Статистика підприємств 30.09.2015 09:49

 

Вступ

 

Дисципліна „Статистика підприємств” є складовою частиною нормативно-методичного забезпечення навчального процесу для підготовки спеціалістів та магістрів за спеціальністю „Прикладна статистика”.

Мета курсу полягає у формуванні у студентів системного уявлення про статистику підприємств як окрему галузь статистичної науки і практики, а також розглянути особливості застосування різноманітних методів оцінки ефективності функціонування підприємств. 

Завдання курсу – вивчення методів збирання, оброблення та аналізу статистичних даних про діяльність підприємств для цілей управління.   

Предметом вивчення дисципліни „Статистика підприємств” є вивчення масових явищ і процесів, що характеризують окремі сфери діяльності підприємств та ефективність їх діяльності. 

Навчальна дисципліна „Статистика підприємств” відноситься до переліку нормативних дисциплін, що пропонуються до вивчення зі спеціальності „Прикладна статистика”. Вивчення дисципліни базується на знаннях загальних економічних законів та законів теорії економічної статистики та пов’язано з наступними економічними дисциплінами, що викладаються для студентів спеціальності „Прикладна статистика”: „Економічна статистика”, „Соціальна статистика”, „Статистика”, „Економіка підприємства”.

За результатами вивчення дисципліни студенти повинні знати:

- методи збирання, обробки та аналізу статистичної інформації;

- сучасні тенденції, проблеми та перспективи діяльності підприємств.

За результатами вивчення дисципліни студенти повинні вміти:

- застосовувати різноманітні інструменти аналізу та статистичних даних про діяльність підприємств, а також прогнозування тенденцій їх зміни;

- давати обґрунтовані висновки на основі результатів статистичних досліджень;

- розв’язувати типові практичні задачі з дисципліни.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Модуль І.

Змістовний модуль 1. Загальна характеристика, інформаційне та ресурсне забезпечення статистики підприємств.

 

Тема 1.  Предмет, метод і завдання дисципліни.

План

1. Предмет та основні завдання статистики підприємств

2. Підприємство як об’єкт статистичного дослідження

3. Методологічна база статистики підприємств.

4. Основні завдання статистики підприємств.

 

1. Статистика підприємств є навчальною дисципліною, яка є складовою прикладної статистики.

Статистика підприємств має за мету надання знань про основні поняття та категорії, закономірності функціонування й розвитку підприємницьких структур, що функціонують у різних сферах економічної діяльності і мають масовий характер.

Об’єктом дослідження даної дисципліни є сукупність статистичної інформації про діяльність підприємств національної економіки України.

Предметом статистики підприємств є вивчення закономірностей формування та використання методології дослідження різних сторін діяльності виробничих підприємств, проведення аналізу динаміки та прогнозування економічних процесів, набуття вмінь і навичок для комплексного статистичного аналізу явищ і процесів.

В основі статистики підприємств лежать статистичні показники. Вони описують економічний стан виробничих підприємств за певний період або станом на певну дату.

Сукупність взаємопов’язаних та взаємодоповнюючих показників, які дають змогу зробити цілісне уявлення про закономірності розвитку підприємств становлять систему показників, що вивчає дана дисципліна.

Система показників статистики підприємств виконує пізнавальну, стимулюючу та керуючу функції.   

 

2. Підприємство – це самостійний господарюючий статутний суб’єкт, який має права юридичної особи та здійснює виробничу, науково-дослідну і комерційну діяльність з метою одержання прибутку (доходу).

Характерні риси підприємства:

-   наявність конкретної назви (завод, шахта, електростанція, ательє тощо); найменування фірми може містити прізвище власників, відображати характер діяльності, правовий статус, форму господарювання;

-   статус юридичної особи; наявність системи обліку та звітності, самостійного балансу, розрахункового рахунку в банку, печатки з власною назвою, а також товарного знаку (марки) у вигляді певного терміна, символу, малюнка або комбінації таких.

-   підприємство має генеральну (головну) мету створення та функціонування (місія), і на її основі формулюються загальнофірмові цілі діяльності (місією сучасного підприємства вважають виробництво продукції (послуг) для задоволення потреб ринку та одержання максимально можливого прибутку).

Основні напрямки діяльності підприємства:

-   вивчення ринку товарів, або ситуаційний аналіз (комплексне дослідження рівня конкурентоспроможності і цін на продукцію, вимог споживачів, методів формування попиту та каналів товарообігу, зовнішнього і внутрішнього середовища підприємства);

-   інноваційна діяльність (здійснення науково-технічних розробок, технологічної і конструкторської підготовки виробництва, запровадження технічних, організаційних нововведень, формування інвестиційної політики на найближчі роки, визначення обсягу необхідних інвестицій тощо);

-   виробнича діяльність (обґрунтування обсягу виготовлення продукції певної номенклатури та асортименту відповідно до потреб ринку; формування маркетингових програм для окремих ринків і кожного виду продукції, їх оптимізація відносно виробничих можливостей підприємства; забезпечення виробництва необхідними матеріально-технічними ресурсами; розробку й дотримання узгоджених у часі оперативно-календарних графіків випуску продукції);

-   комерційна діяльність (організація дійової реклами, безпосередня організація збуту продукції, розвиток системи товарних бірж, належне стимулювання покупців);

-   післяпродажний сервіс, пуско-налагоджувальні роботи у сфері експлуатації (використання придбаних на ринку товарів, гарантійне та післягарантійне обслуговування, забезпечення запчастинами);

-   економічна діяльність (стратегічне та поточне планування, облік і звітність, ціноутворення, система оплати праці, ресурсне забезпечення виробництва, зовнішньоекономічна та фінансова діяльність тощо);

-   соціальна діяльність (підготовка та підвищення кваліфікації кадрів, створення дієвого механізму мотивації, створення належних умов праці та відпочинку, забезпечення соціального захисту працівників).

Статистика підприємств виробничої сфери вивчає різні сфери економічної діяльності підприємства:

- перша – реєстраційні дані та інституційні перетворення в діяльності виробничих підприємство (сукупність підприємств за формами власності, видами економічної діяльності, поточні зміни цих параметрів);

- друга – ресурсне забезпечення діяльності підприємств (персонал, трудові ресурси, капітал і виробничі основні та оборотні фонди; нематеріальні ресурси та активи; інвестиції, інвестиційні ресурси; оборотні кошти);

- третя – технічна база, організація та планування виробництва (інноваційні процеси в первинних суб’єктах господарювання; техніко-технологічна база виробництва (діяльності); організація виробництва; виробнича й соціальна інфраструктури; регулювання, прогнозування та планування виробництва (діяльності));

- четверта – результативність та ефективність виробництва (виробництво, якість і конкурентоспроможність продукції; продуктивність праці, її мотивація та оплата; витрати (собівартість) і ціни на продукцію (послуги); фінансово-економічні результати та ефективність діяльності).

 

3. Для вивчення свого предмету статистика підприємств використовує різні методи, сукупність яких утворює методологію даної дисципліни.

Суспільною основою статистики підприємств як суспільної науки є філософія та економічна теорія. На основі цих наук статистика виявляє кількісні зміни масових суспільних явищ (процесів) з урахуванням їх якісного змісту при використанні своїх специфічних методів:

- статистичне спостереження;

- зведення і групування даних;

- визначення абсолютних, відносних та середніх величин;

- показників варіації;

- динаміки;

- використання вибіркового методу;

- кореляційно-регресійного аналізу;

- табличного і графічного методів.

Будь-яке статистичне спостереження складається з таких трьох послідовних етапів:

1)       статистичне спостереження;

2)       зведення, класифікації та групування статистичних даних;

3)       аналіз статистичної інформації.

 

4. Завдання статистики підприємств на сучасному етапі розвитку ринкових відносин в Україні пов’язані із загальними проблемами розвитку економіки:

- всебічні дослідження ринкових перетворень у діяльності підприємств виробничої сфери на основі системи статистичних показників;

- узагальнення та прогнозування тенденцій розвитку суб’єктів господарювання, що функціонують у сфері виробництва;

- виявлення резервів покращення результатів роботи підприємств виробничої сфери;

- своєчасне забезпечення господарських і керівних органів статистичною інформацією;

- впровадження в статистику стандартів систем національних рахунків (СНР);

- поширення системи моніторингів (спеціалізованих спостережень);

- подальша комп’ютеризація облікових та аналітичних процедур у процесі проведення статистичного дослідження;

- вдосконалення системи показників діяльності виробничих підприємств та   методології їх розрахунку та аналізу.

 

Питання на самостійне опрацювання

1. Порядок створення та реєстрації підприємств.

2. Нормативно-правова база статистики підприємств.

 

Питання для самоконтролю

1. Розкрийте предмет і основні завдання статистики підприємств.

2. Які характерні риси підприємства?

3. Дайте визначення підприємства.

4. Які основні напрями діяльності підприємства?

5. Які основні методи використовує статистика підприємств?

6. Зяких основних етапів складається статистичне спостереження у статистиці підприємств?

7. Розкрийте завдання статистики підприємств.

 

Перелік рекомендованої літератури:

а) основна: [2, 13, 17, 27]

б) додаткова: [1, 5]

в) джерела INTERNET: [1, 2, 4, 5].

 

 

Тема 2. Інформаційне забезпечення статистики підприємств

План

1. Статистичне спостереження як метод інформаційного забезпечення.

2. Реєстр статистичних одиниць.

3. Статистичний реєстр підприємств.

4. Єдиний державний реєстр підприємств та організацій України.

5. Джерела інформації статистики підприємств.

 

1. Проблема інформаційного забезпечення є першочерговою не лише для статистичного дослідження, а й для будь-якої сфери діяльності. Інформаційне забезпечення — це сукупність відомостей про явища та процеси суспільного життя, які орієнтовані на певних користувачів.

Інформація — це продукт збирання та обробки даних, що має відповідне аналітичне призначення.

Внаслідок демонополізації економіки з-під державного інформаційного контролю вийшло багато підприємств, установ та організацій. З огляду на це постала потреба розробляти й удосконалювати методи збирання різнобічних статистичних даних. Це пов’язано з ретельним науковим обґрунтуванням мети та способу отримання інформації, її подальшого використання. Тому процес формування якісної інформаційної бази потребує чіткої спланованості першого етапу статистичного дослідження, яким є статистичне спостереження. Статистичне спостереження — це спланована, науково організована реєстрація масових даних про будь-які соціально-економічні явища та процеси. Від інших методів збирання даних статистичне спостереження відрізняється характером і масовістю даних та способами їх отримання. Крім безпосередньої реєстрації (вимірювання, підрахунок, оцінювання) широко застосовується вивчення суспільної думки на підставі опитування.

Залежно від рівня реєстрації, статистичні спостереження можуть бути первинними або вторинними. Первинне спостереження — це реєстрація вихідних даних, що надходять від об’єкта, який їх продукує. Прикладом може бути поточний облік кількості зареєстрованих шлюбів і розлучень у відповідній установі; опитування населення щодо ставлення до процесу приватизації майна. Вторинне спостереження — це збирання раніше зареєстрованих та оброблених даних, наприклад матеріалів банківських звітів, результатів аудиторської перевірки, підсумків біржових торгів.

Статистичні дані — це масові системні кількісні характеристики соціально-економічних явищ і процесів. Ступінь масовості залежить від рівня узагальнення досліджуваних явищ. На мікрорівні дані є масовими, але іншого ґатунку. Матеріали, що їх збирають окремі міністерства, відомства, підприємства, установи, товариства та фірми, характеризуються певною фрагментарністю. Прикладом є дані про кількість та розмір акціонерних внесків певного товариства, кредитні та депозитні процентні ставки комерційних банків, кількість квартир, проданих на біржі нерухомості, і т. ін.

Статистичні дані обов’язково мають кількісну визначеність, завдяки чому підлягають нагромадженню, зведенню та узагальненню. Останнє можливе лише за умов їх системності. Статистич­ні дані — це не «будь-що під рукою», а лише факти, що узгоджуються, порівнюються і в сукупності відбивають певний бік явища чи процесу. Так, визначаючи доходи населення, слід зважати на те, до якої соціальної групи воно належить, які має джерела засобів існування, в якій місцевості мешкає.

Зрозуміло, що від якості даних статистичного спостереження залежать результати подальшого дослідження. Тому вони мають відповідати певним вимогам.

Перша — це вірогідність даних, тобто їх відповідність реальному стану. На жаль, ця вимога іноді не додержується як на мікро-, так і на макрорівні. Прикладом можуть бути матеріали переписів населення на території України в період Першої та Другої світових війн. Вони не враховували значних втрат населення внаслідок репресій, розкуркулювання та голодомору. На мікрорівні типовим є приховування частини доходів від оподаткування як юридичними, так і фізичними особами. Досягти достатньої вірогідності можна, з одного боку, усунувши передумови таких викривлень (наприклад, удосконаливши податкову систему, а з іншого — застосувавши чутливішу систему оціночних показників.

Друга вимога — це повнота даних як за їх обсягом, так і по суті. Наприклад, у разі дослідження ринку покупців певного товару слід брати до уваги не лише ті верстви населення, на які він розрахований, а й категорії споживачів, які можуть придбати товар для своїх дітей, родичів, друзів. Щодо повноти по суті, то вона забезпечується системним добором кількох взаємозалежних ознак явища. А саме, визначаючи ринок споживачів, слід поцікавитись їхніми потребами, смаком, вимогами, платоспроможністю. Потрібно також знати стратегію своїх конкурентів.

Третя вимога — це своєчасність даних. Інформація має дійти до користувача, перш ніж застаріє, інакше вона втрачає корисність. Наприклад, дані біржових торгів або валютних курсів мають надходити до користувача в міру їх виникнення та реєстрації; цінність даних бюджетних обстежень втрачається з часом, особливо в умовах високої інфляції.

Четверта вимога — ця порівнянність даних у часі або у просторі. Дані можуть бути не порівнянні за складом сукупності. Наприклад, нестійкою є структура емітентів на фондовому ринку України. Істотних змін зазнає склад населення за джерелами засобів існування, виникають нові групи — підприємці, фермери, безробітні. Гострою є проблема порівнянності за одиницями, які взято для вимірювання, особливо це стосується вартісних показників в умовах тривалої високої інфляції або внаслідок грошової реформи.

З переходом національної статистики на міжнародні стандарти важливо керуватися порівняльною методикою збирання даних та обчислення статистичних показників.

П’ятою вимогою є доступність даних. З переходом до ринкових умов питання їх доступності особливо загострюється. Ці дані важко не лише зібрати, а й отримати готову статистичну інформацію. Відомо, що за радянських часів великий обсяг статистичної інформації приховувався від широкого загалу. У період демократизації більшість матеріалів державної статистики стали «відкритими». Проте ускладнилась ситуація з централізованим збиранням даних, особливо в недержавних структурах. Низький рівень відповідальності таких структур щодо подання звітів, а то й повна непідзвітність деякої їх частини призводить до порушення вимог повноти та своєчасності реєстрації даних.

Одержання якісної статистичної інформації значною мірою залежить від того, на якому рівні вона збирається. В Україні діють дві системи: централізована (загальнодержавна) та децентралізована (відомча, окремих економічних структур). Звичайно, централізована система збирання має ширші можливості для якісного спостереження: наукову методику, кваліфіковані кадри, технічне забезпечення тощо. Проте децентралізована система є оперативнішою завдяки меншому розриву в часі між збиранням даних і використанням готової статистичної інформації. Для децентралізованої системи гостро постає проблема наукової обґрунтованості методів статистичного спостереження та їх практичного застосування.

Статистичне спостереження здійснюється в три етапи:

1) підготовка спостереження;

2) реєстрація статистичних даних;

3) формування бази даних.

 

2. Реєстр статистичних одиниць (далі - РСО) - це автоматизована інформаційна система, призначена для збирання, накопичення, захисту, опрацювання, поширення, використання та зберігання даних щодо статистичних одиниць.

Завданнями РСО є:

- забезпечення необхідної повноти охоплення статистичних одиниць, які підлягають спостереженням;

- забезпечення належної якості даних;

- слугування надійним джерелом даних для формування генеральних сукупностей (основ вибірки) одиниць статистичних спостережень, а також при вивченні демографії підприємств.

РСО використовується в статистичній практиці для:

- виявлення та побудови статистичних одиниць, підтримки даних про статистичні одиниці в актуальному стані;

- підготовки та координації статистичних спостережень;

- залучення даних із адміністративних джерел;

- формування й аналізу загального списку одиниць статистичних спостережень та демографії підприємств;

- поширення даних.

РСО має такі складові:

- статистичний реєстр підприємств;

- статистичний реєстр фізичних осіб - підприємців.

Основними джерелами формування інформаційного фонду РСО є:

- відомості про вчинення реєстраційних дій, які щоденно надходять до органів державної статистики від державних реєстраторів згідно із Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців";

- дані статистичних спостережень (включаючи фінансову звітність);

- інші адміністративні дані органів державної влади (Державної податкової адміністрації, Пенсійного фонду, Фонду державного майна тощо).

Держкомстат України затвердив Положення про Реєстр статистичних одиниць та формування основ вибірки сукупностей одиниць статистичних спостережень за діяльністю підприємств.

У цьому Положенні наведені наступні терміни:

- адміністративна одиниця – це одиниця, створена та зареєстрована у порядку, встановленому законодавством;

- вибіркова сукупність – сукупність статистичних одиниць, відібраних за певними правилами з генеральної сукупності для проведення статистичного спостереження;

- генеральна сукупність (основа вибірки) – сукупність усіх активних статистичних одиниць із заданими характеристиками, які планується вивчати й досліджувати при проведенні статистичного спостереження у наступному році;

- загальний список одиниць статистичних спостережень – це сформований на визначену дату перелік активних статистичних одиниць, розподілений за інституційними секторами економіки;

- економічна діяльність – процес виробництва продукції (товарів, послуг), який здійснюється з використанням певних ресурсів: сировини, матеріалів, устаткування, робочої сили, технологічних процесів тощо;

- підприємницька діяльність - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку;

- рік звітний (t) – це календарний період, який розпочинається 1 січня і закінчується 31 грудня включно, в якому здійснюється формування загального списку одиниць статистичних спостережень.

- рік минулий (t-1) – це календарний період, який розпочинається 1 січня і закінчується 31 грудня включно та який передує звітному року.

- статистична одиниця – це одиниця, через яку можна отримати несуперечливі та порівняні дані щодо адміністративних одиниць, які мають різну юридичну організацію, облікову й виробничу структуру;

- фізична особа – підприємець - зареєстрована в установленому порядку фізична особа з метою здійснення підприємницької діяльності;

- юридична особа – організація, створена і зареєстрована у порядку, встановленому законодавством. Юридична особа не є статистичною одиницею, проте вона завжди є правовою основою для побудови статистичної одиниці "підприємство".

Статистичні одиниці призначені для забезпечення можливості проведення статистичних спостережень та здійснення аналізу отриманих даних. У цьому Положенні використовується типологія, визначена Постановою Ради ЕЕС N 696/93 від 15.03.1993:

- підприємство (the Enterprise);

- інституційна одиниця (the Institutional Unit);

- група підприємств (the Enterprise Group);

- одиниця за видом економічної діяльності (the Kind-of-activity Unit (KAU/ОВЕД));

- одиниця гомогенного виробництва (the Unit of Homogeneous Production (UHP));

- місцева одиниця (the Local Unit);

- місцева одиниця за видом економічної діяльності (the Local Kind-of-Activity Unit (local KAU));

- місцева одиниця гомогенного виробництва (the Local Unit of Homogeneous Production (local UHP)).

Визначальними критеріями для віднесення статистичних одиниць до певного типу є:

- правовий статус, організаційні та облікові критерії;

- географічні критерії;

- критерій діяльності.

Між зазначеними критеріями та типами статистичних одиниць існують співвідношення:

- одиниці з одним чи більше видами економічної діяльності та з одним чи більше місцем розташування (підприємство, інституційна одиниця);

- одиниці з одним чи більше видами економічної діяльності та одним місцем розташування (місцева одиниця);

- одиниці з одним видом економічної діяльності та з одним чи більше місцем розташування (одиниця за видом економічної діяльності, одиниця гомогенного виробництва);

- одиниці з одним видом економічної діяльності та з одним місцем розташування (місцева одиниця за видом економічної діяльності, місцева одиниця гомогенного виробництва).

До статистичних одиниць, щодо яких ведеться збір інформації та які обліковуються в Реєстрі статистичних одиниць, відносяться: підприємство, група підприємств, одиниця за видом економічної діяльності, місцева одиниця та місцева одиниця за видом економічної діяльності.

Підприємство - це статистична одиниця, що здійснює виробництво товарів та послуг і є самостійною у прийнятті рішень щодо використання своїх засобів, і є найбільш незалежною з огляду на фінансові та виробничі функції. Підприємство здійснює один або декілька видів економічної діяльності в одному чи декількох місцях. Підприємство складається з однієї або більше місцевих одиниць.

	Одне або більше місць розташування	Одне місце розташування
Один або більше видів економічної діяльності	Підприємство	Місцева одиниця
Інституційна одиниця
Один вид економічної діяльності	Одиниця за видом економічної діяльності	Місцева одиниця за видом економічної діяльності
Одиниця гомогенного виробництва	Місцева одиниця гомогенного виробництва

 

Підприємство є активною одиницею, якщо воно здійснює економічну діяльність: має найманих працівників чи здійснює реалізацію продукції, робіт, послуг за даними форм державних статистичних спостережень (включаючи фінансову звітність) або адміністративних джерел.

Якщо одиниця протягом двох останніх років не здійснює економічної діяльності: не має найманих працівників чи не здійснює реалізацію продукції, робіт, послуг за даними форм державних статистичних спостережень (включаючи фінансову звітність) і адміністративних джерел, вона є "сплячою" у статистичному сенсі.

Якщо для одиниці більше двох останніх років виконуються ті ж самі умови, що й для "сплячої", вона є "мертвою" у статистичному сенсі.

Група підприємств - це об'єднання підприємств, пов'язаних між собою правовими та/або фінансовими зв'язками. У групи підприємств може бути більше одного центру прийняття рішень, особливо якщо це стосується виробничої політики, політики зі збуту, а також можуть бути централізованими певні аспекти фінансового менеджменту й оподаткування тощо.

Одиниця за видом економічної діяльності - це статистична одиниця, яка об'єднує однорідну діяльність підприємства на рівні підкласу КВЕД.

Місцева одиниця - це підприємство або його частина, що розташована в географічно визначеному місці.

Одиниця, яка здійснює тільки один вид економічної діяльності та розташована в географічно визначеному місці, відноситься до місцевої одиниці за видом економічної діяльності.

До статистичних одиниць, які призначені для економічного аналізу, відносяться: інституційна одиниця, одиниця гомогенного виробництва, місцева одиниця гомогенного виробництва.

Інституційна одиниця - це одиниця, яка самостійно розпоряджається активами, бере на себе зобов'язання, від власного імені вступає в майнові та немайнові права й цілком відповідає за прийняті рішення та їх виконання. У нефінансовому та фінансовому секторах економіки інституційна одиниця ідентична статистичній одиниці "підприємство". Інституційна одиниця використовується для складання національних рахунків.

Одиниця гомогенного виробництва - це одиниця, яка характеризується одним видом діяльності. Одиниця гомогенного виробництва може відповідати інституційній одиниці або бути її частиною, але не може бути частиною двох різних інституційних одиниць.

Місцева одиниця гомогенного виробництва - це частина одиниці гомогенного виробництва, що відноситься до місцевої одиниці.

3. Відповідно до вимог Регламенту (ЄС) Європейського парламенту та Ради від 20.02.2008 N 177/2008 реєстри підприємств для статистичних цілей повинні містити інформацію щодо підприємств і юридичних осіб, які за них відповідають, місцевих одиниць та груп підприємств (1). Відомості щодо інших типів статистичних одиниць формуються, виходячи з цієї інформації.

Модель реєстру підприємств для статистичних цілей передбачає зв'язки між його компонентами: юридичними особами та статистичними одиницями - підприємствами, місцевими одиницями, групами підприємств.

Статистичний реєстр підприємств (СРП) має дві складові: адміністративну та статистичну.

Адміністративною складовою СРП є Єдиний державний реєстр підприємств та організацій України (ЄДРПОУ). Створення, ведення та використання ЄДРПОУ здійснюється відповідно до Положення про Єдиний державний реєстр підприємств та організацій України, Положення про порядок і умови користування даними Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України. Актуалізація адміністративної складової СРП здійснюється у терміни, визначені Технологічним планом державних статистичних спостережень.

Статистична складова СРП містить інформацію щодо сукупності статистичних одиниць, сформованої на базі даних ЄДРПОУ на визначену дату та доповненої даними статистичних спостережень і адміністративними даними.

Основою для виявлення та побудови статистичних одиниць у статистичній складовій СРП є юридичні особи, які здійснюють економічну діяльність. При ідентифікації статистичних одиниць у СРП використовується принцип, за яким одному підприємству відповідає одна юридична особа.

В адміністративній складовій СРП ідентифікуються такі адміністративні одиниці:

- юридичні особи (за допомогою ідентифікаційного коду ЄДРПОУ, що присвоюється юридичній особі державним реєстратором);

- відокремлені підрозділи юридичних осіб (за допомогою ідентифікаційного коду ЄДРПОУ, що присвоюється відокремленому підрозділу юридичної особи державним реєстратором).

У статистичній складовій СРП ідентифікуються такі статистичні одиниці:

- підприємства (за допомогою ідентифікаційного коду ЄДРПОУ підприємства, що співпадає з ідентифікаційним кодом ЄДРПОУ юридичної особи, яка за нього відповідає);

- місцеві одиниці (за допомогою індивідуального коду місцевої одиниці, який присвоюється органами державної статистики);

- групи підприємств (за допомогою ідентифікаційного номера групи підприємств, який присвоюється органами державної статистики).

Основною статистичною одиницею в статистичній складовій СРП є підприємство.

Підприємства в статистичній складовій СРП, залежно від середньої кількості працюючих (найманих працівників) та розміру доходу (виручки) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік, за розміром, відповідно до критеріїв, визначених чинним законодавством, поділяються на малі, середні або великі підприємства.

СРП містить інформацію за такими категоріями показників:

а) щодо юридичної особи:

- ідентифікаційні - ідентифікаційний код ЄДРПОУ; найменування;

- класифікаційні - вид економічної діяльності (в тому числі основний); територіальна належність; організаційно-правова форма господарювання; інституційний сектор економіки; орган державного управління, до сфери якого належить;

- демографічні/реєстраційні - дата створення/припинення; дата та номер запису про проведення реєстраційної дії; місце проведення реєстраційної дії; серія та номер свідоцтва про державну реєстрацію;

- довідкові та спеціальні (технологічні) - місцезнаходження; правовий статус; телефон; факс; адреса електронної пошти; прізвище керівника; засновники; правонаступники; ознака належності до державного сектору економіки; державна частка майна у статутному фонді господарського товариства; ознаки наявності у звітному році операцій по сплаті податків; дата внесення даних;

- зв'язки з групою підприємств (2) - показники щодо належності до групи підприємств, щодо контролю та власності одиниць у групі підприємств;

б) щодо підприємства:

- ідентифікаційні - ідентифікаційний код ЄДРПОУ підприємства; найменування;

- стратифікаційні - місцезнаходження; види економічної діяльності (в тому числі основний); територіальна належність; організаційно-правова форма господарювання; інституційний сектор економіки; середня кількість найманих працівників (по підприємству в цілому, а також за видами економічної діяльності); середня кількість зайнятих працівників; обсяг реалізованої продукції, робіт, послуг (по підприємству в цілому, а також за видами економічної діяльності); чистий дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) ознака розміру підприємства;

- демографічні - дата створення/припинення;

- довідкові та спеціальні (технологічні) - ознака полірегіональності; кількість місцевих одиниць; правовий статус; ознаки економічної активності; ознака належності до державного сектору економіки; орган державного управління, до сфери якого належить; період ділової активності у минулому році; ознака замовлення виготовлення продукції (робіт, послуг) на сторонніх підприємствах на умовах надання їм давальницької сировини; дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг); обсяг продукції (робіт, послуг), виконаний підрядником на умовах підряду (за видами економічної діяльності); телефон; ознака підприємства, створеного у звітному році; дата внесення даних;

- зв'язки з групою підприємств - належність до групи підприємств;

в) щодо місцевої одиниці:

- ідентифікаційні - індивідуальний код місцевої одиниці (12-значне число, перші 8 цифр якого - ідентифікаційний код ЄДРПОУ підприємства, а останні 4 цифри - порядковий номер місцевої одиниці); найменування;

- стратифікаційні - місцезнаходження; види економічної діяльності (в тому числі основний); територіальна належність; середня кількість найманих працівників; обсяг реалізованої продукції, робіт та послуг;

- демографічні - дата створення/припинення;

- зв'язки між статистичними одиницями - ідентифікаційний код ЄДРПОУ підприємства, якому належить місцева одиниця;

- довідкові та спеціальні (технологічні) - ідентифікаційний код ЄДРПОУ відокремленого підрозділу юридичної особи (за наявністю); ознаки економічної активності; телефон; дата внесення даних;

г) щодо груп підприємств (3):

- ідентифікаційні - ідентифікаційний номер групи підприємств; найменування; тип групи; місцезнаходження головного офісу; ідентифікаційний код голови групи (ідентифікаційний код ЄДРПОУ юридичної особи, якщо голова групи - резидент); найменування голови групи; код країни реєстрації голови групи;

- стратифікаційні - основний вид економічної діяльності (на рівні розділу КВЕД) ; кількість найманих працівників; розмір консолідованого обороту;

- демографічні - дата створення/припинення;

- довідкові та спеціальні (технологічні) - адреса електронної пошти головного офісу; адреса Інтернет-сторінки головного офісу; джерело занесення даних про групу підприємств.

Зазначені категорії показників щодо статистичних одиниць не є взаємовиключними. Наприклад, організаційно-правова форма господарювання може відноситися і до стратифікаційних, і до ідентифікаційних показників підприємства.

Актуалізація статистичної складової СРП здійснюється у терміни, визначені Технологічним планом державних статистичних спостережень, і передбачає:

- актуалізацію даними ЄДРПОУ;

- актуалізацію даними, отриманими при проведенні статистичних спостережень (уключаючи фінансову звітність) за минулий рік;

- занесення даних щодо визначеного основного виду економічної діяльності;

- занесення даних, отриманих з адміністративних джерел;

- виконання процедур розрахунку показників (ознака полірегіональності, розмір підприємства, кількість місцевих одиниць тощо).

Після проведення статистичного спостереження підрозділи галузевої статистики, відповідальні за оброблення даних на державному рівні, передають до органу державної статистики, відповідальному за ведення РСО:

- статистичну інформацію, необхідну для актуалізації СРП;

- перелік одиниць статистичних спостережень, уключених до сукупності з відміткою про їх участь у статистичному спостереженні із зазначенням причин неподання форм державних статистичних спостережень.

Щорічно на визначену дату здійснюється формування копії (стану) статистичної складової СРП, яка зберігається упродовж 10 років.

