|
|
Главная \ Методичні вказівки \ ІСТОРІЯ ЕКОНОМІКИ ТА ЕКОНОМІЧНИХ ВЧЕНЬ
ІСТОРІЯ ЕКОНОМІКИ ТА ЕКОНОМІЧНИХ ВЧЕНЬ« Назад
ІСТОРІЯ ЕКОНОМІКИ ТА ЕКОНОМІЧНИХ ВЧЕНЬ 03.01.2015 12:33
31 МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ
ДЕРЖАВНИЙ ЕКОНОМІКО-ТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ТРАНСПОРТУ
Кафедра економічної теорії
М. М. Чеховська С.М. Приймук Л.С. Цибульський
ІСТОРІЯ ЕКОНОМІКИ ТА ЕКОНОМІЧНИХ ВЧЕНЬ
Методичні вказівки до самостійного відпрацювання матеріалів навчальної дисципліни для студентів напряму підготовки «Менеджмент» усіх форм навчання
Київ - 2012
УДК 330.101
Чеховська М. М., Приймук С.М., Цибульський Л.С. Історія економіки та економічних вчень: Методичні вказівки по самостійному відпрацюванню матеріалів навчальної дисципліни для студентів напряму підготовки «Менеджмент» усіх форм навчання. – К.: ДЕТУТ, 2012 – 47 с.
Методичні вказівки допомагають студентам самостійно готуватися до занять з дисципліни «Історія економіки та економічних вчень», спрямовані на отримання та закріплення знань. Наведена тематика самостійних робіт охоплює весь зміст тематичного плану навчальної дисципліни, що дає можливість ознайомитися з усіма напрямами розвитку економічної думки.
Для студентів вищих навчальних закладів залізничного транспорту економічних спеціальностей усіх форм навчання.
Методичні вказівки розглянуті й затверджені на засіданні кафедри (протокол № 9 від 25 травня 2012 року) і на засіданні методичної комісії факультету (протокол № 9 від 29 травня 2012 року).
Укладачі: М.М. Чеховська, кандидат економічних наук, доцент С.М. Приймук, кандидат історичних наук Л.С. Цибульський, кандидат економічних наук,
Рецензенти: П. А. Швець, кандидат економічних наук, доцент; В.І. Пила, доктор економічних наук, професор
ЗМІСТ
ВСТУП
Навчальна дисципліна «Історія економіки та економічних вчень» є базовою для студентів економічних спеціальностей. Саме основи економічних знань, їхня періодизація, відомості щодо провідних учених-економістів, закладені під час опанування матеріалів зазначеної дисципліни, дадуть можливість у подальшому більш чітко розуміти та структурувати знання, отримані в період навчання. Курс «Історії економіки та економічних вчень» безпосередньо примикає до курсу політичної економії, логічно доповнює його. Простеживши історичний розвиток економічних ідей, з’ясувавши, як і за яких умов розвивалась економічна наука, економічні наукові теорії, погляди, думки можна досконаліше зрозуміти і засвоїти зміст курсу Історія економіки та економічних вчень, осягнути генезис економічних законів і категорій, зробити порівняльний аналіз їхніх тлумачень. Програма навчальної дисципліни враховує попередні наукові розробки кафедри та узагальнений і систематизований досвід провідних вищих навчальних закладів України. Мета навчальної дисципліни: формування знань про історичний розвиток господарств і економічної думки країн європейської цивілізації та сходу для розуміння генезису та закономірностей функціонування сучасних економічних систем. Вимоги до знань і вмінь студентів: завданням викладення дисципліни «Історія економіки та економічних вчень» є формування у студентів уявлення про основні закономірності розвитку економіки, економічної думки, економічної наукової теорії різних цивілізацій, історичний досвід найважливіших економічних реформ, особливості економічної політики провідних країн у відповідні історичні епохи, головні віхи господарської еволюції, хронологічний межі та матеріал. Студент повинен знати:
ЗМІСТ ДИСЦИПЛІНИ ЗА ТЕМАМИ
Змістовий модуль І. Еволюція економічної думки та історія економіки з часів стародавнього світу до періоду монополістичної конкуренції ТЕМА 1. Предмет і метод історії економіки та економічної думки. Трактується предмет історії економіки та економічної думки, методи економічних досліджень і функції дисципліни. ТЕМА 2. Господарство первісного суспільства та його еволюція на етапі ранніх цивілізацій. Розглядається становлення господарства у первісному суспільстві, його подальша еволюція. Вивчається зародження економічної думки у стародавньому Єгипті, Вавилоні тощо. ТЕМА 3. Особливості господарського розвитку та економічної думки періоду формування світових цивілізацій (VIII ст. до н .е. – V ст. н .е.). Увага приділяється господарському розвитку та економічній думці античного світу, зокрема стародавнім Греції, Риму, Китаю та Індії. ТЕМА 4. Господарство та економічна думка суспільств європейської цивілізації (V – XV ст.). Розглядаються господарські формації та економічна думка раннього християнства, економічні погляди доби Київської Русі. ТЕМА 5. Формування передумов ринкової економіки в країнах європейської цивілізації (XVI – перша половина XVII ст.). Здійснюється огляд економічного розвитку Англії і Франції у зазначений період. Дається оцінка теоріям грошового та торгового балансу меркантилізму та основним ідеям фізіократів. ТЕМА 6. Розвиток ринкового господарства в період становлення національних держав (друга половина XVII ст. – перша половина XIX ст.). Розглядаються історичні умови виникнення і загальна характеристика класичної політичної економії, передумови її трансформації. Змістовий модуль ІІ. Розвиток економічної думки та історія економіки протягом ХІХ – ХХ ст. ТЕМА 7. Ринкове господарство країн європейської цивілізації в період монополістичної конкуренції (друга половина XIX – початок XX ст.). Досліджується формування неокласичної традиції в західній політичній економії, її еволюція. Розглядаються школи граничної корисності, теорії монополії та конкуренції. ТЕМА 8. Особливості розвитку ринкового господарства та основні напрями економічної думки в Україні (друга половина XIX – початок XX ст.). Приділяється увага суспільно-економічній думці в дореформений період, ліберально-народницькій економічній думці, відображенню марксизму в працях українських економістів тощо. ТЕМА 9. Господарство та економічна думка в період державно-монополістичного розвитку суспільств європейської цивілізації (перша половина XX ст.). Розглядаються проблеми соціально-економічного розвитку та їх відображення в економічних теоріях. Здійснюється огляд кейнсіанства, його еволюції, неолібералізму, монетаризму тощо. ТЕМА 10. Розвиток національних економік країн європейської цивілізації в системі світового господарства під впливом науково-технічної революції (друга половина XX ст.). Здійснюється загальна характеристика інституціоналізму та основні етапи його розвитку, теорій трансформації капіталізму під впливом НТР, «нового індустріального суспільства». ТЕМА 11. Світове господарство та основні напрями економічної думки на етапі інформаційно-технологічної революції (кінець XX – початок XXI ст.). Акцентується увага на основних тенденціях розвитку сучасного суспільства, в основу якого покладено досягнення інформаційно-технічної революції. ТЕМА 12. Економічний розвиток України в умовах радянської економічної системи та його трактування в економічній думці. Розглядаються основні періоди розвитку радянської економічної теорії, яка трансформувалася відповідно до змін у економічному розвитку. ТЕМА 13. Формування засад ринкового господарства в Україні (90-ті роки XX ст.). Здійснюється ретроспектива переходу від адміністративно-командної до ринкової економічної системи в економічній історії України.
ТЕМАТИКА САМОСТІЙНИХ ЗАНЯТЬ ТА ЗАВДАННЯ ДЛЯ ПЕРЕВІРКИ ЗНАНЬ
ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ І. ЕВОЛЮЦІЯ ЕКОНОМІЧНОЇ ДУМКИ ТА ІСТОРІЯ ЕКОНОМІКИ З ЧАСІВ СТАРОДАВНЬОГО СВІТУ ДО ПЕРІОДУ МОНОПОЛІСТИЧНОЇ КОНКУРЕНЦІЇ
Тема 1. Предмет, методи та завдання курсу Вивчення будь-якої дисципліни починається з визначення її предмета. Визначення предмета науки передбачає передовсім чітке окреслення кола тих питань, які ця наука вивчає. Економічне життя суспільства є надзвичайно багатогранним. Його вивчає система економічних наук, які включають науки про загальні закони економічного розвитку, галузеві економічні науки, науки, що розглядають конкретні економічні процеси та явища. Кожна з них має свій предмет. Першість з-поміж усіх економічних наук належить політичній економії, яка вивчає економічні закони. Політична економія як наука склалась у XVII ст. Вона є результатом тривалого історичного розвитку економічної думки, яка зародилась ще в глибокій давнині. Економічна думка стала принциповою основою формування політичної економії. Історія економічної думки вивчає економічні погляди різних соціальних груп від глибокої давнини до сьогодення, у тому числі й такі, що не склались у певну систему. Складовою частиною цього загального курсу є історія економічних учень. її предметом є історія економічних поглядів, але тільки тих, що склались у певну систему, певне вчення. Отже, історія економічних учень є поняттям вужчим, ніж поняття «історія економічної думки». А історія політичної економії, у свою чергу, є основою історії економічних учень. Цей розподіл, проте, є дуже умовним. І студенти, вивчаючи курс «Історія економічних учень», побачать, що в різних підручниках ці курси часто ототожнюються. Методи аналізу курсу «Історія економічних вчень» Методи пізнання та дослідження в історії економічних вчень ґрунтуються на їх комплексному та системному використанні. Методи дослідження: 1) історичний метод, що передбачає дослідження ґенези економічної думки; урахування еволюційних та революційних теоретико-концептуальних змій; виявлення історичних джерел та передумов виникнення і розвитку економічних ідей та поглядів;установлення механізму та факторів соціально-економічної динаміки та її теоретичного відображення в економічній науці; 2) хронологічний підхід — вивчення еволюції економічної думки в історичній послідовності, а також з'ясування наступностіта спадкоємності виникнення та наслідування наукових ідей; 3) метод зіставлення — порівняльний розгляд змісту, структури і методології, позитивної та нормативної теорій різних наукових напрямів, течій та шкіл; виявлення на цій основі критеріїв їх класифікації та типологізації; 4) міждисциплінарний підхід до пізнання еволюції економічної науки в загальному контексті суспільного розвитку, який полягає в урахуванні впливу досягнень точних, природничих та суспільних дисциплін; також установлення впливу численних позаекономічних, у тому числі інституціональнихфакторів на розвиток економічної думки та теорії; 5) принцип єдності позитивного та нормативного аспектів економічної науки, що полягає в безпосередній спрямованості теоретичних досліджень на здійснення економічної політики, практичних заходів зі стабілізації економіки та сприяння економічному зростанню; 6) аналітичний метод, що дозволяє дослідити внутрішню сутність явищ та їх теоретичне відображення в наукових підходах різних напрямів та шкіл; 7) каузальний метод — розкриття причинно-наслідкових зв'язків досліджуваних етапів еволюції економічної думки, теоретичних напрямів та шкіл; 8) функціональний метод як виявлення та дослідження функціональних економічних залежностей ринкових факторів, їх формалізація та адекватна графічна і математична інтерпретація різними напрямами економічної теорії; 9) неопозитивізм та прагматизм — вивчення економічною теорією суспільних та соціально-економічнихпроцесів такими, якими вони постають у реальній економічній дійсності та господарській практиці; 10) соціальний позитивізм— розгляд економічною наукою соціально-економічних явищ такими, що піддаються реформуванню та вдосконаленню, визнання ідей спонтанної та керованої суспільної еволюції. Завдання курсу історії економіки та економічних вчень визначаються двобічністю предмета цієї науки є такі: 1) з'ясування того «що, коли і де відбулося?» в господарській сфері; 2) узагальнення та аналіз господарського досвіду; 3) з'ясування логічних причинно-наслідкових зв'язків економічних процесів і явищ під час певних історичних подій, тобто виявлення їх обумовленості тими чи іншими факторами; 4) показ нерозривного зв'язку історії економіки, економічної теорії та історії економічної думки як єдиної історико-економічноїнауки. Поряд із цим історія економічних вчень також виконує такі завдання: 1) пізнання основних тенденцій та чинників розвитку економічних вчень; 2) розкриття еволюції світової економічної теорії в єдності домінантних наукових парадигм;висвітлення змісту провідних теоретичних напрямів, течій та наукових шкіл на основі розкриття особливостей їх методологічних принципів та теоретичних основ; 3) установлення їх взаємозалежностей, спадкоємності та розбіжностей; 4) пізнання основних напрямів сучасної економічної думки, розуміння їх теоретичних джерел, методологічних особливостей, провідних наукових ідей та тенденцій розвитку; 5) набуття уявлення про структуру наукового інструментарію сучасного теоретико-економічного дослідження, формування у студентів на цій основі ширших аналітичних можливостей. Історико-економічний аналіз конкретних історичних подій та фактів відіграє вкрай важливу роль у формуванні економічної культури господарських кадрів та розвитку економічного мислення майбутніх спеціалісті в-економістів. Отже, можна констатувати, що основне завдання історії економіки та економічної думки полягає у формуванні економічного мислення, розуміння закономірностей розвитку та функціонування основних господарських форм та їх взаємозв’язку і взаємообумовленості; відповідності чи невідповідності їм економічних теорій, з'ясування причин їх невідповідності, якщо така існувала, та факторів, що обумовлювали необхідність виникнення нових, альтернативних, гетеродоксальних економічних поглядів, думок, теорій та наукових шкіл. ЗАПИТАННЯ ДЛЯ ПЕРЕВІРКИ ЗНАНЬ
ТЕСТИ ДЛЯ ПЕРЕВІРКИ ЗНАНЬ
1. Коли виникла економічна наука як самостійна галузь знання? а) у стародавньому світі; б) у період рабовласництва; в) у середньовіччі; г) під час переходу від феодалізму до капіталізму; д) у період капіталізму.
2. Назвіть предмет історії економічних учень: а) економічні категорії та закони; б) історія економічної науки; в) історичний процес виникнення і розвитку економічних теорій; г) історія політичної економії; д) система економічних відносин; е) закономірності розвитку економічних поглядів та ідей.
4. Хто висунув формаційну теорію періодизації соціально-економічної історії? а) Ф. Ліст; б) К. Бюхер; в) К. Маркс; г) П. Гільдебрандт.
Рекомендовані підручники та посібники
ТЕМА 2. ГОСПОДАРСТВО ПЕРВІСНОГО СУСПІЛЬСТВА ТА ЙОГО ЕВОЛЮЦІЯ НА ЕТАПІ РАННІХ ЦИВІЛІЗАЦІЙ.
