у торгівлі між країнами. Керівні вказівки ІСО/МЕК2 було розроблено Комітетом ІСО по принципах стандартизації (ІСО/СТАКО). Шосте видання містить зміни, внесені у п'яте видання (1986 p.), які були прийняті радами ІСО та МЕК у 1991р. Нове видання розроблялось відповідно до рішень Генеральної угоди по тарифах і торгівлі (ГАТТ) та Економічної комісії ООН для Європи (ЄЕКООН). Були враховані також пропозиції Комітету ІСО по оцінці відповідності (ІСО/КАСКО). Керівні вказівки ІСО/МЕК2 розроблялись і переглядались на основі загальних принципів термінології, визначених технічним комітетом ІСО 37 "Термінологія (принципи і координація"). У Керівних вказівках ІСО/МЕК2 взаємопов'язані поняття розміщені в 16 розділах - від більш загальних до більш конкретних аспектів стандартизації, сертифікації та акредитації. Керівні вказівки ІСО/МЕК 2 містять п'ять розділів, що відносяться до сертифікації, в яких крім терміну "сертифікація відповідності" наведені терміни, які в сукупності окреслюють контури системи сертифікації. Розділ 12. "Випробування" містить три терміни, що відносяться до випробувань. Випробування - технічна операція, що полягає у встановленні однієї або декількох характеристик цієї продукції, процесу або послуги відповідно до встановленої процедури. Метод випробування встановлений порядок проведення випробувань. Випробувальна лабораторія - лабораторія, яка проводить випробування. Термін "випробувальна лабораторія" може використовуватись в значенні юридичного або технічного органу або в значенні того й іншого. Міжлабораторні порівняльні випробування організація, проведення та оцінка випробувань одних і тих же подібних виробів або матеріалів двома або декількома різними лабораторіями відповідно до раніше встановлених умов. Перевірка (лабораторій) на якість проведення випробувань -встановлення здатності цієї лабораторії проводити випробування шляхом міжлабораторних порівняльних випробувань. Розділ 13. "Відповідність. Загальні поняття" містить поняття загального характеру "Відповідність" і "Третя сторона", які загальноприйнятим поняттям надають однозначне тлумачення як термінам, прийнятим в діяльності з сертифікації. Відповідність дотримання всіх встановлених вимог до продукції, процесу або послуги. Третя сторона - особа або орган, які визнаються незалежними від сторін, що беруть участь у питанні, яке розглядається. Сторони-учасники представляють, як правило, інтереси постачальників (перша сторона) та покупців (друга сторона). Поняття "Заява про відповідність" передбачає ситуацію, в якій є правовий механізм, що зобов'язує постачальника відповідати за виконання заявлених вимог. Заява про відповідність - заява постачальника під його повну відповідальність про те, що продукція, процес або послуга відповідають конкретному стандарту або іншому нормативному документу. Наступні два поняття є основоположними в сертифікації, в них полягає ідея цього виду діяльності. Засвідчення відповідності - дія випробувальної лабораторії третьої сторони, яка доказує, що конкретний випробувальний зразок відповідає конкретному стандарту або іншому нормативному документу. Сертифікація відповідності - дія третьої сторони, яка доказує, що забезпечується необхідна впевненість в тому, що належним чином ідентифікована продукція, процес чи послуга відповідає конкретному стандарту або іншому нормативному документу. Основою для цієї впевненості є результат "засвідчення відповідності". Таким чином, сертифікація - це контрольні випробування, на основі яких встановлюються відповідність продукції або послуги вимогам нормативного документа, і які проводяться третьою стороною. Поняття, які використовуються при реалізації відповідної системи, містяться в розділі 14. "Діяльність з сертифікації", розділі 15. "Угоди по визнанню", розділі 16. "Акредитація випробувальних лабораторій". У розділі 14 наведені такі поняття, як системи сертифікації та її елементи; орган з сертифікації; контролюючий орган; сертифікат відповідності тощо. Крім того, в цьому розділі подано визначення основних документів системи сертифікації: свідоцтво в галузі сертифікації (ліцензія); сертифікат відповідності; знак відповідності. Система сертифікації. Система, яка має власні правила процедури й управління для проведення сертифікації відповідності. Системи сертифікації можуть діяти, наприклад, на національному, регіональному чи міжнародному рівні. Центральний орган, який керує системою сертифікації та здійснює нагляд за цією системою, може передавати свої повноваження щодо діяльності з сертифікації та право на сертифікацію відповідності. Система сертифікації однорідної продукції (процесів, послуг). Система сертифікації щодо певної продукції, процесів або послуг, для яких застосовуються такі самі конкретні стандарти та правила й така сама процедура. У деяких країнах використовується термін "Certification programme", який належить до того ж поняття, що й термін "Certification scheme". Орган з сертифікації. Орган, який здійснює сертифікацію відповідності. Орган з сертифікації може сам проводити випробування та контроль за випробуваннями або здійснювати нагляд за цією діяльністю, яка проводиться за його дорученням іншими органами. Контролюючий орган (в сертифікації). Орган, який здійснює за дорученням органу з сертифікації діяльність з контролю. Сертифікат відповідності Документ, виданий згідно з правилами системи сертифікації, який вказує, що забезпечується належна впевненість у тому, що потрібним чином ідентифікована продукція, процес чи послуга, відповідають конкретному стандартові чи іншому нормативному