Користувачами статистичної складової СРП є виключно працівники органів державної статистики. Статистична складова СРП відкрита для використання працівниками органів державної статистики в межах повноважень, необхідних для виконання своїх професійних обов'язків, та з урахуванням обмежень, установлених чинним законодавством.

 

4. Єдиний державний реєстр підприємств та організацій України (ЄДРПОУ) – це автоматизована система збирання, накопичення та опрацювання даних про юридичних осіб всіх форм власності та організаційно-правових форм господарювання, відокремлені підрозділи юридичних осіб, що знаходяться на території України, а також відокремлені підрозділи юридичних осіб України, що знаходяться за її межами.

Суб’єкти ЄДРПОУ – це юридичні особи та відокремлені підрозділи юридичних осіб всіх форм власності та організаційно-правових форм господарювання, що знаходяться на території України та провадять свою діяльність на підставі її законодавства.

ЄДРПОУ є важливим компонентом інфраструктури державної статистики України.  Ведення реєстру здійснюється  органами державної статистики з 1993 року відповідно до Закону України «Про державну статистику».  З набуттям чинності Закону України  "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" ведення ЄДРПОУ здійснюється відповідно до Положення про ЄДРПОУ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22.06.2005 р. № 499.

ЄДРПОУ ведеться з метою забезпечення:

- єдиного державного обліку та ідентифікації суб’єктів;

- класифікації суб’єктів для отримання статистичної інформації у формалізованому вигляді;

- проведення спостережень за структурними змінами в економіці щодо видів діяльності, створення, реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) та ліквідації суб’єктів;

- удосконалення статистичного обліку суб’єктів та створення й ведення реєстрів респондентів статистичних спостережень (статистичних реєстрів);

- взаємодії з інформаційними системами інших органів державної влади.

На державному рівні ЄДРПОУ містить інформацію щодо суб'єктів в цілому по країні, на територіальному  - щодо суб'єктів на відповідній території. Підставою для внесення до ЄДРПОУ або виключення з нього даних щодо суб’єктів, а також внесення змін до ЄДРПОУ є надходження від державного реєстратора до органу державної статистики інформації про вчинення реєстраційних дій.

Відповідно до організаційних та методологічних принципів ведення ЄДРПОУ при включенні до нього суб’єкти класифікуються відповідно  до  державних класифікаторів:

- Класифікація організаційно-правових форм господарювання (КОПФГ);

- Класифікація видів економічної діяльності (КВЕД);

- Класифікатор об’єктів адміністративно-територіального устрою України (КОАТУУ);

- Класифікація валют (КВ);

- Класифікація держав світу (КДС);

- Класифікація інституційних секторів економіки (КІСЕ).

Одним з основних показників стратифікації статистичної інформації при організації суцільних та вибіркових обстежень є код виду економічної діяльності суб'єкта, який зазначається за КВЕД.  Ця класифікація базується на стандартній міжнародній класифікації видів діяльності Європейського Союзу. Об’єктами класифікації в КВЕД є види економічної діяльності статистичних одиниць (юридичних осіб, відокремлених підрозділів юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців тощо), які на вищих рівнях класифікації групуються в галузі.  Термін "галузь"  у Господарському кодексі України та КВЕД визначається як діяльність сукупності виробничих (статистичних) одиниць, що беруть участь у переважно однакових або подібних видах економічної діяльності.

Дані, що містяться в ЄДРПОУ, є  відкритими та загальнодоступними, за винятком тих, що стосуються виробничих і фінансово-економічних показників діяльності суб'єктів та ідентифікаційних номерів фізичних осіб - платників податків.  Інформаційно-довідкове обслуговування користувачів даними ЄДРПОУ здійснюється відповідно до вимог Положення про порядок і умови користування даними Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, затвердженого наказом Держкомстату від 28.11.2005 №386, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 15.12.2005 за №1509/11789 (із змінами та доповненнями, внесеними наказом Держкомстату від 22.10.2010 №428/1, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 16.11.2010 за №1121/18416).  На запит користувача  органом державної статистики видається довідка з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України,  форма якої затверджена наказом  Держкомстату  від 12.06.2007р.  № 164.

 

5. Офіційна державна статистика підприємств в Україні дає можливість отримувати на постійній основі статистичну інформацію за різними напрямами та видами економічної діяльності підприємств.

Єдиний державний реєстр підприємств та організацій України:

Кількість суб’єктів ЄДРПОУ за регіонами України

Кількість суб’єктів ЄДРПОУ за галузями економіки

Кількість суб'єктів ЄДРПОУ за галузями економіки та організаційно-правовими формами господарювання

Статистика підприємств промисловості:

Індекси обсягу промислової продукції (щомісячна інформація)

Індекси обсягу промислової продукції за період з початку року (щомісячна інформація)

Виробництво основних видів промислової продукції (щомісячна інформація)

Обсяг реалізованої промислової продукції (робіт, послуг) (щомісячна інформація)

Обсяг реалізованої промислової продукції (робіт, послуг)  

Виробництво основних видів промислової продукції  

Індекси промислового виробництва

Індекси промислового виробництва за видами діяльності  

Основні показники розвитку промисловості

Статистика підприємств сільського господарства:

Індекс валової продукції сільського господарства (щомісячна інформація)

Поголів'я худоби та птиці (щомісячна інформація)

Виробництво основних продуктів тваринництва (щомісячна інформація)

Валовий збір основних сільськогосподарських культур

Середні ціни реалізації сільськогосподарської продукції (щомісячна інформація)

Рослинництво

Тваринництво

Зведені показники

Статистика підприємств рибного господарства:

Рибне господарство (щомісячна інформація)

Рибне господарство за період

Статистика інвестиційної та будівельної діяльності підприємств:

Капітальні інвестиції (щоквартальні показники)

Капітальні інвестиції за джерелами фінансування (щоквартальні показники)

Інвестиції в основний капітал за видами економічної діяльності (щоквартальні показники)

Введення в експлуатацію об’єктів соціальної сфери (щоквартальна інформація)

Капітальні інвестиції  

Інвестиції в основний капітал

Статистика підприємств сфери будівництва:

Індекс обсягу виконаних будівельних робіт

Обсяг виконаних будівельних робіт (щомісячна інформація)

Введення в експлуатацію житла

Введення в експлуатацію загальної площі житла та кількість збудованих квартир  

Вартість основних засобів за видами економічної діяльності

Основні показники будівництва  

Статистика зовнішньоекономічної діяльності підприємств:

Географічна структура зовнішньої торгівлі  товарами (щомісячна інформація)

Товарна структура зовнішньої торгівлі України (щомісячна інформація)

Обсяги експорту-імпорту товарів за регіонами (щомісячна інформація)

Експорт-імпорт окремих видів товарів за країнами світу (щомісячна інформація)

Обсяги експорту-імпорту послуг за регіонами (щоквартальна інформація)

Зовнішня торгівля України послугами (щоквартальні показники)

Прямі іноземні інвестиції в Україну (щоквартальні показники)

Прямі інвестиції з України в економіку країн світу (щоквартальні показники)

Динаміка експорту-імпорту товарів за країнами світу за рік

Динаміка товарної структури за рік

Прямі іноземні інвестиції в Україну за країнами ЄС

Прямі інвестиції з України в країни ЄС

Географічна структура експорту-імпорту товарів  

Географічна структура експорту-імпорту послуг

Прямі інвестиції  

Статистика цін виробників продукції:

Індекси цін виробників промислової продукції

Індекси цін виробників промислової продукції (до грудня попереднього року)

Індекси цін виробників промислової продукції (до попереднього місяця)

Індекси цін виробників промислової продукції (до відповідного періоду попереднього року)

Індекси цін виробників промислової продукції (до відповідного місяця попереднього року)

Індекси цін виробників промислової продукції (до відповідного кварталу попереднього року)

Індекси цін виробників промислової продукції (до попереднього кварталу)

Індекси цін виробників промислової продукції  (грудень до грудня попереднього року)

Індекси цін виробників промислової продукції  (до попереднього року)

Індекси цін виробників за галузями промисловості  

Індекси цін на будівельно-монтажні роботи

Індекси цін на будівельно-монтажні роботи за видами економічної діяльності за рік (до попереднього місяця та до грудня попереднього року)

Індекси цін на будівельно-монтажні роботи за типами будівель і споруд за рік (до попереднього місяця та до грудня попереднього року)

Індекс цін на будівельно-монтажні роботи році

Індекси цін на будівельно-монтажні роботи за видами економічної діяльності  (грудень до грудня попереднього року)

Індекси цін на будівельно-монтажні роботи за типами будівель і споруд  (грудень до грудня попереднього року)

Індекси цін на будівельно-монтажні роботи за видами економічної діяльності (до попереднього року)

Індекси цін на будівельно-монтажні роботи за типами будівель і споруд у (до попереднього року)

Індекси цін реалізації сільськогосподарської продукції

Індекси цін реалізації сільськогосподарської продукції (щомісячна інформація)

Індекси цін реалізації продукції сільського господарства сільськогосподарськими підприємствами

Статистика фінансів підприємств:

Дебіторська та кредиторська заборгованість (щоквартальні показники)

Фінансові результати діяльності підприємств (щомісячна інформація)

Структура балансу підприємств за видами економічної діяльності (щоквартальна інформація)

Фінансові результати діяльності малих підприємств за видами економічної діяльності

Статистика праці та заробітної плати підприємств

Середньомісячна заробітна плата за видами економічної діяльності за період з початку року

Середня заробітна плата за видами економічної діяльності за місяць

Середньомісячна заробітна плата  за видами промислової діяльності за період з початку року

Середня заробітна плата за видами промислової діяльності за місяць

Середньомісячна заробітна плата за регіонами за період з початку року

Середня заробітна плата за регіонами за місяць

Індекси реальної заробітної плати за регіонами у % до відповідного періоду попереднього року

Індекси реальної заробітної плати за регіонами у % до попереднього місяця

Темпи зростання номінальної та реальної заробітної плати

Заборгованість із  виплати заробітної плати (щомісячна інформація)

Динаміка середньомісячної заробітної плати в галузях економіки (у цілому)

Динаміка середньомісячної заробітної плати за видами економічної діяльності  

Динаміка середньомісячної заробітної плати за регіонами  

Динаміка середньомісячної заробітної плати за видами промислової діяльності  

Динаміка суми заборгованості із виплати заробітної плати по регіонах

 

Питання на самостійне опрацювання

1. Положення про єдиний державний реєстр підприємств та організацій України.

2. Положення про реєстр статистичних одиниць і одиниці спостереження.

3. Класифікатор видів діяльності підприємств.

 

Питання для самоконтролю

1. В чому полягає зміст статистичного спостереження як метод інформаційного забезпечення у статистиці підприємств?

2. Що ви розумієте під реєстром статистичних одинць?

3. Як побудовано реєстр статистичних одиниць?

4. Що ви розумієте під статистичним реєстром підприємств?

5. Які ементи входять до статистичного реєстру підприємств?

6. Яким чином побудовано Єдиний державний реєстр підприємств та організацій України?

7. Які джерела інформації статистики підприємств ви знаєте?

Перелік рекомендованої літератури:

а) основна: [11, 12, 17, 18, 22, 26, 27]

б) додаткова: [1, 2, 3, 5]

в) джерела INTERNET: [1-11, 19].

 

 

Тема 3. Статистика засобів виробництва

План

1. Поняття, класифікація та види оцінки основних засобів на підприємствах.

2. Показники стану, руху та ефективності використання основних засобів.

3. Поняття і склад оборотних активів підприємства.

4. Аналіз ефективності використання оборотних активів.

 

1. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 7 "Основні засоби" визначає методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про основні засоби, інші необоротні матеріальні активи та незавершені капітальні інвестиції в необоротні матеріальні активи (далі - основні засоби), а також розкриття інформації про них у фінансовій звітності.

Основні засоби - матеріальні активи, які підприємство утримує з метою використання їх у процесі виробництва або постачання товарів, надання послуг, здавання в оренду іншим особам або для здійснення адміністративних і соціально-культурних функцій, очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких більше одного року (або операційного циклу, якщо він довший за рік).

Об’єкт основних засобів -це:закінчений пристрій з усіма пристосуваннями і приладдям до нього; конструктивно відокремлений предмет, призначений для виконання певних самостійних функцій; відокремлений комплекс конструктивно з’єднаних предметів однакового або різного призначення, що мають для їх обслуговування загальні пристосування, приладдя, керування та єдиний фундамент, унаслідок чого кожен предмет може виконувати свої функції, а комплекс - певну роботу тільки в складі комплексу, а не самостійно; інший актив, що відповідає визначенню основних засобів, або частина такого активу, що контролюється підприємством.

Якщо один об’єкт основних засобів складається з частин, які мають різний строк корисного використання (експлуатації), то кожна з цих частин може визнаватися в бухгалтерському обліку як окремий об’єкт основних засобів.

Первісна вартість - історична (фактична) собівартість необоротних активів у сумі грошових коштів або справедливої вартості інших активів, сплачених (переданих), витрачених для придбання (створення) необоротних активів.

Переоцінена вартість - вартість необоротних активів після їх переоцінки.

Строк корисного використання (експлуатації) - очікуваний період часу, протягом якого необоротні активи будуть використовуватися підприємством або з їх використанням буде виготовлено (виконано) очікуваний підприємством обсяг продукції (робіт, послуг).

Для цілей бухгалтерського обліку основні засоби класифікуються за такими групами:

1. Основні засоби

1.1. Земельні ділянки.

1.2. Капітальні витрати на поліпшення земель.

1.3. Будинки, споруди та передавальні пристрої.

1.4. Машини та обладнання.

1.5. Транспортні засоби.

1.6. Інструменти, прилади, інвентар (меблі).

1.7. Тварини.

1.8. Багаторічні насадження.

1.9. Інші основні засоби.

2. Інші необоротні матеріальні активи

2.1. Бібліотечні фонди.

2.2. Малоцінні необоротні матеріальні активи.

2.3. Тимчасові (нетитульні) споруди.

2.4. Природні ресурси.

2.5. Інвентарна тара.

2.6. Предмети прокату.

2.7. Інші необоротні матеріальні активи.

Згідно Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” основні фонди підлягають розподілу за такими групами:

- група 1 - будівлі, споруди, їх структурні компоненти та передавальні пристрої, в тому числі жилі будинки та їх частини (квартири і місця загального користування), вартість капітального поліпшення землі;

- група 2 - автомобільний транспорт та вузли (запасні частини) до нього; меблі; побутові електронні, оптичні, електромеханічні прилади та інструменти, інше конторське (офісне) обладнання, устаткування та приладдя до них;

- група 3 - будь-які інші основні фонди, не включені до груп 1, 2 і 4;

- група 4 - електронно-обчислювальні машини, інші машини для автоматичного оброблення інформації, пов'язані з ними засоби зчитування або друку інформації, інші інформаційні системи, комп'ютерні програми, телефони (у тому числі стільникові), мікрофони і рації, вартість яких перевищує вартість малоцінних товарів (предметів).

Підприємства можуть установлювати вартісні ознаки предметів, що входять до складу малоцінних необоротних матеріальних активів.

Основним джерелом інформації про наявність та рух основних засобів є форма статистичної звітності 11-ОЗ (річна) Звіт про наявність і рух основних засобів, амортизацію (знос) (05.07.2010 №255), яку складають Юридичні особи - зведений звіт і звіти по кожному з відокремлених підрозділів, що не виділені на окремий баланс та розташовані в іншій області, районі, місті; філії, представництва, інші відокремлені підрозділи, що виділені на окремий баланс і розташовані в іншій області, районі, місті; установи, заклади, органи державної влади й органи місцевого самоврядування та подають Органу державної статистики за місцезнаходженням не пізніше 20 лютого  після звітного року

Інформації про основні засоби міститься і у Примітках до фінансової звітності (форма №5), де щодо кожної групи основних засобів наводиться така інформація:

1. Вартість (первісна або переоцінена), за якою основні засоби відображені в балансі.

2. Методи амортизації, що застосовуються підприємством, та діапазон строків корисного використання (експлуатації).

3. Наявність та рух у звітному році:

3.1. Первісна (переоцінена) вартість та сума зносу на початок звітного року.

3.2. Первісна вартість основних засобів, які визнані активом, з виділенням вартості основних засобів, отриманих в результаті об’єднання підприємств.

3.3. Сума зміни первісної (переоціненої) вартості та зносу основних засобів у результаті переоцінки.

3.4. Первісна (переоцінена) вартість та сума зносу основних засобів, які вибули.

3.5. Сума нарахованої амортизації.

3.6. Сума втрат від зменшення корисності і сума вигід від відновлення корисності, відображені в звіті про фінансові результати в звітному періоді.

3.7. Інші зміни первісної (переоціненої) вартості та сума зносу основних засобів.

3.8. Первісна (переоцінена) вартість та сума зносу на кінець звітного року.

У примітках до фінансової звітності також наводиться така інформація:

1. Первісна (переоцінена) вартість і сума зносу основних засобів, щодо яких існують передбачені чинним законодавством обмеження володіння, користування та розпорядження.

2. Первісна (переоцінена) вартість і сума зносу переданих у заставу основних засобів.

3. Сума капітальних інвестицій в основні засоби за звітний рік.

4. Сума укладених угод на придбання у майбутньому основних засобів.

5. Залишкова вартість основних засобів, що тимчасово не використовуються (консервація, реконструкція тощо).

6. Первісна (переоцінена) вартість повністю амортизованих основних засобів, які продовжують використовуватись.

7. Залишкова вартість основних засобів, вилучених з експлуатації для продажу.

8. Первісна вартість, залишкова вартість та метод оцінки основних засобів, отриманих за рахунок цільового фінансування.

У примітках до фінансової звітності наводиться інформація про зміну розміру додаткового капіталу в результаті переоцінки основних засобів та обмеження щодо його розподілу між власниками (учасниками).

У примітках до консолідованої фінансової звітності щодо кожної групи основних засобів наводиться сума курсових різниць у зв’язку з перерахунком вартості основних засобів, наведеної у фінансовій звітності дочірніх підприємств.

Облік основних засобів здійснюють у натуральному й вартісному виразі. Вартісна оцінка є узагальнювальною характеристикою різноманітних засобів праці. Оскільки основні засоби мають тривалий термін функціонування, протягом якого змінюються умови їх відтворювання, то це приводить до зміни з плином часу їхньої вартості.

Існує кілька видів оцінок: за первісною вартістю, відновною вартістю, ринковою вартістю. Розрахунок проводиться залежно від стану основних засобів у період оцінки у двох варіантах: за повною вартістю і за вартістю з урахуванням зносу (залишковою).

Повна первісна вартістьосновних засобів (балансова вартість) — вартість у цінах придбання (введення в дію) з урахуванням усіх транспортних, монтажних та інших витрат, пов’язаних з передаванням прав власності.

Повна відновна вартість — вартість відтворювання основних засобів у сучасних умовах, тобто з урахуванням зміни цін, що досягається за рахунок щорічних переоцінок основних засобів. У СНР у таблиці А.V.3. Повна послідовність рахунків для сектору нефінансових корпорацій (продовження) виокремлюється ІІІ.3.2. Рахунок переоцінки.

Проведення генеральної переоцінки основних засобів потребує грошових і трудових затрат. Тому проводиться генеральна інвентаризація основних засобів, під час якої звіряють фактичну наявність об’єктів основних засобів з даними бухгалтерського обліку й визначають фактичну зношеність кожного об’єкта та його відновну вартість.

Залишкова вартість основних засобів — та частина їхньої вартості, яка не перенесена на виготовлену продукцію; її визначають як різницю між повною вартістю і сумою зносу.

Ринкова вартість основних засобів — вартість, що спостерігається на ринках активної торгівлі активами, що були вже використані, і за якою окремі види основних засобів може придбати підприємство.

 

2. Дані балансів основних засобів як за повною, так і за залишковою вартістю дозволяють дати оцінку їх руху. З цією метою застосовують систему статистичних показників, що наведені в табл. 3.1.

Таблиця 3.1

Формули розрахунку і характеристики показників основних засобів

Продовж. табл. 3.1

 

Показники:

ОЗ — середньорічна вартість основних засобів;

Q — вартість виробленої продукції;

Ч — середньооблікова чисельність працівників;

НБ — національне багатство;

М — майно підприємства;

ОЗ_а — вартість активної частини основних засобів;

Сума зносу = ОЗ за повною вартістю — ОЗ за залишковою вартістю (розрахунок на початок або кінець року);

ОЗ_н — основні засоби, що надійшли протягом року;

ОЗ_к — основні засоби на кінець року;

ОЗ_н.н — нові основні засоби, що надійшли протягом року;

ОЗ_н.н.зам — нові основні засоби, що надійшли протягом року на заміну старих;

ОЗ_н.н.пр — нові основні засоби, що надійшли протягом року й забезпечують приріст, тобто ОЗ_н.н.пр = ОЗ_н.н – ОЗ_в;

ОЗ_в — основні засоби, що вибули протягом року;

ОЗ_п — основні засоби на початок року;

ОЗ_в.зн — основні засоби, що вибули протягом року в результаті зношеності, тобто вибули зі сфери виробництва.

 

Поліпшення використання діючих основних засобів забезпечує зростання обсягів виробництва без залучення додаткових інвестицій. Ступінь використання основних засобів залежить від їхнього технічного стану, рівня механізації та автоматизації виробничого процесу, ступеня завантаження обладнання і тощо.

Для характеристики використання основних засобів застосовують систему показників (табл. 3.2).

Таблиця 3.2

Формули розрахунку і характеристика показників ефективності використання основних засобів

Показник	Формула розрахунку	Характеристика
1. Фондовіддача загальна		Характеризує ефективність ви- користання основних засобів — скільки вироблено продукції на 1 грн середньорічної вартості основних засобів
2. Фондовіддача активної частини		Показує, скільки вироблено продукції на 1 грн середньорічної вартості активної частини основних засобів
3. Рентабельність основних засобів		Характеризує інтенсивність ви- користання основних засобів — як відношення прибутку (П) до середньорічної вартості основних засобів

 

Під час розрахунку капіталовіддачі на рівні підприємств і галузей як продукція використовується обсяг виробленої продукції або валова додана вартість, на рівні економіки в цілому — вартість ВВП.

Середньорічна вартість основних засобів обчислюється за фор­мулою середньої хронологічної з даних про балансову вартість на початок кожного місяця.

 

3. Оборотні активи підприємств (крім банків і бюджетних установ) — це гроші та їх еквіваленти, які не обмежені у використанні, а також інші оборотні активи, призначені для реалізації або споживання впродовж операційного циклу або протягом дванадцяти місяців від дати балансу.

Операційний цикл — проміжок часу між придбанням запасів для здійснення діяльності та одержанням грошей від реалізації виробленої з них продукції.

Інформація про оборотні активи підприємства надається щокварталу і щороку (на початок і кінець звітного періоду) згідно з Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 2 «Баланс» форма № 1, розділ ІІ «Оборотні активи». У статистичній практиці оборотні активи підприємства групуються за такими ознаками:

а) за джерелами формування — власні та прирівняні до власних, залучені, інші;

б) методами регулювання — нормовані, ненормовані. До нормованих оборотних активів належать: виробничі запаси, незавер-шене виробництво, запаси готової продукції на складах підприємств. Ненормовані оборотні активи охоплюють: готову продукцію відвантажену, гроші на рахунках у банках, дебіторську заборгованість;

в) видами економічної діяльності;

г) видами промислової діяльності;

ґ) перехресно за видами економічної діяльності та формами власності;

д) перехресно за видами економічної діяльності, формами власності та регіонами.

На рис. 3.1 наведено систему показників оборотних активів для підприємств, основна діяльність яких ведеться не за рахунок коштів державного або місцевого бюджетів, а за рахунок підприємницької діяльності.

Оборотні активи відображаються у фінансовій звітності підприємств, а саме — у балансі активів і пасивів. Тому статистика оборотних активів ґрунтується на балансовій статистиці з використанням балансового методу та сальдування. Балансова статистика стосується передусім акціонерних підприємств, які повинні публічно надавати фінансову звітність.

Поточні фінансові інвестиції охоплюють такі показники:

А. Фінансові інвестиції за методом участі в капіталі в:

Б. Інші фінансові інвестиції.

 

Рис. 3.1. Система показників оборотних активів підприємств

 

 

4. Аналіз нефінансових оборотних активів (запасів) охоплює: визначення зміни запасів, зокрема їх коригуванням на холдинговий прибуток; визначення величини запасів з урахуванням інфляції; методи вартісного оцінювання запасів; забезпеченість підприємства запасами; ефективність використання запасів; обґрунтування прийняття рішень щодо оптимального обсягу запасів і джерел фінансування.

Нефінансові оборотні активи охоплюють: сировину й матеріали; купівельні напівфабрикати та комплектуючі вироби; паливо; тару й тарні матеріали; будівельні матеріали; запасні частини; матеріали сільськогосподарського призначення; тварини на вирощуванні та відгодівлі; незавершене виробництво; готову продукцію; товари для перепродажу. Зміст цих показників розкрито в П(С) БО 9 «Запаси».

Залежно від структури оборотних активів, тобто їх розміщення, умов організації виробництва й реалізації продукції, оборотні активи мають різний рівень ліквідності, а отже — ризику вкладання інвестицій.

Найбільш високоліквідні оборотні активи — це гроші, цінні папери; середньоліквідні — товари відвантажені та дебіторська заборгованість; низьколіквідні — виробничі запаси, незавершене виробництво, витрати майбутніх періодів. Співвідношення між високо-ліквідними й низьколіквідними активами характеризується коефіцієнтом, який за своїм значенням має перевищувати 1. Рівень ліквідності оборотних активів визначається як відношення відповідної величини оборотних активів до короткострокових зобов’язань.

У кожного з партнерів підприємства — акціонерів, податкових адміністрацій, банків та ін. — свій критерій доцільності продовження чи встановлення економічних відносин. Тому аналіз фінансової діяльності підприємства здійснюється за системою показників, які вибирає партнер, виходячи з власних інтересів. Аналітичні показники, які характеризують ефективність і прибут­ковість оборотних активів, наведено нижче.

Оборотність запасів визначається або тривалістю (часом) обороту в днях, або кількістю оборотів. Між цими показниками існує обернена залежність: що менша тривалість обороту, що є позитивним явищем і характеризує підвищення ділової активності підприємств, то більша кількість оборотів:

 (днів),

де Ч — тривалість, (час) обороту;  — середні запаси нормованих оборотних активів, грн; D — кількість календарних днів у періоді, за який визначається оборотність; Р — дохід (виручка) від реалізації, грн.

Оскільки запаси — це моментний показник на певну дату, то середні запаси визначаються залежно від наявної інформації за формулою середньої арифметичної зваженої, якщо інформація надається не за рівні проміжки часу, або середньої хронологічної, якщо інформація надається за однакові проміжки часу.

 або .

Кількість оборотів, або оборотність запасів, можна розрахувати і так:

.

Кількість оборотів характеризує, скільки разів за аналізований період поповнювався запас, а час обороту характеризує тривалість періоду, під час якого підприємству повертаються його оборотні активи у вигляді виручки від реалізації.

Різниця часу обороту запасів у поточному періоді порівняно з базовим характеризує прискорення (+) або уповільнення обороту (–) і, відповідно — підвищення або зниження ділової активності підприємства. Унаслідок прискорення обороту запасів вивільняється їхня частина, що можна визначити за такою формулою:

,

де  — зміна запасів (додаткове залучення (+) або їх вивільнення (–)); Ч₀, Ч₁ — час обороту запасів відповідно в базисному й поточному періодах; Р₁ — дохід (виручка) від реалізації в поточному періоді; D — кількість календарних днів у періоді;  — одноденна реалізація товарів у поточному періоді.

Відносне вивільнення запасів виникає тоді, коли в результаті підвищення ефективності їх використання підприємство з тією самою величиною запасів або з незначним їх зростанням у плановому періоді збільшує випуск (обсяг виробництва).

Оборотність товарно-матеріальних запасів важлива для підприємства, бо запаси найменш ліквідні серед поточних активів. Підприємство тримає запаси, і це зв’язує його кошти, тому вигідно реалізувати запаси якомога швидше, щоб вивільнити кошти для інших потреб.

Що вища оборотність запасів, то ефективніше використовуються ці активи. Однак зазначені показники необхідно порівняти із середніми їх значеннями за видом економічної діяльності підприємств, бо прийнятна величина цих показників значно залежить від виду економічної діяльності, у якій працює підприємство. Наприклад, для підприємств торгівлі оборотність запасів дорівнює 3,6 раза, а для сільського господарства — 1,24.

Якщо оборотність запасів підприємства нижча, ніж у середньому в галузі, то менеджеру слід з’ясувати, чому запаси обертаються так повільно. Це пов’язано з визначенням потреби в мінімальному запасі (у натуральному або вартісному виразі):

 

Прибутковість запасів характеризує, скільки гривень прибутку одержано в розрахунку на 1 грн запасів і визначається за формулою:

 (грн/грн).

Рентабельність запасів — це відносний показник, на відміну від прибутковості. Він розраховується за такою формулою у відсотках:

 

Прийняття управлінських рішень є обґрунтованим тоді, коли аналіз роботи підприємства за аналітичними показниками проводиться в порівнянні із середніми їх значеннями за видами економічної діяльності, за формами власності або з конкурентами.

Зазначені аналітичні показники надають лише частину необхідної інформації для аналізу діяльності й ефективності роботи підприємства. Щоб одержати картину фінансової діяльності підприємства, необхідно враховувати й інші статистичні показники, зокрема ризик. Аналіз і контроль ефективності використання запасів обумовлює можливість генерувати надходження коштів та інших активів.

 

Питання на самостійне опрацювання

1. Поняття амортизації основних фондів.

2. Методи нарахування амортизації.

3. Підходи до нормування оборотних фондів.

 

Питання для самоконтролю

1. Що вирозумієте під основними засобами?

2. Розкрийте класифікацію та види оцінки основних засобів на підприємствах.

3. Назвіть показники стану та руху оснонивх засобів.

4. Назвіть показники ефективності використання основних засобів.

5. Розкрийте зміст оборотних активів підприємства.

6. Назвіть систему показників оборотних активів підприємств.

7. Розкритей методику аналізу ефективності використання оборотних активів.

 

Перелік рекомендованої літератури:

а) основна: [2, 6, 7, 8, 10, 11, 17, 19, 26, 30];

б) додаткова: [2, 4, 9, 10];

в) джерела INTERNET: [1-4, 6].

 

 

 

 

 

 

Тема 4. Статистика енергетичного та виробничого устаткування

План

1. Склад та класифікація енергетичного устаткування у статистиці підприємств.

2. Показники роботи енергетичного устаткування.

3. Статистична оцінка складу та ефективності використання виробничого устаткування.

 

1. До складу енергогосподарства крупного підприємства входять:

1) енергосиловий цех (електростанції, підстанції, акумулюючі дільниці та інші),

2) тепловий цех (котельні, компресорні станції, теплові мережі підприємства, водопостачання та інші),

3) газовий цех (газогенераторні мережі, кисневі станції, холодильні установки, промислові вентиляції),

4) енергоремонтний цех, що виконує ремонт енергетичного обладнання.