Починаючи вивчати історію економічних учень, слід передусім розглянути «витоки» економічної науки, тобто ті ідеї мислителів стародавнього світу і середньовіччя, які стали вихідними в процесі виникнення та становлення економічної теорії, зрозуміти, як поодинокі ідеї, погляди з часом переросли в систему економічних знань, у конкретні економічні вчення. Розглядаючи економічну думку стародавнього світу, слід виходити з того, що нині досліджено лише ті тогочасні економічні погляди та ідеї, які було викладено в писемних творах. Тому «витоків» економічної науки треба шукати в пам'ятках економічної думки цивілізацій стародавнього Сходу й античності. При цьому важливо звернути увагу на те, що економічна думка стародавнього світу відображала стан соціально-економічного та політичного розвитку тогочасних суспільств. Економічна система всіх цих суспільств була традиційною, що й зумовило наявність спільних рис, притаманних економічній думці стародавнього світу в цілому. Водночас деякі із стародавніх суспільств були суспільствами азіатського способу виробництва (держави стародавнього Сходу), інші — суспільствами античного способу виробництва (Стародавня Греція та Стародавній Рим). Відмінності між ними й визначали особливості їхньої економічної думки. Виходячи з цього, для ґрунтовного засвоєння еволюції економічної думки стародавнього світу необхідно окремо розглянути основні ідеї та погляди, утілені в пам'ятках економічного мислення цивілізацій стародавнього Сходу та античних держав. 2.1. Економічна думка стародавнього сходу Писемні джерела, на підставі яких можна досліджувати економічну думку стародавнього Сходу, — це, як правило, зведення законів, юридичні акти, документи господарської звітності та твори, присвячені управлінню державою й державним господарством. Багато з них мають нормативний характер і відображують позицію насамперед правлячих верств — фараонів, царів, вельможних придворних та чиновників. Тогочасному економічному знанню притаманні догматизм, апріорність і значною мірою символізм. Незважаючи на це, давньогрецькі мислителі згодом намагалися осягнути та використати це знання. Найважливіші економічні ідеї народів стародавніх цивілізацій неодноразово коментували й розвивали наступні покоління, саме їх було покладено в основу економічних поглядів учених середньовічного Сходу. Тоді ж (починаючи з IV тисячоліття до н.е.) було започатковано конкретні економічні науки (статистику, облік та аналіз господарської діяльності, управління і т. ін.), які набули дальшого розвитку вже в античному періоді (І тисячоліття до н.е. — IV століття н.е.). Чи не найперші відомі нам пам'ятки економічної думки належать до епохи Стародавнього Єгипту. У них знайшли відображення численні питання організації та управління державним господарством, а також уявлення стародавніх єгиптян про власність, рабство, товарно-грошові відносини. Про економічну думку Стародавнього Єгипту можна довідатися насамперед з творів державних чиновників (писарів). До нашої доби дійшли «Повчання гераклеопольського царя своєму синові Мерікара», «Пророчення Іпусера», «Пророцтво Неферті», «Повчання Ахтоя, сина Дуауфа, своєму синові Піопі», різні адміністративно-господарські та юридичні документи. Адміністративно-господарські документи характеризують організацію та управління державним (царсько-храмовим) господарством, організацію праці царських майстрів та землеробів тощо. Крім того, як видно навіть із назв творів, важливе місце в давньоєгипетській літературі належить творам дидактичного характеру, що викладають правителям «правила» державного управління і керівництва господарством. Одним з найдавніших центрів людської цивілізації була Месопотамія (Дворіччя). На відміну від Стародавнього Єгипту, у державах цього регіону порівняно швидко розвивалися приватна власність та товарно-грошові відносини, посилювалося соціальне розшарування суспільства. Держава намагалася за допомогою законодавства регулювати економічну діяльність населення та регламентувати приватноправові відносини. Відомою пам'яткою економічної думки є закони царя Хаммурапі — система правових норм, спрямованих на регулювання соціально-економічних відносин у Вавилоні XVIII ст. до н.е. Основна мета законів — усебічне зміцнення економічної влади держави. Найцікавішими (з економічного погляду) є статті, присвячені питанням охорони власності вавилонських громадян, питанням оренди, найму, лихварства. Розвиток товарно-грошових відносин допускається в тій мірі, яка не спричинятиме масового зубожіння вільних громадян. Закони Хаммурапі захищають приватну власність, особливо власність царя, храмів, державних службовців та воїнів. Зазіхання на неї карається смертю або, у ліпшому випадку, продажем винуватця в довічне рабство. Вивчаючи економічну думку Стародавньої Індії та Стародавнього Китаю, слід звернути увагу на те, що ціла низка її особливостей зумовлюється специфікою розвитку суспільних відносин цих держав, і насамперед кастовим устроєм в Індії та чиновницько-бюрократичною системою в Китаї. Ці особливості сприяли збереженню традиційних релігійно-міфологічних уявлень у процесі формування економічної думки, яка ґрунтувалася переважно на категоріях моралі, етики тощо. Економічна думка Стародавньої Індії, як правило, була оповита релігійною оболонкою. Економічні проблеми окремо не досліджувалися, а розглядалися в давньоіндійській літературі лише у зв'язку зі спробами розв'язання конкретних соціальних та політичних завдань. В основу староіндійських уявлень про суспільство було покладено концепцію станової ієрархії та кастової визначеності професійних занять. Писемними джерелами середини І тисячоліття до н.е. є переважно релігійні трактати — буддійські та брахманістські (індуїстські). Вони дають уявлення про соціальну структуру суспільства і містять цікавий матеріал, що характеризує специфіку сприйняття окремих економічних категорій, зокрема власності, майна. Буддійське вчення проповідує відмову від власності як необхідну умову досягнення кінцевого спасіння — нірвани. І хоч воно не заперечує господарської діяльності мирян, подаянням яких мають жити буддійські монахи, але спеціальної уваги їй не приділяє. Рабство розглядається як перешкода до досягнення нірвани, а боргова кабала визнається за страшне лихо. Тому сповідується необхідність всіляко уникати заборгованості та своєчасно сплачувати борги. Для розуміння змісту й особливостей економічної думки Стародавнього Китаю слід ураховувати, що вона виникла та розвивалася в рамках тогочасних філософських та політичних учень, основними напрямами яких були конфуціанство, легізм, даосизм та моїзм, котрі сформувалися у IV — III ст. до н.е. Протягом століть між цими напрямами велася гостра полеміка щодо економічного ладу суспільства, общини, її історичної долі, міри втручання держави в економічне життя країни та методів управління ним. Провідним напрямом було конфуціанство, яке, перетворившися на державну ідеологію, справляло великий вплив на соціально-економічний та політичний розвиток Китаю протягом майже двох тисячоліть. Виходячи з цього, необхідно розглянути кожний з названих напрямів, вивчити економічні ідеї та погляди їх засновників і основних представників. Треба добре зрозуміти для себе, що вчення Конфуція (бл. 551—479 до н.е.), розвинене його численними послідовниками, постійно еволюціонувало, усе більше пристосовуючись до умов централізованої держави, до завдань забезпечення її стабільності, надійності функціонування чиновницько-бюрократичного апарату. На перший план висувалися ідеї соціального порядку, заснованого на беззаперечному підкоренні владі, що асоціювалася зі старшинством та мудрістю. Конфуціанство прагнуло міцного, незмінного соціального порядку. Щоб уникнути соціальних конфліктів, конфуціанці закликали правителів не відривати селян від сільськогосподарських робіт, дбати про поліпшення народного добробуту, зменшувати податки та ін. На відміну від конфуціанців, котрі розглядали здебільшого морально-етичні питання, представники легізму велику увагу приділяли питанням організації державного управління, яке, на їхню думку, мало ґрунтуватися не на традиціях і ритуалах, а на досконалому законодавстві. До критиків конфуціанства належить Мо Ді (Мо-цзи) (479—400 до н.е.) — засновник школи моїстів. Він та його прихильники виходили з принципу природної рівності всіх людей, виступали проти станового поділу суспільства, засуджували рабство, розкіш і паразитизм панівних станів, гноблення ними землеробів і ремісників. Вони вважали фізичну працю джерелом багатства й закликали всіх старанно працювати, щоб досягти щастя та добробуту. Шлях до вдосконалення громадського життя моїсти вбачали в утвердженні у відносинах між людьми принципів «загальної любові» та «взаємної вигоди». Економічну думку Стародавнього Китаю яскраво відображено також у трактаті невідомих авторів «Гуань-цзи» (IV ст. до н.е.). Трактат визнає закономірність змін у природі й суспільстві. Зміни в громадському житті пояснюються чергуванням урожайних і неврожайних років. Через це в трактаті досить глибоко, як на той час, розроблено систему державного регулювання економіки. Для зміцнення землеробства, що вважалося найважливішою умовою забезпечення стійкості економіки, пропонувалося вжиття низки спеціальних заходів: визначення родючості ділянок ріллі, рівномірніший їх розподіл, установлення рівня оподаткування відповідно до якості землі, звільнення селян від усіх інших. Великого значення автори трактату надавали товарно-грошовим відносинам з погляду їх використання державою для регулювання економіки. Зокрема, вони вважали важливим регулювання державою цін на хліб, створення державних зернових фондів, надання пільгових кредитів землеробам, заміну прямих податків на залізо та сіль непрямими, застосування для стабілізації господарства нормованої емісії грошових знаків тощо. Багато ідей «Гуань-цзи» було використано в господарській практиці Стародавнього Китаю. 2.2. Економічна думка античного світу Вивчаючи це питання, треба збагнути, чому саме в літературних пам'ятках античності економічну думку стародавнього світу виражено в найрозвиненішому вигляді, а висловлювання античних авторів з економічних проблем, хоч іще й не склалися в цілісну систему поглядів, проте є вже серйозною спробою теоретично осмислити та науково узагальнити характерні для цієї доби економічні процеси та явища, чому ідеї мислителів Стародавньої Греції стали підґрунтям усієї економічної науки. При цьому обов'язково треба звернути увагу на еволюцію економічної думки античного світу. Так, якщо перші вияви економічної думки Стародавньої Греції пов'язано з ідеалізацією общинного ладу, натурального господарства, землеробства, то згодом все більша увага приділяється питанням землеволодіння, приватної власності, рабства, становища селянства, поділу праці, розвитку ремесла, торгівлі, грошового обігу. Оскільки ідеї давньогрецьких мислителів Ксенофонта, Платона та Арістотеля увійшли до скарбниці економічної спадщини людства, необхідно спеціально, докладніше розглянути їх. Ксенофонт (бл. 430—355/354 до н.е.) виклав у багатьох творах, головним з яких є «Домострой». У них дано характеристику рабовласницького господарства, а також деякі поради щодо способів подолання притаманних йому недоліків. Ксенофонт уважав поділ праці на фізичну та розумову (а людей — на вільних і рабів) природним, був прихильником натурального господарства, як стійкішого й надійнішого. Найважливішою галуззю такого господарства, на думку Ксенофонта, є землеробство, а ремесло і торгівля — другорядними. Проте він не залишив без уваги і проблеми товарно-грошових відносин з огляду на можливість їх використання для зміцнення натурального господарства. Так, Ксенофонт одним із перших зрозумів важливість суспільного поділу праці, побачив зв'язок між рівнем його розвитку та місткістю ринку. Заслугою мислителя є також постановка питання про подвійне використання блага — як споживчої цінності та як мінової, тобто про дві властивості товару. Платон (428/427—348/347 до н.е.), як і Ксенофонт, обстоював передовсім натурально-господарські відносини рабовласницького суспільства, що знайшло відображення в двох проектах ідеальної держави, викладених у його творах «Держава» та «Закони». У першому творі Платон виходив з того, що нерівність випливає із самої природи людини, через що є нездоланною. Проте кожна людина має одержувати свою частку відповідно до власних здібностей, що і є справедливим. Основним принципом побудови держави та її природною основою є поділ праці. Оскільки люди, на думку Платона, помітно різняться за своїми здібностями, одні з них народжені для управління, інші — для військової справи, а решта — для землеробства й ремесла, усе вільне населення в ідеальній державі він поділяв на три стани за їхньою роллю в суспільстві: філософів, воїнів та третій стан (землероби, ремісники, торговці). Раби не належать до жодного стану: вони є тільки знаряддям праці, яке «здатне говорити» на відміну від робочої худоби. Отже, поділом праці Платон пояснює і соціальний поділ суспільства. Філософи і воїни не повинні володіти власністю та займатися господарством, бо їхнє матеріальне забезпечення (за зрівняльним принципом) має стати суспільною турботою. Засоби існування для цих станів мусять постачати члени третього стану і раби. Унаслідок поділу праці, на думку вченого, з'являються ринок, торгівля і гроші. Порушуючи питання торгівлі та товарно-грошових відносин, Платон висловив надзвичайно важливу думку про те, що в процесі обміну відбувається зрівнювання всіх товарів і вони стають порівнянними, хоч і є різними споживними вартостями. Водночас Платон уважав, що товари порівнюються за допомогою грошей. Гроші потрібні для забезпечення обміну товарів. Платон був супротивником продажу товарів у кредит, гостро засуджував лихварство. У «Законах» Платон змалював ще один проект ідеальної держави, економічна організація якої була більш реалістичною, ліпше відповідала тогочасній добі, передбачаючи запобігання надмірній концентрації землі в руках власників через рівномірний її розподіл, допускаючи право володіння і користування (неповне право власності) для представників вищих станів, можливість передачі землі у спадок тощо. Проте, як і раніше, він залишався захисником натурального аграрного господарства, що використовує переважно працю рабів, зневажливо ставився до торгівлі, засуджував лихварство. Арістотель (384—322 до н.е.) — найвидатнішого мислителя давнини. У своїх працях «Політика» і «Нікомахова етика» він, як і Платон, виклав проект «найліпшої держави». На думку Арістотеля, поділ суспільства на вільних і рабів та їхньої праці на розумову й фізичну обумовлено тільки «законами природи». Провідною галуззю економіки є землеробство, уся земля держави має поділятися на дві частини, одна з яких перебуває в державному володінні, а друга — у приватному. Для розуміння наукових досягнень Арістотеля в галузі дослідження економічних питань слід звернути особливу увагу на аналіз ним видів багатства і, відповідно, класифікацію господарств та видів діяльності. Арістотель розрізняв два види багатства: багатство як сукупність споживних вартостей (природне, істинне багатство) і багатство як нагромадження грошей. Відповідно до цього він розрізняв і два види діяльності: економіку і хрематистику. Під економікою він розумів природну господарську діяльність, пов'язану з виробництвом продуктів (споживних вартостей). Вона включала землеробство, ремесло, а також дрібну торгівлю у межах, необхідних для задоволення потреб. Хрематистикою Арістотель називав мистецтво наживати багатство, робити гроші й уважав цю діяльність неприродною. До неї він відносив велику торгівлю і лихварство. Розмежування двох видів багатства, а також протиставлення природного неприродному привели Арістотеля до розуміння подвійного значення блага, тобто до нового відкриття двох сторін товару (споживної вартості й мінової). З таких самих позицій він аналізує етапи еволюції форм торгівлі та грошового обігу, включаючи безпосередній обмін продукту на продукт і обмін за допомогою грошей до сфери економіки, а велику торгівлю, метою якої, як і лихварства, є збільшення початково авансованої суми грошей, — до хрематистики. Незважаючи на певну обмеженість поглядів Арістотеля, що пояснюється передовсім його натурально-господарським підходом до економічних питань, дослідження зародження й розвитку торгівлі, історичного процесу переходу однієї форми торгівлі в іншу є безперечною заслугою цього вченого. Приступаючи до вивчення економічної думки Стародавнього Риму, потрібно згадати, що його могутність пов'язана зі зміцненням і розквітом античного способу виробництва, за якого основними відносинами були відносини рабів і рабовласників. Тоді стає зрозумілим, чому центральне місце з-поміж соціально-економічних проблем Стародавнього Риму належало проблемам рабства й аграрним проблемам, особливо питанням раціональної організації рабовласницьких господарств. Саме вони знайшли переважне відображення в законах, аграрних проектах, спеціальних творах давньогрецьких авторів. Найвідомішими з них є трактат «Землеробство» Катона Старшого (234—149 до н.е.), «Про сільське господарство» Варрона (116—27 до н.е.) та праця з такою самою назвою Колумелли (І ст. н. є.), проекти аграрних реформ братів Гракхів — Тіберія (162—133 до н.е.) і Гая (153—121 до н.е.). У творах Катона, Варрона й Колумелли відображено розвиток сільського господарства, узагальнено тогочасний досвід і дано практичні рекомендації щодо ведення рабовласницького господарства. Водночас вони свідчать про еволюцію економічних поглядів римлян на раціональну організацію господарства і управління ним. Так, за Катоном, зразкове господарство — це переважно самозабезпечувань натуральне господарство з певною ринковою орієнтацією. Основну увагу він звертає на організацію праці рабів, хоч і допускає залучення до роботи в господарстві вільних громадян (але тільки як тимчасовий і допоміжний захід). У написаному пізніше трактаті Варрона «Про сільське господарство» знайшло відображення зростання товарності рабовласницьких господарств та їх перетворення на господарства напівнатурального — напівтоварного типу. Головною метою землевласників, на думку Варрона, є користь, тобто отримування доходу. Виходячи з цього, він визначив, від чого залежить дохідність маєтку, і запропонував систему заходів для її підвищення. Визнаючи низьку продуктивність праці рабів, Варрон уважав, що вигідніше користуватися працею найманих працівників. Подібні погляди виклав і Колумелла в згаданому вище творі, який став своєрідним оглядом стану античного сільського господарства в період кризи рабовласництва.
ЗАПИТАННЯ ДЛЯ ПЕРЕВІРКИ ЗНАНЬ
ТЕСТИ ДЛЯ ПЕРЕВІРКИ ЗНАНЬ
а) глибоким теоретичним аналізом тогочасної економічної системи; б) відображенням стану соціально-економічного і політичного розвитку тогочасних суспільств; в) самостійністю стосовно інших галузей знань; г) переважанням натурально-господарського ставлення до економічних питань; д) визнанням значної ролі держави в економічному житті суспільства; е) формуванням основ економічної науки.
2. Перший загальний поділ праці відбувся в епоху: а) палеоліту; б) мезоліту; в) неоліту; г) немає правильної відповіді.
3. Хто будував єгипетські піраміди? а) раби; б) вільні селяни; в) наймані робітники; г) воїни.
4. Чому грандіозні спорудження Сходу будувалися в короткий термін? а) безліч будівельників; б) організація праці; в) піднімальні механізми; г) кийова дисципліна.
5. Господарською основою давнього Єгипту було: а) ткацтво; б) гончарне ремесло; в) іригаційне землеробство; г) металургійне виробництво.
6. Природний тип людського господарства: а) рослинництво; б) скотарство; в) ремесло; г) збирання.
7. Що характерне для азіатського способу виробництва? а) приватна власність на землю; б) інтенсивний характер виробництва; в) велика частина додаткового продукту виробляється рабами; г) державна власність на землю.
8. Де почала розвиватися цивілізація на Сході? а) у горах; б) у долинах великих рік; в) у лісах; г) у пустелях.
Рекомендовані підручники та посібники
ТЕМА 3. ОСОБЛИВОСТІ ГОСПОДАРСЬКОГО РОЗВИТКУ ТА ЕКОНОМІЧНОЇ ДУМКИ ПЕРІОДУ СЕРЕДНЬОВІЧЧА.
Історія економічних вчень середньовіччя Середньовіччя - це період в історії людства, який зазвичай обмежують тисячоліттям між падінням Римської імперії наприкінці V ст. до Великих географічних відкриттів, які розпочинаються наприкінці XV ст. Вивчаючи це питання, необхідно враховувати, що сучасні уявлення про економічну думку середньовіччя так само, як і про економічну думку стародавнього світу, ґрунтуються, головно, на матеріалах тогочасних літературних джерел. Економіка доби середньовіччя була переважно аграрною, панувало натуральне господарство. Мислення середньовічної людини мало теологічний характер. Економічна думка ще не відокремилась у самостійну галузь знань. Цей процес почався лише в період пізнього середньовіччя. Те, що можна розглядати як вияви економічної думки, просякнуте духом практицизму. Середньовічні трактати містять численні конкретні господарські поради, різноманітні практичні рекомендації, але надто мало теоретичних узагальнень і спроб осмислення суті економічних процесів та явищ. Основними джерелами економічної думки середньовічного суспільства є юридичні кодекси й церковні пам'ятки. Економічні уявлення народних мас відбилися в різних «єресях» та економічних вимогах селянських повстань. Серед юридичних пам'яток, які дають уявлення про економічну думку країн Західної Європи доби середньовіччя, зокрема раннього, найвідомішими є «Салічна правда» (V ст.) і «Капітулярій про вілли» (початок IX ст.). «Салічна правда» (Салічний закон) — запис давнього звичаєвого права племені салічних франків, у якому було відбито економічний лад франків у період розкладу родових відносин і поступового майнового розшарування через виникнення і розвиток індивідуально-родинної власності. «Капітулярій про вілли» дає уявлення про організацію й управління вотчиною за умов переважно натурально-господарських відносин із використанням праці закріпачених селян. Економічна думка класичного середньовіччя, як і в попередній період, розвивалася під величезним впливом християнської церкви. Найбільшим тогочасним авторитетом, лідером так званої пізньої школи канонізму, який висловив багато важливих економічних ідей, був Фома Аквінський (Аквінат) (1225/26—1274). Його основними творами є «Сума проти язичників» та «Сума теології», де він обстоює централізацію влади, визнає соціальну ієрархію, а її природну підставу бачить у поділі праці, розглядаючи приватну власність як необхідний інститут людського життя. Фома Аквінський, будучи прихильником натурального господарства, визнавав, проте, необхідність обміну. Тому розгляд його міркувань з проблем обміну, ціни, торгівлі, торгового прибутку, грошей тощо має неабияке значення. При цьому потрібно звернути увагу на двоїстість характеристик і оцінок, які він дає економічним категоріям та явищам. Так, Ф. Аквінський дав своє тлумачення «справедливої ціни» — категорії, яка в економічному вченні каноністів заміняла категорії «вартість» («цінність»), «ринкова ціна». Витратний принцип установлення «справедливої ціни» Фома Аквінський уважав недостатнім, оскільки така ціна має узгоджуватися не лише з річчю, що продається, а й зі збитком, якого міг би зазнати продавець, недоодержавши певну кількість грошей, що відповідає його становищу в суспільстві. У такому разі «дозволено по праву продавати річ дорожче, ніж вона варта сама по собі, хоча вона не повинна продаватися дорожче, ніж коштує її власникові». «Справедливі ціни» можуть бути джерелом примноження приватної власності й створення «помірного» багатства. У своїх поглядах на торговий прибуток та лихварський процент Фома Аквінський також займав двоїсту й компромісну позицію, засуджуючи такого роду доходи як самоціль, єдину мету торгової та лихварської діяльності. Водночас, він виправдовував їх як плату за працю (у тому числі пов'язану з поліпшенням речі продавцем), відшкодування транспортних та інших витрат, винагороду за ризик та як своєрідне відшкодування втрачених доходів, котрі позикодавець міг би мати, використавши позичені гроші у власних інтересах. Гроші (монети), на думку Аквіната, виникли для полегшення обміну внаслідок домовленості між людьми. Він виділяв «внутрішню цінність» та «номінальну цінність» монети. При цьому слід звернути увагу на двоїстість підходу Томи Аквінського й до цього питання. З одного боку, він виступав проти псування монети, а з другого — уважав, що «номінальну цінність» монети може визначати держава і припускав можливість її певного відхилення від «внутрішньої цінності». Економічна думка середньовічної Західної Європи, як уже зазначалося, знайшла відображення також у різноманітних релігійних єресях, вивчення яких дасть можливість зрозуміти, що всі вони завжди мали антифеодальну спрямованість, проповідували ідеї рівності всіх людей, повернення до принципів «євангельської бідності» ранньохристиянського ладу, засуджували багатство та необмежене нагромадження власності церквою тощо. Історія економічної вчень в Україні часів раннього та класичного середньовіччя пов'язана з добою Київської Русі — першої держави на українській етнічній території. Літературними джерелами, що з них можна дізнатися про тогочасні економічні погляди, є літописи, угоди, грамоти князів, кодекси й записи норм світського та церковного права тощо. Найвідомішими з цих пам'яток є «Руська правда» (зведення законів давньоруського права XI—XII ст.), «Повість временних літ», «Повчання дітям» Володимира Мономаха. У них певною мірою відображено всі основні процеси економічного та суспільного життя Староруської держави, зокрема соціальну структуру й відносини власності, суспільний поділ праці, товарно-грошові відносини, джерела доходів Київської держави тощо. Тому головну увагу під час вивчення економічної думки України доби середньовіччя необхідно приділити передовсім саме цим писемним джерелам. Міста Київської Русі були як центрами ремесла і торгівлі, так і адміністративно-воєнними. Налічувалося до 40 ремісничих спеціальностей: виготовлення зброї, щитів, панцирів, замків, цвяхів, предметів домашнього вжитку, гончарних, ювелірних виробів тощо. Рівень майстерності давньоруських ремісників був надзвичайно високим, не поступався рівню провідних країн того часу. Диференціація ремесел, посилення обміну сприяють розвиткові внутрішньої та зовнішньої торгівлі. Основною формою внутрішньої торгівлі були невеликі місцеві ринки, зв’язок між якими був відносно слабким. Зовнішня торгівля в Київській Русі розвивалась завдяки наявності таких важливих торговельних шляхів, як «з варяг у греки» (з Балтійського моря в Чорне), по Волзі до узбережжя Каспійського моря. Вивозились хутра, мед, віск, льняні тканини, прикраси. Ввозились шовкові тканини, парча, оксамит, срібло, мідь, прянощі. Незважаючи на значну роль торгівлі та ремесла, переважна частина населення займалася землеробством й різними промислами. Значне місце посідало скотарство: розводили велику рогату худобу, коней, свиней. З розвитком феодального землеволодіння виникає та набирає поширення така його форма, як вотчина — спадкова феодальна власність на землю. Вона виникала в результаті жалування князем землі боярам і визначалась як безумовне володіння землею при необмеженому розпорядженні нею. Вотчина ділилася на панське господарство та селянське держання. У дрібне господарство смерда входили наділ землі, хата, худоба, птиця. Селянин платив феодалу оброк, обробляв своїми знаряддями та своїм тяглом панське поле. Про створення та структуру Давньоруської держави вчені дізнались з літописів, найціннішим в інформаційному плані з яких був літопис «Повісті минулих літ», перша редакція якого була створена ченцем Печерського монастиря Нестором близько 1111 р. Найповніше вона збереглася у Лаврентіївському та Іпатіївському літописах, які являють собою відповідний звід київського та галицько-волинського літописання. В повісті минулих літ згадуються ранні державні формування словянських племен ще до утворення Русі, та описуються династії князів різних племен та династії князів Київських: “Руська Правда” (9ст.). Це перший кодекс законів на Русі, який включає: - охорону приватної власності і міру покарання за її порушення; - дає уявлення про систему грошових одиниць та їх функції обігу і нагромадження; - законодавче регулювання лихварства, забезпечення майнових інтересів кредитора, порядок стягнення боргів, правомірність стягнення позички; - регулювався позичковий процент. Друга відома праця – це Повість временних літ (11-12 ст.). основні тези щодо господарської діяльності у цій праці наступні: - Джерелом багатства є праця; - Природність поділу праці на розумову і фізичну і їх однакова важливість; - Важливість поділу праці у процесі виробництва. У найрізноманітніших документах XIV—XV ст. (жалуваних і позичкових грамотах, інвентарях, люстраціях тощо) також відображено відносини вотчинної форми, тогочасну систему повинностей, певні аспекти торгівлі, грошового обігу, розвитку сільського господарства та ремесел, надання позичок під заставу майна, у тому числі земельних володінь. Належний внесок у розвиток економічної думки України зроблено так званою полемічною літературою, яка виникла у 80-ті роки XVI ст. у ході боротьби проти унії та католицизму. Так, твори Івана Вишенського наголошують на проблемах соціальної рівності, оскільки майново-соціальна нерівність людей походить не від природи і не від Бога, а від земних несправедливостей, показують основні форми привласнення продукту праці селян і ремісників панами, шляхтою, духівництвом, торговцями. У найрозвиненішому вигляді економічну думку пізнього середньовіччя репрезентує меркантилізм.