документу. Знак відповідності (в сертифікації). Захищений в установленому порядку знак, використовуваний або виданий згідно з правилами системи сертифікації, який вказує, що забезпечується належна впевненість у тому, що дана продукція, процес чи послуга відповідають конкретному стандартові чи іншому нормативному документу. Доступ до системи сертифікації. Можливість для заявника (в сертифікації) користуватися сертифікацією згідно з правилами системи. Учасник системи сертифікації. Орган з сертифікації, який діє згідно з правилами цієї системи, але не має можливості брати участь у керуванні системою. Член системи сертифікації. Орган з сертифікації, який діє згідно з правилами цієї системи і має можливість брати участь у керуванні системою. У розділі 15 наведено чотири терміни, що належать до питання видання результатів, отриманих в одних системах сертифікації, іншими системами сертифікації. Ці терміни використовуються при організації співробітництва між системами сертифікації різних країн між собою, з регіональними та іншими міжнародними системами сертифікації. Угода про визнання. Угода, що грунтується на прийнятті однією стороною наданих другою стороною результатів, які одержані внаслідок застосування одного чи декількох установлених функційних елементів системи сертифікації. Типовими прикладами угод про визнання є "угоди випробувань", "угоди з контролю" та "угоди з сертифікації". Угоди про визнання можуть бути прийнятими, наприклад, на державному, регіональному або міжнародному рівні. Одностороння угода. Угода про визнання, яка включає прийняття однією стороною результатів роботи другої сторони. Двостороння угода. Угода про визнання, яка включає прийняття кожною стороною результатів роботи другої сторони. Багатостороння угода. Угода про визнання, яка включає взаємне прийняття результатів роботи більш ніж двох сторін. Останній, розділ 16, повністю присвячений термінам, пов'язаним з випробувальними лабораторіями - їх акредитацією та атестацією. Акредитація (лабораторій). Офіційне визнання того, що випробувальна лабораторія є правочинною здійснювати конкретні випробування або конкретні типи випробувань. Термін "акредитація лабораторій" може означати визнання як технічної компетентності та об'єктивності випробувальної лабораторії, так і тільки її технічної компетентності. Акредитація, зазвичай, є позитивним наслідком атестації лабораторії з подальшим наглядом. Система акредитації (лабораторій). Система, що має власні правила процедури та керування для здійснення акредитації лабораторії. Орган з акредитації (лабораторій). Орган, який керує системою акредитації лабораторій і проводить акредитацію. Орган з акредитації може повністю або частково передавати повноваження з атестації випробувальній лабораторії іншого компетентного органа (агентству з атестації). З урахуванням того, що це може стати практичним способом розширення визнання випробувальних лабораторій, вважається важливим, щоб така атестація була еквівалентною атестації, яку проводить орган з акредитації. Акредитована лабораторія. Випробувальна лабораторія, яка пройшла акредитацію. Критерії акредитації (лабораторій). Сукупність використовуваних органом з акредитації вимог, які має задовольняти випробувальна лабораторія для того, щоб бути акредитованою. Атестація лабораторії. Перевірка випробувальної лабораторії для визначення її відповідності встановленим критеріям акредитації лабораторії. Особа з правом підпису (від імені акредитованої лабораторії). Особа, визнана органом з акредитації компетентною для того, щоб підписувати протоколи випробувань акредитованої лабораторії. Видання Керівних вказівок є узагальненням досвіду роботи з сертифікації, накопиченого в різних країнах, причому в деяких країнах тривалість періоду дії окремих систем сертифікації становила не один десяток років. У багатьох країнах національні системи сертифікації створювались з метою підвищення якості експортної продукції. На початковому етапі свого розвитку сертифікація в Україні відбувалась у цьому напрямку.
Питання для роздуму, самоперевірки, повтрення 1.Яку роль грає міжнародна стандартизація у розвитку торгівельно-економічних зв’язків між країнами? 2.Які вимоги до об`єктів стандартизації регламентуються міжнародними стандартами? 3.Як розмежовується діяльність з міжнародної стандартизації між ISO та Міжнародною електротехнічною комісію (IEC) ? 4.Назвіть, де і які існують міжнародні організації зі сертифікації. 5.Міжнародна стандартизація термінів у галузі сертифікації.
Завдання, вправи, тести Завдання 1: 1. На які стандарти орієнтується Європа: а) стандарти ISO серії 9000 та EN серії 29000; б) стандарти ISO серії 9000; в) стандарти ISO серії 29000; г) стандарти ISO серії 10000 та EN серії 29000. 2. У яких роках почали розвиватися процеси сертифікації продукції і де: а) 1920-1930 роках, в Німеччині; б) 1920-1930 роках, в Японії; в) 1910-1920 роках, в США. г) 1920-1930 роках, у Великобританії. 3. В якому столітті розпочалося міжнародне співробітництво в галузі стандартизації: а) середина ХIХст.; б) середина ХХст.; в) кінець XIXст.; г) кінець XIX – початок XXст. 4. В якому році була укладена Генеральна угода тарифів і торгівлі: а) 1947р; б) 1974р; в) 1957р; г) 1967р. 5. В якому році розпочався процес приєднання України до GATT: а) 1991р; б) 1993р; в) 1997р; г) 2000р. 6. Як називається міжнародна організація зі стандартизації: а) CASCA; б) ООН; в) ISO; г) COPOLCO. КомментарииКомментариев пока нет Пожалуйста, авторизуйтесь, чтобы оставить комментарий. |
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||