5) зв’язок (АТС (автоматичні телефонні станції), радіозв’язок і телезв’язок).

До складу енергетичного устаткування, яке обслуговує виробничий процес включаються:

- механічні двигуни;

- електродвигуни;

- електроапарати.

Потреби підприємства в енергії і паливі визначаються на основі енергобалансу.

Енергобалансом називається таблиця показників потреби в різних видах енергії і джерела їх покриття. Енергобаланс складається з двох частин:

- дохідних (отримання зі сторони) і власна енергія,

- витратна - витрати підприємства для виконання виробничої програми.

Підприємства та організації в Україні складають державну статистичну звітність зі статистики виробництва та розподілення електроенергії, тепла, газу, води (табл. 4.1).

Звіт за формою державного статистичного спостереження № 24-енергетика складають підприємства-юридичні особи та відокремлені підрозділи юридичних осіб, які за першим (основним) видом діяльності за КВЕД відносяться до секцій “C”, “D”, “E”. У разі неможливості складання відокремленими підрозділами статистичної звітності через відсутність відповідного обліку, звіти подає юридична особа за кожним відокремленим підрозділом органу державної статистики за їх місцезнаходженням. Перелік підприємств-юридичних осіб та відокремлених підрозділів юридичних осіб, на яких поширюється статистичне спостереження за формою № 24-енергетика, визначається територіальним органом статистики відповідно до діючої статистичної методології.

Таблиця 4.1

Статистика виробництва та розподілення електроенергії, тепла, газу, води

 

Продовж. табл. 4.1

 

У звіті міститься інформація про кількість (одиниць) та сумарну максимальну тривалу марочну потужність (кВт).

У розділі „Звіт про роботу електростанцій (електрогенераторних установок)” окремо наводяться дані щодо кожної електростанції (електрогенераторної установки). Зокрема, найменування електростанції (паротурбінна, дизельна, локомобільна та ін.) і місцезнаходження (область, населений пункт), Стаціонарна – “1”, пересувна – “2”, Потужність електростанції на 1 січня наступного за звітним року (кВт), виробництво електроенергії у звітному році (тис.кВт·год).

До установленого належить устаткування:

а) діюче;

б) тимчасово або протягом усього року бездіяльне внаслідок несправності, а також яке перебуває у резерві, на консервації, але установлене на фундаменті;

в) що перебуває в капітальному і поточному ремонті та реконструкції, навіть якщо воно зняте з фундаменту і відправлене для ремонту на інший завод;

г) що перебуває у пусковому періоді, тобто не передане у промислову експлуатацію, але дає, хоча б і нерегулярно, продукцію;

ґ) нестаціонарне (пересувне), яке належить підприємству або орендоване, якщо воно змонтоване (зібране) і готове до експлуатації.

 

2. Техніко-економічні показники роботи устаткування енергогосподарства підрозділяються на дві групи:

1. Показники, що характеризують економічність виробництва енергії. До них відносяться:

– питома витрата палива на виробництво електроенергії і тепла;

– коефіцієнти корисної дії генераторів електричної і теплової енергії;

– питома витрата електричної енергії на виробництво 1000 м3 стислого повітря і т. д.;

– собівартість одиниці виду енергії.

2. Показники, що характеризують ефективність використання енергії :

– питома витрата енергії по її видах;

– структура енергобалансу цехів і підприємства в цілому;

– показники енергоозброєності праці.

Основні способи економії енергоресурсів:

– інтенсифікація технологічних процесів і впровадження прогресивних технологій;

– скорочення норм витрати на виробництво продукції в усіх підрозділах підприємства за рахунок вдосконалення організації виробництва і праці;

– зменшення прямих втрат енергії в устаткуванні і в мережах;

– робота устаткування в економічних режимах;

– використання вторинних ресурсів.

Статистичний аналіз роботи устаткування енергогосподарства базується на трьох групах показників:

І. Показники виробництва енергії:

1) виробництво електроенергії в кіловат/год

2) виготовлення гарячої води і пари в кум. м

3) виготовлення стислого повітря в кум. м

ІІ. Показники споживання енергії:

1) питомі витрати енергії і палива на одиницю продукції,

2) загальні витрати енергії і палива за звітний період,

3) витрати енергії в енергомережах підприємства,

4) коефіцієнт використання енергопотужності.

ІІІ. Економічні показники:

1) собівартість одиниці енергії,

2) продуктивність праці енергоцехів.

 

3. Вирішальний вплив на фондовіддачу має ефективність використання машин і обладнання в часі та потужності.

Аналізуючи використання виробничого обладнання в часі необхідно: перевірити забезпеченість підприємств обладнанням; порівняти за планом і за звітом календарний, режимний і фактичний фонди часу роботи обладнання; вивчити затрати часу на простої обладнання з технічних, технологічних і організаційних причин і виявити способи їх скорочення; визначити причини відхилень виробничих фондів для окремих технологічних груп обладнання; проаналізувати коефіцієнт екстенсивного навантаження обладнання; визначити вплив поліпшення використання обладнання в часі на обсяг випуску продукції.

Розрізняють обладнання: наявне — рахується на балансі і занесене в інвентарні відомості; установлене — здане в експлуатацію; яке працює — те, що фактично використовується у виробництві; обладнання в запланованому ремонті; резервне — те, що перебуває в резерві; простійне — таке, що за планом мало було працювати, але фактично не працює.

Розподіл кількості обладнання за названими категоріями показує рівень його фактичного застосування в робочому процесі. Після цього виявляють причини розходжень між плановими і фактичними показниками цих категорій, шукають резерви збільшен­ня обсягу випуску продукції за рахунок ліпшого використання наявної кількості обладнання.

Порівнюючи кількість наявного й установленого обладнання за планом і звітом, визначають рівень виконання плану здачі обладнання в експлуатацію, а встановленого обладнання з тим, яке фактично працює, — питому вагу останнього в усьому встановленому.

Обчислюючи відношення встановленого обладнання до наявного, визначають коефіцієнт установлення обладнання. У процесі аналізу необхідно з’ясувати причини, що заважають установленню обладнання, і сприяти введенню його в дію або продажу, якщо воно є непотрібним. Ту частину обладнання, яка перебуває в резерві, необхідно перевірити, після чого або ввести придатні його види в експлуатацію або ліквідувати.

Аналіз використання обладнання пов’язаний з розглядом балансу часу його роботи. Елементами цього балансу є: календарний, режимний, плановий, фактичний фонди часу.

Календарний фонд часу — максимально можливий час роботи обладнання — визначається множенням кількості календарних днів (за рік, квартал, місяць) на 24 години.

Режимний фонд часу кожної одиниці обладнання визначається множенням кількості робочих змін згідно з чинним на підприємстві режимом роботи на кількість робочих годин у зміні.

Плановий фонд часу роботи обладнання визначається відніманням від режимного фонду часу перебування обладнання в плановому ремонті та модернізації.

Фактичний фонд часу роботи обладнання включає час фактичної роботи, час підготовчо-корисний і допоміжний.

Відхилення фактичного календарного фонду часу від планового щодо всього основного технологічного обладнання або щодо окремих його груп показує зміну кількості одиниць обладнання, а відхилення річного фактичного фонду часу роботи облад­нання від планового є наслідком зміни витрат часу на технічні й технологічні зупинки і наявності простоїв з організаційно-техніч­них причин. Рівень використання обладнання за часом характеризується системою коефіцієнтів екстенсивного завантаження обладнання, що їх розраховують як відношення фактично відпрацьованого фонду часу до загального фонду часу (календарного, режимного, планового), тобто:

К_к = Т_ф : Т_к;      К_р = Т_ф : Т_р;      К_п = Т_ф : Т_п  ,

 

де К_к, К_р, К_п — коефіцієнти використання відповідно календарного, режимного і планового часу, машино-годин;

Т_к, Т_р, Т_п — календарний, режимний і плановий фонди часу, машино-годин;

Т_ф — час фактичної роботи обладнання, машино-годин.

 

Розгляд коефіцієнтів використання обладнання в цілому і за групами обладнання в динаміці за кілька звітних періодів дасть можливість встановити тенденцію підвищення (зниження) коефіцієнтів використання обладнання в часі.

Величина режимного фонду часу залежить від коефіцієнта змінності обладнання, який показує, скільки змін у середньому щодня працює кожна одиниця обладнання. Коефіцієнт змінності розраховується за робочу добу, місяць, квартал або рік щодо дільниці, цеху, підприємства, як відношення загальної кількості відпрацьованих машино-змін до кількості машино-днів, відпрацьованих обладнанням, або як відношення кількості відпрацьованих за період аналізу годин одиницею обладнання до тривалості однієї зміни, помноженої на кількість діб роботи за той самий період.

Використання обладнання за потужністю аналізується на основі зіставлення фактичних показників виробництва продукції за одну верстато-годину з плановими, а також з показниками минулих періодів і однотипних підприємств за групами однорідного обладнання. Показником, що характеризує рівень використання обладнання за потужністю, є коефіцієнт інтенсивного використання обладнання (К_і), який обраховується як відношення фактичної часової продуктивності одиниці обладнання до планової.

На використання обладнання за потужністю впливають: технічний стан, якість інструменту і технічного оснащення, якість сировини та матеріалів, кваліфікація кадрів, складність технології, зміна номенклатури продукції, рівень організації виробничого процесу, робочих місць, управління та ін.

Загальну характеристику використання обладнання за часом дає коефіцієнт інтегрального навантаження (К_інт), який визначається як добуток коефіцієнтів екстенсивного (К_е) і інтенсивного (К_і) навантажень:

 

К_інт = К_е · К_і.

 

У процесі аналізу вивчається динаміка цих показників, виконання плану і причини змін.

Для груп однорідного обладнання розраховується зміна обсягу виробництва продукції за рахунок його кількості, екстенсивності та інтенсивності використання обладнання:

 

ВП_і = К_і · Д_і · Кзм_і · Т_і · ВГ_і  ,

 

де К_і — кількість і-го обладнання;

Д_і — кількість відпрацьованих днів одиницею обладнання;

Кзм_і — коефіцієнт змінності роботи обладнання;

Т_і — середня тривалість зміни;

ВГ_і — виробіток продукції за одну машино-годину на і-му обладнанні.

 

Завершальним етапом аналізу ефективності використання основних фондів є підготовка проектів рішень керівництва щодо збільшення випуску продукції і фондовіддачі за рахунок запровадження таких заходів:

1.Уведення в дію невстановленого обладнання або реалізація зайвого устаткування.

2.Зменшення цілоденних простоїв обладнання.

3.Підвищення коефіцієнта змінності через ліпшу організацію виробництва.

4.Скорочення внутрішньозмінних простоїв і збільшення середньої тривалості зміни.

5.Підвищення середньогодинного виробітку обладнання за ра­хунок його модернізації, інтенсивнішого використання і т. д.

Збільшення обсягу виробництва продукції і скорочення середньорічної вартості основних виробничих фондів — це резерви зростання фондовіддачі.

 

Питання на самостійне опрацювання

1. Види енергетичного та виробничого устаткування.

2. Терміни експлуатації енергетичного та виробничого устаткування.

 

Питання для самоконтролю

1. Розкрийте склад та класифікацію енергетичного устаткування у статистиці підприємств.

2. Які підрозділи входять до складу енергогосподарства крупного підприємства?

3. Які види двигунів включаються до складу енергетичного устаткування, яке обслуговує виробничий процес?

4. Назвіть основні форми статистичної звітності зі статистики виробництва та розподілення електроенергії, тепла, газу, води.

5. Назвіть показники роботи енергетичного устаткування.

6. Яким чином проводиться статистична оцінка складу виробничого устаткування?

7. Назвіть показники оцінки ефективності використання виробничого устаткування.

 

Перелік рекомендованої літератури:

а) основна: [6-9, 11,12, 14, 17, 19, 27, 30];

б) додаткова: [9, 10];

в) джерела INTERNET: [1, 2, 4, 5].

 

 

Тема 5. Статистика персоналу

План

1. Інформаційна база та показники наявності, структури, стану та руху персоналу підприємства.

2. Статистичний наліз використання робочого часу працівників.

3. Показники рівня і динаміки продуктивності праці на підприємствах.

4. Статистичний аналіз фонду оплати праці.

 

1. Статистичний аналіз наявності та руху персоналу підприємства проводиться на основі форм офіційної статистичної звітності зі статистики чисельності, заробітної плати та робочого часу найманих працівників (табл.5.1).

Основним показником наявності робочої сили на всіх суб’єктах господарювання, незалежно від форм власності, які використовують найману працю (робочу силу), є облікова чисельність працівників.

Для характеристики чисельності працівників за період розраховуються середньооблікова чисельність працівників, яка за звітний місяць обчислюється діленням чисельності працівників облікового складу за кожен календарний день звітного місяця, тобто з 1 по 30 або 31 (для лютого – по 28 або 29 число), включаючи святкові (неробочі) і вихідні дні, на кількість календарних днів звітного місяця.

Таблиця 5.1

Статистика чисельності, заробітної плати та робочого часу найманих працівників

№  з.п.	Найменування форм	Індекс форми	Хто подає	Кому подається	Строк подання
1.	Звіт з праці (28.07.2010 №307)	1-ПВ (місячна)	Юридичні особи, їхні відокремлені підрозділи, визначені за переліком органів державної статистики	Органу державної статистики за місцем здійснення діяльності	не пізніше 7-го числа після звітного періоду
2.	Звіт з праці (28.07.2010 №307)	1-ПВ (квартальна)	Юридичні особи, їхні відокремлені підрозділи, визначені за переліком органів державної статистики	Органу державної статистики за місцем здійснення діяльності	не пізніше 7-го числа після звітного періоду
3.	Звіт про кількісний та якісний склад державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування, які займають посади керівників та спеціалістів (28.07.2010 №307)	9-ДС (річна)	Установи (організації), на працівників яких поширюється дія законів України "Про державну службу" та "Про службу в органах місцевого самоврядування"	Органу державної статистики за місцезнаходженням	не пізніше 8-го січня
4.	Звіт про кількість працівників, їхній якісний склад та професійне навчання (28.07.2010 №307)	6-ПВ (річна)	Юридичні особи, їхні відокремлені підрозділи, визначені за переліком органів державної статистики	Органу державної статистики за місцем здійснення діяльності	не пізніше 20 лютого року, наступного за звітним
5.	Звіт про витрати на утримання робочої сили (28.07.2010 №307)	1-РС (Один раз на чотири роки)	Юридичні особи, їхні відокремлені підрозділи, визначені за переліком органів державної статистики	Органу державної статистики за місцем здійснення діяльності	не пізніше 7 квітня року, наступного за звітним

 

Середньооблікову чисельність за більший період часу (квартал, рік) на практиці розраховують за формулою простої середньої арифметичної – діленням суми середньооблікових чисел за відповідні місяці на їх кількість, тобто на 3 або на 12 (у цьому разі допускається деяка похибка, бо тривалість місяців неоднакова; точніше середньооблікову кількість можна визначити, узявши до уваги справжню тривалість окремих місяців).

Крім зазначених показників чисельності працівників розраховуються середньооблікова чисельність усього персоналу в еквіваленті повної зайнятості.

Методика розрахунку цього показника ґрунтується на перерахунку всього персоналу, який залучається до роботи у звітному періоді та отримував відповідну заробітну платню (дохід) (як за відпрацьований робочий час, так і не відпрацьований, але оплачений), в умовну чисельність працівників, зайнятих виконанням роботи повний робочий день, виходячи зі встановленої її тривалості.

Це означає, що працівники, які фактично відпрацювали менше встановленої норми робочого часу, перераховуються в еквівалент повної зайнятості (повного робочого дня).

Працівники, які перебували в оплачуваних щорічних або додаткових відпустках та в інших випадках збереження за ними повністю заробітної плати, включаються як ті, що цілком відпрацювали робочий час, тобто як цілі фізичні одиниці.

У державній статистичній звітності з питань праці передбачено розподіл працівників на персонал, зайнятий:

• · основною діяльністю, тобто персонал, який безпосередньо бере участь у процесі виробництва або обслуговує його;
• · неосновною діяльністю (в обслуговуючих та інших господарствах), тобто персонал, який не пов’язаний безпосередньо з основною діяльністю підприємства, з процесом виробництва.

На рівні підприємств та організацій вирізняють такі категорії персоналу: керівники, спеціалісти, службовці, робітники. В окремих галузях ті чи інші категорії персоналу розглядаються докладніше. Особливо це стосується категорії робітників.

Мірою кваліфікації окремого робітника найчастіше слугує відповідний розряд за встановленою тарифною сіткою. Узагальнювальною мірою рівня кваліфікації робітників є середній тарифний розряд.

Середній тарифний розряд можна обчислити двома методами:

1. Як середню арифметичну з тарифних розрядів робітників, зважених за кількістю робітників кожного розряду.

2. З урахуванням тарифних ставок на підставі даних про середній тарифний коефіцієнт.

Чисельність працівників окремих підприємств та організацій постійно змінюється в часі. Процес поповнення, вивільнення та перерозподілу робочої сили між окремими підприємствами, галузями та регіонами — це рух робочої сили.

За статистичного вивчення руху робочої сили визначають обсяг руху, а також фактори, які на нього впливають. Для цього встановлюють абсолютні та відносні показники обігу робочої сили. У низці галузей (переробні галузі промисловості, сільське господарство, будівництво тощо), виробництво яких має сезонний характер, спостерігаються сезонні коливання в чисельності працівників.

Статистика виявляє і вимірює сезонні коливання чисельності працівників за допомогою різних методів. Найпростішим є розрахунок індексів сезонності. Індекс сезонності може бути визначений віднесенням щомісячних даних про чисельність працівників до середньооблікової чисельності за рік.

Індекси сезонних коливань можуть бути розраховані і як відношення кількості людино-днів, відпрацьованих у кожному даному місяці, до середньомісячної кількості відпрацьованих людино-днів за рік.

Вплив сезонного фактора визначають за ступенем відхилення індексів сезонності від 100 %, чим менше відхилення, тим менше вплив сезонного фактора. Індекс сезонності з максимальним відхиленням називається коефіцієнтом нерівномірності сезонного навантаження.

 

2. Інформація про робочий час необхідна для аналізу використання робочої сили, вивчення умов праці, розроблення та укладення колективних трудових угод.

Як основні одиниці вимірювання робочого часу у статистиці праці, як правило, використовують людино-день та людино-годину.

Облік відпрацьованого й невідпрацьованого робочого часу в людино-днях і людино-годинах дає змогу розрахувати цілу низку абсолютних і відносних показників, які дають у цілому достатньо повне уявлення про фонди часу, рівень і динаміку його використання. Система показників робочого часу охоплює такі основні їх групи:

• · які характеризують календарний, табельний і максимально можливий фонди часу, а також коефіцієнти використання цих фондів;
• · які відображають тривалість робочого дня і робочого періоду (місяця, кварталу, року), а також коефіцієнти використання сталої тривалості робочого дня, робочого періоду, інтегральний показник використання робочого часу;
• · які характеризують структуру й динаміку фондів робочого часу.

Використання робочого часу характеризується передусім абсолютними показниками календарного фонду часу, табельного фонду часу й максимально можливого фонду робочого часу.

Календарний фонд — кількість календарних днів, які припадають на всіх працівників підприємства, його розраховують як суму людино-днів виходів і невиходів на роботу за період, що розглядається.

Кількість людино-днів виходів на роботу дорівнює сумі відпрацьованих людино-днів плюс цілодобові простої.

Табельний фонд визначають відніманням від календарного фонду робочого часу кількості людино-днів невиходів у зв’язку з вихідними днями.

Максимально-можливий фонд дорівнює календарному фонду робочого часу, за винятком кількості людино-днів невиходів на роботу у зв’язку зі святковими, вихідними днями та черговими відпустками

На основі абсолютних показників робочого часу обчислюють відносні показники використання робочого часу, які характеризують ступінь використання того або іншого фонду часу, визначенням питомої ваги відпрацьованого часу у відповідному фонді робочого часу.

Для визначення ступеня використання робочого часу розраховують також середньофактичну тривалість робочого періоду та середню встановлену тривалість.

Середньофактична тривалість робочого періоду показує, скільки днів фактичної роботи припадає на одного середньооблікового працівника за період. Вона визначається відношенням відпрацьованих людино-днів до середньооблікової кількості працівників.

Установлена тривалість робочого періоду — це кількість робочих днів підприємства в даному періоді. Вона може бути обчислена відношенням табельного фонду часу до середньооблікової чисельності працівників.

Якщо поділити фактичну тривалість періоду на встановлену, то отримаємо коефіцієнт, який характеризує використання встановленої тривалості робочого періоду.

Для характеристики використання робочого дня визначають показники середньофактичної (повної та урочної) і середньої встановленої тривалості робочого дня.

Середньофактична тривалість робочого дня показує кількість годин фактичної роботи, які припадають у середньому на одного працівника за один день. Повна тривалість робочого дня визначається як частка від ділення відпрацьованих людино-годин, включаючи понадурочні, на кількість відпрацьованих людино-днів. Урочна тривалість робочого дня — це відношення фактично відпрацьованих людиногодин, в урочний час за зміну, до кількості відпрацьованих людино-днів.

Середня встановлена тривалість робочого дня визначається з огляду на тривалість робочого дня, установлену трудовим законодавством України. Проте вона неоднакова для всіх робітників, які зайняті в економіці. Середню встановлену тривалість робочого дня можна розрахувати на основі даних про чисельність окремих груп робітників, які мають відповідну (для кожної групи) встановлену тривалість робочого дня. З цією метою використовують середню арифметичну зважену.

Ступінь використання встановленої тривалості робочого дня визначається відношенням середньофактичної тривалості до встановленої.

У статистиці обчислюються також показник, який відображає використання робочого часу з урахуванням невиходів робітників на роботу, простоїв, тобто з урахуванням утрат робочого часу не тільки цілодобових, але й внутрішньозмінних.

Цей показник називається інтегральним показником використання робочого часу. Він характеризує використання урочного (на відміну від показника використання максимально можливого фонду в людино-днях, який відображає використання урочного та понадурочного часу) і обчислюється діленням кількості відпрацьованих в урочний час людино-годин на кількість людино-годин, які має бути відпрацьовано впродовж даного періоду, тобто на максимально можливий фонд часу в людино-годинах.

Інтегральний показник використання робочого часу можна розрахувати також множенням коефіцієнта використання робочого часу на коефіцієнт використання урочної тривалості робочого дня. Також його можна обчислити і як відношення середньої кількості годин, які відпрацював один робітник в урочний час, до максимально можливої кількості годин його роботи в періоді.

Фонд робочого часу і його використання відображаються в балансах робочого часу. Баланси робочого часу можуть бути складені в людино-днях і людино-годинах. У лівій ресурсній частині балансу відбиваються календарний, табельний і максимально можливий фонди часу. У правій частині показуються напрями фактичних втрат робочого часу за групами (причинами втрат).

З метою аналізу балансу робочого часу зазвичай користуються відносними показниками структури й динаміки. Це дає змогу зіставляти фактичні дані з нормативними, а також з аналогічними показниками, обчисленими за попередні періоди часу або розрахованими по інших підприємствах, які випускають однорідну продукцію.

Для характеристики рівномірності або нерівномірності розподілу робочої сили по змінах, визначення ступеня використання змінного режиму й робочих місць у статистичній практиці застосовуються відносні показники — коефіцієнти змінності, використання змінного режиму, безперервності та інтегральний (повний) показник завантаження робочих місць.

 

3. Продуктивність праці — найважливіший якісний показник використання трудових ресурсів підприємства і головний фактор зростання обсягів виробництва продукції.

Вимірюється продуктивність праці двома способами: кількістю продукції, випущеної за одиницю часу, або кількістю часу, затраченого на виготовлення одиниці продукції.

Під час аналізу обчислюють годинну, денну і місячну (квартальну, річну) продуктивність праці одного працюючого або одного робітника. Перші два показники визначаються як відношення обсягу товарної продукції до загальної кількості відпрацьованих усіма робітниками людино-годин і людино-днів, а інші — як відношення того самого обсягу до середньоспискової чисельності робітників або всіх працівників.

За умов ринкового господарювання ці показники використовуються для внутрішніх інформаційних потреб оперативного управління виробництвом, а також для визначення тієї чи іншої економічної вигоди, очікуваної в майбутньому.

Продуктивність праці характеризується вартісними, трудовими та натуральними показниками. Дуже важливо правильно вибрати систему її вимірників, маючи на увазі можливість використання натуральних (у штуках, тоннах, метрах, літрах), трудових (у нормо-годинах) і вартісних вимірників (у грн., тис. грн., млн. грн.).

Найуніверсальнішим є грошовий вимірник, який може бути використаний на будь-якому підприємстві чи галузі виробництва. Аналізуючи продуктивність праці в динаміці, товарну продукцію необхідно перерахувати в порівнянних цінах, що певною мірою забезпечить можливість об’єктивного аналізу затрат праці на виготовлення продукції.

Аналіз продуктивності праці розпочинається з вивчення її рівня, динаміки, та загальної оцінки виконання плану (завдання).

Для аналізу продуктивності праці використовують дані форм статистичної звітності 2-ПВ і 1п, звіти підрозділів підприємства про виконання завдань з продуктивності праці

Найбільш узагальненим показником продуктивності праці є середня продуктивність праці одного працюючого (ПОД). Величина його залежить від продуктивності праці робітників, їхньої питомої ваги в загальній чисельності промислово-виробничого персоналу, а також від кількості відпрацьованих ними днів та тривалості робочого дня. Отже, середня продуктивність праці одного працюючого дорівнюватиме добутку таких факторів:

РВ_п = ПВ_р · Д · Т · ГВ_р.

 

Розрахунок впливу даних факторів на зміну рівня середньої продуктивності праці одного працюючого (ПОД) проводиться ме­тодом абсолютних різниць:

1. Зміна питомої ваги робітників у складі ПОД:

 

ΔРВ_п = [ΔПВ_р · РВ_р] : 100,

 

2. Зміна середнього виробітку одного робітника:

 

ΔРВ_п = [ΔРВ_р · РВ_р] : 100.

Аналогічно аналізується зміна середнього виробітку одного робітника, яка залежить від кількості відпрацьованих днів у звітному періоді, середньої тривалості робочого дня і середньогодинного виробітку (ΔРВ_р):

- зміна кількості відпрацьованих одним робітником днів:

 

ΔРВ_р = ΔД · Т_пл · ГВ_р.пл,

 

- зміна тривалості робочого дня:

 

ΔРВ_р = ΔТ · Д_ф · ГВ_р.пл,

 

- зміна середньогодинного виробітку одного робітника:

 

ΔРВ_р = ΔГВ_р.· Д_ф · Т_ф,

 

На наступному етапі аналізу продуктивності праці необхідно проаналізувати показник, від якого залежить рівень середньоденного і середньорічного виробітку робітників, — середньогодинну продуктивність праці одного робітника. Величина цього фактора залежить від факторів, пов’язаних з трудомісткістю продукції і вартості її оцінки. До першої групи факторів належать такі, як технічний рівень виробництва, організація виробництва, непродуктивні витрати часу у зв’язку з браком і його виправленням. До другої групи входять фактори, пов’язані зі зміною обсягу виробництва через зміну структури виробництва і рівня кооперованих поставок. Скористаємося методикою розрахунків цього показника, запропонованою Г. В. Савицькою. Для визначення впливу цих факторів на середньогодинну продуктивність праці необхідно розрахувати три умовні показники методом ланцюгових підстановок.

Для розрахунку першого необхідно фактичний обсяг товарної продукції скоригувати на величину структурних змін (ΔТП_стр) і кооперованих поставок (ΔТП_кп), а величину відпрацьованого часу — на непродуктивні затрати часу (ЛГ_н) і планову економію часу від впровадження НТП (ЛГ_е), ураховуючи, що розрахунки мають бути порівнянними з плановими і виконуватися з урахуванням планової структури, планового технічного рівня та фактично відпрацьованого часу:

ГВ₁ = (ТП_ф ± ТП_стр) : (ЛГ_р.ф – ЛГ_н ± ЛГ_е).

 

Порівнюючи одержаний результат з плановим, установлюємо зміну середньогодинної продуктивності одного робітника за рахунок інтенсивності праці (ГВ_інт) у зв’язку з поліпшенням організації виробництва: ГВ_інт = 5,626 – 4,794 = +0,838 грн.

Алгоритм розрахунку другого умовного показника буде таким:

 

ГВ₂ = (ТП_ф ± ΔТП_стр) : (ЛГ_р.ф – ЛГ_н).

 

Різниця між другим і першим умовним показником — це результат зміни середньогодинного виробітку за рахунок надпланової економії часу (ГВ_е) у зв’язку зі впровадженням заходів НТП.

Алгоритм розрахунку третього умовного показника відрізняється від другого лише браком коригування на непродуктивні витрати часу, тобто:

 

ГВ₃ = (ТП_Ф ± ΔТП_стр) : ЛГ_р.ф.

 

Якщо відняти від значення третього умовного показника значення другого, то одержують вплив непродуктивних витрат часу (ГВ_н) на рівень середньогодинної продуктивності праці одного робітника.

Порівнюючи третій умовний показник із фактичним, визначають зміну середньогодинної продуктивності праці за рахунок структурних зрушень.

На закінчення аналізу підраховують вплив усіх названих факторів на середньогодинну продуктивність праці одного робітника.

Аналіз продуктивності праці закінчується розрахунком впливу окремих факторів на обсяг товарної продукції у звітному періоді. Розрахунок проводиться методом абсолютних різниць:

1.Зміна кількості робітників:

 

ΔТП = ΔЧР · Д_пл · Т_пл · ГВ_р.пл,

 

2.Зміна кількості відпрацьованих одним робітником днів:

 

ΔТП = ΔД · ЧР_ф · Т_пл · ГВ_р.пл,

 

3.Зміна тривалості робочого дня:

 

ΔТП = ΔТ · ЧР_ф · Д_ф · ГВ_р.пл,

Зміна середньогодинного виробітку одного робітника:

 

ΔТП = ΔГВ_р · Д_ф · Т_ф · ЧР_ф .

 

Отже, за планування й організації виробництва необхідно обов’язково враховувати можливості зростання рівня показників, пов’язаних із цілоденними, внутрішньозмінними, невиробничими втратами робочого часу, а також можливе зростання продуктивності праці робітників-відрядників.

 

4. Нові процеси, які відбуваються в економіці у зв’язку з переходом до ринкових відносин, зумовлюють об’єктивну необхідність реформи оплати праці. Остання має бути спрямована на формування ефективної системи матеріального стимулювання працівників, основними принципами якої стає винагорода їх у розмірах, що об’єктивно відображають особистий трудовий внесок працівників, надання підприємствам та установам різних форм власності максимальної самостійності в питаннях оплати праці.

Усе це потребує внесення істотних змін у діючу статистичну практику й відповідного вдосконалення статистичного аналізу оплати праці в статиці та динаміці. До головних завдань статистики оплати праці належать: обчислення розміру коштів споживання та фонду оплати праці, вивчення їх складу та динаміки: вивчення форм і систем заробітної плати, зокрема нових, обумовлених розвитком ринкових відносин; аналіз формування і використання коштів на споживання та оплату праці, впливу окремих факторів на їх зміну; обчислення показників середнього рівня доходів і заробітної плати та їх динаміки; аналіз розподілу чисельності працівників за розміром заробітної плати; обчислення й аналіз співвідношення темпів зростання продуктивності праці та заробітної плати (доходів).