ЗАПИТАННЯ ДЛЯ ПЕРЕВІРКИ ЗНАНЬ 1. Які галузі виробництва були розвинуті в Європі періоду середньовіччя? 2. Назвіть спільні риси, притаманні економічній думці країн Європи та Київської Русі, обґрунтуйте свою позицію. 3. Хто в історії економічної думки одним з перших звернувся до всебічного вивчення проблеми поділу праці в суспільстві? 4. Розкрийте особливості становлення феодального господарства Франції, Англії, Німеччини. У чому полягала спадковість господарського розвитку Західної Європи від античності до Середньовіччя? 5. Що є свідченням наявності ознак розвиненого ринкового господарства держави Київська Русь?
ТЕСТИ ДЛЯ ПЕРЕВІРКИ ЗНАНЬ
а) зовсім некорисний товар; б) результат домовленості між людьми; в) специфічний товар – загальний еквівалент.
а) витратний принцип; б) морально-етичний принцип; в) витратний і морально-етичний принципи одночасно.
3. Об’єднання купців являє собою: а) цех; б) братерство; в) профспілковий союз; г) гільдію.
4. Плата селян за користування землею продуктом: а) оброк; б) панщина; в) грошова рента; г) викуп.
5. Головна відмінність економіки феодальної Англії: а) мореплавання; б) рибальство; в) сира вовна; г) іноземні феодали.
6. Економічний зміст васалітету полягає в: а) виключенні перешкод у виробництві; б) перерозподілі ренти; в) позаекономічному примусі; г) викупі з полону.
7. Як називалася в королівстві франків форма земельного володіння феодала, обумовлена визначеними обов’язками? а) латифундія; б) бенефіцій; в) сеньйорія; г) льон.
8. Особливістю німецького феодалізму є: а) спеціалізація на розвитку вівчарства; б) мореплавання; в) використання праці рабів; г) сильна феодальна роздробленість.
9. Формування феодальних відносин було обумовлене: а) створенням лицарської кінноти; б) майновою диференціацією в сільській громаді; в) переходом від рабовласництва до кріпосництва; г) поширенням королівської влади на міста.
Рекомендовані підручники та посібники
ТЕМА 4. ФОРМУВАННЯ ПЕРЕДУМОВ РИНКОВОЇ ЕКОНОМІКИ В КРАЇНАХ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ЦИВІЛІЗАЦІЇ (XVI – ПЕРША ПОЛОВИНАXVII СТ.).
Історичні передумови виникнення, загальна характеристика та етапи розвитку меркантилізму. Першим проявом економічних ідей буржуазного суспільства став меркантилізм. У Західній Європі він зародився вже у ХV ст., але поширення набув у ХУІІ ст. Головна передумова виникнення - розклад феодалізму та зародження капіталізму. Виникнення капіталістичного способу виробництва через первісне нагромадження капіталу (шляхом розорення дрібних виробників, колоніальними загарбаннями), виникнення світового ринку, необхідність створення великих капіталістичних підприємств, мануфактур, торговий капітал Меркантилізм - це перша теоретична спроба пояснити суть капіталістичного способу виробництва, вирішував практичні питання прискорення первісного нагромадження капіталу. Меркантилізм відображав інтереси торгової буржуазії Ідеологію меркантилізму розкривають такі головні положення.
Меркантилізм пройшов два етапи у своєму розвитку. Це ранній меркантилізм, (монетарний) , і розвинутий меркантилізм (мануфактурний). Представниками цього напряму були Вільям Стаффорд в Англії та Гаспар Скаруффі в Італії. Ранній меркантилізм ґрунтувався на теорії грошового балансу. Ця теорія мала два завдання:
Монетарний меркантилізм був досить примітивною формою пізнішого меркантилізму. Властиві заходи — заборона вивезення грошей, обмеження імпорту, збільшення видобутку золота та срібла там, де це було можливим, встановлення високого імпортного мита не дали очікуваних результатів У другій половині ХУІ ст. система монетарного меркантилізму змінюеться системою меркантилізму мануфактурного, що досягла свого розквіту у ХУІІ ст. Основними представниками його були Томас Мен у Англії, Антуан Монкрегьсн у Франції, Антоніо Серра в Італії. Для цієї системи характерною е теорія торгового балансу. Пізні меркантилісти центр ваги перенесли зі сфери грошового обігу у сферу товарного обігу. Вони ставили своїм завданням скасування заборони вивезення грошей, обмежень імпорту іноземних товарів; форсування експорту національної продукції передовсім промислової; завоювання ринків, у тім числі колоніальних, і забезпечення активного торгового сальдо, тобто перевищення вартості вивезених з країни товарів над вартістю товарів, увезених у країну. 3 ціею метою заохочувався розвиток промисловості, що виробляла товари на експорт. На перший план висувалася політика протекціонізму, що розглядалася як найліпший засіб для забезпечення інтенсивнішого розвитку експорту. Держава запроваджувала систему митних заходів. Ранні меркантилісти вважали, що будь-яка купівля зменшує їхню кількість, а будь-який продаж — збільшує. Пізні ж меркантилісти розуміли, що гроші «породжують» гроші і для цього вони мають бути в постійному русі. Особливості меркантилістської політики західноєвропейських держав в період зародження ринкового господарства. Найбільш розвинутим і типовим був англійський меркантилізм. В. Стаффорда, його праця «Стислий виклад деяких скарг наших співвітчизників».. розуміння зв’язку між вартістю грошей і вартістю товарів. Зменшення цінності грошей спричиняє підвищення цін на товари. Псування монети, на думку Стаффорда, мае подвійні наслідки: 1) дорожнечу; 2) відплив з країни повноцінної монети. Гроші є тільки засобом обігу. Сировинні продукти не мають вивозитися за кордон необробленими, оскільки це спричиняє завезення їх в обробленому вигляді, що є невигідним. Необхідність державного опікування вітчизняною торгівлею. Він пропонує заборонити ввезення предметів розкоші Томас Мен У творах він заперечує монетаризм і обґрунтовує теорію торгового балансу. гроші приносять багатство тільки перебуваючи в обороті. Утримання грошей лише шкодить Єдиним розумним засобом збільшення кількості грошей у країні є сприятливий торговий баланс. Увезення та вивезення грошей, за Мєном, прямо залежить від стану зовнішньої торгівлі. Якщо вивезення перевищує ввезення, гроші надходять у країну. Мен вимагає зменшення мита на товари, що вивозяться, є прихильником розвитку вітчизняної промисловості і вимагає заміни експорту сировини експортом готових виробів. Самуїл Фортрей , Він пропонує встановлення на іноземні товари високого мита. Приділяє особливу увагу підвищенню продуктивності сільського господарства. Але вважає промисловість джерелом багатства. Джеймс Стюарт він не погоджується, що багатство створюється внаслідок продажу товарів за ціною, що перевищує їхню вартість. Він розрізне «позитивний прибуток», що залежить від продуктивності праці, і «відносний прибуток», що є результатом обміну в процесі міжнародної торгівлі. Французький меркантилізм. Політику меркантилізму проводив Генріх ІV, а потім Людовік ХІV, завдяки заходам міністра фінансів Жана Батіста Антуан Моикретьєн де Ваттевіль, Вважав торгівлю важливішою за промисловість. Для могутності держави необхідне золото, а найнадійнішим способом його придбання е зовнішня торгівля. Монкретьєн засуджує політику забезпечення свободи торгівлі купцям з інших країн. У торгівлі виграш одного е втратою для іншого. Але в процесі внутрішньої торгівлі , країна в цілому нічого не втрачає. Монкретьєн розрізняє поняття «гроші» і «багатство Першочергового значення він надае «природному багатству» (хліб, сіль, вино та ін.). Монкретьєн виступає проти зайвих розкошів, уважаючи їх однією з причин, що призводить до відпливу золота з країни. Монкретьєн вважає, що держава має турбуватися про народ(селян). Меркантилізм в Італії. Гаспар Скаруффі. запропонував встановити єдину загальноєвропейську грошову систему, визнати золото та срібло валютними металами . Антоніо Серра Серра дотримується теорії «торгового балансу». Він засуджує заборону вивезення грошей і регламентацію їхнього обігу, втручання держави в економічне життя Наявність грошей у державі, що не має копалень, за Серрою, залежить від розвитку ремесла, торгівлі, відповідної політики уряду. Антоніо Дженовєзі вважає, що неможливо допускати такого вивезення товарів, котрий послабив би вітчизняну промисловість і такого ввезення, котре завдало б шкоди вітчизняним ремеслам Багатство - це не гроші самі по собі, а правильно організована з їхньою допомогою зовнішня торгівля. Їх мае бути стільки, скільки необхідно для обслуговування торгівлі. Ідеї меркантилізму у тій чи тій формі позначалися на формуванні й розвитку економічної політики Іспанії, Німеччини, Австрії та інших країн як Західної, так і Східної Свропи. Меркантилізм вважається першою концепцією ринкової економіки, спробою осмислити і узагальнити процеси в капіталістичній економіці. Поняття меркантилізм походить від латинського слова торгувати, але ця концепція охоплює не лише цю сферу господарської діяльності. Умови виникнення меркантилізму. Становлення меркантилізму припадає на перехідний період – витіснення натурального господарства товарно-грошовими, тобто ринковими відносинами. По суті – це ціла епоха радикальних змін у суспільстві, пов’язаних з великими географічними відкриттями, які сприяли розвитку міжнародної торгівлі. У цей період проявляється сила грошей, які протистоять силі і значенню феодальних маєтків. Міць окремих господарств і цілих держав починає вимірюватись кількістю грошей. Таким чином, причиною виникнення меркантилізму стали практичні потреби в регулюванні економічних процесів в умовах розвитку товарно-грошових відносин, промисловості та становлення національних держав. До основних положень меркантилісттеорії слід віднести :
Протекціонізм – це система економічних заходів, спрямованих для просування товару на конкретний ринок або збереження за ним певного ринку ( мита, податки). Загальною суспільно-економічною основою розвитку меркантилізму були перехід від стихійного втручання держави в економіку до постійно діючих законодавчих актів. У розвитку меркантилізму виділяють два етапи – ранній і пізній меркантилізм. Необхідно відмітити, що французьким меркантилістом Антуаном Монкретьєном було введено в економічну науку термін “політична економія” у 1615р. в його праці “Трактат політичної економії”.
ЗАПИТАННЯ ДЛЯ ПЕРЕВІРКИ ЗНАНЬ
ТЕСТИ ДЛЯ ПЕРЕВІРКИ ЗНАНЬ
а) Арістотель; б) Фома Аквінський; в) А. Монкретьєн; г) А. Сміт; д) К. Маркс.
а) зростання закордонних інвестицій; б) перевищення імпорту над експортом; в) перевищення експорту над імпортом.
а) сфера обігу; б) сфера виробництва; в) сфера обігу і виробництва одночасно.
а) бурхливий розвиток капіталізму, прискорений промисловим переворотом; б) формування світового ринку; в) посилення циклічного характеру розвитку капіталістичної економіки; г) розклад феодалізму та зародження капіталізму; д) первісне нагромадження капіталу; е) розгортання науково-технічної революції.
а) наука про категорії та закони економічного життя; б) перша спроба створити теорію капіталістичного способу виробництва; в) досліджує, переважно, сферу виробництва; г) переважає практична функція (обґрунтування економічної політики); д) предметом дослідження є сфера обігу; е) джерелом багатства вважає лише зовнішню торгівлю; є) єдиним справжнім багатством країни вважає гроші; ж) провідною є ідея свободи торгівлі; з) перше теоретичне обґрунтування політики протекціонізму; и) економічний лібералізм значною мірою поєднує з ідеями буржуазної демократії.
6. Яка школа політичної економії відносила до продуктивної праці лише діяльність у сфері зовнішньої торгівлі? а) меркантилістів; б) фізіократів; в) класичної буржуазної політекономії; г) марксистів; д) маржиналістів.
7. Представники раннього меркантилізму для досягнення позитивного сальдо в зовнішній торгівлі вважали за доцільне: а) установлювати максимально високі ціни на імпортні товари; б) всіляко обмежувати імпорт товарів; в) вивозити з країни золото і срібло; г) інше.
8. Пояснення «революції цін» у ХVI столітті напливом золота і срібла з Америки: а) Г. Скаруффі; б) Ж. Боден; в) Т. Грешем; г) У. Петті.
Рекомендовані підручники та посібники
ТЕМА 5. РОЗВИТОК ТА ЗАРОДЖЕНННЯ ПОЛІТИЧНОЇ ЕКОНОМІЇ В АНГЛІЇЇ ТА ФРАНЦІЇ.
Процес первісного нагромадження капіталу забезпечив усі необхідні умови для переходу від переважно натурального, дрібнотоварного господарства до ринкового товарного виробництва:
Примусове позбавлення дрібних товаровиробниківзасобів виробництва і їх перетворення у бідних продавців своєї робочої сили було важливим кроком до створення умов для капіталістичного виробництва. Другим важливим кроком на шляху організації капіталістичного виробництва був процес нагромадження великих грошових запасів у руках цехових майстрів, фермерів, але головним чином — у купців і лихварів. Основними джерелами нагромадження капіталів стали:
Отже, процес первісного нагромадження капіталу це історичний процес відокремлення виробника від засобів виробництва, процес примусового позбавлення їх приватної власності й перетворення в бідних продавців своєї робочої сили, що передував власне капіталістичному нагромадженню. Його головною відмітною ознакою були розвиток товарно-грошових відносин, становлення ринкової економіки. Виходячи з того, що капітал — це цінність, що зростає, його нагромадження починалося там, де цінність працювала на своє збільшення. Класична політекономія зародилась у Франції на поч. 18ст, прийшовши на зміну меркантилізму. Особливості економічного розвитку Франції позначилися на формуванні економічних поглядів П. Буагільбера: - гостро критикує меркантилістів; - джерело багатства – це не обіг, а виробництво, зокрема в с/г; - виступає проти державного втручання в економічне життя; - розуміє об’єктивну суть економічних законів. Теорія вартості. - виділяє ринкову ціну і “істинну” вартість товару. Величину останньої він визначає витратами праці; - стоїть на позиціях еквівалентного обміну; - для нормального ек. розвитку потрібен вільний обмін між галузями в-ва і відшкодування витрат виробників. Ці проблеми вирішуються міжгалузевим поділом праці за умов вільної конкуренції. Робочий час на одну одиницю товару за умов такого поділу і становить його “істинну” вартість; - мета товарного в-ва – споживання, основну увагу звертає на споживчу вартість; - висловлює думку про необхідність рівноваги в ринковій економіці. Теорія грошей. - бере за основу прямий товарообмін; - гроші порушують природну рівновагу товарного обміну відповідно до “істинної” вартості; - єдина корисна функція грошей – полегшення обміну – отже, золото і срібло можна замінити паперовими знаками. П’єр Буагільбер створив свою систему, яка складається з ряду реформ за такими трьома напрямами:
Регресивна система – це такий підхід до оподаткування, коли чим більше прибуток, тим менше відсоток податкових стягнень. Пропорційна система – відсоток вилучень однаковий на різні обсяги прибутку. Прогресивна система – відсоток податкових стягнень зростає із збільшення прибутку.
В цілому він був дослідником проблем розвитку сільського господарства, його “адвокатом”. Вільям Петті є засновником політичної економії в Англії і за Марксом є батьком політекономії. Роботи Вільяма Петті присвячені аналізу багатства та пошуку шляхів його примноження. В своїх поглядах він пішов значно далі меркантилістів, розширив поняття багатства та визначив, що його складовими є не лише дорогоцінні метали і камені, а й земля, будівлі, споруди, товари і домашня обстановка. Джерелом багатства на відміну від меркантилістів Вільям Петті вважає працю. Вільям Петті досліджує природу вартості товарів і причин, що впливають на рівень їх цінності на ринку. Визначаючи різницю між міновою вартістю товару і його ціною Уіл’ям Петті приводить низку ціноутворювальних факторів, які діють і в сучасних умовах. До таких факторів він відносив вплив товарів – замінників (аналогів), товарів-новинок, фактор моди та традицій у споживанні (менталітет населення). В Вільяма Петті, як і у більшості представників класичної політекономії існують по декілька поглядів на одне й те саме явище, які іноді уточнюють, а іноді й спростовують одне одне. Так, за одним з визначень Петті вартість товару створюється працею, а за іншим – працею і землею. Рівень заробітної плати за Петті повинен зводитись до мінімуму, що на його думку стимулює працьовитість і продуктивність. В той же час Петті розуміє, що працівник створює вартість більшу за свою заробітну платну і ця різниця є джерелом додаткової вартості, яку він визначає як ренту. Загалом поняття рента має в Петті уніфікований характер і означає і додаткову вартість і прибуток підприємця (рента на капітал) і земельну ренту і грошову ренту або процент за позичку.
ЗАПИТАННЯ ДЛЯ ПЕРЕВІРКИ ЗНАНЬ
ТЕСТИ ДЛЯ ПЕРЕВІРКИ ЗНАНЬ
1. Представниками політекономії в Англії та Франції є: а) П Буагільбер В. Петті; б) А. Монкретьєн, Т. Ман, А. Сміт; в) А. Сміт; К. Маркс, Дж. Кейнс; г) Дж. Кейнс, П. Самуельсон.
а) державне регулювання економіки; б) дослідження сфери обігу; в) визнання дії об’єктивних економічних законів; г) проголошення економічного лібералізму; д) дослідження сфери виробництва; е) визнання сфери обігу джерелом багатства; є) розгляд проблеми цінності переважно з позицій теорії трудової вартості.