Статистика також вивчає диференціацію заробітної плати. Найчастіше використовують коефіцієнти диференціації заробітної плати: децільний, квартальний, коефіцієнт фондів та ін. Показники диференціації заробітної плати розраховуються на рівні підприємства, галузей, економіки в цілому.

На основі даних рядів розподілу працівників за розміром отриманої ними заробітної плати можна визначити загальну чисельність і питому вагу чисельності працівників, зарплата яких нижча прожиткового рівня працездатного населення.

Основним джерелом статистичних даних про диференціацію заробітної плати є матеріали щорічних вибіркових обстежень трудової активності населення. Статистичні дані використовуються для аналізу диференціації оплати праці різних професійних груп працівників, працівників різного рівня кваліфікації в межах однієї галузі, для зіставлення динаміки рівнів заробітної плати за різними професіями.

 

Питання на самостійне опрацювання

1. Статистична звітність з праці.

2. Класифікатор професій.

 

Питання для самоконтролю

1. Розкрийте інформаційну базу статистики персоналу.

2. Назвіть основні показники наявності, структури, стану та руху персоналу підприємства.

3. Назвіть основні форми статистичної звітності зі статистики чисельності, заробітної плати та робочого часу найманих працівників.

4. Яким чином проводиться статистичний наліз використання робочого часу працівників?

5. Які показники рівня і динаміки продуктивності праці розраховуються на підприємствах?

6. Яим чином визначаєьбся вплив основних фокторів на показник середньої продуктивності праці одного працюючого?

7. Розкрийте методику статистичного аналізу фонду оплати праці.

 

Перелік рекомендованої літератури:

а) основна: [6, 10, 11, 13, 14, 17, 27, 30];

б) додаткова: [1, 13];

в) джерела INTERNET: [1, 2, 4, 7].

 

 

Модуль ІІ.

Змістовний модуль 2. Статистичний аналіз та оцінка результатів діяльності підприємств.

 

Тема 6. Статистика виробництва продукції

План

1. Загальна характеристика показників виробництва промислової продукції.

1. Особливості визначення обсягу продукції на підприємствах інших видів економічної діяльності.

2. Методичні підходи до визначення показників виробництва продукції.

3. Статистична оцінка динаміки показників виробництва продукції.

 

1. Статистичний аналіз виробництва промислової продукції підприємства проводиться на основі форм офіційної статистичної звітності зі статистики промислового виробництва (табл.6.1).

Визначення поняття «промислова продукція (роботи, послуги)» докладно розглядається в поясненнях, наведених на бланку форми № 1-П (термінова, місячна) «Терміновий звіт про виробництво промислової продукції (робіт, послуг)».

Продукція промисловості — це частка валового продукту, створеного у промисловості. З погляду обліку та економічного призначення вона є прямим корисним результатом виробничої діяльності промислових підприємств, вираженим у формі товару або виробничої послуги.

 

Таблиця 6.1

Статистика промислового виробництва

1.	Звіт  про виробництво промислової продукції (12.07.2010 №266)	1П-НПП (річна)
		Інструкція щодо заповнення форми
2.	Звіт про виробництво промислової продукції (12.07.2010 №266)	1П-НПП (коротка) (річна)
		Інструкція щодо заповнення форми
3.	Звіт про виробництво промислової продукції (12.07.2010 №266)	1П-НПП (коротка) (квартальна)
4.	Терміновий звіт про виробництво промислової продукції (товарів, послуг) за видами (12.07.2010 №266)	1-П для фізичних осіб
		1-П для юридичних осіб
		Інструкція щодо заповнення форми
5.	Місячний звіт  про економічні показники за видами економічної діяльності, що відносяться до добувної, переробної промисловості, виробництва і розподілення електроенергії, газу, тепла та води (12.07.2010 №266)	1-ПЕ
		Інструкція щодо заповнення форми
6.	Обстеження діяльності підприємців-фізичних осіб, виробників продукції харчової промисловості (17.07.2008 №243 зі змінами)	1-ФО
7.	Звіт про виробництво продукції (товарів, послуг) військового та спеціального призначення (07.07.2009 №237 дск зі змінами)	1-ПО
8.	Звіт про закупівлю (поставку) продукції (товарів, послуг) за державним оборонним замовленням (07.07.2009 №236 дск)	1-ПО (зведена)
9.	Звіт про експорт (імпорт) продукції (товарів, послуг) військового призначення та подвійного використання (07.07.2009 №237 дск)	1-ЕІО
10.	Звіт про поставку продукції (товарів, послуг) військового та спеціального призначення (07.07.2009 №237 дск)	1-ПО (поставки)
11.	Звіт  про виконання наукових та науково-технічних робіт військового призначення (07.07.2009 №237 дск)	1-НО (наука/ оборона)
12.	Звіт  про виконання державного оборонного замовлення на науково-дослідні і дослідно-конструкторські роботи (07.07.2009 №237 дск)	5-НО (наука/ оборона)
13.	Звіт про виконання державного оборонного замовлення на науково-дослідні і дослідно-контрукторські роботи (07.07.2009 №236 дск)	5-НО- наука/ оборона (зведена)

 

Товар (аналог — продукт) є результатом виробничої діяльності та має речовий (предметний) характер. Виробнича послуга є результатом діяльності, вираженим у відновленні втраченої або в збільшенні раніше створеної споживчої вартості. 

За ступенем готовності розрізняють:

1) готові вироби — продукти, виготовлені за звітний період усіма цехами підприємства і призначені для реалізації;

2) напівфабрикати – продукти, які закінчили обробляти в межах будь-якого основного цеху підприємства, крім того, що випускає готову продукцію;

3) незавершене виробництво – сировина й матеріали, що почали оброблятися, але виробництво з них напівфабрикатів чи готової продукції ще не завершилося.

Окремо в складі продукції промисловості вирізняють категорію товарів народного споживання.

Товари народного споживання – це готові вироби, призначені для безпосереднього використання населенням.

Згідно з номенклатурою виокремлюють:

1) продовольчі товари – продукція харчової промисловості, призначена для споживання населенням (без алкогольних напоїв);

2) алкогольні напої;

3) товари легкої промисловості – вироби, призначені для використання населенням, та вироби, що спрямовуються на виробничі потреби, у частині реалізації населенню;

4) непродовольчі товари без товарів легкої промисловості – вироби культурно-побутового й господарського призначення, що використовуються безпосередньо населенням, а також товари виробничо-технічного призначення в частині реалізації населенню.

Наведена класифікація товарів народного споживання використовується у ІІІ розділі форми звітності № 1-П.

Згідно з «Поясненнями до заповнення звіту» форми № 1-П продукцією промислового підприємства вважається вартість:

• · усіх вироблених підприємством готових виробів, призначених для реалізації на сторону, передавання власному капітальному будівництву, своїм непромисловим підрозділам і для зарахування до складу власних основних засобів, а також виданих працівникам у рахунок заробітної плати та виготовлених на замовлення населення;
• · реалізованих напівфабрикатів;
• · виконаних робіт промислового характеру за замовленнями «зі сторони» або непромислових господарств і організацій свого підприємства;
• · капітального ремонту власного виробничого обладнання, що відноситься на збільшення балансової вартості основних засобів.

Обсяг продукції промисловості в цілому та окремих її галузей визначається як сума обсягів промислової продукції, робіт і послуг промислового характеру, здійснених суб’єктами господарювання незалежно від форми власності без урахування вартості внутрішньозаводського обороту. Таким методом, точніше кажучи, заводським, обчислюються і обсяги виробництва добувної промисловості, обробної промисловості та виробництва електроенергії, газу, води.

Основним видом обліку продукції промисловості є її облік за окремими видами в натуральному виразі. Цей вид обліку здійснюється за номенклатурою, установленою органами державної статистики, і відображає загальну кількість виробленої підприємством продукції в поточному місяці, включаючи призначену для реалізації та вироблену з давальницької сировини. Інформація за видами продукції наводиться в ІІ розділі форми звітності № 1-П.

Виробництво промислової продукції обліковується в натуральному виразі та в діючих гуртових цінах підприємств по ВВП, тобто разом з продукцією, використаною на промислово-виробничі потреби певного підприємства.

Іноді доповненням обліку продукції в натурі є облік в умовно-натуральних показниках. Для цього використовують спеціальні коефіцієнти перерахунку. Вони визначаються співвідношенням споживчої вартості даного продукту і взятого за умовну одиницю.

Обсяг виробленої продукції, виконаних робіт, наданих послуг у діючих цінах (без ПДВ, акцизу) – вартість фактично виробленої підприємством продукції та виконаних робіт і наданих послуг, включаючи продукцію, виготовлену й відвантажену (або передбачену для відвантаження) іншим підприємствам, структурним одиницям цього підприємства, а також призначену для внутрішнього кінцевого споживання (за винятком продукції, використаної для її подальшої переробки в межах одного виробництва) або інвестування. Оцінюється ця продукція за фактичною ціною виробника за вирахуванням податку на додану вартість, акцизу та інших непрямих податків (за винятком випадків сплати єдиного податку з урахуванням податку на додану вартість).

Оцінювання виробленої промислової продукції або виконаних робіт здійснюється за діючими гуртовими цінами підприємств, за якими вона відпускається покупцям (за цінами франко-вагон станція відправлення або франко-склад підприємства-виготовлю­вача, за вирахуванням непрямих податків (ПДВ, акцизу тощо). При цьому готові вироби, які у звітному періоді не реалізовано, оцінюються за ціною франко-склад підприємства-виготовлювача. Підприємства, що отримують цільові надходження з державного та місцевого бюджетів (дотації, субсидії), наводять обсяг продукції в діючих гуртових цінах з урахуванням суми дотацій і субсидій за звітний місяць у розмірах, щодо яких є підтвердження того, що вони будуть отримані.

Крім цього, у статистичній звітності наводяться дані про обсяг виробленої промислової продукції (робіт, послуг) у порівнянних цінах. При визначенні показника за порівнянні ціни приймаються гуртові відпускні ціни підприємств (без ПДВ, акцизу та інших непрямих податків), станом на 01 січня звітного року, тобто ціни, які діяли у грудні попереднього року.

Обсяг продукції власного виробництва для внутрішніх потреб підприємства (без ПДВ, акцизу) охоплює продукцію, вироблену для внутрішнього кінцевого споживання і продукцію, виготовлену власними силами для інвестування свого підприємства

Продукція, вироблена для внутрішнього кінцевого споживання, - це продукція, яка не продається стороннім підприємствам (або як виняток – відокремленим структурним підрозділам даного підприємства) і використовується лише структурними підрозділами даного підприємства (за винятком продукції, використаної для її подальшої переробки в межах одного виробництва).

Вартість показника оцінюється за діючими фактичними цінами виробництва на даний вид продукції (робіт, послуг), а в разі їх відсутності – за величиною собівартості виробництва цієї продукції або прирівнюється до витрат на випуск цієї продукції (надання послуг), скоригованих на величину залишків незавершеного виробництва.

 

2. Облік продукції сільського господарства здійснюється в натуральному й вартісному (грошовому) виразі. Слід добре усвідомити важливість обліку продукції сільського господарства в натуральному та вартісному виразі, а також самостійне значення кожного з цих видів обліку.

Статистичні державні органи України тепер збирають, опрацьовують і публікують дані про продукцію сільського господарства як у натуральному, так і вартісному виразі в цілому по сільському господарству та за двома його основними галузями рослинництвом і тваринництвом в окремими категоріями господарств у районах, областях і країні в цілому.

Основним показником продукції рослинництва в натуральному виразі є валовий збір сільськогосподарських культур. Валовий збір, або урожай, сільськогосподарських культур – це фактично зібраний та оприбуткований урожай із зібраних основних, повторних і міжрядних посівів сільськогосподарських культур, площ багаторічних насаджень та інших сільськогосподарських угідь. У статистичній практиці валовий збір більшості сільськогосподарських культур обліковується в початковооприбуткованій вазі (первісно бункерній вазі). По зернових та олійних культурах він визначається за двома варіантами: у початковооприбуткованій і у фізичній вазі після доробки, тобто очищення і сушіння. Ураховуючи те, що під час визначення валового збору існують певні особливості, важливо ґрунтовно їх засвоїти.

Валовий збір сільськогосподарських культур у сільськогосподарських підприємствах і селянських (фермерських) господарствах установлюється за даними статистичної форми № 29-сг «Звіт про збір урожаю сільськогосподарських культур на 1 грудня» прямим обліком зібраної у цих господарствах продукції; по господарствах населення — на основі даних про розміри площ у цих господарствах і середню урожайність з 1 га посіву за матеріалами вибіркових обстежень домогосподарств. Дані про виробництво основних сільськогосподарських культур містить також звіт за формою № 50-сг «Основні економічні показники роботи сільгосппідприємств».

Продукція тваринництва в натуральному виразі охоплює:

1) продукцію, одержувану в результаті нормальної життєдіяльності сільськогосподарських тварин унаслідок їх господарського використання як засобів праці (молоко, вовна, яйця, мед і т. ін.);

2) продукцію, одержувану в результаті вирощування, відгодівлі та нагулу (приплід, приріст молодняку, приріст маси тварин на відгодівлі та нагулі).

У галузях тваринництва одержують продукцію різних видів. Наприклад, у скотарстві одержують молоко, продукцію вирощування і побічну продукцію (гній). Продукція вівчарствавиражається не тільки у вигляді вовни й молока, але й у вигляді продукції вирощування і побічної продукції. Вівці використовуються також для одержання шкурки та смушку. Є своя специфіка і в інших галузях тваринництва.

Статистика тваринництва визначає обсяги виробництва кожного виду продукції окремо в натуральних одиницях і умовно-натуральному виразі (молоко в перерахуванні на стандартну (базовому жирність, м’ясо в живій масі). Іноді, коли продукція однорідна, визначають її обсяг підсумовуванням продукції різних видів тваринною, наприклад виробництво молока коров’ячого та кобилячого.

До складу продукції лісового господарства та пов’язаних з ним послуг включають обсяг робіт (у фактичних цінах) закладки, вирощування лісонасаджень, догляду за лісами та їх захисту, заготівлі ділової деревини, дров, живиці, барасу, осмолу, а також вартість реалізованого поза межі підприємства насіння, саджанців і вартість приросту (зменшення) незавершеного виробництва.

Підприємства, зайняті лісогосподарською діяльністю, показують вартість готової для реалізації необробленої деревини, іншої продукції лісового господарства та виконаних робіт і послуг у діючих гуртових цінах підприємств.

Обсяг виробництва рибного господарства – це продукція, роботи, послуги з риболовства та риборозведення у фактичних цінах, включаючи переробку риби безпосередньо на суднах.

Вартість готової для реалізації риби й морепродуктів, іншої продукції рибного господарства та виконаних робіт і послуг, підприємствами, які займаються рибогосподарською діяльністю, показуються в діючих гуртових цінах підприємств.

Рибо- та морепродукція, перероблена на березі, не включається до обсягу продукції рибного господарства.

У будівництві обсягом продукції є вартість робіт, виконаних власними силами підприємства, яке здійснює будівельні та монтажні роботи під час нового будівництва, розширення, реконструкції, переобладнання, реставрації та ремонту будівель і споруд будь-яким способом (господарським або підрядним).

Обсягом виробництва гуртової та роздрібної торгівлі; торгівлі транспортними засобами; послуг з ремонту є величина реалізованого накладення (торгової націнки): різниця між вартістю реалізованих товарів у продажних і купівельних цінах. Послуги з ремонту оцінюються за вартістю наданих послуг.

Обсяги виробництва готелів та ресторанів визначаються залежно від діяльності. Так, у сфері діяльності ресторанів (підприємств громадського харчування) обсяг виробництва прирівнюється до товарообігу ресторанів без ПДВ та акцизного збору, а у сфері діяльності готелів – до загальної вартості наданих послуг.

Обсяг виробництва транспорту (включаючи зв’язок) – це вартість фактично наданих послуг від перевезень і діяльності підприємств, безпосередньо пов’язаної з транспортним обробленням та складуванням вантажів, функціонуванням транспортної інфраструктури, діяльністю турагентств і бюро подорожей; перевезеннями, прийманням, обробленням і доставкою поштових відправлень, грошових переказів та інших послуг зв’язку, включаючи роботи й послуги, оплату за які клієнт ще не здійснив.

По трубопровідному транспорту вартість продукції дорівнює вартості фактично наданих послуг з транспортування без вартості самих продуктів.

Обсяг виробництва зі складування оцінюється за вартістю наданих послуг з нетривалого зберігання вантажів під час транспортування всіма видами транспорту в зерносховищах, на товарних складах загального призначення, складах-холодильниках, бункерах тощо, і не враховується вартість товару, прийнятого на зберігання.

Обсягом виробництва таких видів економічної діяльності, як операції з нерухомістю, здавання під найм та послуги юридичним особам, державне управління, освіта охорона здоров’я та соціальна допомога, колективні, громадські та особисті послуги, послуги домашньої прислуги екстериторіальна діяльність є вироблена і призначена для реалізації поза межі підприємства продукція (роботи, послуги) відповідно до зазначених видів діяльності.

До обсягу виробництва фінансової діяльності включається вартість фактично наданих послуг.

 

3. У процесі аналізу виробничої діяльності підприємства потрібно розглянути такі питання:

а) якість планування виробництва, напруженість і обґрунтованість планів діяльності як у цілому, так і щодо окремих виробничих підрозділів;

б) оцінка виконання планів виробництва, постачання й реалізації продукції, динаміка обсягів виробництва;

в) визначення основних факторів, що впливали на загальні обсяги виробництва протягом останніх років і зокрема у звітному періоді;

г) розкриття взаємозв’язку і взаємозумовленості показників об­сягу виробництва, реалізації, асортименту, якості виробів тощо;

д) визначення внутрігосподарських резервів зростання обсягів випуску продукції і реалізації, а також розробка заходів щодо їх повного та ефективного використання.

Для виконання аналітичного дослідження використовують ста­тистичну звітність про виробництво продукції (ф. 1-п), а також планові матеріали відповідного відділу і бухгалтерські дані про випуск, відвантаження і реалізацію продукції, оперативні дані виробничої діяльності. Бажано також ознайомитись із залишками незавершеного виробництва, готової продукції на складі і товарів відвантажених (ф. 1).

Аналіз випуску продукції протягом поточного місяця здійснюється на підставі оперативної інформації, яка нагромаджується в комп’ютерній базі даних і стосується загального обсягу, асортименту продукції, місця виробництва тощо як за день, так і наростаючим підсумком з початку місяця.

 

.

 

Аналізуючи динаміку обсягів виробництва, треба обов’язково визначити, які фактори спричинили саме таку тенденцію розвитку, й відокремити ті з них, що діяли на державному рівні, тобто не залежали від підприємства. Проте внутрішні фактори заслуговують на особливу увагу. Обсяг виробництва можна збільшити, використовуючи дорожчі матеріали і відповідно піднімаючи ціну виробів, або, навпаки, збільшувати в складі рецеп­тур дешевші компоненти, а зекономлені дефіцитні спрямовувати на додатковий випуск продукції. Усі заходи щодо розвитку спеціалізації та кооперації також помітно впливають на обсяги виробництва.

Кількість виготовленої продукції не може характеризувати обсяг виконаної на підприємстві роботи, яка вимірюється кількістю праці, витраченої на виробництво продукції. Для аналізу діяльності підприємства разом з показником обсягу виробництва визначають індекс обсягу виробництва на основі рівня нормативної трудомісткості виробів:

,

де q – випуск продукції в натуральному вираженні у звітному й базовому періодах;

t_n – нормативна трудомісткість виробу.

 

Цей індекс не показує зміну ні споживчої вартості, ні вартості виготовленої продукції, а лише зміну витрат праці на виробництво.

Вивчаючи динаміку обсягу промислової продукції, розраховують індекси фізичного обсягу. Якщо в таких розрахунках використовують дані про вартість продукції, то слід елімінувати вплив цін на одержаний результат. Цього досягають двома способами: 1) обсяг продукції в базовому і звітному періодах визначають у тих самих цінах; 2) в індекс вартості вносять поправку на зміну цін.

Однією з умов ефективної роботи підприємства є ритмічний випуск і реалізація продукції.

Вивчаючи це питання, слід розрізняти два поняття: рівномірність роботи як однаковий випуск продукції за рівні інтервали часу; ритмічність – випуск продукції відповідно до встановленого завдання на кожен інтервал часу звітного періоду.

Для цього визначають коефіцієнти ритмічності та рівномірності.

Розраховуючи коефіцієнт ритмічності, у ритмічну роботу зараховують фактичний випуск продукції (але не вище запланованого) і відносять його до запланованого обсягу.

Для визначення коефіцієнта рівномірності обчислюють питому вагу фактичного випуску продукції за кожен з рівних інтервалів часу звітного періоду, а також того випуску, який був би за рівномірної роботи. У залік приймають частку фактичного випуску, не вищу, ніж за рівномірної роботи. Сума прийнятих у залік показників частки випуску за всіма інтервалами часу звітного періоду і є коефіцієнтом рівномірності.

Динаміка якості окремих видів продукції при цьому визначається співвідношенням середніх цін умовних одиниць виробу. А загальна характеристика динаміки якості по кількох виробах визначається порівнянням фактичної вартості продукції з умовною за базової середньої якості:

,

де  р₀ — ціна умовної одиниці виробу відповідно у звітному та базисному періодах; q₁ — кількість продукції кожного виду у звітному періоді.

 

Питання на самостійне опрацювання

1. Класифікатор продукції підприємств.

2. Показники якості та стандартизації продукції.

 

Питання для самоконтролю

1. Які форми статистичної звітності заповнюють підприємства зі статистики промислового виробництва?

2. Дайте загальну характеристику показників виробництва промислової продукції.

3. Які особливості визначення обсягу продукції на промислових підприємствах.

4. Розкрийте особливості визначення обсягу продукції на підприємствах інших видів економічної діяльності.

5. Розкрийте основні методичні підходи до визначення показників виробництва продукції.

6. Яким чном відбувається статистична оцінка динаміки показників виробництва продукції?

7. Як аналізується динаміка якості окремих видів продукції?

 

Перелік рекомендованої літератури:

а) основна: [2, 9-11, 14, 17, 23, 27, 28, 30];

б) додаткова: [1, 6, 7, 8, 12];

в) джерела INTERNET: [1, 2, 6-11].

 

 

Тема 7. Статистка витрат виробництва

План

1. Суть та класифікація витрат підприємства.

2. Статистичне вивчення витрат на окремі вироби.

3. Аналіз витрат за елементами та статтями калькуляції.

4. Оцінка резервів зниження собівартості продукції.

 

1. Основна інформація про суть, склад та класифікацію витрат міститься у П(С)БО 16 „Витрати”.

Витратами звітного періоду визнаються зменшення активів або збільшення зобов'язань, які призводять до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками) тільки за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені. Це означає, що обов'язковою умовою визнання витрат, як і інших активів або зобов'язань, є їх достовірна оцінка.

Витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені.

Залежно від видів діяльності всі витрати можна розподілити на дві великі групи: витрати, що виникають в процесі звичайної діяльності, та витрати, що виникають в процесі надзвичайної діяльності. В свою чергу витрати, що виникають в процесі звичайної діяльності можна розподілити на витрати від операційної (основної та іншої) діяльності, інвестиційної, фінансової діяльності.

Класифікацію операційних витрат підприємства можна представити у вигляді наступної схеми (рис. 7.1).

 

 

 

Рис. 7.1. Структура операційних витрат і їх склад за елементами

 

Витрати, пов'язані з операційною діяльністю, поділяються на:

- собівартість реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг);

- адміністративні витрати;

- витрати на збут;

- інші операційні витрати.

Собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг) складається з виробничої собівартості продукції (робіт, послуг), яка була реалізована протягом звітного періоду, нерозподілених постійних загальновиробничих витрат та наднормативних виробничих витрат .

До виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) включаються:

- прямі матеріальні витрати;

- прямі витрати на оплату праці;

- інші прямі витрати;

- загально-виробничі витрати.

Структура собівартості реалізованої продукції (робіт, послуг) відображена на рис. 7.2.

Перелік і склад статей калькулювання виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) установлюються підприємством.

Витрати операційної діяльності групуються за такими економічними елементами:

- матеріальні витрати;

- витрати на оплату праці;

- відрахування на соціальні заходи;

- амортизація;

- інші операційні витрати.

 

 

 

Рис. 7.2. Структура собівартості реалізованої продукції (робіт, послуг)

 

Структура виробничої собівартості представлена на рис. 7.3.

 

 

 

Рис. 7.3. Структура виробничої собівартості продукції

 

До складу елемента «Матеріальні витрати» включаються витрати на:

1)  сировину й матеріали, 

2) купівельні напівфабрикати та комплектуючі вироби, які використані в операційній діяльності підприємства;

3) придбані у сторонніх підприємств і організацій будь-яке паливо та енергію всіх видів

4) тару й тарні матеріали

5) будівельні матеріали

6) запасні частини,

7) інші матеріальні витрати, які відображають вартість виконаних для підприємства робіт і послуг виробничого та невиробничого характеру

8) витрати на малоцінні й швидкозношувані предмети (МШП), що використовуються протягом не більше одного року або нормального операційного циклу, якщо він більше одного року.

До складу елемента «Витрати на оплату праці» включаються:

- заробітна плата за окладами й тарифами;

- надбавки та доплати до тарифних ставок та посадових окладів у розмірах, передбачених діючим законодавством;

-   премії та заохочення;

-   матеріальна допомога;

-   компенсаційні виплати;

-  оплата відпусток та іншого невідпрацьованого часу;

-   інші витрати на оплату праці.

До складу елемента «Відрахування на соціальні заходи» включаються:

- відрахування на обов’язкове державне пенсійне страхування;

- відрахування на обов'язкове соціальне страхування;

- відрахування на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття (далі - страхування на випадок безробіття);

- відрахування на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності;

- відрахування на індивідуальне страхування персоналу підприємства;

- відрахування на інші соціальні заходи.

До елемента «Амортизація» включається  сума нарахованої амортизації основних засобів,  інших необоротних матеріальних активів та нематеріальних активів.

До елемента «Інші операційні витрати» належать:

- витрати на відрядження фізичних осіб;

- витрати на придбання літератури для інформаційного забезпечення господарської діяльності підприємства;

- витрати щодо сплати за участь у семінарах;

- витрати на транспортне обслуговування;

- оплата за використання та обслуговування технічних засобів управління;

- витрати на придбання ліцензій та інших спеціальних дозволів, що видані для ведення господарської діяльності;

- витрати на охорону праці;

- витрати на перевезення працівників до місця роботи і назад;

- витрати, пов'язані з оплатою послуг комерційних банків та інших кредитно-фінансових установ;

- витрати зі страхування ризиків;

- витрати на гарантійний ремонт, гарантійне обслуговування або гарантій­ні заміни та витрати на утримання гарантійних майстерень;

- витрати на проведення рекламних заходів;

 витрати на відшкодування складських, вантажно-розвантажувальних, перевалочних робіт, пакувальних матеріалів;

- витрати на оплату послуг транспортно-експедиційних, страхових та посередницьких організацій;

- інші операційні витрати.

Статистична інформація про витрати підприємства міститься у таких основних формах статистичної звітності:

- форма № 2 „Звіт про фінансові результати”;

- форма № 1-підприємництво;

- форма № 5 „Примітки до фінансової звітності”.

У примітках до фінансової звітності наводиться інформація про:

- склад і суму витрат, відображених у статтях "Інші операційні витрати" та "Інші витрати" Звіту про фінансові результати;

- склад і суму доходів і втрат за кожною надзвичайною подією;

- склад і суму витрат, які не включені до статей витрат Звіту про фінансові результати, а відображені безпосередньо у складі власного капіталу (крім вилучення капіталу та розподілу між власниками).

 

2. У системі техніко-економічних розрахунків на підприємстві важливе місце займає калькулювання – обчислення собівартості окремих виробів. Калькулювання потрібне для вирішення низки економічних завдань: обґрунтування цін на вироби, обчислення рентабельності виробництва, аналізу витрат на виробництво однакових виробів на різних підприємствах, визначення економічної ефективності різних організаційно – технічних заходів тощо.

Незалежно від конкретних особливостей виробництва і продукції калькулювання передбачає розв’язання таких методичних завдань: визначення об’єкта калькуляційних одиниць, визначення калькуляційних статей витрат та методики їхнього обчислення.

Об’єкт калькулювання – це та продукція чи роботи, собівартість яких обчислюється. До об’єкта калькулювання на підприємстві належать: основна, допоміжна продукція, послуги та роботи.

Головний об’єкт калькулювання – готові вироби, які поставляють за межі підприємства (на ринок).

Для кожного об’єкта калькулювання вибирається калькуляційна одиниця – одиниця його кількісного виміру. Наприклад, об’єкт калькулювання трактори, верстати калькуляційна одиниця – один трактор, один верстат.

Під час калькулювання витрати групують за статтями, номенклатура яких залежить від особливостей виробництва.

Встановлюючи статті витрат, необхідно дотримуватись таких вимог:

-   максимальну частку витрат, які включаються в собівартість треба обчислювати прямо на окремі вироби;

-   статті непрямих витрат необхідно формувати так, щоб їх можна було цілком обґрунтовано розподілити між виробами.

Перелік і склад статей калькулювання виробничої собівартості продукції встановлюється підприємством.

Орієнтовна номенклатура калькуляційних статей витрат виглядає так:

-   сировина і матеріали;

-   паливо і електроенергія;

-   зарплата основних виробничих робітників;

-   відрахування на соціальне страхування;

-   витрати на утримання та експлуатацію машин і обладнання;

-   загальновиробничі витрати.

Сума цих статей становить виробничу собівартість продукції.

Поняття „повна собівартість продукції” із впровадженням національних стандартів припинило існування; лишається визначення тільки виробничої собівартості.

 

3. Для аналізу використовують дані звіту по собівартості продукції, звіту про фінансові результати і звіту підприємства з праці. Залучають також планові та звітні калькуляції з окремих видів продукції та відповідні дані бухгалтерсь­кого обліку.

План із собівартості продукції вважається виконаним, якщо фактичний показник дорівнює плановому або нижчий від нього. В останньому випадку говорять про понадпланове зниження собівартості продукції. Для вивчення собівартості продукції у динаміці більш придатний показник витрат на 1 грн. товарної продукції (З), який обчислюється так:

,                                                            (     )

де С — виробнича собівартість товарної продукції;

Т — вартість товарної продукції в цінах реалізації.

Цей показник одночасно може певною мірою виконувати роль показника рентабельності виробництва.

 

Для визначення впливу кожного із зазначених факторів на зміну рівня витрат на 1 грн. товарної продукції порівняно з планом застосовують спосіб ланцюгових підстановок.