а) егоїзм людини; б) споживна вартість як мета виробництва; в) схильність людей до обміну; г) обіг як джерело багатства; д) низький рівень заробітної плати; е) поділ праці; є) економічний лібералізм; ж) дія об’єктивних економічних законів; з) визначення цінності речі її корисністю.
а) зростання ролі торгового капіталу; б) бурхливий розвиток капіталізму; в) активне втручання держави в економіку; г) занепад дрібного виробництва; д) підвищення продуктивності праці; е) економічні кризи; є) посилення експлуатації трудящих; ж) нагромадження капіталу. 5. Промисловий переворот означає: а) установлення панування монополій; б) електрифікацію виробництва; в) перехід від мануфактури до фабрики; г) пріоритет важкої промисловості. 6. Промисловий переворот почався з: а) винаходу нового способу виплавки сталі; б) механізації текстильної промисловості; в) упровадження парового транспорту; г) створення централізованих мануфактур.
Рекомендовані підручники та посібники
ТЕМА 6. РОЗВИТОК РИНКОВОГО ГОСПОДАРСТВА В ПЕРІОД СТАНОВЛЕННЯ НАЦІОНАЛЬНИХ ДЕРЖАВ (ДРУГА ПОЛОВИНА XVII СТ. – ПЕРША ПОЛОВИНАXIX СТ.). Досягнення класичної економічної теорії пов’язуються як правило з ім’ям відомого шотландського економіста А.Сміта хоча, як ми визначили не він був її родоначальником. Але це дійсно одна з центральних фігур в економічній думці, так як Сміт перший розробив повноцінну працю, де проаналізовані виробництво і розподіл, тобто створені основи науки. Його найвидатніша праця – це “Дослідження про природу і причини багатства народів”. Центральна проблема цієї праці – це економічний розвиток суспільства і зростання багатства людей. Сміт розроблює підходи і накреслює напрямки дослідження для послідовників. Автор вводить поняття, які популярні і сьогодні – невидима рука і людина економічна. Людина економічна це людина, яка прагнучи досягти свого добробуту і багатства тим самим сприяє збагаченню держави. Приватний інтерес вище суспільного. Невидима рука – це певний механізм дії ринку, який функціонує незалежно від волі людей економічних і тим краще чим менше держава втручається в його дію. Проголошує необхідність економічної свободи, яка не порушуватиме автоматизм дії законів ринку. Пізніше така точка зору була зафіксована у французькому понятті laissez – faire (лесе фер). За державою залишає наступні функції:
У Сміта є 4 визначення вартості.
Тобто у нього створені основи для розвитку теорії трудової вартості і теорії факторів виробництва. За трудової теорії вартості вартість створюється працею, частина цієї вартості замінює матеріальні витрати, частина формує додаткову вартість – становить прибуток підприємця, а залишок – це заробітна плата. За теорією факторів виробництва вартість створюється факторами, якими є праця, капітал і земля, а доходи на ці фактори – факторні доходи утворюють зарплату, прибуток і ренту. Сміт розробив 2 теорії прибутку:
У Сміта існують 2 теорії ренти :
Важливим є підхід Сміта до визначення продуктивної і непродуктивної праці, які створили основу економічних поглядів на тривалий період, стали основою системи поглядів на роль різних сфер у створенні продукту і, відповідно, основою системи обліку продукту, його кількісного виміру. Згідно Сміта продуктивна праця, це праця у сфері з виробництва товарів. Д. Рікардо (1772-1823рр.), як і всі представники класичної політекономії дотримувався концепції економічного лібералізму, принципу лесе фер, згідно яких не допускається втручання держави в економіку, дозволяється вільне підприємництво, вільна торгівля та інші економічні свободи. Найвидатнішим твором Рікардо є “Засади політичної економії та оподаткування”, 1817р. В цій праці він визначає дві головні проблеми економічної теорії, яким вважає проблему класів і проблему законів, які керують розподілом доходів. Дж. Кейнс пізніше писав, що в рікардіанській теорії свідомо відмовлялись від визначення величини національного доходу, а присвячували дослідження його розподілу. При цьому Рікардо і його послідовники не враховували функцію попиту, вважаючи помилково, що вся вартість виробленої продукції буде витрачена прямо чи опосередковано на купівлю продуктів. Тобто скільки вартості створено, стільки і куплено. У 19ст. лідер класичної політекономії Ч.Кері назвав вчення Рікардо системою чвар між класами і в цьому є сенс. Так, Рікардо дотримувався позиції визначеної ще Смітом, що існують 3 класи – власників землі, власників капіталу і працівників, і всі доходи розподіляються між цими класами. Класові відносини він і поклав в основу своєї концепції розподілу доходів. Вважав, що зростання прибутку неминуче обмежує зарплату працівників і навпаки. Насправді особливо в умовах економічного зростання такого жорсткого зв’язку не існує і зростання цих доходів може бути одночасним. Найбільш сприятливим для розвитку вважав режим вільної конкуренції, за якої інтереси індивідуума і суспільства збігаються. Кейнс в писав про ці погляди Рікардо “ якщо говорити про внесок в управління економічною системою, то ранні представники економічної думки 16 і 17 ст. в деяких питаннях досягли практичної мудрості, яка у відірваних від життя абстракціях Рікардо була спочатку забута, а потім і зовсім викреслена. Осмислив категорії вартість, прибуток, зарплата, рента, а також механізм їх формування за умов машинної індустрії, різної родючості ґрунтів, росту чисельності населення. Основні теоретичні положення Рікардо містять протиріччя, але й вирізняються новими поглядами. Так, дотримуючись трудової теорії вартості, визнаючи, що вартість товару визначається працею, яка витрачена на його виробництво, він не затримується лише на витратній концепції, а виказує думку про те, що вплив на вартість має також рідкісність товару. Тобто підходить до розгляду товару з боку попиту. Підходить до визначення поняття складність праці, яка є різною в різних галузях і впливає на його вартість. В той же час категорію вартість ототожнює з категорією ціна, що є безумовним недоліком у його поглядах. До золотого фонду класичної політекономії слід віднести такі положення Рікардо:
Важливі теоретичні надбання Рікардо у дослідженні проблем ренти. На відміну від фізіократів, які вважали, що рента – це дар природи, визначив, що рен7та – це результат праці с/г працівників. І в той же час в іншому місці висловлюється про ренту як про вільний дар землі. До рентоутворюючих факторів Рікардо відніс наступні:
Рікардо вводить принцип порівняльних переваг у міждержавній спеціалізації. Розробляє свою теорію норми проценту, згідно якої звернення до банку за позикою і, відповідно, норма процента залежать від співставлення норми прибутку, яку можна отримати за допомогою отриманих у банку грошей і норми процента, за якою банк позичає гроші. При цьому він вважає, що норма прибутку не залежить від вартості і кількості грошей. Кейнс писав, що Рікардо демонструє високе досягнення інтелекту, будуючи ідеальну економіку, відірвану від реальної дійсності і видаючи її за реальну дійсність. Така точка зору Кейнса пов’язана з тим, що у Рікардо дуже багато припущень, які не відповідають реальним умовам – ідеальна ситуація із зайнятістю, заробітною платою і прибутком.
ЗАПИТАННЯ ДЛЯ ПЕРЕВІРКИ ЗНАНЬ
ТЕСТИ ДЛЯ ПЕРЕВІРКИ ЗНАНЬ
1. Представниками класичної політекономії є: а) А. Сміт, Д. Рікардо, Дж. Мілль; б) А. Монкретьєн, Т. Ман, А. Сміт; в) А. Сміт; К. Маркс, Дж. Кейнс; г) Дж. Кейнс, П. Самуельсон.
а) державне регулювання економіки; б) дослідження сфери обігу; в) визнання дії об’єктивних економічних законів; г) проголошення економічного лібералізму; д) дослідження сфери виробництва; е) визнання сфери обігу джерелом багатства; є) розгляд проблеми цінності переважно з позицій теорії трудової вартості.
а) егоїзм людини; б) споживна вартість як мета виробництва; в) схильність людей до обміну; г) обіг як джерело багатства; д) низький рівень заробітної плати; е) поділ праці; є) економічний лібералізм; ж) дія об’єктивних економічних законів; з) визначення цінності речі її корисністю.
а) трудової теорії вартості; б) теорії витрат; в) теорії корисності.
а) зростання ролі торгового капіталу; б) бурхливий розвиток капіталізму; в) активне втручання держави в економіку; г) занепад дрібного виробництва; д) підвищення продуктивності праці; е) економічні кризи; є) посилення експлуатації трудящих; ж) нагромадження капіталу.
6. Промисловий переворот означає: а) установлення панування монополій; б) електрифікацію виробництва; в) перехід від мануфактури до фабрики; г) пріоритет важкої промисловості.
7. Промисловий переворот почався з: а) винаходу нового способу виплавки сталі; б) механізації текстильної промисловості; в) упровадження парового транспорту; г) створення централізованих мануфактур.
8. Як називається процес збільшення частки міського населення? а) модернізація; б) урбанізація; в) індустріалізація; г) секуляризація.
Рекомендовані підручники та посібники
ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ ІІ. РОЗВИТОК ЕКОНОМІЧНОЇ ДУМКИ ТА ІСТОРІЯ ЕКОНОМІКИ ПРОТЯГОМ ХІХ – ХХ ст.
ТЕМА 7. РИНКОВЕ ГОСПОДАРСТВО КРАЇН ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ЦИВІЛІЗАЦІЇ В ПЕРІОД МОНОПОЛІСТИЧНОЇ КОНКУРЕНЦІЇ (ДРУГА ПОЛОВИНА XIX – ПОЧАТОКXX СТ.). Переломним моментом у розвитку продуктивних сил світу стає промисловий переворот (або промислова революція). Такий промисловий переворот стався в Європі внаслідок впровадження машинної праці та переходу від мануфактурного виробництва до фабричного. Це великий стрибок в розвитку людства. Винайдення парового двигуна та впровадження його в виробництво дозволило значно полегшити процес виробництва, зробити його менш трудомістким та суттєво зменшити фінансові витрати на виробництво. Іншою причиною промислової революції може стати перехід від одного способу організації виробництва до іншого, наприклад від мануфактури до фабрики. Промисловий переворот в Англії відбувався приблизно з останньої третини XVIII ст. до першої чверті XIX ст. Його основними етапами були винайдення та застосування машин у текстильній промисловості (спочатку у бавовняній), удосконалення металургійного процесу, винайдення та активне впровадження парового двигуна і, нарешті, створення галузі, що виробляє машини, — машинобудування. Значно зростає роль колоній як ринків сировини та збуту для англійської промисловості. Англія перетворюється в економічного лідера доби домонополістичного капіталізму — провідну торговельну країну, найбільшу колоніальну державу, «майстерню світу», яка постачала свої товари у більшість країн. У цьому неабияку роль відіграв перехід до вільної торгівлі — фрітредерства (від англ. Free trade). До політики фрітредерства Англія переходить у 1853 р. Ця політика означала скасування митних зборів на сировину та напівфабрикати й зниження їх на готову продукцію, яка завозилася в країну. Умови виникнення марксизму: виник у 40-х роках 19 ст.,
Визначено три джерела марксизму:
Характеристика капіталізму і теорія класів. Капіталізм виключає гуманність і демократію, причиною чого є приватна власність на засоби виробництва. В даній системі працюють заради прибутку і відбувається експлуатація одного класу іншим. Капіталізм має обмежений характер, він немає тривалих перспектив і буде замінено на комуністичний спосіб. Комуністичний спосіб характеризує як такий де немає приватної власності на засоби виробництва, відсутні класи і класовий антагонізм, свобода особистості. Ґрунтом для визначення переходу до безкласового суспільства виступає його теорія класів. На відміну від класиків він на центральне місце ставить ідею класової боротьби. В Маніфесті комуністичної партії він пише, що історія всіх досі існуючих суспільств була історією класової боротьби між пригноблювачем і пригноблюваним ( патрицій і плебей, поміщик і кріпак), які знаходились у антагонізмі. За Марксом капіталістичний спосіб виробництва продовжує цю історію. Внутрішні суперечності між зростаючими продуктивними силами і збіднінням пролетаріату неминуче викличуть революційну кризу. Пролетарська революція і диктатура пролетаріату призведуть до знищення капіталізму і класового устрою суспільства. На зміну прийде безкласова асоціація працівників, де вільний розвиток кожного стане умовою розвитку всіх. Якщо класична політекономія визначала три класи, то Маркс – два, капіталістів і пролетаріат. Причиною цього є індустріалізація суспільства і зменшення значення ренти як джерела доходу. За визначенням самого Маркса його наукова новизна у теорії класів полягає у доведенні таких положень:
Характеристика капіталу. Теорія капіталу Маркса також пов’язана з класовими протиріччями. Він визначає його як засіб експлуатації робітника і встановлення влади над виробництвом. Новими елементами в теорії капіталу є:
Трудова теорія вартості. Особливістю трудової теорії вартості Маркса є те, що вона розроблена на основі концепції двоїстого характеру праці. У відповідності до цієї концепції заключна у товарі праця є одночасно абстрактною і конкретною. Конкретна праця – це корисна, доць на форма праці, незалежна від будь-яких суспільних форм умова існування людей. Така праця характеризується своєю метою, характером операцій, предметом, засобами і результатами. Конкретна праця створює споживчу вартість. Абстрактна праця – це праця взагалі, безвідносно до корисної, доцільної форми, затрата праці в фізіологічному розумінні, як витрата людської робочої сили. Абстрактна праця створює мінову вартість. Трактування вартості на основі виміру трудових витрат є єдино правильним. Під впливом попиту і пропозиції ціна товару може падати відносно вартості. Вартість робочої сили. Вважає, що заробітна плата – це плата працівникові за робочу силу, яку він продає капіталістові. За розмірами зарплата дорівнює кількості товарів, які необхідно придбати працівникові для підтримання свого життя та своєї сім’ї. Її рівень залежить від продуктивності праці, яка обумовлюється розвитком техніки. Однак технічний прогрес викликає надлишок робочої сили “резервну армію працівників”. Наявність резервної армії дозволяє капіталістам стримувати зарплату. Теорія додаткової вартості. Це ключова проблема першого тому капіталу.
Висновок – джерелом додаткової вартості є неоплачена праця працівників. Створення додаткової вартості – це результат експлуатації капіталістом робітника. Визначає норму експлуатації – це відношення додаткової вартості до оплати робочої сили. Доктрини економічної кризи полягає втому, що досягненню економічної рівноваги і стабільному економічному росту перешкоджають внутрішні, властиві антагоністичному капіталістичному суспільству протиріччя. За Марксом нагромадження капіталу і розподіл доходів при капіталізмі призводять до періодів загального перевиробництва. Циклічний процес починається з підйому, викликаного зростанням попиту для нагромадження капіталу. Процес нагромадження супроводжується зростанням попиту на робочу силу, ростом заробітної плати та усунення безробіття. Це викликає падіння норми прибутку, згортання процесів нагромадження капіталу, падіння зарплати і безробіття., тобто економічний спад. Цикл повторюється. Схеми простого і розширеного відтворення. Визначає дві великі сфери – І і ІІ підрозділи суспільного виробництва. І – виробництво засобів виробництва (машини, устаткування, будівлі, споруди). ІІ – виробництво предметів споживання – їжа, одяг, предмети побуту тощо. Між цими сферами здійснюється обмін продукцією. Суспільний продукт складається з постійного капіталу (машини, устаткування і сировина) – с, змінного капіталу – v ( заробітна плата) і додаткової вартості – м ( створена неоплаченою працею робітників). Ідеї Маркса виходять за межі економічних проблем. На їх основі була створена ідеологія марксизму. Важливий внесок у розвиток марксизму вніс Ф. Енгельс. Історична школа.Аналізуючи це питання, необхідно з'ясувати ті соціально-економічні особливості розвитку Німеччини XIX ст., що позначились на формуванні політичної економії. Треба також урахувати стан історико-філософських досліджень, які було покладено в основу побудови принципів альтернативної економічної теорії. Автором нової теоретичної системи був Ф. Ліст (1789—1846) — прихильник ліберальних ідей (у тій їхній частині, що стосувалась розвитку капіталістичної промисловості) і реформ, перешкодою для яких, на його думку, була внутрішня митна політика Німеччини (в країні існували митні кордони між окремими державами конфедерації). Найповніше основоположні принципи національної політичної економії викладено в його книжці «Національна система політичної економії». Саме в цій праці, яка складається з чотирьох томів («Історія», «Теорія», «Системи», «Політика»), аналізуються всі сторони суспільного життя, висвітлено практично всі складові альтернативної концепції розвитку суспільства. Згодом ці ідеї взяли на озброєння прихильники історичної школи та інституціоналізму. Вивчаючи економічні погляди Ліста, слід зосередитись на таких напрямках його вчення: — заперечення космополітизму (науки про те, як людство в цілому може досягти високого рівня добробуту) і необхідність переходу до «істинної політекономії» (науки про те, якого типу політики має дотримуватись нація, щоб стати освіченою і багатою); — доведення похідного характеру економіки від державної політики засобом абстракції, запозиченим у класичної політекономії (як наслідок похідного характеру приватних інтересів від суспільних); — розуміння категорії «продуктивні сили», їхнього змісту, напрямків і можливостей їхнього реформування; — розуміння конкуренції як протиборства національних інтересів (він називає їх «приватними інтересами націй»). Аналіз цих основоположних складових учення Ліста дає змогу зрозуміти: — чому, формулюючи економічну програму розвитку німецької економіки, він наголошує на необхідності застосування мобілізаційної моделі, яка передбачає на першому етапі її закритість (автарктичність, самодостатність); — чому такими важливими пунктами економічної політики він вважає високий рівень освіти та «індустріальне виховання нації»; — чому в його ученні так мало уваги приділяється проблемі вартості (він розглядає лише мінові вартості, тобто товари, як основу для накопичення внутрішнього потенціалу); — чому його інвестиційну доктрину не орієнтовано на економічні стимули, а розглянуто як складову загальнонаціональної політики. Отже, Ліст визнавав політичну економію наукою про складові Державної політики, в основу якої покладено доктрину економічного розвитку окремої нації, що суперечило класичній економічній науці, яка вивчала проблеми загальноцивілізаційного розвитку, його стимули та закономірності. Основний об'єктивний закон розвитку суспільства, на його думку, полягає в тім, «що численні покоління, що настають одне за одним, поєднують свої сили, щоб досягти єдиної мети, і розподіляють у певному розумінні між собою зусилля, котрих потребує досягнення цієї мети». У цьому визначенні відбивається методологія Ліста, історична та національна водночас. Вона інша, ніж у класиків, які всі покоління розподіляли за формаціями, прив'язуючи їх за допомогою їхніх приватних інтересів до форми власності і в такий спосіб визначаючи основний економічний закон суспільного розвитку.
ЗАПИТАННЯ ДЛЯ ПЕРЕВІРКИ ЗНАНЬ
ТЕСТИ ДЛЯ ПЕРЕВІРКИ ЗНАНЬ
а) працею, капіталом, землею; б) неоплаченою працею робітників; в) постійним капіталом.
2. «Первісні» і «річні» аванси в «Економічній таблиці» Ф. Кене відповідають в економічному навчанні К. Маркса розподілу на: а) постійний і змінний капітал; б) основний і оборотний капітал; в) продуктивний капітал і капітал обігу; г) постійний і оборотний капітал;
3. Маржиналізм ґрунтується на дослідженні: а) сумарних економічних величин; б) середніх економічних величин; в) граничних економічних величин.
4. Ключовим поняттям теорії маржиналізму є: а) гранична корисність; б) додаткова вартість; в) мінова вартість; г) альтернативні витрати.
5. Чому Німеччина називається країною молодого капіталізму? а) раніш за інші країни почався промисловий переворот; б) промисловий переворот почався з важкої промисловості; в) промисловий переворот відбувся пізніше, ніж в інших країнах; г) усі представники буржуазії були молодими.
6. Чому під час промислового перевороту в Америці була хронічна недостатність робітників? а) переселенці не хотіли працювати; б) переселенці ішли на захід; в) переселенців було дуже мало; г) переселенці не могли працювати.