Найбільш корисним для вивчення змін у структурі витрат на виробництво є аналіз собівартості за елементами витрат. Елементні витрати — це однорідні за складом витрати підприємства. До них належать матеріальні витрати, оплата праці, відрахування на соціальні потреби, амортизаційні відрахування, інші грошові витрати (табл. 7.1). Аналіз витрат за елементами витрат дає змогу не лише вивчити зміни у структурі собівартості, а й охарактеризувати галузеві особливості (матеріаломісткість, фондомісткість, енергомісткість, трудомісткість виробництва).

У табл. 7.2 наведено дані за статтями витрат. Аналіз звичайно починають з оцінювання загального виконання плану собівартості продукції. Потім переходять до вивчення відхилень по окремих видах витрат. При цьому слід ураховувати, що деякі відхилення по статтях собівартості можуть бути наслідком дії одного і того самого фактора.

Таблиця 7.1

Аналіз структури витрат за елементами, %

 

Таблиця 7.2

Аналіз собівартості продукції за статтями витрат,тис. грн.

Після вивчення загальної картини відхилень за статтями собівартості необхідно перейти до більш ретельного аналізу витрат за окремими статтями собівартості продукції.

Як зазначалося, важливим показником загальної собівартості продукції є собівартість її окремих видів. Для аналізу використовують планові та фактичні калькуляції собівартості продукції. Об’єктом калькулювання можуть бути продукція чи роботи (послуги). Проте головний об’єкт калькулювання — це готові вироби, які поставляються за межі підприємства. Ураховуючи значну трудомісткість процесу калькулювання, підприємства обмежуються калькулюванням собівартості лише найважливіших видів продукції.

Під час аналізу встановлюють ступінь виконання плану за собівартістю окремих видів продукції, вивчають відхилення за статтями калькуляції від плану або базових показників, визначають причини, що зумовили значні відхилення за найбільш вагомими статтями калькуляції.

Аналіз собівартості окремих видів продукції слід закінчувати пошуком резервів її зниження. Поточні резерви собівартості включають усі види непродуктивних витрат (як явні, так і приховані), а також виявлені під час аналізу перевитрати ресурсів і надмірні витрати грошових коштів.

Перспективні резерви зниження собівартості продукції, як правило, передбачають проведення значних організаційних, технологічних, конструкторських та інших видів робіт, що, до речі, потребує певних додаткових інвестицій. Насамперед це стосується можливого збільшення обсягів виробництва. Доб­ре відомо, що за інших рівних обставин збільшення обсягів виробництва знижує собівартість продукції через відносно сталі витрати на управління виробництвом (так звані умовно-постійні витрати).

Собівартість одиниці продукції розраховують за формулою:

,

де П — умовно-незмінні витрати;

V — змінні витрати;

q_і — обсяг виробництва;

Ц — ціна.

 

Одним із варіантів розглянутого вище впливу обсягу виробництва на собівартість є природне збільшення кількості виробів нової продукції в міру засвоєння технології її виробництва та відповідного вдосконалення її. Але тут починає діяти й новий фактор — час. Утім, коли підкреслюють позитивний вплив концентрації виробництва на собівартість продукції, то мають на увазі передусім вплив на неї фактора обсягу випуску продукції!

Важливим фактором здешевлення виробництва основної продукції може стати виготовлення з відходів основного виробництва побічної продукції (комбінування виробництва). Цей шлях особливо ефективний у харчовій галузі, підприємствах будівельних матеріалів тощо.

У галузях обробної промисловості гарні результати дають фактори, пов’язані зі стандартизацією (нормалізацією, уніфікацією) продукції, а також зі спеціалізацією та кооперуванням підприємств. Все це разом дає змогу збільшувати обсяги та економити ресурси виробництва, а отже, зменшувати собівартість продукції.

Зазначені фактори діятимуть ще результативніше, коли вони спиратимуться на фактор упровадження досягнень науково-технічного прогресу. Але цей фактор, хоча й один із наймогутніших і найвпливовіших, завжди потребує значних інвестицій і часу. Він всеохоплюючий і довготерміновий, має різні напрями і терміни. Одним із наслідків його дії є поява нових видів продукції і підвищення якості інших видів. Усе це сприяє оновленню асортименту і підвищенню якості продукції. Зазначений фактор здебільшого зумовлює потребу в одночасних значних додаткових витратах, що, природно, підвищує собівартість нової продукції. Фактором подорожчання виробництва є, як зазначалося вище, погіршання умов видобутку палива і сировини, поступове зниження якості продукції видобувних галузей промисловості.

 

4. Техніко-економічні фактори, які впливають на формування собівартості, діляться на 4 групи: технічний рівень виробництва, організація виробництва і праці, обсяг і структура продукції та інші.

До першої групи відносять такі основні фактори: механізація і автоматизація виробничих процесів, упровадження передової технології й автоматизованих систем управління; модернізація і поліпшення експлуатації техніки і технології; удосконалення конструкцій окремих деталей, вузлів і виробів; зміна характеристик виробів; упровадження нових більш ефективних видів сировини і матеріалів; поліпшення розкрою заготовок; зниження припусків на обробку; упровадження нових рецептур; поліпшення використання матеріалів у виробництві, використання відходів та інші фактори, що підвищують технічний рівень виробництва.

Перераховані заходи включаються у план упровадження досягнень науки і техніки у народне господарство. У планах зазначаються конкретні терміни здійснення кожного заходу і визначається економія від зниження норм витрат матеріальних ресурсів і оплати праці.

Резерв зниження собівартості продукції за рахунок здійснення заходів вираховується за формулою:

,

де Е_п — економія в плановому році, тис. грн;

З₀ і З₁ — змінні витрати на одиницю продукції, відповідно до і після проведення заходу, грн;

К₀ і К₁ — кількість продукції, виготовленої з початку базового року відповідно до і після проведення заходів;

 — середньорічні витрати на одиницю продукції в базовому році;

К_п — кількість продукції, виготовленої в плановому році.

 

Економія матеріальних витрат від підвищення технічного рівня виробництва вираховується за формулою:

,

де N₀ і N₁ — норми витрат сировини, матеріалів, енергії, палива на одиницю продукції до і після запровадження заходів;

Ц₀ і Ц₁ — ціна одиниці матеріальних ресурсів відповідно до і після запровадження заходів;

К₁ — кількість продукції, виготовленої після запровадження заходів і до кінця року.

 

Скорочення витрат на основну, додаткову оплату праці і відрахування на соціальне страхування вираховують за формулою:

 ,

де Т₀ і Т₁ — трудомісткість одиниці продукції в нормогодинах відповідно до і після запровадження заходів,

С₀ і С₁ — середня годинна тарифна ставка відповідно до і після запровадження заходів;

Д — додаткова заробітна плата для кожної категорії робітників, у %;

в — норма відрахування на соціальне страхування;

К₁ — обсяг продукції, виготовленої з моменту упровадження заходів і до кінця року.

 

Підприємства і фірми свої розрахунки зниження собівартості продукції за рахунок підвищення технічного рівня виробництва тісно пов’язують з розрахунками економічної ефективності використання у народному господарстві нової техніки, винаходів і раціоналізаторських пропозицій.

Великий вплив на зниження собівартості має друга частина факторів: удосконалення управління виробництвом; спеціалізація і кооперація виробництва; поліпшення організації праці і використання робочого часу; поліпшення організації матеріально-тех­нічного постачання; зміна структури паливопостачання і поліпшення використання палива; ліквідація непродуктивних витрат; скорочення витрат від браку та інші фактори, пов’язані з удосконаленням організації виробництва.

Вплив спеціалізації на рівень економії визначають за формулою:

Е_с = (С₀ – Ц + Т)К₁,

де Е_с — економія за рахунок спеціалізації, тис. грн;

С₀ — повна собівартість одиниці продукції, грн;

Ц — оптова ціна за одиницю продукції, грн;

Т — транспортно-заготівельні витрати на одиницю продукції, грн;

К₁ — кількість продукції, одержаної за кооперацією у плановому періоді.

 

Сума економії від ліквідації браку, непродуктивних витрат дорівнює добутку цих величин втрат у базовому році на темп зростання обсягу виробництва товарної продукції у плановому періоді.

До третьої групи факторів, що впливають на зниження собівартості продукції, відносять: відносне скорочення умовно-по­стійних витрат (крім амортизації), викликане зростанням обсягу продукції; поліпшення використання основних виробничих фондів і пов’язане з цим відносне зменшення амортизації; зміна структури продукції (вимивання більш трудомісткого асортименту).

До четвертої групи факторів відносять: зміну нормативів погашення витрат на підготовку й освоєння виробництва; витрати майбутніх періодів; зміну нормативів відновлення зносу інструментів і пристосувань цільового призначення.

На підставі проведеного стратегічного аналізу складається зведений підрахунок можливого зниження собівартості, визначається планова собівартість всієї продукції, собівартість одиниці продукції і планові витрати на гривню товарної продукції.

У бригадах, цехах та інших структурних підрозділах підприємств необхідно постійно аналізувати виробничі витрати, щоденно виявляти нераціональні, зайві, непродуктивні видатки і негайно вживати заходів для їх усунення і запобігання. Для цього використовується оперативний аналіз виробничих витрат.

 

Питання на самостійне опрацювання

1. Стандарт бухгалтерського обліку 16 „Витрати”.

2. Методичні рекомендації до калькулювання собівартості продукції у промисловості.

 

Питання для самоконтролю

1. Розкрийте структуру операційних витрат і їх склад за елементами.

2. Розкрийте суть та класифікація витрат підприємства.

3. Яким чино відбувається статистичне вивчення витрат на окремі вироби?

4. Розкрийте методичні підходи до аналізу витрат за елементами.

5. Яким чином відбувається аналіз витрат за статтями калькуляції?

6. Розкрийте особливості оцінки резервів зниження собівартості продукції.

7. За якими напрямами здійснюють оцінку резервів зниженя собівартості продукції?

 

Перелік рекомендованої літератури:

а) основна: [6-11, 14, 17, 19, 30, 31];

б) додаткова: [2, 8, 12];

в) джерела INTERNET: [1, 2, 4, 6-11].

 

 

Тема 8. Статистика ринкової кон’юнктури

План

1. Поняття ринкової кон’юнктури та завдання її статистичного вивчення.

2. Ринкові пропорції попиту і пропозиції. Місткість ринку.

3. Аналіз еластичності попиту від ціни.

4. Система індикаторів для статистичного аналізу внутрішнього ринку.

5. Статистичні методи оцінювання кон’юнктурних коливань.

 

1. Кон’юнктура ринку (від лат. — об’єдную, пов’язую) — це сукупність умов, що визначають конкретну економічну ситуацію на ринку на певний момент чи відрізок часу. Оцінювання та аналіз кон’юнктури є необхідною умовою комерційної діяльності на усіх рівнях управління, а також формування державної політики регулювання ринку за допомогою фіскальної та грошово-кредитної політики і розробки відповідних законів.

Кон’юнктура вивчається статистикою на мікро- та макрорівнях з метою забезпечення ефективності функціонування підприємств, галузей, регіонів і національної економіки в цілому. Жодне підприємство, велике чи мале, яке здійснює купівлю-продаж, не зможе прибутково функціонувати без оцінювання ситуації на ринку. Тому управлінські рішення мають прийматись на базі оцінювання кон’юнктури ринків.

Розрізняють, як правило, три рівні вивчення кон’юнктури ринку: економічний, галузевий і товарний. Товарна кон’юнктура — це складова економічної і галузевої кон’юнктури. Будуючи систему статистичних показників для вивчення економічної кон’юнктури, фахівці Держкомстату України намагаються досягти найбільшої порівнянності з показниками, прийнятими у статистиці світового господарства та практиці країн із розвиненою ринковою інфраструктурою.

Статистичне спостереження за станом товарного ринку ґрунтується на вивченні трьох ринкових партнерів:

- підприємств-виробників;

- підприємств-посередників (оптової і роздрібної торгівлі);

- кінцевих споживачів (як юридичних, так і фізичних осіб).

Тому оцінювання кон’юнктури товарного ринку включає в себе:

- визначення масштабу і типу ринку, які зумовлюють силу та розмах конкурентної боротьби;

- ділову активність;

- тенденції ринку;

- стійкість або сталість ринку;

- циклічність ринку;

- ринкові пропорції попиту і пропозиції.

Масштаб і тип ринку залежать від рівня монополізації і конкуренції. Його основними показниками виступають: кількість підприємств на ринку кожного товару, їх розподіл за формами власності і за спеціалізацією; обсяг реалізації товарів і  послуг підприємством та його частка; форма власності; частка малих, середніх і великих підприємств у загальному обсязі  ринку.

Залежно від масштабу і типу ринку розрізняють:

1)      ринок чистої конкуренції;

2)      ринок монополістичної конкуренції;

3)      олігополістичний ринок.

До основних показників ділової активності відносять: портфель замовлень, ступінь завантаження виробничих і торговельних потужностей, зміну товарних запасів, швидкість і час обороту товарів, запасів та ін.

Кон’юнктура ринку може вивчатися як інтегровано в цілому, так і диференційовано за локальними ринками, у масштабах усієї держави і окремих регіонів, у цілому по усім товарам (послугам) і за кожним товарним ринком (ринком окремих послуг).

Кон’юнктура ринку товарів і послуг як складовий елемент економічної кон’юнктури тісно пов’язана зі станом і розвитком ринків інвестицій, цінних паперів та ін.

Завдання статистики кон’юнктури ринку зорієнтоване на формування взаємозв’язаних характеристик стану ринку в цілому та окремих його частин. Реалізація цих завдань здійснюється у два етапи. На першому — подається характеристика масштабів і типології ринку, стійкості його розвитку. Другий етап передбачає вищий рівень аналізу причинно-наслідкових зв’язків та умов, що визначають ринкову ситуацію і є основою для прогнозування кон’юнктури ринку товарів і послуг. Поєднуючи стратегічні і оперативні цілі кон’юнктурного аналізу, можна виділити такі основні завдання статистики:

- збір кон’юнктурної інформації та її обробка;

- кількісне і якісне оцінювання стану ринку, типологія ринкової ситуації;

- характеристика і аналіз масштабів ринкових операцій і ступеня ділової активності;

- характеристика стійкості ринку та прогнозування тенденцій його розвитку;

- аналіз циклічності і сезонності розвитку ринку;

- статистичне оцінювання регіональних особливостей ринку;

- характеристика інтенсивності конкуренції і монополізації ринку;

- аналіз комерційного ризику.

 

2. Провідними показниками товарної кон’юнктури є попит і пропозиція. Тому основним завданням статистичного вивчення кон’юнктури ринку є визначення співвідношення між попитом і пропозицією. У статистиці обліковуються попит та пропозиція як реалізовані — обсяг реалізації та обсяг виробництва у натуральному та вартісному виразі. Суть дії ринкового механізму виявляється в намаганнях попиту і пропозиції зрівноважитись. Однак цей процес, маючи стохастичний характер, відбувається під постійним впливом великої кількості факторів, що зумовлює наявність постійних коливань і відхилень від основної тенденції ринку. Виявлення можливих диспропорцій між попитом і пропозицією попереджує про зміну ринкової ситуації. Оцінювання стану ринку має інформаційно-попереджувальний характер як для підприємців, так і для органів державного управління.

Залежно від співвідношення між попитом і пропозицією на певний товар розрізняють «ринок продавця» і «ринок покупця». «Ринок продавця» формується тоді, коли попит (По) значно перевищує пропозицію (Пр): По > Пр. За таких умов для продавця збут не створює особливих складнощів, оскільки за наявності надмірного попиту (дефіциту) його продукцію буде реалізовано.

Інша справа –– «ринок покупця». Він можливий, коли пропозиція перевищує наявний попит: Пр > По. За такого співвідношення попиту і пропозиції свої умови диктує не продавець, а покупець. Така ситуація спонукає продавця витрачати значні зусилля на те, щоб реалізувати свої продукти [3].

Розглянуті дві ситуації на ринку різняться і тим, що активність виявляють в кожному випадку різні сторони. У першому випадку більш активним є покупець, у другому — продавець. Зауважимо, що під покупцем слід розуміти не звичайного роздрібного покупця, а сторону взагалі, яка купує товар; нею може виявитись будь-яке підприємство, організація, установа або фізична особа. Вивчаючи тенденції світової економіки, доходимо висновку про те, що «ринок продавця» — явище тимчасове, і неминуче йому на зміну приходить «ринок покупця».

Однак існує на ринку й ситуація, яку не можна віднести ні до «ринку продавця», ні до «ринку покупця». Вона виникає за відносної рівноваги попиту і пропозиції або коли пропозиція незначною мірою перевищує попит. У такому випадку попит покупця  може постійно бути задоволеним завдяки стабільній пропозиції. Тому продавцю необхідно весь час турбуватися про те, щоб викликати інтерес покупця до свого товару, спонукати придбати саме його, а не товар конкурента. Це вимагає від продавця додаткових зусиль і витрат на підвищення якості товару, проведення комплексу рекламних і маркетингових заходів.

Співвідношення попиту і пропозиції називається місткістю ринку, яка зумовлює рівень ринкової ціни товару.

Розрахунок місткості товарного ринку вважається в маркетингу досить складним завданням, часто це пов’язано з важкодоступністю необхідної інформації і неоднозначністю трактування у  спеціальній літературі категорій місткості ринку і методик її розрахунку. Але без оцінювання місткості ринку піддаються сумніву результати вибору цільових сегментів, організації збутової мережі і комплексу комунікаційних заходів.

Розрахунок фактичної місткості ринку певного товару здійснюється для того, щоб визначити, який обсяг реалізації був досягнутий всіма учасниками ринку за конкретний проміжок часу в  конкретному географічному регіоні, і, виходячи з цього, планувати виробництво, закупівлю сировини і матеріалів, можливий розмір прибутку. Водночас розрахунок фактичної місткості ринку, який пропонується в [5], характеризує не місткість, а пропозицію:

,

де Пр — фактичний обсяг пропозиції в натуральних одиницях; В — виробництво товарів у регіоні; З —запаси; І — завезення з інших областей країни та імпорт товарів у регіон; Е — вивезення в інші області країни та експорт товарів.

Розрахунок потенційного попиту на ринку може бути нормативним прогнозом попиту для певного товару при обгрунтуванні рішення про можливе розширення ринку. Потенційний нормативний попит (а не місткість) регіонального ринку може бути розрахований за такою формулою:

 

де По — потенційний попит на ринку регіону загалом за рік, у натуральних одиницях; Н — чисельність населення в регіоні, осіб; НС — середньорічна норма споживання товару на 1 особу.

 

Обсяг реалізації — це товарооборот оптових чи роздрібних підприємств, з одного боку, і грошові витрати населення —  з другого. Грошові витрати населення за місцем придбання поділяються на купівлю товарів у торговельній мережі, на підприємствах, в організаціях, на ринках та в окремих громадян. Вибірковим обстеженням домашніх господарств Держкомстат України встановлює пропорції витрат за місцем придбання окремих товарів і послуг і в цілому. Тому придбання товарів у торговельній мережі — це лише частина всього обсягу продажу. У результаті можна розрахувати фактичну місткість внутрішнього ринку за натуральними або вартісними показниками. Місткість внутрішнього ринку — це відношення обсягу продажу за всіма каналами реалізації до обсягу вітчизняного виробництва плюс імпорт.

 

Якщо місткість ринку більша за одиницю, тобто попит перевищує пропозицію, то це ринок продавця і ціна підвищуватиметься, а рух ціни характеризуватиметься зростаючою (висхідною) тенденцією.

Якщо місткість ринку менша за одиницю, тобто попит менший від пропозиції, то це ринок покупця і ціна за певних умов знижуватиметься, а рух ціни характеризуватиметься спадною (низхідною) тенденцією.

Взаємодія головних кон’юнктуроформуючих факторів — попиту та пропозиції, товарних запасів зумовлює такі види кон’юнктури:

• ·знижена, коли спостерігається стабільна перевага пропозиції товару Пр над попитом По, зниження цін на товар, зменшення кількості укладених угод;
• ·низька, яка характеризує тимчасову перевагу пропозиції товару над його попитом, ринкові ціни досягають найменшого рівня, понижуються прибутки підприємств;
• ·підвищена, коли спостерігається стабільна перевага попиту над пропозицією товару, зростання ринкових цін на товар;
• ·висока кон’юнктура, яка характеризується збереженням переваги попиту на товар над його пропозицією, ціна на товар зростає і збільшуються прибутки підприємств;
• ·ринкова рівновага — це короткочасний стан ринку, де попит урівноважений пропозицією.

 

3. Еластичність попиту від ціни.Еластичність попиту від ціни характеризує, на скільки відсотків зміниться обсяг попиту при зміні ціни на один відсоток.

Криву попиту від ціни характеризують безрозмірним параметром — еластичністю. Міра еластичності визначається емпіричним коефіцієнтом, який характеризує відсоткову зміну результативної ознаки y зі збільшенням факторної ознаки x на один відсоток. Коефіцієнт еластичності попиту від ціни розраховується за формулою англійського економіста А. Маршалла:

, або .

Взаємозв’язок між еластичністю попиту від ціни, зміною ціни і обсягом реалізації Q на товар А можна подати такою формулою:

 

де Q — обсяг реалізації або витрати споживачів;  — кількість реалізованого товару А у базисному періоді;  — абсолютна зміна ціни на товар ; — коефіцієнт цінової еластичності на товар А;  характеризує темп зростання (зниження).

 

Поведінку покупців під час зміни ціни та її вплив на обсяг реалізації ілюструє табл. 8.1.

Таблиця 8.1

Поведінка покупців як реакція на зміну ціни  та її вплив на обсяг реалізації

 

До головних факторів еластичності попиту від ціни варто віднести: 1) наявність товарів та послуг як замінників; 2) частку товарів та послуг у бюджеті покупця; 3) тривалість періоду (коротко- чи довгостроковий); 4) належність попиту до товарів (послуг) першої необхідності чи престижних товарів  (послуг).

Витіснення одного товару (послуги) іншим під впливом цінового фактору має назву перехресної еластичності попиту від ціни. На підставі значень коефіцієнта перехресної еластичності попиту від ціни визначаються товари-субститути або товари-замінники, комплементарні та незалежні товари. Коефіцієнт перехресної еластичності попиту від ціни обчислюють за формулою:

 

де q — кількість товару А і товару В у поточному і базисному періодах;

Р —базисна ціна товарів А і В.

 

Якщо еластичність попиту на товар А щодо зміни ціни на товар В від’ємна, то такі товари (послуги) вважаються взаємодоповняльними, комплементарними (наприклад, автомобіль і бензин);

Якщо еластичність попиту на товар А щодо зміни ціни на товар В додатна, то такі товари (послуги) вважаються замінниками, або товарами-субститутами, (повними або частковими), і такі товари конкурують під час продажу;

Якщо еластичність попиту на товар А щодо зміни ціни на товар В нульова, то товари А і В вважаються незалежними.

Залежно від кількості товарів-замінників змінюється і цінова еластичність попиту на даний товар: чим більша кількість товарів-замінників, тим вища цінова еластичність попиту, тобто товар є менш необхідним для споживача, і, навпаки: якщо на ринку не існує товарів-замінників, то цінова еластичність попиту низька. Отже, чим важливіший товар для покупця, тим менш він еластичний. Товари-замінники потрібно включати в межу ринку для визначення частки ринку того чи іншого виробника за обсягом реалізації.

З метою визначення товарів-замінників можна використовувати й інші методичні підходи: розрахунок коефіцієнта кореляції цін, відомий з теорії статистики, та розрахунок коефіцієнта перехресної еластичності цін за формулою:

 

4. Система індикаторів, які характеризують стан внутрішнього ринку, формувалась із використанням, насамперед, чинної статистичної звітності та частковим залученням додаткових джерел. Передбачається формування індикаторів на рівні областей, АР Крим і України в цілому (табл. 8.2).

Таблиця 8.2

Індикатори стану внутрішніх ринків товарів і послуг

 

Продовж. табл. 8.2

 

Для споживчих товарів та послуг базовою номенклатурою, за якою здійснюється моніторинг показників і визначаються індикатори, слугує міжнародна класифікація товарів та послуг споживчого призначення (СОІСОР), яка використовується Держкомстатом України з 2002 року для розрахунку індексу споживчих цін (дод. 3).

Номенклатура проміжних товарів (продукція виробничого призначення) включає найважливіші види продукції галузей паливно-енергетичного комплексу, металургійної, нафтохімічної промисловості, машинобудування, окремі види продукції паперово-целюлозної промисловості та промисловості будівельних матеріалів.

Загальна характеристика ринків базується на інформації, яка забезпечує щоквартальне оцінювання результатів діяльності окремих сегментів ринків за такою системою показників:

• · кількість підприємств;
• · обсяг виробництва;
• · обсяг реалізації;
• · вартість основного капіталу;
• · вартість оборотних активів;
• · прибуток від реалізації (основного виду діяльності);
• · балансовий прибуток;
• · ефективність діяльності суб’єктів господарювання, включаючи прибутковість продуктів, рентабельність виробництва, ресурсомісткість та ін.
• · абсолютні та питомі характеристики діяльності суб’єктів ринку за регіонами та сегментами ринку України.

Регіональний аспект діяльності ринків включає також визначення рейтингу регіонів за окремими показниками: купівельної спроможності, купівельної активності населення та ін.

Державне регулювання внутрішнього ринку має сприяти стабілізації та прискоренню відтворювальних процесів шляхом відповідного нормативно-правового регулювання між суб’єктами ринку, стимулювання підвищення конкурентоспроможності товарів та послуг, ефективності діяльності суб’єктів внутрішнього ринку, коли цей ринок розглядається як складова міждержавних і світових ринків.

 

5. Стан ринку на даний момент часу завжди пов’язаний із ситуацією попереднього відрізка часу. Тому в дослідженнях кон’юнктури одну з найважливіших ролей відіграє виявлення тенденцій, стійкості та циклічності на ринку. Розвиток будь-якого  ринку має стохастичний характер, відбувається під постійним впливом багатьох факторів, що й зумовлює наявність постійних коливань та відхилень від основної тенденції.

Коливальні процеси поділяються на необоротні, які відбуваються в одному напряму, і оборотні, які повторюються через певний проміжок часу або через певну амплітуду коливань. За характером амплітуди коливань в економічній літературі розрізняють цикли кон’юнктури: великі (тривалістю до 54 років), середні (8-13 років) і малі (2-5 років). Вважається, що великі цикли кон’юнктури, насамперед у сфері виробництва, пов’язані з процесом нагромадження капіталу і розвитком науково-технічного прогресу. Розкриття механізму середніх циклів зводиться, в основному, до пояснення того, яким чином взаємодіють динаміка обсягів виробництва, рівня прибутковості та інноваційна діяльність підприємств. Розкриття механізму малих циклів кон’юнктури, на нашу думку, має пояснити взаємодію динаміки цін споживчого та оптового ринків, відсоткової ставки на кредити, цін акцій підприємств і спорідненого товару (наприклад, акції АТ «Екскаватор» і ціна екскаватора і т. ін.), вплив факторів сезонності на рівень ціни тощо.

Залежно від довжини циклу будувалися різні моделі кон’юнктури: двофазні (підйом — спад або рецесія), трифазні (прискорення — стабілізація — рецесія), чотирифазні (депресія — пожвавлення — підйом — спад) і т. д.

Наступний етап в розвитку кон’юнктури пов’язаний з розробкою в 30-х роках XX століття американськими вченими Й. Шумпетером та С. Кузнецом ділових циклів. Вважається, що ділові цикли мають причинно-наслідковий зв’язок між обсягами виробництва та інноваційною активністю підприємців. У цілому будь-які стійкі коливання кон’юнктури за визначеною системою показників мають бути пояснені законами нагромадження капіталу і отримання прибутку.

На рівні малих циклів із внутрішньорічними коливаннями міжнародними рекомендаціями пропонується часовий ряд показників кон’юнктури подавати у двох виглядах:

а) показник за фактичними рівнями;

б) показник, який звільнено від сезонності і випадкових коливань.

Тому загальні коливання ряду динаміки будь-якого показника кон’юнктури можна розкласти на такі складові:

 

де T — коливання за рахунок тренду;

C — коливання за рахунок сезонності;

E — коливання за рахунок випадкових факторів.

 

Вивчення варіації (коливань) показників кон’юнктури має велике значення для оцінювання стійкості ряду динаміки, виявлення тренду, сезонних коливань і обґрунтування вибору методів прогнозування [1].

Для вимірювання коливань рівнів ряду використовуються абсолютні і відносні показники варіації:

1. Амплітуда коливань R_y (розмах варіації), яка характеризує різницю між найбільшим і найменшим значенням рівня ряду: R_y = y_max — y_min.

2. Середнє квадратичне відхилення:

,

де n — кількість рівнів ряду,  — середній рівень ряду

3. Коефіцієнт варіації:

 

4. Коефіцієнт стійкості (або сталості) ряду динаміки:

 

Чим більше цей коефіцієнт наближається до 100 %, тим стійкіші рівні ряду, тим менша варіація.

З урахуванням сезонних коливань загальну суму квадратів відхилень фактичних рівнів ряду динаміки від середнього рівня за весь період  можна розкласти на такі складові (див. підрозділ 4.5):

а) суму квадратів відхилень за рахунок тренду:

;

б) суму квадратів відхилень за рахунок сезонності:

;

в) суму квадратів відхилень за рахунок випадкових факторів:

.

Отже, маємо таку адитивну модель часового ряду:

.

Тоді структуру часового ряду можна розрахувати так.

 

 

Питання на самостійне опрацювання

1. Еластичність попиту та пропозиції на продукцію підприємств.

2. Види ринкової кон’юнктури та їх інтерпретація.

 

Питання для самоконтролю

1. Розкрийте види кон’юнктури з врахуванням попиту, пропозиції та товарних запасів.

2. Які показники варіації використовуються для оцінювання коливань і стійкості показників кон’юнктури?

3. Як розраховується місткість внутрішнього ринку?

4. Яки визначається коефіцієнт перехресної еластичності цін на товари?

5. Перелічіть канали реалізації споживчих товарів, обсяг реалізації яких обліковується і дораховується Держкомстатом України до роздрібного товарообороту.

6. Розкрийте особливості поведінки покупців як реакції на зміну ціни  та її вплив на обсяг реалізації.

7. Назвіть індикатори стану внутрішніх ринків товарів і послуг.

 

Перелік рекомендованої літератури:

а) основна: [2, 9, 11, 13, 17, 23, 24, 27];

б) додаткова: [1, 3, 4];

в) джерела INTERNET: [1,2 ,9-11, 19].

Тема 9.  Статистика фінансових результатів діяльності

План

1. Сутність та завдання статистичного аналізу фінансових результатів.

2. Аналіз фінансової стійкості підприємства.

3. Аналіз прибутковості та рентабельності.

4. Аналіз ліквідності та платоспроможності.

5. Аналіз ділової активності.

6. Методи статистичного аналізу фінансового стану підприємств.

 

1. Загальна інформація про доходи та витрати підприємств міситься у формах статистичної звітності зі структурних обстежень підприємств (табл. 9.1).

Таблиця 9.1

Структурні обстеження підприємств

Інформація про фінанси підприємств міситься у формах статистичної звітності зі статистики фінансів (табл. 9.2).

 

Таблиця 9.2

Статистика фінансів підприємств

 

В умовах розширення напрямів і сфер діяльності суб’єктів господарювання зростає необхідність статистичного вивчення та оцінювання результативності їх функціонування. Фінансовий стан будь-якої інституційної одиниці (будь-якого підприємства) залежить від багатьох факторів, а саме від забезпеченості фінансовими ресурсами, рівня їх використання, розміщення, можливостей виробництва та збуту, внутрішніх і зовнішніх умов, відносин з партнерами та споживачами, конкурентного середовища, платоспроможності, співвідношення попиту та пропозиції на ринку. Аналіз за цими напрямами дає змогу отримати уявлення про ефективність фінансово-господарської, виробничої, збутової, маркетингової діяльності інституціональної одиниці (підприємства). Ця інформація впливає на характер управлінських рішень на мікрорівні в напрямі коригування обраної стратегії розвитку окремої господарської одиниці (зміна бізнес-планів, контроль за їх здійсненням, поліпшення результативності) та дозволяє агрегувати її на макрорівні для визначення фінансового стану країни в цілому, контролю, оцінки функціонування секторів економіки та обґрунтування подальшої політичної стратегії.

Методика статистичного аналізу фінансового стану підприємства та результатів його діяльності ґрунтується на фінансовій звітності, розрахунку фінансових показників і характеристиці внутрішніх та зовнішніх впливів на суб’єкт господарювання.

Кожен суб’єкт господарювання, що може від власного імені володіти активами, брати на себе зобов’язання, займатися господарською діяльністю, здійснювати операції з іншими одиницями, нести відповідальність, є, згідно із СНР, інституційною одиницею.

Предметом статистики результатів фінансово-господарської діяльності є кількісний бік у поєднанні з якісними змінами масових процесів і явищ, стосовно фінансових або грошових відносин, що виникають у процесі формування основного та оборотного капіталу, коштів інституційних одиниць, їх розподілу та використання. Процес або діяльність, яка здійснюється під контролем і відповідальністю суб’єкта господарювання, що використовує працю, капітал, товари та послуги з метою випуску інших товарів і послуг, має назву виробнича діяльність за категоріями СНР.

Головною метою статистичного аналізу оцінки господарської діяльності на мікрорівні є характеристика фінансового потенціалу суб’єкта господарювання за допомогою інформативних показників і статистичних методів. Основними завданнями статистки фінансових результатів є:

- оцінювання ефективності використання ресурсів;

- аналіз характерних закономірностей та тенденцій фінансового стану підприємств і на цій основі — стабільності їхнього функціонування;

- виявлення диспропорцій у діяльності підприємств;

- аналіз прибутковості та рентабельності;

- виявлення резервів підвищення ефективності діяльності для обґрунтування відповідних управлінських рішень.

Результативність управління підприємством як інституційною одиницею, значною мірою визначається рівнем його організації та якістю інформаційного забезпечення. Основним джерелом інформації про фінансовий стан підприємства є фінансова звітність підприємства, що охоплює баланс, звіт про фінансові результати, звіт про рух грошових коштів, звіт про власний капітал і примітки до звітів. Форми фінансової звітності підприємств і порядок їх заповнення встановлює Міністерство фінансів України за погодженням з Державним комітетом статистики України.

Метою складання балансу (форма № 1) є надання користувачам повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан підприємства на звітну дату. На підставі даних про баланс визначається кінцевий фінансовий результат діяльності суб’єкта господарювання, а також здійснюється оперативне фінансове планування, контроль за рухом грошових потоків, аналіз стабільності підприємства. Види активів і пасивів, що використовуються в балансі, ідентифікуються згідно із загальноприйнятою їх класифікацією за методологією СНР [6, с. 295]. За Системою для аналізу економічного стану інституційної одиниці (або сектору) з метою характеристики величини її фінансових і нефінансових ресурсів складається Баланс активів і пасивів, що є прототипом форми № 1.

Активи — ресурси, контрольовані підприємством у результаті минулих подій, використання яких, як очікується, приведе до надходження економічних вигід у майбутньому. Витрати на придбання та створення активу, які не можуть бути відображені в балансі, включаються до складу витрат звітного періоду у звіті про фінансові результати.

У табл. 9.3 наведено форму балансу в агрегованому вигляді, а також умовні позначення підсумків розділів балансу та деяких важливих груп статей у розділах.

Таблиця 9.3

Схема балансу в агрегованому вигляді

 

Статистичний аналіз фінансового стану ґрунтується як на звітних даних для зовнішнього користувача інформації, що охоплюють лише обмежену частину діяльності підприємства, але дозволяють об’єктивно оцінювати його ділову активність, рентабельність, результативність, так і на інформації внутрішньогосподарського обліку та планування (закриті дані або комерційна таємниця) для визначення технічного й нормативного стану.

Вимогами до джерел інформації є її доречність, достовірність, нейтральність, зрозумілість, порівнянність, що впливає на прийняття обґрунтованих управлінських рішень.

2. Важливим завданням методики статистичного аналізу фінансового стану є дослідження абсолютних показників фінансової стійкості підприємства. Під фінансовою стабільністю підприємства розуміють стабільність його фінансового стану, можливість вчасно й повністю виконувати платіжні зобов’язання, що випливають з виробничих, торгових, кредитних та інших операцій грошового характеру, і на цій основі — достатність фінансової забезпеченості для неперервної діяльності відповідно до критеріїв надійності підприємства як ділового партнера. Аналіз фінансової стійкості доцільно здійснювати в два етапи:

1.Використання традиційної методики та формулювання висновку за результатами аналізу.

2.Приведення методики аналізу у відповідність до особливостей економічної ситуації, формулювання висновку та зіставлення (порівняння) його висновків із традиційним аналізом.

Найзагальнішим показником фінансової стійкості є надлишок або нестача джерел коштів для формування запасів і витрат, що являє собою різницю між обсягом джерела коштів та обсягом запасів і витрат. При цьому мається на увазі забезпеченість певними видами джерел (власними, кредитними, позиченими), оскільки достатність суми всіх можливих видів джерел (включаючи короткострокову кредиторську заборгованість та інші пасиви) гарантована тотожністю підсумків активу й пасиву балансу.

Для характеристики джерел формування запасів і витрат застосовується кілька показників, що відображають різний ступінь охоплення деяких видів джерел (Д), а саме:

• наявність власних оборотних коштів, що дорівнює різниці між власним капіталом і величиною необоротних активів:

                                             І Д = І П – І А;                                          (9.1)

• наявність власних і довгострокових позичених джерел формування запасів і витрат, що розраховується додаванням до попереднього показника величини довгострокових зобов’язань:

                                               ІІ Д = І Д + ІІІ П;                                     (9.2)

• загальна величина джерел формування запасів і витрат, що визначається як сума попереднього показника та суми короткострокових кредитів (за винятком банківських кредитів):

                                                ІІІ Д = ІІ Д + ІV П₁.                                 (9.3)

Розглянутим трьом показникам наявності джерел формування запасів і витрат відповідають три показники забезпеченості запасів і витрат джерелами їх формування:

• залишок (+) або нестача (–) власних оборотних коштів визначається різницею між наявними власними оборотними коштами й запасами :

                                                 І З = І Д – ІІ А₁;                                      (9.4)

• залишок (+) або нестача (–) власних і довгострокових позичених джерел формування запасів та витрат:

                                       ІІ З = ІІ Д – ІІ А₁;                                            (9.5)

• залишок (+) або нестача (–) загальної величини основних джерел формування запасів і витрат:

                                                 ІІІ З = ІІІ Д – ІІ А₁.                                           (9.6)

Розрахунок показників забезпеченості запасів і витрат джерелами їх формування дає змогу класифікувати фінансові ситуації за ступенем їхньої стійкості. У цьому разі можна виокремити чотири фінансові ситуації:

1) абсолютна стійкість фінансового стану, що трапляється рідко та являє собою граничний тип фінансової стійкості. Вона задається умовами:

 

Показник типу ситуації ;

2) нормальна стійкість фінансового стану підприємства, що гарантує платоспроможність:

 

;

3) нестійкий фінансовий стан, що супроводжується порушенням платоспроможності, за якого зберігається можливість поновлення рівноваги за рахунок поповнення джерел власних коштів і збільшення власних оборотних коштів, а також додаткового залучення довгострокових кредитів і позикових коштів:

 

.

Фінансова нестійкість вважається в цьому разі нормальною (допустимою), якщо величина залучених для формування запасів і витрат короткострокових кредитів та запозичених коштів не перевищує сумарної вартості виробничих запасів готової продукції (найліквіднішої частини запасів і витрат). Якщо ці умови не виконуються, то фінансова нестійкість є ненормальною (передкризовою) та відображає тенденції до істотного погіршення фінансового стану;

4) кризовий (критичний) фінансовий стан, за якого підприємство перебуває на межі банкрутства, оскільки в цьому разі грошові кошти, короткострокові фінансові вкладення та дебіторська заборгованість підприємства не покривають навіть його кредиторської заборгованості:

 

.

Статистичний аналіз фінансової стійкості підприємств здійснюється на основі коефіцієнтів оцінки фінансової стійкості підприємства, які характеризують структуру капіталу підприємства, що використовується підприємством з позицій фінансової стабільності розвитку (табл. 9.4).

Таблиця 9.4

Система показників фінансової стійкості підприємств

 

Метою розрахунку показників фінансової стійкості є оцінка можливості підприємства вчасно й повністю виконати платіжні зобов’язання, що випливають з торгових, кредитних та інших операцій грошового характеру. Коефіцієнти фінансової стійкості показують реальні та потенційні фінансові ресурси підприємства, співвідношення між платіжними й поточними грошовими надходженнями, ступінь захищеності інтересів кредиторів та інвесторів, що мають довгострокові вкладення в підприємства. Вони характеризують незалежність підприємства, його здатність маневрувати власними коштами, достатність фінансової забезпеченості для безперервної діяльності, стан виробничого потенціалу, є критеріями оцінювання надійності підприємства як ділового партнера.

Загальною оцінкою фінансової стійкості є співвідношення залучених (запозичених) і власних коштів, тобто коефіцієнт фінансового ризику. Він характеризує відношення величини зобов’язань підприємств до величини його власних коштів. Зростання цього коефіцієнта в динаміці свідчить про посилення залежності підприємств від зовнішніх інвесторів і кредиторів.

Коефіцієнт маневреності характеризує відношення власних оборотних коштів до загальної величини джерел власних коштів. Він показує, яка частина власних коштів підприємства перебуває в мобільній формі, що дає змогу відносно вільно маневрувати цими коштами. Його величина характеризує частину власного капіталу, що використовується для фінансування поточної діяльності, тобто вкладена в оборотні засоби, та капіталізовану частину. Високі значення коефіцієнта маневреності позитивно характеризують фінансовий стан підприємства.

Коефіцієнт реальної вартості основних засобів характеризує питому вагу залишкової вартості, тобто повної вартості за відрахуванням зносу основних засобів у підсумку балансу.

Коефіцієнт концентрації власного капіталу характеризує питому вагу власних коштів підприємства в загальній сумі коштів, авансованих для його діяльності. На практиці поширена думка, що частка власного капіталу має бути достатньо високою, але не нижче ніж 60 %. Додатком до цього показника є коефіцієнт концентрації залученого капіталу. Сума цих показників дорівнює 1, або 100 %.

Оберненим до коефіцієнта концентрації власного капіталу є коефіцієнт фінансової залежності, зниження якого до одиниці вказує на здатність суб’єкта господарювання цілком фінансувати своє підприємство.

 

3. В основу цього аналізу покладено категорії доходу та прибутку підприємства. Існують два базові підходи до визначення змісту категорії доходу підприємства й аналізу умов його формування. Серед найвизнаніших сучасних категорій, що ґрунтуються на цих підходах і певною мірою інтегрують їх, слід відзначити такі:

1.Факторна теорія доходів. Вона розглядає дохід підприємства як результат корисного використання певних видів економічних ресурсів або факторів виробництва. Система цих факторів виробництва поряд з природними ресурсами, капіталом, трудовими ресурсами на сучасному етапі розвитку теорії доповнюється інтелектуальною власністю у всіх її формах, інформаційними ресурсами тощо.

2.Компенсаторна теорія доходів (або теорія підприємницького доходу). Вона розглядає дохід як плату (компенсацію) підприємцю за здійснення підприємницької діяльності. Ця плата (або дохід підприємця) складається з двох частин.

Одна частина підприємницького доходу становить плату за звичайну працю підприємця, пов’язану з організацією та веденням господарської діяльності (вона дорівнює платі, яку б він мав змогу отримувати, продаючи свою працю іншим власникам).

Друга частина підприємницького доходу становить плату за те, що підприємець бере на себе ризик, який перевищує середньоринковий.

3.Інноваційна теорія доходу. Вона розглядає певний вид додаткового доходу підприємства (понад нормальний його рівень), що формується від упровадження ефективніших технологічних, організаційних та інших інновацій, які істотно підвищують продуктивність праці. Такі інновації дозволяють підприємству отримувати вищий дохід, ніж середньогалузевий його рівень.

4.Теорія монопольного доходу. Вона пояснює ті випадки, коли вищий (додатковий) дохід є наслідком недостатньої конкуренції та навіть монопольного становища підприємства на певних сегментах ринку.

Кожна з категорій розкриває якийсь один бік складного процесу визначення сутності доходу підприємства й несе інформацію про суб’єктивні механізми його формування в умовах ринкової економіки.

Чинна за новими стандартами бухгалтерського обліку в Україні форма звітності № 2 «Звіт про фінансові результати» дещо узагальнено відображає структуру формування загального доходу.

Регулярне отримання доходів є складовою забезпечення платоспроможності підприємства (формує позитивний грошовий потік, що дозволяє своєчасно розраховуватися за фінансовими зобов’язаними та створювати резервний запас ліквідності); його фінансової стійкості та інвестиційної привабливості.

Прибуток характеризує чисте збільшення власного капіталу підприємства в результаті його господарської діяльності та в найпростішому випадку кількісно дорівнює різниці між доходами й витратами.

Загальна величина прибутку має такі самі джерела утворення, що й дохід відповідно до класифікації доходів за джерелами формування, але вона формується з урахуванням витрат по кожному з розглянутих джерел.

Прибуток є загальноекономічною категорією і характеризує тільки частину доданої вартості, а дохід відображає всю її величину. Прибуток — це в основному вартісна форма додаткового продукту, а дохід становить вартісну форму необхідного й додаткового продукту. Тією мірою, якою в доході відображаються результати (дохід) не тільки виробничої, а й невиробничої діяльності, він зближується з іншим народногосподарським показни­ком — валовим національним доходом. Проте між ними є одна істотна різниця — обсяг валового національного продукту містить у собі не тільки доходи від економічної діяльності всіх виробничих і невиробничих ланок народного господарства, але й амортизацію виробничих і невиробничих засобів, яка, природно, у дохід не включається.

У складі внутрішніх джерел формування цих ресурсів головна роль належить чистому прибутку.

Чистий фінансовий результат діяльності у формі прибутку (збитку) визначається за такою схемою:

1.Дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг).

2.Непрямі податки та інші відрахування з доходу (ПДВ, акциз, повернення товарів, інші збори).

3.Чистий дохід (виручка) від реалізації товарів (стр.1 — стр. 2).

4.Собівартість реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг).

5.Інші операційні доходи (від операційної оренди активів, операційних курсових різниць, реалізації оборотних активів, крім фінансових інвестицій тощо).

6.Інші операційні витрати (собівартість реалізованих виробничих запасів, втрати від операційної курсової різниці, резерв сумнівних боргів, списання безнадійних боргів тощо).

7.Інші звичайні доходи (дивіденди, проценти та інші доходи від фінансових інвестицій, доходи від реалізації фінансових інвестицій, необоротних активів, майнових комплексів тощо).

8.Інші звичайні витрати (витрати на проценти та інші витрати, пов’язані зі залученням іноземного капіталу, втрати від участі в капіталі, зниження фінансових інвестицій і необоротних активів, інші витрати, не пов’язані з операційною діяльністю).

9.Надзвичайні доходи / витрати — невідшкодовані збитки від стихійних подій, пожеж, техногенних аварій, за винятком страхового відшкодування, тощо.

1. Податок на прибуток.
2. Чистий фінансовий результат (загальний прибуток / збитки) = 3 – 4 – 6 – 8 – 10 + 5 + 7 ± 9.

Частина власних фінансових ресурсів, сформована за рахунок цього джерела, може використовуватися на фінансування капітальних вкладень по розширенню відтворювального процесу, поповнення обігових коштів. Прибуток, що залишається в розпорядженні підприємства, спрямовується на матеріальне стимулю­вання праці робітників і соціальний розвиток підприємства. Ще одним з елементів формування власних фінансових ресурсів, поряд із прибутком, є кошти від реалізації необоротних активів, які вибули.

Основними напрямами статистичного дослідження доходів і прибутку підприємств є:

- характеристика структури за джерелами їх формування;

- визначення динаміки й тенденцій розвитку;

- оцінювання ефективності формування та її впливу на стабільне функціонування підприємства;

- дослідження впливу доходу та прибутку на показники платоспроможності, фінансової стійкості та інвестиційної привабливості підприємств;

- вивчення внутрішнього середовища формування;

- аналіз зовнішніх факторів, що впливають на розмір і склад доходів та прибутку підприємства;

- обґрунтування стратегічних цілей розвитку доходів залежно від кінцевої мети бізнесу;

- надання рекомендацій управлінського характеру щодо розробки пріоритетів господарської діяльності з метою поліпшення дохідності та прибутковості підприємства.

Наведені абсолютні показники використовуються для аналізу прибутковості та рентабельності.

Прибутковість — система показників, що характеризують здатність підприємства генерувати прибуток і здійснювати рентабельну діяльність. Рівень прибутковості характеризується системою коефіцієнтів рентабельності.

Коефіцієнти рентабельності — система відносних показників, що характеризують здатність підприємства генерувати необхідний прибуток у процесі своєї господарської діяльності визначають ефективність використання активів і власного капіталу.

Для аналізу прибутковості та рентабельності можна використати таку систему показників (табл. 9.4):

Аналіз рентабельності підприємства дає змогу визначити ефек­тивність вкладення коштів у підприємство та раціональність їх використання. Вони також є важливою характеристикою факторів формування прибутку й доходу та використовуються як інструмент інвестиційної політики й ціноутворення. Безпосередній вплив на них справляють показники ефективності управління та ділової активності.

Головний показник прибутковості дає змогу аналізувати ефективність використання активів, за винятком нематеріальних активів, і розраховується як відношення прибутку, включаючи податкові платежі, до суми вказаних активів.

Показник, який характеризує величину фінансового результату від операційної діяльності, що припадає на одиницю випуску продукції, має назву прибутковість операційної діяльності.

 

Таблиця 9.4

Система показників прибутковості та рентабельності

 

Рентабельність капіталу визначається відношенням обсягу прибутку до підсумку балансу й характеризує ефективність використання всього майна підприємства (власного та запозиченого капіталу).

Рентабельність перманентного капіталу показує ефективність використання довгострокових кредитів і позик.

 

4. Ліквідність — характеристика здатності окремих видів майнових цінностей бути швидко конвертованими в грошову форму без втрати своєї поточної вартості в умовах наявної кон’юнктури ринку. Найчастіше цей термін стосується характеристики окремих активів на балансі підприємства або окремих об’єктів інвестицій.

Платоспроможність — здатність підприємства вчасно розраховуватися за своїми фінансовими зобов’язаннями за рахунок достатньої наявності засобів платежу (залишку грошових коштів) та інших ліквідних активів.

Завдання аналізу ліквідності балансу виникає в умовах ринку у зв’язку з посиленням жорсткості бюджетного обмежування та потреби оцінювання кредитоспроможності підприємства, що вступає в різні фінансові відносини. Кредитоспроможність підприємства — це його характеристика як суб’єкта кредитних відносин, що виражається у здатності підприємства своєчасно та повністю повертати позики. Це поняття може застосовуватися під час оцінювання підприємства як у разі банківської форми кредиту, так і під час здійснення комерційного кредитування. Поняття кредитоспроможності природним способом відображає сутність кредиту, головною рисою якого є повертання вартості, що надається кредитором позичальнику.

Ліквідність балансу — це ступінь покриття зобов’язань підприємства його активами, строк перетворення яких у гроші відповідає строку погашення зобов’язань.

Ліквідність балансу потрібно відрізняти від ліквідності активів, яка визначається як величина, обернена до часу, необхідного для перетворення даного виду активів у грошові кошти. Аналіз ліквідності балансу полягає в порівнянні коштів по активу, згрупованих за ступенем їх ліквідності та розташованих у порядку зменшення (зниження) ліквідності, із зобов’язаннями за пасивом, згрупованими за строками їх погашення та розташованими в порядку зростання строків.

Згідно з методологією СНР, на активи інституційні одиниці встановлюють права власності та можуть упродовж певного часу отримувати економічну вигоду (користь) від їх зберігання або використання. Фінансовим активам протистоять фінансові зобов’язання (вимоги), що дають право їх власнику (кредитору) отримувати виплати від іншої інституційної одиниці (боржника).

Залежно від ступеня ліквідності, тобто від швидкості перетворення в грошові кошти, активи підприємств поділяють на такі групи:

А1 — найліквідніші активи. До них належать усі статті грошових коштів підприємств і короткострокові фінансові вкладення, за винятком статті «Дебіторська заборгованість з учасниками»;

А2 — активи, що швидко реалізуються. Це активи, для перетворення яких на гроші потрібен певний час. До цієї групи включають дебіторську заборгованість та інші оборотні активи;

А3 — активи, що реалізуються повільно, статті «Запаси та витрати», «Довгострокові фінансові вкладення» та «Дебіторська заборгованість з учасниками»;

А4 — активи, що важко реалізуються, — статті «Основні засоби та інші позаоборотні активи», за винятком статті цього розділу, що включена до попередньої групи.

Пасиви балансу групуються за ступенем строковості їх оплати:

П1 — найбільш строкові зобов’язання. До них належать кредиторська заборгованість та інші короткострокові пасиви «Розрахунки та інші короткострокові пасиви», а також статті «Резерви майбутніх витрат та платежів», залишки за якою мають бути забезпечені найліквіднішими активами підприємства;

П2 — короткострокові пасиви. Це короткострокові кредити та позичені кошти;

П3 — довгострокові пасиви. Це довгострокові кредити та позичені кошти, а також стаття «Кредиторська заборгованість з учасниками» з розділу ІІІ пасиву балансу;

П4 — постійні пасиви — статті, за винятком статті «Резерви майбутніх витрат та платежів».

Для визначення ліквідності балансу потрібно порівняти підсумки наведених груп за активом і пасивом. Баланс є абсолютно ліквідним, якщо мають місце такі співвідношення:

 

Для характеристики ліквідності (платоспроможності) використовується система коефіцієнтів, які характеризують здатність підприємства своєчасно розплачуватися за своїми фінансовими зобов’язаннями залежно від стану ліквідності активів (табл. 9.5).

Коефіцієнт покриття визначає співвідношення всіх поточних активів (за вирахуванням витрат майбутніх активів) та короткотермінових зобов’язань і характеризує достатність оборотних коштів підприємства для погашення загальних боргів упродовж року. Він показує, скільки грошових коштів припадає на одиницю короткотермінових зобов’язань. Критичне значення для нього — одиниця. Значення в межах 1—1,5 свідчить про те, що підприємство своєчасно ліквідує свою заборгованість.

Коефіцієнт покриття проміжний — це співвідношення між позиковими і власними коштами підприємства, яке показує ступінь залежності господарської одиниці від залучених коштів. При значенні коефіцієнта менше 1 підприємство має на своїх активах більше власних коштів. Якщо це значення перевищує 1, то підприємство функціонує за рахунок залучених коштів.

Таблиця 9.5

Система показників ліквідності і платоспроможності підприємств

Показник	Порядок розрахунку
Коефіцієнт покриття
Коефіцієнт покриття проміжний
Коефіцієнт поточної ліквідності
Частка запасів у оборотних активах
Частка власних оборотних коштів у покритті запасів

 

Коефіцієнт поточної ліквідності дорівнює відношенню величини найліквідніших активів, додатково включаючи дебіторську заборгованість, до суми найтерміновіших зобов’язань і короткострокових пасивів. Цей показник відображає прогнозовані платіжні можливості підприємства за умов своєчасного проведення розрахунків з дебіторами й характеризує очікувану платоспроможність на період середньої тривалості одного обороту дебіторської заборгованості. Якщо оборотні активи перевищують за величиною короткострокові позикові кошти, підприємство розглядається як перспективне і таке, що процвітає.

Частка запасів у оборотних активах вказує на питому вагу запасів товарно-матеріальних цінностей у сумі платіжних коштів, дебіторської заборгованості та запасів.

Частка власних оборотних коштів у покритті запасів дає змогу оцінити ступінь автономності підприємства в самозабезпеченні власного виробництва оборотними активами або його залежність у формуванні оборотного капіталу від зовнішніх інвесторів.

 

5. Ділова активність підприємства у фінансовому аспекті проявляється через швидкість обертання його коштів. Під час проведення аналізу ділової активності досліджуються рівень та динаміка різноманітних коефіцієнтів оборотності, які є відносними показниками діяльності підприємства. В узагальненому вигляді система показників ділової активності характеризує ефективність використання власних і залучених ресурсів підприємства та має такий вигляд (табл. 9.6).

Показник загального обертання капіталу визначає кількість грошових одиниць чистої виручки від реалізації з кожної грошової одиниці капіталу підприємства та характеризує загальну ефективність як власного, так і запозиченого капіталу господарської одиниці.

Коефіцієнт обертання мобільних коштів характеризує швидкість обертання наявних грошей, цінних паперів, дебіторської заборгованості, запасів товарно-матеріальних цінностей. Нестача мобільних коштів може призвести до затримки виплат за поточними операціями, надлишок вказує на неефективність використання капіталу.

Коефіцієнт обертання матеріальних оборотних коштів показує, скільки разів у середньому поповнювались активи ІІ розділу балансу. Його зменшення вказує на скорочення швидкості обігу оборотних коштів, що негативно впливає на загальні показники роботи підприємства.

Показник дебіторської заборгованості показує розширення або зниження комерційного кредиту, що надається підприємством. Зростання цього коефіцієнта означає скорочення продажу в кредит, зниження його свідчить про збільшення обсягу кредиту, що надається.

Обертання кредиторської заборгованості вказує на стан розрахунків з постачальниками та іншими кредиторами. Його збільшення свідчить про зменшення кредиторського навантаження на підприємство.

Таблиця 9.6

Система показників ділової активності

 

Про ефективність використання необоротних активів дає змогу робити висновок показник віддачі, зростання якого вказує на стабільність функціонування підприємства та означає прискорення колообігу основних засобів або інфляційне зростання цін.

 

6. Отже, фінансовий стан підприємства прийнято оцінювати за допомогою системи показників, що об’єднуються в чотири групи: 1) прибутковість; 2) ліквідність і платоспроможність; 3) фінансова стійкість (стабільність); 4) стан акціонерного капіталу.

Наведена система показників використовується для аналізу фінансового стану підприємств. Тенденції розвитку можна висвітлити за допомогою показників динамічного ряду: темпів зростання, приросту, абсолютного приросту тощо.

Оцінювання динаміки показників по всій сукупності під впливом зміни по окремих підприємствах і розподілу підприємств здійснюється індексним методом.

Розглянемо це на прикладі прибутковості активів, яка розраховується як співвідношення обсягу прибутку (П) та середніх активів (А). Використаємо систему індексів середніх величин.

Індекс середньої прибутковості змінного складу:

                                                  ,                                         (9.7)

де  — прибутковість в окремих підприємствах або групах підприємств відповідно в базисному та звітному періодах;

 — частка середніх обсягів активів у цих підприємствах або групах підприємств у загальному обсязі активів.

 — абсолютний розмір зміни прибутковості.

Індекс середньої прибутковості фіксованого складу визначається за формулою:

                                     , .                (9.8)

Він показує, як змінилася середня прибутковість активів тільки за рахунок динаміки прибутковості в окремих підприємствах (групах підприємств).

Індекс середньої прибутковості структурних зрушень:

                                  , .                     (9.9)

Індекс показує, як змінилася середня прибутковість по сукупності підприємств за рахунок зміни розподілу по цій сукупності середніх обсягів активів.

При цьому: , .

 

Для аналітичної оцінки ймовірності банкрутства підприємства (фірми, компанії) можуть застосовуватися дво- і п’ятифакторна моделі прогнозування кризових явищ в його (її) діяльності. Двофакторна модель оцінки ймовірності банкрутства підприємства, що передбачає обчислення спеціального коефіцієнта Z, має такий формалізований вигляд:

                       Z = – 0,3877 – 1,0736k_зл + 0,579q_пк,                      (9.10)

де k_зл — коефіцієнт загальної ліквідності;

q_пк — частка позикових коштів у загальній величині пасиву балансу.

За умови використання зазначеної двофакторної моделі ймовірність банкрутства є дуже малою при будь-якому від’ємному значенні коефіцієнта Z, а великою — при Z > 1.

Інші чинники враховуються при прогнозуванні банкрутства за п’ятифакторною моделлю Е. Альтмана. У цьому випадку коефіцієнт Z визначається за наступним рівнянням:

 

      Z = 0,012x₁ + 0,014 x₂ + 0,333 x₃ + 0,006 x₄ + 0,099 x₅,                  (9.11)

 

де  x₁ — Оборотні активи / Загальна сума активів;

x₂ — Нерозподілений прибуток / Загальна сума активів;

x₃ — Балансовий прибуток / Загальна сума активів;

x₄ — Ринкова вартість власного капіталу / Величина позикових коштів;

x₅ — Виручка від реалізації / Загальна сума активів.

При цьому, якщо: 1) Z < 1,81 — імовірність банкрутства дуже висока; 2) 1,81 < Z < 2,765 — імовірність банкрутства середня; 3) 2,765 < Z < 2,990 — ймовірність банкрутства невелика.

 

Питання на самостійне опрацювання

1. Стандарти бухгалтерського обліку, що регламентують облік фінансових результатів.

2. Методичний підхід до оцінки фінансових результатів державних підприємств.

 

Питання для самоконтролю

1. Розкрийте сутність та завдання статистичного аналізу фінансових результатів.

2. Яким чином проводиться аналіз фінансової стійкості підприємства?

3. Яким чином проводиться аналіз прибутковості та рентабельності?

4. Яким чином проводиться аналіз ліквідності та платоспроможності?

5. Яким чином проводиться аналіз ділової активності.

6. Розкрийте методи статистичного аналізу фінансового стану підприємств.

7. Яким чином проводиться аналіз ймовірності банкрутства підприємства?

 

Перелік рекомендованої літератури:

а) основна: [4-12, 14, 17, 19, 27-30];

б) додаткова: [2, 4 ,11-12];

в) джерела INTERNET: [1, 2, 6-11].

 

 

 

Тема 10.  Статистика ефективності діяльності підприємства

План

1. Суть, класифікація та загальні підходи до оцінки ефективності діяльності підприємства.