7. Чому економіка Франції розвивалася повільніше, ніж в інших країнах наприкінці ХІХ – на початку ХХ століття? а) країни, що розвиваються, бойкотували Францію; б) високий ступінь механізації; в) лихварський характер французької економіки; г) значне втручання держави в економіку країни.
8. Як називалося самовільне захоплення американськими поселенцями вільних неосвоєних земель? а) приватизація; б) скватерство; в) заїмка; г) колонізація.
Рекомендовані підручники та посібники
ТЕМА 8. ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ РИНКОВОГО ГОСПОДАРСТВА ТА ОСНОВНІ НАПРЯМКИ ЕКОНОМІЧНОЇ ДУМКИ В УКРАЇНІ (ДРУГА ПОЛОВИНА XIX – ПОЧАТОКXX СТ.). Основна увага представників різних шкіл української економічної науки пореформеного періоду була зосереджена на питаннях ринкового розвитку, зокрема перспектив народногосподарської еволюції, долі капіталізму в країні, подолання відставання соціально-економічному розвиткові від західних держав, індустріалізації виробництва тощо. Особливо гостро стояло аграрію питання, зокрема про «прусський» чи «американський» тип капіталістичного розвитку. У цьому контексті в економічній літератур] аналізувалися проблеми концепційних засад вирішення аграрного питання взагалі, проблеми селянського й поміщицького земле володіння, досліджувалися податки та повинності селян, велике і дрібне господарство, специфіка формування ринкових відносин аграрній галузі, розвиток інституту приватної власності. Українські дослідники, враховуючи специфіку підлеглого становища України в складі двох імперій та особливості національного розвитку, а також вивчаючи переваги ринкового господарства в країнах Західної Європи, намагалися використати і позитивний світовий досвід, і національні особливості становлення підприємницьких відносин. Інакше кажучи, розвиток економічної думки в Україні зумовлювався, передусім, станом економічного та соціально-політичного життя в країні в цілому, менталітетом народу, культурними традиціями, а також потужним впливом ідей західноєвропейських шкіл (марксизм, неокласики, німецька історична школа, маржиналізм). Але в цілому праці названих економістів були спрямовані, насамперед, на дослідження українських реалій пореформеного розвитку. Українські дослідники висвітлювали національний аспект різноманітних проблем соціальио-скопомічної еволюції країни (питання розвитку сільського господарства, внутрішньої та зовнішньої торгівлі, створення національного ринку, кустарного виробництва та кооперації, концентрації та монополізації виробництва, сутності криз та циклічності економічного розвитку географічного розміщення бюджетних доходів і витрат, питання соціально-класової структури суспільства тощо). Особливе місце в дослідженні процесів генезису ринкового господарства належить І. В. Вернадському. Його наукова діяльність припала на період феодальної кризи напередодні реформи 1861 р. під час становлення капіталістичних відносин у 70—80-х рр. ІX ст. Будучи послідовником класичної школи політичної економії та високо оцінюючи внесок А. Сміта і Д. Рікардо до скарбниці світової економічної теорії, І. В. Вернадський не тільки аналізував теоретичні постулати західноєвропейських економістів, а й намагався використати їх для дослідження російської дійсності та Критики феодально-кріпосницької системи. Він був упевнений, що феодальні відносини треба усувати як неефективні, як такі, котрі заважають становленню нових ринкових відносин. Після селянської реформи вчений однозначно стає на позиції захисту підприємницьких відносин, які зароджуються, виступає прихильником великого виробництва й капіталу, вважаючи, що вони сприяють поділові праці та застосуванню в господарстві Машин, які, у свою чергу, підвищують ефективність праці та суспільного виробництва в цілому. М.Туган_Барановського (1819-1919) – учений зі світовим ім’ям, що зробив великий внесок у розвиток багатьох проблем економіки. Народився в дворянській сім’ї в Харківській губернії. Т.-Б. став першовідкривачем сучасної інвестиційної теорії криз та циклів. Ще 1894р. він опублікував працю “Промислові кризи в сучасній Англії, їх причини і вплив на народне життя. Він критично проаналізував сучасні йому теорії ринку та криз і високо оцінив теоретичні засади “теорії реалізації” Сея , яка стверджувала, що пропозиція породжує попит. Він підкреслював правильність думки Рікардо і Сея про те, що межа виробництва проводиться. силами людства .Він писав, що попит на товари створюється самим виробництвом і жодних зовнішніх меж для розширеного відтворення, крім браку продуктивних сил, не існує. Зростанням основного капіталу . Він розглядає проблему криз, аналізуючи економічні коливання, рух “економічної активності”, а також фактори , що зумовлено таку активність . Т.-Б. звертає увагу на виявлення гол. рушійної сили економічної активності і робить висновок, що це є рух інвестицій. Він першим сформулював осн. закон інвестиційної теорії циклів , відповідно до якого фази пром. циклу визн активністю інвестування. Саме збільшення інвестицій у галузях , що виготовляють засоби виробництва породжує мультиплікаційний процес всіх елементів ек. активності. Джерелом прибутку він вважає весь капітал. Відомий учений-економіст М. Бунге, професор, згодом ректор Київського університету, а у 80-ті pp. — міністр фінансів Росії, критично ставився до ідей класичної школи політичної економії. Він став фундатором Київської психологічної школи, яка згодом здобула високу оцінку на Заході. Бунге вказував на велике значення для розвитку політичної економії правильного визначення її предмета і вважав, що складність такого визначення пояснюється нечіткими позиціями ліберальної економічної школи та соціалістів. Обстоюючи шлях капіталістичного розвитку як необхідний і природний, М. Бунге критикував соціалістів за те, що вони засуджували існуючий порядок і вбачали свій ідеал у «вигаданих формах суспільного устрою». Цінність речі Бунге визначає її корисністю, «придатністю», величина якої залежить від попиту і пропозиції. Згодом він розробив теорію цінності на засадах психологічної школи і визначив цінність як «корисність». Видатний український вчений М. Балуднянський (1769 – 1847 рр.) у своїй економічній системі першим з українських економістів виклав і спробував розвинути основні положення “...Багатства народів” Сміта. Він правильно визначив теорію Сміта, як таку, що вбачає багатства народу в міновій цінності всіх виробів. Харківський, Київський та Новоросійський (Одеський) університети стали своєрідним опорним пунктами класичної політекономії не лише в Україні, але й в усій Російській імперії. Найбільш відомими представниками класичної школи тут були професори Степанов, Вернадський, Цехановецький, Вольський. Українські вчені віддавали пріоритет трактуванням проблем вартості і розподілу, капіталу і грошей Сміта і Сея. Разом з тим у них не було спрощеного ставлення до природи людини як до примітивного “гомоекономікуса” (людини економічної). В розвитку ідей класичної школи в Україні виділяється два етапи: І – охоплює період 60-х рр. ХІХ ст. і характеризується, впливом фізіократів та пізніших варіантів на класичну політичну економію. Найбільш відомим представником фізіократії був Василь Кармазин (1773 – 1842 рр.), ініціатор заснування Харківського університету і реформи освіти в Російській імперії. Він оригінально вирішував проблему про зв’язок народного добробуту, підприємництва та управління. Розрізняв матеріальний, моральний і політичний добробут народу, ставив його в залежність від зростання населення та способу управління. Фізіократія знайшла вияв у працях випускників Києво-Могилянської Академії, агрономів-економістів Самборського, Ліванова, Прокоповича-Антонського. Завдяки їх діяльності в Україні склались агрономічні осередки: Батуринський, Харківський, Ніжинський, Миколаївський. Важливий внесок в теорію професора Харківського університету, професора Йозефа Ланге. Він розвиває ідеї економічної таблиці Кене і також створює трьохсекторну модель народного господарства. На відміну від Кене ділить економіку на сільськогосподарський, промисловий і грошовий сектори. У двох наступних працях вдосконалив підходи до макроекономічного моделювання і створив елементи того, що зараз називається матричною таблицею. ЗАПИТАННЯ ДЛЯ ПЕРЕВІРКИ ЗНАНЬ
ТЕСТИ ДЛЯ ПЕРЕВІРКИ ЗНАНЬ
а) ліберальне народництво; б) психологічна школа; в) школа економістів-статистиків; г) математична школа.
2. Аграрна реформа в Росії на початку ХХ ст. проводилася з ініціативи: а) З. Вітте; б) Миколи ІІ; в) П. Столипіна; г) Н. Бунге.
3. Аграрна реформа в Росії, що почалася в 1906 р., давала селянам такі права: а) безкоштовне одержання казенних і імператорських земель; б) вихід із громади і закріплення приватної власності на землю; в) приватної власності на поміщицьку землю; г) створення колективних господарств.
4. Яка з аграрних реформ у Росії надавала селянам право приватної власності на землю? а) реформа 1861 року; б) реформа 1906 року; в) декрет про землю 1917 року; г) жодна з реформ.
Рекомендовані підручники та посібники
ТЕМА 9. ГОСПОДАРСТВО ТА ЕКОНОМІЧНА ДУМКА В ПЕРІОД ДЕРЖАВНО-МОНОПОЛІСТИЧНОГО РОЗВИТКУ СУСПІЛЬСТВ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ЦИВІЛІЗАЦІЇ (ПЕРША ПОЛОВИНА XX СТ.). Наприкінці XIX – на початку XX ст. процес концентрації та централізації капіталу та виробництва спричинив посилення суспільного характеру виробництва в капіталістичних країнах. Загострення його соціально-економічних протиріч обумовило зростання циклічності розвитку ринкової економіки, посилення інфляційних процесів та актуальність питань про економічну роль держави. Сучасна економічна теорія представлена різними напрямами та школами, відмінність між якими визначається підходами до таких проблем – ступеня і методів державного регулювання, його перспектив, соціально-економічної організації системи ринкового господарства. Відповідно до цього основними напрямами розвитку економічної теорії є: – неокласичний (неокласизм) – представники якого стоять на позиціях свободи підприємницької діяльності, економічного лібералізму; – кейнсіанство, тобто що об’єднує теорії державного регулювання економіки; – інституціонально-соціальний (іституціоналізм) – спостерігається диференціація в середині кожного з цих напрямів і тенденція до зближення першого та другого напрямів. Виникнення у 1920-ті роки у США диспропорції між темпами зростання прибутків підприємств і виробництва (прибутки збільшувалися вдвічі швидше) свідчило, що приріст виробництва не супроводжувався відповідним зниженням цін на товари і зростанням заробітної плати. Це зумовлювало відставання купівельного попиту від зростання обсягів виробленої продукції, що наприкінці 1920-х рр. наблизило впритул економіку США до надвиробництва. Зміни обсягу доходів у бік його спаду пов'язані зі зменшенням зайнятості й можуть призвести, як стверджував Дж. Кейнс, до перевищення споживання над доходом не лише у певних осіб чи організацій за рахунок нагромаджений раніше резервів, а й уряду. Так виникає бюджетний дефіцит або, навпаки, зростає внутрішній і зовнішній борг за рахунок позик. Дж. Кейнс, спираючись на свою концепцію сукупного доходу, розкриває причини «Великої депресії» 1929 р. Упродовж п'яти років, що передували 1929 р., на його думку, мало місце нагромадження фондів погашення й амортизаційних відрахувань, призначених для заводів, які не мали потреби в поновленні устаткування. Розміри нагромаджень виявилися великими, тому був потрібен «величезний обсяг нових інвестицій, щоб поглинути ці доходи. Але досягти ще більшого розміру нових інвестицій, необхідних для поглинання нових заощаджень, які заможне суспільство за умов повної зайнятості в змозі відкладати, було майже неможливо. Одного цього чинника цілком достатньо, щоб виникла криза» Іншою причиною «Великої депресії» можна назвати нерозв'язані проблеми розвитку фермерських господарств. Укрупнення господарств (від освоєння прерії Середнього Заходу) тривало за умов інтенсифікації виробництва, тоді як обсяги внутрішнього ринку не зростали, що спричинило надвиробництво сільськогосподарської продукції. Монополії також зробили свій внесок у скорочення виробництва. Вони невпинно поглинали дрібніших конкурентів. Пристосовуючись до ринку, монополістичні об'єднання скорочували виробництво, намагаючись водночас підвищувати ціни на власну продукцію. « 9 березня й запропонував Конгресу США «Надзвичайний закон про банки». Положення закону доводили, що Рузвельт не пристав на необхідну для багатьох націоналізацію банківської системи. Закон передбачав такі заходи: 1) надання Федеральною резервного системою (ФРС) позик банкам; 2) наділення міністра фінансів повноваженнями, до яких входило право запобігати масовому вилученню внесків; 3)заборону на експорт золота; 4) продаж банкам ФРС облігацій державної позики. Завдяки введенню таких заходів банки змогли отримати від держави позики під заставу цінних паперів і державних облігацій. Поряд зі зростанням державного контролю над банківською системою посилювався контроль над біржею і ринком цінних паперів. У 1933—1934 роках, незважаючи на критику з боку ділових кіл, було прийнято кілька законів, які регулювали випуск цінних паперів, у результаті чого було: 1) встановлено контроль над випуском акцій (у разі випуску компанією акцій усі її директори несли персональну відповідальність за випуск); 2) передано контроль над ринком цінних паперів до спеціально створеної комісії, членів якої призначав Президент; 3) обмежувалося використання банківського кредиту в операціях на біржі; 4) заборонялися будь-які маніпуляції з цінними паперами; вводився щорічний звіт корпорацій, зареєстрованих на біржі. На відміну від «Нового курсу» Рузвельта, Велика Британія в боротьбі з наслідками «Великої депресії» не пішла шляхом порятунку промисловості, фермерських господарств і проведення реформ у соціальній сфері. Головним у діяльності уряду лейбористів було: 1) виправлення дисбалансу бюджету; 2) поліпшення становища у внутрішній і зовнішній торгівлі. Англійці залишалися консерваторами стосовно переходу до дефіцитного бюджету, хоча така політика США згодом цілком виправдала себе. Велика Британія використовувала у боротьбі із наслідками світової кризи власний величезний історичний досвід головного «банкіра світу». Тому в 1931—І934 роках уряд Великої Британії головним економічним завданням вважав забезпечення сприятливих фінансових умов для розвитку промисловості, сільського господарства, торгівлі. У цей період уряд Франції проводив соціальну програму, спрямовану па зниження рівня безробіття, організацію громадських робіт. Ця політика передусім стосувалася державного сектору і певним чином забезпечувала вихід економіки з кризи із найменшими втратами. «Велика депресія» 1929-—1933 років далася взнаки й на господарському житті Німеччини через «прив'язку» економіки до іноземних кредитів зі США, Великої Британії та Франції. Припинення допомоги з боку провідних країн, які теж переживали важку кризу, погіршило становище Німеччини (збанкрутувало 68 тис. підприємств, криза охопила банківську сферу, кількість безробітних сягнула 8 млн осіб). Нездатність уряду Веймарскої республіки ефективно протидіяти економічній кризі, намагання монополій відновити втрачені позиції на світових ринках, різке падіння життєвого рівня були головними чинниками встановлення фашистського режиму в Німеччині 1933 року й приходу до влади НСДАП. Економічна політика фашизму мала яскраво виражений статистичний характер У 1933р. американець Чемберлен і англійка Робінсон видали свої книжки назвавши їх Теорія монополістичної конкуренції і Економічна теорія недосконалої конкуренції. Ці твори об’єднує аналіз дії ринкового механізму в умовах порушення вільної конкуренції. Ці автори відносяться до неокласиків, так як вбачають причини порушення рівноваги у категоріях і законах економічного середовища. У теорії Чемберлена (1899-1967) суттю монополії є контроль над пропозицією і над ціною, який досягається взаємозаміною конкуруючих товарів, тобто диференціацією продукту. Диференційований продукт – це є наявність у товарі або послузі одного продавця суттєвої відмінності від іншого. Ця відмінність може бути реальною або уявною, головне щоб вона приводила до того, щоб покупець віддав перевагу саме диференційованому продукту. Там, де існує диференціація покупець з’єднується з продавцем не випадково, а в результаті вибору на основі переваг певного товару. На думку Чемберлена продавець-монополіст може збільшувати обсяг продукції за допомогою додаткових витрат, зниження цін і вважаючи, що конкуренти не вдадуться до таких заходів. Диференціація продукту є реакцією на конкуренцію. Він розглядає нецінові фактори конкуренції якість товару і реклама (упаковка, форма, колір, місцезнаходження торговельної точки, загальна атмосфера, репутація тощо). Дані фактори він вважає за необхідне враховувати у рамках істинної теорії вартості. Визначає приховані фактори зменшення ціни, коли пропонується додаткова кількість продукту за тією самою ціною. Його обіг трохи зменшиться, але зменшується ризик, що його наслідуватимуть конкуренти. Пише, що при чистій конкуренції ринок кожного продавця зливається з ринками його суперників, за монополістичної конкуренції ринки відокремлені один від одного, тобто існує мережа взаємопов’язаних ринків, розподілених між продавцями по одному на кожного. За умов чистої конкуренції, кожен продавець може продати товару скільки хоче, але за діючою ціною, за умов монополістичної конкуренції обсяг збуту товару лімітований і визначається такими трьома факторами: ціною, особливостями продукту, витратами на рекламу. Якщо за умов вільної конкуренції іде цінова конкуренція, за умов монополістичної – нецінова конкуренція, викликана високою якістю товару і рекламою. На його думку проблема ціни диференційованого продукту не може бути втиснута в рамки конкурентних кривих попиту і витрат, так як це призводить до помилок: ціна стає дуже низько, масштаби виробництва дуже великими, а кількість підприємств дуже малою. Вважає, що еволюція конкуренції призводить до підвищення якості товару, а реклама не дозволяє злиття ринків. На його думку визначення різниці витрат збуту і витрат виробництва має фундаментальне значення для економічної теорії і різниці між попитом і пропозицією.. Витрати виробництва збільшують пропозицію товару, витрати збуту – збільшують попит. Великого значення надавав рекламі. Мистецтво рекламіста подібне до мистецтва гіпнотизера – встановлення контролю над становищем покупця в результаті якого витрати на рекламу приносять збільшення доходу. Джоан Вайолет Робінсон (1903-1983). Послідовниця школи Маршалла. Досліджувала механізм ціноутворення за умов коли виробник є одним на ринку. Суть монополії розглядає як фактор, що дестабілізує ринкове середовище. Головні положення праць:
Йозеф Шумпетер (1883-1950). австро-американський економіст - ввів поняття “інновація” – нововведення в галузі технології або організації виробництва. Охоплює весь спектр видів діяльності від досліджень до маркетингу. За своїми ідеями не належить до жодної з відомих шкіл. Відома праця – “Теорія економічного розвитку”. Інновації, підприємництво, нововведення відіграють у його працях провідну роль. Він розмежовує статичну рівновагу і динамічний розвиток. Останній змінює структуру виробництва, зв’язує старе і нове виробництво. Вихідне положення економічної системи за Шумпетером – чиста рівновага далі слідує інновація. Дії підприємця новатора порушують звичну рівновагу. Кредити для інновацій беруться у старих фірм і компаній і вкладаються в нові галузі, залучаючи нових учасників. Нагромадження не є стійким і безперервним процесом. Воно зумовлене технічними новинками, освоєнням нових інвестиційних проектів. Зростання національного продукту відбувається у формі стрибків. Економічна динаміка ґрунтується на розповсюдженні нововведень у різних формах. Це виробництво нових товарів, застосування нових технологій і нової техніки, більш ефективне використання вже наявних матеріалів, освоєння нових ринків збуту, перехід для більш раціональних форм організації і методів управління. Джерелом розвитку служать внутрішні процеси, нові комбінації виробничих факторів на основі інновацій. Здійснення комбінацій доступне лише людям, які мають певні якості. Підприємець-новатор – це не капіталіст, не обов’язково власник. Право власності не є визначальним для підприємця. Ним може бути будь-який учасник діяльності. Мотиви діяльності підприємця – саморозвиток особистості,, досягнення успіху, подолання труднощів. Прибуток - це винагорода за нововведення. Нові комбінації дозволяють знижувати витрати. Прибуток виникає із введенням інновацій і зникає з її розповсюдженням. Тому визначальну роль відіграють не конкуренція цін або якості, а конкуренція нововведень. З інноваціями пов’язаний і циклічний розвиток капіталізму. В його роботах аналізуються всі цикли: короткі, середні і довгі. Робиться висновок про те, що інновації впливають на кожний із циклів, так як саме інновації мають циклічний характер. Кейнсіанська революція означала кінець доктрини лесе фер. Головна праця Кейнса “Загальна теорія зайнятості, проценту і грошей”. Її головною ідеєю є заперечення саморегулювання ринкової капіталістичної економіки. На думку Кейнса 1.Ніякого механізму здатного забезпечити саморегулювання і стабільний розвиток не існує. 2. Повна зайнятість – це лише випадок, 3. Вимушене безробіття існує завжди. Теорія Кейнса має назву теорія ефективного попиту. Ідея цієї теорії полягає в наступному: шляхом активізації сукупного попиту (загальної купівельної здатності) можна впливати на виробництво і пропозицію товарів і послуг і регулювати рівень зайнятості. Економічна рівновага визначається рівністю між заощадженнями і нагромадженням. Основні положення теорії Кейнса:
Кейнсіанський хрест.