2. Система показників ефективності діяльності підприємства.

3. Економіко-статистичний аналіз окремих показників ефективності діяльності підприємства.

4. Аналіз впливу рівня витрат, прибутку та обсягу виробництва на ефективність діяльності підприємства.

 

1. Процес виробництва на будь-якому підприємстві здійснюється за належної взаємодії трьох визначальних його чинників: персоналу (робочої сили), засобів праці та предметів праці. Використовуючи наявні засоби виробництва, персонал підприємства продукує суспільно корисну продукцію або надає виробничі й побутові послуги. Це означає, що, з одного боку, мають місце затрати живої та уречевленої праці, а з іншого, — такі чи такі результати виробництва (діяльності). Останні залежать від масштабів застосовуваних засобів виробництва, кадрового потенціалу та рівня його використання.

Ефективність виробництва — це комплексне відбиття кінцевих результатів використання засобів виробництва й робочої сили (працівників) за певний проміжок часу.

У зарубіжній практиці як синонім терміна «результативність господарювання» зазвичай застосовується термін «продуктивність системи виробництва та обслуговування», коли під продуктивністю розуміють ефективне використання ресурсів (праці, капіталу, землі, матеріалів, енергії, інформації) за виробництва різноманітних товарів і послуг.

Ефективність виробництва (продуктивність системи) має поліморфність визначення й застосування для аналітичних оцінок та управлінських рішень. З огляду на це важливим є виокремлювання за окремими ознаками (класифікація) відповідних видів ефективності (продуктивності), кожний з яких має певне практичне значення для системи господарювання (табл. 10.1).

Відповідні види ефективності виробництва (діяльності) виокремлюються переважно за різноманітністю одержуваних ефектів (результатів) господарської діяльності підприємства (організації). У зв’язку з цим виникає необхідність навести сутнісно-змістову характеристику окремих видів ефективності.

Економічну ефективність відображають через різні вартісні показники, що характеризують проміжні та кінцеві результати виробництва на підприємстві чи в іншій інтеграційній виробничій структурі. До таких показників належать: обсяг товарної, чистої або реалізованої продукції; величина одержаного прибутку, рентабельність виробництва (виробів); економія тих чи тих видів ресурсів (матеріальних, трудових) або загальна економія від зниження собівартості продукції; продуктивність праці тощо.

Таблиця 10.1

Класифіція ефективності діяльності підприємства за видами

 

Соціальна ефективність полягає у скороченні тривалості робочого тижня, збільшенні кількості нових робочих місць і рівня зайнятості людей, поліпшенні умов праці та побуту, стану довкілля, безпеки життя тощо. Соціальні наслідки виробництва можуть бути не лише позитивними, а й негативними (безробіття, посилення інфляції, погіршання екологічних показників).

Локальна (комерційна) ефективність визначає означає конкретний результат виробничо-господарської чи іншої діяльності підприємства, унаслідок якої воно має певний зиск (дохід, прибуток).

Коли ж виробництво продукції на даному підприємстві потребує додаткових витрат ресурсів, але її споживання (використання) на іншому підприємстві зв’язане з меншими експлуатаційними витратами або іншими позитивними наслідками діяльності, то кажуть про народногосподарську ефективність, тобто сукупний ефект у сферах виробництва і споживання відповідних виробів (послуг).

Абсолютна ефективність характеризує загальну або питому (у розрахунку на одиницю витрат чи ресурсів) ефективність діяльності підприємства (організації) за певний проміжок часу.

Порівняльна ефективність відображає наслідки порівняння можливих варіантів господарювання і вибору ліпшого з них; рівень ефективності відбиває економічні та соціальні переваги вибраного варіанта здійснення господарських рішень (напрямку діяльності) проти інших можливих варіантів.

Абсолютна й порівняльна ефектиівність доповнюють одна одну. Визначення економічно найбільш вигідного варіанта господарювання завжди базується на зіставленні показників абсолютної ефективності, а її аналітична оцінка здійснюється порівнянням запланованих, нормативних і фактично досягнутих показників, їхньої динаміки за певний період.

Первинна ефективність — це початковий одноразовий ефект, що його одержано внаслідок здійснення виробничо-господарської діяльності підприємства (організації), запровадження прибуткових технічних, організаційних або економічних заходів.

Первинна (початкова) ефективність майже завжди помножується завдяки багатоспрямованому та багаторазовому використанню названих заходів не лише на даному, а й на інших підприємствах, в інших сферах діяльності. Тоді можна казати про так звану мультиплікаційну ефективність, яка проявляється здебільшого в кількох специфічних формах — дифузійному й резонансному ефектах, а також ефектах «стартового вибуху», супровідних можливостей та акселерації.

Синергічна ефективність (від гр. ςγnegτοs — діючий спільно) виражає такий комбінований вплив сукупності тих чи тих інновацій на фінансово-економічний стан суб’єкта господарювання, коли загальний ефект перевищує суто арифметичну суму впливу на виробництво (діяльність) кожної інновації зокрема, тобто коли кожна інновація посилює вплив в усіх інших.

 

2. Система показників ефективності виробництва (діяльності), що побудовано на підставі зазначених принципів, має включати кілька груп:

1) узагальнюючі показники ефективності виробництва (діяльності);

2) показники ефективності використання праці (персоналу);

3) показники ефективності використання виробничих (основних та оборотних) фондів;

4) показники ефективності використання фінансових коштів (оборотних коштів та інвестицій).

Кожна з цих груп включає певну кількість конкретних абсолютних чи відносних показників, що характеризують загальну ефективність господарювання або ефективність використання окремих видів ресурсів (табл. 10.2).

Таблиця 10.2

Система показників оцінки ефективності діляьнсоті підприємства

 

Для всебічної оцінки рівня й динаміки абсолютної економічної ефективності виробництва, результатів виробничо-господарської та комерційної діяльності підприємства (організації) поряд із наведеними основними варто використовувати також і специфічні показники, що відбивають ступінь використання кадрового потенціалу, виробничих потужностей, устаткування, окремих видів матеріальних ресурсів тощо.

Конкретні види ефективності можуть виокремлюватися не лише за різноманітністю результатів (ефектів) діяльності підприємства (організації), а й залежно від того, які ресурси (застосовувані чи споживані) беруться для розрахунків. Застосовувані ресурси — це сукупність живої та уречевленої праці, а споживані — це поточні витрати на виробництво продукції (надання послуг). У зв’язку з цим у практиці господарювання варто виокремлювати також ефективність застосовуваних і споживаних ресурсів як специфічні форми прояву загальної ефективності виробництва (діяльності). У даному разі мова йдеться про так звані ресурсні та витратні підходи до визначення ефективності із застосуванням відповідних типів показників.

Узагальнюючий показник ефективності застосовуваних ресурсів підприємства (організації) можна розрахувати, користуючись формулою:

 

,                               (10.1)

 

де  — ефективність застосовуваних ресурсів, тобто рівень продуктивності суспільної (живої та уречевленої) праці;  — обсяг чистої продукції підприємства;  — чисельність працівників підприємства;  — середньорічний обсяг основних фондів за відновною вартістю;  — вартість оборотних фондів підприємства;  — коефіцієнт повних витрат праці, що визначається на макрорівні як відношення чисельності працівників у сфері матеріального виробництва до обсягу утвореного за розрахунковий рік національного доходу і застосовується для перерахунку уречевленої у виробничих фондах праці в середньорічну чисельність працівників.

 

Узагальнюючим показником ефективності споживаних ресурсів може бути показник витрат на одиницю товарної продукції, що характеризує рівень поточних витрат на виробництво і збут виробів (рівень собівартості). Як відомо, до собівартості продукції споживані ресурси включаються у вигляді оплати праці (персонал), амортизаційних відрахувань (основні фонди і нематеріальні активи) і матеріальних витрат (оборотні фонди).

З-поміж узагальнюючих показників ефективності виробництва (діяльності) того чи того первинного суб’єкта господарювання виокремлюють насамперед відносний рівень задоволення потреб ринку. Він визначається як відношення очікуваного або фактичного обсягу продажу товарів (надання послуг) суб’єктом господарювання до виявленого попиту споживачів.

До важливих узагальнюючих показників ефективності виробництва (діяльності) належить також частка приросту продукції за рахунок інтенсифікації виробництва. Це зумовлюється тим, що за ринкових умов господарювання вигіднішим економічно й соціально є не екстенсивний (через збільшення застосовуваних ресурсів), а саме інтенсивний (за рахунок ліпшого використання наявних ресурсів) розвиток виробництва.

Визначення частки приросту продукції за рахунок інтенсифікації виробництва здійснюється за формулою

,                                       (10.2)

де  — частка приросту обсягу продукції, зумовлена інтенсифікацією виробництва;  — приріст застосовуваних ресурсів за певний період (розрахунковий рік), %;  — приріст обсягу виробництва продукції за той же період (рік), %.

 

3. Оцінка ефективності виробничо-господарської діяльності підприємства здійснюється шляхом розрахунку та аналізу виокремленої в умові відповідної задачі певної сукупності економічних показників. При цьому відносний рівень задоволення потреб ринку визначається як відношення очікуваного чи фактичного обсягу продажу товарів підприємством до виявленого попиту споживачів на його продукцію. Зарплатомісткість і зарплатовіддача — це взаємообернені показники; вони розраховуються на основі зіставлення фонду заробітної плати персоналу та обсягу товарної продукції. Методика визначення окремих показників виробничо-господарської діяльності підприємства (фірми) викладена в інших розділах. Що ж до інтегрованого індексу підвищення ефективності виробництва, то за умови рівності коефіцієнтів вагомості розрахованих окремих показників він обчислюється як середньо­арифметична величина.

Одним із узагальнюючих показників інтегральної ефективності діяльності виробничого підприємства є частка приросту обсягу товарної продукції за рахунок інтенсифікації виробництва, здійснюваної шляхом кращого використання наявних ресурсів живої та уречевленої праці (Ч_пр, Ф_ос, Ф_об). Обчислення такого показника вимагає послідовного розрахунку:

1) фактичного приросту обсягу товарної продукції у конкретному році (DV_тп);

2) суми основних та оборотних фондів (Ф_ос/об);

3) ресурсів уречевленої праці в перерахуванні на середньорічну кількість працівників (Р_уп) за допомогою коефіцієнта повних витрат праці (k_пвп), обчислюваного на основі зіставлення чисельності працюючих у виробничій сфері та утвореного національного доходу (чистої продукції) країни, тобто на основі формули:

                                   Р_уп = Ф_ос/об k_пвп;                                   (10.3)

4) загальної величини застосовуваних ресурсів (Р_з) підсумовуванням величин Ч_пр і Р_уп;

5) відносного приросту застосовуваних ресурсів (DР_з);

6) частки приросту обсягу товарної продукції за рахунок інтенси­фікації виробництва (Ч_тп/інт) за формулою:

                                 Ч_тп/інт .                           (10.4)

Вартість фірми з урахуванням структури (співвідношення власного і позикового) капіталу В_ф/стр.к можна визначити, користуючись формулою:

                       ,               (10.5)

де Д_в — валовий дохід фірми (до вирахування відсотка за користування позикою);

К_поз — позиковий капітал фірми;

в_поз — відсоток за користування банківською позикою;

r_д — відсоткова ставка дисконта.

 

Економічну вартість підприємства прийнято обчислювати як відношення середньорічного чистого грошового потоку до частки капіталу в економічній його вартості. Якщо розрахована економічна вартість підприємства перевищує його так звану ліквідаційну вартість, то доцільно реорганізувати таку підприємницьку структуру. Якщо ж вона менша за ліквідаційну вартість, то рішення арбітражного суду щодо ліквідації такого підприємства буде економічно виправданим.

Відносний показник ефективності роботи підприємства в загальній формі визначається з урахуванням прибутку (валового, чистого) і ресурсів (поточних витрат). У зв’язку з цим загальноприйнятою є практика обчислення та аналізу кількох її різновидів:

• · рентабельності виробничих фондів (виробництва);
• · рентабельності сукупних активів;
• · рентабельності власного (акціонерного) капіталу;
• · рентабельності товарної (реалізованої) продукції чи обсягу продажу, товарообмінних та інших комерційних операцій;
• · рентабельності окремих виробів (товарів).

Методичний підхід до обчислення всіх різновидів рентабельності є однаковим, тобто в чисельнику розрахункової формули завжди ставиться одержаний (очікуваний) валовий або чистий прибуток, а в знаменнику — відповідний вид ресурсів (витрат): виробничі фонди, сукупні активи, власний (акціонерний) капітал, валові витрати на виробництво товарної продукції, собівартість окремих виробів. При цьому варто пам’ятати, що для обчислення рентабельності власного капіталу використовується тільки чистий прибуток. Для обчислення рентабельності виробничих фондів (виробництва) потрібно брати середньорічну величину основних вироб­ничих фондів та оборотних коштів підприємства, а рентабельності сукупних активів — загальну суму заданих їх елементів. Треба також розрізняти рентабельність усього обсягу продукції (відношення валового прибутку до повної собівартості товарної продукції) і рентабельність окремого виробу (співвідношення питомих прибутку та собівартості). Насамкінець для аналітичних цілей може застосовуватися визначення рентабельності обсягу продукції та окремих виробів на основі собівартості за вирахуванням матеріальних витрат.

Певні методичні особливості має порівняно комплексна задача щодо знаходження потрібної динаміки окремих різновидів рента­бельності та інших пов’язаних з нею економічних показників.

Динаміка рентабельності виробництва і маси прибутку за рахунок окремих чинників (зміни питомого прибутку, фондомісткості, валових витрат, обсягу реалізації продукції) визначається на основі наступних вихідних показників (з умовним позначенням тих, що необхідні для подальших формалізованих розрахунків): а) середньорічної вартості основних виробничих фондів; б) середньорічного залишку нормованих обігових коштів; в) валових витрат на виробництво продукції — , ; г) обсягу реалізації продукції — , ; д) балансового прибутку — , . За такої умови послідовно здійснюються розрахунки:

1) рівня рентабельності виробництва у базисному і звітному роках (,);

2) відносного приросту прибутку на 1 грн. реалізованої продукції у звітному році (DП_р);

3) зростання рентабельності виробництва за рахунок збільшення прибутку на 1 грн. обсягу реалізованої продукції — за формулою:

                                 ;                                     (10.6)

4) зменшення рентабельності виробництва за рахунок зростання фондомісткості продукції — за формулою

                                 ;                        (10.7)

5) відносного зростання балансового прибутку (DБП_зв);

6) частки приросту прибутку за рахунок зниження валових витрат на 1 грн. реалізованої продукції — за формулою:

                          Ч_Dпр/Dвв = ;                         (10.8)

7) відносного збільшення прибутку за рахунок зниження валових витрат — за формулою:

                                  Ч_Dпр/Dвв;                          (10.9)

8) відносного збільшення прибутку за рахунок збільшення обсягу реалізації продукції — із застосуванням формули:

 

              .                                                (10.10)

 

Визначення економічної ефективності диверсифікації виробництва, яка стає однією з поширених форм його організації за умови посилення конкуренції продуцентів на ринку, має базуватися на обчисленні кількох взаємопов’язаних показників: зростання обсягу виручки від реалізації диверсифікованої продукції, приріст валового і чистого прибутку, коефіцієнт прибутковості та термін окупності інвестицій у подальший розвиток диверсифікації виробництва. При цьому варто наголосити, що розрахунки коефіцієнта прибутковості і терміну окупності повинні обов’язково здійснюватися з використанням дисконтованих (зведених до теперішньої вартості) щорічних інвестицій та грошових потоків.

 

4. Загальновідомо, що існує певна залежність рівня витрат (змінних, постійних) і прибутку від обсягу виробництва, яку мають завжди використовувати економісти при обгрунтуванні нових проектних рішень. При цьому за конкретної величини постійних витрат і збільшення обсягу продукції до певного рівня її виробництво є збит­ковим, а після його досягнення — прибутковим. Тому в процесі розробки проекту організації продукування нових виробів постає завдання визначення так званої точки беззбитковості (критичного обсягу виробництва у натуральному чи вартісному виразі) — N_кр. У загальному випадку обчислення величини N_кр здійсню­ється за допомогою формули

                                   ,                                    (10.11)

де С_пост — постійні витрати на виробництво продукції у розрахунковому році;

Ц — продажна ціна одиниці продукції;

С_зм — змінні поточні витрати на виробництво одиниці продукції.

 

Це спричинює необхідність точного розрахунку величини як пос­тійних, так і змінних витрат, а також виявлення впливу їх динаміки на прибутковість виробництва. Не слід забувати, що певне зменшення (збіль­шення) постійних і змінних витрат обумовлює пропорційне збільшення (зменшення) одержуваного прибутку.

Критичний обсяг реалізації продукції задля одержання наперед визначеної відносної величини прибутку можна розрахувати, користуючись формулою

                                      ,                             (10.12)

де  k_пв — частка постійних витрат у валових витратах на виробництво продукції;

k_пр — обумовлений коефіцієнт прибутковості, який бажано (потрібно) досягти.

 

На критичний обсяг виробництва та реалізації продукції впливають різноманітні чинники цінового і витратного характеру. Зокрема зміна критичного обсягу продукції у натуральному виразі внаслідок підвищення ціни на вихідну сировину  обчислюється за допомогою формули

                            ,                       (10.13)

де  I_ц — індекс підвищення ціни на вихідну сировину.

 

Подібна формула застосовується для визначення впливу підвищення продажної ціни одиниці виробу на критичний обсяг вироб­ництва:

                               .                    (10.14)

Ніяких методичних відмінностей не існує і при визначенні одночасного впливу збільшення постійних витрат й зменшення продажної ціни на критичний обсяг виробництва. Лише у чисельнику формули (110) додатково враховується індекс збільшення постійних витрат I_п шляхом помноження на нього першої величини С_пост.

Обчислення необхідного обсягу реалізації продукції для забезпечення заданої величини чистого прибутку V_рп здійснюється за формулою

                                 ,                        (10.15)

де  Ц — ціна одиниці продукції;

ЧП_зад — задана величина чистого прибутку;

С — собівартість одиниці продукції;

m_чп — частка чистого прибутку з урахуванням відсотка сплати податку на прибуток.

 

Певні методичні особливості має порівняно комплексна задача щодо знаходження потрібної динаміки окремих різновидів рентабельності та інших пов’язаних з нею економічних показників. Зокрема необхідний рівень рентабельності продукції R_н/п для забезпечення збільшення прибутку на певну величину DП за умови заданих обсягу реалізації продукції О_з/рп та її рентабельності R_з/п можна визначити, використавши розрахункове значення прибутку за звітний рік П_р/зв послідовно за формулами:

 

              ;      .                     (10.16)

За потреби обчислення необхідного обсягу реалізації продукції для досягнення заданого рівня рентабельності основного капіталу R_н/ок можна користуватися формулою:

                            .                         (10.17)

У випадку розрахунку необхідної абсолютної величини скорочення витрат DВВ_н для забезпечення заданого рівня рентабельності продукції R_з/п потрібно застосовувати таку формулу:

                                 .                      (10.18)

 

Питання на самостійне опрацювання

1. Фактори підвищення ефективності діяльності підприємства.

2. Оцінка резервів підвищення ефективності діяльності підприємства.

 

Питання для самоконтролю

1. Розкрийте суть та класифікацію ефективності діяльності підприємста.

2. Які загальні підходи до оцінки ефективності діяльності підприємства ви знєте?

3. Розкрийте систему показників ефективності діяльності підприємства.

4. Яким чином відбувається економіко-статистичний аналіз окремих показників ефективності діяльності підприємства.

5. Яким чином аналізується динаміка показників рентабельності виробництва і маси прибутку за рахунок окремих чинників?

6. Як визначається економічна вартість підприємства?

7. Яким чином впливають рівень витрат, прибутку та обсягу виробництва на ефективність діяльності підприємства?

 

Перелік рекомендованої літератури:

а) основна: [2, 4-12, 14, 16, 17, 19, 27-30];

б) додаткова: [2, 4 ,11-12];

в) джерела INTERNET: [1, 2, 6-11].

 

 

Тема 11. Міжнародний досвід статистики підприємств

План

1. Сучасна організація статистичної діяльності зарубіжних країн

2. Організація моніторингу основних показників статистики підприємств у розвинутих зарубіжних країнах.

3. Особливості структурної статистики підприємств у країнах Європейського союзу.

4. Методологічні засади організації структурної статистики підприємств у країнах Європейського союзу.

5. Результати трансформації державної статистики підприємств до вимог Європейського Союзу.

 

1. В організації статистичної діяльності країни світу обирають один з двох шляхів – створення централізованої системи державної статистики або децентралізованої системи статистичних організацій. Перший шлях обрали країни Східної Європи, в тому числі й Україна, а також Канада, Німеччина та ін. В названих країнах існує центральний статистичний орган, який керує статистичною діяльністю в межах країни. Так, в Україні – це Державна служба статистики України (Держстат), в Німеччині – Федеральне статистичне управління, завдання якого визначені Законом про статистику.

В багатьох розвинутих країнах світу (США, Франція, Великобританія) державна статистика децентралізована, тобто характеризується відсутністю єдиного центрального органу. Якщо ж формально цей орган існує, наприклад, Центральне статистичне управління при Кабінеті Міністрів Великобританії, Національний інститут статистики та економічних досліджень Міністерства фінансів і економіки Франції, то його основним завданням є координація діяльності статистичних організацій, розробка статистичної методології та рекомендацій.

В США існує більше 100 федеральних статистичних установ із власними програмами діяльності. Федеральний уряд користується даними 45 установ, які займаються збиранням та опрацюванням статистичних даних. Усі статистичні установи США можна класифікувати таким чином:

- цільові статистичні установи, метою яких є збирання даних (Бюро цензів, Статистичне управління Міністерства праці, Відділ статистичних звітів Міністерства сільського господарства, Національний центр статистики освіти та ін.);

- аналітичні та дослідницькі установи (Рада економічних консультантів, Бюро економічного аналізу, Інститут економіки споживання і харчування тощо);

- адміністративні та регулюючі установи (Управління соціального забезпечення, Управління кадрів, Соціальна служба та служба працевлаштування, Служба внутрішніх бюджетних надходжень і т.п.);

- інші установи (Національний науковий фонд, Міністерство житлового та міського благоустрою тощо).

Найбільшими статистичними установами США є Бюро цензів та Статистичне управління Міністерства праці. Інформація, що збирається для Федерального уряду, широко застосовується як у державному управлінні, так і у приватному секторі.

В світі існує ряд міжнародних статистичних організацій, наприклад, Статистична комісія ООН та Статистичне бюро Секретаріату ООН. Статистична комісія ООН, утворена у 1946 р., керує  методологічною роботою, координує статистичну діяльність спеціалізованих органів, узагальнює та аналізує досвід окремих країн, розробляє міжнародні стандарти та здійснює допомогу країнам в проведенні статистичних досліджень.

В основу діяльності Статистичного бюро Секретаріату ООН, яке є виконавчим органом, покладені рекомендації статистичної комісії. Бюро збирає, обробляє, аналізує та публікує дані по міжнародній статистиці, які одержуються від окремих країн.

Крім цього, статистичну роботу виконують: Міжнародна організація праці (ILO), Продовольча та сільськогосподарська організація ООН (FAO), Організація об'єднаних націй з питань освіти, науки та культури (UNESCO), Міжнародний валютний фонд (IMF), Всесвітня організація охорони здоров'я (WHO) та ін.

Статистичне бюро Секретаріату ООН видає наступні бюлетені:

Статистичний щорічник ООН (Statistical Yearbook);

Щомісячний статистичний бюлетень (Monthly bulletin of Statistics);

Демографічний щорічник (Demographic Yearbook);

Щорічник статистики національних рахунків (Yearbook of national accounts Statistics).

 

2. Відома добре організована система моніторингу макроекономічних показників у Франції. Щоквартально Національний інститут статистики та економічних досліджень (INSEE) видає бюлетені, де подається не тільки докладний аналіз стану економічної кон’юнктури країни, а й прогноз на 2––3 квартали основних макроекономічних показників: ВВП за статтями доходів, обсягів виробництва за секторами, імпорту, експорту, інвестицій, споживання домогосподарств, цін тощо. Прогноз робиться на базі статистичної інформації та результатів кон’юнктурних опитувань, які проводяться INSEE щомісячно та щоквартально.

Національний інститут економічних досліджень Швеції (Konjunkturinstitutet), який не входить до її статистичної системи, регулярно публікує річні та квартальні прогнози таких макропоказників, як ВВП (за статтями доходів), безробіття, державний борг тощо. Статистична інформація збирається статистичною службою Швеції, але аналітичні матеріали публікуються обома організаціями: як Центральним статистичним бюро (SCB), так і названим інститутом.

Європейська комісія (директорат з економічних і фінансових питань) щоквартально видає матеріали, присвячені економічним перетворенням у країнах ЄС і Центральної та Східної Європи. На основі статистичних даних Європейська комісія докладно аналізує економічну ситуацію певних країн та подає прогнози щодо найближчого майбутнього. Крім цього, на основі статистичних даних та інформації з кон’юнктурних обстежень у країнах ЄС вона будує короткотермінові (1––3 квартали) прогнози макропоказників для країн –– членів ЄС.

Система діючих короткотермінових статистичних показників в Україні постійно вдосконалюється відповідно до системи показників світового рівня ООН, яка публікується в Щомісячному  статистичному бюлетені статистики ООН (Monthly Bulletin of Statistics). Поки що лише половина українських показників економічної кон’юнктури відповідає Щомісячному статистичному бюлетеню ООН.

Важливими напрямами вдосконалення показників економічної кон’юнктури на рівні макроекономіки на ближчу перспективу є розробка методологічних основ визначення впливу сезонних коливань на відповідний показник, розробка методології агрегованого зведення всієї системи показників у великі групи: показники, що випереджають зміни економічної кон’юнктури; показники, що збігаються зі змінами економічної кон’юнктури; показники, що відстають від змін економічної кон’юнктури.

Особливої уваги заслуговують ряди динаміки. Це пов’язано з тим, що відповідно до міжнародних рекомендацій індекси повинні надаватись в порівнянні з 1985 роком, який взято за базовий.  Багато рядів наведено як скориговані на сезонність, так і нескориговані. Якщо скориговані на сезонність дані не надано національними джерелами, то ряди динаміки самостійно коригує Секретаріат ООН.

 

3. У рамках Європейського союзу основні принципи структурної статистики підприємств визначені нормативним документом Ради ЄС (Council Regulation № 58/57, 20.12.1996). Цим документом встановлено показники, що підлягають вивченню під час структурного обстеження. За всіма обстежуваним суб'єктам підприємницької діяльності повинні бути отримані наступні показники: оборот (обсяг продажів), обсяг виробленої продукції, додана вартість, обсяг покупок товарів і послуг (у тому числі для цілей перепродажу), інвестиції в матеріальні активи, кількість працюючих, сума заробітної плати і деякі інші. Оскільки перелік основних показників єдиний для всіх типів господарюючих суб'єктів, є можливість порівнювати між собою зведені дані по різних групах підприємств, аналізувати структуру підприємницької діяльності. У цьому полягає найважливіша перевага структурного обстеження підприємств.

У ході структурного обстеження комерційних організацій більшість з перерахованих показників запитуються тільки в цілому по юридичній особі. Однак окремі найбільш важливі показники (обсяг виробленої продукції, чисельність працівників та інвестиції в матеріальні активи) запитуються в розбивці по місцевих одиницям даної юридичної особи і видам його діяльності.

Місцеві одиниці - це належать юридичній особі частини, що розрізняються своїм місцем розташування. Якщо у юридичної особи немає територіально відокремлених підрозділів, то йому відповідає тільки одна місцева одиниця. Отримання даних за місцевими одиницями дозволяє виявити територіальну структуру виробництва.

Дані про основні показники господарюючого суб'єкта в розрізі видів діяльності необхідні для точного визначення галузевої структури виробництва і виявлення основного (переважаючого) виду діяльності кожного підприємства. В даний час кожна юридична особа часто здійснює кілька видів економічної діяльності. Найбільш поширені випадки, коли виробники товарів і послуг одночасно займаються торговельною діяльністю. Тому отримання найбільш точних зведених даних про обсяг виробництва, чисельності працівників та інвестиціях за видами економічної діяльності можливе тільки на підставі структурного обстеження підприємств.

У країнах ЄС при проведенні структурних обстежень малі підприємства та індивідуальні підприємці обстежуються у вибірковому порядку, щодо великих і середніх підприємств застосовуються суцільні методи статистичного спостереження. Російська статистична практика поступово наближається до європейського досвіду структурних обстежень - як за складом показників, так і за технологією проведення статистичного спостереження. Разом з тим певні відмінності поки ще зберігаються. Наприклад, в Росії індивідуальні підприємці, як правило, не обстежуються на регулярній основі. Відомості на них зазвичай формуються методом вмененного обсягу, при якому зведений показник виходить множенням кількості господарських одиниць на величину, визначену в середньому для одиниць цього типу експертним шляхом або за матеріалами разових опитувань.

За даними структурних обстежень проводиться щорічне уточнення генеральної сукупності об'єктів статистичного спостереження, зокрема, уточнюється основний вид діяльності господарюючих суб'єктів, переліку належних їм місцевих одиниць, форма власності та інші ознаки.

На підставі бухгалтерської звітності підприємств, структурних та інших статистичних обстежень формується широкий спектр зведених показників підприємницької діяльності.

Поряд з кількісними показниками в статистиці підприємництва останнім часом все більш широко використовуються якісні показники, що характеризують поточний стан і тенденції розвитку підприємницької активності. Така інформація збирається в ході обстежень ділової активності комерційних організацій шляхом вивчення думки підприємців щодо певних аспектів діяльності підприємств.

Обстеження проводяться щомісячно чи щоквартально шляхом розсилки анкет (анкет) потрапили у вибірку підприємствам. Бажано, щоб у вибірці були присутні найбільш значущі підприємства основних галузей і підгалузей економіки, а також випадково відібрані суб'єкти малого підприємництва.

Анкети розраховані на добровільне подання відповідей і заповнення їх безпосередньо керівником підприємства, тому кількість питань зводиться до мінімуму (бажано не більше 20), і питання мають в основному якісний характер. Більшість питань припускають відповідь альтернативного типу. Зазвичай ці питання орієнтовані на аналіз тільки що відбулися змін, оцінку поточного стану або найближчих перспектив.

Найчастіше питання припускають три варіанти відповідей. Наприклад, питання про перспективи виробництва має таку форму: «Чи припускаєте Ви, що в майбутні 3-4 місяці виробництво на Вашому підприємстві: збільшиться, зменшиться, залишиться без зміни? (Зазначити потрібне) ».

Питання про поточний стан речей можуть мати, наприклад, такі форми відповідей: «нижче нормального», «нормальне», «вище нормального».

При побудові анкети пріоритет віддається показниками, які відображають ранній етап виробництва (попит на продукцію, що визначається наявними замовленнями), впливають на рівень економічної активності (запаси готової продукції), характеризують найближчі перспективи (очікуваний рівень виробництва). Крім того, можуть задаватися питання про запаси сировини, рівні зайнятості, продажних цінах, використанні виробничих потужностей, вузьких місцях у виробництві, оцінці змін окремих фінансових показників. Якщо питання передбачає кількісну характеристику явища, то в анкеті проставляються альтернативні варіанти відповідей. Наприклад, до питання про рівень використання виробничих потужностей можуть бути запропоновані наступні альтернативи відповідей: «не більше 30 відсотків», «31-40 відсотків», «41-50 відсотків» і т.д.

При обробці отриманих від респондентів анкет органи статистики з питань якісного характеру підраховують відносну частоту кожного варіанта відповідей у відсотках, а з питань кількісного характеру обчислюють середню для отриманих даних величину. Далі для питань якісного характеру (типу «вище нормального», «нормально», «нижче нормального») розраховується різниця відносних частот, звана «балансом».

Отримані баланси можуть агрегуватися.

У деяких країнах проводяться вибіркові обстеження нових підприємств. В анкетах таких обстежень містяться питання про особистості творця підприємства, вкладеному капіталі, діяльності нового підприємства і т.п. Через 2-3 роки обстеження тих же самих підприємств повторюється, це дозволяє визначити «вижили» підприємства і прослідкувати їх розвиток. Обстеження «вижили» підприємств може повторюватися кілька разів, приносячи виняткову цінну інформацію про стан підприємництва в країні.

У розвинених країнах функціонує безліч малих підприємств, забезпечуючи зайнятість населення і створення конкурентного ринкового середовища. Поняття малого підприємництва визначено у законодавстві багатьох країн. З метою досягнення єдиного розуміння цього явища Комісією ЄС у 1996 р. прийняті рекомендації, що стосуються визначення малих та середніх підприємств.

Згідно з цими рекомендаціями малими є ті підприємства, які відповідають трьом наступним вимогам:

- Мають менш ніж 50 працівників;

- Мають річний оборот не більше 7 млн екю або річний підсумок балансу не більше 5 млн екю;

- Відповідають критерію незалежності, згідно з яким незалежними є ті підприємства, у капіталі яких частка участі одного або кількох підприємств, що не є малими, не перевищує 25%.

Перераховані порогові значення є максимально можливими, окремі країни ЄС можуть у певних випадках встановлювати більш низькі пороги. Малі підприємства, що мають менше 10 працівників, відповідно до рекомендацій ЄС при необхідності можуть бути визначені як мікропідприємства.

 

4. Структурна статистика підприємства (ССП) у всьому світі є наріжним каменем системи економічної статистики. Система економічної статистики заснована на тій точці зору, що процес господарської діяльності являє собою систему кругових потоків доходу - формування доходу в процесі виробництва і його розподіл на придбання товарів і послуг. Тому основну увагу приділяється збору статистичних даних річної періодичності за основним видом діяльності підприємства.

Короткострокова статистика підприємств (КСП) - це поточна статистика, призначена для характеристики стану кожної галузі - промисловості, будівництва, торгівлі, транспорту та зв'язку і послуг та відстеження тенденцій короткострокових показників.

 Перехід до статистики підприємств вимагає принципово нового інституційного підходу до збору даних, тому що переважання в статистиці функціонального підходу при зборі та обробці даних стримує подальший її розвиток. Зниження потенціалу функціонального підходу виражається в перевазі суцільного обліку замість вибіркового методу статистичних спостережень, в недостатній порівнянності статданих, високому відсотку перерахунків при визначенні макроекономічних показників, у великому навантаженні на підприємства.

В умовах ринку економічна діяльність підприємства характеризується в першу чергу даними його бухгалтерського обліку. З метою зіставлення даних вся виробнича діяльність підприємства повинна оцінюватися, як і бухоблік, в цілому по підприємству, тобто за рахунок її основного виду діяльності.

Визначимо структурну статистику підприємства, як річну інституційну статистику, мета якої отримати річні статистичні дані з усіх галузей нефінансового сектора (промисловості, будівництва, торгівлі, транспорту та зв'язку та послуги), за величиною підприємств, по території, які формуються із звітів підприємств про фінансово- господарської діяльності.

У рамках Європейського Союзу (ЄС) нормативним документом Ради ЄС (Council Regulation, № 58/97, 20.12.1996 р.) визначено перелік показників ССП.

Основними показниками ССП для підприємств є:

- оборот;

- структура капіталу;

- активи;

- акції та зобов'язання;

- прибуток;

- зміни в матеріальних активах;

- зміни у нематеріальних активах;

- купівля товарів і послуг;

- витрати, прибуток;

- утримані податки;

- гонорари і зарплати;

- амортизація;

- інвестиції;

- чисельність працюючих за наймом;

- випуск товарів та послуг;

- проміжне споживання;

- додана вартість.

Слід зазначити, що система показників орієнтована на первинний та бухгалтерський облік підприємства і, крім того, дані за показниками «Випуск товарів і послуг, проміжне споживання, додана вартість» не запитуються у підприємства, а формуються розрахунковим шляхом.

Цінність ССП істотно зростає, коли вона пов'язується з системою короткострокових показників, що включає квартальні та місячні дані, що характеризують функціональну діяльність підприємства, а також з показниками ділової активності, які складаються на основі вибіркових опитувань очікувань самих економічних суб'єктів. Ці дані мають два виміри: тривалість звітного періоду та швидкість випуску даних. Вони дають можливість разом з інформацією річної статистики представити повну і своєчасну картину економічних процесів.

Важливою відмітною особливістю КСП в порівнянні з ССП є те, що вони вказують на поведінку деяких змінних параметрів процесу значно раніше, ніж це роблять річні статистичні матеріали. З іншого боку вони менш докладні і менш точні, складаються за обмеженою кількістю специфічних елементів економічного процесу.

Можна сформулювати такі критерії відбору КСП:

- Мінливість того чи іншого екомічного явища. Наприклад, короткострокові дані по споживанню основного капіталу не мають великої практичної значущості.

- Вплив на економіку змін вимірюваної змінної в господарському плані. Наприклад, зниження експорту товарів і послуг більш істотно, ніж зниження експорту фінансового капіталу.

- Чи є показник визначальним для вимірюваної змінної. Прикладом тут може служити показовість цін імпорту та експорту.

- Значимість показника для опису всього економічного процесу, тобто як КСП доповнює статистичний опис економічного процесу даними ССП.

- Швидкість і простота представлення даних і мінімальні показники для заповнення респондентами.

Короткострокова статистика повинна носити по можливості інституціональний характер і бути скоригованого щодо суб'єктів і визначень. Цим досягається повна концептуальна узгодженість з річними статистичними даними.

Наступна складова структурної статистики – система національних рахунків (СНР), призначена для опису всього економічного процесу в країні, тому що в нього включаються результати економічної поведінки всіх суб'єктів і явищ. Для складання національних рахунків воєдино зводяться результати всіх окремих видів статистики, кожен з яких дає опис лише частини економічного процесу.

Статистика підприємств використовує загальну теоретичну основу з СНС, є для СНС одним з основних, найбільш важливих джерел даних.

Таким чином, при даному підході забезпечується узгодженість статистичних матеріалів, що представляють взаємозв'язку ССП і КСП з одного боку і взаємозв'язку ССП і СНС з іншого.

Отже, при реалізації даного підходу охоплюються основні складові економічної статистики: структурна і короткострокова статистика підприємств, регістр підприємств і система національних рахунків (СНР). При цьому передбачається зміна підходів при формуванні реєстру підприємств, розробці форм звітності із застосуванням сучасних показників для розрахунків валового внутрішнього продукту.

При цьому під короткостроковій статистикою підприємств розуміється поточна (квартальна й місячна) статистика, призначена для характеристики стану кожної галузі економіки країни - промисловості, будівництва, торгівлі, транспорту, зв'язку і послуг та відстеження тенденцій короткострокових показників.

Базову методологічну основу статистики підприємств складають регістр підприємств, міжнародні класифікації, стандартні статистичні одиниці спостереження та інституціональний підхід до збору, обробки та розподілу даних.

Основу методології створення статистики підприємств складають такі підходи:

- Єдиний статистичний регістр підприємств для ССП та КСП на основі інституційного підходу сформований за основним видом діяльності.

- Структурна статистика (річна) - Інституційний підхід (тільки за основним видом діяльності).

- Короткострокова статистика (поточна) - інституціональний і функціональний підхід.

Одиницею спостереження може бути будь-який господарюючий суб'єкт, який здійснює господарську діяльність та бере участь в економічному процесі виробництва.

Одиницею спостереження є «Підприємство» (юридична особа), а в короткостроковій статистиці додатково «Підприємець» (фізична особа).

 

5. Починаючи з 1993 р., Європейський Союз надає Україні допомогу в сфері офіційної статистики. Ця співпраця посилилась після підписання Угоди про партнерство та співробітництво між ЄС та Україною, яка набула чинності в 1998р.

Наразі завершено останній етап реалізації проекту ЄС, що розпочався в 2007 р. і охоплював 12 компонентів. Основним консультантом проекту виступала компанія "GOPA" (Німеччина), яка спільно з компанією "TSP" (Велика Британія) створила Консорціум. Основною метою було забезпечення спроможності системи офіційної статистики надавати дані, які б відповідали вимогами ЄС та міжнародних стандартів в Україні. Основна увага приділялась економічній статистиці та статистиці ринку праці.

Статистика інвестицій

Розроблено та запроваджено нову форму звітності (форма № 2-інвестиції) та розроблено проект методики розрахунку індексу капітальних інвестицій. Для зменшення навантаження на підприємства розглядається можливість здійснення спостереження на вибірковій основі та припинення річного обстеження з питань статистики основних засобів (форма № 11-ОЗ).

Обстеження підприємств з питань оплати праці

У майбутньому напрацювання за проектом дозволять суттєво зменшити навантаження на респондентів, особливо на малі підприємства, а також скоротити матеріальні та фінансові витрати на збір та розробку інформації.

Національні рахунки

Удосконалено методологію складання національних рахунків в частині капітальних видатків згідно з вимогами стандартів ЄС. Це дозволить забезпечити якість, надійність та міжнародну співставність даних валового нагромадження та споживання основного капіталу, зміни запасів матеріальних оборотних коштів, капітальних трансфертів тощо, розрахованих як по економіці в цілому, так і за її інституційними секторами.

Продуктивність праці

На основі методологіїЄС "KLEMS" розроблено методологічні положення щодо визначення факторної продуктивності. Здійснено перші експериментальні розрахунки продуктивності та найбільш суттєвого її фактору – праці – для валового внутрішнього продукту та 15 базових видів діяльності. За результатами зазначених розрахунків найбільше зростання продуктивності праці спостерігалось у діяльності готелів і ресторанів, у сфері фінансової діяльності, добувної та переробної промисловості.

Стратегія розвитку

Реалізація Стратегії розвитку державної статистики на період до 2012 року є важливим питанням. Цю Стратегію було розроблено за підтримки ЄС. Вона охоплює такі основні питання:

• § покращання взаємодії органів статистики з користувачами;
• § налагодження партнерських відносин органів статистики із респондентами;
• § координація заходів органів, уповноважених здійснювати статистичні роботи;
• § удосконалення законодавчої бази у сфері статистики та статистичної інфраструктури;
• § удосконалення статистичної методології, покращання процедур збирання та обробки статистичної інформації;
• § модернізація інформаційних і комунікаційних технологій;
• § удосконалення організаційної структури та системи контролю за діяльністю органів державної статистики;

Статистика цін (індекс цін на будівельно-монтажні роботи)

Для побудови вдосконаленого індексу цін на будівельно-монтажні роботи буде використовуватися спрощена форма звітності та менша вибірка підприємств. Як тільки будуть виділені необхідні кошти, відбудеться перехід на новий базисний рік, яким наразі є 2001 р.

Регіональна статистика

Удосконалюється система поширення регіональних статистичних даних, які використовує європейська система статистики. Розроблено базу регіональних даних у Головному управлінні статистики Львівської області, яка дозволить забезпечити постійний, зручний та безкоштовний для користувачів доступ до актуальної статистичної інформації через Інтернет. Передбачається створення аналогічних баз даних в інших регіональних управліннях, а також веб-сайту "Населення України" та бази даних "Статистика населення України".

Структурна статистика підприємств

Удосконалено порядок збору річної звітності щодо проміжного споживання, що дозволило підвищити якість статистичної інформації, необхідної для проведення макророзрахунків.

Упроваджено перше річне вибіркове структурне обстеження діяльності малих підприємств за 2008 рік. Таким чином, значно скоротилися витрати на подання цієї звітності для більшості малих підприємств (до обстеження залучалося кожне п'яте мале підприємство). Перші дані, отримані на підставі вибірки, будуть оприлюднені у ІІІ декаді червня 2009 року.

Статистика інновацій

Адаптовано до європейських статистичних стандартів методологію статистики інновацій, що дозволило запровадити в Україні обстеження інновацій за програмою Євростату. Це дозволило здійснювати оцінку стану інноваційної діяльності в країні з використанням системи індикаторів Європейського інноваційного табло і, відповідно, забезпечити можливість здійснення співставлень між країнами.

 

Питання на самостійне опрацювання

1. Європейський досвід організації структурної статистики підприємств.

2. Особливості статистики підприємств у зарубіжних країнах.

 

Питання для самоконтролю

1. Розкрийте сучасну організацію статистичної діяльності зарубіжних країн.

2. Як організовано моніторинг основних показників статистики підприємств у розвинутих зарубіжних країнах?

3. Розкрийте особливості структурної статистики підприємств у країнах Європейського союзу.

4. Розкрийте методологічні засади організації структурної статистики підприємств у країнах Європейського союзу.

5. Які результати трансформації державної статистики підприємств в Україні до вимог Європейського Союзу?

6. Назвіть основні напрями структурної статистики підприємств у Європейському Союзі.

7. Які елементи складають базову методологічну основу статистики підприємств?

 

Перелік рекомендованої літератури

а) основна: [1, 11, 13, 17, 18, 21, 24, 22];

б) додаткова: [1, 2];

в) джерела INTERNET: [1, 12-18].

 

 

 

 

 

Список рекомендованої літератури

 

Основна:

1. Багрова І.В., Редіна Н.І., Власюк В.Є., Гетьман О.О. Зовнішньоекономічна діяльність підприємств: Підручник для вузів. – К.: Центр навчальної літератури, 2004. – 580 с.

2. Борух В.О., Алямкін Р.В. Економічна статистика. Навчальний посібник – К.: Ліра – К, 2006. – 318 с.

3. Волинь 2009. Статистичний збірник. Луцьк: Головне управління статистики у Волинській області, 2010. – 558 с.

4. Гетало В.П. Економічна статистика: Навчальний посібник / В.П. Гетало, В.О.Борух, Р.В. Алямкін. – Полтава: Світоч, 2002. – 211 с.

6. Економіка підприємства. Підручник / За заг. ред. С.Ф. Покропивного. – Вид. 2-ге перероб. та доп.– К.: КНЕУ, 2000.– 528 с.

7. Экономика предприятия: Учебное пособие для вузов / В.Е. Волков и др.– М.: Банки и биржи: НЭНИПИ, 1996.

8. Экономика предприятия: Учебное пособие для вузов / В.Я.Горфенкель, Э.М.Купряков, В.П.Прясалова и др. – М.: Банки и биржи: НЭНИПИ, 1996.

9. Економічний аналіз: Навч. посібник / М. А. Болюх, В. З. Бурчевський, М. І. Горбаток та ін.; За ред. акад. НАНУ, проф. М. Г. Чумаченка. — Вид. 2-ге, перероб. і доп. — К.: КНЕУ, 2003. — 556 с.

10. Економіка підприємства. Збірник практичних задач і конкрет­них ситуацій: Навч. посібник / С. Ф. Покропивний, Г. О. Швиданенко, О. С. Федонін та ін.; За ред. д-ра екон. наук, проф. С. Ф. Покропивного. — К.: КНЕУ, 2000. — 328 с.

11. Економічна статистика: Навч. посіб. / за наук ред. д-ра екон. наук Р.М.Моторина. – К.: КНЕУ, 2005. – 362 с.

12. Экономическая статистика: Учеб для вузов / Под ред. Ю.Н. Иванова. – 2-е изд., доп. – М.: ИНФРА – М., 2002. – 480 с.

13. Ильенкова С.Д., Сиротина Т.П. Экономика и статистика предприятия: Учебное пособие. / Московский международный институт эконометрики, информатики, финансов и права. – М., 2004 – 72 с.

14. Івахненко В. М. Курс економічного аналізу: Навч.-метод. посібник для самост. вивч. дисц. — К.: КНЕУ, 2000. — 263 с.

15. Крамченко Л.І. Економічна статистика: навч. посібник. / Л.І. Крамченко, Н.П. Лутчин, Б.С. Москаль - Львів: Новий світ – 2000, 2004. –  360 с.

16. Лугінін О.Є. Білоусова С.В. Статистика: підручник. К., Центр навчальної літератури, 2005. – 580 с.

17. Матковський С.О., Гринькевич О.С., Сорочак О.З., Крамченко Л.І., Прокопович-Павлюк І.В. Статистика підприємств: Навчальний посібник. – Львів: 2007. – 450 с.

18. Методологічні положення зі статистики. – К.: Держкомстат України, 2002. – Вип.. І (за сприяння TACIS).

19. Національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку. Нормативна база. Нова редакція. – Х.: Курсор, 2006. – 248с.  

20. Основні показники роботи підприємств за окремими галузями та формами власності. Статистичний збірник. – К.: Держкомстат України (щоквартально і щорічно).

21. Окрепкий Р. Методи аналізу конкуренції в ринкових дослідженнях / Р. Окрепкий // Регіональна економіка. - 2005. - №1. - С. 263-269.

22. Парфьонцева Н. Міжнародні статистичні класифікації в Україні. Впровадження і використання. – К.: Основи, 2000.

23. Побурко Я.О. Основи організації регіональної статистики. НАН України, ІРД. – Львів, 2004. – 196 с.

24. Рождєственська Л. Г. Статистика ринку товарів і послуг: Навч. посіб. — К.: КНЕУ, 2005. — 419 с.

25. Статистичний щорічник України. – К. Держкомстат України.

26. Статистика підприємництва: Підручник / П.Г.Вашків, П.І.Постер, В.П.Сторожук, С.І.Ткач; За ред. П.Г.Вашківа, В.П.Сторожука. – К.: Слобожанщина, 1999. – 600 с.

27. Статистика предприятий: Статистические почерки Европейского общества повышения квалификации. Т.2/Под ред. У. П. Райха, Р. Янке. - Висбаден: ФСУ Германии. - 272 с.

28. Статистика: Навч.-метод. посібн. для самостійного вивч. дисц. / За заг. Ред. А.М. Єріної, Р.М. Моторина, - К.: КНЕУ, 2002. – 448 с.

29. Статистика: Підручник / С.С.Герасименко та ін. – К.: КНЕУ, 1998. – 468 с.

30. Уманець Т.В. Економічна статистика: Навч. посіб. – К.: Знання, 2006. – 429 с.

31. Фещур Р.В., Барвінський А.Ф., Кічор В.П. Статистика: навчальний посібник. – Львів: Інтелект-Захід, 2001- 276 с.

 

Додаткова:

Законодавчі, нормативно-правові акти та інструктивні матеріали

 

1. Закон України „Про державну статистику” від 1992р. із змінами і доповненнями.

2. Закон України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” від 16.07.99 р. № 996-XIV.

3. Закон України „Про інформацію” від 25.06.1993 № 3322-ХІ.

4. Господарський кодекс України. Відомості Верховної Ради України вiд 02.05.2003 - 2003 р., № 18, стаття 144.

5. Положення про ЄДРПОУ. Затверджено Постановою Кабміну України від 22.01.1996 р, №118 (у редакції постанови Кабінету міністрів України від 22.06.2005 р., №499).

6. Наказ Державного комітету статистики України "Про затвердження форм державних статистичних спостережень зі статистики виробництва та розподілення електроенергії, тепла, газу та води" 01.09.2010 №371.

7. Наказ Державного комітету статистики України "Про внесення змін до Інструкції щодо заповнення форми державного статистичного спостереження № 1-ПЕ “Місячний звіт про економічні показники за видами економічної діяльності, що відносяться до добувної, переробної промисловості, виробництва і розподілення електроенергії, газу, тепла та води”" 27.08.2010 №362.

8. Наказ Державного комітету статистики України "Про затвердження форм державних статистичних спостережень зі статистики промисловості" 12.07.2010 №266.

9. Наказ Державного комітету статистики України "Про затвердження Змін до Інструкції щодо складання форми державного статистичного спостереження № 11-ОЗ "Звіт про наявність та рух основних засобів, амортизацію (знос)"" 08.09.2008 №314.

10. Наказ Державного комітету статистики України "Про затвердження форми державного статистичного спостереження №11-ОЗ (річна) "Звіт про наявність та рух основних засобів, амортизацію (знос)"" 04.09.2008 №311.

11. Наказ Державного комітету статистики України "Про затвердження інструкції щодо заповнення форми державного статистичного спостереження № 1-Б "Звіт про фінансові результати" 20.07.2009 №271.

12. Наказ Державного комітету статистики України "Про затвердження форм державних статистичних спостережень зі структурної статистики" 30.08.2010 №365.

13. Наказ Державного комітету статистики України "Про затвердження форм державних статистичних спостережень зі статистики праці" 28.07.2010 №307.

 

Дджерела INTERNET:

 

1. Державний комітет статистики України: http://www.ukrstat.gov.ua .

2. Головне управління статистики у Волинській області: www.lutsk.ukrstat.gov.ua .

3. Державна податкова адміністрація України: http://www.sta.gov.ua .

4. Кабінет Міністрів України: http://www.kmu.gov.ua

5. Верховна Рада України: zakon.rada.gov.ua .

6. Міністерство аграрної політики України: www.minagro.kiev.ua

7. Міністесртво праці та соціальної політики України: www.mlsp.gov.ua

8. Міністерстві промислової політики України:industry.kmu.gov.ua

9. Державний комітет України з питань розвитку підприємництва: www.dkrp.gov.ua

10. Міністерство регіонального розвитку та будівництва України www.minbud.gov.ua

11.Рахунквоа плата України: www.ac-rada.gov.ua  .

12. Російська Федерація, Державний комітет по статистиці: www.gks.ru.

13. Білорусь, Національний статистичний комітет: www.belstat.gov.by  .

14. Польща, Центральний статистичний офіс: www.stat.gov.pl .

15. Портал Європейського Союзу всіма мовами країн ЄС: http://europa.eu

16. Представництво України при Європейському Союзі: www.ukraine-eu.mfa.gov.ua .

17. Офіційний сайт Статистики Євростату: www.ec.europa.eu.

18. Інформаційний сайт Єдиного економічного простору: www.eepnews.ru .

19. Міністерство економічного розвитку і торгівлі України: www.me.gov.ua .

 

 

Перелік національних стандартів бухгалтерського обліку і звітності

1. Наказ Міністерства фінансів України від 31.03.99 р. № 87 «Про затвердження Положень (стандартів) бухгалтерського обліку» («Загальні вимоги до фінансової звітності») (Стандарт № 1).

2. Наказ Міністерства фінансів України від 31.03.99 р. № 87 «Про затвердження Положень (стандартів) бухгалтерського обліку» («Баланс») (Стандарт № 2).

3. Наказ Міністерства фінансів України від 31.03.99 р. № 87 «Про затвердження Положень (стандартів) бухгалтерського обліку» («Звіт про фінансові результати») (Стандарт № 3).

4. Наказ Міністерства фінансів України від 31.03.99 р. № 87 «Про затвердження Положень (стандартів) бухгалтерського обліку» («Звіт про рух грошових коштів») (Стандарт № 4).

5. Наказ Міністерства фінансів України від 31.03.99 р. № 87 «Про затвердження Положень (стандартів) бухгалтерського обліку» («Звіт про власний капітал») (Стандарт № 5).

6. Наказ Міністерства фінансів України від 28.05.99 р. № 137 «Про затвердження Положення (стандарту) бухгалтерського обліку» («Виправлення помилок і зміни у фінансових звітах») (Стандарт № 6).

7. Наказ Міністерства фінансів України від 27.04.2000 р. № 92 «Про затвердження Положення (стандарту) бухгалтерського обліку» («Основні засоби») (Стандарт № 7).

8. Наказ Міністерства фінансів України від 18.10.99 р. № 242  «Про затвердження Положення (стандарту) бухгалтерського обліку» («Нематеріальні активи») (Стандарт № 8).

9. Наказ Міністерства фінансів України від 20.10.99 р. № 246 «Про затвердження Положення (стандарту) бухгалтерського обліку» («Запаси») (Стандарт № 9).

10. Наказ Міністерства фінансів України від 08.10.99 р. № 237 «Про затвердження Положення (стандарту) бухгалтерського обліку» («Дебіторська заборгованість») (Стандарт № 10).

11. Наказ Міністерства фінансів України від 31.01.2000 р. № 20 «Про затвердження Положення (стандарту) бухгалтерського обліку» («Зобов'язання») (Стандарт № 11).

12. Наказ Міністерства фінансів України від 26.04.2000 р. № 91 «Про затвердження Положення (стандарту) бухгалтерського обліку» («Фінансові інвестиції») (Стандарт № 12).

13. Наказ Міністерства фінансів України від 30.11.2001 р. № 559 «Про затвердження Положення (стандарту) бухгалтерського обліку» («Фінансові інструменти») (Стандарт № 13).

14. Наказ Міністерства фінансів України від 28.07.2000 р. № 181 «Про затвердження Положення (стандарту) бухгалтерського обліку» («Оренда») (Стандарт № 14).

15. Наказ Міністерства фінансів України від 29.11.99 р. № 290 «Про затвердження Положення (стандарту) бухгалтерського обліку» («Дохід») (Стандарт № 15).

16. Наказ Міністерства фінансів України від 31.12.99 р. № 318 «Про затвердження Положення (стандарту) бухгалтерського обліку» («Витрати») (Стандарт № 16).

17. Наказ Міністерства фінансів України від 28.12.2000 р. № 353 «Про затвердження Положення (стандарту) бухгалтерського обліку» («Податок на прибуток») (Стандарт № 17).

18. Наказ Міністерства фінансів України від 28.04.2001 р. № 205 «Про затвердження Положення (стандарту) бухгалтерського обліку» («Будівельні контракти») (Стандарт № 18).

19. Наказ Міністерства фінансів України від 07.07.99 р. № 163 «Про затвердження Положення (стандарту) бухгалтерського обліку» («Об'єднання підприємств») (Стандарт № 19).

20. Наказ Міністерства фінансів України від 30.07.99 р. № 176 «Про затвердження Положення (стандарту) бухгалтерського обліку» («Консолідована фінансова звітність») (Стандарт № 20).

21. Наказ Міністерства фінансів України від 10.08.2000 р. № 193 «Про затвердження Положення (стандарту) бухгалтерського обліку» («Вплив змін валютних курсів») (Стандарт № 21).

22. Наказ Міністерства фінансів України від 29.02.2002 р. № 147 «Про затвердження Положення (стандарту) бухгалтерського обліку» («Вплив інфляції») (Стандарт № 22).

23. Наказ Міністерства фінансів України від 18.06.2001 р. № 303 «Про затвердження Положення (стандарту) бухгалтерського обліку» («Розкриття інформації щодо пов'язаних сторін») (Стандарт № 23).

24. Наказ Міністерства фінансів України від 16.07.2001 р. № 344 «Про затвердження Положення (стандарту) бухгалтерського обліку» («Прибуток на акцію») (Стандарт № 24).

25. Наказ Міністерства фінансів України від 25.02.2000 р. № 39 «Про затвердження Положення (стандарту) бухгалтерського обліку» («Фінансовий звіт суб'єкта малого підприємництва») (Стандарт № 25).

26. Наказ Міністерства фінансів України від 28.10.2003 р. № 601 «Про затвердження Положення (стандарту) бухгалтерського обліку» («Виплати працівникам») (Стандарт № 26).

27. Наказ Міністерства фінансів України від 07.11.2003 р. № 617 «Про затвердження Положення (стандарту) бухгалтерського обліку» («Необоротні активи, утримувані для продажу, та припинена діяльність») (Стандарт № 27).

28. Наказ Міністерства фінансів України від 24.01.2005 р. № 817 «Про затвердження Положення (стандарту) бухгалтерського обліку» («Зменшення корисності активів») (Стандарт № 28).

29. Наказ Міністерства фінансів України від 19.05.2005 р. № 412 «Про затвердження Положення (стандарту) бухгалтерського обліку» («Фінансова звітність за сегментами») (Стандарт № 29).

30. Наказ Міністерства фінансів України від 18.11.2005 р. № 790 «Про затвердження Положення (стандарту) бухгалтерського обліку» («Біологічні активи») (Cтандарт № 30).

31. Наказ Міністерства фінансів України від 28.04.2006 р. № 415 «Про затвердження Положення (стандарту) бухгалтерського обліку» («Фінансові витрати») (Cтандарт № 31).

32. Наказ Міністерства фінансів України від 02.07.2007 р. № 779 «Про затвердження Положення (стандарту) бухгалтерського обліку» («Інвестиційна нерухомість») (Cтандарт № 32).

33. Наказ Міністерства фінансів України від 26.08.2008 р. № 1090 «Про затвердження Положення (стандарту) бухгалтерського обліку» («Витрати на розвідку запасів корисних копалин») (Стандарт № 33).

34. Наказ Міністерства фінансів України від 30.12.2008 р. № 1577 «Про затвердження Положення (стандарту) бухгалтерського обліку» («Платіж на основі акцій») (Стандарт № 34).

 

 

 

 

 

зміст

 

 

Вступ  ...................................................................................................	3
Тема 1. Предмет, метод і завдання дисципліни ...............................	4
Тема 2. Інформаційне забезпечення статистики підприємств .......	7
Тема 3. Статистика засобів виробництва .........................................	23
Тема 4. Статистика енергетичного та виробничого устаткування	35
Тема 5. Статистика персоналу ...........................................................	42
Тема 6. Статистика виробництва продукції  .....................................	52
Тема 7. Статистка витрат виробництва .............................................	61
Тема 8. Статистика ринкової кон’юнктури ........................................	72
Тема 9. Статистика фінансових результатів діяльності ...................	84
Тема 10. Статистика ефективності діяльності підприємства ..........	102
Тема 11. Міжнародний досвід статистики підприємств..................	112
Список рекомендованої літератури .................................................	124

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Статистика підприємств [Текст] : конспект лекцій для студентів спеціальності

Ш 95    7.03050601  «Прикладна статистика» денної та заочної форм навчання / уклад.

             О.М. Шубалий. – Луцьк :  Луцький НТУ, 2015. – 132 с.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Комп’ютерний набір                                            О. М. Шубалий.

Редактор                                                                               О. М. Шубалий.

 

 

 

 

 

 

 

Підп. до друку              2015р.

Формат 60х84/16. Папір офс. Гарнітура Таймс.

Ум. друк. арк. ___. Обл.-вид. арк. ___

Тираж ___ прим. Зам. ___

 

 

 

 

 

 

 

Редакційно-видавничий відділ

Луцького національного технічного університету

43018  м. Луцьк, вул. Львівська, 75

Друк – РВВ Луцького НТУ