F S=Y-C витрати В А C
45 C=Y-S 0 A Y
Кейнсіанський хрест відбиває динаміку доходів. Нехай доходи дорівнюють витратам. Ця рівність – пряма OF з кутом 45. всім значенням доходів, які дорівнюють витратам відповідають точки на цій прямій. Частина доходу йде на споживання С, а частина на заощадження S. Споживчі витрати зростають але в меншому ступені ніж доходи. Пряма ВС, яка відображає рівень споживання спочатку зростає потім падає. На початку достатній рівень споживання забезпечується як поточними доходами так і за рахунок витрат минулих заощаджень. У точці А заощадження дорівнюють нулю. Після досягнення цього рубежу частина доходу починає відкладатись у вигляді заощаджень S. Тепер споживання зростає дещо відстаючи від доходу. Концепція мультиплікатора – збільшення інвестицій приводить до збільшення національного доходу причому на величину більшу ніж початковий ріст інвестицій. Мультиплікатор – це множник, а мультиплікативний ефект – це збільшення, посилення результату. Мультиплікатор Кейнса – це коефіцієнт, який показує зміну прибутку від зміни інвестицій. Основні принципи концепції:
У 1948 р. вийшла в світ книга Р. Харрода “До теорії економічної динаміки”, яка принесла йому світове ім’я лідера післявоєнного кейнсіанства. Він виділив і проаналізував дві проблеми:
Його методологія близька до методології Кейнса. Обидва досліджували агреговані макроекономічні показники – сукупний попит і пропозицію, сукупні заощадження, інвестиції. Різниця полягає в тому, що Кейнс досліджував процес відтворення в статичному стані, а Харрод – в динаміці. Рівняння фактичного темпу росту – реальний приріст загального випуску помножений на коефіцієнт капіталомісткості, дорівнює частці заощаджень у національному доход. Неокейнсіанська теорія циклу А. Хансена. (1887 – 1976) Його називають американським Кейнсом. Він розгорнув боротьбу за повну зайнятість у США. Світову славу йому принесла книга “Економічні цикли і національний доход” 1951р., яка складається з 4 частин:
У першій частині визначає 4 моделі циклічних коливань:
Причини великої депресії пояснює збігом великого, будівельного і вікового циклів. Вводить поняття автономних інвестицій, тобто таких, які не залежать безпосередньо від поточної господарської діяльності. Причинами автономних інвестицій виступають НТП, демографічні зрушення, зміни у структурі економіки, відкриття нових родовищ корисних копалин, введення в обіг нових господарських площ. Автономні інвестиції запускають механізм мультиплікатора. Мультиплікатор = відношенню доходу, отриманого від автономних інвестицій до автономних інвестицій. Величина М залежить від граничної схильності до споживання. Дія мультиплікатора наступна: автономні інвестиції за наявності вільної робочої сили і додаткових потужностей викликають прирощення доходу не лише в цій галузі, але й в суміжних. В економіці існує взаємозв’язок, зворотний мультиплікатору, – акселератор. Ефект акселератора полягає в тому, що прирощення доходу викликається збільшенням інвестицій і одночасно стимулює їх зростання. Ефект акселератора вперше був описаний французьким економістом Афталіоном у 1909 р. Взаємодія механізму мультиплікатора і акселератора становлять скелет економетричної теорії циклів. Причинами, через які підйом не є вічним, він вважає: - вичерпанням автономних інвестицій, тобто падінням рентабельності; - скорочення граничної схильності до споживання, збільшення рівня заощаджень. Запропоновані ним заходи макроекономічної політики: вбудовані механізми гнучкості, автоматично діючі компенсуючи контрзаходи, керовані програми компенсування Перша група – включає прогресивний подоходний податок, систему страхуванню з безробіття, систему підтримки цін на фермерську продукцію. Друга група – зниження норми процента, зниження податкових ставок та ін. Третя група – бюджетне регулювання з скорочення державних витрат. Монетаризм – одна з найвпливовіших течій у сучасній економічній науці. Він розглядає вплив господарського життя на процес, який відбувається у грошовому обігу. Термін Монетаризм було введено в 1968 р. Брунером. Монетаризм протиставляють кейнсіанству. Відомим представником чиказької школи м є М. Фрідмен – лауреат нобелевської премії. На відміну від Кейнса Фрідмен показав, що правильна монетарна політика відіграє важливу роль не лише в період інфляції, але й депресії. Інфляція і нові явища післявоєнної економіки США, зокрема небачене зростання сфери послуг, не вписувались у спрощені схеми кейнсіанського мультиплікатора. Тому Фрідмен серед усіх засобів впливу на економіку віддавав перевагу грошово-кредитній політиці, так як вона не призводить до надмірного диктату уряду і не обмежує індивідуальні свободу. Основні моменти монетарної політики Фрідмена:
В процесі розвитку монетаризм дещо змінився. Основні положення сучасного монетаризму:
Монетаристами розроблена власна теорія інфляції і безробіття. Природою інфляції вони вважають зміни між попитом і пропозицією грошей. Розрізняють очікувану і непередбачувану інфляцію. Очікувана – передбачає довгостроковий темп росту цін, який відповідає раціональним очікуванням агентів господарської системи стосовно до змін цін. Це індивідуальні довгострокові прогнози динаміки цін, які використовуються для прийняття ринкових рішень щодо величини фактичного виробництва. Не – передбачувана – це наслідок помилкової діяльності урядових органів. Монетаристська концепція природного рівня безробіття полягає в тому, що в умовах рівноваги зберігається стабільний і оптимальний для економіки природний рівень безробіття. За їх теорією безробіття є умовою розвитку економіки. Фрідмен розробив теорію перманентного і номінального доходу. Перманентний – це такий дохід, який споживач очікує отримувати протягом досить тривалого часу. Його значення залежить від горизонту споживання індивіда, величини нагромадження капіталу, від місця проживання споживача, його віку, професії, освіти, раси, національності. Горизонт споживання – це мінімальний інтервал, протягом якого прибуток залишається на незмінному рівні і розглядається споживачем як перманентний. Його тривалість становить приблизно 2 – 3 роки. Номінальний дохід – це співвідношення перманентного доходу і динаміки грошової маси. Загальна характеристика гетеродоксії. Це сукупність різнорідних за своїм складом шкіл, напрямів, які відзначаються, передусім, критичним відношенням до пануючої ортодоксальної течії. Г. переростає межі класичного періоду і продовжує існувати у ХХ ст. у вигляді інституціалізму, неоінституціалізму, радикальної політичної економії тощо. До гетеродоксії ХХ ст. відносяться різі напрями інституціалізму. Інституціалізм – це альтернатива неокласичному напряму економічної теорії. Неокласики виходять із смітіанського принципу лесе фер, пріоритетного значення матеріальної сфери і не виходять за межі чистої економічної науки. Інституціалісти крім матеріальних факторів враховують духовні, моральні, правові та інші в історичному аспекті. За методологією інституціалізм має багато спорідненого з історичною школою і передбачає: 1. Широке використання описово-статистичного методу. 2. Історико-генетичний метод. 3. Як вихідну і основоположну – категорію інституту (сукупність правових норм, звичаїв, традицій). Це якісно новий напрям економічної думки. Виникнення інституціалізму припадає на час опублікування монографії Т. Веблена “Теорія бездіяльного класу” – 1899 р. Його становлення – на пізніше опублікування праць Коммонса і Мітчела – 20-30 рр. ХХст. Праці цих американських вчених об’єднує антимонопольне спрямування, ідея державного втручання в економіку. Інституціалізм Веблена – це соціально-психологічний (технократичний) варіант, Коммноса – соціально-юридичний, Мітчела – коньюнктурно-статистичний. За Вебленом інститути – це результати процесів, які відбувались у минулому, вони пристосовані до обставин минулого і тому не перебувають у відповідності до нових обставин. Є необхідність їх оновлення у відповідності до обставин нинішнього часу. За своїм мисленням він сприймався як американський Маркс, причиною чого була гостра оцінка наслідків того, до чого привело національні економіки дотримання ідей А. Сміта економічного лібералізму, саморегулювання і безкризовості економічного розвитку. Він заперечував центральну тезу неокласичної теорії добробуту, згідно з якою конкуренція веде до оптимальних результатів. За Верленом життя людини в суспільстві таке саме, як життя інших видів – боротьба за виживання, процес відбору і пристосування, в т.ч. процес відбору соціальних інститутів. До бездіяльного класу він відносить зайнятий виключно фінансовою діяльністю – банкірів, брокерів, юристів, менеджерів, рантьє – паразитичний клас, яких цікавить лише прибуток. ЗАПИТАННЯ ДЛЯ ПЕРЕВІРКИ ЗНАНЬ
ТЕСТИ ДЛЯ ПЕРЕВІРКИ ЗНАНЬ
1. За рахунок яких ресурсів у більшій мірі Німеччина відновлювала і розвивала свою економіку між двома світовими війнами? а) за рахунок використання винятково внутрішніх ресурсів; б) за рахунок проникнення європейських і американських капіталів у німецьку економіку; в) за рахунок пограбування своїх колоній; г) за рахунок використання багатств, награбованих за роки війни.
2. Виплати країни, що програла, у результаті мирного договору: а) польдер; б) відкуп; в) контрибуції; г) грюндерство.
3. Де почалася світова економічна криза 1929–1933 рр.? а) у провідних країнах Західної Європи; б) у США; в) у країнах Азії; г) у Японії.
4. Де домінував приватний капітал у роки НЕПу? а) у галузях, що виробляють засоби виробництва; б) на залізничному транспорті; в) в оптовій торгівлі; г) у роздрібній торгівлі.
5. У рамках якого закону Рузвельта були створені табори для безробітної міської молоді у віці 18 – 25 років? а) закон про справедливу регламентацію праці; б) закон про соціальне забезпечення; в) закон про створення Цивільного корпусу збереження ресурсів; г) закон про відновлення промисловості.
6. У «Теорії монополістичної конкуренції» Е. Чемберліна головна роль приділяється категорії: а) дискримінації цін; б) диференціації продукту; в) ефектові масштабу; г) монопсонії.
7. У «Теорії недосконалої конкуренції» Дж. Робінсон уперше був розкритий зміст категорії: а) ефект масштабу; б) витрати збуту; в) диференціація продукту; г) дискримінація цін.
8. Хто з перерахованих учених має безпосереднє відношення до розробки економічної теорії недосконалої конкуренції? а) У. Леонтьєв; б) Ф. Ліст; в) Ф. Візер; г) Дж. Робінсон.
9. Хто ввів у економічну науку термін «монопсонія»? а) А. Маршалл; б) Дж. М. Кейнс; в) Э. Чемберлін; г) Дж. Робінсон.
10. Кому з перерахованих економістів належить ідея мультиплікатора? а) А. Маршаллу; б) Дж. М. Кейнсу; в) Р. Кану; г) Дж. Хіксу.
11. Хто ввів у економічну науку термін «акселератор»? а) Р. Кан; б) Л. Вальрас; в) А. Афтальон; г) немає правильної відповіді.
12. Ідею мультиплікатора зайнятості уперше висунув: а) Дж. Р. Хікс; б) А. Пігу; в) А. Афтальон; г). Р. Кан.
13. Ключовою економічною проблемою Дж. М. Кейнс вважав: а) збутну граничну продуктивність капіталу; б) слабкість спонукань до інвестування; в) нерівномірність у розподілі доходів; г) тенденцію до підвищення цін.
14. Основною причиною існування циклічного безробіття, на думку Кейнса, є: а) діяльність профспілок як монополістів на ринку праці; б) незгода робітників на зниження реальної заробітної плати; в) недостатність ефективного попиту; г) порушення рівноваги у відносних обсягах спеціалізованих ресурсів.
15. Знайдіть (з-поміж указаних) ті об’єктивні причини, що зумовлюють неоднорідність сучасної економічної теорії ХХ століття: а) посилення процесів концентрації та централізації капіталу і виробництва; б) сплеск активності економічних досліджень; в) створення умов для формування наукових шкіл; г) якісні зрушення в характері та структурі виробництва, методах управління; д) посилення циклічного характеру та монополістичних тенденцій у розвитку економіки; е) трансформація економічної системи суспільства.
16. Назвіть історичні передумови виникнення кейнсіанства: а) розвиток монополій; б) збільшення кількостей грошей в обігу; в) зростання цін; г) «велика депресія»; д) посилення циклічності економічного розвитку; е) жорстке регулювання економіки держави.
17. Назвіть основні теоретичні засади неолібералізму: а) вільне ціноутворення і стабільність грошового обігу; б) зростання обсягів державних замовлень, закупівлі і позик; в) пріоритет приватної власності; г) державне регулювання економіки; д) соціальне вирівнювання за допомогою справедливого розподілу; е) обмежена економічна роль держави.
Рекомендовані підручники та посібники
ТЕМА 10. РОЗВИТОК НАЦІОНАЛЬНИХ ЕКОНОМІК КРАЇН ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ЦИВІЛІЗАЦІЇ В СИСТЕМІ СВІТОВОГО ГОСПОДАРСТВА ПІД ВПЛИВОМ НАУКОВО-ТЕХНІЧНОЇ РЕВОЛЮЦІЇ (ДРУГА ПОЛОВИНА XX СТ.).
Вагомою особливістю повоєнного часу було створення державного сектора економіки, а відтак — набутгя державою, поряд із приватним підприємництвом, статусу великого власника. Набуття нового статусу державою, окрім постулатів, аргументованих Дж. М. Кейнсом за часів Великої депресії, зумовлювалося новими обставинами повоєнного періоду: -по-перше, відчутними матеріальними втратами національних економік. Процес масштабної відбудови господарства став можливим лише за участі держави, яка стимулювала нарощування обсягів виробництва і зайнятості населення; -по-друге, потребою в структурній перебудові економіки. Держава мусила прискорити цей процес, з одного боку, як суб'єкт господарювання, а з іншого — як орган, що регулює економічний розвиток. Безперечним є факт, що саме активна діяльність держави у повоєнний період відіграла вирішальну роль у стимулюванні НТП і забезпеченні сприятливого інституціонального середовища (режиму). Підґрунтя усвідомлення державою власної ролі як локомотиву НТП закладали провідні вчені — прихильники передусім інституціонального напряму, зокрема американський економіст Волт, Вірмен, Ростоу. Ростоу зазначав, що саме держава має стимулювати НТП, перебравши на себе турботу щодо організації фундаментальних досліджень, поліпшення системи освіти, професійного перенавчання, здійснення експериментальних і ризикових у комерційному плані проектів. Зв'язок держави з господарством після Другої світової війни здійснювався через її вплив на формування нової матеріальної культури (вдосконалення наявної техніки, упровадження нових технологій, розвиток інфраструктури транспорту й зв'язку тощо). Все це працювало на забезпечення швидкого, підконтрольного державі соціально зорієнтованого зростання економіки. На особливу увагу у повоєнний період заслуговує інетитуціо-пальний напрям. Зазначимо, що від 50—60-х років XX ст. тривають дослідження у межах інституціональпо-соціологічного напряму, виникнення якого датують кінцем XIX — початком XX ст. Лідери цього напряму є прихильниками активної соціальної політики держави, прямого впливу її на пропорції відтворення шляхом індикативного планування. При цьому передбачалося збереження ринку та приватної власності. Найпоширенішим цей напрям виявився у повоєнній Франції, набувши форми політики дирижизму. Представники інституціональної економічної теорії одними з перших висловили ідею державного контролю над економікою і в теоретичному плані підготували певну платформу для подальшого поширення кейнсіанства. Отже, кейнсіанство до середини 1970-х років посідало домінантний центр, праве крило займали неолібералізм та неокласика, а відроджений у повоєнний період інституціоналізм був зліва Інноваційно - технологічний фактор (НТР, «зелена революція») — позначився па особливостях розвитку продуктивних сил та зміни структури суспільного виробництва; спричинив посилення вимог до кваліфікації праці та рівняосвіти; зумовив подальше поширення й реалізацію ідеї масового виробництва та ефекту масштабу виробництва. Вплив його у повоєнний період став чи не найвагомішим для прогресу господарської сфери в межах європейської та світової цивілізації. Нові економічні, соціальні й політичні умови вимагали принципово нових підходів, теорій і концепцій, які б пояснювали особливості трансформації економічних і соціальних структур. Індустріальне суспільство XIX — середини XX ст. потроху поступалося своїм місцем суспільству масового споживання 50—60-х років XX ст., сформованому з принципово нових нук-леарних сімей (як соціальних і споживчих осередків), з новим уявленням про багатство нації як потік сталого споживчого попиту, що забезпечує динамічні ринки збуту. Економічний прогрес такого суспільства вможливлювало поточно-конвеєрне масове виробництво, насичення ринків якісними товарами і послугами, доступними для широких верств населення. Економічне зростання стає в цей період характерним явищем для розвитку національних господарств у межах Європейської цивілізації, США та Японії. Визначальним фактором економічного зростання стає науково-технічний прогрес. Науково-технічний прогрес — процес взаємопов'язаного прогресивного розвитку науки і техніки, зумовлений зростанням і ускладненням потреб суспільства, матеріального і нематеріального виробництва. Науково-технічний прогрес супроводжується багатьма факторами, що справляють вплив на суспільний розвиток, сукупність яких зумовила дві форми науково-технічного прогресу: еволюційну та революційну. Еволюційна форма НТП — порівняно помірне вдосконалення традиційних науково-технічних основ виробництва, тоді як революційна засвідчує високі темпи в короткі проміжки часу. Саме революційна форма НТП стає вирішальною у 50—70-х роках XX ст., бо забезпечувала вищий ефект, великі масштаби й пришвидшені темпи розвитку національних економік європейської цивілізації, США та Японії порівняно із довоєнним періодом. Ця форма НТП втілюється в науково-технічній революції. Зазначимо принагідно, що термін «науково-технічна революція» вперше вжив Дж. Бернал у своїй праці «Світ без війни» . Ідея науково-технічної революції стає центральною віссю теоретичних концепцій, що визрівали в цей період і мали важливе значення в поясненні трансформаційних змін. Таким чином, науково-технічна революція — докорінне перетворення продуктивних сил, перехід їх у якісно новий стан на засадах перетворення науки на провідний чинник розвитку господарства. НТР — складова науково-технічного прогресу, серцевиною якого, власне, є прогрес науки і процес відтворення техніки, зокрема створення нової техніки в глобальних масштабах. До Другої світової війни відбулося дві загальні (глобальні) технічні революції: перша (кінець XVIII — початок XIX ст.) була складовою промислового перевороту й ознаменувалася поширенням та застосуванням парового двигуна, робочих машин і формуванням машинобудування, а друга (кінець XIX— початок XX ст.) пов'язувалася з такими процесами, як механізація й електрифікація виробництва. Початок (або перший етап) третьої хвилі НТР припав на 1950—1970-ті роки. Стрімкий розвиток фундаментальних наук з 1950-х років відкрив небачені раніше можливості впливу науки на виробництво завдяки продукуванню передових технологій. Під впливом науки виникає новий напрям науково-технічного прогресу — автоматизація, за якої застосування технічних засобів призводить до часткової або повної заміни участі людини, її трудових зусиль в отриманні, перетворенні й використанні енергії, матеріалів та інформації. Такі системи дістали назву гнучких автоматизованих систем (ГАС), а перші їх складові елементи з'явилися вже у 1950-х роках— це насамперед верстати із числовим програмним управлінням, а згодом — створення роботів і комп'ютеризація. Вирішальним значенням ГАС була їхня спроможність швидко перевлаштовувати виробництво, переводити його з одного виду продукції на інший, тобто структурна перебудова, яка стала типовою для НТР. Таким чином, визначаючи найхарактерніші особливості НТР 1950-1970-х років, слід вказати такі: — революційні зміни в науці (передусім у фундаментальних науках: фізиці, математиці, біології, хімії. Зрушення в цих науках відкрили перспективи розв'язання проблем, які вимагають мультидисциплінарного підходу, тобто комплексного вирішення економічних, соціальних, екологічних, політичних та інших проблем); — розвиток прикладних наук та значення їх у доведенні успіхів НТР до ринку; — оптимізація взаємодії науки та виробництва й створення на цій основі єдиного комплексу: наука - техніка (технологія) виробництво (наука стає самостійною провідною виробничою силою, а виробництво технологічним застосуванням науки); —виникнення нового напряму науково-технічного прогресу— автоматизації (часткова або повна заміна участі людини в отриманні, перетворенні й використанні енергії, матеріалів та інформації автоматизованими засобами виробництва); —запровадження гнучких автоматизованих систем (ГАС), основою яких стало виникнення верстатів із числовим програмним управлінням; створення роботів; комп'ютеризація; —запровадження автоматизованих систем управління (АСУ), проектування тощо. Концепція Форда—Тейлора—Друкера — концепція промислового перевороту, що пояснює характер розвитку масових ринків у розвинених національних економіках повоєнного часу за рахунок низки чинників, а саме: —розширення зайнятості в працемістких поточпо-конвеєрних процесах галузей масового виробництва із високими заробітками працівників; —розширення споживчого кредиту сім'ям зі зростаючими потребами в товарах тривалого користування. Значною помилкою П. Друкера можна вважати те, що він залишив новому масовому капіталомісткому поточно-конвеєрному виробництву і суспільству масового споживання стару назву — «індустріальна система», що стирало принципову межу між добою НТР і антагоністичним фабрично-заводським виробництвом початку XX ст. На відміну від концепцій НТР американських авторів, європейські концепції 1950—1960-х років створювалися за умов жорстких повоєнних класових зіткнень та конкуренції дешевих американських товарів. Основною лінією всіх концепцій стає ідея розвитку виробництва завдяки ускладненню техніки й запровадження автоматизації. Однак зазначимо, що фабрично-заводська концепція НТР, що абсолютизувала значення капіталів і роль чиновника-технократа, не розкривала сутності глобального перевороту в матеріальному виробництві, що стався у 50—70-ті роки XX ст. Саме цей переворот створив нове виробництво і замінив панування капіталу на панування знань. Ж. Фурастьє, Ф. Штернберг, Р. Арон, Ж. Еллюль, які розглядали НТР 1950—1970-х років як другу хвилю розвитку автоматизації, складнішої техніки, підвищення продуктивності праці. Загалом теорії перелічених авторів орієнтували масові організації на необхідність контролю за перебігом НТР, найгострішій критиці було піддано конвеєрну технологію, що дегуманізує і декваліфікує працю. Ідея «всеосяжної автоматизації» послугувала ядром цієї теорії і в 1956—1965 роках набула визнання в програмах соціал-демократичних партій Європи, які були переконані, що автоматизація без революцій розв'яже проблеми рідкості благ і бідності. Позиція прихильників передових технологій влаштовувала керівників корпорацій, а наукові кола надихала ідея великої місії фундаментальних наук. ЗАПИТАННЯ ДЛЯ ПЕРЕВІРКИ ЗНАНЬ
ТЕСТИ ДЛЯ ПЕРЕВІРКИ ЗНАНЬ
а) «тренсакційних витрат»; б) «суспільного вибору»; в) «стадій економічного зростання»; г) «нового індустріального суспільства»; д) «постіндустріального суспільства».
2. Виберіть із наведеного списку терміни, поняття і визначення, які характеризують «змішану економіку»: а) революційний перехід до соціалізму; б) поступове реформування відносин власності; в) директивне планування, державний контроль за цінами, рівнем доходів, суспільні фонди споживання; г) комунітаризм і конкуренція; д) індивідуалізм і конкуренція; е) розвиток демократичних форм контролю за виробництвом з боку його суб’єктів і держави; є) вільне ціноутворення; ж) перерозподіл державою національного доходу на користь соціальної сфери.
а) націоналізацію власності; б) досягнення повної економічної демократії; в) збільшення обсягів суспільного виробництва; г) державне, індикативне планування; д) забезпечення повної зайнятості; е) контроль над економічною владою; є) справедливий розподіл і забезпечення соціальної рівності.
3. Пріоритетом економічної політики монетаризму є: а) підтримка плавного зростання грошової пропозиції; б) державні витрати для стимулювання сукупного попиту; в) вплив на процентну ставку; г) політика перемінної грошової маси.
4. Крива Філіпса висунула проблему вибору між: а) граничною ефективністю капіталу і суспільним добробутом; б) стабільністю цін і обсягом виробництва; в) стабільністю цін і повною зайнятістю; г) нагромадженням капіталу і стійким станом економіки.
Рекомендовані підручники та посібники
ТЕМА 11. СВІТОВЕ ГОСПОДАРСТВО ТА ОСНОВНІ НАПРЯМКИ ЕКОНОМІЧНОЇ ДУМКИ НА ЕТАПІ ІНФОРМАЦІЙНО-ТЕХНОЛОГІЧНОЇ РЕВОЛЮЦІЇ (КІНЕЦЬ XX – ПОЧАТОКXXI СТ.).
До інформаційних технологій зазвичай відносять сукупність технологій у мікроелектроніці, створенні обчислювальної техніки (машин та програмного забезпеч телекомунікації, мовлення та оптико-електронної промисловості. Останні два десятиліття XX ст. виникаєсузір'я великих технологічних проривів у сфері нових матеріалів, джерел енергії, в медицині, у виробничій техніці , зокрема в транспортній технології. Сучасний процес технологічної трансформації розширюється по експоненті. Сьогодні ми живемо у світі, який вже давно називають цифровим, або елетронно-цифровим. Нові інформаційні технології— це не просто інструменти, якими необхідно користуватися, а процеси, які необхідно розробляти. Є суттєві відкриття у сфері інформаційних технологій; 1)поява мікропроцесора як ключового пристрою в поширенні мікроелектропіки (1971 р.); 2)винайдення мікрокомп'юшера в 1975 р. (перший успішний комерційний варіант з'явився у квітні 1977 р.); 3)виробництво операційних систем для мікрокомп 'ютерів компанією Microsoft (середина 1970-х рр.); 4)промислове виробництво оптичних волокон компанією Corning Glass па початку 1970-х рр.; 5)промислове виробництво відеомагнітофонів компанією 6) у середині 1970-х рр. на основі відкриттів, зроблених у 1960-х роках в Америці та Англії; 7) створення в 1969 році компанією Advanced Research Project Aganscy (АRРА) Міністерства оборони США нової, революційної електронної комунікаційної мережі, яка згодомперетворилася на сучасний Інтернет. Усі ці відкриття мають спільні характеристики: ґрунтуючись головним чином на наявних знаннях і розвиваючись як продовження ключових технологій, вони завдяки доступності й падінню ціни за зростання якості являють собою кардинальний прорив у масовому поширенні технології у сфері комерційного та суспільного використання. Під час третьої хвилі НТП розпочалося й господарське освоєння навколоземного космічного простору, були синтезовані матеріали, яких раніше не існувало в природі, створено промислові роботи, здатні практично повністю замінити людину на виробництві, а персональний комп'ютер перетворив і примножив потоки інформації. Досягнення науки і техніки у поєднанні з високим рівнем політичних, економічних та соціальних інститутів уможливили вихід країн Заходу на небачений раніше рівень економічного розвитку рівень задоволення різноманітних, у тому числі зовсім нових потреб переважної частини свого населення. Усе це дало підстави для висновку про завершення індустріального періоду в розвитку західних країн: США, Великої Британії, Франції, ФРН, Японії, Швеції, Норвегії, Швейцарії, Голландії, Бельгії, Австрії, Ізраїлю та іп. Утім скороченню кількості та частки зайнятих у промисловості цих країн сприяло також перенесення виробничих потужностей, особливо «екологічно сумнівних», до таких країн із середнім рівнем економічного розвитку і відносно дешевою робочою силою, як Туреччина, Південна Корея, Індонезія, Бразилія, Мексика, Таїланд. Перенесення технологій і цілих виробництв до цих та інших країн, поряд із негативними ефектами, мало наслідком їх індустріалізацію, перетворення на нові індустріальні країни, або нові індустріальні економіки. У цей період країни Латинської Америки, Східної Європи та колишнього Радянського Союзу перебувають на етапі переходу не лише від планово-директишюї до ринкової економіки, а й до постіндустріальної структури виробництва та зайнятості. Та попри те, що нова технологічна структура і нова постіндустріальна, сервісно-інформаційнаекономіка відіграють дедалі більшу роль у світовому співтоваристві, говорити про остаточне і глобальне завершення доби індустріалізму зарано. Про це свідчить принаймні, що такі країни, як Китай та Індія, зі своїм величезним економічним потенціалом, зовсім нещодавно вступили у стадію зрілого індустріалізму, а більшість країн Африки його ще навіть не досягли. Війна, що її США вели у В'єтнамі, призвела до загострення соціальних суперечностей і, також — до повороту до політики реалізму, перегляду політичного курсу відповідно до міжнародних умов, що змінилися, та економічних можливостей країни. До початку 1990-х років у США здійснюється перехід до консервативної моделі економічного зростання. У 1970-і роках стала очевидною дисфункціональпість механізмів державно-монополістичного регулювання, що склалися ще у 1930-х роках, у період «нового курсу» Ф. Д. Рузвельта. Підтвердженням цього є низка економічних криз структурного порядку, що завдали удару по капіталістичній економіці. Кризи 1974-1975 та 1980-1982 років негативним чином вплинули й на корінні інтереси монополістичної буржуазії, що стало одним із найважливіших чинників, що зумовили різкий зсув управо в економічній теорії та політиці розвинених капіталістичних країн. Діяльність неоконсерватшших урядів 70-80-х рр. XX ст. («рейганоміка» у США, «тетчеризм» у Великій Британії, відроджене «соціальне ринкове господарство» у ФРН) була спрямована передусім на забезпечення монопольно високих прибутків, стимулювання підприємницької ініціативи. Структурна перебудова капіталістичного відтворення, здійснювана у 1960—1970 роки під впливом НТР та складних умов економічного зростання, була досить болісною і супроводжувалася певним зниженням темпів росту продуктивності праці, ефективності капіталістичної економіки загалом. Усе це спричинилося до необхідності суттєвої переорієнтації державної економічної політики, переоцінки ролі тогочасної капіталістичної держави в регулюванні капіталістичного виробництва. У 1970-і рр. увиразнилася неефективність подальшого акценту на кейпсіанські та неокейпсіанські механізми державно-монополістичиого регулювання господарських процесів. У 1970-х роках у Великобританії уповільнилося зростання виробництва, почастішали циклічні кризи, подовжилася фаза депресії, темпи інфляції досягли на кінець 1970-х рр. 15 % на рік, що було небаченим до того часу в країні рівнем. Наприкінці 1970-х років критики економічної політики Великої Британії називали її «хворою людиною Європи». Політика виходу британської економіки з кризи за допомогою впровадження неоконсервативної моделі державного регулювання, реалізована урядом консерваторів на чолі із М. Теттчер (народ, у 1925 році), увійшла в історію під назвою «тєтчєргізм». М. Тетчер відкинула жорстке державне регулювання економіки й запропонувала нову економічну програму, яка ґрунтувалася на концепції економічного лібералізму та його сучасній модифікації— монетаризмі. Проголошені в програмі денаціоналізація і приватизація, дерегулюванпя, дебюрократизація означали підтримку підприємницької ініціативи, крайній індивідуалізм. Також уряд здійснював політику скорочення витрат і оподаткування, відмови в субсидіях підприємствам, що збанкрутували, приборкання влади профспілок. Реформи заторкнули всі сфери господарського життя країни. Одним із перших кроків було прийняттязаконів, що обмежували безмежні права профспілок па оголошення страйків, а також законів, що дозволили уряду вистояти у боротьбі зі страйкарями. У сфері грошового обігу, фінансів та банківської справи уряд М Тетчер керувався монетаристського концепцією, яка пропонувала жорстке обмеження грошової маси в обігу. Уряд консерваторів здійснював політику переважного стимулювання приватного бізнесу та одночасного обмеження державного підприємництва. Найважливішим напрямом реформ був курс на приватизацію державного сектору. Приватизації були піддані багаті родовища нафти у Північному морі, заводи з виробництва радіоактивних ізотопів, національна компанія з перевезення вантажів, вугільні шахти тощо. Велика увага приділялася приватизації нафтової, сталеливарної, авіакосмічної промисловості, повітряного транспорту. У результаті приватизації значно зменшилася питома вага капіталовкладень в економіку з боку державних органів і націоналізованих галузей господарства. Важливого значення уряд М. Тетчер приділяв приватизації житла. Уряд через парламент провів закон, що зобов'язував продавати будинки за пільговими цінами мешканцям-орендаторам, унаслідок чого значно зросла частка громадян країни, які стали власниками свого житла.
ЗАПИТАННЯ ДЛЯ ПЕРЕВІРКИ ЗНАНЬ
Тести 1. Визначте відповідність:
2.Визначте відповідність: б).У.Мітчелл, в). Дж.Гелбрейт, г). Т.Верлен, д). Дж.Р.Коммонс б). жорстка регламента-ція прав та обов’язків населення;
5. Назвіть проблеми теоретичних дискусій 20–30-х років ХХ ст.:
6. Назвіть економістів, які займались проблемами планування в с-г. а). М.Кондратьєв, б). М. Вавилов, в). А.Дояренко, г). А.Рибніков, д).Л.Літошенко,
7. Визначте основні етапи формування економічної науки в СРСР. а). На прикінці 20-х рр. б). в 60-ті в). в 70-х рр. г). Поч.80-х рр.
Рекомендовані підручники та посібники
ТЕМА 12. ЕКОНОМІЧНИЙ РОЗВИТОК УКРАЇНИ В УМОВАХ РАДЯНСЬКОЇ ЕКОНОМІЧНОЇ СИСТЕМИ ТА ЙОГО ТРАКТУВАННЯ В ЕКОНОМІЧНІЙ ДУМЦІ. Прийшовши до влади, революційний уряд здійснив низку радикальних заходів, спрямованих на посилення державного управління економікою. Практично це означало відмову від ринкових відносин і перехід до централізованої економічної системи. Економічна політика, що її проводили на цьому етапі, дістала назву політики воєнного комунізму. Економічна політика воєнного комунізму означала воєнну диктатуру із широким застосуванням примусових заходів у господарстві й мала такі складові:1)націоналізація всіх підприємств;2)запровадження (травень 1918 р.) продовольчої диктатури (хлібна монополія держави і тверді ціни, продзагони тощо); 3)централізація розподілу сировини і готової продукції;4)запровадження (січень 1919 р.) продовольчої розкладки на хліб, а потім і на інші сільськогосподарські продукти; 5)заборона свободи торгівлі (листопад 1918р.),згортання грошового обігу; 6)запровадження карткової системи розподілу продуктів; 7)запровадження загальної трудової повинності; 8)мілітаризація народного господарства, встановлення державного контролю за виробництвом. Важливим заходом «воєнного комунізму» була продрозкладка (офіційно запроваджена декретом РНК у січні 1919 р.), за якою селяни мусили здавати всі «надлишки» продовольства. У промисловості «воєнний комунізм» означав суцільну націоналізацію із жорсткою централізацією управління через Вищу раду народного господарства (ВРНГ). В Україні послідовний перехід до політики «воєнного комунізму» розпочався із відновлення радянської влади на початку 1919р. одразу ж розгорнулося одержавлення фінансів, транспорту, зв'язку, промисловості, передусім видобувної, металургійної, машинобудівної, цукрової. Упродовж 1920 р. в Україні було націоналізовано понад 11 тис. підприємств, на які припадало 82 % зайнятих у промисловості робітників. При цьому слід зауважити, що найчастіше націоналізація відбувалася без належної підготовки й економічного обґрунтування, здебільшого націоналізовані підприємства не діяли, а робітники, що залишалися без роботи, переїжджали до села. Ситуація в промисловості й транспорті ставала загрозливого. Діючи згідно з принципами «воєнного комунізму», відповідні державні й господарські органи запроваджували в республіці загальну трудову повинність і трудові мобілізації, па власний розсуд перекидаючи на великі підприємства, що працювали па війну, робітників із дрібних фабрик та заводів. 21 січня 1920 р. створено Українську трудову армію, що мала забезпечити виробництво необхідною робочою силою: у 1920 р. бійці Трудармії відпрацювали майже 3 млн. людиноднів па різних промислових об'єктах. Але ці заходи замість позитивних результатів лише пришвидшували процес господарського занепаду: виробництво основної продукції скоротилося до мінімуму (так, наприкінці 1920 р. виробництво чавуну становила близько 6%, а цукру -менш як 3 % від рівня 1913 р.). Націоналізація (а, точніше, конфіскація), що проходила під гаслами переходу від капіталістичного до соціалістичного способу виробництва, остаточно підірвала розхитаний війною господарський механізм, знищила підприємницьку ініціативу, максимально обмежила товарно-грошові відносини. Економічні закони, що перестали діяти, намагалися замінити посиленням централізації управління, за прикладом Росії в Україні створюється Українська Рада Народного Господарства (УРНГ), яка діяла під безпосереднім контролем ВРНГ, а також мережа вертикальних управлінських структур. Посиленій централізації відповідали адміністративні методи керівництва господарством, сувора регламентація діяльності господарських органів. У цей період тривав процес обмеження, а згодом майже цілковитого витіснення економічних методів управління і переходу до адміністративних методів. Таким чином, у період воєнного комунізму відбувся перехід до нової системи управління промисловим виробництвом і розподілом-главкізму, який передбачав централізацію управління і безпосереднє підпорядкування підприємств галузевим головним або центральним управлінням ВРНГ. Після смерті Сталіна розпочався перегляд економічної політики країни. Хрущов щиро бажав ліквідувати вади економіки й надавав цьому першочергового значення. Перші кроки в цьому напряму спрямовувалися на вдосконалення аграрної політики, на розв'язання продовольчої проблеми та виведення сільського господарства з глибокої кризи. Переломними в цьому плані були вересневий (1953 р.) пленум ЦК КПРС. Одним із перших заходів нового керівництва країни стало суттєве зниження сільськогосподарського податку, списання заборгованості за податками за попередні роки, збільшення розмірів присадибних ділянок. Від середини 1950-х років сільське господарство, вперше за довгі роки, стало рентабельним, доходи колгоспників значно зросли й надалі зростали до 1957—1958 років. Середньорічні темпи сільськогосподарського виробництва у 1954—1959 роках перевищували 7 %. Хрущов та його керівництво низкою заходів намагаються поліпшити ситуацію в аграрному секторі, але це практично не дало позитивних наслідків. До цих заходів можна віднести рішення наздогнати США за виробництвом м'яса, масла, молока впродовж трьох—чотирьох років; примусове запровадження посівів кукурудзи по всій країні; хімізацію землеробства, яка, втім, не була забезпечена відповідними потужностями в хімічній промисловості. В останні роки правління Хрущова, в роки семирічки (1959— 1965) темпи розвитку радянського сільського господарства помітно знизилися, плани зростання виробництва продукції рослинництва й тваринництва не були виконані, ефективність сільськогосподарського виробництва була низькою. Промислове виробництво впродовж «хрущовського» десятиліття розвивалося досить динамічно. За офіційними даними, в Україні у 1951—-1958 рр. промислова продукція щорічно зростала на 12,3 %, а у 1959—1965 рр. — на 8,8 %. В Україні, як і в усій країні, змінюється структура паливного балансу за рахунок збільшення видобутку нафти і газу (нафти — у 4,6 раза, газу — вчетверо). Зростає й видобуток електроенергії як за рахунок теплових електростанцій, так і гідроелектростанцій Дніпровського каскаду. Економічна політика, що її провадило партійно-державне керівництво на чолі з М. Хрущовим, загалом сприяла промисловому зростанню, особливо таким її елементам, як активніше використання кредитно-фінансових методів стимулювання виконання та перевиконання планових завдань (зокрема запровадження у серпні 1954 р. диференційованого режиму кредитування добре та погано працюючих підприємств), орієнтація на зміцнення госпрозрахункових відносин. Але про-рахунки в економічній політиці в роки семирічки стали однією з причин того, що в останні її роки спадають темпи зростання продуктивності праці та капіталовкладень, на серйозну проблему перетворюється довгобуд. Відставання сільського господарства стримувало розвиток легкої та харчової промисловості. Проте реформа, народжена у надрах апарату й реалізована ним же, не зачепила основ господарського механізму, що існував, а лише частково вирішила завдання, що стояли перед нею, породивши при цьому масу нових проблем. Економічні важелі просто не могли стати визначальними за умов абсолютного панування командно-адміністративної системи. Раднаргоспи відносно підприємств практично залишалися тими самим міністерствами, лише функціонували вони в межах певної території, а не галузі. Нові завдання вирішувалися за допомогою старого економічного механізму, відтак, у 1950-х роках у процесі здійснення економічних перетворень не було належної послідовності й цілеспрямованості, а головне — не ставилося завдання радикального реформування існуючого господарського механізму. У 1961 р. було проведено грошову реформу: масштаби цін було підвищено у 10 разів, у зв'язку з чим було випущено нові гроші. Не було виконано й одне з найважливіших завдань, що стояли перед економікою — відмова від застосування мобілізаційних заходів при розв'язанні господарських проблем. За кілька років, що це завдання не може бути розв'язане радянською економікою, адже економічні стимули розвитку були несумісними з командною системою. Як і раніше, необхідно було організовувати маси людей для виконання різних проектів. Утім історія «хрущовських» реформ не буде повною, якщо залишити поза увагою соціальні зміни в житті радянських людей, зумовлені цілою низкою заходів, спрямованих на поліпшення умов життя населення, переважно міського. Було скорочено тривалість робочого тижня (із 48 до 46 годин). Високими темпами розвивалось житлове будівництво. Починаючи від 1970-х років темпи економічного зростання почали знижуватися. Однією з найголовніших причин цього була амбітна політика керівництва СРСР, яка потребувала надпотужного військового потенціалу. До середини 1970-х років далися взнаки помилки радянського керівництва в соціально-економічній політиці. В легкій, харчовій промисловості було зосереджено лише 10% основних виробничих фондів, економіка не орієнтувалася на задоволення першочергових потреб людини. Основна частина промислового потенціалу припадала па важку індустрію, що призвело до вичерпання природних ресурсів. До того ж, у зв'язку з падінням народжуваності кількість зайнятих у народному господарстві не збільшувалася, а відтак зник головний екстенсивний фактор зростання виробництва. Отже, темпи зростання промисловості почали падати зі скороченням екстенсивних факторів — виснаженням природних ресурсів і зменшенням народжуваності. Ці питання розглядали передусім, як необхідність розв'язання теоретичних проблем політичної економії соціалізму та практичне застосування їх у господарській практиці, наголошуючи нагальність посилення прикладного характеру політичної економії соціалізму (І. Ястремський, О. Рубан, В. Ємченко, В. Черняк та ін.). У працях цього періоду стверджувалося, що роль економічної теорії не обмежується лише дослідженнями сутності економічних законів, вона має обґрунтовувати й «виробляти форми і методи їх використання» У межах дискусії щодо вдосконалення господарського механізму сформувалися певні точки зору, які базувалися на теоретичних узагальненнях місця та ролі товарногропювих відносин за соціалізму. Але такий підхід мав чимало обмежень, певне подолання яких у теоретичному плані відбулося лише наприкінці 1980-х років. Вважалося, що економічні перетворення ринкового типу можливі за умов повного (або майже повного) одержавления економіки. Адже всі теоретичні дискусії 1960-х першої половини 1980-х років щодо проблем соціалістичної власності залишалися на позиціях визнання державної (загальнонародної) власності на засоби виробництва як основи соціалістичної економіки, розглядаючи її як «фундаментальну економічну сутність соціалізму». Тому генеральним напрямом удосконалення господарського механізму в цей період став пошук шляхів створення такої господарської системи, яка б забезпечувала зростання ефективності планової економіки за збереження її основи — загальнонародної (державної) власності. В 1970-ті роки з'явилися й інші моделі вдосконалення господарського механізму, ґрунтовані на принципах збереження і навіть посилення директивних методів господарювання. Прихильники такого підходу орієнтувалися на активне використання економіко-математичних методів оптимізації економічних процесів та ЕВМ, запровадження у практику різноманітних автоматизованих систем управління (АСУ), зокрема автоматизованої системи планових розрахунків (АСПР), галузевих автоматизованих систем (ГАСУ), територіальних систем управління тощо. В Україні в цьому напрямі працювали В. Голіков, М. Міхно, О. Оніщенко та ін. Першим кроком до кардинальних змін у радянській економіці можна вважати квітневий (1985) пленум ЦК КПРС, на якому нове керівництво країни, очолюване М. Горбачовим, проголосило курс на прискорення соціально-економічного розвитку країни, що мав базуватися на прискоренні науково-технічного прогресу, технічній реконструкції народного господарства на базі новітніх досягнень науки та техніки, модернізації машинобудування, а на цій основі — й усього народного господарства, а також активізації «людського фактору». Проголошений курс не означав руйнування командно-адміністративної системи, а лише її «вдосконалення», виправлення певних «деформацій»; розвиток економіки, як і раніше, орієнтувався на витратний шлях, тож принести кардинальних позитивних змін був неспроможний. Проте вжиті на цьому етапі заходи (наведення елементарного порядку, зміцнення трудової й технологічної дисципліни, широка заміна керівників тощо) дали певний позитивний ефект: дещо зросла продуктивність праці, збільшилися капіталовкладення в соціальну сферу. На цьому тлі було розв'язано антиалкогольну кампанію, яка завдала колосального удару по державних фінансах (за деякими даними, збитки сягали 10 млрд. крб. щорічно). Поступово у керівництва країни формувалося розуміння щодо необхідності серйозних перетворень, власне, зміни наявної в СРСР економічної моделі, які були підготовлені багаторічними економічними дискусіями, зокрема малопомітним у 1970-х роках напрямом удосконалення господарського механізму, що орієнтувався на перехід до ринкової економіки, із конкуренцією та вільним ціноутворенням за відсутності централізованого управління економікою та мінімальним втручанням держави в економічні процеси. Власне, у другій половині 1980-х років цей підхід ще не став підґрунтям реформування радянської економіки, але перші кроки на цьому шляху прийняття законів «Про індивідуальну трудову діяльність» (1986р.) та «Про кооперацію» (1988р.), які з численними застереженнями легалізували дрібне приватне підприємництво, означали відхід від традиційного тлумачення соціалістичної економіки. Певні перетворення відбуваються й в аграрному секторі, але вони зводилися до перебудови системи управління в сільському господарстві (створено Держагропром).Створення Держагропрому, який об'єднав практично всі міністерства та відомства галузі, не дало істотного ефекту в розв'язанні сільськогосподарських проблем: послабити гостроту продовольчої проблеми й забезпечити реальну самостійність колгоспів та радгоспів. Кризові явища в економіці поглиблювалися, а реформи не давали жодних позитивних зрушень. В 1990 р. уряд СРСР розробив програму переходу до ринкових відносин під жорстким державним контролем, але вона не дістала підтримки Верховної Ради СРСР. Зрештою, Верховна Рада СРСР затвердила «Основні напрямки стабілізації народного господарства та переходу до ринкової економіки», втім ця програма не мала під собою твердого грунту й не могла дати позитивних результатів. Унаслідок цього всього криза радянської економіки поглиблюється. Непослідовна, безсистемна перебудова призвела до невідворотного розвалу радянської економіки та розпаду СРСР.
ЗАПИТАННЯ ДЛЯ ПЕРЕВІРКИ ЗНАНЬ
ТЕСТИ ДЛЯ ПЕРЕВІРКИ ЗНАНЬ
а) суспільні фонди споживання; б) саморегулювання економіки; в) три фактори виробництва; г) індивідуалізм та конкуренція; д) об’єкт дослідження, що обмежується матеріальною сферою виробництва; е) метод національних рахунків, що базується на міновій концепції; є) балансовий метод, що базується на концепції трудових витрат; ж) об’єктивна природа економічних законів; з) основною умовою економічної рівноваги є планування народногосподарського розвитку; и) основною умовою становлення соціалізму є встановлення суспільної власності на засоби виробництва; і) вимірювання вартості через показники витрат факторів виробництва; л) невтручання держави як запорука ефективної дії механізмів саморегулювання.
3. Хто з перерахованих учених має безпосереднє відношення до розробки економічної теорії недосконалої конкуренції? а) У. Леонтьєв; б) Ф. Ліст; в) Ф. Візер; г) Дж. Робінсон.
4. Хто ввів у економічну науку термін «монопсонія»? а) А. Маршалл; б) Дж. М
5. Кому з перерахованих економістів належить ідея мультиплікатора? а) А. Маршаллу; б) Дж. М. Кейнсу; в) Р. Кану; г) Дж. Хіксу.
6. Хто ввів у економічну науку термін «акселератор»? а) Р. Кан; б) Л. Вальрас; в) А. Афтальон; г) немає правильної відповіді.
7. Ідею мультиплікатора зайнятості уперше висунув: а) Дж. Р. Хікс; б) А. Пігу; в) А. Афтальон; г). Р. Кан.
8. Ключовою економічною проблемою Дж. М. Кейнс вважав: а) збутну граничну продуктивність капіталу; б) слабкість спонукань до інвестування; в) нерівномірність у розподілі доходів; г) тенденцію до підвищення цін.
Рекомендовані підручники та посібники
ТЕМА 13. ФОРМУВАННЯ ЗАСАД РИНКОВОГО ГОСПОДАРСТВА В УКРАЇНІ (90-ТІ РОКИ XX СТ.).
Кінець 1991 — перша половина 1994 рр.— це період поглиблення структурного розбалансування економіки України. Світовий досвід переконливо свідчить, що для ефективного господарювання необхідно, щоб у структурі промислового виробництва частка базових галузей (паливно-енергетичний та металургійний комплекси) становила від 19 до 23 %. В Україні 1992 року вона становила 44,9 %, 1993 — 37,6 %, а 1994 року — 45,4 %. За цими цифрами криється збереження великої ресурсоємності суспільного виробництва. Водночас випереджувальними темпами зростають ціни на продукцію базових галузей ціни: на продукцію вугільної промисловості у першому кварталі 1992 р. зросли у 90 разів, більш як у 40 разів зросли ціни на продукцію металургійної та нафтопереробної промисловості, ціни на продукцію легкої промисловості зросли у 12 разів, а сільського господарства вшестеро, що свідчило про істотне погіршення галузевої структури національного виробництва. Спроба поліпшити ситуацію за рахунок емісійних кредитів лише стимулювала подальше зростання бюджетного дефіциту. На цьому тлі суттєво посилився податковий тягар па товаровиробників, давалися взнаки фіскальні ознаки податкової системи, що вкрай негативно позначалося на економічній ситуації, З метою скорочення емісії не забезпечених товарною масою грошей уряд вдається до збільшення податків, встановлює найвищу в світі ставку прибуткового податку з громадян 90 %. Але в підсумку лише збільшуються так звані бартерні операції (натуральний обмін), ще більше посилюється «тінізацїя» економіки, обороти якої у 1994 р. досягли 40 % валового внутрішнього продукту, катастрофічно зростають неплатежі за продані товари й надані послуги, відбувається подальше згортання виробничої та комерційної діяльності. Зростає заборгованість з виплати заробітної плати та інших виплат (пенсій, стипендій тощо). Усе це було результатом непродуманої дефляційиої політики монетаристсь-кими методами без обмежень видатків державного бюджету, які й надалі зростали. Тільки за першу половину 1993 р. обсяги кредитування дефіциту державного бюджету Національним банком збільшилися вдвічі. Наступнийетап реформування економіки України визначала спроба реалізації програми виведення економіки з кризи, запропонована президентом Л. Кучмою у 1995р. Програма передбачала низку заходів, спрямованих на пришвидшене формування ринкових відносин: розвиток підприємництва; лібералізацію торгівлі; створення нової законодавчої бази; кардинальні зміни в грошово-кредитній політиці; безкомпромісну боротьбу зі злочинністю та корупцією. У жовтні 1995 р. в країні стартує курс па радикальні економічні перетворення, під час реалізації якого скасовують дотаціїпа виробництво збиткової продукції, відпускаютьсяціни, скасовується фіксованийкурс до твердих валют, проголошується необхідність тотальної приватизації та суттєвого скорочення бюджетного дефіциту тощо. Наступні роки довели, що застосування методів «монетаристського адміністрування» в керівництві економікою не змогло забезпечити швидкого й ефективного виходу української економіки з кризи, хоча й дали певні позитивні результати. Так, 1995 р. характеризується певною стабілізацією грошово-кредитної сфери. Рівень інфляції в Україні становив 181,7 % на рік і був майже вдвічі нижчим, ніж у Росії. Це зміцнило національну грошову одиницю (купоно-карбованець), підвищило довіру до неї, створило передумови для проведення грошової реформи. У вересні 1996 р. в обіг було запроваджено гривню національну українську валюту. Друга половина 1990-х років в економіці України характеризується проголошенням коригування курсу реформ па створення державно регульованої, соціально спрямованої ринкової економіки, або, інакше кажучи, проголошено курс на розбудову соціального ринкового господарства. Проте в цей період в Україні вже сформувалася доволі розвинена ринкова інфраструктура (банки, біржі, страхові компанії тощо), визначилася певна спрямованість валютної, кредитної політики. Стали також певною мірою зрозумілими переваги та вади діючої податкової, митної, регіональної політики. Але негативні тенденції в економіці України, хоча й дещо пом'якшені, зберігалися до кіпця тисячоліття. Мабуть, це можна пояснити недостатньою послідовністю ринкових перетворень, що відбувалися в Україні. Так, лише наприкінці 1990-х років трохи пришвидшилися процеси приватизації промислових об'єктів, до 2000 р. змінило форму власності близько 65 тис. підприємств та організацій, а недержавні підприємства почали виробляти майже 70% продукції. Утім, ці процеси не мали системного характеру, жодна програма приватизації в ці роки не дістала підтримки Верховної Ради України, не отримали належного захисту й відносини власності. Разом із тим па макроекономічну динаміку негативний вплив справляли скрутне фінансове становище підприємств, недостатня ефективністьприватизації й управління державним майном, зменшення попиту на вітчизняну продукцію через її високу собівартість та неконкурентоспроможність, брак інвестицій, повільне формування законодавчої бази, яка б відповідала економічним процесам перехідної економіки. Реформування аграрного сектора Укр. у 90-х рр ХХ ст. У другій половині 1990-х років відбуваються й певні зрушення в аграрному секторі. У межах аграрної реформи, започаткованої ще 1990—1993 роками, були зроблені певні кроки, спрямовані на реформування відносин власності. Ці процеси мали сприяти появі на селі селянина-власника, зацікавленого в мінімізації матеріальних витрат і ресурсозаощадженні, а також у збереженні й підвищенні родючості ґрунтів. Утім, на практиці все відбувалося таким чином, що справжні результати виявилися протилежними тим, що пропагувалися. Реформування відносин власності в сільському господарстві відбувалося надзвичайно низькими темпами, поверхово й непродумано. Дозволивши приватизацію земельних ділянок, що перебували в користуванні громадян, основну масу землі — близько ЗО млн га сільськогосподарських угідь, які перебували в користуванні сільськогосподарських підприємств, заходилися роздержавлювати лише від середини 1990-х років, але не як приватну власність на землю безпосередньо селян, а як так звану колективну власність тих самих сільськогосподарських підприємств, які змінили свій статус на недержавний. Услід за роздержавленням землі розпочалися процеси її паювання та закріплення прав на землю державними актами, внаслідок чого відбувається реформування (або просто ліквідація) значної кількості колективних господарств. процеси розпаювання підприємства, що виникали як орендні на приватній землі, істотно змінювали виробничі відносини, що свідчило про певні позитивні кроки в процесі реалізації аграрної реформи. Водночас, у багатьох аспектах процес реформування залишався непослідовним, структурні зміни впроваджувалися надто повільно. Отже, в аграрному секторі, усупереч проголошеним реформам, залишається цілий ряд проблем, які необхідно вирішувати, без чого важко очікувати кардинальних змін у бік зростання обсягів сільськогосподарського виробництва. Таким чином, десять років незалежності економіка України та її економічна думка пройшли складний і неоднозначний шлях до формування основних засад ринкової економіки, який 2006 року завершився визнанням світовою спільнотою економіки України як ринкової, що підтверджувало, попри безліч негативних моментів, його безперечну правильність.
ЗАПИТАННЯ ДЛЯ ПЕРЕВІРКИ ЗНАНЬ
Тести для перевірки знань
1. Назвіть економістів, які займались проблемами планування в с-г. а). М.Кондратьєв, б). М. Вавилов, в). А.Дояренко, г). А.Рибніков, д).Л.Літошенко,
2. Визначте основні етапи формування економічної науки в СРСР. а). На прикінці 20-х рр. б). в 60-ті в). в 70-х рр. г). Поч.80-х рр.
3. У рамках якого закону Рузвельта були створені табори для безробітної міської молоді у віці 18 – 25 років? а) закон про справедливу регламентацію праці; б) закон про соціальне забезпечення; в) закон про створення Цивільного корпусу збереження ресурсів; г) закон про відновлення промисловості.
4. У «Теорії монополістичної конкуренції» Е. Чемберліна головна роль приділяється категорії: а) дискримінації цін; б) диференціації продукту; в) ефектові масштабу; г) монопсонії.
5. У «Теорії недосконалої конкуренції» Дж. Робінсон уперше був розкритий зміст категорії: а) ефект масштабу; б) витрати збуту; в) диференціація продукту; г) дискримінація цін.
6. Хто з перерахованих учених має безпосереднє відношення до розробки економічної теорії недосконалої конкуренції? а) У. Леонтьєв; б) Ф. Ліст; в) Ф. Візер; г) Дж. Робінсон.
Рекомендовані підручники та посібники
ТЕМИ РЕФЕРАТІВ
ЛІТЕРАТУРА
Основна
Додаткова
ІНТЕРНЕТ – РЕСУРСИ Пошукові системи
Адреси бібліотек 1. Національна бібліотека України ім. В.І. Вернадського: м. Київ, просп. 40-річчя Жовтня, 3 2. Національна парламентська бібліотека України: м. Київ, вул. Михайла Грушевського, 1 3. Державна науково-технічна бібліотека України: м. Київ, вул. Горького, 180
Навчально-методичне видання
Марія Миколаївна Чеховська Сергій Михайлович Приймук Леонід Семенович Цибульський ІСТОРІЯ ЕКОНОМІКИ ТА ЕКОНОМІЧНИХ ВЧЕНЬ
Методичні вказівки по самостійному відпрацюванню матеріалів навчальної дисципліни для студентів напряму підготовки «Менеджмент» усіх форм навчання
Редактор
Підписано до друку 01.04.2010 р. Формат паперу 60Х84/16. Папір офсетний. Друк на ризографі. Зам. № 30-2/10, наклад 100 прим.
Надруковано в Редакційно-видавничому центрі Державного економіко-технологічного університету транспорту Свідоцтво про реєстрацію Серія ДК № 3079 від 27.12.07 р. 03049, м. Київ-49, вул. Миколи Лукашевича, 19
КомментарииКомментариев пока нет Пожалуйста, авторизуйтесь, чтобы оставить комментарий. |